Дощ із неї: Вибране

Biryuza

вчусь загортати любов

:  вчусь  загортати  любов  у  блискучий  папір,
 бинтувати  її  яскравими  стрічками,
в  мені  розминаються  відчаї,
бо  всі  подарунки  ховаю  невідомо  де.
блиск  ще  зійде  як  вранішнє  світло
чи  може  займеться  іржею...
де  я?
знаю,  що  в  теплій  взаємопотрібності,
поруч  його  безкінечних  ідей.
боже,
нехай  він  ніколи  не  йде
із  просторів  цупкої  фізичності,
я  робитимусь  ліпшою
у  гарячих  дзеркалах  грудей.
і  ні  хто  за  стрічки  ж  не  подякує,
не  промовить  римовано  суєту.
залишатися  дійсності  праознакою,-
і  сьогодні,
і  завтра,
і  тільки  тут...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456056
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 25.10.2013


kappa

досить, чуєш? (сольмажор)

пара    ноя  (ковчег  тобою  знищений)
pára    ficar  dentro
pára    estar  perto  e  ainda  mais
пара    лельність
пара    що  четвертувань  зобачила
пара    заохочена  до  нуледілення
пара    дигма  наших  вростань  зірвана
pára
pára    e  guarda  me  no  meio  das
пара    соль


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429436
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 05.06.2013


kappa

заплати

те  відчування
надсолодке
знаєш
коли  внутрішнє  стигне  ніжністю
як  персикові  поверхні
під  облакитненим  плесом  чийогось
бога

доброго
ніби  відголос  сміху  тата
в  дитинстві  на  пасху

по  кишенях  відласканих  проповідників
якийсь  дріб  ́язок  слів
істини  -
ціна  за  розімління  між  дзвонами
заплати

сповна

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420057
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 22.04.2013


kappa

расові нерівності

віджив  стрімко  міжбруків  ́ям  околиць
щовечора  пальто  в  тобі  зношується
зріджуються  основи  багатослів  ́я  і  дотиків
в  індустріальні  стелі  спурхуючи  бавовною
знову  прохожих  переховуючи  між  пальців
сигарами  затикаючи  діри  і  діри  спустошені
димом  захлинаючи  небо  де  зірки  отарами
твіст  витанцьовують  по  чиїйсь  національній
свідомості
ти  відживався  і  знову  лишався  знищеним
дев  ́ятисвічник  вигнаністю  темнився  на  фото
його  ти  зберіг  по  кишенях  очей  люблячих
проростаючи  ерозією  в  сутінки  віри
обростаючи  вікнами  в  стінах  і  бідним  цеглинам
не  лишалося  місця  в  блукальнях  себе  знаходити
по  залишках  завтрішньої  толерантності    засновуючись
(нещасна  ворожка  яку  спалять)
ти  віджив  не  для  того  щоб  сотнями  плакали
зміями  корчитись  расово  обділені  вміють
сигарами  свої  і  чужі  діри  доводять  зверхньо
до  неповернення  точки
відживав  надщербленням  і  вчора
і  все  ще

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415958
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 06.04.2013


Biryuza

приймаючи штовхання

вирвана  із  контексту  світління
лінією  хвилястою.
розпродаж  німого
не  мого  настрою,
ти-яструб  приручений,
хочеш,
інакшу  затребуй.
декоративні  дерева
прямісінько  зі  спини.
увімкни  гучномовці
й  на  зовсім  
їх
у  сміттєві  баки.
не  залякуй,
я  й  так  нам  планую  землянку.
кожного  ранку  трепет,
а  решту  на  завше.
з  протертої  замші  
усі  позаслівні  листи.
ти  мій  дещо  холодний  вияв
і  те,  що  сказати  не  вмію-
принада  дощу.
розчуй  в  перехлинності  літа
як  сон  залишає  орбіти
і  зовсім  не  бідами  вбита,
а  тим,
що  у  груди  мовчу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415975
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 06.04.2013


Артур Сіренко

Меланхолійний підсніжник

«Рись
 Снилась  у  лісі  заблукалому  мельнику…»
                           (Даниїл  Хармс)

Березень  кульгавим  сухотником
Шкутильгає  між  будинками  алюзій
Хворого  міста  навіювань,
Кварталами  календариків,
Де  намальовані  котики  –  
Не  ті,  що  пухнасті  й  весняні,
А  ті,  що  бруднять  черевики  рівноваги
І  псують  меблі  спокою
Гострими  кігтями  образ,
Де  садист-потворка  
Уявляє  себе  поетом.
А  скриня  з  наркотиками
Яку  сомнабули  
Називають  «телевізором»
Перетворюється  у  скриньку  Пандори
Де  навіть  на  дні  –  
Навіть  на  тому  темному  і  глибокому  дні
Не  лишається  надії
Хоча  б  у  вигляді  томика  Флобера
Чи  вусатого  Бержерака
Того,  що  де.
Сірано!
Тобі  пощастило  –  
У  твій  час  філософи
Розуміли  слово  «честь»
І  володіли  шпагою,
Не  носили  рожеві  окуляри  добробуту,
Не  співали  дифірамби  сифілітикам,
Не  славословили  маніякам,
Не  ходили  біля  їх  пам’ятників.
Бароко.  Епоха  великого  «не».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413012
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 30.03.2013


Віктор Шупер

Ти падаєш

ти  падаєш  у  провалля  так  стрімко,
неначе  в  останній  раз,
хоча  ти  бачила
як  гасять  зорі  сотнями
і  відчувала,
що  втрачаєш  час.
ти  ж  знаєш,  крил  не  буде
на  краю  безодні,
та  й  ти  зовсім  на  ангела
не  схожа.
це  марний  пошук,
краще  пошукай  себе,
бо  всесвіт  вельми  любить
нас  ховати
у  закапелках  темних  вулиць,
серед  пісків  німих  пустель
і  нас  примушує
самих  себе  шукати.
та  ти  не  чуєш  слів  і  знову
падаєш  у  провалля  так  стрімко,
неначе  в  останній  раз,
хоча  ти  так
і  не  навчилася  літати.

                                 04.03.2013р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406442
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 05.03.2013


Роман Штігер

затишно +

коли  ти  не  знаєш
як  впустити  до  свого  тіла  вітер
просто  відчини  вікно
і  відкрий  серце  навстіж
він  там  загубиться
в  безкінечному  плетиві
твоїх  весняних  закоханостей

коли  ти  не  знаєш
як  впустити  до  свого  серця  людину
просто  відкрий  своє  тіло
нехай  бешкетують  його  руки  й  замріяності
про  дім  біля  гір  і  море  сповнене  ніжності

приємне  відчуття  коли  прокидаєшся
посеред  втомленої  ночі
щоб  пересвідчитись  що  вона  лежить  поряд
що  вона  те  чого  чекалось  усю  безкінечність

обіймати  і  цілувати
засинати  під  втихомирене  дихання  неба
хапатись  за  мить  як  за  останнє  життя
хапатись  за  нас  як  за  втрачений  подих
це  все  що  потрібно  для  нашої  вірності

ця  весна  живе  у  наших  легенях
давай  варити  каву
і  брати  зворотні  квитки  до  літа
воно  жевріє  тиском  під  небом
я  відчуваю  його  нестерпний  прихід
на  завтра  передають  нам  приватну  погоду
затишно  і  без  надмірних  відвертостей
вітер  помірно  закоханий

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405800
дата надходження 03.03.2013
дата закладки 03.03.2013


В.Воццек

Глухий постскриптум

Бути  водою
Витікати    з  зіниць
Забутих  очей
Стати  водою
Опускатися  ниць
А  найчастіше  додолу
Елегантним  зліпком
Серед  руїн
Путати  кроки
Розбитим  відтінком
З-за  зламаних  спин
І  тендітних  плечей
Бути  собою
Складатись  із  плазми
І  дрібних  гвинтів
А  на  вечір
Скласти  зброю
І  шукати  міазми
Як  хтось  хотів
Під    чужим  контролем
І  порожнім  контекстом
Писати  листи
Під  невблаганним  текстом
Глухий  постскриптум
Псує  голоси
І  подих.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396026
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 03.03.2013


Артур Сіренко

Тиша землi

                   «Я  несу  в  свою  мандрівку  мандрівок
                       Найкраще  з  видінь  землі.»
                                                                       (Максиміліан  Волошин)

 Патріарх  гомінкої  церкви  джмелів
 Такий  же  самотній  як  чорний  лелека,
 Що  прилітає  щороку  до  мого  села
 Мовчазного  і  тихого,  як  сухий  колодязь.
 У  кожному  селі  білі  як  сніг  лелеки
 Плетуть  століттями  з  вербового  хмизу
 Свої  псалми  кучерявих  гнізд
 Тільки  в  моєму  селі  –  чорні
 Прилітають  гніздитися  
 І  то  не  на  стріхах,
 А  на  холодних  коминах,  димарях  дідизни.
 Може  тому,  що  бджоли
 Єдині  хто  править  службу
 Під  куполом  кинутої  церкви,
 Що  волає  зламаними  хрестами
 До  посліплого  неба.
 Чи  може  тому,  що  на  цвинтар
 Давно  ніхто  не  приходить
 І  не  зазирає  в  обличчя  сумних  квітів
 Крім  сови  та  прочанина  одуда.
 А  може  просто  тому,
 Що  в  моєму  селі  
 Давно  всі  померли:
 Бо  синьоокі  зайди  -  
 Вовкулаки  вдягнені  в  шкіру
 Яничари  з  червоним  знаком
 Відібрали  в  людей  хліб…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402237
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 18.02.2013


Віктор Шупер

Дихання

ти  дуже  натхненно  дихаєш
на  повні  груди
не  економиш  повітря
на  чорний  день.
і  знаєш,  не  певен
що  там  з  тобою  буде
та  без  повітря,
якщо  економити,
світ  стане  білим  увесь.

музика  грає,
слова  не  мовчать.
біжиш,  збиваєш  дихання,
наввипередки,
роздвоюючись
щоб  знову  стати  одним  цілим.
падаєш,  піднімаєшся,
борошся  з  собою,
щоб  перемагати
і  бачити  світ  як  він  є  -  
білим  і  божевільним.

ти  більше  не  будеш  собою,
у  світі  де  дихання
на  межі
називають  так  просто
любов'ю
і  дихають  ним  геть  усі.

та  все  ж
ти  дуже  натхненно  дихаєш,
кисень  смакуючи
мовби  останній  день.
і  зовсім  не  має  значення
що  там  з  тобою  буде
музика  грає
і  ти  уже  знаєш  -  
лиш  дихання  сенс  пісень.

                                   17.02.2013р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402014
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 17.02.2013


Віктор Шупер

я, мабуть, недостатньо втомлений

я,  мабуть,  недостатньо  втомлений
щоб  заснути
і  не  досить  начитаний,
щоб  приснилось  щось  окрім  кошмарів.
у  зашторені  вікна
зазирають  блудні  примари,
наче  просяться  на  каву,
вибачаючись  за  прогуляний
день  валентина.
звичка  закривати  на  ніч  вікна
колись  мене  точно  доведе  до  сказу.
нема  сенсу  ховати  щось  всередину
якщо  вікна  давно  як  незасклені
і  жодну  частину
наче  голку  в  копицю  сіна
вже  не  сховаєш.
можна  змінити  замок  на  дверях
та  все  ж  краще  відкрити  двері
навстіж
і  -  хай  заходять!
тим  паче  надворі  дощить
по-весняному  зовсім
і  ворушиться  всесвіт,
ламаючи  власну  берлогу,
прокидаючись,
заспаний  і  сердитий,
чухає  спину  об  сповнений  співом  простір,-
розминає  отак  місяцями  залежані  кості.
я,  мабуть,  недостатньо  втомлений
щоб  заснути
і  зорі  не  досить  яскраві,
щоб  наснилися  сни.
                                 15.02.2013р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401406
дата надходження 15.02.2013
дата закладки 15.02.2013


Роман Штігер

спи

Якби  я  не  знав,  що  тобі  сказати  у  ту  мить,  коли  б  тебе  обступила  світла  відвертість  і  незворушність,  я  би  просто  взяв  тебе  за  руку  і  цілував  у  волосся  так  довго  на  стільки  б  вистачило  терпіння  і  цієї  тривкої  вічності.  Звісно  тут  не  можна  оминути  ніяковіння  і  непередбачувані  дії  з  мого  боку.  Ти  незворушна  і  тиха,  як  море  під  час  втихомирення,  а  я  можу  бути  різкий  і  метушливий.  Тому  не  варто  відкидати  нервового  посіпування  брів,  різкого  почервоніння,  тремтіння  колін  і  глибоких  ковтків  твого  солодкого  кисню.  Ця  тиша  німа  і  тремтлива  вкривала  б  наші  поверхні  так  довго  на  стільки  б  вистачило  нашої  історії.  Ти  мабуть  би  не  зрозуміла  чому  ця  зрадлива  ніч  так  швидко  проходить  повз  нас,  не  залишивши  жодного  сліду.  Але  усе  завершиться  напрочуд  швидко  й  безболісно.Та  коли  ти  прокинешся,  а  мене  не  буде  на  твоєму  розжареному  ложі,  ти  не  засмучуйся  будь  ласка.  Я  тобі  звісно  писатиму  листи,  у  яких  будуть  вірші  про  мовчання,  освідчення  у  вічній  любові,  а  також  листя  з-під  твоїх  ніг.
Наші  вуста  торкатимуться  тривожно  й  відверто  допоки  не  загасне  небо,  уквітчане  зірками.  Не  забувай  про  те,  що  я  тобі  не  сказав  сьогодні.  Ця  мить  тягнулась  би  довгим  плетивом  колій  і  доріг,  що  нас  розділяють.  Тому  світанок  розклав  усе  на  свої  звичні  місця.  Тепер,  коли  я  самотньо  гортаю  книгу  і  дивлюсь  на  засніжену  вулицю,  а  день  доходить  до  свого  логічного  завершення,  я  думаю  про  твій  міцний  сон  і  втаємничений  спокій.  Отож  ти  спи.  Я  вірю  у  твою  молитву,  у  твою  недовершеність,  бо  тільки  у  ній  криється  уся  твоя  слабкість  й  незрівнянна  витонченість.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401398
дата надходження 15.02.2013
дата закладки 15.02.2013


Biryuza

гортаючи чернівецькі дороги

розмовляю  про  наближення  вихору,
якому  байдуже  до  всіх  захистів
чи  амулетів.
вилискує  твоя  постава
в  серцевині  в'язничного  записника
з  нього  ж  підпливає
човен-рука
і  кличе  до  прогулянки  садом.
з  неба  виймається  ладан
як  провідне  мереживо  лабіринту
розмовляю  про  вересневі  квіти,
що  пахнуть  замовчаним  на  щоці
коли  змієподібні  потяги
повзуть  по  хребту  Чернівців,
ти  ще  живіший  за  воду,
малюєш  інакші  ландшафти.

розмовляти  крізь  час  про  вихори,
бо  задовгим  нам  стане  ЗАВТРА...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398787
дата надходження 06.02.2013
дата закладки 06.02.2013


Meggi

Жінці…

Все  навколо  якось  раптово  змінилось.
     Частіше  стали  зустрічатися  усміхнені  люди  з  відвертим  яскраво-чистим  поглядом,  частіше  помічаєш,  що  діється  навколо  тебе,  прислухаєшся  до  слів,  звернених  до  тебе  лише  для  того,  щоб  почути  твій  голос.
     Незрозуміло,  з  яких  таких  причин,  ти  прокидаєшся  вранці  з  вражаюче  чудовим  настроєм,  бажанням  танцювати  і  робити  добро  за  так.  Якесь  дивне  тепло  з  кожним  днем  все  більше  і  більше  розливається  по  твоєму  тілу,  немов  теплий  віск,  а  часом  -  немов  пекуча  лава.
     І  дивлячись  на  сірі,  вологі  ,  непривітні  вулиці  із  вікна  старого  як  світ  тролейбусу,  ловиш  себе  на  думці,  що  всі  ці  зміни  легко  пояснити.
     Просто  увесь  світ  стрепенувся  у  передчутті  тепла.Квола,  стомлена  незатишною  зимою,  ти  звертаєш  свій  погляд  у  небо,  чекаєш,  що  саме  сьогодні  воно  стане  трішечки  по-весняному  блакитнішим.
     Просто  ...  Ти  -  жінка.
     Ти  найперша  відчуваєш,  як  прокидається  навколо  тебе  увесь  світ,  як  починає  вирувати  нестримне  життя  у  всьому,  чого  торкається  твій  життєдайний  погляд.
     Ти  пишно  квітнеш,  лиш  тільки  сонячний  промінчик  затримається  довше  звичного  на  твоєму  обличчі.
     Ти  випромінюєш  лагідне  сяйво  ніжності,  варто  лишень  натякнути  тобі  на  любов.
     Ти  ладна  обійняти    світ  своїми  теплими  долоньками  за  те,  що  хтось  зовсім  незнайомий  подпрував  тобі  сьогодні  комплімент.
     Ти  -  найтендітніше  створіння,  яке  ,однак,  має  вдосталь  сил,  щоб  прикрашати  своїм  єством  похмуру  буденність  і  бути  матір'ю  всьому  прекрасному.
   Тебе  вітає  увесь  світ.
     Тебе  вітає  сьогодні  весна!

(мамі  до  свята  8  Березня)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398030
дата надходження 04.02.2013
дата закладки 04.02.2013


В.Воццек

Нарколепсія

Ці  пориви  екзальтації,  вони  як  божевілля,  як  непомірне  захоплення  тимчасовими  об’єктами,  що  ненадовго  приходять  попити  в  кімнату  душі  чаю  із  тих  трав,  що  росли  під  вікнами  в  час  дитинства,  а  потім  ти  забув  про  них  і  забув  всі  букви  у  їх  іменах  чи  йменням,  чи  латинських  словникових  діалектах  твоєї  дитячої  свідомості.  Так  добре  було  пару  років  назад,  коли  улюблений  запах  був  –  запах  щойно  придбаної  книги.  Вислизую  і  наштовхуюся  на  свої  перші  злочини,  напевно,  стає  жаль,  що  вони  лише  на  пожовтілому  папері.  Протоколи  думок  будуть  прочитані  саме  тим,  що  потрібно  прокурором,  тим  якого  приходиться  боятися  все  життя,  всім  своїм  екзистенціальним  наповненням  і  дійсністю  поза  межами  дозволеного.  Хотілося  б,  щоб  це    не  було  зрадою,адже  зрада  –  це  клеймо  на  піднебіння  осягання  межі,  а  ще  частіше  границь.  Ще  більше  хотілося  б,  щоб  все,  що  йшло  слідом  і  пхало  на  підвіконня  багатоповерхівок  –  тільки  брехня,  тільки  випари  мозку,  тільки  порушення  уявного  бачення.  Але  ти  говориш  так  обережно,  ніби  перед  тобою  кимось  зазначені  пункти,  ніби  застигнув  у  ступорі  подушки  Дюпре.  Хочеться  підписувати  приговори  істотам?  Але  це  все  рівно  не  потягне  на  брехню,  не  перетвориться  на  зраду,  а  опустошенно  буде  спускатися  кожного  вечора  в  затерте  крісло,  кожного  меланхолійного  вечора,  кожного  беззмістовного  вечора,  кожного  чужого  вечора,  що  так  хочеться  присвоїти  собі.  А  потім  лише  бажати,  щоб  це  все  виявилося  сном  і  підліткові  мрії  стоять  під  дверима  разом  з  тимчасовими  об’єктами  і  чекають,  що  їх  мінімум  це  мінімум,  а  не  завершення  історії  буття,  про  яке  так  колись  приречено  писав  Екклезіаст.  Якщо  виривати  пухлину,  яка  висушує  свідомість,  то  можна  запізнитися,  а  якщо  не  поспішати,  то  можна  встигнути,  а  якщо  плакати,  то  можна  застигнути  на  місці,  якщо  оперувати,  то  можна  звільнитися  від  невиконаного  обов’язку.  Краще  тебе  тримати  під  контролем,  інакше  на  завершення  епічного  початку  можна  потрапити  у  трагічний  куток  гострого  сприйняття  оточуючого  слова.  І  мова  –  це  зрада,  що  впадає  в  нарколепсію.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397819
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 03.02.2013


Віктор Шупер

ти відчуваєш?

ти  відчуваєш?
світ  розчиняється  наче  цукор
у  чашці  чаю,
розбиваючись  молекулами
об  стіни,
ховаючись  в  кожному  з  нас
щоб  зустріти  незримий  опір.
опір  того,  хто  не  цінує  час.

майбутня  прірва  схожа
на  останню,
а  камінь  перед  нею  -
на  трамплін.
ти  стоїш,  тобі  перехопило
подих,
ти  уявляєш  не  падіння,  ні  -  
політ!

ти  відчуваєш?
світ  розчиняється  щосекунди
на  крихти  правди  -
сліди  чужих  життів.
ти  маєш  крила,
отож  коли  забракне
слів  і  почуттів
літай  над  прірвою,  немов  востаннє
і  розчинись  у  безлічі  світів!

                                           31.01.2013р.  (щойно  написав)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397103
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 01.02.2013


Asperanso

Сонні тіні

Пусти  дурня  
До  раю  
Йому  
І  
Там  
Буде  погано  
Тому  дурнів  там  
Немає  
****************
Що  ти  робиш  
Сплю  
Що  ти  робиш  
Сплю  
Пішов  геть  
З  моїх  снів
******************
Вас  щось  турбує  
Циркуль  в  голові  
Відсутність  душі  
Та  страшні  сни  
Не  турбуйтесь  
Я  вам  пропишу  
Таблетку  
Все  мине  
******************************
Сніг  
Іде  
На  гостини  
До  мертвої  родини  
Що  поробиш  
Холодні  зими  
Пусті  поля  
Мертва  сім'я  
****************************
Намалюй  мені  серце  
напиши  мені  душу  
та  виріж  мозок
*****************************
Навіжена  
Випусти  
Мене  з  полону  
Потягу  та  смутку  
*****************************
Смерть  
Прийшла  
На  гостини  
До  мене  
Нічого  не  придумав  
Сказав  
Тобі  кави  чи  чаю  
*****************************
Святе  безумство
Налити  
Та  випити  
Стакан  
Шизофренії  
Із  життя  
От  я  
Народився  
Вже  
Сп’янілий
*********************************************************
Мертвого  
В  душі
Жити  
На  землі  
Не  навчиш    
Як  не  трудись  
***********************************
Я  настільки  
Правильний  
Що  аж  неправильний  
Ти  така  не  правильна  
Що  мене  верне  
****************************
Жовтий  кролик  
Вже  третій  день  
Я    без  зупину  
Випиваю  
Рогатий  кролик  
Десятий  день  
Крізь  чарку  на  сонце  
Дванадцятий  
Вона  з  сокирою  
Голова  на  столі  
А  навкруги  кролі
*********************************
Спи  Спи  
Мовчи  
Твої  слова
Це  маячня  
Пусти  !
Спи  
Не  хочу
Я  тобі  сказала  спи  
Ти  хто  така  ?
Я  смерть  твоя  
************************************
Перед  смертю  
Я  бачив  маму  
Нас  забирають  
Наші  матері
(далі  буде?  )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381132
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 01.02.2013


ImmortalPsycho

постійна ночівля в тобі (спільно з Асоціальним Невротиком)

Я  завжди  ночую  у  твоїй  куртці,
навіть  коли  ти  не  одягаєш  її
я  залишаюсь  там  шматочком  незайманої  землі
я  легко  займатимусь,
коли  ти  ще  раз
прокинешся
і  промовиш  
ім’я
чиєсь,
і  знову  її  одягаючи
ти  відчуєш
вогонь
клапанів
покинутих  риболовних  постів,
відчуєш  дим
прибережних  портів,
відчуєш  приємну  хворість  із  легень
величезних  рибин,
що  вигріватимуться  в  теплі  ночі
без  кинджала
в  подертій  сорочці
вона  віддаватиме
усім  палкі  поцілунки:
дітлахам,
що  сплять  поряд  з  чорношкірими  
біженцями
в  дірявих  черевиках,
робітникам  будівничих  цехів,
жінкам  із  місяцем  на  голові,
жінкам  із  серпом  в  руках,
жінкам,
що  стануть  жінками
десь  далеко  у  Сербії

віднайшовши  собі  оселю
у  твоєму  верхньому  одязі
я  також  помітив  там
шматочки  даху,
так
я  знаю,
ти  не  одягаєш  його  на  місцини,
в  яких  проживаєш
не  вдягаєш,
щоб  ніщо  не  могло  стримувати
твої  стрибки  із  парашютів  вгору
дахи  в  твоїх  піжамах,  куртках
перебувають  у  постійному
летаргійному  сні,
і  часом  їх  видіння  передаються  мені
в  якості  неіснуючих  тварин
із  твоєї  реальності

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396737
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 30.01.2013


Biryuza

твоє

більше  жодних  символів
на  паперових  простирадлах
завтра  клич  стане  деревом  
і  почне  заглядати  у  скляну  пащу  
твого  будинку.
завтра  дім  почує  мій  голос
і  запарує  спокоєм
в  очікуванні  листів
від  осені.
так  буває  лише
коли  сполучні  дроти
беруться  памороззю
і  єдиним  правильним  рішенням
є  
простягнути  теплу  долоню
в  форзаці
твоїм  очам

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396018
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 29.01.2013


Віктор Шупер

Два світи

попередь  мене  коли  будеш  брехати,
я  не  хочу
зливатись  із  темрявою  твоїх  слів
і  не  хочу  отак  просто  мовчати
в  момент  зіткнення  наших  обох  світів.

попередь  мене  коли  щось  важливе
буде  на  думці,  в  крові,  в  почуттях.
коли  світ  замовчить,
коли  світ  замовчить  божевільно
і  дуже  близько
і  набудуть  відтінків
твої  справжні  і  чесні  слова.

я  чекаю  не  завтра  і  не  сьогодні,
не  буденності  фраз
і  не  сірості  почуттів.
бо  у  нас  є  світи
божевільні  і  неповторні
і  коли  вони  поряд  -  
нам  не  треба  ніяких  слів.

                                   28.01.2013р.

Вірш  насправді  про  кохання,  хоч  в  ньому  немає  і  жодного  слова  "люблю".
Бо  слова  ці  попсові,  брехливі  і  навіть,  буває,  вульгарні.
Бо  словами  безбарвними  крадуть  душу  свою
і  самого  себе  словами  пустими  вбивають...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396186
дата надходження 28.01.2013
дата закладки 29.01.2013


Галас

де руки де рева де світ ло

шкіра
влітку
просякнута  світлом
взимку
уподібнюється  корі  дерев
така  ж  щільна  така  ж
позначена  шрамами  часу
так  ж  жорстка  на  дотик
-так  каже  Момо-

шкіра  прагне  води
шкіра  тяжіє  до  неба
-мої  руки.лущаться.-
твої  руки  скидають  з  себе
мертву  кору.зиму
Твої  руки  -
дерева.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390585
дата надходження 07.01.2013
дата закладки 08.01.2013


Biryuza

йуеіаоєяию

заметілі  майже  безправ'я
на  голову  розтисячну
з  переруділим  волоссям
пересинілими  очима
і  голосом  вже  пересказаним
мої  ренусійні  стани
як  забрискане  часом  скло
збільшує  панораму  алергії
я  вмію  
натискати  на  безклавішшя
твоєї  душі
де  в  процесі  засвоєння
вигадок  кутобоких
обираю  застуди  вбрання
вириваючись  кашлем  у  голос
спалахом  гніву  з  горла
безпечно  німують  крона  печалі
канат  перемоги  вже  за  спиною
лишилось  лише
одягнути  пальто
і  знайти  рукавички

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390508
дата надходження 07.01.2013
дата закладки 07.01.2013


Хаген

***

Люди  виходили  з  холоду  і  поступово  
знаходили  свої  марева  у  кроках  сердньовіччя,  
коли  ще  занедбані  будинки
виростали  на  прозорій  землі.
На  пальцях  загоювалися  рани
від  завчасної  зливи,
і  зелень  більше  не  росла  по  тілу.
Їх  зламані  шиї  бовталися  на  деревах,
немов  новорічні  кулі,
і  піною  крився  місяць.
Аж  із  приїздом  якогось  індіанського  джаз-гурту
вікна  у  їх  домівках  розпорювали  повсякдення,
хоча  до  цього  вікна
вважали  повітря  своєю  суттю.

Зграя  подихів  у  тихому  своєму  болю
не  достає  навіть  ніг,
і  стрімко  йде  за  борт.

Люди  виходили  з  холоду
і  дороги  зшивались  у  єдиний  простір
вдячного  зимового  міста.
Проходити  крізь  стіни  вони  навчились
у  кращих  з  тих,  хто  був  останнім,  
хто  вишукував  хоча  б  якісь  сходи
до  сонця.  І  було  те  сонце  над  бровами.

Між  кулями  проходять
і  стоять.
Та  лютий  надихає  синів  своїх
розмовляти  на  пташиній  мові.

