[b]М[/b]ис, синьора иль мада[b]М[/b],
[b]А[/b]фин[b]А[/b], Клио иль Х[b]А[/b]рит[b]А[/b]
[b]Р[/b]ея, Эвте[b]Р[/b]па, ка[b]Р[/b]ма, да[b]Р[/b]
[b]И[/b]ль, может, Н[b]И[/b]кта - мать Эрид[b]И[/b]?
[b]Н[/b]айти в [b]Н[/b]ей мож[b]Н[/b]о всякий чи[b]Н[/b],
[b]А[/b] для меня - она Марин[b]А[/b].
Афина — одна из наиболее почитаемых греческих богинь, богиня справедливой войны и мудрости, покровительница знаний.
Клио — одна из девяти муз, муза истории.
Харита — богиня женской красоты, воплощение доброго, радостного и вечно юного начала жизни.
Рея — мать богов-олимпийцев.
Эвтерпа — муза лирического песнопения. Изображалась с двойной флейтой в руке.
Никтa — одно из первых греческих божеств, богиня — олицетворение первозданной Ночи.
Эрида — дочь Никты, сестра Ареса, богиня раздора.
//22.03.13//
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411374
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 29.03.2013
Щастя самотньо по свiту блукало,
Щастя стежину до серця шукало.
Де тiльки Щастячко те не було
I, заблукавши, прийшло у село.
Холод. Мороз. Вiтрюган. Завiрюха.
- Гей, чоловiче,- гукнуло, - послухай,
Щастя самотне я, може, твое?
- Нi, -вiдмахнувся той, - в мене вже е.
Стомлене Щастя блукало повсюди.
- Люди, - благало, - вiзьмiть мене, люди.
Щастя людське я, те вiчне, земне,
В хату впустiть, вiдiгрiйте мене.
Холод йому i мороз допiкав,
Але нiхто того Щастя не брав.
Якось йому пiдказала дiвчина:
- Там, край села, е старенька хатина,
Дуб старокрепий росте край вiконця,
Хатку боронить вiд вiтру i сонця.
В нiй живе бiдна, самотня вдова,
Ти пiдбери iй найкращi слова.
Милий ii десь загинув в походi,
Може i станеш ти iй при нагодi.
З"iвши останнi крихти iз торбинки,
Щастя прийшло до тiеi хатинки.
В шибку постукало вже опiвночi.
- Хто там? - спитали заплаканi очi.
- Щастя я, Щастя, впусти мене, жiнко,
В теплiй хатинi спочить дай хвилинку.
Дай переждать завiрюху i стужу,
Дай вiдiгрiти згорьовану душу.
Впустиш до хати нежданного гостя -
Не пошкодуеш, бо матимеш щастя.
Ти ж така гарна, iще молода, -
Щастя у вiчi вдовi загляда.
Жiнка впустила те Щастя, зiгрiла,
Нагодувала його, напоiла
I проказала тихенько слова:
- Щастя не маю, давно вже вдова.
Серденько тлiе, бiль душу жуе,
Та не вiзьму тебе, ти не мое.
Ти не мое, а чужого не хочу, -
Знову слiзьми затуманились очi.-
Тож спочивай тут, приляж край порогу,
А як спочинеш, рушай у дорогу,
В край, де весна, де усе розквiтае,
Там хтось на тебе давно вже чекае.
Той, кому ти усiм серцем належиш,
Тож, ти даремно тут шлях свiй мережиш.
Щастя всмiхнулось. Як нiч вiдiйшла,
Тихо пiшло iз чужого села.
Люди, не будьте до щастя байдужi
I вiдкривайте йому своi душi!
Не вiдвертайтесь, впускайте до хати,
Щастячко вмiйте свое розпiзнати.
Бiльше всмiхайтесь веснi, сонцю, лiту,
Хай не блука ваше щастя по свiту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371451
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 18.10.2012