Gabriet Ksenia: Вибране

Quadro.Tony

Когда я умру (озвучено)

Когда  я  умру  -  по  углам  заржавеет  рассвет
И  сердце  в  палатах  стерильных  застынет  недвижно
Когда  я  умру,  металлический  зная  ответ
На  сотни  вопросов  -  откроются  двери  на  крышу

Там  четверо  всадников  желтые  кости  трясут
Играя  на  души  давно  умерщвленных  набатом
И  очередь  длинная  ропщет  на  купленный  суд
Смерть  в  берцах  кругами  там  ходит  и  кроет  всех  матом

На  ужин  несут  им  Любовь  вместе  с  ядом  Надежды
Я  сжег,  чтоб  не  видеть  припев,  свои  яблоки  глаз
А  черные  нимфы,  посыпавши  пеплом  одежды,
В  слух  детям  читают  трактат  про  могильный  экстаз

Когда  я  умру  не  рассыпятся  тысячи  окон,
Но  плаха  желаний  окрасится  кровью  сполна
Бегут,  нерожденные,  прямо  на  солнечный  кокон
Но  падают  в  холод  и  ночь,  без  конца  и  без  дна

Когда  я  умру  твои  слезы  заменят  на  вишни
И  гордо  украсят  торты,  приглашая  на  пир
Тогда  даже  ветер  страданий  моих  не  отыщет
Когда  я  умру...
                                 неизменным
                                                                 останется
                                                                                             мир

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499939
дата надходження 19.05.2014
дата закладки 10.03.2015


Мирослав Гончарук_Хомин

Вона написала мені листа…

Вона  написала  мені  листа,  бо  втомилася  плакати  ховаючи  глибокі  пустельні  очі…Її  лякала  безвихідь…Неможливість  покохати,  страх  втратити,  спроби  пробачити…
Вона  написала  мені  листа…Короткого,  лише  вісім  стрічок,  а  я  так  і  не  прочитав  його,  бо  мене  лякала  її  безвихідь…
Вона  написала  мені  листа…  На  прощання,  напевно,  бо  надто  довго  догорав  конверт…
Вона  написала  мені  листа…  А  я  так  і  не  простив  її,  бо  уже  дуже  давно  не  чекаю  поїздів  на  холодних  вокзалах…
Вона  написала  мені  листа…  Якого  я  волів  би  не  отримати,  змінюючи  адреси,  переправляючи  прізвища,  ночуючи  у  знайомих…
Вона  написала  мені  листа…  А  я  просто  перестав  вірити,  бо  важко  вірити  у  ніщо…
Вона  написала  мені  листа…  І  нарешті  я  зупинився,  перечеркнув  серце  і  відпустив  його  вільним  птахом…  Вона  написала  мені  запізно,  вона  написала  мені  про  себе,  вона  написала,  бо  не  зможе  прийняти  мене…
Я  часто  пишу  їх  листи…Щорічно…Короткі…  «З  Днем  народження…З  повагою,  Твій  знайомий…»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393081
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 31.05.2014


Мирослав Гончарук_Хомин

Жінка – це вічність, вмирай із нею.

Камінь,  який  ти  на  серці  носиш  -  
Жінки,  яких  далі  то  менше  хочеш,
Тіло  з  набутим  синдромом  Рея  –  
Все,  що  залишилось  після  неї

Кожен,  хто  йде  крізь  тебе,  як  морок,
І  залишає  у  тобі  сором  –  
Формує  гвинтівкою  твою  совість,
Замість  тої,  що  була  натомість.

Істина  –  дужий  сталевий  гвинт,
Закручуй  його  поміж  власних  крил,
Глибше  до  дна  поміж  твоїх  ребер,
Не  кожен  знатиме,  що  помер.

Серце  твоє  у  саркомі  як  в  комі,
Ти  ставиш  крапки,  Бог  ставить  коми,
Плавить  твердий  емалевий  цукор,
Ховає  в  кишеню  бинтовану  руку.

Будеш  давати  дітям  цукерки,
Діти  не  є  клієнтами  смерті,
І  їхній  щемкий  радісний  сміх,
Нагадує  перший  сніг.

Жаль  має  найглибше  коріння,
Жовте  листя,  колюче  насіння,
Його  не  лікують  у  жодній  з  ятреїв,
Жінка  –  це  вічність,
Вмирай  із  нею.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501105
дата надходження 25.05.2014
дата закладки 31.05.2014


Андрій Яремко-Ярий

Безтямність

Роксолані  присвячується

Не  знаю,  що  так  трапилось  в  мені  -
Безтямно  я  закоханий  у  Тебе
І  тягне  відірватись  в  висоті,
І  тягне  загорнутися  у  небо.

А  там,  у  снах,  я  бачу  знов  Тебе  -
Таке  прекрасне  ангелятко.
Я  захворів  Тобою...  Не  пройде
П'янке  кохання  з-поза  ранку...

Не  знаю,  що  так  трапилось  в  мені  -
Безтямно  я  закоханий  у  Тебе
І  тягне  відірватись  в  висоті,
І  тягне  загорнутися  у  небо.

30.05.2014  року      Львів

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502246
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 31.05.2014


Майя Грозова

точка повернення.

я  повертаюсь  до  тебе
єдиного  у  мені  своєю  багатоликістю
тобто  я  повертаюсь  до  себе
туди  де  два  дзеркала  поставлених  супроти
одне  одного  ще  здатні  створювати
безмежжя  власних  відображень
осяяних  сонцем  двох  поглядів
спрямованих  у  глибинь  душі
я  повертаю
нас.    

я  вже  не  боюсь  нічого
ні  тиші  ні  темряви  ні  висоти
бо  справжні  лише  діаманти
слів  обрамлені  вустами
з  ювелірною  точністю  серця.    

я  кохаю  тебе
з  самого  народження  нас
з  самого  початку  Всесвіту
у  долонях  Бога
неупереджено  і  беззастережно
безнадійно  і  небезпечно
впевнена
у  присутності  світла
в  тобі.    

хай  це  лише  відблиски  моїх  сліз
на  сітківці  твоїх  очей.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502289
дата надходження 31.05.2014
дата закладки 31.05.2014


шоколад

ще не час

Посміхайся
Мене  лякають  підбори  і  сукні  від  Валентино
Вибляклі  очі  пристаркуватих  диванних  леді  
Не  пройдуть  повз
Такі  хлопчики  як  ти  завжди  приваблюють  
Королев  зі  стажем

Ну  куди  ти  тягнеш  мене  
У  затертих  джинсах  і  тріснутих  окулярах
З  вічною  не  причесаністю  думок?
там  занадто  світло
І  їдять  равликів

Знаєш
Тут  справа  зовсім  не  в  тобі
Золоті  рибки  з  моїх  зап’ястків
Пів  року  тому  відлетіли  у  вирій
Забравши  з  собою  
впевненість  у

Розумієш
Ще  певно  занадто  рано  
Вирушати  на  пошуки  нового  Майстра
А  ти  лети
На  тебе  вже  зачекалися  красуні
З  присмаком  пластику  на  вустах

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499027
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 31.05.2014


Angel_Gabriel

Не мовчи!

Не  мовчи!  Ти  не  маєш  права!
Поки  я  не  вмію  забути
Поки  люди  навкруг  –  не  люди
Поки  душу  судомить  спрага.
Як  тиски  крижані  долоні
Від  очей  твоїх  –  вже  байдужих
 І  нема  спасіння  від  стужі
Коли  серце  –  в  чужім  полоні.
Не  мовчи!  Бо  до  прірви  лишилось
Зовсім  трішки.  Лиш  четверть  кроку.
Надто  глибоко.  Надто  широко.
Змерзло  серце.  І  зупинилось.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475625
дата надходження 28.01.2014
дата закладки 31.05.2014


Angel_Gabriel

Женщины, рожденные быть сильными

Женщины,  рожденные  быть  сильными
Зубы  сцепив  молча  –  внутрь  –  кричат
Сжимая  в  ладони  боль  как  кол  осиновый
«Будь  умницей,  не  стоит  рубить  с  плеча!»
Давай,  родная,  на  выброс  –  не  задерживай  очередь
Нам  больше  не  по  пути  –  чего  застыла?
И  вместо  жизни  твоей  –  сплошные  прочерки
Кому  какое  дело  –  что  ты  там  любила.
Ты  боишься  дышать  –  чуть  глубже  –  и  мир  развалится
Окрасив  черным  уже  ледяное  небо
Какие  звезды?  Остается  только  состариться
Побираясь  по  чужим  очагам.  И  дальше  –  в  небыль
Есть  женщины,  рожденные  чтобы  быть  сильными
Плыть  против  течения,  сгущать  краски.
Помни,  родная,  с  мудаками  –  будь  агрессивнее
Крепче  сожми  рукоять  –  и  попорть  им  сказку!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479899
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 31.05.2014


КРІПАКОС

Рабів до раю не пускають

Рабів  до  раю  не  пускають,
Рабам  не  місце  на  цій  землі,
Ланцюг  розірву  і  кайдани  зламаю,
Звільнюся  з  ярма  і  своєї  петлі.

У  мене  усе  -  я  є  вільний  душею,
Мій  погляд  іскриться,  свобода  в  очах,
На  небі  блакитному  зійду  зорею,
І  світ  цей  триматиму  в  своїх  руках.

Я  знаю,  я  зможу  -  інакше  не  буде,
Могутність  за  мною  в  поколіннях  батьків,
Повітря  життя  воно  дихає  всюди,
Промінням  тепла  і  з  його  голосів.

У  слово  що  матиме  міць  тої  зброї,
Яка  як  вода  розіб’є  той  граніт,
До  раю  потраплять  лиш  тільки  герої,
Що  матимуть  сили  змінити  цей  світ.

30.01.2012

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310252
дата надходження 30.01.2012
дата закладки 17.03.2014


Poetka

…человек. бумага. слово…

...друг  мой  
знак  невозможности  не  всегда  знак  смерти  
мир  плотное  одеяло  
твоих  противоречий  и  воспоминаний  
человек.  бумага.  слово...
время  это  холод  с  которым  бороться  твое  призвание  
пока  ты  за  пределом  
любого  государства  
пока  ты  видишь  маленькие  звезды  
большие  планеты  окружают  твою  веру  
и  в  то  же  время  ноты  чертовщины  
звучат  в  воздухе  которым  ты  вынужден  дышать  
это  как  обратная  сторона  медали  
расширенные  зрачки  от  боли  
и  наполнено  правдой  сердце...
человек.  бумага.  слово...
а  дальше  будет  жизнь  которую
в  другом  образце  уже  не  встретить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483961
дата надходження 06.03.2014
дата закладки 06.03.2014


Poetka

…12…

...світла  ніколи  не  буває  забагато
окрім  того  яке  сліпить  очі
кожна  жінка  тримає  за  спиною  ножа
бо  пам`ятає  що
напад  це  завжди  краще  аніж  помста...
вона  думає
"ось  зима  мине  наче  дрібні  порізи  на  шкірі
від  того  спокій  стане  чистим
а  совість  не  стискатиме  горло..."
і  як  би  там  не  було  
ти  мовчки  помолишся
 "Господи  хай  станеться  все  по  її  вірі..."












адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479452
дата надходження 14.02.2014
дата закладки 03.03.2014


Helen Birets

БОЛЮЧИЙ КРИК ДУШІ

Стоголосий    крик    із    дна    душі
Болем    чути    -    одиноких    діто́к.
Мами    їх,    жорстоко    залишивши,  
Сплять    спокійно,    далі  від  сиріток.

Посмішки    небачених    квіток,
Ніжні    рученята,    їх    обійми.
"Мамами"    назвуть    чужих    тіток,
З    жалю    заберуть    собі    у    прийми.

Будуть    недолюблені,    на  жаль...  
Не  пізнають,  що  то  –  справжня  ласка.
І    нестимуть    очі    ті    печаль,
Не    кидайте    їх,    прошу,    будь    ласка!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450731
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 29.09.2013


Split person.

Прекрасна жінка лежить у ліжку. .

І  цього  холодного  ранку,  я  приношу  тобі  запашну  каву.
Ти  закутавшись  у  теплу,  як  липневі  ночі  ковдру  -  спиш.  

«Що  може  бути  кращим,  -  думаю  я,  -  
прекрасна  жінка,  лежить  у  ліжку,  
а  я  готую  для  неї  сніданок.»

Заради  твоєї  ранкової  усмішки,  я  готовий  прокидатись  раніше  ніж  ти,
Заради  твого  поцілунку,  я  буду  ховати  під  твоєю  подушкою  листи,
Я  буду  берегти  ранковий  спокій,  щоб  ти  змогла  мені  розповісти,  
про  що  сняться  тобі  сни.  
Я  буду  цілувати  твої  плечі,  і  дивуватись,  як  може  бути  настільки  солодкою  шкіра?  Як  може  бути  настільки  сильною  в  тебе  моя  віра?
Як  можеш  спати  зі  мною  ти,  моя  мрія?  -  
така  довгоочікувана,  ніби  хороша  кінопрем’єра.
Така  строга,  наче  цензура.  Така  ніжна,  мов  дотик  пера.  

На  підлозі  лежить  твоя  білизна,
така  бажана  та  недосяжна.
Хочеться  благати  якусь  незнану  силу,  
щоб  ти  ще  хоча  б  на  хвилину,  
дозволила  здіймати  з  себе  твою  білизну.  

Хочеться  попросити,  щоб  це  тривало  вічно,
бо  я  знаю,  як  тобі  буде  холодно  в  січні,  
тому,  я  готовий  прокидатись  раніше  ніж  ти,  
щоб  цілувати  тебе  сонну,
дивитись  на  твою  білизну  священну
і  тихо  на  кухню  пройти,
щоб  приготувати  для  тебе  найароматнішу  каву,
і  весь  день  бачити  тебе  добру  та  ласкаву.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451431
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 28.09.2013


Quadro.Tony

Мы посмеемся (Гимн графоманов)

мы  посмеемся
запрем  окно  чердака
выпустив  только  рифму  на  -тся
и  среди  толп  у  каждого  мнимое  я
все  еще  тлеется

сон  потеряем
канув  в  чужие  глаза
чувства  свои  второпях  защищая  
чьи-то  разрушим,  пусть  и  не  узнаем
цену  себя

снова  в  расход
угли  и  стуком    сапог
по  мостовым  наших  душ  -  шипами
взглядом  и  слогом  мы  ждем  круглый  год
тех,  кто  не  с  нами

вряд  ли  поймем
отрезая  семь  раз
ведь  отмерить  нас  не  научили
снова  о  ней,  в  темноте  даже  днем
мысли  застыли

и  мы  говорим
невпопад  и  в  разрез

я  люблю  тебя,  словно  весна  тюльпаны
словно  дозу  в  три  куба  друзья-наркоманы
словно  розги  монах,  словно  слесарь  похмелье
словно  стая  зимующих  птиц    -  новоселье

словно  свечка  один,  а  с  тобой  -  мягкий  воск
да,  пусть  ты  никогда  не  воспримешь  всерьез
я  опять  ненавижу  быть  ритмом  и  рифмой
и  ломаю  свой  текст  словно  бедность  -  Перикл

наш  запой  будет  вечен,  поэты,  певцы
графоманы  и  девы  -  слов  наших  творцы
мы  умрем,  эшафот  не  сломается,  нет
ведь  мы  строили  сами  его  постамент

на  любви  и  на  пепле  душ  самосожжений
тут  был  пафосный  слог,  тут  пал  критиком  гений
сраженный?  Иль  вновь  исцеленный?  
пусть  фото  хотя  бы  твоим,  не  забвеньем  

одиноким
себя  я  узрел  и  сказал:
хватит  пить  антифриз
ох  уж  этот  антифриз
как  каприз
ззз...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196753
дата надходження 20.06.2010
дата закладки 28.09.2013


Quadro.Tony

Ты и я

Наверно  все  же  это  обобщенное  посвящение,  я  так  подумал  =)

Лицо,  черты  и  искры
Бездонных  карих  глаз  –
Такое  впечатление
Встречал  не  в  первый  раз.

На  стенах  Вавилона
Садов  цветенья  дым.
Еще  тогда,  уверен,
Друг  друга  знали  мы.

И  Карфаген  запомнил,
Песок  и  кровь  храня,
Как  листьями  оливы
Венчала  ты  меня.

Порт  Бристоля  в  тумане
Пил  виски  и  шабли.
Я  моряком  озябшим
Узнал  глаза  твои.

На  площадях  Монмартра
Помадой  красит  ночь.
Мы  вместе,  как  и  раньше,
Найти  себя  не  прочь.

И  только  в  этой  жизни
Разбиты  все  мечты  –
Меня  услышать  снова,
Узнать  не  хочешь  ты...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195330
дата надходження 12.06.2010
дата закладки 28.09.2013


Quadro.Tony

Среди сломанных кем-то вещей…

Идею  мне  подсказала  М.В.  )

Среди  сломанных  кем-то  вещей  я  бы  стрелки  завёл,
Починил  небеса,  заржавевшие  в  дождь,  взял  бы  мел.
Написал  бы  портрет  на  асфальте,  что  служит  холстом,
Только  мела  –  кусочек,  во  мне  не  осталось  совсем.

Среди  сотен  похожих  прохожих  искал  бы  тебя  –
Чтобы  стало  теплей,  чтоб  себя  не  расходовать  зря.
Но  счета  коммунальные  кто-то  подсунул  под  дверь  –
Значит,  будет  лишь  холод  на  окнах  плясать  теперь.

Среди  листьев  опавших  и  взглядов  я  взял  бы  перо,
И  вновь  бредил,  вновь  губы  кусал  о  твоём  болеро*.
Пусть  чернилами  крови,  но  не  по  бумаге  –  враньем,
С  каждой  строчкой  и  буквой  во  мне  исчезает  Пьеро.

