Уявна Іоля: Вибране

Катерина Соколова

2012! Амінь!

Дівчата!  У  мене  для  вас  погані  новини!  
Ми  з  вами,  звичайно,  у  цьому  не  винні!  
Але  не  вписуємося  в  ідеали,  
Котрі  собі  ВОНИ  змалювали.  
Груди…  Занадто  малі,  занадто  великі…  
Ноги…  Занадто  довгі,  занадто  невмілі…  
Волосся…  Темне,  біляве,  русяве…  
Обличчя…  Кругле,  щокасте,  мляве…  
Віддані,  вірні,  холодні,  гарячі,  
Веселі,  сумні,  брехливі,  невдячні,  
Гетеро,  гомо,  бі,  андрогіни…  
Це,  типу,  іще  не  мають  ………?  
Або  уже  мають,  але  ховають…  
Фух…  Як  же  це  важко…  ВОНИ  уявляють???  
Сексі,  «фе»,  із  пивом  покатить,  
Ось  ця  з  недовірливим  поглядом  зрадить,  
З  губами  червоними  точно  зараза,  
У  кофті  рожевій,  мабуть,  язикаста,  
У  чорному  вся,  мабуть,  з  кладовища,  
У  білому  вся  –  на  лобі  прищик…  
Де  ж  той  ідеал,  з  життям  несумісний,  
Що  влізе  в  маленький  корсетик  тісний?  
Що  Фройда  читати  не  буде  ночами,  
І  Сартра  не  буде  хотіти  снами?  
Немає  такого!  Нехай  хоч  уб’ються.  
Ми  справжні  –  розумні.  Нехай  хоч  зіп'ються.  
Ми  справжні,  справжні,  хоча  і  без  тями,  
За  нами  той  Фройд  в  могилі  ридає!!!  
Це  час  із  нами  в  метафори  грає  –  
Вбиває  мужчин,  жінок  пригортає  
До  себе  під  крила,  занедбані  сексом  
І  споєні  в  темряві  слабеньким  «бексом»…  
Ось  там  ідеали  втрапляють  у  хміль…  
І  ми  тут  не  винні,  це  все  їхній  біль!  
Їхні  страждання  і  сліз  океани,  
Оті  самовведення  в  самоомани…  
О,  ідеали!  В  безодні  горять!  
2012!  Амінь,  ………-мать!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295093
дата надходження 22.11.2011
дата закладки 25.03.2013


Harmonika

Що звело нас сьогодні?

Різне  буває  літо.
Для    нас  різних.
Ти  хочеш  гуляти  і
пити.
Я  хочу  заснути  
в  обіймах.

Різна  буває  кава.
Ти  любиш  темну.
Що  наче  всотує  
квіти  на  сукні
дівчини  справа.

Різні  бувають  любові.
Моя  мене  ще  не  знає.
Твоя-  вперто  не  дзвонить.

Так  що  звело  нас  сьогодні?
Та  кава,  що  в  мене  молочна?  
Той  матч,  що  невдало  
проходить?
Чи  знаки  на  лівій  долоні,
що  світять  у  серце  і  
скроні?  

Кого  ми  врятуєм  сьогодні?  
Кого  зустрічатимем  завтра?  
Для  кого  у  мЕні,  у  ТОбі
Та  ватра.  Ця  ватра?  

Подати  побиті  долоні
по-  різному  нам  доведеться.
По-  різному  подихи
серця.
Народжують  різні  
любові.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345112
дата надходження 20.06.2012
дата закладки 25.03.2013


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.03.2013


Окрилена

Паростки

Торкає  небо  сірим  рукавом,  
вже  фарбу  сонця  змито  з  падолисту.
Ми  будемо  не  пОрізно  -  разОм
і  речі  оживуть  подвійним  змістом.

Мовчання  переповнює  межу,
зневіра  -  в  cерце  -  гострою  різьбою  -
Запам׳ятай,  -  найменшим  дорожу
я  спогадом,  напоєним  Тобою.

Коли  в  полоні  бурі  і  тривог  -
повір,  що  під  ногами  -  твердь  і  суша…
Думки  бувають  зернами,  що  Бог,
чекаючи  врожаю,  сіє  в  душах.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290047
дата надходження 01.11.2011
дата закладки 25.03.2013


Раэнэ Тэль

Технология изготовления снежинок

Тот,  кто  режет  во  мне  дыру  -  в  этом  знает  толк.
Говорит:  я  свои  края  для  тебя  берёг,
вот  кого  я  любил  -  так  того,  да,  всегда  жалел.
Он  меня-то  и  заточил  до  ножа,  сумел.

Я  молчу,  подставляюсь  бумажною  белизной.
Раз  ты  острый  -  ну,  значит,  рви,  разрезай  и  крой.
Да,  писали  по  мне,  сделав  истиной  прописной.
Не  вместить  уже  новых  строк.

Тот,  кто  режет  меня  -  не  жалея,  к  дыре  дыра,
не  заклеит,  о  нет,  не  допишет  свои  слова,
но  когда-нибудь  он  остроту  оботрет  сполна.
И  тогда  развернет  -  аккуратно,  за  уголок.

Так  снежинкой  становятся.  Белою.  Кружевной.
Для  узора  немного  нужно  -  чтоб  был  родной.

в  основе  стиша  -  вот  эта  штука:  http://a-str.livejournal.com/295425.html  и  разговоры  с  Мышкой  (а  как  же  без  нее!:)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318207
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 05.02.2013


Раэнэ Тэль

Смерти нет, - говорит Мария…

Смерти  нет,  -  говорит  Мария.  -  Смерти  нет.
Горы  щурятся  ей  в  ответ.

Смерти  нет,  -  шепоток  усталый.  -  Нет  креста.
Мать  давно  уже  не  писала.  И  сестра.

Горы  алой  покрыты  коркой.  Там  рассвет.
Смерти  нет!  И  совсем  негромко:  смерти  нет.

Есть  молчание  -  густо-серо.  Дом  пустой.
Есть  икона,  чуть  хуже  с  верой.  Есть  покой.

Солнце  снова  и  снова  встанет.  Месяц.  Год...
Тихо,  да.  А  ещё  есть  память  -  чем  не  кот?

Смерти...  -  слепо  твердит  Мария.  -  Точно  нет?
Горы  хмурятся  ей  в  ответ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335682
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 05.02.2013


Раэнэ Тэль

Предыстория сказки: Снежная королева

Лист  весь  исчёркан  –  его  заменяю  белым.
Даже  не  знаю,  право,  с  чего  начать.
К  автору  входит  Снежная  королева,
С  грустной  улыбкою  падает  на  кровать.  

Ей  где-то  сорок,  и..  в  общем,  она  не  Герда.
Да,  без  веснушек,  но  и  без  румяных  щёк.
Автор  устал,  исписался,  его  всё  сердит..
Комната  грязная,  низенький  потолок.

Герда  торгует  сдобой.  Сама  как  плюшка.
В  голосе  мед,  и  изюм,  и  сироп  густой.
Дальше  по  сути  писать  ничего  не  нужно.
Дальше  метель  начинает  тягучий  вой.

Жалко  одно  –  так  красиво  никто  не  тает.
В  жизни  обычно  концовку  безбожно  длят.
Снежная  королева,  а  как  же  с  Каем?!
–  Кая  придумали  после,  сюжета  для.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394454
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 05.02.2013


Раэнэ Тэль

Императору не спится…

Императору  не  спится,
к  слугам  нет  ему  доверья,
Осень  крашеной  лисицей
подбирается  к  деревьям.

Осень  бродит  по  столице,
тленом  дышит,  зубы  щерит.
Император  смотрит  в  лица:
Где  мой  друг,  мой  славный  Керет?

Слуги  мнутся,  прячут  взгляды,
конюх  спал,  а  страж  не  слышал.
Осень  каплет  рыжим  ядом,
и  крестьяне  чинят  крыши.

Император  скачет  в  поле
не  догнать  –  пряма  дорога
Жрец  твердит  о  высшей  воле,
дескать  кара  –  дело  Бога.

Император  встал  с  постели
Осень  села  у  камина.
Император  пишет:  Керет,
Армия  непобедима.

Будет  кровь  на  алых  листьях,
Бесполезны  все  потери.
Пусть  судьбу  решает  выстрел
Завтра  в  поле,  завтра  в  девять.

Император  смотрит  в  осень  –
Хоть  она  взгляд  не  отводит.
Пишет  письма,  прячет  проседь,
И  в  рдяной  рассвет  выходит.

Император  верно  знает  –
Друг  его  –  стрелок  отменный.
«...своей  волей  завещаю:
Пусть  столицей  правит  Керет.»

2011,  сентябрь

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328490
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 05.02.2013


Раэнэ Тэль

Хельга - Энни. Зимнее. (Чеширскому Мышу)

Энни,  снова  молчу.  В  нашем  городе  дождь  и  дождь.
Может  двое  дождей  наконец-то  собрались  вместе?
В  моем  стертом  письме  -  об  усталости,  грусти,  чести,
В  общем  всё,  что,  пожалуй,  ты  в  книге  любой  прочтешь.

Энни,  Энни,  смотри,  вот  кружатся,  дрожат  слова,
Что  накоплено  мною  -  в  себя  принимает  осень.
Мир,  прекрасный  вдали,  ближе  к  холоду  сер  и  косен,
Нынче  с  сумкой  украден  последний  талон  тепла.

Энни,  знаешь  ли  ты,  твоя  трепетность  светлых  писем
Оседает  свеченьем  в  неспящих  глазах  сухих.
Я  тебе  напишу,  что  набат  в  подреберье  стих,
И  что  осень  -  не  стерва,  а  девочка  с  взглядом  лисьим..

..Да  пошлет  тебе  мир  и  весны,  и  стихов  других.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362239
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 05.02.2013


Раэнэ Тэль

Хельга-Энни. Ожидание. (Чеширскому Мышу)

Энни,  Вы  там  в  дороге  -  а  я  здесь  стелю  ковры.
Старый  повар  с  утра  распекает-бранит  кухарок.
Вы  приедете  в  срок  на  осенний  большой  турнир.
Все  бароны  горды,  цвет  их  флагов  кричаще-ярок..

Наряжаются  дамы,  и,  Энни,  я  вышью  Вам
Алый  вереск  на  тонком  и  дымном  болотном  платье.
Вы  приедете  в  срок,  но  я  рыцарству  не  отдам
Вас..  
Замшели  в  лесу  объятья

Мощных  серых  дубов.  Они  ждут  -  угадай  кого?
Круглый  шарик  каштана  бежит  за  вечерней  тенью.
Вы  приедете  в  срок.  И  среди  золотых  дорог
Замок  мой  обернется  их  праздничным  продолженьем.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363875
дата надходження 13.09.2012
дата закладки 05.02.2013


Раэнэ Тэль

Хельга - Энни. Прощальное.

Вот  в  мой  дом  забредает  зима  и  ложится  у  ног.
Я  пишу  тебе,  Энни,  марая  бумагу  и  сердце.
Город  как  перед  боем,  задумчив  и  собрано-строг,
и  уходят  в  дорогу  все  те,  кому  не  с  кем  согреться,
кто  в  себе  золотое  пламя  не  уберег.

Бал  осенний  окончен.  Мы  –  искорки  из  костра.
Рой  огня  повстречался  сегодня  с  метели  клином…
Как  ты  там,  моя  ведьмочка,  Энни,  моя  сестра?
Отыщи  себе  норку  с  соленьями  и  камином,
(не  гляди,  что  распутья  легли  –  будто  тень  креста).

Надломился  ноябрь.  Зима  получила  власть.
И  на  крошеве  листьев  –  уже  снеговые  струпья.
Слышишь,  Энни..  Все  так  замело,  я  могу  упасть.

Но  тогда  мои  письма  -  на  стеклах  твоих  проступят,
Но  тогда  в  твоих  песнях  -  меня  отзовется  часть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379143
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 05.02.2013


Ірина Гнатюк

Без мене літай

Без  мене  літай...я  не  дам  тобі  своїх  крил
Моя  криза  мине  і  я  знову  направлюсь  в  небо
Наберись  божевілля  поки  я  набираюсь  сил
Щоб  з"єднатися  з  вітром  навічно  і  вже  без  тебе
І  засліплений  сонцем  не  знайдеш  мене  в  свому  небі
Без  мене  літай...ти  давно  вимагав  свободи
А  мене  не  болить...я  зробила  все  так  як  треба
Тільки  в  грудях  лишився  дуже  гострий  шматочок  льоду

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347688
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 05.02.2013


Раэнэ Тэль

Джерри, Джерри…

Я  вожу  караваны  навстречу  сухим  пескам.
Нет,  не  взыскую  славы,  но  верю  стихам  и  снам.
Эти  сказки  так  странны  –  про  горы  и  мудрых  лам,
Вспоминаю  их  ночью,  а  воздух  горяч  и  сух,
И  пустыня  звенит,  будто  рой  надоевших  мух.

