Яка різниця тридцять чи двадцять сім?..
Кожного з них ВЖЕ НІКОЛИ НІДЕ НЕ БУДЕ...
Кожен із них не зайде у батьківський дім...
Ви усе це уявити спроможні, люди?!!
ЯК далі жити їх дітям і їх батькам?..
Як їм змиритися, що це усе не жарти?..
Борг цей ДОВІКУ платити із вами нам,
Бо ми інакше нічого не будем варті!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510800
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 12.07.2014
Знову смерть…
Мій Боже, знову смерть...
Знову плаче всиротіла мати.
Жне в снопи смертельна круговерть
Душі тих, кому б не помирати…
Їм би жити…
жити і цвісти!
Їм сади саджати і любити!
А натомість…
небеса й хрести.
І печаль, що солоно розлита…
Зглянься, Боже!
На осій землі,
що з правіку янголів родила
Чорний демон у злоби імлі
Дітям неба обтинає крила…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510774
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 11.07.2014
Я вийшла рано. Парувало озерце.
Дрімали вулиці і вікна ще чорніли.
Турбою звичною покрилося лице.
Птахи мовчали, журно крильми лопотіли.
Ішла, обов’язок до праці стійко звав.
Туман на площі обіймав бродячу тишу.
Чуття стривожені на груди ранок клав.
Гадав, веселими піснями заколишу.
Не колисалось. Небо вилося в імлі.
А потім раптом розірвалось на шмаття.
І ринув дощ - мільярди крапель по землі.
Та не згасив думок сумних моїх багаття.
Він довго падав, по лицю мене шмагав.
Затих, коли я повернулася до хати.
Під вечір друг мені в приваті розказав:
- Біда, на сході нині в нас великі втрати…
На Донеччині (Зеленопілля) 11.07.2014 р. в результаті обстрілу з ‘Граду’ загинуло більше, як 30 наших військових.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510701
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 11.07.2014
У клепсидрі його не вода,
Час вкраїнською кров'ю спливає.
Хоч тече кров людська, не шкода,
Бо жалю в душогуба немає.
Душу лише одне зігріва,
До кінця карлі злій вже недовго.
Ще козацькая слава жива,
Є кому поминатися боргу!
[youtube]http://youtu.be/xq7EA8UuQdA[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510553
дата надходження 10.07.2014
дата закладки 11.07.2014
Сьогодні в мене духовна проза зі слів, які вишукую в своєму серці. Тулю й пригортаю до себе зволожений сльозами білий аркуш і посилаю до висот Всевишнього слова молитви матері. Сьогодні неримовані рядки, а лише ритмічний стукіт серця. Воно ж у мене сильне і напрочуд щире до кожного із вас, бо пригорнула б цілий світ.
Моя поезія тепер замовкла, як замовкає день, коли його поглинає ніч. Я не знаю, яких ще слів відшукати. Відкривати словник, щоб збагатити запас мови? Так, зараз я недостатньо можу зосередитись, щоб знайти правильні слова, щоб віднайти молитву, яка дає міць і силу над ворогами. Книжок у мене багато, було б стільки любові у людей! Знову читаю вдумливо захисні Псалми, гортаю сторінку за сторінкою…
Годинами ходжу по кімнаті і не знаходжу душевного втихомирення. Очі шукають порятунку, а серце – спокою. Єдиний Бог, тільки Єдиний Бог все може, - повторюю, як навіжена. На поличці біля малих образів знаходжу в себе Стрітинську свічечку і тішуся, наче вперше вона така дорогоцінна. Тепер ця річ для мене дорожча за все золото світу. Беру її, як святиню і запалюю…
Чомусь я завжди купляла лише зелені свічки, як символ природи. Певно з весною порівнювала і всім живим. Але зараз мені не до цього. Нехай все росте і родить на цьому світі, - шептала я. А ще: Спаси та помилуй, Боже, всіх діток, котрі охороняють кордони України! Ангеле Хоронителю, захищай наших воїнів в зоні АТО! Болить серце за кожного сина, чоловіка, батька, а за своє рідне чадо, мою кровинку - найбільше.
Андрій - гарне ім'я. Так називався первозванний учень Христа. Я завжди виховувала сина бути чесним, працьовитим і поважати людей. Я не вчила його вбивати! Навіть коли він в дитинстві ненароком вбив курку, що вилетіла на виноград, дістав від мене доброго ляпаса по шиї.
- А от уяви, що це людина, а не курка?!, - кричала я. А він стояв, як вкопаний, на одному місці і все говорив невинно: "Мамо, я хотів її зігнати"...
Я вчила його світлих почуттів, але не наскільки, щоб бути добровольцем в зоні АТО. Який же він у мене відповідальний, аж сама собі не вірю. Та я ж сама його вчила бути таким. Я його вчила бути Людиною з великої букви. На днях він мені сказав: "Мамо, я не буду "косити", я не вмію цього робити". Так, я згідна з ним. Але ж боляче, так боляче! Звідки в мене ці кляті сльози з'являються. Я сильною була все життя. Я вмію чоловічу роботу робити. Я вмію сміятись невдачам і вірити в мрію. Навіть коли з "одним підбитим крилом"…
Але ж зачепили за саме найдорожче, сокровенне. Він – єдиний!!!
Хапаюся за кожне слово і запевняю себе: "Я вірю, все буде добре!". Андрієві передали в посилці маленьку фарфорову статуетку Божої Матері. З нею дідусь Іринки, дружини сина, пройшов всю світову бойню і повернувся живим додому. Іринка чекає його та й дітки вже хочуть бачити батька.
Ходжу, немов маятник, і не знаходжу спочинку. Тільки мамина молитва може перевернути горе, тільки мамине серце може відчути найбільший біль. Гоню думки про найстрашніше, лише світла віра в перемогу тримає мене.
Сьогодні я не буду спати. Хіба ж матері сплять, коли їхні діти на війні? Моя душа пише поезію, яку рубцюю на своєму серці. Не скорюся ніколи, бо народилася українкою. Я знаю, що я вперта і любов до України ніхто не зможе відібрати. Любов сильніша за всі багатства земні. Яку вартість має золото чи розкіш?...
Моя поезія вище матеріального. Моє життя – прагнення досконалості в Бозі. Лише Господь подає кожному руку, «витягує з тенет птахолова".*
Сьогодні мені пишеться по-іншому. Як вмію, як можу, і як вірю... Молитва матері – найсильніша!
Господи, допоможи нашим дітям повернутися живими!
Всевишній, пошли миру і спокою рідній землі!
http://youtu.be/BQuLAPJq1b0
http://firtka.if.ua/?action=show&id=55603
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510519
дата надходження 10.07.2014
дата закладки 11.07.2014
"В Кремле подписан договор о "присоединении Крыма к России"
ЗМІ
Гірка безумна ейфорія
Довкола лиє мокрий фальш:
"Расія, вєчьная Расія!
І Крим тєпєрь навєкі нашь!"
Гуде безлике царство тіней,
Лише запроданці німі...
"Ми вмєстє, мілиє, атнинє!
Нєпадєлімиє! Адні!"
Реве холуйська темна маса,
Біснується небожий рід:
"Нє только Крим, познайтє, наша
Полукраіни!" (Полу-світ?)...
А Ненчин біль не має міри,
Бо по живому ріже ніж!
Спішаться Вовка, Льошка, Сірий
Кремлю віддатися за гріш.
Спішаться, ба, таки не знають:
У зрадників недовгий вік,
Їх щонайпершими звергають,
Коли потребі сходить лік.
І що тоді кремлі, росії?
"Іль вєчни? Так ещьо вопрос!"
Ще прийде час і гречкосії
Утруть "брєхлівий рускій нос"!
А поки що біснуйтесь, "милі",
На всю горлянку верещіть,
Що Вам "Расія - мощь і сіла,
І острий мечь, і вєрний щіт..."
(18.03.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486522
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 19.03.2014
Кров'ю синів украінська земля плаче
Брат проти брата я вірила це не більше ніж фраза
Хочеш мене на коліна "Коханий" палаче
По іншу сторону та із якою ділив ти матраци
Лінія болю тонкими прожилками правди
Плавиться віра, чи втримається у долонях
Воском свічі ваші очі закапали
І програмують речами все більш віроломними
Ляже солдат, Син, Коханий, чийсь брат
Ты же слегка улыбнешся "любимый" и скажешь хохол
Та після смерті немає поняття мандат
Небо чекае лиш тих хто достойний його
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486448
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 19.03.2014
Молитва, хрести і ризи,
Пливе на руках труна.
Емоції, хвилі, криза -
Дороги назад нема.
Іде не війна – а розстріл,
Режим демонструє суть.
Жалоба покрила простір,
А нас убивають, б’ють…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478287
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 09.02.2014
П'ятдесятьма двома словами
Звучить у ескімосів "сніг",
Земля, одвічний оберіг,
Близькі зимові панорами.
Ми нарікаєм на сніги,
Сумуємо, коли нема.
Дана засніжена зима,
Щоб сили сповнити й снаги.
Скидайте із душі тягар,
Приймайте свіжість у житті,
Перемагайте в майбутті!
Як не любити неба дар?.. 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478104
дата надходження 08.02.2014
дата закладки 09.02.2014
Як часто кат близький людському серцю.
Коли минеться час нестепних мук,
Прийде голодна воля, то й спімнеться
Крихтина хліба із кривавих рук.
Тривка стабільність, хоч вона безправна,
Та прогнозована усе таки.
Тому й смачна у рабстві людям здавна
Брехня, намазана на честві кавалки!
І вам ще дивно, що червоні фани
Донині тішать отупілий зір
Наївно вірюючих, що устане
Зі свого тліну мавзолейний звір?
08.02.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478036
дата надходження 08.02.2014
дата закладки 09.02.2014
Не даймо зламати себе
Од крові схмелілим бандитам,
Майдан що є сили зове
Нове у новім возводити.
Майдан що є сили кричить:
Вставай, Україно! Єднайся!
Пантруймо, панове, сю мить,
Сей день, що од свічки зайнявся!
У серці із Богом святим,
Під знам"ям, нескореним кату,
Рушаймо, бо треба іти
Вкраїну свою рятувати.
Бо далі, якщо не підем,
Чекає ще більша наруга,
Фальшована гра діадем,
Навала брехні недолуга.
Чекає ще більша злоба
Пекельного темного чрева,
Покута, розруха, біда,
Недоля безрадного черва...
Почуймо Майдановий Зов,
Що кличе сьогодні в дорогу
Стогласим ячанням церков!
Не вчути - то зрадити свого...
Хай сумнів у бік одійде.
Се - нашої єдності справа.
Рушаймо, панове, вперед!
Година повстати настала!
(1.12.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463590
дата надходження 01.12.2013
дата закладки 06.02.2014
Гинуть люди на майдані,
гинуть за свою волю.
Чому ж Ви браття Українці
досі у неволі?
Засурмили сурми,
загули Карпати.
Тихий Дніпро у тривозі,
плаче Україна-мати.
Нахилився старий дуб,
його не зламати.
Люд невинний і нескорений
навіщо вбивати.
Все це кляті козарлюги
його убивають.
Які ж вони Християни? Коли ж до
свого ближнього любові не мають.
Яка ж такого яничара,
мати породила?
Мабуть клята комуністка
в пелени сповила.
Вставай брате із колін,
тебе не здолати.
Серце в тебе світле, чисте,
вільна думка й Україна-мати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476889
дата надходження 03.02.2014
дата закладки 06.02.2014
Ти українець. І цим пишайся.
Живе у тобі ген козака.
Будуй майбутнє, не озирайся,
Нехай міцною буде рука.
Рука міцною, а розум ясним,
А серце чисте, немов ручай.
І прийде воля, розквітне рясно
Твоя держава, лиш віру май.
Загусне правда, засяє щастя,
А поле горя розоре плуг.
І прийме край твій святе причастя
Від Бога з неба на чистий дух.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476463
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 01.02.2014
[img]http://cs7011.vk.me/c7007/v7007460/259a8/BTPqV5RFVqk.jpg[/img]
Ти пахнеш димом вигорілих шин,
Так пахнуть гідність, правда і свобода!
Тебе не раз висміював заброда,
Що ти своїй Вітчизні гідний син.
А ти стояв, упертий і міцний,
Незламний духом нації будитель!
Твій сивий дід, повстанець, довгожитель,
Не раз хрещений в полум’ї війни,
Благословляв тебе на шлях гіркий,
О, нелегкий він, хлопче, і не битий!..
Колючим дротом густо оповитий,
Бо кров’ю вмиті праведні стежки.
Долаючи тривогу, біль і страх,
Твоя завчасно мати посивіла,
Вона тебе, як славного Ахілла,
Щовечора купає в молитвах.
А в день, як стихнуть вибухи пожеж,
Ти зі щитом холодним чи на ньому
Через поріг до батьківського дому
Черлено-чорний прапор занесеш...
[b]Ты пахнешь дымом от сгоревших шин...[/b]
Ты пахнешь дымом от сгоревших шин,
Так пахнут только правда и свобода!
И пусть смеются над тобой уроды,
Что ты отечества достойный сын.
А ты стоял, ты не сгибал спины
Упрямый, крепкий, нации строитель!
Твой дед седой, повстанец, долгожитель,
Не раз крещенный в пламени войны,
Благословил тебя на горький путь,
О, не проторенный он, друг, не битый!..
Колючей проволокой весь увитый,
Умыта кровью праведности суть.
Преодолев тревогу, боль и страх
Так рано твоя мама поседела
Она тебя, как славного Ахилла,
Хранит молитвами в отчаянных боях
А в день, когда повержен будет враг,
Ты со щитом холодным иль на нем
Через порог родительского дома
Внесешь свой красно-черный флаг...
[i](перевод - [b]Светлана Радич[/b])[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476420
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 01.02.2014
«Яким важким повітрям дихають ці стіни!
Ми стоїмо тут – втомлені й блаженні
І місяцю блаженному овації звучать.»
(Вільям Батлер Єтс)
А ти думав, що камені ростуть з-під землі,
Що вони живі, як дерева на пагорбах Віклоу,
Але вони просто уламки твоєї країни –
Країни яку в тебе відібрали і сказали,
Що ти тут меншина і нічого не вирішуєш,
А ти звик називати її Ерін або Острів Долі,
Ти занадто звик слухати пісні і думати про минуле,
Дивитися на річку Лаган – непрозору як сама історія,
І казати, що це вода, яка навчить мене віршувати,
Але доведеться, можливо, померти зараз – саме зараз,
Або сказати мовою заліза – це моя країна,
І я не дозволю зневажати її,
Навіть якщо тільки скелі і хвилі
Будуть розмовляти ірландською,
Ти, я, він, вона і все наше плем’я рудоволосе
Відшукало спосіб бути,
І кожен усвідомив, що живе
Він тільки зараз, в цю мить, яка чогось варта
А все інше – паперова абстракція,
Вигадка божевільного поета,
Нехай хтось вибудовує концепції філософії
І пояснює причини і наслідки,
А ми просто ірландці –
Наші вчинки завжди нелогічні.
Хтось колись розкаже про це легенду
А ми просто ось так живемо
Саме тут –
У Белфасті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476315
дата надходження 01.02.2014
дата закладки 01.02.2014
Моя історія - то біль старого лева,
Безвиння і розтерзана вина,
Покута недоглянутого древа,
В котрому оселився сатана.
Моє безраддя - січень і морози,
Серпи колючі і суха стерня,
Брехні їдкої остогидлі дози,
Допоки терпне зрадою земля.
Допоки рідні на чужих просторах
Вишукують пігулок од хули,
Вкриває безголосся дикі гори,
Що припинили дертись догори.
Гуде безвладдя, масовість розпуки
Мізерить писк найжданіших розмов...
Востаннє оглашає небо гуркіт,
Запалюючи в жилах згуслу кров.
І лиш питань невтишена жалоба
Безвихіддю надщерблює анклав:
Моя історія - то зболена утроба
Старого лева, що безсило впав...
(17.12.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469817
дата надходження 02.01.2014
дата закладки 02.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.12.2013
Друже, вітаю! Давно не відписував щось...
Холод, а може, то просто груднева депресія...
В час революції в кожного, звісно, свій льос**
Он за вікном кожен день бачу - мирна процесія:
Діти, студенти згуртовано йдуть на Майдан,
За європейську свободу і за інтеграцію.
В прагненні збутися у черговий раз оман
Гордо крокує надія вкраїнської нації.
Хлопець і дівчина, юні, рука у руці,
Пісня та усмішка. Поряд ідуть сотні друзів їх.
Знав би ти як їм трощили кістки та хрящі,
Як під киями ламались дитячі ілюзії...
Що за доба, що за час, що за світ цей такий?
Скільки тривати ще смуті поміж українцями?
Скоро Різдво... Випав сніг, як і завше - м'який,
Влада, як завше, народ переплутала з вівцями.
Боляче, страшно... Молюсь:"Милостивий Господь!
Не допусти у країні війну та руйнацію.
Кроки вчинити неправильні владі зашкодь
І збережи від невірного вибору націю."
Вітер, мороз... У столиці правує зима.
З думкою тепло, що діти зростатимуть вільними.
Що там у вас? Ти про себе пиши зокрема.
Все. На добраніч! Твої сни хай будуть спокійними.
30.11 - 11.12.2013р. Львів
* обиватель (заст.) - громадянин, особа, яка належить
до постійного населення якої-небудь держави і має відповідні
права та обов'язки. (Словник синонімів)
** льос - жребій; судьба; участь.(Словарь української мови
Б. Грінченка)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465655
дата надходження 12.12.2013
дата закладки 13.12.2013
Вже досить терпіти, потупивши очі,
Чи гідність людська не вартує ні йоти?!
Нас мусять почути, хто чути не хоче –
Ми тут, і ми є – монолітна спільнота!
Ми є, ми ідемо, повіривши вкотре
У себе, в народ наш, і духом єдині,
Нарешті готові за СВОЄ боротись –
У дружній, у справжній вкраїнській родині.
Це – волі лавина, її не спинити.
Ми – теплі обійми цього Океану:
Дівчата приносять міліції квіти –
Й сльоза під забралом руйнує оману.
І хоч посіпаки гнітючої сили
Відтиснуть на кроки із місць оборони,
Ми згоди на єдність свою не просили,
Наш захист стоїть, нам відлунюють дзвони!
А ви – на «престолах» – з нудьги чи зі страху
Лялькові паради лаштуєте знову?
Облиште – народ, мов окрилена птаха,
В якої є мужність, і мудрість, і слово.
Отак Україна розправила крила,
І що там той беркут, як віри – по вінця,
Що ми – краплі в морі, що разом ми – сила,
Ми є! Ми пишаємось, ми – українці!
Ми маємо Голос – почуйте усюди.
Ми просто страшенно втомились мовчати!
Тут – щирі, розумні, розважливі люди,
Готові країну нову будувати.
Залежить від нас – куди завтра потрапим,
В долонях замерзлих плекаючи Мрію.
Маленьке дівча заховалось під прапор –
І жовто-блакить, вочевидь, його гріє…
(С), 12.12.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465634
дата надходження 12.12.2013
дата закладки 13.12.2013
А свічка плакала сльозима,
Гріхом, що спалювався в ній,
Смола із вічністю святою
Стікала воском по щоці...
І не бринить вона смарагдом,
А пахне димом із світлин
Тріщала свічка і шипіла
До решти спопилила гріх...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455660
дата надходження 21.10.2013
дата закладки 21.10.2013
"Going To The Run"
гурт Golden Earring
(переклад з англійської)
Б‘юсь об заклад, напередодні
в новорічний вечір
Від нього був дзвінок
із того світу посеред ночі…
У Еда все завжди було в порядку,
Він виглядав неначе кінозірка,
І усміхався, ніби принц,
Замість авто, літав на байку,
Тоді хотів я другом йому стати…
Він гарно танцював із дамами в вітальні,
Немов дитя із зубом мудрості в руках -
В той час він вже був моїм другом.
Йому дарували перстні і квіти,
В його волоссі поселився вітер,
Рушав з братами в далеку дорогу
Одним лиш помахом руки в повітрі…
Приспів:
І летів у синю даль, в далечінь Ангел,
І летів у синю даль, в далечінь Ангел!
В ту ніч злилися воєдино рай і пекло,
Тільки для нього сонце померкло,
Відлетів у далечінь назавжди Ангел…
Одного разу влітку на фестивалі,
Тримаючись міцно на спині Харлея,
Він узяв мене на прогулянку в небо!
Він виглядав неначе кінозірка,
І усміхався ніби принц,
Замість авто літав на байку -
Я завжди буду його другом!
Приспів:
І летів у синю даль, в далечінь Ангел
І летів у синю даль, в далечінь Ангел
Його крила спалахнули так яскраво,
Ніби полум’я посеред ночі -
Відлетів у далечінь назавжди Ангел...
І летів у синю даль, в далечінь Ангел,
Назавжди відлетів в синю даль Ангел!
В ту ніч злилися воєдино рай і пекло,
Тільки для нього сонце померкло,
Відлетів у далечінь назавжди Ангел…
*******************************
I could bet on new-years eve
He'd call me up at night
From the other side of the world
Ed was always there alright
Ed's got the looks of a movie star
Ed's got the smile of a prince
He ride a bike instead of a car
I wanna be his friend
Dancing in the living room
With the ladies so nice
Like a child with a wisdom tooth
He's just a friend of mine
Ed's got the rings and the colors
Ed's got the wind in his hair
He goes a riding with the brothers
He's got a fist in the air
Going to the run, run Angel
Going to the run, run Angel
Well, heaven and hell came together that night
Only for you this time
Going to the run, forever Angel
One summer at the festival
Holding on real tight
On the back of a Harley
He took me for a ride in the sky
Ed's got the looks of a movie star
Ed's got the smile of a prince
He'd ride a bike instead of a car
I'll always be his friend
Going to the run, run Angel
Going to the run, run Angel
And his wings started to shine so bright
Like a fire in the night
Going to the run, forever Angel
Going to the run, run Angel
Forever going to the run, run Angel
Well, heaven and hell came together that night
Only for you this time
Going to the run, forever Angel
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455101
дата надходження 18.10.2013
дата закладки 19.10.2013
Угледівши тиху годину,
Де з осінню мудрий Перун
Затіяв балаканину –
Звучання замріяних струн,
Іде мандрівник по дорозі,
Навпроти упертих вагань.
Прийшов знову ранок. Хто просить?
Крізь сито ілюзій, пізнань
Іде мандрівник. Не по колу!
Упертість похнюплених Муз
Долаючи, кидав додолу
Сарказм, ніби з рукаву – туз.
У серці – то спокій, то спека.
Гортаючи мудрість століть,
У подорож йде він далеку,
І втома йому не болить.
Трапляється, цукор чомсь – гіркий.
І посмішка гасне в лиці.
Та сонце всміхається з гілки.
І кава гаряча – в руці.
*Про Ярослава Дорожнього (Дзісяка) та його нову збірку «Запрошую музу я на каву», 09.2013 р.
Ярославе, Поете, від мене – щирі привітання і побажання творчої наснаги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452116
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 02.10.2013
Осінь пише теорію струн.
Із дощем, що нам хтось посилає
З сонцем ледь підфарбованих рун
Сивих хмар, що нависли над гаєм.
Струни серця чіпля мимохідь.
Вітер тихо торка павутиння,
Ниток плетиво ніжно дзвенить.
І спливає цей звук в швидкоплиннім
Бігу часу. І музику струн –
Тонких гілок сосни в верховітті
Слуха сивий вусатий Перун.
Бо він знає, що лише у світі,
Де під музику верби ростуть,
Й колискові наспівують мами,
Там до Сонця простелиться путь,
І холодні розтануть тумани.
*Версія теорії струн – елементарні частки складаються зі складного переплетення струн. Коливання суперструн відбуваються в 11 вимірах (ми користуємося 3 вимірами тіл у фізичному просторі). Ясно одне – весь наш світ – це струни (як скрипки чи душі, так і єдиної складової Всесвіту).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449442
дата надходження 16.09.2013
дата закладки 16.09.2013
Як горох при дорозі, самотня і сіра –
Я така вже давно, інша не буду,
Колись простого щастя просила, молила,
Тепер – жебрачка, сусідкою бруду.
Моя мрія сім’я – двоє діток-близняток,
Їх батько щасливий, дім – повна чаша,
Вмира в уяві щастя паросток-початок,
А може та ідилія не наша?
Я простягаю руки до обличчя долі
І ганебно її милості прошу,
А та сміється, що ж, іду назад поволі,
Завтра ж слізьми її ноги орошу.
Живе надія хоч на крихітку уваги,
Не знаю чом ти зріксь мого кохання,
Щоб жити я віддала решточки поваги
До себе… Боже, тільки б не мовчання…
У наївних променях маленької свічі
Останні дні фатально перелічу,
Наді мною схрестяться дамоклові мечі
І байдуже… цього я не помічу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449343
дата надходження 16.09.2013
дата закладки 16.09.2013
Опускаються вії в мікродощі болю
План утечі крихкий довжиною у зраду
Я відтінок червоний в очах переборю
І в усмішку твою зашиваючи волю
Олівець розламаю невірний порадник
Захворію нарешті тією любов'ю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446129
дата надходження 29.08.2013
дата закладки 30.08.2013
Над куполами стяги жовто-сині,
А в серці знову темносивий біль -
Ми незалежні нині, наче й вільні,
Та поневолені безрадно звідусіль!
Гучні тамтами бемкають на площах,
Іще гучніше мається душа -
Прекрасна Неня наша і хороша,
Лишень біда її ніяк не полиша.
Незмінно-жаско пригортає мука
Безсилі вікна в сонцесяйний світ.
Летять угору "ще не вмерлі" звуки,
Та марнокрилим видається піснеліт.
І з року в рік маліє і міліє
Джерельце віри: вирватись із пут
Колючої розпуки-безнадії,
Що присмокталась, як голодний спрут.
Хоч ніби й звиклось, що болить і тисне,
Неволить волю зрада і олжа,
Та поки небо над полями висне,
Все ближче й ближче сунеться межа...
(24.08.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445161
дата надходження 24.08.2013
дата закладки 24.08.2013
Рвалась доля на свободу.
Буйні вітри не завада.
Викувала стальну волю.
В цьому, її сила й бравада.
Гартуйте, браття свою волю,
щоб міцною стала.
Ви корінням, вольні люди.
У, вас козацька слава.
Як насунуть чорні хмари,
гукнете степами, лісами.
І станете, скелею гранітною
поміж ворогами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444891
дата надходження 23.08.2013
дата закладки 23.08.2013
( Присвячую візитерам з древнього Києва .
Добра Вам !!! )
Розірвати окови
буденності,
Зазирнути за ширму
буття,
Трошки душу відкрити
для радості
На порозі лишивши
взуття…
Доторкніться душею
до древності,
Відключіть сьогодення
на мить,
Зачерпніть повні пригорщі
певності,
Хай не тліє життя,
а іскрить.
Храм печерний,
де скали намолені,
Наповняє нас
древнім теплом,
Ми прийшли на цей світ
ще не скорені,
Нам його наповняти
добром.
Нас живить повітря
терпким молоком,
Нам простір
відновлює крила
І може з десницею
нам над чолом
Прийде життєдайная
сила.
20.08.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444429
дата надходження 20.08.2013
дата закладки 22.08.2013
Не відаючи сили каяття,
Що зцілює обвуглене суцвіття,
Щоденно плодить муку небуття
Просвітленого небом верховіття.
І наче темні діри надовкруж
Заманюють в окови непоборні
Пелюстя маловірне спраглих душ,
Золою осипаючись на скроні...
(9.08.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442391
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 10.08.2013
«Et ego flebam multum quoniam nemo dignus inventus est aperire librum, nec videre eum.»
(Apocalypsis Ioannis Divina. 5,4.)
Бруно жив на вулиці Яскравих Ліхтарів. Як довго він там жив не пам’ятав ніхто – з людей не лишилося його сучасників, а будинки на вулиці були всі старіші за нього: який на століття, який на цілих три. Папір, що зберігав знаки про його дату народження пожовтів і вицвів, книжкові воші зробили там дірку якраз, де була позначені число і рік. Так, що ні Бруно, ні всі жителі вулиці Яскравих ліхтарів не знали як довго він там живе. Самому Бруно це теж було не цікаво. Яка, зрештою, різниця, скільки він на світі, на цій вулиці і в цьому місті з химерною назвою живе? Він знав лише, що його дід і його прадід і всі предки до десятого коліна жили на цій вулиці. А звідки його пращур у це місто прийшов і коли, і що тут шукав – того не знав ніхто.
Бруно торгував старими книгами в крамниці, що нагадувала комірчину – на першому поверсі. У тій же крамниці і жив. Торгівля книгами приносила мізерний прибуток: у місті з химерною назвою книг купували і читали все менше і менше. А старих книг не купували взагалі. Вряди-годи заходив в крамницю якийсь любитель старовини і порпався серед старезних фоліантів у шкіряних палітурках. Бруно такі відвідувачі не цікавили: вони цінували в книгах їхній вік, а не зміст. Бруно колись виглядав свого покупця – отого самого, який захоче отримати ту саму книгу – оту товсту і важку, в якій написана Істина. Він прийде колись за цією книгою – оцей шукач. Він буде юним з палаючими очима. Йому Бруно просто подарує цю книгу – бо треба комусь бути носієм Істини – єдиної, головної і всеосяжної яка сховалася в оцій книзі між чорними знаками у безодні між словами. Але цей Шукач не приходив і не приходив, і Бруно зрозумів, що він не прийде ніколи – Істина перестала цікавити людей. У книгах вони бачили лише розвагу, а таких книг у крамниці Бруно не було.
Бруно щоденно виконував свій звичний ритуал – стирав пил з книжок, дивився чи не завелась десь книжкова воша, мив скло і вивіску над крамницею: «Старі книги – Крамниця Бруно».
Іноді вечорами до нього заходив музикант на ім’я Адам, що жив поверхом вище: він грав йому старовинні мелодії на скрипці з чорного дерева, а Бруно – цей єдиний поціновував мелодій забутих часів у місті з дивною назвою тихо зітхав. Іноді вони розмовляли про одного художника, що давно помер, картини якого були на сторінках важкої книги, яку так любив гортати Бруно. Цю книгу він нікому не продавав, хоча завжди виставляв її на вітрині. Цю книгу найчастіше хотіли купити у Бруно – бо вона була з картинками.
Якось осіннього вечора до Бруно знову зайшов Адам – але цього разу без скрипки і якийсь стривожений. Він не захотів пити чай і говорити про художника. А сівши за стіл сказав: «Бруно! Послухай мене уважно! Тобі треба сховати всі книги у важкі скрині. А скрині помістити у пивницю. А сам ти мусиш їхати з цього міста геть, бо йде біда. Поїдеш в одне село в горах до мого знайомого і будеш торгувати молоком. Або годувати худобу. Бо прийшли погані часи. Мені наказали грати в міському оркестрі якісь огидні і примітивні мелодії – я не хочу, але мушу – нема на то ради. Наша вулиця вже не називається вулицею Яскравих Ліхтарів, а називається вулицею Вождя. Вчора на площі зібралось багато народу і вусатий чоловік в військовій формі говорив, що в країні незабаром настане Епоха Великого Щастя. Всі будуть радісні і щасливі. Але загальному щастю заважають ті, хто книжками баламутить народ, вносить у голови людей сум’яття і запитання, сумніви і зневіру. І, мовляв, потрібно всіх, хто книжки пише, читає і поширює знищити разом з книжками, бо суть вони вороги загального щастя і радості. У відповідь жителі міста кричали від захвату і махали червоними прапорами з якимсь кривим знаком, а у відповідь на запитання, хто піде знищувати все, що заважає загальному щастю, радості і вільній праці всі підняли догори руки. Тобі не можна лишатися тут, де всі знають, що ти зберігав книги.»
На це Бруно відповів: «Той вусатий чоловік не правий – він або дуже помиляється, або навмисно вводить людей в оману – книги не можуть заважати ні щастю, ні радості, ні вільній праці. Якщо у людей не буде запитань і сумнівів – вони перестануть бути людьми. Якщо б він зустрівся мені, я б поговорив би з ним – він би зрозумів свої помилки. Але він не прийде і не захоче говорити зі мною, якщо навіть я піду до нього. Не поїду я нікуди і не буди ховати свої книги ні у пивницю, ні у землю: чого буде вартий світ в якому ті, хто беріг Істину раптом будуть тікати від неї і зрікатися своєї справи? А може саме зараз до мене йде Шукач Істини саме за тією Книгою Яку Давно Ніхто Не Читав І Ніхто Ніколи Не Розумів? Не гоже тікати від смерті тому, хто давно зрозумів, що смерть це лише омана, лише хисткий міст між двома перевтіленнями. Я надто довго жив на світі, щоб боятися чогось чи тікати від неминучого.»
Адам пішов у свою кімнатку з одним вікном і розтрощив свою скрипку, бо зрозумів, що ніхто більше не оцінить його музики.
А наступного дня мимо крамниці Бруно проходили молоді люди у яких на обличчях не було ні тіні сумнів. Вони намалювали на склі крамниці знак. Бруно впізнав цей знак – не образився і не здивувався, що саме цей знак намалювали на склі його крамниці – давній як світ. Лише подумав, що ті молоді люди зовсім не той зміст вкладають в цей знак, який бачив у ньому Бруно.
Вночі скло в крамниці Бруно розбили – Бруно ще подумав, що це навіть красиво, коли уламки скла виблискують у променях ранкового сонця. І ще подумав, що сьогодні прийде до нього його Смерть – він так її і уявляв – не старою відьмою, а молодим юнаком без тіні сумнівів на обличчі, зі скляним поглядом, за яким не ховається жодної думки.
Через тиждень жителі міста забули про Бруно, ніхто навіть не згадував про його існування. У крамниці Бруно тепер торгували свіжим м’ясом – дебелий різник відважував покупцям литочки та ребра свиней. А книги Бруно – разом з тією, в якій була написана Істина – спалили. Навіть не на площі під гиготіння юрби, а в новій котельні. Бо бракувало вугілля у місті з химерною назвою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442250
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 10.08.2013
[b]Если бы я исчезла
Дымкой, росой с рассветом,
Все бы осталось тем же.
Так же, как прошлым летом,
Пели бы птицы звонко,
Пахло малиной сладко,
Только мое бы Слово
Стало предельно кратко.
Без разговоров лишних,
Без разговоров важных
Все бы осталось прежним,
Это совсем не страшно…[color="#ff0000"][/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439507
дата надходження 25.07.2013
дата закладки 10.08.2013
Люблю, ненаглядный, когда ты есть нетто!
Эмоции плещутся до потолка,
Когда на все то не наложено вето,
К чему прикоснется во сладость рука.
Но так не терплю, когда, милый, ты – брутто!
В чешуйках весь, в спеси слоями – лучок…
А сбросил скорлупку – и сразу как будто
Открыл с чудесами резной сундучок.
Как чувственен миг, когда ты, друг мой, – нетто.
Струится артериями жгучий ток,
Там – тайны санкретики, сердца либретто,
И чувств оголенных блаженных поток…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437541
дата надходження 15.07.2013
дата закладки 15.07.2013
Багріє душа з-під пурпурного шовку -
Паруюче плесо борщу
Заманює в постіль до себе білявку:
- "Сміліш бо, сметанко, я чув
Про пестощі ніжні твої надчутливі.
Пірнай же у пристрасть мою,
Принади твої зацілую звабливі,
Себе у тобі розчиню,
Назавжди піддавшись спокусливій білі".
...Сметана в жагучих руках
Тремтіла й розтанула в нього на тілі,
Борщу смак лишивсь на вустах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437397
дата надходження 15.07.2013
дата закладки 15.07.2013
Просто дощ,
в калюжах сфери
Це дійсно дар,
не примхи атмосфери.
Життя дарунок
тут пiд небесами,
Цей шурхіт листя,
щем з дощем
I райдуга
своїм вінцем
Огорне
сьогодення
За ним прийде
натхнення,
Натхнення до життя …
Для всіх
втоливших спрагу
Просiє життя
драгу ,
Впаде, хто став
мiлким ,
А рештi , -
жити й жити,
До дна
життя допити !
14.07.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437331
дата надходження 14.07.2013
дата закладки 14.07.2013
Привітно усміхались квіти
і шепотіли пелюстки.
У пахощах гойдався вітер,
ледь-ледь торкався до щоки.
Хилилося пшеничне плесо,
мовчала Мавка польова.
Тулилась ніжно до букету.
Манила… Зайві тут слова.
У незгасаючій уяві,
що випромінюють рядки,
букет нев’янучий буяє.
Нехай говорять пелюстки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437254
дата надходження 14.07.2013
дата закладки 14.07.2013
Розмовляє з нічкою флояра,
Вигаптовує зорям серпанки.
Заколише диво-мелодія,
І гойдає на хвилях до ранку.
Сон пливе на легкому човнику,
Піднебесся зоріє світанком.
Іще мить, і замовкне флояра,
Новий день уже всівся на ганку.
Флояра* - гуцульське - сопілка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437021
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 13.07.2013
Спустився вечір теплий, тихий крадькома.
Синиці заховалися в зелені віти.
Затрималася раптом у душі зима
Серед квітучого і запашного літа.
Чи винне дзеркало у кривизні лиця?
Чи фарбу чорну треба мазати на нього,
Коли не бачиш над чолом своїм вінця?
І, не шукаючи, знайдеш свою дорогу?
В душі – не лід, то замерзають ті слова,
Які шматують й розрізають навпіл серце,
Як самураїв меч. Душа, мов та вдова,
Карається і не знаходить, бідна, сенсу.
Як підіймається зернятко із землі,
І простяга до сонця пагінці натхненно!
Розгладь же зморшки туги на гладкім чолі,
Зрости, як зернятка, бажання сокровенні.
Хай в дім не ходять сум і самота.
Це не твоя стезя і висота…
на фото - вигляд з мого вікна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436985
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 13.07.2013
- Ох, якби ж то вмерти... Якби ж то вмерти...
Але смерть не кориться забаганкам. Вона сама знає, коли, до кого, та у який час прийти. Комусь вона за кару, а комусь во спасіння...
До Миколи вона підійшла вже зовсім близько. Ходить собі по-під хатою, зазирає у вікна, скрипить штахетинами старого паркану, б'є рідким дощем у шибу, а більш спекою літньою дихає, тільки порогу не переступає. Чекає. Скільки їй іще отак тинятися довкола Миколиної хати - сама знає. А він не знає, хоч і чує її, наслухає її кроків, як нескінченними безсонними ночами терпить тяжкий біль у спотворених ранами ногах та навіщось здоровому упертому серці... А воно б'ється, гупає віддаючи тим потужним стуком десь аж у сивих скронях, а Микола у такт тому вигупуванню раз-по-раз запитує себе пошепки та стогнучи - за що? за що? що я кому за життя зробив злого?
Відповіді нема. Німує нічна тиша. Бо хіба скаже вона Миколі, що людське поняття справедливості і Боже провидіння - не одне і те ж? Що не всі хто чинить зло - терплять муку. І не всі, хто не робить зла - мають легку смерть... А мучеників часто Бог тримає на гріхи або ласку покути... іншим.
Немилосердна спека,що загусає від раннього ранку до пізнього вечора, не тане навіть уночі. Гаряче повітря не вистуджується нічим і дошкуляє хворому не менш ніж болючі ноги. Тут на самому сході України завжди так - улітку сонце пече, аж земля репається, хоч руки у щілини запихай, повітря сухе і гаряче, дощу не допросишся - Бог сам знає, де і коли Йому землю поливати.
Приїхав колись сюди, у шахтарський край, батьківщину посушливих рудих степів і високих тополь, ліпшої долі шукати від тої, що лишив удома, на барвінковій своїй, смерековій, буйно зеленій прикарпатській землі, де ранки дихають свіжою прохолодою, а босі ноги вмивають густі роси, де сонце сходить з-за сусідської стодоли з купою пахучого зеленого сіна і, лагідно та неспішно, кидає своє проміння на кожну травиночку, на кожну стебелиночку чи квіточку, голублячи - вставай дитино, новий день настав...
Ліпшої долі...
Гарним був парубком, вродливим, розумним, статним. Як відслужив у війську, повернувся у рідне село. Влаштувався працювати сільським завклубом. Там і познайомився з вродливою бібліотекаркою, немісцевою дівчиною Марусею.
Горличкою туркотіла, ластівкою вилася коло нього, зазирала щиро у вічі, шепотіла слова лагідні та пестливі, зваблювала гнучким ладним станом. Закохався Микола, та й невдовзі одружилися собі молодята. А що не було куди молоду жону додому вести - дома дві сестри жили з матірю, одна заміжня, інша на виданні, то недалекі сусіди пустили квартирантами на своє обійстя до старої незаселеної хати.
Зажили собі у любові та злагоді. Лиш дітей не було. Однак не журилися сим. Молоді, здорові, роботящі, зранку до ночі на роботі та на газдівці - дасть Бог, будуть ще дітки, аби здоров'я...
Не дав Бог... Та й щастя тривким, мабуть, не буває. Бо коли його забагато - віднятися мусить.
Заговорили по селі люди. Недобре заговорили. Зачали Марусю Миколину "у зубах носити", нібито спуталася вона з колгоспним агрономом, та й чести чоловікові уриває. А він, сліпий дурень, ні сном, ні духом не відає.
Чи ж є яка подія у селі, аби не була вона донесена до найглухіших вух? Немає. Отак і Миколині вуха стали повнитися людським поголосом. Чи був дурний, чи упертий, чи так любив свою щебетушку Марусину - не вірив нікому і край. Казав: доки не побачу на свої очі - не повірю!
Ой, Боже ж, Боже... Нащо Ти дав людині язика? На саму біду. Людські язики теліпаються - лихо множиться, переноситься, перегукується, аж доки чогось не нагукає.
У клубі "крутили" кіно. Зайшло уже, мабуть, далі, як за половину, коли торкнув Микола за плече молодшу сестру, що сиділа в темряві задивленого на екран залу:
-Іринко, на тобі ключі, закриєш клуб, як усі розійдуться. Мені додому конче треба.
Сестра ключі взяла і кивнула на знак згоди.
А Микола рушив до виходу, де його чекала агрономова дружина...
- Ви мені пробачте, Миколо, але я не годна се більше терпіти. Я знаю, що вони вкупі і знаю де. Ходім, самі побачите.
Дорога додому здалася вічністю.
Як переступили за браму - серце, здалося, перестало битися. У вікнах хати було темно. Двері були заперті. Світилося лише у господарів обійстя, куди і постукали.
На стук визирнула сполохана господиня - що ся стало?
- Маруся в тебе, Ганю? - Мовив Микола чужим голосом.
- Нема в мене! А хіба вона не в хаті?
- Може й у хаті... А може й ні. - Мовив тихо. Раптом на його обличчі майнув здогад. - На стрих мені треба... Драбину дай.
-Чи ти здурів, хлопе? - зиркнула знічено і перелякано водночас Ганна, нервово косячись на агрономову жінку, що стояла біла, як мрець поруч зворохобленого її квартиранта.
- Давай драбину, Ганю, я певен, що Маруся на стрисі, а як не даш зараз, то я й тебе приб'ю, - прошипів той.
Ганна поточилася назад, а тоді кинулася до стодоли по драбину. Як винесла, Микола вихопив її в Ганни і приставив до стіни хати з того краю, де фаціят даху при місячному сяєві блимав вічиненим віконечком.
Піднімався по ній Микола ватними ногами, що ледь його слухались. Ще від півдороги до верху зачув дивні звуки на горищі, що не залишали ніяких сумнівів - там любилися двоє. Хоч розумом уже розумів, що зараз відкриється його очам - не вірив, не хотів. Та ось і останній щабель, а звуки усе голосніші.
- Марусю, - покликав, і вмовк від сподіваного подиву.
Пара заклякла. Маруся вискнула злякано і завовтузилася, вивільняючись з-під розігрітого любощами агронома. А той завмер і не ворушився, лише дихав важко, намагаючись робити це якомога тихіше. Але тиша, що запала на стрисі була така густа, аж дзвеніла.
- Злазьте обоє, - зронив нащось Микола і поволі, ледве пересуваючи ноги, почав спускатися долу...
Що було потім пам'ятає, як жахливий сон. Ніби то не було насправді, не з ним, а з кимось чужим. Дивився, як заламує руки у відчаї агрономова дружина, як дрібно трясуться її викривлені плачем вуста. Як заклякло тулиться до дверей своєї господи перестрашена Ганна, котра, як виявилося згодом, добре була поінформована про ті таємні любощі квартирантки з агрономом - сама ж бо їх покривала... Як поволі і непевно злазить з горища розхристаний чорнявий красень коханець і, квапливо глипнувши на Миколу, потрапляє під гарячу руку скривдженої і приниженої дружини, яка, що мала сили з розгону зацідила йому ляпаса по розпашілому винуватому обличчі, а за тим ще і ще, ніби їй відібрало розум. Як прочиняє двері хати його Маруся, і тремтячи всім тілом притискається до стіни, боячись підвести погляд на чоловіка і розлючену суперницю, котрій, поза тим, здається зовсім не до неї...
Не пригадує достеменно Микола, чим те все скінчилося. Пам'ятає сполотнілу матір, що кинулась до нього, як переступив рідний поріг, як усе допитувалась у сина, що сталось, хоч, здається уже наперед знала, що він сказати може - хіба тота дурна слава про її невістку оминула її вуха? Пригадує, як прийшла сестричка з клубу і стала, як вкопана в порозі - що сталося? - а він вийшов з хати, і палив, палив цигарку за цигаркою, аж поки не викурив усі до решти, а тоді закликав її, аби пішла з ним забрати його речі з дому, до якого не повернеться вже ніколи, ніби й не було тих щасливо прожитих з Марусею років...
Та кажуть, що любов сліпа. І, певне, добре кажуть. Бо перемогла вона його - простив він Марусю...
Як по тому скандалі вигнали її з роботи, бо не могло се лишитися не розголошеним, село гуділо, як розбурханий вулик на ранок другого дня. Встидні подробиці ширилися і дійшли до самого району, недарма агрономова жінка у сільській раді секретаркою працювала, виперли її суперницю далеко, аж у гірське селище, подалі від гріха. Агроном туди не поїде, а Микола... Микола поїхав по якомусь часі, як стали покаянні листи від невірної дружини приходити. Біль не гаснув, але не гасла й любов до неї. Стогнав, як зранений звір самотніми ночами, згадуючи тепло і пахощі її принадного податливого тіла, її красиві очі із лукавими сміхотливими бісиками, її довгу русяву косу, що пахла рум'янком, котру вона заплітаючи, любила викладати красивим і пишним колачем довкола тендітної голівки...
Поїхав. Лиш не затримався там надовго. За рік чи півтора, знову Маруся запізналася з якимось любасом. Видно така вже була в неї неспокійна натура, а лиш не могла вона тримати вірність доброму і спокійному Миколі. А він, як і першого разу, забрався без крику чи рукоприкладства через невірність, на сей раз уже назавжди.
Друзі дивувалися його тихій вдачі, його дурній доброті, а хтось і посміювався відверто - як, ти навіть не бив пики суперникові? не тягав курву за патла? та я б її, якби вона була моя!.. - і йшли одна за одною повчальні і злісні репліки добряче здибленої чоловічої філософії на тему подружніх відносин і чоловічих прав... Та тільки не так мислив Микола. Не такими були його потреби, не такою була його любов, не такою була його зранена душа.
Терпіти наругу вдруге було нестерпніше першої. Не міг бачити співчутливих поглядів односельчан, не міг слухати докірливих висловлювань друзів, не міг зустрічатися з агрономом ані ходити повз хату, де лишились спогади про багаторічне і колись щасливе сімейне життя з тією, що зрадила його довіру.
Отак і зважився поїхати на схід Украіни, куди напочатку шістдесятих активно вербували бажаючих працювати на будівництві для блага і добробуту великої радянської держави.
Гадав їде на час на роботу, а поїхав на решту життя...
Залишив матір, родину, сусідів, односельчан, рідний і дорогий серцю край, спогади і болі, образи і розчарування... Узяв лише наймолодшу сестричку, котра була другом і опорою, теплим промінчиком і частинкою дому, янголом-охоронцем у чужомовному краї, до котрого мусив звикати і вчитися чужих порядків та звичаїв, що було не важко загалом, навіть навпаки - змінитися, стерти минуле житття, пірнути у цілком протилежне, нове, незвичне, однак рятівне повсякдення, де не буде й крихти спомину про ТЕ життя.
Молодість бере своє. Рани гояться, рубцюються, а бальзамом на них - нові враження, нові обов'язки, нові умови, реалії і... захоплення.
Був Новий рік, весела молодіжна компанія, і вона, красива, спокійна і упевнена в собі молода жінка. Від знайомих довідався, що вона, як і він, розлучена. Сама виховує маленького сина. Слово за слово і розбалакались, роззнайомились і, здається, взаємно запали у око одне одному. Відкликавши набік сестру, Микола спитався - як вона тобі? що, якби я оженився на ній? На що та з усмішкою відповіла - гарна дівчина, коли люба тобі - одружуйся.
З того дня почав Микола зустрічатися з Ніною. А за якись час стали жити разом, а тоді й побралися. Сестра ще пожила з ними якись час, та й вернулася додому. А Микола залишився будувати своє сімейне щастя.
А будувалось воно не просто. Та Микола теж не з простих був. Одного разу доля вже його простувала, а тепер він її простував, як умів, як вдавалося...
Рік за роком спливали дні. У Миколи виріс власний будиночок, обійстячко невелике - хоч і місто, а подвір'ячко власне, невеличкий городець, садочок, діти - син і дочка, дружина-господиня у домі, робота, усе, як у людей. Усе, як годиться.
І тільки ночами снилася рідна батьківська хата, брати, сестри, стежка додому попід вербами над прохолодною річкою, корови на вигоні, друзі давні, пісні, що любив співати... Прокидався серед ночі і слухав тишу. Зітхав. А вранці казав дружині, що хоче поїхати додому, до мами...
А потім і матері не стало. І поїздки, уже до сестри, порідшали. І що віддаленішим ставав від Миколи дім, то дужче тужила його душа. Радів кожному нечастому приїзду сестри. Її рідному голосу, тій неповторній західняцькій вимові. Очі світилися вогким блиском, усміхався стримано і щасливо.Тільки з нею міг, згадуючи домівку, перепитуючи про старих друзів, знайомих, стати тим колишнім Миколою, що залишив у ріднім краї від себе тільки тінь спогадів. Спрагло ловив вухами звуки рідної мови, бо чув її хіба що з екрану телевізора, коли дивився новини, адже тут її не почуєш на вулиці, населення виключно російськомовне...
Роки течуть, як вода на бистрині. Збігали і Миколині потроху, влягаючись зморшками на обличчі та густою сивиною на скронях. Робота, будні, клопоти – вертілося все, як шалена дзиґа. День за днем, рік за роком, а там і десять, і двадцять… Чи й жив, чи лиш снилося? Незчувся, а уже й діти давно розлетілися, свої гнізда звивши. А вони з жінкою лишилися удвох вік добувати. Беріг її, як умів. Доки працював - потроху, а як на пенсію вийшов, усе по господарству сам робив. І грядки полов, урожай збирав, двір та дім доглядав, водичку від сусідів носив, і Ніні допомагав у всьому. Хвороблива вона в нього була... Усе на серце жалілася, бувало і в лікарню доводилося класти. Боявся втратити.
Якось, як гостювала у них сестра Миколина, стався випадок. Звечора усе добре було, як завжди, побалакали, повечеряли та й полягали спати. А вночі дружині недобре стало, мусив «швидку» викликати. А на ранок, як сестра прокинулась, застала його на порозі сидячого, розгубленого і розбитого, що украдкою сльозу витирав:
- Ніну вночі «швидка» забрала... Боюся я, Іра. Не хочу залишатися сам, без неї...
Ніч, яка Господи, як у тій пісні, місячна, зоряна… І спекотна і довга, і важка, як кара.
