Тихі краплі - шелест пір"я
пта́хів-ящурів німих,
лускотинням в хмарах пінних
шепіт стишувавшись
стих,
щоб набігом голок в шкіру
накрутить навалля вниз.
Падав,
падав дощ без міри,
страшно темінню завис.
Розірвався в громовицю,
почепив на очі блиск,
і земля попід водиці
розім"якла в плинний віск.
Як усе
розлопотілось,
все розбилось, що могло -
світло сонячного тіла
покотилося
столом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591862
дата надходження 05.07.2015
дата закладки 06.07.2015
Розкриті стіни, як коробко́ві,
і небо влите аж плюскотить,
а ми з Тобою - холоднокровні
один в одно́го крадем блакить.
А ми вчіпились собі за зябри
і водим танець дивніший див,
нам наче з крові відняли барви,
в нас наче серце хтось загасив.
І ми - приречені, ми - самотні,
ми вдвох у стінах, як у воді.
І трохи страшно, що струм у дроті,
що закоротить до холодів -
і буде снігу у нас - по кригу,
і ми, завмерши, заснем у ній,
і навіть чийсь випадковий вигук
нас не розбудить в небес на дні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591948
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 06.07.2015
Усім, кого люблю: " Я Вас люблю."
Можливо... та звичайно, я - не з кращих:
і біль чужий сама не відболю,
і може всі страхи не відмолю,
але не омину в молитві ваших.
Усім, кого не бачу купу днів,
під тою кучугурою сивію.
Незустрічами світ мій зубожів
на пів-розмови пів-ніч пОлу-днів,
на відстані. А я на Вас зорію.
Я вас люблю всім небом, всім нутром,
боюсь спізнитись в світі налюбитись.
Ви - мій постійний больовий синдром
й наука щастя, щоби вік учитись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439769
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 27.07.2013
Періщив дощ.
Тримала очі дОлу.
А розпогодилось,-
на шибках Дві Зорі.
Він огортав
мовчання ореолом
її за плечі.
Блималось вгорі:
- А може їм не треба слів?
- Не треба.
- А може дощ і шиби -
то як сон?
- Як сон.
Дві зОрі вниз
вдивлялись з неба...
неба.
Вони на них
мовчали із вікон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438175
дата надходження 19.07.2013
дата закладки 19.07.2013
Спустіть мені раз,
ще хоч раз
небесну драбину.
По ній я злечу-піднімусь
по вірші та казки.
І навіть...і навіть
як з неї зірвусь
і загину,-
спустіть ще хоч раз
лиш для мене
небесну драбину,
прогріту промінням,
обвиту травою полину.
Як впаду,- дощами
на многі й лискучі друзки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438108
дата надходження 18.07.2013
дата закладки 19.07.2013
Навчи мене, я класна учениця...
як приручити почуття, і ними й жити.
Як їх вмикати, брати в очевидці
свого буття, а потім присмирити.
Як знати їх "в обличчя" і по нотах,
як відрізняти, де одне, де інше.
Як видавати в день по певних квотах
і як би не кортіло, зась на більше.
Перебираю, перекручую й не вмію,
все в абсолютах - партія у шахи,
але навчуся... може, і зумію
все ж вирости із ролі Чебурахи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425771
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 20.05.2013
Переплелися опади з зірками:
і - ті - і - інші падають ридьмА...
Я плутаюсь у них, брожу світами,
і все шукаю мир в собі дарма.
Намотую дороги, наче нитки...
Не вистачає рук на ті мотки
і часом люди зустрічні, як клітки,
а часом, - як приховані пастки.
У комусь тонеш - відчай задихнутись,
комусь Ти сам - неначе океан.
А мало треба, мало... просто збутись.
Ніхто - мені, як я собі - не пан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423448
дата надходження 07.05.2013
дата закладки 10.05.2013
ЯблунЕвий
цвіт
гойдАв
у хмарах.
Все
на світі
прагло
бути
в парах.
Мов
гаптУє
вже
просвІт
зеленим.
І
березовий -
нуртУє
дрЕва
вени.
