нічого не відчуваю
як старий телефон на який ніхто не дзвонить
хіба що помилково
щоб запитати
це аптека
ні
це я
і я нічого не відчуваю
ніякої любові чи ненависті
а ти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730559
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 02.05.2017
Я рядом. Я холодною рукой прогуливаюсь между позвонками. Я - твой навек разрушенный покой, твоя коса, а ты - совсем не камень. Пускай судьба сжимается в одну тропинку от еды до унитаза. Раскаиваться? Чувствовать вину? Но я не предавал тебя ни разу....Моя любовь на блюдечке, держи. Тебе плевать. Я всё же год от года исправно обещаю миражи, но слышу от тебя одно - сво-бо-ду. Пою навзрыд - глаза твои сухи, мои - полны нехоженых парижей. Я видел, как рождаются стихи. И знал, как задыхаются они же. Прости меня, прости меня, прости...За то, что я простил тебя когда-то. За то, что жизнь твоя в моей горсти - и ничего иного мне не надо.
Всего лишь жизнь. Но ты с недавних пор такой тоской осела между нами, да и тоска расстреляна в упор остывшими осенними деньками. Любить тебя? Уж лучше бы я слёг с какой-нибудь смертельною болезнью - у этой жизни должен быть итог мрачнее, беспробудней, бесполезней. По лестнице спускается к тебе привычный ужин. Всё уже не ново - моя любовь прикована к трубе, а я к любви пожизненно прикован. Заплачешь? Не устану повторять, что всё могло бы выйти по-другому: могли бы разделять с тобой кровать, могли бы завести с тобой знакомых. Дешевле слов моих твоя слеза - мы не под стать изысканным полотнам.
И был октябрь. Я что-то нарезал. И пес мой не улегся спать голодным.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588244
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 06.02.2017
придбай мою душу, видряпай серце на спомин,
пострілом ла-агідним й тихим мене поцілуй у скроню
навиліт. у вирій – вже час; адже чуєш, птахи не співають
гуртуються в вірші, недонароджені з них – помирають,
падають білими клаптями солі – сніг
мене вистачає на тебе, на всесвіт, на всіх
крім бога і себе самого
(час від часу мені здається, що ми з ним мов кава
два-в-одному;
тіснимось в серці, один одному наступаємо на ноги,
вибачаємось тихо, всміхаємось й, звісно,
взаємно не вибачаємо;
подумки: щоб ти здох! – й докупи лайливо-нице
щось. із чернеток Канта чи Ницше;
еге ж, ми із вами добре зна-аємо
що саме)
це гра у слова, гра із словами, думками, мріями
виплеканими, дощент випитими: ти – я – ми
ні, не ми, то німі наші тіни блукають поміж перехожими
втратились, втрапили у пригоду, у помисли божиї
ми тепер із тобою, безцінна моя, безтінні,
вимальовані кригою, виплетені павутинням
думок небесного майстра
тобі це нове, тобі страшно
ні, моя мила, лякатись не варт, придбай мою душу –
це мій тобі талісман; видряпай серце – як не захочеш добром –
змушу
бери у долоні метал. обіймай тоненькими та ламкими - міцно
натискай на гачок, ні про що не жалкуй, не прицілюйся,
не проси в мене вибачень, не цілуй наостанок мої вуста
не дивися на тіло, що займається тихим полум’ям
і зі мною також не згоряй.
це моє. я сам.
**
тільки-но ставлю крапку, враз відчуваю
(поки ще не замовкло в думках останнє односкладове)
як хтось наступає мені на ногу.
всміхаюсь.
я – сам на сам.
Із богом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464070
дата надходження 04.12.2013
дата закладки 09.03.2015
Сквозь окружающую действительность хочется вырваться в небо. К тем идеалам, которых сам себе придумал, к тому высокому, что не имеет конкретного образа, а лишь вымышленные черты.
«О да ты романтик!» - сказала она. Я задумался. А ведь правда, кто такой романтик? Я никогда об этом не думал, но может я и вправду такой? Странные люди, которые ходят с хмурыми лицами. Не менее странными кажутся те, кто живет в своем мире, и те, кто идеализирует его под свою манеру. Да, это романтики. Странные, безнадежные, мечтательные, влюбленные. Навыдумывают себе идеалов, а потом от них же и страдают. Летают высоко и падают резко и болезненно. Живут так же, как и все, но в то же время по-своему. Принимают все удары на себя, внутренне скрывая и подавляя себя. Всю жизнь стремятся к своей мечте, протягивая руку ей навстречу, тут же падают на колени. Встают, и пробуют снова.
«Романтиков немного, может, и вовсе не осталось» - но я-то знаю, что они есть. Я же перед тобой. Интересный разговор завела. Никогда и ни с кем я еще об этом не говорил. Сразу вспоминаю прошлое. Свою первую любовь, которая была безответной. Наверное, она меня сделала таким. После того как я увидел А., в тот же миг мой мир расцвел, на небе появились мерцающие звезды, а вокруг заиграла любимая музыка. В то время я только так и жил – топтал повсюду тропы, с надеждой взлететь в небо. Отдавал всего себя неизвестно куда.
Хорошо, что пережил это время и заранее не знал, что меня ждет, а все так же питал иллюзии.
«Не знаю, что тебе даже ответить, но если ты меня считаешь романтиком, сочту за комплимент». Сразу возникает ощущение недостатка. Что-то не так, должно быть по-другому. Ты мне нравишься, даже очень, но во мне все еще живет безнадежная любовь. Ты права, я – романтик. Безответность не отправила меня в пропасть, а дала мне крылья. Я любил, люблю и буду любить. Прости, ты была очень хорошей.
Все так же иду навстречу мечте, и не знаю, что меня ждет. Мы всегда стараемся забыть то, что нам дорого. Но это никогда не забудется. Это нас делает странными. Мы сами причиняем себе боль, когда, казалось бы, можно всего этого избежать. Но нам нравится страдать.
P.S: Да, ты дала мне крылья, но отобрала часть души, разбила сердце и причинила боль. Если я романтик, то я хоть и безнадежен, но терпелив. И никакие страдания меня больше не потревожат, ведь я научился летать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462604
дата надходження 26.11.2013
дата закладки 09.03.2015
Так глибоко, що не видно, ні очей, ні дна, не чути ні слова…
Так тихо, що тиша проїла підошву взуття, яким вже стільки протоптано
«- До краю світу далеко» казали, а мені б лиш зима на порозі, сніг на Різдво,
І теплого одягу, і не дірявити поглядом дірки у стелях, стелям,
Людям не давати в спину встромляти ножі…
А тут ще вогнище палить у серці мій давній знайомий раз на пів року,
Опівночі, питає про мої справи…невже цікавить?!
Чудово…що могла б віддати кожному кілограми любові,
Правди, кілометрами несла за собою,
Берегла як небо кожну зірку і падають тільки вже не потрібні,
Котрі десь набрались брехні…
Як він…
Але сьогодні сонячно, сьогодні будинок так само глибоко,
В мені, і знаю, що цей відпочинок в ціну золотошукачів,
Хто тепер згадує золото, у всіх на вустах імена…
Скоро, як завше все зміниться,
Минуле паде мертвим в бою,
Бо тільки коли забути старе, можу іти вперед…
А ти давай за мною,
Друже з котрим тонули серед китів, посеред Гольфстрім,
Тобі вже давно за двадцять, а я не пам’ятаю коли потрібно з’явитись…
Наливай імбирного чаю в термо-серця, термо-кружки,
Нехай буде добре серед холодних зим, якихось тамтешніх гір,
Нехай я повернусь до завтра, до багряних світанків,
А зараз пиши есе,
Як руйнується те, що будувалось, на і серед брехні…
І давай, не зупиняємось, перевернем усе догори,
Ти ж знаєш, що коли ми повертаємось
Наступає весна
23:23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467329
дата надходження 20.12.2013
дата закладки 10.01.2014
До крові скусані вуста,
І спогади приходять в гості…
Чи, може, мрії?
Щось там грає Їрума,
Про дощ та поцілунок…
На дворі, начебто, зима,
А серце каже – осінь,
Сонце все ж не гріє.
Закутався у пошуках тепла,
В таку ж холодну постіль.
Химерами залякує стіна,
У темряві малює простір,
Оті видіння чарівні,
Що світло для них трунок.
Холодна кола притамує біль,
Хоч в цьому мій рятунок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470158
дата надходження 04.01.2014
дата закладки 06.01.2014
Самотність дуже нахабна та цілеспрямована дама,коли вона приходить і ти не маєш права просто не пустити її в свою кімнату душі,адже не вислухавши її, ти не знайдешь того втраченого поняття,що назвали ..А як його назвали і що це за поняття кожен вирішує сам,для когось це поняття кохання,для когось слава,для когось дружба,тому саме самотність відображає ,що ти не зміг зберегти ці поняття і тому вона замінила їх і буде вірно чекати тебе вдома ввечері о 20.30,пити чай з бергамотом та дивитись новини про далекі країни та континенти,тільки з кожним днем її присутність буде нагадувати,що десь є той,хто так і не став для тебе всесвітом..Треба мати змогу закрити очі і відчути його,він/вона завжди поряд та може ще не знає про тебе,але лише відкривши душу,твій вільний стілець в ній займе тот,ким марить твоє сердце,якщо це саме "твоя" людина..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396144
дата надходження 28.01.2013
дата закладки 03.01.2014
Добрый день. У меня есть зависимость.
Я пью горечь потерянных дней,
Я мертва и вот эта таинственность,
Погибает в крови у людей.
Добрый день. У меня есть иллюзия,
Я не вижу обычных вещей.
Добрый день. У меня нету жизни.
Я совсем не из княжих кровей.
Добрый день. У меня нету радости.
Да и я не могу быть смелей.
Добрый день. У меня нету имени.
Н.Е.Т.У И.М.Е.Н.И ..Ты уж поверь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456741
дата надходження 26.10.2013
дата закладки 28.10.2013
Доля – велосипед, що летить з гори,
А ти – за його кермом.
Не найкращої марки він і старий,
Та іншого не дано.
Мусиш минати ями, зсохлі корчі,
Боротися за кермо.
Ще й два янголи сваряться на плечі
Словами із мертвих мов.
Реалістична комп’ютерна гра.
Мовляв, унікальний шанс.
Ринг, де проти тебе така гора -
Це краще, ніж Tour de France.
Краще за найеротичніший сон,
Навіть за владу царів,
Це скеля, що в латексному трико
Відсіює слабаків.
Забороняю падати. Там ущент
Тебе розірвуть вітри.
Ти вільнолюбивий старий дисидент.
Принаймні, в очах гори.