Снова  мокрые  спички  и  статус  опять  –  «не  в  сети».
Обречен  быть  внизу,  будешь  выше  –  ты  мне  посвети…


*  -  по  правилам  ударение  на  "е",  но  нужно  читать  на  "о",  пусть  и  не  правильно

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199687
дата надходження 07.07.2010
дата закладки 28.09.2013


Quadro.Tony

Одне з двох

{система  4-6-8-6-4}

Одне  з  двох,  чекати  коли
Назвуть  на  ім*я  хоч  раз,
Чи  побачити  у  дзеркалі  пустку.
Одне  з  двох.

Одне  з  двох  чекати:
Вийде  сонце  нарешті,  
Чи  прийде  вміння  бачити  крізь  хмари.
Бачити  крізь  хмари  світло.
Або  темряву.
Насправді  -  одне  з  двох.

Одне  з  двох  -  
Щось  стане  простішим,  натомість  інше  -  непрозорим.
Чи  навпаки,  що  не  змінить  старе  рівняння.
Не  змінить,  допоки  не  з*являться  дві  речі:
Наснага  дістати  чистий  аркуш
І  трохи  крові  з  вказівного.
Теж  одне  з  двох,  до  речі.

Одне,  з
Тим  самим  присмаком  губ,
Розсипаної  солі  на  незагоєних  ранах.
Чи  друге  -  різнобарвне  і  дзвінке,
Але  безсмачне  удаваною  несамотністю  натовпу.
Одне  з  двох,  два  з  одного.

Одне
Стане  цілим  з  двох,
Чи  не  стане.
Чекати...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210822
дата надходження 14.09.2010
дата закладки 28.09.2013


Quadro.Tony

Моему одиночеству

Одиночество  мерит  меня  шагами.
Снова  еду  в  без́оконном,  старом  и  ржавом  трамвае
В  вены  Вечного  Города.  Люди  забыли  о  солнце
Все  надеясь  на  чудо  –  платить  за  проезд  не  придется,
Но  чуда  не  будет  –  заботились  боги  об  этом,
И  входящие  письма  останутся  просто  приветом
Тобой  непрочитанным.  Смоют  чернила  дожди  –
Я  прощаюсь,  прощаю,  никто  не  кричит:  «Подожди!».
Лишь  дожди  наше  старое  рвут  оригами  –
Одиночество  мерит  меня  шагами.

Одиночество  режет  меня  на  части,
И  ненастье  за  окнами  –  даже  какое-то  счастье.
И  как  будто  в  тумане  проулков  пустых  марафон,
Я  не  знаю  где  явь,  понимая,  где  ты  –  это  сон.
Каждой  наночастицей  счастливые  видя  билеты,
Во  дворах  мокнут  дети,  стреляя  у  труб  сигареты.
Говорят,  что  твой  образ  мне  больше  не  должен  приснится,
И  играют  в  игру  кто  же  лучший  на  свете  убийца.
Я  не  верю  им,  но  на  душе  исчезают  контрасты  –
Одиночество  режет  меня  на  части.

Одиночество  любит  меня  больше  всех,
Каждый  выдох  и  вдох  помнит,  даже  несбывшийся  грех.
И  смотрю  я  на  чаши  весов,  как  на  курсы  валют,
Вновь  желая,  надеясь,  что  непогрешимые  врут.
Чай  остывший,  открыто  окно  и  не  заперта  дверь,
А  в  бумажной  коробке  непрочной  –  сомнения  зверь.
Он  накормлен  и  сыт,  рыжий  котик  с  пушистым  хвостом.
Приласкаешь  –  укусит,  прогонишь  –  накинется  львом.
Снова  азбукой  Морзе  на  фоне  полночных  помех  –
Одиночество  любит  меня  больше  всех.

Пусть  всегда  под  рукой  одиночество,
Но  судьбы  приблизительно  знаю  я  имя  и  отчество.
И  "whatever"  травинкой  застряло  в  зубах  полиглотов,
Не  прощаюсь  ни  с  кем,  также  и  не  встречаю  кого-то.
Пыль  дорог,  рельсы  вен,  громыхание  этих  трамваев
Что  везут  в  пустоту  миллионы  людей,  обещаний  –
Все  циклично,  мой  друг,  в  этой  странной  обители  снов,
Где  осмыслить  пытаюсь  останки  погибших  богов.
И  в  далекой  мечте  посвященном  творчестве
Пусть  всегда  под  рукой  одиночество.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203098
дата надходження 28.07.2010
дата закладки 28.09.2013


Quadro.Tony

Кімната Z

В  кімнаті  з  кольором  ночі
Крізь  стіни  відблиски  часу
І  крил  поламаних  пір*я
І  скло  порізане  кров*ю
І  три  вже  чверті  на  першу
І  не  пам*ятаю  дати
Але  –  друге  серпня.

В  кімнаті  з  кольором  туги
Зів*яли  всі  хризантеми
Чи  просто  втратили  колір
І  жити  забули  спосіб
І  не  закликають  сонця
Без  тебе  воно  їм  зайве
Без  синього  сяйва.

В  кімнаті  із…  неважливо
Тягар  і  порожні  руки
І  тиша  невиліковна
Стігмати  нові  шукає
Шукає  старі  помилки
І  залишки,  може,  крейди
В  зашитих  кишенях.

Кімната  дощу  під  колір
Твої  портрети  на  стінах
Зворотні  квитки  у  попел
І  ти  ще  не  знаєш,  мила,
В  кімнаті  цій  біла  стеля
А  серце  -  шматок  церати
Мені  не  належить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224323
дата надходження 25.11.2010
дата закладки 28.09.2013


Quadro.Tony

Коли Харон сміється

Мовчазний  свідок  наших  бід,
Весляр  без  душі  і  серця  -
Ми  здригаємось  кожен  раз
Коли  Харон  сміється.

Він  не  знає  імен  і  дат.
Води  безнадійне  скерцо
Затихає  в  черговий  раз,
Коли  Харон  сміється.

Світ  млином  гортає  душі,
І  біль  луною  озветься,
Коли  черга  нова  в  туман  –
Харон  собі  сміється.

Стікс  уже  не  лікує  ран.
Дірявий  човен,  здається.
Згасає  вогник  надії
Коли  Харон  сміється.

Уже  хтось  листа  отримав,
Або  на  причалі  мнеться.
І  мені  незабаром,  знаю,
Харон  усміхнеться.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223212
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 28.09.2013


Quadro.Tony

Здесь

Здесь  светит  солнце.  Необычное  такое  солнце,  
и  не  теплое,  и  не  холодное.
Здесь  бывает  снег  и  дождь  не  только  в  четверг,  
но  только  не  для  меня.
Здесь  стрелки  часов  останавливаются
парадокс?  может  быть.
Здесь  трава  не  зеленее  чем  там,  где  ступала  твоя  нога  -
потому  что  она  бесцветна.
Здесь  одна  нота  звучит  как  семь,  и  семь  -  как  одна
но  никто  не  слышит.
Здесь  символы  на  песке  прибрежном
забытый  телефонный  номер.
Здесь  широта  и  долгота  другая
но  место  все  тоже.
Здесь  голос  можно  услышать
похожий  на  мой.
Здесь,  на  этом  самом  месте,  видишь  -
могила  безымянного  солдата.
Здесь  я  не  чувствую  ничего  вообще
потому  что  меня  нет.
Здесь  ты  не  почувствуешь  ничего  необычного
и  это  на  самом  деле  страшно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228585
дата надходження 14.12.2010
дата закладки 28.09.2013


Quadro.Tony

Твой ангел смертельно устал

[i]"Твой  ангел  смертельно  устал"  (с)  Анна  Демченко  or  Deform[/i]

Твой  ангел  смертельно  устал
Сложил  озябшие  крылья
Шторм  в  несколько  сотен  балл
Перья  засыпал  пылью
Бетонных  стен  карнавал
Цветет  зеленой  полынью
Твой  ангел  смертельно  устал
Провода  обожгли  крылья

Он  мечтал  о  скрипучем  кресле,  окошко,  шиповник,  розы
Плавки  летом,  осенью  чай,  зимой  -  плед,  камин  и  морозы
Кошка  спит  клубочком  в  дверях,  по  утрам  прибегают  дети
Приносил  бы  он  кофе  в  постель  своей  ненаглядной  Летти
Синим  вечером  у  огня  они  сочиняли  песни
И  не  было  на  белой  бумаге  зависти,  злобы,  лести
Он  бы  ставил  свой  самовар  и  дождем  запивая  сушки
Слушал  гром  и  выходил  в  сад  чтоб  собрать  детские  игрушки

Но  ангел  смертельно  устал
Душа  без  защиты  крыльев
В  трещинах  старых  зеркал
В  граффити,  свастике,  гнили
Кто-то  кинул  под  пьедестал
Немые  цветы  полыни
Но  ангел  смертельно  устал
Пить  вино  и  носить  крылья

Покосился  старый  сарай,  дует  ветер  в  щелях  оконных
Не  живет  ангел  больше  здесь,  только  ужас  в  лощинах  сонных
Гравий  скрипнет  под  сапогом,  не  услышит  он  звуков  этих
На  стене  незаконченный  стих  "моей  ненаглядной  Летти"

Твой  ангел  смертельно  устал
Пить  вино  и  носить  крылья...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435376
дата надходження 05.07.2013
дата закладки 28.09.2013


Quadro.Tony

Відстані

[i]писалося  під  готову  мелодію
[/i]


Відстані
залишив  декілька  забутих  рим
ти  йдеш  і  знову
зламані
сторінки  неба  що  гортає  дим
останній  дим

чергове  перехрестя  -  календар
де  живе  лише  відстань
Ти  один  і  танок  чужих...  фар

Відстані
існують  навіть  між  порожніх  слів
і  ритмом  лих
створені
на  крик  лелек  перетворивши  спів
осінній  спів

Ти  свободу  бачиш  тільки  у  снах
забуваючи  відстань
А  вона  пам'ятає  твій...  страх

Далеко,  я  далеко
далеко,  ти  далеко

Відстані
стіна  холодна  сірого  дощу
вони  вода
звідки  ми
забули  кілометри  цю  межу
свою  межу  

далеко,  ти  далеко
далеко,  я  далеко

далеко  ми,  далеко  так...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450138
дата надходження 19.09.2013
дата закладки 19.09.2013


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.08.2013


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.08.2013


notka))

…и жили они долго и счастливо.

...и  жили  они  долго  и  счастливо.  
Каждое  утро  он  собирал  для  нее  шишки...
а  она  танцевала  для  него  танго  под  дождем...  
В  ихнем  доме  не  стояли  ровно  тапки,  
там  жили  мыши,  белая  и  цветная,  
там  пахло  сандалом,  
а  на  зеркалах  росли  одуванчики...
слышно  всегда  было  музыку,  
иногда  запах  масляной  краски  
и  по  утрам  кофе...
он  любил  в  ней  ветер,  а  она  берегла  его  море.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427463
дата надходження 26.05.2013
дата закладки 02.08.2013


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2013


Ева Браун

Дыши

Не  умирают  ангелы,  не  становятся  злее.
Не  прерывается  шёлк  кипарисовых  песен.
Губы  твои  цветочные  -  Он  не  найдёт  алее.
Не  умирают  ангелы  -  мир  им  не  интересен.

А  Он...  Он  задыхается  в  прядях  твоих,
Навеянных  перед  рассветным  кошмаром...
Он  ненавидит  лианы  рук  твоих,
Не  чувствуя  их.  Больно  травится  нектаром.

Чай  с  листьями  мяты  -  изъяны  его  души,
Сердце  пиши  словами,  путайся  но  дыши.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437456
дата надходження 15.07.2013
дата закладки 15.07.2013


Ева Браун

Устала

Мне  бы  вскрыть  вены  зубами
Рано  утром  ещё  до  восхода...
Я  терпела,  всё  это  годами
А  теперь  просто  жду  ухода...

И  остывшая  чашка  чая
И  безумные  эти  мысли...
Кто  бы  знал  как  за  ним  скучаю
Как  я  путаюсь  в  этом  "смысле"...

И  холодные  ветры  марта  
Не  весеннее  минус  девять...
Мне  не  нужно  чтоб  было  завтра
Мне  не  хочется  больше  мерить

Зло  по  вёдрам,  счастье  по  каплям
Позолоту  его  бездушия...
И  безмерная  дань  печалям
По  ровнялась  мукам  удушия.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412277
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 15.07.2013


Людмила Васильєва (Лєгостаєва)

Про дві мови. .

[i][color="#273eb0"]О  як  же  дійти  мені  згоди  між  вами?
Російська  -  то  мова  і  тата,  і  мами,
Але  українська  –  то  мова  бабусі,
Відлуння  пісень,  що  забути  боюсь  я,

Душа  тій  землі,  що  мене  колисала,
То  сон  мій  ранковий,  в  якім  я  літала!
І  як  же  мені  дійти  згоди  між  вами:
Дві  мови?  Але  ж  не  буває  дві  мами.

Тому  я  вклонюся  двом  мовам  низенько,
Та  виберу  ту,  що  підкаже  серденько,
Та  виберу  ту,  що  уходить  корінням
У  світ  пра-пра-пра,  де  мої  покоління..

Із  вічності  погляди  пращурів  древніх  -
Їх  мови  цуратись,  то  дуже  не  чемно.
Російську  я  теж  забувати  не  стану,
Бо  це  мова  тата,  бо  це  мова  мами..

В  житті  обома  користуюсь  я  вільно,
Комусь  заважає  цей  факт  дуже  сильно?
Я  б  радо  іще  інші  мови  вивчала:
То  часу  забракло..То  розуму  мало..

Тому  всім  кажу,  не  дивуйтесь,  панове,
Що  чуєте  скрізь  дві  споріднених  мови.
Чи  треба  зрікатись  назавжди  якоїсь?
А    може  обидві  –  вивчати  на  совість?

Щоб    ті  жаргонізми  -  не  різали  вуха,
Щоб    суржик  –  за  двері  й  замкнути  наглухо,
Щоб  нас  іноземці  не  мали  за  дурнів,
Слідкуйте,  щоб  ви  розмовляли  культурно.[/color]
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416160
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 10.04.2013


Biryuza

відверто

звісно,  
мені  б  лише  впиватися  чорнотою
і  відчувати  казки  на  дірявий  смак
з  тобою  чи  не  з  тобою,
святково  або  ж  ніяк
мені  б  лише  збільшення  кілометражу
навколо  блідої  шиї  хоч  раз.
він  безнастанно  говорить,
хоч  й  не  розкаже
усе  в  призначений  час.

мені  б  лише  вашу  упертість
хмелем
і  множ  на  сім.
смерті  нема
відверто
смерть  розчинилась  в  нім.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395894
дата надходження 27.01.2013
дата закладки 29.01.2013


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.12.2012


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2012


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.12.2012


Quadro.Tony

Звон струны

мотив  украден  у  песни  =Р

Карусель  в  облаках  нам  сулит  непогоду
Постоянно  вопрос  -  сколько  лет  мне  от  роду
Не  дает  сердцу  снова  запеть
Улететь...
И  всегда  есть  места  впереди  в  храме  этом
Что  мы  жизнью  зовем,  где  нас  кормят  обедом
Обещаний  перронов  пустых
И  оков  золотых
Это  золото  -  дружба,  кропленная  кровью
Это  золото  -  руки,  что  пахнут  любовью
Это  вечный  порыв,  вечный  стих
Даже  снег  не  бывает  белее  чем  вера
Но  осиновый  кол  забивает  измена
А  все  это  зовется  войной
между  небом  и  мной
Между  тем  кто  остыл,  и  кто  все  еще  тлеет
Между  ночью  и  днем,  что  рассветом  алеет
Между  строк  затесался  мотив
Как  звенит  та  струна  помню  я  и  наполню
Твои  руки  своими,  и  вновь  придет  полдень
Освещая  кресты  и  венки
Маяки
И  если  для  слов  нет  конверта
И  только  есть  ты  в  мире  этом
Люби  меня,  девочка  лета
Прости  за  все,  все  мы  с  приветом
Может  руки  писать  этот  бред  не  устанут
До  тех  пор  пока  рифма  еще  светом  правит
Она  вовремя  красит  умы
В  разноцветные  сны...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325480
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 27.03.2012


Леона Вишневська

тому, хто носить годинник.

Ніколи  не  опускай  своїх  рук,
навіть  якщо  вони  тримають  тонни  болю.
Нехай  думки  свідомість  порвуть  
ти  їх  не  тримай  в  собі,  розповідай,  оголюй.

Тоді  хтось  неодмінно  ввімкне  тебе  пультом,
щоб  дивитись  в  екран  душі.
Ти  одержимість  мною  зводиш  майже  до  культу,
немов  молитви,  читаєш  напам'ять  мої  вірші.

Я  знаю,  коли  ти  до  пізна  малюєш  історії,
чому  не  снідаєш  зранку  і  не  прасуєш  одяг...
Ти  мене,  мов  ескіз,  у  власній  уяві  створював.
А  тепер  я  втомилась.  Годі...

Ці  спроби  як  ембріони,  ще  зосім  не  схожі
на  впевненість.
Сидять  у  твоїх  кишенях,  марнують  час  та  гроші.
Такі  як  ти  давно  не  в  моді,  що  виправдовують
неадекватність  генами.
Ти,  мабуть,  тільки  для  мене  завжди  будеш  хороший.

Списую  простирадла  алкоглем  і  тишею.  
Знову  вичавлюю  совість  недостиглими  лаймами,
я  приречена  на  те,  щоб  тебе  залишити...
Бо    в  такій  любові    -  ні,  не  треті,  другі  бувають  зайвими.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278294
дата надходження 02.09.2011
дата закладки 17.03.2012


Фрау Ларсен

дарите женщинам цветы

ты  без  цветов  опять?
       ну  хоть  бы  раз
               в  году!
8  Марта  все-таки...
ведь  не  подарок
       дорог
                   а...

кусается
         нет  колется  -
голландский  ширпотреб!
   в  июле  -  тоже?
нарви  ромашек  в  поле!

в  который  раз  ты  вместо  роз
     приносишь  огурцы
             в  авоське!
какие  крайности
     но  ими  можно
               закусить
в  отличии  от  роз
               мимоз
               и  прочих...
               гербер!
ты  не  поэт
       живешь  ты  прозой
трезвым  расчетом
   то  накладно
     то  дорого
       то  просто  -
         стремно!
посадят  еще  -
за  вандализм
     осквернение  
сирени  у  забора...