Милий
мій,
як
Ти
ніхто
не чує,
як
мені
весна
нова
пасує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412192
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013
Сьогодні у повітрі кружляло всіляке: недодумані думки, зірвані з "хребтів" парасоль барвисті лахміття і серед усього й недосушені речі місс О. Сама О. зібралась до мами,- залишити їй на кілька годин свого 2-річного сина, щоб встигнути залагодити деякі справи. За дві хвилини на вулиці змокла вщент, парасолю й не думала "виймати з ножен". Який зміст? Завівало так, що малий у візку, завішеному цератним ковпаком, гадав, що мама привезла його на море подивитись шторм. Автобус став спасінням. У салоні вже були М. й ще дві тітки з її минулого життя, коли жила у мами, а вони були їй сусідками.
- Привіт О.! Ой, хто там так виріс? - до прибулих перша привіталась М.
- А ми тут про старого П. говоримо... Знаєш, що завтра похорон?- майже одночасно з М. видала "Непам"ятаюякзвати"...
- Знаю, навіть піду. Він тренував ще мого брата,- відповідала О., струшуючи залишки грози з куртки і витягуючи сина з візка.
А тітки поміж себе навперебій вже забувши про неї:
-Бідака...бідака....але ж вже й немолодий був....69-тий рік. А все тренував ту шкільну футбольну команду...
-А, шо то за робота?...
-Ну, Ти що? То чи не єдина добра справа для наших дітей - той клуб. Мій малий і не палив, бо бігав там з рання і до ночі.
-А шо то дало старому? Свого сина кинув, жив сам-саміський, а малий - за два квартали від нього... але тата не знав, і знати не хотів до останнього...
- Та... казав мій Б., що в пабі був якось з сином П., і той навіть тост виголосив... "за тих, хто став людиною всупереч батьківської нелюбові"....щось таке...
- ..... а піде, як думаєте, на похорон? Батька таки не стало?
Тут О. обернулась на тіток, які чомусь замовкли...
Час був знову ринутись у негоду, а вже коло церкви старої, що поблизу материного дому, поправляючи малому черевика, замешкалась. Під навісом храму висіло оголошення приблизно такого змісту : ... у п"ятницю 25 січня 2013 року від народження Бога нашого кличемо усіх рідних, близьких, усіх, хто знав П., тренера нашої прославленої футбольної команди проводити його в останній земний путь...
О. ще подумалось, що "кляпсидра" не надто міцно кріплена. Бо, хоч і знаходиться у затишку передвороття церкви, але для такої негоди - то не перепона.
Ніч видалась злостивішою за день. В"ючило такими важкими хмарами, що здавалось, небеса не втримають їх - набряклих, і кинуть на голови бідним смертним. А крутило! Вже десь між нападами негоди можна було тому, хто б не спав і дивився о"півночі в вікно - побачити, як невагомо і біло летить не то простирадло, не то - привид від старої церкви і до...
Крутиться, завмирає, звивається кудись понад дахів, повертається в траєкторію вулиць, рветься, ніби бажанням пошматованим позбутися того руху і знову пливе...
Наранок усе стихло - ніби й не було. Містові не хотілось прокидатись... Сонце різало крізь ще суворі хмари голосними і косими променями. Син спочилого в Бозі П. розшторив вікно в вітальній... й завмер. До шиби обличчя в обличчя дивився на нього портрет батька з церковним "запрошенням" проводити в останній путь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396184
дата надходження 28.01.2013
дата закладки 08.02.2013
... а він таким не був. Просто ходив у куфайці ватяній, бо кожну копійку то "крапав" у долоньку голодної дитини, то кидав перехожій бідачці у торбу, щоб і не бачила, бо встидався такої своєї доброти. А купити пальто міг би, але як тоді дивився б у вічі тому, хто не може. Сміявся сонцю,- то й не дивно. Сміявся й дощу з негодою, бо чув у собі вдячність за те, що є разом з ними у цьому просторі й часі. Куфайка зносилась, продерлась на спині... Він часто засинав десь серед лісу, залюбований місячним світлом. Не встигав у чотири стіни дому на сон, як то люде звикли. Ватяне шмаття звисало з рамен. Здаля виглядало, мов крила.
Діти кричали: "Дивіться! Янгол!"
А він усміхався: "Блаженні..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378524
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 20.11.2012
Жили Вода і Небо не парою, а як одне ціле. Довкола більш нічого й нікого. Купались один в одному, меж не бачили. Аж сказала якось Вода:
- А де Ти, а де Я?
- Нащо Тобі це?- відповіло Небо.- Я - як Ти! Ти - як Я!