Якщо ти вважаєш, що справді живеш
І рухаєшся вперед,
Хутчіш підіймайся, якщо і впадеш,
Приборкай велосипед.
P.S. Слабкість - це небажання вчитись та розвиватись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443929
дата надходження 18.08.2013
дата закладки 19.08.2013
Когда тебя верно встречаю, я думаю только о нем,
И кофе тебе наливаю ,а мысли совсем о другом,
Когда мы с тобой танцуем, а я ведь танцую лишь с ним,
Я мысленно пальцем рисую, несбывшейся танец с другим…
За руки тебя я хватают в холодную стужу зимы,
Но в них я «его «ощущаю, но в них только « те же» черты.
И кажется годы проходят и я уж забыла о нем,
Но тут он в толпе вдруг проходит,
Во мне возрождая любовь..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387908
дата надходження 26.12.2012
дата закладки 19.08.2013
Мов листя осіннє ангели падали,
Із неба спадали в той день,
Зорепадами небо ніч усю плакало,
Плакало небо і вдень.
Люди дивилися, щастям ділилися
Про добрий знак із небес,
А небо світилося, а потім лишилося
Без пір'я, без ангелів, без...
Печальний письменник рукою тремтливою
Писав про добрих людей,
Коли вони падали яскравою зливою,
Він був повен ідей,
Із чашкою кави він вийшов на ґанок,
До світлого світу свого,
Де зовсім без ангелів був теплий ранок,
Який так тішив його...
Мов листя осіннє ангели падали,
Бо їх підбили слова,
Не злість і не гріх їх ослабили,
А тільки правда сама,
Вони всі розбилися об сіре каміння,
Вони зрозуміли одне:
Й на мить не потрібні їхні творіння,
Без ангелів світ проживе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240187
дата надходження 10.02.2011
дата закладки 04.07.2012
Прощавай. Ти знову не стала моєю, а я залишився твоїм. Нічого, ще прийде час і я вхоплюсь за тебе. Та чи це буде в теперішньому житті? Побачимо…
Ти запам’ятаєшся мені такою ж красивою, як і колись, як тоді, коли я вперше побачив тебе, відчув твій запах, твій подих, твою специфічну ніжність і буремність. Я закохався в тебе… Ти неперевершена..!!!
Пам’ятатиму тебе і чекатиму на тебе. Завжди, за будь яких обставин, адже тільки здатна розставити все по місцях в моєму житті. Ти робиш мене особливим і тільки з тобою я відчуваю, як ртуть мої крила, невидимі крила, які вже, потроху, починають здіймати мене в небо, до хмар, де час від часу на мене чекаєш Ти. І хоч ми не ладнаємо, хоч ми часто сваримось, часто забуваємо один про одного, та все ж таки ми разом. Ось що робить наші стосунки особливими, притаманні тільки нам.
Я милуюсь тобою завжди, коли ти приходиш, а коли ти йдеш – нестримно сумую за тобою. Тільки цього разу повертайся швидше! Я хочу якомога швидше відчути на собі свій дотик, побачити твої чари, які так притягують мене, відчути твоє тепло, побачити твою красу і природність, відчути перемінність твого настрою і знову ображатись на твій паскудний, але такий рідний мені, характер.
Твоє волосся, яке так гарно розвівається під мій подих, твої очі, які так гармонізують з твоїм єством, твої мрії, мрії стати сильнішою, твоя легка і непомітна хода, твої зміни настрою, твій голос, твої розповіді, твоя неповторна енергійність, твої таємниці, переживання, дуки, сподівання, наївність, наполегливість, слабодухість, сила духу, відчайдушність, невпевненість, цілеспрямованість, самотність, відчуженість, людяність… Твої руки. Вони неперевершені. Це найкращі руки, котрі я коли набудь бачив. Вони такі ніжні й такі теплі. Твоя посмішка. Притаманна тільки тобі. Така щира і трохи тривожна. Твій погляд. Незабутній погляд зелених очей… Твої буркотіння спід такого чарівного носика. Твоя впевненість у завтрашньому дні, дитячість, дорослість, самовідданість, незаангажованість, відкритість, замкнутість, сором’язливість, невпевненість. Твій егоїзм, самозакоханість, твоя “англійська” манера йти не попрощавшись, твої думки про самодостатність, самовпевнені слова, незначущість; ТВОЯ ОСОБИСТІСТЬ! Якою вона буде при нашій наступній зустрічі? Якоб ти станеш? А може, краще, допоможеш виростити мені крила і будемо літати. В небо – туди де “наше місце” де нас не знайдуть. Де будуть відчувати нашу присутність. Але не помічатимуть. Де навчаться цінувати нас разом і поодинці, де навчимось цінувати одне одного й ми.
Прошу, не тікай. Не залишай мене одного. Без тебе я тільки смертний, як всі інші! Скажи де тебе шукати якщо стане погано?
Добре, йди, лети, тікай. Тільки не оглядайся назад – і не повертайся – це погана прикмета, а нам ж так багато встигнути потрібно! Ти просто прийди. А я, як завжди, чекатиму. Я впізнаю тебе по твоїй енергетиці – такій світлій і чистій, по твоєму запаху, по твоєму почерку. Я чекатиму. Чекатиму скільки тобі буде потрібно і надіятимусь, що цей час без тебе всього лише випробування і що воно останнє, а скоро буде винагорода. Я сильний. Але сильний тільки коли живу тобою!
Прошу тебе, приходи швидше. Ти знаєш де мене шукати. А я знаю де на тебе чекати. Зустрінемось там. Все, не кажу тобі “прощавай”, але не кажу до “побачення”. Просто використай свою “англійську” манеру востаннє піди. Але попрошу тебе про одну послугу: зроби те, що я так люблю в тобі – поцілуй мене. Хай цей поцілунок буде щастям і відчаю водночас, нехай твої вуста прошепочуть мені те, що я знаю і так хочу почути, хай освіжать мене і втамують спрагу до тебе хоча б на деякий час, ні, просто на деякий час. Я чекатиму. Спасибі.
Я кохаю тебе. Ти єдина в моєму житті. Ти мій янгол, моя наснага, ти мій “Заїр”. Приходи швидше частино моя. Приходи, ВЕСНО!!!
Твій хлопчик, хлопчик весни.
Цілую і проводжаю тебе своїм найніжнішим і найсолодшим повівом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346590
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 30.06.2012
Нерви - канати. Хвилини - хвилі у морі.
Так хочеться щастя
збудувати на власному горі.
Кімнати, наповнені снами,
Занадто просторі.
Дивися, як падають зорі.
Memento Mori.
Небо - пустеля.
Під зорями падає стеля.
Холодно й тихо, мабуть, у старому костелі:
Небо проколюють шпилі.
Плеєр плутає стилі.
Краплі замерзлої крові
На диво білі.
Хвилі потонуть у сніжному морі.
Нерви порвуться, застуджено-хворі.
Голос подати накажи мандрагорі.
Послухай...
Memento Mori.
2010.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319188
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 16.03.2012
За окном пустые улицы и детские площадки
Все играют в игру, называется прятки
В добровольном плену, ну давайте ребятки
Нужно свинок кормить, и засаживать грядки
Дети, дяди и тёти, дома и на работе
Топят время своё в этом грязном болоте
Их всё больше и больше, заполняют наш мир
Уже каждый второй - жертва браузерных игр
Социальная сеть, миллион искушений
Просыпайся, скорей, ты стал лёгкой мишенью
Как толпа дураков, с пустотой в голове
За сто рейтинга выложат всё о себе
Мы живём в паутине электронного рая
В уголках вебстраниц свою душу теряя
Среди тысячи лиц, электронных страниц
Мы забыли шум ветра и пение птиц
Много способов есть как срубить с тебя бабки
Эти фермеры, рейтинг, коктейли, подарки
Но всё это фантики с запахом фальши
Друзей ты теряешь, реальность всё дальше
Встреча с любимой, прогулка в обнимку
Лучше, чем просто отправить картинку
Музыка, пиво, друзья и дороги
Лучше, чем форумы, чаты и блоги
И так просто попасть нам сюда, в паутину
Где нормальных людей превращают в скотину
Перекошенный лик, в горле сдавленный крик
Просыпайся, очнись, ты забился в тупик
Мы живём в паутине электронного рая
В уголках вебстраниц свою душу теряя
Среди тысячи лиц, электронных страниц
Мы забыли шум ветра и пение птиц
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201436
дата надходження 17.07.2010
дата закладки 11.03.2012
Сходить сонце в ранковім тумані,
Я з тобою його зустрічав,
Ми бродили ніким невпізнані,
Я додому тебе проводжав.
Цілий вечір ховала ти очі,
Що світились як зорі ясні,
Бо так сяють лиш очі дівочі,
Що закохані як навесні.
На прощання ми довго стояли,
Ти як рідна обняла мене,
Наші очі від щастя палали,
Я відчув почуття неземне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275722
дата надходження 18.08.2011
дата закладки 11.03.2012
схиливши тонку шию
на дереві повісилась осінь
іржаві пасма інеєм сивіють
листям гниють крихти відносин
на схилі дня останні промені
пускають кров із вени горизонту
і зміями обповзають рубінові струмені
сумніву тінь змазаний контур
схожий на мене схоже мертвий
як сірих відтінків гравюра асфальту
я теж буваю із болем відвертий
хоча не знімаю маску обдерту
сходи флейтовий блюз
пронизує морок кімнати
лью
вже не шукаючи вороття
і череп як дзига без осі хребта
ночі бездушність
із пляшки гіркого буття
розпиває самотність
і я...
0:36
10.02.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312715
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 07.03.2012
Ты говорила, это пройдет,
Несмотря на перемены в погоде.
Снег сменили ручьи – и вот...
Прошло. Почему же во мне не проходит?
Спасибо, я понял, чем мы разны,
И с этим вообще ничего не поделать!
Свет, отраженный от черной Луны,–
Не более, в форме твоего тела.
Это так жутко, что можно забыть,
Зачем ты здесь и откуда родом.
Вдоль этой дороги даже столбы –
Шуты для развлеченья природы.
Не зная, кому и зачем горит,
Солнце ищет хоть в ком-нибудь отразиться!
Планеты высматривают лучший вид
Божественной комедии в лицах,
И все мы, пожалуй, немножко столбы,
Расставленные для имитации перспективы.
Нас кто-то рисует, и, может быть,
Это будет хотя бы красиво.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247356
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 17.02.2012
…а после
она плакала три дня
и три ночи
а на четвёртые сутки
забыв усталость
стала ржать
нет не смеяться
ржать и похрюкивать
...а после
стала бесчувственной
серой вороной
не стой
проходи мимо
девочка не подарок
но полна сюрпризов
не от мира сего
...а после
прятала тайны
в бетонных стенах
копировала чужую
модель поведения
шкафы ломались
от скелетов
так ненадёжно скрытых
---------------------------
...а после
не ищи в этом смысла
загадок
и сложных тем
просто она свихнулась
в один день
со мной
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309749
дата надходження 28.01.2012
дата закладки 17.02.2012
окно, посмотрев на меня со взаимным молчанием
вдруг, начинает реветь непрерывно
навзрыд.
