Фрау Ларсен: Вибране

Ветра

встречая рассветы в горах

Не  совсем  соавторство.  Точнее  -  совсем  не  соавторство.  
Просто  эхом  чуть  зарифмованно  прозвучали  строки    [i]синешкафье[/i]  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719589



Мы  стоим  на  пороге,  встречая  рассветы  в  горах.
Чуешь,  ветер  меняется,  -  станет  значительно  легче
очень  скоро,  ты  веришь?  И  этот  пронзительный  страх  -  
лишь  прелюдия  жизни  и  новой  значительной  встречи.

Спасовавшим  внизу,  у  подножья  горы,  не  понять:
кто  вернулся  с  войны,  уцелел  -  стал  сильнее  и  строже.
Объяснить  это  тем,  кто  остался  на  месте  стоять,
донести  хрупкий  свет  в  огрубевших  руках  слишком  сложно.

Поднимаясь  к  вершине  мы  стали  намного  cильней.
Поделись  со  мной  мыслями  о  сокровенном,  о  важном..
Я  сумею,  поверить  и  отличить  не  "бумажность",
настоящесть  от  вымысла.  Только  меня  не  жалей

этой  правдой  ожившей  -  готова  услышать  ответ,
что  случится  наутро.  И  пусть  разгорается  солнце.
Переменчивый  ветер  откроет  забытую  дверь
в  долгожданное  завтра,  испив  все  былое  до  донца.

Нам  с  тобой  по  плечу,  по  крылу  перемены.  В  горах
ощущается  время  намного  больней  и  острее.
Мы  стоим  на  пороге...  Замри.  Наша  вера  сильнее
переменчивых  смыслов,  что  тают  в  ненужных  словах.

мы  стоим  на  пороге,  встречая  рассветы  в  горах...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725133
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 12.08.2017


Ветра

в миг, когда…

Ветра  немеет  выдох.  А  там,  за  ним
пьяная  осень  рвется  дождем  на  части.
Сколько  осталось  "до"  на  изгибах  страсти
жаркого-горячего  лета.  Соленый  дым
терпко  вдыхая,  падаешь  в  пыль  небес
не  растекаясь,  но  растворяясь  напрочь.
Кто  в  тебе  -  ангел  грешный  иль  робкий  бес?
Я  задыхаюсь  под  этой  безумной  властью
губ  твоих  горько-сладких.  Слепой  волной
боль  прорывается  через  свои  заслоны.
Вдох  и...  срываясь  горячим  стоном
падает  нега  сброшенною  броней.
Выплеснута.  ОпустошенА  душа.
Свет,  словно  сок  по  весне,  по  усталым  венам...
Знаешь,  мне  кажется  перестаю  дышать
в  миг,  когда  ты  обнимаешь  мои  колени...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611283
дата надходження 04.10.2015
дата закладки 04.10.2015


Catocala Lacrymosa

Brick City Love Song

Не  гори  огонь,  не  теки  вода,  не  вставай  Луна,  не  свети  рассвет...

Словно  пыль,  ветром  схвачены  города  и  несутся  вдоль  моих  прошлых  лет.  Вот  один  -  как  камень,  он  вечно  сер,  не  растет  трава,  не  цветут  сады,  словно  кокон  разбитых  надежд  и  вер,  воплощенный  памятник  Пустоты.  В  нем  живут  враги,  в  нем  живут  друзья,  но  и  те,  и  те  -  лишь  рельеф  и  фон.  Из  него  не  выберешься.  Нельзя.  Выключай  компьютер  и  телефон.

Вот  другой  -  вода,  берега,  уют,  свет  и  радость,  и  яркость  цветастых  клумб.  Здесь  не  ходят  -  здесь  бегают  и  поют,  и  рисуют  пальцами  по  стеклу.  Только  дома  плачут,  что  муж  ушел,  что  корова  сдохла,  что  болен  сын.  В  водном  городе,  кажется,  хорошо.  Только  осень  глупая  моросит.

А  еще  есть  город,  где  все  -  огонь,  где  горят  витрины,  дома,  мосты.  Он  съедает  разум  твой  -  только  тронь!  -  показав  сияние  с  высоты.  Да,  в  нем  можно  бежать,  летать,  забегать  на  крыши,  касаться  звезд.  Только  падать  больно  -  опять,  опять,  ведь  огонь  коварен,  хотя  и  прост.

Город  воздуха  не  был  увиден  мной,  он  пришел  во  сне  и  ушел  в  рассвет.  Он  похож  на  небо  и  тучи,  но  это  город  тех,  кого  в  мире  нет.  Там  не  ждут  с  войны,  не  дают  взаймы,  не  теряют  близких,  не  близких,  всех.  Там  поймут,  хотя  не  кричишь  "Пойми!",  ведь  ты  в  самой  верной  своей  стезе.
Там  ветра  вокруг,  как  живые,  но  там  никто  не  бросил  на  ветер  слов.  Этот  город  выткан  из  ясных  снов.  Этот  город  вечен,  спокоен.
Мертв.

Не  гори  огонь,  не  теки  вода,  рассыпайся  камень,  и  ветру  -  ша.  У  меня  печаль,  у  меня  беда,  у  меня  по  швам  расползлась  душа.  И  куски  теперь,  как  колода  карт,  но  не  дам-тузов  -  городов  больных.  И  у  входа  к  каждому  плачет  бард,  и  поэт  читает  печальный  стих.  
Я  стою  у  трассы  и  палец  вверх,  на  попутках  легче  бежать  в  закат.  Я  ищу  здесь  город  без  перемен,  а  меня  затягивает  назад,  в  треугольник  Бермудский  из  городов,  где  четвертый  -  как  траурная  плита.  

Обернись  вода,  мутно-серым  льдом  и  залей  проклятые  города.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590856
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 30.06.2015


Melitop_olka

майя

Сама  себе  майя  –  свету  придет  конец,
И  глухонемая  темень  проглотит  нас.
У  неба  в  обойме  обоим  готов  свинец…
Прости,  что  до  боли  с  тобою  опять  честна.
Я  помню,  я  знаю,  я  большее  из  всех  зол,
Проверено  временем    -  худшая  из  примет.
Перевранный  скверный  хронический  эпизод,
Его  бы  у  сердца  посмертно  отнять...  посметь…
Но  снова  наотмашь  швырнет  двадцать  пятый  кадр  
Твою,  Золотую,  на  отмель,  мою    -  в  уху.

И  пусть  мир  пустует  -  уже  повела  рука
Меня  до  греха,  а  тебя,  как  всегда,  к  стиху.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380277
дата надходження 25.11.2012
дата закладки 19.05.2015


Melitop_olka

А когда ты…

А  когда  ты  умрешь,  я,  прости,  не  приду  попрощаться.  
Не  терплю  этот  ладанный  запах  чужих  панихид.  
Я  не  буду  сидеть  в  исступленье,  седеть  от  несчастья,
По  ночам,  заглушая  рыдания,  сны  и  стихи.
Лентам  я  не  позволю  чернеть  в  уголках  фотографий.
Соболезновать  кратко  не  стану  родным  и  друзьям.
И  на  пару  гвоздик  я  не  брошу  бессмысленный  гравий,
И  не  брошусь  вдогонку  в  одну  из  зияющих  ям.
Полотном  от  зеркал  суеверно  не  буду  скрываться.
И  под  хлебом  стакан  не  оставлю  в  канун  Рождества.
И  когда  ты  умрешь  по  Москве,  ровно  в  семь  девятнадцать,
Знай,  я  в  шесть  восемнадцать  по  Киеву  буду  мертва.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484577
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 19.05.2015


Melitop_olka

Послес`loveие

Непосильно.  Не  вынести  больше.  Пожалуй,  сдаюсь.
Возвращаться    незваным,  ненужным  чужим  бумерангом
В  недопетую  жизнь,  в  недожитую  песню  твою  -
Столько  раз  не  посмел  бы  и  самый  отчаянный  ангел.
Письма.  Вещи.  Стихи.  Фотографии.  Сердце.  Ключи.
Уходя  -  уходить  -  непростое  ,  но  всё  же  искусство.
И  ролям  вопреки  напоследок  давай  помолчим?
А  вокруг  и  внутри    станет  пусть  исцеляюще  пусто:
Ни  к  чему    истязать  тишину  неуместным  "прости",
Опошлять  эпилог  водевильными  "я  не  забуду".
Посмотри,  как  прекрасны  в  огне  разводные  мосты,  
Что,  сгорая  дотла,  превращаются  в  новые  судьбы.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437883
дата надходження 17.07.2013
дата закладки 19.05.2015


Юля Фінковська

Моїй Маргарет



[img]http://www.stihi.ru/pics/2009/11/06/1739.jpg[/img]

Знаєш,  Маргарет,  Ти  приходиш  вже  п’яту  ніч,
І  троянди  Тобі  осипаються  з  передпліч.  
Пахне  м’ята,  чебрець,  кропива  та  спориш,
І  здається,  Ти  –  тут.  Біля  мене.  Спиш.  

І  немов  у  кімнату  вливаються  тонни  води,
Розмиваючи  стіни,  лишаючи  Твої  сліди.
І  симфонію  Брамса  наспівує  гобелен,
А  в  тій  музиці  –  сотні  тисяч  Твоїх  імен.

Твої  речі,  що  пахнуть  парфумами  від  «Шанель»,
Бережуть  мене,  ніби  затишна  цитадель.
Я  не  можу  їх  випрати,  втратити  Твій  аромат,
Цю  останню  з  Твоїх  запахових  сонат.  

З  нас  би,  Маргарет,  вийшла  рекламна  пара,
Ми  б  купили  будинок  і  завели  сенбернара.
Народили  дітей.  Двох.  А,  може,  більше.  
Я  ліпив  би  горнятка,  Ти  писала  би  вірші.  

Наші  доні  програвали  б  синам  у  шахи,
На  даху  в  нас  мостили  би  гнізда  птахи.
А  коли  у  кімнатах  було  б  надто  парко,
Я  б  Тобі  на  терасі  читав  Петрарку.  

Ти  сварила  б  мене  за  не  вимиті  чашки,
Ми  збирали  б  на  пляжах  дрібні  черепашки.
Знаєш,  Маргарет,  стали  б  спокійні  та  сиві,
Але  разом.  І  невиліковно  щасливі.  
///

І  якби  не  той  снайпер  і  куля  у  Твій  живіт,
Щовесни  рвав  Тобі  б  я  бузковий  цвіт.  
А  тепер  Ти  просто  приходиш  вже  п’яту  ніч,
І  троянди  Тобі  осипаються  з  передпліч.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580747
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 19.05.2015


Миярр

хризантемы

снишься  мне  наполненный  музыкой  дикой  неиссякаемой  грусти  
среди  ночи  открою  глаза  на  границе  колючих  и  синих  песков  и  туманов  
так  что  едва  различить  послевкусие  -  соленый?  мятный?  
как  ты  целуешь..  
ночь  унесет  в  рукавах  звездами  вышитых  все  свои  зыбкие  мягкие  тени  
оттого  и  болит  мне  что  не  продлить  ни  минутой  больше  
пока  догорает  пожар  алмазно-искряще  тлеет  
я  как  бабочка  все  туже  все  крепче  заворачиваюсь  в  простынь..  
на  рассвете  вынесет  наши  тела  волной  на  холодный  берег  постели  
хватило  б  мне  мужества  не  вспоминать  или  сделать  вид  что  не  помню  
как  смеются  вдыхая  огонь  алые  хризантемы  
и  как  плачут  они  от  огня  увядая..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572803
дата надходження 08.04.2015
дата закладки 22.04.2015


Миярр

с вестью пропавший

одиночество  -  храм  цветочных  ветров  среди  искрящих  пустынь  не  песков  и  не  снега,  -
гальки  молочной  со  дна  магаданских  озер,  выкипевших  однажды,
если  ты  слышишь  их  шепот,  друг  мой  надежный,  верный,
значит,  ты  с  вестью  пропал,  а  не  без  вести..
окаменевший  плывешь,  но  -  пылаешь  тающим  жаром  средневековых  костров,  крепко  сжимая  губы,
так  что  изгибы  обточенных  солнцем  жестоким  и  древним  ланит  все  больше  похожи  на  мрамор,
эхом  гудит  и  пульсирует  пустошь  внутри,  шшшипит,  как  неисправный  динамик,
пальцы  щекочет  -  от  желания  нежностью  кожу  твою  утюжить,
так,  чтоб  она  мягкостью  мха  под  рукой  прогибалась,
как  от  удара.
росчерком  крыльев  ворвусь  в  твой  сонный,  ослепленный  луной  Ана́дырь,
ласточек  диких  стаей  имен  -  тех,  что  и  алла,  и  майя,  и  лола,
мальчик  мой,  в  этой  жизни  мир  наш  настолько  тесен,
но  нам  его  хватит,
чтобы  наслаждаться  взаимным  отсутствием,
пока  мы  не  встретимся..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576392
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 22.04.2015


Миярр

кредити тепла

чи  наша  провина  у  тому  що  серця  несподівано  змінюють  траєкторію
а  лютий  вимагає  сплатити  кредити  тепла  із  відсотками?
коли  я  повернусь  до  твого  порогу  очужілою  та  голодною
знай  я  прошу  пробачення..
за  те  що  мовчанням  тебе  ніби  лезо  вигострювала
допоки  кінчик  останньої  волосинки  не  посивів  набіло
для  поета  мовчати  -  означає  бути  покараним
це  найжорстокіша  помста  від  бога..
мабуть  ліпше  було  б  іти  далі  не  озираючись
але  нитка  не  зрізана  вчасно  лише  тугіше  натягується  -
чим  далі  від  тебе
тим  більше  почуваюся  рибкою
що  поцілувала  гачок  твоїх  пальців..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562442
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 22.04.2015


dovgiy

Я люблю.

Я  люблю.  Отчаянно!  Бессмысленно!
Этих  чувств  и  не  могло  бы  быть.
Мысли  о  тебе  всегда  возвышены
По  –  иному    и    не  мыслю  жить.
Ну,  а  ты?  А  ты  любить  не  можешь.
Для  тебя  замкнулся  в  прошлом  круг.
Милостиво  ты  любить  позволишь
Просто  как  хороший,  добрый  друг…
Только  друг.    Не  ближе,  не  роднее
Каждому,  как  говорят  –  своё…
Наши  расставанья  всё  длиннее
Всё  короче  встречи  торжество.
Каждому  своё.    И  своё  личное.
Мы  идём  не  в  колее  одной.
Лишь  мечта  о  нашей  общей  жизни
Навсегда  останется  со  мной.
Лишь  мечта.  Она  не  станет  явью.
Нам  судьбы  –  увы!  –  не  изменить!
Пусть  осенней  хмурою  печалью
Оборвётся  сказочная  нить.
А  потом  снега  весь  мир  завеют
Закуют  в  ледовую  броню…
Но  весну  с  улыбкою  твоею
Я  в  душе,  как  святость,  сохраню!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523998
дата надходження 17.09.2014
дата закладки 26.01.2015


dovgiy

Споруди з піску.

Перед  присудом  долі  безсилі,
   Наче  створені  кимось  з  піску…
Перекочують  біди  мов  хвилі,
Розмиваючи  радість  крихку.
Вже  удвох  не  збагнемо:  для  чого,
Чиясь  воля  нас  пізно  звела.
Нам  для  щастя  не  дала  нічого,
Тільки  серцю  жалю  додала!..
Нащо  так?  Чи  комусь  було  треба
Для  розваги  страждання  пусті?
Чом  сміялось  смарагдами  небо
На  смішинки  твої  золоті?
Чому  осінь  весняним  розмаєм
По  –  між  нас,    рік  тому,    розцвіла?
Що  за  сила  брала  верх  над  нами
І  замріяних  в  поле  вела?
Вже  ж  тоді  тяжко  купчились  хмари
В  передзимньому  холоді  днів;
Не  просили  пройтися  Стожари
По  небесному  плетиву  снів;
Тільки  як  же  спліталися  руки,
Як  же  жадібно  пили  вуста…
Розлучалися  –  скільки  ж  то  муки!
А  як  зустріч,  -  яка  ж  красота!
Вже  не  знаю…  В  новім  передзим’ї,
Пробуваю    в  глухій  самоті.
 Штормові,  неприборкані  хвилі
Зруйнували  споруди  хисткі.

27  листопада  2014  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539990
дата надходження 28.11.2014
дата закладки 26.01.2015


Dreaming of You

Неіснуючому янголу

Розлили  день  і  випили  очима.  
Похмуре  небо.  Світла  коридори.  
Моя  Любов  невтішна,  безупинна
Я  ще  не  вмію  падати  угору.  

Ласкаве  серце  ще  зігріте  літом  
Між  синіх  трав  надію  колихає.  
Цілує  ніжність  білі  самоцвіти  
Твоє  ім'я,  як  сонце,  ніч  осяє.  

І  я  іду  до  Тебе,  як  на  сповідь,  
з  благоговійним  трепетом  душевним.  
Не  припиняю  я  Любити  болем,  
ще  не  зомліла  мука  ця  непевна.  

Хоч  ти  далекий,  зовсім  недосяжний,  
Хоч  погляд  твій  пече,  неначе  рана.  
Я  все  ж  молюсь  до  Тебе,  все  ж  благаю:  
"Моя  Любов,  -  така  небездоганна!"

А  ти..  Складаєш  крила  за  плечима..
Мені  назустріч  простягаєш  руки.  
Все  маниш  в  чарівне  безлюддя  дивом..  
І  я  іду  до  тебе  крізь  розлуку...    
       

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548839
дата надходження 04.01.2015
дата закладки 04.01.2015


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.11.2014


Артур Сіренко

Мовчання не про нас

     «...І  забуття  чиїсь,  і  не-про-нас-мовчання  –  
             та  тільки  так  замкнеться  круговерть...»
                                                                                                             (Р.  М.  Рільке)

Мовчать  не  про  нас.
Нас  забувають.
Ми  лишаємося  лише  тінями
На  поверхні  холодних  каменів,
Викинутих  нестримною  рікою  століття
На  рінь,  яку  хтось  охрестив  «минуле».
Я  не  знаю  хто  цей  хреститель:
Чи  то  самотній  подвижник
Віри,  що  «все  недаремно»,
Чи  то  просто  схимник,
Чи  свідок  волоцюги-епохи,
Що  шкутильгає  калікою
По  дорозі  степу  віршів.
Не  про  нас
Буде  бубнявіти  сінематограф
У  темному  залі  новин.
Не  про  нас
Будуть  гомоніти  люди  розваг.
Не  про  нас
Будуть  мовчати  у  храмах.
А  ми  будемо  тінями.
Ми  будемо  пам’ятати  
Своїх  мертвих...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535217
дата надходження 06.11.2014
дата закладки 06.11.2014


Артур Сіренко

Негода

                                                 «Ніколи  не  знаєш,  
                                                   скільки  часу  пливеш  річкою,  
                                                   якщо  течія  швидка.»
                                                                                                 (Ернест  Гемінгвей)

На  війні  є  багато  жахливих  і  паскудних  речей.  Смерть  не  входить  до  їх  числа.  Смерть  –  це  звільнення.  Політ  у  безодню.  У  щось  невідоме.    Є  речі  гірші  за  смерть.  Не  буду  їх  перераховувати  –  вони  давно  названі.  І  перераховувати  їх  неприємно.  Це  якщо  під  війною  розуміти  тільки  фронт.  Хоча  найбільші  трагедії  під  час  війни  відбуваються  саме  в  тилу.  Так  от  про  фронт:  є  річ  на  передовій  паскудніша  за  москальські  кулі  –  це  негода  –  холодний  понурий  дощ,  тумани  і  сирість  –  вини  інколи  вбивають  більше…  У  той  день  було  саме  це  і  ще  й  вітер.  Холод  і  сирість  пробирала  до  кісток.  А  ще  очікування  і  нудьга.  Коли  не  відбувається  нічого,  але  очікуєш  найгіршого  –  стає  дуже  тоскно  і  паршиво.  Данте  був  правий  –  у  найглибших  колах  пекла  панує  не  вогонь,  а  лютий  холод.  Я  сидів  в  сирому  бліндажі,  ховаючись  від  дощу  та  вітру,  який  цього  дня  був  просто  шалений.  Небо  хотіло  плакати,  але  вітер  ніс  сльози  неба  паралельно  землі.  Inferno  крутило  свої  вихори.  

У  такі  хвилини  рятує  інколи  розмова:  від  неї  стає  тепло.  Єдиний  співрозмовник  мій  у  той  день  був  неординарний:  у  солдата  було  не  все  гаразд  з  головою.  Взвод,  в  якому  він  раніше  служив  москалі  накрили  «градом»  -  за  якусь  мить  люди  перетворилися  на  криваве  місиво.  Він  один  випадково  вцілів.  З  ворожого  оточення  вивіз  його  місцевий  селянин,  сховавши  солдата  в  сіні.  Сепаратисти  потім  довідались  про  це  і  того  селянина  розстріляли.  Від  всього  пережитого  солдат  збожеволів.  Його  помістили  в  лікарню,  через  деякий  час  він  почав  поводити  себе  адекватно,  вирішили,  що  він  нормальний,  і,  зрештою,  він  знову  потрапив  на  фронт  і  саме  в  мій  взвод.  Він  часто  заговорювався  і  поводив  себе  дивно,  але  я  чомусь  був  впевнений,  що  в  своїх  він  стріляти  не  буде,  сепаратистів  він  ненавидів  і  коли  буде  сутужно  –  не  підведе.  (Знову  мені  здалося,  що  весь  навколишній  світ  збудовано  з  шматків  старих  газет.  Навіть  небо.  Навіть  трава  –  нарізки  газет.)  Я  неодноразово  спілкувався  з  божевільними  –  траплялось.  У  них  погляд  відсутній.  Вони  не  тут.  Вони  ніде.  Вони  не  помічають  співбесідника,  він  для  них  або  відсутній,  або  являється  якимось  іншим  об’єктом.  У  цього  ж  солдата  погляд  був  осмислений  і  він  розумів  співрозмовника.  Але  одночасно  жив  в  якомусь  своєму  вигаданому  світі.  

Солдат  навіяв  мені  думки  про  Данте,  які  вже  полишили  мене  (я  намагався  думати  про  Полінезію  –  про  острів  Фату-Хіва),  але  знову  повернулися.  Мене  не  полишало  відчуття.  Що  я  мандрую  колами  чи  то  сферами  Inferno  вибравши  замість  Вергілія  провідником  божевільного  солдата.  Бо  він  краще  знає  пекло  ніж  Вергілій…  І  ось  він  завів  мене  ще  в  одне  коло…

«O  voi,  che  siete  due  dentro  un  foco,
S’io  meritai  di  voi  mentre  ch’io  vissi,
S’io  meritai  di  voi  assai  o  poco…»

(«О,  ви,  двоє  в  одному  вогні,  якщо  я  прославив  вас,  доки  жив,  якщо  я  прославив  вас,  хоч  трохи  –  зупиніться!»)  

Я  спробував  заговорити  про  тріченто  і  квадріченто.  Тема  співрозмовника  не  зацікавила.  Він  лише  сухо  зауважив,  що  ренесанс  це  була  лише  чергова  спроба  людства  осягти  неосяжне,  мислити  про  ідеальне  суспільство  якого  не  може  бути  в  принципі.  А  значить  сама  векторність  епохи  була  небезпечним  блуканням  над  прірвою.  

Потім  він  несподівано  змінив  тему  розмови:

-  Я  прочитав  пару  днів  тому  прочитав  одну  класну  книжку.

-  Яку?

-  Синю.

-  І  про  що  ж  ця  книжка?

-  Про  хіппі  одного.  Прикинь,  чувак  десь  до  тридцяти  жив  собі  нормальним  життям,  заробляв  собі  на  життя  тим,  що  кому  стіл  майстрував,  кому  двері.  А  потім  як  перемкнуло  його  –  кинув  все  і  пішов  хіпувати.  Почав  людям  нести  всіляку  ахінею  як  всі  хіпі:  ми  мовляв,  діти-квіти,  всі  любити  один  одного  повинні.  На  нього  дивились  як  на  ненормального.  Потім  він  до  якогось  старого  корєша  на  весілля  пішов.  Налив  всім  води,  а  вони  п’яніли  від  води  як  від  вина.  А  в  той  час  один  безхатько  у  місці  безлюдному  оселився  і  почав  говорити,  що  мовляв  неправильно  ви  всі  люди  живете.  А  як  той  хлопець  до  безхатька  з’явився,  він  оголосив,  що  він  носій  істини.  Безхатька  того  потім  заарештували  і  в  тюрмі  зарізали.  А  той  хлопець  потім  пішов  до  озера  і  почав  по  воді  ходити  як  по  землі.  Скінчилось  все  погано  –  того  хлопця  зловили  чи  то  сепаратисти,  чи  то  москалі  і  прибили  його  цвяхами  до  стовпа.  Але  з  моргу  його  тіло  пропало  і  потім  його  бачили  живим  у  різних  краях…  Така  от  книжка  –  дах  просто  зриває…

-  Такої  книги  не  існує  у  світі  людей.  Вона  може  існувати  тільки  у  твоїй  свідомості…

Я  вийшов  з  бліндажа.  Я  думав,  що  цей  солдат  справді  божевільний.  А  ще  я  подумав,  що  наша  естетика  занадто  сентиментальна.  У  ці  страшні  часи  війни  нам  потрібна  інша  естетика  –  хоча  б  така  як  в  китайській  епопеї  «Три  царства».  Якщо  ж  ми  не  здатні  позбутися  свої  сентиментальності  (в  крові,  мовляв,  земля  в  нас  така,  ото  ж  бо),  то  треба  трансформувати  сентиментальність  хоча  б  в  таку  як  в  класичній  японській  поезії,  що  стала  поезією  самураїв.  А  ще  я  думав,  що  гілки  дерев  –  це  теж  корені.  Тільки  вростають  вони  не  в  землю,  а  в  небо.  Це  особливо  відчутно  восени,  коли  дерева  розгубили  свої  чутливі  пальці-листя.  І  це  стосується  не  тільки  дерев  землі,  але  і  Світового  Дерева.  І  як  шкода,  що  зараз  я  не  можу  споглядати  дерево  –  я  би  прийшов  до  стану  досконалої  рівноваги  і  спокою  не  дивлячись  на  мінометний  обстріл,  що  почався.  Ми  практично  нехтували  мінометним  обстрілом  –  він  був  набагато  менш  небезпечним  ніж  обстріл  «градом»  і  тим  паче  «смерчем».  А  дарма.  Несподівано  недалеко  від  мене  вибух  струсонув  землю.  Я  відчув  (так  мені  здалося),  що  між  каскою  і  бронежилетом  залетіла  величезна  оса  і  вжалила  мене  в  потилицю.  Падаючи  на  мокру  землю  я  ще  встиг  подумати,  що  я  не  вбитий,  а  тільки  злегка  поранений  –  мене  лише  зачепило  –  інакше  б  думати  я  б  уже  не  міг…  Потім  все  згасло  –  вимкнули  все  світло  у  Всесвіті  –  всі  ліхтарики  одночасно.  Отямився  я  вже  в  шпиталі.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535187
дата надходження 06.11.2014
дата закладки 06.11.2014


Леся Геник

Ця осінь

Ця  осінь  не  народжує  поетів,
Ця  осінь  виколихує  печаль...
Хоча  й  цвіте  безмежжями  букетів,  
Та  тільки  над  могилами,  на  жаль.

Ця  осінь  не  римує,  а  ридає
На  аркушах  нерадісних  митців,
Бо  матері  лишаються  без  раю
І  зостаються  без  надій  вітці.

Ця  осінь  не  співає  серенади,  
А  дико  завиває  по  ночах!
Не  золоті,  іржаві  листопади
У  неї  цього  року  на  плечах.

Ця  осінь  не  натхненниця,  а  мука!
Не  фея  добра  -  чарівниця  зла!
Чаклує  неустанно  лиш  розлуки
І  переводить  на  журу  усі  слова!

Ця  осінь  не  забудеться  ніколи...
О,  Боже,  більш  ТАКЕ  не  повтори!
Засіяне  хрестами,  плаче  поле,
Летять  невинні  душі  догори...
(17.10.14)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530887
дата надходження 18.10.2014
дата закладки 18.10.2014


уляна задарма

Д (р) ама с песцами (очень прошлогоднее…)

У  Дамы  с  Песцами  -  большая  драма,
у  Дамы  с  Песцами  -  украли  Сердце!
В  обнимку  стоят  два  пустых  стакана:
угроза  -  разбиться  о  шкафа  дверцы.

Скукожился  шкафчик  в  резных  узорах
и  в  лужах  мартини  -  паркета  мысли...
А  Дама  с  Песцами  у  монитора
все  строчит  куда-то  кому-то  письма...

По  клавишам  спящим  Форте...пиано
так  весело  скачет  беспечный  Зайчик  -
он  Солнечный  очень  -  и  очень  пьяный-
ему  "накатить"  бы  еще  стаканчик...

А  Дама  с  Песцами  -  срывает  скатерть,
а  Дама  с  Песцами  -  пинает  вещи...
Ожившие  шкурки  друзей  мохнатых
когтистою  лапкой  щекочут  плечи...

И  запах  храня  тех  духов  французских,
дарЕнных  Предателем,щурят  глазки
смотря,как  их  Дама  жует  вприкуску
пилюли,что  станут  финалом  Сказки...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529538
дата надходження 13.10.2014
дата закладки 13.10.2014


Діана Сушко

Я чекала на тебе довго так

Я  чекала  на  тебе  довго  так.  Сотні  днів.
Рушники  вишивала  вдосвіта  повесні.
І  молила  за  тебе  Господа  ще  тоді,
як  вінки  на  Купала  жевріли  на  воді.

Я  так  довго  у  тебе  вірила.  Сотні  днів.
Що  мене  ти  в’юнкою  стежкою  досі  вів
до  вершин,  неземних,  нескорених,  крізь  ліси.
Де  тонкий  одягнеш  на  шию  разок  роси.

Де  опорою  стане  тіло  твоє  і  Дух,
де  ти  –  батько,  наставник,  відданий,  вірний  друг.
Де  горітиме  осінь.  Змінить  її  зима.
Де  крім  сивого  неба  свідків  у  нас  нема.

вересень,  2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525890
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014


Іра Сон

Мурка

Им  не  до  неё…  Собрали  в  спешке
Ценности  и  минимум  вещей.
Дышит  гарью  город  опустевший  –
Город,  превратившийся  в  мишень.

Смерть  пришла  сюда  не  понарошку  -
Смерть  заносит  огненную  плеть...
Взрывы,  кровь…  Кого  волнует  кошка?  
Тут  самим  бы  как-то  уцелеть.

Поезд  переполнен  до  отказа.
Слёзы.  Стоны.  Ненависть  и  злость.
(Танками  по  судьбам  прёт  зараза  -
Мерзкая  война.  Но  им  –  «свезло»)

Вдруг  метнулась  тощая  фигурка
И  застыла  свечкой  у  окна:
«Мама,  папа!  Там  осталась  Мурка!
Мамочка,  она  совсем  одна!»

Горе  умножается  стократно.
Мать  отводит  влажные  глаза:
«Мы  вернёмся,  солнышко,  обратно»…
(Правду  не  решается  сказать)

***
Снится  малышу  седая  кошка,
С  ней  ему  тепло  и  так  легко…
А  в  сыром  подвале,  под  бомбёжкой,
Мурке  снится  дом.  И  молоко.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521307
дата надходження 04.09.2014
дата закладки 04.09.2014


Чеширский Мыш

Звездному

Опусти  руки,  отведи  взгляд,  не  проси  меня  ни  о  чем.  Я  попутчик  плохой,  словно  ветер  на  зимней  дороге...(Тэм  Гринхилл)

Не  отпущу  руки,  взгляда  не  отведу…

Белые  мотыльки  плавно  кружат  во  льду,
Холоден  сон  земли,  иней  закутан  в  мох
Знаю,  на  сотни  лиг  мир  онемел,  оглох.

Каменный  как  скала,  профиль  твой  тих  и  строг
Я  же  сама  пришла,  с  ветром,  как  мотылек.
Вижу,  янтарный  блик  замер  на  склоне  дня.
Лучше  сорвись  на  крик,  только  не  прогоняй…

Раз  не  спасти  от  бед  –  так  разделить  беду.  
Не  отпущу  руки,  взгляда  не  отведу…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475728
дата надходження 29.01.2014
дата закладки 29.01.2014


Vlad Gendelev

…иди ко мне…

...иди  ко  мне…    туда,    где  я  –  не  я,
Где  не  зовут,  не  ждут    и  не  уходят,
Где    бредит    пыльным  ветром  колея,
Сжимая  землю  рельсой  в  эллипсоид.
Не  забывай  ни  чести,  ни  долгов,  
Не  кланяйся,  начнешь  -    пиши  пропало,
Не  подавай  врагам  на  сбор  венков,  
Чтоб  месть  себя  до  дна  не  исчерпала.
Не  дай....  не  запоздай,  не  подпадай
Под  действие,  влияние,    под  кодекс,
Под  гнев,  под  лесть,  под  лапы  волчьих  стай,
Под  водометов  уличный  гидролиз.
Иди  ко  мне,  за  времени  запрет,  
За  день,  размытый  прошлым  без  возврата,
За  миражей  дрожащих  тёплый  свет,
За  краски  неба  в  отблесках  заката.  
 Иди  на  зов,  на  голос,  на  туман,
 На  хруст  шагов,  на  шёпот,  на  волненье,
 На  образы  манящих  дальних  стран,
 На  притяженье  звёзд,  на  вдохновенье...

 А  я...    я  жду  одну  из  Клеопатр  -
 Ту,  что  из  клетки  рвётся,  из  неволи,
 Она  мой  мир,    мой  бесконечный  театр  –  
 Трагедия...  комедия...  гастроли...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465457
дата надходження 11.12.2013
дата закладки 11.12.2013


Стихокошка

Вокзальное

Не  молчи.  Слова  —  они  милосерднее,
Чем  родные  наши  вкупе  с  соседями,
Я  давно  на  волю  Божью  не  сетую
И  удар  держу  —  как  подлинный  дар.
Вот  иду  одна  —  пропавшая  без  вести,
Онемев  от  боли  и  неизвестности,
А  вокруг  толпа,  погрязшая  в  бедности  —
И  души,  и  плоти.  И  никогда

Не  поймут  они,  какого  нечистого
Головой  о  небо  бьюсь  так  неистово,
Никому  уже  не  нужные  истины
Облекая  в  строки  —  не  для  красы...
Мне  стихи  —  не  что  иное,  как  выстрелы,
И  пускай  простое  кажется  выспренним,
Но  они  как  водка  —  горестно  искренни,
А  трезвее  мыслить  —  и  не  проси.

И  пока  собратья  маются  планами,
Я  дышу  тобой  —  объятая  пламенем,
Обнажаю  дно.  Постигнуто  главное:
Легче  выпить  залпом,  чем  по  глотку.
Но  цежу  по  каплям  беды  и  радости.
Мы  с  тобой  распяты  знаками  равенства...
Нет.  Моими  снами  ты  не  отравишься.
Я  тебя  в  объятьях  уволоку

В  свой  туманный  мир,  начертанный  прописью,
Где  удел  светила  —  редкие  проблески.
Обними  меня  —  сегодня  без  робости,
Над  последней  пропастью,  осмелев.
Где,  закрыв  глаза,  по  воле  Всевышнего
Мы  шагнули  вниз  —  и  всё-таки  выжили,
Хоть  сердца  дотла  прозрением  выжжены,
Но  шагаем  за  руки  по  земле...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459074
дата надходження 07.11.2013
дата закладки 05.12.2013


Стихокошка

Счастье моё

Где  же  ты,  где  же  ты,  где  же  ты,  где  же  ты,
Счастье  моё?
Чувство  победы,  над  страхом  одержанной,
Крылья  даёт.

Крепко  настоянной  трепетной  нежностью
Плечи  укрой.
Знаешь,  любовь  не  допустит  небрежности  —
Станет  игрой,

Если  когда-нибудь  мы  разуверимся
В  силе  её…
Небо  пропитано  запахом  вереска,
Небо  поёт.

Не  размыкает  ладони  усталые,
Держит  и  ждёт.
Мы  разлетаемся  сонными  стаями,
Пахнем  дождём.

Южному  полюсу  Северный  ветрено
Письма  свои
Шлёт  и  выводит  рукой  неуверенной
Имя  любви.

Снятся  холодные,  зимние,  снежные
Вещие  сны,
Миру,  пленённому  бешеной  свежестью
Нашей  весны.

Оба  до  самых  корней  сумасбродные  —
Можно  ли  так?
Снова  колени  и  локти  изодраны,
Снова  летать,

И  разбиваться  над  солнечной  пропастью
И  воскресать…
Небо  окутано  ласковой  робостью,
Плачет  роса.

Цепко  сплетённые  пальцы,  пожалуйста,
Не  разжимай.
Небо  и  море  не  ведают  жалости…
Сводит  с  ума

Эта  усталая,  талая,  шалая
Вечность-вода…
Выстрадать,  высказать  самое  малое  —
Не  опоздать.

Если  загнёмся  в  плену  неизбежности  —
Только  вдвоём…
Где  же  ты,  где  же  ты,  где  же  ты,  где  же  ты,
Счастье  моё?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459370
дата надходження 08.11.2013
дата закладки 08.11.2013


Артур Сіренко

Осiннiй снiг сивини

(Спроба  передмови  до  книги  Шона  Маклеха  "Кам'яний  Трамвай")

                 «Так  листя  шумить
                     І  падає  наче  дощ…»
                                             (Бо  Цзюй  І)

 Перед  Вами  незвичайна  книжка.  Незвичайна  у  багатьох  аспектах.  Вірші  починають  писати  в  юності.  І  тоді  ж  кидають  писати  поезію.  Як  Артюр  Рембо  –  все  що  він  написав  він  написав  у  дев’ятнадцять.  Потім  писати  кинув.  Ще  гірше,  якщо  людина  пише  в  юності  геніальні  твори,  а  потім  шкрябаю  пером  бездарну  писанину,  заробляючи  цим  на  шматок  хліба  з  маслом  чи  (ще  гірше!)  отримуючи  за  це  дивіденди  у  негідників,  що  мають  владу.  Тут  же  ми  бачимо  якийсь  парадокс:  людина  почала  писати  вірші  (і  прозу,  зрештою,  але  інколи  це  одне  і  те  саме)  не  просто  в  похилому,  а  в  древньому  віці,  коли  перевалило  за  дев’яносто  сім.  Щоправда,  автор  стверджує,  що  почав  писати  давно  -  не  від  учора  (у  чому  я  особисто  глибоко  сумніваюсь),  писав  мало  не  все  своє  довге  життя  (хоча  чи  буває  життя  довгим?)  в  тому  числі  українською  та  гельською.  Але  як  мінімум  більшість  творів,  що  є  цу  цій  книжці  написані  Шоном  Маклехом  коли  було  вже  йому  за  дев’яносто.  І  тут  я  подумав  ось  що  –  автор  правий.  Писати  вірші  потрібно  коли  чуприну  відбілив  осінній  сніг  сивини.  Для  істинної  поезії  потрібен  спокій  і  відчуття  довгого  шляху  –  пройденого  шляху  (хоча  шлях  ніколи  не  закінчується,  але  в  будь-якому  випадку,  для  того  щоб  отримати  право  писати  вірші  треба  добрий  шмат  шляху  пройти).  Якщо  в  поезії  відсутнє  осмислення  буття,  то  постає  питання  чи  дійно  це  є  поезія.  Писати  можна  про  що  завгодно.  Світ  переповнений  поезією.  Тільки  це  не  всі  помічають.  Лишається  тільки  побачити  це,  зобразити,  занотувати.  Істинна  поезія  відрізняється  від  писанини  в  першу  чергу  нескінченністю  глибини,  що  ховається  між  словами,  тією  безоднею  в  якій  кожен  читач  блукає  самостійно,  шукаючи  свої  шляхи.  

 У  нинішньому  постмоденовому  світі  всі  прекрасно  розуміють,  що  форма  це  вторинне,  рима  тільки  заважає  справжній  поезії  –  це  добре  розуміли  класики  японської  літератури,  що  свідомо  відмовились  від  рими.  Верлібр  став  вираженням  індивідуального  "я"  сучасного  інтелектуала,  якому  тісно  у  будь-яких  формах  і  обмеженнях.  Верлібр  не  всі  сприймають  і  не  завжди  бачать  у  ньому  поезію.  Хоча  він  такий  же  давній  як  світ.  І  ще  невідомо  що  було  раніше:  зліплений  перший  глек  з  глини  чи  проголошені  перші  слова  верлібру.  У  цій  книжці  верлібр  не  випадковий  і  не  вимушений  –  він  закономірний  і  необхідний.  Ця  форма  інколи  єдино  можлива  для  конкретного  твору  –  кудлатого  як  ірландські  скелі,  що  поросли  мохом.  Хоча  автор  не  цурається  римування  –  коли  це  потрібно.  

 Ернест  Гемінгвей  колись  назвав  Париж  «святом,  яке  завжди  з  тобою».  Читаючи  книжку  «Кам’яний  трамвай»  старого  відлюдника  і  філософа  Шона  Маклеха,  я  подумав,  що  Ірландія  в  його  творах  це  журба,  яка  завжди  з  тобою.  Тільки  тут  Ірландія  поступово  розростається  до  масштабів  світу.  І  вона  не  просто  «росте  як  гриб»  як  «протрухлий  український  материк»  у  творах  Василя  Стуса,  Ірландія  заповнює  собою  Всесвіт  виростаючи  навіть  не  до  розмірів  земної  кулі,  а  охоплює  сонячну  систему  і  ковтає  галактики.  Воно  й  не  дивно  –  для  кожного  ірландця  Ірландія  там  де  він  є  –  у  його  серці.  І  якщо  ірландцю  судилось  помандрувати  у  потойбічний  світ  –  байка  –  до  раю  чи  в  пекло,  там  теж  буде  невеличка  Ірландія.  В  Ірландії  завжди  було  місце  і  для  пекла,  і  для  раю.  Так  чому  ж  раю  і  пеклу  не  вмістити  в  собі  по  Ірландії  –  хоча  б  по  шматочку.  

 Ми  вже  звикли  чути  про  «англомовну  ірландську  літературу».  Сам  вираз  є  по  суті  абсурдним.  Це  все  одно  що  говорити  про  «російськомовну  українську  літературу».  Але  факт  лишається  фактом.  Ірландці  втративши  свою  мову  (майже  повністю,  у  переважній  більшості)  зберегли  свій  дух  і  свою  сутність.  Ірландець  завжди  лишиться  ірландцем  куди  б  він  не  потрапив  і  як  би  його  не  намагалось  переробити  суспільство.  Ірландець  впізнається  у  юрбі,  навіть  якщо  він  без  зеленого  капелюха  в  День  святого  Патріка.  

 І  в  цій  книжці  втілився  новий  абсурдний  феномен  (а  що  в  нинішньому  світі  не  абсурдне?)  –  «україномовна  ірландська  література».  Ірландець,  що  пише  українською  у  віці  97  років  –  це  щось  сюрреалістичне.  Це  якась  картина  Сальвадора  Далі,  що  вдерлася  без  дозволу  у  наш  божевільний  світ.  Ми  постійно  боялись  (чи  то  не  наважувались)  творити  літературу  космічну,  постійно  скочувались  до  хуторянства.  Якщо  мандрували  в  космос,  до  повертались  до  садку  біля  хати,  бо  там  кинутий  якір,  бо  без  того  шматка  землі  ми  ніщо.  Усвідомити,  що  в  туманності  Оріона  може  бути  шматок  України  для  нас  неможливо.  І  раптом  в  цій  книжці  я  помітив  за  межами  слів  дивну  аксіому  –  Вітчизна  в  першу  чергу  в  глибині  нашої  душі.  І  якщо  її  немає  там,  то  її  немає  ніде.
     
 Сучасний  читач  все  більше  усвідомлює,  що  він  те  тільки  читає,  але  і  живе  на  сторінках  якогось  абсурдного  літературного  твору,  де  сюжет  руйнується,  втрачається,  губиться.  Тому  сучасного  читача  найбільше  обурює  безсюжетність  (хоча  вона  цілком  має  право  на  існування  з  часів  Конфуція  та  після  віршів  Франсуа  Війона  особливо).  Тут  же  в  кожному  вірші  невеликий  сюжет.  Тут  навіть  пейзаж  отримує  свій  сюжет  буття.  Звідки  це  взялось    -  зрозуміло.  Ірландська  поезія  вся  пейзажна.  Навіть  якщо  вірш  про  скрипаля,  то  скрипаль  є  лише  частиною  пейзажу.  Якщо  описується  битва,  то  битва  є  пейзаж  –  не  більше.  Так  її  сприймають  герої,  такими  кольорами  вона  описується  –  фарбами  осіннього  ірландського  пейзажу.  Кожний  ірландець,  читаючи  давню  скелу,  усвідомлює  себе  частиною  пейзажу.