- А може я красивіша, ніж Ти. А може - глибша!
Замислилось Небо...
- Якщо хочеш, - подарую Тобі Зорі. Побачиш в їх світлі які ми...
І засвітило Небо Зорі.
Замилувалась Вода, але де межа між ними - таки не видно.
- Ні, не бачу... І, взагалі, може то не Зорі зовсім, може то мої глибини так світять з мене. Напевно, я таки краща за Тебе...
- Якщо хочеш,- подарую Тобі Сонце. У його сяйві побачиш, де закінчуюсь Я і починаєшся Ти.
І засвітило Небо Сонце.
Довкола Води межа стала горизонтом. Розмежував горизонт Воду і Небо.
І Неба того було - скільки зір бачив і душа прагла, як сліпої на всі віки Любові, а Води - на одну планету тільки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378852
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 20.11.2012
Дивися, знову осінь сушить листя,
немов диміти мало цигарок,
а їй - рудій, зелений червень сниться
і з винограду стиглого ковток...
Вона - гультяйка, ще вона - самотня.
Їй забагато кольорів й думОк.
Вона сама собі - така стороння,
вона сама собі - чужий урок.
В душі - так щедро. Скинутої сукні -
такий стриптиз - на пОказ - тиха смерть.
Усіх її гріхів - пора сукупня,
Усім морозам - вже готова твердь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367939
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 11.10.2012
Не обпертись на вітер, він сам не шукає опори.
І сердИтися буде на це певно лиш немовля.
Але ж так по-дитячому хочеться викласть докОри,
що в усьому провинен хай вітер,
хай хтось,
а не я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362444
дата надходження 06.09.2012
дата закладки 06.09.2012
Товаришувала Хмара з Деревом. Напевно таки Вона з Ним, бо нащо то було Йому? Ось питаннячко. Налітається Хмара світом,- надивиться, наслухається... А коли вже нема ради на то все бачене, - швартується над кроною Дерева і виплакує йому "на голову" всі свої жалі. Аж коли до білого відмиється, - то покине бідне Дерево один на один зі своїми слізьми, та й далі чкурне по нове бачене. Питали у Дерева Трави і Птиці, і Вітри:
- Нащо Тобі Вона? Прожени!
- Вона Світ бачить і мені розповідає...- Дерево у відповідь.
- Так і Ми Тобі можемо розповідати, хіба то проблема?
- Ви Світ інакше бачите, ніж Вона. Мені її Світ потрібен.
Так дивувались цій дружбі усі довкола... Розповідала Хмара, слухало Дерево...
Аж одного вранішнього ранку не стало Дерева. І сліду не зосталось, окрім борозд від коріння, яке мов жили з тіла -з ґрунту витягло воно перед тим, як зникнути.
Потім повідАли Птахи, що бачили дивинУ таку: пливла Хмара на схід Сонцю, і несла на собі Дерево - Світ свій Йому показати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349482
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 12.07.2012
Колись і він був молодим,- думалось,- як давно це було. Та й чи було? Чоловік невизначеного віку, згорблений під вагою ноші. Що там у нього? Торба... чи мішок, повен, видно. Важко йти. Важко нести. Пригадував той з ношею, як наповнювався його мішок. Змолоду мав знання берегти, що вдіяв. Не розкидатись, не тратитись на дрібне. Йому казали : "Нащо то накопичуєш? Бери краще та будуй з того дім." "Побудую стіни, стану жити в них, а далі що?" - Питав у них. "Далі ще один змуруєш, а той перший - продаси,- заробиш..." " А далі?" - Запитував. "Що дурне питаєш,- на той світ не забереш,- тут живи, тут насолоджуйся..."
Він не хотів так. Він вірив, що прийде час, коли зібране ним каміння стане йому у нагоді в справді вартісну для того мить. Так йшов власною дорогою, мішок "зважнів" настільки, що немолодий він вже ледь переставляв ноги. Сили його покидали. Поки перед очі - ріка, та така широка - не перейти. А на березі - каміння того - море, непомірно багато!
Мов підкосили. Як же так? Як так? Все було марним... Навіщо так всю дорогу мучився? Навіщо? Сів та й плаче гірко. Так гірко, як по втраченому життю. Чує, що коло нього є хтось. Дід, ще старіший, ніж він, питав у чому така печаль. Коли вислухав,- сказав:
- Не журись, не твоє то каміння, не Тобі ним і скористатись. Візьми камінь з берега і кинь у воду.