скоро закончится самоубийством
свидание
нашей Земли и кометы
/приятной на вид../
я ненавижу любить и церковные праздники
псевдосчастливые лица на мясокостях –
приговоренные к жизни ходячие смайлики
люди без цели, но с поиском смысла
/в словах../
я ненавижу так жить и не жду понимания
тот, кто пытается сдохнуть, меня не поймет
Армагеддон на афишах и по расписанию
«Милости Просим! («Свидетелям» скидка на вход)»
верю в надежду и в Санта /бессмертие/ Клауса
в альтернативный Конец и
Начало Теней
я ненавижу себя за симпатию к Хаосу
всё.
начинается
[титры]
****
пою «Yesterday..»
*фоновая композиция – Xasthur «Through a Trance of Despondency»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269637
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 16.02.2012
(епіграф - Любові храм усюди, поки в душах... Бережіть його.)
В маленькій тісній квартирі просторо, немов у Храмі.
Торкнутись могли б і Неба, якби не віконні рами.
Босоніж блискучим паркетом – до кухні кумедні тури,
там вранці – Львівська кав’ярня, в традиціях кращих культури,
удень запах Кримського Сонця, із динями і нектарином,
а ввечері – Луцька тратторія, просякнута розмарином.
А потім - назад у спальню (вона б розказала багато…).
І знову (без телевізора!) розмови, газети,… свято.
І вся ця шалена розкіш квартирки у передмісті
зростала, неслась, крутилась, неначе у благовісті!
Та якось ураз спинилась – і згіркло у каві Небо.
І золото розтопилось у звадах, кому що треба.
У душах стало затемно, на вікнах блиснули грати.
І львівську пусту кав’ярню не варто було тримати.
- Яка чудова квартирка! А скільки за неї хочете?
- Ви знаєте, небагато. Любові Вам напророчити.
Любові, яку ми втратили.
* Тратторія - в Італії заклад громадського харчування з сімейною затишною атмосферою, де подають готові страви. Відзначаються простотою в обслуговуванні та обстановці.
** Благовіст - дзвін перед початком церковної служби.
*** Звада - незгода, ворожнеча, сварка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305197
дата надходження 08.01.2012
дата закладки 08.02.2012
Місто плекає біль,
Тихо веде туман
Гирлами божевіль
У надвечір'я ран.
Місту потрібні сни,
Дощ омиває кров.
Триста століть до весни
(Вірив - і перейшов).
Вірив - і не забув,
Що затопило дні.
Місто годує шум
(Травми свої черепні).
Місто стоїть завжди:
Триста століть і зим.
Вірити - значить іти
(Або померти з ним).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310914
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 07.02.2012
У боли - твое лицо,
У боли - твои голоса.
Сжимая меня в кольцо,
Не отводи глаза.
Когда-то мне дали урок
Терпеть до последней строки.
Пуская мне пулю в лоб
Не опускай руки...
У жизни - твои черты,
У жизни - твоя рука.
И переходя на "ты"
Не говори "пока".
Давно ты мне дал понять -
Я крест твой, немая боль.
И если уж добивать,
То так, чтоб убить любовь.
У смерти - твои шаги,
У смерти - моя судьба.
Под весом сырой земли
Проходят-бегут года.
Когда-то мне дали урок
Терпеть до последней строки...
И отпуская курок
Я не опущу руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304990
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 04.02.2012
К ней приходили ангелы, промокшие под дождем:
Пить чай, сушить свои крылья, порою играя с огнем,
Смеясь над собой, над миром, зябко кутаясь в плед,
Никогда не жалея песен, никогда не считая лет.
Они говорили мало, и очень редко про Небо,
Но ей не казалось, что кто-то из них там не был.
Она не мечтала о крыльях и не забывала сказанного,
Хранила верность троим: себе, сердцу и разуму,
Не путалась в мыслях и не искала (как Мастер) покоя,
Верила в сказки и в шепот морского прибоя.
Искала ответы, но находила только лишь истины:
Порою болезненные, но от того искренние.
Не знала, что встретит Любовь, но все же встретила
Было немножко страшно, и нежно, и ветрено.
Он забрал ее сердце в свои глаза и ладони,
Чтобы вместе дышать, чтобы жить, чтобы помнить.
Они вместе творили добро и вышивали вечность,
(Теперь уже четверым) она свято хранила верность,
Любовалась звездой на кончике его сигареты,
Светлой, святой, в закатном прибое воспетой.
Прошло около полувека, к ним заглянула старость
Принесла поседевшие крылья, полынь и усталость.
Ангелы ждали дождей, чтобы наведаться снова,
Но было сухо, прохладно и ветрено не по сезону.
Он ушел раньше: на несколько дней или лет,
Оставив ее в одиночестве, как иней на сером окне.
С первым дождем он вернулся, только теперь крылатый
Его безупречный пиджак пришлось распороть на лопатках.
Они держались за руки и вместе смотрели в Небо,
Он говорил мало, курил, стряхивал наземь пепел.
Она улыбалась солнцу, не спеша находить ответы,
Обнимала его за крылья, ловя поцелуи ветра.
Смерть уходила прочь, следы засыпая пылью…
…К ней приходили ангелы: пить чай и сушить крылья.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194406
дата надходження 08.06.2010
дата закладки 02.02.2012
В костюмерній моєї душі, тихо…
Розібрали навіжені всі костюми,
я лишився голий, вони із сміху
ридма плачуть, ну а я, то плачу з суму…
Навіщо так лишати на пів ставки,
оголену й відкриту світу душу…
Мої слова, для них завжди лиш вставки
в життєві монологи... я не спаплюжу…
Із посмішкою, пальцями в обличчя
вони тикають, і думають що завжди
сміятись будуть, але їх величчя
зикає, як зникають вирізані кадри…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307836
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 20.01.2012
Життя таке, що кожний у ньому відчуває втому... втому від всього. На даний час, я маю на увазі не "фізичну", а "моральну", або "душевну"... ну це вже як вам зручніше.
Період життя який я проживаю для мене є складним, важким, гнітючим. І я просто втомилась:
Я втомилась від постійних заборон, правил, фальші, метушні.
Я втомилась від брехні, що так часто лунає, і правди від якої стає ще гірше.
Я втомилась від почуттів, котрі завдають такого болю, якого не порівняти з жодним фізичним.
Я втомилась від думок, які постійно скупчуються у моїй голові і не дають спокою.
Я втомилась мріяти, ибо ці мрії ні до чого хорошого не приводять, не здійснюються, і від цього стає ще гірше.
Я втомилась надіятись. А для чого? - Надія помирає останньою...- можливо...перевірю. Але відчуваю, одного дня мені це набридне.
Я втомилась від безсилля... занадто слабка, щоб щось змінити, або це просто виправдання...ще одне... від якого я теж втомилась.
Я втомилась від натягнутих посмішок, нещирих очей, брехливих людей.
Я втомилась від сонця, що колись зігрівало мене, а тепер навіть воно робить мені боляче.
Я втомилась...просто...все дуже просто, а можливо...і від слова "можливо" я теж втомилась. Нічого не можливо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306655
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 15.01.2012
Возможно ли стереть воспоминанья о любимой?
О той, с кем обещался быть всегда,
О той прекрасной, бережно хранимой,
Единственной, что привлекала в шумных городах.
Кто может позабыть все пламенные речи,
Идти, не видя трупа собственной мечты в руках?
Порвать и сжечь свой лучший в жизни вечер
И жить потом в суровых северных снегах?
Возможно ли забыть последнее свиданье,
Последнюю улыбку сквозь слезы на глазах?
Последний взмах руки, тяжелое прощанье,
Солено горький вкус разлуки на губах?
Я видел солнце в ее волосах и слышал ветер,
В улыбке чувствовал рассвет, в глазах – закат.
Вы сможете не чувствовать родного дома пепел,
Когда его сожгли на ваших собственных глазах?
Возможно ли забыть о рае для двоих?
Ведь без нее существовать – что ад после Эдема.
Вы не подумайте, что я какой-то псих…
Но жизнь моя – недоказуемая теорема.
И не смотря на все последствия и муки,
Я не хотел бы о своей любви забыть.
Ведь лучше полюбить и ощутить бессилие разлуки,
Чем жизни путь пройти и вовсе не любить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202889
дата надходження 26.07.2010
дата закладки 14.01.2012
Ти стояла,
а я –
очі в сторону
Все ховав
ні на що не надіючись…
Та нічого з собою
не діючи
Знову зводив,
і
бачив красу.
Ти дивилася ніжно і
з подивом,
А я ж майже
відвів
свою голову
І не знав,
чи то часом
не марево,
Відмикати цей вічний засув…
Ти стояла
і просто не зводила
З мене погляду,
юності
повного.
Чи ж ти бачила
ще когось
дивного
Хто б ховався від твоїх очей?
Я хотів підійти,
та все згадував,
Що красиві
не стануть
знайомитись
З диваком,
кому тільки лиш
марити,
А не ждати від долі гостей.
Ти хотіла
вже йти,
а я досі ще
Не наважившись
глянути вкотре так… –
Ні,
я погляд твій зовсім не витримав!
Але вголос
все-рівно
сказав…
Я сказав,
що
нехай мені сниться це,
Як байдужий,
коли мрія поруч ось,
Як не вмію
поводитись
дивлячись!..
І тоді ти сама підійшла.
07.12.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298515
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 07.01.2012
я живу у тобі пальцями й думками,
наче риба, що сховалась в мулі.
наче пристрасть що була між нами,
застібаю рани, цятки білокурі.
розстібаю вічність - день прожитий разом,
розстеляю ліжко мокре від сльози.
в поєднанні з жалем і нестримним джазом
я живу у тобі, просто прожени.
шкрябаю камінням по вікні маршрутки,
босими ногами йду по сплаву днів.
я живу у тобі, як живуть придурки,
ти ж бо мене надто сильно захотів.
не змогла віддати краплі болі й крові,
не змогла любити більше за любов.
снюсь тобі даремно, граю в карти долі,
в нас уже не вірю, ти ж бо сам пішов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300595
дата надходження 17.12.2011
дата закладки 06.01.2012
Шєт. Ти стала настільки важливою,
Що усе інше геть втратило сенс.
Ти на мене вилилась зливою,
Зимовим нічним холодним дощем.
