Макс Дрозд: Вибране

Сніг_на_голову

Мерзнути в ноги


Так  гостро  осені  хочеться,  з  її  приреченою  несвободою,  
майже  так  само,    як  затягнутись  їдкою  цигаркою;
відчути,    як  то  мерзнути  в  ноги.  І  неначе  пливу  за  погодою
або  п'ю  чай  гарячий  і  від  того  ще  більше  шмаркаю.

Коли  дощі  вимивали  з  мізків  всю  інфантильність,  що  є  можливою,  
і  я  робився  у  тій  вологості,  вбіса,  черствим  рогаликом;
тоді  здавалось,    що  не  вона  за  мною  полює,  а  я  за  зливою,  
звісно,  була  більше  влучною  -  бо  ціль  на  спині  видно  здалеку.

І  хочеться  скинути  це  парадне  лахміття,    що  пахне  несвіжістю;
краще  натомість  дайте  ледь  зжовклого  листя  чи  й  затхлого  —
може  розбудить  той  дотик  до  шкіри  сподівано  прілою  ніжністю,  
як  твій  поцілунок:  завжди  на  будь-якім  світі  мало  його.

Бо  тисне  ось  тут,  де  колись  було  серце,  а  зараз  -  нічого,  впадина,  
та  ця  порожнеча  й  досі  ще  має  теплу  окраїну!  
Накрий  мене,  осене,  чуєш,  собою  —  життям  ми  обоє  зраджені!  
Можливо,  під  листям  твоїм  не  здаватимусь  марно  згаяним.




пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956760
дата надходження 18.08.2022
дата закладки 18.08.2022


Валерія Кропівна

Учись читать меня без слов

Учись  читать  меня  без  слов  -
Всей  правды  не  прочесть.
Хочу  услышать,  что  готов
Принять  меня  как  есть.

И  даже  хмурая  как  ночь
Тебе  будет  под  власть.
Скажи,  что  сможешь  мне  помочь  
В  унынье  не  упасть.

Заверь,  что  ты  мой  верный  друг
И  боль  сведёшь  на  нет,
Что  слышишь  даже  сердца  стук,
Когда  мы  тет-а-тет.

Поверь,  читая  по  глазам
В  секундной  тишине,
Что  я  вовеки  не  предам
Того,  кто  верен  мне.

Я  средь  запутанных  томов
Открытая  тетрадь.
Учись  читать  меня  без  слов,
А  лучше  -  понимать.

©  Валерия  Кропивная

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956530
дата надходження 15.08.2022
дата закладки 15.08.2022


Zorg

Маргарита. Перезавантаження.

Крізь  розбите  вікно  я  крокую  в  розбещену  ніч.
Хоч  на  небі  зірок,  та  вона  все  одно  чорнокрила.
І  чому  ти  така  в  ці  часи  до  вподоби  мені?
Може  з  того,  що  чорне  я  більше,  ніж  біле,  любила?

Рахувати  зірки,  протираючи  місяць  від  плям,
Так  хотіла  дівчина,  що  мешкала  десь  на  Арбаті.
Та  її  не  пускала  раніше  від  себе  земля,
Доки  шабаш  відьмачій  не  стався    вночі  на  Горбатій.

Хто  загасить  тепер  в  небі  відьми  осяяний  слід,
І  піймає  нарешті  за  коси  це  диво  сріблясте?
Не  існує  такої  істоти  на  грішній  землі,
Окрім  того,  кого  Маргарита  окликує:  Майстер.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956543
дата надходження 15.08.2022
дата закладки 15.08.2022


Наталі Рибальська

Любить…

Любить,
Любить  самозабвенно...
И,  от  восторга  непременно,
Писать  стихи,  сонеты,  оды  -  
Вот  это  признаки  свободы
Твоей  души.

И  снова,  снова,
Отбросив  всех  клише  оковы,
С  огнем  в  глазах,  с  улыбкой  счастья
Целуешь  ты  мое  запястье...

А  я,  на  цыпочках  порхая,
В  объятьях  нежных  утопаю...
Без  слов  все  знаем,  понимаем
И,  упиваясь  нашим  раем,
Летим...

Вселенная  чуть  выше...
Там  ветер  паруса  колышет,
Мы  ловим  неводом  небесным
Чешуйки  звезд...
Как  интересно,
А  что  же  там  -  за  горизонтом?

Прозрачность  утра  пеньем  звонким
Разрежут  птицы  на  полоски.
А  нашей  страсти  отголоски
Остынут,  выпадую  росою...

Отяжелевшею  травою
Бредет  по  лету  август  кроткий.
У  берега  притихла  лодка.
А  речка  теплою  волною
Манит...

Здесь  волшебство  покоя...
И  мы  вернемся  непременно...

Любить,
Любить  самозабвенно...



пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956082
дата надходження 11.08.2022
дата закладки 12.08.2022


Макс Айдахо

царапинка

что  нам  ночь  грядущая  готовит?  
скрип  ветвей,  бессонную  ходьбу
от  окна  к  стене,  к  жене,  с  любовью  
к  сыну  спящему,  вдали  стрельбу,

рядом  взрывы,  вой  во  тьме  сирены,
на  балконе  шорох  тихий  птиц.
я  живу  в  эпоху  перемен,  и
никуда  не  скрыться,  не  уйти.

