Володіти людьми чи просто чужими душами,
відчинивши вікна, вимальовувати їх контури
слухати вулиці, забиті нестримними віршами,
дивитись у очі, пожовклі такі, розтоптані.
Давно стало не модно жити епохами вічності,
виробляючи з ідей невдало поспішні розтини,
у всесвіті, де всі схожі, тисячі розбіжностей
канони життя бувають до болю таки сполохані.
Руками торкатися, на шматки розбирати тіло,
обвите самотністю, болючими гіркими спазмами
музика роз'ятрює все, що не зовсім ще обгоріло,
в людях іноді тісно, там все ділиться класами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408169
дата надходження 11.03.2013
дата закладки 15.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.05.2012
А може якось серед ночі
Прокинешся, відкриєш очі,
Побачиш, що мене нема,
І буде ніч ота без сна?
Небесна чорна пелена,
Що вкрила небо, і пітьма
Проникнуть глибоко у мозок.
Мене шукати будуть може?
Ти, як тваринка від морозу,
Валяєшся весь на підлозі.
Тебе викручують думки.
Хіба любов - то все казки?
Піски в годиннику течуть поволі,
Я не змінила ще паролі,
Ти заблукав в глибинах ночі.
Тепер побачитися хочеш?
Авжеж. Чимало ти уже не спав.
Ти по квартирі все блукав -
То взад-вперед, то вліво-вправо...
Не втомлюють тебе ці вправи?
Та все ж таки, колись заснеш,
Мене забудеш чи знайдеш,
І буде так, як має бути...
Любов - то ж гірше від отрути?
з 29 на 30.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310070
дата надходження 30.01.2012
дата закладки 18.05.2012
Автори: Мотрук Інна & Салтан Николай
На обрію холоднім полотні,
Крильми торкнулись злегка дві душі...
Обидві вони віддано кохали,
Біда прийшла до них, тоді ж не знали.
Палкий вогонь кохання догорів,
Життя і віра, все згоріло в нім...
Зневірена, ще вірить у кохання,
Одна душа так хоче покаяння.
А друга все шепоче знов і знов,
Ненавиджу, будь проклята любов.
Слова ці лезом вп’ялися у крила,
Йому це чути, Боже мій, несила.
На мить у Ній побачив він життя,
І сивий світ розрізали слова:
Не треба мила так тобі казати,
Ти спробуй ще раз пристрасно кохати.
Хороший мій, печаль мені лиши,
А сам лети, кохай когось, живи.
Кохання смів тобі я побажати,
Що в нім твій біль, не міг я цього знати.
Кохання - це не біль, а пустота,
Кохати розучилась, друже, я.
Прошу тебе, ще трішки зачекати,
І з ніжного плеча так не рубати.
А я живу, повір мені, живу,
Щаслива без зрадливого «Люблю».
Не все кохання може стати вічним,
Якщо душа повинна бути з іншим.
Цю істину давно вже знаю я,
Мабуть, кохання – доля не моя.
Я розумію важко так чекати,
Коли не знаєш звідки виглядати.
Я не бажаю гратися в любов,
Про спокій мрію, ласку і добро.
Чому ж всі люди так лише вважають?
Що про оту любов вони все знають.
Не всі отак вважають, але знов,
Вогнем пече оте гірке «разом».
Уміє лише той в житті кохати,
Хто вмів обпікшись і вночі згорати.
Або ж від ласки дивної втікав,
І у розлуках радості шукав.
Ти кожну мить життя свого п’янкого,
Не проміняєш в світі ні на кого.
Ой, не п’янке оте моє життя,
Але боюсь кохати, милий, я.
Невже у ніжнім серці все забулось?
Та не кажи, прошу, що все причулось!
Ні, не причулись ці палкі слова,
Кохання смак колись пізнала я.
Як зміг вогонь палкий твій так змарніти?
Коханий не бажав у щасті мліти?
Не в цім, хороший мій, була біда,
Холодний він, тому погасла я.
А може ще вогонь в душі жевріє?
І він про тебе й досі знову мріє.
А все одно, про що душа щемить,
В кохання не повірю ні на мить!
Ти не готова жити самотою,
Не можу помилятись я тобою.