 Я  знайомий  зі  стариною  Шоном:  вперше  я  познайомився  з  ним  на  конгресі  славістів  в  Глазго  у  1992  році.  Я  тоді  хильнув  зайвого,  «і  тут  Остапа  понесло»  -  на  перерві  між  засіданнями.  Шон  чомусь  оцінив  цю  словесну  каламуть  як  щось  істинно  слов'янське.  Його  чомусь  дуже  зацікавила  моя  фраза:  «Григорій  Сковорода  –  це  останній  Будда  знервованого  ренесансу».  Шон  Маклех  в  середовищі  славістів  тоді  був  відомий  як  славіст-любитель.  Свого  роду  вільний  художник  славістики.  На  цьому  ж  конгресі  Жак  Іннусо  (Jacques  Innocents)  сказав  мені  пошепки:  «Славістику  ХІХ  століття  неможливо  уявити  собі  без  Павела  Йозефа  Шафарика.  Так  само  ірландську  славістику  неможливо  уявити  собі  без  Шона  Маклеха…  Тільки  це  сказано  мною  не  офіційно…»  Вдруге  ми  зустрілися  з  Шоном  Маклехом  (вже  як  старі  знайомі  і  добрі  приятелі)  на  міжнародній  конференції  «Кельти  і  словяни:  дві  парадигми  культури»  в  Палермо  у  1994  році.  Після  я  часто  відвідував  Шона  у  його  старому  будиночку  на  околиці  Дубліна  –  він  веде  самотній  спосіб  життя,  мало  з  ким  спілкується,  крім  такого  ж  старого  садівника.  Кабінет  у  нього  вічно  завалений  книгами,  які  він  читає  навмання  і  невпорядковано  та  сторінками  рукописів,  які  утворюють  просто  хаос  довкола  стола.  Над  усе  він  цілує  хороший  чай  і  може  годинами  філософствувати  на  тему  ірландської  міфології  і  генезису  індоєвропейських  народів.  Я  часто  запитував  його  –  чому  саме  славістика?  Адже  з  його  то  знаннями  гельської  та  валійської  мов,  з  його  то  знаннями  ірландської  міфології  він  міг  би  стати  відомим,  шанованим  і  знаним  кельтологом.  Але  про  те,  що  наштовхнуло  його  на  вивчення  слов’янських  мов  і,  зокрема,  української  мови  (яку  він  вперто  називає  руською)  Шон  говорить  абстрактно.  А  відповідь  на  це  є  одна:  Григорій  Сковорода.  Колись  Шону  Маклеху  в  його  студентські  роки  трапився  до  рук  томик  філософських  творів  Григорія  Сковороди  –  і  це  перевернуло  його  свідомість.  Він  став  славістом  назавжди.  А  мені  назавжди  (теж  назавжди)  запам’яталися  довгі  бесіди  з  ним  осінніми  ірландськими  вечорами  про  Спінозу  і  еволюцію  латиноамеранської  прози,  про  толерантність  раннього  конфуціанства  і  правління  ірландського  короля  Аеда  Слайне  мак  Діармайта,  про  вплив  клімату  на  фольклор  гелів,  про  мандрівника  Васко  де  Гама  та  про  манускрипти  монастиря  Клонферт…

 Ми  живемо  в  епоху,  коли  модернізм  перетворився  в  ретро.  Коли  постмодернізм  сприймається  як  факт,  як  подія  в  історії  літератури,  а  не  як  модна  течія,  розвага  літературних  гурманів  чи  забавка  для  богеми.  При  цьому  ми  якось  забули,  що  модернізм  невичерпний,  як,  зрештою,  невичерпний  і  будь-який  жанр  чи  напрямок  літератури.  Суть  не  стилістиці  (хоча  вона  ніні  важлива  мало  не  в  першу  чергу).  Суть  в  глибині  –  там,  де  нічого  не  можливо  пояснити  вербально,  там,  де  щось  ховається  за  рожево  оболонкою  слів.  І  ніхто  не  пояснить,  що  воно  таке  оце  «щось».  Але  воно  визначає  істинну  поезію.  Тому  –  читаймо…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458565
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 05.11.2013


Хаген

Переводы с русского на русский Ивана Бунина

Храм  Солнца

Шесть  золотистых  мраморных  колонн,
Безбрежная  зеленая  долина,
Ливан  в  снегу  и  неба  синий  склон.

Я  видел  Нил  и  Сфинкса-исполина,
Я  видел  пирамиды:  ты  сильней,
Прекрасней,  допотопная  руина!

Там  глыбы  желто-пепельных  камней,
Забытые  могилы  в  океане
Нагих  песков.  Здесь  радость  юных  дней.

Патриархально-царственные  ткани  —
Снегов  и  скал  продольные  ряды  —
Лежат,  как  пестрый  талес  на  Ливане.

Под  ним  луга,  зеленые  сады
И  сладостный,  как  горная  прохлада,
Шум  быстрой  малахитовой  воды.

Под  ним  стоянка  первого  номада.
И  пусть  она  забвенна  и  пуста:
Бессмертным  солнцем  светит  колоннада.

В  блаженный  мир  ведут  ее  врата.

*

все  уничтожено  –  снег  на  заклании
зелени
ничто  не  выдает
твое  болезненное  прекрасное
лишь  снег  и  зелень
на  немых  языках
источен  камень  огненной  мыслью
песка
да  будет  скорбь  твоя
движением  да  будет
старость  твоя
скалою  роняемой  в  снег
и  зелень
умрет  солнце  и  высветит  путь
к  тебе
невозможное



***

Зов

Как  старым  морякам,  живущим  на  покое,
Все  снится  по  ночам  пространство  голубое
И  сети  зыбках  вант,  -  как  верят  моряки,
Что  их  моря  зовут  в  часы  ночной  тоски,
Так  кличут  и  меня  мои  воспоминанья:
На  новые  пути,  на  новые  скитанья
Велят  они  вставать  -  в  те  страны,  в  те  моря.
Где  только  бы  тогда  я  кинул  якоря.
Когда  б  заветную  увидел  Атлантиду.
В  родные  гавани  вовеки  я  не  вниду.
Но  знаю,  что  и  мне,  в  предсмертных  снах  моих,
Все  будет  сниться  сеть  канатов  смоляных
Над  бездной  голубой,  над  зыбью  океана:
Да  чутко  встану  я  на  голос  Капитана!

*

море  боготворит  моряков
как  время  боготворит
море
и  черный  ход  безызвестных
голубых  льдин  вторгаются
в  ночь
и  ночь  отвечает  мне
и  ночь  отвечает
и  ночь
атлантида  –  память  моя
обезображенная
и  где  ты
капитан
продавший  мою
гавань



***

Мое  последнее  чертово  стихотворение

избушки  поля  оконца
и  этот  трепет  полета
снежной  птицы
под  кленом  гниет  последняя  звезда
что  напророчила
клен  высадить
матушка  ночь  напророчила
глаз  закрыть
в  котором  воды  больше
чем  в  болотце
за  подвижным  осенним  садом
восторженный  след!
чей  же
моя  рука  опрокинулась
в  свежескошенное  небо
бывает  ли  иначе
когда  ходит  землею
творец  из  ничего
избушка
метла
великолепная  даль  земли
говорит  мне
что  чернила  подорожали


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456020
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 23.10.2013


Юля Фінковська

Листопадання

[img]http://4.bp.blogspot.com/-GY0jNafJ1mU/UMew4mqah4I/AAAAAAAANCI/MwPHnK9Ah6w/s400/20829216997918847_wPtGoMXJ_b.jpg[/img]

Перемовчати  осінь  –  як  налитися  живокостом,
Як  розлитися  яблучним  соком  по  жилах  міст.
Перевірити  жовтнем  спокій,  як  віру  –  постом,
І  в  гарячих  горнятах  відкрити  сакральний  зміст.

Переслухати  сни  –  як  завчити  класичні  твори,
Бо  ж  їх  треба,  як  ліки,  приймати  по  ложці  в  день.
Що  не  мить  –  то  нещастя  в  кредит  від  самої  Пандори,
Треба  жадібно  їсти  надію  із  теплих  жмень.  

Пити  осінь  повільно,  і  листя  за  шерстю  гладити,
Вилізати  із  пуголовка,  відкидати  минулі  хвости.
Жовтень  з  розпачу  мимоволі  став  листопадити,
І  листопадати.
Падати.
Па-да-ти.
Ти…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454854
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 16.10.2013


Елена Фольтерн

Попрощайся со мной

Попрощайся  со  мной.  Пусть  не  к  месту  и  даже  поздно.
Одинок  нарисованный  мной  на  конверте  вечер,
Догорели  на  небе  последние  наши  звезды,
Ну  а  время…  Оно,  как  и  память,  мой  друг  не  лечит.

И  давай  без  обмана:  мне  тесно  в  твоей  Вселенной,
А  в  мою  перебраться  тебе  не  хватило  силы.
Ну  а  если  совсем  мне  с  тобой  быть,  мой  друг,  откровенной,
Ты  ж  меня  не  любил,  это  я  тебя  (к  слову)  любила.

Я  хотела  любви.  Ты  желал…  Чего?  Страсти  ли?  Ласки?
Тишины  и  покоя?  Уюта?  Свободы  глоточек?
На  страницах  судьбы,  где  твоя  нарисована  сказка,
Моё  имя  случайно,  увы,  оказалось  меж  строчек.

Мы  не  сделаем  больше  шагов  ни  назад,  ни  навстречу,
Так  печально  –  в  груди  твоей  сердце  спокойно  бьется.
И  никто  на  конвертах  не  будет  писать  про  вечер,
И  никто  в  тишине  моим  именем  не  отзовется.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453210
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 07.10.2013


Дмитрий Растаев

Любовь оправдывает всё

Любовь  оправдывает  всё,
любые  действия  и  мысли...

А  ну-ка,  детка,  перечисли,
кто  был  повержен  и  спасён
под  ясным  знаменем  её  -
всех  процветающих  и  нищих,
их  поприща  и  пепелища,
и  торжество  их,
и  враньё  -
кто  был  навзрыд  однажды  взят
в  извечный  плен  огня  живого,
кому  в  начале  было  слово
дано,
и  слово  было  «свят»,
кто,  осаждённый  только  им,
огнём  священным  и  проклятым,
творил  события  и  даты,
и  строил  Рим,
и  гробил  Рим...

Клянусь,  сломается  язык,
едва  начнёшь  такой  экзамен!
Мы  сами  пленники,
и  сами
во  имя  дерзкое  любви
мосты  юзаем  до  зари,
холсты  терзаем  в  Эрмитаже...

И  кто  иное  нам  докажет,
когда  так  жарит  изнутри?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131280
дата надходження 25.05.2009
дата закладки 19.09.2013


Дмитрий Растаев

Подорожник

День  придёт  и  наотмашь  ударит  по  каждой  щеке.
А  прощаясь  не  булку  оставит,  но  дырку  в  руке.

Он  и  завтра  вернётся  чесать  об  тебя  кулаки,
Но  в  газетах  постылых  о  том  не  мелькнёт  ни  строки.

И  никто  не  подует  на  угли  твоих  синяков  -
А  кому  тут  охота  быть  против  больших  кулаков!

И  никто  не  предложит  ни  чая,  ни  сердца  глоток  -
Лишь  росток  у  дороги  навстречу  раскроет  листок.

Ах,  дружок-подорожник,  откуда  в  тебе  этот  свет,
Что  и  псам,  и  пророкам  -  какую  уж  тысячу  лет  -

Ты  даёшь  утешенье,  себе  не  стяжав  ничего:
Только  крови  прошенье  -  и  ты  исполнитель  его!

Научи  меня  тоже  ни  страха  не  знать,  ни  обид,
И  тянуться  к  любому,  кто  сломан,  изорван,  разбит,

И  даруя  себя,  и  врачуя  нехитрым  теплом,
Длиться  здесь  и  теперь,  ни  о  чём  не  жалея  потом.

Расскажи,  подорожник:  мертвящую  слякоть  дорог
Как  на  пике  своём  переплавить  в  живительный  сок?

Чем  усилиться,  чтобы  в  тоске  не  сгорев  на  корню,
Улыбаться  светло  даже  самому  чёрному  дню?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=106451
дата надходження 06.12.2008
дата закладки 18.09.2013


Дмитрий Растаев

Жирный ангел

Толстый  мальчик  целует  икону,
Когда  рядышком  нет  никого  -
Он  отчаянно  просит  мадонну,
Чтобы  дети  не  били  его.

Но  чудес  не  бывает  на  свете,
И  едва  он  выходит  во  двор,
Его  лупят  задорные  дети,
Величая  «сеньор-помидор».

Распинателям  -  в  кость  эйфория.
Жирный  ангел  не  хочет  на  крест.
«Помоги  мне,  святая  Мария!»  -
Хнычет  он,  забегая  в  подъезд.

Но  обидчики  близ,  на  пороге,
Им  до  жопы  его  «помоги»,
Потому  что  придуманы  боги,
Потому  что  все  боги  -  подлоги,
Все  мадонны  -  значки  в  каталоге...

Потому  что  все  дети  -  враги.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145674
дата надходження 16.09.2009
дата закладки 18.09.2013


Дмитрий Растаев

Ты не нужен ей…

"Сказки  осени  короче  листопада..."

*      *      *

Ты  не  нужен  ей  -  у  неё  свои  капитаны,
корабли  свои,  и  свои  запретные  страны.
Был  бы  жив  Нептун  -  и  Русалочкой  стать  могла  бы.
А  в  твоём  порту  только  ржавь  да  тупые  жабы.

Ты  не  нужен  ей  -  у  неё  свои  небоскрёбы,
облака  свои,  и  пилоты  верховной  пробы
увлекут  её  в  апогей  стратосферной  плёнки.
А  с  тобой  летать  –  всё  равно,  что  пить  из  воронки.

Ты  не  нужен  ей  -  у  неё  свои  самоцветы,
из  её  друзей  можно  перстни  лить  и  браслеты.
Не  опишешь  всех,  кого  она  целовала.
Хули  ей  твои  бриллианты  из  целлофана!

Ты  не  нужен  ей  –  сколько  раз  сама  повторяла.
У  тебя  раздрай,  у  неё  покой  и  порядок.
У  Амура  стрел  перебор  -  так  и  прут  обратно.
Ты  не  нужен  ей  –  что  ещё  тебе  непонятно?

Не  войдёт  она  в  твой  дом,  не  согреет  ужин,
не  взобьёт  постель,  не  кивнёт  тебе  –  ты  не  нужен.
Не  звони,
                         не  жди,
                                               не  кляни  –  не  твоя  эпоха.
Мы  нужны  лишь  тем,  кто  и  сам  один  одинёха.

Мы  нужны  своим  -
некрасивым,
неважным,
нищим,
кто  искал  очаг,  а  нарвался  на  пепелище,
кому  храмом  –  хлам…

«Святой  портвейн,  помоги  нам!»

Вот  и  все  дела.
Вот  и  вся  любовь  с  анальгином.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154478
дата надходження 09.11.2009
дата закладки 18.09.2013


Дмитрий Растаев

Хайль Харакири!

...сто  тысяч  бестий  в  prodigy  ножа...
...щепотка  соли  с  формулой  морфина...

-  Эй,  кто-нибудь!

Мария  Магдалина
вошла,  в  ладошке  ладанку  держа.

Что  ж  харакири  тоже  Рождество:
кто  не  Исус,  тот  Юкио  Мисима.

-  Не  умирай!

Но  жить  невыносимо,
когда  ни  с  кем,
когда  ни  для  кого...

Чем  дышит  самурай  наедине
с  самим  собой,
бессмысленным  и  жалким?

...огнетушитель  против  зажигалки...
...собачий  вальс  на  съеденной  струне...

Не  улыбнулось  числиться  в  живых
ни  сытым  вором,
ни  святым  поэтом?

Ну,  ладно,
ладно,
что  теперь  об  этом...

Пускай  другие...
может  быть,  у  них...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146005
дата надходження 19.09.2009
дата закладки 18.09.2013


Дмитрий Растаев

Разреши мне любить...

Разреши  мне  любить  тебя  просто  -
без  кастрюль,  утюгов  и  подушек  -
так  в  лесу  корабельные  сосны
     любят  небо  штыками  верхушек,
             а  вода  в  ручейке  говорливом
                         любит  камни,  песок  и  осоки...

Словно  в  детстве,  большом  и  счастливом,
презирая  границы  и  сроки,
разреши  мне  любить  тебя  глупо  -
без  надежды,
без  веры,
без  смысла  -  
       так  стрела,  ускользая  из  лука,
               бьёт  искусно  в  случайные  числа,
                       так  светила  в  галактиках  дальних
                                 язычками  царапают  бездну...

Разреши  мне  любить  тебя  тайно  -
если  даже  я  сгину,  исчезну,
в  самый  адовый,
           самый  треклятый
судный  вечер,
где  дрожь  и  облава,
разреши  мне  любить  тебя  свято  -
не  имея  на  большее  права,
задыхаясь  во  мраке  колючем,
только  верить:  ты  есть  еще  где-то,
         мой  единственный  солнечный  лучик,
                     мой  последний  глоточек  рассвета...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135183
дата надходження 26.06.2009
дата закладки 18.09.2013


Дмитрий Растаев

А где у кошки крылья спрятаны?

Алике  Блюр

Меня  уже  давно  никто  не  гладит,
Не  чешет  ни  за  ушком,  ни  живот.
Какого  же,  скажите,  сора  ради
Такое  существо  еще  живёт?

Хозяин  мой  -  бессовестная  сука,
Но  ждет  его  судебная  скамья.
А  я  себя  продам  за  миску  супа,
А  я  сломаюсь  заживо,
А  я...

Я  кошка  в  радикальном  варианте,
Мне  некому  мурлыкаться  в  жилет.
Есть  только  валерьянка  на  серванте,
Отрава,  без  которой  жизни  нет.

Но  как-нибудь  и  я  шмыгну  на  крышу,
Воспользуюсь  запретнейшим  из  прав.
Все  люди  умирают:  "Тише!  Тише..."
А  кошки  улетают:  "Мяу!  Мяу..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=73380
дата надходження 10.05.2008
дата закладки 18.09.2013


Дмитрий Растаев

Кошки не молятся Богу

Кошки  не  молятся  Богу  -
глупый,  бессмысленный  труд  -
сами  себе  понемногу
лапами  крыши  скребут.

Что  им  от  этого  -  хуже?
Кто  их  накажет  потом?
Господи  на  х...  ты  нужен
с  понтом  своим  и  кнутом!

Вот  я  -  на  уровне  звука
болью,  как  дрелью,  звеня  -
где  твои  ангелы,  сука,
что  успокоят  меня?

Те,  что  задуют  тревогу?
Те,  что  обнимут  любя?
Кошка  не  молится  Богу.
Кошка  -  сама  за  себя.

Правильно,  кошка,  не  слушай
траченных  молью  святош.
словом  не  вылечишь  душу.
слово  -  ловушка  и  нож.

Иже  еси  на  карнизе:
прыг!  -  и  никто  не  судья.
Кровь  не  нуждается  в  визе
на  волоске  бытия.

Кошка,  я  следом  -  я  скорой
кровью  рискну  за  тобой.
К  дьяволу  все  семафоры,
все  фонари  -  на  убой!

Сами  провоем  дорогу  -
в  ночь,
в  навинечье*,
во  тьму...
Кошки  не  молятся  Богу.
Да  и  вообще  никому.


*  Навинечье-  от  старославянского  слова  "нави"  -  "мертвец".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=98579
дата надходження 20.10.2008
дата закладки 18.09.2013


Melitop_olka

молитва о нем

я  молю  Тебя,  Господи,  сбереги
его
от...  самого  себя...
дай,  Бог,  тихой  реки  ему
берег  и
мост  ко  мне  на  стальных  цепях,
чтоб  ни  сжечь,  ни  взорвать
его,  ни  сломать,
он  не  смог  никогда  и  знал,
что  на  том  берегу
и  не  на  словах  жду  без  устали  я  одна...
дай  рукам  его,  сердцу  и  духу
сил
выжить,  вынести  и  суметь,
в  кровь  края  нецелованных
прикусив,  не  разменивать  жизнь  на
смерть...
дай,  найти  ему,  Боже,  а  не
искать,
не  влюбляться  дай,  а  любить,
пусть  жестока  дорога  и  не  близка,
Ты  храни  его.
в  поле  битв
пусть  любовь  моя  станет  ему
броней
от  потерь  и  сомнений    стрел.  я  прошу,  дай  мне,  Господи,
знать  о  нем,
что  он  жив,  невредим  и  цел.
Ты  отдай  мне  всю  горечь  и
боли  яд,
что  готовил  ему.  И  с  ним
если  даже  устанешь  быть,
Боже,  я
не  устану  его  хранить...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303062
дата надходження 29.12.2011
дата закладки 10.09.2013


Melitop_olka

Не Та

Уходя,  вздыхаешь:  она  поймет...  
...душу  переводит  на  чай  и  мед,  
а  часы  наивно  на  целый  час,  
чтоб  чуть  меньше  ей  по  тебе  скучать,  
между  строк  бессонные  коротать,  
и  беззвучно  всхлипывать  "я  не  та",  
память  черно-белыми  истязать  -  
ей  не  отражаться  в  твоих  глазах....      
просто  этих  горьких  "но"-  через  край,  
с  каждым  словом  -  ярче  -  больней  искра,      
но  невыносимо  вот  так  пылать...  
...резать,  резать  сердце  напополам  
острым  "невозможно"  и  "не  судьба"...  

...знаешь,  а  не  так  уж  любовь  слепа  -  
разглядела  тайну,  смахнув  с  ресниц      
Все.  
Прости.  
Прощай.  
Не  провожай.  
Снись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350424
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 10.09.2013


Pavel Golushko

Подари мне рассвет…

[img]https://fbcdn-sphotos-b-a.akamaihd.net/hphotos-ak-prn1/556498_468921559804067_1084763550_n.jpg[/img]

[color="#121de8"][i][b]А.  Б.[/b][/i][/color]

[color="#80057c"]подари  мне  рассвет,  окрылённый  внезапной  потерей,  
подари,  
я  сознательно  в  это  поверю…  
растворю  это  чувство  в  тумане  рассвета,  
там  томится  душа  обнажённая  временем  где-то,  
чередой  перемен  моей  жизни  досадно  счастливой,  
сквозь  бумаги  листы  все  в  чернилах  размытых...
я  оставлю  тебя,  как  заря  оставляет  загадочно  тени,  
я  росой  на  траве  нарисую  прозрачно  сомненье...  
повторю,  что  тебе  я  сегодня  поверю…  
я  прочёл  невидимку-записку  на  двери,  
где  ладони  твоей  след  остался  на  уровне  глаза,  
первый  луч  отмечает  его  наподобие  страза.

как  сегодня  бессмысленны  взгляды
и  плохо  составлены  фразы,  
допиши  здесь  строку…  
как  захочешь…  
А  впрочем…  не  нужно…  неважно…[/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444985
дата надходження 23.08.2013
дата закладки 30.08.2013


Maria Volkova

мне уже легче

Спасибо,  что  не  приходишь.  Мне  уже  легче.  Можешь  —  и  дальше  не  приходи.
Медленее,  чем  прокол  в  хряще  затягивается  рана  в  моей  груди,
тронешь  её  —  как  кипяток  из  крана  хлынет  наружу  боль,
руки  тебе  обожжёт  пеплом,  мне  горло  хохотом.  Я  нищета,  я  голь.
Только  твоими  чувствами  выживаю,  существование,  так  сказать,  влачу.
Чтобы  понять  что  ты  болен  вовсе  не  нужно  ходить  к  врачу,
так  мне  с  любовью  моей  можно  месяц  тебя  не  видеть,  не  сметь  глядеть.
/что  неизбежно  —  всегда  смешно,  всегда  глупо  и  бессмысленно  хоть  на  треть/
что  бы  я  ни  писала  —  получается  твой  портрет.
У  меня  уже  их  целых  две  девяностошестилистовых  тетради,
я  смогу  дарить  тебе  по  одному  на  каждое  ДР,
если  ты  проживешь  стовосемьдесят  лет,
но  это,  конечно,  вряд  ли.
До  дрожи  знакома  каждая  твоя  родинка,  каждый  спинной  позвонок,
каждая  сигарета,  каждый  поздний  до  неприличия  —  до  близости  —  звонок.  
Почему  тебе  нравится  Брэдбери  знаю,  почему  ты  не  пьёшь  вино.
Но  память  моя  слёживается,  как  подушка  перьевая,
сбивается  в  комок
вся  та  мягкость,  что  раньше  была  —  за  счастье  теперь  —  как  смерть.

Не  смотреть,  Маша.  Не  оборачиваться.  Не  смотреть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359423
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 25.08.2013


Аника Голубенкова

оптимистичное

Птицы  роднятся  уменьем  летать,
люди  -  уменьем  любить  и  мечтать:)
Полярной  Лисе

Поднимайся,  лети,  ошибайся,  падай.
Поднимайся,  смейся  и  вновь  лети  -
просто  так,  когда  никуда  не  надо,
просто  чтобы  жизнь  свою  скоротать  в  пути.

Если  трудно  будет  -  отбрось  сомненья,
под  лежачий  камень...  ну,  знаешь  сам...
Незнакомая  ранее  точка  зренья
открывается  сверху  твоим  глазам.

Налетит  печаль,  поламает  крылья  -  
поднимайся,  смейся  и  снова  в  путь,
чтоб  планета  признала  свое  бессилье,
отказавшись  однажды  тебя  вернуть.

Люди  часто,  падая,  забывают,
что  крылатые,  что  в  облаках  летают...
Не  забудь.  Только  силы  в  себе  нашел  -  
поднимайся,  лети  -  чудеса  бывают  -  
Словно  трава,  когда  дождь  прошел,
поднимается  к  солнцу  -  она-то  знает,
что  жадное  солнце  порой  убивает,
но  без  него  и  травы  не  бывает,
а  после  дождя
все  будет  хОрОшО.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441594
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 05.08.2013


Аника Голубенкова

раздел имущества

-  Не  нужен  адвокат:  
я  все  тебе  оставлю
и  без  суда,  
что  нажили  с  тобой.
В  час  испытаний,  
уготованный  судьбой
я  не  обижу  
и  не  обесславлю.

Уйду  ни  с  чем.  В  том  не  моя  вина.  
Так  получилось,  что  другой  дорогой,
теперь  иду,  и  не  судите  строго,
за  все  тебе  я  уплачу  сполна.

Оставлю  все:  холодную  постель,  
боль,  одиночество,  внезапную  разлуку,
соленую  слезу,  пустую  руку  –
тебе,  смотри,  ведь  все  твое  теперь.

Мне  говорят  –  так  глупо.  Что  с  того?
Тебе  все.  И  пускай  мне  будет  трудно,
Ведь  благородство,  право,  безрассудно:
Себе  не  оставляю  ничего  :)

Возьми  печаль  об  уходящем  дне,
обид  тысячелетнюю  усталость,
мою  безжалостность,  твою  больную  жалость,
всю  твою  нежность  и  любовь  ко  мне.

Возьми  себе  все  помнящую  память,
и  тапочек,  забытый  под  диваном,
обломки  сердца,  сбитого  обманом,
души  подраненной  сочащуюся  камедь,

мои  воспоминания  о  рае,
твои  осиротевшие  мечты,  
мгновенья  прошлого,  где  были  я  и  ты
–  тебе,  тебе,  тебе  я  оставляю.

Не  надо  адвоката.  Ухожу  
Без  ничего.  Тебе  все  оставляю.
Скажи  «спасибо»,  даже  удружу
И  мусор  вынесу.  

-  Стоять.
-  Стою.
-  Стреляю.
:)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441171
дата надходження 02.08.2013
дата закладки 03.08.2013


Ярина Левицкая

Вор

Я  в  ваше  лицо  не  смотрю  -
Я  его  изучаю.
Тайком,  словно  вор,
Я  боюсь,  что  меня  уличат.
Глотаю  ваш  образ,
Как  капли  зеленого  чая,
А  где-то  часы  так  настырно
И  нудно  стучат.
Мне  мало  осталось,
Так  мало  осталось  вас  видеть.
И  воздух  вдыхать
Тот,  что  вашей  касался  руки.
И  я  начинаю  тихонечко  вас  ненавидеть,
Ведь  вы  далеки,
Как  бессовестно  вы  далеки…
А  воздух  другой
Мне  невкусен,  несвеж  и  не  нужен…
А  ваш  –  рядом    с  вами,
Где  место,  увы,  не  мое…
И  город  рыдает,
Стекается  медленно  в  лужи,
А  где-то  над  городом
Шумно  кружит  воронье…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319661
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 28.06.2013


Михаэль

рыцарю лавандовых полей

что  тебе  снится
мой  кучерявый  рыцарь
на  тихом  лавандовом  поле
что  гладило  нежно  ресницы

под  звуки  всех  песен  вселенной
и  горы  тебе  по  колено
и  горе  тебе  по  колено
и  боль,  и  обиды,  и  стены

и  раны
и  звёзды  экрана
и  злобные  лица  тиранов
и  даже  взросление  рано
и  даже  небесная  манна

спи  сладко
будить  не  стану

спи  крепко
в  лавандовых  странах

и  пусть  тебе  всё  приснится
мой  кучерявый  рыцарь
что  далее  приключится
чай  с  мёдом  и  не  болей

но  ты  обещай  что  скоро
придёшь  в  мой  бетонный  город
с  собой  принеся  в  карманах
мне  запах  тех  чудных  полей

*

что  тебе  снится
мой  кучерявый  рыцарь
на  тихом  лавандовом  поле
под  шёпот  хрустальной  водицы

завидую
хоть  не  годится
душа  моя  в  клетке
бетонных  традиций
уютно  храниться

в  дурдоме  который  построил  джек

под  пенье  румяной  зари
лаванды  в  мешок  собери
ты  помнишь,  мой  код  от  двери
ты  помнишь,  где  космос  внутри

пропустим  отсчёт
сразу  три

ну  что  тебе  стоит
мой  рыцарь
мой  рыцарь
к  себе
навсегда
забери
забери
забери

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409088
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 14.06.2013


Михаэль

неисповедимы

неисповедимы
пути  твои
мне  никогда
не  понять
твоих  помыслов
секретов  и  тайн
да  и  не  важно
господи
об  одном
прошу  тебя
позаботься  о  тех
кто  сейчас
офлайн

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344251
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 14.06.2013


МЕЛ

Молящийся Карлсон

Читает  мой  друг  white_snow

Я  живу  на  крыше  одной  из  клиник,
Здесь  бывает  сыро,  бывает  скользко.
Я  молюсь,  взываю  к  (  любое  имя),
Чтоб  на  этой  крыше  сменили  доски,

Чтоб  убрали  мусор  и  птичьи  «каки»,
Потому  что  гадко  в  душе  и  тускло.
Потому  что  "каки"  прескверно  пахнут.
Ненавижу  сырость,  дерьмо  и  мусор!

В  тайнике  надёжном  я  прячу  скрепку,
Две  открытки  с  видом  на  крымский  берег.
И  когда  я  болен,  когда  я  слепну,
Я  в  (любое  имя)  почти  не  верю.

Засыпает  лето  -  проснётся  осень.
Мир  в  часы  молитвы  всегда  прекрасен.
И  (любое  имя)  однажды  спросит:
Выше  крыше  сможешь  допрыгнуть,  Карлсон?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208113
дата надходження 27.08.2010
дата закладки 03.05.2013


Хучонок

Письмо

Здравствуй!  Как  долго  друг  друга  не  видели  –
Все  и  не  скажешь  на  клетчатых  листьях.
Нынче  у  нас  неба  старого  жители
Штопают  белым  лазурные  выси.

Нынче  весна,  что-то  будто  бы  путая,
Рушит  январь.  Птицы  мчатся  по  кругу.
Только  мне  хочется  (может,  я  глупая?)
Вновь  быть  расстрелянной  зимнею  вьюгой.

И  чтоб  покрыли  седины  искристые
Лысину  старого  парка  у  дома.
А  у  тебя,  там,  где  серые  пристани,
Знаю,  сейчас  все  совсем  по-другому,

Там  ведь  балтийские  волны  царапают
Берег  и  сизую  гальку  утюжат,
А  облака  снежно-белою  лапою
Горы  скрывают  от  северной  стужи,

В  окнах  видны  сквозь  кленовые  веточки
Крыш  скандинавских  рельефные  скаты…
Только  я,  комкая  лирику  в  клеточку,
Снова  печатаю  глупо:  «ну  как  ты?»

24.01.08

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55977
дата надходження 24.01.2008
дата закладки 03.04.2013


Piana Guitara

Чартер

Эй.  На  рассвете  отходит  чартер.  Я  выпросила  два  места.
Помнишь,  ты  плакала,что  в  сером  городе  бензоколонок  мерзко  и  тесно?
Что  ты  заплыла  жиром  над  сковородкой  на  кухне,
Что  твой  мир  висит  на  соплях  и  вот-вот  на  голову  рухнет.

Что  любила  их,  ясноглазых,  и  была  беременна  каждым.
Но  они  всегда  уходили.  Сразу.  Позже.  Или  однажды.
Их  любить  -  в  голове  директивой.  Присягала  им  клятвой  вассала.
До  чего  же  смешно  и  паршиво,  когда  двое  вас:  Ты  и  Усталость.

Рано  утром  отходит  чартер.  Рви  узы,  помнить  не  обещай.
Безвозвратно.  Уходим.  Завтра.  Нам  пора.  Шевелись.  Давай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401007
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 14.02.2013


Pavel Golushko

Лимонный сок вместо слёз…

может,  приходит  старость,  может,  мы  просто  сожгли  сердца,
 может,  все  уже  было  выпито  и  допето.
 либо,  только  пока  нашим  бедам  не  видно  никак  конца,
 мы  способны  чувствовать  на  губах  привкус  хмельного  лета.

 Алания  Брайн


Солнечные  зайчики  передрались  на  стене,  
 выясняя  кто  из  них  ярче  и  теплее,  
 кто  лучше  согреет  музыку  моей  памяти…  
 буквы  слетаются  на  лист  бумаги  
 и  тоже  устраивают  потасовку,  
 стараясь  рассесться  каждая  на  своё  место…  
 десант  знаков  препинания,  попав  в  волну  выдоха,  
 опускается  мимо  листа  и  тонет  в  остывающем  кофе,  
 под  звуки  высоких  тонких  нот,  
 издавая  запах  поздних  хризантем  …
 Темнеет  быстро,  саван  тишины  неимоверен,  
 а  размах  свободы  всё  шире  в  очередной  фразе,
 сохранившей  воспоминания  ярких  новогодних  ночей,  
 когда  жизнь  и  вино  не  соединяются  в  предверии  ада…
 когда  Вера  позволяет  умереть  в  родах  Надежде,  
 оставляя  нам  слабое  и  беспомощное  дитя,  
 которое  мы  заботливо  стараемся  сберечь…

 мы  идём  на  эшафот  людской  молвы,  не  пряча  взглядов,  
 слушая,  как  толпа  переименовывает  нас...
 друзья  стоят  как  часовые,
 им  не  полагается  смена…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399864
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 10.02.2013


swoon

Привет !!!

Никто  не  вмешается  в  наш  диалог    -  
   Паролями  скрыты    и  мысли,    и  чувства...
Я    -  здесь  (  Николаев  ),      ты    -  там  (  Кривой  Рог  )  -  
   Быть  вместе    непросто,    а  врозь    -  очень  пусто  !!!

Засохшая  роза        -  в  твоём  дневнике,    
   Билеты  в  театр        -  моя  ностальгия...
В  реальности  этой        в  моей  нет  руке
   Твоей...      И  виновны  не  мы  в  том      -  другие...

Закончится  день...    И  погаснет  экран...
   С  улыбкой  усну,      с  твоим  голосом  в  сердце...
Тебе  снятся  фьорды,    где  льды  и  туман  ,  
   Меня    -  к  югу  тёплому  тянет    -  согреться.

Мы  в  книгах  красивых      -  находим  себя,
   Ведём  разговоры,      как  фильмов  герои,
Все  песни  любви      -  про  меня  и  тебя...
   Ты  мне  дорога  ;    и  тебя  я  достоин  ...

                             *    *    *    *
Теперь  мне  понятно,      КАК    ждали  письма
   От  милых  своих    наши  прадеды-деды    :
Не  так  сердце  бьётся,    нет  радости  в  снах,
   Когда    даже  день  от  тебя  нет  привета    !!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399112
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 08.02.2013


Pavel Golushko

Где-то…

девочка-память  стоит  у  витрин  и  глядит  на  бельё  столетья
           и  безумно  свистит  этот  вечный  мотив  посредине  жизни.

 Иосиф  Бродский  


 Где-то  в  глубине  сердца  прячется  бессмертие
 и  хочется  предложить  ему  воплотиться  в  крик
 способный  сделать  чёрную  дыру  или  создать  разрушение
 сотворившее  в  единый  миг  землю  Мидгарда…
 или  хотя  бы  в  настоящее  одиночество…
 в  смех  осени,  в  туман,  дождями  умытый  
 где  не  будешь  пенять  на  отечество  и  судьбу…
 где,  оставшись  вместе,  переплетёмся  корнями,
 и  руки  подняв,  как  ветви,  ими  дирижировать  
 в  отсутствие  бурь,  под  музыку  нежности  из  детства
 постепенно  понимая,  что  становимся  другими,
 вспоминая  великую  тайну  ухода  без  тени  кокетства…
 ведь  только  то,  что  отпущено  нам,  удержим  в  себе,  заберём…  
 до  остального  не  дотянуться,  лишь  до  выси  возможно,  
 обратившись  в  ангела  на  высшем  суде
 или  просто  в  печаль,  которую  там  не  осмыслить…
 это  здесь  подают  по  утрам  поцелуи  на  блюдцах  
 солнечных  зайчиков,  временно  забывая,  
 что  в  глубине  сердца,  в  мире  хрустально-огненных  бликов,  
 кроме  бессмертия,  есть  ещё  не  одна  закрытая  дверца.


Фотография  Katie  Moss

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398599
дата надходження 06.02.2013
дата закладки 06.02.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2013


Ляля Бо

бесконечное одиночество…

мне  
не  с  кем  
курить...  
мне  действительно  не  с  кем  курить!
пока  фонари  на  рассвете  теряют  магию,
пока  ты  на  грани  меж  Фройдом  и  Экзюпери,
мне  не  с  кем  поговорить,  
кроме  бумаги...

(с)    http://vk.com/ljaljabo

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395054
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 24.01.2013


swoon

Одиночка.

Не  остаться  мне  одной  -  кто-то  тычет  пальцем,
Кто-то  шепчет  за  спиной,  -  некуда  деваться.
Запретите  мне  дышать  властью  всенародной,  -  
Мне  давно  на  вас  плевать  -  я  умру  свободной.

   Там,где  кончается  толпа,
     Сама  себе  я  солнце  и  луна.
   Там,где  кончается  толпа,
     Сама  себе  я  небо  и  земля,
                 Я  -  небо  и  земля...

Я  устала  от  людей  -  разноцветных  масок,
Негде  скрыться,хоть  убей,  от  чужих  подсказок,
И,невидима  в  тени,  выйду  я  из  круга...
Громче  струнами  звени,  верная  подруга!


Психология  толпы  -  не  моя  наука,  -  
Сами  по  себе  коты  век  живут  без  скуки.
Я  с  лихвой  за  жизнь  плач́у  -  не  нужна  рассрочка,  -  
Я  живу,  как  я  хочу,  -  кошка-одиночка.

       Там,где  кончается  толпа,
         Сама  себе  я  солнце  и  луна.
       Там,где  кончается  толпа,
         Сама  себе  я  небо  и  земля,
                   Я  -  небо  и  земля.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289574
дата надходження 30.10.2011
дата закладки 25.12.2012


swoon

Вкус дождя.

Закончились  ноты,а  сколько  ещё  осталось  несказанных  слов...
Закончились  звёзды,а  солнца  всё  нет;  я  где-то  меж  ночью  и  днём.
Забытая  книга  лежит  на  столе  -  там  что-то  опять  про  любовь:
Она  его  любит,  а  он  её  нет,  -  так  что  ж  интересного  в  том  ?

Так  было  давно  -  я  был  тоже  любим;  она  говорила  мне:  "Да",
Но  я  понимал,что  она  не  моя,  а  ,может  быть,  я  -  не  её,
Ночь  прятала  слёзы,а  я  уходил,  -  я  ей  не  желал  вреда,
Она  так  хотела  узнать,где  я  был.  А  я  просто  гулял  под  дождём,
       
                           И  я  говорил  ей  :

   "Попробуй  на  вкус  этот  дождь,  скажи  мне,на  что  это  похоже,
   Попробуй  его  как  редкий  коньяк,  пригуби  не  спеша,
   Не  бойся  того,что  ты  будешь  пьяна,
   И  пусть  не  поймёт  нас  случайный  прохожий,
   Мы  влезем  на  крышу,  и  будем  смотреть  на  весь  этот  мир
               С  последнего  этажа  !  "

Она  пила  много  раз  из  ладоней  моих,всё  казалось  весёлой  игрой,
И  похмелье  с  утра  исцелялось  легко  ;  после  этого  я  уходил.
Но  она  так  боялась,что  я  не  вернусь,было  страшно  остаться  одной,
И  однажды  я  видел  :  другой  под  дождём  из  ладони  её  напоил.

     Я  пью  теперь  сам  этот  дождь,  как  горек  теперь  его  привкус,
     Тяжёлые  капли  разбили  бокал,тончайший  бокал.
     Я  пью  теперь  сам  горький  дождь,  
     И  молнии  режут  наискось
     Усталое  небо,  --  ему  довелось  всё  видеть  не  раз...
                 И  мне  знаком  тот  финал.


               Я  видел  однажды  такую  картину,
               Не  знаю,кто  автор,  но  помню  я  точно  :
             Танцуют  в  дожде  две  неясные  тени,
               И  кто-то  вверху  у  трубы  водосточной.
         Вот  так  я  сидел,  и  смотрел  на  них  сверху;
         Осталось  пять  капель  в  разбитом  бокале,
         И  я  их  допил,  и  швырнул  бокал  в  небо...
               Вновь  книга  открыта...
                                                               Опять  всё  сначала...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291733
дата надходження 08.11.2011
дата закладки 25.12.2012


Ярослав Дорожний

Куртуазна любов

Лише  століть  десяток  є  різниця,
А  стук  сердець  –  один  і  той,  тоді  й  тепер:
Так  алогічно,  іноді  ще  й  сниться,
Любов  ця  куртуазна,  мсьє,  панове,  сер.  

Мадам  є  недосяжна  і  далека,
Я  у  рядках  поет,  ще  трішки  трубадур,
І  частка  лицаря  –  у  серці  спеки,
Бо  верхи  мчав,  і  точно  знав,  що  не  впаду.  

