Ольга Струтинська: Вибране

синяк

Так хочеться відчути небо

Так  хочеться  відчути  небо,
Зміцнити  крила  на  вітрах,
Летіти  наче  вільний  птах
І  знати,  що  лечу  до  тебе.
Тільки  любов  дарує  крила,
На  землю  впасти  не  боюсь:
І  тут  до  тебе    пригорнусь,
Але  щаслива,  що  летіла.
Ти  обніми  мене  крильми,
Нехай  говорять,  що  це  руки,
Я  так  втомилась  від  розлуки,
В  самотності  поміж  людьми.
Галина  Грицина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897111
дата надходження 04.12.2020
дата закладки 04.12.2020


Крилата (Любов Пікас)

Я - УКРАЇНА

Я  –    Україна.  Юна,  як  весна,
Та  в  мені  стільки  впертості  та  сили!
Хоч  гонор  мій  в  багні  не  раз    місили,
Він  кришталево-чистий,  як  Десна.

Я  –  Україна.  Тризуб  –    це  мій  дух,
В  якому  заклик  –  боронити  волю.
Рушник  весільний  –    прапор.  Стелить  долю
З  небесних  і  пшенично-стиглих  смуг.

Я  –  Україна.  Квітка  на  стеблі,
Я  –  кущ  калини,  степ  розлогий,  гори,
Пшеничний    лан  і  море  неозоре.
Мій  голос  –  сторож  роду  і  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895428
дата надходження 18.11.2020
дата закладки 19.11.2020


Мацикур Володимир

СЯЙВО ЛЮБОВІ

Твоя  любов,  що  сяйво  сонця,  -
Безмежно  чиста  і  нова.
Злітають  з  люблячого  серця,
Неначе  голуби,  дива.

Несе  їх  теплий  подих  раю.
Хто  знає  ціну  їм  -  святий.
І  щастя  більшим  не  буває,
І  вищої  нема  мети.

І  стільки  світла  за  тобою,
Що  розгубилися  слова.
І  світ  безмовною  рікою
На  тебе  миром  наплива.

І  вже  ні  сили,  ані  втоми  -
Добро  і  зло  зійшли  на  дим,
Мов  повертається  додому
Душа  насіннячком  святим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895356
дата надходження 18.11.2020
дата закладки 18.11.2020


Ганна Верес

Моя це й твоя Україна (Слова для пісні)

Якщо    ти    Землі
Дитина,
Врятуй    і    її,
Й    родину:
І  розум  від  них,
І    сила:
Обом    маєш    бути
Сином.

Приспів:
Ім’я    її    –    Україна    –
Моя    це    й    твоя    країна.
І  розум  від  них,
І    сила:
Обом      маєш    бути
Сином.


У    світі    ти    не
Єдиний,
Ти    пагоном    є
Родини,
Тож    сином    її
Стань    гідним,
Люби    Україну
Рідну.

Приспів:
Ім’я    її    –    Україна    –
Моя    це    й    твоя    країна,
Тож    сином    її
Стань    гідним,
Люби    Україну
Рідну.
Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891612
дата надходження 13.10.2020
дата закладки 14.10.2020


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.09.2020


Тетяна Луківська

Осінній абрис

Відшелестіла  листопадом  осінь,
Безлисто  усміхнулась  у  вітрах.
Захмар”ям  сірим  пригорнула  просинь,
Вмостилась  тихо  на  моїх  плечах.
Обвітрила  пониклі  хризантеми,
Такі  замерзлі,  збляклі…і  живі.
Відголосила  у  німому  щемі,
Відкланявшись  у  краплі  дощові.
А  скільки  смутку  прилягло  в  туманах!
Відтінків  сірих  звисла  пелена.
Стирається  осіння  панорама…
Засніжено  лягає  білизна.
Зима…

Абрис,  обрис  -  окреслення  образами  якогось  змісту,  явища.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856574
дата надходження 01.12.2019
дата закладки 03.09.2020


Леся Утриско

Лишень кохання - маки на вустах

Ці  маки  на  вустах  малюють  зорі,
І  волошки  у  косах  мерегтять,
І  відчуття  -  кораблики  у  морі,
І  всі  слова...  несказані,  болять.

Ця  мить  життя  -  єдина  й  одкровенна,
І  це  кохання  -  в  небі  вільний  птах,
І  ці  стежки  у  сповіді  буденній,
І  світлі  очі  -  небо  у  сльозах.

І  все  мине  -  життя  одвічний  потяг,
І  все  згорить  -  за  обрієм  печаль,
І  лиш  любов  одягне  чудний  одяг,
І  вітер  понесе  у  світлу  даль.

Де  всі  слова,  несказані,  зболіли,  
Де  світлі  очі  -  небо  у  сльозах,
Де  мить  життя  -  птахи,  що  відлетіли,
Лишень  кохання  -  маки  на  вустах...

(С)  Леся  Утриско

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858264
дата надходження 17.12.2019
дата закладки 17.12.2019


Ганна Верес

Вони йдуть назустріч долі

Дорога.  На  ній  –  їх  двоє.  
Рука  у  руці.  Військові.
В  очах  –  кілька  сонць  –  не  зорі.
Горять  вогнем  непокори.
Вони  йдуть  назустріч  долі  –
Одній  на  двох  –  невідомій…
Давно  у  казки  не  вірять,
Бо  знають,  життя  відміря
Всього  їм.  Не  без  гіркого,
Як  плаче  зоря  ранкова
За  тим,  хто  не  вийшов  з  бою.
В  полоні  вони  любові!
14.04.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833227
дата надходження 18.04.2019
дата закладки 17.09.2019


Ганна Верес

Літа мої спішать

Весна  вже  тче  небес  ясну  блакить
І  жовтими,  і  білими  нитками,
Засяє  сонце  й  попливуть  хмарки,
І  я  пливу  між  ними  теж  думками

Туди,  де  юності  моєї  цвіт,
Де  перші,  десь  невдалі  мої  кроки
У  загадковий,  неспокійний  світ.
Це  він  припас  мені  свої  уроки.

І  затремтить  у  спогадах  душа,
І  застукоче  серденько  частіше  –
Літа  мої  до  вирію  спішать
Із  кожним  днем  жвавіше  і  жвавіше,
Щоб  відродитись  в  правнуках  і  віршах.
7.05.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749680
дата надходження 07.09.2017
дата закладки 17.09.2019


НАСТУРЦІЯ

БІРЮЗОВЕ ВЕСІЛЛЯ

Сьогодні  не  просто  чергове  застілля-
Є  привід:  у  вас-  бірюзове  весілля!
Це,  звісно,  не  срібло,  не  четверть  століття,
Та    шлюбу  настало  уже      повноліття!

Бажаєм  від  серця  -  у  день  цей  прекрасний
Щоб    в  вашій  оселі  завжди  було  ясно.
Купатись  в  коханні,    в  воді    бірюзовій.
 Щоб    довго  вам  жити  у    щасті    й  здоров  ї!

В  житті    оберіг  -ваше  вірне  кохання.
Ми  цім  переконані  ,  й  маєм    бажання-
Коли  буде  шлюбу  уже  двадцять  п  ять
Хотілось  б    гучніше      його  святкувать!

Коли  ж  прийде  дата  уже  півстоліття
Хай  гучно  святкують  і  внуки  і  діти!  
Кохання  у  вас,  як  та  пісня  прекрасна-
 Чарівне  звучання  ніколи    не  згасне!

16.09.  2019

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848293
дата надходження 15.09.2019
дата закладки 15.09.2019


Ганна Верес

То мого жита молоде колосся

Із  сивиною  роки  повінчались
І  заповітне  вивели:  уже!
«Невже  це  все  зі  мною  уже  сталось,  –
Стогнала  пам’ять  –  різала  ножем,  –
Невже  то  вже  моє  таке  волосся,
І  я  бабуся  більш  десятка  літ?
То  мого  жита  молоде  колосся,
Що  кров  мою  нестиме  в  білий  світ!

На  крилах  журавлів  пливтимуть  весни,
В  полон  до  літа  втраплять  солов’ї,
Осінні  і  зимові  перевесла
Зберуть  у  сніп  роки  життя  мої…
А  коли  прийде  мить  ота,  остання,
І  Богу  я  складатиму  свій  звіт,
Мої  онуки  вже  повиростають
І  пам’ять  понесуть  про  мене  в  світ.

Свій  спадок  їм  залишу  у  портретах,
В  характерах,  чи  в  інших  ще  речах,
І  в…  слові  хай  маленького  поета,
Яке  нести  непросто  на  плечах!
24.11.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848339
дата надходження 15.09.2019
дата закладки 15.09.2019


laura1

Я за вас помолюсь

Відео  першого  подружнього  танку  моєї  донечки  Олени  і  її  чоловіка,  Михаїла
[youtube]https://youtu.be/XB8pW_nabtU
[/youtube]
Пряне  літо  в  саду  вже  медовим  бринить  оксамитом.
Достигає  на  ґронах  важких  золотий  виноград.
І  в  сьогоднішній  день,  що  жоржиновим  цвітом  сповитий,
люба  донечка  зранку  вдягнула  весільний  наряд.

Ти  летиш,  ніби  пташка,  назустріч  омріяній  долі.
Твій  коханий  тебе  поведе  по  життю  крізь  роки́.
Хай  стежина  сумісна  проляже  між  квітів  любові,
а  обручки  сіяють,  щоб  легко  було  вам  іти.

Хай  встеляється  килимом  ваша  життєва  дорога,
лебединою  вірністю  б'ються  серця  в  унісон.
Я  за  вас  помолюсь,  попрошу  для  вас  ласки  у  Бога,
щоб  в  житті  не  зазнали  ви  штучних,  земних  перепон.

В  урочисту  годину  радію  за  вас,  любі  діти!
Засвітилась  яскравою  зіркою  ваша  сім'я.
Безліч  літ  вам  бажаю  у  злагоді  й  мирі  прожити,
а  лелеки  нехай  принесуть  не  одне  немовля.

Вип'ю  келих  вина  за  яскраву,  святкову  подію,
за  казково-магічну,  даровану  Господом,  мить!
Хай  здійсняться  всі  ваші  окрилені  мрії  й  надії  
і  в  життєвому  морі  нехай  вам  безмежно  щастить!

17.  08.  2019                              Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845493
дата надходження 19.08.2019
дата закладки 19.08.2019


laura1

Вітання молодим

Закодований  марш  Мендельсона  звучить!
Наречених  вітаю  у  пам'ятну  мить.
З  днем  народження  вашої  диво-сім'ї
На  вкраїнській  родючій,  гостинній  землі.

Зичу  вам  у  житті  лиш  яскравих  доріг!
Хай  любов  береже  вас,  немов  оберіг.
Щастям,  радістю  спільний  встеляється  шлях,
А  кохання  з  роками  лиш  квітне  в  серцях.

Благ  земних  вам  бажаю  з  роси  і  води.
Ви  сьогодні  з'єднали  свої  береги.
Хай  завжди  таланить  у  одному  човні́.
Вам  щасливого  плавання  зичу  в  житті.

17.  08.  2019          Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845494
дата надходження 19.08.2019
дата закладки 19.08.2019


Амадей

ПОЦІЛУЙ МЕНЕ ПІСНЕЮ

Поцілуй  мене  піснею,
Пригорни  мене  словом,
Мов  троянда  розквітну  я,
Я  й  чекати  готова.

Я  чекати  готова,
Черешневого  цвіту,
Нехай  ніжності  слово,
Принесе  мені  вітер.

Передай  мені  пісню,
Із  ключем  журавлиним,
Я  візьму  іі  в  серце,
І  до  тебе  прилину.

Ми  полинем  у  весни,
У  гаі  з  солов"ями,
І  лунатимуть  вірші,
І  заллємось  піснями.

Будем  в  щасті  купатись,
І  палать  почуттями,
І  не  буде  ніколи,
Більш  розлуки  між  нами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843077
дата надходження 25.07.2019
дата закладки 25.07.2019


Зоя Журавка

ГІРКО (привітання на замовлення весільне)

Сину  мій,  хрещений  сину,  дорогий.
День  сьогодні  в  тебе  дуже  не  простий.
На  рушник  весільний  парою  стаєш,
Ти  своїй  коханій  серце  віддаєш.
Хай  із  вуст  лунає  завжди  слово  -  ми,
А  кохані  очі  світять,  як  зірки.
Посмішкою  хмари  в  небі  розженіть,
А  любов,  що  стріли  все  життя  несіть.
Нехай  буде  щастя,  нехай  буде  доля,
Хай  сади  зелені  і  пшеничне  поле.
Хай  веселка  грає  і  сміються  діти.
В  полум'ї  кохання  вам  завжди  горіти.
Хай  життя  стежина  стелиться  барвінком.
А  сьогодні,  діти,  я  кричу  Вам  "ГІРКО".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679121
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 31.05.2019


ГАЛИНА КОРИЗМА

БЕЗКІНЕЧНЕ БЛАГОВІСТЯ

Все,  що  було  -  давно  минуло...
Не  вернути  і  не  дійти...
Відцвітали  сади,  натомість,
Дозрівали  рясні  плоди.
Перебігло  галопом  літо,
В  полі  стежка,  як  жовтий  вуж,
Вкрила  зе́рня  черешка  листя,
Тільки  небо  -  ось,  доокруж
над  тобою,  як  добрий  вісник.
Чуєш,  пташка  несе  пісні!
Безкінечне  благовістя  -
Це  подаровані  Богом  дні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835383
дата надходження 13.05.2019
дата закладки 28.05.2019


Скресла

МОЖНА, КОБЗАРЮ…

Можна,  Кобзарю,  лише  на  хвилину
Сісти  з  тобою?  Наш  час  швидкоплинний
Незле  і  тихе  твоє  рідне  слово
Глушить,  підносить  -  й  розвіює  знову.

Бачиш,  Кобзарю?  Вже  крига  скресає,
Красень-Дніпро  на  всі  груди  вдихає,
Значить  весна  буде  рання  та  дружня  -
З  нею  Дніпро  зарокоче  потужно.

Чуєш,  Кобзарю?  То  -  вітер  зі  сходу
Досі  ще  віє,  приносить  негоду
Гайвором  чорним  з  бідою  на  крилах
Для  України  для  нашої  милої.

Віриш,  Кобзарю?  Хоч  тяжкої  долі
Збутись  нелегко,  та  ми  переборем!
Може,  повільно,  але  повстаємо
З  наших  колін  -  і  в  майбутнє  ідемо.

Знаєш,  Кобзарю,  а  я  маю  доньку  -
В  неї  весь  світ  вже  вмістивсь  на  долоньку.
Світу  та  світлу  радіє,  навчається,
Але  й  своє  пізнає,  не  цурається.

Добре,  Кобзарю,  я  дякую  красно
За  цю  хвилину  життя  своєчасну
Та  за  слова  -  неосудливі,  щирі.
Ти  вже  ідеш...  В  добру  ж  путь  тобі!  З  миром!
2019

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827518
дата надходження 03.03.2019
дата закладки 03.03.2019


ОксМаксКорабель

ВТІКАЧКА


Сніги,  сніги  і  лиш  одна  стежина,
куди  вона  цю  жінку  заведе?
А  чи  туди,  де  пісня  лебедина,
а  чи  туди,  де  серце  оживе...

Вона  ішла,  ще  молода  і  гарна,
прощався  з  нею  вкритий  снігом  клен.
Якби  він  міг  сказати:  все  намарно,
лиш  в  ріднім  краю  ти  благословен.

Та  клен  мовчав  закутий  в  лід  і  холод,
а  жінка  йшла,  як  Лотова  жона.
Востаннє  оглянулася  на  город,
де  свою  чашу  випила  до  дна.

Не  скам"яніла  і  не  жаль  ні  крихти,
їй  би  скоріше  звідси  утекти,
де  від  життя  дістались  тільки    крихти,
а  від  кохання  -  присмак  гіркоти.

Не  скам"яніла.  Гірше  вже  не  буде,
хто  догорів,  того  не  підпалиш.
Й  в  чужих  світах  знайдуться  добрі  люди,
але  душа...  чого  ти  так  болиш?

Чого  болиш,  провидице  незряча,
минулому  немає  вороття.
Стужавіє  в  світах  душа    гаряча
і  стишиться  її  серцебиття.

Десь  небо  є  високе  і  безхмарне,
а  тут  лише  сніги,  сніги,  сніги.
...Вона  не  знала  ще  -  усе    намарне,
 від  себе    неможливо  утекти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820843
дата надходження 10.01.2019
дата закладки 10.01.2019


Відочка Вансель

Заснути в Бога на руках…

Кохала?  Так?  Можливо...  Хто  би  знав.
Складала  осінь  в  тайстру  сум  і  щем.
Її      дощ  просто  зрадив  і  продав,
Вимішуючи  хмари  олівцем  .

І  почергово  грудень,  листопад  
Місили  холод  в  небі  кожен  день.  
Посипав  сніг  з  ваніллю  невпопад
Із  Янгола  малесеньких  кишень.

Коли  тебе  покличу  -  не  приходь!
Май  мужність  просто  жити  у  думках!
Пробач...  За  нього  теж...  Мене  Господь.
Заснути  б  Боже  на  твоїх  руках.  
Я  спала  тут  на  всіх  своїх  хрестах...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811205
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 25.10.2018


ГАЛИНА КОРИЗМА

МЕНІ Б НА ЩАСТЯ

Навчилася  з  собою  розмовляти.
Мовчу,  мовчу...    а  думи,  як  вулкан.
А  ще  вони,  як  море  необняте,
Глибокі,  як  просторий  океан.

Такі  думки,  як  каравани  довгі,
Вирує  відчай,  то  бринить  сльоза.
Чи  то  весна,  а  чи  осіння  повінь,
Аж  надривається  від  роздумів  душа.

О  думи,  думи,  сплетені  нитками  —
Одна  в  одній...    Гачок  лапає  край
І  вишиває  доля  рушниками:
Мені  б  на  щастя,  якщо  можна,  дай!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810514
дата надходження 18.10.2018
дата закладки 25.10.2018


Зоя Журавка

ГІРКО (привітання на замовлення весільне)

Сину  мій,  хрещений  сину,  дорогий.
День  сьогодні  в  тебе  дуже  не  простий.
На  рушник  весільний  парою  стаєш,
Ти  своїй  коханій  серце  віддаєш.
Хай  із  вуст  лунає  завжди  слово  -  ми,
А  кохані  очі  світять,  як  зірки.
Посмішкою  хмари  в  небі  розженіть,
А  любов,  що  стріли  все  життя  несіть.
Нехай  буде  щастя,  нехай  буде  доля,
Хай  сади  зелені  і  пшеничне  поле.
Хай  веселка  грає  і  сміються  діти.
В  полум'ї  кохання  вам  завжди  горіти.
Хай  життя  стежина  стелиться  барвінком.
А  сьогодні,  діти,  я  кричу  Вам  "ГІРКО".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679121
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 27.08.2018


Ганна Верес (Демиденко)

Життя їм виткало умови ( Присвячую тим, хто змушений жити поза межами України)

[u]Часто    закидають    людям,    що    залишили    Україну,    неоднозначні    звинувачення    в    тім,    що    вони    не    патріоти    своєї    землі.    Багато    з    наших    колег    теж    змушені    покищо    жити    поза    межами    нашої    держави.    У    мене    на    це    свій    погляд.
[/u]
Давно    життя    їм    виткало    умови:

Землі    чужої    долю    вибирать,

Забути    про    свою    співучу    мову,

А    прийде    мить    –    у    чужині    вмирать.


Та    долю    нашу    ділять    вони    з    нами

І    в    радісний,    і    в    чорний    день    біди,

Смак    чужини    й    розлук    також    пізнали,

Та    українцями    були    і    є    завжди.


Коли    ж    весна    розбудить    водограї

І    сонце    срібло    стане    пить    з    води,

Серця    щоразу    кличуть    їх    до    краю,

Котрий    колись    в    любові    народив.


І    в    сни    приходять    гори    й    полонини,

Такі    далекі    й    серцю    дорогі,

На    крилах    спогадів    тоді    додому    линуть,

Адже    земля    в    облозі    ворогів.
14.07.2016.

Ганна    Верес    (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684253
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 27.08.2018


Леся Утриско

Вітання в день уродин.

Ти-  сонце  та  зорі,  ти-  квіти  та  гай,
Ти-  мати  та  донька,  ти-  світлий  розмай,
Добро  у  душі,  а  на  серці-  тривога,  
Хай  квітами  стелиться  твоя  дорога.
Хай  щастя  рікою...  та  ні-  океаном  
На  тебе  впаде...Так!  Так!-  хай  нагряне,
А  ми  будем  тільки  за  тебе  радіти,  
Щоб  знову  зустрітись-  погомоніти.  
Почути  думки-  десь  кави  попити,
Та  й  разом  з  тобою  життя  розділити:
У  будні  та  свята-   будь  завше  багата,
Без  бід  та  образ,  хай  повниться  хата,  
Квітують  трояндами  сонячні  кроки-
У  ласці  Господній  живуть  твої  роки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753271
дата надходження 01.10.2017
дата закладки 25.07.2018


Анитка Галицька

Посвята жінці.

Про  вас  вірші  пишуть  поети.
Художники  малюють  вас  на  полотні.
Ви  маєте  в  собі  секрети.
Ви  не  розгадані  -  як  сни  нічні.
Спустились  ви  сюди  з  висот  високих.
Тепер  живете  на  Землі.
Літаєте  в  думках  своїх  глибоко,
Бо  ви,  насправді,  неземні.
Життєві  труднощі  здолать  нелегко.
Але  ви  справитесь  з  усім.
Сьогодні  все  так  складно,
Завтра-  легко.
Проте  жінкам  це  ніпочім.
Бо  жінка  може  все  на  світі!
Їй  таланту  не  займати.
Бо  жінка-мати  має  діти.
Лиш  вона  може  вірно  кохати!
Усе  цій  жінці  до  снаги.
І  диво-сни  наколисати,
Навести  лад  в  сім'ї,
Кожен  день  гарно  виглядати,
Бути  завжди  на  висоті!
Жінка  -  то  є  муза!
То  квітка,  що  розквітла  навесні.
То  ж,  Боже!  Господи,  все  сильний!
Благослови  її!  Благослови!
                                                                   А.  Г.  2016р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771663
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 25.07.2018


Наталя Данилюк

Там, де він косить…

Ще  сизий  світанок  
не  вмитий  
парним  молоком,
ще  сплять  ящірки  
в  незагребених  
свіжих  покосах…
А  ти  –  навпростець,  
як  та  ласка,  
розплетена  й  боса,
аби  притулитись  
до  сонця  
вологим  чолом.

Ще  клепле  
твій  суджений  
косу  студену  вгорі,
щоб  зрізати  трави,  
що  свідчили  вам  
проти  ночі.
А  роси  такі,  
що  аж  квітам  
випалюють  очі,
й  подолок  
твоєї  лляної  сорочки  
змокрів…

Пташки  
розспівали  діброви  
на  всі  голоси,
з  надрізу  
небесного  лона  
схід  сонця  кервавить.
А  трави  
тремтять  під  тобою,  
розпатлані  трави!..
І  чути  здаля,  
як  посвистує  
лезо  коси…

А  промінь  –  
у  пазуху,  
промінь,  
немов  ланцюжок,
вплітається  
поміж  нитками  
черлених  коралів.
А  ти,
витираючи  піт,    
берегами  все  далі,
все  важче  
і  важче  
дається  повітря  ковток.

А  там,  
де  він  косить,  
поля,  
мов  рясне  вишиття,
лисніє  
на  сонці  гора,  
перетягнута  плаєм.
А  він-то  не  знає,  
мій  падоньку,
він-то  не  знає,
що  ти,  
як  та  брунька,  
в  якій  зав’язалось  життя…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798199
дата надходження 05.07.2018
дата закладки 08.07.2018


Д З В О Н А Р

БЕЗМЕЖНІСТЬ ЖИТТЯ . . .

Літо...  
По  небу  котиться  розжарене  сонце
І  раптом  дрібненький  дощ...
Я  глянув  в  віконце  -
Швиденько  на  вулицю,..  
На  бруківку  намочених  площ.
Хай  радіє  душа,
Хай  серце  сміється...
Цьому  чуду  земному...
Бо  так  без  гроша,
Нині  чудо  дається
Мені  лиш  одному...
...  Очі  заплющив  -  по  обличчі  краплини.
То  сльози,..  та  ні  -  то  життя,
Струмочком  біжить  щохвилини...
Така  чиста,  така  молода  -
Первозданна  небесна  вода...
І  серця  биття
Наповнило  радістю  груди...
...  Я  єднаюсь  з  Світом,
Я  частинка  планети  Земля...
Може  завтра  стану  я  вітром,..
Та  сьогодні  це  пісня  моя...
......................................
...  Як  краплини  дощу  
Завжди  зливаються  в  ріки,..
Так  я  Душу  свою  прошу́  -
Будь  в  єдності  з  Світом  навіки...

25.  06.  2018р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797071
дата надходження 25.06.2018
дата закладки 25.06.2018


Д З В О Н А Р

БЕЗМЕЖНІСТЬ ЖИТТЯ . . .

Літо...  
По  небу  котиться  розжарене  сонце
І  раптом  дрібненький  дощ...
Я  глянув  в  віконце  -
Швиденько  на  вулицю,..  
На  бруківку  намочених  площ.
Хай  радіє  душа,
Хай  серце  сміється...
Цьому  чуду  земному...
Бо  так  без  гроша,
Нині  чудо  дається
Мені  лиш  одному...
...  Очі  заплющив  -  по  обличчі  краплини.
То  сльози,..  та  ні  -  то  життя,
Струмочком  біжить  щохвилини...
Така  чиста,  така  молода  -
Первозданна  небесна  вода...
І  серця  биття
Наповнило  радістю  груди...
...  Я  єднаюсь  з  Світом,
Я  частинка  планети  Земля...
Може  завтра  стану  я  вітром,..
Та  сьогодні  це  пісня  моя...
......................................
...  Як  краплини  дощу  
Завжди  зливаються  в  ріки,..
Так  я  Душу  свою  прошу́  -
Будь  в  єдності  з  Світом  навіки...

25.  06.  2018р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797071
дата надходження 25.06.2018
дата закладки 25.06.2018


Зоя Журавка

ОНУКАМ

Дитино,  маленька  моя,
Моє  левенятко,  моє  пташеня.
Для  тебе  у  мене  найкращі  слова,
Моє  кошенятко,  моє  зайченя.
Мій  хлопчик  -горобчик,
Рідненький-рідненький.
Гарбузик  кругленький,
Гарненький-гарненький.
Шустряк  попригунчик,  моє  жабенятко.
Ти  мій  муркотун,  ти  моє  цуценятко.
У  сон  поведе  колискова  моя,
Зіронька  в  небі  хай  сяє  твоя.
Для  тебе,  дитино,  на  світі  живу,
У  Господа  долю  для  тебе  прошу.
Бажаю  здоров'я  і  мирного  неба,
Щоб  друзів  багато,  а  зради  не  треба.
Щоб  батько  і  мама  жили  довго-довго,
Любили,  плекали  тебе  дорогого.
Дороги  твої,  щоб  росли  споришами,
І  щоб  не  забув  ти  дорогу  до  мами.  
До  щирого  слова  її  прислухайся.
Будь  добрим,  привітним,  живи  й  посміхайся.

Зоя  Журавка(Іванова).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795786
дата надходження 15.06.2018
дата закладки 15.06.2018


Master-capt

Не дай мені, Боже…

Не  дай  мені,  Боже…

Кривої  дороги
З  тяжкою  сумою…
Скалічені  ноги
Побитих  війною!

Не  дай  мені,  Боже,
Гординю  носити:
Не  бачити  схожих,
Людей  не  любити;
Позичити…  лихо,
Пізнати…  провину,
На  цвинтарі  тихо
Ховати    дитину.

Не  дай  мені,  Боже,
Невірну  дружину,
Бо  ревність,  ворожа    –  
Зживе  в  домовину;
Щоб  людям…    позаздрив!
Щоб  руки…  украли,
Злодійства  ховали,
Ще  гірш…    убивали.

Не  дай  мені,  Боже,
Коханку  від  друга,
Бо  серцю  не  скажеш,
Щой  мила    -    подруга!
Щоб  серце  не  знало  –  
Кохати    повію…
Бо  знищу,    вразливо,
І  Віру,  й  Надію!

Не  дай  мені,  Боже,
Продать  Батьківщину,  
Щоб  військо  вороже
Топтало  країну.
Нехай    Україні,
Прошу  тебе  мило,
Мов  гарній  дівчині:
Довіку    щастило.

Я  жив…як  хотілось,
І  бачив  –    півсвіту,
Роками  вертілось  
Безхмарнеє  літо.
Не  дай  мені,  Боже,
Невірному  сину,
На  смертному  ложе  -  
Печальну  годину!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795380
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 12.06.2018


Леся Утриско

Слово рідне в чужій чужині.

Хай  квітує  весна  в  ваших  душах,
Літо  шле  оберемком  тепло,  
Осінь  хай  ще  поспить  десь,  на  кручах,  
А  у  зимонці  тільки  добро.  
Хай  вас  Бог  благословить  багатством,  
Щедрим  стелиться  світ  надовкіль
І  надалі  в  піснях  несіть  щастя,  
Як  снігами  мете  заметіль.  
Щира  пісня,  ріднесенька  мова,  
Слово  рідне  в  чужій  чужині  -
Це  із  Богом  молитва  й  розмова,
Так  дарована  вам  і  мені.  
Многих  літ,  добрих  літ  най  додасться,
Зорепадами  дивних  ночей
І  нехай  усміхається  щастя,
В  добрім  слові  від  щирих  людей.  
Тих,  що  нині  всі,  разом  зібрались,
Аби  свято  ділити  навпіл,  
Десять  літ  за  плечима  зостались  -  
Хай  прилинуть  нові  з  виднокіл.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795107
дата надходження 10.06.2018
дата закладки 10.06.2018


Наталя Данилюк

Непокірна

А  ватра  розсипала  іскри,  як  просо  з  мішка,
І  смоляну  темінь  розбавила  жовтогарячим…
А  ти,  босонога,  біжиш,  мов  косуля  прудка,
А  ніч  над  тобою  звивається,  вороном  кряче.

«Куди  ти  біжиш,  непокірна,  втікаєш  куди?
Душа  –  не  криниця,  її  не  закриєш  на  вічко…»  ─
Шепочуть  услід  придорожні  дрімучі  сади,
Хапають  за  край  рукавів  молоденькі  смерічки…

«Спинися,  чудна,  бо  любові  боятись  не  слід,
Вона  не  питає,  приходить,  даруючи  крила,
І  серце  скресає,  як  сонцем  простромлений  лід,
І  жили  наповнює  досі  незвідана  сила!..

І  ти  вже  не  знаєш:  летіти  чи  падати  вглиб?
Зависнеш  собі  поміж  небом  і  твердю  земною,
І  щастя  лоскоче  тебе,  ніби  зграйкою  риб,
Здіймаючи  хвилі  приємні  одну  за  одною…»

Отак  серед  ночі  лунали  глухі  голоси,
Отак  шурхотіли  дерева  у  такт  її  крокам…
А  дівчина  бігла,  збиваючи  краплі  роси,
І  доля  всміхалась  услід    ─  як  вона,  кароока.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794367
дата надходження 04.06.2018
дата закладки 04.06.2018


Леся Утриско

Нині многая літ накує вам зозуленька.

Щирі  вітання  Отцю  Констянтину  в  день  уродин.  Церква  Андрія  та  Димитрія  в  Мадриді.  


Чужина  оповила  своїми  крильми  замашистими,  
Огорнула  роками  віджитих,  натруджених  літ,  
Молитвами  лягла  нам  на  душу  -  святими,  іскристими,
У  яких  перед  Богом  несемо  написаний  звіт.  

У  святині  Господній  так  мило,  так  тихо  та  затишно,
Мерегтять,  переписують  співи  зомлілі  свічки,  
Літургія  у  душі  летить,  білим  птахом,  так  ратушно,  
У  святкових  обіймах  сьогодні  читають  роки.  

В  них  Осанна,  псалми,  молитви  та  святе  євангеліє,
В  них  і  радість  і  біль,  і  предвічна  скорбота  буття,
Нині,  Отче,  ваш  день,  ясним  сонцем  у  вірі  
єлеєний,
Божа,  в  нім,  благодать  -  хори  в  нім  звеселяють  життя.  

Нині  многая  літ  накує,  вам,  зозуленька  в  гаю,
У  далеку  чужину  лине  пісня,  дзвінка,  солов'я:
-  Я  любив  і  люблю,  свою  рідну  святу  Україну,
Це  родина  і  дім,  це  найкраща  у  світі,  Земля.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794098
дата надходження 02.06.2018
дата закладки 02.06.2018


Галина Брич

Я ХОЧУ МАМУ!!!

Чому  я  інтернатівська  дитина?
А  правда,  мамо,  я  не  сиротина?
Ти  є,  я  знаю.  Може  загубилась?
А  знаєш  –  ти  мені  сьогодні  снилась.
Така,  як  тут,  ось  на  оцій  світлині,
Усміхнена.  А  очі  сині-сині.
Мене  до  свого  серця  пригортала,
А  я  в  твоїх  обіймах  розквітала.
Я  чула,  кажуть,  швендяєш  світами,
А  я  росту  без  тата  і  без  мами.
Що  таке  швендяєш  –  я  ще  не  знаю,
Чомусь  від  того  слова  завмираю.
Є  в  мене  друзі  –  хлопчики  й  дівчата.
У  них  також  ні  мами,  ані  тата.
Казала  чиясь  тітка:  «  Боже,  страх  –
Ростуть  сирітки  при  живих  батьках.»
Знайдись,  будь  ласка,  мамо,  я  сумую.
А  хочеш  –  свою  ляльку  подарую…
Я  дуже  чемна  і  не  вередлива,
Талановита,  кажуть,  і  красива.
Зі  мною  клопотів  не  будеш  мати.
Тобі  в  усьому  буду  помагати.
А  захворієш  –  куплю  інгалятор,
Таблетки…  Не  зачиню  в  ізолятор.
Мені  тут  добре,  ні,  я  не  жаліюсь,
Та  лиш  в  обіймах  мами  я  зігріюсь.
Я  так  молюся  Господу  святому!
Я  хочу  маму!!!  Хочу  я  додому!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791837
дата надходження 15.05.2018
дата закладки 15.05.2018


Ганна Верес

Чекай мене, мамо (Звернення воїна ЗСУ до матері)

Чекай  мене,  мамо,  щодня  й  щогодини,
Чекання  твоє,  мов  молитва  свята,
Так  значить  багато  в  житті  для  дитини,
В  яких  би  вона  не  блукала  світах.

Чекай  мене,  мамо,  увечері  й  зранку,
Як  зорі  розквітнуть  чи  сонце  зійде,
Я  птахом  прилину  у  сон  на  світанку,
Щоб  легше  прожитий  тобою  був  день.

Чекай  мене,  мамо,  допоки  є  сили,
Допоки  ще  подихом  грієш  уста,
Чекання  твоє  так  потрібне  для  сина
І  крилам  дочки  із  ним  легше  зростать.

Чекай  мене,  мамо,  завжди  й  звідусюди,
Й  чекання  твоє  переможе  війну:
Всевишній  загарбників  наших  засудить,
А  люди  нащадків  їх  теж  проклянуть.

Чекай  мене,  мамо,  і  я  повернуся,
Твій  образ  для  мене  –  святий  оберіг,
Молитва  твоя  і  чекання,  матусю,
Живого  мене  приведуть  на  поріг!
14.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791694
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018


Світла (Імашева Світлана)

ОНУКОВІ

                                       *****
Тобі  дванадцять.  Час  дитинства  б'є.
З  тобою  ми  прийшли  погомоніти.
Ми  любимо  тебе  таким,  як  є,
І  це  нікому  вже  не  відмінити.

Ти  -  наш.  Ти  -  рідний.  ти  ростеш  щодня.
Чоло  високе  і  розумні  очі.
В  тобі  сплелася  вся  твоя  рідня  -  
Батьки  й  діди,  до  пісні  й  праці  гожі.

Це  є  твій  рід.  Ти  роду  свого  цвіт.
Ти  паросток  у  родоводу  кроні.
Тобі  радіємо  уже  дванадцять  літ.
Ми  -  поряд,  і  живі,  й  потусторонні...

Цінуй  летючі  спалахи  життя,
Хай  кожна  мить  тобі  засяє  світло.
Краса  ця,  неповторна  і  свята,
Дарована  тобі  великим  Світом.

Цінуй  оте,  що  маєш,  що  знайшов,
Найбільш  важливе  -  не  купить  за  гроші:
Своя  сім'я,  і  вірність,  і  любов,
І  дружба,  сину,  й  мудрості  розкоші...

Без  творчості  і  праці  -  не  живем,
А  без  освіти  -  наче  у  неволі...
Крізь  перешкоди  -  до  мети  ідем:
У  цьому  сенс  і  суть  людської  долі.

А  підлих,  ницих,  сину,  обминай,
Із  тупістю  також  не  сперечайся.
Життя  свого  будівлю  закладай
З  надійних  каменів  любові,  честі,  праці.

У  тебе,  сину,  вірить  давній  рід:
Ти  будеш  гідним  і  змужнієш  з  віком,
Слабким  -  опора,  захисток  від  бід...
Зростеш  надійним,  справжнім  чоловіком.

І  пам'ятай  слова  "народ"  і  "рід",
Вони  надія  кожної  родини,
Наш  паросток  тоненький,  гордий  цвіт,
Наш  неповторний,  наш  чудовий  сину.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791167
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 11.05.2018


Мара Рута

мама


Блищить  трава  смарагдами  роси,
Та  дужче  цього  сяють  добрі  очі,
Мов  кличуть  :  «Сум    і  радість
принеси  –
з  тобою  розмовлятиму  до  ночі!
Всі  біди  молитвами    відведу.
Засію  в  серце  ніжні  колискові,
З  них,  знаю,    зійдуть  у  твоїм  саду
Й  зростуть  прекрасні  пагони
любові!»
Сади  цвітуть  і  квітне  вся  земля!
Десь  здалеку  спішать  додому  діти  .
До  рук  твоїх  іду,  немов  маля,
Матуся  рідна,  добра  і  привітна.
Ти  з  усмішкою  вкажеш  на  iPad  :
«Твої  сліди  шукала  в  інтернеті.
Для  розуму  там  стільки  є  принад,
Невичерпна  фантазія  сюжетів,
Та  пам'ятай,  що  цінно  навіки  —
Добро,  надія  і  святе  кохання!»
Дай,  мамо,  доторкнуся    до  руки,
До  мудрості!  Здійснити  дай  бажання  -
Помріяти  під  захистом  твоїм,
Моя  сучасна  креативна  мама!
Ти  -  оберіг  в  житті  !  Дитинства    дім  
де  яблуня  нас  пестить  пелюстками  -
Натхнення  джерело!    Теплом    долонь  -
Енергій  чистих  і  не  марнослов’я,  -
В  моєму  серці  запали    вогонь
Своєю  незрадливою  любов'ю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790155
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 03.05.2018


Гриндула Тетяна

Рідна школа

Чортківській  гімназії  ім.  Маркіяна  Шашкевича  присвячується  
з  нагоди  25-річчя  відновлення  (1992-2017  рр.)

Відкрились  двері  твої,  «Рідна  школо»,
І  знову  кличеш  ти  у  перший  клас.
Як  чверть  століття  тому,  так  й  сьогодні,
На  твій  поріг  ДИТИНА  знов  ступа.

Знання  тут  здобувають  і  освіту.
У  твоїх  стіна  так  гартують  дух,
Що  навіть,  якщо  доля  десь  закине,
У  «Рідну  школу»  стежки  приведуть.

Цвіти  з  роками,  школо  наша  рідна,
Плекай  у  своїх  стінах  сіль  землі.
Бо  генії  потрібні  Україні,
Аби  її  до  неба  піднести.

Відкрились  двері  вкотре,  «Рідна  школо»,
Вітання  линуть  звідусіль  Землі.
Єднаєш    учнів  у  родинне  коло,
Як  мати  горне  діточок  своїх.

Тернистий  й  нелегкий  шлях  до  освіти,
Та  ми  крокуєм  завжди  не  одні.
Бо  Божа  благодать  над  нами  лине,
І  Дух  Святий  провадить  кроки  всі.

Дай  Боже  нам  частіше  зустрічатись,
В  родиннім  колі  друзів,  вчителів.
Тобою,  «Рідна  школа»,  ще  і  ще  пишатись,
Що  ми  твоєю  часткою  були.

 ©  Тетяна  Гриндула    28  січня  2017  р.  (21  год.  45  хв.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721849
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 02.05.2018


Гриндула Тетяна

Випускникам 2017 року

Стелить  травень  покосами  літу  стежину,
Квітом  буйним  вкриває  довкіль  все  живе.
Відкриває  в  майбутнє  незнані  допоки  сежини,
Кличе  юність  зі  школи,  пташат  у  майбутнє  зове.

Розсіває  довкіль  променисте  мереживо  сонце,
Губить  перли-росинки  у  травах  квітуча  весна.
Ця  остання  весна  у  шкільному  наддружньому  колі...
Їхні  крильця  зміцніли,  летіти  у  вирій  пора.

Манять  стежки  нові,  у  майбутнє  зовуть  променисто,
Мрія  кожного  кличе,  вперед  до  вершини  веде.
Стелить  травень  весні  шлях  у  літо  квітчастим  намистом,
Стелить  юності  травень  дороги  квітчасті  свої.

Тетяна  Гриндула  7  травня  2017р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732526
дата надходження 09.05.2017
дата закладки 02.05.2018


Леся Утриско

Берегиня роду.

Так  хотілося  б  нині  матусю  обняти,
Пригорнутись  до  неї,  та  тихо  сказати:  
-Нині,  мамо,  твій  день,  ти  моя,  найрідніша,
Із  мільйонів  матусь,  ти  одна,  наймиліша.
Ти  дала  нам  життя,  з  Богом  долю  плекала,  
Все  найкраще  у  світі  діточкам  дарувала,  
Рід  продовжила  в  доньках,  у  любимих  онуках,  
Віддавалась  життю,  забувалася  в  муках.
Християнко  свята!-  Жила  в  Божих  законах,  
Ти  горою  була,  за  всіх  нас,  охороно.
Так  хотілося  б  нині  тебе  рідна  обняти,
Все  сказати  нараз,  та  не  в  змозі  сказати,  
Ти  десь  там,  поміж  зір,  коло  сонечка  сходу,  
Стала  Божою  зіркою-   БЕРЕГИНЕЮ  РОДУ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733398
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 02.05.2018


М.С.

Внукові

Під  час  спекотного  бабиного  літа,
Вже  з  того  часу  чотирнадцятий  минув,
В  родину  завітала  радісна  новина,
Що  народився  ти,  мій  перший  внук

Й  сьогодні  я  тебе  вітаю
Із  святом  у  щасливій  юності  твоїй
Волі,  витривалості  і  сили  я  бажаю
Здійснення  всіх  твоїх  юначих  мрій

Нехай  твій  шлях  устелиться  любов'ю
Щоб  щастя  миті  ти  зазнав  в  житті
А  рідні,  щоб  пишалися  тобою
І  цінували  всі  досягнення  твої

Нехай  на  довгій  життєвій  ниві
Зміцніють  крила  і  до  вершин  лети
Шануй  батьків  своїх  і  всю  родину
Бо  це  найбільша  радість  у  житті
20.09.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751464
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 02.05.2018


Леонід Луговий

Я чую твій голос…

Мелодія  Андрія  Мартиненка  (Амадея)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UO2Ix9q4ugw[/youtube]




[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=D3iN6FB1pNk[/youtube]





                       Присвячується  Василю  Малянівському,
                     Племіннику  і  прийомному  сину  Ольги  Калини.

Я  чую  твій  голос,  єдиний  на  світі,
Пливучи  по  хмарних,  блідих  небесах,
І  бачу  букет  твій,  і  лист  на  граніті,
А  відповідь  губиться,  тоне  в  вітрах.

Ти  чуєш  -  кричать  білі  лебеді-гуси?
Послухай,  поглянь  на  хвилиночку  ввись,
Я  мимо  лечу,  але  ще  повернуся
І  в  снах  появлюся  таким,  як  колись.

Прийду  на  вечерю,  і  знову  так  само
На  місце  улюблене  сяду  в  кутку,
А  ти  приготуєш  вареники,  мамо,
Із  вишнями  тими,  що  скраю  в  садку.

А  в  грози  травневі,  під  блискавки  сині,
Коли  забіліє  калина  в  цвіту,
Ти  знову  побачиш,  як  я  по  стежині,
Промоклий  до  нитки,  з  рибалки  бреду.

Чекай  -  і  я  буду  тихенько  ночами
Приходити  в  сни  крізь  тумани  і  сніг.  
Тоді,  під  Луганськом,  любов  твою,  мамо,
Снаряд  відібрати  осколком  не  зміг.

                 Відповідь  на  вірш  Ольги  Калини
                 "Писала  лист".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789486
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 30.04.2018


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Тамари Шкіндер :: Пам'яті матері (V)

Багато  розчарувань  і  невдоволень  було  у  авторів  Клубу  Поезії  (особливо    у  тих,  хто  працює  з  пісенним  жанром)  з  приводу  того,  що  сайт  обмежив  можливість  заливати  звукові  файли.  Є  два  варіанти  як  виходити  з  такого  скрутного  становища.  1.  Зжати  файл  до  мінімума  якимось  медіакодером.  Але  тоді  якість  
звучання  буде  дуже  низька.  2.Заливати  фонограми  на  інші  сайти  чи  хостинги  (наприклад    YouTube,  або    soundcloud).
-----------------------
Пропоную  вашій  увазі  свій  варіант  мелодії  до  вірша    Тамари  Шкіндер.
Посилання  на  фонограму  -
https://soundcloud.com/j4kx55edzkzf/pamyat-mater
[youtube]https://youtu.be/f4x82WuakUM[/youtube]

         [b]      Пам'яті  матер[/b]і
На  могилу  прийду,  помолюся  до  Господа  Бога.
Припаду  до  хреста  і  вклонюся  землиці  святій.
Мамо  рідна  моя,  відійшли  ви  у  вічну  дорогу,
Залишили  у  серці  ні  з  чим  не  порівняний    біль.

Відцвіли  чорнобривці,  калина  знизала  намисто,
Крають  спогади  душу    в  самотнім  чеканні  зими.
Тільки  пам"ять  про  вас,  як  життя  джерело  світло-чисте,
В  час  гіркої  розпуки  обійме  незримо  крильми.

А  здавалося  нам,  що  розлука  не  прийде  ніколи.
Залишаємось  дітьми  тоді,  коли  мама  жива.
Перед  рідним  порогом  спинюся  закована  болем,
І  ніхто  для  розради  не  знайде  у  світі    слова.

Та  й  заплачу  без  сліз  і  ридатиму    серцем  я  гірко,
Як  на  прощу  священну  тихенько  до  хати  зайду…
Вишня  в  смутку  мені  прихилила,  мов  рученьку  гілку,
Наче  рідна  матуся  на  хвильку  з"явилась  в  саду…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782586
дата надходження 16.03.2018
дата закладки 27.04.2018


Ніна Продан

І ТУЖИТЬ МАТИ


Прийшла  матуся  до  могилки  сина,
Волосся  сиве,  погляд  неживий,
Біда  її  раптово  підкосила
В  сльозах  шепоче:  "  Сину,  рідний  мій…

Тебе  ростила,  мала  я  надію,
Що  будеш  ти  опорою  мені.
Кровиночко  моя!  Моя  ж  ти  мріє!
Як  дожавать  мені  останні  дні?

Сама  лишилася…    Як  далі  жити?
Ти  ж  був  єдиний  сенс  мого  життя!
Не  дав  Господь,  щоб  були  в  тебе  діти…
 В  щасливі  дні  немає  вороття…"

І  тужить  мати,  й  сльози  проливає,
На  серці  рана,  що  не  заживе,
За  що  так  з  нею  доля?  Ні,  не  знає,
Нехай  Господь    всіх    інших    відведе.

О,  ця  війна,  нещадна  і  проклята!
Що  забирає  кращих  із  життя,
Не  хочу  я,  щоби  тужила  мати,
А  щоби  мирним  було  майбуття!          

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788464
дата надходження 21.04.2018
дата закладки 22.04.2018


Андрій Л.

Як в гаю черешня буйно, я цвіла

Мамо  моя  мамо,  зіронько  небесна,
Чого  мамцю  сива  у  в  очах  журба?
Пролетіли  роки,  відшуміли  весни,
Думи  сумні  з  долі  підняла  судьба.

Наче  малі  діти  з  пам’яті  воскресли,
Покотилась  й  впала  по  щоці  сльоза.
Журавлі  небесні  звістку  вже  принесли,
Зачекались  в  ирій  Божі  небеса.

Ангели  небесні  подають  вже  весло,
Очі  колись  сині  виїла  роса.
З’їли  роки  сину  з  лемеша  чересло,
Вже  до  Бога  просить  далеч  голуба.

Вам  же  залишаю,  всю  любов  сердечно,
Знов  в  гаю  щебечуть  птахи…  дітвора.
Ось  тому  синочку  на  душі  бентежно,
Що  Господь  мій  каже…  скоро  йти  пора.

Прожила  в  цім  світі,  як  велів  належно,  
Як  в  гаю  черешня  буйно  відцвіла.
Ще  просити  в  Бога,  якось  недоречно,
Застилає  очі  віхола  –  імла.

Приспів:
Вам  в  цім  світі  сину  пам'ять  залишаю,
Квіти  в  вишиванках,  долю  в  рушниках.
Залишусь,  як  крапля  в  іскрах  водограю,
Ароматом  ніжним  в  ваших  стільниках.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788439
дата надходження 21.04.2018
дата закладки 22.04.2018


Галина Яцків

Щоб Вишня твоя не всохла… або Роздуми про Матір

В  моїй  свідомості,  чи  то  пак  уяві,  давно  вимальовувався  задум  –  написати  про  Матір.  Зарисовку,  портретний  нарис,  роздуми-спогади,  байдуже,  лиш  би  розмірковувати  над  сутністю,  статусом,  роллю,  врешті-решт  подвигом  Матері.  Чи  тоді,  коли  ще  я  була  підлітком  (  і  як  у  кожної  дитини  в  такому  віці  не  складалися,  як  мені  тоді  здавалося,  стосунки  із  матір’ю),  чи  тоді,  як  мене  Бог  ощасливив  материнством  і  у  мені  почали  згасати  горді  «бісики»  юнацького  авантюризму,  натомість  з’явилась  терпимість  і  велика  відповідальність  перед  новою,  чистою  сторінкою  життя  –  материнством.
Але  тепер,  коли  діти  уже  дорослі  і  у  Вічність  відійшли  батьки,  слово  «мама»  набрало  якогось  особливого  значення.  Це  як  щовесни  бігти  до  вишні  в  садку  і  щоразу  дивуватись,  що  знову  зацвіла,  милуватись  її  красою.  Але  одного  разу,  сталось  –  вона  всохла…Хтось  скаже,  що  вічного  нічого  нема,  і  що  ось  –  уже  свіжі  пагони  просяться  до  весни  коло  зісохлого  стовбура.  Але  вона,  твоя  вишня  –  відцвіла…  
В  дитинстві  матері  не  вистачало.  Вона  допізна  гнула  спину  на  безмежному  лані,  чи  на  фермі…  А  ночі  –  за  голубцями,  варениками,  борщами,  вишиванням…  Все  вміла,  все  встигала.  Як  то  ?  –  не  зрозуміти  нам,  нинішнім.  І  це  я  не  лише  про  свою  матір.  Кожен,  хто  прочитає,  зі  мною  погодиться  і  в  образі  моєї  матері  впізнає  свою.  Старі  уже  в  сорок  років,  але  водночас  сильні,  здорові,  хоч  зі  зморшками,  але  несказанно  красиві.  І  то  образ  «рядянської  жінки»,  яка  оре,  сіє,  білить,  пере,  шиє…  І  все  вручну,  і  все  з  піснею…  І  той  залізний  плуг  життя  і  той  важкий  віз  материнства  тягнули,  як  могли,  як  уміли.  І  борозни  були  рівні,  поле  засіяне,  а  віз  –  наповнений  добрим  врожаєм.  Спасибі  вам,  наші  невтомні  матері,  живі  і  мертві  і…ненароджені.  
Я  не  маю  наміру  казати,  що  нинішнім  матерям  легше,  мовляв,  і  гроші  держава  виділяє,  і  соціальні  програми  діють.  Але  якоїсь  нитки,  як  на  мене,  у  тому  клубочку  бракує.  Якогось  простого,  мені  здається,  живого  спілкування.  Ні,  не  у  всіх  матерів,  не  у  всіх  сім’ях  –  боронь  Боже.  Але  загальна  тенденція  прослідковується.  Зв’язок  вже  не  живий,  а  мобільний,  реальність  –  віртуальна.  Результат  –  відомий.  Діти  –  безмовні  риби,  які  з  душами  безневинного  синього  кита  викидаються  на  берег  нашої  байдужості.  
Ці  свої  роздуми  я  би  означила  таким  жанром  як  соціально-поетичний  нарис.  Скажете,  такого  не  існує.  Може,  як  і  багато  чого  у  цьому  світі.  Але  яким  би  терміном  ми  не  означили  свої  «Роздуми  про  Матір»,  і  в  якій  формі  не  виклали  б  на  папері  (у  прозі  чи  у  вірші),  аби  з  душею,  аби  з  вірою  у  серці,  аби  з  твердим  переконанням.      
                 Одним  з  перших  подано  віршований  твір,  написаний  мною  у  двадцять  років.  Я  виконувала  редакційне  завдання  в  сусідньому  селі  Забір’я  (працювала  в  районній  газеті  «Нове  життя»)  і,  повертаючись  додому  пішки  полями,  розмірковувала  над  тим,  як  почуває  себе  моя  колега,  юна  дівчина,  у  якої  просто  одного  дня  не  стало  мами.  Я  собі  навіть  уявити  не  могла:  як  то?  І  мої  роздуми  вилилися  у  поетичні  рядки.  Потім  були  і  інші,  присвячені  мамі…
Пригадую,  як  ми  вдвох  пасли  корів  за  селом.  Мама  вишивала  мені  сорочку  –  ті  квіти  були  такі  правдоподібні,  живі.  Ще  кілька  хрестиків  –  і  усі  недоспані  за  сорочкою  ночі  будуть  лише  спогадом.  Лише  на  мить  мати  залишила  сорочку.  Чиясь  корова  пережувала  усе.  Як  ми  довго  обидві  плакали  за  вишиванкою,  немов  за  чимось  рідним  і  назавжди  втраченим.  Ось  така  історія,  пов’язана  з  моїм  дитинством  і  з  мамою.
Сьогодні  пишуться  вірші  про  Вселенських  Матерів,  чиї  сини  відвойовують  мир,  чиї  діти  гинуть  від  бомб  і  снарядів.  Людство  наче  спостерігає  чим  усе  закінчиться.  Байдужість  не  має  жалю,  вона  не  знає  кордонів.
Над  світом  знову  буяє  весна.  Вона  відчувається  у  всьому,  як  і  війна.  Шкода,  що  це  слово  теж  жіночого  роду.  І  навіть  свято  Матері  у  травні  –  символічне.  Я  не  прибічник  закликати  усіх  і  кожного  –  не  забути  цього  дня  привітати  матір.  Я,  озираючись  в  минуле,  з  висоти  прожитих  п’ятдесят,  наспівую  слова  старої  пісні  із  кінофільму  про  миттєвість  людського  буття.  Є  поряд  Мати  і  ти  –  дитина,  дарма,  що  і  у  тебе  діти,  може  й  онуки,  є.  Спілкуйся,  люби,  допомагай.  Мине  весна,  глянь,  а  вишня  всохла…


Яке  то  щастя  –  встати  рано-рано,
Коли  троянди  срібну  п’ють  росу.
І  біля  ліжка  чути  голос  мами,
І  квіти  заплітати  у  косу.
Не  стало  мами  –  і  погасло  Сонце.
Не  стало  мами  –  і  упало  Небо.
Хай  хоч  душа  постукає  в  віконце
І  скаже:  «Доню,  я  прийшла  до  тебе…»
Вона  стоїть  мені  перед  очима:
Така  красива,  ніжна,  молода.
Навіщо,  мамо,  плакати  навчила?
Ти  ж  знаєш,  рідна,  сльози  –  не  вода.
О  люба  мамо,  житній  колосочку,
Хто  розтоптав  твоє  дзвінке  ім’я?
Ти  не  дошила  донечці  сорочку,
Для  сина  ти  не  зберегла  життя.
Спасибі,  мамо,  за  безсонні  ночі
І  за  терпіння  дякую  тобі.
Поцілувати  б  світлі  твої  очі,
Та  я  цілую  лиш  уста  німі.
Перед  портретом  стану  на  коліна,
Як  на  ікону,  мамо,  помолюсь.
Образить  Господа,  повір,  я  не  хотіла.
Твоїм  ім’ям,  матусю,  поклянусь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733225
дата надходження 13.05.2017
дата закладки 21.04.2018


Наталя Данилюк

Мамина любов

Таке  життя  –  шалена  колісниця,
Яка  крізь  нетрі  мчиться  напролом!..
І  добре,  що  зринають  рідні  лиця
У  пам’яті,  овіяні  теплом.

Що  можна  доторкнутись  до  дитинства,
Де  все  таке  намолене,  просте,
Як  Божий  дар  святого  материнства,
Як  паросток,  що  з-під  землі  росте…

Нехай  стезя  до  правди  вужча  й  вужча,
Й  куди  не  глянеш  –  терня,  болота…
Та  мамина  любов  непроминуща,
Безмежна,  всепрощаюча,  свята.

Вона  у  вирві  –  рятівна  мотузка,
Яка  мене  тримає  на  плаву.
Хай  мрії  розбиваються  на  друзки,
Та  я  до  світла  тягнуся,  живу,

Ще  змалечку  злеліяна  у  слові,
У  чистоті  пісень  і  молитов,
Де  щирість  материнської  любові
З  упадку  піднімала  знов  і  знов,

І  дарувала  у  зневірі  крила,
В  сльозі  –  розраду,  в  гніві  –  каяття…
Спасибі,  мамо,  що  благословила
Мою  дорогу  у  земне  життя!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733393
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 21.04.2018


Віталій Назарук

МАМИНІ СИНИ

Відлітає    «курли»  у    далекі  краї,
Біля  хвіртки  стоїть  стара  мати.
Виглядає  з  дороги  в  тривозі  синів,
Їх    втомилася  мама  чекати.

Якби  птахи  оті  проронили  з  небес
По  пір’їнці  для  рідної  неньки.
Полетіла  б  вона,  бо  живе,  наче  перст,
Хоч  ослабли  вже  крила  старенькі.

Діточки  дорогі,  лине  ваше  «курли»,
Та  не  бачу  вас  рідні  синочки…
Чи  живі,  а  чи  в  полі  чужім  полягли,
Я  вже  вишила  ваші  сорочки.

Небеса  мовчазні,  лише  лине  «курли»,
Не  турбують  сини  свою  неньку,
Їх  би  крила  давно  на  поріг  принесли,
Де  живе  їхня  мама  старенька.

А  допоки  земля  у  вогні  і  крові,
Мають  землю  свою  боронити.
Вони  варту  несуть,  бо  вони  вартові,
Ненці  треба  лиш  Бога  молити.

Щоб  їх  кулі  минали,  «осколковий  град»,
Мирний  спокій  вернувся  до  хати.
Повернуться  сини,  повернуться  назад,
Недаремно  чекає  їх  мати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755837
дата надходження 17.10.2017
дата закладки 21.04.2018


Леся Геник

Сестричці

Моя  сестричко,  зіронько  ясна,
як  добре  знати  це  і  відчувати,  
що  ти  в  душі  моїй,  як  та  весна  -  
сердешний  дотик  батьківської  хати.

Моя  сестричко,  янголе  земний,
котрий  провадить  в  найтемніші  ночі,  
у  мить,  коли  на  серці  валуни
і  пелена  безвиходу  на  очі.  

Ти  в  час  такий,  мов  квітка  весняна,
пробити  здатна  невгамовні  товщі
гірких  льодів,  з  самісінького  дна,  
й  убрати  цвітом  найжаскіші  трощі.

Спасибі  Богу  -  ти  в  цім  світі  є,  
в  душі  моїй  так  щиро-щиро  світиш.
Сестричко  люба,  світелко  моє,  
мій  найрідніший  світе.

9.03-15.04.18  р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787505
дата надходження 15.04.2018
дата закладки 15.04.2018


Відочка Вансель

Бог. Його бережи

Бог,  його  бережи.  Він  ніколи  не  просить  за  себе.
Бог,  він  добрий.  Найкращий.  Та  тільки...  Він  інколи  сам...
І  коли  його  Янгол  тихесенько  спить  десь  на  небі  -
Бережи  його...    Бог,  я  збудую  для  нас  власний  храм...

Бог,  ти  чуєш  мене?  Якщо  впаде  й  піднятися  важко  -
Ти  подай  йому  руку  й  всі  двері  йому  вмить  відкрий.  
Він  так  любить  тебе...  І  напевно...  Мене...  І...  Ромашки...  
Бог,  його  бережи  .  А  ти  старий?  Ти  зовсім  сідий?
Він  нещасний,  самотній  ...  А  думає...  Що  він  правий...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786936
дата надходження 10.04.2018
дата закладки 10.04.2018


Наталя Данилюк

Воскресаймо душами…

Днинко  моя  усміхнена,  Великодня!
Сонце  русяве  лащиться  до  дзвіниць.
Як  мені  легко  дихається  сьогодні,
Ніби  у  трави  хлюпнулась  горілиць!

Від  пишно  вбраних  кошиків  так  строкато,
На́рід  пливе  юрбою  у  Божий  храм,
От  і  діждались,  благословенні,  свята,
Щоб  прихилити  голови  д’образам!

Щоби  вдихнути  світлої  благодаті,
Змити  старозавітний  прадавній  гріх,
Щедрі  дари  Господні  у  рідній  хаті
Порівну  розділити  серед  своїх.

Скільки  того  життя  –  перейти,  як  грядку,
Висіятись  у  ґрунт,  а  відтак  –  зійти…
Мудра  природа  вернеться  до  початку,
Тільки  не  ти,  людино  моя,  не  ти…

Всесвіт  такий  безмежний,  багатоликий,
Сповнений  різних  див  і  метаморфоз…
Ми  ж  воскресаймо  душами  в  день  Великий  –
Так,  як  Христос.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786536
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 08.04.2018


Галина Брич

НЕ ШЛІТЬ ГАЗЕТУ ДО КАНАДИ (гумореска)


Приїхав  якось  вуйко  із  Канади.
Як  довго  готували  ми  меню!
Ми  ж  гонорові,  не  жеброта!  То  ж  заради,
Пригадую,  зарізали  свиню.
І  голубців  відерко  накрутили,
І  холодців  –  тарелів  тридцять  п’ять.
Ну  і  себе  чуть-чуть  прибарахлили.
Чому  би  й  ні?  -    доляри  шелестять.
І  самогонка  в  трилітрових  банках,
І  бутля    виноградного  вина.
Дванадцять  пляцків  напекли  в  бляшанках,
Придбали  пива  –  раптом  …  з  бодуна…
А  вуйко  що?  Привіз  якісь  горошки,
Розвів  з  водою  –  кашу,  каже,  їсть.
Та  й  попросив  зварити  зупки  трошки.
Та  як  то  так?  Та  що  ж  воно  за  гість?
А  випивка…  Даремне  говорити.
А  як  же  ми?  То,  навіть,  був  не  піст.
То  ж  довелося  вуйка  надурити,
Бо  ж  не  сидіти,  підібгавши  хвіст.
От  ми  й  тихенько…  раз!  –і  до  комори,
Як  по  свячену  воду  ланцюжком.
Моргаючи,  вели  переговори,
Порозумілися  одним  кивком.
І  так  тихенько:  «Будьмо!,  -  у  коморі,-
За  вуйка!  Хоч  нормально  поїмо!
Нехай  в  родині  буде  все  в  мажорі!
А  вуйкові  ми  зараз  утнемо!»
Та  й  язики  сміливо  розв’язали,
І  бесіда  плелася,  як  вінок.
А  потім  по-вкраїнськи  заспівали!
А  брат  мій,  під  баян,  завів  танок!
Ой,  як  тоді  ми  вуйка  забавляли!
Як  щиро  нам  усім  аплодував!
Талантами  ми  вуйка  дивували!
А  про  комору  нашу  він…  не  знав.
То  все  вам,  люди,  відкриваю  по  секрету,
Бо  не  боюсь  вкраїнської  громади.
Не  страшно,  що  дасьте  ви  то  в  газету,
Тільки  не  шліть  газету  до  Канади.
©  Галина  Брич






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785582
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 02.04.2018


Любов Іванова

ЖИТТЯ, ЯК СВІЧА…

[b][i][color="#690f0f"]Життя,  як  свіча...  Відгорить  і  за  обрієм  згасне
Залишивши    слід  у  серцях  і    на    рідній  землі.
І  все,  що  було...  а  було  ж  -  і  сумне...і  прекрасне,
Розтане  як  день  в  невблаганній,  вечірній  імлі.

Життя,  як  свіча,  що  стікає  неквапно  додолу,
Та  світлом  своїм    зореніє  вона  не  дарма.
А  скільки  сердець  ця  свіча  зігріває  довкола
І  поряд  з  людьми  зігрівається  серцем  сама.

Життя,  як  свіча...  Та  не  можна  безслідно  згоріти,
Даруйте  тепло,  бо  не  треба  у  душах  зими...
І  дуже  шкодА,  якщо  хтось  це  тепло  не  помітив,
І  поруч  пройшов,  загорнувшись  у  морок  пітьми.

Життя,  як  свіча...  Хай    горить  якнайдовше  цей  вогник,
Наповнять  життя  невичЕрпної  сили  струмки.
Нехай  поміж  круч  пропливає  життя,  наче  човник.
І  власна  свіча    зореніє  ще  довгі  роки...[color="#690f0f"][/color][/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781426
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 10.03.2018


Сіроманка

Ірина Вовк. "РОКОВИНИ ТАРАСА. ДЗВОНЯТЬ ДЗВОНИ…"

Які  Тарасу  сняться  вівтарі
 на  тій  горі,  на  тім  стрімкім  узвишші…
Об  чім  блаженне  Слово  думи  пише
 і  молиться  тихенько  до  зорі…
Хіба  не  все  їдно!  Не  все  їдно!
Бо  ще  брати  таки    не  заодно,
бо  каламутне  ще  в  джерелах  дно,
а  в  душах  повно  золотої  скверни,
іще  пан  Біг  з  Украйни  гріх  не  верне
на  голови  «воздамшеся  за  злая»,
і  ще  не  раз  Скорбота  заволає
своє  «кру-кру»  у  сиву  далину
і  зродить  сніп  зони́,  чи  полину,
на  пагорбах  і  зрівняних  могилах…
Але  й  на  те  і  кров  шумує  в  жилах,  
аби  вчитать  молитви  «Кобзаря»  
не  те  щоб  в  лад…  і  рівно  монотонно,
а  гнівно  так…  огненно-  співно-мовно,
кому  на  спалах,  а  кому  на  жах,
кому  на  хрест,  зчорнілий  в  попелах,
аби  збудить  останнюю  колоду,
аби  нову  поезію,  як  моду,
не  бамкали  в  пустопорожній  дзвін,
бо  він  як  Бог…  Все  чує  й  бачить  Він…

…І  нам  не  все  одно,  бо  ми  ще  в  силі,  
бо  «Заповіт»  співаєм  на  могилі,
бо  материнський  горнемо  сувій
 до  душ  обпалених…  Народе  страдний  мій,
увий  вінець…  чоло  вінцем  увий…
Допоки  зорі  попід  небесами
Тарасовими  виснуть  голосами,
а  над  колисками  туркочуть  ніжно  мами
своїм  жаданим  чадам,[color="#ff0000"][b]  [i]Ти  –  живий[/i][/b]!
[/color]

[i]зона́  -  хвороба  хлібних  знаків,  сажка.[/i]

Увійшов  до  збірки  [b]"...І  все  ж  -  неопалима"[/b].  -  Львів:Логос,2000-2001.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781144
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 09.03.2018


Harry Nokkard

Тарасів "Заповіт"

Написано  ще  років  10  тому,  та  ніби  не  втратило  актуальності.


           Тарасів  «Заповіт»

Дивна  країна,  дивні  люди,  дивні  долі,
неначе  хтось  все  на  віки  зачарував,
ніби  заплутав  всі  стежки  у  чистім  полі,
І  нашу  Волю  у  кайдани  закував.

Ми  стали  вже  потроху  забувати,
що  живемо  ми  на  своїй  землі,
і  рідну  мову  дали  сплюндрувати,  
і  вже  чужинці  тут  як  хазяї.

Навіть  забули  вже  чиї  ми  діти,
забули  пращурів,  хоробрих  козаків,
що  змушували  геть  усіх  тремтіти,  
на  суші  й  в  морі  упродовж  віків.

То  скільки  ж  можна  жити  у  кайданах,
В  обіймах  братніх  вже  три  сотні  літ,
Може  вже  час  згадати  на  майданах,
Тарасів  невмирущий  «Заповіт».  

«Поховайте,  та  вставайте,  
                                                                 кайдани    порвіте  
і  вражою,  злою  кров’ю  Волю  окропіте.»

Дивна  країна,  дивні  люди,  дивна  доля,
неначе  хтось  все  на  віки  зачарував,  
та  ще  не  вмерли  України  слава  й  Воля,
ще  буде  те,  що  нам  Тарас  заповідав..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781151
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 09.03.2018


Любов Іванова

З СВЯТОМ ВЕСНИ, ЛЮБІ ЖІНКИ!!

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eHZdiZ5cyvg[/youtube]

[b][i][color="#1526bd"]Що  побажати  нам  у  наше  свято,
Щоб  жінка  неповторність  зберегла?
Земного  щастя  й  радості  багато!
Здоров"я,  миру,  успіхів  й  тепла.[/color]

[color="#ba1f68"]Щоб  хлопці  нам  здавались  без  вагання
Й  п"яніли  з  нами  навіть  без  вина.
Щоб  в  них  палало  полум"я  кохання,
А  в  наших  душах  розцвіла  весна.
[/color]
[color="#279c0c"]Хай  щастя  птах    постукає  у  двері
До  кожної  с  усіх  земних  жінок.
А  фільм  про  успіх  буде  з  тисяч  серій,
Як  в  найталановитіших  зірок...[/color]

[color="#910a8f"]Нехай    натхнення  і  найкращі    мрії
В  душі  у  жінки  кожен  день  живуть.
Хай  радість  і    кохання  серце  гріє,
Бо  жінка...  то  і  є  ВЕСНА  ...  мабуть.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780851
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 07.03.2018


Наталя Данилюк

А дід пішов…

А  дід  пішов  за  обрії  орати,
Мов  не  на  вічність,  а  на  день  чи  два…
Розгріб  турботи  звичні  біля  хати,
Із  вилами  пройшовсь  біля  хліва.

Напхав  у  ясла  сіна,  щоб  корова
Під  вечір  не  урвала  молока.
Поправив  у  печі  тоненькі  дрова  –
Й  рудий  огень  урізав  гопака!

В  думках  розклавши  наміри  по  буднях,
Поворкотів,  що  молодь  вже  не  та,
Що  їм  би  тільки  спати  до  полудня,
І  усміхнувся…  Ох,  літа-літа.

Бо  що  йому,  старому,  ждати  смерті,
Якщо  життя  тримає  на  плаву?
Ще  сили  є,  аби  кути  підперти.
А  молоді́?  Нехай  ще  поживуть.

Отак  собі  у  роздумах  і  праці
Провадив  день  старенький  чоловік…
А  світ  гудів  мільярдами  вібрацій,  
Які  зливались  ув  один  потік.

Зима  лежала  біла  і  кудлата,
Коли  побрів  за  овид  сивий  дід…
І  вікнами  заплаканими  хата
Йому  охрипло  застогнала  вслід.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780135
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 04.03.2018


Відочка Вансель

А Янголята часто плачуть

А  Янголята  часто  плачуть.
Бо  відчувають  біль  того,
Хто  так  багато  для  них  значить.
Кого  цілують  у  чоло,
Коли  лягає  ввечір  спати.
Вкриває  Янгол,молитви
Він  буде  голосно  читати,
І  спати  з  нами  всі  роки.
І  після  снів  охороняти,
І  подавати  руку  знов.
А  нам  погано-цілувати,
Бо  така  Янгольска  любов.
Ви  знаєте,що  вони  сильні,
Та  біль  відчують,що  в  душі.
Бо  вони  дуже,дуже  пильні,
І  ми  і  з  вами  не  самі.
І  навіть  на  руках  носити,
Коли  не  бачимо  слідів.
То  Янгол  зміг  з  нами  ходити,
Коли  літати  він  умів.
Він  на  руках  носив  і  плакав,
Що  міг-для  нас  він  все  зробив.
Він  розставляв  у  долі  знаки,
І  навіть  пішки  він  ходив.
Завжди  молився  з  нами  Богу,
Так  ніжно  гладив,цілував.
Він  проходив  з  нами  дорогу,
Навіть  навколішки  ставав.
Не  заставляйте  їх  ридати,
Бо  стільки  є  у  них  ще  справ.
Ви  намагайтесь  цілувати,
Щоб  навіть  Янгол  відчував.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407551
дата надходження 09.03.2013
дата закладки 26.02.2018


Світлана Моренець

ХРАМИ, ЩО НАС ОБИРАЮТЬ


[i]Моєму  маленькому  храму
величного  Святого  Духа  в  м.  Києві[/i]

Коли  доля  показує  хижий  оскал,
рятівне  моє  коло  –  маленька  каплиця,
де  в  ікони  –  до  Божої  ласки  портал  –
із  німотним  благанням  вдивляються  лиця.

Тут  вогнем  очисним  тихі  свічі  горять,
в  молитви  найтаємніші  думи  сповиті.
Перед  Богом  оголені  душі  стоять,
безборонні,  вразливі,  як  рани  відкриті.

Їх  Він  бачить  наскрізь.  Тож  Святим  Небесам
не  злукавиш,  аби  в  каятті  буть  почутим.
Духівник  твій  –  Господь,  ти  із  Ним    –  сам  на  сам,
і  лиш  Він  може  біди  твої  відвернути.

Цей  малесенький  храм  –  джерело  доброти,
від  споріднених  душ  братня,  щира  підмога.
Місце  сили,  любові,  тепла,  чистоти  –
храм,  де  серцем  своїм  відчуваємо  Бога.

                                           

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773503
дата надходження 26.01.2018
дата закладки 26.01.2018


Олена Шабанова

Самотня заміжня жінка

Самотня  заміжня  жінка
Чи  мало  є  нас  серед  них...
Душа  мов  похилена  гілка...
І  скроні,  що  рясні  мов  сніг...

Вона  в  мріях  давно  не  літає
Ілюзій  не  має,  не  має  думок...
В  тиші  ранки  солоні  стрічає...
У  тумани  лиш  роблячи  крок...

Та  на  людях  у  парі  "щаслива"
Він  під  руку  веде  на  показ...
Її  усмішка  й  справді  красива...
Тільки  сльози  у  сріблі  прикрас...

Тільки  сонця  любові  не  бачить
У  порожній  квартирі  на  двох...
Знову  вечір...  Ліхтарик  маячить...
І  кімната...  Де  море  тривог...

Самотня  заміжня  жінка....  
Чи  мало  є  нас  серед  них
Так  нестерпно  ридає  сопілка
У  душі...  А  в  очах  білих  сміх...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772940
дата надходження 23.01.2018
дата закладки 23.01.2018


Наталя Данилюк

Щастячко світлокриле

Щастячко  світлокриле,
Сон  твій  –  легкий,  як  пух!
Добрі  небесні  сили,
Світлий  Різдвяний  дух
Хай  бережуть  твій  спокій,
Янголе  мій  земний!
Зорі  блакитноокі
Падають  в  теплі  сни.
Сонячне  коліщатко
З  променів  день  пряде.
Як  ти,  моє  пташатко,
Тягнешся  до  грудей!..
Солодко  пахнуть  щічки
Небом  і  молоком!
Зиму  прудкі  синички
Люляють  за  вікном.
Світла  моя  потіхо
В  теплому  напівсні,
Як  ти  вібруєш  сміхом
Лагідним  у  мені!
Сили  святі  небесні,
Благословіть  щокрок
Ту,  що  вмістила  всесвіт
В  крихітний  кулачок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772201
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018


Леся Утриско

Христос хрещається, мій люде.

Христос  Хрещається,  мій  люде!
Нехай  добро  повсюди  буде,
Вода  Йорданська  нечисть  змиє,
Нам  мир  прийде,  любов  нас  криє.  

Христос  Хрещається,  народе!
Поваги  нам,  земної  згоди,
Щедруйте  Богу,  хай  Всевишній,
Ніколи  нас  уже  не  лише.  

Христос  Хрестився!  Україно!
Днесь  відродися  ти  з  руїни,
В  піснях  ми  будем  прославляти-
Лети  щедрівочко  до  хати.  

У  кожне  серце,  кожну  душу,
Де,  з  радості,  сльозину  струшу,
Всім  завінчую,  заспіваю:
Христос  Хрестився  в  ріднім  Краю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772009
дата надходження 18.01.2018
дата закладки 18.01.2018


Калинонька

До Дня Соборності України




                                                       

                                               Обіймись  ,  Україно  ,  бо  у  єдності  сила,
                                               Обіймись  ,  Україно  ,  навіки  обіймись  ,
                                               Як  будеш  єдина,то  будеш  щаслива  ,
                                               Прапор  волі  злітатиме  ввись.
                                                         
                                                         Обіймись  ,  Україно  ,у  мирі  й  любові  ,
                                                         Обіймись  ,  Україно  ,  у  душах  й  серцях,
                                                         Постань  перед  світом  у  новій  обнові  ,
                                                         Хай  Господь  освятить  в  майбутнє  твій  шлях!
                                           
                                               Обіймись  ,  Україно,  як  єдина  родина  ,
                                               Обіймись  ,  Україно  ,  як  велика  сім"я,
                                               Щоб  пишно  розквітла  знов  в  лузі  калина,
                                               Щоб  воскресла  ,ти    земле  моя.

                                                               Обіймись  ,  Україно  ,  нам  до  болю  потрібне  єднання!
                                                               Обіймись  Україно!  Молять  душі  героїв    земних,
                                                               Пом"янемо  ми  їх  у  скорботній  хвилині  мовчання,
                                                               І  завершим  всі  справи  за  них.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770748
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 11.01.2018


Галина Брич

СІЮ - ПОСІВАЮ

Сію  пшеницю  і  всяку  пашницю
На  дівчину  й  молодицю,
На  бабусю  і  дитину,
На  дідуся  і  хлопчину,
На  юнака  молодого
І  бажаю  ось  такого:
Здоров’ячка  назавжди
Від  йорданської  води,
Хай  вас  щастя  не  минає
І  в  обіймах  огортає.
Щоби  любов  панувала,
Теплом  серця  зігрівала.
Щоб  усмішки  на  вустах,
Милосердя  у  серцях.
Щоб  на  столах-  смакота,
А  у  душах-  доброта.
Хай  родиться  хліб  у  полі
І  всього  буде  доволі.
Нехай  Бог  благословляє,
Добру  долю  посилає.
Зичу  щастя  всій  родині,
Мир  і  спокій  Україні!  2017.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712003
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 10.01.2018


Надія Карплюк-Залєсова

ЗАВІНШУЙ, ДИТИНО !

Любі,  українці  !
Недостойне  діло  жінці  засівати,--
Тож  дозвольте,  рідні,  просто  віншувати  :
На  добро,  на  радість,  на  удачу  і  достаток,
На  Боже  сумління  і  віру,на  любов  і  надію,
на  мудрість  і  милосердя,  на  мир  і  спокій,
на  здоров"я  і  многії  літа  !

Засівай  удосвіт,  малий  українцю  !
Засівай,  хай  родить  на  радість  --  добро,
Хай  добробут  прийде  до  нас--  в  Україну  :
В  родину  кожну,    місто  і  село  !

Щоби  у  господі,  у  саду,  в  городі
Все  росло  і  зріло  людям  з  року  в  рік  !
Щоб  пішли  у  морок  всі  на  світі  війни,
Щоби  жив  у  Бозі  завжди  чоловік  !

Засівай  до    ранку,  хлопча    українське,
Голосочком  дзвінко  сій  надії  цвіт  !
В  щастя  і  у  розквіт,    мир    в  моїй  країні,
Хай  настане  спокій  ,  заколише  світ  !

Засівай,  дитино,  хай  настане  ранок  :
Добрий,  світлий,  мудрий  --  з  іншими  людьми,
Завіншуй,  козаче,  Україні  вдачі,
Щоб  жили  достойно  доньки  і  сини  !



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711945
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 10.01.2018


Дмитро Юнак

Сію, вію, засіваю…

Сію,  вію,  засіваю,
З  Новим  Роком  вас  вітаю.
Будьте  живі  та  здорові,
Щастя,  радості  вам  в  домі.

І  весело  і  завзято
Я  несу  у  дім  ваш  свято.
Вранці,  вдень  і  в  сивій  млі,
Щоб  черпали  з  надр  Землі

І  здоров’я,  і    тепло,
Силу,  мужність  і  добро,
Ніжність,  лад,  стосунки  нові
І  хліба  й  сади  медові.

Щоб  родила  і  картопля,  
Помідори  і  конопля,
Все  на  радість  вам  цвіло,
Все  родило,  все  було.

Було  їсти  що  і  пити.
Хай  щасливі  будуть  діти,
І  щаслива  буде  старість,
Та  онуків  купа  в  радість.

Вам  на  втіху,  трохи  згодом
Хай  дається  все  це  Богом.

Будьте  живі  та  здорові!
З  Новим  Роком  вас,  панове!
Із  Василієм  святим!
На  добробут  вам  усім!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306472
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 10.01.2018


leoniddebelyy

Новорічне посівання

[b]Сію,  вію,  посіваю,
З  Новим  роком
Вас  вітаю!
Щастя,  радості  бажаю!
 
Хай  в  році  Новому,
У  вулику-хаті
Всі  будуть  здорові,  веселі
багаті!
 
Хай  жито-пшениця  в  полях
колоситься,
А  збіжжя  в  коморах  -
в  багато  рядів,
Худоба  і  птиця  хай  буде
плодиться.
Та  це  ще  не  все,  що  сказати
хотів:
 
Господарю-друже,
Віншую  Вас  щиро,
Родині  бажаю  гараздів
і  Миру,
Хай  праведне  діло  зламає  хребтину
Ворожому  стану,  що  гнітить  Вкраїну!
 
А  Ви,  господине,  із  доброї  ласки,
В  щедротах  призвольте
кілечком  ковбаски.
А  можна  і  шинки,  і  м’яса,
і  сала,
Бо  місця  у  торбі
зосталось
чимало…
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551414
дата надходження 14.01.2015
дата закладки 10.01.2018


Дмитро Юнак

Засіванка

Сію,  вію,  посіваю,
З  Новим  роком  вас  вітаю.
Щоб  зима  була  не  люта,
Щоб  в  країні  зникла  смута

І  нарешті  прийшов  мир.
Став  порядним  поводир,
З  ним,    тримаючись  за  стропу,  
Йшли  тихенько  у    Європу.

Щоб  корупцію  здолали,
І  не  брали,  й  не  давали,
Олігархи,  депутати  –  
Жили  чесно,  на  зарплату.

І  дохід  в  людей  простих
Був  не  меншим,  чим  у  них.
Та  й  народ  щоб  не  дурили,
(Тож  тоді  й  покинуть    вила!).

Кожний,  хто  тут  народився,
Щоб  Вкраїною  гордився,
І  цвіла    б  країна  нова,
Та  в  пошані  була  й  мова.  

Щоб  гайсали  ви,  як  коні.
А  від  дум  не    пухли  скроні.
Щастя  вам,  усій    родині.
Господарю  й  господині!

Хай  щасливі  будуть  долі,
Щоб  добробут  був  у  домі,
Був  доступним  інститут,
Не  давив  безладдя  спрут.

Щоб  була  у  домі  радість,
Та  теплом  зігріта  старість,
Не  засиділись  дівки,
Оженились  парубки.

Щоб  лелеки  прилітали,
Щоб  вас  люди  поважали.
Щоб  добро  в  душі  велось,
Про  що  мріяли  –    збулось!

Щоб  вас  доля  не    цуралась,
Але  й  ви  щоб  не  зазнались,
Теж  людей  всіх  поважали
І  гостинно  зустрічали.

Щоб  дощі  йшли  на  врожай,
Був  багатим  весь  наш  край.
Лиш  я  стану  за  порогом,
Хай  дається  все  це  Богом!

Хай  же  буде  вам  це  свято
І  веселим,    і  завзятим.
Трішки  випийте,  гуляйте,  
Та  й  про  нас  на  мить  згадайте.

14.01.15р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551424
дата надходження 14.01.2015
дата закладки 10.01.2018


stawitscky

А Новий рік заплутавсь поміж дат


А  Новий  рік  заплутавсь  поміж  дат,
Між  літочислень  і  усяких  стилів…
Тим  часом  розгулялась  Коляда,
Василь  Маланку  просить  на  гостину.

Їх  не  хвилюють  влада  і  права,
Вони  у  нас  прописані  навічно.
Кутя  –  усіх  наїдків  голова,
Щедрівників  й  колядників  покличе.

Родина  потім  сяде  за  столи,  
Молитва  тепло  об’єднає  душі,
І  потече  розмови  тихий  плин
Про  пережите  й  наболіле  суще.

Проллє  Всевишній  світлу  благодать,
А  день  помалу  прибавляє  кроку…
Спішить  зимову  казку  передать
Рік  Новий  новоявленому  року…

Хай  дискутують  дні  в  календарі  –
Не  будем  строго  пустунів  сварити…
Лиш  мир  ступив  би  знову  на  поріг,
Як  найвірніший  України  житель!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551543
дата надходження 14.01.2015
дата закладки 10.01.2018


БГІ

МАЛАНКА І ВАСИЛЬ

Вчора    вечір    вийшов    з    ранку,
Святкував    народ    Маланку.
То    ж    дівчатка    наряджались,
Кутю    щедру    щедрували,
Слова    добрі    добирали
Добродіям    -    господарям:
Щоб    у    них    усе    було
І    плодилось,    і    росло,
Щоб    всі    мали    довгий    вік-
Завтра    Новий    старий    Рік!
А    сьогодні    рано    вранці
Хлопці    правлять    свої    танці:
Сіють,    віють    звідусіль  –
Старий    Новий    Рік  –  Василь!
Здавна    тягнеться    повір’я:
Перший    хлопець    на    подвір’ї
Сіє,    віє,  посіває,
З    Новим    Роком    всіх    вітає  -
Навіває    в    господарстві,
Наче    у    казковім    царстві:
Добрі    діла,    смачні    страви,
Здоров’я,    успіхи,    забави,
Щоб    багатів    на    радість    всім
Щедрого    господАря    дім!
На    Маланку    -    всім    дівчатам,
На    Василя    -    всім    хлоп’ятам:
Що    в    господі    та    печі  -
Меди,    страви,    калачі,
Надбані    до    цього    часу
Шинка,    сало    і    ковбаси…
І    господарі    хороші
Всіх    частують,    дають    гроші:
З    предка  –  віку    так    водилось,
Слава    Богу,    відродилось.
З    вітром,    снігом    чи    дощем
Йдуть    Маланка    з    Василем:
Хай    святяться    в    нас    повік
Щедра    Кутя    й    Новий    Рік!
Всім,    всього,    завжди    нівроку*!
Всіх    вітаю    з    Новим    Роком!
13-14.01.  2014р.,  Київ
_________________________
*Нівроку  –  добрі    побажання
   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472421
дата надходження 14.01.2014
дата закладки 10.01.2018


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

Дивне Різдво.

Ось  такі  маємо  подарунки  сьогодні  до  Різдва...)))  зацвіли  в  цей  день  і  вільшина  і  календула  ,і  кульбаба....і  "сонечка"  з  "козачками"  прокинулись,  то  тут,  то  там  з"являються....а  сьогодні  надворі  зацвіла  примула-  рожеве  диво  )))....

...Дивне  Різдво.

Це  Різдво  так  не  схоже  на  зиму,
Хоч  ялинки  у  кожнім  вікні,
І  дитинством  уже  мандарини
Щемко  пахнуть  на  нашім  столі.

Завмирає  душа:  чи  прийде  він,
Народиться  наш  добрий  Ісус?
Переливом  лунає  дзвін  –
Так  чекаю,  що  аж  боюсь!

Щось  зима  забарилась,  і
Гоноровим  назло  холодам,
Вже  ступає  весна  по  землі,
Й  відкриває  дорогу  квіткам!

Усміхнулася  Діва  Марія:
Квіти  всім  до  Різдва  –та  це  ж  мрія!
Щоб  Ісусик  побачив  красу,
Я  до  вас  його,  люди,  несу!

І  тепер  вже  прийдуть  неодмінно  
Мир  і  Щастя  в  мою  Україну!

З  Різдвом  Христовим  всіх,  Ісус  народився!

©Тетяна  Прозорова

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770006
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 07.01.2018


СЕЛЮК

СВЯТКУЙМО РІЗДВО

Христос  народився!  Славімо  Його!
Лунає  сьогодні  по  всій  Україні.
Дитя  народилось  ціловане  Богом,
Сповите  заснуло  в  пахучому  сіні.

Вертеп  задививсь  на  зорю  в  небесах
І  Діва  Марія  над  сином  схилилась.
А  в  небі  сіяла,  сіяла  зоря,
Вона  сповіщала  -  дитя  народилось.

Хоч  доля  в  Ісуса  не  зовсім  проста,
Він  обраний  Богом  людей  захистити.
Його  розп’яли,  він  був  знятий  з  хреста,
До  Бога  пішов,  щоб  могли  люди  жити.

Святкуйте  Різдво,  прославляйте  Христа,
Моліться  за  Божого  сина  щоднини.
Христос  народивсь  на  землі  неспроста,
Святкуймо  Різдво  –  це  Христа  іменини!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769901
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 06.01.2018


Надія Карплюк-Залєсова

МІЙ ТЕПЛИЙ ЗГОРТОЧОК

Мій  теплий  згорточок  надій  і  сподівання,
Ангелик  мій,  жаданий  над  усе,
Нехай  для  тебе,  мій  онучечку  солодкий,
Життя  вповні  всіх  благ  на  таці  піднесе.

Мій  ніжний  згорточку,  крикливий  до  знемоги,
Цілую  оченяточка  твої.
Якими  щедрими  для  мене  були  боги,
Як  право  видали  у  світ  прийти  тобі.

Дивлюсь...  своїм  не  налюбуюсь  дивощастям,
Вдивляюсь  в  кожну  рисочку  його:
Як  то  жилося  нам...  собі  не  уявляю,
Як  диворадості  такої  не  було.

Я  в  небеса  молюся  кожної  хвилини,
Щоб  онуча  при  ангелі  було,
Щоб  цю  дитину  добра  доля  облюбила
І  щоб  ніколи  не  торкнулось  його  зло

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767521
дата надходження 22.12.2017
дата закладки 01.01.2018


Ганна Верес (Демиденко)

Та одна, що життя дарувала (Присвячую мамі (Лободі) Ходак Феодосії Іванівні)

Зі    світлин    на    стіні
Зустрічаю    матусині    очі,
І    здається    мені,
Що    душа    моя    птахом    тріпоче…
За    вікном    –    голубінь
Весняного    високого    неба…
Я    ж    вклоняюсь    тобі…
Моя    ненько,    так    важко    без    тебе…

Перший    жмут    сивини
Посріблив    і    мені    уже    коси.
Розгубилися    сни…
Вже    й    до    мене    постукала    осінь…
Й    материнська    печаль
Перекраяла    зморшкою    душу…
Знов    без    тебе    стрічать
Я    весну,    моя    мамочко,    мушу…

Плине    долі    ріка
Поміж    скал    у    глибокі    долини…
Чом      же    ти    нелегка,
Маєш    присмак    гіркої    калини?
Хоч    осіння    печаль
В    темно-сірих    тонах,    як    і    небо,
Я    ж    навчилась    прощать
І    любити,    матусю,    у    тебе…

Будуть      квіти    в    саду
Щовесни    і    цвісти,    й    опадати,
Твоє    фото    знайду,
Щоби    вкотре    собі    нагадати,
Що    буває    одна,
Та    одна,    що    життя    дарувала,
Найдорожча    для    нас,
Яку    ми    величаємо    «мама»!
27.12.2015.

Ганна    Верес.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631974
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 29.12.2017


Леся Shmigelska

РІЗДВО

Я  пам’ятаю  й  досі  ніч  святу:
На  покуті  димить  Різдвяна  свічка,
Витає  дух  пробачень  і  освідчень.
Густі  дими  над  стріхою  прядуть.
До  хати  батько  молитовно  дідух
Святково  вносить,  укладає  гідно
У  чепурний  і  вартий  в  домі  кут.

І  так  пречисто  сяють  образи,
Неначе  сам  Господь  помежи  нами  –  
Малий  Ісусик  щедрими  руками
Торкнувсь  теплом  найменшої  сльози  .
І  закликає  мати  до  молитви
Маленьких  нас,  щоби  благословити
За  рік  діждати:  «Боже,  поможи!»

Відтак  за  стіл.  Парують  пампушки,
Кутя  пахтить  горіхами  і  медом.
У  небі  зорі  запаливши  щедро,      
Іде  колядка  світом  навпрошки.
…Із  року  в  рік  у  спогади  вертаю,
Коли  свята  зоря  з-за  небокраю
Торкає  світлом  пройдені  стежки.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632866
дата надходження 01.01.2016
дата закладки 28.12.2017


@NN@

Одвічне диво.

В  полум’ї  Любові  несказанної  породила  Діва  плід  Життя,
Сповила,  і  на  солому  в  ясельця,  мов  на  царське  ложе  понесла.
Поклонилась  до  землі  Рожденному,  цілувала  трепетно  в  чоло,  
Того,  що  не  вмістить  і  Вселенна,  без  Якого  б  й  Неба  не  було.
Пригортала,  -  навкруги  співали  Янголи,  Херувими,  Сили,Небеса
І  Зоря  зливала  світ  лампадово  на  долини  й  гори...  Чудеса
На  Землі  творились  при  народженні:
                                                                                                   -  у  пустелі  виноградники  цвіли.
Пастухам,  що  стерегли  отари,  Радість  Янголи  безплотні  принесли:
-  Народився  Спас,  Якого  ви  чекали,  вам  Його  пророки  прорекли...
А  Небесне  воїнство  співало;  "  Слава  в  вишніх  Богу,  і  на  землі  мир..."

Полум’ям  Любові  несказанної  в  серці  Діва  Радість  берегла,
І,  колись,  для  нас  її  сповіщену,  у  Святвечір  тиша  прийняла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710610
дата надходження 06.01.2017
дата закладки 28.12.2017


Наталя Хаммоуда

Не стріляйте у Різдвяний день

Не  стріляйте  у  Різдвяний  день,
Народився  в  світі  син  Господній,
Кров  нехай  не  ллеться  від  сьогодні,
Нам  радіти  б  і  співать  пісень.

Боже,  Україну  хорони,
Відведи  від  нас  кулак  ворожий,
Завше  свято  у  домівку  кожну
У  Різдвяну  днину  поверни.

Всюди  хай  лунає  знову  сміх,
Коляда  і  щирі  побажання,
Мати  після  довгого  чекання
Хай  поверне  сина  на  поріг.

Хай  новонароджене  Дитя
Об'єднає  знову  Україну,
То  ж  благаймо  і  в  Отця  і  Сина
Мирного  і  світлого  життя.

25/12/2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546283
дата надходження 25.12.2014
дата закладки 27.12.2017


Ніна Третяк

РІЗДВЯНА ЗІРНИЦЯ

РІЗДВЯНА  ЗІРНИЦЯ
Як  Різдвяна  зірниця    засяє  –
Вся  родина  до  столу  сідає.
Дух  всевищого  щастя  витає,
Хто  Христа  в  своїм  серці  має.
Дух  святої,  земної    любові
У  піснях,  у  правічнім  слові:
Божий  Син  народився  на  світі,
Прославляйте  його,  славіте!

Як    Різдвяна  засяє  зірниця  –
Входить  в  дім  коляд-колядниця:
Щоб  вродилися  жито-пшениця  –    
Пишна    буде  у      нас  паляниця,
Всі  здорові  були  і  веселі,
Розквітали  достатком  оселі.
В  мирі,  дружбі    жили  –  не  тужили,
Від  душі  добрі  справи  творили…

Ніч  Різдвяна  іскриться  снігами,
Поспішає  до  нас    із  піснями,
З  побажаннями  миру,  дарами  –  
Просвітліємо    з  вами  серцями!
Ніч  Різдвяна  –  богиня,  царівна,
Золота  від  зірок,  чарівна:
Божий  Син  народився    на  світі  –
Прославляйте  його,  славіте!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549489
дата надходження 07.01.2015
дата закладки 27.12.2017


Олександр Бондарчук

Різдвяний вірш

У  цей  день  для  всіх  знаменний
У  день  Христового  Різдва  
Коли  Ісус  зійшов  на  землю
І  зірка  в  небі  розцвіла
Бажаю  всім  вам  щастя
І  родинного  тепла
Щоб  не  знали  всі  ви  горя  
Щоб  не  було  у  світі  зла
Щоб  зірка  вашая  сіяла
Щоб  доля  ваша  в  рай  вас  завела
Щоб  здійснилися  всі  мрії  ваші
Щоб  ішли  ви  до  мети  
Не  знаючи  біди
Бажаю  любові  і  достатку
Тепла  близьких  вам  сердець
Бажаю  радості  охапку
І  як  сказав  один  мудрець
“Хай  доля  ваша  бід  не  знає
І  діти  щоб  не  бачили  війни
Хай  пісня  злагоди  заграє
В  українській  радісній  сім’ї”

З  найкращими  побажаннями  українському  народові  й  усьому  світу!
Бондарчук  О.О.  (07.01.2015)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549518
дата надходження 07.01.2015
дата закладки 27.12.2017


Світлана Моренець

НЕВІДІСЛАНИЙ ЛИСТ НА ФРОНТ

Минула  осінь  золота,
і  листопадова  сльота
вповила  білий  світ  журбою.
Забрали  радість  журавлі,
віднесли  в  безвість  на  крилі́,
в  далекий  вирій  за  собою.

Не  замітає  сніг  сліди
печалі  нашої  й  біди
в  серцях,  обпалених  війною.
Горить  розтерзаний  Донбас,
де  більше  року  ти  без  нас,
а  ми  –  у  тузі  за  тобою

ждемо  дзвінка...  ждемо  новин...
Вже  впізнає  маленький  син
свого  татуся  на  світлині,
малює  донечка  портрет,
ти  ж  –  гордість  і  авторитет,
герой  і  захисник  наш  нині.

Нема  твоєї  в  тім  вини,
що  вкрались  пасма  сивини  –
тривоги  випила  по  вінця.
Без  тебе  свят  у  нас  нема,
і  дітки,  бачу,  крадькома
стають  в  молитві  на  колінця.

Цілую  я  тебе  у  снах,
а  сльози  виллю  у  листах,  
які  тобі  не  відправляю...
Без  скарги  витерплю  біду.
Ти  ж  –  на  війні!..  Я  вірно  жду
й  тебе  молитвами  спасаю.

За  нами  серденька  не  край,
лиш  захисти  наш  рідний  край,
не  дай  спали́ть  свого  гніздечка!
І  бережи  життя  своє,
ти  –  найдорожче,  що  в  нас  є!

–  Твої
кохані
три
сердечка.

                                                         9.01.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711089
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 27.12.2017


Зоя Журавка

Сини мої - два лебеді крилаті (виконує Олена Білоконь)

Сини  мої  -  два  лебеді  крилаті.
Я  горда,  що  вони  -  мої  сини!
І  є  в  них  сила  -  бо  вони  два  брати,
Немов  би  материнські  дві  руки.
Дала  синам  своїм  блакитні  очі,
Як  два  озерця  чистої  води.
Щоб  не  було  між  вами  ворожнечі,
У  злагоді  і  дружбі,  щоб  жили.

 Приспів
Сини  мої,  мої  синочки,
два  рідних  серця,  дві  душі,
одне  коріння  і  листочки.
Благословіння  Вам,  сини.

Сини  мої  -  моєї  долі  крила,
Несіть  родинний  вогник  в  майбуття.
Коли  ви  разом,  то  велика  сила,
Плече  надійне  поряд  все  життя.
Хай  оберегом  мамина  молитва
Веде  з  добром,  синочки,  по  житті.
Щоб  Ваша  совість  завжди  була  світла.
Ви  слід,  що  я  лишаю  на  землі.

Зоя  Журавка.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489600
дата надходження 01.04.2014
дата закладки 22.12.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.12.2017


Наталія Ярема

УЖЕ СВЯТВЕЧІР, СИНУ

Уже  Святвечір,  сину,  дочекалась…
Кутя  в  макітрі,  в  мисці  -  пампушки.
Такі  рум’яні,  круглі...я  старалась.
Ваніллю  пахнуть  так,  як  любиш  ти.
З  маленьких  літ  Різдво  –  найкраще  свято!
Ялинка,  і  вертеп,  й  колядники!
Гостей  завжди  у  хаті  пребагато!
Синочку  рідний,  двері  відчини…
Ось  ти  маленький  хлопчик-  колядуєш,
Ось  у  вертепі  милий  пастушок,
А  як  завзято  й  весело  віншуєш.
Який  у  тебе  гарний  кожушок!
Сьогодні  ані  вісточки,  ні  слова
Мовчить  вороже  злісний  телефон.
За  тебе  синку  я  на  все  готова,
Та  лиш  звертаю  очі  до  ікон.    
І  падаю  навколішки,  й  голошу.
Ісусе,  сина  з  пекла  поверни,
Сідаю  до  вечері  й  щиро  прошу,
Щоб  дочекали  мирної  весни!
Стоять  хати,  де  вічний  сум  вселився,
У  тугу  огорнулися  батьки,
І  до  вдови  синочок  притулився,
І  плачуть  наречені-пелюстки.
Різдвяна  зірко,  де  ти?  Засвітися!
Хай  День  Різдвяний  настає  новий!
Дзвінок.  Тремчу!  Мій  любий,  озовися!
«Христос  рождається,матусю!Я  живий!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555439
дата надходження 28.01.2015
дата закладки 21.12.2017


Людмила Дзвонок

До Різдва

Ісусе  наш,  святкуємо  Різдво,
Сьогодні  всі  ми  у  сім’ї  родинній,
Ти  подивись,  сьогодні  ми  не  вдвох...
Для  Тебе  кожна  пісня  з  серця  лине!

Радіємо,  що  Ти  прийшов  в  наш  світ,
Прийшов  як  чоловік,  земна  людина,
З  того  часу  пройшло  немало  літ,
Та  в  серці  в  нас  у  кожного  та  днина:

Перед  очима  хлопчик  той,  в  хліву,
Марія  й  Йосип,  пастухи,  гостинці…  -
Ми  бачим  це,  немовби  наяву,
Хоч  прочитали  в  Слові,  на  сторінці!..

Була  Новина,  потім  каяття…
Яке  це  щастя  –  Божая  родина!
Позаду  гріх,  оставлене  сміття,
Різдво  Твоє  –  це  кращая  година!

Даєш  достатньо  хліба  і  пиття,
З  Тобою  стали  чесні  ми  й  відверті!
Уклін  Тобі  за  нове  в  нас  життя,
Подумать  тільки:  Ти  -  у  нашім  серці!

В  моєму  серці!..  В  кожному  із  нас!
О  наш  Господь,  подяка  Тобі,  шана,
Спасибі  за  святковий  оцей  час,
Що  Церква  діє,  завжди  нездолана!
                                   12.12.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765653
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 12.12.2017


@NN@

Різдвяні віншування…

             *Де  ж  мого  слова  хоч  би  хоч  луна?*
                                                                                   Ліна  Костенко
 
Що  ж  це  за  настрій?  Якась  дивина;
-  *Хочеться  чуда  і  трішки  вина*,
Снігу  надворі,  сонця  та  неба,  
Чого  ще  душі  для  радості  треба.  

Нового  року!  Вечір  Різдвяний.  
Добру  кутю  в  горшку  полив'янім,  
Кільце  ковбаски,  грудочку  сиру...  
Боже,  про  що  я?..  Так  хочеться  миру  

На  теренах  твоїх,  Україно.  
Щирі  колядки  звучали  б  дзвінко.  
Мир  і  любов  на  заході  й  сході,
Радість  й  достаток  у  кожній  господі.  

Боже  Великий,  у  Тебе  прохаю,  
-  Миру  і  спокою  Рідному  краю.                                  2017

***
В  полум’ї  Любові  несказанної  породила  Діва  плід  Життя.
Сповила,  і  на  солому  в  ясельця,  мов  на  царське  ложе  понесла.
Поклонилась  до  землі  Рожденному,  цілувала  трепетно  в  чоло,  
Того,  що  не  вмістить  і  Вселенна,  без  Якого  б  й  Неба  не  було.
Пригортала,  -  навкруги  співали  Янголи,  Херувими  зріли  Небеса,
А  Зоря  зливала  світ  лампадово  на  долини  й  гори...  Чудеса
На  Землі  творились  при  народженні
                                                                                                   -    у  пустелі  виноградники  цвіли  -
Пастухам,  що  стерегли  отари,  Радість  Янголи  безплотні  принесли;
-  Народився  Спас,  Якого  ви  чекали,  вам  Його  пророки  прорекли...
І  Небесне  воїнство  співало;  "  Слава  в  вишніх  Богу,  а  на  землі  мир..."

Полум’ям  Любові  несказанної  в  серці  Діва  Радість  берегла,
І  давно,  для  нас  її  провіщену,  у  Святвечір  тиша  прийняла.                        
                                                                                                                                                                                                             Святвечір    2016

***
Заховала  промахи  зима,  
Сніжно-білу  постелила  скатертину.  
Ось  вже  й  дочекались  ми  Різдва,  
І  колядки  під  Зорю  у  небо  линуть.  
І  радіє  снігу  дітвора,  
Їм  печаль  мою  сьогодні  не  збагнути;  
-  Нам  же,  тих,  хто  край  наш  захища,  
Не  дай  Боже  в  суєті  мирській  забути.  
Тож  прошу  Тебе,  Святе  Дитя,  
Подаруй  Вкраїні  -  миру,  щастя,  волі,  
А  зима  хай  снігом  заміта,  
Навіть  пам’ять  про  лихі  часи  недолі.        06.01.15

***
Справи  облиш,  вечір  цей  не  для  справ,
В  небі  вечірньому  Зірка  зійшла.
Кожен  промінчик  торкається  серця,
І  понад  Світом  *Осанна*  несеться.
У  Назареті,  вже  дві  тисячі  літ,  як
Хлопчик  малий  народився  на  світ.
Ангели  Божі  співали  про  чудо
І  пастухи  ті  дива  не  забудуть,
Бо  у  печері-кошарі  на  сіні
Місце  єдине  знайшлось  для  Мессії.
І  спеленавши,  поклавши  у  ясла,
Діва  Марія  -  Зіронька  Ясна,
-  *Люляй,  дитятко*,  схилившись  співала,
Долю  щасливу  для  Сина  благала...
*Христос  родився,
Бог  воплотився,
Ангели  співають,
Царіє  вітають...*                                                                07.01.  2015

*  *  *
Прихилилось  Небо  до  Землі...
 
