Для мене дощ – неначе сповідь,
Немов причастя в горнім храмі,
Коли в душі моїй ашрамі
Журби надмірна слізна повінь
Змиває фарби упереджень
З високовольтної мережі
Чуттєвих струн в тонкій основі...
Для мене дощ – життєва сповідь,
Яка відновлює свідомість,
Дрібо́к єства бере натомість –
Мізерну плату при розмові
Краплин дощу, які шепочуть
У ритмі мантр слова пророчі
Під кроки часу поступові...
Для мене дощ – таємна сповідь,
Яка лунки́м дзюрчанням з неба
Навіє спомини про тебе
Й очей твоїх звабливий по́від,
Моя віршована омано,
У шма́ття вишукане вбрана,
Яке гаптує слізна повінь...
Для мене дощ – неначе сповідь...
21.04.2024
–––––––––––––––
Авторський колаж:
картинки з інтернету
–––––––––––––––
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011541
дата надходження 21.04.2024
дата закладки 21.04.2024
«Чому стоїш під цими липами?
Вони старі і нахиляються?»
«Їх листям сонце сяйно грається,
Мов люстерця́ми старовинними.»
«Що ти побачив в темних вікнах?
Ці вікна, мов мерця очниці?»
«Ні, там блукають таємниці,
Й луна тягуча пісня вітра.»
«Чого ідеш стежками дикими
Попід бузком? Він осипається.»
«Під стежкою водиця грається
Пелю́стками лілово-синіми.»
«Куди ти, друже, знову квапишся?
Куди біжиш під злими зливами?»
«До верб, що в дощ стікають мріями
Й туманом дивним огортаються.»
«Куди ти знов? Там сич кигиче.
Загубишся в краю лісному.»
«Цей шлях веде мене додому.
Ти чуєш? Він мене вже кличе?»
«То птах кричить, і вітер звився.
І очі хижаків палають.»
«Сліпак, то зорі висипають
У озері, що вкрай узлісся.»
Відтоді друга він не бачив.
Вже й пам'ять зрадливо марніє.
Лиш іноді як дощик сіє,
Верба по ньому тихо плаче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010416
дата надходження 06.04.2024
дата закладки 21.04.2024
Вранці сад розплющив вічка:
Жовті цятки на зеленім,
То кульбабки килим спле́ли,
А доріжка, ніби стрічка.
Сонця пальчики довгасті
Обіймають землю ніжно.
Підіймають то́нкі ніжки,
Зацвітають квіти рясно.
Пишноцвіття на деревах,
Листя ледве виглядає.
Я дивуюсь цьому дару
І красі - небесній сфері.
День привітний, теплий квітень.
Доторкнувся легіт вдало -
Буйноквіття розгойдалось,-
І летить пелю́стя світом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011208
дата надходження 17.04.2024
дата закладки 20.04.2024
Цілує вітер тишину,
Що зачаровує в саду,
Милує очі кожна мить,
Роса розкішна знов бринить.
На вітах дивно милий тон
Торкає ніжністю долонь,
Мотив чарівний виграє,
Тріпоче серденько моє.
Біжить, летить у тиху даль
Де лист сховався у вуаль,
А на зманіженім гіллі
Роса скрапає до землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011088
дата надходження 16.04.2024
дата закладки 20.04.2024
Я буваю весела й сумна,
А іще несмілива й вразлива,
Можу бути, як сніжна зима
І водночас холодна й красива.
Я буваю спокійна, мов сон
І казково чарі́вна, мінлива,
Як весна можу брати в полон,
Щоб душа розквітала щаслива.
А іще можу літом дмухнуть
І ласкаво промінням зігріти,
Дарувати красу неземну,
Щоб всміхались дорослі та діти.
Можу в осінь сумної грози
Знов розкинути барви грайливо
Та маніжно печаллю сльози
Зупинити непрохану зливу.
Я буваю весела й сумна,
А іще несмілива й вразлива,
Можу бути, як сніжна зима
І водночас холодна й красива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010727
дата надходження 11.04.2024
дата закладки 20.04.2024
Світаночки, ранки,
Посріблені ґанки,
Веселки у росах
По травці у косах.
Край неба заграва,
Земля-вишиванка,
Нарцис і фіалка,
Всміхнулись до сонця.
Роса, як віконце.
Там бачить свій образ,
Ласкавить проміння,
Буяє цвітіння.
Дай Боже, лиш миру,
Усім розуміння,
Цінить, шанувати,
Дарунки, щедроти,
Щоб душі світились,
Від радості й щастя!
07.04.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010445
дата надходження 07.04.2024
дата закладки 07.04.2024
А ти вродлива, мов калина,
Що посадила навесні,
Я знаю, що завжди́ любила
П'янкі мотиви неземні.
Її тендітність і чарівність,
Найдивовижнішу красу,
Таку привабливу маніжність,
Де сон занурився в росу.
Я знаю, що любила вроду,
Оту осінню, що в імлі,
В кетягах ніжну насолоду
Шукала знову в тишині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010360
дата надходження 06.04.2024
дата закладки 06.04.2024
Ти міцніше мене обійми,́
Я умиюсь тихенько слізьми,
У печалі застрягла на час,
Утішатимеш ти ще не раз.
Як же добре, що се́рденько є,
Що завжди́ заспокоє моє,
Теплим словом і ніжним - спочинь,
Так люблю цю мелодію днин.
Рідний дотик твоєї руки́,
Ось, вже подих, кохані сліди,
Все, що так незабутньо звучить;
Це той стимул - кохати і жить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010234
дата надходження 04.04.2024
дата закладки 04.04.2024
[b]П[/b]овір мені, не знала більш часів,
[b]А[/b] серце не щеміло так, як зараз,
[b]Л[/b]иш прокидаюсь від тривог і снів,
[b]А[/b]ле за що, така нам люди кара?
[b]Є[/b] звісно і недоліки у нас,
[b]У[/b] цім житті без помилок не можна,
[b]В[/b]ійни жахіття, невгамовний час,
[b]О[/b], та на що іще вона спроможна?
[b]Г[/b]нобить усе, схиляє до землі,
[b]Н[/b]емає порятунку, лиш безсилля,
[b]І[/b] як народу вижити тоді,
[b]М[/b]ені, тобі, де взяти всім зусилля?
[b]О[/b]бпечені та зморені украй,
[b]Я[/b]к далі бути, та у серці віра,
[b]К[/b]расу, добро Вкраїни не віддам,
[b]Р[/b]оса і сльози змиють дії звіра!
[b]А[/b] рідна ненька витре очі враз,
[b]Ї[/b]ї зцілить тепло, що так єднає,
[b]Н[/b]і, не зламати, є любов у нас,
[b]А[/b] це та сила, що перемагає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009506
дата надходження 26.03.2024
дата закладки 03.04.2024
Хоча люблю тепло я та осінь також мила,
Вона для мого серця мелодію створила,
Розкішну і ласкаву, мов неньки ніжну мову
І слухаю у вечір найкращу колискову.
Свої мотиви чисті розносить сміло всюди,
Вкриває жовтим листям привабливі споруди,
Луги у килимочках, дороги у мережках,
А там за дивосадом вже пробігає стежка.
Веде в місця найкращі, в яких була щаслива,
Де вся краса природна мене дитям ростила
І я їй дуже вдячна за теплоту і щастя,
Що захищала вірно серденько́ від ненастя.
Спасибі, мила ненько, споріднена природо,
Що берегла й плекала святиню мого роду
І у душі навіки ти поселила віру,
Що у мої тенета - вже не проникнуть звіру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008851
дата надходження 19.03.2024
дата закладки 03.04.2024
В мені пульсуєш джерелом -
Течу рікою,
Зігріта сонячним теплом
В танку з тобою.
За охоронців - береги
Повстали круто.
Ведуть на ярмарках торги
Птахи розкуто.
Передзюркоче часоплин
Весняна повінь,
В серцях, торкаючись глибин,
Напоїть корінь.
Перелопатить воду млин -
Енергій вихор!
Зілляті у потік один,
Цілуймось тихо. 14.03.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008447
дата надходження 14.03.2024
дата закладки 17.03.2024
Плямистий сон –
Фарбований вохрою:
Там хижка на березі Ерідану
З очеретяною стріхою:
Трохи сопілок і трохи човнів,
Трохи солі – в торбині, де схований світ
Моїх вигадок.
А вода все так само прозора –
Що вчора, що завтра,
І береги журавлині
Так само карбують тінь
Німого апостола березня.
Трохи крижинок – як все тимчасових,
Можна почати цю гру –
На три чверті драбини,
Що спрямована в Небо –
Теж тимчасове (направду),
Тільки Фатум
(Про нього мені прокричав журавель –
Отой, нетутешній, плямистий,
І нагадали шнурівки – на берцах)
Карбує щось вічне – нетлінне.
Одвічне. І псалмозоряне.
Під флорином Місяця
На лобі овечого пагорба
Гортаю свій сон – наче літопис,
Наче світ, що тікає від нас в невідоме,
Від нас – вершників синяви.
На гілці старої верби
Побачив якось соловейка,
Що віршує шотландською.
І щось знає про піктів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008496
дата надходження 15.03.2024
дата закладки 17.03.2024
Повернутися хочу в дитинство своє,
Де так затишно в хаті, де мама і тато,
Де зозуля уранці на груші кує,
Налічивши років для малого багато.
Де так солодко спиться на теплій печі,
За вікном коли віхола пісню співає.
Спить мале кошеня на моєму плечі,
Муркотить, а у сні мабуть мишку ганяє.
Пахне в хаті теплом, чебрецем, молоком,
У куточку цвіркун свою пісню співає,
Я літаю у снах ніби птах над селом,
І зірки для матусі із неба знімаю.
Я б усі їх дістав і матусі віддав,
Тільки б вічно жила, тільки б поруч зі мною,
Та безжалісний час не запитує в нас,
Забирає найближчих людей із собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008524
дата надходження 15.03.2024
дата закладки 17.03.2024
Прокинусь вранці, кава на столі,
А я така збентежена й щаслива,
Рядочків пара в милому листі,
Що я кохана, ніжна і красива.
Торкнулась серця любляча рука
І дотик залишила на папері,
Мені говорить радісно душа,
Через хвилинку ти зайдеш у двері.
Поглянеш, наче промінь навесні
І почуття зігріють, як ніколи,
Ти подаруєш світ той, що в тобі,
Навік, з'єднавши неповторні долі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008371
дата надходження 14.03.2024
дата закладки 15.03.2024
Я вкладаю у лист любові
Найдорожчі свої слова,
Неповторні й такі чудові -
В них надія моя жива.
Я вкладаю тепло до краплі,
Що зібрала з ранкових рос,
Знов зволожу вуста я спраглі
Ефективних для серця доз.
Я вкладаю, хіба не бачиш?
Що можливо укласти ще?
Ти розлуку мабуть пробачиш,
Бо в рядках все життя святе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004162
дата надходження 27.01.2024
дата закладки 12.03.2024
Як добре, що можна у світі творити,
Красу малювати та ніжно любити,
Про все говорити душевно з тобою
І знатись поменше з печаллю й журбою.
На мить зупинитись, заглянути в очі,
Там щирість і ласка, мов промінь лоскоче,
Зануритись тихо в обійми і знову
Почути любови зворушливу мову.
Вдихнути наповну все щастя і долю,
Зустрітися поглядом рідним з тобою,
Відчути кохання найкраще, єдине,
Як подих весняний своєї дитини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007234
дата надходження 02.03.2024
дата закладки 11.03.2024
Я чула плакав дощ в гаю,
Розповідав про долю,
Він нагадав мені мою,
З'єднавшися з мольбою.
Могла так плакати душа,
Струну, торкавши кожну
І тихо в сутінках куща,
Лишавши мить спроможну.
А серце стукало, пекло́,
Так боляче дихнути,
А так хотілося б тепло́,
Щоб знов його відчути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007912
дата надходження 09.03.2024
дата закладки 11.03.2024
Пізній зимовий вечір… залізничне полотно злегка здригалося, на дозволеній швидкості електричка розрізала повітряний простір. Срібний повний місяць ллє у вікна проміння. Воно часом злегка здригнеться, на якусь мить сяйво загубиться та згодом, все повторюється. Кількість пасажирів у вагоні, можна порахувати на двох руках. Рідко хто в таку пору їде додому, хіба що охоронці, які змінюються щодобово та випадкові.
Позираючи у вікно, до якого схилилася Олена, себе відносила саме до випадкових, зненацька, трохи злякавшись, відсторонилася від нього. Помітно не малі пласти снігу прилипали до скла, частина їх відпадала та знову й знову прилипали пласти снігу. На склі вікна наче решето та згодом, все вкрите білою пеленою. Вона звернула увагу на інші вікна, там така ж картина, це не втішало її. Розгублена, з думками – От і повір синоптикам, обіцяли сонячні дні, невеличкий морозець, без опадів. А тут, як кажуть, погода не без сюрпризів.
П’ять днів поспіль, вона залишалася на роботі біля хворих на ковід. Оце на один день відпросилася, хоч у хаті пічку пропалити, щоб дух пішов, що в ній все ж таки, хтось мешкає.
Другий рік поспіль, ширився ковід, а медсестер обслуговувати хворих недостатньо. Якби ж хоч і самі не хворіли, а то , вже дехто й по два рази перехворів. Одне втішало, донька в Києві, вже три роки винаймає квартиру і більш - менш легко перенесла хворобу.Та й її хлопець, що ніби має бути чоловіком, теж добре тримається на ногах. Обоє працюють у магазині мобільної техніки «Техно Базар». Себе забезпечують, а кожній матері, завжди тепло на душі, коли в дітей усе нормально.
Олена ж, уже десять років живе одна, чоловік подався у мандри і ні слуху, ні духу. Іноді вона сама собі каже,
- Ніби й заміжня і не заміжня.
Та все ж інколи підстерігають думки - І в сорок п’ять років, дехто знаходить пару, щоби дожити до старості та мабуть це не про мене.
Електричка плавно збавила швидкість… це вже її зупинка. Двері відчинилися, різкий холодний вітер, ледь не кинув з ніг. Вона все ж спромоглася встояти, уже ступала по сходах, стрибнула вниз, під ногами почула різкий скрип снігу. Сильний, поривчастий вітер разом з мокрим снігом, з голови здійняв шапку. За дві хвилини, що стояла електричка, рукою прикриваючи голову, спромоглася побачити де лежить шапка та що коїться навкруги. Зі смутком позирала на доволі не малий покрив снігу вщент вкритий кригою, на зупинці ніяких слідів. Кожен крок, як у провалля, чобітки й лід в протистоянні, не скрип, а справжній скрегіт. Вкотре озираючись, помітила пару чоловік, які пішли в іншому напрямку. -От халепа, йтиму одна іще й така темінь навкруги.
Попереду глянути далеко, майже нічого не видно, а ближче дахи шпилястих хат трохи світліші, ледь- ледь відзеркалювали сніг, що лежав довкола. Відколи вийшла з вагона, відчувала легке тремтіння тіла - Це ж треба такого, так світив місяць і раптом, серед зими дощ, добре, що хоч трохи видно.
Прикриваючись рукою від вітру й мілкого снігу, що сипав у обличчя, вийшла на широку вулицю. Хоч по домівках темно, все ж йти безпечніше. А от далі, центральна дорога, вона тягнеться через ярок.
-Внизу яру завжди навіює багато снігу, що ж там нині - копошилося в її голові. Праворуч криниця й вибоїна, це вона добре знала. А от з лівої сторони завжди проблеми, так все водою заллє, аж до самого верху. Люба автівка грузне, зробить таку яму, що без допомоги й не вибереться. А щоб вийти на пряму вулицю вище - треба обійти криницю. Але що можна побачити в таку негоду, ще й не знати які там замети.
Йти важко, зробити кожен крок, треба впевнитися, що несподівано кудись не провалишся. У чобітках уже вогко, від напруги змокріле чоло, але ж не зупиниться, ходи іще на хвилин п’ятнадцять. -Основне перейти ярок – подумки підтверджувала собі. Ну, от здається вже біля криниці, ще метра три і можна буде спокійно перевести подих. Як раптово підслизнулася, впала, під кіркою льоду пухкий сніг, провалилася в нього. На невелику відстань тілом продвинулася вперед й відразу в чобітках відчула крижану воду.
Повітря прорізав її істеричний крик,
-Рятуйте! Хто небуть, рятуйте!
Та її крик лише чув вітер зі снігом, який здавалося намагався її засипати. Від напруги, вирваватися з пастки на якусь мить, потемніло в очах. Вже дякувала Богу, що ненадовго. Намагалася за щось хапнутися та старання виявилося марним, лід кришився, розсипався намистинами. Їй здавалося, що вона провалюється іще глибше. У метушні загубила рукавички, вкотре помацала на собі сумку, підстерігла думка - Добре хоч документи зі мною, як знайдуть, то хоч будуть знати хто я така. Раптово під чобітком правої ноги відчула щось тверде, але тут же воно десь поділося. Прошепотіла,
-Можливо,то гулі льоду,- В цей момент їй вдалося на декілька сантиметрів повернутися в ліву сторону. На очі потрапили тонкі патики, які відділяли дорогу від городу. Далі ж літня кухня –Може там хтось є, може почують мене? Та враз нагадала, підстерегло розчарування - Тітка ж Марія померла, навряд хто туди приїхав. Кого ж звати на допомогу! Якби ж по прямій підслизнулася, було би беспечніше, далі з яру догори, метрів двадцять і вже рівна дорога, ще метрів двадцять і хати.Та ті хто там тим паче не почують.
Оленин голос уже дрижав,
-До-по-можіть! Ря -туйте!
Жінка так замерзла, що зуб на зуб не попадав. В ноги, неначе хтось пхав голки, пальці ніг задерев’яніли. Від її подиху шапка покрилася інеєм, з чола стікав розтанутий сніг. Хоч це все відчувала й тиснуло в горлі, все ж намагалася не плакати, знову звала на допомогу.
З надією дивилася на патики, для неї це було б спасінням, хоча б однією рукою схопитися та з води витягнути ноги. Неподалік від патиків, негадано щось мелькнуло - Чи це мені вже здається, чи в мене криша їде. Тільки подумала, як за спиною почула коротке гарчання. Побоялася крутнути головою, за мить уже нічого не чула.
Та хіба ж можна було щось побачити, чи толком почути, коли вже так розгулялася віхола, що й світу білого не видно.
Тим часом у літній кухні… при світлі свічки, Іван сидячи на стільчику, у пічку підкидав дрова. Раптово, почув шкряботіння об двері.
Він тільки встиг їх привідчинити, як сильний вітер, спромігся з руки вирвати двері, відчинив навстіж.
-О! Мухтар, недовго гуляв, що хурделиця налякала?
Мухтар, собака породи американських вівчарок, добре вгодований, заскавулів і потягнув його за рукав светра. Чоловік зачинивши двері, поплеска по спині,
-Чого скавлиш? Чи так налякався?
Несподівано, пес став на задні лапи, передніми вперся у вхідні двері, заскавулів і навіть завив.
Іван подивився йому в очі, погладив по спині,
-Ти мені щось хочеш сказати, кудись кличеш? Ну гаразд, зараз одягнуся підемо подивимося, що тебе так турбує.
Злегка пригинаючись, Іван грузнув у снігу, але йшов за Мухтаром. Сніг уже з крупою припадав до обличчя так, ніби на близькій відстані розліталися іскри від зварювального апарата.
Саме в цей час, Олена вкотре кликала на допомогу.
Кілька хвилин, Іван побував ніби в аду. В напрузі, відчайдушно борячись із негодою, намагався спасти людину.
Добряче перехвилювавшись, на руках приніс її додому,
-Оце так –так, ох і угораздило тебе Олено. Чого мовчиш?
Він запалив іще дві свічки, здригнувся, коли побачив її бліде обличчя.
-Ти що свідомість втратила? Олено!
Знервовано тормошив нею, плескав по щоках, нарешті її вії ледь здригнулися.
Полегшено веревів подих,
-Ну от, здається я впорався.
Весь одяг на ній був мокрим, він змушений був її роздягнути до наготи.
Лежачи в ліжку, Олена, як у мареві, втративши кординацію рухів, махала руками.
Він не втрачас час, прив’язавши її руки до ліжка, насильно напоїв самогоном та накрив теплою ковдрою. Поступово, починаючи зі спини і грудей, і закінчивши пальцями ніг, більше години, Іван самогоном розтирав її тіло. Закінчивши цю справу, відчув,що сам добре пропотів, мусив змінити одяг.
Олена уже спала, він же перехилив чарку самогонки і до Мухтара,
-От бачиш дружок, як воно буває. Якби не ти та не я, пропала б ця жіночка. Хоч і на термометрі мінус одинадцять, але ж була у воді, а до ранку ще далеко. Можливо б і залишилася жива та на все життя залишилася б інвалідом.
За вікном сіріло… Іван, схилившись на ліжко, тихо сопів. Біля нього під ногами спав Мухтар. Олена ж проснувшись, відкинула з себе ковдру, побачивши, що оголена, в недоумінні, злякано прошепотіла,
-Ой чого це я?
Швидко вкрилася, придивлялася до чоловіка, який міцно спав. Мухтар почувши шарудіння, здійнявся на задні лапи, лизнув господаря по щоці.
-О, Мухтар! Що надвір хочеш? - зразу ж помітив, що Олена не спить,
-Доброго ранку, як самопочуття?
- Я давно тут? Іване, а ти, як мене знайшов? Дякую тобі.
-Ти, що нічого не пам’ятаєш? Тебе не я знайшов, а Мухтар, йому подякуй. Ти краще скажи, ноги добре відчуваєш? Пошевели пальцями.
- Та ніби усе нормально, трохи горло болить.
-То не страшно, попусте, Я вночі курку зарубав, поп’єш гарячого бульону. Вип’єш чаю з лимоном. Одяг я тобі знайду і мамині чоботи є непогані, тільки твої шкода, зовсім подерлися.
-А моя сумка є, чи я її загубила? Я пам’ятаю, як підслизнулася, потім перед очима якісь тіні, в чобітках холодна вода скувала все тіло.
Вона крутнула обома руками, мельком глянула на них,
- Чомусь здавалося кровили руки.
-Подивися на пучки пальців, вони всі потріскані, от і кровили. Чи ти болю не відчуваєш?
-Та так, трохи болять. А ти, як тут опинився?
-Зараз для всіх важкий час, в з’вязку з епідемією на ковід, люди бояться вставляти зуби, протези. Тому приймаю клієнтів лише по запису два рази на тиждень. Нам із Мухтаром тут краще, чим у квартирі, йому веселіше, є де прогулятися. А мені біля пічки погрітися. Он настолі альбом лежить. Згадував нашу школу, клас.
-А я з вашого класу мало кого пам’ятаю. Ви ж на два роки старші, на вечорах поводилися кумирами.
- А ваші дівчата на вечорах, тільки й чекали, щоб хтось запросив на танець.
-Можливо й так, адже усім дівчатам хотілося більше уваги. Але воно все уже в минулому.
-Але ж приємно згадати….
-А де твої всі?
-Син у Києві, має сім’ю, квартиру, в одній із лікарень працює стоматологом, у нього все нормально А Віка…уже п’ять років, як ми не разом. Ми з Мухтаром вільні, як вітри в полі,- посміхаючись продовжив,
-Мабуть нам так написано по долі. Але ж це діло поправне правда.
Її щоки навіть порожевіли, опустивши очі,
-Та, як ти кажеш написано по долі, то вже час покаже.
Минуло два тижні….зимовий день видався сонячним. Електричку іноді погойдувало, пасажирів злегка заколисувало. Хтось їхав мовчки, хтось спілкувався, при зупинці електрички поспішав на вихід.
Зійшовши з електрички, Іван і Олена не ризикували йти прямою дорогою, пішли в обхід, через посадку. Хоч і шлях вдвічі більший, але їм не було куди поспішати. Тримаючи її під руку, ділився своїми планами,
- Ми спочатку підемо до мене розпалимо пічку, переодягнемося, тоді підемо до тебе, з нами й Мухтар прогуляється. Йому важко цілий день нас чекати, хоче волі. Переночуємо, збереш деякі свої речі, повернемося до мене. А в неділлю поїдемо в Харків. Ти, щось маєш проти?
-Та ні, все нормально, тільки я все ж сплю погано, після тієї негоди, ніяк не уговтаюся.
Він ледь всміхаючись, кліпнув очима,
-Іще тиждень – два поп’єш ліки, все буде нормально, на все треба час. А все ж цікаво, якби не той випадок, чи ми б з тобою зустрілися?