Не знаєш зовсім, милий ти мене,
Давно вже моє серце неживе.
Забилось в нім палке бажання жити,
Хоч мить одну для неї залишити.
І з трепетом легка його рука,
Торкнулася жаданого плеча.
А сльози серця, мов з очей лилися,
Зневіри ночі в прірву здійнялися.
На мить затихла вся тоді печаль,
Втопилася в його п’янких очах…
Ця дивна мить світанком заясніла…
Так порожньо…, а в травах біле пір’я…
Лиш шепіт тиші рвався в небеса:
Це мить, а чи життя… життя… життя?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331372
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 18.05.2012
Так легко просто втікати
від себе, байдуже куди
тепер мода така? -покидати
ще цвітучі батьківські сади?
На відстані любити легко,
те, що тепер вже не твоє
від проблем ж рідних далеко
загублені останні сліди.
Так просто забувати себе
не пам'ятати музики душі
а совість? вона ще живе?
чи загубилась серед метушні?
"Це ж такі жадані перспективи,
бажана робота, освіта"
не правильні тепер мотиви-
жити...розлітатись по світу.
А як тепер рідна країна,
яке таке право її залишати?
тендітна квітка, яка без коріння
не зможе ніяк існувати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338100
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2012
Я сьогодні та вчора була вперше щаслива...Вчора я зустрілась зі своєю хронічною хворобою,моїм ,що цілковито-заповненив моє серце,юнаком ...До тремтіння бажаючи доторкнутись,я всим серцем відчуваю його....Я хочу зустрічати з ним світанки,хоч ця тема і банальна та можна сказати неоригінальна,дарувати сонячні промінчики...цілувати ніжні та красиві його уста.....я була наче в ейфорійному стані,просто окрилена,просто відчувала,я просто КОХАЮ...Велике,велике К О Х А Ю.....(кожну окреслену химерку його душі та серця)..Я сиділа поряд..я відчувала його плечі..та тепло його тіла...настільки я під впливом його дурману....Дихати немає чим,дижаю замість кисню,насолодою...Різко затягуюсь та повільно видихаю,тримаюч насолоду у собі...Він моє сонячне непорозуміння...я можу кричати на повні груди..я впевнена,але тут знову припадки апатії та смутку,я просто залежна,адже він керує моїм світом,він знає його....Я покірна птаха в клітці кохання....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334837
дата надходження 03.05.2012
дата закладки 04.05.2012
Я знаю Бог живе в мені постійно.
Дарує крила, сильні та розлогі,
Паруючи, в повітрі швидкоплинно,
Живу надією та справою у згоді.
Річками душі розливаються у полі
Втрачають суть свою та істинне життя.
До неба піднімаються лиш руки,
А тіло відлітає в небуття.
Хтось каже,що живе заради щастя,
Комусь багатство важливіше за усе.
Буває...забуваєм про чесноти,
Марнуючи,ховаючи, в собі себе.
Ми маємо відкинути жахливу пустоту.
Прокинутись із вічного бродіння маси.
За те,щоб здобуваючи мету,
Ми вірили у споконвічну силу гасла.
(Бо ми є люди, а не раби своєї долі
І міць живе у цілісності серця, думки, волі,
А не в правді лише голій...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333680
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 02.05.2012
Я згадую… Занурююсь… Знов проживаю
Немов спочатку все -
Хвилини ті
І ті переживання.
Мов чую жаб старече буркотання
У пам`ятні духм`яні вечори ,
Хмільні від запаху жасмину
І кохання.
Всім тілом я ті ночі відчуваю:
Сором`язливість дотику води,
Нахабність мрій
І їх смачні плоди,
Твої уста…
Я також не забула,
Немов би черешневий їхній смак…
Усе минуло…
Але за плескіт нашого ставка,
За запах нашої трави,
За фірмове твоє:
«Ти тільки уяви!»,
За те, що стрілися
У тому літі,
В тих літах -
Спасибі без кінця і навіть більше!
Хоч я тепер
Вже іншому дарую вірші,
Я - іншого вже неба птах,
Та тих ночей
У пам`яті ніхто не стер!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334493
дата надходження 02.05.2012
дата закладки 02.05.2012