Не треба рвати душу на шматки,
Папір стерпить ту сповідь наболілу.
Ми знову пишем мовчазні рядки,
Тому, про кого пам’ять вже зотліла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370726
дата надходження 14.10.2012
дата закладки 14.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.10.2012
1.
Ще одна ниточка, від серця і – до рук:
Ти – мов лялькар, а я – маріонетка,
Ти легким порухом примушуєш мене
До дна тобі усю себе віддати;
І знову нитка розриває серце,
Я уже звикла, це – моя буденність;
Що можу я? Я – лиш маріонетка,
Закохана у свого лялькаря...
...2001.
2.
Ти – мов лялькар.
На нитках моє серце,
І ти нещадно смикаєш за них.
Іще удар.
Та нитка не порветься…
Я розумію: буть з тобою – гріх.
Ти – мов упир:
Висмоктуєш всі соки,
Тобі без слів себе всю віддаю,
Немов у вир –
Холодний і глибокий.
Лиш почуттям до тебе я жию.
Та як же буть?
Докірливо зусюди
На мене очі дивляться святих.
Забуть, забуть…
Розірву собі груди –
Аби навік з них вирвати цей гріх.
2010
3.
Ти – мов лялькар.
На нитках моє серце,
І ти нещадно смикаєш за них.
Іще удар –
Та нитка не порветься.
Любов до тебе – мій найбільший гріх.
Моя душа –
Немов розкрита рана,
Оголена на посміх і на глум.
Лишилась я
Тобою не кохана.
Уже не можу притлумити сум.
Твоя рука
Дає благословення
Други́м. Мені – лиш серце розрива.
О, мій лялькар!..
І тільки твоє ймення
В устах моїх, як знак, що ще жива.
2011-01-30
(Малюнок автора.)
[i]Із циклу "Брабантське мереживо"[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357487
дата надходження 15.08.2012
дата закладки 15.08.2012
Шанує влада поетів мертвих.
Себе поети приносять в жертву.
Живих поетів не любить влада.
Хіба що пишеш їм дифірамби.
Коли штампуєш лиш трафарети,
то ти ніколи й не був поетом.
Поет не завжди лиш лає владу,
та він відважно шукає правду.
В поета завжди мірилом – совість,
тому живуче й родюче слово.
Поет правдиво малює вади.
Тому поета й не любить влада.
Він відчуває усе красиве –
супроти зла добуває силу.
Жагучим словом лікує душі,
натхненно будить людей байдужих.
Добропорядність – першооснова.
І кажуть люди – «художник слова».
Якщо насправді він є Поетом,
тоді ніколи не зможе вмерти.
І, може, влада йому й не рада, –
живе Поетова щира Правда!
Олександр Печора
(Ромоданець)
pechora_ridnokray@mail.ru
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353747
дата надходження 29.07.2012
дата закладки 29.07.2012
"Співають, плачуть солов’ї та б’ють піснями в груди".
Я знаю їдеш ти туди, вже разом нам не бути.
Заплачу я і та верба, мені буде сестрою.
Коханий мій, ти повернись, я тут всю ніч простою.
Простою ніч, одну і другу. І нескінченний лік…
Доки не стану я вербою, на все життя, на цілий вік.
Приїдеш ти, а я верба, лиш віти, мов ті коси.
Обмиє їх бистра вода, сполощуть теплі роси.
Ти милуватись довго будеш, зеленою красою.
А я в журбі так і зостанусь, плакучою вербою.
Не покидайте ж свої милих, не заставляйте ждати.
Бо серцю важко у розлуці, любити та чекати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353556
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 28.07.2012
Без упину металися стріли
З висоти, із небесних оков.
В поєдинку два серця зустріли
Доленосну, таємну любов.
Так ніколи іще не дощило
В перехрестях стрімких блискавиць.
Двох закоханих небо святило
Перевеслом гучних громовиць.