При  зустрічі  –  її  цілую  руку.
Хотів  би  пагорби  сердець?  Спитали  ж  ви!
Лише,  табу!  Така  любові  мука.
І  знов  –  похід:  мечі,  знамена  й  хоругви…  

16.12.  09.51.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385259
дата надходження 16.12.2012
дата закладки 19.12.2012


Ветра

н е с т е р е т ь (с Фрау Ларсен)

Из  комментов  к  "День  зиме  изменяет  с  дождем"
А    соавтор    -    здесь
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=13748
--------------------------------------------------

не  стереть.  не  сбежать.  но  страшней  -
что  уже  не  вернуться...
за  возможность  к  тебе  прикоснуться  -
всё  отдать  /  душу  в  ад!  /

н  е  с  т  е  р  е  т  ь...  На  стекле  отражения-блики
талых  звезд,  дальних  звезд  многоликих.
н  е  с  б  е  ж  а  т  ь...  Перепутаны  тропы,  дороги
и  зачем-то  дрожащие  выдохом  строки.
н  е  в  е  р  н  у  т  ь  с  я...  Кагда  ожидание  гложет
что  судьба  (или  кто-то  еще)  ночь  и  день  тихо  сложит
в  одно...
Что  сейчас  нам  дано?
д  у  ш  у  в  а  д...  Скажешь  -  страшно?  А  знаешь  -  ни  капли
даже  если  не  будет  из  ада
возврата
назад...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383587
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 10.12.2012


Rekha

Бархат и сталь

Скоро  реки  покроются  мрамором,
и  по  льду  в  город  вступит  зима.
Всё  вокруг  будет  заживо-замерло,
кроме  нас.  Это  время  снимать
тишину,  равнобедренным  пологом,
разделяющим  бархат  и  сталь,
одеялом,  скрывающим  шорохи.
Расставлять  всю  себя  по  местам,
у  коленей  твоих,  у  обласканных
рук  любимых,  надёжных,  родных,
в  ожидании  яркого  праздника
изучать  все  изгибы  спины...
И  луны  все  изгибы  и  трещинки
рассыпать  по  земле  –  конфетти,
каждый  луч  –  тихой  лаской,  обещанной
зимней  нежностью.  В  сердце  нести
красный  бархат,  что  тянется  –  стелется,
и  к  коленям  твоим,  и  к  рукам.
И  в  стальные  объятья,  что  стенами
я  хочу  за  собою  смыкать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382307
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 04.12.2012


Pavel Golushko

Не удаляя краски

Соединяю  цвет  со  звуком…  зову  на  помощь  серый  свет  лучей.  
 Земных  этюдов  зимние  причуды  как  трафарет  кладу  на  города…  
 людей…  на  время,  ставшее  стеной  меж  нами,  где  расставания  
 важней  любви,  и  больше,  чем  поэта  ликованье.  Как  лёд  трещат  
 основы  мирозданья  под  стук  сердец…  под  излиянья  Beyoncé…  
 мы  открываем  формулу  прощанья  и  прыгаем  в  безумие  ночей,  
 но  в  наших  странных  снах  непрошеные  гости  бредут,  молясь,  
 под  скорбный  шум  дождей  туда,  где  заколачивают  гвозди  
 в  пророков,  исцеляющих  людей.  Вода  пред  нами  не  расступится  
 волнами,  нас  всех  сравняет  пыль  надгробных  плит…  
 и  лишь  малыш  с  фигуркой  оригами  не  знает  скорби,  страха  
 и  обид…  в  том  городе,  где  флюгеры  на  крышах,  скрипя,  хранят  
 горизонтальный  вид…  где  нас  зовут,  но  мы  уже  не  слышим,  
 и  юной  страстью  тело  не  дрожит…  росою  на  траве  проступит  
 утро…  и  ангелы  пошлют  улыбку  в  небо…  и  ОН,  незримый,  
 милосердный,  мудрый  нас  успокоит  бесконечной  негой.



Рисунок  Александра  Монича  
http://www.flickr.com/photos/alexandermonich/







 Рисунок  Александра  Монича

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382294
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 04.12.2012


She said: gray...

В розлуки очі - сині…

Оце  й  усе...  

І  подихом  на  склі
малюнок  сліз  і    рваних  мокрих  ліній
нервово  креслиш.  

Я  -    уже  в  імлі.  
А  ти  –  в  купе.  

В  розлуки    очі    -  сині.

І  синя  буде  ця    безсонна  ніч
у  спробах  щось  забути...  
Чи  згадати?

Але  так  жаль!...

Хіба  не  в  тому  річ,
що  нам  удвох  вдалося  політати,  

та  -    мало!...    

Як  достиглі  колоски,  
в  життєвім  полі    
наші  долі  непомітно  
і  швидко  так  
зникають  на  віки...

На  згадку  –  

лише  дотик  твій  
тендітний...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382179
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 04.12.2012


Леся Геник

Зрікаюся болю…

Зрікаюся  болю  сьогодні,
Запалюю  свІчі  надій.
Втікаю  од  тої  безодні,
Де  стогне  розпуки  завій.
І  голос  чужої  зневіри...
Та  буде  все  добре  -  
Лиш  так!
Далеко  од  грішної  прірви
Покути  протертий  гамак,
Натягнутий  цупко  Всевишнім  -
Вибілює  сонце  і  дощ...
Натомість  змагати  у  тиші
Іду  за  просвітником  прощ,
Благаючи  світла  і  неба,
Блаженних  світань  і  зорі...
Зректися,  
Зректися  від  тебе
Допоки  під  силу!!!  
Вгорі
Засіяти  чистою  синню  
Отроцтво  лелійних  садів,
Аби  не  гірчило  полинню,  
Аби  кровоточних  слідів  
У  серці  моїм  не  зосталось!
Ні  тліні,  
Ні  темних  корчів,
Ні  болю,  
Ні  сивого  жалю...
Лиш  вогник  
Надії-свічІ...
(3.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382227
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 03.12.2012


Ветра

Напиши для меня неответ…

"Напиши    неответ    мне.    Но    так,    как    велит    душа."
                             (golod00x)

                                 ***
Я  прошу  об  одном  -  напиши  для  меня  неответ.
Если  завтра  морозы  отступят  и  окна  оттают,
если  бог  или  черт  бездну  новых  страниц  пролистает,  -
напиши,  я  прочту.  Даже  если  пройдут  сотни  лет.

Напиши,  как  живешь,  кто  целует  твои  ноябри.
Кем  начертаны  линии  жизни  на  милых  запястьях.
Напиши.  Или  просто  окно  для  меня  отвори
с  незаметной  почти  и  насмешливой  надписью  "счастье".

Напиши...  И  подай  мне  хоть  крохотный  знак.
Я  замечу  его  на  окутанных  сном  перекрестках,
даже  если  рассерженный  снег  все  дороги  заносит,  
даже  если  замкнется  твой  круг...  Будет  солью  в  глазах    
каждый  прочерк  в  словах,  обронённых  любимой  рукой.

Напиши  неответ...  прикоснувшись  чуть-слышно  строкой...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378782
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 20.11.2012


Юра Васюта

"П. Э. " М. Цветаева (вільний переклад)

оригінал  тут:
http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=2587

Обсипалось  листя  на  Вашу  гробницю  -
Зимою  несе.
Посухайте,  мертвий,  мій  любий  і  ниций,
Ви  мій  -  попри  все.

Іронія?  Посмішка?..  В  світлій  дорозі  -
І  зірка  блищить.
Мій  -  так  безсумнівно,  при  будь-якій  змозі,  -  
Як  вічність  чи  мить.

Я  знов  підійду  до  пустої  постелі  -
Не  чутиму  слів...
Ви  просто  втекли,  оминаючи  скелі,  -
До  теплих  морів.

Я  Вас  зачаровував  -  ніжний  і  гордий.
Мовчу  і  не  стримую  сліз.
Я  смерті  не  вірю!  -  Стою  на  платформі.  -
Ви  скрізь.

Хай  листя  обсипалось,  змиті  і  стерті
Скорботні  слова,  наче  дощ.
Якщо  вже  для  цілого  світу  ви  мертві  -
Я  мертвий  також.

Я  бачу,  я  чую  -  Вас  завжди  і  всюди,
-  Що  стрічки  на  ваших  вінках?  -
Я  Вас  не  забув,  і  навряд  чи  забуду  -
В  рядках.

Таких  обіцянок  відома  безцільність  -
Людська  простота.
-  Листа  у  минуле.  -  Листа  в  неймовірність.  -
Пустого  листа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374540
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 16.11.2012


Ветра

вернуться

"Лучше    быть    девиантной,    чокнутой    и    прямой,
На    трамвайном    окне    накалякать    свое:    «    лю…    кранты»
И    сойти    на    конечной,    вернувшись    в    себя    собой."
Лана  Сянська


Мне  вернуться  в  себя  помешает  чужая  тоска.
Недописаны  строки,  но,  кажется,  стерты  страницы.
В  этом  мире  запутаны  профили,  почерки,  лица,
ноябри...  И  так  трудно  себя  (и  тебя)  отыскать.
Знаешь,  кажется,  что  у  луны  серябрятся  виски,
а  за  лунными  бликами  прячется  выдох  вселенной.
Уходя  за  черту,  понимаешь,  что  память  нетленна,
что  ветрами  давно  перемешаны  с  пылью  пески
и  стекают  в  пространство  забытых  стеклянных  часов.
За  минутой  скользит  чья-то...  жизнь  (или  смерть).  Почему-то
оставаясь  (на  тонком  стекле)  нарисованным  утром.

Знаешь,  жизнь  просчитали  шаги  в  доме  брошенных  снов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378294
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 16.11.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2012


Rekha

Включи эту ночь

Включи  эту  ночь,  от  движенья  руки
пусть  светится  всё  эфемерностью  лунной.
Я  чувствую  ток,  мы  настолько  близки,
что  в  сердце  из  сердца  протянуты  струны
невиданной  нежности.  Просто  коснись,
и  мир  зазвучит  целым  сонмом  мелодий  –  
о  счастье,  о  нас  и  о  том,  что  храним
друг  в  друге.  Ноябрь,  как-то  не  по  погоде,
горяч  от  моих  предвкушений  тебя,
от  тонких  касаний  к  душе  каждым  словом.
Твоим.  И  молчанием.  Ты  же  любя!
Я  знаю.  Шепчу  тебе  снова  и  снова:
включи  этот  день.  В  панораме  окна
пусть  льётся  –  осенним,  янтарно-медовым  
и  серо-ноябрьским  –  та  нежность,  что  нам
все  дни  озаряет.  И  кажется  новым
весь  мир  разноцветный.  И  в  гранях  сердец
одно  отражение  будет  стоп-кадром:
мы  вместе.  У  жизни  один  лишь  удел  –  
быть  искренне  нашей.  Навечно.  От  завтра.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374749
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 01.11.2012


Rekha

В циферблате - октябрь

А  без  нежности  я  не  умею  писать  и  думать,
потому  что  все  мысли  мои  от  тебя  теплеют
и  колотят  в  виски.  Этот  день  получает  в  сумме
веский  повод  увидеть  с  причала  твой  парус  Греев.
Может,  он  и  другого  цвета,  ведь  суть  не  в  этом...
Иероглифом  «счастье»  стекают  дожди  по  стёклам.
В  циферблате  –  октябрь.  И  в  потоках  добра  и  света
эта  осень  уже  до  слияния  в  «мы»  размокла.
И  за  твёрдость  внутри,  и  за  веру  мне  щедро  платит
драгоценным  дождём,  что  стекает  в  мои  ладони  
жадной  лаской  твоей...  Два  крыла  над  твоим  фрегатом  –  
это  нежность  моя.  Ты  поймёшь,  что  она  бездонна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374558
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 31.10.2012


Святка Ностальгія

В порядке бреда

Мы  больное  общество,  свихнувшееся  на  грустных  глазах,  безделье  и  обсасывании  собственных  проблем  по  самые  гланды.
Ни  одному  миру  не  нужны  ваши  голубые  бантики  и  плюшевые  мишки!  Наслаждайтесь  вкусом  розовых  соплей  в  одиночестве!
Мы  больное  общество,  гордящееся  тем,  что  можем  убить  любовь  одной  обоймой  и  хранящее  потом  фотографии  сего  действа  в  левом  ящичке  письменного  стола.
Ведь  что  дает  человечеству  такая  ваша  любовь?  Вялых  работников,  мечтателей,  попадающих  под  машины,  самоубийц,  гордящихся  своей  предсмертной  запиской  и  тоскливых  рифмоплетов!
Знаете,  есть  такой  способ  проверить,  голоден  ли  ребенок:  дайте  ему  кусочек  хлеба.  Если  он  будет  капризничать  дальше,  значит  просто  хочет  побаловать  себя  чем-то  вкусненьким.
Хотите  проверить,  нужна  ли  вам  Любовь?  Посмотрите  на  небо.  Да  вот  же  Она  -  долготерпеливая,  милосердная,  не  превозносящаяся,  не  гордящаяся,  не  бесчинствующая,  не  раздражающаяся.  Все  покрывает,  всему  верит,  всего  надеется,  все  переносит.  Ну  вот  же  Она  -  красивая,  глубокая,  навсегда  -  просто  над  головой.  Что,  отвели  глаза?  Скучно?  Сладенькой  человеческой  захотелось?
Не  обманывайте  себя.
Когда  покупаете  себе  конфету,  не  говорите  что  хотите  есть.
Когда  ведете  к  себе  домой  проститутку  -  не  обольщайтесь,  что  старшенького  назовете  Александром.

И  еще.
Когда  у  вас  заноза  на  пальце,  вы  же  не  кричите,  что  необходима  ампутация  всей  руки?  Так  будьте  последовательны!  Не  сетуйте,  что  жизнь  кончена,  когда  у  вас  украли  кошелек,  ушла  жена  или  цвет  сумочки  не  подходит  под  цвет  туфель!

И  хоть  раз,  когда  говорите  кому-нибудь  "плевать  я  на  тебя  хотел"  -  плюньте.  Ну  плюньте,  раз  хочется.  Слюной.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206929
дата надходження 20.08.2010
дата закладки 27.10.2012


Леся Геник

Остання осінь

Жінка  за  вікном,  що  хоче  жити,
Притуляє  небо  до  грудей.
Тільки  час  чомусь,  невірне  мито,
Безнадією  торка  дверей.

І  отам,  де  стелиться  снігами,
Де  вітрами  корчиться  біда,
Чоловік,  закоханий  без  тями,
Ще  до  часу  сили  наверта...

Чи  до  ранку,  чи  до  ночі  -  мрія,
Молитвами  вкутані  слова.
Лиш  дарма,  бо  стишитись  не  вміє
Час  без  дива!  І  на  час  -  жива

Жінка  за  вікном,  за  сивим  болем,
Що  залюблена  до  крику  у  життя...
Але  ба,  покликана  вже  Богом
В  далі  сиві  -  путь  без  вороття

В  осінь  цю,  знеможену  прощанням.
Золото  і  сльози  на  руці.
Час  і  мука,  доторки  останні  -
Під  ногами  білі  папірці...
(26.10.12)

(Навіяне  фільмом  "Осінь  у  Нью-Йорку")

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373557
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.10.2012


Леся Геник

Не приходиш…

Чомусь  не  приходиш  до  мене.  Сумую...
Аж  вікна  у  сивих  тонах.
Я  скло  завуалене  слізно  цілую.
Ти  -  вітер!  Ти  -  небо!  Ти  -  птах!

Неторкана  пам"ять,  незволена  мрія...
Панянки  осінні  довкруж.
Без  тебе  надіятись  -  ветхо,  не  смію.
Без  тебе  -  довкілля  калюж...

А  може...  А  може  і  зовсім  намарно
Застлало  чекання  столи?
Невільна  самітниця,  тиха,  неславна
Узула  журу  в  постоли

І  десь  заблукала  в  минуле  сторіччя,
Де  слово  п"янило  як  мед...
О,  серце  печальне,  сумні  протиріччя,
О,  правди  невіданих  Вед!

Чому  ж  не  приходиш?  Всихаю,  мілію...
Аж  сиво  у  вікнах  моїх.
Без  тебе  не  можу,  без  тебе  не  вмію,
Без  тебе  душа  моя  -  гліх*...
(20.10.12)


*гліх  (глід)  -  діал.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372076
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 20.10.2012


Невгамовний

Грустные итоги…

Морем  пахнет  осенний  ветер,
Листья  в  золоте  -  откровенье,
Я  за  все  свои  дни  в  ответе,
Видишь  -  горечь  в  стихотвореньях.
Неминуем  счастливый  случай  -
Расписала  судьба  когда-то,
Боже  милостивый,  не  мучай!
Покажи  -  где  свинец,  где  злато.
Дай  людей  на  пути  открытых,
Дай  любовь,  чтобы  сердце  пело
И  случайно  с  дороги  сбитых
Возврати  в  нашу  жизнь  умело.
Мы  ж,  безудержные,  не  ценим,
Догоняем  фантомы  счастья,
Так  надеемся,  что  весенним
Станет  дождь  наших  слез  в  ненастье...
На  лихом  скакуне  по  миру
Проскакать  бы  -  что  наши  годы...
Только  тянут  назад  кумиры,
Да  и  кони  -  не  той  породы...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370899
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 15.10.2012


Лія***

Солодкий міраж…

Заплутався  рукою  у  волоссі...
Чи  може...  просто  ти  не  хочеш  йти?
Це  щастя  мить?  Чи  все  мені  здалося?
Живий  міраж...  де  разом  я  і  ти...
Міраж...  то  чом  так  солодко  мені?
Гаряче  серце  пристрасно  пече...
І  те  волосся...  що  заплуталось  в  тобі...
Та  губи  ніжно...  водоспадом...  на  плече...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370149
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 11.10.2012


Ярослав Дорожний

Серпнева згуба

Згубились  в  серпні  у  вітрах  твої  слова
І  трави  не  шепочуть  теплі  рими,
В  жертовник  сподівань  накладені  дрова,
Печаль  із  листям  –  почуття  незримі.  
Осінній  вітер  із  дощу  –  й  вогонь  погас,
Намок  вівтар  і  треба  Купідону
І  в  мокрих  крилах  втомлений  шукач-Пегас
Схилив  чоло  до  Афродіти  трону.  
Благословення  ж  Сонця  вимолить  вона
І  місяць  зоряну  ще  ковдру  встелить.
Можливо  й  так,  чом  ні.  Проте,  чекай,  хто  зна.  
Шукаю  складність-шлях  в  покрові  Лелі.  

25.09.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370137
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 11.10.2012


Strannic

Полнолуние

Расскажи  мне  свои  молитвы  -
о  таких  не  читают  в  книгах.
Эти  ночи  -  как  лезвие  бритвы  -
не  спасут  ролевые  игры,
дни  тоски  с  ароматом  кофе,  
ведь  не  всё  проверяет  время.
Где-то  есть  болота  и  топи
и  реки  в  никуда  течение,
и  реки  в  никуда  впадение,
и  разорванность  нервов-мыслей,
бесконечное  выпадение
в  треугольник  ненужных  смыслов.
Расскажи  мне  свои  тревоги.
я  не  внемлю,  я  просто  слышу,
ведь  сегодня  достать  до  Бога
можно  даже  с  соседней  крыши.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182584
дата надходження 08.04.2010
дата закладки 10.10.2012


Rekha

Религия нежности

В  наш  новый  день,  в  тепло  твоей  руки
так  свято  верю,  что  из  всех  религий
я  выбираю  лишь  твои  виски
для  поклоненья.  И  от  счастья  в  миге,
от  счастья  прикасаться  и  молчать,
считать  губами  пульс  глубинной  жилки,
когда  ты  сонный  пьёшь  на  кухне  чай,
я  не  дышу.  Боюсь  дыханьем  пылким
спугнуть  рассвет,  заполненный  тобой,
и  новый  день,  в  ту  веру  обращённый,
в  которой  «жизнь»  равняется  «любовь».
В  которой  я,  так  жадно  и  поклонно,
врастаю  кожей  в  трепетный  висок,
биенье  чувствую  и  наше  счастье.
В  которой  каждый  нежен,  суть  –  спасён,
одним  касаньем  –  трепетным  причастьем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369977
дата надходження 10.10.2012
дата закладки 10.10.2012


Rekha

Моему небу

А  в  душе  моей  столько  неба,
этих  солнечных  дней  и  нас,
что  единственная  потребность  –  
знать,  как  сильно  тебе  нужна  –  
растворяется  в  этой  сини,
замирает  у  края  губ.
Мой  единственный,  мой  единый,
я  навстречу  тебе  бегу.
Я  давно  узнаю  в  молчанье
песню  наших  горячих  зим.
Мне  не  грустно,  но  я  скучаю...
Надышаться  тобой  одним
так  хочу  я,  до  дрожи,  брежу,
каждый  выдох  и  вдох  –  тебе!
Ты  мою  прочитаешь  нежность
в  этой  сини  святых  небес.
Наших  общих,  соединивших
очень  крепко  –  извечным  «мы».
Ты  мне  нежность  свою  напишешь
меж  лопаток.  Её  не  смыть
никакой  поднебесной  сини,
ни  словам,  ни  календарю!
На  губах  моих  не  остынет:
«Я  люблю  тебя!  Я  люблю!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369680
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 10.10.2012


Андрєєв

Темноглазая грусть

Прослезились  небесные  хляби  
Сквозь  туманное  серое  «пусть»,  
Словно  кто-то  оковы  ослабил  
И  впустил  темноглазую  грусть.  

Я  её  загонял  в  подземелья,  
Налагая  на  сердце  –  пуды,  
И  заглатывал  адские  зелья,  
Чтоб  в  ней  не  было  больше  нужды.  

И  какой-то  затерянной  тропкой  
(Знаю  точно  –  почти  наизусть!)  
В  эту  осень  пришла  ко  мне  робко  
Ты,  моя  темноглазая  грусть!  

 8  октября  2012  года



Знов  радий  бачити  Вас,  дорогі  друзі!  Я  нікуди  не  загинув:  я  знов  серед  Вас!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369750
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 10.10.2012


МАРИЯ

Достучаться…

Достучаться...  И  стоя  у  двери,
Непокорную  прядь  теребить...
И  словам  твоим  искренне  верить,
Не  надеясь...,  но  все  же  любить...

Достучаться...  Эмоций  охапку
Рассыпая  к  любимым  ногам,
Всю  себя,  до  конца,  без  остатка,
Словно  дар,  словно  жертву  Богам!

Достучаться...А  надо  ли?  Может
Постояв,  пораздумав,  уйти?
Что-то  там  в  глубине  тихо  гложет,
На  распутьи,  у  края  мечты...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369902
дата надходження 10.10.2012
дата закладки 10.10.2012


swoon

Романс (Вы присели напротив) .

Вы  присели  напротив,
 Кивнув  чуть  небрежно  ;
Вы,  как  прежде,  свободны,
 Я  -    проездом,  как  прежде...
Ваше  сердце  закрыто,
 И  не  слышно,  как  бьётся  ;
И  вуалью  прикрыты
 Очи,  что  ярче  солнца.

       Мне  для  Вас  не  жаль  даже  жизни  своей,  
     Мне  за  Вас  не  жаль  всех  оставшихся  дней...
       До  меня  Вам    -  лишь  рукою  подать,
     Мне  ж  о  Вас    -  как  и  прежде    -  мечтать.

В  кругу  шумном  гостей
 Я  лишь  Вас  отмечаю,
Средь  фальшивых  страстей
 Я,  забывшись,  мечтаю  ;
На  манжетах  пишу
 Сокровенные  чувства    -  
Я  опять  не  решусь
 Вам  сказать  о  них  устно...

   Вы  уйдёте  потом,  когда  свечи  погаснут,
     Когда  кончится  бал...Когда  выпьют  вино...
   А  я  сзади  тайком  к  Вашей  двери  провёл  Вас,
     И  в  душе  пожелал  сладких,  сбыточных  снов.

       Когда  звёзды  уснут    -  я  домой  добреду...
     Этим  утром  бокал  я  за  Вас  подниму.
       Может,  станет  чуть  ближе  желанная  даль...
     Может,  хватит  мне  жизни  приблизиться  к  Вам...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369590
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 09.10.2012


Rekha

Нас небо венчает (с Ветрой)

Все  тучи  сосчитаны,  милый,  и  дальше
их  больше  не  будет  над  нами!  А  наше
лазурное  небо,  скрижалево-звонко,
судьбы  две  начертит  в  одну.  Эта  тонкость
твоих  горизонтов  –  всего  лишь  примета,
что  скоро  с  востока,  незыблемым  светом,
безумная  нежность  прольётся.  И  руки
согреет  до  крыльев,  до  ласковых  звуков
в  гортани,  у  сердца.  И  небо  раздвинет,
чтоб  посередине,  нежнейшим  из  синих,
отметить  нам  место  для  встречи  и  счастья.
Да,  пусть  и  не  делится  небо  на  части,
твоё  и  моё  пусть  навечно  едины,
ведь  мы  же  у  целого  –  две  половины!

 *
А  тучам  завещана  важная  данность  -
пролиться  дождями.  Пролиться  дождями
и  смыть  добела  чью-то  колкую  память.
Стереть  все,  что  было  когда-то  не-с  нами.
А  ветрам  завещано  слить  воедино
твою  половину  -  мою  половину,
так  крепко,  чтоб  были  они  не-де-ли-мы.
Чтоб  все  огорченья,  печали  -  все  мимо.
А  солнцу  завещано...
знаешь,  любимый,  все  будет  прекрасно!
И  неповторимо!

 *
Я  срок  угадала,  когда  ты  не  сбыться,
ну,  просто  не  сможешь.  И  ласковой  птицей,
осенним  аккордом,  дыханием  встречным
ты  крепко  обнимешь.  Погладит  мне  плечи
осеннее  солнце,  твоими  руками.
Я  больше  не  помню,  что  было  не  с  нами.
Октябрь  наш  случится  безумно  счастливым!
И  линии  судеб  осенние  ливни
сольют  воедино,  навеки.  Любимый,
мы  –  две  половины.  Мы  не  разделимы!

 *
Мы  неразделимы.  Мы  -  целого  части.
Наверное,  это  и  есть  наше  счастье  -
ладони  сжимать,  согревая  от  ветра.
И  если  нас  время  отправит  по  свету
листвою  осенней,  лесной  паутинкой  -
ты  помни,  мой  милый,  мы  -  две  половинки
чего-то  большого.  В  распахнутых  душах.
Мы  -  не  разделимы.  Мой  милый,  послушай
как  бьется  за  стенкой  груди  вольной  птицей
большая  любовь.  Ночью  каждою  снится
тепло  твоих  глаз,  что  родными  мне  стали.
Ты  знаешь,  мой  милый,  нас  небо  венчает.

 *
Ты  знаешь,  хороший,  какие  бы  дали
в  ближайшую  полночь  нас  не  разделяли,
с  приходом  рассвета  сошьют  половины
лазурные  нити.  И  в  небе  едином
напишут  большим  иероглифом  «счастье»
изгибы  судьбы.  И  в  твоей  нежной  власти
окажется  завтра,  дожди,  паутинки.
Всё  будет  прекрасно  и  неповторимо!
Обвенчаны  небом,  скитаться  по  свету
мы  можем  с  тобой,  подчиняясь  запрету  –
и  только  лишь  так  –  запретив  все  разлуки.
Отныне  –  навечно!  Сжимаются  руки
в  неистовой  нежности,  жарком  порыве...
Октябрь  обещает  быть  очень  счастливым!

Счастливым.  И  нашим.  Навеки.  Отныне.

Мой  милый,  у  счастья  мы  -  две  половины!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368729
дата надходження 05.10.2012
дата закладки 05.10.2012


Rekha

Ступай по золоту

Ступай  по  золоту.  Осенние  дожди  
всегда  по  листьям  ходят  очень  смело.
Им  наш  октябрь  дорогой  не  измерить  –  
нет  счастью  мер!  А  есть  лишь  мы,  в  пути,
едины  –  никогда  не  разойтись.  

Ступай  по  золоту.  От  этого  окна
всегда,  как  вера  в  чудо,  светит  лампа,
теплом  моим.  И  для  двоих  крылатых,
таких  как  мы,  созрели  имена.
И,  ожидая  чуда,  ночь  нежна.

Ступай  по  золоту.  Безудержный  октябрь
сметает  все  преграды.  Бредит  нами.
И  все  стихи  в  фигурки  оригами
сворачивает,  и  они  летят  –  
цветами,  звёздами  –  к  твоим  мечтам.

Ступай  по  золоту.  И,  скажем,  год  спустя,
когда  дожди  вот  так  же  будут  смелы,
придумает  слова  для  колыбельной,
ещё  счастливей  став  для  нас,  октябрь.
(И  нет  желанней  этого  дождя!)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368754
дата надходження 05.10.2012
дата закладки 05.10.2012


swoon

Трезвая мысль.

Гламурки  всё  ждут  своих  сказочных  принцев
С  мобилой,на  джипе,  и  в  кожаных  джинсах;
А  я  без  меча,  без  коня  и  без  свиты  -  
Да  мне  всё  равно,  лишь  бы  грел  старый  свитер,
       И  так  же  звучала,как  прежде,гитара,
       А  что  не  сложилось  -  начнётся  сначала.
       И  я  ЕЁ  встречу  на  старой  развилке,
       Которую  раньше  прошёл  по  ошибке...

Всё  будет  так  просто  -  обычная  встреча...
Мы  будем  жить  долго,умрём  в  один  вечер,
И  счастье,которого  было  в  избытке,
Останется  в  детях,  в  мечтах  и  улыбках...

         Но  свитер  в  заплатах;    и  струны  не  ладят;
         А  счастья  -  и  на  одного-то  не  хватит;
             Лишь  трезвая  мысль  тихо  шепчет  подсказки  :
           "  Не  слишком  ты  взрослый,чтоб  верить,  блин,  в  сказки  ?  "

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289095
дата надходження 27.10.2011
дата закладки 02.10.2012


Ева Зиг

номер моря

Я  знаю,  что  ты  бы  меня  простил    
Ломал  кулаки  бы  о  стены    
Стены  о  кулаки    
Просил  бы  уйти,  спиной  заслоняя  двери
А  я    
Прошла  99  морей,  чтоб  дойти  до  удобной  мели
Обжилась  понемногу    
Наставила  ветряков    
Но  признаюсь,  первое  время  сильно  болела
Из  газет  вырезала  статьи  про  чужую  любовь
И  жалела
О  том,  что  прощенья  просить  не  приду
Но  сегодня    
Случилась  поломка  bluetooth-гарнитур
У  всех  волонтеров  из  служб  для  обслуги  психов
А  им  ведь  не  платят  совсем,  чтоб  трубки  держать
У  самого  уха
Так  сложилось,  что  я  никому  не  могу  доверять
Оттого  тоскливые  вирши  пускаю  в  печать
И  кормлю  ожиревших  за  лето  ручных  альбатросов
Нет-нет,  ты  не  думай,  что  мне  не  хватает  тебя
Мне  просто  чуть  чуть  не  хватает  хоть  чьих  то  вопросов
Чтоб  я  могла  говорить  о  тебе,  отвечая
Но  здесь  сотни  чаек    
На  белых  морских  бурунах
Вдруг  будто  раскрылись  глаза:  воде  безоглядно  верю  я
Могу  отвечать  ей  на  грохот  каждой  волны        
Номер  моря  забит  как
“Телефон  доверия“

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367585
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 29.09.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.09.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.09.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.09.2012


Piana Guitara

Як (Красота)

Красота,  ты  же  ложный  маяк;  легче  ли  с  тонной  густых  волос  и  глазами  на  пол-лица?  Говорят,  за  улыбку  сердобольной  олигарх  подарил  не  один  Кадиллак.  
Предпоследний  уровень  пройден,  остался  «босс»,  а  игра  уже  надоела,  к  сожалению,  не  слегонца;  я  сменила  бы  джойстик  на  
скифский  акинак  
или  
жизнеописание  побед  и  провалов  среднестатистического  стервеца,  шитого  лыком,  зачатого  в  корпоративный  аншлаг  (вылупился  облезлый  ворон  –  не  получился  Икар).  

У  меня  нет  рюкзака  –  все  пожитки  вмещаются  в  перикард.  

Говорили,  такие  руки  даются  лишь  вейлам  и  чаровницам.  Я  хотела  бы  единоразово  veni,  vidi  и  vici,  не  кочевать  по  недостроенным  семьям  и  не  пускаться  в  гормональный  рейд  каждый  март.  

Красота  никого  не  спасет,  не  отметит  ни  благостью,  ни  клеймом;  иногда  она  продается,  но  на  все  есть  известный  срок.  Если  бы  я  была  клавикорд,  то  стояла  бы  в  спальне  у  Моцарта,  и  к  нам  приходила  герцогиня  Йоркская  якобы  на  урок…  

Человечество  пожирает  искры  подлинности  с  жадностью  острозубастой  пасти.  Я  сама  решу,  какая  из  остановок  –  конечная,  я  недособрала  коллекцию  пустозвонных  «прости»,  я  хочу  оказаться  в  стороне  от  непрерывного  копипаста.  

И  вообще  я  тибетский  як,  у  меня  длинные  рога  и  косматая  бурая  шерсть.  Между  прочим,  яки  гибнут  от  переизбытка  людей  и  не  выносят  ими  обжитых  мест…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364226
дата надходження 15.09.2012
дата закладки 15.09.2012


Ветра

Одинаковость

Отзывом  на  "Полосы"  (Rekha)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364004


В  странных  рунах  (до  боли  знаковых),
что  не  терпят  ни  зла,  ни  лжи,
прорисована  одинаковость.
Ну  откуда  она?  Скажи!
Объясни  мне  все  совпадения
наших  стоптанных  кем-то  троп.
Словно  прихоти  злого  гения,
что  тебя  пропустить  не  смог
мимо.  Мимо.  Лучом  очерченый
этот  тонкий  горячий  круг.
В  этом  круге  я  -  твоя  женщина,
так  уставшая  от  разлук.
Ожиданием  расстояния
перечеркнуты.  Миражи
уступают  моим  желаниям
и  твоим.  Почему,  скажи?

Пусть  беснуется  Осень  холодом
нагадаю  и  ей  тепла...

По-осеннему  пахнут  волосы
в  этот  яркий  хмельной  сентябрь...


Плейкаст  автора  LaurA  http://www.playcast.ru/view/
1952674/fda63506574b3d6d38e9bb76d13471eab1ff938cpl

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364017
дата надходження 14.09.2012
дата закладки 14.09.2012


Rekha

Переплётный сентябрь

Я  срываю  с  себя  недо-утра  калёный  лист,
на  котором,  заглавными,  осень  горит  тобой.
Поджигает  меня...  В  самой  искренней  из  молитв
я  прошу  лишь  о  нас!  Я  посмела  твою  любовь
приручить,  приласкать  и  оставить  себе  взаймы  –  
навсегда,  насовсем.  Ты  не  против,  и  в  этом  жар!
В  этом  пыл  и  пыльца  всех  чудес.  Всех  чудесней  «мы»!
Я  всегда  отдаю  все  долги  –  вот  моя  душа,
для  тебя  и  тебе,  и  в  тебе!  Я  живу,  дышу
только  этим  вот  «мы».  И  ещё  –  среди  многих  дат
переплётный  сентябрь,  знаю,  выберет  нам  одну
для  того,  чтобы  жизнь  нашу  книгой  большой  издать.
Где  на  каждой  странице  уютно  и  так  тепло  –  
от  тебя  и  с  тобой,  раскалённых  касаний  ток...
Где  мечты  –  на  двоих,  и  сентябрь  –  лишь  для  них  пролог,
или  светлый  пророк.  Путеводная  нить  дорог
нас  сплетает,  сплетает,  сплетает  в  единство  слов.
Навсегда!  Недостаточность  утра  –  такой  недуг,
от  которого  лечит  к  обеду  твоя  любовь.
И  бескрайняя  нежность,  которой  всегда  я  жду...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362395
дата надходження 06.09.2012
дата закладки 06.09.2012


Migelito

Хочу знати

Не  бажаю  тебе  втрачати
Ти  солодка  гаряча  рана
Захопила  мене  тілесно
Відтепер  від  сьогодні  вперше

Споглядаю  за  нашим  часом
Він  повільний  грайливий  ранній  
Йде  десь  поряд  так  непомітно
Хочу  знати  чи  в  правду  вічний

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362027
дата надходження 04.09.2012
дата закладки 04.09.2012


Luna Ravenheart

Сон (еще одно мыльнооперное)

Сон  –  это  как  телевизор:  чужие  лица,
Реклама  достала,  а  пульт  где-то  у  соседа.
Она  ненавидит  ночи,  когда  Он  ей  снится
И  потом  не  уходит  из  головы  до  обеда.
Привет,  говорит…  только  мне  уж  пора,  покеда…
Она  остается  в  себе  одна  и  хочет  напиться.

Она  ставит  чай,  но  заваривает  обязательно  только  кофе,
Пьет,  как  цикуту,  заедая  банальным  «Винстоном».
Смотрит,  как  падают  звезды,  желание  тихо  выстонав,
И  убеждает  прохожих,  что  ей,  разумеется,  пофиг.
 
А  потом  она  включает  свой  ноутбук:
От  нечего  делать  просто  посмотрит  фотки.
Открывает  папочку  (дело  его  глаз  и  рук).
Страстно  желает  револьвера  с  пулей  и  водки.
Ей  надоело,  что  счастью  положено  быть  коротким,
Что  сердца  биение,  как  и  выстрел  –  всего  лишь  звук.
Ей  надоели  рекламы,  посудомойки,  зубные  щетки,
Надоело  оправляться  и  выживать.
…а  потом  наступает  вечер,  пора  в  кровать,
И  сон  будет  тихим,  радужным  и  нечетким  –  
Такие  только  кофе  и  запивать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361905
дата надходження 04.09.2012
дата закладки 04.09.2012


Фотиния

И пораженья от победы …

И  «пораженья  от  победы
Ты  сам  не  должен  отличать…»

Поверь,  для  лучшего  разбега
Назад  не  стыдно  отступать!

Уроки  испытаний  трудных
Ты  недругам  своим  прости,  
И  априори  неподсудны
Те,  кто  помог  тебе  расти!

Когда  судьба  подрежет  крылья,
Погасит  встречные  огни,
И  кажется  –  иссякли  силы,
Лишь  воля  вытолкнет:  "Живи!",

Передохни́    перед  полётом,
Наутро  кончится  гроза.
Для  крепко-крылых  станет  взлётной
Чернее  ночи  полоса!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361987
дата надходження 04.09.2012
дата закладки 04.09.2012


Rekha

Ярко-цветочным. Опять.

Первый  день  осени.  Солнце  и  ветер.
И  на  ладонях  –  единство  отметин.
Линии  судеб  похожи  на  карты.
(Путь  мой  начерчен  на  северо-завтра.)
Ветер  запомнит  все  точки  маршрута
и  под  окно  принесёт  тебе,  утром
ярко-цветочным.  Подсолнухи,  астры
я  нарисую  пылающим  красным!
Скажешь  мне:  «Странно…»  
Но,  так  уж  случилось,
что  даже  в  кисти  моей  нежно  билось
сердце.  И  счастье.  И  первая  осень,
наша  с  тобой.  И  по  радужным  росам  –  
утренний  след  твой.  И  нежность,  потоком,
пусть  донесёт  тебе  ветер  с  востока...
Слишком  упрямая  я?  Это  точно.
Просто  пылаешь  во  мне  ты!  Цветочно...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361664
дата надходження 03.09.2012
дата закладки 03.09.2012


Piana Guitara

Как не надо делать

Видишь,  твоя  из-сердца-вон-биография  расходится  неплохим  тиражом,  
Так  жить  –  невыносимо  до  матерных  слов,  но  окупается  хорошо.  
Где  он  тебя  бросил,  и  ради  кого,  и  как  именно  вы  кувыркались  в  постели,  
С  какими  кондомами,  и  их  размеры,  и  как  выползали  из  спальни  потом  еле-еле.  
И  редок  тот  прыщ,  что  не  был  застихован,  и  не  приобрел  загодя  обаяния  
Звезды  Альтаир  или  метки  от  бога,  а  милый  гадает,  читая:  «здесь  я?  Не  я».  
А  соки  тем  временем  капают  в  строки,  чернильными  кляксами  плачешь  подавно.  
Его  имярек  –  твой  пожизненный  логин,  он  неуязвим  для  коррекций  и  правок.  
Писала,  чтоб  рифмами  он  подтирался:  от  встречи  и  до  вероломной  измены.  

Скорей  бы  ты  переломала  все  пальцы  
и  ушла  
заниматься  
делом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361430
дата надходження 01.09.2012
дата закладки 02.09.2012


Лія***

Диалог…

-  Ты  знаешь,  милый?  Как  выглядит  печаль...
-  Да...  серая...  холодная,  как  лужа...
-  Нет...  она  как  небо,  что  уходит  вдаль...
Как  жёлтый  лист...  и  голубая  стужа...

-  А  одиночество...  думаешь...  звучит?
-  Скрипучей  дверью...  сквозняком...  и  плачем...
-  Нет...  саксофон...  сердечко  в  такт  стучит...
Ну  и  стихом...  что  дорог  так...  и  значим...

-  Ну  а  разлуку...  чувствовал  на  вкус?
-  Солёную?  Как  женская  слеза?
-  Нет...  Как  ванильно-шоколадный  мусс...
Но  с  стойким  послевкусием  железа...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360678
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 01.09.2012


Діана Сушко

Ухожу на свою войну

Ухожу  на  свою  войну,
где  не  будет  ни  в  грязь,  ни  ниц.
Где  женой  назовут  жену,
не  сжимая  в  руках  синиц.

Не  спросив,  поднимут  с  колен,
отряхнут  и  протянут  хлеб.
Где  исходит  тепло  от  стен,
даже  если  те  стены  –  хлев.

Где  в  окопе  –  спиной  к  спине  –  
не  подкосит  дурной  исход.
А  на  печке,  да  в  тишине,
полукругом  растет  живот.

Где  усталость  уходит  в  ночь,
ощущая  родной  порог.
С  милосердием,  как  на  дочь,
из-под  вышивки  смотрит  Бог.

Где  величие  –  в  простоте.
А  уют  –  то  же,  что  –  ютить.
Где  ни  этих  родных,  ни  тех
не  бросают  на  полпути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361377
дата надходження 01.09.2012
дата закладки 01.09.2012


Раэнэ Тэль

Случайный-случайному

И  всё,  что  есть  у  меня  -  так  это  в  глазах  отчаянье:
я  скучаю,  я  тончаю,  не  привечай  меня.
Не  встречай  меня,  не  приручай  меня,  я  случайная,
муть  кофейная,  горечь  чайная,
или  твой  -  губы  сжаты  -  в  ухмылке  лёд.
Правда  ли,  что  бессонница  всем  идёт?

Что  нам  делать,  серым,  безликим,  брошенным,
травам  скошенным,  детям  в  семье  непрошеным,
первым,  неверным,  невольным,  коням  стреноженным?
Будто  бы  в  зеркале  мутном  тройном  похожи  мы..
Брат,  что  нам  делать?  А  тошно  -  не  отвечай.
Хочешь,  шагни  под  зонт,  приходи  на  чай.

Это  не  нежность,  не  слабость  -  двух  спин  закон.
Горе  владеет  доходчивым  языком.
Рухнула  крепость  надежды,  семьи,  икон,
вот,  мы  вдвоем.  И  пойму,  хоть  едва  знаком.
Разная  грусть  и  по  разным  идти  домам.
Брат  мой,  согреть  не  по  силам,  но  не  предам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358512
дата надходження 19.08.2012
дата закладки 19.08.2012


Діана Сушко

Брюнетка

Я  до  мозга  костей  брюнетка,
в  деловом  и  домашнем  стиле.
Не  накрашенной  и  без  шпилек,  
я  храню  непокорный  нрав.

Инкрустируй  огнями  клетку,
устилай  океаном  мили,
а  постель  –  лепестками  лилий
–  и  окажешься  ты  неправ.


Я  могу  быть,  конечно,  рыжей.
У  камина  кутить  с  бокалом,
обжигая  беспечно  алым
слабым  отблеском  на  губах.

И  могу  я  прослыть  бесстыжей,
и  пластичной  под  одеялом,
с  неподдельных  эмоций  шквалом,
разбивающим  в  пух  и  прах.


А  еще  я  могу  шатенкой  
пропадать  под  покровом  ночи,  
без  зазрения  пряча  очи
в  простоту  и  наивность  лет.

А  потом  у  семейной  стенки
молча  внутренне  кровоточить,
отсевая  иных  и  прочих,
скромно  кутаясь  в  колкий  плед.


Я  искусно  сыграю  роли,
от  Маруси  до  Маты  Хари.
Вышиванку  сменив  на  сари,
я  одерну  угрюмый  быт.

Я  брюнетка!  До  острой  боли.
И  танцуя  однажды  в  паре,
пока  корчиться  жизнь  в  пожаре,
НЕ  ПОЗВОЛЮ  СЕБЯ  ЗАБЫТЬ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358083
дата надходження 17.08.2012
дата закладки 17.08.2012


Samar Obrin

Семихолмие

"Ведь  в  том  правда,  что  существуют  боги,  а  не  бог"

____________________________________Ф.Н.


День  застыл  
                   в  изгибе  жаркой  ночи  
И  шёпотом,  
                   как  будто,  между  прочим,
Коснулся  голос  —  слуха:
                   «-Твёрже  будь!
Пора  Олимп  вернуть  завистливым  богам!
А  значит  -  
                     просится  на  волю  Суть...
А  значит  -  
                     проси  не  счастья,  
                                                   а  душевных  ран!»

