[i]Мені так нудно, коли слухаю тебе,
Коли заплутуєшся у своїй розмові...
Твій голос душу вилами шкребе.
Між нами непорушна скеля в мові.
Так прикро, що твої книжки розумні
Втрачають свою молодість в пилу.
Та звідки ж ти така взялась, безумна,
Що вимагаєш від усіх собі хвалу?!
Та я ж тобі вклоняюсь кожен ранок,
Без дозволу цілую ніжну руку...
В думках кажу \" кохаю\" наостанок
І до наступного, прощаюся без звуку.
Та хоч би трохи сходились думками,
Але так просто не бува на світі...
Ми вдвох себе закрили під замками.
Мабуть усе почати треба з квітів.[/i]
● ФІОЛЕТ – Я твій ●
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589051
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 13.09.2015
Хотіла б я для тебе просто бути
Яскравим спогадом в сірих думках
Миттєвістю котрої не сягнути
Іскринкою в засмучених очах...
Примарою прийду і розчинюся
Нехай не справжня, але не чужа
Я мріями для тебе розіб'юся...
Пройдусь по лезу гострого ножа...
Хотіла б у тобі лиш мить прожити
Хвилинку вкрасти із твого життя
У твою душу всю себе вмістити
Без страху без вагань і каяття...
Зберу усі частинки твого серця
В своїх долонях вигрію його
Зцілю і склею ніби це люстерце
Щоб болю більше в ньому не було...
Хотіла б я для тебе сонцем стати
Водою впасти у жарку пору
Без крил з тобою в небі політати
Забрати із душі гірку журу...
Хотіла б щоб ти міг мене любити
Нехай не наяву, нехай у снах
З тобою хочу світ свій розділити
Ти збережи мене в своїх думках...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596458
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 03.09.2015
А він намріяв її у своїх снах… він знав, що вона існує, існує не тільки в його уяві, не тільки в його відчуттях, а існує насправді в реальному божевільному світі і тому продовжував шукати її… шукав, бо був впевнений – вона існує… Часом, здавалося, що зустрів, знайшов, адже відчував її, відчував вологий подих поруч , навіть тепло її долонь, та виявлялося, що все ж то ще не вона… І у хвилини гіркого відчаю, стоячи вже на самому краю прірви, готовий зробити останній крок у безодню, він розумів – вона тримається його руки і тому цей крок буде останнім і для неї… І він знову повертався у вихор шаленого життя і продовжував далі шукати її…
А вона вже була намріяна у його снах… вона знала, що він чекає на неї, шукає її… вона розуміла – вона повинна вижити у цьому навіженому світі, допоки він знайде її… вона існувала в справжньому житті, а не тільки у його снах… завжди невидимо була поруч, розділяла гіркоту невдач на двох, порівну… аби він міг відчувати її… вона мала обов’язково вижити у цьому світі, бо конче була потрібною для нього… і кожного разу, згораючи у пекельному полум’ї знегод, вона берегла душу, оскільки знала – душа належала їм двом… одна душа – на два тіла…
Вони вже так довго чекали на єднання, що часом втрачали надію, але усвідомлювали, що не мають ніякого права лишати один одного життя, адже душа належала їм двом порівну… єдина душа – на два тіла…
І доля поєднала їх в одне ціле. І далі вони ішли вже разом…
Вони йшли блискучим сріблом місячної стежини, втопаючи в чаруючому мареві неба, тримаючись долонями один одного, трімтливо - ніжно від остраху втрати… гіркої остаточної втрати самих себе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543382
дата надходження 13.12.2014
дата закладки 20.07.2015
[img]http://static.panoramio.com/photos/large/28492629.jpg[/img]
[i][b]Хризантема і сніг[/b][/i]
Дивлюся у вікно – кругом туман і сніг.
Все не логічно, все якось непевно…
І хто кого в цій білій битві переміг?
Чи поступився хто кому так щиро й чемно?
Дивлюся у вікно – уже надходить ніч...
