ОЛЬГА ШНУРЕНКО: Избранное

Олена Акіко

Шкода, що я сьогодні не з тобою

Шкода,  що  я  сьогодні  не  з  тобою.
Цей  вечір  ніжністю  тобі  встелю  не  я,
Не  розкуйовжду  твого  чуба  я  рукою,
Тендітна  ручка  у  твоїй  долоні  -  не  моя,

Не  доторкнешся  до  мережива  моїх  панчох,
Не  розтягнешся  на  моїм  шовковім  простирадлі,
Не  будем  дихати  ми  однією  мрією  на  двох,
Не  піднесемось  разом  у  космічні  далі,

Не  запущу  в  твоїй  купелі  пароплави  із  свічок,
Не  загорну  тебе  у  ковдру  з  поцілунків,
Ми  не  пірнемо  в  зачарований  ставок
Де  я  і  мавка  і  повія  і  чаклунка,

У  мандрах  спільних  нам  не  загубить  дороговказ,
Не  втратить  разом  ціль  в  шляхах  чарівних  закохавшись,
В  любов,  яка  буває  тільки  раз,
Не  ми  поринемо  щоб  зникнути  на  завше.

У  лати  лицарські  тебе  вдягаю  я
І  залишаю  чатувати    в  коридорі.
Нехай  же  ллється  пісня  солов'я
І  хвилі  пестять  берег  мого  моря.

Хтось  інший  мене  зацілує  до  нестями,
І  неочікувано  у  таємний  час
Мій  чоловік  зайде  додому  з  кумпелями
І  там  закоханих  побачить  він  не  нас.

Не  ти  поцілиш  в  мого  чоловіка  на  дуелі,
Я  не  тобі  в  тюрму  писатиму  листи,
Очами  неземної  акварелі
Не  ти  проплачеш  десять  років  самоти.

Без  тебе  все  одно  вже  якось  буде.
Ти  не  всесильний  щоб  мене  знайти.
Шкода,  незнаний  мій,  що  ти  мене  не  любиш,
Але  ж  і  не  розлюбиш.  Ось  де  позитив.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669066
дата поступления 29.05.2016
дата закладки 30.07.2016


Олена Акіко

Любов це тихий ранок понеділка

Любов  це  тихий  ранок  понеділка,
коли  всі  вихідні  вже  відгули,
замовкли  в  серці  скрипки  і  сопілки
і  солов'ї,  мабуть  гніздо  звили.

Ніхто  до  тебе  вже  не  заговорить,
ти  ошелешений  у  тиші  ледь  живий.
Тоді  любов  до  тебе  слово  мовить,
їй  відповідь  -  то  вічний  подив  твій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676288
дата поступления 05.07.2016
дата закладки 30.07.2016


Наталя Данилюк

З тих часів

[img]http://www.look.com.ua/pic/201209/800x600/look.com.ua-12607.jpg[/img]

Скільки  мені  лишилося  з  тих  часів  –
Рідного  й  не  забутнього  –  не  злічити!
Пахощі  хвойні  темних  густих  лісів,
Тепле  гніздо  лелече,  на  грабі  звите…

Вечір,  що  пахне  м’ятою  й  чебрецем,
Стежка-хідни́к,  що  завше  веде  до  хати,
Комин  у  космос  цілиться  олівцем…
На  видноколі  –  сині  кити́  Карпати
Ув  океані  неба,  у  піні  хвиль
Мирно  вляглись  погріти  вологі  спинки.
Хата  моя  осіла,  мов  корабель,
Серед  лілових  повеней  материнки.

Вікна  мої  розчахнуті  в  білий  світ,
Скупаний  у  медах,  у  траві  пахучій.
Кличе  подвір’я  скрипом  старих  воріт,
Світять  шибки́  у  душу,  мов  лід,  блискучі.
Рідного  дому  скромність  і  простота,
Все  тут  близьке  –  бери  і  затягуй  шрами!..
Двері  привітно  рипнули:  «Ех,  Ната́…»,
Знову  домів*  прибило  мене  вітрами.

Стільки  приємних  спогадів  що  не  крок:
Місяць  повис  на  дідовому  горісі,
Тут  по  черешні  дерлася  до  зірок,
Скільки  мені  було  тоді  –  сім  чи  вісім?
Там,  під  покровом  затінку,  між  дерев  ,
Груша  тримала  гойдалку  за  мотузки:
Я  підлітаю  –  й  страх  мене  не  бере,
П’ятами  б’ю  повітря,  мов  скло,  на  друзки!

Ген  біля  хати  тато,  міцний,  як  дуб,
Вхопить  мене  і  хвацько  уверх  підкине!
Я  верещу,  сміюся,  кричу  «Впаду!»,
Хоч  розумію,  паніка  без  причини…
Руки  у  тата  дужі,  для  нього  я,
Мов  невагома  гілочка  чи  стеблина.
Мить  –  і  вже  кличуть  в  мандри  густі  поля,
Сонцем  рудим  всміхається  літня  днина.

Вже  наслухаю  шерехи  у  траві  –
Коників  і  джмелів  дивовижні  соло.
Мов  парасольки  сонячні,  деревій
Кошики  цвіту  порозправляв  довкола.

Світ  був  тоді  безмежним,  і  простота
Чи  не  найбільшим  дивом  була  й  дарами!
Мов  крізь  роки  відлунює  те  «Ната́…»  
Голосом  мами…

[i]*Домів  –  прислівник,  діалектне,  вживається  у  значенні  «додому».
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680390
дата поступления 27.07.2016
дата закладки 29.07.2016


Олена Акіко

Соколина доля

Роздуми  на  тему:  Дивлюсь  я  на  небо  та  думку  гадаю:
Чому  я  не  сокіл,  чому  не  літаю..


Прокинувсь:  ліс.  Навколо  глупа  тиша,
сердитий  морок  хащами  кружля.
Я  сам  на  сам,  чи  світ  мене  полишив,
чи  це  я  в  матері  під  серцем  немовля?