Олена повільно підняла очі, хитро позирнула на нього,
-Напевно наші долі, в ту негоду, вирішили зійтися, от і маємо, що маємо.
Але ж воно на краще?
Ледь нахилившись, він поцілував її в щоку,
- Звичайно на краще.! То ж верстаймо той путь, який зазначений нам долею.Ми вдвох здолаємо всі негаразди і негоди!
Вечірнє сонце, останніми променями освітлювало лише кілька маленьких хмаринок, що скупчилися крайнеба, на завтрашній день пророкувало гарну погоду.
2021 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003672
дата надходження 21.01.2024
дата закладки 09.03.2024
Неначе птах, я вирвалась з полону
Думок своїх тривожних і сумних.
Й пізнавши суть душевних еталонів,
В мені, немовби буревій утих.
І понеслась по венах насолода
Життя хмільного - неповторна мить.
Я, мов пірнула у холодну воду,
Й злетіла в теплу осяйну блакить.
Я - фенікс! І думки сумні не спалять
Жагу буття, що променить в мені.
Загоїть вітер всі глибокі рани,
І завеснять мої щасливі дні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006470
дата надходження 22.02.2024
дата закладки 22.02.2024
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,
А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.
Застрягла у суго́рбі лиш провина.
Глінтвейну чи бузку відчула аромат,
Який вдихала, ніби кисень часу.
Душа, неначе всілась на журби шпагат.
Зима безмовна у холодній рясі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005668
дата надходження 13.02.2024
дата закладки 21.02.2024
Запального не треба кохання,
Та душевні страждання відвічні,
Усередині тільки мовчання,
У відносин прогнози невтішні.
Не готова душа до двобою
Не шукає химерам пристані,
Відлюбила й обрала свободу,
І чимдалі пішла від пристрасті.
Не сумбурні єднають стосунки,
А із першого погляду вогник,
Де турбота і ніжні цілунки,
Й парасолька, так вчасно як дощик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003775
дата надходження 22.01.2024
дата закладки 21.02.2024
Запального не треба кохання,
Та душевні страждання відвічні,
Усередині тільки мовчання,
У відносин прогнози невтішні.
Не готова душа до двобою
Не шукає химерам пристані,
Відлюбила й обрала свободу,
І чимдалі пішла від пристрасті.
Не сумбурні єднають стосунки,
А із першого погляду вогник,
Де турбота і ніжні цілунки,
Й парасолька, так вчасно як дощик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003775
дата надходження 22.01.2024
дата закладки 21.02.2024
Веремія моїх думок
Влучно знову мене схопила,
Вмить написаний цей рядок,
Вгамувати потік, щаслива.
В світлий шлях, ще незнаний світ
Величаво розправив крила:
Вальс, мелодія, танго, сміх
Враз спинити уже не сила.
Вільність думки, її політ
Вабить душу та лине в ирій,
Вірність стрічі найкращих літ -
В них усі почуття так щирі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005655
дата надходження 13.02.2024
дата закладки 21.02.2024
Тобою я і дихаю й живу,
Мій величавий і найкращий краю,
Роки тримаю, мовби тятиву,
В них найдорожча цінність в світі, знаю,
Твої ліси, діброви і сади
Захоплюють чарівністю розмаю
І неможливо просто так пройти,
Вони у саме серденько вражають.
Спинюсь на мить в розкішному квіту,
Душа співає дзвінко, ніби пташка,
Іду, щоб знову глянути в саду
Де в сукні білій ніжиться ромашка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006009
дата надходження 17.02.2024
дата закладки 17.02.2024
Сопить маленький солодко,
Тихенько поряд зітхаю,
В душі тремтить так голосно,
Той страх в якому блукаю.
Скоріш пригортаю ніжно,
Так, ангел отут, на землі,
Мов Всесвіт зробилось ліжко,
Дитинко, я твій оберіг.
Лилися слізоньки градом,
Не смій доторкнуться війна!
Це серце б'ється набатом,
Почуй, Вифлеємська Звізда!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001314
дата надходження 21.12.2023
дата закладки 12.02.2024
«Stanislau - die Stadt der gotischen Illusionen…»
Albrecht Dunklermann*
Станіславе, ти човен, що пливе рікою буття,
Ти келих, що тримає в долонях Сонце,
Ти подих ночі, що дарує натхнення мойрам,
Ти крапля дощу життєдайного,
Що тамує спрагу тополь,
Що стримлять шпичаками в Небо**,
Ти юнак, шо носить на пальцях перстені
Моїх недолугих спогадів,
Ти брат кленової осені,
Що здобуває місячне сяйво
Як нагороду сну надвечір’я,
Ти прядиво брам ренесансу,
Ти вишня достиглих бажань,
Що під склепінням блискавок
Червоніють як вогнище масок,
Що крокують від свята до свята
Наче художники,
Що розфарбовують червень – час квітів,
Ти камінь, що принесли вільні муляри
У підмурок башти алхіміків***,
Ти доктор Браун,
Що відшукав філософський камінь
Серед снігу, на якому лишили сліди
Коні журби****.
Ти синява хусток синиць,
Що дзьобають дні як зерна,
Ти кам’яна книга прозорих вікон.
Примітки:
* - «Станіслав – це місто готичних ілюзій…» (Альбрехт Дунклерманн)
** - пірамідальні тополі – це гострі голки, що роблять Небу боляче. Їх можна було б не садити серед міста і в передмісті, але цей біль нагадує Небу про наше існування. Так що без них насправді не можна…
*** - у Станіславі жив колись один алхімік – Фредерік Зухер (Friedrich Sucher) (1655 – 1734) родом із Трансильванії, про нього колись розкажу окремо, тут недоречно.
**** - у XVIII столітті у Станіславі «конями журби» (konie rozpaczają або הסוסים מתאבלים) називали срібні годинники.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004448
дата надходження 30.01.2024
дата закладки 30.01.2024
* * *
Виходить князем світ на вежу дня,
Де біль і радість чорно – білим.
Де голуб небо крильми обійняв,
А люди здичіли, змаліли…
Не всі шляхи в житті до храму йдуть.
Мілієм серцем часто нині.
А доля слізьми часом хрестить путь,-
Ламають крила зовсім юні.
А світ молитву сонця спрагло жде:
Тепла й любові всім нам треба.
Хай святить день живі хрести людей,
Де храми душ тримають небо.
27.01.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004367
дата надходження 29.01.2024
дата закладки 30.01.2024
Заховалося в туманах миле літо
Та той смуток я не знаю де подіти,
Помандрую у поля, що за рікою,
Там не раз ми зустрічалися з тобою.
Зупинюся на хвилину, пригадаю,
Аромати ще доносяться із гаю
Дивна пісня солов'їна все лунає,
Доторкається зманіжено розмаєм.
Задивлюся в синє небо та помрію,
А думками приближатиму подію,
Ту, що в серці залишила я навіки,
Перемога - ось і будуть справжні ліки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004427
дата надходження 30.01.2024
дата закладки 30.01.2024
Відцвіли вже давно хризантеми в саду
Та на рідні місця знову зранку іду,
Хоч немає краси, відлетіла, мов птах,
А чарівність п'янка залишилась в думках.
Зупинюся на мить, а душа все щемить,
Хризантем ніжний рай неповторно бринить,
Як так зникнуть змогли, не сказавши прощай?
Мабуть в дивній душі вигравав ще розмай.
Подивлюсь навкруги, все затихло давно,
Мила осінь в листках заховала руно
І в мотивах земних розчинилась краса,
Бачу слід, що лишила в тумані роса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002938
дата надходження 13.01.2024
дата закладки 30.01.2024
Журиться сонце в холодній долині,
Чом дивні небесся так довго не сині?
І ніжність в природі надовго щось зникла,
Душа до морозів ще зовсім не звикла.
Та я до весни тихо лину думками,
Приближую миті - ось цими рядками
І чую вже запах травиці та квіту,
Горнуся в обійми бажаного світу.
В думках уже лину, мов мила хмаринка,
Бажаю пошвидше відчути хвилинку,
Оту дивовижну, як пагін любові
І знову горнуся в обійми чудові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003821
дата надходження 23.01.2024
дата закладки 30.01.2024
Між ними хуртовини і вогонь війни,
Неначе день марніє, вечір дригонить,
А темне ночі тло рве на частини сни.
Міцна ж не обривається чекання мить.
Мовчить лише смартфон, хоч гучність на всі сто.
Між ними хуртовини і вогонь війни.
Пече мороз. Ятрить журливий стрімко ток.
В молитві лине: " Господи, війну спини!"
А після бою рани, згарищ полини.
Когось бинтують знову. Стихло в бліндажі.
Між ними хуртовини і вогонь війни.
Зв'язок пропав, лиш недосяжності вужі
Звиваються у душах, а зима сніжить.
Далеко ще до пуп'янків тепла весни.
Як пережити студінь, гіркоту стежин?
Між ними хуртовини і вогонь війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004291
дата надходження 28.01.2024
дата закладки 30.01.2024
Як важко в мерехтінні знайти спокій,
Коли вогонь спалахує повсюди,
Між трав, не загубитись, хоч й високі,
Враз відчуваєш, щось стискає груди.
Де заховатись, від біди і війни,
В протистоянні з очманілим людством?
У молитвах дочекатися весни,
І розпрощатися, навік з безумством
Яке давно творять ординські тварі,
Душа. кричить, ридає від невір’я,
Під серцем щем, при кожному ударі,
Де глянь руїни, як котел подвір’я.
В ньому вода, плава медведик чорний,
А де ж дитятко, ним напевно гралось,
Там попід край блиск смолистий пречорний,
Й картуз маленький - лише це зосталось…
Змиритися?! О, ні, вибач же Боже!
Помститись бажає зболена мати,
Адже, знаю пробачити їх зможеш,
Спроможний лиш ти, цей гріх відпускати.
07.11.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998931
дата надходження 19.11.2023
дата закладки 19.11.2023
Горить в рубінах калинове диво,
Вдягнувшись пишно у розкішні шати.
Погляне подорожній, скаже : - Мило...
Таку красу хотів би кожен мати.
Чаклунка-осінь не шкодує фарби,
В листочку кожному - земна краса.
Поєднані до тонкощів всі барви,
Те диво калинове палає не згаса.
Схилились кетяги налиті соком,
Як у поклін до матінки-землі,
І задивився ліс підлесним оком
На ягідки-рубіни ще терпкі.
Мороз поніжить золото калини
Красуня скине свої пишні шати.
Вберуться кім'яхи* у снігові шапчини
Стрічати снігурів, що будуть зимувати.
Чарівно вабить калинове диво,
Вогнем горить, палає при долині.
Побачить подорожній, скаже : - Мило...
І гордість понесе за неньку-Україну.
* Кім' ях - те саме, що кетяг, гроно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998025
дата надходження 07.11.2023
дата закладки 16.11.2023
В житті чимало в мене світлих сторінок:
Колись і я був дуже популярним у жінок.
Любов, увагу й ласку мав і ніжності слова…
Та я байдужим був до них. Бо мав лиш рік чи два.
16.11.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998705
дата надходження 16.11.2023
дата закладки 16.11.2023
* * *
Кришить сум зірки на призьбі ночі.
Тихо вечір йде на сповідь небу.
Нас думки женуть, як птахи ловчі.
В пізню осінь, в мокрих днів жалобу.
Різьбить пам’ять нас на жовтім листі.
П’єм холодний чай сумної сині.
Ждем іще тепла і дні барвисті.
Сонця вишиванку з височіні.
26.10.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997066
дата надходження 26.10.2023
дата закладки 16.11.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=EFHOuxTAvag[/youtube]Війни ланцюг стискає міцно душу.
Думки твої, солдате, заплелись
В одну мету: ворожу бити тушу.
Попереду новий гарячий міст.
А поки ти в окопі - змерзли руки.
Тебе вже гріє прапор-оберіг.
Забудеш про поранення, про муки,
Бо сняться рідні, хата і поріг.
Уранці не до сну - війна гуркоче.
Роса кровавить...і чекає стрій.
Захиснику сміливий, рідний хлопче,
Ти сильний, маєш витримати бій,
Бо бачив вже не раз смертельні пастки.
Зберіг, зберіг-таки здоровий глузд.
Тримайся, наш герою, без поразки.
Молитва лине із надійних уст.
(Пісня на слова Горової Л. " Мало чи багато", відео і виконання Людмили А.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998695
дата надходження 16.11.2023
дата закладки 16.11.2023
Ох, осінь - осінь… давно пожовкле листя,
Й доволі сіре в павутинній мережці,
Краплі росинок - розірвані намиста,
В тумані тьмяні, а сріблясті по стежці.
Ох, осінь - осінь, як одиноко, туга,
Не веселиться, ні душа, ні сердечко,
Скоро нагряне холод, завиє хуга,
Зимовий місяць поспіша, недалечко.
Ох, осінь осінь, чи здатна підбодрити?
У цьому світі, де йде кривава війна,
Тож людство хоче, без сліз, страждання жити,
Щоб у серцях, повсяк час буяла весна.
Ох, осінь - осінь… вколисана дощами,
Мене сповиєш, ніби малу дитину,
Усі сумління розвієш із вітрами,
З пахучим чаєм, я стрічатиму днину.
16.11.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998694
дата надходження 16.11.2023
дата закладки 16.11.2023
Лягає, стелиться туман,
Легенько падає під ноги,
А в мене пишеться роман
Про найдорожчі ті дороги.
Ховає смуток і печаль,
Затамувавши дивний погляд,
Не зупинити час на жаль
Та і не бути нам вже поряд.
Все розчинилось, все пройшло,
Немовби квіт опав із вітів,
Лише привабливе чоло
Всміхалось спогадом, як літо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998671
дата надходження 16.11.2023
дата закладки 16.11.2023
Насушило літо чебрецю і м'яти,
Не страшить снігами й холодом зима.
Затишком і сонцем пахне рідна хата,
Тож мороз у вікна стукає дарма.
А ванільний присмак чорної ожини,
Ліки і блаженство - сумнівів нема!
Світиться рубіном в'язочка калини,
І кудись зникає туга і пітьма...
Чорнобривцем жовтим чайник прикрашаю,
Ще й волошка синя силу віддає...
Ніжність добавляю в філіжанку чаю,
Що ж - заходь до раю! - він у мене є!
Затишно у небі - зоряно, привітно,
Все, що хоче серце - тиші і тепла.
... Чебрецю і м'яти насушило літо,
Щоб маленька радість у душі жила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998277
дата надходження 10.11.2023
дата закладки 16.11.2023
Ох, як же важко в світі, тобі мово,
Витримувати фальш і суєту,
А так хотілося, щоб все чудово
Звучало у довершенім рядку.
Душа, мов світ, всміхаючися долі
Збагачувала ніжністю красу,
Хотілося, щоби слова, мов зорі
Спускались тихо в ранішню росу.
І колорити вабили безмежні,
Малюючи красою кожен крок,
Емоції прекрасні та бентежні
Нам дарували мудрості урок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998290
дата надходження 11.11.2023
дата закладки 16.11.2023
Через тиждень, з пологового відділення, Надію забирали Маргарита й Віктор. Щаслива Ельвіра, в онукові душі не чаяла.Обіймала й цілувала невістку, дякувала за онука. Взяла на руки, защебетала біля нього, як пташка,
-Ой ти мій бутузичок, ой, ти мій маленький.
Зиркнула на невістку й до онука всміхаючись,
-Будеш, як бабуся, старанний, хитренький! Дай Бог по житті, щоб доля на вдачу…
Враз по щоках потекли сльози радості,- Ото бабця така і чого я плачу?!
Невістка дивилася на неї- Оце ж треба такого,видно дуже хотіла мати онука. Добре, що вона є, щоб я без неї робила.
В дитячій кімнаті спав Михайлик. Ельвіра з невісткою готували вечерю. Надя голосно до неї,
Я кілька хвилин назад подзвонила до Віктора, думаю, може є якісь новини від Макса. А він мене в розмові тільки заспокоює, якби щось сталося,то уже б усі все знали. Запевняв, що скоро повернеться.
Ельвіра намагалася приховати своє хвилювання,
Сказав повернеться,значить повернеться, як будеш себе накручувати, у грудях молоко пропаде.Ти стала матір’ю, то ж зараз більше думай про сина.Он краще горішків з’їж та чаю випий попий, молоко буде ситнішим.
Надія ж позирала на неї, дивувалася, стільки мужності у цій жінці. Адже за плечима нелегке життя,чоловік весь час десь, як подумати майже одна виховувала сина. Згадала маму,у горлі тиснуло, ледь стримала сльози - О Боже, тільки не дай мені таку долю, як у рідної неньки. Я хочу, щоб мого сина виховував рідний батько.
Минуло десять тривожних днів… від Макса ніякої звістки.
Ранковий телефонний дзвінок від Віктора, збентежив Ельвіру,
-Я тут! Ти маєш якісь новини?
-Так, не хвилюйтеся, можна сказати все нормально. Але це не телефонна розмова, я на чергуванні, приїдьте поговоримо.
По коридору, вздовж ліжок з пораненими, Ельвіра йшла назустріч Віктору,
-Добрий день, давайте поговоримо в палаті.
Вони зайшли в одну з палат, у ліжку лежав поранений Макс.
Побачивши сина, вона розплакалася. Віктор заспокоїв її,
-Тітко Ельвіро, його прооперували, із стегна вилучили кулю.
Вона ледь стримуючи схлипи, тихо спитала, -То де ж він був?
-На завданні був, з другом у назначене місце відвезли продукти, ліки. Друг залишився там, тож додому повертався один. З кулемета рашисти обстріляли мікроавтобус. Потім хтось кинув гранати і все затихло. Опритомившись, він зрозумів, що поранений у стегно правої ноги. Міцно перев’язав її і два дні поспіль самотужки добирався до наших. Це він перед операцією мені розповів. Коли нам його привезли, я сам, аж розплакався, правда від радості. Живий, значить все буде добре! Зараз нехай поспить, відпочине. Ви Надю підготуйте. Я уявляю, які в неї і у вас були думки, поїхав і ніякої звістки. Але це ж війна…
-А телефон при ньому? Ми стільки раз дзвонили, в недосяжності.
-Напевно загубив…та добре що сам повернувся. О, доречі я його привітав із народженням сина. Щоб ви бачили. який він був щасливий!
Напередодні Нового року, Макса виписали з лікарні. Біля дверей, з сином на руках, його зустріла дружина. Щасливі обличчя, сльози радості, обійми, поцілунки.
-Коли вся сім’ в зборі, мені й поранення легше перенести – сказав він поцілувавши сина в чоло і продовжив,
-Надю дякую за сина,а він справжній бутузик, я в дитинстві теж таким був.
Хлопчик ледь скривився, він помітив,
-Ну-ну Михасику, подай голос, щоб я почув, як ти плачеш.
Надія заперечила,
-Не треба, щоб плакав, йому пора їсти.
Ельвіра взяла сина під руку,
-Давай я допоможу, нога дуже болить?
-Та так, трохи. Мені повезло, основне кістку не зачепило, це добре.
З передової мало втішних новин. Вдень і вночі мешканці міста в тривозі, часто лунають сирени, не вщухають вибухи ракет. Люди вимушені ховатися у бомбосховищах, але й багато хто, ігноруючи загрозу, залишався вдома. Часто в холоді і без світла й без води.Хоч дуже скрутно, в страху, недоспані ночі, але не втрачали віри в сміливість, стійкість, мужність воїнів. Які відчайдушно захищали незалежність України, вірили в перемогу!
Новорічна ніч… по кімнаті розносився звук з телевізора. Лунало «Новорічне привітання Зеленського». Їхні погляди були прикуті до екрана телевізора. Вони прислухалися до кожного його слова, відчували тривогу, як йому боляче за Державу. Від деяких почутих слів, ніби куля пронизувала все тіло, щеміло під серцем, холола душа. В той же час, у ньому бачили впевненість, що у цій жорстокій війні Україна вистоїть.
За столом Ельвіра не втрималася,заплакала. Надія відразу накрапала їй заспокійливих ліків,
-Мамо випийте. Може вам краще не слухати?
-Та ні, я тримаюся. От тільки думаю, коли ж закінчиться ця війна?
Сидячи в кріслі, Макс хоч і уважно слухав промову та все ж почув слова матері,
-Закінчиться, іще трохи, от побачите, скоро наші вояки підуть у наступ, добряче дадуть оркам прикурити.
-Дав би Бог – прошепотіла Ельвіра, перерехрестилася і продовжила,
-Нам би Михайлика похрестити..
-Та не зараз, думаю краще хай трохи підросте,- заперечив Макс.
Надія, встаючи із-за столу, запитала,
-Максе ти, щось пип’єш?Може трохи перекусиш?
-Так , хочу випити за чисті душі, що злетіли в небо. Шкода хлопців, я ж багатьох знав.
Наступного ранку, Надія готуючи сніданок, звернулася до чоловіка, -Може ми б таки поїхали в Борислав?
-Ти, що смієшся, в таку пору з дитиною в потязі?!Хто знає, що може нас чекати в дорозі. Та й ти ж бачиш, до нашого мікрорайону, дякувати Богу, ракети недолетіли. Он чув, ніби системи ППО мають встановити.
Вона тільки схвильовано поглянула на нього й здвигнула плечима.
-Моя люба, зрозумій, я після Різдва повертаюся в центр.Їздити вже не буду, але там і іншої роботи достатньо. Давай цю тему закриємо до літа.
Чотирнадцятого січня о п’ятнадцятій тридцять російська армія завдала ракетного удару по багатоповерховому будинку. Ця новина швидко облетіла все місто. По телефону Макс повідомив, що є загиблі і поранені, серед них є діти, додому прийде через пару днів.
Ельвіра переодягала Михайлика,
-Боженько спаси і помилуй нас і мого онучка.
Поцілувавши в чоло,
-Михасику мені про війну краще не думати, хай я помрію, підростеш, ми з стобою будемо вчити англійську мову.Правда мій хлопчику, я тебе буду водити до школи. Нам би тільки війну закінчити.
Надія взяла сина,
-Мамо, все буде добре1
Жінка розплакалася,
-Яке добре?! Тож не люди, а нелюди, що ж вони творять?!
Надія зо дві години її заспокоювала, після ліків свекруха заснула.
А їй зовсім не спалося, задрімала на декілька хвилин, щось снилося, але пригадати не змогла.
Уже зранку удвох на кухні пили чай. Раптово задзвонив свекрухин телефон.
-Цікаво і хто ж це мені зранку телефонує?- підняла здивовані очі.
-О, Оля Волошина дзвонить, мабуть думає, без неї перукарню відкриємо.
З телефона звучав чоловічий голос,
-Я вибачаюся, ви родичка Волошиній?
-Ні роботодавець. А ви хто? Що щось сталося?
-Ми рятувальники,з під завалу дістали тіло жінки, при ній цей телефон. П’ять номерів обдзвонили, ніхто не відповідає. Може ви знаєте кому можна передзвонити?
Очі Ельвіри блиснули і мало не вискочили з орбіт, несподівано зблідло обличчя. З закритими очима, сказала ледь чутно, хриплим голосом,
-Мою Олю вбили…
Вона, як сиділа так і похилилася на стіл грудьми. Надія злякалася, розгубилася, в цей час заплакав син. Тремтячими руками, на телефоні набрала номер.
- Максе мамі за столом стало погано, поблідніла, негайно приїдь.
-Ти швидку визвала?
-Я відразу тебе набрала. Зараз викличу.
Буквально за десять хвилин Макс був вдома, маму поклав на ліжко.
Чи йому так ввижалося,чи було таке бажання побачити, здавалося її уста ледь- ледь тремтіли. Він прислухався до дихання, на руці намагався почути пульс, але все було даремно.
Швидка приїхала, аж через пів години, лікар попередньо спрогнозував зупинку серця через обширний інфаркт.
Надія перебирала речі, в чому поховати свекруху. В купі рушників знайшла конверт, віддала чоловіку, стояла поруч.
Його очі червоні, підпухлі від сліз, з болем дивилися на лист,
«Дорогі мої! Ви прочитаєте цей лист, коли я вже відійду у інший світ. До вас маю прохання, поховайте мене поруч з Миколаєм Миколаєвичем, ми з ним про це домовилися. Може там зустрінемося і не раз зіграємо в шахи. Думаю Рита про це має знати. Не плачте за мною! Я достойно прожила життя. Пам’ятайте мене веселою, охайно одягненою, з акуратною зачіскою. Бережіть один одного! Цінуйте життя! Я вас люблю, прощавайте!
Ельвіра.»
