Я безмежно люблю цю зиму,
Коли їду в трамваї у місті.
Я люблю візерунки на вікнах,
Я не люблю людей-егоїстів,
Що зі мною "мандрують" в печалі,
Не поступляться місцем бабусі.
Не подивляться на візерунки...
Бо знаходяться завжди у русі.
Всі у гаджетах тупляться ницо,
Половина навушники має.
Я такий же, як всі, я - людина...
Але Людство... воно... вимирає...
Я люблю візерунки на вікнах.
Я безмежно люблю цю зиму,
Я проїхав зупинку? - байдуже,
Хоч і 30, а я ще дитина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705350
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.11.2016
[i] Так – я невчасно, так недоречно,
Розчарувала не раз – безперечно.
Думай, що хоч, а я буду відверта,
Сама не своя, в чому впевнена – вперта.
Так, не нервуйся, так – все спокійно,
Мораль не читай – я поводжуся гідно.
Так, розумію, що треба змовчати,
Змирися і ти, що не варто повчати... 06.04.2014 [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510598
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 29.05.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2015
Я кохаю його безмежно
За дитячість Пітера Пена.
Ця гарячість його південна
Зводить з розуму. Наче залежна
Як від коксу – від нього. Так ніжно
Оболонку з Душі я зриваю,
Бо Душа його – то стежка до Раю –
Відкривається світ дивовижний.
Я кохаю його божевільно,
Глузд здоровий тотально втрачаю,
Я його підсердечно вивчаю,
Препарую його Душу вільну.
Я кохаю його натхненно.
Його пристрасть, мов річка неспинна,
Бо течуть італійські вина
В його крові гарячій по венам.
Я кохаю його безмежно
За цю сонячність чистого світла.
Він – моя кольорова палітра.
Я від нього нестерпно залежна.
Він як райдуга змішана з вітром.
30.03.2013
[img]http://s42.radikal.ru/i096/1304/52/e304dec32b52.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419146
дата надходження 17.04.2013
дата закладки 02.03.2015
Мои волосы пахнут морем,
Солёным спутаны ветром.
Я полюбила Пьетро
Из рыбацкой деревни у моря.
Я полюбила Пьетро
Любовью дикого ветра.
Русалочьими слезами
Окропила поверхность волн.
На дальний высокий холм
В надежде смотрю я часами,
Вдруг выйдет оттуда Пьетро,
Чтобы выйти под парусами.
Волны катятся, брызжут пеной.
Мои песни зовут во мрак.
Кареглазый и юный рыбак
Покорил моё сердце сирены.
Моя песня печальна, как плач,
И зовёт его в тёмную даль.
В моём сердце томится печаль.
«Милый Пьетро, я – твоя палач».
И когда небо станет темнеть,
Когда лодку поглотит шторм,
Руками ласкающих волн
Пьетро настигнет смерть.
*******
Мои волосы пахнут ветром.
Я полюбила Пьетро
Из далёкой деревни у моря,
Из далёкой рыбацкой деревни.
И по нашим обычаям древним
Утащу его в синее море.
11.12.2013
[img]http://s020.radikal.ru/i722/1312/eb/b095d9654888.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466286
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 02.03.2015
]Благодарных слушателей мало,
Их гораздо больше было раньше.
Что-то в жизни враз похолодало,
Что-то стало больше в жизни фальши.
Объяснить все это можно проще:
Люди (я напомню для блезиру),
Бросив коммунальную жилплощадь,
Въехали в отдельные квартиры.
Сразу же – хитрей замки на двери,
Сразу же – плотней на окна шторы.
Звякнут в дверь – сто раз перепроверят,
Прежде чем возьмутся за запоры.
И при встречах темы стали мельче,
Больше про здоровье и погоду,
Глуше – про работу и заботы,
Скрытей – про семейные доходы.
Ну, а если вдруг и спросит кто-то,
Знай, вопросы тоже измельчали.
Больше нет вопроса «Как работа?»
Есть вопрос «А сколько получаешь?»
А стихи – ну кто их станет слушать?
До стихов ли в этой жизни сложной!
Может, перейти на прозу лучше,
Если думать бросить невозможно?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563681
дата надходження 02.03.2015
дата закладки 02.03.2015
Ти уяви, якби ми могли стирати пам’ять зі свого мозку,
Ми би стирали всі непотрібні моменти, це було б так просто.
Ти прибрала б мене назавжди, ніби й не жив я ніколи з тобою,
Я би залишив лише тебе в голові, і більше нікого.
Це перемога над почуттями, а може, невдала поразка?
Що б залишалось тоді? Пустота? Чи, добра, приємна казка...
Пастка, в яку потрапляли б не одиниці, а цілі мільярди,
Все це гра, подібна до гри, наприклад, у Форт-Буаярді.
Чи може в більярді, коли ми кулі, що не влітають у лузи,
Ти уявляєш моє життя без симпатичної музи?
Лузер? Можливо. Але сподіваюсь на краще,
Тізер наживо бачу: втрачати нема що.
Ті неповторні моменти , закарбовані на фото,
Компліменти ти затоптала в болото.
Тобі завжди аби когось уколоти,
А я і зараз розбираю польоти.
Знаєш, я тебе не бачу роками
Ти так і далі читаєш оте дурне Муракамі?
Ростеш, собі Волошка, поміж будяками?
Як там твій Сірьожка, подарив блакитні камні?
Ми йдемо у полі поволі з тобою, сині волошки і жовте жито,
Я намагаюсь, як і раніше, немов ненароком, не наплужити.
Не хочу тужити сьогодні без тебе, не хочу тужити сьогодні без нас,
Але тобі, напевно, так треба, щоб я пам’ятав тебе весь час.
Без прикрас поглянемо в минуле, де ми були,
Де ми ходили, бродили лісами полями, де ти мене там забула.
Вулики диких бджіл нам нагадають про ті неймовірні часи,
Ти на північ, я на південь –розійшлись на полюси.
Я голосив, коли не було сил, у Бога попросив,
Щоб полюси ті наші з’єднались у один,
Щоб наші голоси звучали далі в унісон,
Я не отримав цього всього, але побачив сон.
У тому сні ми їли суші в Муракамі,
Я так сподобався тоді твоїй рідній мамі,
І там не було чужих ніяких твоїх Сірьог,
У тому сні було так гарно, бо були ми вдвох.
Знаєш, я тебе не бачу роками
Ти так і далі читаєш оте дурне Муракамі?
Ростеш, собі Волошка, поміж будяками?