Чекати  звістки  чи  зорі  -  даремно,
я  знаю,    що  застиг  у  грудях  час  вже  назавжди.
Дивлюсь  з  гори  в  долину  де  тумани
сховали  все,  чого  я  мріяв  досягти.

Чи  все  було  мені  тоді  -  омана?
Все  що  збулось  і  те,  що  не  збулось
покрили  ковдрою  густі  й  пусті  тумани.
Навіщо  жить  мені  на  світі  довелось?

Не  відчуваю  холоду  гірського,
навколо  сніг  -  вершини  забуття.
Здавалось,  жив  собі  і  вірив  в  Бога,
та  чи  дожив  тоді  до  каяття?

Що  збудував,  за  що  боровся  -  ген  не  видно.
Я  видихнув  жалі  з  моїх  грудей,  розправив  крила,  полетів,  
І  стало  легко,  я  збагнув  всю  суть  первинну:
я  недаремно  це  життя  прожив.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676301
дата поступления 05.07.2016
дата закладки 22.07.2016


Наталя Данилюк

Вільною…

Вільною…  Тільки  вільною  –  і  ніяк!
Скільки  охочих  смикати  за  мотузки!..
Варто  собі  намітити  певний  шлях  –
Серце  готові  вирвати  і  на  друзки!

Що  не  лялькар  –  той  бавиться  залюбки,
Ні,  щоб  комусь  опертися  дати  змогу…
Смикати,  тільки  смикати  за  нитки!
О,  як  кортить  пограти  в  чийо́гось  Бога!  

Пасти  покірне  стадо.  А  від  біди
Лиш  присікати  впевнено  неслухняне:
Вправо  чи  вліво  смикнешся  –  «Ти  куди?».
Туго  затягнуть  нитку  –  і  вкотре  рани…

Те́рпиш,  усе  зализуєш  і  в  кулак
Відчай  стискаєш  міцно  –  яке  ниття  там!..
Сильною,  бути  сильною,  позаяк  
Світ  цей  слабких  не  терпить,  а  ти  –  затята.

Тільки  не  смій  зламатися,  дати  збій,
Хай  там  скубуть  і  смикають,  як  завгодно!..
Люди!  Пощо  соромитеся  в  собі
Людськості  і  свободи?  Це  ж  так  природно…

Ніби  із  лона  матері  через  біль
Вийти,  вдихнути  Всесвіт  на  повні  груди…
Просто  навчіться  бачити  у  собі
Ту  чистоту  затаєну.  Ви  ж  бо  –  люди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677919
дата поступления 14.07.2016
дата закладки 14.07.2016


Володимир Туленко

ПІСНЯ: «Мої пісні зростають, наче квіти»

ПІСНЯ:  «Мої  пісні  зростають,  наче  квіти»

Музика:  ?????
Слова:  Володимир  Туленко

(1)
Живу,  творю  та  дихаю  любов’ю,
Всевишнім  це  даровано  мені.
Одружую  мелодію  зі  словом,
І  саме  так  народжую  пісні.  

Приспів:
Мої  пісні  зростають,  наче  квіти,
Що  мати  посадила  навесні.  
Навчають  вони  всіх  життя  любити
В  часи  негоди  та  у  дні  ясні.

Мої  пісні  спалахують,  як  зорі,
На  небосхилі  нашого  життя.
Вони,  як  неосяжне  синє  море,
Де  правда  є,  і  віра  в  майбуття!

(2)
Іду  в  житті  я  по  своїй  дорозі,
Приймаю  все,  що  випало  мені.
З  піснями  я  усе  здолати  в  змозі,
Бо  життєдайні  всі  мої  пісні.

Приспів:
Мої  пісні  зростають,  наче  квіти,
Що  мати  посадила  навесні.  
Навчають  вони  всіх  життя  любити
В  часи  негоди  та  у  дні  ясні.

Мої  пісні  спалахують,  як  зорі,
На  небосхилі  нашого  життя.
Вони,  як  неосяжне  синє  море,
Де  правда  є,  і  віра  в  майбуття!

(3)
В  часи  веселі  та  в  часи  негоди
Я  не  втрачаю  віру  у  любов,
Бажаю  щастя  нашому  народу,
І  пісню  даруватиму  вам  знов!

Приспів:
Мої  пісні  зростають,  наче  квіти,
Що  мати  посадила  навесні.  
Навчають  вони  всіх  життя  любити
В  часи  негоди  та  у  дні  ясні.

Мої  пісні  спалахують,  як  зорі,
На  небосхилі  нашого  життя.
Вони,  як  неосяжне  синє  море,
Де  правда  є,  і  віра  в  майбуття!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677065
дата поступления 09.07.2016
дата закладки 12.07.2016


Наталя Данилюк

В місті Лева

[img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13502579_811132262319778_2625957323258217787_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13522840_811132808986390_294134222879994396_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13483084_811132798986391_7501938005307603988_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/13533020_811132088986462_6554847433532228678_n.jpg?oh=12133ddb16a25042ae24ec0139d0ea22&oe=57E9A10C[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/13533149_811138605652477_1758716898808540866_n.jpg?oh=6f4b63ddf4eb46617da11e427322d1fa&oe=5801DA90[/img]
[img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/13510797_811136168986054_6372789440072014701_n.jpg?oh=e41f648651eedd127eb730d89cacaea8&oe=57FE2AB3[/img][img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13498152_811142988985372_2356888393962656090_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13483321_811143052318699_3303415548752357076_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13528074_811143038985367_2340171258816800826_o.jpg[/img]  [img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/t31.0-8/13528598_811143062318698_3553874933033115147_o.jpg[/img]

Спекотний  Львів.  Мов  плитка  шоколаду,
Стара  бруківка  вуличок  міських…
І  день  оцей  –  прекрасний  Божий  задум  –
Себе  нам  відкриває  залюбки!

Старі  будівлі  дихають  минулим,
Мовчать  про  давнє  стіни  кам’яні,
Вони  віків  немало  перетнули,
Та  зберегли  себе  й  до  наших  днів.