Щастя  нам  кують  небесні  ковалі,  
У  Різдвяну  ніч,  щоб  кожний  з  нас  отримав  
Пару  білих  крил,  які  напнуться  за  плечима,  
Мов  вітрила  чудо-кораблів,  

Небо  прихиливши  до  Землі...                                    06.01.2014

Різдвяна  саґа…

́́Прозора  тиша  полонила  сад...
Лягла  на  віття  срібними  льодами..
Оповила  Дитятко  на  руках  у  Мами...  
Налаштувала  на  мінорний  лад  
Хори  дзвіночків  з  диво-голосами,  
Щоби  рознесли  Вість  по  всій  землі  
-  Христос  родився!  -  порадійте  з  нами...  
Янгелики  в  перинку  білий  пух  
Набили,  щоб  було  Йому  тепліше,  
І  вітер  люлечку  легесенько  колише...  
Ще  спить  Дитя...  
Ще  не  розвиднілось  на  світ...  
Ще  тиша  бродить  білими  снігами...  
Та  вже  Зоря,  із  диво-амальгами,  
Розли́ла  невечірнє  сяйво  над  полями,  
На  радість  вам.  
Поколядуйте  Господу    із  нами.                                                  05.01.2014

***
Різдвяна  ніч.
Зоря  зійшла  на  небо.
Під  нею,  в  ясельцях,  Дитя  сповите.                      07.01.2013

***
Серце,  мов  дзвін,
Радість  прийшла,
В  небі  вечірньому  зірка  зійшла.
Сяйво  навкруг,
Все  стихло  й  чекає,  -
В  убогій  стаєнці  Марія  рождає,
Нашу  надію  і
Наше  спасіння.
Двері  до  раю,  в  життя  воскресіння.                      07.01.2012

***
Серце  палає  від  полиску  свіч.
Тиха  радість  вирує  в  Різдвяну  ніч.
     Христос  народився!
Ангельські  хори  -  *Славімо  Його*,
     Співають  нам  з  гори.                                            06.01.2011

***
Різдвяна  зірка  
           у  небі  з'явилась.
Маленьке  Дитятко
           в  печері  вродилось.
Ми  з  вами  це  диво  
           з  дитинства  знаєм.
*Христос  народився,*  -
           зі  Святом  вітаєм.                                            07.01.2010

***
Ще  зовсім  трішки
             і  народиться  Христос.
І  зірка  засія  над  Вифлиємом.
Вам  скаже,  незначимий  хтось,
       що  це  неправда,
             неможливо  це  під  небом.
Не  вірте.
       Серце  ваше  відчиніть
               назустріч  Божій  благодаті.
Любіть,  любіть,
               надійтесь  і  любіть,
На  повну  силу,  на  яку  ви  здатні.
Він  недаремно  двері  неба
                                   відчинив
І  серце  ваше  
                       недаремно  відчинилось,
Щоб  у  одну  незриму  мить  -
               *  Христос  рождається*,
Над  світом  прокотилось.                                      Святвечір.  2009

***
Ангел  Божий
           най  прийде  до  вас
У  вечірній,
           у  Різдвяний  час.
Хай  бажання  ваші
           візьме  й  понесе
До  Господніх  ніжок,
           най  усе,
Що  в  молитвах  ваших
           так  бринить,
Виповниться  в  тую  ж
           саму  мить.
Хай  Господь  дає  вам
           більше  сил.
Довгих  літ  вам  
           і  щасливих  зим.                                            06.01.2008

***
Попросіть  у  Господа,
Щось  значиме  дуже...

Серце  ваше  хай  до  ближніх
Буде  не  байдуже...

Зглянеться  Господь,
Побачивши  таємне...

І  прохання  ваше  буде  недаремне.                            Святвечір.  2007

***
Бажаю  в  Різдво  -  любові  і  віри
(по  суті  ми  з  вами  в  душі  маловіри).
Бажаю  добра,  здоров'я,  достатку
(хоч  наше  життя  задає  нам  загадки).
Бажаю  вам  миру  у  серці  і  в  домі.
Не  вірте  в  погане,  вірте  Богу  одному.                        07.01.2006.

***
Сутінки  в  кімнаті,
Попід  образами  ходять  світлі  тіні.
Полум'я  лампадки.
Пироги  на  сіні.
І  кутя  смачненька  в  полив'янім  горщику.
Зірочка  різдвяна  у  сріблястім  дощику.
За  столом  зібралась  вся  моя  родина
І  нині  живуща  й  та,  що  в  світлих  тінях.
Тихії  молитви  і  щирі  колядки,
І  тріпоче  полум'я  старої  лампадки,
Розганяє  сутінки.
Радість  в  душу  лине.
У  Різдво  повита  Україна  нині.                              Святвечір.  2005

***
Янгелики  в  крильця  білі
                 загорнули  диво.
Невечірня  зоря  ясна
               світ  заполонила.
У  кошарі,  серед  тварі,
           дитятко  вродилось.
Бог  Предвічний  з  милосердя
             дарував  нам  Сина.                                          07.01.2004

***
Хай  ангел  торкнеться  вас  ніжно  крилом,
І  серце  зігріє  Різдвяним  теплом,
Хай  щастя  дарує  маленький  Ісус,
В  житті  щоб  не  було  горя  й  спокус.
Душа  хай  співає  окрилена  вірою,
Добро  вам  воздасться  великою  мірою.
Найліпше  бажайте  сьогодні  людям
І  ва́ших  бажань  Господь  не  забуде.                        06.01.2003

***
Зіронька  вечірня  небо  запалила.
Діва  Марія  Дитятко  вродила.
На  сіні  пахучім  в  печері-стайні,
А  з  неба  Ангелики  співали  *Осанна*.
Малі  пастушки  зібрались  докупки  -
Там  Бог  народився.  Біла  голубка,
Крила  над  Ним,мов  шатро  розпростерла,
Небо  прихилила,  сіяє  печера.                                      Святвечір.2002

***
Свят-вечір.  Зоря  палає.
В  саду,  у  печері  Марія  рождає,
Бо  в  цілому  світі  для  Неї  й  Дитини,
Немає  оселі,  немає  хатини.
А  ви  відчиніть  своє  серце  сьогодні,
Відкиньте  зневіру,  думи  холодні,
Затепліть  у  серці  маленьку  лампадку,
Малому  Ісусику  буде  там  хатка.
Зоря  невечірня  осяє  світлицю,
Різдвяною  радістю  сповняться  лиця.                    Передвечір  Різдва  2001

***
З  Різдвом  святим  тебе  вітаю,
мій  рідний  український  краю.
Від  гір  карпатських  і  до  буйних
                 чорноморських  хвиль.
хай  буде  мир  тобі
                 і  хліб.  і  сіль,
і  все,  чим  український  дім  багатий,
хай  буде  щастя  в  кожній  хаті.
І  хай  ростуть  здоровими  сини,
щоб  не  було  злиго́днів  і  війни,
і  щоб  не  плакала  ні  жодна  мати.
Хай  буде  радості  багато.
Різдва  щасливого  тобі  бажаю,  
мій  любий  український  краю.
Над  кручами  Славути  й  на  Волині,
в  степах  таврійських,
й  там,  де  води  моря  сині,
в  горах  Карпат  і  у  полтавській  хаті,
хай  береже  нас  Бог  і  Божа  Мати.                                07.01.2000




http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409134

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765634
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 12.12.2017


Надясемена

Різдво

Затихла  прибрана  світлиця.
Накритий  стіл,  Різдв'яні  страви,
Кутя,  узвар  і  паляниця,
Малеча  тулиться  до  лави.
Свічки  у  гілочках  соснових,
Зійшлась  до  столу  вся  родина,
Господар  в  чоботях  юхтових,
В  новій  запасці  господиня,
Як  квіти,  донечки  в  віночках,
Привіз  татусь  з  самого  міста,
Сини  у  вишитих  сорочках,
В  бабусі  з  скрині  ще  намисто.
Заходить  рано  нині  сонце,
Вже  вечір  прочиняє  хвіртку,
В  морозне  загляда  віконце,
Найяскравіша  перша  зірка!
Різдво  настане,  світле,  дивне,
Щоб  принести  на  землю  миру,
Колядки  линуть  в  небо  зимне,
Дарують  людям  радість  щиру...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765443
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 11.12.2017


Оксана Пронюк

Вона прилітала щодня…

Вона  прилітала  щодня,
Сідала  на  призьбу  старечу,
Товкла  до  одвірку  крильми,
Просила:  "Пустіть  мене  в  хату!"

А  в  хаті  розлігся  рушник,
Заплетений  дрібно  узором,
А  в  хаті  запах  свіжо  хліб
І  борщ  аж  захлипав  суботній.  

А  в  креденсі  блискув  дзбанОк,
Бамбетель  розлігся  в  пів  хати.
Вона  поскидала  бинди
І  всілася  косу  чесати.

Та  раптом  зірвався  смичок
І  в  груди  повіяло  цвітом,
Незчулася:  ноги  самі
Уже  танцювали  із  вітром.

За  двері,  за  тин,  за  село,
Нога  за  ногою  у  вальсі.
–  Соколе-соколику  мій,
Такою  була  я  в  щасті!

Мені  сповідались  зірки,
Черемхи  сплітали  віночки,
Його  дві  кремезні  руки
І  очі,  заквітчані  сонцем.

Сміялись  весні  в  пазухи.
А  як  цілувались,  мій  Боже!
Танцюй  же,  танцюй,  бо  летить
Прокляття  з  чиєїсь  дороги...

Зашкірила  зуби  війна,
Роздерла  заквітчані  груди.
-  Я  скоро  вернусь,  зачекай!
Тебе  захищу,  моя  люба...

Вона  прилітає  щодня
Чекає,  чекає,  чекає....
І  чує,  що  знову  війна,
Що  знову  когось  забирають...

І  знову  той  вальс  над  селом
І  чиїсь  розплетені  коси,
Черемха  розсипала  цвіт,
Ніхто  вже  збирати  не  хоче...

-  Зачекай,  не  лети,  не  лети!
Скажи,  там  стрічаються  люди?
Вона  лиш  змахнула  крильми:
−  Такого,  як  тут,  там  не  буде...  

...І  зойкнув  розстрілений  крик,
А  ноги  кружляли  без  стримку...
Війна  забирала  у  вальс
Найкращих,  найближчих  і  рідних...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762150
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 26.11.2017


Галина Брич

КОХАНКА

     

Кудись  ішла  порожніми  провулками.
Гуляло  листя.  Вітер  шаленів,
Вистукував  горіховими  стулками.
Здаля  паркан  високий  бовванів.

Спинилась.  Зіп'яла́ся  завмираючи.
Він  і  вона…  Й  освітлене  вікно.
А  серце  рвалось,  тіло  покидаючи.
Біль.  Стукіт.  Темрява.  Імла.  Кіно.

А  вітер  скаженів…  Пітьму  долаючи,
Чи  йшла,  чи  пленталась…Не  чула  ніг.
Чужий…  Дружина…  Спогади  гортаючи,
Спустошена  присіла  на  поріг.

Розбавила  вино  із  лихоманкою.
Роки  спливали  в  пам’яті  і…  гріх…
Вона  була  всього  лише  коханкою…
А  там  сім’я…  Вщух  вітер…  Падав  сніг…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757658
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 12.11.2017


Наталка Долинська

Розлетілись літа полохливі, стривожені коні

 Розлетілись  літа  полохливі,  стривожені  коні.
Я  не  встигла  й  збагнути  коли  вже  й  розстав  їхній  слід.
Тануть  юності  дні,  білим  снігом  присипало  скроні,
І  давно  уже  зрілість  про  свій  сповістила  прихід.

Як  з  осіннього    клена,  летять  днів  пожовклі  листочки,
Застелило  шляхи    килимком  із  років  що  пройшли.
Йдуть  по  юних  стежках  вже  сини  тепер  наші  і  дочки,
Ти  від  них  лише  доле  холодні  вітри  відверни.

Розлетілись  літа    полохливі,  стривожені  коні.
Озирнутись  не  встигла  як  вже  і  розстав  їхній  слід
Я  прошу  лише,  Господи,  хай  твої,  Отче,  долоні
Захистять  моїх  діток  від  смутку  гіркого  і  бід.  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758760
дата надходження 04.11.2017
дата закладки 04.11.2017


Світлана Моренець

ЖИТТЄВИЙ СКАРБ

За  вікном  пірнає  в  темний  вечір
краєвид  Дніпрових  берегів...
А  в  квартирі  –  так  нестерпно!  –  з  печі
паморочить  запах  пирогів...

Я  тебе,  коханий  мій,  чекаю
і  вслухаюсь,  як  ключем  черкнеш...
Вже  по  кроках  за  дверима  знаю  –
смуток  чи  тепло  в  душі  несеш.

Ти  візьмеш  лице  моє  в  долоні,
що  з  морозу  й  холоду  пашать,
я  цілую  рідні  сиві  скроні...  
Як  роки  до  вирію  спішать!

Вік  наш  тане,  як  церковні  свічі...
Ми  сто  літ  вже  топчем  спориші,
а  ти  досі  –  самий  кращий  в  світі
серцем  і  високістю  душі!

Ніжно  обіймеш  мене  за  плечі,
пригорнусь  я,  мов  мале  дитя...
Є  в  житті  неоціне́нні  речі...
найдорожчі...  скарб  твого  життя.

                           10.12.2014  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542911
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 16.10.2017


Помилувана

Вечірнє (Вечірня молитва)

Втомившись  від  щоденної  турботи,  
Вкриваюсь  тихим  вечора  крилом,
Та  знов  в  якусь  незвідану  скорботу
Мої  думки  і  серце  повело.
Перед  очима  –  постать  на  колінах
В  нічному  Гефсиманському  саду,
Чоло  ясне,  що  непідвладне  тлінню,
І  голос  зі  страждання:  «Я  іду…»
Ти  йдеш,  щоб  назнущались  над  Тобою
Раби  гріха,  розпусти  й  марноти,
Щоб  заступити  вбивць  Своїх  Собою
Й  до  неба  їх,  омитих,  привести.
Лягаєш  на  свою  останню  постіль  –  
Твердий  в  криваві  плечі  впився  хрест.
Своєю  кров’ю  в  неба  високості
Ти  пишеш  світу  волі  маніфест.
Я  знаю,  що  не  треба  вже  тужити,
Бо  Ти  воскрес,  бо  вічно  сущий  Ти.
Чи  зможу  я  колись  отак  любити
І  голос  Твій  до  світу  донести?
Мені  у  морі  ненависті  й  болю
Ти  дав  любові  й  радості  сповна.
Лиш  не  забути  б,  що  за  все  Тобою
Така  висока  сплачена  ціна.
Не  збагнути  б  на  земних  дорогах
Христом  у  серце  вкладений  вогонь.
Вклоняюсь  небу:  «Слава!  Слава  Богу
за  воскресіння  радісне  Його!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755373
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 15.10.2017


Володимир Олійник

Ти чуєш, Тарасе?

                                   Україна  в  вогні!Тарасе,ти  чуєш?
                                   Щипають  її  по  кусочку  щодня
                                   Може  нас  ти  сьогодні,Кобзарю,згуртуєш
                                   Україна-це  ти,а  ти-це  броня.

                                   Там  сонце,Тарасе,посміхається  нині
                                   А  тут  все  захмарене  тисне  в  виски
                                   Ти  віддався  навік  ти  віддавсь  Україні
                                   Не  забуду  ніколи  твої  записки.

                                   Продалося  панство,Кобзарю,ще  вчора
                                   Знахабнів  депутат  все  під  себе  загріб
                                   Закони  всі  пише,ти  чуєш,з  вечора,
                                   А    зранку  готовий  загнати  всіх  в  гріб.
 
                                   Сади  розцвіли,так  хочеться  жити
                                   А  там  все  в  диму,все  заплакане-жаль
                                   Ти  наказував  всіх      Батьківщину  любити
                                   А  нині  в  країні  сльозить  і  печаль.

                                   Сьогодні  тебе  попрошу,мій  Кобзарю,
                                   Ти  чуєш,Тарасе!Вклоняюся  я
                                   З  небес  всіх  згуртуй  і  в  останнє,благаю
                                   Щоб  країна  всміхалася  завтра  моя.

                                                                                                                         05.07.2016р.  В.І.Олійник.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755033
дата надходження 12.10.2017
дата закладки 12.10.2017


davud

МІЙ АНГЕЛ - МУЖНІЙ ВОЇН


МІЙ  АНГЕЛ  -  МУЖНІЙ  ВОЇН

Мій  ангел  -  хрестоносець  божества,
На  крилах  святості  літає.
Духовний  світ  свідомого  єства,
Як  є  -    по  Божому  ладнає.

Так  цілий  день,  до  пізньої  пори,
Заради  мудрої  утіхи.
Я  з  ним  у  долі,  знизу  і  згори,
Гріховні  скинувши  доспіхи.

Мій  ангел-повелитель  доброти,
Як  є  -  Верховна  Воля  Божа.
Моя  надія,  віра  висоти.
Свята  думок  моїх  горожа.

Краса  творіння  власного  єства,
Усяких  почестей  достоїн.
Сукупність  течій,  слава  торжества,
Мій  ангел  в  небі  -  Мужній  Воїн  .



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622765
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 08.10.2017


Любомир Гардецький

НА МИХАЙЛА

НА    МИХАЙЛА
(21.11.2015)

Так  лине  час!  Його  вже  не  безодня
Святкуємо  усі  Михайла  ми  сьогодні  
Не  Трьох  Святих,  і  не  Петра  та  Павла
Він  –  сам.  І  час  його  є  дуже  вдалим,-
Ми  –  з  ним,  то  ж  не  самотній  він,  о  ні
До  нас  приїде  він  на  «білому  коні»…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622825
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 08.10.2017


Відочка Вансель

Справжні

"Все  буде  добре,    "забудь,  "  "та  не  плач!  "
Так  лиш  втішають  слабі  і  байдужі.
Справжні  знімають  й  несуть  в  руках  плащ.
Стрибнуть      як  діти  з  тобою    в  калюжі.

Справжні  тебе  не  втішають  будь  як.  
Твої  невдачі  -  це  теж  перемога.    
Може,  принесуть  абсент  і  коньяк,
Щоби  втік  біль.  Щоб  заснула  тривога.

Справжні  за  руку  тримають.В  самих  
Буде  боліти  душа.  Так  буває.  
"Все  буде  добре..."  Втішають  лиш  тих,
Хто  вам  байдужим.  Байдужість  лякає...  
Хай  з  Вами  Янгол  за  руку  гуляє...  [url=""][/url]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754238
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017


Наташа Марос

МАЛЬОВАНІ ВОНИ…

Я  до  ворожки  більше  -  ні  ногою!
Вона  сказала:  ми  давно  не  в  парі,
А  ми  ж  не  розлучалися  з  тобою
І  дні  минали  то  ясні,  то  хмарні...

Сказала,  що  є  інша...  недалеко...
Про  неї  мрієш,  в  снах  її  ти  бачиш,
А  як  мені  це  пережить,  ой,  леле,
І  чом  ті  карти  не  лягли  інакше...

Збирала  швидко,  мов  ламала  долю,
Знов  тасувала,  легко  розкидала
І  пошепки  тобі  давала  волю,
Мене,  хрестову,  зовсім  прибирала...

Ти  -  мій  король,  хоч  збоку  та,  червова,
Бо  карти  брешуть,  брешуть,  чуєш,  любий,  
Мальовані  вони...  Слова  -  полова...
Вона  -  чужа,  червова  -  твоя  згуба...

Ніхто  не  знав,  як  ворожить  ходила
І  що  мені  все  показали  карти...
Бринить  у  скронях  і  мовчать  несила,
Та  до  ворожки  не  піду...  не  варто...

                         -                -              -
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750837
дата надходження 16.09.2017
дата закладки 17.09.2017


Наталя Данилюк

Доторк

І  торкнеться  до  мене  уперше  земний  чоловік,
У  якого  в  очах  мерехтить  перламутрова  хвоя,
І  притулить  долоню  свою  до  тремтливих  повік,
І  від  доторку  сего  забудуся,  де  я  і  хто  я…

І  трава  оживе  під  ногами,  волога  й  густа,
І  в  аркані  зійдуться  над  нами  старі  осокори.
«Я  не  згуба  тобі,  чоловіче,  я  древня  вода,
Що  з  правіку  тече  й  напуває  смарагдові  гори».

І  торкнеться  до  мене  удруге  і  скаже:  «Бери,
Ці  реліктові  храми  тобі  залишаю  у  спадок…».
І  сплетуться  між  нами  всі  запахи  і  кольори,
І  солоною  цівкою  піт  побіжить  між  лопаток.

І  гірським  полонинам  забракне  п’янкої  роси,
Щоби  спрагу  мою  втамувати  й  вогонь  загасити…
І  зіллються  між  нами  вібрації  і  голоси,
І  почнуть  мироточити  пальців  його  сталактити.

І  торкнеться  до  мене  утретє  земний  чоловік,
І  промовить:  «Ти  згуба  для  мене,  ти  лік  мені,  жінко,
Бо  коли  я  торкаюсь  пелюстя  тремтливих  повік,
Твої  очі  стікають  в  долоні  небесним  барвінком…».

І  в  гортані  його  застрягають  солодкі  слова,
Перестиглими  сливами  тріскають,  скапують  в  душу…
«Я  трава,  чоловіче,  я  дика  шовкова  трава,
На  фісташкових  віях  росу  передсвітню  ворушу».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739407
дата надходження 26.06.2017
дата закладки 26.06.2017


Любов Іванова

МОЯ РІДНА ЗЕМЛЯ. .

Тут  пахне  земля  восени  падолистом,
Тут  роси  спадають  на  трави  намистом,
Схвильований  крик  по  весні    журавля,
І    це  моя  рідна  вкраїнська  земля..

Тут  в  полі  налите  добірне  колосся,
Тут  верби  полощуть  у  водах  волосся,
Тут  з  вітром  і  сонцем  весь  час    розмовля,
Моєї  Вкраїни  квітуча  земля..

Тут  серце  сповите  в  колисці  любові,
Тут  все  найщиріше  у  кожному  слові,
Тут  птаха  вертає  додому  здаля,
Бо  тут  її  рідна  матуся-земля..

Тут  ночі  травневі,  зі  сном  не  сумісні,
Тут  чари  земні  солов"їної  пісні,
Господь  тут    любов"ю  з  небес  промовля.
-  Трояндою  квітни  найкраща  земля..


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11208266793

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359994
дата надходження 26.08.2012
дата закладки 04.06.2017


Надія Карплюк-Залєсова

ЧУЖИНИ СМАК

Ти  куштував  чужини  смак  солоний?
Зі  всього  моря    солі  не  згребти...
Щоб  заробітків  знівечену  долю
Нести  і  жити...  Жити  і  нести

А  ти  скуштуй.  Нікому  не  забили
Дверей  в  свідомо  вивірений"рай"
Не  гнав  ніхто  ?  Та  тліли,  а  не  жили,
А  з  гіршого  -  найменше  вибирай...

А  ти  попробуй  смак  "адреналіну",
Перш,  ніж  судити,  тикати"бугром".
Враз  заздрощі  зміліють  по  коліна
Та  й  совість  не  звиватиме  в"юном...

Не  кожен  кине  діти...  і  в  дорогу...
Нестиме  хрест  в  нужді,  біді...  і  все  ж-
Молімся  всі  звеличеному  Богу,
Що  є  в  душі,-  до  Нього  принесеш

Рахуй  свої  здобутки  і  падіння,
Рахуй  свої  досягнення,  плюси,
Лиш  не  руйнуй  між  сестрами,  братами
Землі  одної  ниті  і  мости

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735180
дата надходження 26.05.2017
дата закладки 27.05.2017


Надія Карплюк-Залєсова

ПРОСТО МАМА

Мамусенька,  матуся,  просто  мама-
Щедрот  благих  -  навстіж  відкрита  брама.
Душа  -  у  дітях,  серце  -  у  родині,
Велике  серце  -  крила  лебедині

Дай  притулитися  вустами  твоїх  рук,
Щоб  болю  ти  не  відала  розлук
Птахами  дітям  в  гнізда  повертатись,
В  твоїй  усмішці  лагідній  купатись

Дай  притулитись  до  твоєї,  мамо,  скроні,
Прости  за  все  :  і  синові,  і  доні...
Прости,  матусенько,  прости  усе,пробач,
Лиш  не  журись,  ріднесенька,  не  плач

Хай  на  даху  твоїм  завжди  живуть  лелеки,
Сини  і  доньки  повертаються  здалека,
Ти  -  найцінніше,  що  є  в  нас  від  Бога,
Хай  обмина  твоїх  грудей  тривога

Про  найдорожче,  мамо-  берегине,
Моя  свята,  невичерпна  яскине,
Молю  у  Бога  й  Матері  Марії:
Дай,  Боже,  янгола  до  маминої  мрії,

Дай,Боже,  радості  у  кожне  серце  мами,
Зціли  бальзамом  всі  душевні  рани,
Хай  наші  всі  намолені  Причастя
Торкнуть  вустами  маминого  щастя


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733120
дата надходження 12.05.2017
дата закладки 12.05.2017


Елена Марс

Чуєш, Тарасе?. . Вже час

Як  понесе  з  України  
У  синєє  море  
Кров  ворожу...  отойді  я  
І  лани,  і  гори  —  
Все  покину  і  полину  
До  самого  бога  
Молитися...  

("Заповіт"  Т.  Шевченко)  

**********************

Сила  і  велич,  любов  -  
В  кожному  слові  твоєму.
Ти  -  мов  Небесна  поема!..  
Вчасно  лунає  твій  зов.
Чуєш,    Поете,    агов!..

Лив  ти  свої  почуття,
Сліз  не  ховаючи  струму...  
Гідні  жили  в  тобі  думи,  
Хоч    і    пізнав  за    життя
Справжні,  гіркі  маяття...

Час    і    сьогодні    важкий.
Знову    цей    світ    скаженіє!
Чорні,  жорстокі    події...
День,  ніби  темрява  -  злий.
Душі    попутав    лихий...

Чуєш,  Поете,  агов!  
В  крові  твоя  Україна!
Молиться    мати    за    сина,
Ворог  бо    клятий  прийшов!
..Сонце    за    хмарами    знов.

Ти    помолись    там    за    нас!..
Сила    молитви  -  в    любові
Й  в  кожнім    Поетовім    слові!..
Поки    цей  Світ    не    погас...
Чуєш,    Тарасе?    Вже  час...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732178
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 06.05.2017


Василь Стасюк

Жіноче Щастя

[i](Усіх  ЖІНОК  зі  Святом!)[/i]

Хай  будуть  щирість  і  відвертість  на  вустах,
В  очах  -  захоплення,    і  подив,    і  шаленство!
Довершеність,  Гармонія,  Краса,
Політ  Душі,  Рай  на  Землі,  Блаженство!

Хай  будуть  сльози  радості,  усмішки,
Симфонія  із  позитиву  і  пісень,
Жіноче  Щастя  -  із  Життя  завбільшки!
Любов  і  Мир  в  цей  березневий  день!


4.03.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721580
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 29.04.2017


Надія Карплюк-Залєсова

З ТАТОМ, З МАМОЮ - ДО ХРАМУ

В  неділю  з  татусем  і  мамою
Я  в  храм  ходила  перший  раз,
Складала  ручки  перед  брамою.
І  свічки  ставила  за  нас.
Із  високості,  аж  з-під  неба
Промінчик  доторкнув  мене,
Шепнув,  моргнувши  :  Так  і  треба,
Моє  дитятко  золоте  !
А  із  ікон  на  мене  очі
Дивились  ніжно,  як  татусь...
Тепер  із  казкою  щоночі
До  промінця  свого  молюсь.
Матуся  каже:  Світло  Боже
Торкнулося  мого  чола,-
Робити  збитки  вже  негоже,
Бо  зовсім  я  вже  не  мала.
Прошу  здоров"ячка  для  мами,
Для  татуся  і  рідних  всіх,
Щоби  війни  не  було  з  нами,  
Бо  убивати  -  перший  гріх  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730817
дата надходження 27.04.2017
дата закладки 28.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.04.2017


Наталя Данилюк

Вербна Неділя

Вербна  Неділя  сонячна  –
Мед  в  молоці!
Моляться  дню  навстоячки
Верби  в  ріці.
Небо  –  склепіння  це́рковці,
Лагідна  синь!
Світ  у  воді,  як  в  дзеркальці,  –
Стільки  краси!
Хлюпни  собі  на  личенько
І  просвітлій!
Ве́рбо  моя,  верби́ченько,
Паростку  мій.
Сяють  вохристо  котики,
Вербні  дари,
Мов  підпалило  ґнотики
Сонце  згори.
Світ,  у  весну  залюблений,
Білий,  як  дим.
Квітню  мій,  приголуб  мене,
Переведи
Через  сади  просвітлені,
Серед  юрби.
Хай  же  окропить  світ  мені
Гілка  верби.
Днино  моя  розвеснена,
Вдарить-бо  дзвін!
З  Богом  і  ми  воскреснемо
З-поміж  руїн.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727941
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 11.04.2017


Леся Утриско

Снігами зомліли святі Небеса.

Снігами  зомліли  святі  Небеса,
Міцними  льодами  знов  день  засвітився:
Днесь  Янгольські  хори  вітають  Христа,
В  Йорданській  воді  Син  Господній  Хрестився.

Щедрівка  лунає  відлунням  дзвіниць,
Молитва,  як  пташка,  зігріє  серденько,
Водиця  свячена  торкнеться  до  лиць,
Охрестить  весь  світ  і  дитятко  маленьке.

Псалмами  пронизана  кожна  душа,
І  серце  відкриється  в  сповіді  ранній:
Честь  Богу  віддаймо!  Вітаймо  Христа!
Господь  днесь  Хрестився  у  річці  Йордані!


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713060
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 06.04.2017


Леся Утриско

Журавка.

Знаєш,  мамо,  так  сумно  без  тебе,
Наша  вишня  вже  так  не  цвіте,
Лиш  журавка  торка  тихо  неба,
Де  у  вічність  стежина веде.

Чуєш,  мамо,  знов  вітер  шепоче,
Знов  читає  всі  мої  думки,
Поєднати  молитви  лиш  хоче,
Би  журавкою  в  вічність  нести.  

Бачиш,  мамо,  самотнє  подвір'я,
На  порозі  застигло  життя,  
Стара  груша...  похилене  гілля,  
Тут  зосталось  лишень  каяття.  

Вже  не  так,  як  колись  було,  мамо,
Навіть  весни  не  ті,  що  були,  
Тільки  пам'ять  зосталася  з  нами  
І  журавка, і  твої  світи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724472
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 02.04.2017


-

Українки - квітуча весна

Українки  вродливі,  українки  щасливі,
українки  -  квітуча  весна.
Як  кохати,  то  щиро,  як  в  господу,  то  з  миром,
а  як  пісня  -  у  серце  струна.
Врода  -  ранок  у  росах,  білі  квіти  у  косах,
поцілунок  -  п"янкі  небеса.
Як  обійми,  то  ніжні,  як  слова  -  дивовижні,
погляд  кине  -  чарує  краса.
Одягне  вишиванку.  причепуриться  зранку,
чорні  брови  -  чаклунки  дива.
Як  гостина  -  багата,  як  неділя,  то  свято,
як  полюбить  -  не  просто  слова.
На  столі  сині  квіти  і  доглянуті  діти,
а  робота  горить  у  руках.
Як  тепла  -  цілу  днину,  як  у  храм,  то  хустину,
як  вінчатися  -  на  небесах.
У  танку  закружляє,  білий  світ  обіймає,
посьміхається  -  радість  ясна.
Українки  щасливі,  українки  вродливі,
українки  -  квітуча  весна.
Автор  Лариса  Мандзюк.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726100
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 02.04.2017


Валентина Голубівська

Тулюся до придуманих долонь

Оті  долоні  вміють  рятувати,
До  них  тягнуся  я  серед  безсонь,
Збираю  дивовижні  аромати,
Тулюся...до  придуманих  долонь.

І  коли  доля  почина  карати,
Й  запалює  пекельний  свій  вогонь.
Укотре  -  одинока,  розіп'ята,
Тулюся  до  придуманих  долонь.

Вони  і  ніжні,  й  добрі,  й  не  брехливі
Торкаються  і  до  душі,  й  до  скронь.
І  я  така  замріяно-щаслива
Тулюся  до  придуманих  долонь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726747
дата надходження 01.04.2017
дата закладки 01.04.2017


Ганна Верес

Україно, ти моя колиско (Слова для пісні) .

Де  шумлять  Карпатські  водограї
І  милує  неба  височінь,
Нічка  зорі  в  пелену  збирає
І  купає  у  Дніпрі  й  Збручі.
Де  в  озер  цнотливо-срібні  плеса
Заглядає  сонечко  згори,
Там  від  Сум  до  сивої  Одеси
Підпирають  небо  явори.

Приспів:
Від  Десни  і  до  Карпат  неблизько,
Навіть  птах  за  день  не  доліта…
Україно,  ти  моя  колиско,
Моя  нене,  рідна  і  свята…

Де  козацькі  шаблі  і  корогви
України  славили  ім’я,
Йшли  за  волю  в  бій  –  не  за  корону  –
То  моїх  прапрадідів  земля.
Де  вітри,  мов  привиди  гуляють,
Спокушають  горді  пшениці,
Колоски  там  голови  схиляють,
П’ють  чарівний  трунок  чебреців.
4.04.2016.


Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726061
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 28.03.2017


Дощ

В земному вимірі

Гартуюсь  в  натовпі  людському,
У  боротьбі.
Живу  в  далекому  й  близькому,
Живу  в  тобі.
Живу  в  піднесеному  слові,
Без  коректур.
Живу  в  чистилищі  любові,
Не  без  тортур.
Лунаю  болем  журавлиним
Над  гладдю  плес.
Злітаю  пухом  тополиним
Аж  до  небес.
Катуюсь  відчаєм  холодним
В  полоні  мук.
Впиваюсь  доторком  голодним
Коханих  рук.
Гортаю  в  пам'яті  події  -  
Сюжети  драм.
Любові,  віри  та  надії
Будую  храм.
В  житті,  веселому  й  сумному
Тримаю  звіт.
Я  на  ристалищі  земному  
До  скону  літ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726070
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 28.03.2017


Гриндула Тетяна

Лист до Шевченка


І  знову  правдою  торгують  в  Україні,
І  знову  лихо  засівають  по  степах.
Кістками  землі,  моя  Україно,
Кати  вкривають.  Правда  де  свята?
Руїна  була  за  часів  твоїх,  Тарасе.
І  що  ми  бачимо  тепер,  в  сучасні  дні?
Синів  твоїх  і  доньок  запрягають
У  те  ж  ярмо…  А  ти  ж  усе  прорік.
Якби…  Якби…  Якби  ми  чули  слово,
Яке  для  нас,  Тарасе,  ти  писав.
Не  плакала  б  вкраїнська  мова,
І  нарід  твій  би  не  ридав.
А  так  шукаємо  ми  правди
Не  на  своїй,  а  на  чужій  землі.
І  чи  хтось  скаже,  що  не  правда,
А  є  війна  поміж  братів.
А  що  тепер?  Запроданці  і  юди
Продали  б  Україну  москалям?
Прокиньтесь,  схаменіться,  люди,
Вкраїна  для  усіх  одна.
І  так  боролась  Україна,  
Як  ти,  Тарасе,  нам  писав.
А  кров  з  ребра  тоді  точилась…
То  що  змінилось  за  цей  час?
Чи  кров  не  точиться  святая?
Чи  може  мир  на  цій  землі?
Чи  може  та  старая  мати
Не  жде  ще  сина  із  війни?
Ти  дивишся,  Тарасе,  на  Вкраїну
З  високої  Чернечої  гори.
А  кров  тече,  тече  та  без  зупину,
З  часів  майдану  –  чорної  доби.
І  вже  б  доба  для  всіх  ота  минула,
І  кров  братерська  в  море  не  текла.
Аби  вкраїнські  схаменулись  люди,
Почули  б  те,  що  ти  для  нас  писав.

©  Тетяна  Гриндула  26  лютого  2017  р.  (13  год.  45  хв.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724210
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 18.03.2017


Harry Nokkard

Дарунок Бога

Дарунок  Бога

В  часи  прадавні  
ледь  не  трапилась  біда,
коли  Господь  розподіляв  усі  чесноти,
спізнилася  дівчина  молода,
на  той  розподіл,  через  всі  свої  турботи.

З’явилася,  коли  вже  Бог  втомився,
і  подарунки,  всі  що  мав,  роздав,
на  неї  подивився  й  зажурився.
Чому  ж  красуня    я  про  тебе  не  згадав?

Де  забарилася  і  не  прийшла  до  Бога,
коли  я  ті  чесноти  роздавав?
Невже  була  такою  довгою  дорога?
Чи  забагато  невідкладних  справ?

Дівчина  знітилася,  вибачай  мій  Боже,
що  запізнилася  я  на  свою  біду,
мабуть  ніхто  мені  не  допоможе,
якщо  все  роздано,  то  мабуть  я  піду.
 
Зажди,  красуня,  у  таку  чудову  днину,
не  може,  просто  так  піти,  така  краса,
я  подарую  тобі  мову  солов’їну,
й  чарівну  пісню,  щоб  злітала  в  небеса.          

Щоб  ви  жили,  співали  і  раділи,
на  вашій  Богом  подарованій  землі,
щоб  рідну  землю  й  мову  боронили,
нехай  несуть  на  крилах  радість  журавлі.

І  ллється  пісня  й  мова  солов’їна,
душа  країни  в  ній  живе  впродовж  віків,
дарунок  Бога,  що  отримала  дівчина,
пісні  чарівні  для  дітей  й  чоловіків.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723887
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 16.03.2017


Harry Nokkard

Дарунок Бога

Дарунок  Бога

В  часи  прадавні  
ледь  не  трапилась  біда,
коли  Господь  розподіляв  усі  чесноти,
спізнилася  дівчина  молода,
на  той  розподіл,  через  всі  свої  турботи.

З’явилася,  коли  вже  Бог  втомився,
і  подарунки,  всі  що  мав,  роздав,
на  неї  подивився  й  зажурився.
Чому  ж  красуня    я  про  тебе  не  згадав?

Де  забарилася  і  не  прийшла  до  Бога,
коли  я  ті  чесноти  роздавав?
Невже  була  такою  довгою  дорога?
Чи  забагато  невідкладних  справ?

Дівчина  знітилася,  вибачай  мій  Боже,
що  запізнилася  я  на  свою  біду,
мабуть  ніхто  мені  не  допоможе,
якщо  все  роздано,  то  мабуть  я  піду.
 
Зажди,  красуня,  у  таку  чудову  днину,
не  може,  просто  так  піти,  така  краса,
я  подарую  тобі  мову  солов’їну,
й  чарівну  пісню,  щоб  злітала  в  небеса.          

Щоб  ви  жили,  співали  і  раділи,
на  вашій  Богом  подарованій  землі,
щоб  рідну  землю  й  мову  боронили,
нехай  несуть  на  крилах  радість  журавлі.

І  ллється  пісня  й  мова  солов’їна,
душа  країни  в  ній  живе  впродовж  віків,
дарунок  Бога,  що  отримала  дівчина,
пісні  чарівні  для  дітей  й  чоловіків.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723887
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 16.03.2017


іванесса

ЛИШ НАРОДИТИСЯ МЕНІ ДОЗВОЛЬ

О,  мила  мамо,  матінко,  матусю!
До  тебе  я  звертаюсь  -  не  убий!
По  твоїй  волі  я  не  народжуся,
А  я  жива,чи,  може  і  живий...

У  мене  є  душа  і  серце  б'ється,
Я  чую  голос  твій,  я  відчуваю  біль.
І  я  не  ембріон,  як  всім  здається,
Я  твоя  донька,  чи  синочок  твій.

А  ти  побачиш  -  я  найкраща  в  світі,
У  мене  твої  очі,  носик  твій,
Тобі  це  зараз  важко  зрозуміти...
Сама  ж  побачиш...  тільки  не  убий.

Дозволь  мені  побачити  світанки,
Дозволь  побігати  по  вранішній  росі,
Дозволь  мені  вдягнути  вишиванку,
Дозволь  мені  торкнутися  душі.

Дозволь  мені  тебе  назвати  МАМО,
Відчути  теплоту  твоїх  долонь...
Слухняна  буду...  кращим  в  світі  стану,
Ти  тільки  народитися  дозволь..

16.  03.  17

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723886
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 16.03.2017


Людмила Пономаренко

Осінні айстри

Осінні  айстри  ранком    вересневим
Ще  так  барвисто  квітнуть  серед  трав,
Немов  би  хтось  тепло  ніжно-рожеве
У  пелюстках  тендітних  позбирав.

Грайливо-чисті  диво-промінці
Всіх  сонць    нараз  упали  край  стежини…
І  гріє  вересень  у  стомленій  руці
Притихлий  сум  зчарованої  днини…

 Краса  земна  -  на  відстані  руки,
Ще  сонячна  і  зовсім  не  звичайна.
Квітують  айстри,  наче  крізь  віки,
Ще  акварельно,  та  уже  прощально.

Можливо,  й  квітка  місію  свою,
Як  все  живе,    ще  завершити  має…
Тому  спинюсь  в  бентежності  й  стою,
Дарунок  осені  до  серця  пригортаю.

Поникне  світ,  неначе  під  дощем,
За  тим,  що  згасне    в  завтрашнім  світанні.
Усіх  розлук  невиплаканий  щем  -
У  вересневім  золотім  мовчанні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689752
дата надходження 19.09.2016
дата закладки 15.03.2017


Олена Жежук

Гріх нелюбові

                                                             [i]    Ти  проший  мене  всю
                                                                 Білим  спомином  недопечалі...
                                                                                           О.  Вишневська[/i]

Обійми  мене  всю  теплим  спомином  недолюбові,
Бо  весни́    не  впускають    до  саду  мого  злі  вітри.
І  гойдаються  квіти  на  вітах  –  все  ті  ж  паперові,  
А  я  й  досі  ще  вірю  –  живими  ще  будуть  цвісти.

Бо  крізь  листя  торішнє  ростуть  моїх  мрій  акварелі,
Що  сама  прирекла  воскресати  на  сонячнім  тлі.
Понад  все  хочу  я  віднайти  почуттів  справжніх  трелі,
І  розмаєм  впиватись,  допоки  той  рай  не  зотлів.

Та  в  саду  нерозквітлім  ні  стріч,  ні  чекань,  ні  побачень.
Пелюстки  паперові  спадають  у    вічні  сніги.
Лиш  вітри  не-весни  заколихують  мрії  тремтячі…
Хтось  же  має  сплатити    за  гріх  нелюбові  борги.

Обійми  мене  всю    ніжним  спогадом  недопечалі,
Хай  пробачить  нам  сад  хоч  одне  із  прадавніх  прощань.
В  міжсезоння  дощів    він  ще  виплаче  всі  наші  жалі,
Розцвітуть  живі  квіти    в  безодні  моїх  сподівань.


                                                   


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723311
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 13.03.2017


Олена Жежук

Гріх нелюбові

                                                             [i]    Ти  проший  мене  всю
                                                                 Білим  спомином  недопечалі...
                                                                                           О.  Вишневська[/i]

Обійми  мене  всю  теплим  спомином  недолюбові,
Бо  весни́    не  впускають    до  саду  мого  злі  вітри.
І  гойдаються  квіти  на  вітах  –  все  ті  ж  паперові,  
А  я  й  досі  ще  вірю  –  живими  ще  будуть  цвісти.

Бо  крізь  листя  торішнє  ростуть  моїх  мрій  акварелі,
Що  сама  прирекла  воскресати  на  сонячнім  тлі.
Понад  все  хочу  я  віднайти  почуттів  справжніх  трелі,
І  розмаєм  впиватись,  допоки  той  рай  не  зотлів.

Та  в  саду  нерозквітлім  ні  стріч,  ні  чекань,  ні  побачень.
Пелюстки  паперові  спадають  у    вічні  сніги.
Лиш  вітри  не-весни  заколихують  мрії  тремтячі…
Хтось  же  має  сплатити    за  гріх  нелюбові  борги.

Обійми  мене  всю    ніжним  спогадом  недопечалі,
Хай  пробачить  нам  сад  хоч  одне  із  прадавніх  прощань.
В  міжсезоння  дощів    він  ще  виплаче  всі  наші  жалі,
Розцвітуть  живі  квіти    в  безодні  моїх  сподівань.


                                                   


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723311
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 13.03.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.03.2017


Оля Бреславська

Гніздиться ворон

Гніздиться  гордий  ворон  на  тополі,
Ув’язнений  весною  і  дощем,
Тримає  поглядом  ненависну  неволю.
Праліс  із  часу  здався  втікачем...

Зронив  галузку.    Впала  друга,  третя...
Пригнулась  гілка,  але  зеленить...
Діймає  втома  вранішнього  лету,
Весна  і  небо  ворона  болить.

Упало  літо  пухом  тополиним
На  юності  розхристане  гніздо.
Наснилися  в  лету  пташині  клини  –  
Сльоза  упала  стиха  на  крило...

...То  небо  плаче.  Крізь  юрбу  галузок
Ховають  усміх  мрії–втікачі.
І  вись  тополі  видалась  безглуздою  –  
Гніздиться  старість  на  Його  плечі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722973
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 11.03.2017


Східний

Тарасове слово

       

Тарасове  слово  так  близьке  мені
По  духу,  по  крові,  по  волі.
Воно,  мов  зерно,  що  в  стерні  проросло,
Скріпило  у  жмут  людські  долі.

Тарасове  слово  –  це  спогад  і  грім,
Це  зірка  яскрава  у  небі,
Світило  небесне,  а  чи  херувим,
Це  з  сліз  України  –  молебень.

Тарасове  слово  сильніше  за  сталь,
 Горнило  і  кузня  поетів.
Воно,  як  вода  і,  як  чистий  кришталь
Підштовхує  край  мій  до  злетів.

Тарасове  слово  з  дощами  жило,
З  грозою  і  вітром  літало.
Приходило  в  місто,  у  кожне  село
І  квіткою  там  розцвітало.

Тарасове  слово  і  нині  живе
У  серці  моєї  країни.
Тарасове  слово  мені  дороге,
Як  світло  і  дух  України.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722558
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 09.03.2017


Володимир Присяжнюк

ЖИТТЯМ ЙШЛА ЖІНКА!

Життям  йшла  Жінка  -твердо,  гордовито,
Хоч  сльози  часто  й  блискали  з-під  вій,
І  клопотів  важкі  давили  плити,
І  бив  в  лице  життєвий  буревій…
Йшла  вивірено,  впевнено,  натхненно,
Красою  сотворяючи  красу,
Святковістю  вкриваючи  буденність,
Долаючи  нудьгу,  тривоги  й  сум.
Несла  любов,  омріяно-пречисту,
Яку  оберігала,  як  могла.
Епохи  пролітали  падолистом,
Ввібравши  першоцвіт  її  тепла.
Життям  йшла  Жінка-  легко  і  грайливо,
Вплітаючи  казковість  у  віки,
Дива  творила,  бо  сама,-  як  диво-
Вінець  творіння  Божої  руки!
©  Володимир  Присяжнюк
07.03.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722343
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017


Олена Жежук

ПРОСТО ЖІНКА

[i]Повір  мені,  я  не  слабка,  я  -  просто  жінка.
                                                                                               Ганна  Дущак[/i]


«Повір  мені,  я  не  слабка,  я  -  просто  жінка»,
Я  по-весняному  живу  –  тендітна  гілка.
І  в  час,  коли  біда  захмарить  твоє  небо,  
Я  світлим  променем  проб'юсь  й  прийду  до  тебе.

Повір  мені,  я  не  слабка,  я  -  просто  ніжна.  
В  моїй  душі  розквітла  квітка  дивовижна.
Вона  любов'ю  променить,  теплом  сповита.
Торкнись  її,  спивай    мою  безмежність  літа.

Повір  мені,  я  не  слабка,  хоч  трішки  дивна.
Тебе  творю,  ліплю,  звеличу  без  сумління.
В  твоїх  думках  я  розчинюсь    в  блакитні  мрії,
Несу    весну,  а  в  ній  любов  -    тобі  під  вії.

Повір:  тривоги,  слава,  молодість  минеться.
На  схилі  літ  моя  любов    в  тобі  озветься.
І  скажеш  ти:  Я  ж  сильним  був,    вона  лиш  гілка…
Не  докорю,    бо  я  люблю  –  я  просто  жінка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722307
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017


Наталя Данилюк

Жінко з ребра Адамового…

Жінко  з  ребра  Адамового,
з  весни,
квітко  з  Едему  райського,
неземного!
Ти,  що  шукаєш  миру
серед  війни,
правди  в  олжі  лукавій,
в  невір’ї  –  Бога.

Світло  твоє  –  маяк
поміж  диких  бур  –
вирве  благий  вітрильник
з  тенет  утрати.
Віра  твоя  –  міцний
непохитний  мур,
сміх  твій  словам  байдужим
надійні  ґрати.

Ти,  що  прийшла  у  цей
незбагненний  світ
стати  комусь  опорою
і  натхненням,
вірною  Пенелопою
край  воріт,
вічним  гріхом  і  вічним
благословенням.

Ти,  що  прийшла  продовжити  
рід  людський,
серед  руїн  і  воєн  
зійти  світанком...
Так  і  блукаєш  нетрями
навпрошки,
клопотів  і  обов’язку
вічна  бранко.

Вірю,  що  дні  твої
не  п’янкі  меди,
часто  гірчать  неспокоєм,
полинами…
Ти,  що  даєш  життю
заповітний  вдих,
світ  освіти  любов’ю
і  молитвами!

[img]https://ukontent.files.wordpress.com/2017/02/16810879_712368845598315_717233099_o.jpg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722270
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017


Надія Карплюк-Залєсова

ЗА ЩО, ЛЮДИ ДОБРІ ?

Люлі,  мій  хлопчику,  люлі,
Нас  ошукали  сиві  зозулі.
Сипи,  моя  рідна,  кохана  дитино,
Маєш  найкращу  за  всіх  домовину...

Лишень  тяжкою  буде  земля,
Недоголублене,  миле  дитя.
Посмішка  рідна  блукає  вустами,-
Як  же  там  зимно,  сину,..  без  мами...

Соколе  мій,  що  літав  так  високо,
Про  те  і  не  думав,  що  нам  одиноко,
Не  жив  ще  на  світі,сину  мій  русий,
Дитина...  Не  брився  ще...  Зовсім  безвусий...

За  що,  люди  добрі  ?  Скажи  мені,  небо  ,-
Збирати  дитину  до  вічності  треба  ?!
Йому  б  до  весілля...  а  мамі  -  онуків...
Не  чула  нещасна  вже  молоту  стуків...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721990
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017


Надія Карплюк-Залєсова

СУДИТИ БУДУТЬ ПО ДІЛАХ…

Втомився  Бог  вкраїнця  захищати...
Тремтить  в  бою  намолена  сльоза,
І  день  у  день  все  множиться  на  втрати,
А  в  світ  вступила  впевнено  весна.

Втомився  Господь  очі  відкривати
На  світ  неправди,  зради  і  хули,
Втомився  нас  Господь  реставрувати,-
Невже  колись  ми  іншими  були  ?

Народе  мій!  Із  вічністю  ідеї
Про  волю,  незалежність,  а  у  тім  :
Щодень  продовжуємо  грішну  Іудею,
А  плата  ?  -  Сотня  сотень  -  на  хресті  !

За  що  ?  Чому?  І  скільки  ?  -  Не  питаймо,
Бо  відповідь  вже  знають  школярі...
Де  заклик  Батька  до  братів  :"  Єднаймось  !"  ?-
Банальністю  на  вимірній  шкалі...

Втомився  Бог  вкраїнцю  помагати,
Який  від  заздрощів  готовий  спопелить,
Який  не  бачить  дальш  своєї  хати
І  іскру  розбрату  у  всьому  розпалить.

А  ще  дволикість  і  хабарництво  ,  і  зрада,
Пересуди  дороги  не  дають,
Як  результат  -  Верховна  наша  Рада
Живе  !  А  люди  решта  мруть!

Прокиньтесь,  люди!  Господь  вже  втомився:
Він  волю  Україні  здарував...
А  ти  Йому...  Ба...  навіть  не  вклонився  !
З  гріхів  дорогу  дальше  торував!

Та  маймо  ми  в  душі,  хоч  кого  :
Ісус,  Будда,  арабів  -  свят  Аллах...
Не  нарікаймо  ж  потім  ні  на  кого,
Судити  будуть  тільки  по  ділах...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722000
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

Із нами - Бог! Герої не вмирають!

Із  нами  -  Бог!  Герої  не  вмирають!

Герої  йдуть  у  небо,  не  вмирають...
..чому  менi  так  плачеться  тодi,
Чому  ж  цей  біль  так  душу  розтинає?
Болять  у  ній...і  лiтнi,  й  молодi,
А  спогади  так  серце  моє  крають...
Бо  доля  повернуть  не  в    змозi  їх!

Скажи  мені,  о  Господи,  скажи,  
На  скільки  ж  постаріли  ми  з  тобою  
В  роки  цієї  підлої  війни?
На  скільки  подорослішали  втрат?
На  скільки  стали  старшими  від  болю
Під  оплесками  «братових»  гармат?

Мій  Господи,  Герої  нас  прощають,
Чому  ж  душа  так  плаче  без  зупину
Й  в  сльозах  моя  зболiла  Батьківщина?
Та  вище  прапор,  правда  в  нас  єдина!
Із  нами  -  Бог!  Герої  не  вмирають!  
Своє  ще  слово  скаже  Україна!


©  Тетяна  Прозорова

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721551
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 04.03.2017


Валентина Ланевич

Я не хочу писати про бій

28.02.17  на  Світлодарській  дузі  загинув  23-ох  річний  боєць  54-ї  мобільної  бригади  "Крук",  Сергій  Мокренко,  родом  з  Волині.  В  цей  день  він  мав  отримати  орден  "За  мужність".

Я  не  хочу  писати  про  бій,
Про  війну,  що  так  калічить  життя  молоді.
Тільки  бути  мені  як  самій,
Бо  душа  почепила  сльозу  знов  на  вії.

Над  згорьованим  степом,  серпом,
На  зчорнілому  небі  красень-місяць  завис.
І  чіпляє  ніч  пугач  крилом,
Збита  з  дерева  гілка  і  розстріляний  лист.

І  розстріляне  тіло  бійця
Тихо  смертонька  горне  у  вічні  обійми.
В  Ім’я  Господа  Бога,  Отця,
Зупиніть,  люди,  кляті  ті  прийми!

Двадцять  третя  весна  розцвіла,
Щоб  любові  свічу  запалити  востаннє.
Зійшов  Ангел  з  Небес  і  душа
Білим  лебедем  ввись  полетіла  в  прощанні.

04.03.17

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721552
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 04.03.2017


Анатолій В.

Я вклонюся тобі за любов

У  завіях  похнюплених  днів
Біля  тебе  я  бути  так  хочу...
Я  для  тебе  мережку  зі  снів
Виплітатиму  кожної  ночі...

Так  буває  в  житті  лише  раз.
І  повторюєш  знову  і  знову
Сотні  тисяч  закоханих  фраз,
Що  душа  узяла  за  основу...

І  вслухаючись  в  шепіт  вітрів,
В  партитуру  космічних  симфоній,
Ти  мене  віднайдеш  серед  снів,
Візьмеш  душу  мою  у  долоні...

Я  вклонюся  тобі  за  любов
Самозречену,  з  тисяч  пробачень,
На  межі  зрозумілих  основ,
За  межею  невтрачених  значень..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720276
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017


Ганна Верес

Колисають літа

Колисають  літа  
мою  долю,  немов  вишиванку,

Де  узори  і  біль
  у  житті  моїм  переплелись.

Не  пройшли  по  життю
 із  дитинства  матусі  співанки,

Бо  в  роботі,  лишень,  
її  дні  протікали  колись.


Скільки  ж  мук  на  віку
довелося  тоді  пережити!

Двічі  голод  проповз  –
очі  бачили  дикий  той  жах…

У  війну  і  пізніш
мама  мусила  полю  служити,

Діток  не  на  бабусь,
а  на  себе  самих  залишать.


І  вечірню  зорю
зустрічали  колгоспом    у  полі,

І  не  ранок  будив  –  
заблукалі  із  ночі  зірки…

Не  роки  –  цілий  вік,
  мов  заручниця  сивої  долі,

Й  мозолі    –  лиш  краса  
на  долоні  шорсткої  руки.


Невідомий  їй  був  
смак  простого  жіночого  щастя.

Поле  і  трудодні  
у  коротких  мелькали  у  снах.

Не  було  для  дітей  
у  матусь  тоді  вільного  часу  –

На  колгоспних  полях  
їх  чекала  весна  й  посівна.


Колисають  літа  
мою  долю  і  пам’ять  і  досі,

Вже  й  моя  сивина  
білим  снігом  на  скронях  цвіте,

Стріла  й  я  на  шляху  
літом  бабиним  виткану  осінь,

Але  пам’ять  моя
 не  забуде  ніколи  про  те.
19.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719834
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 24.02.2017


Бойчук Роман

ДЛЯ ВСІХ ІРИН

Торкнувся  ніжно  білий  цвіт  калини,
Неначе  пух,  немов  пір»їни  з  крил.
День  Ангела  святкують  всі  Ірини.
Принесли  звістку  цю  весни  вітри.

Розправив  крила  Ангел  й  усміхнувся,
Принісши  нам  усім  цю  світлу  вість.
Іринки  наші,  Ірочки,  Ірусі,
Вітання  наші  щирі  Ви  прийміть.

Тремтять  хай  сонце-роси  на  повіках
У  щасті  лиш,  не  знаючи  зітхань,
Зелом  весни  нехай,  в  барвистих  квітах,
Рясніє  Ваше  втілення  бажань,

Веде  стежками  Доля  в  диво-казку,
Невзгоди  всі  туманами  пливуть,
Хай  завжди  буде  з  Неба  Божа  ласка
І  Ангели  від  зла  убережуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582105
дата надходження 18.05.2015
дата закладки 22.02.2017


П.БЕРЕЗЕНЬ

Хіба помер для нас Тарас…

Хіба  помер  він?  Ні  брехня!
Він  серед  нас,  він  в  Україні,
В  Дніпрових  кручах,
В  небі  синім,
Він  є  повсюди…
І    лишень
До  Бога  відійшла  душа,
А  дух  його,  в  віршах  понині  

Хіба  не  з  нами  він  тепер,
Якщо,  у  майже  кожній  хаті,
Сумує  батько,  плаче  матір,
А  у    руках  тремтить  «Кобзар»,
І  слово  серце  рве  і  крає,
І  думку  вже  не  відпускає,
І  хлопці  гинуть...
Бо  москаль
На  Україну  наступає

Хіба  помер  для  нас  Тарас?
Що  України  вже  не  має?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565656
дата надходження 10.03.2015
дата закладки 19.02.2017


Тетяна Романів

Плаче свічечка ( пам'яті жертв голодомору)

На  віконечку  стоїть  свічечка,
Дивним  вогником  миготить.
І  по  личку,  немовби  річечка,
Дрібна  слізонька  струменить.

Б'ється  сердечко,  як  у  пташечки,
І  повільно  заходить  сонце...
Потерпіти...  Ще  зовсім  трішечки...
Де  ти,  Матінко  Богородице?

Звести  ручечки  вже  несила  -
Заніміли  тоненькі  пальчики.
Сива  матінка  голосила:
"Хоч  би  хлібчика,  хоч  би  крайчика!"

Спи  дитиночко,  хоч  не  нічечка,
Спи,  хай  сниться  тобі  життя...
На  віконечку  плаче  свічечка,
Мов  невинна  дитяча  душа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718835
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 17.02.2017


Відочка Вансель

Кричала тобі вслід, як кличуть Бога

Кричала  тобі  вслід,  як  кличуть  Бога,  
Молила  і  молилась.  Та  пітьма  
Закинула  як  хустку  ніч  в  дорогу
Із  зоререшетом,  де  я  сама.  

Я  кликала  тебе  як  кличуть  диво  
В  чотири  рочки  в  казці  на  поріг.  
Та  ти    зчерствів  і  був  собі  щасливий.  
У  мене  біль  розлігся  біля  ніг.

Кидають  вслід  образу  чи  щось  схоже.  
Ти  кинув:
--Стрінеш  кращого...  
Й  пішов.  
А  я  тоді  подумала  :
-Мій  Боже.  
Чи  він  таке  кохання  ще  б  знайшов?  

Щоби  його  отак,  як  я,  любили.  
Щоби  від  щастя  плакала  душа.  
Здається,  зорі  хмари  розчавили,  
Бо  Янгол  вилив  дощ  на  піввірша.  

А  може,  то  малесенькі  сльозинки  
Змішалися  в  тюльпани  і  ростуть?  
А  Валентин  святий  підклав  смішинки
В  холодну  землю,  де  вони  зійдуть.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717840
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 12.02.2017


Надія Карплюк-Залєсова

ТИ ВЧИВ ЛЮБИТИ…

Ти  вчив  творити  ,  не  вбивати,
Ти  вчив  любити,  шанувати,
А  навкруги  --  смертей...  смертей...
Беруть  найкращих  із  людей...

Ти  вчив  нас,  Боже,  не  вбивати,
Навчи,  як  волю  рятувати,--
Тобою  дану  волю  з  неба,..
Як  відстояти  її  треба  ?

Навчи,  як  ворога  любити,
Коли  іде,  щоби  губити:
Дітей,  житло  і  нашу  душу,--
За  що  любити  його  мушу  ?

Навчи  премудрости  Своєї,
Молюсь  до  святости  Твоєї  :
Не  дай  Вкраїни  впасти  цвіту
Нехай  любов  заправить  світом  !

Дай  Україні  миру  й  волю,
Тебе  на  вколішках  я  молю.
Не  дай  синам  іти  зі  світу,
Моїй  землі  так  треба  цвіту...

Ти  вчив  любити,  не  вбивати,
Ти  вчив  любити,  шанувати...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715942
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 02.02.2017


Ніна-Марія

Жила і буде жити Україна!

[b][color="#240a70"]Моя  Вкраїно,  матінко  хрещена,
Із  диво-слів  вінок  тобі  сплету.
Я  крізь  роки  несу  в  своєму  серці
Любов  до  тебе  чисту  і  святу.[/b]
 
[b][color="#051345"]Твою  я  долю  вишию  нитками
З  казкових  розмаїтих  кольорів.
Хай  чорного  не  буде  в  ній  віками,
А  жовто-синій  завжди  б  майорів.
 
Серця  чужинців  чарувала  врода.
За  цю  красу  лилася  кров  роки...
Нікому  не  зломити  дух  свободи.
Він  все  нові  й  нові    дає  ростки.
 
І  ті,  що  зараз  гинуть  на  Донбасі,
Життями  платять,  линучи  увись,
Ординців  клятих,  щоби  зупинити,
Тримайся  ж,  моя  земле,  не  зігнись.
 
Я  вірю,  що  прийде  той  час  розплати
І  перед  Богом,  і  перед  людьми.
І  кару  понесуть  ті  супостати,
Бо  навіть  небо  плаче  від  журби.
 
Жила  і  буде  жити  Україна!
Прославлена  і  горда  у  віках.
Її  вже  не  поставить  на  коліна,
Хоча  й  нелегким  є  до  волі  шлях![/color]
[/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715894
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 02.02.2017


Леся Утриско

Напишу тобі, мамо, листа.

Напишу  тобі,  мамо,  листа
Із  далекої  мої  чужини,
В  нім  молитва  моя  до  Христа,
Моя  сповідь  для  тебе  й  родини.

Напишу  тобі,  мамо,  слова,
Що  не  встигла  колись  я  сказати-
Зачекай!-  знов  стікає  сльоза...
Ти,  старенька,  стоїш  коло  хати.

Не  сказала  тобі  я-  Пробач!
Ти  сама,  як  ота  сиротина:
Я  вернуся,  ти  тільки  не  плач,
Бо  лелекою  стала  дитина.

Напишу  тобі  рідна...зажди,
Всі  дороги  встелю  рушниками,
Ти  за  обрій  так  скоро  не  йди,
Зачекай!-  Я  вернуся  з  вітрами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712613
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 16.01.2017


Оксана Пронюк

А з неба - срібло, а з неба - зорі

А  з  неба  –  срібло,  а  з  неба  –  зорі,
Лишень  знесімо  свої  долоні,
Так  щедро  сипле  небесна  ласка
Біліє  поле,  село,  колиска…

І  хтось  гойдає,  співає  стиха,
А  вітер  влігся  до  неба  близько,
і  сіє  арфа  різдвяні  ноти
Таїну  щастя    святої  цноти…

Все  причаїлось  в  тремкім  чеканні,
Бо  з  неба  сходить  передвісник-ангел.
Торкають  кроки    студене  мливо
І  раптом  крила  заговорили…

Зірвали  маски,  студені  лиця:
–  Та  дайте  Богу  в  вас  народиться!

Танцює  ангел  в  земному  рою,
Де  кожен  марить  свого  покрою,
Де  ненаситно  жадають  власти*,
І  свого  бога,  своєї  пастви…

Де  злидень  лізе  убогим  очи,
де  рвуться  міни  і  чиїсь  долі,
де  мама  плаче,  чекає  сина
і    сиротіє  дитя  невинне…

…  танцює  ангел,  а  крила  плачуть,
Ховає  очі  –  хай  люд  не  бачить.
Бо  він  не  вартий,    він  –  гордий,  впертий,
а  заздрість  лізе  в  червиве  серце  …

Та  раптом  сяйво  скричало  з  неба:
–  Бог  народився!  
Він  всім  нам  треба!
І  дивна  ясність  –  пробила  груди:
Родись,  Ісусе,  родись  у  людях!

А  з  неба  –  срібло,  а  з  неба  –  зорі,
Лишень  знесімо    свої  долоні,
Так  щедро  сипле  небесна  ласка
Біліє  поле  ,  село,  колиска…

І  хтось  колише,  співає  стиха.
То,  може,  ангел,  чи  ти,  людино?!

Танцює  ангел  в  земній  долоні  -
Родися,  Боже!  
Родись  в  народі!

29.12.2016  

*власти  (розмовне)  -  панування

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711873
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 15.01.2017


ГАЛИНА КОРИЗМА

ЖІНКА У ВІКНІ

Дрімає  місто.  Вечір  за  вікном.
Поміж  дерев  останній  скаче  промінь,
Ані  «шу-шу»,  затих  довкола  гомін.
Тоненький  місяць  золотим  серпом
Вчепивсь  легенько  за  високий  дах
І  розмовляє  з  горлицями  в  стрісі.
Така  вже  ніч,  що  зорями  —  у  вічі...
Аж  видалось,  на  диво,  що  я  —  птах.

Як  пригадаю...  небо  та  й  тебе...
Мені  б  гайнути,  скільки  того  світу!
Бо  ти  сказав:  «Любитиму  довіку!»
І  відшукав  на  відстані  мене.
Вже  безліч  літ  рахує  доля  час,
Вже  відцвіло  і  відшуміло  літо.
Дивлюсь  на  зорі  —  спогадів  відбиток,
Які  щоночі  радували  нас.

Життя  прожито,  як  минулий  день,
Горять  у  вікнах  вогники  ще  досі,
А  моє  серце  в  ритмі  й  стоголоссі  —
Ще  серед  недоспіваних  пісень!
Щаслива  й  тим.  Вдивляючись  в  зірки,
Стою  між  світом  —  тут  і  там,  колись...
А  десь  далеко  ти,  немов  зблудивсь.
Коханий,  шлях  до  мене  —  навпрямки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711727
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017


Любов Ігнатова

ДЛЯ ДРУЗІВ І НЕ ТІЛЬКИ

Коли  похмурий  день  стискає  скроні,
А  завіконність  сіра  і  мрячить,
Я  простягну  вам  Усмішку  в  долоні,
Щоб  звеселіло  серце  хоч  на  мить!

Зігрію  словом  непривітність  січня,
Вкладу  у  вірші  сонце  і  тепло  ...
І  хоч  зима  спізнилась  цьогорічна,
Нехай  печаль  не  ляже  на  чоло!

Давайте-но  згадаємо  про  друзів,
Що  кожен  з  нас  -  маленький  чарівник  ;
І  пІдемо  уздовж  по  білій  смузі,
На  чорній  засіваючи  квітник!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473156
дата надходження 17.01.2014
дата закладки 10.01.2017


Любов Ігнатова

Мадонна українського села

Мадонно  українського  села,

Ґвалтована,  катована,  розп'ята,

Я  вірю  в  тебе.  Доторкнусь  чола,

Де  у  віночку  і  калина,  й  м'ята  —

Благослови!  Дай  сили  і  снаги

У  світ  нести  твоє  дитя  і  волю

Попри  дощі,  тумани  і  сніги,

Щоб  відшукати  оту  згубу  —  долю,

Що  до  Сибіру  прадідів  звела,

Які  посміли  не  скоритись  звіру...

Мадонно  українського  села,

Тебе  і  досі  ще  несуть  в  офіру...







: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711263
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 10.01.2017


Віктор Ох

Тримаймося СВІТЛА!

[b]Світлана  Костюк[/b]
[i][b]«Зцілення  любов’ю»  [/b]      [/i]
[u]Видавництво  «Букрек»[/u]
         Чернівці  -  2016


     Щодня  в  Україні  захворюють  на  рак  450  людей.    Щодня  в  Україні  гинуть  250  онкохворих.  Беззаперечно  –  це  наслідки  радіонуклідного  забруднення  після  Чорнобильської  катастрофи.
     Поетеса  Світлана  Степанівна  Костюк  з  випадково  підслуханої  розмови  лікарів  дізналась  що  в  неї  страшний  діагноз  –    рак  легені    і  жити  їй  залишилось  лише  кілька  місяців.  Сталося  це  в  кінці  2014,  під  Новий  рік,  після  завершення  роботи  над  книгою  поезій  з  відчайдушною  назвою:  «Траєкторія  самоспалення»*.  З’явилася  навіть  містична  думка  чи    бува  не  наврочила  сама  собі  тією  книгою,  бо  робота  над  нею  супроводжувалася  відчуттям    «згорання  зсередини»  з  приводу  всіх  суспільних  і  власних  проблем,  а  може  й  справді  думки  здатні  матеріалізуватися?
[i]    І  все    ж  біді  сміюся  у  лице.
   І  все  ж  сміюся  смерті  ув  обличчя.
   Мені,  казали,  посмішки  ці  личать.
   Що  ж  дуже  сподіваюся  на  це.[/i]
(с.20)**
 В  різних  людей  реакція  на  таку  стресову  ситуацію  буває    різною:  Хтось  впадає    в  стан  психологічного  шоку;  Хтось  не  сприймає    подібну  загрозливу  звістку,  заперечує    наявність  хвороби,  намагається  переконати  себе  і  своїх  близьких  у  тому,  що  діагноз  помилковий,  все  пройде;  Дехто  стає  агресивним;  Ще  хтось  впадає  в  депресію,  стає  апатичним  ,  втрачає  інтерес  до  життя,  не  бажає  спілкуватись  з  близькими,  лікуватись.
[i]        НАСТРОЄВЕ
   Щось  не  так  в  цьому  світі,
   мій  Боже,  направду  не  так...
   Що  несемо  в  собі
   у  далекі  світи,  що  несем  –
   Чи  зненависть,  чи  злість,
   чи  любов’ю  напнуті  вітрила?  
   Чи  байдужість,  якою
   вкриваємось,  ніби  плащем?..
   А  чи  біль,  втамувати  який
   вже  несила...  несила.[/i]
(с.12)
   Світлана  Костюк    прийняла  цю  інформацію  як  є.  Вона  вважала,  що  це  Бог  послав  їй  таке  випробування.  І  тому  почала  боротися  зі  страшною  недугою.  
   [i]Бої  з  собою  -  бої  без  правил...
   Мости  згорають  на  переправі,  
   На  переправі  до  світу  того,
   Де  ти  і  тиша...і  вимір  Бога...[/i]
(с.22)
   А  в  перервах  між  курсами  опромінень  (всього  28)    і  хіміотерапії  (а  їх  за  два  роки  було  14  (!!))    вона  стала  членом  Національної  спілки  письменників  України,  їздить  закордон  –  відвідала  Неаполь  де  стала  однією  з  переможниць  на  міжнародному  поетичному  конкурсі,    їде  в  Бухарест  на  Дні  української  культури,  відвідала  Єрусалим,  а  ще  проводила  творчі  вечори,  зустрічі.  
   [i]Стискаю  душу  у  кулак,
   А  з-поміж  пальців  –  жмут  проміння…
   О  ця  мелодія  осіння!
   Не  напрощається  ніяк[/i]
(с.67)
   А  ще  поетеса  писала  вірші.  І  не  просто  собі  писала.  Вона  високо  піднімає  планку  вимогливості  до  себе,  прагне  так  писати,  щоб  мурашки  бігли  по  шкірі.  
[i]    Бо  всі  стежки  ведуть  лише  до  себе,  
   бо  всі  дороги  сходяться  в  одну…
   І  ти  руками  ловиш  клаптик  неба  …  
   і  гойдалку  -  легку  і  навісну…
   Здіймаєшся  над  буднями  і  пишеш…
   так  пишеш,  аж  заходишся  плачем…
   Написаним  уже  живеш  і  дишеш,  
   сплітаючи  любов  і  дикий  щем,  
   і  світла  незнищенного  вітрила,  
   що  потайки  торкаються  небес…
   Ти  щось  таке  в  поезії  відкрила,  
   що  стало  таємницею  чудес…[/i]
(с.16)
   Світлана  багато  спалила  своїх  рукописів.  Все  була  чимсь  незадоволена.  Якимось  усе  видавалося  несправжнім,  а  єдиний  титул,  який  би  вона  хотіла  отримати  як  поет  –  це  не  нагороди  чи  премії,  а  звання  «справжній  поет».
 [i]  Знайти  себе,  мабуть,  найбільше  вміння
   за  крок  до  раю…[/i]
(с.9)
 «  Поезія  у  наш  складний  час  може  бути  і  ліками,  і  молитвою,  і  заповітом.    Коли  люди  уже  не  довіряють  політикам,  навіть  не  всім  священикам,  вони  у  поезії  шукають  відповіді  на  те,  що  їх  хвилює»  –    не  раз  говорила  вона.  
 [i]  Не  визнаю  хвалебних  одкровень,
   Лукавства  й  лицемірства  не  сприймаю...
   Сама  собі  звітую  кожен  день,
   Сама  себе  самотністю  караю...
   Від  фальші  вибухає  кожен  нерв,
   Від  підлості  струна  душі  німіє...
   Бо  що  нас  ще  врятує  всіх  тепер,
   Як  не  любові  світла  літургія...[/i]
(с.40)

   Люди  шукають  Слово.  І  якщо  воно  щире,  то  може  бути  сильнішим  від  зброї.  Тому  коли  гудуть  гармати  –  музи  в  нашій  країні  не  мовчать.  Тому  поезія  мусить  бути  щирою,  справжньою,  відвертою  і  відкритою.  Це  оголений  нерв,  шепіт  душі,  сповідь.
[i]    Тут  ще  тримає  те,  що  не  встигла  зробити
   Тут  ще  тримає  те,  що  повинна  сказати…
   Варто  любити  тебе,  мій  казковий  світе,  
   Навіть  якщо  не  змовкли  ще  всі  автомати…  
   Ось  недописані  вірші  шурхочуть  із  листом,  
   Прагнуть  почутими  бути  –  і  це  зрозуміло…  
   Мрії  –  немов  світлячки  поміж  лісом  і  містом,
   Їх  поєднати  з  буденністю  ти  не  зуміла…
     Сонце  тобі  посилає  ясне  проміння,
     Крила  тремтять  від  бажання  кудись  летіти…[/i]
(с.30)
   Дехто  творить  шедеври  руками,  а  хтось  –  думкою  та  словом.  Поет  –  це  особливе  покликання,  дар  із  Небес,  який  дається  не  кожному.  З-під  його  пера  на  папір  лягають  здійсненні  та  не  реалізовані  мрії,  уривки  з  життя,  з  нашої  з  вами  злободенності,  чи  не  усе,  що  автор  бачить  довкола  себе.  А  ще  нерідко  відкривається  внутрішній  світ  людини,  її  духовні  цінності.

[i]    Ще  замість  ран  –  весняноспів  у  серці,
   Ще  замість  смутку  –  усміх,  сонцекрок…
   Ну  а  душа,  не  зранена  у  герці,
   Промінням  діставала  до  зірок…
…Чогось  мені  тепер  не  вистачає
   В  холодному  осінньому  саду…
   Бо  й  досі  сниться:  казка  ще  чекає…
   Бо  й  досі  (вірте!)  я  до  неї  йду…[/i]
(с.10)  
   Світлана  спішила  жити,  відчувала,  що  щось  може  трапитися,  що  треба  поспішати  дещо  сказати  цьому  світу.  Тому  стала  більш  активнішою  ніж  до  хвороби.
 [i]  я  люблю  тебе  світе  люблю  тебе  ніжно-ніжно
   дегустую  щомиті  немов  терпкувате  вино.[/i]
(с.8)
   Вона  говорить,  що  можливо  в  це  життя  прийшла  заради  збірки  «Зцілення  любов’ю».
 В  ній  ця  світла  жінка  поставила  перед  собою  не  просте    завдання  –  аби  у  кожному  вірші  було  одне  звернення  до  читача  –  любіть,  кохайте.  У  широкому  значенні  цього  слова.  Щоби  вірші,  додавали  снаги  до  життя,  вселяли  надію.    Хотіла,  щоб  читач  повірив.  Повірив,  що  лише  любов  може  врятувати  світ,  а  не  жорстокість  і  насильство…  І  вона  пише  так,  що  їй  вірять.

[i]    Любов  і  біль  –  то  як  сестра  і  брат,
   Як  день  і  ніч,  світанок  і  згасання…
   Супутники  народження  й  кохання,
   Польоту  в  неземний  едемський  сад…[/i]
(с.25)
   І  таки  вийшла  в  2016  році  її  книга  "  Зцілення  любов'ю"  (Чернівці,  "Букрек").  А  ще  й  в  Нью-Йорку  побачили  світ  її  вірші  в  перекладі  англійською  Юрія  Лазірка  –  збірка  "Босоніж  в  небо".  Світлана  Степанівна  пише  оптимістичні  речі,  вірить  в  те,  що  в  нашій  країні  все  буде  добре.  
[i]
   я  душу  заховаю  поза  часом
   що  сиплеться  крізь  пальці  як  пісок
   і  буду  насолоджуватись  щастям
   тоненьким  як  дитячий  голосок[/i]
(с.83)
   Вона  пише  те,  що  проситься,  кричить,  плаче,  співає,  про  що  молиться  її  душа.  Їй  хотілося  писати  про  любов,  про  милосердя,  бо  жорстокість  і  насилля  руйнують  усе.  Світ  не  змінити  жорстокістю  чи  неправдою.
 [i]  Можна  вбивати  брехнею,  лукавством,  ножем...
   Зрештою,  все  це  дорога...  дорога  до  Бога...
………….
   Будуть  спасенні,  хто  вірує  ,-  скажете  ви.
   Вірити  треба,  та  віру  вбивають  щоднини.
   Топчуть  зухвало  ідеї  твої  й  корогви,
   Топчуть  усе,  що  зосталось  в  тобі  від  людини...
   Боже  єдиний,  нам  світло  у  душі  посій.
   Зло  переможе  лише  воскресіння  любові.
   Сумно  так...  сумно  так...сумно  в  країні  моїй.
   Сумно  в  душі,  що  свій  біль  виливає  у  слові.
...Боляче  тільки  спочатку,  а  потім  уже
   Спалюєш  душу  свою  -  і  пітьма  відступає...
   Можна  вбивати  брехнею,  лукавством,  ножем...
   Ну  а  спасати  -  любов`ю...
   без  неї  ніщо  не  спасає...[/i]
(с.11)
 
   В  багатьох  інтерв’ю  Світлана  Степанівна  повторювала:  «Треба  дякувати  Богу  за  випробування,  що  мені  доводиться  переживати.  Можливо,  я  повинна  була  переоцінити  дещо  в  житті.  Я  взяла  на  себе  всі  болі.    Як  крикнути,  щоб  мене  всі  почули?  Я  кричу  своїми  віршами,  ними  молюся,  і  ними  плачу…»
[i]    Сеанс  важливий  -  зцілення  любов`ю...  
   Я  медитую  на  семи  вітрах....
   Все,  що  пекло  вогнем,  мечем  і  кров`ю,
   Міняю  знов  на  райдуги  в  очах...[/i]
(с.5)
   Вона  каже,  що  тепер  живе  кожен  день  як  останній.  Поспішає  сказати  добрим  людям  добрі  слова,  з  кимсь  приємним  поговорити,  когось  підтримати,  хоч  і  самій  буває  важко.  Їй  хочеться,  щоб  щось  у  світі  змінилося  на  краще,  стало  більше  світла  і  добра,  щоб  поезія  невидимим  смичком  торкнулась  людських  душ,  бо  від  кожної  людини  щось  таки  у  житті  залежить…

   «Тепер  передбачатиму  світле,  позитивне  майбутнє  для  нас,  для  себе,  можливо.  На  все  воля  Божа»  –  часто  говорила  Світлана  останнім  часом.
Вона  справді  кожен  день  живе  так,  ніби  він  останній…  І  пише...  Поезія  –  також  ліки,  ліки  для  душі…  Відчуває,  що  ще  не  все  сказала,  не  все  зробила.  Поспішає  нести  світло,  любов  і  свою  душу  людям.  Вона  справді  вірить,  що  людство  існує  для  любові.
«Щастя  насправді  в  дуже  простих  речах,  –  говорить  вона.  –  Воно  у  тиші,  у  душевному  спокої,  у  вмінні  слухати,  чути  і  бути  почутим,  а  ще  –  у  здатності  розуміти  і  любити.  Цінувати  кожну  неповторну  мить,  віддавати  себе,  частинку  своєї  душі,  не  чекаючи  винагороди  чи  подяки.»  
   [i]Прожити  щасливо  ті  дні,  що  лишились  тобі
   бо  скільки  їх  сотні  десятки  чи  тисячі  може
   в  нерівнім  двобої  не  впасти  не  здатись  журбі
   дай  мужності  Боже…[/i]
(с.50)

   Щастя  –  це  бути  поруч  з  рідними  і  близькими  серцю  людьми,  отримувати  їхні  посмішки  і  трепетне  мовчання,  ангелики,  смс,  малюночки,  щиру  підтримку  тоді,  коли  тобі  важко.  Творити…  Писати…  Мріяти…  Фантазувати…  Милуватися  красою  світу…
[i]    Осіння  тиша  коси  сполосне
   В  сльозах  моїх  ,  що  на  перлинки  схожі…
   І  світло  спалахне  в  обіймах  Божих,  
   Щоб  обігріти,  зранену,  мене…[/i]
(с.98)
   Світлана  пропускає  крізь  душу  свої  і  чужі  болі,  множить  світло  і  любов,  просто  творить.  Сприймає  свій  талант  як  дарунок  від  Бога  і  відповідальність.  Залишається  собою.  Вона  переконана,  що  справжнє  не  зникає  безслідно.  І  це  неодмінно  відчують.  Якщо  не  за  життя  поета,  то  колись.
 [i]  Цей  світ  уже  сказився  від  тривог,
   Глибоких  травм  і  неземної  люті…
   Тут  потайки  щодня  ридає  Бог
   Над  душами,  що  кригою  закуті…
   То  що  ж  у  цьому  світі  я  роблю?
   Ліплю  себе?
   Ловлю  себе?
   Шукаю?
   Скоріш  за  все  –  приречено  люблю…
   Відмолюю.
   Малюю.
   Оживляю…[/i]
(с.17)
   В  книзі  поезій  «Зцілення  любов’ю»  слово  «любов»  звучить  у  різних  значеннях  і  смислах,  адже  і  хворе  суспільство,  і  екологію,  і  душі  людські,  і  планету  можна  врятувати  лише  любов’ю.  
   Світлана  часто  буває  на  природі,  вчиться  слухати  магію  тиші.  Зустрічається  з  читацькими  аудиторіями,  творчими  людьми,  вчиться  чути  кожного,  з  ким  зводить  життя,  –  чути  і  розуміти.  Вона  відчуває,  що  душа  ще  не  відмолилася  віршами.  Тому  молиться  ними.  Живе.  Вчиться  бути  щасливою  щодня  і  попри  все.
 [i]  лювлю  себе  на  думці  що  чомусь
   шукаю  самоти  а  надто  тиші
   тут  потайки  мої  приходять  вірші
   і  я  їх  відпускати  не  боюсь  
   хай  зігрівають  зранені  серця
   любов'ю  що  таки  сильніша  смерті
   скеровую  ці  сповіді  одверті
   до  Всесвіту
   до  Неба
   до  Творця…
(с.29)[/i]
   Знайшлися  люди,  які  схилились  перед  мужністю  цієї  жінки  почали  збирати  кошти  на  допомогу  в  лікуванні,  на  поїздки,  видання  книг.  В  найпопулярнішій  у  світі  соціальній  мережі  Facebook    утворилася      відкрита  група  підтримки  «На  відстані  променя»,  в  якій  налічувалось  більше  тисячі  учасників.
   Світлана  не  втомлювалась  дякувати    всім,  хто  її  підтримував.  Вона  запевняла,  що  не  пройшла  б  і  половини  того  шляху,  який  уже  пройшла,  без  щирої  допомоги  простих  людей  –  друзів,  читачів,  віртуальних  знайомих.  Без  їх  щирої  підтримки    уже  давно  здалася  б  у  боротьбі  зі  своєю  хворобою.  Бо  це  додає  сил  і  рятує.
«Вражена  і  зворушена.  Горда  своїм  народом.  Зобов’язана  боротися  і  не  здаватися.  Заради  Вас  усіх…»  –  пише  вона  в  мережі.
«Коли  їхала  до  Бухареста  –  вже  знала  про  ускладнення  своєї  хвороби…Але  поїхала.  Мій  київський  професор  дивувався  і  казав,  що  вперше  бачить  таку  емоційну  пацієнтку.  Інші,  мовляв,  почувши  слово  «метастази»,  впадають  у  депресію,  а  вона  їде  на  творчу  зустріч  і  дні  української  культури,  кидаючи  хворобі  новий  виклик.»
   [i]Танцюємо  танго  зі  смертю[/i]..........
………………
[i]    Бо  я  визначаю  свій  шлях...
   Сліди  залишаю  і  вірші  
   В  загублених  Богом  світах...
   Готова  до  "  миру  іного"
   (Бо  ж  пекло  -  це  тут,  на  Землі...)
   Прошу  наостанок  у  Бога
   Усі  втамувати  жалі...[/i]
(с.13)

   Таке  витримати  важко.  Але  вона  тримається.  
«Вашими  молитвами  і  допомогою  –  моральною,  матеріальною,  духовною  і  душевною…  Вашою  вірою  в  мене  і  підтримкою.»
[i]    і  стелиться  небо  магічним  своїм  узором
   і  гола  душа  єдиним  стає  собором
   і  марш  похоронний  вже  грають  чужі  музиканти
   і  світло  в  мені
   відчайно
   стає  на  пуанти...[/i]
(с.18)
   «Я  кидаю  виклики  своїх  хворобі  уже  2  роки,  дякуючи  Вам,  прості  українці  –  лікарі,  вчителі,  заробітчани,    журналісти,  поети,  співаки,  безробітні,  пенсіонери,  люди,  прізвища  багатьох  з  яких  мені  ні  про  що  не  говорять,  яких  я  ніколи  в  житті  не  бачила…
МИРУ  ВАШИМ  РОДИНАМ  І  БОЖОГО  ЗАХИСТУ!!!»
   Світлана  Костюк  книжку  «Зцілення  любов’ю»  присвятила  "[i]Усім  моїм  земним  Ангелам-Охоронцям"[/i]…

   [i]відкривайте  мене  в  моїх  посмішках  сонцем  цілованих
   ніжних  кутиках  вуст  до  яких  не  торкнулись  роки
   ще  у  книгах  у  віршах  на  згадку  колись  подарованих
   у  бездонні  очей  і  легкому  тремтінні  руки...

   не  вивчайте  мене  все  одно  залишуся  загадкою
   у  тайнописі  серця  -  акорди  надривно  сумні
   я  зостанусь  для  вас  тихим  світлом  чи  світлою  згадкою
   білі  тіні  і  вітер  гойдатимуть  тишу  мені...[/i]
(с.70)
   Вона  казала,  що  відчуває,  як  дивляться  їй  в  душу  очі  інших  людей,  і  просять  писати…писати  про  те,  що  лише  ЛЮБОВ  може  врятувати  цей  світ…Вона  закликала:
[b]«Тримаймося  СВІТЛА!»[/b]
-------------
   Поетесі  вдалося  відвоювати  у  смерті  цілих  два  роки  життя.
Різдвяного  вечора  06.01.2016  в  Луцьку,  в  лікарні,  о  22.08,  Світлана  Степанівна  Костюк  –    світла,  чудова  людина    померла.  

[i]    Навіщо,  скажіть,  намагатися  усе  пояснити  словами?..
   Печаль  павутинкою  літа  єднає  наш  обрій  в  одне...
   І  Ви  десь  уже  далеко...І  я  вже  ,  даруйте,  не  з  Вами...
   Так  хочеться  полетіти...
   Тому...  відпустіть    мене.[/i]
(с.72)
[img]https://i.ytimg.com/vi/E-AngBO6Jts/maxresdefault.jpg[/img]
===============================
**  Про  книжку  Світлани  Костюк  «Траекторія  самоспалення»    –http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626692

**  –  в  дужках  номер  сторінки  в  збірці.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710789
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 07.01.2017


леся квіт

Різдвяне

Сьогодні    день    різдвяний,  тихий
Почуйте,  як    шепочуть    небеса
Зійшов  на    землю    Той,  хто    губить    лихо.
Вітаєм    Спаса  нашого,  Христа.
Вітаєм    серцем,  розумом,  душею,
Благаєм    миру  для  усіх  людей,
Хай    згине    ворог  і  засвітиться    зорею  
Вкраїна  наша,  як  різдвяний    день.
Нехай    небесні    Ангели    зігріють
Синів,  що    мужньо  захищають    нас,
Хай    матері    вже    більше    не    сивіють  ,
У    кожен    дім    хай    прийде    світлий    час.
Земля  стомилась  в  мороці  і  горі,
Війна  у    душах,  і  країною    війна,
Та    в    День  Святий,  благаймо    щиро    долі
В    народженого,  милосердного    Христа.              
07.01.17р
[u]Вітаю    всіх  із    Світлим    Різдвом  Христовим!Нехай    Вифлеємська    зоря  запалить  у    наших    серцях    Віру,  Надію    і  Любов!Божого    благословіння.
ХРИСТОС    НАРОДИВСЯ,  СЛАВІМО  ЙОГО!!![i][/i][/u]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710728
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 07.01.2017


Надія Карплюк-Залєсова

СВЯТКУЄ СВЯТИЙ ВЕЧІР ПІВ-КРАЇНА

Спостився  день,  чекає  на  вечерю,
І  мама  крутиться,  готує  безліч  страв.
І  їй,  як  завжди  ,  ніколи  в  святвечір,-
Син  у  відпустку  мамі  обіцяв.

Десь  добирається  дитина  до  вечері...
Четверта...  де  ж  та  зіронька  свята  ?
Солодкий  скрип...  незмащенії  двері
І  найсолодша  у  житті,  з  кутів--  кутя...

Дванадцять  страв,  як  і  завждИ,  раніше,
Та  тільки...  син  назад...  туди  піде,
А  радість  невимовна  серце  тішить  :
Зараз,  ось-ось,  мій  хлопчик  вже  прийде

Сміється  мати,  плаче,  знов  сміється
І  дякує  Пречистій,  всім  святим,
Ісусику,  що  Матері  всміхнеться,
З  шпиталю  син  ...  вертається  живим.

Христос  прийшов  у  радість  твою  нині,
На  твій  батьківський  плаканий  поріг,
Дитям  у  яслах--  вбогої  яскині,
Щоб  силу  радості  цінити  ти  зуміг.

Святкує  святий  вечір  пів-країна,
А  друга  половина  --  у  війні...
Благаєм,  Господи  у  Тебе  й  Твого  Сина  :
Нехай  сини    повернуться  живі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710414
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017


Фея Світла

Дивилось двоє на дитя…

[youtube]https://youtu.be/N7tu8K1GAiM[/youtube]


[i][b]Дивилось  двоє  на  дитя
І  малювали  шлях...  Життя...
Стелили  світло  і  тепло,
Щоб  те  дитя  щасливо  йшло.
Під  ніжки  клали  океан
Надій,  бажань  і  сподівань.
Тримали  міцно.  Берегли.
Хотіли  щастя  -  на  віки!  
Намалювали  шлях,  зорю,
Легку  стежинку  і  пряму.  
Світило  світло  в  шлях  завжди,
І  ніжки  ті  -  сміливо  йшли.
Благали  долю  берегти
Той  дар,  що  поглядом  вели.
[/b][/i]

19.  02.  2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618898
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 29.12.2016


Надія Карплюк-Залєсова

І ТИ - ОДИН, І Я - ОДНА….

Крапелькою  висла...  і  розбилася
Любов,  що  ніжно  так  дивилася,
Зависла  десь  між  небом  і  землею,-
Хто  буде  поміж  нас  суддею  ?

Цвітом,  що  опав  і  не  розкрився,
Бутоном,  що  не  вспів,  не  розпустився...
Позаду  --  спалені  мости,
А  там,  в  проваллі  --  я  і  ти.

А,  може,  ще  раз...  У  веснУ  -    за  первоцвітом,
Зумієм  ще  й  зогрітись  літом...
А  там...  за  руки  взявшись  -  в  листопад,
І  звідти  вже  -  в  зими  сріблистий  сад...

А  може  -  все  ж  зуміємо  звести,
Колись  зруйновані    мости    ?
Блукає  манівцями  самота...
І  ти  -  один...  і  я  -  одна...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708842
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 27.12.2016


Ніна Багата

По милостиню…

Життя  запечалилось  –  сиве  й  бліде,
Бо  з  ями  нужди  ми  не  можемо  вилізти.
О,  Господи!  Ціла  країна  іде  
Щодня  в  секонд-хенди  
По  милостиню.
Благеньке  лахміття  з  чужого  плеча,
Спасибі  Європі,  обходиться  дешево.
Усе  на  вагу.  І  на  всіх  вистача,
Бо  з  «хендів»  таких  вже  сплелося  мереживо.
Штани  і  штанці…
Піджаків  довгий  ряд…
Штиблети…
Шкарпетки  поношені  –  горами!..
Тут  кожному  є  з  чого  брать-вибирать
Собі  і  дитині,  й  сусідові  хворому…
…  Діждались  добра?  
Тільки  руки  горять
І  очі  –  
Від  сорому…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708818
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 27.12.2016


Надія Карплюк-Залєсова

ПОДАРУЙ СИРОТІ ПО РОДИНІ…

Канцелярія  висі  із  неба,
Канцелярія  радісних  див...
Що  дитині  для  радості  треба...
Кожен  ждав  Миколая,  любив.

Я  шукала  його  у  блакиті  -
Очі  добрі  і  лагідний  сміх  ,
А  в  ніч  дива  хотілось  щомиті
Краєм  ока  побачити  міх...

З  подарунками  іншим  дітям,
Що  чекали  на  нього  теж...
Так...  вже  виросла  дівчинка  дуже,
Але  диво  залишилось  всеж

Замовлення  пишу  ,  благаю
Тебе,  Чудотворче  святий,
За  тих,  наш  святий  Миколаю,
Хто  в  щирих  проханнях  -  німий.

В  них  просять  лише  оченята,
Ховаючи  заздрощів  біль,-
Їм  тільки  би  мами  і  тата-
Вершина  всіх  їхніх  надій.

В  переддні  чудодійної  ночі
Я  благатиму  щиро  тебе  :
Миколаю  -  святий  Чудотворче,
Зішли  ласки  святої  з  небес.

Відшукай  дітям  маму  і  тата,
Подаруй  в  добру  ніч  два  крила,
Щоб  дитина  не  тільки  у  свята,
А  щомиті  літати  могла.

Хай  не  дивиться  поглядом  зрілим
З-під  пухнастих  дитячих  вій,
Хай  родина  з  теплом  запізнілим
Стане  світом  дитинних  мрій.

Сотвори  таке  диво  дитині,
Так  заждалась  вона  його...
Подаруй  сироті  по  родині,
А  всім  іншим  -  всього-  превсього.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706593
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 18.12.2016


Ніна Третяк

На троні роду

Світлиця  дихає  достатком,
Плодами  пахне  пізній  сад,
А  мама  за  столом  із  татком,
Як  пара  сивих  голуб"ят.
Коханням  повінчались  долі,
У  дітях,  внуках  відбулись,
Високі  духом,  ясночолі,
В  них  є  тепер,  було  колись.
Квітують  мрії  волошково,
На  схилі  пережитих  літ:
Аби  рідня  була  здорова
І  мирним  був  безмежний  світ.
Для  себе  -  в  парі  ще  пожити,
Натішитися  кожним  днем,
Любити  і  не  відлюбити  -
Для  того  в  світі  ми  живем!
Сонцями  яблука  червоні
Засвічували  пізній  сад,
У  роду  доброго  на  троні
Батьки,  як  пара  голуб"ят.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704439
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 03.12.2016


С.Плекан

Церковне вітання із Днем Народження (3)

Хай  вік  Вас  благоукрашає,
Сплітається  вінцем  хороших  справ,
Життя  по  висхідній  триває,
Щоби  рік  кожен  мудрості  додав.

Такої,  що  іде  від  Бога,
Що  вказує  буття  високий  зміст.
Ця  мудрість  –  нам  в  житті  підмога,
Що  укріпляє  наш  духовний  хист.

Хай  Бог  Вам  всюди  помагає,
Здоров’я  та  наснагу  подає,
Ваші  діла  благословляє,
Духовну  радість,  милість  Вам  зішле!

Ви  приклад  ближнім  подавайте,
Проходьте  з  вірою  життєвий  путь,
Багатства  неземні  збирайте,
Які  до  Царства  Божого  ведуть!

11.08.2011р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275522
дата надходження 17.08.2011
дата закладки 29.11.2016


палома

БІЛА ВОРОНА

           
 (  байка  для  дорослих)
Жила  на  світі  зболена  ворона,
Така  собі  нічого,    біла  лиш…
Неговірлива  і    достатньо    скромна,
Ховалася    у  вітті  –    схроні  тиш,
Не  прийнята  до  зграї  та  бездомна…

Бурхливий  вир  скрутив  її  добряче,
Аж  холод  від  уяви  пробира…
Бо  гнана  звідусіль  якось  звіряче,
Нещасним  привидом  завжди  була,
Хоч  радо  всіх  «  за  руку»,  хто  незрячий…

Не  як  в  усіх  і  не  така,  як  всі…
Ридала  сиротливими  ночами,
Як  снилися  образники  пусті,
А  поруч  –    ані  друга,  ані  мами…
Тож  не  любила  довгі  ночі  ті…

Їй  важко  діставався  чорний  хліб,
Хотілось  інколи  кавальчик  сиру...
Ще  добре,  що  забутий  мала  глід,
Як  тихий  рай,  без  каркання  та  виру…
Гадала,  сніг  впаде  –  притрусить  слід…

Злітали  дні,  як  сірі  горобці,
З  якими  не  хотілось  тріскотати…
Вже  наодинці,  коли  спали  всі,
Було  бажання  голосно  співати,
Забути  прикрощі,  радіючи  красі…  

Крило  б  відчути,  трішечки  тепла
Та  розуміння  від  душі  живої…
Не  мала  в  серці  ні  на  кого  зла,
Лишень  боліло  –    з  участі  такої…
У  снах  щасливих    мріями  жила…

Минає  і  хороше,  і  біда  –  
Рука    простягнеться  на  допомогу…
Терпіння  аж  до  кінчика  хвоста  –  
Ворона  теж  бажає  свого  дому…
Навколо  лиш  порожня  суєта…

Колись  все  буде,  ну  а  зараз  –  сон,
Вимощуються  солодко  кубельця…
Вона  ж  самотньо  мерзне  серед  крон,
Вслухаючись  у  світу  хворе  серце,
В  ослаблений,    ледь-ледь  вловимий  тон…

Так  мало  білих  залишилося  ворон…

                                     (25  листопада  2016)
                                   (с)  Валентина  Гуменюк







: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703514
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016


Інна Серьогіна

Моєму першому онучкові

В  руках  тримаю  цілий    світ!
То  колисаю,  то  лелію…
Онучку,    ти  продовжив  рід!
Тебе  цілую  й  серцем  млію.

Яке  ж  то  щастя  –  до  грудей
Притиснути    кровинку  сина,  
Не  зводити  й  на  мить  очей,  
Милуючись,  як  спить  дитина.

Соколику    ти  мій  ясний,
Рости  на  радість  мамі  й  татку,
Хай  вічно  ллється  дощ  рясний
З  любові,  злагоди  й  достатку.

Зростай  у  щасті,    янголя!
Я  ж  з  щирістю  попрошу  Бога  
Нехай  тебе  охороня,
Барвисту  вистелить  дорогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703467
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 28.11.2016


Надія Карплюк-Залєсова

ХАЙ УСМІШКУ ТВОЮ БЛАГОСЛОВИТЬ ГОСПОДЬ…

Хай  усмішку  твою  благословить  Господь,
Вона  ніжна  у  тебе  і  чиста,
Нехай  погляд  ясний  не  покриє  сльоза,
І  хай  буде  з  тобою  Пречиста.

Найрідніші  твої,  щоб  жили  сотню  літ.
Хай  за  них  кожен  день  молять  зорі,
І  прихильним  до  тебе  хай  буде  весь  світ
І  всі  далі  ясні  неозорі.

Хай  печаль  не  покриє  у  зморшки  чоло,
Злітай  легко  у  небо  високе...
Щоб  із  серця  твого  наболіле  пішло,
А  вселилося  чисте,  глибоке.

Хай  усмішку  твою  благословить  Господь
І  Покровом  покриє  Пречиста.
Кожен  ранок  натрушує  небо  щедрот,
Кожна  мить  буде  світла  і  чиста.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703310
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 27.11.2016


ГАЛИНА КОРИЗМА

ДІВЧИНКА З МЕДОВИМИ ОЧИМА

[i]Внучці  Іринці[/i]

Дівчинка  з  медовими  очима,    
Із  душею  проліска  весни.
Над  її  тендітними  плечима  –  
Янголятко  з  білими  крильми.

Понад  нею  небо  неозоре,    
Без  туманів  і  важких  доріг.    
Мрій  багато,  як  широке  море,
В  погляді  вседобрий  білий  світ.

У  словах  веселі  переливи,
Сміх,  мов  хвильки  срібної  води.
З  казки  гуси-лебеді  ожили,
Із  Івасиком  приходять  в  сни.

Дівчинко,  думок  ясних  –  вітрила,
З  поглядом,  мов  лелеча  мале.
Не  спіши,  ще  встигнеш  мати  крила,
Ще  зустрінеш  на  шляху  усе.

Дівчинка  –  даруночок  від  неба,    
Із  пелюсток  маківки  уста.
Для  такої  радості  лиш  треба  –      
Бабині  молитви  у  життя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702937
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 26.11.2016


Надія Башинська

Я ПИШАЮСЯ ВАМИ, СИНИ!

Я  пишаюся  вами,  сини.  Перед  Богом  стаю  на  коліна.
Ой  щаслива  ж  моя.  Ой  щаслива  ж  моя  Україна!
Ой  ревла,  ой  гула...  чорна  хмара  гриміла.
Та  синами  своїми  Україна  її  зупинила!

Я  пишаюся  вами,  сини.  Перед  Богом  стаю  на  коліна.
Хоч  не  всіх  вберегли...  хоч  не  всіх  захистила  Вкраїна.
У  пекельнім  вогні,  у  вогні  тім    горіли.
Щоб  щасливо  жили,  щоб  щасливо  жили  ми,  хотіли!

Ой  щаслива  Вкраїна  моя.  Ой  щаслива  Вкраїна  синами.
Сильні,  мужні  завжди,  і  відважні  її  захищали.
Ми  не  платимо...  Ні!  Бо  не  ми  винуваті.
Землю  рідну  свою  бережем,  споконвіку  ми  нею  багаті!

Я  пишаюся  вами,  сини.  Перед  Богом  стаю  на  коліна.
Бо  щаслива  моя,  бо  щаслива  моя  тут  родина!
А  любов  у  серцях  -  сила  кожного  сина.
Ой  щаслива  ж  моя...  ой  щаслива  ж  моя  Україна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702872
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016


Олена Іськова-Миклащук

Дивний листопад

Згубився  в  холодних  снігах  золотий  листопад,
Неждано  сховався  в  цукрово-мохеровій  піні.
Просіялась  ніч  крізь  мереживо  світлом  лампад,
Відбивши  на  склі  вітражів  інкрустацію  ліній.

…В  заметах  по  пояс  від  щастя  дзвенить  дітвора:
Смішний  сніговик  перехожим  махає  рукою.
Гігант-перемет  для  малечі  –  Говерла-гора,
Яку  стрімголов  підкорили  гучною  юрбою.

…А  в  місті  аварії,  злість  і  суцільний  колапс,
В  безмежних  заторах  прибічники  літньої  гуми.
Нема  допомоги  у  вигляді  торб  із  села…
Подейкують:  сніг  цей  —  злий  задум  Росії  й  комуни.

…На  хуторі  тихо.  Дрімають  збіднілі  сади,
Хатини-примари    завіяло  снігом  по  очі.
В  одній  лиш  оселі  без  світла  й  краплини  води
Бабуся  Марія  невтомно  молитву  шепоче.

І  просить  у  Бога  не  хліба  і  жменьку  тепла.
Терпляче  чекає,  що  сонце  розтопить  дороги.
(бабуся  благала  про  Мир  і  шкарпетки  плела,
Щоб  там  на  війні  наші  хлопці  не  мерзли  у  ноги).

…В  засипані  снігом  окопи,  в  розбитий  бліндаж
Витрушує  іскри  зі  свити  обпечене  небо.
Болюча  краса!
Лиш  псують  плями  крові  пейзаж:
Скріпив  чотирьох  міномет  із  землею,  мов  степлер.

Сьогодні  «накрили»  позицію,  завтра  —  дитсад.
Хтось  сніг  із  подвір’я,  а  хтось  вимітає  осколки.
Теплом  ще  порадує  дивний  оцей  листопад:
Розтане  сніг  з  кров’ю.  
Не  тануть  
одні  
похоронки…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700991
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016


Бойчук Роман

Якби мені вітром…

В  очах  твоїх  погляд,  в  якому  безкрая  весна;
Вуста  -  маків  цвіту  пелюстки  палкі,  наче  літо;
У  дотиках  -  ніжність,  якої  ще  досі  не  знав.
Моєму  єству  в  їх  полоні  так  солодко  тліти.

Гра  сонця  і  шовку  у  безлічі  тихих  вистав:
В  цілованих  осінню  пасмах  рудого  волосся.
Якби  мені  вітром  на  віки  залишитись  там,
Розлук  пізнавать  із  тобою  би  не  довелося...

Якби  мені  вітром...  А  я  всього-на-всього  -  сніг.
Втрачаю  себе  у  коханні,  в  гарячих  долонях.
Тримаєш  так  міцно  мене  у  обіймах  своїх...
Згасаючим  блиском  сльози  я  стікаю  по  скронях.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700152
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016


Відочка Вансель

Скажіть, Ви цілувати навіть зорі?

Скажіть  мені,  а  Ви  хоч  раз  молились,  
Неначе  Бог  сам  сльози  витирав?  
Скажіть,  коли  сто  раз  Ви  помилились,  
І  скибку  хліба  бідний  не  подав?..  

Скажіть,  коли  в  мільйонний  раз  спіткнулись,  
Коли  Вас  кинув  Янгол  і  пішов  -  
Тоді  Ви  для  біднішого  роззулись?..  
Щоб  через  Вашу  кров  він  перейшов?..

Скажіть  мені,  а  Ви  благословляли  
Усіх,  хто  кинув  ніж  і  цвяхи  бив?...  
Скажіть,  а  Ви  хоч  раз...  Як  я...  Кохали?    
Навіть  тоді,  коли  він  розлюбив?..  

Скажіть,  Ви  цілували  силі  зорі,  
Що  заглянули,    коли  він  ще  спав?  
Дощем  намалювали  б  Ви  узори,  
Як  Янгол,  що  його  оберігав...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700143
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016


Любов Ігнатова

Я повернусь…

Я  повернусь,  не  плачте,  мамо!
Обов'язково  повернусь!
В  осіннім  небі  журавлями
Безсоння  Вашого  торкнусь.