Пульсували тіла і природа,
І дощем бунтувалася кров.
У коханні лиш там насолода,
Де панує взаємна любов. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348466
дата надходження 06.07.2012
дата закладки 06.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.06.2012
На дивані чоловік лежить та читає,
Ну, а жінка в хатніх справах, мов птаха літає.
Дітей ранком розбудила, дала всім їсти,
Нема, як у гору подивитись, не кажучи сісти.
Все до ладу, все як треба лиш хліба немає,
Підійшла до чоловіка тихо промовляє,
- Залиш диван на хвилину, досить вже лежати,
Треба піти в магазин булку хліба взяти.
- Хліб купити, я гадаю, не чоловіча справа,
Може щось ти важливіше б мені загадала?
- Чоловічу хочеш справу? Тут проблем немає!
В одну мить вона халат на диван кидає.
- Чоловічу хочеш справу - приступай до діла.
Чоловік очима кліпа: - Та ти що здуріла?
Бачу жарти ти вже зовсім не вмієш сприймати,
Скільки того, в магазин для мене зганяти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342820
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 09.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.06.2012
Розкішна осінь радістю сіяє, -
Здається, закохалася всерйоз.
Мереживом світанки вишиває. -
Зібралась осінь заміж за мороз.
Готує в днях багряно-барвінкових
Приданого розкішний колорит,
Тче на калюжах в зорях світанкових
Льодяників химерний оксамит.
Вже келихи наповнені вінчальні.
(Яких там вин лиш тільки не було!)
Розкішний стіл. Це ж пізнєє кохання
Так доленосно в душу забрело.
Звабливі форми пестяться дощами,
Кружляє листя дивний серпантин.
Плете вінок в жовтогарячій гамі
Осінній день над вогнищем жоржин.
Весільна сукня золотом іскриться,
Спечений з зір святковий коровай.
Фата ажурним інеєм сріблиться,
Безжурна юність шепче: «Прощавай…»
Збирає осінь самоцвіти-роси,
Гаптуючи весільні килими.
Вплітаючи мороз в вербові коси,
Прямує в білих шатах до зими.
© Copyright: Ирина Визняк, 2012
Свидетельство о публикации №11206040941
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341705
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012
Мій рідний...Я тебе люблю...
До божевілля.Усім серцем.До безтями...
Я пелюстками наше ложе устелю,
й життя твоє наповню кольорами.
Тепер я вже нікуди не піду,
без тебе йти в майбутнє вже несила.
Мій рідний...Так тебе люблю,
як ще ніколи і нікого не любила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341479
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 02.06.2012
Так, я був мертвий,
І кров змішалася з слізьми.
Не чув ні пострілів, ні болю,
Неначе ти вже не з людьми.
Але чомусь десь іздалля
До тебе линуть крики, плач, мольба.
Кудись зникає те блаженство,
І ти вже знаєш: ще війна.
Війна страшна,кривава, довга,
Війна без розділів і сцен.
Вона іде, вбиває все,
І , зрештою, мене.
Так, я вмер…і снилися мені
Моєї вірної пісні
І наша хата коло тину,
і у колисочці дитина…
Та ні, я ще живий,
Я ще люблю, я ще молюся Богу.
Нема очей, нема руки,
Та я збираюся в дорогу.
Стрічай же, милая моя,
З війни того, хто любить…
І з твоїм дотиком руки
Дишу на повні груди…
Встаю і йду додому,
Біжу, спішу, лечу,
Щоб привітать її уклоном:
Щасливу зіроньку мою!
Люблю,
Ти знаєш…
Твій… живий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341461
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 02.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.06.2012
Розсипав по дорозі хтось бажання
В скляному відчаї купалася земля
Ішло тою дорогою мовчання
Його дочка з коханням бігла звіддаля.
Ногами босими вона те скло топтала,
За світлом йшла, боролась за життя.
Кривавий слід по собі залишала,
Та плакала тихенько, як дитя.