Дионис,
     Аполлон,  
               Борей,  
                       Фидес
Смеются  громко:  «  -Эй,  да  этот  крест  -
Всего  лишь  пытка!
                       Лишь  удел  рабов!
А  бог  ваш
                 Тело!
                         и  немного
                                         Кровь!
Иди  за  нами,  смертный!
                                     Нужен  ты  -  
Чтобы  вернуть  нам  Право,
                                       Силу
                                               и  Холмы!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357391
дата надходження 14.08.2012
дата закладки 14.08.2012


Rekha

Осенние гаммы

А  знаешь,  я  видела  осень
в  янтарно-карминовой  гамме.
И  небо  синело  раскосо,
и  я  на  любые  вопросы
тебе  отвечала:  «Te  amo!
Люблю,  мой  хороший!  Ты  слышишь  –  
пронзительно  падают  листья?»
И  осень,  стараясь  быть  тише,
собой  занавесила  крыши,
чтоб  с  нашим  дыханием  слиться.
Одним  на  двоих.  Безоглядно.
И  я  обнимала  колени
твои,  очень  нежно  и  жадно...
На  каждом  листе  не  тетрадном,
на  всех  диалектах  вселенной,
писала  нам  осень:  «Te  amo.  
I  love  you».  И  дальше,  и  дальше...  
А  я  повторяю  упрямо,
что  верю  в  осенние  гаммы,
где  всё  будет  искренне  нашим!
Te  amo...
Te  amo...
Te  amo...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355517
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 06.08.2012


Ліоліна

Осенний этюд

Скребет  по  тротуарам  утром  ветер,
Сметая  пыль  с  тонированных  автостекол.
Проснулись  все  счастливые  на  свете.
И  ароматы  кофе  из  раскрытых  окон
Смешались  с  запахом  пионов  в  вазах.
На  волоске  висит  заплаканная  туча.
Вдруг  всхлипнула,  зашлась  в  рыданьи.  Сразу
Рассыпав  пригоршню  бусинок  –  капель.  Лучше
Пусть  дождь  бежит,  крутя  свои  педали,
И  осень  рассыпает  листья  по  балкону.
В  ушах  твои  настойчиво  звучали
(Мной  не  услышаны…)  звонки  по  телефону.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355520
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 06.08.2012


Rekha

Мы

Я  знаю:  время  –  кистью  на  холсте  
моей  судьбы  –  тебя  рисует  смело,
уверенно,  в  попытке  долететь
дыханием  надрывным.  И  капелью,  
жемчужных  рос  на  высохшей  траве,  
дожди  мне  напророчить,  звонких  капель
безумный  танец,  у  висков  и  вен  –  
единым  эхом,  самым  сладким  залпом
признаний  трепетных.  Ну,  скажем,  в  том,
что  знаю  наизусть  я  много  строчек,
которые  напишешь  ты,  потом,
о  нас  с  тобой.  На  месте  многоточий
моей  судьбы,  твоей  –  моей  судьбы.
Она  вот  здесь,  чуть  ниже  сердца,  множит
все  мысли  о  дожде,  когда  не  быть
пространством  для  меня  уже  не  сможешь,
и  временем,  вложив  извечный  смысл
в  счастливое,  до  дрожи  в  сердце,  «мы».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355611
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 06.08.2012


swoon

Волк.

Я  в  твоём  плену,
 Но  внутри  свободный;
Вою  на  луну    -  
 Серый  волк  голодный,
Спрятав  до  поры
 Хищную  натуру    -  
В  правилах  игры
 Я  меняю  шкуру...

Ласковый  капкан    -  
 И  бежать  нет  мочи,
С  потрохами  сдан,
 Связан,  обесточен.
Комнатным  зверьком  
 Мне  не  стать,  однако,
Мой  другой  закон  :
 Не  скулить  собакой,

Не  вилять  хвостом,
 Не  бежать  за  палкой
И  с  ладони  корм
 Ждать  подачкой  жалкой...
Помню  дичи  вкус
 И  азарт  охоты    -  
Как  и  все,  я  злюсь
 Долго  без  свободы.

Надоест  когда
 Новая  игрушка,
И  поймёшь  :    меня
 Не  чесать  за  ушком    -  
Крепче  чуть  усни
 И  ослабь  запоры    :
Ждут  меня  они    -
 Вольные  просторы...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354769
дата надходження 02.08.2012
дата закладки 02.08.2012


Ветра

Как хотелось тебе присниться (с insolito)

В    продолжение    (из    комментов  к)  "нежное"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336217
А    соавтор    -    здесь
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=12833
---------------------------------------------

Как  хотелось  тебе  присниться
cиней  птицей  и  ясным  днем.
Беззаботливым  журавлем
и  смешливой  еще  синицей.
Так  хотелось  тебе  присниться...
Опадая  слепым  дождем
на  распахнутые  ресницы,
поцелуем  с  капелью  слиться
отдавая  всю  нежность.  Сном
возникая  и  наважденьем.
Быть  лучем  или  лунной  тенью
птицей...  даже  с  одним  крылом...
Расстворяясь  в  душе  твоей,
но  оставшись  самой  собою,
стать  последней  твоей  любовью
или  первой.  Сотри  скорей
все,  что  было  меня  нужней…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353188
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 26.07.2012


swoon

Лето с именем Юля.

Посвящается  Ф.Л.


А  ты    -  солнышко  рыжее,
   Ты    -  из  сказки  лисичка,
Как  тебя  не  увижу  я    -
 Улыбается  личко,

И,  волнуясь  за  зрение,
 Всё  ж  смотрю  не  мигая  :
Яркое  излучение
 Мою  жизнь  освещает.

Золотой  паутинкою
 Кудри  вьются  по  ветру,
Ленточкой-невидимкою
 Я  вплетусь  в  них  секретом    -  
 
Буду  песни  на  ушко  петь
 В  этом  вечном  июле...
На  кого  мне  ещё  смотреть,  
 Лето  с  именем  Юля  ?!!


     Ну  чего  мне  ЕЩЁ  хотеть  ?!!    -
       Лето  с  именем  ЮЛЯ...


___________________________
...Да,  не  спорю,  попсовенько  получилось...
Ну  что  ж  ?..    Бывает...    :)
   Как-то  оно  так...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353150
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 26.07.2012


Ветра

Ты начинаешься (c Фрау Ларсен)

В  продолжение  (и,  собственно,  из  комментов  к)  "вдохом"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352423
А  соавтор  -  здесь
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=13748
-------------------------------------------------------

Ты  начинаешься...  Воздух  глотает  ветер,
словно  взахлеб.  Задыхается.  Звук  немеет.
Я  просыпатся  без  мысли  о  нас,  поверь  мне,
с  тех  самых  пор  /ты  же  знаешь/  уже  не  умею.
 
День  раскрывает  объятья  горячим  светом.
Солнца  лучи  рассыпаются  желтой  пылью.
Кажется,  утро  вползает  в  меня  по  венам,
А  с  этим  утром  и  ты...  навсегда  отныне.

Вдохом...  пекущим,  где  сотня  процентов  озона
/газа  грозы,  что  от  наших  с  тобою  взглядов.../
Я  говорить  не  могу  /или...  просто  не  смею?/,
чтоб  не  спугнуть  это  счастье,  которое  рядом.

Выдохом  молнии  /впрочем,  уже  и  не  важно/,
жгучим  как  пламя  /ты  знаешь  -  на  грани  фола/.
Может  быть  это  давно  для  тебя  знакомо,
только  вступаю  я  в  воду,  пожалуй,  дважды.

Мир  -  это  цельность,  хоть  небо  -  на  половины.
Время  срывает  с  петель  все  мои  запреты.
/Мы  неделимы.  А  значит  мы  откровенны
в  этой  горячей  жизни  со  знаком  "лето"/

---------------------------------------------------------
Плейкаст  автора  LaurA  http://www.playcast.ru/view/1902496/
d6c3ebff691b609c8e4952e292811d90209c63capl

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353031
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 26.07.2012


Ветра

не важно

тебе  ведь  не  важно  совсем  -  чем  дышу,  живу
какая  во  сне  и  как  выгляжу  наяву
какие  я  песни  слушаю  и  пою  -  
тебе  нет  и  дела

мне  ночь  пишет  звездами  мантры  на  небе  но
чтоб  все  их  собрать  воедино  -  мое  окно
открыто  для  лунного  света.  его  серебро
варила

в  ковшах  золотых,  просыпала  пыль  звезд,  дождей
прибавив  к  ним  заклинанья  волшебных  змей
шептала  молитвы  древние.  на  воде
с  приливом

ждала  отраженья  забытых  чужих  планет
звенела  над  ним  ожерельями  из  монет
ветра  заплетала  в  синий  прозрачный  свет.
огнивом

жгла  сны  свои,  мысли  и  нити  из  сердца,  те
что  заново  его  шили.  на  пустоте
из  крох,  из  лоскутьев,  холодный  чужих  прорех
остылых

тебе  ведь  не  важно.  на  тропах  твоих  -  табу
не  думай  о  том,  для  чего  свою  душу  жгу  -  
пусть  время  засыплет  песками  мою  судьбу
и  пылью...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352813
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012


Наталя Данилюк

Вечірня тиша

Вечірня  тиша.Персикова  м'якоть
Сльозиться  соком  в  скошену  траву.
Рожева  хмарка,  наче  вовни  клапоть,
На  гілку  настромилася  криву.

Розсипав  вечір  мелену  корицю-
Забагровіла  неба  акварель
І  у  стару  покинуту  криницю
Впустив  відро  скрипучий  журавель,

Щоб  начерпати  зоряних  дукатів.
В  задумі  кроком  стишеним  бреду,
Між  крон  сонливих  яблука  бокаті
Димком  солодким  куряться  в  саду.

Тремтить  роса  на  травах,  мов  на  віях,
Вже  й  ніч  вуаллю  темною  сповзла...
І  в  тиші  цій  легка  меланхолія
Торкнулась  ніжно  теплого  чола.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352846
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012


Ветра

вдохом

Ты  начинаешься  вдохом  в  разрыве  утра,
капая  розовым  на  облака  и  шторы.
Я  просыпаюсь.  И  первых  глотков  минуты
не  утоляют  жажду.  Глотаю  снова.

День  раскрывается,  словно  бутон  пиона.
Кто-то  мне  шепчет  на  ушко:    "Дыши  ровнее.
Пусть  продолжается  выдох  чуть  слышным  стоном,
если  совсем  уж  молчать  о  нем  не  умеешь.

Пусть  замирает,  дурманит  в  обрывках  лета,
пусть  проникает  в  легкие  словно  сталью...
Не  исчезай  лишь...  пусть  взгляд  не  найдет  ответа,
только  оставь  каплю  вдоха  воспоминаньем..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352423
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 23.07.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.07.2012


Ветра

на мягких лапах снов

Мне  выбирать  свой  путь.  На  мягких  лапах  снов
идти  вперед  за  лунными  глотками,
упрятав  сожаленья  коготками
в  кошачью  нежность.  Спутанности  слов
разматывать  неспешно.  Осторожно.
Вдыхать  твой  запах  с  неизменной  дрожью.
Тянуться  через  тысячи  дорог
в  пустынность  городов,  тобой  испитых.
Быть  твоим  бредом  с  днем  прозрачным  слитым.
Стирая  с  сердца  тени  от  тревог...


Плейкаст  автора  LaurA  http://www.playcast.ru/view/1871139/
a2f0c66d9252e41b0491ada9642cdcfb4ab2ab79pl

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344933
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 19.06.2012


Ветра

по грани

по  острой  грани  мира  твоего,
порезав...  душу  /зарубцуется.  А  боль...
она  всегда...  меняется  другой.  
Наверно./  

Я  там,  внутри  тебя,  но  не  с  тобой.
Твоя  душа...  не-...  не-прикосновенна.

не-досягаема.  Ладони  разжимать
бес-смысленно.  За  ними  щит...  от  мира.  
И  от  меня.  По  пальцам  -  солнце  миррой
скользит  лучами.  Колко.  Отнимать,

отказываться  от  прикосновений
невыносимо.  
Связь  скупым  пунктиром
как  меж  планетами.
Душа  тепла  просила  
принять  ее.  
Трепещущими  лентами
путь  рисовали  мысли  в...  облаках,
чтобы  растаять  на  твоих  руках...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344014
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 15.06.2012


Rekha

Воронка

Знаешь,  чувствовать  своё  имя  на  твоих  губах,
когда  оно  скатывается  бусиной  под  рубашку,
всё  равно,  что  стоять  на  самом  краю...  тебя
и  смотреть,  как  под  ногами,  открытое  нараспашку,
вырастает  счастье.  –  Большим  и  ярким  таким  цветком,
проникает  в  вены,  без  всяких  «если»,  где  слишком  тонко,
ароматом  пряным,  нектаром,  мёдом  и  молоком,
чем-то  очень  терпким,  щемящим  и  невесомо  звонким.
И  я  слышу  там,  под  ребром,  под  кожей,  под  глубиной,
где-то  там  внутри,  от  тебя  полученные  подарки  –  
чудеса  вокруг,  Рождество,  что  всегда  во  мне,  со  мной
и  огромный  мир,  от  тебя  вдруг  ставший  солнечно  –  ярким.
Всё,  что  я  впитала  из  стихов  твоих  и  звонков,
я  люблю  до  дрожи,  и  это  лечит.  И  я  девчонкой  –  
босиком  по  лужам…  Знаешь,  мне  тепло  так  и  глубоко,
что  меня  захлёстывает  счастье,  будто  большой  рекой!
Воронка…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343877
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 14.06.2012


Ярослав Дорожний

Розмиті перехрестя

Пустий  екран
Годинник,  що  застиг  у  безвість  часу.
Підсвічник  теж
Згорів  у  полум’ї  думок  окраси.
Віконність  штор  –  
Застава  у  державу,  межі  інші.
Один  є  світ,
Один  поклін  Яхве,  і  Ра,  і  Вішні.

Німий  рояль
Та  привиди  ілюзій  патифону
Вертають  Час,
Реальності  руйнують  перепони.
І  сходи  вниз,
Кому  й  угору  можуть  плавно  вести
У  спогад  мрій,
В  буття  дощем  розмиті  перехрестя…  

12.06.  Чортків.  арт  кафе  "Вінтаж"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343672
дата надходження 13.06.2012
дата закладки 13.06.2012


Rekha

Заблудилась в тебе (почти сказочное)

Заблудилась  в  тебе...  Не  по-летнему  пахло  прохладой,
и  сиреневость  утра  врывалась  иголкой  под  кожу.
Ты  мне  снился  опять  –  я  шептала  тебе:  «Мой  хороший...»
и  кормила  птенцов.  И  горячего  вкус  шоколада  
разбавляла  на  завтрак  печеньем  ореховым  «Конти».
Знаю,  надо  б  зелёного  чая,  по  правилам  сказки,
где  с  балкона  я  видела  лето  в  дорожной  развязке,
расплывались  цвета  в  слое  пыли.  Но,  радужный  зонтик
добрый  сказочник  Оле  Лукойе  раскрыл  над  балконом,
чтоб  птенцам  снились  тёплые  лужи,  шары  и  конфеты...
Ну,  какие  балконы  на  первом?!  Я  видела  лето
чуть  жасминовым,  каплю  –  ирисовым  или  пионо-
вым,  сидевшим  на  крыше,  гулявшим  по  сонным  аллеям,
по  большим  аметистам  обычного  раннего  утра,
за  которым,  как  правило,  снова  работа,  посуда...
И  улыбка  твоя!  Разве  может  быть  что-то  роднее?!

Заблудилась  в  тебе...  Без  тропинок  и  права  на  выход,
без  клубков  Ариадны,  холстов,  закрывающих  двери,
променяв  весь  свой  мир,  без  тебя  занавешенный  серым,
на  волшебную  явь,  где  есть  ты!  В  этом  радужном  вихре,
иногда  становившемся  тихим  и  ласково  –  сонным,
заблудилась  совсем...  И  я  знаю,  что  это  не  снится!

Я  люблю  это  лето,  стихи  твои  –  перья  жар-птицы.
И  «спасибо»  шепчу  я  за  то,  что  ты  запер  засовы,
чтоб  всегда  оставалась  внутри!  И  за  каждое  слово,
вместо  пульса  во  мне  начинавшее  радостно  биться...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343525
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 13.06.2012


Леся Геник

Твоє ім’я́

Твоє  ім’я́  -  то  сонце  на  долоні,
Таке  кирпато-ніжне,  чудернацьке...
І  хоч  давно  літа  вже  не  юнацькі
Осіннім  квітом  в’януть  на  ослоні  -
Ще  нездоланну  силу  мають  пальці,
Ще  серце  ловить  промені  Господні!

І  сей  вінок  зі  слів,  жага  видіння...
Та  скільки  щирості!  Чи  відчуваєш?
Душею  світлою  довкруг  літаєш...
О,  доле,  доленько,  ясне́  склепіння!
Моя  надіє  і  моє  говіння...

О  скільки  сонця  в  собі  того  маєш,
Що  в  імені  вмостилось  на  долоні
Життя...  
(12.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343617
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 13.06.2012


Piana Guitara

Mystérieuse mais attirante

Ты,  кажется,  мечтала  об  экстатическом  слиянии
Ты  в  своем  ли  уме?
Ты  имбицилка  или  слепая?
Mystérieuse  mais  attirante

На  место  поставь  кьянти.
Положи  кольт,  еще  не  хватало  для  полного  счастья  оказаться  в  тюрьме.
Ты  перечиталась  дамских  романов,  сорвалась    на  поиски  рая?
Telle  une  incision  dans  ce  corps  si  pale

Лезвием  осторожно  подправить  черты  лица.
Обострить  скулы,  в  ресницы  кадмий
Взгляд  потверже,  позлее,  давай,  Л  Е  Д  Я  Н  Е  Е
Осанку  свергнутой  королевы  
Или  невесты,  брошенной  у  венца
Левую  грудь  с  сердцем  –  в  урну,  мешает  стрелять

В  седло!  На  коня!
Во  вражеском  стане  станет  тепло,  когда
Он  очутится  в  огне
Только  стана  нет,  и  не  было  никогда
Значит,  придется  из  ничего
Создать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343183
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 11.06.2012


Ветра

Оставив лишь…

Не  заменяя  рваный  чет  на  нечет,
не  изминая  и  не  обрывая  слог,
ты  веруешь,  что  время  все  же  лечит,
все  то,  что  случай  вылечить  не  смог.

На  параллелях  судьбами  играя,
луч  лунный  чертит  вымыслы  во  тьме.
Я  ничего  назад  не  отбираю,
лишь  оставляю  память.  О  тебе.
Невымышленно  и  едва  порочно
/кто  сможет  четко  грани  провести?/.
Пишу  и  вновь  стираю  все.  Построчно.
Побуквенно.  Оставив  лишь  "Прости"...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342606
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Ветра

Ко всем чертям

"Стало  быть  всё,  моя  милая,  на  фиг?  Ко  всем  чертям?"  (Кысь)


Воспоминания  нафиг,  за  борт,  ко  всем  чертям!
Время  стекает  расплавленным  злым  стеклом
мне  на  ладони.  Мы  расходимся  по  полюсам.
Слышен  лишь  ветра  тихий  протяжный  стон.

Стало  быть  -  было.  Мгновения  вышли  и  срок  истек.
Легкость  в  чести'  у  мгновений  (лишь  для  тебя
из  нас  двоих).  Не  слагается  диалог
на  расстоянии.  Может  быть  ты  устал

от  оправданий,  от  липких  доводов,  от...  себя.

Я  вытираю  след  свой  в  твоих  сетях....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342602
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Леся Геник

Чорна кава…

***
Чорна  кава  поколює  пальці...
Розбазікались  надто,  дарма.
Вже  й  свідомість  вдягає  сап’янці  -
Зазиває  холодна  сурма́
Йти  до  краю...  А  краю  немає!
Ані  меж,  ані  тин-рубежів...
Хоч  і  сонця    ще  вперто  чекає
Вбоге    серце  в  полоні  іржі.
Там,  де  осінь  зачистила  сквери
Камінь  долі  -  потріскане  скло!
Кілька  літер  на  грішнім  папері,
Кілька  слів,  де  життя  відбуло.
За  фіранками  неба  -  минуле,
За  дверима  надії  -  лиш  стен.
Чорна  кава...  Заще́пки,  засу́ви...
Довгі  тіні  за  сивим  дощем...
(7.06.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342562
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 07.06.2012


Наталя Данилюк

Ніч-пантера

(Валі  Савелюк)
 
Зісковзнула,  гнучка,  мов  пантера,
Жовтоока  спокусниця-ніч,
Прошмигнула  по  стишених  скверах
Ліхтарям  кругловидим  навстріч.

Милувалася  цвітом  жасмину
І  стрибала  за  пухом  тополь,
Вигинаючи  сяючу  спину
Між  вербових  густих  парасоль.

Пила  з  озера  зоряні  зливи,
Що  тремтіли  в  люстерку  води...
Тільки  місяць  блідий,  мовчазливий,
Вслід  за  нею  очима  водив.

І  не  зчувся,  як  випустив  дзбанок,
Розіллявши  парне  молоко-
І  потік  білощокий  світанок
По  небесних  рівнинах  струмком.

В  небо  канули  зорі-кристали,
Наче  в  каву  гірку  рафінад.
І  стрибнула  пантера  зухвала
Під  патлатий  густий  виноград.

Позіхнувши,  накрилася  листом
І  пірнула  в  нефритові  сни.
І  посипалось  щедре  намисто
Сонцесвітла  у  жменьки  весни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341210
дата надходження 01.06.2012
дата закладки 01.06.2012


Леся Геник

Без пам’яті…

Люблю  тебе...  люблю  й  не  пам’ятаюсь,
Що  дні  буремні  і  зрадливий  світ...
В  твоєму  серці  мрійно  розчиняюсь,
Лишаючи  до  сонця  тихий    слід.

В  змаганнях  ночі  -  сонні  намистини...
Я  ж  до  світанку,  першої  зорі
В  твої  обійми  ластівкою  лину!
Де  світляки,  дражливі    ліхтарі,

Неначе  цвіт  надії  за  порогом...
Моя  любове,  безприсяжна  длань,
Ну  чом  життя,  вколихане  на  Бога,
Веде  в  сади,  де  пустота  зізнань?

Чому  у  грудях  щастя  -  вітровійно?
А  я  молю́,  усе  молю́,  молю́...
В  твоєму  серці  розчиняюсь  мрійно,
І  так  люблю,  без  пам’яті  люблю!
(31.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341082
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 31.05.2012


swoon

Больно, наверно…

Сердце  стучит    "Нирваны"
             "Smells  like  teen  spirit"    громко  ...
                                                   Не  заживают  раны,
                                                                       Струны    -  стальная  кромка  ,
Ствол    -  как  тоннель  без  света  ;
                       С  той  стороны      -  свобода  ...    -  
                                                   Пиррова  то  победа      -  
                                                                   Выход  без  права  входа  .

Ты  не  готов,  конечно  ,
                   Выпустить  мир  наружу...
                                 Дело  не  в  том  ,  что  грешен  ,
                                                   Дело  не  в  том,  что  душу
Могут  не  принять  в  царство,
                       Не  упокоить  с  миром...
                                   Просто  с  мечтой  расстаться
                                                       Больно  ,  наверно,  было  ?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315613
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 31.05.2012


Діана Сушко

МУЖЧИНА. Ведь слово какое!

МУЖЧИНА.  Ведь  слово  какое!
В  нем  –  твердь  вековая  Земли.
В  нем  доблести  силы  покорно
Весну  берегут  до  зари.

В  нем  –  детские  руки  на  шее
кольцом,  и  под  люстрой  полет.
В  нем  –  тело  под  вечер  немеет,
душа  только  не  устает.

В  нем  пламя  взмывает  ответом
на  каждый  ниспосланный  миг.
В  нем  –  «все  мы,  конечно,  в  ответе
за  близких,  родных  и  других».

В  нем  –  нежность  и  твердь  вековая,
как  благовест,  свыше  звучит.
Достойно  его  по  призванью
лишь  ЖЕНЩИНА  в  мире  хранит.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340782
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 30.05.2012


Migelito

Я Б ЗАЧЕКАВ

Я  б  зачекав  до  вечора  ранку  осені
Ти  б  все  ж  прийшла  зморена  іншими  прощена
Жаль  лишень  час  незміно  нагадує  хто  ми  є
Десять  житів  пройшли  обоє  залишились  впертими

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340691
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 30.05.2012


Леся Геник

Так прагну любові…

Так  прагну  любові...
О  дай  мені,  Світе,
Радіти!
Ці  дні  волошкові
Під  серцем  зігріти,
Злеліти!
О,  змилуйся,  Світе!

Періщить  у  вікна
Листами  з  неволі
Недолі...
Мантрується:  звикну!
Нешвидко,  поволі...
На  волі
Так  прагнеш  любові!

В  очах,  у  словах...
Між  чужими,  своїми  -
Таїни!
Добра  у  житах...
Пощо  -  отсе  гнівне,
Наївне  -
Глумливе,  невірне?

Як  прагну  любові!
Як  б’юся  об  шибку  -
Не  видко.
Вже  й  дні  волошкові
Все  мимо,  несидко  -
Так  швидко!
Хтось  -  темну  накидку

На  очі...  Не  хочу!  
Не-хо-чу!
Та  сили  нема  -  одлетіти,
Втекти  чи  хоча  би  на  хвилю  зомліти...
Чому  ж  не-лю-бо-ві  так  множиться  в  світі?!
(29.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340496
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012


Rekha

Цвет счастья

Мне  тебя  никогда  не  хватит!
Так  хочу  я,  и  будет  так.
Ночь,  соцветием  на  закате,
распустилась.  И  нагота
старых  крыш  устремилась  к  небу,
отдавая  себя,  как  дань.
Или  дар.  Или  ветхий  требник,
по  которому,  не  всегда,
но  ведь  мы  же  –  особый  случай
единения  половин,
ночь  безмолвием  звёздным  служит
требу  нашей  с  тобой  любви.
Чтобы  счастье,  на  цвет  простое,
даже  с  горечью  миндаля,
шоколадом  и  пахлавою
научилось  нам  оставлять
послевкусие  в  каждом  вдохе,
на  губах  –  долгих  ласк  следы.
Чтоб  всегда  пополам  все  «плохо»!
А  когда  будешь  счастлив  ты,
(и  неважно,  какую  цену
заплачу  я  сполна  судьбе),
я  почувствую,  как  по  венам
разливается,  цвета  «беж»
или  неба  в  лучах  заката,
это  счастье,  как  светлый  дар.
Мне  тебя  никогда  не  хватит…
Никогда!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340545
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012


Piana Guitara

Не верь, девица, зеленым глазам

Не  верь,  девица,  зеленым  глазам
Душу  выпьют  они,  не  вернут  назад,
Сердце  выжгут  они,  и  останешься  ты
Погибать  посреди  ледяной  пустоты.

Не  жалея  года  будешь  ты  их  искать,
пока  можешь  ходить,  пока  в  силах  дышать
И  поймет  тебя  лишь  твоя  старая  мать  -
Это  было  и  с  нею  очень  давно,
Видит  бог,  повторилось  опять…

Изумрудной  звездой  за  собой  поведет
Жестокий  фантом  тропкой  топких  болот.
Погибая  в  зыбучих  смертельных  песках,
Будешь  ты  улыбаться,  
будто  бы  среди  гнилостных  вод
Грезишь  лаской  в  любимых  руках.

И  объятья,  которых  страшней  не  сыскать
Будут  негой  тебе,  будешь  ты  целовать
Исступленно  и  страстно  невидимых  уст
Ненаглядные  линии,  даже  не  зная,
Что  лобзаемый,  нежимый    воздух  тобою
Был  и  будет  безжалостно  пуст…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297909
дата надходження 05.12.2011
дата закладки 26.05.2012


Piana Guitara

Ты мне не достанешься

Однажды,  в  самый  разгар  этой  гонки,
Умываясь  в  едком  поту,
Задыхаясь  и  открывая  
Третье  дыхание,  чтобы  дышать  и  бежать
Дальше,
Я  поняла:  ты  мне  не  достанешься.
После  попыток  стольких
Все  без  толку,  все  –  в  пустоту,
И  ты  это  знал  заранее,
Но  не  счел  нужным  сказать  мне,
А  может,  сказал  еще  раньше,
Чем  я  начала  клятый  бег,
Но  я  тебе  не  поверила.

Не  услышала,  не  восприняла,
Я  стояла  уже  за  дверью,
Я  готовилась  тронуться
В  бесконечно  далекий  путь,
Долгий  и  бесполезный,
Я  собиралась  рискнуть.

Загоревшись,  колеса
Катились  по  желтым  полям.
Обрывались  ступени
И  каменной  пылью
Валились  в  Тартар  из-под  ног.

Терпко  пахли  цветы,
Их  засохшие  трупы  терялись
И  плавились  в  недрах  времён.

Я  верила,  
что,  
если
Я  добегу  до  тебя,
Мы  
никогда  
не  умрем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298834
дата надходження 09.12.2011
дата закладки 26.05.2012


Piana Guitara

Я не забыта

Я  ветром  в  поле
Я  медуницей
Наполню  воздух
Я  буду  литься
Я  буду  пахнуть
Как  пахнут  листья
Я  буду  знахарь
Я  буду  рыцарь
Шуршащим  платьем
Мести  по  полу
В  твои  объятья
Прости,  что  долго!
И  будет  свадьба
Костры  и  искры
Я  буду  девственной
Буду  чистой
Как  невесомость
Я  легковесна
Незримый  ангел
Твоя  невеста
С  блестящей  пикой
Подняв  забрало
Светло  и  тихо
Любовь  мерцала
Твоей  защитой
Твоей  отрадой
Я  не  забыта
И  я  так  рада!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300667
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 26.05.2012


Леся Геник

Неможлива…

Твоїх  уст  не  торкатимусь  щиро,
О,  любове  моя  неможлива!
Знепокоєна  птахо,  тривожна.
Моя  мріє  болюча,  неможна...

Де  калинові  плачуть  світання
Не  вповитися  щемно  в  кохання...
Медоросами,  зливами  в  травах,
Не  втонути  у  неба  октавах...

Тільки  зорі  -  оманні  балади...
О,  спокуслива  ніжна  принадо,
Моє  щастя,  на  присмак  отрути,
Не  торкнути  тебе,  не  торкнути...
(15.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337623
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 15.05.2012


Ліоліна

Там есть свет – в конце туннеля

Впереди  бегу  паровоза.
Жизнь  мне  рельсы  в  туннеле  стелет.
Вот  случилась  метаморфоза  –
Раньше  –  в  поезде,  нынче  –  перед!

Нужно  мчаться  в  туннеле,  чтобы
Не  закончились  рельсы  прежде,
Чем  закончатся  мои  пробы,
Чем  раздастся  железный  скрежет.

И  догнать  то,  что  пропустила,
Убежать  от  того,  что  душит,
Пока  есть  еще  в  жилах  сила,
Что  уставшую  поит  душу.

Не  упасть,  не  устать-споткнуться
(Не  отделаться  синяками!).
Ноги  –  будто  в  тяжелых  бутсах.
И  хрипит,  и  сипит  дыханье.

Вроде  свет  там  –  в  конце  туннеля.
Вот  осталось…  Терпи…  Уж  близко.
Лишь  бы  радость,  что  я  сумела,
Не  спугнуть  паровозным  свистом.

А  туннель  длинен  тот  и  темен,
И  бежать  нужно  быстро  слишком.
Но  там  –  солнце,  в  конце  туннеля,
И  к  нему  я  тянусь,  как  вишня.

Хоть  тот  свет  виден  еле  –  еле,
И  упасть  –  не  начну  сначала,
Но  мечта  есть  в  душе  и  теле,
Чтоб  гордиться,  что  я  домчала!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337502
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 15.05.2012


Migelito

Кохання злочин за грати сволоч

Кохання  злочин  за  грати  сволоч
До  смерті  відсидіти  усі  строки
У  карцер  темний  вже  сліпнеш  певно
Залежний  вперше  це  ж  так  життєво

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337530
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 15.05.2012


Piana Guitara

Оргазм

Нет  таких  песен  больше,  чтоб  крышу    рвал  лавовый  буран
Кавалерийские  поводья  –  в  одной  руке,  
в  свободной  –  катапульта  и  таран
Акупунктура  не  иголками  –  стилетами.  И  хлещет  кровь  из  глаз,
Ты  захлебнулся  ей  не  раз,  
ж\д  билетами,  
манжетами,  в  которые  мы  спрячем  кокаин.

Я  закрепила  карабин  и  спрыгнула  в  далекие  края
Мне  можно,  из-под  ног  ушла  земля,
А  значит,  нечего  бояться  столкновения,
А  значит,  склеивай  обугленные  рваные  края
и  зашивай  их,  чем  придется,
Хоть  скотчем,
Это  ведь  не  кожа.  Мрамор.  Алебастр.
Не  тавтология,  а  плеоназм.
Положимся  на  вагинальный  спазм
И  закричим,  конечно,  в  терцию,
А  пальцы  самовольно  выстукивают  скерцо,
А  нам  бы  только  спеться
Как  угодно.
И  ежегодно  получать  такой  оргазм,
Чтобы  лежать  раздавлено-счастливой
Твоей  неодолимо  дикой  силой,

ЛЮБИТЬ  ТЕБЯ,  И  ПИТЬ,  И  ЕСТЬ  ТЕБЯ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337195
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 14.05.2012


Piana Guitara

Точка G (2011)

ТРАФАРЕТ  (ТОЧКА  G)

Сомнамбула  оббила  все  углы
И  подбородки
Как  хочется  повеситься,  -  веревки  нет,
Одни  колготки.  Обидно
В  углу  облезлым  кактусом  взопреть
Сидячим  сиднем
И  вовсе  не  секрет,
Что  всю  твоя  судьба  написана  под  трафарет
Чернила  варварски  замазав  промокашкой
Мне  въелись  в  земли  ваши  башни
По  самое  ядро
Мне  чей-то  локоть  врос  в  ребро
И  если  где-то  в  женщине  внезапно  потекло,  -
Возможно,  кто-то  присосался  к  точке  G
Возможно,  за  окном  стекают  вовсе  не  дожди,
А  выше  этажом  соседи    вылили  помои
Я  так  хочу  домой
Чтобы  из  дома  прочь,  как  арестантка,  рваться
Я  тело  вам  продам  на  сервера
Вживайтесь,  микросхемы!  Оплетайте,  провода!
И  интернет  уже  потек    по  оптоволоконными  жилам
Скажи  мне,  сколько  ты  прожил?!
(по-настоящему)
И  в  мемуарах  я  хочу  чистосердечно  написать
(навязчиво)
На  каждом  из  форзацев

ЗДЕСЬ  НЕ  О  ЧЕМ  ЧИТАТЬ

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337162
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012


Леся Геник

Лети…

***
Лети  у  сиву  ніч  -
Зостануся  одна.
Між  нами  воском  свіч
Біліє  далина...

Між  нами  -  страта  слів
І  марнота  думок...
Жага  незрима  днів
До  сяєва  зірок...

Хай  тільки  шерех  крил
У  пам’яті  на  мить.
Уже  немає  сил,
Остання  рветься  нить,

Де  рожі  квіт  пов’яв
Нето́рканий,  дарма...
Лети  собі,  а  я
Зостануся  одна...
(12.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336985
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.05.2012


Леся Геник

А хто сказав…

***
А  хто  сказав  -  що  сходинка  та  срібна
Уже  не  стане  сірим  міражем?
І  хто  навіяв  -  ніби  доля  рідна
Не  може  в  спину  вдарити  ножем?

Неначе  небо  не  гаптує  хмари,
Щоб  землю  бити  грому  батогом!
І  ніби  Бог  десь  під  пахою  кари
Не  береже  для  знаджених  гріхом...

Нема  означень  сталості  святої,
Ріка  тече  і  піниться  між  хвиль.
Життя  -  немов  незчитані  сувої...
А  часом,  як  невизрітий  пасквіль...
(10.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336918
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 13.05.2012


swoon

Зов охоты.

Я  ладонью  проведу  против  шерсти...
 Ты  вонзишься  мне  когтями  под  сердце...
И  как-будто  бы  в  руках  себя  держим,
 Но  инстинкт    -  на  раны  свежие      -  перцем...

Всё  к  наскальной  моя  живопись  ближе,
 И  котёнком  тебя  звать    -  мне  ж  дороже  :
Ограждающий  огонь  тоньше...ниже...    -  
 Всё  сильнее  зов  охоты  под  кожей...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336511
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 10.05.2012


Невгамовний

Ожидание на расстоянии

Ах  эти  конченые  сотни  километров,
Что  отдаляют  наши  души  и  тела,
И  мысль  летит  вперед  подобно  ветру,
Стирая  в  памяти  что  было  -  до  бела.

Мы  далеки  еще,  мы  разные  планеты,
Но  жизнь  дает  возможность  нам  с  тобой
Узнать  друг  друга  и  сломать  запреты,
Поверить  сердцу,  в  мир  войти  другой.

В  плену  желаний,  свято  веря  в  чудо,
Готовым  буду  я  тебя  узнать,
Лишь  слов  любви  я  говорить  не  буду,
Ведь  от  себя  потом  не  убежать.

Любовь  опять  играет  в  расстояния
И  дни  сбиваются  в  один  тяжелый  год,
Я  не  хочу  наград  за  ожидание,
Пусть  только  тот,  кто  любит  -  тоже  ждет...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336419
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 10.05.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.05.2012


Migelito

Лиш дощ нагадає що ми були разом

Спалені  всі  листи  твої  спалені
У  ватрі  моєї  нестримної  пам'яті
Димом  забуття  у  висоту  пробачень
Лиш  дощ  нагадає  що  ми  були  разом

Змінені  ми  вже  іншими  змінені
Ніхто  ж  не  зізнається  що  віримо
У  різних  частинах  цього  всесвіту
Промоклі  до  нитки  стоїмо  впевнено

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334973
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 04.05.2012


Невгамовний

Запам"ятай нас…

Запам"ятай  нас,  Боже...  Бо  ми  -  були...Були  разом,  були  одним  цілим,  були    сонцем    і  дощем,    ніжною  хвилею  і  грозовою  блискавкою...Ми  жили  одним  світом  і  одним  життям...
Запам"ятай  місця,  де  ми  були...Бо  там  ще  залишились  наші  сліди...
Запам"ятай  наші  ночі...  Бо  вони  були  такими  бажаними,  такими  пристрастними...нашими...
Запам"ятай  наші  очі...Бо  тоді  Ти  дивився  на  нас  через  них,  а  ми  молили  їх  світитися  теплом    ще  і  ще...
Запам"ятай  всі  слова,  що  ми  сказали...Бо  то  були  найщиріші  слова  земного  кохання...
Запам"ятай  ту  неймовірну  енергетику,  яка  відчувалась  в  торканнях,  поглядах  і  ніжних  поцілунках...Бо  ми  були  такі  беззахисні  в  ті  хвилини...
Запам"ятай  біль  душі  і  неможливість  промовити  хоча  б  слово...Бо  кінець  завжди  важкий  і  неочікуваний...
Запам"ятай  сльози  на  щоках...  Бо  вони  такі  ж  справжні  як  і  сльози  щастя,  тільки  мають  інший  смак...
Запам"ятай  нас  такими,  якими  ми  були  вдвох...Бо  тільки  тоді  було  -  життя...
Не  обіцяй  зустрічей,  не  обіцяй  повернень,  не  давай  надії...
Просто  -  запам"ятай...


                                                               Прийдешній  час...
                                                               Колись  і  ти  у  пам"яті  моїй  зітрешся,
                                                               Підеш  і  сумно  посміхнешся
                                                               Очами,  що  кохали  нас...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333492
дата надходження 27.04.2012
дата закладки 27.04.2012


Леся Геник

Я кожен день…

***
Я  кожен  день  безсило  на  межі
Руками  рву  іще  торішні  трави.
Живу:  лиш  дух  в  дешевій  мережі,
Що  кожну  мить  чекає  з  неба  кари.

І  сік  берези  -  наче  гирло  сліз,
І  горло  муки,  біль  не  заковтнути!
Його  любов  -  миршавенький  реліз,
Що  навіть  сил  не  требує  забути.

Не  винне  небо,  я  сама  -  вина!
Бо  вік  -  покута,  безкінечна  втрата.
Мені  той  срам  підкинула  зима.
Гадала:  так  ще  зможе  покарати.

Та  я  караюсь  на  межі  без  них:
Без  зим  забутих,  мрій  стандартно-сірих...
Ковтаю  шал  емоцій  вже  німих
Межи  надій,  статечно  перепрілих...
(29.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331598
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 19.04.2012


Діана Сушко

Майже звикла вдихати повітря, сповнене попелу

Майже  звикла  вдихати  повітря,  сповнене  попелу.
Не  кашляти,  не  душитися,  не  нарікати.
Та  й  одержимою  стала,  напевне,  зопалу.
Втративши  пильність,  незмінно  втрапиш  за  грати.

Майже  звикла  не  лікувати  безсоння.
Як  антидот  –  о  першій  наступний  різновид  чаю.
Пишу  епітафію  стислу  собі  босоніж,
та  кожен  світанок  невпинно  її  стирає.

Майже…  так,  що  трохи  не  вистачає  до  чого-небудь,
трохи  менше  якоїсь  напівсталої  міри.
І,  по  суті,  нічого  більше  уже  й  не  треба,
тільки  вдосвіта  строки,  чомусь,  вигорають  пунктиром…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330756
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012


Rekha

Если бы знал

Может,  давай  мы  хотя  бы  поставим  чайник?
Чтобы  молчать  обо  всём  был  какой-то  повод.
Будешь  с  лимоном?  Ты  просто  кивни,  случайно.
Пусть  у  кого-то  вначале  и  было  слово,
мы  же  давно  научились  вот  так,  глазами,
чувства  друг  друга  выуживать  из  подкорки.
Слышишь,  за  стенами  город  весною  замер?
Чайное  утро.  У  счастья  период  сборки.
И  земляничный  джем  на  губах  твоих.  Пальцы
тянутся  сами  обнять,  обнять  тебя  сладко…
Чтобы  уже  никогда  ты  не  стал  бояться
этой  моей  тишины.  Я  по  всем  повадкам  –  
кошка,  весь  мир  для  которой  –  твои  колени!
Мне,  чтобы  жить,  достаточно  ласковых  знаков
и  твоих  глаз  –  самых  ярких  огней  вселенной!
И  если  б  ты  только  знал,  как  же  я  скучаю,
ты  бы  не  смог  молчать  и,  наверное,  плакал.
Будешь  с  лимоном?  Я  всё  же  поставлю  чайник.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329776
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012


Діана Сушко

Я давно не тамую спрагу в твоїх обіймах

Я  давно    не  тамую  спрагу  в  твоїх  обіймах.
Розімлілими  нервами  блискавки  дна  шукають.
Ти  мені  ейфорію  вранці  колов  підшкірно.
Розраховував  так,  щоб  на  вечір  до  тла  зникала.

Я  давно  не  гаптую  простір  хисткими  снами.
Замовкає  асфальтне  олово  в  глибі  ночі.
Розчиняються  слідом  бляклі  віконні  рами
і  холодною  стрічкою  Небо  чумне  лоскочуть.

Я  в  обіймах    твоїх  давно  не  тамую  спрагу.
Отруїлась  на  волі  –  шаную  і  клітку  з  міді.
Так  прокинувся  пізно  ранок  під  статним  Раєм
і  зневоженим  хрипом  земного  просив  довголіття.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329709
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012


Інга Хухра

Одна єдина

Одна-єдина

І  співай  тепер,  що  не  ця
Була  остання  сторінка…
Майк  Йогансен

Хтось    тікає.    Хутко    збирає    речі,    стрибає    в    потяг,    прихопивши    з    собою    лиш    пачку    цигарок,    плеєр    і    блокнот    з    ручкою...        А    хтось    повертається    додому.    З    букетом    квітів    для    люблячої    матері    і    щирою    посмішкою    на    обличчі.    Пригортається    до    рідного    тіла,    вдихає    знайомий    запах    дитинства    і    почувається    в    безпеці,    там,    де    не    дістануть    ніякі    негаразди,    розпач    і    біль.    Хтось    бреше,    аби    вберегти    чийсь    спокій.    Інші    ж    просто    дізнаються    правду,    іноді    болючу,    іноді    вона    вбиває    їх    зсередини.    Часом    не    відразу,    а    часом    в    ту    саму    мить.  Хтось    ховається    в    собі,  ховається    від    світу,    вдаючи    напускну    жорсткість    та    різкість.    А    хтось    кричить    про    свою    свободу,    щоночі    ллючи    сльози    відчаю    в    подушку.    Хтось    дорожить    дружбою    і    пробачає.    Інші    ж    забувають    і    викидають    на    смітник    пам'ять    про    найдорожче:    спільне    дитинство,    юність,    перші    та  чи  не  зовсім  вдалі    кроки    в    самостійному    житті.    
А  вона    кохає,    вірить    і    все    ще    чекає    його    ледь    чутних    м'яких    кроків    за    дверима,    а    він    досі    шкодує    про    ту,    що    зрадила,    не    підтримала,    викинула...    На    землі    шість    мільярдів    людей,    шість    мільярдів    душ,    але    іноді    тобі    потрібна    одна-    єдина.