только  не  удивляйся
       если  однажды
             в  ночь
с  одним  билетом
   сбегу  от  тебя
к  художнику  -
           рваному
           пьяному
               неудачнику
который  подарит  мне
       тот  самый
   миллион  алый
отдав  за  него  все
   не  ради  славы  -
ради  меня  самой
и  к  моим
                 ногам  бросит
пламенеющие  
   сердечной  болью
                   ради  меня  погибающие
     цветы...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300515
дата надходження 17.12.2011
дата закладки 29.12.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.12.2011


Юра...

Виливаюся (Вино)

Виливаюся  в  стакан….
хтось  буде  запивати  сльози…  
Жадібно  ковтками  притуплювати  крик  …

А  я  лишусь    вином  червоним,
на  декілька  годин,
в  чиїйсь  життєвій  прозі…

І  на  завтра  буду  новим,
все  ж  тим  самим  алкоголем,
з  чиїмсь  болем,
лікувати  душу,
я  ж  не  лікар,…  але  мушу…

ШкодА…
моя,  не  підлягає  лікуванню,
і  винити  тут    кохання  
немає  підстав,
я  пропав…
і    на  біле  простирадло,
виллявся  з  стакану…

А  ти  стала…  білизнОю…
Розчинився  у  тобі,
тепер    чистий  до  безтями…
я  уже  не  пляма...

й  ми  у  двох  з  тобою...
Ще  ж  не    пізно…правда?  Чи…ще    рано?
Вибач…просто  надто  довго
гоїлися  рани…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301630
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011


Рыжик

Те,  кто  прежде  всего  –  они  и  уходят  прежде.
На  прощание  руку  жмут,  обнимают  нежно.
И  слова  неуспевшие  смятой  лежат  одеждой.

И  дела  нерешённые  в  ящиках  пыль  глотают.
Проскочившие  миги  привычно  зовут  «летами»
Те,  чья  глотка  заупокойным  нытьём  литая.

И  особенно  холодно  стало  вот  этим  утром,
Днём  и  месяцем.  Листья  в  землю  уходят  мудро.
Почернела  трава  –  топорщится  мехом  нутрий.

Холодает,  знобит,  морозит  внутри  пустое,
Словно  вьюга  изредка  в  клетке  грудной  постонет.
Видеть,  помнить:  мы  здесь  не  на  постое.

После  их  ухода  становимся  мы  «не  теми».
По  дороге  к  свету  всегда  под  ногами  темень,
А  дойдя  бы  –  под  свет  поцелуя  подставить  темя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301614
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011


H&N

забавно так

забавно  так:  абонент  не  в  сети,  пользователь  не  найден,  дневник  удален  к  чертям
златая  осень  целует  седины  зим-ни-е  там,  в  твоих  волосах  и  варит  хмельной  отвар
любистника  ноту  беря  на  второй  октаве,  и  мяты  таежную  пряность,  и  нежность  сирени
сорванной  в  мае  -  на  пять  лепестков  цветок  непременно:  да,  всему  свое  вре-мя  и
всем  свои  тайны.
немного  печально:  дескать  прощались  с  тобой  на  причале,  сжигали  мосты  багрянцем
да  золотом  алым,  осенне-недолговечным:  раз  в  год  на  три  месяца  абонемент  на  танцы
с  ветром  упрямым,  льдистыми  стрелами  первого  дожде-снега  по  лицам  да  по  асфальту
и  может  быть  в  глаз  и  сердце,  да,  Герда?  Выбрали  сказку  дети,  да  только  совсем  не  ту,
которую  пра-виль-но.
спокойно  так:  небо  себе  колыбелит  грезы  в  седых  грозовых  облаках,  бережно,  тихо,
бог  подбирает  души  сломанные,  сшивает  наново  нитью  нейлоновой  да  колышет,
баюкает  на  руках,  шепча  близмолитвенно  колыбельную:  мол  дай  вам,  милые,  я
всемилостивый:  до  весны  дожить,  да  себя  простить,  отпустить  любимое  не  кляня
да  не  калеча  правдою  -
...это  забавно  так.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301281
дата надходження 20.12.2011
дата закладки 21.12.2011


Ellen

личное.

я  не  то  чтоб  к  нему  привыкла
просто  мне  интересно  с  ним.  очень.
одиночества  острые  икла
без  него  разрывают  на  клочья

мою  маленькую  планету.
он  не  Маленький  принц,  но  все  же.
я  не  то  чтоб  болею  кем-то
и  не  то  чтобы  дрожь  по  коже
(просто  мы  с  ним  очень  похожи)

он  не  то  чтобы  Кай  с  осколком,
ну  и  я  же  не  Герда.  точно.
Я  совсем  не  привыкла.  Вот  только
хорошо  мне  с  ним.  очень-очень.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280034
дата надходження 11.09.2011
дата закладки 16.12.2011


Biryuza

передайте йому

*холоднеча  шикує  всілякі  дитячі  страхи,
швидким  кроком  наближаються  осінні  сторожі
і  готові  до  бунту  онімілі  від  часу  бажання.*

передайте  йому,  що  тепер  я  не  слухаю  музики
і  давно  не  римую,  вкладаючись  в  рамки  тексту.
передайте  йому,  що  з  вузлів  залишилися  вузлики,
щоб  не  тринькати  голосу,  -
 виправдовуюсь  жадібно  жестом.

вивчай  мою  мову,  мовчи  і  дихай  нею,
як  вірний  читач  втікай  від  реальності  до  вічного  автора,
який  казав,  що  вічності  не  існує.
існуєш  ти,  але  існуєш  лише  на  поверхні  сну,
такій  пласкій  і  сходженій  аж  до  прокидання
чи  прикидання...
можна  я  прикинусь  тобою?
оселюся  в  місті  твоїм  багатотисячнім
і  навіть  відчую  себе  самотньою  перш  ніж  заснути,-
ти  тільки  дозволь.
я  навіть  збайдужію  до  рими  і  до  мелодій,
почну  вивчати  німецьку,  японську,
завершу  вивчати  англійську...та  ні,
я  розмовлятиму  подумки  всіма  мовами  світу,
коли  відчую,  що  ти  зовсім  близько...
загорнутою  в  ковдру  надією,
розбитою  громом  склянкою,
народженою  келихом  вакханкою.
:але  тобі  ці  ролі  зовсім  не  личать...:
візьми  собі  за  звичай  вчасно  прощатись,
бажати  пошепки  сновидінь  приємних
і  розуміти,  що  спокій  буває  даремним
коли  тобі  хочеться  бігти  у  пащу  дороги,
не  згадуй  Бога,
не  згадуй  нового  кумира...
йди  з  миром
і  проси,  щоб  йому  передали,
що  тебе  тут  просто  не  стало...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281441
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 20.09.2011


Quadro.Tony

Осень

соавторство  с  id=10093  (asia_mund)

Осень
Расписала  дни  небрежно  красно-желтым,
По  нечетным  и  по  четным  –  с  холодами…
Кистью  в  дождь  макнёт,  поправит  солнцем  теплым
И  размазывает  краски  рукавами.

Гордость  клена  кинет  мыслям  понемногу
Чай  холодный,  молью  выедены  флаги.
В  наказанье  или,  может,  ненароком
Человек  швырнет  в  лицо  ей  лист  бумаги.

Что  строка  -  всего  лишь  чье-то  преступленье
Что  чернила  –  лишь  бы  почерком  согреться.
Ведь  страницы  перелистывать  аллеям
Ведь  бумага  терпеливее,  чем  сердце.

Буквы  разные  заполнят  омут  белый  –
От  меня  к  тебе  три  точки,  как  известно,
В  желтизну  пейзажей  забиваешь  стены
Не  пейзажными  словами  в  год  и  место.

Знаешь,  может  это  правильно,  на  время,  -
Грусть  уводят  конвоиры-дилетанты.
Пусть  укатится  тропинкой  чье-то  бремя,
Может  –  наше,  перевязанное  бантом.

И  посыпятся  в  ладони  звуки  песен,
Переписывая  томными  шагами
Удивленье,  что  чернилам  стало  тесно
За  холодными  бумажек  берегами.

После  снег  расскажет  судеб  небылицы
Каблуками  и  кроссовками  прохожих,
И  другие  сны  деревьям  будут  снится,
И  на  новый  станет  старый  путь  похожим.



А  пока  тревогой,  голосом,  стихами
Ты  буди  меня  почаще  в  эти  ночи.
Я  согрею  тебя  теплыми  словами
И  ошибками  смешными,  если  хочешь…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216372
дата надходження 16.10.2010
дата закладки 15.09.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.08.2011


Quadro.Tony

Memento mori

Путник  шел  уже  очень  долго.  Так  долго,  что  забыл  сам,  откуда  начался  его  путь  и  кто  он  такой.  Многих  людей  он  встречал  на  пути,  много  дорог  прошел,  но  везде  и  всюду  он  искал  ответ  на  мучивший  его  вопрос  –  есть  ли  Абсолютное  Счастье?  И  все,  кого  он  спрашивал  по  пути,  не  знали  ответа.  Кто-то  смеялся,  кто-то  удивлялся  и  не  понимал,  кто-то  плевал  в  след.  
Но  навязчивый  вопрос  с  каждым  днем  мучил  все  сильнее.  А  каждой  ночью  приходил  один  и  тот  же  сон,  в  котором  он  видел  незнакомую  девочку  с  голубыми  глазами.  Только  во  сне  человек  уже  не  спрашивал  ничего,  потому  что  незнакомка  молчала.

И  никто  не  знает,  сколько  прошло  времени,  прежде  чем  многочисленные  слухи  направили  стопы  путника  к  далеким  горам,  где  у  подножия  жил  преклонных  лет  мудрец.  
-  Он  знает  ответ  на  любой  вопрос,  может  и  на  твой  тоже,  -  говорили  ему  некоторые.
Старик  выслушал  путника  и  сказал:
-  Я  думаю,  счастье  человека  в  его  благосостоянии.  Посмотри  вокруг  –  деньги  обеспечивают  способ  осуществить  желания,  что  может  быть  лучше?
-  Разве?  Я  видел  множество  богатых  людей  на  своем  пути,  видел  нескончаемую  жажду  в  их  глазах,  видел  и  тех,  кто  готов  был  убить  ради  денег.  Алчность  невозможно  насытить,  а  временное  чувство  удовлетворения  не  может  быть  счастьем.  Тем  более  Абсолютным.
Покачал  головой  старик,  он  не  знал,  что  ответить,  но  посоветовал:
-  Выше  в  горах,  за  перевалом  живет  старец,  мой  учитель.  Твой  путь  сюда  будет  напрасен,  если  ты  не  спросишь  его  -  все-таки  он  знает  больше,  чем  я.
Перевязал  человек  стершуюся  обувь,  и  двинулся  вверх  по  каменистой  тропе.  Но  и  за  перевалом  в  ветхой  хижине  старца-учителя,  познавшего  основы  мудрости,  не  услышал  путник  нужного  ответа.  Так  как  считал  этот  старец  счастьем  любовь,  но  разве  страдания  и  муки  могут  быть  Абсолютным  Счастьем?  Разве  болезнь,  именуемая  ею,  может  быть  безоблачной?
-  Нет,  -  вздыхал  на  это  старец.  –  Ведь  любовь  и  боль  неразделимы,  пусть  и  несет  она  в  себе  счастье,  и  дает  силы  свернуть  горы.  Но  ты  можешь  пойти  выше  тропой,  пока  не  увидишь  пещеру.  В  ней  живет  дервиш,  мой  наставник.  Его  мудрость  рядом  с  моей  -  как  валун  по  сравнению  с  песчинкой.
Два  раза  срывался  сильный  дождь  с  градом,  прежде  чем  усталый  путник  дошел  до  пещеры.
-  Я  знаю  что  ты  ищешь,  -  сказал  дервиш.  –  Мудрость  и  ее  познание  являются  источником  счастья,  и  только.
-  Но  познаниям  нет  предела,  как  можно  утверждать,  что  это  Абсолютное  Счастье,  если  его  нельзя  охватить  руками,  взглядом,  мыслью?  –  огорчился  путник.  –  Я  прошел  столько  дорог,  видел  множество  счастливых  лиц,  но  ни  одного  действительно  настоящего.  И  так  и  не  нашел  ответа.  Неужели  все  зря?
-  Не  отчаивайся,  сын  мой,  -  дервиш  задумался.  –  Возле  самой  вершины  горы  стоит  старый  монастырь,  где  по  преданиям  живет  мудрейший  и  старейший  из  всех  ныне  живущих.  Монах,  который  седовласым  старцем  учил  меня  основам  самопознания  много  лет  назад.  Отправляйся  туда,  если  и  там  не  найдешь  ответа,  то  значит  его  и  нет.
Жажда,  вопрос,  мучивший  путника,  дал  ему  силы  не  упасть  и  не  замерзнуть  в  метель,  что  бушевала  вокруг.  И  он  шел.  Пока  не  упал  перед  воротами,  где  его  и  подобрал  послушник  монастыря.  Надежда  услышать  ответ  и  наконец  закончить  поиски  вселяла  силы.  Но  и  они  покинули  его,  когда  узнал  от  послушника,  что  опоздал.  Старый  монах  умер  за  день  до  его  прихода  на  123-тьем  году  жизни.  
Отчаяние,  безысходность  и  апатия  одновременно  овладели  человеком.  А  зря  прожитые  в  постоянных  поисках  годы  тяжелым  грузом  легли  на  плечи.  Путник  остался  на  ночлег,  не  думая  о  том,  что  будет  дальше.

И  увидел  сон.  

Девочка  с  голубыми  глазами  молча  вела  за  руку  дряхлого  сгорбленного  старика,  который  улыбался  самой  счастливой  из  всех  земных  улыбок…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224501
дата надходження 25.11.2010
дата закладки 15.08.2011


Роман Штігер

просто хочеться бути потрібним

просто  хочеться  бути  потрібним  
як  свіже  повітря  що  мілко  
подрібнене  на  різні  частинки
врізається  в  наші  долоні  порізами  
насправді  хочеться  безмежно  
вірити  в  те  чого  уже  з  покон  віку  
не  вірилось  і  по-різному  дивитись  на  світ  
а  ще  інколи  бути  хоча  б  собі  вірними  

рахувати  кількість  опалого  листя  
малювати  кистю  безмежні  падолисти  
і  з  кожним  новим  реченням  зближати  
себе  до  навмисного  зречення  
iз  бурхливою  течією  життя  
щоранку  вечеряти  сідати  
по  четверо  як  у  сім'ї  
бути  гострими  у  слові  
як  у  стріл  наконечники

забути  минуле  і  жити  майбутнім  
просто  хочеться  бути  міцно  
прикутим  до  втрачених  днів  
до  псевдотрикутників  щоб  
бути  в'язнем  усіх  міст  і  
одночасно  бути  там
міцно  закутавшись  у  тепле  пальто  
застібнувши  навиворіт  гудзики  

жити  неспішно  а  потім  упасти  
опалими  вишнями  щоб  нас  не  зміг  
підняти  навіть  всевишній  
але  все  рівно  ми  будемо  дихати
щоб  нас  не  покинули
щоб  нас  не  залишили

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272337
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 28.07.2011


Quadro.Tony

Гумореска

Краще  ніж  вона  немає,  їй
Сімнадцятий  минає
Юшку  зварить  завжди  смачну
Шлейки  вміло  познімає
А  як  косами  махне

Геть  москаль  в  ліси  тікає
А  над  вечір  любить  скайп
Бо  коханий  там  співає
Аж  серденько  кіпішує

І  запрошує  в  танок
Гарно  сплетений  вінок
Одягає,  як  принцесса
Разом  з  кольором  очей
Електричним  струмом  б*є
Вільно  дихать  не  дає
Навіть  пяльщикам  на  вулиці
Аж  слина  у  них  тече.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269039
дата надходження 07.07.2011
дата закладки 07.07.2011


Віктор Нагорний

Ты прощаешь, когда ты сильнее

Ты  прощаешь,  тогда,  когда  любишь.
А  порой,  и  когда  ненавидишь.
Когда  в  кровь  поискусаны  губы,
Когда  выпиты  сердцем  обиды…

Ты  прощаешь,  кода  оживаешь,
В  том  Миру,  где  встречают  навеки.
Где  горят,  а  иные  взлетают…
Все  равны.  Без  чинов.  Человеки…

Ты  прощаешь,  когда  ты  сильнее,
Сердце  больше,  душа  –  нараспашку…
Когда  ты  отдаешь  не  жалея:
Мысли,  слово,  тепло  и  рубашку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268821
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 06.07.2011


Biryuza

мабуть без назви

ти  носиш  в  кишені  маленькі  шматочки  зірки,
ніколи  не  сердишся  й  вчасно  лягаєш  спати.
мені  ж  витягають  каміння  холодне  з  нирки
й  ховають  ключі,-  загублені  дублікати.

ти  любиш  туман  без  чаю  з  смаком  зефіру,
ховаєш  мене,  неначе  б  якийсь  недолік.
а  я  одягаю  дощ  і  в  колір  зникаю  сірий,
складаючи  дивну  ніч  з  поламаних  парасольок.

ти  віриш  в  мої  слова  та  тягнешся  до  віщунки,
в  риданнях  шукаєш  себе  і  спалюєш  маніфести.
а  я  декламую  сни,  мовчу  про  такі  стосунки
й  вдихаю  ці  довгі  дні,  вивчаючи  власні  жести.