Тут  кожен  клаптик  –  справжня  таємниця,
Лиш  притули  до  каменю  чоло  –
І  враз  легенда  древня  обізветься,
Торкне  своїм  обшарпаним  крилом.

Така  краса  ошатна  й  колоритна!
Вмостився  під  балконом  ветхий  лев,
Його  розкішна  постать  оксамитна
У  сяйві  бурштино́вому  пливе.

Стоїть  Нептун  з  тризубцем  серед  міста,
Фонтанні  струни  солодко  бринять,
І  бризки,  мов  розірване  намисто,
Розпирскують  вологу  благодать!

Аромить    кава,  кличе  до  кав’ярні
Густої  пінки  бархат  золотий!
І  сивочолі  храми  легендарні
Полощуть  в  небі  вицвілі  хрести.

Розноситься  відлуння  мідних  дзвонів
Між  акуратно  стрижених  дерев…
І  ми  з  тобою  –  крихти  на  долоні
Старого  міста,  гордого,  як  лев.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674880
дата поступления 28.06.2016
дата закладки 28.06.2016


Наталя Данилюк

Гаряче літо

Літо  гаряче  пахне  суничним  джемом,
Ваблять  вуста  солодкі,  як  мед,  липкі!..
Зорі  далекі,  ніби  вогні  Сан-Ремо,
Вкотре  нам  двом  не  вистачило  квитків…

Жалять  високі  ціни,  немов  медузи…
Втім,  нам  не  зле  і  тут,  головне  –  удвох!
Космосу  хвилі  ловимо  на  «блютузи»,
Теплий  асфальт  провалюється,  як  мох…  

Погляд  у  тебе  –  градусів  десь  під  40,
Аж  пропікаєш  тіло!  ..  І  я  –  пломбір:
Тану,  немов  під  сонцем,  течу  додолу,
Крихтами  шоколадними  –  на  папір…  

Вулиці  людні,  збовтані  аж  до  піни,
Літнє  кафе  –  кораблик  у  місті  мрій…
Навперегін  автівки,  немов  дельфіни,
В  руки  штурвал  –  і  наздоганяй  мерщій!

Ві́зьмемо  курс  туди,  на  далекий  острів  –
Ложе,  накрите  хвилями  простирадл…
Свистом  тугих  коліс  розгойдало  простір,
Ніби  протяжним  скрипом  нічних  цикад.

Поки  лечу  з  тобою  і  просто  мрію,
Кутаюсь,  як  у  плед,  у  казковий  світ,
Ген  ліхтарів  недопалки  млосно  тліють,
Іскрами  розсипаючись  нам  услід.

Ну,  а  коли  дістанемося  кімнати    –
Двійко  нічних  блукальців  у  пізній  час,
Десь  загориться  світлом  вікна  квадратик
І  за  хвилину  кліпне,  сховавши  нас.

[img]http://41.media.tumblr.com/b1aeca596d77c1d08e2593e95ceabe90/tumblr_nzk9wdZiZW1sqwlqgo1_1280.jpg[/img]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672963
дата поступления 17.06.2016
дата закладки 19.06.2016


lucial

Але я не про це

Моє  місто  стоїть  на  хребтах  підземельних  ходів.
В  перегуку  між  баштами  й  величчю  Луцької  Брами.
І  погруддя  гербів  його  вкрилося  листям  дубів,
А  в  підніжжях  фортеці  Іква  гомонить  з  яворами.
Ця  земля  пам'ятає  турніри  й  забави  князів,
І  до  копоті  вулиць  сам  час  йде  алюром  тут  верхи.
Між  портретів,  кашкетів,  сюжетів  і  очеретів  –
Вже  й  сторінки  історій  під  склом  у  музеї  поперхли.
Але  я  не  про  це.  Тут  у  сході  –  поблякли  зірки
І  обвітрені  губи  кусає  смілива  Беата.
Бруком,  в  бік  до  Костелу,  вицокують  щось  каблуки
А  я  в  черзі  за  кавою  третя,  пардон,  уже  п'ята.
В  клумбах  біле  латаття,  а  в  урнах  -  стаканів  під  верх.
Сірий  мармур,  фонтан  й  голуби,  що  сідають  на  плечі.
Дотик  вітру,  і  той,  із  роками  відчутно  пошерх
Десь  спиною  б'є  струмом    й  холодно  планує  утечу.
А  за  брамою,  в  глині,  і  досі  маленькі  сліди
По  стежках  позарослих  травою  крокують  до  склепу
І  мовчать  про  це  мудрі  і  сиві  тумани-діди
Там  де  хтось  палить  люльку  й  читає  ранкову  газету.
І  ці  стрілки,  як  милиці,  зводять  на  ноги  людей  –
Від  купівлі  візочків  до  зчитаних  книжних  надгробків.
Але  я  не  про  це.  Я  про  зриму  присутність  тіней,
Де  безхатьків  бордюрами  хтось  насадив,  як  пророків.
Де  у  фраках  лиш  клени  і  чорний  агат  бузини,
Це  усе  зі  скарбів  і  старенька  нечитана  книжка.
Та  найбільше  красива  земля  цих  Дубів  восени,
Коли  сонце  ранкове  князь  смерті  впрягає  у  вішки.
Й  хтось  маленьких  із  ромів  біжить  чебрецем  навздогін,
В  тих  долоньках  монети  розсіюють  промінь  над  містом.
Але  я  не  про  це.  Бо  Костел  Бернандинів  б'є  в  дзвін,
І  хтось  в  серці  і  досі  наповнює  дні  мої  змістом.
Тут  ці  вулиці,  колії,  люди  –  усе  по-мені.
Ці  картини  місцевих,  легенди  і  привиди  часу.
І  гірчить  ще  еспресо  півкраплею  мрії  на  дні.
Але  я  не  про  це.  Не  про  це,  як  не  дивно,  щоразу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672412
дата поступления 15.06.2016
дата закладки 15.06.2016