а  на  утро  новости  и  сплетни,
вперемешку  с  глупой  болтовнёй.
день  ещё,  царапинка  на  лете  -
Господи,  
спасибо  что  живой

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956015
дата надходження 10.08.2022
дата закладки 10.08.2022


Мирослав Вересюк

СВЯТА І ГРІШНА, ГРІШНА І СВЯТА

Свята  і  грішна,  грішна  і  свята,
Така  земна  і  неземна  по  суті,
Звабливо-загадкова  та  проста
Тож  почуття  вирують  на  розпутті.

Тому  думки,  бажання,  почуття,
Уже  не  має  змоги  вгамувати,
Нема  жалю,  немає  каяття
Коли  душа  так  може  покохати.

08.  08.  2020  р.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955877
дата надходження 09.08.2022
дата закладки 09.08.2022


Georg Ajariani

Пепел мёртвых книг

По  краю  лезвия  хожу,
Ступая  по  границе  неба,
В  безмолвном  сумраке  сижу,
Где  вечно  был  и  вечно  не  был.
Шумит  потерянная  кровь
Галактики  полуподвальной,
Я  с  ней  зажат  меж  двух  миров  –
Меж  молотом  и  наковальней.
Лежу,  раздавленный  войной,
А  проходящим  нету  дела,
Что  я  желаю  быть  собой,
Быть  человеком,  а  не  телом.
Смотрю  в  лицо  я  диктатуры,
Сорвавшись  с  лезвия  на  миг.
Я  превращен  в  макулатуру.
Я  –  пепел…  Пепел  мёртвых  книг.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955893
дата надходження 09.08.2022
дата закладки 09.08.2022


Просто Христя

Любов є любов

Любов  є  любов,
З  різним  змістом  і  виконавцями.
Любов  є  любов,
Заповнена  різними  гамами.
Вона  не  шаблонна,
З  правом  на  непокірливість,
Аж  ніяк  не  сезонна,
З  правом  на  нерозбірливість.
Яка  різниця  кого?
Якщо  бажання  сильніше  розуму.
Яка  різниця  чого?
Якщо  так  хочеться  втратити  голову.
Любов  є  любов
Для  всіх  на  семи  континентах.
Це  просто  любов,
Правильна  у  всіх  моментах.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955815
дата надходження 08.08.2022
дата закладки 08.08.2022


Каа3003

Пусть летят журавли

Утро.  По  улице  танки,  люди  бегут  как  муравьи,
Салтовки  нет,  есть  только  останки  морзянки,
Сделаю  громче,  пусть  "Летят  журавли"...

Над  Харьковом  клин,  не  птиц,  самолёты...
Над  Харьковом  дым,  догорают  дома.
И  даже  в  метро  прилёты,  прилёты...
И  люди  от  страха  сходят  с  ума.

Утро,  опять  в  четыре
 началась  эта  война...
Жутко  думать  о  мире,
Когда  клином  упала  дома  стена.

Летят  журавли,  снег  падает  февральский,  белый-белый,
И  раздаются  эхом  чьи-то  голоса.
Ведь  в  сорок  пятом  "Мир"
писали  на  асфальте  мелом,
И  обещали  ни  за  что,  и  никогда.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955743
дата надходження 08.08.2022
дата закладки 08.08.2022


Каа3003

Солнце в стакане

Снова  солнце  в  стакане  опустилось  на  дно,
Звёзды  в  танце  канкане
упорхнули  в  окно.
Тлеет  нить  абажура,  и  в  камине  паркет,
Греет  тюль  из  сатина,  да  на  поезд  билет...

Все  разбиты  дороги,  все  размыты  пути,
Все  оббиты  пороги,  за  дверями  звонки...
Заколочены  ставни,  где  ты  бродишь  душа?
По  болотах  и  плавнях,  где  растет  анаша...

День  и  ночь  я  в  дурмане,
опускаюсь  на  дно,
Будто  зверь  я  в  капкане,
видно  так  суждено...
Всё  блуждаю  по  тропам,  
За  спиной  лишь  закат,
Я  обжёгся  звездою  в  сотни  тысячи  ватт...

2022.
 

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955237
дата надходження 03.08.2022
дата закладки 03.08.2022


В. Лазор

Налюбитися треба

Налюбитися  треба,
Начутись  досхоч,
Наздрітися  добре,
Набутися  в  дощ.
Нашарітись  рум'яно,
Набалакатись  в  ніч,
Навестися  на  сонце,
Наматися  стріч.
Надивитись  сансетів,
Наснитись  яскраво
Належатися  поруч,
Нажитись  цікаво.
Назнимкуватися  досить,
Накавуватися  грішно,
Назбиратися  мрій,
Наобійматись  неспішно.
Налітатися  щастям,
Нашукатися  віри,
Налюбитися  треба
Намогтися  надії.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954958
дата надходження 31.07.2022
дата закладки 31.07.2022


Georg Ajariani

В бездонном небе звёзды-фонари

В  бездонном  небе  –  звёзды-фонари,
В  безмолвной  ночи  музыка  молчанья
И  грусть,  что  просыпается  внутри,
Под  гнётом  километров  расставанья.
В  лиловой  тьме  и  вера,  и  печаль,
Мелькают  в  окнах  люди-силуэты,
Я  чувствую  космическую  даль,
Сияют  звёзды,  кружатся  планеты,
А  небоскрёбы  манят  за  собой
В  бескрайность  неба,  в  вечное  забвенье,
И  город  спит…  И  лифт  везёт  домой,
Ползут  неспешно  этажи-мгновенья.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954600
дата надходження 27.07.2022
дата закладки 27.07.2022


