: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.07.2011
День і ніч.
Ключ і двері.
Предмет і річ.
Вулиці й оселі.
Магазин і продавець.
Взуття і нога.
Записник і олівець.
Руки і рука.
Зуби й вуха.
Літера і речення.
Заметіль і завірюха.
Згода і заперечення.
Адвокат і прокурор.
Провінція й столиця.
Демократія й терор.
Тумбочка й полиця.
Дерево і ліс.
Небо і небеса.
Коняка і віз.
Некраса і краса.
Борщ і сметана.
Ложка і джміль.
Любов і кохана.
Шафа і міль.
Вірш і проза.
Ім'я і Галина.
Повітря і глюкоза.
Прізвище і Глина.
Світло і тінь.
Вода і життя.
Працьовитість і лінь.
Кохання і почуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267924
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 30.06.2011
Моя печаль, когда со мной,
Дни застилает пеленой
Осеннего дождя,
Аллеями бродя
под сенью высохших дерев.
Она с собой меня зовёт
В чудесный край, где небосвод-
для перелётных птиц,
Спит серость без границ,
Тумана серебро одев.
Деревья в одинокой мгле,
Мрак в небесах, мрак на земле...
О,призрачна краса,
И лишь печаль глаза
Имеет, чтоб её прочесть.
Но я уже давно знаком
С нагим предснежным ноябрём,
И дни его - печали честь.
* * *
My November Guest (Robert Frost)
My Sorrow, when she's here with me,
Thinks these dark days of autumn rain
Are beautiful as days can be;
She loves the bare, the withered tree;
She walks the sodden pasture lane.
Her pleasure will not let me stay.
She talks and I am fain to list:
She's glad the birds are gone away,
She's glad her simple worsted grady
Is silver now with clinging mist.
The desolate, deserted trees,
The faded earth, the heavy sky,
The beauties she so ryly sees,
She thinks I have no eye for these,
And vexes me for reason why.
Not yesterday I learned to know
The love of bare November days
Before the coming of the snow,
But it were vain to tell he so,
And they are better for her praise.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126643
дата надходження 17.04.2009
дата закладки 23.06.2011
Two Poems by Scot Gresham-Lancaster
________________________________
http://o-art.org/music/5tonesForSlonimsky.mp3
________________________________
Fears Our Grace Relieved
Jan 2004
When white is black
all the bones change
the notes are spread as wings
above a storm
The horseman acts alone
but in fatigue meanders,
filled with moisture
When resonance is silence
The tears of God become our wheat
Broken bread is fractured;
No splint for the will,
the starving child
What excited virgin is tasting blood
as the drums are hammering home?
What soldier's itchy finger scratching?
The winded runner stumbles
The skies are burning brightly
Distance stars are mother's eyes
Sails unfurled, filled with bile
When black is white
The sun becomes the night
________________________________
Untiltled Stanzas
Dec. 2003
The stomachs of giant fish
are dried to make the lanterns
and the children sing the corn
Waves are breaking
behind closed eyes
pinwheels from ether
dance to strings unsung
Tigers are wearing all our spacesuits
the oxygen is slowly burning
the roaring is unending
in the diamonds of the night
Drunken sailors are pissing
into the open mouths of baby birds
and all the clocks are broken
for the final time
A campfire of flame retardant pajamas
ignited by safety officers in cowboy hats
unused syringes litter the campground
and the throbbing will not stop
Break me, breaking you in
Glass and sugar
Take me, taking you in
Photos made of stone
The rhythms migrate with
the rarest birds
wings chaffed with open sores
Crabs patrol the hallways
of the broken space station
hoping for the mangled
claw repair kit
The first in line
is executed with the
sharpest knives
The surgeon is not there
The last one in
is the first one out
when the condom dispenser
bursts into flame
Cigarettes and gasoline
make the perfect match
The spiders have the laser unit
the webs are glowing ruby red
The compound eyes of all the flies
are flickering with wild spirals
The moths are filled with dread
Fake me, faking you
in a house of puss and glue
Pretend the clocks are working
Brother Sun
Sparrows pick the maggots
from the dying eyes of strangers
Love grows in dark chambers
filled with broken glass and snow
Ashes are falling on the pilgrims
and launch pad is on fire
flamingos are mixing the explosives
for the final jihad
Minuteman terrorists slaughter
babies on Bunker Hill
A ritual sacrifice of burning tea and honey
made for the mother of all flags
Take me; taking you
to the forest of the night
the hot wax melts
across the broken mirror
Remember me to the child
that lost his way
The guns and knives of broken dreams
are whispering curses
at your grave
The voices remind me
of the icons eyes
made of spaceships and
exotic beasts
made of prayers and dreams
Praise me; praising you
with all that is holy the spirit of the mourning
is breaking into light
the passion of the cross
is making the weeping sores
turn to gold
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266400
дата надходження 22.06.2011
дата закладки 22.06.2011
прочитала я новое творение нашего известного автора АЛИКа "Разбитые сердца". Казалось бы - прочитала и забыла. Но нет. Что-то до боли знакомое шевельнулось в этих строчках, всколыхнуло всю Мировую Паутину, сжалось в комок и стало подкрадываться к пауку.