У  меня  есть  верблюд  –  рыжий  Джерри,  Усталый  Глаз.
На  его-то  горбу  я  воды  и  везу  запас,
И  его  берегу  –  он  от  смерти  спасал  не  раз.
Только  время    придет  –  я  оставлю  его  у  скал.
Хорошо  бы,  чтоб  Джерри  об  этом  пока  не  знал.

Слышишь,  Джерри?  Пустыня  мстительна  и  стара.
Зубы  щерит  и  мучает:  холод,  потом  жара.
Ну  а  горы..  не  верю,  мне  сказка  давно  врала.
Подойди-ка  поближе,  подставь  свой  колючий  бок,
Чтобы  я  наконец  не  о  сказку  погреться  мог.

Джерри,  Джерри,  пустыня  ветер,  а  мы  песок.
Я  безумец,  а  Бога  нет,  или  он  жесток.
Никого  я  не  встретил,  пустыни  не  пересек…
Только  Джерри  бредет  и  везет  на  горбу  меня,
И  выходит  к  горам  через  три  с  половиной  дня.

«Не  дойдешь  до  вершины,  -  сердито  скрипит  старик.
Камень  зол  и  коварен.  Сорвешься,  оставишь  крик».
Я  киваю,  смеюсь.  «Я  в  песках  ко  всему  привык».
Что  оставлю  внизу?  Только  Джерри.  Слугу.  Раба.
…  У  вершины  далекой  усталые  два  горба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315214
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 21.02.2012


Борода

Згвалтоване свято

Байка

Геть  збісилися  у  лісі
вовки  і  койоти.
Напустилися  на  звірів,
коли  їм  супротив
захотіли  ті  при  святі
висказати  щиро,
бевзів  армію  кусючих
добре  накрутили.
Перекрили  всі  поляни,
всі  лісні  дороги,
не  пустили  звірів  рано
молитися  Богу,
а  усім  приїжджим  гостям
із  лісів  сусідних
набрехали  ніби  звірі
всі  із  ними  згідні.
Відшукали  і  цапиху,
засудили  швидко  -
буцигарні  уже  повні.
просвітку  не  видко!
Молодих  оленів  гордих  -
теж  у  каталажку,
бо  "знайшли"  в  них  шнур  бікфордів
і  бензину  пляшку,
що  самі  їм  і  всучили,
коли  щось(?)  шукали.
Оббрехали,  посадили,
та  й  того  їм  мало  -
брешуть  далі,  та  так  спритно,
аж  самі  тім  раді.
Їм  то  що?  Одіті,  ситі,
суд  не  на  заваді,
бо  у  всіх  судах  в  окрузі
їхні  делегати
і  вже  скоро  заборонять
вночі  звірам  спати.
А  до  місяця  як  виють
про  любов  до  лісу,
у  вині  вже  руки  миють,
в  меді  глину  місять.
Вони  з  звірів  друть  три  шкіри,
четверту  шмагають,
не  бояться  ані  віри,
ані  гніву  Краю.

Ой  даремно  це  ви,  хлопці,
пішли  проти  лісу,
ще  не  встигне  зійти  сонце  -
згинете  до  біса.
Бо  не  можна  свою  волю
диктувать  громаді  -
не  прикриє  парасоля
те,  що  зветься  зрада!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277273
дата надходження 27.08.2011
дата закладки 07.02.2012


Борода

Поросячий виск

Байка

З  клітки  вийшли  поросята
у  одній  господі,
перерили  хряки  кляті
бульбу  на  городі.
Насвинячили  добряче,
все  перевернули,  
а  Господар  як  побачив  -
завищали  здуру.
А  найгірше  -  оті  свині
з"їли  діжку  меду,
що  захована  під  тином
надійним  спереду.
У  ту  діжку  бідні  бджілки
кожен  рік  потроху
відкладали  щедро  дрібки,
скільки  мали  змогу,
щоб  коли  біда,  чи  лихо
з  голоду  не  вмерти.
З"їли  поросята  тихо,
рохкаючи  вперто.
Як  розгнівався  Господар
за  те  свинство  справжнє,
що  і  свиням  на  городі
стало  зразу  страшно.
От  вони  сплели  легенду
й  сперли  все  на  Кішку:
«Розікрала  всю  фазенду!
З"їла  меду  діжку!
Ану  в  суд!  Ач,  ненаситна,
скільки  розікрала!
Он  і  шубка  в  неї  видна
й  статна,  ніби  пава!
Певно  медом  візажистам
платить  кожну  днину,
ходить,  ніби-то  пречиста!»  -
лепетали  свині  -
«А  поміг  їй  Бровко  красти,
що  стеріг  ту  діжку  -
в  нього  в  буді  була  часто  
обглодана  кістка!
А  ми,  бідні,  тут  не  винні
ні  на  цент,  чи  йоту.
То  все  Кішка.  От  безстидна!
То  її  робота!»

Отак  в  нас  не  раз  буває,
коли  рило  в  пусі,
всю  вину  на  когось  пхаєм
ще  й  тим  пухом  душим.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271496
дата надходження 22.07.2011
дата закладки 07.02.2012


Анатольевич

А тепер для друзів це - про царя і про яйце…

По  лісу  ширяться  чутки-
Цар  Лев  порвати  на  шматки
наказ  дав  -  будь-яку  тварину,
що  перед  ним  не  зігне  спину,
чи  пащу    буде  відкривати
і  собі  щастя  вимагати.
Комусь  нора  потрібна  тепла?
Того  давно  пора  до  пекла!
А  хто  там  вимагає  їжі?!
Це  жах  -  які  замашки  хижі!
Таких  не  варто  годувати  -
за  хвіст  і  в  дурку  заховати!
Ого!  Це  хто  там  нарікає,
що  Лев  свободу  затискає,
що  забагато  статків  має
і  про  свою  рідню  лиш  дбає?!
Я  розірву  вас  всіх  на  клапті,
мерзотники,  нікчеми  кляті!
Терпіли  звірі  все,  терпіли,
та  бачать,  що  не  буде  діла  -
так  жити  далі  не  годиться!
Тож  порішили,  щоб  Тигриця
підняла  звірів  на  повстання.
Самі  ж  Царю  несуть  послання...
Царя  на  сходку  викликають
і  змін  у  лісі  вимагають!
Збентежений  Лев  і  нервує,
бо  ж  звірів  грізний  гомін  чує.
З  палацу  вийшов  до  рабів,
здійняти  страшний  рев  хотів,
та  раптом  хтось  яйцем  йому
у  лоба  влучив!!!  Честь  тому!!!
Цар  грізно  заричать  хотів,
та  з  переляку  враз...зімлів!
І  не  такий  страшний  лев  здався,
коли  вже  він  яйця  злякався...
А  як  повстати  всім  загАлом  -
то  битим  буде  лев  ...  шакалом!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276356
дата надходження 22.08.2011
дата закладки 07.02.2012


Борода

Бригантина

Патріотично  налаштованій  молоді  України
         П  Р  И  С  В  Я  Ч  У  Ю

Оптимістична  байка

В  відкритім  морі  Бригантина  йшла.
Вітрила  розпростерті,  ніби  крила,
грот-щоглами  всміхалася  вітрам,
а  стакселями  сонце  з  сну  будила.

Трюми  ущент  наповнені  добром,
могутній  кіль  з  шпангоутами  зрісся,
і  все  би  добре,    та  коли  б  не  зло  -
на  кораблі  щурячий  полк  завівся.

І  ті  щурі  противні  і  гидкі
почали  гризти  все  підряд  нахабно,
увесь  товар  погризли  на  судні,
усе  добро.  О,  будь  вони  не  ладні!

Поміж  собою  гризтись  почали,
тих,  хто  перечив  тім  безчинству,  з"їли,
а  тоді  здуру  (дати  б  їм  смоли!)
почали  гризти  Бригантини  тіло.

Ото  дурні!  Не  втямлять  те  ніяк,
що  і  себе  у  морі  поховають,
не  розуміють,  що  то  смерті  знак.
"Спиніться!"  -  Бригантина  їх  благає.

"Одумайтесь,  бо  згинете  самі
і  першими  поринете  у  прірву!
Не  допоможуть  дружні  кораблі,
бо  це  кому  таке  "добро"  потрібне!

Не  слухає  gиdota  та  бридка  -
гризе  шпангоути,  борти  і  переборки,
а  Бригантина  юнг  усіх  склика,
щоби  свавілля  взяти  те  за  шкворки.

"Не  хочете  по  доброму,  щурі?
То  вас  у  море,  як  баласт,  закинуть,
не  жити  вам  на  цьому  кораблі,
що  гордо  називають  -  Бригантина!

-----------------------------

Гюйси  святкові  бризи  шелестять,
корму  вквітчало  бойове  знамено  -
йде  Бригантина  в  океанську  гладь
і  зупинити  вже  її  даремно!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278778
дата надходження 05.09.2011
дата закладки 07.02.2012


Борода

Соколинне полювання

Де  ростуть  розкішні  буки
засідали  в  лісі  круки.
То  стерв"ятники  ще  зранку
скинули  їм  рознарядку
щоб  з  птахів  всього  довкілля
назбирати  тону  пір"я
та  пошити  їм  перину,
щоби  перебути  зиму.
То  вже  акція  не  нова  -
он  пів  птахства  уже  голе,
ну  а  другу  половину
вже  чекають  домовини,
бо  обскубали  ті  круки
їх  на  старість,наче  суки,
аж  до  крові  бідолашних,
почали  судами  страшить,
щось  не  так  сказав  -  в  в"язницю,
а  самі  по  заграницях
розпихають  десь  мільйони,
пишуть  рейдерські  закони
та  самі  їх  і  приймають,
совісті  на  грам  не  мають
та  й  не  хочуть  уже  мати.
Стали  он  закон  писати
як  і  соколів  обдерти,  
тих,  які  колись  від  смерті
чорних  круків  захищали.
Ну  не  круки  -  а  шакали!
Соколи  не  розгубились
і  до  круків  заявились.
Що  було  переполоху,
почали  молитись  Богу
і  просить  в  нього  захистку,
тишком  проводить  зачистку
серед  соколів  сміливих,
прийняли  закон  плаксивий,
що  тепер  до  їхніх  буків
до  ста  метрів  ані  звуку.
Ото  дУрні!  Їм  не  втяму,  
що  собі  ж  копають  яму,
бо  як  соколи  зберуться,
а  ще  вийдуть  соколята  -
то  прийдеться  утікати
й  те,  не  знати  чи  поможе.
Моляться  уже:  "О,  Боже,
не  дай  розпочатись  зраня
соколиннім  полюванню!"

Є  й  у  нас  трафунки  схожі
тож  порада  тим  "вельможам"
свій  народ  не  дратувати,
бо  прийшла  пора  карати!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281905
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 07.02.2012


Omega

Конкурс

У  ліс  під  Новий  рік  якраз
прийшов  такий  указ:
«Подія  вельми  історична,
віп  -  гості  з’їдуться  столичні,
всі  методи  догоди  в  силі,
готель  щоб  був  в  сучаснім  стилі,
концерт  на  європейськім  рівні
(ждуть  гонорари  всіх  потрійні),
Що  ж  до  артистів  –  то  артисти
повинні  бути  голосисті.
Не  лиш  талантами    вражати,
гостям,  найперше,  догоджати…
 
Зібрали  лісових  солістів,
провели  конкурс  вокалістів.

В  журі  Осел  ввійшов,  Вівця,
які  не  мовлять  і  слівця
без  Вовчої  ухвали  й  згоди
(від  них  ні  толку,  ні  погоди).
Була  для  «ширми»  там  Сова.
Був  Вовк  (як  завжди,  голова.
Хоч  він  від  роду  в  співах  «чайник»,
та  над  журі  прямий  начальник),

Провели  кастинг.  До  Косулі
ще  голос  приєднавсь  Зозулі,
була  Ворона  і  Зайчисько,
який  не  бачив  нот  і  близько,
Кажан  старий  та  ще  Ховрах,
який  пищав  лиш  «ох»  і  «ах».
Пацюк,  Їжак  і  Горобець,
і  чорний  Ворон  під  кінець.
Одне  лиш  солов’їне  соло  
звучало  сонячно  й  прозоро.
Та  десь-то  карта  так  лягла  –
Зозуля  всіх  перемогла.
Що  з  того,  що  лише  ку-ку
уміла  на  своїм  віку?
Зате  її  зухвале  «я»
гучніше  пісні  Солов’я.
Та  ще  й  начальству  накувала
щасливих  літ  життя  немало.
І  пісенька  на  зміст  проста:
хвалила  Вовчого  хвоста.
Зозуля  мала  ще  манеру:
співати  тільки  під  «фанеру».
Навіщо  ноти  і  слова?