Надто важко втрачати рідних… Макс ходив, як тінь. Надії хотілося кричати, розридатися. Але тримаючи на руках сина, стримувала себе,знала, що може у грудях пропасти молоко. Тому коли був Макс вдома стримувала себе, більше мовчала.Та все ж через тиждень, після поминального обіду, коли всі розійшлися, дала волю сльозам,- Мамо,ти ж мене стільки всього навчила, чому ж так рано покинула нас? Чому мене доля звела з такою чудовою людиною і вже тебе забрала. Це у всьому винна війна, той безлаберний народ, що прийшов з мечем на нашу землю.Їй би іще жити та й жити, як і тим воїнам, що захищали нашу рідну землю! Я обіцяю, все життя підтримувати Макса. Мамо, я щиро тобі вдячна , що ти була в моєму житті й подарувала свого сина, якого я дуже кохаю.
Одного вечора Рита зайшла до Надії,
-Я так забігла на кілька хвилин.Ти, як поставишся до того , щоб до мене переїхав Віктор?
- А причому тут я?! Це, як ти нього відносишся? Я бачу він закоханий .
- Так , пропонує разом жити, а згодом одружитися.
-А що твоє серце каже?
-Ой каже, від почуттів, аж голова крутиться. І так безсонні ночі від вибухів, а тут іще думки про нього,хвилююся де він, як він. Здається, я без нього і дня не можу прожити.
- Тож це кохання… вирішувати тобі. Але все добре зваж ! Я тобі бажаю тільки добра.
Приблизно через тиждень Віктор перебрався жити до Маргарити. Тепер вони стали частішими гостями. Допомагали з придбанням продуктів, навіть інколи бавилися з Михайликом. Хоч Надія і Рита від різних матерів, але все ж відчували спорідненість душ.
Тільки після сорока днів після смерті матері, Макс інколи став всміхатися і то в основному до сина.
З весною прийшли кращі новини з фронту, люди поверталися в рідне місто. Хоч і російські окупанти не зупинялися, стали частіше атакувати дронами - камікадзе. Лунали заяви, попередження та погрози щодо другої потужної хвилі вторгнення. Все ж місто жило своїм життям, при можливості, люди ходили на роботу. Після вибухів займалися прибиранням руйнувань. Дехто самотужки намагався зробити хоч якийсь ремонт, не мали бажання покидати рідний будинок, чи квартиру.Адже українці вірили у перемогу України у війні.
Літо видалося спекотним, в повному розумінні слова. І сонце безжалісно підсмажувало російських вояків, і наші воїни піддавали вогню, поступово відтісняли ворога.
В сім’ї все частіше відбувалися розмови, про закінчення війни. Смуток за матір’ю поступово віддалявся, душевний біль вщухав. Останнім часом, з роботи чоловік приходив у гарному настрої. Надія наважилася завести розмову про поїздку в Борислав. Тримаючи сина руках , почала здалеку,
-Ну що новенького у вас?
Він всміхнувся до неї, перевів погляд на сина,
-Ану Михасю, скажи мамі, що в нас усе ладком.Тож нехай більше нічого не запитує. Бо це секрет…
Беручи сина на руки, поцілував її в чоло,
-Ой,люба моя, знаю про що ти хочеш запитати.Та я уже й сам інколи думаю, коли ми вирвемося. Звичайно хотілося б теплою погодою. Нам обіцяють підкинути пару помічників, але покищо ніяк не виходить.
Її очі змінилися, наповнилися радістю,блиском,, сказала веселіше,
-Я оце думаю, може ми, як будемо іхати, Риту з собою візьмемо? Неодноразово, вона натякала, що була б рада познайомитися з моєю сім’єю.Хотіла б побачити, як живуть люди на заході України.
-То в чому причина? Якщо з роботою все владнає,чому ні? А Віктора теж хоче взяти?
-За це я її не запитувала, не знала ж, що ти скажеш.Та й якось незручно, питати, ми іще й самі не знаємо коли поїдемо.Мама часто запитує та я ніби не чую, переводжу розмову на інше.
Обома руками, він підняв малого догори,
-Ану синку, скажі мамі, що ми бабці зробимо сюрприз. Щоб не хвилювалася, не дуже витрачала гроші на застілля, правда,синку.
Притулив його до себе, сказав тихіше,
-Бабуся Ельвіра мріяла познайомитися з свахою та на жаль.
За вікном осінь… Рита й Надія з візочком прогулювалися по алеї. Назустріч йшов Макс, трохи сердито,
-Ну й ви «молодці», не боїтеся?! Як сирена залунає, що будете робити?
Надія миттєво почервоніла, змовчала. Рита ж кивнула рукою,
-Не кричи, це я винна. Я їй кажу, хоч на хвилин десять, можна дитину на люди вивезти? Не накаркай, не сварися, слава Богу вже кілька днів тиші.
-Ви оце залиште мені Михайлика, а самі пройдіться по магазинах. А то ніби щебечете хочете поїхати в Борислав, а подарунків не купили.
Надія обійняла його,
-Максе! Любий, що справді поїдемо?
-До нашого полку прибуло двоє хлопців після поранення, так що поїдемо. Через пару днів знатиму на які дні можна буде придбати квитки. Та знай, в мене десять днів відпустки, а потім додому і ніяких умовлянь.
Вона поцілувала його в щоку,
-Та це ж просто чудово! Дякую!
На платформі біля потяга метушня, чути гучні уривки фраз. Прохолодний вітер злегка торкався обличчя…. розчервоніла Надія поспішала за чоловіком. Макс на руках ніс Михайлика,той раз –у- раз здригався, відкривав очі, в непорозумінні, куди це його несуть.І знову закривав їх, адже вдома, в обідню пору, він завжди міцно спав. Віктор з двома валізами, подав квитки провідниці. І вже подавав сумку Маргариті, яка нічого не сказавши, уже була в тамбурі.
За клька хвилин потяг відправився. В купе пару годин тиші… згодом сімейна вечеря. Надія пишалася чоловіком, він чимось нагадував свекруху. Кожному приділяв увагу, намагався допомогти. А щодо сина та до неї, то можна було тільки мріяти мати такого дбайливого батька й чоловіка.
***
В купе уже всі сплять… Надія з думками біля вікна.
Раптово світло вдарило в очі. Це ліхтарі відволікли від думок. Чітко почула монотонний стук коліс потяга. За вікном темно - Оце так задумалася! Мамо, їще кілька годин і ми зустрінемося. Я міцно - міцно обійму тебе і все розповім про своє життя. Потішися, мені Бог дав добру долю. Я вірю, що закінчиться ця страшна війна. Наші відчайдушні, мужні, сміливі воїни обов’язково здобудуть перемогу. Я дуже хочу щоб під мирним небом наші серця і душі переповнювала радість. І кожен день приносив хвилини щастя.
03.11.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997770
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 06.11.2023
Тихо падає листя в саду,
А я все споглядаю красу,
На змарнілих від смутку гілках
Зачепилася ніжність в листках.
Під мотиви мелодій іду,
Я і дихаю тут і живу,
Мені листя, мов рідна душа,
Що неначе струною пройшла.
Я із ним підіймаюсь у вись
І щаслива лечу, мов колись,
Ніби спокій і мир у душі,
А прокинусь - одні міражі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997429
дата надходження 31.10.2023
дата закладки 31.10.2023
Янгол за спиною стояв,
Й тихо шепотів молитву,
Бережно душу обійняв,
В зібраний момент застиглу.
Трепетно шу́рхнули крила,
Сполох відчуло і нутро,
Поряд же падала гільза,
Пострілу ніби й не було...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997371
дата надходження 30.10.2023
дата закладки 31.10.2023
Запитала вчора в мами
П’ятирічна Ната:
-А чи є батьки, матусю,
У нашого тата?
-Є, звичайно: баба Оля
І дідусь Вакула,
Приїжджали до нас в гості,
Ти хіба забула?
-Дуже хитрі вони люди,-
Дівчинка вагалась,-
За день все тут роздивились,
І зразу змотались.
Скупуваті, а ти кажеш,
Що вони хороші:
В гаманці перевіряли,
Чи на місці гроші.
Ну, а з татом, подивися,
Яку штуку втнули:
Щоб його не годувати –
Швидко нам зіпхнули!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997439
дата надходження 31.10.2023
дата закладки 31.10.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ydng4Z-876w
[/youtube]
Дивуюсь я цім пізнім квітам,
Вже пізня осінь, все ж цвітуть.
І так багато від них світла,
Від дум осінніх нас спасуть.
У хуртовині кольорів,
Нам нагадають тепле літо.
Стійкі в цей час до тих вітрів,
Що їх накриють падолистом.
Як вдарить перший морозець,
Вони розправлять свої спини,
Він їх не знищить нанівець,
І цвіт красивий не зупинить.
Останні квіти сильні духом,
Велика воля до життя.
І не проникнуті тим страхом,
І не зламає їх журба,
Щоб відібрать останні сили,
І впасти з соромом на землю,
І щоб сміялись небосхли,
Що прожили свій вік даремно...
Дивуюсь витримкою квітів,
Який двобій в них за життя!
Триматись так, ще можуть вміти...
Нехай здивують небеса...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997297
дата надходження 29.10.2023
дата закладки 30.10.2023
За вікном осінь… потяг мчав лісосмугою.
Надія уже кілька хвилин, як вийшла із купе, стояла біля привідчининого вікна. Віяло прохолодою, вона дивилася у вікно. В небі безхмарно…. сонце котилося до заходу. Та дерева так миготіли, що губився контраст пейзажу, лише на якісь миті помічала сонячне проміння, що тут же зникало. Часто кліпала очима, все ж намагалася розгледіти барвистість дерев.
Через кілька хвилин по спині відчула холод. Злегка здригнулася і впоспіх зачинила вікно. На голову накинула капішон сіренької курточки, стала зручніше, боком обперлася об стінку.
Вагон погойдувало… поринула в думки - Ось мамо, ти й дочекаєшся мене, мій приїзд стане сюрпризом. Ой давно ж ми з тобою не бачилися. А й справді так швидко пролетів час.
***
Надія з дитинства мріяла стати перукарем. Уже після п’ятого класу мамі укорочувала, підрівнювала волосся. Згодом робила їй стрижку і вже все частіше підстригала відчима.
Після школи, в містечку закінчила курси перукаря. В селі майже рік займалася перукарською справою. В неї це добре виходило, люди були задоволені.
-Але ж це не заробітки - вкотре задумувалася, треба кудись їхати.
І ось, у таку ж саму пору року, під стук коліс, їхала за покликом душі.
Чи довго думала? Мабуть ні! Незважаючи, що на Сході вже третій рік йшла війна, молодь із села тікала. Хтось у великі міста й навіть до Польщі, Німеччини. А хтось, як і вона, мріяв заробити грошенят в росії. По селі часто розповідали, що там теж непогано оплачується праця. З мовою проблем не буде, то чому й не поїхати? Планувала на заощаджені гроші придбати квартиру в Україні. Можливо навіть у Дрогобичі, чи в Бориславі, неподалік від перукарні де навчалася своєї професії.Та й від рідного села недалеко, щоб навідуватися до рідних.
Від поїздки мати не відмовляла. За одне бідкалася - телефон кнопочний, не бачитимуть одна одну. З приємною усмішкою сказала,
-От і ти доню, вирішила погнатися за довгим рублем?! Важко буде, але побачимо що з цього вийде!
В неї склалося враження, що мати навіть зраділа такому рішенню. А нічому й дивуватися, звичайно матері важко. Відчувала - являється тягарем для сімейного щастя. Вона ж донька від першого шлюбу, на жаль батька й слід простив, мати навіть не отримувала аліментів. Є одне - єдине фото, на ньому мама і він тримає її на руках.
На зворотній стороні фото написаний рік, на ньому їй чотири роки. Але батька вона не пам’ятає. Знає, що Миколаївна, а прізвище в свідоцтві про народження мати записала своє. Мабуть була для цього причина, тому не торкалася цієї теми, навіщо матері серце ятрити.
Три роки жили удвох та згодом мати прийняла чоловіка з яким побралася. Народила двох синів - близнюків, які уже ходять до школи і щодня, як циганчата просять гроші. А де ж їх взяти, як відчим любить у ліжку полежати та за день спалити не одну цигарку. А щодо роботи, то ледачкуватий. На якийсь час знайде роботу на будівництві, влаштується помічником і то ненадовго. Та тут усе зрозуміло, адже без професії, кращої роботи і не знайдеш.
По дорозі до автобуса Надія зустріла сусідку тітку Тамару. Побачивши її з валізою, жінка здивувалася,
-О! І ти вже кудись зібралася, часом не до батька?
Дівчина трохи розгубилася, але випалила,-
-Якби знала адресу, може б і до нього поїхала.
-Ой, ні дитинко, адреси не знаю. По селі чутки ходили, що служив у Дніпропетровську, ніби туди й поїхав. Та хто ж тепер нам на весілля буде зачіски робити? Але, як вирішила, хай Бог допомагає! Щасливої дороги!
Подякувавши, Надія поспішала на автобус.Та розмова за батька чомусь збентежила її – Я взяла сімейне фото та чи він пам’ятає, що в нього є донька?! Таких татусів на землі напевно мільйони.
Москва велике місто, людей, як комах,. На жаль ні в центрі міста, ні поблизу, роботи не знайшла. В пошуках три дні, дві ночі мусила пересидіти на вокзалі в платному залі відпочинку.
Здавалося об’їздила пів світу. Та нарешті їй вдалося, на околиці міста в перукарні, знайти вільне місце й неподалік зняти квартиру.
Однокімнатна квартира в новобудові її влаштовувала. В мікрорайоні кілька багатоповерхівок, магазини, школа, дитсадок, лікарня й дві перукарні. В одній із них, після місячного випробувального строку її прийняли на роботу.
Довкола будинків дороги не приведені в належний стан, в дощову погоду під ногами багно. Та мешканці протоптували стежки. І кожного ранку можна було спостерігати, як люди вереницею поспішали до зупинки автобуса, щоб потрапити на роботу.
Працюючи в перукарні, Надія перший рік висилала матері гроші. Але згодом зрозуміла, скільки не вишле, то все мало. Довелося замислитися, а чи варто? А кому я потрібна, хто про мене подбає? Та минуло два місяці, її гризло сумління,чи правильно зробила? Можливо мамі дуже потрібні мої гроші?!
Хоч дитина і на відстані, напевно кожна мати серцем і душею відчуває тривогу за своє чадо.Тож Надії довго сумніватися не довелося. Як зазвичай, раз на тиждень, ввечері подзвонила мати. Поцікавилася її справами, розповіла про братів- близнюків, про своє життя, буденні клопоти. Уже, як прощалися сказала,
-Ти оце перестала гроші висилати, то вже й не треба. Я розумію на чужині життя не мед, тобі мабуть і самій скрутно.Ти ж знаєш, ми тобі нічим не допоможемо. Мені боляче це казати, але розраховуй на себе. Будуй своє життя, більше заощадиш, може й справді придбаєш квартиру. Ми самі поставимо хлопців на ноги, не хвилюйся, якось воно буде.
Ці слова втішили Надію,
-Мамо, дякую за підтримку. Я постараюся, щоб усе задумане здійснилося.
А час летів… багато планів, надій і сподівань та все пішло не так, як мріялося. Зустріла Олега… перше кохання. Часто приходив у гості та через якийсь час стали жити разом. Він пропонував одружитися, але з часом вона засумнівалася, не треба поспішати. Адже він транжирить гроші. Хоч і оплачує квартиру й дає гроші на продукти та щодня витрачає гроші на пиво і два-три рази на тиждень ходить до клубу «Комп’ютерні ігри». За професією будівельник, зарплата непогана, але про заощадження й не мріє. Вважав знявши квартиру, в ній можна все життя прожити. Це її насторожило, рішення було остаточним - він не готовий до сімейного життя. В одній із розмов Олег проговорився, що приїхав з Донецька і тут залишиться жити при любих обставинах.
Ось тоді Надія і вирішила - Попрацюю іще з рік, матиму гроші, тоді можна й повернутися в Україну.
Минуло півтора року…
Осінній вітер… шелест листя. Руде знівечене, а деінде з зеленими смужками, воно по обіч дороги змішане з багном, ніби низенька огорожа, що відділяє стежку. По ній здаля по воді де-не - де маленькі калюжі, в них подібні корабликам, плавають жовті листочки.
В коротеньких чобітках на низеньких підборах, вона йшла по стежці й тягнула валізу. Намагалася йти якнайшвидше та все ж остерігалася, щоб не захляпати темно – коричневі штани . Хоча вони вузенькі, але обережність не завадить. Легенька усмішка прикрасила обличчя, коли перед собою в калюжі побачила листочок – Ох осінь - осінь, але ж так красиво! Мені б такий, тільки справжній кораблик, щоб швидше потрапити додому. Та нараз думки роздвоїлися –Додому… А що там на мене чекає?
Вона тільки тепер усвідомила, що був сплеск емоцій, все вирішила спонтанно. Але ж терпець урвався,- заспокоїла себе. Три роки разом, а порозуміння так і не досягли. Майже щоденні сварки за гроші, примусили зробити вибір.
В цей же день звільнилася з роботи, зібрала валізу. Розчервонілий на обличчі, Олег лежав на дивані, мовчки спостерігав.
Коли віддала ключі від квартири, розчула сарказм у його голосі,
-А не пошкодуєш?!
-Та ні, наші стежки розійшлися.
-Ну тоді щасливо!
По дорозі до автобуса бурчала ,- Ну то й добре, можна сказати розійшлися друзями. Ох, мамо, важко зробити такий крок, але я не хочу такого щастя, як у тебе.
У автобусі багато вільних місць… вона присіла біля вікна. Автобус набирав швидкість, що за вікном не помічала. Думки снувались павутинно - А чи було в нас із ним кохання? Та мабуть ні! Чи це роки, чи сумісне життя придає мудрості? Хоча в душі таке гірке розчарування та все ж, я зробила правильний крок. Я сильна, все витримаю, життя продовжується.
На залізничному вокзалі занадто гучно…люди з сумками, валізами, всі поспішають хто куди. Надія впоспіх прочитала розклад потягів. За пів години відійшла від каси, в руках тримала квиток. Задоволена, злегка розчервоніла, поспішала. До відправлення потяга залишалося хвилин десять, не більше.
Підійшовши, до вказаного в білеті вагона, вона рукою намагалася з чола забрати мокре волосся. Бальзаківського віку провідниця, взяла квиток, зміряла її з ніг до голови й посміхаючись,
-Ото життя і все ми поспішаємо, чому нам ніколи не вистачає часу.
Важко перевівши подих, Надія заговорила тремтячим голосом,
- Мені до вас! Добре, що встигла.
-Давай проходь, бачиш, уже зелений сигнал горить, тож будемо відправлятися.
В тамбурі пусто, з полегшенням перевівши подих - Ну от, здається я їду.
У купейному вагоні майже всі двері відчинені. Чути розмови, шелест паперу, брязкіт ключів, скрип валіз, сидіння.
Аж ось і її купе… двері відчинені. Її зустрів пронизливий погляд жінки,
-О! Дивися синку до нас поповнення. Маємо супутницю, дорога не близька, думаю не сумуватимемо.
Дівчина привіталася, зиркнула на хлопця - О, як схожий на маму! А йому років двадцять п’ять, не більше.
В сторону відставила валізу, хлопець зразу ж піднявся,
-Якщо вам не потрібна, давайте я її поставлю під сидіння.
- А він чемний –в її умі мелькнула думка.Трохи розгубилася, почервоніла. За мить втрутилася жінка, ледь всміхаючись, підтримала його,
-Так Максе, постав під своє сидіння, жінкам завжди треба допомагати.
Біля себе долонею постукала по сидінні,
-А ви не соромтесь, присядьте. Чую рідну українську мову, то ви теж до Харкова їдете, чи десь ближче?
-В Харкові пересадка, а там і додому.
Чи й снилося їй колись, що вона потрапить у таку компанію - точно ні!
Познайомилися…, жінку звали Ельвіра Борисівна. Хоч і роки та вона дивилася за своєю зовнішністю - брови, манікюр, макіяж, як ніби жінка з якогось французького серіалу. Тоненький, в’язаний, світло- сірий светр з люрексом пасував до її карих очей і каштанового волосся. Каре - зачіска ідеально підкреслює вилиці, придала обличчю виразність, привабливість.
В купе сміх, веселі розмови… разом вечеряли, пили чай.
Надія кілька раз на собі відчувала погляд Макса. Він сидів навпроти, свердлив очима її тендітні плечі і доволі об’ємні груди. Дівчина час від часу на грудях поправляла кінчики розпущеного світло – русявого волосся, намагалася їх приховати.
Раптовий дзвінок мобільного телефона перервав бесіду. Ельвіра незадоволено подивилася від кого дзвінок й з обуренням до сина,
-Ох і коли я буду мати спокій. Це знову з роботи.
Надія піднялася,
-Я на кілька хвилин вийду…
-Ні-ні! Тут ніяких секретів, сядьте, - заперечила жінка.
З телефона лунав жіночий голос, Ельвіра слухала, хитала головою. кліпала очима, нарешті заговорила,
-Ну у вас, як завжди, тільки я не на місці, відразу проблеми. Так, я все зрозуміла. Перукарню не закривайте, через два дні вийде Волошина. Ти сама попрацюєш. У тебе ж є записані на манікюр?
Вона слухала і знову кивнула головою,
-Ну то й добре, як приїду,з усім розберемося. Ну все, бувай!
Надія дивилася на неї прямим поглядом,
-Ви маєте свою перукарню?
-Так! Маю на свою голову. Жіночий колектив, це вічна проблема. Одна у декретній відпустці. Друга відпочиває в Трускавці, через два дні має бути на роботі А в третьої донька хворіє, терміново повезла в Київ. От і думай, як залишитися на плаву, не втратити клієнтів.
В дівчини забігали очі - Сказати чи ні? А може це мій шанс? Намагалася приховати хвилювання, нарешті наважилася,
-А ви знаєте я перукар, маю стажу майже чотири роки.
Макс зацікавлено подивився на неї,
-І чоловіків теж стрижете?
-Так,звичайно.
Він всміхався позирав, то на неї, то на матір,
-Оце так новина. Думаю вам є про що поговорити, на якийсь час я вас залишу.
Він вийшов…
Ельвіра засипала Надію запитаннями, попросила коротко розповісти про себе. А що ж їй було робити - Нехай пан, або пропав або користь, або невдача та все ж зміниться життя. Ніби на сповіді, навіть непроховала що мала стосунки з Олегом.
Після почутого, Ельвіра, аж прицмокнула губами,
-Ну- ну,думаю тебе життя чогось навчило.Та ти молода, попереду іще не одне буде розчарування, таке воно наше земне життя.
Вона повернулася до вікна. Ніби у світлі придорожніх ліхтарів шукала рішення.Чи довіритися інтуїції, запропонувати до себе на роботу? Здається непогана дівчина, хто живе без помилок? Та іще ж така віком, як мій син. Але ж плани має, хоче купити квартиру. Кому яке щастя! Хтось живе на всьому готовому, а хтось вливається в цей несправедливий світ, в надії всього досягнути самому. Треба поговорити з Максом, що він скаже? Не думаю, що вона стане завадою його дружбі з Маргаритою. На перший погляд, вони неначе і чимось схожі, чи може кольором волосся, але ж Маргаритка молодша. Чотири роки,як з батьком нам стали сусідами, ніби порядні люди. Втрата рідної людини напевно дуже подіяла на життя цих двох. Але все ж Микола молодець, не знайшов собі іншу жінку. Всю увагу приділив доні, щоб добре навчалася та поступила до медінституту.А мені на старості років, вдома краще мати медика,чим перукаря. Але ж дівчині допомогти треба, ніби щира, не розбещена.
Надія розуміла - зараз її краще залишити, вийшла з купе.
Біля вікна стояв Макс,
-Ну і ну, напевно моя мама запитаннями засипала вас. Співчуваю та я піду, думаю час відпочити.
У відповідь побажала хороших снів.
Він тільки відчинив двері купе, біля нього прослизнула Ельвіра,
-Надіє, ти мабуть дивуєшся, що син не запропонував тобі нижню полицю. Він у лютому місяці дві тисячі чотирнадцятого року був на Майдані. Отримав травму правої ноги. Хоч і зробили кілька операцій, але й нині шкутильгає. Оце ж і літаємо в Ізраїль, на консультації.
-Та нічого, основне живим залишився., співчуваючи сказала дівчина.
І вже веселіше,
- Він молодий, може для цього потрібен час, звикне. Звичайно це важко прийняти, але основне в житті, щоб був нормальним серцевий ритм і велике бажання жити.