А  холод  тепер  під  серцем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303283
дата надходження 30.12.2011
дата закладки 05.01.2013


Хаген

Омріяна

тобі  чутно
що  міста  вже  ніч  як  нема
ім'я  його  день  як  забуто
у  твоїй  сонячній  схованці
що  тінню  яструба
звеш

то  птах  не  для  
сонця  народжений
не  в  плинність  хвиль
вірує
своє  пір'я  сріблясте
він  дарує  тобі
як  плащ  зимовий
як  серце  впітьмі

наодинці  із  квіткою
ти  вертаєшся
до  зорь  своїх
що  лютню  скували  з
твого  подиху
а  квітка  то  око  яструба
то  твоя  дума
обертається  з  руїни
синню

подивись
на  слід  з  гори  йде
як  зимові  волхви
зтирають  останюю  твою
надію
як  пагорби  ночі
вириваються  з  тиші
твого  сивого  тіла

омріяна  яструбом
йдеш  ніби  в  червоне  гілля
заходу

омріяна

а  міста  вже  ніч  як  нема

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357190
дата надходження 13.08.2012
дата закладки 05.01.2013


Gabriet Ksenia

Кай і Герда

Добре,  що  скалка  льоду  потрапила  лише  в  серце  Кая,  бо  якби  серце  Герди  заледеніло,  хто  б  врятував  Кая?  Добре,  що  у  Кая  є  Герда.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389232
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 02.01.2013


Gabriet Ksenia

Нахабно

Оголював  мої  плечі  своєю  розпустою
і  засинав  біля  кістки.
Оголював  душу  до  самих  нутрощів
і  мого  передмістя.
Розкривав  усі  входи  і  виходи  
так  нахабно.
Забував  мене.
Залишав  у  пустій  квартирі
ковтати  сигарки  обпалені.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387873
дата надходження 26.12.2012
дата закладки 26.12.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2012


Biryuza

оплаканий мною воїн

спроба  осилити  схему  дощу,
вмовити  хмари  рухатись  в  напрямку  часу.
вечір  смакує  гарячу  залежність,
відбираючи  ковдру  озброєнь.
з  тобою  поруч  занадто  людей,
мій  розбещений  воїне...
наче  силкуєшся  йти,
опустивши  очі  в  глибокі  кишені,
озираючись  навсебіч.
тебе  зовсім  не  кличуть
в  країни,  де  спокою  вщент.
місце  твоє  на  схилі  кволого  бунту,
ти  мусиш  бути  в'язницею  всім,
ти  безперервно  нам  мусиш  бути,
креслити  скаліченими  руками  опади
і  вмовляти...
направду  це  важливіше.
ніша  твоя  непосильна,  воїне,
затхлий  мир  -  тільки  відступ,
вбогі  недоїдки  знань.
і  коли  ти  востаннє  
опустишся  на  коліна,
всіляки  провини  
зійдуть  нанівець.
повернеться  забуте  із  мертвих.
воїне,  дихаєш  голосно  й  ледве
наче  й  сам  ти  оплаканий  мною
мрець.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387059
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 23.12.2012


команданте Че

пусто внутри

в  вечном  покое  нет  места  страданиям
значит  я  всё  еще  тут
пусто  внутри
еще  теплого  здания
я  тебя  всё  еще
|жду|


ты  стала  мной
и  моим  одиночеством
мир  где  мы  вместе
|умрем|
счастье  лишь  сон
и  проснувшись  не  хочется
помнить  приснившихся
в  нем


волны-слова  разбиваясь  приливами
глубже  впиваются  в  мозг
память-река  не  наполнится
ливнями

сердцем  я  насмерть
промок.





*фоновая  композиция  –
Diary  of  Dreams  «Butterfly:  Dance!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386929
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 23.12.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.12.2012


Аль Денте

то є любов

ти
ти-ти  ти-ти
тік-так  так-ні
таке  буває  раз  
або  двічі
так  щоб
хотіти  слухати
хотіти  думати
хотіти  бачити
хотіти
ти
ти  ти
ти-ти
ти  певно  любиш  чай
без  цукокру
а  цукор  без  чаю
спогади  без  імен
знаєш  ти  
мабуть
любиш  мене
Тцсссш
чуєш?

тік-так
ні-так
а  як?
ти  знаєш?

ти  просто  буваєш
раз
або  юуваєш  двічі

так  тік
тік  так
так  ні
ні  так

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378179
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 16.11.2012


Warik666

Між нами

Я  закохуюсь.
Шерхіт  її  дверей
Нагадує  дотик,  пустку.
Впасти  зопалу
В  надра  її  очей,
У  плетиво  голосу,  згустком.

Ти  загублена.
Снігом,  світами,  дощем.
Понад  сумом.  Самотністю  -  холод.
Майже  рухати
Губи,  зап'ястя  лише,
Випивати,  солодку  і  голу.

Я  волів  би,  щоб
Фатумом  стали  слова.
Твоїми  терпкими  руками.
І  сказати  усе,  що  тобі
не  сказав.  Усе,  що
померло  між  нами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373489
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.10.2012


Ляля Бо

жінко…

Жінко,  що  маєш  в  очах  стільки  полум"я,  
Що  можна  спалити  Содом  і  три  Вавилони,
Водиш  його  колами,  колами...
А  на  твоїх  долонях
Записане  пів  Євангелія
Трьома  простими  акордами.
Над  тобою  сміються  ангели  
І  накривають  ковдрою.
Над  тобою  ридають  сутності
Без  імен  і  без  облич.
...коли  забракне  його  присутності  -
поклич.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373169
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 25.10.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.10.2012


Артур Сіренко

Три клоуни

«  -  Отже,  прощавай  моє  завтра!»
                             (Акутагава  Рюноске)

 Я  думав  завжди,
 Що  клоуни  бувають  лише  смішні
 Але  виявляється,
 Що  в  оцьому  цирку  слов’янському
 Вони  бувають  страшні  й  потворні.
 Три  клоуни
 Над  лісами,  степами  й  болотами
 Грають  свою  виставу
 Огидну  й  жорстоку  –  
 Хоча  й  смішну.
 Три  клоуни  –  
 Маленький,  товстий  та  вусатий
 Зображають  Наполеонів,
 Калігул  та  Дракул.
 Сміємося,  бо  що  ж  іще?
 А  вони  зазирають  –  
 У  кожну  шпарку-шпариночку,
 Виглядають  з  кожного  дзеркала
 Три  паяци
 Вважають,  що  страта
 Це  повчально  і  весело,
 Що  вони  не  вар’яти
 І  не  скоромохи,
 А  пророки  і  цезарі.
 Дзвіночки  калатають
 Публіка  від  моря  до  моря
 Тішиться…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372405
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 22.10.2012


Віктор Шупер

Три кроки до прірви

відстань  -  три  кроки  до  прірви,
шумних  чи  приглушених
то  аж  ніяк  не  важливо

швидких  чи  повільних,
впертих  чи  змучених,
спільних  чи  розлучених
три  кроки  до  прірви

йдемо  оцим  світом
шляхами  незнаними,
завмираємо  біля  кожної  прірви,
словами  кохаємо,
мовчки  страждаємо,
кайдани  не  рвемо  залізні

прірв  боїмося,  як  невідомого,
сумління  питає
чи  зможеш,  чи  ні,
впадеш,  наче  камінь
у  тьму  ще  незнаного
чи  зможеш  летіти,
неначе  вві  сні

відстань  -  три  кроки  до  прірви,
три  кроки  для  розбігу  і  для  польоту
або  ж...  до  падіння  твого  три  кроки

                                                           27.07.2011р.  [03:45]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272307
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 19.10.2012


Biryuza

архів спокою

взаємозірка  на  верхів'ї  архіву  спокою
попільничним  вогнищем  освітлює  шлях
до  негоди  теплої.
одягаюсь  в  хронологічні  межі,
залишаючи  в  спальнику  долі  місце  для  випадку.
хтось  терпеливо  гортає  чернетку  твоєї  історії,
нагороджуючи  смерть  червоними  галочками
і  вчінням  напам'ять.
багатоголосся  давно  вже  прожитого
пролилось  на  тишу  вчорашньозавтрашнього  сьогодні
і  саме  тому  архіви  пахнуть  життям.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371936
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 19.10.2012


NNNP

Третю осінь

Не  буває  нас.  Що  не  кажіть,  -  не  буває  -
Голосіння  думок  через  милі  снодійного.
Одностайно  йдуть  люди  і  позіхають,
Ну  а  я  третю  осінь  не  сплю,  як  не  дивно.
Застібни-но  пальто    і  не  посміхайся,
Бо  так  хочеться  ляпаса,  знаєш,  дати,  -
Біля  скроні    вдесяте    покрутиш  пальцем
І  нічого  на  це    не  захочеш  сказати.  
Ну  а  я    обернуся  й  присяду  тихо
На  занедбану  лавку  у  парку,  скраю.
Третю  осінь  дивлюся  на  кляті  вільхи,
І  вони  вже  давно  не  такі  яскраві.
Третю  осінь.  Не  сплю.  Не  плещу  в  долоні.
Не  кидаюсь  речами  у  голі  стіни
Третю  осінь.  І  листя  руде  і  червоне
Надає  менше  барв  для  мого  божевілля.
Менше  фарб,  менше  звуків  і  менше  мряки
Начебто  все  застигло,  чи  застигає.
Говорю  це  –  і  все  ще  не  можу  спати,
Третю  осінь.  І  ти  не  відповідаєш…
То  ж  мовчи.  Сиди  тихо,  не  посміхайся
Й  я  додам,  майже  в  соте,  що  всі  ці  люди
В  своїх  рухах  і  жестах  лише  обманюються,  
Бо  ж    як  їх,  так  і  нас,  не  було  і  не  буде.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365664
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 19.10.2012


Biryuza

я бачила лише

я  бачила  лише  ті  годинники,  
що  боязко  дихали  в  глибинах  його  призначення.
двічі  в  хвилину  вони  зупинялись  і  ковтали  майбутнє,
якого  насправді  ніде  й  не  було.
масивні  тіла  їх  з  дерева  вишні
застрягали  в  серцях  пересічних,
що  впали  в  око  йому  чи  вишневу  душу.
я  бачила  лише  тих  дітей,
які  сиріли  в  його  величезних  альбомах
і  плакали  з  світлин  приречено  й  мовчки.
я  не  сміла  торкатися  їх  виховання,
бо  знала,  що  майбутнього  їм  не  бачити
подібно  вишневим  годинниками
вже  на  поверхні  його  призначення.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370786
дата надходження 14.10.2012
дата закладки 19.10.2012


Ilsa

Його очі не бувають порожніми…

Його  очі  не  бувають  порожніми.
Коли  він  самотньо  стоїть  на  причалі,
Думки,  наполохані  придорожніми
Ліхтарями,  снують  крихкі    магістралі.

І  здається  йому  крізь  дими  сигарети,  -
Дим,  буває,  не  згірше  оптичної  лінзи
Виділяє  найменші  дефекти,  -  планета
Затісна,  вже  пора  пакувати  валізи.

Марить  спокоєм,  прагне  пізнати  свободу,
На  собі  носить  море,  як  синій  піджак.
Із  самих  лише  "джокерів"  доля  колоду
Карт  тасує  для  нього.  Солоний  на  смак,

Як  текіла  із  сіллю  надвечір  в  неділю,
Як  нічний  діалог  в  соціальній  мережі,
Як  сліпа,  відчайдушно  смілива  надія
Подолати  кордони,  бар'єри  і  межі.

І  так  зручно  мовчати  про  все  на  світі...
Він  стоїть,  поховавши  руки  в  кишені.
Прокладає  у  Всеcвті  власні  орбіти,
Пропускаючи  дим  цигарок  крізь  легені.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371870
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 19.10.2012


Нічка

Чашка чаю

Море  часу,
Мало  цурку.
Чашка  чаю  і  стільці.
Чорні  рани  в  ніжну  руку
І  засушені  хлібці.

Білі-білі  простирадла,
Незачинене  вікно:
Усім  просто
Стало  
Впадло  -  
Ось  і  витекло  тепло.

Невагомі  гострі  
Ритми  протікають  між  думок.
Необузданої  миті  грає  посуд
Тяжкий  рок.

Голос  розуму
Тихіше.
Чорно-біло,  як  у  сні.
Чашка  чаю  –  
Це  найліпше,  що  залишилось  мені.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370492
дата надходження 12.10.2012
дата закладки 18.10.2012


Al Panteliat

Валеріана

Как  выяснилось,  эта  вещь  на  украинском  звучит  куда...естественнее,  чем  "в  оригинале")    Отдельное  спасибо  Oeri  за  редактирование  :)


Сидим  і  п'єм  валеріану.
Сидим  і  п'єм.

Друг,  подруга,  я.
На  котрій  пігулці  варто  зупинитися?  -  
Запитую  себе.  А  потім  подругу,  друга.
Вони  мовчать.

Сидим  і  п'єм  валеріану.
Сидим  і  п'єм.  

Телевізор  беззвучно  працює,
відображаючи  приблизно  те,  
що  приховано  за  шторами.  
Ми  прагнемо  переконати  себе  у  цьому,
тому  нам  було  простіше  увімкнути  спочатку  телевізор.
Крім  того,  ніхто  не  пам'ятає,  як  він  увімкнувся.  
Ніхто  не  знає,  що  він  увімкнений.  
Ми  позбавили  його  влади,  
хоч  йому  й  все  одно.  
Нам  теж  все  одно.  

Сидим  і  п'єм  валеріану.  
Сидим  і  п'єм.  
Єдину  річ,  
котру  не  хочеться  поетизувати.  

На  якій  пігулці  варто  зупинитися?  

Сидим  і  п'єм  валеріану.  
Сидим  і  п'єм.  

Вона  закінчилася  –  
відгукується  друг.
Подруга  мовчить.  
Вона  випила  більше  за  всіх,  
і  тому  не  говорить,  що  думає.  

Я  у  свою  чергу  відвертаюся  
і  читаю  книжкову  полицю.  

Через  невизначений  час  застаю,  як  подруга,  друг  
дивляться  один  одному  в  очі,  з  цікавістю  
розглядаючи  своє  відображення.
Такого  я  ще  не  читав.  
Мені  доводиться  робити  теж  саме  з  дзеркалом.  

Це  припиниться,  коли  
будильник  подасть  нам  знак,
щоби  ми  непомітно  перебралися  
на  іншу  квартиру,  
доки  від  нас  не  залишаться  віддзеркалення,  тіні.  

На  якій  пігулці  варто  зупинитися?  

Хто  б  міг  подумати,  що  ми  прагнули  саме  до  цього.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112009
дата надходження 15.01.2009
дата закладки 17.10.2012


Артур Сіренко

Скрипаль, який приходить у темрявi

«У  самотності
 Як  ніколи  цінуєш
 Дружбу  з  Місяцем.»
               (Йоса  Бусон)

 Скрипаль  моїх  снів.
 Мовчки  зазирає  у  мою  пам'ять,
 Дивиться  спокійним  поглядом
 Дивака-мірійника.
 Чому  кожен  мій  сон  як  музика?
 Чому  навіть  дерева  танцюють
 Коли  літаю  я  
 Над  дахами  людей
 Ночі  кожної
 Без  мітли  і  пропелера,
 Як  місячний  зайчик  
 У  Лхасі  –  сумному  місті  сиріт?
 Чому  у  моїх  снах  кольорових
 Всі  сови  монашки
 Всі  вовки  –  автори  містерій,
 Всі  зайці  водії  паротягів?
 Скрипаль  посміхається,
 Він  знову  бере  до  рук  скрипку
 Коли  я  поринаю  у  марення….
 Грай,  скрипалю,  грай…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371507
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 17.10.2012


Гаоль Лостяр

Ранок

Холодні  пальці  із  сухою  шкірою
кОвзають  за  ширмою  сорочки
роблю  примочки
на  повіки  
аускультуючи  набряклі  темні  кільця.
РАНОК  –  
послід  від  пологів
тягнучИ  за  пуповину  з  ночі
(обвитої  довкола  шиї  плоду)
починаю  чаєм
котрий  внаслідок  афікцій
на  очах  
мов  свіжий  жмурик  
(маневруючи  феноменом  
котячої  зіниці)
ЗА  -
стигає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364434
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 17.10.2012


ImmortalPsycho

***

Я  відчиняю  двері
і  твоя  втіха  квітне,
коли  ти  малюєш
кров’ю  сади  оголені
всі  вокзали  тамують  
спрагу,
розриваючи  чиїсь
дурні  тендітні  голови
Я  відчиняю  двері
і  всі  зимові  системи
стають  мовчки
кволими
і  тоді
березень  запускає
руки  під  твою  сукню
і  ти  кричиш  
від  насолоди,
а  вже  потім
(ніколи)
я  певен,
що  сонце  
здере  з  себе  
брудний  одяг,
вимолюючи
ще  раз  погріти
твої  ребра,
але  ти  все
ще  в  минулому  -
важкі  засуви
дверей
зірвані
і  мімічні  недомагання
 так  легко
протікають
легким  холодом,
проникаючи
в  порожню  перину,
а  потім
звуком  глухим  
у  голову.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370607
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 16.10.2012


мелодія сонця

лі. та. . ти…

лі.
та..
ти...
в  самому  слові  проростають  крила
відчуваєш,  як  тріпоче  небо
шпаринками  вічності
у  твоїх
небезсмертних  легенях
відчутно..
всесутньо
вибухаєш  пелюстками  сонця
і  на  швидкості  світла
на  такій  повільній
швидкості
сплетених  мрій
перелітаєш  павутиння  вигаданих  кордонів
дороги  зречених  місць
і  безмежності  волі

я  (не)  ілюзія
я  просто  маленький
промінь  сонця
що  любить  подорожувати
сітківкою  твого  ока
на  екваторі
спільного  раю

лі.
та..
ти...
та  ти
чомусь  обираєш  землю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363591
дата надходження 11.09.2012
дата закладки 12.10.2012


команданте Че

кубометры

месяцами
выкапывать  себя  из  могилы
зарываясь  еще  глубже
в  себя
никогда  никому  ни  во  что  больше
не  верить
только  в  то  что  ты  все  еще
ты
и  все  еще  жив
не  смотря  на  отвращение
не  смотря  на  сильное  сомнение
по  этому  поводу
и  отсутствие  какой-либо  боли
|какой-либо|
только  паралич  эмоций
только  апатия
и  солнце|противо|стояние
принудительное  выкалывание  глаз
тьмой
растягивание  суток
миллилитрами  кофе
кубометрами  дыма
тоннами
молчания
затемнение  проявлений  света
из  щелей
слов
просыпающихся  после  комы
до  полной  потери
пульса  реальности
до  абсолютной  гибкости  стен
сознания
и  собственной
вдоль|поперек
из|м|ученной
комнаты
безалкогольная  интоксикация
организма
души
ощущением  процесса
регуляции  всех  уровней
самоочищения
себя
дезинфекция  мыслепотока
осознанием  смысла
каждого
вырисовывающегося
слова
завершение  написания  картины
внутреннего  образа
с  последующей  эякуляцией
изображения  нереальности
на  поверхность  реального
мира

как  итог
БЕЗСЛОВЕСНОЕ
принятие  его
в  ходе  созерцания  результата
молчание  как  первопричина
молчание  как  метод
молчание  как
следствие

гармония.




*фоновая  композиция  –
Sui  Generis  Umbra  «Stupor»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369763
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 10.10.2012


Biryuza

до сьогодні так

вони  вміють  бачити  лише  плесом  ока,
чути  горищем  слухової  багатоповерхівки.
до  них  нізвідки  приходять  апостоли,
ногами  босими  вчать  цілувати  землю.
вони  ревно  заперечують  усілякі  війни,
підвищують  ціни  на  свою  неповторність.
в  рамках  чорних  тримають  своїх  пророків
і  доки  цей  світ  стоїть  їх  буде  вдосталь.
безмоста  прірва  створена  для  оминання,
повчання  влучно  в  відсутність  цілі.
і  хоч  я  вмію  плести  канати
все  ж  повертатись  не  бачу  сили.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365230
дата надходження 19.09.2012
дата закладки 22.09.2012


Biryuza

ти повертаєшся здалеку

кожного  ранку  ти  повертаєшся  здалеку,
вриваєшся  в  своє  тіло  неначе  грабіжник.
ніжно  встромляєш  спиці  в  плавку  прийдешність
і  решті  годин  випиватися  чарка  за  чаркою.
ніч  помарками  пишеться,  
кров"ю  спиваються  вишні,
бо  горішні  натхнення  так  рідко  трапляються  втішними.
я  не  здійснюю  зовсім  пророцтв  і  чекань  не  виказую,
те,  що  "разом  колись"  нам  під  тінню  було  
чи  ще  буде.
коли  в  груди  вселяють  давно  і  нестерпно  помазаних,
ти  стаєш  богохульником  й  знаєш,-
ще  трохи  і  знудить.
хто  ці  люди?
 навіщо  їм  дно  обіцяне?
я  тепло  від  молитв  загортаю  в  шалик.
і  воістину  скаргами  вже  переписана,
як  і  ти  повертаюсь  щоранку  здалеку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365473
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 21.09.2012


Ірина Гнатюк

листи||я слідкую за тобою

писатиму  тобі  листи  
на  неформатних  аркушах
незнайомець  в  темно-синьому  пальто
я  знаю  де  ти  живеш
я  слідкую  за  тобою
в  тебе  в  дворі  гліцинії
я  бачила  як  ти  куриш
на  веранді
вигулюєш  собаку  невідомої  мені  породи
повертаєшся  з  магазину
чому  ти  не  забираєш  пошту?
тобі  добре  і  без  цього
або  тобі  безнадійно  погано
листи  -не-вірші
в  шухляду  я  їх  не  писатиму
цікаво
чи  думає  поштар  що  я  божевільна
байдуже...ти  все  одно  коли  небуть
прочитаєш  їх  всі
а  я  поки  що  заглядатиму  в  вікна
твоїх  світлих  самотніх  кімнат
ти  живеш  сам
ти  прокидаєшся  о  сьомій
я  слідкую  за  тобою
я  знаю  де  ти  живеш

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356811
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 12.08.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2012


Пастель

Міражі ноосфери

Я  акінак.  Я  Рим.
Встромлюю  собі  пальця  в  скроню,
Імітую  постріл.
Розлітаюсь  дрібними  леткими  краплями
І  феєрверком  вгору.
Там  за  широким  дубовим  столом  збираюсь  до  купи.  Підставляю  бокал  і  вже  відчуваю  смак  ароматного  божественного  вина,  майже  хмелію...
Але  чаша  з  вином  пуста,  під  ногами  спить  п’яний  Одін,  сьогодні  з  ним  нудно...
Стрибаю  вниз.
Падаю  в  натовп,  на  бруківку,  в  калюжу  звичайно  ж.
Публіка  зацікавилась,  їм  смішно.
-  На  біс!
Вклоняюсь  і  кажу:  «Вибачте,  калюжі  скінчилися»,  і  включаю  чорно-біле  кіно.
Веселюсь.
Але  чомусь  Чарлі  їх  не  смішить.  Публіка  розчарована,  робить  філософські  висновки  і  розходиться.  Чарлі  теж  йде  геть.
Нудно.
Я  кусаю  губу.  Спочатку  собі,  потім  тобі.  Мені  подобається,  тобі  –  звісно  ні.
Ти  як  завжди  кричиш,  це  так  смішить.  Спостерігаю,  насолоджуюсь,  дитя  в  моїй  голові  заливається  сміхом.
Але  ти  перегинаєш  палку,  все  більше  кричиш,  сваришся,  махаєш  на  мене  пальчиком.
Псуєш  настрій.
Я  розбігаюсь  і  вистрибую  у  вікно.
Лечу...  до  Праги.  Там  сіро,  гарно.  Глибоко  вдихаю.
(коли  так  глибоко  вдихати,  то  вдихаєш  аромати-сенси,  сутність  тих  речей,  те  незриме,  що  наповнює  їх.  Двійник-невидимка  з  4-го  виміру)
Глибоко  вдихаю...  Облизую  пальцями  шершаві  стіни.  Замовляю  каву.  Дощить.
Сльози  падають  в  очі,  на  губи,  з  неба...
І  такий  приємний  зосереджений  спокій.  І  музика.  І  думки...  як  листопад.  Золоті  листки  зриваються,  кружляють,  розбиваються  об  землю...  розбиваються  вщент,  в  золотий  пил.

Вдома.  Втома.  Провалююсь  в  ліжко.  Спиш.  Легенько  дмухаю  тобі  у  вушко,  золотий  пил  в  твоїй  голові  розлітається.  І  тобі  сняться  сни.  Мої  сни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355587
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 06.08.2012


Biryuza

з її руки

від  її  спостережень  здіймаються  бурі,
руйнуються  мури  
й  крапають  вверх  літаки.
з  її  руки  вистрибують  теплі  темноти,
знаючи,  
що  хтось  вже  не  проти  піти.
від  її  самоти  долунають  сумні  мотиви,
вона  надто  смілива
і  тому  замикає  прощанням  роти.
як  і  ти  вона  робить  свій  вибір  наосліп,
тягне  погляд  бляшанками  зі  спини.
їй  здається,  що  так  чинять  всі  дорослі,
навіть  ті,  що  складають  сценарій  війни.
до  весни  не  дрімається,
що  їй  з  того  -
уявляє,  як  хтось  пише  десь  книжки,
оббиває  забутості  непороги
коли  згадує  запах  її  гіркий.
з  висоти  недосяжності  землю  видно,
вибиває  з  системи,
вона  вже  тут.
досі  вірить  у  простори  снів  блакитні
і  у  те,  що  колись  її  повернуть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354880
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 03.08.2012


команданте Че

тимчасове кладовище

ті  кому  призначено
мають  розуміти  що  не  можна  просто  так
зникнути
без  болісних  повторень
в  найближчому  майбутньому
когось  найближчого
без  нагадувань  про  вічне
життя  в  тілі  мертвих  |речень|
що  вижили  завдяки  революціям
в  голові  одного
чи  зникнути  без  будь-якого  бажання  бути
ніким  для  нікого
щоб  врешті  позначити  свою  тимчасовість
товстим  знежиреним  хрестом
присутності
але  вже  на  спустошеному  кладовищі  думок
де  могили  сповнені  живих
квітів  та  відданих  поглядів
одної
що  чекає  твого  повернення

|у  вічності|





*фонова  композиція  –
Aäkon  Këëtrëh  «Untitled»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354479
дата надходження 01.08.2012
дата закладки 02.08.2012


Alexander Marchuk

Енний раз

Ще  один  сон,  де  ти  енний  раз  зігріваєш  мене  обіймами,
не  шкодуєш,  що  подарувала  мені  бездоганну  мрію.
Де  ми  посміхаємось  і  ділимось  власними  чистими  надіями,
де  ми  пірнаємо  під  єдину  моря  хвилю.

Там,  де  літо  утворює  сонцем  у  серці  історію,
переповнену  щастям  і  тишею  власних  думок.
Ми  разом  перетинаємо  в  житті  не  першу  колію,
ми  разом,  тільки  я  і  ти,  робимо  спільний  до  вічності  крок.

Ще  один  сон,  де  ти  енний  раз  обіцяєш  мене  любити,
не  за  те,  що  я  пишу  для  тебе  вірші,
а  за  надію,  якою  ми  звикли  крізь  будні  хворіти,
за  слова,  що  прокидаються  під  наші  спекотні  пісні.

Ще  один  сон,  де  я  радий,  що  знаю  тебе..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351346
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 19.07.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.07.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.07.2012


ImmortalPsycho

Конве (єр) т

Божевілля  викриває  твою  ницість,
а  тому  моє  серце  
приймає  твої  легеневі  подихи,
що  рухаються  наче  величезні  кити.
Я  купив  собі  волю  за  200  центів,
і  придбав  судому,
що  вкриває  моє  лице  білим  інеєм,
і  в  цьому  інеї  я  бачив  твою  селезінку,
я  бачив  твою  травневу  чи  то  травну  систему,
вона  ніяк  не  могла  переварити  мене  і  моїх  віршів,
після    того  як  ти  перерізала  собі  руки  
чорною  стрічкою  Мельхіору,
я  ліг  спати
мені  приснилась  картина  картина,
де  бог  чомусь  не  може  перетравити  усіх  людей  світу,
що  він  виховує  дітей  та  блює  світлом
я  закурив  і  виблював  свої  легені  на  плитку
та  зварив  з  них  десерт
написав  першого  вірша  у  своєму  житті,
де  була  присутня  чиясь  важка  рука,
і  ця  чиясь  рука  тримала  мене  за  голову,
і  ця  рука  тримала  мене  за  лікоть.
Я  хотів  спати,  але  цигарки  вбивали  мій  сон,
і  я  зрозумів  що  бог  має  друзів,
а  тому  я  можу  писати  йому  листи
з  дурнуватим  чорним  гумором  і  смайликами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349586
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 11.07.2012


команданте Че

наследие тишины

и  может  быть  позже  ты  пожалеешь
о  том
о  чем  курила  так  много
лет
а  не  тушила  мысли  еще  в  самом  начале
пачки
в  зародыше  слова  позволяя  явиться
богу

и  вероятно  узнаешь  почему  я  всегда  ждал
а  ты  нет
или  почему  я  пока  еще  жил
в  то  время  как  ты  уже
скурила  полпачки
однажды  ты  даже  поймешь  почему  я  умер
хотя  и  не  начинал  ни  молчать
ни  писать
ни  курить

и  наверное  тебе  станет  лучше
только  после  первого  выкидыша
после  второй  скобки
после  смерти  легче
проще  воспринимать  текст  реальности
такой  какая  она  есть
чем  пытаться  понять
принять
забыть
чем  бороться
с  собой
со  мной

с  курением
.





