Вічність до наступної весни,
Мозку легше і спекотніш тілу…
Любий Купідоне, припини
В моє серце закидати стріли!
Бачиш, вже закінчився сезон,
Мало часу, планів забагато…
Кожен професійний Купідон
Має хоч колись відпочивати!
Має ж в тебе буть якийсь момент,
Планування, стратегічних рішень?
Може, вибрать інший інструмент?
Може, стріли підібрать ніжніші?
Має ж в тебе буть якийсь резерв –
І серця в запасі, й інші долі…
Ох мені на влучних і везе:
Купідон - і той роботоголік…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262549
дата надходження 31.05.2011
дата закладки 31.05.2011
Залишся зі мною, дозволь собі бути щасливим,
Пробач собі погляди в вічність мого декольте…
Відкрию для тебе свою дивовижну властивість -
Що світло в мені і з небес, і з вогнів дискотек,
Що очі мої то яскраво зелені, то карі,
Що голосом то солоджу, то пророцтва пряду,
Що в небі не мали часу написати сценарій,
Тому я своє сьогодення творю на ходу…
Дитячі мотиви і ігри – прості і смішливі,
І байдуже скільки у стовбурі тому кілець…
І люди без зайвих занурень в пусті детективи
Поламаних доль, і мільйонів розбитих сердець…
У серці моєму є смуток, і сміх, і не тільки –
Там місце є кожному, ким у житті дорожу.
І те, що сьогодні у настрої міні і шпильки
Не значить, що завтра я не одягну паранжу… :)
Не знаю, чи то вже назавше, чи може, минуще,
Чи в серці моєму ще довго пробуде весна…
Залишся зі мною, не треба робити припущень –
Яка я насправді, бо й Бог цього, мабуть, не зна…
Бо треба любити без знаків питання, бо треба
Приймати таку, яка є – без сумнівних тривог,
Бо знаєш, я можу щасливою бути й без тебе,
Та ХОЧУ щасливою бути з тобою удвох!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260743
дата надходження 20.05.2011
дата закладки 22.05.2011
Знаю, це туга говорить,
Втома дається взнаки.
Та я, безнадійно хвора,
Тобі не подам руки.
Викажуть відчай вилиці,
Стесані лезами днів...
Скільки ж її лишилося,
Рими, що ти не схотів?
Скільки ж його примножиться,
Болю, що ти завдав?
Бога безладні ножиці
Витнули серце з заграв...
Сяє нікчемним запитом,
Просить кінця в вогні...
Ти ж не боїшся втратити?
ні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260749
дата надходження 20.05.2011
дата закладки 22.05.2011
Янгол з породи відстаней і туманів,
Вічного диму, плеєрів і свічок;
З тих, що уміють голосно про кохання,
Видершись на незамкнений хмарочос;
З тих, що гітара й жінка лягають в руки,
Стерши кордони сумнівів і причин,
Янгол із тих, що не пасують сукням,
Одягу не тримаються і личин…
Янголи із таких не уміють матом,
Їм і життя не біль, і думки – не хрест,
Певна, він був назначений старшим братом,
Я впізнаю цей люблячий братній жест –
Легко по спині – мовби «тримай осанку»
(чи аби впевнитись, що до крил не стає?),
Янгол із тих, що з ними можна до ранку,
В небо дивитись з думкою про своє…
Тихі його слова і прості зізнання,
Очі його невиспані і сумні,
Янгол з породи відстаней і туманів,
Мабуть, вже не навідає моїх снів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260792
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 22.05.2011
Линуть серенади і пісні Орфея
Після наших спільних диво-перемог;
Ти – моя покірно-найсолодша фея,
Я – твій нездоланно-дружелюбний бог.
Цю вагу підношу я широким хватом,
Лиш одна проблема: світ! – а не світи…
В небі для великих місця не багато;
Я тобі поступлюсь... – тільки дай піти.
07.04.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252304
дата надходження 07.04.2011
дата закладки 13.05.2011
Ой, Весна! Моя любов, моя краса!
Квітує травень- син останній,
Чарує, зваблює мене до гріха,
Чому ж і ні? Він такий гарний...
На струнах душі він награє ,
Свою мелодію кохання,
Бринить вона, а серце крає:
Невже вона в житті остання?
" Живи, радій, тобі ще рано"-
Весна мені відповідає.
Ось, зорі на небі сяють так ясно
Й розцвів бузок у саду дуже рясно,
П’янить його квіт, немов старе вино,
Хмільне у мізках, на вустах медове...
Солов’їна пісня лине у гаю,
Чарівливо так, немов я у раю...
Я до тебе на крилах вітру лечу,
Зігрій мене в обіймах, я й оживу.
Зітри спогади сурової зими,
Холодної до болі, до німоти,
Розвій із вій, той подих смерті її,
Поцілуй вуста мої, життя вдихни.
Нехай знов розквітне любов, як колись,
Тоді ми з тобою злітали у вись...
Ти на небо дивись і за нас молись
Та тільки серед зірок, не загубись.
********
Я знов живу, закохана у життя,
Бо прийшла Весни краса, любов моя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259435
дата надходження 13.05.2011
дата закладки 13.05.2011
У полі жайворонок утішає,
Барвистих квітів аромат п’янить,
Земля нас рідна пишно зустрічає,
Це незабутня мальовнича мить.
Проміння сонця огрівне, тепленьке
Нас лагідно вкриває і живить.
В далечині хмаринка є маленька,
Корабликом по небу ген летить.
І наша річка тягнеться далеко,
У неї гарні, різні береги:
Один крутий, на нім стоїть лелека,
Пологий другий сходить до води.
Спокійна течія шумить деінде,
Хлюпоче, по камінню дзюркотить.
Русло ріки валами є примітне,
Старенький міст давненько тут стоїть.
Колише вітер прибережні верби,
Яких місцями дуже наросло.
З них старожили – пишні, величезні,
З яких окинеш оком все село.
Побачиш, хто господар, що майструє,
Хто на городі впорався і як:
Оброблений город красу малює,
А на запущенім – росте будяк.
Близькі для серця всі ці краєвиди,
Де суєта міська йде в забуття.
Душа тут намагається зріднитись
З наочною окрасою життя.
05.05.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258905
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 12.05.2011
Знаєш, в моєму віці чекання принца -
Ще не симптом хвороби, а вплив породи.
Матимеш вільний час – то мені зустрінься,
Я тобі розкажу про свої пригоди…
Я тобі розповім про жіночі трюки,
Як воно – бути так, щоб як за стіною,
Як воно, коли раптом цілують руку,
Як зупиняють авта переді мною…
Як із плеча бретелька спадає вчасно,
Що треба в спину, що – у плече і пошепки,
Знаєш, в моєму віці самотнє щастя –
Це ще свідомий вибір і вільний пошук.
Знаєш, коли мужчина іде позаду,
Я відчуваю погляди на сідницях,
Знаю, я не повинна про це казати,
Зрештою, якщо хочеться – то дивіться…
Зрештою, гарні ноги, і гарні груди,
Очі також доволі собі бездонні…
Знаю, що так задумано, хай так буде,
Хай собі множать меседжі телефонні…
В принципі, я вже звикла до їхніх байок,
До безкінечних виходів «десь на каву»,
Знаю, я забагато про це все знаю,
Мабуть, саме тому я тобі цікава…
Мабуть, саме тому ти мені не дзвониш –
Щоби мені здаватись ще більш принадним…
Знаєш, я так втомилась від церемонних,
Я б так хотіла просто і без ускладнень…
Я б так хотіла щиро й не по-дорослому,
Так, як умію досі хіба що в віршах…
Знаєш, коли у тебе знайдеться простір,
Я тобі покажу мене найсправжнішу…
Я тобі розповім про життя без ролей,
Про моє справжнє, викладене в хореях…
Просто не в віці суть, я із тих Ассолей,
Що таки дочекається свого Грея…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258856
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 11.05.2011
Богові легше – бо люди Йому не болять,
Час Йому вічний, і простір Йому не завада,
Він не залежить від слів, обіцянок, проклять,
Він не чекає на схвалення, чи на пораду…
В Бога надійні кросівки – дарма що одні,
Чашка Його не спустіє від доброго чаю,
Бог собі пише вірші і диктує мені –
Я ж собі думаю, наче я щось означаю…
Бог вечорами досліджує свій інтерфейс –
Ставить на комусь хрести, многокрапки і коми,
Богові легше – бо Він розуміє людей,
І не вважає себе непотрібним нікому…
Богові просто, для Нього тумани тривог -
Наче завіса, що перекриває дорогу…
«Дівчинко мила, - зітхає на небі мій Бог,
Мало ж ти знаєш про Бога, практично нічого…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258661
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 10.05.2011
Я любила його, я за нього заледве не вийшла,
Хоч і плакала хвилями розпачу в зайвих рядках.
І без сумніву, я в його серці найкраща колишня…
Чи шкодую? Ні краплі – без нього була б не така…
Я любила усіх, з ким проводила тижні і миті,
Дарувала себе, розуміючи – завтра нема…
Я романтикам квітла п’янким невловимим суцвіттям,
Ну а циніків з розуму зводив пахучий дурман.
Я любила на мить, і любила, чекаючи завтра,
Я втікала, аби зупиняли, і йшла, як раба,
Я була, як бур’ян, і троянда, фіалка, і сакура,
І зривали мене, не зумівши зламати стебла.
Я любила і так, щоб без слів, і сховавшись у мові,
Я і смерчем була, і невидимим бризом морів,
Я ділилася щастям, його розливала на совість,
В чашу кожного, хто моїм внутрішнім сенсом горів…
Я любила і свято, і грішно, і з острахом страти,
І мене засудити нікому я не бороню…
Я любила щосили, і вчилась любов відпускати,
Залишаючи в серці лиш пам'ять і іскру вогню…
Я любила завжди, і любов – то єдина святиня,
Що у зернах нових відживає з сухої стерні,
Із якої щомиті сплітаю чудне павутиння,
Полонити того, що від неба дарунок мені.
Я любила, люблю, і, допоки існую, любитиму –
Чи того, хто виловлює погляд під шатами вій,
Чи того, що не спить у інакшому вимірі світу,
Чи тебе, незнайомцю, що навіть поглянуть не смієш…
Бо повіриш чи ні, та для того я створена Богом –
Щоб любити, стираючи сумнів і перестороги…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258484
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 09.05.2011
Долаючи біль,невгамовну тілесну й духовну
На вірну Ти смерть прямував не за свої гріхи
І чашу образ випив без нарікань гірку й повну
А били до крові безжальні й тяжкі батоги...
А Ти все простив,ще й у Бога зумів попросити
Щоб Він не гнівився на нас,на жорстокий народ
Розп*ятий же був,щоби ми могли в світі пожити
Взамін не просивши ніяких собі нагород...
В надії помер,що навернуться люди до Бога
Від зла відкупив,давши в жертву свою плоть і кров
Бо істинна й вірна у світі одна лиш дорога
І справжня та щира єдина до Бога любов
Я дякую дуже,що Ти нас завжди пам*ятаєш
Ісусе,безцінний дарунок,твій викуп---життя
Крізь терна,буває,дорогу до серця долаєш
Прости мене грішну й прийми від душі каяття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250033
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 08.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.05.2011
Троянда в небо закохалась, у ясні очі голубі,
Вона у затінку зростала в квіткові роки молоді.
Закохано дивилась в далі, заквітчано гляділа ввись,
І росяних чекала ранків, щоб небо знов витало скрізь.
В віночку з пелюсток червоних, і оксамитові листки,
Та квола, не така яскрава, як інші ружі навкруги.
Вони пихато хизувались своїм вбранням розкішним,
І розкидали пелюстки неквапливо, неспішно…
У нові шати зодягались, і в росах лагідних купались.
У тінь дивились зрідка, щоб посміятись з квітки.
Засмучена й безсила, в сусідстві з пишним мохом,
Вона дивилась в небо своїм тендітним оком.
Тягнулася стеблиною, пускала пагінці,
Зіпнулася терниною у неспокійнім сні.
Розбито і безсило до тину потяглась,
І радісним світанком до неба простяглась.
Розквітла і пахуча, весела і струнка
Звисока поглядала на небосхил вона,
І пліті простягала до неба запашні,
В’юнкою ружа стала, квітує мов в вогні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258382
дата надходження 08.05.2011
дата закладки 08.05.2011
Жінці з нагоди Дня Матері присвячую…
Замість епіграфу: «Всі катастрофи у світі відбуваються через те, що жінка забула, якою силою вона володіє, і перестала спрямовувати її за призначенням» ©
Знаєш, я точка, з якої починається відлік… Точка, в якій сходяться всі елементи сущого. Я згусток енергії, яка має силу змінити всесвіт. Я краплина вічності, із якої починається сама вічність… Ти мені не віриш? Що ж…
Знаєш, я вмію просто бути і відчувати світ усім своїм єством. Давати слово очам, серцю, кожній клітинці тіла… Пропускати крізь себе усі природні стихії, ставати енергетичною матерією, яку треба втримати… або відпустити.. Будь ласка, не борони мені…
Знаєш, я можу горіти вічним сяйвом, або палати руйнівним вогнем… Бути бурхливою плазмою, яку неможливо втримати і залишитись цілим… Я можу бути готовою до знищення цілого світу – крім тебе, що носиш печать недоторканості… Будь ласка, не залишай мене…
Знаєш, я вмію бути повітрям… Легесеньким вітром, який віє прохолодою і оновленням… Смерчем, який зносить усе на своєму шляху… Вести за собою дощові хмари, чи розганяти ці хмари і виштовхувати із небесних закамарків сонце… Будь ласка, не дозволь мені тебе знести…
Знаєш, я іноді буваю водою… Стікаю світом, життям, людськими долями… Суцільними стінами, заштрихованими пасмами мостів між хмарами і нами… Я вмію текти усією своєю сутністю, всією собою… Так, що весь світ поглинає туман – жалю, скорботи, або ж ніжності… Будь ласка, тримай мене за руку – тумани минають…
Знаєш, я буваю землею… Приймаю в себе зерна, які проростають щиро і щедро… Іноді рідкісні трави, іноді дерева, іноді бур’яни… Буває, що і люди… Іноді врожай буває не таким, як ти того очікуєш… Будь ласка, доглядай за мною…
Знаєш, я Всесвіт. В мені мільйони галактик, мільярди зірок і планет, незліченна кількість цивілізацій. Я безмежна – не намагайся зрозуміти мене…
Я квітка. Несміливий пуп’янок, коли без тебе, повноквітна – коли з тобою. Відчуй ніжність моїх пелюсток, влови тонку хвильку мого аромату - не дай мені зав’янути передчасно…
Я крапля. Я здатна розпастись на молекули і знову стати єдиним цілим, здатна злитись воєдино з міріадами інших крапель. Здатна засохнути і лишити по собі лиш тонкий спогад – будь ласка, вбережи мене…
Я нота. Сумна чи піднесена, одна чи в натовпі – я пробуджую твою сутність, викликаю резонанс із струнами твоєї душі. Почуй мене…
Я промінь. Несміливо дарую тобі світло, повносвітно обігріваю… Вказую тобі, куди йти, коли тобі темно… Побач мене…
А ще, я камінь. Гладенька, чи шершава, річкова галька чи діамант – я однаково міцна, однаково цінна – оціни мене…
Знаєш, в мені незліченна кількість граней і безмежність світових образів… Мій горизонт нескінченний, моя сутність невловима і нерозгадана. Я нагадує тобі про найкраще, що в тобі живе. Мої обійми лікують біль, а поцілунки загоюють рани… Мої доторки ламають усі страхи… Мої погляди дарують крила… Мій сміх надихає жити… Моя слабкість пробуджує в тобі силу… Мої слова формують твій настрій… Моє мовчання вказує тобі напрям… Моя пристрасть єднає тебе із Всесвітом… Моя ніжність робить тебе м’якшим…
Якби не було тебе, мені не було б для кого бути… Дякую Тобі, що потребуєш мене! Будь ласка, люби мене!
З Любов’ю,
Твоя Жінка
Замість постскриптуму: «Жоден чоловік на світі не зможе зробити щасливою нещасну жінку. Лише щасливу жінку можна зробити ще щасливішою» ©
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258325
дата надходження 08.05.2011
дата закладки 08.05.2011
Я йшла під зливами сердець,
Що розійтися мали мирно
Але пішли ми навпростець
І почуття лились неспинно.
Незріла, втомлена душа
У снах чекала його тихо,
Вітала ніжно небеса,
Коли за гріх молилась щиро.
Всі кадри тих далеких днів
Один лиш погляд чи обійми
І ноти списані із слів,
Що так хотіли стати вільні...
Я пам`ятаю кожен подих
У жартах долі, мов сп`янінні
Коли година, як хвилина
Плила в коханім божевіллі.
І дотик рук твоїх уперше
Такий гарячий і несмілий
І розум все б те заперечив!
Та серце - вдокір би змертвіло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257118
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 08.05.2011
Якщо вам невідомий стан абсолютного ненав’язливого, розрідженого спокою, такого звабно-цнотливого, який виникає десь зсередини і розлившись по нейронах, збуджує всі рецептори до нестями ожививши їх чутливість,- то тут про це. А так буває уві сні.
Кімната. За вікном вишнева хурделиця. Світло проникає крізь скло заповнюючи фотоспалахами простір куба кімнати. Адже середовище в кубі – також простір. Інколи навіть дуже щільний для двох… «Уява, - це найголовніше, воно є відображенням того, що ми притягаємо у своє життя»* Вона . Нічого її зараз не турбує, жодні подразники, окрім світла, повітря. Лише відчуває себе і свій білий, бавовняний халатик в сині дрібні квіточки. А ще, - мокре волосся на плечах і шиї, срібні дротики кульчиків з білими перлинами у мочках вух. І… Тепло Його присутності. Ота присутність хвилями пульсує у просторі і часі. Все так просто. «Все так просто… але зовсім не так.»* Він лежить на тахті, просто лежить і читає журнал. Уважно так читає. Як добре, що вона може спостерігати за ним. Вона сідає на краєчок тахти, підібгавши під себе праву ногу. Щось там показує і говорить телевізор. Але він нікого не цікавить. Їй цілком фіолетово зараз , що діється у місті, у країні, у світі і Всесвіті. Вона сама собі – Всесвіт. Їй не хочеться думати про минуле, про майбутнє, яке прийде доволі скоро, бо є теперішнє, тут , вже, зараз…І це діється цієї миті, тепер, вже. Зрештою, діється те, що нічого не діється. Все у стані якоїсь кисільно-просторової зависі. Просто Вона хоче якось Його розворушити. Хихикає, про щось питає, стріпує з волосся крапельки води. І чує у відповідь таке спокійне: « Угу, угу…» . І цього достатньо. Значить він тут, таки чує її. Ось, вона біля його ніг. Перше, що прийшло на думку, то це, що дуже захотілося торкнутися і потеребити йому пальці. Вона торкається їх руками, і відчуває кожну дрібненьку кісточку-фаланги: проксимальну, середню, дистальну. А великий палець, - має тільки дві фаланги. А кожна фаланга складається з основи, тіла і головки.. А великий має назву hallux. А оце,- плеснові кісточки. Кожна плеснова кістка має тіло, основу, що з'єднується з дистальним рядом кісток заплесна, і головку з суглобовою поверхнею для сполучення з проксимальною фалангою кожного пальця. Вона досліджує будову його стопи і все це говорить вголос. Її пальчики тереблять йому пальці на ногах. А шкарпетки сірі такі, у чорно-білу кашку. Ну і що? Шкарпетки не заважають. Вона має делікатні, філігранні, вправні пальчики і дуже чутливі рожеві пучки. «Лоскітно» , - каже він і ворушить пальцями у шкарпетках. «Терпи, - бо зараз укушу, - то буде боляче..»,- каже Вона, знову стріпуючи волоссям, а на скельця його окулярів падають дрібні краплини води з запахом лавандового шампуню. Її тапочки летять із ніг у різні кути кімнати. Вона забирається на тахту і риплять старі пружини. Стягає шкарпетки з його ніг і гострі зубки впиваються в великі пальці ніг. І… Шелестить журнал, Він хриплувато сміється і щось там каже, але вона, як кішечка, яка грається клубком ниток, випустивши кігтики від задоволення, - вже нічого не чує. Її руки пірнають під його сірий плетений светр, і долоні, і пальці відчувають гладкість і тепло тіла, ковзають вище, і вже пучки намацують невеликі кружальця, ще гладкіші за шкіру, і на цих кружальцях раптово з’являютья тверденькі-тверденькі, маленькі-маленькі, бруньочки сосків, які обпікають її м’які рожеві пучки, передаючи імпульси у тіло, яке все більше стає чутливим до світлових фотонів, і з черговим спалахом відбувається хімічна реакція у кожній клітині . Яка? А така, яка каталізується дотиками, запахами, звуками і теплом інфрачервоного світіння тіл. Не витримують застібки-затраски на її халатику і трісь-трісь, вони самі розстібаються, але вона цього не помічає. А що відбувалось далі? Ви чекаєте продовження?.. А воно відбулося поза часом і простором…
Вона обережно, щоб не торкнути нігтиками , водить пальчиками навколо бруньочок. А вони наче ще твердішають. Щось стається з простором. А.. У ньому дифузія звуків, зовсім не чутних, лише дихання, вурчання старих пружин тахти, шарудіння бавовняного халатику і шерстяного светра, звуки тертя-ковзання… і зміна кольорів фотоспалахів,- на лілово-молочно-білий. А час… 9год.8 хв. Гм… Якесь знайоме число. Згадалось g, - прискорення вільного падіння… «Найпрекрасніше з усього, що ми можемо переживати, - це незбагненне.»*
Вона поклала голову на його м’яке плече. А светр зовсім не був кусючим. Її долоня лежала на його грудях і відчувала, як протікав час через тіло ударами серця відліковучи хвилини. Ледь здригалися повіки. Його дівчинка спала. Не важливо де. Важливо, що на Його плечі. «Нема простору і часу, є їх єдність»*,- так вважав Ейнштейн.
*Цитати Альберта Ейнштейна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258310
дата надходження 08.05.2011
дата закладки 08.05.2011
Прийми, мамусю, привітання,
Із святом Матері Тебе!
Нехай при наших побажаннях
Усе хороше лиш прийде.
Ти нам життя подарувала,
Цей дар безмежно дорогий.
Ти нас ростила, доглядала,
І перші кроки – труд це твій.
Ти нас до себе пригортала,
Лілеяла своїм теплом,
Оберігала, пильнувала,
Зростила під своїм крилом.
За нас Ти все переживаєш,
Щоб ми здоровими були,
Притулиш, втішиш, помагаєш.
Не ціним цього часом ми.
Тобі здоров’я ми бажаєм,
Благих і многих літ, добра.
Тебе цілуєм, обнімаєм,
Ти рідна, мила, дорога!
06.05.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258169
дата надходження 07.05.2011
дата закладки 08.05.2011
Немаю почуттів щоб тобі дати
І посмішка моя вже не така.
Нема у нас нічого щоб згадати
Та в пам'яті про тебе біль різка.
Ми вже не поряд та ще щось тримає,
При зустрічах лиш серце не мовчить.
І хоч в душі тихенька музика лунає,
Тобі ті струни більш не зачепить...
Немає в переспективі більш кохання..,
І на папері знов пишу сумні рядки,
Ми знов, і знов влаштовуєм прощання..
І слухаємо знов пусті гудки..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257287
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 04.05.2011
(Дівчата, Ви два сонця!)
Я не заздрю дощу, що вмиває байдужі обличчя,
Він вилизує грим (довіряти ж бо маскам не вміє),
Як не вірю словам, що осколками душу калічать..,
Лиш достиглим очам, у яких народилася мрія.
Зупинятись не слід. Я не заздрю далеким дорогам;
Той хто вірить – не жде, задивляючись просто угору.
Не кидай фраз скупих у багаття моїх монологів –
Я воскресну ще з них! – та не заздрю, бо, мабуть нескоро.
18.04.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254743
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 03.05.2011
Твоїх обіймів тонка межа – коли тремтіння іще не видало,
Коли ще друг, але вже не дуже - і не вернутись, і не спинитися,
І поки тиша переважа, і, мов незриме густе повидло,
Опала ніжність огорне душі, і залишається лиш молитися…
Ти поцілуй мене в той момент, коли самотність іще не скорена,
Коли ще крильцями тріпотить, і все відштовхує, і сахається,
Якщо кохати – то тільки вщент: щоб перед небом було не соромно,
Нехай блаженство триває мить, та як блаженно в цю мить кохається…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254104
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 03.05.2011
Поки сила є – я окрилена,
Сміх іскриться на промінцях…
Бог створив мене особливою,
Щоб загоювала серця,
Щоби сяйвом своїм ділилася,
Лікувала чужі страхи,
Щоби Боженьці з його милістю
Були легші людські гріхи.
Поки сила є – я любитиму,
Облаштую у серці рай,
Щоб стежки там стелились квітами,
Щоби ніжності водограй,
Щоб втомившись, чи заблукавши,
Ти спинився, перепочив,
Бог сказав мені буть інакшою,
І любить тебе доручив…
Поки сила є – я чекатиму,
Рай сплітатиму у рядках,
Я очей твоїх чатуватиму,
Щоб розвіяти сум, чи страх.
У безмежності всіх відтінків,
Розмаїтті і нот, і мов,
Бог створив мене бути Жінкою,
Із любові, і на любов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254765
дата надходження 19.04.2011
дата закладки 03.05.2011
І кожного разу дивуюся, кожного разу –
На сміттєзвалищі дрібно розтрощених див…
Хлопчику мій, ну і хто ж то тебе так образив?
Хто ж то тебе так безжалісно не любив?
І кожного разу дива відбудовую наново,
З мене, мабуть, би вийшов надійний тил,
Хлопчику, я ж любити не перестану
Навіть в калюжах з-під щойно відтятих крил…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256807
дата надходження 30.04.2011
дата закладки 03.05.2011
Вона просила в неба: «Торкнись очей промінням,
І подаруй яскравість, ранкову і велику…»
А з неба тільки краплі важким-важким камінням
Все падали й трусили надію, мов осику.
Вона просила в неба: «Візьми мене нагору,
Щоб милувались очі земним досяжним раєм…»
У відповідь – лиш сонце, що появилось впору..,
Та відповіло небо: «Все так, як ми бажаєм.»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257463
дата надходження 03.05.2011
дата закладки 03.05.2011
Давай босоніж по траві пройдем,
Немов крізь час, загублений не нами,
За плечі взявшись, під рясним дощем
Весни п'янкої стулимось губами.
Давай без слів прискоримо свій крок,
Не вміє час чекати надто довго.
До ниточки, напевно, плащ твій змок,
І змучилися, мабуть, сильні ноги.
І так буд́е, так станеться колись.
Бо мужній ти, тому ми сильні двоє.
Лишень до мене трепетно пригнись...
Хай дощ іде, нехай періщить, - вст́оїм...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257064
дата надходження 01.05.2011
дата закладки 03.05.2011
Пробач, що не пишу тобі нічого,
Хоч в голові багато є думок.
Немає там, мабуть, тебе одного
Та ти до мене ближче вже на крок..
Пробач, що не кажу як я сумую
І не провожу поряд масу днів..
Я, мабуть, про це дуже пожалкую
Як ангел мого щастя відлетить..
Пробач, що так далеко, та тримаю..
Хоч мала б бути поряд кожну мить..
Ти відкриваєшся мені, а я ховаюсь,
Колись і в мене, - в серці защемить..
Пробач, що не пишу тобі нічого,
Бо на душі, чомусь, рими сумні
І я боюсь зізнання лиш одного:
"Щоразу гіршими стають вони.."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257405
дата надходження 03.05.2011
дата закладки 03.05.2011
переклад вірша H&N - все хорошо
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256677
усе добре, тільки весна xуйова сьогодні, так, уся справа в ній
вона в планах зазначена, вписана навіть такою у підсумковий рахунок
не важливо, хто загубив, хто знайшов, хто друзів, хто ворогів,
хто себе, обітявши крила, (не)зловивши цілунок кулі...
це просто сніг березневий, квітневий дощ, ти повір
слизькі грані дзеркал і сотня відбитків у випадкових уламках
порізатись так само легко, як і безкровно - вийти за двері
і затриматись там: не на видих і вдих, а назавше...
обсипаються квіти травневими днями на помисли і діяння
за плечима тепло: від згорілих мостів і зіркових вогнів
і усмішка розсипана крихтами по-після вітання
усе добре, тільки весна xуйова сьогодні, так, уся справа в ній...
оригінал
все хорошо, только весна xуевая нынче, да, все дело в ней
она значится в планах и вписана даже такою в итоговый счет
и не важно, кто потерял, кто нашел, кто врагов, кто друзей
кто себя, оступившись, обрезав крыла, (не)нажав на курок...
это просто мартовский снег и апрельский дождь, ты поверь
скользкие грани зеркал и сто отражений в случайных осколках
порезаться столь же легко, как и бескровно - выйти за дверь
и задержаться за ней: не на выдох и вдох, а надолго...
цветы осыпаются майскими днями на мысли и действия
за спиною тепло: от сожженных мостов и звездных огней
и улыбка рассыпана крошивом по-после приветствия:
- все хорошо, только весна xуевая нынче, да, все дело в ней...
+ бонус (навіяне)
xуйова сьогодні весна, хоч бери привези піску і зарий в ньому голову,
увімкни собі Штрауса і відчуй себе страусом! га? нічого не сталося!
ти олрайт. чому синій? та так, від кисневого голоду.
ми настільки втомились, що вже і мовчати як слід не годні.
ще придумати би, як брехатиму на сніданок сьогодні...
а ти чув, пацієнтом у божевільні є дві вільні вакансії
може, то влаштуватись туди нам з тобою на літні вакації?
ми б співали до хрипоти під акомпонемент пищиків із акації.
ті глушили б наш спів свистом, воно грали б Штрауса, звісно.
восени тебе випишуть, а мене просто звільнять і матимуть рацію.
два гріхи по ціні одного - в божевільні початок весняної акції!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256772
дата надходження 29.04.2011
дата закладки 03.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2011
Маленьке дитя їсти просило:
- Матусю, будь ласка, дай хліба мені, -
Кістляві руки його огорнули, -
- Синочку, коханий, потерпи ще три дні…
- Я хочу сьогодні! – скімлив хлопчина…
- Капуста скінчилась, а жолуді кислі…
Тіло кістляве до грудей пригорнула.
- А я так хочу, так хочу їсти!
- Батько у полі колосся збирає…
Почекаєм, коли принесе…
Вечір надходить, його ще немає…
Мабуть-таки вже не прийде…
Одяг кривавий на смітнику…
Суп на столі…Рада дитина…
Чужа іграшка на піску…
Така доля, на жаль, не єдина…
25.11.06р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251591
дата надходження 04.04.2011
дата закладки 26.04.2011
Полин німий. З табличками поля.
Дороги в маках дикої оздоби.
Знівечена цирконієм земля,
з надією болючою – Чорнобиль…
Хати осиротілі без людей.
Зітхають вікна. Черепиці стоси.
Криниці воду хлюпають з грудей
на димарі, задивлені у космос.
Завмерла тиша в селах та містах,
занурених в радянський мирний атом.
Самотній бусол – перелітній птах,
збирає жаб за стронцієву плату.
Лишились, правда, давні ще старці,
Не вірячи «советскім» забобонам.
Гартують старість в кислім молоці
І вірять тільки православним дзвонам.
PS.Нащадки запитають – і праві ж!
Коли покине Землю мертва засуха?
…нуклідні груші світяться в траві,
а хтось ховає гріх собі за пазуху.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254969
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 20.04.2011
Чому ви жорстокі, заплакані дні?
Хіба й так не видно, як гірко мені?..
Навмисно ви сипите гучні слова?..
Від них розкисає моя голова...
Жорстокий. Та ні, все природно... Проте
Ще досі від холоду в душу мете
Болючий обман. І зрадлива печаль.
Мене добиває від спогадів жаль...
Не йдете? Не знаю, не знаю чому
Все краще залишилось тільки йому.
Забута моя половина життя,
З якої не висохли ще почуття.
Смієтеся? Грішно вам, дні у сльозах,
Шукати покари в моїх помилках!
Нема каяття... А за що, хай там грець?!
Це тільки в мені ще не повний кінець...
За що ви? За що?.. Не будила я сну,
І вашого розкладу теж. Не збагну
Чому лиш у мене украли усе?
І хто мені знову це все принесе?
Ви лиш не судіть!.. Ви, заплакані дні...
Чудово вам видно, як гірко мені!
В свідомості – штиль, а у серці – гроза.
І, наче на зло, протікає сльоза,
Що викриє все, що тримала в собі
Й нізащо, повір, не сказала б тобі.
А далі би жила в обманливих днях,
І знову тонула б в солоних сльозах.
Ви, дні ви мої! Ви заплакані дні!
Верніть що по праву належить мені!
Не сійте обману, і замкнутих зрад,
І вже не давайте відомих порад,
У купу одну все життя не в’яжіть
І йдіть вже від мене! Назавжди... ідіть.
Впустіть на свій обрій проміння ясне,
Що врешті тепер обігріє й мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246585
дата надходження 12.03.2011
дата закладки 20.04.2011
Від погляду до погляду – сто миль,
А в нас колись було уже минуле…
Якщо я вже забула дикий біль,
То де гарант, що з ним тебе забула?
Що шепотом до тла свого в’язким
Не буду про розлуку жалкувати,
Якщо не було добре так ні з ким,
То, може, варто ще раз спасувати?..
Розкиснути, зітліти, пронестись
Одним важким бажанням й ним згоріти.
Якщо було минуле вже колись,
То чи тепер не буде нас боліти?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254604
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 18.04.2011
Дощ убрався у все вологе
Кольору мокрих автівок,
Пару сизого від дороги,
Лиску самотніх бруківок…
Місто гойдає човни парасоль.
Вікнам підморгують семафори…
Я ввожу звичний пароль,
Що відкриває шлюзи і шори.
Серце , мов чаша, наповнена
Чуттєвості ріками і потічками…
Дощ заповзає під кофточку,
Змінює настрій і звичку…
Звичку ховати ніжки у капці,
Тулитись до кухлика кави…
Перкусія хтивих пальців…
Дощ, ти пройдисвіт, ти звабник!
(автор малюнку gala.vita)
14.04.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253712
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 14.04.2011
На небосхилі чорна хмара,
Бреде кудись, немов почвара,
Залазить холодом у душу
І виправдовується: «Мушу…»
Десь тяготить над головою,
Ридає на вікно сльозою.
А крапля чиста, наче небо,
Все виправдовується: «Треба…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252503
дата надходження 08.04.2011
дата закладки 09.04.2011
кілометрами квітневого бездоріжжя
(я ж не ніжна)
навпростець по стерні та попелу
(я ж прохлопала)
та прийду і впаду біля твого підніжжя
(я ж колишня)
в очі все тобі викричу зопалу
(я ж розтоптана)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251330
дата надходження 03.04.2011
дата закладки 09.04.2011
Вже минув вечір волого-синіх смутків,
Новий ранок не шкодує подарунків:
Позитиву жменька, радості візочок,
А на підвіконні – щастя колосочок.
Колоситься сонце і бринить щасливо:
Відкривай віконце! Там співає диво!
Вже тебе чекає ароматна кава
І фіалки очі дивляться ласкаво,
Жайворон в віконце б’є безперестанку,
Прокидайся, сонце! Всім доброго ранку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250751
дата надходження 31.03.2011
дата закладки 31.03.2011
Я так сумую без тебе,
навіть коли я сміюсь –
здається, тепер вже постійно…
Мені тебе дуже бракує, мені тебе треба…
Я дуже боюсь,
що ніколи тебе не зустріну…
Я усміхаюсь, як зáвжди,
багато фліртую,
шукаю тебе серед тих, хто мене обійма…
Ти ж в мене будеш, правда?
Бог із таким не жартує,
Я ж не зможу без тебе, якщо тебе зовсім нема…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250313
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 29.03.2011
Поцілував. Відчув, що хоче ще,
Отримуючи ляпаси дзвенячі...
Тримав, не відпускав, щока пече!
Налилася сльоза, але не плаче...
Трималася недовго, він зривав
Червоні пелюстки її спідниці…
Книжки на них дивилися з полиці,
Та то пусте, бо він її читав...
І прочитав... Незайману, п’янку!
Перечитав... вона така цікава!
Він їй і досі носить в ліжко каву...
І ніжно згадує, запалену щоку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250210
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011
Я не довго горів, я, можливо, устиг небагато,
Я ховався від слави, а втім, слава генію – тінь..,
Та раптово померкло бажання манери стакато
І ще швидше погасла охота даремних хотінь.
Я не довго горів… Ну й нехай! Я побачив доволі.
Може й прикладом став? – все-одно не простять мені ті,
Кому думи мої молоді не здавалися кволі,
Кому так, як мені, більше не пощастить у житті.
Для горіння шкідливий так само і надлишок масла;
Коли в спину штовхають – так важко під гору іти!..
Я не довго горів – моя зірка раптово погасла..,
Тішить тільки одне: всі забудуть – забудеш і ти.
18.02.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241884
дата надходження 18.02.2011
дата закладки 28.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2011
в очах малого ангела - одні лиш запитання,
бездонним небом навмання пізнає увесь світ.
неквапні кроки по землі сповнені вагання,
слова рікою ллються- мов дзвінкий політ.
малий сміється Сонцю і тягне рученята:
„дивися, мамо, в Небі летить вдаль вертоліт!”
у травах цвіркуни не втомляться співати.
а промінь шле з небес палке своє "Привіт!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249839
дата надходження 26.03.2011
дата закладки 27.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2011
Моє тіло мов мільйони сенсорних екранів
Відчуває кожен дотик твоїх майже рухів.
Ми померли й народилися на осаді туманів,
Ми сплелись із темних й світлих духів...
Проникали через очі в серце й мозок...
Виривали криком всі свої бажання...
І ловили у повітрі ніжно-палкий подих...
Десь на лезі насолоди і страждання.
Наші душі відлетіли в нічне небо,
Там кохалися в істериці та щасті,
А тіла сплелись неначе нерви,
Й захлиналися в судомах вже не власні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241917
дата надходження 18.02.2011
дата закладки 27.03.2011
Надежда умирает после Веры,
А Веру предает сестрица Ложь,
Кто ляжет под трамвай, кто вскроет вены…
Нет, женщин этих, вправду не поймешь!
Любовь с Душой о брендах и о шмотках,
О милых смс и о цветах
Воркуют по мобильным о колготках,
О девичьих надеждах и слезах!
А Сердце потакает взглядам милых,
И попросту не лезет на рожон!
Ведь женский пол сильнее самых сильных! –
И слово их – неписанный закон!
К тому же сковородка или скалка
Становиться оружием в руках!
А женщина в бою – страшнее танка,
Способная повергнуть в дикий страх!
И мало будет жизни или смерти,
Поэтому – не спорьте с красотой!
И гладьте их всегда по росту шерсти –
Их можно покорить лишь добротой!
0:26
27.03.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249863
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 27.03.2011
Буває безмежним бажання,
Бродити безслідно батистом
Безкрайності, блюзу благанням,
Безмір’ям барвінку барвистим.
Босоніж брести берегами,
Бентежити бязь-бадилинки.
Багаттям бузин, буркунами
Білітимуть барви-билинки.
Безладно блукатимуть бджоли,
Бездонністю буйних букетів.
Бадьорість безсонна, бузкова,
Багряний бордюр бересклетів.
Берізки бринітимуть біля
Безвітряних блисків-багрянців.
Бродити блаженним безвіллям,
Безпомічним будучи бранцем.
15-25.03.2011, Б.Ц.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249585
дата надходження 25.03.2011
дата закладки 27.03.2011
Тиждень блукатиму містом у пошуках в́ичерпних знань
І поцілунками зр́ошу твої неціловані очі.
Й тричі на день позбуватимусь всяких трагічних вагань,
Бо у шуканні по місту відн́айду лиш те, що захочу.
____________________________________________
Тиждень я буду цнотливість собі зберігати.
Буду вмикати навушники й слухати тишу.
Мабуть не вийде у п’ятницю знань відшукати
Та без вагань все ж тебе я ніяк не зал́ишу.
____________________________________________
І серед вранішніх співів суботньої сірої пташки
Я відшукаю такі недосяжно-потрібні мотиви.
І хоч лишилась неділя… Та відповідь маю не важку:
Те що шукала так довго у інших – в коханій людині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249867
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 27.03.2011
Проносить нас ріка життя нестримно
Через пороги й різні береги.
Що буде в майбутті тепер не видно,
Нам чіткість сьогодення до снаги.
Проблеми виникають та зникають,
Їх вирішення радість нам дає.
Однак, турботи знову прибувають,
Минула радість згадкою стає.
Здається часом, що кінця немає
Постійний пошук щастя на землі.
Згадаймо як Ісус Христос навчає:
«Я є дорога, йдіть до Мене всі.
І віднайдете спокій душам вашим,
А істина дасть волю не грішить».
Керуймося дороговказом нашим,
Нехай нас суєта не тяготить.
Пройти скорботи й досягнути вічність –
Глибинний смисл наповнює буття.
За вчинки наші нас чекає звітність,
Їх змінює на краще каяття.
25.03.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249551
дата надходження 25.03.2011
дата закладки 26.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2011
Ми перший день, як народились,
Нам в очі падав білий сніг,
А ми так заворожено дивились
Як він все танув біля ніг.
Нам вітер розвівав волосся,
І в вуха шепотів слова,
А в руки дарував повоззя,
Казав тобі, що ти жива!
Ми перший день, як народились,
Мороз нам губи віднімав,
І ми разом об зиму грілись,
Щоб холод серця не забрав.
І сонце хитро нам світило,
Блистіло ясно на снігу,
Мов срібло золотом покрило,
Мов стало жарити вверху.
Ми перший день як народились,
А хто-зна скільки буде днів,
Й назустріч світлу ми дивились,
Топилися в своїм потоці слів.
Ми жадібно красу вивчали,
Все ж бачили ми в перший раз,
До неба голосно кричали,
Ніхто не міг спинити нас.
Ми перший день, як народились,
Нам музикою вітер став,
Ми радістю навколо так світились,
Що вітер вальс повільний грав.
Ми молоді, іще без крил,
Але з червоними щоками,
Кохати були повні сил,
Немов би буде так роками...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240882
дата надходження 13.02.2011
дата закладки 23.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.03.2011
Шукала порятунку в погляді, знайшла - полин,
вітри у небі напинали синю парасолю.
На плечі падав слів Твоїх шовковий палантин,
і дощ, втрачаючи свідомість…. падав у долоню…
Хвилини, як пташина зграя - епілоги зайві,
у м’язах струм - стаємо разом на тонкий канат.
А наші мрії оксамитні - як червоні мальви,
які сміливо проростають з-під залізних ґрат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248323
дата надходження 20.03.2011
дата закладки 22.03.2011
писала як коментар на H&N: "в личном пространстве"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248544
.кожному.треба.простору.особистого.
.повітря.хоч.краплю.і.хоч.би.секунду.часу.
.навіть.якщо.ліхтарики.всі.погаснуть.
.ти.не.хвилюйся.на.небі.це.хтось.записує.
.будуть.падіння.і.будуть.ліричні.відступи.
.будеш.собі.підбирати.паролі.чи.ролі.
.і.засинатимеш.тихо.спокійно.і.міцно.ти.
.після.третьої.кави.без.цукру.з.дрібкою.солі.
.і.малюватимеш.дощ.губами.пальцями.
.колір.чи.присмак.форму.вигини.виступи.
.будеш.на.крок.на.подих.збільшувати.дистанції.
.кожному.треба.простору.особистого.
P.S. Із Всесвітнім днем поезії, любі мої!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248648
дата надходження 21.03.2011
дата закладки 22.03.2011
Стелиться росяна стежина,
Де втекло життя удалечінь.
Гори, мати, полонина,
Міліон думок, тисячі умінь.
Зацвіла обабіч черемшина
І навколо клекіт журавлів,
Посміхнулася стара хатина
Повернулись діти із світів.
Заспівала дзвінко Україна,
Привітала діточок й синів.
Й сльози - росяна стежина
Ллються із убитих слів.
Бо забули, хату, полонину,
Матір, віру, дух століть.
Затоптали рідну Україну
Українці! Що ж, тепер живіть...
Чи ми почуєм десь у англічана
Не рідне слово? З історії сміх?
Чи ми почуєм десь у росіяна,
Щоб так живив національний гніт?
Чи ми почуєм у француза?
"Та ні, та патріоти ж є вони!"
Чому ми бачим українця,
Що сам одяг грати тюрми?
Усе забув, ніщо не цінить.
Остання кров гаситься в жилах,
А вона ще й досі мирно вірить -
Україна! ... що висить на вилах...
Вона ще й досі нас милує
Красою житніх нив, гаїв
Вона ще й досі нам дарує
Яскраве сонце і пташиний спів.
Гей, ви! Прокиньтися із снів!
Щось не утвориться з нічого!
Небуде долі із пустих вітрів,
Без пам`яті не буде волі.
Без волі не буде народу,
Народу не буде без нас,
Без нас не буде і мови,
Створімо разом "кращий час"!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244122
дата надходження 28.02.2011
дата закладки 21.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2011
9...8...
стриб - і прямо в калюжу. на душі метелики. в кишені яблучні цигарки. в думках - ти.
7...6...
кеди зовсім промокли... але мені не холодно. ні, зовсім не холодно... я закохана.
5...4...
намагаюся не думати про завтра... зовсім не думати...
3...2...
ловлю себе на думці, про тебе. ти красивий.і пахнеш так солодко...
1...0...
сміюся сама до себе, сміюся до оголених зірок, бо вони, там, на небі також закохані.
цікаво, а ти про мене думаєш???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248444
дата надходження 20.03.2011
дата закладки 20.03.2011
Стрибай на хмари,
Лягай і слухай...
Торкайся жару,
Цілуй мої вуха
Словами…
Диханням ніжно
Хмари лоскочуть...
Щодня і щотижня
окроплені мрії дівочі
Словами…
Стрибай на хмари.
Нумо дзвони гойдати,
Пестити трави
Сонячним святом,
Словами…
Стрибай на хмари,
Зиркай бентежно.
Мов дощ, накрапай
На вуста і на плечі
Словами…
20.03.2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248336
дата надходження 20.03.2011
дата закладки 20.03.2011
У Кельні, як й чекалося - тріумф!
І богатир із українським йменням
вчергове утвердив козацький дух
й хвальком обтер пилюку Kельн-Арени.
Скільки вже їх, отих пустих базік,
хто зазіхнув на славу чемпіона,
вдихали згодом запах його ніг
й лизали ринг, не дочекавшись гонга!
Ех, хлопці! Не смішіться ви таки!
І не діліть невбитого ведмедя.
У боксі перш працюють кулаки,
ну а язик...лишіть його для меду!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248329
дата надходження 20.03.2011
дата закладки 20.03.2011
Хтось нанизує сонця на барвисті крижини, ловить ніжність в долоні, пише вітром на скронях, я не стану у тронці підкоряти вершини, я лиш можу сміятись у твоєму безсонні… Я не з роду петуній на твоєму балконі, моє власне цвітіння має легше коріння, я готова лишити краплю сонця в бутоні, і легеньке відлуння у твоїм телефоні…
Хтось радіє з тобою, сумує з тобою, і тебе їхнє полум’я палить і гоїть… В мене з вічністю, знаєш, якісь перебої, я часами боюсь її ревних устоїв… Я не з тої породи, що чекає погоди, я не вірю в прогнози, пробачаю, зникаю, і у чашечці чаю залишаю тепло я, добру дозу глюкози, і пелюстку мімози…
Якщо боляче-терпко, я дістану цукерку, а чи замість пігулки подарую люстерко… Можу взяти за руку у пустому провулку, не помітити смутку, дать в обіймах притулку… Якщо якось заплачеш (ну, бувають невдачі), я накину на плечі може плед, може вечір, може вічності плащик, може плетиво речень.. місяць дивно доречний, трохи ночі на здачу…
Я любитиму щиро (а нещиро й не варто), коли серце нарозхрист, коли долю на карту, коли всупереч сенсу, чи супроти моралі, коли внутрішній цензор забракує скрижалі, коли спиниться вічність у своїй круговерті, коли зникнуть стандарти, у стан дерті затерті, я краплиною хмари твоїм тілом тектиму, я вплітатиму чари (як от ніжність у риму)…
Хтось сумує без тебе, самотній без тебе, і готовий тобі смолоскипом палати… Не плати мені небом, немає потреби, я готова любити тебе без оплати. Віддавати багато, і взамін не чекати ні найменшої влади, ні на мить, ні на йоту, і не довше, ніж хочеш, у обіймах тримати, якщо схочеш відчути безмежність польоту…
Хтось готовий ділитись, хтось – на тебе молитись, хтось – за тебе боротись, чи, бува, боронитись, чи тебе сторонитись, чи з тобою змагатись, я ж хотіла б навчитись, ідучи не вертатись… Щоби воском стікати на життєвий підсвічник, і пекти, і схолонути, зблиснуть востаннє… Я не вірю у вічність, лиш хочу для тебе бути в пам’яті вічним цвітінням кохання…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248290
дата надходження 20.03.2011
дата закладки 20.03.2011
Світанок. Сяйво сонця
Січневе сніжно-світле.
Серпанок снігу сонний
Сріблястий спокій сипле.
Суцільно світлокосі:
Стежки, смоли́сті сосни.
Схилились стоколоси -
Стрічки сухі, серйозні.
Синиці скраю спритно
Стрибають серед світла.
Скарби сховались ситні -
Свята суворість світу.
Стрілою спурхне-скочить
Сполоханий світанком,
Синичий стрій співочий
Співає спозаранку.
Світання славно січня
Сумуючи стрічають.
Сніжинок ситець сніжний,
Святково сонцем сяє.
9.01.2011 (в ред. 06.04.2013)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233905
дата надходження 09.01.2011
дата закладки 20.03.2011
Знову зранку засвітало –
Зникли золотисті зорі.
Завірюха застеляла
Землю запалом зимовим.
Звідкись заєць завітав.
Зиркнув зостраху – злякався.
Загадково здивував:
Замість зникнути - зостався.
"Змерз зайчисько - здогадався –
Зимно здобич здобувати".
Зголодніло завагався –
Забрав зайця зігрівати.
Змерзлу знахідку зігрів:
З’їв зерняток, заховався,
Згодом затишно заснув...
Зимував, зміцнів, звикався.
Закінчилася зима -
Зникли зимні заметілі.
Заквітчалася земля,
Зяб зелений зарясніє.
Зойк зозуль заполонив,
Задзвенівши, завесніє
Зайця звиклого звільнив -
Зі збентеженням, зрадіє.
Закружляв, затупцював –
Зрозумівши, звір завзятий.
Згодом здалеку зникав
Зовсім заочі, зубатий.
26-29.01.2011 (в ред. 04.05.2013)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237655
дата надходження 29.01.2011
дата закладки 20.03.2011
***
Наука дає нам велике натхнення,
Надію, що розум здолає пітьму,
Сумлінно відтворюємо сьогодення,
Ми з нашим народом, в служінні йому!
Приспів :
«Наш досвід – суспільству!» - девіз Інституту,
В складних, відбудови роках, прозвучав,
Щоб той, хто трудився, не був позабутий,
Щоб той, хто навчився, трудитись почав!
***
Досліджень скарбниця та книг розмаїття,
Законами стануть для вільних людей,
І свято ми віримо кожної миті,
У втілення всіх справедливих ідей!
Приспів
***
Ми, мудрості пращурів, вірні онуки,
Йдемо у майбутнє, ні кроку назад,
В козацькому краї розквітне наука,
З луганського степу до львівських Карпат!
Приспів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248263
дата надходження 20.03.2011
дата закладки 20.03.2011
Ти візьмеш мене нізвідки
З вітру, з соломи, з нитки…
Висмикнеш зі щілини часу
Замість серця гранатну прикрасу -
І я буду жити!
Ти зробиш мене зі степу,
Вкрадеш серед ночі з вертепу.
Шкіру мою із ситцю шиту
Цілуватимеш… благоговіти…
І я буду жити!
Ти візьмеш мене у неба, у зір…
Клаптик душі своєї мені відріж,
До вуст моїх доторкнись пурпурових
Я дихати буду цілунком медовим…
І я буду жити!
Серце?! Стукає серце!
Я відчуваю як ллється
Сила вогню твого любовного,
Розкривається світ бутонами…
І я буду любити!
Ти візьмеш мене нізвідки.
Зі співу сопілки, з вишневої гілки…
А-О-У–М-м-м.. гортанню прокотиться -
Я сьогодні з тебе народжуюсь…
І я буду любити!
Торкання. Долоні в долоні,
вуста в вуста…лоскотно...
Народиш мене для гармонії
з свого серця, з дихання, з голосу…
І я буду радіти!!!
17.03.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247742
дата надходження 17.03.2011
дата закладки 19.03.2011
Медова ніч цілує твої груди,
Тремтяче тіло в пестощах горить.
А за вікном, палкий коханець грудень,
Засніженими ліжками скрипить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236608
дата надходження 24.01.2011
дата закладки 19.03.2011
Живеш собі сам у безодні безсмертній тривожній своїй,
Щоранку та ж кава, думки несформовані та білий страх.
Все ті ж погляди ниці та дикі , відсутність будь-яких мрій,
В душі давно ні крихти щастя , усе зруйноване у прах.
Ти все так же гірко ридаєш у своїм смутнім тихім сні,
Ніхто й не знає , що ти уже давним-давно якийсь не свій.
Очі твої такі ж дивні, немов зі скла ,до болю сумні,
Давно розмовляєш лиш з скрипом дверей ,усім ти чужий.
Немов би світ знущається і б'є безжально по щоці,
Чому так склалося !?не цікаво це нікому, та й тобі…
пустота. Думки? А їх немає, лиш цигарка у руці.
Життя тебе спалило?Та ні ,це ти спалив його в собі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245771
дата надходження 08.03.2011
дата закладки 19.03.2011
В неї у серці прочерк у пункті прощ,
Галочка в пункті «помста», душевна цвіль…
Завтра про це напише штук десять віршів…
Кожен поет повинен писати про: - дощ,
- каву,
- любов, і
- біль…
Щоби пробачить, треба трохи зусиль…
Може й не треба (коли без них зручніше)…
В неї у ідеалах Фріда Кало,
в плеєрі Linkin Park, на сорочці пляма
(хто не помітить добре, помітить – к бісу)…
Звісно ж: - усе купується за бабло;
- заздрять усі їй,
- в душу до неї лізуть,
- і лиш її життя - то трагічна драма -
З рештою світу подібного не було…
Мама - великий бос (і маленький бюст),
Батько пішов десь коли їй було чотири,
Чоловіки – рогаті й парнокопиті
(Фройд би сміявся…)
Кожен поет повинен писати про людство,
Тижнями не виходити із квартири,
Плакати в риму і безпробудно пити,
(Якщо не так – значить, поет не вдався)…
В неї руде волосся, зелений плащ,
А в універі кіпіш (Ще відрахують
З тими що за Франком бухали увечері…)
Хтось би їй показав, що бува інакше…
Чим тут зарадиш, коли тебе не чують?
Всьому свій час, все буде люкс, малеча…
Ти зрозумієш дещо, навчишся дечому,
Кожен поет збирає подібний досвід,
Мабуть щоб врешті решт стати дорослим…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248136
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 19.03.2011
Від цілунків не гинуть поети,
Від подряпин сильнішають сильні,
Від панянок не гнуться карети,
Сонцю квіти радіють й могильні…
А проте, від цілунків оскома
І подряпини явно смертельні,
Коли раптом, залишившись вдома,
Ми готуємо злість на пательні.
16.03.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247970
дата надходження 18.03.2011
дата закладки 19.03.2011
Холодний блиск неонових вогнів,
безлюдні вулиці і гомінкі вокзали,
загробний свист електропоїздів,
запах тривоги і зловіщі хмари.
У хмарах тих іде нещадний бій
і цілий світ за поєдинком стежить:
Дракони Неба й Вояки Землі -
зійшлись дві раті на Токійській вежі.
Вже похилився її гордий шпиль,
та не зігнувсь під зівертовим сім"ям -
вона, як ор"єнтир про шторм чи штиль
на полі битви з ім"ям - Фукусіма!
Ні, це не манга і не клаптик снів
і сотні тон води з гелікоптерів,
і струмені з пожежних рукавів
в двобої з Пеклом, що відкрило двері!
Там одиниці вибраних вояк
з хоробрістю від самурайських предків
грудьми закрили весь архіпелаг,
а може навіть цілую Планету!
А метрополія вже тишою ляка -
неони сатаніють від безлюддя,
холодним блиском шлють материкам
сумні світлини й страх перед майбутнім.
Манга, аніме - японські комікси. Найбільш знаменитий "Х", в якому Дракони Неба і Дракони Землі сходяться в останньому поєдинку на Токійській вежі.
Зіверт - одиниця вимірювання еквівалентної дози іонізуючого випромінювання в системі СІ.
Самурай - японський лицар, воїн.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248079
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 19.03.2011
Кав’ярня. Тихо. Двадцять перша.
Півморок, за вікном ліхтар.
Він дивиться на неї вперто
У захваті, в полоні чар…
Вона не бачить. Робить вигляд.
П’є каву і читає твір…
Надія у думках пробігла,
Від книжки відриває зір…
Зніяковів і посміхнувся.
Раніше б – ні… Він би не смів.
Про полохливість вмить забувся…
Пішов і біля неї сів.
Чудовий вечір, чорна кава
Провів. Лишився. Цілував…
Вона правдива і ласкава
Він ще таких не зустрічав…
Обійми. Ніжність. Шоста ранку.
Заплетені в вустах шалених…
Лоскоче вітер крізь фіранку.
Єдине щастя з двох окремих…
Кав’ярня. Вчора. Двадцять перша.
Ще недоторкане майбутнє,
Ще не розкидана одежа,
Але кохання вже присутнє…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246366
дата надходження 11.03.2011
дата закладки 19.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.03.2011
Я думала – ще раз побачу, й забуду,
І довго шукала тебе межи люду,
І перетворила в розмінну валюту
Усе, що могла – тобі склала до ніг…
Даремно. Ти знічено глянув на мене
(Я вперше відчула себе манекеном),
А потім так звично, так просто, буденно
Сказав, що інакше б не зміг.
Отак, вочевидь, і нанизують шрами
На серце, на душу, на розум, на пам’ять,
Щоб потім ті перли знайти між рядками –
І смачно ятрити їх суть…
І всмак уявляти, чи ж сильно боліло,
І звично кивать – медицина безсила.
Панове, облиште! Не панське це діло –
Судити. Бо так мало бути, мабуть.
Тобі не болітимуть ритми і літери,
Тобі не забракне у грудях повітря,
Для тебе моя кольорова палітра –
То просто безглузді яскраві мазки…
Мені надто тісно в твоїм мікрокосмі,
Я завше таке виставляла на посміх
Життя, де ростеш тільки з розміру в розмір –
Зізнайся, мій любий, ти саме такий!
Обмежена самість. Ображена сутність.
Зневажена совість – та далі присутня.
Якщо ваша ласка – збудіть пополудні,
І буде – що буде. Нехай…
Я довго життю підбирала прикраси,
Вдихала в них душу, вкладала в них час,
І ось воно – щастя: і золото, й класика,
Та… низькосортний Китай…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143258
дата надходження 28.08.2009
дата закладки 18.03.2011
Де верби, де цвіте калина,
Де журавлиний чути клик
Стояла втомлена дівчина
В очах у неї чувся крик.
Стояла мовчки і дивилась
З зінниць вогонь, кругом пожар
Ішла у прірву й не корилась
В душі любов, але не страх.
Уся заквітчана, чарівна,
Співає небо голубе в очах
Довга коса, немов царівна,
Жовтенька сукня в колосках.
Вона відчула порив вітру
А я дивилась із кутка.
Заплакала дівчина гірко
І кров текла з-під рукава.
Я підійшла й спитала тихо:
Допомогти? Усе гаразд?
Вона дивилась мовчки, гірко
Й схопила руку мою враз
Та повела мене до річки,
Де сонце падало у сон
У загадковості смерічки,
Де вся краса брала в полон.
Я закохалась в божевілля
У світло й яблуневий рай!
Потім... з`явилося насилля,
Війна і кров, димлений гай.
Ішли вперед перед очима
Опухлі діти і батьки,
А все що було жовто-синє
Зі злістю рвали на шматки.
І землі рідні вивозили,
І церкви спалювали вщент
Нову ідею в "рай" прибили
Маєш думку - значить "мёртв".
Ішли нові вже покоління
І все стогнало без кінця,
Туман овив всіх божевіллям,
Пустили сльози небеса.
Нарешті крикнув хтось: "Рятуйте!
Відкрийте очі на життя!
Ви нація! Свободу знайте!..."
І спалахнула знов війна.
Душу і тіло положили
За нашу з вами там свободу
А ми за те що вільно жили
Кидали хліба, цурались народу.
Цурались пам`яті й пісень,
Що мати над колискою співала.
Минала ніч, минав і день,
І в яму швидко все скидали.
І бігла там все та ж дівчина
Благала, плакала, молилась
Стояла гірко біля тина,
В душі любов і не корилась.
Лише мирно чекала спасіння,
Годувала колоссям синів
Жорстоко кидали каміння,
А вона жила в надії снів.
Із кожним забрудненим словом
Дівчина кров`ю стікала,
Омана усе! ...наче з ромом.
Її усе менш помічали.
Вона підійшла до обриву
Підбіг до дівчини хлопчисько.
Гордо назвавсь її сином,
Заплакав і вклонився низько.
Стояла там біла береза
Бруньки її вмить проросли.
Звернувся хлопчина до неї:
"Україно, ми твої сини...!"
Заплакала я і затихла
Дівчина втекла між вітри
Я знаю вона ще не вмерла
Душа її з нами живе...
Лиш ми українці поснули,
Забули ми давні роки,
Про мову, свободу забули
З пустого чекаєм весни.
Ридали забуті ікони,
Плакали хвилі Дніпра.
Велика ціна у свободи,
Але ти є, країно, ти жива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247716
дата надходження 17.03.2011
дата закладки 18.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.03.2011
останній романтик у всьому шукає логіку, вірить у Бога
і робить усе для того,
щоб його перестали вважати останнім романтиком.
він не любить приземленості кар'єристок, брехні у бантику.
він приховує свої статуси, дуже пізно лягає спати,
емоційно буває втомлений і нікого собі не шука
(або впевнено робить вигляд) серце - полум'я, очі - крига,
цілий Всесвіт в його руках.
Останній романтик не ласий на різні забавки,
багато охочих його закадрити чи звабити,
і усмішок ціла кишеня, і лестощів повне відерце...
а він ні на що не ведеться, напевно, спрацьовує досвід
чи внутрішній індикатор.
останній романтик не зовсім останній - інколи просто
приходить та мить, коли набридає шукати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247532
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 17.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.03.2011
Штормом, чи штилем (чи штурмом під шпилем Ельжбети),
Навіть якщо закінчиться горизонт,
Навіть якщо ніколи не взнати, де ти,
Навіть у позамежності позазон…
Навіть коли закінчуються монети,
Навіть коли дзвонити вже не резон…
Море красиве навіть у не-сезон…
Навіть коли на шпальтах немає місця,
Навіть коли занадто безлюдно й темно,
Навіть коли приїсться чекати вістей,
І півжиття (півночі, півсну) даремно…
Навіть коли припиниться передзвін,
Куля земна підземною стане зовні…
Бог його малював із своїх сивин -
Море красиве навіть у повній повні…
Хочеш – то не стрічайся мені увік,
Просто одного дня зупинись над плесом –
Море – це сивий, стомлений чоловік,
Що любить людство разом з його прогресом,
Разом з його зухвалістю і слізьми,
Нищенням і себе, і своїх пророків…
Море красиве, хоч і не разом ми,
Навіть коли до нього мільйони кроків…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247144
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 15.03.2011
Не міг звести до тями двох речей:
Краса і вік оманливо-підступні.
Струнка, із другим розміром очей,
А їй сімнадцять за три роки, в грудні...
Він відчував себе на двадцять п’ять
Хоча мав вік доволі колоритний.
Його вражало як роки летять.
Серйозний, сивий, стриманий, привітний...
Він так жадав, жадав її руки,
Вона ж йому годилася у діти.
В театрі – пересуди і плітки
Ну як він може дівчинку хотіти?
А він хотів, таємно зустрічав,
Дні – потайні, палкі шалені ночі…
Навколо – бруд, а він кохав, кохав!
Привносив щастя в іі чисті очі…
Він, звісно, одружився. Тридцять літ
Вони живуть у дітях, у коханні.
Актор і дівчинка - палких сердець політ!
Пронесли в душах щастя... крізь страждання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246755
дата надходження 13.03.2011
дата закладки 13.03.2011
Я Шевченка люблю змалку,
як читати стала.
В свої п"ять неповних років
"Заповіт" вже знала.
І тому в цей день великий
я його питаю:
Чого ж ти так похилився?
Що так серце крає?
Крізь зітхання і крізь сльози
ось що я почула,
Послухайте, люди добрі,
поки не забула:
Я поглянув на Вкраїну й чолом похилився,
Якби міг, то із могили я б до вас підвівся.
Я б узяв би свої вірші і пустив по вітру...
Ви читали, та не знали мого "Заповіту".
Треба ж було будувати, а ви зруйнували
Те, що зводили роками, у що душу вклали.
Треба було жити разом, а ви поділились,
Ще й шматуєте Вкраїну, куди ж ви скотились.
Працювать ніхто не хоче - так дітей навчили.
Люди добрі і хороші, що ж ви наробили.
Схаменіться, одумайтесь, треба щось робити:
Рятувати Україну, добробут ростити.
Та не ліками, не словом - треба працювати.
Бо сусіди вам не прийдуть в хаті прибирати.
Подивіться на панянок, на панів пихатих:
Вони все палаци зводять. На яку зарплату?
А простий народ працює з ранку і до ночі,
І отримує копійки. А він жити хоче.
Отака вас, люди праці. вже чекає шана:
Брати діток і йти в поле, працювать на пана.
То ж не плачте наді мною гіркими сльозами ,
І подумаємо разом, як нам жити з вами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246226
дата надходження 10.03.2011
дата закладки 11.03.2011
світ належить не першим, світ належить інакшим -
не багатшим, не красивішим, не сміливішим,
світ належить отим, що вміють радіти натще,
і вважають правильним кожне рішення…
він належить тим, що уміють радіти сонцю,
і ділитись любов’ю, і сум ділити надвоє…
світ належить тобі, мій янголе-охоронцю,
і мені, коли я з тобою…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246293
дата надходження 11.03.2011
дата закладки 11.03.2011
Цій весні не до крапок – суцільним пунктиром
У житті розверстала путі…
Просто в мене до тебе безмежна довіра,
І метелики у животі.
Усміхається легко, і дишеться вільно,
Та і пишеться так до смаку…
І буденність така …неймовірна суцільно –
Не було ще такої на моїм віку.
На смутному вчорашньому кована ляда,
І колодка, й гардини важкі..
Моє вчора смакує гірким шоколадом
(найкорисніші миті – найбільше гіркі),
На майбутнім туман, і завіса із шовку -
Пелена для омріяних віх,
Моє завтра заманює у мишоловку
На приманки ілюзій і втіх…
А сьогодні горить ореолом святих,
Невідтворно простих відчувань…
Коли хочеться жити на видих і вдих,
І літать, як замріяна лань,
Прокидати живе із зимного спання,
І знешкоджувать впевнене «ні»,
Щоб із серця й обличчя спадала броня
(усе зайве потрібно скидать навесні)…
Ця весна не до снігу – бо тепло і сухо
Протестує, стає на диби..
От візьму, й закохаюсь у тебе по вуха,
Ну а ти з цим що хоч – те й роби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245893
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 10.03.2011
З ритму флірту притьмом в види спорту,
В нього власне інтро, про і контра,
Зона нерезонного комфорту,
Бренд і неприборкана хандра…
В нього право ренти на моменти,
Він супроти кривди дуже впертий,
Прагне до серйозності в портретах,
Вірить, що вона з його ребра.
В неї хриплий голос, світлий волос,
Власний ореол грудного соло,
Суші розсипне і недосолене,
І самовіддача у красі…
Мало спить, але сміється солодко,
Так, що сміх невиспаний і стомлений
Довго ще тримається під сволоком,
Вартий самовідданих зусиль…
В нього власний бізнес, він не з бідних,
Він на вихідних буває в Відні,
Всі його зусилля звично плідні,
Він не з тих, що житиме на дні…
В неї не бува банальних буднів,
Сни її легкі, багатолюдні,
Легка меланхолія у грудні,
І великі злети навесні…
Він уміє бачити обачно,
А вона напрочуд передбачлива,
Бути з ним - не лячно, з нею – смачно,
Навички із вічних, із живих…
Зрештою, на небі так зазначено –
Душам так призначені побачення,
Щоб не втрачено ні частки того значення,
Що вкладають у небесних майстрових…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246100
дата надходження 10.03.2011
дата закладки 10.03.2011
З аповіту сила є незбагненна й нині.
К обзарева мрія, це Волю України
О кропити кров'ю ворогів заклятих, у
Б оротьбі за правду цих нелюдів здолати!
З амолить у Бога гріх за все людське горе,
А ворожу не хай кров знесе вітер в море.
Р озлетілись Кобзареві "Думоньки" у світ,
Е погеєм його творів сяє "Заповіт".
М айбуття хотів він бачить "Раєм" на землі.
У сім'ї великій вольній люди щоб жили.
С ад вишневий, а з дитям щасливая мати. Й
"Е нгельгарди" не будуть світом панувати!
Р ід козацький світом сіється рясненько. Не
Ц уратиметься мови України-неньки,
І усе життя своє буде їй вірненький!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245877
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 09.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.03.2011
Хтось писав про мультики і весну … а в цей час у неї ламалось життя! Просто, як кістки безхребетного. Невже я її жалію??? Жаліти себе треба!
Хтось ревів через «нерозділену любов», а вона сміялась, коли з вени стікала друга літра крові… Хтось просто дихав, а вона жила!!!
Вчора вона не прийшла додому…точніше до тієї сірої озонової діри в просторі де приходилось інколи проводити потойбічні ночі… Сьогодні вона теж не прийде! А завтра може просто не наступити!!! Життя – мильна бульбашка…
Вона просто нєфорка з вогняно-червоними нігтями та красивим чорним волоссям…а ще з чорними очима. Кольору сонця(парадокс),з диявольською пристрастю та блиском в них! Не вірте! Вам цього не зрозуміти… Та і мені теж, я сьогодні писали про розбиті коліна…В неї ж розбите життя і вона мовчить!
А хто з вас задумувався, що тупо хвилюватись через те, що «купило притупило», чи через невдалий манікюр…чи зламаний ніготь…коли поруч ґвалтують, при нічних ліхтарях з побитими очима… ґвалтують чиєсь життя……….
Фе…як низько і огидно шлятись по підвалах і їсти з смітників…А плювати на неї – людину – не низько? А жити заради «хавчика» та щоденних дзвінків в 20.00 не низько??? Чи про це вам в дитинстві батьки не говорили???
Люди-люди, невже всередині, крім механізму-серця нічого не залишилось? Невже вона завтра не прийде? Невже хтось і далі буде писати про мультики????
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245800
дата надходження 08.03.2011
дата закладки 08.03.2011
Ти мій лицар. І що із того,
що ні біцепсів, ні гроша?
Є своя, хай вузька, дорога,
повна сонця і мрій душа.
Ти мій юний і сивий-сивий,
Дон Кіхот, трубадур, піїт.
Де знаходиш велику силу
ув обіймах тримати світ,
і мене обіймати словом,
і вітрам городити шлях?
Я люблю тебе... ти ж ізнову
з вітряками... в чужих полях...
21.01.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244919
дата надходження 04.03.2011
дата закладки 08.03.2011
У записку заглибився хлопець, анонімну і зовсім малу:
«Ну чому ти, мій хлопчику милий, все не хочеш мене помічати?..
Я тобі прихилила провесінь, я до тебе підношу хвалу,
Тільки ти, тепле світло небесне, гордовито ховаєшся в лати.
Я тобі цілуватиму руки, ти, всміхаючись, душу облиш;
Я з тобою стрибну у провалля, помираючи, крилами стану.
Я осушу усі твої сльози!.. (ти відпишеш мені, чудо?) – лиш
Неможливого в світі не зможу: замінити у тебе кохану.»
07.03.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245578
дата надходження 07.03.2011
дата закладки 07.03.2011
Дихай, Лялю, дихай! Ти ж так просила неспокою.
Дихай, Лялю! Ти ж не любиш простих завдань.
Ти ж така ілюзорна, з усіх боків заримована.
Ось маєш поле бою! Ні рими тобі, ні пера!
Смійся, Лялю, смійся! Хто навчить тебе програвати?
Смійся, Лялю! Може, більше й не буде змоги?
Ти не хочеш піддослідним кроликом? Кажеш, горда?
Перестань "проти всіх". Або хоч взагалі перестань.
Дихай, Лялю! Дякуй Богу, ніхто не чує...
Пізно після падіння махати уламками крил.
Годі шукати винних. Небо - остання інстанція.
Ось тобі запальничка. Тільки вірші не пали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231402
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 07.03.2011
Якби не Ти, згубилася б у хмарах,
У пошуках весняного оргАну.
Без Тебе падаю, як зоре-спалах,
на землю, наче в оркестрову яму.
Якби не ти, зима тривала б вічно,
Запорошився б календар обманом.
А за вікном вже березень. Незвично,
Крокує з сонцем в дзьобі пелікана.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244697
дата надходження 03.03.2011
дата закладки 07.03.2011
Догорає вечір у серпанку.
Обіймає землю пелена.
Опустилась темрява до ранку.
Нічка уже прядиво сплела.
Сповивала сутінки неспішно.
І закрила тінь її вікно.
Підступала тихо й обережно.
Погасила неба полотно.
Темряви володарка лукава
Очі пустотливі підняла,
Таємницю в себе увібрала,
І бровою хитро повела.
Ухопила місяця за роги,
Що розвіяв морок уночі,
Освітив промінням всі дороги...
Сяйво золоте своє ллючи.
І запахли квіти ще гостріше.
І росою вмилася трава.
І думки стають тоді чистіші,
Коли сонце промінь розлива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242492
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 07.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.03.2011
як завше, красива і, як ніколи, самотня.
Боже, прости мої вибрики, я говоритиму віршами
і не шукатиму змісту
Боже, не дай тільки сумнівам всю мене з"їсти.
даруй мені зміни. вирішуй за мене, я дозволяю.
зроби щось зі мною, коли буде час і натхнення.
чи просто придумай для мене нову забавлянку,
старі почали уже гратися мною і грати на нервах.
Вибач, що набридаю, наступного разу піду до психолога.
говорити не можу без адресата, тиша - невдячний слухач.
Боже, мені по-зимовому сумно і холодно.
Боже... я не хотіла, щоб і тобі було сумно... не плач.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245348
дата надходження 06.03.2011
дата закладки 06.03.2011
навчіть мене топити кошенят
чи вистригати із волосся звабу
навчіть отруту сьорбати з горнят
перетворившись на сварливу бабу
навчіть мене кидати так, щоб назавждИ,
щоб коли колить - ширше посміхнутись
навчіть не простягати більше тим руки,
в яких вони застуджені та скуті в пути
навчіть мене прожити день без "Треба"
мені ж самій нічого, геть нічого не дано,
а від паління відчай душить ребра
і від морозу бідність сліз розхристано
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244883
дата надходження 04.03.2011
дата закладки 06.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.03.2011
Я вибухнула. Вигоріла. Кратер.
Я попелище. Ані сліз. Ні зла.
Комусь могла півсвіту зав’язати,
а ось тобі й краватку не змогла.
Комусь була я казкою роками –
тобі ярмом на шиї пару літ…
Я світ любила римою, словами,
а ти собою затулив той світ.
Відкрила свою душу! Що із того? –
Ти витер ноги, бо були брудні,
і крику не почув. І дикий стогін
закляк в мені. Ти недосяжний, ні!
…Я вчуся жити після катастрофи:
у кратері виполюю полин,
вертаю світло і любов у строфах
і частку нас, бо підростає син.
http://www.youtube.com/watch?v=8uUDRTZsBeE
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245327
дата надходження 06.03.2011
дата закладки 06.03.2011
Якось взявши мольберт, я щодня малювала потрет,
Лиш на ньому не профіль Твій навіть, й цілком не анфас,
Скажеш, - може навіяне все це парадом планет?
Але то все з уяви, намулене в простір і час.
Я малюю кавалки зчерствілі буденних пустот,
Ржаві садна глибокі немислимих тих розставань,
Двоголосся часів, що обернене в цілісність нот,
І перервані лети, втамовані біллю зітхань.
Шал невистиглих ночей, як смутку земному контраст,
І химери дощу на застуджених лапах ялин,
Теплі дотики рук до душі, що знімають баласт,
Залишаючи осені щем і дощів тихоплин.
Охру суглинків шляху, кленову камідну печаль...
Малювати я хочу і буду Високість Твою,-
Доки подих мольберт відчуває і в віршах звучать
Щирі сповіді ці, що в минувшину ниті снують.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245127
дата надходження 05.03.2011
дата закладки 05.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.03.2011
В повітрі вже пахне весною,-
Сказала синичка мені.
Змахнула крилом, мов рукою,
Співає веселі пісні.
Зі стріхи бурулька звисає,
Сльозиться на сонці вона,
Легенький вітерець гуляє.
Весна іде, іде весна.
Навкруги іще сніг біліє,
Грозиться морозом зима.
Бузок прокинувсь, - буб’яніє.
Весна іде, іде весна.
05.03.1986
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245011
дата надходження 05.03.2011
дата закладки 05.03.2011
Gałczyński Konstanty Ildefons
Bal zakochanych
Jest dom taki w pewnym wielkim mieście,
pospolity z zewnątrz, mglisty, szary,
a w tym domu par mieszka ze dwieście
i są wszystkie zakochane pary,
bo to widać nawet z blasku okien,
że tam dzieją się rzeczy wysokie.
Panna Klara siada u pianina
z lisią skórką na szyi chudziutkiej -
i się bal zakochanych zaczyna
takim smutkiem, wirującym smutkiem
w owej mroźnej ujeżdżalni bogatej -
bo to była ujeżdżalnia przed laty.