-  Негідно!  –  мовила  Сова.-
 І  слухати  й  дивитись  бридко!
Відтоді  там  Сови  не  видко.
А  де  ж  подівся  наш  соліст,
що  мав  до  пісні  слух  і  хист?
Листочки  в  лісі  шелестіли,
його  в  догоду  Вовку  …з’їли.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285891
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 07.02.2012


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2012


Твоя_Айя

Як вовк женитися надумав (байка)

Вовк    женитися    надумав    і    став    вибирати:
Почав    думати,    гадати,    котру  за  жінку    взяти.
-    На    лисицю    подивився    -        руда    та    погана
За    «культурну»    поведінку    у    неї    догана.

До    зайчихи    придивився    –    в    неї    довгі    вуха,
А    свариться,    не    дай    Боже,    як    скажена    муха.
Колюхата    їжачиха    має    куці    ніжки,
Ще    й    до    того    -    дуже    бідна:    всюди    ходить    пішки

Взяв    би    мавпу,    але    в    біса    -    занадто    хвостата,
Ще    й    до    того,    в    неї,    кажуть,    свище    вітер    в    хаті.
Жаба    майже    не    вилазить    зі    свого    болота,    -
Та    не    звик    я    до    такого,    що    ж    це    за    робота?!

Черепаху    взяв,    би    радо:    має    власну    хату.
Дуже    мудра,    ще    до    того    -    казково    багата.
Та    до    неї    лиш    поткнувся    -    гарбуз    показала,
Бо    на    сірого    давненько    компромата    мала.

Так    вовчисько    обирав    та    дообирався,
Що    на    старості    -    як    палець    -    сам    один    зостався.
То    ж    спочатку    сам    на    себе,    вовче,    подивися.
Поважать    навчися    інших,    а    тоді    женися.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295178
дата надходження 22.11.2011
дата закладки 07.02.2012


Твоя_Айя

Жульбас – сільський пес (байка)

Захотілось  Жульці  пса  в  місто  заманити:
-Будем  любий  там  з  тобою  душа  в  душу  жити.
Будеш  борщик  поїдати  з  дорогої  миски,
А  яке  життя  у  місті  -  ковбаси,  сосиски!..

Припрошає  пса  небога  переїхать  в  місто:
-Там  розваги,  і  болонки,  і  смачненьке  тісто.
Ти  все  мокнеш  під  дощем,  а  я  у  джакузі,
Про  таке  життя  «солодке»  відомо  в  окрузі.

Виїзджать  з  села  у  місто  пес  Жульбас  не  хоче,
Благовірна  все  вмовляє,  так  йому  белькоче:
-Любий  песику,  скажи,  чом  такий  упертий  ти?...
Кращого  життя  як  в  місті,  повір,  не  знайти.

-Народився  я  тут,  зріс,  про  це  не  забуду
Буду,  я  свою,  затям,  покидать  не  буду,
Моя  хата  і  харчі  мені  наймиліші,
І  до  скону  служить  буду  хазяїну  Гриші.

-Ну  й  нікчема  ти!  -  Жульбас  крутить  головою  –  
-Ти  затям,  що  звідси  я  нікуди  й  ногою!...
Добре    тут:  і  ліс,  і  річка,  свіжі  окунці,
А  там,  що!?  Збирать  прийдеться  сміття  й  папірці?!

-Ні!  Робить  «нічьо»  не  треба,  життя  в  шоколаді.
Є  салони  косметичні,  SPA,  вуста  в  помаді.
Знову  взялась  за  своє:  -  Буде  все  в  ажурі»!
Пес  сидить,  насупив  носа,  думає  в  зажурі.

-Знай,  привик  я  до  села,  до  своєї  буди,
Ти  про  тему  цю  забудь!  Більш  розмов  не  буде.
Жулька  знову  за  своє,    далі  все  тлумачить:
-Ліпшого  життя  як  в  місті  нам  ніде  не  бачить…

Вона  в  місті,  а  в  селі  трудиться  Жульбас,
Вже  цілу  гору  кісток  для  неї  припас…
Та  не  довго  змогла  Жулька  в  тому  місті  жити,
Не  зуміла  свого  пса  туди  заманити.

Повернулась  та  сидить  тихенько  у  буді.
Каже  йому,  що  життя  у  місті  «не  в  моді».  
-  Буду  я  в  селі  з  тобою  віку  доживати,
Лиш  тебе  сільського  пса  довіку  кохати.

Добре  там,  де  нас  немає  –  кажуть  у  народі,
Прислухайся  до  людей,  стане  у  пригоді!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295467
дата надходження 23.11.2011
дата закладки 07.02.2012


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2012


Ірина Гнатюк

Такі як ми

Такі  як  ми  ніколи  не  міняються..  
З  таких  як  ми  вже  дехто  застрелився..  
Такі  зазвичай  в  ноги  не  вклоняються..  
Нам  все  одно  куди  той  світ  змінився..  
Такі  як  ми  живуть  в  своїх  навушниках..  
У  грифах..струнах..і  як  діти  тішаться..  
Такі  п"ють  рок  в  своїх  глухих  задушинах..  
І  все  ще  хочуть  чути  Сіда  Вішеса..  
Такі  як  ми  ніколи  не  старіють..  
І  не  вмирають..просто  йдуть  до  неба..  
Такі  про  щастя  не  ревлять  не  мріють..  
А  добиваються..того  чого  їм  треба..  
Такі  як  ми  живуть  своїм  життям..  
Малюють  стіни  в  кольори  емоцій..  
І  ми  завжди  належим  тільки  нам..  
Без  залишку..без  крихіток..без  порцій..  
Такі  як  ми  волочаться  по  світу..  
Когось  шукають  і  когось  знаходять..  
Багатогранні..перерослі  діти..  
Малюють  рівні..і  за  них  заходять..  
Таким  як  ми  подобається  жити..  
На  весь  заряд..на  всю..впритул  до  смерті..  
Нас  так  багато  хто  хотів  змінити..  
А  ми  як  є..фатальні..вільні..вперті..  
Ми  згоримо  але  не  будем  тліти..  
Нам  всім  судитися  в  одного  Бога..  
Ми  звикли  просто  замикатись  і  чадіти..  
В  малих  квартирах..тут  немає  злого..  
Такі  як  ми  здаємось  божевільними..  
А  ви  відчули  волю  так  як  ми??  
А  ви  як  ми  бували  непокірними??  
Ми  є  занадто  власними  людьми..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273998
дата надходження 07.08.2011
дата закладки 07.02.2012


Ірина Гнатюк

Ти не будеш моїм божевіллям

Ти  не  будеш  моїм  божевіллям    
Ти  душею  моєю  не  станеш    
Не  засяєш  соїм  сузір"ям    
Й  навіть  Сонця  мені  не  дістанеш    

В  Нас  не  буде  майбутніх  років    
Вони    Тебе  будуть  і  в  Мене    
Не  "різниця  у  віці"  не  "ти  не  хотів"    
Просто  так  має  бути  напевно    

Й  одружишись  з  "навіки  своїм"    
Я  піду  з  твого  світу  навшпиньки    
Дві  незіграні  долі  окремих  життів    
Розділились  по  дві  половинки    

Я  не  буду  писати  листів    
Бити  клавіші  рвати  дроти    
Буду  сильна  як  ти  і  хотів    
Сильні  ж  вміють  красиво  піти    

В  мому  світі  розбитих  надій    
Твому  сонцю  недоля  світити      
Будь  щасливий  "навіки-не-мій"    
А  я  буду  без  тебе  жити...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254299
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 07.02.2012


Ірина Гнатюк

Підлітки. .

Важке  повітря  змішували  з  димом..  
Самотні..юні..на  жорстких  диванах..  
Потерті  стіни..тонкі  вікна..зимно..  
Кожен  мовчав..і  тільки  вічність  в  планах..  

Нічого  спільного..крім  довгого  мовчання..  
Бажання  щастя..пачки  сигарет..  
Закінчили..пішов  етап  зникання..  
Кожен  в  собі..всі  почуття  в  конверт..  

Гримуча  суміш  музики  і  сліз..  
Кожен  тримався..кожен  ще  чекав..  
Тягар  на  душу  венами  заліз..  
І  там  прижився..сіллю  розсипав..  

А  кожен  з  них  колись  когось  любив..  
Допоки  не  розбилися..об  небо..  
І  кожен  п"яним  криком  говорив..  
Що  їх  давним  давно  землі  не  треба..

Але    були..на    рівні    "до"    і    "до"..    
Замолоді    для    будь    якої    смерті..    
Грішили    дико..вже    пізнали    зло..    
Такі    ще    юні..та    жорстокі..вперті..

Блукали    містом..існували    пусто..    
Чогось    хотіли..їм    ще    снились    сни..    
Кутались    в    пальта..в    гаманцях    негусто..    
Діти    давно    минулої    весни..

Просили    милостиню..в    неба..тільки    в    неба..    
Молились    через    сльози    що    з    очей..    
А    пересічним    їх    біди    не    треба..    
По    душах    покалічених    людей..

Їх    просто    било..рвало    на    частини..    
Злом    по    серцях    пройшло    нерозуміння..    
Байдужість    небом    даної    людини..    
Впустила    розпач    в    душу..як    коріння..

А  їм  би  дива..хоч  на  кілька  днів..  
Вдихнути  щастя..щастя  а  не  дим..  
З  них  кожен  своїм  болем  захворів..  
Ще  вірять  в  Бога..проклинають  ним..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255465
дата надходження 22.04.2011
дата закладки 07.02.2012


Ірина Гнатюк

Я напевно своє відіграла. .

Я  напевно  своє  відіграла..  
Певно  час  піти  поза  куліси..  
Так..напевно  все  таки  кохала..  
Може  й  сильно..але  все..завіса..  

Ти  прийшов..але  уже  без  квітів..  
Тай  уже  без  вогників  в  очах..  
Ти  єдиний  був  в  цілому  світі..  
Але  ти  поквітнув..і  зачах..  

Так  звичайно..я  уже  не  плачу..  
Просто  лютий..просто  депресивно..  
Ти  тепер  щасливий..я  це  бачу..  
З  іншою..чужою..це  так  дивно..  

Дивне  відчуття..напевно  біль..  
Може  ностальгія..чи  образа..  
Може  просто  звикла  що  ти  -  мій..  
І  не  можу  відпустити  зразу..  

Я  своє  напевно  відіграла..  
Я  піду..ти  не  кричиш  "вернися"..  
Я  ціле  життя  тебе  чекала..  
А  ми  так  безглуздо  розійшлися..  

Цій  виставі  вже  прийшла  розвязка..  
Наш  фінал..нажаль  все  закінчилось..  
Дякую..це  була  гарна  казка..  
Просто  боляче..що  я  так  помилилась..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255471
дата надходження 22.04.2011
дата закладки 07.02.2012


Ірина Гнатюк

Коли стане критично.

Коли  стане  критично..до  болю..до  розпачу  тяжко..  
Я  відкрию  всі  двері  щоб  просто  до  тебе  прийти..  
І  ти  кинеш  слова..як  послання  в  розбиту  пляшку..  
Я  вкраду  їх..загрію..і  буду  як  сон  берегти..  

Коли  зникнуть  слова..я  розломлю  для  тебе  тишу..  
Я  в  усі  гучномовці  кричатиму  дикі  вірші..  
І  коли  проганятимеш  геть..  я  тебе  не  залишу..  
Відганятиму  біль..назавжди..із  твоєї  душі..  

Коли  прийде  зима  я  завжди  буду  гріти  твій  сніг..  
Я  ввірвусь  в  твою  осінь  рядками  безумного  квітня..  
І  тихенько  як  кицька  прийду  притулитись  до  ніг..  
Я  палитиму  сни..непостійна..і  не  перелітня..  

Пам"ятай  просто  так..я  тобі  всю  себе  присвятила..  
Я  напевно  залежна..безглуздо  робити  уколи..  
Я  жертовна  людина..яка  надто  сильно  любила..  
Коли  стане  критично..я  тебе  не  покину  ніколи..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259831
дата надходження 15.05.2011
дата закладки 07.02.2012


Ірина Гнатюк

Я ж бігла босоніж по битих мріях. .