Світлана Себастіані

*** ("Словесный бисер, словесный мизер, словесный мусор…")

***
Словесный  бисер,  словесный  мизер,  словесный  мусор…
В  глазах  двоится.  Пора  лечиться.  Заткнись  ты,  муза.
Промокли  ноги.  Блестят  дороги,  как  серый  ливер.
Сложи  свой  зонтик,  он  глуп  как  фантик  –  в  такой-то  ливень!
А  ну  сильнее,  а  ну  страшнее,  –  сейчас  бабахнет!
Красотка  пискнет,  мальчишка  прыснет,  старушка  ахнет.
Бурлят  потоки,  грозя  потопом.  Бежим,  придурки,  
респект  теряя…  А  дождь  смывает  слова,  окурки.


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954486
дата надходження 26.07.2022
дата закладки 26.07.2022


Світлана Себастіані

*** ("Мне было двадцать лет…")

***


[i]М.Д.[/i]

Мне  было  двадцать  лет.
В  голове  у  меня  был  бред.
Мой  смех  звучал  заразительно.
Мои  рисунки  были  неправильны  и  выразительны.
Я  стеснялась,  что  я  поэт.
Я  носила  другую  причёску
и  платья  другой  длины,
и  все  мужчины  на  свете,
конечно  же,
были  в  меня  влюблены.
Я  летела  на  каблучках,
спотыкаясь  на  каждом  шаге.
Я  восклицала:  ах!
Портила  горы  бумаги.
И  собственные  слова  
сводили  меня  с  ума.
Мне  было  не  скучно  в  компании  отражений.
Из  любых  положений
сам  собой  находился  выход.
Я  не  искала  выгод
и,  рассуждая  о  перспективе,
имела  в  виду  лишь  линии,
устремлённые  к  точке  схода:
моим  богом  была  свобода.
Меня  не  портила  бедность.
И  даже  бледность
была  по  утрам  к  лицу.
Я  грубила  отцу…
Всё,  что  не  пламя,  виделось  мне  холодным.
Я  вечно  была  голодна
и  могла  опьянеть  от  чего  угодно  –
только  не  от  вина.
Книги  были  моим  алкоголем.
Я  была  как  струна,
но  легко  забывала  о  боли.
Моё  сердце  билось  так  бешено,  
как  вашему  
никогда,
никогда  не  забиться.
Не  было  существа,  мелодии,  мысли,
в  которые  я  б  не  посмела  влюбиться.
Я  плакала  и  смеялась,  кажется,  даже  во  сне.
Вся  скверна  и  святость  мира  соседствовали  во  мне.
Мои  мечтания  были  великолепны,
причудливы,  грандиозны,  наивны,  зловещи.
Я  ещё  продолжала  расти  
и  донашивать  школьные  вещи.
Жизнь  была  и  скудна  и  волшебна,
жизнь  играла  в  прятки  –
и  тянулись  простые  дни,  бесхитростные  как  грядки.
(Впрочем,  время  было  ещё  безусловно  целебным…)
Мир  казался  мне  незнакомцем,
тайно  назначившим  встречу,
и  я  повторяла:  «Ещё  не  вечер,  ещё  не  вечер».  –
«Завтра,  завтра»  –  было  моей  молитвой,
и  я  волновалась,  как  новичок  перед  битвой,
как  перед  дебютом  –  атлет.
…Мне  было  двадцать  лет.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953982
дата надходження 21.07.2022
дата закладки 22.07.2022


Марічка9

* * * (мінорне)

Холодний  потяг  рушив  вдалечінь.
Хвилина  смутку  душу  залоскоче.
Біжать  за  мною  спогади,  як  тінь,
Не  доженуть  й  спинитися  не  хочуть.
Прощальні  фрази,  сказані  невлад,
Ще  довго  в  думці  будуть  на  повторі.
В  житті  ніхто  ще  не  вернув  назад,
А  так  багато  жило  у  мінорі...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954045
дата надходження 22.07.2022
дата закладки 22.07.2022


Lesya Lesya

Як добре , що моє Вам не болить ( вільний переклад М. Цвєтаєвої)

Як  добре  ,  що  моє  Вам  не  болить,
І  Ви  мені  не  відгукнетесь  болем,
А  під  ногами  нашими  й  на  мить
Земля  не  захитається  ніколи  .

Як  добре  ,  що  не  заважає  сміх,
Розкутість  ,  і  не  треба  гри  словами,
І  щоки  не  пече  солодкий  гріх
Від  того  ,  що  торкнулись  рукавами  .

Як  добре  ,  що  ви  просто  при  мені
Спокійно  іншу  можете  обняти,
І  не  бажаєте  за  те  горіть  в  вогні  
Мені  ,  як  буду  інших  цілувати.

Що  осуди  ще  досі  не  горять
Бо  Ви  мене  не  згадуєте  всує  ,
І  що  ніколи  біля  алтаря
Не  прозвучить  над  нами  Аллілуйя.  