Ельвіра повернулася в купе. Надія, трохи постоявши, теж повернулася в купе. Відчинивши двері, зрозуміла, що перервала розмову.Та не проронивши й слова, за мить лежала на верхній полиці.
В купе запала тиша, лише стук коліс порушував її. Дівчині не спалося, думок цілий міх, після розмови, емоцій не приховати. Минуло з пів години, Ельвіра встала, випила води й тихо прошепотіла,
-Надю, Макс так солодко спить, давай вийдемо, поговоримо.
Вони довго спілкувалися, в основному про роботу. Ельвіра запропонувала провести турне по Харкову і по Києву. Дізнавшись, що дівчина навіть і в Києві не була, просто наполягала. Надія не знала, що сказати, шкодувала грошей, адже вони їй так будуть потрібні. Із відкладених на квартиру, боялася й сотню взяти. Все зважувала, розуміла, допоки немає роботи, треба економити.
Жінка хитро позирала, побачивши, її сумне обличчя,зрозуміла, що хоче відмовитися. По – дружньому поклала руку на плечі, прихилилася,-Не вагайся, Поїдеш з нами, будеш працювати в моєму салоні. Хіба ти проти? Думаю така пропозиція тобі сподобається.
В Надії серце пташкою затріпотіло, ледь не вирвалося з грудей. Душа переповнена радістю. Від почутого, емоції зашкалювали.Вона ладна була розцілувати цю жінку, хвилюючись запитала,
-Це ваше рішення, а ви не передумаєе? Мені й справді дуже потрібна робота.
-Ні, ну що ти. Я слів на вітер не кидаю. На цю тему уже й з Максом поговорила, він не проти. Восени і взимку важко зняти квартиру, якщо навіть і не вдасться знайти, місяць - другий поживеш у нас. О ледь не забула, а в паспорті стоїть штамп про одруження?
-Ні, ми просто жили разом, я ж вам все розповіла.
-Добре! Ти подумай над тим, що я тобі запропонувала.Зараз треба хоч годинку поспати, приїдемо в Харків, там усе й вирішимо.
Надія ні на мить не стулила повік. В голові роїлися думки. - Погодитися чи ні? Собі задавала запитання - А що я втрачу? А, як моє обслуговування клієнтів їй не сподобається, що тоді буду робити? Сама каже, що важко зняти квартиру, але ж я не хочу їм дошкуляти. Цікаво… щоб мама сказала? Та воно напевно на краще, вона ж й досі не знає, що я покинула Москву, не буде хвилюватися, не чекатиме.
Потяг Київ – Дніпро відправився згідно розкладу, набирав швидкість..
Вони їхали в плацкартному вагоні. Збуджені, виснажені, але задоволені. Позаду турне по Харкову й по Києву.
Надія від побаченого в захваті. Лежачи на верхній полиці, роздумувала – Ні, не шкодую, що поїхала з ними.Чи й довелося б мені коли небуть у житті побувати в історичних місцях, храмах та дізнатися скільки всього нового. Цікаво, чи це доля мені познайомитися з цими людьми? І тут же згадала маму, яка ніколи не виїжджала з рідного містечка. Думала про братів -Треба буде сказати мамі, щоб не тримала їх біля себе. Після закінчення школи, нехай в обласне місто їдуть навчатися, згодом хоч світ побачуть.
Раптово Макс торкнувся її руки,
-Надіє, я уже зголоднів, може повечеряємо.
-Добре, я не проти - відразу донизу опустила ноги.
Він не чекаючи, зняв її з полиці, не відпускав, прямим поглядом дивився в її блакитні очі, прошепотів,
-Я ладен у них втопитися.
В цей час Ельвіра лежала до них спиною, але почувши шурхів, повернулася.
-Я що заснула? Ми що будемо вечеряти? Вже носять чай?
Макс відійшов у сторону,
-Та оце ж розбудив Надію. Я такий голодний, а ви спите.
Жінка, років тридцяти, що лежала навпроти Надії, почувши ці слова посміхнулася до Макса й повернулася до стінки. Він, трохи виправдовуючись,
-Вибачте, ми вас потурбували, але ж це плацкартний вагон.
Після вечері, кожен намагався заснути. Звичайно купейний вагон набагато комфортніший, але інколи треба змиритися з тим що є.
Надія згадала, як вони з Максом були в Києві у МакДональдсі. Ельвіра чекала поки вони дещо придбали на обід. Коли Надія намагалася дати йому гроші, він категорично заперечив,
-Е ні! Досить, що за турне заплатила сама, змирився, а тепер іще за це? Ти мене хочеш принизити? Я чоловік, чи хто?
Її щоки вмить почервоніли, випалила,
-А ми що вже перейшли на ти?
-Еге ж перейшли! Скажи чого лямку тягнути, час летить, не втрачаймо його! І не сердься, краще всміхнися, це тобі більше личить.
Здвигнувши плечима, погодилася,
-Ну добре, добре.Тільки не ображайся!
Їй хотілося запитати, а що скаже пані Ельвіра? Але він так на неї дивився, що побоялася й слово сказати.
Думки роздвоїлися - Ба, гадала він балуваний матусин синочок, напевно помилилася. Та хіба б тоді пішов на Майдан? І чого я про нього так подумала?!
Поверталися до Ельвіри …Макс тримав її під руку, сказав ледь усміхаючись,
-Ти не дивуйся, що інколи в мами беру гроші.
Продовжив уже з веселою ноткою в голосі,
- Просто в неї надійніше від злодіїв приховати.
Та за мить його голос посерйознішав,
-Щоб ти знала, я не ледар і не симулянт, закінчив технікум, нині працюю бухгалтером у двох невеличках фірмах. О, до того ж у мене після травми третя група інвалідності, думаю тобі мама сказала.
-І що так довго?- Назустріч підійшла Ельвіра, продовжила.
-Гайда! Швидко обідаємо і на потяг, а то чого доброго іще запізнимося.
Далі буде
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997293
дата надходження 29.10.2023
дата закладки 29.10.2023
1.
В літо закохана досі,
Стигла, неначебто мед,
Яблуком бавиться осінь,
Знаючи все наперед:
Скоро дощі та тумани,
Довга вечірня хандра,
Тихо красою зів’яне,
Іній торкнеться вікна.
Жовкнуть сади безголосі,
Струшують листя з лиця.
Яблуком бавиться осінь.
Рік добігає кінця.
2.
Яблуком бавиться осінь
Стигла, неначебто мед,
Сонце з-за хмар вийти просить,
Знаючи все наперед:
Скоро дощі та тумани,
Довга вечірня хандра,
Тихо красою зів’яне
Памороззю від вікна.
В літо закохана досі,
Не приміряє вінця,
Яблуком бавиться осінь,
Струшує листя з лиця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996806
дата надходження 23.10.2023
дата закладки 23.10.2023
Сонце йшло до обрію… останні промені торкалися землі. Поволі западали весняні сутінки.
Минув ясний, сонячний, теплий день, придав Марії сили й віри, що все буде добре! Вона останньою зійшла з рейсового автобуса. А далі, їй потрібно дістатися до залізничної станції. Там дочекатися електрички і лише тоді, уже майже буде вдома, хоча добиратися до села, треба пройти іще цілих три кілометри.
Озирнувшись довкола, хоч і зморена та стало любо на душі, легко на серці. Усе, що було задумане - здійснилося! Поверталася від сина - відчувала в собі піднесення духу.
До станції ішла легкою ходою, згадувала зустріч і з усмішкою, і з болем.Роїлися думки - Хоч і поранений, але ж у лікарні. І головний лікар пообіцяють, що скоро рана загоїться, лише потрібен час, гарний настрій. А іще впевненість у собі,а ця риса є в його характері.
Ті люди, що зазвичай їздять електричкою, напевно знають розклад потягів і електричок. Вона ж розчарувалася, коли прочитала цей розклад, адже в нічні години ні потягів, які б зупинялися, ні електричок немає. Але ж куди подітися ? Звичайно в нічний час найнебезпечніше місце, це в приміщенні станції дочекатися ранку.
Кілька спарованих стільців розставлені в два ряди, один навпроти одного. Майже посередині рядка, в обіймах сиділа молода пара.У віконечку касира світилося, але із-за білої фіранки нікого і нічого не видно.
-Ну, що ж , хай вибачають - подумала про себе і оминаючи крайнє місце присіла на стілець. Хоч у сумці тільки пляшка води, рушник та кілька серветок, все ж руками пригорнула до себе -Ось так буде й тепліше, хоч і весна та все ж у приміщенні прохолодно.
Раптово відчула чийсь погляд.. Звичайно, хто може дивитися, глянула до молодих людей. Дівчина занурилася обличчям до грудей хлопця, а він прямим поглядом дивився на неї.
Чомусь зашарілася, зробилося ніяково, на голові поправила теплу, світло- коричневого кольору хустинку і комірці фіолетової курточки - От та здається ж усе добре, курточка хоч і старенька, але ж чистенька, не міг же про мене подумати казна що. Здається на безхатченку не схожа. Та хто вони? Можливо місцеві, але ж чого тоді тут сидіти, он неподалік кав’ярня, двері навстіж відчинені.Там тепліше і можна кави випити. А може в кишенях вітер гуляє, тоді звичайно їм не до того..
Ох, життя…. життя. Але ж цей молодик призивного віку, чомусь тут, не пішов захищати Україну, насолоджується життям, як у мирний час.
Гучний голос диктора відволік від думок,
- Увага! По першій колії проїде швидкісний потяг. Не стійте край платформи, будьте уважні і обережні!
Вона подумки ніби підтвердила слова диктора - Так- так, у наш час треба бути дуже обережними, добре хоч сирени не чути, може сьогодні буде спокійна ніч. Це ж треба нам такого життя, батьки бачили війну та й нам доводиться відчути, побачити і все це пережити. Шкода дітей, скільки чоловіків і навіть молодих, неодружених загинуло на полі бою.Уже й жінки на війні… дожилися. Важко, ой, як важко нам дається воля, на жаль сусід віками не дає спокою.
Думки полинули за сина – Як добре, що поїхала, хоч і казав, - Не їдь, тебе до мене можуть не пустити. Та яке ж материнське серце витримає, щоб не поїхати? Хіба можна бути байдужою до рідної кровинки, не пригорнути, серцебиття не відчути. Про це й не тощо мови, а й думок не має бути. Звичайно, коли побачила сина з перев’язаною лівою рукою, защеміло під серцем, ніби клубок застряг у горлі, їй би розплакатися. Та вона спромоглася взяти себе в руки - То добре що не права рука та й лікар сказав, що не варто хвилюватися, усе буде добре.
Коли побачила рідненьке личко, його погляд ощасливив її, завспокоїлася – Дяка Богу живий, любий мій, живий і це основне.
. Скільки ніжності і тепла він побачив у материнських очах. Невчасно скотилася сльоза, навіщо розтривожувати материнську душу. Хоч і це сльоза радості та все ж, він відчував, перед нею має бути мужнім.
Дві години, швидко минули, здавалися миттю.З теплою усмішкою, син із сумки викладав гостинці, підморгував хлопцям по палаті,
- О! Живем братці тут усе домашнє, посмакуємо!
Прщалися…в обіймах сина, устами торкнулася чола ,
-Видужуй любий, якби ж не ця війна, то разом би поїхали додому. А так синочку надіюся на твою добру долю і на Всевишнього. Хай він і ангели оберігають тебе. За нами правда! Тож нехай не покидає нас світла надія, що Україна переможе і ми скоро будемо разом.
Хоч намагалася стримати хвилювання, все ж покидала лікарню з душевним болем. Щеміло серце, боліло, тисло в грудях, хоч це було зробити надто важко. Все ж перед сином зуміла стримати сльози, не показала свою слабкість.
В автобусі їхала з каяттям у душі - Пробач синочку, що я інколи жаліла, що тебе народила в свої тридцять сім.О, скільки недоспаних ночей! Часто хворів, низенький на зріст, був схожий на крихітний росточок.Та дяка Богу з роками відійшли хвороби, після п’ятого класу змужнів - став широкоплечим,середнього зросту.
Уже трохи вгамувавши свій біль, ніби виправдовувалася - Та це напевно така доля, тепер у мене тільки ти одна надія, мій промінчик радості, з тобою доживатиму вік.
Марія, ніби перевертала сторінки особистого щоденника- згадувала зустріч і прощання з сином. Несподівано в голові зашуміло, перед очима губилось світло, мигтіла темінь. Чомусь не дуже слухалися руки, з кишені ледве дістала ліки,…уже тримала під язиком. На якусь мить злякалася, здавалося втрачає орієнтир, закрила очі.
По приміщенню, подібно хвилі шурхіт, відкрила очі, поряд нікого, молоді люди копошилися, про щось тихо говорили.
-Та мабуть уже все минулося - подумки себе заспокоїла -Це поїздка далася в знаки, за три ночі може й відпочила зо три години, не більше. Враз затримала погляд на молодій дівчині - А дівчина славна, якби ж то щастя, щоб усі жили під мирним небом. А моя донька теж славна, а чи доля,чи така байдужість до всього, що надто рідко дзвонить. Скільки любові і уваги їй було подаровано, скільки ніжності і тепла. Різниця ж з сином десять років.Той час для неї був казковим, всі її забаганки виконувалися, може й тому стала така. А може так подіяли події дві тисячі чотирнадцятого року.Після Майдану з чоловіком поїхали в Хорватію.Уже й синочок і донька є, лише фото прислали, але сюди не їдуть.То ніби між нас айзберг, а може тому, що його батьки живуть в росії. Ну хай там він, а вона… навіть не приїхала поховати батька. Ох, чому ж усе так?! Що ж ти доню не дзвониш, ти ж знаєш, що поїхала в лікарню до Олега, навіть не поцікавишся що і як. Чому така байдужа?А мені ж зараз так потрібна підтримка.
Раптово на мить закрутилася голова…стиснувши руки - Ой, що ж це я, на душі важко, ще й думок - стерв’ятників не можу позбутися. Із сумки дістала пляшку з водою, зробила кілька ковтків і мокрою долонею змочила обличчя. Привернув увагу голос хлопця, він щось говорив, але розібрати про що йшла мова було не зрозуміти. Вони уже сиділи під самою стінкою, він обома руками гладив їй голову.
- Ой, як же я їм заважаю,тільки й змогла подумати, у вухах задзвеніло, очі накрила сіра пелена.
Тим часом молоду пару сполохала жінка років п’ятидеся. Вона гучно відчинила двері, з скрипінням заволокла кравчучку з великою клітчатою сумкою. Тихо бурмотіла,
- Ой, ба знову ця парочка тут! Нічого хай потерплять, не все коту масляна. Чекай , але ж тут іще хтось є. Вона підвезла кравчучку ближче до Марії.
- Та вона ж, як полотно біла! - гучно вирвалося з її вуст.
І відразу ж звернулася до молодих,
-Гей, закохані! Ви що не бачите, що жінці погано? Чому ж такі байдужі?!
Хлопець, злегка посміхнувся, не відпускаючи дівчину з обіймів, відповів,
-Та вона недавно щось із пляшки пила, може перебрала.
Жінка уже тримала Марію за ліву руку, рахувала пуль. На її смуглявому обличчі відобразився біль й розчарування. Хвилюючись дала кілька ляпасів по обличчю, окропила водою,
-Ану, ану давай рухайся, що це ти?! Ану відкривай очі! Чуєш, тобі кажу, відкрий!
Нарешті в очах Марії прояснилося, перед нею жінка, відразу запитала,
-Ви хто?
-Я Ганна, а от ви хто тут? Часом не проїздом,? Бачу не з наших.
-Так проїздом.
-Що ж ви, ваше серце, як пошкоджений мотор, то чути, то не чути, а кудись їздите. З таким здоров’ям, самій в дорогу не варто вирушати! Зараз ніби краще, посидьте, помовчить, ось валідол , візьміть під язик.
Марія тихим голосом,
-Дякую та в мене є корвалмент. Правда я уже його приймала та думаю іще одну можна взяти,
Вона тільки тепер зрозуміла, що на якийсь час втратила свідомість. Як добре, що ця жінка небайдужа, хто знає, можливо й спасла їй життя. На Ганну дивилася розгубленими очима. Та відразу помітила й до неї,
-Ти не дивися, що я так одягнена, повір життя безхатченків не мед. Хоч і ображена на долю, але байдужою ніколи не була й не буду. Допомогти людині завжди готова, а от красти ні, ніколи не посмію, тож не бійся. Я тут лише на зимовий час затрималася з безхатчинками. Поїду в місто, хтось щось дасть з’їсти, чи якусь копійчину кине.Уже й на душі спокійніше - не сиджу у когось на шиї. Я оце тепер збираюся додому, на схід, тут у селищі є далекі родичі, як кажуть провідала та пора честь знати. Дочекалася весноньки, з кожним днем теплішає, треба повертатися до зруйнованої хати. Кажуть моє селище уже звільнили,треба їхати наводити лад. В гостях добре та вдома краще, наших багато виїхало та все ж думаю будуть повертатися.
Марія співчувала жінці, жалісно запитала,
-А з переселенцями не хотіли поїхати?
-Та ні, серед рідні, хоч і далекої все ж краще. Зима, довгі ночі,хоча і часто світла не було, але ж у теплі та й словом підтримають і то добре. Ну, а ви не хочете поділитися, чому у цих краях?
Чому не хочу… до синочка в лікарню їздила.
Минуло зо дві години…за цей час Марія розповіла про своє життя, про поїздку.
Ганна закопошилася, зиркнула на віконце касира,
-Зараз касир розпочне продаж квитків на електричку. Так що скоро ми з вами поки що поїдемо в одному напрямку, а далі в кожної своя дорога.
-- А може зі мною поїдете, поживете до перемоги? Удвох веселіше та й у нас безпечніше.
-Ні-ні, що ви,дякую!
-Ну тоді хоч погостюєте кілька днів. Ви ж мені, можна сказати, життя врятували .
-Я відчуваю у вас теж душа добра, якщо комусь стане зле, теж не залишитися байдужою. За запрошення дякую та ні, не маю часу. Давно з дому, якщо його можна так назвати та й рідна земля кличе.
Відчинивши двері з приміщення станції, передранкова вогкість пахнула їм назустріч. Легенький вітерець злегка зняв напругу.
На платформі всього кілька чоловік чекали електричку. Звуковий сигнал електрички попередив пасажирів про прибуття на станцію.
Дві жінки поспішали до дверей вагона. Марія першою піднялася по сходах, допомогла Ганні підняти кравчучку на площадку вагона.
Двері зачинилися, електричка набирала швидкість.
Дві добрі, чуйні жінки, ніби дві сестри, задоволені зайшли у вагон. Зайнявши свої місця, кожна з них,з блиском у очах відчувала полегшення. Як сонячне проміння віра і надія зігрівала їх серця. Вони повернуться додому, дочекаються перемоги! Народ України заслуговує на щасливе, заможне життя.
Квітень 2023р
***
Шановні друзі!
Не будьмо байдужі!
Сьогодні у день Покрови,
хвилиною мовчання пом’янемо
наших синів і доньок,
які віддали своє життя за Незалежність.
Хай Марія - покровителька з небес
візьме під своє крило нашу рідну землю,
квітучу, славну Україну!
Вітаю наших оборонців зі Святами
Покрови і Днем захисників
І захисниць України.
Миру усім іі добра!
01.10.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995143
дата надходження 01.10.2023
дата закладки 21.10.2023
Безкрило падаю в безсоння ночі,
В її чіпкі обійми, в образи пітьми.
По закутках товчуться поторочі,
Як ті думки безхмарні, десь, за ворітьми.
Крізь шпарку у відхиленій фіранці
Блимають зорі, звуть, аби злетіла ввись.
Та, як злетіти тій темничній бранці,
Коли ланцами ноги міцно обвились?
Невидимо...Пече вогонь у грудях,
І так, скоцюрбившись собі в душі, болить.
В моїй й не лиш - розлізся біль по людях,
І ніч, як й хоче, не може, весь не приспить.
Когось чекання все не відпускає -
Денно тривога б’ється об пустий поріг.
Когось невидимість живцем з’їдає -
Немилістю вкриває звично білий світ.
Для когось чорна хустка й домовина -
В жалобнім горі в’ється чорнота в душі.
Чуюсь спаплюжена і безпритульна -
Війни рахує ніч криваві бариші.
Та прийде ранок з відблисками сонця,
Обійме душу благодаттю із теплом.
Наївсь усяк, по своєму, стронцію -
Та ми є сила, як тримаємось гуртом.
23.09.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994492
дата надходження 23.09.2023
дата закладки 21.10.2023
Грає осінь денно барвами веселки,
В переливах сонця гасне вже зоря.
В шишковій оправі колії виделка,
Та бурий грибочок дивиться здаля.
В білокорім гаї пізня ще ожина
Кетягом червоним гнеться до землі.
Блідо-синіх квітів маленька родина
Тягнеться угору, щоб бути в теплі.
Дужий клен у віці, гордо-величавий,
Накидку жовтаву начепив на лик.
Горіх напів голий стоїть весь рудявий,
До такої крони він зовсім не звик.
Проклюнулись сходи озимі на полі,
Зеленіють жваво на небеснім тлі.
Розгулявся вітер на пустім роздоллі,
Вихорить піщинки по сухій ріллі.
Притих соловейко в садку яблуневім,
Збираючи сили в новий переліт.
Попід тином квіти, в каптані вишневім,
Шлють всьому живому сердечний привіт.
05.10.23
світлина: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995454
дата надходження 05.10.2023
дата закладки 21.10.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=P9StCiviQcM
[/youtube]
Пройшла вже осінь половину,
Та не спинила свій політ.
Зима все ж дивиться у спину,
Лаштує речі на прихід.
Уранці кине морозець,
І змінить колір раптом листям.
Урветься в осені терпець:
Нащо ввійшла в мої обійстя?
Зима сховалась під паркан,
Протерла гарно свої очі.
Знов провалився її план,
В думках: чекати знову ночі?
Та осінь знову розкошує,
Взяла в веселки кольори,
Старанно листя всі фарбує,
Цвітуть веселкою двори.
А вранці сонце знов пригріє,
У листя зашпори пройдуть.
Зима тепер це розуміє:
Її всі плани пропадуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996621
дата надходження 21.10.2023
дата закладки 21.10.2023
Мене послухай…
О осінь, люба,ти хочеш щось сказати,
Шурхочеш листям заспокоюєш мене,
Умієш, златом й багрянцем вишивати,
Й в густі тумани сповивати все земне.
Тебе ж … знаєш…
Вищі сили нагородили дарунком,
Частіш приходиш у нічку зорянисту,
Завжди в змові з перламутровим серпанком,
Сипнеш роси на долину трав’янисту.
Ти, як чаклунка…
Враз все засяє, магічно монотонно,
До сонця… чарівний ранок посміхнеться,
Він тобі вдячний, хоч гляне так безвинно,
Позаздрить - О осінь, все тобі вдається!
А я ж скажу…
О осінь люба… ти хочеш щось сказати,
Тож я почула, звеш тихо.. за собою,
Тебе красуне я рада зустрівати,
Але пробач, жага стрітися з зимою.
10.10.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996484
дата надходження 19.10.2023
дата закладки 21.10.2023
Жовтаво-золотий
Парад осінніх днів,
Неначе з теплих снів
Проміння сонцестрій.
Під небом голубим
У вальсі вишні лист.
І вітру тихий свист
В гіллі у горобин.
Спідниці у жоржин,
Мов розмаїття фарб.
Землі барвистий скарб.
О скільки тут стежин!
Жовтневий листопад ...
У задумі верба,
З туманами - журба,
Хоч тисячі принад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996574
дата надходження 20.10.2023
дата закладки 21.10.2023
Осене прекрасна, розпочни розмову,
Полони красою моє серце знову,
Закружляй у танго дивовижно з вітром,
Вашу досконалість вже ніщо не зітре.
Вмілі рухи грацій, мову загадкову,
Як люблю я ніжність милу та чудову,
Погляд неймовірний, що чарує квітом,
Може ти, красуне, подружилась з літом?
Чи з весною може стали, мов подруги,
Поєднавши вміло чарами округи,
А можливо просто роль свою зіграла,
Щоби моє серце ніжно трепетало?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995933
дата надходження 12.10.2023
дата закладки 21.10.2023
Притишила осінь тендітну ходу,
Бо знає до саду я знову прийду,
Торкнуся листків колоритних, як світ,
Здійсню з чарівницею милий політ.
Примружила очі, вже тінь на вікні,
Всміхається пані привітна мені,
Ох, як веселить її дивна краса,
Скрапає на квіти маніжна роса.