*фоновая  композиция  –
Bosse-De-Nage  «Cells»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348222
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 11.07.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.06.2012


команданте Че

асфиксия

я  так  тебя  люблю  что  боюсь
называть  твои  имена  вслух
боюсь  порушить  их  хрупкую  конструкцию
и  превратить  в  свалку  неуничтоженных  воспоминаний  о  тебе
боюсь  что  они  вылетят  и  не  вернутся  ко  мне  никогда
ведь  у  них  такие  маленькие  и  легкие  сердца  в  буквах
нежные  настолько  что  даже  слабый  ветер  мог  бы  вырвать  их
смешав  с  грязным  воздухом  человеческих  мыслей
разъедающих  суставы  новорожденных  слов
и  унести  от  меня  навсегда
поэтому  я  ужасно  боюсь
говорить
боюсь  чтобы  их  тонкие  стенки  не  прогнулись
и  не  лопнули  под  давлением  типичного  равно|у|душия  слушающих
под  тяжестью  циничной  неискренности  произносящих
чужеродственных  губ
этот  мир  глухонемых  сердец  погубит  их  поэтому  я  молчу
молчу  чтобы  уберечь  тебя  от  себя  говорящего
называющего  все  твои  истинные  имена  вслух
добровольно  отдающего  их  на  съедение  заживо
ветром  и  чужими  голосами
|смертельно  раня  своим  собственным|
кричащего  о  тебе  всему  этому  миру  полумертвых  душ
выпивающих  соки  смысла
каждой
чуж|д|ой
ему
мысли
от  себя  влюбленного  настолько
что  если  я  когда-нибудь  умру
то  среди  полчищ  бессмысленно  убитых  слов
останется  одно  единственное  непроизнесенное  Имя
навсегда  спрятанное  в  моих  сшитых  обещанием
губах.





*фоновая  композиция  –  Vàli  «Et  Ensomt  Minne»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345186
дата надходження 20.06.2012
дата закладки 20.06.2012


Галас

лише

.

 так  пече  лише  дерево  
 втомлене  стиглими  плодами
 що  ніяк  не  хочуть  опадати
 яблучним  дощем
.
 так  низько  схиляють  
 голови  лише  яблуні
 червоніючи  
 від  постійних  поглядів  та  дотиків
.
 так  болісно  і  водночас
 радісно
 лише  вони
 віддають  своїх  дітей
.
 так  солодко  лише  Ти
 вранці
 п*єш  яблучний  сік

.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345052
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 20.06.2012


ImmortalPsycho

Боса

Вона  ходила  боса
Квола
По  траві  
Травою  дихала  
На  манівцях
Вважала  цей  простір  це  повітря
Ці  гаї  своїми.
Вона  ходила  боса  квола
По  землі
Та  інколи  вкривала  
природні  мури  своєю  цнотою
своїм  волоссям
босніж  бігала
купалася  
губила  їжу
та  була  щаслива

Вона  кохалася  в  траві
З  весною  до  нестями.
Гаї  шуміли  як  шевченківські
пісні
Коли  вона  босоніж  бігала  травою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300115
дата надходження 15.12.2011
дата закладки 17.06.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.06.2012


ларс

пов'язка

перев’яжи  тугіше  
сни  мої  всі  
чорною  
мереживною  стрічкою,
перегризи  
злющою  ніччю  
теж  чорну,  
всю  в  нафті  і  всій  цій  гидоті,      
крижину  мого  існування
а  вдарить  вечірній  дзвін  
розлий  на  столі
чорний  
чай
і  на  самоті  
до  зорі  
ранкової
тихо  
вивчай  
з  ним
техніку  
написання
моїх  
мексиканських  
ікон
тілом  
оголеним

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331249
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 17.06.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.06.2012


Gabriet Ksenia

Бережи його.

- Пообіцяй  мені  дещо…
- Що?
- В  мене  є  серце…  воно  маленьке  але  дуже  любить  тебе.  Бережи  його.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285676
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 15.06.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.06.2012


Галас

до сі

досі
збираю  всі  крихти
що  їх  ти  залишаєш  від  вчорашньої  плетенки  на  столі
зачиняю  всі  шухляди
що  їх  ти  відчиняєш  шукаючи  одяг  у  комоді
складаю  всі  книги
що  їх  ти  розкидуєш  вибираючи  у  шафці  що  б  то  почитати
читаю  всі  казки
що  їх  ти  хочеш  слухати  наніч  в  моєму  виконанні
досі
чую  тупіт  твоїх  босих  ніг
чищу  нам  яблука  на  сніданок
а  потім  доводиться  те  друге  викидати
бо  ти  не  їсиш
чому  ти  не  їсиш
ти  ж  так  любиш  яблука
а  я  так  не  люблю  минулого  часу
тому  вживаю  лише    теперішній
тому  повикидала  усі  годинники
тому
досі
не  зачиняю  двері
не  вимикаю  світло  
не  виливаю  воду  із  стаканчика
де  ти  споліскуєш  пензлі
не  закриваю  кришки  фортепіано
не  протираю  клавіш
на  яких  ще  видні  сліди
твоїх  пальців
які  відлунюють
до
сі
ля
соль
фа
мі
ре
до

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343784
дата надходження 13.06.2012
дата закладки 13.06.2012


Biryuza

з спокоєм і з любов’ю

...  він  наче  сфотографований  в  одній  з  кімнат  будинку  мого  майбутнього,  -  стіни  кольору  стиглих  абрикосів  вщент  заставлені  книжковими  полицями,  невеличке  трикутне  вікно,  письмовий  стіл,  застелений  списаними  аркушами  і  відсутність  ліжка.    Він  сидить  на  підлозі  і  стискає  пальцями  сигару,  навколо  нього  вже  багато  попелу,  а  за  вікном  щось  схоже  на  осінь…


Я  й  справді  бачу  його  живим.    Вчора  вранці  ми  придбали  колиску,  а  вже  ввечері  в  ній  засинало  двійко  ліричних  героїв.  В  нього  був  гарний  настрій,  в  мене  теж.    Ми  конспектували  джаз,  який  надиктовувала  ніч,  а  потім  ділились  ним  з  світом.  Нас  захопила  розмова  про  аеропорт  і  на  мить  ми  стали  літаками.  Потім  заплакали  наші  немовлята  і  він  розчинився….

Приблизно  триста  днів  він  не  повертався,  а  потім  нагадав  про  себе  чужим  голосом.  Весь  цей  час  я  писала  про  нього  і  врешті  виснажилась…  Свіжість  віршів  про  ромби,  туманність  його  плащу  і  нові  вигадки  про  час  повернули  мене  до  тями.  Ми  так  поспішали,  що  ледь  встигли  в  кіно,  а  там:  дивна  дівчина  закохалась  в  мертвого  письменника.  Кожної  ночі  він  снився  їй.  Одного  сну  вони  обвінчалися,  придбали  просторий  будинок  десь  за  містом  і  відчули  себе  щасливими.  Дівчина  вчилась  слухати  його  музику,  бути  матір’ю  його  книжкам  і  в  неї  все  виходило.  Він  багато  палив,  малював  її  в  своїх  віршах,  крав  риси  її  обличчя  і  нагороджував  ними  героїнь  своїх  романів.  Їм  було  спокійно  і  справжньо  вдвох  аж  доти  поки  не  завадило  безсоння.  В  фіналі  холодна  озерна  вода  стала  притулком  її  тілу,  а  зустріч  з  ним  перетворилась  у  вічність.

Він  щиро  радів  за  цю  дивачку,  а  я  вже  відчувала  на  собі  ранкову  прохолоду.  Весь  день  я  згадувала  колір  його  плащу  і  собі  почувалась  живою.  Маленькі  бісенята  ночі  вабили  мене  та  очі  відмовлялись  від  зустрічі  з  тобою.  Хотілось  перемоги  і  я  йшла  доти  поки  не  помітила  блиск  сонного  озера……….

Привіт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343622
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 13.06.2012


Катя Куприна

Смерть

Біль  ніколи  не  промахнеться
Занадто  широкий  розмах  крил
У  мене  заклали  цієї  ночі
Мільйони  і  тонни  кам`яних  брил

Це  -  окупація  мого  мозоку
Це  -  екзекуція  нервів  і  сил
Це  був  замах  на  мою  долю
Зброя  -  запах  свіжих  могил

Немає  сенсу  шукати  істину
Спіраль  дуже  різко  обривається
Смерть  -  емансипована  жінка
Що  і  коли  їй  забажається

Все  довкола  викрикує  символами
Під  ногами  танцює  спрагла  земля
Це  я  мабуть  забула  принести
Жертву  до  вівтаря

Закінчиться  і  ця  феєрія
З  білими  крилами  у  небуття
Бій  курантів  гострий,  як  лезо
По  дециметрам  ріже  життя

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=88983
дата надходження 15.08.2008
дата закладки 12.06.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.06.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.06.2012


ларс

очікування

Початок  дня,  ранок.  А  не  навпаки  чомусь,  як  того  хочеться.  Сніг,  який  вже  кілька  років  як  розтанув,  і  ніхто  не  пам’ятає  який  він  на  дотик,  пустився  знову.  Один  день,  наче  пакет  желатину.  Проте,  лише  ніч  по-справжньому  розкисла  або  захолола.  І  така  неочікувана  подруга,  –  маленька  і  худюща  як  трясця,  з  обличчям,  бровами  і  волоссям  як  у  відомої  акторки,  –  що,  звиваючись  під  ковдрою,  сама  собі  заважає  спати,  бо  знесилена,  заведена,  і  загадкова.  Загадуючи  наперед,  що  ніколи  не  повернеться  в  це  помешкання,  бо  тут  до  ніздрів  прилипає  та  знайома  пустка  від  якої  все  своє  недовге  життя  тікала,  тихенько  зачиняє  двері,  забуваючи,  а  може,  навмисно  залишаючи  чорні  лаковані  туфлі  на  високому  підборі  під  дверима.  Невиразний  страх,  –  ще  не  до  кінця  сформований,  що  ця  квартира  може  виявитись  єдиним  місцем  куди  можна  буде  потім  прийти,  –  підганяє  вперед.  І  потреба  прийняти  душ,  відмитися  невідомо  від  чого  чи  кого,  єдина  зараз  з  усіх,  що  ще  щось  важать.  А  в’язка  ключів  побрязкує  в  сумочці,  коли  спускається  сходами.  
     За  ним,  такі  ж  передбачувані,  надходять  інші.  Так  завжди.  Прискіплива,  педантична  ретельність  пам’яті.  Щоб  потому  не  картати  себе  за  необачність.  І  він  водив  за  собою  своїх  друзів.  Невірних,  неіснуючих.  Такі  ніколи,  й  не  такі  теж,  не  покинуть  на  півслові.  Промінявши  спокій  і  монотонне  цокання  сьогоднішнього,  такого  звичайного,  знудженого  дня  на  гучний  відгомін  вчорашнього,  спорідненого  з  чимось  хмільним  та  теплим,  карнавального  раю.  Ділився  з  ними  прогірклістю  зеленого  чаю.  Вони  аж  прицмокували  від  щастя.  Аж  слина  стікала  подвійним  підборіддям,  що  ставало  легко.  А  подвійні  стандарти  здавались  єдино  можливим  благом  і  спасінням.  
     Все  просто  відбувається.  Коли  думки  занурені  на  споглядання  себе  зсередини.  Збоку.  Ззаду.  І  в  зад.  
     Аби  лише  втриматись.  Не  зірватись  і  нікого  не  видати.  Не  кинути  курити.  Виходити  на  вулицю  кожні  дві  години,  як  на  ранкову  пробіжку  чи  в  спортзал.  Переводити  повсякчас  внутрішній  будильник.  І  було  важче,  ніж  просто  не  курити.    Переборюючи  себе,  страждаючи  цим.  Зневажаючи  ідіотів,  які  боготворять  спорт  і  моляться  Богу.  
     Вони  пробирались  вдвох  крізь  безжалісний,  мовчазний  потік  сторонніх  облич,  чіпляючись  ліктями,  спотикаючись,  але  ні  на  кого  не  звертаючи  уваги,  не  привертаючи  нічиєї  уваги,  занурені  по  груди  в  своє  белькотіння,  яке  відгонило  німотою,  наче  рештки  їжі,  що  застрягли  між  зубами.  Один  з  них,  той,  що  був  нижчим  на  зріст  постійно  відкидав  ногу  назад,  і  вона,  схожа  на  загрозливу,  нахилену  тінь,  танцювала  окремо  від  нерухомого  тіла  свій  власний  химерний  танок.  А  той,  що  вищий,  так  незграбно  вимахував  кінцівками,  що  вони  хилиталися  від  подувів  вітру  і  складалось  враження,  ніби  вони  давно  повідсихали,  проте  він  ніяк  не  може  їх  повідривати.  Звик  до  них,  як  звикають  до  сусідських  дітей,  тому  і  люблять  їх  більше,  ніж  своїх  власних.    
     Вони  шумно  човгали  туди-сюди  між  полицями,  підлога  під  ногами  скрипіла,  і  було  в  цьому  щось  противне,  неприродне,  переглядаючи  перші-ліпші  книжки,  шмигаючи  переляканими  очима  навсібіч.  Щось  шукали  між  нашаруваннями  пилу,  там,  де  все  ним  припало.  Але  ти  робиш  вигляд,  що  зайнятий,  коли  помічаєш,  що  людина  може  заговорити  з  тобою,  попросити  допомоги,  вдаєш,  що  з  іншої  кімнати  тебе  кличуть  і  йдеш  туди.  Вони  звернулися  до  Наталі.  А  він  не  розібрав  жодного  слова  з  того,  що  сказав  менший,  і  лише  почув  відповідь:  «Ні,  немає».  Вони  відійшли,  з  якоюсь  важкістю  в  кінцівках,  а  він  подивився  на  Наталю.  Ще  хвилин  десять  вони  стояли  мовчки.  Тоді  Наталя  підійшла  і  несподівано  сказала:  «Вони  питали  про  якусь  книжку,  а  я  нічого  не  розібрала,  то  сказала,  шо  нема.  А  якшо  вони  її  найдуть?».  І  вона  пішла  в  інший  зал.  А  він  стояв  і  думав  про  щось  своє.  Про  те,  що  це  його  місце  і  все  не  випадково.  А  ще  про  те,  що  можна  підійти  і  спробувати  дізнатися  яку  саме  книжку  вони  шукають.  Але  не  підходив,  між  тим,  наближаючись  до  них  все  ближче.  І  тут  вищий,  махнувши  рукою,  покликав  його.  Він  хотів  дізнатися  скільки  коштує  гаррі  поттер.  82  гривні  30  копійок.  А  нижчий,  очевидно,  повторив  йому  те  саме  питання  з  яким  недавно  звертався  до  Наталі.  Він  навіть  розумів  деякі  його  слова,  але  коли  той  називав  автора  і  назву  книжки,  всі  зусилля  відразу  ставали  марними,  як  і  до  цього,  бо  не  було  вже  чітких  звуків,  а  лише  бездонне  бубніння,  яке  заковтувало  невловимий  сенс  його  слів.  І  відповідь  була  такою  ж,  що  книжки  немає.  
     Могло  здатися,  що  далі  вже  нічого  не  відбудеться.  Але  вищий  взяв  слово  собі.  Він  був  старшим,  хоча  вік  обох  не  можна  було  визначити  напевне.  І  цього  разу  стало  зрозуміло,  чого  вони  хочуть.  Він  показав  їм  де  знаходяться  книги  по  медицині.  Вони  швидко  обрали,  так,  як  обирають  люди,  які  витратили  не  одну  безсонну  ніч  на  роздуми  про  щось  своє,  лише  їм  зрозуміле  і  важливе.  Вони  пішли  до  каси.  Вони  купили  книжку,  з  назвою:  «В  очікуванні  немовляти».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343427
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 12.06.2012


Галас

пла не ти

планети  сьогодні  наплутали  щось
венера  і  марс  помінялись  місцями
як  ти  плутаєш  пальці  в  моєму  волоссі
як  я  плутаю    звуки  тролейбуса
як  плутаю  звуки    трамваю
відчуваєш  пульсації  марсу?
його  розриває  зсередини
червоне  -  не  колір
червоне  -  це  крововиливи
червоне
я  досі  відчуваю  всі  фази
метаморфоз  венери
всі  зливи  всі  вибухи  
всі  зміни  
всі-всі
одразу

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343281
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 11.06.2012


Артур Сіренко

Ті, що гріють небо

*        *        *
Аромат  гербати.
Занесе  снігом  мене
У  цьому  селі...

       *        *        *
Тільки  дощ  прийшов
На  зустріч  з  поетом
Дивним….

       *        *        *
Гріють  небо
Самотніми  вогнями
Сумні  люди…

       *        *        *
Ми  теж
У  порожнечі  розтанемо
Як  цей  дим…

       *        *        *
У  дзеркалі  своєї  душі
Бачимо  дивні  тіні...
Осінні  дні.

(Світлина  автора  віршів.  Тут  він  в  горах  на  одинці  зі  свою  тінню  -  як  завжди...)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343221
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 11.06.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.06.2012


Аль Денте

плаксивий вірш

то  плаксивий  вірш
він  для  тих  хто  переживав  щось  подібне(

зараз  тут  немає  мене
є  лише
слова
і  трохи  емоцій  на  десерт
все  це  не  є  правдою
або  правда  не  є  цим


однаково  все  зливається
в  кадри
там
де
ще  не  було  рамок
і  можна  було  виходити
там  де
ти
то
не  лише
ти  
а  ще

трохи  снів
трохи  емоцій
трохи  бажання
і  метеликів  в  животі

тих
які  згоріли  від  моєї  настирливості

і  тих
які  не  народжувались
на  твоїх  долонях

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340831
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 30.05.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.05.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.05.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.05.2012


Biryuza

готуючись до польоту

нас  ніхто  не  покличе  кружляти  в  повітрі,
хитрі  здогадки  крізь,
якщо  можеш  мовчи  
або  ж  краще  з  безвиході  вистріль.
я  для  нас  збережу  цей  обачливий  вечір
і  постріл,
втаємничу  його,
наче  стали  сліпі
і  тепер  остаточно  дорослі...

готуючись  до  польоту,
знімаю  з  шиї  зірки.
твій  гіркий  аромат  обпікає  дощами,
я  пишу  стислий  лист
 і  останній...
до  мами.
так  втрачалась  в  тобі
і  чекала  надміру  супротив.
повороти  нудоти,
яка  мала  присмак  доріг.
ми  повинні  піти,
розганяючись,  просим  мовчання.
хтось  свій  шлях  скоротив,
хтось  не  вірив,  що  можна  востаннє.
потім  сіре  тепло
і  кімната  від  слів  як  від  глуму.
вас  тоді  не  було,
то  тепер  хай  не  буде  і  суму...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335787
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 08.05.2012


Люба Скоробогата

Як довго? (до ранку іти)

Темно.Чорно.Якби  не  шматок  свічки  у  моїй  руці  -  не  знаю  що  б.  
Він,мов  приріс  до  долоні.  Не  пече,  не  згоряє,  лише  світить  та  стікає  гарячим  воском,  
що  зразу  ж  застигає  потьоками(на  свічці,  на  руці,  падає  в  повітрі).  
-А-у-у-у...А-у-у-у...Де  я?  Куди?  Як?-  Одна.
Кругом  люди.  Багато.  Ходять.  Ні,  блукають.  Весь  час.  Бояться  світла  деякі.  Примружуються.  
Ховаються.  Ідуть  на  нього.  Ідуть  від  нього.
Ходять  вільно.  Розмірено.  Сонно-ліниво.
Я  чую  їх  (Вони  кругом!Вони  кругом!)  І  бачу,  коли  підходжу  ближче.  
-Люди!...
Мовчать.
-Люди!...
Тиша.
-Давайте,  сплекаємо  сонце!  
Темно.
-Чи  хоч  розведемо  вогнище!Ану-мо!
Вугільно.
-Скажіть  же  щось!
Байдужість  гірша  за  зневагу.
-Залоскочіть  звуками  небо(душі  в  вас  -  з  срібла  струни).
Люди  розучились  чути(?!).
Переглядаються  котячими  очима.
"Згинь!"
Як  довго  до  ранку(?)  іти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335556
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 07.05.2012


Luna Ravenheart

У божевілля смарагдові очі (оповідання?. . )

Вчепившись  пазурами  у  шорстку  поверхню  дошки,  я  зібрала  останні  сили,  щоб  не  зірватись  у  безодню.  Вогненна  геєна  розбурхалася  не  на  жарт,  спрагло  смакуючи  наперед  мою  жалюгідну  котячу  душу.  Я  відчуваю  носом  її  огидний  сірчистий  подих,  її  жар  опалює  моє  хутро.  Тікати  нема  куди  –  рятівна  дошка  повільно,  сантиметр  за  сантиметром,  опускається  в  пекельне  горнило.  Шляхів  лише  два  –  поступово  згоряти  разом  з  нею  чи  розслабити  м’язи  й  відчути  блаженство  останнього  польоту…
До  клекоту  полум’я  доєднався  ще  один    шум  –  лету  вкритих  лускою  крил.  Ящур  підлетів  знизу,  затуливши  на  мить  мене  від  смертельного  жару  й  розправивши  прямо  піді  мною  перламутрові,  з  ніжним  сріблястим  відливом  крила.  Подивився  своїми  смарагдово-зеленими  очима  просто  мені  у  вічі,  запрошуючи  знайти  порятунок  на  його  холодній  блискучій  спині.  Я  розслабила  лапи  і  м’яко  ковзнула  вниз.  Відчула  під  собою  гладеньку  Ящурову  броню,  намагалася  в  неї  вчепитися…  і  зрозуміла,  що  це  неможливо.  Моє  маленьке  тіло  безсильно  ковзало  по  лискучій  поверхні,  невблаганно  сповзаючи  до  краю.  От  і  все  –  мить  польоту  назустріч  полум’ю…


…Мабуть,  я  прокинулася  від  власного  крику.  Моє  патлате  чудо  схилилося  наді  мною,  ніжно  гладячи  по  щоці.  
- Заспокойся,  маленька,  це  був  просто  сон.  Все  добре,  -  Святик  лагідно  усміхався  й  дивився  мені  у  вічі  смарагдово-зеленими  очима.  –  Не  треба  було  тобі  пити  тої  настойки  –  хто  його  знає,  що  Слон  у  неї  напхав…
Він  схилився  наді  мною  й  ніжно  поцілував  у  губи.  Кімната  залита  сонячним  світлом,  ліжка  Нюти  та  Оксі  акуратно  застелені.  
- Яка  година?  –  злякано  спитала  я,  кліпаючи  повіками,  щоб  остаточно  прокинутись.  –  Ми  ж  на  пари  запізнилися…
- Спокійно,  кицька,  -  усміхнувся  Святик.  –  Сьогодні  субота,  ми  хіба  що  зі  сніданком  трішки  запізнилися.
Я  цьомнула  патлатого  в  щічку  і  сіла  на  ліжку.  Остаточно  повернувшись  до  дійсності,  я  могла  на  всі  сто  оцінити  перевагу  студентсько-гуртожитського  буття  над  висінням  у  котячій  подобі  над  пекельною  безоднею.  І  присниться  ж  отаке…  Ну  його,  Слона,  з  його  настойкою.



У  блоці  було  майже  порожньо  –  якщо  не  рахувати  вічно  застуджену  Таню  –  більш  відому  як  Танатос  –  з  незмінним  Самаелем  на  руках.  Самаель  –  то  здоровецький  чорний  щур,  який  спричиняє  усім  нам  купу  проблем  під  час  кожного  візиту  начальства.  Якось  ми  з  Танюхою  не  встигли  переховати  тварину  як  слід,  і  Семі  благополучно  виліз  зі  своєї  коробки  перед  ясні  очі  кураторки.  Та  –  чепурна  пані  середніх  літ  –  як  виявилося,  панічно  боїться  гризунів;  тож,  коли  минув  перший  шок  –  на  скуйовджену  голову  Танатоса  разом  з  її  мирним  ватажком  демонів  посипалися  тонни  прокльонів  і  клятвені  обітниці  "влаштувати  купу  проблем  включно  з  виселенням  з  гуртожитку  під  три  чорти".  Але,  коли  за  наводкою  пані  Карамазіної  прибігла  розгнівана  комендантка  –  Самаелем  у  кімнаті  й  не  пахло:  бідолашна  тваринка  жадібно  пожирала  сир  з  рук  Вульфа,  Таньчиного  хлопця  (ми  жартома  називали  його  Еросом,  за  аналогією  до  парочки  улюблених  персонажів  дідуся  Фройда),  на  два  поверхи  вище.  
 -  Привєт,  влюбльонниє,  -  гугнявим  грипуючим  голосом  привітала  нас  Танатос.  Закутана  у  свій  улюблений  чорний  в’язаний  шалик  (злі  язики  подейкують,  що  то  витвір  рук  Вульфа,  однак  сам  він,  як  і  його  наречена,  категорично  це  заперечує),  зі  зв’язаним  на  потилиці  у  "хвіст"  чорним  волоссям,  трохи  запухла  й  розчервоніла  після  довгого  сну,  вона  флегматично  палила  цигарку  біля  плити.  У  вилинялих  і  розтягнутих  темно-сірих  джинсах,  подібного  кольору  спортивній  курточці  та  сіро-чорних  капцях  з  облізлою  "пір’яною"  оторочкою,  з  шипами  у  брові  та  десятками  кілець  у  вухах,  Таня  була  схожа  на  втомленого  бунтівного  ведмедика.  –  Святий,  чуєш,  мо’ш  скачати  якоїсь  нормальної  блекухи,  бо  в  мене  інет  вирубили,  а  Вульф  форматнув  ноут,  нема  чого  навіть  послухати…
 -  Окі,  Тань,  подивимось,  -  відповіло  моє  чудо  й  не  питаючи  потягло  з  пачки  Танатоса  дві  цигарки,  простягнувши  одну  з  них  мені.  
 -  На  здоров’я,  -  прогула  застудженим  басом  Таня.  –  Добре  тобі,  Яра,  мені  Вульф  при  ньому  курити  не  дозволяє…
 -  Зате  кішка  з  дому  –  мишки  гуляють,  -  лукаво  усміхнувся  Святик,  зиркаючи  на  Таньчину  цигарку.  –  Толку  щось  забороняти,  щоб  плодити  лицемірство…
 -  Та  ми  й  так  усі  знаємо,  що  ти  в  нас  святий,  -  хмикнула  Танатос  і  випустила  потужну  нікотинову  хмару.
 -  До  речі,  в  які  пекельні  далі  понесло  Вульфа  цього  разу?  –  з  усмішкою  спитав  Святик,  смаковито  затягуючись  "Бондом".  Таня,  вочевидь  сита  його  викрутасами  по  горло,  буркнула:
 -  Він  на  роботі,  скоро  прийде,  не  хвилюйся.  
 -  Ну  то  передай  йому,  щоб  поприбирав  у  кімнаті,  бо  мені  набридло  за  нього  пахати.  Чи,  як  варіант,  можеш  виконати  цю  роботу  замість  мужа,  -  з  лукавою  посмішкою  додав  Святик.  
 -  Він  мені  не  муж,  -  сердито  відповіла  Танатос.  Самаель  в  цю  мить  видав  тоненький  писк  –  і  неочікувано  цапнув  господиню  за  палець.  Та  засичала,  -  У-у,  сволоч!  –  і  пустила  тварину  на  кухонний  стіл,  підносячи  укушений  палець  до  губів.  Щур  підбіг  до  попільнички,  в  якій  димів  щойно  пригашений  Святиком  недопалок,  і  з  явною  насолодою  вдихнув  дим,  що  тоненькою  цівкою  зміївся  над  столом.  
 -  Ти  диви,  ото  студент,  теж  курити  хоче,  -  засміявся  Святик.  –  Що  ж  ти,  Танатос,  а  –  сама  куриш,  Сему  не  даєш?  Воно  й  не  дивно,  що  він  тебе  кусає  зі  злості!
Таня  зібралася  було  бризнути  жовчю  у  відповідь,  коли  рипнули  двері,  й  на  порозі  з’явився  Його  Пекельна  Величність  Вульф.  Високий,  плечистий,  з  довгим  темним  волоссям,  мокрим  від  розталого  снігу,  і  червоними  від  холоду  щоками.  На  його  борідці  виблискували  крапельки  води,  а  на  плечах  шкіряного  плаща  й  носах  "гадів"  він  безцеремонно  заніс  у  приміщення  сніг.  Масивні  підошви  його  залишали  на  підлозі  мокрі  сліди.  Цьомнув  у  губи  Таню  і  зайняв  місце  біля  вікна.
- Аве,  смертные,  -  звернувся  він  до  присутніх  зі  своїм  "фірмовим"  привітанням.  Будучи  родом  з  далекої  Донеччини,  розмовляв  Вульф  російською.  –  Закурить  че  не  найдется?  –  потягнувся  до  "Бонду",  що  покоївся  на  столі.  –  Чьи?  –  окинув  поглядом  присутніх.  Таня  кинула  благальний  погляд  на  Святика,  і  той  збрехав:
- Мої,  чувак,  бери  на  здоров’я.
- Пасиб  на  добром  слове,  -  усміхнувся  Вульф,  витягаючи  з  пачки  тютюновий  виріб.  Витягши,  взяв  пачку  до  рук  і  з  незапаленою  цигаркою  в  зубах  по  складах  прочитав:  "Кур-ці  по-ми-ра-ють  рано".  –  Трушна,  -  хмикнув,  кладучи  пачку  на  місце  і  блимаючи  запальничкою  з  зображенням  черепа.  Зробивши  кілька  затяжок,  які  вочевидь  принесли  йому  немале  задоволення,  і  підставивши  Самаелю  велику  долоню,  на  яку  той  не  забарився  залізти,  Вульф  звернувся  до  Святика:  -  Как  поживает  доблестное  металическое  племя?
- Живее  всех  живых,  -  гордо  відповів  Святик  і  мотнув  головою,  щоб  скинути  пасмо  каштанового  волосся  з  плеча.  Вульф  уважно  придивився  до  його  шевелюри.
- А  ну-ну-ну,  чувак,  да  ты  кажись  седеть  начинаешь,  -  він  скинув  щура  на  стіл,  простягнув  руку  до  Святославового  волосся  і  затис  у  пальцях  сріблясто-білу  прядку.  –  Не  рановато  тебе  еще,  в  твои-то  девятнадцать,  а?  Я  вон  через  годик  с  небольшим  тридцатник  отгуляю,  а  всё  еще  во,  натурал,  -  усміхнувся,  потріпавши  себе  по  мокрому  волоссі,  що  покоїлося  на  не  менш  мокрій  чорній  броні  плаща.
Я  ніколи  раніше  не  помічала  у  Святика  цього  пасма.  Дивно,  подумала  собі.  Ну  що  ж,  я  чула  –  якщо  на  шкірі  голови  з’являється  пляма,  позбавлена  пігменту  –  волосся  на  ній  росте  сивим,  навіть  у  маленьких  дітей.  Добре,  що  це  зовсім  не  шкідливо,  ба  навіть  гарно,  оригінально  виглядає  –  сама  б  не  відмовилася  від  такого  пасма.  Думаю,  в  моїй  русявій  шевелюрі  воно  виглядало  б  непогано…