(I dziś straszą jako w lata iońskie,
ot, jesienią, gdy pora niepewna,
ponad bramą z drewna mordy końskie,
końskie mordy z zmurszałego drewna,
i ta lampa w kształcie zwykłej kuli,
co się nocą do księżyca czuli.)
Panna Klara niby czyta nuty,
ale innym okiem widzi wszystko,
cały bal, bal mgłą złotą zasnuty -
bo to stare, zamarzle pannisko
lubi patrzeć, jak sali obszary
ożywiają takie młode pary.
Gdy czerwone świece u powały
krąg czerwony kreślą w meluzynie,
jeszcze nim się pary ukazały,
nim brzezina przemówi w kominie,
przyjdzie dziadziuś, świece pozapala
i dopieroż rozwidni się sala!
I dopiero wtedy wszystkie ściany
jako skały złote wyjdą z mroku
i zaczyna się bal zakochanych,
i to zdarza się tylko raz w roku,
gdy śnieg nocą zawiruje modry,
pląsem łącząc owe końskie mordy.
Tam, gdzie nawet muzyka nie dotrze,
w takim niebie krążą wszystkie pary -
panny piękne jak siostra przy siostrze,
chłopcy piękni po prostu bez miary.
Chłopiec pannę, panna chłopca przypomina -
jakby jedna tańczyła rodzina.
Skaczą nad pianinem małpie łapki,
w bok zezują oczy roztęsknione,
łańcuch złoty, podobno od babki,
tak na szyi wisi jak postronek,
ciągle spada owa lisia skórka,
walcem skarży się upiór podwórka.
Czasem Klara się zmęczy, rozzłości
l muzykę rozpoczyna tańszą:
"Marsz żandarmski" lub "Moje śliczności",
lecz znów walca i znów pary tańczą...
Dziadziuś świece zmienia w meluzynie,
cienie koni tańczą przy pianinie.
Roziskrzyły się znów wszystkie ściany
przez to światło świec, które się lęka -
bo to zaczął się bal zakochanych,
bo to zaczął się bal tak jak męka
i tańczących twarze oświetlone.
zakochane są, lecz umęczone.
Chyba łoża z barw, skier szafirowych,
chyba schody z samych gwiezdnych pyłów!
W takich światach wirowały głowy,
w takich krajach stopą się tańczyło
i tam oczy! ale noc pochmurna
koło warg i ból, a potem furia.
Zaraz obok, wyżej, w górnej sali,
była nisza zwana Niszą Zwierzeń
i tam się niektórzy oddalali,
żeby patrzeć na holandzkie talerze,
żeby, patrząc na wiatraki, marzyć
i dalekie z najdalszym kojarzyć.
I był balkon tam też, niedaleko,
wyginany w zmyślne ornamenty,
do balkonu przybijały lekko
małe gwiazdy jak małe okręty;
pewna para urzeczona gwiezdnie
wsiadła w okręt i spadła na jezdnię.
Śnieg był taki ciepły, taki biały,
a noc mroźna, z dzwonkami, z szafirem...
i szafiry, i dzwonki wirowały,
potem księżyc przemienił się w lirę
i kot błędny z tej liry ogonem
pieśń wydobył swoją kocim tonem.
Kiedy gwiazdy przybladły jak fosfor
w cyfrach, w owych świecących zegarach,
rozpoczęła rozmowę miłosną
wpóluśpiona tańcem każda para
i po sali chodziła jak w cieniu
w tej miłości, ramię przy ramieniu.
Wtedy wszelką wstrzymały muzykę
świece, cienie i gwiazdy pobladłe;
bo miłosnym mówiono językiem,
bo takimi słowami jak światłem -
a za każdym anioł-stróż się skradał
i trudniejsze słowa podpowiadał.
I z tych słów powstawały altany,
i pergole włoskie, i portyki,
rzeki małe, wielkie oceany,
usta z kwiatów i serca z muzyki,
świt na ścianie, jabłek pełne kosze,
liść dębowy i rzęsy najdroższe.
Potem znowu walc wyszedł z pianina
tak jak postać smutna, która siada
i za głowę się chwyta, i przeklina,
lampy tłucze, bo światłu nierada,
ni to chłopiec, ani to dziewczyna,
półmaligna, a na pół ballada,
zeschłe liście, wieczne wirowanie,
wiatr, ciemności i taniec.
(ПЕРЕКЛАД З ПОЛЬСЬКОЇ)
В будівлі дивній у великім місті,
величній зовні та старій, примарній,
там пари мешкають, їх певно з двісті
і всі вони закохані й напричуд гарні,
помітно це вже з блиску вікон шиб,
що все, що діється – то є високий штиб.
А Клара, подруга, присіла до роялю,
із лиса шкіра обвиває звабну шию -
тут бал закоханих в тремтливому реалі,
іще не звідана ніким оця затія
у дивно розцяцькованому залі -
де купа літ торкає призабуту пам’ять жалом.
(От й зараз, якось трохи лячно,
Мабуть від осені, бо то пора непевна,
дві кінські морди в брамі наче
із мореного дуба, охороняють ревно
вхід до земного напівраю,
і лямпа звикла, та що в формі кулі,
до місяця щоночі щічку тулить.)
Панна Клара наче дивиться у ноти,
та споглядає науколо іншим оком,-
і бачить бал, і загравань польоти -
стара розпусниця так ненароком,
о, підглядати любить, як у залі
кружляють пари у любовнім шалі.
Свічки червоні, що на стінах,
відсвічують червоні дивні кола,
і перед тим, як пари закружляють,
і затремтять у полум’ї любові,-
дідок прийде запалювати свічі,
щоб в цьому залі було ясно ніччю!
І тоді лиш стіни в дивнім залі,
неначе з мороку блискучістю повстали,
от бал закоханих почнеться, а що далі?
а бути йому лише раз у рік, і на поталу…
як сніговиця ліпить коням в морди,
вони заржуть, скликаючи народ негордий.
Навіть в закутках, де музика не лине,
пари там красиві неможливо,
кожна панна, як сестра небесна,
юнаки такі ж, до надміру красиві,
панна і юнак, юнак і панна, так єдино-
всі кружляють, як одна родина.
А по клавішах все скачуть, скачуть
мавпочки маленькі вправні лапки,
ланцюжок на шиї блиска лячно,
давній, подарований від бабки,
і руда спадає шкірка лиса,
вправно грає вальс стара актриса
Клара змучиться і вже вмліває:
«Марш жандармів», чи «Мої принади»,
музику вже іншу грає,
та ніхто не бачить в тім завади…
той дідусь, улюблений усіма,
гасить свічі і відходить німо.
Фосфор зоряний на стінах блима,
тільки то дає бажання світло,
то закохані танцюють і між ними
виникає те, що вже відоме світу-
закохатися, щоб аж до стону,
ніч не ставить тому перепони.
Певно ложе з квітів, іскр сапфіру,
що до нього сходи з зоряного пилу!
В тих світах у розум не повіриш,
в тім краю безумство танець вело,
очі! В хмарність ночі світла не проллють,
коло спраглих уст і болю, наче лють.
Поруч вище, в верхнім залі,
було те, що звалось Ніша Одкровення,
і туди по парах віддалялись
на голандські подивитися тарелі
і піддатись вітрякам кохання,
і зливати там свої бажання.
І там також був балкон, так поруч,
орнамЕнти тут придумали не люди,
і тримаючись руками за поруччя
малих зірок, так як малих суден;
пара, забуваючи пересторогу,
в кораблі пливла у зоряну дорогу.
Сніг таким був теплим, таким білим,
ніч дзвеніла дзвоником з сапфіру ...
і сапфіри, і мелодії кружляли,
потім місяць перетворювавсь на ліру ,
а кіт білий, дивлячись з дахУ на неба лоно,
пісню заводив котячим тоном.
Коли ж трохи згаснув зірок фосфор
на годинника небеснім циферблаті,
вже від танцю всім ставало млосно,
пари в любощах своїх були вже ватні,
і по залу миготіли тільки тіні,
і тремтіли плечі, як листки осінні.
А коли вся музика затихла,
свічі гаснуть, і зірки змітають мітли,-
бо любов говорить тихо-тихо,
бо слова її звучать, як світло,
і за кожним хоронитель-ангел
ті слова підказував тендітні…
З оцих слів творилися химеріани,
італійські перголи й альтанки,
русла малих річок і великі океани ,
з квітів - губи, з хмар - фіранки,
ранок на стіні,- як яблуко рум’яний, ніжний дощик,
листя дуба, подихи і вії найдорожчих.
Потім знову вальс із клавіш на «піано»,
і сумна сиділа постать,
і хитала головою, ніби трохи п’яна,
лямпи ж гасять самі гості,
чи то панна, а чи хлопець юний,
чи то оповідь, а чи балада,
чахле листя, і весна не манить,
вітер, темрява і танець ранить…
--
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245002
дата надходження 05.03.2011
дата закладки 05.03.2011
А за вікнами різні міста
Якось сумно зустрінуть цей ранок,
Ти до кави притулиш вуста,
Я із чаєм відправлюсь на ґанок.
Роздивлятимусь дивні сліди,
Хто залишив їх тут? Я не знаю..
Ти в метро, то туди, то сюди,
Це столиця тебе поглинає.
За дзівінком пролунають слова:
- Нам не варто ,ти знаєш причину,
В нас за вікнами різні міста...
- Але ж небо над нами єдине..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244872
дата надходження 04.03.2011
дата закладки 04.03.2011
все так просто, аж світяться діри
все так смішно, аж хочеться вмерти.
скільки коштує наша зневіра
на розпродажі істин затертих?
всі троянди нахабно в\'януть.
страшно бачити і мовчати.
перед виграшними боями,
не рахують минулі втрати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244533
дата надходження 02.03.2011
дата закладки 04.03.2011
зміни плечей торкались важкими краплями,
від кожної з них лихоманило, аж трусило.
впертим і змученим, нам давалася сили.
так вектори оберталися в інший напрямок.
так ми ховалися, малювали свою територію:
крейдою коло, як хрестики-нулики в зошиті.
знецінювали свободу. не разом. умовно поряд.
замість істерик - "хочу" на вушко, пошепки.
досвід приймали від долі. як даність. як аксіому.
впивалися відчуттями мазохістично, тонко.
...не продавали душі і виглядали при цьому,
як діти із кульками ртуті на білих долоньках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244105
дата надходження 28.02.2011
дата закладки 28.02.2011
АКРО-перелік улюблених творів
Л егенда "Було колись в одній країні..." І
Е пілог "Чи сумно вас, чи радісно читать...",
"С е ви питаєте за тих...", "Напис в руїні...",
"Я кби вся кров моя уплинула отак...", А
"У ста говорять:"він навіки згинув!...", Та цей
"К оли вже зачепили сі питання...", І ще
"Р оманс", "І все-таки до тебе думка лине...",
"А нгел помсти", "Скрізь плач, і стогін, і ридання...",
Ї ї "Моя люба зоря ронить в серце мені...",
"Н і! Я покорити її не здолаю...!" Та
"К амінний господар" ще і "Досвітні вогні...",
А й "Сторононька рідна! коханий мій краю...".
P.S.Використаний збірник творів видавництва художньої
літератури "Дніпро" 1981р. м.Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243507
дата надходження 26.02.2011
дата закладки 26.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2011
Губляться межі, сережки, спогади, телефони,
Губляться люди, дороги, слова, і місця на карті…
Я загублю тебе, ти загубиш сон,
Ми одне одного варті…
Губляться лишні, колишні, слушні, смішні, невтішні…
Господи, скільки у світі загублених і не знайдених,
Скільки стоятиме перед дверима, і все ж не зайде…
Губляться виходи, входи, висновки, вірні рішення,
Губляться вірші…
Все, що загубиш, вернеться, чи забудеться,
Все, що напишеш, свідчить чи за, чи проти
Я замету сліди, тому все ще буде -
Згубиться колір, запах і форма, але не дотик...
Вірші писатимуться в гарячці, і нетерплячці,
Розум у сплячці, поки загублене не знаходиться,
Губиться – значиться, що, як згадається, плачеться,
Губляться сльози іконою Богородиці…
Віриться в те, що віриш – значить, не згубишся!
Знайдеться вартісне, решта не має значення.
В пам’яті не загубляться очі, можливо, губи,
Значить написано так задумано так назначено…
Стільки загублено, стільки за щастя заплачено…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242656
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 22.02.2011
Останній запис щоденника Лялі датований нинішнім днем.
Мабуть, символічно буде завершити двадцять першого.
У неї був день невизначеності, але це тимчасове. Воно мине.
Сподіваймось від Лялі нових віршенят і звершень.
А в блокноті щоденника нині остання сторінка рясніє значками.
І не треба тягнути за вуха те, що вичерпується, чи себе примушувати.
Ляля щаслива, якщо для когось ці вірші були чеканними,
Ляля у них виливала до краплі лялькові мрії і душу.
Сьогодні чомусь захотілося змін. Може, не все й одразу,
Радикальність - хороша формула, але не в цьому випадку.
Ніжних домашніх дівчаток інколи теж переклинює на садо-мазо... =)
Лялька різна, вона не впадає у крайнощі, хіба інколи.
Тож, кохані мої, вибачайте приблизність рим і аматорську гру зі словом.
Лялька знає, її особисті записи вкрай далекі від досконалості.
Тут іще на останній сторінці для Вас побажання лялькове -
Аби вам так яскраво мріялось і отак натхненно писалося!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242568
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 22.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.02.2011
Щоденник у Лялі сьогодні нічний, додому приїхала пізно,
Стомлена, Ляля не любить великих скупчень людей і гучних застіль...
Скучила за... (не скажу за ким, але скучила)... а ще визнала,
Справжнє щастя дається легко і шляхи до нього прості.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242349
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 21.02.2011
писалося як відгук до твору H&N - Gomenasai
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236381
________________________
і буде тобі доля, і смерть, і три бажання
і вісім днів до прірви, бо вісім - безкінечність
а небо - річ цікава, в очах його найбільше,
і лялька небом марить, бо звідти пада дощ.
і небо нині хоче, щоб ляльці було добре,
вона не скаже "вибач" японською тобі.
а от любов і душу без приводу в дарунок
людина не посміє, а лялька - залюбки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236499
дата надходження 23.01.2011
дата закладки 19.02.2011
Надто важко. Без зайвого драматизму. Пальцями на клавішах чорних,
Олівцем у блокноті. І не хочеться ні з ким говорити, я помОвчу
Але у чиїсь присутності, просто аби хтось сидів у куточку,
Не підводив погляд з підлоги і мене не підводив, до весни ще один подих.
І не хочеться на плече, бо зайдусь плачем, а лялькам не личить
Проклинати вічність, треба дивитись у вічі, не задихатися розпачем,
Сповідатися тільки шпалерам і не грати на НЕрвах першим зустрічним.
Вже забагато НЕ, хай же горять вогНЕм, НЕбо, прости меНЕ... так пече...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241296
дата надходження 15.02.2011
дата закладки 15.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2011
Якщо ви чекаєте тут привітань, їх не буде, можете далі клацати.
Ляля цей день не святкує. Без коментарів. Утекла б, та нема куди.
Шукає питання на свої відповіді, зазирає за межі форматів глянцевих,
Чітко знає, що хоче і успіх сьогодні собі позичає у долі в кредит.
Бувають припливи ніжності і миті секундної слабкості
І дні під девізом "Все буде так, як я хочу, або ніяк".
Ляля не зовсім звичайна іграшка, нею не вийде отак погратися.
"Напад - найкращий захист" - ледь шепотіла лялька, розбита від власних атак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241090
дата надходження 14.02.2011
дата закладки 14.02.2011
Щастя - це коли є кому пожалітись на губи до крові потріскані,
Чути "біднятко", усміхатись, бути тією, хто має значення
В межах вигаданої реальності, по-дурному і по-дитячому.
Розуміти, скільки навколо змучених і для когось ламати відстані!
Лиш красива картинка: на грані безстрашно гратися із вогнем.
Поза кадром усе інакше, не так ляльково, менше блиску, театру, шику,
Але то вже деталі, ремарки, кому воно треба, це зараз не головне,
Лялька вперта й наївна, життя не таких ламало, кажуть, минеться з віком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240860
дата надходження 13.02.2011
дата закладки 13.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2011
А мені б злетіти у небо…
Розкрити крила,
вдихнути на повні легені.
Підняти вітрила…
Пофарбувати їх у колір сміху
Наповнити запахом ніжності
І зникнути всім на потіху
За обрієм моїх несумісностей.
Хтось помітить, що мене не стало.
Зрозуміє моє одкровення,
Але всього світу буде замало
Щоб віддати за моє повернення
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238656
дата надходження 03.02.2011
дата закладки 13.02.2011
Вірш не новий і не знаю чи заслуговує на увагу, але завтра
День Валентина - заодно і привітаю!
Сидять на хмарках чарівні Амури
Від їхніх стріл, напевне, не втекти,
А я застиг над чаркою «Кагору» -
Мені тебе, здається, не знайти!
Валентин, Валентин!
Ти зійди із вершин,
Покажи, де моя наречена.
Валентин, Валентин!
Вкажи назву країн,
У яких жде кохання на мене!
Протятий стрілами я падаю в багаття,
Згоряю за секунди у вогні.
Встигаю лиш помітить твоє плаття
Під колір неба й очі голубі.
Стараюся піднятись - не виходить!
Хочу позвати - тиша, як стіна!
А ти до мене стримано підходиш
Й цілуєш у збентежені уста!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240703
дата надходження 13.02.2011
дата закладки 13.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2011
Сьогодні із тими, хто поряд серцем, домашня, розніжена, закутана в плед.
Подарували букетик підсніжників, просто так, на хороший день. Рада,
Вже й забула, як гарно п'яніти від першовесняних квітів. Чуттєвий злет...
У колонках щось ностальгічне, близьке... як минулих життів кадри.
І лампа не горить, і бреше календар...* за вікном мете оскаженіло...
Лялин погляд наскрізь, в нікуди, відсторонений, ніби із позачасся...
Небо не в гуморі, вітряно так, холодно і безжально зранку сніжило,
А сніжинки нагадують зорі, коли в темряві мчиш по трасі...
* "Сплін", пісня "Романс"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240653
дата надходження 12.02.2011
дата закладки 12.02.2011
Мете, лютує злий місяць лютий,
Хуртовиною виє на місяць круглий,
Гвалтує землю він то снігом, то дощем,
В душі весна, а серці гострий щем.
У-у-у-у....гуде за моїм вікном,
Голодний вовк чи темний демон
Збурює мою гарячу кров,
Можливо то якийсь, ангел-мен,
Стукає в шибку, щоб до себе впустила
Й розтопила на холодних вустах іній,
Поцілунки на нього свої зронила
І випила солоний іній на віях.
У-у-у-у....гуде за моїм вікном,
Зима розгулялась ураз знову,
Не пускає до мене весну-любов
Та прийде вона обов'язково.
Я відчиняю вікно і впускаю його,
Демона чи ангела молодого,
Амур випустив метку стрілу свою
Та весна давно вже зі мною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240638
дата надходження 12.02.2011
дата закладки 12.02.2011
Мамочко моя рідненька,
вибач, що я ще маленький,
що сказати ще не вмію,
та все добре розумію.
Люблю серденьком крихітним,
лагідну ,тебе, привітну.
Вибач за безсонні ночі,
за вогкі від слізок очі.
Виросту матусю швидко,
не буду робити збитки,
хіба трішки ,хіба капку...
З святом дорогенька мамко!
---------
Поки спав я тихо-мирно
Миколай приходив, певно -
Під подушкою гостинці
І цукерки на ялинці.
Ще знайшов я там записку,
Миколай залишив нишком.
Отакого вона змісту-
"Ходжу я селом і містом,
І полями,і степами,
Дорогами і мостами,
Заглядаю в кожну хату,
Приношу дари малятам.
Але лиш послушним й чемним,
Якщо ти у цьому певний-
Жди мене на другий рік!
Якщо ні-мину поріг."
І задумавсь я наразі-
Що це мав він на увазі?
-----------
Сонце вийшло cпозаранку-
День народження в Мар"янки.
То промінчиком лоскоче,
То заглянуть хоче в очі,
Грається в віконечку
Пустотливе сонечко.
Ось забігло у кімнату,
Стало в ліжко заглядати.
Геть запуталось в волоссі
І не випуталось досі.
А Мар"яночка проснулась,
По кімнаті роззирнулась,
Й засміялася так щиро,
Як те сонечко грайливе.
-----------
Набік шапка,
руки в боки,
я - козак,
мені два роки!
Гляньте мамо,
гляньте батьку,
як притупую я хвацько!
Лиш в одному
я не певний-
кажуть ніби
я нечемний.
Але правда то,
чи ні -
та даруночки - мені!
-----------
Всміхнувся ранок крізь ,бурульки-сльози,
Гукнув за обрій: " Сонечко ставай!"
Стук-стук в віконце біле від морозу
І попросив: " Наталочко, співай!"
І заспівала пташка щебетлива,
Затанцювали постаті дерев
І появилось на замерзлих шибах-
"Вітаєм з днем народження тебе!"
Бажаєм щиро лиш таких світанків,
Будити сонце від нічного сну,
Завжди співати звечора до ранку
й впізнає доля зіроньку свою.
-----------
Мамо, татку,
маю зуби!
Нині рочок
мені буде!
Он як топаю
Я вправно,
Козачком зростаю
гарним,
й разом з братиком
На славу,
Захищатиму державу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240530
дата надходження 12.02.2011
дата закладки 12.02.2011
Набридли сни, біля зачинених дверей,
Що прокриваються на палець час від часу.
І запах щастя, що дозується як спрей...
Нема від нього насолоди, нема спасу.
Набридли погляди в зачинене вікно,
Безсонні ночі, безнадійні сірі ранки.
Щодня дивитись уповільнене кіно,
Чекати усмішку, крізь зморщену фіранку.
Набридли натяки без зовнішніх ознак,
Набридли пошуки взаємин і стосунків…
Та все це значення не має аж ніяк,
Коли пригадую вогонь від поцілунків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240023
дата надходження 09.02.2011
дата закладки 11.02.2011
Ляля стала настільки справжньою, аж самій тепер невтямки.
Обриси намальованого світу проступають в житті подекуди так яскраво,
Розпливаються межі між бажаним і реальним. Дивні істоти - ляльки.
В неї в душі ураган, а голос спокійно "привіт, як справи?"...
Їй хочеться написати щось шедевральне і надзвичайне
А літери літрами лиються, ніби вода, ще й такі ж прозорі, прості.
Сьогодні в навушкиках Варкарчук "Майже весна" і "Налий мені чаю"
В цьому ритмі для Лялі нарешті минає зимовий застій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239794
дата надходження 08.02.2011
дата закладки 09.02.2011
Застудилася мабуть, голова квадратна, треба буде раніше спати лягти,
День божевільний: біганина, обличчя знайомі, напівзнайомі і незнайомі.
...Незвичайна. Перед нею падають стіни, а позаду знову горять мости...
Ставить крапку, впадає в кому - лялькам дозволені навіть такі прийоми.
Намагається щось зрозуміти, прагне легкості. Вдається не завжди.
Полюбила писати зранку, дізналась, що проблеми від усмішки тануть.
Вдячна небу за змогу жити й залишати чорнильні сліди.
І сьогодні Лялька гостро відчула, що таке "як востаннє".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239568
дата надходження 07.02.2011
дата закладки 07.02.2011
Доки живе в народі мова,
В ній буде житиме душа,
І не розвіє, мов полову,
Краї батьківські полиша
Синів та доньок України,
Що загубились на землі,
Забувши мову, та понині
Десь на чужинській вже ріллі
В холодний камінь та пісок
Свою посіяли печаль,
А тут, де мови колосок,
Язик насаджує москаль.
Та ще не вмерла солов"їна,
І не зімкнулися вуста,
З яких вона повсюди лине,
В душі у кожного зроста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239336
дата надходження 06.02.2011
дата закладки 06.02.2011
Щоденника п'ятого лютого не було, а світ навіть оком не блимнув,
Виявляється, можна писати, а можна і не писати, бо результат один.
За вікном плаче дощ, ось тобі, Лялю, весна, ось швидкоплинність,
Небо біле, як простирадло. Хотіла? Бери! Зціплюй зуби, далі іди.
Дратівливих ляльок не люблять, увімкни гламур і мовчи.
Зазвичай, у таких має бути пусто і у головах, і в серцях.
Ти постала з нічого, Лялю, і в нікуди зникнеш нізчим.
Усміхайся привітно. Коли брешеш, дивися в очі. Йди до кінця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239253
дата надходження 06.02.2011
дата закладки 06.02.2011
Я втрачаю дар слова раптово
Від тремтіння під тілом гарячим...
І не схожі ці звуки на мову,
Що вриваються шлейфом ледачим.
Загорілось...А то й, затремтіло...
Від знемоги і дикого жару...
У полоні...У пристрасті тіло...
Все ж приймає солодку покару.
Тут зникають і межі, й кордони,
Захлинаюсь шаленством щомиті...
Моє тіло собою наповни!
Ми болем кохання всеціло сповиті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235797
дата надходження 19.01.2011
дата закладки 31.01.2011
Ти із сну прийшов до мене:
Сон тебе приніс.
Щастя моє незрівнЯнне,
Що з перлинних сліз.
І, як сонце, ллєш проміння
Ласки і надій.
Ніжне вітра шепотіння.
І щасливих мрій.
Ти, немов струмок весняний.
Ластівки політ.
Дощик теплий, життєдайний...
Грієш стільки літ!!!
Квітів тихе колихання
В трепетній росі.
З казки це прийшло Кохання,
Розцвіло в красі.
Ніжний, ніби павутинка,
Що плете добро.
Ти в сльозі моїй перлинка.
Ти - моє крило.
Та буваєш таким, Любий,
Як весняний грім!
Та частіше, зовсім другий:
Той, що радість в нім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236848
дата надходження 25.01.2011
дата закладки 30.01.2011
Лялі тепер не сидиться вдома, асфальтова стрічка-вервиця
Стала мало не рідною... Може, й щастя мандрує десь там.
Тримаєш в руках - вирветься, відпустиш - назад вернеться.
Воно ж завжди поряд в'ється і не чекає, як Ляля, на вЕсни.
Ляльці спокійно, хороше, хай навіть з неба борошном замете...
Хоче зима погратись - нехай танцює, хай розкидає іній!
Лялька мріє і вірить, в момент потрібний станеться саме те.
Бо той, хто насправді хоче, отримує. Перемагають сильні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237709
дата надходження 29.01.2011
дата закладки 30.01.2011
Сентиментальність самотньо сказаних слів,
Списано списом, стерто, спотворено, страчено.
Сам собі сонце, сам собі Світязь, сам собі свій,
Сповитий сумом, справжній, спонтанно справджений.
Сліпим сокровенням сповнено сірий світ.
Сам собі страдник, сам собі символ страти,
Сам собі світоч солодких своїх століть
Смійся, старезний, смійся святий Сократе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231185
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 29.01.2011
Я можу щоночі до Тебе приходити в снах
Й кохати безумно.
Палати вогнем і згоріти у Твоїх руках
Тобі вже не сумно?
Я можу щодня прилітати до Тебе в думки,
В них жити роками...
Злітати...торкатись устами Твоєї руки.
Кохай до безтями!
Я хочу морозом Тебе малювати на склі.
Щоб бачили хмари.
Я можу себе відродити на ТвОєму тлі.
Я-Твоя примара.
Я хочу щомиті вмирати від Твоїх очей...
Забути про світло.
Торкнутись до ніжних,гарячих, до сильних плечей.
Й воскреснути вітром.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237494
дата надходження 28.01.2011
дата закладки 29.01.2011
З тобою ангелом я стала,
Без тебе ж була я ніким.
Я так нікого не кохала,
Кохаю ж серцем я палким.
З тобою крила розпустила
І полетіла в небо до зірок.
Без тебе божевіль я не робила,
А ж божевілля моє – це до щастя крок.
З тобою я пізнала, що таке журба,
Не від образ чи сварок, ні, від суму,
Бо ж на душі моїй йде боротьба,
За кожну вільну хвильку із тобою.
З тобою я – це я, така як є,
Без пафосу, без маски на обличчі.
Я знаю, ти змінив життя моє,
Змінив на краще, хоч іще не звично.
Коли ти поруч я немов в раю,
Без тебе ж мов у пеклі я згораю.
Ніхто не знає як тебе люблю,
Ні не люблю, а як кохаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237463
дата надходження 28.01.2011
дата закладки 29.01.2011
Ти маєш інший смак, я - кисле,ти - солене.
Мені б таки яскраве, ти мрієш про меланж.
І по крамницях долі ми ходимо окремо,
А ввечері всерівно розділимо оранж.
Я кидаю свідомо думок ну цілу купу.
І у такому ж стилі обходжуся з словами.
А ти мої слова роздивишся у лупу,
І вкотре заборониш мішати день з зірками.
Куплю собі я сукню у стилі шістдесятих!
Прасуєш білий фрак і усміх на губах.
І я сама веселка в узорах цих квітатих,
І я тобі пасую, як логіка в словах.
Ти маєш інший дотик, якийсь електрострум.
А я така вже ніжна, пір'їнка по вустах.
І не квітучий шлейф лишає твій парфум,
А аромат душі, й мурашки по руках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233008
дата надходження 05.01.2011
дата закладки 16.01.2011
Дякую співавторові Ніні, яка надала тему, ідею та образи для написання цього вірша. Хто захоче написати їй коментар, ось її адреса:http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234226
---------------------------------------------------------------------------
Вмиває сніг скло лобове до блиску.
Завії розгулялись на шляху.
Знов спогади нанизую на нитку...
Не зрадь мене, надіє, так прошу!
Твій образ притуляю я до серця,
І мається в очах ота весна...
Хоч виплакане сліз мале озерце,
Та мрія моя чиста, осяйна.
Спіткнулись ми з тобою об каміння.
І рушився між нами цілий світ.
Та в серці десь ховається сумління:
Чому ж мовчиш ти, любий, стільки літ?
Земля укрита пелюстками квітів.
Це яблунь цвіт розкидала зима.
Та спогади заставлять ще боліти,
Бо в серці не зів"яла та весна.
Ти розкажи, мій соколе, як жити?
Чому думки не йдуть у забуття?
Чи зможу я весні одна радіти?
Та, може, вже спізнилось каяття?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234166
дата надходження 11.01.2011
дата закладки 14.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2011
Ти загадуй, а я просто вдам,
Ніби в грі головною є участь.
Коло місяця висне, мов штамп,
що засвідчує цю неминучість.
Ти викреслюй, спочатку мене,
А вже потім і літери зайві,
Кілька днів чи віків - і мине...
аби тільки не бачити сяйва.
Аби тільки цей місяць не смів
Розглядати крізь збільшене скло
Наші душі. Не викажи снів
божеству божевільних П”єро.
Вже відомі і жертва, і вбивця,
І лежить на поверхні мотив.
Як здивується нам блідолиций...
я ж бо знала, в що граю. А ти...
....дочекаєшся часу для страт
обведеш вірні літери нишком
а тоді мов художник чи кат
домалюєш мені ліву ніжку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234102
дата надходження 10.01.2011
дата закладки 12.01.2011
... він римує ночі і дихає важко туманом,
палить надмірно й шукає очима безсоння.
Плазують й сміються навколо старі інтригани,
а він упивається словом, як вперше сьогодні.
Йому незнайомі кордони натхнення і втоми,
мовчить і вдивляється пильно в потворність підлоги.
Я часто за нього молюсь і не вірю нікому,
а він вже старіє і пише листи псевдобогу.
До нього іти мені треба і з вірою в диво
та він не впізнає тієї, що в снах на секунду.
Зігріюся поруч і буду мовчати сміливо
і може забуду себе чи його не забуду.
Покотимся в прірву метафор пророчих
і пальці позбудуться холоду,наче ліміту.
Можливо це кара чи мій надприхований злочин-
поета байдужого більше за Бога любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234024
дата надходження 10.01.2011
дата закладки 10.01.2011
Покарані тут ми розлуками долі,
У цій метушні не знаходим себе.
Живемо, існуємо..., наче в неволі
Й чекаємо щастя, що десь там гряде.
Шепочу вустами собі щохвилини,
Що це лиш чекання. Й ніяк не кінець.
Багряно-живим, терпким гроном калини
Вплетуся у твій, у життєвий вінець.
О...скільки бажання я бачу в зіницях,
У твоїх очах, у шалено-живих...
І що мені ті всі усмішки на лицях?..
Якщо ти ридаєш.., тому що "не встиг".
Та ти ні про що не шкодуй, мій коханий!
Себе ти не муч, бо і так усе ясно.
Мій милий, чарівний, єдиний, жаданий...
Я марю тобою... Назвеш це "невчасно"?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233087
дата надходження 05.01.2011
дата закладки 10.01.2011
Я вірю в кохання легке і безкрає,
Яке зачаровує, душу п'янить...
Повільно, шалено і ніжно вбиває...
А вічність життя перетворює в мить.
Ви скажете - казка - чарівна й банальна?
Чи грішна й фальшивая все це лиш гра?
Та інколи зустріч, миттєво-фатальна,
Так легко із лицаря творить раба.
Бентежить мене і все більше хвилює
Це "свято емоцій", цей "жаркий парад"!
Вдихай без вагань, хай все тіло відчує...
Твойого кохання п'янкий аромат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233095
дата надходження 05.01.2011
дата закладки 10.01.2011
Уважаемые Поэты!
К сожалению, вынуждена сообщить, что мы слегка переоценили свои силы, поэтому на данный момент фестиваль отменяется.
Спасибо всем огромное за проявленные интерес и участие, надеюсь, в будущем все же реализовать эту затею именно на том уровне, на который мы претендовали изначально.
С уважением,
Екатерина Карпова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225918
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 08.01.2011
Ввімкнулось світло,непорушна тишина.
І раптом роздалось нове звучання.
Десь в стороні стояла там Вона,
А в іншій - Він, в суворім теж мовчанні.
Знайомий ритм. їх погляди зустрілись
І на паркеті двоє, як колись.
На небі дві їх зірки загорілись,
А їхні душі в танці знов злились!
Граційні па і правильні вдихання.
Його рука сковзала по руці.
Ця румба почуттів їх змалювання,
Портрет кохання, лаврові вінці.
Як протилежність, темні й світлі тіні.
Тандем кружляє,сукня мерехтить
Спинилось все, всі квіти у цвітінні,
Лиш музика, навколо світ мовчить
Навколо зникли темні й світлі тіні.
Її вуста, знайомий опік вуст.
Спинилось все, зірки у мерехтінні...
Є Він й Вона, і знову втративсь глузд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232029
дата надходження 30.12.2010
дата закладки 04.01.2011
За вікном щось таке пухнасте, таке лапате –
Під таке лише пити глінтвейн і кохатись, кохати…
Під таке лише вірити в диво, читати Ричарда Баха,
Під таке в мене зносить дах (під таке я не маю даху)…
В телевізорі щось різдвяне і щось банальне,
Щось Оксани Байрак – романтичне і нереальне,
В мене вдома бардак – я його називаю творчим,
І мій котик руденький грізного лева корчить…
Завтра буде не так, завтра будуть робочі будні,
Кожен день, як сьогодні, видасться незабутнім,
Завтра я буду вредна; я буду проти кохання;
Відчайдушною; тою, що викликає звикання…
Завтра я буду тою, в якої не мерзнуть руки,
Буду тою, що не боїться прозорих суконь,
І сміється в лице… Бо сьогодні я не сміюся,
І боюся свого кота… Зачіпати його боюся.
Я сьогодні хочу обіймів і вірю в сонце,
Веду бесіди із своїм ангелом-охоронцем,
Їм солодке, і калорійне, і малокорисне,
Та ще «Крихітку Цахес» слухаю дуже голосно…
За вікном курсують машини, трамваї розслаблені,
Під таке лише жити в радість і бавитись в зваблення,
Під таке лиш любити і зізнаватись у вічному,
Під таке я буваю дуже і дуже незвичною,
Я всміхаюся дзеркалу і левенятку рудому,
Я щаслива, я дуже щаслива, я просто вдома…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232698
дата надходження 03.01.2011
дата закладки 03.01.2011
Ляля мокне під львівським дощем, позирає на свій годинник
І чекає трамвая з магічним номером. ...хтось сьогодні святкує Різдво.
Від перестановки дощів /чи людей/ результат незмінний.
Ляля нічого не має і не має чого втрачати... Тільки небо одне. На двох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231225
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 26.12.2010
О, мово, рідна українська мово!
Ти серце духу й джерело життя.
Волошками, о, виплекане слово!
З тобою взимку зацвіла весна.
Невже можливо краще описати,
Аніж про це нам розповісиш ти.
Невже можливо більшу радість мати,
Коли є слово - дар нетлінної краси.
О, слово, рідне вишукане слово!
Ти віриш в розкіш, виткану строфу,
У фіалкові й вербнІ онови,
Ти віриш у калинову красу.
О, слово, сяюче любов`ю слово!
Ти дарувало нам життя й себе.
Усмішку дарувало світанкову,
Люблю і дякую тобі за все.
О, слово, грізне й бите рідне слово!
Я прошу вибач ти люд наш... Погас
Той вогник чарів, що так кольорово
Життя сплітав у нас, у час - погас...
Та то лиш доля чи мала частина,
Ти не горюй, о, слово, не горюй!
Ми українці, мов мала дитина
Почнемо жити, а ти нас чаруй!
Ми будем жити, жити у спасінні,
Творити мову. Слово, поможи!
Бо ти те серце, у твоїм творінні
Ми найдем правду! Так, зажди!
Зажди, топитись рано, надто рано.
Ще зацвіте калина, буде гімн
Лунати дзвінко, чуєш ти, державо!
Ще заспіваєш пісню, просто вір.
Бо в нас є слово, що живе ще вірно,
Верба, калина, тіні наших літ...
Бачиш, ненько? Чуєш, Україно?
Не впаде сутінь на весну доріг!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227747
дата надходження 10.12.2010
дата закладки 25.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2010
Мама – це слово чарівне.
Мама – життя джерело.
Мама й дитятко наївне...
Недавно й давно це було
Ніжно з турботою співала
Мама кохані пісні.
Любов до життя прививала,
І снилось майбутнє у сні.
Було неймовірно казковим
Майбутнє в уяві моїй.
Незвичним таким, загадковим...
Я вірила мамі своїй!
Я вірю і зараз, хоч знаю –
Життя вже не зовсім таке.
І правду вже бачу. І уявляю.
Насправді життя не легке.
Та права не маю жалітись,
Бо в мене є головне.
Я мамі можу відкритись,
В наш час це є основне.
Якщо ти маєш людину,
Яка для тебе живе,
Яка у найгіршу хвилину
Захистить любов’ю тебе,
Тоді не дарма ти на світі!
Є в тебе надійне крило.
І це найпрекрасніші миті.
Найліпше що бути могло.
Та тяжко тому, хто не має
Матусі поруч з собою.
Він в спогадах просто згадає,
Як добре, що мама з тобою!
Ще тяжче тому, хто ніколи
Маму не знав і не чув.
Життя їх штрикає, як уколи.
Ніхто з них щасливим не був.
Із болем я вам співчуваю.
Побило, вас, бідні життя.
Ті суки, їх так називаю.
Зламали вам все майбуття.
Не знали ви ласки, любові,
Матусі не знали тепла.
Та сильні ви дуже. Ви жити готові
А я певно так не змогла б.
Тому, дуже вдячна я мамі.
За те, що зі мною завжди.
За очі, найкращі, ласкаві.
Без мами мені нікуди...
10.07.08
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228866
дата надходження 15.12.2010
дата закладки 22.12.2010
Познущайся ще трошки, як хочеш.
Понервую, поплачу… змовч́у.
Але серце так важко тріпоче.
Ти смієшся… я знову прощ́у.
Ляжу спати, заплакана й вірна.
Може тут хоч віднайду споќій.
І нехай інші скажуть – манірна.
Та не зникне чуття, що ти мій.
Я твоя, хоч фізично стороння.
Але десь у відкритій душі,
Під жагучим потоком у скроні,
Й навіть тут, у відвертім вірші
Розкажу про свої відчування,
Що зриваються криком у серці.
У мені зародилось кохання…
Чи в тобі воно все ж відгукнеться?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229928
дата надходження 20.12.2010
дата закладки 20.12.2010
Ота безглузда стадія дорослості, коли вже твориш диво власноручно,
Коли на Миколая під подушкою знаходиш пустоту, а не пакунок –
І це приймаєш звично, і безболісно, і це тебе вже не ляка, не мучить,
Цікаво, а Ти також мене подумки, як я Тебе, замовив в подарунок?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229828
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2010
Непритомність облич. Пустоцвіттям обмежено час.
Я вже вкотре знайшлась. А, здавалося, тільки зникаю…
Розітнулась зоря – і відкрилася вищість якась…
Є одне протиріччя – ніхто мене там не чекає…
Є лише горизонт. Східці вгору. Кристали розлук.
Із минулих життів – одногранна проекція зваби…
Є розкутість тепла, що краплинно стікала із рук
На спокусливо щирі й нестримно весняні кульбаби…
Під скоринкою болю – фрагменти чужої зими…
Втаємничену ніч позначають форматом інтриги…
Є чотири кути й вічно ніжне чиєсь «Обійми!»,
Кимось кинуте вниз і дбайливо притрушене снігом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228972
дата надходження 15.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Провести поглядом, мов пальцем, по зіницях
Торкнутись думкою уражених місцин
Навести лад, поприбиратись на полицях
В твоїй свідомості запилених крамницях
Нових на продаж викласти світлин
Змішати кольори твоїх очей. В безодні
Їм відтворити із піску перлин
Здистилювати сльози у двоокис водню
Сипучий білий осад часу плин нервозний
Повіє до віддалених площин
Де ви, мої загони - Альфа, Браво й Чарлі?
Хутчіш сюди, зкидаймо цей режим!
Кровить? Понакладає парамедик марлі
Чарівний седатив, поцуплений з лікарні
Розпрямить зтиснутих твоїх пружин
Втім, я не лікар зовсім, інше маю гасло
Я вивільняю пташок із кліток
Я перекреслюю миттєвим повсякчасне
Там, де потворне вмерло, вродиться прекрасне
Отримавши від мене свій квиток
По змерзлих синапсах знекровленої плоті
Де рух життєвих рік навік спочив
Тектимуть теплі течії майбутніх зльотів
Митець завжди взнається по своїй роботі
Я - майстер, що випилює ключів
Відкрию цим ключем дверей у темне місто
Це не помилка. Так, тобі сюди
На вигляд моторошне, затишне за вмістом
Воно - великий пес з очами оптиміста
Твій перший крок?.. Це вже сама. Іди!
Лишаюсь осторонь, щоб берегти границі
Стиха підборів стукіт у пітьмі
Завдання виконав, розібрана в'язниця
Вже кволим кошеням розпечена тигриця
Не обернеться навіть уві сні
© Дмитро Барзілович, грудень 2010́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229234
дата надходження 16.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Я знов закриваю долонями вуха
Не хочу почути зимове виття.
І шапку носити з зіркового смуху,
Не хочу вдягати свої "соболя".
Танцюю з годину уже перед люстром.
Вдягаю підбори й прозорі панчішки.
-Куди це годиться, замерзнеш на друзку -
Бурмоче свідомість, моргає на ніжки...
Назвозили снігу стурбовані хмари.
Хрумкає ними веселий цюцько.
Атакує замети, немов-то татари,
Ті з нього кепкують, а йому хоч би що!
Так гарно дивитись крізь втомлену шибку
На безтурботних та грайливих горобців,
І на кота, що мов акула, ловить рибку,
Вже вполював листок і двійко камінців...
...Наймиліша зима, коли мариться літо,
Хвойним лісом задихає з печі тепло,
Мандаринові скибочки пружні, налиті.
Ними з мандрів тебе приманила давно....
Озерця талі жовтих споконвічних вікон
Напоять світлом чудернадських білих бджіл...
Химерні тіні виліплять в садку із снігу
Кремезних силачів і полохливих дів...
Люблю дивитися на зиму крізь шпарину,
Як граються вітри на сніжному заметі,
Люблю дивитись довгі сни у хуртовину
про море, сонце, чайок і Ай-Петрі...
18.12.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229545
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Як тільки бачу твої очі...
Тремтить душа, усе клекоче,
Багряна кров бурлить у жилах...
Беж тебе бути вже не в силах!
Поглянь на мене, подивись,
І ніжно-ніжно посміхнись.
Легенько доторкнись рукою...
Я не втечу! Я вже з тобою!
До мене близько підійди,
На вушко тихо прошепчи,
Скажи мені прості слова:
"Тебе я не віддам.Ти лиш моя".
Так важко у собі ці почуття тримати,
Нікому і нічого не казати.
Шаленим темпом серце моє б'ється
Ось-ось...,і на шматочки розірветься.
Я дивлюсь, бачу і сміюсь...
До тебе лиш одного рвусь.
Я мрію, знаю і бажаю...
Тебе...І лиш тебе чекаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229504
дата надходження 17.12.2010
дата закладки 17.12.2010
Я в тобі розчинюся навік
Наче вітер в осінньому полі.
Не відчуєш ти й змаху повік...
Розчинюся у твоїй я долі.
Я розтоплюсь у твоїх руках
Наче лід у жаркому вогні.
І змішаюсь з сльозами в очах,
Щоб солодкими стали вони.
Шоколадно-гарячим струмком
Ти відчуєш мене на губах.
І ніхто. Повір. Вже ніхто
Не вкраде мене. Їж тільки так...
Я по жилах твоїх розільюсь...
Хвилюватиму вібри душі...
І навряд чи вже я схаменусь.
Адже ти так потрібен мені!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228740
дата надходження 14.12.2010
дата закладки 14.12.2010
Устами припаду до губ твоїх,
Всю втому заберу, і навіть, більше...
Якби пройшов ти мимо, то б не зміг
Ковтнути щастя...І було би гірше.
І заборони будь-які не грають ролі.
Ми ж захлинаємось від власних почуттів...
А ти знайшов ключі і підібрав паролі.
Невже ти є герой з моїх чарівних снів?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228745
дата надходження 14.12.2010
дата закладки 14.12.2010
Задимлені, задивлені у вись Карпати,
діткнулися вершечками до хмар.
П’ю вашу тишину і хочу обійняти,
Сягнути сонця, наче чарівний Ікар.
Кожна гора - пишноволоса панна -
у сукні атласній так гордо височить.
В обіймах вітру все ж недоторканна -
краплина неба із очей сніжить.
Ступаю в піну біло-ружі запашну
Лишаю слід , як спогад про кохання.
Від серця відриваю душу я свою,
Нахай блукає у Карпатах, як зізнання!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226829
дата надходження 06.12.2010
дата закладки 14.12.2010
Ляля все ж захворіла. Не допалила арома-палички
Або не сподобалась жертва її ляльковому богу
Вона хворіти не любить, так, напевно, ще змалечку.
На це не знаходть часУ і щаслива з того.
Нежить - краще, ніж лінь, від неї рятує спрей.
Світ від снігу іскриться і Ляля щиро радіє,
Бо має бажання жити й десяток блискучих ідей,
А ще, нині була одна приємна подія...
Пост скриптум. Вітаю Ярого з святом Андрія!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228526
дата надходження 13.12.2010
дата закладки 14.12.2010
Собою задоволена
Тобою зачарована
Летіла я на світло
Як вдень, так і вночі.
Слова твої так жарили,
А почуття лиш танули
Як шоколад в долоні,
Як сльози на щоці.
І мрії мої вільні,
А вчинки божевільні,
Шалені, неповторні -
Такі, як наші дні.
До тебе я летіла,
Бо жити не хотіла
Без тебе ніхвилини...
Горіла у вогні.
***
Ти укради мене у всіх.
Я твій! Лиш твій солодкий гріх.
Тобі я дана із небес,
Я подарую світ чудес.
Ти укради мене у снах
І смак бажання на губах...
Забудь усе. Є ти і я.
І хай несе нас течія.
Я часто говорила,
Усе назло робила,
Щоб тільки ти помітив
Іскру в моїх очах.
Дощем лились бажання,
А хвилею - зізнання...
Та це все десь далеко -
Не на яву, а в снах.
Ти ж млієш від торкання,
Від щастя і кохання,
Коли я поруч тебе,
Коли цілую я.
Безмежно причаровуй
І серце завойовуй!
Я заберу твій розум.
Малесенька твоя...
***
Ти укради мене у всіх.
Я твій! Лиш твій солодкий гріх.
Тобі я дана із небес,
Я подарую світ чудес.
Ти укради мене у снах
І смак бажання на губах...
Забудь усе. Є ти і я.
І хай несе нас течія.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227039
дата надходження 07.12.2010
дата закладки 13.12.2010
Апостоле Андрію Первозванний!
Уклінно шану віддаєм тобі,
Ти Скіфію пройшов, цей жереб даний,
Став благовісником нам на землі!
Ти рушив за Христом на Іордані
З цікавості, де наш Господь живе.
«Прийдіть, побачите!» - слова звичайні
Призвали йти за Господом тебе.
Привів ти брата Симона з собою
До Вчителя Божественних речей.
Сказав до вас Господь: «Підіть за Мною,
Зроблю, що будете ловить людей».
Рибальські сіті й корабель лишили,
В житті попрямували за Христом,
В апостольських трудах незмінно жили,
Служінню Богу віддались цілком.
Святий апостоле, нам проповідник!
Ти хрест воздвиг на Київських горах,
Звіщав, що Бог учинить місце плідним –
Тут благодать сіятиме в церквах!
Терпіти довелось тобі печалі
За проповідь спасіння та Христа,
Камінням у Синопі побивали,
Та вижив і творив ти чудеса!
Зціляв сліпих, недужих, тяжко хворих,
Висвячував єпископів Церквам,
Незмінно у трудах були дороги,
Пройшов гоніння, дав ти приклад нам.
У місті Патрах був ти розіп’ятий,
Три дні звіщав з навскісного хрест́а,
Із др́ева не давав себе знімати,
Звіщати голос твій не перест́ав.
Небесне світло лик твій осіяло,
Не переносив це звичайний зір,
Десь півгодини явище тривало,
Так ти вознісся у Небесний клір.
Тебе як вчителя ми величаєм,
Прийми від нас подяки й похвали,
І як заступника ми ублажаєм,
За нас Владику ти завжди моли!
13.12.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228463
дата надходження 13.12.2010
дата закладки 13.12.2010
Рясний сніг на околицях стелить свої градієнти,
на мостах завжди тихо, чекають творіння весни.
Кожне серце по-своєму ловить зимові моменти:
хтось літає зі снігом, хтось падає, в час спішачи.
Батальйони людей завертаються в хутряні дупла,
перестрінуть їх дикі тварини сусідніх світів.
На ослінчику хат заспіває сумна завірюха -
не почує ніхто з-за екранів мобільних мурів.
Телепати і маги пророчать лавини й потопи.
Вже на санки не сяде малеча у штучних светрах.
Сніжних баб занесли у зміст книги "Журба ідіотів"...
Тільки білі мурахи живуть на високих дахах.
Рясний сніг на околицях стелить свої градієнти,
на мостах завжди тихо, чекають творіння весни.
Кожне серце по-своєму ловить зимові моменти:
хтось літає зі снігом, хтось падає, в час спішачи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228190
дата надходження 12.12.2010
дата закладки 12.12.2010
Розбите серденько на друзки
не склеїти, як білу порцеляну.
Снігами заколисані галузки
займуться як сльоза вишнями -
коли сади живицею-водою
зі жмень окропиш вечорами,
ми не осліпнемо вночі совою,
а заспіваєм зранку солов'ями!
Ти склеїв серце, наче порцеляну,
та видно тріщину з вікна обману.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227850
дата надходження 10.12.2010
дата закладки 12.12.2010
У Святого Миколая -
телефон не затихає,
дітвора чекає свята
і замовлень вже багато!
А в Данилка у листі
букви наче золоті -
всі рівненькі, як солдати
на посту, щоб попрохати:
"Принеси мені будьласка
книжку, щоб у ній і казка
і пригоди, і тваринки
посміхалися з картинки!"
Та незвичним дуже в Олі
є прохання до Миколи,
щоб принесло янголятко
мамі ще одне дитятко!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227371
дата надходження 08.12.2010
дата закладки 12.12.2010
Очі у схованці — ліки для зору,
вогнище гасне — сонце у морі.
Місячна квітка тягнеться вгору,
зоряним пилом живляться бджоли.
Вечір-медяник в кут закотився,
мишка-дрімота тихо спросоння
в бік надкусила - він розкришився.
Засмакувало.. крихта... в долоні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227617
дата надходження 09.12.2010
дата закладки 12.12.2010
Кіт чорненький, як смолиця
джем пронюхав з полуниці,
лапки й носик вже червоні,
так і липнуть до долоні.
Смачно було? Каже: "Няв!!!
Наче літом поміж трав!"
Слідів повно по хатині,
наче маків на долині!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227946
дата надходження 11.12.2010
дата закладки 12.12.2010
Люлі-люлі
Люлі-люлі, треба спати.
Сплять дерева біля хати,
Сплять вітри, дощі, громи,
Трав шовкових килими…
А на небі зорі, зорі.
Сни спускаються прозорі.
Сплять дороги і мости.
Люлі-люлі, спи і ти…
Рік Новий
Рік Новий, Новий, Новий!
Сніг м’якенький і пухкий…
Ніч крилата, наче птах…
Срібні дзвони в небесах…
Рік Новий, Новий, Новий!
Зіроньку свою лови.
Прошепчи на вушко їй,
Що ти хочеш в рік Новий?..
Зіронько, почуй мене.
Є бажання лиш одне:
Щоб у кожного маляти
Матінка була і тато!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226351
дата надходження 04.12.2010
дата закладки 12.12.2010
Ніжно торкнись ледве чутно долоні -
погляди в серце, мов блискавка снів.
Ти - моє щастя, безодня! Ти - промінь!
Мрії із неба дістати зумів.
Твій поцілунок чаклує з душею...
Це - випадковість ця зустріч в ночі.
Буду назавжди я тільки твоєю,
будуть надвох від кохання ключі.
Ніжно. Нестерпно. До болю у грудях.
Падають в річку цнотливі зірки.
Хай там говорять і заздрять нам люди.
Солодко. Гірко. Це губи твої.
© Зеленоглазая, 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228177
дата надходження 12.12.2010
дата закладки 12.12.2010
Ти сердишся - чому лишень
твого плеча торкнусь щокою,
вмить сон спокійною рікою
відносить; чи то ніч, чи день...
Твоє тепло - найкращі ліки
душевних та тілесних ран.
Так солодко моїм вустам
цілунком ніжити повіки.
А пахнеш ти таким чимсь рідним...
Так цукор у дитинстві пах,
чи шоколад в юних літах,
чи вишні цвіт далеким квітнем...
Я буду спати міцно й довго,
вбираючи твоє тепло,
прокинувшись віддам його,
щоб з часом насититись знову.
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227055
дата надходження 07.12.2010
дата закладки 12.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.12.2010
Ці нестерпні буденні ранки, Ляля знову нині не виспана.
Ліниво з-під ковдри вилазить, не хоче нікуди йти
І щоранку ґвалтована холодом, все ще вірить у власні істини,
Бо вважає, що неприродно у житті не мати мети.
Ляля прагне справляти враження, підфарбовує оченята,
Дуже рідко носить підбори, бо завжди кудись не встигає,
І хотіла б у всіх, хто сяє, щось хорошого перейняти,
Та багато кого дратує, що вона така лиш одна є.
В Лялі вельми мінливий настрій, за плечима мости горять,
А також є багато крапок і вона їх невтомно ставить
На завершенні всіх етапів (часом вліпить аж три підряд),
В спілкуванні листами, гулянні містами і милуванні мостами.
Так граційно, ніби метелики, рими в Лялі в голівці пурхають
А яскравий, отой, найвдаліший, все одно із рук вислизає.
Добігає ще один день, неспокійний, складний, розбурханий,
Не згубити б тільки себе в лабіринтах барвистих мозаїк...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227350
дата надходження 08.12.2010
дата закладки 08.12.2010
Що я могла тобі відповісти
На тихе ввічливе «спасибі» і «як скажеш»?
Мовчанням сплелись воєдино голоси
І це для мене так багато важить!
Що я могла додати ще услід
Окрім тривожно-добрих поглядів у очі?
Молитись буду, та щоб тільки лід
Тобі попав до серця – я не хочу.
Що я могла почути окрім слів,
Тих незаслужених і теплих мені дуже?
І як би тільки спомин не болів,
А головне, не зробить з нас байдужих!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225585
дата надходження 30.11.2010
дата закладки 06.12.2010
Перед дверима жадібна зима.
Морозом першим груди ніби скуті.
Тепла мені в словах твоїх нема,
Мене без нього теж не може бути.
Замерзлі рани більше не болять,
На них думок про тебе чорні джгути.
Чи вартувало іспитом на п’ять
Собі півсвіту враз перечекнути?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225483
дата надходження 30.11.2010
дата закладки 06.12.2010
В тобі розтану-тану карамеллю,
свідомість вимкну, наче світло
і розіллюся-ллюся аквареллю
у серці, щоб воно розквітло.
Хвилина “разом” випита до дна,
не залишаю "краще" наостанок,
тоную в маки скло твого вікна,
щоб росами запахнув ранок.
Нам варто йти крізь терни до зірок,
приймати те, змінити що не владні,
весь позитив з'єднати у клубок,
з якого видно нитку Аріадни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226311
дата надходження 04.12.2010
дата закладки 05.12.2010
Тихо білим снігом, зсипаним на очі,
Щось говорить біла віхола-зима.
Не бери за руки, - більше я не хочу
Те, собі вертати, чого вже нема.
Так, - я дуже змерзла. Зараз неважливо,
Що в твоєму світі мій себе згубив.
Не зважай, - минуло, я вже говорила,
Що холодним снігом стала лава злив.
Іскорка не згасла. Сонце не померкло.
Просто щедро сипле з неба білий сніг.
Ти – мені не вічність, ти – мені не пекло,
Ти – мій жаль колишній, нині ж – дикий сміх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226613
дата надходження 05.12.2010
дата закладки 05.12.2010
«Світ речей» переповнюють горщики,
Всі розбиті, покинуті, різні,
Книги й шафи, кросівки з полОсами,
Мертві киці, й дівчата вагітні.
Перелякані чИстенькі аркуші,
Смолоскипи й ватаги брехні,
Хвилювання й чудові ті пахощі,
Що залишили люди дурні.
Все, що викинуте чи загублене,
Не працює, зламалось либонь,
Що померло, що часом обвуглене
Утворило цей світ, наче сон.
Тут химерні малюнки, що вижили
Тут і все, що забули дарма,
Кольорів переливи засніжені
І бринить чорно-біла зима.
Виглядає те сумно видовище,
Все покинуте – серце болить!
Все потоне в минулого вогнищі,
І в майбутнє навряд чи злетить.
І нехай люди буде вам соромно,
Тільки з користі любите те,
Що вам щастя раніше приносило,
А тепер його пил замете…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224327
дата надходження 25.11.2010
дата закладки 05.12.2010
Сон сп*янив срібно-синюватий сироп світанку. Сонце сполохано сіяло струмені світла. Сумно снували стомлені сірі стрекози.
Світлана самотньо сиділа серед сутінків своєї спальні. Серце стишило стук. Самоосуджено сповнювала себе смолистим , свинцевим , сигаретним стражданням. Самотність, спрагла суцільна самотність сковувала слабке строкато-скляне самовираження. Сльоза спокійно стікала, стискаючи серце.
Сама...Серед сонячних світанків сама...
Світлану скував страх..... Страх?.. Сугестія?.. Сум*яття?..Сором?.. Сотні слів, сотні сполучень серед смертельної самотності .
Спокуса спілкування стомлювала, стискала... Світлану спасав сон....Сон солодив сирковим сріблом, стирав суперечливу снайперську самотність
Спокійно спадали смородинно-сметанні сутінки . Світлана солодко спала....
Спала Світланина самотність.......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225493
дата надходження 30.11.2010
дата закладки 04.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.12.2010
Дозволь мені ніжно впиватись Твоїми вустами,
Дозволь ще хоч раз доторкнутись до надміру мрій.
Я пестити буду тремтячими хвилі-руками
Від кінчиків пальців - крізь зорі - до кінчиків вій...
Дозволь цілувати Твоє найпрекрасніше тіло.
Вгризатись зубами...якщо Ти дозволиш мені...
У спину. У руки. У плоть... так чарівно-невміло...
Й несміло почути на вушко Твоє: Іще ні...
Я хочу почути,як б*ються у грудях вулкани!
Як моє волосся здіймає в думках буревій!
Дозволь Твої пестити руки ,замкнувши в кайдани.
Від кінчиків пальців (безумно) до краю всіх мрій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226042
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 04.12.2010
Чому поети пишуть про жінок?
На білім світі є про що писати.
Але шалений творчості ковток
Дають кохані. І рядки крилаті
Летять у неосяжні небеса,
Стрічають Муз що у промінні сяють
І не дають спокійно йти у снах,
Проґавити красу не дозволяють.
Читай уважно, не гортай сторінку!
Ті образи, що в серці у поета.
Це віддзеркалення його душі в сюжетах.
Поет ніколи не образить жінку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226267
дата надходження 03.12.2010
дата закладки 03.12.2010
В каруселі закрутилася зима!
Зацукрилася у лід скоринка
під ногами, наче вата снігова -
плаче на очах сніжинка.
Вітер - холодун мугиче,
в'ється, як фата у шлейф.
На вінчання наречену кличе
грудень - світанковий ельф.
Вишита, мережана сорочка
у волошки гладдю розцвіла.
Виглядає сонце із горбочка,
наче вишня у сметані пирога!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226254
дата надходження 03.12.2010
дата закладки 03.12.2010
В серці задум: вам вірш написати
Ніжний, теплий, як подих весни.
Щоб жалі, негаразди прогнати,
Щоб душею спочити могли.
Щоб у лютий мороз завірюха
Під вікном вам співала пісні.
І хто з стомленим серцем, міг слухать
Заспокійливі, теплі рядки.
Допоміг і неспокій приспати,
Розігнать тяжкі думи вночі,
І до ранку отак колихати,
Ніжні звуки із серця ллючи.
А на крилах легких заметілі,
Щоб летіли у край забуття,
У казковому сні відпочили
І забули про правду життя.
Покладу з вами поряд НАДІЮ,
Вкрию ковдрою сонячних мрій.
І рядками невдачу розвію,
Бо не місце в житті їй моїм...
А надворі сніги пелюстками,
Та дарую вам квіти весни,
а своїми простими рядками
Я пророчу вам радісні дні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226008
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 02.12.2010
З неї впала коштовна корона,
А вона все одно королева.
Покотилась сльоза кришталева
І звільнилося місце на троні.
Треба знищить її, безборонну,
Треба кинути в клітку до левів!
З неї впала коштовна корона,
А вона все одно королева!
Владний погляд - криниця бездонна,
Ніжне серце, хоч воля сталева.
Вірні слуги й прибічники, де ви?
Все ж велична, мов діва, ікона.
З неї впала коштовна корона...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225939
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 02.12.2010
Лірика львівських дощів зводить з розуму
Вірю у темряву і в шоколадне морозиво
Мантри читаю, бо вже розівчилась молитися,
Мої жалі хтось із білого мармуру витесав.
Слухаю дзвони і літо в конверти заклеюю,
Линуть здогадки, як відблиски сонця на склі.
Осінь крадеться від Замку старою алеєю
І розвіває із листям безглузді жалі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223604
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 01.12.2010
Я знову чую як щемить серденько
І як по тілу пробігає морозець.
І зараз це якесь нове-новеньке,
Що хочеться втікати навпростець.
Я знову тихо нічкою не сплю,
А думаю, все думаю про тебе,
Та все ж боюся визнати : « Люблю?,
Е ні ,цього мені не треба.»
Чому? Чому боїшся почуттів?
«Це так чудово» – промайнула думка.
Я розділяю світ на безлічі світів,
І опиняюсь в іншому.. розлука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225325
дата надходження 29.11.2010
дата закладки 29.11.2010
Зрада – так боляче й страшно
Пронизано серце стрілою до дна
Ти радий? Із того що я так нещасна?
Чомусь не зі мною ти випив вина
Ти зрадив? Нарешті… я довго чекала
Усе це було лиш питанням часу
Й обійми твої немов в я долі вкрала
І в неї нічого я більш не прошу…
Наша любов була мов болісна отрута
Що так вбивала солодко обох
Та не хотіла я щоб ти розрізав пута
Що хитко нас тримали вдвох…
Ти зрадив? Що ж мабуть так треба…
Я не прощу, хоч як би не хотів
Ми вже не разом – лиш під одним небом
Я не вернусь вже… щоб не попросив
Я не вернусь вже! так тобі і треба
Для мене ж світ весь був в твоїх очах
Тепер мені забракло неба
Не можу дихать… чи я ще жива?
Я не вернусь – хоч боляче нестерпно
Без тебе дихати й вдавати що живу
Та все минеться.. й знову буде тепло
В душі… й я знов комусь скажу «люблю»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225357
дата надходження 29.11.2010
дата закладки 29.11.2010
Вмираю з голоду, хоч на землі живу багатій,
Немає сили, сам один у хаті.
Опухли ноги, важкі стали вії,
Та тліє в слабкім тілі ще надія.
Дружина вмерла, вмер сусід Гаврило.
Просто в дворі сховав його в могилу.
Забив дошками вікна й двері в хату
І ледве до хліва заніс лопату.
Гнобили нас і шляхта, і татари,
Та хліб останній з хат не забирали.
Прийшли й забрали все більшовики.
Хто не давав, - здіймали на штики.
Коли побачили, що більш нема, що брати,
Закрили двері і пішли із хати.
Кругом могили, дошки замість штор,
таким на Україні був голодомор.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224958
дата надходження 28.11.2010
дата закладки 28.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.11.2010
Я не играю в политику,
Лозунгов я не кричу.
И не участвую в митингах.
Но... зажигаю свечу.
Было им весело-молодо
В гордой советской стране
Только ударила голодом
Родина вдруг по родне.
Выжил лишь дед, он был в городе.
Сестры его, брат и мать
Были записаны голодом
В смертников черную рать.
Кто-то пшеницу за золото
Вывез в чужие края.
В землю закопана голодом
Память твоя и моя.
Кто-то играется в нации
Память навесив на флаг,
Ужасы цивилизации -
Голодомор и ГУЛАГ.
Серый убийца ли, лаковый,
Или же свой, из села -
Все они так одинаковы,
Кто убивает со зла.
Я не играю в политику,
Лозунгов я не кричу.
И не участвую в митингах.
Но... зажигаю свечу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224717
дата надходження 27.11.2010
дата закладки 27.11.2010
27 листопада - Запали свічку пам`яті жертвам Голодомору.......
Хтось замовив екскурсію у 33-ій —
ескорт у смерть, нічний експрес;
мандрівку в часі, на день третій
минулий час на світ воскрес.
—Хіба ми на прем’єрі у кіно?
Яка німа пустеля! Скільки жаху…
Невже самі в театрі сидимо,
а коло нас лише суцвіття страху?
Розіп’ятий хрест чорніє полем,
розіп’ятий хрест на серці України,
заблукало перекотиполе
на німих стежках забитої країни…
Думки як ворони труїли мозок:
осліпнути – не бачити страждання,
оглухнути – не чути всі благання,
звільнити світло, що таврує морок.
І впасти на коліна – благати порятунку,
пропахлий болем світ зцілити молитвами,
чи випити отрути вічну трунку?
Хіба зарадити стражданню лиш словами?
І знищивши усе святе і незабутнє,
тікає із села новий конкістадор*,
немає більш в людей їх права порятунку
і хтось в агонії шепоче
голод….
голод…
голод...
мор….
*конкістадор - завойовники
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224694
дата надходження 26.11.2010
дата закладки 26.11.2010
Подивись на мене — як я народився
Прирекли до страти
щойно, як з'явився
Янголи небесні впорались з завданням
Вівцям пастуха привели на заклання
Люди усміхненні радість сповіщали
Що їм по рахунках не платити знали
Разом зустрічали, разом проводжали
Щоб не втік невпинним оком пильнували
Подивись на мене — я набрався сили
Лікував безногих, повертав з могили
Натовп, що навколо, мав кудись я вести
Певна річ, месії друзів не завести
Дивна моя доля! Чоловік від Бога
Нарізно існує у очах сліпого
Вчасно Їм доправив їжі та видовищ
Годувач-цілитель хворих середовищ
Подивись на мене, я блукав в пустелі
Камені за ліжка, зорі замість стелі
Ворог мій одвічний силився зламати —
Де йому, невдасі — двоє ж нас із Татом
Не злякали мене демони сторогі
Годував їх хлібом без перестороги
Спокушали дзеном, кармою, У-Веєм
Та не взяв від них я хибної ідеї
Подивись на мене — як я повернувся
До кінця свого я
йшов — не озирнувся
Я зібрав дванадцять і навчив ловити
Душі, що зів'яли, мов торішні квіти
Знав, що буде вечір, сядемо до столу
Був повинен дати їм останнє слово
А на ранок Хрéстом скінчився семестр
Провалив навчання шкутильгавий ректор
Подивись на мене, горда грішна жінко
Йдуть розбиті ноги повз твого будинку
Бруд не перешкода королівській крові
Залишать відбитків по твоїй любові
Одягни за мною вперше, як востаннє
Вбрання удовиці без фати вінчання
Було так багато і так мало дано
Звішають на цього мовчазні кайдани
Подивись на мене — вишу, розіп'ятий
Мрії про кохання вірою відтято
Мати б сподівання, що усе минеться
Щось болить у грудях, зараз розірветься
Двійко із ескортів по обидві боки:
Злому не вдалося зважитись на кроки
Світлий був побачив куди саме йду я
Вже він до престолу мене передує
Зглянься ти на мене, боже милий, батьку!
Даний як надія, я палав багаттям
Я кричав у вуха, я вмовляв безсонно
Я давав Їм в руки дивину бездонну!..
...І пішов би звідси, іншу б мав дорогу
Та висіти маю, добре хоч недовго
За якоїсь миті я позбудусь втоми
Йдуть кати по мене. Скоро буду вдома
́́́́́́́́́́́́́́́́́́́́́́́© Дмитро Барзілович, листопад 2010.́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224345
дата надходження 25.11.2010
дата закладки 25.11.2010
Поэты!!! Давайте восстанем все вместе!!!
Давайте устроим протест в декабре!
Довольно платить наши кровные песне,
Она – пережиток с противным амбре!
Докажем, давайте, что рифмы и строфы
Способны ещё удивить знатоков.
Не будем распяты крестами Голгофы!
Не бойтесь протеста и злых языков!
Сейчас стихотворчество не актуально,
Оно не приносит поэтам доход!
Оно именуется «Hobby» - печально…
Не взяты властями стихи в оборот!
Давайте читать, как в Советское время:
На улицах, громко, чтоб слушали все
Бунтарское, вольное, СЫТОЕ племя
Поэтов творящих в огромной толпе!
Поэтов, могущих заставить смеяться,
Рыдать, сострадать и прощать за грехи!
Давайте пойдём во все двери стучаться,
Давайте читать на дороге стихи!
Услышат! Поверят! Не сразу, но всё же!
Идёмте на площадь!!! Протест заявлять!
Сидеть и молчать для поэта негоже!
К тому же нас много! Не шесть и не пять!
Поэты!!! Давайте восстанем сегодня,
Чтоб завтра стихами суметь прокормить
Себя и семью, чтобы жить плодотворно,
И с гордостью имя поэта носить!
01:39
16.11.10
Структура проведения мероприятия:
1 день.
1 часть – официальная. Сбор в 14:00, начало в 14:30
- Вводное слово ведущих. Знакомство с выступающими участниками;
- Выступление участников со своими стихотворными работами (вперемешку с музыкальными номерами) – 1,5 часа. После кофе брейк 20-30 минут (антракт). Продолжение выступлений – 1,5. Обсуждение стихотворений и комментарий самого автора. (Лимит времени выступления одного участника 5-7 минут.)
- Вынесение на обсуждение основной идеи, постановка целей и методов их достижения с последующим формированием организационного комитета.
2 часть – неофициальная – «свободный микрофон»:
- перемещение всех желающих в кафе;
- знакомство со зрителями;
- прослушивание стихотворений зрителей и ознакомление со сборниками (если таковые имеются).
2 день.
- Посещение театра (по желанию). Начало в 12:00.
- Прощание с участниками.
Свободное время и разъезд.
Отчёт по проведенному «Первому всеукраинскому Съезду Поэтов».
1й Всеукраинский Съезд Поэтов состоялся в г.Киеве, 27 ноября 2010 года. Наше мероприятие прошло в рамках дружеской встречи-знакомства поэтов розового сайта, а также уважаемых и широко известных поэтов г.Киева – Евгении Бильченко, Марины Киевской и Юрия Крыжановского.
На Съезде присутствовало более 40 поэтов из разных уголков Украины, ярко продемонстрировавшие, что поэзия – жива, действенна, популярна и способна творить чудеса. У всех в ходе мероприятия была возможность продекламировать свои произведения и после получить критику, мнения и пожелания со стороны своих коллег. Все участники – люди очень талантливые, творческие и читаемые он-лайн. Среди них были и композиторы, и исполнители, которые представили авторские песни, это: Анатолий Урюпин (г. Киев, 47 лет, автор и исполнитель), Татьяна Хаустова (композитор и исполнитель с песнями на тексты своей матери – Евгении Хаустовой; г. Антрацит, Луганская обл. 16 лет) и Александр Панченко (г. Киев, 30 лет, автор текстов и исполнитель).
Основная идея данной акции заключалась в том, чтобы поэты, наконец, гордо и во всеуслышание заявили о существовании современной, качественной, способной заставить сопереживать, чувствовать, ЖИТЬ, поэзии, которая, как любое искусство, заслуживает должного отношения, как это было во времена Пушкина, Есенина, Маяковского.
Среди планов на будущее существуют идеи относительно проведения Фестиваля Поэзии в рамках 2-го Всеукраинского Съезда Поэтов.
Все участники-члены клуба, которые присутствовали на нашем вечере-встрече выражают свою глубокую благодарность и признательность господину Евгению Юхнице за то, что все мы смогли встретиться и познакомиться благодаря существованию и должному функционированию нашего розового сайта.
С уважением организаторы 1-го Всеукраинского Съезда Поэтов – Карл Доммерштерн, Тамирис и Са Пачико.
А вот и фотоотчёт, за что большое спасибо Любе Козырь! http://kozyr-lubov.livejournal.com/72044.html
А вот и мой личный фотоотчёт.
http://www.facebook.com/album.php?aid=11338&id=100001780761880&l=efaad993fe
http://www.facebook.com/album.php?aid=11395&id=100001780761880&l=44105788ec
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222468
дата надходження 16.11.2010
дата закладки 25.11.2010
На верховині вітер віє,
гуде Дніпро, шумить ріка -
Плекає вічную надію,
плете пошану на віка!
Про мужність скажуть нам бурани
і Чорне море загуде.
Десна загоїть старі рани
й на шлях свободи поведе.
Поділля. Красо ліс зростає.
Та де там ліс - там зелен гай!
Там сонце затишок свій має
й плете з барвінків каравай.
Повітря волею нагріте
й свавілля більше не закон.
Чутно наш сміх - сміються діти
й калина квітне за вікном.
Цвітуть волошки, квітне поле,
красою світиться стожар.
Ба, дуже гарно тут, о, доле,
тобі спасибі за цей дар!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223804
дата надходження 22.11.2010
дата закладки 25.11.2010
Торкнися рукою тремтливо зап’ястя.
В нім пристрасть невпинна жадає на волю.
До губ припади - до святого причастя.
Забудь, що гріхом налились, ніби кров’ю.
Солодким цілунком насить мої плечі.
Жорстоким «не хочу» тебе не скараю.
Забудь все на світі, усі інші речі.
Ми вдвох – ти і я… Пощад́и! Я благаю!
Але ти не чуєш, караєш і далі.
Цілуєш, шепочеш на вушко бажання.
І тут ніби вибух... Злетіла у далі,
Де спокій в душі і невтомне кохання.
17.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224074
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 24.11.2010
Твій погляд. Розправляю крила.
Твій дотик. В небо я лечу.
І опиратися несила.
Слова… Від пристрасті кричу.
«До» - це повернення нам раю.
«Під час» - у потойбіччя вхід.
А «після» буде пекло, знаю.
В безодню самоти політ.
Та вабить, тягне світло раю.
Радо лечу в обійми втіх.
Приречено вогнем згораю.
Відроджуюсь і множу гріх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223149
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 24.11.2010
Тебе торкались інші ніжні руки...
Давно – до мене, в іншому житті.
Не прирікай мене на вічні муки:
Заприсягнись, що всі були «не ті».
Тебе чекали інші щирі очі...
Давно – до мене, десь у забутті.
Скажи мені, я так почути хочу!..
Заприсягнись – вони були «не ті».
І хай злукавиш десь, і на півслові
Подумаєш: «Наївна простота!»
Від цього не поменшає любові.
Аби лиш я була єдина «ТА».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224066
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 24.11.2010
Коней златогривих осінь припинала.
У п’янких туманах спокій догорів.
Срібних павутинок струни надірвала
Безнадійна туга безкінечних днів.
Блюз співала осінь, а з небес росою
Падав ніжний смуток і лилась печаль.
Ностальгічна сповідь з русою косою
З дійсності зривала мережну вуаль.
Шаленіла мрія, з небуття злітала,
Стримувала пристрасть, тамувала біль…
Златоглавих коней осінь припинала,
А в туманах п’яних спокій догорів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222444
дата надходження 16.11.2010
дата закладки 24.11.2010
Ото дурна!.. Ще бачили таку?
Наївні очі, ямочки на щічках...
Та їй би ще гуляти у піску,
Відерцем сипать золото дитинства
В мозаїку свідомості, як вічка.
Не картопляні - все ж духмяно-кволі.
Життя свої малює їй паролі
У вісімнадцять. Я б так не сміялась.
Ото сліпа! Як лисе мишеня!
Від існування має небагато.
У віях мрії очі заховать –
Хіба це вихід? Миша й та розумна -
Свою на щастя встановила плату.