Лежить Микола сам-один... На підлозі, голий, слабий і нещасний. Хвороба забрала останні сили. Навіть у туалет самостійно сходити не може. Дружина вдягає йому памперс. Кілька ночей поспіль падав з ліжка. Біль спати не дає, а сили піднятися нема... Пече все тіло. Хотів піднятися - упав…
Не сном забувається Микола, маренням час від часу. У забуття впадає ненадовго. Не знає ані де він, ні нащо. Впізнає лише біль, що терзає його нещасні ноги. Хотіли відтяти – не дав. Не хотів живим обрубком безвольним лежати. А однаково лежить безсилим, впокореним… Печуть рани. Господи, як печуть. І здається йому, що голочками тонюсінькими виштрикується біль з кожної клітиночки тіла і витягуються ті гострячки у тонесененькі ниточки і плетуться, плетуться, звиваючись, як потворні змійки кублячись і намотуючись у чорний велетенський пекучий клубок, що розростається нескінченно, набираючи страхітливих розмірів, ризикуючи упасти і задушити під собою нещасного Миколу.
Але ж ні… Не паде, на притискає, не душить. Лише раптово, як марево розвіюється від різкого поруху Миколою, що сіпається , бажаючи урвати той біль. Розвіюється і… проростає новими дрібусінькими невидимими гострячками з-попід набряклої шкіри.
Пече… Мордує. Сідниці у пролежнях... Болить…
Не чує Ніна... Кликав, кликав - спить. Та і як же почує, коли аж дві кімнати їх розділяє... Вона давно ночує окремо від нього... А він не спить ночами, стогне, кличе Ніну. Ані собі, ані їй спати не дає...
- Мамо... За що така мука?..
Курити - страх, як хочеться, ноги болять немилосердно, аж до запаморочення... Вранці Ніна прийде, сваритися буде. Ніна побожна, років десять, як до церкви ходить,молиться й за Миколині гріхи… Каже - не можна курити.
А йому біль спати не дає, жити не дає і вмерти не дає...- Господи, яка довга ніч...
- Ніно!.. Ніно!..
Якби ж то вмерти... Якби ж то не мучитись…
А смерть мовчить. Стоїть на чатах і слухає Миколину муку. Чекає. Не час іще. Вона сама знає коли настане пора. Зачекай Микольцю, потерпи, неборе...
***
- Ніно, нахилися будь ласка... Дай я тебе поцілую...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436931
дата надходження 12.07.2013
дата закладки 12.07.2013
За мотивами твору "Брехати не язиком махати"
Автор НАДЕЖДА М.
Говорять ,що брехнею світ пройдеш,
Здобудеш нею гроші , славу ,все , що треба,
Але назад ти нею не вернеш,
Вона мов бумеранг повернеться до тебе.
Хоч якби , ти , брехав ,крутив і вивертався,
Шукав собі поплічників в житті,
Хоч як би , ти , з людей не насміхався,
Повір усе повернеться тобі.
І важко дуже у житті нам розпізнати
Всіх , що лукавством пробивають собі шлях ,
Але життя вже встигло доказати ,
Що впереді чекає на них крах,
Великий жаль мені людей ,які брехнею
Добилися визнання у житті,
Мабуть вони спочинуть поряд з нею,
А світло правди засіяє в цій пітьмі.
Тоді нам стане легше проживати
І легше розпізнати тих людей ,
Що ради влади ладдні все продати
Вкраїну рідну і її дітей ... .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436865
дата надходження 12.07.2013
дата закладки 12.07.2013
Я не хочу літати. Бо раптом впаду
Чи собі на нещастя, чи тим на біду,
Хто мене доглядатиме. Ні, ще раз ні.
Я ходитиму пішки тепер на землі.
Я ламала всі крила, - як в ящірки хвіст,
Відростали ізнов. І мене вітер ніс.
Я шугала між хмарами, чисто орел,
З ейфорією в серці. Та хитрий пан Зел*
Засліпив мені очі. Літала ж я так
Височенько й далеко! Та цей злий варнак
Не давав долетіти до дому Кече**
І кидав в мене списи. Болить і пече…
І летіла, як лантух, униз, шкереберть.
Врізнобіч – біле пір”я, з кущами ущерть.
Журавля не піймала. Й синицю в руці
Відпустила. І відчай свій у п”ястуці
Я затисла так міцно! Та бачиш, в полях
Трави ноги лоскочуть. І стелиться шлях
По Землі мій. А небо… А неба блакить
Тільки вабить. І тягне. Та вже не болить
Слід від крил. Я пройтися люблю по росі.
А літати вже, Кече, мене не проси.
Бо на небі – ні квітів, ні яблук, ні слів,
Що почую внизу. Тут вінок мені сплів
Із пшениці з волошками синіми Рід***.
Тут я – вдома. Ходжу ручаями убрід.
Все божественне – поруч, - рукою торкнись.
І полинеш, та тільки душею, увись.
*Зел – в давньогрецькій міфології – втілення заздрості і суперництва;
**Кече – богиня Сонця;
***Рід – божество долі і врожаю у древніх слов”ян - язичників
на фото - лілеї з мого саду
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436765
дата надходження 12.07.2013
дата закладки 12.07.2013
(Ксеня Габа: інколи людина не може нічого зробити з своєю самотністю, а інколи просто боїться ще одної дози болю)
Вночі вела розмову з самотою,
Здавалася вона мені сумною.
Уранці попрощатися хотіла,
Сміливо за столом вона присіла…
- До серця смуток не клади,- просила, -
Не обгортай мої опалі крила,
Не зазирай печаллю в мою душу
Із самоти я вибиратись мушу…
Від неї я невміло відбивалась
Та самота щільніше пригорталась.
Спокусливо шептала і пророче…
І світлий день ішов у смуток ночі.
Тремтіла кава у моїй долоні,
Останній промінь стерсь на підвіконні,
А самота мостилася під серцем,
Неначе стала вже життєвим сенсом,
Неначе ми із нею стали цілим…
Та, просто, якось, друзів поріділо.
Згубилися слова у заметілі
Думок, що у мовчанні посивіли…
Необережно самоту позвала…
- Ти відпусти мене, - її благала…
Так щиро я просилася на волю,
Не прогадати ще старалась долю.
А самота скептично усміхалась
І залишати душу не збиралась.
В моїх руках давно схолола кава,
А я все менше й менше мала права.
Ще більше в низку додавала смутку,
Сіріло вже у кожному закутку.
І серце в павутиння обгортала…
Стояла недоторканою кава…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436442
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 10.07.2013
Под куполом разросшихся осин
Таятся колья в свежей древесине,
Сияет нежно желтый девясил,
Дающий хворым бодрость, жизнь и силу.
А ежевики заросли хранят
В глубокой тайне лежбище вампиров.
Поганки выстроились хитро в ряд,
Дань верно отдавая смерти пиру.
Еноты шебуршатся под кустом,
Сражаясь с визгом с черными ужами.
Сова поет (то песня или стон?),
Пичужка пискнула в последней драме.
В болоте ряска брошена рукой
Лесовика (стучит клюкою строго).
Гостеприимно. Но хочу домой!
Ох, унести бы поскорее ноги.
Смешались страх (невыдуманный?), бред…
Луна моргает молча с кислой миной.
Быстрей бы добежать к своей норе.
И к запаху асфальта и бензина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436396
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 10.07.2013
Кучерявогриві, піднебесні коні
Розгубили піну серед яворів,
У мені збудили думи напівсонні,
І медовий спогад серце обігрів.
Пригадала ночі і слова кохання,
Як горнулась ніжно до його грудей.
Тріпотіло серце, сповнене бажанням,
Дзвінко заливався в хащах соловей.
Не журися, серце, за прожитим літом.
Глянь, довкола тебе колосять жита.
Голосно щебечуть ластів'ята-діти,
Стукає у гості осінь золота.
15.06 - 08.07.2013р. 23:40
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436126
дата надходження 09.07.2013
дата закладки 09.07.2013
Майна* горить, поглянь, майна горить,
Метелики вогненні аж до неба -
То ніч купальська тайною п’янить,
Дивами пригортаючись до тебе.
Аж пробирає наскрізно хмільне
Невідано-чуттєве доторкання,
Возносячи угору неземне,
Священне дійство пломеню-ячання.
І ти летиш у відблисках рясних,
В густому ароматі чарозілля,
Довкола вирій крилець золотих -
Таємна ніч купальського привілля...
(6.07.13)
*майна (діал.) - гілочки липи, котрими прикрашають домівки на Зелені свята
Саме у ніч на Купала традиційно спалюють майну
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435727
дата надходження 07.07.2013
дата закладки 08.07.2013
Постарі́ла яблунька давно -
Білочуба дідова потіха...
Всохле гілля пнеться у вікно,
Та плоди не гупають на стріху.
Постаріла яблунька і дід
Вже не той, зігнув старечу спину.
Притулюсь до скошених воріт,
Чи, бува, не кличуть на гостину
Обважнілі пишні гілочки
Те дівча, що бавиться у травах...
Це ж мої усміхнені роки!..
І мою чуприну кучеряву
Розкуйовдив теплий вітерець!
Скільки весен збігло потічками,
А душа літами навпростець-
В дідів сад: до яблуньки, до мами...
Під скрипучі видихи воріт
Аж роса навернеться на очі!..
Постаріли яблунька і дід,
А душа старі́тися не хоче...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435978
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 08.07.2013
Звуками бандури зазвучало небо,
Затремтіли хмари, загули вітри.
Серце сумувало, плакати не треба.
Ой, бандуро, чуєш, ти журу зітри!
Струни бандуриста можуть застогнати,
Душу веселити і додать снаги.
Голову схилила Україна-мати,
Хоче пригорнути рідні береги.
Грай же ти, бандуро, українську пісню!
Хай її підхоплять мудрістю вітри.
І не буде волі в Україні тісно.
Небо усміхнулось піснею згори.
02.07.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435976
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 08.07.2013
Повітря ріжеться не гірше від паперу
Наточу ножиці, майстерності не зичить
До терня висушу троянди і заберу
У спогади, все те що праведнику личить
Примушувала йти, а за одно і жити
Ніхто й ніколи не питав: Чого ж хотілось?
Повітря спогадами, як тепер пришити?
Нитки всі переперхли, голки затупились
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435971
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 08.07.2013
Луна* прийшла до мене в гості уночі,
З-за груші викотилася, - млинець,
Що спік якийсь зануда в зоряній печі.
Я зрозуміла – сну прийшов кінець.
Вона на мене витріщалась у вікно,
А я на неї – парочка сновид.
Ніч вже не тішила мене солодким сном.
Та й жаби кумкали, забувши стид,
Бо ж глупа ніч! Хрущ гупнув в шибку – заблукав.
Хтось шурхотить в кущах півонії.
Всі привиди зібрались в купу для забав.
На то вона і ніч – безсонная.
Луна мигнула лівим оком, як кума,
Що куму посилає певний знак.
Всі сплять. А я пишу вірші. Одна.
В ніч місячну я спати не мастак.
* Луна – римська богиня Місяця
Як ілюстрація – моя картина із самоцвітів і мушель
«Зоряна ніч над нічним містом»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422540
дата надходження 03.05.2013
дата закладки 04.05.2013
Розбита на друзки волею
Обмеження були каркасом
Зіпсована? Так, зіпсована
Упольована твоїм лассом
Облуплена до правди, і вистиг давно попіл
Пробач, так зі мною буває... Смертельний постріл
Таврована твоїм голосом
А іншим всім тепер туди зась
Невинна проте зіпсована
А ти моє щастя лиш напасть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420354
дата надходження 23.04.2013
дата закладки 24.04.2013
З тих пір, як створений цей древній світ,
Блукаємо в заплутаних ми лабіринтах.
Без сновидінь. А Місяць – як софіт
На темній сцені у непевних ночі ритмах.
Упала зірка – зникла під дощем
Чиясь жага до вічного життя. Та згасла…
Чомусь вважав себе Землі царем.
Чи вихід з лабіринту він знайшов, не ясно.
Куди у плутаннях нас приведе
Чи злодійка, чи подруга, все ж наша доля?
Як розрізнити – грішне чи святе?
Й блукання ті – чи щастя плай, а чи неволя?
Світанку аура покаже вхід
Із тіні в світлий день. Відкрити б тільки серце.
Каміння гостре – йтимемо убрід.
Бо загартовані в житті численних герців*.
*герць- двобій, поєдинок українських козаків перед боєм з ворогом
Ілюстрація - моя фотографія, трансформована у картину з допомогою комп"ютерної програми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417288
дата надходження 10.04.2013
дата закладки 10.04.2013
Ти зіркою ввійшла в моє життя,
Спинила подих на всі груди.
Без тебе я не бачу майбуття,
А твої очі світять всюди.
Ти променем осяяла нутро:
Від голови — і аж до п'яток.
В душі моїй розкинула шатро
На крилах вірних голуб’яток.
Ти величчю прикрасила мій храм,
У серці радість поселила,
Закарбувалася своїм ім’ям...
В любові — незбагненна сила. 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417198
дата надходження 10.04.2013
дата закладки 10.04.2013
Прокинулась у гіллі верболозів,
Сховалася в туманній простоті,
Від вранішніх уже німих морозів,
Що загубили дар свій в пустоті.
Зустрілася із сонячним промінням,
Примружилась від блиску у очах.
Минула вічність, а її терпіння
На крилах носить досі вірний птах.
Родилася в сузір’ї Прометея,
Згубилася у верховинах гір.
Її енергії позаздрить навіть фея,
За неї тратимуть мільйонів сотні лір.
То хто ж вона? Богиня? Відьма? Звір?
Із чого створене єство її прозоре?
Вона – життя, що ма далекий зір,
А ймення їй – Природа неозора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416575
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 08.04.2013
Безвимірна брехня
без краю, дна і страху?
Безвимірні діла
у безгомінні зла?
Стобурчиться стерня
на бездоріжжі шляху -
безвартісні слова
без крихточки тепла...
Присохла свіжа кров
у цівочках до правди...
Невчуті молитви -
у хмарах грозових.
Від пари підошов
брудної гри назавжди
залишаться сліди
у стосах вікових.
І долями недоль
доповнять кари чашу,
і болями стечуть
незмінно у віки.
За щедрістю сваволь
не чутно "Отченашу"...
Не губиться лиш суть
кармічної ріки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416530
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 08.04.2013
Немає кари – лиш любов є.
За все, що дієм, за думки –
Самі також відповідаєм.
Ідуть уроки крізь віки…
Не зрозумів? Приходиш знову,
Отримуй нові завдання.
Аби засвоїв, став щасливим –
Триває далі навчання.
І що на Долю нарікати?
На кожному – своя печать.
І ми живемо, наче діти,
Яких батьки постійно вчать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415559
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 08.04.2013
В шибку стукає дощ, наче гість запізнілий.
Я вдивляюсь в сльозливу за віконну пітьму…
Завивають вітри звідусіль знавісніло.
Поштарем їх сьогодні я до тебе найму.
Подих вітру тобі передасть, що сумую
І чекаю дзвінка у полоні думок.
З них щоночі місток знов до тебе будую
У надії наблизить твій незроблений крок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416120
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013
Пришиваєш до мене гудзики
Шовковими нитками снів
Що повінця залила музика
Скільки ж втоплено кораблів
Паперових незайманих словом
Без нічиїх солених сліз
Любов в суті своїй дієслово
Моя мрія сірий ескіз
Пришиваєш до серця самого
І кладеш у руку перо
Жаль кохання доступне земному
Тобі, ангеле, примара
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415884
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 06.04.2013
- Ще раз будете сварити,-
каже враз Настуська. –
Я свої збираю речі,
йду шукати бузька!
В тата й мами круглі очі:
- Що за бузьок? Ще раз.
- Той, що вам мене приносив.
Хай тепер забере!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411667
дата надходження 23.03.2013
дата закладки 23.03.2013
Блакить вдихаю ніжну та шалену!
О! Як зацвіли нині небеса!
Розворушили похмурність буденну,
Із сірості розквітнула краса!
У дзеркалі калюжі – друзки неба
Та сонця метушливі промінці,
Вистрибують. Чого, спитати, треба –
Розворушити хочуть й камінці!
Дрібненькі іскорки засяли на граніті,
Проклюнулась травинка крізь асфальт,
Фату пінисту тчуть дерева з квітів,
Бо клич луна уже з газетних шпальт:
«Весну принесли на крилі лелеки!»
І діти на уроках не сидять…
Про крила мріють, про політ далеко…
А дошкільнята-гороб’ята цвірінчать
«Ну, мамо, тату, хочу погуляти!
Я у калюжу, чесно, не впаду!..»
Ходімо всі блакить небес вдихати!
Весна гука! Співа:
- Лечу! Ідуууу!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405179
дата надходження 01.03.2013
дата закладки 23.03.2013
(В.С.)
Не бійся кроків, що ведуть у даль,
Не бійся неба, що зове літати...
Не всі той рух вітатимуть - нехай, -
Знайди у собі сил не відступати!
Знайди у собі моці вберегти
Нетлінний вогник вірної надії
І з часом розійдуться береги
Річок мілких, а сумнів помаліє.
І зблисне успіх, наче пектораль
На гоноровому погрудді долі,
Лиш не вагуй, назад не повертай,
Простуй у даль за кроком крок поволі...
(21.03.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411090
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 21.03.2013
«Докучили мені слова, слова, слова…»
(Арсеній Тарковський)
«Знайти б людину, яка забула слова
і поговорити б з нею…»
(Чжуан Цзи)
Спілкування людей – це необов’язково слова. Навіть інколи взагалі не слова – розмови бувають без слів. І в цих розмовах вдається інколи сказати про найголовніше, про найсокровенніше… У цьому я переконувався не раз. Але вперше це зримо і ясно я відчув одного дня на службі N-ській військовій частині у 1984 році.
Якось наказали мені, одному литовцю і ще кільком солдатам щось там робити в «ленінській кімнаті» - чи то стільці ремонтувати чи то вікна і «бойовий листок» заодно намалювати. Ленінська кімнати була вся завішена стендами на тему – як то погано служити в американській армії і як то добре в радянській. Щоправда, стенди про радянську армію мені нагадували якусь чи то казочку чи то утопію. А фотографії свавілля в американській армії мені чомусь надто нагадували те, що я щойно бачив в казармі… Згадався якийсь фільм про революцію, куди солдат поведи з виховною метою. Там були епізоди про те, яка погана була царська армія. Тільки нам чомусь вона здалась курортом в порівняно з нашим буденним життям. Ще згадався чомусь солдатський віршик – породження місцевого фольклору (певно перероблений з якогось зразка зовсім на іншу тему):
…Куди там Достоєвському з романами убогими
Дізнався б він покійник як тут по морді б’ють…
Чому саме Достоєвський – для мене так і лишилось загадкою. Про армію він не писав…
Будь-яка робота в «ленінській кімнаті» вважалась свого роду відпочинком – ми насолоджувались теплом і безтурботністю. Хотілось поговорити, але мовний бар’єр дещо заважав – втрачались підтексти і натяки. Та й про багато речей говорити було небезпечно – могли донести.
Раптом я взяв в руки два олівці – синій та жовтий, і тримаючи їх разом на фоні плакату з червоним прапором сказав задумано:
- А раніше то було все зовсім інакше…
Литовець взяв зі столу три олівці – жовтий, зелений та червоний і відповів з акцентом:
- Так, зовсім було інакше…
Ми зрозуміли один одного без слів. Навіщо слова і запитання коли і так все ясно? Ми стали хорошими друзями. Не один раз виручали і допомагали один одному. Після армії я думав, що зустрітись вже не доведеться – адже в кожного свій шлях. І своя Батьківщина. Але ми зустрілись. У січні 1991 році на барикадах у Вільнюсі – щоб загинути «за нашу і вашу свободу» або здобути її.
(Написано на основі реальних подій 1983-1984 та 1991 років. Світлина з мережі.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410282
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 19.03.2013
О,Простір
Простір
Простір... безмежності блакить думок.....
О,Думи
Думи
Думи...височінь над вами,не виплакати
вас в словах.....
О,Слово
Слово
Слово...незбагнене,мудре,як безкінечність
сенс життя.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409349
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 16.03.2013
Зимові сутінки прозорі
Серпанком падали надворі,
Розплющували очі зорі
І Місяць чаклував...
Лилась розмова довга, ніжна
Двох душ, які були невтішні,
В любові очищались, грішні...
На те їх Бог єднав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407881
дата надходження 10.03.2013
дата закладки 16.03.2013
«Пізнавати – не те, що бажати,
Бажати – не те, що насолоджуватись.»
(Конфуцій)
Я відвідав свою «маленьку батьківщину» - свою дідизну – свій рідний край, який покинув я тридцять два роки тому і більше не вертався… В останнє на Донецькій землі довелось мені бути у новорічну ніч нового 1981 року. І з того часу носило мене по світах і все завітати до рідних степів та байраків не випадало. Нарешті звершилося, збулося – хоч і не на довго, але в гіперурбанізований поліс з яким в мене пов’язано стільки сентиментів, я завітав. І то не мить, а на довгий тиждень. Майже на вічність (з точки зору комахи-одноденки). Місто я не впізнав – це вже інше місто, абсолютно не те яке я бачив і яке мені було до болю знайоме у сімдесятих роках. Це вже не абсолют світу «індастріал», не «Червона пустеля» Антоніоні, не апофеоз індустріального урбанізму (в якому при бажанні можна знайти свою філософію самознищення біосфери і людства заодно) – це вже щось принципово інше, що виросло на залишках промислових монстрів.
Враження про це «щось», про це «нео» суперечливі. З одного боку – релігійний ренесанс – і це радує: у сімдесяті про це годі було мріяти, це було немислимо – біля доменних пічок і совкових гасел – храм. З іншого боку – замість істинної духовності та глибоких релігійних переживань та одкровень часто пропонується ерзац. Штамп. Не православ’я, а його бліда ксерокопія. У більшості вчорашніх пролетаріїв і комунарів релігійність лише ритуал – зовнішній атрибут – не більше. Істинна релігійність може бути відроджена лише у випадку свідомого вибору, а не єдино-можливої упаковки псевдодуховного товару. І для моєї церкви місця у мегаполісі не знайшлося. Українське православ’я є чимось недозволеним, забороненим. Українці тут не мають права мати свою православну церву, а лише робити вибір між католицизмом і російським православ’ям від якого часто-густо відгонить шовінізмом.
З одного боку – місто справді стало набагато чистішим, совкові гори сміття і покидьків зникли, з’явився потяг до естетики, мистецтва. У тому числі і щодо містобудування (хоча потворні сірі «хрущовки» будуть бовваніти ще довго, аж доки не розваляться від старості). З іншого боку – це естетика гігантизму. Витвір мистецтва (архітектури чи скульптури, містобудування чи способу буття) з точки зору сучасних «поціновувачів» у Донецьку повинен вражати своїми розмірами, подавлювати особистість. Якщо це храм, то величезний храм, якщо скульптура, то величезна статуя, якщо будинок, то конче хмарочос. У цьому потязі до гігантизму є щось від стилю тоталітарних суспільств, де прославлялася не людина, не індивідуальність, а сила, маса, влада.
З одного боку чітко видно порив до цивілізованості, сучасності, заперечення потворної совковості. З іншого боку – відбувається не ліквідація, а трансформація совка. Чисто буржуазні форми і християнські в тому числі називаються комуністичними іменами. Те, що комунізм заперечував і знищував тепер називається і вважається комунізмом. Абсурд. При цьому ця «буржуазність» показова, криклива. Тутешні нувориші і скоробагатьки та їх підспівувачі полюбляють не просто зображати капіталізм, а виставляти його на загальний огляд у якихось гіпертрофованих формах. Не просто сказати, що нами править жменька мільярдерів та олігархів, а ми нічого не вирішуємо і не повинні вирішувати, а ще й пишатися цим! І поставити серед цього бедламу, цієї пародії на цивілізоване суспільство здоровенний пам’ятник Леніну. Справжній театр абсурду. Місто де живуть і правлять найбагатші люди на планеті має найбільше вулиць названих іменами комуністичних «вождів». Те, що це якесь несумісне, схоже нікого і не дивує.
Яскравим прикладом трансформації комунізму в Донецьку є пам’ятник Артему. Старий пам’ятник який до нашого часу не достояв був пам’ятником-монстром. Таким собі гіперкубізмом – людина-трансформер, людина-машина, людина з геометричних фігур, яка готова переробити і перемолоти все і всіх. Нинішній пам’ятник Артему, що височіє в Донецьку – це пам’ятник такому собі дядечку, який підкаже як правильно налагодити верстат. У цій меланхолійній фігурі вже немає ніякого бажання «до основи руйнувати світ». До речі хто такий Артем і чого йому поставили пам’ятник у Донецьку ніхто не знає. Він зовсім не місцевий. Кажуть, що «він в Донецьку був і в шахту спускався» - яка грандіозна заслуга! Кажуть, що він в Австралії хотів «організувати робітничий клас» - тільки Донецьк тут при чому?! Ще знають, що «був революціонером» і натякають, що судячи по всьому вбили свої ж – комуністи. В останньому – хто би сумнівався… Але чомусь досі найдавніше з нині існуючих міст Донецького краю - Бахмут досі називається Артемівськом. Досі вулиці Донецька називаються іменами катів і організаторів штучного голоду. Досі вулиці міста називаються іменами злочинців, які вбили мільйони людей.
Пам’ятник Леніну в Донецьку – це окрема історія. Такого монстра годі шукати – з порушеними усіма пропорціями тіла. Ленін тут нагадує величезного клоуна, паяце божевільного цирку. Якщо у Кам’янському (Дніпродзержинську) Ленін «модний» і нагадує фотомодель, що рекламує на подіумі піджаки і жилети, то тут клоун, який вирішив насмішити народ. Тільки чомусь не смішно.
Взагалі, якщо сімдесяті роки в Донецьку були культурним вакуумом (пролетаризовані неофіти втрачали свою селянську і національну культуру, а нової так і не отримували – совок був просто відсутністю культури, пролеткульт – просто міфом), це була свого роду tabula rasa культури з окремі спробами у цій порожнечі посадити паростки доброго і вічного, то нинішній Донецьк заповнюється псевдокультурою – видовищем. Створюється культ видовища. Це простіше ніж створювати культуру. Крім того для влади носії культури і інтелекту потенційно небезпечні. А от прихильники видовища… Ними легко маніпулювати. Втіленням цього культу видовища, його апогеєм є місцевий «колізей». Сучасно, не заперечую. Але в мене ця гігантська споруда не викликала естетичних переживань. Так само видовище для якого вона збудована. Я роздивлявся цю споруду і думав – які колосальні кошти витрачені на видовище. І це в той час коли гине наука від нестачі елементарних коштів, бракує фінансів культурі, мистецтву, університетам, школам, музеям і в той же час викидаються просто шалені, божевільні гроші на ось таку захцянку, на ось таку розвагу. Я не помилився – ми справді живемо в епоху занепаду Римської імперії (все повторюється). Все той же культ розваг, імператорів – померлих і нині правлячих, олігархів, розпусти, видовищ та забобонів. І все той же занепад науки і культури. Сучасні скоробагатьки Донецька мають поганий смак і туманні уявлення про справжні цінності. І це прикро. Це просто жахливо. Крім того, ці гроші, які вони вийняли нібито з власних кишень вийняли зароблені тяжкою працею багатьох людей – і нас у тому числі. Я особисто, хотів би щоб вони вкладалися в майбутнє якось розумніше.
Блукаючи по Донецьку, я відчув, що місто втратило щось дуже важливе – в сімдесяті роки склалася в середовищі шахтарів певна ментальність зі своїм специфічним світосприйманням, своєрідним суржиком яким спілкувалися, зачатком шахтарської субкультури яка формувалася з людей, що періодично йшли в глибини землі і поверталися. І це втрачено. Або майже втрачено… Нинішнє покоління вже не пам’ятає того шахтарського середовища в якому жив мій дід. Найгірше, що на очах втрачаються залишки історії – тої старої Юзівки ХІХ – початку ХХ століття з нашаруваннями будиночків різних стилів – від класицизму до модерну і конструктивізму. Сучасні власники або все нищать будуючи щось нове і незугарне, або переробляють старі будиночки обліплюючи їх пластиком – все спотворюється, все втрачається. Неповага до історії абсолютно – більшість просто переконана, що історія почалася 1917 року, а до того була якась порожнеча, ніщо. І це в Донецькому краї! Давньому як світ… Краї кіммерійців, скіфів, сарматів і ще величезної кількості різних племен і культур з тисячолітніми історіями від яких не лишилося навіть назв, а тільки дивні знахідки археологів в могилах – степових пірамідах та городищах… І це в краї, де власне і починалась європейська цивілізація, де люди вперше в Європі, а можливо й у світі почали плавити мідь розпочавши Мідний вік, а потім і бронзовий – через кілька тисячоліть. Це в краї, що був колискою, прабатьківщиною всіх індоєвропейських народів – тут вони виникли і розселилися по світу… Саур-могила сприймається лише як місце боїв у другу світову війну, а не як повита легендами святиня давніх цивілізацій Великого Степу… Немає поваги до історії цього краю, цієї давньої землі.
Що було важливо для мене – так це побувати біля будинку колишнього будинку НКВД, де двічі в підвалах побував мій дід і двічі просто дивом уник розстрілу. Двічі могли розстріляти його (а значить і мене) і двічі йому пощастило – вийти живим і розповісти що коїлося там у 1937 році…
Я блукав містом і мене не полишала думка і відчуття, що моє рідно місто в мене вкрали, зробили його для мене чужим. Хоча антиукраїнська істерія – створена штучно – в місті потрохи згасає. Хоча мені двічі трапилось негативне відношення: «Прієхалі в Данєцк так гаварітє на панятнам язикє!» Мені так і хотілося відповісти: «Це ти тут зайда, явно приїхав на цю землю, мігрант в першому поколінні, а я тут живу з діда-прадіда!» Але це вже поодиноко. Мені доводилося чути від місцевих школярів чисту українську мову без будь-якого суржику. Ну, не вдасться зробити з місцевих жителів (більшість з яких українського походження) «чістокровних велікоросов» - ментальність не та… Рано чи пізно відчуття свого, рідного прокинеться – це поклик крові. Козацької крові. Питання тільки в тому, як довго будуть на цій землі метастази совка і коли тих кам’яних ідолів тоталітаризму знесуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407628
дата надходження 10.03.2013
дата закладки 10.03.2013
Автор: Мирослава САВЕЛІЙ
Покинута, забута та одна
Сидить собака на цвинтарі сама:
Шукає здобич, їжу на могилі,
Хтось залишив її у скрутній годині.
Проходять перехожі – їм байдуже
Що їсть вона і як живе.
І вирішила я – час зупинити
І бідну собачину приютити.
Ці зірки, світлі оченята,
І шубка ще й така кудлата –
Миле створіння, чи не так?
Хитре як лис, ще б пак.
Поживши як годиться у добрі,
Прокинулися в неї собачі і думки:
Як зʼїсти щойно знесене яйце,
Посмикати кота, що задніх десь пасе.
На це вона – мастак вухатий,
Що має товсті красиві лапи.
І як казкова «принцеса у дворі» −
Посвариться і в хороми йде сільські.
Вдень в двір пускає всіх, усіх:
Для неї не існує ні чужих, ані своїх.
Однак вночі нас пильно стереже
Хитрюще цуценя руде, руде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407511
дата надходження 09.03.2013
дата закладки 10.03.2013
Дивоцвіте мій, дивоцвіт,
Там, де ти цвітеш – дивен світ!
Там, де ти цвітеш – вир чудес,
Що охоплює Всесвіт весь…
Дивоцвіте мій, чи ти сон,
Що тече в думки з-під вікон?..
Чи ти Космосу щедрий дар,
Що тримає в полоні чар?..
Дивоцвіте мій вогняний,
Не згасає вогонь палкий,
Ніжний-ніжний – не обпече –
Поцілунками на плече,
Та розрадою для душі,
Та рядочками – у вірші…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406924
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 07.03.2013
П робудження... Постіль, підлога
Р анкове розхристане рвіння
О бплестись осіннім ознобом
Щ ипати щоглисте щодення
А рт-ангельська аномалія
В ологі вії висихають
А ктуальна акуст-арія
Й мовірно: Я тебе кохаю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406891
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 07.03.2013
У високому небі сніжинок балет .
Чи взялися за руки Ангелики білі?
А може це ми ? Це ми ?
Тут і там ?
Дивись,падає сніг !
Падає сніг !
І сріблясте мереживо тчуть заметілі .
Заметіль! Тобі небо шлюбує любов.
Огорнула світ таїнства біла фата .
А сніжинки летять!
Мов метелик ,летить до вогню.
І падає сніг.
Падає сніг .
Хоче землю спасти від гріха .
На клітинки розділене їхнє єство.
І у кожній із них невідомості щем .
Це і ти! Це і я !
Нас мільйони! Мільйони!
Дивись,падає сніг.
Падає сніг...
Чистим Господнім лицем .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406677
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 07.03.2013
До 100- річчя з дня народження (10.03.1013 р.)
Народилась тоді, як весна в край прийшла.
У Старому Угринові в світ привела
Її мати Мирося й ще сім діточок –
Не стелилась дорога усім з квіточок.
У гімназії вчилась, як сестри, брати –
У Стрию. Із наукою була на ти.
Як весь рід, так вона краєм рідним жила,
Просвітницько-культурну роботу вела.
За отця Теодора віддалась-пішла,
Бо й сама священичого роду була.
З місця в місце сім’я кочувала – не мід,
Їм драконським вогнем влада дихала в слід.
Під арешт мужа брали чотири рази –
Їх бісили борці за свободу й ксьондзи.
Владимирі – одній із Бандер, у ті дні
Пощастило лишатись на рідній землі.
Та червона чума, що росла, наче мох,
В сорок шостім в в’язницю забрала обох –
Владимиру й отця. За указом згори –
Вісім місяців мук, потім концтабори.
Шість дітей їх в сирітський будинок пішло –
Не набулись, лишили державне житло –
Їх забрала родина в домівки свої.
Меншенькому шість місяців було тоді.
Теодор у Мордовії очі закрив –
Біль душі та фізичний зігнув його, вбив.
Ну, а Володимира жила, та хворіла –
Серце було слабке, малокрів’я вхопила.
Десять років відбула в Сибіру вона,
Та спини не зігнула, не впала до дна.
Працювала на старшого «брата» з біди,
А хвороби – це плата за тяжкі труди.
Її зболену́ всю і знесилену вкрай
Відпустили додому у рідний свій край.
Та її з рушником не стрічали в селі –
Приказали мовчати, гонили з землі.
Відказалась вона покидать навідріз
Те село, в якім дон, де внук її ріс.
Коли вільною стала вкраїнська земля,
Кошт за муки давали – вона не взяла.
Що їй гроші, як серце зламали навпіл,
Коли в нього неначе устромлено кіл,
Як без діток всі роки, розбита сім’я?
І за що? Лиш за те, що Бандери сестра.
Лиш за те, що любила край батьківський свій,
Що готова була , як покличуть, у бій
З тим, хто церкви валив і хрести розбирав,
Що останнє зерно із мішка забирав.
Хоч хворіла, дав Господь чимало їй літ –
У вісімдесят вісім пішла в інший світ.
Пом’янемо ж героїв і Володими́ру.
Без них нині не мали б Вкраїни ми, миру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406659
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
Нащо тобі кишені, повні смутку?..
Нащо журба, що всілась на плечі?..
Відкрийся світу, небу та любові,
Вони од щастя подадуть ключі.
Нащо тобі тривоги повні очі?..
І без усмішки – скарані уста…
Зніми всі власноручні перешкоди –
Надійде Доля добра та проста.
Нащо тобі печалей повна чаша?..
Болючих спогадів колекція стоїть…
Зміни букетом радощів барвистим,
Які в життя приходять нам щомить.
Життю подякуй за усі хвилини –
Обійми, сльози, гнів та сміх без меж,
Любов і жаль, поразки й перемоги –
Все означає: Ти – Людина, Ти – Живеш!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406650
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
Неможливо з’єднати південь із сяйвом північним,
Неможливо почути, як дихає танучи сніг,
Закидати неправду, каючись, прямо в обличчя
І ліпити палаци з уламків розтрощених криг.
Неможливо гортати книги із своїм минулим,
До найменших подробиць вловивити безцінний сюжет.
Розрівнятися миттю, якщо звик бути сутулим,
Подивитися зверхньо, як маєш низький силует.
Неможливо втонути у краплі весняної зливи,
Посміхнутись в надії, що горе за хвильку мине.
Поборотися варто за кожну дану можливість,
Скоротивши в рази безнадійність щоденних «не».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405842
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 04.03.2013
Задумаймось, навіщо пишем вірші,
Чому пірнаєм в океани рим?
Поезія у нас на місці першім,
Змиваєм чим з облич рутини грим.
В оправах словотворень кожен образ;
Між строф знаходим спокій свій щодень,
Читаючи і творячи раз-по-раз -
Несемо силу слова до людей.
Для нас усіх поезії світ, наче
Безмежний купол-щит від буднів, мов
Життя усе, надія, віра й значить:
До слова українського - любов!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405034
дата надходження 28.02.2013
дата закладки 28.02.2013
Торкнись до моєї душі преніжно своєю душею,
Нехай зіллються вони воєдино назавжди, навіки,
І сім кольорів поєднаються в спільну яскраву веселку,
У мегазірку з’єднаються дві наших білих зірки.
Наднова Галактика з’явиться ось в мікрокосмі,
Зароджується новий світ, що ми разом створили,
Чумацький шлях нам киває з усмішкою ствердно –
Наш світ до Реєстру отам, нагорі, включили.
Тепер ми з тобою удвох вже відповідаєм
За тих, хто обертається поруч і з нами,
Бо є непорушні Космічні Закони відомі,
Які ми з дитинства всі добре знаємо з вами.
Вустами Маленького Принца нам класик чудовий
Доніс те, що інколи ми, як на гріх, забуваєм…
Та, щастя, що зірка по імені Сонце знає –
Ми відповідаєм за тих, кого приручаєм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395128
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 27.02.2013
В суцільній темряві, на ложі, серед ночі –
Пальцями рук веду по контуру лиця,
Торкаю вуст палких і шиї, перс дівочих…
Усе б віддав, щоб це тривало без кінця.
Аж раптом місяць з-поза хмари пролив срібло
На всю шовковість твоїх трепетних принад,
А потім знов кудись у небі зник безслідно.
…На твому тілі поцілунків зорепад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404219
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 26.02.2013
Уже весна вирує, землю будить
І зеленіє скрізь яровина.
А березень вдихнув на повні груди,
Доносить людям: «Вже — весна, весна!»
Шепоче річка, звільнена снігами,
Останню кригу в далеч понесло.
Цілує промінь спраглими вустами,
Обнявши землю під своє крило.
Ожили проліски в торішнім листі,
Ледь виткнулися пуп’янки-носи.
Земля вдягнула сукню променисту —
Легкий серпанок свіжої краси.
Дарує людям березень щедроти.
На пагорбах весняний цвіт заліг.
А у долині, що лежить навпроти,
Останні сльози ронить білий сніг.
Мені, що подаруєш, дню весняний, —
Яка ж нестерпність забаганок літ?!..
Вдихаю перші запахи духмяні,
Зазеленілих перших бруньок віт.
Так безкорисливо і дивнувато
Люблю весну і цей первинний цвіт!
Я від життя не хочу так багато,
Лише з любові виплекати світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404212
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 26.02.2013
Тремтячим подихом торкаюсь твоїх уст
В не менш тремтячих торках цілувань.
Хвилюється у памороці глузд,
Єство, мов грань - судомить від згорань.
Згорає трепет між пошерхлих губ
Від палко-спраглих ніжності єднань.
Вуста в полоні надчутливих згуб,
Я ж - бранець шалу пристрасних пізнань.
________________________________________
І враз десь ділась трепетність тривог:
Згоріла, наче, у бажань-вогні,
Розтанула у поцілунках двох.
Які ж вони солодкі і хмільні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403816
дата надходження 24.02.2013
дата закладки 25.02.2013
***
Не відаючи неба голубого
Без натяку на згубний буревій,
Душа бреде паломницьки-убого
У далечі задимлених надій.
Росою причастившись на світанні,
Молитвою утерши світу край,
Вгрузаючи між попелу і твані,
Бреде душа у свій незнаний рай...
(10.02.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403035
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 22.02.2013
Біль закрутила тіло-скручений виток
Ментальність і моє фізичне тіло-за що???
Нестерпно боляче-невже останній подих???
Стою на мості в нікуда-
В тілеснім зашморзі-серцевий напад
Згадав про душу,каяття.
Я ж міг без мосту,вбрід пройти...
А що за міст???
Міст Мірабо?-я там не був,
А він мені знайомий?!!!!
Він з"єднує життя Париж...
А я з життям з"єднатись хочу...
Я відчуваю легкість,голоси здаля
Париж,Нью-Йорк,моя Вкраїна
Лечу,удавні кільця хворобливі
Не зкручують мене в комок.
Зник міст в руках,як соломина
Початок іншого чогось.
Політ важкий, спіраль,як павутина
Кромешна темінь,неймовірний страх...
І хтось під руки підлетів до мене
І коло у спіраль вставляв
Воно для мене рятівним постало.
І вже до верху путь моя
Я бачу іскорку-світильник
Пломенистий вогник із даля
Вже яскравіше і ось вже сяйво
Й Гора, Гора Голгофа???
Невже Вона?
І Дух Величний-я на суді вже
.....Я зрозумів!?...
...-Ну що хотів ще жити???
І показав красу всю неземну
Моє життя- застиглі митті
Це жах-невже це я ????
Нехочу у життя мерзене
Ляк огорнув,щось відземнене.
В життя верну тебе ще я
Пора твоя ще не настала
Я Повелитиль грішних душ
Я повертаю вже тебе на землю,
Щоб в каятті дожив свій вік
Ти розкажи політ душі своєї
Для тих хто на землі.
Що є і Рай- ти його бачив
І чув ти запах- смердь Пітьми
Про муки знаєш ти його великі
Ти бачив Воїнство Небес
І Херувіми й Серафіми
Озброєні Святі Врата
Й молитвами за вас,тут не доступні дії зла.
І ось драбина безкінечна
По ній спустили вже мене
І в тіло душенька вдяглася,
Як в стареє своє ще теплеє пальто.
Мене боліло знову тіло,
Але пройшло,як Бог казав
І надімною лікарі надмірно-
Хто з них впустив моє життя.
І мить здивована, відкрились очі
Моя ментальність тіло вже моє
Злилось в єдино і назавжди
Я заново в життя родився
Переосмислив і вже інший
І буду я ще у Мадриді,заїду я і у Париж
На мосту Мірабо зійду ,де береги з"єднав життя,
Як душу з тілом в одномить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403026
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 22.02.2013
Мені сковують ноги усі твої перемотані нитки, що живуть на стінах днів, які минули вже. І коли хтось стукає у вікно, передчасності звуку у моїй гортані знаходять віддалини обпечених морем свіжостей, втамовують спрагу моїх кораблів і знову перемальовуються на крайності горизонталей, що тримають небокрай і крайозем. Такі потоки найкращі для осмислення відношень себе в собі, вирахування відсоткової маси відчувань у погляді і сприйняття крейдового осаду минулорічних відцвілих дерев, що намагаються жити в поезії.
Тоді ти наростаєш товстим шаром рим на стосах пожовклих сторінок якигось пліснявих газет, вміло витираєш сліди на снігах півночі, переймаєш хронології історизмів, які давно вийшли з вжитку, як і твоє дихання, пишеш про невідредагований кругообіг пір року, спалюючи солоність цукрової тростини, що гріє твої квіткові легені.
Все воно має своє призначення, своє зіткнення з паралелями світла, які впевнено зв'язують у вузли рівноденності і зміни суттєвостей новизни.
***
витри усі тумани що збиті були у купу
вони прокидатимуться поруч чернеток
невідісланих листів
і шарпатимуть кожну букву
аби та вмістила їх крики
їх рядки нескінченної плинності
їх пустот
і їх молодостей
витри усі тумани що застили на он тому портреті
їх єдність вмирає хвилями
у скроневій долі сплячого листя
вона в’яне магноліями
вкривається пролежнями
і намагається вийти з колючих зір
витри усі тумани з свого забобонного пориву бути поетом
підстав їм плече
хай ще переночують сьогодні у тому конверті
що пах разючим морозом
а завтра звільни свої руки
від блукання у прозі
сотень малих ренесансів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403139
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 22.02.2013
З'єдналися духом, не тiлом
Iз першого вистрiлу очi у очi
Був здобиччю в моiм прицiлi
Одним з тої сотнi охочих
Та ми перетнулись обоє беззбройнi
У нас в арсеналi лиш щирi усмiшки
Взаємний полон без непОчатих воєн
Нам час зупинити б... Хоч трішки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402387
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013
Повітря прикинулось димом
І пухом лягає на вії,
І так еротично-звабливо
Оголена липа зоріє.
Тріпочуть від пристрасті клени,
Що листя давно погубили,
І згадують юність зелену
Дуби-дідусі листокрилі…
А вітер — коханець зрадливий
Голубить зиму-чародійку,
І сніг так невинно красивий
Гордині моїй ставить двійку.
І тільки колючі ялиці
Дрімають в смарагдових шубах,
Ховаючи в голчастій глиці
Образу — довічну їх згубу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400815
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 17.02.2013
Я інколи не хочу говорити.
Міліє дух чи губляться слова...
Душа й тоді лишається відкрита,
застуджена, завітрена, слаба,
розгублена і сповнена розпуки
нагої правди.
Правда - сущий гріх...
Напасть нудженна, посестра розлуки,
самотня тінь чужого між своїх,
ненависна і жадана захланно.
Безжальний кат, гидка смоктальна твань...
Я інколи не смію говорити -
міліє дух від висліпаних знань...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399453
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 17.02.2013
Покажи своїм тілом казки і мелодії сходу.
Висікаючи іскри повільно оголюй живіт
І хвилястими рухами дихай, втішатимеш згодом,
Зараз просто танцюй, помісти у собі цілий світ.
Хай на плечі лягає м’яке невагоме волосся,
І бринять ледве чутно, співають у такт, мідяки.
Руки в’юнко злітають, кокетливо в танець запросять,
У спокусливий ритм, як незайманий ранок, легкий.
У напружені м’язи віллється різкими штрихами,
Заворожлива пристрасть від стегон іде до грудей.
Так у гранях жіночих блукають, лиш погляди п’яно,
Заборонено дотик, бо з розуму миттю зведе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400260
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 12.02.2013
Нехай цей дощ оплакує нас смутком
Провалюється краплиним відзвуком
У калюжах спогадів своїх стоятимемо
До босоногості пам'ять стиратимемо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400234
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 12.02.2013
Я вам про вас нічого не повім,
Хоч б’ється слово, як об лід рибина
В моїй, покритій снігом, голові,
Що все забути вже давно повинна.
Та гріє душу спогаду жарина
В моїм, незгіднім до прощань, єстві,
І сум, і радість в’яжуть воєдино
Її долонь промінчики живі.
Вернутися назад немає змоги,
Хоча відомі стежечки – дороги,
І правду кажуть вказівні стовпи.
Ви там, щасливі у родиннім колі,
Не здогадаєтесь , мабуть, ніколи,
Що я вас тайкома колись любив.
11.02.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400218
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 12.02.2013
Ти можеш бути будь ким поете
Коханцем героєм істориком жертви
Тасувальником доль частиною мови
Ти здатен відкривати у них невідоме
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400152
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 11.02.2013
Хай роки біжать без ліку –
Осінь у житті, зима.
У віршів немає віку.
І в поетів теж нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400120
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 11.02.2013
Кілька кроків. Всього кілька.
Та назустріч. Кілька слів,
Тільки добрих, гарних тільки.
Не як Пушкін. Як зумів.
Кілька поглядів. Лиш в очі.
В них – лиш правда, чесність лиш.
Та для тих, хто справді хоче
Крок назустріч. Десь облиш
Всі образи за порогом.
Викинь страхи у сміття.
Вибирай одну дорогу
Для обох. В одне життя.
Всього кілька, пару кроків.
Та назустріч. Кілька слів,
Хай несмілих і коротких,
Та назустріч сяйву днів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400119
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 11.02.2013
Застільний музико, зіграй на баяні!
Натисни на клавіші строго у такт.
Сьогодні - веселі, щасливі і п'яні,
А завтра, я знаю, що буде не так.
Згадаємо дружно "акацію білу",
Вона у невмілих і то зазвучить.
Очистимо піснею душу зболілу
І кожний згадає своє у цю мить.
Ви, куме, налийте по вінця горілки,
Бо тяжко тверезим дивитись у світ…
Співаємо хором, горілка - як ліки,
ще сала шматками наріже сусід.
А Вам, до лиця, із півнями сорочка,
Нарешті помітив - кума, ох, кума!
Несіть, не жалійте капусту із бочки,
Ще тільки її на столах і нема.
Щасливі, бо п'яні, тверезим складніше.
Акорди уміло бере віртуоз,
Вже кум допилися, цитує нам Ніцше,
Сьогодні гуляєм - на повну, всерйоз!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399911
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 11.02.2013
***
Прийди до мене якось опівночі,
Коли у вікна сяєво зірниць
Несуть на крилах піднебесні зодчі
Краплинами дражливих таємниць.
Постукай легко в тулумбасні двері,
Котрі ніяк не стишаться до сну
І я тебе, зустрівши у партері
Своєї мрії, ніжно пригорну.
Торкну уста, солодші марципана,
Блаженствуючи серцем угорі,
Допоки ясноока звабна панна
За садом не запалить ліхтарі.
Допоки роси не засіють перли
Під обеліском ранішніх кущів -
І ти розтанеш тихо менестрелем,
Закутаним у сивому плащі...
(14.01.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392637
дата надходження 15.01.2013
дата закладки 15.01.2013
* * *
До Василя Симоненка
Дві криниці очей
променяться цілющою мовою.
Невичерпно-джерельна,
близько-близько душа ще жива.
Тихий Удай скреса –
в світ вливається повінь любові.
Ти – довічне Різдво.
Ти – гарячі і щедрі жнива.
2001
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392624
дата надходження 15.01.2013
дата закладки 15.01.2013
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги…
Василь Симоненко
1
Мати колисала сина у світлиці.
Навіть не гадала, що виросте лицар.
Довгим вік не вийшов.
Був би й здоровішим…
Та Василь напише невмирущі вірші.
Кожне слово мовив просто і правдиво,
іменем любові неповторно-дивно.
Про близьке і рідне щиро й небайдуже.
Материнське бідне серце билось дуже…
Синова дорога звідси в світ прослалась.
Приспані тривоги непокоять старість.
Тут на рушникові – думи волошкові.
Тут слова крилаті – лебеді любові.
2
Обіймає Удай Біївці прегарні.
Пам’ятають люди славну матір Ганну.
А вона в Черкасах, сива та безсила,
обіймає часто синову могилу…
Думи б’ють у скроні,
в край лубенський линуть:
Тарандинці, школа, у дворі калина.
Тут Василь в заметах кілометри міряв.
Тут ставав поетом, в Україну вірив.
З вікнами до сонця тут була світлиця.
Та в гостей сьогодні туманіють лиця.
Де для світу сина народила мати,
мов підбита птаха, похилилась хата.
Від нащадків дяка – є на хаті дошка –
«Тут… поет… радянський…»
не забутий досі.
3
Промайне хустина – Мавкою поманить…
Хоч село гостинне, та обличчя – хмарне.
А на в’їзді напис – «40 років Жовтня».
Ще і досі править осяйна безодня.
Люди небайдужі наче повмирали,
ватажків бездушних не переобрали.
Хатки заблукалі причаїлись сонно.
Їм би ще послухать запального Сома.
І Олійник мудрий мовив слово гоже.
Приїжджають друзі. Поможи їм, Боже.
Василеве слово гори прорубає.
Хто ж таки по-братськи про хату подбає?
Із району завжди гарне слово мовлять.
Знову добрі люди тріщини загоять.
А з Лубен від влади – в Біївці не їздять.
Ще посульським містом правлять комуністи.
Репана еліта – прикоритні боси
Василеві вірші не читали й досі.
…Одинока хата. Не лишилось двору.
Сторожем горбатим нахилився погріб.
Вже того не буде тину і сараю.
Та погляньте ж, люди! Хата помирає.
Хіба ж тільки хату треба рятувати?
Над усе ж бо варто душі лікувати.
4
Василеві думи шифрувала влада.
Та іде між люди Василева правда!
Бузувіри вперті шкірять зуби злісно:
«Жив би Симоненко – був би комуністом!»
Липові пророки марять. Знають вредні –
він ще на уроках говорив: «Це брехні.
Добрий батько Сталін?..»
