antuan: Вибране

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.12.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.05.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2012


Марта Мохнацька

''місяця порепана й посріблена платівка…''

місяця  порепана  й  посріблена  платівка
ще  світить  маяком  в  нічнім  небеснім  безконеччі.
а  мрії  вбивць  старих  стікають  в  цівки
й  стотонними  бочками  обважують  їм  плечі.

на  цвинтарі  спить  сторож  сном  барвистим  -
він  вже  сто  років  засинає  без  ста  грамів.
і  звук  хропіння  то  дрижить,  то  свище,
народжуючись  у  труні  його  гортані.

безхатьки  нишпорять  у  душах  смітників,
що  татуйовані  знадвору  матюками.
безхатькам  утрапляти  в  рай.  і  поготів,
що  душі  там  везуть,  мабуть,  сміттєвими  баками.

повії  сповідаються  священикам  горілки,
двадцятирічними  ховаючи  в  чохол  серця  старечі.
і  добре,  що  хоч  місяця  порепана  платівка
веде  убивць  й  бомжів,
повій  і  сторожів
у  чорне  безконеччя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370500
дата надходження 12.10.2012
дата закладки 13.10.2012


Nora

мовчу. .

мовчу..


здавалося  б  все  відомо..  все  зрозуміло..  все  давно  по  місцях..


туман  ночі..



                               краплі  неба..  


                                                                                       жасминовий  чай..


                                                                                                                         
                                                                                                                                                                   холод..


лише  глухий  звук  кроків..,  котрі  йдучи,..  відпускаючи  залишають..  



кричу..


                     пошепки..


чиїсь  блакитні  очі..  котрі  заглядують  в  кожен  куток  поламаної  душі..


                                       забрати  б  мене..  від  мене..


         занести  б  туди,  де  лагодять  зіпсовані  речі..


записати  б  всі  дивні  сни..


                                                                             забути  б  все  зле  

                                               
                               та  бачити  б  море..тихе,  а  заразом  неспокійне..


бачити  б  небо..,  котре  помалу  переходить  в  рай..


               чути  б  запах..той,  котрий  так  треба..,


 знати  б  що  в  НИХ  все  гаразд  та  багато  щастя..


мовчу..


порожнеча..


                                                                 до  останньої  літери..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363044
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 29.09.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.09.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.05.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.04.2012


Jane Air

Приречені на розп'яття (шістдесятники)

Вони  –  гучномовці,
Здаватись  не  мають    ,
Лиш  сіють  зерно  невмираючих  днів,
Якщо  похитнуться  -    вони  не  вмирають,
А  йдуть    до  мети  ,  не  тримаючи  гнів!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315008
дата надходження 18.02.2012
дата закладки 21.02.2012


Нея Легна

Час як властивість життя, або Смерть як відсутність часу

________________________________________________________
       Пісок  крізь  пальці,  час  розбитий  і  сльози  на  щоках
           Надія  помирає,  треба  щось  робити.  Мрії  у  руках
             Та  краще  не  дивись  униз,  коли  летиш  у  снах
               І  всі  вкінці  побачать  кожну  мить  в  думках
                     Ти  знов  біжиш  галопом  по  пригодах
                       Вдягаєш  гарні  крила  при  нагодах
                         Отак  по  трохи  в  тебе  їде  дах
                             Тут  діло  все  в  флюїдах
                               Чи,  може,  в  спогадах
                                   Що  душать  тихо
                                       Ніхто  не  маг
                                         На  лихо
                                           Надто
                                           Тихо
                                             То
                                           Лото
                                       Жорстоке
                                     Це  намисто
                                 Розділене  на  сто
                           Частин  для  наших  фото
                       Що  п’ють  із  серця  нашу  кров
                   З  отрутою,  не  знаючи  навіть  основ
               Свого  спасіння.  І  так  тепер  багато  розмов
             А  зміст,  як  не  крути,    нам  невловимий  знов    
           Бо  все  втрачає  сенс  свій,  навіть  терпка  любов
         Ми  наперед  вже  знаєм  –  все  зникне  у  життя  ріці
         Та  всупереч  розумним  аксіомам  я  триматиму  в  руці  
       Свої  найпотаємніші  бажання.  Суть  десь  там  у    крапці
     Ніщо  й  ніколи  вже  не  спинить  свідомість  і  ці  дикі  танці
А  час,  розбитий  всоте,  боляче  й  жорстоко  кроїть  наші  пальці
___________________________________________________________

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306927
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 30.01.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.01.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.01.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.01.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.12.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.12.2011


Ірина Шинкарук

Усе проходить…

Усе  проходить...
 Вже  й  тебе  минають.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290242
дата надходження 02.11.2011
дата закладки 06.11.2011