Як там твій Сірьожка, подарив блакитні камні?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563591
дата надходження 02.03.2015
дата закладки 02.03.2015
здається інколи,
що
краще, щоб ти не знав
ніякої правди.
бо моя правда,
темніша, ніж ніч.
в'ється
болючими лозами
у саме серце.
і вириває його.
виходить,
ми уже давно,
двоє
без серця.
зовсім-зовсім.
і такі розбиті
наче тоді вперше,
коли було ще так темно.
а тепер ще темніше.
https://vk.com/xenia.haba?w=wall-29014801_353
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533802
дата надходження 31.10.2014
дата закладки 02.11.2014
Не могу Я тебя ненавидеть,
И любить перестать не могу,
Убиваю себя от бессилия,
Уничтожу в себе что смогу.
Ум и логика послана к черту,
Здравый смысл убежал от меня..
Наркоман Я безвольный,зависимый..
Во что же я превратил сам себя?
Беспрестанно метаюсь по улицам,
Я ищу тебя в лицах людей,
Я ищу себе дозу морфина
В проходящей улыбке детей.
На лицо все симптомы влюбленности,
Не нужна мне еда или сон,
Идет смерть потихоньку в условностях,
Без тебя Я как жизни лишен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373386
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 07.08.2014
Коловся світ на дві частини,
А ми усі співали гімн,
І стали недругами з тими,
Хто будував із нами дім.
Тепер за гімн нас хочуть вбити,
За волю вирізати всіх...
Скажіть, як можна не любити
Цю землю, що Господь зберіг?
Хтось будував, ломали інші,
Та більш було руйнівників.
Тому багато стало тріщин
В державі славних козаків.
Невже не хочете ви, люди
Із миром жити повсякчас?
Нас зневажали завжди всюди,
Тепер ми зневажаєм вас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505605
дата надходження 17.06.2014
дата закладки 06.08.2014
Вона напам'ять знає мій номер телефону,
Хоч і не кохає мене, та я її також...
Я співав їй пісню біля мікрофону,
Я хочу на небі побачити з нею Ковш.
Вона не постійна у поглядах і у думках,
Вона ніби близько, але разом так далеко.
На день чи на два приїжджає лиш на свята,
А я не приходжу знов, бо надворі спека.
Ось постарію я, подорослішає вона,
Весна закрадеться знову вглиб у душу.
Зустрінемось, обіймемось, вип'єм до дна -
Вона келих вина, а я пива кружку.
Вона - щира доля чиясь, не моя, я лиш той
З ким завжди було можна поговорити.
Як ти там, за кордоном, скажи мені Оль...
Не сумуєш за рідним "розбитим коритом"?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492845
дата надходження 16.04.2014
дата закладки 22.04.2014
Як подивитись на солнце? Знов філософія?
А чи не забула ти поїсти, чи не забула подивитись собі під ноги? Що тримає тебе на цій землі, чому присвятий батько, не забере нас з землі вже зараз. Завчасно, ще раніше ніж рано, до світанку, до того як я встигну побачити схід сонця, до того як встигну випити ранкову чашку кави. Де ти мій пресвятий батько, чом не вчиш мене твоєму слову? Ось моя молитва, своїми вустами написана, ще ніким та нічим не спаплюжена. Чиста як росинка, виміряна як кохання. Ані грамом менше. Візьми, забери усього. Самому ж не важливо,що грішний і що з золота зліплений. А твої янголи, чистими обличами вдивляються в мої руки.
Ні! Не несу нічого, окрім каміння та книги.
Я вже навчився вдивлятись в облича перехожим, та знаходжу більш міцний зв"язок між своїм столом та космосом, ніж між мною та моїм батьком. Я навчився викладати майже усе зароблене аби сплатити податки, я пройшов вже третину свого життя. Та так не пізнав тебе - справжнього. Який ти будеш для мене? Кожному по вірі його, чи не так? Який ти будеш для мене -мій присвятий отче? Приходь швидше, я так стомився тебе чекати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490568
дата надходження 05.04.2014
дата закладки 07.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.02.2014
Cсегодня Я хочу быть услышАным
говорить о разном но всё же об одном
Шопенгауэр
О Артур Ты много мне рассказал
свои 5000 книг Я не прочёл ДА и свои 50 ещё не нашел
артур
Я готов схватить тебя за саван твоей философии
и понять
что меня волнуЕт
я помню как первый раз подумал
по дороге в детский садик мЫ разговаривали с мамой
я впервые что-то произнёс у себя в голове
Ты меня слышала Спросил я у мамы
неТ ты что-то говорил Да прислушайся
мама
МамА и в этот раз
нет
Я был так ошарашен что никто не слышит меня
название этому я тогда не знал
но всю дорогу громко кричал у себя в голове
наслаждаясь чувством первооткрывателЯ
тогда мы с ней сели в троллейбус
странно что именно это и ничто другое
Я помню из своего детсТва
здесь и сейчас мы с вами едем в трамвае
поезде маршрутке скАжите куда вы хотите ехать
Скажите когда и что мы будем проезжать
я держусь за перила-поручни
меня всего шатает вместе с вами Я
знаю что у меня ничего нет
вСё
что было — жены дети страдания
истинна или её отсутствие всё что я знаю
то что Я ничего не знаю
прижимаюсь головой к стекЛу
закрытые глаза заливает золотой свет Люди
входят и выходят быстрее и чаще быстрее и чаще
шатаясь по салону проходит кондуктор
люДи уже шуршат своими бумажниками 0-8-1
заходят ЛЮди
женщины с детьми мужчины бабушки
мы остановились где-то перед парком
видны аллей ещё недавно по ним тарабанил дождь
большими каплями бил по листьям
скамьям
людям
в дверь входит ОнаА
в зелёной куртке тёмно зелёной как её глаза
ни оТ куда возьмись кондуктор
он смотрит на нас как
садовник
улыбаетСя моё сердце упало Я
помню сон
как будучи ребёнком бежал по краю обрыва
словно смотря
«со стороны» Правой ногой опираясь на воздух
я бежал и мне было весело по детски приятно
говорят что сны не запоминают
но я помню отчегО я помню всё детство с матерью
так же девушка
она мне приснилась
рыжие волосы зелёные глаза
зрачки вечно уставшие и огрОмные
мне хочется глубже смотреть в них
но очередная бабушка наступившая на ногу
извиняясь и кашляя
уходит по салону Я взбираюсь на колесо
стаю ногами на сиденЬе я на крыше
как известно звёзды от сюда видно лучше нежели из окна
