Я б могла заплести тобі косу
І вплітати у пасма квіти весняні.
Полюбити мігруючу цю красу
З ранку до ночі,
З ночі до рання.
Ми могли б з кульбабок здувати пух,
Волосинки прозорі з їхніх голівок.
Навздогін за вітром - захопило дух!
Ми все тут,
А вони вже у небі синім.
Ми могли б писати французькі слова
І обожнювати каліграфічність.
І гадати, чому вода жива,
А ми вже померли
Та все ж ми вічні.
Я могла б сміятись, як ти морщиш ніс
Та щебечеш дотепно, розумна пташко.
Як ти хочеш приборкати свій язик
Та жінкам, насправді,
Це дуже важко.
Ти могла б читати мої книжки
Та відчути під пальцями шурхіт сторінок.
А тоді повертала б, як всі стежки,
Ми б вели розмову
Про їх відтінок.
А у небі зорі, що не злічить -
Ми б могли не спати аж до ранку.
Та тепер шукаю - а де ж там ти?
Моя дівчинко,
Анно Франк...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983758
дата надходження 20.05.2023
дата закладки 21.04.2024
вона любила дощ
меланхолічно
категорично говорила "так"
коли стихія наближала краплі
коли від неба до землі
стрічки́
шляхи́
та пасма
цілющої та дикої води
їй не ховалося під тенти та намети
босо́ніж
крізь увесь набряклий світ
вона не часточка
частинка не про неї
глядач та й годі
дощовий блукач
гроза чи шторм
чи просто літні сльози
з веселкою у декілька осіб
вона любила дощ
всілякий
і суттєво
не фанатично
просто
ні за що...
2023 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991436
дата надходження 16.08.2023
дата закладки 19.08.2023
«Комусь краса вже принесла біду…»
(Франческо Петрарка)
Розкажу про людину,
Що була бозна-де
І бачила равликів
У прозорих мушлях,
Що мислили
Про остаточне завершення
Гіпербореї порожніх слів.
Розкажу про ковалика,
Що підковував зелених коників
І слухав, як плаче поїзд,
Що привіз сторожа квітів липи,
Які сняться тільки на каторзі
Читачам книги без літер.
Розкажу про людину,
Що міряла Місяць апострофами
І пророкує нині облуду блискавки,
І розмовляє по дерев’яному телефону
З орачами-сколотами
Ненароком. А може навмисно.
Розкажу про приблуду,
Що черевики геть стоптав
Шукаючи старість
(А знайшов айстри)
І стояв на березі Вічності,
Кидаючи в цю річку каміння
Округлі, наче годинники
Архімеда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990933
дата надходження 09.08.2023
дата закладки 11.08.2023
вік живи - вік дізнавайся
правила не є законом
де-хто живе волею...
2023 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989772
дата надходження 26.07.2023
дата закладки 27.07.2023
Я везу тобі хаос слів
Вочевидь не востаннє й не вперше
Елементи вже нашої гри
Залишуся чи ні
У тенетах
Ти ще мій , чи не мій
Одиначе ?
Божевілля смакує об'ємно
Іншомовно
Хай навіть незна́нно
Але я на мовчання не здатна
Обійми́ , не вагаючись в долях
Серце має до серця озватись
Серце має у такт відбиватись
Любиш - так , віриш - так
І не треба
Вагатись , лякатись...
2023 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989617
дата надходження 24.07.2023
дата закладки 26.07.2023
Додому в думках і на шпильках і голос болить,
Дівчатка в дворі то у класики, інколи в салки.
А небо прогнулось, а небо над нами тремтить,
Бабусі вирішують долю держави на лавках.
У мене ж проблеми, бо ти у моїй голові,
Ти там оселився, ти винен мені за квартплату.
Про тебе курю і пишу, і ридаю...Лови
мої поцілунки, обійми і завтрашню дату.
Ти поруч із чайками, дихаєш Ялтою, вітром.
Стоїш на балконі із чашкою кави в руках,
А я обіймаю тебе - горизонтом, дощем і повітрям,
І все, що навколо - це я.Те, що поруч і в снах.
І все що навколо - це ти, навіть сходинки, небо.
Тебе на сніданок...Ти зовсім не маєш меж.
З тобою спокійно, з тобою нічого не треба.
...Коли ти залишиш мене, ти зостанешся все ж.
12.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989213
дата надходження 20.07.2023
дата закладки 20.07.2023
Люди пили з криниць любові і доброти,
Люди в собі вирощували сади.
Та скуштували якось смуток з брудних калюж
І потемніли тисячі світлих душ.
Стали сумні і сипались, мов пісок,
І заражали відчаєм до кісток.
А серед них опинився отак і ти,
В лоні зростивши зернятко темноти.
Струмінь живої сили в нутрі згубив,
Бо віддавав без міри - усім годив.
Ні, не втрачай у смуті тепер себе!
Чуєш? В середині щось неспроста гуде,
Щось упирається проти постійних "треба",
Час не на жарт прислухатися до себе.
Шум в голові, а в серденьку - пустота.
Де твоя усмішка радісна на устах?
Де твоя спрага до всього, що навкруги?
Чи і життя тобі більше не до снаги?
Здавна відомо, що нарікати - гріх.
Ліки найліпші - сонце і щирий сміх,
Книгою ізцілися, або віршем,
Втіха в роботі теж виганяє щем.
Тихий солодкий сон і веселий спів
Стільки урятували сумних життів!
Вийди, поглянь у неба широкий світ -
Кажуть, живе там сивий і добрий дід.
Він і створив навколо цю благодать,
Тільки навчись красу його помічать.
Пробуй цей світ, у буднях життя смакуй,
Кожну його сторіночку розмалюй,
В ньому ще стільки сенсів і меж, і сфер...
Кращого дня не буде, аніж "тепер".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987277
дата надходження 27.06.2023
дата закладки 29.06.2023
Лягти у траву і віддатися повністю літу,
Хай пестить ключиці, торкається гаряче тіла.
Оголює плечі у млосному запасі цвіту,
Від дотиків цих,щоб завмерла, не дихала, мліла.
Хай в кожну клітинку проникне, що досі не знала,
Наповнить собою усю до знемоги піднятись.
У пік насолоди в блаженстві до хмар долітала б,
І знову б хотіла нестримно і палко кохатись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986844
дата надходження 22.06.2023
дата закладки 24.06.2023
Я небагато знаю про любов.
Мало і в теорії, і в практиці,
Але я можу повторити знов,
Що поки ми є в одній галактиці,
Я не перестану вірити.
Я нечасто зустрічаю людей,
З якими би хотілось залишитись.
Я не боюся безсонних ночей
Тож поки серце продовжує битись,
Я не перестану вірити.
Я можу в тобі помилятися,
Та впевнена, що все ж маю рацію.
З тобою можна не боятися,
Хоч ти схожий на галюцинацію,
Я не перестану вірити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373999
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 06.05.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2022
На місці його - мріяв бути кожен,
Приймати дотиків відвертих данину,
І він служив як раб, натхненно й гоже
І мчав несамовито в далину.
Могла я осідлати безсоромно,
Його без всіх прелюдій, увертюр,
Або легенько, вишукано й скромно,
Кружляти-вигинатись між баюр.
Із ним завжди була сама собою,
Бо в нас багато спільних таємниць,
Не кожному ж дозволено зі мною,
Торкатись рук і стегон, і сідниць.
Із ним у мене виростають крила,
Він – ніби вітер мчить мене вперед,
І не дарма з тобою я крутила…
Хороший мій, старий велосипед.