Довгим чеканням столичних маршруток,
Слуханням вранці ліричних пісень.
Доля нам піднесла в подарунок
Один, але вартий тисячі день.
Ти так боїшся згубитися в сотні…
Ти поетичність ховаєш в собі.
Та наші серця настільки голодні,
Що вже не витримують тисняви тіл.
Живемо кожен у власних кімнатах,
В думках складаючи спільний іньянь.
Тебе ж не втримають ні мої ґрати,
Ні найпалкіше з можливих кохань...
Мені тебе не спіймати, красуне!
Ти, мов вода, вислизаєш із рук.
Ми як у фільмі. Це «далі буде»
Занадто солодке й приємне на слух.
P.S. Не все те добре, що поспіхом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301070
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 03.01.2012
Говоришь ВСЁ можешь объяснить
Кругами Эйлера...
Всё? Неужели?
Говоришь, вообще, ВСЁ можно объяснить...
Всё, говоришь...
Всё говоришь...
Тогда объясни мне,
Как сделать улыбку
Из чьей-то смерти?...
А ты опять со своими кругами...
У меня уже твои круги под глазами,
Вот они где...
С ума меня сводишь
своими кругами...
Объясни, говорю, как сделать!
А ты говоришь,
Объяснить - одно дело...
Другое дело сделать...
И секунду порывшись у себя в сумочке
достаешь и даешь мне улыбку...
Она, говоришь, сделана из смерти человека.
Я ее одеваю и ощущаю,
Что изнутри кто-то меня неприятно щекочет,
И чувствую, что улыбаюсь...
Сбрасываю в ужасе улыбку,
А ты говоришь, что это уже
не имеет значения,
Что я уже почувствовал то что просил,
И никогда этого не забуду...
И я понимаю, что не имею права
С этого дня вообще улыбаться...
Какой-то пиздец, короче...
Это уж точно выходит за рамки всяких кругов!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159278
дата надходження 04.12.2009
дата закладки 03.01.2012
|Сумно почуватись комахою,
яка здатна тільки на те,
щоб відчувати присутність
чужих віршів.|
Інколи/зазвичай/
буває/ніколи/
трапляється
(практично рідко)
що книга яку ти читаєш
завжди\умовно\
вивчає тебе як і ти її
краще(ніж будь-хто)
Інколи(повсякчас)
буває
зовсім/ніколи/
трапляється рідко
(практично)
що книга
яку ти читаєш
читає тебе й вивчає твою
стилістичну органіку
проте сприймає це
краще ніж будь-хто
Інколи зазвичай
За умови “Завжди”
залишається
потяг з майбутнього
де ніколи(інколи)
на папері коліями
горизонталі
із цукру вказують
печінковими
оргіями тест
на
казковість смерті героя
книги
що вивчала
його за Доби Ренесансу
Ін коли/Не за баром/
Часом(Ні коли?)
Людина у чорній краватці
із келихом поміж нігтів
„Закопаного у землю
Cтендаля”
сприйме(прийде)
по метаморфози
твоїх слів із ванної келії
поміж книг живе тіло жевріє
серцем римованих скринь із
товстезних літер на
обшитій деревами палітурці
живий шлунок
порине у ендоскопію
інтерпульованості пташиних зірок
Шизофренія?
Там де французький єпископ
скаже
„Ні”
англійський письменник
усміхнено відповість
„Так”
Історія не має початку
ані збагненного кінця
як і загробне життя
комахи що потрапила у світ
у ролі письменної дитини
з нігілістичним набором волосся
та дірявими аксіомами
вересня
Час-Пік-Потік–Час
приготувати сніданок
чи просто підібрати новий капелюх
щоб розвішувати аерофотознімки її ніг
не вдивляючись у шосейні перехрестя
мегалополісів
викурювати
чи просто викурвлювати десять сигар
після втомливих облудливих рук
О Маріє,
як Живий мертвяк
Час-Пік-Потік-Із-
Алабамових зіниць
Час приготувати Обід-
Час нагодувати втому
сухими фруктами власного
шлунковоого
соку
намагатись не впасти під пожовклу
гезету із листям на внутрішній стороні
травма-я,
що раптовістю може позбавити життя усіх:
чорного велосипедиста
та навіть кота по-прізвиську „Бім”
який часто слухає реггі-т
не задумуючись чи приносить музика
Боба Марлі
мир,
у цей дивовижний засраний ссюреалізмом
буденності світ
а чи просто
вставляє як „музика світла”
й молодих афро-американських
повій
Бобе, ви
раста-африканський
кумир-
взірець для
багатої на духовну культуру
сучасної молоді
Джамайка із сухої майки
для якої людська шкіра
все що якісний туалетний папір
Час сходити у душ
сходити у душ із книжкою про анатомічну будову
люциферових столів
для загального розвитку
знайти корінь зла і викоренити його
свіжою бритвою снів
Не забути ввімкнути FM- хвилю власноруч
придбаних заготівок-
кісток
кісток
що трощаться-засмічуються
та проте ще легко
трансформуються у дрібно чи багато
масштабні фігурки - ефект орігамі:
Головне не забути вимкнути воду
щоб не замочити священних гінців,
що виповзатимуть із неї та пригощатимуть
вечерею
коли покине твій розум цей cвіт?
Час-Пік-Потік – час приготувати вечерю
самому
річ у тім
Що Беніто плаче,
коли потрапляє у прямий
ефір згубна для його дядька
річ про те що Гітлер „Ідіот”
чи просто як сказала б сучасна інтелігенція
„Дибіл”
А моя люба,
а моя мила,
я не Пікассо
чи Далі
я бажаю тебе просто
зараз
у цю хвилину як бажає
моя плоть знань
із внутрішніх
ребер риби
вільно плаваючої посеред
Тибетських Гір мого душі-
душу моєї душі
Потік вільно розкиданих днів
наче акваріум з трансверсалей,
де кожен міст переповнений
їхнім рухом - рухом людей
мене там не знайдеш, люба
мене вже там не існує
пам'ятай про мене
пам'ятай моє слово-мої ніжні вуста
я перетворився на орігамі – таргана
що мило повзає та викурює десять сигар
десять куполів
десять стягів
десять заміських кущів
колючого терну
Колись, коли ми ще курили
соудепівську траву
Беніто розповідав мені
що ніякий Гітлер не Іідот-
просто невизнаний геній
я ж відмовляв:
“Адік - звичайне
не обчислене графічно тьмяне
зображення доби Декадансу
та проте тільки завдяки його працям
Дисконтні знижки не перетворились
на бібліотечну цвіль а
перейшли в часті(чисті)
депозити від
смертей
для тих хто часто дивиться у дзеркало”
інколи/зовсім ніколи /я бачу тебе/
самітною поряд з
трамвайними коліями,
ти граєшся із світлом від моїх рим та
кістлявих анафем….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285112
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 03.01.2012
Друзья!
В ожидании выхода нашего альбома,
имя которому "Гражданин толпы",
я не могу не поделиться первой
сведённой песней.
Надеюсь, Вам так же как и нам она придётся по душе.
Состав:
Геннадий Донецкий -вокал, акустика, стихи, музыка.
Александр Полончак - соло-гитара.
Стас Копча - бас-гитара.
Ференц Смеричко - ударные.
Авторская страница Геннадия Донецкого:
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=8041
4исла - Надо успеть
Небо… открыло дверь, небо… забыло свет.
Небо, открой все глаза.
Память, запомни всё, память, люби её,
Память, время в пути…
Память, больше не лги, но помни...
Припев:
Надо успеть… дожить, допеть.
Надо понять… кого играть -
Только хватило бы сил!..
Только хватило бы сил!..
Так надо!
Стёкла… хоронят мир, стёкла… и я любил.
Стёкла разрушенных домов.
Люди… и те, кто был с нами
Давно ушли в память,
В которой ты спишь,
В память, которая мне шептала...
Припев.
Крылья… и брошенный ветер,
Кто вспомнит и встретит,
а хочешь – лети!
Чьи-то слова и молитва,
И небо открыто, а я не успел...
Небо… взлетая - летел и падал...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247553
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 02.01.2012
Брось зажимать рану! Позволь полностью вытечь теплой моче здравого смысла из вен и артерий твоих, а затем хлебни горячей жертвенной крови.
.........................................................................................................
Бажані кольори й моменти сонячних опіків,
Загубились в старому, обшарпаному ганчір’ї,
В улюбленій осені…
Через десять хвилин обв’яже мотузкою шию,
Так і скінчилась вона – десятихвилинна.
Ти народишся цієї осені виключно із-за моєї дурості,
І його відповідального рішення.
Ти народишся, здається в жовтні,
Твоя мама народиться також, уже вкотре.
Ти обов’язково будеш, мати найгарніше ім’я на світі,
Так, як твій тато, його скроні, його неймовірні руки
І очі…
Ти народишся виключно із-за моєї дурості…
Ми навчимося разом ходити,
Разом будемо жити, вчитись…Ти будеш найкращим,
Будеш схожим на тата.
Ти народишся після ночі його відповідального рішення,
Ти будеш жити виключно із-за мого бажання,
Ти помреш виключно із-за своєї мудрості,
І я ніколи про це не дізнаюсь…
Ти народишся виключно із-за моєї дурості,
Але я з нетерпінням чекаю приходу цієї
Десятихвилинної
Осені...
Ти будеш для мене вічним!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301422
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 02.01.2012
Я вбив тебе, а ти продовжуєш мене любити.
Я вб’ю себе, і ти залишишся живою.
Ти донька сонця
Я ж місяцю життя заборгував
Наскільки різні - настільки ми єдині
Єдині в тілі - в тілі праху. Ми.
Пустеля! Тьма думок.
Все навкруги білим-біло
Твоє волосся таке біле,
Твоє волосся таке світле.
А шкіра ніжна немов шовк
І всесвіт вміщується в очі
Поглянь в люстерко – там зірки.
Навчись! Навчись себе любити.
Тебе таку полюблять всі.
Життя це біг, і біг на місці
Коли не маєш на меті
Знайти в собі того, кого боїшся
Того, хто так ховається в душі,
Що без молитви не дістанеш
Та і без прощення не вб’єш.
Я різав серце – бачив монстра
Хробак, що в яблуках сидить
Вкусивши яблука я спокусився
Я з’їв його, ковтая хробака.
Тепер вже він хазяїн мого серця
Тепер вже він керує мною.
Тобою.
Мною і тобою.
Я вбив тебе, а ти продовжуєш мене любити.
Я вб’ю себе, і ти залишишся живою.