lucial

ДЕ НЕМА ЗУСТРІЧЕЙ

Де  нема  зустрічей  –  там  не  буває  прощань.
І  не  образ  тобі  і  не  докучливих  прощень.
Люди  –  заручники  власних  тілесних  повстань
Й  вірять  як  діти  в  красиві  слова  заохочень.
Хочеш  –  люби.  Та  ніколи,  ніколи  (!)  не  вір.
Як  же  повірити  тому,  хто  сам  себе  зрадив?
Знаєш,  любов  теж  проходить  природний  відбір,  
І  як  у  кожного  з  серцем  –  у  неї  є  вади.
В  пристань  твою  ще  причалять  не  раз  кораблі  –
Схожі  й  не  дуже.  А  хтось  навіть  спустить  там  якір.
Є  люди-учні.  А  є  по  житті  вчителі.
Вищого  сорту  чи  просто  з  ознаками  "браку".
Є  дріб`язкові  –  продажні  за  кілька  монет.
Є  бунтарі,  що  в  одвічному  пошуку  правди.
Хочеш  –  люби.  Але  віру  ховай  від  тенет.
Зрада  це  кара  для  того,  хто,  власне,  сам  зрадив.
І  відпусти  не  прощаючись,  знаючи  все.
Дякуй  за  змогу  відчутися  учнем  у  долі.
Посмішка.  Кава.  Й  попереду  довге  шосе.
Де  ти  сама  посол  доброї  власної  волі.

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Hb241bBTwxg[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667450
дата поступления 21.05.2016
дата закладки 11.06.2016


Наталя Данилюк

Червневі сни

Бреду  по  замші  скошених  полів,
Струмок  тріпоче  стрічкою  шовковою…
І  гайморові  пазухи  землі
Ущент  забиті  свіжою  половою.

Ні  гуркоту  довкіл,  ні  суєти,
Хіба  що  пташка  вітер  перекрикує.
Під  хмарами  натягнуті  дроти
Тримають  на  собі  бетонні  циркулі.

У  травах  монотонні  цвіркуни
Капелою  вливаються  у  тишу  цю…
І  я  пливу  в  червневі  теплі  сни,
І  стебла  піді  мною  ледь  колишуться…

І  промінь  поцілунком  золотим
Виблискує  на  пальці  безіменному,
Хапаю  неосяжність  висоти,
І  небо  стугонить  моїми  венами!..

І  від  цієї  стиглої  краси
У  голові  так  солодко  макітриться!
Над  оборогом  сонечко  висить,
Мов  китиця.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671039
дата поступления 08.06.2016
дата закладки 09.06.2016


Леся Геник

Весняне пробудження Івано-Франківської Сотки

Івано-Франківська  Сотка
Купається  у  весні,
Довкола  розлились  нотки
Осонцені  голосні!

Івано-Франківська  Сотка  нарешті  проснулась.  Усміхається  весні,  пригортається  до  перехожих,  возносить  аж  до  неба  дивовижні  мелодії  свого  пробудження.  
Он  поміж  люд  висипала  свої  зернинки  тонкоголоса  скрипка.  Дрібненькі-дрібненькі,  аж  душа  підставляє  свої  пригорщі,  аби  дісталося  найбільше.  Довкола  скрипаля  зібрався  натовп,  зачудовано  слухає,  дивиться,  як  той  віртуозно  виплітає  смичком  мелодійні  узори.  Як  у  такт  мелодії  підстрибують  його  плечі,  пританцьовують  ноги.  Час-від-часу  він  задоволено  посміхається  –  бо  щасливий.  І  дарує  щастя.  
Трохи  далі,  де  скрипкове  відлуння  остаточно  губиться  під  кронами  молодих  декоративних  кленів,  стоїть  юнак  у  картатій  сорочечці.  Ніби  від  вітру,  його  тоненька  фігурка  гнеться  то  в  один  бік,  то  в  інший.  Здається  ще  трішки  і  випустить  із  рук  свою  гітару.  Найнижчі  ноти  за  мить  стишуються  до  ледь-чутного  бринькання,  а  за  мить  барабанна  перетинка  вуха  мало  не  лопає  від  пронизливого  вереску  струн.  Перехожі,  видається,  щонайскоріше  хочуть  оминути  се  джерело  голосної  какофонії.  Тільки  кілька  фраєрів  хвацько  піддригують  у  такт  гітарі,  чи  то  у  такт  вітру,  котрий  на  всі  боки  нахиляє  тонку  фігурку  енергійного  гітариста.
У  центрі  Івано-Франківської  Сотки,  щораз  привертає  увагу  її  одвічний  символ  –  вже  далеко  немолодий  чолов*яга,  котрий  вперто  чіпляється  до  всіх:  «Пане,  дайте  пару  копійок».  Чоловіки  роблять  вигляд,  що  його  не  помічають.  Гості  міста  інколи  вибовкують  щось  погрозливе,  або  просто  образливе.  А  молоді  панянки  і  статечні  пані  намагаються  якнайдалі  його  обійти,  аби  не  почути  «Але  й  файну  с…ку  маєш»…  На  щастя,  шум  сотень  і  сотень  кроків  поглинають  решту  слів,  котрі  навздогін  панянкам  виплескує  чолов*яга,  і  обривки  фраз  непривітних  відповідей  тих  же  панянок  і  пань.
А  на  двох  початках  Сотки  вправляються  у  грі  ще  два  музики.  З  того  початку,  звідки  плинуть  у  гості  до  Франківська  покутяни,  всівся  на  лавочці  химерний  дідок  і  безжально  мордує    благеньку  скрипочку,  котра  йому,  певно,  дісталась  у  спадок  від  якогось  талановитого  нащадка.  Жодна  нота,  вистругана  смичком  сего  чоловіка,    не  попадає  в  такт  і  тільки  крайно  глухий  чи  до  тла  затолочений  слонами  хлоп,  не  почує  безкінечного  фальшу.  Та  ще  й  з*являється  відвертий  сумнів  щодо  новоявленого  скрипаля  –  хто  він  узагалі?  Адже  червоний  ніс  і  подекуди  нескоординовані  рухи  свідчать  скоріше  не  про  артистичність  і  злиття  зі  своїм  музичним    інструментом,  а  про  намагання  випросити  хоч  пару  копійок  на  опохмиляння…
Зовсім  іншу  картину  можна  заспостерегти  на  другому  початку  Сотки  -  тому,  що  від  центру.  Тут  серця  перехожих  блаженно  закутуються  у  перину  найвіртуозніших  нот  саксофона.  Тремка  мелодія,  здається,  збурює  все  довкола.  Жодна  людина  не  проходить  мимо,  аби  хоч  на  мить  не  зупинитись,  пірнувши  у  дивне  марево  звуків.  Це  марево  пташкою  злітає  догори,  потім  ,  натішившись  крутими  піруетами,  безсило  падає  на  віття  кленів,  стишено  пригортається  до  вікон  будинків,  до  кольорових  стін.  І  навіть  вітер  боїться  дмухнути  зайвий  раз,  аби  не  сполохати  тої  дивини.  Он  заліз  на  вершечок  і  накручує  кучері  двом  стареньким  липам,  що  неподалік  спинилися  у  блаженному  спогляданні  дивного  пробудження  Івано-Франківської  Сотки.