Просто  згадай  мене..і  я  не  підведу..  
І  де,  скажи..тепер  тебе  шукати..
Я  зб"юся  з  ніг..знайду  тебе..вкраду..  
Я  кину  все..хоча  й  нема  чого  кидати..  
Зустрінь  мене..зігрій  мене..прийми..  
Я  ж  бігла  босоніж  по  битих  мріях..  
Душею  билась  в  стіни..об  гудки..  
Кричала..падала..  по  вуха  в  безнадіях..  
В  бузку  шукала  п"яті  пелюстки..  
Повір  мені..без  тебе  так  погано..  
Згадай  мене..торкнись  на  мить  руки..  
Цій  драмі  ще  завершуватись  рано..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259371
дата надходження 13.05.2011
дата закладки 07.02.2012


Ірина Гнатюк

Ця квартира до тебе звикла. .

Забери  у  коробку  сни..  
Нехай  йдуть  з  моєї  квартири..  
І  ілюзіям  поясни..  
Що  ми  все  вже  розбили..  
Поскладай  в  голові  сміття..  
Проведи  мрії  на  потяг..  
Охолонули  почуття??  
Ні..це  протяг..  
Що  ти  нині  прийшов  вимагати??  
Я  хворію..де  мої  ліки??  
Ми  не  вмієм  перемагати..  
Моральні  каліки..  
Вибач..може  я  щось  розбила..  
Хоча  ні..не  було  чого..  
Я  брехала  тобі  що  любила..  
А  насправді..його..  
Що  ж..прощаємся  на  порозі..  
Ця  квартира  до  тебе  звикла..  
Ми  з  тобою  вже  в  прозі..  
Поезія..зникла..  
Так  звичайно..обов"язково..  
Буду  з  ним  безмежно  щаслива..  
Спасибі  тобі..на  півслові..  
За  крупиночки  дива..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253937
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 07.02.2012


КВМ

Жіночі обіцянки

КВМ
Одного  разу,  на  світанку,
Попала  мишка  у  лоханку,
І  в  пиві  почала  тонуть,
Тону!  Врятуйте  хто-небудь!
Піду  я  каменем  на  днище,
А  в  алкоголі  смерть    проста,
 Була  б  напевно    щасливіша,
Загинуть  в  лапах  у  кота?.  »
-«Клянись»  -  сказав  з  вікна  котище?
«Із  пива  я  достану    Вас,
Та    в  їжу  перетворитесь  на  раз  »
-  «Врятуй  скоріше,  йду  на  дно,
В  сто  раз  миліший  смерть  на  волі,
Чим  захлинутись  в  алкоголі  »
І  миша  від    пут  смертельной    долі
Була    врятована  від  дна.
Та  опинившись  у  страшних  лапах,
Тремтячи  до  кінчика  хвоста,
Поширюючи  від  пива  запах,
 Удрала  миша    й  від  кота.
-«А  як  же  ваше  слово  честі!?
Ви  обіцяли  дать  вас  з'їсти.
-  «Ах,  що  Ви?  мишка  пропищала,
Таке  я  сп'яну  обіцяла!  »
Мораль  стучить  на  весь  офір,
То  ж  п’яній  жінці,  ти  не  вір...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251210
дата надходження 02.04.2011
дата закладки 01.02.2012


Le Magnifique

Вовк і моська (байка)

Забігла  моська  влітку  в  ліс,  
Чого,  лиш  Бог  те  знає...
Там  під  кущем  в  тіні  приліг
Вовк  ситий  -  знай,  куняє.

Тій  мосьці  варто  б  дременуть,
Сховавши  хвіст  між  ноги  -
Їй  захотілось  щось  утнуть  
Над  ним  без  остороги.

„Агов,  ледащо,  чом  лежиш?
А,  ну,  іди  геть  звідси!
Чи  ти  не  знаєш?  Мій  це  ліс!
Зайняв  чуже  ти  місце!

Який  ти  вовк?  Старезний  пес,
Розлігся,  шолудивий,
Обліз,  поси́вів,  схуд  увесь  -
Та  геть  іди,  паршивий!”

Тут  вовк  прокинувся.  Лежить.
На  моську  люто  глипнув,  
Зірва́всь  на  рівні  –  і  умить
Загриз  -  не  встигла  й  хлипнуть.
...
Як  моська  ти  –  втікай  скоріш,
Уздрівши  вовка  злого,
Життям  заплатиш  ні  за  гріш  -
Й  не  встигне  допомога.

Отямся,  мосько,  не  гарчи
Із  вовком  на  побачках,
Бо  вовк  –  це  вовк,  хоч  і  старий,
А  ти  –  дурна  собачка.


11.06.2010




*  Варіант,  опублікований  в  альманасі  "Скіфія-2012-Зима":


Забігла  моська  в  темний  ліс
Із  дому  по  дорозі  -
У  тіні  там  собі  приліг
Вовк  ситий  у  знемозі.

Їй  би  чим  швидше  утекти,
Узявши  руки  в  ноги  -
Та,  мов  наїлась  блекоти,
Гарчить  без  остороги:

„Ей,  сіромахо,  не  лежи,
Анумо,  геть  ізвідси!
Хіба  не  знаєш,  чий  це  ліс?
Моє  тут  завше  місце!

Хіба  ти  вовк?  Старезний  пес  -
Облізлий,  шолудивий,
Ще  й  посивів  та  схуд  увесь
І  зовсім  запаршивів!”

А  той  прокинувся,  лежить,
На  моську  глипнув  тупо,
Зірва́всь  на  рівні  –  і  умить
Роздер  нахабу  люто.
...
Маленька  мосько,  чим  скоріш,
Уздрівши  сіроманця,
Щоб  не  пропасти  ні  за  гріш  -
Біжи  аж  за  край  сонця.

І  без  потреби  не  гарчи
У  вовка  на  побачках,
Бо  вовк  -  це  вовк,  хоч  і  старий,
А  ти  -  дурна  собачка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195028
дата надходження 11.06.2010
дата закладки 01.02.2012


Борода

Гієни і Лев

Байка

Савану  прикра  вістка  потрясла:
що  мудрий  Лев  напав  на  леопардів.
Шакали,  ледь  не  давлячись  від  зла,
стали  гострить  на  царя  звірів  барду.
А  вОрони,  як  смІття,  рознесли
ганебну  вістку  по  усій  окрузі,
знайшлися  і  зобиджені  посли,
що  закрадались,  як  не  личить  друзям.
То  що  ж  то  сталось  врешті  і  чому?
Невже  то  Лев  підняв  могутню  лапу
не  на  газель,  чи  антилопу  гну,
а  на  мисливців,  наче  справжній  батяр?
Чи  та  пригода  -  помста  від  гієн,
щоб  посварити  звірів  між  собою,
у  дружбу  їх  забити  люті  клин
і  вкрити  славу  воїнів  ганьбою?
А  леопардів  там  і  не  було  -
зігнали  купу  звірів  із  савани
і  ті  поперлись  в  левове  село,
не  запитавши  дозволу  в  титана.
Та  й  Лев  не  бив,  лиш  трохи  поревів,
щоби  надалі  своє  місце  знали,
а  ту  брехню  нескоєних  гріхів
гієни  напридумали  й  шакали.
Чекає  правосуддя  гордий  Лев
і  гриву  трусить  від  обмови  бруду
не  може  ще  второпать  дотепер,
як  дався  він  гієнам  у  облуду.

Бува  й  в  житті  подібний  поворот:
Коли  хтось  заздрить  успіху  сусіда  -
то  лізе  нагло  у  його  город
й  кричить,  що  б"ють  cтарця  за  кусень  хліба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260371
дата надходження 18.05.2011
дата закладки 01.02.2012


Борода

Прибиральниця

Байка


Cудили  Прибиральницю  в  суді,
а  звинувачень  -  незліченні  томи.
Усі  столи  заставлені  в  судді,
аж  в  бідолахи  смикаються  брови.
У  чому  не  винують  лиш  її:
що  вітер  дме,  що,  коли  сонце  -  парно,
що  вимела  все  смІття  із  сім"ї
і  для  сім"ї  те  склалося  негарно.
Бо  та  сім"я  хвалилась  на  весь  світ,
що  в  неї  чистота  і  все  в  порядку,
а  там  сміття  вже  лізло  через  пліт
і  засмерділо  увесь  двір  і  грядку.
"На  вулицю  нічого  не  греби!"  -
нераз  її  повчали  "господарі"  -
"Дозволено  лиш  мести  все  сюди,
щоб  над  газдівством  не  збирались  хмари.
Помиєш  зверху  двері  і  шибки,
протреш  підлогу,  килимком  прикриєш.
а  на  сміття  застелиш  вишивки  -
й  ніхто  тобі  не  буде  милить  шию.
А  за  непослух  кара  немала  -
он  прокурори,  як  сичі,  надуті
і  ти  сама  є  осередок  зла,
сказати  б  так  -  як  формула  отрути.
Бо  коли  смІття  -  винна  ти  сама,
то  значить  прибирала  неуміло.
То  ж  дуже  просто,  наче  "два"  на  "два",
яка  різниця  що  тобі  веліли!"

Отак  нераз  в  житті  у  нас  бува,
що  судять  не  завжди  того,  хто  смітить,
а  іншого,  хто  смІття  вигріба,
щоби  про  те  ніхто  не  знав  у  світі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269315
дата надходження 09.07.2011
дата закладки 01.02.2012


Лунная соната

КАКТУС

(байка)


Жив  кактус,весь  зелений  від  нудьги.
Сидів  у  горщику,нікому  непомітний.
Він  простягав  до  сонця  колючки
Та  намагався  бути  щирим  і  привітним.

Але  ніхто  на  нього  не  дививсь.
Повідвертались  від  колючого  сусіда.
Так  і  сидів  ,похмуро  нахиливсь
І  думу  свою  думав  з  ранку  до  обіда.

"За  що  мені  таке  бридке  життя?
Навіщо  в  цім  страшнім,жорстокім  світі  жити?
Зів*яну  краще,зникну  в  забуття,
Бо  нІкому  мене  такого  полюбити!"

Але  на  дворі  сонечко  пекло,
Пташки  співали  весело  та  дуже  жваво.
Метелики  сідали  на  вікно,
Підморгуючи  крильцями  йому  лукаво.

Від  радості  той  кактус  розомлів.
Надув  із  гордістю  всі  колючки  на  щічках.
Та  й  не  одразу  якось  зрозумів,
Що  луснув  зверху,наче  лід  на  талій  річці.

І  диво  сталося-розцвів  старий
Яскравой  квіткою,безмежно  гарной  вроди.
"Дивись!Дивись!Наш  дідуган  живий!",-
Кричали  квіти  різних  типів  та  породи.

І  не  важливо,що  в  обід  сто  літ
Вже  виповнилось  ще  в  позаторішнім  році.
Розквітнуть  може,навіть,старий  дід,
Якщо  хоч  крапля  любощів  застрягне  в  оці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270469
дата надходження 16.07.2011
дата закладки 01.02.2012


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2012


Мілена Вітровська

Реквієм по тобі

Я  хотіла  засинати  на  твоїх  руках
Нехай  це  звучить  доволі  банально..  зовсім  незвично…
для  тебе
 Я  не  вважала  ідеальним.Та  ввижалось…у  снах
Хоч  ти  ніколи  не  розумів  мої  потреби…
Ти  не  був  бездоганний..такий  собі  поганий  хлопчик
Напевне  тягнула  до  тебе  зла  сила
Та  прийшло  в  голову  бажане  розуміння…
Спонтанно
Що  ніколи  тебе  не  любила
Я  пам’ятаю,  як  дратувало  волосся
Ти  просив  його  зібрати,
Так,як  злиденні  милостиню  просять
Та  мені  на  прохання  начхати
Я  не  збиралась  в  забаганках  коритися
І  вислуховувати  нудні,нікому  не  потрібні  образи
Тобі  залишаю  тільки  на  мене  одне…дивитися
І  знати
Що  вже  ніколи  не  будемо  разом
Без  шансу
І  без  обітниць  кохати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310668
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012


@нгел

Два зайці

Домовилися  зайці  два  :
Купили  поле,  поділили.
І  кожен  з  них  там  щось  копа,
Швиденько  моркву  посадили.
Ледащо  був  один  із  них:
Все  літо  прогуляв  без  діла,  
Ні  однієї  моркви  з  тих
Не  доглядав  він  сміло.
А  інший  працьовитий  був  –  
Старанно  все  робив,
Не  було  у  нього  збитків,
Бо  працювать  любив…
І  от  зустрілись  дружбани,
Час  урожай  збирати
Та  роздивилися  вони,  
Що  взимку  будуть  мати.
У  працьовитого  все  в  лад  :
Велика  й  гарна  морква,
В  ледащо  все  ж  та  навпаки  :
Міленька  та  одні  хвости.
Правду  говорять  в  народі  :
«Ти  уважненько  простеж  –  
Що  посіяв  те  й  пожнеш»!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302920
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 01.02.2012


Надія Позняк

Межа

Слова  -  нещадна  завірюха,
 У  пащу  міста  -  всі  слова!
 Кохання  вбито  :  виє  туга  -
 від  ночі  нині  я  вдова.