Кігті  невблаганно  зісковзують  з  гладенького  каменя,  за  який  мені  дивом  вдалося  зачепитися,  падаючи  у  безодню.  Жарко,  ой  як  жарко…  зараз  зітлію  зсередини…  може,  дійсно  –  швидка  смерть  краща  за  довгі  муки?  Може,  стрибнути?  
Знову  цей  шурхіт…  Ящур  повертається?  О  Господи,  що  йому  від  мене  потрібно?!  Врятувати  мене  йому  все  одно  не  вдасться…  та  й  навіщо  це  йому?  Бавиться,  насолоджується  чужим  відчаєм,  холоднокровна  тварюка…  Як  же  все-таки  дивно  шарудять  його  крила!  До  болю  знайомий  звук…  звук,  як  при  терті  шкіряного  одягу,  дзвоні  металевих  замків…  до  болю  схоже  на  Святикову  косуху…  тільки  голосніше…
Наближається,  і  знову  підлітає  знизу  –  і  не  жарко  ж  йому,  тварюці!  Розпростер  сріблясто-білі  крила,  вигнув  шию…  Дивиться  мені  просто  у  вічі  немигаючим  смарагдовим  поглядом…  Кігті  зриваються  з  каменю…



- Ну  що  з  тобою  знов  таке,  кицю?  –  патлатий  гладить  мене  по  голові  і  лагідно  притискає  її  до  грудей.  Виявляється,  я  заснула  в  нього  на  колінах,  дивлячись  фільм  по  ноутбуку.  Фільм  мав  бути  веселою  комедією,  але  я  вмудрилася  проспати  все  дійство,  окрім  перших  та  останніх  кадрів.  Зараз  на  весь  екран  цілувалася  парочка  і  почалися  титри.
-  Як  ти,  Ярусю?  –  Святик  занепокоєно  дивився  на  мене.  Які  ж  зелені  в  нього  очі…  смарагдові…  ніколи  б  не  подумала,  що  в  хлопця  можуть  бути  такі  яскраво-зелені  очі…  -  Тобі  погано?  Ти  часом  тою  гидотою  не  отруїлася?
- Не  переживай,  -  заспокоїла  я  його,  -  все  зі  мною  окей!  Просто,  певне,  таки  не  треба  було  мені  пити  такої  міцної  рідини,  -  я  засміялася,  патлатий  теж  трохи  заспокоївся,  принаймні  з  вигляду.  



У  Слона,  Святикового  сусіда  по  блоку  й  за  сумісництвом  друга,  був  день  народження.  Гуляло,  звичайно,  пів-гуртожитку.  Коли  було  вже  продегустовано  кілька  видів  пакетованого  вина  й  достатню  кількість  0.7л  ємностей  "Немирова"  –  щасливий  20-річний  хоботний  витягнув  з-за  тумби  плящину  невідомої  зеленкуватої  речовини  й  урочисто  оголосив,  що  це  його  рук  витвір.  Мовляв,  трави  сам  збирав  на  екологічно  чистих  полонинах  Карпат,  рецепт  фамільний…  Втім,  його  мало  хто  слухав  –  адже,  крім  мене,  решта  присутніх  справно  пили  горілку,  тож  погляди  в  них  фокусувалися  вже  слабо.  Вітька  та  Міхай  про  щось  затято  сперечалися,  Оксі  клювала  носом,  Валя  з  Христею,  обнявшись,  виводили  якусь  гидотну  попсятину.  Танатос  притислася  до  Вульфа,  з  відсутнім  виглядом  затягуючись  його  "Парламентом".  Вульф,  у  свою  чергу,  обнімав  волохатою  лапищею  кохану  й  час  від  часу  викрикав  щось  невиразне,  на  кшталт  "Слава  Одіну!"  або  "Смерть  христианским  отступникам!",  при  цьому  здіймаючи  в  повітря  вільною  рукою  "козу".  Моє  патлате  чудо  пригорнулося  до  мене  і  бурмотіло  незрозумілі  компліменти  мені  на  вухо.  Що  ж  до  мене,  то  я,  випивши  лише  трішки  вина  –  ну  не  люблю  я  оковитої  –  виявилася,  мабуть,  найтверезішою  в  цій  "веселій  компашці"  і  не  без  цікавості  спостерігала  за  рештою.  
Отакому  контингентові  й  запропонував  Слон  (який  так  само  вже  ледь  тримався  на  ногах)  випробувати  свій  витвір  алкогольного  мистецтва.  Що  було  опісля…  хай  історія  про  те  краще  замовчує,  бо  я  й  сама  не  пам’ятаю  –  після  другого  ковтка  запашного  зеленого  зілля  моя  свідомість  просто  вимкнулася.



Вийшовши  на  кухню  в  надії  на  дармову  цигарку  –  хоча  гроші  й  були  ще  в  кишені,  але  виходити  під  отакенний  снігопад…  м’яко  кажучи,  не  надто  хотілося  –  я,  на  превелике  розчарування,  не  знайшла  там  нікого,  окрім  Самаеля,  який  самотньо  сидів  на  столі  й  гриз  сухий  окраєць.  Побачивши  мене,  щур  раптово  зірвався  з  місця,  і,  як  ошпарений,  рвонув  до  модернової  споруди  з  порожніх  коробок  ,  яка  красувалася  з  легкої  Нютиної  руки  у  куті  стола,  що  впирався  у  кут  кухні.  
- Ну-ну-ну,  ти  чого,  Семі,  я  ж  не  кішка,  чого  боїшся?  Йди  сюди,  маленький!  –  Я  простягнула  руку  до  щурового  сховку,  але  тваринка  заховалася  ще  глибше  у  картонні  нетрі.  "Дивно,"  –  подумала  собі  й  хотіла-було  вже  йти  розшукувати  хазяйку  Сема,  яка  так  безвідповідально  залишила  свого  красеня  самого  на  кухонному  столі.  Але  тут  почувся  звук.  Шелест  і  дзенькіт…  саме  з  таким  звуком  розсікали  повітря  крила  Ящура…  Тьху,  що  за  маячня,  це  ж  Святикова  косуха,  яку  він  –  знайшов  місце!  –  взявся  чистити  прямо  в  нашому  коридорі.  Само  собою,  моєю  пастою  до  чорної  шкіри.  Мудро,  нічого  не  скажеш.
- Святик,  ти  ж  моє  спасіння!  –  підлітаю  до  патлатого,  цілую  в  щоку.  Той  виймає  з  вуха  навушник  і  кидає  на  підлогу  щітку.  –  Цигарку  маєш?
 Він  киває  і  дістає  з  кишені  джинсів  ще  майже  не  пожмакану  пачку  "Монте-Карло".  Подає  мені,  водночас  відкидаючи  з  обличчя  набридливе  каштанове  пасмо,  і  у  тьмяному  світлі  запилюженої  лампи  зблискує  смужка  сивини  –  така  сріблясто-перламутрова…  і  я  дивлюся  на  неї,  як  заворожена…  А  моє  розпатлане  щастя  стоїть  собі  з  пачкою  цигарок  в  одній  руці  й  косухою  в  іншій  та  й  усміхається  до  мене  смарагдовими  очима.    



Я  вчергове  не  досягла  палаючої  лави  –  затрималася  на  гострих  каменях.  Скеля  нависла  над  самою  геєною,  і  підніжжя  її  зникало  в  розпеченій  палаючій  лаві.  Тут  так  спекотно,  що  несила  терпіти.  Шерсть  на  хвості,  на  лапах,  на  спині  вже  опалена  на  кінцях  –  але  мені  байдуже,  однаково  звідси  не  вибратися…  
Я  підповзла  до  урвища  й  подивилася  донизу.  Жовтогаряче,  багряне,  жовте  полум’я.  Розпечене  до  рідкого  стану  каміння.  Значить,  отаке  воно,  Пекло…
На  скелі,  що  на  тому  боці  урвища,  стоїть  могутня  чоловіча  постать,  висока  й  плечиста.  Пекельний  вітер  розвіває  довге  темне  волосся  та  поли  довгого  плаща  з  чорної  шкіри.  Щось  до  болю  знайоме…  Одін.  Стоїть  гордо  –  йому,  всесильному,  й  Пекло  підвладне,  його  не  пече  нестерпний  вогонь.    –  Иди  ко  мне,  -  голос  Одіна  схожий  на  грім,  але  водночас  до  болю  знайомий…  ніби  я  чула  його  щодня  –  але  в  якомусь  іншому  житті…
Я  дивлюся  вгору  й  не  можу  збагнути,  як  мені  потрапити  до  Одіна…  і  чую  звук.  Цей  звук  я  не  сплутаю  ні  з  чим  –  Ящур.  
 -  Ну,  і  чого  тобі  знову  треба?!  –  кричу.  Ящур  світить  смарагдами  очей.  Здається,  він  сміється.  Я  чую  його  голос  –  вперше  за  всю  цю  пекельну  вічність,  відколи  я  його  знаю.
 -  Заспокойся,  йди  до  мене,  -  говорить  крилатий  змій.  –  Не  треба  стрибати,  будь  ласка,  все  буде  добре,  повір!  –  Його  голос  до  болю  знайомий…  лагідний  та  трохи  наляканий  хлоп’ячий  баритон.  Здається,  ніби  десь,  колись,  в  іншому  житті  цей  голос  належав  комусь  для  мене  важливому,  близькому,  навіть  коханому…  Але  тут  і  зараз  він  слугує  огидній  потворі  зі  сріблясто-білою  лускою  на  крилах.
Згадала…  я  згадала,  як  потрапила  сюди.  Повірила  Ящурові,  сіла  на  його  спину.  Полетіла  до  його  "прекрасної  домівки",  яка  виявилася  самим  Пеклом…  
- Відстань!  –  волаю  до  хрипоти,  до  болю  в  гортані.  Ступаю  на  край…  і  лечу.



(З  газети)  
Тетяна  Т.,  мешканка  гуртожитку,  прибігла  до  сусідньої  кімнати  на  крик  Святослава  У.,  нареченого  мешканки  цієї  кімнати  Ярослави  К.  У  кімнаті,  крім  У.,  який  виглядав  з  вікна  та  щось  кричав,  вона  також  побачила  свого  нареченого,  Володимира  Н.,  що  тримав  У.  за  руки  та  очевидно  намагався  заспокоїти.  Визирнувши  у  вікно,  Тетяна  побачила  на  землі  під  вікнами  гуртожитку  тіло  своєї  сусідки,  Ярослави,  яка,  найвірогідніше,  випала  з  вікна.
Трохи  згодом,  прийшовши  до  тями,  Володимир  та  Святослав  розповіли,  що  перед  своєю  трагічною  загибеллю  Ярослава  поводилася  цілковито  неадекватно,  пересувалася  кімнатою  на  чотирьох  кінцівках,  як  тварина,  називала  Володимира  Одіном,  а  Святослава  –  Ящуром,  кричала  про  якесь  пекло,  куди  нібито  обманом  затягнув  її  Святослав,  а  тоді  вилізла  на  підвіконня  –  вікно,  за  трагічним  збігом  обставин,  саме  було  відкрите,  незважаючи  на  листопадовий  снігопад  (мовляв,  у  кімнаті  було  надто  сильно  накурено,  тож  вирішили  провітрити  приміщення).  Незважаючи  на  намагання  У.  втримати  подругу,  вона  вирвалася  з  його  рук  та  стрибнула  з  висоти  шостого  поверху.  18-річна  студентка  загинула  на  місці.
На  жаль,  про  причини,  які  спонукали  дівчину  до  подібного  трагічного  кроку,  ми,  найімовірніше,  не  дізнаємося  ніколи.  

2008.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332856
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 24.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.04.2012


Аль Денте

Аліса

Аліса  не  вміла  плакати
і  не  вміла  комусь  належити
а  весна  розкидалась  фарбами
і  життя  жартувало  з  межами

дощі  розтікались  щоками
розбещені  парасолями
і  спогади  були  мокрими
калюжами....  бігли  спогади

на  вулиці  між  маршрутками
де  мало  лишилось  щирого
вона  віддавалась  осені
Аліса  була  зрадливою

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310973
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 22.04.2012


Аль Денте

коли

Скільки  можна  її  пере4итувати
Отак  від  титла  до  титла
поливаю4и  кавою
мабуть  приємно
коли  вона  пахне  а  ти
4итаєш
шукаєш  4огось  нового
шукаєш  4огось  шукати
книжка  тільки  й  усього
трохи  абзаців  щоб  спотикатися
ти  4итаєш
а  їй  так  властиво  рватися
коли  ве4орами  від  титла  до  титла
заїдаю4и  цигарками
і  запиваю4и  кавою
ти  не  питав  себе  скільки
ще
зможеш  отак  пере4итувати

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332254
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012


Роман Штігер

о маріє +

о  маріє  магдалине  
о  музо  моя  єдина  всевишня  
я  молюся  тобі  сьогодні  бо  
інколи  ти  брешеш  занадто  відверто  
інколи  ти  кохаєшся  занадто  ліниво  
інколи  ти  віриш  у  бога  занадто  віддано  

приносиш  йому  своє  жертвоприношення  жертвороздвоєння  
ковтаєш  причастя  прищастя  і  знаєш  що  він  
обов'язково  пробачить  тобі  
що  він  той  самий  кого  ти  шукала  
усе  своє  свідоме  і  не  зовсім  

той  пісок  що  ллється  з-під  рук  твоїх  
є  ніщо  іншим  як  вода  океанів  
я  питиму  її  до  дна  аби  втамувати  цю  спрагу  
не  ковтаючи  повітря  соленого  
те  проміння  що  падає  тобі  на  волосся  
є  ніщо  іншим  як  лінії  на  моїй  руці  
я  буду  робити  на  ній  ножем  навмисні  глибокі  рубці  аби    
частково  затерти  хоча  би  ці  русла  підземних  річок  

мабуть  час  існує  для  того  аби  гоїти  
аби  скріпляти  ниткою  шви  намертво  днями  
я  кохаю  тебе  до  нестями!  
я  кохаю  тебе!  
a  відстань  ріже  клаптями  сповідь  
творю  тебе  із  вчорашніх  спогадів  споминів  
ліплю  частину  за  частиною  
реставрація  пам'яті  розумієш?  

скали  то  губи  твої  
глина  то  тіло  твоє  
слова  то  музика  твоя  
тричі  вірую  в  єдине  і  неповторне  ім'я  твоє  
не  потрібно  боятись  того  що  неодмінно  має  прийти  
не  потрібно  боятись  
о  маріє  магдалине  
о  музо  моя  єдина  всевишня

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304295
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 22.04.2012


Роман Штігер

небо

благаю  ти  тільки  не  хвилюйся  
у  мене  все  добре  
живу  собі  як  усі  набравши  у  очі  води  
і  відпускаю  її  коли  хмари  
латають  небо  безлике  і  сире  

сьогодні  зранку  похмуро  
настрій  помірно  континентальний  
погляд  сплетений  у  міцний  вузол  
стурбованого  голосу  що  звучить  під  водою  
бо  ти  не  тут  
а  я  на  поверхні  кричу  до  нікого  

якби  ти  була  поряд  було  б  усе  по-іншому  
правда?  
таке  враження  що  я  лечу  
до  неба  а  потім  різко  падаю  тобі  на  обличчя  
бомбардувальним  дощем  
і  танцюю  вітром  в  кишенях  
що  гонить  стурбоване  листя  
лоскочачи  кінчики  твоїх  тендітних  пальців  

пишу  тобі  бо  час  це  війна  яка  вбиває  історію  
твоя  ковдра  мабуть  ще  тепла  
і  до  сих  пір  пахне  нами  а  також  запашною  кавою  
головне  що  ми  живемо  у  спільних  історіях  

таке  враження  ніби  я  випав  росою  під  ноги  
низько  вклонившись  на  твої  втоптані  
легкі  сліди  що  розляглись  на  траві  
під  моїми  галасливими  вікнами  
вони  вказують  мені  вірний  маршрут  

бо  там  є  стежина  до  твого  піднебесся  
бо  там  ти  учора  літала  навпомацки  
бо  ніч  зрадлива  накрила  твої  очі  вуаллю  
і  ти  не  помітила  що  я  тебе  читав  по  складах  
але  ніяк  не  зміг  дочитати  
бо  закінчення  це  як  початок  незвіданої  і  тремтливої  
історії  яку  ми  ще  обов'язково  напишемо  разом

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328909
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 22.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2012


Андрєєв

Повернемося до найперших слів (миттєві думки)

Повернемося  до  найперших  слів,
Відчуємо  блиск  перших  почуттів.
І  так  замремо  ми  до  самого  світанку.

Давай  почуємо  те  дихання  весняне
Та  вітер  той  квітневий  невблаганний.
І  зрозуміємо,  що  ще  живе  кохання.

Тепло  згадаємо  тих  перших  обіймів.
Я  пам’ятаю,  і  тому  я  жив!
Чи  пам’ятаєш  ти?  Кажи…

3  квітня  2011  року.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251345
дата надходження 03.04.2011
дата закладки 17.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2012


Роман Штігер

придумати світ +

усі  можливі  історії  всесвіту  
починаються  з  тебе  
бо  ти  і  є  його  незмінним  початком  
ти  колекціонуєш  і  збираєш  їх  
як  обгортки  від  солодощів  

річка  витікає  із  горла  
сонце  сходить  під  вікнами  
весна  зустрічає  тебе  хтиво  і  радісно  
я  бачу  вкотре  твої  контури  і  ти  завжди  
не  така  як  раніше  
гаряча  як  африка  
загадкова  як  індія  

сонце  не  камінь  
вічність  не  щастя  
я  забираю  тебе  на  папір  
щоб  ти  була  на  поверхні  у  слові  моїм  

вкривайся  теплом  по  самі  вуха  
бо  ніч  може  бути  підступною  
або  гіркою  відсутністю  половини  тебе  
торкайся  моєї  тіні  
гортай  сторінки  нового  дня  
не  змикай  своїх  очей  ні  на  мить  
бо  майбутнє  заборонено  манить  і  
мабуть  ти  заварюєш  собі  чай  і  слухаєш  радіо  

ми  заходили  у  цю  тягучу  і  застиглу  ніч  
беззвучно  й  беззахисно  
як  війська  за  мить  до  зустрічі  з  ворогом  
ти  казала  
а  може  не  треба?  
давай  краще  повернемося  
я  мовчав  і  тримався  за  руки  твої  
як  за  спасіння  усьго  живого  і  сущого  

бриніло  усе  до  чого  ми  притулялися  
твій  голос  це  обрій  нашої  неокриленості  
ти  це  я  
ти  відкриття  неосяжного  простору  

ми  все  глибше  пірнали  у  пустку  пустот    
шукаючи  місце  де  можна  було  б  вкотре  
втопитись  у  тілах  одне  одного  
але  неодмінно  вижити  
бо  кінця  як  такого  не  існує  
його  ще  не  придумали

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330078
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 16.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2012


Рені

…із запахом м'яти

В  долоні  стікають  з  розпечених  вуличок  звуки,
Перепалені  зойки,  відлуння  самотніх  думок,  
Наповняєшся  ними  по  вінця…  немислимий  стукіт
А  слова  закінчились,  замкнувши  тебе  на  замок.    
Танеш  свічкою  в  пеклі  маршрутів,  обмежень,  асфальтів,
Вражень  фальшивих,  знецінених  потисків  рук.
Й  навіть  із  сильно,  до  болю  затиснутих  пальців
Час  похвилинно  вдаряє  в  розпечений  брук…
Тиша  зітліла,  і  ти  вже  не  важиш  нічого,
Двері  відчиниш,  і  серце  на  волю  гайне…
Скрикне  до  сліз,  і  злетить,  ледь  торкнувшись  порогу  –
В  небо  гаряче,  гартоване  сонячним  днем,
В  музику  літа…  у  сутінь  із  запахом  м’яти,
В  відблиски  сонячні…  Кола  годин  на  воді…
Діти  сміються  –  насправді  –  дорослі  вар’яти:
Котиться  колесо  світу  між  трави  руді.    

26-08-2011  (C)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277127
дата надходження 26.08.2011
дата закладки 15.04.2012


Ірина Гнатюк

кавовий вечір

Повітря  перенасичене  думками
сміхом
запахом  кави
і  гуаші
Він  сидить  і  дивиться
не  на  мене
а  в  вікно
і  невідомо  чого  чекає
від  цього  густого  цукрового  вечора
дихає  спокійно
крутить  думки  в  голові
і  чашку  в  руках
такий  рідний
до  кінчиків  пальців  свій
хитає  ногою  в  такт  музиці
живе  в  такт  зі  мною
і  саме  зараз  я  як  ніколи  
бачу  в  його  очах  те
що  він  ніколи  нікуди  не  зникне

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329565
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 15.04.2012


Poetka

…натомість…

"Потому  что  на  самом  деле  каждый  человек,  в  сущности,  одинок.  Не  важно,  есть  у  него  близкие  или  нет.  Человек  в  одиночку  переживает  свои  страхи,  даже  если  кто-то  другой  в  это  время  держит  его  за  руку.  Он  сам  плачет,  даже  если  кто-то  другой  вытирает  его  слезы.  И  если  сейчас  у  него  есть  кто-то,  кому  он  может  доверить  самые  свои  большие  тайны,  то  вовсе  нет  гарантии,  что  так  будет  до  конца  жизни.  А  в  конце  человек  и  так  уходит  в  одиночестве…"


           Януш  Леон  Вишневский.  Малгожата  Домагалик.  188  дней  и  ночей

     _____________________________________________
...накресливши  мапу  твоєї  долоні  відтінками  
суму  очей
дістаю  із  глибин  дна  моря  твоїх  роздумів  світло
так  важливо  мені
молитись  перед  сном  на  лінію  твоїх  плечей
на  невагоме  волосся  з  яким  грається  вітер...
терпкий  наче  чай  
який  залишився  недоторканим  зранку
твій  голос...
тремтіння  скла  в  глибині  лабіринту  ховається  проміжок  часу
хотілось  сказати...але  натомість
думка  з'їдає  слова  щоразу...

наші  серця  високо  в  небі  неначе  птахи
що  під  язиками  тримають  розлуку
і  життя  найчастіше  це  гра  у  шахи
коли  біле  і  чорне  тримає  одне  одного  за  руку...
в  мені  губляться  планети  твоєї  уяви  
і  щоразу  зізнаюсь  сама  собі
ти  просто  дотик  що  не  потребує  з'яви
ти  ніби  мед  який  тече  по  бороді
ти  далеко  не  той  хто  сповідує  правду
ти  наче  Господь  бо  до  тебе  я  йду  по  воді
твоїх  слів  -  тимчасової  радості  серця...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326414
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 15.04.2012


Luna Ravenheart

Memento Mori (замальовка з натури)

Нерви  -  канати.  Хвилини  -  хвилі  у  морі.
Так  хочеться  щастя
                                     збудувати  на  власному  горі.
Кімнати,  наповнені  снами,
Занадто  просторі.
Дивися,  як  падають  зорі.  
Memento  Mori.

Небо  -  пустеля.
Під  зорями  падає  стеля.
Холодно  й  тихо,  мабуть,  у  старому  костелі:
Небо  проколюють  шпилі.
Плеєр  плутає  стилі.
Краплі  замерзлої  крові
На  диво  білі.

Хвилі  потонуть  у  сніжному  морі.
Нерви  порвуться,  застуджено-хворі.
Голос  подати  накажи  мандрагорі.
Послухай...
Memento  Mori.
2010.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319188
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 15.04.2012


Ірина Гнатюк

мольберти

Я  буду  пестити  мольберти  аж  до  ранку
тулитись  пензлями  до  білих  просторів
втискатись  пальцями  у  дерев"яну  рамку
і  аж  давитись  від  нестачі  слів
чи  може  просто  кадрами  із  снів
заповню  біле  поле  і  від  крику
який  розірве  душу  просто  зникну
в  сум"ятті  потемнілих  кольорів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330044
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 13.04.2012


Ірина Гнатюк

Синиці

Не  своя  але  геть  сама
на  порожніх  підлогах  ранок
світ  у  рамках  де  нас  нема
світ  побитих  на  друзки  склянок

самобутня  краса  розлуки
не  жаліла  та  не  пекла
я  тихенько  опущу  руки
ті  що  жадібно  простягла

і  на  пальцях  немов  злодійка
по  квартирі  як  по  в"язниці
заглядати  у  вікна  зрідка
відпускати  з  душі  синиці

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329898
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 13.04.2012


Ірина Гнатюк

Він мене вчив///

він  мене  вчив  що  страх  то  деградація
і  ставив  чашки  на  балконі  на  перила
мені  без  нього  розпач  і  прострація
кому  б  я  ще  про  небо  говорила?
кого  б  я  розбудила  зранку  джазом?  
для  кого  б  танцювала  під  грозою?
він  мене  вчив  що  все  приходить  з  часом  
і  вмів  загріти  чаєм  і  собою
коли  він  йшов  то  я  погано  спала
ходила  містом  ніби  хвора  і  німа
і  глибоко  в  душі  його  чекала
він  мене  вчив  що  вічного  нема

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328885
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 13.04.2012


Gabriet Ksenia

Сповнена болю стояла край вікна

Сповнена  болю  стояла  край  вікна
і  споживала  варення.
Їй  було  забагато  дихати.
Їй  було  все  одно  на  порох  у  душі.
Їй  було  просто  боляче.
Гаражі  вулкани,  сперми
закупорили  дірки,
чужими  запахами.  
Пройшлись  крізь  душу
і  заляпали.
Жорстоко  заплямували,  
закрили  очі
рожевими  окулярами
і  запакували,  як  гуманітарну  допомогу
без  повернення
в  Україну.
Сповнена  болю  стояла  край  вікна  
і  споживала  варення.
Падала  
Їй  не  вистачало  опори
твоєї  душі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328205
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 06.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2012


Люба Скоробогата

Очі

Ті  очі  деінде  Тобі  не  знайти!
Ті  очі,  що  вміють  так  сильно  хотіти.
Не  кожен  сягне  тих  морів  глибини,
Комусь  навіть  правда  для  сміху.