Ховала жаль від світу в довгих рукавах
Напоказ не демонструвала тіло,
І лише душу в справджених вчорашніх снах
Йому оголювала пристрасно й невміло.
В ту ніч не жила, в клітці доживала,
Змордована тортурами думок
Лягала в темряву і очі закривала,
А вранці знов робила звичний перший крок.
Чекаючи на страту у неволі
У ній знебарвлена самотність проросла.
На бите скло ступала так поволі
Стежиною розмитих мрій повзла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341332
дата надходження 01.06.2012
дата закладки 01.06.2012
Веселий літній вітерець
блукав садами й чистим полем,
вдихав то м"яту, то чебрець,
шукав бешкетник щось довкола.
У кожну шпарку заглядав.
посвистував ялицям й грушам,
то сонцю жайвором співав,
то щигликом тривожив душу.
У чистім полі налетів
на вроду, що зачарувала -
як наречена у фаті,
калина цвітом любувалась.
Аж засоромивсь вітруган,
сп"янів від аромату цвіту,
обняв тонкий дівочий стан,
засунув голову у віти...
У відголоссі диких трав
бентежна ніч слова шептала:
-Як довго я тебе шукав!
-Як довго я тебе чекала!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283836
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 02.10.2011
Она рисовала листья,
она рисовала розы
Хотела придумать сказку про черно- белого Мима
Она сочиняла песни,
писала стихи и прозу,
Оставшись одна в квартире, а жизнь проплывала мимо
Она о любви мечтала, но больше её страшилась
Играла на клавесине мелодию нелюбви
Вздыхала и улыбалась…
Ну как же так получилось?
Фарфоровый Мим всё слушал и трескался от тоски…
А утром Она вставала, на кухне варила кофе
Две чашки на стол поставив, садилась всегда одна
Фарфоровый Мим всё думал:
-Неужто дела так плохи?
И кто же такой далёкий, которого так ждала?
Когда Она уходила, Мим очень скучал и думал:
- Ах, как не хватает сердца, и как мне людей понять?
Но как-то однажды очнулся от мыслей и странного шума
В груди, что из белой глины, вдруг стало тихо стучать
- Наверное, это сердце…
И стало ужасно больно…
Когда по щеке хозяйки слеза побежала вдруг
Хотелось её утешить,
Кричал, но не звука…
Только
Под корпусом клавесина струной зазвенел испуг…
И слёзы сжимали горло,
и воздух был густ и горек
Вдох так тяжело давался,
что просто темно в глазах…
…А где-то шуршали листья,
а где-то шумело море…
А та, что была любимой
была просто в двух шагах…
Она протянула руку,
смахнула пылинку с Мима
С улыбкой сказала:
-Здравствуй, фарфоровый мой дружок!
Сегодня мой день рожденья, и это ужасно мило,
Что ты заглянул под вечер на чай и на огонёк.
Давай я тебе сыграю,
сонату,
присядешь рядом?
Попробуем что-то вместе
по нотам
в четыре руки?
А клавиши черно-белы,
ты точно в таком- же наряде
и вам я ужасно рада, мы душами так близки…
Она зажигала свечи,
кружилась в нарядном платье,
Налив в два цветных бокала совсем немного вина,
Надела серёжки и кольца, и тонкий браслет на запястье
С надеждой в окно глядела,
кого-то ждала,
ждала…
Уже занималось утро, уже потускнели звёзды
Декабрь, заглушая звуки, засыпал снегами двор
Соткал из сверканья света
дыханьем своим морозным
На стеклах в её окошке сплошной кружевной узор…
Она задремала в кресле, и снилось ей лето, море
И тот, кто никак не ехал,
и тот, кто к себе не звал…
и с кем почему-то не вместе, но вроде бы и не в ссоре
и тот, кто остался с летом, а осенью вдруг пропал…
Ей снились небо и чайки, и парус с полоской алой
Его поцелуй горячий, касанье его руки…
И слезы катились от счастья, водою весенней талой
И где-то в душе летали прозрачные мотыльки…
Но что-то упало
громко…
…улыбка еще блуждала,
Пока не совсем проснулась, на нежных её губах.