І тут, ніби, нова спливає тема -
У білому полоні лише віч-на-віч
Холодний сніг і жовта хризантема
Дивлюся у вікно – в молочній пелені
Вогні проспектів і вітрини вулиць…
Дарує радість хризантема - не мені
Її ж бо обнімає сніг-прибулець.
Дивлюся у вікно – і дивовижий цвіт
Жовто-гарячим в білому палає
Це щира осінь шле останній свій привіт...
А хризантема на снігу так серце крає
Дивлюся у вікно – в усьому розмаїтті
Шекспіра згадую. Рядок на душу ліг -
«Сумніше повісті немає в світі…»
Ніж жовта хризантема й білий сніг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533763
дата надходження 31.10.2014
дата закладки 19.07.2015
А за вікном привіти шлють дощі.
І все ще є незмінним і пекучим.
Знав тільки Бог: пробачити чи ні,
А я не знала, що він нам озвучить.
А знаю все ж, що ти мене картав,
За вибір долі як судив жагуче.
Хто ж вибрав зависоких нам октав?
І як мене їх недосяжність мучить...
Та хто спитає, хто подасть руки?
Ти знаєш сам, як бути одиноким.
Той дощ в вікні лишив мені сліди
В душі твоїх невиправданих кроків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285672
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 09.07.2015
Вона без нього, як без моря ріки -
не знають, де подітись, щоб зійти
до океану. Стомлені повіки
сховають погляд. Щоб його знайти
посеред Всесвіту, вона захоче бігти,
летіти - прагнути до Неба назавжди.
Аби укотре слухати й зомліти
від того голосу, що кликав. Від біди
знов ладна захищати їх собою -
всі почуття, які ще надживі.
Жагучий щем готова пережити
мільйон разів, аби вони знайшли
свій рай чи пекло...
одночасно і навіки.
Аби на двох ділити подих. Запиши:
"Вона без нього, як без моря ріки -
не знають, де подітись, щоб зійти
до океану. Стомлені повіки
відкриють погляд, щоб його знайти".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553997
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 27.01.2015
(вінок сонетів)
1.
Моя любове, я тобі вклоняюсь.
Нічого в тебе не прошу взамін.
Моїй душі, ти ніби, сонце сяєш.
Звучиш у серці, як святковий дзвін.
Ти – мир серед війни, ти – світло раю,
Надія, що повстала із руїн.
Нехай я дива більшого не знаю,
Та лиш тобі доземний цей уклін.
І хай моя така нехитра мова,
Я - на папері неба, без прикрас,
Молюсь за тебе щиро в кожнім слові,
Пишу казкові повісті «про нас»,
Єдина, неземна моя любове.
Хоч знаю, не прийде щасливий час…
2.
Хоч знаю, не прийде щасливий час,
Бо нам дало життя невдалі ролі,
Та кожну мить я, ніби перший раз,
У спогадах замріюю до болю.
Коли я ще не знала зовсім «Вас»,
По світу волочила крила кволі,
Незрячою блукала поміж фраз,
Що написала задля гри доволі.
Та очі Ти один мені відкрив.
І ніжністю наповнив і одчаєм
Мене, змарнілу від холодних злив.
Твій образ всюди мариться, витає.
Ти небеса у мене перелив.
Душа тобою сповнилась до краю…
3.
Душа тобою сповнилась до краю…
А серце рветься через сотні миль.
У сні тебе ласкаво обіймає
Мелодія нечутна, ніби штиль.
Невже йому не бачити розмаю,
А лиш збирати пустоцвіт безсиль?
Чи марно вечори для мене грають
Печальний і шляхетний водевіль?
Та ні, мабуть, це вища нагорода,
Як долі неогранений алмаз –
Спивати із кохання чисту вроду,
І вірити, що сенс іще не згас
Шукати у стражданнях насолоду.
Ти - вірний мій – о ні, не ловелас!
4.
Ти – вірний мій, о ні, не ловелас!
Хай іноді болять сердечні рани,
Я іншим болем тішусь повсякчас –
Який же він солодкий і дурманний!