«Ой гляди, Василю…»
В колі друзів часто його звали «Симон».
Одні шанували. Інші – яму рили.
Правду не сховали, правда має крила.
5
Не дають тривоги байдуже дрімати…
Тамувала сльози Василева мати.
Й досі чую докір: «Ой нелегко нині…
Чи ж такої долі сподівався син мій?
Чи ж таку Вкраїну бачити хотілось?
Як болять руїни! Де ж сини поділись?
Коли Божа милість – легше жити стане.
Раніш не мирились. І тепер так само».
Невмирущий символ правди і свободи –
добрий лицар Симон у народі ходить.
Звісно – не ікона. Та сказати мушу,
сатані ніколи не продасть він душу.
Бо завжди, у всьому був самим собою.
Він ще і сьогодні не виходить з бою.
Будить знову й знову Василеве слово.
Вічні – син і ненька, й вірші Симоненка.
1996
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392065
дата надходження 13.01.2013
дата закладки 13.01.2013
Галюцинації твоєї нації
На телебаченні у світобаченні
Бо конституція вже профанація
У самозреченні та звинуваченні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392028
дата надходження 13.01.2013
дата закладки 13.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.01.2013
Опусти мене тихо додолу
На сатинових крилах своїх.
На зимову печаль захололу
Облітає замріяно сніг,
Наче свіже пелюстя жасмину,
Що роздмухав легкий вітровій.
Снігопад побілив скатертину,
Силует розпрозоривши твій.
Замережили ніч заметілі,
Загортаючи Всесвіт крильми,
Ми з тобою два янголи білі
На криштальній долоні зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389536
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 06.01.2013
Як же так сталося, друже,
Ти - найславніший мій друг -
Нині так боляче крушиш
Мій завмираючий дух.
Мову виймаєш ядучу
З торби убивчих реприз,
Награно кличеш на кручу,
Щоб зіштовхнути униз.
Не оглядайся, - не буду
Злом відвічати на зло,
Діло правдивого суду
Здавна за Богом було.
Я помолюся за тебе,
Хай тобі буде не зле,
Хай із різдвяного неба
Бог тобі щастя пошле.
05.01.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390097
дата надходження 05.01.2013
дата закладки 06.01.2013
Знов легкоступом близиться Різдво.
Поза плече сплива чергова віха...
А тиха радість сповнює єство -
дитинства дивна осяйна утіха,
коли прозоро дихає кришталь
у цих сніжинах біломармурових,
накинувши туману сизу шаль
поверх пахучих гілок смерекових.
Коли рипить насніжено мороз
у такті кроків піснею дзвінкою,
немов отой музика-віртуоз,
що ноти виколісує рукою
з глибин душі на диво слухачам...
І вже колядка голос озиває,
до світу лине білим лелечам,
у храмі серця Господа вітає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387755
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 26.12.2012
О_гульно сказані, слова «Пілата»
Б_езжально ріжуть серце на шматки!
Р_озумні люди скажуть - не зважати,
А_мбіції зажати в кулаки…
З_риваю нерви і впадаю в раж,
А_в результаті - знову абордаж…
Чому виникають непорозуміння? Тому що люди одне одного частково або повністю не так розуміють…
Які причини нерозуміння? Люди або не чують те, що ви їм кажете, і думають в цей час про своє, або не вірно сприймають сказане чи написане, або просто взагалі іншу людину не відчувають, чи не сприймають…
На жаль, ми вкладаємо в слова свої думки і емоції, а інша людина має своє бачення і власні відчуття. Крім цього, сприйняття інформації дуже залежить від емоційного стану читача або слухача в момент мовлення чи читання.
Недавно почула, що буде сильне потепління аж на 20 градусів. Перша реакція була, що буде 20 градусів тепла і виникла всередині паніка! Тільки згодом розумієш, що на 20 градусів вище від мінусової температури, тобто приблизно десь так градусів 10 тепла – хоча й це також забагато для зимової пори і почне танути сніг, а в результаті буде чергова біда…
А ще я помітила, як виникають непорозуміння у спілкуванні з іноземцями. Наприклад, якщо ви скажете «шіп» - це означає «корабель», а якщо «шііп» - це «вівця». Або ось друга пара слів: «пен» - це «ручка», а «пэн» - «пательня, каструлька»… Виходить навіть одна буква так багато значить для розуміння!
А ще є парадокс: чим більше намагаєшся бути обачним, або делікатним, то все частіше наражаєшся на непорозуміння.
З часом виникає фобія – не хочеться ні говорити, ні читати, ні писати…
Але проходить певний час, який зализує душевні рани, і ти знову повертаєшся туди, звідки пішов, щоб знову наступити на ті ж самі граблі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387534
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 25.12.2012
ти чомусь лиш м'які приголосні складав у шухляду,
а мені так твердих треба: для прийняття рішень.
ти завжди між очей моїх шукав свою правду,
залишаючи крихти відвертостей і вибачень.
ти ніколи не приходив, коли я хворіла -
завжди відсилав поштою квіти,
а мені так хотілось трішки білого
аби взимку обміняти його на вітер.
ти пояснював все симптомом меншовартості,
старими записничками і забутими адресами,
і твій ранок приходив опівночі,
щоб відправитись месою.
ти вчив, що моя філософія
може ненароком луснути
від зашкарублих теорій
і перебору мудрості,
від відсутності макіяжу
і високих підборів,
від тавтологій,
зворотів,
звертань,
ескізів,
і
болі.
знаєш, іноземною легше жити
там твердих вдосталь,
частку «не» пишемо без літер
і знаку м’якого нема -
закритий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387512
дата надходження 25.12.2012
дата закладки 25.12.2012
Все це - душа моя,
Моя любов, і біль, моя тривога.
Все це - душа моя,
Моє натхнення, сила, перемога.
Все це - душа моя,
Мій злет, і сум, і моя насторога.
Все це - душа моя,
Всі мрії й почуття, моя дорога,
Все це - душа моя,
Мої надії, щира віра в Бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384355
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 13.12.2012
Зрікаюся болю сьогодні,
Запалюю свІчі надій.
Втікаю од тої безодні,
Де стогне розпуки завій.
І голос чужої зневіри...
Та буде все добре -
Лиш так!
Далеко од грішної прірви
Покути протертий гамак,
Натягнутий цупко Всевишнім -
Вибілює сонце і дощ...
Натомість змагати у тиші
Іду за просвітником прощ,
Благаючи світла і неба,
Блаженних світань і зорі...
Зректися,
Зректися від тебе
Допоки під силу!!!
Вгорі
Засіяти чистою синню
Отроцтво лелійних садів,
Аби не гірчило полинню,
Аби кровоточних слідів
У серці моїм не зосталось!
Ні тліні,
Ні темних корчів,
Ні болю,
Ні сивого жалю...
Лиш вогник
Надії-свічІ...
(3.12.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382227
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 04.12.2012
Самотня стою під зажуреним небом,
Розхристані думи рояться в мені.
Іду по дорогах, де світле з ганебним
Сплітаються міцно в клубок веремій.
Вдивляюся в лиця, читаю їх душі
По світлі, яке випромінює з них.
Я там відшуковую те невмируще,
Яке залишає у Вічності штрих.
А я – що залишу? Яке моє світло?
Кому воно зможе осяяти шлях?
Я ж навіть не знаю, чи мої молитви
Захоче почути Господь в небесах.
Душа, у тілесні лещата закута,
Самотньо блукає по грішній землі.
І навіть в шуканнях одвічної суті
Так легко згубитися може в імлі.
Буває, нестерпно важким є на плечах
Той хрест, що собі я обрала сама.
Життя моє часто нагадує втечу
Від власно придуманих ролей-оман.
Світитися хочу! Хоч світла бракує
У світі людському, по вінця облуд.
Я всі свої рани любов’ю лікую,
Душі не дозволю впокоритись злу!
Розхристані думи, поснулі бажання
Зберу у кулак і гайну в далечінь,
Де в променях сонця, колись на світанні
Позбудусь навіки усіх потрясінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381701
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.12.2012
Що діється сьогодні в атмосфері?
Вже завтра перший день зими нагряне,
Але все рівно осінь у партері,
На сцені світить сонечко весняне…
Всміхається яскраво білозубо,
Десь каркають ворони в бельетажі,
Цю мізансцену я назву абсурдом,
І привітаю грудень вдалим шаржем…
Зимовий день в осінньому костюмі,
А замість шапок розмаїття парасоль,
Весняно-ніжні запашні парфуми,
Прелюдія мінор і фуга мі-бемоль…
30 листопада 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381608
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012
Дві години до грудня. І стає якось холодно в руки,
Перемерзлі думки ще не звикли до обіймів шарфів.
Об прозорий лід тиші розбиваються ліктями звуки,
Зачіпається нігтями осінь за спини промоклих дахів.
Віддощило желейними краплями по віконному склі,
Розтеклись макіяжі напомаджених осінню міст…
Скоро сонні маршрути зацукрують снігів киселі,
В нотках чорного чаю запахне малиною твіст.
Дві години до грудня. І раптово морозить вуста,
Впали вниз театральні куліси морквяно – багряних романів.
Осінь – завжди туманна і від того – шалено густа,
Залишає в душі післясмак перемотаних димом тюльпанів.
Перевтомлене листя у вальсових кроках вітрів
Прилягло на замурзані щоки асфальтних облич.
Ще один листопад так раптово для нас постарів,
Але в осені – звичка вертатись, ти тільки поклич!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381584
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 01.12.2012
Не розп’ята, вчасно не покарана,
Дика, буйна, розпатлана,
Сплетена із фантазій, сміху, гонору,
Готова летіти на чотири сторони.
Ненависна протилежній статі,
Хоч і гола без макіяжу і плаття.
Дратує тіло і погляд передусім,
Бо просто вільна і не належить їм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379364
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.11.2012
Ты такая же, сс-сука, Вечная,
как Твой Рим, что не там построенный.
то ли майя, то ли ацтеками
пять веков назад напророчена,
нагалдёжена вольным табором,
в чашке кофе - осела гущею...
ненавижу Тебя!.. до воя волчьего!..
так за что же Тобой коронована -
в Безнадежно и Верно Любящую?
так за что - непременно в Избранные?
есть ведь женщины и достойнее.
Ты слепа, сучья дочь?.. только сильным!
мне ж - не справиться с этой болью!
приговором, ещё не зачитанным
( и так знаю - кострами и пытками! )
я из ведьм да из тяжких грешниц -
до святости! Твоей казнью буду очищена...
* Выросло из комментария к дневнику автора Soul
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379249
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012
Полічу до п’яти, прожену навіжену тривогу,
Забороною стану навпроти відкритих дверей.
Ти не зможеш піти, доки я не скажу головного,
Доки відчаю пісню до крапельки ти не вбереш.
Подивися у вічі! Востаннє дарована змога.
І мовчання сплети у бездушний пожовклий вінок.
Ти не зможеш піти, доки я не скажу головного,
Не дограю цю роль, поза кадром німого кіно.
Зафарбуєш моря, у холодні зимові відтінки,
Мої руки-мости не врятують без тебе нічого.
Відштовхнув тепле серце, недавно коханої жінки.
Все іди… ти не вартий мого головного.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378905
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 20.11.2012
Стоїш одна в намисті мрій,
неначебто когось чекаєш.
Знайома постать у вікні,
і зрозуміло вже мені –
до самоти і ти звикаєш.
Принишк наш гамірливий двір,
вже й вікна відпалахкотіли.
Ти виглядала до тих пір,
допоки вечір не побрів,
вагони в ніч прогуркотіли.
А туга серденько шкребе,
рояться мрії… Ой не спиться!
Отак затьмарюєм себе.
Зостався в небі журавель,
та на вікні ж сидить синиця!
Стою один в самотині.
Вже поміж нами мрій безодня.
Знайома постать у вікні.
І усміхнулась ти мені
і освітила враз безсоння!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378822
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 19.11.2012
Ооо!.. Дивна суміш –
у твоїх очах!..
Там ніжність,
божевілля та вогонь!..
Тепло та іскри лагідні
летять
Від твоїх пальців доторків,
долонь…
Я запалю сто п’ятдесят
свічок
Від стежки у саду
і до бажань,
І засвічу небачений
вогонь
Після нових,
не чутих ще зізнань.
Бо знаю –
ще не все ти розказав,
Бо вірю –
ще/ розкриється душа,
За непрожиті ще
усі роки
До дна
любові не допить ковша!́́́́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378762
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 19.11.2012
Зіщулився від холоду гербарій на світанку,
Мереживом розмалював листочки маляр-іній,
І новий ранок залетів, як вітер, у фіранку…
Прокинулось похмуре небо, і туман осінній
Старанно загорнув саваном напівсонне місто,
Моргали ліхтарі у скверах ніби світлофори…
До мене завітав осінній день із новим змістом -
Стираю з пам‘яті все те, що відбулося вчора...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378359
дата надходження 17.11.2012
дата закладки 17.11.2012
В білосніжному глечику на підвіконні,
Запишались жоржини тендітними щічками,
На блискучій поверхні у світла в полоні,
Канделябри кружляли у танці зі с́вічками...
Світлотіні блукали в глибокому трансі,
Обіймали за плечі дивовижні парфуми,
І схилялися тіні в низькім реверансі,
Надвечір‘я сурмило в міжзоряні сурми…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378278
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 17.11.2012
Вже не чекаю... Осені печаль
Вповила серце в неозору сутінь.
Дрижить на склі сполохано кришталь,
Мов за́вода моєї каламуті... (Леся Геник)
Іще чекаю...
Дива з-поміж див...
Ось-ось торкнеться і стече сльозою
пухка сніжина, що Господь творив
і філігранно вибавив Рукою
у крихті досконалу чистоту,
красу і міру миті в піднебессі...
Іще чекаю...
Вірою росту
в дитячу казку…
Ось уже воскресне,
як тільки Янгол зі свого крила
розсипле зимно-кришталеву тишу
під сяйвом срібла місячного тла,
і давній трепет серця розколише…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378049
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 16.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2012
Вже не чекаю... Осені печаль
Вповила серце в неозору сутінь.
Дрижить на склі сполохано кришталь,
Мов за́вода моєї каламуті.
Старий годинник цокає дарма,
Хвилини відпускаючи в минуле.
Хтось листопад затіяв жартома,
Коли у са́ду яблуні поснули.
А я любила їх догрішний плід,
Я так плекала сонячні рум’янці...
Тьмяніє між гіля́чок інший світ,
Немов пелюстка вицвіла на пальці.
Чи в’яла тінь, коли під ноги - сніг
І до душі - надламана покора.
Вже не чекаю... Ясночолі дні
Зостались там, де балювало вчора...
(12.11.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377356
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 12.11.2012
Давай удвох стрибнемо з Евереста,
В потік емоцій, пристрасть,почуття...
Мо об любов розіб"ємось,й воскреснем,
І злиємось в одне - на все життя!
Давай удвох... Відчуєм ейфорію,
Лише удвох, і твій солодкий жест!
Під пристрастю твоєю розімлію,
От тільки де ти? Де,мій Еверест?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377354
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 12.11.2012
***
Ти в осені мене цій віднайди
Допоки ще палають буйно липи,
Допоки з неба чистої води
Яскраве сонце злата щедро сипле...
Ти відшукай мене на стежах тих,
Де шелестить незримою сльозою
І так знеможно без кохання йти
Душі у далеч вічно самотою...
Ти розгледи́ ув осені той слід,
Що дріботить до капища святого
Допоки ще буяє листоліт
І снігом не занесено дорогу...
(9.11.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376788
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012
Позлипалися пальцi в дивнiм страху кохання
Замiсть дотикiв нiжних нечутнi торкання
Замiсть терпких цiлункiв невпевнений подих
Засоромились губи й чекають нагоди
Ти ж не вперше кохаєш? I серце колотить у такт
Ноги терпнуть, згадай вже не раз було так
Але голос нiчий ще не був так знайомий тобi
Ти не вперше кохаєш, та вперше так сильногориш
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376601
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 09.11.2012
Полум'яний привіт коханню
Що спіймавши мене завчасно
Здивувало чуттєвою ніжністю
Закріпивши навзаєм вірністю
Емоційне прагнення близкості
Розбудилось палало лилося
Відчуваючи початок нового
Неймовірно таємного довгого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376594
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 09.11.2012
(Игры с омонимами.
Омо́нимы (др.-греч. ὁμός — одинаковый + ὄνομα — имя) —
разные по значению, но одинаковые по звучанию и написанию
единицы языка (слова, морфемы и др.). )
Мы взяли рюкзаки – и /по машинам/!
А ты, наш серый город, /помаши нам/.
Мы – на природу. Дома, /пока лечимся/
Лекарствами, мы точно /покалечимся/!
И вот мы, пожелав себе /удачи/,
Приехали, собравшись все /у дачи/.
Из-под ноги вдруг выполз /уж/,
Откуда взялся он, не знаю /уж/.
Такая красота! Природе – наша /ода/.
/О да/! Сегодня здесь - прекрасная погода.
/За бором/ солнце всходит. И вставать – не лень.
А за /забором/ расцвела для нас сирень.
К тому же, вдруг жена на день рожденья /норку/ захотела.
Копаю /норку/ в огороде целый день. Приятно – и для дела.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376589
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 09.11.2012
* * *
У сивім небі стогнуть журавлі:
"Коли, коли,
куди нам приземлитись?"
Неначе в морі синім кораблі,
ідуть-пливуть...
Не гріх за них молитись.
Вони несуть в собі людські жалі.
Вони, як ми, надією окуті.
У сивім небі стогнуть журавлі –
в польоті, але завжди на розпутті.
Єдиний Боже, всім нам поможи.
Дай волі й духу поскидати пута.
Завітний шлях до себе покажи.
І сили дай – завжди собою бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376364
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012
Я наснилась тобі на світанку
В іскрах плинних гірського кришталю,
Пий до дна, випивай до останку
Сонну мить, бо я швидко втікаю.
Виноград, перезрілий на сонці,
Я вливаю у чари ранкові,
Так як матір всміхається доньці,
Ти відчуєш ці пута любові.
У дзеркалах озер напівсонних
Загадки облік ти будеш ловить
І не буде ніхто із сторонніх
Бачить твою нерозгадану мить.
Пробудившись, колись упіймаєш
Свій міраж, але то буду не я…
Казку сну лиш собі нагадаєш,
Рідне своє колисавши дитя.
…Я наснилась тобі на світанку
В іскрах плинних гірського кришталю,
Нас забув і зробив свою ставку…
В сон прийду і тобі нагадаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376200
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012
_
Музыка и исполнение Александра Сычева,
Заслуженного артиста Украины
Развеяв кленовые листья по парку,
Порывистый ветер, ероша листву,
Рассеял луч солнца. – И ярко, и жарко
Опавшие листья легли на траву.
А ветер умчал, непоседа, за Солнцем.
И Солнце перинами из облаков
Укрылось, чтоб утром прохладой с колодца
Умыть свет космических странных миров.
Припев:
А ты в мои сны возвращаешься снова.
И свет твоих глаз – вновь со мной, вновь – живой,
Важнее забытого давнего слова,
Которое нас разлучило с тобой.
А ночью листва тихо – тихо шуршала.
Там ночью бродили неспешные сны,
Тот – с радостью сон, тот – с корзиной печали.
Но их выбирать мы, увы, не вольны.
Припев:
А ты в мои сны возвращаешься снова.
И свет твоих глаз – вновь со мной, вновь – живой,
Важнее забытого давнего слова,
Которое нас разлучило с тобой.
Важнее забытого давнего слова,
Которое нас разлучило с тобой.
По лучику Месяца слуги Морфея,
Неспешные сны, в память прыгают вновь.
По призрачным там я гуляю аллеям,
По кромке неспешных и ласковых снов.
Припев:
А ты в мои сны возвращаешься снова.
И свет твоих глаз – вновь со мной, вновь – живой,
Важнее забытого давнего слова,
Которое нас разлучило с тобой.
А ты в мои сны возвращаешься снова.
И свет твоих глаз – вновь со мной, вновь – живой,
Важнее забытого давнего слова,
Которое нас разлучило с тобой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376061
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012
Старі образи, спогади старі,
Лоскоче ніздрі запах кардамону,
В осінню ніч сльозяться ліхтарі
Зеленим чаєм з долькою лимону.
Спиває місяць паморозь крихку
З колючих віт посрібленої туї.
В туманну шаль закутавшись тонку,
Самотньо сквером стишеним крокую.
Крізь голі віти дихає зима,
Такий туман-що зашпори у душу!
Пощо сную в цій темряві сама?
Гірких думок пергаменти ворушу.
Шепоче станси пряний листовій,
Просочуються звуки в ніч негожу.
Ці спогади-страшніші всіх завій!..
Розсипати б на порох...Та не можу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376057
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012
Озера дикого хвилі шепочуться,
Дивнії квіти розквітли на нім
Верби по берегу віти розкинули,
В ранішнім сонці сплітають вінки.
Трави шовкові,пахучі,духмяні,
Поряд стелили килими
Дикі ромашки,маки червоні,
Кожного дня вишивали узір.
Цю зачаровану,дивну перлину,
Кажуть в далек,і сіді часи
Про незабутню, кохану дружину,
Цар лісовий залишив на Землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376013
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012
«… Гірке вино поезії
Мушу пити сам.»
(Богдан-Ігор Антонич)
Чомусь Богдана-Ігоря Антонича всі сприймають виключно як матеріаліста і співця «незнищенності матерії» - модної в прагматичному ХІХ столітті теми. Хоча я бачу його в першу чергу містиком. І то саме католицьким містиком. І зовсім не тому, що в його творах як ніде відчувається дух давнього міста, насиченого духом псевдоготики.
Католицизм більш «темна» різновидність християнства ніж православ’я. Сутінки готичних храмів темніші і більш моторошні, ніж ті пошуки світла з гори, очікування світлого чуда у темряві світу сього, яке ми бачимо в східному християнстві – від коптів до кам’яних одкровень вірменського григоріанства. Чи світлою приземленістю і сакралізованою тілесністю аріанства. Але ця «темність» - до чорноти – католицизму дозволяє йому зазирнути більш глибоко у ту безодню порожнечі, якою і є світ. Всесвіт, це нескінченна порожнеча і чорнота, з мізерно малими спалахами світла і матерії, які в свою чергу теж є різновидністю порожнечі. Це особливо відчувається у фугах Баха – особливо в мінорних. Ну, хто, хто ще в музиці зумів сказати так відверто і просто: «Всі люди повинні померти»? Так далеко в Велику Порожнечу світу сього не змогли зазирнути навіть музиканти Тібету, хоча їм то, їм… Так і хотілось написати: «Сам Бог велів», але ні – не написалося. І зовсім не тому, що в філософії буддизму цей термін не використовують. Але говорять про те ж саме, тільки іншими словами.
Написав ось це, уявив собі оту нескінченність порожнечі і якось болісно подумалось: і як Йому там – у нескінченній порожнечі Вічності дивитися на жменьку тимчасово палаючих «вуглинок», яку ми називаємо Всесвітом.
Думки про нескінченність неминуче приводять до поняття Бога. Просто буддисти це поняття назвали Порожнечею. Татусь Гільйотен колись сказав: «Ви почуєте тільки легкий подих вітру…» Він у своєму механістично-матеріалістичному ХVIII Руссо та Вольтера навіть не задавав собі питання: «А далі куди? А ЩО, власне, далі? За цим легким подихом вітру…»
Коли я читав вірші Богдана-Ігоря Антонича з книги «Велика гармонія» в першу чергу вразило ось що. 1933 рік, поруч, за Збручем мільйони людей помирають від штучного голоду, знищується народ частиною якого поет є, а на папір лягають рядки про «каштани в ранок сивий, попелястий». Очевидно епоха ставила перед кожним альтернативи: або писати в цей час «Партія веде» ретельно зашифровуючи у фрази-славлення катів та злочинців страшні реалії часу, як це робив П. Тичина, або пустити собі кулю в скроню з відчаю як це зробив Микола Хвильовий, або в знак протесту кинути гранату в совітське консульство як це робили боївкарі ОУН чи писати, сидячи в кав’ярні у благополучному ситому Львові і писати про каштани, і думати про вічне. Ось він – український дзен: філософствувати про вічність і незнищенність матерії коли тебе розстрілюють. Крім українців на таке були здатні хіба що ірландці. Джойс теж філософствував і творив літературу, коли ірландці гинули на барикадах. Виходить стара приказка: «Коли говорять гармати, музи мовчать» глибоко помилкова – музи ніколи не мовчать, навіть під кулями.
Час показав, що третій шлях у тому страшному році був найбільш слушний, тільки на нього вже мало хто був спроможний в тій безнадії. Хоча такі люди були і муза до них приходила теж. Мені доводилось бачити листівку 1933 року з закликом до збройного повстання написану від руки в місті Кам’янське – в самому епіцентрі геноциду: “Краще померти від куль у боротьбі, ніж від голоду!»
Хоча до духу боротьби Антонич - цей самотній філософ не був байдужий. Ніхто так яскраво і поетично не оспівав українську армію часів визвольної боротьби, як це зробив Антонич у віршах «Слово про полк піхоти», «Стяги в куряві», «Слово до розстріляних». Поет може не гинути на барикадах, а тихо померти в лікарні чи тюрмі, але може на віки запалити нащадків полум’яним духом своєї поезії. І це потрібніше за будь-яку зброю. Перемагає дух, а не залізо. Колись Спарту обложили вороги і написали обложеним довжелезний ультиматум: «Якщо ви не відкриєте ворота, то ми захопимо місто, повбиваємо всіх хто тримає зброю, решту продамо в рабство, всі ваші святині зруйнуємо, від міста не лишимо каменя на каменю і т.д. і т.п.» На це послання спартанці відповіли коротко: «Якщо».
Найбільше вражає в поезії Антонича, звісно, неймовірне поєднання матеріалізму з містицизмом. Час для таких неймовірних поєднань явно ще не настав. Інтелектуали ще жили ілюзіями фізики Ньютона. Про те, що матерія може перетворитися в Ніщо, а з Ніщо може виникнути матерія – про це ще не знали. Тільки окремі люди здогадувались, що матерія, це флуктуація Порожнечі. Цікаво, якби Антонич був знайомий з досягненнями сучасної фізики чи не написав би він замість «Пісні про незнищенність матерії» «Пісню про незнищенність порожнечі».
Подумалось ще ось що – ми не маємо право докоряти філософу за те, що він філософ, а не козак з шаблюкою. Кожному своє. Хтось мусить бути Гонтою, а хтось Сковородою. Антонич зумів за свій короткий вік стати новим Сковородою і померти страшного 1937 року одночасно з багатьма нашими співвітчизниками не доживши до приходу своїх катів 1939 року.
Ще вражає глибока самотність поета. Поети-філософи завжди самотні. Це поети-трибуни в натовпі перетворюються в прапор. А філософія вимагає тиші. Вона не може стати прапором. Це марксизм вважав це можливим (бо вважав себе філософією). Але насправді марксизм не філософія – це заклик набити шлунок відібравши кусень хліба у більш працьовитого і кмітливого сусіда. З чисто релігійними обіцянками матеріалістичного раю на Землі.
Світ в якому жив Антонич хворів марксизмом і тоталітаризмом – це була свого роду страшна мода. Тридцяті роки були роками божевілля людства. І серед цього божевілля знайшлась людина, яка спокійно думала про вічне. Таких поетів у нас мало – занадто болить нам усе, стан нашої Вітчизни вічно поневоленої і стан нашого народу вічно окраденого, щоб хоч хтось міг би заспокоїтись серед цього вічного болю і прислухатись до Нескінченності. Антонич зумів, хоч це йому давалось нелегко – відчувається, що він поривався до духу боротьби і хто знає – якби доля подарувала йому трохи більше літ, і якби пощастило йому пережити страшний 1939 рік з його Дем’яновим лазом писав би він серед лісу повстанські пісні на клаптику паперу покладеного на приклад кріса.
Я не випадково згадав Сковороду. В українському православ’ї чітко простежувались дві тенденції – пошук самоідентифікації через православ’я та екуменізм, філософське осмислення світу через християнство, яке інколи не вписувалось суворі канони і догмати. Втілення другої течії якраз і був Григорій Сковорода. Антонич жив на початку ХХ століття, а не в середині ХVIII – він міг мислити мислити (і мислив) тільки як теософ, а не будувати світ з символів як останній адепт релігійного стоїцизму доби рококо.
Є в Антонича один дуже короткий вірш. Найкоротший. «Тиша – це мова, якою говорить до людини Бог.» У цьому весь Антонич…
(Світлина автора есею.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375932
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012
Вам бы любовь от страсти отличить!
Не сбиться не сломиться бы в дороге!
-Но как скажите... Как без страсти жить?
Любовь без пламени не обжигает ноги
И я люблю и жгу дорожный куст
Касаясь пальцами моих холодных уст
Вдруг расцветает все мои тревоги...
Как ни молила бога в тишине
Он забывать стал часто обо мне
Напоминая о твоём пороге
Я шаг вперёд, а два назад
Всё собираю собираю эти слоги
Не принесут мне сладости труда
И я опять опять спешу туда
Где мир в огне где плещется река
Где холод растворяется под льдом
Где мы с тобою, друг мой, ночью днём
Одни, соединяя в цепи боль и страсть
Любим желая всласть...
Любовь и страсть... Любовь и власть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375877
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012
На галявині лісу росла собі Ромашка, одним-однісінька. Поряд росли дзвіночки, кульбабки та багато різних квітів. Та лише Ромашка - одна. І було їй дуже сумно, нізким поговорити. Дзвіночки передзвонюються між собою, кульбабки зайняті своїми парашутиками-насінинками, увесь час повчають їх як найдальше літати. А до Ромашки нікому діла нема.
Та одного дня усе змінилося. Якось під вечір почула Ромашка, що хтось тихенько плаче. Озирнулася довкола і побачила маленьку Мурашку.
- Гей малечо, ти чого плачеш?
- Ой як не плакати, коли ніжечка дуже болить, - відповіла Мураха.
- А що сталося з твоєю ніжкою? - стривожено спитала Ромашка, бо була дуже доброю, і завжди всіх жаліла.
- Я її подряпала, і тепер йти не можу. Бачу хмара насувається, дощ буде, а додому мені далеко, - сказала Мурашка, і знову заплакала. І справді, потемніло, загриміло, пішов густий дощ.
- Ховайся, - крикнула Ромашка, і низенько нахилила свою голівку, утворивши затишну, чарівну білу парасольку для Мурашки.
- Ой спасибі тобі Ромашечко, що заховала мене від дощу, а чим я тобі віддячуся?
- А ти поговори зі мною трішки, бо дуже мені одиноко тут. Розмовляли вони, розмовляли, аж поки дощик не закінчився. Мураха розповідала де бувала, що бачила, а Ромашка уважно слухала і посміхалася, раділа, що знайшла собі подружку. Коли дощик перестав капати, Ромашка підвела голову до сонечка, що з"явилося між хмарками, аби просушити свої пелюсточки. А Мурашка зібралася йти до дому.
- Куди ж ти з хворою ніжкою підеш біднесенька, зупинила її Ромашка. - Давай попросимо дядечка Подорожника, хай полікує, він добрий лікар.
А дядько Подорожник ріс поряд, почув про мурашчину біду, дав краплинку свого соку, Ромашка свою пелюсточку для перев"язки, та й полікували Мурасі ніжку. Тут ще й дядько Джміль мимо пролітав, Ромашка його попросила допомогти Мурашці дістатися дому. Він теж не відмовив, посадив її собі на спину, та й полетів до мурашника. Ох і дякувала Мурашка новим друзям. А дядько Джміль підморгнув Мурасі і промовив: - Завжди пам"ятай, ніколи нікого в біді не лишай. Тоді завжди знайдеться хтось, що й тобі допоможе колись, - та й полетів собі, а Мурашка помахала йому в слід лапкою, і задумавшись пішла до дому.
З того часу, вона часто провідувала Ромашку, розповідала їй про новини в мурашнику, чи лісі, не забувала подружку. І якось, також віддячила Ромашці добром за добро. А було все так. Настав час Ромашці висипати достигле насіннячко, а на біду вітру нема, насіння не рознесеться по галявині. Зажурилася наша Ромашечка, ось тут і допомогла Мураха подружці. Покликала всіх своїх родичів, а вони, схопили кожна по насінинці, і розбіглися в різні боки галявини, залишили там насіннячко та й пішли по своїх справах. А наша Мурашка задоволено потерла лапку об лапку і сказала:
- Наступного року, ти вже будеш на галявині не сама, не будеш сумувати. І підморгнула дядькові Джмелеві, котрий пролітав поряд. Добром за добро.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375673
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 05.11.2012
Уяви.., що торкаєш долонею небо,
А воно не холодне, не мокре, а трішки сумне.
І здригнувшись - зрадіє, всміхнеться до тебе,
Та з цікавості легко за плечі торкне.
Уяви.., що з тобою говорить осика,
Божевільно-смілива, серед інших дерев.
Хтось під нею ридав, тінь минулого кликав,
Зараз тайну відкриє і в тиші замре.
Уяви.., як ти падаєш чайкою в море,
Коли зламані крила не врятують з пучин.
Дикий сміх, замість страху до неба говорить,
Та воно не торкнеться, а просто змовчить.
Море, небо, минулого тіні,
Серед залишків жовтих трави,
Колір щастя у фарбах осінніх,
Уяви…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375166
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 03.11.2012
Величезним шарфом, замоталась під самі очі,
Щоб крізь світлі шпарини, зазирати у світ непевний.
А коротке пальто, ледь прикриє твій стан жіночий,
Обсмикнути по нижче, намагаєшся все ж даремно.
Не зігріє камін, ще немає для нього дому.
Чай ніхто не налив, бо зіпсований ржавий чайник.
Ти питаєш «Чому?», відчайдушно чи підсвідомо,
Серед безлічі вулиць шукаєш тепло звичайне.
Перебравши кістки, тих скелетів, що виснуть в шафі
І на кожному з них є клеймо від твого коліна.
Вони просто хотіли ввійти в твій щоденний графік
І могли б збудувати дім для твого каміну.
Замоталась шарфом, хай вбирає дрібні сльозинки,
Через них не помітно свічок у ласкавих вікнах.
Безнадійно чекати, нізвідки, свою половинку,
Та бажання гріє теплом і ніяк не зникне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374764
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 01.11.2012
Изида! Твой парус огненно- дышащий
Поднялся со дна океана
Звёзды упали в небо
Тенью горящей пьяно
Ветры размножились
Тихие колкие неранимые
В бокалах играли созвездьями
Звоном хрустальным любимые...
Звери львы и тигрицы
Рыбы козлы и птицы
Все у подножия дамы
Изиды... Сложили факелы
Не сосчитать их пламени
Желтого цвета имени
Изменчивость неустойчивость
Парусом огненнодышащим
Лунным блистающим крышащим
Рогом единожды древность...
Тенью твоей слепящей
Зажги его палец... Первый
Я буду Я есть Я верность..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374677
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 01.11.2012
Між тоненьких гілок, заблукала задумлива осінь,
Розгойдалась до неба, у світлу яскраву блакить.
І коштовним камінням на жовтому листячку роси,
Їм останньої ласки , від променів з неба, кортить.
Хоча зовні достойна, у шатах прикрашених сяйвом,
Недоторкано-чемна. Гнітить мелодійний мотив,
Серед мрій про любов, її зверхність над іншими зайва,
Бо яскраву красу, вітерець у траву обтрусив.
Не боїться морозу, та першими блисками іній,
Разом з сумом птахів, заболить відчуттям холодів.
Павутинки тепла, на землі завмираючій рідній,
Вбережуть до весни, ніжну зелень майбутніх хлібів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374290
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Сидить Шевченко на майдані в центрі міста.
Своє чоло високе зморшками покрив.
З центр-виборчкому, як і ми, чекає вістей.
Думками тут, хоч дух давно його спочив.
Вже перший сніг упав. Вкрив голову пророку.
Але із погляду гарячий гейзер б’є.
Чека на зміни в Україні в рік із року
Та Бог ніяк тих змін на краще не дає.
А, може, зовсім і не Бог всьому виною,
А люди злі, що є по вуха у л*йні?
Сидить з опущеною в землю головою
Кобзар, кидає лише докори німі.
Ви українці чи моголи? Відізвітесь!
Край в небезпеці, мов курча, де поряд лис.
Любіть те місце, де Бог дав вам народитись.
Розвійте гуртом чорний морок, що навис.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374067
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 29.10.2012
Коралі вкрала в осені ворона.
Взяла у дзьоб, над лісом понесла.
Були вони, мов виноградні грона,
Із сонячно-ясного бурштина.
Та цяцьку зачепила за кілочок
Що білка його мала у дуплі.
І розірвався бусинок віночок,
Розсипався у лісі по землі.
Під кожним деревцем заблискотіло.
Коралями прибралася земля.
Ворона "кар-кар-кар" закаркотіла,
З нічим вернулась до свого гнізда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374000
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 29.10.2012
_
/Отцвели уж давно хризантемы в саду.../
Відцвіли хризантеми й жоржини в саду,
А ромашки із мальвами – то й поготів…
Вже теплА дивних барв я в саду не знайду,
Бо осінній дзвенить напівзмерзлий мотив.
І до кого молилася вишня сумна,
Тонкі віти здіймаючи в синь, догори?
Чом під небом похмурим застигла вона,
І чи сльози блищать на пошерхлій корі?
Може, згадує давню веселу весну
І віночок весільний із білих зірок?
Може, думає: - Холодно,скоро засну.
До зими залишився один лише крок.
Сохнуть вИшневі сльози під вітром гучним.
А в калюжі корабликом плава листок.
Хмарка легка пливла спершу поряд із ним, -
Щезла, вгрузнувши в берега жовтий пісок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373654
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 27.10.2012
***
Зустрінеться іще тобі ота,
Що заплітає в піднебессі мрії...
В долоні пелюстинка золота,
Сльозинка розтривожена на вії.
Зустрінеться, лише чекай, чекай!
Не поспішай нарвати марноцвіту.
І залопоче в серці світлий рай,
Коли узриш її - в печаль зодіту
Тендітну квітку долі на плаю́,
Що заблукала в ночі тополиній.
Ти віддаси тоді любов свою
Усю лиш їй - лебідоньці єдиній,
Що так чекав! Усе життя чекав
У дощ сумний, безрадні сніговії...
В долоні пелюстинка золота,
У косах неба зореокі мрії...
(24.10.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373116
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 24.10.2012
Осіння ніч підкралась, шелестить
Опалим листям у рудому тоні...
Його рука в її руці тремтить,
Над ними заплелись дерева сонні.
Цілує місяць зорі угорі,
Що аж завмерли у його полоні —
Соромляться... І, наче ліхтарі,
Промінчики жбурляють на долоні
Закоханій тій парі молодій,
Що в тінь одну сплелась від насолоди
Під впливом незабутніх вражень, мрій,
Впокореної від подій природи. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373074
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 24.10.2012
Не плач, прощаючись навіки з тим,
Що вже пішло в минуле, на віки.
Бо сльози – то вода, а сум – лиш дим,
Ще не збережений нічим, ніким.
І втомишся нести крізь глупу ніч
Огарок свічі, що недогоріла
В твоїх руках. І холод рідких стріч
Не розтопила, бо не мала сили.
Не мала сили сонця, щоб долонь,
Застиглих в камінь, розрівняти страх.
Хоча недавно ще палав вогонь,
Згубивсь у недосяжних десь світах.
Не плач. І прожени старий той сон.
І відпусти. Чекати див не варто.
Чи ж Місяць з сонцем сяють в унісон?
А зорі полохливі ось на варті, -
І світять із минулого, з віків…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372758
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 23.10.2012
Пожнив'я.
Споминів жага.
Перуть ріллю холодні сльози.
І гасять жар жоржин морози.
Посеред голого гілля,
немов прикутий птах,
яблуко
гойдається
на вітрах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372387
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 21.10.2012
Крилата пісня, як бешкетник-вітер,
Розбурхала осінній диво-сон,
Індичо набундючилися квіти,
Літало листя з вітром в унісон.
Агатом виглядало хмарне небо,
Тархуном оксамитились гаї,
А осінь усміхалась ніби Геба…
Піастри дарував нам срібний іній,
І милувались верби у воді,
Сумна мелодія - акорд осінній,
Нагадує про роки молоді...
Я ж не сумую - осінь у дворі!
*КРИЛАТА ПІСНЯ – по вертикалі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370115
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 11.10.2012
У лісі в цю осінню днину
Збирав ведмідь дрібну ожину.
Бурчав щораз, що хоче спати,
Кивав на сонечко кирпате.
А ще розказував про втому,
Що час іти уже додому.
Чекає затишна барлога
І мохом встелена підлога.
Поїсти б меду перед сном,
Гіллям укритись, бур’яном.
Для нього ніч, зима сурова -
Весна ж, як сонечко ранкове.
05.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369971
дата надходження 10.10.2012
дата закладки 10.10.2012
Струсила осінь позолоту із тремтячих вій,
Лопоче дощ, підбитий хвацькими вітрами.
Скручусь калачиком і обійму подушку з мрій,
Серце стукоче гулко: "Кохаю до безтями."
Вітром підхоплений, той стукіт у простір лине,
Лоскоче вушко, ти може спиш у цю хвилину?
Я сном ласкавим стану, він тривоги поглине,
Сторожем часу, що рухається без спину.
А як в вікні замайорить усмішкою зоря
Й тебе накриє раптом ніжний, тихий спокій,
Знай, із теплим промінчиком прийшла до тебе я,
Розкрий обійми та при голуб кохання кроки.
09.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369768
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 09.10.2012
Осінь заплела вінок у коси,
Прикріпила вельон із туману,
Запросила всіх до себе в гості -
Дружно за столом сидять гурмани…
Заквітчала плаття пелюстками,
із калини в неї намистини -
Між гостей мережить каблучками,
Усміхається до всіх гостинно…
Поряд парубок міцний і гарний -
Жовтень осінь обіймає ніжно,
В нього також одяг різнобарвний –
А в очах бринить ясна усмішка…
На столі стоїть вино й закуска,
І міцна горілка, ніби сльози,
Холодець та з яблуками гуска,
«Шуба», вінегрет, салат «мімоза»…
Окрім цього ще й гарячі страви -
М‘ясо, риба каша та ковбаси,
Ароматом зваблюють приправи,
Господиня пригощає квасом…
А коли вже добре попоїли,
Зазвучали голосно музики,
Танцювало польку все довкілля,
І тремтіло листя у осики…
Осінь веселилась аж до ранку,
Всіх бурштинним медом пригощала,
Заспівали півні на світанку,
І на небі сонце засіяло…
Наречена одягла хустину,
Гарну стрічку заплела у коси,
У повітку понесла хлібину,
Де кричали кури стоголосо…
І худобу сіном пригостила,
Молоком телятко напоїла…
Осінь-жінка – справжня господиня,
Своїм серцем жовтень обігріла…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369745
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 09.10.2012
Відпусти мене в далеч осінню
Перелітним сумним журавлем,
Сіроокою зайдою-тінню,
Сивокрилим безрадним жалем.
Відпусти мене в далеч сльозою,
Хай не тліє печаль на щоці.
Розіллюся луною німою
У тумані, немов в молоці...
Відпусти мене в далеч самотню
Наче пісню, що зранила глас.
Не зігріти дощами безодню,
Коли небо утратив пегас...
Хай відрадою листя кленове,
Як останнє з омрійних іскрінь.
Відпусти мене, грішна любове,
Ув осінню тремку далечінь...
(6.10.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369033
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 08.10.2012
Звезда, я – преклоненный у твоего порога.
Ты не молчи, родная, и руку протяни.
Ведь я так долго шел. И тяжела дорога,
И столько мне печали встречалось на пути.
Ты – сон мой многолетний, несбывшийся и тихий.
И, пусть это банально, - далекая звезда,
Которая лучами прогонит с сердца лихо.
Пускай она – на небе, но светит мне всегда.
Но ты меня не слышишь. Согреть меня не можешь.
Лучи звезды – прозрачны, рассеяны во мгле.
И мы вдвоем с тобою, конечно, не похожи.
Ты – звездный небожитель, а я – здесь, на Земле.
И я, уставший путник, возьму свой верный посох
И снова по дороге туда, где горизонт,
Пойду. И снова – зимы. И вновь на сердце – осень.
И створки за спиною захлопнуты ворот.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368759
дата надходження 05.10.2012
дата закладки 06.10.2012
«Бджоли без радості тягнуть з долин пилок,
Вівці й олені ідуть все далі в гори,
Лише мураха бенкетує на славу…»
(Скелла «Народження Фінна»)
Коли твоє племя виходить на стежку війни,
Коли шаман чи друїд, чи жрець, чи брахман
Жертву приносять чорному каменю смерті –
Лань ясночолу в офіру, орла і змію,
Коли стріли збирають у сагайдак своїх мрій,
Гострять вістря списів і мечі своїх сил,
Небо байдужим оком споглядає пристрасть ловців
Дичини з твоїх снів, оленів з твоїх пісень,
Торкнися кори високого явору, листя збирай
Цілий жмуток – з бересту, грабу та клену
Гілку зірви бересклету та корінь копай ялівцю
Вогонь розпали та дим ароматний богам подаруй!
Танець вовка біля святого вогню на вершині танцюй!
Бубон звучить над долиною Синьої річки
Стадо зубрів біжить у ліси потойбічних рівнин,
Білка шишки збирає тільки з ялиці Білого Неба,
У водоспаді стрибає лосось і вогонь тріскотить
Чуючи клекіт орла з плямистими пір’ями хмар…
Тіло мужів розмалюй чорними й білими смугами,
На ланітах й раменах черленим познач знак вогню,
На обличчях жінок намалюй знак води – синім і жовтим –
Знак Сонця й Світанку. Й протяжно співай
Під бубен пророчий – завтра мисливців вести
За хребет Чорного Крука, де на галявині Мертвих Дерев
Землю поїти мужі будуть водою кольору охри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368456
дата надходження 03.10.2012
дата закладки 04.10.2012
Осінній грім… Яка то благодать
ці теплі краплі у раптовій зливі...
Так дзвінко по калюжах лопотять,
а я їм усміхаюся щасливо
немов дитина, мов давно колись
у люлі серця щастя колихаю,
а погляд лине у захмарну вись,
звідкіль сльозини небо виливає.
Прощальне соло теплого дощу...
Сюїта серця у стрімких акордах…
За літом ностальгію полощу
у цих небесних благодатних водах,
що краплями-сльозами на щоці
і на калюжі в бульбашці грайливій,
тремтливою росою на руці,
в цій осені задумливо-мінливій…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368283
дата надходження 02.10.2012
дата закладки 03.10.2012
Осінній дощ - у жмені багряниці.
Осінній дощ...
А ти ідеш і ні - уперто снишся!
Забуть не мож
Те різнослів"я веселкове літа -
В жаданні барв...
Вже жовтолисто сіє серед світу.
Моїм не став
Омрійний день акордами бандури.
Дарма, дарма
Шматує вітер серця партитури.
Мов жартома
Сотає хмари втомлену скорботу.
Дощі, вогонь -
Де ти ідеш уже напевно всоте
З життя мого...
(25.09.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366604
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 29.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.09.2012
Так порожньо без тебе на землі...
ЗірчАстих айстр паводок ліловий
Вже проводжає в далеч журавлів.
Сумні дерева змінюють обнови,
Скидають шовк смарагдовий із крон,
Парчу вдягнувши, золотом розшиту.
І так мене бентежить цей полон-
Ця лагідність холодна оксамиту...
Між темних туй зажурено бреду,
Небесну просинь білить хмаровиння.
Так порожньо без тебе в цім саду...
Гойдає вітер срібне павутиння,
Розшите щедро бісером краплин.
Полудою сповзла на очі втома.
Пощо гірчиш у грудях, мов полин?
Не руш мене!Моя душа не вдома...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366286
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 24.09.2012
Ти згадай, як в Дніпрі той вінок,
Що сплели ми з кленового листя,
Десь поплив у блакитну чужу далечінь (2 р.).
А ми, юні такі (це було?),
Вдвох завзято тікали зі школи
І ховалися в липи привітную тінь (2 р.).
Осінь та, світла, юна, як ми.
Ще живе в моїй пам”яті досі,
Що, як пташка, звела в ній пухкеньке гніздо (2 р.).
І ще дотик несмілий руки
Та гарячі невпевнені губи
Залишили в ній слід, не затопче ніхто (2 р.).
Відлетіли, як сон, журавлі.
І та осінь далека на крилах
Їхніх сумно полинула в інші краї (2 р.),
Як і жовтий вінок по Дніпру,
Що втонув у крихкому тумані,
Як і погляд очей незабутніх твоїх (2 р.).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366257
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 24.09.2012
Стоїть дуб із обрубаним гіллям,
Немов безрукий воїн при готелі.
Колись він буйну силу вивергав.
За те й попав, бо тінив вхідні двері.
Стоїть дуб із обрубаним гіллям –
Інші – в убранні, хоч пиши портрета.
Він голий, голий й чорний, як рілля,
Немов душа в страждальника - поета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366175
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 24.09.2012
Немов їдким пекучим ацетоном,
Гарячу кров згорта у грудях щем.
Зламалися у серці камертони,
Бездушність огорта рясним дощем.
Жбурнули, як сміття, старий непотріб,
Насмішки вслід гіркий лишили смак.
Шукаєш навкруги надію вкотре,
Тепла маленький вогник у очах.
Химери сновигають, сірі тіні,
Та рідко зловиш погляд, що наскрізь
Турботою проймає, розумінням,
Не зиркає, неначе хижа рись.
Знедолена душа не розуміє,
Потрапивши в байдужості полон,
Чому сімейний затишок – то мрія,
І чом її життя - кошмарний сон?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366117
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 24.09.2012
Наша осінь прийшла, щоб побачити місто,
Що у ногу із часом щоденно іде.
Тут нарешті вона вже захоче присісти,
Щоб на хвильку спочити, набратись ідей.
І постали нараз в нас красиві пейзажі,
Розмальовані в жовте дерева стоять.
Вітерець вже запрягся в новім екіпажі
Та погнав пустувати з волосся дівчат.
І щоденно в цій казці гуляють весілля,
Коровайність життя нам приносить нове.
Наша осінь прийшла, щоб спочити на хвильку -
Неодмінно назавжди набратись ідей.
22.09.2012 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365859
дата надходження 22.09.2012
дата закладки 23.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.09.2012
А я б летіла, я б летіла в даль
І крилами до неба доторкала,
Де первозданні янголи-лекала
Серед проміння, як святочних саль,
Голосять істини живої віри...
Я б оголила душу до країв
Над неозорим аркушем полів
Насіяла би слів в опал офіри...
І вознеслась, до сонця вознеслась,
Де болю - зась, де всім печалям - зась!
Я б синню теплочистою укрила
Своє єство - тремку самотню лань,
Аби лиш хтось подав нехижу длань,
Аби лиш відросли в надії крила...
(16.09.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364580
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 22.09.2012
вночі під вікнами вітрець
настроював віолу
на ритм закоханих сердець
на мелодійну долю
його хвилюючий мотив
задуму шиб тривожив
униз росою тихо плив
на підвіконне ложе
стікав шпариною у дім
на простирадла білі
де обнялися молоді
в сонливій заметілі
проник снагою у тіла
збудив жагу п’янливу
і те що втома замела
перетворив у зливу
любовних доторків грудей
очей плечей і лона
і тік гармонії єлей
у пристрасне безсоння
21.09.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365589
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 22.09.2012
Один – єдиний подих вітру.
Дуне – і раптом сніг іде з
Усміхнених пушинок світлих,
Весела хмарка шлях знайде.
А що ж? Ті легкі парашути
Несміло сіються дощем.
Чарівним, легким. Не забути.
І не відкинуть в серці щем.
Куди летять? – Щоб сонця чисті
На землю сіялися знов.
А їх голівки золотисті
Так сяяли, немов любов.
А поле сонць – то поле віршів.
Летять хмаринками, легкі
І незабутні, найтепліші.
Я їх читаю залюбки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365575
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 22.09.2012
Не обіймай…Хай рук твоїх тепло не принесе ще раз надії марні,
Щоб не з'являлись сонячні думки, які уб'ють важкі слова негарні.
Хай своє світло не втрачають дні, і тихі ночі сни свої не гублять,
І не люби свою любов в мені… Так не кохають, ні, отак – не люблять.