Скажи їй, Боже, як й куди тікать.
Скажи їй, як минути прірву болю,
Як не втоптати посмішку у гній,
Скажи малій, вона ж завжди з тобою,
Або у теплій пазусі зігрій...
Смішна та й годі! Щойно народилась?
Життя сприймає, як небесний дар.
Чи ти, дитя, дорослою молилась,
Коли шукала правду нелюдську
В бруднім піску, в нещирих поцілунках?
Які щасливі люди на малюнках –
В житті не ті. Вона б не малювала.
Скажи їй, Боже, щоб вона спитала
Ціну на щастя у крамниці душ.
А ні – пектимуть в серці мозолі,
Усі колись також були малі...
Та виросли. І не сміялись,
І пхали в спину всіх, хто не такий,
І лиш сичали, борсались, кусались...
Спини їх, Боже, ввічливо спини!
І захисти її від цього злого світу,
Звільни від болю – хай у сльози ллється.
Дитині треба посмішка і літо...
У вісімнадцять хай, дурна, сміється.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224112
дата надходження 24.11.2010
дата закладки 24.11.2010
. Новий виправлений варіант
Живи Україно, воскресла державо,
У нивах квітучих, в селах, в містах.
Ми, твої діти, несем твою славу.
Слава твоя не померкне в віках.
Приспів:
Слава Вкраїні, слава навіки!
Слава твоя завжди в наших серцях.
Ми твоя радість, ми твої діти.
Нам у майбутнє прокладений шлях.
Мова, як пісня - пісня, як слава
Нас об'єднали в єдиний народ.
Мирна Вкраїна - воскресла держава
Впевнено йде до величних висот.
Слава Вкраїні, слава навіки!
Слава твоя завжди в наших серцях.
Ми твоя радість, ми твої діти.
Нам у майбутнє прокладений шлях.
В єдності сила - в силі надія,
Нам не згубити праведний шлях.
Велич держави найвища в нас мрія -
Наші предки вмирали за неї в боях.
Слава Вкраїні, слава навіки!
Слава твоя завжди в наших серцях.
Ми твоя радість, ми твої діти.
Нам у майбутнє прокладений шлях..
Натхнення та працю для неї віддаймо -
Хай процвітає Вкраїна в віках.
Вона наша мати, про це памятаймо -
Все в наших силах і в наших руках.
2002 - 2010 р.р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207609
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 23.11.2010
Я та моя подруга - Галина Захарченко вирішили зіграти в цікаву гру, яку можна назвати "Напишемо вірш разом".
Думаю, подібні ігри усім давно знайомі...
Правила прості:
По-перше, кількість гравців не обмежена і може бути, за бажанням, як завгодно великою. Хтось один розпочинає і пише початкову строку. Інший пише строку, яка б римувалася з попередньою і свою власну, третій так само... А потім по колу. Останній в черзі гравець має закінчити вірш.
Що саме цікаво у цій грі - це непередбачуване наперед розгортання сюжету, а тим більше, кінцівка...
Що з цього вийшло, оцініть самі:)
Умовні позначення:
Я - моя строка (Ярослав);
Г - строка моєї подруги Галини.
Хто був ти для мене?*
Я: Зоряне небо палає вогнями...
Г: Лиш погляд неясний лишився між нами...
Г: Коли твоє серце задуло вітрами,
Я: Кровоточити стали роз'ятрені рани.
Я: Тепер я одна і немає надії,
Г: Жити що зможу на світі віднині.
Г: Ті почуття, що зросли на світанні,
Я: Чи можу назвати я дійсно коханням?
Я: Хто був ти для мене, як зрозуміти?
Г: Чому не схотів своє серце відкрити?
Г: Навіщо так сильно заліз мені в душу!?
Я: Тепер жить без тебе я вчитися мушу!
Я: Але я зумію, повір, що зумію!..
Г: А думка про тебе навіки зітліє!
(21 листопада 2010 року)
* вірш написаний у співавторстві з Галиною Захарченко -
дівчиною, яка ще навіть не здогадується про усі свої приховані таланти:)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223502
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 23.11.2010
Тепер є ще другий варіант приспіву. І вам, читачам, є можливість вибрати який варіант приспіву кращий.
Живи Україно, воскресла державо,
В нивах квітучих, в селах, в містах.
Ми, твої діти, несем твою славу,
Слава твоя не померкне в віках!
Приспів:
1-й варіант 2-й варіант
Синє небо сіяє над нами, Слався Вкраїно, слався у світі,
Стигла пшениця жовтіє в полях. Слава твоя завжди в наших серцях.
Єднаймося браття, з'єднаймось руками Ми твоя радість, ми твої діти,
Під синьо-жовтий наш стяг! Нам у майбутнє прокладений шлях.
Мова, як пісня - пісня, як слава
Нас, як народ, об'єднали в віках.
Мирна Вкраїна, велична держава, -
Гордість твоя в працьовитих руках.
В єдності сила, в силі надія -
Нам не згубити праведний путь.
Велич держави - сьогоднішня мрія,
В цьому й життя нашого суть.
Натхнення та працю для неї віддаймо -
Хай процвітає Вкраїна в віках.
Вона ж наша мати, про це памятаймо -
Все в наших силах і в наших руках.
2002 р.
P. S.
Прошу вибачення в читачів за те, що сьогодні випадково видалив його з сторінки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204593
дата надходження 06.08.2010
дата закладки 23.11.2010
Маленьке хлоп’ятко по вулиці йде
Підшмаркує носом… а, ось щось знайде.
Забруднене личко, подерті штанці.
Біляве волосся у різні кінці.
На вигляд маленький, десь п’ять, може сім
Очиська голодні, кричать: «вовка з’їм».
Щоденно блукає, шукає когось,
Сьогодні, аж гривню надибати вдалось.
Сьогодні багатий, є в нього папір
Одразу побіг і купив сувенір,
Для друга, що рік у могилі живе
Він зараз піде й сувенір покладе.
Біжить до могили в руці щось тримає
Несе подарунок, усе що він має.
« Мій друже, ти мріяв про запальничку
Сьогодні я сам купив у крамничці,
А гроші не вкрав, я їх просто знайшов.
Купив і одразу до тебе прийшов.
Наша мрія сьогодні нарешті здійсниться.
Я запалю весь світ. Вогонь швидко здійметься.
Все довкола згорить і будинки і люди.
Вже чекаю цю мить. Біль, страждання по всюди.
Біда їх зачепить і легше нам стане.
Тоді справедливість нарешті нагряне.
Я як був босяком, таким вже і буду.
Просто хочу щоб знали – і ми з тобою люди.
І можливо тоді, після тої пожежі.
Для таких ось як ми відкриються межі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223791
дата надходження 22.11.2010
дата закладки 23.11.2010
Все поэты немножечко психи…
Не вполне адекватный народ!
Конструируют словом интриги,
Запятыми шифруют свой код!
Говорят о больном, злободневном,
Не стесняются форм своих чувств,
Знают толк в направлении верном,
Уважают все виды искусств!
Кукловоды-поэты дрессуре
Подвергают фантазии снов,
Но поэзия больше в культуре
Не имеет весомых долгов!
И поэтому стихотворения
Просто сосланы в город on-line!
Их там держат без права спасенья,
Предлагая красивый дизайн.
Но пространство на сайтах не повод
Отказаться от книжных страниц!
Быть свободным в печати – тот довод
Что смиряет и кур и синиц!
А журавль… не модная птица,
Неудобно его содержать!
Почему в интернете плодится
Псевдо творчества мерзкая гадь?
0:28
23.11.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223892
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 23.11.2010
На край світу! На край неба! Височінь!
Тільки мчати! Без перерви! Десь у далі,
Де ховається безглузда сіра тінь...
У блаженстві, сьомім небі, задзеркаллі
Почуттів нас скутає глибінь.
Потонути! Захлинутись від вітрів!
Це політ! Екстрим-політ! Довкола хмари!
На вершину чи у кратер почуттів!
Аж до сонця, понад сонце! Тільки в парі!
Це кохання варте всіх життів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214353
дата надходження 04.10.2010
дата закладки 22.11.2010
Ти не сумуй, своє серце не край,
Я поведу тебе в жасминовий рай,
Зачаклує він нас, заворожить,
Ароматом своїм, почуття розтривожить.
Ніч накине свій зоряний покров,
Надихне нас на пристрасть і любов...
Ми віддамося їм, на шовку трав,
Під шепіт духм`яних бутонів.
Заспіває цикада для душі,
Одну із своїх любовних пісень,
Заблимають вогниками світлячки
І ми забудемо вчорашній день.
Сьогодні ми поринемо у казку,
Скинемо тягар минулого життя,
Забудемо, як нам було важко,
Ми у раю... згадаймо про кохання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194877
дата надходження 10.06.2010
дата закладки 22.11.2010
«Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби!»
Василь Симоненко
___________________________________
Прихисти, приголуб. Обійми.
Не співай мені хвалебні оди.
«Та хоч на хвилину полюби!»
Іншої не знайдеться нагоди.
Заведи у затишок мене,
І дай нагороду за чекання.
Ця «хвилина» швидко промайне.
Але є надія, не остання.
У серцях, де жевріє любов,
Зникнуть враз усі людські печалі.
І «кохаю» врешті ти промов.
Тут і зараз. Не гадай, що далі.
В своїх мріях знов до тебе лину.
Вірю, чуєш ці слова мольби.
«Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223073
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 22.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.11.2010
Поэзия… В ней столько умных слов,
Двусмысленных, неясных состояний,
Как пальцев отпечатки – шрамы строф
Наглядные свидетели исканий:
Чего-то, неизвестно где и как…
В себе себя, в других частицы бритвы…
Поломанной случайно, просто так,
На плитке, где оттачивались ритмы.
Поэзия… почти формальдегид –
Смертельно игнорировать симптомы,
Иначе мозг расплавится, сгорит
Пластмассовым кусочком белой комы!
Поэзия – свой собственный палач,
Подписан приговор! Закрыто дело!
Бессилен даже самый лучший врач
Поэзия – вернула себе тело!
02:10
21.11.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223492
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 22.11.2010
Туманний вечір… Тьмяні ліхтарі
уже знесилено проміння розсівають…
Туман на серці… жодної зорі…
і знов гарячий чай не зігріває…
Туманний вечір. Запізнілий штрих
холодних, та мрійливих падолистів.
Частинки неба із сльозинок-крихт
снуються в листопадовім намисті.
Самотній вечір... За розмитим склом
смертельно ранений блукає ангел щастя
і все одно, хоч ледь живим крилом,
та обіймає плечі і зап’ястя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223630
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 22.11.2010
Я жити римою недавно почала.
В одну прекрасну та кохану в́есну.
І між своїх рядків душею я жива…
Коли вмираю, коли знов воскресну.
Моє серцебиття шукайте у віршах,
І поміж слів вдивляйтесь в очі сині,
Коли радіють або тонуть у сльозах...
Живу я у віршах своїх віднині…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223187
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 21.11.2010
Без тебе, знаю, я не проживу
ні жодної задиханої миті.
Проміж осінніми листами знов бреду,
а коси каяттям забілим вкриті.
Я подумки розтягую бульвар,
де в просвітку занедбаних побачень
ми малювали світ свій. Ти - маляр,
а я ж була пастеллю, фоном наче...
Картиною не похизуюся своєю,
життя відбиток залишило на чолі.
Однак, без віри знаю, що "твоєю" -
я залишилась тінню-спогадом навік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223379
дата надходження 20.11.2010
дата закладки 21.11.2010
Дай руку – й ми підемо звідси
Дай руку – довірся мені
Відкрила вже двері в цій клітці
Я тут, я з тобою – завжди
Дай руку – я витягну нас
Я зможу, нам вистачить сили
А ти лиш повір, вір у мене весь час
Для мене достатьньо вже віри
Не бійся – давай, вже відкрила я двері
І руку тобі простягаю свою
Я тебе підніму, відведу до оселі
Зігрію, сховаю й від бід захищу
А ти лиш не бійся – тебе не покину
І серце замерзло що, знов оживе
Я знаю як боляче втратить людину
Що шрамами вкрила серце твоє…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223488
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 21.11.2010
Вечір заливають роси,
Світло райдугу малює,
Промінь обійняв покоси,
Хтось це диво зафіксує!
Відчуває ніжність світла,
Мить і простір зупиняє,
Зачарує як Молитва,
Дивний погляд відкриває
На п’янкі осінні фарби…
Ти послухай шепіт листя...
В різнокольорових барвах
Наче в казці опинися…
Щоб енергію відчути
І почути подих вітру,
Переповнитись любов’ю
До навколишнього світу.
Безліч незабутніх згадок,
Принесе уважний розгляд,
Залишаючи у спадок
Світлу мить, що тішить погляд,
І розвине в тобі шану
До людей. Я вірю, друже:
Той, хто на світлину гляне -
Не залишиться байдужим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223465
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 21.11.2010
Замружиш на мить свої очі
І знову полинеш туди,
Де казка у зоряній ночі
Губилась між безліччю днів.
Там ніч обіймала ласкаво,
Там зорі плели оберіг
Там хвиля єднання шукала,
А берег стелився до ніг,
Там вітер співав в очереті,
В акаціях вогник жеврів,
І в місячнім сяйві намети
Пливли, як важкі кораблі…
Якщо повернутися хочеш
У казку, що біля води.
Замруж на хвилиночку очі –
І знову полинеш туди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217187
дата надходження 20.10.2010
дата закладки 21.11.2010
Дивись, клює! – Кричить до мене син.
А я думками полетів далеко . . .
В дитинство, у поля хлібів,
До ясена, де ще живуть лелеки.
В грабовий ліс, де я збирав гриби.
Здирав із липи лико на суниці.
Ще до фігури, так зовуть в нас хрест
І до моєї рідної криниці.
До ластівок, що кормлять пташенят
І над вікном щодня щебечуть зрання.
До тої яблуні, що тато посадив,
До свого першого й далекого кохання.
І раптом, щось клює! Все вилетіло геть.
Трясуться руки, є якась рибина.
Азарт і захват, все забулось в мить.
А, як інакше, я ж бо є людина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223514
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 21.11.2010
Стрімким потоком з гуркотом
і блиском,
Із каплями, величиною з град,
Чарує око, розкидає бризки,
Окраса гір – Карпатський водопад.
Далеко ще йому до Ніагари,
Мужніти і рости мільйони літ.
Над ним веселка прикрашає хмари,
Літак у небі залишає слід.
А поруч змійкою звивається стежина,
Де заховалась Довбуша скала.
По ній Марічка в біленькій хустині,
Опришкам воду в глечику несла.
Він часто слухав голоси трембіти,
І плотогонів пісню навесні.
Від холоду приходилось тремтіти,
І завмирати в зимовому сні.
Та він нас вабить гордістю і блиском,
Із ним в горах зустрітись кожен рад.
Чарує око, розкидає бризки,
Окраса гір – Карпатський водопад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223516
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 21.11.2010
Є мільйони причин бути там, де про тебе не знають,
Де зелена трава, і в цвітінні безмовні сади.
Де відкриті давно ті ворота, що кличуть до раю,
Але щось у душі зупиняє мене: «Підожди».
Є мільйони причин зазирати тобі у обличчя,
Де зів’яли мої, перев’язані болем, думки.
Де на дещицю лиш твої очі без слів ще покличуть,
Але щось у душі зупиняє мене: «Є ще з ким?..»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223431
дата надходження 20.11.2010
дата закладки 21.11.2010
Білий храм. Білі хмари, немов лебедине крило.
Ти у білім костюмі, надія свята і безгрішна,
білі думи-стібки, рушникова ця гладь білосніжна,
білим сумом бентежать твоє неспокійне чоло.
На обрусі співає троянд сніжно-білих стебло,
і на білих столах казка вин білих мріє неспішно,
і духмяна амброзія білої тиші настояно-ніжна.
Так врочисто чекають кохання, що першим було.
І гарцює кінь білий в гаптованій білим попоні.
білим подивом біле повітря вдаряє у скроні,
білі пера дрижать тихо в білому плюмажі.
Білий прапор вже кличе до миру і доброї волі.
Білу манну із пуху дарують алеям тополі.
Тільки я ще у чорному. Досі. Ще доки, скажи?
07/11/2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223273
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 20.11.2010
Приємно на природі прогулятись,
В Карпатській тиші час свій провести.
Гірськими краєвидами втішатись,
Звільнитись від міської суєти.
Повітря сосен тонус піднімає
Вдихнеш – і ніби став ти молодим.
А шуму й гаму у горах немає,
Душа радіє, веселіє тим.
Джерельне дзюркотіння тут бадьорить,
І силами наповнюєшся ти
Із думкою: «Багато, що проходить,
А ця краса хай буде назавжди».
Ось верховину цю я підкоряю,
Потрохи піднімаюсь догори.
І зверху все навколо оглядаю
З пташиного польоту висоти.
Вершини гір причарували око,
Здаються поруч – руку простягни.
І піднімаються вони високо,
Немов бажають неба досягти.
Акустика Карпатських гір вражає,
Гукнеш – і лине ехо вдалечінь.
Здається гори нам відповідають,
Чекають наших владних повелінь.
Зозуля десь далеко закувала
І соловейко ніжно щебетав,
Пташина музика тут зазвучала,
Мелодією ліс причарував.
Приємні подорожі у Карпатах
Ще довго в нашій пам’яті живуть.
Бажання знов у гори завітати
Нам спогади приємні подають.
01.03.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223153
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 19.11.2010
На ратуші годинник вибиває
І містом Лева вдалеч дзвін летить.
На площі Ринок гомін – люд минає,
Трамвай вузькоколійний дзеленчить.
Ось кам’яний Нептун як страж в дозорі,
Позаду Амфітриту залишив,
Діана із собакою при зброї,
На пост Герой Адоніс заступив.
А біля оперного на проспекті
Чеканний такт копит коней звучить,
Поважна пані їде у кареті
І часом бич візничого свистить.
На вернісажі, що по Театральній,
Мистецьких виробів – лиш вибирай.
Милує серце натюрморт конвалій,
Вражає горами Карпатський край.
Про грізні бурі та часи далекі
Говорить мур музею «Арсенал»,
Як ліквідовували небезпеки –
Про це в пожежному музеї зал.
Там на Високім Замку вітер свище,
Піднятися туди – мов здобуття.
Це місце серед пагорбів найвище,
Оглянути тут Львів – як відкриття.
Архітектурних пам’яток доволі.
Став неповторним з ними княжий Львів.
Оглядини його – здобуток долі,
Як погляд у часи далеких днів.
09.10.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222319
дата надходження 15.11.2010
дата закладки 19.11.2010
Скаргу Вовка розглядали на звіриних зборах,
Поведінка Зайця в лісі викликала сполох.
Нецензурщину вживає, геть вульгарним став,
На три букви навіть Вовка при сварці послав.
Вульгарщини серед звірів зроду - віку не було,
Мабуть у людей навчився, коли бігав у село.
Заслухати винуватця на зборах рішили
Вухатий викручувався, скільки було сили:
,,Хоч і Я його послав, Він сказав не сміло,
Але йти туди, чи ні - то Його вже діло"
Заячою кмітливістю всі перейнялися,
Посміялись від душі й в лісі розійшлися.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223129
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 19.11.2010
Ви - найпрекрасніше натхнення,
Ви - муза в вирі почуттів,
Ви - золота богиня вчення,
Ви - ангел, в небо що злетів.
Перлина в морі благоденна.
Ви - радість, щирість, Ви - любов,
Ви - мрія досі нездійсненна,
Ви - почуття, що гріє кров.
Ви - золотиста біла свита
у бога сонця на плечі,
творіння майстра - афродіта,
зоря, що світиться вночі.
Ви - загадкова Персефона,
що дарувала нам весну.
Не варта Вас царя корона.
Ви - спокій, Ви - богиня сну.
Ви - розум мудрої Феміди,
Ви - Stella - раннішня зоря,
Ви - України краєвиди -
кохана й рідная земля.
Ви - Моцарт, що бажає грати,
Ви - ангел, в небо що злетів.
Ви - щира посмішка, Ви - мати
і не потрібно зайвих слів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222980
дата надходження 18.11.2010
дата закладки 19.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.11.2010
Не діли непохитне й крихке,
Вір однаково слову і диму...
Я шукаю уламки тебе.
Так минають мої години.
Але ти вислизаєш, мов шовк,
Не даєш і схопитись за нитку.
Ніби дощ поміж нами пройшов,
Змив розставлені долею мітки.
Стигле гроно не падає ввись.
Відчуваєш болюче тяжіння?
Скільки згаяно часу. Дивись-
Нам пора вже збирати каміння.
Але ти вислизаєш ,мов шовк,
Розбиваєш невидимі стіни.
Дощ пройшов. Дощ пройшов. Дощ пройшов.
Так минають мої години.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177035
дата надходження 12.03.2010
дата закладки 19.11.2010
...акварелі, акварелі...
сіре дихання будинків.
і пристаркуваті вікна
сонно дивляться на мене.
потягнув мене за вушко
добрий ранок шарудінням,
і вщипнув за сплячий носик
кави запах, теплий тостик.
...подушками, подушками
вибираюсь на світанок,
жовтим пледом, ніби медом,
солоденьким поцілунком
укриваєш мої плечі,
мої пальці, ніжки й ручки...
...акварелі, акварелі...
дивні промені в повітрі
понанизують сріблясті
росянисті намистинки.
понадкушують тумани
у бузку сухе суцвіття,
теплі труби у котельнях
і антен смішні хвости...
підіпруть вогні станційні
вогкі теплі простирадла
із небесної постелі
злазять потяги картаті.
видихають чорний кашель,
протирають срібні рейки,
спотикаючись на стиках
не дають мені поспати!
...подушками, подушками...
пробираються крізь хащі
стадо слоників рожевих
із чужих снодійних казок...
...акварелі, акварелі...
твої пальці, ніби пензлі
на мені зобразять башту,
намалюють небосхили,
хитру посмішку і сонце,
і сердечко полохливе,
там, де в мене є серденько
будеш старано виводить.
тріпотатимуть яскраві
чи метелики, чи бабки,
крильця вгору, руки вгору,
ай, як лескоту злякалась...
Я вщипну тебе за хвостик,
п"ятачок пухнастий цьомну,
Ти поводився негоже,
та без тебе я неможу!!!
18.11.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222920
дата надходження 18.11.2010
дата закладки 18.11.2010
А до чого вуаль і красива брехня зворотів?
Я мовчати не можу, тому чесно віршами кричу:
Я нестерпно одна і вночі мені сниться еротика,-
Так хочу Тебе. До зубовного скреготу. До плачу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213080
дата надходження 27.09.2010
дата закладки 18.11.2010
Собі читаю лекцію повчання,
прасую хвилі пристрасті щораз,
коли кричить твоє мовчання
від спеки слів і від образ.
Сценарії розмов уявних
у грім спотворених гудках -
у фарбах музики тональних
звучать адажіо в серцях!
Давай загорнемо кохання
у теплу ковдру ніжних слів
і негативи вже востаннє
проявимо у фото-колір днів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222728
дата надходження 17.11.2010
дата закладки 18.11.2010
Зґвалтована земля, зґвалтоване суспільство.
Чи бездіянням влади, або надмірним дійством.
Підсилені казною, вони стають міцніші,
А з кожним їхнім кроком стає не краще – гірше!
Народ не підіймають, а ставлять на коліна
Загарбники не зовні, а в серці України.
От і нові, зухвалі почали мордувати
Податками, бо бидлом простіше керувати.
Ми і самі державу підсилимо ділами,
Аби не заважали, законами з дірками.
Пригнічення культури, збагачення багатих...
Ще й хочуть наші землі чужинцям розпродати.
Тримайся мій народе і не втрачай надії,
Бо сила наша в слові, у висновках, у діях,
В єднанні, у любові до рідної країни…
І не схиляй чоло! Хай квітне Україна!!!
18.11.2010 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222939
дата надходження 18.11.2010
дата закладки 18.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.11.2010
Рекомендую прочитати оригінальні твори цих авторів.
В місячну ніч… (Я і Квітка10) АВТОР: Тарас Слобода
В місячну ніч із серпанку туману
Піснею лине безмежна любов,
Чути в ній лише: "Коханий...","Кохана...",
Пристрасть, цілунки, цілунки ізнов....
Летіла до тебе АВТОР: malinka
Летіла я світлом яскравим,
Спішила я птахою в небо,
Я мчала з-за небокраю,
Щоб встигнути, любий, до тебе.
Я верхи на вітрі злетіла,
Прискорила думку я вільну...
Та все ж, як би я не хотіла,
До тебе час лине повільно...
Что представляют себе поэты когда пишут стих АВТОР: Pasha Broskii
Когда пишешь стих,
Огнем сердечным -
Слова на бумаге
О чувстве вечном.
Об одном лишь только
Поэт мечтает,
Что любимая эти
Слова прочитает.
У нас люди отсталые АВТОР: Pasha Broskii
Наши люди забитые,
Наши песни избитые,
Наши нравы запущенны
И стыда у нас нет.
Наши мысли прокурены,
Голова ж, после дури как,
И в счастливое будущее
Не дадут нам билет.
Вітер тихо постукав в вікно АВТОР: квітка10
То не гілка скрипить у дворі,
То не вітер співа про разлуку,
То лише твоє щастя згори
Простягає, як промені, руки.
Грандиозное пришествие осени АВТОР: Pasha Broskii
Сегодня думать просто лень
Одни мы: осень, дождь и я.
Я ненавижу эту хрень!
Хотя... Привет, хорошая!
Метелик АВТОР: квітка10
Для тебе я рядки сплітаю, милий,
Із вітру, сонця, квітів і дощу.
Хоч я лише метелик легкокрилий,
До тебе, як до світла, я лечу.
Нареченій АВТОР: Ксенія*я
Ти будеш для нього дружиною,
Дітей йому понароджуєшь,
Та бути лиш другою зможешь,
А я завжди буду єдиною.
Пробачте за все! АВТОР: Тарас Слобода
Талант в людини є або нема,
Ти свій талант здійняв до Евересту,
Свій дар - кохання, людяність і чесність
Ти вмієш виливати у слова.
Я по іншому не вмію АВТОР: Йожеф Фламберг
Присядь на мить, зі мною поруч, любий,
І мою руку ти зігрій в долонях,
Хай промовчать в цілунку наші губи,
Кохання ж вибивае такт у скронях.
ГАД АВТОР: ЯСЯ
Доводиш ти мене до божевілля
Цілунками і пристрастю, і шалом.
Протистояти я тобі безсильна...
Та все одно тебе безмежно мало.
Згоріти в очах твоїх… АВТОР: jaryj
В моїх очах є прихисток для літа,
В них полум"яніє смарагдовий вогонь.
І навіть осінь зможу я зігріти,
Лише торкнувшись до її долонь.
Осінь цього року… АВТОР: Тарас Слобода
Осінь цього року грається у літо,
Бавиться промінням,наче немовля,
Закружляла листям в вальсі з юним вітром,
Холоди згубила десь в чужих краях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222823
дата надходження 17.11.2010
дата закладки 17.11.2010
Густий туман,
Як сірий океан
Залив усе довкола
Зробив магічне коло.
Він сонце у полоні
Трима в своїй долоні.
Дуже міцно трима,
Нікуди не відпуска.
Тяжко він попрацював
Й ненадовго задрімав.
В сні долоню розтулив,
На волю сонечко пустив.
В житті теж так буває -
Добро зло перемагає.
Сонце знову світить-гріє
І усі йому радіють.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222775
дата надходження 17.11.2010
дата закладки 17.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.11.2010
Ти ніколи мене не кохав,
ти не вірив в мої сподівання.
Без очей моїх ти не страждав.
Не приймав моє щире кохання
Ти, цілуючи, рук не стискав,
Обіймаючи, не божеволів.
Ти ніколи мене не кохав
і за мене не рвав перепонів.
Вечорами приймав те тепло,
що шалено тобі дарувала.
Ти байдужий! Тобі все-одно!
Та тоді ще того я не знала.
Я брехню твою в серці несла,
собі очі сама затуляла.
Та байдужість твоя проросла
у коріння. Вже й листя опало.
Я хотіла лише, щоб ти знав
про моє щиросердне зізнання!
Ти ніколи мене не кохав...
Ти не знаєш, що значить кохання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222565
дата надходження 16.11.2010
дата закладки 17.11.2010
Вхоплюся за хмарину,
Вдягнусь у горошини,
у кетяги сонних калин,
в букети жоржин.
Щоб милою бути,
я пахну мов рута.
Тендітна й ласкава
ввімкну твою каву.
За двері балконні
вийду спросоння
вигрівати волосся,
напиватися млості...
Мов вітрило халатик
розпорошує натяк...
Ця зворушлива штука
примагнічує руки...
Вершкова хмаринка,
золота намистинка...
Набурмосилась кава -
не її я торкала...
Рута-м"ята зім"ята,
пахкотіла принадно,
шаруділа кудлата
голова листопаду...
...я торкалась хмаринки...
16.11.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222502
дата надходження 16.11.2010
дата закладки 16.11.2010
Ти ставиш між нами кому,
та ми не синоніми... Ні!
Ми дві половинки в одному
як іскри в єдинім вогні!
Рум'янок із вітром в полі
сплітають свій лет у вінку -
а ми, як у замкнутім колі,
вже стали словами в рядку.
Наповнити змістом форму
без примусу, без мозолів,
щоб легко було, по-морському
двом чайкам на хвилях морів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220807
дата надходження 08.11.2010
дата закладки 14.11.2010
[i][b]В полумраке комнаты,
Сквозь дымку вуали,
Под пристальным взлядом луны,
Меж штор из парчи,
Гарцуют два тела
На простыне белой,
В четыре руки
И в две пары ноги...
На фоне лунной дорожки,
Словно соткана из нитей шёлка,
Блестит серебром их кожа...
Пьянит головы немножко
От запахов мускуса и пота,
От страсти и токов двух полей,
От благоуханий лилий,
Разбросанных у любовного их ложа...
Пламень любви горит,
Нескончаемым потоком он звенит,
Ох, ах !- кричит или тихо сопит,
До зари, пусть эрос с ними говорит...[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221715
дата надходження 12.11.2010
дата закладки 14.11.2010
Твій поцілунок - мій сніданок
Твоя усмішка - ніжний ранок
А твоя ласка і терпіння -
Соната слів і їх насіння.
В моїй роботі вдалі дні...
Коли в очах горять вогні
Бо ти їм ритму задаєш
Коли готовиш з буднів фреш
Твоє тепло, душа і вірність,
В мені народжують стабільність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222147
дата надходження 14.11.2010
дата закладки 14.11.2010
В мареві бажання
На руках без втоми я несу міледі,
Східцями угору до м’яких перин.
Свідки тільки стіни і амури в небі,
Будемо ми справжні – маски геть і грим!
Ніжні, плавні рухи в них вмирають давні.
Хвилювання, боязнь ніби в перший раз.
З головою весь я у кипучій магмі,
Не погасле світло, не турбує нас.
Твій гіпюр і бісер будуть зараз зайві,
Рухи – ритуали, грацій менует .
Танець тіл по колу у гарячій лаві,
Вперше не востаннє, чую комплімент.
У блаженстві п’яні і слабкі у втомі,
Зовсім не турбують види у вікно.
Обриси туманні, відчуття бездонні.
Тонемо насправді, тягне нас на дно…
02.11.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219687
дата надходження 02.11.2010
дата закладки 14.11.2010
Нажаль, а може й навпаки
Ми тільки друзі й годі
Але повір, пройдуть роки.
І ми підкоримось природі…
Я посміхнулась – ти застиг,
В очах твоїх застигла туга,
Подумай, може ти із тих..
Кого вона кохає, більш як друга!
Кого в вісні, так бачить хоче,
Ти не чекай її зізнання,
Тобі лиш вітер прошепоче,
Що це – не дружба, це – кохання!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221521
дата надходження 11.11.2010
дата закладки 14.11.2010
Нескорима душа у любові,
замовкають всі пекла...вогонь...
він палає багряно у скроні
від твоїх полум'яних долонь.
Я шепочу словами із раю,
я дивлюся на світ, наче Бог...
А в тобі серце вже догорає,
і до пекла, здається, лиш крок.
Відпустити тебе?- Не відпущу.
Можу тільки облити слізьми.
Нескорима душа, та пропаща...
загубилися в попелі ми...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221978
дата надходження 13.11.2010
дата закладки 13.11.2010
Тайсон Майкл - боксер відомий
в Київ прилітає,
на боксерський поєдинок
із Кличком чекає.
Та коли вже з дня на день
бою час підходив,
то Кличко на тренуванні
м'яз спини пошкодив.
Що ж подієш? Бій ніяк
не можна відкладати,
терміново треба тож
заміну підшукати.
Хто ж погодиться при глузді
в рингу з Майклом битись?
Всі б хотіли на сміливця
то́го подивитись.
Привернув Петро увагу -
м'ясник із Бессарабки -
метра півтора в плечах,
зросту - два без шапки.
- Ми тобі, Петро, таку
умову пропонуєм:
протримаєшся як раунд -
міліон даруєм.
Ну а той собі подумав:
- Чом не заробити?
За мільйон я на базарі
буду вік робити.
І ось час уже прийшов -
до бою гонг лунає,
Тайсон нашого Петра
в усі боки маслає.
Аперкот і зліва, й справа,
і в живіт, і в "диню",
а м'ясник собі стоїть,
тільки око синє.
Три хвилини промайнуло,
раунд закінчився,
встояв Петя на ногах,
в рингу не звалився.
В залі оплески, фурор,
суцільне здивування,
та Петрові пропонують
вже нове завдання.
- Будеш мати два мільйона,
і не сумнівайся,
тільки ще один, будь - ласка,
раунд протримайся.
Три хвилини знову Тайсон
м'ясника лупцює,
та не падає Петро,
в залі всіх дивує.
- Можем ми за третій раунд
ще мільйон додати,
та ось тут Петруха наш
вже не став мовчати:
- Більш не зможу я триматись,
більше не стерплю я.
Зараз я цього "козла"
в рингу відлупцюю.
08.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221960
дата надходження 13.11.2010
дата закладки 13.11.2010
О, залишись зі мною дивна мить
Час зупинись. Хай чую як бринить
Чарівна музика, що із душі проллється
Так там у когось серденько сміється.
О залишись, не йди, не йди, спинись
До мене ще на хвильку повернись.
Колись, коли пройде ще сотня днів
Згадаю я не впевнений твій спів
Згадаю і знов серце усміхнеться,
І час чудовий знову повернеться.
Не йди, не йди від мене дивна мить,
Бо як підеш, серденько заболить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221793
дата надходження 12.11.2010
дата закладки 13.11.2010
Йду дорогою нічною
По стежках календаря.
І самотність йде зі мною.
Тихо тягнеться буття...
Ніч пройде...Наступить ранок-
Сонця промінь упаде.
Вийду вільна на світанок
По щоці сльоза тече...
Тихо-тихо день минає,
Суму, радості - нема!..
Шлях життя обергігає
Мого серця пустота...
Та глухі удари серця
Пам'ятають ті часи...
Коли вальсом...пульсом б'ється!
Коли був зімною ти!
Час пройшов, не озирнувся.
Розлучили нас шляхи...
Та в душі запам'ятався
Дотик ніжної руки...
21/07/10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214332
дата надходження 04.10.2010
дата закладки 13.11.2010
У вагоні старого поїзда
В неосвітленому купе
Причаїлось дівча в безмовності,
Тільки чути, як ніс сопе.
Трохи плакала і коліна
Затискала в обіймах рук.
Ніби зовсім іще дитина,
А вже стала на шлях розлук.
У думках ще дзинчав уривок
Наспіх зронених слів і сліз.
Літній вечір, в ногах барвінок –
Стрічку пам’яті хтось проніс.
Вже змирилась, в обіймах тиші
Їде, втиснута вглиб кута.
Лиш обійми – не ті колишні,
І дорога її – не та.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221880
дата надходження 13.11.2010
дата закладки 13.11.2010
Даєш свою руку, мов мапу життя,
вкладаєш уздовж борозни,
цілуючи серце на тонкому зап"ястку...
Ти мій погляд спіймаєш всім небом,
щоб відбилась у люстрі душі.
У тебе під віями мов у хатинці зігріюсь...
Ти стоятимеш міцно посеред долі,
Дубом кремезним розлогим.
Притулюсь до кори пелюстками ромашки...
Смолоскипом забуту мене схаменеш,
самоту, мов печеру освітиш.
Антрацитом віддамся язикам пожадання!
...нині варто згоріти...
...нині варто кохати...
12.11.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221641
дата надходження 12.11.2010
дата закладки 12.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.11.2010
Гарний теплий ранок,
прийшов до мене на сніданок.
Цей привабливий юнак
привітався ніжно так.
Зробив низький поклін,
швиденько сів за стіл.
Щиро я йому зраділа,
кави львівської зробила.
Посміхнувся він до мене,
ніжно пригорнув до себе,
й несподівано признався,
що у мене закохався.
Мені так тепло стало,
його всім серцем покохала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221350
дата надходження 10.11.2010
дата закладки 10.11.2010
О, рідна мово! Як багато
зазнать всього прийшлось тобі,
І нищили тебе завзято
московські кляті холуї –
ті, що виконувать спішили
накази імперськії злі,
і забувать хутчій хотіли
тебе заради ковбаси,
не визнавали, обзивали
тебе "наречием" лише –
"російську полонізували",
мовляв, «…і вийшло щось таке
нудне, хохляцьке, несурйозне,
що погодиться пастухам
та гречкосіям, і ще хтозна
яким невмитим трударям."
О, так! Ти – мова хлібороба!
Але і лицаря також,
який за Волю, за Свободу
ішов служить в козацький кош.
Свою співучу, милозвучну
не проміняю нізащо
на польську зміїношипучу
чи «рєчь кацапських падлєцов".
Російська мова – некрофільська,
бо й досі схожа на оту
церковну Кирил-Мефодійську,
від неї тягне за версту
застоєм, смородом старечим,
бо в неї розвитку нема.
Її збагачення, до речі,
іде із-за грабіжництва
чужих мов коренів словарних:
слов'янських, тюрських, фінських теж,
(як і "розширення" державних
проходило там завжди меж).
Хоч хижий звір іще московський
до європейських всіх країн
не дотягнувся, слава Богу,
але накрав чимало він
німецьких коренів, французьких,
англійських, грецьких і других.
В цій мові слів "Ісконно русскіх"
не більш третини буде всіх.
Та й нащо здалась росіянам
вся безліч словесів, якщо
отим багацтвом навкраданим
не користується НІХТО,
бо всьому російському люду
достатньо двох-трьох матюків,
лиш вправно префіксом орудуй,
замінить те всю масу слів.
Російська – мова канцелярій,
казарм і тюрем, таборів,
"малин", притонів, буцегарень –
о-де почуєш "русскіх"слів.
Це мова бюрократів хижих
і люмпенів усіх мастей,
і шовіністів, і фашистів,
і інших, нібито, людей.
Ну, а для того, щоб скупати
кохану в приязних словах,
чи колискову заспівати
маляті, що росте у снах,
чи задушевне розказати щось
ненці рідній, дорогій,
тоді повинен розмовляти
на українській, на своїй.
1985
------------------------------
Сьогодні в день української писемності і мови вирішив виставити свій майже юнацький вірш, написаний ще до "Нєзалєжності". Змінилось мало що...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221177
дата надходження 09.11.2010
дата закладки 09.11.2010
Залишися, не йди, лише раз,
Може ми не зустрінемось знову.
Ти, напевне, забув вже що в нас
Було стільки, до болю, п"янкого.
Залишися, не йди, обійми,
Розтопи ці холодні кристали!
Пам"ятаєш ніч тої зими,
Яку ми берегти обіцяли?
Залишися, не йди, не зникай!
Я тобі віддаю все, що маю,
Тільки ти поверни мені рай,
На хвилину, той бажаний рай...Я страждаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221169
дата надходження 09.11.2010
дата закладки 09.11.2010
Не бійтесь заглядати у словник,
Не бійтеся нове для себе відкривати.
Згадай лишень, що у житті ти - мандрівник,
Згадай лишень: не можна довго сумувати.
Вперед, нові Колумби й Магелани!, -
Лунає заклик з Симоненкових книжок.
А в небеса нові злітають дельтаплани,
І сторінки нові лягають з-під думок.
Не бійтесь заглядати у словник,
Не бійтесь загадкових матриць літер.
І у житті ще знадобиться помічник,
Коли в чоло стиха нам дмухать буде вітер.
Словник - то поле буйне барв і різнотрав'я,
У нім немає навіть зайвих корінців.
Словник - то пишний яр, а не сумне провалля,
У нім лишились спогади давно минулих днів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221166
дата надходження 09.11.2010
дата закладки 09.11.2010
Моя «туребка-дурепка»-
Хтось на неї цікаво - Глип!
І роз’їхався зипр …
Викладаю все із торбинки:
- пакетик цукру з кафе «На ринку»,
4 каштани, 2 «Піносоли»,
Ефективна дієта від подруги Олі,
3 гранадлі , соломка, пакетик соку,
Календарик з минулого року,
2 пачки серветок із запахом м’яти,
Запасні панчохи зім’яті,
Запальничка, флешка, люстерко,
Копійками жменя дрібної решти,
Обцас від зеленого мешта,
2 стільникових, для брів пінцет,
"ob", цигарки, вітамін С,
Ще ключі, а я їх вчора шукала,
Гаманець, записник, одноразова кава,
Розчепірка, квиток з клубу «МЕтро»,
Рожевий тоненький шалик,
пудра, талон з перукарні «Ретро»,
5 карток поповнення МТС,
Вірша недописаний текст,
Ґудзик від його маринарки,
Корм для канарки,
ПерЕпис пляцку від цьоці,
3 великі аграфки в кишенці на боці,
Кулькова ручка, пряжка,
Жовта шовкова стяжка
талон авіа рейсу 796,
Фотки 4 на 6
Лак для нігтів, помада, парфуми,
Дві пачки жувальної гуми…
Я точно усе описала,
Нічого не приховала…
Туребка*- сумочка, торбинка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221066
дата надходження 09.11.2010
дата закладки 09.11.2010
Зацвіли вишні у нашому саду,
Прийшла весна красна в білому вінку.
Ой,ти весно красна,
Ой,яка же ти прекрасна!
Ти даруєш почуття,
Ти відновлюєш життя!
Весна усміхається,
Й білим цвітом все вкривається!
Весна нас всіх чарує,
І любов усім дарує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213616
дата надходження 30.09.2010
дата закладки 09.11.2010
Поспішали коні та й до водопою,
Замочили ноги ранньою росою.
Розлітались гриви, ніздрі парували,
Свистів в вухах вітер, іскри викресали.
Спрагло пили воду, фиркали губами.
Маленькі лошатка тицялись носами.
Молоко пахуче з вим’я струменіло.
Купалося сонце, в річці пломеніло.
Візьму за вуздечку коня вороного,
Вудила накину, притулюсь до нього.
Друже ти мій вірний, добрий, милий коню,
Понеси ж далеко, не чекай погоню.
Понеси далеко, де ростуть смереки,
Де широкі гнізда горді в’ють лелеки.
Де пугач у лісі, на кривій соснині,
Пугикає грізно в болотній трясовині.
09.11.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220983
дата надходження 09.11.2010
дата закладки 09.11.2010
Знову дощ барабанить свої сумні рими.
А я до Верони серцем гарячим лину.
Міста закоханих Ромео і Джульєтти.
З родин запеклих ворогів,
Монтеккі й Капулетті.
О великий Шекспіре,
люблю безмежно твою ліру.
Ти описав вічне і сумне,
котре за душу всіх бере.
Літо... У казково-чарівній Вероні
стояла я на Джульєтти балконі.
Які суворі були заборони!
Та любов не знала кордонів.
Була це палка і нестримна любов,
але пролилася невинная кров.
Гірко сумували коханих батьки,
але повернути дітей не могли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219794
дата надходження 02.11.2010
дата закладки 09.11.2010
Пізня осінь...
Тільки пишні хризантеми,
розповідають казкові поеми.
Хризантеми прекрасні
Як зіроньки ясні.
Хризантеми кольорові,
Повні ніжності й любові,
Вони яскраво сяють,
Серце зігрівають,
про осінь згадку залишають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220883
дата надходження 08.11.2010
дата закладки 08.11.2010
Сиянием янтарно-жёлтых глаз
Подчёркнут строгий лик пантеры:
Я просто презираю вас…
Повадки кошки, нрав – гетеры…
И, цвета сёмги, язычком
Пригладит спинки чёрной складку.
Потянется, зевнёт, потом
Уснёт, котёнком, сладко-сладко…
*** ТИГР И ПАНТЕРА
Шерхану полосатому "на зуб" попасть Багире видно суждено, однако…
Вы помните актрису, Келли Грейс, что умерла принцессою Монако...
Так женщина с прекрасною душой, особенной Пантеры статью и таланта даром,
Как птичка в клетке погибает золотой, истратив душу и любовь на Тигра, даром…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220858
дата надходження 08.11.2010
дата закладки 08.11.2010
Понад річкою ходять кошлаті тумани.
І ранок вже, мабуть, не спав.
Десь, в далині, - силует, мов омана,
В обіймах півсвіту тримав.
Позолочена сонцем, пшенична коса,
Стежкою в"ється по ниві...
А хтось із вас вірить ще у чудеса? -
Над нею - хмарки білогриві...
Між ними ширяють велично, так просто,
Як материн спів, журавлі.
Ми тут - усього лиш гості,
На цій чарівній землі.
В очах волошкових замріялась...
"Приміряй намисто з глоду..!"
Мені в це, як в сон, не вірилось!
А силует все дививсь у воду...
Погляну на зорі.., під вії.
О Боже, матусю, це ти?!
Ця дійсність дорожча за мрії!
Як боязко...Йду до мети!
Розступіться, шовкові трави!
Поклоніться безмежним степам!
Я іду до своєї Мови:
"Мамо, будь-ласка, навчіть словам!
Прокажіть найщиріше слово!
Я його в молитві повторю!"
Я молюсь про тебе, Рідна Мово!
Заради тебе полум"ям згорю!
03.11.10 23:34
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220754
дата надходження 07.11.2010
дата закладки 07.11.2010
А якби я з тобою зустрілась?
Просто так, на перехрестях до вічності.
Я б страшенно на себе злилась!
А на долю - то вже й поготів.
Я би знов пролилась дощем
На твої заціловані щоки.
Більш не станеш для мене плащем,
Не зігрієш у ніч зореоку.
Я б дивилася не на зірки,
А на твої...на твої лиш очі.
Розігнала б всі згірклі роки...
О, Господи, як я Щастя хочу!
І хотіла. Щоночі. Завжди.
Задивлялася я на зорі.
І чекала, що хтось покличе,
Забере хтось у сни прозорі...
Хоч скляні, аби лиш самотню
Не лишити у світі повість...
Бо той світ котився в безодню,
Й не шукав більш втікачку-совість.
І тоді ж я стояла під небом,
Світ ловив мене, доганяв...
Я ж не знала, що так не треба...
Хтось мене в думці згадав.
Проклинати б той зоряний вечір!
Ті слова, що в душі прокричала...
Небокрай сипав зорі за плечі.
Те бажання мене наздогнало..!
Чи вже його від себе одіпхнеш? -
Так і лишилось. Вигадане Щастя.
Між ним і горем не буває меж.
А чужі долі, знай, не можна красти!
04.11.10 22.44
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220572
дата надходження 06.11.2010
дата закладки 07.11.2010
Я русский бы выучил..,а я українську…
«Я русский бы выучил только за то…»,
А я українську, тому що я Він,
Тому що без неї ми дійсно ніхто,
Як без головного птахів в небі клин.,
Тому що мій прадід, тому що мій дід,
Тому що не знали писати-читати,
Але «Отче наш», але «Заповіт»,
таки до останніх хвилин пам’ятали.
«Я русский бы выучил только за то…»,
А я українську, тому що вона
Вмирає тихенько в столичнім метро,
В щасливій родині німа сирота.
Тому що мій син тоді мови навчить,
Тому що примові й народ дещо значить,
Тому що вона нам цього не змовчить,
Тому що вона нам цього не пробачить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220681
дата надходження 07.11.2010
дата закладки 07.11.2010
Стомилися тополі край дороги
І в темряві затамували крок,
Пливе над ними місяць жовторогий
В оточенні замрянних зірок.
Ще з гнізд своїх лелеки не злетіли,
Далеко за морями срібний сніг,
Та листя й пелюстки зашепотіли,
Що осінь вже ступила на поріг.
Вона уміє літом прикидатись,
Рудим волоссям вміє подражнить,
Але тепло і світ, прогнавши з хати,
Розлюченою стане в одну мить.
Зашиє небо в сіро-чорні хмари,
Нашле вітри, тумани і дощі,
Та й обернеться з дівчини- примари,
В шалену відьму з холодом в душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220665
дата надходження 07.11.2010
дата закладки 07.11.2010
Я очі люблю твої...
І руки до трему ніжні...
Вуста, і голос, і сміх...
І смуток, часом побіжний...
Волосся люблю твоє,
Що пахне осіннім листям...
Як ходиш, сидиш, встаєш,
І погляд щомиті різний...
Усмішку люблю твою,
Тепло твоє, серце, душу...
Люблю тебе, так люблю...
До неможливості... Дуже...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220635
дата надходження 07.11.2010
дата закладки 07.11.2010
Словами говорити про слова,
І фразами затертими. Мій майстре!
Збиває з ніг, у оберт голова,
Бо Ви мені несете білі айстри.
Благаю Вас, - без жалощів у слід,
На згадку залишіть бездушні квіти.
З очей – сльоза, з чола – холодний піт:
Я завжди буду Вашим фаворитом.
Закон простий, і правила одні:
По лезу йти, торкаючись до мрії.
О, майстре мій! Які Ви все ж чудні, -
Мені не в такт, мені в периферію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220624
дата надходження 07.11.2010
дата закладки 07.11.2010
Ти звір, тиран, недбалий мачо,
Диявол в образі людськім!
Ти так багато в світі значив,
В моему світі, не людськім...
Чуття, що шостим часто зветься,
Недобре віщило в ті дні...
Та в почуттях, як у озерцях,
Тонуть хотілося мені...
Та от тепер, я правду знаю.
Болючу правду і гірку.
В душі образу , шрам я маю...
Тепер я більше не люблю!
Я не люблю, а ненавиджу!
Тебе, брехливого, тебе!
Тебе я зрадником величу!
Та ця ненАвисть промине...
Тебе пробачу я... та знай:
До мене шлях тобі закритий
І в полігамію не грай!
Не варто голови дурити!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220445
дата надходження 06.11.2010
дата закладки 06.11.2010
у принца блакитні очі, і є принцеса в запасі,
коли питають про нього, принцесі напевне боляче,
у неї право, корона, блакитна кров і династія
та, схоже, принц собі щастя інакшого хоче…
у принца гарна карета, і кучер також нівроку так
і принц вже, мабуть, з півроку не може спати ночами,
і мати, каже, мегера, а батько - старий склеротик,
вона стискає любов’ю, він владою чавить…
у принца шкідлива звичка - він бути штучним не може
у нього свита велика, брудна від п’янства і блуду,
і принц би вирвався з дому, і з нього вийшов би Будда,
та цього точно не буде, про це подбає сторожа.
у принца блакитні очі, і він не носить корону,
йому, напевне, найважче вдягнути маску й обручку
і з нього вийшов би Будда, та двір від втечі боронить
у принца велика свита, і це страшенно незручно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219212
дата надходження 31.10.2010
дата закладки 06.11.2010
Крізь долоні летять хвилини —
їх політ ти ніяк не спиниш.
Безнадії в’язку перину
просто так аж ніяк не скинеш.
Може, в тебе не та робота...
Може, й досі ти незаміжня...
Це не привід шукати дроту —
є інстанції дещо вищі,
які знають коли й для кого...
Вірю в їхню безмежну мудрість.
Варто жити хоча б для Бога!
Світло —наша реальна сутність.
Може, твоє минуле — темінь,
і не знаєш, як все змінити...
Знаєш, в кожному з нас є демон,
але ангел навчить любити!
Роззирнися, бо світ — то диво!
Буде райдуга лиш по зливі...
Відігнавши скорботу сиву,
зможеш бути щодня щаслива!
P.S. Присвячується одній зневіреній особі. Борися!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217975
дата надходження 24.10.2010
дата закладки 06.11.2010
Придивляюсь до розширених зіниць,
А в них пала жага кохання...
Чудова мить!.. Шалена мить!!!...
Вона неначе перша і остання...
Шепочеш:" Я тебе люблю..."-
Шалено серце калатає....
"Як я щаслива, що мене знайшов..."
Й собі тихенько промовляю...
І поцілунку трунок п'ю,
Забувши про усе на світі...
І ми одні... І ми в раю...
Все завдяки "шаленій миті"....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219259
дата надходження 31.10.2010
дата закладки 06.11.2010
Якщо ти не проти, я залишу
У альбомі наші спільні фото.
Щоб гортати спогади у тиші,
Якщо ти не проти...
Мовиш : ''Порятуй!'' - не відвернуся,
Розділю всі біди і турботи.
Просто вірним другом залишуся,
Якщо ти не проти...
Й хоч сама себе в затятім герці
Я перемагатиму укотре,
Та лишу тебе в своєму серці,
Якщо ти не проти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220464
дата надходження 06.11.2010
дата закладки 06.11.2010
ІІІ. Полон
Голова боліла страшенно. Альтаїру коштувало колосальних зусиль відкрити очі, але розгледіти щось було неможливо. "Ну, й деньок."- подумав він, згадуючи недавні події. Очі поступово звикали до сутінків, які панували у цій кімнаті. Остання ж була схожа на карцер. Підлога і стіни були металеві, повністю покриті іржею. Освічувала цей "пейзаж" тускла лампочка десь далеко вгорі. Вікон взагалі не було. Були лише одні двері з маленьким віконечком-ілюмінатором, на яких стояв електронний замок. Такі Альтаїр бачив лише у надсекретних камерах схову Альянсу. Руки у нього були в наручниках. Лежати тут було не досить зручно. Альтаїровій щоці явно не подобався цей холод і бруд, яким дихала підлога. Він спробував підвестися, але, здавалося, ніби його хтось побив. Все тіло нило від болю. Через деякий час він все-таки зумів сісти. Кімната тонула у сутінках. Альтаїр глянув у її кінець. До протилежної стіни був прикутий ще один в’язень. Судячи з довгого кучерявого волосся, яке спадало золотистими хвилями на обличчя, це була жінка. Вона була вдягнута у все чорне: майка, шорти, довгі шкіряні чоботи на підборах…і довгий чорний плащ. Саме цей плащ освіжив пам’ять Альтаїра.
- Хто ти?- запитав він.
Жінка тихо видихнула, але не відповіла. Її обличчя безвільно дивилося вниз, а руки були прикуті вгорі до стіни. "І знов підвищена система безпеки."- подумав Альтаїр, глянувши на її наручники. Вона обережно доторкнулася до кодових титанових замків.
- Нічого не вийде. - промовив він із впевненістю експерта.
Та вона, піднявши голову, лише усміхнулася. Дивовижної краси обличчя дивилося на нього в цю мить. В ньому поєднувалися, здавалося, дві несумісні речі: жіночність, яка найчастіше ототожнюється з домашністю, і дикість в погляді. Золотисті очі з коричневими краплинками, обрамлені густими чорними віями, дивилися з викликом. Жінка глузливо усміхнулася. І в цю мить сталося те, чого Альтаїр ніяк не міг очікувати – її наручники розлетілися маленькими блискучими кришталиками по всій кімнаті. Її права рука доторкнулася для рівноваги до підлоги. Весь цей час глузлива посмішка не покидала її обличчя. Жінка випрямилась. Все в її рухах було аж занадто граційним, розміреним, плавним і точним для звичайної людини. Вона повернулася до дверей і зосередила всю свою увагу на замку.
- Це ти була тоді в лісі.
Жінка на мить застигла, але потім додала:
-Я.
Її голос звучав тихо, навіть трохи заспокійливо.
- Хто ти?
- Питаєш, щоб, зібравши достатньо інформації, знову відкрити на мене полювання?
- А чому відразу полювання? – Альтаїра дещо вразила така форма вираження переслідування.
- Бо до таких, як я, ви ставитеся як до звірів.
Жінка швидко перебирала шифри на голографічному замку. Блакитне світло голограми освічувало її бездоганні риси обличчя. Не милуватися нею було неможливо.
- Де ми? – запитав Альтаїр.
Швидкі пальці на мить застигли. Вона повернулася до нього і запитала:
- Чи готовий ти зрадити свої ідеали заради того, щоб побачити нашу правду, життя яким живуть такі, як я?
В цю саму мить двері відчинилися.
- Я так розумію, в протилежному випадку мене чекає смерть?
Жінка усміхнулась. Вона підійшла до нього і з легкістю поламала ще одні наручники.
- А тепер ходімо.
Вони вийшли в довгий темний коридор, освітлений такими ж лампочками, як і в кімнаті. В кінці коридору було щось схоже на залу з такими ж залізними стінами, але без іржі. Там стояла варта. Близько шести здоровенних до зубів озброєних амбалів одноманітно переминались з ноги на ногу. Жінка кинулася вперед. Альтаїр встиг почути лише приглушені крики. Коли він зайшов туди, жінка звернула шию останньому. Вона чим далі, тим більше його дивувала.
- Бери зброю. – наказала вона йому. – Треба ще знайти мої мечі.
- Навіщо вони тобі. Мечі - це вже минула епоха.
Вона з докором подивилася на нього.
- Мовчу, мовчу.
Альтаїр "пограбував" двох охоронців, діставши при цьому доволі пристойну зброю, і вони рушили далі. Після взлому ще одного замка, вони вийшли в ще один коридор з такою самою ж залою.
- Дежавю. – шепотом промовила жінка.
Вона вихопила пістолет у Альтаїра і почала обстрілювати стіни. Ті заколивалися. В тих місцях, де пострілів було найбільше, темний метал почав розповзатися, пропускаючи світло. Раптом все довкола стало білим. Жінка доторкнулася правою рукою до білосніжної підлоги. По тій пішли хвильки, розкриваючи ще одну металеву підлогу. Раптом біле світло зникло. Вони опинилися у велетенському залі з величезними вікнами, через які лилися сонячні промені. З протилежного краю зали доносилися звуки оплесків. Повільною ходою до них наближався лисий чоловік у білому халаті і в окулярах. Він посміхався, і щирий захват надавав його обличчю якоїсь дитячості.
- Так-так-так… Шейлок дійсно створив зброю нового покоління. – його обличчя розтягнулося у широкій посмішці.
Жінка випрямилась.
- Чого ти хочеш?- запитала вона.
- Тебе, а точніше проект створення тобі подібних.
З іншого кінця зали до чоловіка в білому халаті підійшов, напевно, його асистент, подаючи йому якісь папери.
- Проект "Валькірія". – з посмішкою промовив він, явно оцінюючи її.
Жінка зжала кулаки. Їй явно не подобалась ця розмова.
- 2993 року народження. З дитинства хворіла на рак спинного мозку, при цьому була паралізована. Шейлок, батько, один із кращих науковців Альянсу, при цьому повний ідіот у своїй совісності і гуманності, шукав способу вилікувати свою дочку. Як бачимо, він його знайшов. – чоловік ще раз усміхнувся. – У шість років його дочка якби помирає. Він кидає свою наукову діяльність і переїжджає на саму віддалену планету сузір’я Касіопеї. Згодом помирає, залишаючи всі свої кошти доти невідомому мандрівнику, який в перший же день знімає їх з рахунку, при цьому зникаючи із видимості Альянсу. Здається, я нічого не пропустив?
- Лише те, що всі відомості про проект "Валькірія" зникли безслідно. - солодко промовила жінка, яка до цього з кожним словом чоловіка ставала все злішою. – Він був вашою наживкою? – запитала вона.
- Звичайно. Агенте, ви виконали своє завдання. – промовив чоловік, показуючи на двері, які явно були виходом.
- Я нічого не розумію.-вимовив Альтаїр.
- Ви дуже хороший актор. Дякую. Покиньте, будь ласка, приміщення.
Жінка знову глянула на нього, але в цьому погляді більше не було докору. Промайнула лише одна мить, але цього було досить. Вона вмить перетворилась на величезну пісочну кішку, закинула на спину Альтаїра і, розмірявши залу двома величезними стрибками, вистрибнула у вікно. На підлогу посипалися шматочки скла. За вікном їх вже чекав невеличкий корабель з відкритими дверима. Кішка вмить опинилася там.
- На цей раз зникнемо швидко. – почувся дзвінкий голос.
Це, напевно був пілот.
- Гвен, з тобою все гаразд. - до кішки підбігла світловолоса дівчинка років 15.
Кішка знов перетворилася на жінку. Між двома цими протилежними обликами була лише одна схожість – очі. Вони завжди були золотисті з коричневими краплинками. Жінка важко видихнула:
- Тепер і ти в цьому береш участь. Якщо Альянс спіймає тебе, то ти будеш розстріляний як зрадник. Вітаю.
Альтаїр лише усміхнувся. В його життя нарешті увійшли всі барви веселки, яких він так довго чекав. Починалися пригоди…
Екіпаж корабля
Світловолоса дівчинка була високою та худорлявою. Її тендітна статура ще випромінювала юнацьку енергію, але й дихала цілеспрямованістю, яка, здавалося, поселилася в її очах. Ті ж були сірі, обрамлені блідими віями, але якийсь нереально-палючий відтінок у них надавав їм різкості, войовничості. Такий з’являється у людей, які не мали розуміння суспільства, не мали його тепла та визнання. Дикий блиск був у всіх цих втікачів. Правда вже була сказана: на них відкрито полювання. Для всього світу вони були небезпечними, жорстокими, бо ніхто не хотів їх зрозуміти. В такому світі мусили виживати, а не жити і світловолоса дівчинка, і пілот літака (хлопець років 20 з яскравим рудим волоссям та, здавалося, завжди веселими зеленими очима). Вони були в душі ще дітьми, але мали недитячі проблеми…
- Ось твої мечі. – промовила дівчинка, яка більш скидалася на ляльку, ніж на людину. Її рухи були трохи різкуваті, але точні.
Вона простягла Гвен сувій вогненно-червоної тканини.
- О, дякую! Як ви їх дістали?
- Ну, було весело. Поки всі переключилися на тебе, ми не гаяли ні хвилини. Система безпеки цієї лабораторії ще довго буде оговтуватись після нашого візиту. – весело зазвучав голос у мікрофоні – це говорив пілот.
- А, знайомся. Це Сара. – заговорила Гвен. – Хоч вона і схожа на підлітка, але може переплюнути будь-якого дорослого у будь-чому.
- А я? – знову почувся голос із мікрофону.
- Це Джейк – комп’ютерний геній і ас у справі ефектного зникнення.
- Три, два, один…- почувся відрахунок. – Ха, для повного щастя не вистачає лише м’яса і шампурів.
Гвен глянула на Альтаїра, немов запитувала:" Тепер розумієш?"
Вони пішли до каюти пілота. Альтаїр аж оціпенів від здивування: тут були зібрані найновіші розробки вчених, а деяких приладів він взагалі не знав. До них на кріслі повернувся Джейк:
- Дуже приємно! – сказав він, простягаючи свою дещо грубувату долоню з довгими тонкими пальцями. Альтаїр, здавалося, відреагував на автоматі.
- Що подобається? – з задоволеною усмішкою промовив Джейк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220353
дата надходження 05.11.2010
дата закладки 05.11.2010
І. Обмін
Гублячись в зелених лісах, місто де-не-де кидало світло вже згасаючій ночі. А ніч була темна, дощова. Людей на вулицях не було:злива загнала всіх у будинки. Ця історія почалася цієї темної ночі. Тісною й брудною вуличкою під зливою впевненою ходою хтось кудись поспішав. Чорний плащ надавав мандрівникові ще більшої таємничості. З-під плаща ледь-ледь виглядували рукоятки схрещених мечів, які були прикріплені до спини. Щось ще роздивитися було неможливо. Час від часу небо освічувала блискавка, прихід якої ефектно підкреслювали удари грому. Будинки цього кварталу вже давно побив час, і тримались вони лише на чесному слові. Мандрівник пришвидшив ходу і, різко звернувши направо, зайшов до одного з цих будинків. Судячи по всьому, це був магазин. Світло горіло лише у маленькій комірчині, кидаючи проблиски на темряву цієї ночі. Хтось закашляв, почувся тихий скрип, і двері відчинилися.
- Я вже думав, що ти не прийдеш.-ще сонним голосом промовив чоловік, який стояв на порозі. Він був середнього зросту у синій піжамі. Русяве волосся було розтріпане, а очі – заспані з темними кругами, сірі. Напевно, сірі від нудьги і буденності, яка давила на це місто. Мандрівник мовчки зняв сумку з плеча і кинув на прилавок, все ще пильно дивлячись на чоловіка, але потім додав:
- До мене дійшла інформація, що ти хотів здати мене за винагороду Альянсу.-голос прозвучав чітко і загрозливо.
Чоловік швидко змінивсь: його очі повністю позбулись сонливості, саме обличчя виражало тривогу, а руки судорожно зжалися в кулаки.
-Я…не… - хотів було промовити він, але не встиг.
- Наступного разу не буде.-обірвав його гість.-Я про все подбаю, і я про все дізнаюсь. З кожним роком через Альянс мені стає все важче діставати для тебе товар, але я завжди доводжу справу до кінця, тому не стій у мене на шляху. Оплату я заберу зараз.
Після цієї фрази чоловік, мов скажений кинувся до комірчини, а через деякий час вийшов звідти з чималою сумкою, яку вручив гостеві.
-Дякую.-в’їдливо прозвучав голос. Руки чоловіка тремтіли. Гість розвернувся і попрямував до виходу, але раптом в повітрі мелькнуло щось яскраве. В ту ж секунду гість вміло відповів на удар своїм мечем і зник в темряві нічної вулички. За чималою шафою, наповненою всяким мотлохом, піднялась на повний зріст постать. Це був чоловік років 26 з темним волоссям і зеленими очима. Він не був особливим красенем, але його бліда шкіра дуже яскраво контрастувала з його чорним волоссям, надаючи йому при цьому якоїсь таємничості і елегантності.
- От,чорт!- поспіхом крикнув він і побіг навздогін у темряву грозової ночі.
Чоловік у піжамі не встиг навіть відкрити рота. Він знесилено опустив руки і зітхнув, дивлячись на розчинені двері…
ІІ. Погоня
Це був агент Альянсу Альтаїр, і це було його не перше таке завдання. Всього лиш за три роки він зумів зробити блискучу кар’єру у галузі розвідки і охорони.
Альянс поширив свою владу не тільки на планети Сонячної системи, але й далі:сузір’я Скорпіона, Фенікса, Оріона, Дракона і Касіопеї – тобто Альянс панував всюди, де могло існувати життя. Політика Альянсу була вкрай жорстока. Історія Галактики ще пам’ятає те жахливе століття воїн, погромів, смертей і завоювань. Та зараз не про це. Альтаїр вибіг на вулицю, але постаті у чорному плащі годі було й шукати. Він знервовано притулив руку до чола. «Що далі?» пролунало у нього в голові. Ні, Альтаїр помилявся, таке завдання він отримав вперше. Він мав мінімум відомостей про розшукуваного чи розшукувану. Він навіть не знав він це чи вона. Це не давало йому спокою і робило цю зустріч, можливо, і єдиною. Але діяти треба було. Робити хоч щось.
Вуличка була вузькою і прямою. Альтаїр глянув, де, закінчуючись, вона плавно переходила у площу, яку завершував мур. Місто було дуже старе. Остання війна тут була дуже давно, тому правитель міста навіть не задумувався над реконструкцією оборонних споруд. В кінці вулички мур підпирало велетенське дерево. І тут він побачив те, що шукав. Постать у чорному плащі стояла на мурі, спершись на дерево, і чогось чекала. Альтаїр, довго не думаючи, кинувся туди, на ходу витягуючи зброю. Коли він підбіг досить близько, постать засміялася. Цей сміх був дивною сумішшю насмішки, величі і краси. Місто спало. Цей дзвінкий сміх, здавалося, лунав скрізь.
- Іменем закону і всемогутнього Альянсу примушую Вас здатися.-крикнув Альтаїр.
-А то що?- глузливо запитав голос і нічну тишу знову порушив цей нестерпний дзвінкий сміх.
- Іменем за…Ай, злазь звідти, а то я тебе підстрелю!
Сміх на хвилину втих. Постать нахилилася і майже шепотом запитала:
-А зможеш? Минулого разу в тебе не дуже добре вийшло.
Альтаїр з цим не міг посперечатись. Він був кращим борцем серед своїх, але такої реакції він ще не бачив.
-Я тебе все одно спіймаю!
- Тоді лови.
І знову сміх залунав подібно розкатам грому. Загадкова постать вмить перемахнула через мур, але зникнути в темряві їй не вдалось:злива закінчилась, і через хмари проглядував місяць. Перелізти через мур Альтаїру не принесло великих складнощів. Він бачив постать, і це не могло не радувати, але було ще одне. Загадкова постать могла в будь-яку хвилину зникнути у лісі, але вона цього не зробила. Напевно, ця погоня її забавила. В Альтаїра мурашки побігли по спині чи то від холоду, чи від передчуття небезпеки, він не знав. Небо освітлював повний місяць, і в цьому сяйві чорний плащ попереду здавався ще примарнішим. Та раптом втікач звернув у бік лісу і зник там. Альтаїр вже було кинувся туди, але на хвилину зупинився. Тут було щось нечисте. Але думати він не мав часу. Темні дерева розступилися перед ним, даючи дорогу, але щось розгледіти було неможливо. Альтаїр час від часу обертався, судорожно стискаючи в руках пістолет. Альянс явно недооцінив супротивника, враховуючи оснащення агента. Внезапно знову почувся той глузливий сміх, але він лунав, здавалося, звідусіль, вселяючи злість…і страх.
- Навіщо тобі все це?- запитав спокійно впевнений голос.
Альтаїр обернувся. Чорна постать, виглянувши з-за дерева, повільно і плавно наближалася до нього.
- Це моя робота.
Настала повна тиша, лише постать повільно і граційно наближалася до переслідувача, порушуючи спокій шурхотом плаща по опалому листю.
- Позбавляти волі і вбивати за наказом?Це і є твоє життя? – знову запитав голос.
Альтаїр не знав, що відповісти. Так, це було його життя. Але чи хотів він такого? Він хотів пригод, які мали всі, кого він саджав до в’язниці. Він їм заздрив, але змінити нічого не міг. Батько залишив йому у спадок лише своїх знайомих та мрію, щоб його син продовжив його справу. Що завгодно могло статися сьогодні, але сталося те, чого він боявся все своє життя – він засумнівався у собі самому. Руки безвільно опустилися, а на обличчі застиг відбиток невпевненості і болю. Альтаїр довго слановував своє життя. Воно виглядало розміреним і гармонійним, але це запитання зруйнувало не тільки віру у необхідність і правильність здійснення мрії батька, але й виставляло його у своїх же очах псом на ланцюгу з обмеженою свободою і відсутністю права вибору, який тільки виконував команди. Це запитання не відносилося до ряду тих, коли тобі наказують стрибати з мосту, і ти стрибаєш. Воно було скоріш провокаційним і доторкнулося до тих глибин, у які ніхто раніш не мав доступу. Це було найпростіше зрозуміти, адже всі, хто оточував Альтаїра, пророкували йому стрімку кар’єру агента, якої самі хотіли досягти. Для нього це була не тільки заповітна мрія батька, а й щось схоже на змагання, у яких він обов’язково хотів виграти. Тисячі думок вирували у нього в голові, складаючи собою лише одне просте запитання: "Це і є твоє життя?".
Чорна постать плавно підійшла до нього і поклала ліву руку на його праве плече. Альтаїр міг чути її легкий подих. Постать ступила ще крок і нахилившись до нього тихо сказала:
- Людина сама керує своїм життям. Залишилося лише позбутися всіх суперечностей. Вибір за тобою…
Альтаїр тільки хотів повернути голову, але постать зникла. Він зостався ні з чим. Але щось після цієї зустрічі змінилося у ньому самому. Його більш не приваблювало те, що він мав. Хотілося ризику і чогось небуденного. А небуденне якраз наближалося. Звідусіль лунав незрозумілий шум. Біля самого вуха Альтаїра щось просвистіло. Він вміло увернувся, але враз жах наповнив його очі. Цей ліс був володінням одного з божевільних вчених. Розповідали, що він зумів створити щось схоже на лісовиків, але дуже агресивних і войовничих. Саме зараз вони суцільним кільцем зжимали свободу Альтаїра. Маленькі, але дуже спритні, вони були реальною загрозою для життя. Альтаїр судорожно зжав пістолет. Найкраще зараз було втекти, але тікати було нікуди. Одне з маленьких страхіть зробило стрибок в його бік, та йому не судилося досягти цілі. Велетенська, пісочного кольору кішка придавила його лапою і заричала в бік інших. Ті ж, відчувши реальну загрозу, на мить зупинилися. Альтаїр лише встиг подумати з сарказмом: "Як не взбісившимся саджанцям, так дістанусь домашньому коту, якого довго не годували." Кішка була справді величезною, але водночас і граційною. Це була пума. Пісочного кольору з великими коричнево-золотими очима, які були обрамлені тонкими чорними лініями. Вона обійшла Альтаїра , збивши його з ніг, вклала його обережно собі на спину і одним стрибком зникла в темряві. Він же бачив таке вперше. Подиву не було меж, але також лякало те незвідане, яке чекало на нього далі.
На шаленій швидкості вони мчали лісом. Дерева змивалися в одну лінію, а Альтаїр все сильніше зжимав пістолет. Кішка від цього люто заричала, явно попереджуючи про наслідки. Раптом вона, здається щось почула, бо прискорила біг, при цьому люто оскалюючи зуби. В повітрі щось мелькнуло. Було схоже на вистріл лазерного пістолета. Так, це був точно він. Альтаїр би його ні з чим іншим не переплутав. Тепер він був певен, що їхню дивну парочку переслідують. Погоня. Та цьому, на думку кішки, дасть кінець обрив, який розділяв ліс на два береги. Дерева почали розступатися, а пума тільки додала швидкості. Всі її рухи були злагоджені і точні, як механізм найкращого швейцарського годинника. Блідий місяць лив на них своє срібне сяйво, додаючи насиченості барвам. Дерев вже майже не було, а попереду залишався лише край обриву. "Вона цього не зробить!"- подумав з острахом Альтаїр, але було вже пізно. Кішка щосили відштовхнулась від виступу і граційно розтягнулась в срибку. Ці секунди, здавалося,тривали для агента цілу вічність. Та для пуми це, напевно, було звичним ділом. Вона м’яко приземлилася на чотири лапи, скинувши з себе наїзника, і зникла між деревами. Останнє, що пам’ятав Альтаїр, це те, що щось важко огріло його по голові, і в очах все поплило…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220352
дата надходження 05.11.2010
дата закладки 05.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.11.2010
...я руйную тебе проти власної волі
і руйную себе - одягаю корону звички.
Ран не бачу чомусь(це відсутність солі)
і малюю весь день розфарбовані личка.
Кожна з моїх ляльок ще розшукує зИму,
а одна називає мене оберемком снігу-
за волосся тягну я банальну риму,
потім тану й закохуюсь у відлигу.
Вимикаються сни,як вечірнє світло
і я дякую Богу за тебе...справді.
Ти - моя заборона, тому я зникла,
але знов повернулась (вітри не раді)
Існування обох під брехню акацій-
допиваючи каву, сміюсь в долоні.
Ти втомився,мабуть, від стількох руйнацій-
обіцяю-піду...( а хоча б й сьогодні)
Я руйную тебе,як себе - щомиті
і пробачень відбитки на сірих стінах.
Ми з тобою на землю з небес пролиті
і загинем вже скоро...ми вдвох загинем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219358
дата надходження 31.10.2010
дата закладки 04.11.2010
Вірити? Прощати? Чи викинути з серця?
Вичистити спогади, видалити мізки?
Десь в душі розхлюпались сумніви озерцем
І замерзли. Слизько…
Як тобі не вірити, ніжному, палкому,
Якщо жити хочеться лиш в твоїх обіймах,
Бо без них згасаю я. І впадаю в кому.
Ціла вічність в мріях…
Як тобі повірити? Знову до світання
Кожен крок за стінами змушує пітніти.
Можна збожеволіти в вічному чеканні,
Можна не дожити…
Як тебе простити?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219923
дата надходження 03.11.2010
дата закладки 04.11.2010
Вкотре воскресаю у твоїх долонях.
Трепетно цілуєш усмішки сліди.
Знову весь мій всесвіт в ніжному полоні.
Вже й пручатись марно – ти в мені завжди.
Втіхою світаю у твоїх зіницях.
Кучеряві коси зваблюєш теплом.
Десь пліткують зорі, а нам все не спиться,
У п’янке безсоння я вдягла єство...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219188
дата надходження 30.10.2010
дата закладки 04.11.2010
Tak dziwnie migotały gwiazdy
A powietrze było zimne i przejrzyste
Byłbym wsiadł do wagonu ostatniego
Byłby poniósł mnie pociąg w przyszłość,
Ku szczęściu…
Wołały mnie blaskiem latarni
Te nocy których się spodziewałem
A ruszył powolnie pusty
Mój wagon: bilet sprzedałem.
Teraz płaczę…
Minęło już tyle czasu
A czuję się tak jak dawno
Oddycham chłodnym powietrzem na dworcu
I szepcę cicho: już przyjdzie niebawem
Wagon ostatni…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219558
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 01.11.2010
. - А давай поговоримо про любов?
- Давай. Я люблю шоколадне печиво,
а ще - яблука...
Я люблю біле напівсолодке.
Червоне теж, але більше біле.
Сильні картини і сильні фотки,
сила краси – надзвичайна сила.
Я люблю каву – якщо з вершками,
люблю червоне, люблю зелене,
дуже люблю, як сміється мама,
мамині руки люблю і вареники… :)
Я люблю шпильки, люблю балетки,
люблю театри й бібліотеки,
люблю цукерки і тарталетки,
і шоколадне, і мармеладне,
люблю фруктове, люблю принадне,
душезігрійне та калорійне,
та ще корисне деколи.
Я люблю сонце – і в дощ і в вітер.