Я  вдячна  Вам  ,  і  в  серці  і  в  очах
За  те  ,що  Ви  ,  мене  не  взнавши,  досі
Так  любите,  за  спокій  у  ночах,
За  те  ,  що  не  для  нас  вечірні  роси,

Не  наше  небо  в  зоряних  свічах,
За  те  ,  ким  бути  нам  не  довелося-
Що  не  на  Ваших  тану  я  плечах,
Ви  не  мені  цілуєте  волосся.

Текст  оригіналу  див.  в  коментарях  внизу)
ID:  940649


Мне  нравится,  что  Вы  больны  не  мной,
Мне  нравится,  что  я  больна  не  Вами,
Что  никогда  тяжёлый  шар  земной
Не  уплывёт  под  нашими  ногами.
Мне  нравится,  что  можно  быть  смешной  —
Распущенной  —  и  не  играть  словами,
И  не  краснеть  удушливой  волной,
Слегка  соприкоснувшись  рукавами.

Мне  нравится  ещё,  что  Вы  при  мне
Спокойно  обнимаете  другую,
Не  прочите  мне  в  адовом  огне
Гореть  за  то,  что  я  не  Вас  целую.
Что  имя  нежное  моё,  мой  нежный,  не
Упоминаете  ни  днём,  ни  ночью  —  всуе…
Что  никогда  в  церковной  тишине
Не  пропоют  над  нами:  аллилуйя!

Спасибо  Вам  и  сердцем  и  рукой
За  то,  что  Вы  меня  —  не  зная  сами!  —
Так  любите:  за  мой  ночной  покой,
За  редкость  встреч  закатными  часами,
За  наши  не-гулянья  под  луной,
За  солнце  не  у  нас  над  головами,
За  то,  что  Вы  больны  —  увы!  —  не  мной,
За  то,  что  я  больна  —  увы!  —  не  Вами!


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951479
дата надходження 25.06.2022
дата закладки 21.07.2022


Georg Ajariani

НА ГРАНИ

На  грани  атомного  рая
Я  знаю  –  нет  пути  назад,
А  есть  ли  путь  вперёд  –  не  знаю,
А  жизнь  лишь  беспросветный  ад.
На  грани  солнечного  мира
Кошмарный  мрак  –  страдать  и  жить,
А  звёзды  –  это  просто  дыры,
Что  кто-то  там  забыл  зашить.
И  сквозь  отверстия  во  мраке
Мы  лицезрим  атомный  свет,
И  жутко  хочется  заплакать,
Что  нам  на  небе  места  нет.
О,  неизбежный,  невозможный,
Хранимый  в  сердце  идеал,
Тебя  отвергнул  мир  безбожный,
И  вновь  Земля  летит  в  астрал.
На  грани  вечного  паденья,
На  высоте  ста  этажей
Я  вижу  в  небе  отраженье
Навек  исчезнувших  теней.
На  этой  грани  тьмы  и  света
На  бритве  человек  стоит.
И  есть  вопрос,  но  нет  ответа:
Ведь  жизнь  всё  знает,  но  молчит.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953846
дата надходження 20.07.2022
дата закладки 20.07.2022


Інна Рубан-Оленіч

Маршрут - життя

Летять  у  даль  із  різних  міст  вагони,
Їх  потяги  по  рейках  мрій  несуть,
Для  когось  -  це  життєві  перегони,
Для  інших  –  це  жадана,  світла  путь…

Хтось  до  мети  своєї  мчить  невпинно,
Або  від  щастя  стрімголов  втіка,
Бо  там,  чекає  майбуття  гостинно,
Або  розчарування  біль  гірка.

Мов  пасажири  від’їжджають  роки
Із  тих  країв  немає  вороття
Тому  цінуймо  кілометри,  кроки,
Маршрут,    що  називається  життя.
17.06.2019

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839106
дата надходження 17.06.2019
дата закладки 19.07.2022


Ілонака Руминка

«прокидайся, почалась війна»

я  сумую  за  собою  в  чотири,  
коли  вперше  гуляла  без  мами,
на  руці  —  номер  квартири,
на  колінках  падіння  шрами.

я  тужу  за  своїм  шестиріччям,
наплічником,  що  більше  мене,  
випічкою  з  маком  в  їдальні,
чаєм  із  цукром  студеним.

я  сумую,  коли  було  вісім,
перші  особисті  щоденники,
фанатизм  від  «даніла  й  крісі»
й  криво  зліплені  вареники.

класно,  коли  було  десять
мінус  друзі,  зате  нова  школа,
танці,  змагання,  поразки,
група  «40  кг»  і  гранола.

я  люблю  свої  дванадцять,
абсолютно  соціальна  дитина,
котра  віддавала  всю  себе
друзям  з  інтернет-павутини.

чотирнадцять  були  прям  лайнові,
та  я  сумую  навіть  за  ними,
за  набраними  десятьма  кілограмами
й  невиспані  ночі  та  днини.

я  сумую  за  страшними  шістнадцять,
вічні  сльози  й  ненависть  до  всьго,
ниття  в  інстаграмі  й  розчарування,
зно,  репетитори  та  вічна  втома.

рік  тому  святкувала  вісімнадцять
вважала  проблемою  скласти  сесію,
вперше  побувала  в  одесі,
й  пізнала  «перекладацьку»  професію.

двадцять  третього  переглядаю  архіви
за  келихом  червоного  вина,
двадцять  четвертого  о  5  ранку
«прокидайся,  почалась  війна».