Йому служу покірно, без образ.
Ні, ти – не гріх, не кара, не кайдани!
Лише тебе крилатий мій Пегас
Візьме у небо, у світи незнані!
Лиш попроси. Та ні, вже краще так! –
Хай серце любить, ти ж – цього не знаєш.
Не прочитаєш зоряний той знак…
Моя душа зорить на небокраї,
Як почуттів загублених маяк.
Я самотою мучитимусь в раї.
5.
Я самотою мучитимусь в раї.
А мука та солодка, як нектар…
Приреченість свою благословляю,
І серце віддаю на твій олтар.
Байдужістю мене не покараєш,
(Тобі не передам же я цей дар!)
І не нашлеш зневаги чорні зграї,
Що в бурю зла спустилися із хмар.
Якщо ж колись так станеться із нами,
Що світла пам'ять потемніє враз,
І біль залишить невигойні шрами,
Тоді згадаю долі світлий глас,
Що у мені звучав її устами.
І не порушу цей святий наказ.
6.
І не порушу цей святий наказ.
Хоч докори лунають звідусюди,
І душать серце, як отруйний газ.
Любов свою омию від облуди!
Нехай достатній ще пліток запас,
Кохання не зуміють вбити люди,
У натовпі принизливих гримас
Тепер, як і тоді, шукаю чуда…
Безжалісно втікає час із рук,
Як дикий птах, що небо лиш кохає.
Клює сумління, наче здобич - крук.
І кров у чашу вічності стікає.
Та хай не гоїть цих блаженних мук! –
Живу з твоїм ім’ям і помираю…
7.
Живу з твоїм ім’ям і помираю.
Із попелу встаю, щоб розцвісти,
В казковому полоні дивограю
Мотив почути щирий і простий.
Він знов мені про щастя нагадає,
І зцілить від журби і самоти.
Мій веселковий, світлий і жаданий,
Не знала досі я таких, як ти!..
Здалась тобі. П’янке безсилля морить,
Як голос твій я згадую щораз.
Він – зілля, що настояне на зорях.
Ураженням любовних метастаз
Моя душа невиліковно хвора.
Цей біль для мене, як іконостас.
8.
Цей біль для мене, як іконостас.
Із нього я черпаю віри силу.
І вдячна я, що він прийшов завчас,
І до кінця не дав змарніти крилам.
Найбільше із усіх земних причасть –
Пізнати світло, чим душа доспіла.
Воно їй все сторицею віддасть
Хоч радощів земних не знає тіло…
Плітки ж усі наповнені сміттям,
І тернами колючими вінчають
Мої нехитрі тихі почуття.
Як пісню лебедину ту, прощальну,
Тобі душа співає каяття,
Мій листопаде, лицарю печальний.
9.
Мій листопаде, лицарю печальний.
Володарю моїх невинних мрій!
О, не карай собою так безжально,
Не змушуй за любов іти у бій!
Не клич мене до грішного причалу,
Мій травню, вічно юний і палкий…
Лишень дозволь носити в серці жало,
І спогад заколисувать щемкий.
На відстані страждання і розлуки
Вже більшої не трапиться біди.
Любов сильніша, чим сильніші муки.
Хай буде так. Шляхом своїм іди.
Ти не почуєш серця мого стукіт.
Ми тільки друзі – буде так завжди.
10.
Ми тільки друзі – буде так завжди.
Мій розум із душі спокусу вирвав,
Венери недоторкані сади
Не доведуть нас до п’янкої прірви.
Зостанеться лиш вічно молодим
Те дерево пізнання і зневіри…
І в мріях навіть ти мене не жди,
І не буди спокусливого звіра.
Лукавий змій шукатиме утіх,
Та я втечу із тих садів подалі.
Не упущу я в храм любові гріх.
Не дам йому сумління на поталу.
Та чую скрізь його глузливий сміх –
Шмагають душу протиріччя шквальні.
11.
Шмагають душу протиріччя шквальні.
В бою ілюзій дістає скарби
Та мрія, що зоріла над проваллям,
А потім кличе на бенкет журби.