03.04.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909953
дата надходження 03.04.2021
дата закладки 04.04.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.01.2021
[i]Вранішні експромти на основі недільної творчості одноклубників[/i]
***На серці щирі почуття,
Лукавство зачаїлось у печінці…
***Роки тікають, мов фантомні коні,
А успіхів – мов їхав віслюком
*** А ти кохав в мені, що вибирав,-
Мабуть забув, що вище пояса я також жінка
***Як рік тому – я ще тебе люблю,
Та відчуваю вже кінець ліміту…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699003
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 30.07.2020
[i]коментар до твору Віктора Ковача http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819377[/i]
я вічній ночі подивлюсь у вічі -
у них - твоїх зіниць вологий зблиск
у тиші - голос, що до себе кличе
у тінях я твоїх шукаю рис
ми - жертви цифрового голокосту
ми - бранці пут, мережива мереж
здається, що усе між нами просто
насправді - складнощам немає меж
я відчуваю - скучив і чекаєш
хоч і твоя, та досі нічия
в безмежнім павутинно-дикім раї
двох грішників відносить течія...
між двох девайсів - сотні кілометрів
волає капсом месенджер німий
ми заблукали в непрохідних нетрях
і ті, хто поруч, то таки не ми...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862132
дата надходження 21.01.2020
дата закладки 25.01.2020
Тебе не має,
Не було ніколи.
Хлопчик, що вижив,
Коли штормило море.
Хлопчик з очима такими, як море.
Ми – станції,
Ми - зупинки метро,
Вийшли, зайшли,
Ніби нас й не було.
Натовп.
То самотні, одні.
Діти Венери,
Не діти Землі
А за вікном ціла історія,
Падає Рим,
Напевно від горя.
Я кричу:
«Зупиніть, моя станція,
Я зійду».
Та час закінчується здається між
Пальцями.
Константинополь,
Потім «Москва – третій Рим».
Я випльовую рими,
Коли сита всім цим.
Особливо війнами,
Перша, друга,
Ніби люди не могли наїстися
Й бути вільними.
Чую голос: «Ще одна
І будуть воювати палицями»,
Я сміюсь.
Насправді,
Станцій немає,
Час не зупиняється.
Немає
Ні маршруту, ні плану,
Ні білетів по акції.
/Ми не приїдемо, ми пролетимо
Над життям/
І за хвилину,
Поїзд розбивається:
«Готуйтесь до виходу,
На голову не падайте,
Речей не потрібно,
І серця не треба Вам.
У Вас вмонтують найкращі процесори,
Будете жити,
Хоча і без сенсу.
Станете новим видом Людини розумної,
Людини отруйної,
Говорити не треба Вам,
Лиш мовчати і слухати».
Та я не хочу виходити
На цій станції,
Краще полетіти назавжди
З галактики,
До хлопчика з очима
Кольору моря,
Що живе на небесних просторах.
Земля здригнулась від болю,
Коли на неї ступили роботи
Із зброєю.
Хлопчику з очима кольору моря,
Обійми мене і врятуй від болю.
Та ти не живий,
Ти частина історії,
Що живе лишень в моїй голові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830888
дата надходження 28.03.2019
дата закладки 29.03.2019
Я торкалась до неї, як вміла,
І любила такою, як є,
Вона стала продовженням тіла,
І сховалась у серце моє.
Я торкалась до неї руками,
Ніжно пестила струни душі,
Вона грілась моїми думками,
І ридала, коли йшли дощі.
У волошках сиділи й співали,
На перетині древніх епох,
Сходи сонця разом зустрічали,
І ділили самотність на двох.
Аромат її свіжий вдихала,
Милувалася нею вночі,
З перших днів я її покохала,
І дала їй від серця ключі.
Вона мліла у моїх долонях,
І стогнала, мов ранений звір,
Розкривалася, мов спілий сонях,
Її голос лунав аж до зір.
Я торкалась до неї, як вміла,
Вся розпечена, наче Сахара,
Вона стала продовженням тіла,
Моя подруга вірна - Гітара!
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825012
дата надходження 11.02.2019
дата закладки 15.02.2019
«… І скаржився вітер,
Огорнутий сумом вологим:
- Я плоть зірок загаслих
Я кров нескінченних доріг…»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Мені сумно так
Йти дорогою жовтою
Услід старому прочанину,
Шукаючи серед пухнастого пилу
Сліди його посоху ясеневого,
Йти біля колючого поля:
Такого ж безплідного,
Як чорний метелик пустелі спогадів,
І ти не дізнаєшся
До чиїх голосів прислухатись
Мушу, дійшовши до муру
Без вікон, без сенсу, без дотиків рук,
Що височить серед степу
Збудований – ким – невідомо,
На який не сідають ніколи
Птахи туману,
Що чистять пір’я свої
Вечорами дощавих трагедій.
Сандалі Едіпа
Хтось забув у таверні
І босим пішов –
Туди, де серце міряють дюймами,
А люди мовчать,
Чекають дзвону пророцтво
У хижках своїх зміїних.
А Небо
Все так само шукає
Серед порожніх полів
Давно позабуте селище,
Де ніхто не живе:
Навіть миша ртуті хвилин.
Ніколи
Не буду вкривати
Чорнильною ковдрою ночі
Останній ліхтар селища,
Де колись шанували пророка.
Танцюй, хвостатий художник забутого,
Танцюй…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824116
дата надходження 04.02.2019
дата закладки 04.02.2019
– Шановні, милі пані і панове,
До мене придивіться врешті-решт!
Життя моє нестерпно-полинове,
До того ж одинокий, ніби перст.
З народження й до нині - безпритульний.
Не так давно отримав хоч ім'я.
Тепер став Локкі! Втім життя дошкульне.
Немає в мене друга й укриття.
Блукав малим у пошуках рятунку.
Брудну пив воду, поки захворів.
Відтоді у клінічному притулку
І вдячний, що не вигнали надвір.
Нудьгуючи тут, мрію про домівку.
Гостям вдивляюсь в очі кожну мить.
А з мене тільки роблять фотознімки
І поки що мені не таланить.
З надією чекаю біля входу,
Що прийде хтось і вибере мене!
Що вранці ледь прокинусь, а господар
Мене додому звідси забере.
– Шановні милі пані і панове,
До мене придивіться врешті-решт!
Моє життя нестерпно-полинове,
До того ж одинокий, ніби перст.
18. 12. 2018 Л. Маковей (Л. Сахмак)
ФОТО БЕЗПРИТУЛЬНОЇ СОБАЧКИ РЕАЛЬНЕ! ХТО ХОЧЕ ЗАБРАТИ, ЗВЕРТАЙТЕСЬ ЗА ТЕЛ. 0683514024
Локкі вже домашній!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817990
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 18.12.2018
тріснула стеля...
ніби світ розколовся
на потім і досі
на потребу і досить
на найглибшу з глибин і на найкарколомнішу скелю
світло сочиться
у розтріснуту шпарку
поволі і шпарко
ніби холод і жарко
мов червоний метал враз схолов у гартовану крицю
хочу до сонця
бо ця стеля - не небо
як втеча від себе
перепона до тебе
то зламай і залишся назавжди моїм охоронцем
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813823
дата надходження 14.11.2018
дата закладки 16.11.2018
"Silentium est vultus in a nigro pelagus
gurgite etiam animarum."
(Gaius Germanicus Plautus)*
День,
Коли хочеться помовчати,
Коли в жовтих автобусах
Дозволяється їздити божевільним**,
Коли осінь лишає на дзеркалі пил,
І можна намалювати пальцями
На його відвертій поверхні
Крислаті пальми Борнео
Та орхідеї Гвіани отруйної***,
День,
Коли двері в позаторішнє «завтра»
Відкриває Мовчання –
Бліда дівчина з безкровними пальцями
І срібними кульчиками****,
І сірими очима непотрібності –
День оцей настає несподівано.