В  зимовій  тиші  до  порогу
Снігами  спрагло  припаду,
Молитимусь  за  Вас  до  Бога,
Щоб  Він  відвів  від  Вас  біду.

Вернуся  гомоном  весняним,
Струмком  до  серця  потечу  —
Воно  боліти  перестане.
А  Ви...запалите  свічу...

Я  повернусь,  не  плачте,  мамо,
Віддайте  літечку  сльозу  —
Нехай  воно  понад  полями
Відсвітить  по  мені  грозу...

Я  повернусь...  Я  поруч  з  Вами,
Я  буду  жити  у  душі.
Я  —  попід  Вашими  ногами
Росою  вкриті  спориші,

Я  —сонця  промінь  на  світанні,
Кульбаби  сивина  в  траві,
Холодні  вранішні  тумани
І  трелі  рідних  солов'їв...

Я  повернусь.  Не  плачте,  мамо.
Торкнуся  вітром  верховіть,
Умию  ріднокрай  дощами...
А  Ви...  за  мене  доживіть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697411
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 29.10.2016


Наталя Данилюк

Тридцяті

Україна.  Тридцяті…  Холодна  стерильна  імла.
Я  вже  майже  не  сплю,  але  вірю,  що  все  тільки  сниться:
Я  –  змарніле  худюще  дівча  із  глухого  села
Десь  на  Сході,  а  може,  і  в  Центрі  –  яка  вже  різниця?

Холод  лютий,  як  звір,  пропікає  мене  до  кісток
І  судомою  зводить  живіт  від  голодної  муки!..
Це  остання  межа,  чуєш,  Боже?  Я  майже  за  крок…
І  коли  я  впаду,  підхопи  моє  тіло  на  руки.

Поклади  мене  там  –  недалечко,  побіля  своїх.
На  потріскані  пальчики  дмухаю,  подихом  гою…
А  чи  є  у  людської  душі  той  найвищий  поріг,
За  яким  ти  вже  більше  не  чуєш  розпуки  і  болю?

Я  не  знаю,  я  просто  дитина,  зернинка  мала
В  цій  звірячій  машині,  яку  запустив  сам  диявол!..
Все  забрали  до  крихти  –  ні  двору  нема,  ні  села,
У  народу  мого  й  на  життя  вже  відібране  право.

Україна.  Двотисячні…  Місто  залите  в  бетон.
Смітники  переповнені  їжею,  голови  –  брудом.
Ти  шукаєш,  де  можна  дешевше  купити  «айфон»,
Напихаючи  шлунок  масним  калорійним  «фастфудом»?

Зупинися  й  подумай:  тридцяті,  маленьке  село
В  коматозному  голоді,  кинуте  напризволяще!..
Що  ти  знаєш  про  спрагу  боротися  смерті  на  зло?
Про  терору  червоного  люту  оскалену  пащу?

Та  нічого…  А  може,  і  добре,  що  це  вже  –  архів,
Що  десь  там  загубилась  і  я  у  стотисячних  списках…
Інфіковані  душі  прогресом,  тому  і  глухі,
Не  розгледиш  на  відстані  те,  що  не  бачиться  зблизька.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697240
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 29.10.2016


Відочка Вансель

Не смій розтрачувати себе!

Не  смій  розтрачувати  себе.  Ніколи.  Нізащо.  Бо  ти  сонце  і  місяць.  Зорі  і  хмари.  Для  когось-всесвіт.  Більше  ніж  всесвіт.  Ти  ніколи  не  знатимеш,  що  є  люди,  яким  важко  жити  без  твоєї  посмішки,  без  сліз,  без  твоїх  обіймів.  

Не  смій  розтрачувати  себе.  Ніколи.  Виплач  усі  сльози.  Їх  не  буде  більше,  ніж  потрібно.  Виривай  весь  біль  з  душі.  Вчись  жити  з  болем.  Звільнившись  від  великого  болю  назавжди-ти  можеш  втратити  здатність  відчувати  велику  радість.  

Не  смій  змінювати  себе.  Навіть  якщо  всіх  метеликів  в  твоїй  душі  розтоптали.  Навіть  якщо  мертвих  викинули  з  душі.  Ти  в  себе  одна.  Ти  в  Бога  найкраща.  Ти  дочекаєшся,  що  народяться  нові.  

Не  смій  зраджувати  собі.  Навіть  якщо  всі  зрадили.  Навіть  якщо  забили  цвяхи,  коли  ти  тримала  в  обіймах.  Забили  в  руки,  в  ноги,  в  крила,  в  душу.  Болить.  Бо  рани  завжди  болять.  Болить  так,  що  забудеш,  що  кров  схожа  на  воду.  І  від  неї  оживе  не  одна  квітка,  красу  якої  не  видумав  ще  сам  Бог.

Не  смій  забувати  себе.  Навіть  якщо  всі  забули.  Будь  схожою  на  себе.  Знай,  що  десь  є  схожа  людина,  котрій  потрібні  твої  вірші,  сльози,  твоя  істерика.  

Не  смій  забувати  себе.  Ніколи  не  смій  бути  правильною.  Забудь  назавжди  всі  афоризми  і  книги.  Все  в  тобі  є.  Твоє.  Не  схоже  на  красу.  Не  схоже  на  посмішку.  Схоже  на  тебе.  Бо  ти-це  ти.  Одна  в  цілому  світі.  Ти  одна  така.  Найкраща.  

Не  смій  не  посміхатись  собі  в  сльозах.  Не  смій  стримувати  свої  сльози.  Вони  повинні  бути  живими.  Як  дощ.  Дощ  ніколи  не  змушує  себе  лишитись  на  небі.  Хоч  так  мало  людей  його  люблять.  Не  смій  не  любити  себе.  Тебе  любить  Бог.  І  ти  вже  не  одна...    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696065
дата надходження 22.10.2016
дата закладки 22.10.2016


Відочка Вансель

Додається до неба якась хаотична зоря

Додається  до  неба  якась  хаотична  зоря,  
Зупиняється  світ,  бо  молитва  моя  не  розкрита.
За  тобою  я  боса  до  раю  через  всі  моря,  
Та  лежала  душа  на  підлозі  словами  побита.  

І  забув  навіть  пес.  На  каміннях  все  тіло  болить.  
Навіть  вітер  -  і  той  відвернувся.  І  той  мене  зрадив.  
Він  давно  так  спокійно  й  щасливо  в  кімнаті  сопить.  
А  душа  розірвалась  на  шмаття...  Й  ніхто  не  завадив...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695689
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016


Тетяна Луківська

…я ще про любов



Усі  щось  пишуть,  я  ж  все  про  любов....
Про  відстані,  роки...  і    пережите.
Із  спогадів    далеких...знов  і  знов
Гірчить  моє    кохання  недопите.
Усі  про  щось...  а  я  про  почуття,
Умите  в    росах  у  колисці  ранку.              
В  шаленстві  серце  плутало  биття  
І    ніч  ховалася    у  світлі  ґанку.  
Усі  щось  пишуть,  я  усе  про  те  ж...  
Хвилюючі    й  такі  палкі    стрічання.
Небо...  волошки...жито  і...  “помЕж”
Наш  поцілунок  в    подиху  єднання…
Усі  про  різне,  я  ще  про  любов.
Таку,    зненацька,    на  краю    вагання.
Тремтливу,  ніжну…  Ні,      без  передмов!
Я  не  про  першу,  я    про  цю,  останню.  



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693793
дата надходження 11.10.2016
дата закладки 11.10.2016


Тетяна Луківська

Замріялося…

Замріялося...  що  і  я    кохана...
Й  зневірилася  у  чеканні  слів.
І  стала  гладь    без  вітру    океану,
І  стало    поле  без  семи  вітрів…
Смуток  уміло    в  жарти  пересипав
Й  мій  тихий  докір  злинув  в    нікуди?!
Дощ  кришталевий  за  віконням    хлипав,
У  темряву  згортаючи      сліди.
Міцніє  вітер  холодом    з  підніжжя,
Осіннім      дивом  множаться  світи.
Себе  ж  питаю:    чи  таке    заміжжя?
Чи  щастя  є,  коли  не  любиш  ти?
Чи  я  щаслива…  чи  така  омана...
У  шибку  сипле  місяць  самоту.
Для  тебе,  милий,  не  була  кохана.
Не  ту  любов  зустріла,  ох,  не  ту…
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692389
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 05.10.2016


Любов Ігнатова

От ми й зустрілись…

От  ми  й  зустрілись,  Осене.  Привіт!
Ти  відкоркуєш  пляшку  із  дощами?
Чи  ти  спочатку  розфарбуєш  світ,
Прикрасиш  синє  небо  журавлями?

А  можна  і  мені  з  тобою  в  ліс
Вплітать  березам  золото  у  коси,
Чи  місяцю  в  туман  сховати  ніс,
Заколихати  до  весни  покоси?

Я  сумувала,  Осене,  повір,
Моїй  душі  тебе  не  вистачало,
Вона  томилась,  ніби  дикий  звір,
В  якого  клітка  волечку  забрала...

От  ми  й  зустрілись...  через  стільки  бід...
Минули  квіти,  вишні  і  суниці...
Я  так  чекала,  Осене,  привіт!
Додати  в  чай  і  меду,  і  кориці?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690379
дата надходження 23.09.2016
дата закладки 23.09.2016


Наталя Данилюк

Руда й мовчазна

Останки  серпневі  дотліють  між  айстрових  китиць,
Кориця  засмаги  обсиплеться  з  теплих  колін…
Безпечна  природо,  не  встигнеш  у  літі  прижитись,
Як  вдарить  по  ньому  на  обрії  сонячний  дзвін!..

Уламки  небесного  люстра  впадуть  на  дерева,
До  берега  жилаві  руки  заломить  ріка…
І  вийде  руда  й  мовчазна  із  молочного  мрева,
І  мідну  печать  покладе  на  долоню  листка.

Сирими  мохами  війне  зі  старої  криниці,
Об  камінь  вологий  ударить  іржавий  ланцюг…
І  при́йдуть  на  слід  її  теплий  багряні  лисиці,
Гірчинка  терпкої  смоли  залоскоче  їм  нюх.

І  криком  розбудять  діброви  сполохані  сови,
Крильми  з  павутинок  обтрусять  пацьорки  роси.
Посходяться  верби,  сумні,  нерозважливі  вдови,
Над  саваном  літа  заплачуть  на  всі  голоси.

І  стане  руда  й  мовчазна,  і  заступить  півнеба,
Покотяться  згарди  у  трави  сухі  й  забряжчать…
І  змириться  мудра  природа,  і  скаже:  «Так  треба»,    
І  прийме  на  серце  впокорене  мідну  печать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688575
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 15.09.2016


Відочка Вансель

Розірвалося літо намистом

Розірвалося    літо  намистом  із  сонця  і  листя,  
Всі  оті  намистинки  кудись  закотились  за  зиму.  
Я  собі  шепотіла  :
-Малесенька  Відко...  Молися...  
Я  молилася.  І  до  молитви  шукала  я  риму.  

Все  неправильно  якось.  Молитися  треба  по  книзі.  
Я  усіх  розштовхала  й  швиденько  до  Бога  й  на  руки.  
Я  собі  нагадала,  що  Бог  у  білесеньких  ризах.  
Він  зодягнутий  був  в  звичайніські  і  страшнії  муки.  

Він  собі  забирав  увесь  біль,  що  в  молитві  почутий.  
Що  тиняється  світом,  зодягнутий  і  немолений.  
Плакав  тихо  Господь  у  мільярд,  в  сто  мільярд  розіпнутий.  
Ноги  в  тернячку  .  Личко  заплакане,  непоголене.  

Хто  ж  за  тебе  турбується,  зварить  і  чай  тобі,  й  каву?  
Хто  попре  тобі  всі  простирадла  і  зіб'є  перину?  
Всі  уже  розійшлися.  Бо  в  кожного  досі  є  справи.  
Таємниця  у  тім,  що  весь  світ-то  єдина  родина.  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685765
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016


Тетяна Луківська

Не сполохайте…

Не  сполохайте  літо,  прилягло  відпочити,
У    покоси  згорнулось,  сонце  в  грона  вплело.
В  тінь  сховало  осоння…  і  таки  зачепити
Павутиння  у  ранки  росянисті  змогло.
Не  сполохайте    душу  вгамувалась  в  світанні,
У  думках  перетліла,  у  безсонні  звелась.
Може    тому  й  каралась,  бо  спливали  останні
Дні,  що  зустріч  гортали,  а  вона    не  вдалась.
Не  сполохайте  серце,    таки  справді    розбите
На  крижинки,  на  клапті,  у  зневірі  зайшлось.
Миле  літо,  не  кайся,    ми  з  тобою  вже    квити.
Просто  в  долі  жіночій  щастя    ще  не  збулось...  






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685123
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016


Lilafea

Вже 25-ть моя святкує Україна

Вже  25-ть  моя  святкує  Україна  –
Пора  вквітчатись  і  співать  пісень…
Та  посивіли,  не  за  віком,  коси,
Й  сльозами  омивається  щодень...

Коханням  їй  би  шаленіти  впору,
Світанки  зустрічати  й  вечори...
Та  болем  в  серце  уп’ялися  знову
Московські  кляті  пута  сатани…

Їй  би  дзвінким  радіти  водопадам,
Вінки  плести  їз  квітів  й  колосків…
Та  знову  прилітають  «гради»  -
Руйнують  долі  її  дочок  та  синів…

Моя,  така  ще  зовсім  юна,  Україна
Долає  мудро  полум’я  війни,
До  Господа  взиває  нині,
Щоб  Небеса  їй  сили  додали…

То  ж  помолися  щиро  й  ти  сьогодні,
Святкуючи  в  чеснотах  Ювілей,
Всевишній  щоб  відвів  все  зло  від  неї,
Благословивши  кожен  новий  день!

Заквітнуть  знову  м’ята  і  любисток,
Віднайде  хтось  свій  Папороті  Цвіт…
Воскресне  в  МИРІ  наша  Ненька  Україна
На  сотні  славних  нездоланних  літ!

15.08.2016
Іванна  Осос

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684105
дата надходження 16.08.2016
дата закладки 16.08.2016


Відочка Вансель

І як дитятко вчилась світ любити

Я  все  зібрала.  Все,  що  тільки  мала.  
Старі  ляльки  пакую  у  валізи.  
Я  небо  наді  мною  цілувала,  
Бо  вже  ніде  в  пакуночки  не  влізе.  

Я  все  взяла.  Навіть  шматочок  сонця.  
Навіть  всі  зорі,  що  їх  розтоптали.  
І  Янголика...  Мого  охоронця.    
І  ще...  Тих  днів...  Де  ми  недокохали...  

Я  все  зібрала.  Можна  йти  до  Бога.  
Чи  я  там  буду  пам'ятати  щастя?  
Яка  туди  веде  мене  дорога?  
І  чи  там  сни  кохання  хоч  присняться?  

Тулились  дні  останні  до  сукенки,  
Тримали  так,  щоби  не  відпустити.  
Я  пришивала  гудзики  -  хвилинки,  
І  як  дитятко  вчилась  світ  любити.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680784
дата надходження 29.07.2016
дата закладки 29.07.2016


ОксМаксКорабель

ЗВІЛЬНЕННЯ АПОСТОЛА ПЕТРА

                           
Він  не  боїться.  Він  -  Петро.  Він  -  скеля
Перед  очима  пропливло  життя...
Проста  рибацька  хижина.  Крізь  стелю
мерехкотить  малесенька  зоря.

Пильнує  варта.  Завтра  його  стратять.
Натерли  руки  грубі  ланцюги.
В  гріхах  якихось  зранку  звинуватять
Й  на  ешафот  поставлять    без  вини.

Він  не  боїться.  Він  тепер,  як  скеля.
За  Сином  Божим  піде  до  кінця.
Тепер  його  душа  вже  не  пустеля,
Яка  була  в  Симона    рибака.

За  Слово  Боже  завтра  і  заплатять...
На  вікнах  ґрати,  звідси  не  втекти.
Гримлять  громи,  немов  гармати  гатять,
Змиває  дощ  людські  тяжкі  гріхи.

Твердий  у  вірі,  незборима  скеля
Йому  тепер  і  смерть  вже  не  страшна.
Холодний  камінь  -  вся  його  постеля,
Любов  до  Бога  -  ось  його  вина.

В  останню  путь  птахи  його  спровадять,
Вина  на  тризні  вип\'ють  вороги
І  на  могилі  земленьку  розгладять,
Де  він  спочив  лиш  знатимуть  вітри.

Йому  не  страшно.  Він  міцний,  як  скеля,
Лише  затерпла  в  ланцюгах  рука.
В  саду  едемськім  стрінуть  і  звеселять...
Минула  б  ніч  чорнюща  і  гірка.


І  раптом  голос:  \"Йди,  тебе  не  вгледять,
Накрию,  Петре,  я  тебе  крильми.
Йди  до  людей,  які  тебе  не  зрадять,
До  ранку  стража  буде  бачить  сни\".

Йшов  чоловік  із  вірою,  як  скеля
Дивився  Ангел  вслід    ізвисока.
Заспала  стража,  наче  по  купелі,
Господь  з  в\'язниці  визволив  Петра.
Оксана  Максимишин-Корабель
12  липня  2016  р.  
Португалія

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677649
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 12.07.2016


Ніжність - Віталія Савченко

Солодкó та Холодкó

         Десь  далеко–далеко  у  казковому  світі  живуть  собі  два  братики  дракончики  Солодкó  та  Холодкó.  Найбільше  у  світі  ці  дракончики  люблять  солодощі.  Та  не  тільки  їсти  їх  полюбляють  братики,  а  ще  й  самі  вигадують,  та  виробляють  усілякі  смаколики  для  мешканців  казкового  світу.  Мають  вони  затишну  майстерню–крамничку  у  великій  печері,  де  завжди  стільки  покупців,  що  вони  змушені  були  взяти  помічників  на  роботу.  Щоб  ті  у  крамничці  порядкували  й  солодощі  продавали,  а  вони  —  дракончики  зі  всіма  справами  щоб  устигали.  Солодкó  і  Холодкó  все  нові  й  нові  солодощі  виробляли.  Деякі  рецепти  в  кулінарних  книгах  Солодко  вишукував,  але  здебільшого  вигадував  свої  власні.  Тому  кекси,  пироги,  тортики,  тістечка,  пряники,  печиво  та  цукерочки  були  особливими  і  неповторними.  А  ще  ж  готували  й  інші  смаколики  —  зефірчики,  мармеладки,  шоколадки,  халву  та  вершки,  всього  й  не  перелічиш.  Та  ще  й  оформляли  дракончики  усю  ту  смакоту  оригінально  та  красиво.  Солодкó  дмухав  вогнем,  і  коли  було  треба  щось  підрум’янити,  чи  розігріти,  чи  запекти,  то  вміло  це  робив.  Холодкó  ж  в  основному  допомагав  братикові,  бо  був  молодшим  і  ще  не  все  вмів  робити  самостійно.  Проте  мав  дуже  відповідальну  роботу.  Він  дмухав  холодом  і  збивав  та  охолоджував  креми  для  тортів  та  тістечок.  А  ще,  і  це  найвідповідальніше,  забезпечував  потрібну  температуру  в  коморі–холоднику.  Бо  якраз  там  зберігалося  все  приготоване  солодке  добро.  
Якось  Солодкó  готував  новий  крем  для  вафельного  тістечка.  Скрутив  вафельний  коржик  ріжечком  і  наповнив  його  кремом.  Та  от  біда,  той  крем  чомусь  ніяк  не  хотів  застигати.  От  дракончик  і  каже  братикові:
—  Чуєш,  Холодкó,  ану  дмухни  на  цей  крем  будь  ласка.  Може  він  трохи  густішим  стане.  
—  Гаразд,  —  озвався  дракончик,  що  страшенно  любив  дмухати  холодом.  Він  набрав  повні  груди  повітря  та  як  дмухне.
—  Ой!  —  вигукнув  Солодкó,  —  не  так  сильно,  бо  вся  моя  лапа  аж  заморозилася  та  вкрилася  інеєм.
—  Вибач,  —  засоромлено  потупив  оченята  Холодкó.  Він  завжди  трохи  переборщує  із  холодом,  бо  як  ви  вже  знаєте,  маленький  іще  й  тільки  вчиться  всьому.
Правда  Солодкó  не  посварив  брата,  як  то  іноді  траплялося,  а  тільки  роззявивши  рота  зачаровано  кліпав  очима.
—  Ого,  —  нарешті  озвався.  —  Це  щось!
Холодкó  й  собі  пильніше  подивився  на  те,  що  тримав  у  лапах  братик.  Воно,  оте  щось,  мало  дуже  цікавий  вигляд.  У  вафельному  ріжку  виблискувала  білосніжна  кулька.
—  Красиво,  —  прицмокнув  язичком  Холодкó.
—  Еге,  якщо  не  рахувати  мою  задубілу  лапу.  Цікаво,  що  ж  оце  у  нас  із  тобою  вийшло?
—  Треба  покуштувати,  —  запропонував  молодший  братик.
—  Ну,  так.  Хто  першим  куштує?
—  Якщо  вже  я  накапостив,  то  мені  й  доведеться  куштувати,  мабуть,  —  мовив  Холодкó.
—  Гаразд.  Куштуй!  —  підганяв  Солодкó,  бо  йому  вже  кортіло  якомога  швидше  довідатися,  яке  воно  на  смак,  оте  щось.
Дракончики  ще  деякий  час  дивилися  то  одне  на  одного,  то  на  невідомо  що  в  лапі  Солодкả.  Тоді  Холодкó  обережно  лизьнув  білосніжне  диво  і  аж  замружився  від  задоволення.
—  Ну?  Як?  —  нетерпляче  спитав  старший  братик.
—  Во!  —  витягнув  вгору  великого  пальця  Холодкó.  А  далі  додав:  —  Холодна  смакота.
Солодкó  й  собі  обережно  лизьнув  нового  смаколика.
—  О!  Та  це  ж  дивовижно–холоднючо–смачнючо,  —  видав  скоромовкою  дракончик.  —  Ще  не  знаю,  як  ми  оце  назвемо,  але  впевнений,  що  воно  буде  користуватися  великим  попитом  у  спекотну  погоду.
—  Навіть  не  сумніваюся,  —  відповів  Холодкó.
—  Тоді  гайда  робити  ще  оце,  щось.  А  назву  придумаємо,  коли  закінчимо  роботу,  —  запропонував  Солодкó.
Закипіла  робота.  Скоро,  чи  не  дуже,  але  дракончики  впоралися  із  приготуванням  нового  десерту.  Склали  все  те  добро  в  холодильній  коморі,  а  Холодкó  ще  й  холоду  побільше  надмухав,  щоб  бува  не  розтеклося  все.  І  задоволені  братики  всілися  на  порозі  своєї  домівки–печери.
—  Завтра  у  нас  що?  —  спитав  Солодкó.
—  Що?  —  не  зрозумів  Холодкó.
—  Неділя!
—  То  й  що?
—  А  те,  що  прийде  багато  покупців,  щоб  придбати  солодощі.  Так?
—  Так.
—  Отож  ми  влаштуємо  безкоштовне  частування  новим  отим,  що  ми  з  тобою  зробили,  і  яке  ще  не  має  назви,  —  вголос  міркував,  чухаючи  носа,  Солодкó.  
—  Може  назвати  його  солодкий  сніг?  —  запропонував  Холодкó.  —  Чи  солодкий  лід?
—  Надто  довга  назва,  хоч  і  гарна,  —  заперечив  Солодкó.
—  А  як  тобі  назва  морозяне  диво?  —  знову  спитав  Холодкó.
—  Напиши-но  на  піску,  —  щось  обмірковуючи  сказав  старший  дракончик.
Холодкó  знайшов  гілочку  і  почав  старанно  виводити  букви  на  стежинці  перед  домівкою:  «МОРОЗЯНЕ  ДИВО».
Солодкó  ходив  навколо  того  напису  то  в  один  бік,  то  в  інший,  то  зліва  на  право,  то  справа  на  ліво.  Нарешті  зупинився  перед  написаним  і  виголосив:
—  Ось  як  буде,  дивись!  Узяв  з  лапки  Холодкả  гілочку  і  закреслив  кілька  букв,  а  тоді  прочитав  і  задоволено  посміхнувся.  Молодший  братик  і  собі  почав  читати:  «МОРОЗ////ИВО».
—  Морозиво!—  вигукнув  Холодкó  і  також  посміхнувся.
—  Чудово  звучить,  правда?
—  Так.
—  Отож  завтра  усіх  частуємо  морозивом.
Наступного  дня  усіх  відвідувачів  крамнички  солодощів  братики  дракончики  частували  новим  прохолодним  смаколиком.  Усі  були  в  захопленні  від  такого  чудового  й  смачного  частунку.  Згодом  Солодкó  та  Холодкó  ще  багато  експериментували  зі  смаками,  кольорами,  тому  морозива  є  багато  видів  та  смаків.
Чи  то  правда,  а  чи  ні,  та  кажуть  старі  мудрі  сови,  що  у  тих  краях  бували  й  морозивом  смакували.  Рецепт  у  дракончиків  попрохали,  та  й  рознесли  його  світами.  З  того  часу  і  в  казковому  світі,  та  й  у  нашому  також,  і  дорослі,  і  малі  дуже  люблять  морозиво.  А  ви  любите  Морозяне  диво?
Закінчилася  моя  казочка  про  братиків  дракончиків.  Але  є  ще  й  інші  казки  про  інших  дракончиків,  і  не  тільки  про  них,  тому…  Далі  буде!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676527
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 12.07.2016


Віталій Назарук

ГОРНУЛИ РОКИ

Роки  горнули  сторінки  життя,
Неначе    мати  до  грудей  дитину,
І    спало  ніжно    молоде  дитя,
Запхавши  руки  в  батькову  чуприну.

Тумани  за  вікном  збігали  вниз,
Ридали  роси  дрібною  сльозою.
Туман  горів,  немов  гарючий  хмиз,
Що  накривав  кохання  з  головою.

Між  черешень  мовчав  зелений  лист,
Ридали  білі  кладки    й  перелази,
А  соловей    творив  чарівний  міст,
Що  змінював  приємне    із    образи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676269
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 05.07.2016


Надія Карплюк-Залєсова

ПІСЕНЬ ЛЕБЕДИНИХ

Люблю  тебе  ,  краю
                                         Мій  рідний  далекий
Вже  скоро  до  тебе  
                                         Прилинуть  лелеки
Тобі  мій  "Добридень  "
                                           Від  серця  й  душі,
Земле  барвінку
                                           І  споришів

Люблю  тебе,  земле,
                                           Пшенична,  багата
І  той  найрідніший  куточок-
                                           Де  хата,
Де  грають  світанки,
                                           Замріяно-чисті,
Ярила  проміння-
                                             Ясне,  променисте

Люблю  тебе  житнице,
                                             Страднице  бідна,
В  сльозах  чи  усмішці-
                                               Завжди  мені  рідна
Як  вишні-  твої  наречені-
                                                 У  цвіті,
Обожнюю,  серце,
                                                 Найбільше  на  світі  !

Люблю  тебе,  ненько,
                                                   Як  трави  в  покосах,
Волошки  в  житах-
                                                   У  густих  твоїх  косах...
Днів  добрих  й    ночей  тобі,
                                                   Мила  країно,
Пісень  журавлиних,
                                                     Моя  Україно  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671484
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 10.06.2016


Шостацька Людмила

ДО НАС ПОВЕРНУЛАСЬ НАДІЯ

Була  на  межі  між  землею  і  небом,
Та  віра  і  мужність  з  тобою  були
І  праведний  світ  весь  молився  за  тебе,
З  Надією  в  серці  усі  ми  жили.

Ти,  птахо  небесна,  попала  у  клітку,
Не  мала  ти  волі  в  ворожих  краях
І  билась  матуся,  мов  сива  лебідка,
А  стіни  –  глухі...не  пробитись  ніяк.

Ти  нам  показала  як  треба  любити
Свою  Україну,  колиску  добра.
Не  можна  любов  у  тюрмі  ув’язнити,
Бо  це  –  незгасима  у  серці  іскра.

Нарешті..,  нарешті,  на  рідній  землі,
Вернулась  пташина  до  отчого  дому.
Написано,  Надю,  на  твоїм  чолі:
Вкраїну  тепер  не  образить  –  нікому!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668526
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016


Наталя Данилюк

В гості до лісу

[img]http://files.moblo.pl/0/4/89/48956_landa-dziewczyna-likely-pl-3195a237.jpg[/img]

Сонце  в  зеніті  –  круглий  спартанський  щит,  
Що  відбиває  хмар  кочові  навали.
Стелиться  мох,  м’якенький,  мов  оксамит,
Ноги  людські  по  ньому  ще  не  ступали.

Штрикає  тишу  гілки  сухої  хруст,
Вітер  бринить  джмелем  у  верхів’ї  сосен…
Йду  обережно  й  тихо  –  ні  пари  з  вуст,
Жалять  обличчя  хвойні  голки́,  мов  оси.

Свіже  повітря  зв’я́зки  у  горлі  рве,
Наче  мембрана,  пружно  спирає  груди…
Ладаном  ліс  обкурює  все  живе,
Лиш  непорушні  скель  кам’яні  споруди.

Міряю  світ  відбитками  підошов…
Ліс  –  посивілий  дід,  але  ще  нівроку!
Здалеку  привітає:  «Це  хто  прийшов?
Начебто  й  не  змінилась  за  ці  півроку…

Ну  ж  бо,  сідай  сюди,  на  трухлявий  пень,
І  викладай  усе,  що  в  душі  ховала…».
Хлю́пне  теплом  крізь  вуса  і  засопе,
Очі  зелені  блиснуть,  немов  дзеркала.

Я  притулюсь  щокою  до  бороди,
Наче  ми  з  ним  не  бачились  цілу  вічність  –
Так,  як  до  пана  леститься  кіт  рудий,
Погляди  перегукуються  зустрічні.

Мовчки  собі  поси́димо:  я  і  він,
Щебетом  заколисані  і  вітриськом…
Десь  обізветься  грому  протяжний  дзвін  –
Схоже,  пора  додому,  вже  дощик  близько…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667834
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 23.05.2016


Д З В О Н А Р

СПОГАДИ ПРО НІЧ, ДЕ ПЛАВИЛОСЯ ЛІТО . . .

.                            "Поклич  мене  гуляти  в  тиху  ніч"
                                                                                       Л.  Ігнатова

Поклич  мене  в  гаряче  літо,
Де  плавиться  від  спеки  ніч,
Де  серце  мріями  зігріте
І  ми  з  тобою  віч-на-віч...

Там  місяць  хитро  так  сміється
Й  зірки  ховаються  у  хмару...
І  серце  ледве  твоє  б'ється  –
Тривожно  слухає  гітару...

Вона  все  плаче  про  кохання,
Про  теплі  літні  вечори...
А  ми  з  тобою  аж  до  рання...
...І  щось  шепочуть  явори...

...  Вже  вітер  стомлено  затих,
І  соловейко  занімів...
А  слів...  -  величних  і  святих,
Я  так  сказати  й  не  зумів...

   P.  S.
Тепер  ця  ніч  приходить  в  сни...
Тривожно  знову  б'ється  серце,
Сміються-плачуть  ясени,  –
Із  сліз  зібралося  озерце...
...  А  ми  все  слухаєм  гітару
І  ночі  цій  нема  кінця,  –
Серця  злилися  в  райську  пару,
Вознеслись  прямо  до  Отця...
......................................

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665763
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 18.05.2016


ГАЛИНА КОРИЗМА

БАБУСИНА НАСТЯ

Вже  сонечко  зігріло  весняним  промінцем,
Запахли  в  парку  квіти,  каштани  з  ялівцем.
Спішить  бабуся  в  церкву  весела  й  клопітка,
Сьогодні  в  неї  свято  —  історія  така:

Маленька  внучка  Настя,  як  біле  янголятко
До  Першого  Причастя  прийшла  вона  із  татком,
Із  мамою  шепоче,  щось  хоче  розказати,
Хвилюється  бабуся  до  визначної  дати.

Яке  ж  розкішне  плаття,  неначе  срібні  шати
Хвилюється  дитинка  хоч  вогник  в  оченятах.
Розплетене  волосся,  а  в  ньому  білі  квіти,
Ну,  як  усій  родині  за  Настю  не  радіти?!

Бабуся  бачить  внучку,  а  в  ній  саму  себе,
Анастасійко,  Настю,  ти  сонечко  ясне!
Ти  найдорожча  пташко,  весняний  перший  цвіт,
Для  тебе  я  бажаю  весь  пригорнути  світ!

Всі  квіти,  що  у  парку  і  небо  без  хмарин,
Сьогодні  йде  напроти  до  тебе  Божий  Син.
Прийми  Святе  Причастя  Духовного  Творця,
Щоб  разом  із  тобою  була  Його  рука.

За  тебе  всі  молитви  із  уст  бабусі  линуть,
Щоб  чистою  і  чесною  усе  життя  прожила.
Хай  завжди  із  тобою  мандрують  все  життя
Любов,  надія,  віра  на  многая  літа!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666445
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 17.05.2016


ОксМаксКорабель

Джамалі

                                           ДЖАМАЛІ
Вбивали  й  мордували,  з  корінням  виривали,
Хотіли,  щоб  Народ  цей  пропав  з  лиця  землі.
Але  жінки  співали!  О,  як  жінки  співали
Давали  дітям  в  спадок  сумні  свої  пісні.

Вмирали  по  дорозі.  Їх  навіть  не  ховали.
Чужа  земля,  як  камінь  в  нерідній  стороні.
Але  жінки  співали!  О,  як  жінки  співали
Зчорнілими  губами  мелодії  тужні.

Їх  голодом  морили,  їх  світ  поруйнували,
Могили  безіменні  загублені  в  глуші.
А  їх  жінки  співали!  О,  як  жінки  співали
Й  ховали  гіркі  сльози  глибоко  у  душі.

А  нині  ти  на  сцені.  Й  тобі  аплодували...
Хай  біль  твого  Народу  дасть  силоньки  тобі!
Співай,  моя  Джамало,  як  ті  жінки  співали
Співай,  моя  Джамало!  Твоя  журба  й  в  мені.
Оксана  Максимишин-Корабель
13  травня  2016  р.
Португалія

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665696
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016


Harry Nokkard

Моя жінка українка

У  нас  з  дружиною  річниця  подружнього  життя.  Скільки  не  скажу,  бо  не  повірять.  

Моя  жінка

Моя  жінка  українка,  жінка  ніжна,  чарівна,
щонайкраща  в  світі  жінка,  мені  долею  дана.    
Моя  жінка  українка,  очі  зорі,  в  очах  сміх,
моя  зоряна  смішинка,  мій  щасливий  оберіг.

Моя  жінка  українка,  як  замріяна  весна,
моя  сонячна  перлинка,  моя  доля  чарівна.  
Моя  жінка  українка,  то  весела,  то  сумна,
наші  долі  об’єднала  і  дві  долі  як  одна.    

Моя  жінка  українка,  мого  серця  ніжний  світ,
моє  сонечко  ласкаве,  мій  весняний  первоцвіт.
Моя  жінка  українка,  моя  квітка  золота,
наче  вранішня  росинка  ніжні  пелюстки-вуста.

Моя  жінка  українка,  дан  від  Бога  їй  талант,  
як  смарагдова  краплинка,  мій  коштовний  діамант.
Моя  жінка  українка,  не  беруть  її  літа,
загадкова  як  світ  жінка,  Жінка-Осінь  золота.

Моя  жінка  українка,  мені  долею  дана
для  мене  єдина  в  світі,  моя  зірка  провідна.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662510
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 27.04.2016


Оля Бреславська

Коли я сходила з розуму…

Коли  я  сходила  з  розуму
Поруч  не  було  нікого
Єдиним  безжальним  козирем
Залишився  шлях  додому

А  далі  слова  і  колії
Бо  надлишок  слів  і  змісту
О́біруч  –  три  магнолії
І  два  узбережжя  міста

Бігла  мостом  розхитаним
Без  поручнів  та  канатів
Здавалося  врешті  квити  ми
Здалася  щоб  не  мовчати

Навпроти  лиш  сміх  і  вітер
Магія    та    магнолія
Мені  б  лише  десь  зігріти
Ту  жінку,  котра  божеволіє…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661122
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 23.04.2016


Зоя Журавка

СИДЯТЬ СТАРЕНЬКІ БІЛЯ ТИНУ

Сидять  старенькі  біля  тину,
Про  щось  тихенько  гомонять,
Снують  в  думках  життя  свитину,
В  очах  ще  іскорки  горять.

І  зморшок  на  лиці  доріжки,
І  спину  скрючило  життя,
На  них  дивлюсь  і  навіть  трішки
Кольнуло  в  серце.  Вороття...

Нема  його...нема  й  не  буде.
Роки  назад  не  повернеш.
Як  я  без  тебе  жити  буду,
Якщо  раніше  ти  помреш?

Пліч-о-пліч  разом  пів  століття
Ділили  щастя  і  біду.
Без  тебе,  як  опале  листя,
В  старому  нашому  саду.

На  кого  спертись  у  тяжку  годину?
Без  тебе  -  зламане  гілля.
Я  в  ту  ж  хвилиноньку  загину  -
Немає  сенсу  для  життя.

Він  пригорнув  її  до  себе
І  витер  зронену  сльозу.
-  Здоров'я  вимолю  для  тебе,
Я  за  тобою  в  слід  піду.

-  Кріпись,  старий,  спирайсь  на  мене.
До  хати...  трішки  відпочинь.
Твої  бездонні  милі  очі
Для  мене  завжди  неба  синь.

Сумна  картина,  жаль  дивитись,
Весну  останню  зустрічать.
Покірно  доленьці  скоритись...
І  разом  в  небеса  б  злітать.

А  може,  це  і  є  те  щастя,
Що  кожному  Господь  дає.
Не  всім  кохання  стріти  вдасться,
Не  кожен  з  нас  розпізнає.

Сидять  старенькі  біля  тину,
Про  щось  тихенько  гомонять:
-  Дивись,  кохана,  в  небі  зорі
Ще  й  досі  наші  мерегтять.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660066
дата надходження 16.04.2016
дата закладки 16.04.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Плач матері-українки (У народному стилі)

Тихим    болем    по    Вкраїні    
горе    розлилося…

Стоїть    мати    на    колінах…    
із  сивим    волоссям…

У    молитві    нахилилась    
до    самого    долу:

«Верни,    Отче,    мені    сина    
живого    додому.


Нехай    наші    воріженьки    
прозріють,    почують,

Що    одна    буває    ненька,    
не    кажу    –    кричу    я…

Була    і    є    земля    наша    
із    древнього    часу,

Заварили    смерті    кашу    
людоньки    Донбасу…


Чи    ж    вам    тісно    в    Україні?    –
стогне    мати,    плаче,    –

Чи    вас    зіллям    опоїли?
Вбиваєте    нащо?

Чи    нерідною    була    вам
Україна  –мати,

Що    ви    тепер    заходились
і    на    що    міняти?


Хто    ж    міняє,    той    пропащий…
Бог    таких    карає:

Буде    доленька    собача
в    Красноярськім    краї,

А    мо*,    й    ближче    до    Сибіру,
чи    й    на    Дальнім    Сході,

А    ми    ж    були    усі    рівні,
всі    –    одним    народом.    –


Рвалось    серце    на    шматочки,
коли    хреста    клала:

Гинуть    наші    сини    й    дочки,
хати    он    палають…

Зупиніться!..    Ще    ж    не    пізно…
Люди    ж    ви,    чи    хто    ви?

Знаю,    що    ми    трохи    різні,
та    одна    ж    Покрова,


І    Всевишньому    одному
звикли    ми    служити…

Не    стріляйте!..    Діти    ж    наші
хочуть    іще    жити!..»

Стогне    мати    до    ікони,
чайкою    кигиче…

Дим    закутав    терикони…
Знов    зенітка    свище…
21.12.2015.

Ганна    Верес.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631078
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 09.04.2016


laura1

Серце матері

[youtube]https://youtu.be/r8MFi-0hWV8[/youtube]

Безцінний  скарб  -  це  рідна  мама!
Вона,  мов  янгол,  на  землі.
Зігріє  душу,  зцілить  рани
І  шлях  підкаже  у  пітьмі.

Віддасть  любов,  частинку  серця,
Не  стулить  втомлених  очей.
Засяє  магією  сонця  
В  безсонній  темряві  ночей.

Завжди  примчить  на  допомогу,
Коли  лютує  сніговій.
Розвіє  тугу  і  тривогу,
Забравши  розпачі  і  біль.

Любов'ю  вистелить  дорогу,
Щоб  легше  йти  було  по  ній.
Здоров'я  вимолить  у  Бога
Своїй  дитині  дорогій.

Осушить  сльози  поцілунком,
Подарувавши  щастя  мить.
І  знов  яскравим  візерунком
Засяє  сонячна  блакить.

10.  05.  2014                  Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498057
дата надходження 10.05.2014
дата закладки 08.04.2016


Наталя Хаммоуда

Дорогим матусям!

                                               Мамі!(Всім  матерям  присвячую)
Найближча,  найдорожча,  найрідніша,
Мені  відкрила  двері  у  життя,
Ти  солов'їний  спів  і  ніжна  тиша,
Матусенько,  лебідонько  свята.

Ти  оберіг-початок  і  основа,
Твої  поради-сонця  промінці,
Усі  мої  невдачі  знову  й  знову,
Тобі  малюють  зморшки  на  лиці.

Ти-ранішня  роса,  нічна  молитва,
Мережка  із  науки  і  добра,
Ти  ніжність  у  терпіння  оповита,
Душі  моєї  істина  стара.

Я  відчуваю,  як  летять  у  небо,
Немов  птахи  за  мене  молитви,
І  я  благаю  Господа  за  тебе,
Сто  літ  ,  моя  матусенько  живи!

Обіймаю  всіх  із  далекого  Тунісу!
   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579985
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 08.04.2016


Патара

Найтепліше в світі слово…

Найперше  в  багатьох  людей  це  слово,
Промовлене  у  їхньому  житті,
Пізніше  будуть  в  них  і  ті,  й  не  ті,
Та  це  набрало  статус  головного.
Його  ми  вимовляли  у  плачу,
Коли  чекали  допомоги,  раптом,
І  бігла  мама,  а  за  нею  татко,
Яким  усе,  здавалось,  по  плечу.
І  в  радості  це  слово  промовляли,
І  тугу  розганяли  тільки  ним,
І,  не  важливо  скільки  літ  і  зим,
Від  роду  нам  багато,  а  чи  мало...
Ви  здогадались  мова  йде  про  що,
Бо  слово  це  в  житті  найголовніше,
У  нього  є  своя  довічна  ніша
І  біль  ятрить,  пуста  вона  якщо.
У  нім  уся  життєва  наша  гамма
І  вся  палітра  кольорів  у  нім,
Собою  зігріває  кожен  дім...
Це,  найтепліше  в  світі,  слово  [b]МАМА[/b].  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580097
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 08.04.2016


Мар’я Гафінець

Мамо…

(Найріднішій  і  найкрасивішій    Г.О.Я.)

До  тебе,  мамо,  до  твого́  порогу
вертаюсь  серцем  кожен  день  здаля́.
Ще  пам"ятає  стежка  босі  ноги,
які,  невмілі,  ти  у  світ  вела́!
Ще  пам"ятає  мрії  старий  ганок,
котрі́  леліяв  тут  вечірній  час...
І  (ще  бабусин!)  з  свіжим  варом*  дзбанок....
І  запах  хліба,  що  голу́бив  нас....

Твій  теплий  у́сміх,  мамо,  серце  ніжить
і  рук  невтомних  вабить  доброта.
Любов  завжди́  нам  крізь  турботи  світить,
крізь  ніч  молитва  нас  веде  твоя́!
Сьогодні  -  ось:  сини  з  букетом  квітів....
Та  що  ці  оберемки  пізніх  слів?!  -
до  ніг  складе́мо  сни,  любов"ю  грі́ті,
всі  світлі,  подаровані  нам,  дні!

                                     *вар  -  узвар  -  солодкий  відвар  з  сушених  фруктів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580121
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 08.04.2016


Олена Бондар (Бондаренко)

Калина Україна

Летять  над  світом  білі  рушники,
Шляхи  земні  встеляють  молитвами
Несуть  на  крилах  вишиті  роки
Червоними  і  чорними  нитками.

На  землю  рідну  знов  журба  прийшла,
Додолу  гнеться  вітами    калина  –
Її    спіткала  доля  удовина,
А  ще  ж  весною  тільки    відцвіла…

І  Україну  гнуть  вітриська,  гнуть,
Та  не  ламають  силу  непоборну.
Обшарпають,  обтрусять  і  впадуть
Червоні  грона  на  землицю  чорну.

Як  ягідки  зриває  буревій,
І  в  люті  рве  калину  на  шматочки  –  
Війна  найкращих  забира  синочків,
Чий  подвиг  з  нами  –  вічний  і  живий.

Ще  прийде  час,  оновиться  земля,
На  зло  вітрам  підніметься  калина,
Прославивши  в  віках  твоє  ім’я
Найкраща  наша  земле,  Україна!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578328
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 08.04.2016


РОЯ

Отям мене!

Спини  мене,  отямся  і  отям,
Така  любов  буває  раз  в  ніколи...
               Ліна  Костенко

Отям  мене,  отям  мене  хоч  ти,
Бо  заблукало  серце  в  півдорозі,
Де  тліють  ще  минулого  мости!..
Прошу,  отям,  вже  гину  у  знемозі!

Зроби  хоч  крок,  один-одненький  крок,
Моя  душа  затерпла  у  чеканні!..
Не  хочу  з  неба  зірваних  зірок  -
Лише  світи  промінчиком  останнім!

Не  муч  мене,  бо  сил  уже  нема,
Ослабли  за  піввіку  душекрила;
Якось  залижу  рани  ці  сама...
А  ти  зціли  молитвою  вітрила!

Отям  мене,  хоч  згадкою  отям,
Одним  словечком,  мовленим  недбало,  -
Воскресну  з  болю  віршиком-дитям,
Щоби  обох...  від  муки  врятувало!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657693
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 06.04.2016


Оксана Пронюк

Стану небом тобі

…Вона  знову  біжить,
Утікає  від  рани  подалі.
І  кричить…  і  кричить
Так  що  верби  кровавлять  сльозами.
Вона  знову  біжить…
А  війна  місить  кості  і  груди,
обриває  сліди  і  спепелює  щастя  повсюди…

А  було…  а  було…
золотило  їх  небо  коханням,
Все  село…  все  село
Називало  їх  ніжно  
                     світанням….
В  одну  ніч  
                 ніби  пострілом  гримнула  звістка
–  Зачекай,  я  вернувсь,  –  
                             і  сльоза  покотилась  небіжка…

Не  вертавсь.
Не  хотів.
Телефон  відганяв  її  криком:
–  Відчепись!  Не  печи,  
                                 не  ятри  мене,  ластівко,  дико.  
Я  не  твій.  Я  війни  прокажений,
                   обсмалений  струпець…
Відійди.
І  будуй  своє  щастя
                           із  іншим…

Дерла  з  себе    вину,
Виривала  зубами  душу
Полетіла  туди,  там  де  пекло  ковтало  залізо…
Билась  поміж  грудьми,
Визирала,  молила,  благала,
А  у  очі  війна  била  ляскотом  мертво-іржавим…

Не  знайшла.
Так  пішла,  полетіла  між  верби  ридати.
Час  періщив,  струпив,  а  з  війни  ще  гриміли  гармати…

Якось  в  містом  ішла,  запримітила  постать  знайому.
Дивно-тиха  хода
і  рукав…
вітер  хляскав  порожній…
Дивно-мертва  хода
обпікала  її.  Полетіла.
Непритомна  сльоза  
запеклась  у  очах  й  посивіла…

…–  Відчепись!  –  простогнав…
–  Ні  на  мить  не  відійду,  коханий!
Нехай  згине  війна,
Ненажерлива  нечисть  погана…
…Ми  зумієм  удвох…
Стану  поряд  рукою  і  небом
Тільки  вір,що  люблю,  
Мені  більше  нічого  не  треба…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656451
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 01.04.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Вони народились вдруге (Тим, хто вижив у Дебальцевському котлі)

Вони    народились    вдруге
Під    смерті    рясним    дощем,
Утратив    із    них    хтось    друга,
Здобувши    лиш    біль    і    щем.

Холодні,    змучені,    в    бруді,
Три    поверхи    хвилювань,
Та    жить    вони,    жити    будуть,
І    ноги    є,    й    голова!

А    це    також    перемога
Над    долею,    як-не-як,
Над    військом    тисячоногим,
Керованим    із    Кремля.

Фонтанами    сиплять    очі:
Не    іскорки    вже    –    вогні,
Скінчились    безсонні    ночі
В    Дебальцевському      котлі.

Вони    народились    вдруге,
А    це    –    дивовижна    мить,
В    ній      щастя    сплелось    і    туга,
Й    висока    ціна    за    мир!
20.02.2015.

Ганна    Верес    (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655819
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 30.03.2016


Наталія Ярема

МЕНІ ЗАПАХЛО ВЕСНАМИ…

Мені  запахло  веснами  і  полем,
Ріллею  свіжою,  веселкою  з  небес.
Селом  веселим,  милим  ,  ясночолим,
Де  дзвони  б’ють  і  де  Христос  воскрес!
Лелеку  захотілось  привітати,
Який  здолав  мільйон  важких  доріг…
Не  вміє  він  Вкраїни  покидати-
Вертається  на  батьківський  поріг…
Не  може  жити  він  життям  чужинським…
Хто  ж  принесе      маленьких  немовлят?
Яка  ж  то  радість  –дяка    материнська
За  щастя  ,  за  любов,  за  янголят!
Ще    трішечки!  О  як  втомились  крила!
Найкраща  мить  -  ця  мить  серцебиття!  
О  Україно  сонячна  і  мила!
Моя  колиско  і  моє  життя!



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654555
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016


Леся Геник

Бабусина радість

Бабуся  задивилась  на  онучку
і...  пригадала  юність  осяйну,
як  ще  до  серця  не  злітались  тучі,
тривоги  не  вихоплювали  сну.

Як  дзеркала  усі  були  за  радість,
і  так  манив  у  даль  широкий  світ.
Як  потім  з  лелем  воркували  в  парі,
зціловуючи  сонячний  зеніт...

І  покотився  із  очей  бабусі
невільний  жаль  перлиночками  сліз  -
літа  квітучі  вже  не  повернуться,
не  заспівають  радісно  "на  біс"...  

І  не  запросить  лагідно  до  танцю
ні  літо  вже,  ні  осінь  золота,
лиш  спогади  лишилися  на  таці
бабусиного  сивого  життя.

Та  раптом  до  плеча  весна  торкнулась,
то  внучка  пригорулася  тихцем.
Бабуся  від  задуми  стрепенулась,
побачила  схвильоване  лице.

І  заясніла  десь  глибоко  радість,
розтанула  непрохана  печаль,
бо  щасливіє  у  бабусі  старість,
коли  до  неї  горнеться  внуча...

15.03.16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653999
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 23.03.2016


Людмила Пономаренко

Провесінь


Ходить  провесінь  в  світі  проникливим  дивом…
А  на  сході    -  дощі…  В  критих  небом  сирих  бліндажах
Пахне    вицвілий  простір  і  порохом,  й  димом…
Перший  пролісок  квітне,  пелюстками  тамуючи  жах  …

І  таке  українське  прихилилося  небо  над  дубом,
І  зболіле  таке,  і  тривожне,  як  вранішні  сни…
І  кошлата  трава  з  обгоріло-знівеченим  чубом
Несміливо  зринає  в  обіймах  іще  молодої  весни…

Вогким  подихом  дня  й    несміливо-зеленої    парості,
Трепетанням  бруньок  в  плутанині  розлогого  віття,  
Цвірінчанням  пташок    з  безпричинної  світлої  радості
Оживають    надії    в    такому    невтішному  світі.

...Тільки  треба  дожити,  дожити  до  світлого    ранку,
І  до  губ  піднести  першу  квітку,  що  пахне  теплом...
Високосна  весна  почалася  дощем  на  світанку…
Чи  засіє  нарешті  цю  землю  стражденну  добром?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650592
дата надходження 10.03.2016
дата закладки 15.03.2016


Lana P.

ЗАПАЛИТЬ СВІЧКА ТИСЯЧУ…

Запалить  свічка  тисячу  свічок  —
Тепла  і  світла  з  неї  не  убуде…
Даруйте  вогники  любові,  люди,
Нехай  сія  душа,  як  світлячок.                    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651605
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 14.03.2016


Надія Карплюк-Залєсова

ПРИПИНІТЬ ТУ ВІЙНУ !

Припиніть  ту  війну,  що  й  війною  не  зветься...
Припиніть  ту  війну,  вона  в  кожного,  в  серці  !
Вона  жалом  сверлить,  вона  тупістю  дише  ,
Вона  ночі  не  спить  ,  "  Вічну  пам"ять  "  колише  !

Припиніть  ту  війну,  яка  повнить  кишені  ,
А  родинам  -  кістки  та  ще  дещо  у  жмені...
Без  війни  скоро  вимруть  :  солдат  -  не  солдат...
Вам,  мабуть,  на  руку    такий  результат  ?!

Припиніть  ту  війну,  та  й  борги  позичати  ,
Щоби  в  п"ятім  коліні  було  повертати...
Безлад,  хаос,  від  градів  -  заграва  ,
Обезкровлена,  знищена  вміло  держава  !

Припиніть  ту  війну,  що  й  війною  не  зветься,
"Операція"  та  ,  комусь  злотом  несеться  ,
Комусь  статком  у  три  покоління  вперід,-
А  комусь  обірвати  навічно  свій  рід...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651565
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 14.03.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.03.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Я повернуся в Україну, повернусь (Присвята Наді Савченко, укр. . льотчиці)

(Слова    для    пісні).
Я    повернуся      в    Україну,    повернусь,
Свою    матусю    пригорну    і    помолюсь,
Я    зацілую    землю    рідну  і    святу,
І    сад    весняний    мене    стріне    у    цвіту.

Я    повернуся    в    Україну,    повернусь,
Солодким    співом    солов’їним    там    уп’юсь,
І    засміються    очі-зорі    на    лиці,
Любов    стікатиме    росою    по    щоці.

Я    повернуся    в    Україну,    повернусь,
До    цвіту    буйного    калини    пригорнусь,
І    засивіють    під    ногами    чебреці,
Волошки    голови    сховають    в    пшениці.
5.03.2016.

Ганна    Верес    (Демиденко).    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649322
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 06.03.2016


Світлана Моренець

УКРАЇНСЬКІ МАДОННИ

***
О  україночко,  землі  моєї  скарб,  –
красуня,  особистість,  мрія-жінка!
Забракне  у  майстрів  і  слів,  і  фарб,
душі  і  вроди  відтворить  відтінки.

***
Віки  переплели  в  тобі  стократ
духовність,  ніжність  й  смілість  амазонки,
і  мудрість,  що  позаздрив  би  Сократ,
красу  і  щедрість  рідної  сторонки.

***
Від  раночку  варила,  прала,  мила,
всіх  годувала,  зміну  відробила...
Легенький  макіяж  –    вона  вже  донна,
очей  не  відвести  –  з  картин  Мадонна!

***
Дружина  вірна,  господиня,  мати,
яку  ще  в  світі  треба  пошукати...
Краси  й  ума  дало  їй  Небо  вволю...
лише  забуло  про  достойну  долю.

***
В  труді,  у  боротьбі  за  виживання,
крізь  війни,  голод,  вбоге  існування,
провалля  бід  і  темряви  роки,
ти  все  ж  Мадонною  ідеш  через  віки!

5.03.2016  р.

Дорогі  мої  землячки!  З  прийдешнім  святом!
Хай  Небо  благословляє  вас  з  родинами!
Ви  –  найкращі!!!  Пам'ятайте  про  це.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649127
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 05.03.2016


Відочка Вансель

Була собі мелодія мелодій

Була  зима.  Мелодій  мелодій  
Стояла  на  віконечку  моїм.  
Підкрався  тихо  березень  як  злодій,  
І  будував  із  зелені  свій  дім.  

Була  весна.  Пелюсточками  вишні
Встелявся  шлях,  де  Янгол  пролітав.  
І  усміхнувсь  мені  Господь  Всевишній.
Яка  краса!  Й  пофотографував.  

Була  і  я.  Любила  дощ  й  калюжі,  
Любила  сніг  і  бурю.  Був  і  ти.  
Я  намагалась  витоптать  байдужість,  
Щоби  у  рай  до  Янголів  пройти.  

Були  дощі,  підсніжники,  тюльпани.  
Стояв  весь  світ,  що  вичекав  весну.
Лиш  на  моїй  Вкраїні  -  старі  рани
Болять,  болять  і  згадують  війну.  

Це  нам,  ось  так.  Вірші,  тюльпани,  злива.  
А  десь  чиясь  дитина  в  полі  спить.  
Чи  посміхається  ?  А  чи  щаслива?  
Чи  нам  за  неї  серденько  болить?  
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647646
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016


Первомай

КРИШТАЛЕВИЙ ЯНГОЛ

   Хоч  колись,  Ви  бачили  Янголятко?  Мамо,  бачили?  Це  не  сон,  не  жах,  це  я  той  Янгол,  що  вже  без  крил.  Ви  чули  пісні,  які  співають  Янголи?  Ні?  А  я  б  вам  заспівав.  Навіщо  так,  Ви  мамо?  Чи,  щось  таке,  я  вам  зробив?
   Я  був  Янголем  на  небесах.  Щодня  співав  пісні,  був  в  покоях  самого  Всевишньго.  Я  спостерігав  за  людьми  і  досвідченими  янголами,  що  стають  людьми.  Я  також  хотів  стати  людиною,  хотів  відчути  земне  життя,  але  зламали  мені  крила.
   Осінього  ранку  в  мене  почалося  битися  сердечко.  Згодом  я  почув,як  тепла  кров  рухається  моїм  тільцем,  й  тихий,  солодкий  звук  шуміння  маминої  крові,  що  рухався  її  судинами  заспокоював  мене.  Я  чув  мамин  голос,  він  здався  мені  милозвучним.  Ще  маленьким,  таким,  що  меншим  з  пальчик  на  маминій  долоні,  я  мріяв,  що  цей  ніжний  голосок  буде  співати  мені  колискову.Мама  ще  незнала,  що  я  зявився,  що  я  поряд.
Вранці,  моїй  мамі  було  погано,  її  почало  нудити.  Це  повторювалося  протягом  тижня.  Вона  пішла  в  лікарю.  Довго  сиділа  під  кабінетом  і  благала,  щоб  все  було  добре.  Я  одразу  помітив  мамині  хвилювання.  Коли  мама  зайшла  до  кабінету,  її  оглянув  лікар.
   Він  привітав  маму,  сказав,  що  в  неї  під  серцем  такий  крихітний  "Я".  Маму  кинуло  в  жар,  потім  в  холод,  на  обличчі  зявилась  легка  нотка  радості,  що  в  одночас  перетекла  в  гірку  злість,  печаль.  Мамця  пришовши  додому,  гірко  плакала.  Нервувала,  винила  мене  всьому.  Вона  зателефонувала,  мабуть,  моєму  татові.  Тато  приїхав,  вони  довго  спілкувалися  з  мамою.  Тато  сказав  мамі,  щоб  вона  обирала  між  ним--  щасливим  життям  і  мною--  сомотньою  покинутою.  Мама  обрала  звичайно,  рожеві  планами  на  щасливе,  багате,  безтурботне  життя.
   Вранці  ми  з  мамою  пішли  до  лікарні.  Мама  оплатила  гроші  за  операцію.  Вона  купила  мені  крихітці-малюточці,  Янголятку,  чорну,  похмуру,  жорстоку  з  тисячами  розбитими  частинками  кришталю,  жорстоку  смерть.  За  що?  Що  такого,  я  вам,  зробив?  Матусю,  Ви  думаєте,  що  я  ще  нічого  не  відчуваю,  що  мені  не  боліло?  Ви  думаєте,  що  я  ще  не  людина?  А  хто  я?  В  мене  вже  була  душа,  дарма,  що  моє  тільце  було  ще  не  досканале,  не  розвинуте,  як  слід,  але  я  мав  вже  душу.  Чи  нехотіли  б  Ви,  мені  заспівати  колискову.  Чи  нехотіли  б  Ви,  почути  янгольське  слово  "Мама".  Чи  нехотіли,  щоб  я  притулявся  до  Вас,  схиляючи  свою  ще  маленьку,  важку  голівку  Вам  на  груди.  
 А  я  хотів.  Я  так  хотів  нородитися,  побачити  світ.  Я  помер--ненародженим.  Не  спавши,  заснув  на  вікі.  Я  був  Янголятком,  а  тепер  маленька  примара,  яка  загубилася  в  часі.  Я  щосили  кричу:  Мамо!  Рятуй!  Благаю  тебе!  Мене  ніхто  не  чує,  Бо  розмовляти  не  навчили.  Я  плачу  мовчки  і  без  сліз.  Мене  маленького  Янголятка,  розбили  як  кришталь.  Я  хотів  стати  земним  Янголем,  але  Ви,  обрізали  крила.  Мамо!  Я  примара  у  часі,  я  гірка  потаємна  частинка,  розтерзаної  душі  мами.  Я  гірка  помилка.  Але  я  ніколи  не  стану  янголем  знову,  я  згубився.  Я  став  прозорим,  безіменим  кристалевим  янголятком,  що  як  примара  ,  як  чорна  хмаринка  літає  все  життя  за  мамою,  яке  кричить.  Зачекай,  Благаю,  Люблю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645565
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 20.02.2016


Ольга Мазуренко

Довічної істини келих

Прокинувся  ранок,  прокинулась  ти
І  сонце  засяяло  ясно.
А  очі  твої  мов  блакитні  зірки
Мого  несказанного  щастя.

Мов  пташка  летиш  ти  в  обійми  мої
Така  несподівана,  ніжна
Цілую  твій  стан,  твої  коси  льняні
У  хвилях  життя  дивовижних.

Ні  слова  лиш  подих.  В  обіймах  твоїх
Душа  поривається  в  небо.
Ти  створена  Богом,ти  символ  світів,
Довічної  істини  келих.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645266
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 19.02.2016


Надія Карплюк-Залєсова

ДІТИ

Мої  діти-  моя  втіха,
Затишок  і  спокій,
Відпочинок  і  усмішка
На  горі  високій...

Це  та  ноша,  що  не  тягне
Під  гору  крутую,
Що  теплом  зігріє  серце
В  осінь  золотую

Це  та  ноша  найдорожча,
Виплакана  болем,
Страхом,  радістю,  журбою,
Що  снується  полем...

Це  та  втіха  наймиліша-
Твій  останній  усміх,
Що  зрадіє  і  заплаче
За  невдачу  й  успіх

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642068
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016


Людмила Пономаренко

Незабутнє

…Бігли  босі  ніжки  споришем  у  росах,
Бавилось  дитинство  квіткою  в  саду…
Незабутня  й  мила  жінко  русокоса,
Рідна  моя  ненько,  скрізь  тебе  знайду.

У  садку  калина,  сонцем  розмальована,
Серед  листя  пишного  не  сховає    квіт.
Саджені  тобою,  літом    зачаровані,
Мальви  полум’яні      вийшли  до  воріт.

Рушники  літами  вишивала  доля,
Клала  на  полотна  барвінковий  цвіт,
І  дубове  листя,  і  волошку    з  поля,
І  достиглі  грона  виноградних  віт.

Пахощами  сходить  й  досі,все  здається,
Глиняна  макітра,  немов  світ,  стара,
У  яку  матуся,  тільки  день  проллється,
Пироги  складала  зі  смаком  добра.

А  найбільше  диво  –  в  тихому  мовчанні
Знов  почути  мамину  пісню  про  любов,
Про  розлуки  й  зустрічі,  вірність  у  коханні,
Задушевну    щирість  приязних  розмов.  

Спогадами  цими    повниться  серденько.
Зіркою  ясною  грієш  з    висоти.
Найдорожча  жінко,  рідна  моя  ненько,  
Так  любити  в  світі  вмієш  тільки  ти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640697
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 03.02.2016


Відочка Вансель

Я зрадила тобі

Я  зрадила  тобі  сьогодні.  Що  ж.
Покинеш  чи  чекатимеш  пробачень?  
Десь  поміж  січень  плентається  дощ
В  короні  півдумок,  півзвинувачень.  

Я  зрадила  тобі.  А  чи  собі?  
Нахабно  так.  І  совість  собі  спала.  
Десь  вешталися  дні  такі  сліпі,  
Що  я  їх  з  самим  вечором  топтала.  

Я  зрадила  тобі.  А  ти  й  не  знав.  
Не  запитав,  де  нічку  ночувала.  
Ти  не  кохав.  Ти...  Певно...  Не  кохав...  
А  я  тебе...  І  в  зраді  цілувала...  

Я  зрадила  тобі.Чия  ж  вина?  
Моя...  Моя...  Якби  ж  тебе  зустріла
У  цім  житті!  Десь  плакала  війна.  
А  я  тебе...  І  бачити  не  сміла.  

Зустрінь  мене!  Прийди  і  обійми!  
Я  зрадила?  Але  ж  тебе  немає...  
Заходь...  Спочатку...  Тільки  в  мої  сни!  
Бо  Віда  так  тебе!..  Тебе...  Кохає!..  

Я  поки  почекаю...  Допишу
Тобі  листа  і  колискову  Богу.  
І  Янголят  своїх  заколишу.  
Зірками  освічу  тобі  дорогу.  

Збрехала.  Зовсім  трішечки.  Пробач.  
Я  знаю,  що  брехать  тобі  не  можна.  
Я  завжди  буду  поряд...  Ти  поплач.  
А  шлях  до  мене  вкаже  тобі  кожний.  

Я  дочекаюсь.  Тільки  ти  прийди...  
А  що  тепер  робити?  Я  допишу
Для  Бога  колискову.  Віднайди  
Маленьку  Віду,  що  гойдає    тишу...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640190
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016


Леся Геник

Шукай мене

Шукай  мене  від  ранку  і  до  вечора
У  вікнах,  перехожих,  ув  очах
Кожніської  хвилини,  бо  наре́чена
Тобі  святою  ношею  плеча.
Шукай  мене  між  квітами  чудесними,
У  ніжних,  оксамитних  пелюстках,
Бо  я  для  тебе  долею  накреслена
Любов*ю  на  життєвих  сторінках.
Шукай  мене  за  хмарами,  між  зорями,  
У  вітру  перепитуй  сотні  раз  -
І  знайдемось,  і  щиро  поговоримо,
І  щастя  закружляє  в  танці  нас.
Лиш  не  втомися,  о    солодка  радосте!
Не  забарися  думкою  ніде,
А  нині,  й  завтра,  й  після,  аж  до  старості
Шукай  і  віднаходь  щодня  мене...

(25.01.16)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638745
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016


Людмила Пономаренко

Бабине літо

                                   
Всміхнулась  осінь  променем  останнім.
В  небесній  просині  скупався  білий  світ,
І  літо  бабине  у  сподіванні  марнім
Загублений  в  лугах  шукало  цвіт,
Схилялося  над  квіткою  у  травах
І  пестило    зів’  ялі  пелюстки,
Тонуло  в    листопадових  загравах,
Не  вірячи,  що  спалено  містки,
Що  завтра  –  дощ…  А  втім,  це  буде    потім…
Я  літепло  вдихаю  на  роки,
Назавжди  бачу  світ  у  позолоті
На  березі  життєвої  ріки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638313
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 24.01.2016


Ганна Верес (Демиденко)

Ми давно вже виросли з рабів

Розбурханим,    великим    океаном
Сьогодні    Україна    вигляда,
І    тіло    у    крові    її    і    в    ранах,
І    люди,    мов    невимірна    вода,
Що    розлилась    по    всіх-усіх    усюдах…
Штормить    її,      неспокій    серед    хвиль…
Це    ж    наші,    українські    усе    люди,
Не    стали    жить    під    лозунгом    Москви.

Сповідують    вони    любов,    велику,
Цінують    Україну    понад    все
І    в    військо,    денеерівське,    столике,
Не    занесли    вони    своє    лице.  
Зробити    вибір    їм    було    нелегко,
Та    розум    голос    крові    переміг:
Надію    маючи,    хоча    й    маленьку,
Жить    не    схотіли    в    «рашівській    тюрмі»!

Важка    сьогодні    доля    в    України,
Зігріть    вона    не    може    тих    людей,
Ще    й    дише    у    потилицю    зміїна
Брехня,    російська,    й    знов    у  Мінськ    веде.
Чи    довго  ще    казки    про    мир  нам    слухать?
Чи    вартий    хоч    чогось    отой    папір,
Яким    відведена    нам    роль    обслуги,
А    ми    давно    вже    виросли    з    рабів!..
20.01.2016.

Ганна    Верес.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637545
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 21.01.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.01.2016


Дід Миколай

Згорьована доля моєї Вкраїни

Моя  Україно,  Лебідко  –  Лелеко,  
Чому  ти  Матусю,  від  горя  темніш?
То  коні  понесли  мій  сину,  далеко…
Згорьовану  долю  у  зоряну  ніч!

У  Дикому  полі  сичі  завивають…
То  вийшли  диявола  слуги  з  пітьми.
Матусі  діток  своїх  слізьми  вмивають…
Чужинці  «читають»…  ординські  псалми!

Тому  я  і  досі    там  сину  в  «неволі»…
Заради    онуків  пішла  я  туди.
Десь  там  серед  зорей  в  небесному  колі...
ВІдшукую  пращурів  наших  сліди!

Голодна  і  боса,немаючи  долі...                
У  Нашого  Бога  розради  прошу.
Вимолюю  волю  й  звитяги  схололі…
Роси  для  Донбасу  й  для  Криму  дощу!

Як  птаха,  я  дітки  злетіла  на  прощу…
Для  вас  мої  рідні  кровинки,  для  вас.
Щоб  встали  синочки  на  нашу  Всенощну...
Щоби  наших  предків  вогонь  не  погас!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636000
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 15.01.2016


Надія Карплюк-Залєсова

ПОСТАВЛЮ СВІЧКУ

Поставлю  свічку  на  столі
І  приклонюся,
За  душі  тих,  хто  не  нажився,-
Помолюся.
Недоробив,  недокохав
І  недомріяв
І  вітер  жаль,  по  всій  землі
Моїй,-  розвіяв

Пробач,  матусю,біль  тяжкий,
 Що  тисне,  
Розриває  груди  
Ідуть  сусідські  хлопчаки
А  в  тебе  -  сина
Вже  не  буде...

Прости  ,  рідненька,  тихий  плач
І  в  Небо  -  голосне
Ридання,
Пробач,  голубонько,
Пробач,
Що  посивіла  на  світанні

Весняним  цвітом  відзовусь
Й  фіранку  на  вікні-
Розвію,
Коси  твоєї  ледь
Торкнусь
Прости,  що  знову  біль  навію
 
Прости,  що  не  сказав
"  ЛЮБЛЮ  "
Тебе  -  найбільше  всіх
На  світі,
Тепер  я  всюди,тільки  твій,-
У  ВІТРІ...  У  ЗОРІ...  У  ЦВІТІ...

   






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635311
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 12.01.2016


Наталя Данилюк

Чекаєш Різдва…

[img]https://pp.vk.me/c7005/v7005154/9b0c5/D3K6udcsWB0.jpg[/img]

Чекаєш  Різдва,  а  воно  промайне  –  і  незчуєшся!..                
Залишить  на  згадку  про  себе  терпкий  аромат…
Рипітиме  знову  підошвами  стоптана  вулиця,
Та,  мабуть,  не  так,  як  у  розпалі  радісних  свят…

З  горнятком  какао  сідаєш  у  крісло  –  погрітися,
У  плазмі  вікна  –  справжня  магія:  падає  сніг…
І  віриться  в  те,  що  “Різдвяна  історія”*  Діккенса
Принаймні  на  йоту  добрішими  зробить  усіх.

І  може  не  все,  як  у  казці,  в  житті  перемелеться,
І  буде  ще  більше  падінь,  ніж  підйомів…  Проте,
Якась  благодатна,  дарована  небом  хурделиця,
Мізерні  невдачі  докупи  згребе  й  замете.

Бо  з  кожним  Різдвом  ти  стаєш  на  відтінок  світлішою,
На  градус  теплішою,  легшою  хоч  би  на  грам…
Хоча  в  каятті  залишаєшся  все-таки  грішною,
Та  разом  з  Дитятком  радієш  одвічним  дарам:

І  смирні  пахучій,  і  злату  сакральному,  й  ладану,
Впускаєш  в  оселю  оновлення  світлу  весну…
Загоюєш  душу,  дарма,  що  місцями  полатану,
Та  спраглу  високого  лету  і  щастям  хмільну!..

Чекаєш  Різдва,  а  воно  промайне,  що  й  не  встигнути
Набутись  в  родинному  колі,  в  теплі,  між  близьких…
Отак  і  раптово  життя  пролетить,  як  не  дивно…  Та
Ти  вкотре  отримуєш  благо  –  зробити  цей  вдих!..  

[i]*Фільм  знятий  за  мотивами  повісті  Чарльза  Діккенса  «Різдвяна  пісня».  [/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635000
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 11.01.2016


laura1

З днем народження, сину!

–  День  народження  твій,  сину  мій  дорогий,
В  новорічні  свята  припадає.
Серед  білих  снігів  і  барвистих  вогнів
Кружить  зимонька  срібним  розмаєм.

Шлють  вітання  тобі  з  неба  сяйні  зірки
І  ялинки  духмяно-пухнасті.
Як  в  минулі  часи,  як  у  дні  золоті,
Як  колись,  у  твоєму  дитинстві.

Ніби  все,  як  тоді,  мов  не  збігли  роки.
День  народження  твій  і  ялинка!
Та  вітають  сьогодні  тебе  залюбки
Син,  дружина  і  донечка  квітка.

Хай  спливають  літа,  мов  бурхлива  ріка.
Вже  дорослий  і  мужній,  мій  сину!
Та  для  мене  завжди  будеш  милим  дитям.
Попри  час,  що  так  поспіхом  лине.

Ти  мій  промінь  життя!  Зичу  благ  і  тепла!
Виграють  хай  веселкою  днини!
Хай  печаль  і  жура  не  торкнуться  чола,
Тільки  радість  і  трель  солов'їна.

Оберегом  любов  вірно  служить  в  путі,
Що  долає  усі  перешкоди.
–  В  день  народження,  сину,  бажаю  тобі  
Осяйної,  прямої  дороги.

04.  01.  2016                Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633449
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 04.01.2016


Надія Карплюк-Залєсова

ПОВЕРТАЙТЕСЬ ЖИВИМИ

Лийся,  стражденная  пісне,
У  небі  лелекою  птахом,
В  матері  серце  розірве
За  сина-кровинку  від  страху
Гуляй,  вітре  буйний,  полями,
Згинай  до  землі  сокорину,
Та  кулю  смертельну  затримай,
Зостав  лиш  живою  дитину  !
А  ти  чого,  чайко,кигичеш  ?
Живим  він  поверне  додому...
Ні-ні,  ти  біди  не  накличеш.-
Я  ставила  свічку  святому.
Я  сон  диво-дивний  ізночі
Дивилась  і  серце  втішалось
Внучатко  зіпялось  на  ніжки,
Два  крочки  робило  й  спіткалось...
Піди  ,  снігопаде,  під  свято
Дай  дітям  поспати  від  втоми,
Зїсти  куті,  поспівати  колядок
Й  живими  вернути  додому.
А  потім  шаленим  завієм
Дуй  ворогу  в  серце  і  очі..
Свій  край  боронити  ми  вмієм
Що  ти  тут  забув,  чого  хочеш  ?!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633260
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 03.01.2016


леся квіт

Вітання з Новим роком!

В    вогні    святкові    вбралася    земля,
В    повітрі    пахне  подихом  Різдвяним.
Вже    рік  Старий    іде    у    небуття,
А    Новий    рік    будує    свої    плани.  
                                                                                             Хай  у  Старому    році  хуртовина
                                                                                               Позамітає  і    печаль,і    горе,
                                                                                               А    щастя  теплі    сонячні    хвилини
                                                                                               Перейдуть  у    нове    життєве    море.
Хай  теплоти    людської  не    бракує
Не    все    нехай    купується    за    гроші,
Хай    завжди  з    Вами  лиш    добро    крокує,
Хай  будуть    друзі    чесні  і    хороші.
                                                                           Нехай    ні    в  кого    не    впаде    сльозинка
                                                                             У    смутку    голова,щоб    не    сивіла,
                                                                             Хай    в  Ваші    душі    вселиться    краплинка
                                                                             Нев’янучої  ,чистої    Надії.
Хай    спомин    про  народжене    Дитятко
У  Віфлеємі,  додає    Вам    сили,
Хай  світле  безтілесне  янголятко
Єднає    Вас  у  вірі    і    надії.
                                                                 Хай    серце    Ваше  палко    запалає  
                                                                 Від    свічечки    різдвяної  –  Любов’ю,
                                                                 Життя  хай    негаразди    не    зламають,
                                                                 Хай    мир  і    злагода    панують    в    домі.
Ну    що    ж,    усі  ці    побажання  
Нехай      злетять    високо    в    небо
І    хай    почує    Бог  благання
І    дасть    всім    людям    те,  що    треба.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632807
дата надходження 01.01.2016
дата закладки 01.01.2016


Наталя Данилюк

Напередодні

[img]https://cs7058.vk.me/c540108/v540108889/10e64/DPGmuJfDFCo.jpg[/img]  [img]https://pp.vk.me/c633527/v633527098/5da/7Fmi08KFUC8.jpg[/img]

Так  незвично  із  вікон  біліє  припудрений  двір
І  вогнів  міріади  розтягнуті  на  кілометр…
Я  вмикаю  стару  добру  пісеньку  “Happy  New  Year”,
Дістаю  із  полички  улюблений  в’язаний  светр.

Легко  здмухую  з  іграшок  пудру,  сріблясто-крихку,  –
І  від  цього  довкола  стає  урочисто-різдвяно!..
І  димар  бородатий,  як  Ноель,  сидить  на  даху,
Смачно  пахкає  люлькою  й  дихає  смолами  пряно.

Кольорові  гірлянди  кладу  світляками  між  віт  –
Хай  собі  мерехтять  і  дарують  мозаїку  тіней.
І  рояться  думки,  як  метелики,  у  голові:
Відділяю  пусте  і  для  себе  лишаю  нетлінне.

Відділяю  зерно  від  полови,  свободу  від  пут,
Почуття  від  підступної  фальші,  прозорість  від  бруду!..
Вороги  мої  мудрі  і  друзі,  приходьте,  я  тут,
Хай  оселя  моя  переповниться  галасом  люду!

Хай  я  буду  багатою  друзями,  щастям,  теплом,
Хай  дарую  обійми  і  щедрі  слова-побажання!
Хай  Різдво  покладе  теплу  руку  мені  на  чоло
І  промовить:  “Світися  і  вір,  ця  зима  не  остання”.

І,  розплившись  в  коханих  усмі́шках,  у  сяйві  огнів,
Я  думками  полину  в  дитинства  роки  безтурботні,
І  подякую  долі  за  те,  що  судилось  мені
Доторкнутись  душею  до  Вічності…  Напередодні…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632548
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 30.12.2015


Валентина Мала

Піднімем келихи, задумаєм бажання!!

Піднімем  келихи,задумаєм  бажання!!
Хай  Новий  рік  усім    удачу  принесе!!!
І  подарує  Мир,Благополуччя  і  Кохання!
І  кожного  із  нас  від  темряви  спасе!

Хай  щастя  принесе  лелека  в  дім!
А    недруги  забудуть  всі  образи...
Хай  у  душі  у  нас  не  буде  зим!!!
Втішають  президентськії  укази!!

Хай  казка  й  чудо  прийдуть  до  дітей!
А  воїни  ...повернуться  додому!!!
А  Рада  повернеться  до  люде́́й!!
Нехай  обходять  негаразди    і  "Содоми"!

Піднімем  келихи,задумаєм  бажання!!
Хай  мавпи  рік  нас  сильно  не  трясе!!
І  подарує  Мир,Благополуччя  і  Кохання!
Хай  Новий  рік  усім    удачу  принесе!!!

30.12.2015р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632536
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 30.12.2015


Віталій Стецула

Я – це дощ, що шукає земної домівки

Я  –  це  дощ,  що  шукає  земної  домівки,
Мені  спокій  набрид  атмосферних  садів,
Тепер  хочу  упасти  на  груди  бруківки
І  в  підземного  серця  вслухатися  спів.

Прагну  втрапить  у  рідного  поля  долоні,
І  зросити  дітей,  мо’  якраз  підростуть,
І  зірвати  з  дерев  кілька  вишень  червоних,
Хай  притлумить  їх  смак  цю  гірку  каламуть.

Та  найбільше  багнеться  навшпиньках
По  карнизу  пройтись  до  забутих  вікон
І  дивитись  прості  та  домашні  картинки,
Замість  квітів  лишивши  коханій  озон

Але  я  -  тільки  дощ,  я  -  міжсвітній  бурлака,
Я  колись  був  живим,  та  війни  круговерть,
Відняла  мою  суть,  коли  вітер  заплакав,
І  вода  прийняла  новознайдену  смерть

За  межею  крові  я  бездонно-прозорий,
Хоча  спогад  цей  мій  десь  тріпоче  іще,
Мила,  глянь  своїм  люблячим  зором,
Може,  ти  за  дощем  і  побачиш  мене.

23.06.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611370
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 25.12.2015


Яна Бім

Подрузі (передноворічне) )

У  тебе  там  сніжно?
Скажи  мені  чесно,
Чекає  дарунків?  
І  віриш?!  Чудесно!
Я  теж  подарую  
Дрібничку  в  долоньці...
Хай  згинуть  печалі,
Як  роси  на  сонці.
Шлю  віршем  нехитрим,
ще  жменьку  усмішок,
і  словом  привітним  –
Надіюсь  –  потішу.
Я  так  хочу  снігу,
А  в  нас  –  буйний  вітер,
Можливо  так  треба,
Він  он  й  сльози  витер...
Немов  завірюха  –
Гуде,  не  вщухає,
Йому  одиноко  –
Бо  ж  снігу  немає!
У  тебе  там  сніжно  –
Близенько  Карпати...
Нехай  завжди  "сонце"
Чекає  у  хаті,
Нехай  завжди  будуть
твої  рідні  –  здорові!
Я  зичу  нам  миру....
І  сни  кольорові.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631446
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015


Наталя Данилюк

Снігу нема…

[img]http://www.goodwp.com/large/201108/19659.jpg[/img]  [img]https://pp.vk.me/c7005/v7005154/8ffc1/x7H-nTbtP1A.jpg[/img]  

А  снігу  нема…  Вже  і  грудень  дорогу  прослав  йому,
Вже  паморозь-пудру  розсипав:  ступи  та  й  іди…
І  крига  тонка,  як  поличка  у  креденсі  давньому,
Рипить  під  напором  сріблясто-дзвінкої  води.

Напудрені  віти  духмяної  хвої,  колючої,
Морозне  повітря  гойдають  –  і  чується  скрип…
Дерева  мої  безголосі,  чи  й  вам  надокучили
Такі  недоречні  зимово-сумні  кольори?

Клубочиться  подих  –  це  я  видихаю  жалі  свої,
Вдивляюсь  у  річку,  немов  у  розбите  трюмо…
Допоки  мене  ти  триматимеш  вперто  на  відстані
Півкроку,  півзойку,  півдотику,  чуєш,  зимо?  

Кому  твої  ткалі  готують  полотна  розніжені,
Для  кого  у  домі  твоєму  наткали  красот?
Цей  ранок  безсніжний,  як  лезо  пекуче,  як  ніж  в  мені!..
Прокручую  вкотре  окремий  якийсь  епізод:

Неначе  навмисне  хтось  просто  ввімкнув  на  “repeat”*  його…
Здавалось,  доросла,  давно  вже  не  вірю  в  дива́…
Та  хочеться  ди́ва  –  простого,  наївного,  світлого,
Як  пригорщі  свіжого  снігу  за  крок  до  Різдва!..

[i]*Repeat  (англ.)  –  повтор.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628947
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 15.12.2015


Ivanna Pikhun

Твій Янгол Хранитель давно зговорився з моїм

Твій  Янгол  Хранитель  давно  зговорився  з  моїм
Сплести  наші  долі  у  вічнім  щасливім  тандемі.
Сказала  собі  при  знайомстві  -  "Я  буду  із  Ним",
Для  себе  тоді  ж  ти  присягся  -  "Ти  будеш  Моєю".

Між  нами  стояла  і  відстань,  і  люди  не  ті,
Що  мали  на  нас  непрості  ілюзорні  мотиви.
Мій  Янгол  для  тебе  моє  все  життя  присвятив,
А  Твій  Охоронець  нарік,  щоб  були  Ми  щасливі.

Два  Янголи  бережно  шлюб  наш  укрили  крильми,
Для  нас  дарували  надію  на  благословення.
Своєю  сім'єю  до  Неба  пошлемо  Псалми
В  подяку  за  милість,  за  Боже  безцінне  натхнення.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628701
дата надходження 14.12.2015
дата закладки 14.12.2015


Леся Геник

***Злукавити боюся перед світом…

***
Злукавити  боюся  перед  світом,
Упавши  вділ  -  у  прірву  лжевисот,
Де  мури  вищі  навіть  за  кивот
Господнього  Нового  Заповіту.

Де  вікна  вужчі  значно  від  бійниць
Старих  фортець,  розтерзаних  вітрами,
І  хоч  до  сонця  наче  пнуться  фами,
Та  ба,  насправді  вергаються  ниць...

Боюся  скверни,  наче  омели,
Котра  вростає  глибоко  у  вени,
Висмоктуючи  зарево  черлене
З  грудей,  що  несвятому  присягли.

Коли  на  вітті  вичахлих  дерев
Розгойдуються  гнізда  кострубаті,
Здається,  ніби  учаться  літати,
А  то  надія  не  упасти  мре.

Як  страшно,  Боже,  статися  сліпим,
Із  вірою  безкрайною  у  лживе
Собі  збрехати  і  в  жаданні  дива
Велике  переплутати  з  малим.

Отож  молю,  з  усеї  глибини  
Свого  єства  про  захист  від  облуди
Хай  серце  чистим  і  наївним  буде,
Перед  собою,  небом,  і  людьми!

(26.04.15)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628291
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 13.12.2015


Уляна Яресько

Я від тебе за тисячу миль… (авторське виконання)

Я  віднині  чужа.  Я  від  тебе  за  тисячу  миль,
(Бо  втомилася  тінню  ходити  по  лезу  безодні!)
Пізня  осінь  заплакала  знову  дощами  безкриль.
Скоро  грудень.  А  я  не  твоя.  Не  твоя  відсьогодні.

Йшла  слідами  любові  наосліп.  Летіла  за  край!
У  тенета  привів  заворожливий  поклик  мольфара.
Не  мовчи  -  гіркотою  всіх  правд  оповий!  покарай!
Краще  постріл  -  і  все!  ніж  надовго  відстрочена  кара.

Одурманити  ніжністю  солодко  міг  лише  ти...
Та  хіба  передбачиш  оті  непомірні  надломи?
Не  чекай  на  мій  осуд!  Словами  мене  зрешети!
Хай  болить...  Але  знатиму  я:  одне  одному  -  хто  ми?

По  краплині  любов  не  висотуй  із  мене,  не  пий...
Я  за  тисячу  миль,  де  ще  видно  сліди  янголині.
Пізня  осінь  оплакує  світ  наш  безмовно-пустий...
Завтра  грудень.  А  я  не  твоя...  не  твоя  вже  віднині.
25.11.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624094
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 07.12.2015


Процак Наталя

Він заплітав в її волосся дикі квіти…

Він  заплітав  в  її  волосся  дикі  квіти
Ті  що  збирав  для  неї  ранньої  весни
І  його  губи  не  вщухали  шепотіти:
-Нехай  тобі  насняться  у  зимові  сни...

Він  заплітав  у  її  коси  крихти  неба
Вплітав  загублену  від  віч  неба  блакить
І  лиш  у  ній  одній,  була  його  потреба
І  тільки  з  нею  цінував  він  кожну  мить...

Він  так  любив  у  ній  її  журливі  очі
Приховану  усмішку,  стомлено-  легку
Ті  поцілунки,  що  зривав  із  губ  дівочих
Тендітну  постать,  несміливу  і  крихку...

Він  заплітав  в  її  волосся  світлі  зорі
Що  пролились  намистом    у  його  руках
Спивав  краплинами  з  зіниць  роси  прозорі
Що  стали  сіллю  на  просушених  губах...
......................              .......................  ...
Він  заплітав  в  її  волосся  дикі  квіти
Ті  що  збирав  для  неї  ранньої  весни
І  його  губи  будуть  досі  шепотіти:
-  Вони  тебе  зігріють  у  зимові  сни...
 
натхненням  послужила  поезія  автора
Микола  Карпець))    "Він  заплітав  її  волосся"...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626943
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 07.12.2015


Уляна Яресько

Мелодія кохання (Білих лілій піано і форте - бордових гвоздик…)

Горобці  влаштували  аншлаг  за  вікном:  (грає  Ліста,
вимузичує  вправно  в  кімнаті  русяве  дівча)-
[i]...ти  живеш  у  мені,  
мов  у  стінах  захмарного  міста,
ти  гориш  у  мені,  
як  жива,  непогасна  свіча...[/i]

А  схвильоване  серце  підспівує    (ноти  тут  зайві)
неймовірне    "кохаю!!!"  для  Нього  -  у  сотню  октав-
[i]..ти  знайдеш  
мої  очі  (твої  вже)-  в  небесному  сяйві,
ти  відчуєш  мене
у  шовковому    дотику  трав...[/i]

У  гірського  мольфара  навчилась  Вона  вигравати
Білих  лілій  піано  і  форте  бордових  гвоздик  -  
[i]...  ти    -  моря  у  мені,  
нездоланно  високі  Карпати...[/i]
(І  насправді  це  ТИ  найвправніший  для  Неї  з  музи́к!)


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626936
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 07.12.2015


Уляна Яресько

Змели любов шалені заметілі…

Змели  любов  шалені  заметілі...
Себе  у  цій  пороші    не  знайти!
Колись  твої    слова  нестримно-білі
Моє  життя    забрали  з  чорноти.

І  стукали  вони  у  серці  дивом,
Несли  в  щасливі  дні  Сварожих  Кіл,
З'єднали  нас  у  ціле    (у  щасливе!)-
Та  раптом  розділили    знов  навпі́л.

Заплакана  (проте  ще  на  узвишші),
Безсила  від  набридливих    повчань,
Любов  ледь-ледь  жива  в  полоні  тиші...
Відродиться  весною  ?  -  перестань!

Вже  не  для  нас    медові  ночі  весен,    
Польоти  двох  у  далечі́нь  заграв.
Ти  в  чо́вен  запросив,  але  без  весел...                                      
Любив  мене?  -Любив...  та  чи  кохав?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626682
дата надходження 06.12.2015
дата закладки 06.12.2015


Північна

Сповідь…

-  По  що  прийшов  ти?  
-  Сповідатись…  
-  У  чім  вина?  
-  Я  друга  поховав…  
-  А  ще?  
-  А  ще  не  стало  батька  й  брата,  
І  сина  в  матері  Господь  забрав!  
-  То  гріх  який  ти  хочеш  відмолити?  
-  Гріх  друга!  
-  Чи  він  його  мав?  
-  Напевно  мав…не  встиг  проститись!  
Не  встиг  сказати  все  коханій  і  дочці,  
І  матері  не  зміг  вклонитись,  
За  щире  серце  й  руки  золоті…  
-  Прощаю  гріх.  Чого  ще  хочеш?  
-  Прости  й  мені  мої  гріхи!  
-  Які  ж  твої?  
-  Дрібних  багато,  але  один  у  мене  є  страшний…  
-  Ну,  що  ж,  кажи!  
-  Прости,  що  мертвий  -  він,  а  я  -  живий!  
-  Хотів  би  смерть  його  прийняти?  
-  Я  захистить  хотів  та  не  зумів…і…  
-  Цього  не  буду  я  прощати!  
-  Чому?!!  
-  За  це  вже  друг  тебе  простив!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624923
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 05.12.2015


Marcepanivna

Веселкові кульки (до Дня народження)

Я  у  небі  веселку  спіймаю,
З  неї  кульки  надую  тобі,
Сім  чудес  дивовижних  бажаю…
А  за  квітами  зайчик  побіг.

Перша  кулька  любов  подарує,
Червоненька,  мов  ружа  вона.
Помаранчева  кулька  …  :)  жартує,
Апельсиновий  сік  розлива.

Сонце  з’їла  жовтенькая  куля,
Та  не  все,  лиш  маленький  шматок…
Будь  розумниця  ти  і    красуня,
Сміливіше  крокуй  до  зірок.

Пахне  травами  кулька  зелена,
Соковита  і  ніжно-м’яка…
Дивовижна  краса,  незбагненна,
Хай  всі  грози  у  небі  зляка.

Разом  з  кульками  можна  літати,
А  з  блакитною  і  поготів,
Можна  хмарами  хутко  стрибати…
Он  ведмідь  в  небокрай  полетів.

Синя  кулька  волошки  дарує,
Щоб  віночок  гарненький  сплести.
Хай  краса  твоя  всіх  зачарує,
Тільки  глянь  у  люстерко:  Це  ти!

…Фіолетова  кулька  лишилась,
Хай  здійснить  вона  мрію  твою…
Ти  так  ніжно  до  мами  схилилась  :)  …
В  Бога  щастя  обом  вам  молю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587294
дата надходження 14.06.2015
дата закладки 27.11.2015


Наталя Данилюк

Ви бачили, як плаче сильна жінка?

Ви  бачили,  як  плаче  сильна  жінка?
Її  сльоза  –  пекуча  кислота…
Її  чуття    –  палітра  із  відтінків,
В  судомі  болю  скривлені  вуста.

І  лінії  між  брів  її  понурих
Глибокі,  мов  обірвані  рови…
Така  сльоза,  як  повінь,  точить  мури,
З  лиця  землі  змиває  острови…

Ви  бачили,  як  плаче  сильне  серце?
Емоція  його  –  суцільний  нерв!..
Як  пробує  в  собі  тримати  все  це,
Коли  терпіння  вичерпавсь  резерв?  

І  як  зрадливо  сіпаються  плечі,
Стискаються  до  крові  кулаки!..
В  очах  її  –  безодня  порожнечі,
Та  й  досі  погляд  –  впертий  і  різкий.

Вона,  немовби  вулканічний  кратер,  –
Перегоріла,  спалена  ущент,
Душа  втомилась  вічно  воювати,  
Проте,  поразка  –  ще  не  аргумент.

І  вкотре  перегорнута  сторінка
Додасть  їй  віри  в  себе  і  у  всіх…
Трапляється,  що  плаче  сильна  жінка…
Нехай  собі,  бо  слабкість  –  то  не  гріх.


 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623482
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 24.11.2015


посполитий

ВІТАННЯ З ЮВІЛЕЄМ

Взяла  й  підкралась  осінь  сивиною,
Й  піввіку  зморшки  позбирали  на  чолі,
А  пам’ятаєш,  любий,  як  з  тобою
Стояли,    обійнявшись,  на  зорі?

Давно  було…  А,  ніби,  як  учора,
Мов  час  завмер  і  зовсім  не  тече…
А  ти  постійно  був  зі  мною,  поруч
І  я  спиралась  на  твоє  плече…

Ти  завжди  поруч  –  в  радощах,  печалях,
В  ночах  безсонних,  сповнених  тривог…
Мабуть-таки,  нас  янголи  вінчали
Й  давав  благословіння  Батько  Бог.

Поглянь,  коханий,  поруч  наші  діти,
Щебече  яснооке  онуча…
Злетілися  за  тебе  порадіти,
Що  ти  так  само  юний  в  п’ятдесят.

Їх  наймиліший,  найлюбіший  татко
Та  найніжніший  люблячий  дідусь.
Хай  до  сторіччя  все  у  тебе  буде  гладко!
А  далі  загадати  не  берусь…

Хай  Бог  дарує  щастя  та  достаток,
Наснаги  та  здоров’я  повний  міх,
Онуків  радісних  та  правнуків  багато,
Щоби  задумане  усе  здійснити  міг!

А  ми  тебе  здаруємо  любов’ю,
Теплом  сердець  зігріємо  тебе.
Повз  все  лихе,  долоня  у  долонях,
Повз  всі  незгоди,  любий,  проведем!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619465
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 08.11.2015


посполитий

НАЙДОРОЖЧІЙ У СВІТІ ЛЮДИНІ

Життя  розділене  червоною  каймою,
Яка  пунктиром  по  душі  лягла:
Буття  без  тебе  і  життя  з  тобою,
Світ  брудно-сірий  і  веселкова  дуга...

Ти-зосередження  усього  мого  світу:
Надій,чекань  і  радощів,й  тривог...
Для  тебе  жити  і  тобі  радіти-
Найбільше  щастя,що  дозволив  мені  Бог.

Тобі  одній  зірки  знімаю  з  неба,
Як  оберіг,мені  звучить  твоє  ім'я.
Життя  віддам,якщо  так  буде  треба...
Моя  дитино,донечко  моя!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382054
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 08.11.2015


РОЯ

Подарую вам щастя краплинку!

Подарую  вам  щастя  краплинку,
Просто  щастя:  людського  й  земного,
Свого  серця  віддам  половинку  -
Хай  не  лишиться  смутку  ні  в  кого!

Щоб  серця  ваші,  впоєні  щастям,
Умлівали  від  хмелю-любові;
Хай  святе  молитовне  причастя
Запанує  у  думці  і  слові!

Нехай  щастя  літає  по  світу
І  гніздиться  у  кожному  серці!
Хай  у  душу,  любов'ю  зігріту,
Відчиняє  добро  диво-дверці!

Подарую  вам  щастя  краплинку,
Що  злеліяла  серцем  пестливим,
Нехай  кожен  із  вас  на  хвилинку
Хоч  на  крапельку  стане  щасливим!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616993
дата надходження 29.10.2015
дата закладки 29.10.2015


Ганна Верес (Демиденко)

Пада паморозь тихо…

Пада    паморозь    тихо    на    квіти,
Ще    тихіше    підкралась    до    кіс,
Просить    серце    неквапом    зігріти,
Той    куточок    душі    щоб    розкис.
Поцілунком,    гарячим    і    щирим,
Доторкнись    до    матусі    щоки,
Щоби    губи    сльозу    осушили,
Голова    ще    не    біла    поки.
І    матуся    засяє    думками:
«О,    який    в    мене    відданий    син!»
А    своїм    поцілунком    ти    мамі
Знову    шанс    молодіти    даси.
Мати    й    син    –  нерозгадана    пов’язь  –
Тісно    й    порізно    йдуть    по    життю:
Він    –    господар,    в    ній    –    відданість    повна.
Що    ж    тоді    заважає    злиттю?
Тиха    паморозь    пада    і…    плаче    –
Незбагненна    людей    цих    любов,
А    матусине    серце    гаряче
Розтопило    ту    паморозь      знов…
18.11.2012.

Ганна    Верес.    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616499
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 27.10.2015


Наталя Данилюк

То не я…

[img]https://pp.vk.me/c624124/v624124180/486b2/vOg4i9ukmr8.jpg[/img]

Ранки  стають  холоднішими,  навіть  терпкими…
Жовтню-фотографу  скверик  позує  в  анфас.
Я  добираю  слова,  як  вибагливі  рими,
І  не  знаходжу  таких  найпотрібніших  фраз.

Труться  думки,  як  обгортки,  забуті  в  кишені:
Вхопиш  у  жменю  –  і  порожньо…  Шурхіт  –  і  все.
Ні,  то  не  я  піддаюся  упертій  гордині,
Примха  погоди  мене  підхопила  й  несе  –

Наче  листок,  що  відбився  випа́дком  од  крони:
Б’ється  в  потоці  повітря,  бо  падати  –  зась!..
То  не  мені  так  пасує  крикливо-червоне,
Тільки  для  осені  звична  така  іпостась.

Тільки  вона,  несподівана,  горда  й  мінлива,
В  літо  вривається,  наче  в  покинутий  дім,
Поки  душа  так  наївно  очікує  дива…
____________________________________
Ні,  то  не  я  та  примхливиця  вперта!..  А  втім…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611693
дата надходження 06.10.2015
дата закладки 06.10.2015


Ганна Верес (Демиденко)

Все починається у цім житті з любові

Все    починається    у    цім    житті    з    любові:
Цілунок    перший,    в    лоні    перший    рух,
Дрімотні    очі    мами    над    тобою
І    дотик    ніжних,    турботливих    рук.

Все    починається    у    цім    житті    з    любові:
І    сонця    рух,    що    подарує    день
І    ніч    святу,    з    зірчастою    габою,
Й    милішої    немає    вже    ніде

Все    починається    у    цім    житті    з    любові:
І    перша    поросль,    й    перший    колосок,
І    кущ,    що    посадили    ми    з    тобою
І    бережем,    щоб    виріс    –    не    засох.

Все    починається    у    цім    житті  з    любові:
Це    з    неї    сила    в    квіточки    цвісти,
І    шум    морського    рідного    прибою,
Занурився    що    в    серце    назавжди.

Все    починається    у    цім    житті    з    любові:
І    жовтороте,    мокре    ще    пташа,
І    очі,    переповнені    журбою,
Коли    тремтить    поранена    душа.

Все    починається    у    цім    житті    з    любові:
Й    весняна    пісня    перша    солов’я,
І    шепіт    вод    під    сивою    вербою,
Бо    без    любові    світ    би    не    стояв.
23.06.2013.

Ганна    Верес

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610460
дата надходження 30.09.2015
дата закладки 30.09.2015


Леся Shmigelska

СОКРОВЕННЕ…

Намалюй  мені  гілку  грозою  одтяту,  чуєш?
І  грозу  намалюй  божевільну,  що  б’є  в  лице.
Межи  хмар  у  дощах,  нефальшиве.  тремке  «алілуя»
І  тривожна  нетиша  розшита  важким  свинцем.

Замоли  мою  душу  від  немочі  геть  безсилу,
Де  несправджені  мрії  за  вітром  пішли  убрід.
На  палітрі  небес  меркнуть  янголи  білокрилі,
Огортає  покута  імлою  мене  і  світ.

Наділи  крихту  сонця  дорозі  терново-хресній,
Щоб  отому,  хто  йде,  не  зімліти  од  тьми  й  неслав.
Заблудили  дощі  у  бентежних  думках  і  веснах
…А  за  обрієм  день  умираючи  –  воскресав…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606950
дата надходження 15.09.2015
дата закладки 15.09.2015


Олекса Удайко

НЕДОЛЮБЛЕНА (р о м а н с )

                                                             [b]  [i]NP

[color="#8c0b88"]Недоспівана  пісня,  перерваний  вальс,
хмаровинням  огорнуте  неба  зітхання…
Недолюблена  жінка  –  виною  для  нас  –  
наче  лід,  захололе  кохання!

Непрожите  життя,  невідправлений  лист,  
неспасенна  душа  –  розмаїтому  світу…
То  –  нездійснена  воля,  незвіданий  зміст,    
падолист  без  уклінної  літу…

Недовивчена  роль,    нерожденне  дитя  –
Мов  забутий  пароль,  мов  незіграна  драма…
Невпокійні    слова    –  як  невчас  каяття,    
Немов  сіль  в  незахищену  рану…

Недоспівана  пісня,  перерваний  вальс,
та  мінорна  мелодія  –  вечір  зітхання…
Недолюблена  жінка  –  пропущений  шанс,
І  вона...    Як  провина...  остання![/color][/b]

6.12.2013

Світлина  -  оригінальна,  з  дозволу  власниці.  [/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464232
дата надходження 05.12.2013
дата закладки 04.09.2015


Леся Геник

Чекаю дня…

Чекаю  дня  без  підлості  й  брехні,
Без  підступу  і  скверного  торкання.
Малюю  мрію  на  отім  вікнні,
Де  затихає  сонця  тінь  остання.

Малюю  сяйво  щирості,  пастель
Лягає  ніжно  на  безмовну  мапу.
А  вечір  знов  тужавиться  й  росте
І  на  плече  кладе  важкенну  лапу...

"Я  не  схилюсь,  я  втримаю  вагу!"  -
Лепече  в  грудях  душечка  крилата
Й,  не  важачи  на  силоньку  благу,
Збирається  над  темінню  літати.

Сотати  зорі  в  довгі  рукави,
Зливати  молитви  у  білий  дзбанок,
Аби  майнула  думка  догори
Проз  вільгий  сон  і  проз  колючий  ранок.

Аби  чекала  зовсім  не  брехні,
Не  підступу,  не  скверного  торкання...
Он  гасне  мрія  на  вікні
Остання...  
Чи  остання?

(02.09.15)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603761
дата надходження 02.09.2015
дата закладки 02.09.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.06.2015


Наталя Данилюк

Слухати б дощ…

[img]http://amg12.narod.ru/olderfiles/1/854248168.gif[/img]

                                                       [i]"Лицем  до  сонця..."[/i]

                                                                     [i]В.  Савелюк[/i]

Слухати  б  дощ,  але  вікна  зашиті  у  пластик,
По́встю  тугою  затягнута  вмита  блакить…
Хочеться  вийти  і,  в  небо  стрибнувши,  упасти
І  прокричати  на  Всесвіт  “Мені  не  болить!”.

І  полоскати  долоні  у  зливі  червневій,
В  пахощах  мокрих  ірисів,  бузку  й  полуниць!
Взяти  й  пірнути  у  трави  м’які  перкалеві,
Слухати  небо  й  лежати  собі  горілиць…

І  відмахнути  думки  непривітні  й  понурі,
Мов  комашню  надокучливу…  Гнати  в  обхід!..
Навіть  у  час  найчорнішої  грізної  бурі
Треба  обличчя  своє  повертати  на  схід.

Звідти  і  сонце  народжує  кожен  світанок,
Звідти  й  веселку  прядуть  сивогриві  дощі!..
Вибіжиш  босою  в  час  післягроззя  на  ґанок  –
Літо  полоще  в  калюжах  тремкі  промінці!

Глянеш  довкола  –  які  ж  бо  разючі  контрасти:
Скільки  життя  у  природі  і  штучності  в  нас…
Поки  небесна  блакить  не  зашита  у  пластик,
Слухаю  дощ…  І  спиняють  годинники  час.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585490
дата надходження 05.06.2015
дата закладки 06.06.2015


Джаннет Даклін

Я маю все, що так для щастя треба!

Я  маю  все,  що  так  для  щастя  треба:
Рідню,  кохання,  сонце,  місяць,  дах.
Я  маю  кусень  хліба,  власне  небо,
Що  ніжиться  в  синеньких  кольорах.  

Я  маю  все.  Я  маю  навіть  більше.  
Я  маю  Бога,  що  в  моїй  душі.  
Я  пишу  ще  неписанії  вірші,  
Я  маю    вітер,  квіти  і  дощі.  

Я  маю  все:листочок,дні,хвилини,
 Дерева,  квіти,  осінь,  літо,  сад.  
І  каву  від  коханої  людини,.  
Я  маю  весни,,  ночі,  зорепад.  

Я  маю  Янголят,  шо  рано  вранці
Мене  цілують  в  личко  і  ідуть
Годить    моїй    найменшій  забаганці.  
Вони  ж  в  моїм  будиночку  живуть!  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584502
дата надходження 30.05.2015
дата закладки 30.05.2015


stawitscky

Випускникам 1965

Випускникам  1965

Ти  снишся  мені  усе  рідше,  і  рідше,  і  рідше…
Вже  зграї  вітрів  утомились  тебе  замітать  –
Цей  спогад  прадавній,  оце  незабутнє  колишнє,
Яке  не  судилося  більше  ніколи  гортать.

Дитинство  моє,  первопуток  врожайного  поля,
Ти  десь  заблукало  у  хащах  житейських  зав’юг.
Та  знову  нас  кличе  гостить  нестаріюча  школа,
Й  завжди  однокласник  найліпший  товариш  і  друг.

І  вже  до  наставників  наших  приходим  на  цвинтар,
І  квіти  зав’януть,  зовсім  не  торкнувшися  рук.
І  що  це  за  правда  тобою  придумана,світе,
Що  й  наші  ровесники  вже  відлітають  за  пруг?