Нея Легна

…♥…

Я  тебе  люблю…  Найбільше!  Не  знаю  чому:  це  почуття  просто  є  в  мені  й  нічого  з  ним  зробити  неможливо…
Люблю,  коли  ти  не  даєш  заснути…  Приходиш  уночі,  сідаєш  під  стіною,  береш  у  руки  чашку  кави,  яку  незмінно  готую  для  тебе,  і  зустрічаєш  зі  мною  ранок.
Люблю  розповідати  тобі  всілякі  нудні  історії,  відчуваючи  твій  зацікавлений  погляд…  Я  не  кажу,  що  ці  історії  про  мене,  ти  і  так  це  розумієш...
Люблю,  коли  ти  береш  мене  за  руку  і  ми  разом  блукаємо  вулицями…  І  байдуже,  що  нікого  немає,  бо  мені  ніхто,  крім  тебе,  і  не  потрібен…
Люблю,  бо  ти  знаєш  мене  краще,  ніж  будь-хто…  Тільки  ти  розумієш  кожен  мій  крок,  кожну  думку,  кожний  божевільний  учинок…
Люблю  навіть  коли  ти  з’являєшся  невчасно,  просто  виходиш  із  натовпу  назустріч  мені…  Тоді  ми  зупиняємося  і,  куди  б  не  йшли,  повертаємося  в  парк…  Туди,  де  вперше  зустрілися…  Мама  мене  покинула  на  хвилинку,  а  я  задивилася  на  яскраві  кульки  і  загубилась  у  натовпі…  І  зустріла  тебе…  Через  тебе  було  дуже  боляче…  Так  я  і  закохалася…
Люблю,  найсильніше  люблю  за  твої  мертво-ніжні  обійми.  Вони  ніколи  мене  не  зігрівають,  але  в  них  я  готова  бути  вічно…
Люблю…  Найбільше  в  світі  кохаю  тебе!..  Мабуть,  вибач  за  банальність,  і  жити  не  змогла    б  без  рідних  безбарвних  очей  і  запаху  твоєї  улюбленої  найміцнішої  кави…
ДЯКУЮ,  дякую  за  те  що  ти  є,  моя  кохана  самотносте…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289512
дата надходження 29.10.2011
дата закладки 30.10.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.10.2011


Нея Легна

БОЖЕВІЛЬНИЙ

Він:  Терлецький  Вадим  Сергійович.  Дипломований  лікар-психолог.  
Пацієнт:  чергова  сіра  миша,  що  заблудилася  у  темній  норі  життя.

Вадим  Сергійович  попросив  секретарку  зробити  чаю  (тільки  велику  кружку).  
–  Заходьте,  –  перший  «гість»  несміливо  прочинив  двері.
Звичні  привітання.  Далі  «вступне  слово»  психолога  про  те,  що  з  кожним  із  нас  «усяке  може  статися»  і  відвідувач  готовий  говорити  –  робочий  день  почався…  
–  Я  тут  подумав…  Ви  ніколи  не  помічали,  що  ніхто  не  живе  своїм  життям,  всі  позичають  його  у  когось?..
–  Тобто?
–  Я  прокидаюся  від  звуку  чужого  будильника.  Він  лунає  за  стіною  орендованої  квартири,  що  змінює  господаря  мало  не  щомісяця.  Взуваю  капці  (на  них  спить  пес-подарунок  друга,  бо  вважає  своїми).  Одягаю  халат  (чомусь  пахне  чужими  парфумами).  Заходжу  на  кухню,  щоб  зварити  кави  (її  покинув  попередній  власник).  На  кружці  написано  «Konstantin»  –  фірма  так  називається,  але  все  одно  не  по  собі.  Навіть  цукор  учора  позичив  у  сусідки,  а  отже  і  він  –  не  мій…
Їду  на  роботу  в  трамваї  (попередні  покоління  три,  безперечно,  пам’ятають  його  і  вважають  своїм).  Сідаю  за  стіл  (  я  13  його  власник).  Торкаюся  пальцями  клавіш  комп’ютера  (скільки  людей  робили  це  до  мене  –  страшно  уявити).  П\'ю  чай  із  лимоном  (хто  тільки  його  в  руках  не  тримав)…
–  Буває…–  Вадим  Сергійович  професійно  вдає  інтерес.
–  А  духовність,  яка  давно  зникла?  Ми  слухаємо  чужу  музику,  що  лунає  з  динаміків  радіо  та  магнітофонів,  ходимо  на  чужі  концерти  закордонних  виконавців,  роздивляємося  їх  крізь  рожеві  окуляри  телевізорів…  Мріємо  бути  такими  ж.  Боїмося  творити  своє  й  заважаємо  робити  це  іншим:  критикуємо  картини,  книги;  сваримося  з  сусідом,  що  вчиться  грати  на  скрипці;  гримаємо  на  дитину,  яка  розмалювала  квіточками  дешеві,  давно  обдерті  шпалери…  
Часто  самі  собі  суперечимо.  Віримо  в  Бога,  проте  сумніваємося  в  його  існуванні.  Роблячи  комплімент  колезі,  бачимо  неправильно  зав’язаний  галстук.  Коли  на  чергове  «дякую»  відповідаємо  «немає  за  що»,  думаємо  насправді,  що  надали  неоціненну  послугу.  Загадуємо  бажання  на  Новий  рік,  наперед  знаючи  –  не  збудеться…
Вадим  Сергійович  вирішив  не  перебивати  (іноді  ж  треба  помовчати),  не  зважаючи  на  те,  що  в  повітрі  висіла  гнітюча  пауза.
–  Чому  ми  завжди  просто  погоджуємось  із  думкою  інших,  навіть  коли  не  підтримуємо  її.  Усюди  панує  майже  армійська  дисципліна.  Ніхто  не  хоче  вирізнятися  з  натовпу.  Яскравих  людей  називають  не  оригіналами,  а  білими  воронами  (у  рідкісних  випадках)  чи  божевільними  (зазвичай).  Чому?  По-моєму,  лише  тому,  що  ті  не  підкорилися  правилам,  які  встановила  сіра  консистенція  під  назвою  суспільство…  Я  не  хочу  так  жити!
–  Ви  думаєте  про  суїцид?  –  частину  розповіді  психолог  за  звичкою  просто  прослухав.
–  Та  це  я  так,  образно…  –  відвідувач  зніяковів.  –  Дякую,  що  вислухали!  
–  Уже  йдете?
–  Так,  поспішаю…  До  побачення.  –  двері  поспішно  зачинили.
Пацієнт  затримався  на  кілька  секунд  і  встиг  почути:
–  Уявляєш,  до  мене  щойно  приходив  та-а-а-акий  псих!!!  Тобі  й  не  снилося!
Ну  от,  черговий  лікар  вважає  його  божевільним…  Він  швидко  пішов  геть.