Вы, конечно же, догадались, уважаемые Авторы. Это знаменитые строчки "РАЗБИТЫЕ СЕРДЦА".
Где же я их могла слышать? или читать?
Паутина очнулась, встряхнула капли росы и где-то в её глубине решительно зашевелился паук. Мохнатой лапкой он подтащил к себе "Разбитые сердца" и отправил в хитросплетения незримых волокн Яндекса.
Невозмутимый гражданин извилистых лабиринтов тов. Яндекс выдал многомиллионные варианты "Разбитых сердец", совершенно неповторимых в своих интерпретациях произведениях.
но для начала вспомним произведение самого АЛИКа:
АЛИК :: РАЗБИТОЕ СЕРДЦЕ
Разбитое сердце надеждой не склеишь,
Разбитому сердцу не веру винить,
К разбитому сердцу уже не успеешь,
Разбитое сердце не может любить.
Разбитое сердце любви не заметит,
Разбитому сердцу легко позабыть,
Разбитое сердце тебе не ответит,
Разбитому сердцу не хочется жить.
ID: 142148
Рубрика: Стихи, философская лирика
дата поступления 19.08.2009 22:48:55
автор: АЛИК
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142148
-------------------------------------------------------------
ну а теперь ознакомимся с несколькими страничками Яндекса, ибо те миллионы, что он мне предложил, постичь не представляется возможным:
Разбитое сердце
Азалинда
Разбитое сердце не может любить,
Не может страдать и не может скорбить.
Оно зачерствеет и станет как камень,
И больше не тронет его страсти пламя...
Смешно, но, увы, так на свете бывает,
И рана за раной его убивает.
Но есть и такие, кто стерпит всю боль,
Кто выдержит муки, но будет иной.
Он будет смеяться и будет шутить,
Соседу поможет к делам приступить.
И будут дивиться, как он зажигает,
Но что в его сердце- никто не узнает...
Ведь сердца- то нет...
© Copyright: Азалинда, 2006
Свидетельство о публикации №1609251603
http://www.stihi.ru/2006/09/25-1603
Судьба
Автор: angel19912
|
10 августа 2008
|
Стихи о Любви » Авторы: избранная лирика
Любовь умерла!
Нет больше любви!
С тобой мы навек мосты развели!
Не станем банальных мы слов говорить!!!
Разбитое сердце не может любить!
Нет, мы не чужие нет, мы не враги! –
Мы просто не слышим друг друга шаги…
Пусть горечью пахнут нам эти слова… -
Судьба нас связала, судьба развела!!!
http://www.foreverlove.ru/ljubov_v_stikhakh/izbrannaja_lirika/4267-sudba.html
Разбитое сердце
Идет дождь за окном
А мне все равно
Я думаю лишь о тебе
Как мне грустно,тоскливо
Быть совершенно одной
Без тебя я сейчас-я одна!
Мое сердце болит,оно разбито
Разбито оно от твоих слов
Но,даже разбитое сердце
Даже оно как прежде может любить
Поэтому,говорю я открыто
Люблю я тебя до сих пор!!!
пожалуйста оцените!!!оставте комменты
)Зайка) 05.08.07
http://www.lovetime.ru/item_info/love_main/love_stihi/~/~/37154/
Разбитые сердца не склеивай, не надо...
Александр Мезенцев
Разбитые сердца не склеивай, не надо,
Средь сумрачных теней не станешь маяком,
Ещё одной любви закончена баллада,
Ещё одна дорога вдруг стала тупиком.
Сквозь солнечное эхо рассыпанных мгновений,
Не виден отголосок прекрасных светлых дней,
Среди кривых зеркал ты бродишь словно пленник,
И ищешь отраженье своих /чужих?/ огней.
Распластанное небо опять приснится ночью,
На каруселях счастья сломалось колесо,
Судьбы своей рубаху не надо рвать на клочья,
Хоть время безвозвратно в небытие ушло.
Когда случится снова с надеждой повстречаться,
Тогда навек застынут фонтаны мёртвых дней,
Увидишь снова счастье, где сумрак и ненастье,
Зажжешь огонь любви, пройдя сквозь мир теней.
http://www.stihi.ru/2007/05/31-1842
------------------------------------------------------------------------------
Просторы Мировой Паутины бесконечны. Имея собственную Галактику в своём разуме, она, как ни странно, сталкивает лбами события, которые, казалось бы, невозможно даже приблизить.
И кто думает, что это не так, попадает в лапы равнодушного паука.)
стОить ли сочинять новый узор на паутине, если оказываешься в мохнатых лапах Паука? :)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142157
дата надходження 19.08.2009
дата закладки 12.06.2011
Мчаться скоріше, ніж відьми чи феї,
Будинки, мости, огорожі й алеї,
За вікном мерехтять, як солдати в строю,
Мимо коней і кіз, що щипають траву.
Пролітають пейзажі і гір, і рівнин,
Наче дощ проливний, його стукіт краплин.
Зміниться знову, не встигнеш й моргнуть,
Мальовнича зупинка на іншу, нову.