ти  спиш  на  перині  зрад  і  спогадів  ще  колючих,
в  кишені  своїй  бережеш  уламки  якоїсь  зірки.
а  я  не  люблю  цей  біль  і  тітоньок  балакучих,
яким  необхідно  знати,що  вкрали  каміння  з  нирки-
гірко.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265292
дата надходження 15.06.2011
дата закладки 17.06.2011


H&N

ma poupée

мне  все  еще  по  губам:  полынно,  картинно,  картонно
маленькая  ma  poupée*,  акварелью  брошенная  на  полотнах
и  мною  на  простынях...
как  ты  там,  как?
все  ли  спокойно  в  твоих  глазах,  все  ли  записи  с  комментариями,
все  ли  праведники  на  небесах,  все  ли  грешники  обезглавлены?
радостно  ли  теперь,
тепло  ли  тебе?
так  ли  нужна  печаль,  если  бокал  до  дна  и  на  душе  печать,
сертификат:  "не  любит,  не  помнит,  не  знает  и  не  умеет  прощать"?
кто-то  ведь  будет  рад,
поцеловать  опять...
рисуешь  мой  взгляд,  пишешь  бинарные  письма  и  виртуальную  жизнь
это  уже  не  смешно,  это  банально,  это  -  немного  лишнее,  но  скажи:
умеешь  ли  ты  молчать,
когда  ты  совсем  одна?
не  поцелуй  совсем,  не  перспектива  -  плен,  и  череда  измен
ладонью  наотмашь  -  след,  криком  прогонишь  прочь,  мимо  холодных  стен
я  улыбнусь  в  ответ,  не  отпущу  -  предам
ma  poupée,  пойми...
...мне  все  еще  по  губам.

*фр.  "моя  куколка"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261177
дата надходження 23.05.2011
дата закладки 23.05.2011


Quadro.Tony

Непідвладне слову

моїй  маленькій  дівчинці  присвячено


А  за  лаштунками  думок
Відчутне  небо...
Синє  і  гучне,
Немов  весняні  дзвони
Або  як  ніжно-карий,
Мелодією  щастя  писаний
Твій  погляд.

А  за  лаштунками  долонь  -
Солодкий  дотик...
Мрія  ожива
І  бавиться  волоссям,
Вустами,  що  не  потребують  слів
Між  нами...

А  за  лаштунками  душі
Невимовне
І  неримоване,
Що  наче  водоспад,
але  тремтить  у  вирі  почуттів.
І  це  є  Ти...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255654
дата надходження 23.04.2011
дата закладки 23.04.2011


Віктор Нагорний

Он может подарить ей секс

Он  может  подарить  ей  секс,
Он  может  подарить  ей  розы.
И  зная  все  шальные  позы,
Вплетает  в  штиль  –  волненье,  всплеск...

Он  может  подарить  слова,
Которые  в  душе  увязнут.
В  постель  уложат,  пусть  не  сразу,
Он  ей  понравится...  сперва.

Лишит  клейма    забытых  ласк,
Расцеловав  губами  тихо...
Она  –  не  читаная  книга,
Себя,  с  волнением,  отдаст...

Он  может  быть  совсем  другим,
Таких  она  еще  не  знала.
Он  не  такой,  каких  не  мало...
Он  не  пускает  в  очи  дым.

Он  просто  не  намерен  лгать.
Он  сыт  притворством,  ради  ложе,
Он  не  стремится  быть  похожим...
Он  ищет  друга  –  не  кровать.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254629
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 19.04.2011


H&N

Off-line

однажды  -  не  по  сети
off-line.  Читай  между  строк
черт  возьми,  вслух  читай!
Не  молчи...
прошу  тебя,  не  молчи...
на  телефонный  звонок
на  тихое  "я  люблю"
на  нашу-чужую  весну
всё,  потолок.
всё  ок.
Стоп.
Ты  только  не  плачь...
я  тоже  не  стану,  я  сильный
я  пахну  полынью
как  волки  -  стаей
вранье,  что  они  одиночки
люди  волков  не  знают
не  потеряю  тебя
и  сам
...  не  потеряюсь.
В  тебе.
спросишь  "зачем"?
или  поймешь  без  слов?!
это,  сука,  любовь
как  по  стеклу  босиком
только  не  больно
светло
светло  и  спокойно
с  душой  и  теплом
с  тобой
за  тысячи  километров
за  "долго  ждать"
пусть  против  отец  и  мать
ты  знаешь
на  все  плевать
ты  знаешь
да.
я  просто  люблю
тебя...
...не  по  сети.  Off-line.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250712
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 30.03.2011


H&N

дети сети |бета-версия жизни|

что  же,  пожалуй  уже  пора:  кофе  остыл  и  солнце  спряталось  в  море
привычно  болит  голова  и  прячутся  буквы  в  прожитых  строках  историй
пожалуй,  пора:  не  смотреть  на  часы,  отмеряя  спокойное  время  на  сон,
не  опаздывать  на  деловые  встречи,  не  писать  виртуально  "влюблен",
не  читать  об  оружии  десятого  и  двадцать  первого  (и  по  нарастающей)  века
(и  никаких  мечей,  никаких  револьверов,  только  отцовская  Jetfire  беретта
в  кабинете,  в  столе.  Ведь  не  все  виртуальным  решается  словом  и  делом.
Отрезвляет  металл  в  руке  и  живая  (стук  сердца)  мишень  за  распахнутой  дверью)
Пора  прекращать  курить,  отравляя  не-виртуальные  легкие  канцерогенными  смолами,
есть  вовремя  и  на  кухне,  да  и  в  целом  -  самое  время  заботиться  о  здоровье
не  носить  в  минус  десять  кожаный  длинный  плащ  без  теплой  подкладки
на  шелковую  рубашку  и  не  шарф,  а  под  цвет-настроение-образ  -  галстук
Пора  вспоминать,  что  за  тридцать  уже  не  в  душе,  а  здесь,  в  паспорте
более  четверти  века  это  уже  не  "всего  лишь  семнадцать,  мам,  что  ты  паришься?"
что  нельзя  открывать  отмычкой  чердачные  двери,  прямо  как  в  фильмах
выбираться  на  крыши,  смеяться  в  ветер,  наивно  мечтать  о  крыльях
и  кому-то  в  on-line:  "хэй,  не  плачь.  Ты  знаешь,  сегодня  я  стану  ангелом"
и  как  будто  всерьез  губы  в  кровь  и  уверенность:  "вовсе  не  больно  падать"
и  на  самом  краю  получать  смс:  "не  глупи.  Я  ведь  очень  тебя  люблю"
и  смеяться  (истерика,  или  от  счастья),  шептать  "я  непременно  вернусь"
а  потом  расставаться  опять,  кричать  "ненавижу",  влюбляться  заново
да,  как  обычно,  в  последний  раз.
-  Ты  когда  будешь  дома?
-  Мам,  отстань.  Да  не  знаю  я!
И  бросать  телефон.  И  курить  одна  за  другой,  пить  энергетик  с  друзьями
которые  тоже  on-line,  тоже  спят  с  кем  попало  и  ругаются  матом  и  с  мамами
говорят,  что  умрут  в  25  или  поженятся  в  Амстердаме  и  похуй  на  социум,
называют  себя  поколением  next,  "дети  Полынь"  и  тд,  и  прочее
Пора  вспоминать,  что  дома  семья,  что  с  работы  нужно  заехать  в  студию
Дочурку  забрать,  улыбнуться  детской  мазне,  зайти  по  дороге  за  куклой
За  молоком  и  хлебом,  телепрограммой  и  (да)  оплатить  интернет
Сыну  двенадцать,  он  весь  в  тебя:  забьет  на  учебу  сегодня  и  до  утра  -  в  игре.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247670
дата надходження 17.03.2011
дата закладки 30.03.2011


Biryuza

…дерев'яні відвертості…

...  ніколи  не  знаєш  чому  саме-
просто  прокидаєшся  і  далі  боїшся
(дихати  чи  залишатись  бездиханним).
Продовжуєш  спалювати  сірникові  ранки,
обпікаючи  лице  всьому  світу.
Він  знає  чого  хоче,але  не  знає  мене-
я  ж  знаю  його,  але  не  знаю  чого  хочу.
Однакові  стежки  ведуть  нас  в  різні  світи
з  схожими  стінами  та  фотокартками  на  них.
Якщо  важко,  значить  краще  не  прокидатись,
бо  наше  коріння  колись  сплететься  і  
ми  пустим  його  в  підлогу  старого  будинку.
Небезпека  множини,  що  стає  одниною-
загроза  страху  перед  загрозою  бути  кимось.
Ти  ніколи  не  розповідаєш  ЧОМУ,
а  я  зачасто  говорю  про  це  "НІКОЛИ"-
лише  б  ніхто  не  почув  дерев'яних  відвертостей....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250530
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 30.03.2011


Звір із Лісу

Ліричне кохання

Коли  закоханий,  то  відкриваєш  в  собі
             таке  багатство  і  таку  велику  кількість  ніжності,  
             що  навіть  не  віриться,  
             що  людина  може  так  любити.
                               
                     Чернишевський  Н.  Г.

   



Чи  вміють  поети  кохати?
Риторичне  звісно  питання.
Осмілію  ще  Вас  запитати,
Чи  можливе  ліричне  кохання?



В  серцях  у  них  блищать  алмази
Дарунок  цінний  –  прості  почуття
Зустрівшись,  зрозуміли  одразу
Що  в  них  і  шлях,  і  спільне  життя.

Він  взяв  від  неї  жадану  музу
Вона  від  нього  теж  саме  взяла
Зустрів  у  ній  він  свою  окрасу
Вона  кохання  йому  віддала.

Зустрічно  пишуть  обоє  вірші
У  них  вкладають  свої  серця
Поєднують  незримо  свої  душі
І  їх  коханню  не  буде  кінця.

05.03.2011

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245140
дата надходження 05.03.2011
дата закладки 06.03.2011


Звір із Лісу

Диявол малює аквареллю

Ми  кохаємо,  бо…  і  ніяких  роз’яснень  не  потрібно…  ми  просто  кохаємо

Диявол  малює…    Ніхто  й  не  здогадався  би  ніколи,  що  зло  буде  займатися  мистецтвом…  Ніхто  із  смертних  не  бачив  цих  малюнків,  але  кожний  здогадується,  що  малюнки  ці  злі…  Він  зображує  війни,  він  зображує  смертні  гріхи  на  полотні.  Малюнки  пов’язані  зі  світом  живих,  бо  малює  він  усе  зло,  яке  він  встиг  занести  у  наш  світ.
Простора  галерея…  тисячі  факелів  кидають  своє  тьмяне  світло  на  полотна,  які  розкинулися  на  невідомій  нікому  площі.  Два  тисячоліття  він  заповнював  картинами  свою  пекельну  галерею,  де  відвідувачів  і  критиків  ніхто  й  не  чекає.  Проте  вглибині  своїх  думок  диявол  хотів  би  похвалитися  своїми  здобутками,  але,  що  душі  можуть  сказати…  Він  їх  полонив,  і  кожній  людині  за  роки  свого  існування  пообіцяв  багато  чого  і  виконав,  але  з  диявольським  своїм  підступом…  Він  із  огидою  ставився  до  тих  хто  продав  йому  свою  душу  за  прості  життєві  блаженства.  Чого  за  його  пам’яті  не  було,  кожного  століття  бажання  смертних  змінювалися…  Хтось  бажав  статків  і  слави,  для  когось  жаданим  була  вода  в  пустині…  Проте  шкодує  він,  бо  втратив  декілька  тисяч  душ  через  не  виконання  обіцянок…  Він  взагалі  виконував  усе,  кожному,  але,  лише  на  декілька  днів,  далі  він  забирав  у  них  душі.  Шкодує  через  бажання  людей  у  почуттях,  дуже  багато  смертних  хотіли,  щоб  дівчина  чи  хлопець  закохалися  в  них,  але  на  зло  нечистому,  йому  кохання  не  підкорювалося  віками.  Кохання  не  було  під  його  владою,  але  він  був  одного  разу  під  владою  кохання.  Сталося  це  декілька  століть  тому…
В  часи  коли  особиста  честь  була  вище  за  будь-що,  коли  лордів  та  королів  вбивали  в  законній  дуелі.  Жила  вона,  майбутнє  кохання  колишнього  ангела,  самого  диявола.  Одного  разу  він  у  подобі  людини  з’явився  на  землю.  Він  часто  відвідував  різні  країни,  він  прагнув  поповняти  свою  пекельну  колекцію  новими  людьми…  В  той  день  йому  потрібні  були  бідняки,  прості  англійські  жителі.  Запримітивши  невеличке  поселення,  розпочав  свій  план  отримання  їхніх  душ.  Він  знав,  що  їм  потрібно…  і  давав  їм  усе,  що  вони  в  душі  бажали.  Щодня  бідний  люд  отримував  королівські  бенкети  й  шикарний  одяг,  він  зробив  із  них  багатих,  але  їх  душі…  їх  душі  бідні.  Він  давав  їм  усе,  ще  трішки  такого  блаженства  і  вони  ладні  були  продати  душу  за  те,  щоб  це  тривало  до  кінця  їхнього  життя.  Серед  бідняків  була  вона,  Даяна,  блакитноока  дівчина  із  прекрасним  сонячним  волоссям,  кожний  мешканець  селища  добивався  її  руки.  Були  спроби  взяти  її  силоміць,  але  в  супереч  того,  що  вона  дівчина,  все  таки  дала  їм  відсіч.  Протягом  часу  перебування  Волсата,  як  він  назвався  їм,  вона  стала  ще  кращою  ніж  була  до  того.  Вона  не  знала  хто  він  був  насправді,  вона  бачила  його  людиною,  яка  робить  добро  її  рідним  та  близьким,  їй  не  були  відомі  справжні  домисли  невідомого  чоловіка.  Вона  закохалася  і  закохала  його  у  себе…  Цим  була  вирішена  доля  усіх  жителів  селища  на  півдні  Англії.  Диявол  відмовився  від  задуманого  і  деякий  час  проживав  серед  них  із  Даяною.  Через  рік  вона  завагітніла…  народився  син,  але  Даяна  через  важкі  роди  померла.  Він  хотів  забрати  її  душу,  але  вона  була  настільки  чистою,  що  після  смерті  потрапила  до  раю.  Він  звинуватив  у  смерті  своєї  коханої  Господа  і  всіх  жителів  поселення.  Спопеливши  всю  округу,  він  забрав  із  собою  душі,  затаївши  образу  на  свого  суперника.  Лише  через  два  роки  він  повернувся  із  сином  до  свого  царства,  намалювавши  єдину  не  пекельну  картину,  на  якій  зобразив  свою  Даяну.
В  галереї  панувала  тиша,  жоден  звук  не  проникав  у  середину.  Він  стояв  перед  картиною,  що  висіла  окремо  від  усіх  і  щось  собі  гадав.
-Андрек!!!
Масивні  двері  до  галереї  відкрилися  із  глухим  скрипом.  До  приміщення  увійшов  хлопчина  на  вигляд  двадцяти  років,  закривши  за  собою  двері  він  підійшов  до  диявола.
-Ви  кликали,  батьку.  –  Вимовив  хлопчина  й  кинув  погляд  на  картину.  –  Хто  це?
-Це…  Цю  картину  намальовано  шість  століть  тому…  це  твоя  мати,  сину.
-Мама?!...  але…,  -  з  його  очей  збігла  сльоза,  -  Чому  ви  ховали  її  від  мене?  Де  вона,  де?
-Вона  померла…  і…  зараз  там  де  я  не  маю  влади.
-Ти  ж  диявол,  батьку…,  -  викрикнув  з  передсердя  Андрек.  –  Ти  ж  всесильний.
-Замовкни…  все…  геть  звідси,  зроби  щось  корисне…  приведи  мені  душу  студентки-українки.
-Батьку…
-Йди,  сказав.
Андрек  зник,  розчинився  у  повітрі,  перенісшись  на  поверхню  до  живих.  Він  у  той  момент  шкодував,  що  його  батько  відоме  зло  у  світі.  Коли  його  слід,  також,  розчинився,  Волсат  накрив  простирадлом  портрет  Даяни.
-Арзент,  -  вимовив  спокійним  голосом  сатана,  але  ніхто  не  з’явився.  –  Де  ти,  стара  твоя  голова?
В  кутку,  куди  не  потрапляло  світло  від  факелів,  з’явився  сивий  дідок.  Його  волосся  волочилося  по  землі,  руки  та  ноги,  скоріш  були  кістяками  на  які  туго  натягнули  шкіру,  з-за  густим  волоссям  показувалися  чорні,  мов  ніч  очі,  що  хитро  оглядалися  по  сторонам.  Він  незграбно  ступив  до  володаря,  зупинившись  на  межі  світла  від  факелів  та  темноти  в  кутку,  вимовив  своїм  писклявим  голосом.
-Я  слухаю  вас,  пане.
-Де  ти  був!?  –  гнівно  викрикнув  Волсат.
-Я…  я…,  -  знервовано  перебираючи  пальцями  дідок  хотів  виправдатися,  але  був  перебитий  володарем.
-Годі!  Йди  за  моїм  сином  і  доповідай  мені  про  всі  його  успіхи.
-Пане…
-Ти  ще  тут!  –  його  очі  загорілися  пекельним  вогнем.
Арзент  зник  у  темноті.  Диявол  залишився  один  із  своїми  картинами.  Він  зняв  із  полотна  простирадло,  дивлячись  у  очі,  які  були  зображенні  так  майстерно,  що  видавалися  живими,  він  заплакав,  із  його  очей  спустилися  гарячі  сльози,  що  могли  знищити  все  живе.

Андрек  був  радий,  що  залишив  свою  домівку,  яка  йому,  а  ні  трохи  не  подобалася,  йому  не  подобалося  збір  душ  на  який  посилав  батько,  йому  набридло  життя  в  пеклі  та  здібності,  якими  він  володів.  Після  короткої  розмови  з  батьком  в  його  голові  закрутився  вир  нових  думок,  він  думав  про  матір,  якої  ніколи  не  мав,  бо  був  обманутий  батьком,  який  говорив,  що  він  створений  ним  із  чистого  зла,  що  він  породження  пекла.  Він  гадав,  що  вічно  буде  скитатися  пеклом,  але  він  уже  знає,  що  в  нього  є  шанс  бути  нормальним,  бути  людиною.  В  даний  момент  Андрек  вважав  себе  нею,  думка  про  матір  його  не  полишала.  Збір  душ  було  хоч  і  для  нього  мерзенним  заняттям,  але  якщо  він  не  розпочне  пошук,  то  його  батько  миттєво  поверне  назад  до  пекла.  Він  міг  відмовити  батькові,  але  тоді  він  втратив  би  шанс  бути  людиною,  батько  покарав  би  його,  як  завжди,  і  лише  через  декілька  років  він  зміг  би  повернутися  у  цей  світ  де  він  відчував  себе  набагато  краще,  ніж  там  у  низу.