Секретарка  занесла  Вадимові  Сергійовичу  чай  у  величезній,  як  той  просив,  кружці  з  написом  «Ігору  від  керівництва»  (подаровану  попередньому  власнику  кабінета),  а  він  так  і  не  дізнався,  що  заварка  в  них  давно  закінчилась,  а  чайника  ніколи  й  не  було.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283441
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 01.10.2011


Любомила

Одиночество на крыше

Одиночество  по  крыше
разгоняет  голубей,
листьям  осени  стучится,
в  окна  замкнутых  дверей.
Пусть  некто  его  не  слышит,
догорает  лунный  свет,
Одиночество  на  крыше,
для  тебя  здесь  места  нет!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280304
дата надходження 13.09.2011
дата закладки 21.09.2011


Любомила

Чай «Мате»

Я  предала  себя
и  кофе  научилась  пить
забывши  сладость  чая...

Жаль  не  вернуть  мне
вкуса  прежней  ночи,  
хоть  утро  на  моих  губах...

Тобой  встает  
и  также  засыпает...
Я  чувства  собираю

Между  строчек
и  пью  тебя,  любимый
чай  «Мате»...

Все  в  той  же
чашке  на  столе,
что  мы  любовь  нашу  испили.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279606
дата надходження 09.09.2011
дата закладки 21.09.2011


Galkka

Злива!!!

Злива  чорною  стіною  душу  омиває,
Осінь  плаче  над  коханням  -  це  її  вбиває,
Барабанять  по  калюжам,  як  по  серцю  краплі,
Вбив  мою  ти  героїню  у  своїм  спектаклі.

По  вікну  біжать  струмочки  і  малюють  зраду,
Запалю  воскову  свічку,  в  ній  знайду  відраду,
Пальцем  ім’я  ще  виводжу,  ніби  заклинаю,
Не  побачу  зорепаду  -  щастя  закриваю.

По  долонях  пробігають  спогадів  сюжети,
Аромат  від  твого  тіла  вдів  важкі  браслети,
Проникають  у  свідомість  дикі  метастази,
Зруйнували  середину  всі  болючі  фрази.

Дощ  розмив  всілякі  межі,  схована  реальність,
Пальцем  виведу  сердечко  -  це  така  банальність,
Опустіла,  наче  лялька,  льодяні  тут  очі,
Проросла  сталевим  дротом  прямо  серед  ночі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281410
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 19.09.2011


Небайдужа пофігістка

прибирання

У  голові  безлад…проводжу  прибирання!
                     Посмішку  ношу  з  собою.  Вона  вирішує  усі  проблеми…ну  хоча  просто  допомагає  про  них  забути.
                     Здоровий  глузд  досі  не  можу  знайти.  Хоча  іноді  він  з’являється  сам,  при  чому  у  дуже  не  потрібний  для  цього  момент.
                       Пам'ять  усюди.  Вона  дуже  заважає  вибрати  найнеобхідніше,  бо  записує  геть  усе.  Укотре  намагаюсь  її  викинути.
                       Десь  грає  попсова  пісня  з  80-х.  Треба  перемкнути  трек.  Хоча  ні…нехай  грає…краще  потанцюю.
                       Сум.  Якийсь  він  несправжній.  Напевно,  підробка.  Коли  зламається,  то  викину.  А  поки  що  залишу.  Часто  підробки  набагато  якісніші  ніж  справжній  сум…
                       Кохання  та  любов  покладу  на  видному  місці.  Нехай  муляють  очі.  З  ними  завжди  веселіше.
                       Розлуку  як  завжди  відкладаю  подалі.  Хоча  знаю  як  боляче  вона  звалиться  на  голову  з  останньої  полиці…
                       Безліч  бажань  та  пристрастей.  Одне  сміття…Залишу  тільки  пристрасть  писати  і  бажання  танцювати  біля  ліфту.
                       Ненависть  завжди  зі  мною.  Вони  з  посмішкою  взаємозамінні.
                         Ранкова  кава.  У  ній  напевне  і  є  сенс  мого  життя.
                       Безліч  рядків  обов’язково  впорядкую,  відокремлюючи  їх  від  чужих  цитат.
                       Якийсь  чистий  аркуш.  Напишу  на  ньому  пам’ятку,  щоб  не  забути  завтра  знову  зробити  прибирання…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279671
дата надходження 09.09.2011
дата закладки 17.09.2011