Мовчання
Запихає мені до кишені каштани*****,
Мовчання
Замість павучих плямистих снує павутиння,
Мовчання
Затуляє очі копачам картоплі,
Що ціле літо цвіла
Білими квітами дурману,
А нині осінь – просто сухе бадилля,
І сірі очі селян
Віддзеркалюють ключі журавлів
(Ти справді був пророком, Шеймасе******).
Мовчання
Нагадує мені про тебе,
Коли ти ходила
В сірому платті буднів,
Які зіткали з шерсті сумних овечок
Всі ті ж арахни,
Все ті ж ловці вітру
І літаючих крапель ртуті.
А під мостами
Між берегами,
Які дервіш Омар*******
Назвав «минулим» й «майбутнім»
Все так само тихо тече
Ріка Мовчання.
Примітки:
* - написано на вульгарній латині в V столітті, тому перекладати не буду. Але сказано непогано… Як я розумію оцього «останнього римлянина»…
** - у нас в Дубліні справді є жовті автобуси. І є такі дні в календарі, коли у цих автобусах дозволяється їздити божевільним. Особливо восени.
*** - про те, що Гвіана країна отруйна, писало чимало французів. Я не перевіряв це – повірив їм на слово. Даруйте, якщо я помиляюсь.
**** - мені казали, що вона носить золоті кульчики. Але я перевірив – виявилось, що срібні.
***** - я прийшов сьогодні додому з повними кишенями блискучих каштанів – плодами гіркокаштану кінського (Aesculus hippocastanum).
****** - Шеймас Гіні – мій старий друг. Він помер.
******* - Хайям. Він теж помер. Моїм другом був заочно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807381
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 22.09.2018
«…Коса Береніки,
Тут-таки, - я заплітав її,
Я розплітав,
Я сплітаю її, розплітаю.
Я сплітаю…»
(Пауль Целан)
Коли мені бракувало зашморгу
Для нірвани солодкої,
Я зробив його з коси Береніки:
Як приємно тою косою вдушитися,
Зависнути на тій косі,
Сунувши в неї шию,
Між Землею і Небом,
Між солов’ями і рибами,
Між мовчанням і зорями.
І то байка, що до коси
Причеплений якір,
І Береніка русалкою
Зображає човна-бригантину:
Тільки не дерев’яну
І не вітрильну,
А бригантину плоті.
Береніко! Твоє корабель-тіло
Може виявитись плахою,
А може – тропічним островом
Між Раком і Козерогом,
Островом, що поріс гевеями та мандрагорами
Беладоннами та орхідеями,
А може виявитись кипарисовим пустищем –
Тихим, безвітряним,
Де приємно спочивати у затінку.
А я все плету її косу нескінченну,
Плету-заплітаю
Не помічаючи,
Що вона кольору порожнечі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805112
дата надходження 31.08.2018
дата закладки 31.08.2018
«Смерть – часта гостя
Цих полів таємних
(Зрізає садівнице
Ці маки сліз)..»
(Федеріко Ґарсіа Лорка)
Сад синіх очей
Садівниця-білявка,
Господиня усіх його закутків,
Кожної троянди пишної,
Кожного каменю незламного,
Зрізає квіти нагостреним лезом.
Зрізає.
Сад, де всі стежки заплутані,
Де тиша щоденна гостя,
А птахи мовчать,
Як тільки господиня у білому платті
Прочиняє зі скрипом хвіртку:
Сад синіх очей,
Маків сумних і водозборів-глечиків,
Що збирають страждання по крапелькам,
Сад, в якому колись цвіли вишні.
Давно. Коли ми ще не навчилися плакати,
Коли Сонце здивоване
Зазирало в квітник росяний:
Квітник наших мрій.
Сад, де Калліопа згубила сандалі,
Терпсихора вколола пальчик,
Ерато подерла хітон,
Евтерпа зловила джмеля,
Нині стинає бліда господиня
(Зазирнути би їй в очі –
В оці глибини черепа –
В ці чорні безодні),
Нині зрізає блискучим металом
Кожен прихисток мурахи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804100
дата надходження 22.08.2018
дата закладки 23.08.2018
Біля криниці
Заплутався в ожині
Старий журавель.
Все п’є джерельну воду –
Та не міцніють крила.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803901
дата надходження 21.08.2018
дата закладки 21.08.2018
«…бо звик до нічних мандрівок
І любив дивитися в обличчя всьому,
Що спить.»
(Фрідріх Ніцше)
Він зазирає в обличчя поснулих квітів,
Що сплять, коли блимає на траву безколірну
Місяць-злодій – привид зі світу мертвих каменів,
Він зазирає в очі мурашок, хоч вони ховаються
У шпарки часу кайнозою кульгавого й недоречного –
Епохи волохатих потворок і банькуватих дереволазів
З руками-лапами, з дивакуватими уявленнями
Про буття-небуття, про Всесвіт – сірника спалах.
Він зазирає в заплющені очі кожному волоцюзі,
Хто сни бачить наче картину, що мальована Світлом
На поверхні води непотрібного нікому колодязя,
Що досі стирчить дірою на місці подвір’я,
Де колись жила довговолоса молода відьма,
Колись – років сто тому, а може й не років, а кроків,
А може й не відьма, а дочка сивого меланхолійного ката,
А може просто спокусниця віку цього нерозумного,
А може просто багатоніжка – сколопендра отруйна,
Що в зіницях-свічадах міста мугикаючих мурів
Відображається дівчиною – ілюзією наших марень.
Зазираючий в обличчя сплячих – у цей відбиток снів –
Він приходить у твоє марево з ліхтарем страшних казок,
Він ховається між фасетками мурашок – тоді,
Коли ти прокидаєшся, коли вертаєшся у цей світ сірості:
А сни кольорові, а сни яскраві, а сни легкі –
До тої хвилини, доки вони не вкрадені, не спотворені,
Не спаплюжені, не сплюндровані, не отруєні –
Вони:
Твої захмарні сни…
Тим – хто зазирає в обличчя сплячих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797442
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 13.08.2018
дзвони плачуть по осені,
простоволосими душами попід вікнами
наші смутки розсіяні.
так невміло ти запалюєш свічі
й шепочеш закляття розбито.
не любити тебе
означало не знати власного імені
чи не мати домівки.
скільки часу ці ріки
впадають у глибінь натхнень.
зеленими хвилями крізь каміння
щоб болем в тобі зародитись
й померти
в притулку пустої весни
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801156
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 06.08.2018
ти - чоловік вищої якості
завдання твоє - засівати поля ласки
на тілі Жінки
щоб опісля збирати багатий врожай
бо чоловік ти мужній
що оперезався надійністю
ти спиш з нею і з нею ж прокидаєшся
коли поряд Жінка
романтика для тебе, чоловіка
це жарене м'ясо і розстелене ліжко
це хвилясте волосся і ніжні плечі Жінки
ти - створіння вередливе
бо задовільняє тебе тільки сім'я і діти
ти - чоловік справжньої породи
який готує сніданок і цілує пристрасно
при зустрічі і на прощання
бути чоловіком - місія тобі підвладна
коли за руку міцно Жінка тримає
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637320
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 26.07.2018
Життя втрачало значення
під звуки Євробачення
просив сліпий пробачення
зі смертю на побаченнях…
А ми ковтали сумніви,
розтрощені системою:
серденько ніби стукає
по голові проблемою…
Життя втрачало значення:
Кохання — просто галочка…
І ти на позитивчику,
коли в руці є чарочка…
До трійки нулик тулиться —
ми діти, що зістарілись…
Ну що там далі в розкладі?