Ой,  здуйте,  вітри,  хвилі  з  них  аж  за  край!
Хай  святість  не  сміє  торкати,  й  колоти
Мечами  байдужа  печаль,
Що  прагне  нам  грати  скувати.

Не  вмійте  чекати,  коли  вам  не  світ!
Бо  личить  лиш  чесно  чекати.
Мене  аж  лякає  ваш    древній  повіт  –
У  нім  можна  й  вічність  вгадати.
13.03.12

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321601
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 13.03.2012


Biryuza

усім

милуйся  сміттєвими  звалищами  і  густими  вогнями
замиленими  оченятами  кліпай  наївно,
тримай  спину  рівно  
коли  зупиняєш  блискучі  автівки
й  тоді  коли  скалишся  щиро  усім,
немов  на  арені  цирку...

ти  прокидаєшся  в  шлунку  своєї  зірки,
тієї,  що  шлях  твій  повинна  робити  світлим.
ти  бачиш  як  юні  і  вільні  ковтають  омани  літри,
а  потім  лаштують  на  чесність  тобі  перевірки.
ти  надто  для  себе  чужа  і  тобі  не  спиться,
вдягаєш  власне  ім'я,
коротшу  за  пам'ять  спідницю
й  прямуєш  вздовж  лінії  лісу,-
подряпана  і  зашкарубла
та  все  ще  актриса.
 тримаєш  донорські  сни  в  опустілих  легенях,
усе  видихаєш  ментолові  усміхи,
мантри  священні.
і  в  пошуках  завше  вивчаєш  старі  афоризми
щоб  влучно  жбурляти  їх  в  стіни
чужої  харизми...
та  перш  ніж  заснути  малюєш  обскубані  крила,
рахуючи  поспіхом  кількість  психічних  відхилень.

і  можна  б  дивитись  це  шоу  без  дивної  втіхи,
горіхи  чекання  як  вже  пограбовані  мушлі.
м'якушні  бажання,  інтриги  й  потоптані  фіги
і  кожен  хто  все  ще  сміється  -
загубленомужній.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315220
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 25.02.2012


Poetka

…із надлишкових правд…

"Xрани  Вас  Бог  от  слепоты  
И  от  нежданного  прозренья..."
                                   О.АРЕФЬЕВА
__________________________________

...сховай  під  підкладкою  свого  черевика  аркуш  на  якому
викарбовані  магічні  руни
нам  треба  втікати  мерщій  від  любові  якій  ніколи  не  стати  правдою...
бігти  через  час  через  відстань  щоб  зупинитись  і  відчути
ти  уже  так  далеко  що  волею-неволею  стаєш  зрадою...
щоб  отримати  право  на  ще  одну  вічність  достатньою  відпустити  
вчорашній  день
я  боюсь  втратити  навіть  цю  холодну  прокляту  зиму
для  якої  моє  серце  -  мішень...
головне  не  дивитись  на  життя  крізь  прорізи  твоєї  присутності
головне  знати  міру  кожному  щастю  і  впевнено  покидати
порожні  перони  твоєї  відсутності...
знаєш
саме  так  можна  навчитись  мистецтву  безболісно  вбивати...

слухати  важче  насправді  аніж  говорити
серце  занадто  мале  щоб  ми  в  ньому  могли  розминутись
і  тиші  тьм*яніють  колорити
дай  мені  землю  від  якої  я  б  могла  відштовхнутись
у  твоє  небо  
і  якщо  я  не  дай  Бог
виберу  невірні  маршрути
пообіцяй  що  ти  зможеш  мене
у  собі  розірвати  на  шматки
викинути
і  забути...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311641
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012


Warik666

Місто

Місто  плекає  біль,
Тихо  веде  туман
Гирлами  божевіль
У  надвечір'я  ран.

Місту  потрібні  сни,
Дощ  омиває  кров.
Триста  століть  до  весни
(Вірив  -  і  перейшов).

Вірив  -  і  не  забув,
Що  затопило  дні.
Місто  годує  шум
(Травми  свої  черепні).

Місто  стоїть  завжди:
Триста  століть  і  зим.
Вірити  -  значить  іти
(Або  померти  з  ним).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310914
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 02.02.2012


Biryuza

твої руки

твої  руки  -  то  човни,
що  губляться  на  поверхні  обмілілої  річки  сну.
твої  руки  -  то  перевертні,
спраглі  до  ночі  і  тіла.
зоряний  пил  на  обійсті  лютого,
розбрискується  місяць  на  наші  голови.
проникає  він  в  погляд  твій
і  наповнює  річку  сльозами  солодкими.
руки  твої  малюють  безмежні  полотна,
тонуть  човнами  у  думці  моїй,
збирають  мед  світанків  і  мовчань.
руки  твої  пливуть  розмірено,
відточують  звучання  безголосе
і  повертають  до  нашого  берегу...

руки  твої  -  то  човни,
що  губляться  на  поверхні  ночі
і  гублять...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310913
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 02.02.2012


Ласунка

Я хочу тебе написати (Обітниця)

Нехай  я  помиляюся!  Але  закохані  забувають  один  про  одного.
Забувають  коли  потрапляють  в  пекло(буденність).Коли  я  вільна  від  пекла,  все  ж  таки  продовжую  міняти  таку  смачну  ілюзію  про  тебе  на  банальні  потреби  свого  тіла.  Я  міняю  тебе  на  шматочок  лимона,  міняю  на  посмішку  свого  відображення  в  дзеркалі,  на  ковток  свіжої  пилюки  з  порепаного  вікна  гуртожитку.  
Я  міняю  тебе  …постійно!  Та  хвилинку  з  тобою,  нехай  одну  й  ту  ж  саму,  я  б  проживала  все  життя,  як  дежавю.  
Як  ти  зміг  замінити  мені  весь  світ???  Можливо  ти  просто  відкрив  цей  світ  в  мені?  Чому  він  в  мені  ховався?
Ти,  напевно,  не  пам’ятаєш  мою  смс  о  першій  годині  ночі?
«Я  не  боюся  тебе!  
Щоб  не  розбурхувалося  в  твоєму  морі,
Триматиму  твою  долоню..і  стрибатиму  через  калюжі…».
Ти  ж  не  зрозумів)))
Все  змінив..Ти!!!  Вбив  мене  і  переродив  знову!  Майстер!  Я  -  твій  витвір…
Не  жалієш?  Байдуже!  
Тебе  так  багато  стало  в  менім…Навіть  страшно  інколи  буває!  А  що  далі?
А  знаєш  ,  в  мене  є  сили  сказати  ,  що  моє  щастя  не  залежить  від  тебе!  Ти  не  потрібний  мені  ,  щоб  бути  щасливою!
Хух!  В  мене  вийшло)  Ну  ,  хвали  свою  дівчинку!
Але  ти  потрібний  мені  ,  щоб  навчитися  кохати….Так  як  це  вмієш  ти!  Боже,  в  мені  так  багато  Ігоря  ..  вільного  ..бо  живого..)
Прошу,  дай  мені  більше!  Будь  ласочка!  Я  хочу  твоє  кохання  тобі  ж  ..Моя  голівонька  добре  засвоює  усі  твої  уроки…Я  хочу  тебе  написати!
Я  не  вчеплюся  мертвою  хваткою  ..я  майже  вільна…,  бо  я  -  є  тим,  про  що  думаю…  
Ну  ,  як  ти  змусив  моє  серце  тьохнути?)  Не  хлопчик,  а  Бог…
Вір  в  мене  ,  коханий!  Вір  тому,  що  ти  єдиний  ,  хто  робить  мене  сильною!  
Я  хочу  тебе  написати….
 
         4  січня  2012  ми  заручилися…  

І  я  тебе  вже  пишу…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308406
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 22.01.2012


Володимир Шевчук

Ти стояла…

Ти  стояла,  
а  я  –
очі  в  сторону
Все  ховав  
ні  на  що  не  надіючись…    
Та  нічого  з  собою  
не  діючи  
Знову  зводив,  
і  
бачив  красу.  
Ти  дивилася  ніжно  і  
з  подивом,  
А  я  ж  майже  
відвів  
свою  голову
І  не  знав,  
чи  то  часом  
не  марево,  
Відмикати  цей  вічний  засув…  
Ти  стояла  
і  просто  не  зводила  
З  мене  погляду,  
юності  
повного.  
Чи  ж  ти  бачила  
ще  когось  
дивного  
Хто  б  ховався  від  твоїх  очей?  
Я  хотів  підійти,  
та  все  згадував,  
Що  красиві  
не  стануть  
знайомитись  
З  диваком,  
кому  тільки  лиш  
марити,  
А  не  ждати  від  долі  гостей.  
Ти  хотіла  
вже  йти,  
а  я  досі  ще  
Не  наважившись  
глянути  вкотре  так…  –  
Ні,  
я  погляд  твій  зовсім  не  витримав!  
Але  вголос  
все-рівно  
сказав…  
Я  сказав,  
що  
нехай  мені  сниться  це,  
Як  байдужий,  
коли  мрія  поруч  ось,  
Як  не  вмію  
поводитись  
дивлячись!..  
І  тоді  ти  сама  підійшла.  

07.12.2011  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298515
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 07.12.2011


Люба Скоробогата

В моїх очах…

В  моїх  очах  зржавіли  
Струни.  Як  тебе  чекати?
Минувшину  засіяв  попіл  мрій  -
Невинні  страти.

Сміялися  ми  прямо  в  очі  долі,
А  тепер  -  ридати!
Любов  безкрила  з  вітром  в  полі,
Нам  -  по  трофею,  щоб  не  впасти.
2.08.11

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274590
дата надходження 11.08.2011
дата закладки 05.12.2011


Ляля Бо

знесилене

Мамусю,  я  тепер  зовсім  від  рук  відбилася,  
П"ю  по  вісім  горняток  кави,  палю  муратті,
Не  навчилась  просити  у  долі  і  крихти  милості
А  живу  як  виходить:  двічі  не  помирати.

Я  жахливо  не  пунктуальна,  не  знаходжу  часу  на  сон,
Не  навчилася  рахувати  гроші  і  час…
Підпускаю  в  інтимну  зону  не  віп-персон,
І  живу  як  по  нотах  –  у  стилі  "ламаний  джаз"…

Видихаю  через  кватирку  клубками  дим,
У  минулім  житті  я  напевно  була  драконом…
Пам"ятаєш,  існує  істина  незникома:
Хто  яскраво  пала  –  помиратиме  молодим…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297441
дата надходження 02.12.2011
дата закладки 02.12.2011


Ляля Бо

межі…

вона  насправді  дуже  самотня,  та  дівчинка,  з  нашого  факультету...
їй  хочеться  говорити  і  стрягнуть  в  горлі  слова,
і  думає,  якщо  боляче,  значить,  іще  жива…
і  марить  дрібками  радості…  і  хоче  тепла,  та  де  там…
натомість  гасне  лампадкою,  додолу  повільно  котиться,
і  бавитися  в  існування  у  «лайках»  на  соцмережах…
а  хочеться  пригорнутись  маленьким  пухнастим  котиком…
і  хочеться  полетіти…  та  надто  вже  тиснуть  межі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296350
дата надходження 27.11.2011
дата закладки 27.11.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.11.2011


Warik666

Фантом самогубці

Гартований  спокій  картини.
Затишшя  і  стогін.  Вона.
Морози  годують  хвилини.
Могильна  самотність  вікна.

Обстелена  порохом  тиша.
Замовкле  до  болю  дівча.
Пітьма  все  густіша  і  глибша.
Згорає  порожня  свіча.

Розпечений  вітер  лиця
В  безодні  шукає  притулок.
Затупленим  лезом  різця
Безжально  по  шиї  тиснуло.

Бордовими  вістрями  ночі
Розплескує  січень  сльозу.
Допоки  безмовно  шепоче
Фантом  самогубці.  Внизу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295028
дата надходження 22.11.2011
дата закладки 22.11.2011


Warik666

Епідемія кислотних страт

Межа  сприйняття  -  параноя,
Ти  і  вина  -  вас  двоє,
Терпкість  води  у  каное,
Дерево  м'ятне,  хвоя.
Одвічне  питання:  "Хто  я?"
Може,  вас  більше?  Троє?
Окислена  холодом  зброя,
Загострений  страх,  параноя.
Довірився  внутрішнім  ноям,
Між  іклів  усмішки  злої  -
Свідомість  на  лезі  прибою.

Хвороба  затисла  горло...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294464
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 20.11.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.11.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.11.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2011


Paul Prinzowski

На день

Мої  вуста  припадають  до  твоєї  руки
тепла  вона  
відчувається  вперше
смак  мигдалю  забутий  на  кінчиках  пальців
він  вчиться  нагадувати  продовжуючи  п'яніти
вітром  занесло  його

ми  дивимось  один  на  одного  закриваючи  око
світло  зникає
порухом  зупиняю  його  вхопивши  за  стопу
ще  хвилину  аби  існувати
ми  не  вірим  у  відчинені  двері
звідти  смерть  приходить  у  сукні  червоній
за  нею  крики  у  чорних  мундирах

на  день  очікується
ніч  у  люстерку

мої  вуста  припадають  до  твоєї  руки
зливаючись  в  повінь
в  темряві  все  інакше
тіла  квітнуть
в  темряві  гине  темрява
звідти  смерть  приходить  у  сукні  червоній
за  нею  крики  у  чорних  мундирах

на  день  очікується
аби  знову  зустрітись

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290396
дата надходження 02.11.2011
дата закладки 03.11.2011


Ilsa

Синдром

Відбитки  ніг  на  совісті…  Попросять
Зібрати  особисті  речі  й  фотознімки
У  саморобних  рамках.  Вкрили  роси
Твої  троянди…  Квіти  пілігримки…

Годинник  зґвалтував  твої  хвилини,
Діагноз  шлях  пропалить  на  папері:
Синдром…  Твоя  першопричина  –
Наївна  (само)впевненість  в  партнері.

Маленька  постать  в  купочці  ілюзій…
Хвороба  нищить  тіло  зсередини.
Життя  –  це  вибірка  жорстких  алюзій
На  слушність  вчинків  кожної  людини.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287019
дата надходження 18.10.2011
дата закладки 30.10.2011


Нея Легна

Шизофренія

Ти  смерть
І  ти  життя...
Ти  вщерть  
Наповнив  небуття...
Ти  був  колись,
Не  злись!
Бо  я  не  зрозумію...
Знов  спогади
Лелію...
Втрачаю
Надію;
Топлю  горе
У  каві,
Якої  море,
Якраз  вдосталь,
Щоб  забути  
Холодну  сталь
Любові...
Витирати
Кров,  
Щоб  постраждати
Знов...
Згадати  
Втрати...
Любити,  помирати  -  
Синоніми...
 -  Хіба  є  "ми"?
 -  Та  є  "ми",  є!
Ось,  кожному  своє...
Не  без  істерики
Відстояла  моє  
Законне  право
І  вичавила
Потрібне  слово
Із  уст  твоїх
Німих...
Не  можеш
Без  мене
Забути,
Почути,  
Відчути...
Без  мене
Не  зможеш
Бути!..
Прощай!..
Приємно  помирати  
Наодинці,
Уповільнено  чекати,
Ховаючи  рубці,
На  тебе...
Писала  б  далі,  
Та  рука  болить,  
А  ти  не  вартий  болю!
Знову  наді  мною
Висить
Блакить...
Я  знов  валяюсь  долі,
Коли  заходиш
До  кімнати,
Щоб  знову  обійняти,
Мене  заплакану
Спитати:
 -  Ну?  -  
Й  все  зразу  зрозуміти...
Так  довго  страждати,
Щоб  просто  
Сказати
ЛЮБЛЮ!
             Тут  тільки  ти  і  я
             І  ще  моя
                                     шизофренія...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284284
дата надходження 04.10.2011
дата закладки 30.10.2011


Нея Легна

…♥…

Я  тебе  люблю…  Найбільше!  Не  знаю  чому:  це  почуття  просто  є  в  мені  й  нічого  з  ним  зробити  неможливо…
Люблю,  коли  ти  не  даєш  заснути…  Приходиш  уночі,  сідаєш  під  стіною,  береш  у  руки  чашку  кави,  яку  незмінно  готую  для  тебе,  і  зустрічаєш  зі  мною  ранок.
Люблю  розповідати  тобі  всілякі  нудні  історії,  відчуваючи  твій  зацікавлений  погляд…  Я  не  кажу,  що  ці  історії  про  мене,  ти  і  так  це  розумієш...
Люблю,  коли  ти  береш  мене  за  руку  і  ми  разом  блукаємо  вулицями…  І  байдуже,  що  нікого  немає,  бо  мені  ніхто,  крім  тебе,  і  не  потрібен…
Люблю,  бо  ти  знаєш  мене  краще,  ніж  будь-хто…  Тільки  ти  розумієш  кожен  мій  крок,  кожну  думку,  кожний  божевільний  учинок…
Люблю  навіть  коли  ти  з’являєшся  невчасно,  просто  виходиш  із  натовпу  назустріч  мені…  Тоді  ми  зупиняємося  і,  куди  б  не  йшли,  повертаємося  в  парк…  Туди,  де  вперше  зустрілися…  Мама  мене  покинула  на  хвилинку,  а  я  задивилася  на  яскраві  кульки  і  загубилась  у  натовпі…  І  зустріла  тебе…  Через  тебе  було  дуже  боляче…  Так  я  і  закохалася…
Люблю,  найсильніше  люблю  за  твої  мертво-ніжні  обійми.  Вони  ніколи  мене  не  зігрівають,  але  в  них  я  готова  бути  вічно…
Люблю…  Найбільше  в  світі  кохаю  тебе!..  Мабуть,  вибач  за  банальність,  і  жити  не  змогла    б  без  рідних  безбарвних  очей  і  запаху  твоєї  улюбленої  найміцнішої  кави…
ДЯКУЮ,  дякую  за  те  що  ти  є,  моя  кохана  самотносте…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289512
дата надходження 29.10.2011
дата закладки 30.10.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.10.2011


Роман Штігер

треба бути сильною +

вдихати  асфальтні  випари  й
без  виправдань  ховати  лікті  за  спиною
треба  буди  сильною  щоб
ніхто
чуєш?
ніхто  не  зміг  тебе  скривдити
адже  треба  міцно  триматись  за  руки
так  міцно  щоб  десь
через  місяць  ти  сказала  
занадто  впевнено
ти  мені  вже  не  потрібен
можеш  іти  собі  і  ходити  довкола
сьогодні  буде  вітер  не  схожий
ні  на  кого
ти  хороший
але  йди
не  гай  часу
лягай  собі  у  ліжко  один  
набери  води  у  рот
мовчи  і  не  вплітай  
мене  у  свої  кляті  вірші!
ти  віриш  у  це?
звичайно  що  ні...

ти  бачиш  усюди  стільки  фальшивок
із  блефу  навколо  сшиті  так  хрестиком
як  марення
ми  хрестимось
хрестимось  і  
пестимо  когось  бо  хочеться
як  вода  що  просочується  
між  ребрами
ми  ребуси
усі  безсилі  і  кволі  завжди
зажди!
я  ще  все  не  сказав
нам  поменше  би  скиглити
і  думати  через  раз
але  ти  будь  сильною
тримайся  міцно  за  руки
уже  не  мої
не  проси  
у  неба  дощів
не  проси

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262901
дата надходження 01.06.2011
дата закладки 08.10.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.10.2011


Роман Штігер

навиворіт

ми  цілу  вічність  не  поруч  
і  ніби  міцно  тримаємось  за  поручні  
щоб  не  упасти  долілиць  у  прірву  
нерозгаданих  і  трохи  хворобливих  снів  

нещодавно  у  тебе  появились  відкриті  рани  на  вилицях  
які  не  хочуть  при  жодних  обставинах  гоїтись  
навіть  якщо  прикладати  товсті  клапті  подорожнику  
навіть  якщо  купатись  у  прозорих  гірських  річках  
навіть  якщо  цілувати  довго  і  пристрасно  

але  ти  все  одно  продовжуєш  вивертати  своє  тіло  
навиворіт  шукаючи  там  затонулі  кораблі  і  потяги  
що  вічно  запізнюються  
у  кожному  із  нас  хтось  загинув  
хтось  пропав  безвісти  

ти  стоїш  із  самотністю  біля  вікна  
і  незграбно  заломлюєш  пальцями  срібний  промінь  місяця  
що  лоскоче  тобі  лице  так  ніби  небо  порвалося  і  
повільно  витікає  крізь  розбухлі  зіниці    
і  враз  ти  різко  провалюєшся  у  ту  бездонну  пустку  
і  не  можеш  ніяк  намацати  твердого  дна  

ну  що  ж  продовжуй  збирати  у  жменю  каштани  у  парках  
запам'ятовувати  камінці  на  довжелезних  берегах  
а  потім  згадувати  і  перелічувати  їх  у  пам'яті  
ось  так  творяться  просторові  ландшафти  і  цілі  сюжети  

ненароком  заплітається  пожовкле  і  щойно  опале  листя  
у  твоє  волосся  мов  якір  що  заповзає  у  густі  морські  водорості  
які  живуть  на  долонях  моїх  
але  ти  вправно  струшуєш  їх  ніби  й  нічого  не  було  
а  потім  воно  собі  перегниє  
і  прийде  нова  весна  у  наші  легені  
приходь  і  ти  
тільки  не  запізнюйся      



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284857
дата надходження 07.10.2011
дата закладки 07.10.2011


Іванна Шкромида

Дихати твоїми віршами…

Дихати  твоїми  віршами,
не  пропускаючи  жодного  слова  -  
це  те  саме,що    помирати  востаннє,
знаючи,  що  не  буде  наступного  відродження.

Курити  твої  рими,
випускаючи  з  вуст  натхення  -  
це  те  саме,  що  піти  до  заповненої  людьми  церкви
й  попросити  за  всіх  прощення.

Пити  твою  прозу,
із  сорокаградусним  вмістом  щирості  -  
це  те  саме,  що  прокинутись  й  пошепки
сказати  світу  ,  що  готова  йти  до  вічності.

Бути  тобою  і  бачити  зсередини,
який  ти  насправді,  -  
це  те  саме,  що  жити,  кохати,  літати
без  крил,  без  підвісок  -  віками!
Без  заборон,  без  законів,  без  рішень,
без  вагань,  без  сумнівів,  гріхів.
Бути  тобою    -  це  щось  зовсім  інше,
ніж  я  уявляла  раніше.
 Повір.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284460
дата надходження 05.10.2011
дата закладки 06.10.2011


Warik666

Дівчина із серцем-орігамі (присв. М. Б. )

Дівчина  із  серцем-орігамі,  кучерями  золотого  крою  і  усмішкою  в  хризантемах...
Бавишся  зорями,  допоки  місяць  нашіптує  вірші  надвоє  розділеним  сяйвом.
І  ніжиш  терпку  осінь,  вимочуючи  самоту  на  ванільно-небесних  антенах,
Поринаючи  в  надсолодку  душевність  незримо-пульсуючим  драйвом.

Тобі  до  вподоби  збирати  розніжені  танці  суцвіть,
Мандруючи  поміж  планет  таємничою  легкістю  равлика.
І  пестити  вітер,  красу  віковічних  століть,
Бо  у  серці  -  жаринка,  крилатий  дарунок  журавлика.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282105
дата надходження 22.09.2011
дата закладки 06.10.2011


Warik666

С. П.

Глибин  очей  отруєна  вода
Горить  у  вікнах  ріками  по  склу.
Безмежних  болей  випивши  до  дна,
Шматками  пульсу  відчуваю  млу.

Крізь  подихи  ледь  чутного  листка
Прольється  лід  гармонії  сердець.
Тепер  лиш  смак  холодного  вина
Із  ниток  снів  сплете  живий  вінець.

Солодкі  миті,  в  серце  проникавши,
Єднали  наші  долі  в  унісон.
Вогнем  у  душу  назавжди  ввірвавшись,
Вливаються  в  розбитості  полон.

Безмежністю  крізь  марева  годин
Стікають  в  пекло  крапельки  життя.
У  смерті  і  крізь  смерть  тепер  один...
Німію  далеччю  сліпого  небуття.

Троянди  спалахів  твоїх  тіней
Зривають  скальп  у  спогадах  щодня.
Ці  кольори  розніжених  алей
Обнімуть  смерть  затертого  ім'я.

Кидаючись  у  пошуках  надії,
У  тихих  вулиць  прошу  теплоти.
Уже  не  хочуть  оживати  мрії
Крізь  мертвий  рай  у  венах  кислоти.

Не  повернутись  нам  у  вічність  днів,
Де  сонце  й  місять  в  небі  цілувались.
Така  ціна  залитих  кров'ю  снів:
Проснувшись  раз,  прожитим  захлинались.

Руїнами  душевної  весни
Спускались  ми  все  нижче  й  нижче.
Кохання  ангели  забрали  назавжди,
У  смутку  тіл  кінець  ставав  все  ближчим.

Тепер  і  сон  уже  не  спить  в  стражданні,
Розривом  серця  падає  в  кошмар.
І  дотиком  в  солодкому  прощанні
У  Бога  прошу  повернути  дар.

"Верни  любов,  утрачену  раненько.
Віддам  усе,  благаю...  поверни..."
Ридає  сонце...  кольором  тихеньким
Стає  душі  ув'язнення  у  сни.

Сльозами  розкидаючи  лілеї,
Згасаєм  в  камені  засохлої  смоли.
В  надії  сяйва,  ледь  живій  ідеї
Стискаємо  долоні...  в  холоді  імли...

І  смерті  розливаємся  рікою...
Це  буде  раєм...  Там  де  я  і  ти...
І  возз'єднаємся  у  затиханні  болю...
Два  мертвих  тіла...  разом...  назавжди...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242869
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 06.10.2011


Warik666

Метелик

Дозволь,  кохана,  опуститись  нижче,
Минаючи  дощем  тендітний  стан.
Хай  тихий  дзвін  вуста  твої  колише
У  сяєві  любові  без  оман.

Лічить  зірки  на  ангельському  тілі,
У  вигинах  вмлівати  до  безтям.
Цілунки  залишати  майже  білі,
Про  подих  твій  співати  солов'ям.

В  твоїх  очах  світанки  зустрічати,
І  пити  теплих  рук  гірський  кришталь.
Шовкових  марев  сонячні  плакати
У  серце  заховати  під  вуаль.

Дозволь  коліна  ружами  вкривати,
І,  небо  прихиливши  до  повік,
Метеликом  душі  твоєї  стати,
Крилатим  пухом  надвечірніх  мрій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281368
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 06.10.2011


Warik666

Втеча до сонця (присв. Ю. Б. )

Сорок  градусів  болю...
Заколотий  холодом
відсутності
щирих
очей

Клітка  безнадії...
Штурмую  кров'ю
відстань
до  твого
образу

Розрізи  рук...
Вибухами  серця
малюю
картини
любові

Все  ближче...
Крізь  пекло
кидаюсь
у  руки
янгола

І  ми...  знову  разом...
Серед  сотень  тисяч  надій  і  сподівань...

В  океані  небес...  дотику  губ...  погляді...
Розкривши  очі...  cерце...  душу...

І  все  розчиняється...
Подихом...  коханням...

Нам  вдалося...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261125
дата надходження 23.05.2011
дата закладки 06.10.2011


Gabriet Ksenia

І. Цієї осені біль піднявся в повітря.

Останнє,  що  я  пам’ятаю,  різкий  біль  у  грудях…  ніж…  не  чекала…
Поїзди  навіюють  смуток…  ти  знаєш  це,  мабуть  ні.  А  ця  осінь  надзвичайно….  просто  дихає  болем.
Десь  на  іншому  кінці  міста,  а  можливо  навіть  вагона  є  розбите  серце,  таке  ж  як  і  моє.  Легкий  вітер,  він  не  забирає  біль,  а  лише  підіймає  його  у  повітря,  я  вдихаю  сповна  насичуючись  ним.
Іде  дідусь  з  ним  бабуся…  ех  старенькі  ж,  важко  їм  мабуть,  в  правій  руці  торбинка,  в  лівій  палиця,  точніше  навпаки  (руки  поміняймо  місцями,  з  дитинства  їх  плутаю)  збоку  іде  його  бабуся,  старенька,  проте  така  кохана.  І  тут  була  б  не  доречною  фраза  «Старість  –  не  радість».  Вони  щасливі,  аж  сльози  навертаються.  Дай  вам  Бог.
Молодь.  Всі  загублені.  Ніхто  не  знає  де  право,  де  ліво.  У  всіх  розбиті  серця.  Ліки  не  допомагають,  тільки  заспокійливе,  проте  не  всім  і  воно  допомагає.
Жаль,  але  в  18  ти  вже  зіпсутий,  ти  знаєш  більше,  ніж  старий,  ти  бачив  порно,  відчув  смак  болю…  І  серце,  як  недивно  вже  користоване,  колись  зібране  по  частинах,  деякі  в  процесі  загубились,  тому  тебе  і  стає  менше,  а  біль  відчувається  все  різкіше  і  сильніше.
Знову  осінь  люблю  її,  в  ній  можна  заховатись,  закритись  і  мовчати.  Так  тихенько  собі  сидіти  і  ніхто  не  помітить,  що  у  тебе  сльози,  а  якщо  помітить  зробить  вигляд,  що  не  бачив.  Хих,  а  це  вже  не  весело,  всі  черстві  і  ніхто  нікого  не  розуміє  та  й  не  хоче  розуміти.  
Ой  кольнуло,  мабуть  знов  хтось,  хоче  показати  мені,  яка  я  слабка.  Якби  ти  знав,  як  мені  боляче,  не  робив  би  так  думала  я  колись  –  хах,  а  люди  вміють  думати?!  Ні  не  вміють  давно  вже  не  ті  часи,  коли  люди  думали,  коли  допомагали  один  одному.  Колись  хата  в  сусуді  згорала  і  все  село  її  ішло  і  будувала  заново.  А  тепер  що?  А  тепер  нічого  нема…
Біль...