Україна…  ці  землі  йому  були  знайомими.  Його  дивувало,  як  український  народ  ще  досі  існує.  Він  знав  їх  історію  краще  за  будь-які  інші  землі.  Зараз  він  у  Кам’янці-Подільському,  місто  з  давньою  історією.  Вперше  він  потрапив  сюди  в  1666  році,  відтоді  він  це  місто  відвідує  часто.  За  період  свого  існування  він  був  ким  і  чим  завгодно.  Сьогодні  він  студент,  що  перевівся  з  Львівського  національного  до  Кам’янецького.  Вже  три  дні  він  вибирає  жертву,  але  йому  це  важко  виходить,  бо  в  кожній  студентці  він  вбачає  щось  цікаве  або  корисне  для  світу.  Проте  тягнути  далі  не  можна,  він  не  хотів  втрачати  шансу…  Він  вирішив  це  буде  остання  душа,  яку  він  занапастить,  і  ось  тоді  він  шукатиме  вихід,  як  відректися  пекельного  свого  минулого  й  стати  людиною.

Андрек  прогулювався  вулицями  міста,  він  знав  кожний  провулок,  кожний  дім…  часи  забирали  цілі  будівлі,  вулиці  змінювали  назви,  але  він  все  це  пам’ятає.  Він  прямував  до  фортеці,  де  полюбляв  на  схилах  помріяти  про  життя  в  подобі  людини.  Була  приблизно  десята  година  вечора,  біля  фортеці  та  на  схилах  нікого  не  було.  Проте  він  помітив,  що  на  його  місці  знаходяться  люди…  Він  розвернувся  і  хотів  уже  піти  звідти,  але  вловив  думки  однієї  з  них.  Він  чув  благання  про  допомогу  і  молитву,  яку  промовляла  дівчина,  що  знаходилася  серед  тієї  групи.  Скориставшись  своїми  здібностями  він  перенісся  за  три  метри  від  них.  Справді,  його  допомога  була  потрібна.  На  землі  лежала  дівчина,  її  обличчя  було  покрите  синяками,  вона  ледве  дихала  й  не  могла  підвестися,  щоб  відбиватися  від  чотирьох  нетверезих  парубків.  Вона  витратила  всі  сили,  але  вони  почали  лупцювати  її,  щоб  та  не  змогла  заважати  підступним  планам.  Він  ступив  крок  до  цієї  шайки.
-  Доброї  ночі,  панове  волоцюги.
Четвірка  перелякано  глянули  в  сторону  Андрека,  але  побачивши,  що  він  сам,  почали  підходити  до  нього.  Кремезний  парубок,  що  ледь  тримався  на  ногах  голосно  розсміявся.
-Ось  тут  ти  й  патрапив  не  туда…  Даре…,  -  його  мова  обірвалася  на  пів  слові,  він  робив  спроби  щось  сказати,  але  жодного  звуку  його  язик  не  зміг  видати.  Запанікувавши,  він  подав  жестом  руки  іншим,  щоб  ті  схопили  цього  одинака.  Четверо  дебелих  парубки  кинулися  на  Андрека,  проте  були  підкошені  невідомою  силою,  яка  змусила  їх  попадати  на  землю.  Їх  тіла  звивалися,  немов  змії,  в  агонії.  Вони  кричали,  але  крики  були  тільки  в  думках,  бо  не  мали  мови.  Можна  було  тільки  уявити,  що  біль  у  їх  голові  пекельний.  Андрек  впустив  у  їхні  думки  найстрашніше,  що  він  бачив  –  пекло.
Він  опустився  на  коліна  перед  дівчиною,  вона  була  непритомна.  Її  пульс  ледь-ледь  бився…  її  обличчя  йому  було  знайоме.  Він  прогортав  у  пам’яті  всіх  смертних,  але  не  зміг  здогадатися  коли  він  її  бачив.  Де?  Хто  вона?  Взявши  її  на  руки,  він  перенісся  до  лікарні,  він  бажав  сам  вилікувати  її,  але  його  сили  не  могли  дарувати  зцілення,  він  міг  тільки  вбивати.  Він  залишив  дівчину  в  лікарні,  там  його  ніхто  не  бачив,  медсестри  дивувалися,  як  непритомна  дівчина  могла  з’явитися  в  палаті  й  ніхто  не  побачив  цього.  Андрек  чекав  під  стінами  лікарні  виловлюючи  думки  лікарів  та  медсестер,  але  вона  не  прийшла  в  себе,  тому  він  зник  звідти.  Подію  біля  фортеці  спостерігав  Арзент,  який  миттєво,  по  її  завершенні,  перенісся  доповідати  володарю.

-…він  використав  проти  них  свої  сили…  пане,  він  врятував  її  і  до  того  ж  залишив  її  в  лікарні…,  -  на  його  обличчі  була  єхидна  посмішка,  розповідаючи    дияволу  про  його  сина.
-Що!  Зробив  добро!
Диявол  підійшов  до  краю  безодні,  в  якій  знаходилися  тисячі  душ.  Це  була  його  колекція,  всі  душі,  які  продали  йому  колись  люди.  Знизу  були  чути  жахливі  крики,  від  яких  людина  померла  би,  але  Волсат  насолоджувався  ними.  Він  кинув  додолу  камінь,  душі,  які  знаходилися  вище  від  усіх  накинулися  на  нього,  але  у  них  не  вийшло  схопити  цей  твердий  шматок.  Камінь  був  відправлений  на  вічне  падіння.
-Добро…  мій  син  зробив  добро…  Не  може  такого  бути…
-Так,  пане,  -  підлещувався  Арзент.
-Знайди  мого  сина  і  скажи  йому  що…,  -  він  замовк  поглянувши  в  безодню,  –  я  хочу  душі  тієї  дівчини.
Арзент  знову  заховався  в  темноті,  лише  тоді  перенісся  на  верх.  Волсат  знав  про  недолік  слуги,  він  не  вмів  переміщатися  без  свого  зілля,  тому  так  часто  ховався  в  темряві.  Проте  здібностям  диявола  не  було  меж,  він  добре  бачить  у  пітьмі.
-Мій  син  зробив  добро,  добро…  не  може  такого  бути…  Не  може!
Останнє  слово  він  викрикнув  із  такою  силою,  що  пекельні  стіні  затряслися  від  нього,  а  душі  в  безодні  кинулися  в  низ  від  страху.  Вони  зникли  в  глибині,  супроти  того,  що  їх  мучив  постійний  страх,  голод,  спрага.  Їх  також  терзав  вічний  біль  за  вчиненні  гріхи.

Арзент  передав  слова  батька  Андреку.
Він  знав,  що  якщо  відмовиться,  то  батько  забере  його  назад,  а  отримати  душу  він  доручить  комусь  іншому.  Він  згодився,  бо  хотів  дати  шанс  тій  дівчині,  але  як,  він  ще  не  знав.  Сьогодні  він  повинен  показати,  що  він  щось  робить.  Він  чув  від  медсестер  ім’я,  він  знав  де  вона  навчається,  зараз  він  її  шукає.  Був  сонячний  день,  вона  сиділа  одна  на  лавочці  перед  університетом  і  читала  книгу.  Це  була  вже  не  та  дівчина  із  побитим  обличчям,  а  зовсім  інша  із  білосніжним  волоссям,  що  відбивало  сонячне  проміння  і  веселим  обличчям,  що  горіло  легкою  дитячою  наївністю.  Він  уже  знає  де  він  її  бачив.  Вона  схожа  на  матір,  яку  зобразив  батько  на  картині.  Його  серце  нервово  закалатало,  він  вагався  підійти  до  неї,  він  вагався,  бо  уже  був  впевнений,  що  не  віддасть  цієї  душі  батькові.  Що  йому  зробити  і  як  врятувати  цю  невинну  дівчину,  яка  вразила  його  серце,  цього  він  знав.  В  його  голові  були  слова  батька  і  думки,  про  людське  життя.  Все  таки  він  підійшов  до  неї.
-Привіт.
Дівчина  відірвалася  від  читання,  посміхнулася  глянувши  йому  в  очі.
-Привіт  Андрій.
-А  звідки  ти  знаєш,  як  мене  звати?  –  здивовано  запитав  він.
Вона  знову  посміхнулася.
-Новини  про  нових  студентів  у  нас  на  факультеті  поширюються  швидко,  -  посміхаючись  відповіла  вона.
Він  був  вражений  її  веселим  обличчям,  її  ніжний  голос  був  для  нього  насолодою.  Його  полонила  її  щира  усмішка  та  очі,  що  сяяли  тією  веселістю,  яку  ніколи  не  можна  було  побачити  в  пеклі.  Він  забув  задля  якої  мети  підійшов  до  неї,  бо  бачив  у  ній  не  жертву,  хоча  він  ніколи  не  вважав  нікого  нею,  він  не  бачив  у  ній  дівчину,  якій  потрібна  допомога.  Вона  для  нього  стала  пристрастю,  його  майбутнім…  У  сина  всесвітнього  зла  пробудилися  чисті  почуття,  що  сильніше  за  зло,  яким  наділив  його  батько.  Він  банально  закохався  у  цю  вродливу  дівчину.  Андрек  присів  біля  неї.
-Красиве  у  вас  місто.
-Так,  місто  гарне…  Я  його  дуже  люблю,  -  вимовила  вона  з  тією  самою  усмішкою  на  устах.
-І  я  дуже…,  -  Андрек  хотів  сказати  про  те,  що  він  також  закоханий  у  місто  сонця,  але  звідки  любов,  якщо  він  за  її  думками  новачок  і  ніколи  не  був  у  цьому  місті.  –  І  я  дуже  хотів  би  полюбити.
-Може  прогуляємося  разом,  я  розповім  про  нього.

Він  розмовляв  із  нею,  але  ця  розмова  мала  бути  на  початку  простим  фарсом,  Андрек  знав  це  місто,  він  пережив  всю  історію  від  початку  заснування  і  до  сьогоднішніх  днів.  Він  розгубився  всупереч  того,  що  психологію  людини  і  спілкування  з  нею  була  досвіді  загартована  столітнім  досвідом.  Спілкуватися  йому  доводилося  з  незнайомими  людьми  безліч  раз,  він  розмовляв  на  рівні  з  філософами  Греції,  але  з  дівчиною,  що  сидить  біля  нього  на  відстані  подиху,  це  було  доволі  важко,  в  її  присутності  не  просто  вимовити  слово,  а  в  даному  випадку  він  мав  брехати  цій  красивій  дівчині  зі  схилів  Смотрича,  його  серце  хоч  і  мало  в  глибині  зло,  але  сьогодні  ним  керувало  добро,  що  передала  йому  його  матір,  яка  померла  фактично  через  нього,  він  винив  себе  за  все  зло,  яке  він  зробив,  він  винив  себе  за  те,  що  він  є  саме  зло,  син  диявола,  в  дану  мить  його  ненависть  до  батька  зросла  в  тисячі  раз,  бо  він  став  для  нього  перепоною,  яка  заважала  йому  кохати  дівчину,  яка  полонила  його,  яка  занесла  у  його  наполовину  диявольське  серце  шматочки  добра,  своїм  теплим  і  добрим  серцем  вона  полонила  не  тільки  його,  а  й  душу  якої  він  колись  не  мав.

Пройшов  уже  місяць,  після  знайомства  Андрека,  або  як  він  назвався  в  університеті,  Андрія  з  дівчиною,  що  ранила  його  серце  своєю  чистотою.  Щоденно,  після  першої  прогулянки,  він  і  вона  ходили  містом,  щоденно  вона  розповідала  йому  багато  цікавого  про  цей  сонячно-дивовижний  край,  а  він  слухав  і  вдавав,  що  йому  цікаво.  Проте  йому  було  цікаво  чути  її  голос,  він  залюбки  слухав  її  розповіді  про  легенди  Кам’янця  з  її  уст.  З  дня  у  день  він  і  вона  проводили  час  разом…  Він  кохав  і  вона  покохала  його,  її  манила  до  себе  його  таємничість  та  веселість,  яка  пробудилася  в  нього  вперше.  Він  вперше  забув,  що  його  дім  пекло,  а  батько  диявол…  Вона  зробила  з  нього  людину,  що  кохає.  Він  дарував  її  троянди…  Щоранку  він  приносив  її  букет  до  кімнати,  пробуджуючи  в  подруг  заздрість.  Він  почав  писати  її  вірші,  як  його  колись  надихали  Павличко  та  інші  поети  з  якими  він  мав  можливість  спілкуватися.  Вперше  він  кохав  і  вперше  кохали  його,  але  його  мучило  одне,  він  говорить  їй  неправду  хто  він,  і  що  він.  Вона  проявляла  до  нього  взаємність,  місяць  їхнього  знайомства  зробив  з  них  залежних  один  від  одного.

Арзент  усе  бачив,  він  спостерігав  за  ним  і  за  нею,  але  щоденно  диявол  чув  від  нього  –  «Ваш  син  дія,  пане…  Ще  трішки  і  її  душа  буде  ваша»,  але  він  говорив  неправду  не  заради  Андрека,  він  просто  прагнув,  щоб  усе  дійшло  до  найвищої  точки.  Цей  момент  настав,  син  диявола  кохав  дуже  сильно  і  його  кохала  вона.  В  Арзента  були  плани  щодо  цього  кохання,  воно  було  йому  на  руки.  Він  просто  хотів  зробити  те,  про  що  мріяв  віками  -  скинути  диявола  і  посісти  його  місце.  В  пеклі  було  похмуро,  як  завжди,  диявол  стояв  біля  прірви  і  слухав  стогони  та  крики  з  її  безодні.
-Ти  вже  тут?
-Так,  пане,  -  з  темряви  вийшов  Арзент.  –  У  мене  погані  новини,  пане.
-Погані,  у  деяких  випадках  для  мене  це  милозвучно,  але…  Що  сталося,  старий  пройдисвіте?!
-Андрек…
-Що  Андрек?!
-Він…  він  закохався  в  неї.
-Закохався…  в  неї…,  -  він  глянув  у  сторону  галереї.  –  Не  бути  цьому  коханню.
В  його  руці  з’явилася  прозора  різнокольорова  куля,  він  поглянув  у  неї  і  щось  промовив.  Куля  почала  тьмяніти,  вона  ставала  чорною  мов  ніч.  Він  протягнув  її  Арзенту.
-Ти  знаєш  що  з  нею  робити…  Іди…
-Так,  пане.
Волсат  не  любив  програвати,  він  може  повернути  сина  назад  до  пекла  і  не  дозволяти  повертатися  на  поверхню.  Проте  він  не  хотів  цього  робити,  бо  він  знав,  що  кохання  сильний  суперник,  і  він  не  міг  дозволити  страждати  своєму  сину.  Він  просто  хотів  стерти  почуття  в  неї,  і  можливо,  вони  зникнуть  у  його  єдиного  сина.

На  небі  зійшло  сонце,  до  кімнати  увірвалося  яскраве  проміння.  Вона  щойно  прокинулася,  а  до  неї  вже  хтось  постукав.  Це  була  Марина,  найкраща  подруга.
-Увійдіть.
-Доброго  ранку,  сонце.
-Привіт,  Марюнька.
-У  мене  погані  новини.
-Погані…  Чудово  ранок  розпочався.  Це  які  вже  новини.
-Ти  повина  залишити  Андрія.
-Чому  це?
-Він  тобі  зраджує.
-Зраджує…  я  не  вірю  тобі.
-Це  правда  сестро,  я  бачила.
-Не  вірю…  це  не  правда.
-Ти  повинна  покинути  його.
-Ні!  Я  кохаю  його.
-Залиш…
-Я  кохаю…
-Я  сказала  покинь  його,  бо  буде  гірше.
-Кохаю…
Земля  здригнулася,  небо  загорілося  пекельним  вогнем.  Все  довкола  перетворилося  на  руїни,  всі  люди,  тварини  та  птахи  попадали  намертво.  Він  стояв  перед  нею  в  своїй  пекельній  подобі,  його  очі  палали  сліпучим  вогнем…
-Я  сказав  облиш  його…  Я  сказав…  бо  я  диявол.
-Я  кохаю,  кохаю…,  -  вона  прокинулася.  –  Я  кохаю.
Все  знайоме,  в  кімнаті  нікого  не  було,  подруги  завтра  тільки  приїдуть  до  гуртожитку.  На  її  обличчі  зявився  жах,  вона  тремтіла  від  побаченого  сну,  вона  промовляла  молитву.  До  кімнати  хтось  постукав,  вона  відчинила  та  одразу  тремтячи  обняла  Андрека,  який  увійшов  до  неї  із  новим  букетом.
-Що  сталося?  Що  з  тобою?
-Андрію…  Андрію,  мені  приснився  диявол.
Андрек  кинув  троянди  на  землю  та  взяв  її  на  руки,  він  положив  її  на  ліжко.  Підіймаючи  троянди  він  дістав  з-під  ліжка  диявольську  кулю  за  допомогою  якої  його  батько  потрапляв  у  сни  до  смертних,  та  підійшовши  до  прочиненого  вікна  викинув  цей  подарунок  від  батька.
-Спокійно,  красуне…  це  тільки  сон.
Він  приліг  біля  неї  обнявши  та  поцілував…
-Це  тільки  сон.

