: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.07.2011
це збіса приємно отак закохатись,
і тішитись поїздом в небо.
зависнути, вмерти, і знову дістатись,
до свого найпершого "треба".
коли ти так хочеш пошвидше побачитись,
коли розумієш - не вийде
до іншого міста шалено добратись,
а віриш що час іще прийде...
коли ти втрачаєш останні хвилини,
на "цьом" і обійми прощання,
а хочеться тут просидіти години
з вокзалом стрічати світання.
коли тебе вдома чекає хтось інший,
а ти так шаленно не хочеш,
бо той вже далекий, як іній торішній,
сама собі щастя толочиш.
коли розумієш, що це мимольотом,
ми ж просто з тобою прохожі...
і тішитись першим й останнім(?) польотом.
прогнати всі думки ворожі.
коли від дурману ти втратила голову,
коли вже не можеш не пити,
так прикро не спати, й тікати від холоду
і двох одночасно любити.́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268528
дата надходження 04.07.2011
дата закладки 05.07.2011
Т.Г
Вкради мене,прошу тебе, вкради!
Сховай високо в горах,серед лісу,
Чи віднеси безсилу до води,
Заспокой втому,завари мелісу.
Вкради мене,хороший мій,вкради!
Закрий собою від усього світу.
Втомилась я від болю, від біди,
Прагну розради в ароматі цвіту.
Вкради мене,на зло усім вкради!
Не слухай застороги й пересуди.
Будемо вільні,заметемо всі сліди,
Дарма,що осуд ширитимуть люди.
Вкради мене,хоча б на мить вкради!
Забуть про розум,мрії більш важливі.
І десь у пахощах ромашки й череди
Два серця будуть повністю щасливі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264642
дата надходження 12.06.2011
дата закладки 13.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.05.2011
... я іду вулицею. Курю. Чомусь останнім часом я багато курю. Навколо осінь і ніч. Раптом помічаю двох закоханих попереду. Вони - це тільки проекції... Це лише тіні, і це заважає їх роздивитися. Ідуть повільно. Часто зупиняються. Цілуються. Притискаються один до одного. Зупиняються перед ліхтарем. Дивляться на світло через скельця квадратних окулярів. Щось говорять про Сонце... Ззаду чуються інші голоси. Озираюсь і бачу іншу пару. Така ж поведінка, от тільки...... Закохані очі хлопця дивляться на першу пару. і в них блищать сльози...
Прокинулася. Смішно протера очі кулачком. Потягнулася. Він дивиться на неї невідривним поглядом. Коли помічає її погляд - швидко відвертається. Вдає що нічого не трапилося.
- Ти знаєш, найстрашніша мука, найболючіший різновид самотності - бути поруч з коханою людиною, не сміючи її торкнутись. Сміючи лише мріяти про взаємність. І спіймавши себе на цій мрії, одразу ж відганяти її. Щоб не узалежнюватись. Щоб не мучитись, перехоплюючи закоханий погляд спрямований в інший бік.
- це стосується мене?
- Це стосується нас обох.
Життя взагалі дивна штука. Завдаєш найбільшого болю тому, кому бажаєш найбільшого добра.
- Знаєш що мені приснилося?
- Ні. Розкажеш?
- Я іду в темряві. Курю. І раптом бачу 2 закоханих, які дивляться на ліхтар і говорять про сонце. А позаду ще 2 закоханих, але очі хлопця з другої пари весь час повертаються в бік першої...
Він зітхнув.
- ... Ліхтар... Це так далеко.....
- До чого тут це?
- Та так. Все ж таки він далеко.
12012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255525
дата надходження 23.04.2011
дата закладки 23.04.2011
Дзвінок мобільника.
Звідки тут на лавці в сили Зла
( Темрява)
взявся мобільник? Такий покоцаний... Мій! Точно мій! Прихований номер. Незнайомий голос в трубці.
- Люди - не стіни. Якщо захочеш, посунуться. Вір у себе. Тоді врятуєшся.
Короткі гудки. Обертаюся до Хлопчика-з-закоханими-очима.
- Хто це був?
- Твоя підсвідомість.
- і що ж вона хотіла мені цим сказати?
- Цього я тобі не відкрию. Висновки ти повина робити сама.
- Як думаєш, нам ще тут довго чекати?
- Не знаю. Чесно. Але думаю, що вихід знайдеться.
В неї з очей бризкнули сльози. Капнули на футболку срібним дощем.
- Нуууу... Дурненьке... Не плач. Яке ж ти все таки... Геть не змінилася.
- А чому ж я мала мінятися?
- Міняються після того як роблять боляче іншим.