Квітень  2016  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666227
дата поступления 16.05.2016
дата закладки 16.05.2016


Любов Ігнатова

Елегія дощу

Вслухаюся  в  елегію  дощу  
Затамувавши  подих...    Насолода!..  
І  навіть  вітер  крила  склав  -  ущух.  
Є  тільки  дощ...і  небо...і  свобода...  

Є  тільки  крапель  мельхіорний  спів  
І  відзвуки  громів,  немов  кантата,  
І  шепіт  набубнявілих  садів,  
Де  літнє  сонце  бджолами  зачато.

І  більш  нічого...  Тільки  я  і  дощ...  
Сповза  з  душі  утома  і  скорбота...  
Є  тільки  музика  всесвітніх  прощ,  
І  кожна  мить  у  ній  бринить,  як  нота...  

Я  день  пройдешній  в  Лету  відпущу  -  
Нехай  пливе  кульбабовим  віночком...  

Вслухаючись  в  елегію  дощу,  
Стаю  маленьким  весняним  струмочком...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661510
дата поступления 23.04.2016
дата закладки 23.04.2016


Наталя Данилюк

Іще одна весна в букеті літ…

Іще  одна  весна  в  букеті  літ  –
У  пишному  п’янкому  оберемку…
Бринить  душа,  залюблена  у  світ,
І  так  їй  нині  радісно  і  щемко!

І  стільки  цвіту  вітром  намело
В  її  таємні  ветхі  закапелки…
На  світле  незахмарене  чоло
Лягла  цитринна  смужечка  веселки.

І  начебто,  простий  весняний  день,
І,  схоже,  що  таких  позаду  –  сотні!..
А  квітень  взяв  за  руку  і  веде,
Мережать  стежку  кроки  безтурботні.

І  щедро  відкриваються  очам
Ціловані  світанком  панорами.
А  ти  ідеш,  осяяна  свіча,
Мов  не  землі  торкаєшся  ногами,

А  вовни  хмар  і  неба  пелени…
Підсвічена  діодами  сузір’їв,
Розніжена  обіймами  весни
В  життєвому  своєму  надвечір’ї.

Як  мало  треба  щастю  –  висоти
І  простору!  Все  інше  –  і  не  конче…
Між  велелюддя,  темпу  й  суєти,
Людино,  зупинися  і  світи,
Ти  –  сонце!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660903
дата поступления 20.04.2016
дата закладки 20.04.2016


Окрилена

Контрасти

[img]http://imageinarts.com/wp-content/uploads/bulkimages-1452439040/Old%20Chamera%20Pink%20Spring%20Flower%20Vintage%20Wallpaper.jpg[/img]
Дощі  хлюпочуть,    гамірно  уранці.
Потік  автівок  енно  знавіснів,
капіжить  сонце  соком  помаранчі.
Весна  у  місті.  Місто  у  весні.

На  светрах  «принти»  створюють  усмішку,
відсутній  погляд,  кава  і  wi-fi.
Хвилина  часу  інсталює  книжку,
швидке  життя  вирує  як  ручай.  

Трамваї  креслять  коліями  обрій
вистукують  шаманський  ритуал.
Старі  балкони  на  будинках,  мовби
п’ють  небо  з  порцелянових  піал.

Ідуть  великі  і  маленькі  принци
у  темні  будні  в  білих  комірцях,
несуть  троянди  у  прозорій  плівці
і  лише  одиниці  -    у  серцях.
[img]http://radchenko-anna.com/wp-content/uploads/2014/09/1480253_900.jpg[/img]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657969
дата поступления 07.04.2016
дата закладки 09.04.2016


Любов Ігнатова

Не хвилюйся за мене

Не  хвилюйся  за  мене  -  я  просто  виплакую  зиму,  
Це  дощами  виходить  із  рани  пекучої  сіль.  
Я  ще  трішки  поплачу  -  і  сонце  у  грудях  нестиму,
Заспіваю  веснянку,  щоб  став  у  танок  березіль...  

Ще  хвилинку,  будь  ласка...я  хочу  побути  слабкою,  
Пригорнутись  до  неба  і  душу  у  нім  віднайти...  
І  я  знову  зречуся  престолу  у  Храмі  Покою...  
І  я  знов  відбудую  попалені  вкотре  мости...  

Це  весна,  розумієш,  -    весна  всі  сніги  розтопила,  
Журавлями  лоскоче  ще  сонний  і  зморений  світ...  
Щось  свербить  на  спині    -    то  мої  прорізаються  крила...  
Щось  тривожить  мене...  Мабуть,  просто  вже  час  у  політ...  