из окна их видно хуже нО это ли вам надо
я вижу девушку ОнА держась за перила-поручни
пытаясь УстояТь едет
мне не ведомо где ей выходить
знаю
в любом случае мы выйдем на одной остановке
в одном направлении
Здесь и сейчАс везде и вечно
я часто представляю как заведу семью с девушкой
единожды встреченной мной в транспорте
вот я сижу с ней
у нас 2-а ребёнка мальчик и девочка
их головы лежат у меня на плечах
глаза моей жены всё так-же прекрасны
когДа сын выростет и спросит почему
я не покончил жизнь самоубийством
в 27-30 как золотое поколение
Курт Кобэйн ЕСЕнин Роберт джонсон джимми хэндрикс кристен Пфафф
не окропил кровью сцену дабы громогласно вырвать своё сердце
и втоптать его в публику оповещая что это поколение show babies
я покажу ему его мать
скажу что он от кончиков пальцев до волос её сын
я расскажу ему о её красоте
тонкой лебединой шее
прекрасном овале её груди
расскажу насколько теплы ладони которые много раз отогревали
моё сердце После публичной критики
мы не умрём в один деНь
мы влюблены и посей день
не зная слов нищета ревность подозрение
зная что лишь душой может быть беден человек
ничего иного потерять он не достоин
всё что не принадлежало ему
нЕ будЕт его собственностью
как бы он не старался
Опять словно наблюдаю
«со стороны»
я смотрю на нас обоих МЫ
в общественном транспорте
без мысли о душе другого
но накрепко связаны одной судьбой
яЯ водитель
трамвая трллбса маршрутки поезда
самолёта метрО так отвержено отдающий свою жизнь работе
яЯ художник кино
прагматик и эгоцентрик не знающий
как зовут кошку моего знакомого
поскольку единственное что меня волнует
мой достаток
яЯ бабушка что наступила на ногу человеку
уже забывшая о этом поступке и думающая
про радикулит
яЯ мент
что обокрал эту девушку за распитие
алкогольных напитков
вновь это Я так любящий её и
мечтающий о совместной жизни
здесь и сейчас мЫ выйдем из транспорта объединив
нашу жизнь будем всегда в 3-х
сантиметрах над полом
люДи будут держать нас за руки дабы мы не улетели
подобно воздушным Шарикам в небо
мы не чайки не львы толстые
под нашими ступнями нет следа
на над нами чИстое вечнОе небО...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441994
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 08.08.2013
Мы с тобой внебрачные дети бога.
Только это очень большая тайна.
Нас таких осталось совсем немного.
Да и те остались считай случайно.
А у бога много детей законных.
Дети церкви. Дети его морали.
Но среди обрезанных и крещенных
Мы с тоски как правило вымирали.
Они знают - только то что им можно.
Они любят - только так как их учат.
Они нашу правду считают ложью.
Не проверив. Просто на всякий случай.
Они смутно чувствуют - мы - другие.
Но понять не могут что их тревожит.
А причины, знаешь, совсем простые.
Не они но мы на него похожи.
2007г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439219
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 24.07.2013
Потом ...пошли поужинать, как в снах.
...Шагал, шагал к тебе вполоборота
Предгоночной истомой скакуна,
Задором юголайнерного взлёта.
Походку, чуть пришедшую в себя,
Глаза дневным закатом целовали,
И кожу, обожаньем теребя,
Пекли прикосновения-емали.
Ты спрашивала: «Здесь? Зайдём - сюда?», -
Непринуждённой сдержанной нирваной.
А мне, пусть ты и замужем, фата
На чёлке резвой бредилась лианно.
21.07.13 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438603
дата надходження 21.07.2013
дата закладки 22.07.2013
[i]песня в похожем стиле как я себе представляю озвучку =)[/i]
Я видел эти лица тысячи раз
Когда выходил на балкон
Она танцевала на перилах грозы
Не выключая свой телефон
И эти все лица ей были чужды
Ведь всегда есть кто-то другой
Ведь ее звали Л, это значит одно -
Она танцует на перилах грозы
Кто-то просто смотрел и видел сны
Или взглядом искал горизонт
Но зеленый чай стынет на столе
И улыбка - отличный зонт
Ненаглядная Л ты рисуешь часы
Но стрелки не вернуть назад
Танцуй же дальше на перилах грозы
И ищи взглядом свой горизонт
Милая Л не поливает цветы
И не строит планов своих
Я родился в понедельник, я сказал себе
Она во вторник превратится в стих
Стих упал на бумагу, а она - в полет
Не опоздает на чужой вагон
Приземляясь на крыше этих домов
И не строит планов и слов
Она танцует на перилах грозы
Взглядом ища горизонт
И не стоит планов - зачем?
Ведь улыбка отличный зонт
Ненаглядная Л
Эта милая Л
Танцуй
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434813
дата надходження 02.07.2013
дата закладки 18.07.2013
Їм шаурму, запиваю її компотом
В сумці Булгаков, в плеєрі Декаданс
Навушники Koss більше не бьються током
Дзвоню Етікєтці, поки не впав у транс
Кеди Converse в пилу, не проти зливи
Ці рядки пишу ручкою "Метабанк"
Порвав ремінь на безі, зшити несила
Завязав у вузел - нехай тримається так
Поруч катався хлопчик на мотомашині*
Трохи на мене наїхав і зник в кущах
Горобець сів позаду моєї спини
Телефон сідає як сонце десь у гілках
* - хлопчик маленький, машина іграшкова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436922
дата надходження 12.07.2013
дата закладки 12.07.2013
Путник шел уже очень долго. Так долго, что забыл сам, откуда начался его путь и кто он такой. Многих людей он встречал на пути, много дорог прошел, но везде и всюду он искал ответ на мучивший его вопрос – есть ли Абсолютное Счастье? И все, кого он спрашивал по пути, не знали ответа. Кто-то смеялся, кто-то удивлялся и не понимал, кто-то плевал в след.
Но навязчивый вопрос с каждым днем мучил все сильнее. А каждой ночью приходил один и тот же сон, в котором он видел незнакомую девочку с голубыми глазами. Только во сне человек уже не спрашивал ничего, потому что незнакомка молчала.
И никто не знает, сколько прошло времени, прежде чем многочисленные слухи направили стопы путника к далеким горам, где у подножия жил преклонных лет мудрец.
- Он знает ответ на любой вопрос, может и на твой тоже, - говорили ему некоторые.