- Але не після того як роблять боляче собі.
- Життя це гра. Ти знаєш, що колись програєш і щоб вижити руйнуєш нитки прив"язаності до інших. Жаль, що тут правила не діють.
- Жорстока ця гра. -Я заспокоїлася і задумалась.- Надто часто треба ховатися і робити боляче іншим. і в цей же час треба слідкувати за тим, щоб не зробили боляче тобі.
Вона витягнула цигарки з кишені.
- Покурим?
- Не відмовлюсь.
Сидячи тут ти починаєш задумуватись.
Прийшло розуміння:
ілюзії сучасності;
маразму оповіщень;
втрачених мрій;
загублених світанків;
змарнованих секунд;
розбитих ліхтарів...
А ліхтар все ще горить. Маленьке сонце. Велика розмита пляма. Я його бачу кожного вечора коли повертаюсь додому. І усміхаюся.
- Знаєш, я мабуть посплю.
- Думаю, я не заважатиму.
Вона заснула.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255337
дата надходження 22.04.2011
дата закладки 23.04.2011
Вона зітхнула. Важко і змучено. Важко надого залишатися на лавці в сили Зла
(Темрява)
- Як ти думаєш, навіщо ми тут?
- Для чого тут ти - я тобі не відкрию. я - лиш перешкода на Твоєму шляху. Це доля. Тільки вона відповідає за нас, за наші вчинки, думки, мрії. тільки вона вирішує як перетнуться думки наших життів. тільки вона знає, кому жити, а кому сидіти тут. тільки вона...
- Годі! чому в тебе Закохані очі?
- Я не знаю як це пояснити. У тому світі, поза лавкою сили Зла
( Темрява)
у тебе теж були такі очі. Ти була такоюж як я. Може ще не пізно?
- Я здається згадую... Це не тільки запах ментолових цигарок. Це ще запах горіха...
- До чого тут горіх?
- Молодий плід. Якщо не зняти з нього шкірочку - він гірчить. Але якщо зняти - можна знайти солодку суть. Так само, якщо взнати людину, можна знайти частику себе в комусь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255334
дата надходження 22.04.2011
дата закладки 23.04.2011
Я озирнулася і побачила, що я не сама в цій темряві. на лавці в сили зла
(Темрява)
не можна залишатися самою. Чомусь тут сидить Хлопчик-з-закоханими очима... Може це лише моя уява. Але відстань між мною і темрявою повільно скорочується, а відстань між мною і світом все збільшується... Може витягнеш мене звідси? Може врятуємося?
- Хто ти?
- я?.. Я не Реальність, бо вона надто жорстока. Я не Мрія, бо вона надто солодка. Я - накладання мрії на реальність. Я - твоє відображення.Я - частинка твоєї душі, а ти - частинка моєї..
- А хто тоді я?
- Ти? Ти це ти, ти це те, заради чого варто було прийти у цей світ і сісти на цю лавку. Ти просто є тою, ким здаєшся. Ти Справжня.
- Ти хочеш сказати, що я - Істина?
- Ні. Істина - це шлях. Ти його пройдеш, а я ні. Я стану ще одним трупом Мрії, яку вбила жорстока Реальність, вистилаючи тобі дорогу.
- Тоді чому ж ти тут?
- Я прийшов ще раз на тебе поглянути.
запотілі скельця окулярів. Очі кольору міді. але ж як можна побачити очі в повній
( безвісті? невідомості? втраченості?)
темряві. Просто закоханий погляд відчувається шкірою. І запах. Запах ментолових цигарок.
на цвинтарі моїх надій
поховані усі спокуси
мільйони нездійснених мрії
маленькі совісті укуси.
на лавці біля мене Хтось
живий сидить. кусає губи.
він вже знайшов свою когось
ну а над ними міста труби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255317
дата надходження 21.04.2011
дата закладки 23.04.2011
на підлозі калюжа. напевно це була сніжка. вода ніколи не втратить суть. вода навіки залишиться собою.
Що таке правда?
вода - це правда.
поки світ не втратив воду, він не брехатиме.
Метелик це правда.
і правда - це поїзд, який назавжди залишає слід у душі.
Люди це правда
правда, але надто жорстока. а жорстокість - це істина.
чому я не повертаю людям речі?
я хочу щою їхня частинка залишилася зі мною.
чому я мовчу?
я просто старша ніж здається.
чому світ зрушив?
через те, що існують такі як я і не такі як я.
чому промокають ноги?
через лінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255314
дата надходження 21.04.2011
дата закладки 23.04.2011
Диснейленд моїх почуттів
став щоденним від втечі маразмом.