Твій корабель покликав берег дальній,
А мій стоїть на посміху в юрби.
Я билась за любов вогнем і сталлю,
Та «нічия» не варта боротьби…
А може це насправді не кохання?
То що тоді? Фантом його блідий,
Надій моїх замучених блукання?
Ковток цілющої колись води
Отрутою стає розчарування.
Вже згіркли всіх бажань моїх меди.
12.
Вже згіркли всіх бажань моїх меди.
А може, краще про усе забути? –
Повік не повернутися сюди,
В квітучий край солодкої спокути;
До джерела байдужості дійти,
В життя нове без роздумів пірнути,
І шлях, що ти для мене освітив,
То - для свободи внутрішньої пута?!
Хто я для тебе? Лиш безлика тінь,
Чи мрія, заповітна і страждальна? –
Не знати, Боже, дай мені терпінь!
Надії корабель давно відчалив.
Хай сивіє самотня височінь,
Курличе осінь журно і прощально.
13.
Курличе осінь журно і прощально,
Свідомість будить від п’янкого сну,
Хоч присмак невідомості мигдальний
Ще манить у закохану весну.
Я бій проігнорую вирішальний
В романі про невидиму війну.
Сюжет його, аж до нудьги банальний,
Та ставить зависоку він ціну…
Осіння зваба підморгне лукаво,
Закрутить у калюжі лист рудий.
І смуток огорта мене ласкаво.
Чарівністю граційної ходи
Жага остання у думках блукає,
В душі лишає золоті сліди.
14.
В душі лишає золоті сліди
Моя печаль, надривиста і світла.
Зібрала найдорожчі я плоди –
Ті, що дозріли із простого цвіту.
Дозволь мені розтанути, як дим,
У казці нерозгаданого літа –
На тій межі між грішним і святим,
Та ніжності моїй не дай зітліти!
Та не дозволь забути про красу,
Що із роками в серці не минає,
Щемливу ніжність і високий сум…
Я винна без провини, та не каюсь.
І хрест без нарікання свій несу.
Моя любове, я тобі вклоняюсь.
МАГІСТРАЛ
Моя любове, я тобі вклоняюсь,
Хоч знаю, не прийде щасливий час.
Душа тобою сповнилась до краю,
Ти – вірний мій, о ні – не ловелас!
Я самотою мучитимусь в раї.
І не порушу цей святий наказ.
Живу з твоїм ім’ям і помираю.
Цей біль для мене, як іконостас.
Мій листопаде, лицарю печальний,
Ми тільки друзі – буде так завжди.
Шмагають душу протиріччя шквальні.
Вже згіркли всіх бажань моїх меди.
Курличе осінь журно і прощально.
В душі лишає золоті сліди.
20.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340777
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 28.11.2014
Она читала его, как книгу,
почти запоем, дыша загадкой:
кто он такой и зачем к интриге
свои ремарки даёт украдкой...
Она читала и восхищалась,
во сне дописывала страницы
и, со-причастная, растворялась
по предложению, по крупице...
Ему же... льстило её внимание...
Ведь только им... так никто не жил...
И грели душу её признания...
А ей казалось... что он любил...
Она бы даже... могла вписАться...
Главою в книгу, но к сожаленью...
Финал дочитан - пора признаться...
Что для него - она стала тенью...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412731
дата надходження 26.03.2013
дата закладки 01.05.2014
Як мені тебе не вистачає,
Привидом блукаю по стіні.
Час іде, а я в руках тримаю
Світло-ніжні невагомі дні.
Сумно день мовчить на підвіконні,
В темряві на стелі ніч тремтить,
Причаїлись поцілунки сонні,
Щоб мене у спогадах втопить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428265
дата надходження 30.05.2013
дата закладки 30.06.2013
Ти закутав мене в божевільну свою атмосферу.
І на серці ти хрестиком вишив оте "Зачекай".
Щоб писати про тебе, не вистачить й пачки паперу.
Я іду механічно, хоч зовсім не знаю, де край.
