Застигла музика палаців...
Ампіру велич, шарм бароко,
Натхнення думки, подвиг праці
Чарує око.
Спорудами глухі століття
Із давнини доносять диво.
Не сплять, а як дерева віттям
Бринять щасливо.
Бо їх голублять очі теплі...
Забронзовілі будівничі,
Напевно, теж од щастя терпнуть
У потойбіччі...
12.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350036
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 07.08.2012
Вуса були в мужиків,
В жінок були коси, -
Так було з покон віків,
Коли перші роси
Вкрили Землю первозданну
І на тих просторах
Появились перші люди
В долинах і горах.
Не було границь на світі, -
Земля для людей
Дарувала розмаїття…
Лиш ростіть дітей.
Що зібрав, - усе твоє,
Виростив, - також
Не було тоді панів,
Не було вельмож.
Рівні були серед рівних
Так їх створив Бог,
Не було там заборон
І пересторог, - на кшталт :
« Власність особиста !
Тут вам бути зась ! «
От цікаво , - коли думка
Така завелась ?
У головах людей древніх,
Щоб власником стати
І поменше на «своє»
Чужинців пускати.
Розвелось тепер границь,
Землю поділили
Гроші треба заплатити,
Щоб тебе пустили
За « паркан «, - і ще не факт
Що туди попадеш,
Як в консульстві у немилість
Їхній службі впадеш.
Границі ще півбіди, -
Живи де родився,
Що не бачив ти в світах ?
Чого розходився ?
Як додумались ті древні
Створить собі ПАНА,
Чи ж була без нагаЯ
В них доля погана ?
Одному з поміж своїх
Сказали : « Верши !
Як маємо дальше жити ?
Знаєш ?, - Розкажи !»
« Знаю ! Тільки заплатіть,
Буде у нас усе добре,-
Данину несіть !
Буду вас охороняти, -
По правді судити,
Та для цього різні служби
Нам треба створити».
І створили …, - Їх без ліку
Наросло до нині,
Не вміщаються вже всі
На робочій спині.
І всі прагнуть керувати,
Різні дозволи давати
Тягнути з нас жили,
Щоби не тужили.
А першопричина ?, -
Та перша данина.
От й забрали все,
Ми самі віддали,
Нас і не питали
Й не будуть питати, -
Нащо нам то знати ?
Всі керують добре,
Та добре для себе
Звідки ж із «повітря»
Ті маєтки в тебе ?!
Не питаємо ?, - от і маємо
І будемо мати,
І ще довго об нас ноги
Будуть витирати …
Нема чого нарікати,
Бо винні самі,
Що на кращих чорноземах
Сидимо в ярмі !
А при чому вуса тут ?
При чому тут коси ?, -
Щоб згадали, що ми ЛЮДИ !!!
Й для нас ВСІХ ті роси !
27.07.2012 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353349
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 06.08.2012
Ви, боронь Боже, лиш не зачепіть
Плеча зненацька, а чи навіть пальця,
Бо гра пристойна обернеться вмить
На те, чого так прагнуть і бояться…
(Людмила Гнатюк)
Сонце зігріти ось так, наче ти, не зуміє,
Може, до мене йому невимовно далеко.
Ти – в моїм серці, нехай там немає надії,
Я не синиця в руках, я у небі лелека!..
Дощ цілувати ось так, наче ти, не спроможний,
Може, й дотла він пронизує руки і губи.
Так тільки ти мою душу хмільну розтривожиш,
А через мить вже свій слід у тумані загубиш.
Небо ціле мене так обгорнути не здатне:
То тільки ти обіймаєш до хрускоту в пальцях.
Що це було?.. Мабуть, варто нам просто змовчати -
Те, чого прагнуть, і те, чого дуже бояться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354512
дата надходження 01.08.2012
дата закладки 06.08.2012
Щодня вертаюсь у реальність....
Щодня заглиблююсь у сни....
Причина сумніву – глобальність....
Присутність зниклої весни....
Душа зневірена в полоні,
Нема ні темряви... ні світла...
Зів’яли без тепла долоні...
До гри без правил я вже звикла…
А нам здавалось, що пройде,
Забудем доторки гарячі...
Зима у літо перейде...
І сонце за дощем заплаче...
Гарячі сльози... шепіт неба...
Це все, про що я розкажу...
Мій фоліант лише для тебе...
Його у снах своїх пишу...
Мольберт накритий полотном...
Заглянув місяць до комори....
Тут все забризкане вином,
З інгредієнтами мінору....
Підлога біла, наче сніг...
Від холоду вже не заснути…
Гарячий струм по венах біг,
Що б у реальність повернути.
Мій біль у серці знову стих..
Замерзло тіло…Серце – лід!
Танцює тінь від губ твоїх,
Зникає долі темний слід…
Щодня вертаюсь у реальність...
Щодня заглиблююсь у сни....
Я перетворююсь в глобальність...
У подих зниклої весни....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355613
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 06.08.2012
А мало що змінилося… Проте
Я вперто прагну все якось змінити.
Чому мені весна не розцвіте,
Чому мені таке холодне літо?..
Я ж так шукаю пристані, тепла,
Яке ніхто не зможе відібрати.
О, як до нього близько я була,
О, як далеко я зуміла стати!..
І смішно аж до болю… Я ж собі
Давно колись про зміни обіцяла…
Мені ж не треба слави і скарбів,
Мені ж для щастя треба зовсім мало…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355041
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 06.08.2012
Я акінак. Я Рим.
Встромлюю собі пальця в скроню,
Імітую постріл.
Розлітаюсь дрібними леткими краплями
І феєрверком вгору.
Там за широким дубовим столом збираюсь до купи. Підставляю бокал і вже відчуваю смак ароматного божественного вина, майже хмелію...
Але чаша з вином пуста, під ногами спить п’яний Одін, сьогодні з ним нудно...
Стрибаю вниз.
Падаю в натовп, на бруківку, в калюжу звичайно ж.
Публіка зацікавилась, їм смішно.
- На біс!
Вклоняюсь і кажу: «Вибачте, калюжі скінчилися», і включаю чорно-біле кіно.
Веселюсь.
Але чомусь Чарлі їх не смішить. Публіка розчарована, робить філософські висновки і розходиться. Чарлі теж йде геть.
Нудно.
Я кусаю губу. Спочатку собі, потім тобі. Мені подобається, тобі – звісно ні.
Ти як завжди кричиш, це так смішить. Спостерігаю, насолоджуюсь, дитя в моїй голові заливається сміхом.
Але ти перегинаєш палку, все більше кричиш, сваришся, махаєш на мене пальчиком.
Псуєш настрій.
Я розбігаюсь і вистрибую у вікно.
Лечу... до Праги. Там сіро, гарно. Глибоко вдихаю.
(коли так глибоко вдихати, то вдихаєш аромати-сенси, сутність тих речей, те незриме, що наповнює їх. Двійник-невидимка з 4-го виміру)
Глибоко вдихаю... Облизую пальцями шершаві стіни. Замовляю каву. Дощить.
Сльози падають в очі, на губи, з неба...
І такий приємний зосереджений спокій. І музика. І думки... як листопад. Золоті листки зриваються, кружляють, розбиваються об землю... розбиваються вщент, в золотий пил.
Вдома. Втома. Провалююсь в ліжко. Спиш. Легенько дмухаю тобі у вушко, золотий пил в твоїй голові розлітається. І тобі сняться сни. Мої сни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355587
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 06.08.2012