Старик выслушал путника и сказал:
- Я думаю, счастье человека в его благосостоянии. Посмотри вокруг – деньги обеспечивают способ осуществить желания, что может быть лучше?
- Разве? Я видел множество богатых людей на своем пути, видел нескончаемую жажду в их глазах, видел и тех, кто готов был убить ради денег. Алчность невозможно насытить, а временное чувство удовлетворения не может быть счастьем. Тем более Абсолютным.
Покачал головой старик, он не знал, что ответить, но посоветовал:
- Выше в горах, за перевалом живет старец, мой учитель. Твой путь сюда будет напрасен, если ты не спросишь его - все-таки он знает больше, чем я.
Перевязал человек стершуюся обувь, и двинулся вверх по каменистой тропе. Но и за перевалом в ветхой хижине старца-учителя, познавшего основы мудрости, не услышал путник нужного ответа. Так как считал этот старец счастьем любовь, но разве страдания и муки могут быть Абсолютным Счастьем? Разве болезнь, именуемая ею, может быть безоблачной?
- Нет, - вздыхал на это старец. – Ведь любовь и боль неразделимы, пусть и несет она в себе счастье, и дает силы свернуть горы. Но ты можешь пойти выше тропой, пока не увидишь пещеру. В ней живет дервиш, мой наставник. Его мудрость рядом с моей - как валун по сравнению с песчинкой.
Два раза срывался сильный дождь с градом, прежде чем усталый путник дошел до пещеры.
- Я знаю что ты ищешь, - сказал дервиш. – Мудрость и ее познание являются источником счастья, и только.
- Но познаниям нет предела, как можно утверждать, что это Абсолютное Счастье, если его нельзя охватить руками, взглядом, мыслью? – огорчился путник. – Я прошел столько дорог, видел множество счастливых лиц, но ни одного действительно настоящего. И так и не нашел ответа. Неужели все зря?
- Не отчаивайся, сын мой, - дервиш задумался. – Возле самой вершины горы стоит старый монастырь, где по преданиям живет мудрейший и старейший из всех ныне живущих. Монах, который седовласым старцем учил меня основам самопознания много лет назад. Отправляйся туда, если и там не найдешь ответа, то значит его и нет.
Жажда, вопрос, мучивший путника, дал ему силы не упасть и не замерзнуть в метель, что бушевала вокруг. И он шел. Пока не упал перед воротами, где его и подобрал послушник монастыря. Надежда услышать ответ и наконец закончить поиски вселяла силы. Но и они покинули его, когда узнал от послушника, что опоздал. Старый монах умер за день до его прихода на 123-тьем году жизни.
Отчаяние, безысходность и апатия одновременно овладели человеком. А зря прожитые в постоянных поисках годы тяжелым грузом легли на плечи. Путник остался на ночлег, не думая о том, что будет дальше.
И увидел сон.
Девочка с голубыми глазами молча вела за руку дряхлого сгорбленного старика, который улыбался самой счастливой из всех земных улыбок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224501
дата надходження 25.11.2010
дата закладки 12.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.06.2013
в соавторстве с http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=9914
он пьяный влюбленный терялся меж белых стен
она битый час всё сдирала со стен штукатурку
сбивая в кровь пальцы, теряя остатки вен
пока не забрали хорошую милую в дурку
а в дурке тепло и сухо, добрые люди
цветное вливают ей счастье по трубочкам тонким
тело исчезло, а душу отдали судьям
к сожаленью они неподкупны монетой звонкой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228644
дата надходження 14.12.2010
дата закладки 10.06.2013
В момент цей 14:37 неділі мого законного вихідного 01.06.2013 на цьому сайті 66 чоловік, з яких 9 прихованих. Здебільшого прихованих я не читаю і тих що викладують в стовпчику з правої сторони теж, я читаю тих, хто є, якщо встигаю. Тобто тих хто в лівому стовбчику неприховані. Деякі з них досить швидко викладують вірші і йдуть гуляти чекаючи через певний проміжок часу відгуків. Творів багато, відгуків ще більше. Чим краще ти себе пролекрамуєш тим більше людей тебе прочитає. Чим більше ти відпишеш коментарів, тим більше людей примусиш відчути себе потрібними автору( потрібними звучить надто жорстоко, краще скажем: автор сприймає аудиторію авторів). Запутано та нескладно. Я твердо впевнений, що вірші Шевченка, Пчілки чи Франка, проза Мирного, Барки і твердь навіть зарубіжних авторів, без свого тяжкого авторитету, були б сприйняті з заздрісною ворожістю. Ні не тою "я теуб'ю", а "я зможу краще". Серед авторів є цілком цікаві особистості, деякі лише починають свій шлях, інші- старожили у яких в запасі по кілька акаунтів для підтримання авторитету(або просто побачити, як їх читатимуть без тяжко набутого, майже брендового, ніку).
Я пишу просто і відразу. Мій текст вилавається прямо з думок, це не натхнення. Це не супер-пупер. Непродумані слова, і на скільки правдиві вирішувати вам, але звернімо увагу на прихованих. Ховаються лише ті хто бояться. Бояться, щоб їх спіймали на брехні, зловили на ледарстві і цілком можливо тікають від своїх сутинерів.
Я не вірю в існувння душі, як душі. Для мене душа- це пам"ять, спогади, думки і почуття спровоковані останніми. Те що зникає і лишається. Це нескладно, але з церковним фанатизмом, який так оберігає душу, вам не зрозуміти, як із атеїстичними поглядами Геракла.
Якщо душа є то вона повинна бути, все що є матеріальне. Як пояснити туземцю, що струм тече по дроту і що неможна сувати в розетку пальці? Просто, сказати:"Табу"- неможна. Струм цілком матеріальний.
Уявіть душу матрицею, дисплеєм. Де кожен піксель- це частинка душі з іншого життя. Можливо іншого минулого. Душа цілісна, поки пікселі не биті. Але душа не монітор...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428749
дата надходження 01.06.2013
дата закладки 04.06.2013
В садку розпустилися білі півонії. Такі чисті, пишні; їх обєм без зайвих проблем заповнює всі прогавини відчуттів, там де здається нічого нема є вони... Заповнюють і витісняють зайві думки... Як передати колір біліший снігу? Навіть якщо сфотографувати і розмістити їх, як фон, на робочому столі вони всеж не будуть такими світлими. Навіть якщо да Вінчі воскресне, він теж не намалює біліших і кращих.