Волсат  був  у  гніві,  його  злість  була  направлена  на  його  єдиного  сина.  Стискаючи  шматочки  розбитої  кулі,  він  дмухнув  на  них  і  на  його  руці  вони  переродилася  новою.  Після  декількох  слів  закляття,  вона  знову  набула  свого  пекельно-чорного  відтінку.
-Він  пішов  проти  свого  батька  …  він  розбив  кулю…  е,  ні,  сину…  якщо  ти  не  віддаси  мені  цієї  душі,  то  я  сам  її  візьму…  Арзент!
-Я  тут,  пане.
-Підкинь  цю  кулю  знову  їй,  негайно…

…Вона  повинна  була  зустрітися  з  Андреком  у  супермаркеті,  але  трішки  запізнилася,  тому  бігла  до  місця  зустрічі  швидко.  Нічого  не  натякало  на  щось  погане.  Автоматичні  двері  відкрилися  перед  нею,  біля  каси  стояв  її  коханий  і  ще  один  невідомій  їй.  Невідомий  чоловік  розпочав  суперечку  з  касиркою,  Андрек  хотів  його  заспокоїти  але  той  вийняв  із  кишені  пістолет  і  вистрілив  у  нього.  Вона  кинулася  до  Андрека,  але  він  лежав  на  підлозі  весь  закривавлений  і  не  дихав.  З  її  очей  скотилася  сльоза,  вона  знепритомніла…
-Чого  красуне  плачеш?
-Він  мертвий…  я  не  можу  без  нього  жити.
-Спокійно…  Хто  мертвий?
-Андрій…  Андрій,  -  вона  плакала.
-Це  все?  –  розпитував  її  дідок.  –  Не  плач,  я  можу  тобі  допомогти.
-Як…  він  мертвий…  не  хочу  жити.
-Ти  хочеш  бути  там  де  й  він?
-Так.
-Тобі  потрібно  лише  одне,  погодитися  на  мою  пропозицію.
-Я  згодна.
-Ти  згодна  продати  свою  душу  за  те,  щоб  бути  там  де  й  він.
-Так,  так…
-Якщо  так,  то  будеш  там  де  й  мій  син,  в  пеклі.  –  Він  голосно  зареготав.
Диявол  зробив  те,  що  хотів.  Він  навіяв  їй  два  сни,  які  були  для  неї  реальністю.  В  першому  він  вбив  свого  сина,  а  в  другому  здобув  її  душу  шляхом  обману.  Вона  була  готова  на  все,  щоб  бути  із  своїм  коханим  і  тому  не  прокинулася.

Сьогодні  Андрек  прийшов  уперше  з  купленими  за  свої  гроші  квітами,  він  захотів  бути  по-справжньому  людиною,  тому  не  скористався  своїми  силами,  щоб  створити  квіти.  Він  постукав,  ніхто  не  обізвався,  він  ще  раз  постукав,  але  до  його  єства  донісся  запах  смерті.  Його  думки  огорнув  страх,  невже  батько  здобув  її  душу,  невже  вона  мертва.  Він  перенісся  до  кімнати.  Вона  лежала  на  ліжку,  її  обличчя  було  вологе  від  сліз,  а  на  руці  була  печатка  диявола…
-Ось  так  потрібно  діяти,  мій  вірний  слуга…  Вона  сама  захотіла  продати  душу  за  бажання,  так  я  його  виконав,  до  того  ж  це  навічно…  Мій  син  породження  пекла…
Біля  диявола  зявився  Андрек.
-Ні…  ти  мені  не  батько…
Він  хотів  накинутися  на  нього,  але  це  була  марна  справа,  бо  диявол  його  зупинив  думками.
-Що,  сину,  вирішив  повстати  проти  батька…  Забудь  її,  вона  мертва  і  більше  не  повернеться…  Вона  моя,  її  душа  вже  належить  мені…
-Ти  здобув  її  шляхом  обману.
-Так,  і  що  з  того…  така  моя  диявольська  натура…  Геть  звідси,  тобі  заборонено  повертатися  на  землю  впродовж  століття.
-Я  краще  помру.
Андрек  зник.
-Ну,  спробуй…  безсмертний  мій  синочку…  Помре…  Ха-ха-ха…

Андрек  знав,  що  вона  там  у  низу,  там  її  душа,  а  тіло  він  переніс  у  своє  таємне  місце  з  сподіванням,  що  зможе  повернути  своє  кохання  до  життя,  але  як,    якщо  диявольській  силі  не  можливо  цього  зробити.  Він  стояв  над  прірвою  і  плакав,  його  сльози  не  були  батькові,  пекельні,  він  пустив  живу,  людську.  Його  серце  стискала  журба,  яка  терзала  його  жахливішою  силою,  він  відчував  біль  за  втраченим  коханням,  ще  гірший  ніж  душі  в  безодні.  Він  плакав,  бо  знав,  яку  біль  переносить  її  душа.  Він  винив  себе  за  це,  бо  якби  він  не  зустрів  її,  то  вона  жила  б,  але  доля  цього  бажала,  щоб  він  врятував  її  на  схилі…  Врятував,  але  де  вона  зараз,  невже  її  покарано  за  кохання  до  сина  диявола.  Він  не  хотів  жити,  він  хотів  померти,  зникнути  з  цього  світу.
-Я  хочу  бути  з  тобою,  -  сказав  він  ступивши  крок  у  прірву.
В  той  момент  до  зали  з  безодньою  увійшов  Арзент,  він  миттєво  випив  свого  зілля  та  перенісся  слідом  за  Андреком,  витягши  його  на  поверхню.
-Бовдур…  Що  ти  робиш,  так  ти  її  не  повернеш…
-Я  не  можу  інакше,  я  хочу  бути  з  нею.
-Одурманена  твоя  голова,  ти  забув  хто  ти  є,  і  що  ти  вмієш.  Тобі  тільки  подумати  про  інше  місце,  як  ти  одразу  повернешся  назад…  Ти  що  задумав  постійно  стрибати  туди,  навіть  якби  не  переносився  нагору  то  батько  одразу  тебе  витягував  би  звідти…  Вона  тебе  не  пам’ятає…  Це  тільки  її  душа,  яка  страждає…
-Я  її  кохаю…
-Це  людське  почуття,  ти  не  можеш  кохати…  Ти  ж  породження  пекла…
-Батько  кохав  мою  матір,  я  наполовину  людина.
-Людина…  Батько  кохав…,  -  Арзент  посміхнувся.  –  Я  можу  тобі  допомогти.
-Як?!
-Не  питай…  Слідуй  за  мною.
Арзент  зник,  залишаючи  за  собою  слід,  Андрек  перенісся  за  ним.  Його  серце  калатало  швидко,  він  очікував  того  моменту  коли  буде  з  нею.  Він  усім  серцем  надіявся  на  допомогу  слуги  диявола.  Він  не  бачив  у  його  допомозі  ніяких  підступів,  бо  палко  кохав  смертну  дівчину.
Арзент  переносився  звивисто  прагнучи  заплутати  шлях  до  місця  куди  вони  направляються.  Він  відвідував  кожну  частину  пекла,  аби  їх  слід  випадково  не  помітив  диявол,  що  міг  завадити  його  планам  посісти  трон  та  володіти  усім  злом  світу.  Він  зупинився  в  просторій  залі  із  стелажами  книг  на  яких  віками  осідав  пил.  Це  була  бібліотека,  але  Андрек  тут  вперше,  бо  йому  заборонено  заходити  в  цю  частину  пекла,  до  моменту  поки  йому  не  виповниться  тисячоліття.
-Де  ми?
-Це  бібліотека,  Андреку…  пекельна  бібліотека.  Тут  знаходиться  вся  древня  магія,  тут  описано  все  зло,  що  було  і  буде  в  світі…
-Як  повернути  її?  Говори…,  -  перебивши  Арзента  запитав  Андрек.
-Чекай…
Арзент  промовив  пошепки  декілька  слів.  Посеред  бібліотеки  з’явився  стіл,  на  якому  були  книга  покрита  грубим  шаром  пилу  і  ніж  із  рукояткою  у  формі  ангела.  Він  взяв  книгу,  перегортаючи  її,  промовляв,  щось  собі  під  ніс.  Він  відкрив  книгу  на  сторінці  із  заголовком  “Смерть  диявола  та  його  дітищ”,  на  його  обличчі  з’явилася  посмішка.
-Воно…
-Що,  розповідай.
-Чекай…  сказав,  -  промовив  уже  не  писклявим,  а  грізним  голосом.
Він  перегорнув  сторінку.
-Потрібна  твоя  кров.
-Але  як?  Мене  не  поранить  жодна  з  існуючих  зброй.
-Цей  ніж  створений  декілька  тисячоліть  тому,  щоб  вбити  твого  батька…  Він  поранить  тебе,  але  тільки  ти  з  батьком  можете  до  нього  доторкнутися.  Візьми  його…
Арзент  почав  читати  щось  на  невідомій  Андреку  мові,  він  знав  усі  мови  світу,  але  ця  для  нього  була  новою.  Навколо  слуги  почало  з’являтися  коло  із  вогню,  його  язики  тягнулися  до  Андрека,  він  відчував  його  жар.  Арзент  продовжував  читати  текст,  ніж  зник  з  Андрекових  рук  і  з’явився  в  центрі  цього  вогняного  кола.  Він  почав  промовляти  текст  на  латині.
-Sanguis  Devil's…  і  бути  цьому,  -  він  закрив  книгу  і  глянув  на  Андрека.  –  Ввійди  в  коло  та  візьми  ніж…  розріж  ним  руку.  Думай  про  неї  і  місце  де  її  тіло  зараз,  залиш  думку  в  цьому  колі…  Ти  забудеш  її,  але  в  тебе  ще  один  день  будуть  твої  сили,  тому  перенесешся  до  неї.  Будь  біля  неї,  просто  закарбуй  в  своїй  голові,  що  тобі  потрібно…  це  важливо.  Вона  має  поцілувати  тебе  і  лише  тоді  ти  згадаєш  все.
Андрек  переступив  коло,  вогонь  огорнув  його  тіло,  він  відчував  уперше  біль  від  опіків,  рукоятка  ножа  обпікала  його  руку.  Він  розрізав  долоню,  вогонь  повільно  почав  згасати  від  крові,  що  потрапила  на  нього.  Арзент  стояв  збоку,  на  його  обличчі  з’явилася  зловісна  посмішка,  коли  вогонь  згас  він  поставив  книгу  на  стіл.
-Все…  ти  смертний,  поклади  ніж  на  книгу.
-Що  далі?
-В  пеклі  ти  ще  пам’ятаєш,  але  там,  на  верху,  забудеш…  Запам’ятай,  ти  маєш  бути  біля  неї.
-Дякую…
Андрек  зник  із  думкою  про  неї,  його  серце  веселилося,  ще  трішки  і  він  буде  з  нею…  ще  трішки  і  він  буде  людиною.
-Це  тобі  дякую…,  -  Арзент  голосно  розсміявся.
Він  підійшов  до  столу,  із  легким  острахом  він  потягнувся  рукою  до  ножа,  але  не  відчувши  ніякої  болі,  він  схопив  його  обома  руками  і  ще  гучніше  зареготав
-І  тобі  дякую…  Ха-ха-ха.

Він  пам’ятав  це  місце,  тут  він  провів  багато  днів  у  роздумі,  але  що  йому  тут  потрібно,  хто  це  лежить  на  кришталевому  ліжку,  що  за  дівчина,  він  не  знав.  Він  тільки  розумів,  що  йому  чомусь  потрібно  тут  бути.  Вона  прокинулася,  Андрек  підійшов  до  неї.
-Андрій!  Ти  живий…
Вона  обняла  його,  він  відчув,  як  її  серце  нервово  вистрибувало  з  грудей.  З  її  ніжно-блакитних  очей  збігла  сльоза.
-Ти  живий…,  -  повторювала  вона  і  поцілувала  його.
Він  все  згадав…  В  його  голові  з’явилися  перша  зустріч,  всі  дні  які  провів  із  нею…  він  згадав  усе  до  дрібниць.  Він  пам’ятав  уже,  як  батько  вбив  її…  Він  згадав  Арзента  і  його  допомогу.
-Так,  і  більше  я  тебе  не  покину.
-Твій  батько…  Ти  повинен  повернутися…
-Що…,  -  вимовив  здивовано  Андрек.
-Я  знаю  хто  ти,  хто  твій  батько,  я  знаю  все…  і  пам’ятаю,  як  ти  стояв  над  прірвою.
-Звідки,  такого  не  може  бути.
-Я  не  знаю  чому,  але  пам’ятаю  все  що  відбувалося  там,  в  пеклі.  Я  добре  пам’ятаю  все,  що  було  сказано  біля  безодні…  Ти  повинен  повернутися…
-Чому?
-Твій  батько…  Йому  загрожує  смерть.
-Він  безсмертний.
-Ти  забув…  його  можна  вбити  тим  ножем.  Я  чула,  як  той  чоловік,  що  врятував  тебе  з  безодні,  говорив  у  голос  про  твого  батька…  Він  хоче  посісти  його  місце.  Іди  вже,  він  твій  батько…  зі  мною  буде  все  впорядку…


Диявол  стояв  мовчазний  біля  прірви,  його  очі  горіли  тим  же  пекельним  вогнем.  Він  думав  про  свого  сина,  його  розум  затьмарювали  спогади  про  Даяну...  наперекір  усіх  його  думок  діяло  його  єство,  яке  знищувало  все  і  переносило  його  у  гнів.  Він  був  злий  на  свого  сина,  але  він  не  міг  зрозуміти  як  дівчина  ожила,  це  не  можливо.
-Як!?  Що  сталося!  Арзент!
-Я  тут,  пане.
-Скажи  як…  Це  не  можливо…  Яким  чином  вона  воскресла…  Що  сталося,  -  говорив  він  гнівним  тоном.
-Не  знаю,  пане,  але…
Арзент  замовк,  він  вийняв  з-під  поли  свого  плаща  ножа,  заховавши  його  за  спиною  він  підходив  до  диявола.
-Пане…  Я  думаю,  що…
-Не  зволікай,  говори!
-Я  думаю…  я  думаю,  що  час  змінити  владу  в  царстві  пекла.
Він  замахнувся  ножем,  лезо  якого  вже  майже  дісталося  до  його  тіла,  але  на  щастя  для  диявола,  Андрек  з’явився  вчасно.  Він  накинувся  на  Арзента,  схопивши  його,  потягнув  із  собою  в  безодню,  в  боротьбі  з  ним  вихопив  його  зілля  та  відштовхнув  від  себе.
-Бувай,  підлий…  і  дякую  тобі,  -  сказав  Андрек  переносячись  на  поверхню.
Він  повернувся  до  батька,  який  стояв  над  прірвою  і  бачив  усе,  що  там  відбувалося.  Його  очі  наповнилися,  ще  більшою  злістю…  Він  думав,  прийде  час  і  він  поверне  назад  підступного  Арзента  та  помститься  йому.  Його  зараз  тривожило  одне  –  думка  про  сина,  який  щойно  врятував  його.
-Ти  врятував  мене…  Мовчи…  Сьогодні  я  тебе  відпущу,  але  знай,  що  прийде  час  і  твоя  з  її  душею  будуть  мої…  Геть  звідси…

Він  любив  свою  галерею  із  її  жахаючими  картинами,  тому  після  цієї  події  попрямував  до  неї.  Це  було  вперше,  коли  він  не  скористався  диявольською  силою  переміщення,  а  просто  зайшов,  мов  смертний,  відкривши  стальні  двері  до  своїх  надбань.
-Він  мій  син,  я  повинен  відпустити  його  заради  Даяни…  Кохання  мені  не  підсилу…  Я  ж  кохав  і  повинен  його  зрозуміти.
Він  був  готовий  відпустити  Андрека,  але  його  внутрішній  світ  загартований  злом,  і  не  любив  диявол  програвати…  Взявши  у  руки  портрет  Даяни,  він  глянув  в  останнє  на  її  очі  та  промовив…
-Це  ти  вина…  Він  помре…  Я  знищу  його,  чхати  на  те,  що  він  мій  син…  в  нього  від  мене  нічого…  і  вона  помре,  згори  і  ти  в  пекельнім  вогні.
Картину  в  його  руках  огорнув  вогонь,  обличчя  Даяни  повільно  зникало,  коли  очі  перетворилися  в  попіл  він  підняв  у  галереї  вогняну  бурю,  яка  знищувала  його  тисячолітні  творіння.
-Він  помре…,  -  повторив  він.

Вона  чекала  Андрека  на  тому  самому  місці.  Коли  він  з’явився  вона  кинулася  до  нього,  обнімаючи.
-Що  там…  все  в  порядку.
-Так,  я  врятував  його,  але  даремно…  він  повернеться.
Андрек  глянув  на  неї  і  посміхнувся.
-Ти  схожа  на  мою  матір…  і  це  нам  допоможе.
Він  бачив  портрет  матері,  він  пам’ятає  ніжні  акварельні  тони  та  одяг  у  який  вона  була  одягнена.  Він  промовив  щось  у  думках,  на  її  стрункім  тілі  з’явився  пишна  червона  сукня,  її  волосся  зробилося  звивистим  і  вигравало  в  сонячнім  промінні.  Андрек  відтворив  з  неї  точну  копію  його  матері.
-Я  думаю,  це  допоможе…
Він  не  встиг  розповісти  план  їй,  його  перебив  запах  сірки,  що  заповнив  все  довкола.  Андрек  пригорнув  її  до  себе,  щоб  вона  не  бачила  того,  що  зараз  буде  перед  ними.  Диявол  з’явився  миттєво,  але  не  у  людській  подобі,  а  у  своїй  справжній.
-Ні,  сину…  ви  не  будете  жити,  -  вимовив  він  грізним  тоном.
Вона  вирвалася  з  обіймів  Андрек  і  заговорила  спокійно  до  диявола  не  жахаючись  його  вигляду.  Це  був  для  неї  кінець  їхнього  життя  з  Андреком,  тому  вона  вирвалася  з  обіймів  коханого  й  заговорила  до  диявола  спокійним  тоном  не  жахаючись  його  вигляду.
-Зупініться,  він  ваш  син…
-Даяна!
Вона  не  встигла  сказати  всіх  слів,  що  мала,  бо  диявол  перебив  її  побачивши  в  ній  ту,  яку  кохав.  Вона  схожа,  безумовно,  мов  дві  каплі  води.  Диявол  цього  не  очікував,  хоч  його  віками  надихали  вогні  пекла,  але  він  глянув  на  неї  та  сина,  посміхаючись,  зник.
-Це  все…  все  закінчено…  скажи  мені…
-Ні  моє  сонечко,  він  ще  повернеться…  не  сьогодні,  але  повернеться,  -  він  обійняв  її.  –  Я  зроблю  все,  щоб  він  більше  нас  не  потурбував.