«Біленькою» затарились?
У трунах мало посмішок —
комфорту вже не хочеться…
Допоки всі навколішках,
життя повз нас проноситься...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800742
дата надходження 26.07.2018
дата закладки 26.07.2018
«Я губився серед мертвих полів,
Йшов невідомо куди, прямо вперед,
З криком, що бив з дна божевільного серця.»
(Еміль Верхарн)
Були на світі поети (я сподіваюсь, що не тільки були, але і є, хоча марно сподіваюсь), яких треба перекладати майстерно, або взагалі не перекладати. Переважно ці поети є знаменнями епохи та віхами часу – явища, де віхи можна ставити тільки поетами, нехай і мертвими, інакше все, трясовина небуття засмоктує поглинає. До таких поетів безперечно належав Еміль Верхарн – той самий співець вогненного пекла міста, про якого Маяк сказав: «Небо прогнівалось на Верхарна, він потрапив під трамвай. Хто ж тепер буду писати вірші? Невже Бугаєв?» Місто, оце одвічне Urbi (з часів пихатого Риму, до того, не урбі, а поліс – може й пафосно, але не помпезно і не всепоглинаюче) породило Верхарна, було його світом, надихало його і, зрештою, вбило його. Хоча злі язики казали, що вбив його не трамвай – ця гільйотина бруківок, а поїзд, під який його штовхнула юрба, коли він намагався місто покинути, і то назавжди. Місто не відпустило його зі своїх залізних обіймів. Але це неправда. Верхарн не хотів та й не міг покинути місто – воно ввійшло в його плоть і кров. Стугонило в його венах та артеріях сірою оливою буднів. Місто просто поставило крапку в його творчості – велику і жирну як чорний макінтош. Хоча навіть я інколи думаю: «А може це був гнів юрби? Гнів юрби на поета?» Адже це відбулося в Руані – в місті двох смертей, двох знищень. Місто, в якому колись намагались спалити свободу Франції прилюдно і цим милувалась юрба, тепер вбило поезію Бельгії. Та ще й яку – поезію гуркоту машин і розпеченої сталі. Ах, двадцяте століття, яке воно залізне! Свобода – це теж поезія, теж пісня. Руан як місто, що двічі намагалося знищити поезію, писану мовою нащадків галів. Чому? Простий містичний фаталізм? Чи просто Руан побічне дитя вікінгів (бо в Нормандії) і є містом прози – суворої прози саг північних морських волоцюг.
У тих француватих совітах під трамвай-гільйотину потрапляли цензори й пропагандисти від літератури. У Франції – поети огненного міста. Я грішним ділом думаю, що трамвай спеціяльно винайшли для поетів: на трамваях вони катаються містами мрій, про трамваї і в трамваях пишуть вірші і, нарешті, під колесами трамваїв гинуть. Всі міста на земній кулі діляться насправді не на архаїчні і модернові, і навіть не на пролетарські і торгові, а на міста в яких є і в яких немає трамваїв. У містах яких є трамваї поети є громадянами полісу, трибунами і співцями металевих труб. У містах в яких немає трамваїв поети сентиментальні, пишуть буколістичні елегії і тікають у ліси і поля. Вергілій тут яскравий приклад, а Овідій – виняток, що підтверджує правило. Римська імперія загинула, тому що не встигла винайти трамвай. Якби встигла – в Римі правив би досі новий Нерон, а не Папа. І Рим би черговий раз би оновлювався пожежею під дзенькіт трамваю, а не слухав би заворожено чергове «Urbi et Orbi».
Еміля Верхарна перекладали поети найвищого ґатунку: Юрій Клен, Микола Терещенко, Микола Зеров, Ґео Шкурупій, Макс Волошин, Брюсов, Блок, Елліс. Його іменем називали вулиці і астероїди. Причому вулиці в місті, де досі їздять трамваї. І астероїди, що мають в утробі металеве осердя. Начебто астероїд теж місто, що має металеве серце. На превелике щастя іменем Верхарна не назвали місто, де стоїть Тадж Махал. Інакше поезія би померла, а муза Калліопа отруїлась би ціанідом.
Верхарн був людиною землі белгів – найбільш войовничого і гордого племені кельтів, що поклонялися богу вогню та блискавки Белу. І цей вогонь давніх белгів у душі Верхарна продовжував палахкотіти. Дарма, що він тепер запалював домни плавив залізо: Еміль лишився людиною вогню. Він співав про осінь – пору, коли хочеться розтопити пічку і назвати вогонь другом. І коли падолист, всі люди Прометею вдячні – всі, навіть скептики.
«На довгих нивах,
В дощах, у зливах,
Вітрами трубить Листопад…»*
Так, так – саме він. Цей предвісник вогню в п’єцах, грубках і селянських пічках. Для Верхарна падолист – стихія, епоха, деміург знищення, старість світу сього. Шарль Бодлер – цей творець штучного раю в свій час любив оспівувати і глуху осінь і брудну весну. Весна справді буває брудною – ми всі (люди епохи занепаду) в цьому вже переконалися. І то не раз. Але для Верхарна весна не просто не тема. Весни не буває. Чи то вже не буде – він в цьому свято переконаний. Існують тільки дві частини світу сього – осінь і місто. Осінь конче глуха, зловісна і сіра, де панує вічний вітер – цей провісник знищення:
«Чи зустрічались ви з вітрами
На роздоріжжі ста шляхів?
Чи зустрічались ви з вітрами,
Коли росте в їх душах гнів?»*
Тут вітер не може бути добрим чи носієм прохолоди. Вітер конче злий. Як для кожного жителя північних країв. А для жителя Гіпербореї тим паче. Геродот помилявся: жителі Гіпербореї не можуть бути блаженими – там сум і нудьга. Верхарн не тільки це зрозумів, але і зумів нам сказати:
«О шкапо з кістяка і нервів слабосила,
Що я навік загнав! — так у Полярних снах
На конях вершники ебенових летіли
І чули смерть свою у крижаних краях.»**
О, так! Там – в Гіпербореї смерть. Тут у Фландрії чи то в Галії в яку довелось тікати від божевілля людей вічний падолист. А там крижана смерть. Недарма Данте у найглибших колах пекла розмістив кригу і холод – крижане пекло Колими. Данте передчував ХХ століття.
Звісно, Верхарн спробував співати про лютий і про грудень. Але диво! І лютий і грудень вийшли в нього як продовження падолисту, його продовження, закономірне завершення. Таке відчуття, що це не зимові, а осінні місяці – саме так. І не треба тут говорити, мовляв, Фландрія, що ж тут дивуватися. Це світобачення – осіннє. Падолистове:
«Відкрийте, люди, відкрийте двері!
У вікна гримаю і в косяки.
Відкрийте, люди! Я – вітер зимовий,
З мертвого листя шати мої…»***
Крім осені у світі Верхарна існує ще Місто. Але він не співець міста – так говорити гріх. Ця фраза святотатство. Це все одно, що про Данте говорити, що він співець пекла. Світ жахливий і в цьому світі крім сумної осені є ще Місто. У місті не буває осені. У Місті Верхарна взагалі не буває сезонів чи пір року. Це місто без сезонів. Сюгаро Ямамото зобразив нам в своїх новелах «Вулицю без сезону», але в поезії Верхарна отака от вулиця розростається до розмірів Міста. Саме в цьому місті правлять криваві диктатори і не менш криваві юрби, що цих диктаторів скидають з тронів, але починають нищити всіх і вся:
«На чорний ешафот ти голову несеш
Під дзвонів крик і глянеш з п’єдесталу
І крикнуть м’язи і блисне ніж,
І це буде бенкет і крові і металу!»***
Дитя Фландрії – він не міг не писати про революцію Дантона та Робесп’єра, бо це була і його революція, революція, яка створила ЙОГО МІСТО. Не замкнений мурами світ готики, чи навіть романського собору чи пишного ренесансу, де є середмістя та передмістя. І між ними мури – як соціальна градація якщо хочете. Проте революція для Верхарна це заколот, бунт, що породжує Місто. Місто Верхарна не здатне на революцію, бо це місто без сезону, місто металу і машин-молохів. Тільки на заколот. Це обов’язковий атрибут цього міста:
«Туди – де над площею ніж гільйотини,
Де заколот кличе, набат по домам!