31.12.2011
м. Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303619
дата надходження 02.01.2012
дата закладки 02.01.2012
я дуже люблю слово доторкатися
саме так а не інакше бо інакше не існує
звичайно можна було б придумати ще кілька варіантів
із аналогічним значенням але чомусь саме це мені найбільше імпонує
вони стояли пліч-о-пліч уже майже самотні уже майже закохані
і незграбно доторкалися руками і черепами
вони зросталися в один такий великий спільний витвір чиєїсь уяви
що існує лиш зараз і більше не буде таких ніколи уже
а час як завжди буде невпинно й навмисно губитись
між спорожнілими вулицями
між вологими спинами
між безкінечними просторами
тулилися притискалися обнімалися грілися дихали
дивилися стояли лежали слухали говорили
і мовчали і мовчали і мовчали
твої долоні палахкотіли мов розжарений вулкан
і він вивертався навиворіт крізь пучки пальців
тоді починався наш приватний апокаліпсис
океани захлиналися від надміру води і риби
небо невпинно витікало крізь наші тіла застиглими хмарами
і сонце впліталось у пальці крижаними променями
земля народжує нас заново
заколисує на своїх тендітних материнських долонях
і ти вкотре засинаєш без мене
поринаєш за далекі погляди і безкраї мрії і чарівні сни
чекаєш весни бо саме тоді львів найчарівніший
у мені постійно відлунює пронизливий погляд твій
у моїх кишенях ще вібрує струмом тепло твоє
у моєму волоссі ще плутаються сповнені ніжності пальці твої
і колись ти можливо будеш пригадувати щось не надто важливе
із тієї приємної миттєвості
переглядатимеш спільні фотографії
шукатимеш мої запахи і притискання у інших тілах
але не знайдеш нічого подібного
забування це невід'ємна здатність нашої пам'яті
я б хотів навмисно заблукати на одинці з тобою між довжелезних вулиць
не відпускати навіть якщо ти матимеш завчасно
приготовлені мапи і квитки на зворотній потяг додому
краще збирай речі і переїзди до мого серця
так буде найкраще
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293641
дата надходження 16.11.2011
дата закладки 01.01.2012
Є відстань між нами...яку ти хочеш пройти не так, як хочу цього я, ти хочеш піти проти правил.
Хочу дозволити тобі це зробити, але в голові відразу включається бар'єр...ти його не можеш зрозуміти, ти просто його не відчуваєш...
Але він може зникнути за одну мить, може просто розчинитися як цукор у воді...
Якшо ти захочеш цього солодкого смаку - просто скажи. І ти відчуєш насолоду, якшо правильно його розчиниш!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301652
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 01.01.2012
перед лицем Вічності
відстані неважливі.
рушай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294042
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 01.01.2012
и всех небесных
географий
нам не хватит
чтобы найти пути
друг к другу
и ни земных
ни звездных
расстояний
нам не измерить
чтоб прервать
разлуку
какая боль...
ресницы опускаю
и пробую
соленое -
на вкус...
забудусь сном
и в нем
тебя узнаю...
хотя б во сне -
но Будь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302211
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 25.12.2011
Пиши мені, сонце, коли тобі нудно.
Я завжди чекаю твоїх листів...
Пиши, коли з пар приходиш по буднях,
Коли я на ліжку зпросоння сів..
Прокинутись хочу з твоїми словами,
І засинати, почувши їх.
Бо ж тисячі кілометрів між нами -
Є вічне сонце і білий сніг.
Листи ці гріють мене безмежно,
Тамують спрагу, голод і біль.
Слова вибиравши необережно -
Все одно досягається ціль:
Струни серцеві симфонію творять,
Оркестр всередині наче живий,
Жаль, що творець їх далеко, не поряд,
Та творить листами шедевр новий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295762
дата надходження 25.11.2011
дата закладки 23.12.2011
Ми читали книги лишень ті,
що пишуть самі себе,
і в перервах між безкінечними рядками
у незліченні миті
викурювали тисячі важливих паперів,
щоб знищити пил,
який скидали нічні метелики
з крил на ліхтар, старий,
немов світ, де немає ні часу, ні можливостей.
А коли світло згасало
в пам'яті лишався один вислів,
твердий і впевнений:
"у травні не буває злих".
Відтоді й минуле переставало існувати,
машини часу заміняли ліфти.
Ними часто подорожували
вниз головою ті,
хто погано малює,
інколи й ті, хто робить те добре,
хто відвідував образотворчі гуртки,
де вчився тримати зброю в руках -
вони дійсно малювали круто,
але всі їх витвори були маячнею,
відтворюваною іншими
мільйони разів і значно раніше.
Минуло багато років,
щезло, згоріло, розклалося
й висохло, наче ріки повні чужої крові,
щоки сяяли яскр́авіше,
сліз ставало дедалі більше,
серця охолоджувалися в солоній повені.
Наші телефони повідкидали
свої спіральні хвости,
зменшилися, схудли,
відтепер уміщувалися в долоні,
вони еволюціонували,
змінивши циферблат
на нецікаве об'ємне кіно,
яким пропонували гратися.
Відтоді нам постійно було сумно
й за кухлями жовтих напоїв
читали ми книги, що пишуть самі себе,
дивились їм в очі,
гортаючи сторінки забували,
що "у травні не буває злих",
не те щоб погана пам'ять,
а просто ніхто того вислову не розумів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298670
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 23.12.2011
Такі кумедні обоє. Завжди тримаються за руки, де б не були: у транспорті, на вулиці, іноді навіть удома. Це, мабуть, певний вияв їхнього доповнення.
Одного разу гуляли парком, за руки (як же без цього). Рання весна обціловувала їхні міцно стиснені долоні. Було свіжо і романтично.
Сіли на лавочку. Їй хотілось, щоб обійняв, йому – обійняти. Отак сиділи тривалий час, і кожен думав про своє, але про спільне.
Тоді він сказав, що щось має для неї, і витяг з кишені апельсин - великий, яскравий і теплий. Вона довго ним гралася, перекидала з руки в руку, дмухала на нього та притискала до щоки.
«Ти знаєш, що таке «апельсиновий поцілунок»?», - запитав він.
«Ні», - відповіла, здивовано усміхаючись.
Він взяв з її рук апельсин і почав очищати. Коли закінчив, розділив плід навпіл, а тоді, відділивши один шматочок, очистив його від шкірочки.
А вона сиділа вся в очікуванні. Збоку це все виглядало як звичайнісіньке поїдання фрукта. Та й до чого тут поцілунок?!
І от, почищений шматочок помаранчу він підніс до її вуст та ледь стиснув. Соки змочили їх, вони торкнулися найпотаємніших закуток на її губах… Тоді він її поцілував. Так солодко, так соковито… Цілував довго, поки не зник апельсиновий смак її губ.
«От тепер знаєш», - сказав він.
Це був їхній перший цитрусовий поцілунок. Апельсиновий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299390
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 20.12.2011
Найважче знайти того, хто ніколи не ховається. Хто лишає свої валізи в центрі зали, а сам стає біля годинника, щоб всі спочатку помітили його без валіз, а потім і валізи без господаря.
- Чому він лишив свої валізи без нагляду, в такому місці, в такому скупченні людей?
Він спробував їх лишити і з ними нічого не сталося, валізи далі стоять у недоторканні. Всі надто зайняті, щоб ще прибавити собі зайвих клопотів, і взяти чужу ношу.
В руках він тримає непомітний м’ячик. Через сорок хвилин його літак. Валізи будуть далі без нагляду, але тепер в іншому залі, в іншому приміщенні, на іншій висоті. Два дні, прийшло з того часу, як були куплені черевики…
- Я така рада, що ти приїхала, мама не дочекається…
Інколи так буває, він живе уривками чужих життів. Коли на вулиці дощ, захистом являється власна шкіра, а коли вона не надійна, що тоді?!
Він лишається сам. Десь між звуками оголошеної відправки, поспіху, плачу дітей - його золоті очі, вдивляються у свою середину. Його крига вкрила скроні, щоб він завжди пам’ятав, що десь між ним і чужими поглядами проведена тоненька лінія, яку сам провів. Він знає, як легко заглянути під одяг, під шкіру…він знає що там де написано «ВИХІД», виходу немає…він знає…
«Хтось бачив його?! Скажіть, будь-ласка! Бачили?! Чоловік середнього зросту, без багажу?! Він, він, він…Його золоті очі! Хоч хтось, будь-ласка!...»
Найважче знайти, того, хто ніколи не ховається.
Ніхто не помітить нас, поки не заглянемо в очі,
В нотах так багато чужих думок, наче музика комусь належить,
Ніхто не помітить тебе, і коли ти спіткнешся,
Тільки твоя рука допомоги, обіпреться об холодну підлогу,
І ніхто не скаже: «Ти мені винен». Ти їм не належиш.
Ніхто не помітить мене, ніхто не побачить в що я одягнена,
І ніхто не почує про, що наша розмова…
Англійські серветки, запиши номер свого телефону,
Я ніколи не буду дзвонити, ми зустрінемось…
Зустрінемо зиму в залі очікувань,
Там де ти чекаєш мене, я діждатись не можу,
Доки домом твоїм стане моє власне тіло…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299522
дата надходження 12.12.2011
дата закладки 18.12.2011
небо свинцовое, воздух со ртутью.
больно открыть глаза.
ты мне сказала что-то такое...
то чего я не знал.
сердце закрыли в клетке из рёбер.
лозунг — свободу сердцам.
я обещаю это запомнить
и никогда не стирать.
разницы нету — утро и вечер.
серый рисунок окна.
кто-то сказал что станет легче
в день как придут холода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300328
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 18.12.2011
Недопите вино…
Недостиглий портвейн…
В недолугім кафе вип’ю разом з тобою.
Недомріяну думку у нім утоплю.
Похлинуся на мить недоказаним словом.
Неясні почуття…
Недосмуток-сльоза…
Недосвідчені дні, недосміх, незітхання…
В недочорних небес ясні зорі не ті…
Недоладні, сердиті, колючі, примарні…
В непрозоре вікно
Ловлю образи мрій.
Недодощ недомокрий змиває їх з шибок.
Я у ванні свій дощ з душу пущу на мить
І з душі позмиваю неясні прогнози.
А вві сні пустота.
Недосон, нежиття…
В зір мій кігті встромляють колючі троянди.
Підкажи ти мені в недобілій цій тьмі
Зрозуміти тебе чи мені ще удасться?..
Некрилаті дзвінки,
Есемески, листи…
Хто зробив їх такими — чи розум, чи серце?..
Недоспіваний вірш, недоказане «я»…
Недозріле кохання із его у герці…
Недошептаний крик…
Недозболений сміх…
Недостворений світ, недорадісне щастя…
Я стомилась уже від «недо» цих і «не»…
Бо і душу мою ти зумів недовкрасти.