Небайдужа пофігістка

сум (початок божевілля)

Прокидаючись  від  сну,  дуже  важко  зорієнтуватися,  бо  потрапляєш  у  інший  ще  жахливіший  сон.  Він  дійсно  жахливіший,  бо  насправді  менш  реальний.
Будучи  з  кимось  поряд,  чомусь  відчуваєш,  що  потрібен  цим  людям.  А  залишаючись  наодинці,  розумієш,  що  це  омана,  що  насправді  це  вони  потрібні  тобі  як  ніколи,  бо  зсередини  тебе  жере  сум.  Нічим  необґрунтований  він  виїдає  рештки  здорового  глузду,  по  собі  залишаючи  лише  таку  саму  необґрунтовану  наївність.
І  коли  немає  можливості  навіть  на  оманливу  потрібність,  відчуваєш  себе  вільним  від  буденних  турбот,  відчуваєш  свою  відчуженість  від  світу.  Розумієш  усю  свою  потворність,  але  залишається  відчуття  власної  героїчності.  Вважаєш  себе  мучеником,  якого  загнали  у  клітку  (хоча  насправді  загнав  себе  сам).  І  тобі  залишається  лише  тішитися  та  насолоджуватися  своїми  «стражданнями».  А  коли  це  набридає,  ти  засинаєш,  щоб  поринути  у  сон,  у  якому  дійсно  можеш  щось    змінити,  де  ти  дійсно  комусь  потрібен…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269536
дата надходження 10.07.2011
дата закладки 17.09.2011


Galkka

Чи можна забути той ЕКСТАЗ!

Дотиком  ніжним  по  губкам  провів,
У  очі  мені  зазирнув,
До  сказу  бажання  в  мені  розбудив,
У  ласки  одразу  пірнув.

Я  чую  твій  подих,  що  тіло  скував,
Неначе  здавив  десь  удав,
Чи  ніжно  тримав,  чи  брутальним  бував,
Екстаз  ти  завжди  дарував.

Неначе  в  кайдани  мене  ти  зловив,
Від  тебе  не  можу  піти,
Щоразу  благаю,  прошу  -  доторкнись,
Без  тебе  не  можу  цвісти.

Стікають  краплинки  шаленого  щастя,
І  тіло  торкнулось  твого,
Тримаю  міцніше  я  твої  зап’ястя,
І  знову  скажу  я:  «Ого!»…

На  вушко  просив:  «Кохай,  скільки  зможеш»
За  хмарами  десь  я  була,
Та  кинув  мене  у  хвилину  негожу,
Я  серце  тобі  віддала.

І  тіло  сумує,  душа  так  кричить,
Благає  екстаз  повернути,
Уся  моя  сутність  без  тебе  скрипить,
Як  міг  ти  таке  позабути?

Зустрілись  на  дворі,  ти  очі  відвів,
Неначе  вже  ми  не  знайомі,
Неначе  не  ти  до  шаленства  довів,
Душею  ми  були  вже  голі.

Як  можна  забути  оті  простирадла:
Від  пристрасті  мокрі  були,
Пройшлися  ми  поруч,  ятрила  та  рана,
Та  ми  уже  зовсім  чужі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271740
дата надходження 24.07.2011
дата закладки 25.07.2011


Анна Кириленко

…я на шостому

Я  на  шостому,  зі  мною  ластівки.
Я  їх  чаєм  та  цукерками  пригощаю,
вони  так  смішно  клюють  печиво.
Внизу  дитинство  грається  
м*ячиком.  Маше  мені  руками.
Я  по-дорослому  мовчу  на  балконі.
А  пульт  пам*ятає  тепло  твоїх  пальців,
дверний  дзвінок  -  запах  парфумів,
чашка  -  смак  губ...
А  я...я  нічого  не  пам*ятаю...
Тільки  мову  ластівок

                                                                                               06.07.2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269109
дата надходження 07.07.2011
дата закладки 25.07.2011


Galkka

Сухі слова

Слова  шукають  знову  фрази,
Щоб  влитися  у  легкий  вірш,
Хіба  все  ними  передати,
Коли  душею  ти  вже  спиш?

Слова  не  змінять  почуття!
Та  не  дадуть  відчути  біль,
Щоб  показати  суть  буття,
Неначе  полонив  десь  хміль.

Сухі  слова  не  знають  сліз,
Що  так  стікають  по  обличчю,
Не  знають  як  душа  болить,
Коли  у  серці  тебе  кличу.

Так  хочеться,  щоб  хтось  торкнувся
І  зміг  на  себе  усе  взяти,
Щоб  знав,  чому  я  жить  боюсь,
І  міг  сторицею  віддати.

І  з  кимось  довго  говорити,
Щоб  всю  себе  наскрізь  прошити,
Про  кожен  день  розповісти,
І  всю  історію  сплести.