А ось дитинча, що дереться на схил,
В кошику безліч у нього ожин.
Ось мандрівник милуватися став,
На луг, що вінком маргариток буяв.
А ось екіпаж з поля зору зника,
До щенту забитий, що й місця нема.
Тут крутиться млин, поряд річка блистить,
Наче хоче втекти, щоб хоч мить відпочить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264532
дата надходження 11.06.2011
дата закладки 12.06.2011
Погода, погода садится невольно на руки,
Как птица ручная, капкан облетая миграций,
Усталость субботы, июля визгливые звуки
Все больше заметны
в капризном дыхании станций.
С полуночи тянется в небе сквозняк оголенный.
Деревья объятые тишью - коричневы, темны.
Твои сновиденья, одежду собрав, увлеченно
Торопятся мимо складов
и заводов огромных.
Еще постовой сторожит паутину за ветром,
Просторы сужаются - что же я этим нарушу:
И тихий Господь свет потушит и выйдет наружу,
И тоненьким шприцем
заблудшую вытянет душу.
Сергій ЖАДАН
ПАМ’ЯТІ В.К.
Погода, погода, повільно сідає на руки,
мов навчений птах, облітаючи пастку міґрацій.
Суботня утома і гострі липневі сполуки
все більше помітні
в примхливому диханні станцій.
Ще поночі тягнеться в небі оголений протяг.
Вгортаються в тишу дерева – коричневі, темні.
Твої сновидіння, зібравши розкиданий одяг,
ідуть повз ремонтні склади
і забуті майстерні.
Іще вартовий стереже павутину за вітром,
ламаються відстані – що я у цьому порушу?
І тихий Господь вимикає, виходячи, світло,
і точеним шприцом
із тебе витягує душу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233124
дата надходження 05.01.2011
дата закладки 10.06.2011
записи на странице ежедневника
Сид Валерий
http://www.stihi.ru/2010/03/07/6078
1. ПОЗВОНИТЬ хотя бы раз в семь лет
и встретиться фатально и случайно
семь лет иною жизнью облучаемы
качаемы причалены кончаемы
покуда сохранили тот скелет
изрядно подржавевший как стилет
от долгого донедоприменения
и вот кофейня странность предложения
и взгляд похожий на самосожжение
и "да" в ответ с приправою из "нет"...
2. не НАПИСАТЬ записки иль письма
не потому что некогда а так
как нечего расстаться так расстать...
но почему не выбить из ума
тех в семь потов наскоков и атак
не написать рассказов иль новелл
из тех фрагментов бликов и кусков
я не хайям хоть виночерпий-вино/т/дел
в сем океане спец как ив кусто...
3. раз ВСТРЕТИТЬ приковаться и крутить
круги звеня ржавьём воспоминаний
/кол в центре/ баламутить и мутить
де сад иль эпикур но не онаний
не встретить больше минимум семь лет
глядишь грядёт фригидность или климакс
две клипсы по углам двойной браслет
в последний раз так тонко исклонилась...
4. исполнить сделать ВЫПОЛНИТЬ обет
нарушив параллельности евклида
семь лет семь бед и лишь один ответ
нам подарила ночь-судьба-планнида
и мы сгорали на манер болида
искомкав-извозив диванный плед...
5. и напоследок РАЗНОЕ и прочее
повестки дня /пардон/ повесы-ночи
и вспомнился некстати арагон
единственным твореньем о бодлере
о серой сене что в помине нет
зато вовсю сереющий рассвет
так развенчал наш внесезонный гон
и я устал карячить на галере
чужой тахты и с женщиной чужой
и попугай пиликает "отбой"
пора вставать и застилать кровать
сна не было покоя также нет
к чему там блок сказал "и вечный бой!"?..
а из меня никчёртошный плейбой
****
(переклад українською)
1.раз ПОДЗВОНИТИ... вибравши момент
зустрітися фатально і невдавано
сім літ життям просіяні задавнені
колисані розховстані розчавлені
допоки зберегли отой скелет
неначе заіржавілий штилет
тривалим донЕдоприміненням
і дивина з кав’ярнею як марення
і погляд схожий був на самоспалення
недопалок із «так» знайомих сигарет
2. не НАПИСАТЬ записки ні листа
і не за браком часу просто так
як глупо розлучатись розлуча…
та мізкам непідвладне забуття
семи потів наскоків і атак
не оповісти у неписаних новелах
з фрагментів на кавалки рваних
я не хайям хоч знаюся на перлах
як ів кусто на мушлях океанних…
3.ЗУСТРІТИ раз прикутись і крутити
круги від спогадів дзвінке лящання
/кіл в центрі/ баламутити дурити
де сад чи епікур та не онаній
сім літ порине знову в часу лет
не зчуєшся фригідність або клімакс
тремтіли кліпси ми затраснуті в браслет
востаннє вишукано так зігнулась…
4.здійснить зробити ВИКОНАТЬ обіт
усупір паралельності евкліда
сім літ сім бід і лиш один одвіт
нам дарувала звабна ніч безстидна
згорали уподібнившись болідам
в простИрадла зім’явши спраглий СВІТ
5.і наостанок РІЗНЕ ще та інше
повістки дня ( чи пак) гульвіси-ночі
згадався недоречно арагон
єдиний витвір про бодлера
здалося мутна сена дише
застукав досвіток сіріший миші
так розвінчав оцей атракціон
я кинув весла чужинка на галері
тахти чужої де отої рідної лиш тінь
папуга завчено своє «відбій»
пора прокинутись і застеляти плед
сну катма і неспокій не полишив
згадалось блок сказав «і вічний бій!»?..