Не  хвилюйся  за  мене  -  я  сни  непобачені  плачу.  
Ще  хвилинку,  будь  ласка,  -    я  знову  себе  віднайду...  
Розумієш,  весна  -  це  час  прощі,  спокут  і  пробачень...  
Дай  хвилинку  мені  у  моїм  Гетсиманськім  саду...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657814
дата поступления 07.04.2016
дата закладки 07.04.2016


Наталя Данилюк

Весна кличе в гори…

[img]http://accordebe.ru/uploads/images/e/m/i/eminem_feat_sia_beautiful_pain_velikij_uravnitel_ost.jpg[/img]

Весна  кличе  в  гори.  Взуваю  розтоптані  кеди  –
Іще  від  минулого  літа.  Ну,  що  ж,  в  добру  путь!
Де  сонце  –  медовий  бурштин,  інкрустований  в  небо,
Де  чубчики  соснам  хмарки́,  наче  вівці,  скубуть.

Несу  за  спиною  в  наплічнику  аркушів  стоси  –
Давно  перепрілі  ілюзії  ще  від  зими.
Вливає  за  пазуху  щастя  подвоєні  дози
Омріяна  даль,  що  вітри  підпирає  грудьми.

І  що  мені  треба  на  лоні  безмежного  світу,
Де  я  –  лиш  піщинка  дрібна  серед  тонни  піску?
І  вітер  гуде  в  мою  душу,  немов  у  трембіту,
І  космос  постійно  тримає  мене  на  зв’язку.

І  голос  мені  промовляє:  «Алло,  абоненте,
Погода  сьогодні  чудова,  тож  welcome  to  please!».
І  серце  карбує  на  згадку  щасливі  моменти,
І  камера  вкотре  фіксує  пробуджений  ліс.

А  він  пахне  мохом,  терпкими  оліями  хвої,
Обійми  свої  розкриває  і  кличе:  «Ходи!».
І  я  усміхаюсь  до  лісу  й  до  себе  самої,
На  тілі  земної  планети  лишаю  сліди…

Дрібні,  ледь  помітні  –  невидимі  майже,  їй  Богу,
На  відстані  лету  пташиного.  Квітню,  агов!..
Спасибі,  що  кличеш  мене  в  цю  натхненну  дорогу  –
Звучати  на  хвилі  поезії  та  молитов.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657270
дата поступления 04.04.2016
дата закладки 05.04.2016


Оксана Дністран

Весняний сніг

Поверталися  з  мандрів  лелеки
Із  далеких  незнаних  країв,  
Оминувши  усі  небезпеки
Злітносмужних  загаслих  вогнів.

Вже  Деснянські  розлогі  заплави
Навстіж  руки  свої  розвели
У  вербичках  гнучких  кучерявих,  
Зустрічають  привітне  «курли».

Гнізда,  шапками  влігшись  надійно
На  цибаті  стовпи  між  хатин,  
Ловлять  вітер  грайливо  завійний.
Що  катався  на  спинах  хмарин.

В  піднебессі,  як  мрія,  високім,  
Той  зіткнувся  із  клином  лелек,  
Що  над  містом  сумним,  карооким
Свій  долали  у  березень  трек.

І  посипався  пір’ячком  неба
Із  крильцят  білих  ангелів  сніг,  
Аж  земля  в  недовірі  затерпла,  
Як  він  трепетно  ліг  їй  до  ніг.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655462
дата поступления 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016


Оксана Дністран

Бризнули соком білявки-берези

Бризнули  соком  білявки-берези,
Кров  струменіла  з-під  гострого  леза,
Березень  спрагло  припав  до  порізів,
Пив  життєдайність,  що  крапала  слізно.

Вії  стріпнулись  під  вранішній  щебет,
Просвіт  мереживом  ткав  наскрізь  небо,
Білі  нитки  гілочок  павутинням
Поміж  блакиттю  вплелись  шумовинням.

Мжичка  розсіялась  сонно,  неспішно,
Гладила  скроні  беріз  безутішних  -
Власну  вологу  віддали  їм  хмари,
Щоб  поділитися  залишком  марень.

…Пийте,  берези,  наповнюйте  вени
Ритмом  бурхливим  весняним  зеленим.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654375
дата поступления 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016


Юля Фінковська

[impression]

[img]http://www.neboleem.net/images/stories2/pitanie/ezhevika.jpg[/img]
[img]http://cdn.fishki.net/upload/post/201504/24/1512099/f8bddb86337ad8819a9a768b7432c850.jpg[/img]

Погляд  у  тебе  –  розчавлена  жменя  ожин,
Голос  –  смарагдова  хвоя  густих  лісів.
Вітер  спустився  прозоро  з  гірських  вершин,
І  поза  ребрами  в  тебе  на  мить  осів.

Ниточка  сміху  –  карміновий  бісер  малин,
Що  розсипається  в  руки  життєвих  рік.
Скільки  б  не  було  у  тобі  дрібних  провин:
Плачеш  –  і  тихо  тече  березовий  сік...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654020
дата поступления 23.03.2016
дата закладки 24.03.2016


Ірина Кохан

Коли зажуравліє небо

Коли  зажуравліє  синє  небо
І,  мов  мімоза,  ранок  зацвіте,  
Цілунком  світ  розбудить  юна  Геба,
З  долонь  розливши  сонце  золоте.

Тоді  зі  сну  зимового  воскресну.
Віолончелі  змовкнуть  снігові...
Піду  босоніж  зустрічати  весну
По  зеленавім  чубчику-траві.

Залебедіють  хмари  білопінні,
Немов  з-під  пензля  майстра  гохуа,
У  вечоровім  сакуроцвітінні
Поволі  скрипка  вітру  затиха.

І  так  бентежно  робиться  на  серці...
І  так  нектарять  зорі  молоді!
Знов  юнь  весни  мрійливо  озоветься
І  зачовніє  легко  по  воді.