Словами  горя  не  заллєш,
З  душі  пухлину  не  уразиш,
На  пару  з  місяцем  ти  п’єш,
І  всю  себе  колись  ти  втратиш.

Та  все  одно  вірші  пишу
Хоч  по  краплинці  віддаюся,
І  розуміння  віднайду,
Тоді  в  безодню  обернуся!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271874
дата надходження 25.07.2011
дата закладки 25.07.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.07.2011


Ія

Три в одному

Моя  країна  втратила  коріння,
Зламався  стержень  у  душі,
Я  –  дочка  втраченого  покоління,
І  в  мене  очі  –  кам’яні.

Мій  дух  занурився  під  воду,
Слова  сховалися  на  дні.
 І  не  горланить  серце  про  свободу,
Та  біль  приходить  навіть  уві  сні.

Моє  життя  –  машина  правил,
Суцільної  реклами  і  брехні,
І  все  сильніше  на  газ  давить,
Не  білий  ангел  на  плечі.
́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269208
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 21.07.2011


Ія

Плюс

Плюс  ще  один  подарок  в  формі  кличній
З  старого  року,  в  новий  рік,
Я  ж  так  хотіла  із  новим  обличчям
Зайти  в  наступний  світовий  потік.  

І  з  чистого,  не  чорного  листа  почати,
Забути  власноруч  написане  добро,
І  голосно  про  себе  закричати,
Щоб  хоч  в  одного  душу  підвело.

Та  в  ніч  холодну  впала  зірка,
Всі  сподівання  покотилися  на  дно,
І  перед  виходом  сплелася  сітка,
І  мрії  дальше  б’ються  об  вікно.

І  новий  крок  з  старим  йде  в  ногу,
Над  прірвою  не  на  своїй  землі,
Й  не  тягнеться  рука  угору,
Ущент  зруйновані  дописує  у  житі  дні.́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268810
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 21.07.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.06.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2011


never

Ты лиш возьми!

Я  так  тебе  сказать  хочу
Что  лиш  к  тебе  на  встречи  я  лечу.
Твои  глаза,  улыбка,  руки
Лиш  бы  не  знать  с  тобой  розлуки.
Глаза  закрою  -  ты.  Мечтаю,
как  в  твоих  ласках  утопаю,
А  на  устах  тот  сладкий  грех
И  твой  приятный  нежный  смех.
Я  отдала  тебе  себя,
В  душе  теперь  полно  огня.
Я  чуствую  тебя  внутри,
Я  вся  твоя,  ты  лиш  возьми!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260114
дата надходження 17.05.2011
дата закладки 17.05.2011


never

Я так тебе люблю

Я  так  тебе  люблю,  та  права  на  це  я  не  маю.
Я  так  тебе  люблю,  хоч  мабуть,  не  варто,  не  знаю.
Я  так  тебе  люблю,  що  дихати  важко  донині,
Я  серце  тобі  віддаю,  моїй  найдорожчій  людині.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253708
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 22.04.2011


Рені

Анти-урбанізація (провінційне)

Накриває  столицю  аж  з  вінцями
Біль  тупий  від  гламурного  джебу.
Справжні  Істини  родять  провінції  –
Там  простіше  все  –  з  Богом,  і  з  небом.

А  столиця  нахабно  висмоктує
Всеньку  справжність  –  достоту,  до  кістки.
Залишаються  тіні  зі  шмотками,
Тільки  шлунки  й  роти...  вже  без  мізків.  

Тут  простіше  –  говориш  зі  зливами,
А  бува  з  віддзеркаленням  власним.
Тут  ще  можна  побути  щасливими,
Якщо  навіть  те  щастя  не  красти...

Десь  тут  спокій  ховається  в  затінку,
Тут  десь  двері,  сусідні  із  раєм...
Тут  земля,  як  покинута  матінка,
Всіх  дітей  із  доріг  виглядає...

Тут  дитинство  з  худими  колінцями
Завше  мріє  про  дальні  дороги…
Бог  навідує  часом  провінції  -
Тут  ще  можна  торкнутись  до  Нього.

01.07.09

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253321
дата надходження 12.04.2011
дата закладки 15.04.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.04.2011


never

Ти лиш один мене крізь темінь чуєш,

Ти  лиш  один  мене  крізь  темінь  чуєш,
І  попіл  струшуєш  з  зіниць,
Мене  від  спогадів  рятуєш
У  душу  сиплеш  сто  скарбниць.
коли  сумую,  ти  чекаєш...
знайдеш  такий  собі  момент,
Коли  лиш  поглядом  торкаєш,
весь  сум  давно  розбитий  вщерть.
коли  лягає  ніч  на  плечі,
Важкою  ношею  на  дні,
Мені  ввісні  говориш  речі,
Що  притаманні  лиш  тобі.
Я  сплю,  крізь  сон  тобі  сміюся,
І  ти  мене  теж  бачиш  в  сні,
Колись  світанком  посміхнуся
Тобі  в  реальному  житті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252232
дата надходження 07.04.2011
дата закладки 07.04.2011


never

Кохання це….