І мрії – і всі божевільні – отам!»***
Місто Верхарна – це місто чисел. Місто Духу Механіки. Точніше Демона Механіки. І цей «Демон глухонімий», як писав Макс Волошин (великий шанувальник Верхарна), править у цьому Місті. Звісно не вічному, бо це місто хворе на самознищення:
«Я – божевільний в лісі предковічних чисел,
З розбитим лобом в боротьбі фатальній…»***
У цьому місті навіть Смерть тільки гостя. Вона приходить в Місто щоднини (як же без неї? Як же без дорогих гостей?). Але навіть вона за свій візит має платити – бо це місто-шинок. І вогні в цьому шинку теж палають – у свічках:
«Смерть собі просила крові
Тут, у шинку «Три труни».
Смерть іде і на прилавку
Чорний залишає гріш.
Хто попросить в неї решти?
«Вам оце на свічку й траур!»
Вийшла, залишивши гріш…»***
І дарма потім Верхарн пише, що «Всесвіт складається з зірок і людей»***. Всесвіт складається з Міста і Осені. Бо зірки – це вогні всесвітнього міста, а люди – це люди осені. Так відбулося. Може було це і не так (в минулому), але ми цього не знаємо: ми там не жили. Ми живемо у Всесвіті сучасного. А сучасне – це Місто Верхарна. Звісно, в минулому була Еско. Прекрасна і дика. Бо все дике – прекрасне. А все цивілізоване потворне:
«Еско! Еско!
Прекрасна і дика Еско!
Ти юності моєї нестримна пожежо…»
Але це в минулому. Минуле пройшло назавжди. І ми грішним ділом сумніаємось, чи воно було взагалі… Бо нині – Місто. Огненне. Місто огненного Мінотавра. В якому «…поцілунки мертві років минулих…»***
І деміург – творець Міста – коваль. Цей сучасний Гефест. Сивий коваль, що кидає в своє горнило крик проклять. І кує ножі. Леза ножів. Навіть не мечі, бо мечі можна перекувати на рала. А от ножі – ні. Ножі це назавжди. І хліб ними ріжуть тільки сьогодні. Завтра не стане хліба, але ножі продовжать жадати плоті – і вже не хлібної плоті Христа – плоті людей. І навіть не нині, а:
«… з часів отих, сховавши гнів,
Лягла руда під молот спраглий…»***
Ні, він не співець міста. Навіть не хронограф. І не його літописець. Він бунтар проти ТАКОГО міста. І Маяковський не правий – Небо не гнівалось на Верхарна. На Еміля прогнівався і вбив його Дух Механіки. Він якщо і влаштовує бунти і революції, то не проти себе. А бунтарів проти себе він не просто карає – він їх вбиває. У тому числі і гільйотиною-трамваєм….
Примітки:
* - переклад Юрія Клена.
** - переклад Миколи Терещенка.
*** - переклад Шона Маклеха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795999
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 17.06.2018
«Коли надвечір’ям
Спускаєшся з гір у долину…»
(Лі Бо)
Я так хотів у чорній темноті
Не смолоскип і навіть не ліхтар –
Маленьку запалити свічку.
Я так хотів у дикій самоті
Живого голосу – тихенького – як дар,
У цю глуху і без’язику нічку.
Мій сум літає волохатим кажаном
Поміж дерев, поміж сліпих модрин,
Поміж вологих кволих ясенів,
Мій сум замовк, як осені погром.
Там наче вата глухота і німота ялин,
Там баговиння непробудних снів.
Та я іду – без костура і без поводиря,
Іду туди, де ходять навмання,
Туди, де гордий крук не донесе кісток,
Де навіть жабка – друг, а їжачок – пророк,
Де замість хліба на обід печаль,
Де сіль - на рану, де себе не жаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418273
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 16.06.2018
«По вулицям задухи та нудьги,
По набережним та мостам,
Крізь сині сутінки осені,
Йдуть тіні та тіні –
Юрби, що живе там…»
(Еміль Верхарн)
У кожному пабі іграшок,
У кожній ресторації ностальгій,
У кожний келих черепа
Налита замість літнього віскі зерна,
Замість веселого пива Рембрандта
Нудьга
По вінця.
Місто, де люди замовкли,
Де ніхто не пише елегій
(Бо навіщо),
Де діти ховаються
За брудними вікнами вчорашніх снів,
Де ніхто не бавиться – ніхто,
Навіть дорослі, де
Навіть губернатор забув,
Що таке покер і брідж,
Де сінематограф однооким шульгою
Шепоче ново зліпленим парам
Страшну казку про світ,
Стало вертебою-оселищем
Венери палеоліту,
Яку звати Нудьга.
Перукарі в цьому місті
Гострять ножиці опівдні,
Коли Сонце хоче визирнути
Крізь хмари буденності й сірості,
Але не може.
Кат у місті оцьому
Отримавши свій гонорар
Зачиняється в коморі без вікон,
Судді притрушують перуки борошном,
Сторож кладовища дзвенить ключами
Та поголосом,
Бо це Місто,
Яке змурувала з сірих каменів
Пані Нудьга.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793998
дата надходження 01.06.2018
дата закладки 01.06.2018
На столі від коханки покинутої – три кубарики*
Зверху тиснення: «Я роздягалася, ти божеволів!»
...І тепер, всі запрошені в гості здаються - з Антарктики:
І не звабливі, і не цікавлячі, десь просто – голі.
...На планшет не нотую поезії, а на кубариках,
І чернетки зіжмакані - і виправляю й не кидаю
У сміттєві життя невідоме нам, би́тосклота́рене,
Не палю’ у каміні, в офсетний вдивляюсь, в безкрайній
Твій малюночок: «Я роздягалася, ти божеволів!»
...І не вірші в очах, а з тобою, у такт, карамболі.
01.06.18 р.
*Кубарик - блок папіру для коротких записів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793957
дата надходження 01.06.2018
дата закладки 01.06.2018
Ти все іще тримаєшся на гойдалці –
Казала, що боїшся висоти.
Невже й тепер не гнівно і не боляче?!
Чимдуж штовхаю!
Страшно?
Ну, лети!
Вервечками долоні пошрамовано.
Зімкнулось коло мертвої петлі.
В падінні – щастя? Щастя -
Серце зболене?
Підкови – відкорковані нулі?
Та щоб тобі!!!
Та що тобі периметри
З ціною хиби в сотні тисяч літ?
Зашкалюють крилатості дозиметри:
Чіпляєш землю – просишся в політ.
Шпарини віднайшло коріння в дощечці –
Врослося. Ні!
Тепер вже не злетиш.
А скільки сил?
І гнівно й трохи боляче –
Намучилась, за ламаний, за гріш.