а отакий плейбой навіщо їй
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263833
дата надходження 07.06.2011
дата закладки 07.06.2011
Мой страх живет в людских обыденных словах,
Звучащих надо мной, прописанных до знака,
Вот это будет - дом, а это пусть - собака,
Начало и конец... Рожденье, тленье, прах...
В словах решаете, что было, будет, есть.
Опасно шутите, с насмешкою играя.
За краем слов людских - бескрайний полог рая.
"О чудных гор страна!" - а я лишь слышу лесть.
Останьтесь там, вдали! Слова людей зловещи.
И вещи запоют, ведь голоса их вещи!
Коснётесь только их - они тотчас молчат.
Вы заглушили их, а как они звучат!
-------------------------------------------------------------------------------------
* * *
Ich fürchte mich so vor der Menschen Wort
Sie sprechen alles so deutlich aus:
Und dieses heißt Hund und jenes heißt Haus,
und hier ist Beginn und das Ende ist dort.
Mich bangt auch ihr Sinn, ihr Spiel mit dem Spott,
sie wissen alles, was wird und war;
kein Berg ist ihnen mehr wunderbar;
ihr Garten und Gut grenzt grade an Gott.
Ich will immer warnen und wehren: Bleibt fern.
Die Dinge singen hör ich so gern.
Ihr rührt sie an: sie sind starr und stumm.
Ihr bringt mir alle die Dinge um.
Rainer Maria Rilke, 21.11.1898, Berlin-Wilmersdorf
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263438
дата надходження 05.06.2011
дата закладки 05.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.05.2011
Я хочу, щоб слова мої
Перетворилися із часом в справжню зброю.
І послужили лише тим героям,
В яких життя проходить в боротьбі.
Щоб слово – зброя, ніби кулемет,
Стріляло в ціль без промаху в «десятку».
Було надійним і було в порядку,
Щоб ним завжди пишатись міг поет.
А ще, щоб слово пострілом було,
Не ранило, а било наповал.
Щоб ворог помирав, а не стогнав,
Щоб дух патріотичний вознесло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261757
дата надходження 26.05.2011
дата закладки 26.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.05.2011
Октавы
Сид Валерий
http://www.stihi.ru/2010/01/17/2037
1
стихами – точно! – сыт не будешь
хотя не хлебом
единым жив средь монстров чудищ
земли без Неба
засим оттянемся по полной
программе или
сыграем свадебку с поповной
как в водевиле
2
а что нам гаерам смущаться
давно ж не целки
похоже более ни шанса
/с каймой тарелки
об стену грохнуты в угаре
высоких чувств/ и
глядит с усмешкой сивый аред
вслед юной чуши
3
/как ветром сдуло/ унесённой
вольно; резвиться
дурашкой баловнем сластёной
с душой из ситца
веселье буйно-беспричинно
как данность факта
что небо шире чем овчина
и рок – не фатум
4
какие годы дни и миги!
как подфартило!
кругом одни друзья-амиги
пиры в квартирах
девчонки проще трёхлинеек
и титьки тётек
пора кустов цветов скамеек
ещё эротик
5
а не разгула блуда блядства
цинизма грязи
ещё охота изгаляться
в шутейной фразе
ещё по полочкам разложим
/как по кроваткам
подружек/ миг любой что прожит
и чем чреваты
6
причуды выходки заскоки
замашки ёры
сие неведомо и сроки
что те просторы
которые вовне в подспудье
ещё безбрежны
и мы по форме и по сути
нежны; и нежны
7
однако ж и не имем сраму
хотя живые
все акты вплоть до мелодрамы
не тяжелы и
мы верим в простоту и ясность
её исхода
а куртуазность-гривуазность
что год от года
8
нас рвёт на части как в болтанку
из «лева» в «право»
как лузитанию-титаник
се наше право
по праву юности – свободы
имеем выбор
ни лысы ни седобороды
и быть иль выбыть
9
отсюда где Христос пожалуй
един кто честен
зане как проблеск в пасть пожару
столь неуместен
где врут с «агу» до спазма хрипа
(«По ту …» по Ницше)
от фарисеев до магриба
а ишта-ништа
10
невыполнима и подавно
лукавство майя
сей мир уловлен от адама
эхма! Хромая
судьба! не сыщешь ортопеда
а илизаров –
где ноги не оставят следа –
за гранью зарев
11
а кто же в дольнем крылышкует
опричь подёнщиц
варнак мазурик да ушкуйник
плюс купидончик
с лукавым луком круглой попкой
дитём порока…
(не спутаться ли с протопопкой
коль нет пророка?)…
12
а что? она ж мне как бы тёщей
пусть и мирскому
как там советуют: «Будь проще…»?