Тепло  долонь  любовного  вогню,
І  холод  вітру  гіркої  розлуки,
І  шепіт  квітів    пристрасного  сну,
І  зради  вбивчої  нестерпні  муки.
А  потім  спокою,  як  теплої  води,
А  часом  сліз,  мов  зливи  очисної,
Кохання  знов,  як  швидкої  ходи,
Шаленого  безумства,  пристрасті  пянкої.
А  далі  все,  порожня  ніч,
І  очі  сповнені  страшного  суму,
Життя,  а  чи  любов,  несправедлива  річ,
То  повний  спокій,  то  сплеск  гучного  шуму.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251596
дата надходження 04.04.2011
дата закладки 06.04.2011


never

Грається хвилею

Грається  хвилею  сонце  в  ріці,
Стихли  зелені  гаї  гомінкі,
Трави  барвисті  в  обіймах  квіток
Вже  завершили  вечірній  танок.
Пахне  в  повітрі  холодна  роса.
Ніжно  туман  увесь  світ  огорта,
Вітер  так  палко  цілує  природу,
Пестить  імла  зачаровану  воду.
Тихо  й  спокійно  в  гаю  у  ночі,
Тільки  тривожно  гукають  сичі,
Зорі  блукають  і  місяць  згори,
Світу  дарує  спокусливі  сни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250436
дата надходження 29.03.2011
дата закладки 05.04.2011


never

ПРИСВЯЧУЮ

ПОГЛЯНЬ  НА  ДОЩ  ВІН  ТАК  ТЕБЕ  ГОЛУБИТЬ,
Я  ЗНАЮ  ТИ,  ТАК  ЛЮБИШ  ВОДУ  ЦЮ
ТЕБЕ  ЦІЛУЄ  ВІН,  ТЕБЕ  ВІН  ЛЮБИТЬ
І  ЦЯ  ЛЮБОВ  ДАРОВАНА  СЛІПЦЮ.
А  ТИ  НЕ  СПИ  ВІДКРИЙ  ЧАРІВНІ  ОЧІ
КРАПЛИНКИ  ВПАДУТЬ  І  В  ТВОЇ  УСТА.
Я  В  СНИ  ТВОЇ  ВЛІТАТИМУ  ЩОНОЧІ
І  ПОДИХОМ  ДАРУЮЧИ  ЖИТТЯ.
Я  ТАК  ПРОШУ  ТЕБЕ  НЕ  СУМУВАТИ
Я  Б  НІЖНО  ПРИГОРНУЛА  ВЕСЬ  ТВІЙ  БІЛЬ
І  ТИ  Б  ЗІ  МНОЮ  ЗНОВ  ПОЧАВ  ЛІТАТИ
І  НАВІТЬ  ТЕПЛОЮ  ЗДАВАЛАСЬ  ЗАМЕТІЛЬ.
КРАСИВИМ  РАНКОМ  Я  Б  ШЕПНУЛА  :  МИЛИЙ
А  ТИ  КРІЗЬ  СОН  ШЕПНУВ  МЕНІ  ЛЮБЛЮ
ЯКИЙ  ЖЕ  ТИ  У  МЕНЕ  ВСЕ  Ж  КРАСИВИЙ
ТОБІ  ВІРШОВАНУ  ЛЮБОВ  ДАЮ  СВОЮ.
ПООБІЦЯЙ  МЕНІ  ХОЧА  БИ  СПРОБУВАТИ  ЖИТИ
ПООБІЦЯЙ  БО  ТОЇ  НОЧІ  НЕ  ЗАСНУ
ДИВИТИМУСЬ  НА  МІСЯЦЬ,  А  ТУЖИТИ
МЕНІ  ВІРШІ  ТВОЇ  НІКОЛИ  НЕ  ДАДУТЬ
ТИ  СПРОБУЙ  ЧУЄШ,  СПРОБУЙ,  ОБІЦЯЄШ?
Я  АНГЕЛІВ  ТОБІ  СВОЇХ.  ЯК  ТИ  РОБИВ  
ТИ  КРАЩЕ  ВСІХ,  ТИ  ЦЕ  ПРЕКРАСНО  ЗНАЄШ
ТОБІ  Ж  ПРО  ЦЕ  НІХТО  НЕ  ГОВОРИВ.
ПОБУТЬ  ЗІ  МНОЮ,  ЧУЄШ,  Я  БЛАГАЮ
ЧИМ  ДУЖ  ТРИМАЮ  РУКУ  НА  ВОГНІ
МОЖЛИВО  Я  ПО  ІНШОМУ  КОХАЮ
І  ТИ  КОХАЙ  Й  ВЖЕ  ОЧІ  НЕ  СУМНІ.
ПРИСВЯЧУЮ  НАЙКРАЩІЙ  ЛЮДИНІ  НА  СВІТІ    

FOR    АNTUAN

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249077
дата надходження 23.03.2011
дата закладки 05.04.2011


Рені

...