І як проміння в снігу іскриться.
Я люблю ночі, і їхнє світло –
люблю, коли не спиться.
Люблю, коли виступають діти,
діти сміються, і ти смієшся,
люблю сміятись, люблю радіти.
Люблю, як все вдається…
А ще люблю квіти. І квітень.
Я люблю сумки і парасольки,
гарні спіднички і рукавички,
люблю ділити слова на дольки,
і смакувати шкідливі звички.
Я люблю мисники і намиста,
люблю цілющі слова і трави,
я люблю місто, так люблю місто,
люблю думками бавитись –
я взагалі повсякчас замислена,
люблю у всьому шукати смислу,
люблю, коли я рвучка і брава –
словом, такі-от любовні справи. ;)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219017
дата надходження 29.10.2010
дата закладки 30.10.2010
Не оставляй меня
под проливным дождем.
Прошу иди со мной,
Не думай ни о чем.
Ты просто рядом будь
и навсегда забудь
Все серые дни,
Ты только не грусти
Ведь знаешь что с тобой
Останусь навсегда,
Скажи мне те слова
Которые ждала...
За руку лишь возьми
И чувства отпусти...
Не думай ни о чем
Прошу тебя прости...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214017
дата надходження 02.10.2010
дата закладки 29.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.10.2010
Я загублена в стАрих зітханнях,
Із набридлих ілюзій кохання.
В тих зітханнях мене не знайдеш.
Якось буду я жити. Ти теж.
І в натхненні твоїх поцілунків,
Із розв*язаних пеклом стосунків,
В ті обійми,що вже не впадеш,
Я втрачаю всі сльози. Ти теж.
Що збрехати про сірість надії?
Про буденні нездійсненні мрії?
Про ненависть в якій нема меж.
Не візьмуть мене в рай. Тебе теж.
Я малюю забуті тривоги.
Топчу стоптані нами дороги.
І коли ти назавжди підеш.
Я помру. Я піду. Ти помреш...
P.S. часом люди,які люблять один одного просто на деякий час про це забувають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217616
дата надходження 22.10.2010
дата закладки 24.10.2010
Ти ніколи не знаєш,коли буде досить,
Коли переповняться шальки вагів.
Сьогодні світанок відстрочення просить,
Щоб ти аж тепер мене зрозумів.
В моїй темноті, де весь світ по спіралі,
Я дзеркало інших,чужих мені душ.
Ти навчив мене бачити цілі й граалі,
А я зрозуміла,що я просто ключ.
Я можу відкрити собою секрети,
Я можу собою прикрити тебе,
Але в моїй шафі веселі скелети
Назавжди закриті на сотні "але".
Ти ніколи не знаєш,коли буде досить,
Хоча ти вважав,що знаєш про все.
Сьогодні світанок відстрочення просить,
Щоб ти на вогні не побачив мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217629
дата надходження 22.10.2010
дата закладки 23.10.2010
Я пробачу тобі. Не сьогодні, не завтра – колись...
Я влаштована так. Я образ пам`ятати не вмію.
Почуття на щоках у прозорі струмочки злились...
Не тебе я оплакую, лиш обезкрилену мрію.
Так влаштований світ – і поразки, й лаврові вінки;
Хтось приходить, а хтось головою кивне на прощання...
Час повільно гортає пожовклі життя сторінки,
Все стираючи з пам`яті, навіть шалене кохання.
І вночі ти за мене тихенько Йому помолись,
А не хочеш за мене – то просто за ніжність жіночу.
Я пробачу тобі. Не сьогодні, не завтра – колись...
Не тому, що так треба. Тому, що сама цього хочу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217598
дата надходження 22.10.2010
дата закладки 23.10.2010
Жіноча ніжність – жіноча слабкість…
Ховати болі, шукати сили...
Любити дурнів,здіймать їх вартість,
Не вартим пір"я давати крила...
Жіноча ніжність – жіноче щастя…
Дитячий щебет, сльоза забута,
Рум’янцю радісного багаття,
Зашиті рани, бальзам спокути…
Жіноча ніжність розтопить кригу,
Зведе в двобої,захопить з тилу,
Приручить, змінить, вкладе на спину.
Жіноча ніжність – жіноча сила…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217682
дата надходження 23.10.2010
дата закладки 23.10.2010
Яка погожа,тепла днина,
і море наче...скатертина,
Воно щось тихо гомонить,
і мене манить...манить..
А там далеко вдалині,.
Я бачу білі кораблі,
Кудись вони поспішають,
І за обрієм зникають.
А я причарована....
Дивлюсь зачаровано....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216335
дата надходження 15.10.2010
дата закладки 17.10.2010
новела-символ
вона була зґвалтованою. відчувала це кожною клітинкою свого тіла і підсвідомості. Ганчірка. Непотрібна.
Зрештою, хто надасть притулок їй тепер? Вона була чистою і вірною, але тепер З ґ В А Л Т ОВ А Н А
Кожна літера ехом відгукувалася у її голові, що була готова щохвилини вибухнути.
Вона жила, намагаючись принести світло і мир у світ, удосконалити буття, кохала жертовно свого чоловіка, дарувала життя малесеньким ангелам, молилася сердечно й наївно, просячи Творця щастя і талан для всіх, співала рятівливо у найбільшому відчаї чи радості.
Своє життя вона присвятила світлу. Вся її дорога – це самопожертва. У голові не вкладалося як можна жити, тільки задовольняючи власні матеріальні бажання і збочено-неприродні потреби. Це те ж саме, що бути твариною і тривожитися лише через те, де роздобути їжу і врятувати власну шкуру.
Зрештою, ми й є Тварини. Щодня доводимо це. Нападаємо на кожного, хто ненароком задіне нас, скаже, не соромлячись, про наші недоліки, щодня йдемо добувати їжу, а поївши, лягаємо, щоб засвоїлися речовини. Тільки, якщо тварини піклуються про власних нащадків (потомство), то ми вже давно начхали і на предків і на майбутні покоління, залишаючи для них – наших правнуків – Руїну. Душ тіл держави
Вона ж не могла усвідомити як можна жити так. Все зводиться до банальної економічної аксіоми: товар – гроші – товар. А де ж місце для інтерфази Душа? Коли ж ми повинні годуватися хлібом інтелектуальним? Коли ми задумаємося, що всі наші вчинки матимуть наслідки для майбутніх прихідців, ще ненародженого майбутнього? Що вони зустрінуть прийшовши? І чи зможуть з попелу створити сад? А чи власне ми не повинні зберегти землю такою, як її отримали, або вдосконалити наш правічний скарб?
дивилась навколо й щораз чудувалася егоїстичної зацикленості на фізичних бажаннях. Намагалась змінити світ, починаючи з себе. Вчора ходила вже вкотре до дитячого будинку, задивившись в ще не спотворені буденним суспільством очі, втікали від світу, що гнітив будь-кого, схожого на неї.
Ох, як же вона потім поплатилася за те, що віддала частину власною працею зароблених грошей цим покинутим долею дітям. Подяка – синці. Тільки не ці сині плями на шкірі боліли, а ті, що ними було вкрите серце.
Декілька днів назад?, спокусившись, придбала Біблію власного народу. Бо як не мати такої книжки у власній бібліотеці? Синці.
Одного року прийшла додому пізніше, бо було свято. Хотіла приготувати смачну пісну вечерю. Уже знайшла рецепти дванадцяти ласих страв, купила необхідні продукти і летіла радісно додому, а вдома – кулаки. Синці. Бо як посміла прийти раніше і покинути роботу, за кожну годину котрої отримувала гроші?
І так щодня – руки, біль, синь. Пекли, палили, вбивали оті душевні побої?. Не сила більше терпіти. Вже не раз думала все покинути, але куди йти? З чого починати? І не може вона залишити (свою) частинку себе тут на призволяще? Ні, вона повинна боротись за її порятунок, навіть ціною власного життя врятувати свою найбільшу радість-горе – своїх дітей.
(боже милосердний, не дай їй дізнатися, що ті діти з нею зробили!)
Вона звикла жертвувати собою. Батька не пам’ятала. Покинув їх давно, залишивши наодинці з жорстокою цинічністю світу цього. Потім утратила матусю, яка тримала ще двох сестер і її у купі, а потім усю порозбрідалися по світу, а ще потім почали ділити спадок – не поділили. З тих пір завжди між ними чи то ямочка, чи то прірвище. Якщо у відносинах виникає тріщина, то вона рано чи пізно нагадає про себе. І тільки якщо довго, старанно забетоновувати її, вона, можливо, зростеться. Так між сестрами ця тріщина і неподілений спадок давалися взнаки. Спілкування стало ще рідшим, зважаючи на те, що одна сестра подалася на схід, інша – на північ.
Куди йти тепер? билася у бетон ця пекуча думка, натикалася на стіну. Отак і вона йшла, йшла і щоразу поперед себе був холод отої стіни, яку не перелізти, не обійти.
Вона не була нікому потрібна сильна, працьовита, з надіями і мріями в очах, з бажанням жити. Тоді всі казали: «давай!». І вона давала кожну зароблену копійчину, а сама могла стогнати від болю. І жоден, хто брав, не спитав, що їй пекло, кусало, било током. Ніхто. Тільки: «давай!» кому ж вона потрібна тепер? мертва, збожеволіла, без бажання жити, зґвалтована, пуста, безсила? Як працюватиме тепер і де візьме хліб для дітей, коли нездатна? Ох, діти…
Вона не плакала. Ні. Колись пересохла та річка її серця і тоді пообіцяла собі: більше жодної краплинки з очей! Вона буде сильною! Навіть стоячи на колінах, просячи милостиню, підбираючи недоїдки, вона більше НІКОЛИ не заплаче. Іноді дощ нахабно хотів захопити її, але вона рішуче боролася з ним і не плакала.
Її зґвалтували, але вона не плакала. Не те, щоб не було чим – сльози завжди знайдуться, просто, напевно, життя зробило її стійкішою (чи жорстокішою?).
Не плакала, бо зґвалтували її вже давно. Це тепер познущалися і принизили фізично, але душу її вже давно збезчестили: власні діти!, побут, тривіальність. А це був апогей, точка перелому. Уже мало знущатися морально, треба знищити фізично.
Ті прокляті голоси до кінця життя переслідуватимуть її. Грубі, неотесані, невіглаські. Ті футболки до кінця життя стануть її білим прапором. Ті огидні руки… о прокляни їх, Господи.
У пам’яті немов поставили клеймо, випекли розжареним металом: «зґвалтована!». І ніколи не зійде той знак недолі. Шрами не зникають до кінця.
Знову все поставало перед її очима у всій грубості і жорстокості.
Як завжди, вона поверталася з роботи. Приємна втома впевнено перемагала її. А попереду ще прибирання, готування вечері… ні-ні, треба відігнати цю підступну, хоча й солодку втому.
Мріяла-літала. Колись у дитинстві знала, що стане співачкою. Неодмінно хотіла пов’язати своє життя з мистецтвом. Наївно вірила. Життя зрадило її надії: чоловік – діти – вдівство, тепер сама повинна тягти на собі весь віз рутини і матеріальності. Залишилася сам на сам із злиднями, але так упевнено й безкомпромісно дивилась їм у вічі, що вони лише у найрідкіших видках завітали до неї. І розбились усі ті мрії. Зламались крила.
А проте у її серці завжди співалася мелодія. Усе частіше сумна, меланхолійна, але саме вона допомагала йти проти вітру, що ним віяло життя. Іноді ті ноти були єдиним рятунком. Серце співало і вона відступала від провалля, оминаючи його.
Отак і йшла. Були камінчики, брили, ями, прірви. Сьогодні – гора, за котрою життя скелиста, гостра, не перейти. Кожен камінчик нестерпно впивався у босі ноги, з кожним кроком земля ставала все гострішою і неприступною. Ось-ось скине її беззахисну і поранену знову. Гора…
Вона йшла з роботи. Було темно – зима. Холодно усюди. Тяжкі пакети тягнули додолу. Вітер цілував розкуйовджене волосся. А вона йшла. (Йшла?)
Грубі п’яні голоси лякали її музичний слух. Нікого не було на пустинній дорозі. Сама. іЗ-за закруту вийшли два молодики. Поки вони проходили під ліхтарями освітилися їхні футболки: червона з серпом і біла з чорним орлом на другому.
Вони наближалися, нахабно посміхаючись:
- А что? Неплоха.
- Угу. Живуча. Ніякі напасті не беруть. Для своїх годов – сочна.
- Ну што давай.
- Пашлі.
Один вихопив торбинку, вигріб, перерахував гроші, поклав у кишеню.
Другий нахабно підійшов і почав її лапати. Від страху випали пакети, все повтікало у різні боки.
Один тримав, інший звірячим інстинктом зривав одяг.
………………………………….
вона бігла у невідомість. Не пам’ятала нічого, не пам’яталась. Що ж тепер? що вона принесе додому? Що скаже синам?
Щовечора приходила і на порозі бачила дітей. Тягнулася до торбинки, витягувала гроші і всі – до копієчки – віддавала синам. Синочкам, яких пестила з дитинства, віддавала всю себе, не спала через яких не однієї ночі. А зранку пішки йшла на роботу, а потім на іншу чи ще на дві. Купувала продукти, гналася додому. Віддавала гроші, готовила вечерю. Прала. Прибирала. Можливо, встигала придрімати. Потім, сніданок.
А іноді траплялось, що не отримувала зарплатні. Тоді все боліло, оті її орли ще з порогу пояснювали матері, що без грошей краще не з’являтися на очі. Били в обличчя, живіт ноги – боліло щось у середині. Але вона не сміла так довго лежати. З останніх сил уставала і йшла готувати. Бувало: не могла встати, тоді було ще гірше. Бодай вам ніколи не знати, що то таке: потрапити під гарячу руку алкоголікові, котрий не має на краплю вогняної води.
Так ось і тепер не знала, як показатись синочкам. О, кіби знала, що ті голубчики зґвалтували матір за гроші (думали, що вона десь ховає ті смертоносні папірці). Домовилися з друзями про по грабунок.
Оті синочки-гвалтівники.
Вона того не відала. Знала лише, що то були два юнаки. Дві футболки. Біла й червона.
Біла – то кінець. Червона – то кров……
Що ж робити далі? Як усе остогидло.
Але вона мусіла вижити. Жити вкотре, мусіла жити. Бо в садочку чекало на неї янголятко, маленьке сонечко, що освітлює життя, душу, її рятівний скарб. Вона вірила, що коли той скарб виросте, то і братиків перевчить, матусю змусить посміхнутися. Єдина надія. Що колись те янголятко звільнить її і навчить літати. І вона полетить туди, де серце ніколи не обмерзає гратами болю, ненависті, де нікого не ґвалтують, де зрештою усі люблять.
Виросте її янголятко, і вона полетить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216645
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 17.10.2010
Шорстка щока, міцні гарячі руки,
Шепочеш щось масне мені на вухо…
Амур уцілив просто в серце з лука,
Не віриш? Доторкнись, і сам послухай.
Багаття плеще жару язиками,
І ми впритул змикаємось навічно.
Буди мене контрастними тонами,
Малюючи бажання феєричні.
Куди мені до тебе попід сонце, -
Усе, що я зроблю, зніму одежу.
Без тебе я в прозорій оболонці,
І тільки під тобою я – безмежність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216635
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 17.10.2010
Прийшла до тебе з поцілунком вітру.
Із сонячних промінь сплетіння,
З дощем весняним в Осінь..
Я з квітами уся твоя...
..Й ніхто нічого не попросить..
Зів'яле листя врят комусь потрібне..
А я з тобою. У твоїх обіймах..
поволі тану..дим вогню..
І все ж для тебе необхідна,
мов пісня в гіркую журбу..
"Люблю!"- мабуть цих слів замало.
В очах побачу всю себе.
Коли ж у них твоя омана -
Зітру з долонь всього тебе..
Й нехай листопад небом пада в очі,
Й нехай любов твоя німа.
Я з листям поведу танок, станцюю з вітром!
Я Осінню в думках твоїх жива!
Мовчазна стала..Наче вітер -
на очі сльози наганя..
Не намагайся зрозуміти..Лиш не порань..
Нехай бринить струна.. тендітна..часом ніжна..часом дивна..
Ця Осінь знакова. Можливо назавжди.
Можливо назавжди твій образ я запамятати схочу..
Та, наче птах, з долонь твоя любов летить..зника..
й разом із нею я..
Іще твоя ..і майже не твоя..
~lia~ жовтень2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216538
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 17.10.2010
Ох, й познущались над тобою, нене,
За те, що вільною хотіла стати!
За всі роки, за всі віки напевне
Сторінки гіршої не відшукати.
З звіринною ненавистю і злістю
Тебе морили, не дававши їсти,
Тебе - одвічну годувальницю народів!
Машина більшовицького терору
Смітила смертю на твоїх просторах
І нищила зачатки вільних сходів.
А лише згадка про твій герб і прапор
Була сама вже "ворогом народу"
І гнала вільнодумців по етапах,
Або стріляла в камерах холодних.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213779
дата надходження 01.10.2010
дата закладки 16.10.2010
Кадмій лимонний і суміш зірок,
Дощ під ногами, розмішаний з небом.
Осінь – це музика, й певно, що рок,
Жовтий токсин, що проникне у тебе.
Це гігабайти п’янких почуттів,
Стерті із дисків – летіть вже на волю!
Осінь -лиш музика й точно - без слів,
Рветься у бій, та не може без болю.
Просто не може… ну годі, мовчи!
Скоро набридне усім позолота,
Осінь – це привід без слів і причин
Тихо піти й не пояснювать, хто ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216216
дата надходження 15.10.2010
дата закладки 16.10.2010
Матусе, рідненька! Царство тобі Небесне
за твою мужність, щирість і любов до людини,
що ти пронесла крізь тортури, знущання сталінського
режиму. . .
Весна 1947 року видалася щирою на водопілля. Луги, поля, села потерпали від підтоплення, але ще більшою бідою був голод, що костлявою рукою смерті зашморгнувся на горлі трудової людини. . .
Чорнобровий місяць, наче зацікавившись чимось, виглянув з-за велетенської хмари. Заглянув за невеличкі хатинки, що наче крадькома притулилися на краю урвища, яке виблискувало у місячному сяйві своїми темно-мідними смугами щойно змитого глею. Його погляд гайнув стрімкою стежинкою по безмежному просторі води, який починався десь у глибині прірви біля крайньої хатинки і пропадав у невидимій чорній далечині.
Золотиста доріжка промінчика місяця пробігла до лісу, що похмуро, розпливчатою стрічкою плив по цьому безкрайньому простору води. Потім, виблискуючи на хвилях бурхливого безкраю, чкурнув далі по весняному водопіллю, наче шукав і не міг знайти чим розважитись.
Раптом його погляд зупинився на краю селища Баранівки, з якого виповзала чорною гадюкою дорога підтоплена водою. Від поривів сердитого вітру, вона гойдалася і здавалося повзла, занурюючись у море весняної повіні. . .
Дві постаті – одна жіноча, а друга дитини - стояли на тій дорозі, що вела від Баранівки до Великої Чернеччини. То була голодна весна 1947 року. . .
Матір і син, у нехитрій одежині, зупинились вагаючись, що робити? Йти далі, чи повернутися додому? Попереду дорога, залитая водою, зловісно виблискувала у місячному сяйві. Підвивання вітру та хлюпотіння води наганяло страх у серця мандрівників. . .
1 Мамо, я боюсь, - шепотіло хлоп»я. Його серденько тремтіло від жахливої картини, що постала перед дитячими оченятами.
2 Мамо, повернемося додому, - не говорить, а видихає повітря з душі хлопчик.
У матері на очах сльози безвихіддя та безнадії, а в душі думки . . .
- Що робити? Дома не крихітки хліба, а вже кілька днів не було чого їсти. . .Та як пройти, дорога вся залита водою. . .
Катерина промовила до сина,
2 Ходімо, рідненький, там родичі, там щось дадуть попоїсти. . .
Матір і син рушили вперед у невідомість, хлюпаючи по воді та здригаючись від кожного стороннього шелесту, від кожного сплеску води.Взуття промокло, в ногах почала хлюпати вода, вони зупинилися.
Поки розмірковували що робити, побачили наближаючихся назустріч, два яскравих вогника. То зникаючи, то знов з»являючись в темряві, мов очі грайливого котика, вони все ближче наближались. Нарешті перед мандрівниками, осліпивши очі, зупинилась вантажівка. Не вилізаючи з кабіни, водій промовив до Катерини,
3 Куди йдете? Там вся дорога залита водою. Пішки не пройти. Сідайте, підвезу до міста.
Робити було нічого і Катерина з сином прийняли пропозицію водія.
Вже сидячи в козубі вантажівки, обнявшись, кожен з них думав свою думку, у кожного в голові вихорем кружляли вони і віддаляли їх від суворої дійсності.
Двигун монотонно підвивав, автомобіль повільно, перевалюючись мов качка, рухався у напрямку міста Суми. Катерина вся полинула у спогади. . .
Йшов 1942 рік. . .
Вечоріло. Сонце, потопаючи за обрієм, виплиснуло останні промінчики і зникло, залишивши його жевріти яскравим багряним жаром.
Буде мабудь вітряно завтра, подумала Катерина, зачиняючи двері помешкання своєї зовиці Поліни. Вона йшла до своєї оселі, а в голові проносилися думки, що робити завтра?
Сьогодні, коли вони з Поліною брали на маслозаводі сироватку, що німці дозволяли брати безкоштовно, серед людей розповсюджувалась чутка - німецька комендатура складає списки молодих жінок та хлопчаків для відправки у Німеччину. Ще казали, що дітей будуть відправляти окремо від матерів.
4 Що робити? Що таки робити? –
Мов молотком била в мозок страшна звістка. Катерина миттю збігла на ганок, відчинила двері і ввійшла в хату. Дмитрик сидів на полу і грався іграшками.
5 Мамо, а коли ми будемо їсти, - спитав він, піднявши на Катерину свої блакино-сірі оченята.
6 Зараз Дмитрику, я приготую картопельки. На ось попий трішки сироватки, поки я зварю картопельку, -
Відповіла Катерина.
7 Треба тільки розпалити грубку, пограйся трішки, -
Сказала вона і побігла в повітку набрати дров. Потім начистила картоплі і поставила в каструлі варити на грубку. Потім схопила відра і побігла до колонки набрати води.
Колонка стояла на другому кінці вулиці Шевченка біля Тресту ресторанів, приблизно 150 м. Набравши води, Катерина, важко похитуючись, під тяжістю ноші пішла до хати. Відра були важкі, обривали руки , але треба було скоріше йти , бо Дмитрик був один вдома, а на грубочці варилася картопля. Мало що прийде в голівку п»ятирічному хлопчику.
Вже не відчуваючи рук, Катерина добігла до хати, відкрила двері і, слава Богу, все було гаразд. Вона підбігла до грубки, відкрила дверцята і підкинула дровець.Вогонь запалав веселіше і в каструлі забулькала закипаючи вода. Торкаючи віделкою картоплю, Катерина сказала,
- скоро вже звариться, хвилин за п»ять.
Вона налила водою чайник і поставила гріти його на чавунну площину грубки.
8 зараз вже будемо їсти мій рідненький хлопчику, - клопоталась Катря, розбираючи ліжко, яке стояло метрів за два від печі.
Ще через кілька хвилин картопля була готова і матір з сином сіли до столу. Картоплю їли цілою, трішки «підмастивши» олією. З часом, на грубочці, підстрибуючи від пару, почала стукати кришечка чайника. Катря налила окріпу в чашки і положила по грудочці цукру.
- пий синку, а завтра підемо до Чернеччини до тітки Мотрі. Поживемо у неї, щоби німці не відправили нас до Німеччини, - сказала Катря.
Повечерявши, чим Бог дав, матір з сином лягли спати.
Почало розвиднятися. Сонечко, ще не зійшовши, випустило, поперед себе, свої грайливі промінчики, які (то ховаючись, то вистрибуючи з-за хмаринок) виводили дивовижний танок, заворожуючи погляд.
Катерина проснулась від легенького поштовху. То Дмитрик, зпросоння повертаючись, штовхнув її. Вона подивилась на годинника, було біля п»ятої години ранку.
9 треба вставати, - подумала вона і відкинувши тінь дрімоти, зіскочила з ліжка. Одним рухом глянула в дзеркальце, що притулилося біля вхідних дверей, підбігла до умивальника, освіжила обличчя холодною водою, легенько пробігла гребінчиком по волоссях і почала готуватись у дорогу на Чернеччину. Воно і готувати було нічого, та всеж не на один день збиралася вона, от і гадала, щож таки взяти з собою? Та і як зустрінуть родичі, теж не давала спокою думка.
10 Будь, що буде, - думала Катерина, - Візьму літню одежину собі та Дмитрику, бо і йти далеко, і багато на собі не понесеш.
Вона розбудила Дмитрика легеньким доторком руки, тихенько промовляючи, до нього, ласкавим шепітом.
11 Мамочко, а що вже треба вставати, - промовив зпросоння хлопчик, ще з закритими очима. Він повернувся на другий бік і продовжував спати солодким сном.
Катерина стояла біля ліжка. ЇЇ зажурені очі з великою тугою і відчаєм дивилися на голодну дитину, що зібгнувшись клубочком, солодко посопувала у ві сні.
12 Може ще хай поспить трішечки, - подумала вона та разом рішуче відкинула промайнувшу думку, почала будити сина , легенько торкаючись його худенького плечика, та тихенько промовляючи до нього.
13 Вставай синку, треба йти. Лихі люди задумали чорну справу, хочуть розлучити нас з тобою і відправити прислуговувати німецьким панам.
Катерина взяла сонного хлопчика на руки, поставила на ніжки, тримаючи за плечі, підвела до умивальника і хлюпнула де-кілька разів в його обличчя, потім промокнувши рушничком, скаазала,
14 Ну що Дмитрику, проснувся? – запитала вона лагідно, торкаючись до його голівки та пестуючи біляве кучеряве волоссячко, що великими колечками-спіралями спадало на плечі.
15 Так, мамочко, я вже не сплю, - промовив хлопчик, міцно обійнявши матір і дихаючи їй в обличча.
На дворі вже зовсім розвиднилося. За вікном, з повітки сусідів-євреїв співали півні та кудкудахкали кури. На банях Іллінської церкви, що була поруч з будинком, виблискувала золота покрівля. Грайливі сонячні промінчики, сліплячи очі, заглядали у віконце і, наче, кликали погратися разом.
Гарна погода трохи покращила настрій Катрі. Вона взяла обидві ручки хлопчика, зтулила їх разом, поцілувала маленькі пальчики.
16 ну от і добре! Весело сказала вона, - ходімо , мій любий, до родичів у Чернеччину.Хтось та прийме нас на де-який час, а там Бог допоможе.
Від Іллінської церкви до Чернеччини відстань складала приблизно 12 км. Катерина дорогу знала добре, бо сама була родом відтіль. Але з сином добиратись буде важко, маленький він ще.
17 Та нічого, - думала вона, - будемо йти та відпочивати по дорозі. Зараз тепло та може хто підвезе на підводі, їдучи з базару.
На дзвінниці церкви задзвонили до ранкової служби, треба було скоріше рушати.
Катря взяла в одну руку кошіль з одежиною, в другу – ручку сина і вирушила в дорогу.
Дорога до В. Чернеччини
Ранок 23 червня був теплим , барвистим.На сході вже розпалила свої обрії красуня-зоренька.З розпечених жаром хмарин, злетіли до небес тисячі вогняних спис. Їх промінчики весело стрибали по росяних стежинках, виблискуючи грайливими діамантами та сліплячи очі мандрівникам.
Катерина з сином минули місто, пройшли хатинку-музей А.П.Чехова і вийшли до мосту через річку Псел, який з»єднував Суми з селищем Лука. Біля мосту, недалече був
кар»єр, де видобували крейду і від того навкруги все було білим від пилу крейди.
По мосту їхали підводи, більш у напрямку міста. Люди везли на базар в Суми городину, картоплю, птицю,молоко.З міста везли меблі, що вимінювали на харчі.Стояв гомін, все навкруги гоготіло, крякало, квоктало начеб-то і не було війни.
Пройшовши дерев»яний міст, мандрівники повернули праворуч дорогою, що вела через луг селища Луки до Баранівки. Сонце стояло високо, було тепло і пахло різнотрав»ям, бур»янами та свіжістю, що зливалася од річки Псел та залитих, ще весною, повінню невеличких озерець та ярків. Усе навкруги цвіло різнобарвистими кольорами, дзвеніло, гуділо, цвірінькало, стрикотіло, зливаючись в єдиний камерний оркестр. То мешканці цього цікавого куточку довкілля, незважаючи на лиходійство, що завдавали навкруги людиноподібні істоти, вели своє нехитре, дароване Божою Благодаттю, життя.
Зійшовши з дороги на лугову стежинку, Катерина з сином опинилась на нескінченному, барвистому килимі, що простягаючись десь далеко до обрію, весь миготів в очах. Запахи цього Земного Раю буяли ароматами такої сили, що паморочилося в голові, а майоріння квітів зливалося в якусь дивну не то картину, не то простір-шлях, що вів кудись у невизначену далеч, прямо до сонця!Хотілося впасти на цю красу, обняти її і злитися з нею разом в єдинім єстві. . .
Пройшовши ще з километр, Катерина зупинилася.
18 Дмитрику, ти втомився? Давай відпочинемо, а потім рушимо далі,- звернулася вона до сина. Потім розстелила невеличку ковдру і вони спочатку сіли, а потім розляглися на цьому Божому райському килимі різнотрав»я і з насолодою стали дихати п»янящими запахами, що розливалися по всьому повітряному просторі.
Катерина дивилася на сина, який з цікавістю розглядав усе живе, що літало, повзало навкруги, потім очі самі по собі закрилися і вона занурилася у спогади. . .
Де ти зараз ,мій любий, мій коханий? Забрали у нас тебе вороги люті.
Немає від тебе ніякої звісточки.Чи живий ти? Ти мабудь думаєш, що ми кудись виїхали з Сум, а воно бач як буває. . .
Ми одержали від тебе атестат на гроші, щоби виїхати з Сум, але коли я прийшла до військкомату, то вже всі вояки повтікали. Ще багато жінок так і не отримали гроші на дорогу. От і лишилися ми з твоїм синочком у ворога в полоні. Хто тепер нам допоможе?
Коханий мій Сашко, наш будинок розбомбили. Німецька бомба влучила прямо в наше помешкання. Нам дали кімнатку невеличку , десь 16 квадратних метри з грубкою прямо в цій кімнаті. Меблі, що в нас були, виміняли на харчі, залишилися тільки ліжко, стіл, дзеркало
та стільці. З дровами зимою було дуже важко. Палили забори, старі стільці та різний мотлох. Цю зиму пережили, наступну – то вже як бог дасть. . .
19 Мамо, мамо, - почувся голос Дмитрика, - я хочу водички.
Катерина, від несподіванки, здригнулась, відкрила очі і, ще невідійшовши від спогадів, немогла зрозуміти зразу, чого хоче син. Та отямившись сказала,
- Так, так синочку, зараз відкрию пляшечку і поп»ємо водички.
Вона налили води і подала сину.
20 пий, мій любий, ще трохи відпочинемо і підемо швидше, бо після обіду буде дуже гаряче сонце і важко буде йти.
Напившись води, Дмитрик знов почав гратись, а Катерина поринула у спогади. . .
. . . Ось ранок 1938 року. Дмитрику було трохи більше семи місяців. Сашко пішов рибалити на Псел біля текстильної фабрики (раніше стояла прямо на березі Псла, біля мосту). Це було його улюблене місце біля Харківського мосту. Від будинку, де вони жили було 10 хвилин ходи до цього місця.
Цього дня, Катерина зморившись від господарської роботи, розлютилась на чоловіка, що пішов рибалити та довго не повертався. Вона побігла до Псла і поламала всі вудки для
рибалки. Сашко тільки всміхнувся, та не сперечаючись, обняв її і поцілував...
Катерина зітхнула, отямилась від спогадів.
21 Скільки дурниць робила я тоді,- подумала вона.
22 Вернути би ті часи, ніколи б по пустощах не здіймала я галасу. Та на жаль час не повертається. . .
Катерина остаточно отямилася і звертаючись до Дмитрика, промовила,
23 Піднімайся синочку, треба рушати, бо буде спекотно йти.
Вони підвелися, катерина згорнула ковдрочку, влаштувала її разом з пляшечкою та кружечкою в кошіль і вони рушили далі в напрямку Чернеччини. Пройшовши ще хвилин сорок, вийшли на край селища Баранівка і на шлях до Чернеччини.
Праворуч було урвище з торфяниками. Воно знаходилось метрів за З0 від шляху. Там же починався ліс. Дерев тут було небагато, між ними поралися люди, вирізаючи лопатами прямокутні груддя, та розкладаючи їх на сонці сушити. То був торф – паливо
на зиму , або собі, або на продаж, чи в обмін на харчі.
Мандрівники йшли повз цей торфяник, дорога трішки піднімалася вгору і Дмитрик знову втомився.
24 Мамочко, я втомився,- промовив він до матері, - ніжки болять, ніби простогнав він.
25 Дивись синку, он попід шляхом стоїть кучерява берізка, там і перепочинемо,- сказала вона.
Вони підійшли до берізки, що густими пасмами, мов волосся у «дівки на виданні», прикривала від спеки тонколисту, мов шовкову траву. Катерина розстелила ковдрочку і сіла з Дмитриком відпочити.Хвилин через 20, проїзджаюча мимо підвода, зупинилась і вїзниця, що сидів на ній, спитав,
Далече йдете з хлоп»ятком? Якщо до Чернеччини, то сідайте, підвезу.
Катерина забрала речі, сіла з сином на підводу і вони поїхали.
Так, добродію, йдемо до родичів, - сказала вона.
26 хто ваші родичі і де вони мешкають? – спитав візниця, ласкаво поглядаючи на дитину, що мабудь йому сподобалась.
27 Та це і Мотря, хата якої стоїть на урвищі прірви біля кладовища, і Машталери, що живуть по вулиці Леніна 55, та і на Поповій є родичі. Ми Савченки і наша батьківщина зразу біля кладовища, що на початку села. Та тепер наша хата стала колгоспною бо у 1933 році батьки померли з голоду, а ми –діти, розбрелися по світу, хто куди. Брат Ваня пішов на заробітки і пропав. Кузьма брат поїхав на Донбас у шахти, а я пішла працювати в Суми у школу.
28 Так, тяжка вам дісталась доля, - сказав візниця і почухав потилицю.
Хвилин за 10 доїхали до хуторка Липняки.Це невеличке селище, десь 20 хатин. Шлях проходив повз нього. Людей не було видно, стояла якась насторожуюча тиша. Кобилка йшла розмірною ходою, мотаючи в такт головою. По обидві сторони шляху, зеленою огорожею, росли різні кущі, невеличкі дерева і все це потопало у будяках та різного виду рослинах невідомої, для мандрівників , назви. Трава і рослини сочно зеленим кольором приємно впливали на зір. В душі Катерини було спокійно і якесь, незрозуміле, почуття легкості, мов би вона пливла в якомусь мареві бірюзового нескінченого океану.
Крізь стрікотіння, дзижчання, гудіння комашиного оркестру, здалеку почулося якесь стороннє підвивання та гуркіт.Катерина разом здригнулася, прислухаючись до наближаючихся звуків.
29 Що це? Промовила вона, - мабудь німці. Дядьку зупиніться, ми сховаємося в кущах від лиха.
Візниця зупинив кобилу, Катерина з сином зіскочили з підводи і сховалися в кущах.
Візниця ліг на сіно, що було на возі, удаючи, ніби він спочиває. Через кілька хвилин з-за рогу шляху з»явився сіро-зелеий автофургон, який непоспішаючи наближався. Проїзджаючи мимо підводи, автомобіль зменшив швидкість. З ного почулася лайка і на «ламаній» російській мові питання,
- . . .русіш водка піл? Встань перед німецкий офіцер!
Візниця перелякано підвівся. Повз нього, не зупиняючись, їхав автофургон, в якому сиділи озброєні німецькі солдати і офіцер. Цей офіцер і звертався до візниці, наставивши на нього пістолет. Потім, звертаючись до солдатів, щось сказав їм на німецькій мові і вистрілив. Куля вдарила у землю біля підводи, німці зареготали і, набравши швидкість, автомобіль поїхав своєю дорогою.
Пройшло хвилин 10. Катерина обережно, відхиляючи гілки кущів, подивилася на підводу де, не рухаючись, сидів візниця.
30 сиди поки тут синку, - звернулася вона до Дмитрика,- Я тебе гукну, як все буде гаразд.
Катерина, обережно ступаючи, підійшла до візниці,
31 Як ви себе почуваете дядьку,- спитала вона.
Візниця сидів похмурий. Не дивлячись на Катерину, відповів,
32 Розважаються падлюки! Щоб їм руки повідсихали.
Пройшло ще хвилин з 10, Катерина позвала сина, вони сіли на підводу . Візниця вже "відійшов" від стресу, зліз з підводи, підійшов до кобили, погладив її, обнявши за голову.Так постоявши де-кілька хвилин, вернувся до підводи, сів і вони поїхали далі.
МОТРЯ
Сонце докотилося до самої верхівки неба.Була тиха, безхмарна денна спека. Все живе поховалося від сонячних променів. Кури і ті нехотя , поволі ходили по подвір»ї, скоса поглядаючи на півня,що теж, хоч і поволі, але все-таки гордовито піднявши свого хохлатого чубчика, щось квоктав дзьобаючи у купі пересохшого гною.
Частина подвір»я, що була ліворуч від воріт до клуні, була зайнята під город. Там як і у сусідів, була посаджена картопля, що рівненькими рядками, вже окучена, стояла в зеленім кольоровім вбранні і починала вкриватися квітами, де біленькими, де яскраво-барвистими квітами, від чого город здавався величезною клумбою, оточеною яскраво-жовтими брилями соняшників, що мов вартові охороняли її. Біля самих воріт частину городу займала альтанка, яка була обвита виноградною лозою, а біля неї стояла, вже вся в білому вбранні, бузина. Все це барвисте, квітчате цвітіння пахло чудовим трішки солодкувато-духняними запахами. Лоза вкривала альтанку своєю широколистою россю і в середині цієї дивовижно-казкової хатинки, було прохододно і затишно.
За невеличким столом, на дощечках-ослінчиках, що були споруджені навкруги столу, сиділа Мотря, сестра Катерини. Вона вже попоралась зранку і віпочивала тепер.
Поряд з нею сиділа її донька Інна і гралася лялькою.Мотря скинула хустинку і розкішне , густе, як сніп та чорне, як блискучий антрацит волосся розсипалося, попливло по плечах, мов водоспад гірського бурхливого потоку. Не прибираючи з обличча волосся, з нахиленою головою, Мотря сиділа так нерухаючись, обнявши голову руками.
33 Боже мій праведний! Щож ми будемо робити далі? Як жити? На цей рік ще є картопля на посадку, а на той рік? Треба виміняти на зерно, для курей, на одежину, обувку. Та і Катрі треба допомогти, бо вона, бідненька, зовсім вже охляла.
Де ти мій Степанко? Як там на фронті? Чи живий ше? – думки мов вихорі пролітали в голові, били залізними молотками.Ще трохи і Мотря не в змозі витримати емоційної напруги, схилила голову на столик і залилася гіркими сльозами спочатку тихо, а потім заголосила,здригаючись усією постаттю. . .
Наче крізь сон вона почула тоненький жалібний голосок , що звав її, десь здалека.Шось зворушливе і тендітне було в тих звуках, що пливли, мов марева, мов далекі дзвоники дзвінниці то наближаючись, то потопаючи десь у безкраї. . .
34 Мамочко, мамочко! – Вже гучніше долинуло до Мотрі.
Вона випрямилася, руками відкинула за спину волосся і вже отямившись, обняла донечку, яка ласкаво взявши її за руки, повторювала і повторювала одне однісіньке слово – мамочко. . .
35 Ну чого ти донечко? Нічого не сталося все добре, не плач. . . – говорила Мотря,
36 Механічно повторюючи свої слова, яких і сама не розуміла і не знала що сказати донечц1.
ЗУСТРІЧ
Сонце стояло вже прямо над головою. Навкруги розливалася млява, гнітуча тиша.Тіло стало мов вапно. Вії самі собою стулялися, тягнуло до сну.
Підвода, на якій Катерина їхала з сином, як качка перехиляючись з боку на бік, врешті в»їхала в село. На вулиці було тихо. Де не де пробігав собака, опустивши хвоста та від спеки висолопивши язика.
Минаючи кладовище, що було на початку села, Катерина дивилася на хату, що стояла у кінці його і серце здавила туга і біль. То була хата-батьківщина, яку сільрада відібрала у них, коли в 1933 році від голоду померли батьки. В голові, за декілька хвилин, пролетіло
в спогадах все, що тоді відбувалося. . .
Весна 1933року була спекотною, дощів не було. Земля стояла неорана, де колись була гарна городина , тепер росли будяки, по селу гуляв голодомор.Так, як і зараз на вулицях було тихо і моторошно. Люди від голоду не могли ходити і помирали в хатах. Брати Катерини: Кузьма – поїхав десь на Донбас у шахти, менший Іван – пішов на заробітки, та десь і пропав, сестри Мотря та Наталля, повиходили заміж, а катерина пішла на заробітки в Суми. Батьки так і померли, не побачивши дітей. . .
Хвилин через 15, підвода з мандрівниками врешті докотилася до зруйнованої церкви, що була перебудована сільрадою у клуб. Катерина подякувала візниці, зіскочила з підводи, зняла Дмитрика і рушила до Мотриного подвір»я, що було вже недалеко метрів, приблизно триста, це місце звали «гірчицею». – Ще трішечки, синку, і ми прийдемо до тітки Мотрі, - говорила Катерина, підходячи до невеличкої кручі, на якій стояла хата Мотрі.
Вони піднялися по стежині на верх кручі і ось вже стояли перед воротьми подвір»я Мотриної хати. Серце Катерини забилося частіше, вона хвилювалася, не знаючи, як зустріне Мотря. Вона тут не була вже кілька років.
Катерина постукала у двері. Почувся голос собаки, а потім і Мотря запитала, хто прийшов. Впізнавши голос Катерини Мотря , відкриваючи двері радісно сказала,
37 Он, яка радість! Сестричко Катрусю, як добре , що ти прий шла, бо я до вас прийти ніяк не могла, турботи по господарству не дають такої можливості, - щебетала вона.
Сестри обнялися, розцілувалися.
38 А синок вже он який став дорослий, та тільки дуже худенький. Нічого в нас ще поки харчі є, підправимо вас, - перейшла на діловиий тон Мотря.
39 Заходьте, мої любі, зараз я вас нагодую. Як я рада вас бачити. А Дмитрик став прямо красень.Волоссячко, як у дівчинки - русявеньке та кучерявеньке,
Вона погладила Дмитрика по голівочці, сказала , щоби вони сіли у альтанці і відпочивали, поки приготує щось попоїсти.
Інко, порозважай наших дорогих гостей, пограйся зі своїм братиком.
Мотря бігала по подвір»ї то діставала воду з колодязя, то носила чавуни до грубки, що була тут недалеко від альтанки під невеличким навісом.Врешті вона заспокоїлася, принесла до альтанки циберку з картоплею, ніж, полумисок з водою і сказала,
-Катю, ти начистиш картоплі, а я заріжу курку та приготую до обіду.
Віпочивши трохи з дороги, Катря почала чистити картоплю, а Мотря поратись з куркою.
Коли всі горщики стояли на грубочці і все кипіло, і варилося, Мотря сіла поруч з Катериною і почали розмовляти про своє життя. . .
- Катрусю, що в Сумах? Як ви там можете жити? –
Запитала вона.
Катерина розповіла Мотрі, як проміняла все своє майно на продукти харчування, як з Поліною та Катериною ( сестрами її чоловіка) ходили на маслозавод по сироватку. Німці дозволяли брати сироватку людям безкоштовно. На цукровому заводі можна було дістати відходи цукроваріння – патоку, але це вже за що-небудь виміняти. Вона розповідала Мотрі, як в місті проводили облави на людей на так званих «толкучках». Людей кидали в машини, відвозили до комендатури, де потім перевіряли хто є хто?
Н а Червоній площі німці встановили шибенецю і повісили, для залякування людей,
якусь людину і на груди повісили дощечку, на якій було написано, що це партизан.
Катря розповідала Мотрі, що зараз в Сумах поліція складає списки хлопців та дівчат, щоби вивезти їх до Німеччини. Молодих жінок, що мають дітей, теж будуть вивозити до Німеччини, але дітей окремо від матерів. Розповідаючи все це, Катерина хвилювалася і під кінець розповіді розплакалася.
40 Ну як же це можна робити? - Схлипувала вона, -
41 Я не витримаю розлуки з Дмитриком, та і як може вижити такий малюк далеку подорож до Німеччини? – тужила вона.
Мотря обняла її, притулилася ближче, почала заспокоювати, -
Ти не плач моя дорогенька, поживеш у мене, тут тебе не знайдуть. В селі про відправку до Німеччини розмов не чути, бо хто тоді буде здавати харчі німцям? Та вже мабудь скоро наші прийдуть та визволять. А там і звісточка від наших чоловіків надійде, будемо чекати.
Катерина вже заспокоїлась, витерла сльози і промовила до Мотрі.
42 Спасибі тобі, Мотю, що приймаєш нас до своєї оселі. Вік будемо пам»ятати твою доброту. Та не будемо ми просто нахлібниками, будемо допомагати по господарству. Город вже треба сапати, в хаті прибиратимемо, поки ти будеш поратися по господпрству, за дітьми догляну, тобі трішки полегшає. А зараз ще і ще раз велике тобі спасибі за притулок.
Вони ще раз обнялися, розцілувалися. Мотря налила в циберку води, помила почищену картоплю і засипала її в чавун. Поставивши цей чавун поряд з іншими, що шипіли та гоготали, мов сполохані гусаки, підкидаючи кришки, якими були накриті. Промовляючи до Катерини, Мотря сказала,
43 Ось вже скоро буде готова курятина. Ще хвилин З0 і все буде стояти на столі, пообідаємо. Поки що ходімо в хату трохи відпочинемо. Та і Дмитрик приляже. . .
Але діти вже гралися десь за хатою в прохолоді гіллястих кущів бузку, що розквів, мов хто розкидав по зеленому рядну пухкі та розкішні китиці бузкового яскравого цвітіння.
Від цієї казкової краси линув запашний дух, що приємно паморочив голову і наводив на теплі згадки минулого часу. . .
Катря пішла прямо на цей запашний дух, підійшла до дітей, що гралися, спитала ,
44 Дітки, вам тут гарно, не парко? Може підете в хату та відпочинете? – Сказала і не наполягала на цій пропозиції, бо й сама бачила, що їм в цьому затишному куточку, дійсно добре.
45 Ні, матусю, нам тут гарно і зовсім не парко, йди з тіткою відпочивайте, а ми з Інною будемо гратися, відповів Дмитрик.
46 От і добре, - радісно сказала Катерина і пішла до грубки, де Мотря підкидала палиці дров та перевіряла на готівність курятину та картоплю.
47 Мотю, діти хай собі граються, їм там добре, а ми ходімо відпочинемо в хаті. Там, слава Богу, затишно і доволі прохолодно. – сказала вона.
Вони пішли до хати. В сінцях стояла драбина, по якій можна було піднятися на горище. Вона трохи заважала пройти в хату і Мотря звичним рухом, здвинула драбину праворуч, відчинила двері в хату. Через віконця, яких було троє, слабко пробивалося світло з вулиці крізь чисельну кількість квітів у горщиках, що стояли рясно на всіх підвіконнях. З вулиці вікна були затулені гілками бузини, тому в хаті і було затишно і здавалося, що й усьому свтові також був мир та спокій. . .
Жінки полягали на ліжка. В хаті їх було двоє. Одне - двохмісцеве, стояло ліворуч від входу, проти двох вікон, а друге – одномісцеве, стояло праворуч від входу, попід стіною з одним віконцем. Проти входу, десь метрів за три, хата була розділена навпіл : піччу та перегородкою з отвіром, який було завішено квітчатою тканиною, замість дверей. Отвір печі було зачинено залізною заставкою тому, що літом топилося надворі. Поруч стояли рогатини різної величини під різні чавунчики. Все було чисто прибрано. Долівка була гарно вимазана жовтою глиною і присипана зеленою травою, що придавало кімнаті святковість і спокій. Це й сприяло відпочинку.
Десь за піччю цвіріньчав дрібним переривистим дзвіночком цвіркун. . .
48 Лягай, Катю, відпочинь. – сказала Мотря. І сама лягла на ліжко, не розбираючи його.
Катерина, тільки-но притулила голову до подушки, зразу й заснула під уривчастий срібненький пересвист цвіркуна. . .
Прокинулась вона від легенького гоміну, що бубонів у сінцях.
49 Хто вже там прийшов? - з якимось , ще невгамувавшимся хвилюванням після подій в Сумах, та по дорозі в Чернеччину, Катерина встала і вийшла у сінці.
В сінцях стояла Мотря та її старший син Іван. Хлопчик дев»яти років, щось швидко тараторив матері. Чорняве волосся, густими пасмами, збігало на плечі, лоб і пташиним гніздечком куйовдилося зверху на голові. Весь його вигляд і смугляве обличча нагадувало Степана – чоловіка Мотрі.
- Доброго дня, Ваню! – поздоровкалася Катерина.
- Добридень, - відповів Іванко, лагідним, зовсім дитячим голосочком.
- Мабудь до Псла бігав? Запитала Катерина .
- Так, тітонько, бігали з друзями ловити рибу, погратися, поплавати. Дуже добре там, надвечір, коли задушшя спаде, підемо всі разом поплескатися, - сказав Іванко.
- А деж риба? – сміючись спитала Катерина.
- А ви не смійтеся, тітонько, Рибу я вмію ловити. Наловив, он у сумочці з крапивою вкрита лежить, щоби не пропала. – Говорив, наче щебетав, Іванко.
- На всіх хватить повечеряти. – і, вже звертаючись до матері, спитав ,
- Мамо, а що обід вже готовий?
- Так, - відповіла Мотря, - обід вже на столі у альтанці, ходімо до столу. Катю, піди глянь, де це Інна та Дмитрик? Щось їх не чути. Ідіть помийте руки, повмивайтеся та сядемо обідати.
Катерина вийшла з сіней і попід хатою пішла до кущів бузини, що так і притягували до себе медовим, запашним духом.
Прийшовши до кущів бузини, вона нікого там не побачила. Іграшки були покинуті, а дітей не було.
50 Де вони поділися? – подумала вона і повернулася у двір до Мотрі і спитала її,
51 Мотю, де поділись діти? За хатою їх немає.
52 Ти піди подивися у повітці. Там сіно свіженьке, вони мабудь відпочивають там. –
Сказала Мотря. – Мої там частенько відпочивають, коли стомляться.
Катерина тихенько увійшла до повітки, що стояла проти хати у дворі. Повітка була простора. Напроти дверей були розташовані клітки для кролів, праворуч сідало для курей, а ліворуч,опираючись на льох, стояла драбина, що вела на сіновал.
Вона піднялась на горище. Пахло свіжим луговим сіном.На сіні була постелена ковдра, а на ній, згорнувшись клубочками, спали діти.
Катерина дивилась і не знала – чи будити їх, чи ні?
Поки вона роздумувала, поруч з нею з гвалтівним кудахканням, зірвалась курка, пролетіла повз Катерини вниз на землю повітки. Діти, від цього гвалту, прокинулися. Дмитрик, з просоння, нічого не второпав, а Інна, протерла оченята кулачками, і спокійно сказала,
53 Не бійся, Дмитрику, то курка яєчко знесла і всім розповідає про це.
54 Дорогі мої малята, йдіть умийтеся та будемо обідати. Вже і борщик, і картопелька з куркою вас чекають, - говорила Катря, некваплячись злізаючи по драбині вниз.
Діти злізли з чердака повітки на землю і пішли, разом з Катериною до колодязя, що стояв біля хати, саме там, де була хвіртка, яка вела на великий город ( з двадцять соток) приписаний до Мотриного подвір»я.
Колодязь був глибокий, десь метрів двадцять, бо хата стояла на пагорбі. Чоловік Мотрі, колись разом зі свїм батьком та кількома хлопцями днів за двадцять і викопали його, і встановили «журавля» для підйому води. Дубові зруби колодязя давали приємний запах свіжості повітря і приємний смак води. То була вода холодна до болі в зубах, чиста, прозора, смачна з запахом мореного дуба. «Журавель», котрим доставали воду – нехитра, але дуже зручна споруда. Біля колодязя вкопували стовп, метрів з п»ять. На верхівці його була прорізь, в яку на метелевій вісі встановлено перпендикулярно жердину, метрів зо два, щоб її кінецць співпадав з удаваною віссю колодязя. До одного кінця жердини, кріпили ще одну жердину перпендикулярно двометровій жердині, а до другого – противагу, приблизно двадцять кг. До кінця жердини, що опускалася у колодязь, кріпили відро. Жердина, що опускалася у колодязь,була по довжині такою, щоб відро діставалося води. Щоби діставати воду, треба було опускати жердину з відром перебираючи руками цю жердину. Зачерпнувши воду у відро , жердину легко піднімали вгору, цьому допомагала противага.
Катерина витягла відро води, налила воду у невеличкий дерев»яний джбан, що стояв поряд зі зрубом колодязя.
55 Вмивайтеся дітоньки, - сказала вона, - а я принесу рушничок.
Діти, обережно опускаючи руки в холодну джерельну воду, легенько хлюпали її в обличча, поойкуючи з задоволення. Потім всі сіли за стіл обідати. В альтанці вже парував у полумисках справжній український борщ. Духняний запах цієї страви розносився по всьому подвір»ї і лоскотав ніздрі. Не чекаючи більше запрошення, всі сіли за стіл. Іванко, на правах «хазяїна» сів на місце, де завжди сидів батько.Обідали дружньо, тільки й було чути сьорбання та дмухання на гарячу страву.
Попоївши, діти пішли гуляти, а Мотря з Катериною, помили посуд і пішли на город нарізати бадилля від кукурудзи та буряків для скотини. Набрали води у бочки, щоби грілася на сонці, бо холодну воду неможна давати пити ні скотині, ні дітям та й собі треба бути обережними.
56 Ось тепер вже годі, Катрусю,пішли посидемо трішки, побалакаємо. Зараз я ще поставлю чавуни нагріти води для прання і будемо відпочивати. . .
Десь у куточку, за піччю, одноманітно, з докучливою періодичністю, цвірінчав цвіркун.
У глупій тиші це цвірінчання вгвинчувалося в вуха і розповсюджувалося від голови по всьому тілу. . .
Катерина проснулася і, ворочаючись з боку на бік, білше вже не могла заснути. У голові снували занепокоєні думки. . .
Десь там, на необмеженому просторі країни, йдуть тяжкі, смертоносні бої з німецькими загарбниками. Як там Шура? Мабудь непокоїться , думає про свою сім»ю. Казав, що вишле атестат, по котрому ми зможемо виїхати з Сум до їх окупації німцями. Так, атестат таки прийшов, та вже нікого не було в військкоматі. Кому потрібні сім»ї фронтовиків. Жалітись нікому.Великій бюрократичній машині тилу не можна пред»явити свої незаперечні вимоги, тим більш людям, які своїм внутрішнім миром жили з вовчими законами виживання. Їм би свої шкіри зберегти! Знали, чиї чоловіки воюють, то чому не подбали за їх сім»ї? Навіщо чекати якісь повідомлення ще? Сволота є сволота!
А Сашко, мій дорогенький, мабудь думає, що ми в безпеці, що міські держиморди побідкались про його сім»ю. Дзузьки! Чекає, мабудь, від нас повідомлення про наші справи.
Рідненький наш! Як ти там? Мабудь під дощем, у окопах. . . Як би ти знав, що ми зараз у Мотрі. і, слава Богу не голодуємо, ти би не хвилювався за нас. Поживемо у Мотрі, поки є така можливість, а там вже, як Бог дасть. Може скоро фашистів переможете. З твоїм поверненням заживемо, як раніше, щасливо. . .
На дворі загавкав собака, мимо хати проїхав віз, поскрипуючи на вибоїнах. Катерина встала, подивилася на годинника, було чотири години ранку, на вулиці розвиднилося.
Мотря ще спала і Катерина ще вирішила прилягти, поки не прокинеться Мотря.
Цвіркун вже не цвірінчав, вона заплющила очі і знов поринула у сни, занурюючись в тяжкі спогади.
СОН КАТЕРИНИ
Яскраві, грайливі промінчики сонця, мов феєрверки, спалахували і пробігали стелею та стінами кімнати. Катерина проснулася, огляділася навкруги, Шури не було поруч. Глянула на годинника, було біля шостої ранку.
57 Знову рибалка, - майнуло в голові.
58 Знову, нічого не сказавши, крадькома вислизнув і побіг на Псел рибалити. Ось я зараз попораюсь, та піду лаятись, бо вже немає іншого важливішого діла за рибалку! – одна за однією думки роїлися в голові Катерини.
59 Мені треба дбати про Дмитрика, по домашньому господарству роботи хватає, а він собі у рибальство грається, - бідкалася вона.
Одягнувшись, Катерина миттю вибігла з будинку, навіть не зачинивши двері.
Будинок стояв майже на березі річки. Невеличкий міський парк розділяв їх будинок та Псел. На протилежному боці річки, поряд з текстильною фабрикою, було улюблене місце рибалки Лямцева Олександра Ілліча.
Катерина перебігла Харківський міст, ще кілька десятків метрів. Ось і Шура.
Сидить собі, вп»явся у блакитний простір води, що майже нерухомо, ледь здригаючись від спалахів промінчиків сонця та легкого духновіння свіжого повітря, немов у сні дитина, що спить собі у безтурботному, щасливому сні. Та і сам Шура, мов невід»ємна частина цієї миловидної природної картини, чи-то дрімав, чи був заворожений цією дивною животворною дійсністю, сидів нерухомо.
Катерина підбігла до нього і, зпересердя, схопила за вудки і потрощила їх , мов свого лютого ворога.Шура спокійно спостерігаючи за цим «вандализмом» , посміхаючись, діждався втихомирення ціє жіночої розбурханої стихії, потім підійшов, легнько торкаючись плеч Катерини, які від збудження, роздратованості здригались, і сказав,
60 Моя люба дружинонько, кохана, я вже й сам збирався повертатися. Добре розумію, що тобі треба допомагати по господарству. Але ти мене зрозумій, після тяжкого робочого тижня треба трохи відпочити, щоби потім можна було працювати легко і з задоволенням.
61 Пішли додому,та годі так нервувати. . .
Крик півня розбудив Катерину, Вона відкрила очі, ще не зовсім розуміючи, де вона є. Але, з часом, вона вернулася до суворої дійсності. В кімнаті було уже зовсім світло. Годинник показував пів на шосту, а Мотрі вже не було в ліжку.
На дворі чутно було, як брянчить падаюче у колодязь відро та хлюпає вода, виливаючись з нього у кадушку., що стояла біля нього. «Журавель» працював під керівництвом рук Мотрі. У хліву подавала голос корова-Берізка, нагадуючи, що треба її напоїти та випровадити на луг на пасовище. Кудкудахкали кури та, голосним баритоном, співав красень півень. Життя нового Божого дня починалось. . .
Катерина, стрімголов зіскочила з ліжка, Стримко прибрала його і себе, побігла на двір.
Мотря вигнала Берізку з хліву, А та, мов пані, знаючи собі ціну, велично підійшла до кадушки, де була налита вода. Гучно вдихаючи повітря ніздрями та сьорбаючи смачно мордою воду, корова напилася води , не чекаючи нікого, сама пішла до воріт, щоби її випустили до, гулко гупаючого стада, яке проходило мимо воріт. Мотря відчинила ворота і Берізка злилась зі своїми « браттями по крові». . .
Мотря побігла годувати птицю. Сипала зерно та кудкудахкала й сама, як квочка , біля неї. Тут її і знайшла Катерина.
62 Доброго ранку Мотю! Ти вже вся вроботі, а я байдикую, вилежуюсь,- сказала вона.
63 Ти, Катю, не бідкуйся. Я все життя так рано встаю, щоби поратись, то вже й звикла.
Сказала вона.
64 А ти у Сумах не звикла до нашого темпу життя, той не треба бідкуватись. Ще напрацюєшся за день, а він великий. В ночі ти спала дуже неспокійно, крутилася на всі боки та зітхала раз у раз. Мабудь і не відпочила, як треба. Може тобі цвірчок заважав спати, то воно з незвички. Цвірчок - наш ангел-охоронець. Якщо співає свою нехитру пісеньку, то буде все добре, день буде спокійним.. .
Життя в Чернеччині у 1942 році було, відносно, спокійне. Німці займалися своїми воєнними справами і не докучали селянам фізично. Але «данину» з людей збирали і вчасно, і невчасно. Залишалося людям тільки прожити, та що хто, як міг сховати щось. Сільські поліцаї, більш німців, здирали з селян «подать», а хто приховував харчі, то люто розправлялись з людьми. Зрадники жили, як «сир у маслі». ( той тепер вони, після тюрми, реабілітовані і живуть справно, та й пенсію отримують не гірш, чим прості селяни).
Так пройшов 1942 рік. Катерина, іноді, ходила в Суми, подивитись, як в кімнаті, як чоловікові сестри. Що чути про дії німців в Сумах та яке становище на фронті.
Сестри чоловіка Катерини також попродали все, що в них було, потім їм якось вдалося влаштуватися на роботу до приватних підприємців, що відкрили свою справу при німцях і вони кой-як здобували собі і дітям на харчі.
1943 рік Катерина зустрічала вдома. Мотя дала їй картоплі, овочів, щоби хватило на зиму. Трохи допомогли родичі Катерини, що жили нп Поповій вулиці. Вони допомогли привезти харчі в Суми, спасибі їм велике. Крім того, на маслозаводі всеж давали, безкоштовно сироватку, а на цукрозаводі можна було виміняти патоку (мелясу) на картоплю. Це допомагало вижити. Так Катерина, разом із золовками жила і виживала. . .
Настав 1943 рік. . .
На весні 1943 року Катерині знов прийшлося йти В Чернеччину, тому що в Сумах, чи-то знов списки складали для відправки у Німеччину, а скоріше зовсім тяжко стало з харчами.
Та прийшовши у Чернеччину, вона, з жахом, дізналася, що у всіх людей німці забрали практично все: і худобу, і птицю. Мотря була не проти того,щоби Катря жила к неї, але харчуватися вже було майже нічим. Катерині це здалося не таким вже й страшним, бо в Сумах зовсім нічого було їсти.
Літо 1943 року Катерина прожила у Мотрі, а перед вереснем повернулася в Суми.
Після поразки німців на « Курській Дузі», німці ставилися більш жорстоко до селян.
Вібирали все, що в них було. Частину села спалили відтоді, як недалеко від розбитої церкви (де був клуб) німці вбили кількох розвідників радянської армії. Поліцаї теж не відставали від німців у жорстокісті. Тому й повернулася Катря до Сум.
У вересні 1943 року Суми було визволено від німців і люди почали повертатися до громадянського життя. Почали працювати державні устанои, налагоджували роботу заводи. Повернувся й військкомат.
Катерина пішла у військкомат, щоби довідатись, де зараз її чоловік, але там нічого не знали.
В школі, де до війни працювала вона, дирекція повідомила, що вона не може більш там працювати, бо була на окупованій території. Катерина доказувала, що не працювала при німцях, але її ніхто не слухав. В міськомІ комсомолу, від якого її направили працювати в школу, Катерину не прийняли, коли взнали, що вона була на окупованій території. Нікого не цікавило, що вона з вини державної адміністрації не виїхала з Сум і тому зосталася при німцях в Сумах. На сім»ю Катерини було накладено клеймо «ворога народу», хоч і не офіційно. На роботу ніде не брали і, щоби прожити їй приходилося вдовольнятися разовими роботами де прийдеться.
Одного разу, коли вона працювала домоприбиральницею у директора обкому профспілки Сумськой області, їй пощастило. Після прибирання в квартирі, хазяїн запропонував їй працювати у Обкомі секретаркою. Заробітня плата була невелика, але одне те, що вона могла офіційно працювати в держустанові, вернуло Катерині впевненість в собі. Тепер можна було вірити, що вона виживе з сином.
На початку 1944 року, якраз 23 лютого, поштарка принесла з військкомату повідомлення , що її чоловік, капітан-політрук, Лямцев Олександр Ілліч, загинув смертю героя. Місце загибелі не повідомлялось.
На початку весни Катерину визвали ву військкомат і повідомили, що їй призначена пенсія в 360 карбованців ( одна хлібина , на базарі, стоїла приблизно 100 карбованців). Та це вже для Катерини була велика підтримка в житті, з»явилася гарантія вижити.
Катерина з великим бажанням почала працювати : вдень у Обкомі, в ввечорі вдома у свого начальника Федора Федровича. Додому приходила пізно. Дмитрик був сам весь день.
Так йшли дні за днями. Як не старалася Катерина, але грошей хватало тільки на півмісяця, а далі, як кажуть, перебивалися з хліба на воду. Катерина вранці готувала сніданок, кормила Дмитрика І бігла на роботу. В обід вона бігла на базар, щоби купити молоко, хліб, картоплю. Нагодувавши сина, вона знов бігла на роботу.
В один з таких буденних днів, Катерина прибігла , після роботи, додому. На вулиці Шевченка, де вона жила, було тихо. Біля повіток, під дерев»яним парканом, у дворі гралися діти. Серед них виділявся, своєю білявою голівкою, та енергійними рухами хлопчик. Його руки і обличча були припорошені піском, а сіро-блакитні оченята блискали веселим поглядом. Дмитрик грався машинкою. Та ось голівка його повернулася і він побачив свою матір, що повернулася з роботи.
- Мамочко, мамочко! Я граюся у водія. Він привіз багато хліба, щоби всім дітям хватило поїсти! – Голосно тараторив він. – Мамочко, а ти принесла мені їстоньки, а то все , що в нас було, я вже поїв і ще хочеться.
Катерина легенько взяла Дмитрика за голівку, поцілувала його в замурзані щічки і сказала,
65 Мій рідненький, я тобі принесла молочка, хлібця. Попий молочка, поки я приготую супчику.
Вона налила сину молока, дала хліба і почала готувати суп на примусі, що стояв у невеличкому коридорчику. Примус зашипів, викидуючи синьо-жовте полум»я і ядовитий приторний газ. Катерина поставила на вогонь каструлю з водою і почала чистити картоплю. Хвилин через тридцять ,так званий супчик, зварився. Катерина насипала сину цього варива, дала хлібця і сказала,
66 Синку, я піду до Федора Федоровича додому працювати. Прийду пізно. Ти мене не чекай, а лягай спати сам, ліжко я постелю.
67 Добре, мамочко, йди і не хвилюйся за мене.- Відповів Дмитрик. . .
Федір Федорович жив зі своєю жінкою вдвох у трикімнатній квартирі зі всіма зручностими.Це був дім, де жили всі працівники Обкому. Дім стояв на центральній вулиці міста, проти школи № 4.
Господиня сама відчинила двері Катерині. Вона ніколи не працювала по домашньому господарству і з нетерпінням чекала коли вже прийде Катерина.
Хазяйка була білява, пухнаста й пихата жінка з очами немигаючими, мов у сови. Вона оглянула Катерину з голови до ніг, зкорчила гримасу, подібну до усмішки і промовила,
68 заходьте, ми вже давно на вас чекаємо. Там в холодильнику є все, що потрібно для готування вечері. Та приберіть добре квартиру.
Катерина пішла на кухню. Холодильник був затоварений харчами , яких вона і в очі не бачила. Куски свіжої свинини, курятини, риби-сьомги, ікра червона, цитрусові, яблука та виноград. Все це так і кидалося в очі голодній Катерині.
В очах її потемніло, голова затьмарилась, а до горла підступило удушшя, шлунок схопили корчі. Катерина присіла на стілець, що стояв поруч і подумала, що ось вже кілька днів вона сама перебивалась з хліба на воду, щоби тільки Дмитрику було, що їсти, а тут таке багатство.
Сьорбнув кілька ковтків води, вона дістала харчі з холодильника і почала готувати вечерю. Працюючи, вона пригадала, як вони з Шурою, після роботи, готували собі вечерю і сльози самі потекли в неї з очей.
Ось тепер, побачивши таку численість харчів, порівнявши з тим, що мали зараз такі люди, як вона, Катерина гірко заридала, в думках про себе промовляючи,
69 Дорогий мій любий Сашко! Як би ти бачив, як ми з Дмитриком голодуємо зараз, в той час, коли ситі свині-комуняки працівники привладних структур, обжираються. Нікому нас захистити від призволяща таких падлюк, що зробили нас своїми рабами. Ось і зараз, твій син поївши ріденької юшечки з картоплі, грається у брудному піску, носить стареньку одежину. Ми, як бродячі собаки, покинуті на призволяще, викинуті на смітники Батьківщини, за яку ти віддав своє життя. Ці паскуди і в обличча не бачили, що таке війна, зараз ходять в орденах та жруть до схочу і що хочуть. Ми для них сміття, непотріб, раби. Як нам вижити? Горе нам без тебе!
Зі слізьми на очах, Катерина продовжувала готувати вечерю. . .
РІК 1945
Рік перемоги над фашистською Німеччиною не приніс поліпшення сім»ї Катерини.
Їй ледь, ледь доводилося зводити « кінці з кінцями». Добре, хоч не зовсім голодували,
Та часу на відпочинок не було зовсім.
Ночами, Катерина згадувала свого чоловіка Олександра і не вірила, що він загинув.
Вона знала багато прикладів, коли чоловіки поверталися живі, хоча на них приходили «похоронки». От і вона, побачивши поштарку, з надією дивилася, чи не принесе вона їй радісну звістку, про яку весь час так мріє.
Та проходили дні, місяці, А бажаної звістки не було. . .
9 травня 1945 року святкували всі. Але одні з радістю, щастям єднання сімей, а інші – зі слізьми на очах, в полоні нескінченого чорного горя, печалі, що роз»їдали душу і серце; доводило людей до відчаю. Вони назавжди втрачали надію на краще життя. Ці люди, з сльозами ковтали горілку поминаючи своїх : батьків, синів, чоловіків. Вони розуміли, що загиблі воїни мали надію, що Батьківщина не забуде їх сім»ї, не дасть жебракувати не покине на самовиживання. . .
Так і Катерина 9 травня зустрічала день Перемоги вдвох з сином. Чарка вина зі слізьми – безнадія на краще життя і приреченність на жебрацтво. З тугою в серці, пригадувала вона довоєнні часи життя з Сашком. Зараз тільки одна думка «гризла» її нещасну душу – як «поставити на ноги» сина? Думки летіли одна за олною, плутались, знову виникали, мов привиди. . .
Так, в тяжких буднях пролетіли 1945 та 1946 роки.
Вже в кінці 1946 року різко погіршилося становище з харчами. Майже всі основні харчі, а особливо хліб, давали тільки по талонах. Черги були величезні, люди стояли днями, щоби дістати норму хліба. Казали, що всьому провиною є засуха, та проповзали і слухи, що знов хліб продають за кордон. На всі господарства були збільшені податки. Вся скотина, птиця були переписані і за кожну голову платили податки. Крім того, податки платили за кожне плодове дерево. Люди стали вирубати сади, бо не було чим платити податки. Життя ставало все гірше.На початку весни 1947 року на Україні знов голод, особливо в містах. Страждали від голоду сім»ї загиблих воїнів, одинокі люди, в яких не було підтримки від родичів. Пани-комуністи не дуже постраждали, бо їм видавали пайки. . .
Катерина знов попродала все, що було в хаті. Вона брала у людей гроші вборг, віддавала і знов брала, щоби якось вижити. Весною 1947 року в хаті Катерини не залишилося ні скоринки хліба. От тоді вона, як колись в часи війни, вирішила піти в Чернеччину до родичів, може поможуть харчами.
70 Або йти, або помремо, - думала вона.
Одного вечора Катерина не пішла до Федора Федоровича після роботи, а вирішила йти у Чернеччину. Вона знала, що пан Федір буде незадоволений тим, що її не буде у них ввечорі. Та що було робити, коли Дмитрику ввечорі немає чого дати поїсти.Дитина вже три дні їла стакан молока та шматочок чорного хліба на день. Душа Катерини розривалася від жалю і болю за дитину. . .
На вибоїні дороги машину здорово штовхнуло, потім підкинуло і Катерина з Дмитриком повернулися до дійсності. На вулиці було поночі, але де не де горіло вуличне світло. Катерина огляділася, щоб зорієнтуватися де вони є. Це була вулиця Дзержинського. Ще хвилин 10 і вони будуть біля базару, а там і їхній будинок. Водій їхав вже біля Іллінської церкви.Катерина постукала по кабіні машини, водій зупинив машину і вона з Дмитриком, подякувавши, пішла додому.
Зайшовши в кімнату, подивились на годинника. Було за 23 годину. Знявши промокшу одежу і обувку, Катерина постелила ліжко і вони обоє лягли , намагаючись заснути. Та голодний живіт буркотів, мов вода , що кипіла у каструлі. Вона знала, що і Дмитрик теж голодний і ця думка ще більше турбувала її мозок.
71 Де що знайти, - думала вона. І разом у голову прийшла думка зварити полову, що стояла у сінцях євреїв- сусідів. Катерина вийшла у сінці, набрала в миску полови. Затопила грубку і наварила полови. Пробували це вариво їсти, та це було неможливо, бо людина неспроможна пережовувати траву. Тоді Катерина налила водички з «наваром» полови і вони обоє випили по чашці цього «навару». В животі перестало урчати і бідолахи полягали спати.
Ранком Катерина прокинулась з нав»язливою думкою, що скаже Федір Федорович, бо вона вчора не прийшла до них прибирати та готувати вечерю.
- Будь, що буде, - думала вона, - Скажу все, як воно є.
Федір Федорович був слабкої волі чоловік. Всіма домашніми справами , а іноді і по роботі, керувала енергійна білявка, його дружина. Вона мала жорсткий характер і не терпіла ні яких інших думок, крім своїх. Чоловік у неї був інструментом для здобування грошей. Вона керувала ним , як вищестояча влада.
В той вечір, коли не прийшла до них Катерина, Євдошка (так звали її сусіди) збиралася до театру. Вона дочекалася Катерини, щоби дати їй завдання по домашньому господарству. Не дочекавшись її, Євдошка подзвонила чоловікові і повідомила, що служниця не прийшла. Вона доволі гучно дала йому зрозуміти, що «послабляти» своїм підлеглим неможна і сказала, щоби він суворо попередив Катерину, аби таких випадків більше не відбувалось.
- Ти розумієш, Федя, - говорила вона, - на кого ми тепер оставимо нашого «пупсика» (то був її любимець песик). Та і чому ти досі на роботі? Якщо немає твоєї підлеглої, то сам приходь і доглядай за «пупсиком», а я піду сьогодні до модистки на примірку вечірнього туалету, - в»їдливо , скандальним голосом кричала Євдошка у слухавку.
Федір Федорович стурбовано озирнувся навкруги, наче хотів побачити Катерину, потім глянув на годинника. Було 20 годин. Він склав свої ділові папери і пішов додому.
Був свіжий , бадьорий вечір, пахло весняним повітрям. Сонце майже скотилося за обрій, а промені його, мов театральні завіси, опустилися з небес на Землю, прикривши декорацію вечірнього міста.
В голові Федіра Федоровича роїлись думки про свою кар»єру, про те, як він сьогодні вдало вирішив питання зі своїм керівництвом у Москві відносно підвищення собі посадової ставки, звітувавшись за свої справи.
Вказівки «поработать» над питанням забезпечити поставки хліба на елеватори, та на відправлення хліба за кордон, він виконав достроково. Голови колгоспів, під росписку, здали все, як і планувалось. Тепер Федір Федорович з гідністю виконаного обов»язку, йшов посміхаючись сам до себе і в думках вже приміряв на груди орден «за трудові заслуги». Він зразу забув про розлючені вказівки своєї дружини і увесь поважний, пишаючись собою, йшов по вулиці. Його думки витали далеко до Москви на прийом в честь вручення нагороди та державної премії. Він був щасливий і щастя світилося в його очах , бачилося в його рухах. Всесвіт існував тепер тільки для нього. . .
Прийшовши додому, Федір Федорович не застав дружину вдома та й не засмутився з того.
72 Як добре!- подумав він, - нікому буде мені мозок «полоскати».
Він відчинив холодильник, дістав пляшку горілки, бутерброди з червоною ікрою, м»ясо. Потім сів у крісло і, в блаженстві, закрив очі. В думках, продовжуючи насолоджуватися своїми досягненнями на роботі, він зі смаком випив горілки і некваплячись заїдав бутербродами. Повечерявши та почитавши газети, Федір Федорович ліг на канапу і заснув солодким сном. . .
Катерина прибігла на роботу, коли там ще небуло нікого. Вона прибрала сміття, впорядкувала стільці, протерла столи та полила квіти в вазонах. Потім зняла чохол з друкарсько1 машинки, вставила папір і почала друкувати доповідь Федора Федоровича на обласну конференцію, яку він доповідатиме після повернення з Москви.
Заглибившись в роботу, Катерина забула про свої негаразди і тільки легке головокружіння раз у раз виводило її з рівноваги. Та вона знала, що краще не згадувати ні про що, крім роботи, бо можна знепритомніти від голоду. Часом вона випивала склянку води і продовжувала працювати.
О дев»ятій годині, на робочих місцях, були вже всі працівники обкому; тільки Федора Федоровича досі не було, хоча він був достатньо дисциплінованим.
Але нічого особливого не сталося. Просто він знав, що сьогодні йому не треба йти на роботу вранці, тому що дзвінок з Москви буде о другій годині дня і він може собі дозволити «маленький» відпочинок, тоб-то, розслабитись.
Федір Федорович добре виспався,прийняв душ.
Потім, не кваплячись, не дожидаючи, поки його дружина проснеться і почне свої жіночі справи по омоложенню обличчя, та не почне докучати йому своїми проблемами, добре поснідав і рушив на роботу.Він не поспішав, просто хотів пройтись, подихати свіжим повітрям весни і ще, і ще раз помріяти про своє чудове майбутнє.