Фигурка дружочка Мима свалилась,
она лежала
Осколками на паркете,
разбитая в пух и прах…
И тут Она разревелась, дав волю тоске и боли,
Сжимая осколки глины, до крови, в своей руке
И падали слёзы по капле,
и в сердце одни бемоли
Запели грустную песню на сказочном языке…
А дальше и впрямь как в сказке…
И быть не могло иначе
Её кто-то нежно обнял и ласково так сказал:
- Не стоит так убиваться, ну что ты грустишь и плачешь?
И мне же совсем не больно- подумаешь,
ну упал…
Мне тесно было и грустно в фарфоровой упаковке
Я так хотел прикоснуться к твоей горячей руке
И вот я шагнул навстречу,
без страха и без страховки
И как-то совсем неловко запутался в темноте…
Но это твой день рожденья, и видно случилось чудо
Я будто расправил крылья и вот-
Здесь теперь стою
Теперь ты не одинока, я рядом с тобою буду…
Пойдём- ка скорей на кухню, я кофе тебе сварю…
Она на него глядела, не в силах сказать и слова
Он был как давно знакомый, и очень такой родной
Она, улыбаясь, смотрела и слушала снова и снова
Такой распрекрасный голос,
Весёлый, нежный, живой…
…И в чашках горячий кофе,
И день за окном морозный
И это суббота наверно, коль верить календарю…
И как-то совсем внезапно, но, впрочем, вполне серьёзно,
Она вдруг тихонько сказала:
-Мой Мим, я тебя люблю…
9-19.09.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283473
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 30.09.2011
Чомусь так боляче тебе любити…
Мов не сама, але болить душа…
І гірко так, не хочеш навіть жити,
І тихо покотилася сльоза…
Так боляче – не чути ані слова,
Невже нема про що розповісти?
Мовчання – цей тягар – обом нести,
А я вже його скинути готова!..
Хотілося б читать твої думки,
Про що вони, коли стоїш зі мною?
Як зазираєш в очі? Навпаки,
Вони мене залишили спокою!..
Невже не можеш ти сказать – люблю,
Щоб дух перехопило й стало тісно!
Так, саме час, і, навіть, саме місце,
Змінити напрям гри… Мов мить ловлю
Я кожне слово, нам з тобою
Поговорити варто вже давно –
Життя, повір, - це не німе кіно,
Слова у ньому також грають ролі!
І я мовчу… Багато передумано,
Та почуття не лізуть у слова,
Для мене мало того, що придумано,
Та я в своєму прагненні сама…
Для мене мало слів, що вже казалися,
Для мене ти – це все, а може й більше…
Дарма з тобою у мовчанку гралися –
Тебе не проміняю на щось інше…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267254
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 27.06.2011
Із завмиранням серця ти чекала дива,
Коли скарби невидані впадуть до твоїх ніг,
і з того часу будеш ти щаслива,
як будеш мати коштів оберіг.
Ти так хотіла зодягатись в дивні шати,
Під звуки арф кружляти у танках,
З альтанок сиві гори споглядати,
Під шелест віяла вся в мережках.
З горнятка кави розпочавши ранок,
Гуляти між магнолій у саду,
І безліч голосів на балах:
«О панно, можна Вас вкраду?».
Ні, залицяння не для тебе,
Для величі немає простоти,
Так і минають для царівни,
Марніють в розкоші роки.
Царівна чи нещасна краля?
Ти маєш все, не маєш почуттів,
Не знаєш радості зітхання,
Краси кохання поготів!
Вмить промайнуло все чарівне,
Поникли квіти у вінках,
Дівча сонливо позіхало,
Царівни тільки у казках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266008
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 20.06.2011