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953456
дата надходження 16.07.2022
дата закладки 16.07.2022


Світлана Себастіані

Палитры судеб

 
[i](Цикл  посвящён  художникам  Амедео  Модильяни,  Фриде  Кало,  Винсенту  Ван  Гогу,  Зинаиде  Серебряковой,  Кузьме  Петрову-Водкину  и  Пауле  Модерзон-Беккер,  на  творчество  которых  лёг  яркий  отсвет  личной  трагедии.)  
[/i]

[b]1  [/b]


[b]***[/b]


[i]–  Оппи,  купи  у  меня  чемодан!
–  Но  мне  совершенно  не  нужен  чемодан!
–  А  мне  нужно  всего  десять  франков…
             
                                             В.  Виленкин.  «Модильяни»
[/i]

–  Оппи,  купи  у  меня  чемодан!
Знаю,  что  он  тебе  нафиг  не  нужен.
Но  мне,  понимаешь  ли,  нужен  ужин.
(Перекушу  –  и  слегка  поддам…)
–  Здравствуйте,  Жан,  вы  сегодня  франт.
Покамест  гашиш  не  разъел  рассудок,
вот  вам  –  за  пару  сантимов  –  рисунок!
(Я  полагаю,  он  стоит  франк…)
–  Паста  божественна,  Розали!
Да  и  бифштекс  –  тоже  очень  вкусно…
Я  расплачусь  как  всегда  –  искусством,
я,  к  сожалению,  на  мели.
…Вот  из  песчаника  голова  –
нежности  столп!  Красота  и  сила…
Публика,  впрочем,  не  оценила,  –
что  ж,  может,  публика  и  права.
–  Доброго  вечера,  господин!..
Кто  я  такой  –  отгадать  несложно.
Нет,  не  безумец,  а  лишь  хужожник…
Купите  одну  из  моих  картин!
–  Я  напишу  ваш  портрет,  мадам.
Лица,  мадам,  это  только  маски.
(Светят  сквозь  прорези  души-сказки…)
Просто  возьмите  –  за  так  отдам!..
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .        
–  Оппи,  купи  у  меня  чемодан…    



[b]2[/b]


[b]Её  портреты[/b]


Боль!  Боль!Боль!

Я  цветами  украшу  косы.

Мои  руки  пусты  –  неправда,
я  держу  на  руках  ребенка,
не  рожденного  мной  ребенка.
Сколько  счастья!  И  сколько  боли.

(Яркими,  яркими  цветами  украшу  мои  косы.)

Мой  двойник  на  холсте  надменен,
мой  двойник  на  холсте  бесстрашен,
мой  двойник  на  холсте  прекрасен,  –
помоги  же  мне  стать  такою,
помоги  же  мне  стать  собою!..
Фрида!  Полное  боли  имя  –
черной,  алой  и  белой  боли.

(Нежно  умирающими  цветами…)

Боль.
Боль.
Боль.

…А  душа  у  меня  плясунья  –
только  тело  о  том  не  знает.
Оттого-то  я  и  крылата…


[b]3[/b]


[b]Звёздная  ночь[/b]


Под  утро  он  взглянул  на  небеса
(от  одиночества  простое  средство)  –
вертушки  звёзд  и  месяц-круассан
над  местностью  разбрызгивали  свет  свой.
Там,  за  решёткой,  спал  больничный  сад,
совсем  не  расположенный  к  сиянью
красотами,  но  не  было  преград
между  воображением  и  явью.
И  он  увидел  мир,  как  в  первый  раз:
всё  было  Откровением  и  Тайной.
Впечатались  в  зрачки  голодных  глаз
Огонь  и  Мрак  в  их  прелести  случайной.
Как  фимиам,  курился  кипарис,
махал  мистраль  прозрачным  покрывалом,
звезда  Венеры  улыбалась  вниз,  –
и  сердце  окрылённое  плясало,
смеясь  с  недосягаемых  вершин
над  правилами,  стилями,  мозгами,
пока  суровый  холст  его  души
Бог  заполнял  горящими  мазками!
И,  детски  благодарен  чудесам,
он  наконец  уснул,  припав  к  подушке,
и  видел  –  водит  месяц-круассан
вертушки  звёзд,  а  может  быть,  ватрушки.



[b]4[/b]


[b]К  автопортрету  З.Е.Серебряковой[/b]


Совсем  серебряное  утро:
уютно  комната  нагрета,
летят  по  воздуху,  как  пудра,
пылинки  солнечного  света,  –
покой  и  умиротворенье,
день  будет  радостным  и  ясным.
Остановись,  мое  мгновенье!
Ведь  мы  с  тобою  так  прекрасны.
Дай  мне  еще  побыть  счастливой…
Увы  –  молитвы  бесполезны,
и  грубо  и  нетерпеливо
стучится  в  двери  век  железный.
Вот-вот  подхватит  и  закружит
всех  нас  всемирное  ненастье,  –
как  домик  карточный  разрушив
мое  бесхитростное  счастье.