І  все  ж  нам  ніколи,  ніяк  забувати  не  варто
І  витівки  давні,  й  рясні  переливи  дзвінка,
І  першу  учительку,  й    густо  обписану  парту  –
Як  вік  золотий,  що  крізь  серце  у  Лету  втіка.

Тож  будем  дружити,  допоки  снаги  і  натхнення.
Нам,  врешті,  не  треба  нікуди  уже  поспішать…
І  молодість  наша  із  нами  така  ж  дерзновенна.
Хай  спогад  старіє,  аби  не  старіла  душа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583177
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 23.05.2015


Наталя Данилюк

Найдорожчі

[i](всім  мамам,  бабусям,  сестрам  і  донечкам  
у  це  світле  травневе  свято  -  День  Матері)[/i]

Бабцю,  Ви  сад  перейшли
на  світанні  весни  –
буйним  розмаєм  
віддячила  щедра  природа,
травень  цей  храм
доглядає,  він  –  мудрий  господар,
і  на  деревах  розвішує
пряники-сни.

Мамо,  Ви  зранку  в  городець
насипали  фарб  –
квіти  зійшли  і  лопочуть
крильми-пелюстками,
туляться  ніжно
до  рук  оксамитових  мами,
переливаються,  мов  
самоцвітовий  скарб!

Сестро,  ти  променем  вишила
білий  рушник  –
ніжне  мереживо  золотом
грає  при  світлі!
Тороків  білі  пір’їни
тремтять  у  повітрі…
Твій  оберіг  –
у  сакральні  світи  провідник.

Доню,  ти  хлюпнула  сонця
у  шибку  душі  –
ніжна  кульбабка
у  ній  ворухнулась  зненацька…
Пирснула  сміхом  –
і  блискіток  рій  чудернацький
темряву  враз  розігнав,
ніби  світло-рушій!

Рідні  мої,  найдорожчі
у  світі  жінки!
Ви  –  обереги  надійні,
відрада,  і  крила!
Скільки  би  дзигою
доля  життя  не  крутила,
знаю,  що  поряд  –  опертя  
міцне  для  руки…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580173
дата надходження 10.05.2015
дата закладки 11.05.2015


Наталя Данилюк

Мама розсипала сонце…

Мама  розсипала  сонце  
у  нас  під  вікном  –
жовті  чубаті  нарциси  
розкрили  долоні,
леза  листочків  
розрізали  ґрунту  рядно,
вітру  кивають  
голівоньки  ніжні  і  сонні.

Мама  блакить  заплела  
у  волосся  весні  –
крокус-метелик  
обтрушує  зрошені  крильця,
квітень  його  пеленає  
в  ранкові  пісні,
спати  вкладає  під  вечір  
у  тепле  кубельце.

Мама,  як  щедра  весна,  
розплескала  тепло  –  
і  розмаїття  тюльпанів  
стрункими  рядами
вздовж  огорожі  
строкатим  огнем  зацвіло,
двір  оживився,  немов  
петриківський  орнамент.

Мама  посіяла  слово  
в  дитячій    душі...
Слово  зійшло,
ніби  сонцем  обніжені  квіти,  
тягнеться  в  небо
проз  вії  густих  споришів...
Світить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578294
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 02.05.2015


Просто жінка

Така необхідна людина

А,  інколи,  наче  гроза,
а  інколи,  без  причини
приходить  до  тебе  вона  -
така  необхідна  людина.

Той,  кого  не  чекала  ти,
і  не  бачила  в  перехожих,
раптом,  дарує  тобі  світи,
і  стає  ні  на  кого  не  схожим.

Усміхнеться  твоя  душа,
і  засяє  світ  мрій  в  очах
відчуттям,  наче  ти  -  маля,
що  спить  тихо  його  руках.

А  інколи,  ніби  дощі,
яким  раді,  яких  всі  чекали,
просто  так  зрозуміш  ти-
вас  самі  небеса  з'єднали.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575560
дата надходження 19.04.2015
дата закладки 19.04.2015


Адель Станіславська

Жінка

Я  та,  що  тримає  світ
у  стерплих  тремких  долонях,
що  губить  щоденний  крок
між  гуку  і  суєти,
життям  -  навмання  убрід
і  аж  до  зими  на  скронях,
вплітає  лелійність  мрій
у  інші  живі  світи.

Я  та,  що  не  знає  сну
під  склепом  повік  утоми,
що  завше  чатує  час
у  плині  земних  скорбот,
гаптує  життя  канву
любов'ю...  і  до  оскоми,
до  крові  із  мозолів
байдужості  жне  осот...

Я  та,  що  живе,  мов  птах
з  удосвітків  і  до  смерку
серпанком  подоби  крил
спішить  обіймати  день,
стоїть  на  семи  вітрах
в  небес  загляда  люстерко
і  молячись,  силу  п'є
з  його  благодатних  жмень.

Я  проклята  і  свята,  
слугиня  чужої  волі,
і  кара,  і  Божий  дар,
і  гострий  Митця  різець.
Я  мати  і  сирота,  
жадана  й  чужа  до  болю...
Я  та,  що  голубить  світ.
Творіння  його  вінець...


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571505
дата надходження 02.04.2015
дата закладки 05.04.2015


Наталя Данилюк

Бабця пече завиванці великодні…

[img]http://uzhgorod.in/var/plain_site/storage/images/media/paska_verhovina/9786/630534-1-rus-RU/9786_fit_content_width_watermark.jpg[/img]  [img]http://www.ekomissionka.kiev.ua/content/2011/20111224/u39279/images/201112/f20111224102327-motanochki-2.jpg[/img]  [img]http://picsfab.com/download/image/74570/640x480_krashenki-kulich-pasha.jpg[/img]

Бабця  пече  зави́ванці  великодні,
Запах  такий  духмяний  –  на  цілий  двір!
Ніби  спускається  з  неба  Дух  Господній,
Піч  позіхає  жевривом,  як  факір.

Бабця  пече  паски́  і  солодкі  ба́би,
Сипле  родзинки  в  тісто,  немов  зірки…
Мліє  гаряче  диво,  рум’янцем  вабить,
Лиже  вогонь  засмаглі  хрумкі  боки.

Збоку  росте  найменша  рум’яна  паска  –
Буде  смачна  потіха  мені  малій!…
Піч  розпеклася,  наче  нагріта  праска,
Пара,  як  біле  мливо,  повзе  по  склі.

Тихо  сиджу,  бо  рипатися  негоже,
Щоб  не  потало  тісто,  що  підросло.
В  кожному    де́ку  вродиться  сонце  Боже,
Кі́птем  обтрусить  в  комині  темне  зло.

І  Берегиня  роду  тонка,  мов  свічка,
Руки,  від  тіста  білі,  здійме  увись…
Бабці  давно  немає  і  давня  пічка
Вже  не  вагітна  здобою,  як  колись…

Але  у  Страсний  тиждень,  за  крок  до  свята,
Щось  дивовижне  коїться  –  вір-не-вір:
З  пам’яті  виринає  старенька  хата,
Мліє  у  пе́чі  паска  рожевувата  –
Запах  на  цілий  Всесвіт,  не  те,  що  двір!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569739
дата надходження 27.03.2015
дата закладки 27.03.2015


Наталя Данилюк

Чи знаєш?

Моїм  думкам  сьогодні  не  до  сну,
Війнула  в  душу  свіжість  березнева!
Ти  знаєш,  як  чекали  на  весну
Оті  сумні  оголені  дерева?

Як  колихали  подумки  бруньки,
Немов  у  сповитку  дрібну  дитину
Гойдає  мама  й  тулить  до  щоки,
Наспівуючи  пісню  лебедину?

Чи  знаєш  ти,  як  проліски  малі
Вовтузилися  нетерпляче  в  лоні
Заплідненої  березнем  землі,
Як  розпускали  крильця  безборонні?

Як  гнізда,  спорожнілі  восени,
Тепло  тримали  парам  журавлиним,
Допоки  ті  плекали  теплі  сни,
Витаючи  над  берегом  чужинним?

І  як  будили  сонну  комашню
Посланці  сонця  –  промені  ранкові,
Кору  пробивши,  як  товсту  броню,
Не  стрілами,  а  дотиком  любові?

Як  лід  ламали  води  навісні,
Пізнавши  березневе  розговіння?
Отак  і  я,  довірившись  весні,
Очікую  між  нами  потепління…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566466
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 16.03.2015


Наталя Данилюк

Мрійливий дощ, закоханий француз…

[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/0/35/475/35475367_088004.jpg[/img]

Мрійливий  дощ,  закоханий  француз,
“Падам-падам”  з  весною  елегантно
Закружеляв  серед  акацій-муз,
Замерехтів  гранованим  брильянтом.

Свічада  вулиць  мокрих  і  слизьких
Сповила  мряка  газовим  вельоном,
Лискучі  туфлі  й  модні  чобітки
У  па  легких  красуються  синхронно.

По  маківках  картатих  парасоль,
Повзуть  дрібні  кристалики  вологи.
Весна  –  немов  закохана  Ассоль,
Дощ  навіть  небо  кинув  їй  під  ноги…

І  заквітчавши  гронами  мімоз
Її  русяве  сплутане  волосся,
Він  вальсував  –  умілий  віртуоз!
І  крапель  монотонне  суголосся

Десь  деренчало  в  ринві,  аж  луна
Дзвеніла  в  рукавах  порожніх  вулиць…
Лише  двірник  (ну,  що  йому  весна?),
Різкий,  немов  розладнана  струна,
До  ниточки  промокнувши,  зіщуливсь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566073
дата надходження 12.03.2015
дата закладки 13.03.2015


Наталя Данилюк

"Об'єднані словом"

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Sx3lyGqjBQw[/youtube]

[i]Слова:  Наталя  Данилюк.
Музика  і  виконання:  Володимир  Сірий.
Відеоряд:  Олексій  Тичко.[/i]

Слово  об’єднало  нас  в  родину,
Стало  оберегом  назавжди.
З  кожного  куточка  України,
Мов  на  крилах,  линемо  сюди  -

Ув  обійми  нашої  світлиці,
Під  її  осонцений  покров,
Де  в  очах  у  кожного  іскриться
Незгасима    лагідна  любов.

Слово  об’єднало  нас  ,  поетів,
Пригорнуло  теплими  крильми,
Мов    ключі  журавликів  у  леті,
Вкупі  всі  тримаємося  ми.

Несемо  велику  силу  слова,
Щоб  запричастилася  душа
І  дзенить  співуча  рідна  мова
У  піснях,  у  прозі  і  віршах.

Тут  єднання  кожного  зігріє,
Надихнувши  на  високий  злет.
Слово  об’єднало  наші  мрії
У  святе  покликання  “Поет”.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565565
дата надходження 10.03.2015
дата закладки 11.03.2015


Відочка Вансель

Доле, долечко норовлива

Вже  й  не  мріяла  я  про  щастя.
В  долі  наймичкою  була.
Та  випробування  причастям
Нарекла.

Вже  тебе  не  чекала  зовсім.
Скільки  весен  втекло  у  світ.
Та  прийшла  у  вікочку  осінь
Крізь  сто  літ.

Я  стояла  така  щаслива!
Стільки  щастя  мені  ти  дав!
Доле,долечко  норовлива...
Хто  б  гадав...




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561953
дата надходження 23.02.2015
дата закладки 23.02.2015


леся квіт

Монолог солдата

Вернусь    до    тебе    мамо  ,  я    з    весною,
У    пісні  солов’я    мене    впізнай,
У      шелесті    дібров    розмову    мою
Почуй    матусю,лиш    мене    не    лай.
Як    зацвіте    калина    біля    хати,
В    барвінок    спогади  свої    вплети.
До    тебе    завжди    буду    прилітати
І    розжену    самотності    мости.
На    долю    випав    козир    цей    кривавий,
Та    не    залай    дорогу    в    небеса  .
Ще    прадіди  вмирали    за    державу,
Тепер  для    нас  прийшла    гірка    пора.
Не    жаль    за    правду    помирати  ,мамо,
Та      де    ж  вона,пішла    десь    по    світах,
Шукаючи    її,нас    смерть    зібрала,
Хоч    і    маскується,та    все    таки    -  війна.
Та    бачить    Бог  ,  за  що    сини    вмирають.
Ти    знаєш    мамо,з    висоти    видніш,
Знайдеться    правда,розцвіте    держава
І    виймуть    з    серця    той    «братерський»    ніж.
Додав    тобі      на    душу    трішки    болю,
Матусю,    ти    пробач      і    відпусти…
Повір,здобуде    Україна    волю,
А    значить,    недарма    лягли    сини!
06.02.15р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557788
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 06.02.2015


Леся Геник

Нова радість стала…

[b](з  циклу  "Різдвяне")[/b]

[i][b]Нова  радість  стала,  
Яка  не  бувала…[/b][/i]

Та  не  було  сьогодні  ані  старої  втіхи,  ані  нової  радості  у  господі  Параски.  Не  мала  чим  тішитися  цего  року  –  ой  не  мала!  Най  би  скарав  Бог  кожного  з  тих  нечестивців,  хто  не  гребує  забрати  у  зболеної  жінки  найсвітлішу  надію,  хто  тисячі  таких,  як  вона,  одиноких  матерів,  лишає  без  останньої  іскри  тепла,  любові,  сподівання,  доживати  віку  на  самотині  зі  своїм  горем  і  тяжкими  думками!  
Забрали  у  Параски  сина  цего  року.  Забрали  навіки  і  вже  ніколи  їй  не  буде  ані  весело,  ані  добре,  ані  святочно.  Вже  до  останнього  подиху  буде  носити  у  собі  глибу  чорної,  холодної  біди,  котру  неможливо  вибілити,  не  під  силу  відогріти.
Спочатку  спалахнув  Майдан  –  Майдан  Гідности  –  у  Кийові.  Не  могла  не  пустити  свого  Павлика  туди,  бо  гідністю  не  торгуються,  бо  гідності  не  стороняться,  бо  гідність  вимагає  того,  аби  її  відстояти.  А  коли  то  ще  гідність  твого  народу  –  цілої  країни  –  навіть  нема  що  думати-гадати!  
Поїхав.  Був  на  барикадах,  був  на  Інститутській,  цілими  днями  щогодини  співав  Славень,  страшними  ночами  стояв  лицем  до  лиця  з  беркутнею,  не  даючи  прорватися  до  осердя  Майдану.  Був  у  будинку  Профспілок,  світив  своїм  ліхтариком  на  концерті  Вакарчука,  співав  гімн  рідного  народу  разом  з  усіма  майданівцями  в  першу  хвилину  нового  2014-го.  І  колядував  того  року  теж  на  Майдані.  І  вечеряв  там  же.  Але  ж  ВЕЧЕРЯВ!
А  цего  року  вже  не  вечеряє.  І  на́рік  не  буде.  Вже  ніколи  не  буде  вечеряти,  і  ніде!  Хіба,  що  на  Небі  за  Отчим  столом…
Великі  солоні  краплі  падали  у  немедову  Парасчину  кутю  –  не  додала  меду,  бо  хотіла,  аби  гірко  їй  було  і  на  смак,  аби  несолодко.  Досипала  би  ще  перцю  до  тої  куті,  аби  в  горлі  пекло  адським  вогнем,  так,  як  пече  на  серці  –  може  би  перепекло,  може  би  тілесна  мука  заглушила  душевну  і  хоч  на  мить  стало  легше.  Але  чи  хотіла  Параска  полегші?  Чи  хоча  б  щось  їй  зараз  хотілося,  коли  утратила  єдиного  сина,  єдину  опору,  єдину  надію  свою  на  все  життя?!
Не  втримала  Павлика  і  тоді,  коли  почалися  вогні  на  Сході.  Та  й  чи  могла  щось  вдіяти?  З  Майдану  приїхав  на  тиждень,  потім  більше  не  був  дома,  аніж  був.  А  там  поставив  перед  фактом,  що  іде  у  добровольці.  
Господи,  як  Параска  плакала,  як  просила  сина  не  йти,  ніби  чуло  серце  материнське  щось  недобре!  Але  Павло  мовчки  витирав  сльози  матері,  мовчки  витирав  свої,  а  потім  безперервно  повторював  тільки  одну  фразу:  "Мамо,  простіть,  інакше  не  можу...".
Таки  пішов.  Від  ротації  відмовився:  казав  –  я  вже  навчений,  а  інший  поки  навчиться,  час  мине,  а  тут  треба  обороняти-відстоювати  кожний,  дорогий  серцю,  сантиметр  Української  Землі.  Час  від  часу  телефонував  Парасці,  заспокоював  –  казав,  що  все  добре,  що  не  мерзне  (навіть  коли  було  20  градусів  морозу,  говорив,  що  не  змерз!),  що  не  голодний  (навіть,  коли  був  на  передовій  коло  Дебальцево,  куди  волонтери  заледве  могли  доставити  хоч  якісь  харчі!),  запевняв,  що  ще  трохи  і  перемога  буде  за  ними  (а  в  цей  час  уже  далеко  не  перша  колона,  так  званої,  російської  гуманітарки  висвічувала  білими  боками  на  кордоні!).    
А  нині  його  нема  –  нема  її  дорогого  Павлика,  і  вже  ніколи  не  буде!  Три  тижні  тому  навіки  віддала  свою  дорогу  дитину  чорній  землиці,  холодній  землиці.  Були  побратими,  було  чи  не  все  село  на  похороні,  були  урядовці  з  району,  навіть  з  області  якийсь  пан  щось  там  говорив.  Але  Параска  добре  того  не  чула.  Не  чула  нічого  ні  поза  собою,  ні  у  собі.  Бо  оселився  тільки  один  великий  біль  у  її  серці,  здавалось,  більший  за  все  виднокілля  неба  і  землі,  за  все  безмежжя  відчуттів  –  незміряний  нічим  біль  утрати.  
Не  вивели  з  темного  заціпеніння  Параску  ані  поштиві  постріли,  коли  опускали  домовину  у  яму,  ані  перша  грудка  замерзлої  землі,  що  відухнула  глухим  звуком,  ударившись  об  кришку  синової  труни...
Слабенький  вогник  свічки  вже  долав  останні  краплі  воску.  Вечеря  схолола  –  Параска  так  і  не  змогла  торкнутися  її.  Та  й  і  яка  там  вечеря?  Несолодка  кутя  і  суха  картопля,  навіть  не  пообирана  від  лушпиння?  А  ще  грибна  юшка  –  юшка  мусила  бути,  бо  її  так  любив  Павлик!  Зо  три  рази  додавала  добавки,  поки  вечеряли…  
Ще  трішки  і  свічка  догорить,  ще  трішки  і  кімнату  поглине  темрява  –  така  сама  чорна,  як  мука  у  Парасчиному  серці.  І  буде  чорно,  чорно  і  тихо  навіть  тоді,  коли  під  вікно  прийдуть  колядники  (не  будуть  обминати  хату  Героя  України!),  аби  звістити  про  «нову  радість».  Але  нема  вже  для  передчасно  постарілої  Параски  ані  радості,  ані  доброї  новини  –  най  Бог  простить,  –  нема  і  вже  не  буде!  Не  в  її  господі,  не  в  її  серці,  а  десь  інде  –  

[i][b]Над  вертепом  звізда  ясна
На  весь  світ  засіяла![/b][/i]

[i]Січень  2015  р.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551905
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 16.01.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.01.2015


Тетяна Луківська

Немає слів, немає сліз, лиш біль невимовно … щоденно…

(Чиї  ж  це  діти,  Україно?    
В  ненависті  горить  їх  розум..!    Роздуми  і      відчуття  на  "ворожі"  слова  А.  Пономарьової  та  підтримка    відповіді  Олекси  Удайко)


Крик  заледве  руками  тримала,
Від  печалі  затерпла  душа.
Я  неначе  саму  себе  звала,
А  сльозили  рядки  у  віршА.
Я  просила  у  неба  покори,
Щоб  зуміти  пройти  і  цей  шлях.
Шелестіли  увись  осокори,
Голосив  на  льоту    сизий    птах…
Гуркотіла  війни  канонада,
Землю  рвали  снаряди  увись…
Розділила  межею  нас  зрада,
Бо  братами  були  «мо?»  колись.
Крик  заледве  руками  тримала,
Бо  ні  сліз,  ані  слів  вже  нема.
А  душа  у  мовчанні  кричала:
Йде  війна…йде  війна!  І  зима…
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546146
дата надходження 24.12.2014
дата закладки 01.01.2015


Наталя Данилюк

В Новий рік з надією…

[img]http://jijour.com/wp-content/uploads/2011/12/pozdorovlennya-na-rizdvo.jpg[/img]  [img]http://jijour.com/wp-content/uploads/2011/12/novorichni-pozdorovlennya.jpeg[/img]  [img]http://jijour.com/wp-content/uploads/2011/12/virshi-vitannya-na-rizdvo.jpg[/img]

Гірські  вітри  збудили  заметіль,
Крильми  тріпоче  лебідь  білоперий!..
Сніжинно-візерунчасті  химери
Злітаються  роями  звідусіль.

На  блискітками  вкритій  білизні́
Слідів  чужих  присипані  мережки...
За  стріху  зачепились,  мов  сережки
Бурульки  кришталево-осяйні.

Так  прибрано  і  чисто  ─  все  до  свят:
І  затишок,  і  щедрість,  і  турбота.
Припудрилась  ялинка  біля  плота,
Чекає  на  різдвяний  маскарад...

Коли  строкаті  вервиці  вогнів
І  дощику  вплетуться  в  пишні  віти,
І  голосом  карпатської  трембіти
Святе  Різдво  озветься  вдалині.

Важким  був  рік:  і  відчаю,  і  втрат
Йому  не  бракувало...  Дай  же,  Боже,
Забрати  у  Новий  усе  хороше,
Що  приведе  з  собою  низка  свят!

І  запалити  в  кожному  вікні
Зорю  пресвітлу  віри  і  надії!
Хай  заметуть  ці  щедрі  сніговії
Обпалені  війною  чорні  дні...

Нехай  новонароджене  Дитя
Благословить  кожнісіньку  родину,
Чиї  батьки  й  сини  в  тяжку  годину
Стоять  на  варті  миру  і  життя!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547488
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 01.01.2015


Олена Іськова-Миклащук

Через Голгофу шлях проліг до волі…


Через  Голгофу  шлях  проліг  до  волі.
Страшна  за  це  заплачена  ціна.
Та  досі  ми  голодні,  босі  й  голі,
І  Вітчизняна  тихо  йде  війна.
Щоб  не  збудити  тих,  що  не  проснулись,
Хто  сміло  заховався  у  кущах.
Лиш  тільки  би  ми  всі  не  потонули,
В  сльозах  вдовиних,  в  кров’яних  дощах.
Не  раз  вже  чула:  «Наша  хата  скраю.
Прийдуть  сюди—візьму  я  автомат…»
А  ТАМ  за  мир  летить  до  небокраю
Чийсь  батько,  син,  чийсь  чоловік—солдат.
А  знаєте,  вдивляючись  у  небо,
Де  ангели  виходять  на  плато,
На  нього  теж  чекають  із  Ереба,
З  нового  пекла  з  назвою  АТО.
А  нам  то  що?  На  пуза—вишиванки,
З  патріотизмом  прапор  на  даху.
Прокиньтесь,  люди!  Бо  затопчуть  танки
Промінчик  волі  на  своїм  шляху.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542404
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 08.12.2014


Анатолій Штанько

На Різдво Христове



Слава  Тобі  Господи  за  ніч!
Такої  ночі  свічі  не  згасають.
Такої  ночі  грішника  спасають.
І  люблячі  серця  -  та  не  згоряють!
Слава  Тобі  Господи  за  ніч…

Слава  Тобі  Господи  за  сніг!
Такої  чистоти  у  душі  грішні…
І  в  покаянні  каменем  наріжним
Усім  прощаєм    радісно  і  ніжно…
Слава  тобі  Господи  за  сніг…

Слава  Тобі  Господи  за  рік!
Кидати  і  збирати  мить  каміння.
Судити  і  прощати  мить  падіння.
Просити  і  давати  мить  спасіння.
Слава  Тобі  Господи  за  рік…

Слава  Тобі  Господи  за  рік!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542368
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 08.12.2014


гостя

Віддай його - НЕБУ…

Джерело  натхнення  –  вірш  Уляни  Задарми
                                                     відпусти
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519118

Відпусти  цього  Птаха…  
Коли  не  змогла  приручити…
Ні  дні…  ні  години…  не  змінять  нічого    роки…
Він  той…  хто  НІКОЛИ!!!..  
Не  зможе  тебе  полюбити...
Він  просто  так  звик…
   їсти  просо  з  твоєї  руки…

Віддай  його  НЕБУ…
Відкрий  позолочену  клітку…
Дивись…  він  малює  на  хмарах  тобі  ВІРНИЙ  знак…
Він  той,  що  живе  -  У  ПОЛЬОТІ!..
Милуйся  ним  зрідка…
Якщо  ти  НЕ  МОЖЕШ…  
   якщо  вже  без  нього  –  НІЯК!.....................

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537340
дата надходження 16.11.2014
дата закладки 16.11.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.11.2014


Леся Геник

Ти думаєш, мені не страшно тут?

Ти  думаєш,  мені  не  страшно  тут?
Ти  думаєш:  відважний,  не  боюся!
А  я,  бува,  згадаю  про  матусю,
Коли  скажені  "Гради"  заревуть
Над  головою  змореного  літа  -
І  так  захочеться  тікати,  бігти,
Не  озираючись,  туди,  назад,
Де  рідний  дім,  а  не  скажений  "Град"!

Невже  гадаєш  так:  що  я  не  хочу
Удома  просинатися  собі,
Погожій  посміхаючись  добі,
Коханій  задивлятися  ув  очі,
Хмеліючи  медами  почуттів,
Щасливе  сонце  зріти  на  путі...
Усе  б  віддав,  аби  лишень...  не  вмерти!
Сльозу  з  очей  коханої  утерти...

Не  думай,  що  не  корчаться  в  мені
Страхи  ніколи  не  узріти  сина!
Не  гладити  голівоньку  і  днину
Нову  йому  не  звити  в  новодні.
Не  простелити  путівець  у  даль,  
Де  добра  доля,  успіх,  а  не  жаль
За  батьком,  що  упав  на  полі  бою...
О,  як  я  думкою  терзаюсь  тою!

О,  як  боюсь!  До  крику...  Не  гадай,
Що  я  не  знаю  страху  тут,  в  окопах,
Що  лиш  відвага  селиться  в  "укропах",
І  змога  боронити  рідний  край!
Це  так,  це  -  перше!  То  ж  моя  земля!
Життя  віддам  за  неї  радо  я!
Але  буває  страшно  без  межі,
Коли  регоче  "Град"  і  десь  в  душі
Зрадлива  думка  болем  защемить:
Що  можу  впасти  намертво  за  мить...
(23.10.14)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532996
дата надходження 28.10.2014
дата закладки 29.10.2014


Любов Ігнатова

Дощ для двох

Цей  дощ  -  для  двох  ,  а  я  у  нім  сама...  
В  душі  капіжить  -нащо  парасоля?..  
Під  ноги  пада  осінь,  і  зима  
Давно  вже  майорить  на  видноколі...  

Хмаріє  небо  -і  йому  болить  
Безликий  сум,  що  завиває  вітром...  
І  осідає  білосніжна  мить  
На  вигорілу  вщент  життя  палітру...  

Цей  дощ  -для  двох...тоді  злочинці  ми,  
Бо  порізну  збираємо  краплини...  
Вже  відлунали  пристрасні  громи....  
Вже  відлетіли  в  літо  павутини...  

Сивіє  іній  у  моїй  душі...  
ТумАниться  давно  забута  рима...  
Ведмедиця  в  захмарному  ковші  
Ніяк,  напевно,  сліз  моїх  не  втрима....  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531735
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 22.10.2014


Н-А-Д-І-Я

Хай росою трава, а не кров*ю цвіте…

Закінчились  бої,  що  тривали  до  ранку.
І  зітхнула  з  полегшеннням,  обгоріла  земля.
Хай  на  ній  заживуть  незагоєні  ранки,
Бо  війна  на  землі  все  живе  спопеля.

А  солдати  чекають,  щоб  кінець  був  проклятій.
Хай  росою  трава,  а  не  кров"ю  цвіте.
Щоб  радіти  красі,  та  не  цій,  що  зім"ята,
А  отій,  де  мачок  степовий  проросте...

Але  буде  це  потім,  коли  час  такий  стане,
Ну  а  поки  солдати  нехай  трохи  посплять.
Може,  сонце  ласкаве  у  сни  їхні  загляне...
А  вітри  степові  хай  над  ними  шумлять..

Молоді,  гарні  лиця...  Їм  би   тільки  любить..
Хай  кохані  в  цей  час,  що  чекають,  насняться,
Хай  частиночка  щастя,  промайне    у  цю  мить.
Не  горюйте,  хороші,  ваші  мрії  здійсняться...

Тихо  вітер  шепоче  над  змарнілими  лицями..
І  пірнає  в  волосся,  що  на  очі  спада..
Мої  милі,  хороші,  вас  зовуть  українцями..
Береже  хай  вас  Бог,  раз  в  вас  доля  така...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507963
дата надходження 28.06.2014
дата закладки 22.10.2014


Оксана Пронюк

Духовній доні

Коли  весна  родила  цвіт  
У  повноті  свого  буяння,
На  світ  з’явилася  мені  
Маленька  доня  незрівнянна.

Здавалося,  що  цвіт  втопив
Всю  метушню  в  своїм  кориті,
Бо  на  землі  були  лиш  ти  –
І  оченята,  як  китиці.

У  них  витала  голубінь,
Підхмарена  розквітлим  небом,
Травнева  музика  дощів
Вмивала  личенько  рожеве.

Ти  вдома,  доню!  Ти  прийшла
У  світ  травневої  гостини,
А  я  летіла,  як  весна,
До  Бога  на  твої  хрестини.

Вторили  «Вірую»  вуста,
Щоб  ти,  небесне  голуб’ятко,
Сьогодні  іменем  Христа
Спізнала  мир  і  Божу  ласку!

Ти  подоросліла  умить
На  вік,  на  крок,  що  зветься  щастям
Христова  донечко,  в  цей  час
Ти  народилась  для  Причастя!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386434
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 12.10.2014


Наталя Данилюк

Осіння історія

Поважний  жовтню,  пане  мій  ласкавий,
Як  личить  вам  оливковий  наряд!
Ну,  запросіть  на  філіжанку  кави
Самотню  пані  біля  ліхтаря...

Вона  така  розгублена  і  мила,
В  руках  потерті  рукавички  мне,
Тріпоче,  мов  метеликові  крила,
На  вітрі  теракотове  кашне.

Погомоніть  про  те,  про  се,  мій  пане,
Під  шурхіт  падолисту  і  газет,
Під  брязкання  металу  й  порцеляни
Послухайте  розчулений  кларнет.

Хай  ваша  пані  теплими  вустами
Пригубить  кави  терпкість  запашну
І  загориться  іскорка  між  вами,
І  затеплі́є  погляд  пані...  Ну!..

Побудьте  трішки  звабником  принадним,
Даруйте  компліменти  і  вірші,
Хай  подих  тютюново-шоколадний
Здіймає  ураган  в  її  душі!..

Летять  думок  розірвані  конверти...
Та  хто  там  знає,  може  й  неспроста
Чомусь  вам  личить  стриманість  уперта,
А  вашій  пані  -  скромна  простота...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527235
дата надходження 01.10.2014
дата закладки 05.10.2014


Дід Миколай

Щоби поет у кожному воскрес

Цеж  скільки  розвелося  вже  поетів,
Нахабних  і  зрифмованих  знавців.
А  їх  книжок,  як  сміття  у  кометі
В  окрузі  навіть  менше  горобців.

За  карканням  співців  пошти  не  чути,
Круковоронний  в  хмарах  апогей.
Крізь  сірий  стрій  й  фінансові  редути,
Слова  прекрасні  рідкісні  в  людей.                          

О,  як  я  хочу  разом  їх  зібрати,
В  промінні  сонця  сплетені  з  чудес.
І  спраглу  душу  людську  втамувати
Щоби  поет  у  кожному  воскрес!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520573
дата надходження 30.08.2014
дата закладки 05.10.2014


Адель Станіславська

Солдатику, чи спиш?

Солдатику,  чи  спиш?
Зросили  небо  зорі…  
І  мерехтять  собі
у  темній  далині.
Сьогодні  через  них
з  тобою  поговорим:
я  тут  коло  вікна,
а  ти  -  десь  на  війні…

Тут  все,  як  ти  лишив.
Осінній  звичний  клопіт,
лоскоче  ніздрі  дим,
картоплі  повен  віз…
У  тебе  теж  вогонь,  
та  інший  з  нього  попіл…
І  дим  його  чудний
пекучий  аж  до  сліз…

Тут  знов  цвіте  каштан,
так  дивно,  уявляєш?
Яка  ж  бо  в  нім  жага
нестримна  до  життя!..
У  тебе  також  є  -
грудьми  бо  затуляєш
цей  світ  такий  хиткий
від  кроку  в  небуття…


У  нас  пройшла  гроза…
осіння  і  без  грому,
лиш  блискавки  стрімкі
шугали  вдалині...
Солдатику,  скоріш
живим  вертай  додому…
А  поки…  тиха  ніч
хай  горне  в  мирнім  сні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524273
дата надходження 18.09.2014
дата закладки 19.09.2014


Наталя Данилюк

Залиш…

Урвала  голос  ві́трова  трембіта
І  цвіркуни  розпирскали  пісні...
Залиш  мені  медову  краплю  літа
У  гущі  кави,  чорно-смоляні́й.

Нехай  мені  розвидниться  раптово,
Коли  ти  будеш  десь  по  інший  бік,
Заграють  барви  тепло-кольорово
В  моїй  осінній  лагідній  журбі.

Коли  туман  моло́ками  густими
Стече  в  багряне  прядиво  дібров,
Я  заплету  свої  журливі  рими
У  світло-ніжний  спомин  про  любов.

Княгиня-осінь,  горда  і  вродлива,
Розсуне  штори  сивої  сльоти...
Залиш  мені  маленьку  краплю  дива
В  сім  океані  смутку  й  самоти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522194
дата надходження 08.09.2014
дата закладки 13.09.2014


Гонорова пані

А чужина Вітчизною не пахне…

А  чужина  Вітчизною  не  пахне...
Шукаю  я  поміж  чужих  -  знайомі  запахи  і  звуки...  
Душа  тут,  наче  птаха  в  клітці:  чахне,
Бо  з  Батьківщиною  розлука  -  справжні  муки...  
Тут  все  не  так...  Від  мови  -  до  погоди...  
Снують  тут  люди,  хоч  привітні,  та  чужі.  
Годинник    теж  чужий...  Взяв  собі  моду,
З  запізненням  рахує  сни  мої...
Я  в  овочевому  затрималась...  Любисток!
Розчарування...то  селера...  Домом  пахне...
З  рум"янку  й  м"яти  чай  варю.  Навмисно...  
Душі.  На  чужині  щоб  не  зачахла...  

Валентина  Масалига  (Uroda)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520076
дата надходження 28.08.2014
дата закладки 28.08.2014


Вадим Верц

Ни заснуть, ни проснуться

Пустота.  Ни  заснуть,  ни  проснуться
В  этом  доме,  то  старом,  то  новом.
Я  дышу,  но  могу  задохнуться  -  
Даже  дьявол  приятно  взволнован.

Я  не  вижу  знакомых  созвездий,
Зарисовки  разорваны  в  клочья;
На  каналах  транслируют  вести,
Карандаш,  как  всегда,  не  наточен.

Безнадежно  изношены  чувства,
Нетоксично  вчерашнее  жало.
Если  фальшь  не  замена  искусству,
Почему  она  подорожала?

Не  свернуть  пресловутые  горы
Да  без  риска  попутной  потери;
Отыщу  свои  точки  опоры,
Как  враги  бы  того  ни  хотели.

Все  прекрасное  стало  банальным,
Выживая  в  сигналах  эфира.
Пустота  -  это  тоже  нормально
Для  чертовски  огромного  мира.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298531
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 27.08.2014


Lady Christianna

Сирота…

Сидить  дитя  одне  посеред  ночі,
І  нікому  його  поцілувать…
Такі  самотні  ті  тернові  очі  -  
І  нікому  в  них  рани  лікувать…

В  душі  добро  зберіг  таки  хлопчина,
І  нікому  його  подарувать…
Він  хоче  мами…він  ж  іще  дитина!
І  нікому  для  нього  нею  стать.

Покинули  дитя  напризволяще  -  
Уже  на  нього  байдуже  усім…
А  він  хороший…Він  таки  найкращий!
Ніхто  не  бачить…хлопчик  захворів.

У  свої  п’ять  не  вірить  вже  у  казку,
Сльозу  ковтає  мовчки,  як  титан.
В  житті  стерпів  найбільшу  він  поразку-
Нема  сім’ї…лиш  холод…і  туман.

Гарячі  губи  щось  собі  шепочуть  -  
Молитву  за  своїх  батьків,  мабуть…
Востаннє  він  зітхнув…і  так  охоче
Із  ангелом  почав  свій  вічний  путь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384505
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 26.08.2014


Любов Ігнатова

Ти- ЖІНКА! (Усім жінкам сайту)

Ти-  ЖІНКА!  Значить  дуже  ніжна!
Ти  гармонійна,  дивна  і  п'янка,
Ти  дуже  вишукана,  дивовижна,
Для  когось  в  світі  ти  одна  така!
Ти-  ЖІНКА!  Значить  духом  сильна,
Ти  знаєш,  чого  хочеш  від  життя,
Водночас  і  проста,  і  дуже  стильна,
І  загадкова,  як  саме  буття...
Ти-  ЖІНКА!  Значить  ти-  кохана!
Хоч  раз  в  житті  ти  відчувала  це.
Для  когось  ти-  найкраща  і  жадана,
Для  когось  лик  святий  -  твоє  лице...
Ти-  ЖІНКА!  Пам'ятай  це  всюди!
І  як  би  там  не  склалось  майбуття,
А  справжня  ЖІНКА  завжди  в  шані  буде,
Бо  ЖІНКА-  це  і  є  творець  життя!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407108
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 26.08.2014


Наталя Данилюк

Простромлена вишня

Простромлено  вишню  
призахідним  сонячним  списом,
черлені  листочки  
кривавлять  густим  каркаде...
На  лапах  нечутно
підкрався  допитливим  лисом
сатиновий  вечір  
і  згустки  багряні  краде.

Згортається  кров  
у  вишневій  пораненій  кроні,
зализує  лис  теплу  рану  
м'яким  язиком,
і  пирскають  краплі,  
немов  пелюстинки  червоні,
у  збанок  небесний  
зі  свіжим  парним  молоком.

Розтрушує  сажу  
дрібну  зореока  арабка
і  сипле  монети-зірки  
зі  свого  рукава,
вигойдують  віти  
медові  ліхтарики-ябка
і  дихає  пряно  
розпорена  лезом  трава.

В  тонку  паранжу
загорнулися  сонні  дерева,
у  тиші  вечірній  
думками  тривожусь  про  те,
що  серце  моє  –
то  простромлена  крона  вишнева,
що  теплою  кров'ю,  немов
пелюстками,  цвіте...

І  добре  мені...
І  така  моя  рана  приємна,
бо  списом  тонким
мене  вразила  світла  любов!..
А  ніч  за  вікном,  ніби  знахарка,
завше  недремна,
пораненій  вишні
нитками  затягує  шов.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518533
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 21.08.2014


Наталя Данилюк

Падаю в небо

Мамо,  я  падаю  в  небо  –  все  вище  і  вище...
З  лівого  боку  не  серце,  а  чорна  діра.
Там,  піді  мною,  суцільне  димить  попелище,
Битва  триває  між  силами  зла  і  добра.

Голими  п'ятами  ковзаю  плавно  по  хмарах,
Мов  паперовий  кораблик,  що  з  бурі  війни
Вирвала  смерті  раптова  холодна  примара...
Мамо,  прошу,  не  шукайте  чиєїсь  вини.

Може  й  мене  хтось  покликав  тримати  це  небо,
Стати  на  варті  мільйонів  невинних  життів,
Поки  чужинська  орда  розкрадає  ганебно
Землі  мої,  наче  зграя  скажених  вовків.

Так  повелося:  хтось  мусить  собою  прикрити
В  пастці  скалічене  миру  тендітне  пташа,
Важко  злетіти  увись,  бо  крило  перебите,
Але  ж  яка  в  нього  вільна  живуча  душа!

Скроплене  кров'ю  загиблих,  воно  стрепенеться,
Змиє  високо  і  темінь  густу  розітне!..
У  відголоску  його  невмирущого  серця,
Мабуть,  пульсує  й  малесенька  частка  мене...

Мамо,  я  падаю  в  небо  –  далеко-далеко,
Наша  хатина,  як  цятка,  ще  мить  –  і  нема...
Там,  піді  мною,–  пекельна  задушлива  спека,  
Попіл  кружляє,  немов  серед  літа  зима...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513500
дата надходження 25.07.2014
дата закладки 29.07.2014


Оксана Пронюк

Моїй матусі - сімдесять!

Моїй  матусі  –  сімдесять!
Весь  світ  ікона,  а  я  –  птах,
Весь  світ  хустина,  я  –  сльоза,
Срібліє  туга  дорога…
Думки,  дороги  і  слова  
Сплелись  до  тихого  вікна,
Яке  втопилося  у  цвіті,
Що  є  дорожчого  на  світі!
Що  є  святішого?!  Нема.
Як  мама.  Ластівка  земна.
Все  надвелике  і  просте,
Все  найсолодше  і  гірке,
Все  найвідважніше  й  сльозливе  
Смиренним  серцем  прихистила.
Біжу…  тримаю  небеса…
Ти  біля  мене!  Я  мала…
Так  пахне  світ  добром  і  миром!
Матусю,  дякую  за  крила…

На  світлині:  мамина  онука  і  мамині  лілії  під  вікном

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512827
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 29.07.2014


Наталя Данилюк

Криваві жнива

Криваві  жнива  на  моїй  волелюбній  землі,
Що  стала,  немовби  розпечена  лава  на  дотик...
Тут  замість  ракет  агресивних  прості  журавлі
Із  давніх-давен  розтинали  небесні  висоти.

Тут  ґрунт  засівали  не  гільзами  –  чистим  зерном,
Леліяли  хліб,  а  не  покручі  Буків  і  Градів,
Тут  завше  стрічали  смачним  калачем  і  вином,
Бо  здавна  велось,  як  у  всіх:  чим  багаті,  тим  раді.

Тут  вчили  синів  не  тримати  в  руках  автомат,
Не  битись  за  землі  чужі,  а  свою  боронити,
Щоб  кирзовим  чоботом  жоден  докучливий  "брат"
Святині  вкраїнські  зухвало  не  смів  очорнити.

Тут  вчили  любити  і  спадок  батьків  берегти,
Тут  пісня  й  молитва  кріпили  в  думках  і  у  праці...
Допоки  не  вдерлись  до  рідної  хати  "брати"  –
Загарбники  вільних  і  духом  нескорених  націй!..

Криваві  жнива  –  небувалий  рясний  урожай...
Втішайся  набутком,  кульгава  беззуба  потворо!..
Чи  є  у  жадобі  твоїй  ненаситній  межа,
Чи  знайдеться  світло,  що  здатне  поглинути  морок?

Ще  визріє  хліб  у  напоєній  кров'ю  землі,
На  чорній  золі  проростуть  чебреці  й  матіоли...
Та  вбиті  життя  –  заблукалі  навік  журавлі  –
Із  вічного  вирію  вже  не  повернуть  ніколи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513225
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 24.07.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.07.2014


Оксана Пронюк

Що скажеш, вродлива жінко?

О.С.

Що  скажеш,  вродлива  жінко,
Що  літо  плете  волошки
У  вигріті  сонцем  коси,
А  в  серці  веснують  сльози.
Чи  скажеш,  що  небом  стала
Втопила  в  розлуці  спокій,
І  лагідно  скинеш  погляд
З  розквітлих  липневих  років.

Вродлива,  земна  материнко,
Дивись,  який  справжній  почерк,
Яка  наголублена  щирість
І  барва  у  твоїх  очах.
Дивись,  як  торуєш  щастю,
Виборюєш  тихі  кроки,
Під  пресом  чужим  вплітаєш
Любов  у  скажений  простір…

Що  скажу,  вродлива  жінко,
Неси  попід  небо  щастя,
І  в  кожну  земну  хвилинку
Спізнай,  що  ти  є  найкраща.
 У  ніжній,  жіночній  долоні
Сховай  невпокорену  твердість,
І  вір,  як  в  останнє,  вперто
Господь  випробовує  кращих!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512271
дата надходження 19.07.2014
дата закладки 19.07.2014


Адель Станіславська

Зглянься, Боже…

Знову  смерть…  
Мій  Боже,  знову  смерть...
Знову  плаче  всиротіла  мати.
Жне  в  снопи    смертельна  круговерть
Душі  тих,  кому  б  не  помирати…
Їм  би  жити…  
жити  і  цвісти!
Їм  сади  саджати  і  любити!
А  натомість…  
небеса  й  хрести.
І  печаль,  що  солоно  розлита…
Зглянься,  Боже!  
На  осій    землі,
що  з  правіку  янголів  родила
Чорний  демон  у  злоби  імлі
Дітям  неба  обтинає  крила…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510774
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 12.07.2014


Зоя Іванівна

Мої літа

Скажи  ж,    бо,  осінь  золота,
Куди  спливли  мої  літа?
Я  вслід  за  ними  полечу
Їх  повернуть  я  поспішу.  
Злотава  осінь,  підкажи
І  путь-дорогу  покажи,
Я  мушу  їх  вернуть  до  хати  –  
Їх  гідно  буду  шанувати,
Плекать,  леліять,  догоджати,
Любити  так,  як  рідну  матір.
І  осінь  так  мені  сказала:
цього  нікому  не  вдавалось
Ще  й  додала  спокійно-грізно
- Цінуй,  що  є,  доки  не  пізно.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510937
дата надходження 12.07.2014
дата закладки 12.07.2014


Хлопан Володимир (slon)

ЧОМ ПРОХОДИШ ?….

Чом  проходиш,  не  підвівши  очі?
Лиш  почуй  моє  серцебиття
Як  я  хочу  
Як  я  щиро  хочу
Аби  ти  ввійшла  в  моє  життя!
Увірвалась,  мій  забравши  спокій
Зруйнувавши  мій  маленький  світ
Ти  відчуй,  моя  зеленоока
Як  горить  кохання  первоцвіт!
Я  так  хочу.  Вір!  
Нестримно  хочу!
Аби  разом.  Вдвох
Усе  життя
Дні  і  ночі  пити  Твої  очі,
Загубившись  в  них  без  вороття!
Але  Ти  проходиш...  
Ти  проходиш!
Боже  мій!  Який  пекучий  біль!
Іншого  собою  нагородиш,  
Випивши  терпкий  любові  хміль
Чом  проходиш,  не  підвівши  очі?
Чом  не  чуєш  те  серцебиття?
Чом  стою,  немовби  хто  наврочив?
Я  один...  
І  моє  почуття

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510063
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 08.07.2014


Надія Позняк

І сум, і плач оце моє село

***
 І  сум,  і  плач  оце  моє  село,
 червоний  мак  в  несіяному  полі.
 Немов  курган  із  часу  намело,
 а  час  минулий  -  в  замкнутому  колі.
 Летить  автівка,  у  вікні  -  лани.
 А  зліва  -  вулиця  -  покинуті  садиби.
 Тут  вічне  небо  пасма  сивини
 не  підбирає,  бо  само  ледь  диба.
 Тут    смуток  стиглий  у    садках  лежить,
 в  землі  моїх  і  прадіда,  і  діда.
 А,  може,  хтось  чекає  на  межі
 якраз  від  мене  на  шматочок  хліба?
 На  мить  здалося:  онде  я  біжу,-  
 мале  дівчисько,  вперте  і  бешкетне,
 вчиняє  баба  тісто  на  діжу,  
 і  хліб  запахне,  і  скоринка  репне...
 Гуде  автівка,  тишу  розріза.
 Бач  -    яблунька,  по  стовбуру  -  обрубки.
 Вишник  заплівся,  наче  та  лоза,
 а    яблуня  ще  пнеться,тягне  руки.
 Лягла  дорога    прядивом    лляним,                                        
 печаль  бринить,  як  дощик  у  цеберці...
 Ти  кажеш,  мамо,  долю  -  не  кляни.
 Я  вірю:  доля  -  божий  подих  в  серці.

                                                           29.06.2014.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508875
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 02.07.2014


Наталія Ярема

УСЕ ЖИТТЯ ЖИВЕМО НА ПЕРОНІ

Усе  життя  живемо  на  пероні
В  очікуванні  поїзда  свого,
Роки  летять  –  вже  посивіли  скроні,
А  ми  все  виглядаємо  його…
Повз  нас  проходять  тисячі  вагонів,
Мільйони  доль  в  щасливому  купе,
Повторюємо  втомлені  й  нервові:
«Ще  трішечки-і  поїзд  мій  прийде…»
Квиток  в  руках,  уже  й  не  розгледіти:
Потертий  номер,  станція,  маршрут…
І  що  тепер?  І  де  себе  подіти?
Вертатись  чи  залишитися  тут?
Дивакуваті  та  нещасні  люди  -
Вагони  ЛЮКС  примарилися  знов...  
То  ж  потяга  прогавили,  приблуди-            
І  він  собі  тихесенько  пішов…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320803
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 01.07.2014


Леся Геник

Є люди - квіти…

***
Є  люди  -  квіти,  люди  -  бур'яни,
Є  люди  -  велети  захмарні,  люди  -  хащі...
Та  все  ж  вирішуємо,  певно,  тільки  ми:
Зростати  нелюдами  нам,  а  чи  людьми  -
Та  так,  щоб  людськість  ту  не  зрадити  нізащо!
(10.05.14)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505480
дата надходження 16.06.2014
дата закладки 25.06.2014


Альбіна Кузів

Ти поглянь, як цей ліс тебе манить…

Ти  поглянь,  як  цей  ліс  тебе  манить  величними  кронами,
І  похитує  в  такт  твому  серцю  своїми  гілками,
А  на  обрії  сонце  з  землею  торкаються  скронями,
І  малюють  навколо  в  багряних  тонах  панорами.

Ти  послухай,  як  вітер  нашіптує  в  вуха  мелодію,
Наче  пісню-молитву,  створену  древніми  предками.
Відкривайся  душею,  єднайся  думками  з  природою,
Нехай  ангели  вишиють  долю  зірками  й  паєтками.
 
Ти  вдихай  це  повітря,  неначе  не  дихав  ніколи,
Нехай  пташкою  б’ється  у  грудях,  п’янке,  як  вино.
Нехай  ліс  обійме.  Хай  заповнить  душевні  розколи.
Зовсім  скоро  ти  будеш  як  чисте  нове  полотно.

Ти  відчуй,  як  трава  вистилається  ніжно  під  п’ятами,
А  під  нею  нестримно  пульсує  гаряча  земля.
Вона  плаче  за  нас  і  годує  скарбами  багатими.
Бережи  й  пам’ятай,  ти  для  неї  –  лише  немовля.

22.06.2014  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507317
дата надходження 25.06.2014
дата закладки 25.06.2014


Вразлива

Літній зорепад

Йду    берегом,    мов    потонув    у    травах,
На    дворі    вечір    й    місяць    уповні.
А    в    ріці,    що    в*ється    кучеряво,
Відбились    зорі    й    всміхаються    мені.

     Вечірнє    небо  сяйвом    освітило,
     Комети    падали    до    ніг    як    сніг.
     Вони    від    аромату    трав    сп*яніло,
     На    плесі    танцювали    чарівні.

Я    нахилилась,    щоб    вхопить    яскраву
Зорю,    а    вітер    хвилькою    набіг.
Вона    мені    моргнула    так    лукаво
І    поплила,    ліхтарик    вдалині.
     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503548
дата надходження 06.06.2014
дата закладки 17.06.2014


Наталя Данилюк

Хурделить пухом тополиним…

Хурделить  пухом  тополиним,
Лоскоче  листя  теплий  сніг,
Немов  сатинові  перини
Настромлені  на  гострий  ріг.
Така  хурделиця  січнева
На  старті  літа  почалась,
Аж  наіндичились  дерева,
А  гордий  дуб,  могутній  князь,
Набравши  пуху  в  сиві  вуса,
Примружив  очі  -  і  як  чхне!..
Верба  полоще,  як  медуза,
Із  вовни  в'язане  кашне.
І  я  дивуюсь,  мов  дитина,
Підвівши  очі  в  голубінь,
Де  тополина  хуртовина  -
Поміж  янтарних  мерехтінь
Тримає  Всесвіт  у  полоні  -
Така  ангорова,  така,
Мов  лагідні  твої  долоні,
Мов  оксамитова  щока!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501823
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 04.06.2014


Адель Станіславська

Молитва України

Господи,  захисти!
Господи,  Твоя  воля...

Вугляться  ген  мости...  *
Маками  серед  поля
крівця  синів  свята  -  
вбиті  за  спрагу  жити.
Плаче  десь  сирота...
Плачуть  дружини,  діти,
хлипають  матері,  
зносячи  днесь  молитву...
Тішаться  упирі,  
топчучи  кров  пролиту,  
рвуть  ошаліло  плоть,
гублячи  вільні  душі...

Стражде  благий  Господь,
міру  скорбот  сягнувши,
так  бо  уже  було...

Гинули  вже  сини!
Чей  же  не  вічне  зло?..
Господи,  сохрани!


*  пройдення  точки  неповернення

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498359
дата надходження 11.05.2014
дата закладки 12.05.2014


Олька Оленька

Потихеньку її він втрачав

Потихеньку  її  він  втрачав.
По  крупинці,  як  пісок  із  долоні.
Не  любив  він  її,  лиш  мовчав,
І  цілував  тихим  ранком  у  скроні.

Помаленьку  її  він  вбивав,
Заганяв  у  серце  колючі  кілки.
Він  у  ліжку  один  засинав,
Без  її  тонкої,  худої  руки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496344
дата надходження 02.05.2014
дата закладки 02.05.2014


Леся Геник

Сьогодні у Неба німіють уста

***
Сьогодні  у  Неба  німіють  уста,
Захмарився  овид  журбою.
Не  видно  дороги,  де  квітнуть  літа,
Видніє  лиш  та,  що  з  бідою.

У  сиві  тумани  запнулася  даль,
Немов  одинока  черниця,
На  чотках  вишіптує  дощ  і  печаль
Відрада  її  журнолиця.

Плететься  наосліп  у  лету  світів,
Туди,  де  ніхто  не  чекає.
Свобідних  не  люблять  у  сему  житті,
Невольних  у  той  не  пускають...

Тож  як  догодити  в  несонячну  мить
Богам,  що  востали  із  мертвих?
На  віях  у  долі  безсилля  бринить,
Бо  знову  судилася  жертва.

Бо  вкотре  волочить  дорога  ота,
Що  коле  терново  бідою!
Незрушно  німують  Небесні  уста
І  хмариться  овид  журбою...
(30.04.14)


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495939
дата надходження 30.04.2014
дата закладки 02.05.2014


Любов Ігнатова

Зона відчуження

Наша  квартира  -  то  зона  відчуження;
Кожен  куток  в  ній  волає  самотністю...
Хворе  кохання  ...Чи  буде  одужання?
З  ким  поєдинок  -  колишнім  чи  з  совістю?
       
Маски  облич  вже  злилися  із  душами,
Знову  крізь  сльози  я  посмішку  вишию  ...
Як  і  коли  ми  зробились  байдужими 
В  світі,  що  пахнув  шаленою  вишнею?  ..
       
Стежка  між  нами  -  спориш  непротоптаний  ...
Всі  перші  кроки  давно  уже  зроблено  ...
Вечір  ходив  за  вікном  заклопотаний,
Ношу  мовчання  поніс  знову  згорблено  ...
       
Скельця  рожеві  дощенту  розтріскані 
Десь  у  альбомах  з  ясними  світлинами  ...
Хто  між  чужими  вимірює  відстані 
Цими  яскравими  щастя  краплинами?..
       
Крила  моï  уже  міллю  поïжені  -
Не  врятував  ïх  і  спогад  лавандовий  ...
Тільки  уперта  надія  засніжені
Ще  зігріває  пелЮстки  трояндові  ...
       

це  не  моя  істрія.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495779
дата надходження 29.04.2014
дата закладки 29.04.2014


Адель Станіславська

Небесним Янголам

Все  більшає  наших  Янголів...
Все  небо  укрите  крилами,
а  біль,  що  болів  -  не  виболів,
на  тілі  землі    -  могилами…
Тут  квіти,  хрести...  горбочками
притулок  синів  під  фамами.
Зарубочками,  стібочками
рубцюється  серце  Мамине...
Терпи,  моя  Нене,  Ненечко!
Нещасна  твоя  година  є…
До  раю  стезя  вузенечка...
Ще  й  громом  над  нами  гримає,
і  блискає  нам,  і  хмариться,
не  видко  просвіту  Божого…
Молімся  -  впадуть  примари  ці
розплідника  зла  ворожого!
Між  зорями  сотні  Янголів,
що  нас  затуляють  крилами.
Ще  біль  нам  за  них  не  виболів,
ще  тужить  над  їх  могилами…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495039
дата надходження 26.04.2014
дата закладки 27.04.2014


Івашина В.І. 2

А верби плакали до ранку…


А  верби  плакали  до  ранку,
Котились  сльози  рясно  з  віт.
Про  Україну  -  полонянку
Тепер  вже  знає  цілий  світ.

Її,    у  власному  полоні
Роздіту,  биту  і  сліпу
Несуть  у  прірву  дикі  коні
По  вже  запроданім  степу.

І  почорніло  небо  синє,
Не  в’є  гнізда  підбитий  птах,
Не  чуть  трембіт  на  полонині,
Лиш  стогнуть  дзвони  по  церквах.

Лише  правителі  неситі
Народну  кров,  мов  воду,  ллють
І  по  двадцятім  вільнім  літі
Вже  душі  людські  продають.

А  верби  плакали  до  ранку,
Котились  сльози  рясно  з  віт.
Про  Україну  -  полонянку
Тепер  вже  знає  цілий  світ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495346
дата надходження 27.04.2014
дата закладки 27.04.2014


Наталя Данилюк

Народе мій, воскреслий у віках…

Народе  мій,  воскреслий  у  віках,
Тобі  між  націй  європейських  бути,
Бо  ненаситне  зло  спіткає  крах
І  крик  його  залишиться  невчутим…

І  лють  його  нещадно  спопелить,
І  вичахнуть  ліси,  немов  пустелі.
А  над  тобою  лагідна  блакить
Розмиє  веселкові  акварелі!

Після  грози  розбурхана  весна
Сади  зама́їть  пишно,  як  на  свята,
Задріботить  у  полі  борона,
Зодягнеться  у  цвіт  вишневий  хата.

А  рідна  мова  стане  на  крило,
Мов  журавля,  злетівши  понад  хмари!
Заб’є  ключем  засохле  джерело,
Пощезнуть  воєн  да́внішні  примари…

І  ти  кущем  добірним  зацвітеш
Між  європейців,  мудрий  мій  народе!
Господь  поставить  Слово  пресвяте
На  варті  миру,  правди  і  свободи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493131
дата надходження 17.04.2014
дата закладки 18.04.2014


Юлія Кириленко

*Лебідь*

   [i]      [b]Музика    весела    лине    передзвоном,
         Срібною    струною    плине    у    гаю,
         Звеселяє    серце    чистою    луною,
         Все    кругом    квітує,  наче    у    раю.

         Скрізь    усе    радіє,  прославляє    літо,
         Пташка    веселеньку    пісеньку    співа,
         Плаче    тільки    лебідь    тихо    біля    річки,
         Пригорнув    до    себе    білих    два    крила.

         Стали    йому    крила    ношею    важкою,
         Опустив    голівку,  дужче    затужив…
         Сльози    кришталеві    потекли    водою,
         Окропили    рани    лебедя    важкі.

         Неначе    пелюстки    трояндові    червоні
         Текли    краплини    крові    по    білому    крилу,
         Тихо    плакав    лебідь    в    кривавому    полоні,
         Знав,  що    не    поможуть    в    хвилину    цю    скрутну.

         Заради    інших    птахів    він    жертвував    собою,
         Про    лихо    сповіщав    і    рятував    усіх…
         Коли    ж    прийшло    нещастя    відразу    за    бідою,
         Про    нього    всі    забули,  ніхто    не    допоміг.

         Сходив    кров’ю    лебідь    тихо    біля    річки,
         Пригорнув    до    себе    білих    два    крила,
         Немов    по    шовку    білім    червоні    слались    стрічки…
         Раптово    в    небі    синім    засяяла    зоря.

2011  р.
[/b][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491411
дата надходження 09.04.2014
дата закладки 09.04.2014


Тетяна Луківська

Не забути б…

Прихились  до  землі:  чуєш  стогін,
Це  сльозою  зітхає  печаль,
Це  страждання  людського  відгомін
І  душі  материнської  жаль.
Хіба  ж  можна  словами  сказати,
Як  же  тугою  тиша  кричить…
Кришить  серце  знедолене  мати,
А  воно  все  болить…і  болить!!!
Гладить  вітер  обличчя  змарніле
Та  не  легшає  навіть  й  на  мить.
Світлий  день  став,  як  ніч  почорніла,
І  захмарилась  неба  блакить…
Задивись  в  небеса:  чуєш  тиша
У  засрібленій  висі  лежить.
Це  Героїв  душа  кожна  пише,
Як  нам  землю  свою  боронить.
Ми  кладемо  із  вдячністю  квіти,
І  стираючи  тихо  сльозу…
Знов  стаємо  у  стрій  монолітний
Розігнати  над  краєм  грозу.
Прихились  до  плеча:  чуєш  міцність
І  незламність  у  вірі  святій.
Хтось  сказав,  що  даремно  у  вічність
Вони  йшли  у  своїй  простоті.
А  я  знаю,  що  ангелом  стали
І  нависли  над  краєм  крильми.
Не  скажіть…  не  даремно  вмирали,
Бо  свободу  прикрили  грудьми.
Зазирни  в  небокрай:  як  світає!
Україна  над  світом  встає.
В  небесах  Сотня  правди  чекає,
Пора  слово  сказати  своє.  
Крок  за  кроком  вперед,  щогодини
Розгрібаємо  безлад  чинів…
Доля  ж  вкотре  дає  для  людини
Вибирати  життя  і  Синів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491141
дата надходження 08.04.2014
дата закладки 08.04.2014


Леся Shmigelska

ТРИВОЖНА ВЕСНА


Весно  холодна,  заблукала  сестро,
А  де  ж  твої  підхмелені  сліди?
Чому  жалі  в  душі  моїй  не  скресли?
Дощем  озвися,  рідна,  не  мовчи!

Чому  припорошили  роси  білі
Пекучі  сльози  братської  війни?
Моя  весно,  змети  з  душі  зневіру,
Пастельним  вітром  ярість  обійми.

І  обігрій  з  небес  гарячим    духом
Людців  безвольних  душі  і  серцЯ
Моя  полинна,  не  гірчи,  послухай,
Той  вічний  клич:  «А  хто  ж,  коли  не  я?»

І  пнеться  день,  як  пролісок,  несміло,
Затис  в  кулак  неспокої  земні.
Тобі,  народе,  дякую  за  Віру,
Молюся  нині  Богу  і  весні.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491232
дата надходження 08.04.2014
дата закладки 08.04.2014


Наталя Данилюк

Хлопчику юний…

Хлопчику  юний
за  сірим  пробитим  щитом,
що  є  у  тебе  зі  зброї  -
крім  віри  у  Бога?
Лиш  оберіг  молитовний
над  теплим  чолом
і  материнська  любов,  
і  душевна  тривога?

Поки  тебе  під  прицілом
тримають  бійці,
рвуться  гранати
і  кров  багряніє  невинна,
вервицю  мама  стискає
у  теплій  руці
і  засинає  щоночі
з  думками  про  сина.

Молиться  Богу,
щоб  рідну  кровинку  беріг,
тільки  б  живим  повернувся
до  отчого  дому!..
Поки  чекають  дітей
із  війни  матері,
ми  сильні  духом
і  нас  не  зламати  нікому.

Поки  на  варті  свободи
такі,  як  і  ти,
ладні  померти  
в  нерівному  лютому  герці,
буде  міцніти  народ
і  думками  рости!
Хлопчику  юний  
з  кривавою  раною  в  серці...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490537
дата надходження 05.04.2014
дата закладки 05.04.2014


Відочка Вансель

Мені вже знов наснилися дощі

Мені  вже  знов  наснилися  дощі,
А  ти  у  сни  мої  вже  не  приходиш.
Я  залишилась  десь  на  самоті,
Де  ти  лиш  сум  за  руку  тихо  водиш.

До  мене  дощ  приходить  навесні,
І  тягне  цвіт  черешні  за  собою.
Встелив  весь  сад,сказав,що  все  мені.
А  я  його  зібрала  із  журбою.

До  мене  знов  приходять...Та  не  ти...
В  уста  цілують,ніжно,до  нестями.
Візьми  мене  за  руку...Обніми...
Та  тільки  дощ  складає  цвіт  роками...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489045
дата надходження 29.03.2014
дата закладки 29.03.2014


Наталя Данилюк

Мій мирний народе, ти зроду війни не жадав…

Мій  мирний  народе,  ти  зроду  війни  не  жадав,
І  ласим  не  був  на  чуже,  бо  свого  мав  доволі.
Чому  ж  тебе  вкотре  спіткала  нещадна  біда,
Весна  опинилась  в  тенетах  чужої  сваволі?

По  що  вони  йшли,  знавіснілі  од  люті  раби,
Узявши  твій  мир  під  холодні  і  точні  приціли?
Мій  славний  народе,  хрещений  в  огні  боротьби,
Від  крові  твоєї  не  раз  вороги  захмеліли!..

А  землі  святі  засівали  кістками  синів,
Їх  вічною  славою  смерть  в  полі  бою  покрила.
І  нас  не  зламати,  не  знищити  в  жодній  війні,
Бо  ангельська  сотня  над  нами  розправила  крила.

Дарма  потішається  ниций  лихий  окупант,
Дарма  скаженіє  орда  його  люта  і  п'яна!..
Якщо  і  горіти,  то  лиш  у  цвітінні  троянд,
Якщо  і  диміти  -  лише  в  яблуневих  туманах...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486949
дата надходження 20.03.2014
дата закладки 20.03.2014


ГАЛИНА КОРИЗМА

З ВЕСНОЮ!

Хочеться  відчути  весну  без  зайвих  думок  про  війну,
Вдихнути  ранкове  повітря,  торкнутись  вербового  віття.
Не  хочу!  Долаю  усі  перешкоди,  новини,  мотиви...
З  весною  вас  друзі!  Молю  і  благаю:  -  Дай  кожному  сили!


Сьогодні  весна  в  Україні,  як  проліски  білі  в  долині,
Як  перше  досвітнє  проміння,  як  кинуте  в  землю  насіння.
Нехай  без  війни!    Прошу  зі  слізьми  і  в  молитвах  жадаю:
Хай  мирно  гніздяться  лелеки  у  нашому  рідному  краю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484368
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 09.03.2014


Михайло Нізовцов

ДО ТАРАСА



Україну  -  як  жінку  люблю.
Не  за  хрест,  не  за  зірку.  Як  жінку.
На  розпутті  в  дорогах  гублюсь
Батьківщини  нової  сторінки.

Кобзарем  на  розпутті  спинивсь  –  
Дослухайтесь,  до  слова  охочі,
Біль  відчуйте  живої  струни  –  
Українцем  дивитимусь  в  очі.

Поклик  серця  і  сповідь  співця
У  рядки  віршові  заплітаю:
Батьківщина  –  одна,  Україна  –  одна.
«Жити  –    як?»  -  у  чужих  не  спитаю.

Слов*янин,  я  за  Київ,  за  Русь!
 І  мій  біль  –  від  коріння,  від  предків.
Хай  умру  –  до  живих  повернусь
Шитвом  віршів  і  спалених  нервів.

Україно!  За  тебе  молюсь,
Хоч  літам  моїм  час  на  обжинки…
Я  життя  так,  як  жінку  люблю:
Не  за  хрест,  не  за  зірку  –  як  жінку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484579
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 09.03.2014


Леся Геник

Світлій пам*яті Героя України…

                                                                                                       ...Романа  Гурика
І  сонце  Тобі  не  світить,  і  вітер  Тобі  не  віє  -
У  вічне  позаземелля  злетіла  ясна  душа...
Молитви  останній  подих,  вогню  надостання  дія,
Де  куля  смертельна  скроню  неторкану  віднайшла.

Зосталися  біль  і  свічі,  та  квіти,  безмежжя  квітів,
Що  плачуть  дощем,  росою,  матусиними  слізьми...
Скажіте,  о  люди  добрі,  чи  є  щось  миліше  в  світі,  
Ніж  діти  і  щось  гіркіше,  ніж  плакати  за  дітьми?!

Сумує  у  небі  янгол,  у  чорній  хустині  туга.
Над  лагідним  первоцвітом  марою  застиг  вінок.
Утратила  Неня  сина,  а  друг  бойового  друга,
Сестра  золотого  брата,  життя  зупинило  крок...

Та  ярко  палають  очі  на  фото,  їх  не  згасити  -
Боровся  за  Україну,  за  нинішній  день,  за  нас!
То  ж  маємо  пам*ятати,  допоки  судилось  жити,
Пожертву  сю  героїчну,  і  славити  повсякчас!

Втішаючи  тиху  Неню,  благати  у  Бога  сили,
На  будучність  неогудну,  на  звершення  боротьби
Небесної  Сотні  нині,  що  стала  гірким  мірилом
Свобідної  України  нескореної  доби.
(5.03.14)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483628
дата надходження 05.03.2014
дата закладки 09.03.2014


леся квіт

ВІТАННЯ ДЛЯ НАРЕЧЕНИХ

В    цей    день    вітань  крилатих    так    багато,
Словам    чарівним    вже    не  має    меж.
Та    хочу    я    Вам    ось    таке    сказати:-
-  щоб    казка    ця    кінця    не    знала    теж.

-    Ти    Наречена    вірність    лебедину
Завжди    охороняй    своїм    крилом,
І    щоб    у    радісну,  і    смутну    днину
Була    розрадою    для    лебедя    свого.

- Ти    Наречений    бережи    тендітну,
Цю    ранню    квітку  ,  не    кидай    в    росу,
І  щоб    твоє    плече    завжди    зуміло
Підтримати    в    ній    ніжність    і    красу.

І    хай    малі,    кумедні    лебедята
Веселим    сміхом    хату    звеселять.
Хай    завжди    з    Вами    буде    Божа    Мати.
Ідіть    вперед,  не  дивлячись    назад.

До    зрілого,  солодкого    кохання,
Яке    не    зможе    вже    ніхто    розбити,
І    хай    усе    життя,  як    зірка    рання
Буде    воно    завжди    для    Вас    світити!
2008р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484618
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 09.03.2014


Валя Савелюк

ХЛІБ І ЛАДАНКА

пахне  од  печі  хлібом…
снилася  мама…
небом…  небом…  ішла  сама
однотонним  порожнім  небом  –
ма-ма…

під  ногами  босими  –  сіра  безодня,
безрадісна  і  курна́…

глянула  у  вікно  –  сьогодні
перше  березня:
от  і  весна

дочекалися…
та  не  всі

перше  березня  –  от  і  війна,
традиційно:  орди  московської  проти  Русі́

…  диких  качок  авіа-ла́нка  
прорвалася  через  облогу,
либонь,  із  боєм…
до  Бога
молитва  наша,  а  сподіва́нка
на  синів,  що  стають  до  зброї  

…сину,  сину,  рушають  зранку,  
тут,  у  вузлику,  хліб…  вишиванка…
образок…  
і  
з  чебрецем-євшан-зіллям  ла́данка…

03.03.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483214
дата надходження 03.03.2014
дата закладки 04.03.2014


Борода

Журавлинний крик

Тут  веснує  тепло,  дозрівають  мигдаль  і  оливки,
тут  в  садах  такі  пахощі  цитрус  роздав!
Може  нам  повезло?  Он  цвітуть,  як  і  в  нас,  чорнобривки
і  вмиває  нам  ноги  на  радощах  сам  Океан.

Прокидається  з  сонцем,  всміхається  щиро,  зіхає,
зачіпа  вітерець,  що  куйовдить  чуприну  густу.
Ну,  невже  то  так  конче  скучати  за  батьківським  краєм,
полонити  терпець  і  серця  зодягати  в  журбу?

Жолудяться  дуби  і  поважно  розводять  плечима:
"Ну  чого  вам  ще  треба,  щоб  тут  залишитися  жить?"
Та  з  дубів  тих  тут  пробки  штампують  на  вина,
а  на  нашій  землі  -  то  як  пам"ять  і  совість  століть.

Навіть  ренений  птах  відлітає  у  вирій  додому,
протина  блискавиці,  поборює  дужі  вітри,
щоби  там,  в  небесах,  напослідок,  долаючи  втому,
хоча  б  крик  журавлинний  до  рідних  країв  донести.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325730
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 27.02.2014


Олена Іськова-Миклащук

Прокиньтесь, тату…

Памяті    загиблих

Прокиньтесь,  тату,  годі  вам  вже  спати.
Погляньте,  в  небі  сонечко  зійшло,
До  праці  стало  наше  все  село,
А  ви  спите,  одягнуті  у  шати…
Прокиньтесь,  тату,  годі  вам  вже  спати…

Трембітами  заплакали  Карпати,
Стікають  воском  зоряно  свічки.
Навколішки  припала  до  руки,
За  ніч  збіліла,  мов  голубка,  мати…  
Прокиньтесь,  тату,  годі  вам  вже  спати…

Людей  багато  йде  до  нас  до  хати,
Співають  гімн,  вмиваючись  слізьми.
І  вас  несуть…  А  як  же,  тату,  ми?
Як  нам  без  вас  у  світі  виживати?
Прокиньтесь,  тату,  годі  вам  вже  спати!

Прошу  спиніться,  покладіть  лопати!
Дозвольте  подивитись  ще  хоч  раз!..
…Сльозами  й  кров’ю  скріплено  наказ
В  живу  мішень  безжалісно  стріляти.

Вставайте,  люди,  годі  вам  вже  спати!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481085
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 24.02.2014


ОксМаксКорабель

мене сьогодні, сину хоронили

Сьогодні,  сину,  мене  хоронили
(монолог  батька  "  беркутянина")

Сьогодні,  сину,  мене  хоронили
разом  із  тим,  що  ти  його  убив.
Твій  сад  не  прийметься.І  вишенька  зчорніла,
яку  торік  з  тобою  я  садив.

Навіщо  жити?  Вкрилося  ганьбою
й  прокльонами  твоє  ім'я.
Я  так  гордився,  сину  мій  тобою,
а  нині  вслід:  це  ж  батько  упиря...

Ти  зводив  дім.  Я  мріяв  про  онука,
(той  постріл  всім  життя  переверне).
Душа  поранена  -  страшна,  пекельна  мука,
ти  в  нього  цілився.  А  вбив  -  мене.

Казали,  він  мав  карі  очі,
казали,  що  Шевченка  так  любив.
А,  знаєш,  він  прийшов  тієї  ночі,
щоб  запитать,  за  що  ти  його  вбив...

Сьогодні  того  хлопця  поховали,
він  був  Вкраїни  справжній  син.
Його  мільйони,  чуєш,  проводжали.
Я  ж  в  путь  останню  йшов  один.
Оксана  Максимишин  –  Корабель
27  січня  2014  року  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476547
дата надходження 02.02.2014
дата закладки 13.02.2014


Ярослав Дорожний

Освячені кров'ю


Кров  загиблих,  звірства  і  цинізм,
і  слова  із  трону,  мов  би  з  потойбіччя.
Хтось  чекає  на  покору.  Ні!  
Тільки  повноводна  повінь  помсти  річки.  

Правда  є  сильніша  від  гранат,
і  вона  зросте  в  людській  порохівниці.  
Втратили  людське  раби  й  гарант.  
Лиш  оскал  душі  і  обличчя  підлі,  ниці.  

Кров’ю  тут  освячені  сніги,
вже  вода  священика,  на  жаль,  безсила.
Птаха  ширить  темряву  могил,
Та  знайдем  сокиру,  обрубати  крила!  

Цінність  мають  полум’я  і  сталь,
візьмуть  плату  за  невинну  кров,  знущання.  
України  сповнений  Грааль.
Прапор  правди,  перемога  у  повстанні!  

21.55.  24.01.  поїзд:  Київ  –  Чернывцы

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476460
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 09.02.2014


Патара

Расслабся, Янич…

Альпи  під  крилом  чи  Піренеї?
Йде  на  Відень  екс-прем’єрський  борт,
Янович  таки  майнув  до  “геїв”.
Нас  лякав,  а  сам  сміливий,  чорт!

Поспішав,  неначе  від  потопу  –
В  Києві  проблеми  –  будь  здоров!
Вибрав  вірно  –  вектор  на  Європу,
Не  у  Пензу,  Тулу  чи  Тамбов...

Іван  Гентош  Самоінтегратор
http://maysterni.com/publication.php?id=99130


Мо  рятувати  хлопа?..  Там  ті  геї!!!  
Хтозна  що  в  них  "проклятих"  на  умі?!!  
Не  дай,  Бог,  Янич  здуру  афігєєт...  
Вони  ж  там  скачуть  на  хлопів  самі!!!  
А  він,  бідака,  і  двох  слів  не  зв'яже,  
Щоб  відігнати  їх  від  себе  геть...  
Сам,  ідіот,  в  кубло  поїхав  враже,  
Звикає  хай  расслабіться  й  тєрпєть!!!  ;-))))))))))))))

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477195
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 04.02.2014


Вразлива

Зима- патлата.

     На    місяць    запізнивсь    сезон    снігів,
Мороз      конем    дігнав      патлату    зиму.
     Засніжила,  крутила    безупину,
Й    згубились    в      просторі    крики      вітрів.

Земля    та    небо      в    білих    кольорах.
       Пора    весіль    і    Господа    причастя,
Благословля    весь    світ    любов*ю,  щастям,
       Водою    охрещеною    в    віках.

       Святковий    Стрітень    на    порозі    став  ,
Громову    свічку    зимі    в    руки    дав,  
     Та      капанням    бурульок    з    стріх      весні,  
Їй    володіння    передасть    свої..

       

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476790
дата надходження 03.02.2014
дата закладки 04.02.2014


Адель Станіславська

Любов непереможна

Корилася,  терпіла  і  не  щоку,  

усеньке  тіло  під  батіг  дала

в  німому  рабстві  спину  гнула  поки

дійшла  межі.  Сміявся  безмір  зла,

випалюючи  віру,  душу,  тіло...

Молилася  -  та  застив  небо  дим.

Зіп\'ялася  з  колін  і  осміліла

пішла  просити  правди...  Лютий  грім  

із  того  диму  чорного  ударив

і  попелом  задушливим  повис,

і  чорні  круки,  чорних  душ  примари

до  крови  спраглі  кинулися  вниз.

І  шматували,  хижо  розпинали,  

і  лжу  по  світу  ріками  лили

на  кривді  паслись  і  було  їм  мало  -

любов  бо  подолати  не  могли...

Вбивали...  Не  скорилась!  Воскресіння

гряде  святе  опісля  всіх  тривог,

бо  сходить  сонце  правди  в  Україні  -

Любов  непереможна.  З  нами  Бог!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476856
дата надходження 03.02.2014
дата закладки 03.02.2014


Наталя Данилюк

Напряла за ніч, набілила…

Напряла  за  ніч,  набілила
Таких  дивовижних  красот!
Мов  атласні  білі  вітрила,
Мережать  ліси  горизонт.
А  срібла  на  вікнах,  а  хутра!..
В  молочному  губиться  світ
І  крига  тонким  перламутром
Ясніє  на  місці  боліт.
Як  білі  ведмеді  полярні,
Кущі  одяглись  в  кожушки,
Синиці,  мов  айви  янтарні,
Засніжені  вкрили  гілки.
І  ветхий  димар  бородатий
У  смушку  поважний,  як  пан,
Крізь  танучі  клаптики  вати,
Сотає  молочний  туман.
Потягує  люльку  дубову
І  сизий  викашлює  дим,
У  пе́чі  потріскують  дрова,
Охоплені  палом  рудим.
А  в  турці  посапує  кава
І  пінка  повзе  крадькома...
За  вікнами  горда,  як  пава,
Блукає  розкішна  зима.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476243
дата надходження 31.01.2014
дата закладки 03.02.2014


Наталя Данилюк

Народе мій…

Народе  мій,  крізь  площі  і  майдани
Ти  проростаєш  міццю  у  віки!
Минуться  всі  вершителі  й  тирани,
Усі  вожді  та  мічені  божки...

І  задихнуться  покручі  і  трутні
У  власноруч  затягнутій  петлі.
А  ти,  як  велет,  гордий  і  могутній,
На  Богом  даній  праведній  землі

Засієш  поле  золотом  пшениці,
На  плуг  залізний  меч  перекуєш.
Затихнуть  воєн  грізні  блискавиці,
Вгамують  зливи  спалахи  пожеж.

Нова  доба  духовної  свободи
Тобі  запалить  сонце  молоде.
Народе  мій,  нескорений  народе,
Тебе  сам  Бог  до  істини  веде!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466188
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 16.12.2013


Валерій Голуб

НАШ СИНІЙ ПТАХ

Спустів  наш  берег.Тільки  сум  та  осінь.
На  пляжі  гуси  лопотять  крильми.
А  пам  ятаєш?  Ще  недавно  зовсім
Піщані  замки  зводили  тут  ми.

На  сірім  тлі  осінніх  меланхолій
Наш  синій  птах  у  небо  відліта.
Любове!  Відпусти  й  мене  на  волю!
Забути  дай  ті  очі  і  вуста.

А  здалеку  весілля:  “Гірко!  Гірко!”
На  тім  весіллі  наречена  ти.
Якби  ти  знала,  як  на  серці  гірко,
І  наших  замків  сліду  не  знайти.

Ще  прилетить  сюди  весна  крилата.
І  громовиця  ще  сяйне  не  раз.
І  солов'їні    ночі  будуть  грати...
І  буде  тут  любов.  Але  без  нас.                

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460594
дата надходження 14.11.2013
дата закладки 14.11.2013


Оля Бреславська

У молитві…

Зісковзує  біль  
...по  краплині  
...сльозами  
...на  груди.
Воском  німим  утікає  в  долоню  самотня  свіча.
Погляд  у  полум"ї  гріє  надію.  Схилені  люди
Сховали  гріхи  у  кишенях  старого  плаща.

Між  нами  перетяг  
...чи  потяг    
...чи  втомлена  тиша.
Навчилася  чути    її  та  знаю  на  дотик  яка.
Монолог  у  молитві...  Розмова  душі  зі  Всевишнім..
...Підняла  з  колін  чиясь  тепла  і  дужа  рука...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457709
дата надходження 31.10.2013
дата закладки 31.10.2013


Відочка Вансель

Я хотела с тобою счастья

Я  хотела  с  тобою  счастья,
Жизнь  отдать  за  тебя  и  мечтать.
Разлука  сжимает  запястье,
Учит  просто  ходить,не  летать.
Я  хотела  тебя.До  боли.
Вновь  сжимая  ладонь  лишь  твою,
Проверку  устроила  воле.
Я  лгала,что  совсем  не  люблю.
-Вот  и  все.Так  распорядилась
За  двоих  нас  наверно  судьба.
А  любовь...Да  она  годилась
Для  того,чтоб  свести  нас  с  ума.
А  потом  разойтись...Судьба  же...
-Как  ты  прав!Боже,как  же  ты  прав!
Ведь  она  мне  сказала  даже,
Что  усилий  ты  не  прилагал.
Чтобы  сохранить.Прогоняешь?
Прогоняешь?Иду  я...Иду...
Ангел,что  же  перья  роняешь?
Ты  лети,я  сама  соберу.
Ими  штопаю  боль.Ты  веришь?
Так  не  больно  ни  капли,совсем.
Знаю:боль  мне  всегда  умеришь,
Приходил  ты  сегодня  зачем?
Посидеть,по  душе  погладить?
Я  не  плачу,да  это  ведь  дождь.
Ангелочек,ты  все  уладишь,
На  него  очень  уж  ты  похож.
Как  любил-утешал  и  гладил,
А  как  руки  мои    он  сжимал...
На  душе  миллионы  ссадин
По  одной  он  перецеловал.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457396
дата надходження 29.10.2013
дата закладки 29.10.2013


ГАЛИНА КОРИЗМА

ДВІ ДОЛІ


За  горизонтом,  ген  на  схід,  цвітуть  гарячі  маки,
Шумлять  поля  у  пшеницях,  духманять  трави  злаком.

Коли  наллється  в  небі  спів  і  сонце  золотіє,
Радіє  втомлена  земля  і  колос  ваготіє.

Пшеничний  лан  чекає  жнив  і  пахне  свіжим  хлібом,
Не    раз    ввижається  у  снах,  що  називаю  –  рідним.

Летять    думки,  мов  ластівки  і  сниться  Україна,
Несіть  мене  туди  вітри  де  пісня  солов'їна.

В    ласкаву    далеч,    навмання,    густим    дощам    назустріч
Радіє    думка    на    устах    в    любові    невмирущій.    

В    глибоких  травах  до  колін  скупатись  в  срібних  росах
Торкнутись  квітів  пелюсток,  змочити  ноги  босі.

Не  смію  рідного  зронити  у  помислах  щоденних,
Тебе  оспівую  в  піснях  –  нескорену  й  стражденну.
 
За    Україну  –  диворай    у  молитвах  безсонних
Благаю    кожен  Божий  день  у  емігрантськім  лоні.

Тут  люба  ніч,  та  не  зрівнять  таких  ночей,  як  вдома
Стожари  золотом  горять  і  сяють  видноколом.

Скрізь  так  красиво,  але  жаль,  бо  часто  сниться  хата,
Чому  ти,  Боже,  дав  мені  –  дві  долі,  як  у  птаха?

Летять  роки  на  чужині,  нестримною  рікою
На  Україну  повернусь  журавкою  весною!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455996
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 23.10.2013


Наталя Данилюк

Листопад-листоноша

Листопад-листоноша  
розсипав  пожухлі  листи,
шурхотить  під  ногами  
осіння  кленова  зажура.
Може  й  добре,  що  більше  
мені  не  писатимеш  ти
і  на  завтра  дощами  
умиється  осінь  понура.

І  сльозами  очистить  
усі  незліченні  жалі,
розтечуться  слова  
на  папері  чорнилом  розмитим.
Зіштовхнулися  душі  
бортами,  немов  кораблі,
заштормило  між  нами  
і  бурю  тепер  не  спинити.

Може  й  добре,  що  я  
не  чекаю  твоїх  одкровень,
ні  гірких  покаянь,  
ні  обіймів  міцних  до  нестями...
Листопадить  у  душу  
осінній  захмарений  день
і  під  ноги  влягається  
листя  твоїми  листами,

Де  слова  -  не  слова,
де  не  видно  рядків,  ані  рим,
де  в  обірваних  строфах
прощання  гірчить  полинами...
Листопад-листоноша,
самотній  старий  пілігрим,
погасив  каганці
і  тепло  захололо  між  нами...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455117
дата надходження 18.10.2013
дата закладки 23.10.2013


Д З В О Н А Р

МЕЛОДІЯ ЖІНОЧОГО СЕРЦЯ . . .

Чому  зітхаєш?..
Я  ж  біля  тебе.  Я  одна...
Чому  не  граєш
Чаруючу  рапсодію,
Де  серце,  розум  і  струна
Зливаються  в  одне?..
Ти  ж  знаєш,..  
Я  ніжно  так  люблю  тебе,
Як  цю  мелодію...

...  І  завжди  в  такт  звучу́
Оцим  величним  звукам
Та  в  пам'яті  кручу́
Божественну  мелодію...
І  в  небо  руки,..
Як  в  ченця...
...  Душа  співає...
Величну  пісню,
Де  немає
Ані  початку,
Ні  кінця...

...  І  я  у  захваті  кричу  -
"Візьми  іще,..  візьми  ще  раз
Найвищу  ноту  цю  небесну,
Ще  раз  веди,..  
Ще  раз...
Смичком  по  серцю
І  я  твоя...  
Веди,..  веди  мене  
У  весну...
...  У  небеса!.."

...  І    в  мить  злилися  воєдино  -
Мелодія,  бажання  і  життя,
Ніби  "Купальська"  ніч  у  днину,..
А  пісня  кличе  в  майбуття,
І  я  до  тебе  лину
Рікою  жаги,  страсті  і  буття,
У  мрію  ту...  мою...
Єдину...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451464
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 02.10.2013


Наталя Данилюк

Ця липа спить…

Ця  липа  спить,  загорнута  в  тумани,
У  позолоту  щедрої  парчі,
Їй  на  долоні  золотом  багряним
Кленова  гілка  плаче  уночі.

Кущі  малини,  сірі  і  безлисті,
Шепочуть  їй  про  березень  хмільний.
Вже  поруділи  трави  шовковисті
І  невгамовні  стихли  цвіркуни.

Ця  липа  спить,  напоєна  вітрами,
Обшарпана  непроханим  дощем.
Дарма,  що  серпня  вирізьблені  брами
Закрила  осінь  бронзовим  ключем.

І  може  їй  не  випаде  у  квітні
Зазнати  вкотре  цих  метаморфоз,
І  гілочки,  оголені  тендітні,
Скує  нещадний  вранішній  мороз...

Та  всеодно  ці  мрії  щонайвищі
Не  спопелити.  Буде  ще  весна!
Ця  липа  спить...  Прислухайся  у  тиші,
Як  невагомо  дихає  вона...

Колись,  отак  заснувши  ненароком
Під  тихий  шепіт  листя  восени,
Піду  і  я  легким  повільним  кроком
В  розмай  п'янкої  вічної  весни...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447515
дата надходження 06.09.2013
дата закладки 10.09.2013


Любов Ігнатова

Віддам кохання в хороші руки …

Віддам  кохання  в  хороші  руки!!!
Віддам  без  плати,  а  просто  так  ...
Воно  уміє  терпіти  муки,
Воно  приємне  таке  на  смак  ...

Віддам  кохання,  бо  вже  несила
Його  тримати  на  повідку  ...
Воно  ж  бо  вільне!  ...У  нього  -крила!  ..
А  що  я  маю  -сльозу  ïдку?!

Беріть  -не  шкода!!!  У  добрім  серці
Воно  розквітне,  неначе  мак!!!
І,  переможцем  в  нерівнім  герці,
Ще  затанцює  для  вас  гопак!  ..

Візьміть  ...будь  ласка  ...Воно  ж  загине!  ..
В  душі  у  мене  вже  мерзлота  ...
Воно  ж  співуче  і  лебедине,
У  ньому  -ніжність  і  чистота  ...

Беріть,  не  бійтесь!!!    Воно  -чудове!!!
Воно  із  сонця  і  світлих  мрій  ...
І  сни  збувались  моï  казкові,
І  розбивався  злий  вітровій  ...

...Віддам  кохання  ...В  хороші  руки  ...
Беріть!  ...Рятуйте  його  ...хоча  б  ...
Бо  вже  розносять  голодні  круки
Пушинки  білі  моïх  кульбаб  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447124
дата надходження 04.09.2013
дата закладки 04.09.2013


Оля Бреславська

Над сивими Карпатами

Над  сивими  Карпатами
У  тайстру́    полатану
Висипав  світанок
Вранішні  узори...

Ще  ліси  розпатлані...
Розкидають  клаптями
Пожовтілі  пасма
В  схили  Чорногори.

Серпень  тліє  спекою.
А  там,  поміж  смереками
Цілує  тіло  холодом
Скуйовджена  роса.

Гора  здалась  безмежною...
Прив"язані  до  стежки  ми.
Довкола  тільки  тиша,
Туман  і  небеса.

А  вище  –  мить  блаженства...
Вершина  незалежності:
Від  вдаваного  щастя,
Страху́,  журби,  знемоги.

За  пла́єм  доля  в"ється...
В  блакитно-жовтій  єдності
Лилась  молитва  й  пісня
До  серця  і  до  Бога.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445640
дата надходження 27.08.2013
дата закладки 29.08.2013


Наталя Данилюк

Не нагадуйте, мамо, про осінь…

Не  нагадуйте,  мамо,  про  осінь,
Це  лиш  рік  добігає  кінця...
Посріблилося  житнє  волосся,
Але  Вам  сивина  до  лиця,
Як  і  яблуньці  тій  край  городу.
Закосичить  груднева  зима
Цю  тендітну  замріяну  вроду,
А  вона  не  зачахне.  Дарма,
Що  морози  лихі  і  нестерпні
Розпинатимуть  віти  тонкі,
А  вона  ще  душею  у  серпні  -
В  оксамитових  крильцях  листків...
Ще  пірнає  у  купіль  медову
Перламутрових  сонячних  днів
І  гойдає  на  вітах  підкову
Місяченька  у  теплому  сні.
І  з  окриленим  вітром  у  парі
Ще  співає  п'янким  споришам.
Не  нагадуйте,  мамо,  про  старість,
Не  старіє,  повірте,  душа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445847
дата надходження 28.08.2013
дата закладки 29.08.2013


Наталя Данилюк

Я тебе проміняла на осінь…

Я  тебе  проміняла  на  осінь,
На  застудні  плаксиві  дощі...
Журавлі  замережили  просинь
І  шипшини  патлаті  кущі

Зайнялись  феєрверком  багряним.
Перепріла  пшенична  канва,
Розливається  запахом  пряним
Розімліла  у  скирті  трава.

Я  волошки  й  жита  проміняла
На  янтарні  букети  листків,  
На  застиглі  холодні  дзеркала  
Вересневих  калюж  і  ставків...

На  забуті  мотиви  флояри,
На  молочний  туман  поміж  гір,
Де,  сповитий  в  оливкові  чари,  
Розгорнувся  м'який  кашемір.

Розбрелися  думки  безголосі,
Згасли  барви  ранкових  заграв...
Я  тебе  проміняла  на  осінь,
Ти  ж...  на  іншу  мене  проміняв.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445448
дата надходження 26.08.2013
дата закладки 29.08.2013


Наталя Данилюк

Казка ночі

Самотній  човник  плещеться  на  таці
Дзвінкого  плеса  між  очерети́н.
Серед  летких  пластичних  декорацій
Погойдуються  китиці  жоржин.

Пряде  павук  посріблені  вітрила,
У  мандри  кличуть  мрійника  моря.
Передосінній  степ  позолотила
Налита  білим  вермутом  зоря.

Як  сизий  шовк,  натягнутий  на  п'яльці,
Лисніє  місяць,  піниться  вино
Між  тополиних  вигорілих  пальців.
Мережать  зорі  темне  полотно.

Серпнева  ніч,  немов  Шахерезада,
Терпким  садам  нашіптує  казки.
Крадеться  по  стерні  осіння  зрада
І  факелом  запалює  листки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443755
дата надходження 16.08.2013
дата закладки 19.08.2013


Лілія Ніколаєнко

Адреса твоєї тиші

Яка  адреса  у  твоєї  тиші?
Я  надішлю  їй,  ніби  сповідь,  лист.
Зірву  з  небес  кохання  стиглі  вишні,
Щоб  сокровенних  мрій  відкрився  зміст.

Скажи  мені  пароль  свого  безсоння,
Я  музою  влечу  в  твої  сади.
Натхненням  зацілуй  уста  і  скроні.
Щоб  зашарівся  місяць  молодий.

Переклади  жагу  мою  на  щебет
Обласканих  весною  солов’їв,
І  в  амфори  бажань  розлийся  небом,
Щоб  ми  торкнулись  веселкових  див,

В  обійми  впали,  як  в  шовкове  море,
Де  ніжністю  штормлять  палкі  слова,
Де  млість  терпка  на  сон  солодкий  морить,
І  погляд  твій  –  Амура  тятива…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439827
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 27.07.2013


Лілія Ніколаєнко

Якби ж любов спалити…

Якби  ж  любов  спалити,  
Ніби  вірш,
Дощем  у  спраглу  землю  перелити…
Якби  читав  ти  не  в  рядках,  
А  між…
Той  відчай  і  жагу  мою  неспиту!

Якби  ж…  Якби  ж…
О,  скільки  тих  «якби  ж»
Між  нами  проросли  стіною  болю!
Самотністю  грішу…  
І  ти  грішиш.
Про  молоду  весну  у  неба  молиш.

А  час  іде…  
Яка  весна?  
Облиш…
Вже  осінь  відкриває  гордо  двері.
А  поговір  чужий  –
Як  гострий  ніж.
Остання  крапля  серця  –  на  папері.

З  безодні  тиш  
І  досі  ти  болиш…
В  шибки  безсоння  стукаєш  минулим.
Тебе  я  не  кохала  –  
Більше  ніж…
Якби  кохала  просто,  то  б  забула...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439000
дата надходження 23.07.2013
дата закладки 23.07.2013


Оксана Пронюк

Липнево-замріяній Жінці

*                                    Подрузі  Олі  Струтинській  в  День  народження!                        *
 Вітаю!!!  Не  можу  сісти  за  твоїм  святковим  столом,  та  вкотре  уявляю,  якби  воно  святкувалося  все  наше  невідсвятковане.

 Твоє  літо  бентежить  слова,
 Ти  далеко  за  обрієм  хмар,
 Ти  за  цвітом  сльози
 А  в  вікні  молитви,
 Ти  приходиш  і  йдеш  у  світи.

 Загостили  вітри  у  липневі  сади,
 Розстелили  медові  духмянки,
 І  зриваються  з  дум  
Невгамовні  слова  -
 Як  тебе  пригорнути  світанком?

 Дорога!  Дорога!  
Жінко  бого-тепла,
 Напахнючена  зелом  родимим,
 Я  вітаю  тебе  на  розквітлих  стежках
 Де  маліти  й  доросліти  вчились.

Обіймаю  крилом
Ще  не  все  відгуло,
Ще  на  небі  нові  візерунки,
Вишиванко  земна  чи  русалко  зі  снив,
Розсипай  ще  ясніш  зоре-квіти!

 Щастя  з  жмень,  як  вишень  –
Хай  трояндить  цей  день!
І  малиновий  смак  поцілунку!
Боже,  благослови,  зодягни  у  Дари
Цю  липнево-замріяну  Жінку!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438228
дата надходження 19.07.2013
дата закладки 23.07.2013


Д З В О Н А Р

В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Ользі    Струтинській

Ох,  Олю,..  Олю!..
І  хто  ж  твою  долю
Взяв  і  пустив  по  колючій  стерні...

Ти  українка
Кохалася  в  дзвінких
Українських  душевних  піснях...

Тепер  ти  далеко...
На  крилах  лелеки
Завжди  хотіла  вернутись  назад...

Та  в  нас  розруха
І  кігтями  крука
Людці  наводять  в  країні  свій  лад...

І  хай  ти  в  Італії...
Та  в  серці  конвалії
Для  рідної  своєї  землі...

Це  не  останій  ще  час,
Бог  обніме  беззахисних  нас  
І  ненька  ще  встане  з  руїни...

А  в  твоїй  душі
Завжди  будуть  вірші
Для  рідної  неньки  Вкраїни...

Щастя  і  Радості  Тобі  в  цей  День
І  хай  буде  завжди  в  душі  Весна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438271
дата надходження 19.07.2013
дата закладки 20.07.2013


Тетяна Луківська

Не обгортайте душу самотою …

                                                                                                           

                                   (Ксеня  Габа:  інколи  людина  не  може    нічого      зробити  з  своєю  самотністю,  а    інколи  просто  боїться  ще  одної  дози  болю)


Вночі    вела  розмову    з  самотою,                                                                                                                                      
Здавалася  вона  мені  сумною.
Уранці  попрощатися  хотіла,
Сміливо  за  столом  вона  присіла…
-  До  серця  смуток    не  клади,-  просила,  -
Не  обгортай  мої  опалі  крила,
Не  зазирай  печаллю  в  мою  душу
Із  самоти  я  вибиратись  мушу…
Від  неї  я  невміло  відбивалась
Та  самота  щільніше  пригорталась.
Спокусливо  шептала  і  пророче…
І  світлий  день  ішов  у  смуток  ночі.
Тремтіла  кава  у  моїй  долоні,
Останній  промінь  стерсь  на  підвіконні,
А  самота  мостилася  під  серцем,
Неначе  стала    вже  життєвим  сенсом,
Неначе  ми  із  нею  стали  цілим…
Та,  просто,  якось,    друзів  поріділо.
Згубилися  слова  у  заметілі  
Думок,  що  у  мовчанні  посивіли…
Необережно  самоту  позвала…
-  Ти  відпусти  мене,  -    її  благала…
Так    щиро  я  просилася  на  волю,
Не  прогадати  ще  старалась  долю.
А  самота  скептично  усміхалась
І  залишати  душу    не  збиралась.
В  моїх  руках    давно  схолола  кава,
А  я  все  менше  й  менше  мала  права.
Ще  більше  в  низку  додавала    смутку,
Сіріло  вже  у  кожному  закутку.
І  серце  в    павутиння  обгортала…
Стояла    недоторканою  кава…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436442
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 10.07.2013


Тетяна Луківська

Ти не прийшов…

                                                                                                                             
                                           (Ти  не  прийшов…        Любов  Ігнатова)

Ти  не  прийшов...  І  небо  мрячно  тужить,
А  у  душі  образа  і  обман.
Цілує  вітер  сльози,  гоном  дужим,
Але  так    плечі    обгорнув  туман…
Ти  не  прийшов...  І  біль  несамовитий…
Як      змалювати  крила  без  висот.
Бо  кожен  змах,  розлукою  прошитий,
А  кожен  подих  смутком  пересох.
Ти  не  прийшов...  І    в  часі  зупинилось
Палке    кохання  ,  здивувавши  нас.
Неначе  поруч    вільне    залишилось,
Але    зміліле  й  зовсім  без  прикрас.
Ти  не  прийшов…  Вже  вкотре  повторився,
Ще      повернутись,    знову  не  прийти…
Мені  сьогодні  інший    сон  приснився,
 А  в  ньому  ми,  але  чомусь  не  ти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435208
дата надходження 04.07.2013
дата закладки 09.07.2013


Тамара Васильєва

Діалог

В  мене  змокла  душа  і  додолу  котилися  краплі.
Вже  калюжа  стоїть,  а  вони  все  біжать  і  біжать.
Я  тихенько  іду,  а  дороги  немає,  не  втраплю.
То  по  пояс  трава,  то  стерня,  то  одна  сіножать.

Ти  що,  плачеш,  душа,  загартована  сонцем  і  вітром,
Чи  дощі  розтопили  осінню  твою  самоту?
А  чи  знаєш  -  від  сліз  твоїх  серце  любов’ю  прикрите.
Нелегку  ти  життєву  дорогу  обрала  –  круту.

Я  не  плачу,  то  краплі  стікають  від  поту  і  болю.
То  минуле  болить,  а  майбутнє  пече,  як  вогонь.
Я  не  знаю,  як  серце  –  думки  мої  босі  і  голі
І  немає  тепла  від  недавно  гарячих  долонь.

Ти  не  плачеш…я  знаю,  що  сльози  твої  не  побачу.
Заховаєш  далеко  в  дороги  свою  самоту.
Що  це…мокре  й  солоне…не  втримався,  я  тепер  плачу,
Я  тривогу  і  біль  із  любов’ю  у  косу  сплету.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433346
дата надходження 24.06.2013
дата закладки 24.06.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.06.2013


@NN@

МОЛИТВА*

Мій  Боже,  дай  мужності    біду  оцю  знести,
Дай  сили  вистояти  в  смертній  брані,
Любов  Твою  відчути,  і  хреста  нести
Без  ремства,  і  тепло  Твоєї  длані
Хай  буде  на  чолі  моїм.
В  душі  святиться  отчий  дім,
А  на  устах  Твоє  ім'я,
Бо  ж  грішна  я.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430883
дата надходження 11.06.2013
дата закладки 11.06.2013


@NN@

Ранкова молитва*

Ранок  двері  відкрив  у  сонце,
Синій  простір  кинув  під  ноги,
Доторкнувся  смичком  до  серця,
Щоб  співала  *Осанна*  Богу.

           Така  тиха  ранкова  молитва,
           Не  шелесне  ніде  й  нічого.
           В  підсвідомості  грізна  битва  -
           Перемога  буде  за  Богом.

Ранок  стелить  дорогу  світлу,
Оновить  всі  думки  прогірклі.
Обираю  чарівність  світу  -
Розкриваю  крила  у  вітрі.
             
           Їх  підхопить  молитва  рання,
           Затріпоче  у  пір'ї  білім.
           Заспіваю  Богу  -  *Осанна*,
           Розтулю  уста  зачерствілі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430627
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 10.06.2013


Люба Василик

Не просто дощ

Нарешті  дощ!  Не  просто  дощ,  а  злива.
І  кожну  краплю  жадібно  земля  ковтає.
Нарешті  серце  не  чекає  дива  -  
Його  в  дрібничці  кожній  помічає.

І  порціями  радості  поволі
Наповнюються  тріщинки  у  серці.
Цілує  небо  хмарами  доволі
Мою  самотність,  сховану  в  веселці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430614
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 10.06.2013


Тамара Шкіндер

Плаче у відчаї небо

Плаче  у  відчаї  небо.
Сипле  на  землю    дощем.
На  півдорозі  до  тебе
Серце  окутує  щем.

Хмари  свинцеві  гойдають
Зблідлу  колиску  нудьги.
Змито  стежини  до  раю,
Світлих  надій  береги.

Рветься    намисто,  в  калюжі  
Піниться  зронений  цвіт.
Спекою  втомлений  дуже,
Спрагу  втамовує    світ.

Хмари  розсіє  поволі.
Скоро  негода  мине…
З  келиха  Щастя  й  Любові
Вірю,  напоїш  мене.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429077
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 04.06.2013


Відочка Вансель

Обніми…Неначе руки-небо…

Обніми...Неначе  руки-небо.
Обніми...Неначе  держиш  світ.
Що  мені  іще  коханий  треба?
Сонце...Тебе  поряд  сотні  літ...

Обніми.Розділимо  всі  роки.
Що  тоді  нам  бурі,грім  і  страх?
Знаєш,ми  щасливі  милий  доти,
Доки  ці  зірки  для  двох,для  нас.

Обміни,неначе  буревіі
Не  зірвуть  і  волос  з  голови.
Обніми.Бо  це  найкращі  мріі...
За  любов  молитимусь  завжди.

Обніми.Коли  твоя  долоня
Так  лежить...В  твоій-моя  рука...
Не  біда,що  посивіла  скроня.
В  мене  більш,ніж  мріяти  могла...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428407
дата надходження 30.05.2013
дата закладки 30.05.2013


Яна Бім

Моя земля стрічає літо

[b]Моя  земля  стрічає  літо,
А  літо  –  казка  на  моїй  землі!
Це  літо  дрібними  дощами  вмито,
А  вранці  –  солодкі  роси  в  смарагдовій  траві!
А  ген  –  колосся  золотом  налите  –
Це  поле,  що  життя  моїй  землі  дає,
Як  дужий  вітер  дме,  колосся  те
Морськими  хвилями,  бурхливими,  стає...
Літні  вечори  казково-таємничі,
Запах  матіоли  кудись  зве,
Місяць  в  яснім  небі  кудись  кличе,
І  моя  земля  за  літом  туди  йде...
Йде  туди,  де  купаються  русалки,  
де  троянди  пахнуть...  У  хмільні  сади,  
де  соловей  співає...  У  ліси,  де  мавки
дають  землі  напитися  живої  води.
І  моя  земля  оживає  щоліта,
Бо  літо  –  казка  на  моїй  землі,
Й  земля  моя  улітку  щастям  вкрита,
А  щастя  –  жити  на  моїй  землі![/b] 14.06.2003

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427528
дата надходження 26.05.2013
дата закладки 26.05.2013


Мазур Наталя

День із подихом кропиви

День  із  подихом  кропиви
Затягнувся...  Здається  роком!
Живете  як  без  жалю  ви
Попід  небом  святим,  високим?