Ти мій лікар і кат…
Лютий ворог і брат…
Недоспалений рай, незадимлене пекло…
І між нами це все — передружба, та ще
Не кохання… Навряд нею стати їй вдасться…
Келих повний до дна…
Не допити вина…
Трута недолюбов не для нас… Ми це знаєм…
Але все ж шепочу недоправду свою
Хоч і знаю – тебе більше недокохаю.
Чуєш — «Досить!!!..» — кричу.
У душі шепочу.
Твої очі — як з казки криві ті дзеркала.
Я дивлюся у них, мої фрази, думки
Враз стають недосяжні, фантомні примари…
Недопите вино…
Недостиглий портвейн…
Це наш рок, наша доля і наше прокляття…
Але все ж я його ще ковточок зроблю,
І на день цей продовжу солодке страждання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297054
дата надходження 30.11.2011
дата закладки 01.12.2011
Ти занурюєш моє серце
у склянку з кислотою, що називається "Любов"
І воно шкварчить і пече , і в ньому закипає кров,
Згодом ще додаєш краплинку солодкої пристрасті
і воно горить і палає в своїй невинності...
Але судини в ньому згодом починають тріскати
від твоєї байдужості,
І мучуся я вже другий тиждень
від своєї нерішучості.
І в кінці-кінців перестає існувати в серці життя,
воно згоріло чорним попелом забуття,
але тобі байдуже , що відчуває воно і моє я...
Ти ідеш дальше пустим сквериком, всміхаєшся,
Й звук твоїх каблуків,
з часом, заплутується в сліпих вуличках...і віддаляється,
Й в моїй голові маленька істерика починається...
хоча кому це цікаво що зі мною ...й що дальше станеться...
Закінчиться все, напевно, як завжди... осінньою депресією,
Сидінням на даху з сумними птахами,
Розпиванням алкоголю,
який хоч не лікує від того всього болю,
але допомагає відчути ще глибше душевну рецесію...
І байдуже мені буде на всіх і на все, в цей момент...
бо в цей час я вже буду летіти,
І вітер осінній підхопить мене,
й віднесе до останнього заходу сонця,
де я буду продовжувати жити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290425
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 11.11.2011
Сліпий глухому каже: "Подивись!
А в риб очах пустеля і пітьма,
й у небі завше ходять кораблі,
коли собаки моляться на Марс."
Глухий сліпому написав листа:
"Та бачиш, я лиш чую ніц,
а ти, чи бачиш тисячі людей,
в яких по-справжньому нема облич?"
Той відповів, що правда в тім,
що мову творять не слова,
очей не має голова.
Й глухий навпомацки пішов,
а інший - мовчки з ним...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291753
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 09.11.2011
Hard Rock,вино и выключенный свет,
Окурок Marlboro дымящий между пальцев,
Напомнит образ кольта,и привет
Всем тем, кто говорить не смог без фальши,
Гитарный риф в разбитое окно,
Густая ночь,потрется о загривки,
Тех кучерявых рокеров в пальто,
В зашитых кедах,и потертых джинсах.
По переулкам шествуя в кювет,
Они поют и воспевают прежних,
Кого задел тот Рок-н-ролльный рикошет,
Что называется в народе,"лирой здешних".
И пыль дорог и пот сольются в такт,
И разнесет сей запах вольный ветер,
Через гараж,сквозь улицы,как флаг,
Hard Rock восстанет с лирикой поэтов.
И потеснит скрипящие скамьи,
На чьих засели праведники с мылом,
Глаза мозоля,новшеством своим,
И подавляют "здешних" гнусным рылом.
В той тишине,пустынных баррикад,
Непринужденно, заставляя мыслить,
О тех кто будет прав, кто виноват,
И тех кто будет рассуждать о жизни.
Беспрекословно,ноты из цитат
Так ревностно срывая листья истин,
И кучерявый рокер вымолвит: "Виват!"
За соло осени,на порванной ALICE
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261014
дата надходження 22.05.2011
дата закладки 07.11.2011
Kaк тpyднo yдepжaть тeбя, мoй бeлый дpyг...
Kaк пpocтo пoзaбыть o нaшeм oбщeм дeлe.
Зaвeтнaя мeжa... Пoкoй ocтывшиx pyк
Cмeшaeтcя c тocкoй пycтyющeй пocтeли.
Зaмpyт кaлeндapи, yтиxнyт гoлoca,
He бyдyт бoльшe ждaть вoкзaлы и пepрoны.
Oбopвaннoй зapи померкнет пoлoca,
Притpoнувшись к щeке бeздyшнoгo Xapoнa.
Бездоннейшая падь охватит все вокруг.
Я больше не боюсь - мы этого хотели?
Kaк тpyднo yдepжaть тeбя, мoй бeлый дpyг...
Kaк пpocтo пoзaбыть o нaшeм oбщeм дeлe.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285602
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 07.11.2011
Мовчу.
Ти цього так хотіла.
Мовчу.
Відрізав собі крила.
Кричу.
Але ніхто не чує.
Молю.
Свідомість вся бунтує.
Прошу.
Не відомо у кого.
Чого.
Не знаю навіть сам.
Помру.
Ніхто не зауважить.
А якщо ні.
То хай їм паничам.
Забуду.
Принаймні постараюсь.
Не зможу.
І знову закохаюсь.
Віддати б.
Серце своє чорту.
Отримати.
Взамін усе або нічого.
Мовчу.
І від мовчання ріже вуха.
Так голосно.
Але ніхто не слуха.
До болю.
У горлі. До кісток.
Проймає це мовчання.
Ну і що ж.
Нехай.
Все буде так як має бути.
Можливо.
Я зможу все ж відчти.
Колись.
На спині знову крила.
Які колись.
Душа моя зродила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291135
дата надходження 06.11.2011
дата закладки 07.11.2011
Блукаю в пустотах глибокого незнання,
Незнаю хто я і чи є в мене вибір життя.
Як божевільний шукаю знеболююче щастя усюди,
Хочу приймати його щодня і не страждати як інші люди,
Аромат цього транквілізатора хочу глибоко вдихати,
І в п"янку ейфорію неважливості із задоволенням стрибати,
І не зважати на заздрісні безглузді голоса,
Нехай вони засихають і тверднуть,
як шкуринки хліба не вклавшись у вуста.
Посмішку пробую нарешті із закамянілого лиця дістати,
Але жалюгідний звір Депресія,
Колиться шприцом з кількома кубиками холодної мовчанки,
І я не можу посміхатись...
Десь чутно знову біля мене заздрісні й безглузді голоса,
Що обіймають мої вуха і вигинаються немов змія,
Що травлять своєю кислою отрутою мої думки і мрії
Не залишаючи навіть маленької щасливої надії....
Вони усюди. Їх багато.
І не можливо їх вже подолати.
Ось так я і живу в системному глобальному ярмі,
Покритому шаром глазурованої, брутальної брехні
Крізь яку голосной несамовито, мої мрії зітхають,
Бо напевно їм не судилося збутись- і вони це знають...
Безглуздо, без сенсу..без нічого....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291316
дата надходження 07.11.2011
дата закладки 07.11.2011
Как тяжело, когда никто не снится...
И фотографий в доме нет на полках...
Когда в тетради чистые страницы...
А ты живёшь , бессмысленно и долго...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290647
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 05.11.2011
Кажуть, що одного разу зібралися в одному кутку землі разом всі якості людських сердець. Коли сум заплакав вже четвертий раз, то Божевілля запропонувало: А давайте грати в хованки!
Інтрига підняла брову(Хованки)? Що це за гра така?
І Божевілля пояснило, що один з них, наприклад закриває очі і рахує до одного міліонна, в цей час решта людських якостей ховаються! Той хто буде знайдений осатаній починає рахувати знову, та вже в наступний раз. Інтузіазм затанцював з Ейфорією, Радість так стрибала, що перемогла Сумнів, та тільки Апатія яку ніколи нічого не цікавило, відмовилась брати участь у грі. Правда вирішила не ховатись, бо знала що її все рівно рано чи пізно знайдуть! Гордість, сказала що це не цікава гра (крім неї самої, її нічого не цікавило). Боягузтво дуже не хотіло ризикувати! 1 2 3!Рахунок почався.Рахувати почало Божевілля.
Першою сховалася лінь, вона сховалася за першим каменем, який трапився їй на шляху, Віра піднялася на небо, Заздрість сховалася в тіні тріумфу, який власними силами зміг дістатися на вершину дуже високого дерева. Благородність довго не могло знайти собі місця для схованки, бо в ті місця куди вона заходила, здавалося їй чудовим місцем для її друзів!
Кристалічно чисте озеро стало схованкою для Краси.
Щілина, яка була у дереві стала схованкою для Страху, крила метелика для Солодкої Пристрасті, подихи вітру для Волі! Воля сховалася в променях сонечка, Егоїзм знайшов для себе тепле і затишне місце! Брехня сховалася на дні океану на справді вона збрехала вона сховалася в райдузі! А Пристрасть і Бажання затаїлися у лаві вулкану. Без пам’ять не пам'ятаю навіть куди вона сховалася, та це і значення не має!
Коли Божевілля дорахувало до 999,999, Кохання все ж шукало місце де можна сховатись, та всі місця були зайняті! Та раптом воно побачило дивний кущ троянд і вирішило сховатися серед цих чудових квітів!
Нарешті Божевілля дорахувало до 1000000000 і пішло шукати! Першим воно знайшло Лінь, потім Божевілля почуло як Віра сперечається на небі з Богом і знайшло її. Про пристрасть і бажання воно дізналось по тому як тремтів Вулкан! Потім Божевілля побачило заздрість і здогадалося де ховається Тріумф. Егоїзм шукати не треба було, бо місцем де він сховався був житлом для пчіл і вони вирішили вигнати не бажаного гістя. В пошуках, Божевілля втомилося і підійшло щоб напитися води до чистого озера, там і побачив Красу! Сумнів сидів біля забору і вагався з якої сторони йому краще сховатися, і так були знайдені всі людські якості!
Талант у свіжій траві, сум в темній печері, Брехня в райдузі , а насправді на дні океану. Та тільки кохання знайти Божевілля не могло! Божевілля шукало всюди, а результату ніякого! Тоді Божевілля побачило кущ з трояндами і заглянувши туди перелякалося від дикого крику! Гострі шипи троянд поранили Коханню очі! Божевілля не знало що робити, воно і вибачалося, і ридало та все дарма і щоб залагодити свою вину, Божевілля заприсягалося завжди оберігати Кохання!
З ТИХ ПІР КОЛИ НА ЗЕМЛІ ОСТАНІЙ РАЗ ЛЮДСКІ ЧЕСНОТИ ГРАЛИ ХОВАНКИ,КОХАННЯ СТАЛО СЛІПЕ, А БОЖЕВІЛЛЯ ВОДИТЬ ЙОГО ЗА РУКУ!!!