Але, виходячи з квартири, він помітив на тумбочці, що стояла біля дверей, клаптик папірцю. На ньому повідомлялося, що його дружина вже пішла на весь день і прийде тільки пізно ввечорі.
73 От і добре, буде спокійніше вдома, - подумав Федір Федорович і вийшов на вулицю.
Прийшовши на своє робоче місце, він визвав Каткрину і спитав з суворою нотаткою вголосі,
74 Катерина Василівно, ви можете пояснити, чому вчора не прийшли до нас і не виконали свої обов»язки. Моїй дружині прийшлося відкласти свої важливі справи, а я повинен був раніше піти з роботи.
Він закінчив свою промову і дивився на Катерину своїми круглими масляними очима, мов гадюка на свою жертву, очикуючи відповіді.
Катерина, глибоко вдихнувши повітря, сказала,
75 Федоре Федоровичу, ось вже троє суток у мене вдома немає ні крихти хліба, ми, з сином, голодуємо. Я сьогодні майже не втратила свідомість та і зараз у мене поморочиться голова. От і прийшлося йти до родичів у В.Чернеччину, може вони би допомогли нам з харчами. Та, на привеликий жаль, дорога вся залита водою з Псла, що повінню розлився і притопив дорогу у село. Ми повернулися назад додому.
Федір Федорович причмокнув своїми товстими губами, почесав потилицю і сказав ,
76 Катерино Василівно, чому ви ніколи не говорили мені, що у вас такі проблеми. Йдіть працюйте, а я поміркую, чим вам допомогти.
У нього враз проснулися почуття не то жалоби, не то сорому. Він не міг собі і в думках передбачити, що у когось сьогодні немає хліба, що хтось може голодувати. . .
І тут, в душі у нього разом щось йокнуло, серце тривожно забилося в грудях і перехопило подих. Федір Федорович подумав, що голодна людина здатна на необачний вчинок. А, якщо хтось «зверху» дізнається, що в нього батрачить людина, та ще й підлегла, то це вже загроза усій його кар»єрі. Заберуть партквиток, а з ним кінець його, так добре розпочатій кар»єрі.
- Катастрофа! Злякано схопився він за голову обома руками. – Треба вирішити питання з «пайком» для Катерини Василівни, що безкоштовно видавали працівникам обкому. Крім того треба їй давати харчі за роботу прибиральниці.
Федір Федорович викликав Катерину і сказав,
77 Я вам дуже співчуваю, пробачте, не знав умов вашого життя. Але зараз буде все інакше. Я подбаю, щоби вам давали «пайок», як всім нашим працівникам. Крім того після того, як ви приберете в нашій квартирі, обов»язково будете брати собі додому їжу. А зараз ідіть до мене додому з сином. Приготуйте собі обід, а потім вже поприбирайте. Так тепер буде завжди.
- Спасибі, Федір Федорович, - сказала Каткрина і вийшла з кабінету. В горлі щось здавило і вона вже не змогла себе здержувати. Сльози хлинули у неї з очей, Катерина вся здригалась, плечі то опускались, то піднімались. Стидаючись своїх сліз Вона, скоріше склала папірці, що лежали у неї на столі, зачохлила друкарську машинку і стрімголов вибігла на вулицю.
Сльози ще лилися по обличчю Катерини, а вона вже мчала до школи, де ще був Дмитрик, щоби забрати його. Нарешті вона зможе нагодувати синочка гарною їжею і побачити на його обличчі посмішку. Душа її уже була щаслива. Катерина почувала себе впевнено хоч на деякий час. Ось зараз вона зможе дати сину те, про що так довго мріяла довгими голодними ночами. Серце її вистрибувало з грудей і Катерина, забувши про все на світі, не бігла, а летіла до свого синочка.
В школі вона схопила Дмитрика за ручку і скоресенько рушила до будинку, де мешкав Федір Федорович.
- Синочку, дорогесенький, сьогодні у нас радість. Ми зможемо, вперше за кілька років, попоїсти, як люди. Ти побачиш, як можуть жити люди, коли навкруги злидні, голод. Ми зможемо поїсти те, чого ти не бачив з дня свого народження.
Так говорила Катерина Дмитрикові, переходячи дорогу проти школи, де був будинок Федора Федоровича. Знайомою дорогою вона швидко пройшла велике подвір»я з дитячими ігровими майданчиками для дітей міської влади і ввійшла в парадне, де була квартира її начальника. Ось і двері, за котрими їх чекало радісне почуття ситості, так притаманне зголоднілій людині.
Катерина відчинила двері і вони з сином зайшли у квартиру. Роздягнувшмсь, вона дала зразу синові і випила сама апельсинового соку. Потім зробила йому бутерброд з маслом та ковбасою, а сама почала готувати обід. Поки варився борщ, Катерина приготувала Дмитрику ванну духняну і таку бажану. Хай хоч раз за роки війни хлопчик побавиться, як людина, бо в них не було і ще довго не буде такої можливості. Поки Дмитрик бавився у ванні, Катерина приготувала курятини. Отже обід був готовий.
Катерина помила сина, одягла його і вони посідали обідати. Пообідавши і відпочивши,
вона прикрила Дмитрика ковдрочкою, а сама почала прибирати квартиру. Прибираючи квартиру вона згадувала, як вони жили до війни з Сашком. Тоді вона не знала, що таке людська підлість, жадоба. Війна забрала у неї все: і чоловіка, і сім»ю, і надію на краще життя. Ось і зараз Катерина ще раз переконалася, що потворніше і зліше чим людина, в світі не існує нічого і нікого.
І те, що вона з сином зараз користувалася благами свого керівника, так це ніщо інше, як страх його перед своїм вищестоячим керівництвом у Москві за свою кар»єру.
В ті часи, за те що Федір Федорович примусив свою підлеглу працювати на себе і не платив за це гроші, можна було лишитися партквитка, а з ним і роботи та надію працювати в будь –якій державній установі такого рангу, як зараз, де він працював. А це вже було рівноцінно самогубству.
За роботою Катерина і невчула, як пробіг час. На годиннику було вже більше 19 години.
78 Ского прийде Федір Федорович,- подумала вона, - треба йти додому. В квартирі було все вимито, прибрано, на кухні стояв гарячий борщ, смажена курятина і все це чекало господаря.
Катерина зібрала свої речі, взяла хліба, картоплі і ковбаси, що дозволив Федір Федорович, і пішла з сином до своєї оселі.
Катерина розуміла, що жалітись комусь, було не розумно, бо чи виграє вона від цього щось, невідомо, а без роботи та без харчів вони з сином не виживуть. А те, що пропонував її начальник, повністю влаштовувало. Можна було, хоч раз у день гарно поїсти з сином і це вже є можливість вижити.
Так вирішилося питання виживання в тих умовах, коли багато людей голодувало. Такий був у Катерини 1947 рік. Життя продовжувалося. . .
Так говорила Катерина Дмитрикові, переходячи дорогу проти школи, де був будинок Федора Федоровича. Знайомою дорогою вона швидко пройшла велике подвір»я з дитячими ігровими майданчиками для дітей міської влади і ввійшла в парадне, де була квартира її начальника. Ось і двері, за котрими їх чекало радісне почуття ситості, так притаманне зголоднілій людині.
Катерина відчинила двері і вони з сином зайшли у квартиру. Роздягнувшмсь, вона дала зразу синові і випила сама апельсинового соку. Потім зробила йому бутерброд з маслом та ковбасою, а сама почала готувати обід. Поки варився борщ, Катерина приготувала Дмитрику ванну духняну і таку бажану. Хай хоч раз за роки війни хлопчик побавиться, як людина, бо в них не було і ще довго не буде такої можливості. Поки Дмитрик бавився у ванні, Катерина приготувала курятини. Отже обід був готовий.
Катерина помила сина, одягла його і вони посідали обідати. Пообідавши і відпочивши,
вона прикрила Дмитрика ковдрочкою, а сама почала прибирати квартиру. Прибираючи квартиру вона згадувала, як вони жили до війни з Сашком. Тоді вона не знала, що таке людська підлість, жадоба. Війна забрала у неї все: і чоловіка, і сім»ю, і надію на краще життя. Ось і зараз Катерина ще раз переконалася, що потворніше і зліше чим людина, в світі не існує нічого і нікого.
І те, що вона з сином зараз користувалася благами свого керівника, так це ніщо інше, як страх його перед своїм вищестоячим керівництвом у Москві за свою кар»єру.
В ті часи, за те що Федір Федорович примусив свою підлеглу працювати на себе і не платив за це гроші, можна було лишитися партквитка, а з ним і роботи та надію працювати в будь –якій державній установі такого рангу, як зараз, де він працював. А це вже було рівноцінно самогубству.
За роботою Катерина і невчула, як пробіг час. На годиннику було вже більше 19 години.
78 Ского прийде Федір Федорович,- подумала вона, - треба йти додому. В квартирі було все вимито, прибрано, на кухні стояв гарячий борщ, смажена курятина і все це чекало господаря.
Катерина зібрала свої речі, взяла хліба, картоплі і ковбаси, що дозволив Федір Федорович, і пішла з сином до своєї оселі.
Катерина розуміла, що жалітись комусь, було не розумно, бо чи виграє вона від цього щось, невідомо, а без роботи та без харчів вони з сином не виживуть. А те, що пропонував її начальник, повністю влаштовувало. Можна було, хоч раз у день гарно поїсти з сином і це вже є можливість вижити.
Так вирішилося питання виживання в тих умовах, коли багато людей голодувало. Такий був у Катерини 1947 рік. Життя продовжувалося. . .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216456
дата надходження 16.10.2010
дата закладки 16.10.2010
В житті моєму є щось неминуче.
Романтики назвали б, мабуть, Раєм:
Ти зайдеш в двері і промовиш: «Скучив!»,
Бо вже тебе без мене не буває.
Промчиться день, немов на білих конях
І подарує вічність світу вечір.
Я більш за все люблю, коли спросоння
Ти ковдрою вкриваєш мені плечі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216102
дата надходження 14.10.2010
дата закладки 16.10.2010
Старий театр живе без декорацій,
Під шепіт глядачів: пішов... прийшла...
За шторами цілунків і овацій
Дуелі тіней, ставки смерті, гра...
Ляльки на сцені, завчені прокляття,
На вальс виходиш, а фінал – стриптиз.
Ой, що ж це ви сьогодні? Вже й без плаття?
Не одягайтесь, вам і так... на біс...
У режисера усміх Мони Лізи,
І ти від себе в захваті – гори!
Знімай корону, крила і... білизну,
Усім нарозтвір душу покажи.
Під занавіс розіграних комедій
Застигнеш мовчки, давлячись слізьми.
Зриває вітер тюлі, штори, пледи...
Спинити все так просто:
вийди з гри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216285
дата надходження 15.10.2010
дата закладки 15.10.2010
Хіба накажеш серцю не боліти?
Хіба накажеш серцю: Замовчи!?
Хіба можливо щось йому воліти?
Навіть коли в душі шумлять вітри...
Коли клітини пламеніють болем,
Коли в очах здригається туман.
Краплини сліз стікають морем,
А в ньому крутиться обман...
Обман і страх! І біль до болі!
Що розчиняється в думках...
Невже немає більше волі
І віри, щастя, що плило в очах?
Це так банально, знову біль
Знов розчиняється у венах
І вже не чутно навіть слів!
Живу по часу і по схемах.
Все впало... та шумлять вітри
Дерев тихенько віти колихають
І просять хвилю покотить в ріки
Я згадую! Мовчу... блукаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215909
дата надходження 13.10.2010
дата закладки 14.10.2010
Прости мені мою любов,
Прости не мій, коханий мною.
Холодною торкаю я рукою
Застиглі сльози під щокою.
Простіть мені моє життя-
Кому принесла вдосталь муки,
Кому турботи додала
Простіть мене, я плачу... Боже!
Прости мені мої гріхи,
Пору зневіри і провини.
Прости мені мої думки,
Малу увагу до родини.
Я каюсь, прошу, ти прости,
Бо недостатньо полюбила
Людей, як любиш їх всіх ти
І в цьому є моя провина.
Простіть, я прошу, друзі вас
Мої недоліки, проблеми
Простіть мене, що довгий час
Закрила серце для людини.
Прости мені і не коханий,
Хоч я і дякувать маю тобі,
За подаровану увагу,
Коли надії забрала усі...
Моя матуся, моя кров
Не плач, за мене ще невмілу.
Ти дарувала всю любов,
А я не знала, що є цінне.
О, Батьківщино! Рідний край!
Закохана до болю я в простори:
В лани, сади, у водограй,
Безкрає небо і високі гори.
Життя-ріка, а час хоч вічний.
Летить, біжить, а ми живем.
Я прошу сил і дотик ніжний
Із вітром сльози вдаль несе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214301
дата надходження 04.10.2010
дата закладки 10.10.2010
Розчинилися вікна осінні
І змішались листочки із нотами.
Мчать з курортів машини невпинні
І наповнилось небо польотами.
Тихо булькає фортепіано,
А за вікнами ніч ожива.
Не стяглися ще літнії рани,
А вже осінь на плечі лягла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178588
дата надходження 19.03.2010
дата закладки 10.10.2010
Це - просто сон вже вивчено напам'ять.
Один сюжет. Одні і ті ж слова.
Його так, власне, просто розгадати,
Бо я його не раз пережила.
Та знов і знов, частіше і частіше,
Із року в рік в житті немає змін.
А хтось-таки про це колись напише.
Без натяку, без фальшу, без причин.
Так дивно, так цікаво, нерозгадано
Чиїсь слова вживуться у папір.
І знову, знову стане холодно,
Чи то від тіней, чи гарячих зір.
Не знаю я, чи зможу розказати
Увесь той сум усіх прожитих снів.
Я вже не маю права забувати
Прощань з видінь однакових складів.
То ж просто сон, що вивчився напам'ять.
Ні, це не вірш, а це ТВОЇ слова,
Якими вмієш подумки страждати,
Бо ти це все не раз пережила.
06.10.10. 20:53
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214734
дата надходження 06.10.2010
дата закладки 10.10.2010
Ще мить - й тебе уже немає.
У мене тихо серце защемить.
Все так, як є. Любов не покидає,
а просто десь за небокрай летить.
Лишилось три хвилини на вибір.
А ти просто забрав моє серце.
Лиш підсвідомість, лиш інший вимір
Казали, що воно розіб"ється.
Та воно ж не скляне й не з льодини -
То ж тиха колиска дум!
Це і є покарання людини -
ПЕРЕЖИТЬ НАЙЧИСТІШИЙ СУМ.
ПЕРЕЖИТЬ, а ніяк не забути.
Ми - самі собі - дороговказ:
"Як чинити? З ким далі бути?"
Лиш не вмієм віддать наказ.
В цьому й є найцінніший досвід.
Не лиши його на самоті!
Найболючіше - вести дослід.
Найскладніше шукай в простоті.
Не розвіять свій сум роками.
А душа знов летить навскіс...
Тут не можна кривить думками!..
Шторм. На вічному морі сліз.
07.10.10 23.51
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215060
дата надходження 08.10.2010
дата закладки 10.10.2010
Ти знаєш,коханий,-це більше,ніж просто любов,
це більше,коханий,ніж просто світанок і захід.
Повір мені милий,до тебе повернусь я знов
не тільки для того,щоб просто тебе обійняти.
повернусь для того,щоб знову сказати*люблю*,
щоб знов задивитись в твої зачаровані очі...
для того щоб знову залишити мрію свою,
сказати,як я розлучатися зовсім не хочу...
Повір мені,милий,-це більше,ніж просто любов,
це більше,коханий,ніж можу тобі розказати.
Я вірила в казку,мені ти її малював.
Давай будем разом у казці життя доживати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215228
дата надходження 09.10.2010
дата закладки 10.10.2010
Бігла нічка
через річку,
загубила черевички.
Місяченька попросила:
"Поможи, бо вже не сила,
я і ніжки помочила -
черевички погубила!"
Місяць ясно посміхнувся,
у жупан свій зодягнувся -
світять зіроньки на ньому,
все у сяйві золотому!
Розбудилась бистра річка
кличе в гості сестру-нічку:
"Де ж, ти довго так барилась -
вже й шукати утомилась?"
Повернула черевички:
"Більше не губи їх, нічко!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215142
дата надходження 09.10.2010
дата закладки 09.10.2010
Літо – барви, трави, квіти.
Осінь – листя, сонце світить.
Зимно – сніг блищить з покрівль.
Весну ніжить подих хвиль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186346
дата надходження 26.04.2010
дата закладки 09.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.10.2010
Я бачу осінь шурхотом з−під ніг,
І на щоці − ледь мокрими сльозами
Із неба. Може дощ, а, може − сніг...
Лиш образи непевні за словами...
Я бачу ліс пошерхлістю кори
І ароматом свіжої живиці,
Я бачу лід, що дотик мій зігрів −
У воду, а був твердий, наче криця.
Я бачу день у тембрах і тонах,
Я бачу ніч у тиші й відголосках,
На смак, на дотик, в трепетних словах,
Мій колір − звуком виписаний плоско...
Чи кучеряво?.. Що ж мені робить?
Не можу розв′язати цю дилему...
Не знаю я, як райдуга звучить,
Яке на дотик може бути небо −
Не знаю... Та на смак воно гірке
І невимовно сповнене покори.
І мої очі дивляться на те
З криниці серця, й прозрівають зорі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214829
дата надходження 07.10.2010
дата закладки 08.10.2010
Постій, побудь ще на причалі дня,
Під теплим світлом всього, що збулося.
Ще дотик сонця на твоїм волоссі,
А на моїх вустах – твоє ім'я.
Ще де́ той вечір, де́ воно – прощання...
Долає хвиля берег, як межу.
Спитай мене, чого ніби останню
Цю кожну зустріч нашу бережу.
Минає все, бо все на світі – пли́нне,
Але спасибі, радосте моя,
Що я була колись – хоч на хвилину,
Хоч на короткий сплеск ріки життя –
твоя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213957
дата надходження 02.10.2010
дата закладки 03.10.2010
Занедбали вишневі садочки,
Затруїли ліси і річки,
І голосить Вкраїна: “Синочки,
Чому рвете мене на шматки?
Чи не можете ви об'єднатись
У велику і дружну сім’ю?
Починаєте балотуватись —
І шматуєте душу мою…
Помаранчеві, сині, зелені —
Однієї ви неньки сини!
Годі правити злі теревені
Й вибивати для себе чини.
Схаменіться, і будьте ви люди —
Так Великий Кобзар ще писав.
Якщо миру між вами не буде,
Буду гіршою з-поміж держав!”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214039
дата надходження 02.10.2010
дата закладки 03.10.2010
А вчора ти лишив свою бентежність…
У мене на плечі чи на м’якій канапі.
І знов заговорив про обережність,
Немов з тобою знов таки на трапі.
Я згодилась з твоєю передчасністю,
І втерла сльози осені на зло.
Вже не дратують запахи вульгарності
Лиш дефіцити на твоє тепло.
І відпускаю я тебе без легкості,
І щастя руку мовчки подало.
Нема константи у твоєї твердості,
І радості… цій осені на зло!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213970
дата надходження 02.10.2010
дата закладки 02.10.2010
Золоте волосся, коси попід стопи,
Відблиск талий сонця, а вуста, як мед.
Йде несміло боса по холодних тропах
Осінь в колір щастя, тон душі – у злет.
Кленове бадилля ніжною рукою
Відгортає сміло. Очі, мов смарагд.
А солодкий голос чистою рікою
Ллється тишиною, наче шоколад.
Дівчина-чаклунка знову ворожила:
Осінь в колір щастя, дощ у тон життя.
Знов у мою долю зорі погубила
Сила невідома, двох шляхів злиття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213856
дата надходження 01.10.2010
дата закладки 01.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.09.2010
Вона посуне, як орда Батия,
Обманом візьме Харків і Полтаву,
Червоним змієм поповзе на Київ,
Щоб полонити молоду державу.
Супроти грізних армій Муравйова -
Студентський курінь чотами героїв
Повстав у битві в легендарних Крутах.
Безвуса юність проти монстрів вієн,
Твоя краса, Вкраїно, і надія,
Рубала свіжовиплетені пута.
І гинула в нерівному двобої,
І гімном твою славу оспівала,
Закривши шлях до Києва собою,
На гору, до Аскольда перебралась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213453
дата надходження 29.09.2010
дата закладки 29.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.09.2010
Твої мрії – трикратний зум –
Відчувають далекі далі…
Огортає кошлатий сум,
Не співає душа в печалі.
Знову осені сум-струмок…
Не боюся із листя війська;
Ноутбук від вмовляння змок
І погода – така англійська…
Не спасе віртуальний фон,
Не відчути отак долоню..,
Надоїв мені телефон.
– «Через хвильку я передзвоню…»
22.09.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212280
дата надходження 22.09.2010
дата закладки 25.09.2010
Я зізнаюся чесно - Я тебе хочу!
Вперше вдруге і втретє
ЗобразИти в портеті
Ти принцеса в кареті
О дванадцятій ночі
Я зізнаюся чесно - Я тебе хочу!
Так як мріяв давно
Відізняти в кіно
Щоб відчути знов
Твій акторський почерк
Я зізнаюся чесно - Я тебе хочу!
Викресати з каміння
Проявивши уміння
З допомогою Інь-янь
Буде камінь пророчим
Я зізнаюся чесно - Я тебе хочу!
Оспівати в віршах
Так як просить душа
Тільки дай мені шанс
Подивитися в очі
Я так ХОЧУ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212691
дата надходження 25.09.2010
дата закладки 25.09.2010
Благаю! – Ні, не починай,
Не варто знову попектися!
Свої останки позбирай,
І збоку пильно придивися,
Який обман і пилина...
Коли до нитки пропітніла,
Коли спізнилася весна.
А як вона того хотіла!..
Літала далі вищих днів,
Росу збирала найсолодшу
З чудових світанкових снів...
А зараз, чуєш, вже не хочу
На край себе нести на кіл,
І пнутись вістрю вглиб не буду.
Хотіла так... А ти хотів?
Бо вже не зможу, не забуду
Останніх слів, заввишки хмар
Пірнали всі думки до тебе...
І серце билось, як радар,
Що освітило темне небо.
Не треба звуків на руці...
Ти був – й не був... Чи так буває,
Що піт стікає по щоці,
Що душу навпіл розриває
Нестримний біль? І тільки вітер
Малює зустріч. Дежавю!..
Це ті самі пожовклі квіти,
Це очі ті, які люблю,
І де ти? Де? Чи так буває?
А чи в зіницях сон сліпий?
Мене до себе повертає
Одне: «Ти інший. Не такий!».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188267
дата надходження 07.05.2010
дата закладки 25.09.2010
Ледь чутна пісня солов'я
І жалісно скрипачка грає,
Той соловей то мабуть я
Але про це ніхто не знає.
На іншому кінці моста
Мене ніхто вже не чекає,
Не мною пройдені міста,
Вже солов'єм не я співаю…
Скрипачка грає не про нас,
А я пишу про неї вірші,
Вона завжди любила джаз
Та тільки грала зовсім інше.
Ледь чутна пісня солов'я
І жалісно скрипачка грає,
Вона самотня як і я
Та з музикою все минає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212606
дата надходження 24.09.2010
дата закладки 25.09.2010
Душа в ефірі
І радіохвилі
Божевільно заплутані.
Ми майже разом,
Обвінчані часом,
Але атоми згублені.
Ми майже вічні,
Практично міфічні,
Тільки надто неправильні.
Не просто смертні,
Обличчя стерті,
Але душі сплавлені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210143
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 24.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.09.2010
Молоком на моїх колінах
розлийся, тремтячим болем
я подую на тебе... Бійся!
Мої руки - твоя нова неволя.
Затерпким ароматом кави
я вдихну в тебе свою осінь.
Ти ще тут? Ти щось хочеш знати?
Чому сонцем пахне волосся?
Чому небом дивлюся на тебе,
усміхаюсь квітковим світанком?
За плечима крила метелика.
А у серці духм\'яні фіалки...
Мовчазні лише мої губи.
Так словами я тут в полотні
розмиваю контури згуби,
що дарована нам у житті.
Розіллю тебе солодом в тілі,
болем щастя. Ти - моя доля.
Не забудь мої руки смілі.
Ти у них у коханій неволі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212294
дата надходження 22.09.2010
дата закладки 23.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.09.2010
Ти не шукай в віршах моїх ключа.
Там не шукай підказок, ні розв'язки.
Спокійно залиши для них життя,
І тихо йди звідтіль, прошу, будь ласка.
Ти у віршах й признання не знайде́ш,
Не зна́йдеш смутку, втоми, сліз ніколи!
І як би милою не була, все ж
Іди звідтіль чужа, холодна доле.
Іди, незграбний вітре, за поріг,
Думки розкидані дозволь зібрати,
А я тобі під ноги сім доріг,
Постелю всі, щоб мав куди податись.
Ти не шукай в віршах моїх ключа,
Я в них відкриті залиши́ла двері,
Мов на долоні тут моє життя
В кількох словах зложилось на папері.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212378
дата надходження 23.09.2010
дата закладки 23.09.2010
Іноді здається,що ЗАПІЗНИТИСЬ неможливо
і тоді холодний чай гріє,
і сніг покриває землю лише вчасно,
і вірити у щось нема потреби...
Запізнень не існує,бо не існує часу-
усі годинники розтрощені для втіхи,
але втіхи теж не існує,
бо не існує запізнень...
Можна мовчати або ж базікати без міри,
про міру взагалі можна забути-
все одно не вдасться запізнитись
навіть якби було куди...
Чекання може здатись марною справою,
тобто марним здаватиметься ВСЕ
і кожна стежка заросте густим бур'яном
і сніг буде доречним,бо все вчасно.
Кожен камінець долітатиме до адресата,
але боляче йому не буде і він не прокинеться-
куди ж бо йому поспішати?
ЗАВТРА настане у будь-якому випадку.
Але то лише іноді здається,що не існує запізнень
і під насмішки годинника продовжуєш пити свій чай,
бо рівно за годину відправляється потяг КУДИСЬ
(лише б не запізнитись).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212442
дата надходження 23.09.2010
дата закладки 23.09.2010
Осіння ніч, заплакана дощами,
Із листя стеле килим у саду.
Дерева, заколисані вітрами,
Зустріли з сумом осінь золоту.
Замріяна мелодія із сну
Несе мене на крилах, ніби в казку.
У дні солодкі, давню ту весну,
Ночей п"янких І ніжну твою ласку.
Спадає з листя краплею сльоза,
Що серце омива в нічній тривозі.
Зникає ніч, як вранішня роса,
Зустрівши перший промінь на порозі.
Ти почекай!! Осінній ранок, не світай...
Ще дай мені натішитись думками.
Рожевих снів, прошу не забирай...
Як важко...Хіба вимовиш словами?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212145
дата надходження 22.09.2010
дата закладки 23.09.2010
кодексом фей передбачено вірити в диво
честь королев зобов’язує жити в короні
в неї бувають нашестя бувають напливи
створює диво попри усі заборони
рівно тримає корону тримається трону
не піддається вмовлянням брехні забобонам
вірить драконам трибунам рекламним слоганам
вносить себе в число тих що вірять у Бога
феї без віри не можуть практично нічого
оргкомітет феєричності ставить печаті
створює список дивацтв дивини і диванів
феєчка з феєм фліртують у файному чаті
про одкровення вона, він їй про відкривання
кодексом фей передбачене фейне кохання
радник корони малює монарші маршрути
мандри корони не толерують відхилень
фея стомилась від флірту зізналась наплутала
важко у чаті феям без перевтілень
кодексом фей передбачено трошки ілюзій
він ображається феї монаршим не друзі
смайлик підморгує феєчка по етикету
пасма волосся в корону і ніжку в карету
кодексом фей передбачено – феї ніколи
не відступають від дива і від протоколу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212324
дата надходження 23.09.2010
дата закладки 23.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.09.2010
Давно хата стоїть край села одинока,
Блимає чорними, немов смола зіницями,
З розбитими шибками, крива й однобока
З минулим життям зі своїми таємницями.
Вітер шугає по-під старою стріхою,
Ляпотить косою, потрісканою хвірткою,
Заросли доріжки в тім обійсті споришем,
Під тином скрипить розлогий та ще зелений клен.
А біля розвалюхи-хати, в самотині,
Зажурилася біла калинонька, калина,
Віти зі цвітом до землі та й опустила,
Немов руки додолу тая мила дівчина.
Сонце пече, спопеляє, дощ спочиває ,
Плаче вона гірко, сохнуть її в квітах гілки,
Покинули хазяї, вона й виглядає
Бо ніхто не подасть їй води, не зростуть плоди.
Та коли й пощастить і дозріють восени,
Запалають кровавими слізьми ягоди ті,
Запалахкотять мов вогні в жахливому сні
На снігу, червонії кетяги її гіркі.
*******
Не плач калино, не лий сльози ти дівчино,
Не будеш взимку стояти одна серед снігів,
Прилетять з морозу снігурі, до гостини,
Об`їдять твої смачні плоди, наливні вогні.
А, весною, коли розтануть білі сніги
І прилетять лелеки з далеких теплих країв,
Приїдуть й ті хазяї зі своїми дітьми ,
Хату підладять, бузок підсадять, щоб захмелів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211848
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 21.09.2010
Моє серце хотіло б любити.
Щось найкраще.Щось не-ідеал.
Воно мре, напиваючись натще,
Чимось терпким, що росить бокал.
Я б хотіла помити в долонях
і ретельно сушити крапки,
І блукаючи по-перонах,
трикрапково купляти квитки.
Я б хотіла, щоб було як буде.
І щоб те, що було- відійшло.
Бо ще будучи серцем у грудях
Воно билось і вперто жило.
Щось не те...Я не те написала.
Я не того так щиро люблю.
Ти чужий, Ти не той, я збрехала,
Ще одну з тих крапок покладу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211937
дата надходження 21.09.2010
дата закладки 21.09.2010
Я знаю, що часу доволі вже втрачено,
що втомлені нами самотні думки,
хоч власними втіхами сповна відплачено
за всі непочуті жадані дзвінки.
Чомусь не хотілося знати про завтрашнє,
лиш голками гострими б'є в животі.
Здаволося, бути так просто відважними,
та цим і не пахне у нашім житті.
Занадто невправно йти в ногу зі звичками,
коли наші душі прив'язує страх.
У відстань два метри поміж електричками
ми можем триматися мужньо в руках.
Давай, будь як завжди стіною камінною,
мене пожалівши, - вбиваючи тим.
Ти будеш завжди дорогою людиною,
що присмаком стала солодким й терпким.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211916
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 21.09.2010
Муза може бути дитиною,
А може бути й природою;
Може бути людиною
Або ж просто вродою.
Любов може жити у серці,
А може ходити навшпиньки;
Бути із присмаком перцю
Чи трунку краплинки.
Ти міг би бути всесвітом,
А міг би бути й філософом,
Води бурхотливим плескотом;
Вставати удосвіда.
Я би літала між зорями,
Слухала б твої лекції,
Між прірвами і просторами
Сипала б спеції.
Та муза буть має змістовною,
А любити треба молекулами.
Ти будеш моєю долею,
Я - її конспектами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208127
дата надходження 28.08.2010
дата закладки 20.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.09.2010
Схились, відзвучав вже день,
Спадає завіса додолу,
Немовби старий диригент
Пробачиш мені це соло?
Софіти небесних сфер
Розвіють моє " не можу ",
Я стану поміж дерев,
Дивись, ми до болю схожі.
Птахи не бояться вогню,
Бо серце моє незриме,
Приймають мене за свою,
Викльовують стиглі рими.
Так легко віддати їм
Все те, що тебе чекало.
Вродило замало слів,
Зате, як повільно згорало...
Не бійся, ще будуть солісти,
Дограєш без цього фрагменту.
Змовкаючи, жевріє листя -
Не треба йому диригента.
Зотліє німий кістяк,
Здіймуться, мов оплески, крила.
Стук серця зламає такт...
Схилися, воно любило.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198278
дата надходження 28.06.2010
дата закладки 19.09.2010
Сьогодні я не та, що була вчора.
Мої світи не перетнуться більш.
Очищена від сорому, прозора...
а поряд хтось забув кривавий ніж.
Та я залишу цій місцині вічний спокій.
Туди піду, де пахне едельвейс.
Порожнє серце вкрию пеленою,
щоб краплі крові не взяли свій рейс.
Сьогодні я не та, що буду завтра.
Майбутнє все ж залишить слід в мені.
Моя маленька сивочола правда...
... я покохала, а мене ще ні.
Та я не буду більш ховати сльози,
нехай живуть... нехай течуть...нехай!
Це більше на відкриту сповідь схоже...
але тепер я можу йти у рай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211630
дата надходження 19.09.2010
дата закладки 19.09.2010
Нічого такого не сталось!
«Хтось» просто тепер не поруч.
Як завжди…. Мені ж зосталась
Душа, заперезана в обруч.
Нічого такого не сталось.
Я звикла уже відвикати.
Не вгледіла - ніч підкралась
Та ніч, що буває катом.
Нічого такого не сталось.
Це смішно - хотіти більше.
Між пальцями правда сховалась:
Той «хтось» не буває іншим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206396
дата надходження 17.08.2010
дата закладки 18.09.2010
В емоціях логіки нуль...
В емоціях щастя - пісок!
І серце стомилось від гуль,
І знову вчорашній урок.
З емоцій щоденна канва.
І в масці сьогоднішня суть.
За ширмою наші слова
І ця невибаглива лють...!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211470
дата надходження 18.09.2010
дата закладки 18.09.2010
Нажаль мене немає там,
Де слід твого парфуму
Вітром розчиняється в повітрі.
І в світлі глянцем оповитий стан
Вогнями місяця налитий.
Без тебе вітер попелить,
І темряву не ріже промінь.
Очей твоїх в останню мить,
Що так нагадували осінь.
Я ж в спеці помирав пустельній,
Як не настав той дивний день.
Бо голос твій, мов спів джерельний
Солодший од морських сирен.
А вітер той сильніше свище.
Усі ж пісні вже відлунали.
Мене, як бачиш - не піднімеш
Своєї тонкої вуалі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211516
дата надходження 18.09.2010
дата закладки 18.09.2010
Коли я вперше його побачив, відразу зафіксував його похмуро-вдумливе обличчя. Була зима, після отримання ліхтаря-коногонки, я підійшов до ствола, кліть щойно від’їхала, тому я, щоб не мерзнути на бетонній підлозі в гумових чоботях, зайшов до «очикувалки». Він сидів на лавці, його невдоволена брудна фізіономія, мружачись, дивилась в мій бік, але з якоюсь глобальною апатією. Я сів на ослін й теж сконцентрував на ньому усю свою увагу, адже істота насправді була дуже цікава. Його вібриси нереально біліли на замурзаній пиці, відразу було помітно, що його окрас колись був біло-чорним, але виходячи з того, що шахта є шахта – то було дуже давно. Мабуть, саме тому, із-за димчатого забарвлення обличчя, цей котяра виглядав таким старезним. «Очикувалка» ожила, стали заходити робітники, сідати грітися. Коли на лавках місць вільних не залишилось, якийсь вибійник взяв кота посадив його на високе підвіконня, а сам сів на його місце. О, з яким презирством подивився котяра на загарбника: «Ну, ти й сволота!» - промовляв його спохмурнілий погляд.
- Що ж ти ображаєш заслуженого шахтаря – заговорив до вибійника старий проходчик, - його вже на пільгову пенсію скоро всією шахтою проводжати будемо, а ти його з нагрітого місця…
Підійшла кліть, всі вийшли на посадковий майданчик, проте, ця кліть йшла не на мій горизонт, тому я повернувся до «очикувалки». Кіт вже знову сидів на своєму місці, а поруч сидів той самий проходчик, що заступався за кота. Він гладив тварину по холці й приговорював: «Ну, що, Максиме, сьогодні в шахту з нами не поїдеш?»
- А що, їздив? – як людина нова на цьому підприємстві, я не стримав свого здивування, я чув, що тварини дуже погано переносять спуск на чималій швидкості й на велику глибину, я й сам перші тижні, на початку роботи у надрах, дуже неважно відчував себе після спуску-виїзду.
- Іще пак, - сказав прохідник і повідав мені пригоди, цього поважного кота.
Якось бригада лісогонів1 їхали у нічну зміну, а бригадир їх днем добряче заклав за комірець, відіспатись не встиг і у шахту їхав, водячи мавпу2. Хмільна голова – й бідова, й потішна, і коли бригадир побачив кота Максима, що сидів на посадковому майданчику біля будки рукоятчиці3, взяв його на руки, а потім, під регіт всієї бригади сунув його до пазухи, приговорюючи: «Поїхали, кицю, шахтних мишей ганяти». Підійшла кліть і вся весела компанія, разом з нічого не розуміючим котом, поїхали на горизонт 975 метрів. Лісогони, коли спустилися до шахти, випустили Максима на колоствольному дворі, й наказали: «Ми через чотири години повернемось, а ти щоб всіх мишей половив» - і подалися на дільницю. Кіт бігав навколо ствола, потім стволовий4 бачив, як Максим побіг по штреку в сторону південного крила. Де його носило пару годин – невідомо, а ближче до кінця зміни, диспетчер рухомого составу біля опрокидної установки зустрів кота:
- Максиме! А ти що тут робиш? – диспетчер був шокований появою маленького хижака на квершлазі. Він заніс кота до своєї комори, поділився салом, що залишилось в нього від вечері. А потім, коли зміна закінчилась, разом з Максимом поїхав на-гора. Біля рукоятки він віддав рукоятчицям кота:
- Ну все, дівчата, кіт тепер справжній шахтар.
Здавалося б, тут оповіді й кінець. Та не тут-то було. Через декілька днів, підгонщиці5 заштовхували до кліті вагони з шахтним лісом. Коли дівчата бачать – а в кліті, під вагоном сидить Максим. Вони його і ковбасою виманювали, й обаполом його виштовхували, а він не йде. Ах так! – дали дівки три дзвінка, і кліть рушила до шахти. А за три години кіт виїхав на поверхню разом з мужиками:
- Дівки, - сміялися шахтарі, - приймайте заслуженого мишегона шахти Гаєвого.
Так й повелось, як візьмуть мисливські інстинкти верх над котом, так і їде Максим до шахти на мишаче полювання. Їсть він їх, чи ні, не відомо, але як впольовує мишей, багатенько хто бачив.
- Отак-то, - закінчив свою оповідь проходчик, - в Донбасі й тварини особливого шахтарського гарту. Правда ж, Максиме?
Але кіт, мружачись й насупившись, нічого не відповів.
Підійшла кліть, я їхав на свій горизонт, потім півтори кілометри йшов на свою дільницю, а у мене з голови не йшов цей кіт, котрий вже шість років, непримусово їздить до шахти, по котячим міркам, мабуть вже третю пенсію заробляє? Мої роздуми були обірвані вже на робочому місці, де я роздягався, перед «штурмом» лави, мишачим шебуршанням.
- Радійте, поганці – звернувся я до мишачої громади, – що наша «Юльївка»6 знаходится далеко від ствола, а тоб Максима сюди запросили.
Але миши дербаніли у забуті7 кимось недоїдений хліб, і були байдужі до моїх погроз.
Лісогони1 - так на шахтах Центрального Донбасу називають гірноробітників очисного вибою.
2 - у нас в Донбасі про п’яненьких кажуть водить мавпу, замість кози.
Рукоятчиці3 - відповідальні за завантаження людей, та вантажів до кліті на поверхні
Стволовий4 - відповідальний за завантаження людей, та вантажів до кліті в шахті.
Підгонщики5 – ті, що загружають вантажі до кліті.
Юльївський6 – Ім’я 108 дільниці (пласта k71). На шахтах крутого падіння в Донбасі існує давня традиція називати вугільні пласти «іменами».
Забут7- завальний бік виробітки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205139
дата надходження 10.08.2010
дата закладки 18.09.2010
Ще запах тіла твого у мене на долонях.
І світ такий як завжди, бо що йому до нас.
Примчить світанок тихо на білогривих конях,
Щоб знову зазирнути у сни чужі з терас.
Ще запах тіла твого… ще фраз відлуння тисне.
І сповідь та надмірна, вона ж іще жива!
І те, як ніж лукаво в твоїх долонях блиснув.
І те, як збагряніла від слів гірких трава.
Ще запах тіла твого… ще мрії опівнічні.
Ще так багато в тиші несходжених доріг.
Мій замок з кришталю, дарований навічно,
Розвіяв на вітрах роздер… і не зберіг.
http://play.ukr.net/videos/show/key/8d5e39ccab13c56b9f04877a1aa24dd1/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211481
дата надходження 18.09.2010
дата закладки 18.09.2010
Я дочекаюсь, коли море
схвильоване народиться в тобі,
а я брестиму в переходах,
стрічатиму поштових голубів.
Чатує на хвилю крикливу,
зляканих чайок десант.
Зникають безпечно у піні
відбитки моїх ноженят...
...на піщаному килимі мерзнуть
десять тисяч ударів і кроків.
І у мушлю закручений спокій,
щоб до мене тобі дослухатись...
Я дочекаюсь миті затишшя,
незвичного щастя звучання.
Пірну сміливо у твоє закнижжя,
у море язиків і пальців притискання,
зверну з усіх доріг у світі,
в розломи, тиктонічні зсуви
твоїх фантазій, твоїх ритмів,
в твою жагу,
у видиму присутність!
17.09.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211390
дата надходження 17.09.2010
дата закладки 18.09.2010
Тепер я живу у Нарнії. У серці запахло м’ятою
І в небі з’явилась райдуга, та й очі – уже не стрази;
Цілує душа непізнане і осінь стала крилатою… –
Бо ти відповіла взаємністю уперше за всі ці рази.
Тепер – геть усе по іншому. І мрії – уже не вузлики;
Краса пише ті елегії, в яких зацвітають лози…
Не треба садів Едемових, не треба гучної музики… –
Бо ти не відвела погляду коли навернулись сльози.
17.09.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211375
дата надходження 17.09.2010
дата закладки 18.09.2010
Мої мрії розбиті вщент
І не знаю, що далі робити
Не на тому зробив ти акцент
І не в змозі нічого змінити
Сподівалась і вірила я
Що з тобою нас доленька зв’яже
Та напевно стихія моя
До твоєї ніяк не приляже
І думки мої всі лиш про те,
Що єднало нас місяцями
Знаю, час дуже швидко мине
І загоїть усі мої рани.
Просто хочеться щастя в житті
І частинку тієї любові
Споконвічно яка в нас живе
І частенько виходить назовні
І можливо побачиш ти,
ці сльозинки душі - ці рядки мої
Та напевно не буде вже ми
І наш слід обірветься в історії.
Та надія не згасла в мені
Й сподівання на краще жевріє…
І можливо настануть ті дні
Коли нас об’єднати зуміють.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196762
дата надходження 20.06.2010
дата закладки 18.09.2010
Лечу. Он річка Калка піді мною
У крові княжій вся почервоніла
І Субедей дорізує героїв,
Що їх монгольські стріли не убили.
Перехвалившись, сильні воєводи
В важку хвилину не дійшли до згоди
Й своєю кров"ю окропили крицю.
А вже степами мчить орда Батия,
Лядські Ворота оголяють Київ...
І ніч, і смерть наповнює столицю.
Відважні князі, воїни- Мстислави!
Для воїна - то мало просто вмерти!
Ви схоронили в полі руську славу
І Русь святу віддали в руки смерті!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211458
дата надходження 18.09.2010
дата закладки 18.09.2010
Які ж солодкі були миті...
Як свіжоспечений пиріг
Кохання ночі медом ситі
Сам місяць спокій їх стеріг
О, так! Чудовий був сценарій
Зірки мов крапки на папері
Бажані очі - темно карі
Слова зізнання, як для Мері...
Місяць зіткнувся на цій парі
Ще й підперезався сюжет
Ніч одягла інтимне сарі
Туман накинув свій жакет
І спалахнули неба очі...
Заграло стерео бажань
Вирує він тільки на морі...
Букет - любовних позітхань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211430
дата надходження 18.09.2010
дата закладки 18.09.2010
...Наші вуха знову нащурені -
Грядуть вибори в Україні!
І стаємо ми всі понурені,
Яко пси на прогнилім сіні...
Знов партійки із різноблоками
Нам впихатимуть в мозок істини,
Що щипатимуть бридко блохами,
І почнемо всі разом лізти ми
На "говерли" їх маснословія,
Опускатися в шахти облуди,
І чесатиму потилицю знову я:
-Може, ліпше на цей раз буде?
Але скілки вже того "ліпшого"
Пережували за довгі роки?
Лиш відрижка від нього кріпшає
І смердить на чотири боки...
...А спочатку пахло надією,
Навіть вірою в чесність слова!
Але часу стара корова
Вправно чари усі розвіює,
Бо вилизує їм із пам'яті
Все, що з рота колись летіло,
І стає воно, як душа без тіла.
Залишаються тільки плями ті,
Що не змиє ніяка "хімія",
Не зітре навіть наждак часу...
Їхню совість ніщо не вимиє -
Кожний з них у собі заквасив
Гордість величі, ситу впевненість
І безгрішність свою незриму,
Їхній мозок сьогодні певно їсть
Лишень музоньки своєї рими...
...Чи не досить очима кліпати
Й ворожити на бридливе "може"
І словами бездумно сіпати:
"Допоможи нам, ласкавий Боже!"?
Чи не час вже мізками шурнути
В зовсім іншому напрямку нині,
Але спершу їм в очі жбурнути:
"Хоч в якімсь ви хизуєтесь чині
І привикли до життя райського,
Щодень нюхаючи достатку квіти,
Хоч з насіння вони шахрайського,
Та одної матері всі ми діти,
І мучите ви братів-сестер рідних,
І мордуєте ви матінку власну,
Лише плодите фраз безплідних
Вередливо-фальшиву масу.
Надоїли всім гидкі "плітики",
Возвеличившись в нашій бридоті.
Зрозумійте, ви - не політики,
Хробачки у своїй позолоті...
...Наші вуха знову нащурені
На словесно-гучні баталії -
Вони з політичного куреня
Завертять свої грубі талії,
Зашиплять знов масними фразами,
В груди всі загаратають гучно,
Пообпльовуються образами...
...Почвалаємо до урн змучено
І в шпаринки совість запхаємо,
Скажем знов: "Не ту владу маємо...".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210892
дата надходження 14.09.2010
дата закладки 17.09.2010
Дороге мистетство
Коли в солону воду – кров дерев,
Соснову ра́нку, злами кипарисові -
Янтарне диво, пе́рлове, тверде́
Носитиметься мерами й актрисами.
Чим більше вбивств – цікавіше кіно,
Чим більше вав – поезія розвинена!
Бурштинне диво - трагедійне дно:
Спочатку – в кров, а потім в сіль розчинену...
12.09.10 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211119
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 17.09.2010
які мальовничі панни на панно делікатнім
як виграють пишнотіло в проміннях сонця
приходять сюди зі скронями сивими мужчини статні
і рум'яніють панни і зазирають птахи у віконця
і бачаться паннам нарозтіж розчинені брами
й пухнасті ангелики сиплють пелюстки із квітів
і панни уголос мріють як поведуть їх до храму
і стануть вони жінками і колисатимуть діти
а десь в піднебессі купола до них придивляється вічність
і сонце пускає бісики крізь арки вікон високих
і панни вдягають чорне ховають свою пластичність
чекають коли нарешті прийде вже доба бароко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193993
дата надходження 06.06.2010
дата закладки 17.09.2010
Мої батьки ви, ви є те, що справжнє,
Життя моє розпочалося з вас.
Моє дитинство ви, ціле життя ви,
Ви те, що зупиняє час.
Все, що є справжнє в цьому світі, - ви,
Ви допомога, втіха, віра,
І тільки ви, хто є зі мною назавжди,
А я є кожного із вас частина.
Тому я бачу кольори, як є,
І чую голоси насправді,
Я є, що є, вам завдяки,
Тож дякую, що ви мої, що ви є справжні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211243
дата надходження 17.09.2010
дата закладки 17.09.2010
Ніхто не вічний. Хай буде благословенний той,
Кому Кохання складало присягу частіше, ніж Смерть.
Бо проживаємо лише мілісекунди від всієї вічності...
Тоді, Коханий, зрозумій, як багато втрачаємо,
Як багато в Тобі і в Мені проростає. Те, у що
Воно проросте, МИ дізнаємось, коли Смерть
Знайде нас і тоді МИ дізнаємось неодмінно,
Бо людям знати не дано більше, ніж на те відведено.
Мізерні піщинки часу насиплено у долоні, щоб у темряві
Навпомацки рухатись в певному напрямку
І на перетині шляху роздивитися хто-є-хто.
Наче манекени у вітринах, Ми завжди знаємо,
Кого шукати, але пам"ять надто коротка,
Щоб вихопити образ, священні риси,
Які переслідують по той бік. У передпокої Смерті,
Куди кожне ніщо поринає з приходом ночі,
Куди може забрати весь мотлох буденності,
Весь бруд і страхи, невідомі до того химери,
Туди Ти забираєш Мене, а Я - Тебе.
І як крихти збираю Тебе по крупиці,
Розкиданого, наче зорі по галактиці,
Щоб хоча б один натяк отримати про те,
Що Ти живий, що Ти існуєш. Я знайшла
Так багато Тебе, і ще більше віднайду.
Але ніхто не вічний, бережи Мене,
Міцно тримай, щоб я могла Тебе краще
Розгледіти і дозбирати те, що не складається
В єдине ціле. Прямуй зі мною крізь терен.
Я не знаю шляху, тож крокуймо поруч,
Не озираймося. Бо не впізнаємось більше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204287
дата надходження 04.08.2010
дата закладки 17.09.2010
Твої очі на відстані погляду
У них неба блакить відбивається
У них мрії мої ховаються
У ці очі на відстані погляду
Твої губи на відстані подиху
Поцілунку з смаком малиновим
Як же сильно мене манили ви
Ніжні губи на відстані подиху
Твої руки на відстані дотику
Як же дотику того хочеться
Ніжні руки і ніжна ти уся
Як ці руки на відстані дотику
І чому так у грудях моїх пече
Ну хоч хтось, хоч хтось поясніть мені
Ти і поруч і ти на відстані
І від рук, і від губ, від моїх очей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211133
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 17.09.2010
Непрошена, миттєва, невблаганна,
А може – прошена – не мною – та мені
Далеким другом послана осанна –
Приходиш в сні, ти знов приходиш в сні.
Ти є, ти є – і небеса покресли,
І в них життя читає свій псалом,
І як метелик, лагідним крилом
Твоя любов перегортає всесвіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211183
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 17.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.09.2010
Дотик рук серед білого дня,
Хай шушукають недруги в спину.
Не важливо - дрібне, метушня…
Гнів і осуд складу я у риму.
Вірш на двох в ньому сум – пелена,
І солодкі цілунки – бо вкрали.
Не жона ти мені, не жона!
Я частинка від іншої пари.
Я шукаю логічність і суть,
Може, просто віддатися долі?
Сірі сни, сірі будні повзуть,
Не прошу каяття у поклоні.
Стихне осуд, замовкне і шум,
Нереальне відійде у тіні.
Не роздавить судилищ валун,
І ми знову…На зустріч. В обійми.
23.08.10.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211205
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 17.09.2010
Великий княже! Святославів сину,
Узявши Корсунь, тризуб посвятив,
Скупав в Дніпрі язичну Україну
І святу віру русам прищепив.
Святителю Русі, святий і правий!
Твій тризуб став емблемою держави
І смертним вироком нащадкам на віки.
Ти ще не знав, що віру вдягнуть в крицю
Звезуть в чужу північную столицю,
А праведників аж на Соловки.
Не знав тоді, що не одне століття,
Твоїм щитом прикривши хижу суть,
Твою Вкраїну уберуть в лахміття
І, крізь роки, на страту поведуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211159
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 16.09.2010
Не знав ти, княже, що твою корону
Будуть вдівать на голову царі
І руські землі від Сяну до Дону
Кремсати й роздавати у дари.
Не знав, Великий, що і руське ймення
Теж вивезуть, як дороге знамення
Твоєї слави тих старих часів.
А твій народ обдертий, голий, босий,
Назвуть паскудним словом - малороси
Й на цїй землі обернуть в кріпаків.
Промов хоч слово, благородний Воє,
І схамени нащадків, що мов в сні
Мовчазно споглядають як героїв
Знов розпинають на твоїй землі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211160
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 16.09.2010
Я викину сумні про тебе вірші.
Писатиму про щастя кожен твір.
Пера ці проби, мабуть, будуть гірші
З усього, що зливала на папір.
Бо в них не буде смутку, сліз і болю
Що щирі викликають почуття.
Писатиму тепер про кращу долю
І сповнене надії майбуття.
Про радість - пустотливу і шалену,
Про сміх, подібний дзвону кришталю,
У серці мрій веселку нескінченну,
Коли хтось каже ''я тебе люблю''
Моє життя, як фантастична казка.
Моя душа майбутнього чека,
Якому подарую свою ласку,
Що зараз безпритульною блука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211200
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 16.09.2010
Нести крізь шепіт листя
В долонях виплекані мрії.
Пірнати ко́лами довіри
Від камінця, що несе долі.
Блукати па́рками надії,
І слухати як грає небо..
Пускаючи ті ноти-хвилі
Пір*їнами й нитками блиску.
А потім танці... танці-сльози...
І вальси із листами вітру.
І так кружляти... до нестями.
І падати... мов листя. мертве...
..Та лежачі ти все ж смієшся,
Вмиває небо твої сни.
"Ти не самотня", - хтось озветься.
І лиш три миті до руки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211100
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 16.09.2010
Ось день минув геть непомітно,
Ось ніч настала, знов і знов,
В свої тенета забирає мене цілком.
Я йду цим містом, мов пустеля;
Приємна і така солодка тиша,
І темрява, безмежна темрява заповнила весь простір,
Від неба до землі, немов хтось на горі
Ввімкнув ліхтар, що світить чорним світлом.
Блукаю лабіринтами міських лісів,
Я потрапляю в інший простір,
Втрачається геть відчуття часу.
Втрачає сенс кудись спішити, кудись летіти, бігти,
Де тебе чекають, або де зовсім непотрібний ти…
Секунди – повної свободи, хвилини – внутрішнього Я,
Із точністю хірурга розкладаю себе на часточки буття,
Барометр емоцій на нулю, удари серця геть байдужі…
А я все йду собі і йду, життя йде поряд… Я існую…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211095
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 16.09.2010
{виправлено з допомогою asia_mund}
Стукіт коліс, рівне серцебиття
См́икає струни в́ідчаю.
Вирії, з кóтрих нема вороття
Дýмки лікують тишею.
Час наодинці зі мною застиг,
Хоч нещодавно був вітром.
Очі ясні я розгледіти встиг
Так, що забракло повітря.
Я не існую, я пустка, ніщо.
В мою безодню так легко
Знову і знову кричати – нащо
Тв́оя блакить так далеко.
Хтось відкриває нових почуттів
Світло, загорнуте в іней...
Знову мені залишаючи слів
Чути несказані тіні.
Мрій я не хочу губити тепло -
Падати все ж зависоко.
Смерть пригорне невагомим крилом,
І принесе вічний спокій.
Якщо ТИ так, звичайно, захочеш.
Сонце не зійде у небо,
Розчинившись у холоді ночі,
Якщо схочеш...
(Як схочеш...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211101
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 16.09.2010
Все життя по краплинці
Любов і сльози,
По єдиній стежинці
В холодних росах.
Не кажи: я згинаюсь,
Не вірю, гину…
Я в тобі , я з тобою,
Тебе не кину.
Не кажи,що зморило,
Що кроки в милю,
Я здійму твої крила,
Я дам їм силу.
Я сама тим долаю
Свою муку,
Що в руці відчуваю
Твою руку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210650
дата надходження 13.09.2010
дата закладки 16.09.2010
Кажуть, я щаслива. Навіть дуже.
Слухай їх. Мене лиш не питай.
Я своїм бажанням вже не служу,
бачиш, - он, по мене мчить трамвай.
Я лишень холодною стопою
стану знов відбитком у нутрі,
й ниткою прозорою, тонкою
спогади розкидаю по тлі.
Будуть миготіти нам калюжі,
ми пройдемось знов по мостовій,
я своїм бажанням вже не служу,
як тоді служитиму тобі?
Слухай заворожено до болю
дивних несвідомих пліткарів.
Я лишень холодною стопою
спогадом залишусь у нутрі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211037
дата надходження 15.09.2010
дата закладки 15.09.2010
Я можу без сумніву й смутку
У нетрях гарячої кави
Розтанути грудкою цукру,
Аби лиш тобі смакувало.
Я можу без страху і докору
В кімнаті моєї бабусі
Лишати твої недопалки,
Аби ти лише всміхнувся.
Я можу плисти й не знати,
Де дно цих очей - озер.
Я можу тобі брехати.
Чому ж не виходить тепер?
Ще трохи, й дійду до суті-
Болота між ніжних трав...
...я можу це перегорнути,
якщо ти уже дочитав.
Лише намагаюсь сказати,
Хоча ми словами й ситі-
Навчися мене забувати.
Не можу тебе любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199023
дата надходження 03.07.2010
дата закладки 14.09.2010
Роздягайся. Ти ж мене хочеш
Пізнати "поближче", "поглибше"?
А що, якщо ти не зможеш
Відкрити вогонь якнайширше?
Я буду сміятись, ти - плакать,
Цього ти прагнеш, мій любий?
Тебе ж лише ласощі манять,
А наївшись, ти вже не дуже...
Подивимся, що ти насправді
Можеш, хочешь, даєш.
Якщо сльози - то сам винуватий!
Що посієш, то й пожнеш!
=))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210710
дата надходження 13.09.2010
дата закладки 13.09.2010
Музика нашого автора "Анатольевича" - С.Голоскевича
Згадаю я колисочку, що тихо так скрипіла,
Де, слухаючи пісеньку, ти засинала, мила.
Зростала, наче квіточка у сонячному крáю…
Тож, слухай, моя донечко, тобі я знов співаю:
Закружляє світ шалено –
Кличте всіх музик сюди!
Моя доня – наречена:
Хай щастить тобі завжди.
Будь же Богом бережена,
По житті весела йди…
Наречена, наречена,
Із роси тобі й води!
Твій суджений тебе несе, піднявши понад світом.
Два погляди зустрінуться – зорять весняним цвітом.
Торкнеться лагідно рука - і личенько засяє!
Тож хай над вами в небесах всі зорі заспівають:
Закружляє світ шалено –
Кличте всіх музик сюди!
Моя доня – наречена:
Хай щастить тобі завжди.
Будь же Богом бережена,
По житті весела йди…
Наречена, наречена,
Із роси тобі й води!
Хай бусько не запізниться до вас із подарунком,
Нехай життя наповниться любові ніжним трунком,
Щоб щебетали діточки і вас щоб шанували,
А ви у день їх головний щоб разом заспівали:
Закружляє світ шалено –
Кличте всіх музик сюди!
Моя доня – наречена:
Хай щастить тобі завжди.
Будь же Богом бережена,
По житті весела йди…
Наречена, наречена,
Із роси тобі й води!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210598
дата надходження 12.09.2010
дата закладки 13.09.2010
Тихий стогін вербових лозин,
і туман обгорта блискавицю.
Ти здавався найкращим, - одним,
смакувавши гарячу корицю.
Я терпкими устами колись
малювала тобі візерунки.
Я хотіла, щоб мрії збулись,
і ходила вночі до чаклунки.
Не пророцтв я хотіла, - о ні,
мені важко сказати що саме
прохолодою йшло по спині,
і морозом тонким поміж нами.
Ти мені не кажи, не кажи,
що із часом ми станемо інші.
Ми тепер на тривожній межі...
Краще бачитись було б нам рідше.
Не неси мені цінних перлин, -
що пасують мені під зіниці.
То лиш стогін вербових лозин
і туман обгорта блискавицю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210522
дата надходження 12.09.2010
дата закладки 12.09.2010
Забракне контенту, контексту, контрасту, контрА-…
Життя як концепція про контрацепцію смерті.
І пам’ять – кіно – обезсмислений відеоряд –
в зіницях птахів, невимовно відвертих,
віднайде свій спокій, свій хоспіс, до крапки пірне
у себе собою в прасебе по вінця.
Приходжу у дім – не запитуй мене
про зайшлих до мене (і потім) чужинців.
Приходжу у дім – не чіпай павутинь:
обачні тенета чекають поталу.
На дні щонайглибших прабабиних скринь
пророцтва про дні віртуальних порталів,
в криївках найглибших з глибоких печер
сліди ненароджених блазнів і в’язнів.
Повір: ця межа між ТОДІ і ТЕПЕР –
звичайна ілюзія світлобоязні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208535
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 12.09.2010
Наше небо, пошрамоване дротами
переплавило сталь і пролилось дощами
Між нами сотні кілометрів,
метрів байдужого оптоволокна
І слів стіна, яка німа
У двориках чужі холодні руки,
суки, забирали душу
тепер я бігти лезом мушу?
Та ні, під шкірою з брехні
ховається налякана дитина
Недомальована художником картина
Така, як мона ліза овердрайв,
що не ховає наркотичний кайф
Але покриті пилом мікросхеми снів
з тих днів, де ти хотів
домалювати мені крила, щоб я летіла,
шукати бога у мережі більше не хотіла
ти пив іржаве світло ліхтарів з моїх долонь,
а в мене троди вже були прикріплені до скронь
три
два
один
яскравий вибух,
і згаснув у очах вогонь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210537
дата надходження 12.09.2010
дата закладки 12.09.2010
Кому цей ранок обіцяв вернутись?...
Нікому з нас. І він уже не з нами.
Вчорашня мрія вирішила збутись,
І ми віднині попід небесами...
Або на небі сьомім. Знаєш, я
Таки хотіла жити в цю миттєвість,
Коли ще не змиває течія
Твою любов у прірву. Бо чуттєвість
Тих двох сердець, що б'ються в унісон
Знайшла гармонію із проявом свободи...
І забирає втому нашу сон,
І стигла легкість не згубила вроди.
А серед світла плями - вже не вперше
Неідеальність - мій природній стан
Борюся я з собою, спокій стерши
І загубивши бинт зі своїх ран...
Нехай болить!!! Бо я живу душею
Яка боїться ще сама себе,
Вона назвала ніжність цю твоєю.
Вона не знає, що це все мине.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210520
дата надходження 12.09.2010
дата закладки 12.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.09.2010
З- ачарує всіх красою місто,
Д- нем, що святом йде у кожен дім..
Н- адзвичайне, у вбранні барвистім,
Е- легантне, на заздрість усім..
М- айорить казково прапорами,
Н- аче райдуга зійшла з небес,
А- рки кульок в кольоровій гамі,
Р- ізнобарвно-феєричний сплеск.
О- живають клумби і алеї,
Д- ень такий... (Ну як їм не цвісти?)
Ж- овті чорнобривці і лілеї,
Е- тюдом осіннім розмістив..
Н- авіть небо у славний день міста,
Н- іжно розстелило голубінь..
Я- к землі росу прозоро-чисту,
В-інниці дарує свій уклін..
І- менини!! Свято!! Привітання!!
Н- есуть у вітальному вінку,
Н- аше місто.. наші сподівання.
Й- мрії в хороводному танкУ.
Ц- е тобі - любов, прихильність наша.
Я- сночола, ти для нас найкраща!!
(Моєму улюбленому місту - 655 років!!)
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2010
Свидетельство о публикации №11009125394
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210527
дата надходження 12.09.2010
дата закладки 12.09.2010
Кричащим втратам Юлії Фінковської
Поетесі поетичного сайту
Нівелювання “кохань”, ..незграбних...
Чи викликання рятувальних порівнянь
Від почуттів, порізаних в шмаття́,
Подружнім склом холодним і нерівним
Кричалося на все сухе життя
І билося об тапчани́ журни́м коліном
Перед не гріючим, як піч, палким каміном.
...От - що не закричиш, коли пече.
Як охолоне – й не згадаєш, мабуть.
В маршрутці каблуком Хтось як втовче –
То наче біль – вселенського масштабу,
А з часом...позабудеться незграба.
11.09.10 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210494
дата надходження 12.09.2010
дата закладки 12.09.2010
Буду любить тебя, буду хранить,
Буду любовью твоей дорожить,
Буду я птицей, что белым крылом
Укроет от ветра тебя, а потом
Я ночью приду к тебе в сказочных снах,
А утром слезою росы на губах,
И днем буду солнцем тебя согревать,
А вечером снова ласкать, целовать,
В обнимку на лавке сидеть под луной...
Я просто хочу, так хочу...быть с тобой!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210476
дата надходження 12.09.2010
дата закладки 12.09.2010
Безмежне щастя від кохання в очах було б, але немає
Нема натхнення і бажання, що із безодні підіймає
І я очікуванні дива знов опущу в підлогу погляд
Ти не подивишся на мене, хоча і будеш зовсім поряд
І в серці знову розіллється той водоспад із сліз благання
Не можу бачити я тебе, нехай це буде у останнє
Хоч кожен день тебе чекаю і оцих зустрічей на мить
Ти залишишся у бажаннях і в серці що весь час болить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166923
дата надходження 18.01.2010
дата закладки 11.09.2010
Закохана: нема де правди діти.
Закохана — і сонця ллються в хмари.
На дворі забавляються десь діти,
А тут мені на шару в кару з дару
Прийшла моя закоханість панічна,
Розхрещує думки у візерунки.
Вчуваю десь в середині магічність —
Закохана… — то найсолодший трунок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208834
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 11.09.2010
Вечір вкрив осінню тишу
Неземним легким крилом,
А життя як завжди пише
Із минулого псалом.
Я відкрию тихо двері,
Щоб ніхто не чув їх скрип,
Сяду біля тебе в сквері,
Біля голих грубих лип.
Ти мені накриєш плечі
Теплим светром, як в той раз,
Та забравши свої речі
Скажеш: «вибач, мені час»…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210275
дата надходження 10.09.2010
дата закладки 11.09.2010
Все має ціну. Не минуться безкарно
Свобода й любов – щедро платимо з вен.
Що ж – карта лягла і здійсняється карма;
Танцюй же востаннє, красуне Кармен!
Хай завтра судилося крукам кружляти –
Налився отрутою ревності шал –
Часу на картання нема: йде картатий
Картинно-крамольний життя карнавал…
Цілунок ножа. Тихе ”Ах!..” над землею.
Пісочним годинником – крові кармін…
Лети, Карменсіто, бо ждуть емпіреї
Лиш тих, що ніколи не гнули колін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206693
дата надходження 19.08.2010
дата закладки 11.09.2010
Настали місяці коли постійно холодно
Коли лиш поряд ходить одинокий сум
І підсвідомий пошук в натовпі і в кожному
Та смішно й думати, бо ти мене забув.
Снують по місту неспокійні люди
Сховавши сутність і вдягнувши маски,
І в душах кожного багато бруду
І все одно у всіх потреба в ласці.
Майнула постать твоя непомітно
Секунда зупинилась на годину,
Скрізь час і скло чужий, та майже рідний
Навіщо довго так тобою я хворіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210385
дата надходження 11.09.2010
дата закладки 11.09.2010
Молитва срывается шепотом с губ,
Что обветрены воздухом зимним.
Сердце глупое мается... завтра в путь...
Сон в руках твоих тихо остынет...
Тает свет в куполах, словно дикий крик,
В полуночном мерцании веры.
Я прошу, обними, прочитай дневник,
Успокой заболевшие нервы.
© Зеленоглазая, 2010
Из цикла "Лабиринтами фраз и улыбок"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210396
дата надходження 11.09.2010
дата закладки 11.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.09.2010
навіть, коли скроня - ще одне вразливе місце поцілунку
залишається байдужість - найнадійніша броня
і прихисток для відпочинку й порятунку
навіть, коли вірш вже геть зіпсований відвертістю
всі герої можуть змінитись на привидів
й проникнутись щирою інертністю
і врешті навіть в умовах блатної безглуздості
з навалами непогідних вечірок
можливо знайти місце звичній інтимності
озвучених в крики американських гірок
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210206
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 11.09.2010
День 1...
" Замасковуючи себе від інших, я волію залишитись власне собою, зовсім не зіпсутою й не забрудненою пилюкою зовнішнього світу. Дедалі частіше мені хочеться лягти обличчям донизу в подушку й пошепки розмовляти до себе, щоб нарешті виговоритись. І тільки після такого монологічного діалогу мені стає легше. Я сміло підводжусь, стаю перед дзеркалом - мило собі посміхаюсь і під звуки переможного маршу, що лунають у моїй голові, відкриваю двері в навколишній світ - світ, де я зовсім не та..."
День 2...
" З кожною хвилиною моє серце б'ється все сильніше. Я іду вздовж заквітчаної алеї, втуплюючись в обличчя перехожих людей, і ніяк не можу зрозуміти, чому я не така, як інші? Світ для мене давно зупинився на ноті "до-мінор". Я намагаюсь якось себе реалізовувати, займаюсь якимось начебто важливими справами, але насправді плювати я хотіла на все це. Я лише порвана струна давно закинутої скрипки, яка нахиляється в різні сторони від подуву вітру, ба навіть від людського подиху. І невже ніхто так й не зуміє налаштувати мене так, як треба? Я , мабуть,залишусь у невагомості та непевності все своє життя - таке довге й водночас шалено коротке."
День 3...
" Мої кроки зараз здаються зовсім нечутними. Я не створюю взагалі жодних звуків, наче хтось натиснув на пульті мого керування кномку "mute" й тепер - я лише чорно-біла картинка на екрані старого радянського телевізора "Електрон". Щодня хтось із моїх знайомих бере в руки акварельні фарби й домальовує мені коричневе волосся, ледь червоні губки та очі зеленого кольору, які я так люблю називати "хамелеончиками". Та все це зовсім не надовго. Через декілька годин приходить Він. Бере в руки бутилку ацетону, ганчірку, яка колись була моєю улюбленою білою футболкою та повільними вертикальними рухами змиває ці ж ненадійні й миттєві фарби. Проте мені зовсім не боляче й абсолютно не сумно. Я звикла бачити Його щодня. Він занадто сильно піклується про моє єство. Він - мій вірний депресивний стан.."
День 4...
" Бодай в цю хвилину я не замислююсь над сенсом людського життя. Мені просто хочеться дихати й заглядати у вічі сірому небу, яке невдовзі заплаче слізьми... Моїми слізьми... Та ніхто цього й не знатиме. На моєму обличчі залишаться лише безневинні сліди від дотику осінніх дощових крапель, проте в душі оселяться постійні гості - мої власні нікчемні повії - порожнеча та огида. Люблю їх безмежно... Хоча, вони мене, мабуть, набагато більше..."
День 5...
"Замасковуючи себе від інших, я волію залишитись власне собою... зовсім не зіпсутою..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210349
дата надходження 10.09.2010
дата закладки 11.09.2010
Не читай моїх віршів. Тривожитись марно не варто.
Я сотню речей прокрутила старезним кіно.
Ти скажеш, що я лиш актриса в твоїм драмтеатрі,
і тільки тобі завести знову гру в доміно.
Альбом не листай, - то лиш начерк романів непрошених:
з осіннім дощем я сьогодні побуду на "ти".
Чому ми почути себе так завзято не хочемо,
чому ми з тобою, неначе розбиті мости?..
Пройди, як завжди. Озиратися буде неправильно,
ти будеш не тим, ну і я вже далеко не та.
В тілах ми своїх, мов ескізи кумедні, пергаментні,
а в душах тремтить невзаємна чудна нагота.
Забудь тінь зіниць, - не проси усміхатись риданнями.
То ти був мій біль, - і тому такі щирі вірші.
Я більше не можу триматись думками останніми, -
Не любиш? Нехай!.. Але зараз, благаю, збреши.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210312
дата надходження 10.09.2010
дата закладки 10.09.2010
Гієною кричала, в темряві сова.
Як вдарив грім небесний.
Принишкла птиця лісова.
І блискавка, як ніч воскресла.
А Він стомився, й досі спить.
Так солодко, бо всі ми люди.
Ти зможеш його розбудить.
Прийняв чоло, на свої груди.
Прижмеш і скажеш, милий мій...
Так, ніби малюку в пелюшці.
Мереживом накриєш, чорних вій.
Як це вдавалось, Попелюшці.
І Він проснеться, оживе...
Як пролісок, після заметів.
Ціни... тобою він живе...
Вирує музика кларнетів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210335
дата надходження 10.09.2010
дата закладки 10.09.2010
"Рожева мрія скупана в парфумі!"
Ще так назву любовний антураж.
Ще раз зловлю себе на самоглумі,
І подарую світу цей кураж.
А мрію я тримала не за руку,
І не лякала поглядом пустим.
Була ніким, і стала мирним звуком.
Моя це карма, вічний пілігрим.
Її, любов, хвалить не гірше Бога
І лиш про неї написать трактат
Або ще карма впасти їй у ноги,
Чи аксіома, чи сумнівний факт?!
Не зникнув порох у любові з перцем,
Я роздягаю душу, як Дефо
Свого англійця, я - змарніле серце!
Рожева мрія - просто комільфо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209224
дата надходження 04.09.2010
дата закладки 09.09.2010
Не такий
Чому Бог створює всіх різними? Чому ми не однакові? Боже, чому? Чому Він обрав саме мене? Серед мільйонів, саме мене?
* * *
В кожній ситуації можна поставити три крапки. В кожній, окрім життя.
Він ріс нормальним хлопцем. Та все ж він був не таким. "Переросте", -- говорили старші. Не переріс…
* * *
Запис в щоденнику.
5.05.2007 р.
Мені сімнадцять років. Нарешті… Що таке кохання? Найвище, найсвітліше почуття, що веде до щастя. Чи завжди? Коханій людині ти віддаєш усе. Душу, почуття… Та кому потрібні ті слова, коли все вирішує сила, груба сила. Завтра я знову відчую, побачу. Загоряться, мабуть, мої очі. Хоча б ніхто цього не побачив.
* * *
Запис в щоденнику.
6.05.2007 р.
Я кохаю, я здатен на все заради коханої людини. Сьогодні на фізкультурі. Сила і краса. Яке красиве тіло. Я бажав його всією плоттю, всією душею. Хоч це здається брудним. Та куди ж подітися. Яке прекрасне відчуття - кохання.
* * *
Запис в щоденнику.
Без дати.
Не сила вже терпіти. Як сказати? Потрібно щось робити. Мовчки страждати вже нестерпно. Все, завтра ж відкриюся. Нехай все буде, як буде. Навіть негативний результат -- також результат. Якось змирюся, бо жити в невідомості так нестерпно. Я сильний, я зможу. Я вирву своє щастя. Та треба з кимось порадитися. Можливо, що так.
* * *
7.05.2007 р.
Школа.
-- Іване Миколайовичу!
Молодий вчитель фізкультури зупинився. До нього підійшов Максим.
-- Ти щось хотів, Макс?
-- Так, мені треба з вами серйозно поговорити.
-- Ходімо до мого кабінету.
Кабінет знаходився на першому поверсі, прямо в спортзалі. В ньому зберігалися м'ячі та інше спортивне начиння. Вони зайшли.
-- Що ти хотів мені сказати, Макс?
-- Розумієте… Розумієш… я закохався.
-- Так це ж добре, а чому б нам про це не поговорити вдома.
-- Вдома, -- неначе облитий холодною водою, промовив хлопець.
-- Вдома, ми сядемо з мамою за стіл і ти нам усе розповіси.
-- Навіщо мама?
-- Ну, добре, поговоримо, як справжні чоловіки.
-- Ну, нехай.
І юнак вийшов з кабінету вітчима ні з чим.
* * *
Запис в щоденнику.
Без дати.
Дивно. Раніше вітчим зі мною навіть розмовляти не хотів, а тут. Порадимося вдома. Мабуть, я нікому не розповідатиму про своє кохання. Як подивиться на це мама. Шкода немає тата, він би порадив щось. Вітчим. Ненавиджу його. За ті роки, що він живе з мамою. За всі ці роки, як я його ненавиджу. Навіщо я пішов до нього сьогодні. Дурень. Який я йолоп. Навіщо.
* * *
Вечір.
-- Максим, ти хотів зі мною поговорити?
-- Мабуть, ні.
-- Чому, ти мені не довіряєш?
-- Вибач, але наступного разу, не сьогодні.
-- Як хочеш, я завжди готовий тобі допомогти. Ти знаєш.
-- Так, дякую.
* * *
Запис в щоденнику.
8.05.2007 р.
Як я боюсь за маму. А що, як він зробить щось із нею. Вона ж його кохає. А він страшна людина. Я боюсь його. Хоч би було все добре.
* * *
Школа 8.05.2007 р.
-- Катю, зачекай!
Дівчина зупинилася. Її наздогнав Макс і перевівши подих сказав:
-- Зустрінемось сьогодні?
-- Давай, а де?
-- На нашому місці о 22-й годині.
-- Добре.
8.05.2007 р.
21.00
-- Я все розповім мамі.
-- А що ти їй розповіси?
-- Все. Який ти. Що ти робив зі мною.
-- І ти думаєш, вона повірить? Та все буде, як було минулого разу.
-- У мене є докази.
-- Ти мені погрожуєш, шмаркач, та я тебе…
Іван замахнувся на Максима, та той зумів ухилитися. Грюкнули двері. Максим біг із дому. Пуста вулиця була залита місячним сяйвом. Тінь дрижала від юнакових рухів.
22.00
-- Привіт, Катю, я думав ти не прийдеш.
-- Я ж обіцяла. Давно чекаєш?
-- Та ні.
По березі річки йшли Катя та Максим.
-- Максим, ти хочеш поцілувати мене?
Очі дівчини пристально дивилися на юнака і, здавалося, все місячне сяйво віддзеркалювалося в них.
-- Так, дуже, -- шепотів Максим й гарячий поцілунок обпалив його губи.
Руки нестримно пробігли по молодому тілі.
Зірваний одяг, обпечене поцілунками все тіло. Швидке дихання. Запах весни. І далі по березі йшла закохана пара, а вітер затих. А зорі, в бажанні, сяяли ще яскравіше, ніж зазвичай.
* * *
-- Катю, запам'ятай, якщо зі мною щось трапиться…
-- Що ти таке говориш? Що з тобою може трапитися?
-- Будь ласка, не перебивай. Якщо зі мною щось трапиться, забери мої щоденники. Обов'язково прочитай їх. Забереш?