Його  рука  робила  легкі  рухи,  він  проводив  пензлем  по  полотну.  Його  обличчям  скочувалися  сльози…  На  полотні  появлялися  тонкі  ескізи,  а  за  ними  сама  картина…  Він  знову  намалював  Даяну,  єдине  його  кохання.  До  нього  донісся  запах  добра.
-Що  тобі,  небесний  посланцю.
-Ти  повинен  полишити  переслідувати  їх,  -  вимовив  ангел
-І  чому  це  так…  він  мій  син  і  на  вік  буде  моїм.
-Ти  не  зможеш  отримати  їх  душі,  бо  в  них  своє  призначення.
-Призначення?
-Так…  Вона  вагітна.
-Від  мого  сина,  -  він  перестав  малювати.  –  Ти  кажеш  мені,  що  я  стану  дідом.
-Так…  з  цією  дитиною  прийде  утопія,  світ  буде  заповнений  добром.
-Я  проти…,  -  викрикнув  диявол.
Він  хотів  закінчити  портрет,  але  він  зник,  так  саме,  як  і  ангел,  що  прийшов  сповістити  його  про  новину.  Небесний  посланець  кинув  у  його  думки  останні  слова.
-Погоджуйся  і  ти  будеш  із  нею,  з  Даяною.
Цього  було  достатньо,  колишній  ангел,  диявол,  сказав  і  своє  останнє  слово.
-Я  згоден.

Народилася  довгоочікувана  дитина,  справді  світ  став  чистий  від  зла.  Диявол  лишився  жити  серед  людей  із  Даяною,  яку  повернули  з  благою  справою,  стримати  зло  його  єства.  Він  зажив  із  нею  ставши  відомим  художником,  що  малював  нові  для  людських  думок  картини.  Арзент  усе  падав  у  безодні,  з  якої  зникли,  майже  всі  душі,  але  розповідь  про  нього  і  диявола,  це  вже  два  нових  комічних  життєвих  шляхи.

Світом  вже  не  править  зло…  і  лише  картини  диявола  нагадують  про  те,  на  скільки  краще  жити  в  добрі.

13-15  лютого,  Кам’янець-Подільський.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241346
дата надходження 16.02.2011
дата закладки 04.03.2011


Quadro.Tony

Тепле

Присвячено  Тобі,  Ксюшо...  =***

…Шибка  гойдалась  на  вітру,  переломлюючи  промені  місяця.
Вона  сиділа  на  ліжку,  дихала  на  замерзлі  руки  і  ловила  ними  сльози…  Скільки  їх  ще  повинно  було  впасти  щоб  зігріти,  чи  хоча  б  змити  погані  думки?  Стогін…  німий  крик  серця..  сльоза..  кап..луна  від  ще  одної  думки….  І  знов  по  колу.  Тіні  на  підлозі  байдуже  видовжувалися  в  бік.  Раптово  вона  відчула  щось..  ніби  якась  постать  промайнула  в  вікно  і  незримо  сіла  поруч.  «Ти  хто?»  промайнула  думка…  «Я..  поки  що  ніхто..я  вітер…я  сонце…я  небо..  я  той,  хто  буде  потім…»…  «Навіщо  ти  тут…?»  «Щоб  заспокоїти…  ти  не  повинна  відчувати  біль..  бо  той  хто  її  тобі  завдав  –  не  вартий  того…»  «…можливо  ти  правий…але  як  я  дізнаюсь  хто  вартий…?»  «Ніяк..  просто  чекай…  я  прийду…  і  все  буде  не  так  як  зараз…»
Легенький  подих..  доторк  губ  в  чоло…  чи  тільки  здалося…Впала  ще  одна  сльоза..  Від  здивування  дівчинка  подивилась  навколо…  
Нікого  не  було,  лише  на  шибці  залишився  слід  чиєїсь  долоні.
Приклала  до  скла  руку  в  тому  місці.
Тепле.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244328
дата надходження 01.03.2011
дата закладки 02.03.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.02.2011


Quadro.Tony

Три Слова

…Коли  йде  сніг.  Великий,  лапатий,  повільний…  Непомітно  вкриваючи  все  навкруги,  він  ніжно  опадає  на  дерева,  землю,  людей…На  твої  вії…  Коли  хочеться  кожною  частинкою  шкіри  відчути  на  собі  його  доторки.  Коли  казка  стає  реальністю,  коли  в  білій  завісі  все  буденне  здається  якимось  не  теперішнім……  а  мрії  і  фантазії  оживають  і  розправляють  крила.  Коли  сам  час  уповільнює  секунди  в  такт  падіння  сніжинок…..  Тоді  я  думаю  про  тебе…..  Бо  саме  взимку  я  зустрів  тебе,  зірку,  що  розігнала  темряву  навкруги,  дала  мені  повітря,  надію,  вірю,  право  на  мрії……
І  я  сподіваюсь…  Ні!  Я  знаю  точно,  бо  «сподіваюсь»  завжди  звучить  з  ноткою  страху.  Я  знаю  точно,  що  буду  думати  про  тебе  і  в  бруньковий  час,  спостерігаючи  квітнення  яблунь,  і  в  час,  коли  тополі  будуть  знов  нагадувати  про  зиму,  і  в  час  жовтогарячих,  червоних  маскарадів  осені…
Вогник,  що  освітлює  мій  шлях…  тепло  ніжно-карих  очей…  інколи  зеленуватих…  інколи  жовтих…щасливий  погляд…  Я  можу  подарувати  в  замін  лише  те,  що  є  в  мене.  Воно  давно  не  ціле,  в  шрамах,  але  б*ється  так  само  як  і  раніше,  передаючи  тепло  моїм  долоням…  погляду…  думкам.  Воно  –  все  що  в  мене  є.  Непотріб,  або  найцінніша  річ  –  не  знаю…  не  мені  вирішувати,  мабуть)
А  якщо  сказати  по  правді…  воно  вже  давно  належить  тобі,  навіть  не  знаю  з  якої  хвилини,  якої  години  і  дня  цієї  прекрасної  зими…  Моє  серце.  І  я  знаю  –  інструкції  щодо  його  використання  тобі  аж  ніяк  не  потрібні,  тому  фраза  «бережи  його»  тут  була  б  зайва…  «хих»(с)  =)
І  три  слова,  які  у  всі  часи  були  найважливішими  на  світі,  не  тому  що  сьогодні  свято,  а  тому  що  я  хочу  кожен  день  твій  зробити  святковим….
Я  Кохаю  Тебе,  
Ксюшо…)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240938
дата надходження 14.02.2011
дата закладки 14.02.2011


Quadro.Tony

Львівське небо (присвячено Габі Оксані)

Стомлена  пусткою  ночі
Тиша  спочила  в  долонях
Знову  запалює  мрії
Простір  в  очах  що  навпроти
А  зверху  над  нами  співає
Львівське  засніжене  небо

Падають  зорі  на  землю
І  замітають  нам  ноги
Тануть  теплом  на  волоссі
Діти  зими  неслухняні
Що  нас  чекали  напевно
Так  довго  у  львівському  небі

Пульс  відміряє  секунди
Спокій  хіба  що  насниться
Слово  за  словом  у  стежки
Ніби  знайомі  до  болю
В  вату,  в  папір  їз  надії
Поранене  серце  загорну
І  кину  з  розгону  у  завтра
В  львівське  засніжене  небо

П.С.  ритм  і  мотив  здер  з  цієї  пісні)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238894
дата надходження 04.02.2011
дата закладки 04.02.2011


Больно.Ru

ужасная фигня_*-*

Слишком  больно  когда  без  тебя  я  засыпаю  за  компьютером
В  солнечно-пустынных  листах  с  улыбкой
И  просыпаясь  ранним  утром
Не  находить  тебя..  не_находить  любя

И  ждать  звонка  у  телефона  МУР-мур
Прокручивая  старый  номер  
Но  в  памяти  стирать  его  не  раз
Под  томный  голос  светит  абажур  
Смеётся  в  серые  зрачки  любимых  глаз

Лелеять  ,  мой  застенчивый  тебя
Шепча  горящими  губами  у  ружья  
Считать  минуты  без  тебя,
Кусочками  бегущих  слёз  по  венам
Размениваясь  на  враньё
Ты  мне  расчерчиваешь  время
На  запястье  моём.

Заманчиво..и  молчаливо.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214026
дата надходження 02.10.2010
дата закладки 28.01.2011


Quadro.Tony

Все це

Звук  розбитих  бокалів
Колір  того,  що  нема
Сніг  на  долонях  теплий
Білий,  як  анемони

Хвіртка  в  минуле  завтра
Де  терапевт  лікує
Кидає  в  небо  чутки
У  райдуги  за  вікном

На  підвіконні  мряка
Слизько  і  впасти  можна
Руки  холодні  в  светр
Чи  у  долоні  зірки

Стануть  вони  тепліші
Як  ті  далекі  очі
З  синім  і  чорним  в  купі
Все  це  у  сні  моєму

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236775
дата надходження 25.01.2011
дата закладки 25.01.2011


Quadro.Tony

Начитанное…

Обеденный  перерыв.  Нашел  в  кабинете  начальника  какой-то  желтопрессный  журнальчик.  и  не  ожидал  что  этот  рассказ  так  зацепит  меня,  что  решу  прочитать  на  диктофон.  11  минут  моего  голоса  -  достойный  кандидат  в  раздел  Трэш)  так  для  себя  -  отсканировал  голосом  )  но  мысль,  философия  очнь  понравилась,  пусть  и  немного  наигранная...

взрослые  и  дети...  думать  о  том  как  жить,  или  жить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205770
дата надходження 13.08.2010
дата закладки 23.01.2011


Quadro.Tony

О свече

«По  мне  плачет  только  свеча  на  холодной  заре»  (с)  Ария

Свеча  горела  на  столе,  свеча  горела
Горела  ярко,  освещая  черный  кабинет
И  девочку,  что  на  нее  смотрела
Ладошки  грела,  сердце,  мысли  даже
Молчала  и  не  замечала  ночь
В  глазах  ее  лишь  пламя  отражалось
Двоилось,  множилось,  текло,  переливалось

Свеча  горела  на  столе,  свеча  горела
Вдруг  -  прекрати!  Мне  скучно,  надоело
Уже  давно  светает  -  ты  все  светишь
Я  вижу  солнце,  и  не  помню  холод
А  ты  мне  больше  не  нужна.  Вот  так
Кричала  девочка  –  потухни,  догори
Расплавься  и  замерзни  наконец

Свеча  горела  на  столе,  свеча  горела
И  пламя  только  ярче  разгоралось
Двоилось,  множилось,  текло  в  ее  глазах
Горячим  воском  обжигало  руки
Не  слушало…  не  слышало  тех  слов
И  злилась  девочка,  топтала  и  кидала
На  землю,  в  воду,  в  зиму,  ветра  свист

Свеча  горела  все  равно,  свеча  горела
И  кровью  капал  воск  от  острых  слов
От  неоправданно  глубоких  ран
Осколочных  и  ножевых,  и  рваных
Как  дождевое  небо  или…  и…
И  не  хотел  потухнуть  тот  огонь
Быть  может,  не  умел  -  теперь  не  важно.

Свеча  горела,  не  переставая
Пока  в  один  прекрасный  день
Бесследно  не  исчезла
Нет  ее  -  той,  что  не  умела  гаснуть
А  девочка  осталась  в  пустоте
В  отчаянии,  слезах  и  без  ответа
Лишь  шепот  –  где  ты,  где  ты…

Звала  свою  свечу  назад
Не  понимала  -  что  же  вдруг  случилось
Зачем  и  почему,  за  что?
Кричала  в  воздух,  в  даль  до  хрипа
Но  видела  лишь  холод  и  ошибки
Нет  свечи,  не  будет  никогда
Не  стало  света,  пламени  и  искр

Может  быть  -  с  моста  она  упала,
Иль  вышибла  ненужные  мозги
Или  осталась  в  ванне  недвижимо
Или  пришел  конверт  из-за  границы
Такой  неаккуратно  черный
Где  говорилось,  что  свеча  погибла
И  похоронена,  и  вовсе  не  свеча
А  с  именем  другим,  в  чужой  стране
И  свечки  по  свече  никто  не  ставит
И  не  поставит  больше  никогда.

Но  девочка  все  ищет  в  некрологах
Упоминание  о  ней,  и  не  находит
А  люди  говорят,  что  нет  свечи
Ни  на  столе,  ни  на  полу,  нигде
Больше  не  будет  та  свеча  светить
А  злые  люди  говорят  иное
Что  глупая,  сама  ты  виновата
И  все  смеются
все  смеются…
А  девочка  все  плачет
И  в  место  слез  воск  капает  на  стол…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231991
дата надходження 29.12.2010
дата закладки 18.01.2011


Quadro.Tony

Старі думки (рок хвиля)

Вітер  шмагає  темними  пасмами  ночі…  десь  попереду  є  межа  між  морем,  небесами  і  берегом.  Той,  хто  може  її  розгледіти  –  вважає  себе  щасливим,  а  той,  хто  все  життя  вдивляється  в  морок,  -  вважає  щасливими  тих  хто  вже  побачив…

…відчувається  похмура  байдужість  хвиль,  котрі  раз  за  разом  торкаються  нижніх  кінцівок..моїх?  Неважливо.  У  гучному  маскараді  оточуючих  звуків  можна  почути  будь-що…  тільки  не  себе  самого…  навіть  спробувати  кричати  вважаю  за  зайве    -  звукові  вібрації  не  передадуть  нічого,  лише  загубляться  у  піску,  чи  потонуть  в  темній  солонощі  невідомого  «попереду».  

…незрозуміла  тривога  і  очікування  чогось…  начебто  хорошого…  ятрить  схиблене  на  уяві  мрійника  єство…  читаю  символи  задом  наперед  і  навпаки,  але  ніц  не  розумію…  сьогодні  вдень  різнобарвний  метелик  майже  сів  на  мою  руку,  коли  нерухомо  стояв,  продаючи  квитки  на  фестиваль  «схибленої  алкоголем  ейфорії».  Але  не  сів.  Мабуть,  подумалось  мені,  він  вважає  що  в  мене  вдома  ще  живе  отой  жовтогарячий  Catocala  nupta.  Дурні  думки…  всі  інші  давно  видув  отой  вітер  з  моря…

…а  люди..  а  люди  –  щасливі.  Всі.  Поголовно.  Натовп  гуляє,  слухає  виступаючих  артистів,  п’є.  Знову  і  знову…кожен  хоче  урвати  собі  шматочок  літа,  відчути  справжню  несправжність…  розбавлене  вино,  підозріла  горілка,  купа  знайомств  з  «настоящими  кєнтами  на  все  життя»,  «справжнє  кохання»  на  одну  чи  дві  ночі,  правда,  повиваляне  в  пилюці  і  п’яне,  але  то  нічьо.  Кожен  знаходить  тут  щось  своє…  точніше  те,  що  й  очікував.  А  більшого  і  не  треба…  і  від  того  їхнього  «щастя»  спочатку  нудить  і  вивертає,  а  потім  з’являється  жах.  Жах  того,  куди  вони  всі  йдуть…  і  тягнуть  за  собою  багато  кого…  може  і  мене  в  тому  числі…

А  вранці  помічаєш  цікаві  речі…

Ви  знали,  що  сліди  на  піску,  залишені  однією  людиною,  змиваються  дуже  швидко  і  не  залишають  по  собі  нічого,  крім  гладенького  піску.  А  сліди  двох  людей  карбуються  в  цій  землі  довше,  ніж  самотні?


…я  також  не  знав.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213815
дата надходження 01.10.2010
дата закладки 17.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.01.2011


hysterical soul

одно и то же (+ озвучка)

Белое  небо
Крутится  надо  мною.
Земля  серая
Тарахтит  у  меня  под  ногами.
Слева  деревья.  справа
Озеро  очередное
С  каменными  берегами,
С  деревянными  берегами.

(с)  Бродский
___________________________

одно  и  то  же.  я  слушала  как  сжигаются  сигареты.  медленно  так,  красиво.  я  тебя  ждала.  а  ты  снова  не  пришел.  мимо  томной  остановки  безустанно  всё  ходили  люди.  безвыходность  ситуации  усугубляли  только  взгляды.  не  люблю  эти  взгляды.  они  настолько  внедряются  в  зарифмованные  строчками  слова  где-то  там.  всредине.  знаешь,  душно  становится.  воздух  просто  переполнен  нашими  вдохами-выдохами.  но  нам  некуда  деваться.  и  по-моему  это  был  ноябрь.  или  будет.  я  очень  люблю  ноябрь,  ты  же  знаешь.  когда  ветер  листья  подхватывает  и  дарит  людям.  но  под  ноги.  вы  не  замечали.  не  замечали?  такая  сырая  погода.  а  я  холодные  руки  грею  зажигалкой.  и  смотрю  на  небо.  я  бы  считала  вечно  сантиметры  до  облаков  и  выше.  короче,  давай  короче.  позапрошлые  слёзы  я  тебе  передам  в  следующий  раз  из  глаз  в  глаза.  посмотри  мне  в  глаза,  посмотри.  ты  увидишь  в  них  неутешную,  детскую..а  впрочем.  а  впрочем  зачем  вам  это?  я  бы  слушала  бесконечно  скрипку  и  фортепиано.  а  знаешь,  я  чего-то  жду.  жду.  жду.  жду?  чего?  в  зажигалке  газ  закончился.  а  я  жду.  в  моём  черновике  так  много  страниц.  белых.  правда  они  пахнут  кофе.  и  дождём.  я  люблю  запах  дождя.  свежесть.  и  вдохи-выдохи  испарились  будто  как.  незаметно.  я  помню  все  твои  вопросы.  все  слова.  запах  одеколона.  смешную  рубашку.  улыбку.  все  твои  вопросы...  остановка.  я  бы  вечно  слушала  мелодию  которая  играет  в  проигрывателе  сто  первый  раз.  в  е  ч  н  о.  вот  из  всего  вечного  самый  краткий  срок  у  любви,  у  неё  самой.  дайте  мне  таблетки  от  вечности.  легко  так  советы  давать.  а  самой.  а  сама  к  одиночеству  привыкла.  ты  всё  правильно  сделал.  не  наша  это  музыка.  а  мне  больно  уж  нравится.  я  же  не  заплачу,нет.  я  сильная.  может  быть.  одно  и  то  же.  одно  и..  да  к  черту.  