 Від  ночі  зупинивсь  годинник
 На    вежі,  чуєш?!    Не  для  всіх.
 Провина  є,    немає  винних.
 Ти  мовчки  слухав.  Без  утіх.

 Лише  рука  відсторонила,
 Та  крок  чіткий:  я  вже  чужа...
 За    мить  -  для  тебе    вже    немила.
 Чому  трапляється  межа,

 Яку  не  в  силах  подолати?
 Чому  так  сталося  в  житті?
 Чому  підведені  до  страти
 Кохання  істини  святі?

 Ти  мав  до  мене  тільки    поклик,
 Мої  ж  бо  почуття  не  варті...
 Чекала  я.  І  очі  мокли  ...
 Незряча  на  життєвій  карті.

                             20.05.2010р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309627
дата надходження 28.01.2012
дата закладки 01.02.2012


maria_sea

У каждой из нас странное детство в карманах

У  каждой  из  нас  странное  детство  в  карманах,  
Потекшая  тушь  и  разряжен  за  день  телефон,  
Философия  жизни,  прикрытая  диким  обманом,  
И  слова  в  ночной  тишине  о  любви  на  потом.  

У  каждой  последние  деньги,  последняя  совесть,  
Последний  автобус\трамвай,  чтоб  вернуться  домой.  
У  каждой  в  блокноте  стишок,  поэма  и  повесть,  
И  каждый  сейчас  в  наше  время  немного  больной.  

У  каждой  из  нас  таблетками  в  ящике  горы,  
У  каждой  свои  незакончены  вовремя  сны.  
Любовь,  прекратившая  жизнь  свою  очень  скоро,  
Любовь,  что  ушла,  не  прожив  даже  первой  весны.  

Сто  лучших  друзей  и  придуманный,  истинно  верной.  
Чтоб  не  ныть,  когда  душу  порвет  на  куски  
У  каждой  в  глазах  100  проблем  и  сознание  стервы  
А  в  душе  океан,  грусть  и  люди,  что  были  близки

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310649
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012


Elfi Sevenlen-Rosayr

Донори душ

Ми  донори  душ    
 з  великим  стажем,  
 можливо  пустота  
 про  нас  щось  більше  розкаже...  

 Там  за  туманами  
 вічними  й  сірими,  
 ходить  хтось  вслід  за  оманами,  
 вітром  розвіяним  
 збирає  в  довгий,  
 бувало  невдалий  путь  
 моя  душа...  
 далеку  й  неопізнану  суть.  

 А  я  без  власті,  
 й  деякий  час  без  сили  волі  
 плутаючи  масті,  
 підкоряюся  карточній  долі..  

 Що  випаде-те  і  граю,  
 наївну  роль  закриваючи  на  все  очі,  
 та  десь  далеко  у  душі  я  знаю,  
 все  зщезне  з  настанням  глибокої  ночі..  

 Я  хочу  бути..десь  далеко..  
   Там  неможливо  вмерти  й  народитися  
   ввібравши  декілька  фізичних  тіл,  
 і  часто  прийшовши  туди,  
   я  починаю  губитися  
   в  складних  перехрестях  світів.  

 Ми  донори  душ    
 з  великим  стажем,  
 можливо  пустота  
 про  нас  щось  більше  розкаже...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310631
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012


Fata Morgana

Засуджені без відома

Чи    добре    в    світі    існувати?
Чи    добре    віку    доживати,
Коли    ви    тільки    народились
Й    ще    говорити    не    навчились?
Самі    у    блуд    себе    ведете.
Колись    ота    свята    «вендета»
Дістане    кожного    і    всюди,
Бо    ви,    нещасні    псевдолюди,
Мораль    убили,    поховали,
Аби    нащадки    ваші    знали,
Що    ви    не    знаєте    нічого,
Що    в    вас    нема    в    душі    святого!
Ви    давитесь    слюною    щастя.
Та    все    життя    ваше    –    напастя,
Яке    ви    любите    й    клянете    ,
Й    за    це    тяжкий    свій    хрест    несете.
В    куток    загнали    розум    п’яний    –    
Cп’янів    він    від    думок    поганих.
Ви    до    смерті    забили    совість,
Згубили    серце,    а    натомість    –    
Пусті    залишилися    очі,
Що    часто    плачуть    серед    ночі.
Від    вас    тхне    гниллю    і    брехнею.
Гниє    душа    ваша,    бо    в    неї
Дороги    іншої    немає    –    
Вона    повільно    помирає.
Ви    топитесь    у    насолоді,
І    у    диявольській    подобі
Гріхи    замолюєте    в    церкві:
Не    знаєте,    що    ви    вже    мертві…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310645
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2012


Звездоний

La bonne amie (на" Mon cher ami")

La  bonne  amie,  с  глазами  цвета  стали,
Ваш  вижу  я  печальный  силуэт,
От  жизни  этой  очень  Вы  устали,
Но  выбора  совсем,  поверте,  нет.
Вы  смотрите  затравленно,  вам  зябко,
Душа  давно  не  ведала  тепла,
Вы  машете  рукой  -  куриной  лапкой,
А  ведь  такой  красавицей  была!
Ma  belle  amie,  как  ветренны  Вы  были,
Милы,  изящны,странные  глаза.
Любили  Вас  и  Вы  тогда  любили,
Но  юность  позади,  как  вешняя  гроза.
Объятья  Ваши  были  наслажденьем,
И  не  один  в  них  умирал  не  раз.
Дарили  всех  своим  Вы  снисхожденьем.
Но  кто  подарит  ласку  Вам  сейчас?
Ма  chere  amie,Вы  не  были  жестоки,
Но  Ваша  жизнь  мне  причиняла  боль.
Мы  вместе  навсегда,  одни  и  одиноки.
Ведь  вовсе  я  не  Грей,  Вы  вовсе  не  Ассоль.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310624
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012


chajka

"ти знаєш, я вмію літати…" (продовження)

Ти  знаєш,  я  вмію  літати.
Ти  думаєш,  я  божевільна?
Ні,  ні!  Чи  ти  мріяв,  коханий?
Чи  був  ти  по-справжньому  вільний?
Чи  бачив,  як  сонце  заходить
У  жовтні,  на  півночі,  в  місті?
Чи  бачив,  як  вітер  солоний
Пожовкле  розкидує  листя?

Здається,  злітаєш  у  небо:
Ще  трохи  -  і  з'являться  зорі,
І  сонце  всміхнеться  до  тебе,
Й  протягне  свій  сяючий  промінь,
А  потім  порине  за  обрій,  
У  сни  помандрує  казкові...

Всю  ніч  будуть  линути  з  моря
Північних  вітрів  колискові,
І  холод  обіймами  стулить,  
І  місто  заллє  оксамитом,
Мереживом  сяючих  вулиць
Й  зірок  недосяжних  розшитим.

І  знову  злітаю  до  неба,  
Туди,  де  з'являються  зорі.
А  більше...  нічого  не  треба  -  
Я  щаслива  там,
                 нагорі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286890
дата надходження 17.10.2011
дата закладки 09.11.2011


Ірина Гнатюк

Битих чашок мені треба

Я  сьогодні  не  питиму  дощ  
Заварю  собі  пінну  каву  
Я  сьогодні  сама...ну  що  ж    
Не  жалійте...будьте  ласкаві  
В  засвідомості  ви  десь  бУли  
Ті  хто  зараз  в  чужих  едемах  
Все  незвично  як  фото  Скарпулли  
Не  печально  і  навіть  в  тему  
Бережіть  же  себе  для  себе  
Не  кляніть  мій  свідомий  шторм  
Битих  чашок  мені  треба  
Не  дай  Боже  прив"яжусь...знов  
Розщепляйтесь  в  чужих  клітинах  
Не  займайте  моїх  думок  
Я  занадто  свідома  людина  
Я  повішу  на  себе  замок  
Мій  спектакль  на  монологах  
Ми  всі  гордості  переросли  
Не  скрипіла  суха  підлога  
Як  ви  мовчки  від  мене  йшли

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277183
дата надходження 26.08.2011
дата закладки 09.11.2011


Ірина Гнатюк

Герда тепер не горда. .

Герда  тепер  не  горда..  
В  Герди  забрали  Кая..  
І  по  судинах  холод..  
В  нутрощі  проникає..  
Герда  пішла  шукати..  
Каялася  без  Кая..  
Герда  хотіла  знати..  
Як  він  її  кохає..  
Герда  нізчим  вернулась..  
Кай  її  не  чекає..  
Плакала  і  забулась..  
Віскі  допомагає..  
В  Герди  вазони  квітів..  
В  Кая  вагони  льоду..  
Їх  вже  ніщо  на  світі..  
Не  перетворить  в  воду..  
Дітям  казки  до  ночі..  
В  Герди  відняли  Кая..  
Сині  холодні  очі..  
Вона  ще  його  чекає..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273681
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 06.10.2011


Maggie Be

Це найстрашніша казка…

Це  найстрашніша  казка
Минулої  весни.
Це  не  твоя  поразка
Забутої  краси.
Розруха  без  сумління.
Кохання  без  проклять.
Повішене  терпіння
І  цвинтар  без  розп'ять.
Засмучена  усмішка
На  янгола  вустах.
І  чорно-біла  кішка
У  нього  на  руках.
Розтріпане  убрання,
Порізане  крило.
Заплакане  чекання.
Загублене  вино.
Химерні  мертві  квіти.
Порізана  рука.
Вони  такі  тендітні,
А  він  кудись  тіка.
То  усміхнися  ще  раз,
Мій  янголе  весни.
Я  знаю,  що  не  треба.
Мої  жахливі  сни
Такі  пусті  без  тебе,
Мій  янголе,  візьми
Мене  туди,  на  небо,
І  вже  тоді  -  лети.
Я  хочу  теж  літати.
Так  хочу  жить  щасливо.
Кохання,  сліз  не  знати.
Й  тебе  не  знать,  мій  милий!..

20.02.2010

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253001
дата надходження 11.04.2011
дата закладки 06.10.2011


chajka

"ти знаєш, я вірю в казки…"

Ти  знаєш,  я  вірю  в  казки.
І  вірю  в  кохання
із  першого  погляду.
І  вірю  -  ти  поруч,  коли
Засинаю.
Можливо,  не  надто  
буваю  серйозною,
як  бачиться  іншим  -  але,
Ти  знаєш,  я  вірю  в  любов
із  першого  погляду.
Я  плачу,  коли  мені  прикро,
хоч  кажуть,  що  я  вже  доросла.
Всміхнутися  можу,  коли
Недоречно,
Сміятися,  наче
Мала  дитина.
Я  мріяти  хочу,  щоночі  
й  щодня.  
Я  мрію,  злітаючи  в  небо,
Щодня  і  щоночі.
Навіщо  дорослою  бути?
Це  так  нецікаво...
Я  вірю  в  казки.  І,  ти  знаєш,
Я  вірю  у  наше  кохання.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281346
дата надходження 18.09.2011
дата закладки 05.10.2011


Platon

Людина, що сміється ( за мотивами роману Віктора Гюго )

Він  стояв  понад  морем,  на  скелі  крутій,
Обличчям  до  смерті,  спиной  до  вітрів,
Дививсь  на  скелет,  що  звисав  з  ланцюгів,
Стояв  і  сміявся,  з  убитих  життів.

На  вулиці  холод  і  снігу  метіль,
Малесенький  хлопчик  ішов  на  вогні,
Позаду  стежина  уся  у  крові,
Попереду  світ  із  яскравих  надій.

Скеля  впивалась  зубами  до  ніг,
Він  йшов  безупинно,  ішов  і  тремтів,
І  хоч  у  крові  був  позаду  весь  сніг,
Він  ніби  сміявся  з  своїх  почуттів.