День  зі  смаком  людських  турбот
За  спочинком  та  миром  тужить.
Так  багато  довкруг  скорбот,
То  чому  ви  такі  байдужі?

Всюди  біди,  хоч  очі  мруж  -
На  коліна  стаю  в  покорі.
Як  торкнутися  словом  душ,
Коли  душі  безмежно  хворі?


20.05.2013р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426683
дата надходження 22.05.2013
дата закладки 23.05.2013


Віталій Назарук

ЗМІСТ ЖИТТЯ

Десь  далеко  в  окопі,  з’їв    шматочок  хлібини,  
Коли  тиша  на  хвилю  загортала  у  сон,
Спочивав  між  боями  молоденький  хлопчина,
Бо  настирлива    втома  забирала  в  полон.

А  в  селі  понад  Стиром,  мати  сина  чекала,
Цілувала  трикутник  і  молилась  вночі.
У  віконце  частенько  в  далину  поглядала,
І    до  ранку  не  спала,  як  кричали  сичі.  

Снилась  сину  хатина  і  матуся  рідненька,
Снився  Стир  і  рибалка,  і  вишневі  сади,
І  сльоза,  наче  річка,  котилась  тихенько,
Відкладали  на  серці  рубцями  сліди.

Він  в  окопі  молився  за  село,  за  матусю,
Час  від  часу  додому  надсилав  новий  лист,
Не  хвилюйся,  рідненька,  я  з  війни  повернуся,
Гріла  серце  надія  і  життя  мало  зміст.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426166
дата надходження 20.05.2013
дата закладки 20.05.2013


Наталя Данилюк

Де не квітують персик і мигдаль…

Де  не  квітують  персик  і  мигдаль,
Не  плодоносять  рясно  абрикоси,  
В'юниться  річка,  чиста,  мов  кришталь,
Ранкове  сонце  п'є  холодні  роси.

І  цвіркуни  виспівують  між  трав
Що  обстелили  джергами*  долини,
Духмяний  вітер  ловить  у  рукав,
Струнких  тополь  пухнасті  хуртовини.

Тут  заплелися  венами  стежки
Мого  дитинства  й  юності  хмільної.
Лоскочуть  п'яти  свіжі  моріжки,
П'янять  нектаром  лагідні  левкої.

До  себе  манить  батьківський  поріг
І  хата  пригортає,  наче  мати,
А  серед  ночі  сипле  на  обліг
Високе  небо  зоряні  дукати.

Тут  не  цвіте  заморська  дивина,
Та  все  ж  душі  відрадно,  як  у  Бога,
Коли  стрічає  мамина  весна
І  рушниками  стелиться  дорога.


*Джерга  -  шерстяний  ворсовий  килим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424154
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 19.05.2013


Леся Геник

Не відлітай

Не  відлітай,  не  квапся  навощувати  крила
І  сипати  під  ноги  засмучені  листи.
Душа  твоя  ще  літом  усіх  не  налюбила,
У  найтемнішій  ночі  свічу  не  засвітила,
Котра  б  зуміла  темінь  розлук  перебрести.

Не  відлітай,  у  небі  ще  молиться  світанок,
Побожно  руки  звівши  нашіптує  снаги.
Збирає  серце  роси  молитви  тої  в  дзбанок,
Аби  напитись  віри  тремкої  наостанок,
Коли  впаде  зажура  на  рідні  береги.

Не  відлітай,  ще  хвильку  затримай  вдома  свято
У  вицвілій  світлиці  невгамного  жалю  -
Хай  ненька  порадіє  і  звеселиться  хата,
Дитятко  пригорнеться  і  посміхнеться  тато,
Дружина  натуркоче:  люблю,  люблю,  люблю...
***
Та  знову  вперто  кличе  недоля  чужиною,
Запаскою  втирає  вікно,  де  никне  світ.
Німіє  серце,  гасне  лампадка  супокою
Над  урвищем  безсилля,  що  гине  за  тобою
Зацілувати  слізьми  щонайдрібніший  слід...
(19.05.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425958
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 19.05.2013


Відочка Вансель

У Бога свої наміри на душу

У  Бога  свої  наміри  на  душу.
Якщо  ти  прочитав  сто  тисяч  книг-
То  я  тебе  розчарувати  мушу,
Що  мало  так  набрався  ще  від  них.

Ти  прочитав?Тепер  закрий  спокійно,
І  набери  лиш  цілу  купу  знань.
А  далі-сам.Пиши  і  думай  гідно,
А  треба-на  коліна  просто  стань

Та  перед  Богом...Витягни  з  безодні
Ти  словом  тих,хто  впав  в  своїм  житті.
Бо  ти  поет.А  душі  всі  голодні
Отої  чистоти,що  є  в  тобі.

Ти  знаєш  все?!?Пізнай  себе  і  слово,
Бо  ним  Бог  починав  цей  дивний  світ.
І  не  питай,що  в  слові  є  такого,
Це  найсильніша  зброя  усіх  літ!

У  Бога  свої  наміри  на  тебе.
Ти  за  собою  багатьох  ведеш.
Даруй  всім  крила  і  веди  у  небо!
А  вірш  найкращий  ще  колись  складеш.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425630
дата надходження 17.05.2013
дата закладки 18.05.2013


Олена Іськова-Миклащук

Кохала Вас я…


Кохала  Вас  я…  безневинно,
Так,  як  кохають  тільки  діти.
Для  Вас  відкрилася  дитинно,
Пізнавши  чари  Афродіти.
Я  довіряла  Вам  безмежно…
(Так  довіряють  тільки  Богу)
А  Ви…  взяли  необережно—
Спихнули  з  неба…  на  підлогу.
Ви  у  душі  моїй  топтали  
Сам  едельвейс—прекрасну  квітку.
Душі  смарагдові  кристали
Збирали  у  діряву  сітку…
Летіла  знов  –ламала  крила…
Та  пробачала  Вам  …образи…
Любов  смарагдами  іскрилась.
А  Ви  купилися  на  …  стрази…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419232
дата надходження 17.04.2013
дата закладки 18.04.2013


Валентина Ланевич

Куплю на свято порізблених свічок

Гарячим  струменем,  котрий  біжить  по  тілі,
Мурашками,  що  так  лоскочуть  груди,
Ти  відгуком  в  мені  -  зникають  будні  сірі
Та  дихають  теплом  весни  етюди.

В  гаю  аж  зашарілись  від  пустощів  бруньки,
Їх  вітер  ніжно  обійма  по  черзі.
Лоза  схилила  гілля  низенько  до  води,
Те  злякано  сахнулось  круговерті.

І  небо  ясне  накраяло  із  хмар  стрічок,
І  дятел  шле  пернатим  телеграми.
Куплю  і  я  на  свято  порізблених  свічок,
Щоб  панувала  злагода  між  нами.

12.04.13

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417867
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 17.04.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2013


Дощ

Плач журавляти

Ключами  линуть  світом  журавлята,
Плачем  осіннім  квилить  білий  птах.
Їх  вийдуть  за  село  благословляти
Гінкі  тополі  на  семи  вітрах...
Як  заболить  у  серці  журавлинім
Мелодія  забутого  гнізда,
Це  означає:  десь  там,  на  чужині,
Біди  зазнала  птаха  молода.
Бажалось  долі,  звісно,  не  лихої;
Кортіло  щастя,  певно  ж,  не  на  мить,
Та,  мабуть,  зла  відміряно  з  лихвою,
Якщо  душа  клекоче,  аж  кипить!
Не  завжди  є  благословенним  вирій,
Нуртує  й  там  душезагубний  вир,
Де  всі  бажання,  щирі,  чи  нещирі,
Знаходять  свій  порядок  і  ранжир.
Злетіти  вгору  прагнеш,  та  несила,
Від  диких  бур  пошарпане  крило.
Хоча  біда  й  під  хмарами  носила,
Та  втіхи  вже  від  того  не  було.
Вертайтеся  додому  журавлята,
До  тихих  сіножатевих  левад.
О,  як  приємно  над  гніздом  кружляти,
Радіючи  поверненню  назад...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282397
дата надходження 24.09.2011
дата закладки 12.04.2013


Леся Геник

Гірко плаче осінь…

(присвячую  нашим  журавочкам-заробітчанкам)
***
Гірко  плаче  осінь  у  твої  долоні,
Сива  моя  нене,  матінко  моя,
Журавлина  доля  у  твоєї  доні,
Пригортає  на́ніч  хата  не  своя.

Не  свої  хороми  напирають  сіро
До  утоми-болю  струдженим  рукам,
Що  не  раз  ведеться  падати  у  прірву
Темної  знемоги  за  мізерний  крам.

За  надії  крихту    у  пожухлій  жмені  -
(О,  яка  ж  то  ноша,  Господи,  важка!)
Поки  догорають  вигони  зелені,
Поки  скаче  сонце  дике,  як  лоша.

Тинною  журою  вимащені  днини,
Виписані  слізно  на  листках  душі...
Мов  полинним  лугом  за́прано  стежини,
Де  зблудило  долю  в  сонні  спориші.  

Гірко  плаче  осінь  під  вікном  у  мами,
Тулиться  устами  сумно  до  землі.
Там  ридає  й  ненька  сива  молитвами,
Поки  відлітають  в  далеч  журавлі...
(25.03.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417667
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 12.04.2013


Алла Баранкевич

Кума гарно привітала кума. Гумор.

Кума  прийшла  кума  привітати,
Здоров"я,  щастя  побажати:
-  Щоб,  куме,  все  оце    збулося,
Всього  хотілось,  та  моглося.

Хотілось,  щоб  на  кожну  дату,
А,  моглось  на  всю  зарплату.
Зарплату,  щоб  у  євро  дали,
Й  про  премії  не  забували.

Та,  щоб  була  така  зарплата,
Як  в  президента  й  депутата.
Щоб,  як  президент,  Ви,  жили,
Так  їли,  пили,  й  не  тужили.

Біди  й  горя  теж  не  знайте,
Часто  на  Мальті  загоряйте,
Живіть  завжди  в  достатку,
На  Гаваях  купіть  собі  хатку.

В  джакузі  балдійте  в  Афінах,
Та  катайтесь  на  дельфінах.
А,  діамант  в  сорок  каратів
Привезіть  собі  із  Штатів.

Співайте  завжди,  як    ті  півні,
Щоб  велись  не  тільки  гривні,
Ще  марки,  євро,  та  долари,
Як  судді  у  мішки  впихали.

А,  як  не  вмістяться  в    мішки,
То  покладіть  це  все  в    візки.
Везіть  додому,  як  годиться,
Може  колись  пригодиться?

Грошей  зайвих  не  буває,
Це  українець  кожний  знає.
Чим  більше  їх  будеш  мати,
Тим  більше  будеш  витрачати.

Лиш  від  Діора  одівайтесь,
Від  Шанель  духи  купляйте.
Талант  свій,  щоб  проявляли,
В    "  Ікс  -  Факторі"    виступали.  

Як  Пугачова    теж  співайте,
Та,  як  Чапкіс  всі  танцюйте.
Як  Коля  Басков  голос  майте,
Як  Максим  Галкін  гумор  знайте.

Як  "Русские  Бабки"-  жартуйте,
Як  Пікассо  -    гарно  малюйте.
Як  Бабкіна    теж  колядуйте,
Всіх  каблучків,Ви,  не  шкодуйте.

Ще  віллу  купіть  в  Межигір"ї,
З  літаком,  басейном  у  подвір"ї.
Хай  перетворить  щедрий  гном
Ваш  холодильник  в  гастроном.

Та  цілий  вік,  щоб  на  дурняк,
Ви  пили  каву,  ще  й  коньяк.
Та,  щоб  принц  якийсь  привіз,
Доларів,  марок,  повний  віз.

Рахунок  на  Кіпрі  теж  відкрив,
Та,  на  проценти  ти,  щоб  жив.
В  Греції,  щоб  відпочивали,
Вино  й  коньяк  весь  випивали.

Ви  сьогодні  в  нас  в  повазі,
Ми  від  Вас,  всі  вже  екстазі.
З  ювілеєм,  Вас,  вітаємо,
Щоб  збулося  все  бажаємо!














: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416839
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 08.04.2013


Юрій Цюрик

Я у цьому житті ще до вчора був найщасливішим…

Я  у  цьому  житті  ще  до  вчора  був  найщасливішим;
Cвітла  мрія  летіла  задумливо  на  журавлях…
Та  з  вчорашнього  дня  охолов  я  і  став  ще  мудрішим,
Бо  тебе  не  зберіг,  загубив  у  безкрайніх  світах…

Я  ще  вчора  літав,  мчав  з  вітрами  в  омріяну  весну;
Задивлявся  замріяно  в  неба  прозору  блакить…
А  сьогодні  з  журбою  дивлюсь  в  далечінь  піднебесну,
І  у  серці  так  гірко...  Так  боляче  смуток  щемить…

Я  тобі  не  приніс:  ні  жаданого  щастя,  ні  долі…
Ні  солодких  та  ніжних  моментів  в  твоєму  житті.
І  журливо  сумують  в  ярах  сивочолі  тополі,
І  чубами  трясуть  в  гордовитій  своїй  самоті…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405540
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 08.04.2013


Іван Мотрюк

Телеграма, (гумореска з діалектом)

Світ  тепер  сі  розвиває,
Нема  шо  сказати,
Придумали  для  людини  ,
Всякі  апарати.

Тепер  можеш  і  з  Канадов  
Навідь  говорити,
Лишень  треба  телефонний
Апарат  купити.

Телефон  се  так  ,  як  жінка
Вни  обоє  пара,
Раз  для  тебе  се  дар  Божий,
А  раз  Божа  кара.

Ось  і  нині  на  роботі  ,
Шось  собі  міркую,
А  ж  коли  се  у  кішени  ,
Тарабани  ,  чую.

Подививсі  я  ,  на  него-
Кохана  дружина  ,
І  не  знаю  ,  чи  шось  добре  ,
Чи  лиха  новина.

Беру  я  ,  вже  оту  трубку  ,
З  страхОм  піднімаю,
Вона  звідти  :я  ,  для  тебе,
Дві  новини  маю.

Ти  лиш  каже  там  не  падай  ,
Щастя  нароблене,
МурашкИ  пішли  відразу,
 По  шкірі  у  мене.

Подивисі  мій  коханий,
Чи  не  чують  з  заді,
Вуйко  твій  помер  стриєчний,
Каже  у  Канаді.

Вуйко  той  вже  був  старенький,
Сим  не  здивувати,
Але  за  ,шо  така  любість  ,
Хотіло  б  сі  знати  ?

Ше  тогди  коли  за  шубу  
Вна  мене  просила,
То  такі  слова  файненькі,
Мені  говорила.

Ти  за  вуйком  не  вбивайсі  ,
Каже  :  мій  миленький,
Спадок    він  ,тобі  лишив,
Відав  не  маленький.

А  ж  тогди  уже  до  мене  
Всьо  дійшло  відразу,
Звідкі  взєвсі:  мій  миленький,
А  не  ти  заразо.

Але  шоб  се  офіційно  ,
Любчику  узнати  ,
Ше  на  пошту  по  роботі,
Мусиш  повертати.

Маєш  ти  там  телеграму,
Якусь  прочитати
І  з  паспорта  усі  дані  ,
Свої  записати.

А  би  кінця  тої  зміни  
Мені  не  чекати  ,
Відпросивсі  я  ,  в  начальства  
Скоріше  до  хати.

Іду  собі  по  дорозі  ,
Тай  плани  складаю,
Які  статкі  за  той  спадок  
Я  ,  купити  маю.

Дачу  дісь  на  буковели,
Джіпа  з  наворотом,
Аж  тут  двері  вже  від  пошти  ,
В  мене  перед  носом.

Подав  паспорт  я  ,  в  віконце,
Підписавсі  файно,
Вони  мені  телеграму,
Віддали  негайно.

Читаю  ту  телеграму  ,
І  не  розумію  ,  
Чи  я  ,  повністю  здурів  ,
Чи  лиш  ше  дурію.

Розказуют  як  здоров*ї
Із  святом  вітают  ,
Пишут  ,  шо  в  них  перше  квітня,
Тоже  відмічачают.

Годину  я  ,  коло  пошти  ,
Сам  собі  сміявсі  ,
Покі  тамка  не  сказали  ,
Аби  забиравсі.

Прийшов  в  хату  ,  сів  на  лавку  ,
Знов  сміх  розбирє,
Уявив  собі  картину  ,
Як  се  жінка  взнає.

Треба  певно  перед  тим  ,
Як  се  їй  казати,
Подзвонити  у  лікарню  ,
Швидку  заказати.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414773
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 01.04.2013


Хлопан Володимир (slon)

КРИЇВКА…. .

"Не  бійся,  Марічко!"-
цілує  долоню...
"Тремтиш?...  
Не  потрібно  ридати"...
Було  навесні́...  
До  повстанського  схрону
кільцем  підступили  солдати

"Не  плачу,  коханий!..  
Ми  маєм  набої?
Ти  знаєш,  що  треба  робити!"  -  
Напружено  дивляться  в  темінь  обоє
А  їм  би  кохати.  Любити....

"Ти  знаєш,  кохана...  "-
промовив  відверто  -
"Ти  знаєш  -  нам  доля  єдина!
Бо  краще  один  раз...  
Одразу  померти...
Ніж  потім  вмирати  щоднини!

Присунься  тісніше...  
Марічко!...  
Андрійку!..
Тебе  буду  вічно  кохати!!!...
Прости!...  
Пробачаю!"...
Здригнулась  криївка
І  глухо  рвонула  граната

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414667
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 01.04.2013


Адель Станіславська

Голодна, як собака …

Підійшла  з  протягнутою  рукою.  Застигла  у  теплій  усмішці.  Стояла  і  через  скло  дивилася,  як    я,  сидячи  в  салоні  авто,метушливо  копирсаюся  у  сумочці,  поквапливо  вимацуючи  гаманця.  
Чоловік  протягнув  кілька  гривень  і  я,  опустивши  скло    дверцят  автомобіля,  вклала  ту  дрібку  нещасних    купюр  у  поморщену  віком  бабусину  руку:
-  Дякую  Вам,  діти...  Голодна,  як  собака  від  ранку...  Дякую  вам,  і  дай  вам  Боже  здоров'я  за  вашу  ласку...
Авто  рушило,  а  бабуся,  поволі  перебираючи  ногами,    пошкандибала  у  інший  бік.
"Голодна,  як  собака...  -    вертілося  мені  у  думці.  -Що  ж  вона  купить  за  той  дріб'язок?..  Хлібину..."
Господи,  яка  страшна  старість  -  ні  жити,  ні  вмерти!  
Гріхи...
Гріхи  ходять  за  мною  назирці.  І  ся  прохачка  невинна  також  втілення  живого  гріха!..
 Я  маю  хліб  і  до  хліба.  Маю  дах  над  головою  і  людські  умови  життя.  А  вона,  навіть  як  має,  той  дах,  то  що  їй  з  того,  коли  голод  вистуджує  з  неї  найцінніше  -  гідність.  
Хто  ми  є,  коли  обставини  життя  позбавляють  нас  можливості  відчувати  себе  Людиною?  Підводять  до  тої  межі,  де  ми  вже  не  є  самі  собою,  а  лише  тінню  від  себе...  Коли  простягаючи  руку,  дивишся  в  очі  навпроти  вже  без  остраху,  сорому  чи  сум'яття  в  душі,  лише  з  проханням,  у  якому  світиться  воістину  собача  відданість?
Хто  ми  є,  коли  даючи    милостиню,  не  сміємо  звести  погляду  на  прохача,  а  зводячи,  квапимось  уникнути  його?..  
Це  не  відраза...  Це  не  відраза,  о  ні!  Тільки  не  нині,  не  до  цієї  старої  згорбленої  жінки...  Це  -  вина.  Провина  невинного...  Чи  винного  таки?  Винного,  відокремленого,  відмежованого  нерозумінням,  незнанням,  страхом,  гидливістю  того  стану,  у  який  вона  потрапила.  І  немає  значення  чому  вона  там,  де  є...
Вона  там,  за  межею,  у  задзеркаллі  наших  душ,  наших  совістей,  наших  життів,  у  яких  подібним  їй  -  немає  місця.  Бо  ми  ще  "тут",  у  межах  загальноприйнятих  норм,  загальноприйнятних  умов  існування.  Ми  -  люди.  А  ті  хто  уже  "там"  -  ще  серед  нас,  та  уже  навіки  позбавлені  тонкої  умовності  з  поняттям  "гідність".    
Це    небесна    триба,  а  відтак  і  кара  для  кожного,  хто  іменує  себе  Людиною...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414462
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 31.03.2013


Адель Станіславська

Лесеньці Геник з любов'ю

Тендітні  квіти  хвилями  до  ніг
на  луг  весняний  щедро  постелились...
Що  то  за  Мавка,  із  яких  доріг,  
звідкіль  узялась  розкажіть  на  милість?
То  ніжна  Леся  щиро  осяйна
у  тім  вінку,  що  зоряні  серпанки
плели  у  снах,  як  марила  Весна,
щоб  увінчати  Лелю  на  світанку.

То  хай  же  Доля  пестує  чоло,
а  ласка  Божа  віщою  зорею
невтомно  світить,  щоб  життя  було
огорнуте  і  виплекане  нею!

З  ДНЕМ  НАРОДЖЕННЯ,  ЛЕСЕНЬКО!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413901
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 30.03.2013


Хлопан Володимир (slon)

НАД ПРІРВОЮ….

Ми  тут...  в  однім  строю...  
над  краєм  прірви...
юнак-єврей  і  націоналіст...
ще  трохи...  мить...  
і  постріл  все  обірве...
і  ми  впадем...  
як  листя  в  падолист...

впадемо  вниз  
під  кляте:  "Ахтунг!"....."Фоя!...!
до  тисяч  тих,
хто  впав  іще  раніш...
сплетемось....
обіймемося  обоє...
і  нам  уже  не  зимно  босоніж

і  десь  заплачуть
матері...подруги...
і  хто  згадає  
кривду  ту  стару?
нас  німець  помирив...  
у  сорок  другім...
під  Києвом...  
у  Бабинім  Яру....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412478
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013


Lana P.

ЛИШ БИ…

Можливо,  кульбабкою,
А  може,  метеликом
Я  полечу  у  світи...
Залишуся  згадкою,
Розвіяним  хмеликом,
Лиш  би  тебе  віднайти.

Можливо,  голубкою,
А  може,  лебідкою,
Хочу  в  коханні  пливти...
Красиво-розкішною
Трояндою-квіткою
Лиш  би  в  житті  відцвісти...        12.08.13

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412154
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013


Хлопан Володимир (slon)

ЖУРАВЛІ….

Повертав  із  вирію  
               журавлиний  клин...
             стомлено  долав  
           кілометри...милі
         де  болота  рідні...
       річки  тихий  плин...
     де  серцям  пташиним  
     краєвиди  милі

     крізь  вітри  і  бурі...  
   сніг  і  заметілі
 журавлі  летіли...  
і  долали  втому
журавлі  летіли...  
прагнули...хотіли
 до  озер  блакитних...  
   жаданого  дому

     ми  самі,  буває,..  
       залишивши  гнізда
         по  життю  несемся  
           битими  шляхами
           треба  повертатись...
               поки  не  запізно
                     летимо  додому...  
                         станемо  птахами!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409847
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 17.03.2013


Оксана Пронюк

Даймо вітрові волю

Березневі  сніги
Дратівливо  впираються  сонцю,
Так  і  ми  -  два  світи,
В  вередливім  хатнім  віконці.
Призвичаїлись  вже
І  привичка  скувала  мрії,
А  за  вікнами  дощ,  
Що  вчорашнє  від  бруду  миє.
Засвіжіла  земля,
Застидала  сніги  в  підворітні,
В  привідкрите  вікно
Позліталися  мрії  жити.

Як  забракне  снаги
І  фантазії  любов  живити,
Привідкриймо  вікно,
Даймо  вітрові  волю  чинити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408391
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 12.03.2013


Ольга Ратинська

Поздоровлення … (Присвята)

Мій  сину,  сину  ...  
Моя  дитино...  
Дозволь  сьогодні  сказать  мені  
Тобі  лиш  двадцять  
Четверта  доля  яблук  у  сні  
Тобі  бажаю  ...  І  наряжаю  
На  путь  щасливий  співай  пісні...  
Не  слухай  люду,  що  до  облуду  
Серденько  слухай  кохай  в  імлі...  
Хай  за  тобою  сяючі  зорі    
Клаптиком  неба  в  очі  твої  
Що  волошкові  в  тихій  промові  
Сіячем,  сину,  йди  по  землі...  
Слухай  де  вітер  хмарками  лине    
Слухайся  весну  бобом  в  ріллі  
Вдягай  сорочку  зігріту  Сонцем  
Легенем,  рідний,  не  стій  -  іди...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408029
дата надходження 11.03.2013
дата закладки 11.03.2013


Lana P.

ТРОЯНДОЮ…

Тобі  трояндою  розквітну  у  Сахарі.
Ти  будеш  милуватись  мною,  в  парі,
Серед  пісків  сипучих,  дюн  і  суховію,
В  твоєму  серці  поселю  надію.

Зберу  зірки-алмази  із  нічного  неба  —
Це  все  для  тебе,  лиш  в  тобі  потреба.
Встелю  доріжку  ними  через  всю  пустелю,
Ми  подолаємо  найвищу  скелю!

Я  покажу  тобі  земну  красу  з  вершини,
Внизу  нам  усміхнуться  всі  долини.
І  на  долонях  простягну  уздовж  планету,  —
Де  тільки  ти  і  я,  на  крилах  злету!      2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407350
дата надходження 09.03.2013
дата закладки 10.03.2013


Відочка Вансель

Стулила ніч холодні оченята

Стулила  ніч  холодні  оченята,
Присіла  і  вилічує  зірки.
Літають  поміж  снами  Янголята,
Нашіпчують  солодкії  думки.
Троянди  покупляли  і  тюльпани.
Перев"язали  мріями  вгорі.
І  ходять  знову  Янголи  між  снами,
Молять  молитви  з  нами  у  душі.
По  голові  так  гладять  і  цілують,
Втішають  і  розраду  нам  дають.
Бо  молитви  вони  всі  завжди  чують,
І  Богу  їх  навколішки  несуть.
Перелічити  знову  треба  зорі,
І  всі  протерти,бачиш,як  блищать?
Вони  писали  у  людськії  долі,
Що  щастя  побажати  всім  хотять.
І  всіх  жінок  сьогодні  привітати,
Подарувати  кожній  сотні  зір.
І  всіх  так  ніжно,ніжно  цілувати,
Зацілувати  знаєш  до  тих  пір-
Коли  вони  закриють  ніжно  очі,
Бо  сон  такий  солодкий  прийде  знов.
Але  я  знаю-кожна  жінка  хоче
Взаємну  і  намолену  любов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407320
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013


Вадім Шевчук

Янголи

Я  знаю  Янголи  ховають  свої  крила,
Поміж  людей  живуть  і  сяють  у  ночі.
Голублять  тих,  кого  біда  накрила,
Бо  Янголи  –  людського  щастя  сівачі.

І,  як  і  люди,  вони  також  плачуть,
Посеред  ночі  вони  чують  нашу  біль.
Для  них  слова  людські  багато  значать,
Для  нас  же  їхня  мова  –  цвіль.

І  ми  не  каємось  за  власну  недовіру,
А  Янголи  терпляче  красять  світ.
Вони  прикрасять  нашу  землю  сіру,
Пославши  нам  троянди  ніжний  цвіт.

Я  вірю  в  Янголів,  і  знаю  вони  поряд.
Я  їм  завдячую  за  сонце,  щастя  й  мир.
Говорю  «ніжному»  свої  слова  любові,
Бо  я  знайомий  з  Янголом  –  це  ти!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407155
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013


Марамі

В день Жінки

Що    побажать    собі    сьогодні
Може    побільше    весни    за    вікном
І    сонячного    павутиння
Скошеного    фіранковим    серпом

Падати    лиш    в    ритмі    кохання
Цілувати    вуста    що    так    манять
Сльозам    на    щоках    висихання
Пальцям    з    пером    в    руці    -    римування

Мрії    нехай    крил    не    втрачають
Прагне    весни,    душа    поетеси
І    що    ж    собі    я    побажаю    ?
Хай    памятає    щастя    мою    адесу

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407158
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013


горлиця

Вербна Неділя!

Сумують  сніги,  розлилися  струмками,  
Скупалися  верби,водиченьку  п'ють,  
А  пташки  співають  лісами  й  лугами,  
За  тиждень  Великдень!  Вербичку  несуть.  

Свята  ця  неділя!  Христос  на  осляті,  
Покірно  заїхав  де  слава  й  ганьба,  
Сьогодні  під  крики  «осанна»,-  в  проклятті
 За  тиждень,  «розпни»,  закричить  ця  юрба
 
Та  сум  не  тривкий,  бо  любов’ю  палає
 Розіпнете  тіло.  Це  воля  небес!
 Три  дні  проминуть  і  весь  світ  заспіває-
 Воістину  слава!  Христос  ж  бо-  ВОСКРЕС!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406735
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013


Хлопан Володимир (slon)

НЕЗРЯЧІ….

Незряча  дівчинка
стояла  біля  Храму
холодний  дощ...
закуталась  в  кофтину
а  люди  йшли...її  минаючи...
крізь  браму...
і  кожен  вів  до  сповіді  дитину

Незряча  дівчинка...  
просила  копійчину,
молитву  промовляючи  губами...
по  щічках  сорому  котилися  сльозини...
побожні  йшли  повз  неї  тьоті...мами...

вони  проходили...
глухі...сліпі  серцями
вели  дітей  молитися  до  Бога...
не  розуміючи,  що  поруч,  біля  брами
стояла  Совість...
чиста  і  убога

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405375
дата надходження 01.03.2013
дата закладки 05.03.2013


Відочка Вансель

Заколисали Янголи всі зорі (Оленочці Боднар)

Заколисали  Янголи  всі  зорі,
І  смуток  позбирали  у  мішок.
Надію  вклали  у  людськії  долі,
В  мішку  зробили  сотні  дірочок.
І  витрусили  смуток  в  темну  нічку,
Щоби  до  завтра  смуток  весь  пропав.
Понакидали  зірочок  у  річку,
І  Янгол  Вас  так  ніжно  цілував.
Так  притуляв  до  Вас  легенько  крила,
Так  обнімав  за  душу,так  любив.
А  я  з  тим  Янголом  до  Вас  ходила,
Мене  вночі  літати  Янгол  вчив.
Та  Ви  далеко  так  від  мене  жили,
А  я  стомилась,плачу  і  лечу.
Бо  знаю,що  мене  Ви  так  любили.
Не  долетіла.Сіла  і  пишу.
А  Янгол  долетів,він  перед  Вами,
Ось  Ви  його  побачите  тепер.
Він  говорив  до  мене  лиш  віршами,
Навіть  писав,лиш  вірш  чомусь  він  стер.
І  довелось  мені  переписати,
А  може-я  забула  всі  рядки?
Він  передав,щоб  Вас  поцілувати.
Навчусь  літати,щоб  до  Вас  прийти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405899
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 03.03.2013


Любов Чернуха

У моєї мами

У  моєї  мами  -  тополина  доля,
Огорнула  пухом  свій  маленький  світ,
Пропустила  щастя  крізь  сухі  долоні
І  тремтливу  тишу  віданнях  молитв.

Тягнеться  душею  у  захмарні  висі,
Роки  -  жовтим  листям  падають,  як  сніг.
Плечі  у  тривогах  трішки  подалися,
Зморшками  під  очі  сміх  дитячий  ліг.

Коренем  тримає  нас  у  цьому  світі.
В  серці,  як  у  кроні,  кубляться  вітри,
Співом  поміж  гілля  діточки  зігріті,
Лиш  твоє  здоров’я  спокій  наш  ятрить.

Постелити  б  ковдри  на  тверді  дороги.
Насадити  б  квітів,  щоб  ясніли  дні.
Зупинити  б  трішки  швидкоплинні  роки,
Щоб  раділа  мама  лагідній  весні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405565
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 02.03.2013


Бойчук Роман

…Щастю назустріч…

Замружена  молодість  човником  плине  за  часом
Услід  за  майбутнім  своїм  по  тривожній  ріці.
В  човні  музикант,  у  душі  увесь  сповнений  джазом,
В  реаліях  же  -  шестиструнка  в  убогій  руці.

А  хвилі  щоразу  розгойдує  змінності  вітер,
А  струни  гітари  сміються,  то  ридма  ревуть.
Спасіння  канати  немов  -  верболозові  віти
Пориви  вітрів  тих  полощуть,  ламають  і  рвуть.

Майбутнє  скоріш-бо  за  все  заховалося  в  старість:
У  першому  класі  Титаніка.  Грає  оркестр...
Та  якби  не  було,  не  варто  винити  реальність...
Ми  (щастю  назустріч)  чинімо  вітрам  злим  протест.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401697
дата надходження 16.02.2013
дата закладки 16.02.2013


Віталій Назарук

Розпочни із себе Україну

Разом  з  Любов  Ігнатовою

Розпочни  із  себе  Україну-
Не  з  піщинки  у  чужому  оці,
Не  з  проклять  гучних  на  кожнім  кроці,
Що  лише  посилюють  руїну...

Розпочни  із  себе  Україну-
Дух  козацтва  збережи  у  грудях,
Українцем  будь  завжди  на  людях,
Щоб  вона  пишалась  таким  сином.

Розпочни  із  себе  Україну-
Мову  бережи,  як  рідну  неньку,
Не  лінуйся,  а  вставай  раненько,
Захищай  від  ворога  країну.

Розпочни  із  себе  Україну-
Прославляй  своє,  чужому  вчися,
Хай  твоє  ім’я  завжди  святиться,
Доглядай  могили  завжди  сину.

Розпочни  із  себе  Україну!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400971
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 15.02.2013


Lady Christianna

Вдих і видих

Зробила  вдих…ще  лиш  століття
Чи  міріади  півгодин
Залишились  до  повноцвіття
Оцих  пекельних,  лютих  зим.

Зробила  ще  один…зав’яне
Блакитна  квітка  холодів.
А  в  далині  вже  сяє  тьмяне
Смарагдове  життя  садів.

Один  ковток  повітря  й  знову    
Немов  біжу  в  безкраїй  степ.
А  там  так  ясно  і  квітково,
Бетонних  вже  нема  потреб.

Я  видихаю…страх  проймає:
А  що,  як  хвилею  був  день?
А  що,  якщо  весна  втопає
В  рядках  неспіваних  пісень?

І  знову  видих…вдих  і  видих:
Все  міряю  розлуку  й  час.
О  скільки  ж  їх,  років  тих  тихих
Що  розділяють  в  зимах  нас?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400057
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 15.02.2013


Тетяна Луківська

Думки перегортаю в слово…

Застережи  мене  від  болю,
Заколиши  мою  розпуку.
Можливо,  я  собі    дозволю
В  муку  перемолоти    муку.
Переспівай  мої  печалі,
Перешепчи  мою  молитву.
Можливо,      вистою    й  надалі
Любовˈю  виграю  я  битву.
Засяй  світанком    в  небокраї,  
Візьми  мене  ще  раз  за  руку,
Ми  кроки  стишимо  зухвалі…
І  замалюємо  розлуку.
На  жаль,  не  білими  снігами  
У  памˈяті  ясніти  буде…
Прощання  чорними  нитками
Рубцем  залишить  незабуте.
Переболи  мої  страждання,
Перечекай  кохання  сльози.
Прохання  це  моє  останнє…
Сніги  зітхали    на  морози.
В  туман  присіла  зірка  рання,
Думки  перегортаю    в  слово.
Можливо,  я  у  долі  крайня
Й  з  тобою  ми,  позачасово…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400702
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 14.02.2013


Марина Мариніна

Моє рідне село

Моє  рідне  село  –
Це  найкраща  місцина.
Де  дитинство  пройшло,
Тут  лиш  рідна  хатина.

Тут  природа,луги,
Луки,трави,діброви.
Тут  життя  навкруги
Й  поклик  рідної  мови.

Тут  широкі  дуби
 Майорять  шизокрило  –  
Це  мої  Підлуби,
Аж  душа  загриміла.

Неймовірна  краса,
Тихо  Уборть  хлюпоче
І  дівоча  коса
Й  світлі  ,зоряні  ночі.


Тут  життя,  аж  кипить,
Тут  лелеки  кружляють,
Тут    -  ти  можеш  злетіть  ,
Лише  тут  окриляють.

Тут  квітуча  земля  -  
Це  моя  Батьківщина.
Край  цей  –  гордість  моя,
Це  моя  Україна.

Тут  батьки  народились,
Дідів  наших  кров  проливалась.
І  усе  з  того  часу  змінилось,
Але  істина  вічна  -    зосталась.

Там  лиш  свіже  повітря
Такого  ,немає  ніде.
Буйним  подихом  вітру
Далеко  життя  заведе.

Будеш  бачити  світ
І  про  щастя  читати  в  книжках,
Та  пройде  многа  літ,
Осягнеш  ти  його,  в  Підлубах…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400229
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 11.02.2013


Олекса Терен

Западенський рік.

ЗАПАДЕНСЬКИЙ  РІК.

Починаєсє  в  нас  рік
Від  Різдва  звичайно
Тож  почєти  його  траба
Не  просто,  а  файно.
До  Різдва  в  нас  сє  готуют
Ще  з  літа,  завчєсу,
Підгодовуют  пацє,
Щодо  чемерґесу,
То  вже  гонєт  не  багато,
Так  трошка    -  для  себе,
Пару    ж  ящиків  горівки
Мусит  бути  в  тебе.
Засолюют  вогирки,
Мочут  помідори,
Квасєт  бочками  капусту  -
Й  то  всьо  до  комори.
Закривают  кабачки,
Роблєт  мармуляду
Розмаїті  ті  припаси
Ховают  за  ляду.
Бо  то  не  на  будний  день,
То  всьо  лиш  на  свєта,
Щоби  був  багатий  стіл,
Би  були  котлєта,
М’єса  щоб    було  багато
Зрази    там,    рулєти,
Шинка,  сало  і  ковбаси,
Вуджєнка,  крокети.
Яке  свєто  без  гижок  ?
Гижки  мусєт  бути,
Ну  і  голубців  цеберко
Траба  крутанути.
Тісто  з  юшков  -  се  свєте,
І  з  начинков  качка,
А  ще  з  ребрами  капуста
Воселедців  пачка,
Риба  жарена,  салати,
Канапки  добав  
І  то  всьо  на  другий  день  -  
Крім  дванадцєть  страв.
І  готуют  жіночки  се
Дітей  відганєют,
Яких  від  тих  запа́хІв
Аж  шляхи  трафлєют.

Півроку  тєжка  робота,
Аби  стів  накрити,
Аби  ніхто  із  сусідів
Не  смів  говорити,
Що  у  тебе  на  столі  
Було  мало  страв
Й  ніхто  в  тебе  на  забаві
Під  твій  стіл  не  впав.
Страв  на  столі  в  три  пове́рхи
Мишчина  на  мисці
В  кльоші  ружного  сухого
Стоїт,    як  на  вишці.
Хлопи  сє  понапивают,
Газдині  кричут:
“  А  би  тебе  шлях  вже  трафив!”
Й  по  крижох  товчут.
“  Абис  грани  вже  напивсє,
Ти  свиньо  паршива!
Ти,  скотино!.."  (  О  йо-йой
Не  слухай  дитино).
І  такого  славослів’я
Йде  на  хлопів  злива.
І  так  у  нас  цілий  січень,
Бо  є  три  празни́ки
І  від  них  в  бідних  хлопів,
Аж  рожеві  пики.
А  що?  -  жінка  готувала,
То  тра  скоштувати,
Щоби  сє  не  змарнувало
Траба  споживати.
Як  відбудут  вже  Різдво
Всьо  поприбирают,
То  всі  дружно,  як  один,
Вже  Паску  чекают.
І  знов  жіночки  готуют
Майже  тото  саме,
Що  ми  тілько  прочитали
Троха  вище  з  вами.
Та  ріжут  більше  пацєт,
Би  були  ковбаси
І  поповнюют  звичайно
Горівки  припаси.
Яке  свєто  без  горівки,
А  є  -  то  тра  пити,
Аби  мали  жіночки
На  кого  кричєти.
Тепло  стане    -  на  городі
Накопают  хріну,
Куплет  перцю,  помідорів
Зроблєт  лігуміну,
Цвіклів  зроблєт  з  буречком,
Накрасєт  яєц,
Зарубают  когута,
Зварут  холодец.
Після  посту  розговіют,
А  то  три  дні  свєт,
І  не  мало  за  ті  дни
З’їдєт  в  нас  пацєт.
Після  Паски  йдут  городи  -
Садєт  бараболі,
Кукурудзу,  бураки,
Дині  і  фасолі,
Помідори,  вогирки,
Кабачки  ,  капусту
Від  шкідників  захищєют,
А  нема    вже  дусту.
Лиш  вилізли  бараболі,
Їх  вже  тра  кропити,
З’їдєт    жу́ки  на  корню,
Що  будеш  робити  ?
Травень,  червень    -  сапанє,
Война  з  бурєном
Хочеш  сапай,  хоч  кропи
Каждий  агроном.
Снуют  люди  по  городах
Під  прємим  вуглом
Загоре́ний  мают  твар,
Вокур  над  селом.
Бараболі  підгорнули,
Жу́ки  покропили,
Після  того  до  збиранє
Набирают  сили.
По  Зелених  свєтах  -  
Івана  Купала,
А  так  зразу  Петра  й  Павла
Й  жнив  пора  настала.
Викосєт  озимину
І  ярі  культури
Натєгают  зерна  міхів
І  жили,  як    шнури.
Після  Спаса,  Матка  Божа-
Починай  копати,
Барабольки  із  землиці
Траба  вибирати.
Цалий  вересень  в  роботі,
Акі  у  смолі,
На  руках  шкіри  нема,
Єдні  мозолі.
До  Покрови  всьо  зібрали,
Збіжє  у  коморі
Ще  городи  тра  зворати,
Що  там  скажут  зорі  ?
На  майбутній  урожай
Чи  будемо  з  хлібом  ?
Чи  побити,  чи  лишити  ?
Що  робити  з  дрібом  ?
Введениє,  Миколая  -
Вже  Різдво  настало
І  давай  знову  по  кругу
Би  здоров’є  стало  !

Що  там  довго  говорити  -
Свєта  -  то  є  свєта,
Має  бути  стів  накритий
Й  горівка  налєта  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273640
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 11.02.2013


Олекса Терен

НОСТАЛЬГІЯ ???


Марікуют  старші  люди
За  тими  роками,
Коли  були  молодими,-
З  своїми  зубами.
Хлопи  були  не  жонаті,
Кавалєрували  
Ще  їх  дома  з  макогоном
Жінки  не  чекали.
Могли  цалу  ніч  гулєти  
До  самого  рана
І  ніхто  їм  не  кричєв  :
“  Ти  свиньо  погана  !
Де  Ти  вештовсє,  скотино,
Де  гроші  ?,  пияку  !”
Не  тра  було  відбивати
Милої    атаку.
Жінки  були  круглолиці
Про  зморшки  й  не  знали
І  щомиті  своїм  чадам
Носи  не  втирали.
Кажда  мріяла  про  принца
Знала,  -    буде  так  :
“Мені  точно  не  попаде,
Якийсь  там  пияк.
І  всьо  буде  ,  як  в  кіно
За  Йвана  ,  -  нізащо,
Нащо  мені  коло  хати
Якесь  там  ледащо.
Буде  палац  і  фазенда
Муж  ,  -  Ален  Делон
Аби  троха  відпочити,  -
Буде  закордон  ”...

Пройшли  роки,  мрії  згасли
І  хочу  сказати,
Нема  чо  нам  старикам
В  ті  роки  вертати.
Сорок  років  до  свободи
Вів  народ  Мойсей,  -
І  у  каждого  із  нас
Такой    термін  сей.

Так  до  років  десєти
Життє  без  турбот
Ніяких  тобі  проблем,
Ніяких  гризот.
Дали  їсти,  дали  пити,  -
“  Може  поспиш,  доню  ?
Мо  на  льоди  п’єтку  дати
Тобі  у  долоню  ?  “

А  так  перша  йде  десєтка
Наука,  наука...
ЕкзамІни,  інститути
Невесела  штука
То  коптіннє  над  книжками
Заліки,  контрольні,
АвтобУси,  гуртожИтки,  -
Діти  підневольні.

З  двадцєти  до  тридцєти
Всі  шукают  пару
І  життє  тут  підкидає
Нормального  жару.
Так  спочєтку  всьо  в  порєдку
Молода  жона,
Але  скоро  життє  вставит
В    то  свєто  клинА.
“  Так,  -  по  перше,  -  де  нам  жити  ?
Ну  ясно  вокремо,
Що  з  батьками  будем  разом  ?
Ні,  -  на  бік  підемо”.
Починаютьсє  квартири
І  сопливі  діти,
А  їх  траба  годувати,
Тра  їх  в  щось  одіти.
Би  було  грошей  до  волі
Потрібна  робота
Та  таких  ,  як  ти,  немало  :
“  Де  прешсє  ,  -  голота  !”
Каждий  хоче,  як  найкращу
Роботу  знайти,
Бо  потреби  всьо  зростают
Плати  і  плати  ...
Найшов  якусь  там  роботу
Жінка  хоче  хати,
Бо  вже  діти  підростают
Траба  свою  мати.

З  тридцєти  до  сорока
Школа  і  будова,
Збори  батьківські,  уроки
Про  віддих  ні  слова
У  відпустку  за  границу
Зароблєти  “бакси”
Поки  діти  ще  у  школі
Кладут  в  зешит  клякси.
Вигнов  хату,  діточки
Вже  школу  кінчєют
І  тобі  за  шкіру  сало
Полегонько  лєют.

З  сорока  до  п’єтдесєтки
Діти  в  інституті,
А  наука  то  в  нас  платна
І  ти  знов  у  скруті.
Тілько  вивчив  своє  чадо,  -
“  Женитисє  хочу  !
Віддавайте  мене  ,  тату  ,
Бо  у  гречку  скочу  !”
Позалазили  в  борги,
Весіллє  відбули:
“  Тату,  -  нам  траба  десь  жити  !,
Ви  молоді  були  ?  ”
Із  сватами  діточкам
Гніздо  влаштували,
Слава  Богу  пішли  внуки
От  й  дідами  стали...

І  ви  хочете  назад
Знов  туда  вертати  ?
Ще  пройти  тих  сорок  років  ?
Можна  шизу  мати  !
Тільки  після  п’єтдесєтки
Починаєш  жити
І  не  траба  за  роками,
Що  пройшли  тужити.
Віддихніт  си  старики,
Шо    там  сє  лишило  ?!
Чи  мало  за  сорок  років
З  нас  потів  скотило  ?
Якщо  маєш  хату,  внуків
І  здоров’є  шмат
Не  насилуй  себе  більше
Ти  ж  собі  не  кат.
Пожий  троха  без  ґалопу,
Як  кінь  ,  не  ґарцуй,
Подивисє  на    світ  білий  
І  життє  відчуй  .

Якщо  ж  за  тими  роками
Маєш  таку  тугу,
То  бери  внуків  за  руки
Й  по  другому  кругу  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273300
дата надходження 03.08.2011
дата закладки 11.02.2013


БГІ

ГОЛОС КРОВI

Нема    складнішого    питання
 Як    в    тілі      крові    обертання.
 В    ній    доля    предків    віковічна,
 Постава    нинішня    велична,
 Аристократичність    і    шляхетність,
 Вишуканість    і    дотепність,
 Слова    і    вчинки    виняткові  –
 В    житті    панує    голос    крові!
 Тут    гідність    й    честь  –  не    пусті    звуки,
 На    слабшого    не    здійме    руки,
 Милість    впалому    подасть,
 Правда    і    Бог  –  життя    і  страсть!
 Бажання    щастя    ненаситне
 Коли    заграє    кров    блакитна.
 Які    б    часи    не    панували,
 Не    буде    жити    з    ким    попало.
 Перед    покидьком    не    пасує,
 Серед    нещирості  сумує.                                                                                                                                                
 В    дружнім    колі  -  всім    наснага
 Та    іскрометності    відвага.
 Роки    ідуть,    віки    минають  -
 Порядність    гордо    зберігають.
 Непритаманна    тут    підступність,
 Для    зради  –  повна    недоступність!
 Сирість    дратує    ця    незвичність
 І    недосяжна    їй    величність.
 Все    спадкоємно    від    основ  -
 Витонченість    і    блакитна    кров.
 Сам    Сатана,    коли    стрічає,
 Шанує    й    тепло    привічає,
 Балом    велить    урядувати,
 Грішників    милувати,    карати.
...Не    страшно    старитись    тому,
 Хто    любов    віддав,    бо    знав    кому,
 Слухав    і    чув    голоси    крові
 В    жагучій    пристрасті    любові.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400182
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 11.02.2013


Тамара Шкіндер

Зорепадом з небес сипонули літа (Г. Д. )

Зорепадом  з  небес  сипонули  літа,
Сріблим  сяйвом    упали  на  коси.
Постелилась  до  ніг  ця  пора  золота
І  туманом  лягла  на  покоси  

Трав  в  лугах  запашних,  де  світанки  в  імлі  
Поклонялися  Сонцю  і  Світлу.
Недаремно  прожите  життя  на  землі
Другу  юність  дарує,  де  літо

Медоносними  квітами  зронить  росу.
Солов"єм  забринить  на  світанні.
Закарбує  у  час  незрівнянну  красу
Твоє  перше  кохання  й  останнє...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258438
дата надходження 08.05.2011
дата закладки 11.02.2013


Тамара Шкіндер

Зойк із загубленого раю.

Тебе  я  більше    не  чекала,
А  все  ж  минуле  ще  болить.
Надій  ніяких  не  плекала.
Я  просто  знала:  ти  –  це  мить.

І  ось    давно  усе  минуло,
Зіткало  суті  полотно…
Та  ми  з  тобою  не  забули,
Як  щастя  стукало  в  вікно…

Злітало  горлицею  в  небо,
Губилось  перлами  в  траві,
Спішило  сонечком  до  тебе,
Минало  хмари  грозові.

Здавалось  вічним  буде  літо...
Чому  ж  з  тобою  ми  на  "ви"?
Дощами-сльозами  омиті
Пучки  пожовклої  трави.

Зойк  із  загубленого  раю
Колючим  жалом  впився  в  кров…
Кохаю,  каюся,  страждаю!
Вмираю  й  воскресаю  знов!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275077
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 11.02.2013


Тамара Шкіндер

Сину

Коли  маленьким  був,  я  колисала,
Пісні-перлини  сипала  до  ніг.
Молила  ,  щоб  недоля  не  приспала,
Просила  Бога,  щоб  тебе  зберіг.

Мій  любий  сину,  зоряний  світанку,
В  канві  життя  непройдених  доріг
Вплітала  у  барвисту  вишиванку
Свій  материнський  світлий  оберіг.
 
Я  вишивала  хрестиком  стежини
Під  шепіт  трав  та  пісню  солов’я  .
Рости,  рости!  Зростай  ,  моя    дитино,
Надія,  щастя,  радосте  моя!

Як  весни  будуть  плинуть  без  упину
Й  зозуля  накує  багато  літ,
То  не  забудь  і  посади    калину
Та    на  землі  залиш    достойний  слід.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140451
дата надходження 07.08.2009
дата закладки 11.02.2013


Відочка Вансель

Стояла ніч у сукні із кохання

Стояла  ніч  у  сукні  із  кохання,
Заквітчана  в  украінськім  вінку.
Чекала  поцілунків  і  признання,
І  вклала  місяць  спати  у  ставку.
Намалювала  очі  олівцями
Чорнішими,коли  немає  зір.
І  грала  тихо  музика  дощами,
Співаючи  серед  розлогих  гір.
Так  тихо  йшла,молилася  так  щиро,
Та  де  іі  кохання?Де  шукать?
А  нічка  плакала,всміхалась  мило,
І  говорила,що  все  хоче  знать.
Дивилася,як  Ангели  літали,
Кохалися  закохані  у  ній.
І  чула,як  всі  пташки  щебетали,
Як  крила  підіймалися  у  мрій.
Заквітчана  в  украінські  мотиви
Стояла  нічка  близько  у  води.
Чому  цю  нічку  хлопці  не  любили,
Чому  вквітчалась  у  вінок  журби?
Для  кого  вона  очі  малювала,
Для  кого  сукню  кращу  одягла?
Чому  ні  з  ким  вона  не  цілувалась?
Хіба  ніч  не  красунею  була?
Стоіть  тополя,поряд-наречений,
Любується  і  вірші  пише  ій.
Іще  не  одягла  пасок  зелений,
А  наречений  щастя  шиє  з  мрій.
Хіба  тополя  у  сто  раз  гарніша?
Знайшла  вже  нареченого  собі.
І  лине  пісня  із  дощу,миліша
Вона  за  всі  прекрасніі  пісні.
Самотня  ніч  проплакала  до  ранку,
А  ранком  сукню  лишила  мені.
Я  випила  із  нею  повну  чарку,
Іще  налила  чарку  я  журбі.
Така  ось  ніч,самотня,гола,боса,
Немає  подруг  на  усій  землі.
Розповідає  ніченька  ще  досі,
І  віченьки  такі  сумні,сумні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399996
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 10.02.2013


Відочка Вансель

Ще світ стоіть і зорі не падуть

Ще  світ  стоіть  і  зорі  не  падуть,
Ще  колискову  ніжно  проспівають.
Іще  кохання  вкотре  віднайдуть,
І  бути  вірними    пообіцяють.
Ще  буде  все,не  буде  лише  нас,
Та  лишиться  кохання  вічна  сила.
Та  лишиться  у  вимірі  той  час,
Коли  за  тебе  Бога  я  молила.
Ще  буде  все,лише  моя  душа
До  тебе  через  сотні  літ  прилине.
Бо  не  змогла,без  тебе  не  змогла,
І  вона  встане  навіть  із  могили.
І  так  в  твоіх  обіймах  і  засне,
Так  солодко,так    добре  зараз  жити!
Бо  вона  знала,що  тебе  знайде,
І  що  мільйони  літ  буде  любити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400010
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 10.02.2013


STRANIERA(Кошіль Надія)

Бумеранг життя.

Ми  грішимо  і  каємось  не  раз.
Надіємось,  що  все  забудеться,  зітреться.
Що  бумеранг  життя  лишень  для  нас.
Вгору  злетить,  назад    не  повернеться.

Але  боятись  треба    сліз  чужих  .
Хоча  в  житті    по-всякому  буває.
Хто  плакав,  з  часом  біль  його    затих.
Але  Бог  бачить  все  i  пам'ятає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398997
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 07.02.2013


Відочка Вансель

А я до тебе вирушила в ніч

А  я  до  тебе  вирушила  в  ніч,
Напхавши  повну  торбу  поцілунків.
Але  скажи-у  чому  тепер  річ,
Що  ніч  малює  холод  візерунків?
А  я  до  тебе  через  всі  моря,
Я  боса  йшла,щоби  набратись  сили.
Щоби  почути,що  лише  твоя,
І  море  потопить  не  мало  сили.
Навіть  на  хвилях  спала  я  вночі,
Замість  човна-крилята  Янголяти.
Я  всю  любов  пронесла  у  душі.
Щоб  лиш  тебе  хоч  раз  поцілувати.
Щоби  прийшла  я  стомлена,а  ти
Зварив  лиш  каву  і  приніс  у  ліжко.
Щоби  сказав:
-Прошу  тебе,не  йди.
І  щоб  поцілував  хоч  раз  так  ніжно.
А  я  тебе  шукала  все  життя,
Морями  йшла,йшла  лісом  і  журбою.
Коли  тебе  сьогодні  я  знайшла,
То  стала  через  день  тобі  чужою.
Я  довго  йшла,я  падала  сто  раз,
Я  боса  йшла  через  міста  і  небо.
Я  думала,що  це  життя  для  нас.
А  ти  сказав:
-Мені  таку  не  треба.
Тому  я  втік,бо  ти  давно  чужа,
Навіщо  все  життя  мене  шукала?
-Щоби  від  тебе  чути  ці  слова,
Щоби  хоч  раз    тебе  поцілувала.
Пішла  назад,та  море  через  крок
Мене  хотіло  затягти  у  себе.
Колись  літала  сміло  до  зірок,
Бо  знала,що  цей  шлях  лиш  вів  до  тебе.
Тепер  ступала  холодом  у  ніч,
На  душі  босій-рани,що  боліли.
Та    знаєш,не  в  образі  тепер  річ,
А  в  тому,що  всі  Ангели  злетіли
Сьогодні  в  небо,в  небі  лиш  живуть.
І  дивляться  і  душу  твою  люблять.
А  я  хотіла  лиш  одне  збагнуть:
Чом  досі  некоханням  душу  гублять
Такі,як  ти?Колись  же  покохав,
Надію  дав  і  всесвіт  до  ніг  кинув.
Сьогодні  Ангел  стомлений  літав.
Дай  Боже,щоб  тебе  він  не  покинув.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399005
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 07.02.2013


Валя Савелюк

ПОКЛИК ХАОСУ

який  
колір  
у  сили,
що  кличе  
до  революцій  –
розво́гнено-крило:

чорний
чи  білий?...

боротьба…
заради  свобо-ди…

але:
історія  всіх  народів
у  кривавій  
тій  
боротьбі  –
а  де  ж
Свобода?

у  вині?  у  хлі-бі?...

жодного
на  планеті  нема
вільного!  щоб  
народу…

сама  лише  боротьба…
 «вичави
із  себе  раба»!

воістину  –
гарні  слова,  

а  ти?..
буремний  "ду́ше  зі  споду"  -
пізнав  Свободу?

ти!...

із  себе  
раба  
можеш  
вичави-ти?..

понукаєш
у  пащу  до  хаосу  йти?
вбивати  і  гинути…

а  де  будеш  ти,
коли  кров  народна
рікою  хлине  текти?..
і  чорна  рать  -
з  насолодою
страждання  і  муки
народу
всядеться  
серед  хаосу
пожира-ти…

бунтує
іецехо́ре  –
одвічне  сім`я  зла…
вимагає
кровавої  жертви
для  кровоїда
Гагтунгра-ідола…

…все,
що  прагне
пожадливо  крові  –  
протибо́рне
і  протилежне  
Любові.

Свобода  –
це  не  віко  на  труні,
не  кров,
що  запеклась
на  знамені́…

Свобода  –  
в  іншій  площині…


…Христос  
любив  людей…
і  ті,  хто  знав  Христа,
засвідчили,
що  мова
Христова
завжди  була  спокійна,  
тиха  і  проста…  

у  кожнім  Слові  –
цілющий  Дух
сердечної  турботи  і  Любові…

Він  кликав  до  Свободи  –
усі  народи…

але

на  ешафоті  –
лиш  сам  вознісся
у  людській
стражде́нній  плоті,
до  решти  випив
сам!
скорботну  чашу  мук,
себе!  оддав  
мучителям  до  рук…
 
не  убезпе́чився
за  бруствером,
чи  в  бункері-кремлі…
допоки  послідовники
зубовно  скрежетали  б,
купаючи  ідею  
у  власній
і  дітей-братів  своїх  –
паруючій  кривлі…

Христос  любив  людей  –
і  за  Свободу
своє  життя  –  не  учнів!
не  народу!  –  
приніс  в  офіру…

і  я  -
Христовим  заповітам  
вірю…

21.01.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394907
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 23.01.2013


Мірошник Володимир

Вкраїна - свята земля

Чому  нам  розуму,  ти  Боже,  не  даєш,
А  перед  досвітом  ранкової  молитви?
А  ми  розтринькуємо  чом  завжди  своє,
А  то  і  знищуємо  жадністю  залиті?

Де  наша  віра  та,  що  в  вівтарях?
Де  наша  впевненість  в  нескорене  майбутнє?
В  нас  жадібність  лишилися  і  страх,
У  нас  усіх:  померлих  і  присутніх.

Чому  нам  Господи  ти  віри  не  даєш?
Без  віри  ми  у  рястці  й  жабуринні.
Де  наші  мури,  мрії  де  без  меж?
І  гордість  де?  Так,  гордість  –  не  гординя.

Я  йду  Вкраїною  –  така  свята  земля!
Наповнить  силою  її  ми  не  зуміли.
Та  є  надія  та,  що  окриля,
Що  в  нас  ще  душі    зовсім  не  зотліли.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394666
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 22.01.2013


Відочка Вансель

Ангел!Ну чому тебе не бачу? (розмова з Ангелом Охоронцем)

-Ангел!Ну  чому  тебе  не  бачу?
Ти  красивий  в  мене,лиш  сумний.
Я  вві  сні  літаю.Я  пробачу,
Що  ти  інколи  до  мене  як  чужий.
Твоє  пір'я  я  не  вичищала,
І  не  шила  крила  я  тобі.
Ворогам  я  завжди  пробачала,
Ангел,вибач  інколи  мені.
І  за  те,що  рідко  я  молюся,
Тобі  спати  не  даю  вночі.
За  дрібниці  інколи  я  злюся.
За  спасіння  не  прошу  душі.
Ангел,вибач,що  тебе  жалію,
Що  слабким  назвала  я  тебе.
Обіцяю  вкотре,що  зумію
Я  забуть  його.І  біль  мине.
Ангел,я  слідів  своіх  не  бачу.
Ти  мене  тоді  все  піднімав?
Ангел,це  не  сльози,я  не  плачу.
Ще  люблю  його.Я  хочу,щоб  ти  знав.


-Вибач  і  мені.Не  завжди  вірив-
Зможеш  підніматися  сама.
І  спасибі,що  ти  з  мого  пір'я
Сукню  шила.Кращоі  нема.
Перефарбувала  в  фарби  щастя,
А  пасок-з  кохання  пелюстків.
Впевнений:тобі  багато  вдасться,
Буде  все  життя  з  чарівних  днів.


-Ангел,ти  мені  завжди  поможеш,
Я  прошу:зі  мною  розмовляй.
Ти  цю  сукню  одягнуть  не  зможеш.
Не  злетиш  ти  з  нею.Вибачай.


-Так  залиш  собі.Я  допоможу.
Я  тобі  ще  сили  там  додам.
Я  літаю.Інколи  лиш  можу
Я  ходити  по  твоім  слідам.
Вибач,що  не  завжди  мене  бачиш,
Що  не  все  з  тобою  говорю.
Думаю,що  ти  мені  пробачиш.
Я  з  тобою  знову  помолюсь.


-Ангел!Я  молитимуся  щиро,
Тільки  ти  не  залишай  мене.
Ти  стомився.І  стомились  крила.
Ангел,знаєш-втома  ця  мине.
Відпочинь.Я  знову  помолюся,
Ти  далеко,високо  літав.
Живу  вперше.І  всьому  я  вчуся.
Ти  зі  мною  бути  обіцяв.



Я  побачила,що  Ангел  мій  стомився,
І  заснув  він  біля  моіх  ніг.
Вперше  жив.Оберігати  вчився,
Обіцянку  він  свою  зберіг.
Коли  важко,то  тягнув  щосили,
А  вві  сні  він  цілував  мене.
Коли  інші  Ангели  молились-
Вірив  в  мою  душу  над  усе.
Все  мине.Бо  все  колись  минає,
Тільки  коли  боляче  в  душі-
Ангел  мій  до  мене  прилітає,
Засинає  на  моій  руці.
Бачу  його  втому  на  обличчі,
А  буває  важко  так  йому,
Коли  нахиляється  він  ближче,
Щоб  підняти  душу  знов  мою.
Іноді  його  вкладаю  спати,
Лиш  на  ранок  вже  його  нема.
А  хотілося  б  його  дорогу  знати,
І  що  буду  завжди  не  одна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366346
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 20.01.2013


Наталя Данилюк

Просилася до хати заметіль…

Просилася  до  хати  заметіль,
А  я  її  до  себе  не  впускала...
Мело  снігами  щедро  звідусіль,
Зима  стелила  білі  покривала.

Просилася      у    душу      самота,
Плющем  отруйним  потайки  душила,
А      я      густі      засіяла      жита
І  над  проваллям  випростала  крила.

Перехитривши    пастку    гіркоти,
Сховала  смутку  крапельки  солоні,
Допоки    в    серце    не  постукав  ти,
Насипавши    весни    мені  в    долоні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393984
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013


Адель Станіславська

У цих снігах закутана печаль…

У  цих  снігах  закутана  печаль...
 
Вона  до  мене  стиха  промовляє
 
мов  дрібно  розпорошений  кришталь,
 
журливий  дзвін  на  стежечці  до  раю.
 
Чи  болем  цим  до  нього  перейду,
 
чи  погублю  той  рай  у  серця  лоні?..
 
Біліє  сум  у  місячнім  саду
 
і  памороззю  сиплеться  на  скроні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394167
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013


Бойчук Роман

І десь там край зими…

Кришталева  зима,  мов  крізь  призму,  розсіює  погляд.
Знаю  "нас"  вже  нема  в  цій  зимі,  залишився  лиш  слід
Тих  палких  почуттів  на  снігу,  що  завжди  ішли  поряд.
Зараз  наші  стежки,  мов  каток  для  охочих,  вкрив  лід.

Білосніжна  зима  заховала  тебе  в  снігопадах
Тих  оманливих  дум,  полонивших  твій  погляд  на  "нас".
Крізь  замети  тривог  (у  руці  правди  й  віри  лампада),
Я  нестиму  любов  до  кінця,  щоб  вернути  наш  час.

І  десь  там  край  зими  розвесніє  засніжене  небо,
В  сонце-променях  дня  розіллється  любові  ручай.
Щебетанням  птахів,  теплим  вітром  прилину  до  тебе,
Первоцвіту  цілунком  торкнуся  твойого  плеча.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394165
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013


Адель Станіславська

Йорданське

Зимовий  вечір,  
сніжна  заметіль,

а  за  вікном  
у  глибині  хатини

світЕлко  свічки  
ледь  кошише  тінь

прикляклої  
до  молитов  родини.

Свят-  вечір...  
Нині  живиться  душа

набутком  Духу  
у  святому  слові,

тріпоче  серце,  
мов  дрібне  пташа  -

родинній  щиро  
тішиться  розмові.

І  любо  знати  -  
стелить  прийшлий  рік

стежину  добру  
тим  благословінням,

що  ув  очах  рідні  
являє  лик

Господній  день  
Йорданським  омовінням.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393534
дата надходження 18.01.2013
дата закладки 19.01.2013


Відочка Вансель

Ангела впусти к себе, прошу

Ангела  впусти  к  себе,прошу,
Накорми  обедом,дай  и  ужин.
Я  тебя  за  это  полюблю.
Потому,что  Ангелу  ты  нужен.
Прилечу  к  тебе  потом  и  я.
Через  миллионы  лет,ты  знаешь?
Знаешь,знаю-мы  ведь  не  друзья,
И  меня  сто  лет  не  вспоминаешь.
У  тебя  пусть  будет  хорошо,
Ангел  пусть  летает,охраняет.
Я  ведь  не  люблю  тебя  давно,
Я  лишь  Ангел,что  к  тебе  летает.  



Мне  так  с  тобой  хотелось  постареть,
Связать  хоть  шарф,хоть  жизнь,  а  хоть  мгновенья,
Чтоб  разговоры  очень  откровенно,
Мне  так  хотелось  все  с  тобой  успеть.
Мне  так  тебе  хотелось  утром  чай,
А  на  обед  хотелось  хоть  котлеты,
И  никакие  нам  чтобы  запреты,
Мне  так  с  тобой  хотелось  дальше  в  рай.
Мне  так  хотелось  до  седых  волос,
Мне  так  тебе  хотелось  теплый  ужин,
Ты  так  мне  очень,очень,очень  нужен,
И  задавать  тебе  всегда  вопрос.
И  твой  ответ  люблю,люблю  лишь  слушать,
И  спрашивать,и  обнимать  всегда.
И  вместе  бы  сложить  с  тобой  года.
С  одной  тарелки  борщ  вчерашний  кушать.
А  мне...Без  разницы,но  только  бы  с  тобой,
Тарелки  мыть,над  фильмом  посмеяться,
Через  сто  лет  в  любви  тебе  признаться,
Тебе  шептать:любимый,дорогой.
Уже  почти  дрожащею  рукой
Тебя  кормить  из  ложечки  и  верить,
Что  Бог  нам  может  дней  еще  отмерить,
Мне  так  хотелось  жизнь  прожить  с  тобой.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393660
дата надходження 18.01.2013
дата закладки 18.01.2013


Валя Савелюк

ВЗАЄМО ПРОНИКНЕННЯ

снігу  душа  –
біла…  

цьогоріч  
у  особливо  натхненну  силу
вступила:
долину  –
песцями  срібними,
накликала-заселила…

кру́пнозерни́стим  ся́євом
запорошила…

гостро-ламані  риси
світу  людського  –  ізгладила,
заокругло-пом`якшила,
злагідни́ла…

на  усе  –  ризу  
парчевоткану  святу  
біло-з-відливами-золоту
опустила  –
прагнення…  свідчення  про  Чистоту…

істинну  Красоту…

...іссопом  обіцяним  окропила

…мій  горо́д,  уся  долина  і  схили  –
як  Чаша  Грааля  –  через  вінця    –  біло…

біло-біло  -
пухнасто…

як  безтілесний  дух,
пливу,  загрібаючи  пух,
невидимим  настом…

хочеться  впасти
у  необмежену  
білість  пухку…
 
падаю…  

зорі  так  падають  
у  душі  філіжан-ку,  
переповнену  щастям…

лежу…
атла́с  і  оксамит
білі  –
невагомо  погойдують
плавно-обтічні  лінії
і  краї  
фізичного  мого  тіла…

повнота  життя!
радість  снігобуття!  –
у  плоть  земну  проникають:
мене
на  сніжинки  окремі
живі  
довершені  –
розсипають…

теп-ло…

як  у  тиглі,  
плавиться  у  мені
невидиме  срібло…

спостерігаю…

вся    –
на  окремі  сніжинки  розсипана  –
сяю…

у  пелюстках
білого  блиску-вогню  –
тихо  бриню…
ніби  псалми  співаю…
ефіром  витаю…

снігобуття  
у  людино-життя-сприйняття  –
вплітаю…

наразі
радісно  відчуваю:
жито  моє
озимо-городнє
мною-ковдрою-білою
вкрите,
мною  –  
пухово-теплою  
обігріте
повільно  вві  сні  підростає…

росте!

і  сниться  йому,  
несвідомому,
сниться  щось  –  
поза  формами  і  умовами,
понятійно  щось  –  золоте!..

до  урожаю...

…лежу
на  шматинці  моєї  землі,  
занурена  в  пух  лебединий:
жива,
щастям  наскрізь  пронизана
невагома  сніжино-людина…

серед  атла́су  білого,
безтурботно  лежу:
атла́с  білий  –
ані  бганочкою
під  собою  не  бри́жу…

вольготно  лежу  –    
хрестом…
розкинувши  руки…

звуки…
сторонні  якісь…  чужі  –
утробно-ущільнені  звуки…

розсуваючи  
небо  кри́лами  –
напружено-м`язо-си́лими  –
важко  несуть  себе  
понад  нами  –  
людино-біло-снігами  –
класичних  два  чорних  круки…

(…скільки  марних  зусиль
у  порівнянні  з  нами  –  
невагомо-людино-снігами…)))

перший  минув
і  нічого  примітного  не  побачив…
але  другий  –  услід  йому,
чую,  
двічі  коротко  кряче…

і  перший,  ведучий,  крук
зійшовши  із  курсу  сво́го
прямого,
рішуче  зайшов  на  круг…

на  круг  –  наді  мною,
живо-ю…
хрестом  на  снігу  
розпласта-но-ю…

ворухнулася  –
тої  ж  миті  крук  
обірвав  
чорно-спіральний  свій  
недовершений  круг,
вернувсь
на  прямий  маршрут

мова  кру́ча  –
не  наші  слова,
але  –
я  почула,  
як  перший
кинув  товаришеві,  
зневажливо-односкладно:  «Жива…»

і  наліг  на  крило…
ніби  й  нічого  між  нас  не  було…
я
все  зрозуміла…
але…
такій  
«взаємопроникності»
зовсім  чомусь  не  зраділа…

…може,  дещо  поспівчувала…

круків  
поглядом  провела,
встала,
не  обтрусившись,
до  хати  борзенько  пішла…

14.01.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392457
дата надходження 14.01.2013
дата закладки 16.01.2013


Відочка Вансель

І тільки ніч протягує долоні

І  тільки  ніч  протягує  долоні,
Щоб  витерти  всі  сльози  на  душі.
Вона  завжди  питається  у  долі,
Чому  у  мене  очі  все  сумні.
Зірки  лягають  на  сивенькі  плечі,
А  сніг  білим  мереживом  до  ніг.
І  тільки  забирається  геть  вечір,
А  ж  бачу  ніч  весь  витрусила  сніг.
Мороз  тримає  у  долонях  річку,
Гойдає  мою  душу  у  думках.
Тримається  рукою  за  смерічку,
Неначе  випив  келих  він  на  днях.
Сьогодні  пригостили  за  Василя,
Мороз  випив  горілку,не  вина.
Хоч  я  йому  трохи  вина  налила,
Навіть  йому  за  комір  пролила.
І  так  сміється,так  мене  стискає,
Неначе  він  до  мене  заграє.
І  у  думках,у  споминах  блукає,
Перше  кохання  в  думці  продає.
Та  не  потрібно,все  перегоріло,
А  поцілунок  досі  на  устах.
Як  у  душі  тобі  мені  щеміло,
Тільки  мороз  тримав  мене  в  руках.
І  як  не  спала  до  самого  ранку,
І  як  у  школу  швидко  чомусь  йшла.
Як  потім  цілувала  на  ганку,
Як  тоді  щиро  закохалась  я.
Як  відпустила?Навіть  не  сварились,
Я  не  питала.Він  собі  пішов.
Ми  навіть  один  одному  не  снились,
Але  не  раз  до  мене  знову  йшов.
І  тільки  ніч  протягує  долоні,
Мороз  вино  з  долонь  моїх  лиш  пє.
Я  не  питаю  про  кохання  в  долі,
Бо  досі  те  кохання  лиш  чуже.
Тоді  виходить-навіть  не  кохала,
Закоханність  лиш  випила  мене.
Та  досі  я  єдиного  чекала,
Що  у  життя  моє  колись  ввійде.
Одне  лиш  жаль-що  вітер  забарився,
Що  не  гойдає  він  тепер  зірки.
І  що  мороз  вином  лиш  промочився,
Що  промочив  ним  комір  і  думки.
А  так  мороз  хотілося  впустити
В  мою  кімнату,хай  собі  поспить.
І  по  ногах  його,руках  ходити,
Та  дивлюся-надворі  він  лежить.
І  тільки  ніч  протягує  долоні,
На  старий  Новий-з  зірок  взуття
Собі  пошила,а  у  мене  в  домі
Зірок  натрясла  гарних  без  кінця.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392183
дата надходження 13.01.2013
дата закладки 13.01.2013


Злата Наркевич

Коханому

Розбита,виснажена  сотнею  думок
Я  ніжно  падаю  в  твої  обійми
Забившись  наче  кішка  у  куток
Зливаюся  з  твоєю  тінню.

Торкнуся  поглядом  твоєї  мрії,
Так  обережно,щоб  не  налякати,
Теплом  розлиюсь  по  твоєму  тілі,
Коли  ти  будеш  міцно  спати.

Я  стану  вітром  у  твоєму  полі,
Солодким  подихом  весни,
Ласкавим  променем  в  твоїх  ладонях
-Ти  лиш  мене  до  серця  пригорни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392146
дата надходження 13.01.2013
дата закладки 13.01.2013


Сідий

КРИНИЦЯ БЕЗ ВОДИ.

Двір  повитій  ранковим  туманом,
Тином  глеки  великі    й  малі.
І  розбита  макітра  з  тюльпаном,
Одиноко  стоїть  на  столі.

Все  забуте,  занедбане  дітьми,
Вже  ніхто  не  приходить  сюди.
Засихає  бузок  під  воріттям
І  криниця  стоїть  без  води.

А  весна  шаленіє,    буяє
В  білім  цвіті  вишневих  садів.
Гріх  тяжкий,  коли  хтось  забуває
Своїх  предків  -  батьків  та  дідів.

Заросли  полинем–кропивою,
І  хатина  стара,  і  село.
Не  цінуємо  те,  ми  з  тобою,
Що  життя  на  землі  нам  дало?

Рідна  хата  сумує,я  знаю,
Серед  пишних  садів  повесні.
Та  лунають  під  вечір  із  гаю
Солов’їні  веселі  пісні.
                                                   СІКалін.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391784
дата надходження 12.01.2013
дата закладки 12.01.2013


ГАЛИНА КОРИЗМА

А ДЕ, Ж ТА ПРАВДА?

«На  двох  крилах  людина  злітає  понад  земним  світом,
А  саме  на  крилах  правоти  і  чистоти.
Правота  має  бути  в  наміренні,  а  чистота  в  почутті»  (гл.4  Наслідування  Христа»)

"Замовкни        ж        правда,        бо        сплюндрують        очі,
а        тіло        замордують,        є        охочі…"    insulitо

А  правда  є  між  тими  хто  побожний!
Я  вірю,  правду  знає  кожний!
У  правді  є  велика  дужа  сила,
Я  знаю,  з  нею  виростають  крила.
Хто  вірить  в  Бога,  хто  молитву  щиру
Від  серця  понесе,  немов  офіру.
Опустить  очі,  тихо  мовить:  "Боже...
не  розуміють  те,  що  роблять  собі  ложе,
Бо  стане  мертве  тіло,  а  душа  -  жива,
Сховали  правду,  а  вона  -  свята!
Святе  не  люблять.    Люблять  тільки  гроші
І  трон,  і  золото...  О,  Боже,  Боже!
Невже  моя  Вкраїнонька  сліпа?
А  може,  просто  бачити  не  хоче?
Чи  в  неї  може  люди  не  хороші?
Не  зронять  навіть  крапельку-сльозу.
Яка  ж  любов  у  них?  У  кам'яну  
В  кремезну  скелю  серце  охололо,
І  стало  так  у  поглядах  суворо,
Неначе  справді  кожен  день  зима.
І  рідну  мову,  мов  мале  байстря
Не  полюбили.    Мабуть,  чужина?...
Не  стала    -  рідна  матір  Україна,
Осиротіла...    Кажуть  –  оніміла,
Тому  калина  присмаком  гірка,
Червоні  грона  з  білого  куща,
Тендітно  взимку  до  землі  звисають,
Неначе  моляться,  а  може  догорають,
Як  те,  проміння  в  зареві  небес...
А    люди  знають,  що  Христос  Воскрес!
Що  чорні  сили    правда  поборола,  
Єдине  щастя  –  вірити  у  Бога,
Бо  небо  знає  все.  Велике  небо...
Такого  ж  неба  нам  з  тобою  треба.
Чому  ж  так  хочеться,  їм  лицарського  трону?
Єхидний  погляд  на  святу  ікону.
Давали  слово...  не  мені,  а  людям,
О,  правосуддя,  правосуддя!
А  де  ж  мораль,  естетика    у  них?
Хіба  ж  народ  для  них  уже  раби?
Немає  слова,  і  немає  волі.
Які  вони  душею    хворі,  
Немов  сам  чорт  всмоктався  в  їхню  кров,
І  засліпив  до  рідного  любов.
Принести  б  їм  на  стіл  Святе  Письмо,
Але  ж  не  вірять  в  Бога?  Все  одно,
Для  них  закон  написаний  рукою,
Яка  колись  не  віднайде  спокою.
І  проклянуть,  як  Юду  прокляли,
Прошарків  тих,  що  від  народу  йшли,
І  начебто  добро  робили  людям.
Украли  завтрашнє  майбутнє,
І  правду  хочуть  придушити,
Когось  за  грати,  когось  вбити,
Лихої  долі  кому  не  стерпіти,
Ідіть,  куди  очі  глядять  по  світу.
Тому  й  роз’їхались...
 шукати  правди  в  чужині.
А  де,  ж  та  правда?    Де  знайти  її?
"Замовкни        ж        правда,        бо        сплюндрують        очі,
а        тіло        замордують,        є        охочі…"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391447
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 12.01.2013


vasyl

З Різдвом Христовим !

У  святвечір  хочу  всіх  вас  з  Різдвом  привітати,
побажати  щось  хороше  і  таке  сказати:
щоби  нас  у  всьому  світі  усіх  шанували,
щоб  були  у  кожній  хаті  ковбаси  і  сало,
щоб  ніхто  не  їхав  з  дому    у  світ  заробляти,
а  як  їде,  то  для  того,  щоб  помандрувати.
Щоб  в  нас  греки  одяг  прали,  чехи  мурували,
італійці  щоб  самотніх  людей  доглядали,
щоб  поляки  в  нас  косили,  німці  загрібали,
а    браточки  наші  старші  в  стайні  доставляли.  
щоб  іспанці  корів  пасли,  а  овець  мадяри,
щоб  китайці  українські  товари  купляли.
 щоб  літак  у  новім  році  новий  збудували
і  правителів  вкраїнських  всіх  туди  запхали,
щоб  відвезли  їх  до  Кіпру,  де  живуть  їх  статки,
а  ми  будемо  латати  на  Вкраїні  латки.
А  сьогодні  колядуєм,  щоб  це  все  збулося,
ми  ще  з  вами  не  бідуєм,  так  мені  здалося,
не  живемо  як  індуси  або  папуаси,
бо  стоять  на  всіх  столах  в  нас  сало  і  ковбаси.

   З  Різдвом  Христовим  вас  усіх!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390876
дата надходження 08.01.2013
дата закладки 08.01.2013


Наталя Данилюк

Різдвяна ніч

Таких    зірок    нападало  у  двір,
Хоча  би  кілька  вкинути  в  торбину!
Вергає  сяйво  місяць,  мов  факір,
На    снігову    розпушену    перину.

Стрункі  ялини  в  муфти  хутряні
Сховали  віти,  срібно-пелехаті,
Розквітли  мальви  білі  на  вікні,
А  поміж  ними  -  ластівки  чубаті.

В  небесну  бязь  клубочаться  дими,
Мов  сива  хата  пасма  розпустила.
Понад  крихким  мереживом  зими
Різдвяний  янгол  випрозорив  крила.

А  в  хаті  вже  пристелено  обрус  -
Свята  Вечеря  кличе  до  почину
І    немовлям    усміхненим    Ісус
Благословляє  радісну  родину.

Дрібні  зірниці  світяться  в  імлі,
Немов    ясні    начищені  таре́лі
Крокує  ніч  різдвяна  по  Землі
І    загляда    до    кожної  оселі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390020
дата надходження 05.01.2013
дата закладки 05.01.2013


Наталя Данилюк

Два янголи

Опусти  мене  тихо  додолу
На  сатинових  крилах  своїх.
На  зимову  печаль  захололу
Облітає    замріяно    сніг,

Наче  свіже  пелюстя  жасмину,
Що  роздмухав  легкий  вітровій.
Снігопад  побілив  скатертину,
Силует  розпрозоривши  твій.

Замережили    ніч    заметілі,
Загортаючи  Всесвіт  крильми,
Ми  з  тобою  два  янголи  білі
На  криштальній  долоні  зими.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389536
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 03.01.2013


Валя Савелюк

«УШИБЛЕНА» АФРОДІТОЮ

«…время  узнавать  и  удивляться…»  --  любив  повторювати  друг  і  однокурсник  мій  Саня  Стариков…  і  от,  зізнаюся  Вам,  ця  пора  –  дізнаватися  і  дивуватися  –  настала  для  мене…  і  особливо  насичено  цей  процес  триває  саме  зараз…  не  знаю,  чи  з  віком  це  пов`язано,  чи  з  іншими  якими  умовами…  таке  враження,  що  питання,  які  я  ставила  усе  життя,  познаходили,  врешті,  свої  пари-відповіді  у  космічному  інформаційному  полі  (чи  Просторі),    і  поприводили  їх  (відповіді),  щоб  показати  мені,  ніби  то  я  їхня  потенційна  свекруха)))...  добре  все-таки,  що  я  не  вмерла  в  38  моїх  років,  як  то  було  мені  добряче  засвітило,  а,  з  Божою  допомогою,  викарабкалася…  бо  не  дізналась  би  про  себе  найцікавішого…

...на  сьогодні  мене  найбільше  вражає  останнє  моє  відкриття  –  може  саме  тому,  що  останнє,  найсвіжіше…  я  зрозуміла,  допетрала,  догнала,  «розколупала»…  чи  просто  –  отримала  відповідь  на  одне  з  найважливіших  питань  мого  життя:  ЛЮБОВ…  але  про  любов,  як  явище  –  іншим  разом,  а  зараз  –  про  ті  об`єктивні  (чи  суб`єктивні  все-таки…)  причини,  які  стали  мені  зрозумілими,  у  зв`язку  з  якими  усі  мої  «спроби»,  а  їх  було  чимало,  завершилися  одним  і  неодмінно  тим  же  –  провалом…  одне  слово,  я  знаю  тепер,  за  що  мене  «ушибла»  Афродіта…  і  то  щораз  «ушибала»…  у  греків  давніх  вислів  такий  крилатий  є  –    «ушиблений  (забитий,  прибитий)  Афродітою»,  це  про  того,  кому  у  любовних  справах  більш  не  щастило,  чим  щастило…  мене,  у  такому  разі,  можна  вважати  «ушибленою»  без  єдиного  промаху…  чи,  точніше  сказати  –  «ушиблюваною»…  щораз…  поза  винятками…

виходило  так,  що  я  –  мало  коли  і  де  могла  прошмигнути,  не  будучи  обласканою  чоловічою  увагою  зацікавленою,  але  особисте  моє  життя,  чи  інтимне  (я  сказала  б,  уточнивши)  –  стовідсоткова  «осєчка»  (осічка,  затинка)…  ясно  ж,  що  такий  відвертий  блок  не  міг  мене  не  зацікавити:  от  чому?..    хіба  не  варто  дізнатися…  

я  дізналася…  ось  уже…  після  останньої  дуже…  дуже…  не  маю  слів,  щоб  визначити  наскільки  жахливої  –  «осєчки-затинки»…  дасть  Бог  –  таки  останньої…  бо  скільки  ж  уже  можна  «ушибати»…  «ушибатися»…  врешті,  після  цього  гіркого  досвіду  і  з`ясувала  я  сама  для  себе  оте  –  ЧОМУ?...  вирішили,  мабуть,  Ті…  Вони…  –  а…  хай  уже  дізнається  і  схолоне…  і  –  розтлумачили…  прислали  відповідь)))

і  так:  якщо  результат  постійно  повторюється  і  він  незмінний,  отже  –  причина  так  само  стабільна,  думала  собі  я…  оскільки  в  любовних  моїх  неудачах  єдиною  стабільною,  чи  постійною  величиною,  поняттям  –  є  я  сама  (бо  інші  учасники  подій,  звісно  ж,  були  величинами  змінними…),  отже  –  причина  в  мені…  багато  в  чому  я  себе  звинувачувала  (це  не  означає  –  жалкувала…),  а  ще  більше  в  чому  –  підозрювала…  роками…  роздумуючи  і  аналізуючи…  препаруючи  невтомно  «бренні  останки»  любовей  великих  і  крилато-вознесених  моїх…  прикріплювала  до  себе  цінники  і  ярлики,  якими  щедро  обсипали  мене  і  ті,  хто  любив,  і  ті,  хто  ненавидів…  але,  відкинувши  емоції  і  амбіції,  я  намагалася  «вивести  формулу»  таких  несхибних,  як  часовий  механізм,  чи  як  доля,  фатум,  «лиха  година»  –  хай  як  завгодно,  але  –  невдач…  

думаю,  Ті,  Хто  чекав  од  мене  результатів,  Хто  вчив  мене,  хотів  домогтися  розуміння  –  спеціально  так  щедро  «поставляли»  матеріал  для  майбутніх  досліджень…  ніби  старалися  одразу  ж  виключити  будь  які  намагання  пояснити  цей  процес  –  випадковостями…  ні  –  суцільна  закономірність  виходила…  але  то  таке…  

важливіше,  що  мої  спроби  самозвинувачень,  як  то:  дурний  характер,  нездібність  приховати  правду,  відсутність  хитрощів  виключно  жіночих,  непрактичність,    занадто  відвертість,  занадто  чистодуховимогливість  (чоловік  мій  називав  цю  якість  –  чистоплюйством…)  –  ох,  безкомпромісність,  принциповість,  врешті  –  нездібність  прикинутися  безпомічною  і  глупою…  глибокозаглядність,  чутливість,  самонавіювання,  само-  і  взаємокопання,  самострахи`,  комплекс  неповноцінності  –    з  повним  набором  «супутніх  товарів»,  самокритиканство,  розумування,  філософствування,  витання  в  небесах…  багато  ще  чого…  але  все  то  було  –  не  те…  не  те…  не  в  тому  була  причина…  в  якийсь  момент  я  почала  звинувачувати  себе  у  необ`єктивності,  спробі  завести  «дослідника»  в  оману  –  самозахищаючись,  самообілюючись,  виправдовуючись  підсвідомо…  але  і  «комплекс  вини»  відповіді  –  повної  –  не  давав…  

відповідь  прийшла  недавно…  вона  мене  вразила….  вона  мене  –  освітила…  заспокоїла  і…  зробила  щасливою…  вона  мені  все  пояснила…  вона  поставила  все  на  законні  місця…  тепер  я  знаю…  я  –  не  погана,  я  –  нормальна…  тільки  я  трішечки…  як  це  сказати  –  більше,  чим  треба  було  б…  

причина  випрозорилася,  розвиднилася  –  дуже  і  дуже  простою,  як  просте  все,  що  стало  зрозумілим,  що  явило  себе:  формула,  якої  я  домагалася  все  життя,  звучить  наступним  чином  –  Рівень  Сприйняття…  Точка  Вияву…  
і  все…

…мама  моя  мене  любила  і  знала…  вона  казала,  журячись:  ніхто  тебе,  Валю,  терпіти  не  буде  –  будЕш  сама…  ніколи  не  навчишся  слухатись…  одночасно  ж,  мама  сказала  мені,  вже  зовсім  дорослій,  коли  і  мене  Бог  онуками  благословив,  інше…  вона  сказала  якось,  що  всіх  своїх  дітей  (нас…  мене,  моїх  сестер  і  брата)  любила  однаково,  але  з  чотирьох  її  дітей  –  я!  любила  її  найбільше…  отже,  і  ЦЕ  вона  знала…  як  я  любила  її!..  панічно,  істерично,  але  –  глибоко  сховано,  замуровано,  затаєно  у  собі…  і  все  життя  моє…  і  тепер…  але  саме  я  «поїхала  з  дому  в  світ»,  «між  люди»,  а  всі  інші  троє  жили  з  нею  і  коло  неї  до  самого  того  липневого  останнього  її  дня…  мама  моя  –  найтонша  і  найболючіша  нота,  мелодія  сердечного  жалю  мого…  востаннє  я  приїхала,  коли  вона  вже  лежала,  задихаючись,  на  одрі…  вона  не  говорила  і  майже  не  поверталась  до  свідомості,  але  мене  упізнала  –  вона  чекала  мене…  за  чимось  –  їй  самій  відомим…  за  голосом?..  за  зміною  енергополя  довкола  неї?...  за  якимось  своїм  уже,  нам  недоступним,  кольором,  шелестом,  шепотом,  дзвоном?..  я  взяла  її  за  руку  –  так  вона  ухопилася  у  відповідь  за  мою…  так…  як  за  життя  хапаються…  чи  за  надію  останню…  і  я  відчула,  як!..  вона  радіє  мені…  чи  сподівалася  вона,  що  я  витягну  її  назад,  у  життя?..  чи  сподівалася  –  що  допоможу  їй  перейти…  я  допомогла…  але  –  чи  та  це  була  допомога,  якої  вона  чекала  од  мене?...  НЕ  зна-ю…  так,  я  ділилася  з  нею  життєвою  силою  власною  –  ну,  є  такі  прості  способи…  всі  їх  знають…    я  переливала  в  неї  свою  енергію…  і  вона  стала  дихати  легше…  і  рівніше…  у  той  же  час…  я  брала  її  серце  в  свої  долоні  і  казала  йому  –  мАминому!  серцю  –  казала:  «заспокойся…  заспокойся…  не  треба  боротися…  треба  спочити…»  і  от,  мамине  серце  послухалося…  бо  це  ж  я  була  неслухняною,  а  не  вона…  тоді  я  бачила,  що  так  краще,  чим,  витягши  її  із  вмирання  –  приректи  на  кілька  років  мук  і  того  ж  таки  вмирання,  але  дуже  повільного…  звичайно  ж,  ми  з  сином  перенесли  її  у  велику  кімнату,  розчинили  всі  вікна,  заслонивши  «марльою»  від  всіляких  непрошених  мух-комарів,  звичайно  ж,  коло  мами  постійно  стояв  хтось  із  дітей-онуків-правнуків  з  саморобним  опахалом  і  дув  на  неї  вітерцем…  звичайно  ж,  син  мій  привіз  лікаря,  звичайно  ж  лікар  повідомив  –  мені,  делікатно,  з  натяками  –  що  це  все…  і  що  це  –  кращий  варіант…  бо  гірший  –  шість  років  у  такому  от  стані…  звичайно  ж  медсестра  ввела  щось  заспокійливо-снотворне  –  лікар  призначив…  вона  буде  наче  у  півсні,  сказав  лікар…  не  так  буде  мучитися…  і  це  було  важливо…  і  я  не  переймала  маму  -  на  її  дорозі  «від  нас»  і  не  навертала  її  в  життя…  я  просила  Бога  не  продовжувати  їй  мук…  чи  правильною  була  молитва  моя?...  чи  не  зрадила  я  її?...  чи  не  рано  згодилася?..  чи  не  занадто  поспішно  відпускала?...  не  знаю…  єдине,  що  знаю  –  якби  така  ситуація  торкалася  мене  особисто,  я  обрала  б  три  доби,  а  не  шість  отаких  років…

ду-уже  далеко  відхилилася  я  від  обраної  теми  моєї…  але…  хоч  раз  у  житті  дали  Ви  мені  право,  чи  нагоду…  сказати  вголос  про  те,  про  що  я  і  собі  пошепки  думати  заборонила…

…чоловік  мій  про  мене  казав  інакше…  він  казав:  «…ты  родилась  либо  слишком  рано,  либо  слишком  поздно  –  твое  время  давно  прошло,  или  очень  не  скоро  еще  наступит»…  мав  на  увазі  –  «нє  от  міра  сєго»,  либонь…  та  я  й  не  сприймала  цю  фразу  за  комплімента,  бо  він  просто  правду  сказав…  і  ще  одне  важливе  він  мені  сказав-порадив-зауважив:  «Не  ходи  з  відтритою  душею,  –  сказав  мені  чоловік  мій,  Женя  мій…  –  бо  у  відкриту  душу  дуже  зручно  плювати…  і  не  думай,  що  хоч  би  хтось  від  такого  задоволення  відмовиться»…  а  ще  він  сказав  якось,  що  мені  треба  навчитися  «йти  на  компроміси»…  (він  бажав  мені  добра,  але  через  багато  років  по  його  смерті,  була  ситуація,  коли  я  згадала  цю  пораду  і  спробувала,  скуштувала,  дослідила,  змусила  себе  «компромісно»  сприймати  вчинки  іншої  людини,  яка  була  тоді  зі  мною  поруч…  це  була  велика  помилка  моя…  такий  шлях  завів  мене  швиденько  і  прямо  в  могилу…  не  зовсім  прямо,  а  досить  довго  і  «мучітєльно»…  компроміси  із  «Синьою  Бородою»  –  якого  ще  результату  можна  було  сподіватися…  одне  слово  –  експеримент  виявився  зовсім  невдалим,  майже,  як  у  Марії  Склодовської-Кюрі…  ну,  і  у  самого  П`єра  Кюрі  також…)))

Шеф…  (так  ми  називали  його  на  роботі,  поза  очі,  з  симпатією,  ще  –  «шефчик»…  звали  його…  красиво  його  звали…  гармонійно  звучало  ім`я-по  батькові  його…  для  мене  –  і  до  сих  пір,  як  музика  з  неба…)  –  то  шеф  мій  коханий  нічого  ніколи  «зауважного»  мені  не  сказав…  він…  врешті,  не  про  це  зараз  мова  –  якось  він  сказав  мені  таке:  «Ви,  Валечко,  до  всіх  людей  ставитеся  –  як  до  рівних  собі…»,    мене  така  новина  дуже  здивувала:  а  як  же  іще  можна  ставитися  до  людей?  тільки  як  до  рівних  собі…  бо  «всі  ми  –  подібні  Богу  і  рівні  між  собою»…  на  що  Шеф  мій  легенько  заперечив:  це  так…  але  ж  серед  усіх  цих  «подібних  і  рівних»  є  багато…  не  дуже  «рівних»,  а  то  й  зовсім  «кривих»…  навіть  –  відвертих  ідіотів…»  –  сказав  мені  Шеф…  я  запам`ятала…  але  ставлення  до  «всіх  людей»  не  змінила…  та  чи  й  можливо  це…  усім  же  Сонце  однаково  світить  і  для  всіх  однаково  дощ  іде…  хоча  слова  Шефа  мого  частенько  згадувати  довелося…

важливо  іще  на  цю  тему  –  Святе  Письмо…  звідти  найголовніша  теза:  «Бог  є  Любов»,  яку  протягом  життя  я  «прочитала»  у  трьох  різних  смислах,  і  істинним,  як  на  мене,  виявилося  останнє  прочитання  –  з  логічним  наголосом  на  слові  «Бог…»;  і  слова  Христа  про  те,  що  «…зрада  –  у  серці  вашому…»

ну,  іще  фраза  із  Гумільова:  «Пусть  не  запятнано  ложе  царицы  –  грязные  к  ней  прикасались  мечты…»  але  це  вже,  все  таки,  з  іншої  моєї  опери  «про  любов»…  хоча  –  хай  і  тут  побуде…

хто  іще  мені  і  про  мене  що  говорив  –  не  так  важливо…

то  отже,  виходячи  із  усіх,  викладених  вище  думок,  гадок,  передумов,  зАсновків,  «прєдпосилок»  –  висновок  про  мою  стовідсоткову  «ушибленість  Афродітою»  виявився  дещо  несподіваним,  і  навіть,  здавалось  би,    поза  всіма  цими  вихідними  «площинами»…  але,  усі  приведені  «аргументи»  знаходять  у  ньому  ніби  «фокус»  для  себе…  (до  речі,  так  само  «панічно»  я  любила  свого  чоловіка  і  сина…  мама  приїхала,  коли  син  у  мене  з`явився  і  ми  вже  з  ним  «познайомилися  тісно»  –  подивилася-подивилася  на  те  все  і  сказала:  «…не  можна  ТАК  любити  дитину…  нікого  і  ніщо  ТАК  любити  не  можна…  відберуть…»  –  тут  важить  слово  ТАК  любити…  ну,  можливо  іще  одне  –  ВІДБЕРУТЬ…

і  ТАК…  як  же?...  у  цьому  і  виявилася  відповідь…  саме  у  цьому  –  ТАК…

я  сприймаю  людей,  яких  люблю  –  на  рівні  душі…  душею…  душею  люблю  їх…  усвідомленою  моєю  душею,  відкритою…  (пригадаймо,  про  всяк  випадок,  застереження  мого  чоловіка…  дивитися  вище…  але  тут  не  про  те…  хоча…)

…  якщо  душа  в  тілі  людському  «прописана»  для  більш-менш  постійного  перебування  (бо  вона  переміщується  туди,  куди  й  увага…)  –  «усередині  голови»  (скажіть  подумки,  кілька  разів,  зосереджено  і  уважно  прислухавшись,  «Я  –  Є»  –  і  відчуєте,  що  вона  справді  там…  ),  не  випадково,  отже,  кажуть,  що  «очі  –  дзеркало  душі»  –  то,  можу  сказати,  що  я  «влюбляюсь»,  закохуюся  –  на  «рівні  очей»…  я,  виходить,  люблю  «очима»  (я  це  знаю  за  собою  –  таки  очима,  а  точніше  –  на  рівні  очей,  я  так  і  казала  завжди  про  моє  сприйняття  людей…  чоловіків  –  на  рівні  очей…)  –  і  вище…  бо  в  моменти  натхнення  (а  моя  закоханість  –  завжди  натхнення)  –  душа  виходить  за  межі  фізичного  тіла  і  «вмощується»,  «прописується»  НАД  головою…  туди  душа  переміщується,  до  речі,  в  момент  «творіння»  віршів,  інших  «видів  мистецтва»,  тому  стан  «закоханості»  дуже  схожий  «за  якістю  переживань»  зі  станом  творчого  натхнення…  піднесення...  у  мене  –  саме  так…  просто  ейфорія  безплатна  і  «безхімічна»  –  у  чисто  духовному  вигляді…

на  перших  порах  і  об`єкт  моїх  високих  почуттів  «транслює»  свою  взаємність  з  такої  ж  «висоти»,  з  такого  ж    «високого»  рівня…  бо  й  він  у  стані  «творчої  наснаги»…  але  люди  влаштовані  так,  що  «свято»  у  серцях  їхніх  швидко  втрачає  свої  барви  –  ефект  звикання,  мабуть…  чи  втоми…  чи  енергетичного  недопостачання  якого…  натхнення  закоханості  у  них  переходить  у  щось  більш  приземлене…  відповідно,  душа  повертається  в  «центр  голови»,  а  тоді  –    на  рівень  сердечної  чакри,  а  тоді  і  на  рівень  шлунка  (сонячне  сплетіння),  і  ще  нижче…  і  десь  там  і  звиває  собі  постійне  гніздечко  «нормальна  міжстатева  земна  любов»…  от  двоє  нормальних  людей  –  закохавшись  взаємно  –  спочатку  разом  «злітають»  душами  і  почуттями  «в  небеса»,  тобто,  за  межі  своїх  фізичних  тіл  (це  зараз  називають  цинічно  «конфєтно-букєтним»  періодом…),  а  тоді,  приблизно  одночасно,  чи  одна  слідом  за  іншою  душі  їхні  –  опускаються  кудись  там  –  на  рівень  сердець,  шлунків  чи  «домашнього  сексу»  –  і,  таким  чином,  ці  двоє  відчувають  між  собою  –  ВЗАЄМНІСТЬ…  тією  чи  іншою  мірою…  добре,  якщо  «застрягають»  обоє  на  рівні  сердець  –  там  турбота,  пошанування  –  тиха  лагідність  –  любов  сердечна…  сім`я,  родина,  щастя,  затишок  і  все  прекрасне…  

я  ж!  застряю  назавжди  ТАМ!  в  небесах!  над  собою!  і  над  ним,  Обраним…  і  ну  давай  там  жайворонком  видзенькувати  і  альбатросом  ширяти…  отже,  почуття  (читай  душа)  моєї  «ситуативної  половинки»  –  зіслизають  на  якийсь  «тілесний  рівень»…  а  мої  –  транслюються  усе  з  тих  же,  першопочаткових    «висот»…  от  і  виходить  –  ЩО?..  так,  звичайна  картина  –  «безвідгомінна  (бєзотвєтная)  любов»…  мої  натхнено-святкові  душевно-любовні  хвилі  –  не  зустрічаючи  відгуку  (бо  інша  душа  уже,  склавши  крила,  заховалася  в  «своє  тіло»),  осиротіло  мерзнуть  і  холонуть,  розсіваючись-розвіваючись  у  здвінкій  порожнечі…  як  результат,  на  рівні  свідомості  виникає  відчуття  –  «розлюбленості»,  невідгомінності,  «бєзотвєтності»,  самотності…  а  той,  інший,  Обраний,  щиро  і  обожнювано-коханий…  транслюючи  на  «тілесних»  рівнях,  також  не  знаходить  відгуку,  бо  «приймач-передавач»  (тобто,  моя  душа)  –  занадто  високо…  вона  не  чує…  вона  –  в  небесах…  і  йому,  тобто,  коханому  чоловікові,  на  тілесних  рівнях  його  переживань  –  також  не  дістається  сподіваного  резонансу…  і  він  почувається  «недолюбленим»  і  ображеним  …

от  що  означало,  коли  останній  мій  «обранець»  скаржився  на  мої  «крила»  і  на  те,  що  в  стані  постійного  «свята»  він  перебувати  (вібрувати)  не  може…  

отак…  нормальні  люди  не  можуть  постійно  літати…  вони  політали  трошки  –  і  за  стіл,  в  ліжечко…  а  я  –  не  можу  не  літати…  таким  чином  –  ми  «розминаємося»,  перестаємо  відчувати,  бачити  –  втрачаємо  одне  одного  з  поля  «взаємності»…  і  то  досить  швидко…  але  ніяк  не  можемо  втямити  –  ЧОМУ?..  чому…  усе  ж…  ніби…  

а,  виявляється:  я  –  літаю,  а  Він  –  уже  ходить…  і  нам…  безнадійно,  одне  слово,  бо  «на  падолі  земному  –    крилатий  велетень  (альбатрос,  тобто)  не  має  змоги  йти»,  ну  а  Обранець,  хоч  яким  би  коханим  він  був  –  не  може  літати,  бо  крила  уже  «відстібнуті»,  посипані  нафталіном  і  акуратно  упаковані  в  сундучок…  на  випадок…  наступної  потреби…

хто  ж  із  нас  поганий  чи  гарний?...  і  за  що  ж  мені  дорікати  і  ненавидіти  мене?...  помщатися?..    за  те,  що  у  мене  крила  «незйомні»?..  прирощені  назавжди?..  ну,  таке  «каліцтво»  своєрідне,  от  і  все…  
та  й  мені  –  чи  ж  ображатися  на  тих,  Обраних  моїх?..  –  люди  так  влаштовані…  вони  не  літають…  вони  –  живуть  на  землі…  і  це  –  правильно…

одне  слово,  за  все  моє  життя  я  не  зустріла  чоловіка,  який  любив  би  душею,  на  рівні  душевного  відгуку,  відгомону,  душевної  взаємності  (…хіба  один-єдиний  з  усіх,  але…  там  були  свої  «але»…)  от  і  вся,  виявляється,  причина…  от  і  вся  –  формула…  
а  любити  не  ТАК,  а  правильно  (прагматично,  практично,  звично,  кухонно-побутово)  –  не  навчилася  я…  якщо  цьому  можна  «навчитися»…  навіть  тепер,  розуміючи  причини  і  знаючи  у  чому  справа,  я  знаю  так  само  чітко,  що  –  спуститися  на  «нижчі  поверхи»  я  все  одно  не  змогла  б…  добре,  що  вже  не  доведеться  й  пересвідчитися…  знала  б  я  раніше…  ніяких  би  «спроб»  не  було…  а  для  чого?  для  чого?  все  одно  –  приречено  на  різнорівневість…  і  то  у  невзабарному  результаті…  але,  як  казала  мудра  і  швидка  до  слова  мама  моя  –  «якби  мені  ті  літа,  а  цей  розум»…  а,  може,  саме  тому  і  «відповіли»  так  пізно,  тільки  тепер  от…  все  має  свою  причину…

зроблено,  любцю  моя,  ще  одне  потрясаюче  відкриття  стосовно  даної  теми…  але  про  нього  –  наступним  листом…  умовна  назва  того  відкриття  –  МАНЕКЕН…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387649
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 01.01.2013


Андрей Кривцун

Туманные ангелы

Когда  в  твою  комнату  тихо  вошли
Туманные  ангелы  осени  старой,
Они  только  мёртвое  тело  нашли
На  льду  простыней…  Раздавались  удары

Повешенных  кем-то  старинных  часов.  
За  что?  Не  известно…  К  чему?  Не  понятно.
На  стенке  написано  кровью  «Любовь».
Кому-то  -  трагично.  Кому-то  -  занятно.

Оплавились  свечи  на  белом  столе.
Залеплены  шторами  Окон  глазницы.
Кусочек  луны  растворился  в  заре,
Оставив  звездинки  на  хладных  ресницах.

Дождём  укрывали  тебя  от  тепла,
Землею  -  от  неба,  разлукой  -  от  счастья.
Ты  в  ночь  одинокой  лодчонкой  плыла  -  
Без  вёсел  удачи,  без  паруса  страсти.