: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329609
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 11.04.2012


Леся Геник

Я знаю…

***
Я  знаю,  любові  не  просять...
Я  знаю  -  її  не  благають...
Калічить  безпліддям  колосся,
Уперто  його  пригортаю.

Молюся  в  заплакане  небо  -
Захмарна  бузкова  надія.
Та  марно,  не  треба  ж,  не  треба  -
Безсило  потуги  не  всію.

Курличуть  безкрилі  поеми,
То  ж  інші  гніздяться,  воркують...
Немає  отвітів  про  "де  ми?",
Нема  запитань,  не  гадкують...

Я  ж  знаю,  що  серце  -  то  воля,
В  посуху  годує  вітрами...
Самотньо  стою  серед  поля,
Вчепившись  у  вічність  руками...
(11.04.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329500
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 11.04.2012


Rekha

Бинты

Страх  и  нежность  –  такой  вот  щемящий  и  сладкий  коктейль,
он  по  контуру  мыслей  стекает  в  те  самые  фибры.
Пригубить…  и  под  утро  отправить  тебе  на  e-mail
сотни  тысяч  «люблю»,  а  ещё  –  «please,  forgive  me!»  (на  выбор).
Не  читай  эти  письма!  Скажу  отпечатками  губ
то,  чем  сердце  трепещет  и  голос  дрожит  мой  невольно.
Я  боюсь  этой  боли,  которую  я  не  могу
навсегда  излечить,  то  есть  стать  для  тебя  антиболью.
Я  боюсь  твоих  ран,  из  которых  сочатся  стихи,
и  бинты  поцелуев  опять  проверяю  на  прочность
на  ладонях  твоих.  И  опять,  как  безумный  шахид,
свято  веря  в  судьбу,  разрываю  я  сердце  построчно.
А  когда  допишу,  мне  покажется  новой  заря  –  
по-весеннему  светлой,  (немного  тобою  угрюмой).
И  постскриптум:  ты  даже  не  думай  меня  потерять!
Даже  не  думай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329468
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 11.04.2012


Невгамовний

Всему свое время…

Вы  знаете  -  я  слышу  голоса,
Вы  верите  -  их  разложил  по  полкам,
На  льду  интуитивном,  очень  тонком
Скользит  устало  вера  в  чудеса.

Вся  бесшабашность  розовых  идей
Покрылась  будней  прагматичной  пылью,
Лед  превратился  в  воду,  воду  -  вылью,
Чтоб  пеплом  стал  костер  минувших  дней.

Листая  дни  и  пачкая  страницы,
Кромешной  тьмой  насилуя  глаза,
Не  дам  огню  былому  повториться
И  не  услышу  больше  голоса...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329345
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 10.04.2012


Ліоліна

Співала іволга

Співала  іволга  на  липі  на  бульварі,
Щось  воркувала  горлиця  вгорі.
І  небо  плакало  крізь  хмари  рвані.
Весна  хазяйнувала  у  дворі.

А  в  хаті  батько  не  радів  уперше
Своїй  весні,  своїй  землі  в  цвіту.
- Мені  вже,  дочко,  стало  трохи  легше,
Я  скоро  в  вічність  спочивать  піду.

Я  цілувала  вже  безсилі  руки,
Благала  Господа  про  прощення  гріхів.
Я  серцем  зменшити  хотіла  муки,
Та  все  пішло  вже  так,  як  Бог  велів.

І  він  сказав:  -  Не  плач,  моє  дитятко,
Піду  туди,  де  болі  вже  нема.
А  я  не  знала,  я  не  мала  гадки,
Що  навесні  прийде  до  нас  зима.

І  він  сказав:  -  Там  гарно,  там  спокійно,
Там  у  кущах  співають  солов”ї.
Моя  душа  там  жити  буде  вільно,
Страждання  там  закінчаться  мої.

Печальні  очі  батька  рвали  душу.
Та  цвів  нестерпно  біло  –  пінний  сад.
Я  плакала  –  я  щось  зробити  мушу!
Та  він  пішов.  Й  не  повернувсь  назад.

Пішов  в  останню  подорож  далеку,
З  якої  вже  немає  вороття.
Стріпнувшись,  як  наляканий  лелека,
За  мить  якусь  пройшло  його  життя.

Іволга  -  любима  співоча  пташка  мого  батька
10  років  назад  в  цей  день  у  нього  був  день  народження

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329212
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 10.04.2012


Невгамовний

В житті кохання треба не багато…

Коли  розставляться  всі  зорі  поіменно
На  зачарованому  небі-полотні    
Я  зрозумію  -  відстань  не  даремно
Примножує  в  чеканні  наші  дні.

Квітневий  ранок  сонцем  привітає,
Ти  скинеш  сновидінь  п"янку  вуаль
І  посміхнешся,  бо  мене  згадаєш,  
Ще  -  не  з  тобою,  не  тепер...на  жаль...

Перлина  серця,  не  втрачай  надії,
Ми  збережемо  силу  почуттів,
Здолаємо  життєві  буревії
І  віддамось  кохання  красоті.

О,  вічне  небо,  дай  душі  розраду,
Дай  знак,  що  мрії  втіляться  обох,
В  житті  кохання  треба  не  багато,
Лишень  -  одне...одне,  але  -  на  двох...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329184
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 10.04.2012


Ярослав Дорожний

Пані впевненість

О,  пані  впевненість,  я  щиро  прошу  завітати
В  мою  свідомість  Вас,  бо  там  бракує  часом  слів,
А  може  ще  й  думок  із  раціо  будинку-хати.
Мабуть,  то  плющ  лихий  в  вікні  лукаво  переплів.

Кудись  думки  летіли  небом,  мов  в  Олімп  до  Ніки*,
Та  враз  сполохала  сліпа  Горгона  із  плюща,
І  в  повних  вщент  аптеках,  не  знайти  цілющі  ліки,
Упевнена  примара  б’є  з  темної  води  ключа/

О  пані,  на  ім’я  «Я  вірю  й  буде»,  прошу  в  хату.
Чи  не  достатньо  двері  для  Вас  я  відчинив?
Шкода,  не  маю  вже  мастил,  новий  завіс  утратив
Проміння  у  вікно  ідей,  лише  слабкі  чини…

*  Ніка  -  грецька  богиня  перемоги
22.03.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328653
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012


Інга Хухра

Твоїми молитвами, любий мій (присв. О. М. )

Я  тебя  люблю  и  до  смерти  буду  и  не  вижу  смысла  об  этом  лгать...  
                                                                                     
                                                                                                                                                                                       В.Полозкова


Твоїми  молитвами,  любий...
Я  іще  жива.
І  день  минає  спішно  і  тривожно.
Лишилася  такою  як  була?
Для  тебе  так,  для  тебе,  мабуть,  можна.
Вуста  медові  -  полиновий  слід.
Солодкі  муки  на  шляху  в  визнання.
Вінок  терновий  і  колючий  глід  -
Це  символи  жертовного  кохання.
Кажуть,забути  очі  дорогі,
Всі  ласки,  ніжність  спопелить  у  серці.
Голівки  опустилися  сумні  нарцисів  жовтих  -
Крик  на  сотні  герців...
Я  не  вбиватиму  священних  почуттів,
Не  забуватиму  твоїх  очей  зелених.
Якби  лиш  зрозуміти  ти  зумів  -
Не  черговий,  не  проміжний  для  мене.
Твоїми  молитвами,  любий  мій,
Лиш  поруч  тебе  сяю  ореольно.
Заради  тебе  і  заради  мрій
Напротивагу  почуттям  крамольним.
Кохаю,  рідний,  і  нехай  усі,
Кому  не  догодила  цим  коханням,
Свої  поради  викинуть  пусті,
Бо  непросте  квітневе  це  зізнання.

Твоїми  молитвами,  любий  мій...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328523
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012


Юра...

Дякую Тобі (Дивні сльози… )

Якісь  дивні  сльози…ось  так  без  причини,
з  очей,  до  низу….  поки  ти  не  бачиш….
я  плачу…  І  ховаю  все  в  долоні,  
витираю…об  поношену  кофтину,  
з  затертими  рукавами  …
Але….  так  тепло,    коли  ти  торкаєшся  
по  справжньому…  І  так  гірко…
я  настільки  правдивий,  що    збрехати  не  можу…
           …………………………………….  …
Дякую  Тобі  моє  сонце,  моя  кулька  повітряна…
дякую  за  повітря,  
що  в  мене  вдихаєш…
Дякую…Тобі…
Ти  ж  знаєш…
Д  я  к  у  ю…за  те  що…  
ти…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326342
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012


Наталя Данилюк

Така вже доля…

Не  треба  солодити  гіркоту-
Пощо  примара  щастя  серед  пустки?
Хіба  ж  я  винна,  що  знайшли  не  ту
І  мрії  розлетілися  на  друзки?

Хіба  ж  я  винна,  що  любов  гірка,
Що  поряд  почуваємось  чужими?
Така  вже  доля,  пане  мій,  така:
Нас  часто  зводять  у  житті  не  з  тими.

І  часом  нас  закохують  не  в  тих-
Такий  раптовий  станеться  трафунок*...
Не  треба  підливати  гіркоти
У  невзаємно-щирий  поцілунок.

Давайте  я  Вас  просто  відпущу
Без  докорів,  претензій  і  театру
В  палкі  обійми  теплого  дощу,
І  не  вдавайтесь  більше  до  азарту.

Не  треба  солодити  гіркоту,
Давайте  змовчимо  не  так,  як  завше...
Життя  вам  ще  підкине  саме  ту-
Така  вже  доля,  пане  мій,  така  вже...



*Трафунок(діалектне)-випадок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326351
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2012


Ветра

потеряться в тебе

Выпить  больше.  Тебя.  А  потом  захлебнуться  сном.
Поменять  все  причины  на  стертое  "я  не  знаю".
Заблудиться  в  мгновеньях,  пустой  календарь  листая.
Обжигаться  минутами,  прожитыми  потом
без  тебя.  В  невозможности  пригубить,
в  глупой  сонности  пришлых  в  истоме  чужих  мгновений.
Я  зачем-то  с  тобою  срываюсь  на  откровенья,
чтоб  потом  не  суметь,  не  пытаться  тебя  забыть,
потеряться  в  тебе.  Оборвать  свои  паруса,
покориться  твоим  ветрам  и  твоим  компа'сам.
Понимать,  что  попытки  остыть  навсегда  -  напрасны,
и  во  сне  видеть  снова  и  снова  твои  глаза...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326230
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 30.03.2012


Леся Геник

Ридається…

Чому  ж  воно  ридається?  Чому
Ніяк  не  дати  ради  мокрим  справам?
Терзає  штормом  сиву  глибину,
Пече  самоуперто  болю  лава...
Чому?

Не  знаю...  А  болить  собі  і  все!
Ридається  і  сльози  не  зупиниш.
Розбитий  човен  хвиля  понесе
Туди,  де,  може,  виживеш  чи  згинеш.
Не  знаю...

Та  дати  лад  солоній  мокроті
Не  вмію...
Сил  не  маю...
(29.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326247
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012


Tshway

Нежность и печаль

Нежность  -
первое,
что  наполняет  мою  душу,
когда  я  вспоминаю  бабушку.
Печаль  -
приходит  следом...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325741
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012


Леся Геник

На мить з’явися…

***
На  мить  з’явися...  Якщо  хочеш  -  болем,
Та  спалахни!  Нехай  узрію  світ,
Нехай  знайду  хоча  б  один  отвіт,
Нехай  пройме  життєво  нервом  голим...
Та  лишиться  в  свідомости  той  слід,
Що  здатен  очі  сліпости  відкрити,
Що  здатен  протягнути  руку  в  тьмі!
О,  заіскрись,  молю,  хоча  б  на  дні,
Щоб  путь  до  пізнавання  освітити,
Щоб  простелити  ці  інертні  дні
У  всесвіті  себе  і  за  собою...
І  суть  німа  нарешті  б  ожила,
Розлепетілась  на  прості  слова,
Які  б  у  душу  знаджено  юрбою
Обдертою  з  сусіднього  села
Емоцій  і  півзнаностей  пророчих...
Та  об’явися,  не  тікай  щомить,
О,  Істино,  прадавнішня  блакить,
О,  Мудросте  умів,  іще  праотчих,
Верни  свідомости  первинну  сить!
(25.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325270
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012


edel

Область, де будь-яка пора року північна

Область,  де  будь-яка  пора  року  північна,
де  жодного  разу  ще  вчасно  не  починалася  ти.
Де  тіло  квітневою  площею  йде  в  незалежність.
Де,зрештою,  ти  в  універ  не  поступиш.
І  більше  нічого  нема.

У  день  всіх  живих  хай  відбудеться  спокій,  не  ступор,
хай  нас  не  розірве  майбутнє  у  день  всіх  живих.
Де  я  тебе  вистою  звідси  і  заберу  в  санаторій
без  жодного  моря  і  сонця,
там  чайки  склювали  останнє  ніщо.

Де  витягнеш  ти  із  маленької  сумки  блокнотик,
і  випишеш  все,що  відбулось  і  те,  чого,  звісно  нема.
І  все  перерветься,бо  більше  ніколи  не  треба  додому,
і  нас  перекласти  на  будь-яку  мову  не  буде  кому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325102
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012


Ветра

Это так просто

Это  так  просто  -  считать  по  ночам  сентябри,
плакать  в  молочную  реку  непрожитых  судеб.
Это  так...    в  полночь  тихонько  окно  отворить
и  разменять  на  дыхание  запертость  будней.

Эта...  затертость,  что  въелась  и  гложит  внутри,
эта  пошрамность  твоих  и  моих  ожиданий
кошкой  cкребется,  срывая  твои  расстоянья,
до  исступления  хочет  с  тобой  говорить,

пить  твои  выдохи,  слушать  твои  слова.
Это  так  просто...  пока  я  еще  жива...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324843
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012


Ветра

Волчье

Родилось  отзывом  на  "Лунное"  Фрау  Ларсен
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321648

Волчья  суть  уместилась  где-то
в  подреберье.  Забытым  звуком.
В  полнолунье  тобой  воспетым,
колкой  болью,  тобой  раздетой
этим  воем.  В  слепом  оскале
гулким  рыком  откроешь  душу.
Волчья  песня  тебя  ласкает,
сонный  лес  эту  песню  слушать
будет  тихо,  завороже'нно,
замирая  на  каждом  вдохе.
Отзываясь  далеким  стоном,
выпивая  его...  
по  крохам...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324845
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012


Леся Геник

В холодних хоромах…

***
В  холодних  хоромах  потріскує  вітер  -
Брутальна,  гірка  порожнеча!
Мене  ти  із  буднів  півпомахом  витер
Нежданно  учора  під  вечір,

Коли  серед  серця  палало  любов’ю,
Займалася  пристрасно  далеч...
Надія,  розтрощена  рвучко  тобою...
Самотності  темний  параліч!

І  постіль  зім’ята  -  лиш  спогад  на  тілі,
Що  тулить  до  себе  розпуку...
В  хоромах  ревуть  голосні  заметілі,
Вчепившись  за  спогадів  руку...
(16.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324597
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012


Ветра

Ближе

В  колком  воздухе  зреет  стылость
бесконечно-скупым  упреком.
Ты  сдаешься  судьбе  на  милость,
выпивая  ее  уроки.
Просто.  Залпом.    Глотая  горечь,
как  лекарство  от  ожиданья.
Стрелки  жизни  впадают  в  полночь.
Город  празднует  расставанье,
ну  а  ты  снова  с  ним  в  раздоре.
Пишешь  дни,  чтобы  как-то  выжить.

На  пунктирах  немого  слова
ваша  дальняя  встреча  ближе...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324656
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012


Ветра

Оставь мои листья, как только разучишься ждать

Оставь  мои  листья,  как  только  разучишься  ждать  -
пусть  ветер  несет  их  в  страну,  где  упрямо  верят.
Где  лето,  как  пес,  ожидает  за  серой  дверью.
Где,  делая  вдох,  можно  просто  беспечно  летать...
Оставь  мои  листья  горячим  тончайшим  ковром
на  стоптанных  тропах,  ведущих  назад,  к  возврату.
Где  грусти  становятся  просто  забытым  сном,
а  радость  врывается  в  сердце  всегда  внезапно
пронзительным  светом,  звенящим  живым  ручьем.

Оставь  мои  листья  в  тех  снах,  где  мы  были...  вдвоем


Плейкаст  автора  LaurA  http://www.playcast.ru/view/1795972/
a72c86636f65c858b9a5aa302083cfd8e6585d33pl

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324650
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012


Tshway

Кро-морко-любо-ВЬ

кровью  морковка
наполнена,
а  кто-то
любовь
ею  
измеряет...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324508
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012


Інга Хухра

Дружба у вогні (присв. О. М. )

Нас  доля  вузликами  зв'язує  насилу.
Шепочу  в  темряві  твоє  ім'я.
Мій  дорогий,  без  тебе  я  не  я.
Мов  цуценя  бездомне  квилю.

Самотня  липова  алея  веде  у  безвість  трепетні  життя.
Мій  найрідніший,  в  серці  зливи.
До  мене  ти  жорстокий,  милий.
В  сльозах  і  боса,  без  взуття.

Відрікся  б  раз  від  мене  тай  з  кінцями.
Натомість  мовчки  намистинки-дні.
І  очі,  наче  ніченька  сумні.
Все  ходиш  околяса,  манівцями.

Кохання,  кажуть,  дружба  у  вогні.
Чому  тоді  одна  палаю?
Безслідно  зречено  згораю.
Мене  не  віднайти  в  пітьмі.

Ти  не  кажи,що  шкода.  Ні!
Як  сяю,  так  і  помираю.  -  
У  полум'ї.  Ти  ж  топчиш  у  багні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324509
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012


Tshway

Яблочные сны

И.  С.

Сколько  огня
яблоко  таит?!  
Так  и  радость  зреет  
не  сразу  -
светило  счастья
ее
ласкает
и
лелеет,
дабы
и  во  снах
яблоки  зрели...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324483
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012


Діана Сушко

*** (Нет большей ценности, чем жизнь, которую Вы можете дать)

(Нет  большей  ценности,  чем  жизнь,  которую  Вы  можете  дать)

Ребята,  хотела  сегодня  создать  
невзрачное  обьявленице.
Вы  знаете,  как  на  ручонках  держать
пятичасового  младенца?
Дрожа  от  усталости,  скомканный  гном,
скорее  всего  без  имени,
(родные  черты  непроглядны  ведь  в  нем),
усердно  укутан  назойливым  сном,
на  глазки,  нос/рот  неделим  еще.  
А  знаете,  как  накормить  без  речей,
узнать,  где  болит,  когда  жарко?
Успеть  среди  груды  бессонных    ночей
к  Восходу    за  солнцем  в  подарок?
И  что  значит  жить,  почему,  для  чего…
Постигнув  увесистость  смысла,
не  мыслить  и  вдоха  без  вдоха  его,
разгадывать  счастье  по  числам…
Не  знаете…  
Ценности  более  нет,  чем  жизнь,  озаренная  Вами.
И  впитанный  в  детстве  от  мамы  обет
той  жизни  зажечь  и  прославить  рассвет
и  небо  ей  стлать  под  ногами!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324397
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012


Леся Геник

Залишусь мрією…

Зали́шусь  мрією  твоєю  назавжди́...
Блакитні  весни  повінчають  інших...
Та  не  цурайся,  не  змітай  сліди,
Міняючи  на  кращих  чи  на  гірших.

Нехай  живу,  хай  в  пам’яті  живу
Краплинкою  невтриманої  волі.
Хай  лиже  вітер  тиху  ковилу,
Стежки,  що  загубилися  в  роздоллі...

І  в  небесах  освячені  дощі
Устеляться  солоною  росою...
Зали́шусь  мрією  твоєю  на  межі,
Маленькою  волошкою  сумною...
(22.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324186
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 22.03.2012


Леся Геник

До легкості…

***
До  легкості...  Шифонного  обману,
Що  все  одно  сповзе  з  її  плеча.
Ілюзію  завчасно-бездоганну
Паяє  ґнітом  здавленим  свіча.

А  він  цілує  пальці  і  зап’ястя...
Не  спиниш  розтривожену  струну.
І  певність,  що  смакує  справжнє  щастя,
І  що  впокорилась  лише  йому...
(17.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322943
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012


Наталя Данилюк

Ранкова тиша гусне над селом…

Ранкова  тиша  гусне  над  селом,
Летить  весна-прекрасна,  юна  Геба*!
Таким  вершковим  піниться  теплом
Бузково-ніжне  шовковисте  небо...

Дзвенять  довкруг  пташині  голоси
Летять  луною  гучно  по  діброві
І,обтрусивши  хутро  від  роси,
На  сонці  мліють  котики  вербові.

Стара  криниця  сірим  журавлем
З  води  черпає  сонячну  монаду,
А  сонце  вже  солом'яним  брилем
Висить  на  вітах  стишеного  саду.

І  так  мене  дурманить  світлий  день,
Таке  блаженство  розтинає  груди!..
Нарву  зо  жменю  радісних  пісень
І  понесу,  всміхаючись,  між  люди!  



*Геба-в  античній  міфології  богиня  вічної  молодості.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322308
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 16.03.2012


Невгамовний

Палата №6

Вариации  на  тему  нелогичности  во  мне
В  письмах  ночью  раскрываю,
Адресованных  тебе,
Ночь,  звезда,прохладный  ветер,
Парусиновый  торшер,
Обладатель  в  Старом  Свете
Фильдеперсовых  манер,
Космос  нервы  рвет  молчаньем
И  натянута  струна  никого  не  ожиданьем,
Только  горечь  от  вина,
Сумасбродные  шатанья
Звезд,  созвездий  и  луны
Раскрывают  все  желанья
С  очень  яркой  стороны,
Лишь  помятая  пижама
Да  холодная  кровать
И  рассвет  с  червонной  дамой
Не  приходится  встречать,
Мысли,  звезды,  лунный  запах
Перемешивает  ночь,
Тишина  в  кошачьих  лапах
Мне  старается  помочь,
Сброшу  в  ночь  тревоги  камень
И  присяду  на  окне,
Пусть  раздует  ветер  пламя
Нелогичности  во  мне...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322329
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 16.03.2012


Migelito

ТИ ВМІЄШ ТВОРИТИ

Ти    вмієш    творити    створи    для    нього
Ще    одне    сонце    глибокого    сенсу
Не    для    світіння    високих    граней
А    для    сім'ї    що    дуже    знаково

Нехай    існують    обоє    поряд
І    ділять    все    їм    так    знайомо
Поля    пустелі    гори    та    моря
А    небеса    нехай    гойдають    те    життя

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321516
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 13.03.2012


Леся Геник

Запалімо вогонь на прощання…

***
Запалімо  вогонь  на  прощання...
Ти  мене  відпускаєш  сьогодні
Під  мелодії  серця  -  звучання
Безсловесної  півнелюбові...

Розколисаний  місяць  у  хмарах.
Ниті  пам’яті.  Долі  облуда.
Під  санскритне  ледь-чутне:  не  пара...
Ледь-вловиме  прощальне:  не  буду...

Вітер  полум’я  стелить  під  ноги.
Незабудки  зітліють,  пов’януть...
Ми  розплутуєм  нині  дороги,
Що  нев’язане  тулять  і  в’яжуть.

І  далеким  озветься  відлунням
Небувале...  Захмарна  безодня.
Під  мелодії  серця  безструнні
Ти  мене  відпускаєш  сьогодні...
(11.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321279
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012


Леся Геник

На голці весни…

На  голці  весни  розбуялась  зима:
І  рве,  і  шматує,  й  гугоче!
Сніги...  а,  здається,  що  біла  фата
Лягає  до  ніг  неохоче.

І  топчуть  її...  Та  ж  не  цвіт  -  знову  сніг!
Весільне  не  те  вишивання...
Скрутивши  у  вузол  сто  тисяч  доріг,
Ніяк  не  дійде  до  вінчання

Між  березнем  кволим  і  шалом  весни
Під  небом  по-справжньому  синім!
Грізне  свахування  старої  зими
На  голці  тепла  вчора,  нині...
(12.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321274
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012


Migelito

ВІДТЕПЕР НЕРВИ ПОВИНІ ВМЕРТИ

Файно  казали  мені  що  все  буде  файно
Брехали  чи  просто  так  вийшло  не  знаю
Відтепер  нерви  повині  вмерти  від  напруги
Хтось  їх  до  цього  власне  чимось  змусив

Близько  вдавали  що  напрям  той  близько
А  пісок  під  ногами  захоплював  низько
Лиш  втеча  мовчала  присутня  наді  мною
Одягнена  в  щось  темне  й  прозоре

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321257
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012


Діана Сушко

Старий годинник

У  нас  на  стіні  годинник  старий  з  пружиною,
розкраює  час  на  початок  і  небуття.
Я  стала  для  нього  заочно  тобі  дружиною.
Прокралась  вперед  на  століття,  в  наступне  життя.

Прокралась  навшпиньки,  злодійкою  і  оманою.
Без  дозволу,  підпису,  свідків,  фатину,  вінчань.
Босоніж,  наосліп,  розсипавшись  з  Неба  манною
на  вічний,  хиткий,  безнадійно  живий  причал.

Я  стала  заочно  тобі,  поза  час,  дружиною.
Душа  віддалась…  ні  обручок,  ні  прісних  «так».
У  нас  на  стіні  годинник  старий  з  пружиною,
розкраює  Вічність  і  тихо  зітхає  в  такт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320809
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 12.03.2012


Леся Геник

Зі Святом!!!

Сьогодні  навіть  сонце  день  лоскоче!
До  свята  в  серце  -  радісні  зайці...
Кохання  Вам,  добра  в  житті  до  схо́чу!
Он,  придивіться:  спритні  горобці
Зібрались  усі  хором  на  калині,
Щоб  привітати  найпрекрасніших  усіх!
І  побажати  матері  й  дружині,
Бабусі,  доньці,  внучечці  -  утіх
Від  кожної  квапливої  хвилинки...
Весна  несе  вже  щастя  в  кулачках...
І  навіть  Бог  з  небесної  хмаринки
Зорить  на  світ  зі  щирістю  в  очах...

То  ж  хай  усмішка  на  устах  крилато,
Не  тільки  нині,  краще  повсякчас...
Всього  найкращого,  найліпшого  багато
Барвисто  квітне  кожен  день  для  Вас!
(8.03.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320077
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 08.03.2012


Невгамовний

Так хочется верить

Слова  твои  тихие  смелые
Рождают  круги  на  воде,
И  я  повторяю,  я  делаю
Все  то,  что  не  делал  нигде.

Волною  рассказов  пророческих
Накрыло  меня  с  головой,
И  взглядом  стерев  многоточия,
Ты  просишь  идти  за  тобой.

Я  чувствую,  милая,  чувствую,
Не  видя,  но  зная  тебя,
Ты  смотришь  с  улыбкою  грустною,
Другого  уже  не  любя.

Болезненное  ожидание
Сковало  движение  душ,
Слезами  покрыв  расстояния
И  смыв  непокорности  тушь.

Ступая  по  глади  неведанной,
В  кричащей  души  наготе
Иду  за  тобою  я  преданно,
Считая  круги  на  воде...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319378
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 05.03.2012


Діана Сушко

«… і не сумуйте за тим, що втрачено. »

…  і  не  сумуйте  за  тим,  що  втрачено.
Воно  насправді  було  лиш  кроком
у  щастя,  Кимось  для  нас  призначене,
незриме  в  попелі  для  пророків.

…  і  не  тривожте  чеканням  помисли.
Усе  приходить  до  болю  вчасно.
Із  оксамиту  очима  повними,
які  ніколи  уже  не  гаснуть.

…і  не  розмінюйтесь  на  тлумачення.
Шукайте  фарби,  малюйте  щастя!
Ви  не  жалкуйте  за  всім  утраченим.
Це  як  очищення  до  Причастя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318885
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 05.03.2012


Діана Сушко

Я помолюсь

Думаєш,  відлітали,  поколе  й  стихне?
Кілька  неділь…  А,  може,  таки  століть?!
Я  помолюсь  за  плечима,  як  завжди,  стиха
-  ти  озирнешся  дотиком  мимохіть.

Надто  зневірені,  їдко  обпечені  душі,
в  мокрих  бинтах,  не  спішать  до  чужих  долонь.
Ти  щось  давно  заніміле  в  мені  порушив.
Щось,  що  тепер  пульсує  в  районі  скронь.

Я  помолюсь  за  обох  (в  мене  досить  віри!).
Хай  Небеса  прозріння  несуть  –  не  гріх!
Щоб  не  з  покори,  остраху,  тлінних  втіх…
Але  в  прощенні,  зціленні  і  довірі
щоб  ти  себе  і  мене  воскресити  зміг!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318887
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 05.03.2012


swoon

Пьяные ( глупые ) сны .

Глупые-глупые  сны      снятся  ей  каждую  ночь  ;
   Ищет  забвения,      ждёт  откровений,  -  
       А  он  не  спешит  ей  помочь.
Пьяная-пьяная  боль  ;    грусть  не  тонет  в  вине  ;
   Всё  бесполезно,      и  он  у  подъезда
       Больше  не  ждёт  при  луне.

Она  хотела,  мечтала,  звала  и  летела,
   Доверяла,  клялась,  ошибалась,  болела...
     Открывала  окно    и,  зажмурясь,  кричала  ;
         Открывала  глаза    -  ничего  не  менялось  ...

Окончился  вдруг  календарь,    словно  в  нём  не  хватало  листов  ;
   Что-то  неправильно  ;      постель  не  заправлена,
       Пугает  своей  пустотой.
Пишутся  ночью  стихи        матерно-злым  языком  ;
   И  от  бессилия        всё  агрессивнее
       В  зеркало  бьёт  кулаком  .  

Она  хотела,  мечтала,  звала  и  летела,
   Доверяла,  клялась,  ошибалась,  болела  ...
     Открывала  окно    и,  зажмурясь,  кричала  ;
         Открывала  глаза    -  ничего  не  менялось  ...


   Пьяные,  пьяные  сны  ...    Матерно  -  злые  слова  ...
       Брошена  в  пропасть      грустная  повесть    -  
             Никто  не  узнает  конца  ...

Она  устала  ;  терялась;  бежала;  отстала;
   Отдала;  обманулась  ;    и  вновь  потеряла  ...
       Посмотрела  в  окно  :    дождь  асфальтом  размыло    -  
           Да  уже  всё  равно  ...      И  окно      проломила  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318511
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 02.03.2012


Інга Хухра

Коли я хворію на інакшість

Коли  я  хворію  на  "інакшість",  лежачи,  мов  невиліковно  хвора  у  ліжку  добами...  
Я  всіх  запитую,  яка  твоя  вартість?  -  Втомилась  страшно  на  граблі  колами.  
Мені  ж  не  треба  кіношного  пафосу.  Я  все  вже  мала.  Все!  З  мене  досить!  
Мені  потрібна  любов  з  кайданами.    Кохати  слізно  ніхто  не  просить!  
Коли  я  вию  на  місяць  ночами,  вгризаюсь  в  подушку,  множусь  ранами...  
Впізнай  нанімо  мене,  за  почерком.  Я  вирізнаюсь  у  натовпі  шрамами.  
Коли  схиляю  в  молитві  голову,  коли  здригаюсь  в  хворобі  й  у  відчаї...  
Ти  сядь  на  ліжко,схрестивши  ноги  й  дивися  довго  мені  у  вічі...  
Мені  не  треба  нічого  зайвого.  Я  не  шукаю  на  тебе  знижку.  
Мені  лиш  хочеться,  щоб  зчитав  мене,  проскануав  мене,  наче  книжку...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294648
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 02.03.2012


Інга Хухра

Мені потрібен адресат… (одному хлопчику, який втратив себе, присв. М. С. )

Мені  потрібен  адресат...  
Хтось  рідний,  хтось  з  дірою  в  серці.  --  
Аби  мене,  мій  кожен  шмат  ретельно  тер  на  грубій  терці.  
Аби  з  сарказмом,  без  жалю,  мені  у  вічі  штрикав  правду.  
Хтось  з  тих,  кого  я  так  люблю...,  хто  цілував  брехню  у  варги.  
Мені  потрібен  адресат.  ..  
Хтось  як  і  я,  святий  і  грішний,  
Щоб  не  лизав  нікому  зад,  наївний  мант  і  цим  потішний.  
Такий,  щоб  бачив  наскрізь  все:  мене  і  всі  мої  неврози...  
Аби  так  само  їв  себе  і  лив  в  душі    свинцеві  сльози.  
Мені  потрібен  адресат...  
щоб  споживав  мене  шматками.    
І  з  "касти  інших"  ,  "принц  без  вад",  
що  культивує  власні  драми.  
І  ти  правий:  тіснюсь  в  собі...  
Паперу  мало...  Слів  бракує...  
Ми,  зрештою,  усі  слабі...  
Лиш  графоманство  не  лікує.  
Якби  зробити  крок  назад...  
Якби  усе  за  мить  змінити...  
Та  Бог  залишив  тільки  шанс  себе  нарешті  ЗУПИНИТИ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295265
дата надходження 22.11.2011
дата закладки 02.03.2012


Інга Хухра

Крокуси (присв. О. М. )

Оксамитовий  спокій.
Вранішнє  сонце  купається  в  чашці  гарячої  кави.
Ледь  прикриті  жалюзі.  
Сонячні  зайчики  бігають  твоїм  неголеним  обличчям.
Щойно  розплющив  оченята.
Мій  смарагдовий  рай.
Новонароджений  пустун  березень  зиркає  в  душу.
За  вікном  сльота.  
Клапоті  лютневого  снігу  топляться,  мов  згущене  молоко.
Незабаром  зацвітуть  крокуси.
Заквітчаю  ними  сильне  тіло  молодого  бога.
Коханець  леді  Чаттерлей.
Сандаловими  пахощами  втиратиму  в  твої  груди  свої  цілунки.
Прикрашу  миртом  біляве  волосся.
Намагаюся  сягнути  рукою  ореольного  відблиску  душі.
Ти  поряд.
А  незабаром  зацвітуть  крокуси.
Вінком  у  серці.
Твоєму.
Моєму.
Нашому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318209
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 01.03.2012


Інга Хухра

А на любов претендує хіба що кицька (присв. Р. Р. )

А  на  любов  претендує  хіба  що  кицька.
Білосніжне  пухнасте  створіння,
Про  яке  ти  так  довго  мріяв.
Хотів  покликати  її.  Гадав,  що  досі  близько...
Але  з  кватирки  у  обличчя  тільки  вітер  віяв.
Хололо  на  душі.  Холонув  чай  у  подарованій
Твоєю  дорогою  (ще  колись)  кумедній  кружці.
Тебе  забули  всі.  І  лиш  вона  ще  досі  любить...
Ніжно  гладиш  кицьку  по  руденькій  смужці,  за  вушком...
Памятаєш,  кепкував  із  неї,  що  вона  руда...
Грайлива  дівчинка  з  зеленими  очима?
Така  тендітна,  віддана,  смішна...  
То  спогади...  Це  чудо  за  плечима.
Нема  її.  Ти  сам  її  прогнав.  
Тепер  у  гардеробі  тільки  чорний.
Білявка  кицька.  Ось  і  втіха  вся.  
Ти  не  повернешся.  Ти  просто  надто  гордий.
Прокинешся  лиш  якось  уночі.  
Піднімеш  слухавку.  У  відповідь  --  ні  слова.
Ви  з  нею  лиш  на  люди  -  силачі.  
Та  в  душах  ваших  страх  і  вічна  втома.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291940
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 01.03.2012


Леся Геник

Ні, не одна…

***
Ні,  не  одна!  Бо  ти  десь  є  у  світі!
Хай  хмари  тут,  та  там  десь  сонце  світить!
І  хай  лиш  знаю,  звісно,  і  не  бачу,
То  слабкість...  мить...  і  вже  за  мить  не  плачу!

В  тобі  -  душа,  в  тобі  -  весняні  мрії,
В  тобі  -  проміння  щирості,  надії...
І  та  самотність,  що  до  серця  пнеться,
Несправжня  тінь...  Що  теж  за  мить  минеться!

Бо  й  сила  думки  здатна  обігріти...
Ні  не  одна,  допоки  ти  є  в  світі!
(28.02.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317966
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 01.03.2012


Інга Хухра

Ломка

Just  give  me  a  pain  that  I'm  used  to...
DEPECHE  MODE.

Голова  не  варить.  Думок  немає.
Заповняю  порожнечу  вишуканим  чаєм
(Не  п'ю  кави).  
Гортаю  сторінки,  мов  божевільна
(Я  читаю).
Ні  назви,  ні  змісту  не  знаю.
В  вікно  зазираю.  Розглядаю  вікна  навпроти
(Очі  повні  дрімоти).
Серце  повне  скорботи.
Не  розумію  я  твоїх  мотивів.  Хто  ти?
Я  не  збираюсь  більше  грати  за  твоїми  нотами!
Ти  виміряєш  дружбу  послугами  та  банкнотами.
Забудь  мій  номер!  Викинь  у  корзину!
Ти,  мов  наркотик...  Я  без  тебе  гину.
Вертаюсь  знов.  І  граю  без  упину
Чужу  мелодію.  Береш  мене  на  кпини?
Твій  гумор  чорний.  Хоч  болить  -  сміятимусь.
У  мене  ломка.  Та  я  не  здаватимусь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282570
дата надходження 25.09.2011
дата закладки 01.03.2012


Маріанна Вдовиковська

Любов стихій…

Я  вишивала  хрестиком  провину
повЕрхнями  надщерблених  снігів.
Столапим  левом  сонце  до  загину
жбурляло  іскри  в  бубени  вітрів.

Шаманить  вечір,  ошалів  коханцем,
хапає  кисень  в  переддень  весни.
Німа  трава,  минулорічним  сланцем,
готова  вибухнути  в  світ...  й  ...рости.

У  Них  -  Любов!  У  Них  -  хрестові  війни!
Між  них  стовпом  одвічним  тріснув  світ.
І  що  їм...моє  вишиття?    Стихійним  -
     Любов  
         у  травах  
               залишає  слід.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317683
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 28.02.2012


Інга Хухра

Примара на волоссі (присв. Р. Р. )

Історії  кохання  треба  обривати  там,  де  вони  ще  здаються  красивими.  

Ірена  Карпа  (  "Bitches  get  everything"  )

Ти  мене  убив.  Мій  труп  валявся  на  дорозі.
Ти  мене  згубив.  Переступивши,  витер  об  померлу  ноги.
Ти  мене  забув.  І  мої  залишки  віддав  голодним  псинам.
Ти  мене  прокляв.  Я  більш  не  усміхаюсь  навіть  спинам.
Тліла  і  гнила.  А  перехожі  відсахались.
Я  вже  нежива.  І  наші  привиди  кохались  в  іншій  площині.
Здирали  одяг  божевільно.  Це  була  не  я.
Я  стала  свідком  мимовільно.
Я  ще  не  кістяк.  Ти  оскверняєш  мою  пам'ять!
Як  ти  можеш  так?  
Зажди,  поки  мій  труп  вже  спалять!
Прахом  по  кутках  в  твоєму  домі  відголосся.
Запах  моїх  рук  --  примара  на  твому  волоссі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284361
дата надходження 04.10.2011
дата закладки 28.02.2012


Інга Хухра

"Я знаю, . . " (присв. О. М. і всім опісля…)

Я  знаю,  що  не  друзі  ми  з  тобою,
І  не  знайомі  навіть.  Ми  ніхто.
Лиш  дощ  між  нами  падає  стіною.
Нічого  зайвого.  Одне  німе  кіно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286072
дата надходження 13.10.2011
дата закладки 28.02.2012


Леся Геник

Мені би цього разу промовчати…

***
Мені  би  цього  разу  промовчати…
Хай  сипле  сніг,  немов  чужі  слова,
І  вже  востаннє  випало  стрічати
Твою  печаль  самотнього  вікна.

Та  буде  ніч  ще  –  спрагла  чарівниця!
І  буде  ранок  кавою  на  двох…
Та  зовсім  інша  у  моліннях  жриця!
І  зовсім  інший  серед  неба  Бог…

Хай  буде  так:  у  пам’яті  мовчання
І  тільки  очі,  що  не  видно  дна…
Сьогодні  на  межі  моє  кохання
Бере  в  полон  розхристана  зима!
(25.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317639
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 28.02.2012


Інга Хухра

Номер недійсний (присв. Р. Р. )

Беру  до  рук  я  свій  мобільний.
Гортаю  телефонну  книгу.
Колись  твій  номер  завжди  вільний
Для  мене  був...  Тепер  все  мимо...
Телефоную.  Дивний  голос  мені  щебече,  
Що  недійсний...  цей  номер.  В  тебе  тепер  інший.
І  я  не  знаю  його  звісно.
Залажу  в  папку  повідомлень.
Гортаю  довго,  аж  до  червня.
Серце  стискається  даремно.
Все  пережито.  В  серці  темно.

Слова,  що  з  відчаю  писались,
Слова,  що  змішані  з  сльозами.  
Ці  есемески  -  все,  що  маю,
Все,  що  залишилось  між  нами.
Останнє  "прощавай"  криваве,
Останні  проблиски  надії.
Останній  поцілунок  ніжний.
Останні  крихти...,  крихти  віри.
Сварки...,  сварки...  Даремні  сльози.
Твої  -  Мої.  Любов  чиясь.
Думки...,  думки....  Червневі  грози.
Останій  дощ.  Антракт  для  нас.
Моє  "люблю",  твоє  "кохаю".
Моє  "кохаю",  а  твоє  "люблю".
Тепер  це  слово  поминаю  водою  з  крану,
Бо  вина  не  пю.

Сумні  й  веселі  -  смайли...,  смайли...
Тепер  ми  файли,  просто  файли,
В  корзину  вкинуті,  не  ті.

Читаю  я...  Немов  отрута  у  цих  листах.
Твоїх  листах.  Тепер  не  зможу  я  заснути...
Роса  застигла  на  очах.
Нема  тебе.  Ти  десь  далеко.
Нема  мене  з  тобою  там.
Забути  все  чомусь  нелегко.
Шкодую  свого  болю  снам.

Я  створюю  порожнє  повідомлення.
Недійсний  номер.  Курс  внікуди.  
І  сльози  градом  -  "невідправлено".
Болюче  влучило  у  груди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289882
дата надходження 31.10.2011
дата закладки 26.02.2012


Інга Хухра

Не поспішай! (присв. М. С. )

Не  сплю.  Цей  вид  безсоння  не  лікується.
Очікування.  Безпідставний  страх.
Мені  сміливості,мабуть,бракує  і...
Побачити  приреченість  в  очах.
Твоє  кохання  так  невчасно,так...
Таке  відважне  і  до  болю  щире.
Я  вже  забула...  А  які  вуста  на  смак?
На  відчайдушний  крок  не  вистачить  моєї  сили.
Буремний  шлях.  У  кожного  із  нас  буремний  шлях.
Бракує  ніжності  у  склянці.
Тому  шукаємо  її  по  закутках.
Під  вечір  сяємо  і  сльози  ллємо  вранці.
Примари  ночами  блукають  біля  нас.
У  кожного  свої  скелети  в  шафах.
Життя  складається  із  позитивних  й  негативних  фаз.
Лиш  оповиті  ми  прозорим  прохолодним  жахом.
Ти  мариш  ночами.  -  Трояндові  вуста.
Я  марю  ночами.  -  Твоє  смішне  волосся.
Хоч  чаша  наша  поки  що  пуста.
Не  поспішай!  Це  правильно!  -  Погодься?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293196
дата надходження 14.11.2011
дата закладки 26.02.2012


Інга Хухра

Елегія для двох (присв. М. С. )

(Вона)
Холостятська  квартира.  Ароматна  кава.
Запах  цигаркового  диму.  Порцелянова  дама.
Застелені  хмільною  димкою  очі.  
Недоспані  й  холодні  львівські  ночі.
Лежиш  спокійно.  Струшуєш  у  попільничку  попіл.
Ти  сам.  Один.  А  у  квартирі  ще  крім  тебе  ледь  помітний  докір.
Себе  питаєш:  доки  це  триватиме,  все  ж  доки!?
Але  навколо  тиша.  І  ніхто  не  чує…  Аж  допоки…
(Він)
У  тихому  районі  комфортабельна  гламурна  спальня.
Святкова  й  по-різдвяному  прикрашена  вітальня.
На  столику  у  кухні  захололий  ароматний  чай.
У  порцеляновому  горщику  засушений  розмай.
Яка  різниця,де  витаєш  ти  думками?
Усе  дармно...  Відстані  між  вами...
Адже  його  у  тебе  все  одно  немає.
І  твого  телефонного  дзвінка  він,  мабуть,  не  чекає.
(Вона)
Тіснились  в  попільничці  цигарки.  В  безвиході  стискались  кулаки.
Щеміло  серце.  Стукало  у  скронях.  Маріонетка  у  чужих  долонях.  Ти…
(Він)
Тендітне  змерзле  тіло  куталось  у  ковдру.  Думки  набули  вже  мінорну  форму.
З  вітальні  долинав  старенький  блюз.  У  серці  відчинився  наглухо  закритий  шлюз.
(Вона)
Ковтали  очі  жадібно  картинки:  у  пам’яті  яскраві  фотознімки
Тієї,  що  так  само  нічия.  Банальна  філософія  життя.  Вона…
(Він)
...мабуть,  така  у  цьому  світі  не  одна  самотня.
І  не  страшні  думки  її  скорботні…
***
Він  є!  Беззаперечно!  Він  в  дорозі!
Він  з’явиться  у  неї  на  порозі!