P.S.  продовження  буде

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283772
дата надходження 01.10.2011
дата закладки 01.10.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.10.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.09.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.09.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.09.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.09.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2011


Ірина Гнатюк

Вагітна снами

Вагітна  снами  несвідомо  прагла  неба
Хапала  зорі  у  долоні  просто  так
І  злегковаживши  відлинула  від  себе
Чужа  сама  собі...поганий  знак

Вже  не  вплітала  в  коси  самоту
Носила  душу  з  непідробного  металу
Під  три  чорти  впустила  простоту
У  темний  кут  холодного  вокзалу

І  ніби  в  неї  все  абсурдно  просто
З  години  в  роки  простягнувся  час
І  краще  б  душу  ту  взяли  на  розстріл
Поки  ті  зорі...не  спалили  нас

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276995
дата надходження 25.08.2011
дата закладки 25.08.2011


anomaly.

Зима

Пойдет  снег,  наступит  зима.
Ты  полюбишь  кого-то  другого.
И  ни  бросив  единого  слова,
Меня  оставишь  сходить  с  ума.

Дно,  я  не  вижу  его  с  этой  крыши.
Я  не  знаю  чем  мне  дышать.
Я  думала  что  небо  это  там  где  выше.
А  оно  там,  с  кем  осталась  душа.

Вечер,  не  по  зимнему  болен,  холоден.
Он  укроет  поля,  дома.
Я    буду  сама  замерзать  в  этом  городе.
Не  потому  что  настала  зима.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276984
дата надходження 25.08.2011
дата закладки 25.08.2011


Роман Штігер

кораблі

будь  ласка  залишся  зі  мною
хоча  би  сьогодні
хоча  би  на  вічність
бо  час  неквапливо
ступає  по  наших  розбитих
серцях  і  ми  вже  не  всилі  зупинити
невідомі  рейси  пустих  поїздів

це  як  фальшиві  відчуття  чогось  недосяжного
наприклад  крилатого  щастя
що  миттю  злітає  птахом  до  неба  від
холодного  подиху  вітру  і  ми
вже  не  можемо  втримати  його  у  своїх  обіймах
повір  я  сьогодні  покірний
лиш  твоїм  думкам
лиш  твоєму  погляду
засинай  на  моїх  руках  і  на  теплій  простині
словесно  постимо  інколи  очима  пожираючи  хочемо
відпустити  холодний  морок  осені
і  те  чого  ніколи  не  буде  між  нами

я  не  розумію  таких  як  я
я  не  розyмію  таких  як  ти
а  ми  так  вірили  у  завтрашні  світлі  світанки
і  теплі  руки  що  пахнули  б  нашими  снами
відпускаю  миттєвості  днів  і  кораблі  за  морями
я  шукав  у  тобі  щастя
я  шукав  тебе  щосекунди  між  незнайомих  очей
між  давно  забутих  доріг  і  будинків
ти  стоїш  із  мокрим  волоссям
я  босий  блукаю  між  сірого  натовпу
засинаю  сьогодні  один
вимкніть  світло  будь  ласка
неквапливо  лягають  зірки  на  мої  підвіконня

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276249
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 25.08.2011


hysterical soul

сімнадцята осінь

знов  летим  у  сімнадцяту  осінь,
наче  в  вирій  сезонного  раю.
якось  байдуже,мрій  вже  немає.
тільки  напис  "ласкаво  просим".

сподівання,невдалі  моменти
викидаєм  в  відкриті  вікна.
ти  роби,  що  хочеш,хоч  зникни
під  бурхливі  аплодисменти.

все  одно  я  твою  відшукаю,
невідому  мені,  групу  крові.
і  у  кожному  тихому  слові
зрину  ехом  до  самого  краю.

наостанок,  в  простертій  долоні
подаруй  мені  тишу  від  неба.
(все.  нічого,  напевно,  й  не  треба)
там  сімнадцята  осінь  в  полоні.



24/10/2010

п.с.:все  совпадения  с  реальными  цифрами  случайны)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217947
дата надходження 24.10.2010
дата закладки 25.08.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.08.2011


Анна Помаранська

Ніколи…

Опісля  цих  вихідних  я  почала  ненавидіти  слово  ніколи.  Воно  ніби  створене  для  того,  щоб  вбивати  інших.  Для  того,  щоб  відмовляти.  Для  того,  щоб  зникати  назавжди.  
«Ми    ніколи    не  будемо  чимось  більшим,  ніж  друзі.»  -  банальна  фраза  з  недовгої  розмови,  яка  чомусь  так  в’їлася  у  душу.  Опісля  цієї  розмови  я  почала  сумніватися  в  цінності  правди.  Чи  насправді  я  хотіла  її  чути.  Чи  хотіла  чути  я  від  тебе  слово    ніколи.  
Не  розумію,  чим  ми  могли  вирізнитися  від  інших.  Нам  не  потрібно  бути  разом.  Ми  приносили  один  одному  фізичну  і  моральну  радість  від  перебування  разом.  Але  ніколи  не  були  насправді  потрібні  один  одному.
Пробач  за  словесне  сміття  моїх  думок,  які  рояться  в  голові  ось  уже  декілька  днів.  Я  розчаровуюсь  в  тобі,  не  розуміючи  чому.  Адже  я  вчинила  б    так  само.
Пробач,  що  так  зреагувала  на  твоє  ніколи  .  Певно  я  хотіла,  що  б  було  не  так.  А  вийшло  як  завжди.  Ми  були,  є  і  будемо  на  відстані.  Ми  не  разом.  Ми  схожі.
P.S.  вибач,  що  так  багато  «ми».  Я  просто  ніколи  не  навчусь  нас  розділяти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276622
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 23.08.2011


Роман Штігер

я ніколи не буду твоїм

я  ніколи  не  буду  твоїм  
я  ніколи  не  буду  чиїмось  
ці  хмари  вже  досить  високо  небом  вештаються  
і  коли  ти  підходиш  до  мене  в  притул  
я  відчуваю  вібрацію  твого  серця  
як  повільно  переміщаються  
в  цьому  не  надто  спокійному  просторі  
твої  подихи  й  погляди  

ми  любили  обпікати  повіки  гострими  
сонячними  лезами  воно  ж  бо  гаряче  
як  жарівка  металу  
як  спека  під  нігтями  
але  хтось  таки  підтримує  твої  руки  в  теплі  
а  я  мерзну  від  осіннього  вітру  
давай  не  про  це  
будемо  краще  сміятись  беззупину  до  ранку  
відкорковуй  трохи  вина  
натще  меду  й  горіхів  
ми  так  любимо  найбільше  

коли  починається  ранок  трохи  пестимо  
одне  одного  мандруючи  поверхнями  тіл      
щоб  було  комфортніше  відчувати    
зовнішній  чинник  доторків  пучків  пальців  і  ще  
там  чогось  не  досить  пристойного  
просто  кохаємось  пошепки  
бо  тиша  це  музика  
бо  тиша  це  ти  
бо  тремтіння  застигло  в  передчутті  неочікуваного  

тоді  я  бачив  тебе  на  фоні  сходу  сонця  і  
контури  твого  обличчя  плавно  
вгинались  
вливались  
вплітались  
у  обриси  твого  тендітного  передпліччя  
і  це  усе  немов  би  одна  єдина  субстанція  
цілком  довершена  
цілком  неприступна    

ми  любимо  cтавити  жирні  хрестики  на  минулому  
хочемо  перекреслювати  ножем  
відбитки  на  долонях  
але  не  виходить  бо  доторки  і  відчуття    
не  проходять  крізь  нас  безслідно    
вони  ж  бо  завжди  залишаються  поряд    
у  нашій  пом'ятій  пам'яті  
пам'ятай  це  

дякую  усім  хто  залишається  вірним  мені  
хто  молиться  цими  незграбними  сповідями  
хто  вірує  в  те  що  написане  насправді  збувається  
що  слова  це  не  просто  слова  
що  дні  просто  так  не  відчалюють    
відкороковуй  ще  одну  пляшку  
літо  закінчується  



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276615
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 23.08.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.08.2011


Валя Савелюк

ЧВЕРТЬ НА П`ЯТУ

Пізні  айстри.  
І  пізнє  кохання.
Безнадійні  
і  швидкоплинні.
Чверть  на  п’яту:
досвіт?
смеркання?
Вічна  чверть  
на  п’яту  годину.

Все  відносно.
І  все  одмінно.
Пізні  айстри  --
айстри  сумні.
Зупинився  
годинник  настінний,
Зупинився  
настінний  годинник
І  стоїть,  
висячи  на  стіні.

Може,  досвіт.
А  може,  смеркання.
Все  дозволено.  
Вибрав  сам.
Пізні  айстри  –  
айстри  останні.
Акварель.  
І  холодний  
естамп.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276590
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 23.08.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.08.2011


Atina Tenna

Для чего ты приходишь ко мне каждой ночью?

Для  чего  ты  приходишь  ко  мне  каждой  ночью?  
Барабанишь  легонько  об  угол  дивана,  
Расправляя  подушку,  опершись  на  локоть,  
Балансируешь  между  «реальным»  с  «приятным»?  

Как  котенок,  прильнув  к  моим  теплым  ладошкам,  
То  опустишь  глаза,  прикрываясь  смущеньем…  
То  ворвешься  в  мой  сон  на  олене  крылатом!  
То  закружишь  листвой,  подарив  наслажденье…  

Для  чего  ты  приходишь  случайной  улыбкой,  
И  коснувшись  лица,  тихо  шепчешь:  «Родная…».  
Мне  твой  голос  дороже  всех  песен  и  слитков,  
Но  ты  снова  уйдешь,  на  прощанье  кивая…  

Мне  не  нужен  рассвет,  не  нужны  больше  звезды…  
Лишь  дрожащая  тень  от  светильника  в  спальне  
Мне  напомнит  о  том  жизнерадостном  прошлом,  
О  тех  светлых  глазах,  где  любовь  обитает...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276580
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 23.08.2011


Ірина Гнатюк

Проводы

Вышивала  мечты  на  пьяльцах...
Твои  веки,  зрачки  и  речь.
Ты  так  смело  пустил  сквозь  пальцы
То,  что  следовало  беречь.

Замечталась  на  три  минути,
Самолетом  ложь  бороздила.
Не  уснула  дитям  под  утро,
Не  проснувшись  не  разлюбила.

Битый  хрусталь  простелю  на  брусчатку.
Мы  исчерпали  себя.Се  Ля  Ви...
Праздник  на  лестничную  площадку  -  
Грустные  проводы  рваной  любви.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276243
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 21.08.2011


Ірина Гнатюк

три години

Почуття  теплоти  дозоване.Ти  такий  своєчасний  гість.
Ми  під  небом  одним.Озоновим.Закипіли  під  36.
І  судинами  струм.Як  блискавка.Розлітаюся  на  молекули.
Так  далеко  і  вічно  близько  ти.Я  тебе  відчуваю...Деколи.
Суну  змерзлі  долоні  в  куртку.Телефоном  тебе  чаклую.
І  чекає  душа  притулку.І  шепоче.А  я  не  чую.
Прошмигнути  б  як  чорна  кішка  в  потаємки  твого  під"їзду.
Присягнутись  що  буду  ніжна  три  години  перед  від"їздом.
Запеклася  в  очах  неправда.Я  тебе  півжиття  шукала.
Не  для  того  щоб  випити  залпом.А  для  того  щоб  в  тобі  зникала.
Задубілі  холодні  губи  на  твоїх  відшукають  тепло.
Я  тебе  називатиму  любим.Ніби  іншого  і  не  було.
І  кипітиме  в  двох  серцях  ураган  молодої  крові.
Світ  зійдеться  на  двох  кінцях  -  мого  розпачу  і  любові.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276156
дата надходження 20.08.2011
дата закладки 20.08.2011


Леона Вишневська

і якби колись

Давай  замовимо  більше  рому,
поки  розмова  не  зупинеться  на  перехресті.
Поки  ти  мене  ще  хвилюєш,  соромиш,
поки  ти  ще  зі  мною  такий  милий,такий  відверто  чесний.

Я  б  годинами  дивилась  як  твій  ніс  сіпається  від  диму,
що  кільцями  виходить  з  мого  рота,
як  пітніють  сильно  долоні,
що  можна  з  них  вичавити  у  стакан  півокеану.
Ти  ж  все,  що  хотів  давно  отримав.
Мене  вполював,  мов  здобич,  поранив...

Так  завжди,  свіжі  газети  зранку,
тости  з  повидлом  на  кухні.
Мені  остогидла  напівфабрикатна  правда,
твої  слова,  наче  повії,  дешеві  й  доступні.

Я  не  вмію  так  щоб  боляче,
так  щоб  вирвати  гнів  разом  з  нігтями...

Я  не  готова  ще  змінювати  стан  речей.
Це  9  балів  за  шкалою  Ріхтера.

Це  період  коли  надто  потрібне  поряд
міцне  чоловіче  плече!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276094
дата надходження 20.08.2011
дата закладки 20.08.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.08.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.08.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.08.2011


Роман Штігер

не такий

я  навмисно  не  хочу  прокидатись
щоб  якомога  довше  дивитись  
на  тебе  кріль  шпарини  пальців
інколи  усе  виглядає  таким  безглуздим  
і  водночас  нетлінним  проти  наших  
ударів  об  лід  і  каміння
бо  часу  немає  на  те  щоб  оговтатись
від  солених  губ  
від  холодних  рук

пора  якомога  швидше  вмикати  цей  день
натискаю  на  play
пусті  квартири  
пусті  серця  
як  завжди  
їх  так  жаль  
бо  нічим  не  заповнюються  
як  і  вчора    
як  і  сьогодні

там  за  горизонтом
за  досяжністю  погляду  я  бачу  чіткіше  ніж
внутрішній  голос  шепоче  
і  очі  заклеїти  скотчем  щоби
дощ  стискав  у  обіймах  мене  співаючи  сонети  сонцю
а  руки  пахнуть  тобою
як  і  завжди
як  і  кожної  ночі

так  хочеться  втікати  від  чужих  поглядів
я  прийду  коли  ти  будеш  сама  дивитись  у  безмір
ми  будемо  мовчати  із  тишею
потім  бігти  босоніж  за  вітром  на  схід
так  ходимо  на  вістрі  ножа
і  жалимо  прямо  у  груди  
бо  листи  твої  ще  непрочитані
бо  книжки  мої  ще  ненаписані
а  кораблі  собі  відчалюють  
а  кораблі  собі  захлинаються
у  моєму  світі  де  райдуги  без  кольору

я  один  із
точніше  не  той  хто  б    
я  не  такий  як
я  не  такий  як

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272801
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 17.08.2011


Латишев Сергій

вікна напроти

1
Згас  ліхтар.  Взуття  залишено  біля  лавки.  Опале  листя  холодне  та  вологе.  Пальці  ніг  відчутно  змерзли.  Анна  не  дозволяє  собі  повернути  назад.
Відповідь  на  питання  анкети:
20.Ваше  захоплення?  -  «Колекціоную  враження».
Співбесіда,  робота  у  відділі.
Асфальт  поблискує  вогнями.  Сприйняття  дороги:  жовтневий  спокій  скверу,  зараз  автомобільна  швидкість,  -  колекцію  поповнено.
Тепло  підлоги.  Брязкіт  ключів  посилено  кімнатною  тишею.  Бажання  почути  голос.  Автовідповідач:  «Повідомлення  стерто».  «Немає  настрою  говорити.  Зрозуміло,»  -  Анна  вимикає  телефон.  Обертається.  Дивиться  на  залишені  нею  сліди,  уявляє  велетенського  брудного  собаку,  зараз  почне  сряхувати  з  хутра  воду,  це  вона  пчитала  по  його  очах.  «Треба  полити  квіти,  -  нагадав  Анні  образ,  -  але  спочатку  душ».

Кава,  думки  підсумовують  день,  невпевнено  починає  рухатись  курсор.  «Все  набридло.  Постійна  втома.  Ненавиджу  це  місто.»(сторінку  щоденника  збережено).
Окуляри  покладено  біля  футляру.  Анна  заплющує  очі.  Біль.  Виступають  сльози.

Третя  година  ранку;  свою  ходу  розпочав  дощ;  безсоння;  біля  ліжка  розкидані  пігулки;  порожня  склянка.  Майже  сон:  дах  будівлі;  сильний  вітер;  чутно  потяг;  перед  обличчям  політає  птах;  рівновагу  збережено.  Об  підлогу  розбивається  будильник.

Анна  стає  частиною  броунівського  руху  метро,  Ранкова  думка  стає  нестримним  бажанням  «Сьогодні  останній  день».  
Погляд  на  годинник.  Обідня  перерва.  На  ліжку  пакована  валіза.

Залізничний  вокзал.  Гучномовець  оголошує  напрямки.  Колисково  постукують  колеса.  Через  мережу  знято  квартиру.  Двері  купе  замкнено.  Сторінка  щоденника,  курсор  нерухомий  весь  путь.

Останній  поверх,  ключ-картка,  мінімум  меблів,  незвично  великі  вікна,  скоро  світатиме.  Речі  зберігатимуться  у  валізі  ще  два  дні,  до  повного  звикнення,  крім  чашки  та  ноутбука,  їх  звичне  місце  на  кухні.  
Міцна  кава,  у  вікні  напрти  світло  від  свічки,  рух  курсору:  «Чоловк.  Років  –  півстоліття.  Вигляд  –  моя  втома...  Все  спочатку...  Надокучає  нежить,  та  прогулянка  варта  того...  Залишити  все  –  та  почати  жити!!!»(сторінку  щоденника  збережено).
Допита  кава.  Чашка  втрачає  тепло.  Вікно  напроти,  зустріч  поглядів,  на  обличчях  з'являються  посмішки.  Падає  сніг.


II

Рука  старого  тягнеться  до  сигарет.  Автоматичні  дії.  У  пелюсток  вогню  домішано  місячне  сяйво.  Клуб  диму.  Розплющуються  очі.  Думка:  „Не  здолає  стелі,  знову”.  Меблі  кімнати:  чорне  шкіряне  крісло,  попільничка.  Спальний  мішок  покладено  у  кутку.  
Холодна  вода  змиває  втому  очей.  У  ванній  відсутнє  дзеркало.  З  обличчя  прибрано  посивіле  волосся.  Від  конфорки  підкурити  сигарету,  поставити  чайник.

Спітніле  скло,  напис:  „Привіт”(вікно  напроти),  треба  віддзеркалити:  „Привіт:)”.  Увімкнено  світло.  Каву  залито  окропом.  Повільно  осідають  розмелені  зерна.  На  склі  дописано:  „:)  Анна”,  віддзеркалено:  „Торвейдж”.  „Чим  займаєшся?”,  віддзеркалено:  „Шукаю  повторення”.  „Дивно.  Які?”,  віддзеркалено:  „Помилкові”.  
Вікно  напроти  запросило  ніч.  Думка:  „З  темрявою  впустила  страх”.  Підкурити  сигарету,  поставити  чайник,  вимкнути  світло.  Увійти  до  мережі,  поновити  пошук.

Анна  відчуває  самотність.  Відкрита  сторінка  щоденника.  Курсор  нерухомий.  У  вікні  напроти  старий  запалив  свічки.  Рух  сліз,  на  екрані  з’являються  літери:  „Страшно.  Від  чого  тікаю?  Від...”  (сторінку  знищено).  На  склі:  „Я  зайду?”.  Ввімкнено  світло,  накинуто  пальто,  ліфт  змушує  чекати.

Дзвінок.  У  двох  чашках  осідають  розмелені  зерна.  Торвейдж  затягується  сигаретою,  відчиняє  двері.  „Заходь”.  На  підлогу  падає  попіл.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225982
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 16.08.2011


Warik666

Тобі (присв. Ю. Б. )

Душа  моя  
горить  сльозами
Вони  для  тебе

Кожна  крапля  
зігріє  сильніше
за  усі  слова

і  неважлива  відстань
коли  всі  пелюстки
я  дарую  лише  тобі

Клітинами  
ще  живого  серця
Загою  твої  рани

Кожною  миттю
вдихатиму  в  тебе  життя

Бо  ти  -  мій  всесвіт
Сонце  і  душа

Заплющ  оченята
Відчуй  красу

Я  цілуватиму  
твоє  серце

Бо  це  навіки
Ти  і  я

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259078
дата надходження 12.05.2011
дата закладки 14.08.2011


Warik666

Те, чого ніколи не було (чорновий варіант)

Квітучий  сад...  Лагідні  промені  сонця  ледь  торкаються  наших  образів,  які  з  цікавістю  переплітаються  у  таємничій  мові  спілкування,  перераховуючи  очима  листочки  прекрасних,  ніким  не  пізнаних  троянд.  Я  вкотре  переживаю  ці  грайливі  стуки  серця,  тримаючись  за  твій  погляд  неземними  ниточками  райдуг,  які  ти  так  довірливо  даруєш  кожним  своїм  подихом.  Закривши  очі,  може  від  щастя,  а,  може  від  нестримних  імпульсів  переживання,  протягую  руку...

Я  просинаюсь...  Крижаний  холод  пронизує  мене  своїм  безжальним  лезом.  Нестерпний  шум  у  голові  трощить  свідомість,  як  ураган,  який  неочікувано  вибухає  і  по-хижацьки  проноситься  вулицями,  перетворюючи  їх  в  мотлох  разом  з  тисячами  будинків,  які  вже  гниють  разом  зі  сміттям.  І  щось  невідоме  розриває  мене  зсередини...  Посеред  мертвої  тиші,  яка  охопила  не  лише  мене,  а  й  все,  що  навколо.  І  не  можу  пригадати...  Цей  біль...  Він  вирвав  усе...  До  останнього  шматка...  Зі  ще  не  зігнилої  котлети,  що  чомусь  не  припиняє  боротися  за  існування.  Сотні  питань...  І  всі  –  без  відповіді...

Зібравши  всі  свої  сили  докупи,  скидаю  з  себе  ковдру  і  встаю...  Невеличка  кімната...  Тікання  годинника  люто  роздирає  спокій...  Пора  вибиратися  із  цієї  параноїдальної  клітки...  Відчиняю  двері...  Тихо...  І  ні  сліду  від  того,  що  тут  хтось  колись  жив.  А  звідки  мені  знати  ?  І  хто  я  взагалі  такий  ?  Безпомічна  людина,  яку  закинули  туди,  де  їй  не  місце  ?  Чи  психопат,  який  сам  замкнув  двері  в  свою  свідомість,  зробивши  себе  рабом  підсвідомого  ?  Одне  лише  зрозуміло:  треба  діяти,  розібрати  все  по  поличках,  дати  всьому  пояснення,  згадати  все,  що  й  так  немає  значення.  Минуле  ж  мертве...  Але  я  відчуваю...  Біль…  Треба  знищити  його...  розбити  в  кров...

Зрозумівши,  що  тут  мені  не  місце,  виходжу  з  цієї  халупи...  Коридор,  сходи...  Щось  не  так...  Навкруги  туман...  І  ні  звуку...  Ніби  все  живе  зникло  з  лиця  землі...  Крокую  назустріч  невідомому...  Кілометрами  одноманітних,  але  водночас  незрозумілих  вулиць...  Могильний  спокій...  Це  гниль,  невидима  кров,  яка  повсюди...  Я  це  відчуваю...  Ці  всі  загублені  крики,  стони,  благання...  Суцільні  ріки  болю...  Чисте  зло,  яке  трансформувалося  в  тишу...  В  туман...  Впевненість  у  цьому  злі,  в  торжествуванні  правосуддя  хоч  трішки  заспокоювала  мене...  Моральні  виродки,  які  нарешті  притихли.  І  ні  сліду  від  них.  Це  карма,  правосуддя  Всесвіту.  Думали,  що  все  їм  зійде  з  рук.  Що  зможуть  безкарно  грабувати,  вбивати,  нищити,  знущатися,  різати,  зневажати...  Закінчилася  їхня  забава  !  Туман  забрав  їх...  Але  чому  ж  ні  душі  навколо  ?  Хіба  зло  досягло  свого  апогею  і  Богові  прийшлося  вирізати  його  невідомою  досі  людям  силою  ?

Прагнучи  зрозуміти,  що  насправді  сталося,  гублюся  поміж  суцільного  туману...  Але  продовжую  рухатися  далі...  І  в  якусь  мить  страшний  біль  пронизує  мій  череп...  Як  би  не  старався  втриматись,  падаю…  Бачу  незвичний  образ...  Образ  дівчини...  Вона  все  ближче  підходить,  а  я  вже  й  не  можу  навіть  поворухнутись.  Вся  в  чорному,  одіж  її  розтерзана,  з  усюди  просочується  кров...  А  очі...  Глибоко  розбиті...  Почорнілі...  Підійшовши  і  нахилившись  до  мене,  промовляє:  “Ти  знав...”.  І  в  цю  мить...  Вона  зникає...  Я  звільняюся  від  невидимих  пут,  встаю  –  і  продовжую  йти.  Хто  ж  ця  дівчина  ?  І  що  вона  хотіла  мені  сказати  ?  Раптово  туман  починає  душити  мене...  Стараюся  дихати  всіма  силами,  але  щось  блокує  потоки  повітря...  Втрачаю  свідомість...

Цей  сон...  Вкотре...  Рай,  який  я  досі  не  можу  осягнути...  Ці  вії...  Ці  витончені  риси  обличчя...  І  квіти  навкруги...  І  моя  простягнута  рука...  Розплющую  очі  –  і  бачу  янгола...  Тебе...  Цю  щиру  посмішку,  невинний  погляд...  Ти  береш  мене  за  руку...  І  тепло...  Крізь  серце...  Але  якась  рідина  починає  текти  по  руці...  Кров...  Твоє  тіло  починає  розриватися  ранами,  а  очі  –  болем...  Пекельний  жах  охоплює  моє  тіло...  А  ти  продовжуєш  дивитися  на  мене  і  тримати  за  руку...  Я  відчуваю  смерть...  Холодні  вуста  порушують  тишу:  “Ти  знав...  Але  нічого  не  зробив...  ТАК  ВІДЧУЙ  ТЕПЕР  МІЙ  БІЛЬ  !”

З  нестерпним  криком  я  прокидаюся...  Ця  сама  маленька  кімнатка,  але  вже  зовсім  не  така...  Всюди  кров...  Стіни,  підлога,  стеля...  Все  кровоточить...  І  серце...  Дикий  біль  з  жахом,  мовби  мене  запхнули  в  одну  клітку  з  монстром,  прикувавши  ножами  до  стіни...  І  не  вирватись...    Стіна,  яка  захищала  мене  від  спогадів,  розвалилась...    Посипалась  градом  болю,  який  малював  жорстокі  картини...  Я  згадав...  Усе...  Це  я,  хто  прирік  тебе  на  муки...  Це  я,  хто  не  зміг  допомогти  тобі  у  найтяжчу  мить...  Це  я...  через  кого  ти...  обірвала  нитку  свого  життя...  

Посеред  холоду...  Тиші...  Безлюдних  вулиць...  Наодинці  з  болем...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264046
дата надходження 09.06.2011
дата закладки 14.08.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2011


Ірина Гнатюк

Герда тепер не горда. .

Герда  тепер  не  горда..  
В  Герди  забрали  Кая..  
І  по  судинах  холод..  
В  нутрощі  проникає..  
Герда  пішла  шукати..  
Каялася  без  Кая..  
Герда  хотіла  знати..  
Як  він  її  кохає..  
Герда  нізчим  вернулась..  
Кай  її  не  чекає..  
Плакала  і  забулась..  
Віскі  допомагає..  
В  Герди  вазони  квітів..  
В  Кая  вагони  льоду..  
Їх  вже  ніщо  на  світі..  
Не  перетворить  в  воду..  
Дітям  казки  до  ночі..  
В  Герди  відняли  Кая..  
Сині  холодні  очі..  
Вона  ще  його  чекає..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273681
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 05.08.2011


Ірина Гнатюк

"В дівчинки напевно хтось помер"

Дівчинка  сиділа  і  читала  
Плакала  на  західний  манер  
Дівчинка  триматись  перестала  
Нитки  обірвались  Що  тепер?  