Місяць знову напився й зрадів
і заснув із плящиною разом.
Медіатор зламала струна
доторкнувшися гарячим до шкіри.
І гітара застигла сумна
у очах чорних дір чорні діри.
за стіною живий ходить Хтось
пальцем стука у вікна оселіі.
він мовчить і шукає Когось,
а Когось заховалась в постелі.
мій торшер підморгнувши погас
свої пальці занурив у темряву.
якщо схочеш - осел теж пегас,
якщо схочеш.. а так... я живу..
ще живу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226053
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 23.04.2011
коли сидиш на лавці в сили Зла
(Темрява)
ти можеш свистіти
кричати
падати
та не розуміти.
коли сидиш на лавці в сили Зла
(Темрява)
ти можеш гратися, вигравати і грати всіх тих сучок з усіма їхніми силіконовими поверхнями, які виступають над їхніми тілами.
коли сидиш на лавці в сили Зла
(Темрява)
ти можеш боятися будь-кого.
але не її.
коли сидиш на лавці в сили Зла
(Темрява)
ввімкни світло і тоді ти зможеш побачити Істину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227139
дата надходження 07.12.2010
дата закладки 23.04.2011
В темряві щось блиснуло. Їй на долоню повільно впала сніжинка. Невже?
- Слухай, а Там, вже закінчилась осінь?
- Так, - відповів зітхнувши Хлопчик-з-закоханими-очима,- Я не хотів, щоб вона йшла. Знаєш, там, у звичному світі все не так як тут. Лавка сили Зла
(Темрява)
додає нам прямоти. У світі реальності я б не зміг сидіти з тобою отак.
- Невже, все щ відбувається тут - нереальне?
- Ні... це.. Навіть не знаю, як називається ЦЕ місце. Чому? Та все через нашу дурість. Жаль, що я не можу розказати тобі більше.
- Але чому? Може саме це "більше" допоможе врятуватись?
- Розуміння приходить з часом. Хоч розбий себе вщент, на товстих кам"яних стінах не залишається ран. Ти зрозумієш все, але буде вже пізно. Хоча надія що Осінь повернеться залишиться назавжди.
Сніг - це сльози ангелів. Вони теж плачуть за осінню.
smisla.net
( цього нема в творі, але гляньте відео)
Руки темряви тягнуться за моїм ангеликом. Темрява завжди хоче забрати якнайбільше щастя. Вона живиться , поглинаючи все, що приносить мені радість.
Я обертаюся. Хлопчик-з-закоханими-очима задумано дивиться кудись крізь мене.
- Як ти думаєш, що таке любов? - задає питання, продовжуючи розглядати щось видне тільки йому.
- Любов? Пам"ятаєш жуйки з вкладками "love is..."? Мені ніколи не здавалося, що ті написи мають хоч частинку істини. Любов - це по-моєму надто високе почуття, щоб його можна було описати на клаптику паперу. Це як електрика по всьому тілу. Це піднесення. Це.. це треба відчути.
- Цікаво. А як би ти поставилася до того, що твоя кохана людина не з тобою, а з кимось іншим?
- Не знаю. Мені здається, що я б ревнувала. Причому ревнувала дико. Але так як я люблю цю людину, я б бажала їй добра. І якщо їй чи йому краще не зі мною, я зрозумію. Я буду мучитися, але я любитиму. Думаю, любити- це завжди добре. Звісно фізичний фактор теж важливий, але те такий як духвний. Так само, як у парі здебільшого є той хто любить, і той хто дозволяє себе любити. Спочатку я думала, що бути тим кого люблять - краще. Але думка змінилась. Тепер краще бути першим. Краще любити і відчувати все те, що не можна передати словами і дарувати своє тепло іншому.
- цікаво.....
Вона витягла з кишені цигарки.
- Будеш?
- Ти ще питаєш?
Емо не стають ангелами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255527
дата надходження 23.04.2011
дата закладки 23.04.2011
Падіння
Все йшло добре. Двоє дружно бесідували в приємній обстановці, розмова тягнулася неспішно, але живо і цікаво. Тепер би нам здалося, що навіть надто довго і неспішно, але яке має значення час, коли атмосфера склалася доброзичлива, теми надцікаві, температура, не відомо як за бортом, а в приміщенні, де, власне, бесіда і відбувається ідеальна, вологість повітря, ну чи які там ще є фактори, в межах золотої середини. Світло ллється жовтувате спокійне і приємне оку , крісло м’яке, вдихається гірської чистоти повітря. Але у цьому по-справжньому домашньому затишку не відключається мозок, не вважаючи на всю ту зручність, що має тіло для сну, голова працює, розум не спить. Та і як спати? Навряд хтось матиме коли-небудь бесіду більш цікаву і значущу, більш потрібну. Та і поспішати нема куди. Таке теж не часто трапляється, правда ж? Адже навіть якщо і є серед нас запеклі ледарі, то і ті час від часу змушені кудись поспішати. Всі змушені. Ті ж двоє, що сиділи вже безліч часу мали інше, як нам би здалося, обмеження - не поспішати ніколи.