(Вона)
Швиденько  одягнувся  і  захлопнув  за  собою  двері.
У  сивих  оченятах  зажевріли  вогники  веселі.
Свистів  негідник  вітер  у  кишенях.
Та  він  ішов,  він  біг,  летів  до  неї!
 ***
Хіба  ж  важливо  скільки  між  Франківськом  й  Львовом  миль?
Він  знає:  вона  варта  цих  зусиль…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293257
дата надходження 15.11.2011
дата закладки 26.02.2012


Інга Хухра

Між нами відстань… І вона пече… (прив. М. С. )

Закислі  хмарами  повіки  тру  руками.  
Крапки  між  нами...Сню  тебе  ночами.  
А  вдень  ненавиджу  і  кидаюсь  словами,  
Листівками  та  довгими  листами.  
Що  сталося?  Що  трапилось  між  нами?  -  

Маленьнькі  мрії,  спогади  і  драми...  
Ми,  мов  злодюжки  кутаєм  ковдрами  
Й  ховаємо  за  сімома  замками  усе  оте,  
Чим  мучились  роками.  
Вгризаємось  у  "не  таких"  зубами.  
Кохаємо  і  падаєм  без  тями  десь  там,  
Де  кожен  з  нас  буде  і  був  один.  
Я  чиясь  гореносна  дочка,  
А  ти  чийсь  блудний  з  сивими  очима  син.  
Ми,  мабуть,  виглядаємо  щасливими  зі  спин.  
І,  може,  навіть  станемо  героями  картин  
Якогось  там  аматора  абсурду,  
Якому  просто  трішечки  не  вистачає  глузду  
На  думку  всіх  простих  земних  людей.  
Ми  не  привязуємося  до  місць,  речей.  
Лише  до  слів,  мелодій  і  ночей,  
У  домі  тих,  чиїх  міцних  плечей    
Нам  не  стає  серед  чужих  очей...  
Холодних  та  пустих  очей...    

Між  нами  відстань...  
І  вона  пече...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294233
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 26.02.2012


Інга Хухра

Твоє лице

Видаляю  номер...  У  душу  з  кігтями...  Щоби  більш  не  писати...    
Думки  розштовхую  злісно  ліктями,  аби  таки  не  бажати.    
Ти  не  подумай,  я  розумію,  що  чергова  тай  все.  
Просто,знаєш,  так  засмоктало  мужнє  твоє  лице...    
Руки  тремтіли,тіло  здригалось,  сіпалася  губа.  
Мені  й  не  марилось,мені  й  не  чекалось,  що  в  мене  тебе  нема.    
Безсонні  ночі,тютюн  та  кава,  світанок  сумним  кивком  
Мене  зустріне...  Настане  ранок  по  чашках  чужих  кипятком...  
Розмиє  контури  твого  образу  днів  невблаганна  хода...  
І  замість  сліз  з  почуття  абортованого  капатиме  вода...  
Жорстока  муза  холодними  пальцями  з  болю  сплете  канву...  
І  я  приречена  знову  віршами  шити  на  ній  журбу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294450
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 26.02.2012


Інга Хухра

Лист внікуди… з найдорожчих, душею… (присв. О. М. ) Епістолярний жанр

я    его    не    любила    я    просто    так    странно    существовала
с    его    именем    на    губах        просыпалась    и    засыпала
доверяла    мечты    о    нем    бесконечным    осенним    ночам
без    дороги    блуждала    в    его    фантастических    снах

я    его    не    любила    я    просто    его    каждый    вечер    ждала
замирала    на    выдохе    дальше    дышать    забывала
а    не    дождавшись    кричала    -    раненая    навылет    душа
у    луны    желтоглазой    волчицей    его    как    умела    вымаливала

я    его    не    любила    просто    я    без    него    пропала
без    вестей    на    фронтах    многолетней    войны    без    правил
так    и    не    написав    и    не    отправив    ему    последнего    письма
я    не    любила    его    -    мне    тогда    так    казалось    
не    любила    его?    но    я    без    него    не    я...
     
                                                                                                       Юлия  Андреева

Хто  бачить  сни  і  пам’ятає  імена…
Максиміліан  Волошин
 Лист,    який    ніхто    і    ніколи    не    відправить.    Лист,    який    ніхто    і    ніколи    не    отримає.    
 Він    написаний    на    папері    кульковою    ручкою.    Він    увібрав    в    себе    тепло    і    запах    долонь.    
 Це    живий    лист,    який    написали    від    руки    і    загорнули    в    конверт.
 Цей    лист    ніколи    не    потрапить    до    рук    адресата.
 На    жаль.    А    може    і    на    щастя.    Я    вже    тепер    не    знаю,    що    краще:    правда    чи    мовчання.

   ****
Частина  1.  (До…)
 
Ти    не    знаєш    напевне,    що    трапилось    в    моєму    житті    за    час    твоєї    відсутності    в    ньому,    того,    що    знаю    я,    також    недостатньо.    Але    в    наші    життя    прокралась    темрява.    Чи    є    в    цієї    темряви    ім'я?    Це    жорстокість?    Це    ненависть?    Розчарування?    Несправедливість?    Втрата?    Біль?    
Як    вона    знайшла    нас?    Вона    прокралась    нишком    в    наші    життя    чи    ми    самі    знайшли    й    прийняли    її?    Що    з    нами    трапилось?    Батьки    відправляють    дітей    в    світ,    як    на    війну,    сподіваючись,    на    їх    повернення,    але    знаючи,    що    дехто    загине    по    дорозі.    Коли    ми    збилися    зі    шляху?    Нас    оточили    тіні.    Проковтнула    темрява.    Чи    є    в    цієї    темряви    ім'я?    А    що,    якщо    для    когось    вона    носить    Твоє    чи    моє    ім'я?
 Щастя    так    просто    не    дається.    Інакше    б    посміхались    усі    на    світі.    Життя    складається    з    випробувань,    болю    і    рідкісних,    але    якісних    митей    цілковитої    радості.    
 "...І    маленька    принцеса    сказала    йому:    "Дорослі    самі    себе    не    розуміють    і    дітлахам    доводиться    постійно    їм    все    пояснювати""    Я    щиро    хочу,    аби    ти    не    втрачав    у    собі    ту    маленьку    дитину,    яка    здатна    радіти    будь-якій    дрібничці.    Я    хочу,    аби    ти    посміхався,    сяяв,    йшов    назустріч    мріям,    котрі    збуваються,    попри    все    і    всіх.
 Запам'ятай,    найдужчий    смуток    приходить    разом    з    першою    втратою,    коли    ти    ще    не    знав,    що    таке    справжній    біль    і    надія,    коли    ти    пройшов    через    заперечення    того,    що    відбувається,  –    гнів,    страх,    провину,    депресію  –    і    в    решті-решт    відчув    полегшення    і    змирився,    відчув    цей    найдужчий    смуток,    який    мучить    тебе    щовечора    перед    сном    і    змушує    плакати.
 Часом    біль    стає    значною    частиною    нашого    життя,    і    ти    починаєш    звикати    до    нього,    а    згодом    навіть    не    можеш    згадати,    яким    було    життя    без    болю.    Але    одного    дня    ти    все-таки    починаєш    відчувати    щось    інше.    І    це    відчуття    лякає,    тому    що    воно    незнайоме.    І    в    цей    самий    момент    ти    розумієш,    що    щасливий.    Твій    смуток    ніде    не    дівся,    твій    біль    завжди    житиме,    але    є    щось    нове,    що    дає    сили    рухатись    далі.    Адже    щастя    може    приймати    різноманітні    форми:    компанія    кращих    друзів,    почуття    радості    від    того,    що    мрія    близької    людини    здійснилась,    знову    жевріючий    вогник    надії,    просто    запах    нової    весни    в    повітрі...    Бути    щасливим    -    це    нормально,    адже    ніколи    не    знаєш,    яким    швидкоплинним    може    виявитись    це    щастя.    
 Знаю,    що    боляче,    що    хочеться    сховатись    кудись,    де    не    буде    нікого    і    нічого,    хочеться    перестати    відчувати    так,    щоб    цей    кровоточивий    орган    прорвався    назовні,    розірвавши    ребра    та    шкіру,    і    перестав    боліти,    щоби    душа    отримала    трішки    спокою,    трішки    віри,    надії,    любові...,    підтримки.
 Але    ти    повинен    йти    далі,    рухатись,    не    здаватися,    заради    тих,    хто    вірить    в    тебе,    хто    підтримує,    хто    любить.    Ти    просто    змушений    рухатись    далі,    і    тобі    вистачить    сил,    я    знаю.    
 Скільки    часу    потрібно,    аби    змінитися?    Скільки    років,    місяців,    днів?    А    може    достатньо    години,    хвилини,    секунди?    -    Достатньо.
 Я    просто    скажу    тобі    одне.    Я    по  це  вже  писала.    Напишу    знову.    "Я    хочу    поряд    бачити    тебе,    коли    здійсняться    мої    мрії.    Нехай    ти    навіть    не    зумієш.    Нехай    я    сплутаю    обличчя.    Загублю    тебе    в    пітьмі..."    Один    раз    ти    вже    прогавив    здійснення    моєї    мрії,    так    що    вдруге    я    тобі    цього    не    подарую.    І    не    питай    мене,    чи    я,    бува,    не    зникну.    –    Не    зникну.    Обіцяю.  Найдорожчих    людей    віднаходиш    у    темряві.    Тільки    в    темряві    видно    зорі.    
 А    кого    хочеш    бачити    поряд    ти,    коли    здійсняться    твої    мрії?    
   
 
Частина  2.  (Після…)

 Вогонь    в    мені    ще    жевріє,    і    я    кричу    в    порожнечу:    "Не    дай    вогню    в    тобі    згаснути!    Невідворотньо,    іскра    за    іскрою.    Не    дай    потонути    в    багні    безнадії    під    назвою    "Ще    ні"    і    "Вже    ні".    Не    дай    йому    згаснути    у    відчайдушній    боротьбі    за    життя,    якого    ти    прагнула,    але    так    і    не    досягла.    
Світ,    який    ти    шукаєш,    можна    віднайти.    Він    існує.    Він    реальний.    Його    можна    відшукати.    І    він    твій,    адже    він    у    тобі."    Я    кажу    собі    ці    слова    щовечора,    проживши    ще    один    день,    який    чомусь    не    приносить    того    щастя,    якого    бажає    моя    душа.    Знаєш,    адже    це    ти    зробив    мене    такою,    якою    я    є.    Це    твоя    заслуга.    Своїми  діями,  впевненістю  в  собі  і  у  власних  бажаннях,  ти  вселив  у  мене  силу  й  жагу  до  дій,  дух  боротьби  та  протистояння,  ти  подарував  мені  мою  мрію.  Добре,    коли    є    ті,    хто    в    тебе    вірить,    кому    хочеться    довести,    що    ти    на    щось    здатна.    Добре,    коли    є    в    кого    вірити,    кого    любити,    за    ким    сумувати,    перед    ким    вибачатися.    У    кожного    є    людина,    яку    не    забути,    людина,    яку    любитимеш  і  ненавидітимеш  завжди,    незважаючи    на    біль,    бруд,    взаємні    образи,    нові    стосунки,    шлюб    і    навіть    дітей    від    когось    іншого,    кого    ти    також    любитимеш,  але  вже  зовсім  по-іншому.  Цю    людину    люблять  і  ненавидять  за    те,    що    вона    подарувала    найневимовніше    щастя    і    саме    тому    завдали    найгострішого    болю.    Ця    людина,    чию    дружбу    ти    ніколи    не    зможеш    прийняти,    не    зумієш    її    пробачити    чи    просто    навчитись    проходити    повз    з    байдужим    поглядом.    Це    людина,    до  якої  ти  не  байдужий,    але    ніколи    вже    не    кохатимеш,    затамувавши    подих,    тому    що    свого    часу    ви    разом    вбивали    це    почуття,    або    воно    померло    своєю    смертю.    Хоча    другий    варіант    трапляється    рідше,    адже    нечасто    обидва    серця    проникаються    холодом    водночас.    Ця    любов    є    свого    роду    хворобою    і    вона    не    лікується.  Вона    спокійна    і    тиха.    Відречено    сильна.    Та  й    любити    так    вміє    далеко    не    кожен,    далеко    не    всіх.  Ця  ненависть  схожа  на  прокляття,  пронизуюча  холодом,  стабільно-незмінна,  інертна.  
Чим  є  ця  ненависть?  На  що  схожа  ця  любов?  
 Не    буває    різних    любовей.    Є    одна    єдина:    до    батьків,    друзів,    коханих,    дітей...    Любов    одна.    Різні    лише    відтінки.    Знаєш,    це    найкраще,    що    може    статися    з    людиною,    якщо    її    кохання    переросте    в    любов.    Адже    якщо    кохання    свого    часу    не    переросте    в    любов,    то    воно    просто    загине.    
 А    що    таке    кохання?    Що    таке    любов?
 Ми    всі    женемося    за    пристрастю,    засліплені    власними    світлими    почуттями,  крізь    сяйво    закоханості,    ми    не    помічаємо    самої    серцевини    тієї    людини,    яку    обрали.    Сліпці!    Отримуємо    те,    що    заслужили,    а    саме:    нерозуміння,    розчарування,    біль.    Ми    не    хочемо    збагнути    простої    істини,    плутаючи    жагучу    пристрасть    та    хімію    з    коханням.    Закоханість    (а    чи    то    пристрасть?)    може    виникнути    з    першого    погляду,    перерости    у    щось    або    померти    безповоротньо.    Кохання    виростає    тільки    з    міцної    дружби,    спорідненості    душ,    спільності    поглядів    та    інтересів,    паралельності    прагнень.    Кохання  –  це    те,    що    виникає    з    часом.    А    люди    кидаються    цим    словом    так,    неначе    воно    пустий    звук.    Аби    сказати    "кохаю",    треба    з'їсти    разом    не    один    пуд    солі.    Бог    сказав,    що    любов,    це    турбота    та    опіка    про    ближнього.    Всього-навсього.    Здається,    що    так    просто.    А    насправді    ні.    Я    зрозуміла,    що    таке    любов    зовсім    недавно,    минулої    осені.    Ти    допоміг    мені    збагнути    це    остаточно.    Я    знаю    тебе    тисячу    років.    Ти    є    близькою    мені    людиною.    З    тобою    просто.    Ми    крокуємо    в    одному    напрямку.    Наші    життя    є    дещо    паралельними.    Я    пам'ятаю    твої    слова:    «Я  не    знаю,    ким    ми    будемо,    але    ми    повинні    бути,    повинні    спілкуватися».    Ти    був    правий,    і    я    завжди    це    знала.    Цікаво,    як    називати    людину,    в    яку    був    закоханий    три    роки,    яка    була    тобі    найближчою    тривалий    час,    яку    любиш,    з    якою    займався    коханням,    людину    в    чиї    мрії    та    прагнення    віриш,    чиї    погляди    розділяєш,    людину,    яка  вбивала  тебе  по-краплині,  умертвляючи  нетлінні  почуття  без  тіні  сумніву,  єхидно,  егоїстично,  людину,  якій,  здавалось,    можеш    пробачити    все,  і    вже    все,    що    міг,    пробачив?    Але    ж    як    просто.    Любов  –    це,    виявляється,    всього-  навсього    турбота    та    опіка    про    ближнього.    Бог  –  є    любов.    На    рівні    підсвідомості    всі    відчайдушно    прагнуть    цієї    найдосконалішої    форми    почуття.    В    житті    ж    навпаки  –    наввипередки    біжимо    за    тим,    що    яскравіше    палає.    
 Сказати    чесно?  –  Я    дуже    сильно    тебе    люблю.    І    я    не    називатиму    це    дружбою    ніколи.    Те,    що    я    відчуваю    до    тебе,    вже    давно    переросло    закоханість,    пристрасть,    дружбу,    кохання.    Це    чиста    рафінована    любов.    Та,    якої    всі    прагнуть,    але    мало    хто    заслуговує.    
 Мабуть,    Ти    заслужив.
 Є    просто    люди,    з    якими    не    можна    бути    друзями,    це    просто    найдорожчі,    ті,    кого    любиш    попри    все,    попри    все    віриш    в    них,    попри    все    поряд...    попри    
все...
Що  таке  ненависть?
Я  задаюсь  цим  питанням  і  не  знаходжу  відповіді  вже  багато  років,  розуміючи  лиш  одне:  викликати  це  почуття  здатна  лише  надзвичайно  люба  серцю  людина.  Ненависть  не  з’вляється  з  повітря.  Її  не  виростиш,  наче  кактус  в  горщику.  Неависть  –  це  щось  ефемерне,  незбагненне,  лякаючи  до  смерті,  тихе  й  мертвотно-холодне,  щось  слизьке,  невловиме,  нездоланне,  гнітюче,  всепоглинаюче  та  руйнівне.  Мені  не  до  вподоби  це  почуття,  проте  воно  приходить  до  мене  у  снах,  не  даючи  забути  про  себе.  Одне  скажу  беззаперечно  точно,  ненависть  не  питає  дозволу,  не  стукає  в  двері  перед  тим  як  зайти,  не  розводить  полеміки  й  не  милує.
Сказати  чесно?  –  Я  дуже  сильно  тебе  ненавиджу.  Проте  це  не  заважає  мені  жити  так,  як  іншим,  ні,  це  майже  непомітна  маленька  істота  в  моєму  серці,  неначе  черв’ячок,  що  точить  дерево,  повільно  і  результативно.  До  чого  це  призведе?  –  Мені  не  відомо.  Я  втомилась  змагатись  з  тобою.  У  мене  свій  шлях.  Проте  я  так  звикла  бігти  з  тобою  наввипередки,  що  вже  й  не  знаю,  коли  спинюсь  врешті-решт.  Та  чи  й  потрібно  це  насправді?  Адже  завдяки  цьому,  мабуть,  іноді  лиш  цьому  одному  факту,  я  досі  пориваюсь  творити.  «Ти  далі  твори,  попри  все,  і  прямуй  до  своєї  мети!»  -  саме  так,  для  обох,  по  різні  боки  барикад.
   
Епілог.

 Не    можна    вриватися    в    чиєсь    життя    зненацька,    грітися    біля    яскравого    вогнища    теплої    та    чомусь    все    ще    рідної    душі,    а    потім    просто    зникати,    як    завжди.    Я    знаю,    нам    ніколи    не    було    просто.    Али    ми    завжди    розуміли    одне    одного    і    потребували.    Це    не    під    силу    змінити    нікому.    Ти    здивований,    що    за    два    роки    я    все    той    самий    впертий    борець    за    справедливість    та    мрії.        Але    знаєш,    аби    зостатися    собою    у    світі,    який    днями    і    ночами    намагається    перетворити    тебе    в    когось    іншого,    нам    доводиться    вести    найзапеклішу    боротьбу,    на    яку    лише    здатна    людина,    і    не    припиняти    її    ніколи.    Значних    зусиль    коштує    та,    яку    ти    побачив    перед    собою    опісля    цих    двох    скороминущих    літ.    Мені    просто    прикро,    що    ти    завжди    цінував    мою    підтримку,    але    ніколи    не    вмів    розгледіти    в    мені    дещо    більше.    Я    усвідомлюю,    люди    розчаровують    нас,    часом    вони    нас    дивують,    але    ми    ніколи    не    дізнаємось,    хто    вони    насправді,    не    спробувавши    їх    збагнути:    усі    їхні    помилки    і    хибні    дії.    Ми  повинні  бути  чесними  з  тими,  хто  бажає  нам  добра,  чиї  душевні  поривання  світлі  та  чисті.  Не  можна  використовувати,  тих,  хто  тобі  вірить,  тих,  хто  подає  руку,  коли  падаєш,  тих,  хто  ніколи  не  зачиняв  перед  тобою  дверей.  Чи    розумієш    це    ти?    Чи    розумієш    ти    насправді,    хто  потрібен    тобі    в    цьому    житті?    Що  потрібно?  Адже    кожен    з    нас    хоче  мати    коханону    людину    і  аби  його  мрія  здійснилась.  Без    цього    ми    не    почуваємось    щасливими.    І    це    не    просто    кохана    людина,    а    кохана    людина,    котра    вірить    в    твою    мрію,    в    тебе,    і    не    зрадить    тебе,    даючи    клятву  перед  Богом.  І  це  не  просто  мрія,  а  мрія  в  яку  вірять  ті,  чию  довіру  і  любов  ти  не  зрадив.  Не  знаю,  кому  ці  рядки:  «Якщо  спішиш  кудись,  я  не  тримаю,  краще  мозок  не  їсти  і  сказати  їй  правду,  що  чекає  хтось,  я  відпускаю,не  шукай  делему,  коли  є  табу».  Але  варто  було  сказати  їх,  сказати  вчасно,    можливо  б  тоді,  в  житті  однієї  тендітної  дівчинки  було  б  на  одну  трагедію  менше…

За    чим    ти    женешся?  Кого  наздоганяєш?    В    твоїх    очах    живуть    привиди.  Привиди  тих,  хто  вже  не  пробачить.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317016
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 26.02.2012


Ниагара

Не ждать не обещаю…

Я  устала...  Спрячь  в  своих  ладонях,
Все,  что  раньше  было  мне  обещано.
Ты  уже  почти  что  посторонний,
Я  -  уже  почти  чужая  женщина.

Я  забыла...  Не  тревожь  сознанье,
Мне  с  трудом  далась  моя  забывчивость.
Ты  -  фантом,  ты  -  выше  пониманья.
Я  же  недолюбленность  обычная.

Я  молчу  ...  И  много  смысла  в  этом,
Ведь  о  главном    рассказать  так  сложно.
Рвешься  ты  к  огню,  где  много  света,
Я  ж  к  тому,  что  просто  невозможно.

Я  сумею  быть  твоей  далекой.
И  клянусь,  на  волю  отпуская-
Ни  слезы,  ни  взгляда,  ни  упрека...
Лишь  не  ждать  тебя  не  обещаю!

Наталья  Козак

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316762
дата надходження 25.02.2012
дата закладки 25.02.2012


Migelito

Пробач їм не здатність повірити в чисте

Якщо  питатимуть  злукав  що  не  бачила
Будуть  катувати  зруйнуй  частину  пам'яті
Боляче  дихати  знаючи  плакучу  істину
Пробач  їм  не  здатність  повірити  в  чисте

Кричати  не  в  праві  заборонити  ворожі  інстанції
Не  стримуй  свої  щирі  гортані  переживання
Твоя  ж  довершеність  відчутна  до  кінчіків  пальців
Народжена  чути  не  здатна  так  підло  вмирати

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316556
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 24.02.2012


Інга Хухра

Опівнічна агонія (присв. О. М. )

Нейлонова  тиша  розриває  зсередини.  Ти  не  мій.  
Стискає  старечими  руками  горло  самотність.
Щоночі  виходжу  надвір  з  транспарантом
На  якому  великими  чорними  літерами  пише  "майже  мертва  зсередини".
Мені  кажуть,  що  ідеальна,  але  я  знаю:  
Недостатньо  сильна,  аби  викреслити  тебе  зі  своїх  нічних  ігор  в  рифмування.
Недостатнє  ст*рво,  аби  сказати:"Вимітайся  з  усіма  хитросплетіннями  душі  з  підвалин  моєї  пам'яті!"  
Як  завжди  вибігаю  надвір  посеред  ночі  в  пальто  на  голе  тіло.
Шукаю  найблищу  кав'ярню.  
Тихо  і  тепло.
Запиваю  спрагу  по  тобі  жадібними  ковтками  вистиглого  лате.
Як  ти?  Де  ти?  -  Стукіт  по  клавішах.  Миготить  екран.
Опів  на  третю.
Пробач,  коханий,  мою  опівнічну  агонію.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316452
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 24.02.2012


Ветра

Бесконечная тишина

Бесконечная  тишина,
растворенная  в  ожиданьи...
Даже  сумрачная  луна
отраженьем  своим  не  манит,
а  в  прогорклости  старых  слов
окунает  остатки  пепла.
Отчего  остается  боль,
если  кем-то  душа  раздета?

Отчего  на  песках  пути
пересыпана  фраз  остылость?
и  сгорают  черновики,
попадая  огню  в  немилость....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315988
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 22.02.2012


Ліна Біла

Скалічено кохатиму

Чекати  можна  довго,  навіть  вічно,
кидаючи  на  долю:  був-не-був.
Сьогодні  я  пішла,  а  Ти  забув
очей  моїх  смарагди  предковічні...

Сере́д  ночей  лютневих  не  знайти
спокою!  Розпинає  руки  сніг  -  
і  знов  в  душі  чорти  танцюють  свінг...
Іду  до  Тебе,  а  чи  варто  йти?!

Полюбить  серце  іншого  в  недузі.
Загою  шрам  вином  лише  до  ранку,
і  поки  згине  світ  -  я  до  останку
скалічено  кохатиму  в  заслузі!

І  так  ненадаремно  ми  зустріли:
я  -  долю,  а  Ти    -ляльку  для  потіх.
Зірвав  із  неба  чистий  оберіг
для  того,  щоб  Тебе  тільки  любила...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315813
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 21.02.2012


Леся Геник

…плакала троянда на вітру…

***
Хіба  забудеш?..  Віхола  дзвеніла,
І  плакала  троянда  на  вітру:
Така  тендітна,  до  страждань  невміла,
Ковтала  біль  чи  доленьку  гірку...
А  він,  кремезний,  хвилювавсь,  одначе,
І  мнув  пелю́стки  ніжні,  мнув  та  мнув...
Не  бачив  сліз,  не  заглядав,  чи  плаче
І  схлипувань  розпачливих  не  чув!
Гадав  про  інше:  неймовірну...  другу
Троянду  милу,  яснооку  лань!
Як  поведе  її  в  солодку  хугу
Словами  ніжними:  моєю  стань...
Тим  часом  квітка  плакала  і  мліла,
Не  ждала,  бідна,  лагідних  слівець...
Ридала  гірко  і  не  розуміла,
Що  нею  просять  стати  під  вінець...
(11.2.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314514
дата надходження 16.02.2012
дата закладки 16.02.2012


ISPANKA

Cамодостаточное

Она  выходила  из  дома  -  
                                       разбитая  
                                                           и  расклеенная,
 И  низкое  небо,  
                               спотыкающееся  об  забор,  -
 Казалось  вот-вот  упадёт,  
                                             так  же,  
                                                             как  падает  на  колени
 Очередной  козёл.,

 Они  все  умели  дарить:  
                                       звёзды  с  неба,  
                                                                     цветы  и  зАмки..
 Говорили,  мол,  
                           милая,  
                                         не  уходи!  умру..
 Они  были  красивы,  
                                     умны,  
                                                 но  как  же  они  не  знали,
 Что  звёзды  -  
                           самый  
                                       скоропортящийся  
                                                                       продукт!  
 Куда  их  теперь  девать!?  
                                           Угли  
                                                       прогорели  в  сажу,
 В  белый  
                 безмолвный  пепел,  
                                               и  ничего  над  ним.
 Вчера  она  видела  то,  
                                     о  чём  никому  не  расскажет  -
 Как  погибали  в  комнатах  
                                               маленькие  
                                                                     огни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314260
дата надходження 15.02.2012
дата закладки 16.02.2012


Юра...

Ти з’явилася інієм тонкого дня… (Довгий сніг)

Не  було,  ще  зими  такої  довгої,
такого  довгого  снігу  на  моїй  планеті…
і  сонце  прорізалось  променем  в  небі
крізь  тишу  і  вітер  холодної,
з  присмаком  щастя,  зими…
зникли  питання  «чому,  поясни…?»

Ти  з’явилася    інієм  тонкого  дня,
у  причинених  гранях  моєї  безпечності,
і  коли,  я  збирав  протилежності,
втікав  від  безмежності…
ти  знаходила  схожостей  тисячі…
Не  тягнулись  так  довго,  ще  місяці
снігу…
                 тихого,
                                     довгого  снігу…

Чекаю  на  відлигу,
щоб  зустріти  весну
разом,  
хоча  б  одну…
весну
разом…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314430
дата надходження 16.02.2012
дата закладки 16.02.2012


Смежный человек

Я спросил у Яндекса, где моя любимая…

Я  спросил  у  Яндекса,
 Где  моя  любимая.
 Яндекс  мне  картинками  
 Порно  показал.
 Я  спросил  у  Рамблера,
 Где  моя  любимая,
 Только  Рамблер  выдачу
 У  Яндекса  слизал.

 У  Гугла  я  спрашивал,
 Где  моя  любимая.
 Гугл  меня  приколами
 пытался  подбодрить.
 Я  у  Бинга  спрашивал,
 Где  моя  любимая.
 Бинг  мне  ссылку  на  YouTube
 попробовал  всучить.

 У  YouTube  я  спрашивал,
 Где  моя  любимая.
 Кухонными  бардами
 Он  стал  меня  пугать.
 У  Baidu  я  спрашивал,
 Где  моя  любимая,
 Только  иероглифы
 не  смог  я  распознать.

 Знаешь,  Википедия,
 Где  моя  любимая?
 Только  в  Википедии  
 нет  имени  её...
 Хабрахабр  я  спрашивал
 Где  моя  любимая.
 Хабр  выдал  мне  в  ответ
 Фреймворков  громадьё.

 Я  спросил  у  торрентов,
 Где  моя  любимая  -
 накачал  эротики
 на  триста  лет  вперёд.
 Я  у  Мамбы  спрашивал,
 Где  моя  любимая.
 "Нет  любимой  тут  твоей.
 А  вот  та  сойдёт?"

 Друг  ты  мой  единственный,
 Где  моя  любимая?
 Знаешь  твиттер  ты  её?
 Или  айсикью?
 Друг  ответил  преданный,  
 Друг  ответил  искренний:
 -  Видел  в  Одноклассниках  
 любимую  твою.

 Как  же  так,  не  верится,
 Чтобы  в  Одноклассники
 Вдруг  моя  любимая
 додумалась  зайти...
 Я  закрыл  все  вкладочки.
 Я  спросил  у  Яндекса:
 Как  теперь  мне  новую
 любимую  найти?

 Я  спросил  у  Яндекса...
Я  спросил  у  Рамблера...
Я  спросил  у  торрентов...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312652
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012


swoon

Не трогай меня, мой ангел…

Ты  не  трогай  меня,  мой  ангел,-  я  ещё  немного  живой,
Мне  нельзя  уходить  так  рано,  лучше  сядь,  отдохни  со  мной,
Расскажи  мне,  что  сверху  видно,  я  не  скоро  ещё  буду  там,
Знаешь,даже  немного  обидно...Впрочем,ладно,ты  всё  поймёшь  сам.

Пусть  я  с  виду  довольно  молод,  но  устал,словно  жил  300  лет,
И  по  мыслям  моим  кто-то  бродит,  выключая  попутно  свет,  -
Забыв  вытереть  ноги  у  двери,  наследил,  и  куда-то  пропал,
Перепачкал  надежду  и  веру;  не  заметив,  любовь  затоптал.

И  оставшись  с  пустой  головою,  с  отпечатками  мыслей  чужих,
Я  сижу  за  кирпичной  стеною,  чтоб  не  слышать  ничьих  позывных.
Поскорей  бы  случилось  хоть  что-то;что-нибудь,чтоб  не  сдохнуть  с  тоски,
Расстрелять  бы  всех  из  пулемёта,  тех  козлов,  что  нам  пудрят  мозги...

Но  боюсь,  что  не  хватит  патронов.  Или  просто  желания  нет...
И  живём  мы  по  странным  законам,  так  похожим  на  мой  ночной  бред.
Хорошо,если  есть  чем  зан́яться,  чтоб  не  думать  о  завтрашнем  дне,
Лечь,заснуть  бы,  и  не  просыпаться;  и  не  видеть  всех  этих  людей,
Что  меня  каждый  день  окружают,  учат,как  надо  правильно  жить,-
Они  всё  и  всегда  про  всё  знают.  Ну  а  я  не  хочу  таким  быть.

Всё  равно,  левый  ты  или  правый,  -  ангел,  он  ведь  у  каждого  есть,
Он  придёт,как  всегда,слишком  рано,тихо  спросит:"Здесь  можно  присесть?"
И  не  в  силах  ответить  отказом,ты  поймёшь,что  пора,  всё  -  предел,
Свою  жизнь  вспомнишь  полностью  сразу,  сожалея,что  мало  успел.

Да,  как  много  не  сделано  было;  а  ещё  больше  сделано  зря,
Но  не  всё  ещё  время  уплыло,  есть  в  запасе  ещё  козыря...
Так,  мой  ангел,ты  даром  спустился;  извини,  я  ещё  не  готов,
Я  уже  так  давно  не  молился,    и  наделал  немало  грехов.

Но,надеюсь,  что  будет  прощенье,  -  не  такой  я  пропащий...  Ну  что  ж
Ты  молчишь  ?  Я  стою  на  коленях.  Ты  молчишь...Не  торопишь...Но  ждёшь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312643
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012


Леся Геник

Солодких снів…

***
Солодких  снів  –  солодшіших  за  мед!
Між  жриць  святенних  зголоди  оскому...
В  тобі  говорить  знаджений  поет,
В  зорінні  сяйва  мрії  золотому.

В  тобі  кричить  надламана  струна,
Гулка  і  ехна  в  стінах  знади-ночі...
Торкнись  небес  –  і  пропливе  вона:
Уста  палкі  і  океанні  очі...
(5.12.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312623
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012


Діана Сушко

Забери мене

Забери  мене  в  своє  життя,  єдиною.
Я  його  вуаллю  устелю,  святинею.
Я  роститиму  твоїх  дітей,  своїх,  наших.
А  коли  хворітимеш,  годуватиму  кашкою.

Забери  мене  в  своє  життя,  мамою,
для  сердець,  які  є,  які  будуть…самих-самих.
З  твоїми  очима,  моїм  поглядом,  
які  не  дають  спокою,
кричать,  бігають,  обіймають…  нас  за  шию  руками.

Забери  мене  в  своє  життя,  вічністю.
Я  його  розмалюю,  додам  комічності,
щоб  текло  довше.  Я  наповню  келихи  сонцем,  а  стіни  –  теплом.
На  колись  спроектованих  тобою  поличках  знову  буде  фотоальбом.
Я  розставлю  квіти  
по  всіх  кутках,
 щоб  було  легко  і  світло.  А  ти…  ти  нестимеш  мене  в  руках,
 щоби  просто  жити.

Як  шкода,  що  ти  щасливий  один,  за  сотні  кілометрів,  десь  у  квартирі  з  Ехо  ночуєш.
А  я  днями  ковтаю  своє  життя,  не  в  силах  сказати  тобі  в  очі…
«Забери  мене,  чуєш…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312606
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012


Наталя Данилюк

Ти прийдеш знову…

Ти  прИйдеш  знову,  ніжна  моя  вЕсно!
Чи  не  з  тобою  раптом  оживу?
Чи  не  з  тобою  в  серці  крига  скресне,
Дзвінкий  кришталь  посиплеться  в  траву?

І  розіллється  літепло  шовкове
Духмяних  квітів  по  вогкій  землі,
Загубить  вітер  зоряні  підкови
Між  гострих  скель  у  димчастій  імлі.

І  розплетуться  промені  сліпучі,
Пшеничні  пасма  небом  попливуть!
Зірветься  сонце  зі  стрімкої  кручі
Пірне  між  верби  в  сиву  каламуть.

Поллються  дзвінко  наспіви  пташині
Поміж  дерев  і  танучих  дахів,
Сховає  небо  пухові  перини
Аж  до  нових  морозів  та  снігів.

Розстелить  щедро  розмаїтий  ліжник,
В  таких  пахучих  росяних  квітках!
Ти  прийдеш  знову,  янголе  мій  ніжний,
Моя  квітуча  віхоло  п'янка!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312600
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012


swoon

Последняя в мире…

...А  я  остался  в  живых,    и  мне  повезло  :
Мой  самолёт  улетел,    я  не  успел  на  него,
А  он  отправился  в  ад,    не  оставив  следов,    -  
И  я  бы  должен  быть  рад...      Но  в  нём  летела  любовь.

Она  хотела  остаться,    но  не  смогла,
Она  заранее  знала,    но  мне  солгала,
Я  опоздал  на  секунды,    секунды  всего,
А  в  это  время  кому-то        надоела  любовь.

На  воспалённые  веки    падает  дождь,
Не  помогают  таблетки,    ведь  ты  не  придёшь,
Кому-то  ты  помешала,    и  он  не  простил,
Я  знаю,  ты  промолчала,      когда  он  спросил...

Зачем  мне  всё  это  счастье,    но  без  тебя,
Когда  разбит  я  на  части,    на  шее  петля...
И  мне  никто  не  заменит      рассыпанных  снов,
Когда  последняя  в  мире        взорвалась  любовь.

Расцвёл  цветок  в  поднебесье      всего  лишь  на  миг;
Уже  все  сложены  песни,    -  мы  слышали  их...
На  каждом  фото  улыбка,    -  и  я  рву  альбом,
А  где-то  тоненькой  скрипкой        рыдает  любовь.


Застыли  слёзы  в  глазах      убитой  мечты,
На  мачте  спущенный  флаг,    закрытые  рты...
И  я  разбит  навсегда,      на  мелкий  песок...
Меня  сметает  метла          в  огромный  совок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311876
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 08.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2012


Ниагара

Одиночество

В  глазах  ледяная  бездна,
                   взгляд  лишен  понимания.
Свои  обхватив  колени,
                       сама  себя  укачает,
Сама  себя  пожалеет
                   женщина  -  изваяние,
Напоив  наступающий  вечер  отчаяньем.

По  бедру  струйкой  крови  покатится
                             капля  вина  пролитая...
Огонь,  горящий  в  камине,
                     что-то  шепнет  о  веселье.
Нет,  она  очень  нужная,  
                       только  вот  всеми  забытая,
Топит  грядущее  утро  в  похмелье.

Завтра  ворвется  стремительно
                         в  мир  забывших  ее  людей.
Снова  спасеньем  работа,
                       звонки,  любовник  и  творчество,
Гордая  и  свободная...
                     Но  лишь  одной  известно  ей  -
Зовется  ее  свобода    одиночеством.

Наталья  Козак

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310523
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012


Наталя Данилюк

Не приручай

А  ти  пішов-без  дотиків,  без  слів,
Сховав  в  кишені  теплу  жменю  світла...
Холодний  ранок  сріблом  продзвенів
І  в  серці  в  мене  паморозь  розквітла.

Та  перетруться  зерна  гіркоти
Пекучі  сльози  висохнуть  на  віях.  
Не  дозволяй  коханню  зацвісти
Там,  де  немає  проблиску  надії.

І  серед  снігу  не  буди  розмай,
Хай  слів  зрадливих  не  шепочуть  губи!..
Не  приручай,  молю,  не  приручай
Допоки  сам  безтямно  не  полюбиш.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310572
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2012


Леся Геник

Не забувай мене…

***
Не  забувай  мене  у  снігопаді...
Нехай  мете,  та  пам’яті  не  дай  -
За  крила  її,  зрадницю,  тримай!
Лиш  не  корись  отій  зимовій  владі,

Що  забере  останнє  від  душі!
Із  рук  зіп’є...  і  виплюне  за  рогом,
Бо,  знаєш,  їй  не  треба  зовсім  того:
Місити  спогади  в  снігах  чужі...

То  тільки  примха  -  цілувати  сльози
І  зазирати  в  очі,  наче  пес.
Такий  у  неї  вже  колючий    перст:
Мести  на  зло  і  сипати  погрози!

А  я  молю  тебе:  не  забувай!
Вітрам  холодним  серце  не  віддай,
Бо  тільки  так  залишуся  ще  жити!
І  хай  об  пам’ять  б’ється  заметіль,
Періщить  в  очі  вперто  амне-біль,
Та  спогади  на  скло  не  дай  розбити!
(18.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310682
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012


Migelito

Раптово Холод…

Я    захотів    щоб    було    менше
слів
Попросту    все    зрозуміло    і    без  них
Я    хочу    щоб    мовчання    стало  діалогом
І    все    би    починалось    без
ілюзій
Й    багатьох    оцих    фальшивих  днів
Ти    ж    розумієш    це    непросто
мене    злапала    втома
Раптово    холод    увійшов    в
мої  вуста
Зявився    в    діях    моментах
Та    моїх    незрозумілих
відчутях

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310231
дата надходження 30.01.2012
дата закладки 31.01.2012


Маріанна Вдовиковська

…сирий під ногами кахель… (парад любові)

СирИй  під  ногами  кахель,
і  пальцям  жорстка  вода,
і  мало  на  присмак  крапель...
слова...

Навпроти  блищить  у  вічі
відбитком  сонячних  лап.
Зумовленим  є  одвічно-
парад.

І  не  планетні  походи,
і  не  травнева  хода,
парадом  скресАли  води
у  небеса.

Зворотня  тЯга  тяжіння
у  перевЕрті  терез,
сиро  ногами...  склепінням
чудес.

Зустрічей  не  смакувати
нам  поруч  не  йти  в  світи,
зате  й  не  перетинати
мости.

Еклектика  світу  й  світла.
Приреченість  молитОв,
кодована  ритмом  битва...
любов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309823
дата надходження 28.01.2012
дата закладки 29.01.2012


Ярослав Дорожний

Рубіж ліміту

Межа,  рубіж  ліміту  між  табу,
То  де  вони,  для  кого,  в  чиїм  полі?
Відкрити  можна:  що  і  де  й  кому?
А  щось  вдягти  не  із  своєї  волі.

Межа  ж  не  тут,  ступи  ще  крок  і  ще,
То  ж  не  пустеля,  там  оазис  й  море,
І  сонце  із  облудів  не  спече,
Замка  нема,  відкриті  вже  затвори.
Та  ні,  облиш,  хтось  інша,  та  не  я,
Бо  так  не  кажуть  Люди  в  …  пересудах,
А  їхній  суд  –  авторитет  буття,
Мов  рама,  хоч  без  скла,  між  стін  усюди.  

Закрити  вікна  в  протязі  вагань,
Зіниці  –  теж,  до  долу,  під  повіки.
Отак  вже  точно  не  побачиш  грань
І  Люди  знак  відсунуть  ще  на  віки.  

У  сивих  скронях  давніх  надто  ер
Хтось  міф  зліпив  про  жінку  неслухняну
(Вона  й  табу  не  знала  з  Вищих  сфер),
Та  не  вдихнув  життя  у  плоть  жадану*.
Отож  буйок  ліміту  із  свобод  
Так  близько  плаває  до  догми-суші,
А  вітер  творить,  ну  звичайно  ж,  бог,
Богиня,  все  ж,  закон  його  порушить…?

*  -  у  Книзі  Буття  (в  Біблії),  в  єврейській  міфології  плохім  /  Яїве  /  Бог  дав  заборону  їсти  з  певного  дерева  Адаму  ще  до  створення  Єви,  а  коли  він  створив  йому  жінку,  не  вказується,  що  він  вдихнув  у  неї  життя  /  душу.