Аж  раптом  почув  він  поблизу  десь  крик,
І  знов  тишина,  і  сніг  знов  рипить,
Прислухавсь  малий,  і  почув  ніби  писк,
Неначе  звірятко  поблизу  кричить.

Зійшов  зі  стежини,  і  нумо  гребти,
Замерзлими  пальцями  сніжні  хребти,
Аж  раптом  малий  з  головой  провалився,
Упав  в  кочугуру  і  роздивився.

Там  жінка  замерзла  під  снігом  лежала,
На  грудях  маленький  комок  ворушився,
Малий  здогадався,  малеча  кричала,
Її  пригорнув,  теплом  поділився.

І  далі  пішов,  ішов  і  всміхався,
Собі  говорив:  "Лише  не  здавайся"
Нехай  ти  у  ранах,  нехай  руки
стинуть,
Живеш  не  для  себе,  ти  маєш  встигнуть.

Аж  раптом  побачив  поблизу  вогні,
Хатинки  стояли  спокійно  у  сні,
Обрав  найбагатшу,  постукав  у  двері,
Нічого  крім  еха,  у  темній  печері.

Подався  малий  до  насупної  хати,Та  видно  хазяї  лягли  уже  спати,
Ходив  з  двору  в  двір,  пройшов  усе  місто,
Маленька  кричала,  хотіла  вже  їсти.  

Коли  той  хлопчинка  не  знав,  що  чекати,
Побачив  фургончик  і  нумо  благати,
Бродягу-артиста,  що  в  ньому  сховався,
Однак  той  бурчав,  й  немовби  вагався.

Ще  й  вовк  цирковий  непускав
до  теліги,
Сидів  біля  неї  і  скаливсь  навтіху,
Старий  нестерпів,  від  жалості  здався,
Малечу  впустив,  із  ними  зв'язався.

Під  світлом  лампадки  побачив  він  жахи,
Зіниці  дівчатки  осліпли  навіки,
Вселялись  в  філософа  темнії  страхи,
Коли  піднімала  маленька  повіки.

А  як  обернувся,  побачив  страшніше,
Бо  хлопчик  маленький  всміхався  і  плакав,
Бродяга  згадав,  що  бачив  раніше,
Маленьких  дітей,  у  веселих  цих  знаках.

В  часи  тих  героїв  та  й  в  наші  також,
Багато  таких,  що  крадуть  діточок,
Обличчя  потворять  для  втіхи  вельмож,
Абож  як  рабів  для  пренцес-тіточок.

Старий  приютив  маленьких  сиріток,
Розтер  їх  замерзлих,  і  їжу  віддав  їм,
Бродяга  став  батьком  знедолених  діток,
Життя  їм  вернув,  і  щиро  любив  їх.

Прошу,  не  судіть  усіх  хто  сміється,
Можливо  у  когось  це  доля  така,
Можливо  цей  клоун  життю  не  здається,
Й  під  маскою  сміху  сльоза  бідняка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284295
дата надходження 04.10.2011
дата закладки 05.10.2011


Platon

Сліпі, глухі і дурні

Найкраще  лиш  сліпі  малюють,
Вони  життя  інакше  бачать,
У  снах  в  світах  своїх  мандрують,
Збирають  фарби  там  на  вдачу.

Картини  їх  життя  вертають,
Ключем  живим  у  душах  б'ють,
Сліпі  секрет  той  дивний  знають,
Бо  воду  мрій  із  неба  п'ють.

Найкраще  лиш  глухі  так  грають,
Що  зацвіта  в  серцях  весна,
А  звуки  всі  в  думках  збирають,
Відкіль  в  думках,  ніхто  не  зна.

Послухайте,  вона  серця  лікує,
Відлунням  вічного  бринить,
Собой  черствих  людей  чарує,
І  совістю  в  умах  звенить.

А  дурні  чисто  так  кохають,
По  справжньому,  не  так  як  всі,
У  хованки  вони  не  грають,
В  провулках  темних  навесні.

Розумні  те  сказали:  "Дурні"!
Що  знають  підлі  "знатоки"?
Невже  вони  і  справді  мудрі,
Можливо  це  все  навпаки?)))

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284116
дата надходження 03.10.2011
дата закладки 05.10.2011


Platon

Тримай удар, не падай з ніг!

Тримай  удар,  не  падай  з  ніг,
Коли  життя  тебе  лупцює,
Колись  вже  вистояв.  Ти  зміг.
Що  не  уб'є,  те  загартує.

Тримай  удар,  терпи  свій  біль,
Нас  час  поволі  сам  лікує,
Він  зробить  мазь  тобі  із  мрій,
І  в  серці  рану  зарубцює.

Тримай  удар  і  правой  дай,
Життя  не  грає  в  піддавки,
Останній  бій  за  пояс  "РАЙ".
За  тебе  в  небі  всі  зірки.

Тримай  удар,  тримай  завжди,
Колись  почуєш:  "Переміг".
Цей  бій  вдалось  тобі  пройти,
Боєць,  ти  вистояв...  ти  зміг!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283919
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 05.10.2011


Platon

Дівчатка, бійтесь темряви!

У  лісі,  лісі  темному,
У  мороці  й  тіні,
По  дубові  зеленому,
Щось  ходить  увісні.

А  ще  очима  блимає,
На  дереві  сова,
І  дощ  вночі  і  гримає,
Й  Воно  встає  зі  сна.

Спускається  по  дереву,
Купається  в  дощі,
Кігтями  гладить  черево,
Витягує  кліщів.

Стрибає  вверх  і  дивиться,
Шука  дівча,  що  спить,
Побачить  їжу,  скривиться,
Щодуж  туди  біжить.

І  кігтем  скельця  виріже,
В  зачиненім  вікні,
В  кімнаті  темній  вилізе,
Візьме  дівча  собі.

У  ліс  її  приволоче,
Накриє  стіл,  поснідає,
Не  з'їсть  одне  плече,
Землей  його  прикидає.

Залізе  знов  на  дерево,
Й  тихесенько  засне,
Розквітне  в  небі  зарево,
І  сонечко  зійде.

Дівчатка,  бійтесь  темряви,
Воно  по  вас  вже  йде,
Давно  спустилось  з  дерева,
І  в  шибочку  шкребе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283756
дата надходження 01.10.2011
дата закладки 05.10.2011


Platon

Історія одного ангела

Kpaп.Kpaп.Ocь  знoвy  кpaпля  кpoвi,
Здивoвaнo  вдивляeшcя  ти  ввиcь.
Чoгo  цe  нeбo  плaчe  кpoв'ю?
Heнaчe  xтocь  тaм  зaжypивcь.

Ocь  дo  чoлa  вiдчyлa  дoтик,
Пip'їнкa  впaлa  iз  нeбec,
Koльнyв  тeбe  мopoзy  дpoтик:
Cьoгoднi  дeнь  oдниx  чyдec.

Haвкoлo  тeбe  пyx  кpyжляє,
A  ти  дивyєшcя  coбi,
Ha  плeчi  нiжнo  тaк  лягaє,
Лocкoчe  дyшy  вiн  в  тoбi.

Вдивляєшся  у  синє  небо,
Хмаринку  бачиш  лиш  одну.
Це  все  вона  кидає  в  тебе,
Вдогін  кричить:  "Тікай-знайду".

Не  бачиш,  ти:на  хмарці  цій
Маленький  ангелок  присів,
В  очах  лиш  біль  і  ніж  в  руці
Людиной  стать  він  захотів.

І  пух  летить  в  крові  спина,
Навіщо  жить,  в  хмарках  літать?
Лиш  ти  потрібна...  ти,  одна!
С  тобой  стежками  крокувать.

Ножем  він  вдарив  по  спині,
Востаннє  крик...у  небі  грім
Хмаринка  вся  його  в  крові,
А  в  нім  кохання,  радість  в  нім.

Упав  з  небес,  обняв  її,
Він  про  кохання  розповів,
І  про  свої  думки-рої,
Що  лиш  для  неї  тільки  жив.

Вона  всміхнулася  на  мить,
Це  вітерець  пробіг  по  ній.
Немає  пуху-легше  жить,
...а  вітер  плів  волосся  їй...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283405
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 05.10.2011


Platon

Солдати зроблені із сталі

Солдати  зроблені  із  сталі,
В  печі  великої  війни,
Із  гнізд  своїх  прямують  в  далі,
Ідуть  із  дому  назавжди.

В  подвір'ї  мати  тяжко  плаче,
Не  знає  рідная  про  те,
Востаннє  сина  свого  бачить,
Додому  той  вже  не  прийде.

Сестра  ридає  на  плечі,
В  чоло  цілує  свого  брата,
Вже  не  побачить  карі  очі,
Мабуть,  даровані  від  тата.

А  дівчина  до  губ  припала,
Крізь  сад  вишневий  повела,
Йому  хустинку  свою  дала,
Така  красива,  хоч  й  сумна.

В  окопі  згадував  солдат,
Як  його  рідні  проводжали,
В  руці  своїй  хустинку  м'яв,
Вдивляючись  у  димні  хмари.

Пішли  у  наступ  вражі  танки,
Металу  рокот,  рвуть  гранати,
Повсюди  жах,  криваві  рани.
У  стрій  здіймаються  солдати.

За  своїх  рідних  та  країну,
За  тих,  кого  уже  нема,
І  за  коханую  дівчину,
Яка  залишилась  сама.

Біжить  солдат,  у  ціль  стріля,
А  кулі  в  такт  йому  свистять
За  ним  лише  його  сім'я,
Ось  це  одне  лиш  пам'ятав.

У  грудях  біль,  в  очах  туман,
Все  більше  манить  його  в  даль,
В  руці  повис  друг-автомат,
А  в  голові:  невже  програв?

Вдихнув  востаннє  і  завмер,
В  очах  його  застиг  кришталь,
Він  посміхаючись  помер,
Хустинку  в  кулаці  тримав.

Не  плачте  добрі  матері.
Сестрички  не  ридайте  й  ви,
І  вірте  у  своїх  братів,
Вони  в  серцях,  відтак  живі.

Солдати  зроблені  із  сталі,
В  печі  великої  війни,
Із  гнізд  своїх  прямують  в  далі,
Ідуть  із  дому  назавжди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282097
дата надходження 22.09.2011
дата закладки 05.10.2011


Platon

Дещо про їжаків

Їжак  прокинувсь  на  світанку,
Побіг  на  промисел  у  сад,
Зібрати  яблук  до  сніданку,
Поласувати  ними  в  смак.
Біжить  собі  тихенько  брат,
В  траві  густій  сопе  в  росі,
Й  втомившись  наший  неборак,
Присів  спочить  собі  на  пні.
І  сталось  так,  що  ненароком,
Побачив  Зірку  Світанкову,
Він  ліг  на  пні,  дивився  вгору,
Боявсь  моргнути  навіть  оком.
У  небі  ранок  загорався,
Що  хвилі  Зіронька  зникала,
Поволі  мило  в  небі  тускла,
І  згодом  в  синеві  пропала.
Ще  довго  так  лежав  Їжак,
Задумавшись,  між  хмар  літав,
Забув  чого  прийшов  у  сад,
Й  назад  собі  помандрував.
Весь  час  він  мучився,  не  спав,
Так  довго  день  його  минав.
Він  дочекався-ніч  прийшла,
Зірки  горіли  вже  чиїсь,
Вогнем  палала  й  Їжака.
Лежав  колючий  на  спині,
За  голову  заклав  був  лапи,
Не  звично  так  для  їжаків,
Напевно  це  кохання  чари,
А  може  сни  старих  садів.
"Яка  краса...чарівно...дивно,
.....й  такі  приємні  почуття,
Щось  сталося  зі  мной  напевно,
Прекрасно  так...до  забуття.
...і  серце  швидко  стало  биться,
Що  трапилося?Так  не  звично!
...чого  б  це  раптом  на  спині,
Голки  почали  ворушиться?
...вона  така...така  красива,
нікому  не  віддам...моя,
...вона  так  сяє...справжнє  диво"
Отак  лежав  Їжак  і  мріяв.
Щоночі  так  дивився  літом,
І  осінь  всю  прожив  в  надіях,
А  час  прийшов  лягати  спать,
Вже  випав  сніг...мороз...зима!
Він  зачинив  у  хатці  двері,
І  ліг  у  ліжко  спочивать.
Не  довго  він  усе  ж  проспав,
Проснувся  посеред  зими,
Полежав  трішечки  і  встав,
Ходив  туди,  ходив  сюди,
А  в  голові  лише  вона,
"Якби  іще  хоч  раз  побачить,
Яка  ж  тепер  моя  Зоря?
На  хвильку  вийду  я  на  двір,
Вночі,  коли  вона  так  сяє,
Погляну  ввись,  і  легше  стане,
Вона  ж  на  мене  там  чекає".
Відкрив  поволі  в  сінях  двері,
І  лапку  простягнув  одну,
Піймав  біленьку  він  сніжинку,
І  пісню  затягнув  сумну.
Незвичною,  тремтячою  ходою,
Піднявся  він  на  сніжну  гору,
Востаннє  він  дихнув  поволі,
Й  побачив  Зіроньку  свою,
Сказав  тихенько:  "я  з  тобою".
Враз  оченята  стали  льодом,
Сердечко  вдарилось  ще  раз,
Не  бачив  більше  він  нічого,
Й  замерз  замріяний  ураз.