Стою зачарована в ніжності мрій,
Земна дивовижність торкається вій,
Як погляд прекрасний в чудовому сні
Дарує мотиви зовсім неземні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996467
дата надходження 19.10.2023
дата закладки 21.10.2023
Притишила осінь тендітну ходу,
Бо знає до саду я знову прийду,
Торкнуся листків колоритних, як світ,
Здійсню з чарівницею милий політ.
Примружила очі, вже тінь на вікні,
Всміхається пані привітна мені,
Ох, як веселить її дивна краса,
Скрапає на квіти маніжна роса.
Стою зачарована в ніжності мрій,
Земна дивовижність торкається вій,
Як погляд прекрасний в чудовому сні
Дарує мотиви зовсім неземні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996467
дата надходження 19.10.2023
дата закладки 21.10.2023
Шумит листва -волнует ветер
Красиво, сказочно на свете.
Проходит летняя пора
Хотя на солнце днём жара.
Шумят вновь новости, новыны
Ведь неспокойно в этом мире.
Обман, агрессия, война
Роняют жёсткие слова.
Шумит в душе -боль не остыла
И многим даже жить не мило,
А мир земной ещё пылит,
Душа и плачет и болит.
Шумит, свистит -летит ракета,
Вновь позади осталось лето.
Шумит осенняя листва
Роняя листья как слова.
08.09.2023.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994108
дата надходження 17.09.2023
дата закладки 09.10.2023
Мов навзворот кожух,
Хмари пливуть над містом.
Шлейф серпневий пожух,
Осінь ридає листям.
Тонуть в сльозах сліди
Й болю пекучого стріли.
Кинути б їй «іди!»,
Поки ще тут не осіла.
Хай чимскоріш зима
Двері відхилить й піде.
Є ви чи вас нема,
Байдуже, справді, «гіди».
Не вередливі ми,
Мандрівники в цім світі.
Ввійде в життя наше мир
Й рештки шляху освітить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993779
дата надходження 13.09.2023
дата закладки 09.10.2023
Вокзал… Прощання на пероні…
В своїх він грів її долоні,
Вона іконку дарувала
І нишком сльози витирала.
Ні, плакали не сині очі -
Згорьована душа дівоча,
Підступна і гірка розлука
Їх долі вже вхопила в руки,
Немовби у міцні лещата…
Розлука… і війна проклята!
Не для війни, не для печалі
Вони кохання зустрічали.
За ним хотіла полетіти
Із вітром, що колише віти,
Ділити сум і радість навпіл,
Уберегти від куль і залпів…
За кожну зустріч дяка Богу,
Хай оминають їх тривоги…
Чекати, вірити, любити
І всупереч незгодам жити!
Тетяна Котельнік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995681
дата надходження 08.10.2023
дата закладки 08.10.2023
А він лежав горілиць на траві,
Дививсь у небо, на біляві хмари,
Що в далечінь пливуть, немов живі,
І шкодував, що досі ще без пари.
Вона ж ішла тим полем босоніж.
Веселе личко і зелені очі.
Приємно п’яти лоскотав спориш.
Й мак у волоссі, що чорніш од ночі.
Зустрілись очі їх і – розійшлись;
Він знову – в небо, а вона – у квіти...
...Чекають долю – чи ж прийде колись?
Хоча могли тоді її зустріти.
...2003.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993764
дата надходження 13.09.2023
дата закладки 08.10.2023
[i](недовіршик)[/i]
У ліфтову шахту
до нас заселився цвіркун –
Щоночі тепер
свою пісню натхненно виводить.
08. 2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993523
дата надходження 10.09.2023
дата закладки 08.10.2023
На мене дивились смарагдові очі,
Що ніжно ховалися в зоряні ночі,
А там в неймовірно дивовижній красі
Купались троянди у ранковій росі.
Картину таку передать неможливо,
До чого ж було у долині красиво,
Немовби то зорі спустилися з неба,
В красі поєднатись - найбільша потреба.
Ось, місяць прилинув, чудові хвилини,
Додав ще галантність свою до картини
І в милій чарівності дивної ночі -
Всміхалися ніжно смарагдові очі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995554
дата надходження 07.10.2023
дата закладки 08.10.2023
Повій, вітре, із-за гаю
Всевидющий ти - я знаю.
Світить вже осіннє сонце,
Смуток, жаль в моїм віконці...
Всевидющий ти - я знаю.
Де ти тільки не буваєш
На все згори споглядаєш,
Як прокляті вороженьки
Рвуть, плюндрують землю-неньку.
На все згори споглядаєш.
Повій, вітре, з степу, поля,
Де козача тяжка доля:
Молодецька кров стікає,
Кінця й краю в цім немає.
Де козача тяжка доля.
Повій, вітре, із-за моря
Забери з Вкраїни горе.
Поможи, щоб зе'млі наші
Всі очистити від раші.
Забери з Вкраїни горе.
Повій, вітре, з України
Розкажи, як ворог гине:
Козаки наші солдати
Орків так женуть завзято !
Розкажи, як ворог гине.
Рознеси по цілім світі,
Як в бою Вкраїни діти:
Землю мужньо захищають,
Перемогу здобувають.
Як в бою Вкраїни діти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995601
дата надходження 07.10.2023
дата закладки 08.10.2023
* * *
Ще хочу літа в неба синій глині,
Де давні всі стежки мої дитинні.
Де ноти вітер пише в павутинні
І зорі проростають в конюшині.
І в’яже день для сонця знову коло,
І тиша крадне птахи ранній голос.
Дзвенить ледь-ледь у росах небо кволо,
І сниться квітам бджілки щире соло.
03.10.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995311
дата надходження 03.10.2023
дата закладки 08.10.2023
«… І там де сонцева огниста колісниця
Звершає і завершує політ…»
(Франческо Петрарка)
Тепла осінь сонячних яблук,
А сниться відьма війна.
Сниться, як мариться,
Сниться, як помирається:
Як колобродиться
Старому берладнику Краку:
Ніби стрибок в безодню ущелини
Сон про зубатого змія –
Холодний, як Місяць жовтневої ночі.
Сон.
Олень Петрарки блукав на межі
Часу води і листя: заєць посріблений
Слухає вічність – бо осінь
Краще б прийшов в мої сни,
А не міряв клепсидрою дні. Жовтня.
Там (у снах) цвіли колись проліски,
А нині війна навісна.
Ще осінь і хмиз. І трохи тепла
Очеретяного. Ніби несправжнього.
Такого, як вогнище сутінок,
Що запалене в башті
Старого невтішного замку троянд,
Де шукав я минуле. А знайшов тільки сни.
Сумні як сама Скорбота.
Як пісня панфлейти
В зеніті пожовклого листя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995621
дата надходження 07.10.2023
дата закладки 08.10.2023
Голівки айстр схилилися в поклоні,
Міленький дощ... спромігся це зробити,
Немов зірки зажурені червоні,
Що намагались смуток загубити.
А поряд жовті, торкаються землі,
Все ж в протистоянні, не підкоритись,
Щоб не пропасти у холодній імлі,
Під промінням сонячним залишитись.
Осінній дощ так дрібно- дрібно сіяв,
Краплі сріблясті ... соло монотонне,
Він квіточки обожнював, леліяв,
Вже проводжав у зимне царство сонне.
08.10 2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995646
дата надходження 08.10.2023
дата закладки 08.10.2023
Серед спраглогарячого літа
Вийду я у обійми дощу.
Прохолодою щедро обмита,
Гомонітиму з ним досхочу.
По мені, геть до нитки промоклій,
За водою стікатиме сум,
І повернуться віра і спокій,
Які я собі в дім віднесу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990109
дата надходження 30.07.2023
дата закладки 03.09.2023
По стерні колючій відступає літо,
Журавлі тужливо вслід йому летять.
Зовсім близько осінь, золотавим світлом
Заполонить душу, змиє сум'яття.
Скочується серпень яблуком дозрілим.
Десять днів на зустріч у передчутті.
Проводжаю літо, дякую, що гріло,
Що мене чекає далі у житті?
Рахувати кроки до вершин спасіння,
Чи підступну в серці ніжити печаль?
І тому чекаю я дощів осінніх,
Життєдайність їхню в себе на плечах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991829
дата надходження 21.08.2023
дата закладки 03.09.2023
Любити й вірити - є ж справжнє.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є ж справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
В душі ж - чистіше, мов у храмі.
І відстояти з честю правду,
Про біль чужий не забувати.
Любити й вірити - є ж справжнє.
Не втратити життєву ватру.
Нужденному подати руку,
І віднайти комусь розраду,
Щоб серце не ятрили круки,
Любити й вірити - є ж справжнє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992092
дата надходження 24.08.2023
дата закладки 03.09.2023
Феєрія літа - в сонячних бризках,
В мандрівці легенького вітру.
Колише хмарки небесна колиска.
Терпке і духмяне повітря.
І я споглядаю серпневу красу,
Смарагдові хвилі із лісу.
Піймати б у руки грайливу ясу,
Знімати б ще відеокліпи:
І аличеві кліпси з блиском злата,
Строкату суміш дивоквіту...
Привітний ліс виспівує кантату -
Зливаюсь з феєричним літом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990562
дата надходження 05.08.2023
дата закладки 16.08.2023
Володарює ніч серпнева тепла.
Минуле і майбутнє...Щось сплелось.
Ворушить вітерець ласкаво стебла,
І ніби з неба знов шепоче хтось.
Квітують мальви біля перелазу,
Лапчасте листя обіймає цвіт.
І на подвір'ї наче все до ладу,
Лише цвіркун співає чи тріщить.
Замиготіли очі зір небесних
В пелюстці ночі світлом осяйним.
Думки ведуть - де долі перехресні,
До українських щедрості глибин,
Які зі Всесвітом злилися вічно:
Старі тополі досі височать,
І досконалість ця без протиріччя,
Під мирним небом - дихати б стократ.
(Вірш-версія за картиною Олега Шупляка "Перелаз")
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990981
дата надходження 10.08.2023
дата закладки 15.08.2023
Ти не чаруй, ти не плекай,
Лиши на згадку ще любові,
Я знаю твій душевний рай
Мотиви створює чудові
Найкращий аромат землі
І рідний дотик її світу,
Уся краса бринить в мені,
Мов подих чарівного квіту
Найсмаковитіші поля
Мене приваблюють красою,
Там пахне росами земля
І літом, осінню й зимою
За небосхилами де гай
Шепоче трепетно піснями,
Такі місця - це справжній рай,
Який зображую рядками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990385
дата надходження 03.08.2023
дата закладки 15.08.2023
Скуштуй вина із осені-заграви,
В нім поєднались всі смаки земні
І перша мить найвищої октави
Заграє неймовірно у тобі
Скуштуй його тендітні, милі ноти,
Що проникають тихо до душі,
Відчуй найкращі зваби насолоди,
Неначе ніжність, що живе в красі
У нім є дотик, чарівливий літа
І неповторність взята із квіток
Та дивовижність, мовби всього світу,
Земна безмежність мудрості думок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988085
дата надходження 07.07.2023
дата закладки 24.07.2023
Хлюпочеться пшеничний океан,
Дозрілість золота у переливах.
Хмарин пливе безшумний караван,
Іскриться сонцесяйна буйна грива.
Колосся урожайного торкнусь -
Вберу у серце я красу фонтанську.
З любов'ю збережу всю таїну:
І літній легіт, і бджолині танці...
Бо ж кожна стежка рідна тут мені
І цвіт, і смак дитинства неповторний.
Духовна кревність з віку глибини:
Люблю я спрагло землю плодотворну.
( Фонтанська - від назви мого рідного села Малий Фонтан)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988209
дата надходження 08.07.2023
дата закладки 22.07.2023
[b]В[/b] сутінках вечірніх поверталась,
[b]О[/b]гортав схвильовано туман,
[b]Л[/b]егітку легенько посміхалась,
[b]О[/b]х, як обіймав мене за стан.
[b]Г[/b]омоніли радісно долини,
[b]А[/b] в безмежжі зеленавих трав
[b]К[/b]олихались віти край стежини,
[b]Р[/b]озчинявшись у суцвітті барв.
[b]А[/b] хотілось слід мені лишити,
[b]С[/b]міло так пробігтись по росі,
[b]А[/b] у чарах ніженьки змочити,
[b]Я[/b]к приємно бути в новизні.
[b]К[/b]раєвиди душу забавляють
[b]В[/b] розмаїтті щастя і тепла,
[b]Е[/b]нергійно смуток проганяють
[b]Ч[/b]арами, як вміє лиш весна.
[b]І[/b] лечу окрилена в любові,
[b]Р[/b]ай та й годі в серці та душі,
[b]Н[/b]е знайти мені такого знову
[b]І[/b] не відшукать на всій землі.
[b]Й[/b]ого сяйво й мила неповторність
[b]С[/b]интезують велич у житті,
[b]М[/b]аю щастя, що така змістовність,
[b]А[/b] вона, мов світло у імлі,
[b]К[/b]олихавши чарами мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989404
дата надходження 22.07.2023
дата закладки 22.07.2023
Літній спекотний день збігав до кінця. Та часу ще достатньо поки стемніє. Але насичені вологою хмари, швидко пливли над містом, ховали сонячні промені. Ніби попереджали про можливий дощ. Дув поривчастий вітер, приносив поодинокі краплинки.
Маленькі, як намистини, впали на плечі Руслана. Від несподіванки, хлопець здригнувся, думка як легка пір’їна – Ой, уже треба додому, досить, добряче наскакався! Він підійняв руку, гукнув до друзів,
-Усім па-па! Удачі!
В гарному настрої повертався з волейбольного майданчика. Волейбол - це його захоплення, ще після закінчення третього класу.Саме на часі тренуватися, розвиватися, щоби мати закалку, треба пройти багато випробувань. Сам собі хотів довести, що в житті спроможній чогось досягти, тим паче це корисно для здоров’я. При настанні перехідного віку фізичні нагрузки особливо потрібні і він це розумів. Енергія, фонтаном била по всьому тілу, її треба було позбутися. Вгамовуючи почуття нового життя- в школі відводив душу на змаганнях.Інколи вночі не спалося, відчував гучне серцебиття, знав, треба більше фізичної загрузки. Щоби ввечері упав у ліжко і безпробудно спав до ранку.
Хоч з роками усе минулося та волейбол так і не покинув. Після школи уже другий курс в університеті, а дворовий волейбольний майданчик й досі манив до себе. Особливо влітку, коли молодь поверталася на канікули, було гучно, весело.
Нині, він уже другий місяць поспіль має розвагу на східцях свого під’їзду. Ліфт не працює, а квартира на дев’ятому поверсі, тож є можливість потренувати ноги. Звичайно багатьом мешканцям не до вподоби, але що поробиш, поки дійде черга до ремонту, треба перетерпіти. Ще й не знати скільки часу, тож потрібно якісь запчастини, які на жаль, на даний час у дифициті.
А що йому легеню ті сходи?! Як птах розставляє крила - він робить помах руками і ніби перелітає по дві східці.
Батько не раз бачив, тішився сином, хвалив,
-Молодець! Так тримати!
А мати вкотре пожаліє, рукою ніжно торкнеться змокрілого чола й усміхнена скаже,
-Ну- ну! Що то молодість! Все себе випробовуєш?! А тепер хутко в ванну кімнату! Чистий одяг у шафі!
Щоразу війшовши до ванни, думки про життя вражали. Чому так швидко час летить? Колись одяг готувала мама, тепер уже все робить самостійно. Та радів, його батьки в усьому підтримували. Інколи казали, -Домашній хлопець!
Та тож таким, його зробило виховання. Батьки працюють в університеті. Мама в бібліотеці, батько викладає англійську мову.
Тут напевно було би й соромно виховати по- іншому. Інколи з друзями й пішов би в нічний клуб та все зваживши, не хотів засмучувати рідних.
Хоча інколи приємна і комфортна атмосфера кав’ярні задовільняла його, любив провести вільний час з друзями, розслабитися, послухати музику.
-Основне ніякого алкоголю, – говорив вслід напутні слова батько.
Його це влаштовувало, адже не хотів втрачати спортивної форми.
Руслан підходив до під’їзду… краплі дощу частіше ляскати по обличчю, плечах,
-А ось і дощик! Це добре, в останні дні виснажується грунт, земля ніби горить, під сліпучим сонцем.
За мить він був на другому поверсі. Пролунало чиєсь буркотіння, дрижанням відбивалося по кутках під’їзду, зупинився, прислухався, тихо. Та враз розбірливо почув жіночий мелодійний голос,
-Оце так удача. Кажуть у місті скрізь комфортно. Оце так комфорт, ліфт не працює. Казала мамі, навіщо скільки всього наклала. Це ж треба, як цю сумку заперти на дев’ятий поверх?!
Її голос та останні слова заінтригували його - здається в нашому під’їзді таких немає, ще й на мій поверх.
Сміливо, навіть присвиснув, не торкаючись ручних поручнів, кілька кроків вперед і уже був на третьому поверсі.На даний момент жіноча чи дівоча постать, для нього, як червоне світло для потяга. Між третім і четвертим поверхом на проміжній сходовій площадці стояла білявка. Вона не чула його ходу, зате він її навіть добре зміг розгледіти. Зачіска під каре, тендітна, невисокого зросту. Морського кольору майка і джинси облягали тіло, підкреслюючи струнку фігуру.
-О, якщо я не помиляюсь,то це не жінка, а дівчисько. Іще й низенька на зріст - подумки зробив висновок.А вбрана ніби в одяг морських хвиль і що це за чайка, що вирвалася з моря?! Цікаво яке ж у неї личко? І хто вона?Може познайомитися?! А чому б і ні?Та до кого ж вона приїхала?! Ну звичайно приїхала, підтвердив свою думку, он вазіза. І сумка в клітинку, то ніби з якогось села.Може й справді з села, якби з міста то непевно б одягла шорти. В таку жару можна було з плеч і волосся зібрати за допомогою шпильок. І до кого на дев’ятий поверх?
Щоб її не злякати, тихо кашлянув. Не відриваючи від неї погляду, підіймався вище, ставав на кожну східцю. Вона, як сполохана пташка, різко розвернулася. Раптовий блиск її очей вразив, то ніби сонце попало в його очі. Здавалося, що він ніколи не бачив таких красивих очей і зацікавленого погляду. Їх блиск, часте миготіння, подібне сонячним зайчикам збуджували його.
Вона трохи розгублено,
-Я вам дорогою поступлюся, напевно поспішаєте…
Де й взялась в нього сміливість, випалив,
- Та ні, дякую! Ви така маленька, не годиться надриватися сумками. Давайте познайомимося. Я Руслан! Чув вам треба на дев’ятий поверх, мені теж туди, тож допоможу.
На якусь мить вона заклякла, легкий рум’янець покрив її щічки,здвигнувши плечами, розгублено сказала,
-Та я… мені незручно, сумка важка. А мене звати Світлана…
Він так і стояв, подумав - Така низенька, як стану на площадку буде нахилятися. Мабуть дівчина почуватиметься не комфортно.
Посміхнувся, увагу привернув її кирпатий носик, кілька ластовинок ніби прикрашали його. Враз гучно забилося серце, уста кольору вишні, манили до поцілунку. Мабуть іще не ціловані, на якусь мить уявив поцілунок та враз наче пробудився від її слів,
-Може я якось сама долізу до того… дев’ятого поверху.
-Ви що не бачите якої я статури.Та хіба можна, такій крихітці, підіймати великі речі, та ще й кажете важкі.
Йому хотілося сказати -Та ще й такій гарненькій, але передумав, скаже причепився, як ріп’ях.
-Ну добре, ви сумку беріть, а я валізу вже якось сама дотягну.
-Ні-ні, ніяких сама. Я йду вперед, а ви за мною.
Підхопивши валізу й сумку, він підіймався по східцях.
Думка – оса… - Оце так сумка! У неї що цеглу поклали? Тут уже птахом не полетиш. Як вона її несла, навіть уявити важко!
Він поставив валізу й сумку біля дверей своєї квартири. Вона за мить стояла поруч, відразу,сміливо натиснула на кнопку дзвінка,
-О! І як ви дізналися, що мені сюди треба?!
Від здивування його обличчя зарожевіло, тихо про себе,
-Оце так номер! А може помилилась?
Не встиг зібратися з думкою, що їй сказати, чи запитати, як різко відчинилися двері. Навпроти них стояла його мама, спілкувалася по телефону,
-Так, я зрозуміла.
Не покидаючи розмови, рухом руки дала зрозуміти, щоб заходили. Відразу взялася за ручку дверей, щоб зачинити їх й продовжила спілкування по телефону,
-Є вона, не хвилюйтеся, уже є Світланка.Треба було раніше попередити, ми б її зустріли на вокзалі. Ну уже як є, добре, потім зідзвонимося, бувайте здорові.
І тут же звернулася до сина,
-А ти де її зустрів? Цікаво… але ж упізнав. Ви ж років десять назад бачилися. Що то рідна кров, на відстані відчувається зв’язок.
Світлана збуджено звернулася до неї,
-У мене є ваш номер телефона та мій телефон розрядився. Але ж мої батьки мали вам передзвонити. Вчора зранку до нас подзвонили з університета, що треба приїхати допомогти з ремонтом. Ось відразу й приїхала, тим паче мені місце в гуртожитку пообіцяли.
-То добре, усе нормально, проходь, будь, як вдома!
Руслан почувався приголомшеним, заніс сумку на кухню,
-Я до ванної кімнати.
-Добре синку, тільки ж недовго. Племінниця з дороги, теж треба освіжитися.
-Там… у сумці гостинці, м’ясо, ковбаса, сало. І вина домашнього тато передав,- проходячи в кімнату, сказала Світлана.
У квартирі пахло капченостями. За вечерею Світлана розповідала про рідне містечко. Мати слухала з захопленням, напевно спогади викликали емоції,
- Я там була, ще до одруження, мабуть містечко розширилося. Гніванський кар’єр, річка, є де працювати й відпочивати. Ти після закінчення університету мабуть поїдеш додому працювати?
- Так. Мрію дітям викладати математику, інформатику, це ж зараз саме на часі.
Руслан у своїй кімнаті уже лежав у ліжку… за вікном моросив тихий дощик. Мелодійний звук дощу заспокоював його. - Як добре, що я не встиг до неї позалицятися, ото б зганьбився. Навіть уявити собі не міг, що це маминого брата донька. Ох, ці родинні зв’язки!
В душі зізнався, що її не пам’ятав. Хоча за вечерею мати й розповідала
що десять років назад, влітку, вона приїжджала в гості. Та він і не міг її пам’ятати, адже не бачив. Того року все літо з однокласниками мешкав на базі відпочинку в Одесі. При розмові мовчав, просто слухав, не хотів нагадувати, вважав це недоречним.
Та все ж це знайомство, як сонячний промінь, що зігрів душу, в ній проснулося щось потаємне. Ніби торкнулися якоїсь струни, що пробудила перше незбагненне почуття невідомого. Він би не проти зустріти таку тендітну, милу, симпатичну дівчину.
Поринаючи в сон, роздумував - А може це й на краще, ще не на часі змінити своє життя. Треба закінчити університет, а потім, як доля - можливо й зустріну свою половинку з зеленими, світлими очима.
2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988698
дата надходження 14.07.2023
дата закладки 22.07.2023
Мальви квітнуть, але не мої,
Хоч би як вони не намагались...
Дум моїх сполохані рої
На чужі дерева повсідались.
Літо піднялося догори,
І поволі котиться в долину...
Де мої розкішні явори
Обіймають молоду калину? ..
... Грім і блискавиця... Це гроза?
Чи війна вогнем своїм терзає?
Україна сильна і міцна,
Дух і воля зло перемагає!
Дай нам, Боже, справити жнива,
Що вродило, мусимо зібрати!
Хай почує небо ці слова -
Вірити! Могти! Перемагати!
Квітнуть мальви... Хай собі цвітуть,
Тішать очі і милують серце.
Дні ідуть, летять, біжать, пливуть
У ріку, яка впадає в серпень...
16 липня 2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989385
дата надходження 22.07.2023
дата закладки 22.07.2023
Сипле снігом серед теплого літа
І пелюстками горнеться до людей.
У білосніжну сукню приодіта,
Манить красою дорослих і дітей.
Розсіялась у полі край дороги,
Буйні трави її коси заплели.
Заспокоює нас в часі тривоги,
Віддає солодкий нектар для бджоли.
І жовтим оком споглядає на світ,
Головою повертає до сонця.
Та передає закоханим привіт,
Красується у вазі із віконця.