тогда людскому
к тебе потоку сей тянучке
конца и края…
проблематично до получки
всех призирая
13
у нас получится с тобою
ты лишь редутам
вели сдаваться мне без бою
не то дадут там
где репка парится в кастрюльке
и трали-вали
где безыскусно как в бирюльки
всегда давали
14
а впрочем надо ли охота
смещать инь-яны
ни подвига и ни похода
на путь Ниямы
пора вступать и быть скромнее
в своих желаньях
как только явится Майтрея
грядёт пралайя
15
всё прекратится как и раньше
всегда случалось
не будем «инглиш-идиш-рашен»
и всё сначала
и мы ведь были! след бы помнить!
но мы не помним
всё Абсолют один исполнит
но антропоним
16
вновь отольётся в «номен-омен»
ну и так дале
и «Гомо» – призрак антиномий
аз альфа алеф
так что ж нам жданки ждать мурыжить
хоть чуть вспомянем
веселье радостных интрижек
мы ль не миряне?!..
17
ничто не чуждо нам покуда
мы помним юность
ты кто такая? и откуда
так оглянулась?..
ах! ты – она! ну, та, с которой!?..
да неужели?!..
мы жить спешили так что скорый
полз еле-еле
18
и кукситься нам не пристало
ни здесь ни после
живём мы около вокзала
и нам на поезд
не опоздать как ни старайся:
не тот так этот…
а поезд мчит себе по трассе
сквозь жизнь поэта
***
(переклад українською)
1
Лиш віршами не будеш ситий
хоча не хлібом
серед страхіть- чудовиськ єдним жити
землі без Неба
за цим відтягнемось по повній
і стрАшній силі
весіллячко зіграємо з попівной
як в водевілі
2
а що нам гаєрам стидатись
давно ж не целки
і шансу більше не видати
/ і з обідком тарельку
об стіну вальнути в угарі
чуттів високих / і
насмішкувато глипа сивий аред
вслід юної дурні
3
/ здмухнуло вітром / най му грець
грайливо ; веселиться
пестунчиком як дурник ласунець
душа із ситцю
веселощів хлюп безпричинний
гуляй на волі
і факт що небо не овчина
не фатум - доля
4
які то роки дні і миті!
от підфортило!
довкола друзяки-аміго
бенкети на квартирах
хихикання простеньких дівочОк
і цицьки цьоток
пора кущів букетів лавочок
а ще еротик
5
а не розгулу блуду блядства
цинізму бруду
і ще охота познущаться
і жартувать не нудно
ще по шухлядках розпихаєм
/ Як по кімнатках
коліжанок /і марнотратні дні згадаєм
і нас поквапних
6
примхливі витівки заскоки
замашки кпини
розхристані на усі боки
а хто ж зупинить
прямі і душі не зіпсуті
і жодних каменів наріжніх
і ми по формі і по суті
ніжніш і ніжні
7
проте і сорому ні грама
хоча живії
ще акт і дубль і мелодрама
цілком легкії
ми вірим в простоту і ясність
допіру доки
а куртуазність-гривуазність
як рік за роком
8
рве кавалкує як в бовтанку
із «ліва» в «право»
як лузітанію-титанік
се наше право
по праву юності - свободи
ми маєм вибір
ні лисі ні сивобороді
і буть чи вибуть
9
звідтіль де не хрестились натще
й не були гречні
бо ж проблиск у пожежі пащі
так недоречний
брехня з «агу» до спазму хрипу
(«По той ...» за Ніцше)
від фарисеїв до магріба
а ішта- ніц ше
10
якась облудність фіміаму
лукавство майя
цей світ походить від адама
о йой ! Кульгава
доля! не знайдеш ортопеда
а ілізаров -
де ноги не залишать сліду -
за гранню марев
11
Чи ж одноденка тріпотиться
летить на сонце
варнак мазурик та ушкуйник
плюс купідончик
округла дупця лукаві очка
дитя пороку ...
Мовчи Юноно, суча дочко
катма ж пророка?) ...
12
а їмость мні буцім то за тещу
нехай мирському
як там совітують «Що врешті...»?
жий по людському
покинь намірення лихі
май те що маєш
проблематично до платні
як зневажаєш
13
в нас налагОдиться з тобою
ти лиш редутам
вели здаватися без бою
бо ж то дадуть там
де ріпка париться у ринці
і тралі-валі
де так не скупо по скоринці
завжди давали
14
а втім чи треба чи охота
зміщать інь-яні
ні подвигу і ні походу
на шлях Ніями
застановись не з’їдь із рейок
в своїх бажаннях
як тільки з'явиться Майтрея
гряде Пралайя
15
припиниться раніш пізніше
завжди траплялось
не будем «ідіш-рашен - інгліш»
по-новій сталось
та ми ж були! Лиш пам'ять росповить!
сувій порожній
все Абсолют один своє заповнить
та антропонім
16
знов віділлється в «номен-омен»
ну і так далі
і «Гомо» - привид антиномій
аз альфа алєф
так що ж нам ждати волокитить
хоч мо’ пом’янем
інтрижки втішно соковиті
чи ж не миряни?! ..
