Starscream: Вибране

C3H5(ONO2)3

Sur l'Аmour

Даремне  блукання  між  натовпу
Божевільної  демонстрації,
А  у  наших  серцях  амури
Вже  читають  свої  прокламації.
Нас  засуджено  Венерою
До  одвічного  ув"язнення,
Вибухівка  очей  твоїх  -
Теракт  на  моє  ураження.
Ти  провокуєш  мене  на  кохання,
Стискаєш  мою  руку,
Задаєш  надто  зайві  питання
Серед  пізньої  зими  бруду,
Піднімаєш  ти  в  моїм  серці  бунт,
Я  в  твоїм  підіймаю  повстання,
Це  революція  для  двох,
Це  на  вістрі  ножа  блукання,
Ти  провокуєш  мене  на  любов,
Задаєш  незручні  питання,
Це  наш  злочин  на  двох,
Я  провокую  тебе  на  кохання.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236387
дата надходження 23.01.2011
дата закладки 23.01.2011


C3H5(ONO2)3

переконання

Спитаєте:  яких  переконань?    
Чи  скажете:  якої  ідеології?    
А  мені  начхати  на  припартійнуту  срань    
і  на  абсурдність  неабстрактної  логіки.    
Мій  напалм  очищає  руїни  душі  від  рейдерів,    
дійсність-  для  нервів  хук!    
"Nihil!"    
до  божевілля    
б"є  нелогічністю,    
його  колір  -    
звук.    
"Nihil!"  -    
заклик  до  дії  у  лоні  бездії    
і    
НАВПАКИ.    
Я  ще  й  досі  прагну  надії    
 людської    
в  зневірі    
для  щелеп  надійності.    
Скажете  про  перспективи  ринкової  економіки,    
чи  прочитаєте  на  півтора  роки  забудови  план?    
а  я  зробив  би  все,  щоб  звільнити  центри  офісні    
і  щоби  вони
належали  бомжам.    
я  зроблю  все,щоб  вирвати  штучні  квіти    
з  могили  своєї    
на  смітнику;    
слово  "кар"єра"    
і  досі    
останнє    
в  моєму    
словнику.    
Егей!  пані  проститука,    
чи  то  не  для  Вас  мої  гімни??    
Ей!  товариш  майоре!    
чи  не  Ви,  напередодні,  мене  вбили?    
в  моїх  штанях  грає  Бетховен    
якусь  тупорилу  й  величну  сонату.    
я  ріжу  вени,  щоб  притупити  рот  душі,    
визволяю  абстрактну  гранату-    
суть  .  від  жорстокості  й  метушні.    
і  напившись  блукаю  нічним  містом  й  співаю  свою  бентежливу  пісню::
"Йохохо!    
і  пляшка  коктейля  Молотова    
,спалений  банкомат    
йохохо!    
і  все  чудово-    
довершений  поетичний  акт."    
На  втіху  Шекспіру  шукать  Десдемон  чи,    
творить    
небезпечні  сюжети?    
а  спробуй,  плюнь  на  гроші,  славу    
й  амбіції,  на  фальшу  трон    
на  шляху    
Любові  і    
Смерті.    
мій  Апокаліпсис  -  ось    
моя  ідеологія..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234770
дата надходження 14.01.2011
дата закладки 16.01.2011


Samar Obrin

Хакинг - forever (не для нубов)

Я  бы  изменил  мир,  но  бог  не  даёт  исходников...
________________________________________________


Кто  юзает  с  умом
в  чужой  системе
шариковой  почты  -  
тот  знает  в  полной  мере  -  
нет  ни  одной  там  интересной  
строчки.

Слушаю  сетку:  
Снифф  наловил
Пустых  экспрессов  -
Какую-то  там  малолетку
под  кучей  стрессов...

Но  дела  нет  до  них)))))

Ломать  -  брутилкой
Тупо!
Инъекция  в  ИЕ  -  
Или  -  умелый  -  фэйк
Где  ссылка  в  стороне
Ждёт  ваш  -  
Конверт...
Айпишник  -  выявлен
Теперь  откроем  -  порт
Все  пассы,  логи  и  инфу
Конструктор  вирусов  -  убьёт!
Но  лучше  просто  -  Ctrl+V
В  блокнот...
И  сбой  в  моём  глазастом  серваке
Всё  -  
Не  снесёт...