А ти взяла – й достигнула до легкості ,
Сльозу зронила, вивільнила дух
Кульбабково –
У поштовху із гойдалки
Заповнив всесвіт білий-білий пух.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793762
дата надходження 30.05.2018
дата закладки 30.05.2018
[quote][i]Твої зелені очі
Так дивляться на мене
Так дивляться на мене
Що цілий світ
Навколо ніжно зелений
[/i][/quote]
Із репертуару «Океану Ельзи»
Засмоктують болотом твої очі
Зваблива твань оливкова, п‘янка
Що погляд заворожує у корчах
Супротиву до чарів відьмака
Зізнайся, чародію, щось ти знаєш
Чи у дитинстві щось, напевне, їв
Бо вип‘єш трунку - й знов його шукаєш
У довгих ночах, в павутинні снів...
Розмай весняний чи смарагди літа
Хіба б зрівнятись вродою могли
З прозорим навколозіничним цвітом
Зеленим світлом крізь обман імли...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788756
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 18.05.2018
«Кохана, ти теж очерет, а вкупі ми дощ…»
(Пауль Целан)
Ми – це вода,
Що падає з неба шекспірівських драм:
Розділяємось на краплини
Прозорі, як день навесні,
Такі ж невагомі як сон,
В якому ти в гості приходиш до мене.
Ми – це весняна гроза,
Що пахне квітами сливи,
Що стоять і чаклують повітря кімнати
В порцеляновій вазі династії Хань
З синім абстрактним малюнком,
Який малював пензлем із шерсті кота
Майстер козлинобородий
На ймення коротке, дзвінке, нетутешнє:
Майстер Бо – китаєць-блукалець.
А може ми злива?
Злива травнева, коли відцвіла Мей-хуа –
Квітка китайська – біла, як спрага,
Як вексель на дні нескінченні, що будуть,
Що прийдуть, грядуть неминуче
Тоді, коли хмари зберемо у кошик
Як чисту білизну збирає мальована праля.
Ми – це дощисько тропічний:
Теплий, як ніч на Сейшелах
Під пальмами босих монахів-рибалок:
Нірвана дощу: він падає з Неба
На Землю (Інь-Ян). І ми як краплини
В падінні. У вільному…
Кохана, ми дощ – ми краплини,
Що виснуть на квітах, ми свіжість,
Ми прозора вода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787328
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 13.04.2018
Пустка душі… розклад ілюзії…
А в порожнім театрі
Скінчено давно гру
І глядач став у ролі актора
Ідучи по мокрому склі
Я відчуваю як зникну.
Цей світ ілюзорності
І в круговерті історії
Кожен твій крок стає
Початком чогось нового
Маски на лицях - це твоя порожнеча.
Котра знищує душу.
Не давай питань:А далі?
Що далі, там за обрієм?
Питання що відповіді не мають.
Скоро, ще мить і піду назавжди…
У розчарованому житті нема
Більше що сказати і все ж …
Поїзд зникає їдучи в нікуди.
І знову на публіку гра –
Ще один безумний крок
І нехай буде те, що має
Статися - я віддамся на
Випадок долі
Постріл у темноту ночі
Але мить проминула
І я залишився тоді живим.
Сцена пуста – лише грим
В порожньому залі і холод,
У цьому космосі без правил…
У хворій фантазії
Злітаючи до неба і вниз
Ти падаєш на сотні пелюсток
У віртуальність –
Поринаючи в світ поміж богів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776601
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 12.02.2018
«А що, якщо твій розум і воля
Подібні до дідової кішки?»
(Григорій Сковорода)
Місто, що живе в сутінках,
Місто, яке завжди було сірим
(Бо так це пасує до сутінків),
Місто, яке вилазить з щілин бруківки
Коли Сонце заплющує очі:
Місто, що має звичку господарів –
Місто мишей.
Місто маленьких будиночків:
Де кожен палац кубло,
А мрія зроблена з сиру,
Де замість газет шурхіт,
А замість новин писк,
Де кожна любов волохата,
А кожна філософія тонкохвоста:
У цьому місті поселилася кішка:
Таки дідова.
Таки отого – бородатого,
Старого як Час,
Навіть за Смерть саму старішого
Чи може страшнішого.
Отой дід каже киці своїй:
«Іди погуляй, хвостата,
Іди, стрибай, пазуриста,
Іди кицюню лап-лап
У місто малих сіроманців –
Іди бавитись!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776442
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 11.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.04.2016
Самое страшное наверно заблудится
Нет не в огромном мегаполисе,
А в собственных мыслях.
Перепутать маршруты троллейбусов
И уехать в незнакомые кварталы,
Да у каждого из нас в голове свой город
И свои вокзалы.
Потеряться наверное проще
Чем не выспаться в понедельник и вторник
И вот ты уже сидишь
В самолете и попадаешь в известный треугольник.
И ты уже вроде никто
И за спиной совсем нет рюкзака с печеньями
Но стоит лишь переключить канал
И пам! ты в своей комнате,в своей постели.
Или в плацкарте поезда дальнего следования
И тебе приносят полотенце и постельное,
И ужасно хочется покурить в тамбуре
Но 21 век запрещает трамбоваться там.
И все повторяется заново,
Только светофоры повсюду горят желтым
Однотонная музыка не влазит не в одни шорты
И кино обрывается в самом начале.
И ты просыпаешься от того что перепутал педали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656386
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 01.04.2016
Підступну не люблю брехню,
ще лицемірство, підлість, зраду
та іншу їх близьку рідню,
що мов бур‘ян повзе до саду.
Шахрайство, хамство, казнокрадство,
низьке блюзнірство і нахабність,
які людей вганяють в рабство,
а також непомірну жадність.
Я не люблю політиканів,
що манну обіцяють всюди,
представників численних кланів,
що кров безжально смокчуть з люду.
Я не приймаю заздрість чорну,
та й зверхність теж нічим не краща,
самозакоханість потворну,
бо все на світі проходяще.
Ще підлабузника не можу
терпіть з дитинства ні на дух,
сюсюкання мені вороже,
хоч як би забавляло слух.
Ненавиджу любов продажну,
хоча цьому який я критик,
торгівля плоттю епатажна,
повії ж гірше - лиш політик!
24.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646735
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 25.02.2016
«Хіба світ і натовп - не краще видовище,
до того ж безкоштовне, подібне до відомого
Піфагорівського торжища?»
(Григорій Сковорода)
Є місто зелене-смарагдове-квітковане:
Місто вусатих равликів-поспішайликів
З хатинками-мушлями розцяцькованими,
Листяними стінами-вулицями тонконоговими,
Стеблиновими, тимчасовими, звіробійними
Та мальвовими, запашними й живими.
Там час вимірюють мохом -
Швидкістю його росту,
Там пророкують і проповідують
Віщуни-слимаки слизосині словолипкі,
Там дощ-не-дощ - подія епохи,
Там мурашник - імперія - Олександра,
Мало не Македонського,
Там струмок лісовий Ніагарою
Тече невідому куди і невідомо звідки,
Там дерево досягає Космосу,
Калюжа хвилями океанськими
Колихає жабія-динозавра ненажерливого,
Там попелиці худобою, а муралі пастухами,
Там ніхто не відає, не знає й не здогадується,
Що зима прийде біла
Неминуча.
Як смерть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641517
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016
Коли стіна, в уяві неозорій,
Невидима рука спиняє вдих.
Не падають уже, а гаснуть зорі
І ми сліпі у темряві без них.
Коли провалля, а мости розбиті
І думка квола, щоб перелетіть,
Біди плоди солодкі й соковиті,
А сіре розмальовує блакить.
Коли на лезі відчай, у канкані
Душа злітає тільки без крила.
Ті сірі хмарі гаряче - багряні,
Їм вени ріже вогняна стріла.