Коли  зажуравліє  небо  пряне,  
І  засміється  сонце  між  кульбаб,
Прийде  квітуча,  тепла,  довгожданна
Пора  кохання,  ніжності  і  зваб.


*Гохуа  -  китайський  живопис  водними  фарбами  на  шовкових  та  паперових  сувоях.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652826
дата поступления 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016


ОКсеня

А що мені – вітри?

А  що  мені  –  вітри?  Хай  про́йдуть  по  мені,
Зірвуть  глевку  печать  сліпої  безнадії,
Тріпочеться  вуаль  в  розчахнутім  вікні,
З  якого  самота  несамовито  віє.

Той  невимовний  крик  саднить  в  гортані  десь,
Вечірній  простір  рве,  вриваючись  у  місто,
Мигтінням  ліхтарів  стоватнених  сердець,
Яким  не  донесли  такі  жадані  вісті.

А  що  мені  –  вітри?  Дощами  вщент  нап’юсь,
Відкоркувавши  хмар  бездонні  ватні  глеки,
Від  надлишку  проллюсь  уздовж  балконних  вуст,
Відчувши  стиком  сил  тремкий  бетонний  клекіт.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651340
дата поступления 13.03.2016
дата закладки 14.03.2016


ОКсеня

Весняний дощ

Докрапував  краплинами  на  віти  
Весняний  дощ  захмареним  привітом,
Летів  назустріч  змоченому  місту,
Цирконієм  чіплявся  дуже  міцно
За  пальці  розчепірені  горіха,
Уздовж  вікна  котились  дрібки  стиха.

Чого  ти  плачеш,  дощику  весняний?
Я  витирала  щоки  скла  старанно,
Їх  поліруючи  долонями  до  лиску.
Між  пуп’янків  брунявих  гостролистих
За  гілки  краплі  змучено  тримались,
Щоб  зберегти  хоч  в  мріях  ідеали.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651312
дата поступления 13.03.2016
дата закладки 14.03.2016


ОКсеня

Коли зірветься напнута струна

Коли  зірветься  напнута  струна,
Мелодії  від  неї  не  почуєш,
І  неважливо  більш  чия  вина
Та  чи  за  неї  хтось  когось  лінчує.

Десь  затягнули,  може  не  зі  зла,
Порвавсь  зв’язок,  не  склеїти  розбите,
Як  почуття  тремке  було,  зі  скла,
Його  із  друзок  більш  не  відновити.

Шукай  заміну  –  в  серці  зазвучить,
Тональність  інша  може  підходяща,
Забувши  дисонанси  усі  вмить,
Заграй  життя  –  все  діється  на  краще.

Колись,  либонь,  згадаєш  лишень  ту,
Від  доторків  якої  млів  смичками,
Душа  вбирала  нотну  красоту,
Тягнулася  до  сонця  пелюстками.

Та  відцвітає  завше  пустоцвіт,
Короткий  вік  його  квітучих  літ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647778
дата поступления 29.02.2016
дата закладки 01.03.2016


Наталя Данилюк

Вздовж вуличок

[img]https://pp.vk.me/c418922/v418922307/7aea/GOIwkePHIX4.jpg[/img]

Вздовж  вуличок,  полатаних  калюжами,
Під  хлюпання  плаксивих  ринв  і  стріх,
Ще  від  зими  до  решти  не  одужавши,
З  душі  не  обтрусивши  сірий  сніг,
Іти  собі,  всміхатися,  бо  лоскітно,
Бо  треться  в  шию  теплий  комірець!..
І  думати:  яке  то  щастя,  Господи,
Що  цій  зимі  вже  близиться  кінець!
Що  до  весни  –  якісь-там  милі,  клаптики,
Що  лютий  вже  вичерпує  резерв,
І  світ  мене  ковтає,  мов  галактика,
І  я  пульсую  в  ньому,  ніби  нерв…
На  повні  груди,  залпом,  захлинаючись,
Вдихаю  цей  розріджений  озон…
І  тішуся  від  того,  що  не  знаю,  чим
Закінчиться  передвесняний  сон!..
І  вірю,  що  весна  оця  намолена
До  мрій  нових  наблизить  хоч  на  крок,
Що  ранок  розвіконить  і  дозволить  нам
Почати  відлік…  вже  без  помилок…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647433
дата поступления 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016


ОКсеня

Муки творчості

Писала  часто  –  просто  на  розрив,
Поміж  долоньок  серце  розминала,
Надрив  зривався,  а  відтак  –  кровив,
Ну  а  мені  було  того  замало.

Я  посипала  сіллю  рани  вщент,
Бо  чим  гостріше,  тим  смачніша  страва,
І  на  папері  пензлями  момент
Виводила,  мішаючи  приправи.

Гірчила  кава  вранішнього  сну,
Лягали  фарби  впереміш  з  словами,
Тендітна  доля  власна  на  кону
Беззахисно  лежала  в  ролі  драми.

По-іншому    не  вміла  аж  ніяк,
Згинала  фрази,  мов  розм’яклу  глину,
На  них  лишався  серця  мого  знак,
Що  кольором  нагадував  калину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642437
дата поступления 09.02.2016
дата закладки 11.02.2016


ОКсеня

Українки

Тендітні  квіти  лоно  України
Дарує  людству,  як  взірець  краси,
Чарівні,  милі  і  завжди  гостинні,
Мов  діаманти  чистої  роси.

Вони  -  окраса,  ніжність  і  дбайливість,
Всотавши  мудрість  рідної  землі,
В  собі  тамують  силу  і  чутливість,
Родзинок  в  них  запаси  -  чималі.

Зоря  ранкова  гарну  вдачу  дала,
Таких  хазяйок  десь  ще  пошукай,
У  кожній  -  світла  та  добра  чимало,
З  очей  –  іскринок  сяє  водограй.

О  українки,  як  вас  не  любити,
Як  зір  для  вас  із  неба  не  нести,
Щоб  ви  цвіли  окрасою  для  світу,
Як  символи  натхнення,  чистоти.