17
ніщо нам не чуже одвіку
допоки пам’ятаєм юність
ти хто така ти звідки
так озирнулась
ой ти - вона! Ну, та, з якою!...
впізнать заледве
жили ми кваплячИсь а поїзд
повз ледве ледве
18
чого бундючитись навзаєм
повіє протяг
обабіч живемо вокзалу
і нам на потяг…
спізнивсь на два як не старайся
прибуде третій…
а потяг мчить собі по трасі
життям поета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253798
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 14.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2011
Почему когда все классно
мне всегда немножко жаль?
Почему я понапрасну
превращаю все в печаль?
Мне всегда хотелось счастья,
но, увы, его здесь нет.
Я всегда хотела праздник,
но, увы, он не теперь.
Я должна же быть веселой,
но улыбки нет во мне.
Почему же так случилось -
нет ответа в голове.
Все желанья невозможны.
я их стерла все сама.
И обиды и угрозы
Зачеркнула до конца.
Pochemu kogda vse klassno mne vsegda nemnozhko zhalʹ? Pochemu ya ponaprasnu prevrashchayu vse vpechalʹ? Mne vsegda hotelosʹ schastʹya, no, uvy, yego zdesʹ net. YA vsegda hotela prazdnik, no, uvy, on ne teperʹ. YA dolzhna zhe bytʹ veseloĭ, no ulybki net vo mne. Pochemu zhe tak sluchilosʹ - net otveta v golove. Vse zhelanʹya nevozmozhny. ya ih sterla vse sama. I obidy i ugrozy zacherknula do kontsa
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250053
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 27.03.2011
Вона велична - Творчості ріка.
Вода у ній солодка і п'янка:
Несе у море, що зоветься Вічність -
Любов, снагу, надію, романтичність...
Ріка бурхлива: треба ще й талан,
Щоби на ній не згинути од ран.
Один на хвилях вдачу гарну має,
Пливе, наперекір порогів зграї,
Все тужиться, все творить, не сумує
І по-козацьки чайкою кермує,
А заведе свою плакун-сопілку,
Довкола будить стебелину й гілку.
А другий коло першого ж порога
Вже казна-що випрошує у Бога.
Сердешному ніяк не зрозуміти,
Що може він лиш сушею ходити.
Потуги творчі - є самообманом:
Пороги ж недоступні графоманам.
Незатишно і цвітові, і листу
Од римами пронизаного свисту,
Бо строфи графо (тільки без образи)
Лишень ворон доводять до екстазу.
Додумались, сердеги, що робити -
І вирішили річку... загатити.
Відтоді і не так уже й багато
Проходить чайок крізь міцну загату,
Та стало талану й таланту мало
І козакові на мандрівку вдалу -
Бо, щоби свистом заглушить сопілку,
Ті графомани утворили спілку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250001
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 27.03.2011
(Невже це темрява гряде,
Невже це - знов варнак - приблуда?
І цвіт останній опаде,
І хати нашої не буде...)
Бува вже з горя чарочку хильну,
Все рвусь - із кручі!
То з мого краю роблять чужину
Воли й онучі.
І хоч кусають люто батоги -
В покорі спини,
Бо тих волів купили вороги
За їхнє ж сіно.
Онучі ж задихаються в поту,
Латають рани,
Лягти зручніше, мають за мету,
На ногу пану.
А я, своїм нащадкам на буття,
(Страждать обридло)
Зіпхнути з кручі мушу не життя -
Спаніле бидло!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249300
дата надходження 24.03.2011
дата закладки 27.03.2011
Райнер Мария Рильке
* * *
Если бы в мире громком вдруг приключилась тишь,
Если бы смолкли громы и не шуршала мышь,
Если бы смех соседей, шорох случайный, стук
Стихли. И онемели мысли мои, мой друг,
Если бы в ночь глухую я пробудился вдруг,
Силой стократной мысли тогда бы я свой удел
Бросил тебе под ноги - владел бы тобой, глядел,
Долго бы любовался ( но краток улыбки миг!),
Чтобы тебя наградой всей этой жизни вручить,
Всю бы тебя постиг!
Reiner Maria Rilke
***
Wenn es nur einmal so ganz stille wäre.
Wenn das Zufällige und Ungefähre
verstummte und das nachbarliche Lachen,
wenn das Geräusch, das meine Sinne machen,
mich nicht so sehr verhinderte am Wachen -
Dann könnte ich in einem tausendfachen
Gedanken bis an deinen Rand dich denken
und dich besitzen (nur ein Lächeln lang),
um dich an alles Leben zu verschenken
wie einen Dank.
22.09.1899
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246807
дата надходження 13.03.2011
дата закладки 23.03.2011
До крика, до боли, с слезами
Когтями взъяренной пантеры,
До крови, до мяса все раны,
В клочья без знания меры.
Брызгами кровь разлеталась,
Окрасив каплями стены,
Душа с телом уже распрощалась,
А у ярости все нету меры.
В месиво, в крошку, в огрызки!