В  дівчинки  напевно  хтось  помер  
Або  може  дівчинка  кохала  
А  її  хтось  з  своїх  планів  стер  
От  тому  вона  тепер  страждала  

Дівчинка  нічого  не  кричала  
В  неї  тріснутий  останній  нерв  
Вона  завжди  людям  вибачала  
Дівчинка  стомилась  без  перерв  

Вітер  капюшон  тоненький  здер  
Осінь  все  червоним  відзначала  
Дівчинка  втомилася  від  жертв  
Сіль  нічого  вже  не  означала  

Доля  всі  листки  перелистала  
Дівчинка  підняла  очі  вверх  
За  сусіднім  столиком  сказали  
"В  дівчинки  напевно  хтось  помер"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273469
дата надходження 04.08.2011
дата закладки 04.08.2011


Ірина Гнатюк

Мой город серый. . громкий. . он устал. .

В  моем  городе  разводятся  мосты..  
И  друг  от  друга  навсегда  уходят  люди..  
Здесь  все  слепы  и  среди  громкой  темноты..  
Каждый  созрел..что  большего  не  будет..  
И  никогда  не  узнают  что  кто-то  пал..  
Или  ушел..шагнул  в  немую  пропасть..  
Мой  город  серый..громкий..он  устал..  
От  своих  жителей  что  излучают  гордость..  
В  моем  городе  не  светят  фонари..  
На  тротуарах  смерти  за  чертами..  
Тут  больше  нету  счастья..не  смотри..  
Оно  сбежало..и  не  будет  больше  с  нами..  
В  моем  городе  совяли  сотни  жизней..  
Одна  моя  никак  пропасть  не  может..  
И  я  смогла  бы  бить  кому-то  нежной..  
Тому  кто  мне  себя  вернуть  поможет..  
В  моем  городе  сжигаются  мосты..  
И  никогда  не  возвращаются  солдаты..  
Не  долетают  в  клеточку  листы..  
И  умирают  люди-адресаты..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273468
дата надходження 04.08.2011
дата закладки 04.08.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2011


SIRIUS

5. СТИХОТВОРЕНИЯ

Стихи,
Сошедшие  с  ума,
Больные  психи,
Мама.
Стихия
Языкатого  огня.
Навыворот  Психея
Дня
На  суд  и  поруганье  беса-психиатра--
Законодателя  игры  в  людей  театра.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268790
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 01.08.2011


Наталка Тактреба

Коридори

коридори
розміром  
в  чиєсь  
"можу"

і  освітлення    -  
бокове,  
непрозоре,  
мокре

тіні  здалеку  -  
по  їх  головах  ходжу
навмання,  
невпевнено,
вкотре

відкриваю
дощАті  двері
на  порозі  -
чиїсь  черевики
 
тобі  лишні  
про  сирість  розмови???
то  збери  їх  в  кулак  
і  викинь

не  мовчати  б,
закрити  двері
і  у  простір,  
за  ними  великий

будь  сьогодні  
для  мене  першим
(як  причастя)  -
не  старим  черевиком

я  ж  не  звикла
опалим  шахтовим  криком
розбивати  
своЇм  буцом  пики

будь  сьогодні  
для  мене  шиком
чи  як  завжди  -  
смішним  і  дволиким

нашаровують  світ  
коридори
я  б  не  проти  у  них  
пожити

тільки  б  двері,
як  матадори
дали  шанс  
їх  пробити  рогом

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272984
дата надходження 01.08.2011
дата закладки 01.08.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2011


Віктор Шупер

Огонь

огонь  не  ради  тепла,
огонь  чтобы  в  нем  сгорать,
стальными  вороньими  тенями,
пульсующими  кровью  венами
на  площадях  умирать

а  после  рождаться  мыслями,
бегущими  строками-письмами,
свободными  чаек  криками,
зеркал  одинокоми  бликами
на  скалах  опять  воскресать

                                                                             27.07.2011г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272775
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 01.08.2011


Роман Штігер

твоянемоя

захлинайся  молитвами      
спраглих  вокзалів  
відпускай  закіптюжені  
відблиски  скла  
так  щоб  проліски  
розцвітали  між  твоїми  
лопатками  і  весна  
була  твоянемоя  
занотовуй  на  шкірі  
кожен  порух  дерев  
і  падіння  променів  
швидкоплинний  потік  
проклинай  на  сьогодні    
на  майбутнє  вперед    
наш  бог  має  безліч  
причин  для  зради  повір  
задихайся  від    
псевдопоглядів  кволих  
злет  і  одразу  ж  швидке  
падіння  під  товщу  
не  всотуй  будь  ласка  
цієї  антилюбові  у  вени  
бо  в  соте  як  сонні  мурахи  
пробігатимуть  довше  
на  твоїх  волосинах  вони  
будуватимуть  світ  
відчиніть  вікна  між  
розіп'ятим  навхрест  небом  
бо  важко  дихається  
лід  зачерствілий  на  стінах  стоїть  
і  весна  вже  пробігла  повз  нас  
по  хрустких  суглобах  дощем  
а  давай  зіграємо  в  покер?  
чи  можливо  ще  одну  цигарку  на  двох?  



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268226
дата надходження 02.07.2011
дата закладки 31.07.2011


kanan

Стара кав’ярня

Вулиці  знайомої  долоні
Знову  серце  втримують  в  полоні
І  старий  будинок,
Як  жива  людина
Спогадом  шепоче  в  сиву  скроню:

Сумніви  марні,
Нам  по  дорозі.
Там,  там  на  розі  
Вхід  у  кав’ярню.  
На  підвіконні
В  глечику  квіти.
Лагідний  вітер
Подихом  в  скроню.
……………………………………………………

А  в  кав’ярні  затишно,  як  вдома,
Де  зникають  прикрощі  і  втома,
Мари  кольорові  
З  присмаком  любові
І  новенька  доля  невідома.  



Всі  сподівання
Знову  доречи.
З  квітами  глечик
Штрих  той  останній
Прямо  у  груди
Мрію  засіє,
Маю  надію,
Що  не  забуду.
……………………………………………………………
Ланцюжками  спогадів  до  ранку
Тіні  заповзають  на  фіранку
Відголос  ноктюрна  
І  мініатюрна,
Вишукано  вбраная  панянка

І  забаганка
Майже  постійна  –  
Кава  подвійна,
Пів  філіжанки.
Ми  ж  не  забули
Взяти  в  майбутнє
Те  незабутнє
Тепле  минуле.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164711
дата надходження 07.01.2010
дата закладки 18.07.2011


Роман Штігер

ідея

виношую  в  лоні  ідею    
і  де  я  тепер  після  
наших  вчорашніх  істерик?  
все  стерто  й  
каліцтво  пророків  не  зовсім  тілесне  
душевне  скоріш  
поріж  
розчленуй  на  кавалки  всі  дні  що  пройшли  
все  те  що  ми  втратили  
все  те  що  стало  старим  і  затертим!  
краще  давай  забуватись?!  
давай  не  дусити  загноєні  рани  
з-під  наших  сердець  

холодними  тінями  до  сих  пір  продовжуєш      
писати  нікому  не  потрібні  рядки  
ти  видряпуєш  рівно  по  контурах  
на  cтінах  вірші  і  прокльони  безжальні  
блюзнірство  скуйовджених  бачень!  
онімілий  кашель...  
ось  що  так  вабить  в  
усій  цій  давно  завареній  каші  
пробач  я  залишаюсь  

знову  і  знову  танцювати  словесний  
стриптиз  перед  вами  всіма?  
вже  набридло  ловити  ріжучі  погляди  
звідусіль  
як  рани  у  сіль  відбиваючись  
від  куль!  
від  курв!  
вері  кул!  
культурне  життя  
ха-ха  
просто  загрався  в  поета  
альфа-бета  відсічення  
антракт!  
може  завершимо  зараз  виставу?!  
і  ким  ми  стали  міняючи  місцями  усе?  

знову  і  знову  різати  пальці  допоки  
не  буде  болю  тілесного  щоб  відчувати  
хоч  щось  і  кесаревий  тут  ні  при  чому  
не  допоможе!  
виношую  в  лоні  ідею    
і  де  я  тепер?  
скажіть  хоча  б  хтось?  
вишнями  переспілими  опаду  від  переспілості  
так  приємно  робитись  нещасним  що  
часто  засинаю  на  балконі  під  ранок  
з  недопитим  на  дні  алкоголем  
і  комом  у  горлі  так  дусить  відсутність  
тебе  що  аж  хочеться  вмерти  
не  дихати  й  лежати  собі  
руки  склавши  
молитись  пошепки  щоб  ніхто  не  зміг  
підслухати  
хоча  б  це  



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269519
дата надходження 10.07.2011
дата закладки 17.07.2011


Віктор Шупер

Експромт (для Akari: Про це ніхто не знатиме/її автобіографія)

Власна  вільна  інтерпретація  твору,  написана,  а  точніше  надрукована,  за  кілька  хвилин.  Спроба  виразити  віршованими  рядками  те,  що  авторка  виразила  прозою.  Спроба  передати  не  зміст,  а  саме  почуття.  Ось  вона.

Моє  серце  давно  як  перестало  битись.
Не  тривожить  і  душу  давно  світ  живих.
Півпричини  лише  щоб  жити,  страждати,  любитись
і  тонути  у  мріях  своїх  осяйних.

Пророчить  день  мить  без  почуттів,
давно  обридла  фраза  "я  тебе  люблю".
Ти  бачиш  світ  таким,  як  і  хотів,
а  я  дивлюсь  на  зраджену  зорю.

Вогонь  іще  не  згас,  іще  горить,
можливо  я  жива  і  ще  не  вмерла.
Давно  завмер  світ  мертвих  без  живих
і  миттю  жаль,  що  я  буваю  з  вами  так  одверта.

                                                                                               15.07.2011р.  [02:36]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270366
дата надходження 15.07.2011
дата закладки 15.07.2011


Віктор Фінковський

Не плач

Хмарами...  Небом...  Росами...  Вітром...  Промінням...  Дотиком...
Ніби  у  серці  с  к  р  и  п  к  о  ю,  наче  в  и  с  о  к  і  с  т  ь  готики...
Ранами...  криком...  щирістю...  стигмами...  кров'ю  вірші  -
Дано  поету  плакати,  так,  як  не  вміють  інші.

Сльози  -  це  без  замовлення  -  Сльози  -  душі  забарвлення.
Сльози  -  тяжке  загострення,  Сльози  -  сумливі  гавані.
Ні!  Не  цурайся  плакати!  Але  тримайся  г  і  д  н  о!
Сльози  поетів  -  золото.  Плакати  не  потрібно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270032
дата надходження 13.07.2011
дата закладки 13.07.2011


Ляля Бо

забагато дощів (для Akari: Поетки плачуть рідко)

джерело  натхнення  -  Akari:  Поетки  плачуть  рідко
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269951

забагато  дощів,  забагато  римованих  строф  -
майстер-клас  із  обману  у  шовковому  халатику.
градом  слів,  передбаченнями  катастроф,
а  сльозами?  сльозами  поетки  не  вміють  плакати!

за  одного  "того"  -  десять  люблячих  і  нелюблених.
кожна  фраза  -  тягар,  не  зламалися  б  терези...
і  не  правда,  що  серця  нема  чи  жалю  у  них,
та  не  кожен-бо  вартий  поетчиної  сльози.

13.07.2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269957
дата надходження 13.07.2011
дата закладки 13.07.2011


Ляля Бо

кожна добра поетка мусить (озвучене)

кожна  добра  поетка  мусить  мати  власного  янгола,
час  від  часу  робити  дурниці,  аби  той  не  був  без  роботи
і  сухою  з  води  граційно  вилазячи  всоте
посміхатись  і  червоніти:  невже  це  я  була?

кожна  добра  поетка  мусить  палити.
цигарки,  мости  чи  листи  -  то  не  так  суттєво.
шкодувати  опісля,  ридати:  янголи,  де  ви???
прилаштовувати  на  гордість  бетонні  плити.

кожна  добра  поетка  мусить...  писати!
хоча  б  іноді,  так,  для  підтримки  іміджу  =)
аби  янгол  собі  не  думав:  чого  я  тут  сиджу,
їй  же  добре,  в  житті  приватнім  теплі  пасати...

кожна  добра  (самі  здогадайтесь  хто)  мусить  мати  мрію  далеку,
бо  як  мрія  близька,  то  не  буде  віршІв  і  прогресу.
...помирати  від  стресу,  вдавати  принцесу,  втікати  від  пресу...
от...  а  кожен  поганий  янгол  мусить  мати  власну  поетку!
05.07.2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268746
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 08.07.2011


Ласунка

Падай в мої руки (у співавторстві з коханим)

Ігор  Вовк:

Падай,  падай,  падай  в  мої  руки!
Із  неба  в  непідкорену  безодню.
Розривай  на  тілі  одяг  -  пути,
Ті  що  сковані  були  тобою.

Роздягай  свої  нестримні  мрії!
Вибухом  впивайся  в  мою  шкіру!
Говори,  мовчи,  кричи  в  безсиллі
Те,  що  твоя  воля  захотіла.

Ласунка:

Бери,  бери,  бери  мої  бажання!
Вогнем    спалю  твою  сорочку!
До  хрипоти  зірву  страждання
На  вушко,  ставши  на  носочки!

Тремтітиму  вже  несвідома…
На  плечах  готика  котяча.
Я  над  тобою  невагома.
Кричу,  зітхаю,  стогну,  плачу…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268925
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 08.07.2011


Редактор

Більше тебе

Написати  про  тебе…написати  вкотре  без  певної  мети  і  сенсу,написати    для  мистецьких  потреб  оточення,  для  того  аби  вдихнути  той  запах,  що  живе  на  сторінках  моєї  прози.  
     Коли  очі  сяють  не  від  кохання,  а  від  сліз,  розчарування  в  тобі.  Коли  байдуже,  повинно  бути  байдуже,  так  ніби  й  не  сходила  з  розуму.  Так,  повинно  бути  попре  все,  а  сталося  он  як...он  вже  гасне  моя  душа,  ось  вже  не  я,  ось  я  не  маю  минулого  красномовства….ось  воно  розчарування!  Ще  мить,  ще  крок  до  мети  і,  здається,  було  щастя…а  тепер  нема  чого  радіти,  вже  не  хочу  вдихати  той  запах,  аромат  твоїх  мрій,  правил,  думок,  твоєї  музики,  твоїх  дивних  історій…твоєї  оманливої,  до  шаленого  болю  оманливої  прихильності….Тобі  ж  певно  так  і  треба,  певно  треба  болю….ще    болю,  більш  фотографічного,  ідеального  болю,  такого  щоб  мозок  виносив  оточуючим…прозового  болю  розчарувань.  І  це  зовсім  не  жорстокість,  не  прояв  тебе:це  лише    цинізм  твого  кохання,  ось  справжній  ти,  ти  який  розбив  мене,  ти  який  переміг…той  кому  не  потрібна  правда.  Ось  вже  зародилася  огида  до  усмішки,  лише  безнадійно  блукати  лабіринтами  твого  серця,  сподіватися  віднайти  там  почуття…  і    загубитися.  І  знову  починати  жити  думками  про  тебе.  Ти-межа  мого  розпачу,  кохання  і  розчарування  водночас…Чого  я  так  безпомічна  в  цій  боротьбі,  чого  я  не  маю  сил  боротися  з  твоїм  поглядом…не  спроможна  бути  байдужою.  Хтось  кохає,а  дехто  любить,  любить  наче  вранішню  каву…помирати  доки  ти  питимеш  свою  улюблену  каву  від  болю,  кохати  тебе  за  той  біль…ось  те,  що  вбиває  мене…
     Коли  очі  сяють  не  від  сліз,  а  спрагло  хочуть  бачити  твої…коли  серце  щемить  відразою  до  тебе….коли  я  кохаю  тебе,  а  ти  всього  лише  любиш…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269206
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 08.07.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.07.2011


Nora

я можу дихати

..глибоко  вдихнути  небо..
посміхнутись  для  нового  дня  та  закреслити  ввечері  ще  один  в  календарі..
..  пройшло  цілих  8  днів  літа,  8  заходів  сонця,  купу  неба,  музики,  вдарянь  серця,  один  іспит,  кілометри  доріг  та  світлофорів,  мільйони  прочитаних  та  написаних  літер  і  гігабайти  проаналізованої  інформації..
Kонтинуючи,  я  набираюсь  новою  енергією  чергового  дня,  котра  дає  мені  сил  налаштуватись  на  наступні..і  незважаючи  на  пустоту,  незаповнену  Тобою,  вже  частіше  я  можу  дихати,  бо  ж  знаю  про  відчуття  часу,простору  та  відстані..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267636
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 30.06.2011


Ірина Гнатюк

Про Вас я згадала в дощ. .

Про  Вас  я  згадала  в  дощ..  
Ніби  з  відра..холодний..жалючий..  
Згадала  Ваш  погляд..до  болю  пекучий..  
Згадала  що  в  нас  -  "не  зійшлось"..  

Згадала  про  Вас  вночі..  
Коли  і  не  спалось  і  навіть  не  жилось..  
Складала  у  пам"яті  все  що  лишилось..  
Гортала  сторінки..пусті..  

І  просто  тоді  запекло..  
А  плакати  навіть  і  сили  не  було..  
Так  дивно..що  я  Вас  на  стільки  моментів  забула..  
Так  ніби  Вас  і  не  було..  

А  тут  от  чомусь  згадала..  
Черговим  і  сильним  дощем  в  кінці  червня..  
Назвалась  "колишня"  а  розум  твердив  -  "попередня"..  
Я  в  спогадах  все  переграла..  

Тепер  треба  знов  забути..  
Прогнати  той  ввічливий  спогад..хай  зникне..  
Бо  ж  серце  відчує  щось  знову  і  знову  привикне..  
До  того  чому  не  судилося  бути..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267725
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 30.06.2011


Salvador

Любов, що призначалася тобі…

Слова,  що  призначалися  тобі,
Злітають  з  уст,  щоб  розчинитись  в  часі,
І  вкотре  у  абсурдній  боротьбі
Моя  душа  сама  собі  здалася.

Ніхто  не  впав.  Ніхто  не  переміг.
Фортеці  залишилися  стояти.
Я  ж  відступив.  Хоча,  напевне,  міг  –
Повинен  був  бажання  подолати.

Немає  переможців  у  війні,
Де  Ангели  свої  ламають  стріли.
Де  Змій-спокусник  серце  рве  мені,
Не  вірю,  щоб  у  тебе  не  боліло.

І  з  часом  будуть  спалені  мости,
Проявляться  з  пітьми  бетонні  мури.
Поблідне  давній  надпис  «Я  +  ТИ»,
Дощем  осіннім  сплачуться  скульптури.

…Любов,  що  призначалася  тобі,
Краплинами  на  інших  розтрачаю.
І  серце  –  на  шматки…  Та,  далебі,
Я  сам  в  собі  повільно  догораю.

24.06.11

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266867
дата надходження 25.06.2011
дата закладки 25.06.2011


Катя Куприна

Метеоритний дощ

Мої  повіки    занадто  важкі,  здається,  доки  я  спала,  хтось  побудував  на  них  дві  залізобетонні  конструкції.
               Цієї  ночі  я  засинала  з  чітко  усвідомленим,  виверженим  почуттям  ненависті  до  людства.  До  цих  мерзотних  імбецилів,  що  ходять  у  вертикальному  положенні,  перебирають  ногами,  дихають,  але  що  мене  найбільше  дратувало,  просто  доводило  до  сказу,  це  те  що  вони  мають  роти.  Саме  ці  роти  сьогодні  стали  причиною  мого  багатостраждального  безсоння.  Вони  знаходились  не  так  далеко,  але  ніч  робить  справжні  дива,  вона  розбиває  стіни,  звужує  простір,  тож  мені  здавалося  що  ці  роти  знаходяться  просто  поруч  із  моїм  ліжком.  Я  навіть  чула  як  від  них  тхне  жалюгідний  сморід  чипсів  з  цибулею,  а  їхні  відригування  відбивались  відлунням  від  стін,  визиваючи  всередині  мене  блювотні  рефлекси.  
             Вони  говорили  про  все.  Ні,  слово  говорили  тут  буде  недоречне.  Вони  волали,  верещали,  неначе  свині  за  хвилину  до  того,  як  гостре  блискуче  лезо  ніжно  потоне  в  їх  жирному  смердючому  тілі.  
             Я  лежала  на  ліжку,  немов  на  пательні,  розпалені  стіни  дихали  на  мене  нещадним  жаром  минулого  дня.  Обезсилена,  мокра,  розхристана  жертва  інтелектуальних  перепалок  на  кшталт  :  -  Пашол    нахер!!!
                               -  Хто  хто  парихмахер?
Або    -    Та  Ана    бля    нах  вапще  афигенная  телочка,  ахахахахаха.  
- Та  да,  я    сука  позавчера  с  ней  так  зажыгал,  ты  шо  бля.

Потім  до  цієї  цілющої,  одухотвореної  симфонії,  що  супроводжувалась  відкриванням  та  розбиванням  нових  і  нових  пляшок  приєднались  ще  й  жіночі  голоси.  Проте,  апогеєм  цього  нічного  театру  абсурду  стала  суперечка  про  те,  чи  належить  Голландія  до  Скандинавії.  Ця  тема  була  настільки  важливою,  саме  тоді,  о  половині  третьої  ночі,  що  переросла  у  справжню  бійку  з  криками  –  Я  тебя  ща  нах  урою,  гнида!
 Биттям  скляної  тари  об  тупорилі    голови  та  істеричним  жіночим  вереском.

             Кажуть,  що  від  кохання  до  ненависті  один  крок.  Тоді  виходить,  можна  зробити  і  крок  назад  від  ненависті  до  кохання.  Мабуть,  я  зробила  його  за  дві  нещасні  години,  на  які  мені  все  ж  довелося  зануритись  в  сон,  адже  прокинулась  я  переповнена  коханням,  його  було  настільки  багато,  що  воно  виливалося  через  край,  утворюючи  чималий  потоп.
             Буває  життя  готує  тобі  неприємні  сюрпризи  у  вигляді  обставин,  що  падають  як  мішки  картоплі  з  десятиповерхового  будинку  тобі  на  голову.  Їх  стає  все  більше  і  більше,  і  тебе  вже  майже  зовсім  не  видно  за  тими  мішками.  Все  звалюється  на  купу,  що  здавалось  залишається  впасти  на  коліна  і  ридати,  але  тобі  чомусь  так  весело.  Це  неможливо  пояснити,  але  я  божеволію  від  щастя.  З  тупим  болем  в  голові,  з  залізобетонними  конструкціями  на  повіках,  безпорадна  і  незадоволена  життям,  я  відкриваю  навстіж  вікно,  жадібно  роблю  ковток  ранкової  свіжості  і  завмираю,  наче  йолуп  з  дурнуватою  посмішкою  на  обличчі.  
             Я  ніби  спостерігаю  за  невблаганними  обертами  рулетки,  де  я  поставила  на  кону  усе  своє  майно,  своє  кохання,  своє  життя  на  білий  сектор,  аж  раптом  випадає  чорний  і  я  починаю  розуміти,  що  таке  щастя.  До  мене  приходить  просвітління  і  я  чітко  усвідомлюю,  що  я  вільна.  Що  я  можу  видряпатися  на  дах  багатоповерхівки  або  на  високу  гору  і  довго  стояти  так  віддавшись  вітру,  що  я  наближаюсь  до  перехрестя,  від  якого  розходяться  безліч  доріг,  я  маю  безліч  шансів,  реальних  і  нереальних,  виграшних  і  приречених  на  поразку,  цілком  розумних  та  відверто  божевільних,  проте  ніхто  не  може  мене  позбавити  свободи  вибору.

Ви  ще  не  фотограф?  Тоді  ми  йдемо  до  вас!
             Мабуть  ця  кумедна  фраза,  яку  я  щойно  придумала,  якнайкраще  відображає  безглузді  невідворотні  процеси,  що  відбуваються  в  моєму  житті.  Я  ніколи  не  була  закохана  у  фотографію  і  ніколи  не  мріяла  (на  відміну  від  інших)  про  те,  аби  пов’язати  з  нею  своє  життя,  але  здається  вона  закохалася  у  мене.  Я  знаю,  що  колись  стану  фотографом,  не  тому,  що  сильно  того  хочу,  а  тому,  що  інакше  бути  не  може.  Хіба  можна  не  бути  фотографом  ?  І  як  це  не  бути  ним?
             Хіба  ще  залишились  такі  люди  на  землі,  які  позбавлені  цих  нескінченних  розмов  про  якісну  оптику,  нові  об’єктиви,  кітові,  ширококутні,  портретники,  телевики,  кришечки  від  них,  що  завжди  губляться,  фільтри,  відбивачі,  пілотні  лампи,  ісо,  баланс  білого,  глибину  різкості,  композицію,  боке  (завжди  любила  це  слово),  спалахи,  слої,  пересвіти,  завали,  кадрування,  і  завалений  горизонт.  Останнє  зазвичай  проголошується  з  критичним,  майже  відразливим  виразом  обличчя  і  звучить  як  вирок  лікаря,  про  психічні  відхилення  у  пацієнта.  
             Можливо,  є  такі  люди,  для  яких  ці  слова  будуть  незнайомі,  але  ,нажаль,  я  таких  не  зустрічала.  В  моєму  випадку  фотографами  є  всі.  Починаючи  від  дальніх  знайомих,  закінчуючи  друзями,  родичами  і  чоловіком,  якого  я  кохаю.  Це  як  в  родині,  де  з  десятого  коліна  всі  чоловіки  вирізали  дерев’яні  сопілки  і  коли  народився  черговий  хлопчик  його  доля  вже  вирішена  заздалегідь,  і  це  не  обговорюється.
             Мені  здається,  що  це  планета  фотографів.  Вони  просто  ховаються,  як  завербовані  агенти.  Ось  водій  тролейбуса,  він  беззаперечно  має  бути  фотографом,  і  оця  повненька  жіночка,  повар  шкільної  їдальні  теж.  І  взагалі,  весь  наш  світ  –  це  одна  суцільна  фотографія  зліплена  з  безлічі  вдалих  і  невдалих  кадрів,  де  біле  небо  можна  замінити  на  блакитне,  все  можна  вирізати,  вставити,  стерти,  домалювати  і  врешті  решт  просто  кадрувати.  
             І  ось  я  плентаюсь  по  місту  з  передавленою  ніконом  шиєю,  яка  все  більше  і  більше  хилиться  вперед  і  з  клятим  об’єктивом  ручного  фокусування.  Невже  я  так  ніколи  і  не  навчуся  наводити  різкість!?
             Аномальне  літо  в  самому  розпалі.  Літо  2010  -  величезна  та  жирна  піавка,  що  присмокталась  до  тіла  і  день  за  днем  випиває  з  нього  всі  соки,  а  сонце  наче  усміхнений  садист  розгулює  містом,  невблаганно  шмагає  своєю  пліткою  обезсилених  та  обезводнених  людей.
             Я  йду  вузькою  парковою  стежкою,  у  навушниках  файно  співає  Бйорк.    You  don’t  have  to  speak,  I  feel  emotional  landscapes………  Це  жадібне,  ненаситне  літо.  Воно  забрало  собі  все.  Каштани  стоять  вже  якось  зовсім  безсоромно  голі,  ніби  хтось  вкрав  у  них  вбрання,  залишивши  лише  кілька  випалених  поскручуваних  листків  на  сухій  знеживленій  кроні.  І  восени  вже  не  буде  чому  жовтіти  і  сумно  опадати  додолу.
             Буває,  живеш  із  людиною  в  одному  місті  і  не  бачиш  її  роками,  а  буває  і  навпаки.  Ніби  доля  нашифрувала  собі  щось,  розробила  якийсь  грандіозний  план.  І  нас  ніхто  не  питав,  хочемо  ми  його  втілювати  чи  ні.  Все  вже  прописано,  чітко,  по  сценарію.  І  ми  постійно  стикаємося  лобами,  несподівано,  небажано  і  стоїмо  посеред  тротуару  мокрі,  червоні  від  спеки  і  зашарілі,  не  в  змозі    вимовити  ні  слова.  Серце  божевільно  калатається,  здається  воно  зараз  проломить  грудну  клітину  і  вивалиться    нам  під  ноги,  прямо  на  розпечений  асфальт.
             І  ось  знову  він.  На  тому  ж  перехресті.  Я  дивом  не  наткнулася  носом  в  його  широку  мускулясту  спину.  Мої  ноги  перестали  бути  моїми,  ніби  хтось  керував  ними  збоку  пультом  управляння.  Тіло  ослабло  і  стало  занадто  важким,  я  була  більше  неспроможна  його  втримати.  Все  змінило  свій  стан,  будинки,  люди,  автівки,  перетворились  на  рідину  і  попливли,  утворюючи  рябу  запаморочливу  суміш  довкола.  Я  вже  мало  що  розуміла,  але  десь  в  глибинах  мозку  виринали  залишки  слів,  чи  радше  заклинань.  
-  «Тільки  не  обертайся,  тільки  не  обертайся,  благаю»  Тільки  не  сьогодні,  адже  я  стою  тут  спітніла,  в  дивакуватому  платті  і  з  немитою  головою.  Іншим  разом,  іншим  разом,  коли  я  буду  виглядати  упевнено  й  розкуто,  коли  я  відчиню  важелезні  броньовані  двері  чорного  джипу  з  тонованими  вікнами  і    випадково  наступлю  своєю  бездоганною,  стрункою  ніжкою  на  шпильці  на  твій  давній  мозоль,  але  не  сьогодні.  Йди,  скоріше,  скоріше  йди».  На  цей  раз  заклинання  подіяли,  він  так  і  не  обернувся.  Він  звернув  на  ліво  і  кволо,  якось  сумно  поплентався  розмахуючи  своєю  спортивною  сумкою,  а  я  швидко  звернула  на  право  і  розпачливо  обперлась  спиною  об  тьмяний  і  нікому  не  потрібний  скляний  стенд  із  надписом.  «Тут  може  бути  ваша  реклама».  Тепер  я  зрозуміла  їх  справжню  місію.  Насправді,  вони  стовбичать  тут,  щоб  переховувати  закоханих  дурнуватих  створінь.
             Що  може  бути  гірше  за  аномальне  літо?  Здається  нічого….  А  не  вгадали.  Їхати  в  наполовину  розплавленій,  переповненій  маршрутці  в  так  звану  годину  пік.  Я  стою  ледве  тримаючись  двома  пальцями  за  слизьку  засмальцьовану  ручку  і  відчуваю  як  з  усіх  боків  до  мене  торкаються  спітнілі  спини  і  липкі  кінцівки,  наче  вологі  щупальці  якоїсь  бридкої  потвори.  Гострий,  непохитний  запах  поту,  здається,  просочився    у  всі  щілини,  він  рівномірно  розповсюджувався  по  салону,  змішуючись  із  запахом  копченої  риби,  немитого  тіла,  дитячої  сечі,  дешевого  чоловічого  одеколону,  смердючих  шкарпеток,  ковбаси,  шампуню  від  лупи,  пігулок,  кока  коли  та  зав’ялих  квітів.  Цей  термоядерний  коктейль  беззаперечно  вибиває  з  колії  швидше  за  Херасиму,  і  краще  за  свіжий,  щойно  приготований  абсент.
             Напившись  донесхочу  цього  чарівного  коктейлю,  й  приєднавши  до  нього  ще  нотку  Прими  без  фільтру,  наче  завершивши  композицію,  сп’янілий  водій  м’яко  хилиться  в  різні  боки,  підспівуючи  хриплячому  радіошансону  :  «  А  я  нашел  друГую,  хоть  не  люблю,  но  целую,  а  каГда  я  ее  обнимаю,  всеравно  о  тебе  вспоминаю»….
             Двоє  запрілих,  підстаркуватих  чоловіків  сперечаються  про  політику.  
- «Да  я  тобі  кажу,  шо  Азаров  нормальний  мужик»  заявив  один  з  них,  виколупуючи  заскарузлий  бруд  з  нігтів.  Він  сказав  це  так  впевнено,  безапеляційно,  ніби  він  всю  ніч  провів  разом  з  Азаровим,  розпиваючи  горілку,  хрумкаючи  солоними  огірками  та  граючи  в  преферанс…
Я  була  дуже  стомлена,  я  наче  розчинилася  у  цьому  смороді,  змішалася,  стала  частиною  цією  протухлої  нерухомої  маси.  Я  більше  не  чула  розмов  про  Азарова,  про  нові  тарифи  на  газ,  про  черговий  безперспективний  прогноз  погоди,  що  не  прогнозував  бодай  найменшого  полегшення.
             Я  лише  встигла  вловити  краєчок  вирваної  з  контексту  розмови,  де  хтось  когось  сповіщав,  що  сьогодні  буде  метеоритний  дощ.  Потім  непомітно  підкралась  ніч  і  я  сиділа  на  підвіконні,  підготувавши  довжелезний  перелік  бажань,  проте  жоден  метеорит  так  і  не  впав.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206034
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 25.06.2011