-- Що ти несеш, які щоденники, що може трапитися?
-- Мої щоденники. Вони лежать за книгами. Обов'язково забери їх і збережи.
-- Добре, заспокойся.
Від збудження чоло Максима змокріло. Він міцно обійняв Катю і прошепотів:
-- Як же я тебе кохаю. Якби ти знала.
Замість відповіді був поцілунок. Гарячий поцілунок коханої дівчини.
* * *
Запис із щоденника.
9.05.2007 р.
Тепер мені є заради чого жити. Раніш я лише існував, а зараз я вдихнув кохання на повні груди і так не хочеться видихати. Та я й не буду. Можливо, вона допоможе забути всі ті жахи, що їх довелося пережити мені. Вона забере мене з цього світу. В свій чистий і незаплямований світ.
* * *
Дощ. Лив весняний теплий дощ. Та їм було не холодно. Сонце заходило за горизонт і хоча його не було видно, проте це відчувалося. Враз, неначе зі помахом чарівної палички, перестав іти дощ. Небо вмить прояснилося і на їхні обличчя впав останній промінець сонця. Вечір змішував все темніші й темніші фарби, аж допоки його палітра не перетворилася в чорну фарбу ночі.
Її очі блищали від збудження й кохання. Мокрий одяг прилип до тіла й не хотів зніматися. Та після умовлянь рук піддався. Два молоді тіла тремтячи наближалися одне до одного. І темінь ночі не заважала, а скоріш навпаки підкреслювала всі штрихи таємниці. Вони так кохали один одного. І навіть час не міг порушити спокою. Вийшов місяць і білим світлом розмішав темну палітру часу.
Якби вони знали, що та зустріч остання. Остання для них…
* * *
На ранок його знайшли в кімнаті. Він повісився. Ні останньої записки. Нічого. Лишень відчинене вікно та купка попелу на підлозі. Згорілі щоденники.
Вітер розносив попіл по кімнаті й шепотів:
-- Я знаю правду.
Та його ніхто не слухав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210191
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 09.09.2010
Згасає день.
...Ну от – і зовсім згас.
І я, зовсім один на білім світі,
В полоні ночі, о, який вже раз,
Твого листа читаю.
В шибку вітер
Мені постукав.
Блимнула зоря
І затремтіла солоно на віях.
Я задубів.
Спинилася земля.
Мене ніхто на світі не зігріє -
Там тільки степ
І лютий вітрюган.
Ночами хуртовина вовком виє.
Всевишній Бог возвів мене у сан
Самотності.
Усі ми не святії.
І я також.
І ти, маленька, й ти...
Не каюся,
Ні хвилі не жалію.
Ти хочеш досягнути висоти,
Я ж – глибини –
І птицею не вмію...
Віщують ранок півні на зорі,
І я, зовсім один на білім світі,
Молюсь за тебе Богу на землі
І вірую,
що за зимою –
Літо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210194
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 09.09.2010
Мово рідна солов,їна
Ти одна моя єдина!
Лине пісня твоя мила
І барвиста і грайлива,
В ній і верби і калина -
Все це наша Україна
Українська рідна мова,
Як троянда пурпурова,
Як сопілочка дзвінка,
І яскрава як зоря
Весь народ це пам,ятає
Із сумліням все вивчає
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210000
дата надходження 08.09.2010
дата закладки 08.09.2010
В пору жайвора серце крається,
стежка юності – не вертається.
Падолистом слід засипається,
стежка матері-не вертається.
Забіліли в неньки коси, забіліли,
заболіло дітям серце, заболіло.
Забриніли нотки смутку, ніби струни,
промайнули дні веселі, промайнули…
Засніжило світ, запорошило,
- Бережіть себе, неньку прошу я.
Щоб з усіх доріг і стежин усіх
найдорожчую не засипав сніг.
Забіліли в неньки коси, забіліли,
заболіло дітям серце, заболіло.
Забриніли нотки смутку, ніби струни,
промайнули дні минулі, промайнули…
Дарували ви щастя синові,
пригорнути б вам неба синього.
пильнували ви долю доньчину,
берегли пісні краю отчого.
Забіліли в неньки коси, забіліли,
заболіло дітям серце, заболіло.
Забриніли нотки смутку, ніби струни,
промайнули дні минулі, промайнули…
В небі зорянім шлях золочено,
та зозулею напророчено –
через все шитво долю вишито,
полягли жита - поле вижате.
Забіліли в неньки коси, забіліли,
заболіло дітям серце, заболіло.
Забриніли нотки смутку, ніби струни,
промайнули дні минулі, промайнули…
Діти-діточки, вам залишилось,
Що моїм життям недовишилось.
Молодим зерном поле всіяла,
щастям-долею і весіллями.
Вишивалася доля хрестиком,
руки згорнуті – ті, що пестили,
пригорніть ще раз, ніби крилами...
Біль, мов білий сніг – випав килимом.
Білим килимом яснозоряним,
де ходилося – шлях розорано.
Щедро зорано, рясно всіяно:
зліва – доньчине, справа - синове.
Забіліли в неньки коси, забіліли,
заболіло дітям серце, заболіло.
Забриніли нотки смутку, ніби струни,
промайнуло все життя, промайнуло…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210015
дата надходження 08.09.2010
дата закладки 08.09.2010
...ми могли б разом малювати ці вулиці,
впадати у всі види залежності для розради,
дивитись як місто бентежно сутулиться
й вичавлює пристрасть з достиглого авокадо.
Могли б серед ночі лякати привидів,
писати записки словами душевнохворих.
Ти б вічність на стелі холодній висидів
і лаявся б дужче в звичайних заторах.
А я б тобі вголос читала вірші спотворені-
занадто повільно,забувши про ніч і наголос.
Ти б галочки ставив навпроти вершин підкорених
і пальцем розгладжував тепло-солодку паморозь.
А вранці,прокинувшись,пили б з квіток акацій-
і кожен поспішно летів би у світ гнітючий.
Окремо чи разом на тілі холодних станцій
дивились, як вірять в життя падучі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206658
дата надходження 18.08.2010
дата закладки 08.09.2010
Україно моя калинова!
Скільки лиха народ твій зазнав,
Поки вітер святої обнови
На просторах твоїх загуляв.
Скільки раз вороги ненаситно
Зазіхали на землю твою.
І ти волю свою непохитно
Боронила в смертельнім бою.
Про незламність твою і відвагу
По всім світі розносився слух,
Джерелом тої сили й наснаги
Був козацької вольниці дух.
Він гойдався в колисці вербовій
Під зажурливий матері спів,
І зростав у добрі і любові
Вільний син українських степів.
Хмільний вітер із Дикого поля,
Терпкі запахи росяних трав
І палке поривання до волі
З молоком материнським вбирав.
Недарма молодим козачатам –
Здавна звичаї ці повелись –
Батько й мати справляли спочатку
Коня доброго, шаблю і спис.
І міцніли козацькії лави,
Гартувались, як сталь, у вогні.
Дух козацької волі і слави
Підіймав наш народ до борні.
Крізь століття зневаги й сваволі,
Через терни страждань і біди
Ясна зірка жаданої волі
Україні світила завжди.
І здійснилася мрія народу:
На початку новітніх століть
Україна, здобувши свободу,
Як держава могутня стоїть!
10.01.07.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209884
дата надходження 08.09.2010
дата закладки 08.09.2010
Плавними лініями
Вишиваю на серці
Орнамент кохання.
Стібок за стібком,
Мазок за мазком...
Вшиваю зустрічі,
Прогулянки, признання...
Усе- щоб вполонити тебе,
Зупинити тримірність...
І десь на межі сьомого неба
Відпустити тебе
-"Лети!..."
А тоді задоволено
Схопити за руку,
Майже перед падінням
і прошепотіти "люблю"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204541
дата надходження 06.08.2010
дата закладки 07.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.09.2010
У серці живе Україна,
Незмінна квітучість садів.
До столу збереться родина
Співати козацькі пісні.
Всі прийдуть і батько, і мати,
І сміх буде литись дзвінкий.
Всі прийдуть до рідної хати
І день стане світлий, ясний.
Блищать вишивані сорочки
І хліб запашний на столі,
Бабуся в квітучі рядочки
Рушник вишивала мені.
Рушник вишивала на щастя,
Достаток, удачу, добро.
Рушник вишивала на долю,
Щоб сіялось в хаті тепло.
У серці живе Батьківщина,
Історія, рідний мій край,
Колоссяна й житняя нива,
Стожари, гаї, водограй.
Навіки Ти будеш тут жити,
Нестрашні ні війни, ні біль.
Навіки я буду любити
Країну калинових мрій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209804
дата надходження 07.09.2010
дата закладки 07.09.2010
А осінь я любила двічі...
Зла заздрість кралася під двері
І підлим поглядом СальЄрі
Фатально б'є і ще калічить.
Сальєрі знав свогО гріха,
А заздрість — невиправна злоба.
Вже й осінь — болісна хвороба...
Під звуки Моцарта стиха.
Все. Тепер цілком впадУ в поразку
Твоєї тиші золотої,
Бо заздрість в нашому двобої
Вже прорекла собі фіаско.
Звучанням тиші лишу згадку,
Тобі на щастя, - не на зло,
Бо як би в світі не було,
Не пізно йти і йти спочатку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209710
дата надходження 06.09.2010
дата закладки 07.09.2010
Буває так, що слова не пишуться,
Хоч ти і чуєш їх десь в собі.
Свіча згорає, і дим колишеться,
А слів немає… Лиш тільки біль.
Між серцем десь і пером загатина,
І треба дуже багато сліз,
Щоб проломити… Щоб знов крилатими
Птахами стали твої жалі.
І ти збираєш до купи зливи,
І все чекаєш свого припливу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209785
дата надходження 07.09.2010
дата закладки 07.09.2010
Скажи, мала, ну скільки тих років
Дано нам просміятися з тобою?
Ти як дитина ще чекаєш див,
Але вода лишається водою.
Та хто сказав, що треба нам вина,
Хіба вино лишає щось на згадку?
А ти спадаєш з кінчика пера
У речення, яке не має крапки
Скажи, мала, у тебе є страхи?
Бо я не вмію вчасно бути поруч,
Сьогодні ти не боляче вкуси,
І страх зніми рукою, ніби обруч.
Настане ранок - сонце обпече,
Але ж ми знали вічності ліміти.
А доти - просто оголи плече.
Дозволь вкусити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209652
дата надходження 06.09.2010
дата закладки 07.09.2010
Відбуяли сади ненавмисне,
Назбиравши життів сто валіз;
Хмара усмішок вкотре нависне,
Затуляючи промені сліз…
У зажурі – світанки холодні,
Не врятують ці сни від задух;
Залишаючи плоть у безодні
В небо лине замріяний дух…
Заплету неціловані хмари
Майже в кожне із їхніх життів
І при чому тут віра у чари,
Як я сам цього – сам захотів.
06.09.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209664
дата надходження 06.09.2010
дата закладки 07.09.2010
Одне літо на двох ми ділили колись
І кохання було лиш одне.
А що згадую це, я прошу, ти не злись,
Я ж незнала, що щастя мине.
Я ж незнала, що вірити боляче буде,
Бо не здійсниться мрія моя.
Я ж незнала, що будуть сміятися люди,
Бо любила я більш ніж життя.
Ті дні швидко минули, так швидко пройшли,
І ти зрадив, забув ти мене.
Та немає твоєї у цьому вини,
Я виню тепер тільки себе.
Бо повірила насліп я твоїм словам,
Бо хотіла у казку попасти.
Та зробити знов боляче тобі я не дам,
Не дозволю серденько я вкрасти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209509
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 05.09.2010
У нічному небі, за якусь хвилину
Місяця не стало, темрява навкруг.
Як же прикро, тяжко мені за Вкраїну
Знати, що вона тепер вже не друг.
Вона не породить красної пшениці.
Вона не співатиме хвилями Дніпра.
Не вип’єм води з рідної криниці.
Бо все в Україні тепер помира.
І красних садів, і пахучих квіток,
І могучих Карпат не побачиш,
Якщо будеш, люд мій, боятись думок,
То гірко, то тяжко заплачеш.
Мовчати не треба, ховатись в кутку,
Бо все це вбиває країну.
Співати народную пісню дзвінку,
Боротися за батьківщину.
Любити всім серцем, душею і тілом.
Любити у щасті й біді.
І все говорити, що думаєш сміло,
Й померти не стидно тоді.
Бо занапастили негідники-люди,
Цю землю - могучу, святу.
Борімось народе, борімось усюди
В якому не були б краю.
Чи схід це, чи захід, нам байдуже всім.
Бо всі ми єдина держава.
Єднаймось народе, Вкраїну любім!
Тобі буде всім людям слава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209512
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 05.09.2010
Наповнені горем очі
Убиті болем і пустотою
Недоспані колись ночі
Віддаються зараз луною
Без розуміння без ласки
Болить юна душа
Що не бачила казки
Що залишилась одна
І так хочеться притулитись до когось
Щоб тепло і ясно було
Щоб почути рідний голос
А інше вже все одно
Але все виходе не так
Лиш по серцю в нього топчуться
Одинокий як в небі літак
Під дощем з горя мочиться
Лиш складе до купи серце
Кимось розбите давно
Знов розіб’є його в скельця
Кохання що від нього пішло
І вже не допомога дурман
Залічувати рани на душі
І перед очами густий туман
Коли згадуються чиїсь вірші
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209413
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 05.09.2010
Україно - ти героїня мати
Спіткала тебе доля землю захищати
Ти пройшла тернистий шлях
Не згасла надія у людських очах
Пережила голодомор війну
Непобоялася страху
А зараз ти немов калина,
Немов чорнявая дівчина
Ліси твої, прозорі ріки
Усе це нам лише на втіху
Милує зір твоя краса
Бо це є рідная земля
18.03.2010р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209395
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 05.09.2010
Холодний кришталь цілував мої руки,
Холодне залізо у серці пекло...
Холодні, безжальні, пронизливі звуки...
Холодне повітря у груди текло...
І вітер холодний зривав мої сльози,
З обличчя змиваючи тугу й печаль...
Холодні думки і безжальні морози...
Холодний кришталь,
холодний кришталь...
Густе, наче сніг, тягнулось повітря,
Збивало із ніг, як камінь в плече.
І гострився біль, напинав свої вістря,
Аж чулось як кров коло серця тече.
Холодним цілунком спокутуєш зраду,
З обличчя знімаючи сніжну вуаль...
Та в серці твоєму давно вже, я знаю,
Холодний кришталь,
холодний кришталь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209402
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 05.09.2010
Я знаю, що сонце без тебе яскраво не світить,
Що ллє, мов з відра, цілу ніч невгамований дощ,
Що в’януть усі, недаровані веснами, квіти,
І в серце моє не заходить проміння у товщ.
Я знаю, що зорі без тебе сіяти не можуть,
Що тільки туман огортає самотню траву.
Що кожен свій день, та і ніч свою, зрештою, кожну,
Існую лишень, я без тебе уже не живу.
Я знаю, що душу без тебе слова не зіргріють,
Що кілька сльозин, - і вже все у своєму руслі.
Що стануть неплідні наївні і спраглі надії,
І в небо не час, і не місце мені на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209373
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 05.09.2010
Я оп’яніла від твого вина,
Налите у бокал кохання,
Розквітла у душі весна
Від щирого зізнання.
Слова солодкі на вустах
Шепочуть ніжно ніччю,
Взаємна пристрасть у очах
Полонить нас у вічність.
Яскравим полум’ям життя
Уперше народилася тобою,
А почуття у вирій долетять –
Пірнаючи у щастя з головою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209376
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 05.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2010
При світлі вуличних ліхтарів
незнайомець торкнувся рукою.
Неначе незайманець у купі слів
він йшов ледь притомно за мною.
Курив сигарету, хоч пальці – німі,
шукав на плечах моїх долю.
А я посміхалась , мов сонце в зимі:
не дав його дотик спокою.
Та надто коротким був спільний шлях,
і дихання вмить перервалось...
Коли повернулась, він зник, наче птах,
якому летіти жадалось...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209332
дата надходження 04.09.2010
дата закладки 04.09.2010
Прийде той час коли повернеться любов
І танцем обернеться світ фортуни
Нехай щастить тобі, або щастить обом.
І більш ніколи не порвуться струни.
Ти засинати будеш знову, як маля
В обіймах щирих на грудях і сни солодкі...
І буде квітами засіяна земля,
А миті у печалі будуть най самі короткі.
Ти тільки вір, танцюй, співай і грай!
Нехай від долі нашої і все залежить
Але ж і ти часу не гай, не тлій і не згасай!
Бо Бог з небес за нами, як учитель стежить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186387
дата надходження 27.04.2010
дата закладки 04.09.2010
П-ерший раз у перший клас
Е-кс малюк іде у нас,
Р-анець взяв через плече,
Ш-ироко ступає, і
Е-нний раз пита, чи
В-се він при сОбі має,
E-mail пошту, sms, на
Р-оки вплива прогрес, і
Е-кскурс в "комп" для нього - гра,
С-тільки інформації,
Н-ам задуматись пора,
Я-к росте формація !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208736
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 04.09.2010
...їй часто доводилось губити тіло в чужих сорочках
і коли говорила про долю - завжди навхрест пальці.
На шкірі ножем малювала, а потім цілющі примочки
і небо ковтала в пігулках (неначе це кальцій).
Така необхідність не плакати, щоб не втішали,
поламані нігті не зменшують кількість подряпин.
Тепер буде важче - бажань залишилось так мало,
в її механізмі загублено спокій, як клапан.
Усе поступово набридло і дуже втомило-
начхати на тіло,лише б не душею розплата.
Живе, непокоїться, плаче, всміхається мило
і потайки вірить,що вдасться себе врятувати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208991
дата надходження 02.09.2010
дата закладки 04.09.2010
Від неї чекали стабільність,
Вона ж – божевільна була,
Шукали навіщо покірність,
Як вільна у неї душа?
Її прикрашали суспільством,
Та гарна вона й без прикрас,
Моделлю робили у дійстві ,
Та власний у неї показ.
Вона надихала на мрії,
Та в казки не вірить цей світ,
Майбутня вона ностальгія –
Для неба яскравий зеніт
Цікавістю бавила огляд,
Та бачили в ній лиш людину –
Небесний у неї був погляд
Й приховані білії крила…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209307
дата надходження 04.09.2010
дата закладки 04.09.2010
Звільни мене від вереску вагань,
Німого божевілля з тілом змови,
Напівзабутих снів. Напівбажань,
Обірваних цим вітром на пів слові.
Звільни мене. Хіба ж ми не раби?
Хіба ці хмари зріють не над нами?
Все змиє злива з присмаком вини.
Гірка вода, дарована богами.
Звільни мене. Зніми тягар з душі-
Слова як срібло, вилите у кулі.
Слова як пил, їх душать лиш дощі.
Слова , яких я досі ще не чула.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209304
дата надходження 04.09.2010
дата закладки 04.09.2010
Роса на ногах нагадує море.
Втонути б у ній хоч на хвильку життя.
Я буду вертатись до волі не скоро.
Затиснуть мене у великих містах.
А там задзвенять всі монетні будівлі,
Посиплеться зверху пронизливий дим.
Я буду темніти при ввімкненім світлі,
Та навіть тоді світ не стане гидким.
Втрачатиму швидко єдине натхнення,
В сміття викидатиму власні думки.
Та я повернуся у час рівнодення,
Коли не літатимуть пил-літаки.
Та я повернуся.. Можливо, не скоро.
Коли добудую великі міста.
Роса на ногах все ж залишиться морем,
А хвилька- тривалістю всього життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209299
дата надходження 04.09.2010
дата закладки 04.09.2010
Я твiй янгол ,чи може я вiдьма,
Що злiтає у вирiї в нiч ?
Чи я сонце, що жарить опiвднi-
РозкалЕне, гаряче, мов пiч ?
Cнiг на голову та з заметiллю,
(цих питань намотався клубок),
Чи дитина, що грається з тінню,
Чи немiряних мрiй пастушок ?
Прийде час, твоє серце пiзнає,
Ким би я у життi не була.
Не помилиться той, хто кохає,
Бо кохання дарує дива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206949
дата надходження 20.08.2010
дата закладки 04.09.2010
это стихо написалось сначала на украинском языке, а потом, через день или два, на русском:
[i]Ах если б день, да постучал в окно,
Её рукой... легко, почти неслышно...
Зажмурившись, как солнцу, что взошло
Я б на крыльцо, босым, к любимой вышел...
И замер вдруг, не зная что же делать...
Глаза ли, руки, губы целовать?..
Люблю. Люблю... и хочется так... верить,
Что ты придёшь... в окно мне постучать... [/i]
На украинском можно прочитать здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204149
Иллюстрирует стихо фотография прелестной киевлянки, Насти.
Фотография опубликована с разрешения
её: http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=11663
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204230
дата надходження 04.08.2010
дата закладки 04.09.2010
Цей вересень ізнов формує запах цноти
Із пахощів шафрану, кави і кориці,
Із меду, що із тіл дівочих вже сочиться
В передчутті незнаної ще насолоди,
Із аромату рому, м’яти і ялиці.
В основу запаху кладе він хтивий мускус
І додає осінніх квітів – більше, більше,
І цинамону півтони, і ніжну свіжість
Шкільного фартуха, крохмаленого густо,
Зітхання опівнічні перші й перші вірші.
І запахом новим, незайманим і чистим,
Вгортає юнку, що у хвилях біоритму
Не спить біля вікна, гаряча і розкрита,
А нижче поверхом чиїсь тріпочуть ніздрі –
Там спить безумний парфумер, і поруч – бритва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208843
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 04.09.2010
І знову обережно ступа осінь.
Уважно загляда мені в лице.
Хоч серце ще тепла у літа просить,
Приймаю, як належне, все оце.
Милуюся останніми квітками.
І їх красу надовго збережу!
Я сміло йду осінніми стежками.
І осінню у розпач не впаду.
Я слухатиму туги журавлині,
Та в серце не пускатиму печаль.
Не дам думкам зітліть у павутинні,
І душу не обійме мою жаль!
Жаліть не буду, що скінчилось літо,
І мрій розбитих тонких, як кришталь.
Всі негаразди посмішкою змито.
І згине десь у просторі печаль.
Ми з осінню зустрілися віч-на-віч.
Так будь зі мною, осінь, заодно!!!
Коли в житті моїм наступить ніч,
Сховай мене надійно під крило!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208759
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 04.09.2010
Я завидую тем поэтам, что чуть только за карандаш
(В космос вмиг улетев при этом), входят в рифмы крутой вираж.
Нет, не завистью чёрной чёрствой, им ни в коем не запрещу…
Просто я мечтаю об этом, просто тоже я так хочу.
Строки сочинять безмятежно, лабиринты строить из слов,
Пару фраз начертать небрежно, глядь в листок – вот и стих готов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209287
дата надходження 04.09.2010
дата закладки 04.09.2010
Золоті лани пшеничні,
солов'я спів з гаю лине,
місця Львова історичні -
все це наша Україна.
-------------------------------
Білі велетні каштани,
липи цвіт, бузку, калини,
на Херсонщині баштани -
все це рідна Україна.
-------------------------------
Поля соняхів просторі,
річки, гори, полонини,
схід, Донбас, Азовське море -
все це вільна Україна.
-------------------------------
Крим, блакитне море Чорне
і Полісся, яр, долини,
запорізький край моторний -
все це славна Україна.
--------------------------------
Синій сильний Дніпр могутній,
Київ-батько на вершині
неповторний, незабутній -
все це ненька Україна.
---------------------------------
Харків, Рівне, Луцьк, Полтава,
слобожани, буковинці,
Ялта, Миргород, Свалява -
щастя всім вам, українці!
22.05.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191363
дата надходження 23.05.2010
дата закладки 04.09.2010
Я подарую Вам, бабине літо,
Таке щоб на серці стало тепліше.
А щоб не було акварелі розмито.
Можно про осінь, та тільки тихіше.
Я Бабине літо, вам подарую.
Нехай жінка-осінь ходу зупиняє.
Журавлів, павутинням на небі малюю.
Тому хто надію на нього плекає.
Ласкає сонце годинник промінням.
Хмари жбурляються мокрими кульками.
Гріються змії, під грубим корінням...
І дозріває в городі буряк із цибулькою.
Я подарую Вам, бабине літо.
Поніжтесь під сонцем останні хвилини.
Бо осінь прийде, як диряве корито.
Яскраво нагадують осінь і грона калини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208623
дата надходження 31.08.2010
дата закладки 04.09.2010
На мене падав дощ, а я лежав на лаві
З закритими очима і блискавки яскраві
Частенько мерехтіли, ховаючись за хати
У небі гупав грім хотів мене злякати.
Та я не із лякливих, я підіймав долоні
До жирних сірих хмар, що воду лили зовні.
Летіли з неба кулі чималі і мізерні
Я жадібно ковтав п’янке прозоре зерня.
А дощ зростав щомиті і скоро став стіною.
Так швидко все промокло, що на мені, зі мною...
Лилось по всьому тілу струмками-рівчаками
Щоби не захлинутись – я вкрив лице руками...
Холодні краплі били і наскрізь пробивали,
Змиваючи з душі рубці від слів зухвалих
Змиваючи образи, що глибоко сиділи.
Лились безбарвні сльози і моє серце мили...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209267
дата надходження 04.09.2010
дата закладки 04.09.2010
Тонесенька черга на автовокзалі,
А в ній – стру́нна па́ця, така довгоніжка,
В смачних кольорах анілінових талій
Стоїть і ...і книжку читає, в маніжках.
І я закохався. Я поглядом змерзлим
Скакав на тепло її літературне,
Я слав невимо́вні кохяннячні тези
Намрійних цьом-цьо́мочок аплікатурних.
Нарешті! Всміхнулась.І ви́нним мур-мурком
Вкропила розмови сама кашова́ренні:
“Пробачте за кни́жкову цю палітурку -
Лишались у продажу – тільки обшарпані...”
02.09.10 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209082
дата надходження 03.09.2010
дата закладки 04.09.2010
Собою підпираючи старий паркан,
Дивуюся, як швидко гуркотять колеса.
А осінь росклада смішний багаж,
Розвішує червону і руду танцюючу одежу.
Метаморфози виглядають зі шпарин,
Холодним поглядом зелених слив.
Небесне яблуко украв баран дурний,
Десь покотив, сховав, а може з"їв.
Біжу на випередки з часом, рву галуззя.
Ковтає горизонт стовпи й дахи...
Ах осінь, тобі я рада, мов подружці,
Але любов моя, любов моя не ти!!!
Сьогодні народилась, птахою кружляю,
Перемагаючи спокуси, лінь, страхи,
Росту, напившися любові з небокраю,
У тебе на долонях наберусь снаги...
Хай в"ється виноградним вусом час,
І гроном золотим лягає у підкочений поділ.
А осінь, бачу, світ бере на абордаж.
А я тікаю, щоб лягти віршем на стіл!!!
04. 09. 2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209261
дата надходження 04.09.2010
дата закладки 04.09.2010
Коли я дивлюся відкрито,
Мов промінчик, граюсь з тобою,
Ти кажеш: я – несамовита,
Адже погляд – то моя зброя.
Коли я мовчу загадково
(Так буває завжди перед боєм),
Ти знаєш: це невипадково,
Адже мова – то теж моя зброя.
Усіх тих слів несказаних,
Тих думок, тобою не прочитаних,
Ти боїшся, мов чорт ладану.
І втік би давно, та запізно вже.
І якщо я колись заплачу
Від різкого нестерпного болю,
Тоді ти нарешті побачиш,
Що навіть сльози – моя зброя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209229
дата надходження 04.09.2010
дата закладки 04.09.2010
На стихійних ринках продають той дощ,
що падав на гниле те сиве листя...
А тим часом вчора львівський сивий бомж
Вдихав сухий асфальт із вмістом кисню.
На полях зітхала осінь до весни -
Казала, що засне собі в болоті...
А тим часом вчора я дивився сни,
бо знав, що сон цей був давно самотній.
Всі вулиці давали світу зброю,
калічила вона і попадала в ціль...
А тим часом вчора ці хвилі з моря
Говорили з сонцем про солодку сіль
А над Говерлою сходило небо -
холодний дощ із вітром кружляли вальс...
А тим часом вчора ці тихі верби
співали про те, що не існує нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209194
дата надходження 03.09.2010
дата закладки 03.09.2010
О мій Ісусе, пробач мені
За все те зло, що я вчинила Тобі,
За всі думки мої і всі слова,
Якими образила Тебе я.
О мій Ісусе, пробач за вчинки злі,
Розкаяні і нерозкаяні мої,
Які я памятаю, і які забула,
Коли моя душа злостива була.
О мій Ісусе, пробач за неувагу,
За час, що я Тобі так мало приділяю.
Ти ж так терпляче чекаєш щодня
На мою молитву, в якій з Тобою я.
О мій Ісусе, пробач за те,
Що моє серце камяне.
Ти вмер за мене на Хресті,
А я так мало віддаю Тобі ...
Пробач за черствість інших людей,
За тяжкі гріхи - вбивства власних дітей,
За пянство, здирства, за крадіж і зраду, -
Не дай їм впасти у пекельну яму.
Пробач, Ісусе, за життя "лише для себе",
За жадібність, обман і зло щоденне.
За все Ти нам пробач, Ісусе,
Бо Ти ж нас любиш, дуже-дуже ...
18.08.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209152
дата надходження 03.09.2010
дата закладки 03.09.2010
Чому в душі обман, чому на серці пута?
Чому на замість меду в твоїх вустах отрута?
Чому, якоїсь миті, переплелися долі?
Чи у твоїм житті не вистачало болі?
Та ні, в твоїм житті всього достатньо було...
Ти бачила, ти мала, ти майже все відчула.
Ти випивала душі, ти серце виривала,
Не брала полонених... І крижаною стала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209161
дата надходження 03.09.2010
дата закладки 03.09.2010
Несу тобі в дарунок осінь,
Що кольору моїх куч́ерів.
До тебе в сни приходжу й досі
Віршами стукаю у двері.
А ти відчинеш. «Як жилося?»
- спитаєш вже так звично й просто.
«Як вам жилося, пані Осінь,
Моя завжди самотня госте?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208502
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 02.09.2010
Я її примусив усміхнутись…
Щоб повірити, що це не казка,
Я просив: “Дозволь мені торкнутись
Губ твоїх коралових. Будь-ласка…”
Я спитав її: “Моя маленька,
Ти навчиш мене Тебе любити?”
А вона всміхнулася: “Дурненький!
Будь собою! Спробуй просто жити!”
Я спитав, згораючи від страху:
“Чи дозволиш ти себе кохати?”
А вона сказала: “Не у мене
Ти повинен дозволу питати…”
А у кого? Боже мій, у кого?! –
Крик на волю вирватися хоче…
“Запитай про це у серця мого”,–
Відповіла, опустивши очі…
Серденько! Сердечко! Моя пташко!
Повернись до мене, я чекаю…
Боже мій! Сказати це так важко…
Дівчино! Я так тебе кохаю!…
16.05.2000 р. Corvin
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204511
дата надходження 05.08.2010
дата закладки 01.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.09.2010
Випали рясні дощі,
В лісі виросли гриби,
Великого кошика візьму,
З друзями до лісу піду.
Назбираємо ми різних їх
І опеньок, і маслюків, і білих,
Підберезовиків, лисичок крутих,
Головне, щоб добрих і їстівних.
А не мухоморів червоних,
Красивих але отруйних
Чи блідих поганок поганих,
Таких, смертельно страшних.
Головне, щоб відпочили,
На природі побули ми,
Гарно час всі провели,
Свіжим повітрям подихали.
А потім ще шашликів зробили,
Добре випили і закусили,
Поспівали під гитару пісень,
І весело провели день!
О, це так краса!
О, це так осінь золота!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208790
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 01.09.2010
Цінність в речах-
цінність, заглиблена
у чужий вірш.
І руки пахнуть її
кремом.
До сліз рідна наклейка
з Богородицею
і його ММС, що не
дійшло.
І чай, що нагадує
мені тих 10 днів.
І сенс, захований
та притрушений осіннім
листям.
Усе це гріє серце,
що прагне
сонця і ВАС,
мої любі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208700
дата надходження 31.08.2010
дата закладки 31.08.2010
Безсилля. Страх.Передчуття
Осінньої важкої миті.
На роздоріжжі знов життя,
Шляхи ж усі дощами змиті
Чи варто вибирати, йти?
В безодні проклятої ночі
Не утекти від самоти…
Мов жах її порожні очі.
Упав листок сухий до ніг,
Мов осені німе послання:
«Я вже ступаю на поріг…»
Як сивина в волоссі рання
Та горобина за вікном,
Що стала наче краплі крові.
Життя пройшло шаленим сном,
Лиш вітер виє у діброві.
У листі кленів та осик
Хихочуть тіні і примари,
Останній промінь сонця зник,
Летять кудись байдужі хмари…
І не відкрити вже повік,
Засохли і опали крила…
Так палко Осінь я любила…
Та долі розійшлись навік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208716
дата надходження 31.08.2010
дата закладки 31.08.2010
Хочу гори подолати,
Хочу зрушити мости,
Хочу річки обігнати,
Повернутись "там, де ти".
Літо знову розпочати
І відчути запах квіт.
Руки твої в свої взяти.
Розтопити навіть лід.
Осінь дійсно наступила
Та живу, немов тоді –
Там, де я тебе зустріла,
Де зірки у золотій воді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194194
дата надходження 07.06.2010
дата закладки 31.08.2010
По Г.С. Сковороді
Іду Садом Божественних Пісень,
Вникаю серцем у чарівне слово,
Згоряє з обрієм останній літній день,
З великим Всесвітом заводжу я розмову.
Всесильний Боже, царю трьох світів!
До тебе йду слідами Метра Волі,
Я слухаю його пророчий спів,
Вслухаюся у кожен звук до болю.
Як і колись роздори на землі,
Кубло обманів й злочинів вирує
І чисте серце, наче у броні,
На цій землі, напевно, не ночує.
Бо і броня безсильна перед злом,
Що вперто набирає оборотів,
Спішли послання із святим Павлом,
Вкажи нам як зробити злу супротив.
Духовний Метре, Савович, навчи
Як віднайти ту Силоамську купіль,
Перемогти смертельнії гріхи
І неопалену купину взріть всім вкупі.
Як стати воїном над страхом у душі,
Як з чистой совістю і не боятись вмерти?
Знижайтесь, ангели - проснулися мужі.
Ми йдем, ми - сильні, ми - сильніші смерті!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208706
дата надходження 31.08.2010
дата закладки 31.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.08.2010
Забуваючи про гріх,
Немов в безодню,
Падаю в любов твою
І чую бісів сміх.
Що мізками грає,
Гормонами перебирає,
Голову затуманює,
Пристрастю зазиває.
Десь , в глибині душі,
Болить черв`ячок мій,
Кровоточить він...
В підсвідомості ловлю сни.
І бачу тебе- бісів син,
Як ти серце моє їси...
Плямкаєш від задоволення,
Насолоджуючись любов`ю.
Я в полоні твоїх чар,
Знову ті ж граблІ...
Душа моя не плач,
Будуть інші, погожі дні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208024
дата надходження 27.08.2010
дата закладки 31.08.2010
…Я так вже стомилась.
Занизила всі свої мрії,
Захрипла кричати «зумію»
І лізти угору.
Я так вже стомилась від бігу,
В душі сивини наче снігу,
Я хочу додому…
Я хочу до тебе.
Я хочу твій погляд ловити,
В тобі одному умістити
Земне і небесне.
Я більше не хочу гонитви,
Я гімни зміню на молитви
За нас і за весну…
Я так вже стомилась…
Сховай, пригорни, як дитину,
Я тихо схиляю коліна,
Нічого не треба…
Я каюсь в своєму хотінні
Піймати зорю. То все тіні.
Я хочу лиш щастя…
Я хочу до тебе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208443
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 30.08.2010
Мій світ зігрітий сотнями долонь
і кожен другий тут вчиняє бучу.
Далеке щастя - марево з безсонь,
загорнуте у небо й біль колючий.
Мій світ обмерзлий променем тепла,
де завжди вихід є з кінця тунелю.
Майбутнє, знаю, кличе в своїх снах,
мов літо, що тріпоче десь в пустелі.
Мій світ жорстоку ласку не злюбив,
тепер самотність ніжна до нудоти.
На полиці рядок безсмертних див,
які загинуть завтра, я ж не проти.
Мій світ блукає між нових рядків -
у віршах - він сховав там своє кредо.
На клаптику життя вкраду сім днів,
щоб встигнути змішати сіль із медом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208560
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 30.08.2010
Зв"язую день і ніч сіруватим дощем.
Підкочую штанці, знімаю босоніжки...
На мене ніхто не дивився так щемно,
ніхто, окрім тебе і кішки...
Торохкотять в порожні вікна
дрібні і невеселі перли-краплі,
А ти до мене знову липнеш...
Ніяк ключем в шпарину не потраплю...
Липка одежа затісна й холодна,
Тріщать від хвилювання петлі...
Ах, попадаюся вже в котре,
на лестощі твої, на губи теплі...
Ще буде день і буде ніч гаряча,
Ще висмикнуть нас любощі із буднів.
І ти крилату знов мене побачиш,
І босоногу,і малу, ну як таку забудеш?!
30. 08. 2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208414
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 30.08.2010
А я живу заради зустрічі з тобою,
Заради ніжності,любові,теплоти,
Щоб ти торкнувся ніжно так рукою
Й подарував промінчик доброти.
Заради ласки,ніжного цілунку,
заради щастя і майбутнього краси,
заради вічного кохання - подарунку
Який не зможуть відібрати в нас роки.
Я хочу бачити щодня і щохвилини
твою усмІшку,блиск очей твоїх,
І знати,що на світі є людина,
Яка є втіленням усіх надій моїх.
А я живу,заради зустрічі з тобою
щоб дарувати ніжність та любов тобі,
і щиро вірю,що лише зі мною
ти прагнеш поруч крокувати у житті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205862
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 29.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.08.2010
У чистому небі – і мрії насичено сині;
Вони б умістились в фіалах очей говірких..,
Ти знаєш, а я ще не був щасливішим донині,
О так, тепер повно відмінностей – бозна яких!..
А в ніжних руках стільки ласки, що хочеться смерті
І перші цілунки такі ще – живі й боязкі!.,
Ти знаєш, у мене, наївного, мріяння вперті –
Мені б тільки болі забути: колишні, різкі…
Не треба дощів – так лякають ці хмари (як танки);
Не було би зливи – не було б тоді і ярів…
Ти знаєш, я вкотре у тобі стрічаю світанки,
Хоча, чомусь думав раніше, що й день догорів…
29.08.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208392
дата надходження 29.08.2010
дата закладки 29.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.08.2010
Вона прийшла ніби зі сну,
Чарівна мить.До неї йду.
Любов була п’янким вином,
Та ніч дарована нам двом…
Для мене ти, для тебе я
І вітру свист над головою,
У травах згублена зоря
Тут знайдена тобою й мною.
Доріжка місяця в воді,
Вже полум’я згасає,
Розмиті зорі золоті,
УсмІшка розквітає…
До тебе йшла я стільки літ,
Ти як вогонь манив мене,
Бо ти для мене цілий світ,
Бо я,палкий, люблю тебе!
Написаний давно)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197171
дата надходження 22.06.2010
дата закладки 29.08.2010
…Розкажи мені всі таємниці за чашкою чаю…
Говори… Нам недовго лишилося ще говорити…
…Бо як тільки дотліють за вікнами сутінки, знаю,
Мовчки підеш кудись… Лишивши свій чай недопитим…
Ти щоразу малюєш портрет спорожнілого міста
І так мрієш лишитись у світі нічної краси,
Зупиняєш свій погляд на рано пожовклому листі,
Проводжаючи на перехрестях спізнілі таксі.
Ти вже звик розділяти безсоння з дахами будинків,
І губити до ранку свій погляд далеко внизу,
Надивившись на місто, на те, як дрімають зупинки
І самотні авто подорожніх додому везуть…
Ти вже знаєш, як тишу провулки невтомно хоронять,
Проводжають сарказмом усіх перехожих своїх…
Розкажи мені Хто ти у темряві цій… Охоронець?
Провідник на десяткові схожих до болю доріг?
Ти шукаєш метафор нових для цих заспаних вулиць,
І ти ладен послати до чорта усі ліхтарі…
Міліарди разів, як не більше, тобі раптом чулось,
Як шепочуть у темряві цій світлофори старі.
Ти так любиш розмови якісь безголосі вокзальні
І на вулицях слухаєш змовклих давно вже музик…
Коли ніч поцілує тебе іще раз на прощання,
Розкажи мені щось про свій повний примарами світ…
Ти вже звик, що години крізь тишу повзуть так повільно…
Щоб схибнутись потрібно зробити не більше, ніж крок…
Розкажи мені Хто ти… мабуть, ще один божевільний?
Просто виграв у долі раптово щасливий квиток?
Розкажи мені всі таємниці за чашкою чаю…
Говори… Нам недовго лишилося ще говорити…
…Бо як тільки дотліють за вікнами сутінки, знаю,
Мовчки підеш кудись… Лишивши свій чай недопитим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206201
дата надходження 16.08.2010
дата закладки 29.08.2010
Кинути камінь у вікно, що навпроти і дивитись на смерть світла,
всі мої вигадані боги давно сплять і їм байдуже на світлі ночі.
Бачу, як сивий таксист ділить з янголом небо лише на літри
і при цьому сміється з своїх анекдотів, певно вмерти не хоче.
З янголами страшно зав"язувати дружбу, чекати в гості -
ти їм наливаєш кави, а на свято щось неодмінно міцніше.
Потім усе по сценарію - янголи плачуть і в постіль,
а ти підбираєш з підлоги пір"я і чуєш подихи тиші.
А на ранок вони зникають, не залишивши навіть записки-
лише розбите скло, недопалки й пір"я по всій кімнаті.
Не витримує мрія і я не витримую... тиску-
прилітайте сьогодні, запросим таксиста на party...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207898
дата надходження 26.08.2010
дата закладки 29.08.2010
ти мусиш жити. навіщо тоді народився?
нащо під серцем мати так довго носила тебе?
чому не йдеш, навіщо ось так зупинився?
не смій продавати дияволу душу й себе.
вгамуйся,ти що? задля чого хочеш
піти в невідоме ніким страшне забуття?
проблеми,кохання,невдача? зурочиш.
й не буде вже потім тобі каяття.
одна за одною. цигарки-насіння.
хай краще вони. може чимось спасуть.
зуміти вижити - це також вже вміння.
у ньому можливо знайти життя суть.
25-27/08/2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208049
дата надходження 27.08.2010
дата закладки 29.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.08.2010
Я хочу попросить у долі квітку, схожу на тебе,
А потім - промінь сонця і шматочок неба.
Щоб згадувать тебе, як будеш не зі мною.
Щоб ще палкіш кохати і марити тобою.
Я мрію спати вічно, коли мені ти снишся.
На тебе за життя все, не зможу надивиться.
Ти кращий за свободу! Кохаю тебе я.
І прокричати хочу: " Я лиш твоя! Твоя!"
Та я не впевнена, чи це потрібно,
Бо знаю, що не любиш мене ти.
Можливо я тебе не гідна?
А може просто не зійшлися ми...
... Для мене ти як квітка - далека і чужа,
Ти, як промінчик сонця,- він ввечері зника...
Квітка ця зав'яла, і сонечка нема...
Я зрозуміла - ти не мій!
Та й я вже не твоя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205396
дата надходження 11.08.2010
дата закладки 29.08.2010
Ми чесні були, я перед тобою
і ти була...горіла, але вбереглась,
моя нудьга, не зніметься рукою -
з журбою радість обнялась!
Я забуваю все і все втрачаю,
немов так хочу, хочу, щоб мені клялась
моя надія, я благаю,
щоб із журбою радість обнялась!
Я знаю, що гордишся ти собою,
мені ж байдужа гордість - це пусті слова,
моя надія з тихою нудьгою
живуть разОм, а чесність нежива!
У сірих барвах роздум й каяття,
але завжди зелене, друже, дерево життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208346
дата надходження 29.08.2010
дата закладки 29.08.2010
Пост скриптум – все несказане між нами,
Маленька сповідь серця між рядків,
Слова розбились й виклали орнамент.
Із половинок значно менших слів.
Пост скриптум – йдеш і опустивши очі,
На аркуш білий скапують крапки,
І під диктовку вітряної ночі
Нотує осінь втомлено рядки.
А над землею воскресає тиша,
У світі, не розбудженому ще,
Де ти натхненно пишеш, пишеш, пишеш…
По гладі вулиць вицвілим дощем…
Хай кожне слово – з тріском рветься нитка,
На зламі двох натягнутих світів.
Та ти залишив теплий свій пост скриптум,
В одному з невідправлених листів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196071
дата надходження 16.06.2010
дата закладки 29.08.2010
По дорогах мандрів, одіссей
На квитки вимінюємо відчай,
А на паспорт доля нанесе
Наші візи: хто – в вогонь, хто – в вічність,
А кому – на дно. І як поет
Правиш рибам мантри з хрипотою
І живеш на тій одній з планет,
Де любов римується з бідою.
Хто ти був – мій ангел? Рідний друг?
В чорну ніч, волаючу, тривожну
Я зуміла руку простягти...
Та вона зосталася порожня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208318
дата надходження 29.08.2010
дата закладки 29.08.2010
Що є слова – всього лиш звук.
Його не спинить помах рук.
Слова – це янголи і біси,
Це шоколад і гострі списи.
Слова – це смерч і вітерець,
Це є початок і кінець.
Це сміх, що із очей проллється
І лезо, що у плоть ввірветься .
Слова – це помста, підлість, зрада,
Добро, натхнення і порада.
Це злість, прокляття і.... кохання.
Вітання, щирі побажання.
В словах – образа, каяття.
У них - усе наше життя.
Слово зігріє і навчить.
Тож говоріте!!! Не мовчіть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203158
дата надходження 28.07.2010
дата закладки 29.08.2010
Поки вирiшуєм хто більший патріот,
В той час Вітчизна вже від нас тікає.
А за кермом черговий ідіот
Нам "хліба і видовищ " обіцяє.
Їмо той хліб та живимо виставой,
І як завжди марнуєм цінний час...
Коли насправді діяти почнемо
Тоді і справжнє щастя буде в нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208321
дата надходження 29.08.2010
дата закладки 29.08.2010
На полотнищі цих сонячних днів під завісою серпня розливається вир свідомості… хвилі ностальгії кольоровою теплою гамою, коловоротом стікають у вчора, дещо втрачають яскравість, залишаючи барвисті відбитки найкращих хвилин на долонях…
Намагаюсь втримати пальцями теплі сонячні зайчики найкращих спогадів, найкращі моменти, намотую проміння на пальці, вплітаю сонце у волосся, а вітер по-зрадницькому скуйовджує всю рівновагу мене і світу, він жене мене, час, дороги і ріки в завтра, до кінцяпочатку літаосені… між всіма літерами, поглядами, рядками і рухами – вона, як тиха бронзова тінь… у всіх очах, словах, відчуттях – її прозорий прохолодний солодкавий подих, ця осінь… таємничий зблиск вечірньої роси, дивний відгомін малинового заходу… малішання серпня, старіння розмореної спекотними вечорами повні… натяки на фінальність.
Натяки на дальні дороги, на проминання і повернення… на зміни.
Минають дорогою спогади, дежавю, зустрічі і краєвиди. Люди зі світлом у волоссі, із випадковою щирістю посмішок, із повними кишенями щоденних клопотів, утомою заплечима і безтурботністю в розгойданих руках стрічаються мені. Прямую назустріч западанню ще одного дня. Не маю з собою ні кишень із дріб’язком щоденності, ані паперу й олівця, анічого. Вбираю долонями світло, всотую запах стиглого літа, вчувається в ньому щось прощальне, таке щемливо щире, таке до сліз хороше, аж за щастя темні скельця перед носом… Розчинитися б у цьому дні, як він розчиняється між стінами міста, спливає між бруківкою, по шпилях і піддашшях, губиться в тінях та на павутинні стареньких горищ. Останок серпня спадає зернинами теплого сонця в зіниці голубів над майданом, літо котиться як стиглий овоч, видноколом – по горбах і верхівках дерев, по світлих дитячих маківках та щасливих материнських посмішках, торкається міцно стулених уст і долонь закоханих, рельєфно вливається між борозенки часу на старечих руках і лицях, схожих на ікони проти сонця. Стигле місто утомлено проводжає ще один день, ще одне коло над нами робить сумний лилик…
Ти іди, не затримуйся, у тебе ж розклад, справи і плани. А я ще зачекаю, залипну, зачеплюся хоч на крихту тут… на трішки, як літописець– той, хто напише літо на дощовому асфальті вересня, на барвах жовтня, нагадаю вам літо, як першооснову вашої осінньої ностальгії. Позбираю всі краплини і піщинки – наш найдорожчий врожай – миттєвості щастя, абсолют і досконалість, щирість і прості слова, погляди прямо у вічі, найщиріші емоції, кадри найрідніших хвилин, все, що розриває від неможливості опису, все вище від щоденної радості, що буває тільки раз, всю щорічну неповторність емоцій на смаглявих вилицях літа.... все, що можна забрати з собою крізь коловороти хвилин... це надтепло покладу під подушку холодним листопадовим світанком… Але ти зачекай мене там, за стіною дощу… звідти я знов з’явлюся, коли втихне туманисько і замовкне вітрова фуга. Я заспіваю тобі колискову – прощальну пісню достиглого літа з довгими косами і темними глибокими очима… Спи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207796
дата надходження 26.08.2010
дата закладки 26.08.2010
Влетіла ластівка в домівку,
Тримала в клювику листівку.
В листівці тій є блага вість:
до нас прийде поважний гість!
Сліпий старець, в руці бандура.
він грає так, щоб ви відчули
свободу, й волю берегли.
Щоб якості ці віднайшли!
Є дім у вас і є родина.
Відтворена така картина,
що намальована любов"ю.
А в центрі сим є Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207590
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 26.08.2010
Колажі заморожених згадок
У хаосі буденних думок
Розрізають муляжну свідомість
Міліардом словесних голок
Залишаючи взавтра самотність
У кімнаті присутності снів
Не благаєш у неба вагомість
Серпантинових радості-днів
Де блука невідома відомість?
Вітром крихкості мрій і пісень?
Все втрачала від неба свідомість
Тіло ситом від метео-сліз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205973
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 26.08.2010
Звісивши ноги з вулканічних порід,
зануривши рукуи у хмари,
я мислю не так, як завжди.
Я крилами марю...
Багато босих ніг тут пробігало,
Багато диких сосен покрутила доля.
А я незламно з глибини віків
Дивлюсь озерами, торкюся гілками,
росту мов сталактит уперто.
І краплить із моїх обличч
Сьоза Святої Анни..
Мене багато: в кожнім з перехожих,
У рухах дивних метушливих горобців...
Я в історичному музї дверна клямка,
В Шаляпінському Гроті вічний спів...
Це я цілуюсь в переходах, на пероні,
Це я здригаюсь увісні, коли тобі пече
і я вогонь, який обпалює свідомість,
і я твоє тепло твоїх долонь на скронях,
коли голубиш ти своє жарке безсоння...
Собою сню ві сні тобі провидців,
Циганський вітер всюди гомонить,
Мене тобі так щедро серед світу
Даровану любов наврочив не на мить!!!
У небо занурюю впевнено руки
Огортаю собою тебе,
Оберегом таємним на грудях,
Моя сила незримо живе.
24.08.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207540
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 26.08.2010
Забудь мене, бетонний світ!
Тепер я віддана в інакші руки,
Хай котиться повільно плід
З небес у лоно моря поцілунком...
Червонобокі хвилі наступають,
Мов хтиві рицарі любовних рингів
Хвилюючись цілують пальці.Й далі,
Себе, мов скарб , кладуть до ніг...
Нестрімні рухи воїнів м"язистих
Напружують тонку тканину золоту
І рвуть безжально горизонт імлистий,
З глибин чарівну мушлю дістають...
Її вологий скромний панцер сірий
Вже невідомо із яких часів і мрій
Виношуює небесний дар - перлину
Й маленьку Афродітку в ній.
Плекай мене, бездонний світ!..
Мене, мов мушлю приклади до вушка...
Вкуси пухнастий сонця плід,
Смакуй терпкі мої цілунки-грушки...
Забудь мене, бетонний світ!
24.08.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207481
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 26.08.2010
...сухий кашель знищував тишу безжально
і чиїсь чоботи відбивали ритм маленьких ковтків.
Позбирались метелики п"яні біля вбиральні,
задивляючись в стелю, ховаючись від боргів.
Все могло би скінчитись в минулу суботу
і перуки напудрені з неба на твій балкон.
А бароковий спокій - остання вечірня квота,
що лахміттям вмирає на вістрі чужих корон.
Хтось відкидує власні гріхи у літо
і бадьоро, з надією : "ЧУ - ВААА- ЧІ".
Тих метеликів можна до сукні пришити,
їх багацько - милуйся, але не лічи.
Задурманене світло в кулак затисни,
щоб не кликало більше на смерть ось так!
В спільне небо дивитись обом корисно
і проміння слизьке випускає міцний кулак.
Вже розтоптано тишу і кашель напевно програно,
хтось безкрилий прикрасить нове вбрання.
Ніч ввірветься в кімнату самотнім вороном-
вір метеликам мертвим без доказів,навмання!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207119
дата надходження 21.08.2010
дата закладки 26.08.2010
Кому потрібні дебільні люди,
У яких із рота тече слюна?
Таке тлумачення повсюди:
«не тронь її, вона больна».
А що вони у серці носять?
Чому тремтять, чого лукавлять?
Чого вночі у Бога просять,
То це нікого не цікавить.
Брудне, курчаве собача,
Нікому вщент вже не потрібне,
Занепокоєне дівча
Напевно, кращої долі гідне.
Невже то саме її шлях
Збирать пляшки серед пластмасу
І різний мотлох цього світу,
Щоб здати потім його в касу
Прийому второсировин.
Чому сторонитесь її?
До вас звертаюсь, перехожі.
Тому що мислення у неї
На наше взагалі не схоже?
Вона взувається в калоші,
І до прикрас вона не схильна.
Ніхто не зна', як її звуть,
А просто кажуть «божевільна».
Чіпляється до перехожих,
І кожен день з одним питанням:
«Котра година? Скільки часу?» -
«Вже час тобі збирать пластмасу!»
Вона всміхається образнику
І просто далі собі рушить
По місту серед перехожих,
В собі пригнічення придушить
І знов пита’:»Котра година?» -
Я перед ней знімаю маску, -
«Вже восьма без однієї хвилини».
«То дякую тобі», - «Будь-ласка».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197388
дата надходження 23.06.2010
дата закладки 25.08.2010
Пора остаточно прокинутись, зиму взяти за барки,
напитись холодного чаю, відмовитись від кофеїну.
Можна блукати , вклоняючись равликам в парку
і малювати в блокноті чужу, незнайому людину.
Повертатись додому раніше і вперто когось чекати,
блокувати реальність, ЙОГО обіймати снігами.
Ще складати щось дивне зЕрнятками із гранату
і дивитись у небо, що всіяне густо слідами...
Пора остаточно прокинутись десь - з тобою,
дивитись на ніч, умостившись на підвіконні.
А можна залишитись в пам"яті просто ЧУЖОЮ
і гріти навмисне чиїсь зашкарублі долоні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207716
дата надходження 25.08.2010
дата закладки 25.08.2010
Тікають спогади в безодню,
Скрип болю заглушає їх.
Так буде не лише сьогодні,
Ці сльози не віллються в сміх.
Життя зламало світлофори,
Змішало світлі й темні дні,
Вже на минулому криваві штори,
А на майбутньому - я не дивлюсь туди.
Тепер боюсь піти під лід чекання,
У стінах страху б'є лічильник снів.
Мої думки перемогло мовчання,
Бо полонило сутність моїх слів.
Помірно зникли зайві епізоди,
А замість них з'явилась пустота.
І це моя єдина перешкода,
І ворог мій - безглузда самота.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203935
дата надходження 02.08.2010
дата закладки 25.08.2010
Я хочу крила мати, щоб літати вище гір,
Сидіти в цілковитій тиші і писати мемуари.
Не оглядатись на минуле пройдених доріг,
Розглядати місяць, що сховався поміж хмари.
Я хочу крила мати, щоб літати за простори,
Оглядати всі домівки, дороги, ріки і мости.
Просто хочеться свободи, бо душевнохворий,
Не зважати на кордони й широкі блокпости.
Я хочу крила мати, щоб літати ген у ввись,
Краєчком ока дивитись на вчорашнє літо.
Ти глянь лише вже осінь скоро прилетить,
І я туди полину, де сонце завжди світить.
Я хочу крила мати, щоб літати вище неба,
Туди, де моє серце лине й б’ється в унісон.
Пірнаючи у безвісті простори стати треба,
Не тільки птахом, а й підкорити Вавилон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207755
дата надходження 25.08.2010
дата закладки 25.08.2010
Візьми мене під ковдру ночі,
Де маячки зірок далеких
нам вкажуть шлях.
Розкрий для мене горизонти білі,
Ніким несписані сторінки.
Лиш дотиком крила...
Багаття розклади зігріти долю,
В долині щастя я станцюю
Танець. Танець вогню...
Бурштином спіниться пустеля,
Гаряча хвиля злиже самоту.
Кружляють пальці-змії,
Дракони пащі розкривають хижо
І рветься плоть жертовних гілок,
Тріщить у щелепах вогню.
Жери, ковтай облудну темінь,
Розстерзуй холод і печаль,
Мов злу і кривоногу шельму!
До ранку цей тривав двобій уперто,
Аж доки кімоно пробудженої гейші
Не впало з шурхотом до ніг...
З-під вій дивились очі темні. А шепіт -
Дарований з небес сувій тепла,
Знов сили надавав і певність...
... шовкові крила доторкнулись знову...
25.08.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207684
дата надходження 25.08.2010
дата закладки 25.08.2010
Я розхристана перед вами,
Я розіп’ята перед вами –
Приголубте мене обманом
Або вбийте мене словами.
Я вам навстіж відкрила душу,
Я до дна освітила душу,
І тепер я від вас прийняти
Нагороду чи кару мушу.
Я живу, щоб для вас писати,
Я живу, щоб про вас писати,
Бо не можу сліпою бути
І німою не можу стати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207694
дата надходження 25.08.2010
дата закладки 25.08.2010
То що? Я піду...
В ранок зашторений фіранкою з туману..
За яким вже не видно нічого,
Хочеш, допий з моєї скланки оману,
Хочеш попрощаемось ще за рогом.
Я піду... А ти залишайся...
В літі, чи в осені, там де хочеш..
Ти не чекай мене, лиш здогадайся
Що буде потім?
В калюжах з наших хмар вода,
На бруківці тепло нашого сонця,
Ти постарієш на день, на два...
А вона-
Буде просто дивитись з віконця...
Ілюстрація до вірша- картина худ. Богомольцева, з Львівського вернісажу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207639
дата надходження 25.08.2010
дата закладки 25.08.2010
Чи бувало в вас так, коли сил не було?
Коли хотілося ласки, відчути тепло?
Але поряд - нікого, ти зовсім одна.
І ти собі кажеш: "Справся сама..."
І ніхто не приходить. Так знову і знов.
І зникли вже віра, надія й любов.
А ти все як завжди: одна і одна.
Та, кажуть, ти сильна. Тож справся сама...
А ти вже кричиш! Ти просиш весь світ.
І всі тебе чують, а ти чуєш вслід:
"Терпіння лиш май! Хіба вже нема?
Ти сильною будь і справся сама!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191059
дата надходження 21.05.2010
дата закладки 25.08.2010
Я знову плакала ввісні
твоїми темними словами,
своїми грішними думками.
А слід і досі вдалині.
Я знову йду кудись ввісні.
Між іншим по твоїх садах
колишніх трепетних блука,
вдивляючись в сліди чужі.
Я знов самую уві сні.
В твоїх наспіваних куплетах,
незручних, кинутих памфлетах...
А осінь йде вже по щоці.
Я знову плачу!!! Ти не смій
казати, що усе даремно!
І біль цей вирізаний кревно.
Не плач хоч ти тепер ввісні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207606
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010
Піднімайся з колін, Україно,
Бо для щастя настала пора.
Хай над світом пливе солов'їно
Стоголосе вкраїнське “Ура!”.
Усміхайся, моя Батьківщино!
Ще для тебе розквітне весна.
Хай Землею крокує невпинно
Перемога твоя голосна.
Розцвітай, європейська державо!
Серед рівних будь рівною ти.
Помаранчеве сонце! Яскраво
Для Вітчизни моєї світи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207585
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.08.2010
Без світла день, а ніч без темноти
Хіба собі можливо уявити?
Коли ж нарешті зрозумієш ти
Без чого я не в змозі вже прожити.
Без ніжності і болю. Без прощань
І зустрічей палких - таких жаданих.
Без мовчазних і пристрасних зізнань,
І поцілунків - завжди полум'яних.
Без вірності, без зради й каяття,
Падінь у безвість, й злетів аж до неба.
Це просто існування - не життя
Без мрії, без любові, і без тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207418
дата надходження 23.08.2010
дата закладки 23.08.2010
В твоїх очах герань. В моїх – лиш мила, мила
І тільки не питайся, чом весело мені;
Я не закрив очей, – то ти їх затулила,
Щоб я не бачив осінь, ті вибрики сумні…
А в небі досі синь. А в небі над гаями
Що чорні, наче вії, все та, все та герань…
Я не зімлів, о ні, – влюбився до безтями! –
Лиш тільки моє серце, прошу, не рань, не рань…
23.08.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207405
дата надходження 23.08.2010
дата закладки 23.08.2010
Мені хочеться стати вітром,
Безтурботно літати просторами.
Щоб не думати як і звідки,
І якими пройшло коридорами...
Це коханння... Взялось з нікуди,
З невідомої, темної вічності,
Це кохання тепер повсюди,
Знущається до істеричності...
Хтось нагадує знов про молодість,
І про те що їх буде багато,
Та для мене твоя охолодженість,
Убиває сенс існувати...
Мені хочеться стати небом,
Буть для всіх і одним для кожного,
Щоб у тобі не мати потреби
Як пройдешньому подорожньому.
Та чомусь не стається як хочеться,
І надія так болісно стиснеться,
По щоках сльози котяться й котяться,
Як отрута, біль в мене вприснеться...
А так хочеться стати вітром,
Безтурботно літати просторами,
І не думати як і звідки,
І якими пройшло коридорами
Це кохання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201891
дата надходження 20.07.2010
дата закладки 23.08.2010
В. Симоненку
Присвячується
Йому лише життя шляхи відкрило,
Дороги показало і стежки,
Та не судилося дорогами піти,
Та не судилося всміхатися так мило.
Йму тоді ішов двадцять дев’ятий,
Ні, не війна забрала юнака,
Сувора дійсність станцювала гопака
Палюгою по спині в шістдесяті.
Він був поет, прекрасний, неповторний,
Співець народу, правди і життя,
Що надихав людей на каяття
За всесвіт душ, могутній, та потворний.
За що він постраждав, заради чого,
В ім’я кого і для чиїх дітей?
Невже для вурдалаків-нелюдей,
Що так безжально покарали його?
Але поет живе і буде жити
В своїх віршах і казках чарівних,
Він дихає і дихатиме в них,
А ми готові подих той ловити.
Хай лебеді прилинуть до могили
І душу Симоненкові здіймуть,
І в кожне серце нишком принесуть
На лагідних рожевих теплих крилах.
25.03.2005г. Мезенцева Є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179184
дата надходження 22.03.2010
дата закладки 23.08.2010
Дотепер ще ніким не впокорена,
Лише вмита весняним дощем,
Я тобою навіки підкорена,
І у грудях-любові щем.
Я з тобою навіки залишуся-
Це уже зрозуміла я.
Відтепер хай росте і квітне
Дивовижна любов моя.
Я не буду вже птахою в небі-
Буду птахою я над гніздом.
Ти повір, мені інший не треба!
О, я вірю: ми будем разом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205069
дата надходження 09.08.2010
дата закладки 23.08.2010
Морський пісок шурхоче під ногами,
На берег виливається прибій.
З’явилась ніч. Закутавши все снами.
Хлюпочуть хвилі, мов відлуння мрій.
Їх ніжний шепіт, ніжний, таємничий,
Й приємний дотик теплої води.
До себе манить, піниться і кличе,
Мов промовляє: « Ну ж бо, підійди!».
Над головою повний місяць. Диво!
Освічує безкрайню далечінь.
На хвилях видно сяйво мерехтливо,
Це місяця прозора й дивна тінь…
Хлюпочуть хвилі. Ох, яка краса!
І вітер так пестливо обвіває.
Нічні такі прекрасні небеса,
І щось душа приємне відчуває!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199829
дата надходження 07.07.2010
дата закладки 23.08.2010
І знов я змушена топтати небо
І знов ховатися у снах
І знов кришити гордість треба
І знов віддатись просто так...
Ти знову мій, я знаю, ні-то будеш
Ти знову інший, може як і я
Ти знову той кого так просто не забудеш
Ти знову сором мій, без каяття...
Я знов пропала, і не пожалію
Я знов не втрачу час, це факт
Я знов від тебе тихо млію
Я знов віддамся, вже не в снах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195913
дата надходження 16.06.2010
дата закладки 23.08.2010
Сльози крапають на килим
Я жива... Я ще жива.
Але це, напевно, диво
Бо неспроможна на це я.
Очі дивляться на стіни
На живі... Іще живі.
Та, мабуть, це просто диво
Бо вони все ж сірі, кам"яні.
Стеля дивиться так ніжно...
На живу... Іще живу.
Наче сніг, так білосніжно
Не дає піти в пітьму.
Не дає пропасти зовсім
Бо жива... Я ще жива.
Не дає піти назовсім
Та навіщо? Я - не я.
Сльози крапають на килим
Я жива... Мабуть, жива.
Напевно, трапилося диво.
Бо неспроможна на це я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201724
дата надходження 19.07.2010
дата закладки 23.08.2010
Підіймав свої очі до неба,
А там місяць блідий, молодий.
Не потрібно жаліти, не треба.
Я сильний, в душі я слабкий.
І так тяжко собі зізнаватись
У своїх слабких сторонах.
Та хочу, я хочу дізнатись,
Яка сила зимує у твоїх словах.
Прекрасна і лагідна, мила,
Всередині льоду гора.
Чи розтане той лід, тії крила,
Коли стане надворі весняна пора.
Білі крила, що зшиті
Проміннями сонця.
Не літають. Та це не потрібно тобі.
Твої очі весняними росами вмиті.
А де весни шукати? Забрати собі
Перші промені радості,
Потім печалі.
Де розквітнув на небі,
Той місяць. Що далі?
А далі чекання,
Єдина молитва.
Пусті тії ночі, що повні бажання.
Де місяць купався
В росі, молодий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207367
дата надходження 23.08.2010
дата закладки 23.08.2010
Нам подароване земне життя,
з його гріхами,ласкою,любов"ю,
І з першої хвилини й до кінця
Цей шлях повинні ми пройти достойно.
Нехай біда,нехай любов чи смуток,
усе,з чого складається воно,
ми можемо усе здолати й навіть,
зробити те,чого не жде ніхто.
Неможе бути все в житті прекрасно,
якщо не вірити у себе,у людей,
якщо не бачити,як світить ясно
Промінчик,що веде в наступний день.
У день,в якому білий колір буде
Заміною тих чорних днів сумних,
У день,в якому ти про все забудеш,
І з висоти поглянеш вже на них.
Де світло є,там буде радість,щастя,
там буде та кохання таїна
і сила віри,що усі нещастя
Дасть змогу проганяти все життя.
Любов прийде, і навіть в люту зиму
твоя душа цвістиме,мов весна,
і ти зустрінеш, ту одну-єдину,
людину,що лише тебе ждала.
І задля цього,вірте,варто жити,
Долати перешкоди на шляху,
Надіятися,Вірити,Любити,
І за усе це дякувать Отцю.
Цінуйте й бережіть цей подарунок,
Бо вдруге не дадуть його,не ждіть,
І випивши до дна життєвий трунок
у інший світ спокійно відійдіть.
Щоби тоді,з висот святих,безмежних,
проглянувши усе своє життя,
було що в вічність з гордістю принести
не залишивши й краплі каяття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205872
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 23.08.2010
Скільки років пройшло, та не меншає
Ця любов, як і все, що є вічним.
Ти ж бо був і лишився першим,
За життя лише грубшала свічка.
Й не біда, що ставала коротшою,
Що горіла вогнем проти волі,
Бо тебе кимось вищим прощено.
Твою росяну чисту долю.
Бо коли вже нічого й нікого
В цьому світі з роками не стане,
Буде інший хтось Господом богом,
Тільки я все та ж сама кохана!
Розплету свої чорні, як ночі,
Сивиною притрушені коси.
І червоне намисто, хочеш
Одягну?... А сама вже, як осінь.
Скільки ж років пройшло і не легшає,
Вже в намисті моя горобина.
Ти ж не вірив, що був першим,
Так змирися, що став єдиним!
16.07.2010.
P.S. Вірш написано під впливом прочитаного роману Л. Дашвар "Молоко з кров'ю".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201330
дата надходження 16.07.2010
дата закладки 23.08.2010
Сьогодні осінь вперше завітала
У мою душу, кинувши крилом
Своїм легким довкола...
Я так давно її чекала,
І дні-години рахувала,
І навіть спати не могла...
Ви не кажіть мені: "Ще літо,
Ти краще ним насолодись,
Знов в літню казку повернись,
Де ти кохала..."
Це відчуття, мов прохолода,
Коли вже за вікном дощі,
Але ще туга ллється з серця
І легко пишуться вірші.
Сьгодні грає літня пісня,
Летять слова за небокрай,
Та відчуваю: осінь поруч,
Ти тільки трохи почекай...
Вона сьогодні народилась,
Не думайте - я не брешу!
І вже тепер ні краплі літа
У неба більше не прошу!
І буде хтось кіно знімати
Про щастя літнє восени,
Та знайте - буду я тримати
Цю осінь в серці до весни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206996
дата надходження 20.08.2010
дата закладки 23.08.2010
Затихло... Минулось... Уже не болить.
А серце все б'ється і вже не щемить.
Здається, вже легше, усмі́шка ось знов.
Ну от... Все минулось... Померла любов...
Диха́ння спокійно сколихує груди.
Нарешті я знов повернулась у люди.
Нарешті спокійно тече в венах кров.
Ну от... Все минулось... Померла любов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207042
дата надходження 21.08.2010
дата закладки 23.08.2010
[img]http://s017.radikal.ru/i440/1502/f0/5fc9ec08386a.jpg[/img]
Ти ранком проводиш мене до дверей,
І кажеш тихесенько:"З Богом!"
Вертаюсь з роботи, і вже з-за дерев
Я бачу, стоїш за порогом.
Ти можеш нічого мене не спитать,
Мовчати навчилася з часом,
Бо вмієш усе по очах прочитать
І знатимеш правду завчасно.
Сховаєш у собі мій смуток і свій,
Поглинеш і біль, і тривогу,
Не плачеш, що важко це нести самій,
Ніколи не ждеш нагороду.
Невдячність скувала серця поколінь,
Сприймалося все як належне,
І вже твої внуки зіп'ялись з колін,
Відчули свою незалежність.
А ти своє серденько ділиш на всіх,
Не кажеш, що вже утомилась,
Рідненька, прости нам щоденний наш гріх!
Живи! І даруй свою милість.
Висловлюю щиру подяку автору мелодії нашому шановному
поету-барду Віктору Ох за чудовий музичний супровід!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207352
дата надходження 23.08.2010
дата закладки 23.08.2010
...А в дитинстві ти мала уявного друга?
Я мав. Тому й питаю, щоб не почути сміху.
Відчуваєш, як літо тане - брудна наруга,
ти мовчиш, я прокурю останню втіху.
А що мене може тішити в цьому пеклі?
(не враховуючи твоїх очей і дзвінків).
Від власних питань знову руки теплі-
все, як треба і небо до всіх чортів!!!
Слухай,ти єдина бажаєш мене змінити,
уяви, якщо б я цього й сам бажав!
Зранку йду і очима сміються діти,
перекручую сценки з старих вистав.
Я люблю дітей за уявних друзів-
а це значить людське не зогнило.
Моя святість постійно в якійсь напрузі-
це я зараз говорю про тіло...
Ти просила,сміялась, кудись зникала,
я лякав тебе, щоб забути.
Пам"ятаєш зізнання,прощань немало
і дитинство до стін прикуте?
Я в уявного друга цілився капцями-
уяви, це так сумно й цікаво..
Ще книжками, словами,залізними тацями -
ти так смачно готуєш каву!
Але я не про це-
розкажу про крилату акулу
або краще забудь все,
що тільки-но тут почула!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207321
дата надходження 22.08.2010
дата закладки 22.08.2010
Ти знову подзвонив,
Прийти захотів, переступивши поріг,
З нашого минулого...
Що в сьогодення знову ввійшло.
Серце знову затріпотіло,
Як колись добре було, згадало,
Та душа не готова тебе впустити,
Згадуючи біль і сльози відчаю...
"Прости його " -в серці волає,
Щем в душі горить і не згасає...
Прийми все, як долю,
Як Божу на те волю,
Розбите життя на друзки
Не склеїти всеодно,
Відкинь всі ті дряб`язки,
Радій тому, що послано.
Звільнись від самотності,
Впусти частинку любові,
Крихту пристрасті,
Поринь в щасливі ночі і дні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207292
дата надходження 22.08.2010
дата закладки 22.08.2010
Ти колись пішов від мене у світання.
Ти сказав,що хочеш іншого кохання,
Битв нових, незнаних пут, чужих і грішних.
Думав,інші поцілунки гарячіші.
Ти пройшов півсвіту – море, небо, сушу.
Повернувся,
Бо забув у мене душу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207095
дата надходження 21.08.2010
дата закладки 22.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.08.2010
Мордує пам'ять час скорботний:
в селі—ні хліба, ні муки,
і чорним птахом рік голодний
збира останні колоски.
Болить уже не шлунок—серце,
бо ж найрідніші мруть і мруть.
Зосталося крупи на денці,
та й ту, напевне, відберуть.
Всесильний Боже! Чи ти бачиш?
Звіріють люди на очах.
Учора брат зарізав брата
і доїдає десь в кущах.
Якби могла я через роки
хоч крихту хліба пронести...
Та час—немов ріка широка,
Лиш пам'ять зводить ще мости.
Нехай ніколи не погасне
жертовна спогадів свіча,
хай смерть голодна передчасна
нас обминає повсякчас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207186
дата надходження 22.08.2010
дата закладки 22.08.2010
У діда ще маленьким запитав:
«Як добровільно, діду, це і примусово?»
Дід подививсь на мене, мовчки став:
«А нащо, внучку, знать тобі те слово?»
«Та, просто так» - сказав йому тоді.
«Е, просто так, такого не буває.
Бо примусово (скажу я тобі)
Коли тебе, як те теля, штовхають,
А добровільно - коли сам ідеш,
Знаєш куди, за чим, і ради чого.
Приміром: нас в союз (якщо піймеш)
Колись давно загнали примусово!
І примусово відбирали хліб,
І примусово у колгоспи пхали,
І примусово гнали у Сибір,
А добровільно ми у ліс тікали.
І там ми боронили нашу честь,
Щоби не бути баранами стадом,
Щоби не бути арештантом десь
Й під автоматом не робить «как надо».
Ми боронили ріднії краї
Від німця і тортур енкаведиста -
То добровільно йшли на смерть самі
Супроти комуністів і фашистів.
Одні від других мало чим різнять -
І ті і інші вождів восхваляють,
І світ цілий загарбати хотять,
Бо кажуть, що півсвіту їм замало.
Та то колись...А зараз що сказать,
Послухай, внуче, серце, як підкаже,
Коли щось будеш у житті рішать,
Лиш до муки ніколи не сип сажі!»
Нема вже діда. Пухом хай земля!
Нема від кого слухать мудре слово...
До мене внук сьогодні підбігав
Й питав про добровільно й примусово.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188585
дата надходження 09.05.2010
дата закладки 22.08.2010
От знову рік записую в актив,
Ще цілий рік добавив я до статку.
Спасибі, Господе, що я його прожив
Від першодня до самого остатку.
Спасибі за цих триста з лишком днів,
За кожен ранок, за промінчик сонця,
За триста з лишком виділених снів,
За вітерець з відкритого віконця.
Спасибі, що позволив пережить
Зимові стужі, спекотні зеніти,
Я дякую тобі за кожну мить,
За кожен квант тепла у цьому світі.
Спасибі! Не суди мене, Творець,
Якщо не так ще все роблю, як треба.
Дай мені час. Прошу, Святий Отець!
Я виправлюсь, перш як прийти до тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207182
дата надходження 21.08.2010
дата закладки 22.08.2010
На кінчику зорі – твій білий слід,
А далі – шквал на тези й антитези.
Ти щось не знав, чогось не зрозумів,
Але ще йдеш – навпомацки, по лезу.
Забув сценарій, пам'ять – рвані дні,
Яким торгують вдало білетери.
Слова пиши – криваво, на житті,
А сцени не шукай – зіграй в партері.
Ти залпом вип'єш сон з своїх долонь
І зрезонуєш на жагу і відчай.
А те, що хрипом вдарить ніч до скронь,
То ти вже знаєш – це ціна за вічність.
І друзів голоси – в небесну твердь
Як дзвоном вдарять, обпечуть криваво.
Тут оплесків нема. Життя – то смерть,
Яку талановито граєш...
браво!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207264
дата надходження 22.08.2010
дата закладки 22.08.2010
Ти подай мені… приклад. Узбіччя розхристані – стисни…
Притули до грудей. Од нехрещених тіней сховай…
Я - півкуля планет, переділених Богом навмисно…
Потойбічна весна. Але (як це не дивно) ЖИВА…
Мій екваторний слід - життємислимим ямбом (на шкірі)…
(кліматичних овеснень зректися не може ніяк)...
Ти розплющ... мої очі... Вони, виявляється,… сірі…
Край дороги живу. Там де, острах навічно закляк…
У оточенні змій й пересохлих комах-світобачень
Обертаюсь навколо (стрижневих мовчань й голосів)…
Я земною присутністю вісь планетарну позначу…
Ти подай мені… приклад. Я майже така, як усі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207245
дата надходження 22.08.2010
дата закладки 22.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.08.2010
Я усвідомив, я не більше як краплина в морі...