Коли мовчанка - кара, чи спокута -
Німа молитва виведе за край
Ота, злиденна, кимось розіпнута,
Нехай страждає - ти лиш, не страждай.
01.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640289
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 01.02.2016
Навчи мене слухати тишу,
Тобі в унісон помовчати...
Хай вітер поезію пише -
У дерева листяних чатах;
Хай віє поезія квітів -
Букетом п"янких ароматів;
Вплітається віршем у віти
Мереживо сонячних квантів.
Поезія ніжності наша -
В торканнях чуттєвих, пір"їнних...
Мовчанням хай повниться чаша...
Поезія тиші - у мріях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640237
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
Міст, що мовчить. Чи ти уже ступаєш?
І робиш крок в прозорість споглядання?
Стоїть там знак, якого ти шукаєш,
Що прийме всі твої душі зізнання.
Те дерево над ним покаже мудрість,
Що йде у поколіннях до людей,
Її пізнавши - відкривають щирість,
І повний світ смарагдових ідей.
Пройтись не за́йме забагато ча́су,
Та міст приймає чистоту сердець,
І тільки з цим отримаєш відразу,
Що бажане і прагнуть сотні лиць.
Крок, другий, відійдеш від шуму,
Від швидкості, бентежних голосів,
І в тиші цій побачиш панораму -
Та все зійдеться - полюси плюсів.
Не будуть гойдалкою тою терези
Емоцій всіх.. - вже сяятиме сонце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635118
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 31.01.2016
Колись сивобородий дід-американець визнав,
Що швидшою, ніж правди шмат, завжди була брехня.
Колись був мир, тепер спільнота відправляє тризну
За ним... З Пандори вилітає дійсна маячня...
І ядерні стріли завмерли на мить,
І граються психи у війни,
А поза коробками правда тремтить -
Тепер аж ніяк не спокійно...
Усіх тягне мода схопити пригод,
Допоки ті стріли ще сплячі...
І дехто насаджений в певний город -
Ікона чужа в них ледача...
Не знаю... Сторонні десь є поблизу?
Комусь переплутало схеми?
Чи може назавжди пустити козу?
Чи є тут хтось [b][i][u]проти системи?[/u][/i][/b]
Мені остогидли порожні слова,
Узяті із чорного ринку...
Для вас ці слова - це вже є висота,
Для декого - спуск на сходинку...
Мене вже ковшем, де лежать спориші,
Не візьмеш: для мене - це пастка!
Бур'ян запускають у кожній душі...
Його нема в вільного птаства...
Здається, не було ніяких епох,
А був лиш один вік - системний
З багатими й бідними, мов той горох...
Для мене той вік буде темним...
Нарешті... Нарешті мені перейшло...
- Ти як? Усе добре, мій любий?
І сонце у ліжко до мене прийшло,
Торкнулись щоки її губи...
Нарешті минулось... Мов каторги пік...
У спокої врешті-решт тіло...
Картинки летіли, немов минув вік...
Але поруч ти, моя мила...
19.01.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637214
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016
Коли у принцеси немає дракона..
ну...тобто принцеса така... БЕЗДРАКОННА,
не тішить принцесу ні торт,ні корона,
ні сукня новенька,ні плюшевий слон...
Бо сняться принцесі бали і турніри,
де принци відважні,де принци сміливі
рятують із вежі принцесу вродливу...
То ж СПРАВЖНІЙ принцесі ПОТРІБЕН ДРАКОН!
Він дуже Величності кожній згодиться-
лякати несправжніх ПІДРОБЛЕНИХ принців.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636003
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 15.01.2016
«Без надії і страху свій вік
Завершує звір або птах.
Лише людина очікує свою смерть:
Надію маючи і страх.»
(Вільям Батлер Єйтс)
У цьому місті крім людей та собак
Поселилась докучлива пліснява:
Вона сповнює комірчини квартир
І собачі буди, шпаківні й театри,
Шинки і магістрат. Крамниці і храми.
І кожен громадянин вкритий пліснявою,
Наминає хліб з пліснявою,
Заварює плісняву замість кави,
Дивить передачі про плісняву
Щовечора по телевізору
Крізь екран вкритий пліснявою.
Ця пліснява заповзла в місто
Разом банькуватим крабом,
Що виповз навіть не з моря,
Не з ріки і навіть не каналу -
Брудного як калоші цензора,
А з якогось колектора каналізації.
І кожного божого ранку - сірого
Кожному громадянину в плащі мокрому,
Кожній господині на кухні пліснявій,
Кожній дитині розгублено-загубленій
Трублять газети весело й докучливо,
Що життя в них тепер крабове,
Що той краб плісненосець
Пророк і мислитель, захисник і мрійник
Про життя їхнє зашкарубле,
Що не сіре, буцімто, а кольорове,
Що не чума в місті, а розвага,
Що не хворі всі, а щастям сповнені,
Що не кіптява це, а сонечко...
І все було б просто казково,
Та тільки в душах вкритих пліснявою
Поселяється страх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632399
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 30.12.2015
Є вірші яких я боюся,
що будять мене уночі.
Здається крізь шкіру прорвуться
скрипкові зламавши ключі,
здається заставши зненацька
враз серце порвуть мов папір.
Бо видно в них вдача козацька.
Вони – наче кулі сліпі.
Від них не втекти мов від смерті.
Та миле приречення це.
Душа – у чуттів круговерті,
прострілена часу свинцем.
Сплітаються жарти і жахи,
бо слово медово п’янить.
І ось я, щасливий від страху,
народжуюсь з лона Весни.
І ось я – не впіймано-вільний.
Любіть мене. Плюйте в лице.
Це сонячно-агонійний
стоїчно одвічний концепт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522112
дата надходження 07.09.2014
дата закладки 25.12.2015
«Ця місцина є несосвітенна,
Але в ній поєднується все.
Тут антену відає антена,
Порожнеча нас несе…»
(Райнер М. Рільке)
Дім, в якому поселилася порожнеча,
В якому вона живе в кожній кімнаті,
У кожному фальшивому закутку,
Ховається між сторінками книг
(Яких давно ніхто не читає,
В яких між сторінками застрягли
Торішні кленові листя – і лише часом,
Чи то випадково –
Між цими черленими жмутками
Можна зустріли листок білої конюшини -
Шамроку - трилисника триєдиного
(Таки зелений) (Чи то квітку –
Маленьку, але з слідами запахів).
Дощ. Хоч би він завітав у гості
В дім, в якому живе порожнеча
(Чомусь пишу її імено з маленької літери,
Бо все змаліло – навіть Ніщо, навіть Всесвіт),
Дім. Він стоїть (чи то в землю вріс,
Чи то провалюється у цю безодню тверді)
На вічному роздоріжжі – хресті-перехресті
(Видолинок). (Одноокі селяни).
У такому домі добре було б влаштувати танці –
Буду приходити на цю забаву-розвагу
Кожної п’ятниці (але не скорботної),
І після горнятка запашної кавусі
Буду танцювати танго – таки з порожнечею:
Такою романтичною дівою,
Такою прозорою юнкою – одвічно існуючою.
Добре, що в цьому домі
Таки знайшлась господиня –
По-ро-ж-не-ча…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631181
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015
[color="#ff0000"]див-колосся...
пророслося
в серцещемі
ніжнотремом
миготіли
сонце-хвилі
у тумані
незпізнані
душ сих звуки
перестуком
розлетілись
в синьовисі
тай на сповідь
там де ходить
ревне літо
зорі світять
у сьогодні
сни господні
незказанні
тихо-звані
повінчали
днів причали
де зійшлися
в шало-висі
два світи
Я і Ти
[/color]
24.06.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629550
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 18.12.2015
Михайлівською стишено іду -
о, голос міста - звуки піаніно...