ПОЯСНЕННЯ: Ми розуміємо цей твір по власному досвіді. Я старалася пояснити про саме кохання, про його наслідки, про біль і щастя, про сльози і радість, про інтриги і зацікавлення, про егоїзм, пристрасть, красу, захоплення. Адже все це пов'язане з таким почуттям як кохання! Коли кохаєш, то стараєшся знаходити у коханій людині лише позитивні речі, і не помічаєш якихось вагомих мінусів, які можуть радикально змінити твоє життя! У твоїй підсвідомості коїться щось дивовижне і не зрозуміле навіть самій тобі. В кохання не потрібно грати, не потрібно тікати від нього, не потрібно прикидатись що кохаєш. Коханням потрібно просто насолоджуватися і вірити в це почуття!
В честь кохання було написано багато казок, легенд, романів, віршів. Але ніколи не треба переривати життя за рахунок не щасного кохання, навіть якщо саме божевілля, яке водить кохання за руку, буде тебе підштовхувати на це!
ТОЖ КОЛИ ТОБІ ПОГАНО ПОСТАРАЙСЯ ЗНАЙТИ В ЦЬОМУ ЩОСЬ ЦІКАВЕ І НЕЙМОВІРНЕ! ЖИВИ, РАДІЙ, І НАСОЛОДЖУЙСЯ ЖИТТЯМ НЕ ЗВАЖАЮЧИ НІ НА ЩО! БО САМЕ ЖИТТЯ ТОБІ ДОЗВОЛИЛО КОХАТИ, А КОХАННЯ СЛІПЕ, ТОЖ НА ДОЗВОЛЬ БОЖЕВІЛЛЮ ЗНИЩИТИ ТЕБЕ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107335
дата надходження 12.12.2008
дата закладки 03.11.2011
Однажды издатель газеты сказал, "Я знаю всё!". А человек что сидел рядом, встал и вышел из зала. Издатель тогда сказал "А почему он вышел?". Ещё пару человек вышло из кабинета. Увидев это, издатель занервничал, посмотрел на всех глазами блюдцами, собрался и произнёс "Так и должно быть, в случайности я не верю". Тогда в зале повисла тишина. Вдруг один из зрителей вскочил крича"А ты, точно Всё, знаешь?!". "У вас всех СПГС" произнёс издатель газеты, чем поверг всех в молчание. Так они все и молчат думая "Мы не такие", некоторые думают "Что же он хотел сказать?". Но всё равно все молчат и думают. А человек когда вышел из кабинета-зала спросил у секретарши "А они знают?", "А вы уверены что им стоит знать?"спросила у зрителя секретарша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223462
дата надходження 20.11.2010
дата закладки 03.11.2011
Такі різні…..
Він та його відображення у задзеркаллі
Коли Воно там сумувало та налаштовувалось на його лад,
Він, нарядний та гарний, жмурив то одне, то друге око,
Наспівував пісні, але чомусь вони всі звучали навпаки.
Найімовірніше те, що він був самотній до останньої коми,
До останньої крапки
І тільки час минав як завжди,
У одному напрямку,
Ближче до театру дзеркал,
Де головні ролі наші з тобою
Моє сумне Я
Мовчи, мовчи та слухай
Як у шафі тремтить біле літо
Та так пахне скляними дощами,
Що вітер рознесе твоє ім я
На літери
Залишивши тільки один подих
Та задзеркальний погляд
На живому обличчі
Все таке ж сумне, та останнє
І вже пісні
Не такі барвисті, не так схожі на інші
Цей приватний концерт був схожий
На холодний вечірній чай,
А тепер глибоко у дзеркалі за спиною,
За прозорим вікном усміхалась осінь
І тепер сумую Я
Чи я - лише відображання?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283297
дата надходження 28.09.2011
дата закладки 02.11.2011
Пелюстка крові на долоні,
Плачем удари по душі;
Обличчя шовкове холоне
У гирлі страху на межі.
Шматок смарагдової віри
В світлині полум'ям горить.
Пронизують терпкі ефіри
Його єства родиму нить.
Колись письменник (Гаррі Кейто)
Блистів, як папороть роси.
Зі спритною дочкою Мері
Ловили ангелів краси.
Проміння cонця вивертали,
(Парфуми щастя гріли сон)
Кидали райдугами шквали,
Що, мабуть, їх було мільйон.
Та прокотився дивний дотик
Очима радісної квітки.
Містично-загадковий поклик
Загнав її свідомість в клітку.
Кошмаром розшаріло Гаррі:
Від доні сліду і нема.
Стаканчик віскі та сигара -
В машину махом заліта.
І навпростець усюди їде,
Биття у грудях під акцент.
Куди ж могла податись ? Ніде!
Миттєвий спалах, шум, ущент.
Розкривши ледве-ледве очі,
Крізь біль пролазить із машини.
Туман суцільний, сніг і розпач:
Не видно поки ні стежини.
Та все ж, блукає попри холод,
Шукати Мері не припинить.
Ступає насліпо на коло,-
Шаленим криком рвуться хрипи.
Роздерта плоть і два крила,
Півлоба зрубано та зшито.
Страшенний монстр виліта,
Мішком із крові щоб упитись.
Біжить, мов вітер, Гаррі дико,
Ударом падає на землю.
Рука чиясь хапає стрімко
Й миттю закриває двері...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289532
дата надходження 30.10.2011
дата закладки 01.11.2011
– Злітаєм зі мною на небо?
Посидим на кільцях Сатурна...
– Навіщо воно мені треба!
Як мінімум, це некультурно!
– Пограєм давай у комети!
Ти падай, а я упіймаю!
Говорять, хороша прикмета...
– А це що таке?! Я не знаю...
– Злітаєм зі мною на небо?
Навчу тебе бачити барви...
– Не бачу такої потреби.
Для мене і сіре – це гарно!
– А, може, в країні захмарній
Разом осідлаємо мрію?
– Ти кинь ці химери примарні!
На щастя, такого не вмію...
– В грозу пролетим по алеям!
Повір, що не буде нам нудно!
– Та що за вульгарні ідеї?!
Там холодно, сиро і брудно!
– Я знаю усюди ми встигнем!
Злітаєм зі мною на небо,
Де тонкою стрічкою стигне
Межа між Еребом і Фебом*!
Зіллємось із заходом сонця!
По зорям біжим, там повернем!
В майбутнього глянем віконце!
– Весь світ – це суцільне інферно*!
Не маю я часу на тебе,
У мене багато роботи!
Яке може бути тут небо?!
Турботи, турботи, турботи...
– Давай! Полетіли! Ну що ти!
Покинемо цю трясовину!
– Не корч із себе ідіота!
Ти ж ніби нормальна людина!
...
Хай я ненормальна істота :-)),
Та краще вже бути камінням,
Чим стати в щоденних турботах
НОРМАЛЬНОЮ
СІРОЮ
ТІННЮ
Бо вічність, всі дні і всі ночі
Ти ходиш і ходиш по колу...
... ЯК ЖАЛЬ...
... ЩО СЛІПІ ТВОЇ ...
... ОЧІ ...
... НІЧОГО...
... НЕ БАЧАТЬ ...
... ДОВКОЛА ...
05.03.09
*Межа між Еребом і Фебом – в моєму трактуванні, межа між днем і ніччю. :-))
Ереб (Erebos :-)) ) – одне з начал світу у древніх греків; бог Вічного Мороку, син Хаосу, брат і чоловік ночі Нюкти та батько Ефіра, світлого дня. :-))
Феб – він же сонцесяйний Аполлон. :-))
*Інферно – пекло.
P.S. ЩИРО ДЯКУЮ Грицюку Тарасу, Груші Насті та холодному березневому вечору за ненавмисно :-))) подароване натхнення! :-))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119664
дата надходження 06.03.2009
дата закладки 30.10.2011
Она изучает город, к которому небезразлична.
Можно предположить, что она с ним
периодически спит, роняя одежду
в его пасть.
Она просит подойти ближе
все воды, которые текут внутри города,
воды подходят и
гладят ее запястья, но это ей неприятно.
Она смотрит каждый день свой фильм,
где в главной роли некое небо
жалеет ее и называет себя ее именем.
Она – это нечто похожее на время
цветущих орхидей в окнах ее актера.
Она играет со стенами до конца солнца,
стряхивает на стенах тени
и не спит.
Что-то похожее происходило вчера.
И каждое «вчера» ассоциируется у нее
со снегом и рок-н-роллом,
и она совершенно непредсказуема
в этих вещах.
Она раскидывает свои волосы
по всем улицам города
и ищет последних путников,
которые идут к солнцу,
она ищет его цвет.
..Последний шторм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262278
дата надходження 29.05.2011
дата закладки 29.10.2011
Вночі прокинувся згадавши,
Як твою руку відпускав,
Як в очі щиро я дивився,
Та так нічого й не сказав.
Не міг тоді я говорити,
По тілу бив незнаний жах,
Я так любив, що загубився,
Десь у своїх щасливих снах.
Ми розійшлись і зрозуміли,
Що ця любов закрила очі,
На все життя, що поряд йшло,
Й на наші світлі дні і ночі.
Ще й досі серце не говорить,
І сльози висушили душу,
Я не сказав тобі чекай,
Тепер прожити з цим я мушу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285568
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 25.10.2011
я давно привыкла
к одиночеству
я его
полюбить
сумела
мы стали
с ним любовниками
сначала робко
несмело
а потом все бесстыднее
жарче
главное что без
фальши
оно стало твоим подарком
мне
я ведь давно
со странностями
вещь в себе
живу
в своем мире
безумно красивом
таком правдивом
в нем стихи
руками умелыми
слова вплетенные
в кружево
морозных узоров
чьих-то мыслей
таких дерзких
ярких
чистых
одиночество-
твой подарок
мне
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288063
дата надходження 23.10.2011
дата закладки 24.10.2011
Поїзд «Ківерці-Львів». Прибув на 2 колію станції «Луцьк»…
«Сідай швидше, не треба слів…Нам завжди допомагає мовчання…Просто не думай про зруйнування цього всього…навіть якщо не було початку»
«Хай це буде моєю фантазією…Але я зможу повернутися на місяць назад часу…»
«Просто так хочеться разом відчути смак капуччино, як ми вміємо) естетично…
А вдома поодинці, себе змушені заспокоювати гіркою кавою…»
«Просто щоб разом читати вірші: не тільки в автобусі, але якщо хочеш на небі…там спокійно…драбину я знайшов
Просто їх читати…і ні про що не задумуватися»
«Просто щоб бути вдвох на самоті…Втекти від цього бруду, де нічого не можна відчути всередині себе…всередині двох віддзеркалених двійок без підошви»
Я радий що ти захотіла відчути знову…
Цього разу нас чекає насолода…) Послухай «н-а-с-о-л-о-д-а»
Сьома ранку…
Нікого поруч немає…поїзд – мій сон
Львів – моя квартира
Ти – моя мрія…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284541
дата надходження 05.10.2011
дата закладки 23.10.2011
Він сидів у своїй кімнаті за мольбертом нервово накидуючи контури дівочої постаті на незаймано-білому листі...Олівець в правій руці юнака дрібно тремтів:хлопця била дрож... не від невпевненості -малювати портрети малознайомих людей,було для нього не в новинку.... вони були досить вдалими(один із його друзів називав його картини,"живими",через точність,чіткість ліній і надзвачайну правдоподібність), але... дівчина... ця дівчина,котра сиділа буквально в кількох кроках від нього, дивним чином позбавляла його можливості не лише малювати чи говорити а навіть думати....
