umberto: Вибране

Мишель деЛакруа

Це нормально…

Це  нормально  -    дихати  тобою,
Це  нормально  -    не  пролити  крові,
Це  нормально  -    мріяти  про  небо,
Ніколи  крил  не  мавши  за  спиною...

Це  нормально,  що  приходиш  в  снах,
Це  нормально,  що  вода  тече,
Ненормально  жити  у  пісках,
Голову  запхнувши  по  плече...

Це  нормально  -    берегти  інстинкти,
Це  нормально  -    рухатись  по  карті,
Життя  ж  малює  лабіринти...
...І  створює  нові  стандарти...

Це  нормально  -    жити  без  тебЕ,
Це  нормально,  що  ти  одиначка,
У  життя  стовідсотково  є
Лиш  для  тебе  схована  заначка...

Це  нормально,  що  чекаєш  долю,
Це  нормально,  що  життя  -  це  бренд,
Серце  -  в'язень  не  захоче  волі,
Це  нормально,  це  твій  happy  end...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315540
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 20.02.2012


olya lakhotsky

Моим друзьям

Всё  рассказано  нами,
пропето  давно,
и  не  ново,  
Раздарила  себя  по  крупицам,
блуждая,
заря.
Но  рассветы  встают,
полыхая  алеющим  
словом,
И  уходят  в  глубины  земли
словарей  якоря.

Попрошайка-бездомный,
гостивший  у  Бога,
и  даром
Пригубивший  рассвета  
разбрызганный  алый  нектар,–
Вместе  с  ним
опускаешься  в  землю  –
служить  кочегаром,
Обжигаясь  словами,  –
твое  наказанье
и  дар.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281784
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 24.09.2011


Лана Сянська

Про метелика, вапняк, вірші і… бозна-що…

Гірко...
В  роті  також,  від  паління  моїх  сигарет,
 тільки  дим,
тільки  вогник  смішний!  від  круглої  цяточки  …

Як  у  суботу  не  буде  дощу,
-  то  помре
мій  дивний  метелик
з  прозорої  скляночки…

Він  просто  хотів...
 щоб  дивитись  крізь  скло,
було  парко  йому
в    півлітровому    домі.

Я  його  похороню
 в  своєму  саду...
у  могилці  із  віршів
насипаних    мною.

Цей  метелик  не  жив…  Йому  бракувало  світу,
Він  не  знав,  що  то  воля,  і  що  то  полон,
 бо  зроду
штучним  був...  І  крильця  його  з  сталактиту,
і    дивитись  на  сонце  не  вмів,  пам'ятав  тільки...
 воду.  

Ну,  то  що,  і  кому  це  потрібно  було?  
 та  й  навіщо  отак?
дивний  витвір  природи  принестИ
 із  печери,
а  я  вірила  в  те,  що  метелик  не  просто
вапняк,
так  від  віри  лишаються  вірші  на  білім...
 папері.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270764
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 18.07.2011


olya lakhotsky

Хліба й марев

Чудеса  не  в  ціні,  для  дорослих  дітей  –  хліба  й  марев,
І  ліміт  на  тепло  в  ланцюгах  карнавальних  вогнів.
Чи  пророк,  чи  паяц  –  неважливо  –  лише  б  на  коні,
І  купляє  усе  мім-безумець  позліткою  слави.

І  нема  за  вікном  ані  сплеску  крила,  ані  слова,
І  душа,  як  листок  обгорілий,  тривожна  й  пуста,
І  торкнулася  скроня  тонкого,  холодного  скла,
І  куди  нам  з  тобою,  моя  одинока  любове...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260144
дата надходження 17.05.2011
дата закладки 19.05.2011


Лана Сянська

Л…

Ти  так  далеко
Летом  літа  спливає
Моя  летальність
Ти  так  далеко
І  дихати  відстанню
так  не  легко.

Я  лину  за  плином
Миттєвих  ілюзій
Юзом  колеса  
По  льоду  
Зливи  линвами
Мене  тримають
Над  плаєм.


Караюсь,листаю  
Линяю  
Знаю    не  легко
Чуєш  
Лаюсь  ламаюсь
але
Лишаюсь...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205467
дата надходження 12.08.2010
дата закладки 13.08.2010


Алина Остафийчук

Дорога Солнца

1    
Оледенела  ладонь  –  
горный  хрусталь  января  
светел.  Ни  горе,  ни  боль  
не  потревожат.  Земля  
спящей  царевной  лежит  
в  Божьих,  уставших,  руках.  
Лед.  И  вокруг  –  ни  души.  
Ты  далеко  от  меня…  

2    
Снится  под  нежитью  дней,  
под  одеялом  дорог  
теплое  что-то.  Земле  
видится  нежность.  Но  Бог  
словно  чужой  и  чумной  –    
не  дотянуться  вовек.  
Бесы  толпятся  гурьбой.  
Брежу,  молюсь  о  тебе…  