Вся  вера  в  антивирь  -
Народный  -  опий!
Кто  на  троян  народ  садил  -  
Тому  защита  -  пофиг...
Кто  обходил  Винду  лишь  кряком  -
В  курсе  -  
Как  интернет  весь  
вдоль  залатан
от  частых  перекусов...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183454
дата надходження 12.04.2010
дата закладки 10.01.2011


Samar Obrin

Звезда

Мир  висит  на  тонкой  нити.  И  эта  нить  –  психика  человека
К.  Юнг

Культура  –  это  тонкая  кожица  над  раскалённым  хаосом.
Ф.  Ницше
________________________________________________________________

-  Знаешь,  я  стал  непростительно  раздражителен,  брат.  Я  взрываюсь  даже  при  малейшем  поводе,  который  для  тебя  был  бы,  лишь  маленьким  пустяком…  Редкий  прохожий  не  разглядит  во  мне  ненависть  к  людям.    Я  не  прощаю  им  ничего,  а  более  всего  –  их  признательности  в  моей  правоте.  
Скоро  на  них  упадёт  огромная  пылающая  звезда  –  и  они  вылезут  из  своих  шкур  притворства.  Всякая  граница  между  «цивилизованными»  и  «дикими»  -  напрочь  сотрётся:  они  будут  бегать  в  одном  стаде  за  одной  пищей.  Женщина,  хватающаяся  за  соломинку  деторождения  –  будет  отброшена,  как  ненужная  ноша,  потому  что  жажда  даже  самой  никчемной  жизни,  брат  –  так  же  сильна,  как  и  жажда  понимать  эту  никчемность.  Галстуки  и  воспитание  –  сменятся  на  круговые  сговоры  против  чужих  запасов.  Животная  сила  станет  единственным  разумом.  Я  даже  знаю,  что  станет  с  моей  чистоплотностью,  брат.  Когда  мой  дом  окружат  твари  и  начнут  выкуривать  меня  оттуда  огнём  –  у  меня  будет  только  один  выход,  брат.  Я  открою  подвал,  где  давно  сгнили  все  запасы  и  пол  покрыт  метровым  слоем  опарышей  и  червей  –  и  прыгну  туда.  Я  захочу  жить,  брат.  Я  стану  стрелять  во  всё  вокруг.  Смерть  соберёт  огромный  урожай  серпом  действительности.  
И  сегодня,  пока  это  не  наступило,  пока  звезда  ещё  только  набирается  уничтожающей  силы,  я  думаю:  почему  я  не  захочу  умереть?  Ведь  дело  даже  не  в  подвале,  куда  ещё  сегодня,  я  ни  за  что  не  спущусь….  Дело  не  в  том,  что  мнимые  ценности  –  обернутся  в  рефлексы  сознания….  Что  заставит  меня  –  жить?  –  вот  что  я  хочу  теперь  знать.    При  ясном  понимании,  что  я  не  укроюсь  от  действительности  ни  в  одной  чёртовой  пещере,  что  не  выстрою  заново  сегодняшний  мир  иллюзий  –  что  погонит  меня  от  погибели?  
Почему  человек  бежит  от  Циклопа,  который  уже  занёс  руку  для  сокрушительного  удара?  Он  надеется  ещё  –  спастись?  Или  только  боится  встретить  смерть?  Так  в  детстве  от  меня  пытались  бежать  майские  жуки,  которым  я  отрывал  несколько  лап.  Они  ползли  –  и  даже  без  человеческого  надуманного  величия  разума  –  они  совершали  точно  те  же  действия,  что  и  я  послезавтра.  Какова  же  разница  между  мной  и  жуками?  
Моя  чистоплотность,  о  какой  я  уже  упоминал  –  такая  ли  уж  -  моя?    Такая  уж  ли  –  ценность,  отличающая  меня  от  дикаря?  Я  ведь  откажусь  от  нее,  не  раздумывая,  брат!  Я  прыгну  в  подвал,  даже  не  прикрыв  носа!  Почему?  Потому  что  –  это  вовсе  не  ценность.  Потому  что  единственная  ценность  –  жизнь!  и  всё  что  нужно  для  её  существования.  Остальное  –  рухнет.  
Само  первобытное  существование  человека  на  заре  его  рождения  –  полно  ценностей.  Иначе  откуда  бы  продолжиться  жизни?  Смилостивиться  над  мамонтом  –  и  не  убить  его?  Значит,  умереть  самому!  Пойти  на  поводу  женской  «порядочности»  –  и  не  затащить  вовремя  её  в  пещеру  –  значит  и  не  продолжиться  самому  в  поколениях.  Не  убить  врага  –  не  значило  ли  тогда  пасть  от  его  руки?
Но  теперь  человек  оглядывается  –  и  говорит:  «Как  так  можно!»,  будто  бы  не  благодаря  именно  всему  этому  –  он  сегодня  существует.  
Звезда  принесёт  –  хаос!  Что  ей  за  дело  –  живые  там  люди  или  мёртвая  пустыня?  Она  –  ударит!  
Всё  в  природе  –  взаимосъедающе!  Иначе  нет  продолжения.  Пускай  посадят  в  спасательные  лодки:  инвалидов,  женщин  и  детей.  Пускай  благородство  –  решит  жертвовать  собою.    Посмотрим,  что  взрастёт  из  этого  саженца  среди  камней,  огня  и  тишины.  
Я  хочу  этого  взрыва,  брат.  Может  быть  впервые  –  я  с  радостью  посмотрю  на  человека,  на  его  нагое  желание.  На  секс  –  ради  продолжения,  на  убийство  –  ради  существования.  Всё  же  однажды  человек  совершает  убийство,  даже  сегодня.  Он  убивает  –  чужие  желания,  мечты,  надежды,  деревья,  птиц,  океан….  Он  убивает    завистливого  соседа  своим  достатком.  Он  убивает  непорочность  ребёнка  –  первой  его  мыслью  о  порочности.  Но  между  тем  –  он  не  убийца,  ты  слышишь  брат?  Он,  конечно  же,  не  убийца!  Он    -  честный,  порядочный,  толстенький  делец  с  благотворительным  фондом!  Он  –  не  ест  устрицу-ребёнка,  отнятого  у  устрицы-матери!  Он  –  не  такой!  Это  всё,  брат,  моя  к  ним  ненависть…  Она  любит  совершать  набеги  злословия  и  обмана.  
Знаешь,  что  я  сделал  сегодня,  брат?  Я  спустился  в  подвал  ещё  до  падения  Звезды…ещё  до  Удара…  так  и  не  прикрыв  носа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181258
дата надходження 01.04.2010
дата закладки 10.01.2011