[b]5[/b]


[b]
***[/b]


Реки,  стеклянная  их  прохлада,
и  зеленеющие  поля,  –
яблоком  Божьего  вертограда
чуть  золотится  моя  земля…
Зелень  смарагда  и  синь  сапфира,
голый  мальчишка  и  красный  конь.
(…Скоро  изменится  облик  мира,
скоро  прольется  с  небес  огонь.
Скоро  умчишься  с  конницей  красной,
на  богатырку  нашив  звезду…)
Ласковы  дни,  и  земля  прекрасна  –
яблоко  в  райском  святом  саду…


[b]6[/b]


[b]***[/b]


[i]Разве  праздник  станет  лучше,  если  он  будет  долгим?

Паула  Модерзон-Беккер[/i]


Как  много  в  мире  красоты!..
В  румяных  розах.  В  сером  хлебе.
В  янтарном  солнце,  в  черном  небе,
что  с  запредельной  высоты
роняет  белую  звезду,  –
и  в  этой  искорке  хрустальной,
и  в  этой  женщине  печальной,
цветок  срывающей  в  саду…
В  губах,  лепечущих:  приди!
В  младенчества  цыплячьем  пухе,
в  глазах  задумчивой  старухи,
сложившей  руки  на  груди.
Летят  минуты  и  года…
Жизнь!  Наше  время  истекает.
Но  красота  не  иссякает,
не  убывает  никогда.
А  значит  –  ни  к  чему  печаль!
Звезда  в  окне  дрожит  и  дразнит…
…Но,  покидая  этот  праздник,
я  все-таки  вздохну:  как  жаль!..



пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953454
дата надходження 16.07.2022
дата закладки 16.07.2022


Світлана Себастіані

*** (Я хотела бы жить там…)

Я  хотела  бы  жить  там,
где  каждое  сердце  –  храм,
где  не  запирают  дверей,
где  зверьё  не  боится  людей,
где  свободная,  дикая  птица
на  плечо  мальчишке  садится.
Там  я  хотела  бы  жить,
где  не  нужно  добра  сторожить,
где  не  нужно  добра  наживать,
где  не  нужно  добром  называть
старый  и  новый  хлам;
где  привольно  расти  кустам  
и  деревьям;  где  место  есть
всему,  что  желает  цвесть.
Вспомните  обо  мне
в  незакатной  стране,
где  радуются  стихам,
где  всякая  речь  тиха,
где  самый  громкий  смех
беззлобен,  где  любят  всех.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953397
дата надходження 15.07.2022
дата закладки 15.07.2022


Світлана Себастіані

Мовою листя



Куди  сховатись  від  грому  міста?
І  слух  і  серце  лікує  листя.
Про  що  –  громади?  Про  що  –  народи?
Шепочуть  листям  уста  природи.
Де  пружні  віти  гойдає  вітер,
танцюють  тіні  безсмертних  літер.
О  мій  змарнілий,  блідий  поете!
Мовою  листя  складай  сонети  –
твої  терцини,  твої  катрени
завчать  калини,  підхоплять  клени.
Всім  зрозуміла  ця  мова  листя,
вона  одвічна,  правдива,  чиста,
за  всі  говірки  нам  найрідніша…
Так  ніжить  душу  хіба  що  тиша.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953141
дата надходження 13.07.2022
дата закладки 13.07.2022


Mezu Svitlana

В твоїх перламутрових снах

Тривожні  та  ніжні
Дотики  шкіри.
Твоя  впевненість.
Тиха  струна.
Звук  луна.

Рутиною  втомлені  дні.
Тобою  пропахнута  подушка.
Твої  вуста.
Та  де  ти?

В  твоїх  перламутрових  снах
Я  полечу
Пташкою,
Ніжною

В  твоїх  перламутрових  снах
Зійде  сонце
У  пустоті,
У  темряві.

В  твоїх  перламутрових  снах,
У  темряві  незрозумілих  оман
Кружлятиму  в  танку.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951563
дата надходження 26.06.2022
дата закладки 06.07.2022


Jinger

Всё стало очень очевидно

Всё  стало  очень  очевидно,
Как  будто  спала  пелена,
Все,  что  сокрыто,  нынче  видно:
И  день,  и  ночь,  и  свет,  и  тьма.

Всё  стало  явно  и  открыто.
С  того,  что  пряча  в  глубину,
Под  гриф  "Секретно"  и  "Закрыто",
Как  будто  сняли  пелену.

Так,  обнажив  свои  пороки,
Свалившись  в  прихоти  страстей,
Мы,  проходя  свои  уроки,
Вдруг  обращаемся  в  людей.

Тех,  настоящих,  что  без  фальши,
Не  пред  другими,  пред  собой.
И,  проходя  уроки  дальше,
Мы  все  поймём,  что  есть  любовь.

Что  есть  любовь,  а  что  -  разлука,
Что  есть  свой  дом,  что  есть  семья,
Что  есть  страдание,  что  -  мука,
Кто  есть  враги,  а  кто  -  друзья.

На  старте  нынешнего  века,
Раскрыв  сердца,  идя  на  свет,
Перерождается  планета,
А  с  нею  каждый  человек.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952427
дата надходження 05.07.2022
дата закладки 05.07.2022


Ольга Калина

Ти чекаєш

Ремейк  пісні  :  «Темная  ночь»  

Обстріл  минув,  лише  згарище  з  диму  й  вогню,  
лише  попелом  вкрилась  земля
аж  до  самої  річки.
Подумки  я  обнімаю  дружину  свою
і  цілую  медові  вуста,
і  рожевії  щічки.  