30/08/2010

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208563
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 16.01.2011


Quadro.Tony

Промінь

На  проміжку  часу,  з  вістря
уламками
тишею  слів
падає  промінь  сонця
лишаючи  слід
у  волоссі  твоєму  
фарбуючи  знову  перекисом
те  полотно
і  зниклі  хвилини,
секунди,
роки,  
що  настануть

...

Але  зігріває  повітря  лише
той  промінь  непевний

От  пoкидьoк.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216284
дата надходження 15.10.2010
дата закладки 16.01.2011


Quadro.Tony

Я так хочу

Пробежать  по  холодной  росе  не  боясь  простудиться,  босиком  
Чтоб  увидеть  звезды  на  дне  разрушенного  ветром  колодца
Задержать  дыхание  перед  падением,  взлетом  или  рывком
На  чье-то  остывающее  в  тумане  бетонных  лабиринтов  солнце

Не  моргая  смотреть  вверх  на  капли  дождя,  без  зонта
Стремительные,  как  когда-то  звезда  на  верхушке  твоего  пламени
Рассказать  детям  сказку  как  динозавры  вымерли  от  грамма  винта
Или  научиться  играть  в  домино  с  зашитыми  временем  шрамами

Найти  смелость  заглянуть  за  изнанку  слов  современной  пандоры
И  с  усмешкой  встретить  залп,  не  спиной,  а  лицом  повернувшись
Вдохнуть  запах  пороха  уже  неживым  и  задернуть  сознания  шторы    
О  свои  же  тлеющие  угли  больно  обжечься,  проснувшись…

Только  ради  чего  все  это…


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201411
дата надходження 17.07.2010
дата закладки 15.01.2011


Вінцент

Отречённый

Один  юноша,  прогуливаясь  мимо  коровьего  стада,  что  пасли  вблизи  городской  площади,уселся  там  на  скамейку.  Посмотрев  на  одну  из  коров  что  подошла  к  нему,  подпёр  голову  рукой.  В  этом  занятий  просидел  он  пол  дня.  
 Знакомая  ему  девушка  спросила.
-  Что  ты  делаешь?
-  Наблюдаю  за  коровами.  В  один  момент,  мне  показалось  что  их  не  существует.
-  Если  их  нет?  -  что  же  ты  делаешь  в  этом  мире?
-  Наверно...  
                     Ничего.  -  Юноша  вскочил  и  побежал  к  мосту  пролегающим  над  трассой.  -  Меня,  Нет!  -  крикнул  он,  вскочив  на  быльце  раскидывая  руки  в  стороны.  -  Их,  Нет!  -  кричал  он  от  удовольствия.
 Ветер  разтрепал  его  волосы,  а  куртка  болталась  как  тряпка.  Глаза  блистали  от  радости  осознания.  Казалось  весь  мир  превратился  в  ряд  простых  ответов.  Девушка  догнала  его,  остановилась  и  перекрикивая  ветер,  спросила.
-  Что  же  держит  тебя  здесь?
Возникла  пауза,  всё  замолкло.  В  этой  тишине  мы  тонули  и  желали  услышать  его  голос.  Парень  повернул  к  ней  лицо,  улыбнулся,  прокричал  себе  в  кайф.
-  Ты!...  Ты  и  такие  как  ты.  Моя  жизнь  теперь  утратила  смысл.  А  твоя?  Твоя  жизнь  в  моей,  стала  безценной.  Что  же  ты  будешь  чувствовать,  делать...  Если  Я  уйду!  Туда!  Вниз?!
-  Я  уйду  за  тобой.    не  смогу...  -  кричала  она,  но  ветер  перебивал  рвущийся  из  девичих  грудей,  голос.
-  Так  оно  и  есть.  -  крикнул  он  и  повалился  спиной  на  мостовую.  
Громкий....
                                           .....  Звонкий....
                                                                                           ....  Смех  заполнил  всё.  
Мир  растворился.  Мир  перестал  существовать.  Пока  только  для  двоих,  но  может  и  остальные  скоро  поймут?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234541
дата надходження 13.01.2011
дата закладки 13.01.2011


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.01.2011


tosikosan

Кохаємо жінку!

Кохаємо  жінку...,  яка  насолода
Нестримуєш  крок  щоб  продовжити  рід
Яка  не  вблаганна  шаленна  природа
Це  ж  треба  злетіти  і  впасти  до  ніг.

Кохаємо  жінку,  кохай  це  корисно
І  чари  відчути  й  слабку  срамоту...
Ось  вчора  весь  змок,  шукали  намисто...
Знайти  не  вдалося  сліпому  коту.

Кохаємо  жінку,  вони  такі  різні...
Кожна  із  них  має  купу  проблем
Які  треба  нерви  стальні  чи  залізні
Султану  тримати  коханок  гарем...

Взаємна  любов  на  піку  блаженства
Прямує  потік  і    кохання  фонтан
Якщо  це  вдалось,  шаленіє  «Говерла»
Ото  є  вершина...  і  ти  не  профан.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231350
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 27.12.2010


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.12.2010


Лера Крок

Зачет по оргазму

Скользнули  пальцы  мне  под  шелковую  ткань,  
     Задор  и  счастье  тихо  выдавили  стон.  
     Я  возмущенно  попросила  "...перестань",  
     Но  еще  больше  разрезвился  Купидон.  
     
     Кофейный  вкус  перетекал  через  уста  
     Куда-то  вглубь  и  мимо  сладостных  утех.  
     А  Твои  нежные,  волшебные  перста,  
     Вдруг  разродили  меня  радостью  при  всех.  
     
     Официант,  потупив  взгляд,  нам  подал  счет.  
     Ты  улыбнулся  снисходительно  цене.  
     А  я  поставила  оргазменный  зачет,  -  
     Экзамен  будешь  мне  сдавать  наедине.  
     
     
     
     14.10.09

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150168
дата надходження 15.10.2009
дата закладки 23.12.2010


КРІПАКОС

Я хочу залізти в твої трусики

Я  хочу  залізти  в  твої  трусики,
Ніжно,  ніжно  зацілувати  твій  животик,
Порахувати  на  твоїй  шиї  усі  бусинки,
Моя  пухнаста  кішечка,  це  я,  твій  поганий  котик.
Спинку  гладитиму  своїми  дотиками,
Закрию  тебе  усю  руками  і  своїм  тілом,
Ти  будеш  для  мене  усіма  наркотиками,
Щоб  між  ніжок  у  тебе  все  насолодою  горіло.
Граюся  тобою,  цілуючи  твої  красиві  груди,
Ти  любиш  дивитися,  легенько  торкаючись  мене  руками,
Місцями  я  ніжний,  місцями  ніжно-грубий,
Червоніють  щічки,  ароматом  твоїм  все  пахне  між/над  нами.

Трішки  ніжно  і  ще  ніжніше,  
Я  опускаюся  долонями  між  твоїх  ніг,
Ти  любиш  коли  там  мої  цілунки,  тобі  стає  тепліше,
Ти  мокра  дотиками  кохання  що  переплітаються  в  один  потік.

Ще  більше,  і  так  солодко,  ми  дістаємось  руками  красивого  неба,
Наші  тіла  максимально  близько  одне  одного  торкаються,
Я  божеволію  від  цього  хочу,  мені  всю  тебе  треба,
Мої  всі  думки  у  тебе  тільки  одну  кохаються.


Грудень  2010

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230439
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010


Галинка верхови

Лиш тільки РАБАМИ не будьте жінки…

Лиш  тільки  РАБАМИ  
         не  будьте  жінки,
Лиш  тільки  рабами
         не  треба-
Покликання  жінки  
         зовсім  не  таке-
Не  те  їм  присуджено
         з  неба...

КОХАНОЮ  бути,
       ростити  дітей,
Сімейний  вогонь
       зберігати  !!!
Лиш  ГІДНІСТЬ  
       свою  берегти
Лиш  тільки  рабою
     не  стати....

А  впала  якщо,
       піднімайся  з  колін-
Все  буде-чи  з  ним,
       чи  й  без  нього....
Навчіться  любити
       себе,
Бо  так  я  скажу  вам,
 що  з  того,

Не  буде  добра,коли
         МАТИ-РАБА,
В  рабині  такі  ж
       будуть  діти.
Не  заради  себе,а
       заради  дітей
Ви  маєте  це  
         зрозуміти  !!!

       29.09.2010  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216604
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 17.10.2010


Олександр Обрій

ИСПОВЕДЬ БОМЖА

Чердак  ли,  раскладушка  иль  кровать  -  
Мне  совершенно  всё  равно,  где  спать.
Обычный  постсовесткий  БОМЖ,
На  вас  я  внешним  видом  не  похож.

И  у  меня  нет  выбора,  что  одевать,  -
Пиджак  дырявый,  рваные  штаны  -плевать!
Что  в  мусорном  я  баке  раздобуду,
В  том  щеголять  по  белу  свету  буду.

В  еде  практически  я  не  нуждаюсь  -
Гнилыми  помидорами  питаюсь,
Лишь  изредка  ем  тухлую  селёдку.
Сдам  тару  в  магазин  -  и  есть  на  водку.

Её  я  пью,  чтоб  полностью  забыться
И  от  былых  проблем  отгородиться.
Пропил  я  всё:  семью,  гараж,  квартиру,
Пустился  вот  с  тех  пор  по  миру.

Когда  же  и  работы  я  лишился
Тогда  уж  окончательно  и  спился.
И  вот  по  день  сегодняшний  я  -  БИЧ,
Лицо  моё  походит  на  кирпич.

Да,  старый  и  больной  я  человек,
Бродяжьей  жизнью  обречён  навек.
Такой  совсем  не  нужен  никому.
И  как  так  низко  опустился  -  не  пойму.

И  вроде  бы  ещё  пока  живой,
Дружу  я  со  своею  головой,
Вдруг  смерть  увижу  на  стаканном  дне  -
Тогда  никто  не  вспомнит  обо  мне...

Лишь  одного  теперь  хотел  бы  я  -
Чтоб  больше  не  скатился  по  наклонной
Никто  и  никогда.  А  дети  и  семья  -
Вот  щит  для  человека  лет  преклонных.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207939
дата надходження 26.08.2010
дата закладки 27.08.2010


Крапля неба

І таке буває…

То  була  ніч…глибока  і  безпросвітна.  Він  раптом  прокинувся,  розплющив  очі,  заглянув  у  темряву.  Через  відкрите  вікно  прохолодний  вітер  приніс  її  аромат.  Цей  аромат  він  уже  майже  забув.  Лише  від  неї  пахло  жасмином  і  ще  чимось  неповторним.  Лише  від  неї…Він  більш  не  хотів  спати,  сів  на  ліжку,  взяв  до  рук  гітару.  Спробував  щось  зіграти,  але  не  виходило.  Зірки  світили  у  вікно…Чорт,  йому  згадалась  та  ніч,  де  був  дах,  вони  і  вино.  Тоді  зорі  світили  так  само,  тоді  він  знав,  що  таке  щастя.  Гітара  повернулась  на  місце  і  він  вперше  в  житті  не  міг  підібрати  музику,  яку  б  зараз  хотів  почути.  Раптово  наткнувся  на  її  фото.  Вона  така  шалена  та  усміхнена  сидить  у  нього  на  шиї,  в  зелених  кедах  і  довгому  шарфі.  Тоді  сказала  йому,  що  не  боїться  смерті,  не  розуміє  страху  інших,  саме  тоді  сказала  йому,  що  кохає…Він  раптом  зірвався  з  ліжка,  зупинився  серед  пустої  кімнати.  Йому  здалось,  що    задихається.  Але  повінь  спогадів  заливала  свідомість.
Згадались  їхні  сварки.  Вона  завжди  божеволіла,  коли  він  їй  протирічив,  кричала  і  кидала  в  нього  його  ж  речами,  йшла  та  голосно  стукала  дверима.  Він  і  досі  не  знає  куди  зникала…Потім  вона  приходила,  не  сприймала  жодних  слів,  він  не  мав  змоги  їх  говорити,  бо  її  поцілунки  забивали  реальність.  Навіть  сваритись  з  нею  було  незабутньо.  Він  підійшов  до  вікна,  було  чутно,  як  вдалині  їде  поїзд.  Згадалось,  як  часто  вони  брали  будь-які  білети  і  їхали  в  чуже  місто.  Обожнювали  потяги  і  такі  подорожі,  булки  з  корицею  на  вокзалах,  каву  з  автоматів.  Те  все  було  у  нього  перед  очима,  пливло  і  перемінювалось.  Він  згадав  світанок,  що  зустріли  разом,  один  плеєр  на  двох,  грозу,  що  була  такою  неочікуваною,  дрижаки,  що  хапали  тіло,  її  теплі  долоні,  свою  куртку,  що  залишилась  в  неї…Він  згадав  все…Навіть  те,  як  одного  дня  вона  сказала,  що  її  душа  завжди  буде  з  ним…Оговтався.  Підлога  була  холодною.  Він  вирішив  її  сьогодні  навідати.  І  треба  обов’язково  купити  її  улюблені  квіти…  Ну  от  він    біля  неї.  У  руках  тюльпани…два…Вона  зовсім  не  боялася  смерті…Він  тихо  присів  біля  місця  її  вічного  сну.  І  лише  прохолодний  вітер  приніс  звідкись  її  аромат…Аромат  жасмину  і  ще  чогось  неповторного…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171288
дата надходження 11.02.2010
дата закладки 21.08.2010


Крапля неба

Ти ніколи не знатимеш…

Все.  Досить.  Сьогодні  нової  дози  не  буде.  Вона  так  вирішила.  Був  ранок.  Сонячне  проміння  продиралось  до  квартири  і  вселяло  віру  в  краще.  Хай  це  буде  перший  день  справжнього  життя.  Вона  пішла  на  кухню  і  заварила  собі  кави.  Згодом  увімкнула  улюблену  музику  і  зайнялась  прибиранням.  Генеральним  прибиранням  свого  існування.  Вона  увімкнула  комп’ютер.  Отже,  почали.  «Повикидати»  його  з  друзів  у  всіх  соціальних  мережах,  постирати  всі  свої  коментарі  на  його  тексти  і  фото,  знищити  власні  солодкаві  вірші  на  тему  кохання.  Є!  Їй,  навіть,  не  страшно,  їй  зовсім  не  боляче.  Лиш  не  зупинятись.  Тепер  телефон.  До  біса  два  його  номери  сотового,  витерти  світлини  з  ним,  знищити  мелодії,  що  нагадують  про  нього.  Нічого  не  буде.  Нічого  нема.  Далі.  Ще  не  все.  Зірвати  його  малюнки  з  власних  стін,  викинути  всі  маленькі  дрібнички,  що  чіплятимуть  серце,  можна,  заодно,  і  пилюку  в  кімнаті  витерти.  Але  це  так,  якщо  руки  дійдуть.  Продовжувати,  тільки  не  зупинятись.  Заховати  книгу  їхнього  улюбленого  автора,  закинути  всі  видання  з  щирими,  гарними  текстами  у  дальню  шухляду,  туди  ж  підуть  і  всі  речі  його  улюбленого  кольору!  І  ще  пам’ятати:  нової  дози  більш  не  буде.  Нової  дози  не  буде!  Половина  дня  позаду.  Тепер  здається  все.  Навколо  лише  її  речі,  лише  її  аромати…  Раптом  її  почало  дико  трусити,  сонце  заховалось.  Страшно,  боляче  ,нестерпно.  А,  можливо,  ще  разочок.  Можливо  ще  трошечки.  Зовсім.  Бо  все  нецікаво,  погано,  ніяк.  Вона  не  сильна,  чорт  забирай.  Кого  дурити?  Вона  не  переживе.  ЇЇ  ламає.  Трясе.  Вона  знала,  як  це  зветься.  Вона  не  переживе.  Хоч  би  малесеньку  дозу.  Крихітну.  Зовсім  крихітну  дозу  НАДІЇ.  Надії  на  те,  що  він  буде  поряд  з  нею,  вдивлятиметься  їй  в  очі  і  бачитиме  там  своє  щастя.  Дозу  надії  на  те,  що  вони  все  таки  видеруться  в  гори  і  вона  покаже  йому  інший  світ.  Надії  на  те,  що  все  в  її  руках.  Але  всі  дороги  знищено.  Його  голос  вже  не  вселить  віру  і  його  лист  вже  не  навчить  мріяти.  Все  викинуто,  все  спалено,  все  заблоковано.
   «Доброго  дня,  шановні.  У  нашому  клубі  сьогодні  з’явився  новий  учасник.  Привітаймо  її.»-  вона  чує  той  голос  десь  далеко,  проте  добре  знає,що  новий  учасник-  то  саме  вона.  Рвучко  піднімається  і  тихо  промовляє:  «Новенька-це  я.    Доброго  дня.  Я-  надієман.  Живу  без  надії  уже  два  тижні  і  п’ять  днів.  Мені  ще  зовсім  погано,  я  не  сплю  ночами  і  мене  часто  ламає.  Я  прийшла  до  клубу,  бо  більш  не  можу  сидіти  в  чотирьох  стінах  і  розмовляти  сама  з  собою.  Проте,  я  це  переживу,  пройду,  забуду.  Я  ж  сильна,сильна…»  -її  голос  зірвався.  Вона  повернула  голову  до  стіни  і  прошепотіла:  «  А  ти  ніколи  не  знатимеш,  як  це.  Бо  надія  вбиває.  А,  ти  ,навіть,  ніколи  не  знатимеш,  як  це!»  І  по  всій  кімнатці  клубу  прокотився  глибокий  розпачливий  плач.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207128
дата надходження 21.08.2010
дата закладки 21.08.2010