Ромашки красиві польові квіти,
Сонце відзеркалило свою красу.
Біля них ми зможемо порадіти
І заплести їх у духмяну косу.
©: Віктор Варварич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986545
дата надходження 19.06.2023
дата закладки 20.06.2023
Мої літа… швидко плинуть, рік за роком,
Вже відшуміли квітучою весною,
Поряд підтримка - ти йдеш впевненим кроком,
І я по стежці, споришевій з тобою.
Закарбували…. минуле тепер у снах,
Дотики рук, ти ніби крила підставляв,
Нема туману, блиски радості в очах,
Мріям- метеликам до кохання сприяв.
Мої літа, це надія й сподівання,
На жаль, удвох, у осіннім павутинні,
Знаю довіку буду зіронька рання,
Бо вірю я, адже кохаєш й донині.
13.06 2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986509
дата надходження 18.06.2023
дата закладки 19.06.2023
На моє обличчя стиха опустився лист,
Я згадала дивну зустріч, що була колись,
У чарівній веремії звабливих думок -
Чую музику казкову, як звучить струмок
Бачу осені творіння смілі у саду,
Шепотить мрійлива квітка ніжно щось листку,
Поглядає на простори мила благодать,
Миті зовсім загадкові у душі бринять
Захоплюся та полину в світанковий світ,
Білі ніжні орхідеї залишають квіт,
На моє обличчя стиха опустився лист,
Ось і зустріч відбулася знову, як колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986449
дата надходження 18.06.2023
дата закладки 19.06.2023
Загубилися радощі в літі
Цвіркуном, що принишк у траві.
В бузиновім цілющім суцвітті
Розлетілися, наче живі.
Загорнулися в шовкові шати
У полях, де зростають жита.
От би взяти і їх наздогнати,
Та дорога до них непроста.
Розчинилися в пахощах м'яти,
Мовби ластівка, в небо знялись.
Буде літо їх в козуб збирати
Й частувати нас чаєм колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985861
дата надходження 11.06.2023
дата закладки 11.06.2023
Не вір мені.
Це яблуко із диму
важче піску, твердіше за метал.
На дні очей, лукавий пілігриме,
снігами снить
непізнаний Непал.
Розхитує
фальшиву павутину
цілунків тих – солодку карамель.
Це невагоме яблуко із диму
кладу в старенький
зношений портфель.
В буремну ніч,
у коловерть червону
фантомна сіль притрушує сліди.
…і не знаходжу жодного перону,
з якого йдуть
до тебе поїзди
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984956
дата надходження 01.06.2023
дата закладки 03.06.2023
Ось, вже чарує літо навкруги,
Весна лишила милий світ позаду
Та я впишу в зворушливі рядки
Усю красу весняного параду
Звабливу вишню радісну в квіту,
Що зустрічала, ніби наречена,
До глибини люблю п'янку росу
Де вигравала в ній трава зелена
Мене так вабив яблуневий квіт,
Його вдихала ніжно щохвилини
І стільки промайнуло милих літ
Та повертаюсь знову до стежини
В якій була гармонія краси,
Де все раділо і душа, і тіло,
Хотілось повернутися туди -
У ті роки де серце не хворіло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984892
дата надходження 01.06.2023
дата закладки 03.06.2023
Під таємні служіння вітрів,
Сповідається травень одквітлий
До прийдешнього, чинного літа,
В ньому стільки зосталося світла,
Зав'язалось чимало плодів.
Чи простить йому літо гріхи:
За збитошну грозу, пустоцвіти?
"Він охочий ще й досі хмеліти" -
В тремі шепчуть оновлені віти, -
"Розійшлися із червнем шляхи."
Опустилась навколішки ніч,
Руки зводить до хмари-монашки,
Дня не бачила - як же їй важко -
Зорі їй за квітучі ромашки,
Між планетних сіяючих свіч.
Грім здригає небесних святинь,
Вийшов місяць із келії тихо,
Засмутився - від блискавок лихо.
Хлюпнув дощ благодатний: "На втіху
Ти зробив те, що зміг - відпочинь!"
P.S. Моя світлина 25.05.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984680
дата надходження 29.05.2023
дата закладки 29.05.2023
Хочу від смутку, відірватись на мить,
В келих наллю виноградного вина,
Ледь пригублю, враз під серцем защемить,
Скільки смертей, болі завдала війна!
У надвечір’я торкнусь тоненьких струн,
З гітари чую - звуки чарівливі,
Мої думки, як світла зоряна юнь,
В веснянім вирії, дні були щасливі.
А часом час, неначе море в штилі,
То блиск поверхні в лазуровім цвіті,
Тож несли ніжність й тепло тихі хвилі,
А бризки крапель, ніби квіти в суцвітті.
Вмить сповила швидка мажорна радість,
Виклик емоцій, серденько тріпоче,
Сповна сп’янила, весняна реальність,
Моя ж душа уже співати хоче.
У надвечір’я торкнусь тоненьких струн,
Літа - літа, чому швидко минають?
Чомусь я вкотре, весну згадаю й юнь,
Вони мене писати надихають.
.
Нехай гітара, майже щодня звучить,
На якийсь час, щасливу мить продовжить...
05.05.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983695
дата надходження 19.05.2023
дата закладки 29.05.2023
Весни метаморфози в травні безперервні:
Із жовто-золотистого - у білий колір
Щодня вибілювало сонце ревно-ревно
Кульбаб голівки ніжні у безмежнім полі.
І невагомість пуху пінилась у тиші,
Мов білосніжний янгол сипав диво-дивне,
Крильми розкривши вправно таємничу нішу,
Додавши легкість і святу живу цнотливість.
Дбайливий легіт вже колише у колисці,
То ж рознесеться пух могутньої царини,
Знайде собі благословенне райське місце
І вільно проросте в майбутньому дитинно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983736
дата надходження 19.05.2023
дата закладки 28.05.2023
Помандрую в поля де так пахне пшениця
Та верба край села виграє білолиця
І у пахощах тих, що розносяться світом,
Нема кращих хвилин, що дарує нам літо
Захопилась, стою, в зачарованім стані,
А краса, ніби сон випливає з туманів
І відвести очей просто так неможливо,
Бо чарівність бринить неймовірно красиво
Мовби світ із небес вже розсипав всі зорі,
Що створилися вмить з колоритів любові
І у чарах земних де розкинулось поле -
Світ волошок бринить, ніби хвилями море.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984529
дата надходження 28.05.2023
дата закладки 28.05.2023
* * *
Горіх тримає сонця край важкий.
Кульбабчать сни. Хоч дні стежками в осінь.
Легенький дощ плете мої думки,
Чиюсь журу продасть мені за безцінь.
Хапає небо клен, мов сонний жук,
Циганить мідь дрібну із сонця мушлі.
І день старий плететься за межу,
Де тіні продають безкрилі душі.
26.05.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984392
дата надходження 26.05.2023
дата закладки 26.05.2023
Не плач, калино, за вікном,
Ще будуть ве́сни
Ти посміхнешся ще чолом,
Краса воскресне
І шати вкриють милий стан
Тендітним квітом,
Торкнеться образу туман
Чарівним літом
А тихим ранком на гілки
Прилине пташка,
Сховає ніжність у листки
П'янка ромашка
І забуяє милий світ
У дивних трелях,
Здійметься казка, ніби квіт
На каруселях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984234
дата надходження 25.05.2023
дата закладки 26.05.2023
А десь в чужім краю вже пахне літом,
І скрипка ніжна коника звучить.
А в нас війна... Багрянцем вкрилось жито,
Тривожна кожна нам життєва мить.
Весна на хвильку завітала в гості,
А серце просить миру та тепла.
Десь у чужому краї душі босі,
Бо в нас війна чорнезна все змела.
А серцю би цвіркунчиків і м'яти,
Дзижчання сонних велетнів-джмелів.
І, вперше, без кошмарів мирно спати...
Вдихнувши літа, світ щоб захмелів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984022
дата надходження 22.05.2023
дата закладки 25.05.2023
* * *
Сонет дощу читають клени.
У римах крапель сум зелений.
Каштанів цвіт, як вир шалений,
Тче дощ у травня гобелени.
Цілує небо сонні квіти,-
Легеньке скерцо трав і тиші.
Бузок любов’ю ніжно світить,
І будять серце крапель вірші.
24.05.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984142
дата надходження 24.05.2023
дата закладки 24.05.2023
[b]Ч[/b]ому буває гірко у житті?
[b]А[/b] серце все підказує мені...
[b]С[/b]хиляюся зворушністю думок,
[b]О[/b]сь бач, рука виводить вже рядок.
[b]М[/b]ене хвилює підлість- де межа?
[b]К[/b]ому потрібні ті черстві слова?
[b]Р[/b]озкидані печаллю по шляху,
[b]А[/b] я наперекір всьому живу.
[b]Є[/b] вихід і до нього треба йти,
[b]С[/b]томилася та лину до мети,
[b]М[/b]алюю досконалість і добро,
[b]У[/b] них знаходжу людяність, тепло.
[b]Т[/b]ікаю я від зла, лихих людей,
[b]О[/b]божнюю досягнення ідей,
[b]К[/b]ручусь у веремії відчуттів
[b]У[/b] пошуках тих істин і світів.
[b]Д[/b]олаю перепони, міражі,
[b]У[/b] захваті від світла в тишині,
[b]Ш[/b]окує мене радістю життя
[b]І[/b] знову в нім щаслива, мов дитя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984048
дата надходження 23.05.2023
дата закладки 23.05.2023
Мій любий Червень, я тебе чекала,
Коли торкнешся тихо край вікна.
Весна ж для тебе шовком трави ткала,
І квітами стелилась купина.
В найкращі шати одягнула душу,
І м'ятний чай на двох давно стоїть.
Тебе чекаю, як блаженну музу,
Ти десь ідеш, та поки мимохідь.
Мій славний Червень, ти любов одвічна!
І при надії всі стоять сади.
Твоя краса спокусливо-велична,
В коханні зарум'янені плоди.
Тебе зустріла вкотре край дороги,
І що нам той самотній впертий дощ.
Ми знову разом, попри всі тривоги,
Серед барвистих і медових площ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983944
дата надходження 21.05.2023
дата закладки 22.05.2023
Як люблю я слова всі прекрасні,
В них краса і душевний мій світ,
Колоритні, величні та ясні
Де життя розквітає мов квіт
Солодять ніжні запахи вишні
І п'янкі аромати садів,
Як приємно у звабливій тиші
Чути звуки найкращих лісів
А поля розстелились безмежно,
В них уся найдорожча земля,
Як же дихає ніжно й бентежно,
Мов на милих руках немовля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983863
дата надходження 21.05.2023
дата закладки 21.05.2023
А ти мені, а ти мені в цю ніч наснилася,
Що на хвилиночку в саду вмить зупинилася,
Тебе побачив у квіту, мов наречену,
А плечі ніжно покривала шаль зелена
Тебе побачив, а душа бентежно линула,
Ти погляд ніжно чарівний легенько кинула,
Торкнувся стану і не зміг вже відпустити,
Бо серце прагнуло краси, щоби любити
І, що робити підкажи, моя ти доленько?
Тебе я довго так шукав, прекрасна зоренько,
Залишся, люба, чарівна, навік зі мною
І будеш в серденьку сіять завжди весною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983364
дата надходження 16.05.2023
дата закладки 17.05.2023
А ти прийшов, як спали всі луги
І укладала спати ніч смерічку
Та в тишині у ніжності роси
Де зорі заглядали сміло в річку
Торкався сон черешні у саду,
Вкривав її вуаллю із туману,
А місяць цілував свою зорю
Та доторкавсь до чарівного стану
А ти прийшов, як шепотів струмок
Свою манливо милу колискову
Та у ві сні сопів малий листок,
Що відчував матусі рідну мову.
А ти прийшов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983062
дата надходження 13.05.2023
дата закладки 17.05.2023
Рушить тихо весна на світанні,
Шлейф лишаючи з квітів і трав.
У зажурі хвилини останні
Неквапливо вітрець розігнав.
Травень з щемом відходить за обрій,
Літу стежку до ніг проклада.
Весна поруч у свиточці мокрій
У обійми його припада.
Ми зустрінемо літо духмяне,
Без всіляких гіркотних думок.
Тільки небо зітхне полум'яне,
Одягнувши зірчастий вінок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982871
дата надходження 11.05.2023
дата закладки 11.05.2023
Минають дні - мрій і сподівань,
Чи відлітають ввись до небес,
І чи бажанням буває грань,
Щоб швидко з вітром, розвіявсь стрес.
Жахи війни, щодня не до сну,
Машин сирени - крадуть спокій,
Все ж вірю я, в сонячну весну,
Хоча і йдуть бої жорстокі.
Чи можна звикнуть до тривоги?
І до небес, що часто плачуть?
Там мрії не знайдуть дороги,
Від злив холодних затріпочуть.
Й своїх - недосягнувши цілей,
Вже біль проймає, безнадія,
Ти з нею, мов між заметілей,
Лише за мить анестезія.
Жива душа, витримає все,
Війну, розлуку, дощ мінливий,
Для мене милий понад усе,
Щоб повернувся, був щасливий.
Тож любий, не втрачаймо віри!
Ми на порозі перемоги!
Здолаймо, здичавілих звірів!
Сонячний дощ змиє пожоги!
Все ж вірю я… в сонячну весну!
27. 04. 2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982635
дата надходження 09.05.2023
дата закладки 09.05.2023
Я зачиню своє вікно перед грозою,
Щоби побуть на самоті лише з собою,
Перегорнути сторінки, що прочитала,
Знов повернути те життя, що я пізнала
Відгородитись від усього негативу,
Щоби набрати до душі лиш позитиву
Та обійняти милий світ, ніби родину,
Тепло віддати і любов, і мить єдину
Відчути знову всю снагу, що забриніла,
А від квітучої краси душа хмеліла
І тихо вабили в гаю весняні роси,
Скрапала тихо благодать мені на коси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982628
дата надходження 09.05.2023
дата закладки 09.05.2023
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав , куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
І в затишку порозцвітав бузок.
Ось так і котить травень свої хвилі-
Тюльпани, ряст, палітра з яблунІв,
А на акацій білому вітрилі
І червень недалеко завиднів.
У лип гілки обсипані намистом,
Там дозріває липня аромат.
Горять кущі яскравим аметистом-
Цвіте бузок. І відцвітає сад.
У цьому таємниця часоплину-
Дні може й довгі, та швидкий їм лік.
І кольори міняються неспинно-
То цвіт ,то лист нам падає до ніг.
...
Зацвів бузок- затримав на хвилину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947471
дата надходження 11.05.2022
дата закладки 08.05.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.05.2023
Купався день в краплинах дощових,
Під музику води вмивалось місто .
До губ квіткових ніжних і п'янких,
Цілунки з неба впились урочисто.
Коханець дощ так пристрасно любив,
Віддаючи усе їм раз за разом.
Мереживом вологим оповив,
Доводив кожну квітку до екстазу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980865
дата надходження 21.04.2023
дата закладки 08.05.2023
Думки про тебе знову пестять душу
Й по тілу, мовби блискавка пройшла.
Твою самотність вечором порушу,
Цілунками спалю її дотла.
В твоїх руках танцює насолода.
Торкають щоки лагідні вуста...
Біжить по тілу млосна прохолода.
В коханні нам важлива простота.
Говорять губи пристрасно й рум'яно,
Тріпоче серце, мовби перший раз.
Від почуття палкого стало п'яно...
В думках відлуння твоїх щирих фраз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981381
дата надходження 26.04.2023
дата закладки 08.05.2023
Десятками сонечок встелилось поле.
Букетик для мами несу я в руках.
Щасливої, рідна, барвистої долі
І спокою, радості в твоїх думках.
Сплете мені матінка гарний віночок,
І сонця тепло я у світ понесу...
Немов би курчатко, сховався клубочок,
Даруючи людям весняну красу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980861
дата надходження 21.04.2023
дата закладки 08.05.2023
Моя люба мамо, тебе знов згадаю,
Тож думки шаленні, мене звуть до раю,
Де в платтях весільних чаруючі, пишні,
Вздовж межів рядочком підростали вишні.
Із буйним цвітінням і я підростала,
У дні неспокійні, із болем згадала,
Вітер б’є по скроням, легкий трепіт гілки,
Наче все це бачу, ніжний дотик бджілки.
Нині сум, тривога, плаче світ й цвіт ніжний,
Стелить по дорозі килим білосніжний,
Та раптово попіл припада повсюди,
Душа призиває - зупиніться люди!
А може недолюди, принесли біду?
Навіщо ж ви прокляті почали війну?
Розбомбили хату, пелюсточки - сльози,
Зриваються вітром, втриматись не в змозі.
Моя люба мамо, серце крає спомин,
Чом мої надії не ласкає промінь,
Не знайду стежини до рідної хати,
Не вийдеш рідненька, мене зустрічати.
Заяснилось небо, давненько світає,
Молоденька пташка сонце прославляє,
Я під спів помрію - хай всюди мир й любов,
Щоб героїв - воїнів не пролилась кров!
Ворогів видворим, з нашої землі,
У гаях, садах, співатимуть солов’ї,
Вірю в час прийдешній, почує Всевишній,
Як кожного року, знов зацвітуть вишні!
Моя люба мамо, все тебе згадаю,
Ми давно в розлуці та я відчуваю,
Перемоги діждусь, віднайду стежину,
Пригорнусь до вишні, зустріну родину.
05.05.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982242
дата надходження 05.05.2023
дата закладки 08.05.2023
Не появилося на нім ще листя,
Але вже в білім цвіті чагарник.
Гілля, немов у шапці, на узліссі,
Колючками оздоблений "квітник".
Мигдальним ароматом пахне терен,
Хоч трохи гіркуватий, вабить все ж.
І безліч бджіл пилок збирає - шерех,
Нектар смакує з медоноса теж.
Кущі купаються у сонцесяйві,
Рясне цвітіння ніжиться сповна.
Дрібних пелюсток щедре біле майво.
У нього закохалася весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981832
дата надходження 01.05.2023
дата закладки 08.05.2023
[b]У[/b] кімнаті темній на столі
[b]Л[/b]едь пробрався чарівливий промінь,
[b]Ю[/b]но привітався до душі -
[b]Б[/b]ачу його нотки пестять скроні.
[b]Л[/b]егко, мовби чари в небесах
[b]Е[/b]нергійно світлом обійняли,
[b]Н[/b]а моїм лиці земна краса,
[b]А[/b] вона, мов зірка засіяла.
[b]З[/b] тих часів, як я була дитям,
[b]Г[/b]арно пам'ятаю диво казку,
[b]А[/b] у ній красунечки життя -
[b]Д[/b]отик Попелюшки - ніжна ласка.
[b]К[/b]личе мене спогад в тишині,
[b]А[/b] я, ніби лину в те дитинство,
[b]З[/b]анотую з радістю в душі
[b]І[/b] занурюсь знову в материнство.
[b]С[/b]кільки пролетіло вже років,
[b]Н[/b]е злічити і не передати
[b]І[/b] в тендітній святості рядків
[b]В[/b]міє казка до цих пір втішати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982130
дата надходження 04.05.2023
дата закладки 07.05.2023
Скажи, чи зможеш змалювати,
Вербу розкішну біля хати?
Криницю рідну де щоранку
Нас зустрічала біля ганку
Скажи, чи зможеш змалювати,
Як можна поглядом кохати?
Бажаним, вірним і так чистим,
Як після зливи свіжим листям
Скажи, чи зможеш змалювати,
Як поцілунок дарувати?
Та ніжно пестити долоні
І відчувати, що в полоні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981933
дата надходження 02.05.2023
дата закладки 07.05.2023
Не забувай, ти рідного порогу,
Де народився, де пройшло життя
Та вирушай, хоч іноді в дорогу,
Згадавши мить, коли ще був дитям
Найперші твої кроки по стежині
Де всі поля всміхалися тобі
І волошкові чари сині-сині
Ховалися в любові та журбі
Де кожен гай наспівував мотиви
Чарівно ніжні та ще й голосні,
Як кроки пробігали навіть в зливи,
Лишавши слід у чарівній весні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981408
дата надходження 27.04.2023
дата закладки 01.05.2023
Черешнецвіт розлився молоком,
А сонячне проміння, ніби пряжить.
Нарешті, квітень радує теплом,
І нитка-спомин в'ється з думки-пряжі.
Про нас, про шовк небес, кохання, фраз
Суцвіття раннє і пелю́сток ніжність.
Цінніших не було тоді прикрас,
Ніж щирість почуттів, мов сяйво німба,
Бо світ чистіший був у сотню раз
В сільськім черешнецвіті білім-білім,
І квітень пестив в молодості нас.
...Тепер лиш легіт доторкався гі́лля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981217
дата надходження 25.04.2023
дата закладки 25.04.2023
Простелила стежку нічка у саду
Та ти знаєш, що я більше не прийду,
Бо нас доля розлучила, розвела,
Залишила ніжну згадку, як весна
Хоч і поряд ми блукаємо завжди
Та не разом прокладаємо сліди,
Мабуть просто не судилось бути нам,
Навіть дивно нерозчуленим думкам
Запалила мила нічка новизну,
Найпалкішу, найяскравішу зорю
Та ти знаєш, що я більше не прийду,
Не зустрінемо з тобою ми весну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981010
дата надходження 23.04.2023
дата закладки 23.04.2023
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Із них сповзла, і зародки охоче
Відкрили прийми цвіту непорочні,
І звісилась сережок бахрома.
В м'ясистому безпристрастному гіллі,
Що викували дужі ковалі
Із чавуну, по жилах зціпенілих
Від коренів снага заструменіла,
Підтягуючи соки від землі.
І зрітимуть плоди, на юність схожі,
Що набухає жагою життя,
Яку щодня цікавить і тривожить:
- А завтра як? А вже сьогодні, може?
О ,як бажання ті палахкотять!
Та прийде час, в долоні ляже кожен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981059
дата надходження 23.04.2023
дата закладки 23.04.2023
Чому зажурилась, приваблива квітко,
Чи може спекотно, красунечко, влітку?
Здружися із вітром - відчуєш розраду,
Прийми, чарівнице, доречну пораду
Замислилась квітка, сльозу проронила,
Я просто всім серцем життя полюбила,
А зараз хвилююсь, за неньку-Вкраїну,
За мову найкращу таку солов'їну
Я слухала тихо зворушну розмову,
В ній квітка схилялась до всього живого,
Чуттєво з любов'ю її обійняла,
Не плач, чарівнице - я ніжно сказала
Вона подивилась довірливо в очі,
Хвилююсь, сказала; за ранки і ночі
Та знаю, що віра людської любові -
Не дасть розтоптати нескорені долі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980709
дата надходження 20.04.2023
дата закладки 21.04.2023
Загубилася казка у гаї
Де дівча походжало в розмаї
Та співало дзвінким голосочком,
Як веснянка чарівним струмочком
Неповторні та милі мотиви
Мене так назавжди зворушили,
З ніжних вуст долинало сопрано -
Розкривався непрохано ранок
Неймовірне звучання у нотах,
Так могла лиш співати природа,
Досконалість бентежила звісно -
Я була зачарована дійсно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980534
дата надходження 18.04.2023
дата закладки 18.04.2023
1
Тихо… ніби й немає війни. Привітне сонце, теплі промені злегка торкалися землі, ранковий блиск роси барвисто переливався по траві.
Чиста блакить віщала гарний день….
Після важкого поранення, після реалібітації, Михайло повернувся в рідне село. Добротна хата, в ній батько й мати і він з ними, як до війни.
Життя інакше, не чути гармат, лише інколи з гучнововця чути звук сирен. Мало хто кудись ховається –уже звикли.-Що має бути, так і буде, - частіше всього, кажуть люди похилого віку. А молодь? Може хтось спитає? Та де та молодь у селі?! Так, декілька родин приїжджих зі сходу. Село далеко від залізничних колій, можна сказати глухе. Ранкову тишу порушує переспів півнів, інколи крики гусей й скавління,чи гавкіт собак.
Часті проблеми з інтернетом, сюди новини приходять з запізненням. Хто першим дізнається, хоч і ввечері, спішить до сусіда, вже по хаті розмови, ніби зібрався рій бджіл. Важкий час, не сидиться поодинці, один одного підтримують, бояться одинокості. Хоч і при свічках, розмови, суперечки, сподівання затягуються до пізньої ночі,тож разом легше все сприйняти.
Михайлові минуло сорок років.
- Не молодий та й не старий, - часто бідкалася мати,- Єдиний син, шкода, та доля щастя не дала.