На оскаленной морде пантеры
Обломки разбившейся жизни
И отсутствие знания меры.
В лужах запекшейся крови
Остатки плоти в белых суставах.
Уже не изменятся роли…
Черной жижей, растекшейся лавой,
Горкой гнили, плотностью смрада,
Страшнее войны и холеры,
Испарялось чувство досады
С оскаленной морды пантеры.
В горстке праха, оставшейся сверху,
В каплях крови, впитавшихся в землю,
Растворялась ярость влюбленной,
Осознавшей потерю пантеры…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244415
дата надходження 02.03.2011
дата закладки 23.03.2011
Gałczyński Konstanty Ildefons
Bal zakochanych
Jest dom taki w pewnym wielkim mieście,
pospolity z zewnątrz, mglisty, szary,
a w tym domu par mieszka ze dwieście
i są wszystkie zakochane pary,
bo to widać nawet z blasku okien,
że tam dzieją się rzeczy wysokie.
Panna Klara siada u pianina
z lisią skórką na szyi chudziutkiej -
i się bal zakochanych zaczyna
takim smutkiem, wirującym smutkiem
w owej mroźnej ujeżdżalni bogatej -
bo to była ujeżdżalnia przed laty.
(I dziś straszą jako w lata iońskie,
ot, jesienią, gdy pora niepewna,
ponad bramą z drewna mordy końskie,
końskie mordy z zmurszałego drewna,
i ta lampa w kształcie zwykłej kuli,
co się nocą do księżyca czuli.)
Panna Klara niby czyta nuty,
ale innym okiem widzi wszystko,
cały bal, bal mgłą złotą zasnuty -
bo to stare, zamarzle pannisko
lubi patrzeć, jak sali obszary
ożywiają takie młode pary.
Gdy czerwone świece u powały
krąg czerwony kreślą w meluzynie,
jeszcze nim się pary ukazały,
nim brzezina przemówi w kominie,
przyjdzie dziadziuś, świece pozapala
i dopieroż rozwidni się sala!
I dopiero wtedy wszystkie ściany
jako skały złote wyjdą z mroku
i zaczyna się bal zakochanych,
i to zdarza się tylko raz w roku,
gdy śnieg nocą zawiruje modry,
pląsem łącząc owe końskie mordy.
Tam, gdzie nawet muzyka nie dotrze,
w takim niebie krążą wszystkie pary -
panny piękne jak siostra przy siostrze,
chłopcy piękni po prostu bez miary.
Chłopiec pannę, panna chłopca przypomina -
jakby jedna tańczyła rodzina.
Skaczą nad pianinem małpie łapki,
w bok zezują oczy roztęsknione,
łańcuch złoty, podobno od babki,
tak na szyi wisi jak postronek,
ciągle spada owa lisia skórka,
walcem skarży się upiór podwórka.
Czasem Klara się zmęczy, rozzłości
l muzykę rozpoczyna tańszą:
"Marsz żandarmski" lub "Moje śliczności",
lecz znów walca i znów pary tańczą...
Dziadziuś świece zmienia w meluzynie,
cienie koni tańczą przy pianinie.
Roziskrzyły się znów wszystkie ściany
przez to światło świec, które się lęka -
bo to zaczął się bal zakochanych,
bo to zaczął się bal tak jak męka
i tańczących twarze oświetlone.
zakochane są, lecz umęczone.
Chyba łoża z barw, skier szafirowych,
chyba schody z samych gwiezdnych pyłów!
W takich światach wirowały głowy,
w takich krajach stopą się tańczyło
i tam oczy! ale noc pochmurna
koło warg i ból, a potem furia.
Zaraz obok, wyżej, w górnej sali,
była nisza zwana Niszą Zwierzeń
i tam się niektórzy oddalali,
żeby patrzeć na holandzkie talerze,
żeby, patrząc na wiatraki, marzyć
i dalekie z najdalszym kojarzyć.
I był balkon tam też, niedaleko,
wyginany w zmyślne ornamenty,
do balkonu przybijały lekko
małe gwiazdy jak małe okręty;
pewna para urzeczona gwiezdnie
wsiadła w okręt i spadła na jezdnię.
Śnieg był taki ciepły, taki biały,
a noc mroźna, z dzwonkami, z szafirem...
i szafiry, i dzwonki wirowały,
potem księżyc przemienił się w lirę
i kot błędny z tej liry ogonem
pieśń wydobył swoją kocim tonem.
Kiedy gwiazdy przybladły jak fosfor
w cyfrach, w owych świecących zegarach,
rozpoczęła rozmowę miłosną
wpóluśpiona tańcem każda para
i po sali chodziła jak w cieniu
w tej miłości, ramię przy ramieniu.
Wtedy wszelką wstrzymały muzykę
świece, cienie i gwiazdy pobladłe;
bo miłosnym mówiono językiem,
bo takimi słowami jak światłem -
a za każdym anioł-stróż się skradał
i trudniejsze słowa podpowiadał.
I z tych słów powstawały altany,
i pergole włoskie, i portyki,
rzeki małe, wielkie oceany,
usta z kwiatów i serca z muzyki,
świt na ścianie, jabłek pełne kosze,
liść dębowy i rzęsy najdroższe.