здається,  за  декілька  снів  я  загублю  
цей  дивний  спогад  
поза  межами  вчорашньості  
 
кілька  слів  відділили  його  від  нас  
назавжди  
до  наступного  розриву  дійсності  
 
змоклі  прогулянки  
проминулі  усмішки  
змучені  прикидання  
 
сидимо  поряд  
у  чужому  мокро–холодно–смерклому      просторі  
з  іншими  людьми  
я  –  з  тобою,  ти  –  зі  мною  
 
 і  самі  не  знаємо,  хто  ми  
ти  і  я,  я  і  ти    
 
не  бачу  тільки,  що  в  твоїх  очах  
можу  лише  сподіватись  
бо  в  моїх  –  темні  візерунки  
нерозпущених  бруньок  з  краплями  на  носиках  
одиноких  у  цьому  просторі  
як  і  наші  погляди,  що  не  знають,  
чого  хочуть...      
 
я  не  з’явлюся  тут  більше,  
щоб  не  втручатись  у  плин  реальності  
жаль  тільки,  що  віддаляючись  від  неї,  
ми  так  і  не  змогли  
 
наблизитися...      
 
25.04.07(c)  Reni

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144063
дата надходження 03.09.2009
дата закладки 03.04.2011


Рені

Поки гориш

Ти  тут…  навколо  і  повсюди.  Ти  вакуум,  тиша.  Густе  і  в’язке  мовчання…  воно  засмоктує  мене,  мов  болото.  Впираюсь  у  нього  пальцями…
А  хапатись  за  що?  За  роботу?  Якщо  вона  вперто  не  хоче  робитися.
За  он-лайн  простір  –  де  на  кожній  сторінці  зависло  твоє  мовчання?
                         Втрачаю  рівновагу.
Ти  будуєш  стіни  навколо  себе,  заколочуєш  вікна...  А  мені  навіщось  стає  темно
Заростаєш  голками…
Так  краще  тобі…  можливо,  мабуть  так…
Щоб  наступного  разу  було  не  дістати  до  того,  що  всередині  –  ще  живе  і  тепле…
Так,  мабуть  це  краще…
Дурна,  голими  руками  і  далі  намагаюсь  пригорнути,  зігріти  ті  колючки.
Тиша  виступає  брунатними  краплинами  на  пальцях.
Бо  кому  насправді  це  потрібно?...
Б’є  озноб.  Сиджу  на  холодній  кам'яній  сходинці  біля  зачинених  і  заколочених  зсередини  дверей.
Там,  всередині,  темно,  вогко...  і  вбивчо  тихо…
Котяться  сльози,  і  чутно  тільки,  як  б’ється  серце.  
З  глибин,  з-за  стін.  Здається…

Так  зручніше,  щоб  ніхто  не  наближався.  Не  викликав  жодної  щирої  емоції,  до  якої  звикаєш,  якої  потім  бракує.  Так  зручніш…  тоді  ніхто  не  влізе  досередини,  ніхто  не  потопчеться  брудними  підошвами  по  розкиданих  листах  і  світлинах.  
Мовчання  –  ліки  настільки  тимчасові…  воно  не  виправляє  нічого.  А  з  часом  перетворює  на  попіл.  Все,  все...
Життям,  живим  життям  рухають  лише  дії.  Поки  гориш.

...але  чому  полум’я  свічки  пригасає  від  цієї  клятої  тиші?...
                                 …  свічки,  при  якій  я  молилась  за  тебе




Фото  -  (С),  Борис  Віктюк

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236133
дата надходження 21.01.2011
дата закладки 01.04.2011


Рені

теорія відліку

Подумалось,  що  час  таки  спливає
І  ось  тут,  поміж  наших  пальців,  попри  наші  погляди  тече  ріка  нашого  часу  –  з  майбутнього  в  минуле…
Все  менше  і  менше  шансів  жити  вже  і  зараз,  жити  краще,  бути  вище,  світліше,  неповторніше…
Все  менше  хвилин  на  поцілунок…
Все  менше  поцілунків.
Все  менший  день,  старіє  ця  ясна  повня
І  знов  щось  не  встигнути…
І  знов  щось  не  сказати…  і  згаяти  цілунок,  погляд,  дотик.
І  страшно  знати,  що  прийде  час,  коли  це  все  скінчиться
Не  хочу.
Зупини  час,  як  зупинивсь  годинник  на  стіні.  Залиш  нас  в  «тепер»,  бо  я  не  потребую  цього  завтра,  де  в  нас  лишиться  менше  часу  бути  нами…  життя  –  це  таймер,  чи  секундомір?
Зупини  час,  благаю.
Я  хочу  любити  тебе  тепер.  Як  тепер,  нерозтрачено,  такого  який  ти  такою,  яка  я…  тут  і  зараз.
Ми  злетимо.  Бери  мої  долоні.
Змітаючи  лапи  тіней.
Крізь  годинникові  механізми,  крізь  сакральний  шепіт  дощу
Туди,  де  часу  немає.
Залиш  його  цим  стінам  і  мовчазному  годиннику.


30-09-2010

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238918
дата надходження 05.02.2011
дата закладки 01.04.2011


Анна Вейн

Найріднішій

Яка  тендітна,  мила  й  ніжна,
Твоя  краса-як  маків  цвіт.
Твоїх  очей  зоря  провідна,
Для  мене  творить,  цілий  світ.

Твої  вуста  люблю  шепочуть,
А  моє  серце  враз  горить.
Тобі  лиш  щастя  напророчу
До  ніг  прихилю  цілий  світ.