Кожен їхній рух гармонійний і виважений, погляди уважні, наповнені тихою радістю, жодного зблиску пристрасті, жодного спалаху. Голоси так само рівні і чисті, зрідка чується негучний сміх. Дихання глибоке, глибоке…
Вони мають біля себе стіл, саме такий як треба , не зависокий і не занизький, з якого беруть і на який знову ставлять горнята з чаєм, може з кавою. Напої у них теж мають бути смачні пахучі, навряд хтось такі коштував. В їхньому розпорядженні весь час і простір, який може знадобитися для продовження цієї нескінченно цікавої і приємної бесіди.
Зараз мало хто може сказати з точністю про що вони говорили, часу ж пройшло ого-го! Але якісь нечисельні уривки все ж збереглися, мова йшла приблизно про таке:
- То десь є межі? Є кордон, поза яким щось інше, все влаштовано інакше?
- Так, можна сказати, що є такий собі умовний кордон, за яким дійсно все інакше, але воно скоріше НЕвлаштоване взагалі, тим і відрізняється. Там – хаос.
- Що таке «хаос»?
- Чому б не хаос? Хороше слово для позначення такого стану. По-моєму хороше. А тобі як, подобається ?
- Я не проти. Я піду сходжу за чаєм.
- Давай!
Той, що не знав, що таке хаос, піднявся, поспіхом ступив кілька кроків, відчинив двері, не ті двері. Ще крок – і падіння.
Перша людина
Падіння відбулося, але без гріха. Гріхопадіння - вбоге безпорадне пояснення того, що пояснити і виправдати неможливо. Той перший, що не знав хаосу, не зміг вигадати нічого кращого ніж власну провину, ніж покарання за провину, ніж страшну і заплутану казку, щоб дати пояснення, щоб хоч якось впорядкувати хаос, в якому він опинився, щоб врятуватися від божевілля.
Казка прижилася. Божевілля призвичаїлося і укорінилося в голові того, хто не знав хаосу, зробивши з нього першу людину.
Доля Бога
Перша людина, шукаючи порятунку, звернулася до того, хто дав назву «хаос» і в свою чергу дала йому назву «Бог». І досі продовжує звертається, давши цьому назву «молитва». В молитві весь жах і сум людини, і вже незрозуміла напівзабута туга, і надія повернутися. Але у молитов ніколи не існувало реального адресата, бо той, кого називають Богом помер від самоти і спраги, не дочекавшись чаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254961
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 22.04.2011
Падайте на коліна, кайтесь, просіть прощення! -
Наше скадне днювання повне простих дилем... -
Скільки б людей не було, а проти Нього - жменя.
Небо заснуть забуло: ніч засіяла днем.
Землю в обійми скута світло, як смертне віко...
- Вразило аж до серця?
- Темені гірш нема! -
Завтра візьмуть на кпини:
- Як?! Ти не чув про зірку?!
- Що? Ти ходив до церкви?
- Що? Ти спасений? - Тьма!
Ми навіть в силі - дрібка,
мізер, крихтина, друзка...
Щастя - зустріти вечір, щастя, як зранку встав.
Шальки готові важить кожну й дрібну галузку.
Небо заснуть забуло -
хто на коліна впав?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254290
дата надходження 16.04.2011
дата закладки 17.04.2011
p.s. в прозорій чашці повільно розчинявся цукор утворюючи маленький смерч.
надворі смеркалося. сидячи під його вікном дівчинка спостерігала за його прозорим горнятком. банальна м"ятна безвихідь..
світанок. бетонна вишка кам"яного басейну. прохолода перченими мурашками бігає шкірою оголених ліктів. дівчинка лежить на найвищій площадці для стрибків у порожній бетонний басейн. навколо світлом розливається сьогодення.
запах неба. мобілка беззвучно волає. до сережок прив"язані повітряні кульки. дівчинка любить дощ.
обідає запахом мокрого неба. тішиться сонячним зайчиком з калюжі. навідується в гості до старого ліхтаря на іншому кінці міста. дівчинка шукає подвоєння.
під мостом намальоване граффіті - апельсин. дівчинка любить з ним поговорити.