Зима  той  рік  була  сувора,
Морозом  дихала  завжди,
Й  на  полотні  своїм  узором,
Кохання  вишила  сліди.
І  Їжачка  прозорим  льодом,
Ще  зберігала  до  весни.
А  він  був  зовсім  як  живий,
Дивився  високо  у  небо,
Із  Зіркой  жив  в  країні  мрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283411
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 05.10.2011


Nomy

Пустий посуд

Є  пустий  посуд.
Заповніть  на  свій  розсуд.
І  зовсім  не  має  значення,
що  потім  зміст  буде  втрачено.
А  тепер  уявіть,  що  цей  посуд,
(заповнений  на  ваш  розсуд)
то  не  є  склянка  чи  пляшка,
це  лиш  душа,  якій  тяжко.
Наповніть  її  чимось  добрим.
Хоч  ніжним,  та  трохи  хоробрим.
Пекельним,  святим  не  важливо!
Лиш  тільки  робіть  це  дбайливо.
Радощі,  сльози,  везіння.
Душа  -  ваше  власне  творіння.
Важливий  тут  тільки  ваш  розсуд,
яким  ви  заповните  посуд.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283974
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 02.10.2011


Biryuza

вірші таємничого автора

вірші  таємничого  автора

*
вона  не  може  жити  без  мене,
бо  я  єдиний,  хто  знає,  де  в  її  кімнаті  вимикач,
вона  боїться  світла,  як  боїться  знову  відчути  клаустрофобію,
вона  сміється  і  плаче,  бо  я  єдиний,  хто  знає,  де  в  її  кімнаті  вимикач,
і  думки  не  можуть  піти,  і  сни  кидаються  собаками  на  вії,
вона  мріє  про  звільнення,  
про  вірші  у  золотавій  оправі,  
грати  на  клавішах  долі  пальцями  стомленими,
співати  голосом  меланхолічно,  вважаючи  себе  щасливою,
позаочі  ховати  сльози,  
кидатись  на  ліжко  собакою  -  
у  самоті.
Бо  я  єдиний,  хто  знає,  де  в  її  кімнаті  вимикач.

*

стрічками  вкриті  її  тоненькі  пальці  -  
рікою  стікають  вони  до  моїх  стель.  
я  більше  не  хочу  прокидатись  від  крапель  на  обличчя,  
більше  не  хочу  ранкову  каву  холодну,  
від  крапель  кисло-солодку-гірку,  
захлинатись  мокрому  не  від  поту.  
я  більше  не  подушка  і  навіть  не  пір*я,  
прокидаючись  на  стрічках  її  палець  краплями,  
благаю  про  сонце,  
щоб  залишитись  у  пам*яті  лише  випаровуванням.

*
останні  вірші  я  писав  тобі  у  стані  афекту,  
останні  рими  вже  не  мали  спільне  із  нами,  
я  вигадав  їх  на  мові  незнайомій  тобі,  
приправив  сіллю  із  надр  голови,  
доклеїв  трохи  розбитого  серця  -  
маленькі  камінчики,  шматочки  цукру.  
останні  епітети  я  писав  у  стані  сну,  
не  вважай,  вони  характерні  тобі,  
але  я  писав  їх,  дивлячись  сни  не  про  минуле.  
і  вітер  дме  крізь  кватирку  ніч  на  годинник,  
де  стрілки  стоять  вже  майже  вічність,  
з  моменту,  як  я  написав  останній  вірші

****
сутінки  ллються  крізь  вікно  терпким  англійським  чаєм,
на  ліжко  твоє,  застелене  не  так,  як  завжди,  
не  тими  словами,  новими  звуками  ближчого  раю.

в  кімнаті  хапаєш  надію  на  справжність,
вивчаєш  афоризми  позбутись  запахів  минулого  тижня,
під  акомпанування  сутінкового  чаю,
я  прийду  до  тебе  у  слові  "  колишній"
***
вона  співала  мені  пісні  по  суботам,
проводила  літургію  для  думок  і  вагання,
змінювала  тембри  голосів  як  колір  лаку  на  нігтях,
під  музику,  що  лунала  з  кави  чи  перцю,
я  змінював  очі,  як  вона  колір  помади.
Вона  співала  мені  по  суботам  непарних  тижнів,
чекаючи  на  скрипку,  що  надійде  з  Відня,
ставала  гарячою,  мов  румба  чи  диско,
мов  сонети  залишені  мною  на  диску
про  кохання  до  твого  внутрішнього  світу.
Я  співав  тобі  пісень  уві  сні,
коли  ти  від*їжджала  до  Берліну,
в  суботу  останнього  парного  тижня

****

саме  з  цього  пагорбу  ми  допивали  
вино  вечорів,
тримаючись  так  близько  за  руки,
як  земля  обвита  корінням,
ти  рахувала  ковтки,  перебираючи  волосся,
дихала  холодом  у  сторону,  де  я  щойно  ріс
маленькою  трояндою  мигдалевого  солоду,
самотність  залишилась  тепер  там,  де  я  був  поряд
де  пагорба  схил  виринав  з  хвиль  твого  моря,
забутою  квіткою  втонув  я  у  небі,
коли  ти  виростала  з-за  пагорбу  сонцем
***
закінчив  писати  статті  у  повітрі,
відривати  заклеєні  двері  до  світу,
де  кров  у  венах  ставала  червоним  желе,
взимку  носити  з  собою  кишені,
цідити  в  них  крізь  холод  легені,
палити  цигарки,  палити  за  обідом,
і  в  тебе  в  кімнаті,  
на  підвіконнях  сидіти  у  светра  загорнувшись,
ти  казала  "  починай  нове  життя,
й  зніми  ці  набридливі  окуляри"
закінчив  статті,  розпочав  новий  цикл  віршів,
на  свята  читав  їх  для  тебе  публічно,
і  зникав  серед  натовпу,  не  закінчивши  строфи
на  якій  стоїть  крапка  зі  словом  "ми"

***

ти  дивилась  на  мене  рентгенівським  зором,
вивчала  міміку,  гортаючи  сторінки  улюбленого  роману
аналізувала  думки,  й  записувала  їх  навколо
кроками  мого  спілкування.
ніколи  не  були  одинокі,  й,  навіть,  
не  було  нас  двоє.
ми  як  квіти,  що  росли  у  горщику,  й  досі  не  в*яли,
ставали  більшими,  навесні  цвіли,  розкривались,
сміялись,  плакали,  сміялись.
ти  дивилась  на  мене  рентгенівським  зором,
а  я  був  прозорий,  наче  вірш  в  понеділок,
складала  кістки  за  алгоритмом  повторів,
читала  Мольєра,  доки  я  був  хворим,
так  і  не  зрозумівши  мою  прозорість

*

вночі  ми  з  тобою  грали  у  карти,
пили  коктейлі  з  дощу  та  фруктів,
залишали  на  постілі  запах  оргазму,
вбиваючи  в  серці  декількох  амурів.

вранці  зникала  ти,  як  вода  у  крані,
ввечері  знову  ми  грали  до  смерті,
вмирали  щоразу  з  приходом  кохання,
й  народжувались  доторками  на  стелі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283970
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 02.10.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.09.2011


Борода

Можна і не можна

Можна  горе  забуть,
Можна  зраду  простить,
Пересилить  хвилинную  втому.
І  глухим  можна  чуть,
І  сліпим  можна  зрить,
І  калікою  вийти  із  дому.

Та  не  можна  мовчать,
Та  не  можна  сидіть,
Торгувати  своєю  душею.
Та  не  можна  кидать
У  кострище  багатть
Те,  що  сутністю  було  твоєю!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184719
дата надходження 18.04.2010
дата закладки 27.09.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.09.2011


Борода

Правда і Зло

Зустрілись  в  двобої  раз  Правда  і  Зло,
Зустрілись  в  смертельнім  двобої.
Підняли  мечі  і  забрала  чоло
Закрили  на  час  цього  бою.
Закрили  й  не  видно,  насправді,  є  хто,
Лиш  брязкіт  мечів  не  вшухає
І  серце  змістилося  десь  у  висок,
І  в  грудях  тривога  палає.
Ось  Зло  торжествує,  і  шкіриться  вмить,
Бо  бачить  вагому  підмогу  -
То  Зрада  до  Правди  іззаду  біжить,
Щоб  підло  підставить  їй  ногу.
Усе  проти  неї,  і  Зрада  вже  в  щит
Вчепилась  брудними  руками,
І  обрій  в  кривавих  відтінках  горить,
І  смерті  стоїть  панорама.
Та  ось  воно,  Сонце!  Піднялось  з-за  гір,
Заграло  у  Правди  на  криці  -
Могутній  удар!  І  от  шолом  злетів
Із  Зла  і  упав  на  копиці.
Умить  ті  копиці  відсунулись  вбік,
Уздрівши  вкінець  де  є  Правда
А  зрада  втекла,  щоб  не  втратити  лик
Й  не  бачили  з  ким  є  насправді.
Той  бій  не  вшухає...І  раз-поза-раз
Усе  повторяється  знову.
Та  Правді  у  поміч  устав  лицар-Час,
Щоб  в  Вічність  внести  перемогу!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187174
дата надходження 01.05.2010
дата закладки 27.09.2011


Борода

Судили Совість

Б  А  Й  К  А

Судили  Совість
У  однім  суді.
Зібрались  всі..,
Бо  так  вона  хотіла.
Й  сиділи  всі  у  кріслах,
Як  німі,
Дивились.
І  вона  заговорила.

Заговорила  палко,
Так,  як  є.
Що  і  не  всі  про  це
Хотіли  чути.
Отож  -  закрили
Двері  у  фойє,
Закрили  вікна
На  залізні  пута.

І  слухали.
Дивились  в  очі  їй.
Й  ніхто  не  знає,
Що  в  душі  робилось,
Листали  справи
Списаний  сувій.
Хоча  давно  дійшли,
Про  що  тут  велось.

Та  Совість
Нагадала  їм  ще  раз,
Не  плакала,
Не  билась  з  жалю  в  судні,
Не  піднімала
Руки  до  небес
І  не  кричала:
«Хто  ви,  хто  ви,  судді!?»

Cудили  Совість...
Так  і  в  нас  часом
Такі  думки
Тривожні  набігають,
Що  хочеться
Весь  світ  винить  кругом!
А  винен  сам.
Себе  ти  покараєш?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190015
дата надходження 17.05.2010
дата закладки 26.09.2011


Борода

Рибак і море

Б    А    Й    К    А


Один    Рибак    раненько    дуже    встав
Та    вийшов    в    море    щоб    розставить    сіті,
А    перед    тим    приманки    накидав,
Щоб    риби    повні    трюми    наловити.
Вернути    славу    треба    Рибаку
Неперевершеного    майстра    свого    діла,
Він    вже    ним    був,    та    може    з    рік    тому
Його    човен    у    морі    потопило.
Склепав    новий,    добротний,    хоч    не    дуж,
Та    все    ж    надійний    і    великі    трюми.
«Ото    наловлю    риби,    ввірву    «куш»,
Поки    сусіди    кинулися    думать».
А    їм    то    думати    і    є    якраз    про    що,
Бо    сіті    їм    ще    нові    не    зв*язали,
А    ті    що    були    -    рвуться    всі    чогось,
Та  й    риби    з    того    лову    дуже    мало.
А    наш    Рибак,    то    тим    не    задававсь,
Він    їхні    сіті    зцупив    -    і    до    моря,
Десь    там    зашив,    там    трішки    підлатав,
Жбурнув    в    човен    і    -    бачили    героя!
Ото    він    зараз    риби    накладе,
Що    всі    ураз    роти    пороззівляють,
Поки    вони    там:    що    купить    і    де    -
То    він    усіх    на    сміх    повиставляє!
Він    вже    тут    мав    знайомих    карасів,
Що    приводили    косяки    у    сіті,
Лишень    їм    трішки    нині    «підмастив»
Й    вони    поплили,    щоби    відробити.
А    сіті    в    нього    завжди    були    так
Ізв*язані,    щоб    ті    в    них    не    попались,
Бо    карасі    маленькі    і    Рибак
Морською    рибою    лиш    набивав    причали.
Та    тут    маленька    сталася    біда,
Як    він    ті    сіті    «штопав»    зовсім    рвані,
То    очка      затягнулись    по    краях,
Та    відмовлятись    не    хотів    від    плану.
Ото    закинув    сіті,    потягнув,
Набив    всі    трюми    і    прибув    на    пристань.
Коли  вже  згодом    в    човен    заглянув    -
Побачив  зразу,    що    він    ненавмисно
Своїх    "шістірок"    начисто  згубив,
Та    що    вже    більш    не    варто    сподіватись,
Щоб    ще    один    успіх    такий    зробив,
Та    й    в    море    тепер    нічого    пускатись.