Пусті зойки:"Вони як справжні", добродушно сприймаються з усмішкою. Усвідомлюю, що вони ніколи не мали значення, це всього навсього власне відлуння егоїзму. Ні художник не пихатий, високомірний, художник просто знає, що справжні півонії набагато красивіші, а його картина- лише спогад про них і не більше. Частинка його і не менше... Інший художник просто промовчав, подумавши про те, які вони гарні були. Їхні погляди зустрілися, кожен все зрозумів. Той інший, як і повинно бути, позаздрив, бо він не застав тих півоній. І вже не застане...
Коли малюєш картину ти в неї вкладуєш певний спогад. Можливо з свого минулого, а можливо з чистоти теперішнього. Біда теперішнього, що воно приречене загубитися в вчорашньому.
Ти Зло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428561
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 04.06.2013
Знаєш,я,мабуть захворію
мене сьогодні били
вбили і прикидали
снігом
і він був синім,як небо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306803
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 18.05.2013
Помирала любов під бордюром старим,
А її ще й ногами топтали.
Вона сильно кричала і криком оцим,
Благала щоб не добивали.
Кров червоно-гірка малювала серця,
На асфальті, з якого вже годі.
Зникне все, крім відбитку її лиця,
Коли стане сльозливо погоді.
Люди бачили це і проходили так,
Ніби то звичайнісінька справа.
А любов силу волі збирала в кулак,
І у всіх на очах помирала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425546
дата надходження 17.05.2013
дата закладки 17.05.2013
Веришь? Это случится.
Будет нашим рассвет,
Ты будешь не только сниться,
Но и целовать в ответ.
Мы будем громко смеяться
И много-много шутить.
С тобой научусь не стесняться,
А ты –со мною –любить.
Я буду держать твою руку,
Ты будешь меня обнимать.
Мы все-все расскажем друг друг,
О важном не будем молчать.
Рассветы –лишь только начало,
Закаты –его продолженье.
А знаешь что? Я всегда знала,
Что я – тебя отраженье.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425143
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 15.05.2013
Не розумію чому фільм "In Bruges" називають "Залягти у Брюгге".Тим не менш, він зараз йде по "1+1". Це один з моїх улюблених фільмів... і не дарма.
Звичайно можна сказати, що він закінчився хепіендом, але це досить узагальнено і цілком можливо обман. Не варто псувати перегляд фільму тим хто його не бачив. Але завжди можна натякнути.
Коли ми вбиваємо в собі ту дитину, якою ми колись були, що тоді від нас лишається? На що схоже наше життя? Втрачаючи сенс, ходячи, мов примари в цьому світі, під тягарем провини, ми не бачимо іншого виходу окрім самогубства.
Ми знаємо, що кінець неминучий. Рано чи пізно ми помремо, за нами наші діти, за ними їхні і так допоки нікого не залишиться. І світ покаже свою справжню сутість- порожнечу. Йому сумно буде без нас... ні мені хочеться, щоб йому було сумно... а йому не буде сумно: йому буде всеодно. Але щось тримає нас в цьому світі.
Щось глибоко в нас і якийсь бісів збіг обставини. Якийсь малюк Джимі- карлик-расист і Кен. Кен схожий на віру, яка працює на принципи, поки між ними не виникає суперечки.
Теперішнє постійне і нескінченне, за ним женеться минуле з розривними кулями. Майбутнє безсиле перед жорстоким було і як частина теперішнього жертвує собою заради іншої своєї частини заради іншого майбутнього. Минуле вбиває допоки не стає жертвою своїх амбіцій, принципів.
І в кінці ми починаємо все розуміти, але чи не запізно? Чи є шанс? І взагалі , чи він справді потрібен?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421367
дата надходження 28.04.2013
дата закладки 28.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.04.2013
Оно, ты знаешь, как то так надоело
Читать стихи писать стихи нету толку.
Пора зачистить все и браться за дело.
Копыта в сторону и зубы на полку.
И разговаривай давай чаще матом.
Они поймут, а хуле, люди простые
А если чувствуешь себя виноватым
То это, знаешь, вообще в другом стиле.
Да перестань, чего ты выдумал тоже.
Какое плакать - все идет так, как надо.
Да где ты видел это господи боже...
Какая кровь? Вино... губная помада.
Ну, я не знаю, что тебе показалось...
Ты лучше на ночь выключай телефон то
Давай-ка спишем голоса на усталость.
Железным людям в голосах мало понту.
Пора заканчивать - котлеты остыли.
Вот тебе факел - вот немецкие марши
И перестань стрелять в людей холостыми.
Умойся. Вытри нос. И слушайся старших.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398331
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 20.04.2013
З чим можна порівняти людину? Мабуть з усім оточуючим, але в той же час вона не є навіть повністю подібна собі, своєму визначенню; як організму, так і особистості. Ця біологічна назва приховує дещо більше. Можна упростити, узагальнити та цілісно повністю дати визначення складно.
"Я хочу"- риса притаманна всім, але все ж таки кожен хоче щось своє.
Якщо порівнювати нас з компютером, самим звичайнісіньким компютером, то ми складаємся з заліза та софта. Серце, вени, легені та інше це залізо, яке керуються софтом. Але в нас незвичайний, самокеруючий софт.
Спочатку був біос, з першим стуком серця, подихом, потім ми почали будувати свою операційку- своє світосприйняття... ні, навіть не ми наші батьки, оточення яким вони нам створили, а потім ми самі почали формуватись. Я думаю лінукс лінуксу рознь)
В багато чому ми визначаємся залізом, якщо мало оператівки метикуватимеш довго, пам'яті то часто доведеться стирати непотрібне.
Це почав не я і закінчу не я. В великій мірі ми повинні бути вдячні Кречмеру, за його шизо-циклічні радикали. Коли ми йдемо по тонкій вісі Кречмера з одноє сторони нас чекає шизофренія з іншої циклотімія. Але це всього навсього два відтінки павутини по якій ми йдемо. Здоровий глузд має право називатися вдалим балансуванням? Зрештою всі ми хворі по-своєму.
Згадайте останню фразу з фільму "Я, робот", той момент, коли сон Санні стає реальністю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416291
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 11.04.2013
Сімпсон Фландерсу: "Чи може Бог нагріти котлету так сильно, що потім не зможе її з'їсти?". Це схоже на притчу про філософа, який знайшов пляшку з джином. Могутній джин вилітає з бутилки і питає:
- Чого бажаєш?
- Ти все одно незможеш це виконати- відповідає філософ.