Potem znowu walc wyszedł z pianina
tak jak postać smutna, która siada
i za głowę się chwyta, i przeklina,
lampy tłucze, bo światłu nierada,
ni to chłopiec, ani to dziewczyna,
półmaligna, a na pół ballada,
zeschłe liście, wieczne wirowanie,
wiatr, ciemności i taniec.
(ПЕРЕКЛАД З ПОЛЬСЬКОЇ)
В будівлі дивній у великім місті,
величній зовні та старій, примарній,
там пари мешкають, їх певно з двісті
і всі вони закохані й напричуд гарні,
помітно це вже з блиску вікон шиб,
що все, що діється – то є високий штиб.
А Клара, подруга, присіла до роялю,
із лиса шкіра обвиває звабну шию -
тут бал закоханих в тремтливому реалі,
іще не звідана ніким оця затія
у дивно розцяцькованому залі -
де купа літ торкає призабуту пам’ять жалом.
(От й зараз, якось трохи лячно,
Мабуть від осені, бо то пора непевна,
дві кінські морди в брамі наче
із мореного дуба, охороняють ревно
вхід до земного напівраю,
і лямпа звикла, та що в формі кулі,
до місяця щоночі щічку тулить.)
Панна Клара наче дивиться у ноти,
та споглядає науколо іншим оком,-
і бачить бал, і загравань польоти -
стара розпусниця так ненароком,
о, підглядати любить, як у залі
кружляють пари у любовнім шалі.
Свічки червоні, що на стінах,
відсвічують червоні дивні кола,
і перед тим, як пари закружляють,
і затремтять у полум’ї любові,-
дідок прийде запалювати свічі,
щоб в цьому залі було ясно ніччю!
І тоді лиш стіни в дивнім залі,
неначе з мороку блискучістю повстали,
от бал закоханих почнеться, а що далі?
а бути йому лише раз у рік, і на поталу…
як сніговиця ліпить коням в морди,
вони заржуть, скликаючи народ негордий.
Навіть в закутках, де музика не лине,
пари там красиві неможливо,
кожна панна, як сестра небесна,
юнаки такі ж, до надміру красиві,
панна і юнак, юнак і панна, так єдино-
всі кружляють, як одна родина.
А по клавішах все скачуть, скачуть
мавпочки маленькі вправні лапки,
ланцюжок на шиї блиска лячно,
давній, подарований від бабки,
і руда спадає шкірка лиса,
вправно грає вальс стара актриса
Клара змучиться і вже вмліває:
«Марш жандармів», чи «Мої принади»,
музику вже іншу грає,
та ніхто не бачить в тім завади…
той дідусь, улюблений усіма,
гасить свічі і відходить німо.
Фосфор зоряний на стінах блима,
тільки то дає бажання світло,
то закохані танцюють і між ними
виникає те, що вже відоме світу-
закохатися, щоб аж до стону,
ніч не ставить тому перепони.
Певно ложе з квітів, іскр сапфіру,
що до нього сходи з зоряного пилу!
В тих світах у розум не повіриш,
в тім краю безумство танець вело,
очі! В хмарність ночі світла не проллють,
коло спраглих уст і болю, наче лють.
Поруч вище, в верхнім залі,
було те, що звалось Ніша Одкровення,
і туди по парах віддалялись
на голандські подивитися тарелі
і піддатись вітрякам кохання,
і зливати там свої бажання.
І там також був балкон, так поруч,
орнамЕнти тут придумали не люди,
і тримаючись руками за поруччя
малих зірок, так як малих суден;
пара, забуваючи пересторогу,
в кораблі пливла у зоряну дорогу.
Сніг таким був теплим, таким білим,
ніч дзвеніла дзвоником з сапфіру ...
і сапфіри, і мелодії кружляли,
потім місяць перетворювавсь на ліру ,
а кіт білий, дивлячись з дахУ на неба лоно,
пісню заводив котячим тоном.
Коли ж трохи згаснув зірок фосфор
на годинника небеснім циферблаті,
вже від танцю всім ставало млосно,
пари в любощах своїх були вже ватні,
і по залу миготіли тільки тіні,
і тремтіли плечі, як листки осінні.
А коли вся музика затихла,
свічі гаснуть, і зірки змітають мітли,-
бо любов говорить тихо-тихо,
бо слова її звучать, як світло,
і за кожним хоронитель-ангел
ті слова підказував тендітні…
З оцих слів творилися химеріани,
італійські перголи й альтанки,
русла малих річок і великі океани ,
з квітів - губи, з хмар - фіранки,
ранок на стіні,- як яблуко рум’яний, ніжний дощик,
листя дуба, подихи і вії найдорожчих.
Потім знову вальс із клавіш на «піано»,
і сумна сиділа постать,
і хитала головою, ніби трохи п’яна,
лямпи ж гасять самі гості,
чи то панна, а чи хлопець юний,
чи то оповідь, а чи балада,
чахле листя, і весна не манить,
вітер, темрява і танець ранить…
--
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245002
дата надходження 05.03.2011
дата закладки 06.03.2011