Слів переспів по-кругу знову йде, але давним-давно уже не гріє,
Те, чим поранили, не погамує біль, полікувати також не зуміє.
Не обіймай… Щоб не тремтіли руки, щоб не текла непрохана сльоза,
І не дивись пронизливо у вічі, в твоєму погляді шалена є гроза,
Вона холодним вітром віє, сипле градом, в своєму шалі, ох, яка страшна,
А я піду від неї…Відігрітись… Коли ж буде тепло, і де весна?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326837
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 19.09.2012
На склоне отлогом, под сенью деревьев,
Где духи лесные блаженны, как сны,
Там все было так же, все без изменений
Столетья, века – лес, ручьи, валуны.
А горы бурчали сосновым наречьем
И мятою пахли, цвели чабрецом.
И ухало в ветках таинственно нечто
Иль некто. Казалось, что было все сном.
И вдруг темнота так без спроса, мгновенно
Упала так резко, как камень с горы.
А кровь застывает непрошено в венах.
Над нами путь Млечный пылает, горит.
И звезды висели, как спелые вишни,
Так близко, так рядом - бери и сними!
Казалось, их запах вишневый был слышен.
И рысь замяукала кошкой вдали.
На щеку цепляется нить паутины,
И сороконожка вильнула хвостом.
Звенит тишина. Суета и рутина
Оставлены нами там. Там. На потом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365081
дата надходження 19.09.2012
дата закладки 19.09.2012
А горло болить же не тільки через ангіни.
В ньому буває багато несказаних слів.
Люди самі ж бо будують самотності стіни
Та не рахують намарно прожитих лиш днів.
Вірші від щастя не пишуть, немає причини.
Просто заважко тримати все завжди в душі.
Лиш поспішають і лічать до ранку години,
Дуже бояться, якщо за вікном десь дощі.
Віруси смутку, наркотики віри в хвилини.
Щось заспокійливе, трішечки анальгіну.
Люди, на жаль, не повірять в дива медицини:
Горло болить же не тільки через ангіну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361099
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 31.08.2012
Ревуть громи: мелодії
Чуднí на скрипці чутно,
І блискавиця на тромбоні
Тромбонить смутно
Колискові.
Лоскоче дощик-пустунець
Арфи струни ніжно-кволі,
А у полі вітерець
Сивочолий саксофонфом
Завиває та сміється.
А ліс стоїть задуманий:
Втопився у грозі
Трояндовій, трояндовій,
В оркестрóвому сузір’ї
Мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360759
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 29.08.2012
А чи бідність – це те, що боятися треба найбільше?
Із роками, коли всі полиці заставлені вартісним шматтям,
Розумієш, від бідності – втік, а чи маєш щось інше,
Що цвіте у душі, щоб відверто себе чи когось не картати?
Бо якщо є в найважчі моменти кохана людина,
Що простягне і руку, і навпіл свою може зрізати душу,
Ти – живий. А не той, непотрібний, із брудом в судинах,
Що зронив почуття, як непотріб, у першу ж брунатну калюжу.
Та бува, налаштуєш життя, і опинишся в пеклі.
То й до келиха лихо з сум”яттям заставлять, на гріх, зазирнути.
Чи потрібні комусь несумісні із радістю жертви ?
Чи тебе не чекають батьки, діти, друзі й маленькі онуки?
Хіба можна хворіти і пити, й висіти на межах,
Що завжди розділяють життя і некликані пазурі смерті,
Розкидати шматки хоч маленького беззастережно,
Хоч маленького щастя в житті, хай хоч трохи й потертім, подертім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360718
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 29.08.2012
Цвета ночей, разящих молний
И звезд зари в рассветный час...
В безумной страсти штиль и волны
Смешались в сплав, венчая нас.
Твоих очей лазурь цветная
И ласки рук, как шелк ночей...
О, как изысканна такая
Любовь очей...твоих очей!
Но лишь сквозь сумрак рань займется,
И неба саван обагрит,
Пускай смятенье крепко спит,
А жар любви пускай проснется!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360697
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 29.08.2012
Люблю я вечір. Небо між домами
Рожево-жовте – спілий абрикос.
Вже день зовсім вузьким, тоненьким стане.
Он на даху – хмаринок рівний стос.
Всі справи вдень закінчені. Чи добре,
А чи погано їх зробили, що ж…
Вечеря у тарілці захолоне,
Бо ми так задивилися на дощ,
Що раптом, ніби з абрикоси соком,
Линув з солодким шумом, заспівав.
І так тихенько бризнув, ненароком: -
Співаймо разом, не ловіте гав!
Ми й не ловили. Не ловили, звісно.
А ну її, вечерю. Дощ – і ми.
Вечеря й дощ – поняття несумісні.
Любов тихенько зблиснула крильми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360118
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 28.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.08.2012
Коли тремким теплом вино по тілу,
Коли думки клубочком видним ледь -
Душа береться згоювати віру,
Промінчик світла на протухлу твердь...
І небо, ніби, просуває хмари
В куток далекий - не узріти б край!
Єство береться злагодою марить,
Допоки плівка тужить глухо "Скай"...
І межи пальці жебоніють ноти,
Вбираючи у себе вогко сіль.
Хоча б на мить не думається "хто ти",
Коли вином по тілу теплий хміль...
(19.08.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359043
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 23.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.08.2012
(Останній вірш Андрія Naytа)
Великий вічний шлях Хатор -
То в сіль чумацьку небо вбране.
Для нас по колу цей повтор -
То тягнуть віз воли-титани.
Чи знайдеш там закон буття –
Вертати хочеться в минуле.
Іде вперед передчуття,
Тим вічним шляхом, не збагнули.
Мовчать віками в унісон
Великі зорі, шлях, тумани.
Яскраве світло ллється сонм
і тої вічності омана.
серпень, 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358797
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 20.08.2012
Мое, я знаю, «завтра» - это вечность,
Которая черна и холодна, как правда.
А что оставлю – смех, росу в траве, рассветы,
Но встречу тишину. Мы там – бессмертны.
И это есть благая весть.
А все ясней прозрачные закаты,
Понятней грома мощные раскаты.
Внизу деревья шелестят листвою.
И короток их век из зелени, цветов и хвои, -
Живут они потом в угле
И шелестят душою.
А в отзвеневшем жаворонком небе,
Что расстилает комья ваты над людьми,
Парят, разморенные, в неге,
Как парусники в море, журавли.
Дождавшись ночи, шепчут звезды,
Которые сверкают краше бриллианта,
Что на твоей руке забыт,
Как крик, как стон, забыт, как шепот,
Как моря прошлогодний ропот.
Слеза твоя растает на реснице, как звезда
Исчезнет в предрассветной дымке.
На вкус та дымка сладка и горька,
Как смех, сомненья, разочарованья.
И растворяется, как вдохновенье.
А ночь уступит солнцу день,
Что вырвался из клетки снов и мрака.
И так до бесконечности шагов
По той дороге, что приводит в вечность.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358330
дата надходження 18.08.2012
дата закладки 19.08.2012
* * *
Не граю я чужу наївну роль.
А щирим серцем серджусь і радію.
І не зречуся віри і надії.
Лишусь собою, що б там не було.
У клітці я папугою не став.
І не учусь притворно горло драти.
Любов мою не заховають ґрати,
коли душа на волі, наче птах.
О, совісте, ти ще в мені жива!
Жаль, що навколо скаженіють люди.
Та я себе не битиму у груди –
любитиму. І житимуть слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357901
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 16.08.2012
А хто сказав – самотності нема?
Вона ніколи не зникала. І не зникне.
Бува, якесь дивнюще почуття –
Любов (його так називати звикли)
Поманить пальцем, й поготів.
Бува, чіпляєшся за неї, бо хотів
Скупатися в ранкових пелюстках рожевих,
А пелюстки – із мертвого паперу.
Попити разом кави. Дивишся – не з тим
Ту каву замутили. Тільки дим
Лягає від колишніх тих пожеж.
Авжеж.
Родився сам і помираєш сам.
Старався збудувати з кимсь вігвам,
Де там!
Хтось поруч пробіжить – так гупа,
Що закладає просто вуха.
А хтось затримається трохи,
Поколупається у мозку, як в гороху.
Й піде собі. Із повним розумінням,
Що виконав свій борг. Насіння
Посіє десь комусь для чогось. І для кого
Просив ти милості і прощення у Бога?
А то ілюзія обійме – чисто мама,
І знов на двох – ранкова кава.
Та очі ширше, поруч – лиш фантом,
Зігнутих під кутом набір стрибучих хромосом.
І знову трагікомедіядрама.
Закрилась брама.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357739
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 16.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.08.2012
О, ваши очи! Не найду покоя,
В жару я мерзну, днем – неясен свет.
Хотел связать бы со своей судьбою
Я вашу. Дайте, дайте мне ответ!
А ваши очи – просто изумруды.
Но изумруды – холодны, как снег.
А ваши очи – теплые запруды,
Вглядеться – выше всех иных утех.
А ваши руки – всех снегов белее,
Не видел я нежнее тех снегов.
Я, как ребенка, буду их лелеять,
И целовать их с верностью готов.
А голос ваш, наверное, как песня
Звучит в ночи, как шепот тихих волн.
Я вас люблю, ведь вы – моя невеста?
В ответ:- Ах, бросьте и подите вон!
Вот вы пришли. То карканье вороны
Мне было слышать выше моих сил.
Тепер пришлось держать мне оборону,
А я быть нежной как же вас просил!
Я так хотел увидеть ваши чресла,
Увидеть стройный (как береза) стан.
Тепер сижу без сил я просто в креслах,
Душа скрипит (расстроенный баян).
Вы прямо в ухо что-то мне кричали,
Какая злая в девятнадцать лет!
Вы мне сказали:- Не было б печали,
Так вижу вас, столетний хитрый дед.
Мне – девяносто! Не сердись, молю я.
А Интернет – для всех, то – не секрет.
Найти себе невесту молодую
Мне все равно поможет Интернет!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357226
дата надходження 14.08.2012
дата закладки 14.08.2012
Коли тобі трохи за двадцять.
Та ще не долізло до ста,
Вже знаєш, що марна то праця –
Шукати комети хвоста.
Вона пролетіла – та й годі.
Красива була – та й усе.
Згоріла, хоч, може, в городі
Хтось з неї шматочка знайде.
Колись зі свідомістю разом
Піймати удачу за хвіст
Хотілося. Зась. Іншим часом.
І знов для душі – строгий піст.
Коли та свідомість залежна
Від правил, законів, ще від…
Неспішно вже і обережно
Шукаєш одвічний отвіт.
Коли тобі за …дцять, на небі
Комети хвоста поза тим
Шукаєш, та марно, далебі,-
Хвоста там нема, тільки дим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356926
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 13.08.2012
ВІН: ВОНА:
Не вбивай почуття Ні, не хочу вже я
Цю основу життя Бути й далі твоя
Для закоханих в цілому світі Почуття ці пора нам забути
Лиш прошу: "Зачекай", Адже в тебе сім"я,
Не кажи: "Прощавай" Знаєш, й я не одна
Адже ми цим коханням зігріті. І минуле уже не вернути
Хоч таємне воно, А ця пристрасть шалена,
Все ж як добре вино, Що у тебе й у мене,
Перевірене часом й роками. Це всього лиш тілесні бажання
Невже хочеш усе Ну а справжня любов
Зруйнувати уже, Не прийде до нас знов
І забути, що було між нами. І не треба вдавати кохання
Це шаленство ночей, Бо зруйнуєм, що є,
Погляд милих очей, Просто згадуй мене,
І цілунки жагучо-казкові. Коли будеш дивитись на небо
Ще від мене не йди, Там десь наша зоря
Не кажи: "Відпусти", Світить ще із даля
Бо так добре купатись в любові. Та вона нам обом вже не треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356777
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 12.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.08.2012
Обіднє сонце міряє калюжі-
Яскраві зблиски поглядом ловлю.
О, як пасує осені байдужість-
Як хризантемам холод кришталю,
Коли затихне віхола січнева
Поміж пелюсток білих, наче сніг.
Тремтливим листом схлипують дерева,
Мінорний шурхіт котиться до ніг.
Полоще день опущені вітрила
У тонкосрібних косах потічка,
Дрібне пелюстя осінь обтрусила-
І не здригнулась впевнена рука.
Вже в прохолоду озера-свічада
Багряним листям клен зашурхотів.
О, як пасує осені ця зрада-
Як і тобі нещирість почуттів!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356629
дата надходження 11.08.2012
дата закладки 11.08.2012
Пойдем посмотрим на небесный зодиак!
Пока сраженное светило под ногами,
Пока Луны холодный меркнущий маяк
Не унесен во тьму небесными богами
Пока заботливо окутывает нас
Прохладой влага на вселенском дне колодца
Мерцает ночь отображеньем стольких глаз,
Что даже видимым созвездиям неймется.
Ленивый Левушка, насытившийся днем,
Как кот домашний, благосклонен к юной Деве,
Там воин Марс, опять играющий с огнем,
Все ищет жертву свята места королевы.
А Медвежонок, заигравшийся в лапту,
От распоясавшейся звездности шалея
Нос прикрывая, лапой ловит на лету
Несуществующий комочек перигея.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356576
дата надходження 10.08.2012
дата закладки 11.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.08.2012
Забудуться і погляди, й слова...
Притихнуть розтривожені флояри
І вітер, що до зір не доліта,
Щоразу зачіпаючись за хмари...
Зітруться ті відлуння стоголось,
Котрі торкали передзвоном серце...
Не Ви, як жаль, та, певно, інший хтось
Музи́кою на завтра зодягне́ться
І нотами засіє ці поля,
Що зачекались радості звучання,
Коли за Вами в чашу забуття
Налиє сонця щирого світання...
(6.08.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355642
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 10.08.2012
* * *
Приємна мова вечорова.
Тріскоче тихо каганець.
Потішусь музикою слова.
Покличу Музу під вінець.
На вівтарі земних взаємин
скажу відверто до ладу.
Лиш їй відкрию потаємне,
довірю душу молоду.
Складу молитву Ромодану.
О Музо, душу освяти!
Світи на хатнище жадане.
З тобою підемо в світи.
Яка п’янка приємна темінь –
небесне царство зір-владик...
В довічній вірності Едему
плекає Музу молодик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355419
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 05.08.2012
За черной пастью в дереве дупла
Лесные тайны спрятаны глубоко.
Луны всевидящее око
Пытается очистить добела
Весь мрак ночи в своем сияньи,
Чтоб изменить суть мирозданья.
Сомкнув ветвей столетних своды,
Дух леса требует свободы, -
То светлячки мерцают в темноте,
То хитрый гриб в бесстыдной наготе.
То крик совы, рыдающей о вечном,
Как плач по душам умершим, ушедшим.
Деревьев корни – будто кочерги.
Луна зашла за сосны.
И - ни зги
Не видно в очертаньях леса,
В родных чертогах лешего и беса,
Где в болотах застыли камыши,
Сидят на кочках толстые ужи.
Живет, наполненный не снами, мир.
А в шорохе листвы бушует пир.
И снова ловящих мышей на ужин зов
(Скребущих душу до основ) глазастых сов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355391
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 05.08.2012
Якщо вірші рятують душу,
То я – поет сердечного пера,
Розраду в них шукати мушу,
Бо тільки слово не вмира.
Я знаю спосіб як забути,
Простити тисячі образ,
Вірші для того, щоб збагнути,
Коли напишеш хоч би раз.
Я сповідаюся блокноту,
Тут мешкають мої думки,
Беру акорд, потрібну ноту,
Зміню все розчерком руки.
Найкращий друг мій і порадник,
Що допоможе, як болить,
Віршів малесенький нотатник,
Готовий слухать кожну мить.
Чи чуєш ти, а може ні,
Чи просто вислухать не хочеш,
Тут серця всі мої пісні,
Яке воно щораз шепоче.
І радість, й біль розчарування –
Усе стерпів оцей папір,
Тут всі надії й сподівання,
Так легше жить мені, повір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349680
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 05.08.2012
***
На переправі зболених сердець,
Коли клекоче і вдаряє в груди -
Веди скоріш надію під вінець,
Допоки не зурочилось між люди.
На переломі впертих естафет,
Коли вітрами прагнення нуртує,
Зрости у собі істину: Поет -
Душа, котра молитвою віршує!
І не збреши, і совісті не зрадь,
Не стань заручником сліпої лесті...
Де б не літав, та всюди Неба гладь -
Мірилом людськості в тобі і честі!
(3.08.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355285
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 05.08.2012
Повстань, Україно, повстань!
Повстань, Український Народе!
До бою із ворогом стань,
Збудись, Український Народе!
Вже досить терпіти цей гніт,
Наругу над честю країни,
Пора роздробити граніт
І хунту прогнать з України!
У рабстві і сестри й брати,
А молодь - в "гнилому болоті",
Спиваються чоловіки,
Живемо у страсі й турботі.
Керують нами бляклі імена,
Ці вороги і скриті й явні,
Фонтоми, привиди, шпана...
Лишають пустку в Україні.
Геть кнопкодавів, брехунів,
Підлиз, тупих маріонеток.
Народе, це наш правий бій,
Щоб жить на волі, а не в гетто.
Вже досить терпіти цей гніт,
Наругу над честю країни,
Пора роздробити граніт
І хунту звалить в Україні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355032
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 04.08.2012
Над крайчиком лісу обірвано хмари.
Без усмішки квіти, дерева і трави.
Пляшки і папери, а не печериці
Людським псоріазом лежать на землиці.
Ні жабки довкруж, ні дрібної мурахи,
Ні скрипу гілок, ні цвірінькання птахи –
Завмерло усе, мов пішло в вічний сон,
Неначе вогнем дихнув армагедон.
Людей ліс прийняв із обіймами, радо!
Над ним познущались, бо мають же владу.
Те серце, що спокій зсилало, зранили,
Легені, що киснем текли, забруднили.
Та знайте, що плата знайде свого ката.
Прийде. І не смійте тоді нарікати.
Спотворили ліс? Душу свою безсмертну.
А з нею і матір - зелену планету!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355005
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 03.08.2012
Не забудь, що вкраїнцем родився,
Не забудь тих закоханих днів.
Ти сьогодні у пеклі топився,
Але вижити нині зумів.
Ти постав і кайдани упали,
Ти знайшов і із правдою йдеш.
Ми тут славу Господню пізнали
І у бій із тобою бредем...
Не забудь, що вкраїнцем родився,
Не забудь тих закоханих днів.
Україна чекає. Уперше
Ти побачиш народжений гнів.
03.08.2012 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355000
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 03.08.2012
Це не любов... Це зовсім не любов,
Коли душі не велено прощати.
Коли в думках - ози́мина розмов
І сиве небо, хмарами страпате...
Це не чуття... Це геть вже не чуття,
Коли свердлом у скроню - нетерпіння!
Доведене до шалу, до виття
Над урвищем розпуки голосіння...
Це не таЇна двох палких сердець,
Коли щомиті корчишся од болю!
Коли шматує груди ялівець -
Не назовеш терзання се любов"ю...
(2.08.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354759
дата надходження 02.08.2012
дата закладки 03.08.2012
Ніч.
Пухнастомлисті густі хмари,
Що котяться назустріч,
Моєму серцю, сп’янілому від чар,
Немов розжареная піч.
Пече!
Тече й бринить колючою струною.
Воно понівечене
Від тої гострої любові,
Як меч,
Що ріже, ріже й ріже долю!
А ти забула колір вій,
Якими дарував тобі я волю
В моїй уяві золотій.
Здійняла крила кволі
І полетіла у блакитний рій,
А я лишився сам за тим столом
Утрачених надій.
Сльози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354314
дата надходження 31.07.2012
дата закладки 31.07.2012
***
Не вік бродити темними стежками
В обіймах страху зустрічі очей!
Зо сил усіх триматися думками
За пам’яті стривожене плече...
І малювати, вперто малювати
Бар’єри димні, зводити тини...
Себе по миті зречно витрачати,
Об стіни мрії - сивими крильми.
Не вік боятись! Розійдуться хмари
І рук тепло торкне нарешті день.
Ні звуку з уст, ні ноти, ані пари
Допоки мить околична веде...
(21.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354050
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 30.07.2012
Великодньо по милості Божій
з праслав’янської синь-давнини
в нашім житі мандрують волошки –
чарівні степові дикуни...
І промінять причаєно радість
у серпневій палкій жароті.
Золотому колоссю розрада,
прохолода їх на видноті.
Хліб хвилюється, росами вмитий.
Буде дощ, потім знов – сонцеграй.
Родить жито – і хочеться жити.
Волошковий розмай, постривай...
Дивна пісня звучить волошкова.
Жайвір в небо її підніма.
І знайома вона, й загадкова,
і миліше за неї нема.
Ясен місяць заснути не хоче,
бо у повені житній зорять
волошкові усміхнені очі –
неповторна земна благодать.
Олександр Печора
(Ромоданець)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354028
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 30.07.2012
Жінки і спека.
Журнали еротичні
Відпочивають.
***
Забава жінок –
Придумати самій. Та й
Образитися.
***
Виставка гадюк.
Пішла. Й повернулася
З грамотою я.
***
Я – як шампанське –
Грайлива. Та можу і
В голову дати.
***
Створив Бог жінку.
Глянув… Махнув рукою –
Нафарбується.
***
Дівчина хлопцю:-
Приходь, вдома – нікого.
Прийшов. Нікого…
***
Чоловік сказав
(А жінка за- дов- ба- ла) -
Чоловік зробив.
#####
Сенрю про різне
Купив хтось яхту.
Піду і я за хлібцем,-
Всі ж щось купують.
***
Купляйте тільки
Батарейки «Депутат».
Вони не сядуть.
***
Контроль на ринку:
-Папери на рибу є?
-Про смерть свідоцтво?
***
-Скажіть-но, мамо,
Я - принцеса, а чи ні?
-Дебіл ти, сину!
***
Спати на службі –
Гріх. Безкоштовний не для
Того Інтернет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353983
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 30.07.2012
Мені сказали, що я неформат.
Життя моє - ілюзій зорепад.
Та під чужий закон не хочу жити,
І істину з чужої чаші пити,
Під чужу дудку вправно танцювати,
Чуже повітря в груди набирати.
У мене свій політ і своє небо,
Долини, гори. І мені не треба
Чужого світу. Мій задовольняє.
Нехай ніхто крил моїх не ламає.
Як тілу кров, мені їх треба мати,
Щоб де захочу, я могла б злітати -
До зір, до сонця, світу посміхнутись.
В чужому просто можу задихнутись.
Ми, мов річки - у кожної свій плин.
Лиш Бог - один і Всесвіт в нас один.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353174
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 26.07.2012
***
Ляклива постать ночі, ледве зрима,
Ховає день за сивими дверима
І тільки пальчик росяної тиші
Останній промінь хмарками колише...
Десь там, де вись у шалі круговерті,
Дражливі тіні поспіхом затерті
Рукою вітру - місячного Кая...
Моя душа-самітниця блукає
В обіймах неба сонними зірками
Молочними надіями-стежками...
(26.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353042
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 26.07.2012
Небо вечерние грозные молнии кромсают,
Ах, миленький, мне тебя так не хватает.
Сжавшись в комок, скукожилась душа,
Защиты ищет, а о стекло стучится капля-слеза.
Раскаты грома и мысль першит глаза.
Хочется любить. Святая простота, впрочем,
Кто сам не любил, тот не поймёт другого никогда.
А тут ещё препятствия вновь ставит жизнь,
Шепчу в уме, не раскрывая уст:"Держись."
Ибо крути-верти - темно бывает даже днём,
А может даже вслепую ход конём?
Не стоять бы лишь на прежнем месте
И вытирать, что прошибает, холодный пот.
Шагали же не глядя, бывало, и за поворот.
Ну почему всё так, а не наоборот?
Да знаю, кому-то меньше, кому-то больше
В этой жизни суетной везёт.
Вот свирепствует, лопочет гроза,
Но, как в детстве, отчего-то, охота верить в чудеса.
26.07.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352996
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 26.07.2012
Цілунок дня від сумороку вистиг,
Туманом розійшовся врізнобіч,
У запашному сіні зір іскристих
Вмостилась на яйце квоктуха - ніч.
Вона укрила тишею дбайливо
Гніздо, допоки сонце - муж в путі,
Щоб на світанні виринуло диво -
Рожева радість на тремкій воді.
25.07.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352904
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012
Хилитають вітри трав`яні спориші,
Чую запах гіркий, полиновий.
Після тебе в душі, після тебе в душі
Попелище лишилось любові.
Ярослав Чорногуз\"Попелище любові\"
...Погоріли в душі квітом буйні поля,
сум вселенський лавиною суне.
Попіл, чад ,почорніла земля...
Ран сердечних обвуглені руни
заяснять серед зір попід згарищем тим,
дивним сяєвом заполовіє -
се паломник Любові іде, пілігрим,
подорожній від храму Надії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352514
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 23.07.2012
Ця зима, що торкалася подихом літа
Загубила всі барви казково-пророчі.
Поцілунком любов не можливо зігріти,
Залишаю весну, а думками - я в осінь.
Там зима чарувала весняним повітрям,
І Твій подих мене зігрівав на прощання.
Не можливо зі снігом поринути в літо,
А ця осінь пекуча, напевно, остання.
І зимові сюжети у спогадах в'януть.
Не весною зустрілись з Тобою, не літом.
Тож не можна ту осінь без болю чекати,
Бо кохання не вміло зиму цю зігріти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352448
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 23.07.2012
Пробудись, Український Народе!
Пробудися від мертвого сну,
Пута скинь, розірви, красний роде,
Зустрічай українську весну!
Ворогів, яничарів, злодіїв,
Брехунів, перевертнів, хрунів...
Геть із рідного дому чужинців.
Україно, вітай земляків!
Пробудись, Український Народе!
Грізно плечі свої ти розправ,
Жий в любові, у єдності, в згоді,
Ворог твій хай не має тут прав.
Впережися Карпатським Бескидом,
Чорним морем привільно заграй,
Степовим вільно дихай простором
І козаччину ти пригадай.
В рідній пісні, у Слові зведися,
В думі щирій, у праці, культурі
І до рідного серцем озвися,
Вільна, Ненько, будь на просторі.
Пригадай конституцію Орлика,
Заповіти Шевченка й Франка,
Рух, Майдан, волелюбність, державність...
Книгу українського буття.
Пробудись, Український Народе!
Зверши місію святу, земну,
Пута скинь, розірви, красний роде,
Зустрічай українську весну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352446
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 23.07.2012
***
Я тобі боронити не стану
Напувати в небесних річках
Ко́ней щастя...
Зорею розтану
У налюблених серцем ночах.
Ув обіймах, де лагідний вітер
Заплітає у коси дощі...
Позбираю в думок усі мітли
Тих страхів, що усілись в тишІ,
Як горгони!
До сонця проміння,
Наче сонях, єством потягну́сь...
Де божественне зріє насіння
У долонях прадавніх бабусь,
Світ намолений теплим серпанком,
Замережений в райських садах...
Я й сама яснооким світанком
Побіжу по щасливих слідах...
(22.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352248
дата надходження 22.07.2012
дата закладки 23.07.2012
Зустрічай ти мене на світанку,
Як запалює сонечко день.
Промінцем доторкнись спозаранку —
Подарую віночок натхнень!
Розбуди мене тихо, привітно,
Зацілуй при ранковій росі.
Моє тіло озветься тендітно,
Пригорнеться до тебе в красі...
Колихатиме вітер фіранку,
І веселкою стане весь день,
Зустрічай ти мене на світанку —
Заспіваю найкращих пісень! 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350656
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 16.07.2012
***
Листами повертаєшся... нізвідки...
Холодні руки, вичовганий зір.
О де я маю відшукати віщі ліки -
Слова, що розірвуть блідий папір?
Думки, котрі вколишуть схлипом нерви?
Я не твоя... Чи, може, все ж твоя?
Опісля вже не так, як то було попервах -
Не так звучить намолене ім"я...
(2.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350107
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 13.07.2012
«Важко мати справу з нікчемними людьми!»
(Конфуцій)
Джек Лондон сказав колись сакральну фразу, що стала для ХХ століття свого роду прологом: «Я вірю в статевий добір». Майже в той же час А. Чехов писав про свою зневіру в статевий добір, про те, що сучасні йому жінки обирають переважно людей нервових, чоловіків на межі психічної патології. І це все було сказано на фоні пануючих у суспільстві ніцшеанських мрій про «нову людину», «нову расу», ба, навіть, про «надлюдину». Ілюзії химерного і мрійливого ХІХ століття, що досягли апогею в добу модерн в ХХ столітті раптом в щось виродились – потворне і нікчемне – в совок на одному шматі земної кульки і на тупого есесмана на іншому. Замість надлюдини суспільство витворило споживача котлет і ковбаси, жорстоких солдафонів не здатних мислити. Дивлячись на сучасне людство хочеться волати: «Мрії про досконалу людину померли!» Ні Джек Лондон, ні Чехов, ні Ніцше не розуміли – та й не могли розуміти, що статевий добір завжди сприяє незвичайним формам, навіть якщо вони несприятливі. Доцільність цього парадоксу зрозуміла – це збільшує поліморфізм популяції, збільшує різноманітність форм, що посилює гнучкість, можливість розвиватись популяції в цілому. Різноманітність необхідна. Життєво необхідна! Одноманітність прирікає на виродження, тупик. Цього вперто не хотіли розуміти «сильні світу сього» протягом всього століття великих ілюзій. Диктатори різного кольору і ґатунку намагались зробити підвладний їм народ одноманітним – сіру масу, що слухняно втілювала б у життя їхні маніакальні ідеї. Але марно! Будь-яка популяція маю таку предковічну властивість – вона автоматично стає різноманітною. Скільки не винищували людей які «якісь не такі» - по світогляду, мові, звичаям чи ще якимось критеріям, популяції людські знову ставали різноманітними по світобаченню, поведінці, самому відношенню до суті буття. Комуністи і фашисти взагалі вважали, що з народом можна робити будь-що, створювати з нього найхимерніші конструкції нехтуючи біологічною суттю людських популяцій. Можна, мовляв, перевихованням створити досконалу расу слухняних однакових людино-роботів. Як говорив Мао: «Народ – це чистий листок паперу. На ньому можна написати будь-які ієрогліфи.» Оця от система – однаковості, що доводилась до абсурду ідеями впровадження однакового одягу для всіх, ліквідації сім’ї, створення свого роду спільності сексуальних взаємин була по своїй суті приречена на провал – вона протирічить біологічному єству людини як виду живих істот, що абсолютно не змінилось за останні 45 тисяч років. Причому «вожді» абсолютно усвідомлювали неможливість загального щастя, яке завжди є короткочасним, майже миттєвим переживанням між періодами незадоволення середовищем чи собою. В цьому і першооснова прогресу як такого. Тому початково висувалася теза: «Комунізм – це тоді, коли всі в однаковій мірі нещасні.» (Пол Пот) Справді, якщо однаково щасливими люди бути нездатні, значить їх треба зробити однаково нещасними! Публічно, крім вищезгаданого комуністичного лідера і хіба що Мао, цього ніхто не виголошував. Народ треба було годувати казочкою, утопією – інакше хто ж погодиться працювати на таке суспільство? Найзручніше було в такому випадку відсунути загальне недосяжне щастя у якесь невизначене майбутнє (як це було при совітах), або на визначене, до якого виголошуючий цю обіцянку все одно не доживе. Хрущов, як відомо, обіцяв побудувати комунізм до 1980 року. Крайня форма цього маразму була в маоістських режимах, коли оголошувалось, що досконале суспільство вже створене, народ просто не усвідомлює цього. І чим убогіше живе при цьому народ, тим легше було їм тоді маніпулювати. Якщо щастя вимірюється мисочкою рису чи баланди, таке щастя людям легко подарувати! Як казав Мао: «У бідній та відсталій країні легко і просто збудувати комунізм.» Тобто треба довести спочатку країну до повного зубожіння і відсталості, а потім комунізм будувати. Справді, ну хто погодиться на усуспільнення своєї власності якщо вона чогось вартує. Інша справа – усуспільнити свою подерту тілогрійку з надією, що нову дадуть. Такий народ легко сприймає абсурдні гасла і бачить у них якусь високу незаперечну істину. «Первинне – це вторинне, вторинне – це первинне.» (Мао Цзе Дун) Ну, до якого ідіотизму треба довести людей, щоб вони подібні гасла вчили на пам’ять і скандували їх хором на мітингах? Маоізм був був шизофренічний, совок – просто тупий і маразматичний. Здавалось би їх викинули на смітник, ніхто всерйоз комунізм будувати не збирається, навіть в Китаї комуністичні гасла повторюють як ритуальну фразу – не більше, будуючи типовий капіталізм тільки державний і недемократичний. Та ба – комунізм виштовхали за двері, а він лізе через вікно. Знову дуже багатьом захотілось, щоб думали за них, а вони були лише гвинтиками машини яка котиться невідомо куди. Комунізм не змінився. Його людино-ненависницька суть лишилась тою самою. Якщо знову він запанує у якійсь країні він буде приречений на крах. Тільки це може коштувати життя дуже багатьох людей…
(Ілюстрація - картина художника Яцека Єрки).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350104
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 13.07.2012
***
Де зруби самотніх душ,
Де ліс, той, що пра, де глуш -
Чи знайде прабог себе?
Купальська минає ніч...
Не бачили квіти віч.
А може в житті так тре -
Шукати свічами день?
Очищення - днесь огень,
Що наскрізь, як перший крик...
О, клич мене, Князю, клич!
Не втримає серця нич -
Ітиму, де світлий лик
В горянській спочив воді...
Осягнення у Тобі
Чистилища віщих снів.
І, може, знайде пуття
Натомлене се життя,
Душа, що лишилось пів...
(7.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349302
дата надходження 10.07.2012
дата закладки 12.07.2012
В окопах ховаємось часу
Минулого цураємось свого
Перетворившись в сіру масу
В 21-ому столітті живемо
Пусті слова звеличуєм в піснях
Кохання по дорозі загубивши
На чужих кудись прямуємо конях
Свого раю так і не відкривши
Де ж душа та чиста,не сплюндрована ?
Де ж молодість,що пахне чебрецем?
Де воля сталью загартована?
І українці від праці спаленим лицем ?
Чому ми,неначе миші
Шукаємо притулку у норі?
Нам аби бути ситими, і в тиші
Нас не цікавить,що вгорі
І корабель,що зветься Україна
В бурхливім морі ледь пливе
Ніхто не знає скільки ця країна
На світі проживе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349921
дата надходження 12.07.2012
дата закладки 12.07.2012
* * *
Я спрагло слухаю мелодії дощу.
Давно не чув таке бадьоре ретро.
Ну й розгулявся ж ти, вітриську вредний,
мовляв, ось я тебе до нитки промочу!
Це злива вже! Та я її прощу.
В оркестрі дивнім – громовиці миті
і блискавиці шик. Омитий, битий,
натхненно слухаю мелодії дощу.
Я вже – неначе хлющ, немов янтар, блищу.
По полю вмитому іду-бреду поволі.
В пшеничній повені ущент напився волі.
Пречиста тиша...
Дощ нарешті вщух.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349699
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 11.07.2012
Спогади свої хоча б ненадовго позич.
Бачиш, що власних, як завжди, мені замало.
Більш не шукаю тебе в жодному з облич.
Знав би ти просто, як же це все дістало.
Музики треба. Зроби, якщо можна, гучніше.
Може, на лічені миті від себе втечу.
В нотах відрада. Це те, що мені найрідніше.
Музики хочу. Але найбільше дощу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348631
дата надходження 06.07.2012
дата закладки 06.07.2012
Мікросхема цілунку іскрила близ цілі,
Де злились воєдино і мінус, і плюс.
А напруга зростала у зрілому тілі,
Притискаючи міцно енергію вуст.
Потекла насолода по скупченню нервів,
Час затримає подих і стрілок ходу.
На межі почуттів - не попросять перерву,
Краще в білого світу цю мить украдуть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348598
дата надходження 06.07.2012
дата закладки 06.07.2012
***
Збентежена... Березою тремкою,
Що вітер жартівливо обійняв,
Схилилося єство перед тобою
Посеред вабно з’юнених отав -
Мелодій світу... Де прасердя долі
В собі шукає імпульсу життя.
Ми так дитячо міряємо ролі
І так дитячо ранимо чуття!
А там вгорі - негаснуче огення!
І лоскіт крил, і спраглені слова...
Поміж устами - вічності іменння,
Ім’я, в котрому вічність вік жива,
В котрому свічі не минають воском.
Долоні теплі - щирість без межі.
На мить печально і чомусь так тоскно
Сльоза скотилась віями душі...
(6.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348540
дата надходження 06.07.2012
дата закладки 06.07.2012
Нас в ланці мовні бузувіри закують,
Примусять мову рідную навік продати,
Життєву віру тишком-нишком украдуть,
А потім будуть над лохами насміхатись!
А ми були так близько-близько до небес
І щастя ми руками майже загрібали,
Але прийшов презлющий і скажений пес,
Який найняв скрізь зеків і дурних амбалів.
І тут все швидко покотилось-понеслось,
Земля у крові знову тихо багряниться,
Життя нас любить щиро, наче злющий лось
Усе вирує: кров пульсує, гарно ллється.
А ми були так близько-близько до небес
І щастя ми руками майже загрібали,
Але прийшов презлющий і скажений пес,
Який найняв скрізь зеків і дурних амбалів.
03.07.2012 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347963
дата надходження 03.07.2012
дата закладки 04.07.2012
Залиш краплиночки роси
ти на моєму тілі,
Поміж духмяних трав впадемо
щасливі та зомлілі.
Гуляє вітер-пустунець,
напнув свої вітрила,
Неначе вчулося:
"Моя голубко сизокрила."
І вдарив теплий дзвін,
і забринів, пече у грудях,
Думки заплутались, переплелись,
в веселці блудять.
Гайнули лугом навпростець,
ти відчини кватирку,
Впокорені, послухаємо разом
стару платівку.
03.07.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347934
дата надходження 03.07.2012
дата закладки 03.07.2012
Зустрічі... Розлуки...
Пристрасті і муки.
Стільки ніжних тих торкань!
Розчинюсь без мови,
Розірву основи
Безнадійних сподівань.
Назбираю квіту
У безмежжі світу,
Пелюсткових дарувань.
Подарую силу,
Що несе на крилах
В зачарованість зізнань! 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347390
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 01.07.2012
Не голоси душе! Що зраджена - забудь!
Нехай намул всідається поволі.
Вітрильники обшарпані пливуть,
Неви́глядні, розпачливі і кволі...
Шмагає вітер - глиною в лице!
Дощу не знало поле бур’янисте...
Ти сльози болю повтирай тихцем,
На шию долі зачепи намисто
Небулих зір, нескапаних свічей -
Нехай сіяє тьмяно, ледве видно...
Бувають стрічі марними - з очей,
Невтримано, нестулено, невсидно...
До рук надій натикавши троянд
(Колючих слів, думок, брехні, утрати),
Ти забреди ще в той лелійний сад -
Нев’ялого осердя пошукати.
Дасть Бог - знайде́ш. Згасає перший день,
Що засвітився факельно-маячно.
Вітрильником неви́глядним пливе
До тебе той, що зрадив необачно...
(29.06.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347085
дата надходження 29.06.2012
дата закладки 29.06.2012
Засіялось маками поле,
Палає яскравим вогнем.
З весни після холоду - кволе,
Квітує тепер день за днем.
Із Озера - жінка-русалка,
ОсОками йде навпростець,
Для згУби чарівна весталка,
Збирає дурман, ялівець.
Прикрасила маками груди,
На стегна - вербову лозу.
Малини солодку облуду,
Вустами пила, мов росу.
Засіялось поле житами,
Нескошений колос мовчить.
А мак червоніє квітками,
Не займані душі манить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346743
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 28.06.2012
Гордовитий погляд на долину,
Голови легенький поворот.
Вмить завмер, але через хвилину,
Іскри висікає із широт.
Постріл роз’єднав на до.. і після..
Казку лісу, простоту життя
І рвонувши, Олень, прямо з місця,
Рятувати поспішав дитя.
Вів подалі в хащі недосяжні,
Тих, охочих їсти дичину.
Пси гавкучі, пильні та уважні,
З оленем вели хитку війну.
Постріли пронизували простір,
Ранили, затьмарюючи світ.
Він щасливий, бо нежданні гості,
Перетнули лінію боліт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346731
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 28.06.2012
Зажди.
Тебе наздогнати не в силах,-
Не спринтер.
Завжди
Чомусь намагаюсь летіти,
Як вітер.
Як сон,
Пройшов, промайнув, пролетів ти,
Безкрилий.
Пішов.
І як тебе зміряти, де те
Мірило?
Ти так
Пройшов мимо мене, навіщо
Так швидко?
Дощем
Все змило, понесло десь в Космос,
Не видко.
Постій!
Летиш ти, як потяг надшвидкий,
Де гальма?
Мій ЧАС.
Прохання побути зі мною
Нагальне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344697
дата надходження 18.06.2012
дата закладки 18.06.2012
(Уривок з повісті "Батальйон смерті")
«Ідуть залізні жовніри
Ідуть охоронці віри
Діти Залізного Фелікса
Піднесені страхом мас…»
(К. Єрофєєв)
У молоді роки, наповнений жадобою пізнання істини, став я спудеєм єзуїтського колегіуму який на той час став університетом світським, в якому бурсаки були майже виключно православні – лише окремі студіози були бусурманами чи католиками. Як і личить представникам нашого стану жили спудеї (і я, грішний) у скромних келіях, що належали королю і спосіб життя шукачі пізнання вели аскетичний. У тих келіях ми відпочивали від трудів праведних, готували свою скоромну та пісну їжу тілесну на вогні та вечорами крім тілесної споживали їжу духовну - вели бесіди про красне письмо, малярство та вправлялися в риториці та фільозофії.
Одного вечора (чи то навіть правильніше сказати однієї ночі) у мою скромну келії завітали залізні жовніри – лицарі «плаща і кинджала» - слуги короля, ясновельможного цісаря та святої інквізиції. На моє здивування яке було виражене не риторичною фразою, а виразом обличчя охоронці віри відповіли, що обшук вони здійснюють за моєї згоди і що живу я в келіях королівських, а не у своїх власних і ніякого дозволу на обшук і не потрібно.
А слід зазначити, що в ті часи (року божого 1983-го) діти Залізного Фелікса (першого інквізитора нового цісарства) такий страх серед різних станів посполитих накликали, що ніхто у них нічого і не питав. Проте шукали вони зовсім недовго – на моєму столі рукописи побачивши сказали вони, що почитають сії писання і з тим пішли. А треба сказати, що я в ті часи коли випадало мені короткочасне дозвілля, вправлявся я в написанні оповідок та віршів. І не думаючи, що в писанні сьому є якийсь гріх чи єресь та столі ті чернетки лишав.
Чого саме в мою келію залізні жовніри завітали – того я не відаю. Може того, що вечорами ми – спудеї різні бесіди вели і крім питань фільозофічних дискутували про устрій суспільний. То хтось із спудеїв до святої інквізиції донесення міг написати: «Так мовляв, і так – спудей такий то думки крамольні єретичні висловлює щодо цісарства-королівства нашого та його лад суспільний. Вірнопідданий.» Та могла і інша причина бути. В ті часи свята інквізиція винаходами майстрів різних користувалась. Серед тих винаходів були такі пристрої непомітні, що слова людські записували і на відстані передавали. То інквізиція встановлювала такі присторії у лекційних залях університетських та келіях спудеїв – і слухали залізні жовніри чи немає де крамоли та розмов бунтівничих.
Ще одна причина на той візит бути могла. Сталося в тій порі в цісарстві нашому наступне: ясновельможний цісар Леонід І Літописець взяв тай помер. Коли вість про подію сю в університет дійшла, один з професорів, що викладав нам науку про історію товариства усуспільнення (було таке товариство яке сам цісар очолював і яке прагнуло всю власність людей у власність суспільну перетворити і понтіфики вчення того товариства як істинну віру трактували) наказав всім спудеям до залі однієї великої зібратись. А там пристрій працював який зображення на велику відстань передавав. І от цісаря покійного ховають бозна де – в столиці імперії біля фортеці – а той пристрій показує. А правителя того ми не любили за тупість його та обмеженість, за вчинки нерозумні, брехню та марнославство. Отож сумний вираз обличчя нам зобразити при цьому нам так і не вдавалось. Що й, певно, було людьми причетними до інквізиції помічено.
Такі були причини цього чи ні – але залізні жовніри до моєї келії на гостину завітали. Зрозумів я, що чекають на мене біди і не помилився. Через кілька днів біля входу до келій наших пристрій задзвонив – той що голоси людські на відстань далекі передає. І кажуть мені через той пристрій – зайдіть будьте ласкаві в університет до келії де писано на дверях «Перший відділ». Завітав, я, звісно. А там мене вже залізні жовніри чекають. І грамоту маленьку показують, де написано було: залізний жовнір святої інквізиції такий то. Імення його і не пригадаю – не до того мені було - втямив я що чекає на мене у незабаром. А залізні жовніри і мовлять – говорити, мовляв, нам з Вами необхідно, але для цього мусите слідувати з нами в резиденцію святої інквізиції. Посадили вони мене у бричку самохідну, що без коней їде – мастило гірське в утробі тої брички горить і від того вогню вона і їде. Певно, винахідник якийсь іноземний таку бричку вигадав.
Завезли мене в резиденцію інквізиції – а там при вході кам’яна фігура Залізного Фелікса – першого головного інквізитора – вони йому як святому поклонялися. Завели в келію тай питають: «Знаєш, чому ми з тобою говорити хочемо – по доброму спочатку без випробувань тілесних?» «Ні, не відаю я того.» «Та як же не відаєш, коли ти оповідки та віршики писав?» «Але хіба єресь якась чи бунт в них є?» «Воно то може і немає, але якщо прочитати їх уважно, то висновок можна зробити, що народу посполитому в королівстві нашому зле живеться і багато станів суспільних устроєм королівства незадоволені. І цісарі наші минулого, такі як Йосип І Грізний погані були. А тут і до заколоту недалеко. А якщо хтось із чужоземців сії писання почитає, то погано про цісарство-королівство наше думати буде.» А потім допитувати стали – хто навчив мене ції твори писати та кому я їх читав і як я збирався за кордон ці твори передавати.
Відповідав я, що грамоті та письму ще в школі церковно-приходській був я навчений, а писати вірші та оповідки то кожному закортіти може, і нікому їх не читав, бо незакінчені вони і з іноземцями я знайомств не маю. А вони знову те саме – «Кому читав та хто напоумив?».
І так довго тривало. Зрештою, їм чи то набридло, чи то вони зрозуміли, що з мене нічого не витягнеш – ніякої гучної справи про єретиків. Зайшов до кімнати старий інквізитор зі злими колючими очима. І почали вони в моїй же присутності радитись, що зі мною робити. Я так зрозумів, що не з метою направду раду чинити, а з метою мене залякати. Один мовить – в темницю його кинути на віки вічні, інший – завести у підземелля, прикласти до голови мушкет чи гаківницю та й стрелити, а третій радить – завести його до такого лікаря, що зі здорових людей божевільних робить. А потім сказали мені: «Відпускаємо ми Вас. Ваше щастя, що нікому ці оповідки не читали.»
Кілька днів мені не вірилось, що я ось так можу вільно ходити вулицями міста, дихати, розмовляти, пити каву та милуватись деревами.
Через кілька днів після вищеописаних подій в нашому університеті відбувався іспит – час то того підійшов. Іспит відбувався з науки про історію товариства усуспільнення. А треба сказати, що я хоч і не мав ніяких симпатій до цього товариства, але до наук різних потяг мав, історію того товариства вивчив і на іспиті старому професору то все доповів. Але у відповідь почув я наступне: «Ви говорите не те, що думаєте. А думаєте Ви так, як думав Троцький, що ворогом нашому цісарству та суспільному ладу нашому був. А тому оцінку незадовільну Вам ставлю і зі стану студентського виганяю.» Здивувався я звісно – бо дивно було чути від такого поважного прихильника Арістотеля, що він думки здатний читати. Крім того світогляд мій від світогляду Троцького був дуже далекий.
Але нема на то ради – пішов я грамоти свої, що мене свідчили забирати. А мені їх не дають. Кажуть – відвідайте спочатку збори молодіжного товариства усуспільнення. А треба сказати, що в той час належність до молодіжного товариства усуспільнення було знаком лояльності цісарю та суспільного ладу королівства оборонцем якого цісар і був. І всі конче, хто спокійно хотів в королівстві жити і уваги інквізиції до себе не накликати мусили змолоду в то товариство молодіжне зголошуватись.
Прийшов я на те зібрання – а там крім спудеїв переляканих залізні жовніри та інквізитори сидять. Почали тоді присутні у риториці вправлятися: «Є серед нас товариш, який нам зовсім не товариш, який думки ворожі нашому цісарству і нашому суспільному ладу – найкращому в світі висловлював, які самій ідеї усуспільнення ворожі. А тому слід вигнати його зі стану спудеїв і з молодіжного товариства усуспільнення.» Так вони і вирішили шляхом рук підіймання, і пішов я по світу блукати.
(Світлина з мережі. Написано на основі реальних подій 1982 - 1983 років від Різдва Христового.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344665
дата надходження 18.06.2012
дата закладки 18.06.2012
«…люди давно на світі живуть і вже все вигадали.»
(Андрій Платонов)
Настрій у брата Бартоломео був сьогодні чудовий – ще б пак – зранку повітря було свіже, прохолодне і дивно збадьорювало, хмари плели в небі якусь казкову дивину. Хотілося дихати і працювати. Він любив свою роботу. Брат Бартоломео очолював Святий відділ розслідувань єретичної гріховності містечка Сан-Петро. Простіше – місцеву інквізицію. Роботи останнім часом було багато і цей хороший день був не винятком. Брат Бартоломео навмисно не поспішав на службу. Хотілось пройтись тихими ранковими вулицями, слухати звуки своїх кроків, відчувати всім єством свіжість. Іноді йому траплялися люди. В очах їх з’являвся страх ледве вони бачили його високу постать у чорній сутані. Він любив такі погляди навіть відчував цей людський страх на відстані – спиною. Це надихало Бартоломео, дарувало йому відчуття величі і значущості, сенсу власного буття. Прогулюючись він поправляв свою чорну сутану інквізитора – він любив цей одяг, відносився до нього як до жінки – погладжував і розмовляв з ним.
Брати Григоріо, Антоніо, Пауло були на місці і можна було починати. Він не любив пісні обличчя Антоніо і Пауло – свою роботу вони робили механічно, без захвату і шалу. І мало втішало, що вони з усім погоджувались і все підписували. А цей Григоріо… Ну хто, хто його прислав в святий трибунал? Ну який з нього інквізитор? Це худе загострене обличчя, миршава постать. Шмаркач. Молокосос. Єдине на що годиться – протоколи писати.
Привели якусь молоду дівчину років двадцяти. Дочка місцевого виноградаря, що помер від чуми два роки тому. Знає він цих місцевих виноградарів! Серед них була поширена єресь альбігойців, яка певно досі жевріє…
Справа виявилась проста і ясна. Сусідки донесли, що підсудна чаклувала і висловлювала єретичні судження. Так, у день святого Анастасія вона вивісила сушитись панчохи, в той час, коли біля воріт у неї лежав дохлий щур і тут же почалась страшна буря, яка наробила в містечку чимало біди. А на страсну п’ятницю подивилась якимось дивним поглядом на козу – і молоко в кози пропало. Місцевий пастор – отець Глоріо доповів, що церву вона відвідувала рідко і на сповіді давно не була. При обшуку в дівчини знайшли дві явно єретичні книги – одна грецькою (ех, шкода братія грецькою не розуміє, інакше докази були б очевидні) і ще якусь, де писалось, що «Пробігли дні мої – наче оленів коса хода….» Єресь! Явна єресь! Життя – це дар божий, а не кроки оленів. Хм… Якийсь Петрарка написав. Певно, єретик, не інакше. Крім того на ринку чули як ця дівчина говорила, що братія в тутешньому домініканському монастирі тільки те й робить, що пиячить та займається розпустою. Ясно! Наклепи на святу церкву та інквізицію. Типова єретичка! Лишилось домогтися від неї визнання і розкаяння. Крім того у неї могли бути спільники… І хтось їй ці єретичні думки навіяв і чаклунству навчив. Хто? Та дівчина вперто все заперечувала, казала, що, мовляв, все це наклепи, в тих книгах ніякої єресі немає. Довелось застосувати «допит з пристрастю».