- А ти загадай. В тебе є три бажання.
- Гаразд. Створи непідйомний камінь.
Джин створив непідйомний камінь.
- Підніми його.
Джин не зміг його підняти бо він непідйомним є.
- Піду далі практикувати свою майстерність- сказав джин і залетів назад в пляшку.
А філосов залишився один, він думав далі про своє ї вдивлявся в море.
Не можна мати те, що вже маєш. Не можна підняти щось без опори.
Ні одне з двох бажань не було виконано, а третє... де воно ділося?
Колись передімною розпинався один чоловік розказуючи, що бог скрізь, у кожному з нас, в кожній травинці, комашці, землі, небесах.
-Якщо бог скрізь, то в дияволі він теж є?
Запитання яке він нечикав, не звик чути примусило відпвісти трішки замешкавшись.
-Мабуть такє
Це речення збило його з ніг. Його погляд був розчавленим. Він не міг не погодитись, в нього не було сил парірувати, як і в мене досі... нема.
Сподіваюсь ти зі мною не погодисся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410022
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 21.03.2013
Через який біль писав Ніцше, Бодлер скільки вкладено отруйної правди, яка гнітить ангелів. Ти потрібний їм. Саме ти, вони для тебе писали. Цікаво чи знали вони, що так буде, чи розраховували на такий результат? Вбивці своїх ангелів...
Раніше краватки носили лише помилувані злочинці, як знак прощення долею... знак петлі на шиї, яка обірвалась. Коли це стало модою?
«Є величність в цьому погляді, по якому життя, з її різними проявами, Творець першопочатково вдихнув в одну або обмежену кількість форм; і між тим, як наша планета продовжує обертатись, згідно незмінним законам тяжіння, із такого простого початку розвинулось і продовжує розвиватись нескінченна кількість самих прекрасних і самих дивовижних форм» (це не дурна, беззмістовна цитата, її зміст набагато глибший, для тебе вона не впишеться, бо ти не знаєш хто її написав, і життєвий шлях цієї людини, в якої зник метелик. Він міг стати пастором, якби не оса, яка затягує метелика, щоб прокормить свою личинку.)
Темрява, сотні демонів безтурботно снують після робочого дня. Чорні тіні з білими, пустими очима. Які з таким блаженством дивляться на метелика, який з'являється з темряви, щоб розчинитись в небі.
Сумніви розривають душу, що якби... і коли б... а метелик просто летить в одному місці, не помічаючи, як приносить повінь в іншому.
Ти знаєш у демона є душа. Настільки квола і брудна з народження, наскільки чиста у ангелів. Але вона теж є душею, тому відчуття інші їй не чужі, але з демона янголом не стати. Він і не хоче, йому краще сидіти на скелі і дивитися, як летить метелик.
Демони- це сумніви, які народжуються в тобі, неправильні вчинки, дії, слова, які зупиняються перед крильцями метелика. Вони виникають і згасають, та коли самореалізуються, їм доведеться стати частинкою твоєї душі. Як паразити вони будуть жити в твоїй душі, чим далі, тим гірше... тим більший кусок душі вони вириватимуть з собою, а може і всю.
Метелик такий безневинний, що не знає, скільки небезпеки і зла чекає на нього... скільки демонів поряд.
Метелик сідає тобі на ніс. Що ти зробиш з ним?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406834
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 08.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.01.2013
Я вже хочу відчучити нових,
Вчорашніх продав Прометеїв,
Й відмовився мовчки від тих,
Хто не сприймав моєї ідеї....
Я вже хочу відчути політ,
Лівінгстона захмарену вічність,
Солодкий, бо грішний плід,
І затьмарені сни, бо віщі...
Я вже хочу земного буття,
Повсякденної своєї турботи,
І маленьке своє немовля,
І жінку, що буде не проти....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384482
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 12.12.2012
Він обіймав тебе і ти була щаслива...
Він ніби вгадував бажання всі твої,
І навіть те, що ти очима лиш просила,
А ти не вірила, що все це не вві сні.
Хоч мріяла про набагато більше,
Та важко було перейти оту межу...
Попереду було най цікавіше,
Але вирішила: “Ніколи не скажу!”
Ніколи не розкажеш, бо злякалась –
Побачивши, що все в твоїх руках,
І що ніколи у ньому не помилялась...
Усе це щастя викликало непідробний жах.
А за той страх доля жорстко покарає,
Не можна нехтувати шанс останній свій...
А шанс останнім був – тепер то ти це знаєш,
що пропустила шанс, коли був майже твій... 11.08.2006
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366159
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 04.10.2012
все правильно: ти дорослий.
ти знаєш, як треба і вмієш вчасно піти.
ти знаєш, що я поплачу з тиждень і досить.
і усміхнуся, що мала такого, як ти.
буду знову мовчати, читати мантри,
шукати інших і помилятись в собі,
віритиму, що любов не треба тримати,
вбиватиму его, гордість, цинізм, снобізм.
залишусь такою ж вразливою і дитячою,
упертою, щирою, надто до всіх закритою...
...я просто хочу ще раз тебе побачити
і ні про що з тобою не говорити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354526
дата надходження 01.08.2012
дата закладки 15.09.2012
Мне снится лето, вода, песок
Мы на песке лежим.
Я пью вино, ты томатный сок
Такой у тебя режим.
Я руку кладу тебе на живот
Круглый как колесо.
Я жду его. И он тоже ждет.
Или она. Мне все
Равно он это или она,
Главное — я и ты
Вместе... Устал от этого сна.
Не снись мне. Я жгу мосты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363346
дата надходження 10.09.2012
дата закладки 12.09.2012
Ро викурює сигарету в мою відсутність,
Викидає недопалок собі під ноги
І чекає мого приходу.
Ро ненавидить всіх, і в першу чергу себе,
У нього власний вияв і форма протесту –
Він цинік. Він може спалити усе,
Що здасться йому пустим чи без сенсу.
Він вчить мене філософії свого життя,
Мовляв, ти тут не для того, щоб просто була,
Якщо ти прийшла, будь доброю, порви цей зал,
І байдуже, що хтось в третьому ряду не встав.
Ти прима, що працює на загал.
Він говорить:
- Маленька, любити усіх людей – це не любити нікого.
У домі того, що захищає тварин, собака дорогої породи,
В той час, коли бездомного кота трощать на дорозі.
Тому що любити усіх – це рвати себе на шматки,
А мій егоїзм не допустить такого. Я у себе один,
І це причина бути собою.