Це тисне, давить і уїлося в мені!
Я часто не витримую шалених склонів
й не відчуваю під собою твердості землі.
Усе миттєво пролітає, лине і десь
втрачається в провальній глибині,
а розум лиш щодня вбирає, гине
через дурні прогалини земні!
Ти поспішай - шепоче підсвідомість,
ти спробуй і відчуй й забудь
про істинне, щоб і пішло на користь
і про неістинне забудь!
Не усвідомлюй, просто будь...
Не дай жалю на вічності заснуть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207167
дата надходження 21.08.2010
дата закладки 21.08.2010
Здається, я не думаю про вас.
Моє сумління в тім само божиться.
Лише у ніч холодну постать Ваша сниться
Серед фальшивих стомлених гримас.
Пусте!.. Бо я не думаю про Вас.
Здається, Ви не кличете мене.
Про те лишень сказати можуть очі,
І виправданням стануть темні ночі,
Допоки ця примарність не мине.
Нехай!.. Ви вже не кличете мене.
Здається, в тому сні були не ми.
А тіні запечатаних відбитків.
В ту ніч були лиш ми, й ніяких свідків,
Що б душу відправляли до тюрми.
Кінець!.. У тому cні були не ми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207154
дата надходження 21.08.2010
дата закладки 21.08.2010
Я бачив промінь крізь змертвілі мури
і все навкруг, колись заснувши, ожилО.
Історія пройшлась, зриваючи бордюри,
історія згадала, як усе булО.
Змертвілі вулиці засяяли лицем понурим,
із сірістю дахів пожовкли ліхтарі...
Те, що колись вважалося минулим,
тепер згоріло у колишньому вогні!
Минає день - майбутнє йде в минуле,
минуле губиться, минуле зберегло
лиш те, що для майбутнього стає минулим,
лиш те, що в пам'яті майбутній залягло!
Ми забуваєм: лиш за кроком крок,
існує завтра, а із вчора де зв'язок?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207163
дата надходження 21.08.2010
дата закладки 21.08.2010
Подивись мені в очі,
невідводячи погляд
від карих глибоких водойм.
Там можна втонути
вже в котре, вже в котре
пірнаєш і бачиш диво на дні.
Пірнаєш у мене всім серцем,
палаєш, палаєш, мов хмиз.
Подивиш і сплеснеш в долоні -
ой, Бо...!
Там хащі глибоких і диких лісів,
а далі, а далі від світу
примари і мари
й русалки хвостаті
пір"їнно-лускаті.
Ногами махають
і рухають стегнами...
І рухають стегнами, рухають, рухають...
Руками за ноги,
а ноги у воду,
до виру зіниць
затягнуло кохання.
І тонеш в очах, каламутиш свідомість...
Свідомість на томість
вкладається в мушлю
серденько-перлинка
рождає
кохання нестримне
в глибоких й тонких
надзвичайно тонких
відчуттях...
20. 08. 2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207031
дата надходження 21.08.2010
дата закладки 21.08.2010
Залоскочу чуприною твій спокій -
дрімати, грітись вже не час!
Відкрий для мене світ високий!
Напитись дай грайливих сплесків,
туманною завісою м"якою спеленай
і занеси до ідолів, під давні фрески...
Омий моє обличчя й ніженьки гарячі
водою з вікових джерел цілющих,
як вновнаречену і світлу й новозрячу.
Промов, чи пошепки, чи гучно, слово.
Згодуй вогню мене колишню, сіру,
вдягни у полотно величної любові!
Ступлю на землю, розіпнусь крилато.
Сьорбну з небес краплину вітру,
і нам доллю хмільного соку з винограду...
...Зіркове простирадло шарудить,
під тілом в"ється, мов барвінок...
Звершився світ - блаженна мить!..
19. 08.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206915
дата надходження 20.08.2010
дата закладки 20.08.2010
Зроби мені ласку,
Піди від мене в забуття,
Я хочу нову створити казку
Й почати нове життя.
Поки ще живі нейрони
І творять чудеса в мізках,
Я хочу любов`ю захворіти,
Малючи образ в думках.
А потім зустріти його,
Коханого, Богом дарованого,
Віддати йому останні днини душі,
Останні, життєві імпульси її.
Перетворивши в полум`я лід,
Залишивши в серці слід,
Від пекельного вогню любові,
Що б`ється в жилці на скроні.
Пішовши в світ небуття,
Не буде плакати моя душа,
А буде тільки радіти вона,
Що виконала призначення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206942
дата надходження 20.08.2010
дата закладки 20.08.2010
Не клич мене...я не прийду.
Вже й так занадто болю і прощання.
Свою печаль я в сотий раз пройду,
Щоб загубити смак твого вітання.
Не клич мене, коханий, я молю!
Не ріж словами мою спраглу душу..!
Цю купку слів...не зможу...не спалю.
Це все свобода...я сильною буть мушу!
Хоча...забудь! слова розвій по світу.
Поклич мене! А сили я знайду.
Я розтерзаю спокій цьому літу!
Чекай мене..! Я в сни твої прийду.
01.08.2010 23:52
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206653
дата надходження 18.08.2010
дата закладки 19.08.2010
У мене б уже мали початись критичні дні… Що ж робити… Де мої тести на вагітність? А,ось вони… Боже,що це? Дві полоски…
Дзвінок у двері. До мене прийшла Ліна вся в сльозах:
- Поглянь,- і вона простягнула мені чотири тести на вагітність. На всіх було по дві полоски.
Що ж робити? Ліна від мене вагітна?
Що ж робити? Я вагітна від Андрія? Що скажуть мої батьки? Він мене кине чи залишиться?
Обоє прокинулись в холодному поту.
Незважаючи на те, що зараз лише п’ята ранку, я встала і пішла в кухню робити каву. На кухні я побачила Андрія, який вже ставив чайник…
- Ти чого так рано прокинувся?
- Та блін…Присниться ж таке… Мені приснилось що ти прийшла до мене з тестами на вагітність,на яких було по дві полоски. Сказала що це капець, зальот.
- Ти серйозно?
- Ну так,блін присниться ж таке. Я тепер мабуть не засну… Який жах…
- Найцікавіше те що мені приснився такий же сон… Начебто я від тебе вагітна… Я прокинулась, і думаю:»це реальність чи сон?»…
- Та ні,думаю це все-ж сон.
- Давай краще зачекаємо з моїм першим разом,гаразд? Мені здається це знак…
- Ну ти й забобонна, чесне слово. Але я також перелякався,також поки що зупинимось на поцілунках і обіймах.
- Так… Давай по каві?
- Я власне для того й поставив чайник.
Чайник засвистів, я зробила нам каву і почала задумливо її пити… Андрій не витримав:
- А якби таке дійсно сталось, ти б хотіла зі мною одружитись,чи краще б зробила аборт?
- Аборт? Ні,ні в якому разі. Краще вже бути матір’ю-одиначкою, аніж робити гріх.
- Значить,ти б вийшла за мене?
- Слухай, ти що мені зараз пропозицію робиш чи що? – я усміхнулась. Такі його слова мене дуже здивували.
- Ні,не зовсім. Просто я подумав,що якщо через кілька років ми далі будемо разом, чи можливо таке…
- Думаю,можливо… Але до цього ще дожити треба,- я усміхалась. Я приховувала ту радість яка була в мене всередині. Зараз він не бреше. Це видно по ньому. Я колись дивилась серіал,в якому показували як розрізнити коли людина бреше. Зараз він був на повному серйозі.
- Ти чого почервоніла?
- Та так…
- Здивована?
- Ну є трохи… Я не думала що ти скажеш мені такі слова…
- До речі,в нас ще купа часу, давай в мене в кімнаті на ноутбуці якийсь фільм подивимось? А то я вчора так і не подивилась «Поцілунок на удачу»…
- Ти любиш цей фільм? Він мені також подобається. Пішли,але думаю краще спершу вдягтись. А то твої батьки проснуться і не так зрозуміють.
- Підтримую тебе,ходімо.
Я вдяглась,включила фільм і ми просто дивились його. Він обняв мене,поцілував і усміхнувся. Саме його усмішка мене вразила при першій зустрічі… Дійсно,усмішка на багато чого здатна. Вона зводить і розводить людей. Коли вона щира і добра - зводить,але якщо ця усмішка насміхається з тебе, то її треба слати подалі…
Фільм вже закінчувався,як я почула що маленький Ярчик плаче. Мій маленький братик. Чесно кажучи,я ніколи не хотіла мати братів-сестер,але зараз… Мені подобається тримати це чудо на руках. Він такий милий,в нього гарні сині-сині очі,як в мого тата.
А мої зелені очі-як у мами…
- Ліно,дай сюди малюка,я його зараз погодую. До речі, ти з Андрієм вже снідала?
- Не зовсім, ми пили каву.
- Ну тоді може збігай в магазин,купи якогось печива,чогось смачненького,гаразд?
- Андрій,я в магазин. Йдеш зі мною?
- Пішли.
Ми купили горішків зі згущеним молоком і дві шоколадки з цілими лісовими горішками. Мої улюблені. Я взагалі згущонку люблю…
- Залишишся на сніданок?
- Думаю так,ти не проти?
- Навпаки,ти маєш з ними гарно говорити. Будь вихованим. Ок?
- Та я і є вихованим,- він знову усміхнувся.
- Тю блін,от я незграбна, - я також усміхнулась. Я задивилась на нього і зайшла в калюжу.
- Та нічого,не біда,з ким не буває?
- Таке буває тільки зі мною… - і я щиро зі себе сміялась. І він також сміявся. Але це був щирий сміх,а не насмішка. І це було приємно.
Ми зайшли в квартиру, а на столі вже був чай для всіх,маленький Ярчик їв кашку з пляшечки,тато читав якусь книжку,а мама тримала малюка в руках.
- О,ви вже є. Давай печиво,будемо снідати. Сідайте. А ти,Андрій розкажи щось про себе.
- Ну що мені про себе розказати? Вчився в гімназії «Євшан», закінчив музичну школу по грі на гітарі,друкувався в газетах трошки,кілька статей… В мене тато головний редактор в «Експресі».
- Ого,а я навіть не знала. А ти мені нічого не казав,- я була здивована. Ось чому він вчиться на журналіста.
- А ти і не питала. Ось так от. Мама не працює,але вона також редактор за освітою.
- Цікаво,бачу в тебе хороша сімя, думаю ти також дуже культурна і хороша людина.
- Дякую, Веніаміне Борисовичу, ви також дуже інтелектуальна людина,вибачте але мені вже пора. Так що до побачення. Ліна,проведеш?
- Так,зараз.
- Слухай,в тебе класні і приємні батьки. А я побіг.
- Ну па-па,- і я поцілувала його.
Батьки сиділи задоволені. Думаю,Андрій справив на них хороше враження. Принаймні буду надіятись…
- А твій Андрій нічого такий,хороший хлопець,- ого,що я чую від свого тата? Я вражена.
- Дійсно,і сім’я в нього гарна. Думаю,він хороший кандидат на нареченого тобі,- мама усміхалась.
- Та ні,це ще зарано. Я не знаю,чи варто. Думаю,час покаже,будуть ці стосунки міцними чи ні,доживуть до такого слова як «весілля».
- Ну в цьому ти цілком права. Рито, відкрий шоколадку.
Добре,що батьки задоволені. І я усміхнено допивала свою каву…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206812
дата надходження 19.08.2010
дата закладки 19.08.2010
я ношу у пам’яті вчора, а у сумочці зайвий мотлох,
зайвий мотлох носити модно, зайве в сумочці – будеш сильна.
всі дівчата люблять червоне. «у червоному» –значить, «стильна».
«у червоному» – значить «вільна. і плює на чутки і послух.»
я ношу у роздумах завтра, і взуття натерло до крові,
раз не плачу – значить терпляча. раз терпляча –значить, помучусь.
ні, мені не потрібен лікар, поки спогади ще здорові,
поки роздуми ще рухливі, поки серце іще на ключик.
я ношу себе, наче паву; а в собі – багато складного,
раз непросто – значить цікаво. раз цікаво –значить, не нудно.
всі дівчата люблять яскраве, всі дівчата хочуть одного –
щоб коханий, та ще єдиний. та щоб суджений, а не судний.
я ношу тебе у легені, біля серця в зручній кишені,
поруч з мамою і повітрям, мало місця – то домалюю,
у коштовній маленькій скриньці, бронебійній і незнищенній,
я ношу тебе – значить, вірю. я ношу тебе, бо люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206677
дата надходження 19.08.2010
дата закладки 19.08.2010
коли буде ранок?
і взагалі чи він буде?
для когось так
а для когось був...
і перетік у вічність
P.S. Картина Сальвадора Далі http://daliworld.narod.ru/index.htm
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206681
дата надходження 19.08.2010
дата закладки 19.08.2010
Суворий погляд серпня...
вже наступає осінь.
Я знаю, що нестерпна
коли розпущу коси.
Я знаю, що нестримна,
коли цілую вітер.
Я знаю, що я дивна...
...збираю мертві квіти.
Скептично гляну в очі,
похмуро лізу в душу.
І плачу неохоче,
та інколи все ж мушу.
Солодка, вереснева
чи прохолодна в жовтні,
я зліплена із неба –
оманлива безодня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206683
дата надходження 19.08.2010
дата закладки 19.08.2010
я викладу всі карти по правилах естетики,
ти весь в смугастих жартах - таке приходить з віком,
у неба хворі хмари, і я готую ліки,
а ти вже чув, що небо – кінестетик?
відтінки половинчасті, гранчасті і ґратчасті,
і виключно непевно, і геть інтуїтивно,
напевно отаким десь я розумію щастя,
я бачу справжнім те, що інші дивним.
ремарки однозначні, двозначність остаточна,
напевне отаке щось мені б і напророчили –
щоб з музикою, вітром і іншими примочками,
миттєво, в тему, відчуттєво, точково.
у неба хворі хмари, у тебе хвора віра,
я небу чай з малини, для тебе – чай з обіймів,
я викладу всі карти, а ти слідкуй за діями –
я потім з тебе поцілунки вирахую.
стривожені маршрутки риплять півсонним бруком,
я викладаю карти, тому мене не рухай.
у неба хворі хмари, піду помию руки,
я небу чай з малини, воно мене не слухає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206526
дата надходження 18.08.2010
дата закладки 18.08.2010
я малюю нігті червоним, я упевнена, аж стерв0зна,
я боюся дзвонити в небо – раптом там нікого удома?
поглинаю літрами щастя, заїдаю його морозивом…
раптом Богові там погано? може, хворо, чи непритомно?
я вдягаю високі шпильки, я керую світом навколо,
раптом Бог мене не почує, чи навмисне дзвінок не прийме?
обіцяю собі обійми, вимикаю своє «ніколи»,
Бог вмикає моє «ніколи», обіцяє мені обійми…
я не вірю в Його відсутність, мабуть в нього просто відпустка
Бог надумався відпочити, усамітнився «поза зону»
я боюся дзвонити, в небі надто якісна вже акустика,
а як Бога немає вдома – то гриміти нема резону,
я малюю нігті червоним, я лікую себе від правил,
я боюся дзвонити перша, мене мучать мої підозри,
Бог запрошений на прем'єру, запускаю свою виставу,
я вдягаю високі шпильки. я упевнена. я стерв0зна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206562
дата надходження 18.08.2010
дата закладки 18.08.2010
Долоні в крапельках дощу
Н.Чир
Мелодія крапель звучить так космічно уранці,
Шо вкотре душа оновиться до самих основ,
А дощ затягнувся, неначе прощання коханців,
Які ще не знають, чи скоро зустрінуться знов.
Стою під дощем, вся у струменях срібного світла,
Вростаю у вічність, у пісню води і небес.
Така в мені спрага живої вологи розквітла,
Такий в мені поклик живої поезії скрес…
Коли ж захлинуся від надміру простору й часу,
Поєднаних міцно одвічними струнами злив,--
Візьму у долоні краплину, як срібну прикрасу,
І в рими закутаю це найпростіше із див.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206461
дата надходження 17.08.2010
дата закладки 18.08.2010
Синюшний відтінок пробудження,
густий ранок вливається в вікна.
І, здається, знову-народжена!
Хоча, ми вже до цього так звикли…
Сонні образи, тінню під стіни –
не одна я щойно прокинулась.
Розпиватимуть снів аспірини –
тлумачать що кому снилось.
Так незграбно і смішно навколо,
так красиво і тепло у небі…
Іще один день "по колу",
іще один день у тебе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206463
дата надходження 17.08.2010
дата закладки 18.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.08.2010
Припиняться сльози та біль
І подих, повітря холодне,
Свободою повна душа
Скажу та тільки сьогодні
Що сотні наших братів
Боролись нам за свободу
Повстанці у землю злягли
Заради свого народу
Гноблені довго віками
Їх памятають завжди
Та не забудуть з роками
Нащадки героїв своїх
Що дітям волю дарили
У муках в день та в ночі
Повстанці не зупинились
Страждавши довгі роки!!!
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206473
дата надходження 18.08.2010
дата закладки 18.08.2010
На берегах, моєї річки.
Дитинство вмерло у очах,
Та течією що не змило,
Впаде до ніг, бува не раз.
З весняним клекотом лелеки,
Травневий грім, цвітуть сади.
Переді мною, біль далекий.
Так дуже просить ще зажди.
Мов босяка, сьогодні знову,
Як після теплого дощу.
Ганяли друзі всі довкола,
Та м’яч тонув у бур’яну.
А пам’ятаєш, миті знову.
Як в ліс, підемо разом ми.
І світ навколо, весь чудовий.
Дитинство бачу, я у сні!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206474
дата надходження 18.08.2010
дата закладки 18.08.2010
...вперше поцілувати СМЕРТЬ було важко,
холодні руки схрещені - звідки огида?
До спокою тільки чотири затяжки,
зірки по підлозі з брехнею розкидав.
Лежить нерухомий і хоче так само вмерти,
але не від болю- набридло це кляте тіло.
Неголене щастя шукає цілунків Герди-
так кожна зоветься,котра його не любила.
І піде у землю усе, шо робило сильним,
а він стрепенеться:"Я хочу,щоб нас спалили!"
Ввірветься чеканням німим - могильним
і клятву залишить на небі старим чорнилом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206458
дата надходження 17.08.2010
дата закладки 18.08.2010
Молився вечір в сині очі неба,
Молився вкотре, мов останній раз.
Всю сутність вириваючи із себе
Без самозречень, обіцянок і образ.
Молився, тихий, інеєм на скронях,
Молився, рідний, квіткою в полях.
Він добре знав: йому не заборонять
Упасти на цей вистражданий шлях.
Дощем, сніжинкою, зоринкою, листочком,
Бо зовсім скоро, через 10 тисяч літ,
Він знав напевно, він це бачив точно,
Розсиплеться убраний болем світ.
Молився вечір в сині очі неба
Так тихо-тихо, наче вмів в собі цвісти.
Так ніжно-ніжно, мовби і не треба
На його вистражданий шлях світить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206451
дата надходження 17.08.2010
дата закладки 18.08.2010
Мені снився сон, наче я вириваю в Луни жмут волосся, а Андрій боїться підійти до мене, бо вже отримав по найболючішому місцю. Сон перебив Кук, який мене розбудив словами:
- Ну що, сонько, прокидайся, я тобі кави заварив і яєчню піджарив. Я вже поснідав, - він відповів на моє німе запитання. Я була здивована його турботою. І це мене так приємно вразило, що мені здалось що я промазала коли першим ділом дивилась на Андрія.
- А котра година?
- Половина восьмої.
- Стоп, а чому будильник не дзвонив?
- Бо я його виключив. Я прокинувся раніше за нього на пів годинки.
- Воу, та ти жайворонок! До речі кава дуже смачна. І яєчня також…
- Я старався для своєї кицьки. До речі я знав що цю ніч проведу з тобою. Інтуїція підказувала.
- Ми ж з тобою не?..
- Ні, я не ліз до тебе як ти і просила. Була б кров. А заміть, її на ліжку нема.
- Дійсно нема. Значить все гаразд. І ти господар свого слова.
- А ти думала, - він щиро усміхався. Мені подобається його усмішка.
- Давай, вдягайся. І я зараз швиденько вдягнусь. Ще треба щоб ти взяв свої речі вдома.
- Окей,я в принципі практично одягнений.
- Якщо труси – це практично одягнений, то мабуть я також одягнена,- я всміхнулась однією зі своїх найблискучіших усмішок, а він просто поцілував… Це дійсно була ваніль… Люблю ваніль…
Ми швидко зібрались,сіли на маршрутку і доїхали до його дому. Він побіг по зошити, а я зачекала на нього внизу. Потім ми пішли в коледж. Ми спокійно все встигали. Біль входу на мене незмінно чекав Андрій, але коли побачив що я йду з Вітею за руку, то взяв за руку Міку, яка власне підходила до коледжу, і почав на диво ніжно і привітно з нею розмовляти і усміхатись. Мені стало боляче. Ми перегнали цю новоспечену пару, на сходах я почала цілувати Кука, так пристрасно і ніжно… А Андрій просто проігнорував нас. Ну й добре. Ігнор значить? Без проблем. Цікаво, довго протримається? Не думаю. Гаразд, тоді в нас буде взаємний ігнор. Чомусь, зараз мені було байдуже на Андрія, мене не хвилювали його думки….а може, це самообман? Я про нього думаю. І це погано. Це дуже погано.
Пари просувались незвично довго. Я так хотіла додому… Слава Богу, сьогодні п’ятниця. Хочу просто відіспатись. Все, сьогодні ніяких дискотек, ніяких гульбанів… Треба вчитись. От з геометрії купа різних формул,як я це вивчу? А двійки мені не потрібні. Дивно, Андрій дивиться на мене. Дивиться захопленим поглядом, наче я йому подобаюсь. Але я не тряпка, він більше не витре об мене ноги. Тепер Андрій переключився на Кука,він дивиться на нього поглядом, повним жорстокості і злості, особливо на ту руку Кука, яка обняла мене за талію. Це дуже дивно.
Продзвенів дзвоник на велику перерву,ми з Куком мали йти в кафе на каву, щоб перекусити, але нас перехватив Андрій…
- Віть, ходи сюди, є розмова.
- Ми з Ліною в кафе зібрались…
- Це почекає. Ти ж будеш не проти якщо я на кілька хвилин заберу твого ненаглядного?
- Ну гаразд, - я з тривогою погодилась.
Здається, розмова буде абсолютно не дружелюбна. Тому я зробила вигляд, що йду в кафе сама, подивилась куди вони підуть. І пішла за ними. Я була права…
- Слухай, ти чого до Ліни лізеш?
- А ти хто такий щоб мені забороняти з нею зустрічатись?
- Я її хлопець, зрозуміло?
- Що? Ти ж вчора з Луною пішов!
- Я був п’яним, а вона мене спокусила. Вона хотіла зробити боляче Ліні, вона сама мені про це сказала.
- Не будь дурним, ти думаєш, Ліна тебе пробачить?
- Та вона вже не ображається,я впевнений!
- То чому вона мені сказала що ти козел і вона тебе знати не хоче?
- Вона в стані афекту… Ревнує мене, а значить любить!
- Прокинься, вона тебе не любить. Я вчора в неї ночував, при чому в одному ліжку з нею, як тобі таке? Лузер!
- Ах ти падлюка, ти зараз від мене отримаєш!
Я почула як хтось з них впав від удару… Я вискочила з-за стіни, і побачила закривавленого Андрія. Синяк під оком кровоточив, і мені стало його шкода. Він виглядав таким безпомічним і бідолашним…
- Він відключився. Пішли.
- Що ти зробив з ним? Ми не можемо залишити його тут!
- Ліна, дивись правді в вічі, за вчорашнє він заслужив.
- Заслужив, але мені його шкода…
- Не будь дурною, пішли в нас ще півгодини, якраз поїмо.
- Нікуди ви не підете, - зі своєї схованки вилізла Міка, - ти жорстокий, Кук, чому ти побив бідолашного Андрійчика?
- Що? Ти не в курсі справи, тому мовчи!
- Чому не в курсі, він все розповів.
- І про те, що зрадив Ліні з тою продажною шльондрою?
- Ні, він не казав…
- Ну то мовчи! Ліна. Пішли, а то через цю дурепу залишимось голодними.
- Пішли.
Ну ми і пішли в кафе,взяли каву і я почала розмову:
- І все таки чому ти його вдарив?
- Я не міг дозволити йому вдарити себе.
- Що ти будеш робити, якщо Міка на тебе наябідає?
- Нічого, скажу що я за справу йому врізав. І все. Побачиш, мені нічого не буде.
- Звідки така впевненість?
- Побачиш.
Мені стало цікаво, чому він вирішив, що його не виженуть. Я за нього переживала. Тепер я погоджувалась з Куком, Андрій дійсно отримав по заслугах. І то ще досить мало отримав, він заслуговував дістати набагато більше. А що таке синець під оком? Він пройде, а рани в моїй душі будуть кровоточити.
- Про що ти думаєш?
- Я за тебе переживаю… Віть, дійсно не треба було. Краще було б потім набити його.
- Ліна, так дістав би я. Ти ж не хочеш щоб я ходив побитий?
- Звісно не хочу. Він отримав по заслугах, але зараз дзвінок, нам пора бігти.
- Пішли.
Ми ледве встигли. Сіли за парти, і я помітила, що Андрій сидить з Мікою, а його рана оброблена, мабуть вони вже були медпункті. І тут вчителька сказала:
- Лапатий, тебе до директора викликають.
- Гаразд, я вже йду, тільки речі зберу, - Вітя був на диво спокійний. Цікаво, чому? А я почала переживати. Мені стало страшно. А що якщо мене виженуть? Що я батькам скажу? Що я буду робити? Боже,нехай все вирішиться…
Цілу пару я сиділа як на голках,а Міка тільки злорадно поглядала на мене… Андрій просто дивився на мене як на нездійснену мрію, з певним розчаруванням і розпачем. Під кінець пари Кук зайшов, усміхнений:
- Андрій, тебе до директора, і з тією ж усмішкою сів біля мене.
- Що тобі сказали?
- Та сказали не чіпати його. Розумієш, зам директора коледжу мій тато, так що… Нічого мені не зробили, і не виженуть мене тим паче. А от Андрій… Я не знаю що йому скажуть, але думаю, скажуть не чіпати ні мене, ні тебе, а то біда йому буде.
- Сміливо, нема що сказати. То ось чому ти знав, що тобі не перепаде…
- Ну так, тому, а ти не рада?
- Навпаки, я рада що все гаразд, просто я задумалась…
Дзвінок перервав нашу розмову, я тихо зібрала свої речі, і вийшла з аудиторії, не попрощавшись з Куком.
- Ліна, зачекай, я проведу тебе…
- Ні, не треба. Я хочу додому, мені треба вчитись, а ще я хочу добряче виспатись, а то я вже купу ночей не спала нормально…
- Це значить що ти сьогодні не вийдеш гуляти?
- Ні, не вийду.
- Навіть в кіно? Там хороший фільм зараз показують.
- Вибач, я хочу відпочити. Так що цілі вихідні я просто відсипаюсь і відпочиваю. Якщо хочеш можеш мені потім написати, або подзвонити, мій номер телефону маєш.
- Звісно маю, гаразд тоді. Ти на маршрутку?
- Так,нема настрою сьогодні пішки йти стільки.
- Тоді я проведу тебе до маршрутки?
- Ні, йди додому… Па-па… - я поцілувала його в щоку на прощання і пішла до «Магнусу».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206204
дата надходження 16.08.2010
дата закладки 16.08.2010
На стіні вісить старий годинник
Стрілка рухається повільно
Поглинаючи впевнено час
В ногу з часом крокує людина
У руці тримає мобільник
Він тепер за годинника в нас
Десь на полі пасуться коні
Нам покаже в кіно телебачення
На авто до них можна доїхати
Нам екран замінив підвіконня
Таж картинка – немає значення
І фреоном нам добре дихати
Не страждаємо ми від кохання
Плачем дивлячись серіали
Там два кроки пішки в принцеси
Прості відповіді на питання
Знають ті в кого грошей валом
Вони звуть це життя прогресом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206092
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 15.08.2010
Чайками небо убралось,
Пісок і чужі сліди.
Вибач, що знову не склалось,
І вкотре треба іти.
Вибач, що хвилі холодні
До глибини душі,
До пустоти безодні,
Кохають чужі вірші.
Вибач, що сонце знову
Тікає за небозвід.
І з вітром свою розмову
Починає не "з", а "від".
Вибач, що чайка плаче,
І цілує твої сліди.
А я завтра тобі пробачу,
Бо сьогодні не сила йти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206087
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 15.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.08.2010
Багато заробив я золота своїм мовчанням
Багато діамантів з очей котилося,
Багато натяків на вічне з коханням,
Але життя моє і досі не змінилося.
Усе залишилося таким як було
І не моя у тім провина,
Скоріше б життя промайнуло,
Скоріше б пропала людина.
Холодний як лід, байдужий до всього,
Я робив рівно нічого
Для того, щоб відректися від пустого…
Пустого, грубого животіння,
Яке несе в собі страждання
І жалюгідне те створіння,
Яке чекає на кохання.
Моє мовчання коштує чимало
Від нього лише єдині втрати
Та посміхнувшись щиро й вдало
Усе вдається приховати.
Я добре вмію приховувати страждання
Я посміхаюся, коли мене болить…
Мука може бути остання,
Остання крапля смутку догорить.
Скарби я тягну за собою,
Вони легкі, бо їх немає
Живу лиш думкою одною,
Що все завжди колись минає.
Безглузде марнування часу і грошей,
Безглузде втілення пустих ідей,
Безглузде життя на сторінках білих,
Безглузде каяття брехунів умілих…
Багато суму я купив
За золото та діаманти…
Ще більше діамантів заробив
І витратив на певні консерванти…
2004
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206029
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 15.08.2010
Сховалось за лісом притомлене сонце,
І Норинь сповільнює біг:
Це ніч заглядає у наше віконце -
Мій Овруч спочити приліг.
ПРИСПІВ:
Хай сняться містечку нездійснені мрії
І кличуть його до життя,
Хай в ньому зростають Тараси й Марії -
У їхніх руках майбуття.
Шепочуться сонно каштани і клени,
І місяць на варті в цю мить.
Вмостились будинки у сутінь зелену -
Мій Овруч вже солодко спить.
ПРИСПІВ
Як зорі погаснуть - прокинеться Овруч,
Бджолою життя загуде.
Росою умиється сонячний обруч
І в мирному небі зійде.
ПРИСПІВ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206010
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 15.08.2010
Я говорила загадками:
"Зорі не розуміють болю
самоти..."
Не можеш здогадатись ти про що я .
Хоч...
Ні. Не вірю я що ти
Вмієш читати думки.
Бо якби вмів...
Якби...
"Якби" - в ньому вся
нездійсненність,
Всі бажання, що сплять у душі.
І надії мої на взаємність,
Що від тебе знайду я ключі.
І доти жевріє надія,
Допоки чую серця стук.
Про що були б всі мої мрії,
Якби не було твоїх рук...?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206023
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 15.08.2010
**
я стала водою
важкою
наповнена киснем
піском
і тобою
ось так і живу
каюся
скута зимою в льодах
по весні - розливаюся
лиш осінь буває нестерпною
благословен будь неділею вербною
тихими вечорами
ніжними
серцем й думками
цілунками тиші
і шепотом вишні
суддя нам з тобою -
всевишній
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206027
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 15.08.2010
Останній сонячний промінчик
Давно сховався за горою.
Зустрілись зіроньки на небі,
Скотився місяць. За вербою
Сюрчить вже коник. А у гаю
Голубка з голубом турчали
Та у гніздечку засинали.
Схилився ясен до берізки.
У вітті білої тополі
Поколисався вітер трішки
І ліг спочити також долі.
Затихло все… Чарівна тиша
Природа разом спочиває.
А я сама до гаю вийшла –
На тебе тут я зачекаю.
І я чекатиму, хоч знаю,
Що не зустрінуся з тобою
О цій порі, у цьому гаю,
В цей тихий вечір під вербою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206007
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 15.08.2010
Життя коротке,
Життя маленьке –
Чотири нотки,
Пісочку жменька…
Сьогодні плачеш,
А завтра звикнеш.
Тепер щось значиш,
А завтра зникнеш.
Життя коротке,
І треба жити,
За щось боротись,
Когось любити.
У той пісочок
Вмістити море,
Гарячі ночі,
Холодні зорі.
І вже за краєм
Душа бентежна
В мовчанні взнає –
Життя безмежне…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205996
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 15.08.2010
Тобою зацілована моя макітра.
Вкладаюсь спати з думкою про нас,
а в голові рояться дивоквіти
і дивовижний і любовний свистопляс...
Метеликів набився повний жбан -
так смішно й лоскотно танцюють...
В мені якийсь гримучий барабан
любовні звуки розлива отруйні.
Немов всесвітні руки, проникають
в мою середину твої пульсари.
Десь глибоко звучить камлання*
і космос шарудить шаманський...
У бубен б"ють гарячі пальці,
вогненні заливаються під шкіру
розряди струму і якісь протуберанці.
Несамовито над вогнем танцюю...
Тобою зацілована моя макітра.
Вражає струмінь світанкових звуків.
І знов любовні розквітають квіти...
Лиш тіло памятає дивні рухи...
* Звичайний ритуал дії шамана – це так зване камлання – несамовитий танець зі співом, ударами в бубон, громом залізних підвісок і т.ін. Камлання розглядається як спосіб спілкування з духами.
14.08.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205951
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 14.08.2010
Я розриваю старі стосунки,
Модернізую старі світлинки,
Я додаю в них нові малюнки –
Корона, ріжки, крильця зі спинки.
Мені не сумно, мені не страшно,
Мені не складно послати к бісу
Всіх, хто спитає; всіх, хто наважиться;
Всіх, хто під руку гарячу лізе.
Я розриваю старі стосунки,
У мене в мозку перевороти,
У мене дивний feedback на дотики,
У мене комплекси, в мене пунктики.
Мені не важко змінити імідж,
Мені не складно кинутись матом,
Коли на краще вже ніц не зміниш,
Якщо ламати – то вже ламати!
Я розриваю старі стосунки,
Мені плювати, хто що там каже,
Мені не шкода псувати враження,
Коли вже вивчено всі лаштунки,
Коли вже здерто й роздерто маски,
Забути ролі мені не важко,
Нема суфлера – нема підказки,
Шкода лиш, - щойно розбила чашку…
07.05.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194688
дата надходження 09.06.2010
дата закладки 14.08.2010
Свята Філомена
Історія святої Філомени – покровительки Живої Вервиці
Cвята Філомена залишається однією з найбільших чудотвориць Христової Церкви нашого часу. Її популярність поміж християнами зумовлена численними чудами, які стаються за її посередництвом – раптовими та легко отримуваними. Через них св. Філомена дає зрозуміти, що вона в особливий спосіб співпереживає з нашими нуждами й готова допомогти тим, які важко хворіють, переживають різного роду життєві труднощі, негаразди в особистому житті, або ж наділені великими випробуваннями. Знову і знову чуємо про нові, отримані через св. Філомену духовні ласки, матеріальний добробут, зцілення від різноманітних, часто невиліковних недуг, успіхи в праці, навернення (особливо серед людей, які носять на собі її пояс або медальйон, як вияв довіри до неї і віддання себе під її опіку). Усе це – ласки, яких св. Філомена випрошує в Бога для тих, хто звертається до неї в молитві за допомогою. Молитви св. Філомени мають велику силу, так що через її заступництво можемо випросити незбагненних милостей і щедрот. Недаремно Папа Пій XII сказав: «Святій Філомені ще ні в чому не відмовлено».
Св.Філомена народилася 10 січня 289 року в місті Нікополісі (Греція), за правління імператора Діоклетіана. Її батьки були високими посадовцями однієї з провінцій Римської імперії. Ставши християнами, завдяки ревним та постійним молитвам, вони, неплідні, випросили в Господа дитину. Дівчинці дали ім’я Філомена, що означає «Дитина Світла», а за грецьким перекладом – «Улюблена». Батьки дали їй християнське виховання. Перше Святе Причастя Філомена прийняла в п’ятирічному віці. Будучи одинадцятирічною, вона посвятила своє життя Христові. Відтепер лише Йому належало її чисте, невинне серце.
Коли Філомені виповнилось дванадцять років її батько вирушив до Риму, щоб умилостивити цісаря Діоклетіана, який погрожував йому війною. Він так палко любив своїх дружину та доньку, що не бажав ні на мить розлучатися з ними і взяв їх обидвох зі собою в подорож до Риму. Імператор Діоклетіан, побачивши прекрасну дівчину, захотів негайно одружитися з нею, обіцяючи батькові взамін за неї великі статки й мир. Батьки Філомени зраділи, що так легко зможуть запевнити мир з імператором, і вимагали від Філомени згоди на одруження. Проте Філомена відмовила їм, пам’ятаючи про свою посвяту Богові. Імператор намагався переконати її, але все було намарно. Побачивши, що нічого не може вдіяти ні обіцянками, ні переконуваннями, він почав погрожувати дівчині. Філомена сміливо відповіла йому, що не боїться жодних погроз. З непогамовною люттю імператор наказав ув’язнити дівчину, позбавивши її звичної поживи, окрім хліба й води. Не відмовляючись від свого бажання одружитися з нею, імператор відвідував Філомену щодня. Ув’язнення дівчини тривало 40 днів.
Під час ув’язнення Філомені з’явилася Пречиста Діва Марія, щоб підготувати її до близьких мук, які на неї чекали. Богородиця запевнила дівчину у своїй материнській опіці, обіцяючи допомогу Архангела Гавриїла, що підтримуватиме її в майбутніх стражданнях. Імператор наказав жорстоко бичувати Філомену. Після бичування важко зранену Філомену знову вкинули до в’язниці, сподіваючись на її повільну й болісну смерть. Однак, Бог послав Філомені двох ангелів і оздоровив її. Тоді здивований імператор знову почав переконувати Філомену одружитися з ним. Проте, усі спроби були даремними. Оскаженілий від чергової відмови імператор наказав вкинути дівчину із прив’язаним до шиї якорем у річку Тібр. Наказ імператора виконали, але знову, за допомогою ангелів, Філомена була врятована. Ангели розірвали кайдани і винесли її на берег, що викликало жах і подив усіх присутніх. Нелюдяний мучитель наказав ганебно волочити Філомену вулицями Рима, після чого – “прошити” дівчину стрілами. Господь Бог і цього разу порятував дівчину від смерті. Це ще більше розлютило імператора. Тому він наказав стріляти в Філомену запаленими стрілами. Та стріли, які вилітали із луків, поверталися до лучників, убиваючи їх. У великому страсі Діоклетіан наказав відрубати Філомені голову. Це сталося 10 серпня 302 року о третій годині пополудні, в п’ятницю – у той же час, коли й помер наш Спаситель. Душа св. Філомени була піднята до Божого Престолу і отримала нев’янучий вінець слави.
Тіло Філомени поховали в катакомбах св. Прискилли, в яких спочили тіла понад шести мільйонів християн. Мощі св. Філомени віднайдено 25 травня 1802 року під час археологічних досліджень катакомб св. Прискилли в Римі. Дослідники знайшли добре збережений гріб. На гробі була викарбувана фраза: «Мир з тобою, Філомено». Під цим написом зображені: символ мучеництва Філомени – пальмова галузка, символ її чистоти – лілія, та знаряддя її тортур – бич, три стріли, полум’я та якір. Усередині гробу знайшли нетлінні мощі тринадцятилітньої дівчини та ампулу із кров’ю святої, яку зібрали під час смерті мучениці, згідно із звичаєм християн, поклали в гріб, як символ мученицької смерті. Цю кров зібрали з розбитих стінок вази і обережно помістили у кришталеву чащу, яку помістили в урну. Присутні при цьому високоосвічені люди були здивовані, коли побачили, які ці маленькі частинки крові, що їх опустили в урну стали виблискувати різноманітними кольорами як срібло-золото або діаманти. Цей надзвичайний феномен продовжується до нинішніх днів.
У 1805 році священик Дон Франціско прибувши до Рима із новопризначеним єпископом, отримав мощі мучениці Філомени для того, щоб урочисто перенести їх до святині у місто Мугано, поблизу Неаполя (Італія). Дон Франциско раптово захворів. Він молився до святої Філомени і повністю видужав. Це відновило спроби перевезти реліквії святої і за короткий час були подолані усі труднощі і перешкоди. Перенесення мощей відбулось 11 серпня 1805 року. У базиліці, в якій спочило тіло святої, звершилось безліч різноманітних чудес. Пані Анжела Роуз протягом дванадцяти років страждала від невиліковної хвороби. Вона просила заступництва у святої і повністю видужала.
Лорд Міхаел Юліцелла, адвокат багато років не виходив з кімнати, його відвезли до реліквії святої, а назад він повернувся додому цілковито оздоровленим.
Через 25 років після відкриття тіла святої почався процес її канонізації. Папа Григорій ХVI, який почав вивчення доказів святості цієї дівчини був дуже обережний. Він особисто був свідком чудесного зцілення Павліни Жаріков. Папа Григорій ХVI уділив своє апостольке благословення хворій Павліні Жарікот задовго до того, як її на ношах принесли до святині у місті Мугано. Коли він побачив її, то подумав, що вона помре. Павліна страждала від прогресуючої хвороби серця. Їй ставало все гірше, смерть здавалося неминучою, биття її серця ставало настільки сильним, що всі думали, що вона помирає. Найменшого руху чи зміни пози було достатньо, щоб кров настільки сильно прилилася, що вона майже задихалася. Навіть її дихання здавалося зупинялося, а її пульс було важко вимірювати.
Почувши ім’я святої Філомени, Павліна відмовила дев’ятницю до неї, яка, здавалося, допомогла їй. Саме лише згадування імені святої Філомени викликало у неї відчуття великої радості. Тому в неї з’явилося сильне прагнення відвідати святиню святої і вона вирішила вирушити в дорогу. Вона прибула до Риму і зупинилася в сестер Служебниць Пресвятого Серця Ісусового. Вона була не в змозі відвідати Папу. Проте папа Григорій ХVI, довідавшись про її стан сам приїхав до неї. Святіший Отець подякував Павліні за її працю для католицької віри і поблагословив її. Він попросив її молитися за нього, коли вона піде на небеса. Тоді Павліна запитала Папу чи він дозволить їй служіння маленькій мучениці св. Філомені, якщо вона повернеться з її святині оздоровленою. Папа Григорій ХVI, відповів: «Так, так, дочко моя, бо це справді було б велике чудо, але він був дуже стурбований її станом і сказав до настоятельки сестер: «Якою хворою є наша дочка, вона здається мені такою, неначе вийшла із гробу, бо більше ніколи її не побачу. Ми не побачимо її ніколи. Але Бог мав інші плани. Група людей на чолі з Павліною вирушили до Мугано. Це був серпень і було дуже спекотно, вони їхали вночі, щоб уникнути спеки. Вони прибули до Мугано напередодні свята св. Філомени. Натовпи народу зібралися на це святкування, коли люди дізналися, хто така Павліна і яка мета її прибуття. Всі були дуже здивовані.
Наступного ранку, у День святої Філомени Павліна прийняла Святе Причастя біля гроту святої Філомени. Вона страждала від жахливого болю у всьому тілі і її серце билося шалено, вона знепритомніла. В натовпі подумали, що вона померла і її винесли з Церкви. Але вона опритомніла і зробила знак, щоб її залишили біля мощей св. Філомени. Раптом потік сліз ринув з її очей і лице вкрилися рум’янцем, її душа наповнила радістю. Їй здавалося, що вона відходить до неба, але це не була смерть. Свята Філомена уздоровила її! Вона прожила ще багато років служачи Богові і Його святій Церкві. Наставник монастиря наказав, щоб били дзвони в честь цього чуда, люди від радості вигукували знову і знову: «Слава святій Філомені, слава нашій дорогій святій, хвала нашій дорогій французькій леді!»
У знак подяки Павліна декілька днів перебувала біля могили святої Філомени і з собою вона взяла велику реліквію св. Філомени, статую святої. Статуя була одягнена в королівські ризи і для неї було відведене особливе місце. Коли Павліна поверталася назад до Рима, великі натовпи народу зібралися і кричали: «Чудо, чудо!». Павліна не повідомила Папу про своє одужання. Всі у Ватикані, що чули про неї були дуже здивовані. Папа понад усе був здивований, коли побачив її зовсім здоровою. Його святість не повірив би в це, якби не бачив на власні очі. На його прохання Павліна залишилася у Римі ще на цілий рік, щоб її цілковите зцілення документально описали і документально затвердити. Це був початок процесу беатифікації Філомени. Наприкінці року вона з Божого благословення повернулася до Франції.
У 1837 році, Папа Григорій ХVI підніс «Чудотворицю XIX століття, мученицю Філомену» до гідності святої. Чуда за посередництвом Філомени не перестають дивувати людство впродовж багатьох століть.
Святий Іван Віаней мав велику набожність до святої Філомени. Свята Філомена вирішувала його фінансові проблеми. Святий Іван Віаней постійно та ревно молився до святої Філомени і вона відповідала на його ревні та щирі молитви. Він часто казав: «Мої діти, свята Філомена має велику силу в Бога, а вона сама має добре серце, тому давайте постійно та щиро молитися до цієї святої». Про дивовижну силу святої Філомени стало спочатку відомо через його духовну дочку Преподобну Павліну Жарікот, засновницю Товариства Поширення Віри і Живої Вервиці, яка 1835 року була чудотворно оздоровлена за молитвами та заступництвом святої Філомени. Павліна запропонувала йому частину дорогоцінних реліквій святої, які вона привезла з гробу святої з Муньяно. І відразу святий Іван Віаней розпочав зведення каплиці в честь святої Філомени в містечку Арс. Наповнившись неабиякою любов до цієї маленької святої, він обрав її, як небесну заступницю і присвятив себе їй. Тисячі паломників прибували до каплиці щоб отримати допомогиу в своїх потребах.
Вселенські Архиєреї також були великими почитателями св. Філомени.
Папа Лев XII (1823-1829) виказував велике захоплення та набожність до св. Філомени, надавши благословення на найменування престолів на її честь та проголосив святу «Великою чудотворицею XIX століття».
Папа Григорій XVI (1831-1846) офіційно благословив усезагальне починання святої та виявив свою особливу посвяту Філомені, надавши їй титул «Покровителька Живої Вервиці». Чин Божественної Літургії і молитви для прослави св. Філомени були затверджені ним 1835 року.
Папа Пій IX (1846-1878) був чудесно оздоровлений за посередництвом св. Філомени та проголосив її «Покровителькою дітей Марії». 7 листопада 1849 року папа Пій ІХ особисто посвятив святиню. На своєму смертному одрі Папа Пій ІХ попросив, щоб його хрест у знак пошани передали до статуї святої Філомени.
Папа Лев XIII (1878-1903) здійснив два паломництва до святині св. Філомени перед тим, як був вибраний з-поміж кардиналів на Вселенського Архиєреєя. Після проголошення його Папою, він подарував для цієї святині хрест та схвалив офіційну діяльність Братства св. Філомени, а згодом підніс це братство до гідності «Архибратства св. Філомени».
Папа Пій X (1903-1914) популяризував прочитання св. Філомени та постійно заохочував вірних просити допомоги в Господа через її заступництво. Святий Папа Пій Х перед смертю передав свою обручку святій Філомені. Ця обручка до цього часу знаходиться на статуї святої Філомени.
Слуга Божа із Неаполя сестра Марія Луїза від Христа, яка мала велику набожність до св. Філомени, заснувала згромадження Сестер Богородиці Смутку і св. Філомени. На честь св. Філомени зведено багато церков, засновано релігійні згромадження, найменовано безліч лікарень, сиротинців та товариств. Свята Філомена є покровителькою молоді та дітей, зберігаючи їх у чистоті. Вона, також, допомагає молодим подружжям у народжені та вихованні дітей, приносить надію жінкам у безплідді, є підтримкою для породіль, стає порадницею та утішителькою для засмучених матерів, які благають її про заступництво у вирішенні матеріальних та духовних проблем родини. Філомена є опікункою сиріт та вбогих, великою заступницею і покровителькою студентів, допомагає людям навернутись від гріха, розраджує безнадійно хворих, допомагає священикам у місійній діяльності, відвідує знедолених та ув’язнених. Одним із найбільших почитателів св. Філомени був св. Іван Віаней – парох селища Арс (Франція), а також – св. Юліан Еймард, св. Петро Чанел, св. Антоній Марія Кларет, св. Джон Ньюман, св. Меделін Софія Бейрет, св. Євпраксія Пелетьєр, св. Франциск Ксав’єр Кабріні, блаженна Анна Марія Тайджі, а особливо – блаженна Павліна Марія Жарікот – засновниця Всесвітньої Організації Живої Вервиці та товариства «Поширення Віри». Вона провадила досить активну релігійну діяльність, незважаючи на важку й затяжну хворобу. Проте, після відвідин Павліною святині св. Філомени в місті Мугано, була чудесно оздоровлена. Папа Григорій ХVI особисто став свідком чудесного зцілення Павліни Жарікот. Преподобна Павліна Жарікот із вдячності до св. Філомени почала активно ширити набожність до неї по всьому світі.
МОЛИТВА ДО СВЯТОЇ ФІЛОМЕНИ.
† Всесвітня організація живої вервиці Святої Філомени.
Лучуся зі всіма членами Живої Вервиці по цілому світі, і жертвую свою десятку святої вервиці за тріумф непорочного серця Діви Марії на честь святої Філомени, преподобної Павліни Жарікот, за Папу Римського, єпископів, священників, монахів і монахинь, за всіх хворих, терплячих і опущених, за тих хто сьогодні помре, щоб вони отримали ласку витривалості і святої смерті. За навернення грішників, особливо тих, які найбільше потребують Божого Милосердя, за спасіння моїх найближчих і за спокій в моїй родині і на парафії.
Моя десятка:
....................................................................................................
О Пречиста Діво Маріє, через твоє непорочне зачаття уділи нам гарячу любов до Ісуса Христа!
Ісус приймає тягар терпінь.
Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ, Пилат промовив до них:«Ви при-вели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед, вами не знайшов на цьому чоловікові жодної провини в тому, про що оскаржуєте його. Та й Ірод ні, бо ж відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти. Тож я його покараю і відпущу».
Розважання:
Агнець Божий, давши Себе бичувати заради нас, заплатив ціну за наші плітки, нашу злість і нашу жорстокість. Він простив і прощає нам. А що ми повинні пробачити своїм ближнім?
«Слава Отцю, і Сину, і Святому духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків». Амінь
«О найласкавіший Ісусе, прости нам наші гріхи, захорони нас від пекельного вогню, прийми всі душі до Царства Небесного, особливо ті, що найбільше потребують Твого милосердя.
Свята і непорочно зачата Пречиста Діво Маріє, заступайся за нас, що до Тебе прибігаємо.
О Мати Божа, зішли на все людство полум’я Своєї любови тепер і в годині нашої смерти». Амінь.
1 раз «Отче наш... .»,
10 разів «Богородице Діво… .»
Достойно є воістину величати блаженною Тебе, Богородицю, присноблаженну, і пренепорочну, і Матір Бога нашого. Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, тебе величаємо.
Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід ізбав нас, єдина чиста і благословенна.
Преславна присно-діво Богородице! Прийми молитви наші і донеси їх Синові твоєму і Богові нашому, щоб спас задля Тебе душі наші.
Усі небесні сили, святі ангели й архангели, моліть Бога за нас, грішних.
Святі славні і всехвальні апостоли, пророки, мученики і всі святі, моліть Бога за нас, грішних
Уповання нам – Отець, прибіжище наше – Син, і покровитель нам – Дух Святий. Тройце Свята, Боже наш, слава Тобі.
Боже, милостивий будь мені, грішному
Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене
Без числа нагрішив я, Господи, прости мені
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь(3р)
Молитва за померлих членів організації Живої Вервиці
(молитись щосуботи).
Пом'яни, Господи, спочилих з надією на воскресіння до життя вічного членів організації Живої Вервиці, що побожно і у вірі життя скінчили, і прости їм усяку провину, добровільну й недобровільну, яку вони вчинили словом чи ділом, чи думкою. І посели їх у місцях світлих, у місцях прохолодних, у місцях спокійних, де немає ніякої недуги, журби й зітхання, де світло лиця Твого, веселить святих Твоїх одвіку. Дай їм Царство Твоє та участь у невимовних і вічних Твоїх благах і насолоду Твого безконечного і блаженного життя. Бо Ти є життя і воскресіння й упокій спочилих Твоїх слуг, Христе Боже, і Тобі славу віддаємо з предвічним Твоїм Отцем і з пресвятим і милосердним і животворним Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Миро Святої Філомени.
Після намащення миром св. Філомени потрібно відмовити молитву :
— Символ віри;
— 3 «Отче наш» на прославу Пресвятої Трійці;
—13 «Богородице Діво» потім: «Свята Філомено, моли Бога за нас!»
Заключна молитва.
«Свята Філомено, молися за мене тепер і в годину моєї смерті, Свята Філомено, улюблена дочко Ісуса й Марії, молися за нас, що до тебе прибігаємо!».
Де’вятниця до Святої Філомени.
(відмовляти цю молитву 9 днів).
«О вірна Діво і славна мученице, свята Філомено, за допомогою якої сталося багато різноманітних чудес, допоможи мені свята Філомено, Ти знаєш усі мої потреби, припадаючи до Твоїх стіп, повний покори і довіри, прошу у Тебе допомоги. Милостиво вислухай і випроси для мене у Бога ласки, які я потребую (вкажіть своє прохання). Я цілковито переконаний, що за для заслуг Господа Бога Спаса нашого Ісуса Хреста твого Божественного Обручника, свята Філомено, я отримаю те, що у молитві прошу Тебе во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».
http://www.livingrosary.org.ua/saint_filomena.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205921
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 14.08.2010
М-аковея - святом вітаю, всіх Вас,
А-бо, як в нарОді, кажуть Перший Спас,
К-ожному воздасться, як на те Бог дасть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205899
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 14.08.2010
Я боюся розмови хмільної,
Бо ім'я твоє спить на устах.
Я боюся нещирості злої
І насмішки в холодних очах.
Я боюся байдужого слова,
Чи мовчання, що ще
байдужіше,
Тож свою віртуальну промову
Тільки в снах розповім , там
залишу.
Я боюся, що зраджу гордість,
Що скажу все, чим серце живе,
Що любов моя кане у безвість
І як час - безупинно спливе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205886
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 14.08.2010
Пекучий серпень. Щедрий медозбір.
Приємний запах меду і вощини.
О, Господе! Ми дякуєм тобі
За ці дарунки в твої іменини.
Спасителю, прийми від нас уклін
За повні соти у нектарнім соці,
Прийми молитву. Нехай спаський дзвін
Воздасть хвалу врожаю в цьому році!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205889
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 14.08.2010
Тисячі міст, тисячі зір
Подумки мчаться до тебе.
Тисячі слів, тисячі сліз
Мовчки згасають у небі.
Просто живу, просто люблю
Ти так далеко... далеко...
Звістку мою, звістку жалю
В хмарах розвіють лелеки.
Тугу мою, тугу живу
Сонце, спали на папері.
Просто живу, просто люблю
Б`юся водою об скелі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205882
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 14.08.2010
Прокидаєшся зранку, вбираєшся в хмари,
і спускаєшся в тіні шовкових смерек,
Де росинки в квітницях розбились по парах,
і танцюють у музиці вітру фламенко,
І майбутність з полотен світанкових марень
так чаруюче-близько й фатально-далеко,
І бездонна мелодія в крилах Ікара,
а надія, без сумніву, варта і Мекки…
Ти щасливе, Небесся? Чи сонце не палить?
Чи не тиснуть обійми шальних вітрогонів?
Чи тобі зажилися страждання Дедала?
Чи не хочеться в теплі хмаристі долоні?
Чи віддаленість Геї земної не жалить?
Чи не втомлюють сподіви на підвіконнях?
І скажи, чи таке із тобою бувало,
що любов аж кипить, німбом сяє на скронях,
і від тебе лишається згусток безсоння…
Глибина водяна під промінням пекучим
Каламутить в собі відчайдушне чар-зілля,
А верба вже впилась, навіть вимила кучері,
І сміється в солодкім духмянім похміллі,
І любов їй легка, і по ночах не мучить,
Горнуть вітами квіти дуби захмелілі,
І коса в водяному люстерку блискучім
Заквітчалась в шовковій цнотливості лілій…
А у серці шальоними хмарками блиска
Щось гранчасте таке в пару сотень каратних,
Лоскотливо-м’яке у рівнесеньких низках
Молодої калини і грон виноградних,
І шкребеться легенько, і злегка потискує,
і нема відчуттів ще сильніше принадних,
І ледь чутно, ведь видно, маленька колиска
Із закоханим серцем – пульсує, калатає,
У маленькій кімнатці, у Бога в палатах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201628
дата надходження 18.07.2010
дата закладки 14.08.2010
Я буду щаслива! В житті
І вічному, і земному.
Я буду щаслива, та ти
Не маєш заслуги у цьому.
І вірність свою, і любов
Я буду комусь дарувати.
І ніжність, і щирість розмов -
Все, що не хотів ти прийняти.
Складу на жертовник життя,
Назустріч піду новій ері
Й у вічність , а не в небуття
Відчиняться замкнені двері.
Я буду щаслива! В житті
У вічному. Та в земному
Я буду нещасна, бо ти
Не маєш заслуги у цьому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205840
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 14.08.2010
Він відчайдушно бореться, щоб жити…
Він посміхається, коли болить не дуже,
Коли вже дуже – плаче без упину.
Тож хай ніхто не лишиться байдужим
До горя-муки крихітки-дитини.
Він відчайдушно бореться, щоб жити,
Але ж такі слабенькі має сили.
За що страждати мусять бідні діти,
Котрих тяжкі хвороби підкосили?
Їм так потрібна наша допомога,
Тоді цих діток можна врятувати,
Молитвами звернутися до Бога,
Надію на життя подарувати.
На цьому сайті люди не байдужі,
Тому до вас звертаюся з благанням:
Допоможімо хворим діткам, друже!
Допоможімо всі разом негайно!
---------------------------------------------------
Не цілком задоволена своїм віршем, прошу Вас розказати про це іншим своїми словами і своєю душею. Впевнена, що у Вас це вийде краще. Але не про першість зараз йдеться, - у хлопчиків час перебування на цьому світі уже вимірюється годинами…
Часто зазираючи на тематичні сайти для тих, хто чекає та вже дочекався своєї малечі, (мої постійні читачі мабуть вже знають, що зараз я – в щасливому очікуванні майбутньої дитинки), я наштовхнулася на інформацію, яка мене, як вже і ще раз маму в недалекому майбутньому, не може залишити без уваги і без конкретних дій…
Я усвідомлюю, що подібних діток, які потребують негайної і дієвої допомоги, аби їм вижити, зараз все більше і більше. Маємо на лице наслідки екології та нашого ставлення до Бога.
При тому ж, ми, здебільшого, проходимо мимо них, в надії, що нас це не торкнеться, що наші діти, здорові. А відтак спокійно дякуємо за це Богові … А чи ж мила Богові така наша подяка, коли поруч нас його ж створіння не може зіп'ятися на ніжки? І це на фоні тотальних абортів, в яких ми, християни вбиваємо ці ж сотворіння ще не народженими…
… Під прицілом небезпеки, лиха, тяжкої хвороби, в сьогоденні ходить кожен з нас і ніхто не захищений від того, що чекає на нього завтра, а може, вже й сьогодні.
Хай береже нас Бог, і хай у кожного з нас все буде гаразд. Але чужа біда, особливо, що стосується малесеньких, невинних і безгрішних діток, які так мучаться через наші провини, не повинна залишати нас байдужими.
Ото ж, давайте спробуємо разом і врятуємо хоча б одне таке життя!
Для тих, хто буде молитися за одужання хлопчиків – їх звуть Нікіта та Богдан, або якщо хтось захоче підтримати нещасних батьків, які рибою об лід б'ються із жорстокістю і холодною байдужістю навколишнього світу даю засилання на сторінку у коментарях знизу … (тут це не передбачено)
Щиро, уклінно, ваша Попелюшка.
Шановні колеги.
Прошу звернути увагу і допомогти в розширенні інформації про необхідність в терміновій допомозі малим дітям, час життя яких вимірюється у годинах. http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205631
Більше інформації тут:
http://www.djublyk.at.ua/news/2010-08-12-38
При можливості розмістіть у себе аналогічну інформацію або цю ж саму.
Попросіть розмістити її і на інших спів-дружніх сайтах.
Щиро дякую за розуміння.
Валентина Попелюшка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205831
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 14.08.2010
Мені тебе не раз бракує поруч,
Та я свої бажання переборюю –
Заковую хотіння в тісний обруч,
І текст давно зазубрений повторюю…
Я зі всіх сил впиваюся у поручні
Минулого – до крові і мозолів:
Мене навчили, що любов – це боляче,
А я боюся болю.
Я так остерігаюсь загубитися,
Що йду лише давно знайомим шляхом.
Я знаю, що я можу помилитися,
І дати маху, і зазнати краху,
І парашут мій може не розкритися...
А втім, розкрию крила й полечу.
Мені сказали – щастю треба вчитися,
І я навчуся. І тебе навчу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205509
дата надходження 12.08.2010
дата закладки 12.08.2010
Привіт тобі,
моє дівчисько світле!
Чи нині був
достатньо теплим день?
Чи цілував у щічку
ніжний вітер,
від мене
передав тобі пісень?
Чи усміхались нині
твої очі?
Чи серце билось
збуджено хоч раз?
Ще ні?
То - усміхайся!
Я так хочу!
Щаслива бути мусиш!
Це наказ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205453
дата надходження 11.08.2010
дата закладки 12.08.2010
Схилилась дівчинка над купою сміття,
Худенькі ручки в ньому щось шукають.
Що робить тут це нічиє дитя?
Що просить в Бога?Чи його хоч знає?
Недоїдки в торбинку накладе,
Безруку ляльку в пазуху ховає,
Вона вже по дорослому сумна,
Щось тихо шепче,може щось прохає?
Сичить холодний вітер по степу,
Холодний дощ давно пробравсь до тіла,
Скучають ручки по домашньому теплу,
Була б матуся,може б обігріла.
Безсонні ночі, холод допіка,
Де притулитись?Де заночувати?
Не обігріє мамина рука,
Ніхто не буде ввечері шукати.
Пригріється в куточку на землі,
Під голову підсуне рученята,
Матуся прийде в гості у вві сні,
Буде голубить і волосячко чесати.
Та сон мине, а дійсність наяву,
І знов смітник, щоб голод вгамувати,
Там бачив я дитину не одну,
Ні з яким горем це не порівняти.
Дивлюсь,сльозу не можу зупинить,
-То це твоє майбутнє,Україно?
Хіба у тебе серце не болить?
А як болить, то захисти дитину.
Нехай не буде нічиїх дітей,
Нехай завжди матуся зустрічає,
Щоб сльози не котилися з очей,
Про смітники ніщо не нагадає.
02. 06. 2009 р.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1912241524
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205443
дата надходження 11.08.2010
дата закладки 12.08.2010
Залетів метелик до кімнати,
Шукаючи затишку і прохолоди,
Б'ється крильцями у скло,
Перешкода до волі- вікно.
Кращого нічого немає для нього,
Нііж свобода польоту і воля,
Ніж квітка яскрава, медова,
Серед зеленого райського поля.
Я випущу тебе, боже створіння,
Ніжне і крихітне, і таке красиве,
Прийми від мене благословіння,
Лети до своєї квітки, любе та миле.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205081
дата надходження 09.08.2010
дата закладки 12.08.2010
Підстрибну, крильця розправлю.
Тріпочуча мить передзвонів.
Сміливі метелики
зваблюють ніччю і глибиною...
І я тріпотатиму з ними,
плекатиму твоє небо
і білі хмари-хризантеми
лоскотатимуть мені підборіддя...
На синьому оксамиті
порцелянові двері
зловлять мій голос,
вип"ють мій час
і роздвоять дорогу,
аби був мені вибір.
Земля - Небо.
Одвічні примари,
просторові ковчеги,
часові міражі.
Небо - Земля.
Дві точки опори,
дві надії і два чекання -
гойдалка на двох.
Нахили мій вічностривожений погляд,
за обрій спрямуй дорогу,
за межі земні і небесні
і погляди наші зіткнуться.
А потім магніти-тіла
мов п"яні і несвідомі
долаючи тиск атмосфери,
нехтуючи тяжінням земним
і осудом перехожих розумних.
Повільно і плавно
медовими пасмами
сплетемося у косу жаги
й поснуть у посудині щасття
на дні сповнених мрій...
І зазвучать порцелянові дзвони -
ми попались в тенета кохання,
і вітер бавиться нами:
інь-ян, ян-інь, інь-ян...
Земля-Небо, Небо-Земля...
нескінчена пісня.
Безкінечна.
11. 08. 2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205445
дата надходження 11.08.2010
дата закладки 12.08.2010
(Олесі)
Червоніє вже літо мальвами,
Зажовтіло літо полями;
Напуває кохану барвами
І цілує теплом до нестями.
Піднімає на крилах радості,
Опускає на хмарах ласки,
Береже від сліпої старості
І гримує настрої в маски.
Обіймає палітрами пахощів
І наповнити сни поможе;
Захищає від вітру і заздрощів.., –
Бо на мене робиться схоже.
11.08.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205411
дата надходження 11.08.2010
дата закладки 12.08.2010
Дістань мене зі скрині,
Ларчик спогадів відімкни.
І шалено з силою. З силою
мов гілку мене відчахни,
Відділи від суєтних буднів
Десь на вірандочці мрій,
А може в саду, у ротонді,
Вином мене з келиха пий...
Насни мене серед тиші,
Пальчиками заторкай по спині,
І цілунки - приблуди хижі
Зірвуть одіж самотніх днів...
Пройдися вздовж моєї долі ,
попесть травинкою моє життя,
Я муркотітиму поволі,
мов на колінах сонне кошеня...
Ларчик спогадів повен барвинок:
ось сопілка, килимок-літачок,
а ще аромату невидимий виток -
згадка про мій звабливий бічок.
Серветка з помадним цьом-цьомом,
Зошит віршів, теревені пташок,
Лісовими дзвіночками спомин
У сердечко зненацька зайшов.
Вино с келиха пий - не сп"янієш,
Волоссям надихайся чорним -
І розморить дурманно любисток,
У вечірнім саду, у ротонді...
11.08.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205460
дата надходження 12.08.2010
дата закладки 12.08.2010
Кожним подихом, дотиком, порухом
Викарбовуєш слово "кохаю"…
Вишиваєш у серці хворому
Анаграми, котрих я не знаю…
Вигаптовуєш поглядом, комами
Візерунки морозом уквітчані…
Розмальовуєш фарбами кволими
Сірі стіни мойого відчаю…
Звеселяєш усмішкою дивною
В час розпуки шалено вбивчий…
Зникне Світ із страшенно винними,
Доки мови твоєї вивчу…
10.VIIІ.2010
18:15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205249
дата надходження 10.08.2010
дата закладки 11.08.2010
Czy lepiej, żeby tu ciemność panowała?
I jesień żeby w deszczu tu nie grała?
Innego kogoś żeby ona całowała?
Czy lepiej, żeby nie przeżywać najdziwnych snów?
Nie mówić najpiękniejszych słów?
I nie zaczynać główną grę?
Czy lepiej zabić miłość do jej początku?
Nie rozumiejąc siebie, biec bez rozsądku?
Сzy godne śmierci takie głupie życie,
Co nie może w mgnienie ulotnić się?
01-03.VIII.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204954
дата надходження 09.08.2010
дата закладки 11.08.2010
Мій поїзд не занесений в скрижалі,
Я знов застрягнув, бляха, на вокзалі.
Тепер – це Харків. Вечір. Б’є фонтан.
Дві кралі свій прикурюють “Житан”,
І свої сіті закидають – далі, далі.
Поважний пан тре окуляри чинно,
І все у нім виказує мужчину,
За ним закохані сплелись удвох,
А там фонтан виводить свій танок.
Мов Зорба-грек, танцює без спочину.
А ти далеко. Певно, вже у ліжку.
Ти гола й тепла. Твої груди й твої ніжки...
Який би я фонтан зробив тобі!
Він зародивсь у ніжній боротьбі
І бризнув би на тебе
й стелю
трішки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205113
дата надходження 09.08.2010
дата закладки 10.08.2010
І не забути, й без сліз не згадати,
Сосни високі у волинськім краю,
Як вечір вдягав їх у сутінків шати,
А небо шукало першу зорю.
Біля багаття друзі зустрілись,
Щирість сердечна нас в купу звела,
І віра Христова возвеличалась,
І радість велика між нами була!
Пісня душевна дзвінко лунала,
Іскри згасали в безмежжі небес,
Про сум і недолю ми забували,
І до життя в нас зростав інтерес.
Сонне смеркання сонце сховало,
Обрій замислився, готовий до сну,
Ми літній день в ніч проводжали,
І говорили про надію ясну.
Що прийде колись щаслива година,
І зійде у небі зоря не земна,
Провісниця слави Божого сина,
Й до ніг упадуть недуг ремена...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205127
дата надходження 10.08.2010
дата закладки 10.08.2010
Притини... Я вітаю тебе у зовсім іншій галактиці, у іншому світі.., у галактиці, у якій зовсім немає часу, немає дати, дня чи ночі, я просто тебе тут вітаю... А знаєш якщо ти "втягнешся" чи привикнеш ти зовсім не зможеш її, тобто галактику, покинути. Це ніби наркотик і зкожним днем тобі б хотілося все більше і більше...
А знаєш, оця вся вигадана планета для тебе... Спитає: "Чому для мене?"
смішно..., але саме ти навчив мене кохати, дав зрозуміти, що таке оце, всіма оспіване і писане, кохання. Тільки ти заставив мене забути про час чи простір, дав зрозуміти, що я, саме я, комусь(тобто тобі) потрібна... Саме я можу заставити, ні..., не заставити, разом зі мною ти щасливий і мені подобається робити тебе отакою щасливою людинкою... Дивіться, на одного щасливого божевільного більше... А знаєш як мені подобається бути наркотиком для тебе... твоїм власним сортом героїну!!!
Можливо, ти думаєш, що я не любила чи не люблю зараз... Зрозумій, сонце, ти помиляєшся! Ти єдиний кого б я хотіла забрати у цей, вигаданий мною, світ. Є...ДИ...НИЙ... :)
Ти заставляєш мене жити по своїх власних правилах(та наплювати, що тих правил зовсім немає)... заставляєш посміхатися, бути щасливою і як ніколи розуміти, що щасття та кохання все таке існує...
Боюся тебе втрати, не розумію, що тоді буде... та ні, якщо чесно, я не боюся, адже я не думаю.... ти навчив мене не думати, а просто пливти за течією не озираючись, не розуміючи, що буде далі, навчив не відчувати час і не відчувати простір. Просто десь літати, так далеко і так високо, що я ствоила там свою планету, галактику, свій світ(як хочеш так і називай, адже у ньому є місце і для тебе)... А знає, вона біля сонця, там тепло завди і всітло, там немає зла і обід... там панує добро...
отак я і живу... ніби на Планеті Земля, а насправді десь там, далеко, під самим сонцем...
Якщо наважишся.., Рада... Тебе... Вітати... у зовсім іншій галактиці, без часу, без дня чи ночі... Вона(оця вигадана планета) ніби наркотик і мені все більше і більше потрібна... :)
p.s. твоя божевільна дівчинка.. :)))))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205135
дата надходження 10.08.2010
дата закладки 10.08.2010
Солодкий малиновий чай. Солодкі мрії.Солодкі сни і солодкий панк-рок. Люблю цю групу. «Good Charlotte» - найулюбленіша група. Я фанатка. Солодкий мармелад. І думки, які ніяк не покидали мою голову. Я думала про смс, яке Андрій мені вночі надіслав. «Солодких снів, сонечко =*» - я була приємно вражена неочікуваним побажанням на добраніч, так давно ніхто не бажав мені цього. І не має значення що воно розбудило мене в 1 годині ночі. Взявши кілька зошитів та ручку в мою улюблену сумку-зебру, я сіла в маршрутку і поїхала в коледж.
При вході мене чекав Андрій,такий жеакуратний як і вчора. Мабуть, мені так подобаються акуратні хлопці тому, щосама я трохи неохайна. Хоч останнім часом я дуже змінилась в цьому плані. Ми обоє пішли на пари, і звісно ж сиділи за одною партою. Пари пройшли доситьшвидко. Викладачі були приємні,і навіть кумедні. Особливо викладач українськоїмови.
Богдан Михайлович був підстаркуватим дотепником. Сьогодні ми писали переказ про мати Терезу. Він нам дуже зрозуміло пояснив, що мається на увазі,що мати не твереза, а Тереза, з великої літери.Всі були захоплені новим викладачем. Натомість викладачка історії СвітланаАнтонівна була налаштована зовсім не на хіхоньки-хахоньки. Навпаки,вона буладосить злою і непередбачуваною. Мабуть це тому що в неї нема сім’ї, я помітилащо в неї немає обручки. Її очі були сумними і мені стало шкода її. ОльгаВолодимирівна – викладачка хімії, яку я так не люблю, була досить симпатична повненька пані в окулярах, вона викликала в мене довіру.
Пари підійшли до кінця,і я вже хотіла булойти додому,але Андрій запросив мене на каву і я зі задоволенням погодилась. Я зробила висновок, що готую каву значно смачніше,тому ми пішли до мене готуватись до завтрашніх пар і виконувати сьогоднішні домашні завдання до мене і я обіцяла приготувати свою фірмову каву з корицею… Ми ще зайшли в магазин ікупили маленькі кекси і пішком пішли з центру в глибину привокзальної. Ми зайшли,а він здивовано запитав,чомуквартира така порожня. І я йому нагадала про своїх батьків-шукачів пригод.Здається, його очі стали якось дико поблискувати, прокинувся звіриний інстинкт чи що. І він почав мене пристрасно цілувати. Я була в шоці. Я не очікувалатакого повороту подій. Думала ми спокійно поп’ємо кави, а тут… Він збожеволів?
-Ей, стоп!!! Що це ти таке твориш? Хто тобі дозволяв мене роздягати? -я враз помітила що я вже без блузки,і він намагається зняти з менеліфчик,- Стоп,дорогий мій!
-Ну будь ласка, не притворяйся такою правильною! – я його не впізнавала.Його обличчя набрало жорстокого виразу. Мені стало страшно.
-Андрійчику, я тебе люблю звісно, але може не так зразу? Я не можу так. Ятебе погано знаю… Тим більше…Я…
-Тільки не кажи що ти целка, ніколи в життя не повірю!
-Прийдеться повірити. Бо так і є…
-Ну то які проблеми? Зараз нею перестанеш бути!!!
-Ти такий жорстокий… А я вже було подумала що ти такий порядний і хорошийхлопець…
-Хах, знаєш приказку «скажи хто твій друг і я тобі скажу хто ти» ? Ну такдумаєш від кого Кук такого набрався? Наївна така. Ти думала я з тобою сюсі-пусібуду? Не дочекаєшся! Всі тепер будуть знати, що ти мені дала, і я збив в тебецелку,от побачиш.
-Не треба,не роби цього…
-Все я вдягаюсь і йду. Блін, а ти виявилась такою… Коротше ноги моєї тут небуде. Я не насильник,тому брати тебе без твого бажання звісно не буду, але майна увазі що ямаю серйозні зв’язки. Ітобі може бути біда.
-Йди геть!!! – я захлопнула за ним двері.
З моїх очей почали текти божевільні сльози.Ябула настільки розчарована в ньому… Неочікувала. Стерла його номер телефону, видалила з друзів і додала в чорнийсписок. Негідник. Життя виявилось важчим ніж я думала. Я вже практичнозакохалась в нього, а він виявився козлом… Ненавиджу… Не хочу закохуватись…Боюсь… В мене нема настрою сьогодні готувати. Хіба що зроблю собі каву, гірку як життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205042
дата надходження 09.08.2010
дата закладки 10.08.2010
Мені терміново потрібно щось робити. Терміново потрібно кудись піти і з кимось поговорити.Включила свій ноутбук і зайшла в контакти. Слава Богу, Машка в онлайні. Япопросила її під’їхатив центр, швидкозібралась, помилась, підмалювалась і я виглядала ідеально, готова до новогофлірту. По дорозі обіцяла собі не плакати.
Було ще не дуже пізно, десь годинка 8вечора. Ми зустрілись в центрі як і домовлялись, пішли на площу Ринок в моюулюблену кав’ярню. Саме туди ми найчастіше ходили з подругами.
Машка -моя єдина подруга, чи радше хороша знайома, навіть не знаю. Хоч ми небули завжди разом, але наші батьки були хорошими друзями, і я могларозраховувати на неї в будь-який час доби. Вона ніколи не розповідала моїхтаємниць, при потребі ночувала зі мною. Звісно я також підтримувала її в важкімоменти, але на даний момент мені потрібно просто виговоритись…
-Ну що там в тебе сталось, що так терміново потрібно було зустрітись?Виглядає ти не дуже, без образ, - її обличчя було стривоженим, - Я ж переживаю,давай розповідай.
-Пам’ятаєш я писала тобі про Андрія? Він виявився справжнісіньким козлом…Прийшов до мене в гості сьогодні після пар на каву і намагався затащити мене вліжко. А я думала він хороший і порядний. Ще й погрожував мені розповісти всімщо я йому дала і він збив мені целку, уявляєш… - і тут мені стало надто важкостримувати сльози…
-Зайка, не плач. Слухай сюди що зроби. Якщо він раптом дійсно комусь щось ляпне, то ти скажи що в нього член маленький і він в ліжку повний нуль. Це буде для нього ударом дійсно нижче пояса. І він відразу перестане патякати. Непереживай, ми тобі ще знайдемо хорошого хлопця, - вона ніжно усміхнулась іобняла мене. Мені стало так приємно і затишно. Я комусь потрібна.
-До речі, як в тебе справи з Романом?
-Та все добре, він зараз вступив в університет, тішиться.