Зробив так, як дід сказав. Камінь шубовсьнув та й пропав десь на дні. Навіть сліду на поверхні води не залишив.
- Тепер відкрий свій мішок і подивись що там.
Тільки розв"язав мішок, а звідти - сяйво. Кожен камінь - відшліфувався довгою його дорогою до блиску.
- А зараз кинь свій камінь у річку.
Послухався,- жбурнув. Камінь пішов на дно, але світло від нього пробило товщу води, показавши, де мілко.
Тепер він знав, де можна було перейти СВОЮ РІКУ ... і не втопитись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340381
дата надходження 28.05.2012
дата закладки 22.06.2012
Притомився Художник без натхнення. Заснув. Сниться: Він - дорогою до Володаря Натхнень. Постукав. Той впустив. Каже: "Раз прийшов, дорогу знайшов, - вибирай, яке хочеш". Бачить Художник різних тут... безліч - до смаку і до снаги: Натхнення від Втіхи, від Радості, Мандрів....
- Їх найбільше беруть,- простеживши погляд Художника, промовив Володар.
-А ті два, що такі "маловживані"? - Спитав Художник.
-А, ну, одне - Натхнення від Любові, інше - Натхнення від Горя.
-Я думав, що їх найчастіше обирають...
-Ні, просто в історії вони найдовше живуть, силами тих, хто їх таки наважився взяти.
-Наважився???
-Якщо обираєш за Натхнення Любов - будь готовий жити без неї, бо рано, чи пізно - "продаси" її силу, щоб писати про неї.
-А Горе?
-Тут треба брати у пару до того Натхнення ще й розбите Серце, готуйся весь людський біль пропускати крізь себе...
Замовк Художник міркуючи...
-Пам"ятай,-додав Володар,- БЕРИ У РУКИ ТЕ, ЩО ЗМОЖЕШ НЕСТИ ДОВГО!!!
Прокинувся Художник у себе на канапі...Наснилось, чи ні? Протер очі та пішов купувати квиток до Індії ... за натхненням.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338938
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 23.05.2012
Після останнього "кінця світу" пройшло 5 років...
Земля не змінилась: ні природа, ні люди, які залишились жити...тільки мало їх зосталось.
Вечеріло, на порозі мазанки ( нові-старі люди намагались триматись тепер ближче до природи) сиділо кілька їх...
Дівчинка років чотирьох все щебетала, питала про усіляке...
- А чому "кінець світу" прийшов? А як? А то була війна?
- Ні. - Їй у відповідь.
- Тоді, то на світ впала велика вода?
- Ні...
- Тоді, може, то ця..........ци-ві-лі-зацііііі-я???
- Ні, не вона - причина.
- Ну, чому ж....чому....ну.....чому?
- Люди завжди жили, пов"язаними між собою, хто - нитками, хто - мотуззям міцним. Але непомітними вони були, товщина і міць їх залежала від любові людей один до одного. От років п"ять тому стали ті нитки та мотузки "матеріалізуватись". Вони, мов велетенське павутиння обплутали Землю, заваджаючи людям творити свої мирські справи. На заваді...вони... стали....Хто перший розпочав, ніхто не знає...але стали люди перерізати ті "пуповини", щоб волі на суєту вистачило.
- Легше їм стало жити????
- Настільки "легше", що їх душі, нічим не прив"язані до близьких, мов повітряні кульки покидали Землю. Таким був їх Кінець.
- Усіх???
- Вижили лише ті, хто не поступився "незручностям шнурування".......а усі нитки і мотузки з часом знову стали непомітні окові й тілам...
...Так розмовляли собі нові-старі люди....про кінець світу.............і про початок....його.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336171
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 09.05.2012
Сиділи старий і малий на призьбі.
- А нашо то все діду?
- Що, нащо?
- Ну усе це… дерева, хмари, ми.
- Щоб виміряним стати.
- Як так….виміряним?
- Бо кожна гора вимірюється урвищем з неї, кожен вчинок - затраченими силами, кожне слово - мовчанням, щоб осягнути сказане....кожен біль – добром, яке після нього додалось людині.
- Діду, і я – виміряний???
- …і Ти…
- А якщо все вже й так виміряне…..то навіщо таки усе це….