Як правило цю процедуру довіряли місцевому кату. Але сьогодні в брата Бартоломео було натхнення! Допит влаштував він власноручно. Спочатку застосував «іспанський чобіт». Марно. Не допомогло. І трохи перестарався – ногу підсудній зовсім розтрощив… Потім підвісив її на дибу – теж марно… Торочить те саме. Кілька разів мліла – відливали водою. Ні, тут зусилля були марними…
- Все з нею ясно. Єретичка і відьма! Спалити її сьогодні ж! На вогонь! – розчаровано видихнув брат Бартоломео.
Брат Антоніо вже махнув рукою – давайте мовляв протокол сюди – підпишемо, брат Пауло позіхнув і потер руки – з цим закінчено мовляв. Але погляд Бартоломео впав на брата Григоріо. Він нічого не писав – руки в нього тремтіли, в очах було якесь сум’яття – суміш жалості, сумнів, відчаю. Бартоломео підійшов до столу і впритул зазирнув йому в вічі:
- Ти, взагалі, віруєш, що Ісус Христос був син божий?!
- Вірую! Але… Так… Так… Так не можна! – в очах брата Григоріо жаль і співчуття було витіснено єдиним – великим страхом.
- Вірі і святій церкві загрожують єресі! Ми оточені ворогами! Зараз не час для сентиментів і чистоплюйства! Ти або з нами, або проти нас. Третього не дано. Вирішуй. Якщо не з нами, то сам розумієш які висновки ми зробимо…
- Я з вами… З нами… Зараз допишу протокол…
На автодафе брат Бартоломео не пішов – хоч намагався не пропускати таких подій. Знав, що і без нього все організують бездоганно, але не тому. Він лишився в келії і думав – йому не йшов з голови сон. Багато разів йому снилось одне й те саме – нібито у нього є брат. І не просто брат, а брат-близнюк. Тільки живе він зовсім в іншій країні і що дивно – не одночасно з ним – в якомусь іншому часі і між ними століття…
Настрій у комісара Полікарпова був сьогодні чудовий – ще б пак – зранку повітря було свіже, прохолодне і дивно збадьорювало, хмари плели в небі якусь казкову дивину. Хотілося дихати і працювати. Він любив свою роботу. Варфоломій Полікарпов очолював місцеву надзвичайну комісію. Революційний трибунал містечка Фастів. Простіше – місцеву чека. Роботи останнім часом було багато і цей хороший день був не винятком. Варфоломій Полікарпов навмисно не поспішав на службу. Хотілось пройтись тихими ранковими вулицями, слухати звуки своїх кроків, відчувати всім єством свіжість. Іноді йому траплялися люди. В очах їх з’являвся страх ледве вони бачили його високу постать у кітелі та галіфе. Він любив такі погляди навіть відчував цей людський страх на відстані – спиною. Це надихало Полікарпова, дарувало йому відчуття величі і значущості, сенсу власного буття. Прогулюючись він поправляв кобуру свого маузера і легко погладжував його рукоятку – він любив свою іменну зброю, відносився до нього як до жінки – пестив і розмовляв з ним.
Грішка, Антошка і Пашка були на місці і можна було починати. Він не любив пісні обличчя Антошки і Пашки – свою роботу вони робили механічно, без захвату і шалу. І мало втішало, що вони з усім погоджувались і все підписували. А цей Грішка… Ну хто, хто його прислав на службу в трибунал революції? Ну який з нього чекіст? Це худе загострене обличчя, миршава постать. Шмаркач. Молокосос. Єдине на що годиться – протоколи писати.
Привели якусь молоду дівчину років двадцяти. Дочка місцевого дрібнобуржуазного інтелігента, що помер від тифу два роки тому. Знає він цих місцевих інтелігентів – буржуазне охвістя! Серед них було багато есерів та меншовиків – певно і досі є…
Справа виявилась проста і ясна. Сусідки донесли, що підсудна говорила, що розквартирований у Фастові червоноармійський полк особливого призначення тільки й здатний, що селян грабувати та ґвалтувати, а як прийде Петлюра, то розбіжаться ці мародери як щурі. Місцевий партійний активіст – Горлов доповів, що прийти на мітинг в честь дня Паризької комуни вона відмовилась, ще й заявила при цьому, що марксизм – це небезпечна утопія, червоний прапор над своєю хатою ніколи не вивішувала. При обшуку в дівчини знайшли дві явно контрреволюційні книги – одна французькою (ех, шкода товариші французької не розуміють, інакше докази були б очевидні) – явно від агентів Антанти, і ще якусь, де писалось про якогось студента, що бабцю сокирою зарубав і потім філософствував про людей звичайних і незвичайних. Явна контрреволюційна пропаганда. Хм… Якийсь Достоєвський написав. Певно, контра і буржуй, не інакше. Крім того на ринку чули як ця дівчина говорила, що в чека засідають садисти. Ясно! Наклепи на радянську владу і чека. Типова контра! Лишилось домогтися від неї визнання і розкаяння. Крім того у неї могли бути спільники… Хтось її цьому навчив і підбурив. Хто? Тут явно є контрреволюційна організація… Та дівчина вперто все заперечувала, казала, що, мовляв, все це наклепи, в тих книгах ніякої антирадянщини немає. Довелось застосувати «допит з пристрастю».
Як правило цю процедуру довіряли червоноармійцю Зобову – майстер цієї справи. Але сьогодні в Полікарпова було натхнення! Допит влаштував він власноручно. Спочатку просто бив по морді буржуйській. Марно. Не допомогло. Руки виламував і трохи перестарався – щось там зламав - хруснуло… Потім підвісив її за руки - попередньо скручені за спиною - на гак від люстри і бив залізним прутом – теж марно… Торочить те саме. Кілька разів мліла – відливали водою. Ні, тут всі зусилля були надаремно…
- Все з нею ясно. Контра! Есерка! Розстріляти!!! – розчаровано видихнув Полікарпов.
Антошка вже махнув рукою – давайте мовляв протокол сюди – підпишемо, Пашка позіхнув і потер руки – з цим закінчено, мовляв. Але погляд Полікарпова впав на Грішку. Він нічого не писав – руки в нього тремтіли, в очах було якесь сум’яття – суміш жалості, сумнівів, відчаю. Полікарпов підійшов до столу і впритул зазирнув йому в вічі:
- Ти, взагалі, віриш у перемогу Світової Революції і комунізму???
- Вірю! Але… Так… Так… Так не можна! – в очах чекіста Грішки жаль і співчуття було витіснено єдиним – великим страхом.
- Революції і Радянській владі загрожує контра всіх мастей! Ми оточені ворогами! Зараз не час для сентиментів і чистоплюйства! Тільки нещадний червоний терор врятує комуну! Ти або з нами, або проти нас. Третього не дано. Вирішуй. Якщо не з нами, то сам розумієш які висновки ми зробимо…
- Я з вами… З нами… Зараз допишу протокол…
На розстріл Полікарпов не пішов – хоч намагався не пропускати. Знав, що і без нього все організують бездоганно, але не тому. Він лишився в кабінеті і думав – йому не йшов з голови сон. Багато разів йому снилось одне й те саме – нібито у нього є брат. І не просто брат, а брат-близнюк. Тільки живе він зовсім в іншій країні і що дивно – не одночасно з ним – в якомусь іншому часі і між ними століття…
(Світлина з мережі. Автора не пам'ятаю, але вдячний.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344664
дата надходження 18.06.2012
дата закладки 18.06.2012
По крапельці стікає час в долоні,
Скрипить думок старенька антресоль.
Скупе мовчання мліє в телефоні,
У день вчорашній змінено пароль.
А серце рветься вперто і бездумно
Запричаститись голосом твоїм!
Нехай мовчить.Мені сьогодні сумно.
В проваллі саду стихли солов'ї...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344520
дата надходження 17.06.2012
дата закладки 17.06.2012
Серед поля - зеленого, чистого,
Упаду, щоб у небо дивитися.
І від сяйва таємно-барвистого,
Стану щиро душею молитися.
Я просила благала пробачення,
За неспокій дітей ненароджених,
І не має ніякого значення,
Що причини з сумлінням узгодженно.
За сльозу від образи пекучої,
Що лишає сліди в серці батьківськім,
Я вдихнула отрути ядучої
І лишилась в боргу неоплаченім.
За той біль, що природі нанесено,
За ту кров, що дарма проливається,
Полетіла душа понад плесами,
Від безсилля серденько стискається.
Серед поля - зеленого, чистого,
У молитві могла вкоренитися.
Все чекаю прощення Всевишнього,
Та не в силах, за всіх, розплатитися.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344324
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 16.06.2012
О, юна чаклунко!
Сестрице грози,
Донька ураганів, негоди!
Надпивши чарунків
З трави і лози,
Пізнали в житті насолоду.
Від кольору снів,
Від крилатих пісень,
Від ніжних миттєвостей казки,
У серці надрив,
Уквітчаний день
В обіймах кохання і ласки.
Жагуча, нестримна,
Різка, говірка
В тобі є і мудрість і врода.
Спекотна і зимна,
Солодка, в’юнка,
Володарка світу - природа!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344316
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 16.06.2012
«Хочу до тата!» -гУби дула доня,
З ним на рибалку, за грибами в ліс,
Та очі мами, не її - сторонні,
Ніби не бачать, донечкиних сліз.
Татусь «невдаха» - бізнес промугикав,
Заїхав в нетрі українських сіл.
Там в нього річка, в спокої безлика,
Невтомність духу і свобода тіл.
Маленьке поле - всіяне хлібами,
Старенька хата, криниця у дворі.
Донька просила дозволу у мами,
Зробити крок на батьківський поріг.
Та невблаганна, від образи, жінка,
Не піддається щирим молитвАм.
І мається, картається кровинка,
Розділена батьками пополам.
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344000
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 15.06.2012
...знаешь, а расстояния уже ничего не меняют,
я лишь рабыня жалкая своих многолетних привычек...
я так люблю разговаривать с тобой на ночь,
в час, когда дождь серебристый стучит по крышам.
в час полуночный, который так долго считали своим мы,
в час, где четыре нуля, как отсчет безупречного мира,
между вчера и завтра. мы ведь друг другу не снились?..
мы были рядом... странно звучит, а время течет дальше...
я уже от тебя отвыкаю, сама под дождь засыпая,
но мне не хватает тебя. и сказок твоих наивных...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343823
дата надходження 13.06.2012
дата закладки 15.06.2012
***
Напівзабуті тіні на стіні...
Не докучаю вічності благанням.
Життя - щоденно-зречне розставання
Напівзабутих тіней на стіні...
Торкання вітру - марення на мить...
Десь очі-в-очі з чистою душею.
Насіє світ надії за межею,
Де торки вітру - маренням на мить...
Господній глас - чи вчулося? Мабуть...
Крокує час у да́лечі незримі.
І там, де в серці небеса ще сині -
Господній глас, ще вчується, мабуть...
(10.06.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343592
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 12.06.2012
Поміж дерев, що ніжно пахнуть чаєм,
Де не чекають непроханих гостей,
Де бджоли звуком музики стрічають,
Чарівна папороть, як таїнство, росте.
Навіщо йти, шукати нездійсненне,
Блукати лісом, не по тих стежках.
Довірити природі сокровенне,
Змінити лінії у себе на руках.
Одну лиш ніч у квіточки є сила,
А сумнів, знову невблаганний гложе.
Сміється розум. Ціль його смішила,
А серце просить - пошукаєш може..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343367
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 11.06.2012
Яка можлива доля вдома
Коли тебе не чують хворі
Продали все покрали все
А дітям залишили спогад
Яка можлива боротьба
У кожного та хата скраю
Країна ж немічних героїв
Надалом дихає на волі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342878
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012
Нам всього мало – грошей, часу.
А часом - навіть голови.
Задумуєшся іншим разом, –
Іти навіщо і куди?
Аж спотикаючись, поспішно
Примарним навстріч чудесам
Летиш, а думка гріє втішна,
Що щось чекає гарне там.
Що буде хтось любить, втішати
З самого ранку й цілий день.
Нас сонце буде пригортати,
Пташки співатимуть пісень.
А потім – раз! І рано – вранці
Похмуре небо сипле сум.
Пташки співають. Та, поганці,
То не для нас співочий бум.
Але лягаємо знов спати,
А в думці – завтра – новий день.
І знову думкою багатий,
Що нам співатимуть пісень.
Бо, хоч буває, що для когось
Спліта весна з квіток вінок,
І стиглий щось шепоче колос,
І зір з Галактики – танок,
Та ненав”язливо ми скраю
Притулимося, ніби й нас
Вітає вранці птахів зграя,
І зупинився в щасті час.
Не проженуть? Та ми ж – нічого,
Постоїмо тихенько там.
І хай крива у нас дорога,
Та зіронька мигне і нам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342864
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012
Доки ж будуть шматувати
на чужих і вхожих?
Наші душі мордувати...
Заступися, Боже.
Доки ж будем підставляти
щоки під удари?
Катів своїх вихваляти,
не жадати кари?
Нумо, браття, не дрімайте!
Майбуття прибуде.
Тільки ж Бога в душах майте.
Не служіть іудам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342812
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 09.06.2012
Чужа надія всядеться комфортно,
Нехай забуде, що вона в гостях,
Зусиль для неї – перемелю жорна,
І затріпоче вільно звершень стяг.
Ярослав Дорожний
Чужу надію не запрошуй,
Хіба на філіжанку кави.
Чекай своєї, дуже прошу.
І рай в душі твоїй настане.
Надія в кожного – дитина,
Яку лелієш. І трясешся,
Щоб кожна з мрією хвилина
Твоє зігріла змерзле серце.
Надія – то таке поняття,
Примарне, мовчазне, незриме.
Надією знімать закляття
З душі тяжке, непримириме.
Свою надію ти ласкаво,
Як рідну - рідну, до кімнати
Запрошуй. Квіти. Тортик, кава.
Й давайте зорі рахувати.
Ти зазирни у світлі очі
Своїй надії на світанку.
Вона лишиться. Ти ж бо хочеш,
Щоб зорі бавились в серпанку?
Їй так сподобаються «гості»,
Що вже й забуде, що не вдома.
Відкриється для серця простір,
Зійде з душі набридла втома.
Чужу надію не запрошуй,
Хіба на філіжанку кави.
Чекай своєї, дуже прошу.
І рай в душі твоїй настане.
Чужа надія – це ж бо щастя?,
Нехай іде до сво”ї хати.
Гукай свою, віконце – навстіж
І рай в душі тобі стрічати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342425
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 08.06.2012
Віднині - двоязикі... А, може, двоголові?
Страшних казок прадавніх безпуття ожило!
І що - могили братські? Пощо - бочівки крові?!
По-зрадницьки лобизно перегниває тло...
Куди іти віднині? Котрому "православ’ю"
Схилятися безплідно, безстатусно?.. Дарма!
В обіймах Неньки знову торкаємо знеправ’я,
То вже й азарто-гласу у натовпі нема.
А, може, "вциркулярять"?! Даруйте, і "звалують"?..
О, Господи блаженний, ще й Ти чомусь мовчиш!
І тільки супиш хмари... Бездумно марширують
Сини чи яничари попід аркади тиш.
Як розболілось нині! Останньою нуждою
Зволочена надія у запустінь німу...
Ще до пори, до часу лишаючись Собою,
Вже майже безязика бреде Мара в пітьму...
(6.06.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342282
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 06.06.2012
Вдихаю молекули кисню й живу -
Їх тисячі років вдихали до мене.
Тут власного атома я не знайду,
У їхньому світі усе безіменне.
Невже у чужих мікрокосмах думки
Без мене народжує мозок до смерті.
І лиш електронів незримі струмки –
Навіки у тілі, в клітинах заперті…
Ніхто не повірить! Є в кожнім душа –
Мов птаха у клітці, та всюди літає.
Можливо для світу молекул чужа –
У них симбіоз, аж до вічності краю.
05.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342224
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 06.06.2012
Стоїть сторозтерзаний Київ,
Здригнулась Вкраїна жива,
Тут мову вкраїнську вбивають
Прекрасну як спів солов"я.
Зібрались сини й любі доньки.
Ні, враже, краси не дамо,
Живого не вирвати серця -
Вже краще усі помремо.
Вкраїно! Вкраїно! Вкраїно!
Допоки твої вороги
Робитимуть з тебе руїну,
Топтатимуть дико стяги?
Сини-українці, не даймо,
Не даймо вбивати красу,
Як цвіт українську кохаймо
Ми матері мову живу.
Бо що подаруємо дітям:
У віно дочкам і синам?
А крихітним внукам і внучкам?
Ні! Лютая смерть ворогам!
В нас мова і віра прадавні,
Також - українська земля.
Хай вмиється чорною кров"ю
Азійська безчесна орда.
До бою! До бою! До бою!
Бо це вже остання межа,
Не буде в нас більше спокою,
Як згине вкраїнська душа.
Ні, враже, ще мова засяє
В нас рідна вкраїнська одна...
Ми будемо жити у Слові,
Бо мова - це Бог і рідня!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342147
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 06.06.2012
***
Нема! За ґратами - свобода...
Лиш дай, лиш руки дотягни -
Чиясь усрамлена нагода
Скаженим псиськом до ноги!
Гарчатиме чи скавуліти?
О, не питайся... Вже за край!
В ярмо позодягались діти.
То - Рай! А Ви... а Ти - за "Рай"?
І вже язик вужем плазує,
І кожне "за" - по пиці! Бич...
Усі хати - хутІрні... всує!
Не дозивайся! Не-до-клич...
Не-до-надія... Не-до-віра...
Покора згорблених могил...
На завтра - повінь? Стогне прірва!
Нема... Байдужий шерех крил...
(5.06.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342070
дата надходження 05.06.2012
дата закладки 05.06.2012
***
Краплина щастя в неба на долоні...
Кирпате листя пнеться догори.
За рік чи два зазолотяться скроні -
Минеться грім! До часу, до пори...
Забудеш, любий, шелеставе літо,
Духмяні трави, волошко́вий щем...
У нас обох - не-синьокі діти,
Та синьоокий спогад під плащем...
Бредуть літа в далеке перевесля,
Туди, де Божі пальці - на орган.
Душа - в політ, як ластівка воскресла,
Остання пам’ять - в зІм’ятий туман.
Не рви колосся, Янголе, не треба!
Вже висипає зе́рна у траву.
Краплини щастя з усмішкою неба,
Я в тих краплинах спомином живу...
(4.06.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342050
дата надходження 05.06.2012
дата закладки 05.06.2012
А над дітьми козацькими
поганці панують.
Т. Шевченко
На руїнах прарідної слави –
кволий плач, нарікання на долю.
Маєм право на правду, на волю…
Тільки що ж воно коїться з нами?
Поневолені, й досі волаєм.
Тиснуть грати на мертвій арені.
Ми й тепер – «гречкосії» смиренні.
Орем горе, долаєм волами…
А погоничі душу судомлять…
Та поволі вертає свідомість:
нами й досі командують ланці.
Схаменіться, нащадки Богдана!
Розривайте ворожі кайдани!
В Україні своїй ми – не бранці!
1995
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341873
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 05.06.2012
Сиділа вдома я й нікого не чіпала.
Дивлюся, сонечко крізь хмари запалало: -
Чому розсілася, іди сюди, ледащо!
Кидай котлети, їдь на луг, так буде краще.
І я поїхала, лиш підкачала шини.
Така ж бо свіжа і натхненна була днина.
На лузі весело розквітла конюшина,
І жовта кашка піднялася по коліна.
Десенка ген кудись звивається далеко,
І дихалося, як в дитинстві, легко - легко.
Я відірвати від краси очей не змозі.
Змагаючись із вітром, мчала по дорозі.
Велосипед мій по горбках стрибав зухвало.
Мені здалось – адреналіну вже замало.
І стала я в душі викохувати плани,
Щоб політати ще мені на дельтаплані.
А планерист вже приземлявся на дорогу
І мало не зчавив, дивак, мене, небогу.
Аж раптом блискавка – бабах!. І справа, й зліва.
(Чомусь не влучила!) І почалася злива.
Десь збіглись хмарки так швидко, просто диво.
Гей, злива, годі вже, бо я і так щаслива.
Вже змиті всі гріхи й болота зсохлі грудки,
Що зранили й колись давили мені груди.
А дощ – стіною. І дороги вже не видко.
Лечу, педалями кручу – верчу так швидко.
Спішити не було куди – скупалась вдало.
Веселка в небі після зливи пролягала.
А ти, мій велик, мій ти вірний, щирий друже,
Ти знову зіслужив мені гарненьку службу.
У водоспаді побувати – ейфорія.
Та ще й скупатися у центрі буревію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341972
дата надходження 05.06.2012
дата закладки 05.06.2012
Я слухав солов’я в узліссі біля поля...
Який же він митець!
Як душу виливав!
Як імпровізував – розгойдував роздолля!
Перебудовчий стиль на нього не впливав.
Як буйно квітнув глід, медами пахли трави!
Гойдались пелюстки – бджола пила нектар.
В блакитній висоті виводив пісню жайвір.
А я долав рядки – прополював гектар...
Іронія – сапа шкребла сучасні ритми.
Я танцював – пекли і сонце, й поперек –
карлючив дивні па...
А в скронях вили рими.
Плантація – ген-ген...
І знову дощ пере!
Дівки, тітки, баби із сапами мадонни –
антенами хусток вбирали піт і пил.
Мереживо плели – перегортали гони,
щоби останній сік бур’ян допить не встиг.
...Я знов у поле йду.
Розкину серця невід.
Де соловейка рай край пекла в холодку...
Тут – смак землі відчув.
Тут захлинуся небом,
пізнавши справжню суть
у кожному рядку.
Олександр Печора
(Ромоданець)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341451
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 03.06.2012
“ Ніхто не забутий, - ніщо не забуте ... “
Промовлено було це дуже давно,-
Якби ж то по правді так було воно...
Ми згадуєм їх кожен рік тільки раз
Було ж визволителів більше у нас,
Що воювали за Україну,
Які захищали свій край і родину.
Лежать тепер поряд в могилах одних
І по можливості треба до них
Частіше приходити, шану віддати,
Бо нас захистили, ті юні солдати,
Які боронили свій край від чуми,
Щоб вільно ходили по цій землі ми.
Не треба ділити їх,- край боронили
І юні лягли, щоби ми з вами жили
На цій благодатній вкраїнській землі
Й щасливі були у нас діти малі.
Шану віддати їм всім вже пора,
Всім хто поліг, щоб росла дітвора
В вільній країні полів і степів,
В вільній країні гір і морів.
Правдиву історію пора б вже і знати,
За що воювали вкраїнські солдати,
За що воювали на власній землі,
За що полягли старі і малі.
Чому не розкажем ?
Чому не покажем ?
Тих справжніх ГЕРОЇВ, що в вічність пішли,
Що жити хотіли, - та смерть віднайшли.
Не з власної волі, - судилося так.
Віддаймо всім воїнам шану на знак
Подяки безмежної їм за життя
Яке дарували всім нам з небуття.
29.05.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340620
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012
«Оголені келихи»
Не визнаю килишків на коньяк.
Тримаю келих я округлий.
І знов, закономірно, просто так
У спогади… жіночі груди.
…
Ярослав Дорожний
19.04. кафе «Старе місто»
***
Занудьгувала щось. Відтак
Піду до магазину.
Куплю коньяк – м”який Жан-Жак,
На закусь – ще й маслини.
Ось п”ю коньяк. І тепло так
Стає мені у грудях.
І, хоч я той іще «козак»,
Спинятися не буду.
Бо той довгенький келих мій
Нагадує щось дивне.
Кажу собі: «Не пий вже, стій!»
Політ думок нестримний:
В уяві - ложе з пелюсток
Троянди (чи ромашки).
Звабливих почуттів росток
З”явився раптом з пляшки.
Лечу на крилах почуттів…
Чомусь не вгору, - долу!
Майбутній спогад не схотів
Мене обняти, кволу.
Бо як не грів мене Жан-Жак,
А пити я не вмію.
І геть зморив мене коньяк.
Ним хоч нудьгу розвію.
Ліоліна
28.05. Кухня в моїй квартирі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340569
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012
Так прагну любові...
О дай мені, Світе,
Радіти!
Ці дні волошкові
Під серцем зігріти,
Злеліти!
О, змилуйся, Світе!
Періщить у вікна
Листами з неволі
Недолі...
Мантрується: звикну!
Нешвидко, поволі...
На волі
Так прагнеш любові!
В очах, у словах...
Між чужими, своїми -
Таїни!
Добра у житах...
Пощо - отсе гнівне,
Наївне -
Глумливе, невірне?
Як прагну любові!
Як б’юся об шибку -
Не видко.
Вже й дні волошкові
Все мимо, несидко -
Так швидко!
Хтось - темну накидку
На очі... Не хочу!
Не-хо-чу!
Та сили нема - одлетіти,
Втекти чи хоча би на хвилю зомліти...
Чому ж не-лю-бо-ві так множиться в світі?!
(29.05.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340496
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 29.05.2012
(казка)
Хто той герой, що здобуде волю згорьованій ненці Україні?
Я розкажу вам.
Мій дідусь Степан мені розповідав, а йому його дідусь Василь, що колись сталася в степу під Чигирином велика битва. Оточили козаків з усіх боків вороги, розбили козацьке військо. Лишилося козаків жменька та й годі. Пошматували вороги Україну на частини, і хто з козаків лишився – зневірились. Пішли здаватися – одні ляхам – королю польському, інші москалям – царю московському, а інші туркам – султану турецькому. Йде сотня Петра Вишиваного здаватися ляхам та просити в них служби. Дивляться, а козак Мамай сидить під старезним дубом тай на кобзі грає. Гукнув до нього сотник Вишиваний:
- Мамай, ти хіба не йдеш здаватися ляхам?
- Ні! – твердо відповів козак Мамай.
- То може ти підеш здаватися москалям?
- Ні! – знову відповів козак Мамай.
- То може туркам підеш здаватися?
- Ні!
- То скажи ж тоді що ти вибираєш? Кому здаватися? Кому піти на службу?
- Я вибираю Україну!
- Божевільний! України нема! Вона втрачена. Стала пусткою. З ким ти збираєшся її визволяти?
- Ми лишилися в Україні! – так відповів козак Мамай. – І я буду за неї битися.
- Але за тобою ніхто не піде, а в ворогів сотні тисяч вояків.
- Нічого, буде в мене військо більше, - відповів Мамай, - більше ніж волосин на голові у нашого дяка.
- І звідкіля ж воно візьметься?
- Господь Бог надішле мені своїх ангелів, і дасть їм нагострені шаблюки, і вороги розсіються перед нами як дим.
- І коли ж це буде? – спитав з сумною посмішкою сотник.
- А я звідкіль знаю? Може через рік, а може через п’ятсот років. Але рано чи пізно ми все одно переможемо!
І скинувши гаківницю на плече осідлав козак Мамай свого коника та й поскакав до Холодного Яру.
А в давнину казали - трьох речей остерігайся: копит коня, рискаля гробаря та посмішки москаля.
(Записано зі слів діда Федора Підкови, що з села Триліси біля Чигирина. На малюнку - Народна картина "Козак Мамай". ХІХ ст. Полотно, олія.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340305
дата надходження 28.05.2012
дата закладки 28.05.2012
В небеса повітряною кулею,
Без кутів, кінцівок, вся округлена,
Підіймаюсь бабцею сутулою,
Мов відтоптана і вже відлюблена.
Кожен метр з криком і поривами,
Весь баласт втрамбований скидаючи,
Пролітаю між дощами-зливами,
Безтілесну душу омиваючи.
На вершині гір небесних, сяючих,
Вся до блиску хмарами начищена,
Сил боюсь до лоскоту стискаючих,
Бо і так роздвоєна, розкришена.
Земним тяжінням майже не обмежена,
Лечу, шукаю власну траєкторію.
У просторі свободою відроджена,
Безмежний шлях до вічності підкорюю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339627
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 24.05.2012
Вітер стрімкий і мережкою трави -
Швидко повіяв, прискорив мов час.
Коси-верхівки журливо хитали -
Краю немає невпинності транс.
Дивна картина в прискоренім фільмі?
Ні, це лиш вітер, летить мов життя.
Сцени природи, вони всі не вільні -
Також без реверсу, і вороття.
Навіть коли повертається вітер -
Трави похиляться в інший, лиш, бік.
Є якась міра із поступу в світі -
Він же не знає, що в них тече сік.
22.05.2012, поле Н-1-6
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339533
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 24.05.2012
Колись мій батечко казав, як я гадала,
Якісь тоді мені незрозумілі речі, -
Що він втекти кудись хотів би від загалу.
Мені від подиву лише здригались плечі.
Піти на острів, на якому стрітить люду
Не вдасться точно, бо там не живуть примари.
Піти від зрад, від сірості життя, від бруду,
Туди, де ліс і озеро, й світанків чари.
То як же, - думаю, - життя таке ж хороше!
Як він не бачить, що немає зрад і болю?
Чому він думає, що вирішать все гроші?
Так легко йти й стрибати по життєвім полю!
Яке ж від розуму можливо мати горе?
І як не знати, що правителі нас люблять?
Чому не звернеш, хоч об стінку бийся, гори?
І чом не вірити (хіба так можна?) людям?
Та час минув, наївність теж кудись пропала.
Ось надбання мої – і сум, і біль, і зрада.
Я почуття свої віддАла на поталу.
І не потрібна вже мені чиясь порада.
І я не вмію до мети іти по трупам.
Зате вже по мені гарненько потоптались.
Й не допоможе навіть найсильніша лупа
Знайти у більшості і чесність, і порядність.
Напевно, дійсно я згустила фарби дуже.
Не всі ж навкруг лихі, не скрізь панують чвари.
Шукаю острів я (до решти вже байдужа),
Де синє озеро, і ліс, й світанків чари.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339522
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 24.05.2012
Бог створив Адама швидко,
Аж раділо серце!
І, притримавши за литку,
Висмикнув реберце.
Із ребра створив дівчИну –
Милу і чудову.
(Аж погладив сі чуприну –
Відбирало мову!).
Жінку Бог привів Адаму: -
Ось - життя прикраса.
Забирай-но свою даму.
Захлинувшись квасом,
Впрів Адам від цього жаху: -
Це ж така морока!
От же, Боже, дав ти маху,
Аж сіпнулось око!
Тая радість – однобока.
А скажу ще й дещо.
Мало того, що морока,
То буде ж і теща!
Мух ганяючи бадиллям,
Скиглив він: - А, може,…
Так і виникло прислів”я:
«Не приведи, Боже!».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338432
дата надходження 19.05.2012
дата закладки 19.05.2012
***
Розтерзуй волю й віру, не зівай!
Двоглавому двомовність подавай.
***
Вони, звиняйте, мають власні гени.
І що їм корінні аборигени?
***
І що їм запрадавнений санскрит?
Поближче б власним рилом до корит.
***
Про мову в них не може бути й рєчі.
Зневага повна.
Але ще не вечір.
***
По своєму квакають жаби...
А мова – є голос держави.
***
Совковники, що не кажіть,
а мова – є голос душі.
***
О, скільки перетрощено, порито!
Хижак імперський все пожре й з коритом.
***
Клянуться і клянуть. Яка любов?
Та врешті, тут – не хлів.
Або-або...
***
Часто той, хто випасає гурт,
за національністю – „манкурт”.
***
Така вже капосна порода:
у власній хаті робить шкоду.
***
Ще й не вечір. Але й на світанні
ханаанець вкраїнцем не стане.
***
Не смішна,
прислужницька, гадюча
мова довгоносиків-сердючок.
***
Хрумкають капусту словобосики:
кролики, смердючки, горбоносики...
***
Чи шокайте, чи какайте по-праву,
та не порочте, чванячись, державу.
***
В три шиї варто,
бо роз’ятрює руїни
інформаційна окупація Вкраїни.
***
Найбільше у бедламі цьому винні
не так забрідші, як тутешні свині.
***
Знає хай кожен – свій і приїжджий:
тут не хохляндія, тут – Україна!
Олександр Печора (Ромоданець)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338358
дата надходження 18.05.2012
дата закладки 19.05.2012
По пальцях струмом на дотик шкіра.
І слів нанімо кривавих тавро.
Я шаленіла на рівні тіла.
На рівні серця збрешу всеодно.
Вразлива самотність пече у грудях
Сполохана твоїм тропічним теплом.
Ти просто змовчиш укотре на людях,
Стинаючи віру мою, мов серпом.
Впиваючись палко губами в серце....
Впускати у себе... Тримати в собі...
Моїх окулярів розчавлені скельця.
Я просто не бачу розплати в тобі.
Тілами стинати кордони між нами....
Ламати причини моїх нарікань....
Вивчати всі родимки,лінії,шрами...
На піку оргазмів шукати грааль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304472
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 19.05.2012
Звесели мою душу скрипалю,
Я сьогодні радію весні,
І пробачивши Вас, відпускаю,
На світанку ці думи сумні.
У блакитних п'янких ароматах
Я шукатиму уже щось нове,
А не Вас, мого лицаря в латах,
Хто насправді лиш в мріях живе.
От візьму й наковтаюсь блакиті,
Що весна притягла за собою,
Наче ліків від Вас ,та щомиті
Скрипаля утішатимусь грою..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247083
дата надходження 14.03.2011
дата закладки 18.05.2012
Тебе пророчу зраненим табу...
Не треба слів і прикрощів мовчання.
В молитві щирій душу відведу,
В хмільних обіймах теплого світання.
І всі думки - аж ген за небокрай...
У серці засіваються хорали.
Тебе зоставлю, де квітує май,
Де ясні зорі котяться у трави...
У ніжних росах мрії заплету.
То ж руки долі - крила лебедині.
Тебе пророчу зраненим табу,
Останнім квітом сонця на калині...
(17.05.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338094
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2012
Вмокаю серце в щирості чорнило,
У хмарах сте́лю сонцесяний шрифт.
Нехай земна, але праотча сила -
У жменях долі, серед слова крихт...
Та й голуби, що в дзьобах мають промінь,
Напевно, зможуть небо прихилить...
Тендітна рима, іскра на долоні,
Торкнеться раптом вічності на мить...
(6.05.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337655
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 16.05.2012
Одне життя на двох...
Холоне чорна кава.
Між пальцями думок -
Незграбне конфеті.
Димком чужих сигар
Глумлива днів отара
Під вибілений тин,
Де сходяться святі...
А може й не святі?
Віщунки та мольфари,
Поділені навпіл
Ідеями вітрів!
Судинами - не кров,
Вечірні святузвари
До серця - одного́
Між стогону світів...
Мовчи, мовчи, душе!
І тільки темні очі -
Уже не від бажань,
Не від жаги чуття...
Остання крапля мрій,
Останні спраглі ночі...
На двох - одна печаль,
І кава, і життя...
(14.05.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337421
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 14.05.2012
Не повернусь в минуле нізащо,
Не повернусь ні прямо, ні боком.
Це – безглуздіша, мАрніша справа,
Ніж забити гвіздки мікроскопом.
Бо мене там ніхто не чекає.
Бо нікому я там не потрібна.
Бо ніхто того не пам”ятає,
Яка ніжна я, любляча й вірна.
Речі, погляди, значимість слова
Я й забула, давно вже забула,
Ту країну далеку, як зірка,
Ту адресу туманну, минулу.
То навіщо приходиш, як МАра,
І навіщо туди мене кличеш-
В те минуле, де ми були разом?
Зайти в ріку не зможемо двічі.
МАру* спалю весною (то – звичай),
Щоб не тисло минуле на шию.
Заповідну в майбутнє стежину
І без тебе знайти я зумію.
У майбутнє я (правда це, правда)
НОшу давнього ні, не тягтиму.
А що тіні від нього блукають,-
То проходять давно вони мимо.
*традиція друїдів – на зході зими спалити
Мару (велику ляльку із соломи),
а з нею- спалити всі негаразди і зло
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337003
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
* * *
Доки була ще живою матуся, –
був я дитиною, сином...
Не вчувсь, –
як з кладовища додому вернувся,
глянув,
а я – сиротина, дідусь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336990
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
у сутінках являлись дивні силуети
сади просили злив - отримували попіл
в осінніх подорожніх доживав останній опір
і на зізнання залишалося два сети
крихкі слова і поцілунки на порозі -
холодні клавіші по струнах ретроспекцій
слова летять: ані фригідності, ані ерекцій
прості слова, мов залишки корозій
і вчинки - вже не вчинки, просто роси
у тих світанках, захмілілих й непрозорих
але твої слова - несказані на жодному порозі
ще жодним жестом не випрохують покори
ще жодних драм: ні спади, ані злети
ніяких спраглих губ - одні німі прохання:
"Побудь ще трохи... вже не перша й, мабуть, не остання
у цьому ранку, що дарує нам два сети".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336547
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 11.05.2012
А скільки тих, що вже не повернулись,
Що мріяли кохати до безтями!
Холодні жала серця не минули...
Приречено упавши за полями,
З грудей дочас - колючі дикі рожі,
Мов краплі крові, ржаві, мов тернини.
Могили неупізнані, не-божі...
Над ними - тільки вітер, небо гине -
Оплакує невинних сиротинок!
І стелиться неміряна розпука.
О, скільки розірвалося плати́нок -
Невгамна досі болемовна мука!
Сіріє далеч - по́волок туманна -
Там рожі дикі, наче краплі крові...
Життя - мана, зотліла сива манна,
Котра не дочекалася любові...
(6.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336106
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 10.05.2012
Застогнала земля під свинцевим дощем,
Під кривавою річкою смути.
Заплело горизонт посивілим плющем,
Й не дає на всі груди вдихнути.
Розчавило слізьми молодих матерів,
Що синів відпустили до бою.
І німецьким хрестом у долонях горів,
Той трикутник, що ранить без зброї.
До весняних пісень переможного дня,
Додається могильне зітхання.
І парад поколінь, ніби зліт вороння,
Несе квіти й своє шанування.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336230
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 10.05.2012
Хай правдиться історія довічно,
геройський дух наповнює олтар.
Хай нація єднається магічно –
люд вільний воскресає із отар.
Нащадки щирі, суто українські,
яскраво квітне праведна зоря.
Проймаймося гартованим арійським,
козацьким духом, духом Кобзаря.
Цуратися своєї правди годі.
Хай правда наша вище долина.
Пишіть свою історію сьогодні,
а то за нас напише Бузина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336022
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
Черпаю істину із глибини віків.
І мудрість відкриваю дивовижну:
чомусь я поважаю диваків,
негідників розумних – ненавиджу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336021
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
Пусті двори. Дірками в космос зяють
Розбитих вікон – очі і роти.
Та іноді ще іскрами палають
Обрізані, обшарпані дроти.
Одна бабуся на усе узбіччя,
Не хоче йти із рідного гнізда.
Дороги-зморшки через все обличчя
І сотні днів без жодного листа.
Нема дітей. Соромляться матусі -
Неграмотної донечки війни.
Й лише сичі і ворони в окрузі
Її брати, її малі сини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336008
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
Наше слово,
рідна мова.
Як пісня лунає.
Серед полів,
серед садів,
соловейком співає.
Любіть нашу
рідну мову.
Як сонце, як вітер.
Нею ви зростайте,
радійте як діти.
Мова моя,
люба, мила,
я тебе кохаю.
І до свого народу
у віршах промовляю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335859
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
Сьогодні до підпілля чимчикує
Ще горда та незаймана душа...
Хай зупиняє хтось, вона ж не вчує,
Коли давно перейдена межа.
Коли Усесвіт, ніби задзеркалля
Інопланетних істин без життя.
Чи то підпілля, чи стрімке провалля,
Чи псалмоспіви, чи то псів виття,
Що взріли за стіною тіні смерті?
Не важачись крокує семиглав
Туди, на край, де правди всі затерті,
Туди, де тло канонів і анклав
Святих сліпців зганяє в катакомби,
Свавіллячи на книгах... Віщий знак?
В підпілля чимчикує, наче зомбі,
Душа, іще незаймана однак...
(29.04.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334058
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 30.04.2012
Бувальщина пізнього сталінізму
Крізь далеке лихоліття
на олтар скорботи
дарував дідусь-каліка
довоєнне фото.
– Подивіться. Тут ваш батько,
у церковнім хорі.
Вишиванка, вуси... Бачте,
молодий, бадьорий..
Не впізнали?
В нього очі – то любові повінь...
Не признали.
Відцурались від своєї крові.
Збайдужілих боягузів
умовлять не варто.
Захлиналось птаство в лузі,
і стогнала хата.
Як пожовкло фото в тузі,
здогадались – тато!
Ой пливли-тужили води!
Як же хмар багацько!
Не чужий дідусь приходив,
то ж був рідний батько.
Оповите небо жалем
за провину роду.
Бо його й свої вважали
ворогом народу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332356
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.04.2012
Я - пламя - Ты сильнее - два огня
А коль волна Ты - Я твоя гусыня
Я - день - Ты - ночь - Я - ангел - ты?
Спешим помочь -
Мы два крыла в желтеющей пустыне...
Два сердца в жилах кровь одна...
Сгораем... Пусть... Одна у нас судьба
У стремени меня твоя рука
К единству... Свет... Холодная дорога
Смирение... Я - грусть твоя,
А ты-моя тоска... Нет не остыли...
Нелегка... Мы на пути к Единорогу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332032
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 21.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.04.2012
***
Лиш серденька, молю, не замикай!
Хай б’ється - вільне і таке невтримне,
Нехай біжить чуттєво аж на край,
Де зачекалось щастячко незриме!
Хай всі думки, що прагнуть на папір,
Чистіші будуть од сльози-веснянки...
Життя прекрасне - тільки ти повір!
І раптом стануть посмішкою ранки,
І, мов зненацька, дивом - вечори...
О, скільки в юні ще дрімає сили!
Ти про замки́, молю, не говори,
Вже завтра Ангел подарує крила!
(16.04.12)
Дякую за натхнення Юлі Фінковській
(Щастя усім Твоїм ЛГ, Сонечко!)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330707
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330848
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 17.04.2012
Сережки вплітала в коси
берізонька за двором,
коли проводжав у космос
Гагаріна космодром.
Відчула обійми сина
планетонька голуба.
Яка ж то велика сила
космічного голуба!
Раділи старі і діти,
летіла по світу вість.
Мене ж повели на мітинг –
читати свій перший вірш.
До церкви, чи ж то до клубу
із банею без хреста.
Було там багато люду.
Вірш проклятим, певно, став.
Ні разу у тому храмі
я більше не виступав.
Давно відлітав Гагарін.
Клуб церквою знову став.
Нехай зорельоти линуть…
Та в серці моїм – журба.
Лиш тільки б гойдалась мирно
планетонька голуба.
Лиш тільки б усі дороги
крізь душі, серця, уми
з порогу вели до Бога.
Щоб люди були людьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330085
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 14.04.2012
***
Не дратуйте бджіл -
у них також є відчуття власного простору.
***
Важко що-небудь побачити -
коли на очах проміння.
***
Голод задушить -
коли погляд стане безколірним.
***
Трутень не з'їсть -
лише пошматує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330018
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 14.04.2012
Першу збірку віршів я подрузі своїй
Дарувала, тріпочучи крилами.
А вона: - Та за гроші, напевно, любий
Надрукує, хоч писане вилами.
Моє серце співало і вдень, і вночі,
Бо то серцем вірші ті писалися.
Я не спала, не їла, була на межі, -
То життя у рядки виливалося.
Ви, поети, пишіть, як співає душа,
Хоч би вилами та хоч би граблями.
А хто заздрить, - простять їм нехай небеса.
І й на них ображатись не варто нам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329972
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 14.04.2012
Не звинувачуй ве́сни в зболених думках.
Вони ж не винні в тому, що болить.
І хоч закохані в весняний листопад,
Це їх душа між струнами дощить.
Й вчорашню осінь Ти за холод не вини,
Вона ж мені півнеба заміняє.
Устами й серцем доторкнутися б весни...
А душу грудень знову обіймає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329624
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 11.04.2012
Одна сльоза....в ній ціле море....
В ній поселилось просто горе,
Не треба слів, вони вже зайві,
І почуття всі стали крайні.
Тепер чужа я...знову квола,
Каміння душить..все навколо,
Давно вдивляюсь в темну точку,
Ножем роздерлась по шматочку.
Тепер я айсберг без опори,
Ти нею був ще тільки вчора,
Та я лишень для тебе шмата,
Колись була, немов розрада.
Так тихо вдома, все завмерло,
Неначе в попіл щастя зжерло,
Кричати пізно - не почує,
Любов тепер ця жебракує...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329402
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 11.04.2012
Синичкою вкраду я троянду з вівтаря,
Тобі її несу, затиснувши у дзьобі,
Та вітер не пускає закличе дзвонаря,
\"Віддай нам пелюстки\" - лунає десь у злобі.
Мороз вже доганяє, під крила зазирнув,
І сонце аж ніяк від болю не врятує,
Мов камінь з висоти додолу він жбурнув,
Над тілом лиш тепер ангелик засумує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329108
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 10.04.2012
Розбитим склом душа з небес летіла.
Її частинки бились об твердиню,
В сумнім польоті, зі страху, зомліла
Й не оцінила твердості святиню.
Душа країни – стомлена, розбита,
За скільки років злетів і падіння.
Слізьми людей вже доверху налита,
За всі часи із миті сотворіння.
Терзали в небі сумніви чекання,
На п’єдестал непевний сліпо пнулась,
Повергли знову, мабуть вже востаннє.
Від болю вкотре вчетверо зігнулась.
Коли ж уже докупи всі зберуться
Її розтерзані, розкидані частини.
В один потік в думках своїх зіллються
І об’єднають душу України.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329047
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 10.04.2012
Збудилось небо, посміхнулось сонце,
І ангел твій постукав у віконце.
Твій вірний ангел - він з небес спустився,
Щоб спогад про цей день в душі лишився.
У кожного свій ангел є на небі,
Та на землі теж ангела нам треба,
Щоби крильми зміг в холод обійняти,
В важку хвилину руку нам подати...
Тих ангелів тобі хай не бракує,
Небесний хай від зла завжди рятує,
Земний же хай віддасть тобі всю ласку,
Житя хай перетворить в справжню казку.
А я тебе сьогодні обіймаю.
І все прекрасне від душі тобі бажаю:
Щоб твоє серце смутку не зазнало,
Щоб щастя повноту воно пізнало,
Щоб твої мрії всі були здійсненні -
І мрії серця, і в житті, й на сцені...
І пам"ятай: з тобою поряд - люди,
В яких любов до тебе завжди буде.
Ангельського покрову Вам усім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328700
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012
Ми створені в світі з тоненького скла,
Де миті - це грані кришталю,
Торкнутись так важко, бо всюди імла,
Залишила присмак мигдалю.
Розчавили руки на кисле вино,
Заскалене серце з гранату,
І губи на кригу замерли давно,
Шипами покрили кімнату.
Без крил опадали на землю, до ніг,
Застиглі, бездушні секунди,
Дорогу в минуле засипав вже сніг,
Відбиток любові-приблуди.
Крихкі є надії і мрії такі,
Тамую від страху я подих,
Бо стіни, здається, у світу тонкі,
Прольоти десь зникли на сходах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328650
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012
Моя мама завжди говорила, що для жінки в цьому житті найголовнішим є родина, піклування про дитину, збереження домашнього вогнища. Мама виховувала мене сама і пишалася тим, що вона – сильна жінка. Упродовж життя я чула від неї багато зауважень щодо своєї поведінки, коли вона, натомлена й безсила,поверталася з роботи і сідала біля телевізору. Вона ніколи не просила мене приготувати вечерю чи попрати – все робила сама, але постійно, ніби докоряла мені, що батько покинув нас. Моя «погана» поведінка – це безкінечні, як їй здавалося, дурні запитання на кшталт: «Мама, що ти будеш робити зараз? Який фільм дивишся? Мамо, а ти мене любиш?.. На це у неї була завжди однозначна відповідь: «Хіба ти не бачиш, що я дивлюся телевізор! Відійди, ти ж не прозора!»
Коли я почала займатися танцями, її ставлення до мене погіршилося. По-перше, потрібно було витрачати більше грошів, а по-друге, я йшла вгору так стрімко, що не думала про створення власної родини – мріяла тільки про кар’єру. «Треба жити якомога непомітніше і простіше», - повчала мене мама, але я нічого не відказувала, лише наслідувала власні прагнення бути вище в цьому житті і намагатися отримати те, чого ніколи не було в неї – щастя.
На танцях я познайомилася з 12-річною дівчинкою на ім’я Гелен – вірменкою за походженням. Вона завжди приходила на танці зі своєю мамою – Гуар – і невдовзі я з ними потоваришувала. Як згодом з’ясувалося, Гуар і Гелен також не мають батька. Вони переїхали з Єревану на Східну Україну чотири роки тому і відтоді Гуар влаштувалася на роботу звичайною продавщицею, а за два роки вже мала власний торговельний бізнес. Гелен навчалася в звичайній школі, поки її мама ночами працювала, щоб заробити копійчину, а, маючи власний бізнес, роботи стало ще більше, бо тепер на неї покладалася велика відповідальність за новоутворений колектив підлеглих, а їх було немало. Супермаркет, яким володіла Гуар, послуговувався неабияким авторитетом серед місцевого населення. Та й сама Гуар була улюбленицею багатьох покупців, бо ласкава і привітна до кожного не залежно від статків, вона привертала увагу і симпатію до себе.
Гуар приводила доньку кожного вівторка і четверга на заняття і весь час до початку тренування щебетала з нею про якісь нісенітниці. Весь цей час я сиділа поряд і відчувала себе дійсно щасливою – вони неначе випромінювали якусь надзвичайну енергетику, що давала мене сили жити далі. Тільки згодом я дізналася що кожного вівторка і четверга Гуар приїздила з донькою на танці після того, як зранку відпрацьовувала в магазині, приймала замовлення, спілкувалася з покупцями, інвесторами, спонсорами, оформляла документи та їздила у відрядження, інколи навіть за межі міста, по області. Але обов’язково супроводжувала доньку у гарному настрої, весела і квітуча, наче відпочивала десь у спа-салоні, а не безупинно працювала з п’ятої ранку. Я ніколи не бачила такої світлої і позитивної жінки, начебто вона не вміла сумувати. Усмішка ніколи не покидала її обличчя. Тим часом Гелен здавалася мені дещо примхливою дівчинкою, а втім, можливо, це залежало від віку.
Коли ми почали вчити груповий танець на конкурс, треба було шити й відповідний костюм. Після тренування наш хореограф попросила залишитися мене і Гелен для термінового визначення з розміром і прикрасами до костюма. Гуар мала чекати в коридорі, але вона вирішила приєднатися до нас. Сидячи поряд з донькою і беручи в руки намальовані ескізи, вона говорила:
- Гелен, доню, мені подобається червона бісерна квітка.
- Ні, ма, це не мій варіант! Дивись-но краще на квіткову стрічку, га?
- Так собі… Тобі потрібне щось яскраве й весняне! Я більше схиляюся до попереднього варіанту…
- Я кажу – ні!
- Добре, Гелен, як знаєш. Що пропонуєш?
- Я вже сказала – червону стрічну.
- Як ти гадаєш, Лесю? – звернулася до мене Гуар.
Це запитання трохи вибило мене зі звичного стану.
- Так, Лесь, що скажеш? – гигикнула моя юна подружка.
- Навіть, не знаю… мені подобається більше квітка…
- Р-р-р… - обурилася Гелен, - хоча, якщо подумати… Окау, квітка – то квітка!
- Ура! – Посміхнулася Гуар і, заплескавши в долоні, поцілувала Гелен. Та поморщилася і перевела погляд на мене:
- Моя мама завжди так зі мною, наче з маленькою…
- Я люблю тебе, доню.
У мене в душі потекли сльози.
Я прийшла додому, як завжди пізно. Розігріла вечерю, попоїла, і…раптом нехотя розбудила маму.
- Я вже спала! Ти могла б якось поважати мене, хоча б частково!
- Вибач, мамо…
- Вибач? Що мені з твого вибачення?!
- Добраніч, мамо….
Цього вечора вона не кричала на мене, але я відчувала, що вона ще довго обурювалася і булькотіла щось собі під ніс, поки намагалася заснути. Я й забула, що сильним жінкам слід багато відпочивати.