-Ну я за нього рада. І за вас обох. Добре, що у вас все гаразд.
Роман, хлопець Маші, був дужехорошим і симпатичним. Йому зараз 20 років і він працює на одній хорошій фірмі.Чесно кажучи, в якийсь момент я була навіть тайком в нього закохана, хоч ібачила його тільки 3 чи 4 рази, але його очі… Я нічого не казала Маші, нефліртувала з ним і не намагалась виглядати на її фоні кращою.Я бачила що їхні стосунки серйозні, що він їїпо-справжньому любить і я не хотіла принести Маші болю. Вона не заслужила. І яне зрадниця. Тому я щиро раділа що в них все добре.
Тепер я знову переконалась, що Маша – справжня подруга, а не так, як наприклад Надя, та дівчина що познайомиламене з Андрієм. Вонаж напевно знала чимвін дише і хто він такий. Я стала враз безмежно вдячна Маші. Вона не така яквсі інші. Вона краща.
Ми вирішили піти в клуб. Тож мирозпрощались, вона подзвонила до Романа і попередила, що буде проводити мені«терапію анти-депресія». Він погодився, що в такий момент їй краще бути зімною, аніж вдома, тому в 11 годині вечора я її чекала під «Феноменом». Вонаявно запізнювалась, але це нічого. Я крутилась біля клубу, шукала знайоміобличчя, або хоча б обличчя якихось симпатичних хлопців. Стою я так, чекаю їїтам на вулиці Зеленій, до мене підходить якийсь хлопець.
-Привіт, крихітко, - це голос Андрія? Я нічого не переплутала???
-Хм, привіт Андрій.
-Звідки ти мене знаєш? – він був спантеличений. Не впізнав, чи що?
-Хах, то ти мене не впізнав?
-Як тебе звати, красуне?
-Ліна,це ім’я тобі щось говорить? –я відповіла питанням на питання.
-Ну припустимо. Може й говорить, але яке це має відношення до тебе? Це моєминуле.
-Хах, то сьогоднішні події для тебе вже минуле?...
-Так,стоп. Зупинись! Звідки тобі відомі подробиці мого життя?
-Дурню, я і є Ліна!!!
-Ліна? Що ти тут робиш? Ти ж казала ненавидиш нічні клуби, особливо цей?
-Що я тут роблю? Те ж що і ти! Я ще тобі може маю звітувати? В письмовомувигляді, шеф? Хах!!!...
-Ем, я перепрошую звісно що перебиваю вашу дискусію, але Лінка, нам пора.
-Окі сонце, я вже йду. Дві секунди.
-Добре,але не затримуйся.
В Андрія був шок. Дійсно шок. Це жтреба не впізнати мене, свою попередню жертву. Мені враз стало смішно. Із цимтамованим смішком я промовила йому:
-Арівідерчі, боягуз!!! Ловелас, блін! І тобі ще було достатньо совісті наКука наговорювати!!!
-Пробач мені, кицька…
-Що??? Знущаєшся? Та пішов ти!.. Минуле!.. Це ж треба!!!
І я пішла з гордо піднятоюголовою. Сам Бог знає, чого вартувало мені сказати йому ці слова зі сміхом.Мені стало обідно, бо я для нього «минуле», а ще він мене не впізнав і почавзалицятись. Це було мені приємне і неприємне водночас. Мені було приємно що япривернула його увагу,але боляче бо він так швидко знехтував мною…
-Ей, Лінка, проснись!!! Ти що мене не бачиш??? – Машка мабуть підійшла домене, а я дозволила емоціям проковтнути мене повністю, стояла і задумано самасобі осміхалась.
-А, що? Я щось пропустила? – я продовжувала усміхатись. І так же усміхаючисьпереповіла Маші нашу розмову. Вона була здивована.
-Вітаю, Лінуська, тепер ти йому показала що ти варта більшого ніж він думав,що ти не тряпка!!! За це треба випити! Ну що, по «Revo»?
-А давай!
Що було після того?Ми випили, напились від душі. Потім я побачила якогось симпатичного хлопчика, і полізла до нього цілуватись. Здається, йому сподобалось. Я відчула,що перестаю себе контролювати. Господи, яка ж я п’янюща!Він продовжує мене цілувати, я танцюю посередині танцполу і здається, всі на мене дивляться. Щось не так? Я подивиласьна себе.
-Маша, давай до мене. Все, досить.
Ми пішли ночувати до мене. Машка попередила маму,що сьогодні ми в мене. Ну і вона відпустила. Ми пішки пішли від Зеленої аж допривокзальної, але це нічого. Гірше було тоді, коли я почала тверезіти і те щоя почула від Маші. Виявляється, що цей хлопець з яким я цілувалась був ніхто інший як… Так ви правильно подумали, це був Андрій.. Розпач? Ні, жах! Як я людям в очі подивлюсь? То капець! Що ж робити? Думаю, жити далі і йти завтра на пари, пофігу, що п’яна, невиспана, тонічого. Машка також завтра на уроки, ми колись вчились разом,але потім вонапішла в гімназію, а я в коледж поступила. Ось так і живемо. Ладно, я спати…ранок вечора розумніший.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205044
дата надходження 09.08.2010
дата закладки 10.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.08.2010
Вона любила гуляти наодинці. І любила дощ. Хоча інколи їй здавалося, що це плаче небо чи й вся планета. Тоді вона цей дощ ненавиділа. Та за кілька хвилин, не знайшовши, де ж у неба очі, з яких лилися б ці сльози, вона знову любила дощ…
Вона любила ніч.
В той час, коли інші спали або кляли оту жахливу погоду, вона гуляла наодинці. Вночі. У дощ.
- Хто ти? – пролунав голос чи то з темряви, чи з її душі.
- Хто ти?! – ніби луною відбилося від краєчка її серця і мільйонами нервів дійшло до мозку.
- Хто я? Хто я?! – питалась вона у неба. У ночі. У себе. – Хто я? – ця думка, мов стріла, пробила її наскрізь, ніби блискавка, розколола ніч навпіл.
Вона кинулась тікати… бігла стрімголов і вже й не знала, чи вона втікає, чи намагається наздогнати те, що викликало в її душі цю зливу…
І раптом – прокинулась. Нічне марево заховалося за білі простирадла. Все було як завжди, от тільки вона знову і знову чула шепіт дощу за вікном: «Хто ти? Хто ти?...»
Зупинилась на мить, прислухалась. «Мабуть почулося» - подумала, проте не забула…
Цієї ночі знову не спала…
«Хто я?». Це питання часто звучить у підсвідомості молодих людей, які все шукають своє місце у житті. Проте для НЕЇ воно особливе. Хоча ВОНА і не одна така.
Зараз ВОНА спинилася тут – серед білого. Білі стіни, білі вікна, білі халати…
Зупинка - інколи також крок вперед. Але не сьогодні. І не для НЕЇ.
«Це крок назад. Навіть ні, це – стрибок у глибо-о-о-очезну прірву, з якої виходу вже не буде…» - так думала ВОНА…
Бо пам’ятала лише, що любить дощ і ніч. І все…
Ніби й не було нічого. Ніби народилася лише тиждень тому. Ніби й не жила, не любила…
Просто прокинулась уранці – і все, пустка…
«Хто ж я? Невже ж одна!!??» - питалася.
Вночі знову блукала на самоті у дощ… Уві сні.
Шукала відповідей. Чекала…
- Я сплю?
- Так. А може й ні..
- Що це означає?
- Вирішуй сама…
- Як?
- Як захочеш.
- Ти знущаєшся?!
- Ні. Це ТИ.
- Що Я?
- ТИ знущаєшся з себе. І з мене…
- Чому?
- Не знаю. Намагаєшся згадати. А не треба!!!
- Чому!??
Зник. Не давши відповіді…
Все чекала… Блукала темними пустими коридорами своєї свідомості. Знаходила мільйони дверей, що вели в нікуди, і жодних – у свою власну історію…
Знову вночі на самоті, у дощ…
Раптом зупинилася. Хтось ніби дірку просвердлював у її мозку. Озирнулася – позаду стояла ВОНА сама. Тобто ні, ВОНА стояла ось тут, на цьому самому місці, а там стояла її власна тінь, яка ВСЕ пам’ятала. ВОНА відчувала якісь тремтливі вібрації душі, що так і промовляли: «Вона знає… Вона знає…». Ступила крок – і затнулася, зупинилася, все силкувалася йти – і не могла…
– …А не треба!!!... – лунало чи то з пам’яті, чи то із самого повітря.
– ЧОМУ?!!!!!! – відлунювалося і тануло…
– Ти вже не та, що була. Ти - інша. Ти – не ВОНА.
Завмерла. Пильно поглянула в очі тої, навпроти – ПУСТІ! Чи її ж то очі були, чи ні? Чиї? Чужі…
Крок назад. Тобто вперед у майбутнє, подалі від згадок і загадок. Вперед.
Марево заплуталось у білих простирадлах, ковзнуло додолу. Вітер бився у шибки – хотів підхопити й віднести його десь за грозу, подалі від НЕЇ…
…………………………………………………..
Білого ставало все менше. Зникли халати. Потім стіни вкрились малюнком. Знайшла себе – у новому, подалі від старого.
Та все ж Вона любила гуляти наодинці. Вночі – милуватись зірками. А у дощ – бачила на небі ОЧІ, з яких і лилися сльози. Тільки чиї?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204837
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010
І в очі ти знов дивишся чужі...
Ти знаєш точно - правди не існує...
Ти не шукаєш в натовпі душі...
Той натовп душу сам тобі дарує...
Знов незбагненний докір твоїх днів...
Минуло все,що треба і не треба.
Як ненароком так когось зігрів.
Та це була лише твоя потреба.
Ти забуваєш всі слова мої...
Я знаю все, про що ти так жалієш...
Лети в свої недоспані краї...
Це все від чого ти тікати вмієш.
Чекатиме тебе завжди вона,
І в довгі дні, в безсонні літні ночі,
Ти захлинешся в вічності вина...
І я забуду твої чорні очі.
Вона нікому не віддасть тобе
Не купиш ти до мене ні квиточка...
Насправді,кажуть,небо голубе...
Що ж важливіше,я чи твоя дочка...
Що станеться зі мною після нас....
Все віддаю на довгий відлік часу...
Цей світ...Чий вогник вже давно погас...
це він...створив тебе для двох одразу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204926
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010
Не карай покараного, Боже.
Я, лишень, зумів одне збагнути:
Як мене нема, ще бути – може…
Як іі нема, - не може бути…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204502
дата надходження 05.08.2010
дата закладки 08.08.2010
Прости, мой друг,
Так вышло...
Ты уже не нужен.
Ах нет, лукавлю!..
Не уже - совсем!
Ты не был нужен
С самого начала.
Прости...
Что я тебя нарисовала,
Придумала...
Подписав в углу: "Мой принц!".
Прости... нет, правда!..,
Я же так старалась,
Хотела...
Чтоб меня заметил,
Полюбил!!!
Теперь я поняла -
Не угадала...!
Прости, мой друг,
Не о тебе мечтала...,
Но поздно это поняла...
УВвы!?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204923
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010
***
Клієнт звернувшись до адвоката, питає:
- Як проходить моя «Справа..», і як протікає ?
-Отже, справедливість взяла вверх, - чудово!
Подавайте апеляцію, зауважте, - терміново!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204889
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010
Потрібна річ
Телефон наш «домашній»
потрібен для тОго,
щоб можна «мобільний»
відшукувать з нього.
**********
Можеш не хвилюватись
– Скажи, в цих ковбасах варЕних, буває,
шкідливих, страшних ГМО-продуктів немає?
– Нема взагалі там продуктів, повір!
Тільки крохмаль, сіль, барвник і папір!
**********
Купити ліверку
Чоловіка просить жінка
взять собаці ковбаси.
– В нас нема собаки, Нінко!
– Ти не гавкай, помовчи!
**********
Підходяща гра
– Татко! Прийшов! – дітлашня обступає. –
Ти з нами гратися будеш чи ні?!
– У «мавзолей» хіба що зіграєм.
Я буду – Лєнін, а ви – вартові.
**********
Пізнай себе
Почуй про сЕбе усе чисто
у виразах суворих –
свою кандидатуру вистав
на виборах чергових.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196284
дата надходження 18.06.2010
дата закладки 08.08.2010
Як знов полізе клятеє мурло,
йому повинен протиставить силу.
Бо тільки грубість зупиня його,
а розум чи душа не зупинили б.
Тваринністю хизується воно
і тим, що вже не раз тебе ганьбило.
Його з ножем до тебе занесло?
зроби, щоб шабля й меч його зустріли!
Як прагне кров побачить, то візьми
і в його ж крові ти його втопи.
Його замінять інші. Їх – когорта.
Негідника, поріддя сатани –
перехитри, знешкодь чи зупини,
зумій вогнем його прогнать до чорта!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204911
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010
Зумій вогнем його прогнать до чорта –
своє сумління, що гризе тебе.
І остогидла сумнівів марнота
нехай від тебе ще кудись піде.
Нехай духовну, внутрішню роботу
до старості твій розум проведе.
Ну, а житійські, рядові турботи –
лиш тіло загартовують твоє.
Між "хочу" й "мушу" буде хай єднання.
Дає хай радість перешкод здолання.
Собі б сказав чимало побажань,
найголовніше розум хай почує:
"Нехай тебе ніколи не хвилює
тінь пам'яті і болісних вагань».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204912
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010
Как феникс возрождаюсь я из пепла
И отрываю ноги от земли.
Возможно еще крылья не окрепли,
Но страсть полета бьется уж в крови.
Я воскресаю бедам вопреки,
Зарю встречаю радостной улыбкой.
Быть может, дни грядущи нелегки,
Но не считаю жизнь свою ошибкой.
Не всех судьба колышет на руках,
Кого-то и пинками закаляет.
Чтоб стал сильнее смелых крыльев взмах,
Рок камень неудач к ногам цепляет.
Перелечу я через перевалы
И ношу тяготящую свою
С размаху разобью о счастья скалы,
И на вершине их гнездо совью.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204876
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010
Вітер фіранками лагідно грається,
Сонце заходить,а день починається.
Я сова.
Блимають зорі, недбало розкинуті,
Я в них зникаю- самотня, покинута,
Як вдова.
Марно борюся з пустими надіями,
Тими, що так "непомітно" висміюєш
Між рядків.
Тихо крадуться отруєні роздуми,
Що ти мене, "недостатньо дорослої",
Не схотів.
Я облітаю весь Всесвіт за досвідом,
Стану для тебе старою (дорослою)...
Самоціль?
Але сумнівний такий хід історії...
Адже ж знання (хтось так часто повторює)-
Лише біль?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204897
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010
***
Переможець перегонів дає інтерв’ю,
Як він швидко дистанцію подолав свою!
- Цікавість вашу задовольняю,
як мені дісталася медаль….
Фіг, вона мені б дісталась,
якби не відмовила - гальмівна педаль!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204890
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.08.2010
Малюю холодними пальцями ніч на своїх плечах.
Зовсім не легше. Цей місяць суцільна втеча
Від світу і від самої себе.
А мені тільки й треба
Відчувати твої теплі руки на свому волоссі.
те, про що мріяла
не збулося.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203525
дата надходження 30.07.2010
дата закладки 08.08.2010
Сиджу я, мріючи на самотині.
Думки заплутались, мов муха в павутині.
І, щоб розплутати строкатий весь клубок,
Отрути треба випити повен Черемош.
Піднятися до самих аж небес,
Щоб впасти й витись, мов безпритульний пес.
Усе зустріти на життєвім цім шляху
І душу із прокляття винести ясну.
І серце, що кровицею не раз облите,
Колючим терном зранене, обшите
Вже заспокоїлось - на все життя.
І думку не стискала хвиля забуття.
1980
Я власну долю мимоволі ще підлітком
закарбувала,
Бо пам’ятаю, що тоді й сама не зрозуміла,
що я написала.
08.08.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204847
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010
От й дочекались кари із небес!
Та робим вигляд, мов не зрозуміли.
Боротись з лихом буде еМеНеС -
Ми ж грішимо направо і наліво.
На потепління списуєм гріхи,
На земні цикли поділили совість,
А що життя до страти прирекли,
Продали віру - мовчимо натомість.
А нащо говорити те, що є,
Як за одним гріхом сплітаєм другий?
Що найрідніше - хутко продаєм,
Що найсвятіше - топчем, недолугі.
Бо поклоняємось грошам, а не Христу,
І молимось на золоті кишені,
Забули першу заповідь просту:
«Нехай не буде більш богів, крім мене!»
Та мало нам, що молимось самі -
Своїх дітей ізмалку приучаєм.
Кому ми молимось? Грошам, чи сатані?
А потім на природу нарікаєм!
Он у сусідів вже горять ліси,
Горять хати, поселення страждають.
Досяг той дим вже Києва з Москви,
А диму без вогню то не буває!
А ми радієм, що взяли кредит,
Що ненароджених уже продали в рабство -
Ото Господь й проводить аудит,
Одумайтесь, вельмишановне "братство"!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204008
дата надходження 02.08.2010
дата закладки 08.08.2010
Куди поділися слова,
Вони лишилися мовчанням.
Коли прокинулась одна,
В п’янкім блаженстві ранком раннім.
Втопила совість у сльозах,
Незайманість у першій крові...
Гірка спокуса на устах
Від одноденної любові...
Хотіла заздрощів подруг,
Спіймала щастя у долоні...
Але воно, зробивши круг,
Не збереглось в нічному лоні...
Вино і квіти на столі,
Свічки, що ледь не догоріли.
Думки, що вчора підвели...
Взяв і пішов... Але ж який він милий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204841
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010
Я не поет, в мені ще так багато прози.
Я просто колекціонер метаморфози.
Коханець музи? Вона ж брудна повія.
За ніч її, як завжди, заплатила мрія.
А потім ми не прокидаємось в одному ліжку вранці,
Не куримо сигари ,не віддаємо присмак крові склянці,
Що на моїх губах, які так з пристрастю кусали рими.
За межами себе ми стали неосяжно дорогими...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204812
дата надходження 07.08.2010
дата закладки 08.08.2010
Був похмурий день, дощ крокував по асфальту розмальовуючи його трохи темнішими плямами. Він був не надто сильний. Принаймні не настільки щоб витягувати парасолю, для мене погода була непоганою, хоч люди, що тулились під без самку розмальованими парасольками зараз навряд чи поділили б цю думку. Я тоді ішла не одна, ми гуляли разом із подругою, а зараз збирались на черговий покинутий цех… Там гарно, принаймні тихо, бо мертві німі стіни не знають повсякденної суєти. Щось містичне є у таких забутих приміщеннях і це «щось» нас постійно тягнуло туди. Це тяжко пояснити, бо я і сама не розумію чому, але ми обидві були закохані в подібні місця. Вони ніби розказували історії на своїй німій мові, і тільки вітер міг порушити містичну завісу тиші, що так довго царювала в заражених часом стінах… Ми говорили по дорозі про щось, обговорювали твори з літературної студії, і ще багато чого, але це не так вже й суттєво. Так було цікаво гуляти, адже це єдина людина, яка хоч трохи мене розуміла. Ми вже й привикли так зустрічатись і ходити по забутих місцях… мертві заводи – особлива пристрасть, хоч туди не так легко проникнути… Я могла бути собою лише під час таких прогулянок, або під час того, як писала власні оповідання чи вірші… Можливо тому що розвалини так само надихали, як і муза, що приходить до письменників….
Але сьогодні мені було сумно: вже прийшло літо, яке я не надто любила, і я не знала як його проводити. Моя подруга їхала… надовго, на ціле літо і до того ж навіть через інтернет не зможемо спілкуватись. Жаль, бо мені прийдеться гуляти або самій, або з людьми, яких я не розумію так добре і які лиш частково розуміють мене… Знову настануть теплі дні, коли прийдеться ховатись від сонця. Так, я не любила сонце, а ще більше не любила спеку. Бо не тільки свідомість, а й мій організм надто гостро на них реагували…. Надіюсь погода буде дощовою… Можливо вдасться вкрасти хоч краплю натхнення в дощу
*************************************************************************************
Я зараз гуляю із однією своєю знайомою. Чесно кажучи мені трохи навіть жаль її, вона якась дивна. Сама не знаю чому я вирішила прогулятись із нею, але це напевно лиш спосіб провести вільний час. Здається, що в неї взагалі немає ні друзів ні знайомих, але і для мене спілкування із нею швидше просто спосіб із неї познущатись, хоч і сама вона здається цього не бачить, а насправді викликає тільки жаль у мене… Невже вона і справді вважає мене своєю подругою?…
Лише одне добре, що я позичила в неї один браслет, але навряд чи збираюсь його віддавати…
***
Гелена
Я пробую розібратись у собі… Тепер ходжу на літературну студію, у мене появились нові знайомі із якими гуляємо разом, це добре, надіюсь так і буде продовжуватись далі. Навіть тяжко уявити наскільки я змінилась за цей час… так тяжко уявити. Я просто пригадую якою я була раніше, від цього робиться сумно, але я вже такою більше не стану… ніколи. Навіть згадую із ким я колись гуляла. Зараз я б точно не зв’язувалась із цією людиною, а саме спілкування із нею тільки викликало б відразу, але тоді мені здавалось що я знайшла рідну душу. Вона ж не була такою якою хотіла себе показати, а я вірила. Невже я могла так думати… цікаво як насправді до мене відноситься ця людина?. Навряд чи добре, але мене це уже не цікавить. Вона тільки й думала про те, що б щось забрати у мене, а потім не віддати, або, мабуть, просто познущатись із мене. Лише жаль що я погодилась гуляти із нею.
Зараз є нові знайомі і, надіюсь, хоч із ними складуться стосунки.
Ми домовились зустрітись, зараз літо, жарко, але, зрештою, якось переживемо. Ми ідемо на цвинтар, ця затія подобається усім. Багато людей через інтернет говорять що це приємно… надіюсь і у мене складеться та ж думка…
Літо пройшло, нащастя. І далі продовжуємо гуляти, але вже тільки у двох. Так вийшло, хоча це й не страшно, адже я насправді порозумілась із цією людиною. Проходить зима, але я довго її буду пам’ятати, ні, не тому що сталось щось особливе, просто я буду розглядати фотографії із прогулянок по залізниці, цікавішого місця, нажаль знайти не можемо, але й це мене наразі влаштовує. Там цікава атмосфера , тяжко описати її, це варто просто відчути і лише присутність інших людей може зіпсувати враження. Але ні, таки погано що проходить зима….
***
Дух
Я – безплотний дух, що живе у цьому світі. Єдиним моїм заняттям є просто існувати тут. І я не нещасний, бо моє існування має сенс на відміну від існування багатьох людей із одночасно рябої і сірої маси, лише деякі з них можуть мене відчувати. Я опинився тут, як тільки у світ прийшла душа цієї дівчини – Гелени. Опинився тут разом із нею і, мабуть, разом із нею і піду. Вона від початку відрізнялась від інших. Власне це мене і тягнуло до неї, тому я ї не покинув її і надіюсь ще довго зможу із нею спілкуватись. Тобто спілкуванням це не назвеш бо вона хоч і прагнула стати містиком, але ще не могла осмислено мені відповідати. Правда, вищу насолоду мені приносило розказувати їй щось. Так, це я надихав її, а вона відчувала і оформлювала ці почуття в узори сплетені зі слів.
Ще в дитинстві вона була не такою, як усі інші. Просто інакше відчувала, як вони…. Я і тоді пробував навіювати їй якісь почуття, хоч вона ще не могла їх нормально осягнути і тільки вдень поверталась до звичайного світу, що гнітив її, скучала за мною, хоч і не знала за чим скучає. Потім вона віддалилась від мене, я вже просто не міг доторкнутись до неї… А пізніше, коли вона знову почала мене відчувати це вже була зовсім інша людина… Я хотів їй допомогти чим міг, і тільки жаль, що не міг помагати в житті. Тоді вона забула дитинство, тобто не хотіла згадувати… Просто тому, що все далі віддалялась від дітей, а потім стала майже дітоненависницею, але мені було все одно: вона особистість і це головне, а це просто стало одною із численних її відмінностей від інших людей…
Але зараз, зараз, коли настало літо з нею щось сталось… І як жаль, що я не можу їй ніяк допомогти
***
Натан
Бути не таким як усі завжди тяжко, мене чомусь завжди цікавили такі люди… Тепер я вже розумію чому, я сам не подібний на інших, мені часто здається, що я взагалі не людина і так мало людей можуть хоч якось сприйняти мене таким який я насправді… Ніхто із людей що не вписуються в ненадруковані стандарти не може назвати себе щасливим, навіть тоді коли інші могли б сказати саме так, ні для кого із нас не існує ідеального світу та й будь-яких ідеалів. Я живу мені здається, що це просте існування, добре що є можливість, не одна, на щастя, змінити таке існування хоч трохи, хоч додати маленьку краплю чогось інакшого. Але й так мене ніхто не зрозуміє по справжньому, я повинен постійно ховати свою особистість за тисячами замків від кожного кого бачу, з ким спілкуюсь чи навіть гуляю разом. Часом я дістаю задоволення від того, що інші з презирством минають, часом від того, що просто не бачать. Я боюсь їм навіть натякнути на це. А це буває неприємним, коли немає з ким поділитись радістю чи, особливо, розчаруванням…. Навіть тоді коли вони нестандартні, не такі як у всіх… Кажуть, кожен має мати сенс життя, але для мене він єдиний, а може його і взагалі не існує бо пізнати себе повністю здатен лише той, хто не виходить за рамки стандартів….
Зараз я знову безцільно сиджу за комп’ютером… Взагалі я дивився куди б мені піти прогулятись наступного разу, але зараз просто безцільно проводжу час… можливо найду щось цікаве, але таке буває рідко…. Хоча цікавого багато, але воно не для мене. (постійно із цим стикаюсь, але хіба я винен, що не цікавлюсь політикою і новинами?)…
***
Гелена
Я апатично глянула на людей із якими домовилась зустрітись, ні, все ж ніколи не зможу відритись їм повністю, вони не знають мене, хоч так і думають. Ми збираємось іти на покинуті будинки… Мені б це мало сподобатись, але чомусь зараз я роблю це ніби з примусу, хоч ніхто не заставляє мене іти сюди зараз. Сонце ще далі пече, а в чорній одежі це тим більше відчувається. Як би хотілось втекти від нього!… Але це неможливо…
Ну ось, приїхали. Через темні окуляри на це місце приємно дивитись… Але мені здається, що я хотіла більшого…. Приємно там сховатись від сонця і зробити ще кілька фотографій на мобільний телефон… Але тепер вони не справляють того враження, яке було раніше. Сонце уже почало спадати, стало трохи темніше. Але, як не дивно це нічого не змінило. Я стаю, починаю щось розглядати… Дивно, що це не приносило тої насолоди, яку мало б. Добре, хоч темні окуляри додають незвичну атмосферу…
Мої знайомі про щось говорять, я і сама щось їм відповідаю… Я б почитала їм свої вірші… Але вони, здається, сказали б що подобається, але ж невже вони можуть зрозуміти цю творчість?…..
- Що з тобою? Ти виглядаєш якоюсь змученою… – спиталась одна із них.
- Та нічого.. це все спека – відповіла я. Я не хотіла розказувати про те, що відчуваю зараз, адже їй не зрозуміти … до того ж я і сама не знаю чому я в такому стані. Сонце… воно звичайно п’є енергію, як вампір кров, але ж не настільки… Це треба пережити, просто пережити….
Покинуті будинки – мій світ. Чим більш індустріальне місце, тим більше воно мені подобається. Я ще з дитинства це відчувала, хоч не могла ні пояснити ні зрозуміти сама. Було приємно навіть переглядати фотографії з таких місць… Але зараз, здається, я не можу сприймати нічого з того, що мені так подобалось раніше… Здається, не можу сприймати взагалі нічого.. Можливо мені просто потрібне щось нове, але я не можу знайти нічого подібного. Я заплуталась у собі… Здається так це можна назвати…
… Вечір. Я сідаю за комп’ютер. Я знову переглядаю шокуючі новини і смішні картинки… Хоч це не перестало цікавити… Анекдоти…. Вичитую це все в інтернеті, просто розслабитись… мені так це зараз потрібне…. Але знову стан апатії… Я вже не хочу, навіть не можу нічого робити….
Лягаю навпроти телевізора і все, хоча і це не принесло бажаного задоволення…
Я починаю пригадувати багато моментів зі свого життя і зараз чомусь деякі із них тиснуть на мене тяжким пресом, і чомусь я думаю, що моя депресія саме через це… Мене ніколи ніхто не міг зрозуміти і добре, що я стала розуміти себе краще… хоч зараз я в цьому зовсім не впевнена. Уже появляються думки на зразок « що гарного в покинутих місцях?».. Це могло б бути і не дивно, але чому ж тоді вони справлять таке гнітюче враження?.. .Я зараз не вірю у себе, я зараз ні у що не вірю і просто існую у цьому…
… мені вісім років, я ще зовсім не усвідомлюю себе й думати про це не можу, але й зараз не така як усі. Я не погоджуюсь з цим, я хочу бути такою, але це погано виходить. Я залишаюсь одна проти усіх, а сама навіть не збираюсь усвідомлювати це. Я не знаю куди дітись, але якийсь потяг до дивних речей, що виринають із підсвідомості розриває мене на частини. А в звичайному світі все якось інакше, хоч я відчуваю, що хочу чогось, але сама не усвідомлюю чого саме. Інші люди цього не бачать і вже не побачать ніколи, нажаль. Вони бачать лише те що ззовні, а я ще зовсім не вмію навіть сказати те, що хочу. Мої руки тягнуться до них, але незрима стіна просто стала переді мною. І кожного разу коли хочу відкритись вони просто сміються. Чомусь я їм вірю, але це не оправдано….
… Мені десять років, це літній табір. Тут багато людей… я б так хотіла налагодити із ними стосунки, але це ніяк не виходить. Я боюсь, що й ніколи не вийде, ні з ким. Є тут дехто, хто одного разу мені допоміг. Я вважаю цих людей друзями, але ж із ними стосунки теж ніякі. Надіюсь є хоч якась можливість це змінити, я просто хочу навчитись спілкуватись із ними… я ж цього зовсім не вмію, хоча думаю, що вмію…
… Мені тринадцять років. Я майже ні з ким не спілкуюсь. Це в мене це не виходить, зовсім не виходить… До того ж це не так вже й потрібно, адже я вище за них. Я надто від них відрізняюсь, я цікавлюсь містикою, і мені здається, що живу цим, хоч я, нащастя, просто не знаю, що значить цим жити. Я не цікавлюсь навколишнім світом, починаю писати якісь твори, у мене інакше світосприйняття і мислю я по інакшому, але я ще зовсім не знаю саму себе….
… Це тисне на мене, чому я це згадую? Чому це так боляче згадувати??
***
Натан
Я зі знайомими гуляв і до нас приєдналась іще одна дівчина – Гелена… Вона мені переслала кільки своїх віршів і вони чимось сподобались. Хотів би із нею познайомитись ближче, зрозуміти її. Правда вона казала, що у неї творча криза, але… надіюсь це скоро пройде. Через інтернет Гелена прислала мені і ще одне оповідання, і нічого подібного я раніше іще не зустрічав, адже склалось таке враження ніби ці твори мені про щось нагадали і зачепили так як не зачепило іще мене жодне оповідання чи жоден вірш, який я читав раніше. Мене вони дуже зацікавили…
…я їй пропоную зустрітись . Так, я скоро знову її побачу і справді чекаю на цей момент.
Ми були тоді на покинутих будинках, вона сказала, що дуже їх любила, але через творчу кризу навіть цим не могла насолоджуватись.. Хоча я помітив певний блиск в її очах, коли ми прийшли туди. Тому надіюсь, що депресія не повністю нею заволоділа…. Вона казала, що складається так, що більше не може найти нових цікавих місць на зразок тих самих будинків, що ж, я постараюсь їй це забезпечити. Хоча про що я можу судити, адже хоч мені здається, що я знаю цю людину, але насправді…. Що насправді відбувається в її душі?…
Якесь дивне відчуття виникає при думці про це. Вона і справді мене зацікавила…
***
Гелена
Я ледве заставляю себе включити комп’ютер і починаю переписувати своє оповідання. Якщо не можу творити то хоч перепишу усе, що створила раніше. Букви друкуються на білому фоні… Несподівано приходить повідомлення. Це повідомлення від Натана, що був в тій компанії з якою я гуляла вчора… Що ж, відписую, мені починає ставати цікаво із ним спілкуватись…
Ми домовляємось про зустріч, він пропонує поїхати на один покинутий завод, мені це цікаво, адже я ще там не була… Та і можливо хоч це виведе мене із депресії, бо коли я вперше була на подібному об’єкті то потім пів ночі не могла заснути, настільки він мені подобався. Звичайно, я погоджуюсь на таку пропозицію… тим більше людина здається мені цікавою…
Зустрічаємось і під’їжджаємо туди на маршрутці. Про щось говоримо. Я починаю навіть заздрити цьому хлопцю, здається, він подібний на мене, але ж я зараз і зовсім не можу творити на відміну від нього… Ця депресія явно затяглась…
Але не судилося, проникнути на завод таки не вдалось, а я відчуваю, що це так потрібно мені, Натан теж це відчув і якось співчутливо на мене поглянув… Чому як тільки попадається місце яке є по справжньому цікавим то зразу я не можу туди потрапити… А може це і є причиною моєї депресії, адже за цей час я не побачила жодного нового об’єкту.
***
Натан
На наступний день після тієї не надто щасливої прогулянки Гелена й сама писала мені, хотіла зі мною і ще раз побачитись, але я зараз зовсім не можу, мушу їхати в інше місто, а жаль, мені було б цікаво. Я постараюсь вийти там в інтернет, надіюсь це хоч трохи допоможе нам пізнати ближче одне одного. Я б не хотів цього, адже бачу, що компанія із якою ми мусимо гуляти зовсім нам не підходить, ми інакші, лише ми двоє, а тому не можемо залишити одне одного. Мені жаль Гелену, але й у мене немає іншого виходу. Вона, пам’ятаю, написала мені що їй теж дуже жаль і тут же вийшла із інтернету…
***
Гелена
Це все, я вкінець перестала себе розуміти. Я не знала хто я така і раніше, але тепер… Тепер я просто заплуталась, я пам’ятаю, що ще зовсім недавно я сильно переживала через те, що один покинутий цех, такий гарний для мене, обгородили і почали будівництво…. Але ж зараз… зараз я навіть не помітила б цього, а якби хтось розказав, то просто б не звернула б уваги. Мені здавалось, що я творча особистість. Не знаю… не мені судити, але зараз на даний момент це зовсім не так. Навіть Натан, людина яка б точно мене змогла зрозуміти, зараз судячи з усього просто перехотів спілкуватись зі мною, а те, що він каже про якусь поїздку просто брехня, що б не спілкуватись зі мною. Я не знаю ким стану далі. Мені страшно від того, що я не можу перемогти цей стан. Я не можу налаштуватись на енергетику тьми, яку колись любила. Так, я цікавилась містикою… Зараз просто дивлюсь в одну точку. Вдома нікого немає . І я не знаю до чого вчепитись. Я вже не боюсь за себе, я просто хочу щось змінити. Якщо я не можу порозумітись із темною енергією, то може хочу негатив, до якого я досить упереджено відносилась, мені допоможе себе зрозуміти?… Відчуваю якесь погане передчуття. Я хочу втекти від себе, просто втекти. А що вийде?.. побачимо! Бо я все одно змучилась.
Я фактично заставляю себе виключити все світло і відмовитись від по сторонніх думок… В звичайному випадку я б просто дивилась у одну точку, в дзеркало і настроїлась би на свою, можливо й не рідну, але досить близьку енергетику. Але зараз все було інакше. Я не могла налаштуватись на темні енергії, а тому просто почала малювати якісь знаки на папері чорною ручкою. Скоро й зовсім розконцентрувалась… Щось заставило мене запалити свічку… Потім, потім я забуваю все і коли вже можу осмислено думати я стаю добре почуватись. Мені добре і це головне. Лиш відчуваю несильний біль на одному із пальців. Зараз і знову мені байдуже до всього, але байдуже не від апатії, а від того, що я сконцентрована на собі, принаймні, здається…. Іду гуляти з знайомими…. Вони помітять, що мені краще, я рада цьому. І лиш кусок паперу з дивними символами і коричневою краплею моєї крові не ідуть із голови…
***
Дух
Я сумно дивлюсь на Гелену. Вона, здається, сама й не здогадується що робить. І жаль, як жаль, що відтепер і невідомо до якого часу я не зможу її відчувати і навіть пробувати хоч на щось надихнути. Мої руки тягнуться до дівчини, але уже пізно. Я не зміг їй допомогти перемогти себе і знов стати собою, знову насолоджуватись тим, що любила раніше. Але тепер… Тепер стало ще гірше. Негатив, так, власне негатив, а не тьма (що допомагає пізнати себе), вбиває особистість людини. А Гелена просто не знала до чого звернутись. Просто не знала іншого виходу. Вона не втратила свою особистість, надіюсь, але енергетика буде тепер текти по її венах, я боюсь залишитись сам, бо прийшов цей світ із цією дівчиною. А вона… вона просто не розуміє, що залишиться одна. Просто тому що не буде собою. Вона хотіла краще себе зрозуміти, але тепер не зрозуміє ніхто, особливо вона сама. Я бачу : Гелена на краю. Я втратив можливість із нею спілкуватись, але можу її бачити. Ні, нічого не сталось. Знайомі навіть почали краще до неї відноситись… Вони гуляли вчора по покинутому спорткомплексі і Гелені, здається, було непогано. Але у очах не було видно того щирого захоплення такими спорудами. Я не можу сказати точно, але, боюсь, вона стала гірше їх відчувати. Або ні, взагалі перестала..
***
Гелена
- Куди ідемо сьогодні?
- Я знаю один покинутий спорткомплекс – пропоную
Туди і пішли. І звідкись з’явився стан солодкої ейфорії, правда, не від думки про те, куди ми збираємось, але це приємно, дуже приємно… Мені здається, що я стала іншою людиною. Ну що ж, тепер усе буде нормально, принаймні, краще ніж було, я впевнена в цьому. Ейфорія зараз мною заволоділа і я не хочу нічого інакшого, адже це так приємно. Та і ці люди з якими я гуляю теж помітили, що моя депресія зникла і, надіюсь, раді від цього. Я навіть не знаю чому було те відчуття, коли я проводила той маленький ритуал, ніби я даремно це роблю. Я навіть не знаю як називати сили, які мені допомогли, думаю так і варто називати «негатив» (у мене не було більше варіантів як саме собі допомогти), хоч я раніше упереджено до цього ставилась. І даремно так думала, адже зараз я почуваюсь краще ніж будь-коли…
Фотографую це місце на мобільний, розмовляю на різні теми зі своїми знайомими і радію від того, що депресія зникла. Хоча я і досі не знайшла нових цікавих об’єктів, але все ж упевнена, що скоро знайду і при цьому більше ніж думаю…
Тепер так буде завжди і я завжди буду творити і насолоджуватись цим, я впевнена в цьому…
***
Гелена
Пройшов тиждень… Я помилялась тоді, адже Натан таки й справді вернувся і знову приєднався до нашої компанії. Ми знову разом ідемо на прогулянку… Зрештою, нічого цікавого, ще пару фото і все…
Ми вже розходимось і кожен збирається їхати додому. Але мене доганяє Натан.
- Ти змінилась, що з тобою?… – дивиться в очі якимось дивним поглядом
- Зі мною все на кінець нормально – усміхаюсь…
- Це не так, боюсь.
- Чому ти так думаєш?… – здивовано дивлюсь на нього
- Я відчуваю… Я ж казав, що колись цікавився містикою… – з якимось сумом говорить
- Я не хочу, що б ти так думав…
- Усе одно це так.
…Я по дорозі додому думаю над цим… Чому він так говорив? Згадую те, що я думала про негатив раніше і про те як саме я це зробила. Може він і правий, адже раніше до такої енергетики, з якою з зв’язалась я ставилась досить упереджено. Хто ж знає може і не даремно…
***
Гелена
Пришов наступний день, ейфорія уже просто розвіялась , виходить, для цього був потрібен лиш привід задуматись, адже тим ритуалом, хоч й таким маленьким я зробила для себе гірше ніж було. Я знову хочу втекти від себе, я почала розуміти про що казав Натан, адже лише посилився стан апатії, який уже так мені надоїв. Раніше, навіть коли почалась та депресія я ще могла відчувати хоч щось… і здається могла творити, а тепер…. Я думала все стане краще і я стану сильнішою… Помилялась. Я ще більше заплуталась у собі, а розуміти краще мене не стали. Здається, ще трохи і я зійду з розуму. Насправді стану божевільною. Коли депресія почалась я не могла її побороти. Навіть тоді мені продовжувало подобатись те, що я любила до того. А тепер мені просто все одно до них. Мене не цікавлять ні мої знайомі, ні покинуті місця…. Здається, взагалі ніщо не цікавить. Я впала, так, я впала і мені уже неможливо піднятись. Немає ніяких шансів. Здається жодна людина, навіть та, яка розуміла мене ще місяць тому не зможе зрозуміти зараз. Просто тому, що я сама перестала бути собою. Я познайомилась із новими людьми. Може вони б могли стати мені кращими друзями, наприклад цей самий хлопець, з яким я вчора переписувалась, адже він міг б зрозуміти мене колись, але зараз ні. Я здається божеволію. І це просто неприйнятно. Раніше я хоча б не була в цьому винна, а тепер… цей проклятий ритуал. І головне: ніхто не може зрозуміти що зі мною сталось, крім того Натана, мабуть. Батьки просто вважають мене лінивою. Але суть не в цьому. Зрештою, я винна сама. А може й невинна. Адже депресія заставила мене це зробити Тепер надто багато сил треба щоб почиститись. Але, боюсь, що це вже не потрібно. А може… може і вдасться піднятись. Мені треба що б хоч хтось мені допоміг, та Натана цього не зможе зробити, я впевнена в цьому. Я забагато хочу.
Беру в руки мобільний телефон. Щось натискаю, набираю повідомлення і посилаю на один з номерів, введених в контакти. Я іду з дому, лиш взявши із собою невелику торбу. Іду кудись на маршрутці. Підходжу до одного покинутого будинку і лиш паркан через який так легко перелізти віддаляє мене від нього. Перелажу.. Ноги чомусь починають підкошуватись. Я просто гуляла тут раніше і тепер пробую згадати як це було. На одну мить мені здалось, що стало легше. Але ні, я вже на це не надіюсь. У цьому будинку мені було колись добре. Зараз я б хотіла трохи розслабитись. Так, я таки божеволію. Підіймаюсь по сходах. Ні, не просто піднімаюсь: біжу, ніби тікаю від когось. Мобільний почав дзвонити, але я не хочу брати трубку. Я підіймаюсь вверх , потім хочу звернути на горище, але просто кидаю погляд туди. Ні, мені треба в інші двері… Це верх від шахти ліфту. Ледве заскакую на підвищення, ступаю ще кілька кроків, відчуття польоту, нестерпний біль, а потім просто відчуття сірої відсутності. І лиш бачу чийсь сумний силует і глибокий сумний погляд істоти, що співчутливо схилилась наді мною…
- Мені так жаль тебе – сказала вона – Даремно ти це зробила, хоч я розумію тебе
***
Я сиджу, мені скучно Я сумую за містом, за інтернетом, за цвинтарями і покинутими будівлями, за своїми кращими друзями…. Хоч правильніше сказати однією кращою подругою. Добре, хоч є папір і ручка… Я можу писати і нудьга не вкрала в мене натхнення, як часто буває…. Як тільки стає скучно, цей сум, як вампір випиває натхнення. Я пишу оповідання. Ех, надіюсь, хоч щось вийде, тоді ці пекельні канікули не пройдуть даремно. Я відверто ненавиджу це сонце, ці дерева і взагалі природу, що оточує мене і не хоче відпускати з облоги. Добре, що зараз вечір і я можу писати…. Тут дивлюсь на телефон, недавно прийшло повідомлення. Так, якраз від тої ж подружки, яку я згадала.. Текст: «Я не сама, бо залишусь собою, прощай» Я набираю її номер…
***
Натан
Я іду серед пустого сірого міста. Все навкруг дихає відчуженням. Ні, я не насолоджуюсь цим зараз як звичайно, я просто іду не думаючи ні про що. Тут нікого немає, лиш темні силуети людей мигають в сірій безодні мертвого місця. Я не заглядаю у кожну шпаринку, не роблю фотографій, як люблю, я просто іду не знаючи що я тут роблю, чому я тут і що це за місце. Здається я чую крики ворон, здається до мене тягнуться сотні худих білих рук ніби просячи про допомогу. Все розмивається перед очима. Мені не боляче, мені не страшно, мені не радісно, просто відчуження, саме відчуження ні чим не розбавлене – єдине відчуття. Немає відчуття часу, відстані, я просто іду…
- Привіт – я чую знайомий голос, розвертаюсь – пам’ятаєш мене? – дивиться глибокими очима на мене знайома, це Гелена, тільки я вже давно не знав де вона…
- Пам’ятаю, а що ж ти тут робиш? – я пробую роздивитись її, ні, вона не змінилась…
- Таким як ми все одно не місце у тому світі – сумно усміхнулась. – але що ти сам тут робиш?
- Я не знаю…
- Дивно, що я зустріла тебе зараз. Знаєш, я насправді зовсім не жалію про те, що сталось.
- Ти про що?
- Мене уже немає в тому світі. Тому й здивувалась. Але почуваюсь я краще ніж там.. спочатку було трохи незвично, але це змінилось. Я знову можу відчувати, але відчуття зараз інші….
- Почекай, чому? Для чого? – я не знав про це, та навіть не зміг здивуватись
- Кажу ж, таким як ми не місце у світі стандартів і правил… Залишись тут хоч на трохи, бо ти єдиний за ким я сумую…
Я не знаю що робити чи казати, а просто дивлюсь їй в очі… Чому саме я єдина людина, за якою вона сумує?…Невже я і раніше не здогадувався про це? Адже вона теж подобалась.. ні, подобається мені… Чому саме зараз я це зрозумів?…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199084
дата надходження 03.07.2010
дата закладки 07.08.2010
НТТР/:
Я зникаю в дощi. Так легко розчиняються руки, як з цукру. Такi легкi сльози.
Вiдчуваю обтiчнiсть свого тiла. На дощi -- холодна обтiчнiсть, на твоєму тiлi --
гаряча обтiчнiсть. Н2О безупинно змочує волосся і я, просочуючись глибокою
синню, втрачаю остаточно будь-яку зовнiшню симпатичнiсть. Займаю у цiй
тотальнiй зливi свою динамiчну нiшу, форма якої постiйно залежить вiд
характеру моїх рухiв. Пiдстрибую i, перш нiж хляпнутись вже мокрими кедами в
калабанi, схоплюю момент невагомостi i розтягую його як завгодно довго.
Застиглi краплини виглядають прозорими кулями. Ситцевi сутiнки, концентричнi
кола i я серед мiльярдiв куль. Мiльярди нагострених жал. Мiльярди шансiв
вмерти__ I в наступний момент вривається гучна музика, щось ривкове зi
С.К.А.Й., i ударною хвилею зносить весь дощ пiд укiс.
Водянi канати вриваються в землю, темнi пасма волосся обплутують змiями плечi,
вуха, щоки, i в кеди стрiмко вливається порцiя жалючого холоду. I в мене з
грудей вириваїться захват. Лягаю на брукiвку. Одна лiнiя. Link.
www.dosc y misti.if.ua. Красиво. Хочу стати фiнiшем польоту очманiлих фей.
Талiю огортають бруднi потоки, а окремi краплини падають просто в горло. Ти
лягаєш на брукiвку поруч. Пiдсуваєшся зовсiм близько, лягаєш на мене i
накриваєш полами мокрої чорної шкiряної куртки. Два наркомани. Як ми можемо
витримати нараз таку нескiнченну кiлькiсть доз? Холоднi уколи. Ти притуляєшся
щокою до моєї щоки i я чую, як тремтять твої м'язи. Стрiмко паде дощ. Припиняєш
тремтiти на момент. I ми одночасно закриваємо очi. Момент надвагомостi. I ти
можеш розтягувати його як завгодно довго. "До ста вiчностей, до ста вибухiв у
головi..." А потiм вкрай здирається завiса, тече агресивне "Полинове поле", я
хочу дихнути, але ти лежиш на моїй груднiй клiтцi. I я хапаю мокрим ротом
повiтря, аж поки очi не наповнюються танцюючими метеликами. Вiдчуваю лише дотик
важкої куртки i твою долоню, яка стиснула мої пальцi. I падаю. Калабанi.
Вiд'єднання вiд Internety. Ми обоє прокидаємося в раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204779
дата надходження 07.08.2010
дата закладки 07.08.2010
Яскраво свiтяться маки
У твоїх бiлих руках
Захопливо хочеться знати,
Чи ти вмiєш так сильно плакати,
Як умiєш долати страх.
Зiницi стають прозорi
Вiд сили, що б’є iх них.
Це очi твої говорять,
Що ми -- не навiки хворi,
Що не безнадiйно крик.
Менi не потрiбна мова
На твоїх вгаслих вустах.
Я все розумiю. В зiницi знову
Впадають червонi вiдлуння кровi
у бiлих нетямних руках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204776
дата надходження 07.08.2010
дата закладки 07.08.2010
Ці зорі для нас погасли, ми котимся у безодню
І захід цивілізацій вже завтра, як не сьогодні.
Забули про те, ким були, не бачимо, ким ми стали,
Плазуюче покоління...А предки ж колись літали!
Не вірили у поразку- і гордість була, і сила,
Було так- і раз за разом здіймали могутні крила
Ті, чиїх внуків зараз зігнула бандитська влада,
Зробила із вільних птахів німе безголове стадо.
Де відцвіла калина- там маргінальні хащі,
Мало яка людина все ще вірить у краще.
Скоро погасне вогник, іскри засипле попіл...
Більше не буде ніяких патріотичних утопій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204732
дата надходження 07.08.2010
дата закладки 07.08.2010
Здав нарешті ЗНО...гарно здав) Поступати треба....життя гризе як не в сраку, то збоку....на кожному кроці знову випробування, які намагаєшся подолати...І все ж долаєш ті випробування...Старе - позаду, нове - попереду...
Хаха...Радий як слон!!!!! Поступив!!!! Туди куди хотів!!!! Буду старанно вчитись, щоб отримувати стипендію і відкладати на омріяний Стратокастер, або ж Гібсон..або Фендер))) І понад усе, я свого доб'юся, що би там не було...Але досягну поставленої цілі...
А ти знаєш, вже більше двох місяців пройшло...Я тебе рівно стільки часу не бачив...Перший місяць - червень - я тебе ще згадував, бо ми ще вконтакті спілкувались...Потім, я до Львова поїхав - там мої старі друзяки, яких 100 років не бачив. І так в моїх думках ти відступилась на задній план...аж якось, твої подруги нагадали мені про тебе.. - "А ти з Нею спілкуєшся???"....Блін, а й вправду забув, вже місяць пройшов...Варто подзвонити...зараз пізно вже, то подзвоню завтра...
Так і сталось. На другий день я тобі подзвонив. Не знаю чи дійсно, але ти була рада мене чути. А я то який радий був...Після цього дня, я тебе згадував частіше ніж тоді в ліцеї...Я знову дивився на твої фотографії і лаяв себе за те, що все ж не знайшов до тебе такого підходу, який знайшов би до любої іншої людини...І попри те, що ти мені сотні раз повторювала, що я не винуватий у цьому, я все ж відчуваю, що я винуватий..."Всі ми винуваті у своїй долі, ми самі творимо свою долю, своє завтра...(с)"
О так...Ті моменти....залишились тільки спогади....І стільки дівчат за це літо до мене причіплялись, і стільки раз я міг бути вже "коханим", але воно мені не потрібно...Мені одна ти потрібна...Втративши шанс, я усвідомив те, що без тебе мені дуже важко...я сильно звик до тебе, я звик тебе бачити хоть на мить, але кожного дня, чути тебе кожного дня...хоч і одне-два слова зазвичай: "Привіт, як ти?", але все ж мені цього тоненького голосу було достатньо, щоб цілий день пройшов вдало!! І зранку в мене був стимул прокидатися і їхати пів години в ліцей...а ввечері, я не виходив гуляти, бо ти в онлайні)))
І те що я сказав на початку, про старе і нове, це зовсім суперечить думці про тебе....бо ти наче відійшла у минуле, але досі я тебе згадую, досі ми спілкуємся, досі я відчуваю, що тоді відчував...Хаха....згадаю наш перший танець...блін, я тоді був на сьомому небі від щастя...я навіть памятаю пісню...Scorpions - The Wind of Changes...це одна з моїх улюблених) Ці обійми буду ще довго пам'ятати....Хаха...і невже це все було...невже відішло у минуле...блін, заставляю себе не плакати...
До речі, відкрию вам усім секрет....Машину часу все ж таки винайшли...давним-давно....дуже давно!!! Це звичайний годинник...жаль, що він не надає можливості подорожувати в часі)))) Хахаха....таке життя))) Заспокоюю себе тим, що все буде добре) Принаймні так повинно бути!
А взагалі, я буду навідуватись в Бориспіль...Я буду приїжати по суботах в ліцей, до вчителів, а потім знаходитиму тебе і будемо говорити, як тоді, на перервах))) А пам'ятаєш, як я тебе котлетками в буфеті годував??? :) Смішно було))) Хочу знову в 11 клас....в 11-Б....Хочу знову на перервах тебе бачити))) Побачу....ще побачу....Правда???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204751
дата надходження 07.08.2010
дата закладки 07.08.2010
Падав дощ… Ні,це була божевільна злива… Вчора я самотньо сиділа біля вікна і задувала свічки. Більш за все хотіла, щоб батьки повернулись… Але,мабуть, все-таки варто ще почекати?
Я сиджу вдома сама… Батьки зараз у відрядженні десь на Далекому Сході. Мене звати Ліна і мені уже виповнилось 16. Ну взагалі я не така песимістка, я люблю своє життя - люблю природу, гуляти босоніж по бруківці,люблю шукати початок веселки,пригоди і домашніх тваринок. В мене є дуже красива кицька, її звати Еля і вона не дозволяє мені сумувати. Ми часто разом дивимось телевізор, а якщо я не можу чогось доїсти, то вона мені обов’язково допомагає. Ой, стоп,мало не забула! Я ж фанатію від футболу! З дитинства граю футбол зі своїми друзями-хлопцями. Я живу в тихому районі Львова в трикімнатній квартирі. В квартирі майже завжди чисто, в кухні завжди смачно пахне (я досить непогано готую), а холодильник практично завжди наповнений продуктами. Мої батьки археологи, вони мені надсилають гроші на мої потреби, поки вони мають роботу. Взагалі я рада що вони знайшли своє покликання, але вечорами мені часто сумно. Добре що в мене є Інтернет і я можу списуватись зі своїми батьками. Хоч буває це досить рідко,але це нічого. У мене є те, чого нема у багатьох моїх однолітків – повна свобода. Я живу так, як мені підходить і це круто. Хоч деколи мені і бракує батьківської підтримки, але зараз я звикла тому все гаразд. Завтра перше вересня, а я вступила коледж. Ой, халепа, завтра ж перше вересня!!! А я знову забула… Треба придумати як я завтра буду одягнена…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204741
дата надходження 07.08.2010
дата закладки 07.08.2010
Хм, дощ. Люблю дощ. Сьогодні я одягнена по-особливому – ніхто ще не бачив мене такою. Білосніжна блузка,чорний сарафан,білі підколінки, руде волосся заплетена в дві кіски,які мені так личать, щаслива усмішка і фіолетова парасолька – хіба не красуня? Туфлі на підборах роблять мене трохи вищою,хоч і не надто. Сьогодні все буде чудово,я в цьому впевнена. Я вступила в коледж,а через кілька років стану журналістом.. Я дуже хочу писати статті для газет і журналів, або ще краще – працювати на телебаченні. Батьки б мною гордились. До речі,дивно, вони вже кілька днів не телефонують,хоч раніше щодня дзвонили. Хто-зна,може проблеми? Ну не буду забивати собі голову таким,сьогодні мрії почнуть збуватись. Ну а це,мабуть мої майбутні одногрупники? Треба підійти ближче.
- Привіт! Я Ліна, а тебе як звати?
- О,привіт! А я Надя. Я на журналістику вступила.
- Невже? Я також!!! Супер!
- Воу, Надя, познайом нас, - усміхнувся симпатичний хлопець,який так несподівано тут появився.
- Ну це Ліна,а це Андрій.
- Будьмо знайомі,- і Андрій ще раз подарував мені його прекрасну усмішку.
Його сині очі мені видались особливими, в них була якась смішинка,якась іскорка,яка мене так захопила,і я відчула як рум’янець покривав мої щоки, ноги чомусь підкошувались. Що це зі мною?
- Ходімо, я тебе з рештою «редакторів» познайомлю. Люди,це Ліна. А це Міка, Настя, Христя,Остап, Назар і Кук
- Приємно познайомитись з вами, - я відчула себе щасливою. Ось ці люди і стануть моєю сім’єю.
- О,ти така симпатична, - я явно сподобалась Куку.
- Кук,а яке твоє справжнє ім’я? – мені просто стало цікаво.
- Я Вітя, але класно готую,тому я і Кук.
Хм, може мені здалось, але і той момент я помітила,що очі Андрія стали брунатно-сірими, а погляд жорстоким і,як мені видалось, ревнивим.
- Ну ми пішли геть. Па-па всім. Лінка,пішли геть.
- Гаразд,- і, не вагаючись, я пішла за ним.
Він протягнув свою руку до моєї і так наче нехотячи торкнувся її. А я просто міцно стиснула його руку, коли ми пробивались крізь натовп. Мені стало так затишно і я відчула себе потрібною. Я захотіла бути з ним. Відчувала його добре знайомим,так, наче ми з ним разом ледь не з пісочниці. Андрій… Таке гарне ім’я, головне ніжне… Принаймні,коли я його вимовляю. Це і є любов з першого погляду?
Такі думки кружляли в моїй голівоньці,а він просто пробивався в інший кінець площі. Для чого? Не знаю. Може, хоче щось сказати?
- Куди ми йдемо? І для чого?- я все-таки вирішила запитати.
- Туди,де нам не завадять. Я хочу тобі дещо сказати.
- Що?
- Зараз,почекай.
- Я не вмію чекати. Точніше,не люблю. Точніше… Ой,я заплуталась,- моя усмішка, мабуть, збила його з пантелику.
Андрій виглядав чимось занепокоєний. Я здивувалась. Що ж його тривожить? Що може хвилювати такого красеня,як він? І,тим більше,яке відношення до цього маю я?
- Ось тут,думаю,буде тихо. Я хочу тобі сказати… Хм, мабуть я збожеволів,але здається,це любов з першого погляду? – Андрій зніяковіло дивився на мене своїми чарівними очима. – Зі мною такого ще не було, але мить коли я тебе побачив… І ще… Цей Кук… Я його надто добре знаю… Як не як, з садка знайомі… Він ні одної симпатичної дівчини не пропустить. Ловелас блін… Надіюсь,він тобі ще не затуманив голови?... Ні, просто ще не встиг…Чи встиг? – на його обличчі читався розпач і хвилювання.
- Не переживай. Все гаразд. Кук мені не подобається… Мені подобається дехто інший…- я зарум’яніла…
- Хто? - здивовано запитав він.
- Не переживай, я контролюю ситуацію. Знаєш,мене наче осліпило. Здається, в мене так же як і в тебе - любов з першого погляду. А може, з першого слова?
Він здається зрозумів мене.
- Думаю, потрібно трохи часу. Ми зовсім незнайомі.
- Хм,як не дивно, я також про це подумала. А тепер на лінійку? Ходімо,- і я знову стиснула його руку.
Вона була значно міцнішою, ніж моя. Моя рука була зовсім крихкою в порівнянні з його. Може, він спортсмен?
Не знаю. Потім розповість
Все пройшло швидко,я перезнайомилась зі своїми новими одногрупниками,але про них я розповім вам потім.
Андрій взяв мій номер телефону і обіцяв передзвонити. Ну що ж, буду чекати. А от Кук залишився без ще однієї можливо пасії. Спасибі Андрію, що попередив. І він пішов фліртувати до Міки.
Міка була значно вищою від мене, мабуть десь під метр вісімдесят, але трохи нижчою від Кука. Я б сказала, вона дуже симпатична дівчина,і Кук здається це помітив. Блакитноока білявка – ось якою була Міка. Але думаю вона не така задавака, як усі блондинки яких я знаю. В її очах не було презирства, навпаки – задоволення спілкування з новими знайомими.
Кук був досить високим, десь майже метр дев’яносто, дуже симпатичний, але його погляд на дівчат, наче на шматок м’яса підтверджував слова Андрія. Хоча він був дуже приємним співрозмовником і взагалі приємним хлопцем, але я не хотіла стати ще одною «рибкою» в цього вмілого рибалки.
Андрій такий толерантний, справжній джентльмен – біла сорочка, светр з V-подібним вирізом в ромбики(а я просто шаленію від таких), і сині джинси. Чорне волосся, загоріла шкіра і зріст десь як у Міки. Він був трохи вищим від мене. Якраз добре. Якщо треба буде цілуватись, то не треба буде дуже тягнутись. Ось і почали здійснюватись мої мрії. Я почуваюсь потрібною тут. Добре що завтра вже починається навчання. Після лінійки ми гуляли, багато говорили. Виявилось,що Андрій дійсно спортсмен, футболіст!!! А ще в нас схожі погляди на життя. Ми обоє любимо панк-рок і понад усе цінуємо дарунки природи. Виявилось, що він класно грає на бас гітарі, тож я його попросила при можливості дати мені кілька уроків. В нього є ще молодший брат, якому зараз 12 років. Андрій провів мене до під’їзду і поцілував в щоку, від чого мої і так рожеві щоки стали ще рум’янішими…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204742
дата надходження 07.08.2010
дата закладки 07.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.08.2010
Назавтра...
„ Виступа світанок із беріз - білий-білий у прозорій льолі... Лиш на зламі - намистинки сліз: Храм краси, жорстокий фатум долі”.
Рум’янолиций день грайливо ковзнув поміж беріз, ледь торкаючись трепетного галуззя, що вже починало набухати життєвими соками, притулився теплою щокою вологої прохолодної кори, заворушив тонким віттям. Оксані здалося раптом, що вона відчула, як напружилася вся цнотлива безголось, все єство білокорої красуні, пронизане щемливим відчуттям довго стримуваної жіночності, як від самого коріння з найглибших її глибин по всьому древу полився блаженний струмінь очікуваної насолоди – хвиля за хвилею, від якого брунькам стало хмільно і млосно – немов налитим жагою персам, ладним розірватися від нестерпної хіті та бажання бути спитими – аж краплини солоду виступили на бруньчатих набубнявілих лусочках . В жінки мимоволі здригнулися вії – така ніжна радість пройняла серце. Адже зимовий льодолам, подібного якому не пам’ятали навіть старожили, так покремсав дерева, що марно було сподіватися, аби вижили після нього тендітні берези – а вони таки вистояли, з надією потяглися до першого теплого проміння, як до спасіння, здатного зцілити їхні надломлені тіла і зболені душі. „Жіноче щастя у беріз- чарівні, сік гамує спрагу... Проте, чи хто відчув насправді смак болю їхніх чистих сліз? Жіноче щастя у беріз....” Оксана притулилася щокою до холодної кори – схвильована і розчулена. З дерева на неї скрапнула волога – прямо на вії. Чи то вони зволожилися від власних непрошених, нерозділених ні з ким, прихованих глибоко в душі навіть від самої себе почуттів – хтозна.
- Пробачте, вам недобре?
Оксана так замріялася, що навіть не зогляділася, звідки перед нею виникла постать немолодого сивочолого вусаня, що співчутливо дивився їй в очі, і зрозуміла, наскільки безглуздою вигляділа збоку її поведінка. І звідки він тут взявся о цій ранній порі?
- Ні-ні, не хвилюйтеся, все гаразд. Мені вже краще. – поспішила добавити.
- Можливо, я все-таки вас проведу?
Тільки тепер вона помітила, що на чоловікові був спортивний костюм сталевого кольору і небесно-голубі очі. Несподівано для самої себе в голові майнуло: „Очі – як були в нього...” – аж сама стрепенулася від такого порівняння. Поспішила відігнати недоречні думки, переключитися на інше. „Очевидно, бігав” – про себе, а вголос:
- Та ні, дякую, все гаразд. Ви, здається, поспішали у справах, пробачте, що змушені були затриматися.
- Ну що ви, які справи? Просто, я звик щоранку бігати. Тільки цього разу змінив маршрут. Як ви думаєте, можливо, це не випадково? – на жінку з-під густих брів пролився небесний усміх розумного погляду. Оксана на якусь мить поринула в його глибину, немов аж забулася, де вона, що з нею. Цей стан майнув так швидко, що не міг бути поміченим стороннім оком, проте його було досить для згадки. Вона рапто так зримо відчула їхню присутність, що мимоволі озирнулася - нікого, окрім беріз, що привітно виколисували на довгому вітті зелену ніжність. Розгублено дивилася на незнайомця, не знаючи, що відповісти. Запитання видалося їй зухвалим, а вона давно відучилась відповідати, як колись – гідно і з викликом.
„Ну чого стоїш, як стовп, мовчки? Кажи вже щось” (почула всередині себе знайомий голос).
„А що говорити? Я не знаю, що в таких випадках говорять” - відповіла незримому суфлеру.
- Ну то що, можливо прогуляємося? Ранок чудовий, пташки співають. В нас є чудова нагода познайомитися. – вивів з оціпеніння незнайомець.
„Погоджуся, і він подумає, що я легковажна. Не погоджуся – піде, і я ніколи більше його не зустріну. І цих очей...” Аби приховати ніяковість, відкинула рукою непокірне рудоволосе пасмо, що розсипалося по правій щоці і лоскотало, потривожене вітром.
„Погоджуйся – підштовхувало внутрішнє „я” – це він!”
- Та ні, - мені потрібно йти... А втім – гаразд, давайте прогуляємося, - несподівано для себе самої промовила зовсім не те, що збиралася сказати.
Далі все йшло, неначе по „накатаному” сценарію. Збоку їхня романтична пара, що повільно прогулювалася алеєю скверу весняної рані, могла видатися закоханою. Сонце бризкало крізь крони промінням, і від того обличчя чоловіка і жінки поперемінно то прояснялися, то поринали в прозору тінь, то знову прояснялися, неначе підсвічені зсередини якимсь невловимим світлом. Оксана незчулася, як відступила її невпевненість. З Віктором Івановичем їй було легко й весело, як було колись давно-давно. Ота недовга прогулянка зробила неможливе: відлистала в її календарі назад літ отак десь п’ятнадцять.
- Ну все, мені потрібно йти. До побачення... – Вона тепер не боялася втонути поглядом в його озерах. Лише пальці ледь зригнулися від дотику його засмаглої міцної руки. „От коли б зараз сипнув дощ. Нам довелося б кудись ховатися, тікати”, - на мить уявила, як біжать, сміючись, рука в руці. А потім ...
- Можливо, ми продовжимо знайомство? Ну, хоча б завтра. Погоджуйтеся! Давайте повечеряємо в кав’ярні, що на розі Київської і Першотравневої. Гаразд? – не скільки запитальним, скільки ствердним тоном сказав, і на прощання добавив: - До швидкого побачення! Ну скажіть мені: так!
- Так.
„Що я роблю? Що я роблю?” – подумки повторяла одне і те ж запитання, відчуваючи спиною погляд, який ще довго її супроводжував .
- Ти робиш все правильно, і не смій відступати, – почувся знайомий голос власного „я”. – Намагаєшся знову втекти сама від себе, заховатися у свій надуманий спокій , як равлик. Тікаєш, мов дівчисько, щоб і далі оплакувати свою самотність – тобі так подобається? Зараз ти нагадуєш людину, що сидить у будинку, охопленому полум’ям, боячись вийти на вулицю, аби не підхопити простуду - тому що на вулиці гроза. ”Впізнаю тебе із тисячі, відчую тебе мікронами, вгадаю тебе до рисочки, час роз пульсую скронями. Стану твоєю радістю, буду твоєю згубою, варто тобі озватися – час не цокоче – гупає” . Ех ти... А я й справді ладна була повірити жіночій інтуїції... - Іронічний голос звучав у ній по-новому – схвильовано і трохи аж ніби-то сердито.
- „Колесом доля, колесом – поміж стежин заплутаних. Пізній любові боязно в молодість повернутися... ” – задумливо продовжила свій вірш Оксана.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204201
дата надходження 04.08.2010
дата закладки 04.08.2010
Я замріяна, мов Ассоль,
Лиш вітрила б мені блакитні,
Я закохана в вічноквітну
Плутанину твоїх консолей;
Височіння твоїх тимпанів,
Капітелей могутні плечі,
Мужні спини твоїх титанів,
Ледь вловиму трамвайну ґречність…
Я заплутана, мов жучок,
В павутині твоїх історій,
В нелогічності балачок,
В неділимості територій,
В тріумфальному дзвоні бань,
В ниточках мармурових сходів,
В доленосності кавувань,
В різностиллі костельних зводів…
Я, замислена, мов Декарт,
Я існую в твоїм безсонні,
Крапля-крапка на твоїй карті,
Слід на бруці твоїх долоней,
Незмиренна з твоїм трагізмом,
Невловимо й нечутно-тихо
Я злилась з твоїм організмом,
Як шкідник, що приносить втіху,
Завойовник, що зводить храми,
Відчайдушна, що ліпить дружбу, -
Я навчуся ще гоїть шрами...
Я люблю тебе. Ти - байдужий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201838
дата надходження 20.07.2010
дата закладки 03.08.2010
Розріз на полюси, поділ на фази,
совість на яруси, долю в закладки,
В хаос насипали жменьку порядку,
Дрібочку роздумів, зранку зарядку –
Я тепер маю хоч щось на увазі,
Вчусь не боятись покірним ягнятком…
Модуль модальності, шурхіт шаблонності,
Я би здалася, якби не боролася,
Зрештою, решта прозора як решето,
Я відсиділа під довгим арештом
З віршами, мишами, поза колишніми -
Проза колишнього, доза Всевишнього,
Совість не мучать, і пам'ять не бреше,
Певна непевність – та певно, не вперше.
Крапка, двокрапка, трикрапка, триєдність,
Щось мене з щастям у світі об’єднує,
Дурість - не дурість як леді - не леді,
Я колись теж опинюсь в вікіпедії,
Я колись теж засвічуся «по ящику»,
Хтось мене визнає в чомусь найкращою,
Я буду в чомусь всесвітньо відомою…
(Може, ім’я дадуть психо-синдромові:
егоцентричність з надмірністю совісті,
графоманьячність потоку свідомості,
вічне шукання життєвої площі,
вічне блукання світаннями, тощо…)
Ревні збереження образу «милої»,
Тільки любов не нав’язують силою,
Хочеш красивого – створюй красиве,
Хочеш багато – вважай, щоб не вилилось,
Я тебе в світі так виловить силилась,
Сонце, ну де ж тебе стільки носило?
Кризова зайнятість, зайнята кризовість,
Лінь не здається, легенько погризує,
Маятник втомлює туди-сюдичністю,
Тут паралельно, тут трохи дотично,
Тут моє збоку, тут зверху, тут знизу,
В долі ж у планах суцільні сюрпризи -
Зовсім відбилась від рук Твоїх, Боже…
В Бога ж увечері – тренінг із дива,
Раджу піти – в Нього так особливо,
Я на останньому стала щасливою, -
Може, й тобі допоможе?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203955
дата надходження 02.08.2010
дата закладки 03.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2010
Я в долю свою свято вірю...
І ключик до неї я вмить підберу
Чекаю її, свою мрію...
Я тебе кохана собі заберу.
Нарешті ти станеш моєю.
Я в руки візьму себе, серденько, знай!
Кохатиму щиро і ніжно...
І тебе прошу, мене вірно кохай!
Тепло подарую і спокій.
Упевненість не лише завтрішнім дні
Тобі лише треба кохано,
На сотню відсотків повірить мені!
Клянусь я ніколи не зраджу!!!
На старім житті ж бо поставлю я хрест!
Та я ж за для тебе кохана,
Взберусь на самісінький пік Еверест!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203788
дата надходження 01.08.2010
дата закладки 01.08.2010
Цей день
Буває, що життя ламає крила,
Й душа, зневірившись, летить у небуття,
Тьмяніє у очах й чорніє світ навколо,
Здається, в небо вже немає вороття.
Ти підніми жваво до нього очі,
І прислухайся до шепоту мрій,
Є ті, хто вірять в тебе, хто чекає, хоче,
Хто не даси тобі не справдити надій!
Навіть якщо ти – одинак, ти – вовче,
Немає в тебе ні спорідненої душі,
Не віри в себе, - тільки перешкоди,
Ти слухай серце і за ним іди.
Цей поклик – це твій шлях навіки,
Не загуби ниток, що линуть від зірок,
Їх світло ти плекай та йди на виклик,
Заради мрії роби новий крок!
Нехай нічним кошмаром залишиться
Й застигне біль як сльози на очах.
А ті, що з’являться – лише від щастя.
Настане мить – забудеш ти про страх.
Коли, зробивши все, що міг та більше,
Вийдеш на сцену до людей –
Заради цього щастя, цієї миті
Роби, що можеш, та наближай ЦЕЙ день!
22.05.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191216
дата надходження 22.05.2010
дата закладки 01.08.2010
Весна.
Знов вітер в волоссі
і лагідні квіти,
волошки в колоссі,
від літа привіти.
Зима вже далеко,
а в серці - весна.
Розквітла барвінком
Зів’яла душа.
І подих мій вільний,
в промінні купаюсь.
У небо злетіти,
мов птах, намагаюсь.
Ніхто не тримає
тепер мої крила,
з туманом дрімала,
а з вітром летіла.
Зорі.
На полі небесному
зорі з’явились,
а хмари, мов трави,
по ньому розлились
Дивлюсь на те поле,
й про себе гадаю,
як тих зірок ясних
мені не вистачає.
Вони, ніби сестри,
зі мною в негоді,
вони - мої сльози,
і радість, і горе.
І сил мені стане
з ними буть до світанку,
а потім палати
у полум'ї ранку.
Тиша.
На зміну коханню
прийшов дикий біль.
І слів вже не чути,
голос ніби чужий.
Я йду по дорозі,
що буде - не знаю.
Знов серце в тривозі,
бо щиро кохаю...
Куди ділась радість?
Куди дівся сміх..?
Довкола лиш тиша,
холодна, мов сніг.
На згадку в цій тиші
залишилось серце.
Так само кохає,
так само ще б’ється...
Свобода.
Ніхто не тримає
тепер мої крила,
я вільною стала…
я долю зустріла…
І з подихом вільним
я в небо злітаю,
і стану зорею
у небі без краю.
Світити я буду
крізь темряву ночі.
Ніхто не побачить
мої заплакані очі...
Зі мною лиш зорі,
в душі моїй - тиша,
а вітер волошки
в волоссі колише...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201201
дата надходження 15.07.2010
дата закладки 01.08.2010
Як добре -
Зранку по росі пробігтися босоніж,
Як добре -
Знати: десь є ти, ти йдеш зі мною поруч.
Як добре -
Ввечері сидіть, дивитись захід сонця,
Як добре -
Знати: поруч ти сидиш біля віконця.
Як добре -
Дихать восени солодким, терпким листям,
Як добре -
Знати: зараз ми разом крокуєм містом.
Як добре -
Снігом білим вкрить усі слова зимою,
Як добре -
Відчувать, що назавжди тепер з тобою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203785
дата надходження 01.08.2010
дата закладки 01.08.2010
***
Невже настільки дух в людині
Так низько може впасти,
Що душу рідної святині
На вівтар сатані покласти.
За там якогось папірця
Кладе душа на себе пляму
Нестиме зраду до кінця
Вона того не тямить.
З’явився вимір у грошах
І серце враз закам’яніло,
Черствою стала вся душа,
Дощенту тіло заніміло.
Була людина і її нема,
Страшна безодня поглинула,
Мить світла затулила тьма
І коло зашморгу замкнула.
Такий кінець чекає тих,
Хто на оманливій стежині
І свого часу буде штрих -
Ми в цьому світі не єдині.
І правда світла переможе,
Все стане на свої місця,
Святе духовне слово Боже
Увійде в праведні серця!
І храмом буде Дух Святий,
А тіло чисте мов перлина,
А світ постане дорогий,
Так вічно житиме людина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203773
дата надходження 01.08.2010
дата закладки 01.08.2010
Могутній дух в тендітнім тілі,
Краса душі, гармонія рядків,
Сміливий рух, що зупиняє заметілі,
Тривожність долі, як безмежність берегів.
Хто б міг сказати – така доля,
Одним – одна, а іншим так,
Одним здається волею неволя,
Комусь неволя – це фатальний знак.
Могутній дух ламає перешкоди.
І коли силу вже не повернути,
Через роки страждання, біль, незгоди
Ти жила, була, мусиш бути.
І хай все склалося фатально,
Часи пройшли, простукали хвилини.
Згоріла зірка, так згоріла моментально,
Але душа в поезії ще досі лине.
Для нас одна така з мільйонів,
Одна могутня біль гірка,
Гучніший дзвін від найдзвінкіших передзвонів,
Любов нестримано-палка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203797
дата надходження 01.08.2010
дата закладки 01.08.2010
Накрила нічка землю, оповила
І простягається полями лиш своя
Самотність розкриває крила
Сумного і німого журавля.
Я не витримую потужностей польоту,
Бо у свідомості ламає все своя,
Від бур тікає, зламує вітрила,
Не підпускає близько журавля.
І добре, що на дні, десь в океані
Валяється, та тільки вже моя
Та мрія, що навіки захопила
І зберегла у пам’яті ім’я.
Я вирву з дна і донесу портрет
В новий, ще не прочитаний сонет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203798
дата надходження 01.08.2010
дата закладки 01.08.2010
Коли він помер - над могилою ридали
І несли вінки, оздоблені золотом.
А при житті говорили: "Невдаха!
Він нічого не вміє, живе порожньо"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203793
дата надходження 01.08.2010
дата закладки 01.08.2010