- А для того, щоб звірити мірки Бога про Тебе... з твоїми... чи співпадуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332290
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 07.05.2012
Жила собі черства стара,- так її кликали люди. Не тому, що вже стіко літ прожила Тому, що вважали усі, що серце у неї - черстве. Все вона була зайнята в"язанням свого покривала. Ніц більше помічати не хотіла. Що війна прокотилась світом і їхнім селом: довкола - кров і смерть,- а стара в"яже. Що мир виявився мало кращим за війну: кожен новий "начальник" міряв владу свою викупами та мздою,- а стара в"яже. Близькі її на той світ пішли. Усім селом прощались, а стара в"яже...
-Нема серця. - Казали.
Та тільки коли й старої час прийшов, то по-сусідськи й за людськими звичаями і її споряджали у вічність. Захотіли й те її покривало у домовину покласти. А підійняти не змогли. Сил не стало усім місцевим чоловікам - стільки болю й сліз вплела стара у кожну петельку: чи то лицеву, чи виворітню, у кожен рядочок й у ті кольОри...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334236
дата надходження 30.04.2012
дата закладки 01.05.2012
Ходили якось два Болі: сліпий і зрячий,- шукали кому б «у нагоді стати» й заодно позмагатись, хто силу більшу має.
Сліпий і каже:
- Я сильніший – після мене дУші «вивернені навзнак», як коріння повалених дерев, після мене – тільки гнів, жорстокість і серцЕва пустка.
Думав зрячий Біль….і, справді, сила сліпого – руйнівна і всепоглинаюча:
- Знаєш, не берусь з Тобою змагатись, після мене – робота людині, для душі її я - у труд. Якщо подолає мене – додам їй світла і добра.
Ходили два Болі : сліпий і зрячий… тільки різними дорогами... і до різних людей.
*** сліпий Біль - "за що мені це?"
зрячий Біль - "для чого мені це?"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332296
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Одне дерево мрію плекало.....вирости наймогутнішим, найвищим, найсильнішим. Та так мріяло, що придумало, як би це й утілити в життя. Надумалось йому, що гілки забирають його потугу. Вирішило не давати їм життєдайних соків, що з землі брало. Спочатку одній гіляці - зась, далі - сподобалось, - росту додало, і друга - "впала", третя ... висохла....там і п"ята.....і остання. Ось так стовбуром голим та найвищим зосталось стояти, допоки перша сильна гроза й не переламала йому карка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331675
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Номінально збочені емоції...
Вивихи надій - обривками дзвінків...
Шахівницями на дві руки ходів...
Паралелі - в перпендикулярних злочинах...
Мало-мало духу - більше відчуттів.
Мало цільних дум - бо більше спритних дій.
Мрії - плИгалки, прогулянками стрій...
Мало справжнього - чуття усіх сортів.
Байдуже до всіх глибин й висот...
Плагіати снів... і днів цейтнот.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321234
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012
Остерігайся дороги з...
одностороннім рухом...
не як фактору руху,
а як факту незворотності мрій.
Ще чому?
Бо не буде - назустріч
ввічі фарами
стулених вій...
і не буде...ні зіткнень,
ні крахів...й розлучень...
а ні (на обгоні)
пАрних оплічних снів.
Остерігайся дороги з...
одностороннім рухом...
не як фактору руху,
а як факту НЕвлУчень
у себе самого...
як в ціль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317773
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 02.03.2012
Я вишивала хрестиком провину
повЕрхнями надщерблених снігів.
Столапим левом сонце до загину
жбурляло іскри в бубени вітрів.
Шаманить вечір, ошалів коханцем,
хапає кисень в переддень весни.
Німа трава, минулорічним сланцем,
готова вибухнути в світ... й ...рости.
У Них - Любов! У Них - хрестові війни!
Між них стовпом одвічним тріснув світ.
І що їм...моє вишиття? Стихійним -
Любов
у травах
залишає слід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317683
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 28.02.2012
ПРОСТІ РЕЧІ -
на пласкИх тацях:
сіль - зі спецій,
вода - для спраглих.
Очевидні моменти,-
для сліпих
від народження...
на правах ренти...
без особливих погОджень...
Відкриття - впертим!
Відгадай - влАсне,
неналежне нікому
іншому щастя.