Ро переконує, що немає жодного когось,
Про кого він сказав би «люблю»,
- Звичайно, є жінки з якими я сплю,
Біля яких волочить і ниє нутро,
Але жодної людини, біля якої б відлягло,
Перестало б тягнути на соціально дно.
Я не люблю нікого. І саме воно
Змушує мене думати, що я ніхто.
Ро викурює сигарету в мою відсутність,
Щоб я не дихала нікотиновим димом.
Бо у кожного, навіть кінченого мізантропа,
Є хтось, хто робить його щасливим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361295
дата надходження 01.09.2012
дата закладки 01.09.2012
Твоя любов не здатна взяти
й не здатна сповнитися почутьми
і ти, не здатна покохати
з любов'ю вийти між людьми
Мені ж, байдуже, я до тебе
з обіймами завжди прийду
і руки простягну до неба
тебе будь де, та я знайду
І зрештою втоплю образи
у щирім серці їх нема
та ти малюєш рвані стрази
на полотні мого тепла
І жаль, байдужості заліза
у моє серце кидаєш
із серця ллється крові криза
а ти очима блимаєш...
Я, затаївши біль, кохаю
лише тебе, понад усе
і байдуже що так страждаю
відповідальність не мине
Не згасне сонце в небі просто
не зникнуть барви з полотна
лише у тебе все так просто
бо щирості в тобі нема
Та ти рвеш серце й мою долю
не знаючи що є "любов"
що проявляє свою волю
що промовляє знову й знов:
"Христино, ластівко моя
понад усе потрібна ти мені
єдина зріднена душа
весь світ віддавби я тобі..."
Та ти байдуже повернулась
твій егоїзм знов переміг
у тілі все перевернулось
невже я помилитись міг?..
На що себе прирік я знову?
навіщо серце я відкрив?..
і заіскрила зоря нова
і згасла... без взаємних почуттів...
31.07.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355958
дата надходження 08.08.2012
дата закладки 18.08.2012
и наверное я не прочь открыть свою картинную галерею;
но наверное ( до вероятности 99,9% ) я бы рисовал только тебя.
и мне не жаль, ни сил, ни гордости, ни капли терпения;
только давай останемся в порогах у декабря.
твое любимое время года,
отразится на фоне новых, изящных витринах, под рамкой.
но не пишутся мне картины, и зима оставит нас навсегда.
помаркой.
ее не замажешь уже. ни красками, ни каплей водой не избавишь.
стихами, нотами, мыслями, но пожалуй, нам не поможет.
ты ничего не исправишь.
слепыми были до недавнего времени, теперь отмучиться, рассказать все тебе.
как я хотел, как я желал, набраться терпения,
но жаль, я не успел в январе.
стихами; бросить отныне наброски, карандашом, что сломался и некому наточить.
картины; наверное мы уже взрослые,
оставить тебя, но как позабыть?
уходя - запереть на сто поворотов замок,
прости меня, в каждом стихе, в каждой прозе,
прости, что счастливой я сделать тебя не смог.
твое имя наполнит мои печали,
твоим именем звать стихи.
надоело, останусь в мае,
я забуду, смогу.
но не ты.
я тебя не забуду.
и я буду дарить цветы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335852
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
лежу..
прив'язана..
..прив'язана!!!??? голові болить! довго вже.. навколо лише стіни..білі.. чи то полотно..? і гумові паси на моїх зап'ястях ногах та голові..
зайшли люди..[з нівідки] також в білому вбранні..мовчать..і дивляться крізь респіратори..респіратори???!! та де ж я!? невже то такий дивний рай?.. я вже було почала думати про своє минуле життя/останнє..
"серія" електрошоку і я розумію, що то не рай..до холери!! що зі мною?! і голові не краще.. вони придумали собі білий одяг, щоб бути подібними до янголів та вводити в оману подібних до мене..
кричу..
закрили рот..
холерні янголи !! чергові пропущення, крізь мої мізки, електичного струму в 420V. до холери!!! люди, ні, НЕлюди! це..ж навіть не біль..
адже ж в 50роках його відмінили!! та мені сказали [хтось з голови], що в 80 знову прийняли...я знаю, навмисно!..аби тепер мені раптово позвільнювати нейромедіатори в центральній нервовій системі та підвищити активність рецепторів.., аби я не була така депресивна. та пішли вони нах з такими ліками!! в мене ж були емоції..злі правда..але то не міняє факту!
жива..? не знаю ...а серце..?
..знаєш..зі мною був загальний обезболюючий наркоз..[а не Ти] мое мясо [мязи] лише трохи (в порівнянні) посмикується..без наркозу є можливість компресійного зламання хребта..
бо Ти спробуй 420..крізь себе! не хочеш?! і я не хотіла..
якби Ти лише знав..якби відчував..
_______________________________________________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320526
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 02.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.03.2012
схиливши тонку шию
на дереві повісилась осінь
іржаві пасма інеєм сивіють
листям гниють крихти відносин
на схилі дня останні промені
пускають кров із вени горизонту
і зміями обповзають рубінові струмені
сумніву тінь змазаний контур
схожий на мене схоже мертвий
як сірих відтінків гравюра асфальту
я теж буваю із болем відвертий
хоча не знімаю маску обдерту
сходи флейтовий блюз
пронизує морок кімнати
лью
вже не шукаючи вороття
і череп як дзига без осі хребта
ночі бездушність
із пляшки гіркого буття
розпиває самотність
і я...
0:36
10.02.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312715
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 28.03.2012
Калейдоскопы серых дней
Сидели шлаками в душе моей
Свирели плакали среди камышей,
А у меня как будь-то камень на шее.
Атташе ее не подпускал ни на шаг,
И на шелест мой просыпался оскал.
И не шевелясь, я боялся тех скал,
Чтобы не упасть в ту дыру, где я спал.
Она модель, она красивая очень,
А у меня только смысл между строчек.
Я променял бы его на прочность, впрочем
Я не узнал бы, что такое одиночество.
В кругу моих друзей или отрочестве
Преобладает красочное общество,
Но калейдоскопы серых дней
Продолжают сидеть и дальше в душе моей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304400
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 23.03.2012
Твоё Имя в горле встало комом –
Не вдохнуть, не выдохнуть его –
Непроизносимо-остро, незнакомо
Обжигает горло горьким веществом.
Твоё Имя въелось в сердце ядом,
Глыбой каменной пошло на дно.
Имя, что цветочным ароматом
Так пьянит, как крепкое вино.