3    
От  занавески  –  сквозной  
ветер  –  и  ставни  поют.    
В  комнату,  в  явь,  в  аналой  
поля  врывается  –  звук.  
То  ли  архангелов  хор,  
то  ли  –  капель  за  окном.  
Сердце  расхрыстано.  Вот  –  
ты  на  пороге  моем…  

4    
Не  насмотреться  земле  
в  Божью  лазурь  поутру.  
Вместе!  –  и  пятится  смерть.  
Золото  зерен  –  во  тьму  
Леты.  Обнимет  вода,  
и  захлебнется  рассвет  
радостью.  Мимо  –  года.  
Верю  и  внемлю  –  тебе…  

5    
Слишком  дождю  –  хорошо  
в  мякоть  земли  уходить.  
Мается  –  может,  еще  
небо  я  не  долюбил...  
Хлещет  сомнений  гроза  
поле  –  по  жарким  щекам.  
Черным  легла  борозда:  
ты  не  оставишь  меня?...  

6    
Вещие  сны  января    
к  лету  сбываются.  Льнет  
жемчуг  росы.  И  янтарь  
манит  бесстыдным  огнем.  
В  мареве  вольной  любви  
новых  дорог  оберег  
топью  окажется.  Нить  
я  оставляю  –  тебе…  

7    
Может  ли  луч  удержать  
солнце  на  месте?  Летит  
к  небу  живая  душа.  
Пух  тополиной  любви  
мечется,  ищет  –  ладонь,  
чтобы  припасть  и  застыть.  
В  землю  уходит  огонь.  
И  рассыпаемся  «мы»…  

8    
Сотни  осколков.  Стекло  –  
к  счастью.  Зеркальная  блажь.  
Вдребезги  небо!  Покой  
после  смятения.  Пляж  
белый,  песчаный,  пустой.  
Волны  вполне  улеглись,  
пену  оставив.  Тобой  
неразрешаема  –  жизнь…  


9    
Быть  –  это  ветра  быт  
в  поле.  Пылить  –  и  только.  
Зерна  взросли.  Но  пыл  
пеплом  осел  в  ладони.  
Новая  жизнь  –  сильна,  
память  еще  сильнее.  
Мямлит  и  ждет  сентябрь,  
чтобы  ты  вспомнил  –  первым…  

10    
Время  бредет  вослед.  
Осень  к  утру  седеет.  
Город  впадает  в  бред,  
плачут  в  тоске  аллеи.  
И  ностальгии  ком  
в  горле.  Простужен  ветер.  
Листья  легли  в  альбом  
памяти.  Ты  –  не  встретил…  

11    
В  доме  опять  сквозняк,  
только  совсем  некстати.  
Бусы  рябин  звенят  
слишком  тревожно.  Платья  
сброшены  с  тополей,  
в  клочья  платок  изорван  
облака.  Всё  же  мне  
ты  невозможно  –  дорог…  

12    
На  небе  застыла  пена  –  
холодная,  как  душа,  
забытая  Богом.  Время  
идет.  Но  неверный  шаг  –    
один  –  и  зима  навечно  
вернется.  За  нею  –  тьма.  
По  небу  –  Дорогой  Млечной  
спешу  отыскать  –  тебя…  

март  2010

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205534
дата надходження 12.08.2010
дата закладки 13.08.2010


olya lakhotsky

Пілігрим

Жалю,  жалю  ти  мій,  де  шукати  для  себе  розраду?
Тільки  гори  високі  –  прихисток  для  стомлених  пліч,
Тільки  тиша  прийде,  і  до  ніг  тобі  лагідно  сяде,
Тиху  пісню  твою  наодинці  дослухає  ніч.
І  опуститься  небо  пелюстками  чорними  м'яко
У  засмучені  очі,  згасити  поможе  журу,
Буде  прощено  все,  і  забуто.  І  стомленим  птахом
Полетиш  в  теплу  ніч,  залишаючи  землю  сумну.

(цей  вірш  написаний  дуже  давно  –  ще  в  попередньому  житті.
але  він  мені  досі  подобається.)

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204256
дата надходження 04.08.2010
дата закладки 04.08.2010


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.08.2010


Алина Остафийчук

РОДОВАЯ ПАМЯТЬ

1  Огонь
Агония  огня  –  во  мне,  но  к  черту  –  тленье.
Горит  восток  в  зрачках,  и  плавится  земля.
Я  одинок  и  дик.  Но  ветер  –  в  поле  зренья
раздует  не  пожар  –  желание  играть
с  бумагой  и  бедой.  Икар  –  по  искрам  пляшет,
а  кажется  –  парит.  Янтарным  языком
день  слизывает  ночь.  И  ни  вода,  ни  сажа
не  остановят  скачки.  И  в  горле  –  черный  ком
перегорит  –  гранит  не  оградит  горнило.
Наружу  –  жар  и  жилы.  От  воздуха  –  не  пьян,
а  невозможно  –  жив.  Сгорая  –  множит  силы
и  бесконечен  дух  –  в  агонии  огня…