Без подвійного дЕнця
прості речі на тацях:
вІдданим - вічність
в постійну працю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312701
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 10.02.2012
Я не вірю в любов. Вірити можна в закоханість. Віра підшкірно притягує поняття сумніву. А я знаю Любов в обличчя. Не від мене залежало, пробудити її, чи піддатися її "чарам" у мить нашої зустрічі з Тобою, так багато років тому. Ми з нею народились в один день, жили поруч, а коли прийшов той час, вона зважніла твоїм Образом, запахом, кольором шкіри, голосом. Я впізнала її в обличчя - твоє обличчя. Ну то й що, ми часто живемо далеко один від одного, і коли наші друзі, чи недрузі, застережливо радять, мовляв, відстань - синонімічна розлуці, насправді не знають, що ми утрьох : Ти, я і вона, - утворили Орден Нерозлучних. Я не вірю в любов. Я її знаю в обличчя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294750
дата надходження 21.11.2011
дата закладки 22.11.2011
Сприйняття ЧАСу, як радіальної симетрії радикально незговірке з лінійним,
відцентрована сила видобування з нутрощів - віри, керується траєкторією
усвідомлення: чи час твій має старт і фініш у точках постійних,
чи твоя злість і совість, сумирне поїдання побуту, прийняття рішень -
не обмежене колією.
Себто Ти і супутні твоєму життю фази, поверхні торкань чужотілесного плЕтива,
близькодушевні вкраплення і переплетення,
обірвані в точці фінішу,
обов"язково у радіальному павутинні того ж часу, але вже прийнятому "на віру",
одягнуть Тебе в РУХ, інший вимір (це як запустити парасольку у покруття довкола вісі), попередньо змусивши до інвентаризації колишнього властивого Тобі "я". Це дозволяє бачити множинність "я" у вчинках близьких і далеких, включатися у відповідальність за скоєне на іншому континенті, причащатися щастям сторонніх людей, таки прийняти, що справедливість, так гостро тобою керуюча з самого дитинства, мусить поступитись милосердю,а спостерігаючи Природу, бачити її і транслювати той вселенський подив від її краси довкола статики своєї присутності тут і зараз.
Не пручайся.
Лінійного ходу у час старий вже нема.
А якщо й є, - то горе тому, хто у нього звідси таки повернувся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294738
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 21.11.2011
...і з часу першого слова - ми всі його ремісничі,
хтось говорить,- як шовком шиє,а хтось - штОпає лАтки...
хтось, краще за інших, застосовувать вміє - убивчі,
хтось - м"яко-солодко стелиться ними, щоб тільки брАти.
і з часу перемоги першої, світ змінився мало
для кожного власна Голгофа, свій кожному з нас Парнас.
Слово як Бог чи зброя, когось рятувало й вбивало.
А слово - в рівень з душею - кожному з нас.
... з часу кохання першого, його слідами ходимо
в кожній прийдешній історії, чи діємо - всупротИв,
з нами словА - все тІ ж самі, чи змінюєм їх нОвими,
навиками ремісничими виводим старі - в пасив.
і з часу перемоги першої, світ змінився мало
для кожного власна Голгофа, свій кожному з нас Парнас.
Слово як Бог чи зброя, когось рятувало й вбивало.
А слово - в рівень з душею - кожному з нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290536
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 08.11.2011
КрислАта пам"ять мружить хитре око
взирАється в моє хитке нутро...
я ще не видужала?..Знає хто,
коли навідається спокій?
КрислАта пам"ять мружить хитре око...
Так, ніби виміряти прагне дно
моїм печалям. Спорожніле тло -
для щастя добрий починанок.
ПрИйде ранок...
КрислАта пам"ять...
стУлить врешті... око.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289745
дата надходження 31.10.2011
дата закладки 02.11.2011
Снами - білими,
мов - сувіями
огорну тіло оксамито-оманами...
м"яко - доторком, в зір - туманами
засліпило чи оп"янило...
чи в телефонній слухавці...
чужим подихом
застопорить -
в розкол з дійсністю.
Все - чужому - голосу - виплесну,
щоб Тобі повернутись близькістю.
Милий мій - далеко-торканний,
близький - в відстані - океанами.
Десь - між рваними берегами
я літатиму зграєю...
птАхами...
озиватимусь білими снами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287295
дата надходження 19.10.2011
дата закладки 21.10.2011
До рівноваги - рівно мить...
і сто країн, і соти меду.