Туманные  ангелы,  счёты  достав,
Грехи  и  заслуги  твои  прибросали.
И,  тело  на  листья  твоё  разобрав,
Печаль  площадей  ими  нежно  устлали.

1999

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389242
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 01.01.2013


Наталія Ярема

КОЛИ МИ ЗУСТРІЧАЄМОСЬ З ТОБОЮ…

Коли  ми  зустрічаємось  з  тобою,
Весь  світ  стає  наповнений  красою!
Мовчиш  так  ніжно  –    і  говорять  очі…
Мовчи…Мовчи…Я  зараз  слів  не  хочу…
Я  серцем  зрозуміть  тебе  зумію,
Сміюся,  плачу,  то  сумую,  то  радію!
Чекаю  зустрічі...О  лиш  би  не  остання!
Яке  тривожне...Все  ж  прекрасне  це  кохання!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388164
дата надходження 27.12.2012
дата закладки 28.12.2012


Вразлива

Біла самота

Моя  зимово-біла    самота,
 Дивлюсь    на    тебе    у  вікно    віків.
 Натужно    дихає    під    кригою  вода,
 Як    скована    ріка    між    берегів.

 О,  моя    срібно-  сива  самота,
 Окрайцем    місяця    волосся  на  плечі.
 Впаде    в    наповнений    бокал    сльоза,
 Заграє    відблиском    при    світлі    ліхтарів.

 Той    трунок      не  придатний  до    питття,
 Смуткуом  кришталю    відчаї    втопити.
 На    ноги    взути    ніжність,  йти  до    забуття,
 По    дорозі    рідні    погляди    ловити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388292
дата надходження 28.12.2012
дата закладки 28.12.2012


Валя Савелюк

ПРО САМОТНІСТЬ

...люди,  які  страждають  на  хронічну  самотність  –  а  їх  мільйони,    навіть  мільярди  (бо  й  ті  нещасливці,  що  киплять  у  вирі  політичних  чи  й  шоу-бізнесових  вакханалій,  нічим  особливо  не  різняться  од  інших,  що  каламутно  втупляться  у  екрани  і  знічев`я  додивляють  за  ними,  як  за  кишінням  черви́  )  –  нагадують  скупих  лицарів,  самовільно  заточених  у  комори,  обвішані  почорнілим  від  часового  пилу  павутинням,  чи  в  льохи́,  із  ослизлими  стінами…  

сидять  –  на  сундуках  і  мішках  незчисленних  скарбів  –  золота-самоцвітів  –  і  скиглять,  і  скаржаться,  що  ніхто  їм  сухарика  не  принесе,  аби  погамували  голод  їхній,  ніхто  краплини  води  не  подасть,  аби  позбулися  спраги…  

а  ще  більше  нагадують  вони  тіні,  котрі  никають  межами  світів,  сподіваючись,  що  у  сусіда  яка  подія  станеться:  корова  ратиці  відкине,  чи  хата  займеться…  щоб  хоч  якось  розважити  себе…  а  тоді  –  вмостяться  розпачливо-розчаровано  на  самому  краю  свого  безпро́світу,  на  якомусь  холодному,  гострому,  сірому  камені,  пригнічено  втоплять  відсутній  погляд  свій  у  каламуть,  зневажаючи  і  обтяжуючись  сіризною  і  пустельністю  безкінечних  своїх  володінь…    просторів  необмежених  своїх,    пажитей  –    світу  свого,  Вселенної  власної…  подарованої…

ну,  якщо  вже  така  пустельна  і  неприваблива  дісталася,  «випала»  безмежність  твоя  –  то  встань,  потягнися  з  дрімоти  солодко,  візьми  заступа,  принеси  відерце  води,  викопай  ямку  і  посади  хоч  куща  якого,  чи  билину  яку  посій…

доглянь  за  ним,  познайомся  з  ним,  подружись…  полюби  його  –  і  стане  вас  у  тій  пустелі  вже  двійко…  і  це  вже  буде  не  зовсім  пустеля  –  вічна  мерзлота…  

бо  з`явиться  у  твоїй  одноманітності  нудотній  перша  барва…  перший  живий  кольоровий  мазок…  стане  вже  оком  за  що  зачепитися…  і  думкою…  і  серцем…  стане  з  ким  словом  перекинутися,  поговорити…  кому  порадіти…  

а  кущ  підросте  у  теплі  піклувань  твоїх,  зацвіте-запахне,  викоханий  тобою…  з  вітром  заговорить,  кине  затінок  на  сірий  престол  твій…  

…а  тоді  прилетить  до  куща  яка  пташка…  може,  гніздечко  собі  зів`є…  пару  до  себе  прикличе…  молитвам  –  досонцесхідним  і  досонцезахідним  –  тебе  навчить…  

а  тоді  й  мурашка  окрема  приб`ється…  бджола  на  розвідку  прилетить…  джміль  здалеку  загуде…  

…росі  буде  на  що  впасти,  то  вона  і  впаде:  засяє-заряхтить,  задзвенить  собі…  милуйся  і  слухай…  учися…  

бо  нікому  із  них  не  буде  самотньо…  ніхто  в  телевізорі  каламутному  життя  свого  топити  не  стане…  чи  в  скаргах-бурчаннях  безпросвітних…  як  ніби  із  кишковика…

Сонце  –  вже  не  буде  безжально  напікати  потилицю,  а  проз  тінисте  шатро  куща  твого  –  осонням  лагідно  цілуватиме…  у  «маківочку»…  у  щічку…  у  скроню…  вітерець  легенький  –  леготом  –  за  вушком  лоскотне  –  зрадій!  

пелюстка  яка  у  косах  заплутається  –  шовкові  коси  твої,  дощиком  вимиті…  а  пелюсточку  відпусти  –  у  неї  своя  дорога…  то  вона  так,  перепочити  у  косах  твоїх  примостилася…  думала  –  то  срібляста  паволока  струмочка  джерельного  з  вітром  шепочеться…  

подумала  так  пелюсточка  –  аж  ось  і  джерельце  –  із  під  сірого  каменя  твого  на  світ  Божий  пробилося…  уже  й  русельце  собі  майструє  –  трудиться…  щоб  напився  ти,  щоб  ожив-стрепенувся,  розпушився…  ніжки  свої  омив  –  від  пилу  пустельного  і  пороху  перетрухлого  внутрішнього  твого…  сердечного…  душевного…  

погладь  атласною  долонею  правиці  твоєї,  покуйовдь  витонченими,  як  у  скрипаля,  пальцями  твоїми  тонкорунне  срібло  струмка…  як  ніби  це  відданий  друг  і  товариш  твій,  як  ніби  це  –  собака  твій…  може  коллі…

коллі!  і  приб`ється  до  оази  підкущевої  твоєї  ізвідкись  невідь  собачка  сама,  і  вмоститься  біля  підніжжя,  омитого  струмком  –  не  сірого  вже  і  безродного  –  а  смарагдово-самоцвітного  престола  твого…  і  торкнеться  доброзичливо  носом  вологим  і  прохолодним  об  стопи  твої,  потреться  об  видовжені  і  кволі  гомілки  твої,  обнюхає  підколінну  западинку  твою…  покладе  лапу  теплу  на  стегно  схудле  твоє,  позирне  розумно-осмислено  ув  очі  твої…  лизне  довірливо  в  носа…  чи  в  долоню…

…а  тоді  запросить  тебе  пройтися  удвох  стежкою:  ти  –  попереду,  друг-товариш  твій  –  слідом…  запропонує  погратися  у  квача,  пововтузитися  у  піску  безтурботно…  

принесе  тобі  звідкись  кийочка  –  кидай!..  він  знову  тобі  принесе…  апорт!

…а  далі  –  стрепенеться  тілом,  по  собачому,  бо  звичка  така…  розчеше  об  повітря  хутро  –  із  чорними  підпалинами  вогненно-руде  своє,  з  «коміром»  і  маніжкою    –  розкішно  білими…  і  витрусить  на  пісок  учорашньої  пустелі  твоєї    якого  реп`яха,  парасольку  яку  з  насіниною  молочаєвою…  волотце  яке  –  трав`яне…  озирнешся  –  а  вже  пустеля  твоя  –  зеленіє,  живе,  соком  смарагдовим  світ  благословляє,  міниться  квіточками  простенькими  розмаїто  –  радості,  радості  скільки  у  Всесвіті  твоєму…

 і  для  чого  тобі  штучні  пристрасті  –  безкінечно-серійні    «мильні»  чужі…  і  що  тобі  до  корови  і  хати  сусідської?...  хай  жує  собі  жуйку  свою  корова  та…  хай  струменять  тихим  зорінням  вечірні  вікна  хати  тієї…  ти  –  у  своєму  раю…  у  власному  затишку…

…а  де  пес,  туди  й  кіт  до  мисочки  з  крапелькою  молочка  пробереться…  буде  до  каганчика  мружитися,  казки  тобі  вечорами  баяти…  чого  б  іще  тобі  треба?  –  візьми!  посій,  осели…  все  в  тебе  є..  все  –  твоє…  все  –  у  тобі…  і  пустеля  безплідна  –  також…  

право  вибору...

а  де  Право  Вибору  –  там  Бог…  Він  не  на  сьомому  небі…  Він  –  у  пустелі  занедбаній  твоїй…  чекає…  коли  ти  зволиш  душею  безсмертною  ворухнути,  щоб  усе  –  Все!  увесь  спадок  земний  дістався  за  Обітницею  тобі…  

де  Бог  –  там  Любов…  прийми  її…  і  засяє  небо  над  головою  –  зорями…  і  сонцями…  і  світами  щасливими…  і  таємницями,  які  тільки  і  мріють,  щоб  Ти  їх  пізнав…  

крила!  крила!  –  розгорнуться  крила  –  твори!  хочеш  –  думай,  хочеш  –  пиши,  хочеш  –  співай-танцюй…  сади!  сій!  поливай!  вигадуй!  –  Твори!

Право  Вибору…  завжди  належить  То-бі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388278
дата надходження 28.12.2012
дата закладки 28.12.2012


Левчишин Віктор

СОРОМЛЮСЬ

От  падає  курк  -
То  роки  мої  склали  крила
І  чується  гук  -
То  плаче  казацька  могила.
М'яко  злітає
Плач  потойбічний  -
Рахує  літа
Хор  пересічний
І  соло  веде  
Звична  буденність
Про  те,  що  буде
Майбутня  буремність,
Яка  проспіває
Нам  разом  величність:
Так  є  і  буває
Сама  споконвічність.
А  я  при  тобі  -
Моє  несміливе  кохання,
Як  сіль  при  землі,
Несміливий  у  сподівані...
Крук  йде  по  колу  -
Роками  себе  омиваю...
Кохаю?  Люблю?
Я  в  соромі  тихо  згораю...

4.03.1993
Зіньків
Полтавської  обл.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388195
дата надходження 27.12.2012
дата закладки 27.12.2012


Адель Станіславська

Знов

Знов  легкоступом  близиться  Різдво.
Поза  плече  сплива  чергова  віха...
А  тиха  радість  сповнює  єство  -
дитинства  дивна  осяйна  утіха,
коли  прозоро  дихає  кришталь
у  цих  сніжинах  біломармурових,
накинувши  туману  сизу  шаль
поверх  пахучих  гілок  смерекових.
Коли  рипить  насніжено  мороз
у  такті  кроків  піснею  дзвінкою,
немов  отой  музика-віртуоз,  
що  ноти  виколісує  рукою
з  глибин  душі  на  диво  слухачам...
І  вже  колядка  голос  озиває,
до  світу  лине  білим  лелечам,
у  храмі  серця  Господа  вітає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387755
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 26.12.2012


Наталя Данилюк

Не бийся так у шибку, сніговію…

Не  бийся  так  у  шибку,  сніговію,
Не    огортай    трояндові    кущі...
Ще    крапелину    літечка    лелію
На    денці    білокрилої    душі.

Іще  світанки  пахнуть  споришами,  
У  свіжих  росах  викупався  хміль
І  теплі  ночі  срібними  дощами
Лавандову  цілують  заметіль.

Терпких  вишень  розсипані  коралі
На  килимках  зелених,  ніби  крам,
І  виткали  на  кроснах  верби-ткалі,
Леліткові    серпанки    вечорам.

І  я  в  житах,  як  маківка,  хмелію
В  п'янких  обіймах  ситцевих  вітрів
Допоки  ти,  мій  білий  сніговію,
Так  безпорадно  бавишся  у  гнів!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387438
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 24.12.2012


Крилата (Любов Пікас)

Молитва до св. Миколая

Миколаю!  Ти  святий!
Святості  і  нам  улий,
Щоб  ми  мир  несли  повсюди,
Щоб  звільнились  від  облуди,
Щоб  гляділи  на  цей  світ  
Мов  на  маків  в  полі  цвіт.
Любувались  ним,  хвалили,
Щоб  серця  від  бруду  вмили.
Поселили  в  них  добро,
Щоб  в  нас  сонце  зажило
Гріло  нас  і  всіх  довкола.
Щоб  душа  співала  соло,
А  Земля  це  відчувала,
Радо  в  просторі  витала,
Щоб  стук  серця  її  чувся,
Щоби  світ  цей  не  минувся!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386439
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 23.12.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

ДІМ ГОСПОДНІЙ

Дім  Господній  відкриває  навстіж  великі  дерев’яні  двері,  витончені,    вирізьблені  узорами  умілого  і  старанного  майстра  –  людини,  яка  вклала  в  роботу  розум  та  душу.
         Тут  немає  високих  бань  з  блискучими  золото-яскравими  куполами,  які  доторкаються  своїми  могутніми  хрестами  до  самої  небесної  висі.  Не  чути  святкового    передзвону  незабутніх  і  милих,    до  болю  близьких  кожному  серцю,  українських  дзвіниць.  Солодкі  спогади  про  рідну  землю  лоскотять  душу,  наче  легкий  трепет  крилець  жайворонка.  Такі  приємні  згадки,  що  відривають  ,  мабуть,  кожного  від  дійсності  і  дарують  спокій  та  благодать.  Які  назавжди  закарбувалися  тутешнім  прочанам    і  ,  мабуть,  до  останньої  хвилини  життя  будуть  поринати  у  своє  минуле  про  рідне  село  чи  місто.
           На  іспанській  землі,  у  далекому  куточку  Європи  відроджується  духовна  Україна.  Загартована  на  холодних  морозних    вітрах    чужоземелля,  виснажена  на  гарячому  сонці,    немов  калина  при  дорозі.  Багряніють  її  плоди,  даючи  всім  свою  велич  краси,    силу  та  ліки  кожному  терпленному.    За  широкими  дверима  відкривається  духовна  скарбниця  власних  душ  і  щирих  сердець,  відкривається  істинне  обличчя  рідної  Батьківщини.
         То  були  Небесні  Двері,  які  закривають  нас  від  буденності  життя  і  вводять  у  світ  Спокою  та  Благодаті.  То  були  Живі  Двері,  які  рятують  стурбовані  серця,  вгамовують  виснажливі    болі,  оживляють  зачерствілі  душі,  впомірковують  кволий  розум,  наділяють  незбагненною  силою  молитви,  обдаровують  невичерпною  чистотою  любові,  утверджують  у  мудрості  і  волі.    То  були    Господні  Двері  безкінечного  добра,  гідної  найвищої  любові,  які  вмістили  незрівнянне  милосердя,  освітили  світлом  правди  блудних  синів.  То  були  Світлі  Двері  золотої  книги  вічності.  То  була  неописана  велич  чистої  і,  водночас,  такої  безмежної  і  неземної  любові.  То  були    Двері  Милосердя,  навстіж  відчинені  до  всіх  людей  світу,  що  пригортали  кожного  християнина  та  кликали  до  Його    Дому  
-    Душі  Господньої:
Блаженні  вбогі  духом,  бо  їхнє  царство  небесне.
Блаженні  засмучені,  бо  вони  будуть  утішені.
Блаженні  лагідні,  бо  землю  вспадкують  вони.
Блаженні  голодні  та  спрагнені  правди,  бо  вони  нагодовані  будуть.
Блаженні  милостливі,  бо  помилувані  вони  будуть.
Блаженні  чисті  серцем,  бо  вони  будуть  бачити  Бога.
Блаженні  миротворці.  Бо  вони  синами  Божими  стануть.
Блаженні  вигнані  за  правду,  бо  їхнє  Царство  Небесне.  Мт.5
               Безліч    поглядів  зустрічали  і  по  цей  час  зустрічають  Двері  Храму  Божого  у  Мадриді,  що  по  вулиці  Принцеси  43,  «Nuestra  Señora  del  Bien  Suseso»,  що  у  перекладі  на  українську  мову  означає  «Добра  Вістка»,  тобто  «Благовість».  Сюди  приходять  християни  молитися,  розділити  душевні  болі,  бо  у  кожної  людини  своя  історія.    Та  не  тільки  прохання  звучить  у  їхніх  молитвах,  але  й  приходять  зі  щедрими  подяками,  радісними  втіхами,  найсокровеннішими  пожертвами.    У  затишне  і  спокійне  серцю  святе  місце  несуть  свої  вісточки,  де  немає  ні  самолюбства,  ні  гордині,  ні  заздрості.    Тут  всі  вони    рівні  перед  Божим  Обличчям,  як  малі  діти.  Стежки  ведуть  до  Оселі,  де  мешкає    Дух  Господній.
             Минули  дні  робочого  тижня.  Наступила  Свята  довгождана  Неділенька.  Святково  одягнені    вичепурені    красиві  дівчата  і  різного  віку  жінки,    змужнілі  красені-юнаки  та  поважні  чоловіки  поспішали  до  гурту,  що  гомонів  на  невеликій  площі  перед  церквою.  Хоч  діточок  було  мало,  та  все  ж  відчувалася  радість  та  жвавість  в  оточенні  заробітчан.  Кожен  йшов    за  своїм  покликом  –  зростати  духовно,  просити  благ  чи  Божої  опіки,  здоров́я,  допомоги,  чи  навіть  самого  спасіння  у  важких  обставинах    життя.    Адже...  то  була  чужина,  далека  від  дому,  сім́ї.  Йшли  люди  й  заради  цікавості  і  залишались...
           Світле    блакитне  небо  заглядало  поміж  шумних  вулиць  та  скверів  у  різнокольорові  очі  заклопотаних  перехожих.    Люди  спішили  на  Божу  Службу.  Голубінь  була  така  чиста,  що  на  мить  якось,  примружившись    очима,  здавалось  воно  падає  до  ніг.  
         Люблю  це  синє  небо,  бо  там  не  тільки  погляд  людей,  а  сліди  Бога.  Там  чистота  і  недоторканість  величі    Господньої.  Загублюю  очі  між  галактикою  небесних  сплетінь  і  бачу  неосяжність  Божого  задуму.  Воно  насправді  таке  чисте  і  дивне,    що,  здається,  наближається  до  землі,  проникає  кожному  в  живу  душу,  освітлює  своєю  красою  і  легко  окриляє  Небесним  Духом.  Торкається  до  кожної  частиночки  тіла  невидима  сила  теплоти  і  божественно  тулиться  до  людини,  яка  шукає  Бога.  Тепер  у  ці  передлітургійні    хвилини,  відчуваєш  себе,  як  на  іспитах,  як  на  сцені  великого  залу.  То  було  Світло  крізь  душу.  Маленький  спазм  стискував  горло,  від  чого,  здавалось,  бракувало  слів.  Тук-тук..Тук-тук...Вирувала  кров,  тривожилось  серце,  переплітались    думки,  пропливав    непомітно  час,  що  благословляв    на  Господню  Літургію.
           Велике  просторе  приміщення  оточують  сірі  стіни,  викладені  каменем  до  половини  своєї  висоти.  Далі,  акуратно  і  вміло  покладені  одна  за  одною  світло-сірі  плити.  Стеля  вироблена  з  добротного  дерева,  вистелена  пречудними  візерунками  талановитого,  професійного  майстра  в  стилі  католицької  церкви.  Вгорі,  під  самою  стелею,  простягається  вузька  смужка  вікон.  Різнокольорове  мозаїчне  скло  із  зображенням  біблійних  та  історичних  персонажів  переливається  сяйвом  у  променях  сонця  всіма  кольорами  веселки.  Здається,  саме  звідти  долинає  ніжний  і  благальний  Небесних  Ангелів,  що  зливається  з  голосами  людей:
«Для  спасіння  всього  світу
Сина  дав  Отець.
Я  вірю,  нам  поможе,
Здолати  темінь  зможе.
Лиш  прийди  ,тебе    чекаєм,
Милосердний  Боже.»
             У  лівій  стороні  церкви  знаходиться  декілька  сповідальниць.    Темні  лаковані  двері  з  добротного  дерева  чергувались  одні  за  одними.  Почалася  сповідь...  Усвідомлюєш  зразу  стан  своїх  чуттів,  що  саме  звідси  починається  дорога  до  Христа.    Відкривши  своє  пригнічене,  зболене  серце  Христові,  відчиняєш  Двері  до  самого  Отця  Небесного,  Якого    не  в  силі  побачити  оком,  підвести  свій  кволий  погляд  через  буденність  гріхів.    Але  Він  любить  тебе,  немов  маленьке  дитятко,  що  шукає  свого  Батька.    У  кожного  з  присутніх  людей,  хто  ступив    до  сповіді,  душа  переповнена    страхом  Божим.    Але  живе  глибоко  сподівання  і  віра,  що  Отець  все  простить.  Бо  не  прийшов  Він  у  світ  карати,  але  за  покаянням  християнина.    І  летять  слова  –  прощення  гріхів,  щоб  не  лягли  непомітно  чорною  тінню  на  долі  дітей  та  онуків,  правнуків.  Щоб  не  торкнулася  біда  зболеної    Україноньки.    Бо  ж  і  так  скільки  неправдоньки  в  світі.  Але  найбільше  болить  серце  за  рідним    краєм.    А  там  у  парламенті...  що  говорити...  погрузла  у  болоті  нещирості  людської  та  спотвореної  неправди  сама  Правда  Божа.    Немає  її  там  місця,  витіснили,  одягнули  в  іншу  одіж,  ім’я  якої  тепер  –  лукавство,  самолюбство,  облесливість,  зрада,  слава,  гроші...
Виривається  серце  з  грудей,  б’ється,  мов  пташка  об  шибку.  Які  ж  слова  віднайти  до  кожного  українця,    якому  небайдужа    доля  України?    Як  дальше  жити?
         -    Людоньки  добрі!  Дорогі,  милі,  любі  українці!
               Моліться!  Плачте!  Обмийте  слізьми  молитви  за  Ласку  Божу  над  рідним  краєм.  Щоб  мова  українська  не  пропала,    прапор  синьо-жовтий  не  знищили,  не  спотворили  історію  героїв,    духовність  та  незалежність  України.    З  цих  миттєвостєй  складається  наша  з  вами  доля,  будується  майбутнє.
         -      Милі  і  щирі  друзі,    яких  знала  і  не  знаю:
Моліться  за  ворогів  наших.  Перемоліть  на  жорнах  пробачення  та  зло  за  невдячність,  заподіяне  вам.  Знайте,  бо  тільки  чисте  серце  спроможне  збагнути    велич  та  чистоту  любові.
         -      «Возлюбіть  один  одного»  -  заповідь  Христова.    То  ж  нехай  вона  прилетить  теплою  вісточкою    до  усіх  спраглих  сердець.
«Отворіться  Царські  Ворота,
 Бо  вже  приходить  Цар  Слави,
 Вже  зачинається  жертва  пресвята,
 Служитель  став  до  відправи.»
             Лунає  спів  церковного  хору,  зливаються  неповторними  звуками  голоси.  Кожен  від  свого  серця  у  Божому  смиренні  здійснює  дорогу  до  неба,  до  Ісуса.  Слово  за  словом  підхоплюють  пісні-молитви  прихожани.  Чути    голоси  своєрідного  тембру:  баритон,  бас.  Звучать,  мов  пташині    голоси    сопрано,  мецо-сопрано,  альт,  контраальт,  тенор.  Стає  легко,  линеш  зі  співом  у  єдиний  хор.  Саме  тут  в  українській  церкві,  на  цьому  маленькому  клаптику  нашої  України,  вони  співають-плачуть  свою  емігрантську  долю.  Там  далеко  на  своїй  Україні  вони  залишили    родини:  стареньких  батьків,  маленьких  діточок,  своїх  любих  чоловіків  чи  милих  дружин.    А  дехто  з  них  втратив  навічно  когось  із  рідних,  навіть  не  попрощавшись,  не  приїхавши  додому,  через  відсутність  документів  чи  з  інших  причин.  Плачуть  серця  болем  в  грудях.  Лунає  спів,  несучи  власного  христа  на  чужині.  Сьогодні  звершилася  воля  Отця,  тому  що  Божа  Любов  пригорнула  всіх  людей  до  себе.
             На  випуклій  біло-сірій  стіні  завхрестя  височить  хрест.  До  смерті  вимучене  тіло  Ісуса,    до  болю  вистраждані  очі  Спасителя  забрали  навіки  з  собою  всі  наші  турботи  і  тягар  земного  життя.  Беззахисне  розп’яте  Тіло  і  світло  Божих  Очей  пломеніють  невичерпною  силою  Любові  і  Мудрості  за  спасіння  всього  світу.
«За  мир  з  висот  і  спасіння  душ  наших,  за  мир  усього  світу,    за  Святий  Храм  цей,  за  святішого    Архієрея  нашого  Бенедикта,  за  блаженнішого  патріарха  Кир  Любомира,  за  Богом  бережений  народ  наш,  за  місто,  країну,  і  за  тих,  що  вірою  живуть  в  них,  за  добре  поліття,  за  врожай  плодів  земних  і  часи  мирні,  за  плаваючих,  подорожуючих,  недужих,  страждаючих,  полонених  і  за  спасіння  їх,  щоб  визволитися  нам  від  усякої  скорботи,  гніву  та  нужди,  Господові  помолімся.  Заступи,  спаси,  помилуй  і  охорони  нас,  Боже,  Твоєю  благодаттю.  Господи,  помилуй».
         В  цю  мить  животворящим  хрестом  і  молитвою  освітлюється  тьма,  розсуваються  гори  і  кришиться  лід.  Тим  ясним  світлом  і  палким  вогнем  любові  є  слова  спільної  молитви.  З  вірою  і  надією  підносимо  вгору  серця,  до  Господа,  до  Христа,  що  пребуває  навік.  «Господь  же  перебуває  повік.  Він  приготував  для  суду  Престіл  Свій.  Він  буде  судити    вселенну  за  правдою,  розсудить  народи  за  справедливістю.»  Псалтир(Книга  хвалінь)(9.  8,9).
         Всі  молимось  за  рідну  Україну,  бо  ніколи  не  зрікалися  її.  Вона  тут,  наша  ненька,    у  кожного  в  душі  і  серці,    і  разом  молиться,  живе,  розумнішає,  сивіє...  Хоча  немає  серед  людей    жодного  праведного  і  святого  (все  створене  по  Божій  волі  і  хай  буде  воля  Твоя),  все  ж  таки  намагається  почати  з  себе.  Треба  прочистити  свою  стежину  від  бур’яну,  вийняти  свою  скалку  з  ока.    Цю  чистоту  сокрушенних  сердець  і  розуму,    ціломудрість  помислів  і  тіла  дарує  лише  Бог  віруючим.
           -        Ісусе,  дорогий  наш  Спасителю!  Ніщо  так  не  тішить  тебе,  як  наша  присутність  у  твоєму    Храмі.
           -        О,  невидимий  Духу  Господній,  що  пребуваєш    на  Небесах  і  заповнюєш  всі  наші    клітинки    тіла  світлом  Божої  Любові.  
           -        О,  Творче  Світу,  як  справедливо  Ти  з  нами  чиниш!  Як  вірно  і  милосердно  Ти  дбаєш  про  своїх  обранців,  хто  у  вірі  Христовій.    Ти  даруєш  Самого  Себе  в  Таїнстві  Сповіді.  Ось  вони:  Марії,  Ганни,  Ольги,  Галини,  Любові,  Ірини,  Оксани,  Валентини,  Катерини,  Уляни...  Ось  вони:  Івани,  Петри,  Василі,    Андрії,  Миколи,  Павли,  Мирослави,  Володимири  –  стоять  перед  Тобою,  щоб  по  самі  вінця  наповнити  душі  щедрими  дарами  Всевишнього,  щоб  вже  нічого    негідного  не  могло  поміститися  в  них.  
             -        Ти  плачеш,  схиливши  голову  до  землі?
             -        Твоє  серце  вмістило  всі  болі  цього  світу,  всі  скорботи  людські,  молитви,  надії.  По  Твоєму  чолі  скапують  краплини  червоної  крові,  Твоє  Тіло  понівечене…    Ці  сльози  мають  рівну  або  навіть  більшу  силу  зі  слізьми  покаяння.      Ти  без  жодної  провини  жертвуєш  Самого  Себе  за  чужі  гріхи,  просиш  сили,  витримки,  терпіння  у  Свого  Отця.    А  тепер,  коли  людина  приступає  до  Святого  Причастя,  перетворюєш  Своє  Тіло  і  Кров  у  вигляді  вина  і  хліба.
Антоній  де  Мелло  подає  маленький  діалог:
Учитель:  Як  риба  вмирає  на  суші,  так  ти  вмираєш  посеред  справ  світу.  Риба  повертається  до  води,  щоби  віджити.  І  ти  мусиш  повернутися  до  самотності.
Учень:  Чи  мушу  залишити  свої  справи  і  йти  в  монастир?
Учитель:  Але  ж  ні.  Займайся  далі  своїми  справами  і  повернись  до  свого  серця.
                 Завжди  серце  повинно  бути  відчинене  Богу,  бо  тільки  від  Нього  можна  почути  правильну  відповідь.  Людина  ніколи  не  знайде  повної  остаточної  відповіді  серед  її  колег  чи  знайомих.  Треба  відкритися    Богові,    не  замикатися  в  собі,    не  довірятись  власним  мисленням  і  відчуванням.  Бо  ми  нічого  не  варті  без  Бога.  Він  є  Любов!  Він  є  Початок!
           -        Хто  ми  такі?  Емігранти?  Переселенці?  Зрадники?
           -        Хто  ми  у  цьому  світі?  Чи  сміємо  на  щось  нарікати?    Чи  зважуємо  наші  помисли,  чи  вміємо  цінити  терпіння  всіх  святих?
           -        Ісусе,  зігрій  ці  ще  досі  холодні  серця,  покажи  всім  вірним  Твою  Дорогу  до  Царства  Божого!
                 Твої  слова  –  то  Жива  Свята  Євангелія,  -  як  дороговказ  до  пізнання  Бога,  що  відкриває  наші  байдужі  очі,  зачерствілу  душу,  холодне  серце.  Так  хочеться  безконечно  слухати  Тебе  та  постійно    перебувати  з  Тобою.  Ти  дав  нам  в  дарунок  багато  посланців,  що  сповіщають  слово  Боже.  У  цьому  мегаполюсному  місті  по  вулиці  Принцеса  знаходиться  наша  церковця  «Nuestra  Señora  de  Bien  Suseso».  Кожної  неділі  та  в  інші  дні  тут  заробітчани  можуть  зустрітися,  помолитися.    У  звичайні    та  святкові  дні    люди  спішать  до  вечірньої  служби,на  молебень,найняти  акафіст  чи  поминальні  служби.
             Щоб  ми  не  заблукали  у  далеких  світах,  Господи,  ти  дав  нам  в  дарунок  посланця,  доброго  пастиря,  свого  учня,  лікаря  людських  тіл  і  душ  –  отця  Ігора.    Ти  дав  і  забрав,  бо  на  все  Божа  Воля.    Як  нам  бракує  його  присутності,  його  мудрих  порад,  його  щирого  погляду,  його    слів...  Він  був  хорошим  прикладом  для  багатьох  людей.  Це  була  унікальна  людина,  обдарована    Божим  талантом,  що  множила    свої  здібності    і  приносила  тільки  добро.  Згадую  його  уроки  катехизму,  згадую  з  ним  поїздки  в  Фатіму,  в  Сантьяго-де-Капустелло,  його  відверті  та  справедливі  слова  при  сповіді,  його  присутність  у  церковці  при  Божій  Літургії  і  серце  обливається  кров'ю,  бо  немає  його  поміж  нас.  Як  нам  бракувало  смиренності  і  він    нас  вчив,  як  йти  по  життю.    Низький  уклін  його  батькам,  що  виховали  такого  мудрого  сина.    Отець  Ігор  завжди  залишиться  в  пам'яті  кожного  заробітчана  в  Мадриді.  Та  не  тільки  Мадриді...    Царство  йому  Небесне  і  хай  спочиває  з  Богом.
         Бог  завжди  турбується  про  людину.  Тому  посилає  взамін  нам  іншу  духовну  людину,  отця  Івана.    У  сильній  вірі    він  завжди  старається  донести    Боже  Слово  до  кожного  присутнього  в  цьому  храмі.  Він  є  добрим  прикладом,  наставником,  що  наближує  нас  до  себе,  до  Бога,  до  церкви  Христової.    Для  нас  він  є  другий  батько,  поводир.  З  уст  цього,  невисокого  на  зріст,  чоловіка,  але  з  величезним  духовним  надбанням    побожності,  врівноваженості,  поміркованості  злітають  слова  у  «поле  для  засіву»  Виростає  добротне  колосся,  що  приносить  щирі  плоди.    Так,  він  володіє  особливим  Божим  даром,  що  доносить  не  лише  до  вух  людських,  але  й  до  спраглих    сердець.  І  проходить  до  глибини  душі  створена  ним  кожна  благодатна  думка,  вдало  підібрана  історія  через  людське  серце,  щоб  не  зробити  життєвих  помилок.  Він  відкриває  нам  Євангеліє,  одна  з  найважливіших  правд.
             Ми  приходимо  до  храму  різні.  Немає  в  світі  копій,  людина  є  неповторна  і  створена  Богом.  Розпізнати  себе  тільки  допоможе  спільна  молитва,  покаяння,  любов  до  ближнього.  Тому  отець  Іван  прагне  показати  саму  суть  існування  людини  з  церквою.  Без  Бога  себе  відчуваєш  заблуканою  овечкою.  Він  нас  навчає  прикладом  Божої  Любові,  а  це,  насамперед:  любити  всім  серцем  та  душею  всіх,  хто  нас  оточує;  всіх,  хто  нас  чекає;  всіх,  кого  забули;  всіх,  кого  відкинули  із  сердець.    Він,  як  розумний  і  вмілий  капітан,  впевнено  веде  свій  корабель,  збудований  на  твердій  вірі,  по  бурхливому  і  безмежному  океані,  що  називається  –  життя.    Його  погляд,  немов  маяк,  спрямований  до  берега  спасіння.  Тримаймося  свого  капітана,  керманича  людських  доль.  Йому  доручили  важку  духовну  працю,  відповідальну.  Бути  духовним  учнем  -  це  процес  систематичної,  нелегкої  праці,  праці  на  протязі  всього  свого  земного  життя.    У  цьому  є  велика  суть  і  велика  усвідомлена  відповідальність:  добровільно  пожертвувати  себе  найблагороднішій  справі  –  стати  на  шлях  священицтва  і  наслідувати  Христа.
           Марк  Лінк,  відомий  реколекціоніст,  так  характеризує  духовного  провідника:
„Якщо  хочеш  пізнати  дорогу,  що  провадить  на  вершину  гори,  то  мусиш  запитати  когось,  хто  з  неї  сходить  і  знову  туди  вибирається.
Іншими  словами,  духовний  провідник,  то  людина,  яка  щоденно  молиться  або  прагне  розпочати  практику  щоденної  молитви.  Провідник  цінить  медитацію  і  хоче  нею  з  іншими  поділитися.  Провідник  розуміє,  що  так,  направду,  не  можна  іншого  навчити  молитви.  З  ним  можна  тільки  поділитися  тим,  як  сам  молишся.  Провідник  ніколи  не  забуває  слів  св.  Терези  з  Ліз’є:
Потрібно  відкинути  власні  уподобання  і  особисті  ідеї  і  провадити  інших  спеціальною  дорогою,  вказаною  їм  Ісусом,  а  не  своєю  особистою  дорогою.
Врешті,  провідник  є  людиною,  яка  підтримує  і  додає  відваги  тому,  хто  медитує.  Це  означає,  що  він  є  спроможний  обговорювати  з  ним  проблеми  приватного  і  родинного  життя,  бо  вони  мають  великий  вплив  на  здатність  молитися  і  відправляти  реколекції”
(Mark  Link  SJ,  Droga  prawdy  i  życia,  Kraków  1993,  str.  149).
               «Нехай  буде  ім’я  Господнє  благословенне  віднині  й  довіку”...
1.  Алілуя!  Хваліть  Бога  в  святині  Його,  хваліте  Його  на  могутнім  Його  небозводі!
2.  Хваліте  Його  за  чини  могутні  Його,  хваліте  Його  за  могутню  величність  Його!
3.  Хваліте  Його  звуком  трубним,  хваліте  Його  на  арфі  та  гуслах!
4.  Хваліте  Його  на  бубні  та  танцем,  хваліте  Його  на  струнах  та  флейті!
5.  Хваліте  Його  на  цимбалах  дзвінких,  хваліте  Його  на  цимбалах  гучних!
6.  Все,  що  дихає,  хай  Господа  хвалить!  Алілуя!
(Псалми  150:1-6)
 
           На  цьому  можна  було  б  закінчити  Божу  літургію,  спокійно  розійтися  по  домівках  і,  працюючи  ,  чекати  наступної  неділі.    Але  виникає  досить  просте  питання:  невже  насправді  Літургія  закінчилась?    Чи  не  постійно  живе  в  нас  найдосконаліший  прояв  Божої  Любові,  що  подорожує,  як  мудре  правило?  
Ми  ж  бо  наситили  сьогодні  наші  серця,  зігріли  Божественним  вогнем  спраглі  втомлені  душі.  Після  неділі  всіх  чекає  робочий  тиждень  заробітчанської  долі.  
       -          Який  він  прийде?  Ці  нелегкі  дні  праці  будуть  переплітатись  з  безліччю  справ  та  турбот  в  чужих  сім’ях,  між  іншими  людьми,  з  першочерговими  чужими  проблемами.
       -          Що  нового,  доброго  зустрінуть  ці  люди?    Тільки  велика  надія  на  Бога  буде  підтримувати  духовно  кожного  із  них.    Тому,  що  на  вірі  будується  все  духовне,  вічне.  Клякнувши  на  коліна,  поглинаю  у  саме  серце  молитви.  Відчуваю  поруч  парафіян,  що  доносять  свої    слова  до  Бога.  Яку  велику  силу  має    молитва?    Вдихаю  глибоко  повітря,  звільняюся  від  останніх  думок  і  промовляю:
       -        «Отче  наш,  що  єси  на  небесах,  нехай  святиться  ім’я  Твоє,  нехай  прийде  царство  Твоє,  нехай  буде  воля  Твоя,  як  на  небі,  так  і  на  землі.  Хліб  наш  насущний  дай  нам  сьогодні,  і  прости  нам  провини  наші.  Як  і  ми  прощаємо  винуватцям  нашим,  і  не  введи  нас  у  спокусу,  але  визволи  нас  від  лукавого.  Амінь».
         -        «Богородице  Діво,  радуйся,  благодатна  Маріє,  Господь  з  Тобою.  Благословенна  ти  між  жінками  і  благословенний  плід  лона  Твого,  бо  Ти  породила  Христа  Спаса,  ізбавителя  душ  наших.  Во  ім'я  Отця,  і  Сина,  і  Святого  Духа.  Амінь».
             Летять  думки,  як  білі  чайки  над  океанською  незміряною  величчю,  що  неосяжна    простим    оком  досягнути  краю  світу.    Доноситься  із  молитви  кожне    слово,  як  біленькі  конвертики,  писані  на  хвилях  жалю,  як  пісні,  співані  на  струнах  благання    у  безмежний    простір  іншого  світу.    Над  кожною  душею  світлі  ангелочки.    Яка  то  огортає  радість,  яке  то  величне  слово  Любов!  Там  у  звучанні  небесного  хору,    безперестанно  вони  доносять  кожне  сказане  прохання,  кожну  пораховану  сльозинку,  кожну  подяку  і  радість  просящого  християнина.
         -        Не  облиши  в  стороні,  Господи,  мій  український  народ  ,  пригорни,  настанови    до  своїх  найвірніших  слуг  та  прийми  під  свою  опіку.
         -        Прости,  Господи,    наші  гріхи...
           Однієї  молитви  чи  Господньої  Літургії  не  достатньо,  щоб  тебе  вблагати.  Пожертва    коротких  хвилин  не  взмозі  замінити  постійного  відвідування.
           Я  не  шукаю,  не  прагну  загального  визнання  чи  нагороди.  Бо  пишу  від  щирого  серця  і  для  блага  співвітчизників.  Сподіваюсь,    в  жилах    у  кожного  люблячого  свою  землю,  б’ється  щире  серце  і  тече  батьківська  кров.
           Я  дякую  Всевишньому,  що  наділив  мене  достатньо  міркою  розуму  і  знань.  Якого  я  ще  буду  багато  слухати  і  вчитися.
         -        Чого  буду  вартувати  без  Його  величі  і  вчення?
         -        Отче  Небесний!  Моє  життя  та  доля  рідного  народу  належить  Тобі.  Дай  нам  сили  та  волі  перебувати  з  Тобою.  Віддаємо  у  Твої  руки  всіх  і  все.  Хай  буде  у  славі  Свята  Соборна  Українська  держава!  Хай  добротне    зерно  вродить  на  нивах  наших  душ  на  Благо  Душі  Твоєї!  Амінь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386487
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 21.12.2012


Зеновій Винничук

Коли в вирій ідуть найдорожчі

Коли  в  вирій  ідуть  найдорожчі,
У  останню  відчалюють  путь,
Тоді  миті  життя  нам  дорожчі,
Коли  рідні  за  обрій  ідуть.

І  здається,  що  й  я  помираю,
Частку  серця  навіки  гублю,
Коли  зовсім  мене  покидають
Ті,  яких  я  найдужче  люблю.

Частку  серця  гублю  я  навіки  -
Завмирає  в  тривозі  душа,
Коли  бачу,  як  мої  рідні
Опадають  із  древа  життя.
                                                   11.02.98р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384706
дата надходження 13.12.2012
дата закладки 14.12.2012


Леся Геник

Першо-грудневі сніжинки

Перші  грудневі  сніжинки  вальсують
У  поруділій  траві,
Диво-мереживом  онде  чарують
На  лісовім  рукаві.

Туляться  щиро  до  сивої  скроні
Сонно  притихлих  садів.
Ніжні  пір’їнки  -  такі  безборонні  
На  кострубатім  рядні

Сірого  поля  -  останнього  сліду
Збіглих  по  осені  барв...
Над  куполами  пожухлого  світу
Панна-зима  з-поза  хмар

Струшує  легко  клапате  пелюстя
Вишніх    незримих  перин  -
Біло-пречисте  неторкане  устя
Першо-грудневих  сніжин...
(4.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383247
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 08.12.2012


Тетяна Луківська

Верби…

Берізки,  тополі  і  клени,
Без  листя,  ну,  геть  роздяглись!
А  верби  жовтаво-зелені,
Уперто  за  руки  взялись…
І  зовсім  не  хочуть  скидати
Ошатне  у  сонці  вбрання,
Так  гордо  стоять  біля  хати,
Неначе  осіння  рідня.
Тремтливо    тріпочуть  листочки
В  завії  холодних  вітрів.
І  візерунком  в  сорочки
Лягає  осінній  мотив.
А  верби  сьогодні    не  плачуть,
Вони,  просто,  трішки  сумні.
Гілля  опустили,  неначе
Задумались  в  тихому  дні.
І  сльози  колишні  у  росах,
Згоріли  зірками    давно...
Зібрала    все  осінь  у  посаг.
А  вербам,  чомусь,  все  одно.
Вони,  наче  подихом  літа,
Пройшли  повз  осінню    сльоту.
І  загорнувшись  у  віти,
Листочки  готують  до  сну.
Забули  ,  напевно,  сердешні,
Що  хуга  зимова  в  порі.
А  вітер  сердито  у  клешні
Все  листя  збирає  в  дворі…
І  падає,  падає  тихо  
Вербова  краса  до  землі…  
Лиш  мить  …і  уже,  наче  вихор!
Сяйнула  зима  на  крилі.
Війнула  із  неба  пихато
Білявих  сніжинок  в  танок.
І  верби  мої  біля    хати
Сплела  у  зимовий  вінок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382867
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 08.12.2012


Наталя Данилюк

Лебедино-сніжні заметілі

Цілий  день  сніжи́ло  за  вікном,
В  горностаях  біла  королева
В  домоткане  грубе  полотно
Загортала  приспані  дерева.

На    вікні    повісила    шифон,
Візерунки    дивні    вишивала
І  плелись  мережива,  мов  сон,
Під  снігами  танули  дзеркала

Недопитих    осінню    калюж.
Стиглі  грона  мерзли  на  калині
І  пелю́стя    випалених    руж  
Проглядало  в  білій  пелерині.

А  під  вечір  сонні  димарі
Розпустили  пасма  посивілі
І  вляглися  спати  у  дворі
Лебедино-сніжні  заметілі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382685
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 08.12.2012


Мирослав Вересюк

ЩО РОКИ, КОЛИ ЗНОВУ КОХАЮ?

Я  кохаю!  І  серце  розчулене  знов  
Від  тих  слів,  що  мені  шепотіла,
Б'ється  гулко,  і  збуджена  кров  
Виривається  в  скронях  із  тіла.

Я  кохаю!  І  кругом  іде  голова,
Все  в  чарівному  вальсі  кружляє.  
В  жар  і  холод  кидають  слова,  
Коли  серце  щемить,  завмирає.

Я  кохаю!  І  світу  щосили  кричу,  
Що  в  мене  з'явилися  крила.
Лиш  поклич,  і  я  вмить  прилечу,  
Лиш  поклич,  помани  мене,  мила.

Я  кохаю!  І  знову  рояться  думки,
В  піднебессі  у  мріях  витаю.
Я  рукою  махнув  на  прожиті  роки.  
Що  роки,  коли  знову  кохаю?

14.09.2010  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383444
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 08.12.2012


Наталія Ярема

НУ ДЕ Ж ТИ БУВ?

Ну  де  ж  ти  був,  коли  цвіли  ще  весни?
І    сонце  щедро  сіяло  добро?
Коли  птахи  співали  в  піднебессі?
Коли  в  руках  ще  мрія  та  тепло…
Усе  неперехресними  стежками
Життя  водило  нас  урізнобіч…
Чому  не  стала  зірка  поміж  нами
В  якусь  одну  травневу  світлу  ніч?
Чому  тепер?  У  замкнутому  колі?
Де  стіни  аж  до  неба  заввишки?
Чому  всі  кажуть  не  втечеш  від  долі?
А  я  б  втекла  від  неї  залюбки!
З  тобою!  В  осінь!  В  небо!  В  сонце!  
З  тобою!  Де  кружляє  листопад!
В  хатинку,  де  малесеньке  віконце,
Щасливо  виглядає  в  тихий  сад!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379244
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 03.12.2012


Леся Геник

Засмученому серцю…

(О.Ш.)
Якби  ж  Ви  знали,  як  мені  печально,
Що  Ваше  серце  пуп’янками  руж
Під  ноги  болю  кинуте  безжально,
Де  вже  вальсує  сива  панна  стуж.

Якби  ж  Ви  знали,  як  мені  боліє,
Як  надвечір’я  супиться  дарма,
Що  думи  Ваші  -  сірі  сніговії
У  перший  день,  коли  прийшла  зима

І  мало  бути  б  щире  новосілля,
Святково-біла  спрага  скатертин...
Останнє  листя  падає  із  гілля,
На  склі  -  покута  дощових  краплин...

А  я  б  хотіла  хмари  розігнати,
Щоб  небо,  наче  янгола  крило,
З-під  ніг  усі  пелюстки  позбирати,
Трояндові,  що  сумом  замело

І  Вам  піднести  їх  незмежне  диво,
Змахнути  жаль  отой,  що  на  устах!
Якби  ж  Ви  знали,  як  мені  журливо,
Що  Ваше  серце  нині  у  сльозах...
(1.12.12)́́́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381736
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012


STRANIERA(Кошіль Надія)

Бувають дні, коли не тішить синє небо.

Бувають  дні,  коли  не  тішить  синє  небо.
І  сонце  лагідне  тебе  дратує.
І  ти  розчарувавсь  у  власних  кредо.
А  в  серці  лиш  гіркий    полин  гарцює.

І  виходу  не  бачиш  -  втратив  зір.
Стоїш  увесь  розхристаний,  без  крил.
Чолом  товчеш  твердий  проблемний  бір.
Чисті  бажання  розлетілися  мов  пил.

Та  забувать  не  варто  те  ,чим  жив.
Топтати  цвіт  надії  і  добра.
Ти,  памятай  усе,  чим  дорожив.
І,  що  теплом  душа  твоя  цвіла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381163
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 29.11.2012


Віталій Назарук

Фальшивомонетники

Любителям  гумору

У  Ониська  своя  хата,  в  садку  конюшина,
Діток  троє,  має  бджоли,  шикарна  машина.
Є  дружина  чорноброва,  діточки  хороші,
Лиш  один  в  нього  недолік  –  підробляє  гроші…
Розповім  я  про  випадок,  про  його  пригоди,
Як  «під  газом»  наш  Онисько  завдав  собі  шкоди.
Закінчились  гроші  в  хаті  –  дружина  пиляє,
А  він  лише  усміхнувся,  бо  сам  виробляє…
Зробив  форму  він  «по  п’яні»  по  п'ятнадцять  гривень,
Та  ще  й  колір  нових  грошей,  вийшов  трохи  синій.
А  на  ранок,  як  побачив,  то  відняло  мову,
До  сусіда  посилає  синочка  Миколу.
Лиш  одну  дає  купюру:  “Розміняй  в  сусіда,
Тільки  довго  не  барися,  прийди  до  обіду”.
Випив  чарку,  сів  на  лавку,  дитину  чекає,
Жде,  чи  син  його  Миколка  гроші  поміняє.
Пройшло  певно  з  півгодини,  Миколка  у  хаті,
-  Тепер  знаю  де  міняти  -  будемо  багаті.
Як  побачив,  обімлів,  спалив  гроші  в  лісі,
Його    гроші  розміняли  по  сім  і  по  вісім!

Мораль...
Коментар  Бороди!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377619
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 27.11.2012


Наталя Данилюк

Свіча пам'яті

Не  дай  задути  в  темряві  свічу,
Коли  затужать  поминальні  дзвони
І  потьмяніють  золотоікони
Від  чорної  розпуки  і  плачу.

Не  дай  задути  пам'яті  вогонь,
Коли  змахнуть  крилом  ворожі  круки,
Щоб  заглушити  стогони  і  муки,
І  змити  кров  з  осквернених  долонь.

Їм  не  згубити  істину  в  олжі
І  крики  душ,  розтерзаних  безвинно...
Бо  їхня  кров  гірчитиме  полинно
Тим,  хто  життя  розмінював  чужі!..

Хто  розтоптав  надію  чобітьми,
Останні  крихти  вирвавши  із  хати.
Їм  перед  Богом  випаде  постати-
Тим,  хто  не  зміг  залишитись  людьми...

Хай  затуляють  вуха  від  плачу,
Та  правди  їм  ніколи  не  збороти!
В  цей  чорний  день  полинної  скорботи
Не  дай  задути  пам'яті  свічу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379914
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 25.11.2012


Леся Геник

А я не вмію, Янголе, без Вас…

***
А  я  не  вмію,  Янголе,  без  Вас...
Темніє  небо  під  покровом  ночі.
І  гасне  зірка,  що  останній  раз,
Торкнула  хмари  сіроткане  клоччя.

Серпанний  голос  -  незникомий  слід,
Де  пролетіли  днини  галасливі...
Та  я  б  віддала  геть  усенький  світ
Лише  б  десь  поруч  Ваші  очі  сиві!

Шаліє  віск  і  мов  чужа  струна
У  далині  видзвонює  безвір’я  -
Ви  ж  не  зійдете  з  того  полотна,
Де  миготять  поранені  сузір’я.

Не  простягнете  руку  чи  крило,
Аби  вознести  в  піднебесся  мрію...
Чомусь  життя  отак  вже  повело,
Що  я  без  Вас,  мій  Янголе,  не  вмію...
(22.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379637
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 23.11.2012


Тетяна Луківська

Філософія…моя

Я  за  руки  тримаю  простір,
Донедавна  і  ти,  поруч  …тут.
Ми  замріяно    йшли    у  гості,
Так  наївні  ,  закохані,  прості,
А  тепер  я  сама  на  помості
Серед  тисячі  зраджених  пут.
Я  краєчок  притримую  часу,
Ось  уже  вислизає  із  рук,  
Змалювавши    в  повітрі  гримасу,  
Посміявся  з  хмарин  викрутасу,
Затуманив  осінню  окрасу
Й  залишив  у  минулому    звук.
Так  назавжди  любов  відспівала,
Без  заземлення,  в  небо  зійшла,  
В  часі  я  почуття  не  зміряла
І  у  просторі    не  завмирала,
Я  тобою  жила  і  чекала…
Та,  на  жаль,    така  мить  відійшла.
Відминув  час  у  простір.  Немає!
Не  вернути,  не  вкрасти  назад.
І  дороги  до  тебе  не  знаю
Й,  мабуть,    двері  не  ті  відчиняю,  
Час  у  часі  крізь  тьму  доганяю…
Наче  з  вітром  я  б'юся  в  заклад.
Як  примарне  те  щастя  торкнути,
Коли  я  загубилась  сама….
Чи  у  світі  я  є  і  чи  бути?
Чи  в  минуле  змогти  завернути,
Або  просто  назавжди  забути…
Був  наш  світ…і  нічого  нема.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377786
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 18.11.2012


Наталя Данилюк

Надвечірок

Облетіла,  мов  сон,  безголосо
Журна  липа  в  намисті  краплин.
Перестиглим  терпким  абрикосом
Закотилося    сонце    за    тин.

На  пахучу  розпатлану  тую
Діамантами    впала    роса.
Ну,  чого  ж  це  я  знову  сумую?
Днів  останніх  журлива  краса,

Наче  легіт  між  трав,  проминуща.
В  надвечір'ї  обвуглився  сквер,
Розіллялася    кавова    гуща
На    посріблені    таці    озер.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377170
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 12.11.2012


Наталя Данилюк

Прощання з осінню

Пані  Осене,  мідним  відливом
Грає  сонце  в  русявій  косі!
Облетіли  тополі  журливо,
Діамантиться  листя  в  росі.

Зовсім  скоро  накриє  габою
Білий  сніг  спорожнілі  поля.
Попрощаюся  тихо  з  тобою,
Золотава    красуне    моя!..

Дай  надихатись  пахощів  пряних,
Розігрітих  у  мушлях  лампад!..
Мов  дрібні  черепкИ  порцеляни,
Хрумкотить  золотий  листопад.

У  твоїх  мерехтливих  зіницях,
Наче  кавові  зерна,  терпких
Літо  бабине  досі  іскриться.
Макраме  павутинок  тонких

Заплелося  в  сатИнові  пасма.
Ах,  яка  недоречна  журба!..
Пані  Осене,  діво  прекрасна,
Так  не  хочу  прощатись!..Та  ба...

Догорає  троянда  остання,
Не  діждавшись  цілунку  джмеля.
Дай  тебе  обійму  на  прощання,
Золотава    красуне    моя!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376529
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 12.11.2012


Леся Геник

Де вперто цвітуть чорнобривці…

Де  тихі,  сумні  чорнобривці
Ще  важаться  вперто  цвісти
Випучує  сонце  зіниці
І  янголи  пишуть  листи.

А  ті  непрочитано  в’януть  
У  мареві  сонних  гілок,
З  котрих  пообтрушено  манну
Убраних  у  небо  думок...

І  серце  -  плакуча  береза,
Що  втратила  одіж  на  час.
Розсипано  вічності  леза
В  дірявий  душі  парастас.

Голосять  осінні  дзвіниці,
Сльозинки,  як  рій  золотий,
Де  вперто  цвітуть  чорнобривці,
А  цвіт  їх  безмежно  святий...
(2.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376427
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 12.11.2012


Lana P.

ПЕРЕДЗИМОВЕ

Кленова  мідь  і  золото  беріз
Спадають  тихо,  тліють  під  ногами,
Лиш  сонечко  сміється  у  проріз
І  квітне  зріло  у  небесній  гамі.

Хмаринки  в  дальні  мандри  подались,
Гнані  невпинно  сімома  вітрами,
В  рожеві  мрії  туго  заплелись,
Змінилися  тонами  амальгами.

Нагряне  в  гості  сильний  морозець,
Запеленає  зиму  у  сніжинки,
Від  холоду  тремтить  вже  ялівець,
Перемітає  в  спогадах  стежинки.

Хурделиця  здійметься  у  танок,
Заграється  іскристими  кругами,
Отак  життя  моє  за  кроком  крок  
Мережить  долю  білими  нитками.      2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377138
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 12.11.2012


Валя Савелюк

ЄДИНОМУ МОЄМУ

настане  пора  –  я  тебе  обійму  на  прощання,
до  самого-самого  теплого  серця  мойого  тебе  пригорну:
моя  ти  любове,  моє  ти  безмірне  кохання  -
журливо  всміхнусь  і  легенько  востаннє  зітхну…

розправлю  в  потоках  ефіру  тобою  даровані  крила:
нема  каяття  –  і  не  треба  мені  вороття!..
я  так  тебе  лагідно,  так  навзаємно  любила  –
єдине  моє,  незрадливе,  натхненно-прекрасне  Життя

…із  небуття
дароване  Богом  Всевишнім
Життя…

06.11.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375920
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 07.11.2012


Міщишина Христина

Якщо стане сил, пробач….

Щастя  моє,  пробач  за  біль  і  тривоги,
За  зради,  за  сльози,  за  п’яні  кошмари  ночей.
За  те,  що  ніколи  не  ляжуть  під  ноги
Широкі  потріпані  крила  з  подертих  плечей.

Доле  моя,  збережи  його  стомлені  очі,
Нехай  він  забуде  ім’я,  що  колись  так  кохав.
І  знаєш,  я  інколи  сильно  всім  серцем  так  хочу,
Щоб  навіть  при  зустрічі  сміх  мій  уже  не  впізнав.

Сонце  моє….  Та  уже  й  не  моє,  як  не  гірко…
Зраджений  милий  з  ножем  у  жаданій  спині,
Знаю,  що  я  говорила  слова  ці  тобі  надто  рідко:
Як  же  тепер  ти  потрібен….  Потрібен  мені…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375766
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 06.11.2012


oleg lytvin

Гарно…

На  дворі  листопад,  і  вітри  холодні,
Та  вони  мене  не  лякають
Тону  в  очей  твоїх  безодні,
Гарно..  як  серця  наші  звикають.

Як  в  єдиному  польоті  б’ються
До  щастя  разом  рвуться,
Як  сумують,  переживають    
Гарно..  як  серця  наші  звикають.

Як  в  натовпі  шукають  рідні  очі
Як  палають  в  передвір`ї  ночі,
Коли  в  лабіринтах  мрій  блукають
Гарно..  як  серця  наші  звикають.

Гарно.  .як  прагнуть  битись  в  унісон
Як  хочуть  бачити  на  двох  єдиний  сон,
Як  від  п’яти  хвилин  розлуки  вже  скучають
Гарно..  як  серця  наші  звикають…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375157
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 05.11.2012


Тетяна Луківська

Осінній етюд (відеопроект)

(за  адресою)  http://youtu.be/s-hbT6SvJ24

На    нашу    лавку    осінь    підсідає…
У    бесіду    осінню        з    листопадом.
На        жаль…    уже    нас        тут    немає.
І    лише        смуток    бродить    садом.    
Туманом    щільно    листя    обгортає,
І        не    знайти    минулого        кохання.
Іду    до    осені,    вона    лиш    знає    ,
Що    саме    зустріч    тут    була    остання.
Тихо    злітає        золоте    листів'я…
В    долоні    щедро    ми        його    ловили.
В    букет    складали…    та    чужим    міжгір'ям    
Любов    надвоє    нашу        розділили.
Сумую    я    в        осінньому    барвисті,    
І    спомини        щораз    перегортаю.
ОсІнь        моя    стоїть    в    букеті…лИстом.
Твоя    ж    …        у    другу    долю    завертає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375027
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 04.11.2012


Крилата (Любов Пікас)

Йому

Не  нарікаю  я  на  Бога,
Він  завжди  поряд  десь  сидів.
Як  вилась  стернею  дорога,
Як  до  крові  збивала  ноги  -
Цілунком  ніжним  їх  гоїв.

Не  нарікаю  я  на  Бога,
До  неба  поглчд  Він  відкрив.
І  показав  достатньо  вміло,  
Що  чорне  –  чорне,  біле  –  біле.
І  а  пекло  вхід  мені  закрив.

Не  нарікаю  я  на  Бога.
Йому  «Осанна!»  я  кричу.
Вмив  сонцем  тьмяні  мої  коси,
Тугу  укинувши  в  покоси,
Дав  крила  брати  висоту.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375283
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 03.11.2012


Наталя Данилюк

Тобі…

В.Д.

Це  ти  мене  привів  в  цю  тиху  осінь:
В  листках  опалих  ніжилось  тепло,
Таким  легким  багрянцем  зайнялося
Дзвінкого  жовтня  лагідне  крило.

Це  ти  мене  привів,  моя  любове,
Коли  вмлівали  в  золоті  сади,
Ясний  світанок,  ніжно-пурпуровий,
Торкав  свічадо  срібної  води.

Пливли  хмарин  розніжені  лебідки,
Легкий  серпанок  сіяли  згори...
Ну,  звідки  ти  приніс  мені,  ну  звідки
Жовтневих  днів  барвисті  кольори?

Іскристих  рос  коштовну  діадему,
Гірських  струмків  осяяний  кришталь?
На  теплі  барви  нашого  Едему
Впустило  небо  сонячну  вуаль.

Купались    душі    в    диво-мерехтінні
Навкір    усім    незгодам    і    журбі...
В  цей  світлий  день,  трояндово-осінній,
За    все    на    світі    дякую    тобі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373663
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 28.10.2012


Адель Станіславська

Він просто старий…

"...Він  просто  старий,  що  рюмсає.  Ну  то  й  що?"  Андрій  Ворон  (уривок  коментаря  до  мініатюри  "Час  рікою  пливе"  на  ГАКу.)

Доживеш  до  старості...
Може  доживеш...
Крізь  колючі  зарості
до  життєвих  меж
душечка  натомлена
дійде  підтюпцем,
змучена,  надломлена
із  сумним  лицем...
Гаснутимуть  свічечки
ув  очах  без  сну  -  
дві  солоні  річечки
скроплять  ту  весну,  
де  буяла  молодість
і  цвіли  сади,
де  у  діжах  солоду
грілися  меди
тіла  молодечого,
юний  серця  хміль...
Захід  твого  вечора
не  тривожив  біль  -
все  тоді  здавалося  
вічністю  тривким,  
зморшки  не  торкалися  
юної  руки...
-  Де  ж  ті  весни  згинули,  
у  яких  літах?..
Скрушно  самотиною
зойкне  сивий  птах...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372080
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 21.10.2012


Леся Геник

Не приходиш…

Чомусь  не  приходиш  до  мене.  Сумую...
Аж  вікна  у  сивих  тонах.
Я  скло  завуалене  слізно  цілую.
Ти  -  вітер!  Ти  -  небо!  Ти  -  птах!

Неторкана  пам"ять,  незволена  мрія...
Панянки  осінні  довкруж.
Без  тебе  надіятись  -  ветхо,  не  смію.
Без  тебе  -  довкілля  калюж...

А  може...  А  може  і  зовсім  намарно
Застлало  чекання  столи?
Невільна  самітниця,  тиха,  неславна
Узула  журу  в  постоли

І  десь  заблукала  в  минуле  сторіччя,
Де  слово  п"янило  як  мед...
О,  серце  печальне,  сумні  протиріччя,
О,  правди  невіданих  Вед!

Чому  ж  не  приходиш?  Всихаю,  мілію...
Аж  сиво  у  вікнах  моїх.
Без  тебе  не  можу,  без  тебе  не  вмію,
Без  тебе  душа  моя  -  гліх*...
(20.10.12)


*гліх  (глід)  -  діал.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372076
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 21.10.2012


Наталя Данилюк

Осінній дощ

Осінній  дощ,  мов  доторки  до  клавіш...
Об  темні  шибки  дзенькає  кришталь,
Листки  беріз,  мов  зорі  золотаві,
Вплелись  в  легку  посріблену  вуаль.

Сльозяться  вікна.Сяєво  лимонне
В  кімнатну  тишу  сіють  ліхтарі,
Сріблястих  крапель  соло  монотонне
Періщить  листя  яблунь  у  дворі.

По  черепиці  бісером  стаккато-
Ох,  ці  невтішні  осені  плачі!..
Журлива  липа  тулиться  до  хати,
Крізь  вікна  ловить  відлиски  свічі.

Ридає  небо  вперто,  мов  на  збитки,
По  склі  стікають  струмені  води
І  під  дощем,  промокнувши  до  нитки,
Самотня  ніч  на  гойдалці  сидить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371462
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 21.10.2012


Тетяна Луківська

Напиши мені казку…


                                                                                 Намалюй  нашу  казку  (Катка)

Напиши  мені  казку  в  минуле,    
Ти    для  мене  весь  світ    обіцяв.    
Ми  ж  кохання    там  вчора  забули,
А  сьогодні    уже  не  впізнав.
Загубили  всю  велич  любові,
Спопелила  байдужість    красу.
Не  сказали  суттєвого  в  слові…
Чи  ж  тепер  головне  я  скажу?
Напиши  мені  казку  в  сьогодні
І  осіннім  листком  надішли.
Ти  казав,  що  листи  старомодні,
По  –  сучасному  вже    напиши.
Я    хотіла    в  теперішнє  взяти
Щастя  трішки,  бо  як  же  це  так?
Ми  шалено  уміли  кохати,
Зберегти  ж  не  зуміли  ніяк.
Не  пиши  мені  казку  в  майбутнє!
Подорожні  у  ньому  лиш  ми…
Спогад  лине  в  моє  незабутнє,
Обгортаючи  пам'ять  крильми.
Не  пиши  більше  казку…не  треба.
Смутком  осінь  іде  дощова…
Нагадала  навіщось  про  тебе
І    з  минулої  казки    слова.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370278
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 12.10.2012


горлиця

Хатина

Закриті  двері,сліпають  віконця,  
Роки  минулого  застигли  по  кутках,  
І  предків  дух  ,  а  чи  Дажбоже  сонце,  
Сюди  вкрадається,  рве  павутиння  дах.  

Стоїть  хатинка-  дум  моїх  крамниця,  
Усі  збережені,  на  них  не  діяв  час,  
Моя  душа,  мов  спраглих  днів  жар-птиця,  
Триматиме  ці  скарби  -будучих  причасть.  

І  кожний  день,  вплітатиме  в  молитву,  
Одну  за  одною  -  краплинки  давнини,  
Тут  причащусь  ,  гріхи  розвіє  вітром,  
Ось  двері  навстіж!  Шепіт-глянь  не  омини!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369820
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 09.10.2012


Наталі Рибальська

Ангел

А  что  это  ты  прячешь  за  спиной?
 Не  убегай,  не  бойся  ты,  постой…
 Там  крылья?
       Вижу  это  в  первый  раз…
 Да,  отобрать  их-  тот  еще  соблазн…
 Но,  понимаю-    глупость  это,  грех…
 Так  нужно,  раз  уж  крылья  не  у  всех…
 И  в  правду  ангел?
         Что  же  не  летишь?
 Ты  ранен?  Обессилен?
       Что  молчишь?
 Послушай,  может,  я  могу  помочь?
 Пойдем  ко  мне,  там  скоротаем  ночь
 Ты  отдохнешь,  обсохнешь  и  поспишь
 А  утром  на  рассвете  полетишь
 Туда,  где  ждут,  где  очень  нужен  ты…
 А  я  скажу  :  «Счастливого  пути…»

 (Неужто,  правда  ангел?  Ну,  дела…
 Кому  скажи-  решат,  сошел  с  ума…)

 Чего  я  здесь?
               Да  вот  гуляю  в  дождь
 Что  делать,  если  ты  не  ждешь,
 Что  кто-то  дома  постучится  в  дверь?
 Вот  и  бегу  от  этого…
       Поверь
 Пустые  стены  очень  удручают
 Там  не  смеются,  даже  не  скучают
 Там  одиночество  сквозит  из  каждой  щелки
 И  счастье  разбивает  на  осколки…
 Один,  давно  один…
         Так  получилось
 О  ,  Боже  мой,  прошу    яви  мне  милость
 И  научи  прощать  ,  любить,  молиться…
 И  может  быть  тогда  родные  лица
 Рискнут  и  посетят  моё  жилище
 Скучаю,  
       Не  видал  давно…
             Лет  тыщу…
 Сам  виноват,  чего  греха  таить..
 Да  ладно,  не  хочу  и  говорить…

 Ты  как?  Полегче?  Точно  не  зайдешь?
 Спешишь?  Ну,  да…
           Да  вроде  стих  и  дождь…

 Ну  что  ж  ,  удачи!  Легкого  пути…
 Спасибо,  выслушал…
           Ну  что  ,  прощай?
                                     Лети…
 И  сгорбленно  пошел  прохожий  прочь
 И  с  удивлением  глядела  в  спину  ночь-
 Там  (это  точно  видела  она)
 Вдруг  появились  легких  два  крыла…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369812
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 09.10.2012


Віталій Войтко

Богиння Анна

Я  покладу  тобі  до  ніг  усі  зірки,  що  є  на  небі,

І  розтоплю  лютневий  сніг,  весну  даруючи  для  тебе.

Перед  тобою  цілий  світ  стояв  навколішках,  жадана!

А    ти    скорилась    лиш    мені,    моя    любов  -    Богиння    Анна!


Тепер  я  твій  на  сотні  літ,  а  ти  моя  –  моя  до  віку

І  у  духмяну  світлу  ніч  зіркам  не  зможем  дати  ліку.

Ловлю  із  вуст  твої  слова,  які  немов  небесна  манна,

Й  молю  Всевишнього  за  те,  що  ти  моя  -    Богиня  Анна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369618
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 08.10.2012


Наталя Данилюк

Так тепло-тепло плакав листопад…

Так  тепло-тепло  плакав  листопад,
Дощем  ранковим  осінь  голосила...
І  ти  мене  не  кликав  знов  назад-
Стужавіли  надій  тендітні  крила.

Мов  доливала  смутку  і  тривог,
Між  сивих  гір  загублена  трембіта,
Де  так  нам  легко  дихалось  удвох
В  терпких  обіймах  бабиного  літа!..

Косичив  жовтень  приспані  сади
Букетом  листя  в  теплому  багрянці
І  над  прозорим  дзеркалом  води
Вітрець  вербу  загойдував  у  танці.

І  там,  де  неба  вимріяну  вись  
Під  шепіт  мантри  доторкали  буки,
Так  молитовно  й  міцно  заплелись
Серцебиття  і  подихи,  і  звуки.

Зелено-жовтий  паводок  дібров
Вже  не  розвіє  гіркоту  і  тугу,
О,  як  невтішно  схлипує  любов,
Полишена  тобою  на  наругу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367933
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 02.10.2012


Наталя Данилюк

Пощо жалієш?

Палахкотить  багрянцем  тихий  сад-
Пожежу  крон  повільно  гасить  вечір.
Пощо  жалієш  теплий  листопад,
Що  оксамитом  падає  на  плечі?

О,  не  жалій,  бо  сад  заквітне  знов,
Коли  землі  весна  розІтне  груди.
Хіба  тобі  не  шкОда,  що  любов
Вже  одцвіла?А  іншої-не  буде...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367191
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 28.09.2012


lileia

ШЛЯХАМИ ІСУСА

ЩАСЛИВА  Я  В  СВОЇМ  ЖИТТІ
БО  ПОБУВАЛА  НА  СВЯТІЙ  ЗЕМЛІ.
ДЕ  ЖИВ  І  ЗЦІЛЮВАВ  НАРОД  ІСУС
І  ДЕ  ТОРТУРИ  ПЕРЕНІС  СТРАШНІ.

ПРОЙШЛА  ШЛЯХОМ,  ЯКИМ  ІШОВ  І  ВІН  
ДЕ  НІС  СВІЙ  ХРЕСТ  І  ГНУВСЯ  ВІН  ПІД  НИМ,
ДЕ  ТІ,  ЩО  ЗУСТРІЧАЛИ  ВХІД  В  ЄРУСАЛИМ
КРИЧАЛИ  ПОТІМ:  "  РОЗІПНИ,  РОЗПНИ".

І  НА  ГОЛГОФІ  Я  БУЛА,
І  ПІД  ХРЕСТОМ  СТОЯЛА.
ЗДАВАЛОСЯ,  ЩО  Я  ВЖЕ  ТАМ  БУЛА,
Й  ЩО  ВЖЕ  ЦЕ  ВСЕ  Й  РАНІШЕ  ВІДЧУВАЛА.

І  В  ГРІБ  ГОСПОДНІЙ  ЗАХОДИЛА,
І  КАМІНЬ  ТАМ  СТОЇТЬ  З  ВІКІВ.
КОТРИМ  ЗАКРИЛИ  МЕРТВЕ  ТІЛО,
А  АНГЕЛ  ПОТІМ  ВІДХИЛИВ.

Я  БАЧИЛА  І  ГАЛІЛЕЙСЬКЕ  МОРЕ
БІЛЯ  ЯКОГО  ПРОПОВІДУВАВ  ІСУС.
І  ДЕ  П"ЯТЬМА  РИБИНАМИ  І  ХЛІБОМ  
НАГОДУВАВ  НАРОД.

ХОДИЛА  Я  І  В  ГЕТСИМАНСЬКИЙ  САД
ПРЕОБРАЗИВСЯ  ТАМ  ГОСПОДЬ.
КОЛИ  МОЛИВСЯ  УНОЧІ
І  БАЧИВ  ТАМ  СТРАШНИЙ  СВІЙ  СУД.

ХОЧ  РАЗ  ТАМ  ПОБУВАТИ  -  ЩАСТЯ.
ЦЕ  ВІДЧУТТЯ  ЯКЕ  НЕ  МОЖНА  ПЕРЕДАТИ.
ПОТРІБНО  ВСЕ  ПОБАЧИТИ  ХОЧ  РАЗ.
ПОТРІБНО  ВСЕ  ЦЕ  ВІДЧУВАТИ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367121
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 27.09.2012


Тетяна Луківська

Сльозу осіннім листом обітру…

Чому  так  серце,  осене,  щемить?
Грайливо  й  щедро  розсипаєш  листом.
Така  прекрасна,  дивовижна    мить!
А  я  сльозу  нанизую  в  намисто.
Ця  щира  й  чиста  зблиснула  тоді,
Коли  уранці  задивилась  в  небо.
Хвилюють  спомин  роки  молоді.
Й  нестямно  я  закохана  у  тебе…
А  ось  важка,  прихована  для  всіх,
У  пригорщах,  запалена    душею.
Коханням  знехтував,  шукаючи  утіх,
Тому  й  не  стала    парою  твоєю.
Тамую  я  розгублено  в  думках,
Чия  ж  тепер  вже    буду  наречена?
Сушила  довго  сльози  на  вітрах,
Обнявши  стовбур    молодого  клена.
Гірка    краплини    зболена  сльоза…
Таких  найбільше  у  разках  намиста.
Пекла    образа,  кинута    в  слова
Й  моя  дорога  довга  і  гориста…
А  цю  сльозу,  як  росяну    іскру,
Я  пригорну  у  промені  серпанку.
Осіннім  листом  ніжно  обітру.
Вона  зі  сну  щасливого  світанку.
Ти  вибач,  осене,    таку  мою    журу.
Нехай  твої  золотяться    принади.
Я  ж  сльози  всі    в  букет    дощу  зберу,
А  ти  розсип  в  осінні  зорепади.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366929
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 27.09.2012


Оксана Семотюк

Троянди з "того дня "

У  передранішньому    сні  
Наснились  квіти    неземні.
Збудилася-  сама    ,сама
Й  букет    троянд  із  "того  дня",

Коли  були  іще  удвох  .
Коли  на  пелюстках  квіток
Світились  роси  янтарем  -
То  привітання  з  новим  днем.

В  садку  співали    солов"ї
І  всі    були      іще      живі    .
А  десь  далеко  грала  скрипка...
О,Боже  милий  !  Прикро!  Прикро...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366211
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 24.09.2012


Лія***

Благодарю Вас, Сударь…

Благодарю  Вас,  Сударь,  за    мечту...
За  классику...  за  то,  что  не  любили...
За  все  признания...  за  нежность...  за  слезу...
Великодушно...  Вы  меня  простили...

Благодарю  Вас,  Сударь...  за  стихи...
За  те  стихи...  что  Вам  я  посвящала...
Несовершённые  мои  грехи...
Ведь...  Вы  -  мой  грех...  о  Вас  я  так  мечтала...

Благодарю  Вас,  Сударь...  за  печаль...
За  блеск  в  глазах...  и  взгляды  с  поволокой...
Не  Вам  тонуть  в  их  глубине...  а  жаль...
Вы  были  так  близки...  и  так  далёки...

Благодарю  Вас,  Сударь...  за  любовь...
Что  я  придумала...  и  ей  одной  жила...
У  неба  сил  просила...  не  злословь...
Порою  слов...  как  наказания  ждала...


Спасибо,  Сударь...  Вам  за  то...  что  не  мою  судьбу  вершили...
И  не  любя...  своей  любовью...  во  мне...  Вы  женщину  открыли...

Стих  в  исполнении  Ивана  Звенигородского  VMD
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366932

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366246
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 24.09.2012


Omega

Уривки тексту "Повернення на рідну землю"

Тут    хутір    був    –    тепер    його    нема.
Скриплять    в    зажурі    дві    старі    черешні.
Як    вартові    історії    почесні    -
земне    коріння    в    світі    їх    трима.

Усе    життя        -    дороги    і    стежки,
усе    життя    –    від    пуп’янка    до    віка…
Чого    б,    здавалося,    потрібно    чоловіку,
що    обира    для    себе    шлях    тяжкий,

прошкуючи    крізь    сутінки    зневір,
як    пташка,    що    спокою    не    знаходить
у    вітряну    розхристану    погоду,
або    бездомний    одинокий    звір?

Журби    Галини    наче    й    не    було…
Колись    давно    ще,    може,    хтось    відплакав…        
Черешні,    як    окличні-кличні    знаки    –
всі    ці    роки    чекають    за    селом.

Але    й    вони    ось-ось…-    такі    старі...
А    корені    глибокі,    як    і    слово,
що    зболене    любов’ю    при    основі    ,
заземлене    на    батьківськім    дворі.

Галино,    до    черешень!    Вже    пора…
Фільварок    був    тут,    кажуть    старожили.
А    ці    черешні    сад    ваш    сторожили,
і    хутір,    де    гасала    дітвора.

Немає    хутора    –    вітрами    рознесло...
А    ви    із    чужини    -    на    Україну,
що    наче    купина    неопалима,
живе,    як    ці    черешні    –    всім    на    зло!

Журбо!    Журинонько…У    цій    землі    ваш    дух.
Він    гомонить    і    проростає    болем…
Встає    світанок    сонячно    над    полем    –
розвіять    вашу    тугу    й    самоту.    

Повідайте,    як    там,    на    чужині    -
без    України,    рясту,    материнки,
без    соняхів,    що    у    вікно    навшпиньки,
без    джерела,    що    в    травах    жебонів?

Без    «кукуріків»    півнячих,    а    ще
без    тих    селян,    що    серцю    небайдужі,
без    бджілок,    що    снують    довкола    ружі,
густих    пшениць,    орошених    дощем?

Вертайтеся    на    хутір    –    вже    пора…    
Пробачте    нам    –    усім    вашим    нащадкам,
що    пам’ять    час    відлічує    спочатку,
далекий    світ    діставши    з-під    пера.
11.12.2011

Тобі    б    до    черешень,    туди,
де    б’є    джерело    дзвінкоросе,
де    вдосвіта    півень    будив,
де    світом    хмеліли    покоси.

Ти    долю    благала:    ще    б    раз
втопитися    в    травах    пахучих,
туди,    де    барвінок    і    ряст,    
в    дитинстві    залишений    хутір.

Та    час    невмолимий,    і    вже
давно    нема    хутора,    саду.
Лиш    ворон    вгорі    стереже
життя,    що    на    будень    і    свято.

Якби    міг    повідати    крук,
аби    мав    у    крилах    ще    сили,
на    цвинтар    в    чужий    Бавенд-Брук
черешень    приніс,    як    просила.

Упали    б    вони    на    межі
цього    і    тамтешнього    світу.
Могили,    немов    сторожі,
здаля    Україною    світять.

Не    свічі,    що    їх    палить    хтось,
любов    то    -    в    серцях    поіменних:
близенько    Осьмачка    Тодось,
ще    ближче    Докія    Гуменна.

Євгеній    десь    тут    Маланюк,
Лятуринська    теж    недалечко.
Немов    естафету    чийсь    внук,
підхопить    вітчизну    сердечком.

Нізащо    не    згасяться,    ні!
знесилені    давнім    далеком
любові    досвітні    вогні,
хоч    їм    було    в    світі    нелегко.

І    сила    глибока    пера
корінням    з    народу        -    там    соки.
Вертайся,    Галино    –    пора    –
журавкою    в    небі    високім    

11.2010
Олена    Герасименко,    член    НСПУ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366142
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 23.09.2012


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Колискова для осені…

Курли,  курли,  курличуть  журавлі,
У  небі  відлітаючи  на  південь.
Розвіє  вітер  смуток  і  жалі,
Лишивши  на  очах  сльозинки  срібні.

І  залунає  музика  дощів,
Своїм  дзвінким,  співучим  передзвоном,
Осіння  гамма  дивних  кольорів,
Впаде  на  руки  виноградним  гроном.

Над  берегами  скупчений  туман,
Лягає  сонно  на  пожовклі  трави.
Тендітний,  верби,  обіймає  стан,
Їй  намистинки  ниже  кольорові.

Мене  за  руку  бережно  візьмеш,
Підем  з  тобою  в  золотаву  осінь.
Немає  ні  кордонів,  а  ні  меж,
Лише  повітря  свіже  межи  сосен...

Ліс  вже  дрімає,  але  ще  не  спить,
Він  у  букети  листячко  збирає.
Над  ним  безмежна,  голуба  блакить,
Вже  колискових  лагідно  співає.

Навколо  тиша  огортає  край,
Синіє  вись  в  глибокому  просторі.
Нарешті  влігся  голосливий  гай,
Сумує  місяць  і  сумують  зорі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366150
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 23.09.2012


Тетяна Луківська

Моя осінь

Загорнулося  сонце  туманом,
Лиш  промінчик  звисає  з  небес.
А  осіння  пора,  наче  панна,
В  позолоту  вбирає  принцес.
Ось  тополя  присипана  листям,
Наче  клаптики  сонця  -  крильми.
І  осіннім  букетом    в  обійстя,
Зазирнули  із  саду  гістьми.
А  береза  стоїть  золотава,
Бо  найпершою  серед    усіх
Листя  жовтим  своє  фарбувала
І    вмивала  в  краплинах  зі    стріх.
Тільки  верби  іще  бунтували
І  зелені,    ошатні  -  в  рядах
Серед  осені  гідно  стояли,  
Ніби  літо  тримали  в  руках.
В  хризантемах  ще  барвилось  небо,
Пломеніючи    в  присмерку  дня.
Ніжно  проситься  в  душу  до  тебе
Моя  осінь  пейзажем  щодня.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365436
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 21.09.2012


Стр@нник

Ушла любовь

Ушла  любовь  и  запустенья  срам
Не  слышит  душ  моления  и  стоны,
Торговым  домом  стал  священный  храм
И  боги  прослезились  на  иконах.

Ушла  любовь,  Мамона  правит  вновь,
Взошла  на  трон  Блудница  Вавилона
И  не  спасает  жертвенная  кровь
Овец  из  пасти  волчьего  закона.

Ушла  любовь,  ушел  из  сердца  свет,
И  к  язвам  душ  других  мы  стали  слепы,
Гордыни  дух  –  от  башни  силуэт
Возвел  Дворцы  -  любви  ушедшей  склепы…

Ушла  любовь…Кому-то  крест  нести
И  вновь  распятым  быть,  чтоб  мир  спасти?..

Вадим  Странник  \http://vadimstrannik.ucoz.ru

http://pilligrim-9999.blogspot.com/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365327
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 20.09.2012


Лія***

Продолжаю ждать…

Никогда  уже  не  будет  всё,  как  прежде...
Ведь  любовь,  как  осенью  -  опавший  лист...
Я  смахну  слезу,  блеснувшую  на  вежде*...
-  Это  я  не  плачу...  нет...  то  дождь  слезист...

Скоро  уж  зима  наденет  белую  одежду
И  жар  сердца  будет  нежно  охлаждать...
Завтра  о  любви  я  схороню  надежду,
А  сегодня  с  осенью  я  продолжаю  ждать...

*вежда  -  тоже,  что  и  веко.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364871
дата надходження 18.09.2012
дата закладки 20.09.2012


Анна Малія

умираю.

не  допитый  виски.
бьет  в  виски.
ты  был  настолько  близким.
что  сейчас  крайне  далеки.
мне  тебя  невыносимо  мало.
стало.  хорошо,  что  всё  закончилось  просто.
без  истерик,  скандалов.
о  тебе  только  смятая  простынь
изредка  напоминала.  но  это  мелочь.я  дома  почти  не  бываю.
прихожу  под  утро,и  сразу  же  засыпаю.
Нет.мне  не  грустно.
ну  что  ты.нет.я  не  скучаю.
я  просто  тихо  и  медленно.
умираю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365211
дата надходження 19.09.2012
дата закладки 19.09.2012


Лія***

Спішила на побачення…

Спішила  осінь  з  вітром  на  побачення...
Ледь  золотила  шовковисті  коси...
Вагалась...  чи  проситиме  пробачення...
За  те...  що  закохався  в  літні  роси...
За  те...  що  цілував  струнку  вербиченьку...  
За  те...  що  обіймав  чужі  вітрила...
Що  скаламутив  чистую  водиченьку
Все  знала...  та  кохала...  і  спішила...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363460
дата надходження 11.09.2012
дата закладки 18.09.2012


Silver Snow

«Я — і — Ти»

Я  —  грім,  я  —  птах,  і  я  —  блакить,
Я  —  простір  часу  непохитний.
Я  —  подих  твій  останній,  що  горить,
Я  —  сон  твій  втішний,  колоритний.

Ти  —  Сонце,  Місяць,  Всесвіт  мій,
Ти  —  вогник  в  серці,  що  палає  вічність.
Ти  —  білосніжний  янгол  в  казці  цій,
Ти  —  яв  магічний,  й  вічна  ніжність.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364990
дата надходження 18.09.2012
дата закладки 18.09.2012


євген уткін

ТУГА ЗА БАТЬКІВЩИНОЮ



[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=b54F3rCQcqQ[/youtube]

У  далекім  краю    я,  незваний,    сумую
Спогад  душу  мою  невимовно  ятрить
Із  підхмарних    висот    крик  лелечий  я  чую,
 Ой    як    серце  болить,    ой    як    серце    болить.

У    чужій    стороні    все    не    так    як    удома,
А  птахи      принесуть    із    далеких    -  далек,
Так  до  болю  ,  до    сліз    із      дитинства    знайоме,
Проводжаю    лелек,    проводжаю    лелек.

Тут    здається    все    є,  усього    тут    достаток,
 Тільки    туга    тяжка  день    за    днем    поглина,
Бо  нема,  як  у  нас,  тих    білесеньких    хаток.
Навкруги    чужина,  навкруги    чужина.

Зла    недоля    мене    довго    гнала    світами.
Я    пізнав    на    шляхах    і    зневагу    й    хулу.
Ой    як    часто  у  снах    бачив    я    за  морями  
Синьооку    Сулу,  синьооку    Сулу.

За    лелеками    в    слід  я    думками  полину,
Бо  недоля    мені    повернутись    назад.
У  далекий    мій    дім,  у    мою    Україну,
Бо    уже    снігопад,    бо  уже    снігопад.

Привітайте  ж    птахи    і  вербу    і    калину,
Понесіть    мій    уклін,    доземний,    із    відсіль
На    могили    батьків,    на    мою    Батьківщину,
Смуток,  тугу  і  біль.  Смуток    тугу  і    біль

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256574
дата надходження 28.04.2011
дата закладки 18.09.2012


Надія Голіней

Наснилась мама

Наснилась  мама.  В  світанковім  полі
Немов  русалка  йшла  через  роки:
Біла  хустина  в  квітах  кольорових,
В  руках  тримала  житні  колоски.

Підняла  вгору  руки,  наче  крила,
Просила  в  неба  сили,  співчуття.
Я  знаю  –  це  вона  Богу  молилась,
Щоби  мені  подарував  життя.

Зернами  жита  засівала  ниву,
Ступала  стиха  у  ранкову  мить.
Сховав  туман  її  голівку  сиву,
Сльоза  росою  у  траві  блищить.

Наснилась  мама.  Як  лебідка  біла
Прийшла  до  мене  через  скільки  літ.
А  я  тепер,  чомусь,  лиш  зрозуміла
Руками  матері  тримають  світ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364813
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 17.09.2012


Валя Савелюк

ФІНІФТЬ

о,  не  торкайся  імені  мого́  –
тим!  
ротом…

облізла  і  облущилась  коро́стя-во
фініфть  
і  позолота…

і  обнажились  пі́дступів  основи,
як  гріш
на  блюді…

…на  доказ  навзає́мної  Любові  –
Учитель  
ноги  вмив
Іуді

пудо́ві  ро́ги  не  важкі  волові:
усяк  звикає
до  своєї  ноші…

Іуда  ноги  мити  підставляє,
а  на  умі  –  
про  гроші…

…Він  знов  своєї  за  вечерею  завів:
Небесне  Царство,    
Світло  і  Свобода…
Іуда  їв,  
бо  їсти  захотів,
Іуда  слухав
упіву́ха
і  терпів:
а  на  умі  –
з  Каїфою  
угода

шматочок  хліба,  де́щиця  вина:
ковтнув  і  вийшов,
прихопив
скарбницю:
цієї  ночі
буде  не  до  сна…
цієї  ночі  
все
і  окошиться…

Учитель  знав…
Він  наперед  все  знав:
тієї  ночі
й  спати  не  лягав….

Він  бачив  наперед,
що  далі  буде:
на  вимитих  Учителем  ногах
пове́рнеться  
Іуда.

вернувсь.
не  сам.
у  товаристві  вояків:
кишеня  
одстовбурчилась  
од  срібнякі́в…

а  на  умі  –  здійснилася  пора!
таких  жада́них
тетра-драхмо-жнив…

Іуда
цілуватися  любив…

як  це  огидно
виглядало  збоку:

Учитель
ледь  помітно  осміхнувсь
і  нахилив  для  поцілунку  що́ку…

…хоч  на  ногах  –  без  бруду:
вже,  що  замислив,
те  чини,  Іудо…

(…а  він  так  тішився
таємним  розрахунком…)

Іуда  цілуватися  любив:
слизько́го  рота
руркою  стулив  –
поліз  
із  поцілунком

(в  примружених  очицях  –
радість  зла:
оце  Тобі  –  Любов  твоя  небесна!..
подивимося,
як  то  Ти  воскреснеш…)

Учитель  знав,  
Він  наперед  все  знав,  
та  ноги  вмив,
і  цілування  те  приймав…

переборов  спокусу  -
сахнутись!
як  зміїного  укусу…

цілуй,  Іудо,
видавай  на  муки…

цілуйте  ж!
пра-іудині  –
пра-внуки…

у  вашім
дріб`язковім  
тетра-драхмо-бруді  –
на  тридцять  срібняків
моліться!

та  тільки  знайте,
як  Іуда,
не  вдавіться…

17.09.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364814
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 17.09.2012


Мирослав Вересюк

ТАКУ, ЯК ТИ, Я ВЖЕ НЕ ПОКОХАЮ!

Таку,  як  ти,  я  вже  не  покохаю,  
Таку,  як  ти,  вже  більше  не  знайду!
Як  страшно  знати,  що  тебе  втрачаю,
Душа  волає  чуючи  біду!

Німіє  серце,  терпне,  завмирає,
Від  мук  і  жаху  корчиться,  кричить,
І  біль  нестерпний  груди  розриває,
Душа  не  плаче,  а  лише  скавчить.

Все  проти  нас,  обставини  і  люди,
Їх  не  зуміли  ми  перемогти.
Без  тебе  жити  так  нестерпно  буде,  
Лиш  би  про  це,  не  пожаліла  ти!

16.09.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364800
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 17.09.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.09.2012


Анно Доміні

Свої молитви і…

Свої  молитви  і  свої  жалі  –  
Усе-усе  до  ніг  Твоїх  складаю.
Ти  знаєш,  на  безмежній  цій  землі
Ріднішого  за  Тебе  я  не  маю.

В  моїй  душі  запалюєш  зорю,
Щоб  я,  як  Ти,  для  когось  світлом  стала.
Якщо  Тобою,  Господи,  горю  –  
То  понад  це  я  щастя  й  не  шукала!
2011-09-27

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363225
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 15.09.2012


Наталя Данилюк

В обіймах осіннього лісу

Я  так  люблю  прихОдити  в  цей  ліс,
Де  пахнуть  сосни  ладанно  і  пряно,
Де  золотаві  кучері  беріз,
Омиті  небом,  наче  океаном,

Тривожать  тишу  шелестом  м'яким.
Де  мох  деревам  стелиться  під  ноги,
Немов  густі  овечі  килимки.
Де  водоспаду  срібного  пороги

Спадають  дзвінко  в  затінки  густі.
Де  крізь  вологу  листяну  завісу
Осінні  зблиски,  ніжно-золоті,
Летять  і  тануть  десь  у  лоні  лісу.

Де,  поховавшись  від  чужих  очей,
Гриби  шапкаті  зиркають  з-під  листу.
Де  водограй  посріблений  тече,
В  траві  згубивши  ноту  променисту.

І  так  душі  відрадно,  аж  до  сліз,
Коли  мене  в  таку  погожу  днину
За  плечі  обіймає  ніжно  ліс,
До  серця  гОрне,  мов  малу  дитину!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364120
дата надходження 14.09.2012
дата закладки 15.09.2012


ганна станіславська

Рідная Земля

Вдивляюсь  я,  у  літню  теплу  днину,
скелясті  схили,  Буг  старий-ріка.
Горби  високі,  з  поміж  них  долини
та  саду  яблуневого  краса.

Зелений  ліс,щось  шепче  без  зупину.
В  ставках  по  вінця,  чистая  вода.
Голубить  сонце,  мов  свою  дитину,
в  полях  доспілі  золоті  жита.

І  цю  красу  я,  збережу  не  мов  перлину.
І  возвеличу  ген  під  небеса...
Тобі  вклоняюсь  я,  і  серцем  лину
благословенна,  рідная  Земля!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361306
дата надходження 01.09.2012
дата закладки 12.09.2012


Володимир Шевчук

На могилі (МАМІ)

На  могилі  загиблої  матері  плаче  юнак,  
І  ті  сльози  його  невеселі  курган  оросили…  
«Знай  матусю,  в  цей  день  я  б  сміявся  –  ти  дай  тільки  знак,  
Та  немає  тебе,  як  немає  в  мені  більше  сили.»  

На  могилі  загиблої  матері  траур  постав:  
«Боже,  мамо,  це  так  роздирає  мій  дух,  мою  волю!..  
У  скорботному  журі,  під  звук  тогосвітніх  октав,  
Більше  я  собі  жодних  утіх  тут  земних  не  дозволю.»  

На  могилі  загиблої  матері  голос  гіркий:  
«Я,  матусю,  давно  розучився  леліяти  мрію,  
Я  пізнав  гіркоту!  Світ  гіркий…  (Світ  –  так  ось  ти  який!)  
А  без  тебе  я  –  тінь,  а  без  тебе  я  тихо  дурію.»  

На  могилі  загиблої  матері  хвиля  ридань:  
«А  недавно  я,  мамо,  красуню  зустрів  нетутешню.  
Вона  райська,  свята!..  –  я  покину  її,  це  як  дань,
Що  без  тебе  мені  не  пізнати  кохання  черешню.»  

На  могилі  загиблої  матері  біль  з-під  повік,  
Бо  немає  легкого  в  розлуці  –  у  вічнім  арешті…  
Він  упав  на  могилу  безсилий,  заснувши  навік,    
Щоб  в  едемських  садах  прокидатись  щасливим  нарешті.  

07.05.2011  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258434
дата надходження 08.05.2011
дата закладки 09.09.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ ПОНАД ЗМОЖУ

Плакав  дощ,  але  небо  тулилось,
Сірий  дощ  видавався  теплом.
Один  крок...    А  чомусь  зупинилась,
Серце  билось,  хололо    чоло.

Це  –  моя  українська  землиця!
Рідний  Край  у  співучих  піснях.
У  душі  моїй  біла  світлиця,
Сильні  крила  і  мужній  птах.

Скільки  радості  вплетено  в  долю,
Я  цілую  Землю  Святу.
Так  далеко...  та  поруч  з  тобою
Я  тебе...  по-своєму  люблю!

Я  люблю  тебе  понад    зможу
Помістити  любові  в  душі.
Помах  крилами  –  вже  не  ходжу...
Емігранти  ми…    
Ми  –  журавлі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363137
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 09.09.2012


Віталій Назарук

Не згущайтеся хмари над моєю землею

Не  згущайтеся  хмари  над  моєю  землею,
А  пливіть  в  небесах,  як  летіли  віки,
Ви  пишались  красою  України  моєї,
Як  над  нею  завжди  вас  ганяли  вітри..

Захистіть  від  біди  і  полийте  дощами,
Як  достигнуть  хліба  -  то  біжіть  в  далечінь
І  столи  в  щедру  осінь  накрийте    дарами,
А  у  спеку  її  заховайте  у  тінь.  

Україна  моя  народилася  в  муках,
Рани  в  неї  і  досі  ще  ятряться  й  болять
І  вона  до  вас,  хмари,  протягує  руки,
Тож  здійсніть  її  мрію  -  хай  громи  загримлять.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363065
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 09.09.2012


Наталя Данилюк

Осіння тиша

На  гобелени  перестиглих  днів
Мазки  пастельні  накладає  осінь
І  теракотом  теплим  у  волоссі
Серпневий  день  останній  відзвенів.

Із  тонкосрібних  дивониточок
Плете  павук  мереживну  зажуру
І  на  пожухлу  нотну  партитуру
Приліг  кленовий  зморений  листок.

Здійнявши  віти  трепетні  у  вись,
Старенька  вільха  у  молитві  тане
І  гарбузів  янтарні  каравани
Уздовж  городу  мирно  розбрелись.

І  тільки  вітру  в  цей  супОкій-зась,
Пантрує  тишу  осінь  невблаганна...
Лиш  срібнодзвінна  музика  органна
В  її  шовкові  коси  заплелась.

Неначе  бАбок  крильцята  лляні,
Снують  над  плесом  сонячні  заграви!..
Пірнуло  небо  у  горнятко  кави,
Вершками  розчинилося  на  дні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361672
дата надходження 03.09.2012
дата закладки 06.09.2012


Оксана Пронюк

Вітання для Оксани

*    Вітаю  з  Днем  народження  дорогу  Оксанку  Семотюк    *

Вересневу  вишиванку  я  несу  тобі,  Оксанко!
Приміряй,  вродлива  доню,  –  українського  покрою!
Пахне  небом,  пахне  цвітом  –  найдорожчим  твоїм  світом,
Пахне  млином  і  неспИном:  –  Де  ти,  Зоре,  в  цю  хвилину?!

Хочу  тебе  не  спитати,  як  то  роки  обіймати,
Тільки  айстри  білі-білі  в  твої  коси  заплітати,
Хочу  неба  з  чорнобривців,  хочу  вітру  із  Ільїнців
Хочу  зустрічей,  розмови:  -  Де  ти  зараз,  Жінко-доле?!

Хочу  тобі  святкувати  –  хочу  радість  накривати
На  столи  твої  дубові    -  побудь  з  нами  в  доброслові!
Побудь  в  думці,  в  теплій  мрії  –  вщаслив,  Боже,  ці  надії!
Подай  Жінці  вересневій  –  благодаті  повні  жмені!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362275
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 06.09.2012


Борода

Про наболіле

Де  наші  прадіди  росли,  
плекали  кожен  звук,
до  нас  з  чужої  сторони
прибув  послом  мАТЮК.
Обматюкав  і  рід,  і  пліт,
усе  святе  поправ,
і  заволав  на  цілий  світ,
що  він  тут  вікував.

Всмоктався  в  жили  нам  мАТЮК  -
не  витравим  ніяк,
розставив  сіті,  як  павук,
вчепився,  як  будяк.
І  торжествує,  верещить,
дітей  в  дворі  ляка  -
вже  кожен  кут  і  кожна  мить
у  лапах  хижака.

Якщо  в  душі  ти  ще  козак,
а  не  порожний  звук  -
жени  в  три  шиї  хамства  знак,
загарбницький  мАТЮК.
А  дурнів,  що  з  ним  повелись,
лікуй  ще  батогом,
нехай  в  краю,  як  і  колись,
Добро  стане  послом!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361971
дата надходження 04.09.2012
дата закладки 06.09.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2012


Віктор Гала

Дикий мед

На  вокзалі  горять  ліхтарі.
Швидкий  поїзд  прибув  до  перону.
Я  втискаюсь  о  пізній  порі
До  плацкартного  тихо  вагону.

За  вікном  вже  побігли  вогні,
Поїзд  стрімко  втікає  за  місто,
-Чому  сумно  зробилось  мені?
Стисло  горло,сльозам  стало  тісно.

Добре  знаю  від  чого  той  сум
Окропив  мене  ніби  росою,
Ще  у  пам'яті  запах  парфум,
Ніжна  постать  з  густою  косою.

Та  мій  поїзд  як  вітер  на  схід
Ліхтарем  ріже  долю  на  двоє,
Залишивши  у  пам'яті  слід
Про  коротку  ту  зустріч  з  тобою.

Заблукати  б  у  полі  отак,
Серед  стиглих  хлібів,там  де  роси,
Де  горів  грішним  полум'ям  мак
Диким  медом  де  пахнули  коси.


©  Copyright:  Виктор  Гала,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11209051670

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362248
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 05.09.2012


Яна Бім

Тихий вечір

Так  плавно  вечір  настає:
Приходить  тихо,  не  стукає  дверима,
А  ми  знову  проходимо  мимо,
Ми  квапимося  в  ніч,  а  вечір  розтає...
Повільно  сутінки  сад  огортають
Замалювавши  все  у  колір  сивий,
Хоч  сад  химерний  –  все  одно  красивий,
Й  без  страху  їжаки  там  яблука  шукають.
Без  пафосу  на  небо  перша  зірка  вийшла,  –  
Та  глядачі  затамували  подих,
Хоч  в  неї,  як  цей  світ,  старенький  одяг
Все  ж  зірка  сяє  урочисто.
Так  плавно  вечір  розтає,
Дає  дорогу  ночі,  не  стукає  дверима...
Ми  знову  повз  красу  проходим  мимо,
Ми  спішимо  у  день,  а  вечір  розтає... 08.10.2007

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362072
дата надходження 04.09.2012
дата закладки 04.09.2012


Бойчук Роман

МОЛИТВА МАТЕРІ

Ти  руки  простягаєш  до  небес,
В  молитві  склавши  їх  
долоня  до  долоні
Мов  іній  сивина  
вже  посріблила  скроні....
Ти  просиш  у  Всевишнього  чудес.

Ти  щастя  в  Нього  просиш  для  дітей.
Заплющених  очей
виблискують  повіки.
І  мов  полинь  гіркий  
біжать  маленькі  ріки  -
Стікають  по  обличчю  до  грудей.

Ти  ними  годувала  їх  колись,
З  надією  в  думках,  
що  все  тобі  воздасться.
Сьогодні  й  повсякчас  
вимолюєш  ти  щастя,
Та  не  для  себе,  -  все  для  них.  Молись...

В  безмежжі  материнських  почуттів;
У  шепоті  твоїм  
в  цю  мить  -  велика  сила.
В  молитві  за  дітей  
чого  б  ти  не  просила,
Здійсниться  неодмінно  в  їх  житті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125206
дата надходження 07.04.2009
дата закладки 04.09.2012


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Стелила осінь дорогу до тебе…

Віє  вітер,  зриває  листочки,
Стелить  землю  м'яким  покривалом.
Осінь  ніжно  гаптує  сорочку,
Розшиває  узори  так  вдало.

Ми  з  тобою  так  осені  раді,
Бо  вона  нас  обох  поєднала.
Не  стояв  нам  ніхто  на  заваді,
Осінь  ніжну  любов  дарувала.

Ясні  зорі  летіли  під  ноги,
А  бажання  були  разом  з  нами.
І  стелила  нам  доля  дороги,
Зіткані  Осінню  рушниками.

Усміхалася  Осінь  й  раділа,
Що  такі  ми  з  тобою  щасливі.
І  немає  найкращого  дива,
Як  у  парі  прожити  і  мирі.

І  немає  найбільшого  щастя,
Коли  поруч  крокує  кохання.
Поколінням  воно  передасться,
Бо  живе  на  землі  невостаннє.

Будуть  зорі  всміхатися  з  неба,
Буде  місяць  світити  дорогу.
І  спішитиме  щастя  до  тебе,
Залишивши  позаду  тривоги.

Залишивши  позаду  тривоги,
Залишивши  позаду  печалі.
Буде  Осінь  стелити  дороги,
І  нестиме  в  незвідані    далі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359222
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 31.08.2012


Леся Геник

Кружляє осінь…

***
Вже  вкотре  за  вікном  кружляє  осінь...
І  безнадій  мереживний  обрус
Лягає  на  посріблене  волосся,
На  тінь  омрійну,  ли́стом  у  траву,

Де  павутинні  сни,  що  впали  з  неба  -
З-під  крилець  юних  янголів  дощу...
Востаннє  пригортаюся  до  тебе,
За  мить  безмовним  літом  відпущу

У  далеч  неосягненого  щастя,
Туди,  де  іншомовна  пастораль  -
Душі  твоєї  ла́данне  причастя,
Сльози́  моєї  -  зранена  печаль...    

І  на  долоні  сонцесяйним  пасмом
Ще,  ніби,  й  усміхається  життя,
Та  за  вікном  укотре  білим  вальсом
Кружляє  осінь  вицвілі  чуття...
(30.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360959
дата надходження 30.08.2012
дата закладки 30.08.2012


Адель Станіславська

Білим привидом

Білим  привидом  наполохано
Зазирнула  у  очі  смерть,  
Відсахнулася  -  та  ж  не  прохана!..
Розлетілося    шкереберть...

Розтяглися  секунди  хвилинами,
Кров  спинила  інертний  біг  -
Скільки  так  от  миттєво  гинули,  
перетнувши  життя  поріг?..

Зашуміло....  Зайшлося  стуками
буйство  серця,  чуття  ріка,
сколихнулась  вібрацій  звуками
павутинка  життя  тремка...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360632
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 30.08.2012


посполитий

ОДА ЖІНКАМ

Тобі,  велична  загадко  природи,
присвячую  цю  оду.
Джоконди,  Нефертіті  та  Мадонни...
Які  ж  ви  всі  хамелеони.
Сьогодні-"  Любий,  милий  мій,  коханий.
Давай  покличем  в  гості  маму"...
Назавтра  ж-"  Сучий  син!  П'яниця!
Щоб  ти  смоли  колись  напився...
А  мама  правду  говорила,
з  тобою-  тільки  молодість  згубила
І  ввечері  потрібні  знайдуться  слова-
"  Не  можу...Захворіла...Розболілась  голова..."
Та  знову  настрій  ваш  стає  чудовим,
коли  потрібно  їхать  по  обнови.
Але...  Якби  жінок  не  стало,
чогось  мабуть  би  бракувало.
Кому  б  тоді  ми  дали  насолоду
пиляти  нас,  мов  пилкою  колоду?
Хто  б  вимикав  потелеку  футбол,
в  ту  мить,  коли  проводив  Шева  гол?
Хто  б  гроші  наші  тратив  залюбки,
на  здачу  нам  купуючи  шнурки?
А  головне-  довелося  б  щоранку
нам  готувать  САМИМ  сніданки,
шкарпетки  прати,  сорочки  й  штани.
А  це  вже...  Боже  ,  борони.
І  нам,  щоб  так  не  опуститись
з  усім  доводиться  миритись.