Наступного дня сказала їй про костюм. Вона, як завжди, була втомлена – які там вже костюми… Коли вона традиційно впала перед телевізором, я з радісною усмішкою попрохала приділити мені три з половиною хвилини – показати новий танець. Танець був доволі складний, акцентований, зі складною музикою і називався «Трагічний» - це був мій улюблений танець. У мене з ним виникало багато складнощів, бо я по життю весела, а танець дуже сумний і як його ото вже станцювати, щоб аж зі сльозами на очах – невідомо. От і запропонувала мамі виступити в якості глядача-критика. Але у відповідь почула те ж саме: «Я дивлюся фільм. Не заважай. На роботі стільки проблем – дай мене спокійно відпочити, я й так сама тебе виховую. Скільки можна бути сильною?!..».
Я зачинилася в кімнаті і почала танцювати «Трагічного», блискуче виводячи кожний рух. З очей у мене текли сльози… Ось чого не вистачало для завершеного образу.
«Мамо, ти мене любиш?..», - запитала її у вихідний. «Звісно», - почула у відповідь. Після того ми не спілкувалися з тиждень. Сильній жінці необхідно було відпочивати від буденних клопотів. У цей час я спілкувалася з Гуар і Гелен. Разом ми відвідали кінотеатр, дивилися нову версію «Ночі страху», потім посиліли трохи в кафе «Сіті-центру».
- Ви така сильна, Гуар, - почала раптом я, - я захоплююся Вами.
- Припиняй-но, - посміхнулася Гуар, - я ж лише слабка жінка.
- Якби Ви знали, як помиляєтеся!..
- Лесь, - гукнула до мене Гелен, - чого це ти?
- Не зважайте..., - відсахнулася я і продовжила мовчки доїдати піцу.
- Олеся, а чи не хотіла б ти у вихідні поїхати з нами на Кінський завод? – запропонувала Гуар.
- У вихідні? Але ж Ви працюєте, Гуар? – Здивувалася я.
- Але ж не весь день, а лише до другої половини. До того ж це буде неділя, і я обіцяла Гелен покатати її на конях?
- Ви їздите верхи?
- Так, я декілька років займалася верхової їздою у Єревані, поки не довелося покинути кордони нашої Батьківщини.
- О!.. Вибачте…
- Нічого. То що, ти з нами? – вона обняла усміхнену Гелен і подивилася на мене повними ласки очима.
У той момент я б віддала все на світі, аби поїхати з ними, я так прагнула постійно перебувати у товаристві Гуар, що ладна була їхати з нею хоч на край світу. Але я відмовилася. На це було багато вагомих причин, принаймні мені здавалося, що вони вагомі. Насправді я просто не хотіла прив’язуватися до них, бо вони – родина, а хто я? Сильна жінка?...
Гуар, здається, зрозуміла, і більше не перепитувала мене.
Я щиро дивувалася її енергії, її вмінню протистояти життю. Вона була надзвичайно сильною, такою, що й святі позаздрили б. Я щиро любила її і дещо заздрила Гелен. Як же їй пощастило…
Вдома я опинилася рано. Мама вже повернулася з роботи й сиділа біля телевізору. Я мовчки підійшла до неї і замість того, щоб запитати, чи любить вона мне, сказала:
- Мамо, я тебе люблю.
- І я. – Почула у відповідь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328198
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 06.04.2012
До сумної , - 165-ї річниці арешту
Т.Г.Шевченка - 5 квітня 1847 р.
Весілля у апогеї, -
Гості дружно гомонять,
А «боярин» йде до залі
І заходиться співать:
« Ой зійди, зійди
Ти зіронько вечірняя;
Ой вийди, вийди
Дівчинонько моя вірная …»
Із світлиць усі до залі
Зійшлися помало,
Гомоніти товариство
Ураз перестало,
А Тарас , заклавши руки,
За спину, - співає,
Лиш замовкне, - народ вкотре,
Співати благає.
Його тенор рвав всім душі,
А не тільки слово,
Перероджував на краще,
Мово, - моя мово …
У господаря щокою
Сльоза покотилась,
Обняв кріпко, цілуючи ,
Як пісня скінчилась.
Так співав на волі
Наш славний Орфей,
Усе для загалу,
Для добрих людей.
Костомарову «боярином»
Теж думав співати, -
Не судилось, - довелося
Кайдани вдівати.
У квітневий, п’янкий день,
Під Дніпрові хвилі
Зачинились на роки
Краєвиди милі.
Через зрадника чужого,
І звісно своїх,- Маніфест
«Книга битія українського народу «
До жандармів ліг.
Хто з вас бачив оцей твір ?
Хто його читав ?
Прочитати давно треба,
Щоби кожен знав,
Що " ... правителі повинні
підлягать закону,
слугами повинні бути ... ",
А не перепону
Між собою і людьми
Зводить для наруги .
Працювати для загалу,
Бо всім вони - СЛУГИ !
" ... не достоїть величаться
з помпою в очах,
а достоїть жити просто ... "
Для людей в трудах.
І за таке вольнодумство
Аж на десять років
Посадили нації
Сіль солей, - сік соків !
Щось змінилось докорінно
За ті два століття ?
Там забрали, тут не дали, -
А вкраїнське віття
Знов в " ... незгоді між собою ",
Як i сотнi років,
А щоб " ... своє було лучче "
Все бракує кроків ...
04.04.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327690
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 05.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.04.2012
Хочу, щоб мова заграла цілунком,
Ніжним признанням і візерунком,
На полотнині вуст малинових
І на сорочці диво-любові.
Хочу, щоб кожен вдягнувся в ту мову
Як на Великдень висвятив слово,
Розправив груди – замилувався:
– Боже мій милий, я закохався!
Вибухне цвітом земля довкола –
Дякуймо Богу за дивну мову!
За українську душу любові,
Що вишиває вишневі зорі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312283
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 01.04.2012
Плекати нам надію? — Ні, не треба...
Пообіцяти неземну красу?..
Я чайкою торкнусь у злеті неба,
Реінкарнуюсь в ранішню росу,
Щоб твою душу щастям окропити,
Очистити від болів і страждань,
Забути все на світі і простити
У життєдайнім морі сподівань. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326401
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012
***
Коли ти всміхаєшся... Тільки устами,
А очі ховаєш за вії -
Тримаюсь за дійсність безсило руками.
І тану, і тихну, і млію...
Немов надвечір’я у зорянім танці,
Стрибає у грудях моління.
Надії –цнотливо-палкі пуританці,
Схиляють під ноги склепіння.
Коли ти всміхаєшся... Кутиком, скраю -
Ловлю кожен порух душею!
Мені усміх твій, наче доторк до Раю,
Мов сонячний день над межею...
(24.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325586
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 28.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.03.2012
( Переклад з російськоі.Владимир Лермонтов "Дельфания ".)
Я лиця шукаю Господи твого,то ж чому не чуєш голосу мого?
У пташок питав я ,в звірів лісових,у берізок ніжних,в квітів степових,
Часто зупинявся у відчаі німому,лиш один я в мріях шлях шукав додому.
І чому скриваєш ти себе від мене?Хіба ти не знаєш яка доля в мене ?
Скільки стежок треба і доріг пройти,щоб через пустині до тебе прийти.
Скільки треба болю,скільки сліз пролити,аби твоє вухо до мене схилити.
Та мовчало небо і хмари неслись:"Де ти ,Боже?Де ти? Де ти?-Відгукнись!"
І минули роки сніжноі завіі і Господь відкрився ,І збулися мріі !
Він сказав:"Я поруч завжди був з тобою.Літом і зимою йшов я за тобою .
І коли ти падав,мокрий був від сліз-на руках тебе я обережно ніс .
Просто ти не бачив,я зайшов за спину.Йшов я за тобою,дорогий мій сину .
Говорив з тобою щебетанням птиці,лісовою квіткою,спалахом зірниці.
Я,повір,ніколи не скривав себе.Зі мною говорить в світі все живе.
Все живе говорить,ти мені повір.Чую голос Бога навіть дикий звір .
Голос мій лунає співом солов"я,а слово дзюркоче шепотом струмка.
Я говорю вітром,говорю весною,через них розмову я веду з тобою.
Через все,що бачиш я несу себе людям,звірам,птиці через все земне.
Голос мій лунає попід небеса,ні ,мій любий сину ,не скриваюсь я .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325365
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 27.03.2012
Вітер кохав ніжно Землю,
Силу їй всю віддавав,
Бачив страждає даремно
Й від самоти завивав.
Вона не належить одному,
Всі топчуть поверхню її.
Лиш Вітер зідме всю утому
І пил із обличчя Землі.
Від болю і вічної муки,
Він злився, страждав, сумував.
Й різким, забороненим рухом
До неба моря підіймав.
«Заспокойся» - благали вітрище,
«Подивися на інших жінок,
Не роби із Землі попелище!»,
А він знову пускався в танок.
Бо ні зорі, ні квіти, ні річка,
Не дають повноти відчуттів.
Знов торкнеться цілунками личка,
Він же просто кохати хотів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325301
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 27.03.2012
Відлітають журавлі, відлітають.
Тануть жалісні ключі, душу крають.
Залишають рідний край, залишають.
Та травинку кожну хай пам’ятають.
Що було, те відцвіло променисто
і зажурено лягло падолистом.
Журавлиний клин печально зависнув,
мов розірване вітрами намисто.
Доля випала гірка й незвичайна:
розлучає потім знову стрічає.
Повесні – "курли-курли" ріднокраєм.
То надія і кохання безкрає.
А душа моя журавкою лине,
як почую рідний спів журавлиний.
Хай не губиться в імлі їхня пісня –
гріють душу журавлі благовісні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325296
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 27.03.2012
Не марне жодне розставання,
Світанок жде всіх тих, хто нині плаче.
І зіткане зі сліз німе прохання,
Не йди - молитвенне й дитяче,
Не зірветься із вуст. Серця гарячі,
Палахкотітиме промінням світла пломінь,
І відзиватиметься щастям кожен спомин,
І кожна мить чекання - для несплячих -
Це тятива струни, що світлим сумом кряче,
І праця кожен день - це теж щось значить,
Для тих, хто любить, час - дитячий м'ячик.
Один удар - і все. Коханцям Бог пробачить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325290
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 27.03.2012
=============================
Цей переклад про те, як слабкі жінки вміють
бути сильними присвячую моїй Ватрі
=============================
Мадонна - Поглянь
Вважав, без тебе я не проживу
Поглянь
Вважав, що буду я лічити дні
Ти думав я лиш тіло
Ніщо, а ти – душа
Поглянь
Є день, є шлях…
Вважав, без тебе я не посміхнусь
Поглянь
Вважав, ти вбита віра у любов
Ти думав все зробив
І ради я не дам собі
Поглянь
Є шлях, є день…
Приспів:
Все, чим я є
Краще я проживу одна
Тримаюсь життя
І не піду в небуття
Все моє «я»
Краще вже буду тут сама
Сама по собі
Ніхто не торкнеться душі
Поглянь
Ти думав ти міцний, а ти слабак
Поглянь
А сильні вміють плакати і так
Правда в моїх руках
Визнай, що ти програв
Поглянь
Є шлях, є день…
Поглянь…
=============
original:
You think that I can't live without your love
You'll see,
You think I can't go on another day.
You think I have nothing
Without you by my side,
You'll see
Somehow, some way
You think that I can never laugh again
You'll see,
You think that you destroyed my faith in
love.
You think after all you've done
I'll never find my way back home,
You'll see
Somehow, someday
Chorus:
All by myself
I don't need anyone at all
I know I'll survive
I know I'll stay alive,
All on my own
I don't need anyone this time
It will be mine
No one can take it from me
You'll see
You think that you are strong, but you are weak
You'll see,
It takes more strength to cry, admit defeat.
I have truth on my side -
You only have deceit
You'll see,
somehow, someday
You'll see...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324722
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012
***
Самотньо посиджу у голосистім сквері,
Де тужаться пташки накликати весну,
Де почуття гамселять у молодечі двері
Із бруньками разом втікаючи зі сну...
Де голубів наївність розсипана навсебіч.
Між крихточок підніжних - надії голосінь...
І сонечко, грайливо пощипуючи леді,
Ховає ніжки смутку у недосяжну тінь...
Схилившися на спинку, загля́ну в очі ясні -
Святі небес озера, що в гілочках тонуть...
Життя довкруг вирує... Яке ж воно прекрасне,
Коли душі під силу красу ту осягнуть!
(23.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324605
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012
***
В холодних хоромах потріскує вітер -
Брутальна, гірка порожнеча!
Мене ти із буднів півпомахом витер
Нежданно учора під вечір,
Коли серед серця палало любов’ю,
Займалася пристрасно далеч...
Надія, розтрощена рвучко тобою...
Самотності темний параліч!
І постіль зім’ята - лиш спогад на тілі,
Що тулить до себе розпуку...
В хоромах ревуть голосні заметілі,
Вчепившись за спогадів руку...
(16.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324597
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012
* * *
Себе в минулому не лай.
А навстіж двері і віконця –
нехай до хати входить сонце!
Щомиті заново палай.
Та не шукай чужих богів.
Своїм же варто помолиться.
Щоб марно не марніли лиця,
примарних уникай боїв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324477
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 24.03.2012
Казав знайомий: " Я в твої роки
на гульки витрачав усю зарплату!
Ще й зараз намагаються жінки
мене, мов журавля окільцювати.
То ж будь упертим (не соромся втіх),
перегортай життя свого сторінку,
і не хвилюйся – невеликий гріх -
постійно обнадіювати жінку".
Можливо, я б дотримавсь тих порад:
й одразу став кількох дівчат кохати,
і начищав би пір’я на парад,
щоб здатися досвідченим пернатим…
Та час життя за річкою тече,
(та й гульки часом вилізають боком).
Так, інколи захочеться, в плече
щокою ткнутись, наче ненароком,
І мовчки обійняти ніжний стан -
Волосся хвилі обпікають груди,
І щось тобі нашіптують вуста
байдуже, що на завтра скажуть люди...
І ще б на вік і звісно на віки
Любить - а не тремтіти від покути…
Не знав знайомий, що Жінки – зірки,
а нам до них ще треба дотягнутись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322622
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012
* * *
Не сприймай, мов злочин, огріх чийсь.
Зопалу не лай, не гарячись.
Необачним словом не порань.
За вину пробач –
спаде гора.
Крапотіння – камінь пробива.
А промінчик – душу зігріва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322471
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 17.03.2012
***
Скільки їх, величних, попід хмари
П’єдестально вищаться? Мовляв,
Головніший всіх високих глав!
А довкола сочаться примари,
Тягнуться пальцато до душі,
Випивають щирість до безкрів’я...
На губах піни́ться марнослів’я,
Вирване пресвітерно зо лжі...
Ро́ки йдуть, вдаряються об стіни,
Завапновані під омофор святих.
Руки внизані металом примх
І довкруг - поклони і коліна...
Скільки ж їх? За мурами брехні
Воздвигають собі ложе честі?
А серця, невиміряно че́рстві,
Спочивають на пихатім дні...
(16.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322451
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 17.03.2012
***
Немає слів. Елегію мовчання
Дарує небо під рум’яним склом.
У тиші теж своє палке звучання
Із вічністю безмежжя в унісон.
На нотах часу - непомітна сила,
Що німотою здавлюючи крик,
Ламає гордість і підносить крила!
Слабенький вогник, пам’яті сірник…
Прибій вечірній. Зтончене безслів’я
У погляді розсипаних зірок.
Цвіркун уяви. І ряднина віри
Між тишею і словом стелить крок...
(11.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320883
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 11.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.03.2012
Десь ангел Кохання загубився....
З небес тихенько пішов....
А вітер нашіптував тихо....
Що ангел на землю зійшов....
...Фея прекрасної вроди
його зчарувала і він
поринув в глибокії води
теплих, пристрасних снів...
...Сон окутав його...
І лиш в снах повертавсь він в небеса...
А що Ангела такого зустріла-
Фея щаслива була!
Отрутою стали для нього ті сни
сни у яких розлучались вони
він з болем лишав її на землі
а з нею й частинку своєї душі..
.
....Частинку душі, що вона берегла,
...Боляче їй, страждала вона.....
Від зустрічі до зустрічі лише існувала,
Надії на краще,вона не втрачала.....
...а він спішив, до неї одної
із неба без крил приходив дощем ,
Раєм були хвилини чудові
серце солодкий сковував щем...
.По її щоках стікали краплі...
То сльози радості й журби...
Коли був поряд-все як в казці..
Нема його-у серці немає весни!...
...громом страшним роззорені хмари
історії щастя спалені чари
боги прокляли Ангела й Фею
і змушений він покинути землю...
....Опустились повільно тремтячі руки,
Посмішка сумна , і та з лиця щеза....
Немає гіршого розлуки....
Зникає він....зітліва її життя....
Ангел в кайданах, муки нестерпні
тьмариться пам'ять, гасне життя
Про'клятий він, горітиме в пеклі
сконає й навік впаде в забуття...
Він умре-вона розіллється слізьми...
І не спасуть нікого її чари,
Передсмертний спів пролетить над людьми...
Знову громом заговорять хмари...
............у співавторстві з G.F. [2010]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320598
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 11.03.2012
***
Береш, не питаючи згоди -
І серце моє, і думки,
І сни опівнічні, й рядки,
І днини погідні, й негоди,
Коли вітер сумніву б’є...
Коли креше іскри свідомість!
То... дай же хоч краплю натомість
Надії, кохання моє!..
(10.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320581
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 11.03.2012
Де твоя пустка жаданий?
Ось мої руки тримай!
Ллються піски окаянні
Плач мої пальці зривай!
Вії покриють плащами
Спалахи твого вогню
Вулички пахнуть святами
Давай злетимо мій коханий
Почуй як тебе я люблю
У ночі немає законів
І коні шукають припони
Під ранок шукає їх бог
Я ж очі твої відкриваю
Цілую цілую за двох
Між нами догмати і будні
Люди байдужі і вічні
Зтирають тої ночі дивний слід
Та ми вернемо чуєш милий
Кохання ніч нам поверне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320363
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 10.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.03.2012
***
Не хочеться весною гіркоти...
Медових уст би, зоряних обіймів!
Та мати б сили мовити: прости!
Та мати б моці на нетління віри!
І на долівку вилити вином
Усі образи! Темними буквами...
Зирнувши в очі, знати - то лиш сон,
Що поміж вій заплутався руками...
У чашці тихо тане рафінад.
Кохання за так просто не минає...
Тебе люблю, тебе люблю стократ!
Весною в серці солодко світає...
(7.03.12)
Дякую за натхнення Insolito
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319790
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319936
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 07.03.2012
Наобіцяли гори золоті...
Проводирі і досі ще не ті.
Ще патріоти не перевелись,
та українець, як осінній лист.
Заробітчанин рідко поверта.
Шматуємо Вкраїну по світах.
Шматуємо і долі, і серця.
І навіть пісня – в шрамах і синцях.
О батьківщино, незабутній край!
Знов українську, музиканте, грай!
За кращу долю вип’ємо до дна.
Вітчизна-ненька в кожного одна.
Здавалось би, – усе переборов,
та плачеш, як побачиш рідну кров.
На чужині зустрінеш земляка –
бурхлива хвиля душу обпіка.
Пошли нам, Боже, за роботу шмат.
Щоб не петлю, то краще автомат.
Лишилась мрія – вижити якби.
Та виживаєм ради боротьби.
О батьківщино, незабутній край!
Знов українську, музиканте, грай!
За кращу долю вип’ємо до дна.
Вітчизна-ненька в кожного одна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319361
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 05.03.2012
***
Одна лиш доля і одне життя.
Іти вперед чи вічно повертати...
Одна дорога, що веде до страти,
Один момент, що вцілить в каяття!
На плечі автомат чужих судомів -
В підпілля, і зпідпільнено назад...
Не втримав, не отримавши порад
Від лживомовних тихих мажордомів.
І вже до нині: безязика тінь,
Що лиш очима зиркає з-під лави,
Ше й до сих пір чекаючи облави,
Що віддробенить зрадою од стін.
А ми - нащадки: хто, чиї? Не знати...
У кожного - історія своя!
Свої образи... Зрештою, сім"я,
Котра велить покірно промовчати,
Бо, бачите, і доля, і життя -
Лишень одне... Назад? Вперед? Гадайте!
Та тільки честь минулому віддайте,
І майте честь на спробу каяття!
(5.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319336
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 05.03.2012
Іван Павліха, м.Калуш
***
Баран, що записався в мудреці,
Очолювати став корів.
На луки череду повів,
І там, де в росах грались промінці,
Почулось владне:"Бе-е!"
Куди це, Мунько, понесло тебе-е?
А йди сюди -
Тримайся череди!"
А та йому:
"Кажи мені не "бе-е",а "му-у":
Як можна нами керувати
І мови нашоїне знати?"
Та був Баран упертим Бараниськом,
І знову владно: "Бе-е!
Мовчи, а то провчу тебе-е!"
Та не провчив, бо знявся рев над пасовиськом.
То корови
Всі виступили, як одна, на захист мови:
"Навіщо нам такий вожак,
Що нашу гідність зневажа?"
І Барана прогнали з пасовиська.
* * *
Була ця череда, авжеж, не українська.
/Перевал. Всеукраїнський літературно-художній і
громадсько-політичний журнал. - Івано-Франківськ, 2011. - С.250/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318917
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 04.03.2012
***
Квадрат екрану... Синій спазмоліт...
В руках — надії цокання ледь чутне.
Крізь призму днів чи летаргічність літ,
Цей крик письма, котрого не збагнути.
Сторінка-стен, лиш піктограмна мить.
У даль думки під крилами угіддя...
Та вірус-блок пискливо прощемить!
Та вірус-стоп! Приречене безпліддя...
Сліпим вікном виблискує екран.
Й оці рядки, мов недолітні птахи.
То - інший світ і вже іншієш сам,
Під свист ідей - чужо-своєї плахи...
(1.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318629
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 03.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.03.2012
***
Ген там за вікном десь - надія,
Бурульок зарюмсаних слід...
Синичка голосить: весніє,
У цвіт зодягається світ!
Дивись он: старенький лелека
На крилах півсонця несе!
Помалу, по-трішки, здалека
У радість вбирається все!
Шовкові трембіти світанків
Між зоряно-повні ковші...
Уже припіднялись фіранки
Жалів у печальній душі...
(28.02.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318459
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 02.03.2012
***
Голодне стадо! Одуріла хіть
Важким товче по грудях оберегом!
В півока роззираючись бредемо,
Вклоняючись чужому мимохіть...
І гнемо спину, щоб зручніше було
Вилазити на голови рабів...
Ні не раби? Пани самі в собі?
Те панство, що давним-давно минуло?
А може й не було степів ясни́х,
Вітрів шалених, воїв дужокрилих,
Ані козацтва, ані слави, сили?!
Одні сиро́ти в урвищих німих!
Коріння сохне, страшно підливати...
Нехай пісок у роті - не слюна,
І вже не воля - лиш скупа мана,
Що намагається, однак, брехати...
Зігнати стадом і у дальний путь:
Служити іншим щедрим одаліскам,
Що розміняли на срібняцтво мізки,
Що вже й себе не знаючи, мабуть,
Та вперто пнуться бути вожаками!
Не вовчих зграй, а голених овець...
На голови нап’яливши вінець,
Та гордість розгубивши під ногами!
(15.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317968
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 29.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2012
***
Ні, не одна! Бо ти десь є у світі!
Хай хмари тут, та там десь сонце світить!
І хай лиш знаю, звісно, і не бачу,
То слабкість... мить... і вже за мить не плачу!
В тобі - душа, в тобі - весняні мрії,
В тобі - проміння щирості, надії...
І та самотність, що до серця пнеться,
Несправжня тінь... Що теж за мить минеться!
Бо й сила думки здатна обігріти...
Ні не одна, допоки ти є в світі!
(28.02.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317966
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 29.02.2012
***
Чи відчуваю доторки – слова?
Чи розмальовано уже уяву?
У грудях – зерня, пристрасні жнива:
То серце, видуваючи октаву,
Зривається розпачно на фальцет!
І рве листки, хоча давно не осінь…
Рядки і рими… Ошалів поет,
Образив Бога – вже не перепросить!
У муках – шкло, болюча павутинь…
Чоло пульсує чи надмена жила?
Неможне! Прірва! Неприступна тинь!
Чому ж тоді у плечі гостро – крила?
Втопити душу… Щирість молитов…
Канон. Табу. Пекельна заборона!
Затягую у грудях міцно шов,
Ковтаючи слова – померзлі грона!
(14.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316536
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 25.02.2012
Я давно вже не богиня для тебе, навіть не ангел......не малюєш моє зображення на склі....краплинки,що злітають з неба не нагадують мій силует, як і прохожі у натовпіі!!!! Непотрібні вже і закохані очі, дратують вії, мокрі від сліз, а веснянки,що колись так гладив рукою просто схожі на плями, що роблять уродливим цей ніс....телефон під подушкою....боїшся,що почуєш від мене дзвінок, чи смс.......набридливі гудки...не знаєш, що сказати, хоч раніше руки тряслись, в очікуванні конверта, що розкриває смс...... минуле загубило своє значення.......у серці ще досі звучить мелодія трансу.....так спокійно вона нагадує миті, дотики до тебе, до мене....наче до всесвіту.......я давно вже не богиня...для тебе,для інших, для світу......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316356
дата надходження 23.02.2012
дата закладки 24.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2012
***
Невже чекає ще весни душа,
Щоб ці сніги зів’яли на світанні?
Щоб розцвіла підсніжником межа
І хмари ті, нестерпно-окаянні
Поглинули безмежні небеса?
Невже в світах іще існує вимір
Надій, іскристих, мов жива роса?
Потік думок покірно знов нестиме
У темінь ночі, недомовки снів...
Холодні пальці по незграбній долі...
О, скільки розірвалось хижих слів!
О, Господи, які ж моли́тви кволі!
І горошини вервиці - лиш біль...
І храм святий - утрачена покута...
Змітає душу сива заметіль,
Що вже себе не здужає збагнути...
(22.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316142
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 23.02.2012
***
Давай, сьогодні зовсім не гадати:
Що там на завтра до сніданку в долі...
Очима не кричати, не питати!
А серцем доторкатись ніжно волі,
Де вітер дужий княжить серед неба
І струшує із вій крихкі сніжинки.
Де не існує протиріч, не треба
Шукати в собі болю порошинки.
І хай холодні руки - ненадовго...
Дорогами заплутаються душі.
Давай, нічого не питати в Бога
Сьогодні в кольорово-світлій стужі...
(21.2.12).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315871
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 21.02.2012
***
То сонця диск... лише здалось на мить,
Коли між хмар розтріснулась надія!
Дорога в далеч птахом проквилить,
Лиш вітер ехо над життям розвіє.
І руки теплі вже останній раз,
Та хто велів торкатися до неба?
І хто казав, що ці чуття для нас -
Оаза щастя? Те, що й справді треба?!
Господня розбуялась заметіль
Чи то - тумани ірреальних сутей...
Нестиму в серці цей прозорий біль,
Цю іпостасність... Не дано збагнути,
Запхнути розцяцькованість томів
На запорошені чужі полиці.
Та хто кого кінечно розумів
Під молитви осібної каплиці?
(19.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315337
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 20.02.2012
Із усмішки твоєі я зроблю собі перинку,
Окутаюся нею, враз тепліше стане .
Я-гнана вітром й долею сніжинка
Й душа моя від холодів чужих відтане .
Скупаюся у ніжності твоій.
Я світлячком від щастя засвічуся.
Отой вогонь спалить мене,спалить!
Хоч грішна ця любов -іі я не зречуся.
А де межа? Чи грішна,чи свята .
Я напівправдою живу ,напівтонами.
Сніжинка,що весняним цвітом розцвіла
Й...помре,розтоптана людського осуду ногами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314330
дата надходження 15.02.2012
дата закладки 15.02.2012
***
На відстані холодної руки,
На відстані бездонного мовчання
Смакуємо самотності роки
Натомість неосяжного кохання.
Пліч-о-пліч по бульварах бредемо́,
Зриваючи думками поцілунки,
На плечі начепивши вічне "мо",
Його непереміряні ґатунки.
І доторкнувшись пальцями, бува,
Під ноги погляд, наче прокажені!
Із уст - півзвуком втомлені слова,
Хоча серця насправді навіжені!
І молитви, невпинні молитви,
І вервичні замацані розпуки...
А всього б: взяти й просто протягти
Один до одного замерзлі руки...
(13.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313768
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 13.02.2012
1953 г., Корея. Сержант морской пехоты Фрэнк Прейтор с помощью пипетки кормит молоком маленького котенка, чья мама погибла от мины.....
Добро....
Згасають стомлені, печальні ліхтарі,
І чорне небо, здається, землю душить,
З безодні руку ти, не бійся, простягни,
Там щире серце не раз тебе зворушить.
Людяність....
Тримаю зплутані, мов дротики думки,
Там записи про біль, підлу ворожнечу,
З меліси чорний чай - хай зломить всі замки,
Розмова...вже й сміх, заповнить порожнечу.
Щирість....
Спина повернута, на неї все дивлюсь.
Закриті вуха? Стіна сховала душу?
Рятує дзеркало: в них очі....задивлюсь,
Тремтить сльоза, невже я камінь зрушу?
Взаєморозуміння....
Незрозуміла гра озлоблених звірей,
Зашили в масках, чомусь, ми справжю долю?
Відкриті двері впускають лишень ЛЮДЕЙ
Коли емоції вирвуться на волю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313642
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 13.02.2012
***
Не стану янголом небесним,
Не маю благодатних крил...
Не розіллю перлин чудесних -
На перлотвор забракне сил.
І упаде важке каміння
На душу, гідну висоти,
На серце, спрагле до склепіння
Безхмарним щастям прорости...
(11.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313328
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 12.02.2012
***
Певно, мати спови́ла у сум,
Коли гори диміли лада́нно,
Поки місиво втомлених дум
Ще чекало дозріння вівтарно.
Юна доля плекала жалем,
Цілувала холодним доко́ром,
І різьбила на серці ножем
Щось красиве, а вийшло потворне!
Янголята шляхів не знайшли,
Загубились у хмарах чужинних,
У пов’ялих листках ковили
Чи у келихах болю полинних...
Не чаклуйте, давно небеса
Освятили на вічне стенання!
На устах - волошкова роса,
На душі - споришеве вигнання...
(11.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313069
дата надходження 11.02.2012
дата закладки 11.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.02.2012
Давно те діялось, що й мохом
Дороги мали б порости,
Та в ніч травневу з кожним роком
Збиралось люду більш сюди.
Пройшли часи, коли в багатті
Жінок палили та в воді
Топилиза відьомство із завзяттям,
Лишень за здогади одні.
Будь-хто міг жінку осквернити,
Шепнувши слово до «святих»,
Карати, катувати, вбити –
Та й без розбору відьом всіх.
Хоч за красу: зелені очі,
Руде волосся, гарний спів –
Вже ворожея! Хтось десь серед ночі
За чаклуванням ще й узрів.
Давно те діялось та й досі
На Лису гору всі летять
Розпатлані, оголені і босі,
Щоб вкотре шабаш розпочать.
Бо ж в кожній є магічна сила,
Яку ми маєм берегти,
Якою нас нагородила
Природа. Відьми ж ми жінки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312554
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012
***
Насій мені у серце позолоти
Прекрасних слів і милозвучних нот...
Нехай не знаю: звідки ти і хто ти,
Але торкнуся істинних висот!
Але відчую силу Майстра Слова!
В твої вірші дитинно загорнусь...
Вклонившись щиро ангелам любові,
Під їх крилом до щастя понесусь...
(8.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312441
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012
Тихенько.....цццц......ще помовчіть...я чую своє серце,
Воно, здається, так дзвенить, немов побиті скельця,
Ти хочеш склеїти? А чим? Воно позбулось форми,
Солодким медом? Може ним? Позич для мене вроди....
Тихенько.....цццц......не треба слів..я дихання почую,
Уста завмерли, наче дріт....ЩАСЛИВА Я! блефую....
Нехай вологі стануть ще, наповняться лікером,
Краплинки спраги поглинай....позбудься люцифера.
Тихенько......цццц.....замріть на мить..я пристрасть ще покличу,
Нехай по жилам пробіжить - собі вогонь позичу.
Нехай здригаються шибки - розбурхалось вже тіло,
Торкнись…..і кригу забери! Чого ж ти так несміло???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312024
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 07.02.2012
***
Переплелися тіні у саду.
Метіль холодне віття пеленає...
А ти промов лишень одне: "Вже йду!"
І в сутінках насправді засвітає!
І стане місяць надувати ріг,
А зорі величаво "дримботіти".
Местиме вечір від стежок весь сніг,
Де буде щастя тихо дріботіти.
У вікнах зустріч запалить вогонь!
І що ті тіні? Лиш померзлі шати...
Лиш величава пам’ять сивих крон,
Що спромоглись в метілях покохати...
(31.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312127
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 07.02.2012
Стікає ніч у марево подій,
Ховаючи нічні свої бажання,
І кличе ранок до життя новий
Мережками блакитного вітання.
Ніч, що пішла, та тихий передзвін,
Тремтяче листя на ранковім фоні,
Троянди дивні кольору - рубін,
Та стрази рос на ніжному бутоні.
Біля озер туман ще мирно спав,
Та розгулявся пустотливий вітер,
Він розплітав, та знову заплітав
Сумній вербі плакучі коси-віти.
Десь соловейко ніжно заспівав,
Туман зійшов на мерехтливе рвання,
І втративши краплинами снагу,
Журливо озирався на світанні…
А сонце вже буяло на ріллі,
В стрічки яскраві щиро обрядившись,
І все живе, що проросло с землі -
Віталось, із повагою вклонившись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311880
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 06.02.2012
На дзеркаллі калюж, пришерхає надія,
Тихий відблиск зими вогко ляже на плечі.
Не гуляла ще тут норовлива завія.
І розгублений дощ туманить недоречні.
Оскляніле гілля похилилось низенько,
Запишалась трава у прозірнім кришталі,
Калиновий рубін коливає легенько
Вітер, мов вишеньки у коктейльнім бокалі.
Розітне промінець тло цупке хмаровиння:
Міріади зірок заіскрять ніби свічки.
Вийде в повній красі кришталева богиня
І примружить свої, очі – жовті синички
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311830
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 06.02.2012
Связующим звеном разрозненных событий,
как яркий свет во тьме от тысячи свечей,
Возникнет из небес наитие открытий,
подняв завесу - щит над таинством вещей…
Расширится предел привычного сознания,
с неведомых глубин возникнет искрой мысль,-
умчится в небеса, прозревши, на свидание,
и тихо озарит покрытый тайной смысл...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311822
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 06.02.2012
Криворізькому художнику.
Громадянин
Всесвіту з
зарудненої Богом провінції -провінції з тату-шахтами, обтиканої териконами… Громадянин Всесвіту -
ну, що йому власна держава: це ж згадані вже терикони та ще ті смертельні комедії пластикових сміттєзвалищ ... Громадянин цей – космополіт.
Мандрами - скотчем обклеїв півглобуса. Вертає ж, зазвичай, з далеких доріг туди, де застигли в безмовному коїтусі ті ж таки сміттє-і-смердосмарагди… Вертає… ну, типу,додому, ну,типу, на батьківщину.
Воно ж ото, наче й нічого…
Квартира у нього з комфортом,
з комбайном і євроремонтом ,
і, начебто, з європорядком…
Робота – загал задоволень:
мольберт, вернісажі, майстерня,
бо громадянин – живописець,
вилущує Всесвіту зерня.
Ті враження, що від Марокко,
від Мальти чи то Монако,-
усе мастить маслом на булку,
і той бутерброд – не до рота,
а у солідний підрамник,
до виставкової зали…
«Корисні мандри далекі;
талановитий художник», -
щиро і небезпідставно
всі при нагоді казали.
У згаданого провінціала (отого, що зветься «художник») є один «пунктик» … не дуже…
ну, просто деталька дрібна:
як мову державну почує
у місті, зарудненім Богом,
отам, де у нього квартира -
то дядько, сердешний, нездужа,
натхнення в роботі нема!
Якось розтікся у тиші
імідж копійчаним гримом -
стерпіти більше не в змозі
культурний космополіт,
коли почув чиїсь вірші,
виконані державною,
та ще й – ти ба!— комусь рідною?!
Марно об’їздив він світ!
Марно дивився Європу,
марно у Африці пікся,
марно шанований людом
в рідній державі-таки…
«Ой, да идите вы в ж...!
Достали, националисты », -
сказав, і одразу зробилось
жити йому залюбки!
Ми не жили в Гваделупі
(він же застряг там надовго!),
ми не пошлем його в дупу,-
нащо нам зайвий клопіт?
А спроба порозумітись -
то вода, товчена в ступі…
Хай вже полегшено витре
з лоба знервований піт!
Ми не пошлем його «на фіг»,
це ж бо таке безкультур’я,
це, якщо хочете, навіть
чистісінький кримінал!
Бо хіба ж мислимо «слати»
великою та державною?!
Свою не споганимо мову,
нехай навіть він і «послал»…
Озеро є на планеті,
і зветься воно Тітікака;
ви, пане художник, бували,
напевне, у тих краях ?
То ви вже на слово «поверьте»,
що нам ваша «ж...»… до ср...ки!
Ми будемо мову плекати,
ваш гнів – обнадійливий знак!
11.08.2009 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311650
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012
***
А доля вікна навстіж не відчинить
І руки вітер волі не подасть!
Хтось галас загратованості зчинить,
А хтось байдужість знову вперто вдасть...
Метуть сніги і час притьма́ минає.
Чужі думки міліють на душі...
Ти може й мовиш: "Лету не тримаю..."
Та буду знати, що дійшла межі...
І сонця в Бога марно вже благати!
Не повінь-літо, а осіння мла...
Ніхто ж не стане ві́кон відчиняти,
Коли за ними розревлась зима...
(5.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311533
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012
О ,не кажи, що я колись "була",
Кажи,що є, що неодмінно буду!..
Мені дорогу інша перейшла
І пригорнула щастя, мов приблуду.
О, не кажи, що вивітриться біль,
Що розійдуться спогади, мов згустки...
В обмерзлу шибку б'ється заметіль-
Моїх надій обсипані пелЮстки.
Як відчайдушно в пошуках тепла
Наївне серце втрапило в облуду...
О, не кажи, що я колись "була",
Нехай твоєю трішки ще побуду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311297
дата надходження 04.02.2012
дата закладки 05.02.2012
***
Мороз вже геть сказився за вікном!
Гамселить Цельсій «стовпчиком уго́ру»…
Довкруг – магічність, вибілена сном,
Уста Цариці – і закон "в покору"!
І силуети, вкутані до вух,
Пихтять у хмарах, наче паротяги.
Багатоноття – скри́пами на слух.
Дефілювання… І́нейні стиля́ги!
Нотує ранок обсяг мерзлоти.
Мороз-угідник, вправний виконавець…
У небо – месидж, звітності листи,
Людей-сніжинок енергійний танець…
(3.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311138
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 03.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.02.2012
***
А ти приходиш - знов сумна:
Зализую скраєчку рани...
Хіба моя у тім вина,
Що вже такі тісні кайдани?
Не мотузки́, а ланцюги!
Буденні дні - стрімкі галери...
Та я б понеслася в сніги,
Аби не мло́снили еклери!
Та я б, мов хуга, до небес
Звивалася би так смерче́во
І воспівала: бач, воскрес
Усесвіт мрій і ліг парчево
На вії щастя! Помелом...
Та кухлих знову недопитий
Самотньо стогне під столом,
На друзки безнадій розбитий!
(24.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310900
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 03.02.2012
Я облишу гордість, запитаю неба,
Де тебе шукати рано, навесні.
Може між хмаринок заблукати треба,
Де збирають сльози дощики рясні?
Може у садочку, де буяють груші
У весільнім платті сніжних квіточок,
Ароматом щастя напувають душі
Й осипають вроду тихо з гілочок.
Віджбурну вагання та й спитаю річки,
Як знайти печальні очі росяні.
Може де тополі височать мов свічки,
Уплела ти в трави коси просяні?
Може заховавшись поміж течією,
В берегах звиваєш шовковистий стан,
Напуваєш плавні вродою своєю
І таїш світанок у сипкий туман?...
Я розправлю крила, в безмірі розтану,
Розіллюся світлом ніби Фенікс-птах.
В молоденькім гаї віднайду кохану,
Залишусь цілунком на її устах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310879
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 03.02.2012
***
Не забувай мене у снігопаді...
Нехай мете, та пам’яті не дай -
За крила її, зрадницю, тримай!
Лиш не корись отій зимовій владі,
Що забере останнє від душі!
Із рук зіп’є... і виплюне за рогом,
Бо, знаєш, їй не треба зовсім того:
Місити спогади в снігах чужі...
То тільки примха - цілувати сльози
І зазирати в очі, наче пес.
Такий у неї вже колючий перст:
Мести на зло і сипати погрози!
А я молю тебе: не забувай!
Вітрам холодним серце не віддай,
Бо тільки так залишуся ще жити!
І хай об пам’ять б’ється заметіль,
Періщить в очі вперто амне-біль,
Та спогади на скло не дай розбити!
(18.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310682
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012
***
Мабуть сприймання - іншості цариця,
Коли в устах не слово – молоток!
І вже овуглекислена криниця
Безжально живить весь нестри́м думок!
Коли фанфари б’ють сторі́нкам рваним,
Графіті-текст, розпли́лося вікно…
І вже лягаєш зречено на нари,
Передивившись мимохіть кіно...
Картини дивні! Дивне сьогодення,
Де можна все, усяко і усім!
І хай шифрують до незграби теми,
Нав’ючені в діалозі простім.
Мабуть сприймання, вко́лене виною:
Не встигнув день, лиш ночі навздогін.
Летить земля строкатою юрбою –
Щосили б’ється в ілюзорний дзвін !
(21.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310214
дата надходження 30.01.2012
дата закладки 31.01.2012
***
І знову мимо… Хроносу веління
Під небом неспроможного чекання,
Коли хвилина – ждане просвітління
На зустріч щиру, а гуде прощання!
І невблаганне аритмійне «темпо»,
Той кожен подих, що намарне - Лета!
Накласти би на пам’ять тихе ретро,
На час невтримний непоспішність «вета»…
І хай покора! Чи жага повернень?
Незмінне просторове розминання…
Не вчує Хронос тих розпачних звернень.
То ж зостається вічність і… чекання…
(8.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309531
дата надходження 27.01.2012
дата закладки 27.01.2012
***
І білий день - усмі́шка серед ночі!
Хоча й не бачені палкі уста...
Та мрії вже кульбабами дівочі
Торкають ніжно пишні небеса...
Між пальців - сонце, лагідне проміння,
Що зацілує щічки до малин!
Чоло незнане - ясне просвітління
Поміж усіх невизрітих світлин...
Але нехай... Легенький подих вітру
І на руках - сріблястий перелив.
Шепоче вечір розповідь нехитру,
Як Бог надію з Неба прихилив...
(25.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309299
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 26.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.01.2012
***
Напевно, що не в силі тиха сутінь
Чи розшматоване свідомістю лице
Знайти означення «себе», збагнути
І за межу податися тихцем…
На плечі торбу, півшматка надії –
Ото й усе, що лишиться з часів,
Коли у груди штрик – не розумію –
Калічив серце дибами між-слів.
Та все минає! І пісніють свята,
Хоча до свят далеко ще душі,
Коли уперто тисне та триклята
Озна́ка: «Па́ні, ви для нас – чужі!»
(25.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309297
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 26.01.2012
Яка зима!..Заквітчана княгиня
В дубові сани коней запрягла.
Мете-мете патлате хуртовиння,
Дерева затулила біла мла.
І на варцАбі* задрімали квіти,
Стуливши міцно ніжні пелюстки,
Їм сняться весен громові трембіти,
Високих гір посріблені струмки.
А за вікном така рясна завія,
Немов роздмухав хтось молочаї*!..
Застигли краплі на зимових віях
І кришталем виблискують у млі.
Кущі малини мліють безборонні
Між кучугур, мов серед білих скирт.
Летять-летять сліпучобілі коні,
Холодні іскри крешуть з-під копит!..
Звисає з верб скуйовджена куделя,
В густих заметах губляться стежки...
Яка зима!..І в білих акварелях
Мої легкі втопилися думки...
*Молочай-кульбаба
*Варцаб(діалектне)-підвіконня
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309093
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 26.01.2012
***
Увертюра… А вузлик тоненький!
Вушко голки, легенько, запал...
Загорілося, дійсно, швиденько,
Лише три́вкості не перейняв
Вогник той у нічного свічіння.
Дві зорі - тільки пломінь марнот!
Розкуйовджене світло-плетіння
Не сягнуло жада́них висот.
І дивися: вже нитка – рівненько
По житті, звичайнненький стібок!
У віконечку серця – сумненько,
Обірвався в півнапрямі крок…
(10.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309095
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 26.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2012
Всесвіт осквернив могилу
часу,
зіштовхуючи кораблі своєї ненависті
в Океані Караючої Дійсності…
Витягнувши цвяхи з труни
часу,
надумавши врешті його звільнити,
люди лиш поглумилися над історією…
Нарікаючи на сусідів за те, що
час
похований живцем,
вони не дивляться у свої очі в дзеркальному склі…
Їм соромно не бачити свого відображення…
Через свою боязливість
люди навіть не здогадуються,
що саме у тому-таки дзеркалі відображається
ЧАС
Їхній час сплив!..
при житті… посмертно… час
* тут люди не в абсолютно конкретному значенні, а скоріше як статистична всесвітоособа
**vivus … post mortem … tempus (лат.) - при житті… посмертно… час
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308753
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 24.01.2012
***
Дарма... Мабуть таки дарма
У світу вчуся байдужіти…
Навколо вже давно зима,
А в серці розревілось літо!
Палка юрба - квапливі дні -
Все мимо й мимо, наче кара...
Ніхто мене не розумів,
Коли блукала, як примара,
Збираючи в саду плоди -
Померзлі яблука та груші...
І вже сліди, сумні сліди
В чужому небі - спраглі душі.
Летять слова - відлуння, звук -
Ілюзія міцної скелі.
Заплутані обійми рук
І вузлуваті паралелі.
Байдужість - краплями між уст?
То мрія, певно, тільки мрія...
У світу скільки ж бо не вчусь,
А все одно не байдужію...
(23.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308848
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 24.01.2012
***
Вже залишки обсмиканого свята
Приречені затримувати час.
Гірляндовість розтерзано-строката -
Убогі тіні пишності окрас!
Вороння сіре всілося на зруби
І лине зовсім вже не коляда:
На перехрестя – знову пересуди,
А на уста – буденності слова…
І тільки клапті - потемніння голок -
Ще тягнуть руки спогадами-пів,
Мальовані незграбні темні кола -
На пам"яті холодному вікні.
(12.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308596
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 23.01.2012
***
То даремна гульба - закружляли сніги,
Вже не па, а шалені вгинання!
Наречена зима, заметілей фата,
Тягне січня чимдуж до вінчання!
Та пручається той: морозко́м хрускотить,
Стелить річок цупкі серпантини -
Він весною розмарився десь під кущем,
У коралях сумної калини.
Але ба, мітли вперто снігами метуть,
Виганяють завзято зі сховок,
Поки день - ще маля, поки панна ще ніч,
Розходилась до срібла обновок.
І вже небо - вусатий і строгий вітець,
Хустку хмар до вінчання тримає...
Та голосить зима серед поля одна -
Січень знову від неї втікає...
(21.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308256
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 22.01.2012
Вже мабуть прилетіли лелеки
Мерзнуть ноги у мартівськім снігу
Я в теплі і від дому далеко
Рада мерзнути – тут непокірно.
Бо неправда, безжалісна мучить
Витискають з нас соки невпинно
Завойовників хвацькі нащадки
Їм би найми, аби зрозуміти.
Ціну сліз і гіркого терпіння
І знущання з усмішкою фальші
Не взаконене тут «катування»,
Рабство сліз у нерабському світі.
Як змиритись з вигнанням нині,
Якнайбільше я прагла волі
В незалежній моїй країні,
Очужіли і влада й закони.
Топчуть гордість і тут і вдома
Примиритись не в моїй крові,
Була гордою і залишуся,
Українка – я, матір волі.
23.03.2006
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307910
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 20.01.2012
***
Не остання в твоє́му житті…
Тиха нічка за думкою тою.
А у чаші слова золоті –
Поміж крапель міцного напо́ю.
Блиском знову грайливо на скло
І на стіни чужого повісма.
Вже смако́м на устах відцвіло,
І вже серцю у грудях не тісно...
Попід небо - блакитні дива,
Багряниці п’янкої прощання.
Мить прекрасна, що вже відбула
У твоєму житті… не остання…
(2.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307888
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 20.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.01.2012
Я еду в машине, очень устал.
Почему же в эту ночь я не спал?
Рыбалку я очень люблю,
Но скромный улов сегодня везу.
Доехать бы только сегодня домой,
А там приеду, и сразу отбой.
Слепой поворот у меня впереди,
Но б́ольшая часть уже позади.
Еще чуть-чуть, осталось немного,
Но злой оказалась эта дорога.
Автобус неизвестно откуда взялся,
Казалось, он на меня направлялся.
И вдруг на встречную я выезжаю,
На скорости всей в автобус влетаю...
Только на небесах я очнулся,
Посмотрел вниз...улыбнулся...
"Простите, дорогие, что не попрощался,
знайте, что навсегда я с вами остался"́́́́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222567
дата надходження 16.11.2010
дата закладки 20.01.2012
Прости, что часто так тревожу.
Прости, что сильно полюбила.
За то, что тело, разум, кожу,
Я лишь одним Тобой поила.
Как часто август проклинаю.
Кусая губы до кров́и
Тебя с печалью вспоминаю-
Объект своей большой любви.
Ведь невозможно жить без боли,
Так жизнь над нами пошутила,
Она одной щепоткой соли,
Судьбу всю нашу отравила.
За 20 лет много сказали,
И новых слов я не найду.
Пока вы свет во тьме искали,
Я верила в свою звезду.
Быть может, обо мне Ты знаешь,
Возможно, слышишь Ты меня.
Порой совсем не разрешаешь,
Словами радовать Тебя.
От посторонних слезы спрячем,
Ведь не понять им никогда.
Не скажем никому, что плачем,
И что за горе, в чем беда.
Земля Тебе пусть будет пухом,
Молюсь, чтобы обрел покой,
Я мыслями с Тобой и духом,
Родной и вечный Виктор Цой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222235
дата надходження 15.11.2010
дата закладки 20.01.2012
Побачила я калину у чужім краю, –
Стало сумно мені, Боже, гірко до жалю.
Розірвали сльози душу: - Хто тебе заніс?
Між ці гори, між ці скали шпильчаті як світ...
Все до ладу – і кілочки - калиновий сад,
Лиш придивишся уважно – горя водоспад,
Присилили, обсотали, навкруги паркан,
Ой, калинонько рідненька, як прижитись нам?
Хоч і сонечко високо, тепло і ліси,
А мені, здалося, просиш збігти до води,
Над джерельцем похилитись, вмитися в росі
І на вроду задивитись зранку на зорі.
Разом з дубом молоденьким, жартуючи в парі,
Послухати соловейка під вечір у гаї.
Ой калинонько рідненька, хто тебе заніс
Між ці гори, між ці скали – повні очі сліз.
…Не була там дуже довго, а коли прийшла,
Панувала у тім краю зимонька–зима.
Похилилася калина, опустила віти,
Десь–не–десь по ягодині, щось не оббив вітер.
Побачила б в Україні, казала б «коралі»,
А тут сльози калинові, як кров виглядали.
Не плач, моя калинонько, така наша доля,
Кровавими слізоньками вмиватися з горя.
Одна доля на нас з обох – чужина й неволя.
2.03.2006
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307664
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 19.01.2012
***
Невже недосконалість чогось варта?
Черка́ння застережливим пером…
Хоч форма – пишна, і з країв – принадна,
Та тільки серце – тятива утом.
І сил потуга – безпричинна ля́чність,
Що, слава Богу, вікнами у двір…
Відполірована… та все ж наждачність,
Лягає кля́ксно на блідий папір!..
(24.11.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307585
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 19.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.01.2012
***
Мабуть вже так: кружляють інші вальси,
Фата весільна - не моя біда!