2  Вода
Рассветный  туман  над  белой  рекой  –
вся  радуга  воедино
сливается  в  чистый,  прозрачный  покой.
И  даже  кувшинки  –  мимо
плывут  в  неуемной  своей  желтизне  –
движение  солнца  в  небе.
Но  в  эту  минуту  движений  –  нет,
и  мир  небывало  –  белый.
Бумага  без  пятен  растерянных  букв,
забытая  занавеска
в  покинутом  доме.  Отсутствие,  звук,
сокрытый  губами.  Песня
пустых  облаков  –  ни  грозы,  ни  фигур,  -
одна  белизна    -  и  только.
И  в  это  затишье  –  с  разбегу  –  нырнуть,
разрезать  туман  –  собою.
Хрустальными  каплями  –  взрыва  сильней  –  
взъерошить  перину  неба.
Движение  –  есть.  И  оно  –  во  мне,
в  реке,  в  белизне  рассвета…


3  Земля
Прижаться  щекою  к  шершавой  коре,
дышать  в  унисон  –  и  тихо  –  
как  будто  дыхания  вовсе  –  нет,
а  есть  золотая  мирра
смолы  –  по  прожилкам  большого  «мы»
струящегося  бессрочно.
И  сердце  заходится  –  громкий  мир
пульсирует.  Аве,  отче  –
за  то,  что  не  ведаю,  где  моё,
а  где  –  огневое  –  хвои
течение.  Лето.  И  льну  –  щекой  –
до  пят,  оживляя,  колет…

4  Воздух
Без  огня,  без  воды  и  земли  –
я  ничто.  Впрочем,  как  и  воздух  –
пустота.  Невесомый  мир
без  единой  души.  По  звездам  –
странник  –  холодно  и  темно:
слишком  много  пустого  света.
Пустишь  воздух  по  жилам  –  боль
обернется  обычной  смертью.
Эхо    -  гулких  галактик  пыль,
несгорающие  пространства.
На  земле  –  неспокойно  –  быть,
и  течения  ежечасно
изменяются.  И  в  золе
прорастает  цветочек  –  алым
чудом.  И  жарко  мне,
если  к  воздуху  примешали
плавни    -  шелест  речной  волны
у  щеки.  И  шершавый  берег
замирает  –  смакуя  –  «мы»,
и  сгорает  рассвет  на  небе,
чтобы  день  убелил  золу,
и  не  черными  были  угли.
Все  стихии  –  во  мне  поют,
и  заходится  сердце  сдуру:
вдруг  останется  только  пыль,
воздух,  выброшенный  на  ветер.
Потому  непременно  –  быть
тороплюсь  я  во  всех  рассветах,
в  каждой  капле  живой  реки,
в  чистом  воздухе  над  полями.
Я  всегда  –  одинок  и  дик,
но  во  мне  –  Родовая  Память…


август  2010

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203973
дата надходження 02.08.2010
дата закладки 03.08.2010


olya lakhotsky

Назви мене

Назви  мене,  я  хочу  бути  названою,
І  викликаною  з  небуття,
Чарівною  казкою  розказаною,
Найповнішим  келихом  життя.

Зірви  мене  –  так,  як  зривають  вірші
З  небес  гірких  і  кидають  в  піски.
Я  хочу  стати  словом  найніжнішим  –
Поклич  мене.  Промов  мене.  Назви.

Там,  де  слова  не  переходять  в  тишу,
Де  гра  жаги  і  болю  не  мине,
Тебе  сусальним  золотом  напишу.
Згадай  мене...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203679
дата надходження 31.07.2010
дата закладки 31.07.2010


Лана Сянська

ПЛАЗМОДІЙ В АГОНІЇ (З РОДУ АНАФЕЛЄС…)

Правдоподібні  прогнози  на  завтра,
Планомірним  летом  сканованого  літа,
Плазмоїдна  плазма  зчитує  в  режимі  "авто",
Буферно-форматовано  і  ліпить  мітки.

Незрозумілий  світ  стікає  бліками  від    літер,  
Заводнює,  знекровлює,  і  копіює,  і    мигтить...
Кидає  на  "робочий  стіл",  якого    і  немає  ,
А  на  столі  лиш  кава,  запальничка    і  продерта  мить.

Плазмомодій  в  агонії  шизогонно    ділиться,  
І  піриться  в  божість  і  накликає  анафему,
Продромально  судомить  і    оскалом  шкіриться
Вампір  кровожерливий  з  роду  анофелєс.

Лиш  вирвати  шнУра  і  все  погасне,
І  згине  ,й  минеться,  й  пройде,  й  пролетить,
Лише  спалахне  випадковим    фугасом,
І  стане  сірою  плямою  і  чомусь,  заболить…

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202066
дата надходження 21.07.2010
дата закладки 21.07.2010