Жінки  й  дівчата,панни  й  пані
щасливі  будьте  та  кохані.
Та  нехай  збудуться  мої  слова:
"Хай  не  болить  у  вас  під  вечір  голова"!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360260
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 27.08.2012


Леся Геник

У дзеркалі…

У  дзеркалі  осіння  заметіль,
Вже  сивина  у  за́тінках  печалі...
Ховає  за  фіранку  вечір  біль,
Намолює  свої  сумні  скрижалі.

У  дзеркалі  буяє  падолист  -
Літа,  що  не  утримались  на  вітті.
І  вітер  за  вікном,  як  муки  свист!
Примари  темноокі,  незігріті...

У  дзеркалі  незримого  життя
Впиваються  у  серце  хуртовини  -
Безпомічно-оливкове  лиття,
Розтерзане  на  розпачу  хвилини...

Та  вперто  задивляється  душа,
З  надією  вичісує  волосся
У  дзеркалі,  де  вже  така  чужа
І  непривітна  зустрічає  осінь...
(23.08.12)

******
Дякую  за  Натхнення  п.Рідному...
(http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359457)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359483
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 26.08.2012


Олександр ПЕЧОРА

Н І Ч И Є

Схилились  мальвові  вінки
на  хату  –  
пам’ятник  чеканню.
Скриплять  обвітрені  хвіртки,
протяжно  й  болісно  зітхають.

Ой  не  чужі  вони  мені  –
двори,  
неначе  кладовища...
Покинуті,  мов  по  війні,
колодязі,  хати  і  вишні.

А  земляки  повимирали
або  до  міста  подались.
Давно  городи  не  орались...
Та  це  ж  недавно,  
не  колись!

Торкаюсь  звалених  воріт.
Невже  зозуля  відкувала?
Невже  земля  відвікувала?
Чужою  стала...
Де  ж  мій  рід?

Зростають,  слава  Богу,  діти.
І  в  селах  родичі  ще  є.
Але  ж  чужіє  нічиє!
Лелекам  нікуди  подітись.

Мене,  заблудлого,  прости…
І  сили  дай  звести  оселю,
щоб  воскресити  рідну  землю
і  лелечат-внучат  ростить.


Олександр  ПЕЧОРА

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359432
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 23.08.2012


Леся Геник

Зрікаюся…

Зрікаюся  осінніх  пустослів,
Згорілих  у  зневірі  падолистів...
Лише  б  мене  Ти,  Господи,  зустрів,
У  цьому  зачарованому  місті!

У  скверах  цих,  де  топчеться  пітьма,
Щоб  Ти  подав  мені  зненацька  руку,
Допоки  ще  на  за́стінках  зима
Невидимо  малює  білу  муку...

Лише  б  душа  почула  тихий  глас  -
Любові  неземної  срібнокрилля.
І  звідкись  раптом  винісся  пегас,
Коли,  по  вінця  зранена  безсиллям,

Брестиму  наодинці  в  ехо  днів  -
Золу  чужого  сонячного  неба...
Зрікаюся  осінніх  пустослів
І  йду  у  даль  з  надією  на  Тебе...
(22.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359249
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012


Наталя Данилюк

Проведи…

Проведи  мене  з  літечка  в  осінь
Під  шовковий  мінор  яворів...
Оксамитовий  лист  у  волоссі,
Мов  метелик  крихкий  догорів.

Струни  серпня  в  житах  відзвучали-
Ох,  якби  ж  то  вловити,  якби!..
Зачепилася  річка,  мов  шалик,
За  смарагдові  коси  верби.

Між  галузок  в  діброві  розквітли
Тонкострунні  нитки  павутинь...
Скільки  спогадів  теплих  і  світлих
Нам  залишить  серпневий  цей  день!

І  коли  спрагле  літо  розтане,
Зажевріють  багрянцем  сади,
Проведи  мене  в  сиві  тумани,
У  печаль  яворів  проведи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358712
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 21.08.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.08.2012


Оля Смілянець

Життя заради тебе

Солодкі  поцілунки,  теплі  губи…
Ти  був  таким  ніжним…  Ти  був  таким  грубим…
Чекані  обіцянки,  гарні  слова…
Та  вже  тобі  інша  цілує  уста…

І  ходить  в  сорочці  твоїй  уже  інша…
І  квіти  даруєш  їй  ти…
Із  нею  ти  хочеш  летіти  у  вічність…
Між  нами  спалив  же  мости…

Та  ти  не  подумай,  бо  я  не  ревную!
Я  щастя  лиш  хочу  для  тебе!
Ти  тільки  поклич  –  я  за  мить  все  почую!
Зірвуся  безкрилою  з  неба…

Віддам  чорту  душу,  та  тебе  врятую!
Я  й  досі  безмежно  люблю!..
Ти  просто  поклич  –  я  відразу  почую!
Ти  падатимеш  –  я  вмить  зловлю!

Я  серце  своє  за  твій  голос  віддам!
Ущент  розіб’юся  з  вершини…
Дияволу  очі  і  голос  продам!
Назву  твоїм  іменем  сина…

А  хочеш,  я  зникну  із  твого  життя?
Далеко…  Назавжди…  Навіки…
Зникаючи,  тихо  прошу  каяття…
Ніхто  не  врятує,  бо  ти  –  мої  ліки…

Я  мовчки  зникаю  із  твого  життя…
Та  бути  без  тебе  –  це  муки…
Бажаю  прекрасного  майбуття…
Кладу  тобі  щастя  у  руки…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358075
дата надходження 17.08.2012
дата закладки 17.08.2012


без псевдоніму

Підростає Україна!

Багряніють  трави,осеніє    вітер,
Достигає  літо,    виростають  діти..
Дуже  швидко    виростають
Та  домівки  покидають
Тільки  б  дуже  добре  було  їм.
Наче  вчора  ,  мов  листочок
Народився  мій  синочок,
Народився  рано    навесні,
Серце  стиха  защемилось,
Я  за  тебе  помолилась,
Тільки  б  доля  доброю  була.
Підростають  всі  малята
Люблять  маму,  люблять    тата
Люблять  всіх,  хто  дуже  любить  їх,
Багряніє…та  минеться…
І  у  зими  понесеться,
Там,  де  сипле    сиво-білий    сніг.
Вчила  мати  свого  сина,
Як  любити  Україну
Як  любити  батьківський  поріг.
Вчила  мати,  щоб  у  світі
Помагали  людям  діти,
Вчила  мати,  як  любити  світ.
Підростають  українці  ,
На  потіху    сивій  жінці
На  потіху  матері-землі!
Багряніє  ,  достигає,
Україна  підростає,
Тільки  б  дуже  добре  було  їй…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357968
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 17.08.2012


Вразлива

В сум*ятті

Після  довгої    ночі,    жевріє    зорею    ранок,
Промінь    сонця    торкнувся    гардин  і  фіранок.
У    шпаринку    веселковим    цілунком    тепла,
На-пів    сонній    здалося,    він      мені      підморга.

Нараз    хутенько    підвелась    та  й    до    вікна,
На    дворі    різнобарвно,    літо    в    осінь  заграва.
Ще    на    деревах    яблука    висять    сочисті  ,
На  траві    срібная      роса,  й    пожовкле    листя.

На    зміну    упалу  ,  приходять    холода,
Прольють    дощі    осінні,там    дійдуть    морози...
Усе    минає  ,  будні    та    свята
В    сум*ятті  ,  радість    витира    набіглі    сльози.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357616
дата надходження 15.08.2012
дата закладки 15.08.2012


Віталій Назарук

Святкуймо Спаса і молімось Богу

І  спасівки  попадали  у  трави,
Роси  холодні  їм  умили  щічки
І  пройнялися  запахом  отави,
І  остудились  холодочком  річки.

Дурманять  медом  і  дивують  видом,
Несуть  в  собі  чаруючу  красу,
Жовтіють  оси  понад  стиглим  садом
І  п’ють  із  яблук  зоряну  росу.

Вже  взавтра  Спаса  -  свято  яблуневе,
Поллється  запах  яблук  і  медів,
Зігріє  ще  нас  сонечко  серпневе
І  будемо  чекати  холодів.

Смачного  меду,  яблучка  святого,
Добра  родині,  щастя  у  сім’ї,
Святкуймо  Спаса  і  молімось  Богу,
Радіймо,  що  живемо  на  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357679
дата надходження 15.08.2012
дата закладки 15.08.2012


Тетяна Луківська

Подаруй назавжди мені літо…

Подаруй  назавждИ  мені  літо,  
Наше  там  залишилося  диво.
І  з  любов*ю  засіяні  квіти,
Де    кохання  зі  щастям  бродило.
Зазирало  у  небо  крилате,
Прилягало  на  травах  без  спину.
І  щодень    у  душі  було  свято…
Я  так  вдячна  за  кожну  хвилину.
Подаруй  назавжди  мені  літо,
Хай  висушує  осені  сльози.
А  дощі,  умиваючи  віти,
Усміхатися  зорями  зможуть.
На  осонні  весь  смуток  розвіє,
І  теплом  доторкнеться  пестливо.
Чи  ж  повірити  в  зраду  посмію..?
Уміхнуся  веселкою  в  зливу!
Подаруй  назавжди  мені  літо,
Лише  тут  залишаюсь  щаслива.
Я  останні  зберу  наші    квіти,
Де  самотність  іще  не  ходила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356045
дата надходження 08.08.2012
дата закладки 09.08.2012


Анна Вейн

НЕ ВТРАЧАЙ НАДІЇ

Приклич,  приворожи  крилату  мрію,
бо  для  чуттів  нема  у  світі  меж!
Хоча  від  долі,  кажуть,  не  втечеш,
Усе  ж  -  ніколи  не  втрачай  надії.

Ще  буде  сонце!  Зорі  у  долонях
тримай  міцніше  і  не  відпускай,
бо  хто  сказав,  що  є  у  щастя  край?!
Шукай  його  до  сивини  на  скронях.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355886
дата надходження 07.08.2012
дата закладки 09.08.2012


Леся Геник

На переправі зболених сердець

***
На  переправі  зболених  сердець,
Коли  клекоче  і  вдаряє  в  груди  -
Веди  скоріш  надію  під  вінець,
Допоки  не  зурочилось  між  люди.

На  переломі  впертих  естафет,
Коли  вітрами  прагнення  нуртує,
Зрости  у  собі  істину:  Поет  -
Душа,  котра  молитвою  віршує!

І  не  збреши,  і  совісті  не  зрадь,
Не  стань  заручником  сліпої  лесті...
Де  б  не  літав,  та  всюди  Неба  гладь  -
Мірилом  людськості  в  тобі  і  честі!
(3.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355285
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 06.08.2012


Валя Савелюк

СКАЖИ І МОВ…

(Морському  Левові)

вже  йдуть  сюди,
без  оголошення  війни,
вже  тут!  –
європи  і  америки  –
чужі  круки́…
злітаються
із  щостежи́но-
заасфальто́ваних  своїх,  
фаст-фудівських  
і  паралоново-усміхнених  пустель…

то  й  домотка́ні  
(чи  варто  і  казати  про  сусідських!..)  
хижо  закружляли,
закаркали,
як  мухи  трупні  –  металево  загули:

наввипередки  заганяють
мої  ліси,  мої  неторкані  луги  
і  луки,
озера,  і  озерця,  і  ставки,
діброви,  і  левади,    й  береги́
за  мури  –  кам`яні  й  залізні,
зажерливі  колючі  огорожі…

спаси  й  помилуй  Україну,  Боже!

…оточують  черво́нопрапорцями,
як  диких  –  
законнопра́вих  на  планеті!  –  звірів,
як  богостворених  людей  червоношкірих,
і  як  мустангів,  неприборканих  коней  –
привне́сену  окрасу  первозда́нних  прерій,
що  стерлися  з  лиця  Землі,
більш  за  життя  вознісши  волю  і  свободу

схоже,

таку  куле́шу  
знову  затівають  
самопривла́сники  Землі,
і  неба,  й  Сонця,  і  роси  –
всього́  –
не  ними  
сотворе́-ного  –
на  згубу  
автохтонному  народу…

спаси  
й  помилуй  Україну,  Боже…

не  віддавай  їм  Сво́го  на  поталу!
потопчуть,  наслідять  і  перемнуть!
все  перетравлять  на  послід,
на  гній!  все  запаяють
в  повітронепроникну  плівку…
бо  покручі!
бо  вороги  Живого!
бо  ненависники  спонтанної  Природи!  –

Всього́
Твого́,
ТрисилоТворчо-го

…трава  і  квіти,  
верби  й  солов`ї,
зірки  
й  озонність  післядощова́…
як  все́    це  
зробиться  привласне-не,
чиєсь!  –
чуже!
як  БУТИ  у  такому  світі  зможе
душа  
поето-ва?

спаси  й  помилуй  душу  
сущу!
даровану  Тобою  –  
невмирущу!

не  віддавай  нас  на  поталу,  Боже!

...Ти  
не  покинеш  нас!
бо  що  Тобі  варту́є
зректи:
«Хай  стануть  інші
Небо  і  Земля…»

і  будуть
на  іншій  тій  Землі,
під  Небом  іншим  –  люди
у  злагоді  і  мирі  жи-ти…
усе  живе  плекати  й  берегти,
бо  в  кожнім  прояві  Життя
і  Красоти:
суть  –  Ти…

на  тій  Землі:
ні  заздрощ,  ні  жадОби  –
лише  Твоєї  Творчості
спонтанної
достойні  Образи  й  Подоби…


скажи  ж  ізнов
і  мов:
«Хай  буде  --  так!  Я  ЄСЬМ  
вовік
для  всіх  живих  істот  моїх  –  
ЛЮБОВ…»

04.  08.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355132
дата надходження 04.08.2012
дата закладки 06.08.2012


Катерина Сергіївна

Українська помира

Лиш  доти  буде  жити  Україна,
Допоки  на  вустах  її  дітей
Лунатиме  ця  мова  солов'їна
Гаїв,  лісів,  степів,  морів,  озер.

Але  коли  вбивають  мову
Душа  болить  і  котиться  сльоза.
"Невже,  -  питаю  у  людей  довкола  -
Нам  все  одно,  що  українська
помира?"

Ми  не  народ,  а  стадо  баранів,
Якщо  не  здатні  захистити  мову!
Не  варто  слухати  ослів,
Що  оселились  в  українськім  "білім
домі"

Вони  лише  виконують  накази
Кремлівських,  ненажерних  стін.
Але  нам  не  стерпіть  образи,
Давай,  Народе,  уставай  з  колін!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354308
дата надходження 31.07.2012
дата закладки 31.07.2012


Наталя Данилюк

У серпня на крилі

О,  як    чудово    травами    іти
І  лагідно  триматися  за  руки!
Лиш  ми  удвох  і  сонячні  мости,
Й    Едему  дивовижні  милозвуки!

Вже  де-не-де  зелений  оксамит
Фарбує  в  охру  Вершниці  примара.
Зринають  зблиски  сонця  з-під  копит
І  тихо  гаснуть  у  молочних  хмарах.

В  шовкових  косах  срібного  струмка
Листків  дочасні  тліють  ікебани,
Гірського    вітру    лагідна    рука
Куйовдить  хмар  повільні  каравани.

Сидить  на  зрубі  сивочолий  бог,
Духмяна  люлька  куриться  між  сосен...
О,  як    чудово    дихати    удвох,
ОбрУчено  ступивши  з  літа  в    осінь!..

Здмухнути    в  небо  щастя  кораблі
Хмеліти  разом  сонячним  промінням-
Лиш    ти    і    я  у    серпня    на    крилі
І  наших  рук  веселкове  сплетіння!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353929
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 30.07.2012


Олеся Шевчук

Чоловіку

(Володі)
Люблю  безмежно  щиро  Вас
Ласкаві  ваші  сині  очі,
Міцне  плече,тонкий  анфас,
Политі  медом  тихі  ночі.
Люблю  душевну  простоту
Запястя  вашої  руки,
Сердечну,чисту  доброту
І  доторк  ніжний  до  щоки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353616
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 28.07.2012


Віталій Назарук

Мамині любов і смуток

Матуся  цілує  в  чоло  посивілого  сина,
З  любов’ю  схиляє  голівку  його  до  грудей,
Бо  ж  мамина  ласка  в  дитини  буває  єдина,
Вона  і  тепер  не  відводить  від  нього  очей.

Лице  все  у  зморшках,  років  пережито  багато,
Потомлені  руки  від  праці  болять  по  ночах,
Своєму  синочку  бажала  життя,  наче  свята,
Хотіла,  щоб  він,  полетів  по  житті  ніби  птах.

Сумує  матуся,  сльозинки  з  лиця  витирає,
Коли  поруч  сина  в  світлиці  старенькій  нема,
В  спітніле  віконце  щоденно  його  виглядає
І  молиться  Богу,  щоб  ще  не  настала  зима.

Бо  ж  знає  чудово,  сама  залишилась  без  мами,
Як  важко  дитині,  коли  поруч  мами  нема,
Холоне  душа  і  життя  покриває  снігами,
А  в  серце  дитяче  вривається  вічна  зима.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351680
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 25.07.2012


Віталій Назарук

Дружина - «скарб»

Запитала  у  Миколи  дружина  Марійка…
Здивувало  це  питання  дуже  чоловіка.
-  Ти  скажи  мені,  Миколо,  -  Марійка  питає,
Чому  наш  Іван  дружину  «скарбом»  називає?
-  Мене  часом,  як  питають  про  тебе,  Марійко,
То  питають  звідкіля  ти,  скільки  з  чоловіком,
Скільки  діток  нажили  ми,  чи  є  теща  в  мене,
Такі  ставлять  запитання  й  сусіду  Семену…
Бо  ж  Іванова  дружина,  коли  ми  у  полі,
Намалює  собі  губи  і  ходить  поволі,
Або  часом,  наче  кішка,  ляже  в  холодку,
Всі  питають  у  Івана,  де  ж  ти  взяв  таку?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343909
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 25.07.2012


Д З В О Н А Р

В Е С І Л Л Я . . . ( ( Весільна пісня ) )

Гей,  нумо  куме,  вип'єм  горілки,
Гей,  нумо  куме,  вип'єм  вина!
Тої  горілки  трішечки  тільки,
Ну  а  вино  -  вип'єм  до  дна.

Щоб  дух  козацький  не  перевівся,
Щоб  було  краще  наше  життя...
Вип'ємо  добре,  щоб  дух  зігрівся,
Пісню  співаєм...  про  майбуття.

Щоб  ми  так  жили,  як  нині  пили,
То  для  нас  було  б  райське  життя.
Була  б  горілка,  ми  б  не  тужили,
То  уже  завтра  буде  каяття...

Гей,  нумо  куме,  вже  обнімімся,
Гей,  нумо  куме,  що  нам  біда...
Раз  ти  зі  мною,  куме  повівся,
Так  наливай  же  куме  вина...

Ми  заслужили  все,  що  налили,
То  наливає  нам  доля  сама...
Будьте  здорові  всі,  що  тут  пили,
Все,  що  налили  -  пийте  до  дна.

Ми  б  все  віддали,  щоб  не  просили,
Тільки  б    не  бракло  для  вас  вина.
Ну  ж  бо  мо  куме,  нам  стане  сили?
Ну  ж  бо  мо  куме,  пиймо  до  дна!

Скілки  би  куме  ми  не  тужили,
А  у  фужерах  не  видно  дна...
Що  би  ми  куме  ще  вік  прожили,
Бо  у  нас  куме  доля  одна!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191940
дата надходження 26.05.2010
дата закладки 25.07.2012


Lana P.

ЗУСТРІЧАЙ ТИ МЕНЕ НА СВІТАНКУ…

Зустрічай  ти  мене  на  світанку,
Як  запалює  сонечко  день.
Промінцем  доторкнись  спозаранку  —  
Подарую  віночок  натхнень!

Розбуди  мене  тихо,  привітно,
Зацілуй  при  ранковій  росі.
Моє  тіло  озветься  тендітно,
Пригорнеться  до  тебе  в  красі...

Колихатиме  вітер  фіранку,
І  веселкою  стане  весь  день,
Зустрічай  ти  мене  на  світанку  —  
Заспіваю  найкращих  пісень!                              2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350656
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 25.07.2012


Наталя Данилюк

Вечірня тиша

Вечірня  тиша.Персикова  м'якоть
Сльозиться  соком  в  скошену  траву.
Рожева  хмарка,  наче  вовни  клапоть,
На  гілку  настромилася  криву.

Розсипав  вечір  мелену  корицю-
Забагровіла  неба  акварель
І  у  стару  покинуту  криницю
Впустив  відро  скрипучий  журавель,

Щоб  начерпати  зоряних  дукатів.
В  задумі  кроком  стишеним  бреду,
Між  крон  сонливих  яблука  бокаті
Димком  солодким  куряться  в  саду.

Тремтить  роса  на  травах,  мов  на  віях,
Вже  й  ніч  вуаллю  темною  сповзла...
І  в  тиші  цій  легка  меланхолія
Торкнулась  ніжно  теплого  чола.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352846
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

ЧУЖИНА (Передмова)

Чужина...  То,  не  верби  на  левадах  схилили  своє  зелене  віття.  То,  не  крислаті  дуби  з  могутніми  кронами.    То,  не  смерекові  ліси,  що  пахнуть  понад  усі  полонини.    То,  не  стрункі  білокорі  берізки  і  не  мовчазні  тополі  край  дороги.  
           То  -  інша  частинка  землі  в  колоритності  мови  і  в  сукупності  традиційних  звичаїв.  Далека  і  загадкова,  таємнича  і  незвідана,  тепла  і  привітна,  весела  і  щедра  -  Іспанія.  Так  і  тут  є  свої  захоплюючі,  пречудові,  даровані  Богом  місця.  Хіба  надивишся  світлим  ранком  у  глибокі  води  океану?  Він  манить,  лоскоче  хвилями,  немов  кличе  за  далекий  горизонт.  А  гори  Піранеї  -  це  загадковість  незвіданого,  непройденного.  Вершини  гір,  що  вкриті  сріблястими  снігами  милуються  одна  одною  у  той  час,  коли  долини  встелені  зеленими  соковитими  травами.  
           Мимоволі  задумуєшся,  хто  ти  такий  у  цьому  прекрасному  світі?  Яке  призначення  твоє,  людино?  
           Дорогий  читачу,  мій  любий  українцю,  гортаючи  сторінку  за  сторінкою  цієї  збірки,  ти  відкриєш  для  себе  моє  найпотаємніше  -  внутрішній  світ.  Тому  над  усе  бажаю  поділитися  своєю  маленькою  духовною  скарбницею.  Як  на  мене,  варто  завжди  бути  простою  та  щирою  людиною.  Бо  кажуть:  про  що  людина  говорить,  то  у  неї    лежить  на  серці.    Наше  єство  -    це  Храм  Божий.  Чи  замешкає  в  ньому  Бог,  залежить  від  самих  нас.    Чи  закопаємо  свій  талант,  чи  використаємо  для  справи  і  набудемо  ще  більше  талантів?
           Кожна  мить,  хвилина,  місяць,  рік  мають  вміщати  та  оживляти  в  твоїй  душі  світлий  вогник  доброти  і  людяності.  Не  потрібно  скупитися  на  привітні  слова  чи  любов  до  ближнього,  адже  слова  не  купляєш  за  великі  гроші.  Слова  безкоштовні,  відшукай    їх  у  своєму  серці  і  знайдеш  самого  себе.  Не  відкладай  на  пізніше  усмішку,  бо  вона  зараз  же  відповість  взаємністю  тричі.  Це  багатство  внутрішнього  світу  плекається  тільки  в  душі.  Багатство  душі  не  купиш  за  гроші,  не  виторгуєш  за  будь-які  земні  короткочасні  цінності.  Духовний  світ  не  матеріальний,  не  бачений.  Вирости  в  собі  Дерево  Любові,  дай  хороші  плоди  людям,  результат  непередбачено-врожайний.
           То  ж  нехай  наші  серця  збагатяться  мудрими  помислами.  Нехай  вони  будуть  ясні  та  чисті,  як  перші  білі  проліски  на  весняних  зеленуватих  пагорбах.  Як  свіже,  напоєне  азоном  повітря,  що  вирує  над  Карпатськими  полонинами.  Як  білі  лелеки,  що  спішать  до  своїх  гнізд,    як  духмяний  запах  блідо-рожевого  цвіту  травневої  української  ночі.
         Чи  усвідомлюємо  цей  шанс  дарований  скороплинною  долею?  Чи  виявляємо  його  у  повсякденні?    Чи  розуміємо,  що  життя  -  екзамен  на  розуміння  щастя?    Вміння  створити  свою  ауру,  зберегти  для  себе  і  дарувати  його  іншим?  Щоб  не  холодні  неприязні  бурі  віяли  за  нами,  а  лагідне  сонце  людської  вдячності  освітлювало  наш  шлях.  Щоб  у  мирі  та  спокої  була  душа,  а  навколишній  світ  був  ясним  і  чистим,  добрим  і  ласкавим,  зрозумілим  і  бажаним.  Де  б  ми  не  були  і  ким  би  не  були,  всюди  і  завжди  зберігаймо  у  собі  добрі  помисли  і  не  біймося  ран.  Бо  вони,  як  ліки,  що  загартовують  душу  і  серце,  дають  прозріння.  Зрештою,  всі  ми  тут  одинакові.  Різними  ж  є  наші  вчинки.  То  ж  намагаймося  ніколи  не  возносити  власну  гординю,  не  приховувати  і  не  вирощувати  злу  душу.  Уміймо  прощати  інших  людей.  Вибір  за  кожним  із  нас:  яке  насіння  вкинути  у  землю  власної  життєвої  ниви,  щоб  потім  зібрати  добрий  урожай.  Бо  змалечку  знаємо:  що  посієш,  те  й  пожнеш.
           Між  Україною  і  Іспанією  пролягають  тисячу  кілометрів.  Сотні  українців  долають  цю  відстань    для  того,  щоб  працюючи  у  сорокаградусну  спеку  на  будові  чи  доглядаючи  дітей,  людей  похилого  віку,  покращити  матеріальні  умови  власних  родин.  Тільки  Богу  відомо,  скільки  поту  і  сліз  витерто  рукавом  тяжкопрацюючого  на  чужині  українського  заробітчанина.  
           Та  зрозуміти  людей  емігрантів,  висловити  своє  щире  співчуття  за  втрачені  мрії,  зруйновану  людську  долю,  розділену  сім'ю,  зможуть  лише  ті,  хто  на  крижалях  власних  душ  викарбував  кожен  свій  прожитий  день,  історію  рідної  України.
           Не  осуджую  нікого,  кому  довелося  покинути  рідну  домівку,  прабатьківську  землю.  Молюся,  щоб  їхні  голови  освітив  промінчик  розуму  щирості  та  єдності  заради  блага  наших  дітей.  Дітям  належить  творити  майбутнє.  А  ми,  пов'язані  між  собою  своєрідним  ланцюжком,  будемо    триматись  один  одного,  бо  наша  душа  і  серце  українські.  Головне  -  завжди  любім  та  пам'ятаймо  рідне  батьківське  гніздо,  звідки  полетіли  в  далекі  краї,  шукаючи  хліба  насущного.  Завжди  несіть  глибоко  в  серці  материнські  ласкаві  очі  та  батьківські  поради.  
           Пробачте,  дорогі  наші  рідні,  що  розлетілися  хтозна-куди.    Калиновими  гронами  вже  проросло  у  спраглих  душах,  п'ємо  гіркуватий  напій  чужинських  страждань,  сподіваючись,  що  залікуємо  біль  розлуки.  
           І  лише  час  пережитий,  переборений,  переплавлений  у  досвід  років  має  дозвіл  на  оцінювання  минулого.  З  висоти  прожитих  років  стверджую,  що  не  місце  проживання  визначає  особистість  людини,  а  лише  її  вчинки,  проаналізовані  під  лупою  наслідків.
           Далеким  берегом  журавлиним  називаю  цю  далекосяжну  країну  Іспанію.  Різними  вітрами  занесено  сюди  представників  багатьох  народів.  Немало  є  і  наших  земляків.  Я  -  одна  з  них.  І  попри  все  пережите  вважаю  себе  щасливою.  Бо  жодні  труднощі  не  зломили  моєї  справжньої  української  загартованості,  не  вбили  шани  до  рідного  краю,  не  стерли  з  пам'яті  пережитого.  
           Несучи  частинку  любові  у  зболеному  серці  заробітчанки,  дарую  її  у  своїй  другій  поетичній  збірці  тобі,  мій  любий  Прикарпатський  краю,  тобі,  золотописанкова  земле,  тобі,  солов'їно  мово,  моя  дорога  родино,  милі  друзі.  Я  шлю  вам  оце  повідомлення:  "Я  люблю  вас,  моя  рідна  матусю,  мій  любий  батьку,  мій  любий  синочку  -  твоя  друга  половинка,  а  для  мене  друга  дитина,  мої  ласкаві  внучатка  Юрасик  та  Іринка.  Я  так  глибоко  сумую  за  вами".                              
                                                                                                   З  любов'ю  Журавонька.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347998
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 24.07.2012


Володимир Шевчук

Ти на інших, мила, зовсім не похожа…

Ти  на  інших,  мила,  зовсім  не  похожа,  
Очі  як  волошки,  мрії  наче  дим,  
Щічки  точно  м’ята,  губи  ніби  рожа…  –  
Ну  хіба  ж  не  гарно  бути  молодим!  

Я  тебе  нікому  не  віддам  хорошу,  
(Серце  як  веселка,  сни  –  мов  перший  сніг)
Бо  своє  кохання  високо  підношу  
Лиш  коли  тобі  я  падаю  до  ніг…  

06.07.2010  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199618
дата надходження 06.07.2010
дата закладки 24.07.2012


Володимир Шевчук

Наречена

(Олесі  Рикмас)


Ще  ніколи  так  близько  не  був  із  бажанням  завітним  
Наш  світанок  життя,  що  так  радістю  дня  заяснів;  
Ще  ніколи  у  квітні  так  тепло  не  було  мені,  –  
Хай  життя  наше  стане  цим  світлим  і  сонячним  квітнем.  

Двадцять  п’ята  весна  як  ніколи  зелена-зелена.    
Навіть  всесвіт  холодний  зірвався  подвійним  теплом  
І  у  серце  надій  –  як  ніколи!  –  надій  намело…  
Ти  ж  тепер  наречена  моя,  ти  моя  наречена.  

Ми  з  тобою,  узявшись  за  руки,  збудуємо  нішу
Прислухаючись  завжди  до  серця  святих  голосів.  
Може  Бог  уже  бачив  подібних  нам  сотню  разів,  
А  от  я  сумніваюсь,  чи  є  наречена  гарніша…  


29.04.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334588
дата надходження 02.05.2012
дата закладки 24.07.2012


Тетяна Луківська

Заблукала у снах

Забери  гірку  печаль  у  серця
І  розсип  на  синьоокий  льон.
Небо  полем  щедро  усміхнеться
І  розбудить  мій  ранковий  сон.
Подихом  волошок  і  житами,
Ароматом  під  вікном  жоржин...
Всі  слова  несказані,  між  нами    
Зав*язались    вузликом  стежин.
Час  лікує  серце,  кажуть,    кожне,
Не  встигаю      я  ж  чомусь    за  ним.
І  літами    зупинить  не  можна,
Скільки  вже  без  тебе  було  зим...
Весни  не  цвіли  в  душі  садами,
У  зажурі  осені  жила.
Все  чекала  звістки  –  телеграми
Від  Любові.  А  вона  ж    була!
Ще  пройду  востаннє  поміж  снами.
Заблукаю  у  ранковій  млі.
Наша  зустріч,  мабуть,  за    зірками,
Бо  її  немає  на  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344568
дата надходження 17.06.2012
дата закладки 24.07.2012


Зеновій Винничук

Восени

Як  важко  в  осінню  пору
Сміятися  і  співати...
В  цей  час  печалі  й  покори
Дерева  ідуть  на  страту.
             Володимир  Шинкарук

Мені  здається  восени
Життя  я  чую  запах  і  покори,
І  линуть  думи,  наче  сни,
Ці  філософські  думи  смутку  скорі.

Мені  здається  восени,
Я  чую  як  літа  життя  втікають,
В  саду  батьківськім  ясени
Вже  сумно  сиві  голови  схиляють.

Пройшли  літа,  вже  осені  пора,
Пора  підводить  підсумок  останній,
Чи  відшуміли  вже  мої  жнива?
Що  втратив,  що  надбав  в  життєвім  стані?

Мені  здається  восени
Життя  я  чую  запах  і  покори,
І  линуть  думи,  наче  сни,
Ці  філософські  думи  суму  скорі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352470
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 23.07.2012


Наталя Данилюк

Полоще день фіранку на вітрах…

Полоще  день  фіранку  на  вітрах,
Вербові  коси  плесо  розгойдали,
Смаглявий  серпень  з  круглого  цебра*
В  достигле  жито  висипав  опали.

Шепоче  ліс.Між  тихих  молитов
Звучить  потоків  музика  органна-
Це  поміж  скель  несеться  стрімголов
Гірська  ріка,  срібноволоса  панна.

Десь  поміж  гір  гойдається  димок-
Вже  мабуть  осінь  люльку  закурила,
І  між  тоненьких  струпіхлих  гілок
Напнув  павук  посріблені  вітрила.

Вже  обтрусив  нестримний  вітерець
Півоній  цвіт  на  біле  підвіконня...
Парує  сонця  смажений  млинець,
Стікає  медом  в  літа  на  долонях.


*Цебер-велика  дерев'яна  (рідше  металева)  посудина,  що  має  вигляд  зрізаної  діжки,  яку  використовують  для  різних  господарських  потреб.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351937
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 21.07.2012


Оксана Пронюк

З Днем народження, Жінко!


 Липнева  жінко!
 У  тобі  стільки  сонця,
 І  світла,  і  любові  й  теплоти!
 Ти  зачерпнула  в  літа  щедрий  промінь,
 Яким  зігріла  й  освітила  навкруги.
 Все  що  було  і  що  прийшлося  пережити
 Заплело  коси  у  пшеничні  береги,
 Під  небом  Божим  лише  жайвір  зойкне
 Жіночими  вродливими  слізьми.  
 А  ти  щодня  прийдеш  аби  світити,
 Бо  одержима  сонцем  і  життям.
 Народжена  у  муках  щоб  любити  -
 Неси  любов,  купай  її  в  віршах.

 Молитвою,  повагою,  любов’ю
 Віншую  день  і  вік  Твого  життя,
 Я  просто  хочу  побажати  Щастя
 Й  побачити  його  в  Твоїх  очах!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351581
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 20.07.2012


Наталя Данилюк

Непрохана печаль

Яка  ж  вона  непрохана-печаль...
Ще  в  шибку  зазирають  дні  погожі
І  теплий  вітер  із  пелюсток  рожі
Зриває  ніжних  променів  вуаль.

Ще  серединка  літа.Дзвін  пісень
Між  шелесту  дерев  лунає  садом-
Та  вже  війнуло  в  душу  листопадом!..
Листком  кленовим  обірвався  день

І  дотліває  мовчки  під  вікном.
Медами  липа  солодИть  духмяно,
Десь  волошковим  ніжним  океаном
Хмарин  пливе  скуйовджене  руно.

Яка  ж  вона  непрохана-сльоза...
У  розпал  літа  сльози  недоречні,
Та  ниють  рани  зболені,  сердечні,
І  суне  з  гір  насуплена  гроза.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350761
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 17.07.2012


палагняк

Перший ювілей

Десять  років  ти  радуєш  серце                                                    
Відтоді,  як  прийшов  у  цей  світ,                                                    
Адріан,  дорогий  мій  онучок,                                                              
Мій  червневий,  піоновий  квіт!      
                                                 
Час  біжить  непомітно  і  швидко,                                                    
Ніби  помах  пташиних  крил…                                                            
Хай  Господь  дасть  здоров’я  міцного                                      
І  багато  –  багато  сил.      
                                                                                   
Літо  в  душу  теплом  хай  ввіллється,                                            
Осінь  щедрість  дарує  свою,                                                                      
А  зимові  морози  тріскучі                                                                              
Загартують  дух  й  волю  твою.  
                                                           
Хай  весна  розквіта  веселково                                                                
В  круговерті  твоїх  снів    і  мрій.                                                            
Ну  а  ще  що  ж  тобі  побажати                                                                  
В  ювілей  перший,  хлопчику  мій!  
                                                 
Щоб  зростав  наче  дуб  той  могутній,                                            
Що  не  хилиться  –  тягнеться  ввись,                                              
Щоб,  змужнівши  й  розправивши  плечі  ,                                
Став  опорою  нам  ти  колись.        
                                                               
Щоб  всміхалося  щастя,  мов  сонце,                                                    
Доля  щоб  наче  річка  лилась                                                                        
І  життєва  дорога  барвисто                                                                                  
Рушником  барвінковим  вилась.

Щоби  мудрість,  тебе  не  минувши,
Научила  без  болю  прожить,
Щоби  Бог  із  тобою  був  завше  –
Кожен  рік,  кожний  день,  кожну  мить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350908
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012


Наталя Данилюк

Я йду до тебе довго…

Я  йду  до  тебе  довго-крізь  роки,
Самотні  кроки  міряю  до  тебе...
Вже  і  гніздечко  звили  ластівки,
Густим  барвінком  голубіє  небо.

Порозплітали  коси  золоті
Плакучі  верби  над  дзеркальним  плесом.
І  все  мені  трапляються  не  ті
В  розмай  п'янких  вітроволосих  весен.

І  так  сную  самотньо  між  не  тих
Загублена  у  не  своєму  світі...
В  щербатий  глек  моєї  гіркоти
Ховає  сонце  промені  зігріті.

Снують  довкруг  метелики-думки:
А  чи  дійду,  чи  може  заблукаю?
Я  йду  до  тебе  довго-крізь  роки,
Немов  приблуда,  вигнана  із  раю.

(25.05.2012)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341801
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012


Д З В О Н А Р

ЗЕМЛЯКАМ, БРАТАМ ЕМІГРАНТАМ…

.              "Хіба  хочеш  -  мусиш..."


Крик  в  польоті  у  даль  журавля,
На  шматочки  рве  серце  і  душу  -
"Прощай  ненаглядна,  рідна  земля,
Летіти  у  даль  невідому  я  мушу.

Тут  залишились:  матінка  рідна,
Сестри  кохані,  любимі  брати..."
Куди  ти  летиш  голівонько  бідна,
Чого  тебе  тягне  в  далекі  світи.

Летять  і  летять  у  даль  журавлі.
Летять  і  кличуть  зажурено  в  небо.
Бо  на  рідній,  коханій  землі
Нікому  вмирати  не  треба...

Весна  надійде  і  змінеться    щось,
Для  нас  і  для  вас,  кохані  мої.
Весною,  як  завжди  уже  повелось,
Ви  повернетесь  знову  у  рідні  краї.

До  неньки-землі  припадете  чолом
І  серце  від  туги  сильніш  защемить.
Забуті  оселі  оживуть  під  крилом
І  молодь  підніметься  в  синю  блакить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133056
дата надходження 08.06.2009
дата закладки 01.06.2012


Леся Геник

Павук

Дарма  словами  по  стіні...
Дарма!
Ти  -  павутиною  в  мені...
Нема  
Ані  початку  ні  кінця.
Тремтять
Вітрами  вгойдані  кільця́  -
Ятрять
Самотню  душу  на  зорі.
Роса  -
На  ночі  темнім  рукаві.
Сльоза?
Та  ні...  Сховаю  за  вікном
Надій
Усі  думки!  Ти  ж  все  одно
Не  мій!
Ні  гладь  очей,  ні  торки  слів,
Ні  рук...
Дарма...  Не  сонце  у  мені  -
Павук!  
(31.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341118
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 31.05.2012


Любов Чернуха

Ніч

Поцілуй  мої  очі  стомлені,
Обійми  ніжно  плечі  ковдрою,
Покажи  усі  сни  замовлені
І  піди  геть  жаданно-гордою.

Не  тривож  наболілим  розпачем,
Віджени  гріх  думок  прихованих.
І  не  тисни  залізним  обручем,
Гнітом  мрій,  давно  ампутованих.

Не  дала  ніч  розради,  спокою,
Не  зігріла.  Пішла  ридаючи,
Бо  прийшла,  від  снів,  косоокою
Й  не  зцілилась,  із  сонцем  вітаючись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341073
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 31.05.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

БОЖЕСТВЕННА РАПСОДІЯ

На  скрипці  особистого  життя
Звучить  моя  мелодія,  
Вона  неначе  сповідь-каяття  –
Божественна  рапсодія…

Тривожно,  ніжно,  лагідно  звучить,
Сумує  –  серце  крається,
Сміється,  плаче,  тужить,  а  за  мить
немов  дитя  втішається…

Смичок  цілує  чуттєві  струни,
Тендітно  їх  торкається,
І  загадкові  пісенні  руни
Для  мене  відкриваються…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340905
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 30.05.2012


тарпик

Юна лілея

Не    край    моє    серце    своєю    красою!
Сховай    свої    перси    й    чар-зілля    очей,
Бо    я    захворію    навіки    тобою,
А    серце    безвихідь    огнем    обпече.

Ти  –  юна    лілея,  розбещена    літом,
Я  –  вітер    осінній,  розмитий    дощем.
Тобі    ще    цвісти,  ароматом    бриніти,
Мені    ж    тріпотіти    між    віттям    жалем.
                                                           30.05.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340890
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 30.05.2012


Наталя Данилюк

Стихія любові

Мов  квітка  крихка,
пломеніє  у  серці  надія
і  час  обриває
тендітні  її  пелюстки...
А  знаєш,  любов-
це  вогню  нездоланна  стихія,
лише  піднеси-
і  обпалиш  зап'ясток  руки.

Вона  не  спитає  про  дозвіл,
як  личить,  гостинно,
прийде  і  посяде,
немов  переможець  свій  трон.
І  де  ж  ти  тоді
заховаєшся,  дивна  людино,
як  стріли  запустить
бешкетник  малий  Купідон?  

Чи  може  закинеш  себе  
на  далекі  орбіти,
і  серце  зачиниш
на  сотні  залізних  замків?
А  знаєш,  любов-
це  такий  несподіваний  вітер,
що  гордість  ламає,
мов  стебла  у  полі  тонкі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340338
дата надходження 28.05.2012
дата закладки 28.05.2012


Невідомська Вікторія

Розлука…

Ти  тримаєш  мене  за  руку  –  я  відчуваю  пульс,
В  нас  хвилини  ще  до  розлуки,  хай  в  години  перейдуть,
Я  не  хочу  тебе  відпускати,  так  боюся  я  пустоти,
Серце  знову  ламає  грати,  розум  бачить  ознаки  біди.
Я  цілую  тебе  так  палко,  на  губах  вже  присмак  сліз,
А  ти  кажеш,  що  все  в  порядку,  усміхаєшся,  так  як  слід.
Я  не  знаю,  що  ще  сказати,  непотрібні  мої  слова,
У  душі  є  бажання  кричати,  та  є  час  настраждатись  сповна.
Я  не  можу  тобі  сказати,  що  без  тебе  не  проживу,
А  як  буде  це  виглядати,  не  тримаю  й  не  відпущу.
Хочу  просто  ще  раз  обійняти,  і  стояти  вічність  так,
Свої  руки  в  твоїх  відчувати,  а  в  обіймах  своє  життя.
Та  хвилини  невпинно  спливають  і  вже  час  розійтись  нам,
Моя  руку  повільно  пускаєш,  і  лиш  пара  кроків  назад.
Я  прошу,  я  очами  благаю  ще  секунду  побуди  удвох,
Та  вже  небо  тебе  забирає  і  ще  погляд  останній  –  любов…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340108
дата надходження 27.05.2012
дата закладки 27.05.2012


Віталій Назарук

Я вірю у кращі часи

Я  вірю  у  кращі  часи  для  народу,
Коли  запанує  не  сила,  а  розум,
Не  станемо  двічі  у  ту  саму  воду
І  далі  не  будемо  їхати  возом.

Для  цього  нам  треба  єдине  -  це    віра,
Щоб  сонце  сіяло  у  нас  над  землею,
Щоб  гордість  за  рідне  у  серці  горіла
І  кожен  пишався  землею  своєю.

Гордилися  тим,  що  ми  є  українці,
Ми  ж  люди  розумні  і  сила  у  цьому,
Збираймося  в  гурт,  не  живім  поодинці
І  Богу  молімося  лише  одному.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339080
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 27.05.2012


Наталя Данилюк

Синові

Мій  любий  сину,  квіте  мій  весняний,
У  тебе  очі  мамині  ясні,
Немов  глибокі  сині  океани,
Грайливо  так  всміхаються  мені.

Молюсь  за  тебе,  сонечка  краплино,
У  день  твоєї  восьмої  весни,
Щоб  ранок  цей  зустрів  тебе  гостинно,
Коли  з-під  вій  метеликами  сни

Так  полохливо  випурхнуть  і  кануть
В  ранкову  купіль  теплу  й  золоту.
Я  над  тобою  яблунькою  стану,
Мов  білоцвіту  щедрого  фату,

Розсиплю  ніжність  на  твоє  волосся,
На  білі  щічки  й  очі  голубі...
Якби  ж  то  все  омріяне  збулося,
Що  я  попрошу  в  Господа  тобі!..  


(25.05.2012)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339936
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 27.05.2012


Леся Геник

Цілуй її…

***
Цілуй  її  очі,  цілуй,
Коли  роздощилося  небо...
Мов  крапельку  ніжну,  малу
Горни  її  міцно  до  себе!

І  в  світ  надарма  не  пускай  -
До  танцю  на  сивих  калюжах.
А  зорями  ти  промовляй,
Що  любиш  її...  дуже-дуже!

Хай  в  щасті  єднають  сади,
Хай  травами  стелиться  доля...
Цілуй,  пригортай  і  веди
Туди,  де  синочок  чи  доня,

Туди  де  політ  рушників,
Де  свято  для  неї,  для  тебе...
І  грій  її  в  по́ру  дощів,
Цінуй,  коли  сонячно  в  небі...
(24.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339616
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 25.05.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.05.2012


Борода

На день народження тобі

На  день  народження  тобі
я  принесу  весняні  квіти  -
фіалки  ніжно-голубі,
наполовину  з  первоцвітом.

Ти  їх  закладками  зроби
в  книзі  життя  глави  кохання
і  зазиратимеш  туди
кожного  ранку  на  світанні.

Щоб  кожна  днина  -  пелюстком,
а  кожна  ніченька  -  стебельцем.
Щоб  кожне  почуття  листком
лягали  в  книгу  і  на  серце.

І  непотрібні  там  слова,
лише  ці  квіти  сторінками,
щоби  ні  осінь,  ні  зима,
повік  не  стали  поміж  нами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339145
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 24.05.2012


Адель Станіславська

Тулю до грудей

Тулю  до  грудей,  мій    сину,
Голівку  твою  пшеничну
Так  солодко  в  цю  хвилину
Так  щемно  і  так  незвично  -
Ти  виріс,  мій  любий  сину,
Ти  майже  уже  дорослий,
За  дниною  лине  днина,
А  серденько  сльози  росить
Від  радості  і  печалі…
І  птахом  –  молитва  Богу  -
Стели  йому,  милий  Боже,
Щасливу  життя  дорогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338780
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 21.05.2012


КРІПАКОС

Passo dopo passo - Giorno dopo giorno

Passo  dopo  passo,
Giorno  dopo  giorno,
Ho  lo  sconto,  ma  pago  le  tasse,
Come  gli  altri  intorno  a  me,
Ho  fame  e  ho  sete  di  verità,
Dammelo,  ma  devi  sapere  che  cosa  fà
Che  cosa  importante  per  te,
E  per  me...
La  mia  città  adesso  è  illuminata,
Ma  la  libertà  è  calata,
Come  fatto  io  non  posso  dire,
Cervello  è  difficile  spedire,
Se  non  è  un  Re,
Ma  è  il  suo  schiavo,
Tu  non  hai  la  chiave,
Noi  per  futuro  non  partiamo.
Servi  non  sono  ammessi  in  paradiso,
Viso  a  viso  con  Dio
Nessun  altro  modo
Sconosciuto  o  noto
Per  lui,  sto  in  piedi  con  una  spada
La  strada  della  bontà
Vieni  con  noi  fianco  a  fianco  
Insieme  siamo  una  forza
Tieni  il  fuoco  di  sole  nel  cuore,
Con  animo  forte,
Passo  dopo  passo,
Giorno  dopo  giorno,
Non  hai  paura  in  nessun  caso,
Tempo  di  correre  per  una  stella,  io  corro.

26.04.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333425
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 21.05.2012


Ніжність - Віталія Савченко

Про кохання…

Мерехтливі  зорі  над  ставком  схилились,
Тихо  споглядають  вечорову  вроду.
Колись  ми  кохались,  в  вічі  задивлялись,-
Відцвіло  кохання,  та  не  дало  плоду.
Мерехтіли  зорі,  тріпотіло  плесо,
Вітерець  куйовдив  верболозів  коси.
Ми  в  піснях  лишились...  чи  згадає  ще  хтось,
Про  кохання  чисте,  яке  вмили  роси.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338530
дата надходження 19.05.2012
дата закладки 21.05.2012


Мазур Наталя

Я так тебе кохаю!

Тебе    кохаю!    Так    тебе    кохаю,
 Як    любить    сонце    небо    у    блакиті
 І    пестить    його    лагідно    щомиті,
 Цілунками    вкриваючи    до    краю.

 Так    ще    веселка    літній    дощ    кохає,
 Розповідаючи    свої    секрети,
 Сплітає    семибарвні    амулети,
 Розвішуючи    там,    де    він    бажає.

 Кохаю    безтурботно,    як    уперше,
 Коли    життя    стелилось    рушниками,
 Ведучи    в    світ    незнаними    шляхами
 Під    білий    вальс    заквітчаних    черешень.

 Кохаю    так,    що    калатає    серце,
 Коли    в    твоїх    обіймах    затихаю,
 Зненацька    потрапляючи    до    раю...
 Коханий    мій,    чи    знаєш    ти    про    все    це?



14.05.2012р.  Сатанів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338774
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 20.05.2012


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Біль і сльози…

У  купі  сміття,  було  чути  крик,
Так  боляче,  так  слізно  і  так  гірко.
Хто  ж  це  зробив?  Хто  кинув  на  смітник,
Цей  згорточок,  цю  крихітну  дитинку?

Кому  ж  вона  завадила  в  житті...
Маленька  і  безпомічна  дитина?
У  когось  злість  і  підлість  у  душі,
А  у  малечі  туга  журавлина...

Замерзло  геть  і  носик  посинів...
Мороз  і  холод  дошкуля  маляті.
Допоможіть,  -  кричало,  ви  мені,
Візміть  на  руки,занесіть  до  хати.

Зігрійте  ласкою  мене  й  теплом
І  заспівайте  ніжних  колискових.
Напійте  смачним,  теплим  молоком
І  побажайте  снів  казкових...

Болючий  плач,  донісся  до  сердець,
Почула  і  прибігла  чужа  жінка.
Стражданням  любий  наступив  кінець  -
І  з  вдячністю  дивилася  дитинка...

В  одних  байдужість  у  душі  живе,
А  інші  ладні  небо  прихилити.
В  одних  у  серці  білий  сад  цвіте,
А  в  інших  ядовиті,  мертві  квіти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338753
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 20.05.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

НЕРОЗКАЗАНА КАЗКА

Нерозказана  казка  для  тебе,  
Вечір  тихо  спадає  в  траву.
На  просторах  таємного  неба
Зорі  мову  ведуть  світову.

Жовтий  місяць  засвічує  зорі,
Світить  в  очі,  —  ніяк  не  заснеш.
Ти  колись  обіцяв,  що  в  долоні
Ясну  зірку  з  небес  принесéш.

Не  даруй  мені  ночі  намисто,
Двері  дому  могó  відчини.
Принеси  мені  айстрів  барвистих,
Що  як  небо  у  ніч  восени.

Розпроміниться  серце  з  нестями
В  діамантах  яскравих  зірок.
Засміюся  дзвінкими  піснями.  
До  любові  на  відстані  крок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337944
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 19.05.2012


Олена Іськова-Миклащук

А я чужа…

А  я  чужа.
                   Я  все  ж  тобі  чужа.
І  не  мене  
                   ти  по  ночах  цілуєш.
Що  тобі  варто  
                   врізать  без  ножа,
Ти  ж  потім  
                 ніжним  словом  залікуєш.
Прошу  тебе  
                 не  говори.  Мовчи.
Не  оскверняй  
                 солодких  уст  брехнею.
І  не  топчи.  
                 Ти  душу  не  топчи.
Хоча  скажи  :  
                 чи  був    щасливий  з  Нею?!!
А  я  сама.  
               А  я  тобі  чужа.
Я  лише  сон  
               в  травневім  надвечір’ї.
Покриє  почуття  мої  іржа:
Я  лиш  зоря  
             у  цілому  сузір’ї.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338147
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 18.05.2012


Михайло Плосковітов

Чи ти згадаєш…

Чи  ти  мене  згадаєш  навесні,
коли  вином  з  порічок  пахне  вечір,  
коли  у  теплі,  ледь  помітні  дні
торкає  вітер  не  засмаглі  плечі.

Коли  нечутний  легіт,  для  беріз,
заплутує  позеленіле  віття,
й  ще  кровоточить  з-під  кори  надріз
під  тихий  сум  конвалії  в  суцвіттях.

А  чи  тоді,  як  падає  зоря
і  гасне    в  полі,  обпаливши  скроні,
коли  вуста  цілунками  горять
всю  ніч.  І  затихають  на    долоні.

Чи  ти  мене  згадаєш  навесні
у  пік  цвітінь  кульбабового  раю…
Чи  пригадаєш  ти  мене,  чи  ні  ?
Не  знаю.


/  перевод  /

Ветра...

Ты  обо  мне  подумаешь  весной,
когда  вином  из  ягод  пахнет  вечер?
Когда  уставший  нежный  ветер  мой
кладёт  ладони  теплые  на  плечи.

Когда  березам  спутает  листву
и  косы  ветвям  заплетет,  любуясь.
И  кровоточащую  рану  сквозь  кору
залечит  чуть  заметным  поцелуем.

Когда  в  ладони  падает  заря,
и  гаснет  в  поле,  локон  обжигая.
Когда  уста  всю  ночь  огнем  горят
и  сердце,  словно  снег  последний  тает

Подумаешь,  когда  пьянит  сирень
И  одуванчик,  солнцем  зацветает?
Хоть  на  мгновенье  вспомнишь  обо  мне?
Не  знаю...


плейкаст  -  LaurA
http://www.playcast.ru/view/1840297/6214e113b38b06bca7e5c4939edb3b5f5e101e10pl

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337305
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 17.05.2012


Леся Геник

Зраненим табу…

Тебе  пророчу  зраненим  табу...
Не  треба  слів  і  прикрощів  мовчання.
В  молитві  щирій  душу  відведу,
В  хмільних  обіймах  теплого  світання.

І  всі  думки  -  аж  ген  за  небокрай...
У  серці  засіваються  хорали.
Тебе  зоставлю,  де  квітує  май,
Де  ясні  зорі  котяться  у  трави...

У  ніжних  росах  мрії  заплету.
То  ж  руки  долі  -  крила  лебедині.
Тебе  пророчу  зраненим  табу,
Останнім  квітом  сонця  на  калині...
(17.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338094
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

НА МАЙДАНІ

Дивилась  правда  в  очі  й  возносилась
І  перелоги  душ  добром  зросила.
Дивилась  правда  в  очі  на  світанні,
Бо  сила  українська  у  єднанні.

З  тобою,  брате,  -  кровний  українцю,
Святі  слова,  як  синє  небо  чисте.
З  тобою,  сестро,  оберегом  стану,
За  Україну  -  молоду  державу.

Дивилась  правда  в  очі  -  нас  мільйони,
Це  Київ  і  Луганськ,  Одеса,  Львів  та  Броди.
Дивилась  правда  в  очі  -  сила  волі,
Ми  возведем  Єдиний  Храм  Любові!

Дивилась  правда  в  очі  з  "Заповіту",
З  тобою,  нене,  ми,  -  а  не  по  світу.
Дивилась  правда  в  очі  й  воскресала
Над  злотобанним  Києвом  Держава.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337941
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2012


Тетяна Луківська

Запізніло так стукаєш…

Запізніло  так  стукаєш  в  шибку  дощем
 Й  пелюстковий  танок  затихає.
Я  тебе  не  чекаю,    у    серці    лиш  щем  -
Нас  не  наша  весна  зустрічає.
А    у    спомині  та      дивовижна  краса,  
Як  рожевим  квітчав  диво-цвітом.
Усміхалася  я,  усміхалась  весна
Й  заметіль  яблунева  над  світом.
А    вдивляюся  в  дощ  лиш  з  тієї  пори,
Коли    сльози      ховала  в      краплину.
Я  просила  в  дощу,  що  усі  забери,  
А  він  тільки    забрав  половину.
Ти  не  стукай    дощем,  не  впізнаю  тебе.
Не  коханий  ти  вже...  моя  смута.
Яблунева  завія  всі  сліди  замете.
Відчахнута  любов...  чи  ж  забута?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337888
дата надходження 16.05.2012
дата закладки 16.05.2012


Леся Геник

Мамина вишня

Старенька  вишня  в  мами  коло  хати
Роняє  цвіт  у  вічність  поколінь...
То  й  літ  уже  усіх  не  позбирати,
Що  на  вікні  розтанули  сумнім.

Мов  янгол  світлий,  надимає  крила,
Для  захистку.  Немов  мале  дитя,
Лечу  туди  -  утриматись  не  сила,
Де  вишенька  -  як  мамине  життя,

Молитву  щиру  на  світанні  мовить,
Весну  благає  -  в  доленьки  чудес!
І  вірно  жде...  І  безкінечно  молить...
Старенька  вишня,  серцем  до  небес...
(21.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337354
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 14.05.2012


Тетяна Луківська

Сумота…

Заколихана  вітром  вершина...
Затуманена  в  сизій  імлі.
Непогодою  плакала  днина,
Доторкнувшись  сльозами  землі.
Хлюпотіла  дощем  у  калюжах,
З  верболозом  сплакнула  навзрид.
То    пейзажем      весняним    затужить,
То  зітхнувши,      прощально      вітрить...
Ще    б  розсипати      срібла    востаннє
В  дощову  пелену,  хоч  на    мить!
І    заплакане  наше    кохання...
Відпустити,  нехай  не  болить!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335915
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 12.05.2012


СИНЕВІР

Напівбандерівець і напівмоскаль.

Два  інваліда,  два  Івана,  два  свати
Один  не  ходить,  а  другий  не  бачить
Сидять  при  пляшці,  щось  своє  торочать
Зливають  гріх  горівкою  до  ночі
Вони  не  друзі  ще,  та  вже  не  вороги.

Один  в  “бандерах”  був,  ховався  у  криївці,
Сибір,  важке  заслання  у  “глибинці”,
Женився,  син  Вадим,  вернув  додому,
В  пусту  батьківську  хату,  де  нікому
Не  був  потрібен,  лиш  “москальці”  жінці.

А  другий  з  під  Полтави,  комсомольцем,
На  захід,  “визволитель  України”,
В  НКВД,  зачистки,  вибух  пляшки,
Поранення,  шпиталь,  сестричка  Ганна,
Дочка  Оксана,  і  життя  в  колясці.

П′ють  мовчки,  бо  одні  питання:
Чому,  навіщо,  і  чому  вони?
Хто  ворог  в  братовбивчій  цій  різні?
Чи  смерті  тисяч  досягли  мети?
Де  правда  у  кривавому  завданні?

І  так  сидять  на  п′яному  дивані
Дві  долі,  що  самі  не  знають,
У  чому  суть  життя  їх  полягає...
Та  біль  у  серці  враз  пересихає
Коли  Іванко  –  внук  між  них  сідає
І  ручками,  мов  ланцюгом,  єднає
Ноги  Івана  і  обрубки  Вані.

Мовчіть  діди,  лишіть  свого  онука
Не  ворошіть  старе  і  не  гартуйте  сталь
Бо  поруч  з  вами  ще  з  чистими  руками,
Іде  невпевнено  до  молодої  Мами
Син  України  –  напівбандерівець  і  напівмоскаль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336725
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 12.05.2012


Леся Геник

Дикі рожі…

А  скільки  тих,  що  вже  не  повернулись,
Що  мріяли  кохати  до  безтями!
Холодні  жала  серця  не  минули...
Приречено  упавши  за  полями,

З  грудей  дочас  -  колючі  дикі  рожі,
Мов  краплі  крові,  ржаві,  мов  тернини.
Могили  неупізнані,  не-божі...
Над  ними  -  тільки  вітер,  небо  гине  -

Оплакує  невинних  сиротинок!
І  стелиться  неміряна  розпука.
О,  скільки  розірвалося  плати́нок  -
Невгамна  досі  болемовна  мука!

Сіріє  далеч  -  по́волок  туманна  -
Там  рожі  дикі,  наче  краплі  крові...
Життя  -  мана,  зотліла  сива  манна,
Котра  не  дочекалася  любові...
(6.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336106
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 10.05.2012


Наталя Данилюк

Обеліск

Той  обеліск,  загублений  у  полі,
Мов  вірний  сторож,  на  вітрах  стоїть,
Бо  не  надійдуть  татові  тополі,
Щоб  заломити  руки  верховіть...

І  не  прилине  мамина  калина,
Щоб  постелити  білі  рушники
Під  голову  скривавленого  сина,
Зронивши  в  душу  росяні  разки...

І  не  подасться  матінка  старенька,
В  далеку  путь  із  рідного  села...
Лише  обабіч  яблунька  біленька,
Немов  з  одчаю,  в  землю  увійшла.

І  натрусила  рясно  снігоцвіту
В  розмай  такої  пишної  весни
На  ту  плиту  з  холодного  граніту,
Де  вічним  сном  впокоєні  сини...

Той  обеліск,  загублений  у  полі-
О,  скільки  їх,  мов  скалок,  у  землі!..
Чиїсь  життя  обірвані  і  долі,
Чиїсь  навіки  змовклі  журавлі...

(26.04.2012)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335603
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 07.05.2012


Дід Миколай

Грішная любов

Ну  не  віддам  любов  цю  грішну,
Зіпю  ,  як  вранішню  росу  .
Від  мук  та  заздрощів  подалі  ,
До  Бога  в  небо  понесу  ...

В  раю  кохану  приголублю  ,
До  серця  ніжно  притулю  .
Як  сильно  ,  я  в  гріху  кохаю  ,
Усьому  світу  розкажу  .

Бог  милостивий  в  вірі  ,  знаю  ,
Надію  цю  не  полишу  :
Колись  простив  же  Він  Вараві  ,
Хібаж    багато  ,  я  прошу  ?

Ні  ,  не  віддам  любов  цю  грішну  ,
В  холодну  стриманість  чужу  ...
В  благословенній  волі  Божій  ,
Цю  гірку  чашу  осушу  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334937
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 04.05.2012


Леся Геник

Далі від міста…

Ще  гори  мої  не  вповилися  листом,
Ще  тільки  в  намаренні  дива...
Укрилась  долина  кульбабним  намистом...
А  я  вже  намощую  крила
На  серці  цвітневому!  Далі  від  міста  -
На  дикі  пташині  простори:
До  річки,  криниченьки,  саду,  до  лісу,
Де  весни  мудрують  узори...

Лечу,  як  журавка,  з  чужинного  краю
До  рідних  небес  за  межею!
Туди,  де  так  щемно  духм’яниться  маєм,
Де  вічність  торкаю  душею...
(1.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334568
дата надходження 02.05.2012
дата закладки 02.05.2012


Леся Геник

Пам’яті тата…

Нема  тебе  давно,  а  серце  досі  плаче,
А  досі  темним  цвітом  замаяні  сади...
Душа  вже  літ  багацько  -  гніздо  печально-граче,
Так  щемно  укладає  у  пам’яті  сліди.

Хіба  врятують  фото  від  далечі  утрати?
Хіба  схоро́нить  спомин  від  болю  чи  жалю?
О,  найдорожчий  в  світі...  О,  найрідніший  тату!
І  знову  коле  болем…  І  знов  молю,  молю!

Вколисую  молитву  щовечора,  щоранку...
Життя  там  інше,  вірю...  То  ж  будь,  хоч  ТАМ  живи!
Торкає  вітер  теплий  зажурену  фіранку,
Долаю  сиву  вічність  роздертими  грудьми...
(30.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334198
дата надходження 30.04.2012
дата закладки 30.04.2012


Наталя Данилюк

Квітневі заметілі

На  сад  квітневий  випали  сніги-
Такі  духмяні  щедрі  заметілі!..
І  попливли  шовкові  береги,
Помчали  в  далеч  плеса  сніжно-білі.

На  сад  квітневий  Божа  благодать-
Така  весна  розсипалась  довкола!..
Мов  срібні  струни,  промені  бринять,
Теплом  цілують  землю  з  виднокола.

Кружляють  бджоли  роєм  гомінким-
Вже  скоро  медом  обважніють  соти.
Турбот  весняних  сповнені  пташки
Злітають  рвучко  на  стрімкі  висоти.

І  доторкають  крильми  до  склепінь
Хмільного  неба  в  повені  бузковій.
Мов  тихий  човник  плесами  цвітінь
Пливу,  по  вінця  сповнена  любові...

Квітучим  снігом  вибілився  день,
Лимонним  соком  сонячним  налитий.
В  саду  квітневім  під  фату  вишень
Сама  весна  присіла  відпочити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333767
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 29.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.04.2012


Валя Савелюк

ПРИТЧА ПРО ОБАЧНОГО

Вона  його
під  милий  бік  просила:
-  Не  залишай  мене,
без  тебе  жить  несила…

Вмовляла  кожен  раз,
благала  слізно,
та  він  казав:
-  Піду  додому,
пізно…


Ішли  роки,  
минали  дні  за  днями.
Вона  його!  любила  до  нестями:
-  Чи  будеш  ти  моїм?  
скажи,  єдиний,
бо  я  від  тої  безвісті
загину….

І  він  також  любив  її  неначе…
але  обачним  був,
тому  казав:
-  Побачим…
не  поспішай…  не  підганяй  коней…
іще  не  вечір…  встигнем…  
ще  –  гей-гей!  

і  от  від  горя,
чи  від  іншої  причини,
її  гукнула  владно  домовина…

і  на  могильнім  камені
в  одчаю!
нашкрябав  він:
«я  згоден!..  я  кохаю!..»

 прокинувсь  вітер,
і  по  соснах  
грізно
пробігло  цвинтарем:
-  Іди  додому.  
Пізно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333265
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 26.04.2012


Вячеслав Романовський

ЗУХВАЛА ЛЮБОВЕ, КОГО ВИГЛЯДАЄШ ІЗ ЛІТ…

Зухвала  любове,  кого  виглядаєш  із  літ,
Кому  відчайдушно  свої  розставляєш  тенета?
Як  вітер  травневий,  ширя  твій  п'янкий  зореліт  -
Причалів  багато,  а  гавань  принадна  -  в  поета.

Він  час  не  змарнує  і  пристрасть  по  вінця  наллє
І  зорям-квітами  встеле  розпахчене  ложе.
Цілунки  розсипле,  немов  діаманти  з  кольє,
Схвилює  ласкавку  і  зніме  хистку  загорожу.

Зухвала  любове,  прошу,  ти  лише  не  спіши
Із  трепету-виру  свої  забирать  обладунки,
Залишся  довіку  чи  сяйво  хоча  б  залиши
Та  чарку  безсмертну  любовного  юного  трунку...

21.04.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333264
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 26.04.2012


Валентина Володина

ЖИЗНЬ - НЕ СКАЗКА…

Вы  пришли  на  землю  на  очень  короткое  время,
                 и  когда  вы  уйдёте,  вы  не  заберёте  туда  ваши  машины
                 и  дома.  Всё  это  останется  здесь,  а  унесёте  вы  только
                 свои  внутренние  приобретения,  лишь  они  не  покинут  вас.

                                   Омраам    Микаэль  Айванхов    

Когда-то  маленькой  была.
Любила  всматриваться  я
В  цветок  и  в  ленточку  реки.
Жуку  шептала  я:  "Беги".
Вот  это  -  лес,  а  это  -  луг...
И  это  всё  моё  вокруг!
Вот  стрекоза  и  мотылёк,
У  них,  наверно,  путь  далёк...
А  лисы,  заиньки  и  волки
Живут  у  нас...  на  книжной  полке!

Умчалось  детство,  улетело
И  оглянуться  не  успело.

А  жизнь  -  не  сказка,  что  на  полке,
Но  в  ней  ведь  тоже  "зайцы",  "волки".
Девица  -  "лисонька-лиса",
Но  тут  плутовка  без  хвоста.
Она  обманет,  соблазнит
И  жизнь  уж  кувырком  летит.
Вот  "заяц"-  лопоухий  трус,
Всего  боится,  ну  и  пусть.
Забился  в  угол  и  дрожит,
Жизнь  мимо  без  него  бежит.
А  "волки"?  Вот  они,  рвачи.
Бегут  по  жизни,  горячи...
Всего  им  мало,  всё  гребут
И  думают,  что  унесут
Добро  своё  "с  собой  навек",
Куда  уходит  человек.
Жизнь  после  смерти  -  на  Небесах!
Вам  не  поднять  на  парусах  
Машины,  замки,  гаражи.
В  карман  все  доллары  сложи  -  
Они  останутся  в  земле,
С  телом  твоим  наедине.
А  вот  Душа  -  Она  взлетает!
Чем  больше  людям  оставляет,
Тем  выше  будет  Её  Дом,
Который  "смертью"  мы  зовём.
Но  то  не  смерть,  то  -  пересадка
В  другую  Жизнь!  Всё  будет  гладко,
Если  заботиться  о  том,
Как  будешь  поднят  в  этот  Дом.
Копить  не  нужно  в  сундуках,
А  лучше  в  Душах  и  Сердцах!
Чем  больше  там  ДОБРА  лежит,
Тем  легче  в  РАЙ  ДУША  взлетит!

                                   1997

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332948
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 24.04.2012


Мазур Наталя

Промова ювілярки

Я  тримаю  за  ніжку  бокал,
Тост  сказати  вам,  любі,  готова.
Срібним  дзвоником  тепла  промова
Відбивається  в  тиші  дзеркал.

У  бокалі  червоне  вино
Ще  співає  про  щастя  жіноче,
Та  схвильовано  серце  тріпоче,
Бо  вже  осінь  стоїть  під  вікном.

Усміхаються  щиро  уста,
А  в  очах  вже  закралась  тривога:
"Чи  ще  довга  життєва  дорога?
Донести  чи  зумію  хреста?"

Прилетіли  мої  п'ятдесят,
Притомилися,  сіли  на  плечі...
Я  упевнена,  це  ще  не  вечір,
Відсвяткую  чимало  ще  свят!

Піднесу  я  бокал  за  сім'ю,
Що  з'єдналась  єдиним  порогом!
За  внучатко,  дароване  Богом!
Із  бокала  ковток  надіп'ю.

Тата,  маму,  родину  мою!
Таню,  Юру,  Андрія,  сестричку!
Щоби  мали  здоров'я  з  водички!
Побажання  найкращі  вам  шлю.

Друзям  добрим  подяка  усім!
Тим,  хто  в  радості,  і  хто  в  печалі
Розділяли  буденність  реалій,
Словом  й  ділом  ділились  своїм.

Вам  усім,  хто  зі  мною  сповна
Розділити  прийшов  оце  свято  -
Щастя,  радості  зичу  багато!
І  вино  випиваю  до  дна!

29.07.2011

Фото  автора

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272498
дата надходження 28.07.2011
дата закладки 23.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2012


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

УВІ СНІ І НАЯВУ

Легко-крило  в  небо  полечу  у  мріях,  
І  до  серця  місяць  ніжно  пригорну,  
Заспівають  зорі  хором  літургію  
І  тоді  спокійно,  як  дитя,  засну…  

На  обидва  боки  відхилю  фіранки,  
Поглядом  у  небо  мрійно  зазирну,    
Усміхнуся  сонцю,  обнімуся  з  ранком,  
Розповім  пташинці  серця  таїну…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332629
дата надходження 23.04.2012
дата закладки 23.04.2012


Олексій Ганзенко

Дегустація. Зі збірки СМІШКИ

–  Добрий  день,  шановні  гості,
Члени  делегації.
Наша  фірма  презентує  
Нині  дегустацію.
Ми  нову  торгову  марку
Випускаємо  у  світ  –
От  поважні  хай  експерти
Нам  дадуть  про  неї  звіт:
Як  на  запах,  чи  прозора,
Градусом  достатня?..
Пригощає  наш  технолог  
Галина  Остапівна.
–  Гм,  приємна…  видно  що  ін  -
Градієнти  вдалі…
–  Варто  б  тільки  уточнити
Смакові  деталі!
–  Прошу-прошу  –  пригощайтесь!
Оцініть  кислинку!
–  Ох,  пішла,  як  діти  в  школу!  
Дай,  вкушу  маслинку  –
Загризу.  А  пані  Галя
Глянь,  яка  бідова…
–  Дегустаторам  шановним
Повторити  знову!
Ех,  скажу  я  вам,  друзяки,
Справедливо  й  чесно:
Живемо  ми  якось  нудно
І  неінтересно!
Все  робота,  все  турботи,
Бізнес,  плани,  звіти…
А  по  людському  зібратись
Та  погомоніти!
Про  жінок,  про  полювання  –  
Чоловічий  рай…
Ти  диви:  у  склянках  сухо!
Галю,  в  біса  –  наливай!
–  Гик…  а  був  іще  випадок:
Їду  якось  у  відряд…
А  чого  це  ти  на  мене
Оком  витріщився,  гад?..
–  Відпусти  козел,  бо  зараз…
–  Хто  козел?  Та  я  тебе!..
–  Хлопці,  звідки  він  узявся?
Що,  велике  тут  цабе?
–  Люба  Галю,  в  моїм  серці…
–  Ти  ж  іще  молокосос!..
–  Повтори,  смердюча  мавпо…
–  Ой  мороз,  моро-о-о-з  !..
–  За  таке  у  нас  в  Опішках
Вже  б  давно  закляк!
–  А  у  нас…  то  ти  з  Опішок?
Боже  мій  –  земляк!
Із  села  давно?  То  як  там?
Знаєш  бабу  Лушку?
А  які  у  нас  дівчата!
–  А  які  галушки!
–  В  нас  село  –  медова  казка!
–  І  молочний  рай!
–  Там  ще  є  „торгова  марка”?
Галю,  де  ти?  Наливай!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332610
дата надходження 23.04.2012
дата закладки 23.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2012


Тамара Шкіндер

Можна бути ніби хорошим…

Можна  бути  ніби  хорошим
У  світлі  відносних  понять.
Щось  можна  купити  за  гроші,
А  щось  й  на  честь  промінять.

І  можна  прогнутися  плідно,
Замовивши  вдале  слівце.
Ніколи  ж  не  буде  огидним
Втратити  власне  лице.

Колишучи  одномоментно,
То  Бога,  а  то  -  Сатану,
Плодити  брехню  іскрометно.
Правду  ховати  в  труну.

Болото  мішати  з  глиною
В  ролі  невинної  жертви.
Якщо  не  став  ти  Людиною,
То  за  життя  був  мертвим  .

Всесильному  Богу  молюся  :
"Дай  силу  достойно  жити!"
Хоч  смерті  я  не  боюся.
Страшно  Себе  згубити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332050
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 21.04.2012


Борода

Мене болить

Мене  болить.  Той  біль,  неначе  яд,
Все  роз*їдає  і  повзе  до  серця.
Мене  болить.  Неначе  слизький  гад
ЗатИснув  горло  й  вогнедише  перцем.
Мене  болить.  На  ранах  свіжа  сіль
Вбирає  кров  й  пече  невиносимо.
Мене  болить  і  той  нестерпний  біль
Вже  доїдає  неслухнянне  тіло.
Мене  болить,  що  я  іще  живий,
А  там  вмирають  від  шматка  тротилу.
Мене  болить,  що  він  вмер  молодим,
А  я  життя  марную  посивілим.
Мене  болить,  що  я  досхочу  їм.
А  там  дитя  вмирає  у  пустелі.
Мене  болить  за  мій  батьківський  дім,
Якого  «закрутили»  в  «каруселях».
Мене  болить,  що  тонуть  кораблі,
Мене  болить,  як  літаки  палають,
Мене  болить,  що  на  святій  землі
Донині  кляті  війни  не  вшухають.
Мене  болить,  що  мучився  Ісус,
Мене  болить,  коли  палили  Жанну,
Мене  болить  за  бідність  людських  душ
І  за  убогість  теж  болить  нестанно.
Мене  болить,  а  значить  -  я  живу,
Коли  ще  біль  той  серцем  відчуваю.
Мене  болить...А  нащо  я  терплю?
Чому  мовчу,  й  не  бившись,  помираю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194397
дата надходження 08.06.2010
дата закладки 21.04.2012


Наталя Данилюк

Яке то щастя просто знати Вас… (диптих)

(Валі  Савелюк)

З  ДНЕМ  НАРОДЖЕННЯ,ВАЛЮ!


Яке  то  щастя-просто  знати  Вас
І  Ваших  дум  мереживо  тендітне,
В  яке  вплелись  окрилені  слова,
В  якому  світло  веселково  квітне.

Яке  то  щастя  випадком  зайти
У  глиб  зими-кульбабову  завію
І,  розгубивши  зерна  гіркоти,
Впустити  в  душу  світлу  ностальгію.

І  доторкнутись  справжньої  краси-
Таких  тендітних  граней  дивосвіту,
Де  перла  сліз  чистіші  від  роси,
Де  сила  слів  міцніша  від  граніту.

Де  почуттів  вирують  кольори
І  в  теплу  душу  світять  так  блаженно
Смарагди-люди,янголів  дари...
Де  тиха  осінь  розмовляє  з  кленом.

Там  відпускає  смутку  тятива,
Стара  хатуня  дихає  гостинно...
Яке  ж  то  щастя-просто  знати  Вас-
Глибин  космічних  зоряна  Людино...  



***

Давайте  я  насиплю  теплих  слів
У  Вашу  душу,  оповиту  квітнем,
Немов  дрібних  коштовних  камінців,
І  в  серці  Вашім  папороть  розквітне!

Давайте  я  нарву  того  бузку,
Що  в  небесах  розніжився,  мов  повінь!..
І  зронить  квітень  райдугу  дзвінку
У  Ваші  мрії,  ніжно-волошкові!..

І  так  Вам  легко  стане  у  думках,
Така  любов  затЕпліє  в  судинах!..
Розгорне  крила  небо,  наче  птах,
Над  Вами,  найпрекрасніша  Людино!

І,  зачерпнувши  жменями  весну,
Вам  піднесу,  всміхаючись:  тримайте!
Давайте  я  долоні  простягну
І  обійму  Вас  лагідно!..Давайте...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331679
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 21.04.2012


ОКСАНА ВИННИЦЬКА

ГОСПОДЬ ДАЄ МЕНІ НАСНАГУ ДО ЖИТТЯ

Після  концерту  хочу  подякувати  Вам  усім!  
Дорогі  мої,  дякую  Богу,  що  Ви  є  у  мене!
 Мені  надзвичайно  приємно  чути  Ваші  відгуки  і  побажання!
 Ваша  підтримка  -  велика  допомога  для  мене.
 Хотіла  би  потішити  Вас  своїми  піснями!
 Буду  сподіватися,  що  так  і  буде!
 А  ще  хотілобися  зустрітися  з  кожним  особисто  -  не  тільки  через  сайт.
 Надіюсь,  що  Бог  пошле  таку  ласку!

                     *          *            *

Сьогодні  в  спокою  моя  душа
І  в  серці  засвітилась  вогником  надія:
До  мене  Господа  торкнулася  рука  -
Це  Бог  своїм  теплом  мій  біль  розвіяв.

Та  й  від  лиця  Його  судьба  моя  іде.
І  милість  всім  дарує,  хто  послушний.
І  лиш  на  гору  той  колись  зійде
Хто  істинно  просив  свій  хліб  насущний.

Господь  дає  мені  наснагу  до  життя,
Вселяє  в  мене  віру  і  надію.
Як  щиро  я  люблю  свого  Творця,
Який  здійснив  мою  завітну  мрію.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331840
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012


Леся Геник

Коханий…

***
Коханий...  Пригортаюсь  ніжно-ніжно.
Спасибі  небу  за  безцінний  дар  -
Плекати  в  грудях  душу  білосніжну
І  пити    вкупоньці  п’янкий  нектар
Весняних  див  у  лоскоті  вишневім...
Пацьо́рки  щастя  квітом  мерехтять.
Життя  стежини  встелено-травневі  -
Барвінковим  едемом  шелестять…
Яка  то  щира  днів  меланхолія:
Збирати  роси  -  мед  у  рукави!
Коханий...  Пригортаюся,  лелію...
І  в  небо  шлю  пресвітлі  молитви...
(13.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331242
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 19.04.2012


Дід Миколай

Доні

Хай  веселка  заквітчана  в  небі  ,
                                                                             Розіллється  у  в  синю  блакить  .
                                                                                             Побажаєм  для  тебе  далебі  ,
                                                                             У  житті  цім  щасливо  прожить  .

                                                                     На  розписані  Богом  маршрути  ,
                                                                       Це  шаленне  життя  мчить  ,  як  мить  .
                                                                         Хоч  буває  нам  прикро  це  чути  ,
                                                                                 Та  років  не  можливо  спинить  .

                                                                             Живіть  довго  ,  щасливо  та  мило  ,
                                                                               Не  цурайтеся  власних  сумлінь  .
                                                                                   Щоб  всміхалася    Доля  вам  щиро  ,
                                                                             Бережи  вас  Всевишній  ,  Амінь  .    

                                                                               Божа  мати  хай  діток  боронить  ,
                                                                             Хай  лунає  постійно  їх  сміх  .
                                                                           Нехай  гріх  їх  за  руку  не  водить  ,
                                                                             Береже  нехай  Ангел  від  лих  .
                                                                         
                                                                             Хай  печаль  стороною  обходить  ,  
                                                                         Зранку  досвід  серпанком  бринить  .
                                                                           Хай  обіда  буденна  не  шкодить  ,
                                                                         Спинить  розум  від  прірви  ,  за  мить  ,

                                                                                 В  суєті  за  Батьків  не  забудьте  ,
                                                                               Бо  їм  скоро  у  вічність  ,  спочить  .
                                                                             Прихиліть  ,  захистіть  ,  пригадайте  :
                                                                               Вже  їм  скоро  у  вічність  ,  простіть  .

                                                                           За  мету  ще  ,  бажаю  світличку  ,
                                                                           Хай  виспівує  в  ній  цвіркунець  .
                                                                             Під  порогом  зелену  травичку  ,
                                                                         Матіолу  ,  барвінок  ,  чебрець  .

                                                                             А  ще  внуків  колись  і  з  діброви  ,  
                                                                               Принесе  хай  колись  ,  чарівник  .
                                                                             Хай  свята  береже  їх  Покрова  ,
                                                                       Вам  на  радість  і  нам  для  утіх  .

                                                                         Біля  ставу  червону  калину  ,
                                                                       Під  порогом  крутий  мерседес  .
                                                                           Тож  наповніть  ,  піднімем  чарчину  ,
                                                                         Щоб  нам  Бог  посміхнувся  з  небес  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331381
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 19.04.2012


Валентина Володина

МОЯ МОЛИТВА* (Спасибо, Господи, Тебе…)

В  моей  Душе  идёт  борьба
Добра  и  зла,зла  и  добра.
Как  трудно  ближнего  любить
Так,  чтобы  Богу  угодить.


Спасибо,  Господи,  Тебе,
Что  Ты  Воскрес  в  моей  судьбе!
Воскресе,  Господи,  Воскрес!
Душа  взлетает  до  Небес
И  с  высоты  глядит  в  меня,
Молитвой  Радости  маня:
Любовь,  Терпенье  и  Покой
Хочу  принять  я  всей  Душой.
Господь,  прошу,  открой  Родник,
Он  очень  мал,  но  так  велик,
Родник  Любви  в  Душе  моей.
Пусть  бьёт  всегда  Он  для  людей,
Чтоб  каждый  мог  Его  испить,
Чтоб  всех  Любовью  одарить.
Дай  силы  мне  терпеть  без  зла,
Прощать,  обиды  не  тая,
Покой  нести  в  Душе  своей,
Как  Свет  Любви  большой  Твоей.
Учи  меня  день  ото  дня,
Своей  Любовию  храня,  
Терпеть,  молиться  и  прощать,
И  этим  Душу  очищать.


*В  1996  году  после  посещения  Киево-Печерской  Лавры  на  Троицу,  неожиданно  для  себя,  начала  писать  стихи.  "Моя  молитва"  -  это  первое  стихотворение,  подарок  к  моему  пятидесятилетию.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330573
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 15.04.2012


Борода

Яничари

Коли  злочинці  вільно  ходять  світом,
уникли  вони  суду  і  покари,
а  свій  народ  вдягають  у  лахміття  -
запам"ятай!  То,  друже  -  яничари!

Безбатченки,  яким  дісталась  влада
неправдою,  насильством  і  обманом,
яким  закон  не  зміг  у  тім  завадить  -
то    -  яничари,  брате,  яничари!

Ті  паразити,  що  всмоктались  в  жили
і  допивають  кров  народну  даром,
які  терор  державний  відродили  -
то  -  яничари,  друже,  яничари!

Це  діти  тих  кривавих  комісарів,
які  землею  сіяли  страхіття,
тепер,  як  у  минулому  столітті,
інтелегенцію  гвалтують  -  яничари!

Нешлюбні  діти.  Прокляті  вустами
тих  матерів,  що  з  голоду  вмирали,
тих  немовлят  на  мертвих  грудях  мами  -
то  -  яничари,  брате,  яничари!

Це  діти  тих,  хто  в  м"ясорубки  вієн
цілий  народ  багнетами  штовхали,
це  байстрюки  катів  і  конвоїрів  -
то  -  яничари,  друже,  яничари!

Невже,  народе,  сильний  і  великий,
тебе  підкуплять  гречкою  чи  салом
і  за  шнурок  підтягнуть  до  осики
ті  яничари,  брате,  яничари?!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329606
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 11.04.2012


Михайло Плосковітов

Наука…

Казав  знайомий:  "  Я  в  твої  роки
на  гульки  витрачав  усю  зарплату!
Ще  й  зараз  намагаються  жінки
мене,  мов  журавля  окільцювати.

То  ж  будь  упертим  (не  соромся  втіх),
перегортай  життя  свого  сторінку,
і  не  хвилюйся  –  невеликий  гріх  -  
постійно  обнадіювати  жінку".

Можливо,  я  б  дотримавсь  тих  порад:
й  одразу    став  кількох  дівчат  кохати,
і  начищав  би  пір’я  на  парад,
щоб  здатися  досвідченим  пернатим…

Та  час  життя  за  річкою  тече,
(та  й  гульки  часом  вилізають  боком).
Так,  інколи  захочеться,  в  плече
щокою  ткнутись,  наче  ненароком,

І  мовчки  обійняти  ніжний  стан  -
Волосся  хвилі  обпікають  груди,
І  щось  тобі  нашіптують  вуста
байдуже,  що  на  завтра  скажуть  люди...

І  ще  б  на  вік  і  звісно  на  віки
Любить  -  а  не  тремтіти  від  покути…
Не  знав  знайомий,  що  Жінки  –  зірки,
а  нам  до  них  ще  треба  дотягнутись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322622
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 11.04.2012


Halyna*

Осанна в вишніх

Тебе  зустріли  пальмові  гілки,
А  проводжав  вінок  колючий  з  терню.
І  руки  продірявили  дірки
Тих  душ,  в  які  Ти  сіяв  чисті  зерна.
За  жменьку  проржавілих  срібняків
Тебе  на  хрест  понесли  на  покуту.
Але  ж  за  що?  Так  Голос  повелів,
Так  сказано  і  так  вже  мало  бути.
І  Ти  нам  всім  пробачив.  До  небес
Роздався  грім  по  всій  планеті  грішній...
А  в  третій  день  Ти  з  тлінного  воскрес,
Бо  Ти  –  Господь.  Тобі  осанна  в  вишніх!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328834
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012


*ИРЕНА*

ЯК ЛЕГКО ВБИВАЄТЕ СЛОВОМ

Як  легко  вбиваєте  словом
І  топчете  душу  пером.
Мене  переповнює  сором,
Сумління  влучає  в  зеро.

Негідна…  Розпусна…  Порочна…
Де  цноти  і  скромності  шлейф?  –
Ну  звісно,  я  не  ангелочок,
Хоч  знаю,  що  добре,  що  зле.

Жіночих  сердець  Казаново
(Ви  їх  вже  звели  не  одне),
Коли  Ви  сказали  те  слово,
Ще  просто  не  знали  мене.

Я  геть  не  така,  як  Вам  здАлось,  -
Я  скромна,  проста,  боязка.
От  лиш  на  біду  закохалась
В  міраж.  Пломеніє  щока…

Хіба  Вам  мене  зрозуміти  –
Осліплену  дивним  вогнем?
Від  нього  мені  не  горіти,
Бо  Ви  не  торкались  мене.

Опущені  крила  холонуть,
Сумують  думки  у  вірші.
Як  легко  вбиваєте  словом
Надію  в  жіночій  душі.

Кохання.  Воно  ж  безрозсудно,
Жартуючи,  ціль  вибира.
Нестримне,  примарно-облудне
На  кінчику  мого  пера…
                                   15.03.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328813
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012


ОКСАНА ВИННИЦЬКА

АНГЕЛ ТВІЙ ПОСТУКАВ У ВІКОНЦЕ

Збудилось  небо,  посміхнулось  сонце,
І  ангел  твій  постукав  у  віконце.
Твій  вірний  ангел  -  він  з  небес  спустився,
Щоб  спогад  про  цей  день  в  душі  лишився.
У  кожного  свій  ангел  є  на  небі,
Та  на  землі  теж  ангела  нам  треба,
Щоби  крильми  зміг  в  холод  обійняти,
В  важку  хвилину  руку  нам  подати...
Тих  ангелів  тобі  хай  не  бракує,  
Небесний  хай  від  зла  завжди  рятує,
Земний  же  хай  віддасть  тобі  всю  ласку,
Житя  хай  перетворить  в  справжню  казку.
А  я  тебе  сьогодні  обіймаю.
І  все  прекрасне  від  душі  тобі  бажаю:
Щоб  твоє  серце  смутку  не  зазнало,
Щоб  щастя  повноту  воно  пізнало,
Щоб  твої  мрії  всі  були  здійсненні  -
І  мрії  серця,  і  в  житті,  й  на  сцені...
І  пам"ятай:  з  тобою  поряд  -  люди,
В  яких  любов  до  тебе  завжди  буде.


Ангельського  покрову  Вам  усім!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328700
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012


Наталя Данилюк

Вже не злелію…

Вже  не  злелію  той  журливий  клен,
Що  ти  зрубав  край  битої  дороги...
Байдужий  вітер  свище  між  антен,
Дощі,  мов  струни,  б'ються  об  пороги.

Вже  не  злелію  трепетну  печаль-
Оту  кленову  лагідність  листочків...
Пекучий  щем  вплітається,  мов  шаль,
Поміж  сумних  віршованих  рядочків.

Десь  за  вікном  розніжиться  весна-
Яка  п'янка!Такої  більш  не  буде!..
А  ти  не  бійся,  винесу  одна
Оту  ганьбу  оплакану  між  люди...  

І  позбираю  згаслі  кольори-
Моїх  надій  обпалене  ганчір'я...
Хіба  ж  не  ти  про  щастя  говорив?
І  пух  летів  кульбабовий,  мов  пір'я...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328376
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012


тарпик

Смерть друга

…і    обірвалася    струна!..
О,  Боже,  Боже,  чом    так    рано?!..
Навіщо    плач,навіщо    рани?!
Почала    пісню    лиш    вона!

І    обірвалася    сльоза…
Сніжинками    ридало    небо!..
Ох,  як    ми    будемо    без    тебе,
Матуся,  сонце,  сніг,  вода?!

Хто    третім    партію    мені
Поможе    витягнути    в    хорі?
І    з    ким    лічити    будуть    зорі
Ці    очі    милої    сумні?

Ти    чуєш,  як    рида    струна,
Осиротіло    стогне    в    горі!
І    клавіші    в    страшнім    мінорі-
Кадансом    стукнула    труна.

І    обірвалася…
Де    йдеш?..
І    скрізь    померзлі    смерті    грудки
Любові    пнулись    незабудки…
…Ні,  ти    не    вмер!
Ти    ще    прийдеш!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328284
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 06.04.2012


CONSTANTINOPOLIS

* Я ПРОТЕСТУЮ! *

Всею  сущностью  вечной  души
ощущаю  и  вижу  беду  я.
Боже  Праведный  мой,  укажи,
дай  мне  сил,    Я  опять  ПРОТЕСТУЮ!

Но  пора  уже  что-то  менять!
Не  пойду  с  ними  на  мировую
и  беру  карандаш  и  тетрадь,
вывожу  слово,  -  Я  ПРОТЕСТУЮ!

Сколько  можно  страдать  и  рыдать,
не  желаю  судьбу  я  такую,
Но  хочу  я  наотмашь  рубать
Словом  острым  их,  -  Я  ПРОТЕСТУЮ!

Можно  верить  в  добро  и  мечтать,  
но  без  дела  всё  это  впустую.
ПРОТЕСТУЮ,  -  любовь  предавать
и  свободы  лишать  ПРОТЕСТУЮ!

Можно  всех  в  “автозаки”  пихать,
мордовать,  выбивая  признанья.
Нас  насилием  не  запугать,
ложь  и  пошлость  не  вбить  в  подсознанья.

Сколько  можно  нас  бить  и  ругать,
безнаказанно  красть  наши  жизни.
ПРОТЕСТУЮ  в  карманы  пихать,
наши  слёзы,  наш  пот,  наши  мысли!

На  изломе  лет  я  отпишу,  
но  бороться  не  перестану.
ПРОТЕСТУЮ,  -  этим  не  погрешу,
согрешу  тем,  что  жить  подустану.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327827
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 05.04.2012


Олександр ПЕЧОРА

СХОРОНИЛИ ЛЮБОВ

Хоронили  любов  –  бачив  Бог…
Впала  в  серце  сльоза  чоловіча.
Подивився  коханій  у  вічі
й  присудив  до  розлуки  обох.

Серця  дзвін…
Ще  рука  у  руці,
та  промовлено  слово  останнє.
Чи  й  любов  так  безслідно  розтане,
як  у  тебе  сльоза  на  щоці?

Бите  скло  в  скам’янілих  очах.
Не  спасала  любов.  Боронила
свою  зраду  –  любов  хоронила.

Поминальна  палає  свіча…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327747
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012


Мазур Наталя

*Як просто

Як  просто  не  почути  слів  образ,
Як  просто  не  скипіти  на  півслові,
Та  пригадати  світлу  мить  любові,
І  ніжність,  і  тепло  найперших  фраз.

Як  просто  не  спалити  всі  мости,
Як  просто  не  зронити  слово  люті,
І  не  зривати  ланцюги  прикуті
Між  двох  сердець,  щоб  їх  не  розвести.

Як  просто  ще  уникнути  біди,
Як  просто  ще  триматися  за  руки...
Чому  ж,  скажи,  прямуєте  туди,
Де  чорний  день  від  розпачу  розлуки?


02.04.2012р.                        18:00

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327154
дата надходження 02.04.2012
дата закладки 02.04.2012


Володимир Шинкарук

"СЕРЕДНІЙ ВІК"

Середній  вік...
 Кидаю  на  себе  погляд...
Середній  вік...
     І  досі  не  можу  втямить:
Ну  як  вузенька  талія  
 й  широкий  мій  світогляд
Так  швидко  
помінялися  
     місцями!?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327138
дата надходження 02.04.2012
дата закладки 02.04.2012


Наталя Данилюк

Весняний листопад

Ох,  листопаде,  що  тобі  я  винна,
Що  ти  прийшов  в  цю  березневу  мить?
П'янка  весна,  тендітна  і  дитинна,
Лебідкою  пірнула  у  блакить.

Захолидило  краплями  на  скронях,
Проллявся  дощ  крізь  ситечко  небес.
Чи  я  тебе  накликала  безсонням,
Що  ти  в  мені  негадано  воскрес?

І  устелив  думки  опалим  листям,
Пожухлий  аркуш  спогадів  надніс...
Таким  крихким  прозірчастим  намистом
Моя  весна  обсипалась  з  беріз.

І  розчинилась  мрія  лебедина
Між  сизих  крил  обірваного  сну...
Ох,  листопаде,  що  ж  тобі  я  винна
Що  ти  весну  на  осінь  обернув?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326946
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 01.04.2012


Наталія Ярема

ХОТІЛА БУТИ…

Хотіла  бути  коханою,
Найкращою,  дорогою!
У  серці  моїм  закоханім  
Не  було  і  миті  спокою.
Хотіла  стати  жаданою,
Щасливою  мудрою  жінкою!
В  твоєму  житті  відкриватися
Щоденно  новою  сторінкою…
І  бути  тобі  найближчою,
Ділити  і  радість,  і  горе.
Я  небо  могла  б  прихилити!
Зібрати  для  тебе  зорі!
Хотіла    тобі  я  стати
Хоча  би  уже  і  сестрою.
Напевно,  багато  хотіла,
А  стала  лише  чужою…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326739
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Володимир Шинкарук

"МОЄЇ ОСЕНІ ВЕСНА"

Мені  ще  сняться  щасливі  сни,
В  душі  сміється  
     сонячна  струна.
Що  це?  
   Осінь  моєї  весни,
Чи  моєї  осені  
     весна?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326725
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

ЗНАЙОМІ І НЕ БІЛЬШЕ МИ…

*      *      *

Знайомі,  і  не  більше,  ми.
Нас  не  поєднує  нічого.
Нас  не  поєднує  нічого?
Чому  ж  тоді  душа  щемить?

Дивуюсь:  скільки  словесав,
не  склав  про  тебе  і  рядочка.
Не  склав  про  тебе  і  рядочка?
Тоді  про  кого  ж  я  писав?

У  віршах  вимріяв,  у  снах.
Ти  поруч,  і  не  треба  більше.
Ти  поруч  і  не  треба  більше?
Неправда.  Правда  лиш  одна:
бринить  душа,  немов  струна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325901
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012


Наталя Данилюк

Куди не гляну…

Куди  не  гляну,  всюди-тільки  ти,
Снуєш  туди-сюди,  чудна  людино!
А  серце,  мов  ображена  дитина,
По  днях  прожитих  черкає  хрести.

Пощо  тривожиш  спокою  струну?
Чи  може  я  сама  її  тривожу
І  уповаю  знов  на  милість  Божу,
Що  нам  повернуть  з  попелу  весну?

І  доторкаю,  ніби  й  ненароком,
Дрібні  шпаринки  відболілих  ран...
Який  солодкий  той  самообман!
Яка  ж  бо  правда-підла  і  жорстока...

Куди  не  гляну-проблиски  весни,
Шовкове  небо  сьорбає  калюжі...
О,  не  виказуй  ту  страшну  байдужість!..
Вже  краще  у  ненАвисть  оберни...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325770
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2012


Леся Геник

Коли ти всміхаєшся…

***
Коли  ти  всміхаєшся...  Тільки  устами,
А  очі  ховаєш  за  вії  -
Тримаюсь  за  дійсність  безсило  руками.
І  тану,  і  тихну,  і  млію...
Немов  надвечір’я  у  зорянім  танці,
Стрибає  у  грудях  моління.
Надії  –цнотливо-палкі  пуританці,
Схиляють  під  ноги  склепіння.
Коли  ти  всміхаєшся...  Кутиком,  скраю  -
Ловлю  кожен  порух  душею!
Мені  усміх  твій,  наче  доторк  до  Раю,
Мов  сонячний  день  над  межею...
(24.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325586
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 27.03.2012


Анна Вейн

Одержима

Дні  промайнули  і  канули  в  Лету...
Марення  темнії  лізли  у  сни.
Серце  кричало  у  темряві:  «Де  ти?!»
Не  відпускай,  зачекай  до  весни….

Злість,  мов  гадюка,  у  серденьку  вилась,
Але  раптово  змінилося  все:
Стежка  до  тебе  навік  загубилась  -
Наче  приснилось  коротке  ессе…

Ранок  безжальний  забув  запитати  –
Як  розпочати  його  мені  знов.
Мушу  устати,  темряви  грати
зняти  із  долі  –  хай  квітне  Любов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245251
дата надходження 06.03.2011
дата закладки 26.03.2012


маруся яворівська

Чи є мова скарбом?

«Мова  -  це  не  просто  спосіб  спілкування,  а  щось  більше  і  значуще.  Мова  –  це  всі  глибинні  пласти  духовного  життя,  народу,  його  історична  пам'ять,  найцінніше  надбання  віків.  Мова  –  це  ще  й  музика,  мелодика,  барви  буття,  сучасна  художня  інтелектуальна  і  мислительська    діяльність  народу».
 (О.Олесь)
Хто  ми  будемо,  коли  не  буде  у  нас  мови?  Риби,  хоч  їх  і  називають  німими,  та  і  ті  спілкуються  ультразвуками  та  коливанням  води.  Мова  –  це  не  тільки  звук,  це  повне  відображення  навколишнього  світу,  а  також  незвіданих  диких  безкраїх  степів  нашої  уяви  і  фантазії.  
Мова,  як  намисто:  кожну  мить,  кожна  людина,  кожна  подія  нанизувала  намистинку,  щоб  створити  це  пречудове  намисто,  яке  ми  зараз  маємо.
Але  не  завжди  хочемо  носити..
Із  покон  віків  наші  Коралі  хотіли  заборонити  одягати,  втоптати  в  бруд,  порвати  нитку,  викинути  на  смітник,  замінити  іншими  аксесуарами,  переробити  і  змішати  усі  намистинки,  показати  усім,  що  цей  тренд  давно  вийшов  з  моди,  створити  всі  умови,  щоб  письмові  джерела  довели,  що  такого  намиста  ніколи  й  не  існувало..
Але  у  1991  році  нарешті  наші  Перла  залишили  у  спокої:  дозволили  усім  вільно  користуватися,  дарували  у  дитсадках,  школах,  університетах,  музеях,  театрах,  кіно..  Почали  пропагувати  і  поширювати  в  маси.
Правда,  лишилися  й  ті,  що  закинувши  наше  Намисто  у  темну  запилену  комору,  натомість  одягаючи  закордонні  пластмасові  пацьорки  та  ланцюги.  Одягають  на  шию  і  забувають  хто  вони  і  звідки  вони.  Стараючись  маркуватися  під  «заграніцу»,  вони  не  лише  втрачають  власну  ідентичність,  а  й  залишаються  на  роздоріжжі  між  двома  світами:  і  тут  вони  чужі  зрадники,  і  там  вони  чужі,  нікому  не  потрібні,  незнайомці.
Ці  всі  пластмасові  дешеві  китайські  цяцьки  не  гідні  навіть  в  один  ряд  ставати  з  нашими  Коралями.  Вони  безцінні:  все  золото,  всі  діаманти,  вся  нафта  –  все  це  не  окупить  навіть  однієї  перлини  з  нашого  Намиста.
Воно  безцінне,  бо    в  ньому  тече  кров  пращурів  і  наших  майбутніх  поколінь,  сині  води  Дніпра  та  темні  глибини  Чорного  моря,  в  ньому  дрімучі  ліси  та  високі  Карпатські  гори,  в  ньому  усмішка  матері  та  сильні  руки  батька,  в  ньому  українська  пісня  та  бабусина  казка,  в  ньому  соняшникові  поля  та  золотоверхі  бані  соборів,  в  ньому  велич  Столиці  та  краса  жінок,  в  ньому  мудрість,  щедрість  і  доброта.  А  це  –  ні  за  які  гроші  ніде  не  купиш.
Цінуймо  те,  що  нам  вибороли  наші  діди  і  носімо  його  якнайближче  до  серця  –  бо  це  наш  найцінніший  скарб.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325249
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012


Дід Миколай

Ностальгія

Ну  де  так  книга  жалько  плаче  ,  Деінде  так  гудуть  хрущі  ?
 А  сонце  зранку  дивиться  в  віконце  ,  Як  в  мами  варяться  борщі  ...

 -  Латаття  в  коси  річка  не  вплітає  ,  Не  чути  крику  ,  "відлетіли"  журавлі  .
 Тих  ,  що  любили  ,  поруч  нас  немає  ,Пройдешніх  років  ,  спогади  німі  .

 Переступлю  каміння  на    дорозі  ,  Щоб  знову  не  спіткнутися  ніде  .
 Впаду  лише  у  мами  на  порозі  ,  Куди  вузенька  стежечка  веде  .

 Її  старечі  руки  поцілую  ,  Скажу  собі    ,  схились    ,  велю  ,
 Аби  Вона  і  вся  Волинь  відчула  ,  як  сильно  їх  обох  люблю  .

 Не  буду  я  ні  слова  говорити  ,  За  мене  скаже  все  Душа  .
 Так  ,  як  говорять  Батькові  берези  і  на  дорозі  Братова  одна  .    

 То  їх  життя  живе  у  яворині  ,  У  хмарках  ,  що  десь  губляться  в  імлі  ,
 У  тім  струмку  ,  що  гріється  в  долині  ,  У  сон  -  траві  ,  що  тулиться  Землі  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325243
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012


molfar

Час ірисів

О,  не  сумуйте  –
сніг  таки  розтане.
Жадане  сонце
вигулькне  з-за  хмар,
Мольфар  відкриє  в  небі
теплі  крани  –
настане  час  ірисів.

Календар
перегорнЕ  сторінку
жовто  –  синю:
Богинею  
зостанетесь.  
Мені.

Ясні  пісні
нестиму,  як  Святині:
дитинне  серце,
очі  –
неземні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321318
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 26.03.2012


Радченко

***Навчіться у серця кохати

Кохання,  як  море!  Не  стримуй  -
Вже  хвилі  цілують  пісок.
У  це  почуття  світле,  віруй,
І  сліз  пересохне  струмок.

Коханих  очей  рідний  погляд
Під  віями  вже  не  сховать:
Два  люблячих  серденька  поряд
Шепочуть:  "Коханню,  віват!".

І  руки,  як  ніжності  крила,
Підносять  до  самих  небес,
А  ніч  таємницю  розкрила:
В  коханні  життя  всього  сенс.

Коротке  життя,  а  кохання
Живої  води  благодать.
Навіщо  ховати  в  мовчання
Все  те,  про  що  очі  кричать?

Кохання  не  вміє  брехати
Й  не  терпить  кохання  брехні:
Навчіться  у  серця    кохати
І  в  море  кохання  пірніть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323554
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 26.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

ЗЕЛЕНЕ ПОЛУМ"Я ТРАВИ

*      *      *

Зелене  полум’я  трави.
П’янке  оновлення  весіннє.
Святе  любові  воскресіння  –
Добро  посіяти  якби.
Молюся  знову  я.
А  ви?

Зелене  полум’я  трави…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324479
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012


Наталя Данилюк

Ти глянь, яка весна…

Шовковий  ранок.Сонячна  струна
Легкий  серпанок  сипле  на  дорогу.
Яка  весна!Ти  глянь,яка  весна!..
Якщо  помру,  не  скаюся,  їй  Богу!

Яка  весна!Крізь  папороть  ялиць
Мандрує  лісом  квітень  ясноокий,
Він  прокладає  стежку  навпростець
Через  звори  і  потічки  глибокі.

І  залишає  щедро  по  собі
Квіток  духмяних  лагідні  мережки.
Зриває  вітер,  гублячи  в  траві,
З  тонких  беріз  смарагдові  сережки.