відлуння міста. тільки в Нього на це зовсім нема часу. люди стають безпорадними втрачаючи сонце.
p.p.s. до неба прив"язано безліч мотузок з целофану.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252264
дата надходження 07.04.2011
дата закладки 11.04.2011
Сонце переслідує мене вже майже 9 місяців. намагагаюсь втекти. але хіба від нього втечеш? сонце це як наркотик. воно притягує,воно обпікає, воно обнімає гарячим диханням, воно входить в мене і розсипається навколо мільйоном іскор. я підхоплююсь і розумію, що вже не втечу. всерівно продовжую бігти.
гратися з Сонцем - всерівно що гратися з вогнем. не знаю коли обпечуся. але при цьому ігри здаються ще цікавішими. то чому ж я не розумію своїх правил?
вночі Сонце по-особливому справжнє. воно сміється і мені світло. світло не від того що воно світиться і не від того що воно заставляє речі світитися. просто поряд з ним не потрібно світла. падає зірка. Сонце ловить її і ховає в кишеню. я й не знала що воно таке підле...
за вікном дощ. мокре Сонце пише смс до Неба і просить перестати його плакати. чи кінчати? я дивлюся як вода стікає по мокрих сонячних променях. Сонце встає з лавки і підходить ближче. я втікаю і закриваюся в ванній. Сонце сміється..
прикурюю. затягуюсь і закашлююсь. блін, яерез нього я вже не можу курити...
раніше я була вагітна осінню. тепер я вагітна Сонцем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233049
дата надходження 05.01.2011
дата закладки 10.02.2011
За окном собачий лай, страстно так луна танцует,
Затаившись в облаках, мысли странные рисует.
Поняла, что вниз лечу. Ночь, ты снова убежала.
Зря ты.Я же не прошу, я же ничего не знала...
Паутиной на глаза мне падает прозрачный пепел,
От чего же мой рассвет мрачен и совсем не светел.
Сердце ноет, но молчит, а хотелось бы взорваться,
Провисеть на волоске, и в конце не удержаться.
Проклиная свет и тень, солнце, звезды – все отринул,
Слова даже не сказал и опять меня покинул.
Чувствовала, что уйдешь. Веришь, это не впервые.
Я прощу, а небеса? Боги, милый, не слепые.
Нам с тобою предстоит еще много улыбаться.
Фальшь все это! Ерунда! Как же искренним казаться?
Разве можно устоять перед красотой жестокой?
Гордость бросить и рыдать, стать наивной и далекой
Волком выть, кричать на звезды, и в окно глядеть веками,
Землю снова прорывать белыми, как снег, руками.
Обожглась я, черт возьми. Сильно, страшно и без шанса.
Так послушай же. Прошу! Выведи меня из транса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237317
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 27.01.2011
Сон сп*янив срібно-синюватий сироп світанку. Сонце сполохано сіяло струмені світла. Сумно снували стомлені сірі стрекози.
Світлана самотньо сиділа серед сутінків своєї спальні. Серце стишило стук. Самоосуджено сповнювала себе смолистим , свинцевим , сигаретним стражданням. Самотність, спрагла суцільна самотність сковувала слабке строкато-скляне самовираження. Сльоза спокійно стікала, стискаючи серце.
Сама...Серед сонячних світанків сама...
Світлану скував страх..... Страх?.. Сугестія?.. Сум*яття?..Сором?.. Сотні слів, сотні сполучень серед смертельної самотності .
Спокуса спілкування стомлювала, стискала... Світлану спасав сон....Сон солодив сирковим сріблом, стирав суперечливу снайперську самотність
Спокійно спадали смородинно-сметанні сутінки . Світлана солодко спала....
Спала Світланина самотність.......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225493
дата надходження 30.11.2010
дата закладки 12.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.12.2010
Зашторені вікна,
заштопані чорними нитками дні,
Сонячним променем, схожим на вістря
ножа, десь із неба,
"Завтра" забуде вдома ключі,
це відомо тільки мені,
Так зазначено зорями,
їм видніше, сумніватись не треба.
Чиїсь зруйновано замки з піску,
лицемірства гранями,
Поміж двох бід, не вагаючись довго,
вибираю більшу,
Промиваю рану слізьми, - пече,
вода висохла в кранах -
Хочете? Для себе
місця під сонцем, чи нішу?
Заходьте, змінного взуття нема,
а ви давно у черзі?
Тільки, знаєте,-
Його не буде вдома,
Бачите, - тепло,
ватран розпалила,
мерзнете?
ми ж не мерзотники,
ми ж - поети,
пам"ятайте, - " КОМА"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222228
дата надходження 15.11.2010
дата закладки 15.11.2010