27.01.  21.21.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309706
дата надходження 28.01.2012
дата закладки 28.01.2012


nadionchik

Питання жінки без відповідей…

Чи  може  зрадою  кохання  бути  сон,  в  якому  поцілунки  не  для  нього?
Чи  вранці  здатна  рожевая  Венера  світить  ясніше  Місяця  нічного?  
Чи  має  право  серцем  ревнувати,  коли  я  посмішку  дарую  не  йому?
Чи  богохульство  Господу  молитись,  коли  своїм  гріхам  оголосив  війну?  
Чи  варта  я  коханою  для  нього  бути,  коли  чужому  знов  пишу  листи?
Чи  квітне  папороть  чарівна  на  Купала,  в  якій  ти  щастя  хочеш  віднайти?  
Чи  можу  танцем  пристрасто-невинним,  посіять  сумніви  і  вирізьбити  шрам?
Чи  безкінечним  є  над  нами  синє  небо,  чи  вистачить  у  Бога  місця  нам?
Чи  справді  зрадою  і  блудом  мо  вважати,  коли  думками  часто  я  не  з  ним?
Чи  друга-вбивцю  приховати  подвиг?  чи  лиш  по-справедливості,  як  в  Древній  Рим?
Чи  у  очах  його  я  королева,  коли  цілують  мою  руку  ті…  чужі?
Чи  серце  принесе  колись  у  жертву  розум,  віддаючи  спокусі  всі  ключі?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309795
дата надходження 28.01.2012
дата закладки 28.01.2012


Діана Сушко

Привіт або Засніжений діалог

…  привіт.
Стільки  часу,  а  все  не  змінилось,
тільки  стало,  чомусь,  ріднішим.
Та  ж  цікавість  в  очах  теплилась,
та  ж  зима  з  рубцювання  тріщин…

-  …  привіт.
Ми  сьогодні  в  слова  півпартії
чи  у  дотики,  на  сміливість?
Снігопад,  подивись,  в  азарті
кружним  шляхом  веде  глумливо.
-  Привіт!
-  Можна,  я  почну,  тобто  перший  хід…
Я  наважуся,  ти  не  проти?
-  Що  ж,  давай,  вперед!  Оминай  лиш  лід
і  уважно  на  поворотах.
-  Закрий  очі,  розслабся!  Не  мружся  так!
Я  повільно,  шукаю  ніжність.
-  Ти  дивись  по  боках!  Он  під  снігом  знак.
Потім  буде  зовсім  не  смішно.
-  Перестань!  Я  ж  уважно.  Краще  поглянь
на  дерева,  авто,  будинки  –
сонно  мріють  під  шаллю  зими  діянь.
Їх  не  квапить,  як  нас,  годинник.
-  Їх,  можливо,  не  квапить,  а  нам  вже  час.
Повертай,  там  нема  проїзду.
-  Зупини,  якщо  сплутаю  гальма  й  газ!
Не  подумай,  я  не  навмисне.
-  Молодець!  Наполегливість,  як  завжди,
домішала  до  страху  й  ласки…
-  Прощавай!  Вже  пора.  Он  і  ніч  сліди
замітає  в  зимову  казку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309636
дата надходження 28.01.2012
дата закладки 28.01.2012


Леся Геник

"Покавуємо, любий?"…

***
"Покавуємо,  любий?"  -  востаннє
Заіскрились  надії  святі!
Та  втонуло  в  горнятку  кохання,
Захлинувшись  цукро́во  на  дні.

І  вже  очі  мовчання  -  холодні,
Тільки  тінь  і  байдужість  одна.
Та  ще    -  айстри,  осінньо  бездонні,
І  самотність  сумного  вікна.

Не  вернути  і  не  оминути!
Витанцьовував  смак  на  душі...
Доведеться  сьогодні  забути
Кавування...  Горнятка  -  чужі!
(27.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309654
дата надходження 28.01.2012
дата закладки 28.01.2012


Діана Сушко

Візьми

Візьми  у  мрію  за  руку.  Лячно?
Шибки  розмалюй  щастям…
А  я  тобі  вранці  босоніж
каву  на  кухні…
Смачно?
В  сніданок,  як  до  Причастя.

І  очі  навіки  в  тепло…  в  душу!
Аби  не  крила  рутина.
А  ти  ночами
вкутаєш,
мусиш,
щоби  не  мерзла  в  спину.

Візьми  у  Небо  за  руку.  Зможу?
Я,  мабуть,  тому  й  літаю!
А  потім  –  
кава,  
паркет  босоніж…
Тихше!  Мовчи,  я  знаю…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309784
дата надходження 28.01.2012
дата закладки 28.01.2012


Migelito

ЛЕДІ

Леді  ви  настільки  причетні  до  мене
Що  я  не  бажаю  полишати  цей  вечір
Солі  з  сиропом  мені  до  стакану
Вперто  сидітиму  з  вами  до  ранку

Терпну  але  погляд  й  така  різна  вимова
Вабить  дослухати  цю  дивовижну  долю
Леді  ви  бачите  які  ми  вже  схожі
Двоє  на  ліжку  оголені  знову

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309312
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 26.01.2012


Юлія Холод

Светлый…

***
Светлый,  нежный…  Разве  есть  спасение?
Вырвалась  душа  –  не  запереть.
Он  не  сам…  И  ты…  Как  наваждение…
Каждый  вариант  –  похож  на  бред…

По  привычке,  чуть  дрожащим  голосом
Губы  шепчут:  «Помоги,  Господь!
Дай  узнать,  как  пахнут  его  волосы!
Дай  мне  душу  утолить  и  плоть!..»

Только  режет  вдруг  висок  видение…
Не  имеешь  права  ты  просить!
Что  ты  просишь?  Грех,  порок,  падение!
Даже  мысль  –  и  ту  нельзя  простить!..

И  сжимаешь  губы  в  исступлении…
Явь  –  горчайшая  из  всех  отрав…
Господи,  избавь  от  искушения…
Пусть  мне  будет  больно,
Но  избавь…
                                                   26.01.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309306
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 26.01.2012


Оксана Пронюк

Дозволь мені бути слабкою

Мій  Боже,  я  –  жінка,
Дозволь  мені  бути  слабкою.
Дозволь  мені  плакати,  Боже,  з  жалю,
Дозволь  мені,  Боже,  не  знати  що  дію,
Дозволь  не  судити  себе  лиш  одну,
Дозволь  мені,  Боже,  вночі  хоч  заснути,
Не  дерти,  як  пір’я  нестерпні  думки
Дозволь  розгнівитись,  як  звір  лютий  вити.
Дозволь  це  паскудство  зробити  мені.

Мій  Боже,  я  –  жінка,
Ти  слабість  прощаєш,
Чому  в  мене  сили  усі  вимагають?
Чому  я  повинна  з  надривом  любити,
З  надривом  прощати,  в  надриві  цім  жити?
Хіба  я  так  вмію,  хіба  я  так  можу,
То  сором  дивитись,  як  я  неспроможу!
Чому,  милий  Боже,
Безправ’  я    жіноче,  безсилля  і  сльози
Ти  вищиш  і  хочеш.

А  лише  жінка,
Я  хочу  не  знати,
Дозволь  мені,  Боже,  хоч  розум  сховати,
Дозволь  мені  жити,
Невже  тільки  грати?
Я  хочу  в  партері  театр  споглядати.
Бо  я  лише  жінка,
Надміру,  надсилу!
Я  -  жінка,  мій  Боже,
Я  роджу  цю  силу!
                                                                                                                                   Беневенто,  Італія  2002

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309136
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 25.01.2012


Head Like A Hole

Новий день

Ти  не  писала  про  мене  віршів,  про  нього  ж  складала  поеми.
Я  був  на  картинах  твоїх,  ну  а  він  -  не  вішав  на  тебе  проблеми.

Я  був  дуже  чесним,  можливо,  занадто,  я  був  із  тобою  відвертим.
Ти  була  для  мене  близькою,  одним,  через  що  я  міг  би  померти.

Я  знав  всі  паролі:  змінила  їх  ти  -  тепер  я  нічого  не  знаю.
Як  жаль,  що  у  твої  чарівні  мізки  не  можна  залізти  без  скайпу.

Він  -  кіт,  що  тихо  муркоче  тобі  пісню  свого  кохання.
Так  дивно:  ти  ж  не  любиш  котів!  Звідки  взялося  бажання?

Була  зі  мною,  але  не  зрозуміла  ти  тих  почуттів  моїх,  моїх  поривів,  
не  вберегла  мене  від  моїх  снів,  про  тебе,  божевілля  та  нервових  зривів.

Сьогодні  ж  наново  живу  я,  шукаю  день  собі  новий,
Та  іноді  вночі  я  голос  твій  солодкий  чую  такий  приємний…  і  терпкий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308617
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 23.01.2012


Черный Человек

С_Нежная…

Ты  же  любишь  холодные  зимние  драмы?
И  замедленный  вальс  под  обстрелом  снежинок
На  морозе  не  чувствуешь  как  ноют  шрамы
Не  стесняешься  жить  без  привычнык  ужимок

Ты  не  веришь  в  весну,  и  тем  более  в  лето
Твоя  слабость  –метель  и  отсутствие  красок
И  по  белому  белым  выводишь  куплеты
Так  наверное  проще,  без  лишних  огласок

У  тебя  есть  мечта,  леденящая  душу
Доказать,  что  холодной  любви  не  бывает
Но  тогда  почему  в  эту  жуткую  стужу
Твое  сердце  болит  и  безумно  страдает?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307702
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 19.01.2012


swoon

Налегке …

Мой  текст  на  песню  Челентано    "  Confessa  ".

Не  бросаю  монеты  в  воду  я,  -  
Не  вернусь  ;    и  уже  не  хочется.
То  секунды  здесь  длятся  п́о  году,
То  недели  несутся  конницей...
   Я  оставил,  что  долго  мучило,
   Что  играло  на  нервах  скрипками;
   Ты  считала,  что  мы  везучие,
   Только  сглазила  нас  с  улыбкою.

         Налегке      я  уйду  из  дома,
         Вдалеке      лишь  блеснёт  рассвет.
         Налегке      всё  начну  я  снова,
         На  столе      положив  конверт.

Ты  прочтёшь,  и,  быть  может,  вспомнится
Наша  встреча  с  тобою  летняя,
И  безумная  та  бессонница,
И  улыбка  твоя  рассветная.
 "  Не  отдам  никому  ",    -  шептала  мне,
   И  боялась  глаза  закрыть  на  миг.
   Мы  летели  с  тобою,  как  во  сне,
   Только  ветер  стих...

         Налегке    я  уйду  из  дома,
       Вдалеке      лишь  блеснёт  рассвет.
         Налегке      всё  начну  я  снова,
       И  к  тебе    не  вернусь  я,  нет  .

                         И  остывшее  сердце
                     Раскололось  хрустальным  бокалом...
                       Нам  уже  не  согреться,
                   Разлетаясь,  как  искры  в  пожаре  ;
                       В  погасшем  пожаре...

   Налегке    всё  начну  я  снова...
                       Но  тебя    не  забуду,  нет...

Не  прочесть  никому  из  нас  уже
Те  страницы  сгоревшей  повести.
Не  узнать,  не  понять,  что  там  в  душе
Ну  никак  всё  не  успокоится.
   Разорву  нараспашку  прошлое,
   Пусть  ударит  дождь  по  пожарищу  !
   И,  не  веря  уже  в  хорошее,
       Всё  же  я  ищу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307688
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 19.01.2012


Оксана Семотюк

Калиновий сум

Побачила  я  калину  у  чужім  краю,  –
Стало  сумно  мені,  Боже,  гірко  до  жалю.
Розірвали  сльози  душу:  -  Хто  тебе  заніс?  
Між  ці  гори,  між  ці  скали  шпильчаті  як  світ...  
Все  до  ладу  –  і  кілочки  -  калиновий  сад,
Лиш  придивишся  уважно  –  горя  водоспад,
Присилили,  обсотали,  навкруги  паркан,
Ой,  калинонько  рідненька,  як  прижитись  нам?

Хоч  і  сонечко  високо,  тепло  і  ліси,
А  мені,  здалося,  просиш  збігти  до  води,
Над  джерельцем  похилитись,  вмитися  в  росі
І  на  вроду  задивитись  зранку  на  зорі.
Разом  з  дубом  молоденьким,  жартуючи  в  парі,
Послухати  соловейка  під  вечір  у  гаї.
Ой  калинонько  рідненька,  хто  тебе  заніс
Між  ці  гори,  між  ці  скали  –  повні  очі  сліз.
…Не  була  там  дуже  довго,  а  коли  прийшла,
Панувала  у  тім  краю  зимонька–зима.

Похилилася  калина,  опустила  віти,
Десь–не–десь  по  ягодині,  щось  не  оббив  вітер.
Побачила  б  в  Україні,  казала  б  «коралі»,
А  тут  сльози  калинові,  як  кров  виглядали.
Не  плач,  моя  калинонько,  така  наша  доля,  
Кровавими  слізоньками  вмиватися  з  горя.
Одна  доля  на  нас  з  обох  –  чужина  й  неволя.
                                                                                                                         2.03.2006

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307664
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 19.01.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.01.2012


Невгамовний

ДВЕ ПОЛОВИНЫ ЖИЗНИ

Я  состою  из  тех  противоречий,
Что  заставляют  пламенем  гореть...
Когда  -  к  мечте  сквозь  стены,
Нос  калеча,
Быстрее  доползти,  чем  долететь.

Когда  слова,  что  вырвались  из  плена
Ненужной  полупьяной  тишины,
Повисли  гроздью  полу-тем  на  стенах
И  почему-то  стали  не  нужны.

Когда  пьянея  от  ночной  свободы,
Я  думаю  о  доме  и  тепле,
А  утром  мне  и  парню  из  народа
Достаточно  бутылки  на  столе.

Когда  с  последней  крепкой  сигаретой
И  чашкой  кофе,  сваренного  мной,
Придут  на  три  вопроса  -  шесть  ответов,
Вконец  рассорив  душу  с  головой.

Когда  крича  и  воя  от  бессилья
Хоть  что-то  в  этой  жизни  изменить,
Припав  к  обочине  Судьбы  дорожной  пылью,
Я  улыбнусь  и  буду  дальше  жить...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307558
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 19.01.2012


Migelito

Так солодко плачеш

Так  солодко  плачеш  що  й  сльози  медові
Скотившись  до  краю  дурманять  мене
Відвідуєш  знаю  у  снах  сади  раю
Їх  квіти  в  очах  розцвітають  під  ранок

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307468
дата надходження 18.01.2012
дата закладки 18.01.2012


swoon

Я абсолютно здоров !

Острые  щупальца,  липкие  иголки
Свёрнуты  в  рулончик,    сложены  на  полке.
Мыслями  чужими  сам  с  собой  общаюсь,
Ни  в  каком  режиме    я  больше  не  нуждаюсь  :

   Я  абсолютно  здоров,    -  
     Такой  болезни  нет,    -  
   Я  просто  не  вижу  снов,
     В  которых  есть  happy-end.

Спящий  не  увидит    лунное  затменье,
Зрячий  не  постигнет  радость  ощущенья,
Нищий  не  узнает  вкус  запретных  ягод,
Добывать  медали  мёртвых  не  заставят.

 Логика  безумства...  Цикл  возвращений...
 Чистое  искусство...  Примесь  извращений...
 Ставшая  обычной  близорукость  вкуса...
   Подготовьте  лица  к  резкой  смене  курса  !  

     Я  абсолютно  здоров    -  
       Такой  болезни  нет  !!!
     Я  просто  не  вижу  снов,
       В  которых  есть  happy-end...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304746
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 17.01.2012


Migelito

Ми одне одному нічого не винні

Ми  одне  одному  нічого  не  винні
                                             Хіба  що  роздерті  серця  на  дві  половини
Місця  зустрічей                  Обмеження  руху
                                                                     Якось  проживем
Тобі  ж  так  хочеться  думати

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306859
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 16.01.2012


Ветра

Не стоит заглядывать в Зазеркалье

Не  стоит  заглядывать  в  хрупкое  Зазеркалье  -
там  есть  все  ответы,  но  там  не  найти  вопросов.
Там  слишком  все  выдуманно  и  несомненно  просто.
И  время  меняет  все  зыбкие  расстоянья
на  близость.  Мгновения  тают  в  вечность.
Минуты  скользят  по  коже  лебяжьим  пухом.
И  время  теряет  по  каплям  свою  беспечность,
и  двери  не  заперты.  И  остывает  ужин.
И  чашечка  чая  с  пленительным  саусепом
в  Чудесной  стране  исполняет  твои  желанья...

Там  слишком  все  призрачно  /может,  чуть-чуть  нелепо,
но  там  все  ответы/  в  расплывчатом  Зазеркалье...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306869
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 16.01.2012


Ветра

Словно анашу /или Сквозь зеркало/

Я...  я  не  жду  тебя  /не  означает  "не  рада"!/
и  не  читаю  /не  значит,  что  "не  пишу"!/
Ветром  приносит  дыхание  /как  награду/  -
мягко  вдыхаю  его,  словно  анашу.
Я  называю  тебя  "мой  прекрасный  Шляпник"...
и  покоряю  с  тобой  все  твои  пути
/даже  когда  под  ногами  зачем-то  слякоть
или  когда  не  стоит  (совсем!)  идти/.
Я  сочиняю  твой  мир  /в  миг,  когда  он  заперт/
и  принимаю  как  должное  /словно  свой/.

Мне  все  равно  -  перевернут  он  вверх  ногами,
выдуманный,  настоящий  или  ...  живой...

только  бы  твой...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306878
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 16.01.2012


Леся Геник

Така вже доля…

***
Така  вже  доля:  поруч  -  назавжди!
Лише  -  за  межами  моїх  реалій...
Обтрушено  давно  старі  сади,
Уже  не  вірю,  але  вперто  марю!

І  в  ніч  чудес  крокую  не  одна,
Твоє  плече  -  моя  відрада  тиха...
Та  лиш  в  однім  мелодія  сумна  -
Що  то  -  не  дійсність,  а...  лиш  думки  примха...
(11.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306616
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 15.01.2012


Ярослав Дорожний

Водяні натхнення

Кидає  хвилі  океан
До  вічних  скель  безжально  і  натхненно.
Піна  бурхлива  водних  ран  –  
Русалка  зцілить  поцілунком  щемно…

***
Поглянь,  тече  ріка  невпинно,
І  плесо  –  тихий  спокій,  майже  рівне  тут
Й  ніхто  не  гонить  з  заду  в  спину,
Та  все  ж  вода  долає  Простір  з  Часу  пут.

***
«Скажіть,  як  вийти  із  води  сухою?
Який  то  фокусник,  чи  маг  уміє?»  
«Та  ти  не  з  цукру,  не  губи  спокою,
Бо  справжній  шарм  вода  не  змиє!»

13.01.  21.45.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306324
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 13.01.2012


Migelito

Заведи мене на самісінький край світу

Заведи  мене  на  самісінький  край  світу
Просила  вона  обнімаючи  подаровані  квіти
Візьмемо  з  собою  тільки  важливе
Те  що  не  дозволить  забути  єдине

Поволі  до  дієвого  урвища  долі
Так  спрагло  що  прагну  цього  до  болю
Забери  мене  милий  де  втілення  голосу
Врятує  наше  кохання  від  нападу  волі

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305981
дата надходження 12.01.2012
дата закладки 12.01.2012


Діана Сушко

Не долюбила

Не  долюбила…  Ще  не  маю  мудрості
тонкої  і  досвідченої  жінки.
Не  запросила.  Навіть  не  осмілююсь…
Та  й  каву  я  завжди  роблю  без  пінки.

Не  допила,  дурманами  окутана,
лишивши  поцілунок  на  фужері,
той  погляд,  що  давно  осів  отрутою
в  солодкому,  тягучому  лікері.

Не  дотяглася,  не  пізнала  дотику,
в  шовкових  простирадлах,  на  губах  і  …
Опам’яталась,  мабуть,  вітру  подихом
обпечена  під  краєм  неба  плахти.

Не  дописала.  Стрималася  в  порусі,
лишила  місце,  змішую  відтінки…
Не  долюбила.  Ще  не  маю  мудрості
тонкої  і  освіченої  жінки…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289329
дата надходження 29.10.2011
дата закладки 12.01.2012


Діана Сушко

Я перестала писати

Я  перестала  писати,  втратила  щастя  любити…
..  лиш  розрахунки,  затрати,  елементарне  «прожити».

Все  рідше  читаю  класиків,  і  розмовляю  «суржиком»,
і  біль  завдаю  образами,  іронію  плутаю  з  гумором.

Дивлюсь  недалекі  комедії,  без  посмішки,  «за  компанію».
Досягнення  міряю  брендами  і  відпочинком  в  Іспанії…

…  і  тільки  під  тихими  зорями  у  темряві  літнього  вечора
очима  напівпрозорими  шукаю  інколи  дечого,

простої  людської  щирості,  дитячої  безпосередності;
лишитись  на  віях  Вічності  химерним  сльози  мереживом…,

чекаючи  з  острахом  глуму  жорсткого,  практичного  світу.
Тому  на  душі  так  сумно.  …І  знову  «затрати,…  прожити».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215749
дата надходження 12.10.2010
дата закладки 12.01.2012


Юра...

Ніч… вже дихала, туманом…

Ніч,  вже  дихала  туманом…
підкурювала  свій  «Честер»  від  світла  ліхтарів,
яке  ледь-ледь,  пробивалося  крізь  
сіру,  холодну  на  дотик,  тишу…
і  мовчки  створювало  тіні  для  перехожих,
навіть  для  тих,    котрі  ніколи  її  не  мали,
а  просто  завжди  дивилися  в  дзеркало
з  одним  бажанням…  розбити  його…

Ніч…    безліч  думок  безсонних,
наввипередки  мчаться,  щоб  їх  почули…
і  знову  не  забули,  вкрившись  
теплою  ковдрою,  запиваючи  чаєм  з  лимоном,
що  кислить,  ще  від  вчорашнього  дня…

Ніч…  так  одиноко  в  он-лайні
ховатися  від  всіх  набридливих  здогадок,
сидіти  перед  очима  ноутбука,  
який,  дивиться  на  тебе  кожний  день  поспіль
і  не  скаже  тобі  вдосталь…
а  знову  запалить  надію,  
що  ти  комусь  потрібний…

ніч…  вже  дихала,  туманом…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305607
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 10.01.2012


Леся Геник

Я тебе не віддам вже…

***
Я  тебе  не  віддам  вже…  Нікому
Не  торкнутись  твоєї  душі!..
Хай  палаю  в  розпусті  Содому!..
Хай  жую  надщесмак  спориші́…

І  у  горло  уві́п’ються  терни…
Не  віддам!..  Чуєш?  Ні,  не  віддам!!!
Я  минулому  світ  не  поверну…
Не  споко́рюсь…  хорунжим-думкам!..

Четвертуйте!..  Робіть,  що  захочте!..
Тільки  хай  він  повіки  –  лиш  мій!
Хай  не  «може»…  а  «точно»…  а  «точно!»…
Запечатаний  міцно  сувій…

І  ніхто…  і  ніколи  не  вбачить…
І  не  скаже  грізни́м  небесам…
Хай  вони,  якщо  зможуть,  пробачать…
Та  тебе  я  уже  не  віддам!..
(6.1.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305596
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 10.01.2012


А.Б.В.Гість

Фрау Ларсен, как Вы правы… (Пустые слова)

ПУСТЫЕ  СЛОВА

 Притчи    25:11  «Что  золотые  яблоки
 в  серебряном  резном  обрамлении,  то
 слово,  сказанное  в  подходящее  время.»  

Хотя  в  словах  надежный  смысл,
Ведь  слово  каждое  шлифовано  веками,
Мы  не  всегда  прочувствуем  момент,
Чтобы  прийти  с  уместными  словами.

Искусство  состоит  лишь  в  том,
Как  нам  советует  Писанье,
Серебряный  поднос  и  яблок  золотых
Достойны  все  слова  без  лести  и  без  опозданья.

               ПОРОЖНЯК

Набор  случайных  словосочетаний,
Нет  смысла,  кроме  окончаний.
Все  нитью  белой  неудачно  скреплено…
Ни  к  городу  и  ни  к  селу  оно.

Зато  претензий,  гонора  не  счесть.
Все  лавры  примерять,  в  венок  почета  лезть…
Нет  скромности  и  знаний  не  видать.
Что  публика  молчит,  ведь  порожняк  опять!

Опять  на  мистике,  на  выдумках  сюжет.
Потусторонний  тусклый  свет….
На  трезвой  мысли  и  намека  нет.
И  в  оправданье  :  «так  хотел  поэт».

А  может  не  хотел,  оглобли  повернули…
Уснул  Пегас  и  в  сторону  свернули,
По  бездорожью,  по  ухабам  суеты
Ловить  давно  пропавшие  мечты.

Фантастика  –  неблагодарный  рай…
Хотя  раздолья  в  нем,  хоть  отбавляй.
Но  все  строение,  как  не  крути,
В  итоге  –  замки  из  воздушной  пустоты.

Мы  чуда  ждем:  из  пены  Афродиту,
Что  нам  земная,  все  давно  забыто.
Зачем  нам  спитый  и  земной,
Нам  эталон  –  прекрасный  Аполлон!

Героями  живя,  от  правды  удаляясь
Мы  проклинаем  мир,  его  не  зная.
Не  видим  первозданной  красоты….
Давай  же  приземляться  –  я  и  ты!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304410
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 10.01.2012


Мазур Наталя

#Не зря

Ну  и  что,  что  разбиты  мечты,  как  посуда  из  глины?
Ну  и  что,  что  в  одну  не  составились  две  половины
У  мозаики  той,  что  зовется  по-нашему  -  жизнь?
Назови  ты  мне  тех,  кто  не  ведал  ударов  ни  разу,
Не  терял  ни  друзей,  ни  любовь,  или  свой  светлый  разум,
Кто  терпеньем  испил  чашу  всю  из  измены  и  лжи?

За  ошибки  свои  кто  платил  по  счетам  всем  исправно?
Кто  себя  по  частям  раздавал,  забывая  о  главном?
У  судьбы  -  удалось  ли  кому-либо  выиграть  спор?
Но  живут  как-то  все,  огорченья  скрывая  улыбкой,
Что  давно  позабыто,  считая  невинной  ошибкой,
Понимая,  с  одним  им  крылом  не  взлететь  выше  гор.

Все,  что  было  когда-то,  что  есть,  и  что  будет  в  судьбе,
Посылает  Всевышний  не  зря  в  этой  жизни  тебе.

10.01.2012г.                                            15:30


В  качестве  иллюстрации  использовано  коллаж
"По  поводу  "Черного  квадрата"  Малевича"
http://forum.exler.ru/arc/uploads/77/post-1161249382.jpg

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305564
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 10.01.2012


Діана Сушко

В маленькій тісній квартирі…

(епіграф  -  Любові  храм  усюди,  поки  в  душах...  Бережіть  його.)

В  маленькій  тісній  квартирі  просторо,  немов  у  Храмі.
Торкнутись  могли  б  і  Неба,  якби  не  віконні  рами.
Босоніж  блискучим  паркетом  –  до  кухні  кумедні  тури,
там  вранці  –  Львівська  кав’ярня,  в  традиціях  кращих  культури,
удень  запах  Кримського  Сонця,  із  динями  і  нектарином,
а  ввечері  –  Луцька  тратторія,  просякнута  розмарином.
А  потім  -  назад  у  спальню  (вона  б  розказала  багато…).
І  знову  (без  телевізора!)  розмови,  газети,…  свято.
І  вся  ця  шалена  розкіш  квартирки  у  передмісті
зростала,  неслась,  крутилась,  неначе  у  благовісті!
Та  якось  ураз  спинилась  –  і  згіркло  у  каві  Небо.
І  золото  розтопилось  у  звадах,  кому  що  треба.
У  душах  стало  затемно,  на  вікнах  блиснули  грати.
І  львівську  пусту  кав’ярню  не  варто  було  тримати.
-  Яка  чудова  квартирка!  А  скільки  за  неї  хочете?
-  Ви  знаєте,  небагато.  Любові  Вам  напророчити.
 Любові,  яку  ми  втратили.



*  Тратторія  -  в  Італії  заклад  громадського  харчування  з  сімейною  затишною  атмосферою,  де  подають  готові  страви.  Відзначаються  простотою  в  обслуговуванні  та  обстановці.
**  Благовіст  -  дзвін  перед  початком  церковної  служби.
***  Звада  -  незгода,  ворожнеча,  сварка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305197
дата надходження 08.01.2012
дата закладки 08.01.2012


Ветра

Скажи…

Cкажи,  а  звезды  лгать  умеют?  да?
когда  в  ладони  мне  струятся  светом,
когда  у  кромки  розовой  рассветной
рисуют  мне  из  сказок  города?

Cкажи,  холодным  ветер  может  быть,
когда  он  от  меня?  Когда  листает
мои  стихи.  Тебе.  Когда  растает
лед  от  него.  

Натянутая  нить
порваться  может,  если  с  ней  небрежно?

Скажи,  а  будет  лето  снежным,  
когда  меня  сумеешь  разлюбить?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304946
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 08.01.2012


Леся Геник

Люби її!. .

***
Люби  її!..
Люби  й  не  розумій,
Що  зи́ми  можуть  всіятись  гарячим,
Що  паморозь  буває  на  душі  -
Немов  старенька,  охає  та  крякче...

А  ти  люби  її!
І  жадано  цілуй...
Таємне  серце...  зіроньки́  на  віях...
Жагу  її  у  пестощах  гамуй
Між  покривал...  в  холодних  сніговіях...

І  хай  під  небо  зринуть  голоси!..
І  десь  між  крил  зйорши́тись  не  посміє...
Та  ти  люби  —  до  щему...  до  сльози...
Хай  серце  в  любощах    її  п'яніє...
(28.12.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304239
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 04.01.2012


Шипшинка

Без квитка…

Ранок  знову  постукав  в  вікно,
Новий  день  починався  без  тебе.
Ти  сьогодні  для  мене  ніхто,  -  
Так  схотів  хтось  напевно  на  небі.

Пам'ять  тихо  забилась  в  куток
І  тепер  обросте  павутинням.
Перегорнутий  долі  листок,
Відгукнеться  у  серці  тремтінням.

Теплий  погляд,  солодке  вино  –  
Гарна  мрія,  далека  й  п’янка.
На  найкраще  у  світі  кіно,
Знов  для  мене  немає  квитка…
                                                                                                         25.09.2011р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304074
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 04.01.2012


She said: gray...

Пусть не узнает…

Замри,  луч  света
на  заре!..
Не  распугай
снежинки-сны.
Смотри  -  любовь  
на  алтаре.
Ждет  возвращения
весны.

Она  -  мечта.
Она  -  права.
Она  -  цветы
у  милых  ног.
Она  -  заветные
слова,
которых  ты
сказать  не  смог...

Сожги  ее
на  алтаре
во  сне  -
недрогнувшей  рукой!..

Чтоб  не  проснулась
по  весне..

И  не  узнала
о  другой...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303876
дата надходження 03.01.2012
дата закладки 03.01.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.12.2011


She said: gray...

Мужчины - чужаки в мирах у женщин…

И  почему  так
много  сожалений?
А  в  зеркалах  сердец  -
так  много  трещин?...

Все  просто.
И  не  может  быть  сомнений:
мужчины  -  чужаки
в  мирах  у  женщин.

Язык  не  тот.  И  логика  другая.
Совсем  другой  букет
цветов-желаний.
Не  те  слова
в  истоме  нежной    мая
во  сне  не  раз
приснившихся  признаний...

Но  притяжение  их
в    одном    лишь    счастье  -    
Любви!  
Что    вдруг    –    рывком,
как    шквальный    ветер!
Как    все    перемешавшее
ненастье...

Но    как    прекрасен
с    нею    мир    и    светел!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302810
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 28.12.2011


Migelito

Той глінтвейн в казані кохання

Поцілунки    терпкі    як    червоне    вино
Що    знайомило    нас    не    востаннє
Кожна    мить    перевтілена    в    сон
Відсмаковування    нашого    раю

Випиваймо  тепер  приправлене    небо
Вже    ночами    додали    кориці    та    меду
Підігрітий    пристрасним    станом
Той    глінтвейн    в    казані    кохання

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302257
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 25.12.2011


She said: gray...

Константа

Одягнута  
у  місячне  проміння.
Як  зняти  це  мереживо  
із  тебе?
Загублені  у  пристрасті  
нетлінній,
ми  знову  разом  
падаємо  в  небо.

У  всесвіті  
стабільності  так  мало!..
Добавлю  трошки  
наших  я  означень
і  правил,  
що  по  літерах  зібрали
в  польотах  ми  під  час  
нічних  побачень.

Нам  почуттів  
солодку  теорему
до  крапочок  довести  
дуже  треба.  
Кохання  -  як  константа  
в  цій  системі.  
Навколо  неї  все  
кружляє  в  небі.

Так  в  хмарах  добре,  
мабуть,  двом  лелекам,
як  нам  з  тобою  
на  одній  орбіті.
Долаєм  кілометри  
(чи  парсеки),  
теплом  константи  
вічної  зігріті.

В  польотах  наших  
чи  потрібна  мова?..
В  твоїх  обіймах,  
вибач,  забуваю,
як  на  землі  
зовуть  тебе,  любове.

А,  може,  ти    -    Констанція?...  

...не  знаю...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302262
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 25.12.2011


Раїса Гришина

В ЛАГУНІ СНІВ…

На  темнім  шовку  чар  в  лагуні  снів,
В  потоці  музики  оркестрів  зорянистих,    
Відлуння  долі  відщедрує  низку  днів,
Благословенних  на  прогалинах  імлистих.

На  магістралях  пристрасних  небес,
Розчинить  тугу  недосяжну  в  бездні  зірок,  
Щоб  сповідатися  в  обителі  чудес,
Химерних  марень  незбагненних  мірок…

І  в  партитурі  нот,  народиться  любов,
Що  хвилюватиме  симфонію  стихії,
Живим  коханням  перламутрових  дібров,  
До  русла  щастя-по  мережці  мрії...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300833
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 25.12.2011


Весняна Осінь

Щоб очима торкнутись очей…

Я  давно  не  народжую  втомлених  ві́ршів,
Тих  блаженних  відтінків  людської  душі.
Бо  цей  світ  вже  сьогодні  стає  щасливішим,
Бо  у  ньому  життя  десь  торкається  мрій.

І  ті  мрії  так  пахнуть  для  мене  грозою,
Що  десь  там  заховалась  у  Тво́їх  очах,
Розкажи  Ти  мені,  як  впиватись  Тобою,
Щоб  цей  вогник  ніколи  уже  не  зачах.

А  в  зіницях  Твої́х-  цілий  світ  оживає,
І  дарма,  що  на  відстані  сотень  доріг,
Ну  скажи,  хіба  так  у  житті    не  буває?..
Щоб  очима  торкнутись  очей,    та  тільки...
                                                                 навік...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302222
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 25.12.2011


Migelito

Так наче я твій талісман

Тримай  біля  себе  мене  тримай
Так  наче  я  твій  талісман
На  мотузці  біля  серця  носи
Я  з  тобою  від  сьогодні  завжди

Не  знімай  коли  лягатемеш  спати
Вже  привик  тебе  обіймати
Пести  теплим  лагідним  тілом
Не  загуби  я  тобі  вірю

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302197
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 25.12.2011


Леся Геник

І чудо…

***
І  чудо...  інколи  стається…
Коли  його  уже  не  ждеш…
Коли  душа  переведеться
І  віри  небу  вже  не  ймеш!..

Коли  між  просом  безнадії
Личинки  догризають  суть…
Буває…  винятком  світліє!
Буває  –  проростає  путь!..

І  сонце  виліза  з-за  хмари…
І  промінь  –  жмутками  в  вікно!..
Буває…  що  стаються  чари,
В  котрих  розтлівся  вже  давно…
(25.12.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302162
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 25.12.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2011


Раїса Гришина

ЗВЕЗДА ЛЮБВИ

Волшебный  миг  из  Света  и  Мечты
Приблизившись  к  духовному  познанию,
Соединил  божественно  с  дыханием  Судьбы,  
Звезду  Любви  в  истоках  мироздания.

Земные  души  крылья  обрели
В  полупрозрачном,  призрачном  сиянии,
На  зов  Любви  взывающей  взошли
До  алтаря  бессмертного  венчания...

Блажен  тот  миг,  где  грёзы  в  явь  сошлись,
И  две  Души  Любовь  соединила,
Восторги  душ  -  в  потоки  волн  слились,
Навстречу  счастью  расправляя  крылья...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302025
дата надходження 24.12.2011
дата закладки 24.12.2011


Ветра

дверь в утро

Жизнь  против  смерти  -  как  маленькая  тетрадь
с  тысячью  знаков  на  белых  слепых  листах.
Холодности  бумаги  не  рассказать,
как  проливалась  соль  на  ее  уста,
как  целовал  закат  прядь  ее  волос,
нежные  руки,  как  тонкий  немой  фарфор.
Не  урони...  знаешь  -  сердце  разорвалось
в  час,  когда  боги  затеяли  этот  спор,
на  кон  поставив  голос  ее  и  сон
/выигрыш  стоит  многого  -  мне  поверь/.
Только  застыл  в  поднебесье  рассветный  стон,
в  час  когда  кто-то  закрыл  в  это  утро  дверь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301733
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011


Migelito

Я ідіот і в цьому ти мені не рівня

Я  ідіот  і  в  цьому  ти  мені  не  рівня
А  нам  таким  потрібно  тільки  жити
Не  існувати  бо  це  для  нас  погибель
Ми  неформат  і  це  всіх  вас  найбільше  бісить

Лівша  почни  писати  правою  рукою
А  діти  сонця  назавжди  наодинці  із  собою
Якщо  кричатимемо  спаліть  всі  дані
Ми  не  живі  існуємо  між  вами




В  знак  підтримки  всіх  Ідіотів!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301729
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011


*SELENA*

ПЕРЕКРЁСТОК

молитва  чайных  роз  рассвета
в  шепоте  ветра
в  лепестках  зари
сердце  отвори
вдохни  туманы  тайны  ЭДТА

утро  распахни  ты  взмахом  крыл
в  края  озорные
всколыхни  сонные  терции
роса  блаженства  сверкнет  в  кистях  акации

нежность  мая
сон  на  неба  голубых  шелках
ромашечек  снежных  стая
зацепилась  летом  в  облаках

несет  восход  свечу
не  плачу  я  о  прошлом
ты  будущим  не  дышишь

выросла  акация  на  судеб  перекрестке
ароматность  меда  и  шипы  (колючие  отростки)
антагонизм  —  противоречие  —  уксус-сода
нет
два  антипода
как  две  противоположности
Я  и  Ты

Я
люблю  грезить  небом
рисовать  звёздные  сны
их  нектар  пророчества  цветы

Ты
шипы
хранящие  в  зимовье  ледяном
не  дают  мечте  испарится  сном

в  одном  дереве
Я  и  Ты
корень  ладони  белоснежной  простоты
шипы  и  цветов  елЕй

венчает  небо  гармонию  противоположностей
стих
мир  двоих
лед  и  зной
благословение  Вселенной

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301416
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 22.12.2011


Раїса Гришина

ЗОРЯНИЙ ВАЛЬС

Сонце  в  білих  шовках  заплітає  думки  легкокрилі,
І  в  обіймах  вітрів  та  в  сплетінні  світів  мерехтить,
Знов  неспокій  душі  полетить  до  зірок  небосхилу,
Щоб  таїну  думок  в  перехресних  світах  освятить…
«Відродися  любов  крізь  розлуки,  печаль  і  руїни,
Випий  дихання  дня  -  кришталеві  сльозинки  роси,
Освяти  під  хрестом,  серця  двох  в  одне  серце  єдине  -
Світоч  зоряних  мрій  з  джерела  неземної  краси!
Дай  пізнати  любов  у  веселкових  сферах  весняних,
Сокруши    морок  ночі,  з  очей  познімай  пелену,  
Пригуби  сьогодення,  у  обіймах  земного  кохання,  
Щоб  у  вальсі  життя  -  дві  душі  поєднались  в  одну!…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300566
дата надходження 17.12.2011
дата закладки 17.12.2011


Леся Геник

Кофеїну мені!. .

***
Кофеїну  мені!..  кофеїну…
І  нечутого  серцем  «харту»…
У  кишені  –  тротилу…  міну…
І  на  страту  мене!  На  страту!

І  до  суду  думки!..  До  суду…
Заборонена  серцем  кава…
Я  –  лиш  вуду…  Я  –  лялька  вуду…
Поміж  голками  –  біль-октава…

О,  амнезій  мені!..  Амнезій!..
Бо  стирчать  уже  дужо  диби…
Без  претензій  все…  без  претензій…
Тінь  сліпа  «горбуна-кандиби»…

І  таїна  ота…  таїна…
Вже  лечу…  і  мабуть  не  бути…
Кофеїну  мені!..  Кофеїну…
Доторкнутись…  Хоч  раз  ковтнути…
(17.12.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300496
дата надходження 17.12.2011
дата закладки 17.12.2011


Леся Геник

То так і мало бути…

***
То  так  і  мало  бути…
Розсту́кав  вітер  двері,
На  парапеті  –  з  дум  моїх    гніздо…
І  от-от  розірвуться  півні  треті
Напу́льченій  воро́жкості  на  зло!

То  так  і  мало  статись…
Щоб  поїзди  із  «рельсів»,
Наелектри́чнившись  по  самий  чуб!
Квитками  в  Лету  здиблених  експресів…
Так  суджено,  прямотно,  без  прелюд!..
(7.12.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300178
дата надходження 15.12.2011
дата закладки 15.12.2011


Ярослав Дорожний

Ранковій феї

Привіт,  ранкова  феє
І  кошенятко  моїх  марив.
Замовкніть,  фарисеї,
Не  вам,  емоцій  сила  й  чари!
І  зоряна  нагайка
Вперіщить  ваші  темні  фальші.
Злетить  у  неї  крайка*  
І  шал  чуттів,  в  політ  у  дальше.
Не  знаємо  ми  завтра,
Та  віддавайсь  чуттям  у  нині.
Цілунки,  пристрасть,  кава
В  чарівну  ніч,  в  любові  днину…

*  крайка  -  пояс
15.12.  14.48.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300180
дата надходження 15.12.2011
дата закладки 15.12.2011


Весняна Осінь

Перемовчати сон…

Перемовчати  сон,  перемовчати,
І  хай  весь  світ  ще  хвильку  помовчить,
Лише  би  Твоїм  голосом  впиватись,
Що  десь  на  відстані  закохано  звучить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299387
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 11.12.2011


Ярослав Дорожний

Кавова медитація

Розбурханість  емоцій,  сподівань,
Немов  то  плесо  в  дзеркалі  ставка,  
Де  камінь  хтось  жбурнув  зі  зла  незнань,
А  згладить  –  чудна  кава  не  гірка.  
Хоча  у  ній  нема  «Солодких  снів»,
Та  кава  має  дотик  ніжних  рук,
Що  заспокоять  кривизну  рядків
І  хвилю  слів  тривожний  перегук.  

11.12.  близько  15  год.  Ресторан  «Асторія».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299373
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 11.12.2011


swoon

Пришло письмо твоё.

Пришло  письмо  твоё,  а  я  уже  не  ждал,
И  привыкал  к  своей  печальной  роли,
На  чистых  листиках  тебя  я  рисовал,
И  выпускал  в  окно,  доверив  ветра  воле.
   Я  со  своей  звездой  беседовал  в  ночи,
   И  тихий  шелест  слов  её  рождал  надежду...
   Откликнись,  где  ты  ?  -    Так  устал  я  быть  ничьим,
   Носить,  как  траур,  чёрные  одежды.

Пришло  письмо  твоё,  и  я  опять  живой,
И  снова  город  за  окном  в  весеннем  платье,
И  я  учу  напамять  новый  адрес  твой,
Боюсь  нарушить  хрупкие  печати.
   И  я  боюсь  открыть  конверт,  боюсь  узнать,
   Что  нет  на  этом  свете  нам  двоим  дороги,
   Что  кто-то  там  смог  у  меня  тебя  отнять...
   Чтоб  оправдать  свой  страх,  ищу-ищу  предлоги.

Перед  глазами  строчки  прыгают  вверх-вниз,
И  я  боюсь  поверить  в  призрачное  счастье,
Ты  пишешь  мне,  чтобы  простил  я  твой  каприз,
Всё  так  нелепо,  ты  ошиблась  :  "  Милый,  здравствуй  !  "
   -  Родная,  здравствуй,  где  ж  так  долго  ты  была  ?
   Я  с  дрожью  трепетной  ловлю  твой  нежный  почерк,
   И  новым  смыслом  наполняются  слова,
   Сметая  хрупкие  преграды  в  виде  точек.

Ответ  застыл  на  кончике  пера,
И  вдруг  сорвался  каплей,  переполнен  :
Как  описать  тебе  все  эти  вечера,
Что  я  провёл  томясь,  печалью  преисполнен  ?
   Но  утро  настаёт,  и  все  печали  прочь,
   Я  опущу  свои  стихи  в  почтовый  ящик,
   И  ты  поймёшь,  как  жду  тебя...    А  тёплый  дождь
   Сыграет  соло  на  трубе  ручьём  звенящим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299046
дата надходження 10.12.2011
дата закладки 10.12.2011


Леся Геник

Жити мусиш!