Моя  матусенько  рідненька,
Тобі  низенько  я  вклонюсь.
Ти  найдорожча  є  для  мене,
За  тебе  Богу  помолюсь…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250453
дата надходження 29.03.2011
дата закладки 31.03.2011


never

Тиша

Так  тихо,  що  чую  свій  подих.
Так  тихо,  що  страшно  стає,
А  потім,  здається,  хтось  ходить
І  постать  в  вікні  промайне.
І  знову  так  тихо,  до  болю,
Здається  кричала  б  щосили.
І  ніби  кричу,  але  звуку
Вуста  мої  так  й  не  зронили.
Мовчу.  Краще  буду  мовчати.
Так  страшно  у  темній  кімнаті,
Так  хочеться  все  розказати
І  фрази  рояться  крилаті.
Ну  все,  ще  хвилину  і  крикну,
Якщо  мене  тиша  не  здушить,
А,  може,  потрохи  і  звикну?
Та  ні,  я  ж  мовчати  не  мушу.
Скажу,  розповім,  заспіваю.
Вона  крик  душі  не  здолає.
Я  тишу  оту  відпускаю,
Нехай  і  мене  не  тримає.
Я  сильна,  я  зможу  літати
І  тиша  не  вколе  у  груди.
Я  тишу  навчусь  оминати,
І  ви  не  мовчіть,  добрі  люди!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246332
дата надходження 11.03.2011
дата закладки 23.03.2011


Альна *Кориця* Приймачук

the trapeze swinger

Пожалуйста  ,помни  меня.
Пожалуйста  ,будь  поближе.
Больные  тоской  глаза,
не  могут  ничего  видеть.
Возьми  мою  руку  к  себе  ,
сожми  так  крепко,  что  б  больно!
Ибо  все,  что  происходит  извне,
протекает  ,как  море,  свободно.
Иногда  заходя  в  гавань
оно  слышит  одних  только  чаек  -
отчаянных  и  прекрасных,
что  поют  без  конца  без  начала.
Это  место  внутри-  единственное,
что  могу  я  сейчас  видеть.
Отличая  от  фальши  истину,
как  художник  нужные  линии.
Как  мать,  своего  ребенка,
среди  всех  лежавших  в  роддоме,
как  одна  среди  тысячи  пленок,
Где  мы  все  были  знакомы.
Пожалуйста,  чувствуй  меня  -
сейчас  у  тебя  в  доме
мы  пьем  ,чай  что  я  принесла
и  я  плачу  в  твоих  ладонях.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246352
дата надходження 11.03.2011
дата закладки 11.03.2011


Альна *Кориця* Приймачук

просто

говори  мені  в  шию
бо  я  відчуваю  шкірою
цілуй  у  зап*ястя
там  найтонкіша  тканина
готуй  мені  зранку  каву
з  цинамоном,  по-особливому
читай  на  ніч  Ремарка
він  такий  щемливо-красивий
дивись  у  мене,  як  Клімт  -
божевільний  і  завше  прекрасний
грій  мої  руки  в  своїх
запитуй  про  день  вчорашній
купуй  нам  обом  на  зиму
однакові  теплі  светри
і  велику  шухляду  в  квартиру
де  зберігаються  стоси  конвертів,
що  писали  ми  один  одному
так  давно,  що  не  знаєш  напевно
вони  пахнуть  теплом  і  соломою.
для  щастя  більш  нічого  не  треба.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245643
дата надходження 08.03.2011
дата закладки 11.03.2011


Альна *Кориця* Приймачук

art bar ffm

дівчина,  що  сидить  напроти
смакує  сухе  червоне
(вона  обирала  його  по  назві,
яка  звабливо  звучала  -
La  Rossa  звичайно  Іспанія)
можливо  вона  уявляла  собі
апельсинові  дерева,
яка  так  вона  любить,
хоча  й  ніколи  не  бачила
можливо  щось  не  таке  важливе,
але  дивлячись,  як  музикант
тримає  свій  контрабас,
як  сліпий  піаніст  грає  потрібний  такт
і  люди  навколо  -  хоча  і  чужі,
але  зараз  теплі-
вона  смакувала  далі  своє  вино,
торкаючи  губами  частину  давньої  мрії
і  була  в  той  момент  щаслива.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245644
дата надходження 08.03.2011
дата закладки 11.03.2011


Альна *Кориця* Приймачук

Хочется

Хочется  слышать  подкожные  ноты.
Впитывать  остро  историю  чувств.
Хочется  чувствовать  тепло  от  заботы
Что  выдыхается  робко  из  уст.
Хочется  верить,  что  кто-то  дождется.
Оставит  чашку  на  кухне  с  кофе.
Хочется  видеть,  как  кто-то  смеется
И  босиком  бегает  в  Сохо.
Хочется  видеть  птиц  на  рассвете
Божьих  коровок  у  себя  на  руке
Раненых  в  сердце  любовью  к  лету
И  к  возвращению  в  дом  на  луне.
Хочется  падать  легко  и  не  больно,
Словно  листва  на  дворе  в  листопаде.
Воспоминания  искристо  и  бодро
Тайно  хранить  в  своем  теплом  карман.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245497
дата надходження 07.03.2011
дата закладки 11.03.2011