Під  звук  сирен  неспокійна  у  тебе  ця  ніч:
зранку  сидиш  у  холоднім  підвалі,  в  цей  час,
та  дітей  пригортаєш.  
Плед  опустивсь  і  торкається  холод  до  пліч,  
і  ти  молишся  Богу  за  нас,
та  мене  виглядаєш.  

Тож  пригорни,  поцілуй  і  синочка,  й  доньку,  
розкажи  їм,  що  скоро  вернусь..
знаю,  ти  про  них  дбаєш.
Я  лиш  пройду  цю  дорогу  війни  нелегку
і  повернусь  додому  живим,  
де    на  мене  чекають.  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952163
дата надходження 03.07.2022
дата закладки 03.07.2022


Сашко Негрич

З тобою

З  тобою  я  пізнав,  що  значить  Тихо.
Спокійний  ти  чи  диво-ураган  -
Тобі  відомо,  як  приспати  лихо.
Ти  -  мій  зачитаний  до  дір  роман.
З  тобою  я  відкрив,  що  значить  Тепло.
Байдужі  вже  зима  і  заметіль.  
Хай  вітер  лютий  б'є  мені  по  ребрах,
Та  ти  зігрієш,  ти  назавжди  мій.
З  тобою  я  відчув,  що  значить  Ніжно.
Є  стільки  сили  у  твоїх  руках,
Та  в  них  я  тану,  бо  мені  так  втішно.
Таке  буває,  кажуть,  тільки  в  снах.
З  тобою  зрозумів,  що  значить  Сильно.
Навчився  визнавати  помилки́.
Оголюю  для  тебе  добровільно
Найпотаємніші  бажання  і  думки...  
З  тобою  мрії  втілені  в  реальність,
З  тобою  світ  наповнений  життям.
І  так  -  це  правда.  Не  проста  банальність.
Я  знаю:  віриш  ти  мої́м  словам.
Бо  ж  пізнаєш  зі  мною  ти  щоденно
Такі  глибинні  й  щирі  почуття.
Ти  точно  знаєш:  це  завжди́  взаємно.
Ти  -  сенс  мого,  а  я  твого  буття.  

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951655
дата надходження 27.06.2022
дата закладки 27.06.2022


Микола Соболь

Жити – це просто

Гординю  сховай  за  сльози,
вітер  збери  у  жменю,
вибери  вірші  чи  проза…
Жити  –  це  так  буденно.
Дощ  наливає  калюжі,
грім  від  люті  гуркоче:
–  А  люди?  
–  Вони  байдужі,  –
руку  дають  неохоче.
Ще  й  плюнуть  тобі  у  спину
ніби  все  так  і  треба
отрутою  замість  слини.
Та  чи  була  потреба?
Але  не  про  те  промовка.
Посмішка  на  обличчі.
У  шкурах  овечих  во́вки.
Це  ХХІ  сторіччя.
27.06.22р.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951599
дата надходження 27.06.2022
дата закладки 27.06.2022


Сара Ґоллард

Ні ти, ні я

Ні  ти,  ні  я  не  знали  досі  лір.
Ні  ти,  ні  я  не  кинули  пробачень.
Спинили  тільки  сотні  тисяч  мір,
Аби  вчинити  розголос  побачень...
Стікали  ріки  з  нашої  гори.
Веліли  ду́ші  все  ж  навічно  здатись,
Та  ми  не  сміли,  ми  ще  не  могли
Скінчи́ть  буття  і  горем  упиватись.
Ще  так  багато  сонця  у  руках,
Ще  так  багато  місяця  в  обіймах!..
Та  ми  вже  зникли,  зникли  у  морях,
Аби  втонути  в  тих  бездонних  прірвах...

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951454
дата надходження 25.06.2022
дата закладки 26.06.2022


Ярост Зандр

Многогранник

Лишь  алкоголь  притупит  боль.
Не  шрам  на  сердце,  а  мозоль.
Слова  пусты,  важней  дела.
Куда  меня  ты  завела?
Все  грани  личности  твоей,
Хранят  в  себе  других  людей.
То  говоришь,  что  нужен  я,
То  вдруг  забыла  про  меня.
В  болезни  места  рядом  нет.
Когда  же  видится  просвет,
Найдется  кто-то  погрубей,
А  я  Плутон  среди  друзей.
Ведь  я  не  многого  желал  –
Звонка  с  вопросом:  «Ты  скучал?»
Хочу  я  видеться  с  тобой,
И  чтобы  ты  была  одной.
14.10.2013

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951364
дата надходження 24.06.2022
дата закладки 24.06.2022


Наталі Косенко - Пурик

Я ніколи тебе не забуду (відповідь на вірш Макса Дрозда "Я тебе")

Я  ніколи  тебе  не  забуду,
Хоч  пройшла  вже  чарівна  весна,
Буду  линути  щастям  повсюду,
Ніби  фея  твоя  неземна

Навіть  в  літо  спекотне  і  миле,
Прилечу,  як  пташина  у  гай,
Де  маніжило  сонце  грайливе
Той  сердечний  спокусливий  рай

Я  ніколи  тебе  не  забуду,
Хоч  і  осінь  покриє  стежки,
Залишатиму  подих  повсюду
Та  писатиму  щемні  рядки

Навіть  в  люті,  шалені  морози,
Прилечу  я  сніжинкою  вмить.
Милий  погляд,  як  ніби  мімози,
Знов  в  тобі,  як  весна  забринить.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951255
дата надходження 23.06.2022
дата закладки 23.06.2022