Мораль    така:    Як    служиш    ти    комусь
Та    гнеш    на    нього    вірно    свою    спину,
Дивись,    щоб    сам    ти    не    попавсь    в    якусь
Для    інших    сплетену,    тобою    ж,    павутину!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193175
дата надходження 02.06.2010
дата закладки 26.09.2011


Борода

Прорахувався

Б  А  Й  К  А


Один  відомий  всіми  джентельмен
Рішив  відчути  смак  андреаліну  -
Дістав  кільчугу,  збрую  (без  стремен),
Почистив  меч  і  виїхав  на  війни.
У  себе  воювати  він  не  став  -
Подавсь  в  сусідні  у  степи  розлогі,
Своє  ім*я  ретельно  приховав,
Позичивши  собі  псевдонім  в  бога.
Захований  у  лати,  не  боявсь,
Що  хтось  його  із  лицарів  впізнає,
Бо  він,  крім  того,  ще  підстрахувавсь
І  записав  у  книжку  все,  що  знає.
Й  сховав  ту  книжку  під  нагрудну  сталь,
І  так  сказав:  «Одне  невірне  слово  -
Я  осмію,  що  буде  всім  вам  жаль,
Що  ви  зв*язались  з  мною,  безголові!»
І  поскакав  в  безмежнії  степи...
Махав  мечем  направо  і  наліво,
Бо  воїн  він  (як  ти  тут  не  крути)
Таки  великий  і  надміру  вмілий!
І  так  він  захопився  в  тих  боях  -
Що  та  хоробрість  з  нього  уже  перла,
Аж  бачить  -  ворог  он,  біля  ставка,
Від  того  в  нього  враз  усе  завмерло!
Та  як  ускочить  швидко  на  коня,
Як  уперіщить  він  його  ногами!
От  кінь  й  біжить,  немов  сама  стріла,
І  списа  лицар  затиснув  руками.
Та  що  це?  Раптом  бачить  наш  вояк,
Що  це  не  ворог  -  млин  стоїть  спокійно.
Він  за  вуздечка  -  як  б  то  було  так!
Вони  протерлись  в  безкінечних  війнах,
Ну  а  стремен  відроду  він  не  мав  -
Несеться,  бідний,  до  млина  щодуху!
Але,  тут  добре,  він  з  коня  зірвавсь,
У  став  упав...і  засміявся,  «сухо».

Мораль  така:  Як  їдеш  ти  кудись,
Не  забувати  слід  ніде,  ніколи  -
В  чужім  краю  солоним  буде  й  хліб
І  покарає  «водохрещам»  долю.
Бо  тут  хоробрості  і  вишколу  в  боях
Може  (внаправду)  стати  і  замало,
А  ще  -  щоб  роздивитись  краще,  що,  та  як,
Хоч  деколи  все  ж  піднімай  забрало!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194053
дата надходження 06.06.2010
дата закладки 26.09.2011


Борода

Восьминоги

БАЙКА
(без  моралі)

Цар  Нептун  в  Підводнім  царстві,
Як  до  влади  приступив.
Замінив  всіх  можновладців
На,  собі  подібних,  риб.
Дав  їм  волю  до  розбою,
Суддів  насмерть  залякав,
Їхні  діти  (ще  ікрою)
Стали  старші  в  косяках.
А  всю  Раду  царства  водну
Він  умить  перетрусив-
Перекрасив  в  Восьминогів,
Щоб  указ,  значить,  любий
Вони  враз  голосували
Всіма  щупальцями  враз.
Й  риби,  бідні,  аж  пищали  -
За  указом  йшов  указ!
Бувших  вожаків  косячих
Вже  термосили  суди.
І  Акули  вже  добряче
Гострять  зуби  до  води.
Коли  риби  від  свавілля
Знов  збирають  косяки  -
То  Нептун  плюється  сіллю
Й  Раді  тиче  кулаки.
А  дурнії  Восьминоги
Голосують  все  підряд
(Місця  не  знайшлося  в  Бога
Куди  розум  їм  запхать!)
І  не  бачуть,  що  Акули
Скоро  вже  з"їдять  і  їх,
Вже  й  Нептун  сказав  (не  чули?):
"Восьминогів  не  жаліть!"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226090
дата надходження 03.12.2010
дата закладки 26.09.2011


Борода

Про Бусла, жаб, болото і трясовину

Сорока  вістку  світом  рознесла,
що  у  болоті  знавіснілі  жаби
у  буцигарню  Бусла,  як  козла,
закрили  й  морять  голодом  нахаби.
Самі  ж  в  болото  обернули  став,
очеретинням  перекрили  воду
і  не  дають  ні  рибам,  ні  малькам
вдихнути  запах  справжньої  природи.
Лелеці  теж  накинули  аркан
і  квакчуть  безсоромно  про  свободу,
надули  щоки,  ніби  барабан,
і  очі,  як  тарілки,  в  них  на  лобі.
Болото  славлять  ті  ропухи  злі,
що  від  їх  крику  вже  попухли  вуха  -
такий  там  лемент  зняли  на  ставі,
щоб  більш  нікого  не  вдалось  послухать.
А  як  хтось  слово  хоче  лиш  сказать,
то  і  його,  як  Бусла,  -  в  буцигарню!
Ото  гидоти  розвелося,  гать!
Ще  й  з  трясовинням  дружить  капітально.
Вони  б  й  ставок  в  трясину  завели  -
та  вже  кричать  одвік  німії  риби,
а  всіх  пересадити  не  змогли.
бо  вже  і  став  почав  ставати  дибом.
Неначе  біс  вселився  у  тих  жаб:
он  Червонява  на  Ляща  напала,
за  горло  учепилася,  як  краб,
розквакалась,  щоб  риби  замовчали.
Ніяк  тим  жабам  в  тяму  не  дійде,
що  не  усім  так  у  болоті  добре,
як  поруч  річка  передзвоном  зве...
Ех,  де  ті  Бусли?  Мужні  і  хоробрі!

Отак  і  в  нас  чомусь  не  раз  в  житті,
коли  залізем  у  якесь  болото  -
шукаєм  вихід  десь  в  трясовині,
а  не  пірнаєм  в  життєдайну  воду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260656
дата надходження 20.05.2011
дата закладки 26.09.2011


Андрій Мигорович

Сонце і небо

Зашарілось  небо  від  цілунків  сонця  -
Пристрасть  розпалила  вранішня  зоря;
І  його  тихенько  хмарками  лоскоче:
"Цілу  ніч  без  тебе  нудився  так  я..."

А  грайливе  сонце  мружиться  ласкаво,
І  гойдає  хмари  радісна  блакить.
Та  приходить  вечір,  і  сумує  небо  -
Бо  холодний  місяць  так  не  вміє  гріть.

А  далекі  зорі  мерехтять  зрадливо  -
Вони  собі  гріють  інші  небеса.
І  печаллю  небо  наповняє  хмари  -
Від  розлуки  й  болю  спасу  вже  нема.

Ця  печаль  проллється  темною  грозою:
В  ній  і  ревність  й  мука,  й  непрощ́енний  гріх.
Та  гроза  скінчиться,  і  настане  ранок  -
Поспішить  крізь  хмари  сонечка  усміх.

І  зрадіє  небо  зустрічі  жаданій,
І  веселка  щира  повінчає  їх,
Й  будуть  мир  і  спокій  в  домі  панувати,
Аж  поки  не  ступить  вечір  на  поріг.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282886
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 26.09.2011


Мария К.М.

Пуля в сердце

Так  больно  быть  ему  не  нужной,
И  чувствовать  себя  игрушкой.
Нет,  нет  он  мною  не  играет,
Бывает  время  уделяет,
Что-то  расскажет  если  знает,
А  так,  серьёзно  про  любовь,
Похоже  и  не  помышляет.

Однажды  я  сидела  рядом,
И  очень  тому  была  рада.
Но  он  немного  посидел,
И  мягко  попросил  отсесть.
Я  сравниваю  эту  фразу,
Как  пуля  в  сердце,
Здесь  и  сразу...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282889
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 26.09.2011


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Я тебе придумала сама…

Я  тебе  придумала  сама,
Ти  мені  всміхаєшся  у  сні.
За  порогом  стукає  зима,
Й  на  долоні  сипле  білий  сніг.

Холодно...  Та  ти  у  мене  є,
Зігріваєш  в  снах  своїм  теплом.
Не  замерзне  серденько  моє,
Відізветься  у  душі  добром.

Я  тебе  придумала.  Ти  мій,
Більш  тебе  нікому  не  віддам.
І  мені  не  бути  більш  одній,
Про  кохання  розповім  світам.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282893
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 26.09.2011


Тигрица

Я научусь себя любить

Мне  жизнью  дан  очередной  урок  -
Не  погружаться  в  омут  с  головою,
И  чтоб  любовью  насладиться  впрок  
Не  надо  жертвовать  собою.

Нельзя  надеется  и  ждать,
Забыв  о  гордости  и  женской  сути.
Себя  обманывать,  страдать,
И  снова  оказаться  на  распутье.  

Достаточно  затягивать  узлы,
Завязанные  за  грехи  судьбою.
И  жизни  острые  углы,
Хотелось  обходить  бы  стороною.

Я  научусь  себя  любить
И,  залечив  на  сердце  рану,
Смогу  счастливой  жизнь  прожить.
И  знаю,  что  любимой  стану.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282901
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 26.09.2011


Ірина Гнатюк

Я накраду для тебе ліхтарів. . /до понеділка

Таких  як  ти  завжди  не  вистачатиме..  
Такого  тембру  і  захриплих  слів..  
І  в  той  момент  коли  пітьма  кричатиме  
Я  накраду  для  тебе  ліхтарів..  
А  ти  мовчатимеш..  

Таких  як  ти  завжди  цілують  наніч  
Їм  варять  каву  і  вмикають  джаз..  
Тому  коли  ти  від  життя  відстанеш  
Я  зупиню  лічильник..тобто  час..  
Та  ти  не  станеш..  

Таким  як  ти  присвячують  вірші..  
Присвячують  себе..і  без  остачі..  
Себе  тобі  до  капельки  душі..  
До  струн  емоції..без  здачі..  
Рука  до  щік..  

Таким  як  ти  байдужість  як..готівка..  
Таких  як  ти  між  пальці  не  впускають..  
Якщо  загубишся  то  просто  йди  по  стрілках  
Що  я  розставила..А  інші  хай  не  знають..  
Ну  все..до  понеділка

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281892
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 21.09.2011


Ольга Медуниця

Намалюй мені осінь

Намалюй  мені  осінь  кольором  неба.
Відігріюсь  у  фарбах  віршів  біля  Тебе:
Тонким  пензликом    -  синь,
     а  тонесеньким  -  просинь  -
І  малюється  осінь,  малюється  осінь.

Намалюй  мені  осінь  кольором  листя.
Дай  до  Тебе  хоча  б  у  віршах  притулиться.
Охра  золото  в  зелень  неспішно  наносить  -
І  малюється  осінь,  малюється  осінь.

Намалюй  мені  осінь  кольором  поля,
Що  зерно  віддало,  але  ще  не  вхололо.
Хай  малюнок  простим  олівцем  -
                                           і  з  натури...
Я  тепло  прочитаю  з  цієї  гравюри.


Усе  йде.
           Все  минає...
                     І  це  промине.
В  осінь  цю  -  як  в  минулу!  -
                               Ти  не  бачив  мене.
Не  залишилось  зустрічей,  поглядів,  слів...
Але  осінь  лишає  малюнки  віршів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281881
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 21.09.2011