Тут осінь ходить з вереснем в ладУ,
і я її зустріну неодмінно.
Ми будем милуватися чудним
пейзажем, що художник невідомий
У мить натхнення дивного створив,-
а той пейзаж - до болю нам знайомий.
А потім підем на Старий бульвар:
б'ють водограї сріберно-холодні,
І крони кленів, і суцвіття хмар
так гармонійно лагідні сьогодні.
Із п'єдесталу давнього зорить
маестро Пушкін вічності очима.
"Спинись, о мить, життя чудесна мить,
ти неповторна, дивна, невловима..."
Останні квіти в парку одцвіли,
Майдан Соборний дзвонами стрічає,
На ратуші - куранти загули,
і осінь по Михайлівській гуляє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607994
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 20.09.2015
Я пекло відчував з тобою поряд
Ти нищила мене у три ходи
У божевіллі викупався погляд
Кричуща спрага цілої орди
Тече по венах щось незрозуміле
Не в змозі стримати букет смаків
В ту мить зростає дещо очманіле
Та розриває шати тисяча вовків
Я знаю, що хвороба ця взаємна
Немає ліків, є лиш тільки хміль
І лікуватись двом нам не приємно
Для мене ти - найбажаніший біль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571989
дата надходження 04.04.2015
дата закладки 12.06.2015
хлопчику мій, ця дорога додому насправді
веде не туди
світ повний спокуси і непотрібного краму
(а в тебе повні долоні його)
хлопчику мій, повертатись насправді варто
не самому (навіть якщо додому)
крізь стіни чути звуки сусідньої кімнати
вона там дивиться фільм і сумує за екраном
а в тебе дорога додому
а ти знаєш, що йти треба через пам'ять?
топтати помилки забутні і воскресні
переступати обман і зневіру
бігти через луги зради
і закривати очі на перешіптування позаду
треба чути серцем
ти ж маєш знати дорогу додому напам'ять
витягти руки і мчати наосліп
хлопчику мій, дорога додому теж заростає
високою травою
туди ще ніхто ніколи не повертався
бо одного разу покинувши домівку
всі забули про дорогу до неї
хлопчику мій, а ти згадаєш?
в о н а ж бо в с е р ц і
а в тебе збоку сусідня кімната
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583934
дата надходження 27.05.2015
дата закладки 27.05.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.05.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.08.2014
В мені помер Маленький Принц
Злякавшись всюдисущих баобабів
Лишивши сам на сам з галактикою принципів
Й стереотипами нікчемними обабіч
Десь там у тілі рухається совість
Іронією здушена в обожнених обіймах
Я б ліпше прожила новелу, аніж повість
Щоб не скитатися сторІнками в переймах
В мені розвіялась незайманість сакральна
Запліднилась у мент питаннями свідомість
І ця вагітність не була б така глобальна
Коли б з’явилася просвітленість натомість
Без апеляції порвавши із дитинством
Я б заходи лічила без упину
Де я була маленьким мудрим Принцом
Із геніальністю звичайної дитини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499065
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 21.07.2014
Чоловіки теж люди.
З такою ж червоною бомбою в грудях,
Що зветься серцем.
Воно теж б ється і
Теж болить.
А я на мить,
Колись,
Подумала,
Що всі вони ідентичні,
Холодні і прозаїчні -
Не поетичні...
Хоча про одного з них
Усі мої вірші...
На щастя, я помилялася.
Чоловіки теж вразливі,
Теж люблять сонце та зливи,
Їх щоки так само ріже вітер,
І іноді, вони сідають на край Місяця
І хочуть грітися,
Мов ті діти,
Мріями.
Чоловіки теж люди.
Прекрасні й прокляті,
Як в Фіцджеральда.
З своєю істиною і правдою,
З своїми дивностями звичайними,
Із неймовірними очами,
Які ніколи не плачуть,
Але все бачать.
Прагнучі увесь час свободи...
Я триматиму тебе за руку,
Та тільки з турботи:
Чоловіки - люди,
А не власність,
Любов у тому,
Аби вчасно
Це зрозуміти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489675
дата надходження 01.04.2014
дата закладки 18.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.01.2014
Одна лиш мить- порив душі байдужий.
Здійснив він злочин- суд, і кара- смерть.
Пройшовши крізь життя, зника недужий
І душу в пекло кине круговерть.
Ні, рано ще. Попрошу не спішити!
Він честь мою поклявся захистити.
зчинив жахливий злочин цей,
не розуміючи... Втікай, біжи!
Я винна, я! Мене убий ти сміло,
не рухай же його бо він не заслужив...
Бо він- дитя поезії, а я- безплідна.
І в різні чи в однакові світи,
де душі наші зможуть поєднатись
разом нам вже ніколи не піти.
А зранку встало сонце і над містом
холодний ранок руки опустив.
І він втікав, і біг, і втік, але сумління чисте
з душі назавжди вигнав, відпустив.
І я лежала на снігу і щось червоне
текло... Я покидала вже життя,
а навкруги нікого не було, лиш ангел білий
зронив перо зі свого чорного крила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385244
дата надходження 16.12.2012
дата закладки 16.12.2012
Коли запалиться вогонь
На вечоровім небосхилі,
Тремчу від дотику долонь,
Що простягає мені Київ.
І ми чекаємо удвох:
Він – як завжди, а я – на свято,
Й взамін поеми – монолог,
Взамін троянд – ванільна м’ята.
Лишає брук буденність пар,
А я щаслива до нестями,
Що сходжу з розуму від чар,
Просяклих димом й полинами.
Що ми ідемо з ним опліч,
А в душу заповзають спрутом
Десятки й сотні протиріч
Терпкі, як шоколад з кунжутом.
Мій Києве, лишися тут,
В солодких липових суцвіттях,
Звільнися від пожовклих пут,
Народжених в тисячоліттях.
Звільнись і дихай, і живи,
І плач у радості симфоній,
А я назву тебе на «Ви»
І щастя розіллю з флаконів.
Розкреслю ніжність на асфальт,
Й списавши крейду до основи,
Вдихну поодинокість мальв
І теплоту твоєї мови.
Запам’ятаю кожну мить,
Проведену в тремких обіймах,
Дозволь гуаші всі пролить,
Нехай їх вгору вітер здійме.
Дозволь розлитися самій
Обіч розхристаних майданів,
Зім’явши свіжий деревій
Й ромашок білі сарафани.
Дозволь босоніж, як колись,
Розсипати тепло у трави,
А ти лиш гаряче молись,
Натхненний передзвоном Лаври.
А ти.. а ти… моя безмежність,
Залита в серце до країв,
Моя не спинена залежність,
Якою доп’яна споїв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356186
дата надходження 09.08.2012
дата закладки 08.12.2012
Рожеве мереживо у ранньому вікні
В моїй кімнаті хвилі метушні,
Але вони лише доповнюють
Настрій кімнатної нудьги.
І дарують тепло мені
Дивлюсь на небо сонного світанку
Все ніби тане у очах
І знову сонце на моєму ганку
Те що сіяло колись у ніжних снах
Цей світ доповнює мій день
Горить яскравими вогнями
Кімнатний звук тихесеньких пісень
Який лунає знов між нами
Багато явищ дивують людей
Вони їх просто не розуміють.
Чи просто радіють існуванню речей,
які навколо природньо старіють.
Час проходить та є щось вічне
заради цого варто тлумачити
все, що пров'язане з таємницями світу.
Жаль, що не всі їх можуть побачити.
У співавторстві з Тетянкою-Еволюціонеркою
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308670
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 29.07.2012