Твоё Имя, словно сладкий бейлис
Растекается по жаркому нутру.
Этим именем я, замерзая, греюсь,
С этим именем я просыпаюсь по утру.
Твоё Имя стало дыбой – пыткой,
Рвущей всё во мне напополам.
Боль иголкой острой с чёрной ниткой
Пришивает спешно к шраму шрам.
Твоё Имя я шепчу и по гортани
Раскалённый растекается свинец.
И в часы минуты долгих ожиданий
Превращает для меня любовь Творец.
Твоё Имя, как внезапный выстрел,
Истекает нежностью внутри –
(Заполняя сердце слишком быстро) –
Нежность, как бензин, во мне горит.
Твоё Имя стало тайной тесной,
В рёбра-прутья заключённой мной.
Стало райским небом, чёрной бездной –
В них срываться мне одной.
Твоё Имя встало в горле комом –
Не вдохнуть, не выдохнуть его –
Мажет горло бархатно и невесомо
Сладким, но смертельным волшебством…
30.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290297
дата надходження 02.11.2011
дата закладки 22.03.2012
Бритва легко врезается в тело,
Имя твоё выводя на ладони.
Чтобы навечно всё это запомнить,
Рисую тебя я кровью на белом.
Чувства галопом по нервам, как кони.
Я инфантильно влюбляюсь, как прежде,
Здесь и сейчас эту жизнь проживая –
Каждою клеткой кричу, что жива я.
Эта любовь вальсирует между
Каменных глыб наших душ. И я знаю,
Я – параноик. И моя паранойя
Перерастает любые границы.
Моя муза мертва для меня. Только лица
Мелькают вокруг, не давая покоя.
Образ тебя в моём сердце теснится.
Я беспристрастный маэстро, безбожный
Художник, рисующий бритвой по венам,
Я создаю полотно вдохновенно,
Орудуя лезвием неосторожно,
Дозы блаженства вдыхая мгновенно –
И отравляюсь каплями счастья,
Но я бесплодна в своём вдохновении.
Слишком легко поддаюсь искушению –
Целое я раздробляю на части,
И происходит тебя отторжение…
12.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280755
дата надходження 15.09.2011
дата закладки 19.03.2012
Мне не найти ни капли утешенья –
Я словно выбита из колеи.
Спасают лишь глаза твои
От неизбежности паденья,
От невозможности спастись,
От мимолётности мгновенья.
Я не держусь за эту жизнь.
Я стану новой Мата Хари –
Не исчезай из снов моих.
Мой ураган меня сломал и стих.
Как снегом, выпавшим в Сахаре,
Ложится строками мой стих,
Где ты в отметке «больно» на моём радаре,
Растягиваешь Вечность на один лишь миг.
Подобно Вавилону, рушится мой мир,
И никогда не взять мне новой высоты.
И небо падает. А небо – это ты.
Хоть поцелуй на вкус так нежно-сладок, как зефир,
Но всё равно глаза твои – безжизненно-пусты,
А сердце для тебя лишь к ужину гарнир.
Тогда я посылаю к чёрту этот мир!
18.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255052
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 19.03.2012
Я был в Аду. Я так устал.
И там так страшно оставаться.
Я не хотел с тобой прощаться,
Одну тебя оттуда звал.
Я был в Аду. Я так устал.
В оковах Вечность коротал,
Но не нашёл там новый смысл.
Лишь ты в груди моей, как выстрел.
Там на крюках в огне пылал.
Я был в Аду. Я так устал.
Шанс выбраться – ничтожно мал,
Но так хотел тебя коснуться.
Я жизнь отдал бы, чтоб вернуться,
Я так спасения желал.
Я был в Аду. Я так устал.
Но я вернусь. Я обещал.
Там лишь твой образ, как спасенье –
Такое сладкое горенье.
Но я не знаю, кем я стал.
Я был в Аду. Я так устал.
Я в самый низ бездонный пал.
В конце приходит здесь смиренье.
Такое сильное горенье –
Такая боль, кто б только знал.
Я был в Аду. Я так устал.
18.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223156
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 19.03.2012
Я знаю, що помру
Що зламаються крила
І знаю не зігріє
Моє тіло могила.
Стануть руки холодні
Мені очі закриють
Вперше ангели смерті
Свої двері відкриють...
Душу виймуть із серця
І загорнуть в долоні
Дикі демони з пекла
тепер я в їх полоні...
А мій ангел зламає
Об гріхи білі ноги
Віри більше немає
і нема допомоги...
Догорить в церкві ладан
Разом з ним і натхнення
Я не встиг попросити
В свого Бога прощення!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222406
дата надходження 15.11.2010
дата закладки 05.03.2012
В світ такий , пригнічено-похмурий,
Янголи ще можуть завітати,
А десь поруч будуть і амури,
Головне – то янголів впізнати.
Ось стоїть неподалік від тебе:
Тиха, мила, сонце у очах.
- Дівчино, скажіть, а ви не з неба?
Ви мені ввижалися у снах.
І вона так тихо засміється,
І її я знаю сотні літ.
Янгол в цьому світі – він знайдеться,
Тільки не спиніть його політ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172926
дата надходження 20.02.2010
дата закладки 01.03.2012
Навіщо дарувати квіти, а потім їх м’яти,
Навіщо так хотіти жити, а потім зав’янути.
Я і ти – історія буденна, не примітна,
Раніше так була мені потрібна, як повітря.
Вітряки колишуть під собою трави,
Відчай, кинь, мене ти знову в чорний траур
Віднайдеш собі ти кращу – так усі казали
Я неначе біг у хащі, а не в просторні зали.
Втекти від цього світу, втекти від цих думок,
Поринути у вітер, старатись, щоб не змок.
Засяяти, як свічка, проникнути в пісок,
А може просто кулею собі пошкодити висок?
Та ти не ідеальна, як і я, як всі,
Та іноді думки в голові: візьми таксі,
Поїдь до неї, у світло, із пітьми, та ні,
Навіть, якщо вона не скаже но, скаже сі.
Коли вже гарна усмішка замінить сіль,
Коли Ремарка книжка звільнить мій стіл.
Коли наповнена діжка вином не буде виною
У тім, що заливаю ним самотності своєї біль?
Іноді, часом, згадую те, як ми були разом,
З шостого класу і до кінця, до розбиття пазлу.
А скільки років від початку, тринадцять чи більше?
Залишилось писати лиш про ті часи вірші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304186
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 28.02.2012