Ти заплутав мене, і це моя не перша поразка.
Я програла, та, бачиш, не маю тепер нарікань.
Залишися дощем або вітром. Не йди лиш, будь ласка.
Ти - моя нелогічність, частина усіх сподівань.
Ти закутав мене у холодні осінні тумани
І лишив десь позаду, забравши з собою весь рай.
Я напишу про тебе поеми, а може, й романи,
Поки ти вишиваєш на серці своє "Зачекай".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401133
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 17.02.2013
Зійшов до мене янгол. І плеча
Торкнувся поцілунком непорушним,
Від дотику зажевріла печаль,
Тавруючи кривавим слідом душу.
Душа зайнялась світлом полум'яним,
Як свічка перед образом Христа,
Печаль розлилась кольором багряним,
Ввібравши кров на янгольських вустах.
І сльози заструмились рясно з вій,
Відчувши біль небесної істоти.
Чому прийшов ти вкрасти спокій мій?
Скажи мені — чому ти тут і хто ти?
Ти вісник щастя чи володар болю?
Чому приховуєш своє обличчя?
Чому вуста твої таврують кров'ю,
В яку безодню за собою кличеш?
Ні слова не промовив мені янгол,
Розправив крила, пригорнув до себе,
У янгольських обіймах до нестями
Душа вбирала справжні дари неба.
Єдналась з кожним ритмом його серця,
Вдихала ніжність і тепло обійм,
Душа мужніла, не боялась смерті —
Вогонь життя зайнявся жваво в ній.
Знов прокидалась із німого сну,
Достигла й чиста. Тільки янгол блід...
У сутінках розтанув і минув,
Залишивши в душі пекучий слід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390588
дата надходження 07.01.2013
дата закладки 22.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2012
Хто знав, що все так обернеться?
Якби мені хоч підказали,
Що так бездушно обірветься
Те, що ми тільки починали.
Все те, що ми лише створили,
Те, що хотіли, відчували.
Нехай би краще вже убили,
Ніж мою душу розтерзали.
Всю мою душу, всі надії,
Все на уламки розірвали.
Коли нарешті потепліє,
І зникнуть льодяні кайдани?
Коли своє розбите серце
Я зможу заново зібрати?
Воно вже ледве-ледве б’ється,
Та все ще може відчувати.
Хто знав, що буде так боліти?
І хто навчить боротись з горем?
Час не лікує, ні, не вірте,
Час просто вчить нас жити з болем.
06.05.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335561
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 28.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.11.2012
Про цю любов не знатимуть довкола,
Про неї не складе романс скрипач,
Її не обговорять в "модних" колах,
І вже не зрозуміють по губах.
Її не втілять віршами Шекспіра,
І не підкосять ноги сотні фраз.
І тут ніщо не варта буде віра,
Бо не підвладним стане навіть час.
Про неї будуть мовчки,без овацій,
хоч,вже не перший оскар в ній зорить...
Її,щасливу,викажуть лиш очі,
і серце,що в обіймах затремтить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343818
дата надходження 13.06.2012
дата закладки 07.11.2012
відображення себе, у відображенні когось,
ілюстрація душі, крізь проміжок турбот
заплакані думки, у них своя надія
помножена на три, а втім, це не важливо.
вогонь в її очах, і холод у долонях
мовчання у словах, дистанція вагома,
журба у почуттях, та що за іншим милим
не знає віри страх, бо віра ця, мінлива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268909
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 04.03.2012
І я пишу́.О, скільки я пишу́!..
Чи знає хто, чи краплю розуміє?
І тим свята, і знову тим грішу,
Бо зупинитись просто не посмію.
А ті вірші спроможні на дива:
Пророчать долю, серце розуміють.
Що б я без них робила, - не жила б,
Вони мені - й за радість, і надію...
Мені ти можеш будь-чим дорікнуть,
А їм не смій, вони мені як діти.