Ярост Зандр

Тень молчанья

Мой  милый  друг,  гоним  пороком,
Мне  не  смутить  тебя  упреком.
Чтоб  не  пытался  делать  я,
Но  ты  в  другого  влюблена.
Что  ж  удержать  тебя  не  смею,
Хотя  надежду  и  лелею.
Другой  не  прячется  за  строчки,
Он  целое,  а  я  кусочки.
Тебя  он  может  ревновать,
Домой  возить,  оберегать.
А  я  лишь  тень  в  полденный  зной,
Не  в  силах  дать  любви  покой.
Я  думал,  что  смогу  смириться,
Но  двум  нам  в  сердце  не  ужиться.
Твое  молчанье  -  мне  ответ,
Ему  быть  рядом,  а  мне  нет.
28.12.2012.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951103
дата надходження 21.06.2022
дата закладки 21.06.2022


mergeight

Любов і літо.

[i]Що  в  нас  було?
Любов  і  літо.
Любов  і  літо  без  тривог.
Оце  і  все.  А  взагалі-то
не  так  і  мало,  як  на  двох.
(с)  Ліна  Костенко[/i]

Що  буде  в  нас  ?
Любов  і  літо.
Любов  і  літо  без  тривог.
Оце  і  все.  Ти  знала,  Ліна,
Ти  знала.  А  чи  знав  то  Бог?..

Я  повернусь  на  рідну  землю,
Впаду  додолу,  й  на  колінах
Благати  буду  мою  неньку
Щоби  простила  Україна

Свою  дитину  недалеку,
Бо  уявив  з  себе  лелеку,
І  полетів  у  «взакордон»
Прийняла  їхній  пантеон.  

Страшніше  те,  що  загубила
В  чужій  реальності  своє
Коріння  рідне  й  уявила,
Що  зможе  взять  собі  чуже.  

Забула  мову,  що  бабуся
Плекала  в  грішній  тій  душі.
Прости  мене,  я  повернуся,
Це  не  лише  такі  вірші.  

І  буде  в  нас  
Любов  і  літо.  
І  впевненість,  що  пережито
І  пекло  й  ненависть  і  страх,
А  під  ногами  орків  прах.

І  літо  буде
І  любов
до  нескінченності  епох.  
А  що  й  ще  треба  нам  на  двох  ?

Антверпен,  Бельгія
6  травня  2022
72й  день

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950768
дата надходження 17.06.2022
дата закладки 17.06.2022


Андрій Лагута

Мені тебе мало

Мені  тебе  мало  і  крапка.
У  почуттях  завжди  важливі  факти,
Не  ховай  свої  очі  в  мовчанні.
То  турбота,  коли  питаю:  «де  шапка?»,
То  турбота,  коли  питаю:  «як  ти?».
Я  чекаю  на  тебе,  лиш  очікування
Марні.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950609
дата надходження 15.06.2022
дата закладки 15.06.2022


Андрій Лагута

Боржок

Серед  мирного  неба  й  зірок,
Серед  літа,  квітів,  любові,
Будем  тихо  слухати  рок,
Будем  тихо  плескать  у  долоні.

Буде  мрія  тліти  між  нами,
Буде  повна  таця  книжок.
Я  кохатиму  тілом,  словами  –
За  коханням  великий  боржок.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950422
дата надходження 13.06.2022
дата закладки 13.06.2022


Тетяна Білогай

Не бійся вірити

Не  бійся  вірити  мені,
Де  я  стоятиму  за  тебе,
Де  я  палитиму  листи,
Що  їх  читать  було  не  треба.

Не  бійся  вірити  мені,
Де  буде  дощ  і  сірі  будні.
Віриш?  Про́йдемо  крізь  все:
Образи,  відчай,  сва́рки  згубні.

Не  бійся  вірити  мені,
Коли  побачиш  теплі  сльози.
Я  їх  невдовзі  загублю
Десь  там  далеко,  на  дорозі.

Не  бійся  вірити  мені,
Де  я  любитиму,  як  вмію...
Та  чи  пізнать  усе  тобі,
Коли  і  де  я  щиро  вірю?

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950041
дата надходження 09.06.2022
дата закладки 09.06.2022


Наталі Косенко - Пурик

Відповідь на вірш "Скінчилась душа" - автору Максу Дрозду.

Та  ще  не  скінчились  сторінки  і  паста,
Чарівний  мотив  заспіває  весна,
Любов  і  надія  не  дасть  тобі  впасти,
Бо  душу  утримати  зможе  краса!

Ідеї  і  роздуми  ще  не  скінчились
І  віра  у  серці,  як  квіт  оживе!
А  руки  твої  просто  трішки  стомились,
Вони  ще  напишуть  зворушне  й  святе

І  з'явиться  знову  натхнення  і  Муза,
Ще  стільки  душа  намалює  ідей,
Життя  хоч  і  скрутне  та  в  серці  спокуса  -
В  рядках  відобразить  ана́пест  й  хорей

Душа  не  скінчилась,  ти  просто  зберися,
Життя  нам  дається  всього  лише  раз!
На  зустріч  сміливо  йому  посміхнися,
Бо  стільки  у  ньому  несказаних  фраз.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949227
дата надходження 31.05.2022
дата закладки 31.05.2022