Він сидів і стикав зуби від люті і власного безсилля і малював той клятий портрет смаглявої красуні з мідно-золотистим волоссям,яке водоспадом розтікалось по плечах , карими очима і родимкою в правому кутику вуст..
вона була одягнена в футболку салатового кольору і білу спідничку нижче коліна.... на босу ногу були одягнені легкі сандалії пісочного відтінку...
Йому несподівано прийшла в голову попсова фраза типу:р BEATY will save this world...save...world…
"ТАК,так краса врятує світ,або просто вб*є його"-песимістично оскалився він подумки....Боже,який я жалюгідний...
AND WHAT NOW? КУДИ МЕНІ ТЕПЕР ІТИ?А ЧИ ПОТРІБНО КУДИСЬ ІТИ ВЗАГАЛІ?)
ВСЕ ВАШ ПОРТРЕТ ГОТОВИЙ,- КРІЗЬ ЗУБИ ПРОЦІДИВ ХЛОПЕЦЬ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265458
дата надходження 16.06.2011
дата закладки 05.10.2011
Серое небо и черные стены,
Заледеневшее солнце в окне.
В сердце игла, телефон на измене,
Терпит потери надежда на дне.
Серое небо и скалятся стены,
Тени блуждают по дальним углам.
Чувствам убитым найти бы замену,
Только разорвано все пополам.
Серое небо и сдавлены стены,
Холодом в жилах откликнулась кровь
Сталью податливо режутся вены,
Только не стены, не сны, не любовь.
Серое небо и черные стены –
Все, что запомнилось, тянет и ждет.
Слякоть, дожди и захлопнуты двери.
Вместо души – равнодушье и лед.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284108
дата надходження 03.10.2011
дата закладки 04.10.2011
Будет дождь…
По брусчатке на Старом Арбате,
По асфальтам и аркам мостов…
Мне тебя слишком много... хватит...
Наплевать, кто на что готов...
Будет дождь…
В не закрытые вовремя окна,
В обожженные солнцем ладони…
Ты впервые так сильно промокнешь-
Я хочу, чтобы ты это помнил…
Будет дождь…
Резать сетки на тонких запястьях,
Плавить небо на пыльный город…
Рвать холодное сердце на части…
Потому что весна не повод…
Будет дождь…
Мы придумали новую жизнь, умирая…
Я святая… но это, конечно, пройдет..
Я опять… я бросаю курить, выдыхая
Облаками дым тебе в рот…
Будет дождь…
Станет скользко… проверь тормоза…
Чтобы не оказались случайно исправны…
Ты читаешь меня от и до по глазам…
Я тебя наизусть… не-эффект бумеранга…
Будет дождь…
Мы в ответе за тех, кого удержали...
И над пропастью, и на расстоянии…
Я сдаюсь- отключай режим ожидания…
Я, похоже, теряю сознание...
Будет дождь…
Твои руки… и мне все равно,
Почему вдруг срывается голос…
Я так сильно хотела снимать кино-
Что на фоне дождя - приготовились…
Будет дождь...
Посвящаю тебе это все - забирай...
Ты становишься слишком опасным...
И, наверно, неплохо бы в рай...
Но, пожалуй, на ад я вполне согласна...
(2008)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257453
дата надходження 03.05.2011
дата закладки 03.10.2011
...ми самогубці. Ти - моя маленька смерть. (І.Бойчук)
---------------------------------------------------------
... міжсезонні спогади курсують в мені безтурботно-
подушки пропахли сльозами - сміюсь істерично.
Так ще не снилась понурість безлика й холодна,
навіть коли ти далеко й байдУже... незвично.
Навіть коли придивляюсь до мрій електронних-
скринька заповнена болем, відкриті конверти.
Плачуть розряджені ранком старі телефони
й просять померти... до вечора просто померти.
Ти яскравієш і блимаєш днями скляними,
я ж сутенію, позбувшись свободи і блиску.
Знищення файлів, мовчання з гучного режиму-
надто тремтливо, надто невміло і близько...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235839
дата надходження 19.01.2011
дата закладки 03.10.2011
врачи сказали
что моя «поэзия»
всего лишь следствие
пережатой артерии
в шейном отделе
позвоночника
пробуждения ночью
бессонница и нервы
страх и фрустрация
перепады настроения
как часть анамнеза
врачи сказали
что моя «магия»
всего лишь последствие
от чтения эзотерики
в школьном возрасте
и от злоупотребления
травою в студенчестве
врачи говорили
что-то ещё
про любовь и неверие
ни во что и во что-то светлое
что у каждого будет точно
может даже и у меня
-----------------------------------------
по дороге домой
я заметил
капля крови
попала на брюки
при попытке стереть
я всё только сильнее размазал
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261268
дата надходження 23.05.2011
дата закладки 02.10.2011
Я прошу, благаю тебе,
Хіба ти не бачиш, в мені, так мало мене.
Ці кляпи, мотузки і грати
Висмоктують душу мою.
Цей пафос гламуру і глянця карати
Мордують дитячу сутність оцю.
Я гублюсь у цьому вирії дій.
В театрі, вдягаючи маски ілюзій і мрій.
Та знову фанфари, знову брехня.
Я маю зіграти цю п'єсу усю до кінця.
І як завжди сяють софіти,
І оплесків льстивих знову пітьма.
Та так треба теж вміти,
Щоб зіграти цю п'єсу усю до кінця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281181
дата надходження 18.09.2011
дата закладки 01.10.2011
*Я люблю души. Берешь, как старый фотоальбом,
раскрываешь, стряхнув пыль и поблеклые воспоминания, а там - ты.
Кофе и сигареты, сигареты и кофе.
Ни капли сахара, ментола или сочувствия к собственному сердцу. После четвертой или пятой сигареты начинаешь чувствовать вкус жизни - в терпком аромате горько-приторного дыма, ленивой смертью ползущего к соседней стене по направлению ветра или дыхания. Именно потому я люблю курить в одиночестве: так моя жизнь не касается ни твоих губ, ни твоих глаз.
Кофе и сигареты, сигареты и кофе.
- Ты ревнуешь. - Не то вопрос, не то утверждение.
- К чему? - Безысходность.
- К одиночеству.
Не шах и не мат. Жизнь - не шахматы.
Мы встречаемся, когда ночь не в небе, а в наших глазах. Порой мне кажется, что моя - только отражение твоей собственной, или ее сон. А ты редко улыбаешься и почти никогда не говоришь "до встречи", совсем как зеркалам. Зеркалам и правда не стоит назначать свидание, не так ли?
- Не так.
- Кофе?
Завариваю чай на двоих. Полынь. Любистник. Любовь всегда горькая в одной из своих нот. Мы пьем неторопливо, как время - наше дыхание. Возможно, стоит уберечь себя от ошибок?
- Нет.
Сегодня одна из редких твоих улыбок. Ты касаешься моих глаз собственным взглядом:
Я отражаюсь, как мертвый камень
В невольно разбитом девичьем сердце
Я - айсберг, вчера потопивший "Титаник"
Несправедливо преданной веры.
Я - искушение собственной правдой,
Распятой на небе в образе солнца,
Прочтенной по строкам в нотной тетради,
Украденной фильмом с нелепой концовкой.
Я отражаюсь, чуть-чуть не живя,
Преданный тенью прошедшего лета...
Зачем ты вернулся, грядущий Январь?
- За кофе и сигаретами.
Твоим губам нужно чаще тренировать улыбку, тогда однажды она станет искренней. Я знаю, я учился улыбаться почти так, как ты. Только на одну или две зимы раньше, но в зеркалах совсем несложно играть со временем. Иногда я чувствую, как ты течешь по моим венам, пропитываясь насквозь кровью, пресыщаясь, словно не-случайные любовники, эмоциями на шелковых простынях. Вот и сейчас - эта горчинка в уголках твоих губ, словно корица и мускат в кофейном послевкусии.
Дыханием по строкам. До безумия нравится молчать с тобой.
До безумия - с тобой.
После - тоже.
Кофе и сигареты, сигареты и кофе.
- Знаешь, Я люблю души. Берешь, как старый фотоальбом, раскрываешь, стряхнув пыль и поблеклые воспоминания, а там - ты.
- Я?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223909
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 01.10.2011
Сигарета, портвейн, рок- н –рол.
Чужая квартира мне не знакома,
Бутылку с под пива поставлю на стол
Средь всех ты одна, и я здесь как дома.
На кухне бардак, и дым сигарет…
В карманах гуляет свобода…
Нет ни копейки, а значит и нет
вопросов. Живем до нового года!!!
Гитара, аккорды, припевы и пой…
Надрываясь кричу здесь не в тему
Мне пофиг на все ведь я же с тобой
Пусть мне не родны эти стены…
Утро начнется завтра опять…
Из глотка долгожданного пива
Вместе куда-то идем мы гулять…
Тогда мне казалось была ты счастлива
Это – обман. рок– н- рольная жизнь
Сигарета, портвейн, и свобода…
Давай продолжай натягивать нить…
Я сам проживу до нового года!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272857
дата надходження 31.07.2011
дата закладки 30.09.2011
Сплетенье рук и тихий шепот.
Мгновенье счастья. Пустота.
Тепло в руках и в сердце холод.
Твой холод холоднее льда.
Глаза твои мне не родные,
Но в них так хочется смотреть.
Пренебрежительно-шальные.
Мне принесут они лишь смерть.
Касанье губ, и на минуту –
Я позабыл про темноту,
Про то, что счастлив я не буду,
Про что забыть я не могу.
Взойдет весна – и дрогнет холод,
Пуская трещину по льду.
На части будет мир расколот.
И ты растаешь с ним в аду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278166
дата надходження 01.09.2011
дата закладки 30.09.2011