Несу на пле́чах болю параста́си -
Така-от пообла́мана верба...
Та буде жити! Враже те породдя!
Хіба вогнем ще випалити суть!
Сумна душа - багате мілководдя,
Та все одно убрід не перетнуть...
Горять свічки, ще певно з Вифлиєму,
І ясні зорі... Хтось збрехав: "Люблю!"
А хтось ковтнув оту брехню приємну...
І десь зірвалось ще одне "молю!"
Той світ примар, і всесвіт сподівання...
Калину догризають снігурі...
І під склепінням вічного мовчання
Голосить серце болем надворі!..
(17.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307358
дата надходження 18.01.2012
дата закладки 18.01.2012
***
Віддай мені свій біль, молю́, віддай...
Самотня мати, у подолі - мрія.
Ти не сумуй дарма, а загравай,
Допоки день зі сходу ще ясніє...
І вишиті у долі рукави,
Ти струни рви, хай дзеленчать цимбали!
Під стелю уклонились хоругви́ -
Чужі, котрих іще не покарали...
Та вже нехай, то зараз інший світ,
Якщо не встигнеш - не зійдуть орбіти,
Не перестане сипатися цвіт,
Не перестануть забувати діти...
І не гадкуй! Шляхів назад - нема!
Пісок життя між пальцями тікає.
Віддай мені свій біль, хоч жартома,
Душа квилить і вперто так чекає...
(17.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307357
дата надходження 18.01.2012
дата закладки 18.01.2012
О мама! Я к тебе хочу, родная!
Противной стала мне такая жизнь!
Зачем ушла, меня одну оставив?!
Ответь мне, мама, мамочка, скажи!
Я из детдома вновь сюда сбежала.
Скучаю очень сильно по тебе…
А сводная сестра не приезжала…
Неужто все забыли обо мне?!
Сиротка еще долго говорила
Про все свои обиды на ребят,
Сидя на кладбище у той могилы,
Где кости ее матери лежат.
Из памятника на нее смотрели
Печальные и грустные глаза.
Хоть не было дождя, но покатилась
Брильянтовая по плите слеза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307269
дата надходження 17.01.2012
дата закладки 18.01.2012
У ніжно-вечоровій гамі кольорів
Заходить сонце .День мій відгорів.
Весняним леготом й цнотливо-
Білим запахом снігів .
Сумує вже осіннім листом сад,
Дорогу стелить у сріблястий листопад,
А я літа,позичені в зозулі,трачу
І їм немае вороття назад .
Ще вечір так закохано зітхае.
Зорю-кохану місяць обіймае.
А я одна на полюсі життя.
Дорога вниз.Угору вже немае.
Одягнуся в любиму вишиванку.
Хмаринкою розтану на світанку.
Життєвий потяг погуркоче вдаль,
А я у вічності зійду на полустанку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307019
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 17.01.2012
На темном бархате ночного небосвода,
Когда на небе светит яркая луна
Мечты сливаются в жемчужные потоки,
Где в полудреме проплывает тишина.
Тогда ты ожидаешь сердцем счастья,
В объятиях веры праведной любви,
И в призрачный поток фонтана страсти
Вплетаешь кружева своей мечты...
Сливаешься в межзвездные палитры,
На бархатных дорогах ярких звезд -
Незримым светом окрыляющей молитвы
В лагуне звезд зовущих в море грез….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306770
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 16.01.2012
суцільне марення
дахів
і снів -
матерії живої
що дихає
мій погляд -
в небо
та на місто
на його зміст
я знаю
цього не треба
робити
якщо не можеш
просто жити
як всі -
то краще спи
не прокидаючись
тобі на втіху
я прийду
чекай уві
сні
побачень...
***
...а чом б це - спати?
дім сповнений кохань -
без зради
та нам з тобою -
простирадло снів
задарма - і без
поради жити
як
та навесні
усі бажання втілюються!
ти мені не маєш
що казати
то мовчи
та прислухайся
до флейти снів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306621
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 15.01.2012
(моєму коханому чоловікові)
***
Люблю́ тебе всіля́ко, як умію:
Цілунком теплим… Кавою у ліжко…
Покірністю і но́ровом у змі́шку …
Як зважуюсь і так, як ще не смію…
Словами ніжними – аж дрож по спині…
Очима, темними палким бажанням…
І стрі́чею, буває, й розставанням…
Як вірністю раби, а то й … богині!
Люблю тебе так різно – до безтями!!!
До паморочі і утрати світу!
До безпитання і до безотвіту…
Усіми фібрами, всіма чуттями!!!...
(13.11.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306408
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 14.01.2012
***
О, друже, не засмучуйся благаю!..
Свого часу́ не міряю, не знаю…
І рву шматками, і тулю́ безсило
До вічних «треба» «хочу» мрій вітрило…
Збираю в жмутки яснооке небо,
І рвусь між них... так рвуся геть від себе!
Від голих стін одвічного… «не можу»…
Я віддаю тобі цю ніч погожу…
Лиш не сумуй!.. Хай ща́стяться зіниці…
Поглянь між хмар – там пле́щуться зірниці,
У сяйві обезме́женно палають…
А доки? То ж... не відають, не знають…
(5.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306407
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 14.01.2012
( діалект села Улашківці )
Ви були на весілю в буді на городі ?
( бо єнакше весілє за Збручем на Сході )
Буду роблєт в нас велику, - людей так на триста
Каждий хоче порадити : “ Не грайте артиста !
Та не грайте кіна ! - Не так тра робити ! -
Хто так вішєє коври ! - Цвєком тра прибити . “
Буда двадц’єть п’єть на дев’єть,- штири столи в рєд,
Кухнє сє будує там же, - б’ют троє пацєт ,
Бичка і телєтко, качки , кури , гуси
Під клейонку на столи в нас стелют обруси.
Обвивают від цукерків слупи папірцєма
( дістати се всьо в наш час, то вже не проблєма )
Яму копают при кухни з жолобом до дна
І піде в ту яму з миски страва не єдна.
Що в нас ставлет на столи ? - не буду й казати,
Бо то всьо хлоп в голові не може тримати,
А миски на ті столи, як всі поскладают,
То і палец межи них вже люди не впхают.
Сего, того, - кльоші, флєшки, видельці, лижки,
Графіни, горнєта, - під стелев стонжки,
Що файно звисают межи лямпочками,
Дівчєта вчіпили їх там з парубками.
Для музИків також роблєт мале накритє,
Би не падало на них якесь термітє.
Всьо, - музики є, - столи сє вгинают
Гості вже помало йдут, їм марша заграют.
Вже приїхов молодий, купувати молоду,
Але йому підставлєют перебрану на ходу
З хлопа молодицю, як з тютюну глицю.
Троха поторгуютьсє за Кайзера крони,
Тай пускают молодєт вже бити поклони.
До тата, до мами, до свахи, до свата
Ті благословлєют, щоб була багата
Їх спільна дорога, їх спільне житє,
Щоб не зволікали, “ купили” дитє.
Тут рушили гості з горівков, тортами
І всі сє спинили за тими столами.
Кричєли там : “ Гірко !!! ...” співали пісень
Зайшло скоро Сонце, закінчивсє день.
Тут польку із ґудзом утєли музИки
Почули сє в танци і зойки , і крики.
Співали “ Смереку”, а так “ Каперуші”
Хто хтів станцювали, - відвели си душі.
За другим столом вже гостей небагато,
Лиш ті для котрих весілє справжне свято.
За будов кругом “запорожці” кружлєют
Чекают коли щось дадут і налєют.
Вже ніч сє кінчєє, пора і честь знати,
Пора вже мамам молоду зав’єзати.
Стілец так подушка, на ній молода
І падає долу вже біла фата,
Вже падає долу сльоза в молодої
Не буде вже більше свободи такої.
“ Ти , доню, вже жінка, - дивисє, вважєй !
А де мій зятьок ? , -А де наш молодий ? “
“ Та тутка я , мамо, чого кричите
Я знаю , що тьоща для зятє , - свєте ! “
Перетанцювала молода з дружками,
Перетанцювала ще і з парубками
Кинули вінок з підв’єзков зад себе
Скоро буде весілє, ( хто зловив ) і в тебе.
Так бубен завдали, - кінец весілю
Найбільше дісталось коту Мурзаю,
Кіт Мурза об’ївсє і впов під столом,
Як Сонце сходило над сонним селом .
Таке весілє в нас, - такі в нас музИки,
В нас файно співают і чути ті крики
В сусіднім селі на горі і в долині
Таке весілє в Западенскій Вкраїні !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306269
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 13.01.2012
***
О, прагну, рідна, радості, не муки!
Шукаю по дорогах... сирота́...
Щоденно тягну в небо кволі руки,
А серце сповиває пустота....
Коби могла забутися й забути
Молитвою утішитись за край...
Тоді б не пила гірко так отрути,
Між осені не кликала розмай...
Якби уміла осягнути щастя,
Думки всі вирвати - на сміх вітрам!..
Але мабуть, мабуть уже не вдасться
Цього́ зробити ані тут, ні Там...
(13.11.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306263
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 13.01.2012
***
Гарячим воском поміж пальці зваби…
Вже й зорі… нездола́нні факели́…
Вже тільки звук – омріяні принади,
Між крил бажань споку́шені орли…
І небо ясне дихає громами…
І блискавиці – все єство навпіл…
Півобертом… розведений словами,
В пори́ві смаку знаджений до діл…
Отой надшквал, той дух, сповитий смерчем,
Коли собі не можеш дати лад…
З вогнем в очах! Без зайвих заперечень…
Гарячим воском поміж пальці зваб…
(27.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306042
дата надходження 12.01.2012
дата закладки 13.01.2012
***
Я тебе не віддам вже… Нікому
Не торкнутись твоєї душі!..
Хай палаю в розпусті Содому!..
Хай жую надщесмак спориші́…
І у горло уві́п’ються терни…
Не віддам!.. Чуєш? Ні, не віддам!!!
Я минулому світ не поверну…
Не споко́рюсь… хорунжим-думкам!..
Четвертуйте!.. Робіть, що захочте!..
Тільки хай він повіки – лиш мій!
Хай не «може»… а «точно»… а «точно!»…
Запечатаний міцно сувій…
І ніхто… і ніколи не вбачить…
І не скаже грізни́м небесам…
Хай вони, якщо зможуть, пробачать…
Та тебе я уже не віддам!..
(6.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305596
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 10.01.2012
Тихо плакала душа,
Біль, згортаючи у сльози.
Розпинали без ножа
Цього світу злі вельможі.
І чалапало дитя
Під покровом зла й образи,
А в дорогу ще й сміття
Підкидали для відрази.
Що ж лишалося душі?
Темінь сивої спокути?
Ні ! Звивалися вірші –
У рядочок з каламуті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298600
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 10.01.2012
Схрестилось все:і спокій, й суєта
в моїх листах, що я тобі писала...
Так схрещуються руки і вуста
під стразово-шовковим покривалом
в холодну ніч.Відтанувши на крок,
я так боюся подих твій впустити.
А відстань тисне, тисне на курок,
думки зринають почерком розмитим,
і десь між ними часом промайне,
що ми з тобою чимось навіть схожі,
що серця два єднаються в одне,
як хмарні дні вливаються в погожі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305496
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 10.01.2012
Я у долі просила добра й талану,
І ще крапельку щастя благала, молила,
А доля очима сумними дивилась здаля,
І під ноги мені лиш терновий вінок постелила.
Знаю, доле, бракує у тебе для всіх доброти,
Але чим я так тяжко тебе образила?
Під ноги ти іншим пухнасті стелиш килими,
А для мене ти шлях, вкритий терням, лишила.
І пробачить прошу я провину мою,
Бо надіюсь нам разом ще жити і жити,
То ж давай поговорим без кривд і образ
Й обіцяю в останній вже раз я наважуся.
Щастя у тебе просити.
Подаруй мені, доле, пізнє щастя моє!
Все життя з нетерпінням його виглядаю,
Вірю й знаю: ти, доле, іще раз всміхнешся мені
І на усмішку цю я чекаю, чекаю, чекаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305341
дата надходження 09.01.2012
дата закладки 09.01.2012
***
Пережовую… й просто випльовую!
Смак не той!.. що «ярлик» обіцяв…
«Відганяє»… все ж суттю «попсовою» -
Не того́… не туди… хтось поклав!..
Хоч кричалось!.. Палка презентація…
Куштування скраєчків… смачне!..
А виходить… то лиш симуляція
На свічіння, що вид – в золоте!..
І обтерти уста від оскомини –
Все одно не ковтнути брехні!..
Зостаються в думках тільки спомини…
Понадгри́зені марністю дні…
(6.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305262
дата надходження 09.01.2012
дата закладки 09.01.2012
***
І час мине… згорить зоря самотня…
І тільки тінь десь скраю упаде…
Та відповідь між тишею… німотна,
Її слідів у травах не знайде…
Фіалка ніжна, піднебесна сповідь…
О хто коли тих слів палких шукав?
Між квітів розчарованої крові,
Букетів запашних не назбирав…
До ніг не кинув… тій зорі самотній,
Що час ковтає, і без сил згаса…
Лиш на устах тремтять ще спрагло ноти,
Чуттям незвідана її краса…
(2.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305049
дата надходження 08.01.2012
дата закладки 08.01.2012
Дружба без глубинной симпатии, духовной близости и высоты - пустышка, тусовка сослуживцев, соседей, попутчиков... Другое дело - любовь... Она разоблачает основы мыслей, она сдвигает континенты построений и правил. Она, именно она - вершина! Если она не пропадает, то она или саморазоблачается или растет, преобразуется, возвышается, пролетает над ревностью, собственничеством и эгоизмом... Она дает чистое дыхание свободы, постижения самой сути бытия, человека, сознания... Нет ничего значимее настоящей любви, проверенной на свое качество глубинами реальной жизни. Она подобна коньяку, не теряет с годами, но обретает, в ней мудрость и сила, в ней красота и понимание, в ней каждый шрам - украшение, каждая радость - веление богов... Дружба важна, но основа у нее та же. Открытое сердце случается не просто так, у этого есть таинственная основа. И основа эта - в сходном отношении к любви, смыслу бытия, вершинам духа, жизни (всё синонимичные вещи).
Радости реальной любви Вам! Пусть она не минет своими крыльями ваше сердце, а заденет тысячи раз ...
Черный Леопард. Стихи.ру
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304902
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 08.01.2012
***
І кожен рік… все менше… (Як болить!)
Ми тягнемось руками душ до свого…
«Не мода » - скаже хтось… чи пережить?..
«Дивись бо – до «європ» веде дорога! »
Погорбившись від «нео» святкувань,
Вчепивши дзвоник на історій двері…
Ще носимо у серці «переда́нь»,
Та пра-пра-дух – уже лиш на… папері…
По слову забуває коляда,
Як попід вікна весело звучати,
Як пити воду з щирості відра,
І як ловити зарево крилате!..
І хоч Шевченків зріє заповіт:
«Чужому вчитись, свого не цуратись» -
На плечі тисне зовсім «інший» світ,
І спішимо ми «іншими» ставатись!..
Так з року в рік… конструкції святі
Старечим тілом огортає землю…
Хоча й летять колядки ще дзвінкі,
Та відчуття - вже горнені пастеллю…
Яскравий цвіт традицій… тільки тінь…
Прийдешній рік… згадається ще менше…
…Лишень надія щедрих просвітлінь
Уперто думку сподіванням чеше...
(7.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304846
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 08.01.2012
У дірявих від тиші будинках
Де в жмуркИ розігралися тіні
Між дірок в стелі та перестінках
Славить туга сонети невпинні
__________________________________
У штучних домівках під скрип тихих стін
Й у класики на підвіконні
Солдатики граються в штучний обмін –
Серця паперові й картонні
Під синьо-зеленою хвоєю туї
(ялинку ж забули ввібрати)
Танцюють й співають грайливі статУї
Під гул запальної гармати
______________________________
На кріслах й диванах в пияцтва обіймах
Чи просто дешевого бренді
Така само штучна й нікчемна людина
В свята теревенить про бредні
І в східного сонця яскравих усмішках
Вона бачить сни у салаті….
Кому з нас потрібні свята в перемішку
Із штучною радістю… браття?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304535
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 06.01.2012
Легкий смуток–жіноча печаль,
Долетить до небесних висот,
Заспівати, неначе кришталь,
В океані незримих частот.
Та вільється в хорали стежок,
З перламутрових зірок-кружав,
До обіймів сріблястих казок,
Та осінніх барвистих заграв…
Там відкриється світло душі,
Промінь ніжності - тонкий місток,
З переливів живої краси,
Та мережки натхненних думок…
́́́́́́́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304484
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 06.01.2012
***
Придихом… тільки розплата…
Кроки.. провалля… пітьма…
Серце – стерильна палата,
Форма… а суті нема!
Рватись! Думки – тільки опій,
Теоретичний гіпноз…
Лезо ножа: смак і спокій…
Воском… лиш апофеоз…
Рухатись… Тільки надія…
Плечі зрадливих рабів…
Злочин розплатою тліє…
Згубою втрачених днів…
(22.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304428
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 05.01.2012
***
Люби її!..
Люби й не розумій,
Що зи́ми можуть всіятись гарячим,
Що паморозь буває на душі -
Немов старенька, охає та крякче...
А ти люби її!
І жадано цілуй...
Таємне серце... зіроньки́ на віях...
Жагу її у пестощах гамуй
Між покривал... в холодних сніговіях...
І хай під небо зринуть голоси!..
І десь між крил зйорши́тись не посміє...
Та ти люби — до щему... до сльози...
Хай серце в любощах її п'яніє...
(28.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304239
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 04.01.2012
***
Між словами – закон! І між діями – гріх…
Не чіпай вже того́ додавання!
Бо непевна трансляція, титри – німі…
Поміж мізків – чиєсь промивання!..
Затули свої вуха щоденним зелом
І крокуй по доріжках тремтливих…
Понад «містом» твоїм вже регоче «село»!
А у серці – ритмійний лжевивих…
Турболенції хитрі… і втюрень масаж…
По розшарпаних світом газетах…
Не кохайся в словах, то насправді – муляж
Натягне́ного кимось естета…
(31.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304241
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 04.01.2012
Поржавіла шабля вже козацька,
Та й лежить давно уже в степу.
Не зросте трава сама зненацька:
Не від сліз росте - а від дощу.
Очеретом тихим, доля заблукала,
Сонною водою Тікича внизу.
Тут жила десь слава, і вона зростала
і козацький чобіт тут збивав росу.
Ще росте червона, вдалині калина;
Тут десь розквітала воля в цім лугу.
Там де вітер свище, там і пісня лине -
То кобзар знаходив чарівну струну.
І верба старенька в річку заглядає
Вище, неї пташка кличе все весну.
Що навколо осінь - їй не заважає
Бо шукає ягід, мрію все рясну...
Хоч козацька шабля - там лежить у лузі,
та трава посохла в душах від дощу.
І літає пташка, та чомусь у тузі
бо летить у вирій, в сторону чужу.
листопад, 2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303894
дата надходження 03.01.2012
дата закладки 04.01.2012
***
Розмарився весною між шарудінням снігу,
Отим слов’янним, давнім, ще пра-пра,
Коли вже компаньонськи всі свя́та – в світу лігу!
Свідомості байдужість, а чи гра?..
Попід прикраси неба на вгне́нім пластови́нні –
Історії правдивості і лжі…
У календарних нетрях заве́рти незупи́нні,
Що мають смак солодкої іржі…
Й прорахувати «дуо», і увібрати «моно»,
Лиш знаки на затоптаних полях…
І, щоби не різнитись, як ягода у гроно,
Торуємо в «так самість» вперто шлях!..
(2.1.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303960
дата надходження 03.01.2012
дата закладки 04.01.2012
***
Межа мистецтва… вже не відчуваю,
Душа крилом тримається до краю
Свідомих істин… глузду і безглуздя,
А поруч – презентацій стигле гру́здя…
Ковтаєш смачно лакомі спонта́ни…
Попід нестримні виплески пошани
Межа реалій!.. Вже не відчуваю
Мистецтва суть - насправді до безкраю!..
(30.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303959
дата надходження 03.01.2012
дата закладки 04.01.2012
Візьми моє серце… під зоряним співом…
Не треба нічого взамін…
В мені́ ти – солодким нежданим посі́вом
У сяйві чуття золотім…
Візьми мою душу… між крилами істин…
Нічого не варт навзає́м…
То – гама надва́бних, нечуваних містик,
Хіба-що її розіп’єм…
Візьми мою суть… під епі́логи честі…
Хай б’ються очима святі…
Не треба ні суду, ні впу́чень, ні лесті…
За «так» віддаю все тобі!..
(29.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303641
дата надходження 02.01.2012
дата закладки 02.01.2012
***
Сьогодні день - шампанне ще бродіння,
Під ехо розтривоженого неба...
Але ж яке солодке і нетлінне,
Яке жадано-горнене до себе!
Під ковдру щастя, під патлаті мрії,
Що повгинались "кулями" до серця...
Те сонце щире, що в душі ясніє,
Та ніч вчорашня, що між вен ще ллється...
Теплом усміхненим уста голубить ,
В думках п’янких ялинові сувої...
Так бажано-нестримно пестить груди
Оте Нове... що вже торкнулось волі!
(1.1.12.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303506
дата надходження 01.01.2012
дата закладки 01.01.2012
Я - метелик, живу тільки день.
Вчусь шукати в сльозах надію.
Мушу встигнути все... Без проблем -
мені вітер сміливість навіяв.
І тепер я живу в своїй вічності.
Вічність, день... Все одно, чи не так?
Переплелись праведність з грішністю,
можна Богу писати листа.
Коли смерті нема, забуваєш всі правила -
нема сенсу зважати на ті табу.
тобі вічності крапля в долоню канула -
ти згадай, що колись й сам метеликом був,
що колись жив єдиною тільки радістю,
не боявся кінця, бо початку не мав.
Може, ще раз тобі таке трапиться,
то тоді бережи незавершеність дня.
А я ще живу, ще мій день не закінчився.
Хоч то, може, й не день, то вже вічність уся.
Цінувати загублені сльози місяця
маю час, бо та вічність - то я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303413
дата надходження 31.12.2011
дата закладки 01.01.2012
Мне лиш искру
И в миг сгорю
Желаньем жгучим словно спирт
Я обольюсь
В нем растворюсь
И на костёр, в наш личный мир
Ногтями в кожу
Так негоже
Впиваюсь сильно аж до крови
Съедаем воздух
Невозможно?
Нечем дышать, одним тобою
Тела, мгновенья, пламя. Пепел
И вновь жива. Девушка Феникс
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303403
дата надходження 31.12.2011
дата закладки 01.01.2012
Загадаю на «завтра» в холоднім безсніжжі,
Щоб руками і серцем ти був за́вжди ніжний…
І під небом кришталю лиш сіялись іскри,
І щоб щастя завчасне не стало запізним…
Поміж тюлі незримі не вти́слося «темно»…
Щоб роки, що минають, не мерли даремно…
Як же хочеться спрагло тепла поміж зорі!..
І бажанням не тертись у вічнім «заторі»…
Може то… лиш слова… чи невтримана думка…
Та стисну́ кулаками-надіями муки!..
І хоч знаю, що істини… надто вже різні…
Але все ж… загадаю в цім холоднім безсніжжі…
(31.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303352
дата надходження 31.12.2011
дата закладки 01.01.2012
Пригуби краплину неба синю,
Що стікає по краю землі.
Зорепадом візерунки линуть
І стають росинками в теплі.
Міріад пушинок стелять килим,
Закружляла у танку зима.
Парами тулились мила з милим
Тільки я чомусь була сама.
І, неначе та сніжинка з неба,
Тихо впала в пору самоти.
Стала краплею моя любов до тебе,
Пригуби її ти, пригуби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293440
дата надходження 15.11.2011
дата закладки 29.12.2011
Коли небо розстелить
розшитий зірками велюр,
де зімкнулись сузір'ями
дивні блискучі сплетіння,
спалахне сизий місяць,
неначе лляний абажур,
і на ковдру снігів
розіллє золоте мерехтіння.
Храбустітиме сніг,
мов хрумка гарбузова скоринка,
поміж блискіток білих
жеврітимуть пригорщі страз
і розпатлані віти
прихилить святкова ялинка,
обважніла від снігу
й таких розмаїтих прикрас!
Закружляє зима,
мов у вальсі легкім наречена,
білосніжного цвіту
натрусить у дзбанок душі
і така благодать потече
по розсипаних венах,
і такі легкокрилі
поллються із серця вірші!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303057
дата надходження 29.12.2011
дата закладки 29.12.2011
***
Я до тебе крізь шибку вікна,
Крізь тоновану ніччю завісу...
Те́рпким то́рком сухого вина,
Поміж тлом — заборо́нним повісмом...
Я до тебе — між пальцями сну,
Сколихнених криштально на віях...
Серце снігом гарячим горну
У споло́шених ранком надіях...
(20.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303042
дата надходження 29.12.2011
дата закладки 29.12.2011
***
Зачитайте йому беззаконня!..
І на гак!.. Історична бравада…
Не шукайте: чи істина? правда?...
Хай повисне життям з-під віконня
Все його – у світи – беззаконня!..
І хай очі пишаються зором…
Не дивіться на сльози!... не гайте!..
Не спиняйтесь!.. гарчіть і … читайте!..
Покривайте всю сутність «позором»…
Під скепсично-роздавленим зором…
Не зважайте на серце – то спазми…
Хай розбурхане море народдя
Розіллється в дорі́к повноводдя,
Зрозумівши десь потім… не зразу…
Що то були брехні... тільки спазми…
(25.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302872
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 28.12.2011
Что Любовь есть?
И есть ли - Любовь?
Всех Романтиков мира - чту!
Терпковатая сладость граната
Кровавящая во рту...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302869
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 28.12.2011
***
«Стрітбол» моїх думок по встелених балконах,
М’ячем гучних надій по стінах сподівань…
Хоча покута стигла шикується в «погонах»:
Віддати честь сваввіллю… у капелюх даянь…
І скачуть дужі ноги – життєва «доганя́лка»…
Вловити!.. Ухопи́ти!.. Не допустити фол!..
За рогом планування – розцяцькана «мига́лка»,
І віра навіжена під тиском магнітол…
Перейменує «гімном»… перефорсує маршем…
Задре носи угору під гаркотом «Рівняйсь!»…
«Стрітболом» рветься серце… тим вулично «не нашим»
М’ячем ідей чужинних, що ловом перейнявсь…
(25.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302675
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 27.12.2011
Волшебный миг из Света и Мечты
Приблизившись к духовному познанию,
Соединил божественно с дыханием Судьбы,
Звезду Любви в истоках мироздания.
Земные души крылья обрели
В полупрозрачном, призрачном сиянии,
На зов Любви взывающей взошли
До алтаря бессмертного венчания...
Блажен тот миг, где грёзы в явь сошлись,
И две Души Любовь соединила,
Восторги душ - в потоки волн слились,
Навстречу счастью расправляя крылья...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302025
дата надходження 24.12.2011
дата закладки 24.12.2011
***
Натура «порочна»… і що вже втрачати?..
Ховатись за гасла пусті?…
Собою між людом скаженно кричати…
Та ба, що то – крики не ті!..
Запаскою болю отак перезатись
І нумо – в хурделиці свят!
Природі гріховній би посповідатись…
Покаятись щиро стократ!..
А не самотою безладно хулити
Ті істини давні, дарма…
Якщо все єство – лиш сухі сталактити,
То віри вже певно нема...
(22.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302002
дата надходження 24.12.2011
дата закладки 24.12.2011
-Ты такая красивая! Кто Ты? Откуда взялась?
-Я - Фея...
-Добрая? Впрочем, ясно и так... Глаза, полные Света...
-Я в твоих снах.
-Я чувствую запах лета...
-Да, милый. Это пахнет солнце, отражаясь в водах реки. Цветы на том берегу, камни горячие и пески...
-Я давно забыл, как это...
-Почему? Не вижу причин.
-Ты мне снишься?
-Да. Но ты не один в этот миг сна!
-Присядь рядом. Не уходи - молю!
-До утра еще час. Не уйду. И на яву - вспомнишь!
-Дай коснуться твоей руки... Теплая и живая... Посланница Рая?
-Нет. Я только Свет. Но о главном - я исполняю желания.
-Все?
-Нет. Только самые сокровенные.
-У меня их больше нет. Ты ведь рядом!
-Так что же, выходит, я зря пришла? И Сила моя не нужна людям? Не хочешь быть счастливым?
-Это не в Твоей власти. Хотя - я уже счастлив!
-Но этого мало! Чего ты хочешь?
-Как все... Любимую рядом, дом и детей.
-Так немного? Ты не жаден.
-Зачем мне больше? Быть,как все... Жить,как все... Забыть о боли... Босыми ногами бежать по росе - с Тобою... Можешь?
-Буду стараться.
-Ничего не происходит...
-Дождись Завтра.
-Я не хочу просыпаться! Только останься!
-Все исполнится. Верь!
Не скрипнула дверь - с Ее уходом... Словно и не было... Он утром проснулся - и вспомнил всё.Всё сбылось... Счастье, дарованное Феей - просто Здоровье и Любовь. Надо лишь верить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302066
дата надходження 24.12.2011
дата закладки 24.12.2011
***
Не маю що тобі сказати…
Летіти між думок сторчма…
Кому… кого… тепер вертати?
Під долі «мру́жку» жартома…
В чиє волосся впле́сти звабу?
Устами доторкнувшись снів…
Яку знайти у щасті ваду,
Щоб ти в мені перегорів?..
(20.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302001
дата надходження 24.12.2011
дата закладки 24.12.2011
Позвольте мне построить дом
На том счастливом берегу,
Где мне приснился сладкий сон,
Где много лет его я жду.
Пусть будет светлым этот дом
И пахнет летом и сосной -
Тот дом, который мы вдвоем
Построили из ничего.
Позвольте мне вернуть его
Из пустоты и из дождя.
Позвольте мне построить дом,
Где только он и только я!
2003г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279067
дата надходження 07.09.2011
дата закладки 23.12.2011
***
Сніг по клавішах вершками…
Та вібрація без тями…
Ноти такту – надчуттєвість…
І краплина вже… миттєвість
Ніжним солодом на груди…
Заштриховані етюди…
Півтонально… фантазійно…
Смак вологи… емоційно…
В ритмі танго… щемні звуки…
Сніг на клавіші… і руки…
(22.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301872
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 23.12.2011
***
Зимовим днем ударився об груди...
Зимовим днем невбла́ганно пішов...
Змели́ся тротуарно пересу́ди
І погляди уклалися під шов...
Смішна реценза!.. Стіни увібрали,
Мов молоко, усі його чуття...
Ми півжиття незнаного проспали,
Тепер не спати — також півжиття...
І ромом-кров'ю обпікало серце,
Уста небес між хмарами розмов...
Віддавшись тілу — звабності інерцій,
Зимовим днем невбла́ганно пішов...
(19.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301871
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 23.12.2011
Прозорі хвилі, пестять мої ноги,
Грайливо так, і ніжно зачіпають....
Мов манять в глиб, в пінні свої пороги,
Солоний подих, тихо навівають.
Піддамся чарам, і зайду у воду,
Віддамся сильній, й темній глибині,
Відчую радість, і п"янку свободу,
В полоні довгім, у морській воді...
Прозорі хвилі, радісно плюскочуть,
Із трепетом цілують моє тіло,
"Побудь у нас, ще не виходь!" - шепочуть,
"А я ще буду, я і не хотіла!"
Немов русалка, я себе відчую,
Пірну під пінні хвилі в глибину,
Я поглядом своїм враз зачарую,
І подарую моря ширину.
Зайди до мене, бачиш, море кличе!
Тут ти лиш мій, а я лише твоя,
І чайка тихо в небесах киргиче,
Десь чутно звук із порту корабля.
Над хвилями вчувається враз бриз,
Я зачаруюсь, пристрастю морською,
Такий маленький, і простий сюрпиз,
Мене накриє всю із головою.
Уже на берег із води виходжу,
Вслухаюсь в звук води в чеканні див,
І повернутись знову в неї хочу,
Та не сьогодні, йде морський приплив....
А хвилі навівають тихий сум,
І сон в повітрі тихо напливає
Навколо чутно плюскіт, ніжний шум,
І так прекрасно сонечко сідає.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301694
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011
Зимовий вечір спати не дає
Хоч загорнув по вуха в теплу ковдру
Кажуть безсоння знову входить в моду
І дня для мене зовсім не стає
Не хотячи дратую я Морфея
Повіки не зтуливши до світанку
Розділю з ранком кави філіжанку
Жаль топчу сніжний килим. Я ж не фея
Вдягнуть дерева білі рукавиці
Під вечір зовсім трішки посірілі
Лише зимою небо так тяжіє
І опускається все ближче, й ближче
Дахи покриті білим покривалом
Закриті очі, шторами, будинків
Вони не сплять, а з ними і людинки
Їм також днів зимових надто мало
Зимовий вечір спати не дає
Біжить годинами у ніч казкову
Морфей не стане біля цього дому
Поки зима в моїх смерканнях є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301675
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011
все чаще хочется
отгородиться
близорукостью
от действительности
черновики все порвать
и выбросить
размыть все карты
контурные
любовных географий
прожитых мною
множеств жизней
и гемосорбцией
всех моих ядов
не изменить стального
привкуса
искусанных губ
я ведь подсаженна
на собственные
иллюзии
как на наркотики
без них не могу
жить и
адекватно воспринимать
этот жестокий
жестокий мир
ощетинившийся
оскалившийся
против таких
безумцев наивных
как я
иногда мне кажется
что нет сил
но моя война
в которой у меня
так мало соратников
продолжается
и надо идти дальше
собирать иллюзорные цветы
на минных полях
моих взрывоопасных снов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301633
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011
***
На запах кави блиснули очиці...
І вже між уст гірчить оском,
Знайомий тільки двом...
Під сплеск аромотаємниці...
Граційні па паху́чої пари́...
І вже єство оплочене на смак...
Кавове зернятко... чи знак?
Вичавлює усі октави
В чеканні поцілунків кави...
(15.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301479
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 22.12.2011
Як можна закохатися у вітер,
Не маючи можливості зловити?..
І марити тим чудом незбагненним...
Чеканням жадно кожну хвильку пити...
Як можна залюбитися у небо?..
Його ж повік душею не сягнути!..
Не розкуйовдити устами хмари...
І на плечі прозорім не заснути...
Як можна розпрощатися з спокоєм,
Сповитись мріями, як пеленою?...
І геть не відчуваючи вже світу,
Так полонитися одним тобою...
(13.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301478
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 22.12.2011
***
Чи я тобі — плоски́й оскомок болю?..
В обіймах — розтривожена жага...
Росою... так розтерзано по полю...
Набру́ньчена плодючістю снага́...
В сліпій розпуці викинена мрія
Під шал оці́нних, то́чених палі́в!
Хто я для тебе?! ...В здогадах піснію
І розриваюсь стенно між жалі́в...
Що серце вбрали... Молодиця зречень
З очима — розтривожена блакить...
Чи я для тебе — пасмо заперечень?
Чи, може, згодження остання мить...
(6.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301249
дата надходження 20.12.2011
дата закладки 20.12.2011
Хтось плаче тихо, хтось ридає вголос
Втрачають душі зраджені коханці
Судилось... Не судилось... Не збулось!
А ви бездушні тут, лише вигнанці.
Чиясь душа вороні на крило
Пошарпане до невпізнання
Летім. Куди? Хіба не всеодно.
Лише б подалі від вже Екс кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301043
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 20.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2011
***
Я не шукаю в Тобі не Тебе,
І від душі не жду я фальші!
Хай пальці долі – то не наші
Ідилії світів чужих в себе́…
І не чекаю неба поміж дим,
Лиш прагнення моменту сма́ку
Акцентів часу, того зна́ку,
Що не впеча́таний в життя ніким!
Тому й впиваюсь трепетом планет
Без планів і пророцтв статечних,
Усіх чуттів і слів доречних,
Плачу собою за політ в «естет»!..
І доторкаюсь граней – золоте!
В спіралях спринтів, їх оскомів,
Ковтну́тих в поспіх арт-аромів,
Смакую в Тобі щиро лиш ТЕБЕ!!!
(19.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301024
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 19.12.2011
На темнім шовку чар в лагуні снів,
В потоці музики оркестрів зорянистих,
Відлуння долі відщедрує низку днів,
Благословенних на прогалинах імлистих.
На магістралях пристрасних небес,
Розчинить тугу недосяжну в бездні зірок,
Щоб сповідатися в обителі чудес,
Химерних марень незбагненних мірок…
І в партитурі нот, народиться любов,
Що хвилюватиме симфонію стихії,
Живим коханням перламутрових дібров,
До русла щастя-по мережці мрії...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300833
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 19.12.2011
***
Скільки ранків не тих… і не з тими…
Скільки в каві втопилось мовчання!..
За вікном – безнадій пілігрими…
За дверима – зітліле чекання…
Скільки схованих поглядів в віях!
Розлеліялись слізьми сухими…
Заблудилося у сніговіях
Скільки нас не тоді… і не з тими!..
(1.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300807
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 18.12.2011
***
Кофеїну мені!.. кофеїну…
І нечутого серцем «харту»…
У кишені – тротилу… міну…
І на страту мене! На страту!
І до суду думки!.. До суду…
Заборонена серцем кава…
Я – лиш вуду… Я – лялька вуду…
Поміж голками – біль-октава…
О, амнезій мені!.. Амнезій!..
Бо стирчать уже дужо диби…
Без претензій все… без претензій…
Тінь сліпа «горбуна-кандиби»…
І таїна ота… таїна…
Вже лечу… і мабуть не бути…
Кофеїну мені!.. Кофеїну…
Доторкнутись… Хоч раз ковтнути…
(17.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300496
дата надходження 17.12.2011
дата закладки 17.12.2011
вибрации -
паучье счастье!
чувствовать!
порывы страсти
лапами мохнатыми
по паутине
трепету
знать
кто-то подан
мне к ужину
наивно-свежим
в любовь
поверивший -
пришел по запаху
в чертоги вдовьи -
черные
и неизбежности не
миновать ему!
зато обласканный -
уходит в Вечность он
паучье счастье
нежности -
такой обманно-хрупкою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300448
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 17.12.2011
***
Я – твоя розпа́чна су́тінь,
Тво́го сло́ва – звабна мука…
Шелест ночі поміж роси і грайлива відтеплі́нь…
Та чи взриш? Та чи торкнешся,
В середсоння раптом грюка?
Чи ввірвешся в мою долю, щоб промовити «амінь»?
Молитовно до світання,
Поцілунками кохання…
(8.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300386
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 16.12.2011
***
Не кажи мені: Хто Ти...
Хай не знаю...
І нічною амне́зі -
Хай літаю...
І дзижчу, як оси́чка -
Повно пилу...
Промовчи... щодо того...
Що... немила...
Хай ілюзія — морок...
Теорема:
Буду рішень шукати -
Мрія темна!..
Та лишися, Загадко,
Як загадка...
В серці зраненім словом -
Лиш закладка...
(12.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300177
дата надходження 15.12.2011
дата закладки 15.12.2011
Я візьму твою руку в долоні,
Пригорну її ніжно до себе.
Б'ється серце, пульсують скроні,
Я не хочу бути без тебе.
Я сховаю обличчя у шарфі,
Щоб зігріти кохання і душу.
Ти повір, це зовсім не жарти,
Шквал цілунків на тебе обрушу.
Може там між далеких Галактик,
Теж почують слова мої ніжні.
Бо ж не схоже кохання на клаптик,
Щойно вирване поглядом слізним...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300132
дата надходження 15.12.2011
дата закладки 15.12.2011
***
То так і мало бути…
Розсту́кав вітер двері,
На парапеті – з дум моїх гніздо…
І от-от розірвуться півні треті
Напу́льченій воро́жкості на зло!
То так і мало статись…
Щоб поїзди із «рельсів»,
Наелектри́чнившись по самий чуб!
Квитками в Лету здиблених експресів…
Так суджено, прямотно, без прелюд!..
(7.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300178
дата надходження 15.12.2011
дата закладки 15.12.2011
Кричу у темряву, у морок мряки,
Туди, де зрячий нічого не бачить,
А чи не хоче бачити та чути.
Печуть думки, сповняються покути.
Пеленають, надівають гирі
На бажання, лещата минулого.
Брязкають, цяцькаються ними,
Поїдом їдять мрії: мої й твої.
По закапелках душі вишукують,
Полосують рани затягнуті,
Що ниють рубцями незримими
Та не в силі поглянути у вир,
Котрий клекоче за поворотом крутим
І блимає миготливими світлячками.
Кличе заповітну забаганку
Розправити надломлені крила,
Припорошені часом: одні на двох.
Видертись із тенет застійності,
Позбутись усталених умовностей
І злетіти угору, настільки високо,
Наскільки стане сил: плече до плеча.
14.12.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300028
дата надходження 14.12.2011
дата закладки 14.12.2011
В тебе очі синьої волошки,
Ніби неба ніжного блакить.
Дзвінкий голос ти взяла від пташки,
Твоя усмішка - чарівна мить.
Стан твій, як в тендітної берізки,
Розвиває коси вітерець.
Я готовий йти до тебе пішки,
Щоб зіграти музику сердець.
Хай ту музику слухають зорі,
Шлють вогні і цілунки свої.
Хай гойдає тебе синє море,
Тиха хвиля несе тебе в сни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299935
дата надходження 14.12.2011
дата закладки 14.12.2011
***
Не встигну зрадити нічев’я -
Ударитись в одвірок зваби!
В моїй душі болить надлом…
І та оголена принада
Ще під порогом – вірним псом,
Виляє серцем… Так коридно!
Налилось «хочу» - вже лечу!
Листком пергаментним тремчу…
І чвара дум – така гармидна!
Але не встигну… Інша днина
Уже лупасить по плечу!..
(9.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299978
дата надходження 14.12.2011
дата закладки 14.12.2011
В обіймах твоїх, я так хочу заснути.
Посеред зими, коли холод повсюди.
Тепло твого тіла зненацька відчути,
Зігрітись душею, а решту - як буде!
Цілунком блаженним враз втому всю зняти,
Нехай там собі злиться люта зима.
А я хочу тихо тобі проказати:
В цю ніч, в цю хвилину я тільки твоя!
Легким простирадлом обгорнуте тіло,
Біліє надворі, зима, заметіль!
А ти обніми, я давно так хотіла!
Зніми з мого серця всю тугу, і біль.
Ми вимкнемо світло, впаде простирадло.
І звуками, ніжно, душа заспіває.
Мене обіймаєш так міцно, принадно,
Так добре і тепло з тобою буває.
Солодкі хвилини... востаннє цілуєш...
Я тихо вдивляюсь в малюнки на склі.
Ну що ж ти зима, так шалено лютуєш?
Навіщо тобі ті вітри навісні?
Легенько торкнуся до шибки рукою,
Ну ось, розтопила, і холод, і лід.
Ти бачиш зима? Сніг твій, стане водою,
А я крізь щілину - побачила світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299637
дата надходження 13.12.2011
дата закладки 13.12.2011
***
Твоя утома здавлює мене…
Велетню, не падай, не корися!
Паводком у прірву не зносися,
Хай нездавне буде слово-криця!
Ті метале́ві покруче́ні стержні…
У серці те́ренами-колюка́ми…
Я огорнуся трепетно безмежжям –
Твоїми, певно, нотами-руками…
І дійство – історична, бач, арена!
І гладіаторський той бій сердець…
Душа – як балерина вже непевна…
Пуанти тиснуть так, що хай їм грець!..
(8.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299784
дата надходження 13.12.2011
дата закладки 13.12.2011
***
А чи я твого серця он та половина?
Та зоря, що зі сходу червона?..
Тиха доля моя… ох, розрада ж первинна
І розпука межею, соснова…
Чи вбивалися цвяхи у душу-«коновку»,
Щоб черпнути жалі аж до краю?..
І те щастя, та спрагла юнацька обновка,
Що на себе під ніч приміряю…
І надією вперто… чи тінь-сиротою
Попід вікнами зрадниці-долі…
Та чи є половинкою серця… он тою…
Що шаріється в небі між зорі?..
(11.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299783
дата надходження 13.12.2011
дата закладки 13.12.2011
Ти все життя у просторі пітьми,
Не бачать колір, безпросвітні очі…
Та ти бачиш, що не бачим ми,
У тебе інші дні, і інші ночі…
В дотику рук, і у ласкавім слові,
Душі мелодій тихих відчуттів.
Лише ти можеш все сказать в розмові,
Що ти в житті побачити хотів….
Думки літають «Зрячі, ви щасливі!
Весь світ цвіте у різних кольорах!»
Проміння сонця – це для нього диво!
І спалах світла, мерехтіння ламп.
Маленький поштовх - до предмету дотик,
Непевний крок, і вічно-темна пастка.
В твоїх, очах не прочитаєш подив,
Вона для тебе - невід’ємна частка.
Та ти не плачеш, не картаєш долю,
Твоє життя, і так поволі йде.
І лиш буває серце рветься з болю,
Хоч раз в житті- побачити б себе!
Помилуватись ніжно-синім небом ,
Побачити веселку, білі квіти…..
Та що робити, видно так і треба…..
Життя таке, його нам не змінити.
Ми не цінуєм те що зараз маємо,
Таке просте, а дійсно дороге!
І ми красу життя не помічаємо ,
Ну а воно, поволі, тихо йде….
Отак завжди… А варто міркувати,
У нас в руках життя, в усій красі!
Тому не треба врешті забувати,
Що гості ми, на взлітній полосі….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299418
дата надходження 12.12.2011
дата закладки 12.12.2011
***
Розкуйовдженим світом до Тебе лечу!
Затинаюсь, і мало не впавши,
Малоголосно, серцем самотнім кричу,
Заповітом – святим «Отченашем»!
Під задавленим, здибленим "милуй мене",
Перехрестя – підме́ти оскомів..
Спотикаюсь на марне, та вірю, що не…!
І придушую сціплено стогін…
Попідтинно у далеч священних причин
Аритмійно віддихую муку…
Знаю! Вірю! Вкінці там чекаєш вже Ти,
Протягнувши крізь немочі руку…
(2.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299255
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 12.12.2011
Біля воріт стоїть мати
На сина чекає,
Краєм хустки старі очі
Від сліз витирає.
Вже помітила здалека
Фігуру знайому
Дочекалася, зраділа,
Син прийшов до дому :
" Як здоров'я ?
Ти щось їла ?"
" Ти голодний, сину ?"
І обнявшися обоє
Зайшли у хатину.
Всі новини розказали,
Кльоцки на столі,
Про проблеми розпитали
В місті і селі.
Назбиралося роботи
В хаті і на двОрі :
" Там поправ, тут підкрути,
Зроби лад в коморі.
Кущ вирубай, тут скопай,
Там заграбай, сину,
Бо я вже сама не вдам,
Маю хвору спину ".
" Заночуєш ? "
" Заночую"
Й в спогади пірнули,
Розмаїті історії
У житті в них були.
І веселі, і сумні
Так, - є що згадати
І за північ розмовляють
Старий син і мати.
Рано сходять на могили,
Помолившись, сядуть,
А із маминих очей
Знову сльози впадуть.
За сина, за чоловіка,-
Пішли ж молодими ...
" Не плач, мамо, що поробиш
Ми в думках все з ними. "
Обнімуться на цвинтарі :
" Коли прийдеш знову ?"
Комок в горлі обом став
Враз відняло мову ...
Поцілував.
" Прийду, мамо "
Підвів з півдороги,
Пішов полем, озирнувшись,
На другі пороги.
Мама стояла маленька
Махала рукою,
А син йшов все оглядався,
Давився сльозою.
Мати дійшла до хатини
Сіла край вікна,
Знову тихо, тихо в хаті, -
Нікого нема.
" Де ви літа молодії,
Куди відлетіли ?
Ще недавно за цим столом
Всі разом сиділи.
Вся родина, а тепер ...
Я сама сумую,
Темно-довгими ночами
Ваші кроки чую.
Як ви бігали малими,
Як ішли до школи...
Не думала, що вже цього
Не буде ніколи,
Що підуть кроки з роками,
Підуть за водою,
А я буду сумувати
Тут сама з собою..."
І рахує дні , години,
Коли син прийде,
Коли смуток, тугу, сльози
Трохи відведе.
Відвідуйте матір, батька, -
Вони вас чекають,
День і ніч біля вікна
Все вас виглядають .
10.12.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299175
дата надходження 10.12.2011
дата закладки 11.12.2011
Малесенька дівчинка сиділа в вікні,
Маленькими ручками сльози втирала.
Дивилась на сніг, і сніжинки рясні,
Вона Миколая святого чекала.
А їй лиш п’ять років. Та серце болить,
Адже в дитбудинку так важко прожити.
І ось ця малеча, тихенько сидить,
І щось починає собі говорити:
« Не хочу цукерків і подарунків,
Я можу назад дати все Миколаю!
Мені лиш потрібні її поцілунки,
Я маму свою дуже довго чекаю!
Я хочу її міцно-міцно обняти,
Хоча і ніколи не бачила мами ….
Та я тільки можу її уявляти…
Вона мені часто приходила з снами….»
Сніжинки кружляли, у просторі нічки….
Із сумом вони чули тихі благання.
І сльози – горошки котились із щічки,
Летіли до Бога палкі сподівання.
Наступного дня, коли ранок іскрився,
Її розбудили, розплющила очі.
А сон кольоровий так чітко наснився!
«- Швиденько збирайся, тебе бачити хочуть!»
Дитина побігла, і сльози втирала,
Зайшла у кімнату, стала тихенько.
«Ну ось, познайомся – прийшла твоя мама!»
«-Чого ж ти стоїш? Йди до мене , маленька!»
І смуток і радість в» єдино змішались,
Тепер і у дівчинки буде сім’я.
Вона тільки глянула і запитала:
«Це справді не сон? Ти насправді моя?»
************************************
Пройшло 20 літ. Знов поріг дитбудинку,
На нього ступила малеча таж сама.
Та це вже доросла, і лагідна жінка,
Для когось сьогодні вона стане мама.
І кинула погляд в вікно - враз застигла,
Побачила очі, печаль, дивну втому.
Швиденько туди, до дитини побігла,
«-Збирайся рідненька , ходімо додому!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299196
дата надходження 10.12.2011
дата закладки 10.12.2011
***
Як легко можна статися байдужим!
«Шта́хетами» заби́ти відчуття…
В розчаруванні впасти геть недужим,
І віддих перейняти на виття!..
Недбало-влучно осліпити очі –
Незрячі «тренди» утопічних стін…
Як легко можна раптом, неохоче
Мовчанням вбити всі слова у нім!!!
(3.11.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290597
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 10.12.2011
Чи його бажання жити – лиш бажання?
Несвідома пелена́ летю́ча?..
Думка вперта: перша і остання –
Нитка… тонко!.. Кро́мсана, тремтю́ча…
Поміж пальцями тягне́на в Бога…
І по ній – смика́ми хижі болі!
Ну живи! Живи!.. – пересторога,
Ну держись! Тримайся, рідний! – волі…
Голками роздертий на терпіння…
І розтерзаний на «ледве» - мука!..
Над бідою тулиться склепіння
І до серця-сонця тисне руки…
Розповитий розпач… пеленою…
Падає так слізно – не осушиш!
Скільки ж світу молиться з тобою
Мантрою, що: жити мусиш! МУСИШ!!!
(10.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299039
дата надходження 10.12.2011
дата закладки 10.12.2011
***
Ну що ти, серденько, мовчиш?
Ти мов… хоча б оті півслова!
Не говори: пусте… облиш…
Моя надіє веселкова!
Я зір не вбачу в темну ніч!
Не вчую шереху… Вітрами
Розшаленію в тінях свіч,
Тягнучись в далечінь руками
До тебе, серденько, повір!
Душа – джерельце незмілене…
І хай з боків – тремкий докір,
Лети в словах п’янких до мене…
(6.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298937
дата надходження 09.12.2011
дата закладки 09.12.2011
Не стихають на небі зорі
Ллють слова поміж тишу нічну.
І закоханим тихо говорять
Ну скажи їй це слово. Люблю!
Поміж сонними травами степу
Ти квітчаєш дівочу косу
І не віриш, що тут, біля тебе
Та що вбрала Вселенську красу
Задивився спиняючись місяць
Геть усі розгубивши зірки.