Фелем Ящірка

Мантікора

Проспівай  мені  пісню  прекрасну,  для  мене  останню,
Посміхайся  мені  так  солодко  і  тихо  бреши,
Навмання  поскладай  з  мого  страху  вірші,
Нагадай  мені  ту,  що  колись  становила  таку  бездоганну…

Поклади  свої  лапи  пухнасті  мені  на  розбите  обличчя,
Випускай  свої  кігті  й  тихенько  донизу
Опускай  і  заглиблюй  у  брУдну  мармизу,
Пошрамуй  мою  шкіру,  щоб  вилилась  кров  протиріччя…

Налякай  моє  тіло  прив’язане  власною  тінню  до  стелі  рідкої
Кажанячими  крилами  –  ззаду  тебе  огортають,
І  рогами,  що  з  гриви  немов  визирають,
Я  ніколи  не  бачив  (і  більше  не  буду)  тебе  отакої  страшної…

Доспіваєш  коли,  най  оглушить  мене  назавжди  мандрагора,
І  не  гаючи  часу,  ще  доки  не  скінчився  сніг,
Скорпіоновим  хвостиком  збий  мене  з  ніг  
Та  зжери    мене  швидко,  бо  я  розповів  би  усім,  що  ти  є  мантікора…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233917
дата надходження 10.01.2011
дата закладки 10.01.2011


Biryuza

Вони з різних планет

...ці  рученята  не  знають  нічого  крім  материнської  ласки  
і  м"якотілі  іграшки  правлять  усім  -    проганяють  зими,  
але  завтра  малюк  візьме  зброю  й  втече  геть  із  казки,  
знайде  собі  безліч  ляльок  і  почне  насміхатись  над  ними.  
Все  заплановано  -  штучності  стане  навічно,  
жодних  ілюзій,  тверезість  для  щастя  малечі.  
Іноді  в  снах  якась  дівчинка  дико-космічна  
очі  примружує  й  змушує  вдатись  до  втечі.  
Вона  не  лялькова,тому  її  краще  б  не  знати,  
але  в  його  снах  щось  незвичне  ховає  за  вії.  
Малюк  презирає  себе  і  дівчисько  крилате  
за  те,що  любити  не  хоче  чи  просто  не  вміє.  
На  іншій  планеті  тим  часом  усе,  як  годиться:  
щоранку  зарядка,  книжки  і  бездонне  провалля.  
Дівчинка  спить  і  ненавидить  місто  за  лиця,  
носить  в  кишенях  записки  до  неба  й  коралі.  
Стиглими  вишнями  хтось  закидає  на  ринку:  
"красівий  дєвушка"  фруктів  не  любить,не  молиться.  
Зошит  заселений  ніжністю  смужка  в  клітинку  
і  позбирала  надії  стара  й  захаращена  полиця.  
Вчора  вночі  їй  наснився  дивак  із  сигарою  
(схоже  з  чужої  планети,а  може  із  книжки).  
Він  грався  в  людей  і  був  собі  сам  примарою  
і  змушував  дівчинку  вдатись  до  втечі,крадіжки.  
Прокинувшись  дівчинка  плакала  якось  люто,  
вдягалась  у  зорі  і  йшла  у  світи  за  краєм.  
Їй  часто  вдавалось  хлопчиська  із  сну  забути,  
не  кликати  небом  чи  просто  маленьким  Каєм.  
І  все  б  не  погано,  якби  не  сліпі  пророки,  
що  їм  малювали  дощі  на  сухих  долонях.  
На  різних  планетах,  до  зливи  чотири  кроки  
і  зустріч  із  неба  накрапає  вже  сьогодні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209811
дата надходження 07.09.2010
дата закладки 09.01.2011