Після армії, син мав кохання, в двадцять п*ять років одружився, але разом довго пожити не судилося. Лише п*ять років його втішали блакитні ніжні очі, в яких топився, забував про все на світі. А їй було лиш двадцять, одного разу в потязі познайомився . У чотирьохмістному купе їх двоє, слово за слово, уже й бесіда. Віра навчалася в Вінницькому кооперативному інституті на заочному відділенні. Якби один до одного ближче жили,, то напевно б зустрічалися частіше, краще би один одного знали. Два рази на місяць вони зустрічалися в Вінниці, вечорами спілкувалися по телефону,ото тільки й втіхи.На жаль дівчина приховувала біду, мала онкозахворювання.Зізналася через три роки, коли він здивувався,чому не вагітніє, безжальна хвороба забрала її життя.
2
Летіли ясні, погожі дні, чергувалися з прохолодними ночами.
Про минуле сина, вдома намагалися не згадувати. Мати інколи бідкалася, що син залишиться одинаком до глибокої старості. Та батько відразу потерав жилисті руки, скоса зиркав на неї, кашляв. Знала, як не замовкне, то старий гримне кулаком по столі, а лягаючи спати іще й добряче висварить.
Він розумів батьків, уже ж не молодий. Часто від матері чув слова,
-Думай синку !Думай!
А що тут думати? Задавав собі запитання. Сам винен, медсестричка Юля біля тебе ходила, а ти бовдур, хоча би раз її за руку взяв. Соромився, як підліток, особливо коли підносила судно. Відчував, що червонів, як варений рак, весь час очі донизу, ніби щось на підлозі шукав. Не зміг собі пояснити,чому коли вперше її побачив, торохкотіло серце, ніби мало вискочити. А згодом, день за днем, кожен її погляд, як свіжий ковток повітря, йому придавав сил стерпіти біль. Він намагався швидше стати на ноги.- Чорт забирай – в душі себе сварив.Чому здохляк став?
Тож з передової прийшов, а туди слабаків не беруть. Всі загартовані, хто в полі,чи на заводі,чи на фермі працював. Має бути сила! Має бути!
Для нього два тижні видалися надважкі. Привітна Юля- тендітна дівчина , з біленьким личком і білокурим волоссям, підбадьорювала хворих. Про себе він називав її лілією. Її карі очі красивої форми вражали його, заворожували. Воно звичайно, кажуть для кохання різниці в роках немає, але ж. Ото ж, якби не оте « але» - його зупиняло.-Я старий для неї. Коли почав ходити, звичайно шкутильгав, біля неї навіть соромився пройти. Тільки наближався, відразу серце збивалося з ритму.
З ними вона була вдень і вночі,тільки інколи зникала на кілька годин. Михайло намагався позбутися думок про неї, але знову думав і навіть брали ревнощі, коли вона допомагала іншим пораненим.
Минуло іще кілька тижнів… його перевели до іншої лікарні. Він дуже шкодував, що так і не привернув до себе більшої уваги. А одного разу насмілився записати її номер телефона ,уже й навіть наважився підійти та помітив, що нема телефона. Три дні ходив сам не свій. І додому не подзвонити, бо толком не запам’ятав номер, а тут іще й Юля зникла.
В іншій лікарні він пробув майже цілий місяць. За цей час згадав номер телефона до батьків. Але очі Юлі, її мила усмішка часто снилися, а тихий голос заворожував, манив до себе.
3
Михайло повернувся додому. Життя продовжилося у звичному русі, тільки на переміну погоди не мав спокою, відчував нестерпний біль у прооперованій нозі. На жаль жити без ліків не вдавалося.
Одного вечора мати підійшла до сина з телефоном,
-Михасю! Ану подивися, ти ба, з твого телефона дзвонять.
- Давай я сам відповім.
Злегка почервонів, хвилюючись взяв телефон,
-Ало! Я слухаю!
В телефоні чоловічий голос,
- Привіт Михайло! Це я - Максим.
-Який Максим?
- Ну той, що з тобою в одній палаті лежав.
- Ну-ну, а зачекай, це ти розповідав, що тебе поранило на день народження, здається хвалився тридцятник - кругла дата. Не розумію, як цей телефон потрапив до тебе ? Ти ж бачив, я його шукав, усі матраци перевернув.
-А знаєш де загубив?- пролунав сміх.
-У сартирі. Його ранком знайшла санітарка, здала зміну,забула віддати. Прийшла на роботу через добу, а тебе вже в іншу лікарню перевели..
- То чому ж ти зразу не передзвонив моїм батькам?
- Я знав, що ти в лікарні. Не хотів турбувати, бо не знав коли тебе додому випишуть, подумав будуть хвилюватися. А тепер, я уже герой, правда з палицею, але передвигаюся. Мене завтра виписують, думаю в Вінниці на вокзалі зможемо зустрітися, я ж тобі маю телефон віддати.
-А що там, наших багато виписали?
- Так- так, ще Олег залишився, в нього ускладнення, але обіцяють через тиждень – два теж поїде додому.
Мати спостерігала за розмовою, по закінченню, задумливо сказала,
- Як добре, що хлопців виписують, хай би вже якнайшвидше закінчилася війна. А що, ото прямо на день народження поранило?
-Так мамо, на війні всіляке трапляється. Ворожа куля - дурниця, не запитує в кого який день. Знаєш, а Максим такий кумедний, хоч який біль, навіть не скривиться, лише на якусь мить очі прикриє. А говорущий, тут і посміхнеться й якесь слово знайде сказати, щоби підтримати. І розсмішити мастак, та так, що й про болі забудеш. Ото комусь веселун попадеться, вдома ніхто не сумуватиме.
- Синку! Таким живеться легше. Веселий, значить упевнений в собія, а сміливіть в житті багато значить.Це ти, на війні сміливий, а до особистого життя, такий тихий, покірний, як річка в туманні дні.
-Та досить мамо, досить! Знову на свій лад переводиш розмову. Завтра скаже на яку годину маю бути на вокзалі, то добре, що заберу телефон.
За вікном ніч… Михайло довго не зміг заснути. Пригадував Максима з його веселими анекдотами, реакцію і усмішку Юлі, рум1янець на щічках. В очах зірниці, яких напевно ніколи не забути. Вкотре задумався, а мама права про сміливість.Чому не наважився побути наодинці, поговорити? Може боюся відповідальності, здрейхив, як кажуть хлопці. Ох мамо, де ж ту сміливість взяти, коли ті очі так зачаровують, що й слова не скажеш.
Жовтневий ранок… за вікном автобуса легкий туман. Михайло поглядав у вікно - От і осінь, а війна продовжується, важко хлопцям. Але якби я до них туди рвався та мене не візьмуть.
Люди поспіх виходили з автобуса, розходилися в різні сторони. Михайло пересів на трамвай. За вікном, по дорозі деінде під тиском вітру крутилося жовте листя. На якийсь час задумався, порівняв своє життя з листям, яке летіло, ніби шукало де краще прилягти.
В холі вокзалу гучно, люди, як комахи, копошаться, поспішають хто куди. В залі очікування, біля кіоска, Михайло очима шукав Максима. Він сидів у кріслі біля вікна, поруч з ним, обійнявши невеличку чорну сумочку, сиділа Юля. Світлий плаш дуже пасув їй до обличчя! Йому би посміхнутися, але так стиснуло в грудях - аж під серцем защеміло. А може це мені знак, поспілкуємося, може з цього щось і вийде. Може в гості запросити? Важко перевівши подих, йшов до них.
Юля перша помітила його, усміхнена,
- О, подивися хто до нас їде!
Усміхнені обличчя, теплі обійми, рукостискання. Михайло наважився обійняти Юлю,
-А ти, як наша рятівнице?
Її обличчя раптом взялося рум’янцем, у очах блиск, весело відповіла,
-Життя продовжується. Дай Боже перемоги й будемо насолоджуватися життям.
Максим, хитро зиркнув, поклав руку на її плече,
-Ми це… разом продовжимо життя. Їдемо до мене,одружимося.
Михайло зам’явся, намагався відвести погляд, в той же час розумів, треба щось сказати,
-А я подумав вона при роботі, тебе додому доставляє.
-О ні, це я її тепер до себе додому доставляю. Гарна квіточка, хай прикрасить мою оселю.
Оля забрала руку й на ходу…
-Ви без мене поспілкуйтеся, я відійду на пару хвилин.
Приховуючи хвилювання Михайло продовжив розмову,
-От ти умієш скзати! Бережи свою квітку, дивися, щоби ніхто не вкрав, цінуй. Такий скарб треба берегти, як зіницю ока.
-Знаю - знаю, якби ти був молодшим, напевно би теж не прогавив.
Михайло присів на стілець,
-Знаєш у мене іще все попереду. Я ж розповідав про минуле. Було діло, скуштував райське яблуко, виявилося гірким. Але думаю, колись доля буде прихильною до мене. До жінок здатний, тож все попереду.
- Ну добре!- тільки й встиг сказати Максим, як підійшла Юля.
-Ти чув? Здається наш потяг об’явили, маємо йти.
-Та і в мене за годину автобус, поки доберуся до автостанції.
Юля відкрила сумочку, щось шукала. Михайло чекав, хотів, іще раз, зазирнути в її красиві очі. Вона різко повернулася до Максима.
- Нам з камери схову треба забрати валізу, тож прощайтеся побратими.
І до Михайла протягнула руку,
-Мені Максим дещо розповів з вашого життя, тож усе в минулому.Не втрачайте надію, думаю роки не завада. Ви іще знайдете свою половинку, он скільки жінок залишилося без чоловіків. Думаю наші воїни проженуть рашистську навалу, все буде добре!. І ми обов’язково зустрінемося, лише б дочекатися перемоги. Щастя Вам!
Враз приревнував Максим, доволі емоційно відреагував,
-О, яке прощання! Все - все! Пішли, а то й справді прийдеться доганяти потяг. Па-Па Михайле, гадаю ми іще не раз зідзвонимос!.
Він з заздрістю дивився їм в слід .
Думка – метеликом -А вони підходять один одному, навіть трохи схожі.
Та тут наче лезом по душі - А може я й справді бовдур, бо не насмілився позалицятися. Мабуть не доля, потяг повіз квітку в іншому напрямку.
4
Холодний вітер обпікав обличчя, Михайло на ходу зиркав до неба - Напевно вітер навіє дощу…тож осінь, все може бути.
Злегка морозило… він розумів, це від нервів. На кілька секунд зупинився-Отакої! І чого нервувати,треба сприйняти все, їхати додому.
На платформі люди уже заходили в автобус. Неподалік від автобуса стояла низенька на зріст жінка, обіймала хлопчика.
-Ну синку, не плач, заспокойся. Ми вже скоро будемо на місці.
Хлопчик шморгав носом, скоса позирав на Михайла.
- М амо, а це точно наш автобус, може краще в того дядька запитай, а то знову не в той впхаємося.
- Та забудь, забудь про той автобус.Там просто було дуже тісно, тому ми й вийшли.
- Я їсти хочу, ти мені щось купи…
-Та де ж купи, хіба не бачиш, тут нічого не продають, а повертатися, то уже й до ночі не потрапимо до баби Марини, подала носову хустинку і продовжила,-Ти мій маленький герой, не плач, витирайся і пішли.
Михайло спостерігав, як люди поспіхом заходили в автобус. - Добре, що місця вказані, мабуть знову буде багато людей, треба йти. Хлопчик побачив, що Михайло, опираючись на палку, направився до автобуса,
-Мамо давай скоріше,бо усі місця займуть.
Жінка віддала водієві квиток,
-Ми зі сходу, нам на двох і одного місця досить.
Водій - сивий чоловікі, років шести десяти, кивнув рукою,
-Проходьте! От біда, їдуть люди, надіються на краще… охо-хо-хо.
Михайлове місце було поряд з цією жінкою і хлопчиком.
-Це ж треба такого - подумав і звернув увагу на обличчя жінки. Мабуть років тридцять! Та ні , а куди вона їде, каже зі сходу. Цікаво звідки, чи з Бахмута, чи з Соледара, а можливо й з Харківської області, їдуть бідні люди, їдуть світ за очі.
Хлопчик завертівся на її руках,
-Дядьку, а ви що були на війні?
-Так був. А ти напевно тікаєш від війни?
-Це мама, каже поїхали до бабці Марини, може в неї перебудемо, поки війна закінчиться.
-Артуре, синку, щось ти дуже розговорився. Он краще подивися у вікно, не набридай дядькові своїми розмовами.
Вона ледь повернулася до нього. Її очі збили його з пантелику. - Очі… знову карі очі і такі ж красиві, але трохи сумні. З під білого берета виднілося русяве волосся, її обличчя мало втомлений вигляд.
Цікаво в яке село вони їдуть? Михайло злегка торкнувся плеча хлопчика,
-То ти Артур, тепер я знаю твоє ім’я. А скажеш дядькові, скільки тобі років і в яке село ти їдеш?
За сина відповіла жінка,
-Йому шість років. Оце два тижні назад було день народження, саме нас бомбили. Якби мирно,то може б і відсвяткували. А тут бачите яке святкування, без хати залишилися, два тижні по автобусах, по вокзалах.
Михайло розумів, як жінці боляче про це говорити, більше нічого не запитував. Цікаво, до якої це тітки Маринив вони їдуть. В селі всіх знав, тут народився, виріс, безвиїздно мешкав, хіба що служба в армії.
Автобус часом покачувало, хлопчик заснув. А Михайло думками був у кожній сільській хаті, все намагався знайти бабу Марину.
Ото лишенько, чого відразу по своїй вулиці не шукав. Немає в нас баби Марини, уже три роки, як пішла в інший світ. Думки, як вітряки, подумки сам до себе - Чекай голубе, ану згадай, хто в тій хаті живе. Згадав, як мати бідкалася про переселенців, що посилилися в тій хаті. Ото буде розчарування, куди ж піде з дитиною?
До кінцевої зупинки, їхало кілька односельчан. Михайло, щоби не заважати, пересів на друге місце.Думав допомогти жінці, адже малий добре угрівся, солодко спав.
Нарешті автобус під’їхав до зупинки… водій запропонував усім вийти.
Жінка по чолі гладила сина,
-Артуре… ми приїхали!
З закритими очима, хлопчик щось бурмотів . Михайло стояв поруч,
-Я вам допоможу, візьму на руки..
-Ні - ні, що ви, він не такий легенький, як здається.
Відкривши очі, малий зразу здійнявся на ноги,
-Що приїхали?
-Так! От молодець що пробудився, пішли! - похвалила мати.
Михайло відразу взяв його за руку ,
-Знаєш Артуре, уже темніє, пізно шукати бабцю, до мене в гості підеш?
Малий задрав голову, безтямно кліпав очицями,
-Мамо,а може й справді, пішли, я такий голодний, там же нас нагодують. Хоч я йзігрівся, а в животі, аж шкварчить.От би гаряченького борщу поїсти.
Малий так швидко говорив, що вона й не могла слова вставити, жестом руки давала зрозуміти щоб замовк. .
--Та ви не сваріться на дитину! У народі існує приказка, що вустами дитини дієслов істина. В такому віці ми теж були щирими та мабуть просто цього не пам’ятаємо. Може скажете, як вас звати і погодитися на запрошення?
Артур від радості підстрибнув,
-Мою маму всі звуть Ольгою! Ну пішли, пішли!
Жінка озирнулася - А воно й справді, в таку пору по селу блудити не кращій варіант, але з осторогою сказала,
-А що ваша дружина скаже, діти?
-У мене вдома батько й мати, думаю гостей радо приймуть . Хата у нас добротна, велика, є де відпочити і телевізор можна подивитися.
5
Несподівані гості порушили звичне життя його сім’ї. Познайомившись, батько позирав на Ольгу, задоволено нарізав хліб, а мати ставила на стіл вечерю. Артур зразу познайомився з котом, тримав його на руках і дивився мультики. Вечеря видалася тихою, кожен смакував їжу і занурювався в думки. Тишу інколи порушував Артур, він був задоволений, щось шепотів до Ольги, тулився і позирав на Михайла.
Після смачної вечері, виморений Михайло, але задоволений поїздкою й знайомством, міцно заснув. А Ольга, лежачи в ліжку, в душі відчувала глибокий затишок - До добрих людей попала, а що далі? Напевно довіритися долі, а там час покаже.
Батькам довго не спалося, обговорювали день, втішалися гостями.
Пройшло три дні. Сонячний ранок… переспів півнів. Михайло хазяйнував біля кролів. Батько тер на велику терку кормовий буряк і кидав курям, хитро позирав на сина, наважився поговорити,
-Слухай, Михасю… нехай вони декілька днів поживуть у нас. Я так зрозумів Ольга одна виховує сина. Придивися до неї…
--Тату!
-Що тату? Ти йшов своєю стежкою в житті, тобе ніхто не зупиняв, усе робив, як хотів. Як Віру привіз, ми прийняли , до Військкомату пішов, плакали, але ж не відмовляли. А тепер тобі сама доля пропонує почати нове життя, не вагайся! В твоїх очах я помітив сонячний блиск, коли позирав на неї, мабуть сподобалася. Сину, не замикай серце для кохання!
-Та в неї очі красиві… тому й дивлюся.
-А я хіба кажу погані? Красиві і сама славна жіночка та й хлопчику треба батька. Ти ще молодий, може ладком - ладком та й матимете спільного хлопчика чи дівчинку. Не прибідняйся, в твої роки, ще повні пороховиці.
Михайло гучно закрив клітку, розчервонілий,
-Ой, щось сьогодні тебе так далеко занесло. Напевно себе в двадцять років пригадав.
У відповідь,старий усміхнений до нього, кивнув рукою в сторону відра, в якому лежали кормові буряки,
-Ти не тікай, оті буряки помий, я на потім натру. Слухай, хіба хороше гріх згадати?! Та не будь дівкою, ото до матері вдався. Та в молодості всього боялася, але ж тобі не двадцять. Життя - не ті дні що пройшли, а ті, що залишилися.А ти тільки пів життя прожив, ще все попереду. Подумай, час швидко спливає.
Михайло намагався швидко помити буряки й втекти від батькової моралі. А старий тільки пошморгував носом й задоволено продовжував,
-Ти ото якось будеш мати час, наведи порядки в літній кухні. Я там пічку пропалюю, коли собаці їсти варю, думаю не замерзнеш. І Ольгу запроси, хай допоможе книги перебрати. Якісь, здебільшого радянські пропагандистські, підуть для розпалювання пічки, а якісь можна й залишити.Там технічної літератури багато, кому вона тепер потібна, зараз технології зовсім інакші.
Михайло трохи схвильовано,
-Останнім часом ти мене дивуєш. Як тільки в хаті я та Ольга з сином, ти відзразу намагаєшся малого забрати й швидко зникнути . Чи це спеціально робиш?
-О… мій герою. Чи не помітив, як вона на тебе поглядає?! А до чого я веду, бачу ти й досі недопетрав? Знаєш, прямо скажу. На дивані, що в літній кухні, ми з твоєю мамою провели медовий місяць. На ньому й твоє зачаття відбулося. Хоч важко було, саме цю хату будували, але й на це часу вистачало. Молодість, кохання – майже, як гаряча пора влітку, весь час жага води. Тільки тут все інакше, хочеться пити солод з вуст, від спокуси втрачати розум.
Після такої промови в Михайла урвався терпець. Останній буряк перекинув з руки на руку і різко кинув у відро з водою,
-Та, досить! Різко розвернувся, попрямував до городу.
Думок багато… сумнів краяв серце. Чи правду батько каже про ті погляди? А чи на часі розпочинати нове життя, адже війна? Та чи погодиться іще в нас жити, весь час бідкається, що незручно.
Раптово посипав мілкий сніг та він не помічав його.просто дивився вдалину, ніби там бажав знайти пораду. До нього підбіг Артем,
-Дядьку, бабуся обідати гукає.
Думка, мов стріла – А він би мене за батька прийняв! Увечері весь час поряд, у оченятах блиски радості, тулиться, просить щоби якусь цікаву історію розповів, тільки не про війну. Звичайно в такому віці бачити жахи війни навіть важко сприйняти, наскільки зранена дитяча душа!
Малий уже тримав його за руку, вони поспішили до хати.
6
А час минав...
На третій день від Різдва батьки збиралися поїхати в інше село, до родичів. Батько чекав на рішення Ольги, напередодні він просив, щоб з ними поїхав Артур.
За цей час жінка уже звикла, влилася в цю сім’ю, відчувала, що поряд щирі, добрі люди. В душі таїла секрет, намагалася не показувати, що їй імпонує Михайло.Вд його поглядів губилася та в то й же час надіялася, що він таки зверне на неї увагу. Звичайно, не так, як на матір Артура ,а, як на одиноку жінку, яка не проти пройти з ним життєвий шлях.
З кімнати вибіг Артур,
-Дідусю ура! Мама дозволила, я їду з вами!
Пройшло зо три години, як батьки з Артуром на старенькій «ладі» поїхали в гості. Михайло в літній кухні, уже третій день наводив порядки.
Ольга в хаті… на стіл поставила тарілки для борщу - Ну от, будемо обідати, треба Михайла звати.
Відчинивши вхідні двері хати, декілька раз гукала його, але він не чув. Похапцем, накинула плед, поспішила до нього.
Скриплули двері… Михайло різко піднявся з дивана. Розгублено дивився на неї, в руках тримав декілька фоток.
Вона сміливо зазирнула в них, злегка почервонівши, мовила з милою усмішкою,
-О! Ти, що в дитинство занурився? Який гарненький хлопчик! Це ти?
- Так, це я ! Давай, я їх в альбом покладу.
-Ні, зачекай! Я борщ у тарілки не насипала, в каструлі не остигне. Дай хоч хвилинок п’ять подивитися, мені ж цікаво…
Михайло на якийсь час завмер від її пронизливого погляду. Ледь нахилившись тихо,
-Я цікавий тобі? Дивно, а мені здається ти уникаєш зостатися наодинці.
-Та ні, це ти тікаєш… звичайно, навіщо тобі жінка з дитиною та ще й без приданого.
-Навіщо нам сперечатись- нахилившись сказав він і руками злегка взявшись за її тендітні плечі, посадив на диван, продовжив,
-Твої уста, як маків цвіт… а очі, я в них топлюся, забуваю про все на світі.
Ніжний поцілунок в уста… вона розстала, як роса на сонці.
Більше ніяких слів…. в грубці розмірно потріскували дрова.
На Водохреще вся сім’я ходила до церкви. Освятивши воду, вдома мати застелила стіл вишитою скатертиною, звернулася до Ольги,
-Ти розтавляй посуд, накривай стіл, а я тим часом зніму теплий одяг.
В хаті пахло стравами…. Артур сидів між Ольгою і Михайлом, інколи водив оченятами, посміхався. Батько налив у келихи вина,
-Ну що… сьогодні не гріх пригубити вина,спочатку помянемо наших героїв, що захищають Україну,а вже за другим разом вип’ємо за свято. Бог бачить нас, думаю пробачить.
Після двох тостів, добре закусивши, Михайло підійнявся з стільця, голосно сказав,
- Мамо,тату, ми тут оце, трохи зам’явся та все ж продовжив,
-Ну вирішили побратися, поки що поживемо разом так, а після Провідної неділі одружимося.
Сидічи, Артур обома руками ообійняв Ольгу й випалив,
-Мамо, як це класно, тепер у мене буде батько!
Ольга пригорнула сина, прошепотіла,
-Так синку, в тебе буде батько, тільки ти ж його слухайся!
Батько посміхнувся і продовжив,- У нас буде дружня сімя! І дай Боже нам з бабкою побавити онуків!
В кімнаті всі дружньо дивилися телевізор, Михайло задумливо дивився на Ольгу., на душі тепло і радісно – Ну от, я став на нову стежину в житті, яку мені подарувала доля. Думаю все буде добре, нам би тільки війну закінчити та , прогнати рашистів з рідної землі!
Березень 2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980447
дата надходження 17.04.2023
дата закладки 17.04.2023
[b]Т[/b]и з'явилася тихо в саду
[b]В[/b] ніжних шатах, красуня та й годі,
[b]О[/b]хопивши усе до ладу
[b]Я[/b]сним світом у милій природі.
[b]Ч[/b]арівнице, тобі шепотів,
[b]У[/b] душі, як весна тріпотіла,
[b]Д[/b]одавала ще співи садів,
[b]О[/b]х, звучала вона та бриніла.
[b]В[/b] сяйві гралася зелен-трава,
[b]А[/b] ти ніжно ступала, мов фея,
[b]Н[/b]еймовірна й така неземна -
[b]Е[/b]легійно вітала алея.