Степ росою розніжений вкрився
Спить ромашка біля щоки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298861
дата надходження 09.12.2011
дата закладки 09.12.2011
***
Що не торкнусь тебе рукою,
Ти знаєш, серце, як болить?
І озивається німою
Розпукою дале́ч-блакить...
І проштрика́є згубно-стрі́льно
Байдужість місяця... "горо́д"...
Як витинаюся безтільно,
Незнана райських насолод...
Якби хтось відав вищу силу:
Згребсти в обійми весь маразм!
Віддати, хай зім'яті, крила
І віднайти востаннє спазм
До злету... О, тремка надіє,
Лупцюєш сти́дом по щоках!
Що доторкнутися не смію
Вже й навіть в зраджених думках...
(7.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298706
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 08.12.2011
***
Вона так пальці запускала:
Було – тоненько, то – до крику!
Перепліталася без стику,
І, як лещатами, стискала…
Спирало дух!.. Бува й вмирали…
Не витримавши черги суду…
ЇЇ нема? Та ж, глянь, повсюдно
Стрічають рабно хоругвами!..
І верещать… чужим!.. Що – мова?
Вже добре знала, циркулила!
Сама собі в віках лестила –
Самодостатня… Гонорова…
… І зникла половина світу:
Твого… мого… і вже – не знати
Куди іти його шукати,
Вилазити з «модерно-кліту»…
До усвідомлення – боротись!
До самозречення: ну ж, хто ти?
Під лавку очі… Звикле, нити?
Ми – нація? Чи тіні «лівих»…
Завзятіших, лиш неумілих..
І нас, і їх – вже час спинити!
(5.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298707
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 08.12.2011
Немов задимлений кришталь,
Зими дзвінкий холодний подих...
І тягнеться шовкова шаль
По всіяних серпанком сходах...
І нагинає вітер сни
Скляними гронами до стелі,
Під білизнОю пелени
Застигли літні акварелі-
Аж до наступного тепла,
Терпкого подиху відлиги.
Вже річка коси заплела
Під люстром кованої криги.
І, мов венеціанське скло,
Хрумтять потріскані крижини...
Сріблясте плетиво лягло
На кущик сонної ожини.
Якась незвідана печаль
Скувала тихий сон природи...
І, мов задимлений кришталь,
Клубиться мій шовковий подих...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298636
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 08.12.2011
***
Та що мої сльози?.. Калюжа безмежна...
Тону в ній безсило — краплина розпачна...
І усміх бува́лий — лиш вдала одежа,
А іскри очей — лиш омана, одначе...
У коси вплете́на сиви́нна байдужість:
Зів'яла оскома... розтерзана мука...
Я сильна! (то мить лиш..) Я сильна! Я мужня!
Десь у́ середгру́дді невпевнено сту́ка...
І що оті сльози?.. Солона заграва...
Чи злива невтримана — зва́блена словом,
Чи думкою вирвана... служно... без права...
В очах розіскрилась... рося́нистим кровом...
(7.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298504
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 08.12.2011
Надто сильно затягнений
ремінь із мушу-треба
Повітря вже не вистачає,
відмирає мозок
Нас, сліпих кошенят,
приторним голосом манить до
себе
Один на всіх, великий спільний
розум.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298432
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 08.12.2011
***
Для чого?... справді!... Темна мука…
Мечі хрестами в ка́тні руки
До нині… Та ж бо ні! Від нині...
Як дикі без… а вже святині!
Сутани… Виворіт амвону!..
Шляхи, тернявлені до скону…
Попід утеси… у поді́лках…
Шукати завтрашнє в опі́лках…
І наші діти!.. Лиш надія…
Безцільна малість – не гадати…
Іти до Йвана, до Матвія…
Знайти б!.. А суджено втрачати…
(4.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298046
дата надходження 05.12.2011
дата закладки 05.12.2011
Так бентежно задумалась осінь,
Ледь усмішка бринить на устах.
Перед нею замріяна просинь,
Жовту тишу несе на руках.
А у сквері бродить самотність,
Вітер гонить її звідусіль.
Та вона має з того користь,
Щоб на рану насипати сіль.
Закружляє вітер сердито,
Проводжає її крадькома.
Сійне дощик немов крізь сито,
Стане тиша навколо німа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297829
дата надходження 04.12.2011
дата закладки 05.12.2011
ПересИпати сни,
перевіяти давні оскоми,
перетлілі печалі
і майже забуті жалі...
І летіти туди-
в піднебесся, крихке й невагоме,
відірвавшишь,
мов кулька легка,
від тяжіння землі!..
І кружляти вгорі,
в білизні лебединого пуху,
вальсувати між хмар
в мерехтінні зими-пелени!..
І торкатись зірок,
прикладаючи ніжно до вуха,
ніби мушлі морські,
щоб послукати шепіт нічний...
І зривати з-під хмар,
мов добірні засніжені грона,
обважнілі слова
й перестиглі терпкі молитви...
І, долаючи всі
піднебесні й земні перепони,
понад шаллю зими
невагомо і ніжно пливти!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297448
дата надходження 02.12.2011
дата закладки 02.12.2011
***
Він тарато́рив, поучав так впевнено!
І вперто ти́кав на сторінку пальцем…
Де мислі танцювали зва́бно сальсу,
(А, може, запальну земну́ лезгінку?)
З партнером вченості палким в обнімку…
І всі абзаци в прірву зовсім скре́нено…
А він вже злився і втрачав терпцю́ листок…
Вона ж дивилась очками невинно,
Звабливо і такими сино-сино...!
І він – за спину руки - геть у́тікав
В куток той, в тінь… і вже так себе картав!
Що… все ж проплачено йому за цей урок…
(27.11.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297413
дата надходження 02.12.2011
дата закладки 02.12.2011
Сумна історія... іще одна...
Іще одна зневіра, що по вірі
Посіяла струхлілого зерна...
І проросли... лиш пасма темно-сірі...
Іще одна печаль, що по весні
В каплиці серця свічку тиху світить …
І тягне ввись ілюзії сумні,
Руками душу вперто кокоїжить…
Іще одна… іще одна любов,
Що розкололась мукою надвоє…
Стягнула з неба зоряний покров
І розлетілася колючим роєм…
(30.11.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297210
дата надходження 01.12.2011
дата закладки 01.12.2011
***
Чекаю… Ще віриться мало… та жду…
І б’юся у вікна страха́ми:
Невже подолала розпуки орду́?
Невже дотягнулась руками
До клаптика світла?..(Втікач з-під дверей)
До часточки – «буде!» - надії?..
А серце там-тамить посе́ред грудей!
Шаманить! Чаклує! Говіє!!!
І друться у венах племена думок!..
За край безталання списа́ми…
Чекаю... Що може лишився лиш крок…
І вже доторкну́ся руками!..
(10.11.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297001
дата надходження 30.11.2011
дата закладки 30.11.2011
« Остановись, мгновенье , ты прекрасно!» В. Гетте
Казкові відчуття! Незвичайні ..хвилюючі!
Щаслива милуюся вмиранням сьогоднішнього дня!
Не очі мої дивляться! А щось в мені. Наче крізь вікна!
О , боги , як же я люблю бачити……
Моя оболонка, моє тіло,
моя ж картина, витвір моєї харизми,
шліфуватиму !!! Тесатиму так, як цей світ вирізає мою душу поміж інших…..
В мені більше ніж здається! Я – енергія, - думка, що змінить сірий плин часу…Любов*ю!
Вишуканість, еротичність і таємничість цього світу – моя найбільша спокуса…, що збуджує мозок, хвилює погляд…
Пізнати! Пізнати! Пізнати!
Я під прицілом очей незнайомої сили…
Я знайду! Побачу! Відчую!
Хочу змін ! Змін!
Я хочу….
ЖИТИ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296816
дата надходження 29.11.2011
дата закладки 29.11.2011
признайся, а?
и у тебя, выходит,
тоже?
этот звериный интерес
к запаху кожи
и волос?
к звуку голоса?
ушами прядешь,
поглубже втягиваешь
ноздрями воздух...
ты ведь еще ничего
обо мне не знаешь,
только приглядываешься,
принюхиваешься.
признайся, тебя это -
возбуждает?
пробуждает инстинкты
мирно дремлющие,
приглушенные?
признайся - я давно
блуждаю
в твоем подсознании?
снами повелеваю?
тайными знаниями -
как тебе нравиться
как быть для тебя желанною
это больше, чем я -
это - твое Подсознание!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296582
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 28.11.2011
а в городе -
ночь
гулять по карнизам
и крышам
с тобой
быть к небу
все ближе
и выше
дорогу забыть домой
и лунный загар
ложится
на наши лица
и ветер -
ласкает ресницы
гулять по карнизам
и крышам
и встретить рассвет -
это сон?
или...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296604
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 28.11.2011
Моя ти славна ненько Україно!
Що прокладала свій нелегкий шлях.
Я хочу щоб була ти, мов перлина
І не згасала іскорка в очах.
Тим шляхом йшла так довго, ти до волі,
Терпіла страшний голод й муки ти.
Боролись у нерівному двобої,
За тебе твої дочки і сини.
Не впала перед Ханом на коліна,
А правдою боролась за життя.
Моя єдина ненька - Україна,
З надією дивилась в майбуття.
Нехай загоїть час пекельні рани,
Щоб процвітала цвітом і жила.
Щоб тихим був у берегах світанок,
Немеркнучою сила щоб була.
Нехай ніколи не померкне слава
Й звитяга Берестецьких козаків.
Хай буде завжди вільною Держава,
Для твоїх внуків, правнуків, синів.
Хай розвівається твій стяг у небі
І колосяться ниви на полях.
Хай сонце усміхається до тебе,
Встеляючи тобі в майбутнє шлях.
У Бога попрошу тобі здоров'я,
Щоб жив народ спокійно без війни.
Зростало покоління щоб в любові
І щоб була ти вільною завжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294644
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 26.11.2011
Все страницы любовных историй
Кровью пишутся, не водой.
Потаенную дверь приоткрою -
И забуду дорогу домой.
Сад чудес был наполнен до края:
Солнцем, нежностью, теплой травой.
Ничего не боясь и не зная,
Я хотела остаться с тобой.
Я не знала, что боги ревнивы,
Что не вымысел - зависть богов!
Я тебя больше неба любила,
Не боясь непомерных грехов.
Я тебя больше неба любила.
Отдала все, что было - полет.
Пара шрамов на месте крыльев
И гнездо, где никто не поет...
Я тебя больше неба любила!
Только ты теперь - там. Я здесь...
Все стерпела бы... все простила...
Но безжалостна неба месть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279028
дата надходження 06.09.2011
дата закладки 25.11.2011
У печали моей есть имя.
И глаза - как морской туман.
И в том мире, где мы любили,
Только правда есть, не обман.
У печали моей есть запах.
То просоленный запах разлук.
Что поделаешь. Падать, так падать...
Из бессильных и нежных рук.
У печали моей есть сердце -
Как закованный льдом океан.
Лишь погибнуть в нем, но не согреться,
Суждено мне навеки там.
У печали моей нет дома -
Она в сердце живет моем.
У печали моей нет срока -
В этой Вечности мы вдвоем.
У печали моей нет тела,
Лишь несломленный гордый дух.
Я люблю его. Но не верит...
Этой ночью мне шепчет - забудь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281774
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 25.11.2011
Просила тишу вберегти в вітрів
верба, загорнута у золотисте сарі.
У сутінках плив жовтень і з-під брів
він сипав на вуста Твої солодке карі.
На перехресті - фОновий диптих
як пори року у душі на перехресті...
і навіть вітер серед верб притих,
і неможливо... було погляду відвести...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285228
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 25.11.2011
Люблю його так сильно, як ніколи не могла уявити.. Пристрасть, яка мене охоплює змушує негайно впитись жадібним поцілунком в такі жадані вуста.. Хочу його щодня, щогодини, щомиті, кожну частинку секунди.. Хочу ним напитись, у ньому втопитись, ним накритись, з'їсти його повністю, відкушуючи по маленькому шматочку... Хочу його всього, до останку. Але цього хоче лише одна частина мого серця, половина душі... Друга моя половина хоче іншого. З ним у серці просинається ніжність і така легкість.. Він дарує мені крила, його невагомі поцілунки, випадкові дотики до мого зап'ястя, міцні, такі рідні обійми, примушують завмирати від захвату.. Вони такі ніжні, пристрасні, бажані.. Так потрібні мені.. Обидва.. Як розірватися на двоє?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219546
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 25.11.2011
Хіба варто чекати на ніч,
Що дарує нам крихти тривоги?
Можна зараз шукати дороги,
Не втрачати секунд і сторіч...
Хіба варто чекати на день,
Що буденністю завтра закрутить?
Хтось із поспіхом чай собі студить,
Хтось багатства пакує в сто жмень.
Хіба варто на завтра чекати?
Ніч нам натяк на те принесе,
Хтось напише вірші чи есе,
А хтось просто захоче кохати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254082
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 25.11.2011
Я знову збиратиму роси в долоні,
В обіймах такого безмежного неба.
Назавжди лишуся в твоєму полоні,
Тим першим чарівним коханням для тебе.
Сон теплим цілунком світанок розвіє,
Немов діаманти світитимуть очі.
Зрадіють вони, бо на небі зоріє,
Далека зоря, що лишилася з ночі.
Це диво,це казка, у ній лиш буває,
Що зірка на небі світанок зустріла.
Та мабуть й вона когось міцно кохає,
Тому зірка спати іти не хотіла.
Тебе я чекатиму також, як зірка,
І буду дивитись далеко у небо.
У брід перейду де є річечка мілка,
Щоб зразу попасти в обійми до тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295411
дата надходження 23.11.2011
дата закладки 23.11.2011
Найвищий час нам вчитися свободи,
Імплантувати в ідеологію любов,
І торувати правду сьомим потом
До піднебіння справедливості сього.
Час слушний є, ми ним, повір, багаті,
І дзвін намолює небесні образи,
Нас прикували не ворожі ґрати,
А небажання вирватись з пітьми.
Ми потопаєм в осуді і злості,
Нас нарікання смокче як черв’як,
Найвищий час повстати з себе-рабства
І присмирити ненаситний смак.
Творім неполітизовану свободу,
Заради себе – вольності душі,
Хай буде в ній нескорене й просторе
Бажання рідності на батьківській землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295292
дата надходження 23.11.2011
дата закладки 23.11.2011
я твое наказание
ада исчадие
ежесекундное
сумасшествие
звериное
нежное
убил бы
если б смог
представить жизнь
без
тебе это нравится
такие странные
отношения
головокружение
от счастья
а следом боль
от невозможности
быть вместе
и мне это нравится
быть охотницей
полуночною
в медном глазу
луны
не отражаться
на мягких лапах
красться
чтобы украсть
твою душу
и сердце
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294679
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 20.11.2011
пухнастих
щирих
і зимових
снів
під ковдрою віршів
та перетнених забобонів
що колір ночі
зберегли
а може... колір болю?
червоне перетвориться
у біле...
це спокій і відрада
ніжних снів...
зі мною чи без мене
я не хтіла - ні захвату
і ні відрази
слова - дешеві стрази
божевілля
колір снів...
ти розумієш. Так?
о мій коханий...
Чудовому співрозмовнику присвячується.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294543
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 20.11.2011
Під спів осіннього листа
Дрімає кіт на підвіконні
І гріє лапки на осонні,
Ліниво звісивши хвоста.
Ледь-ледь на відстані руки
Сапфіром виграють краплинки.
То виплітають павутинки
На диво жваві павуки.
У небі зграї кочові.
Воркують голуби над ґанком.
Немовби скошені серпанком,
Зомліли квіти на траві.
Під спів осіннього листа
Схилилось сонце у поклоні.
Лиш кіт дріма на підвіконні,
Ліниво звісивши хвоста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289007
дата надходження 27.10.2011
дата закладки 19.11.2011
где ты назначишь
свиданье?
боюсь
а смогу ли
дойти
то ли у врат
смертных
то ли в истоках
реки
жизни?
место свиданья
планета
но у какой
звезды?
от поворота
третья?
у Млечного ли
Пути?
а может
уже за гранью
Времени
и
Миров?
успеть бы
на то свиданье
не потерять
любовь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294157
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 18.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2011
Причаїлася осінь тихенько,
Заховалась в багряному листі.
Гладить коси їй вітер легенько,
А калина квітчає намистом.
Прикрашає і втІшує осінь,
Не сумуй, буде бабине літо,
Павутинням мережена просинь,
Будеш ти ще теплом тим зігріта.
Ні, не буду, торкає за плечі
Вже зима, моя старша сестриця.
І морозний за вікнами вечір,
Прилетіла у гості синиця.
А мені, мабуть, час вже збиратись
У далеку, нелегку дорогу.
То ж з тобою ми будем прощатись
Коло твого сумного порогу.
Зустрічай мене іншого разу,
Знов тобі принесу я гостинці.
Ну а зараз не маю більш часу,
Ти привіт передай мій ялинці.
Прощавай, не сумуй. І не треба
Сумувати за мною щоразу.
Сніговою хмариною небо
Буде сипати сніг без відказу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292093
дата надходження 10.11.2011
дата закладки 10.11.2011
Как гибель пережить мне корабля,
Прощаясь и прощая тех, кого люблю?
Как мне себя не потерять
В соленом сумрачном аду?
Как мне вернуть себя со дна
Кипящих яростью морей
Судьбы? Как осознать, что я - одна,
Что больше никого не жду?
2000г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284875
дата надходження 07.10.2011
дата закладки 07.11.2011
Іди вперед.Лише не озирайся!
Хай все погане, забере минуле.
Ступай вперед. Буть мудрим намагайся,
І плач тихенько, щоб і не почули...
Що з твого серця випливла тривога,
Вдихни повітря свіжого ковток.
Тебе ще жде, така стрімка дорога,
Іди вперед, карбуючи свій крок...!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187805
дата надходження 05.05.2010
дата закладки 07.11.2011
Не візьму,падолистова осінь,
Твоїх щедрих підкупних дарів,
Бо вітри табунами голосять
І шматують печаль яворів,
Обриваючи листя тендітне,
Підкидають і граються ним...
А мені,мов з гарячки,ще квітне
Веселкова усмішка весни!..
І блакитні омріяні крила
Ще ввижаються в тих небесах,
Де вже осінь свій смуток розлила...
Ще горить у бездонних очах
Теплий промінь квітучого літа!..
Знову подумки лину туди,
Де земля літнім сонцем зігріта,
Де квітують духмяні сади!
Не візьму,падолистова осінь,
Тепле золото з мертвих долонь!..
Чуєш,явір заплаканий просить
Погасити на листю вогонь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278945
дата надходження 06.09.2011
дата закладки 05.11.2011
Там тане тоненький туман,
Тут тиша торкнулась, триває;
Танцює тендітний тюльпан,
Таємну троянду тримає.
Танцюють тривожний танок –
Та тішаться трави травневі.
Терасами тихих толок
Тягнулася тінь тополева.
Тюльпана, троянди танок:
Тріумфу турботи той танець.
Тремтить товариство тривог;
Тепло тут таємне трималось.
Трепечуть тополі так тихо,
Таврують та творять талан.
Тотожним туманним триптихом:
Той танець, троянда, тюльпан.
27-29.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289389
дата надходження 29.10.2011
дата закладки 30.10.2011
Де ти,небо моє волошкове?
Де ти,сонце привітне моє?
Знов хвилюються пишні діброви,
Ключ джерельний з-під каменя б'є.
І на Північ летять ластів'ята,
Голубінь розтинають крильми.
Обсипаються мідні дукати
З верховіть передзвоном німим.
І затерпли натягнуті струни
Срібноликих нестримних вітрів.
Осінь пише вибагливі руни
На пошерхлій дубовій корі...
Шарудить між деревами платтям,
Ронить смуток в пожухлу траву.
Жмені листя патлатим лататтям
За водою повільно пливуть.
Даленіють гусей каравани
Між розпушених хмарок-перин...
Де ти,небо моє з порцеляни?
Де ти сонця яскравий бурштин?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288985
дата надходження 27.10.2011
дата закладки 28.10.2011
Ніжно-спокійна симфонія лісу -
Грає навколо мелодію, осінь.
Стукіт дощу, що із листям зустрівся.
Не полишає, все мокре скрізь зовсім.
Десь серед листя гриби веселяться –
Сумно лиш клену, що він вже жовтіє.
Ледве прокинувся і рано-вранці
Листя його золоте половіє.
Ясен шумить: чи то дощ, чи то вітер
Мовою лісу все з ним розмовляє.
На позолочені стомлені віти
Ллються краплинки – мелодія грає.
Ллється блаженна симфонія в душу –
Дощ все стискає в холодні обійми.
Вже не втекти – та тікати все ж мушу
Буде лиш згадка, як був я там вільним.
9.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285988
дата надходження 13.10.2011
дата закладки 13.10.2011
А ви стрічались з Сатаною?
Не зустрічалися? Та ну!..
Тоді вважайте новиною –
Ви ж не впізнали Сатану!
А він усюди, де про Бога
Не пам’ятають кожну мить,
Де не шкодують слова злого,
Де неба чистого блакить
Не помічають… Де ув очах
Не сяють зорі й сонця блиск,
Там, де добра і запах вичах -
А є лиш зла колючий спис…
Там, де коньяк, текілу, віскі
Без міри й понад міру п’ють,
Де не шанують рідних й близьких,
Де не любов панує – лють…
А ви – не там? Тоді – вітаю!
Ви – досконалі в чистоті!..
Лиш зазирніть углиб, до краю
Собі у душу… Як, святі?
26.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282812
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 03.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.10.2011
Музика Віктора Оха.
Цей падолист вибагливим санскритом
Ліг на пергамент теплої душі.
В холодну зиму хвіртку привідкрито,
Вже докурила осінь спориші.
І погасила люльку почорнілу,
Багряний плед згорнула у сувій,
Ранковим блюзом вдарила по тілу,
Корицею обсипалася з вій...
І розчинилась у горнятку кави.
Зухвалий вітер вдерся на балкон,
З-під капелюха глянувши лукаво,
Він затрубів щосили в саксофон.
І від дощів осінніх потемнілу
Зронила вільха мідну пектораль.
Глінтвейном теплим вилилась на тіло
І потекла під шкірою печаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283146
дата надходження 28.09.2011
дата закладки 28.09.2011
Мій шлях позаду. Стоптані сандалі.
І я сиджу, закутана в думки.
На каменях лежать мілкі мої коралі,
Які я з гордістю носила в дитсадки.
Тепер вони малі. Годяться на браслети.
Це тіло виросло. Та дух лишився той.
Він все в коралях тих готується на взлети,
А впавши вниз, ридає тихо: “Ой...”
Та все ж встає, обтрушує колінця,
Звертає хвацько кепку набакир,
Трояндовим вином наповнює по вінця
Тепло медових віч машинок командир.
У світ його вриваються неждані,
Такі холодні і такі чужі
Інстинкти й Розум, навчені в омані.
І садять душу жить на ланцюзі...
Вона болить...Дивлюся на коралі.
Мої маршрути пилом полягли.
Чи знали ви, мої горизонталі,
Як солодко ходилося мені?
Тепер стискає серце пересмішник
У ностальгії пройдених доріг.
Я – інша. І тому торішній
Закрив шляхи назад солодкий сніг.
Стою перед тривожним невідомим.
І страшно, й лячно. Та бринить струна
Моїх доріг із сліз таких солоних,
Таких, що невідоме не спиня...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172267
дата надходження 16.02.2010
дата закладки 21.09.2011
Бряжчать дощі сторІнками дахів,
стікають краплі з вигинів строкатих,
промоклі пальці західних вітрів
розписують бруківку, мов плакати.
В міських анонсах дощ і знову дощ.
Складає осінь лист, немов намисто.
в дзеркальних спинах мокрих сірих площ
тролейбуси "рогаті" бродять містом...
Ми ж так любили дощ…вогні вітрин,
глінтвейн гарячий у старій таверні,
кумедних звірів в плетиві хмарин,
Бальзака й Ліну, і митців модерну.
Спиняти час, і оберти Землі,
спихати в ринву доленьку лукаву,
писати пальцем « Я люблю…». На склі.
І випивати залпом … третю каву.
PS.Проте й у Долі забагато дір,
чекають нас, на жаль, і біль, і втрати.
Стих дощ. Лягають вірші на папір..
...життя ж нам двічі - не переписати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279571
дата надходження 09.09.2011
дата закладки 09.09.2011
Осінь послала записку до Бога,
З питанням важким, не простим,
Розбила, нещасну, шалена тривога,
У серці її золотім.
Дізнатись хотіла, красуня чарівна,
Чому склалось так у житті,
Що літо пора для кохання нестримна,
Вона ж для розлуки чуттів.
Її так бояться закохані пари,
І просять не входити в дім,
Вона ж долучає усі свої чари,
І хоче сподобатись їм.
Дарує для серця всі барви яскраві,
І дощ, щоб помріять могли,
Та холодом просить накинути шалі,
В обіймах щоб грілись в імлі.
Щоб вітер розвіяв волосся благає,
Так жінка набуде краси,
Романтики в парку всім людям бажає,
Ти в неї любові проси!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279095
дата надходження 07.09.2011
дата закладки 07.09.2011
Сюрприз для тебе я готую,
Салат "віагра" начаклую,
"Коханкою" ще називають,
Не марно назву цю вживають!
Свічки горять, а ти із ними,
Давно чекав такої днини,
Як котик чавкаєш салатик,
Спокуса з неба - це твій братик!
Блищать навпроти мої очі,
Твоя свідомість вже щось хоче,
Та шовк мене сховав від тебе,
Шампанське влити ще нам треба!
Намисто шию обвиває,
Від тебе груди прикриває,
Ти лінії усі вивчаєш,
Точніше ні, їх уявляєш!
Ну ось "коханка" спрацювала,
Свідомість наша зварювала,
Перлинки скачуть по підлозі,
Тепер сиджу в твоїй облозі.
Люблю, коли зі мною поруч,
Стискаєш ніжності цей обруч,
Кладу на плечі свої руки,
Без тебе день - суцільні муки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277391
дата надходження 28.08.2011
дата закладки 29.08.2011
Блукаю все ярами,
Степи. Високотрав'я.
А серце б'є тамтамом,
Як вперше - так востаннє.
Печаль тече повільно,
Потоком світло-сірим...
Я придивляюсь пильно,
Але очам не вірю.
Блукаю все ярами,
Тікаю і шукаю
Поріг тієї брами,
Де не побачу Раю.
Хтось ніжиться на морі,
А я й хижак, і жертва,
І беззмістовно хвора,
І нез'ясовно мертва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277162
дата надходження 26.08.2011
дата закладки 26.08.2011
кодексом фей передбачено вірити в диво
честь королев зобов’язує жити в короні
в неї бувають нашестя бувають напливи
створює диво попри усі заборони
рівно тримає корону тримається трону
не піддається вмовлянням брехні забобонам
вірить драконам трибунам рекламним слоганам
вносить себе в число тих що вірять у Бога
феї без віри не можуть практично нічого
оргкомітет феєричності ставить печаті
створює список дивацтв дивини і диванів
феєчка з феєм фліртують у файному чаті
про одкровення вона, він їй про відкривання
кодексом фей передбачене фейне кохання
радник корони малює монарші маршрути
мандри корони не толерують відхилень
фея стомилась від флірту зізналась наплутала
важко у чаті феям без перевтілень
кодексом фей передбачено трошки ілюзій
він ображається феї монаршим не друзі
смайлик підморгує феєчка по етикету
пасма волосся в корону і ніжку в карету
кодексом фей передбачено – феї ніколи
не відступають від дива і від протоколу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212324
дата надходження 23.09.2010
дата закладки 26.08.2011
Нахилились китиці калини,
Знов дороги в осіннім вбрані.
Слід на них залишають щоднини,
Довгі,сірі,холодні дощі.
Я ж тобі постійно дивуюсь,
Скронь твоїх,давно осінь торкнулась.
Але ти в активному русі і досі,
Від минулого спокою,мов відвернулась.
У куточках очей,іскринки,
Відбиваються ніби із знимки.
До цих пір про кохання просять,
Та на жаль,за вікном вже осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276988
дата надходження 25.08.2011
дата закладки 25.08.2011
"Кохаються чорнобриві, подивись із неба! Кохаються повсякчас при любій потребі! Кохається Україна! Українська влада. Кохається увесь час, на інше не здатна. Так "кохають" твою неньку москалі прокляті, що напевне будем скоро в хатах замерзати! Ми на них іще знайдемо якесь подолання як не розкрадуть Нашу мати, діточки кохані. Не кохайтесь з москалями, й своїх не любіте!? Дай Кобзаре нам поради що тепер робити?" Зачерствіли наші душі, серця почорніли. Прокохали Україну, лихо не навчило!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238903
дата надходження 04.02.2011
дата закладки 23.08.2011
Антологія зрадництва, фальші, облуди й зневір,
Помилок і поразок, що дух наш схиляють додолу.
Вже давно цей народ не підносить свій погляд до зір,
Не йде гордо вперед, а смиренно плазує по колу.
Світ глузує над нами і плаче Господь із небес,
Бо блукаємо світом наосліп, плекаючи відчай
У душі, де на денці лежить тягарем споконвічним
Для новітніх розп'ять власноручно змайстрований хрест.
Нас століття привчали до думки, що "Волі нема!",
І мовчання печаті вуста затуляли все дужче.
Час на зміни настав! Відступає поволі пітьма,
Світло істин вмиває Вкраїни потомлену душу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269043
дата надходження 07.07.2011
дата закладки 22.08.2011
В саду моєму літо відбуяло,
Принишкли мальви,вклякли до землі
І вкрили роси срібним покривалом
Мій тихий жаль,що важко відболів...
І я змирилась,втомлена тополя,
Зронила смуток в скошену траву...
Чи не на все,мій друже,Божа воля-
Не я цілунок з вуст твоїх зірву...
Не я твій сон присутністю порушу,
Торкнувшись ніжно теплої долоні...
Натрусить осінь в безпорадну душу
Пелюсточок рожевих пеларгоній.
А листопад грайливо їх розвіє
І глек душі,ще теплий,спорожнить.
Це не надії-надто не надії!..
Це розпачу мого зрадлива мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276392
дата надходження 22.08.2011
дата закладки 22.08.2011
На стІни Твоєї свідомості в надії спираюся,
на пальцях сліди - то є знак від задумливих фресок.
Ти скажеш :"Намарно все!" та в марності я не покаюся.
Підводні течії в мені. У Тобі - тихе плесо.
Посеред каменів гострих маки із чорними зернами
зачервонілись. ПелЮстки схилились тихо в журбі.
Коли скажеш: "Йду!" каміння ще не покриється тернами,
як стану росою на маках й проросту у Тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263787
дата надходження 07.06.2011
дата закладки 21.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.08.2011
Хочу быть с ней и в радости, и в горе,
Куражиться и плакать рядом с ней,
Я так хочу обнять её, как море
Окутает плеяду кораблей.
Хочу вдыхать волшебный запах сена,
Которым пахнет шелк её волос.
Любовь, как кровь пульсирует по венам,
Когда зимой выходим на мороз.
Когда она грызет комочек снега,
Смеясь и говоря, что хочет пить... –
Я все хочу отдать за эту негу
И трепетно её боготворить.
Она так обаятельно ленива,
Когда гуляет в парке на заре,
И так божественно, заоблачно красива
Под буйным листопадом в сентябре.
Я буду с ней и в радости, и в горе,
Куражиться и плакать только с ней,
Я буду обнимать ее, как море
Обнимет всю плеяду кораблей.
2009г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275670
дата надходження 18.08.2011
дата закладки 18.08.2011
Миле і дике... Пухнасте? Швидше кошлате.
Перед порогом серця сидить зухвало...
Погляд смарагдовий десь поміж хмар сховало
З неба видніше: впускать його чи прогнати.
Стукає лапкою ніжною у дверцята
Без сподівань, претензій і без амбіцій.
Тихо і легко: "Вам не потрібна киця?"
Зараз важливо намарне не обіцяти.
Створінню не треба хатки чи молока...
Муркоче, як інші, тільки вже надто чорне.
Просто бракує того, хто міцно пригорне,
Щоб навіть заснути можна в його руках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275469
дата надходження 16.08.2011
дата закладки 16.08.2011
Кохання розпочало гру, на поле вивело гравців,
А я на лаві запасних, наче ловлю горобців.
Забув про мене і арбітр, свисток свій не пускає,
І жовту карточку давно з кишені не виймає.
Усе життя іде на полі, амури там сидять,
Ау, а місце є для мене? Невже не прилетять?
Сама собі одна розрада, за грою лиш дивлюсь,
Якщо не крикну, що я з вами, боюсь, що зажурюсь.
Ну як же вивести із гри, ну не ставати ж злою,
А може руку хтось зламав? Чи стукнувся ногою?
Я тут, позаду, я сиджу, завжди готова в бій,
Якщо залишусь я в офсайді, то не здійснити мрій.
У всіх героїв є фанати, у мене ж пустота,
Чомусь за спинами лишилась, при чом тут красота?
Про душу зовсім промовчу, її ніхто не бачить,
Ану, посуньтеся усі! Я Є і це щось значить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275201
дата надходження 15.08.2011
дата закладки 15.08.2011
Сплети мені браслет з доріг-ниток,
Котрась-бо точно приведе за покликом.
До дідька межі! Близько, як ніхто...
"Люблю"... там знак питання чи знак оклику?
Не треба знаків. Власне, все це - гра.
Любов - всуціль азарт і провокація!
Сплети мені тіару із заграв,
Допоки час просіюю крізь пальці я.
Прозрінь нема. Мій світ - банальна фікція.
Шукай собі простих і несподіваних.
І уяви на мить: в твоєму віці я
Не буду вже ні мавкою, ні дівою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274948
дата надходження 13.08.2011
дата закладки 15.08.2011
Заграй мені на скрипочці скрипалю,
Нехай чарівна музика поллється.
Нехай вона летить в далекі далі
І вернеться назад до мого серця.
Кохання перше , що було між нами,
Ніколи з нашого життя нестреться.
Його ми ніжно берегли роками,
З минулого до нас воно озветься.
Заграй мені на скрипочці скрипалю,
Здригнуться хай ліси й Карпатські гори.
Хай пісня в серці не наводить жалю,
Нехай танцює з нами синє море.
Ти розкажи скрипалю про кохання,
Про квіточку, яку шукають в лісі.
Про пісню мавки і її зітхання,
Про щебетання горобців у стрісі.
Заграй мені на скрипочці скрипалю
І поведи кохання за собою.
Ніколи серце смутку хай не має,
Нехай співає піснею з тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272303
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 15.08.2011
А ще ж не літо бабине, не осінь,
твої пухкі вуста – комусь малинка,
веселка в полі стиглі трави росить,
й летить, летить срібляста павутинка.
Сам серпень порозв’язував шнурівки,
В засмазі литки аж до самих... п’яток ,
а цяточками божої корівки -
зіниці усміхаються в маляток.
А ще ж не літо бабине. Не осінь.
От-от поспіла ягода й травинка…
Не розумію, як в твоїм волоссі
заплуталась самотня павутинка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274798
дата надходження 12.08.2011
дата закладки 13.08.2011
Янтарное утро разбудит
Твой голос своим серебром,
Палящее солнце погубит
Твой образ приятным теплом.
Твой взгляд лютый гнев успокоит
Метели, холодной порой,
В пустыне бродягу напоит
Прохладной и чистой водой.
Заставит уснувшие чувства
Проснуться от долгого сна
Не бойся мучительной грусти,
С тобой остается весна!
Она своим легким дыханьем
Напомнит тебе обо мне
И вмиг твои боль и страданья
Останутся только во сне.
Ты станешь звездой полуночной,
Наденешь Венец Божества
Мой Ангел, свети этой ночью,
Останься звездой для меня!
2008 г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274680
дата надходження 11.08.2011
дата закладки 12.08.2011
Перелилась чаша мого кохання,
Давно зазирав до неї востаннє,
По стінкам стікає вся ніжність і ласка,
Не знала тоді я, що це лише маска.
Колись випивав ти цю чашу до дна,
Для тебе вона наповнялась щодня.
Та б’є ще любов, наче чиста криниця,
Злітає зі криком у небо Жар-птиця.
Я свічку запалю і вийду на двір,
Керує вже мною невидимий звір,
І тіні ведуть по далеких стежинках,
А місяць сховався у темних хмаринках.
До озера просто на звуки прийшла,
Спустилась із неба густа пелена,
Я одяг розкинула, в воду пірнула,
Хотіла, щоб чаша уся потонула.
Серце неначе напилося волі,
Більше не плачу нещасній я долі,
Неначе в душі десь виросли крила,
Співати веснянок до зірок хотіла.
Я все відпустила, навіть образу,
Наче метеликом стала відразу,
Вода позмивала болючії рани,
Не буде в житті більше тої омани.
Та мукам кінець, тебе пробачаю,
Жити по-новому вже починаю,
Нехай нема місця там більше любові,
Зате моє серце щасливе на волі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274541
дата надходження 11.08.2011
дата закладки 12.08.2011
Кубик рубик – це твоя шалена гра,
У різних площинах пропала мета,
Складним лабіринтом ведеш ти по долі,
Та лиш тупики натраплялись на волі.
Тримаюсь за грати паралелей лихих,
Психологи долі не розв’яжуть чужих,
Із пазлів згубили ми десь елементи,
У фото згорали пожовклі сюжети.
Блукала у хащах бездонного краю,
На нитці в безодні я душу тримаю,
Десь зникла причина безсонних ночей,
Подушка не мокне від твоїх плечей.
Я в золото серце своє закувала,
На цінний метал по краплинці віддала,
Розбилися грані бокалу міцного,
Тікає шампанське на волю від нього.
Шипами троянди впиваються в руку,
Не хочуть вони, щоб приносив розлуку,
Зозуля із пісні не прийде до нас,
Спинилося життя, завмер відліку час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274760
дата надходження 12.08.2011
дата закладки 12.08.2011
Жовтенькі волошки у полі цвіли,
Все жито червоне вони розвели,
Сині жоржини сплелися в віночок,
Пташки із неба пустились в таночок.
Хмаринки ногами торкнулись землі,
Стежиночки сонце зробило в вікні,
Скрипку у руки забрала лисиця,
В білих струмочках купалася киця.
Місяць гойдали веселі русалки,
Листя багряне загралось у салки.
Дім кольоровий сплели із намиста,
Зірочки в небі зліпили із тіста.
Люблю задивлятись у дивний альбом,
Там доця малює щоразу свій сон,
Щоб знову з’явився чудовий сюжет -
Куплю олівці їй і новий мольберт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274370
дата надходження 10.08.2011
дата закладки 10.08.2011
Доки живе українське мистецтво,
Доти й сама Україна жива!
З віку у вік набуває безсмертя,
Як набувають безсмертя слова.
Доки живе українська культура,
Доти слов’янський народ не умре!
З віку у вік переходить у спадок
В душах вже наших онуків живе.
Доки живе українськая мова,
Доти і серце палає вогнем!
Пишуть книжки і навчається молодь
Щось вносить в мову своє день за днем.
Доки живе українська завзятість,
Доти в не всохне козацька душа!
Наші нащадки підтверджують ділом
Те, що країна і досі жива!
Доти жива українська держава,
Доки надія палає в серцях,
Доки її невмирущая слава
Вітром гуляє по вільних степах.
Листопад, 2009 рік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274257
дата надходження 09.08.2011
дата закладки 09.08.2011
Зазираю у вічі неба,
Прориваюсь крізь стіни тиші,
Лину думкою знов до тебе
І незримим крилом колишу.
Я виношую в лоні вірші,
Видихаючи відчай вітру.
В мить, коли ти мене залишив,
Потьмяніла душі палітра.
Розриваю до тиші крила,
Захлинаюся від мовчання.
Ти пробач, що тебе любила,
Наче вперше і як востаннє!
Спивши біль - пізнаю я суті,
Час несе за усе розплату.
Перестукало серце смуток
І навчилась душа прощати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273593
дата надходження 04.08.2011
дата закладки 08.08.2011
Ось наді мною кружляють ще круки,
З неба вдивляються в душу тривожно,
В серці пульсує вчорашня розлука,
Гупає в скронях: "Не можна, не можна!"...
Волю у душу впускаю поволі,
Вчуся життя знов вдихати у груди,
Серце втомилось від власного болю,
Дуже втомилось й сказало - "Не буду!".
Зброю у руки - для чого ця зброя?
Руку, що носить, поранити може.
Я воювати втомилась з собою,
Прошу: "Звільни від війни мене, Боже!".
Круки, здається, кудись відлетіли,
Сонячний промінь торкається серця,
Хочеться в небо злетіти на крилах,
Навстіж відкрити весні усі дверці,
Мрії поснулі збудити нарешті,
Диво існує - повірити знову,
Душу, що звикла до вічних протестів,
Прагну впокорити в сяйві Любові!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274037
дата надходження 07.08.2011
дата закладки 08.08.2011
З тобою ми в розлуці - цілу вічність…
Як час летить. О Боже! Як летить.
Дні серпня. Я ж залишився у січні
на все життя, а не на прикру мить.
І день за днем печуть мої долоні
від тих зірок, що впали між отав…
(Які ж вони зробилися холодні,
Якби я про розлуку стільки знав).
Серпнева ніч. Цикади в насолоді,
обручки … закотилися за вічність,
а ти права: романтики - не в моді,
тому вони й лишаються у січні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273754
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 06.08.2011
„Як там справи на Вкраїні?
Як народ тепер живе?” –
Запитаю на чужині,
Коли в очах все пливе
Рідна матінко-Вкраїна,
Мила сестронька моя,
Люба подруга-калина
І кохання, і життя...
Запитаю у жар-птиці
Із північних берегів,
Чом мені так часто сниться
Сміх товаришів-братів?
Запитаю в океану,
Чом не радує краса
Куби, Франції, Ірану,
Монреалю й Вегаса?
Чом додому дуже хочу,
У хатинку на селі?
Чом без сну стрічаю ночі
У далекій чужині?
Чому хочу чути півнів,
Що співають у дворі?
Чом мені вабливий Південь
Не замінить тут сім’ї?..
Батьківщина і родина –
Одне ціле назавжди.
Моя славна Україна,
Жди мене, матусю, жди!
Червень, 2010 рік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273738
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 06.08.2011
Мене навчала Як плести віночок,
Вплітати квіти в сни дівочих мрій.
Канва волошок спогадом лоскоче
Ледь-ледь моїх доторкуючись вій.
Ховало сонце в хмари жовту спину,
ти - вся вмістилась в кольорі очей.
Я в них туманом прибережним линув
у присмерках сполоханих ночей .
Хитка ж любов… мов учорашня слава.
Украв хтось щастя сплетених годин,
тобі недоля постіль з іншим слала,
а в мене у душі гірчив полин...
З тих пір не ляже на твої коліна
моя важка й непутня голова.
Я у волошках зірваних загинув,
щоб у душі не проросла трава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272717
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 30.07.2011
Іду я стежинкою свого життя,
Сховаюся вся у тумані,
Не чути людей, немає буття,
Існую неначе в омані.
Так тихо й спокійно, завмерло усе,
Неначе ніколи й не було,
Сідаю край неба, а землю трясе,
І доля про мене забула.
Чому так самотньо, коли є сім’я,
Неначе один серед поля,
Не можу знайти себе, любий, де я?
Вмираю я тихо від болю.
Невже можна плакать, коли на устах
Усмішка ясно сіяє,
Невже можна в’януть, коли у садах
П’янко так вишня буяє.
Чи можна лишити у серці минуле,
Коли є ти уже поруч?
Чи можна кохати все те, що забулось,
А хочеться йди десь ліворуч.
Чи можна купити кохання на ніч,
Пропасти у пристрасті твоїй,
Натішити душу і тіло налить
При тому не вразити Бога?
Сиджу в самоті, люблю тиху ніч,
Там можна побути собою,
Пробачте за муки, ви рідні мої,
Вернусь до вас я з душою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271256
дата надходження 21.07.2011
дата закладки 21.07.2011
Ліхтарі погубились в тумані.
Все несеться кудись колія.
Десь розсіялись спогади ранні.
Про кохання, розлуку, життя.
Загубилось місто в тумані.
Чиясь станція, вже не моя!
Пещу думку про тебе останню.
Новий день, новий світ, нова я!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241037
дата надходження 14.02.2011
дата закладки 20.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.07.2011
я знаю точно, що нестями
від тих прекрасних кольорів,
штрихи розмиті...тіні,плями...
усе для радості птахів..
О, вечір...друг , моє спасіння...
і тиша, спокій...все за мить!
Пітьма для мене- воскресіння...
в той час, коли цей світ вже спить!
Так ,я закохана у тебе,
в твій ніжний подих, що завмер...
Ти особливим робиш небо -
оте вмістилище всіх сфер!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270977
дата надходження 19.07.2011
дата закладки 19.07.2011
На відстані тиші. Твоєї..
Пірнати в порожнії сцени,
Фіалково ткати системи
Сузір*я забутої сфери..
На відстані тиші.
Моєї...
Лякати голубок. Істерикою..
Зшиваючи шрами азотом,
Зникати в повітрі хворобою,
Всі рухи зав*язані дротом..
Лякати голубок.
Порожністю...
..блукати туманів дорогами,
шукати кінець в безкінечності..
скажи
зупинись
своїй
долі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231381
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 19.07.2011
А в житті кольори не такі, як в графічних редАкторах,
Тут не виставиш світло в очах, якщо Бог не виставив.
І уламкам колишніх амбіцій дано передать пора,
Що начхати мені на усі їхні вдавані диспути.
Не рахую чомусь, ні хто перший, ні хто кого більше,
І на дах, щоб стрибати, не лізу, не ріжу ножем вени
Я іще реагую на дотик, та не реагую на біль вже.
Просто я зазвичай "йду на Ви", коли ви - на зелене.
А в житті отаким, як я, мабуть, скоро забракне кисню.
Зроблять з нас електронні версії, щоб зекономити.
І запхнуть у комп'ютер, а той раптово зависне.
Хто ж тоді одержимо строчитиме вірші і коменти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267785
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 19.07.2011
Не плач, Вкраїно, а смійся краще
На зло й ненависть своїх катів!
Не плач, рибчино! Той плач нінащо,
Летить хай полем за сто світів!
Тужіння й скарги сховай, Вкраїно!
Хай ворог бачить твій пишний цвіт,
Твоє пан-жито й твою калину,
Щоб він від люті змарнів і зблід!
Облиш страждання – співай, Вкраїно!
І хай лунає твій жвавий спів,
Щоб чутно було за полонину,
Що біль нестерпний нас не зломив!
Радій, Вкраїно, кохана мати!
Стоять за землю твої сини,
Які спроможні життя віддати,
Аби не збули тебе краси!
Здійміть же прапор під небо біле,
Блакитно-жовтеє знамено!
Вкраїна-мати на сильних крилах
Несе і сіє своє зерно!
Отож воно вже зросте на волі,
В промінні сонця і в буйстві трав,
Як світоч наш, без талану й долі
Тарас Шевченко колись зростав!
І гряне грім по усій країні,
І змінить вітер свій напрям вмить!
Душа народу неопалима
Вогнем вовіки віків горить!
І знищить вогнище те шалене
Усю ту скверну, що знав народ!
Зазеленіють в країні клени
І зашумить знов старий Дніпро!
Моя державо, не плач, сердешна,
Хоча у тебе і хресна путь.
Дивись в майбутнє! Живи прийдешнім!
Зростай, як діти твої ростуть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270719
дата надходження 17.07.2011
дата закладки 18.07.2011
Я хочу...
Дихати тобою,
Збирати у долоні
Твої погляди
Й щоночі
Напувати, мов водою,
Відганяти сонність
І навіть подумки -
Триматися за пальці,
Відчувати солод
Й молочний запах тіла.
Намочу
Росою очі аж уранці,
А поки ми малюєм коло,
Щоб місяць заздрив тілу...
Я хочу...
2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270481
дата надходження 16.07.2011
дата закладки 16.07.2011
Оставив границы Эдемского сада,
рожденные Силой во тьме и огне -
Посланники Света, Посланники Ада
неспешно блуждают по смертной Земле...
Они не похожи. Но нечто смешалось
сквозь зыбкость пространства и смены веков
такими сплетенными вмиг показались
незримою силой.Навеки. Без слов!
Над ними все теже бессмертные звезды.
как где-то когда-то в другом из миров...
Быть может, Земля и планета их - "сестры".
и кто-то земной отослал к ним свой зов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270007
дата надходження 13.07.2011
дата закладки 13.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.07.2011
Злітна смуга залита дощем.
Мій літак не підніметься в небо.
Люк замкнули великим ключем
Зі словами: «Напевне, так треба».
Мій літак на одному крилі
Не здійметься. Поламані трапи.
Заіржавів ланцюг на рулі.
І ущент пошматовані мапи.
Проживатиме марно свій вік
Безпілотна німа залізяка.
Може, десь і кудись би він втік,
Та не крутяться вже коліщата.
Хтось влаштує у ньому музей,
Ресторанчик чи ще якусь штуку.
На екскурсію натовп дітей
Приведе якась тітка за руку.
...
Та я вірю, з десяток років
Він усім нагадає про себе.
Той літак, що колись не злетів,
Полетить несподівано в небо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268811
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 12.07.2011
Собори душ бувають в риштуванні, та достоту -
це звільнення від цвілі і уїдливих термітів,
що проникають вглибину , як тінь під позолоту...
Собори душ.. бувають темні й сонцем не зігріті.
У Твою душу тіні не підходять ні на йоту,
хоча у скроні, як у шибку б'ються вітру шквали,
бо на сторожі серця (найдорожчого кіоту)
у Тебе світло, що долає темні перевали...
Не знаю, чи дозволиш цю присутність вечорову ,
лише послухаю...як липи квітно духмяніють...
Вони як я шукали світла й ніжного покрову,
бо поруч Тебе душі, наче квіти не марніють.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265989
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 06.07.2011
Тарасе, голос твій пророчий
живий, у пам’яті народу, ще живий!!
зірками на скрижалях ночі
нам світять заповіді твої в час сліпий.
Кручі Дніпра, Карпати-гори
сумують у тумані, без ріки пісень
та на засніжені простори
весняний вітер нам надію принесе.
Стежину-доленьку заплутав
будяк колючий, в'ється буйно поміж нас.
Та розцвіте червона рута,
й воскреснемо, як вірив в це завжди Тарас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238843
дата надходження 04.02.2011
дата закладки 06.07.2011
Минає рік...і це уже не вперше
Неначе дежавю все знову промайне
Зима,весна...,а на душі не легше
Ілюзій всіх реальність не збагне
А скільки вчинків хочеться забути
І безліч б стерти непотрібних фраз
Я не собою,кимось іншим хочу бути
Рішучий крок зробити б,перший раз
Як все набридло,світ навколо сірий
Наївність,щирість я залишу назавжди
У цьому році вкриє сніг холодний,білий
Чомусь ці риси заважають далі йти...
Буду сама собі тепер допомогати
Лишні емоції...куди ведуть вони???
Не хочу вже чогось від когось вимагати
І не чекатиму аж до наступної зими
Мороз торкнувся сонця,вже не гріє
З життя,мов з книги я спалю закладку
А змін так хочеться,промінчик в серці тліє
В Новому році---все почну спочатку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231977
дата надходження 29.12.2010
дата закладки 04.07.2011
писалося як відгук до твору H&N - Gomenasai
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236381
________________________
і буде тобі доля, і смерть, і три бажання
і вісім днів до прірви, бо вісім - безкінечність
а небо - річ цікава, в очах його найбільше,
і лялька небом марить, бо звідти пада дощ.
і небо нині хоче, щоб ляльці було добре,
вона не скаже "вибач" японською тобі.
а от любов і душу без приводу в дарунок
людина не посміє, а лялька - залюбки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236499
дата надходження 23.01.2011
дата закладки 04.07.2011
Прощайте,темних хмарок рядна сиві,
Студеним вітром гнані в далину!-
Підсніжників найперших тепла злива
Мені у душу хлюпнула весну.
Розтанув сніг,і на усіх бульварах-
Танцюють сонця ніжні промінці.
Я теж кружляю,захмеліла в чарах,
Ласкаю сонце трепетно в руці.
І щось мені шепоче синє небо,
Вальсує ніжно-ніжно білий цвіт…
З Весною бути–є така потреба,
Аби змінити ілюзорний світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267762
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 01.07.2011