Вони за мене довше проживуть,
Вони зуміють вище полетіти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286030
дата надходження 13.10.2011
дата закладки 19.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2012
Горять вогнем зціловані вуста,
Вечірнє небо вкрили ясні зорі,
Я вже не той і ти тепер не та,
Вже стихли хвилі на бурхливім морі.
Тоді був шквал і хвилі догори
Здіймались, шаленіли не спадали,
Які слова тобі я говорив,
А ти мовчала, очі все казали.
Як хочеться у шторм попасти знову,
Щоб хвилі набігали, як цунамі,
Згадати нашу пройдену розмову
І помолитись за блаженство в храмі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313611
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 13.02.2012
Давай сьогодні стрінемось у снах,
Розсудим наболілі "за" і "проти".
Хай грає струнами душі,володар-страх,
Незграбні та фальшиві взявши ноти.
Давай сьогодні стрінемось у снах,
Хай навіть непокірна сіра осінь
Розвіє наші мрії по містах,
І повертатись вже назад не схочуть.
Давай у них змалюєм наш тандем,
Примарим фАтум диво- аквареллю.
Мов ангели небес святих сягнем,
І лебедями спустимось на землю,
А понад ранок звіємось в туман,
Щоб простелитись з вітром десь у полі.
Давай сьогодні стрінемось у снах,
Хоч там дограєм вже початі ролі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313150
дата надходження 11.02.2012
дата закладки 12.02.2012
Горить свіча,горить не догоряє,
Журбою огортаються серця,
Осінній день у пам'яті лунає,
Про зморених жорстокістю життя.
Лиш крихта хліба-їхній порятунок,
Та доля не пощадна до благань,
Біда сама знайшла для них притулок,
Кусок землі,і горстка сподівань.
Проклятий рік - голодний тридцять третій,
Там плач дітей від маминих зітхань,
Там пустка,холод,біль такий нестерпний,
Від рук катів,від їх страшних знущань.
Сьогодні я вклякну і помолюся,
За муки всіх загиблих у той час,
Лише свіча горить,не догоряє,
Не гасне вже роки вона для нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312783
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 11.02.2012
Здійміть до неба стомлені долоні,
І хай уста промовлять щіпку слів,
Аби душа зігрілась у молитві,
І тілу відпустився смертний гріх.
Моліться у дні радісні й скорботні,
У миті щастя і години сліз,
Хай смуток вас полише в святій прощі,
І рани залатає Монастир.
Бо в тім і є найбільша ваша сила,
Хоч хрест важкий,і терен вкрив шляхи,
Лише ота молитва вічна, щира,
Тримає людство вже які віки.
І мов ікона жалісно благає :
"Покайтесь люди поки є ще час,
Коли в вас віра в душах не погасне,
То лиш вона зішле вам благодать.
І не лукавте-досить зради Юди!
Ідіть у світ й усім чиніть добро!"
Бо ті лише щасливі будуть люди,
В чиїх серцях залишиться Господь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311941
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 10.02.2012
Не йди. Затримайся на мить!
Не надишуся я тобою,
Мов цвітом яблуні весною.
Очей не осягну блакить.
Волосся лагідний туман
І губ шовковий поцілунок,
Любові, що дарує трунок,
У серці порива вулкан.
Тепло засмаглих ніжних пліч,
Судоми тіла у бажанні,
Що затихає на світанні,
З собою прихопила ніч.
І ти за нею, по росі…
Одну лиш мить! Прошу, богине!!!
Вже час? …І знову дух мій гине,
Розтавши у твоїй красі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311092
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 07.02.2012
Перемела стежки, долину,-
Промчала віхола шпарка,
Он горобців на горобину
злетіла зграя гомінка,
Навколо срібло дивовижне
Іскринками чарує зір,
І урочисте все, і ніжне,
Мов нареченої убір!
Стоїть на килимі пухнатім
Сосна в кожушанці новій
Дивується раптовим шатам
Верба в хустині сніговій,
Ловлю долонями сніжинки,
Немов у зоряному сні
Зима змальовує картинку -
Застиглі мальви на вікні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303538
дата надходження 01.01.2012
дата закладки 06.02.2012