Ти чула, мовляв, я так плачу, що сонечко гасне.., –
Так знай: то не сльози! То, мила, досада ярма;
Мені не потрібне те дивне єднання прекрасне,
Мені б тільки віру у те, що це все – не дарма.
А чула, говорять, що я так влюбився (влюбила!),
Як геній в красу.., – ну так знай: це брехня, це обман!
Хоча, я би зміг, тільки дай мені впевненість, мила,
Що має продовження наш двогодинний роман…
29.12.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231968
дата надходження 29.12.2010
дата закладки 08.02.2013