Волошки  й  маки,  айстри  і  жоржини,
Конвалії  у  весняній  красі,
Бабусі,  доні,  матері,  дружини,
Які  духмяні  і  прекрасні  всі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641732
дата поступления 06.02.2016
дата закладки 06.02.2016


Наталя Данилюк

Буде весна

[img]http://41.media.tumblr.com/186cb41d0587c81ba602e08bf82ba1de/tumblr_my0tqib4Z41qhoqwfo1_500.jpg[/img]

Ця  лютнева  зима  –  не  зима,  а  суцільна  проталина…
Сніг  по    клаптику  вовни  за  ніч  розтягнули  вітри
І  хрумкій  білизні  досхочу  порадіти  не  дали  нам…
Позіхаючи,  равликом  сонце  повзе  догори.  

Отже,  буде  весна  –  життєдайна,  п’янка,  неприборкана,
Пробіжиться  босоніж  під  кашель  рипучих  воріт!
І  на  місці  весняного  сліду  заграє  пацьорками
Білозуба  усмішка  землі  –  молодий  первоцвіт!

Враз  кожнісінька  жилка,  пульсуючи,  соком  наповниться…
І  коли,  поцілована  в  тім’я  світилом  рудим,
Ти  почнеш  зеленіти  життям,  як  біблійна  смоко́вниця,
Виноградар  твій  ревний  зрадіє,  бо  ж  будуть  плоди.

На  пошерхлі  долоні  заплачеш  ранковими  росами
І  промовиш:  “Я  знову  прийшла…  Тож  візьми  ці  дари”.
Так,  як  юна  весна,  цілуватимеш  п’ятами  босими
Пружно  випнуті  жили,  що  б’ють  з-під  земної  кори.

І,  схилившись  йому  на  плече  обважнілими  вітами,
Прошепочеш:  “Прости,  що  я  плоду  не  дала  торік…”.
І  весна  поміж  вами  бджолино-квітково  бринітиме,
І  дощем  благодатним  окропить  недовгий  твій  вік…
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640861
дата поступления 03.02.2016
дата закладки 04.02.2016


Наталя Данилюк

Напередодні

[img]https://cs7058.vk.me/c540108/v540108889/10e64/DPGmuJfDFCo.jpg[/img]  [img]https://pp.vk.me/c633527/v633527098/5da/7Fmi08KFUC8.jpg[/img]

Так  незвично  із  вікон  біліє  припудрений  двір
І  вогнів  міріади  розтягнуті  на  кілометр…
Я  вмикаю  стару  добру  пісеньку  “Happy  New  Year”,
Дістаю  із  полички  улюблений  в’язаний  светр.

Легко  здмухую  з  іграшок  пудру,  сріблясто-крихку,  –
І  від  цього  довкола  стає  урочисто-різдвяно!..
І  димар  бородатий,  як  Ноель,  сидить  на  даху,
Смачно  пахкає  люлькою  й  дихає  смолами  пряно.

Кольорові  гірлянди  кладу  світляками  між  віт  –
Хай  собі  мерехтять  і  дарують  мозаїку  тіней.
І  рояться  думки,  як  метелики,  у  голові:
Відділяю  пусте  і  для  себе  лишаю  нетлінне.

Відділяю  зерно  від  полови,  свободу  від  пут,
Почуття  від  підступної  фальші,  прозорість  від  бруду!..
Вороги  мої  мудрі  і  друзі,  приходьте,  я  тут,
Хай  оселя  моя  переповниться  галасом  люду!

Хай  я  буду  багатою  друзями,  щастям,  теплом,
Хай  дарую  обійми  і  щедрі  слова-побажання!
Хай  Різдво  покладе  теплу  руку  мені  на  чоло
І  промовить:  “Світися  і  вір,  ця  зима  не  остання”.

І,  розплившись  в  коханих  усмі́шках,  у  сяйві  огнів,
Я  думками  полину  в  дитинства  роки  безтурботні,
І  подякую  долі  за  те,  що  судилось  мені
Доторкнутись  душею  до  Вічності…  Напередодні…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632548
дата поступления 30.12.2015
дата закладки 07.01.2016


Наталя Данилюк

Нерукотворне диво

[img]https://pp.vk.me/c628516/v628516407/27262/1diIY33qIN0.jpg[/img]

А  небо  висить  угорі  простирадлом  зіжмаканим
І  пахне  так  свіжо  й  морозно,  мов  після  прання…
Гуашшю  мороз  розмальовує  вікна  заплакані
І  коле  повітря  в  обличчя,  як  гола  стерня.

Душа  розімліла,  немов  од  солодкого  вермуту,
На  килим  замерзлої  пудри  упала  навзнак…
І  місяць  забився  у  хмари,  як  жук  перевернутий:
Все  пробує  вибратись,  та  не  виходить  ніяк…

Таке  відчуття  прохолоди  і  тиші  блаженної
За  крок  до  великого  таїнства  –  свята  Різдва!..
І  світ  цей  довкола  –  не  плід  інженерії  генної,
А  мудрої  Матері  нерукотворні  дива:

І  сосни  патлаті,  й  дерева  крислаті,  мов  олені,
Що  роги  обплутали  білим  повісмом  зими,
І  сиві  кущі,  мов  у  простір  устромлені  корені,
І  гори,  що  вперлись  у  вітер  важкими  грудьми.

І  в  ніч,  як  засяє  на  обрії  зірка  Давидова,
Розсипавши  срібло  крихке  на  самотній  Вертеп,
Чиясь  доленосна  рука,  і  могутня,  й  невидима,
Посіє  зернину,  з  якої  Різдво  проросте.

Маленьке  Дитя  рученятами  ніжними  й  чистими,
Мов  кулю  скляну,  приголубить  планету  земну.
І  все  наболіле,  роз'ятрене  стихне  і  вистигне
У  теплих  обіймах  різдвяного  світлого  сну.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633248
дата поступления 03.01.2016
дата закладки 05.01.2016