Хвилини… Години… Марно…
Розбите люстерко – в сміття
На вулицях – білі фарби,
І кольорове життя
Малюнки дитячі – теплі.
А ковдра не гріє чомусь.
Навпомацки – всюди меблі,
Навпомацки жити боюсь.
Повітря в кімнаті – мало.
Всьому є своя межа
Розлука – довготривала,
Світанок – лезо ножа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643358
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 12.02.2016
Доживу чи ні до самоти –
що на небі писане, не стерти.
Наші долі ділені на чверті.
Йде остання, Господи, прости.
У чаду щоденної борні
за насущне, віще і минуще
наша проща у останні дні
все одно закінчиться у пущі.
Інколи задумуюсь на мить, –
чом душа за втраченим болить,
наче і її молотять черті?
А перед лицем самої смерті
я щасливий, бо мені щастить
жити, оживати і не вмерти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642853
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 11.02.2016
Запишу твій голос на платівку
І вмикатиму завжди, коли тебе нема.
Твої знімки роздрукую з фотоплівки,
Розглядатиму щораз, коли сама.
Одягну вподобані тобою шорти,
Заварю вподобаний тобою чай,
Навіть кисню в мене мало у аорті!
Коли ти не поруч, скільки не вдихай.
Я шукатиму тебе усюди -
В спогадах серпневих вечорів,
Серед площі, сповненої люду,
У під'їздах й серед тонни слів.
Заповнятиму тобою весь свій простір,
Присвячу для тебе весь свій час,
Я в думках створю наш спільний острів,
Побудую дім тільки для нас!
Вибач, мабуть, я з'їжджаю з глузду,
Щось зі мною, мабуть, не нормально...
З нетерпінням жду твого приїзду,
Бо мені в цих клятих стінах
Стало дуже.
Тебе.
Мало.
26.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642253
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 08.02.2016
Не могла не подати цей вірш.
Його написав мій чоловік, Олександр Моренець
Важкий солдатський запах поту
проліз крізь тютюновий дим,
і сон змінився на скорботу,
і я відчув, що не один
в своїй кімнаті серед ночі...
І бачу – поруч хтось сидить...
І заглядає просто в очі,
І починає говорить:
«Мене нема... я вчора вбитий...
Та ось прийшов, бо хочу взнать:
чому одним – так легко жити,
а іншим – тяжко й помирать?»
А я мовчав, боявся слова,
лиш бачив сірий камуфляж...
І «камуфляж» промовив знову:
«Снаряд влетів до нас в бліндаж...
Накрило всіх, ніхто не вижив...
Ти чув колись, як "Град" реве?..
О 22-ій, після їжі,..
дививсь ти шоу по ТВ.
А ми, розірвані на шмаття,
вже залишали білий світ
із янголами в білих платтях...
А нам всього по 20 літ...
Ну що ж, не хочеш говорити...
Мабуть, не знаєш, що сказать...
Кого ж спитать – чом легко жити
й чому так тяжко помирать?..»
Автор – Олександр Моренець
07.02.2016 р.
Не можу переконати, що йому варто публікувати
вірші. А Ваша думка?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642029
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016