І  плеса  гладь  прозірчасто-ясна
Спиває  з  неба  роси  волошкові.
Яка  весна!Ти  глянь,  яка  весна!..
Аж  захлинаюсь  в  повені  шовковій!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324359
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012


Борода

Ми помрем в один день

Ми  помрем  в  один  день?  -  запитала  мене  на  світанні  -
Щоб  розлука  ніколи  не  краяла  серце  навпіл,
щоб  співало  пісень,  замість  маршу  прощання  кохання,
щоб  за  руки  взялись  і  у  вічність  майнули  до  зір.

Ми  помрем  в  одну  мить!  -  відповів,  пригортаючи  міцно  -
Щоб  залишити  згадку  про  цю  нероздільну  любов,
кажуть    -  пам"ять  болить,  але  біль  не  триватиме  вічно
і,  де  наші  сліди,  розгориться  кохання    ізнов.

Вони  так,  як  і  ми,  будуть  весни  в  садку  зустрічати,
так  горнутись,  тулитись,  тих  самих  співати  пісень
і  колись  восени,  коли  холод  їх  гнатиме  в  хату,
поклянуться  любить  і  померти,  як  ми,  в  один  день.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324129
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 23.03.2012


Віталій Назарук

Невістка

Дитя  тендітне  темнооке
Ступило  перший  раз  у  хату.
Із  поглядом  якимсь  глибоким
Довкола  стало  розглядати.

Малі  тремтіли  рученята…
Вуста  хотіли  щось  спитати…
Кудись  дивились  оченята…
А  руки  щось  боялись  взяти…

Маленька  квіточко,  дитино,
Нам  син  приніс  хорошу  звістку…
Ти  будь  дружиною  для  сина,
А  нам  за  донечку  –  невістку.

Бо  лиш  коли  сини  у  хаті,
Дівчат  стомилися    чекати…
Ми,  доні  дуже-дуже  раді,
Тепер  ми  стали  вже  багаті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305711
дата надходження 11.01.2012
дата закладки 21.03.2012


Наталя Данилюк

Нестримний вітер гне струнку вербу…

Нестримний  вітер  гне  струнку  вербу,
Шовкові  коси  доторкають  плеса...
Чи  ти  в  житті  моєму  завше  був,
Чи  я  тебе  намріяла  між  весен?

І  посадила  спогадом  в  душі,
Мов  гіацинт  прегордий,  синьоокий...
Там,де  сльоза,  там  пишуться  вірші,
А  там,  де  щастя,  там  панує  спокій.

Нестримний  вітер  гне  струнку  вербу,
Тремтить  смола,  мов  свіжі  краплі  крові...
Посію  в  серці  попелом  журбу-
А  раптом  зійдуть  проліски  шовкові..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323791
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 21.03.2012


мирослава

Чорні дерева у білих вуалях

Чорні  дерева  у  білих  вуалях  
Тягнуться  гіллям  в  полон  висоти.  
Хтось  мене  кликав  з-за  мрійної  далі.  
Може,  це  ти?
Biтep  гарячий  цілує  дорогу.  
День  відкриває  блакитні  світи.  
Хтось  мені  витер  iз  серця  тривогу.  
Знаю,  це  ти.
Небо  при  заході  -  дивним  опалом,  
Тим,  що  ніколи  ніде  не  знайти.  
Може,  то  зірка  у  серце  упала?..  
Hi,  це  був  ти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323768
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 21.03.2012


oleg lytvin

Лагідні мамині очі. .

Лагідні  мамині  очі,  і  ті  руки  що  працюють  роками,
Приходять  до  мене  щоночі,  а  вдень  живими  думками.
Як  багато  не  помічаємо,  просто  ховаємось  в  себе,
І  так  багато  втрачаємо,  не  розуміючи  що  працює  для  тебе.

Вона  давно  вже  не  ставить  високої  мети,  щиро  бажає,
Хочеться  їй  свій  обов’язок  гідно  нести,  просто  скучає,
Прагне  чути  добре  слово,  сином  пишатись,
І  їй  зовсім  не  «кольорово»,  щоранку  там  прокидатись.  

Ніхто  й  ніколи  так  щиро  здоров’я  не  бажає,  так  не  приголубить,
маленьку  перемогу  так  вітає,  щоб  ти  знайшов,  -  вона  сама  загубить.
і  Ви  не  ховайтесь  від  тої  любові  за  важкими  замками,
пам’ятайте:  лагідні  мамині  очі,  і  ті  руки  що  працюють  роками…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323784
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 21.03.2012


Ярослав Дорожний

Променеве

Сонце  все  більше  ту  стрілку  червону  увись:
В  трійку,  десятку,  у  дюжину,  ще  половину...
-  Промінь  світила,  на  бруньку  теплом  подивись!
-  Зараз  погляну,  лиш  оком  зігрію  крижину...

18.03.    09.17.      автобус:  Тернопіль    –    Чортків.

Чекали    спрагло    ви    весни,
І    ось    прийшла    з    дощем,    болотом.
Прощайте    милі    снігу    сни,
Вітайте    ж    мокру    хмар    роботу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323622
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 21.03.2012


Володимир Шинкарук

ПРИСЛУХАЮСЬ ДО СЕРЦЯ

Прислухаюсь  до  серця.  І  прошу  у  нього  поради.
Тихо  дихають  зорі  із  густої  нічної  пітьми.
Ти  пробач  мені,  літо,  що  я  тобі  з  осінню  зрадив.
Ти  пробач  мені,  осінь,  що  від  тебе  іду  до  зими…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323656
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 20.03.2012


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Напиши мені лист…

Напиши  мені  лист...
Бо  його  я  так  довго  чекаю.
Ти  давно  уже  чийсь...
Та  тебе,  я  ще  й  досі  кохаю...

Напиши  мені  лист...
І  вложи  туди  ніжні  зізнання.
Повернись...  повернись...
Я  зіткала  зі  шовку  кохання...

І  ще  з  літа  літає...
На  ньому  метелик  барвистий.
Він  стежину  шукає...
Поміж  трав  і  полів  золотистих...

Я  тобі  принесу...
Найцінніший  у  світі  дарунок.
Напиши...  Я  прошу...
Свій  залишу  на  згадку  цілунок...

Ось  весна  за  вікном...
Свої  квіти  для  нас  розпускає.
Я  молюсь  перед  сном...
Моє  серце  листа  все  чекає...

Нехай  змиють  дощі...
Той  неспокій,  що  мучив  роками.
Напиши...  Для  душі...
Розкажи  все  своїми  словами...

Я  прошу  напиши...  
   Напиши...      Напиши...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323652
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 20.03.2012


Борода

Піранії

Не  знаю  до  якого  розряду  віднести  цей  твір,  скоріше  вірш-розповідь.  Він  народився  після  перегляду  телепередачі  про  риб  роду  лососевих,  які  виводять  потомство  практично  ціною  свого  власного  життя.  Пригадались  історії  важкої  долі  жінок-заробітчан  і  вилились  у  ці  рядки.
     
..."Бувайте  щасливі!"  -  і  стала  замисленим  полем
                                                                                 на  цілу  планету,  на  всі  покоління  й  віки...

Сиділи  поруч,ніби  два  світи  -
Один  успішний,  вишуканий,  ладний,
З  великим  бізнесом,  з  фінансами  на  "ти",
А  другий  Непобритий,  безпорадний.
Сиділи  поруч,  і  ні  слова  з  вуст,
Сиділи  мовчки,  теребили  руки.
Гнітюча  тиша.  Чути  лише  хруст,
Що  видавав  якісь  невидні  рухи.
І  два  світи  єднало  лиш  одне  -
Ці  два  столи,  зісунуті  докупи,
Гіркий,  тривожний  запах  хризонтем,
Бліде  обличчя  на  подушці,  руки...
Їх  поєднала  ця  німа  краса,
Яка  до  них  ніколи  не  вернеться,
Ця  пелюстками  вквітчана  коса
І  образок  в  руках  побіля  серця.

     
     І


Степан,  якось  невпевнено  зітхнув,
Заговорив  так  здавлено  і  хрипко,
Мов  ненароком,на  гостя  зиркнув...
Й  далекі  спогади  обвили  тишу  хлипку.

Було  давно  -  радянської  доби.
Вони  зустрілися  в  університеті.
Галина  -  першокурсниця  тоді,
А  він  закінчував  уже  курс  третій.
От  познайомились,  і,  як  буває  все,
Та  й  закохались  аж  по  самі  вуха,
І  між  заняттями,  навчанням,  попри  все,
Ще  й  бігали  на  зустрічі  щодуху...

Пройшло  два  роки  -  він  вже  випускник,
Направлення  дістав  у  рідне  місто,
Та  й  одружились...З  часом  трохи  звик
Він  до  життя  сімейного.  І  чисто
Вже  забував,  як  щебетали  десь
Біля  гуртожитку  на  лавочці  частенько
Про  ніжного  кохання  вітерець,
Любовні  пустощі,  щасливі  витребеньки.
Та  саме  головне,  забув  про  те  -
Колись  дивились  разом  передачу:
З  північних  річок  риба  вверх  пливе,
Щоб  викинуть  ікру...
     "Чекай,я  плачу!"  -
Чуть  помовчав  і  мовив  далі  він,
Якось  глибоко  в  спогади  поринув.
В  душі  озвався  той  тривожний  дзвін,
Що  так  тоді  вразив  його  в  Галині-

"Так  от,  ця  риба.  Із  останніх  сил
Пливе  уверх  й  останнім  згустком  волі
Дітей  пускає  у  бурхливий  вир,
А  сама  гине,  щоби  мимоволі
Вже  стати  їжею  для  своїх  малюків,
Щоби  ціною  свого  існування
Дати  життя  і  вовіки  віків
Продовжити  свій  рід...
                                       В  імя  кохання
Ми  поклялись  тоді,  що  і  самі
Усім  пожертвуєм  заради  тої  цілі.
А  я  й  забув...  Галинка,бачиш,  -  ні,
І  доказала  це  усім  на    ділі."

Він  знов  зітхнув  і  зрадлива  сльоза
Відкрила  щось  таке  гірке,  тривожне.
Степан  устав  й  в  кутку,  при  образах,
Продовжив  оповідь  так  тихо,як  лиш  можна:

"Вчителювали.  Зразу  я  один-
Галина  вчилась  ще  оці  два  роки  .
Завели  діток:  донька,  затим  син,
І  все  було  в  них  ніби  добре,  доки...
Враз  не  розпалась  та  система  вмить,
Все  рухнуло,  пішло  кудись  в  підпілля.
Одразу  ціни  знялись  -  не  спинить,
Пропала  мрія  -  темне  безгрошів"я.
Я  духом  впав  і  зовсім  якось  зник,
Почав  вже  й  потихеньку  випивати.
Галинка  ж  працювала  кожну  мить
У  школі,  на  базарах  -  все  до  хати,
Щоби  дітей  ростити,  так,  як  всі,
Щоби  вони  нужди  не  відчували.
Крутилася,  мов  білка  в  колесі  -
Діти  росли  і  нами  не  стидались.

Ось  вже  й  великі  -  а  грошей  нема,
Та  захотіли  в  інститутах  вчиться.
Галина  десь  розвідала  сама
Й  мені  сказала:  "Їдем  за  границю!"
Поїхали.  Обоє,  хоч  і  я
Не  дуже  так  щоби  хотів,  напевне,
Та  Галя  настояла  й  не  дарма.
Попали  ми  спочатку  у  Падерно,
(Це  Португалія,  якщо  не  знає  хтось).
Робили  на  цегельному  заводі,
Квартирку  винаймали  собі  вдвох,
та  працювали  й  висилали  гроші.
Але  біда  прийшла  до  нас  й  сюди  -
Завод  закрили,  криза  накотилась.
Я  зовсім  духом  впав,  запив  з  біди  -
Галинка  ж  в  Албуфері  опинилась.
Вона  десь  влаштувалась  у  сім"ї,
Казала  -  доглядала  там  дитину,
А  я  поник,  не  слухав  її  ,ні!
Пустив  життя  на  самотік  невпинний  -
Я  пив  і  пив,  все  більше,  все  частіш,
Тинявся  вечорами  вулицями,
Знайшов  там  пиво  недопите,  там  -  пиріг.
І  пив,  мов  худобина,  до  нестями.
Галина  приїжджала  в  вихідні.
Спочатку  плакала,  просила  зупинитись,
Та  я,  поганець,  не  послухав,  ні!
Й  вона  забралась  в  Албуферу  жити.
Якось  там  був  і  бачив  її  там  -
Стояла  в  ЛІДЛі  із  тобою  Галя=...

Степан  замовк,  Антоніо  мовчав.
І  тишина  знов  сутінки  лякає.
За  мить  продовжив:

                         "Зрозумів  тоді,
Що  втратив  я  її,  обідивсь.
Рішив:  додому  їду,  до  сімї,
До  сина  й  дочки,  батько  ж,  ніби.
Поїхав  в  Порто,  місяць  поробив,
Щось  заробив,  лиш  на  квиток  і  їжу,
І  от  приїхав.  Що  я  пережив,
Коли  побачив  -  серце  ножі  ріжуть!
Коли  побачив,  як  діти  живуть  -
То  зрозумів,  що  все  життя  на  вітер.
Та  краще  би  мені  там  так  і  буть,
Та  пити  й  здохнуть  десь  у  підворітні!
Дочка  -  путана,  водить  байстрюків,
Син  -  наркоман,  обпоєний  дурманом.
Хотів  їм  надавати  тлумаків,
Та  сам  лише  дістав  по  пиці  п"яній.
Сусіди  говорили,  ніби  десь
Із  місяць  тому,  може  трохи  більше,
То  приїжджала  Галя,  Боже  весь!
Придумай  сам,  як  можеш,  щось  страшніше!
О,  як  же  вона  побивалась  тут,
Як  плакала  безсонними  ночами,
Дітей  просила  -  думала  піймуть,
І  голосила,  бідна,  до  нестями.
Пять  років  ми  закреслили  з  життя,
Щоби  для  них  десь  пристарать  копійку  -
А  вони,  бач,  втопили  почуття...
Що  ви  зробили?  Романе!  Софійко!
Та  я  -  то  я,  не  вартий  добрих  слів,
А  ваша  мати,  як  та  риба  славна,
Усе  для  вас!  Себе  загнала  в  гріб,
А  вам  і  байдуже!  Хіба  то,  діти,  гарно?
Ні,  ви  не  ті  малята  із  ікри,
А  ви  піранії  жорстокі  і  холодні!
Ви  зїли  маму!  Як  же  ви  могли?
Як  вам  не  стидно  бути  тут  сьогодні?"


       ІІ

Степан  замовк...  Надовго.  Занімів,
Лиш  біль  у  серці  різав  його  груди.
Піднявсь  Антоніо,  ось  голову  підвів
І  мовив  португальською  в  нікуди.
Тоді  замовк,  поморщив  враз  чоло,
Й  хоча  погано,  став  по-українськи  :

"Дочка  у  мене  була...  Що  з  того?
Тепер  нема...  І  вже  не  буде  більше...
Померла.  Ось  недавно  поховав
Єдину  втіху...  А  от  зараз  -  Галя.
Для  донечки  її  я  відшукав,
Бо  була  хвора.  О,моя  Сузанна!
Вона  з  дитинства  захворіла  так,
Слабенька  тілом,  за  життя  хапалась.
Дружина  не  змогла  знести  ніяк-
Втекла  десь,  може  з  горя  заховалась.
А  я  Сузанною  лиш  тільки  жив,
Віддав  себе  всього  роботі  ревно.
Усе  для  неї  -  кращих  лікарів
Зізвав  додому,  та,  мабуть,  даремно.
Галинку  по  об"яві  я  зустрів  -
Потрібно  було  няню  для  дитини.
Зустрів,  побачив  й  зразу  зрозумів
Яке  там  серце  бється  всередині.
Вона  Сузанні  матірю  була,
Цих  кілька  літ  була  як  справжня  мати.
Усе  віддала,  та  навідь  вона
Хворобу  не  змогла  страшну  здолати.
Вмирала  доця  в  мене  на  руках
І  в  Галі,  що  душею  з  нею  злилась.
А  потім...  Одинокість,  втрати  страх
Та  ще  і  Галя  десь  раптово  ділась.
За  кілька  літ,  коли  вона  була,
Я  звик  до  мови  її  чарівної,
Я  вчив  її,  питав  в  Галі  слова,
Щоби  сказати  їй  важливе  слово.
Бо  полюбив  її  -  таку  живу,
Таку  дбайливу,  ніжну  і  сердечну,
Не  розумів,  що  цим  її  я  вб"ю,
Не  знав,  що  їй  це  зовсім  не  доречно...

Вона  прийшла,  якась  тривожна  вся.
Великі  очі  аж  від  від  сліз  опухли,
Сказала:  "В  Україні  була  я",
Й  заплакала  так  жалібно  і  тужно.
Я  заспокоїти  її  хотів,
Не  знаю  нащо,  притягНУВ  до  себе,  
Поцілував.  Вона  підняла  зір
І  так  тужливо  мовила:  "Не  треба".
Та  не  послухав  -  волю  дав  рукам,
А  Галя  раптом  вирвалась  й  побігла.
І  більше  вже  не  бачив  її  сам,
Хіба  отут"...

-  Сльоза  по  щоках  збігла  -

"На  другий  день  поліція  прийшла.
Питали  вперто,  заглядали  в  очі
Й  від  них  я  взнав.  Ця  вістка  потрясла  -
Галинка  утопилась  тої  ночі.
Лиш  написала  "Людоньки,  простіть"
Й  на  пристані  засунула  під  камінь.
"У  смерті  лиш  нікого  не  виніть.
Мене  нема,  бо  жертва  я  піраній."
І  от  я  перед  вами.Так,  це  я
Штовхнув  її  в  цю  прірву,  був  останній..."

-  Сказав,заплакав  -

"А  її  нема...
І  винні  всі!  Бо  всі  ми  є  піраньї!
Ми  з"їли  її  волю,  її  плоть,
Не  зупинились,  як  вона  просила!
То  хто  ж  ми  є?  Нехай  розсудить  Бог,
Той  Бог,  що  Галя  так  його  любила."

Замовк,  прислухався.А  там,  біля  стіни
Стояв  Роман  з  Софійкою,  ридали,
В  кутку  Степан  упав  під  образи,
Хрестивсь,  моливсь  і  плакав  в  тиші  зали.
А  он  на  катофельку,  у  труні
Лежала  Галя  -  мати  і  дружина!
І  з  небуття,  із  вічності  землі,
З  надією  плила  до  доньки  й  сина!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184507
дата надходження 17.04.2010
дата закладки 19.03.2012


Леся Геник

Тонкі моменти…

***
Тонкі  моменти  зустрічей  весняних,
Коли  в  бруньках  нуртує  свіжий  фреш...
То  сонцем  закосиченим  поглянеш,
То  вітром  напарфумленим  торкнеш...

І  рученьку  цілуючи  панянці,
У  очі  зазирнеш  поміж  надій...
Вмостившись  теплим  котиком  на  пальці,
Що  мить  тому  дрімав  ще  на  вербі...
(18.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323319
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012


Любов Чернуха

Дві стежини

Дві  стежини  вузликом  зв’язались,
Дві  дороги  перейшли  в  одну,  
Серця  два  у  почуттях  зізнались
І  зламали  кам’яну  стіну.

Та  все  це,  всього  лише  початок,
Власний  шлях  тернистий,  непростий
І  кохання  від  життя  завдаток,
Не  усім  під  силу  пронести.

Через  рік,  а  може  через  десять,
Зрозумієш,  хто  з  тобою  йшов,
Коли  діти  в  сотий  раз  попросять,
Розповідь  про  батьківську  любов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323261
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012


Наталя Данилюк

Весна, як жінка…

Весна,  як  жінка.Жінка,  як  весна:
Буває  ніжна,  а  бува  примхлива,
То  зазвучить  грайливо,  як  струна,
А  то  раптово  вибухне,  мов  злива!..

Весна  і  жінка.Жінка  і  весна:
У  них  обох  свої  земні  турботи
Своя  морська  бездонна  глибина,
Свої  космічні  зоряні  висоти.

І  не  спізнаєш  істину  сповна,
Бо  хміль  думок  обсиплеться,  мов  сонях...
Весна-це  жінка.Жінка-це  весна:
Чиясь  розрада  і  чиєсь  безсоння...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323214
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012


Володимир Шинкарук

ЛЮДСЬКА КОМЕДІЯ (За невідомим автором)

Мама.  Лялька.  Каша.  Кішка.
Книжка.  Гноми.  Білосніжка.
Буратіно.  Карабас.
Ранець.  Школа.  Перший  клас.

Двійка.  Вчительська.  Погрози.
Тато.  Пасок.  Крики.  Сльози.
Літо.  Дача.  Кози.  Кури.
Осінь.  Збір  макулатури.

Коцюбинський.  Герострат.
Вальс  прощальний.  Атестат.
Сум’яття.  Екзамен.  Вуз.
Бали.  Конкурс.  Перший  курс.

Пари.  Лаби.  Семінари.
Тренування.  Тари-бари.
Сесія.  Знання  всесильне!
Шпори.  “Добре”.  “Задовільно”.

Деканат.  Бібліотека.
Гуртожиток.  Дискотека.
Практика.  Лопатодром.
П’ятий  курс.  Проект.  Диплом.

Чорне  море.  Теплохід.
У  Карпати  турпохід.
Кульман.  Шеф.  Кінець  квартала.
Поле.  Ферма.  План  по  валу.

Військо.  Чоботи.  Мундир.
Третя  рота.  Командир.
Плац.  “Кругом!  Направо!  Стій!”
Старшина.  Підйом.  Відбій.

Самоволка.  Замполіт.
Гауптвахта.  Швабра.  Піт.
Марш-кидки.  Привали.  Втома.
Лички.  “Дембель”.  Шлях  додому.

Діти.  Пелюшки.  Квартира.
Теща,  –  гумор  і  сатира.
Дитсадок.  Театр.  Кіно.
Лазня.  Карти.  Доміно.

Шашлики.  Похід  наліво.
Сік.  Коньяк.  Горілка.  Пиво.
Серце.  Тиск.  Нервовий  стрес.
Пенсія  і  соцзабез.

Ювілеї.
Нагорода.
Пам’ятник.
Огорожа…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322837
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 18.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.03.2012


STRANIERA(Кошіль Надія)

Наші серця з'єднав весняний цвіт.

Дощ  перестав    в  танок  пішли  зірки.
Мереживом  сріблястим  небо  вкрили.
Взявшись  за  руки,  ми  мов  малюки.
Щасливі  по  калюжах  дощ  ловили.

Лишень  ми  удвох.У  наших  ніг  весь  світ.
В  міцних  обіймах  щастя  я  вмираю.
Наші  серця  з'єднав  весняний  цвіт.
Доле  не  знищ  його,  прошу  тебе  ,благаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322001
дата надходження 15.03.2012
дата закладки 15.03.2012


мирослава

НЕ ПЛАЧТЕ, МАМО

(Героям  Крут)
Нас  тут  триста,  як  скло,  
Товариства  лягло.  
Тарас  Шевченко
Тихо  падає  сніг.  Гулко  капає  кров  
Десь  з-під  серця,  що  в  холод  закуте.  
Не  жалію  я,  мамо,  що  вчора  пішов  
В  бій  смертельний  під  станцію  Крути.
Я  лежу  на  снігy,  що  червоним  стає,  
Наче  маки  у  нас  на  городі.  
Пам'ятаєте,  мамо,  дитинство  моє?..  
Ви  співали  мені  про  свободу!
Перед  смертю  я  згадував  рідне  село.  
В  «Кобзарі»  Ви  узимку  читали:  
"Нас  тут  триста,  як  скло,  товариства  лягло..."  -
Так,  мов  долю  мою  віщували.
Я  хотів  нагадати  чи  Вам,  чи  coбi  —  
Україна  не  втратила  сили.  
Ми,  віддавши  себе  у  тяжкій  6opoтьбi,  
Порятуєм  її  від  могили.
Вибачайте  мені.  Я  інакше  не  міг.  
Краще  вмерти  -  та  волю  здобути..  
На  могилу  мою  тихо  падає  сніг.  
Мамо,  мамо,  не  плачте,  це  –  Крути!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321952
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 14.03.2012


Олекса Терен

Нема того, що було …

(  повний  діалект  села  Улашківці)

Нема  того,  що  було,
Нема  й  тої  хати,
Під  соломов,  старенької
І  хто  то  міг  знати,
Що  історія  жива
В  убогій  хатині,  -
Одиниці  пам’єтают
Про  то  життє  нині...

Забіжиш  босий  до  бабки
На  бамбетель  сєдиш,
Ногами  собі  махаєш
І  всьо  файно  видиш.
Бабка  встружит  бараболю,
Припече  на  блєті,
Посолит  з  обох  боків
І  ти  вже  на  свєті.
Розглєдаєшсє  по  хаті  -
З  дверей  зліва  п’єц,
Коло  п’єца  з  нафтов  з  гільзи
Зроблений  горнец.
В  него  бабка  для  розпалу
Мачеє  качєн,
Коло  грубки  патички
І  сухий  бурєн.
В  бабки  всьо  на  поготові
І  так  день  при  дни,  -
Ще  буває  припече  
З  варениць  бліни.
Всі  бахурі  з  вулиці
Заходєт  до  неї,
До  бабки  Багрійки,
Дитєчої  феї.

Коло  п’єца  стоїт  лужко,
На  лужку  перина
Пару  подушок  набитих
І  в  квітки  ряднина.
На  стіні  ,  -  проти  дверей
Два  великі  образи,
Вікно,-  з  права  на  покуті,
Під  іконков,  три  лози.
Під  вікном  ,замість  стола,
Стоїт  кута    скриня
В  ній  усі  свої  “скарби”
Тримає  ґаздиня.
Найцінніше  –  полотно,
Своє,  домоткане
Ниточка  до  ниточки
Бабчине  придане.

Пам’єтаю,  як  коноплі
Росли  по  городах,
Маки  рясно  червоніли
Між  фасоль  в  проходах.
Коноплі  ті  люди  жєли,
В’єзали  в  снопи,
Несли  на  Серет  мочити,
Каміннє  хлопи
Прикладали  поверх  снопів,
Щоб  вода  не  вкрала,
Довго  там  тота  коноплє  
Мочитисє  мала.
А  як  вимокла  вже  добре,
На  Сонци  сушили
На  “козлі”  ті  коноплі
Раз-по-раз  ломили.
Так  на  щітці  дротєній
Куделю  чесали,
А  з  куделі  веретеном
Вже  нитку  сукали.
З  нитки  ткали  полотно
Невиразне,  сіре,
Так  робили,  щоб  було
М’єгоньке  і  біле.
Вимочували  у  воді,
В  золі  дерев’єній
Полоскали  на  Сереті
В  воді  чистій,  синій.
Били  його  праниками
В  воді  на  камінню,
Вибілювали  ,  розгорнувши,
В  сонячнім  промінню.

Підлоги  в  бабки  не  було,-
Глинов  змащена  земля,
А  як  файно  пахло  в  хаті
Від  усякого  зілля  !
Запарит  бабка  гарбати,
Дасть  попити  молока,
Молока  не  з  під  корови,
А  “молока  з  під  бика”.
Так  звали  те  “молоко”,
Що  товкли  з  насіннє
Чорного,  -  із  конопель.
Старше  поколіннє
Пам’єтає  оті  страви,
Траву-лободу,
Що  від  голоду  спасала
У  лиху  біду.

Справа  скрині  ,  під  стінов
З  дерева  бамбетель,
То  є  таке  лавко-лужко
З  дерев’єних  пЕтель.
Далі  справа    від  дверей  
На  стіні    висит  мисник,
Там  всьо  начиннє  до  кухні  -
Рондель,  горнє  і  банєк.
У  брайтрурі  ,  в  чавуні  -
Лижки,  ножі  ,  шклєнка,
За  п’єцом,  за  лежаком,
Блєшєна  ванєнка.
Стілец  з  дєрков  у  куті,
Ночви  дерев’єні  ,
Колись  діти  колисались
У  них  на  бантині.
Лямпа  на  скрини  стоїт,
Прикритій  обрусом
Вишивані  рушники,
Фото,  -  дід  під  вусом,
Коли  в  Першу  Світову
Взєли  воювати,
Годувальника  забрали
Із  рідної  хати.
Потрет  бабки  з  дідом
В  рушниках  над  лужком,
За  фіранков  на  віконци
Свічник  з  свічков  з  вушком.
З  тютюном  стоїт  кісет,
З  свинєчого  капшука
Його  виправила  файно
Вправна  дідова  рука.
Тютюну  колись  висіло
На  дворі  по  всіх  хатах,
Стіни  вільної  не  було
Всьо  тонуло  в  тютюнах
Запах  того  тютюну
Витав  над  селом
В  перемішку  з  Сонцем
І  літнім  теплом...

На  підлозі  ,  на    зимли
Ходніки  з  трєпок,
В  куті  віник,  кочерга
На  дверох  вінок
З  посвєчених  різнотрав,
Хатній  оберіг,
Що  не  пустит  духи  злії
В  хату  на  поріг.
Погостивши  отак  трохи
Вибігаєш  з  хати:
“Подєкувов  файно,  бабко,!”
Тільки  тебе  й  знати...

Нема  того  ,  що  було,
Нема  тої  хати  ...
                                                                   
13.03.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321577
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 14.03.2012


Тетяна Луківська

Ти мене не впізнав

Ти  мене  не  впізнав,  я  приходила  в  сни.  
 Перші  квіти  несла  у  руках  для  весни.  
 Майже  поруч  пройшла,  а  ти  не  впізнав.  
 Я  коханням  була,  а  Ти  ще  не  знав.  
 Розділила  межа  нашу  долю  навпіл:  
 На  твоєму  пшениця,  в  мене  льон  вже  розцвів...  
 У  покоси  трава  припаде  запашна...  
 Може,  зустріч  для  нас  принесе  ця  весна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321208
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 14.03.2012


doktor

В жестоком обществе

В  жестоком  обществе  безликих  дикарей
И  жизнь  пуста,  надежды  иллюзорны.
В  потоках  негативных  новостей,
Ораторов  кривлянья  тошнотворны.
И  карта  выпадает  все  не  та,
Расстраивают  женские  капризы.
Видна,  но  не  подвластна  высота,
Ее  вершину  озираю  с  низу.
И  мыслями  загружнный  идешь,
Вслепую  вдаль  ,не  пользуясь  дорогой.
Преследуют  предательства  и  ложь,
В  судьбе  нелепой  скучной  и  убогой.
Стекают  пота  капли  по    щекам,
Смывая  пыль  и  копоть  дней  печальных.
А  рядом  беззаботен  счастлив  хам,
Из  молодых  ,но  ранних  и  нахальных.
Куда  идти  и  нужно  ли  идти-
Вопрос  из  риторических  и  вечных.
Как  жаль  так  и  не  вывели  пути  
В  питомники  душевных  и  сердечных.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318907
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 13.03.2012


стася лисиця

я небом захлинаюсь

я  небом  захлинаюсь.  це  можливо?
я  пригортаюсь  тілом  до  землі.
не  припинити.  ні.  бо  без  зупину
я  розлітаюсь  в  сотні  тисяч  зір.

під  моїм  сяйвом  плавають  планети,
чиясь  на  мене  вказує  рука.
для  когось  муза  чи  маяк,  гріх  чи  сюжети.
насправді  так  банально,  я  -  життя.

мов  намистини,  падаю  в  долоні
цього  "ніщо".  яке  не  має  дна.
заради  миті,  повної  любові,
згораю  вічністю  щодня.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321643
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 13.03.2012


Леся Геник

Ні, не світляк…

***
Ні,  не  світляк...  Та  най  би  був  світанком,
Слабким  промінням,  першим  з-за  гори...
Я  б  допивала  неба  філіжанку,
А  він  би  вправно  теплі  кольори
Топив  у  іскрах  вранішнього  сонця
Моїх  чуттів,  торкаючи  уста.
Блакитна  мальва  в  дзеркалі  віконця...
Авжеж,  блакитна!  Нитка  золота
У  косах  тихо  вигравала  б...  Ну  ж  бо!
Прилинь  на  мить  між  крилами  надій!
Мій  милий  друже,  мій  коханий  друже...
Та  не  світляк…  Не  промінь…    І...  не  мій...
(11.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321563
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 13.03.2012


Калиновий

Моїм випускникам

Нехай  лиш  сіється  зерно  добра,
І  не  бува  тернистою  життя  дорога,
Достаток,  щастя,  оберіг  тепла,
Хай  стелиться  до  рідного  порога.
Нехай  завжди  крокує  злагода  й  любов,
У  Ваших  днях  буденних  і  святкових,
Невдачі  обминають  стороною  знов  і  знов,
Бог  посилає  чистих  ранків  світанкових!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321454
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 13.03.2012


Борода

Хресна хода

Ти  від  рождення  дивувала  світ
В  святилищі  хрестилась  Бористена,
Моя  Вітчизно,  стації  століть
Твій  хресний  шлях  у  муках  і  у  терні.

Тебе  вели  на  страту  крізь  віки,
І  на  хресті,  що  несла,  розпинали,
Щораз  міняли  тернові  вінки,  
Кували  цвяхи  з  свіжого  металу.

Та  Ангел  Волі  камінь  відсував,
На  місці  ран  хліби  родили  щедро
І  у  промінні  воскресінських  барв
Лунало  гучно  світу  "Ще  не  вмерла..."

З  тернових  гілок  виростуть  сади,
А  багряниця  зтліє  доостанку,
Живинкою  дніпрової  води
Дитя  твоє  охрестим  на  світанку.

Назвемо  Воля,  щоб  вовік  жила,
Щоб  на  хресті  уже  не  помирала,
Щоби  тобі,  священная  земля,
Дитя  принесло  велич,  міць  і  славу!


Бористен  -  древня  назва  Дніпра
Стації  -  вимушені  зупинки  Ісуса  Христа  на    дорозі  до  Голгофи
Багряниця  -  глумливий  одяг,  одітий  на  Ісуса  під  час  судилища,  червоного  кольору

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321177
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012


Наталя Данилюк

Тюльпанова весна

Ще  не  цвітуть  розпатлані  тюльпани
І  тихий  двір  не  тоне  в  споришах...
Та  вже  потроху,  мов  крижинка,  тане
Моя  крихка  ображена  душа.

Ще  так  боюсь  до  себе  підпустити
Твоїх  долонь  шовкову  пелену.
Та  світлим  ранком,  чистим,  не  надпитим,
Любов  торкає  спокою  струну.

Хіба  ж  уникнеш  ніжного  полону,
Не  вип'єш  чашу  повну  цю  до  дна?
Яка  ж  душа  вразлива  й  безборонна,
Коли  гряде  тюльпанова  весна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321145
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.03.2012


Леся Геник

Змахни сльозу мою…

***
Змахни  сльозу  мою,  а  хочеш  спий
Солоний  біль  солодкими  губами.
Цей  вечір,  ніч...  і  ти  -  такий  чужий,
Та  ба,  такими  рідними  руками!

Нема  вже  днів,  згубились  між  весни,
У  пролісках,  небесній  луговині...
Залиш  мені  на  згадку  мрії,  сни
На  вибіленій  пам"яті  шматині.

Бери  слова...  І  плетиво  зірок
Завчасно  в  захмелілі  ніжні  груди.
То  був  лиш  крок,  один-єдиний  крок
Таємної  неможної  облуди...

І  ця  сльоза  -  останній  терпкий  смак.
На  шиї  -  жилка,  дотик,  поцілунок...
І  місяць,  тінь,  і  руки  -  просто  знак.
Розлито  некохання  теплий  трунок...
(8.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320279
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 10.03.2012


Lana P.

Присвята дружині

Ти-граціозна  і  велична
В  своїй  ході,  ділах,  думках…
Красива,  ніжна,  поетична
І  вільна,  наче  в  небі  птах.

У  спілкуванні  ти-богиня,
Немає  рівної  тобі…
Мелодія  луна  грайлива,
Коли  співаєш  ти  пісні.

Стійка  до  болю  ти  і  скрути,
Було  по-  різному  в  житті…
Очиці  ваблять  листям  рути
І  сяє  посмішка  в  лиці.

Та  є  у  тебе  одна  вада,
Яку  я  палко  так  ціню...
Моя  ти  згуба  і    принада,
В    потребі  ласки  і  вогню!

V.P.

Присвята  чоловікові
-продовження-

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299984

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320539
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 10.03.2012


Олександр ПЕЧОРА

ВЕДИ ПРОБУДЖЕНИЙ НАРОД

Великий  праведний  Кобзарю,
ти  і  тепер  «царату»  зайвий.
«Дядьки  отєчєства  чужого»
Вкраїну  дурять  знову  й  знову.

Невже  ж,  праотче  наш  Тарасе,
арійсько-українська  раса
перевелася?
Слово,  –  дій,
допоможи  їй  ще  живій!

«Кобзар»  цитують  на  всі  боки
нові  лукаві  лжепророки.
І  «ліплять  локшину»  для  гурту
неополітики-манкурти.
І  скалиться  хитрющий  лис:
знов  люди  в  найми  подались!

Пече  прарідне  попелище.
Кобзарю,  ти  ж  до  Бога  ближче!
Чи  й  там,  як  тут?
Скажи  на  милість,
чи  десь  існує  справедливість?
Чи  будуть  в  двадцять  першім  віці
і  зомбі,  і  біблійні  вівці?
А  люди?
Зберегти  нам  слід
себе,  державу,  цілий  світ.

Якої  б  не  були  породи
пани  –  тутешні  чи  заброди,
але  достоїнства  народу
не  пережерти  їм  повік!

Звучить  заклично  і  чаїно
«Іще  не  вмерла  Україна!»  
Бо  віру  болісно  плекає,  –
свого  Апостола  чекає.

Великий  праведний  Кобзарю,
на  цім  всесвітньому  базарі
вівтар  гряде  чи  ешафот?
Веди  пробуджений  народ!

2000

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320459
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 09.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.03.2012


*ИРЕНА*

ЗА ЖЕНЩИНУ

За  ту,  которая  поэтами  воспета,
За  ту,  что  есть  любви  живой  родник,
В  которой  тень  извечного  секрета,
В  которой  счастья  –  вечность  или  миг.

За  ту,  что  мир  меняет,  как  погода,
За  ту,  в  которой  чувства  -  как  вулкан,
За  ту,  которую  почти  не  старят  годы,
За  ту,  в  которой  страсти  океан!

За  ту,  что  всех  нужней  на  белом  свете,
На  трех  китах  держащую  свой  быт.
За  ту,  которая  всегда  за  все  в  ответе,  -
Волшебник,  врач,  шпион  и  следопыт…

За  ту,  которой  кланяются  в  ноги,
Которой  ярче  нет  среди  цветов.
За  ту,  к  которой  сходятся  дороги,  -
За  Женщину,  за  Нежность,  за  Любовь!
                                                               07.03.2012г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320176
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 08.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.03.2012


Леся Геник

Зі Святом!!!

Сьогодні  навіть  сонце  день  лоскоче!
До  свята  в  серце  -  радісні  зайці...
Кохання  Вам,  добра  в  житті  до  схо́чу!
Он,  придивіться:  спритні  горобці
Зібрались  усі  хором  на  калині,
Щоб  привітати  найпрекрасніших  усіх!
І  побажати  матері  й  дружині,
Бабусі,  доньці,  внучечці  -  утіх
Від  кожної  квапливої  хвилинки...
Весна  несе  вже  щастя  в  кулачках...
І  навіть  Бог  з  небесної  хмаринки
Зорить  на  світ  зі  щирістю  в  очах...

То  ж  хай  усмішка  на  устах  крилато,
Не  тільки  нині,  краще  повсякчас...
Всього  найкращого,  найліпшого  багато
Барвисто  квітне  кожен  день  для  Вас!
(8.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320077
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 08.03.2012


Володимир Шинкарук

ЗАПОВІТ ВЧИТЕЛЯ (За невідомим автором )

Як  умру,  то  поховайте  подалі  від  школи,
На  педраді  не  згадуйте  більше  вже  ніколи,
На  вінок  мені  не  тратьте  ні  грошей,  ні  часу,
Бо  я  знаю,  що  вчительство  не  має  запасу.

На  могилі  залишіте  які-небудь  квіти,
А  в  головах  покладіте  план  самоосвіти,
Зошит,  ручку  і  щоденник  всуньте  мені  в  руки
І  згадайте,  друзі  милі,  муки  мої  муки.
Прощавайте  назавжди  конспекти  й  шпаргалки,
І  ви,  колеги-вчителі,  і  вчителяльки!

Не  прожив  я  так,  як  люди,  недосипав  ночі,
Все  над  тими  зошитами  вилазили  очі,
З’їла  школа  моє  серце  і  ще  пів-печінки,
Бо  за  нею  я  не  бачив  ні  дітей,  ні  жінки.

Місцевкому  передайте  моє  шанування,
Так  путівки  й  не  діждався  я  на  лікування,
Ну  а  завучу  скажіте,  хай  розклад  міняє,
Бо  мене  вже  на  цім  світі  живого  немає…
Прощавайте  назавжди,  двійки  і  одиниці,
І  ви,  колеги-вчителі  і  вчителиці.

Директору  передайте  мою  шану  й  дяку,
Хай  він  тепер  поцілує  мене  в  саму…  руку.
Треба  вам  запам'ятати,  вчителі  майбутні:
В  школі  добре  працювати,  як  нема  в  ній  учнів.  
Прощавайте  назавжди,  педради  й  уроки,
І  ви,  колеги-вчителі  і  вчительохи...

А  як  трапиться  колись,  що  буде  зарплата,
То  випийте  ви  за  мене  по  сто  грам  на  брата.
Ось  і  все.  Тепер  –  прощайте!  Бо  я  точно  знаю:
Хто  учитель  на  цім  світі  –  той  іде  до  раю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319546
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 06.03.2012


Вячеслав Романовський

ЗИРКНЕШ ОЧИМА - І НІЖНИМ ОБПАЛИШ ОГНЕМ…

Зиркнеш  очима  -  і  ніжним  обпалиш  огнем,
Дух  перехопить  і  груди  одізвуться  гулко.
Може  удвох  і  кохання  сліпе  наженем,
Може  підтрима  воно,  наче  серце  пігулка?

Ганю  себе:  погляд-хміль  одвести  не  зумів
І  спокусився,  бо  надто  принадна  спокуса.
Та  за  плечима  багато  і  мало  в  сумі,
Чуб  засріблився,  посивіли  скроні  і  вуса.

Чому  ж  наснага  душевна  така  молода,
Прагне  польоту,  п'янкого  чуття,  високості?
Юна  любов  на  моєму  плечі  одрида,
Тихо  зітхне  і  попроситься  знову  у  гості...

6.03.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319493
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 06.03.2012


Тетяна Луківська

Полюби… ( Весняна рапсодія)

Полюби  ти  мене  ,  полюби.
Задивися  в  проталену  воду.
Там  зимової  крапля    сльози,
               Там  краплинка  моєї  сльози...
До  кохання    відшукує  броду.
 Я  так  довго    до  тебе  іду,
Пелюстками  нанизую  квіти,
А  слова  у  букети  кладу,  
                 Ті  слова  у  букети  складу,  
Які  серцем    зуміла  зігріти.
Полюби  ти  мене  ,  полюби.  
Прихили  моє  небо    душею.
 І  мене  за  любов  не  вини,
                   За  безмірну  любов  не  вини,
Я  веснянкою  буду  твоєю.
Полюби  ти  мене  полюби.
Ми  зітремо  сльозу  поцілунком.
Попросила  я  щастя  в  весни,
                   Попросили    ми  б  долі    в  весни,
А  кохання  було  б  подарунком.
Полюби!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319385
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 05.03.2012


Galina Udovychenko

Гордість за друга

У  ясну  погожу  днину
Йшли  п’янички  раз  удвох.
Перший  ледь  тримався  тину,
Другий  ліз  «на  чотирьох»

Скільки  так  плелись,  не  знаю,
Та  пита  брат  брата:
Ти  мене  хоч  поважаєш?
Хотів  би  я  знати.

А  дружок  лежить  в  калюжі,
Пряде  головою:
Та  я  зараз,милий  друже,
Пишаюсь  тобою!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319333
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 05.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.03.2012


Леся Геник

***

Іван  Павліха,  м.Калуш
***  
Баран,  що  записався  в  мудреці,
Очолювати  став  корів.
На  луки  череду  повів,
І  там,  де  в  росах  грались  промінці,
Почулось  владне:"Бе-е!"
Куди  це,  Мунько,  понесло  тебе-е?
А  йди  сюди  -
Тримайся  череди!"
А  та  йому:
"Кажи  мені  не  "бе-е",а  "му-у":
Як  можна  нами  керувати
І  мови  нашоїне  знати?"

Та  був  Баран  упертим  Бараниськом,
І  знову  владно:  "Бе-е!
Мовчи,  а  то  провчу  тебе-е!"
Та  не  провчив,  бо  знявся  рев  над  пасовиськом.
То  корови
Всі  виступили,  як  одна,  на  захист  мови:
"Навіщо  нам  такий  вожак,
Що  нашу  гідність  зневажа?"
І  Барана  прогнали  з  пасовиська.
               *      *        *
Була  ця  череда,  авжеж,  не  українська.


/Перевал.  Всеукраїнський  літературно-художній  і  
громадсько-політичний  журнал.  -  Івано-Франківськ,  2011.  -  С.250/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318917
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 05.03.2012


Леся Геник

Та хоч за тисячі земель…

***
Та  хоч  за  тисячі  земель
Я  не  знайду  таких  очей,
Як  в  тебе,  любий!
Щоб  мить  одна  -  неначе  вік...
Сама  собі  втрачаю  лік,
Весною  розпирає  груди!

У  лестощах  чужих  вітрів,
В  аншлажності  скупих  умів,
Думками  го́рнуся  до  тебе...
Ти  -  острів  мій,  десь  на  краю...
Тебе  люблю,  люблю,  люблю
Сильніше  сонця,  більш  за  небо!

І  зорі  -  мов  намисто  снів,
Рахую  миті  спраглих  днів,
Де  інший  хтось,  не  ти,  голубиш...
На  пальцях  -  павутинка  мрій:
Ти  мій,  та  все  одно  ти  -  мій!
Цілую  плечі,  руки,  губи...

І  хай  простить  мені  Господь,
Душа  і  серце,  грішна  плоть,
Що  віддаюся...  Хай  що  буде!
Та  хоч  за  тисячі  земель,
Нема  ніде  таких  ночей,
Як  ти  мені  даруєш,  любий...
(3.02.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318903
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 05.03.2012


longavojo

Пригода на виїзді з Полтави шляхом на Диканьку

Понад  дорогою  в  червоному  плащі
Вона  голосувала...  Зупиняюсь:
-  Куди  вам  пані?  У  які  кущі?
-  В  Диканьку?  Чи  сказала,  чи  питаюсь?

Струнка,  цікава,  просто  чарівна...
-  Завіз  би,  тільки  часу  небагато.
-  А  жаль,  -  мені  у  відповідь    вона...
І  я  вже  тисну  на  акселератор.

А  навздогін  думки:  -  Я  б  мабуть  міг  
Її  підкинути,  для  мене  то  не  відстань!
Для  чогось  ж  стався  цей  обставин  збіг,
Коли  вже  виїжджав  практично  з  міста?

Що  зволікати  -  зараз  розвернусь,
На  трохи  відкладу  свою  роботу...
Та  бачу  в  дзеркалі,    от  вже  ж  фортить  комусь:
Вона  сідала  у  якусь  "Тойоту"...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319133
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 05.03.2012


Тарас Процайло

Вони творили

Вони  творили  вічне,  незабутнє:
Перо,  папір,  натхнення  і  рука.
І  крізь  віки  лунатиме  могутня
Словесна  доля  -  спрагла  і  важка.
Але  не  вмруть  і  виживуть  в  неволі
Рядки,  які  палили  вже  не  раз,
І  наче  діти  змучені  та  голі,
З  усіх  сторін  чекатимуть  образ.
Роки  пройшли,  а  слово  не  змінилось,
Душа  у  ньому  й  досі  ще  живе,
Його  топили,  але  не  втопилось,
Дніпро  Шевченка  й  досі  ще  реве.
Не  можна  слова  вічного  забути,
Бо  доля  в  нього  була  не  легка.
І  не  дадуть  в  кайдани  нас  закути
Перо,  папір,  натхнення  і  рука!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319129
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 05.03.2012


ОКСАНА ВИННИЦЬКА

НЕ СУДИ

Не  суди  за  любов  мене,
Не  суди  і  за  серця  плач,
Може,  з  часом  це  все  мине,
А  тепер  ти  мені  пробач.
А  тепер  ти  мене  прости
За  неспокій  в  душі  твоїй,
Хрест,  що  доля  дала  нести
Це  мені  лиш,  мені  одній.
Не  карай  за  любов  мою,  
Я  покарана  тим  давно.
Над  безоднею  я  стою,
Та  повір,  мені  все  одно,
Чи  впаду  я  тепер  туди,
Чи  затримаюсь  ще  на  час,
Лиш  прошу  ти  не  осуди,  
Не  вини  за  любов  щораз.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318797
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 03.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.03.2012


Віталій Назарук

Прийшла весна і кожен молодий

Співає  з  року  в  рік  пробуджена  душа,
Де  скресла  крига,  стихла  хуртовина,
Знов  зазиває  Мавка  Лукаша,
Із  квітів  стелить  нову  скатертину.

Сіяють  зранку  очі  чарівні
І  терпнуть  губи  від  палких  цілунків,
Кохання  прилетіло  навесні
І  обдарило  всіх  любовним  трунком.

А  жіночки  –  лебідки  чарівні,
Пливуть  весною  із  коханням  в  парі,
Веснянками    прокинулись  пісні
І  розсипають  скрізь  медунків  чари.

Прийшла  весна,  земля  уже  не  спить,
Зелений  килим  стелить  день  новий,  
Знов  від  кохання  серденько  щемить,
Прийшла  весна  і  кожен  молодий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318341
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 02.03.2012


Віталій Назарук

З весною Вас

Проліскове  повітря  піднімається  в  хмари,
Блиск  кохання  сіяє  з  очей  навкруги,
Наступила  весна  і  розвіялись  чари,
Їх  забрали  з  собою  у  вічність  сніги.

А  жінки  і  дівчата  первоцвітом  розквітли,
Скоро  жайвір  у  небо  пісні  понесе,
Прокладе  соловейку  дорогу  у  літо
І  на  крилах  пісенних  любов  рознесе.

Чорноокі  й  білявки,  щастя  Вам  і  любові!
Хай  весняні  струмочки  Вас  розбудять  від  сну,
Гілочки  набухають  до  свята    вербові,
Зустрічайте  свою  довгождану  весну!

Теплий  вітер  кохання  принесе  подарунок,
І  підсніжники  дзвоном  наповнять  серця,
Вас  кохані  пригорнуть,  а  п’янкий  поцілунок,
Вам  запалить  усмішку,  яка  так  до  лиця.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318088
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 01.03.2012


ОКСАНА ВИННИЦЬКА

НЕ ЗНИКАЙ

Не  зникай,  я  прошу,  не  зникай,
Не  кажи,  що  пора  вже  настала,
Я  не  хочу  почути,  прощай,
Бо  тобі  своє  серце  віддала.
Не  зникай,  я  прошу,  не  іди,
Не  кажи,  що  вже  часу  немає.
Дай  напитись  живої  води,
Ту,  що  душу  назавжди  зціляє.
Не  зникай,  я  прошу,  зупинись,
Подаруй  мені  ще  хоч  хвилину,
Полетівши  з  тобою  у  вись,
Не  забуду  ніколи  цю  днину,
Не  зникай  із  життя,  я  молю,
Бо  лиха  моя  стане  година.
Ти  повір,  що  тебе  я  люблю
І  що  ти  моя  мрія  єдина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317923
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 29.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.02.2012


Леся Геник

Ми не пара…

***
Ми  не  пара...  І  рожі  зів’яли,
Полетіли  пелю́стки  до  ніг...
Певно,  іншого  зовсім  чекали
На  перетині  літ  чи  доріг.
Зазираючи  небу  у  очі  -
Чи  питали  пораду  яку?
Поки  серце  ридало:  не  хочу
Пригортати  цю  правду  гірку  -
Що  не  пара!  І  разом  не  бути,
Не  збирати  зірок  у  поділ...
Напило́ся  кохання  отрути
І  роздерлось  незграбно  навпіл...
(11.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317371
дата надходження 27.02.2012
дата закладки 28.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.02.2012


Анна Вейн

РОЗМОВА З ВІТРОМ

Думками  я  полину  в  синє  небо  –
наслухаюся  зоряних  казок.
Прийняти  їх  у  серце  є  потреба,
у  пам'яті  лишити  образок
про  те,  як  пахне  сонце  в  надвечір’я,
як  солов'ї  співають  до  небес,
де  невагомі  хмари  -  наче  пір’я.
А  ще  -  про  велич  світу,  сім  чудес…

Вклонюся  вітру  за  таку  розмову!
Я  на  землі  згадаю  ще  не  раз
магічних  слів  веселку  кольорову
і  сокровенних  мрій  жагучий  джаз...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313509
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 27.02.2012


Осіріс

Весь світ у росяній краплині…

Весь  світ  у  росяній  краплині
Бринить  на  кінчику  трави.
Тут  небеса  блакитно-сині
І  гір  засніжених  глави.
Розквітчане  весни  цвітіння,
Веселки  вогкий  барво  грай,
Бурштинове  лози  сплетіння
І  сонця  світанковий  край.
Тут  водоспадів  прохолода,
Червневе  марево  ночей…
Та  головне  –  її  тут  врода
І  блиск  залюблених  очей!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316514
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 25.02.2012


Осіріс

Святий кур’єр

У  промінцях  морозного  світання,
В  серпанку  білосніжних  балерин,
Тобі  від  мене,  занесе  вітання,
Кохання  страдник  –  святець  Валентин.  
Він  до  віконця  припаде  тихенько,
І  подихом  гарячих  почуттів,
На  склі  морознім  виведе  серденько,
Що  передати  я  тобі  хотів.  
Навхрест  своєю  милості  рукою,
Заочно  накладе  печаттю  шлюб,
На  серці  тім  розпишеться  стрілою,
Моїм  цілунком  доторкнеться  губ.
Блакить  очей  ти  виплеснеш  у  ранок  
І  цьомчик  свій  залишиш  на  вікні.
Утаїть  Валентина  знов  серпанок  –  
Твоє  «Я  згодна»,  він  несе  мені.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316816
дата надходження 25.02.2012
дата закладки 25.02.2012


longavojo

Казочка про Червону Шапочку ( Анджей Валігурскі, переклади віршів з польської)

Якось  Шапочку  Червону,
З  повним  бутлем  самогону
Потягло  крізь  ліс  до  Бабці,
Що  жила  з  Лісничим  в  хатці.

І  не  раз  його,  от  жаба,
З  Вовком  зраджувала  Баба.
Не  дійшла  онука  толком,  
А  стара  вже  в  ліжку  з  Вовком!

По-російськи  щось  мугиче,
По-французьки  в  губи  тиче,
Бо  у  Вовка  тих  потенцій
І  на  купу  старушенцій!

Як  побачила  дитинка,
Що  Бабуня  справжня  свинка,
Все  Лісничому  повіла,
Щоб  і  він  пристав  до  діла.

Той  з  двостволки  в  ревній  вабі
Доробив  дві  дірки  бабі.
-  Зрадник,  -  звів  на  Вовка  пальця
І  відстрелив  Вовку...  щось  там.

Поховав  їх  у  барвінку,
І  взяв  Шапочку  за  жінку.
Тож,  мораль:  Доносьте  вчасно  -
Буде  все  у  вас  прекрасно!


ОРИГІНАЛ  ТВОРУ

Kiedyś  Czerwony  Kapturek
Niósł  pół  litra  i  ogórek
Dla  Babci  w  lesie  dziewiczym
Co  tam  żyła  z  Nadleśniczym,

Ale  go  już  razy  kilka  zdradziła
Na  korzyść  Wilka!
Teraz  też  -  kapturek  bieży,
A  ta  prukwa  z  Wilkiem  leży!

Podśpiewuje  coś  po  rusku,
A  kocha  się  po  francusku.
(Bo  taki  Wilk  to  wygrzmoci
Nawet  i  giełdę  staroci!)

Gdy  zobaczyła  dziewczynka,
Że  z  jej  Babci  taka  świnka  -  
Dała  cynk  Nadleśniczemu,
Żeby  też  się  przyjrzał  temu.

A  on,  ze  swojej  dwururki,
Dorobił  w  Babci  dwie  dziurki,
Poczem  z  krzykiem:  -  Oż,  ty  zdrajco!
Trafił  Wilka  w  lewe  cośtam.

Pochował  ich  pod  pagórkiem
I  ożenił  się  z  Kapturkiem.
Wniosek:  Kto  w  porę  kabluje,
Nigdy  biedy  nie  poczuje!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316382
дата надходження 23.02.2012
дата закладки 23.02.2012


Lee Olherson

Якби кохання знало, як померти

У  снах  моїх  я  інколи  тебе  зустріну,  –  
Не  можу  назавжди  цей  спогад  стерти,
Напевно  так,  допоки  не  загину,
Якби  кохання  знало,  як  померти…

Історія  –  сторінка,  що  припала  пилом,
Забутий  дощ,  що  сонцем  засвітився,
Верба,  колись  струнка,  тепер  –  навік  похила,
Нестертий  спогад  нам  у  серці  залишився…

Мелодія,  що  вся  тобою  грає,
І  вулиця,  де  досі  чутно  твій  неспішний  крок,
Вже  після  тебе...  але  так  не  вистачає
Дороги,  що  вела  нас  до  зірок.

Листочками  упали  б  ми  з  гілля,
Якби  нам  душу,  мов  листок,  хтось  захотів  роздерти,
Але  тоді  згоріла  б  нам  земля,
Якби  кохання  знало,  як  померти…

Ти  тільки  подих,  дотик,  вітер
І  щастя  згірклого  ковток,
Розмитий  аркуш  рівних  літер,
Крізь  прірву  зламаний  місток.

Цей  світ  спинився  б,  спопелів,
Не  був  таким  тривким,  упертим,
Якби  ніхто  з  нас  не  любив,
Якби  кохання  знало,  як  померти…

Через  віки  не  пронеслися  б  почуття,
Якщо  б  у  пам’яті  їх  спромоглися  стерти,
Зів’яли,  зникнули  б  серця,
Якби  кохання  знало,  як  померти…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315949
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 22.02.2012


She said: gray...

Ти цілувалась з вітром на світанні…

Ти  цілувалась  з  вітром  на  світанні.
Ховались  ви  обидва  серед  жита.
І  пристрасно  так,  нібито  востаннє,
він  плечі  обіймав  твої  відкрито.

Ось  бачу  гру  його  з  твоїм  волоссям,
але  чомусь  нітрохи  не  ревную.
Спокусник  вміє  заплітати  коси?
Я  в  нього  цю  науку  опаную.

І  щоб  він  не  казав  тобі  на  вушко,
чи  заглядав  в  блискучі  оченята,
чи  кликав  за  коханку  чи  подружку  –  
не  матиме  цей  звабник-вітер  свята.

Бо  підхоплю  любов  свою  на  руки,
щоб  десь  у  житі  зникнути  до  ночі.
Послухай,  мила  –  серце  вже  не  стука.
Воно  тремтить...
Бо  знов  кохання  хоче...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315653
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 21.02.2012


Олена Іськова-Миклащук

По змарнілій щоці покотилась сльоза…

По  змарнілій  щоці  покотилась  сльоза,
Дикий  біль  затуманив  полудою  очі—
Плаче  небо:  лежить  в  домовині  лоза.
Все  ж  збулися  ворожі  прокляття  пророчі.
Плаче  вітер  в  сухих  калинових  кущах,
Соловейко  сльозу  утирає:
Синьо-жовта  хатина  змарніла  в  дощах,
Птаха  волі  в  ній  тихо  конає.
Заглушив  вже  бур’ян  запашнії  сади
Розкрадають  Собору  руїну.
Досить,  небо,  не  плач,  бо  ж  не  стане  води,
Щоб  оплакать  мою  Україну!
2000

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315570
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 20.02.2012


Леслав

Можливо

Можливо  це,той
непростимий  грiх,Що
вiдчувався  мною  в
кожнiм  словi,Але  я
вперто  хочу  з  вуст
твоiх,Напитися  кохання  i  любовi.Можливо  я
зненацька
знахабнiв,Коли
вiдверто  подивився  в
очi,Але  раптово  мало
стало  днiв,I  саме  тому  закортiло  ночi!Так
забажалось  душу
обпекти,Долоньками...
(не  смiйся,це
важливо)...I  щоб  на
цiле  небо  "я  i  ти",Та  поряд  десь,старенький
Бог...можливо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315352
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 19.02.2012


Тетяна Луківська

Сумніви довкола почуттів

Притули  свою  душу  до  неба,
Збережи  власну  зірку  на  нім.
Хто  сказав,  що  любити  не  треба,
То  ж  бо  вигадка,    марево,  дим?
Хто  сказав,  що  для  мрій  не    потрібно,  
Зазирати  у  синю  блакить.
І  не  бачити  паморозь  срібну,
І  як  небо  вечірнє  зорить.
Хто  сказав,  що  світанки  не  сяють,
Не  у  вірності  справжність  свята...
Тоді  ж  як?!  Коли  щастя  безкрає,
А  в  любові  обидва  крила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315044
дата надходження 18.02.2012
дата закладки 18.02.2012


oleg lytvin

Серце Матері на чужині…

Хто  запитує  себе,  що  робиться  у  серці  матері  на  чужині?
Нам  тут,  зорі,  близькі,  а  їй  мерещаться  лиш  в  сні,
Діброви,  квітучі  поля,  найрідніша,  така  мила  земля,
І  перед  очима  стоїть.  –  то  син,  то  петля..

Той  сум  міряний  не  днями,  а  вже  цілими  роками!
Ті  сльози  на  очах…  в  аеропорті  із  сумками…
Примушені  міняти  свою  вільну  волю..
Нічого  не  вдієш..  за  них  обрали  їхню  долю..

«будь  чемним!»    -  маленького  сина  просить,
А  серце  кров’ю  заливається,
Тепер  дзвонить,  -  а  він  вже  сіно  косить..
«я  ненадовго»  -  отак  це  називається..

Донька,  -  юнка,  красуня..  струнка…
Вже  рік  як  мамою  стала  сама…
Може  хочете  Ви  Їх  у  чомусь  звинуватити?
А  ви  спробуйте  їм  хоч  щось  порадити…

Без  мови,  соціального  статусу,  прав..
Вимивають  чиєсь  харкотиння  на  підлозі,
Хто  ж  їм  ту  долю  обрав?
Коли  дітям  сниться  –  що  мама  стоїть  на  порозі..

Не  дай  Боже  нікому  відчувати  того  болю,  
Ні  матері  на  чужині,  ні  дітям  на  своїй  землі,
Нехай  за  Вас  ніхто  не  обирає  долю,
Бо  це  те  саме,  -    як  живцем  горіти  у  вогні…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314690
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 17.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.02.2012


Santos

Бідні люди

Бідні  люди...
Що  залишилось  від  них?
Що  із  ними  буде?
Коли  кожен  зник...

Коли  пропав  у  своїх  дебрях...
Кудись-колись  тут  кожен  з  нас,
Побіг  за  грошами  по  нетрях,
І  все  що  цінне  повтрачав...

Залишив  кожен  власний  вогник,
І  десь  у  темряві  пропав,
Пропав,  за  труд  в  чужій  роботі,
А  свою  рідну  не  пізнав...

Не  залишив  собі  для  себе,
Одну-єдину  власну  мить,
Бо  тільки  грошей  вічно  треба,
А  серце  -  потім..  най  болить...

Нехай  воно  ще  почекає,
А  я  залишусь  при  грошах,
А  я  його  не  помічаю,
Бо  навіть  тут  мене  нема....

Дякую.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314071
дата надходження 14.02.2012
дата закладки 14.02.2012


Леся Геник

Пам’яті М. А. Верещаки…

***
Бо  й  що  життя?  За  мить  згорає  свічка.
Солоне  море  незупинних  сліз.
І  свіжа  глина,  пам’яті  смерічка,
І  скрип...  Уже  такий  далекий  віз!

Пронесли  слово  стрічкою  сумною...
Не  ве́рне!  Боже,  більше  не  верне́!
Не  пригорне́  безсилою  рукою,
Опалий  сум  потрісканих  ренет...

Багатий  сад,  ще  буде  плодоносся!
Та  пагінець  засох  між  нас  один...
Вплетімо  жаль  у  вічності  волосся:
Пішов  з  життя  Вкраїни  вірний  Син!
(14.2.12)

Усі  посилання  на  сторінці  Світанка:  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313917

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314060
дата надходження 14.02.2012
дата закладки 14.02.2012


Леся Геник

Хай сьогодні…

***
Хай  сьогодні  палають  вогні
На  зимовому,  темному  небі,
Віддаюся  всеціло  тобі  -  
У  обійми  чуттів  незбагненні!
Віддаю  тобі  серце  своє...
І  хай  місяць,  мов  свідок  зізнання,
Келих  щастя  по  вінця  наллє
І  підніме  за  наше  кохання...
(11.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313735
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 14.02.2012


Леслав

Тебе в день св. Валентина

Любимая,ты  в  мире  лучше  всех
(И  в  этом  меня  сердце  необманит)
Так  пусть  сегодня  твой  веселый  смех
Весь  день  пьянит,а  ночью  обжигает.
Любимая,пусть  и  тоска  и  грусть
Ни  глаз  твоих,ни  сердца  не  коснуться...
Будь  счастлива,нежна,красива,пусть
Тебе  сам  Бог  захочет  улыбнуться!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313765
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 14.02.2012


Леся Геник

На відстані холодної руки…

***
На  відстані  холодної  руки,
На  відстані  бездонного  мовчання
Смакуємо  самотності  роки
Натомість  неосяжного  кохання.
Пліч-о-пліч  по  бульварах  бредемо́,
Зриваючи  думками  поцілунки,
На  плечі  начепивши  вічне  "мо",
Його  непереміряні  ґатунки.
І  доторкнувшись  пальцями,  бува,
Під  ноги  погляд,  наче  прокажені!
Із  уст  -  півзвуком  втомлені  слова,
Хоча  серця  насправді  навіжені!
І  молитви,  невпинні  молитви,
І  вервичні  замацані  розпуки...
А  всього  б:  взяти  й  просто  протягти  
Один  до  одного  замерзлі  руки...
(13.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313768
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 13.02.2012


molfar

НЕ СУМУЙ

Не  сумуй.
Все  одно  ти  -  зі  мною.
Кожну  мить  
нас  єднають  чуття.
Дощ  цілує  листочки  і  хвою,
Їм  дарує  любов  і  життя..
Придивись  –  
я  у  кожній  краплинці  -
у  долоні  їх  ніжно  візьми.

Гасне  день...
То  ж  давай  наодинці
посміхнемось,
помріємо  ми...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269581
дата надходження 10.07.2011
дата закладки 13.02.2012


molfar

СПАСИБІ ВАМ

Мовчання  -  
тАкож  відповідь,  принцесо.
Спасибі  Вам
за  сонце  і  печаль,
за  казку
без  причини  і  адреси,
за  небо,  що  зове
у  світлу  даль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307852
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 13.02.2012


molfar

РАНКОВІ МОЛИТВИ

Я  ранок
нарікаю  Вашим  іменем
і  Він  мені
Дарує  сонце  знов.
Моя  любов
У  грозах  перевірена:
я  вірю  Вам.
І  тексти  молитов
складаю,  щоб  не  тліли,
а  горіли  Ви.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273805
дата надходження 06.08.2011
дата закладки 13.02.2012


molfar

СКУЧИВ

О,  ніжна  панно,
як  за  Вами  скучив  я!
Морозний  ранок
сонячний  озвучую,
аби  душа  зігрілася  теплом.

Аби  натхненно
очі  Ваші  сяяли,
аби  самотність
серденько  не  краяла,
оберігало
Янгола  крило.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313295
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 13.02.2012


Наталя Данилюк

І не тому…

Чи  я  колись  повЕрнуся  сюди-
У  місто  снів,  ілюзій  та  кохання?
Сніг  замете  залишені  сліди
І  відбере  надмірні  сподівання

На  зустріч  теплу  в  сяйві  ліхтарів,
Палкі  зізнання,  дотики  жагучі
І  півмільйона  зоряних  вогнів,
Що  сіють  в  душу  спалахи  блискучі.

І  той  солодкий  присмак  мигдалю,
Що  з  вуст  зірвала  краплею  отрути-
І  не  тому,  що  я  тебе  люблю,
А  лиш  тому,  щоб  іншого  забути...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313040
дата надходження 11.02.2012
дата закладки 13.02.2012


Наталя Данилюк

В День закоханих

Лютневий  ранок.Сніжно-біла  піна
Застигла  візерунками  на  склі...
Крокує  день  Святого  Валентина,
Густим  серпанком  тане  по  землі.

Поміж  гілок  сріблясті  павутинки
І  паморозь  іскриться,  мов  жива!
Летять-летять  строкаті  валентинки-
Палких  освідчень  трепетні  слова.

І  так  мені  в  думках  моїх  весняно
Від  того,  що  у  натовпі  людей
До  мене  поспішаєш  ти,  коханий,
Троянду  притиснувши  до  грудей!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313565
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 13.02.2012


Віталій Войтко

A ти мене ревнуєш до сусідки

А  ти  мене  ревнуєш  до  сусідки,                                                        
Кажеш  до  неї  часто  я  ходжу.
Що  є  у  тебе  аж  чотири  свідки,
Як  в  понеділок  біг  через  межу.

Як  у  вівторок  ніс  в  кишені  груші,
Та  й  забарився  в  неї  на  пів  дня.
Тобі  ж  сказав,  що    в  поле  йти  я  мушу,
Та  там  давно  уже  одна  стерня.

А  у  середу  бачили  нас  в  місті,
Як  ми  ходили  парою  в  кіно.
Дійшли  до  тебе  швидко  оті  вісті,
Та  я  сказав,  що  з  другом  пив  вино.

В  четвер  на  рибі  зранку  і  до  ночі,
Впіймав  лиш  жабу,  кльову  не  було!
А  жінка  розлютившись  каже:  ,,глянь-но  в  очі",
Чому  в  помаді  все  твоє  чоло?

Будеш  у  дома  в  п’ятницю  сидіти,
Я  штанями  прив’яжу  біля  пса.
А  як  з  дороги  всі  почнуть  глядіти,
Тебе  можливо  сором  закуса.

В  суботу  в  дім  пущу  лише  поїсти,
А  потім  підеш  спати  до  свині.
І  не  потрібно  з  лестощами  лізти,
Ти  надоїв  із  брехнями  мені.  

В  неділю  в  церкві  каятися  будеш,
Можливо  з  тебе  виженуть  чортів!
Ти  ж  бо  зовсім  мене  уже  не  любиш!
Пролазив  цілий  тиждень  де  хотів!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313495
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 13.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.02.2012


Леся Геник

Не плач, маленьке сіре кошенятко…

***
Не  плач,  маленьке  сіре  кошенятко…
Помуркочи  калачиком  в  кутку,
Голівоньку  схили  на  теплі  лапки...
Ну  що  тут  вдієш?  Ластівку  прудку
Легенько  так  не  вдасться  упіймати:
Вона  -  швидка,  ще  й  має  силу  крил!
Такий  он  світ:  нелегко  подолати
Шляхів  усіх...  Бува,  завадить  пил!
І  гострі  ікла  не  завжди  в  нагоді,
Та  й  кігті  теж  бувають  надарма...
Хоча  і  прагнеш:  тільки  нагороди!
Натомість  –  так  стається,  що  нема...

То,  може,  й  сон:  маленьке  кошенятко,
А  муркотіння  -  марево  думок...
Десь  над  душею  ніжні  янголятка
Плетуть  собі  мереживо  зірок...
(9.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312882
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 11.02.2012


Рідний

*-*-* ( на твоїх долонях …)

на  твоїх  долонях  почиває  спокій
в  човнику  молитви  крізь  недолі  шал
до  причалу  щастя  в  небеса  високі
ти  мене  провадиш      під  зірок  хорал
 був  я  неуважним  біль  тобі  приносив
та  душа  збагнула  кається  й  болить
як  же  я  бажаю  у  пахучі  коси
потекти  щокою    крізь    блаженну  мить
ангельського  миру  хочу    скуштувати
у  саду  у  лузі    між  пахких  отав
досить  за  розлуку  болісної      плати
що  її  в  бездоллі    я    так  довго  брав
на  твоїх  долонях  бездну  переплинув
не  зблудив    із  курсу  -    палахтів    маяк  
райдужної  віри  в  ту  одну  -  єдину
що    мене  забути    не    могла  ніяк


10/02/12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312777
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 10.02.2012


Наталя Данилюк

Коли зачиниш за собою двері…

Коли  зачиниш  за  собою  двері,
Не  озирайся  на  прощання,  йди.
Пекучим  болем  зринуть  на  папері
Твої  ще  теплі  тліючі  сліди...

І  не  розквітне  вишня  посивіла,
Коли  прийде  заквітчана  весна.
Я  стільки  слів  промовити  хотіла,
Та  обірвалась  зрадницьки  струна,

І  вже  на  поклик  мій  не  обізветься...
Зима  в  душі,  за  вікнами-зима.
Скільки  зірок  на  небі  твого  серця,
Та  для  моєї  місця  там  нема.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304216
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 09.02.2012


Леся Геник

Переплелися тіні у саду…

***
Переплелися  тіні  у  саду.
Метіль  холодне  віття  пеленає...
А  ти  промов  лишень  одне:  "Вже  йду!"
І  в  сутінках  насправді  засвітає!

І  стане  місяць  надувати  ріг,
А  зорі  величаво  "дримботіти".
Местиме  вечір  від  стежок  весь  сніг,
Де  буде  щастя  тихо  дріботіти.

У  вікнах  зустріч  запалить  вогонь!
І  що  ті  тіні?  Лиш  померзлі  шати...
Лиш  величава  пам’ять  сивих  крон,
Що  спромоглись  в  метілях  покохати...
(31.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312127
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 07.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2012


Зеновій Винничук

У Києві

Іду  по  Києву,  душа  радіє,
Хрещатик  світлий  аж  сія,
На  Басарабці  ідол  бовваніє,
Заліз  на  тумбу,  лиса  голова...

Чого  він  тут,  мабуть,  ще  в  силі
У  Україні  молодій,
Його  соратники  фальшиві
Давно  пішли  вже  у  відстій.

Дивлюся  написи  на  стінах,
Мабуть,  крамниці,  установи,
Та  зовсім  я  не  розумію,
У  нас  нема  такої  мови.

Можливо  сплю,  та  звуки  чую,
Себе  для  певності  щипаю,
Все  чую,  бачу,  розумію
І  вже  нарешті  прозріваю.

Якийсь  готичний  шрифт  таємний:
Німецька  давня  чи  латина?
Мене  штовхають  люди-тіні
-  "Ушол  отседава,  скотіна".

О  лишенько,  хрещуся  грішний,
Мабуть,  попав  не  в  той  я  вимір,
В  трикутник  заблукав  бермудський,  
Або  це  я  -  чи  Київ  вимер.
                                                                   4.02.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311379
дата надходження 04.02.2012
дата закладки 05.02.2012


Дощ

Пам"яті мами

Минуло  вже  дванадцять  літ,
Як  ти  покинула  цей  світ...


Матусю,  нене,  журавлі  летять,
Зітерши  крила  в  многотруднім  леті.
І  вже  струмочки  срібно  плюскотять,
У  повеневій  злившись  круговерті.
Усе,  як  завжди  -  сонце  і  весна,
Усе  по  колу,  як  і  споконвіку...
І  тільки  ти  -  відчужена  й  одна,
В  зимових  снах  лишилася  довіку.
Ти  не  діждалась  перших  журавлів  -
Тяжка  недуга  світ  тобі  закрила.
Горіла  довго  свічка  на  столі  -
Душа  про  вічне  з  Богом  говорила.
Я  був  з  тобою  в  ту  останню  мить  -
Каралось  серце  в  розпачі  німому...
Твоє  життя  не  міг  я  захистить  -
Ти  відійшла  приречено  й  свідомо.
А  за  вікном  розвихрені  сніги
Жбурляв  ув  очі  знавіснілий  вітер.
Зійшлись  в  тобі  життєві  береги,
А  світ  того,  здавалось,  не  помітив.
І  вже  без  тебе  розцвітуть  сади
І  перші  грози  визріють  громами.
І  будуть  знову  квіти  і  плоди.
І  буде  все.  Та  тільки  вже  без  мами...

Березень  1999  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311513
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012


Зеновій Винничук

До земляків

Шановні  земляки,  свідомі  українці,
Прийміть  уклін  своїх  братів,  синів:
Чорнобильців,  афганців,  доброчинців  -  
Усіх,  хто  серця  жар,  життя  не  пожалів.

За  покликом  душі,  за  совісті  велінням
На  поклик  Мами-України  йшли,
Щоб  захистить  майбутні  покоління,
Згоряли  і  горять  -  горять  твої  сини.

Не  було  і  нема  в  нас  поділу  такого:
Тут  Схід,  там  Захід,  Південь  тут,  там  Центр,
Усі  ми  діти  однієї  Мами,
В  нас  поділ  -  патріот,  чи  темний  ренегат*.

Усім,  хто  хоче  в  мирі  й  згоді  проживати,
З  любов'ю  в  серці  й  вірою  в  душі,
В  одній  Христовій  церкві  об'єднатись,
Брат  брата  щиро  обійняти  від  душі.

Сини  і  доньки  України,  об'єднайтесь,
Бо  далі  тільки  прірва,  зло  без  дна,
Вкраїнці,  християни,  спам'ятайтесь,
Гуртом  ми  сила,  поодинці  нас  -  нема.

А  ті,  хто  мляво  каже:"  Це  не  наша  справа,
Ми  ні  при  чім,  в  нас  бізнес  і  сім'я"...
Сьогодні,  милі,  ваша  хата  скраю,
А  завтра  пробудивсь  -  а  хати  вже  нема.

Шановні  земляки,  свідомі  українці,
Будіть  своїх  дітей:  дочок,  синів...
За  що  мільйони  вмерли  українців?
Щоб  ми  перетворились  на  німих  рабів?

Молімося,  брати,  за  долю  України,
Надіймося  на  Бога,  але  самі  не  спім,
Очистімо  свій  дім  від  гнилі  і  руїни
І  правий  Божий  лад  в  країні  відновім.

*ренегат  -  1)  Той,  що  перейшов  у  табір  противників,  зрадник,  відступник.
2)  Людина,  що  зреклася  своєї  віри.
                                                                                                         2.02.2012  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310955
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 02.02.2012


tayana

Доні випускниці

Здається  ,  що  лиш  вчора  ,мов  ляльку,  одягала
І  бантики  до  сукні  ретельно  підбирала,
Плела  русяві  кіски,  до  себе  пригортала,
Про  щастя  доні  милій  я  небеса  благала.
Шкільна  пора  минула  -  ти  розцвіла  мов  квітка,
Тепер  з  тобою  будем  ми  бачитися  рідко.
Як  серцю  мами  важко  кровинку  відпускати,
Як  хочеться  свій  досвід  тобі  в  дорогу  дати,
Крильми  завжди  від  лиха  дитину  укривати
Порадити  ,  підтримать,  щось  тихо  підказати...
Та  будеш  ти  далеко,  вже  скоро  це  засвою,
Хоч  знай  -  весь  час  ,  маленька,  я  подумки  з  тобою.
Прийшла  пора  ,  так  треба,  полинеш  ти  у  люди,
Але  тепло  домівки  у  серці  завжди  буде.
І  як  би  там  не  сталось  ,  і    що  б  там  не  було  -
Не  забувай  дороги  до  мами  у  село,
Де  на  лани  родючі  щедра  земля  багата,
Де  потопає  в  квітах  рідна  батьківська  хата.
Дивись  горить  віконце,  мов  маячок,  для  тебе
І  падають  у  роси  яскраві  зорі  з  неба.
Тут  завжди  зможеш  серцем,  душею  відпочити,
Щоб  труднощі  долати,  перемагати,  жити...
Хай  на  дорозі  донька  лише  добро  стрічає,
Світле  кохання  чисте  десь  там  її  чекає,
Хай  успіху  досягне  ,  професію  здобуде
І  поряд  завжди  будуть  тільки  хороші  люди.
Займи  достойне  місце  і  залишись  собою,
Щоб  ми  могли  із  татом  пишатися  тобою.
Іди...  уже  світанок  в  віконце  заглядає
В  життя  нове  ,  доросле  доню  мою  гукає...
Я  плакати  не  буду,  дитино,  обіцяю
Бо  свято  вірю  в  тебе  й  тебе  благословляю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310841
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 02.02.2012


Оксана Пронюк

… і очі раю

«…Сім  місяців  тебе  нема…
Пішов.  Утік.  Іще  вторік.
Зосталася  сама.  Та  не  одна.
Твоє  дитя,  що  гріло  душу.  Мушу.
Заставити  любити  самоту.  А  ще  журу
За  вікнами  чужого  краю.  Завмираю.  
Розпачливо  кричу.  Не  знаю,
Як,  сину,  я  тобі  скажу:  покинув…
Втомився  жити.  В  ту  хвилину
Я  рвалася  –  летіла  в  слід
Раптово  все…  Дванадцять  літ  
Як  один  крик.    Не  знаю  сину!
Нам  тільки  три.  
Ще  до  народження  півроку.
Всілись  світи.  Німію,  Боже  з  самоти.
Де  ти,  скажи?  Вчуваю  кроки  під  дверми.
І  одкриваю.  Вже  сьомий  місяць  відкриваю.  
Тебе  немає.  А  я  чекаю.  
Не  винувачу,  не  кричу  лишень  вчуваю.
Давно  живу  я  під  дверми.  Сина  гойдаю.
Такий  як  ти.  Скажи,  що  прийдеш  хоч  колись.  
Я  зачекаю.
Мовчить  мобільний  телефон.  Змінив  свій  номер.  
Надзвонюю  в  німі  світи:    вернутись  можеш!
Спітнілий  Скайп  аж  від  очей  тікає
Може  комусь  він  відповість  мій  «nikolae».
Згадала  фільм.  Циганська  пошта.  Будулаю.
Перекажіть.  Що  я  (вже  ми!)  Чекаю.
Маленька  крихта  на  руках
І  очі  раю.  Боюсь,  сльозою  розбуджу
Синятко  зрання.  Подушку  випрала  слізьми
І  засинаю.  А  в  снах:  ми  йдем  рука  в  руці  і  очі  раю.
Зриваюсь.  До  дверей  лечу.  І  відкриваю…
Сама  себе  не  впізнаю:  чого  чекаю?
Що  диво  станеться  мені,  чи  відридаю.
Та  вперто  правду  не  пущу  –  бо  я  кохаю.
А  день  за  днем  німі  ідуть  –  куди  не  знаю
Я  так  і  сину  розповім  –  що  ми  чекаєм.  
Може  чиїсь  стежки  прийдуть  в  (Котовськ)  Хімчешті
Знайдіть  Миколу  і  скажіть:  «Вернись  нарешті!»…»

…Стерла  життя  до  сліз  самотня  жінка
Все  розкришилось  вмить  –  як  до  одвірка…
Він  як  пішов  вторік  -  так  не  розвіяв  втому,
Витеребив  чужий  світ  потребу  свого  дому…

P.S.
Читаю  з  вами  поміж  сліз  слова  Людмили,
І  вже  мороз  не  жалить  так,  як  розпач  пилить.
Між  нами  тисячі  вітрів  і  скільки  ж  болю,
Та  знаю  те  «допоможіть»  не  дасть  спокою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310838
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 02.02.2012


Озелла Радукевич

Я і моє пекло

Забившись  у  куток,  обхопивши  коліна  руками  і  схиливши  голову,  я  сиділа  налякана  в  глибині  своєї  душі.  В  серці  поселився  відчай,  важкий  камінь  тиснув  на  легені.  Я  так  хотіла  заховатись  ще  далі,  ще  глибше,  але  виявилось,  що  моя  безмежна  душа  має  досить  чіткі  межі.  Страх  відкрити  очі  вже  минув  і  я  майже  звикла,  майже  зрозуміла  побачене.  Підвівши  очі,  переді  мною  з’явився  той  самий  Біль.  Він  ходив  коло  мене  і  з  усіх  сил  бив  серце.  Воно  скажено  калатаючи  металось  у  грудях.  Поруч  стояла  Тьма.  Раніше  я  думала,  що  вона  одягається  в  чорний,  а  на  ній  була  біла  мантія,  і  лише  простір  навколо  неї  здавався  темно-пустим.  А  може  й  справді  був  таким.  Навколо  ходили  тіні,  точніше  плавали,  ніби  летіли.  Через  декілька  хвилин  я  почала  впізнавати  в  них  свої    бажання,  які  залишились  від  тої  дитини,  яка  ще  не  була  мною.  Від  них  віяло  гнітючою  печаллю  і  жалем.  
         Де  поділась  я?  Дивлячись  на  це  пусте  місце,  яке  залишилось  від  мрійливої  душі,  я  не  вірила  очам.  Дуже  хотілось,  щоб  це  виявилось  звичайнісіньким  жахливим  сном,  який  минає  з  приходом  світанку.  Хотілось  вірити,  що  від  моєї  душі  залишилось  більше,  ніж  я  бачила.  Починаючи  розуміти,  хто  я,  всередині  утворювалась  величезна  діра  і  в  неї  падали  всі  спогади  і  надії,  думки  і  слова.  Раптом  якась  з  тіней  обернулась  в  мій  бік.  В  неї  не  було  обличчя,  але  була  рішучість.  Наближаючись  до  мене  вона  почала  збільшувати  свою  швидкість,  ніби  намагаючись  пройти  крізь  мене,  та  її  зупинили  мої  кам’яні  груди.  Відлетівши  на  деяку  відстань,  вона  зупинилась  і  довгий  час  дивилась  в  мої  перелякані  очі.  Вона  знову  повторила  свою  спробу  і  цього  разу  їй  вдалось.  Здавалось  крізь  мене  промчав  гарячий  вітер  і  Біль  своїм  молотком  декілька  разів  вдарив  мене  у  груди.  У  мозку  щось  закопошилось  і  почали  виринати  з  глибини,  з  якихось  давно  забутих  відділів,  на  які  вже  встиг  лягти  солідний  шар  пилу,  спогади.  Я  згадала,  як  мріяла  стати  Людиною,  допомогати  людям  і  віддавати  їй  все,  що  маю.  Я  колись  хотіла  залишити  по  собі  гарну  пам'ять.  Колись…
         Колись  в  моїй  душі  не  було  нічого,  крім  світла  і  впевненості.  Чому  все  пішло  з  приходом  самотності,  залишивши  мене  напризволяще,  віддавши  у  руки  цих  моторошних  створінь?  Жаль,  великий  жаль  охопив  мене  своїми  руками  і  намагався  стиснути  горло.  Я  майже  заплакала.  Майже.  З  очей  посипалась  сіль.
           Стіни  душі  почали  хитатись,  ніби  їх  щось  добряче  трусило.  В  двері  зайшли  Страждання.    Схожі  на  моторошних  давньогрецьких  богів,    повелителів    підземного  царства,  вони  пройшли  крізь  душу,  мов  тут  головні.  В  них  також  не  було  облич.  Але  був  гарний  слуга.    Слідом  увійшов  Страх.  І  ,лиш  поглянувши  на  мене,  він  змусив  все  моє  тіло  і  душу  завмерти  від    усвідомлення  його  величної  і  жахливої  влади.  Мені  стало  страшно,  від  думки  про  те,  що  я  не  маю  сил  протистояти  могутності  цих  створінь.  Я  ніхто  в  порівнянні  з  ними.  
           Захопивши  душу,  вони  стали  володарями  мого  життя,  яке  згодом  перетворилось  на  жалюгідне  існування.  Так  хотілось  втекти.  Але,  на  превеликий  жаль,  я  стала  заручницею  не  лише  цих  монстрів,  а  й  свого  мозку.  Точніше  його  правої  півкулі.  Вона  весь  час  намагається  переконати  ліву  в  своїй  правоті,  що  ніби  так  і  має  бути.  Ніби,  так  краще.  Та  усвідомлюючи  всю  цю  ситуацію  інша  розуміла,  що  це  гибель.  Я  борсалась  в  багні  разом  з  своїм  лівим  мозком  і  сподівалась,  що  страх  нарешті  перестане  на  мене  витріщатись.  
         До  душі  заходили  все  нові  і  нові  жахіття  :  після  Страху  увійшов  Переляк  разом  з  дружиною,  за  ними  приповзли  Сумніви  і  Тривоги,  які  привели  з  собою  Ненависть  і  Зневагу.  Завітав  також  Холод,  за  ним  Війна.  Останньою  зайшла  Байдужість.  Я  вже  мовчки  дивилась  на  цю  процесію,  невзмозі  більше  змагатись  з  цими  Почуттями.  Хоч  вони  залишились.  Дивлячись  на  те,  як  ці  потвори  забирають  в  мене  останні  сили  і  танцюють  під  мелодію,  написану  Відчаєм,    в  мені  поступово  прокидалось  одне  з  моїх  людських  почуттів.  Було  таке  відчуття,  ніби  ти  його  знаєш,  але  не  можеш  згадати  його  назви.    Здавалось,  легені  почали  тертись  об  серце  і  груди  спалахнули.  Мені  було  соромно!!!  
         Я  усвідомила,  що  тут  не  сама.  Не  сама  терплю  цю  наругу    над  своїм  життям.  Мені  так  хотілось  закричати,  розірвати  ті  невидимі  кайдани,  які  забирають  мою  незалежність.  Та  більше  не  хотілось  тікати.  Тепер  мені  хотілось  послати  цих  покидьків  далеко  і  на  довго.  За  Соромом  увійшов  Гнів.  Він  дивився  на  мене.  Зрозуміло  хто  тут  винен,  хто  слабак  і  невдаха.  
         Тепер  я  зрозуміла,  чому  так  довго  не  корилась  і  не  приймала  своїх  небажаних  гостей  –  поруч,  притулившись  до  мого  правого  боку,  сиділа  Совість…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310673
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012


Д З В О Н А Р

СЕРЦЕ, КОХАННЯ Й ДУША . . .

А  кохання  це  -  мить,
Коли  серце  щемить
І  душа  піднімається  в  небо...
Я  що  сили  кричу,
Я  собі  не  прощу,
Бо  кохання  ще  нині  не  треба...

Та  не  слухай  мене...
Так  життя  все  мине,
А  коли  ж  для  душі  буде  свято?..
Ти  прости  у  цю  мить,  
Коли  совість  кричить,
Але  радості  було  багато...

Я  людина  проста...
В  мене  серце  й  душа
Із  сумлінням  ведуть  цю  розмову...
А  життя,  як  той  цвіт,
Не  осилить  всіх  літ...
І  вертаюсь  в  проблему  я  знову...

А  любов  хай  живе,
Бо  кохання  не  вмре,
Поки  люди  живуть  на  планеті...
...  І  сумління  мовчить
Та  і  серце  вже  спить,
Лиш  душа  зняла  крила  на  злеті...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310362
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 31.01.2012


Оксана Пронюк

Вірую!

Мій  Боже!
Коли  я  впаду  під  хрестом  –  дай  мені  сили.
Коли  я  визнаю  свій  гріх  –  відкрий  вуста.
Коли  зневірюсь  –  не  покинь,  згрішу  –  помилуй,
Коли  шукатиму  –  прийди  в  моє  життя!  
Коли  я  згіркну  від  біди  -  дай  мені  Віри,  
Коли  я  висохну  від  сліз  -  Любові  дай,
Коли  збіднію,  захворію  –  дай  Надію,
Коли  занапащусь  –  спаси  мене!
Спаси  і  не  покинь  мене,  бо  ввірую!
Під  хрест  Твій  прибігаю  і  покров,
Коли  радію  й  плачу  –    Тобі  вірую!
І  дякую,  мій  Боже,  за  Любов.




                                                                             Друковано  в  книзі  "Під  арками",  2009

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247573
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 17.01.2012


Анатолійович

А тепер для друзів це - про царя і про яйце…

По  лісу  ширяться  чутки-
Цар  Лев  порвати  на  шматки
наказ  дав  -  будь-яку  тварину,
що  перед  ним  не  зігне  спину,
чи  пащу    буде  відкривати
і  собі  щастя  вимагати.
Комусь  нора  потрібна  тепла?
Того  давно  пора  до  пекла!
А  хто  там  вимагає  їжі?!
Це  жах  -  які  замашки  хижі!
Таких  не  варто  годувати  -
за  хвіст  і  в  дурку  заховати!
Ого!  Це  хто  там  нарікає,
що  Лев  свободу  затискає,
що  забагато  статків  має
і  про  свою  рідню  лиш  дбає?!
Я  розірву  вас  всіх  на  клапті,
мерзотники,  нікчеми  кляті!
Терпіли  звірі  все,  терпіли,
та  бачать,  що  не  буде  діла  -
так  жити  далі  не  годиться!
Тож  порішили,  щоб  Тигриця
підняла  звірів  на  повстання.
Самі  ж  Царю  несуть  послання...
Царя  на  сходку  викликають
і  змін  у  лісі  вимагають!
Збентежений  Лев  і  нервує,
бо  ж  звірів  грізний  гомін  чує.
З  палацу  вийшов  до  рабів,
здійняти  страшний  рев  хотів,
та  раптом  хтось  яйцем  йому
у  лоба  влучив!!!  Честь  тому!!!
Цар  грізно  заричать  хотів,
та  з  переляку  враз...зімлів!
І  не  такий  страшний  лев  здався,
коли  вже  він  яйця  злякався...
А  як  повстати  всім  загАлом  -
то  битим  буде  лев  ...  шакалом!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276356
дата надходження 22.08.2011
дата закладки 16.01.2012


Михайло Плосковітов

Різдвяні котики

У  цій  порі  ялинкових  весіль
пустує  сніг  .  Ген    набешкетив  скільки  !
А  ти  ідеш  з  роботи,  в    заметіль,
стискаючи  в  руках  вербову  гілку.

Заплутується  в  коси  теплий  сніг,
знімає  з  вій  таку  помітну  втому.
Сусід  чимдуж  з  торбинами  пробіг,
а  ти  в  руках  несеш  весну  додому.

От  бач!  Зима  ж  –  неначе  й  не  зима
й  тебе  вербова  гілочка  зігріє,
і  хоч  у  ніч  Різдвяну,  ти  –  сама,
проте…проте    ж  лишається  надія.

Скрипить  дорога  пізніми  саньми,
вітри  гасають  на  обмерзлих  мітлах,
а  в  тебе  диво:  посерЕд  зими
за  ніч,  вербові  котики  розквітли.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304648
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 16.01.2012


Тетяна Луківська

Жіноча сльоза на трояндових пелюстках

Осінь    вже  не    пломенить    у  барвистому  букеті,  що  майорів  на  столику,  видихаючи  запашний  аромат  сонця,  веселки,  свіжість  і  красу.  Це  квітує  парниковою  ніжною  гамою  різноквіття  викоханих  букетів.  Зима…  Але  навіть,  здавалось,  крапельки  недавньої  роси,  висвічуються    неперевершеністю  і  своєрідністю  яскравих  барв.
Ні,    це  був  не  просто    букет...  і  не  роса  тремтливо  зоріла  на  ніжних  пелюстках...
Жіночі  сльози  печалили  рожеву  ніжність.  Тихо  скрапуючи  з  щік,  вмощувалися  на  дивовижних  квітах  болем  її  душі.
Чому  ж  немає  радощів,  а  лише  смуток?  З  яких  пір  квіти  перестали  усміхатися  до  людей,  а  спонукають  їх  плакати?
Святковий  урочистий  день  народження  вже  давно  минув,  залишивши  після  себе  дивне  відчуття  й  натхнення  на  такі    роздуми.  Потрібність  комусь...  Це  визначається  по-різному.  А  інколи  ось  такими  традиційними  вітаннями,  вдячністю,  освідченнями.
Тіна  схилилась  над  букетом  троянд.  Вуста  тремтливо  визначились  усмішкою,  але  вже  в  наступну  мить  опустилися  звичними  куточками  смутку.
Ніжні  барви  трояндового  царства  подарували  її  студенти.  Букет  яснів  гордовитістю,  неперевершеністю  й  красою.  Але  Тіна  не  відчувала  овації  пелюсткової  гами.  Вона  доторкнулася  до  квітів,  струшуючи  з  них  непрохані  сльози.
Це  дарунок  студентів  її  улюбленої  групи.  Якось  на  уроці  психології,  визначали  за  певним  тестом  особливість  відчуттів  особистості  за  кольоровою  гамою,  і  дівчата  запитали:  “А,  який  Ваш  улюблений  колір?”  Довелося  відверто  дати  відповідь,  адже  саме  щирість  була  запорукою  довір’я  їхніх  розмов.  Зразу  ж  кинулися  порівнювати  схему  розшифровки.  От  і  стоять  рожеві  троянди,  розгадана  ознака  ніжності  її  душі,  але  й  невизначеності  у  характері,  водночас  прагнення  створити  себе,  виявити  непомічену  красу  або  заховатися  за  мури  невпевненості  й  самотності.
Адже  рожевий  колір  —  це  відблиск  сили,  а  ще  кокетства  й  ніжності  водночас…  “Ой...  ой!  Завела  думки  на    трояндові  шляхи...”,  —  посміхнулася  куточками  вуст,  підбираючи  з  щік  солону  сльозу.  Думки  збилися    і,  на  мить,    вже  не  так  пекли  серце.  Поряд  із  трояндами  свіжим  дитинством  духмяніли  її  улюблені    квіти.  Їх  уже  традиційно,  до  певної  урочистості,  приносив  син,  який  до  крапельки,  до  миті  знає  її  дитячі  мрії,  її  закоханість  у  простоту  квітів.
Ромашки  завжди  довго  біліють  на  її  столику  аж  поки  кольорова  гамма    не  розсипле    своїх  барв-відтінків.  Вони  найперші  на  столі    і  завжди  від  сина.  Знову  підібрала  сльозу,  сльозу  вдячності.  Її  материнські  турботи  поверталися  синівською  любов’ю.  “Я  щаслива!”  —  видихнула  жінка  на  мить  свою  печаль.  А  сльози  чомусь  ще  швидше  скрапували,  гублячись  у  квіткових  пелюстках.  Смуток  обгорнув  жіноче  обличчя.  Згадала...
Давно  я  відхрестилась  від  любові...
Поставивши  усі  крапки  на  “і”.
Заховану  ж  поетами  у  слові,
Торкнулася  печальних  скрижалів.
Твоїм  бриніли  вони  подихом,  душею.
Озвалася  ж  до  слів  моя  душа.
Я...  стала  на  коліна  перед  нею...
-  Любове!    Тут  я!    Ти  не  поспішай!
Це  ж  просто  про  неї.  Саме  так  сталося  у  її  житті,  яке  наче  зупинилося  без  любові.  Звично  воно  котилося  до  сумовитої  зрілості,  самотньо  розставляючи  все  за  своїм  порядком  у  просторі  й  часі.
Рухалося  у  робочому  ритмі,  буднями,  щоденними  родинними  клопотами,  інколи  вмощуючись  на  перепочинок  без  надії  і  майбутнього.  В  цьому  життєвому  круговороті  було  все,  не  було  лише  її  самої.  Здавалось,  все  правильно.  Навіть  у  минуле  не  хотілося  повертатися  спогадами.  Забагато  було  там  болю  і  образ.
Ішла  вперед,  “волочачи”  за  собою  усі  недовершені  справи.  “Жила  як  усі!”,  —  думалося.
І...  от  якось  один  погляд  заглянув  у  шпаринку  жіночого  серця.  Ніжно,  делікатно  доторкнувся  до  його  розчуленого,  схвильованого  тужіння.
Озирнулась  і  не  змогла  замкнути...  слабкість  жіночого  чекання,  що  випурхнуло  назовні...  і  вже  не  втихомирювалось,  простягаючи  свою  недоспівану  пристрасть,  ніжність,  любов...  Кинулась  в  обійми,  повторюючи  віковічну  помилку:  безтямному  коханню  дала  місце  у  своєму  серці,  посунувши  непрохане  сум’яття.  Щедро  дарувала  свою  любов.  А...  Любов  вирувала,  вимагала  буття,  освідчення,  пестощів,  вірності...  квітів.
 Їх  не  було...  Відцвіли,  мабуть,  як  і  несправжнє  почуття,  якому  не  стало  снаги  фальшивити.  Як  боляче  було  серцю,  яке  вже  це  зрозуміло.  Не  приручайте  кохання  несправжністю  почуттів,  бо  зрада  неминуча.    
P.S.  Висушіть  сльози  у  любові,
Сльози  у  чарівних  закоханих  Ваших  жінок.
Не  запізніться...  подарувати  своє    кохання,  закосичивши  його  барвистим  різнотрав’ям  земної  благодаті.  Адже,  найміцніше  кохання  визначається  вірністю,  а  найдовше  –  красою  почуттів…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305874
дата надходження 11.01.2012
дата закладки 12.01.2012


ГАЛИНА КОРИЗМА

ЗИМОВІ ЯБЛУКА

Довший  час  не  був  він  в  Україні,
Та  приїхав,  тут  живе  рідня.
Все  довкола  в  білій  одежині
І  припало  радості  сповна.

Сніг  хрустить  у  легкому  рипінні,
Залишає  слід  кожна  ходá.
Бачив  рідний  Край  у  сновидінні:
Коломию,  погляд  Кобзаря,

«Писанку»  і  ратушу  й  алейки...
Споглядав  сніжинки  навздогін
І  співав  тихенько  коломийки,
Ще  колядку  під  церковний  дзвін.

Раптом  вгледів  постарілу  жінку,
Продавала  яблука  з  відра;
Дмухала  на  руки…  й  на  хвилинку…
Пригадалась  мама  молода.

Перехожих  було  небагато,  
Двадцять  п'ять  морозу  по  шкалі.
Йде  Різдво  –  для  всіх  родинне  свято,
Ждуть  його  дорослі  та  малі.

Нагадав  дитинство,  рідну  хату,
Заметілі  зоряних  ночей,
Як  усмішка  важила  багато
У  Святвечір  з  маминих  очей.

Він  помітив  дві  сльозини-болю
На  старечій  зморщеній  щоці.
Стало  гірко  за  жіночу  долю,
Аж  стиснув  мобільний  у  руці.

Підійшов,  хотів  сказати  «нене»,
В  горлі  сохне,  знемагає  спазм.
В  силі  я,  а  боляче  для  мене:
Що  зробить,  аби  зігріти  вас?

Україну    я    люблю  безмежно,
Та    поїхав  вдалеч  за  кордон.
Обгорнула  враз  печаль  бентежно
За  людей  самотніх  і  закон.

-    Тітко,  ваші  яблуні  вродили?
-    Так,  синочку,    -    осінь    принесла.
 Всі  знайомі  вже  порозходились,
 Лиш  зостались  яблука  й...  журба.

Я    куплю  червоних  і  біленьких,
За  усі  оплачую  ціну.
Ось,    візьміть,  і  простягнув    старенькій,
Вийнявши  купюру  й  не  одну.

В  теплій  хаті  –  біла  скатертина,
Яблуками  пахне  на  столі.
І    заплакав,  як  мала  дитина,
Пригадав  старечі  мозолі.

Україно,  скільки  ти  терпіла?!
Вже  невдовзі  зацвіте  весна.
Якби  всіх  отак  душа  боліла,
То  і  ти  б  не  мерзла,  а  цвіла!






В  білім  цвіті,  рясті  та  барвінку,
Співом-переспівом  пшениців.
Хай  у  тебе,  ненько-Україно,
Будуть  люди  всі  щасливі  на  землі!

Хай  лунає  спів  дитячий  в  хаті,
Вкупочці  батьки  з  дітьми  живуть.
Вдовам  і  сиротам  –  благодаті,
Боже,  дай  на  їхньому  віку!

Навесні  хай  гніздяться  лелеки
І  крилаті  мрії  оживуть.
Цвітом  весняним  у  круговерті
З  дощиком  до  серця  припадуть.

Вороженькам  –  згинути!  Й  доволі!
Хай  лукаве  слово  пропаде.
Боже,  дай  нам  єдності  в  народі    
І  любові,  хто  в  краю́  живе!

Хай  не  плаче  осінню  калина,
Засміється  небо  голубе.
Хай  матуся  пригощає  сина
Пирогами  з  яблук,  що  спече.

Рідна  наша  мати-Україно,
Зацвіте  невдовзі  вже  весна...
Якби  всіх  отак  душа  боліла,
То  і  ти  не  мерзла  б,  а  цвіла!


[i]«Пи́санка»*  —  музей  писанки  в  місті  Коломиї,  в  колекції  музею  понад  
6000  писанок  з  різних  регіонів  України  та  країн  світу.[/i]  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306040
дата надходження 12.01.2012
дата закладки 12.01.2012


Леся Геник

Я тебе не віддам вже…

***
Я  тебе  не  віддам  вже…  Нікому
Не  торкнутись  твоєї  душі!..
Хай  палаю  в  розпусті  Содому!..
Хай  жую  надщесмак  спориші́…

І  у  горло  уві́п’ються  терни…
Не  віддам!..  Чуєш?  Ні,  не  віддам!!!
Я  минулому  світ  не  поверну…
Не  споко́рюсь…  хорунжим-думкам!..

Четвертуйте!..  Робіть,  що  захочте!..
Тільки  хай  він  повіки  –  лиш  мій!
Хай  не  «може»…  а  «точно»…  а  «точно!»…
Запечатаний  міцно  сувій…

І  ніхто…  і  ніколи  не  вбачить…
І  не  скаже  грізни́м  небесам…
Хай  вони,  якщо  зможуть,  пробачать…
Та  тебе  я  уже  не  віддам!..
(6.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305596
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 10.01.2012


Леся Геник

Чути з-за гори…

***
Чути  з-за  гори  дзвінок,
То  –  до  нас  колядничок!
Слово  із  грудей  іскриться,
Бо  ж  малий  Ісус  родився,
Й  ручками  до  світу  горне
Все  прекрасне,  щире,  добре!

Ну  ж  бо,  ґа́здо  любий,  з  хати,
Та  бігом  –  колядувати!
Попід  вікна  нести  вісті,
Що  сьогодні  радість  в  світі!
Світлом  день  з-за  меж  розлився  –
Бо  ж  Ісус  
                     ХРИСТОС  РОДИВСЯ!
Хай  із  серця  пророста
Слава…  То  ж  -
                       СЛАВІМ  ХРИСТА!!!
(7.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304847
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 07.01.2012


Леся Геник

Ховаємо за ніками обличчя…

Ховаємо  за  ніками  обличчя.
І  спілкування  –  електронний  чат:
Онлайн  о-неонлайн  ове  узбіччя…
Цивілізацій  чутне  ледь  «віват!».

Нам  «стіни»  замінили  всі  девізи,
Зависли    друзі  там  на  ярликах…
І  аватарки…  Чим  не  пресрелізи?
Наш  космос  –  павутиння  –  біль  на  смак!

І  пальці  –  вбога  дуоформа  мишки…
Вже  й  мозок  реагує  на  пароль!
Електронарис  і  електрокнижка…
Й  електромузика…  дієз…  бемоль…

Не  доросла  душа…  Чи  недовпала?
Не  зрозуміти…  Сенсу  не  дійти!
Комп’ютер  –  серце!  Рух?!  Одначе,  стала!!!
Нервовий  кайф!..  Загублені  світи!!!
(29.10.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289841
дата надходження 31.10.2011
дата закладки 23.12.2011


Леся Геник

Моліться!

Моліться  щиро,  на  колінах!
Сльоза́ми  зро́шуйте  лице…
Серде́шно  кожен    стих!  Сумлінно!
А  не  аби́як,  десь  хапце́м…

З  душі  зривайте  кожне  слово!
І  дріть  крива́во  –  без  жалю!!!
Благайте  Вищого  покро́ву
У  всім:  беру,  даю,  люблю!..

І  вірте!  Безкінечно  вірте!
Молитва  –  певність  до  кінця…
І  Ангел  сльози  болю  витре!..
А  Божий  Дух  зціли́ть  серця!!!
(9.11.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294574
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 17.12.2011