До вістря піраміди - хіть,
коли униз...і захват злету -
коли уверх до рівноваги,
до стиглих вивершених форм
фіналу...Самопротивага
моїх борса́нь, моїх вимог
до світу, до вітрин, до себе,
до влади необачних втіх,
до перевЕрту вісі - з ребер
до тім"я... і від знаних стріх -
і знов до вікон, до уклінних
давни́нних справ і суєти...
качелі - вектри, полів мінних
загроза підсвідома... Спи,
мій страх - чуже благословення,
мій рятувальний обідок.
До рівноваги - мить рождення-
один кидок...один кидок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225860
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 04.10.2011
РАвликові поля, див опівнічних
пристанок,
вЕнзлі закручених снів не розплутає
ранок.
"Золотком" спить малюк, зАгадок не куштує.
Просто буває так...ЩАСТЯ Є,.. щастя чує
дИхання тихого плин...сонного позіхання.
Скільки ж бо див, скільки див... в рАвликових
зізнаннях.
P.S.Равликові поля - для новонародженого (ще не знаю імені )Стьопочкіна, м. Львів (Таня, Славко - вітаю!!!)
27.09 - звуть героя Віталій Ярославович Стьопочкін!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279238
дата надходження 07.09.2011
дата закладки 03.10.2011
Якщо поруч є хтось, Хто перегорне закладкою, забуту Тобою сторінку,
Якщо поруч є хтось, Хто не дивиться (коли нема Тебе) свій улюблений фільм.
Чи є поруч з ним Ти - сміхом дотичним, слізьми з болю його й кольоровим відтІнком
у турботі вселенській цій. Хай для неї сама любов складе й відгорланить гімн.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284014
дата надходження 03.10.2011
дата закладки 03.10.2011
...заберіть од мене голоси новітніх казок...і газет...
й відчайдушних розшарпаних тіл-оголошень...
вони глушать мене...вони глушать. Не чую своїх молитОв...
я за них віддаю пошматовану зайвим знанням власну душу.
Заберіть голоси, пригасіть цей арканний ритм
божевільного прагнення всіх підім"ять під коліно.
Переможці - отримають всіх своїх перемог,
залишіть мені голос моїх молитОв... к-р-а-п-е-л-и-н-у.
* тут свідомо не дотримувалась чіткого ритму =)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284119
дата надходження 03.10.2011
дата закладки 03.10.2011
Сьогодні з неба падало чорне пір"я -
вістрям вниз.
Сьогодні в місті косили зілля -
тріснув спис.
В лісі палили корабль... сьогодні...
а очі ...
зостались...
голодні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220258
дата надходження 05.11.2010
дата закладки 21.11.2010
"Слова у нас до важного самого в привычку входят,
ветшают, как платье.
Хочу сиять заставить заново
величественнейшее слово..."
...
нєєєєєє не ПАРТІЯ,-
МАЯКОВСЬКИЙ - мій геній...і туга за ніколинездійсненним...
я - не маяковський....і не Б-у-д-у.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223683
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 21.11.2010
Цивіл і Зація - два пси одної морди:
і ліки,
і ракети,
коллайдри,
реформи...
а ще самотність,
суєта і сни...
Два пси...
два псси....
два пссси.....
два псссси.......................
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223373
дата надходження 20.11.2010
дата закладки 21.11.2010
Просто
йшла,..
зирк,-
СМЕРТЬ стоїть.
Всміхнулись...
Кивнули...
- Привіт.
- Привіт.
- Ти туди? А я звідти...
- І що там?
- Як за́вше...
- Ти в справах?
- Ні...скука...
- Не вірю...
- Без фальші.
- То... потім?
- Пізніше...
- Не кличу зайти...бо кава скінчилась...
- Не страшно...Іди.
- Бувай...Ще зустрінемось?
- Звісно...па-па.
Подуло...
підібрала кота,..
щоб лямпа горіла допоки не дома.
Ілюзія,
що чекають...
Втома.
Капці вдягла, в вікно -
глянь:
ЛЮБОВ пройшла повз...
До столу - паперу стос...
...Слова - комашня.
...Згадки - бабки.
...Мрії - оси...тлянь...
кусають...
ятря́ть...
б-ь...
Тут ЖИТТЯ у двері:
стук-тук.
- Заходь...
кави нема...
є БРЮТ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222890
дата надходження 18.11.2010
дата закладки 21.11.2010