Катя Куприна

Різна. Самотня.

Ця  осінь  невпинно  здіймається  вгору
І  ось  -  ось  сягне  завершальної  стадії.  
Це  так  безглуздо  -  шукати  в  калюжах
Бездонне  небо  Лівадії.

Півжиття.  Півосені.  Гра  у  розпалі.
Жовтий  жовтень,  що  ти  приніс?
Місцями,  опади  у  вигляді  мокрого  снігу.
Місцями,  опади  у  вигляді  моїх  сліз.

Все  лише  почалось,  а  я  вже  виснажена.
Потерпи  один  день.  Ще  сім  днів.  Іще  сотню.
Жовтий  жовтень,  що  ти  зі  мною  зробив?
Я  Обезсилена.  Різна.  Самотня.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216672
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 25.06.2011


Вікторія_Ікрова

Запах кількох попередніх днів

Кілька  днів  тому  воно  уже  почало  смердіти.  Спочатку  я  намагався  не  звертати  на  це  уваги,  щохвилинно  пшикаючи  перед  носом  парфумами.  Але  ніщо  не  допомагало  –  з  часом  запах  все  сильнішав  і  сильнішав,  запускаючи  свої  брудні  пазурі  у  мої  ніздрі.  Ох.  Як  же  пережити  іще  один  день?!  
Я  міг  би  і  зовсім  не  дихати,  але  це  б  призвело  до  зростання  кількості  кисню  у  повітрі,  що  могло  б,  у  свою  чергу,  призвести  до  вибуху  планети.  Але  поки  я  дихаю,  все  під  контролем.  
Насолоджуюсь  хрустом  кісточок  шиї.  Вправо.  Вліво.  Це  наче  музика  кількох  десятків  пальців  піаністів.  
Вони  зателефонують.  Зовсім  скоро.  Погладжую  лівою  рукою  слухавку,  наче  лампу  Аладіна.  О,  вийди,  рятувальний  голос  через  18  дірочок!  
Цей  запах  мене  замучить.  Треба  встати  і  закутати  ЦЕ  у  кульок.  Ні.  Може  воно  не  виглядатиме  естетично?  Хоча  про  яку  естетику  може  тут  взагалі  йти  мова?!  Я  просто  боюсь.  Обернутися.  І  побачити.  Результат.  
Покачуюсь  з  боку  в  бік.  Скрипить  стілець.  Скрип-скрип.  Восьма  година.  Скоро  закінчиться  день.  Уже  зовсім  скоро.  Краще  не  рахувати,  а  просто  чекати.  Вони  прийдуть  якраз  вчасно.  Для  себе.  
А  запах  тим  часом  не  втрачає  жодної  хвилини  –  він  набуває  кольору.  Зелено-синього.  Клубками  танцює  над  моєю  головою.  Норовить  гайнути  до  носа.  Але  я  не  дихаю.  Світ  поволі  насичується  киснем.  Потрібно  його  рятувати!  
Я  беру  склянку  правою  рукою  і  прикладаю  її  до  носа.  Дихаю.  Запах  незадоволено  танцює  у  мене  на  плечах  і  сповзає  по  руках.  Стікає,  наче  сотні  павутинок.  Заплющую  очі  і  глибоко  вдихаю.  Я  не  люблю  павуків.  
Фарба  на  слухавці  телефону  почала  злазити,  прилипаючи  до  пальців.  Але  я  мушу  її  і  далі  терти,  інакше  мені  не  зателефонують.  
Вдих,  скрип,  тертя.  Вдих,  скрип…  
Дзвонить  телефон.  
Я  хапаю  слухавку.  Відкидаю  склянку.  Роблю  вдих  і…  
Голос  зі  слухавки:  «Не  ігноруй  того,  що  всередині!»  І  гудки…  Кількасот  гудків,  яких  я  уже  не  чую.  
Я  навчився  дихати  вухами.  

22:14  
22.  05.  11

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266778
дата надходження 24.06.2011
дата закладки 24.06.2011


Юрась Пухнастий

Про неї…

Її  торкались  ручки  мокрих  кранів,
і  пестились  в  ногах  старі  коври  ...
жадали  рушники  в  просторій  ванні.
І  лоскотали  кінчики  трави,

Які  тягнулись  жадібно  до  ніжок
Щоразу,  як  вона  ходила  в  луг.
І  засинали  квіти  в  пальцях  ніжних,
Від  пісні,  що  тривожила  мій  слух.

Від  неї  усміхалися  біг-борди,
і  цокотів  під  туфлями  асфальт.
На  волю  виривалися  акорди
Зі  струн  потертих  і  стареньких  альт.

Місця  в  метро  звільнялись  перед  нею,
І  преклонялись  віттями  сади.
Й  не  віриться  :  була  ти  нічиєю...
А  стала  всім  для  мене  назавжди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266174
дата надходження 21.06.2011
дата закладки 23.06.2011


longavojo

Бірюзові трусики

Вилізли  з  під  джинсиків  (а  у  мене  беньки)
Бірюзові  трусики  в  цяточках  біленьких…
Подивився  вище:  а  вона  ж  –  як  лапочка,
Й  бірюзові  трусики  у  біленьких  цяточках…
Сукня  і  панамочка,  сумочка  і  бусики,
І  в  біленьких  цяточках  –  бірюзові  трусики…

Заболіло  вухо  –  то  смикнула  мама:
-  На  дорослу  тьотю  так  дивитись  рано!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265786
дата надходження 18.06.2011
дата закладки 22.06.2011


Чорна птаха

Німий свідок

Люблю  отак  от  сидіти  на  холодному  підвіконні  і  дивитися  на  ту  закохану  парочку...Як  ніжно  вони  поглядають    один  одному  в  очі,  як  тремтяче  доторкаються  кінчиками  пальців  і  як  наївно  сподіваються  на  велике  і  чисте  кохання...О,  як  же  це  мені  знайомо...Ще  нещодавно  та  маленька  сіра  лавочка  у  дворику  була  свідком  і  моєї  казки,  можливо  дещо  іншої,  але  такої  ж  по-дитячому  доброї  та    безкорисливої...Скільки  лунало  слів...Скільки  важких  подихів  зривало  ореол  тиші  і  скільки  надій  жило  у  тих  дитячих  серцях...Тоді,  ось  та  знівечена  від  сирості  мертва  дощина  здавалася  якимсь    таємним  прихистком,де  існувало  лише  двоє...нас  двоє...Можливо,  вона  знала,  що  все  ось  так  от  і  закінчиться...зі  слізьми...з  розчаруванням....і  з  невгамовним  болем  у  душі....Можливо  знала....але  тоді  так  і  не  проронила  жодного  словечка...От  і  зараз  вона  мовчить...А  ті  закоханні  очі  не  можуть  налюбуватися  паралельним  відображенням...Такі  далекі  від  усього  світу...але  такі  рідні  один  одному...  І,  напевне,байдуже,  що  скоро  ролі  Ромео  і  Джульєти  будуть  грати  інші  актори,  ця  лавочка  так  і  залишиться  німим  свідком  найперших  почуттів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200780
дата надходження 13.07.2010
дата закладки 16.06.2011


TarlsoN

Мовчи,не дихай і кричи

Мовчи,не  дихай  і  кричи
цілуй  губами  свої  мрії
нерозфарбовані  думки,
сліпої,вічної  надії

Заплющуй  очі  і  тікай
у  мареві  душної  ночі
"Смерть  покладе  усьому  край"-
Пітьма  солодко  прошепоче

І  серце  кров'ю  окропивши
і  поховавши  почуття
напівсвідомо  усміхнися
Йдучи  за  мною  із  життя...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58573
дата надходження 11.02.2008
дата закладки 16.06.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.06.2011


Grace Dix

Полюса

Где-то  там,  между  первой  и  третей  струною,
Я  поняла  наконец,  что  у  нас  один  полюс.
северный.  Вот    бы  коснуться  тебя  рукою,
но…ни  Эрстед,  ни  Ампер  этого  не  позволят.

А  мне  ведь  чужда  южная  беспечность!
Растрепанные  нервы  бы  в  кулак  собрать…
Обидный  факт,  но,  что  желанно,  то  запретно
и  ты,  мой  север  милый,  мне  ни  друг,  ни  брат.

Я  расстроена,  как  и  гитара.
И  с  тобою  совсем  не  рифмуюсь.
Знаешь,
Одноименные  полюса
о  т  т  о  л  к  н  у  л  и  с  ь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258997
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 16.06.2011


Ляля Бо

Тільки я вмію так безглуздо

Тільки  я  вмію  так  безглуздо:
Каву  -  відрами,
Кожен  клапоть  паперу  -  віршами,
Кожну  "майже  любов"  обертать  на  музу...

Жити  так,  щоб  з  очей  блискавки!
Як  хотіти  -  тоді  максимум!
Не  лишай  мене  лиш  так  саму,
Я  сумирна  стану  колись-таки.

Буду  ввічливою  і  тихою
Підпалю  конспекти  й  нотатники...
Не  збагну  лишень,  поки  дихаю:
Хто  ж  оцінить  змін  результат  такий?
15.06.2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265294
дата надходження 15.06.2011
дата закладки 15.06.2011


Ірина Гнатюк

Такими ночами. . хтось напивається до смерті. .

Такими  ночами..хтось  напивається  до  смерті..  
І  за  слідами..  
Між  проводами..  
Між  тінями  проспектів..  
Ходить..  
Бажання  вмерти..  

Такими  ранками..хтось  когось  зустрічає..  
Збирають  пляшкИ..  
Палять  сірники..  
Заходять  випити  чаю..  
Мовчки..  
Це  щось  означає..  

Такими  днями..хтось  когось  зраджує..  
Ножами  в  плечі..  
Як  сни  малечі..  
Брехливу  правду  розказує..  
І  живиться..  
Чиєюсь  образою..  

Такими  вечорами..хтось  вже  чекає  ночі..  
Напитись  до  смерті..  
Живі..відверті..  
Ховають  від  Бога  очі..  
Ще  б  жили..  
Але..не  хочуть..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264870
дата надходження 13.06.2011
дата закладки 14.06.2011


Василь Кузан

Мовчиш?

Мовчиш?  
 Мовчи.  
 Карай  мене  мовчанням.  
 Вихлюпуй  біль  у  простір  самоти.  
 Я  не  відчув  би  прірви  під  ногами,  
 Якби  не  ти.  

 Якби  не  ти,  я  не  відчув  би  й  неба  
 Під  крилами.  
 Не  зміг  би  так  зрости  
 У  розумінні  вічного  й  земного,  
 Якби  не  ти.  

 Розбите  серце  точить  німота,  
 Зникають  зорі  днів,  немов  у  кухлі  
 Вуглини  почуттів.  
 Сумна  
 Одна  
 Перегортаєш  сутінь.  

 Пробач  мене.  
 Прости  мені.  
 Мовчи!  
 Не  треба  слів  просіяних,  
 Промитих.  
 В  мовчання  безмір  корені  пустив  
 Кришталь  
 Розбитий.  

 Але  я  вдячний  Богові  за  те,  
 Що  ти  на  світі  є.  
 Зі  мною.  
 З  іншим…  

 Твоє  ім'я  солодке  і  святе  
 Займає  нішу  
 У  пантеоні  вічних  почуттів,  
 В  сузір'ї  Муз,  що  їх  торкнувся  геній.  
 Але  невже  окрилена  любов  
 Мовчить  
 На  сцені?  

 Мовчиш?  
 Мовчи.  
 Тримай  безмежну  паузу.  
 Але  в  мовчанні  я  
 Помру  
 Не  зразу.  

 То  краще  вже,  
 Неначе  кулі  в  скроню  –  
 Від  слів  твоїх  
 Себе  я  не  бороню.


2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264628
дата надходження 12.06.2011
дата закладки 13.06.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.06.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.06.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2011


Люба Скоробогата

Прозорість ночі

Мовчання  поливає  відчуттями
(Від  справжності  мурашки  по  шкірі
І  від  нічної  звуків  гамми,  
Мов  місяць  в  небі  гра  на  лірі.)

А  нескінченність  сонце  вкрало
І  платить  ночами  блідому.
Чи  це  багато  є,  чи  мало?
Чи  більше  щастя  треба  йому?

Він  обрізає  нитки  фальші,
Ми  плаваєм  прозорою  водою.
Та  вибирати  право  ваше:
Продовжиш  п'єсу  чи  станеш  собою?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259228
дата надходження 12.05.2011
дата закладки 08.06.2011


Ірина Гнатюк

Останній міст згорів. . не погасила. .

І  як  це  боляче..спаливши  всі  мости..  
Всі  до  останнього..розбито  зрозуміти..  
Що  ти  стоїш..не  з  тої  сторони..  
А  будувати..не  хотіла  вміти..  
Зводила  стіни..стіни..не  мости..  
Мости  палила..заіскрила  небо..  
Тільки  по  попелу  назад  не  перейти..  
На  інший  бік..на  цей  тобі  не  треба..  
Мучся  тепер..з  чужими  і  собою..  
Сама  спалила..не  вернеш..не  в  силах..  
Не  можна  гратись  з  сірниками  і  любов"ю..  
Останній  міст  згорів..не  погасила..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263397
дата надходження 05.06.2011
дата закладки 05.06.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.06.2011


Пандем

КРИК!

(В  ту  минуту...)

...Ты  убила  во  мне  всё  живое,
Всё,  чем  жил  я  эти  три  года,
Но  я  помню,  о  чём  ты  писала,
Когда  то  же  случилось  с  тобою.

Я,  жалея  себя,  убивался,
Потеряв  то  святое,  что  было.
Понимая  тебя,  я  старался
Не  упасть  без  надежды  в  бессильи.

Тяжело  понимать,  что  не  любишь,
Но  больнее,  когда  слышишь  об  этом
Из  уст  той,  что  вовек  не  забудешь...
От  мечты,  что  увидел  тем  летом.

И  я  знаю  одно,  что  нет  смысла
В  жизни,  если  любовь  не  с  ней  рядом,
Если  вера  последний  раз  вспыхнув,
В  сердце  выльется  гибельным  ядом.

И  решил  для  себя:  будь  что  будет!
Пусть  меня  она  хоть  ненавидит.
Я  влюблён.  Я  ЛЮБЛЮ!  Знайте,  люди,
У  меня  это  счастье  никто  не  отнимет!

(14  октября  2009  года)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149990
дата надходження 14.10.2009
дата закладки 22.05.2011


Grace Dix

Высшее из искусств

Что  чувствуют  руки,  когда  их  касаются?
Что  чувствуешь  ты,  читая  стихи?
Сквозь  дым  и  огонь  двадцать  первого  хаоса
Я  смогла  разглядеть  как
рождались  цветы.
и…
что  за  чудо:  они  украшали  твое
«внутри»  
как  ни  одно  из  чувств.
я  люблю  тебя,
а  любить  –  это  высшее  из  
искусств.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259657
дата надходження 14.05.2011
дата закладки 17.05.2011


Володимир Шевчук

Я, возможно… (банальное)

Я,  возможно,  когда-нибудь  справлюсь  и  думать  начну,  
Что  все  это  и  так  не  имеет  малейшего  смысла…  
Я  хочу  быть  с  тобой!  –  Долгожданную  встретить  весну,  –  
Вместо  этого  только  зима  над  судьбою  повисла.  

В  твоем  сердце  их  не  сосчитать:  ни  замков,  –  даже  врат;  
Я  хочу  быть  в  тебе!  –  а  не  «сбоку»,  тем  более  «между»…  
Мои  тихие  чувства  к  тебе  безответно  горят,  
Твои  бурные  страсти  к  другому  питают  надежду.  

14.05.2011  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259838
дата надходження 15.05.2011
дата закладки 16.05.2011


Alexander Marchuk

Не розумію, що потрібно серцю

Не  розумію,  що  потрібно  серцю,
Так  хочеться  взаємних  почуттів.
Відчути  твої  руки,  твої  губи,
Торкатися  до  них  у  мірі  днів…

Не  розумію,  що  потрібно  серцю,
Душа,  так  хоче  бути  не  одна,
З  тобою  відчувати  спільну  впертість,
Дивитися  на  зорі  –  в  небеса…

Не  розумію,  що  потрібно  серцю,
Твого  вогню,  гарячого  тепла,
Яким  себе  я  хочу  надихати,
Щоб  написати  сонячні  слова...

..Тебе  кохаю  і  не  забуваю..  Ти  не  моя  –  далекий  світ  тепла…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255240
дата надходження 21.04.2011
дата закладки 30.04.2011


Gelios.TKN_Fan

Сон

Ось    вона    нарешті...    Ти    бачиш    її    закоханий    погляд,    ти    бачиш    лагідну    усмішку    на    її    вустах,    ти    ще    здалеку    відчуваєш    п'янкий    аромат    її    волосся...    Ви    йдете    один    одному    на    зустріч...    Ви    злилися    в    палкому    поцілунку...    Ти    чуєш    її    ніжний    голос,    він    промовляє    "Я    теж    тебе    кохаю!"...    Ти    обіймаєш    її    міцно,    з    любов'ю...    А    в    голові    лиш    одна    думка,    ти    ніколи    її    не    відпустиш!...    І    тут    дзвонить    будильник    і    ти    розумієш    що    це    тільки    сон...    Що    таке    щастя    не    прийде    в    реальності...Ти    кожен    день    згадуєш    її,    ти    кожен    день    згадуєш    той    сон...    Тобі    хочеться    відчути    ці    відчуття    ще    раз    і    ще    раз!    Це    бажання    сильніше    за    будь-яку    залежність,    ці    відчутя    сильнішші    за    будь-який    наркотик...    Тобі    хочеться    заснути    і    непрокидатися    ніколи...Тобі    хочеться    бачити    той    сон    ще    раз    і    ще    раз...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255806
дата надходження 24.04.2011
дата закладки 27.04.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.04.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.04.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2011


Mellani

Заплуталась. .

Заплуталась  любов  у  твоїх  віях
Така  маленька,  що  ти  й  не  помітив
І  очі  карі  що  тепер  лиш  в  мріях
Чиїмсь  теплом,  мабуть,  давно  зігріті

Заплуталась  душа  в  твоєму  серці
Пригрілася  тихенько  біля  нього.
І  якби  не  хотілося..  відверто..
Промовити  люблю  -  та  не  до  цього!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244961
дата надходження 04.03.2011
дата закладки 06.04.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2011


Гай-Нижник Павло

Цілую ніжно, боячи́ся наче

                         [b]*      *      *[/b]

Цілую  ніжно,  боячи́ся  наче,  
Твої́  розту́лені  і  ледве  во́гкі  губи  
І  в  зомліваючих  очах  дівочих  бачу  
Розм’я́клий  блиск,  який  довів  до  згу́би  
Серце  моє́,  що  збуджено-незряче  
Тобою  б’ється,  лиш  в  тобі́  поту́ги  
Свої́  життєві  від  тепер  лиш  баче.  

                               [b][i]Павло  Гай-Нижник[/i][/b]  
                                   [i]23  серпня  2002  р.[/i]  



[i]Гай-Нижник  П.[/i]  Згадуй  мене...  Лірика  кохання.  -  К.,  2006.  -  С.106.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184912
дата надходження 18.04.2010
дата закладки 05.04.2011


Володимир Шевчук

Доньці, коли народиться.

Від  раба,  що  прозвали  генієм  і  розбитого  в  дрова  ангела
Народилася  крапля  радості,  розчиняючись  у  насназі  
І  під  хмарами  в  невагомості  моє  щастя  очима  вивела
Написавши  там:  «Біля  тата  я  –  мов  троянда  у  срібній  вазі…»  

Усміхайся  же!  –  велич  в  радості  не  помилиться  тут  адресою.    
Хай  же  світяться  очка  синіми  диво-квітами  і  цим  цвітом  
Називаються!..  Називатиму  свою  крихітку  лиш  принцесою  
І  даватиму  іншим  приклад  цей,  як  зріднилися  весна  з  літом…  

20.11.2010  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223427
дата надходження 20.11.2010
дата закладки 05.04.2011


Samar Obrin

Дівчині - яку колись зустріну.

В  мире  есть  только  одна  девушка,  которая  предназначена  тебе  судьбой,  и  если  ты  ее  не  встретишь  -  ты  спасен.  
___________________________________________________________________


Присягати  своєї  самотності  –  
Чи  не  зрада  -  ТЕБЕ?
Чи  не  зрада  ТВОЄЇ  дівочості  –  
Саме  -  те?
Чи  не  зрадивши  ночі  самотньої  -
Я  знайду
Дотик  серця  жіночого
І  красу?

Уявляю  ТЕБЕ  -  кожну  мить
Голос
Очі
Долоні  
Обличчя  -  між  квіт,
Перший  промінь  ранковий
В  червоних  вустах  -  
До  яких  доторкнусь  
У  майбутніх  часах…

Я  в  твоєму  волоссі  прокинусь  
Колись
Подивлюся  у  очі  
У  їхню  –  блакить  
Доторкнуся  вустами  до  срібних  кілець
І  відчую  –  КОХАННЯ
Та  стукіт  сердець!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177971
дата надходження 17.03.2010
дата закладки 05.04.2011


Терен

Щоб повернутись знов…

Скільки  життів  прожито?..
Ніхто    не  рахував.
Був  я  кульбаби  цвітом  -
Весноньку  цілував,

Був  солов'єм  співучим  -
Літу  звіряв  думки,
Красенем  став  дрімучим  -
В  кроні  ховав  віки.

Ясеном  в  полі  чистім...
Там  мене  смерч  зборов.
Впав  я  пожовклим  листям
І...  повернувся  знов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251592
дата надходження 04.04.2011
дата закладки 05.04.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.04.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.04.2011


Vitalik Retiznyk

Почуття

Стояв  перед  тобою  палаючи  від  почуттів,  
Я  так  багато  тобі  сказати  хотів,  
Сказати,  як  сумно  вночі  до  тебе  лину,  
Та  ти  не  бачиш,  як  сяє  ніжності  перлина.  

Мрію  до  ранку  лише  про  твої  обійми,
Клянусь,  в  ночі  і  в  день,  тобі  буть  вірним,  
Кохана,  рідна  нема  життя  мені  без  тебе,  
Немов  вільну  пташку  постріл  залишив  без  неба.  

Холодне  'Ні',  в  мені  щось  в  мить  обірвалось,  
Доля,  чому  моя  помирає,  
А  в  ночі  дождь,небо  плакало  зі  мною,  
Намагавсь  триматись,  но  сльози  йшли  самі-собою.  

Падали  сльози,  вічно  лиш  тебе  кохаю,  
Кожний  погляд  твій  до  серця  притуляю.  
В  полоні  очей  твоїх  немов  зорі,  
Пораненим  птахом  впав  тобі  під  ноги.  

Знаю,  між  нами  завжди  буде  прірва,  
Холодний  вітер...настало  літо,  
Але  вмирають  в  душі  квіти.  

Німіє  свідомість,  сказав:  навіщо  жити?  
Якщо  життя  лише  любов  мою  калічит.  
Крок  вперед  все,  ковток  свободи,  
Промовив  ім'я  твоє,  останній  подих,  
Розправив  крила  вмить,  
і  каміння...  прийняло  тіло,  
Сльоза  остання  з  очей  злетіла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251669
дата надходження 04.04.2011
дата закладки 04.04.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2011


Paul Prinzowski

Шизофренія

До  останнього  бурхливо-червоного  листка,
знайомого  дощів,  їх  співбесідника
На  дистанції  руки  -  брама  зі  скла
дотиком  нещодавно  покинута.
До  останнього  білого  коридору-виходу,
де  місяць  світить  щоночі,  щодня,
Кілька  кроків  розділені  плівкою
касетного  програвача.
До  останньої  критики  сплесків  під  черепом,
зумовлених  стійким  проникненням
декадентів-естетів,  
Шістдесят  секундних  паличок  залишилось
від  появи  нових  безбарвних  предметів.
До  останнього  цвітіння  м'ятної  троянди,
як  схрещення  чужого  тіла  й  душі,
Переписуєш  наново  старі  епіграми,
де  криваві  пелюстки  завжди  живі.

До  останньої  клавіші  зі  знаком  крапки,
додаєш  нові  із  зображенням  оклику,
частинами  то  виглядає  двояко,
вставляєш  тире,  щоб  позбутися  помилки.
Від  останнього  поцілунку,  від  дотиків
теплих  губ,  язика,
знову  сніг  з'явився  за  обрієм,
обриває  слабкого  листа.
Після  останнього  припущення  днів,
малював  свій  портрет  на  підлозі
відповідно  до  цього  дискусію  вів  -  
існування  множиться  досі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229186
дата надходження 16.12.2010
дата закладки 04.04.2011