Чи  його  бажання  жити  –  лиш  бажання?
Несвідома  пелена́  летю́ча?..
Думка  вперта:  перша  і  остання  –
Нитка…  тонко!..  Кро́мсана,  тремтю́ча…

Поміж  пальцями  тягне́на  в  Бога…
І  по  ній  –  смика́ми  хижі  болі!
Ну  живи!  Живи!..  –  пересторога,
Ну  держись!  Тримайся,  рідний!  –  волі…

Голками  роздертий  на  терпіння…
І  розтерзаний  на  «ледве»  -  мука!..
Над  бідою  тулиться  склепіння
І  до  серця-сонця  тисне  руки…

Розповитий  розпач…  пеленою…
Падає  так  слізно  –  не  осушиш!
Скільки  ж  світу  молиться  з  тобою
Мантрою,  що:  жити  мусиш!  МУСИШ!!!
(10.12.11)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299039
дата надходження 10.12.2011
дата закладки 10.12.2011


swoon

Ненужный рыцарь.

Эй  ,рыцарь  !    Кому  ты  нужен    в  этом  дурном,  беспощадном  мире  ?
Став  жертвой  чужих  иллюзий,    ждёшь  чего-то  в  пустой  квартире.
Был  ты  когда-то  смелым,    готовым  на  всё  ради  правды,
Но  меч  заржавел  без  дела,    и  всё  это  было  даром.

Зря  ищешь  даму  сердца    -  дамам  сердец  не  нужно,  -  
Им  будет  неинтересно    в  замках  твоих  воздушных,
Ты  слишком  поздно  родился,    сейчас  не  твоя  эпоха,
Живёшь,  как  и  все,  без  смысла,    -  но,  в  общем-то  ,  даже  неплохо.
     Но  что-то  в  душе  тревожит,    и  спать  не  даёт  ночами,
     А  счастье  войти  не  может,    под  дверью  звеня  ключами.
     И  можно  в  бреду  забыться,    внушая  себе  надежду,
     Что  всё  это  только  снится...  Но  утром  всё  как  и  прежде.

Как  трудно  быть  добрым  богом    на  этой  забытой  земле,
А  люди  серы  и  убоги,    и  каждый  здесь  сам  по  себе.
И  рыцари  здесь  не  в  почёте    -  для  них  не  осталось  места,  -  
Ну  что  же  вы,  люди,  ждёте,    раскинувшись  в  мягких  креслах  ?
     Ну  как  вы  понять  не  в  силах,    что  мы  так  прожить  не  сможем,
     Без  чести,  любви,  доброй  силы    -  ведь  больше  никто  не  поможет,
     Мир  рушится,  память  стирая,    у  тех,  что  ещё  что-то  помнят,
     А  мы  не  спеша  вымираем,    и  лучшие  люди  уходят...

Но  лишь  тишина  в  ответ  мне,    пугающе  безразлична,
 Уйду  я  -  никто  не  заметит,    и  будет  всё  как  обычно.
Да    -  рыцарей  больше  нету,  -  один  такой,  видно,  я  остался...
 Ну  что  же  вы    -  смейтесь,  смейтесь  !
                               Вот  только  над  чем  здесь  смеяться  ?..


                                                                         1998  год...    Блин,  а  ничего  ж  не  изменилось...
                                                                                                         А  то  и  хуже  стало  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297240
дата надходження 01.12.2011
дата закладки 01.12.2011


Ярослав Дорожний

Стіна життя

Настінний  камінь,  колір  та  рельєф,  
А  поміж  ним  –  провалля  сіре.  
Стіну  хтось  бачить,  хтось  таємний  шифр.
В  уяві  треба  мати  міру.  
В  надіях  своїх  межу  теж  пізнай,
А  то,  в  ілюзій  пастку  втрапиш,
Реальний  світ  –  у  голові,  прощай,
І  вірний  пес  не  дасть  вже  лапи.  
Ти  бачиш  зором  розуму  свого
Стіну,  і  горизонт,  і  небо.
Вони  хай  заздрять,  буде  їм  «Ого!»,
Така  стіна  життя,  так  треба…  
 
30.11.  15.25.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297035
дата надходження 30.11.2011
дата закладки 30.11.2011


She said: gray...

Сумнів Жінки

А  ти  мені  лестиш...  Ти  хочеш  надії.
Ти  мариш  купатися  в  озері  мрії.
Ти  прагнеш  мене,  як  напою  -  гарячу,
щоб  пити  до  дна  і  хмеліти  добряче...

Щоб  цвітом  безумства  закрила  я  небо.
Тебе  цілувала  -  як  треба  й  не  треба.
У  буднях  щоб  стала  для  тебе,  як  свято,
а  свят  щоб  таких  було  щедро  й  багато.

Закрутиш  -  як  настрій  шампанської  ночі.
Ти  п'яниш  словами,  що  щастя  пророчать.
Ти  ніжиш,  ти  пестиш,  ти  з  розуму  зводиш,
у  сни  мої  богом  кохання  приходиш.

Сама  хочу  свята  і  здійснення  мрії!
Та,  мабуть,  я  душу  твою  не  зігрію.
Ти  надто  звабливо-нестримно-гарячий.
Хоч  ти  мені  лестиш  -  та  граєш,  неначе...

2009

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296854
дата надходження 29.11.2011
дата закладки 29.11.2011


Ветра

сумбурно-бредовое

Я  слишком  близко  подхожу  к  тебе
пушистой  дикою-ручною  кошкой.
Стираю  грани  на  твоей  судьбе,
пунктирами  рисуя  путь  к  луне,
как  карту  на  разомкнутой  ладошке
и  падаю  на  распростертость  лап,
не  отражая  двойственность  во  взгляде.
Листком  на  разорвавшейся  тетради
сминаюсь,  чтобы  буквенностью  став,
растечься  строками  в  твои-мои  ладони.
Я  выхожу  с  луной  на  подоконник,
чтоб  звезды  складывать  в  свои-твои  слова,
рифмуя,  или...  нет..  совсем  немного...
Я  нарисую  рифмами  дорогу
туда...  назад  в  твои-мои  миры
и  обреку  на  невозвратность  слоги.

Я  выхожу  надолго  из  игры
и  захожу  в  (реальность?)  смутный  разум.

Луна,  прищурив  оба  рыжих  глаза,
мне  не  дает  сомнения  укрыть
от  обжигающих  твоих-моих  объятий.
И...  в  звездности  ее  слепой  распята,
я  становлюсь  туманностью.  Испить
пытаюсь  воздух,  что  вином  пьянящим
здесь  выдумку  мешает  с  настоящим...


Плейкаст  автора  AmriLaura  
http://www.playcast.ru/view/1698428/
4c01e8ec7a8a5c08aacd4fadfd8e2980be902f17pl

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296680
дата надходження 29.11.2011
дата закладки 29.11.2011


Ярослав Дорожний

Живу я в іншім світі

Привіт,  мій  друже,  в  цей  вечір  виру
Найшла  на  мене  відвертість  щира.


Бува,  живу  я  в  іншім  світі,
Там  простір  вміло  рукотворний,
Для  неї  зацвіли  чар-квіти
І  зникли  заборони  темні  Тори*

Вона  моя  духовна  частка,
І  я  у  ній,  в  неділю  й  інші  доби.
А  може,  втрапив  в  сонну  пастку
Її  чарівної  краси-оздоби.

Це  інший  світ,  там:  моя  фрау,
І  квітка,  і  пухнаста,  і  мила  киця.
Світи  є  наші,  маєм  право,
Це  є.  не  тільки  лиш  мені  здається.

Чи  перенесем  світ  в  реальність?
Спитав,  чи  треба  відповідь  казати?
Бо  почуття  –  не  карти  гральні,
Вони  летять  у  небеса  строкаті…


Бувай,  мій  друже.  Писав  тако  я..
Це  щира  правда,  й  тобі  довіра  моя.  

Юлії  /  Ф.Л.

26.11.  20.41.  в  час  літературних  читань  і  рок  концерту  «Арт-андеграунд»

*  у  єврейських  законах,  викладених  у  Торі  (основна  складова  Старого  завіту,  який  увійшов  чомусь  у  християнство,  для  жінки  існує  багато  заборон.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296194
дата надходження 26.11.2011
дата закладки 28.11.2011


Наталя Данилюк

І запали вселенськую свічу…

Вплетіть,  матусю,  свічечку  в  колосся
І  запаліть,  поставте  на  вікні...
Може  в  цю  пізню  перемерзлу  осінь
Сюди  вернутись  випаде  й  мені...

Може  і  я  в  холодному  тумані
Свою  стежину  в  дім  наш  віднайду...
І  зажевріють  кетяги  багряні
Калини,  що  зосталась  у  саду

І  запеклась  кривавою  росою,
Неначе  спалах  східної  зорі,
Коли  мене  смертельною  косою
Підтяв  безжальний  голодовий  рік...

Насипте,  мамо,  пригорщу  пшениці
І  залишіть  яріти  на  вікні.
Цей  запах  хліба...Він  і  досі  сниться,
Колоссям  проростає  у  мені...

Я  ним  ніяк  насититись  не  можу,
Крізь  темний  морок  в  розпачі  кричу!..
Згадай  про  нас,  заморених,мій  Боже,
І  запали  вселенськую  свічу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296095
дата надходження 26.11.2011
дата закладки 26.11.2011


Ярослав Дорожний

Риба чи жінка?

Та  краще  гляну  я  на  рибки,
Бо  з  них  ніхто  не  скаже:  «Відвернись»,
У  снах  моїх  не  чинять  збитки
Вони  й  повіки  не  опустять  вниз.  
Доступні  всякі  рибки  гарні,
Та  лиш  цікавості  там  обмаль  є.
Вже  байдуже  і    погляд  марно.
Й  уяви  хіть  на  рибу  не  клює.
Погляну  краще  я  на  жінку,
У  пошуках,  хоч  дехто  знаків  в  сні,
То  я  приснюсь  у  ніч,  під  зірку,
А  з  сонцем  вже,  в  таємній  глибині.  

22.11.  17.34.  Тернопіль,  кафе  «Тропік»,  біля  акваріуму.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295930
дата надходження 25.11.2011
дата закладки 25.11.2011


Андрєєв

ТРЕЛЬ ЗВОНКА

Когда  с  утра  не  чувствуешь  души,
И  глухо  всё,  и  –  для  порядка  –  дышишь,
Вдруг!  –  в  угнетающей  до  одури  тиши
Трель  телефонную  едва  услышишь.

Голос  в  трубке  –  знакомый  такой!  –  
Он  как  будто  всю  жизнь  был  знакомый
(Пот  со  лба  –  потеплевшей  рукой!),
Словно  долго,  упорно  искомый.

М-да…  Довольно  простой  разговор…
Странно  как-то  –  ни  капли  волненья.
Так,  число  не  измерит  прибор
Единиц  кровяного  давленья.

В  прах  –  хандра!  Что-то  вновь  заискрилось.
Из  глубин  –  снова  волны  тепла.
И  ещё:  на  спине  ощутилось  –  
Да,  да,  да!  –  нечто  вроде  крыла.

Когда  с  утра  душа,  как  нить,  тонка,
И  в  книгу,  будто  в  стену  стен,  глядишь,
И  –  раз!  –  спасительная  трель  звонка
Разрывает  вдруг  ватную  тишь.

12  –  13  января  2004.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295921
дата надходження 25.11.2011
дата закладки 25.11.2011


Андрєєв

Ответ через пять лет

Этот  голос  другой.
Он  уже  не  манит.
Он  уже  не  –  струной.
И  уже  не  дрожит

Та,  другая  струна
Из  всё  тех  же  глубин.
И  осталось  до  дна
Метр  один,  сон  один…

Я  не  встречусь  с  тобой
Через  новых  пять  лет.
Пот  –  над  верхней  губой…
А  меня…  больше  нет…

Не  хватило  и  слов:
Ни  твоих,  ни  моих
Не  осталось  ни  снов,
Ни  земли  для  двоих.

Не  часов  это  бой,
А  итог  всех  тех  лет.
Я  не  встречусь  с  тобой,  –  
Вот  и  весь  мой  ответ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243998
дата надходження 28.02.2011
дата закладки 22.11.2011


Ярослав Дорожний

Жінка, на полюванні снів

«Я  ловец  твоих  снов»…
Фрау  Ларсен

На  полювання  сміло  вийшла  снів,
Ботфорти  шарму,  ремінь  сили,  куртка  зваби,
І  Ночі  кінь  Тобі  з  сідлом  поспів,
А  доберман  удачу  простягає  з  лапи.  

Ти  в  ліс  в  свідомості  думок  ввійшла,
І  несвідомого  поля  Тебе  чекають.
Під  променем  Твоїм  втече  імла,
Присядеш  Ти,  і  завариш  листочки  чаю.  
Духмяний  сон  із  подихом  Твоїм,
Він  є  палким,  шаленим,  ніжним  одночасно.
І  в  літній  день  співають  солов’ї,
Тобі,  мисливцю-жінці,  Ти  ж  бо  є  прекрасна!  

Спіймала  сон  на  ласо  листяне,
І  ніжних  крапель  пристрастю  скропила.
Та  жаль,  що  то  лиш  мариво  нічне.
Печаль  бо  здобич  Твою  позбавляє  сили.  
Вже  Ніч,  на  полювання  знову  йдеш
У  глибині  сну  марив  і  бажань  таємних.
Бо  це  Твій  світ,  і  мій,  між  чудних  стеж,
Де  зацвіли  чуття,  в  реальнім  світі  зримі…  

неперевершеній  Фрау...  
21.11.  18.04.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294963
дата надходження 21.11.2011
дата закладки 21.11.2011


кохананірвана

интуиция.

У  меня  к  нему  не  было  чувств,  а  только  предчувствие,
до  щекотки  под  легкими,  скользкое,  острое,  странное,
что  однажды  вот  так  вот  проснусь  -  а  вместо  отсутствия  -  
услышу  на  ушко  утреннее  дыхание,
и  запах  на  коже,  и  нервные  окончания,

расстояния  миллиметровые,  дрожью  прошитые
(все  заранее  знала,  как  будто  читала  по  линиям,
на  руках  нарисованных)что  будет  со  мной  дружить,
жить,  делить,  дорожить,  называть  любимою,
шепотом  нежно  по  имени,  непоправимою

сладостью  кутать,  пледом,  беречь  от  холода
все  такую  смешную,  хорошую,  милую,
держать  за  руку  крепко,  ночами  гулять  по  городу,
расстояния  мерить  милями  семимильными.

Он  безумно  любил.  А  я  в  пределах  разумного.
И  всегда  почти  в  рамках  несоответствия.
А  сейчас  разбудить  боюсь.  На  носочках  шагами  безшумными.
У  меня  к  нему  просто  -  предчувствие,  если

не  больше.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294919
дата надходження 21.11.2011
дата закладки 21.11.2011


Ярослав Дорожний

Переплетені пальці щасливих долонь

Переплетені  пальці  щасливих  долонь,
І  погляд  думками,  до  єдиних  висот,
А  навпроти  –  самотність  невдалих  погонь
За  байдужістю  щастя  червених  оздоб.

Там  усмішка  щира,  і  погляд  в  глибини,
Єднання  когось,  хто  до  когось  поспів,
Навпроти  постать,мов  закрита  людина
В  полоні  знайдених  вад  і  втрачених  днів.

Перейшли,  розійшлись,  вперед  у  дорогу.
Вони  на  тролейбус  удвох,  до  щастя  порогу.
Ковтнувши  коньяк  й  лимонну  оскому,
Та  постать  –  на  поїзд,  в  зажурі  до  дому.

2010  р.  19.11.  19.36.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294542
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 20.11.2011


Ярослав Дорожний

Just want to ask

«Я  просто  хочу  спитати  тебе,
чому  ти  настільки  красива?»
Тернопільський  гурт  «Sky»

Just  want  to  ask

Just  want  to  ask,
How  day  has  gone?
What  have  you  said
To  autumn  ray’  Sun?
Have  you  seen  wind,
Ashamed  small  rain?
Has  it  promised
A  snow  winter’  train?
What  have  showen
This  twighlight’s  sun  dust?
How  much  leaves
Touched  your  palm  at  last?

Just  want  to  say
“Good  evening,  calm  Night”.
Just  want  to  call
Your  smile  in  Heaven’s  light.

Спитати  просто  хочу

Спитати  просто  хочу,
Як  день  оцей  минув?
Цікавого  сказала  що
До  сонця  променя  у  осінь?
Чи  бачила  ти  вітер?
А  може,  сором’язливий  дощ?
Чи  він  тобі  пообіцяв
Зимовий  поїзд  снігу?  
Що  показав  тобі  
Цей  сутінковий  сонця  пил?  
Листочків  скільки  
Долоні  торкнулися  востаннє?

Сказати  просто  хочу:
«Вечір  добрий  в  спокійну  ніч».
Окликнути  бажаю
Твій  поміх  у  світлі  Неба.

15.11.  19.41.  поїзд:  Тернопіль  –  Чортків.

Юлії  Фрау  Ларсен

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293768
дата надходження 17.11.2011
дата закладки 18.11.2011


морський лев

а натомія тіла

холодно  аж  до  кісток  пробирає
лиш  відчуваю  серця  біт
кашляю,  дихаю,  слину  ковтаю
наче  якийсь  інвалід

що  то  прикованим  бути  до  ліжка
що  не  читати  цікавих  книжок,
душу  мою  безнадійно  затисло
і  насвердлило  в  серці  дірок

я  не  втрачаю  багато  крові
я  не  ковтаю  пігулки  щодня
віра  моя  на  смітникові
мрії  мої  у  трунаря

хай  би  зробили  уже  операцію
якось  байдуже  піду  під  ножі
світло  холодне,  легень  вентиляцію
лікар-хірург  у  куражі

ось  вам  будь-ласк  а  натомія  тіла
хто  сказав,  що  у  тілі  душа?
це  медсестра  біля  мене  сиділа,
посміхалась.  Болить  від  ножа!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293839
дата надходження 17.11.2011
дата закладки 17.11.2011


Інга Хухра

Online (присв. Р. Р. )

Сміялась    тобі    в    обличчя,    а    ти    не    міг    цього    бачити.    -
 По    той    бік    екрану.
 Бавилась    твоїм    волоссям,    а    ти    зачинив    вікно.
 Набрид    протяг.
 Плакала    над    твоїм    тілом,    а    ти    вирішив,    що    протікає    cтеля.
 Читала    тобі    вірші,    а    ти    думав,    що    вони    для    іншого.
 Пропонувала    тобі    тіло,    а    ти    сказав,    що    я    жартую.
 Збирала    твої    спогади,    а    ти    не    розумів,    нащо    мені    стільки    жовтого    листя.
 Скаржилась,    що    холодно,    а    ти    порадив    випити    теплого    чаю.
 Закортіло    обійняти,    та    ти    нагадував    морозильну    камеру.
 Я    закричала    на    тебе,    але    ти    не    почув    ні    слова.
 Я    заплакала,    а    ти    усміхнувся    у    відповідь.
 Я    усміхнулася    також,    і    ти    повірив    усмішці    online.
 Побажала    солодких    снів,    а    ти    повірив,    що    вмію    спати...
 Ти    мені    наснився,    адже    думав,    що    при    яві...
 Попався.    Але    я    зберегла    таємницю.
 Навіщо    розкривати    карти?    І    я    знову    вдала,    що    сплю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292880
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 13.11.2011


Ольга Кричинська

Достигання меду

Її  голос  до  меду  подібний,
Коли  мова  ведеться  про  мене.
Соти  натяків,  панни  не  гідних
Закладає  в  ній  внутрішній  демон...

Тож  коли  вона  рій  стоголосся
Перетворює  в  стримані  строфи,
І  коли  обрізає  волосся,
Аби  демон  ослабнув  хоч  трохи  -  

Дозволяю  останній  спокусі
Дочекатись  достиглої  мрії...

...її  демона  я  не  боюся  -  
він  цілує  мене  у  шию.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292836
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 13.11.2011


Андрєєв

Слишком много тебя

Нет  и  нет!  Ни  к  чему
Даже  бредить  тобой.
И  не  в  этом  дому
Тех  часов  слышен  бой,

Что  зовут  и  зовут
Как  на  казнь,  сотню  лет.
И  клянут  и  клянут
Чередою  примет.

И  на  каждом  шагу  
Те  приметы  встают.
Пренебречь  не  могу,
Даже  зла  не  таю.

Слишком  много  тебя
Для  меня  одного.
Слишком  много  ребят
Для  подобных  бегов.

И  не  будем  давай  
Этот  камень  нести.
Всё.  Уже  отпускай.
И,  наверно,  прости…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292600
дата надходження 12.11.2011
дата закладки 12.11.2011


Vidjma

Я вриваюсь в твоє життя

Я  вриваюсь  в  твоє  життя,  я  плюю  на  усі  теорії,
І  виношу,  твій  мозок  так,  як  наркотик,  ще  той  категорії.

Ти  знаходиш  потрібні  слова,  тихо  пестиш,  і  бачиш  душу,
Хто  ти  є,  хто  для  тебе  я?  І  я  вперше  хочу,  не  мушу.

І  стріла  потрапляє  в  ціль,  розбиваючи  тісні  рамки,
Почуття  обпікаюча  сіль,  трощить  біль,  на  дрібні  уламки.

Я  тону  в  твоїх  руках,  ти  згораєш  в  погляді  мому,
Ми  знайомі  ще  з  того  життя,  де  нічого  не  винні  нікому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292555
дата надходження 12.11.2011
дата закладки 12.11.2011


Ярослав Дорожний

Яка ж то осінь без любові?

«Яка  ж  то  осінь  без  любові?»  –    
Здивовано  спитала  дама.  –  
Прекрасний  ліс,  чудні  діброви,
Багряності  осіння  гама.  

Тут  колір  пристрасті  та  шалу,
Бешкетний  вітер  –  листя  з  гілки,
Створив  комусь  жовтяву  шалю.
І  зазирнув  за  блузку  жінки.  

Мабуть,  той  вітер  закохався
У  помисли  осінні  дами:
Писав,  читав,  у  сни  прохався,
Блукав  жовтневими  морями.

Враз  теплий  подих  в  листя  фарби,
Їй  вітер  Перелесник  звіяв.
Любов  осіння  й  жінки  зваба  –
Тому,  хто  палко  в  неї  вірив.

09.11.  09.40.  автобус:  Чортків  –  Тернопіль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291953
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 11.11.2011


Гетманец А

Мотлох

Поступово  життя  
стає  схожим  на  дім
з  якого  ніколи  не  виносять  зайві  старі  речі:

Колись  кохана  людина  
тепер  немов  маленький  ведмедик  –    
без  нього  раніше  не  засиналося,  
а    зараз  самотня  лялька  сидить  у  кутку,  
збирає  пил  
і  викликає  хіба  гірку  тугу  
за  давноминулим.  

Звичка  ковтати  нікотиновий  сморід  
наче  намертво,  
по  всій  площині  приклеєний  
вицвілий  календар  
з  зображенням  кумира-чужинця,
що  вже,  насправді,  
давно  не  радує,  
але  котрого  важко  позбутися.  

«Друг»,
що  не  раз  випадково-байдуже
домішував  приправи  зради  до  стосунків  –  
мов  гарний  зовні  світильник,  
з  дефектом  у  середині:
кожного  разу,  коли  вкручуєш  лампочку  
вона  вибухає  
від  зайвої  напруги.

Нікому  непотрібний  мотлох:
надумані  обов’язки,  химерні  страхи,  
сумнівні  задоволення  –    
ніби  павутиння  оповиває  тебе,  
обмежує  рухи;  
мов  регулярні  дози  кокаїну,  
туманить  розум  і  
вбиває  будь-які  бажання  поза  межами  звичного…
       
Доля  посміхнеться,  
зіштовхне  із  дивовижно-бажаним,  
тим,  до  чого  неначе  травинка  до  сонця  
потягнеться  душа,  
та  для  нього  в  повсякденні  не  вистачить  часу,  
як  у  просторі  вщент  заповненому  непотребом  
не  знайдеться  вільного  місця.

А  всього-на-всього  потрібно  було  
відпустити,  віддати  іграшку,  
тому  хто  б  зміг  її  любити;  
переклеїти  шпалери;
знайти  справжнє  джерело  світла…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292418
дата надходження 11.11.2011
дата закладки 11.11.2011


*SELENA*

Αα і Ωω

Спивають  тишу  очі  —  
                         вимолюють  у  ніч.
Розхрестища  пророчі  
                         ловлять  мрії  зовсібіч.
Сузір’я  снами  звиті  
                           зоріються  свічисто:
Зливають  наші  миті  
                           у  крапельку  намиста,
Нанизують  на  гами  
                           міжзоряних  вітрів,
Суничними  думками  
                         солодять  соло  солов’їв  —
Весна  веде  по  кризі  
                         в  горнило  серцезмов…
Чаїння  тонкоризі  
                         народжують  Любов!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291842
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 09.11.2011


Ниагара

Арабика

Знойной  пустыни    дочь,
Добавит  экзотики  капельку
В  кофейные  сумерки  ночь...
                                   Арабика...

Танцует  над  чашкой  пар,
Движений    плавная  графика
Танец  семи  покрывал...
                                 Арабика...

Взорвет  ощущеньями  вкус,
Разбавит  горечью  трагика
Наших  желаний  и  чувств...
                                   Арабика...

И  послевкусием  станет
Поцелуя  сладкого  патока,
Весь  смысл  на  губах  оставив...
                                     Арабика...


Наталья  Козак.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291829
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 09.11.2011


Стр@нник

Но жаль…

Разумному  не  страшно  быть  смешным,
Казаться  слабым  сильный  не  боится,
Но  жаль,  когда  становится  другим
Родной  тебе,  нося  чужие  лица.

В.Стр@нник            http://vadimstrannik.ucoz.ru/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291493
дата надходження 07.11.2011
дата закладки 07.11.2011


Melitop_olka

Ветер болен

Облака  обласкал
Ветер,
Обелил  их  морской  
Солью,
Колыбельную  он  
Спеть  им
Так  хотел,
Но  теперь  -
Болен:
В  ноябрях  потерял
Голос,
Он  устал  от  своих
песен,  -
И  патрон,  как  назло,
Холост,
И  темнеющий  мир
тесен...
Но  морским  от  тоски-соли
Двум  волнам  без  него  -  невод:.    
Не  молчи...  Если  ты  болен,  
Кто  возьмет  нашу  соль  в  небо?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291360
дата надходження 07.11.2011
дата закладки 07.11.2011


Невгамовний

Не так, как сердце говорит…

Нелепость  фраз  и  чувства  ложь
Мы  в  линию  одну  построим,
С  таким  поводырём  убогим
Куда,  Судьба,  нас  приведёшь?

Что  сделать  мы  уже  смогли,
Крича  о  нежности  и  страсти,
И  почему  Любовь
Во  власти  своих  сердец
Не  сберегли?

Ну  почему  слова  прохожих  
Покоя  мыслям  не  дают?
И  вновь  на  эшафот  ведут
Двоих  -  из  массы  -  не  похожих...

И  пустота  и  боль  души
Толкают  нас  на  преступленья,
Из  сотен  тысяч  разных  мнений
Цену  сложивши  за  гроши...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290530
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 03.11.2011


Наталя Данилюк

Загубитись десь там…

Загубитись  десь  там,
між  беріз,золотаво-зелених,
між  атлантів-тополь,
що  тримають  небес  мідний  дзвін...
Заблукати  десь  там,
де  принишкли  зажурені  клени
і  не  встигли  майнути
за  літом  дзвінким  навздогін...
Заховатися  там,
під  галуззям  крислатого  дуба,
на  пошерхлій  корі  
написати  одвічні  слова.
І  не  вірити  в  те,
що  тобі  я  давно  вже  не  люба,
і  казати  собі,
що  любов,  як  ніколи  жива!..
І  брехати  собі,
що  зустрінемось  знов  неодмінно,
що  не  буде  між  нас
гіркоти  і  неправди,авжеж!
І,  умить  схаменувшись,
упасти  в  сльозах  на  коліна,
усвідомити  правду:
від  долі,  на  жаль,  не  втечеш...
І  не  стримати  крику,
у  відчаї  битися  в  груди,
щоб  ніхто  не  почув,
тільки  небо  і  вітер,і  ліс.
Що  за  осінь  така?
Вже  назавтра  такої  не  буде...
І  летить  падолист,
ніби  щастя  моє  під  укіс.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290484
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 03.11.2011


Melitop_olka

цЕлую вечность целУю

Целую  вечность  целую
Тусклую  боль-тоску,
Мыслей  соленых  струи
По  сладким  щекам  текут,
Строгим,  родным,  небритым,
Теплым  твоим  щекам.
Смолоты  в  пыль  молитвы
Пылкие.  У  виска
Выбор  висит  весомый:
Быть  или  же  не  быть
Миром  твоим  огромным,
Целью  твоей  судьбы?
Стать  ли  стальной  опорой,
Землю  перевернуть?-
Счастье  убила  гордость,
В  спину  ножом  пырнув,
Лезвием  тонким,  ржавым:  
«Мой  или  же  не  мой?»
Кровь  босиком  бежала
Прочь  от  себя  самой…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290508
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 03.11.2011


Борис Верховцев

СТРАСТИ ПО КОЙКЕ

Похоже,    наступило    прекрасное    далёко,
 Воскликнуть    бы    как    раньше:    да    здравствует    король!
 Теперь    в    больничных    койках    нет    никакого    прока,
 Народное    здоровье    берется    под    контроль

 Уже    твердит    об    этом    статистика    упрямо,
 И    пышут    оптимизмом    прогнозы    главврача:
 Улучшилась    заметно    у    нас    кардиограмма,
 Стихают    менингиты,    очистилась    моча

 Окрепли    миокарды,    ушли    стафилококки,
 Глаза    от    щитовидки    не    лезут    из    глазниц,
 И    женщины    рожают    детей    здоровых    в    сроки    -
 Что    может    быть    отрадней    пустующих    больниц…    

 Ведь    это    не    случайно,    что    сократить    решили
 Не    синюю    перловку    (карась    —    и    тот    не    ест),    
 Не    простыни,    что    явно    при    Ленине    пошили,
 А    именно    излишки    ненужных    койко-мест

 Не    светит    тараканам    попасть    под    сокращенье,
 И    капельнице    тоже    —    и    так    всего    одна,
 И    Шуре    из    столовой,    хотя,    прошу    прощенья,
 Она    бесповоротно    на    голову    больна

 Даёшь    простор    в    палатах!    Долой    пустые    койки!
 Одна    морока    с    ними    —    под    каждой    подмети…    
 Хватайте    и    несите    их    в    сторону    помойки,
 Плевать,    что    половина    развалится    в    пути

 А    те,    что    уцелеют    —    нардепам    в    Куршавели,
 Тащите    на    почтамты,    свалите    всё    горой,
 Они,    небось,    в    джакузи    совсем    уж    одурели,
 Им    хочется,    наверно,    и    полежать    порой

 Найти    в    столице    койку    и    было-то    несложно,
 А    сократят    —    так    просто    два    пальца    обмочить…    
 Со    временем    и    вовсе    одну    оставить    можно,
 Чтоб    не    было    сомнений,    кого    на    ней    лечить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288103
дата надходження 23.10.2011
дата закладки 23.10.2011


Cozodoy Ihor

Ми помремо з тобою в один день…

Ми  помремо  з  тобою  в  один  день.
Я  обіцяю.  В  вересневім  тумані,  уранці.
Крізь  дощові  потоки  та  кров  із  вен,
В  шовковому  вбранні,  у  повільному  танці.

Ланцюгом  за  шию.  В  ніжнім  поцілунку,
Вмиті  сльозами  сповземо  по  стінці.
Червоною  ниткою  життя  забирає  дарунки.
Ми  цілуємо,  плачем  востаннє.  Убивці.

Убивці  кохання.  У  розпачі  б’ємось,
Ми  себе  загубили  і  обидва  вмерли.
Розірвавши  полатане  серце,  теж  рвемось.
Розгубивши  втікаючи  закривавлені  перли.

Ми  тікаєм  від  сонця,  ховаючись  в  тінях.
Ми  тікаєм  до  пекла,  здаючися  без  бою.
Лишаючи  душу  в  бетонних  стінах,
Помремо  в  один  день  ми  з  тобою.

                                                                             Ірпінь,  12.09.11

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288057
дата надходження 23.10.2011
дата закладки 23.10.2011


Леона Вишневська

хвилювати, а не хвилюватись.

Долоні  переплелись    за  столиком
у  самому  серці  кав'ярні.  Він  витягав  з  неї  поглядом
тишу,  а  вона  топилась  кулькою  фісташкового  морозива
від  гарячих  подихів  на  блюдці.
Його  слова  по  кишенях  мнуться,  а  у  її  сумці  ховається  правда,
надто  відверта,  гола.

Там  декілька  фото  дитячих  посмішок,  квиток  на
останню  електричку  та  вимкнений  телефон,
щоб  не  пам'ятати  минуле.

Він  торкається  її  стегон  і  цілує  шию,  як  звично.
Самовпевнений,  кримезний,  трохи  сутулий,
потирає  зап'ястя,  яке  муляє  швейцарський  годинник.
У  нього  в  думках  майже  бордель,  він  заїдає  совість  м'ясом.
Кудись  вкотре  зникає  почуття  провини.
Вона  каже,  що  він  невиправний  цинік,  а  йому  байдуже.
В  нього  на  неї  завжди  не  вистачає  часу.

І  навіть  секс  у  них  все  частіше  схожий  на  бійку,
ліжко  як  ринг.  Тіло  в  синцях  й  гематомах.
Одне  одного  міцно  затискають  в  обімах,  не  відчуваючи  не  те,
щоб  болю,  навіть  втоми.

В  нього  ж  є  інші,  якими  він  обожнюваний  так,  наче  ідол  в  язичницькому  храмі.
Тому  спокій  у  їхньому  домі  давно  вже  разом  з  її  слізьми  до  канави  стік.
Вона  зайде  в  кімнату,  торкнеться  губами  дитячих  повік,
наче  нічна  примара.
-Мам,  а  коли  повернеться  тато?
-Тихо,  маленька.  Спи.  Мабуть,  незабаром.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288054
дата надходження 23.10.2011
дата закладки 23.10.2011


Віктор Нагорний

Я був в твоїм житті

Я  рану  зализав,  давно  усе  пробачив,
Не  чув  чарівних  слів,  палких  очей  не  бачив...

«Щоб  не  згубити  друзів  –  не  залізай  їм  в  душу!»
Я  більше  цей  закон  ніколи  не  порушу!

І  ти  пробач  мені,  що  був,  і  що  поранив,
Я  більше  не  ввійду,  і  не  введу  в  оману...

Хотів  би,  як  колись,  дивитись,  спілкуватись...
Лише  дозволь  мені  –  на  відстані  лишатись.

Я  більш  не  перейду  тонку  гріховну  межу,
Не  витримає  серце  іще  одну  пожежу.

Я,  звісно,  не  допущу  в  свої  думки  розвагу,
Не  витримає  розум,  і  втратить  рівновагу…

Для  чого  той  нектар  дозволила  відпити?
То  було  уві  сні,  невже  не  відновити?

Безцінний  скарб  знайшов,  але  так  швидко  втратив.
Я  був  в  твоїм  житті,  та  я  того  не  вартий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288026
дата надходження 23.10.2011
дата закладки 23.10.2011


Ветра

где явь и сон…

Отзыв  на    "Молчишь."  Retell  Del  Viat
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245953
Плейкаст  AmriLaura  
http://www.playcast.ru/view/1514477/
f023d88b47c3fa3bed0ce77045c9866a96120f60pl



А  ты  молчишь  о  чем-то  о  своем,
не  разделяя  тишину  на  части
со  мной.  В  молчании  твоем
я  заблудилась.  Словно  чьей-то  властью
мои  миры  запутаны,  разбиты
и  пылью  тех  веков  давно  покрыты,
что  канули  куда-то.  Глубоко.
И  я  теряюсь  где-то  далеко,
где  явь  и  сон  в  одно  живое  слиты...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287477
дата надходження 20.10.2011
дата закладки 20.10.2011


Інга Хухра

"… Забути навіки, що значить кохання…"

Бог  чує  молитви  тих,  хто  просить  забути  про  ненависть.  
Але  він  глухий  по  відношенню  до  тих,  хто  хоче  втекти  від  кохання.

Пауло  Коельо  (  "П'ята  гора"  )

...  Забути  навіки,  що  значить  кохання,
Безсонні  ті  ночі,  дороги  навмання.
Я  хочу  забути  і  стерти  назавжди  
Із  пам’яті  віхи  тієї  неправди.
Нехай  будуть  прокляті  дні  до  хвилини,
Коли  я  дивилась  їй  в  очі  години,
Любові  нестерпній,  безжалісній,  званій.
Нехай  буде  цей  біль  навіки  останній.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281661
дата надходження 20.09.2011
дата закладки 20.10.2011


Інга Хухра

Між нами дoщ… (присв. О. М. )

Невеличкі  хвилі,  розбиваючись  об  гальку,  
відкочувались  назад  і  знову  набігали  на  берег.  Дощ,  
струменів  з  небес  розчинявся  у  морі.  Вічна,  
неминуча  круговерть...  Все  поверталось  на  свої  місця.  

Мануела  Гретковська  (  "Чоловіки  та  жінки"  )

Між  нами  дощ.  Бурхлива  літня  злива.
Між  нами  зятяжний  осінній  дощ.
Між  нами  грізна  хмара  дощова  (весіння).
Між  нами  тихе  мерехтіння  -  дощ!

Цвітіння  маків  над  рікою  
Між  нами,  аромат  магнолій....
Між  нами...  Бог  рукою  долі  
Нас  обвінчав,  хоч  й  проти  волі

Дощами...  Колами  у  морі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282849
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 20.10.2011


Інга Хухра

Нон-стоп (присв. А. К. )

Ти  усе  розумієш,  бачиш.
Тебе  не  обдурять  смайли.
Ти  зі  мною  смієшся,  плачиш.
Я  з  тобою  так  само.  Файли...
Переписки  нічні  та  вірші.
Заяложена  вічна  проза.
І  мелодії  чарівніші
За  усі  передлітні  грози.
Скопійовані  чиїсь  фото
Кілобайтами  в  моє  серце.
Ілюзорне  червоне  авто,
Що  чимдужч  крізь  екран  несеться.
На  столі  пісочний  годинник.
І  мої  невгамовні  руки.
Я  курсором  гортаю  збірку,
Що  приносить  солодкі  муки.
Ти  -  online.  Безпричинна  радість.  
Твій  "привіт"    -  невгамовні  смайли.
В  мому  серці  багато  таїн.
Копіюю  їх  знов  у  файли.  
Набираю  одвічні  фрази
І  тисну,  божевільна,  на  Enter.
Та  ховаєшся  ти  одразу.
І  кричу  в  порожнечу:  "Де  ти?"
Це  звичайне  маленьке  віконце
На  екрані  мого  лап-топу
Заміняє  частенько  сонце,
Що  курсує  маршрутом  нон-стопу.
І  чому  ж  безпідставні  глюки
Викидають  тебе  з  мережі?
І  продовжують  мої  муки,
І  чекання  мої  безмежні.
І  мені  неважливо  що  це,
Як  назвати  мої  поривання.
Я  гортаю  й  гортаю  фото,
Що  приносять  солодкі  страждання.
Я  пишу  у  нотатках  "Вірші",
Я  кидаю  на  стінах  прозу.
А  за  вікнами  в  ці  моменти
Шаленіють  осінні  грози.
Не  читаєш  ти  їх.  Даремно.
Зазираю  в  твоє  віконце.
Та  це  все  неважливо,  напевно,
Бо  натхнення  дарує  сонце.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287292
дата надходження 19.10.2011
дата закладки 19.10.2011


Христина Лозина

Я сама.

В  своїй  самотності-одна,
Втрачаю  часу  лік.
І  горизонту  тут  нема,
Заснувши  всесвіт  весь  стоїть.
Всі  кроки  потають
В  гарячих  травах  самості.
Безкрайній  простір,
Де  сама  не  можу
Тінь  свою  впіймати,
Щоб  хоч  із  нею  розмовляти.
Нема  ні  сходу,  ні  заходу,
Які  дають  надію  на  нове.
Усе  завмерло,  лиш  тяжка  сльоза
Глухим  ударом  розбивається,
Орошуючи  мертву  землю  забуття.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286567
дата надходження 16.10.2011
дата закладки 16.10.2011


Гера Зелёная

я пришла

твой  порог.  все  следы  приводили  к  нему.
я  пришла  (ты  не  сможешь  свой  взгляд  отвести)
в  этот  дом,  отрекаясь  от  прежних  богов.  
как  никто  ещё  не  приходил.  
чтобы  сидеть,  не  осмелясь  притронуться
к  векам,  локтям  твоим,  сгибу  колен,
чтобы  сидеть  неподвижной  охотницей,
ибо  не  брать,  но  -  сдаваться  в  плен  -
пришла.  Глазами  дворняги  заглядывать    
в  глаз  неподвижных  бездонный  провал.
и  ещё.  я  пришла  рифмовать,  как  никто  
до  меня  тебя  не  рифмовал.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286523
дата надходження 16.10.2011
дата закладки 16.10.2011


Rekha

Имена

У  лунных  морей  мы  давно  изучили  все  шельфы,
и  выпили  души  друг  друга  до  светлых  глубин…
А  помнишь,  как  всё  начиналось?  –  Сердечки  и  трефы,
и  «что  б  не  случилось,  мы  вместе»  до  самых  седин.
*
За  это  «ты  помнишь»  я  всё…  я  готова…  Спасибо!
За  то,  что  у  нас  это  «помнишь»  действительно  есть.
За  то,  что  ты  есть!  И  хранишь  всё,  что  точно  могли  бы
уже  растерять  (и  поставить  уверенно  крест).
*
Нет,  трефы,  пожалуй,  имеют  другое  значенье  –  
скрещение  судеб.  И  линий,  и  рук,  и  сердец…
Сплетение  веры,  усталости  и  всепрощенья.
Скрещение  взглядов  –  огонь  покорился  воде.
*
И  мы  растворились,  мы  так  пропитались  друг  другом!
Ты  чувствуешь  это  биение?  –  Бархат  и  сталь.
Клинок,  что  вонзается  в  бархат  так…  нежно…  упруго,
и  крылья,  которым  нужна  лишь  ТВОЯ  высота!
*
…А  что  изменилось?  Нет,  лучше  спросить  –  что  осталось?
Ведь  нам  говорили  –  непрочен  наш  карточный  дом.
А  мы  так  отчаянно  верили…  верим!  В  начало
всего,  что  когда-то  оставили  мы  на  потом.
*
И  с  чистой  страницы  рисуем  шальные  рассветы
червово  –  червонным.  (Такая  вот  сага  о  нас).
А  что  нам  осталось?  Быть  может,  бубновым  валетам
придумывать  –  с  благословенья  небес  –  имена.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286160
дата надходження 14.10.2011
дата закладки 14.10.2011


Борис Верховцев

Кислое время

Время  настало  бездушное,  кислое,
В  моде  одежда  до  пола  отвислая,
Бледные  скулы  и  тощие  ноги,
Вкусную  пищу  сменили  хот-доги.

Света  больницы  лишаются  первыми,
Физик  на  рынке  торгует  консервами,
Церковь  валютная,  девушки-готы,
Свадьба  —  до  драки,  пикник  —  до  блевоты.

Чаты  фривольные,  фильмы  дебильные,
В  школьных  дворах  испражненья  обильные,
Книги  —  для  форса,  картины  —  для  пыли,
В  опере  не  были,  в  Турции  —  были.

Я  не  брюзга,  и  не  враг  демократии,
Но  представитель  от  пишущей  братии.
Просто  не  вправе  считаться  поэтом,
Если  хоть  раз  не  напишет  об  этом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286168
дата надходження 14.10.2011
дата закладки 14.10.2011


Ветра

полынно-винный /бредовый

Светом
душа  одета.
Песню  мою
разносит  ветер
по  свету.
В  ладонь  твою
поцелуем,
каплей  живого  тепла
принесла.
Отдала
без  остатка,
сладко.
Соткала
из  золотых  паутин
солнечных  нитей.
Вылила  из  песка  в  стекло
в  бокал
вином,
виноградной  лозой
из  земли.
В  даль  унесли
ветры  его  аромат,
янтарный  сок.
Из  глубин
по  каплям
стекает  по  тонкой  глади  стекла
хрупкость
его.  Ранит  руки.
Выпиваешь.
Слушаешь
пульс  по  венам
запахом
сладко-полынным
винным
c  лучиками  тепла...

ждала...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285837
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 12.10.2011