[b]П[/b]остать мила і тонкий твій стан,
[b]О[/b]біймав я чуттєво думками,
[b]В[/b] ніч п'янку вже писався роман -
[b]Т[/b]інь, лишавши маніжно рядками.
[b]О[/b]сь і щастя, хіба скажеш ні?
[b]Р[/b]омантично і так загадково,
[b]Н[/b]еймовірність бриніла в тобі,
[b]А[/b] життя надихало казково.
[b]В[/b] чарах ночі сплелося усе,
[b]Р[/b]озквітало і серце, і тіло,
[b]О[/b]х, як грало красою лице,
[b]Д[/b]одавало піару так сміло.
[b]А[/b] душа, ніби зірка ясніла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980332
дата надходження 16.04.2023
дата закладки 17.04.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=cNP_SYoYqNc[/youtube]
До блиску вимите вікно,
Очима дивиться на світ.
І я дивлюсь з ним заодно,
Ну ось уже і первоцвіт.
Я прислухаюсь до весни,
Її чарівні чую звуки.
Шепоче вітер їй : Поспи,
І ніжно гладить її руки.
Всміхнулась, рада за турботу,
Та світ чекає перемін.
Пора вже взятись за роботу,
Тут вихід є тільки один.
Вже ллється музика весни.
І розсипає різні фарби.
Ти радість й щастя принеси,
Даруй найкращі свої скарби...
----------------------------------------
Вітаю всіх своїх Друзів сайту та
читачів з Великоднем. Бажаю всім
Вам здоров"я, щастя, миру.
З повагою до Вас - Надія.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980345
дата надходження 16.04.2023
дата закладки 16.04.2023
Я їду на Великдень до батьків,
Яке то щастя, в свято поруч бути...
Пройтись садком, що затишком зацвів,
І хоч на мить - красу життя відчути.
Як пахне паска в мами на столі,
І крашанки пишаються собою...
Я їду до батьків, що у селі,
Врочистою ступаючи ходою.
Велика радість, що живі батьки
Чекають нас у свято та у будень.
Дай Боже їм здоров'я на віки,
Хай мирне небо над батьками буде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980216
дата надходження 14.04.2023
дата закладки 15.04.2023
Пригріло пагорби проміння,
Природи подих - переміни.
Прозора посмішка повітря,
Палітра пестощів привітна.
Південні присмаки пейзажів.
П'янить пагіння, поле пряжить.
Примітні прояви поклонів,
Потіхи паводків - підйоми.
Пелюсток пахощі прекрасні -
Потоками пасатів пасма.
Пісень пташиних переливи,
Прислухайся: подалі плинуть...
27.03.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979972
дата надходження 12.04.2023
дата закладки 13.04.2023
Тримаю у руці я олівець,
Він зараз і художник, і митець,
Малює вправно неземний портрет,
А згодом розкриває весь сюжет
Надмірний погляд, ніби із вітрин,
Хвилюючо торкається картин
І постать вабить дивна, чарівна -
Картина згодом, наче ожила
А ось, алея ніжного бузку,
Легенький промінь сяє на листку
І знов малює вміло олівець,
Він зараз і художник, і митець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980058
дата надходження 13.04.2023
дата закладки 13.04.2023
Чекай мене, і я прийду,
Коли обійме ніч красою
І в зачарованім саду
Життя насититься росою
Як у небессі кольорів,
Засяє зоря феєрична
І зазвучить в красі світів
Така мелодія незвична
Ота найкраща, ніби сон,
Що пролунає дивно з гаю
Та доторкнеться наших скронь
П'янкою ніжністю розмаю
Чекай мене, і я прийду,
Коли всміхнуться милі квіти
І на тендітному листку
Заграє промінь, наче літо
І чисте небо голубе
Заполонить красу навколо,
Від сну проснеться все живе
І зазвучить весняне соло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979850
дата надходження 11.04.2023
дата закладки 11.04.2023
Розплакалось небо, схлипує квітень.
Контрасти - весни забаганки.
Приховане сонце, сіре графіті,
Мотиви з полив'яних дзбанків.
Цей дощ сивоокий враз інкрустує
Брунькатість, рельєфи гривасті.
Безладдя думок, тривалий вже стугін,
Не сплутати почерк цей власний.
Несе таїну́, прислухатись треба.
Отямтеся, люди , гріховні,
Бо це неспроста розплакалось небо,
Втрачає обличчя духовність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979517
дата надходження 07.04.2023
дата закладки 10.04.2023
Я зберігаю всі листи,
Такі близькі й такі далекі,
Неначе дотики весни
Знов, прилетівшої лелеки
Я зберігаю і люблю
Всі неповторні й милі миті,
Плекаю, дихаю, живу,
Вони в єдину долю зшиті
Ціную все своє життя,
Що завжди пестило та гріло,
Немовби миле янголя,
Що тихо святістю зоріло
Усі дороги та стежки
Я також в серці зберігаю,
Душевні, трепетні рядки
Тендітно, мов дитя плекаю
Все занотую, збережу,
Не допущу я грозам змити!
Я проведу чітку межу,
Цим зможу смуток зупинити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979567
дата надходження 08.04.2023
дата закладки 08.04.2023
Пора осіння… похмурий ранок. А дід Василь має кілька забаганок. Курям їсти дати та обійстя позамітати. Нема ж кому, вже кілька років живе сам. Воно б нічого, можна випити й сто грам. Горілочки чи винця, щоб не спаплюжити лиця. Та, звичайно ж, міру знать, не напитись , як та свиня. Біда в тому, що самотність ятрить серденько щодня. І трохи скрутно, пенсія одна, на душі смутно, якби ж то весна. Тоді з городу можна більше зелені продати. У гаманцеві свіженьку копійчину щодня мати. Чи в небі імла, вкотре подивився, невже дощитиме, а щоб ти сказився. Вже так набрид цей холодний дощ, та все ж піду, може, й продам щось.
В тунелі протяг, за це не журиться - не біда, одне бажання закінчилась би клята війна. Інколи так ятрять душу тривоги, в думках балаган - Дай Боже перемоги! В буденний день мало продавців, воно, як глянуть, катма й покупців. Хіба комусь діло до його петрушки чи кропу. Але ж впертющий дід тішиться, має замороку. Що тільки це він і несе на базар. До всіх всміхається, – Свіженький товар! Ви прихиліться, понюхайте цю духмяність! Хтось співчуває. - Ото вона, така старість! Мабуть, що пенсія, як копійки.
Дід своє знає, ходить залюбки. В душі секрет плекає, часом поспішає з якоюсь жінкою поспілкуватись. А часом, як хтось поряд свій товар продає, то можна трішки і позалицятись. Ну, звичайно ж , лише з молодшою за віком, щоб гарненька та не хвалилась чоловіком. Щоб одиначка, яка би в гості запросила, ну і,звичайно, розумна та ще повна сили. Та не поводилася гордо, як княгиня, а на городі була справжня господиня. Щоби зростали огірочки й бурячки, й до мене завжди посміхалась залюбки. Я ж не розбірливий, які би очі мала, чи карі, чи сині, лише б удвох, як голуби, щодень, щовечора були щасливі. І коли разом з настроєм добре попрацювати, зробить все з толком, щоби стабільний прибуток мати. А ввечері, як зірочки сяючі в небі, як для годиться, обійняти при потребі. Можливо, й навіть у дощову, хоч і в тепленьку нічку, зробить масаж, погладить плечі, поцілувать у щічку!
Ото думки, так багато, цілий міх, підкрутить вуса, самого бере сміх. А що, хіба гріх подумати, чи завада, якби ж знайшлась якась, можливо, була б рада. І ось раптово, повненька, світленька (душка), а на обличчі, як стигла грушка. Ледь посміхнулась, стала поряд. За мить так вразив її погляд. Що дід відразу, ніби від сказу. Ногами: туп -туп - туп, із вуст - Ах-ух! А руками, як півень крилами, поправляв кожух. Уздрів, гарна, підходить, от закрутити б із такою, то довіку розлучитися з бідою. Щоб вечорами одинокість не ятрила душу. Ото халепа, того й до ночі тут стояти мушу.
Вона із сумки дістала в’язані шерстяні носочки. Ледь зчервоніла, і ніби трохи соромлячись: - До дочки! Оце я вчора приїхала в гості. Ви ж знаєте нинішні можливості. Та все ж у подарунок купила постільний набір й на стіну з глини маленький український сувенір. Із днем народження треба ж привітати. Одна в мене, просто гріх не пам’ятати. Дід втішався, прищурив очі, зирк - зирк хитренько. І так до неї сміло, але тихенько,
- То ви з села, як там у вас? Як люди поживають? - Ви, що не знаєте та мабуть, як всі виживають. Шкода, війна - біда, хай би вже закінчилась. Тобі б і я, як всі, життям насолодилась. Люблю город, вирощувати помідори, вони у мене до самої Покрови. Ними любуюсь, покладу на долоньці, втішають душу, аж виблискують на сонці. Пишаюся врожаєм, дякую Богу, що ще жива і маю нагоду. Добре попрацювати, при потребі, звичайно, й відпочити. Кажуть, то правда, що заради чогось людина має жити. У очах діда блиск, як зірниці, й доволі розширені зіниці. Думки – Мабуть, її зустрів, на вдачу! За мить грошву рахував на здачу. Хоч надворі дощ і щодня погода похмура, та нині в діда кріп і петрушка йшли «на ура». Він усміхнений, бадьорий. Погляд гострий та до клієнтів завжди привітний, добрий. Подумки про жінку, мов до голубки: - Де ж та молодість, ті вишневі губки! Я б, напевно, всю нічку цілував, ну, звичайно, якби вік молодший мав. Жіночка в’язані носки продала та на старого поглядала. - А дідусь ще ого-го, певно, до роботи здібний. Шкода, вже нема мого, теж до всього був умілий.
З- за тунелю чути шурхіт. - Дощ! От періщить, отакої!- сказав дід й тихо продовжив: - Добре, що ми тут обоє! Біля діда у відерці останній пучок кропу. Він до неї лагідненько:
- Ой, погляньте, що твориться, не було би тут потопу! Бачите, вода по сходах, певно, й нас не омине. Вас… запрошую в гості, чи, може, боїтесь мене. Я зовсім близенько живу, з собою парасолю маю.
- Гаразд, годину дощову з вами й справді перечекаю. Щодо страху, ви мене розсмішили, нам без пригод добратись хай Бог дасть сили. Щоб часом ми не послизнулись та не впали. Та й згодом цей осінній дощ не проклинали. - Я бачу, у вас ще є пара в’язаних носків, - трохи незручно. То я б собі купити хотів.
Її веселий погляд враз підняв настрій діду. - Ото влупили - купити, скоро ж час обіду. Ви ж мене в гості запросили, без подарунку йти не годиться. Так не піду, де ж ви бачили, не дай боже, жадібному вродиться. Дід уважно слухав, бігали очі. - Чи відверто, чи лестощі жіночі. А чи то правда, що така щира й мила? Та враз здалося, ніби виросли крила. Жага жити, з нею спілкуватись, по житті, на краще сподіватись. Нехай, як вітер, пронеслись роки, але у нас ще є час зробити кроки. Щоби у вирії нормального життя чи в безпорадності , врешті обом бути довіку, позбутися відчуття самотності. Дрібненький дощ …. вони під руку, не поспішаючи, йшли по тротуару. Може помітив хтось, а хтось ні, поважну, похилого віку пару. Але їм двом це спілкування додало сили. Хто знає, скільки ще часу доля вділить. Чому разом не зустрічати сонце, не слухати веселий пташиний спів? На якусь мить трішки зігріти серце, погуляти серед квітучих садів. І не соромитись посміхатись від щирості сердечних почуттів! Так це знайомство, їх дружба обом продовжить життя. А що роки… чому й не відчути задоволення, частинку щастя.
2022р.
( (Носки- те саме, що шкарпетки).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979362
дата надходження 06.04.2023
дата закладки 07.04.2023
Краса дівоча не на фото,
Де макіяж, приховав лице,
На себе глянеш гордовито,
-Але ж, красива, ти дівице!
Зігріє серце кожне слівце.
Себе хвалити - справа звична,
Когось сприймати рівнем нище,
У тебе ж думка щодень вічна,
Ти по житті на сходах вище!
Поглянь гарнесеньке обличчя!
Хочеш пишатися собою?
Мо» й так та зваж, це ж не назавжди,
Не переймайся ти красою,
Роки лишають свої сліди,
Твоє бажання - не знать біди!
Іще маленька- сонце мами,
І очі кольору блакиті,
Вся обцілована устами,
Ти пам’ятаєш теплі миті,
Як босоніж блукала в житі.
Весняний цвіт – пора до школи,
Роки упевненості в собі,
Та друзі інколи, як бджоли,
За виживання в боротьбі,
У часі - протиріччя зникли.
Цвіте троянда і ти з нею,
Рожеві пелюстки на славу,
Втішайся долею своєю,
Життя сприйми - не, як забаву,
Не від краси приходить слава.
З личка не п’ють молочка – ти знай!
Не прославляй чарівність, вроду,
Хоча в житті квітучий розмай,
Маєш від Бога нагороду,
Повір! Краще ніс - не задирай!
Пелюстки в квітці втратять красу,
З роками й ти все зрозумієш,
В люстерці личко та в очах сум,
І, як колись, вже непосмієш,
Себе возвисить, жаль, сивієш.
Плекай надію - світла душа!
Як той маяк, на морських хвилях,
Цінуй хто поряд й своє життя,
У сподіванні на вітрила,
Весняна врода, то на щастя!
***
Картинки, фото: це мистецтво,
Душа звичайно - річ інтимна,
Частіш, притаманне простацтво,
Бува людина і нестримна,
Це свідчить про її характер.
А мудрість- поняття абстрактне,
Людина має розум, знання,
І досвід- це невідворотнє,
В основі, не змарнувать життя!
Чогось та досягти ж повинна!
І чи сердечна ти, чи добра,
Чи людям вмієш співчувати,
Хоч і красива та мов кобра,
Зовсім не здатна жартувати,
Зате спроможна злість сховати.
***
Дівчата тішаться красою,
Життя попереду не знають,
Себе порівнюють з весною,
Душу не часто відкривають,
Хай, налюбуються собою!
Й молодістю безтурботною,
Живем на світі, лиш один раз!
Але ж нехай всі пам’ятають,
Краса дівоча не на фото,
А яку бачиш, ти наяву!
06.04.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979465
дата надходження 07.04.2023
дата закладки 07.04.2023
А квітень розпустив зелену гриву,
І сонцеграй танцює залюбки.
Квіткове море розлилося дивне.
Уявою малюю я стежки.
Від серця і до серця ніжні ниті,
Щоб аромати щастя ти відчув.
Лелеки гнізда починають вити,
Тріпоче вітер саду білий чуб.
У поцілунках, ніби в сонцекраплях
Зіллємось з ніжністю весни теплом.
І щебетатиме нам свіжий ранок,
Неначе білий птах з міцним крилом.
(Сонцекраплі - авторський неологізм).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870951
дата надходження 06.04.2020
дата закладки 05.04.2023
А ранки із ним пустотливо- рожеві,
Цитриново- ніжні, небесно- ванільні.
Малиново- джемові, сонячно- теплі,
Дитячо -усміхнені і божевільні.
А ранки із ним веселково-яскраві,
Пригодницько-свіжі, весняно-квітучі.
У дощ загадкові і завжди цікаві,
А ранки із Лондоном це неминуче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975604
дата надходження 02.03.2023
дата закладки 05.04.2023
Похмура нічка, злетів сніговий вихор,
Землі не на радість весняні капризи.
В світанках райдужних заховати лихо,
На краще, ніж діждатись ранкові бризи.
Холодний подих, як шаман по діброві,
Як сприйме квітка, що ранку посміхалась?
У сподіванні в дні сонячні, чудові,
Та світла мрія, як сніг, вмить розсипалась.
В полоні вирію, де ж весняна ніжність?
Вітер розгніваний, діброва в сум’ятті,
Мав бути теплим, ятрить білосніжність,
Чом загубилась у яскравім суцвітті?
Меркне краса підсніжників і фіалок,
Бруньки берізок покрив колючий іній,
Всупереч волі сюрприз отримав ранок,
Плекав надію у сонячнім спасінні,
Теплий промінчик вміло загоїть рану.
Чи й справді привітно посміхнеться днині?
Чи сніг разом з морозом приборка квіти?
Хто зна, такого не ждали в Україні,
Воно й не знати, чи плакать, чи радіти?
Все ж блисне сонце, сніжок стече струмками,
Весна бореться з зимою, як ми за мир.
У храмах Богу помолимося з вами,
Попросимо, щоб навік зник московський чмир!
І спас природу, щоб гарний врожай мали,
Щоб знов щасливо зажила Україна!
04.04.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979245
дата надходження 05.04.2023
дата закладки 05.04.2023
Дорога непроста, шрамована війною:
То поле, мінами забите,
А то ракет уламки і химерних дронів,
І бронетехніка розбита.
Іще димляться згарища боїв в затишші.
Обходять хлопці - в них завдання.
Загін сміливих піднімається узвишшям,
У лігво ворога - є данні.
Потрібні пильність, обережність та увага,
Щоб не попасти у засаду.
І незначна деталь, на перший погляд, - важить, -
Вказівка слушна і порада.
Дорога через ліс - ось видно терористів.
Оточують, в кільці вже ворог.
Безстрашні вибивають силу цю нечисту.
І знов - у непросту дорогу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979149
дата надходження 04.04.2023
дата закладки 04.04.2023
Сонячний промінь ліг на підвіконня,
У жвавім ритмі, водночас стук краплин,
По склі вікна дощове ластовиння,
На жаль ніхто не відчуває провин.
Колір краплин - слід смертельної війни,
Земля прийняла кров, а небо попіл,
Не вгамувати душевний біль весни,
Хто відповість за її сердечний клопіт?
У намаганні раненько змить сліди,
Смертей і болей, яких зазнали люди,
Важко вдається позбутися біди,
Від московітів, клятого Іуди.
Сонячний промінь, як дарунок днини,
Поміж хмарин, що несуть кислотний дощ,
Чисті б нехай і прозорі краплини,
Землю омили, щоб посміхнувся хтось.
Й весна, як птаха, розправила крила,
Благословенна, загоїти рани,
Святую землю, цвітом оповила,
І чисті води зарубцюють шрами.
Минуть роки в серцях лишиться спогад,
Що пережити, прийшлось Україні,
І коли дощ, не відірвати погляд,
Про війну вкотре, нагада родині.
03.04.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979148
дата надходження 04.04.2023
дата закладки 04.04.2023
«… А ще є стіна звуків, щонічна стіна
Що мурується восени
трильйоном цвіркунів…»
(В. Н.)
Ніч руйнує залізні мости
Між кварталами міста ілюзій:
Вбоге житло снів білої чаплі
Ховають ультрафіолетові сутінки:
Все проходить – намарно.
Фальшиві бороди співаків ночі –
Вусатих скрипалів загуслої тьми
Ховають несказане і таємне:
Бо час неподільності, час темних.
Фарбую сторінки спогадів синім:
Гірке вино днів березня-злодія
Настояне на пахощах фіалок сліпих:
Відклади своє перо, менестрелю криги,
Гризота – бабаків пророчих,
Вістунів холоду круків і дощів селезнів.
Снив би Місяцем чи Сіріусом
За цією стіною звуків музики
Цвіркунів забутого монтанного літа:
Але Місяць розчинився як грудка цукру
У гарячій каві серпневої ночі,
А Сіріус проковтнули собаки –
Вовкодави пастухів Гібернії.
Для чого? Може для тебе,
Синьоока Тивер –
Дочка одноокого Тіраса?
Палає степ полиновий, євшановий –
Не тільки в моїх опівнічних мареннях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978977
дата надходження 02.04.2023
дата закладки 02.04.2023
Дощу хотілось, ніжних рук
І ту симфонію розкішну,
Щоби відчути дивний звук
Краплин чуттєвих і маніжних
Хотілось, щоб всміхнувся час
Тепла, чекання та любові,
Щоб ми могли і ще не раз
Відчути краплі ці чудові
Вдихнути ніжності бажань
І зачерпнути море ласки,
Змиваючи печаль страждань,
Перевтіливши їх у казку
Розвіять смуток і журбу,
Відчути стукіт дивний серця,
Вібрати всю оту красу,
Немов ковток води з джерельця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978822
дата надходження 01.04.2023
дата закладки 02.04.2023
Ще вчора вітер обіймав, кошлатив
Яскравий лайм травиці молодої,
Вигойдував злегка́ гілля брунькате,
Неначе шепотів комусь свій докір.
А вже сьогодні сунуть сиві хмари,
Божественні сльозини орошають,
Насичують, воложать землю марень
І сіють ніжність рясту шар за шаром.
В годину ранню дощові краплини
Летять, змиваючи з душі тривоги,
Чуттів, думок народжуючи зливу,
З природою - майбутні діалоги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978462
дата надходження 28.03.2023
дата закладки 30.03.2023
Я бачила сяйво у сонячних тінях,
Частинки чарівні лишались на віях,
Горнулися ніжно, ховались в серпанку,
А роси розкішно торкалися ранку
У дивних мотивах я бачила казку,
Як ніби найкращу матусену ласку
І в милих тенетах святої любові
На світ появлялися долі чудові
Обіймами ніжно схилялись, як діти,
А їм посміхалися звабливі квіти
І в сонячнім сяйві, немовби на небі -
Були і прекрасні, але і далекі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978628
дата надходження 30.03.2023
дата закладки 30.03.2023
[b]В[/b]есна завітала до нашого краю,
[b]С[/b]таранно вказала доріжку до гаю,
[b]М[/b]ене повела там де сонце й тепло
[b]І[/b] дивно торкнула промінням чоло.
[b]Х[/b]ода така мила в чарівної пані,
[b]Н[/b]аснагу дарує мені для роману,
[b]У[/b] погляді тім і віра й надія,
[b]Л[/b]оскоче вже мир - найкраща подія.
[b]А[/b] я подивлюся їй просто у очі,
[b]С[/b]кажу, що так вдячна за ранки та ночі,
[b]Я[/b]сніє життя, зникають тривоги,
[b]Н[/b]емає біди де рідні пороги.
[b]І[/b] знову щаслива, як в минулі літа,
[b]Ж[/b]иву і радію - це найкраща земля,
[b]Н[/b]есу всю любов і тепло до душі,
[b]О[/b]х, вдячна за ласку чарівній весні.
[b]К[/b]уди б не пішла та милішого, знаю,
[b]Р[/b]іднішого краю ніде не буває,
[b]А[/b] лиш найтепліше - це батьківський дім,
[b]С[/b]ховає від смутку і затишно всім.
[b]У[/b] нім ти в безпеці - це фортеця твоя,
[b]Н[/b]е знайдеш святішого чим рідна земля,
[b]Я[/b]ка обігріє, мов ненька дитя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978216
дата надходження 26.03.2023
дата закладки 27.03.2023
Одна стежина… в барвінковім цвіті,
Коли тупцюєш, вперше до матусі,
Для ближніх ти, кращий на всьому світі,
Хоча й не впевнений, в крокові, в русі.
Змах рученят - обійняти увесь світ,
Тремтіння тіла, підстерігає страх,
Душею й серцем сприйняти дивосвіт,
В тих оченятах блиск, враз миттєвий страх,
Вже безпорадність - прихисток у неньки.
З часом готовий сприйнять що є, ти йдеш,
Трава ніжить, буяє, аж по пояс,
Дорога знань… стелиться, її знайдеш,
Боячись, хоч озирнешся і не раз,
Сам розквітнєш у ніжному суцвітті.
Де друзі, завжди поруч, як опора,
Щось підказати, чи виручить треба,
Може, хтось хоче схилить до покори,
Вирішиш сам, чи в цьому є потреба,
То щоби згодом, нікого не винить.
Світліє небо, чисте, схил блакитний,
Свої знання, мрієш втілити в життя,
Чекаєш день, сонячний і привітний,
Ти відчуваєш гучне серцебиття,
На яку стежку стати, щоб йти сміло?
Їх так багато, а час ніби летить,
Ця мить коротка, як ранкові роси,
Йди сміливіше, поки сонце й блакить,
Як цвіт весни, його бачиш прекрасним,
Любов зустрінеш… щоби на все життя!
Буденні дні… робота, жінка, діти,
Ти ніби птах, що про родину дбає,
В душі весна, вмієш погомоніти,
У дружнім колі, сім’я окриляє.
Щоби щасливим зустріти майбуття!
Одна стежина, цінуй своє життя,
Щоби без воїн й не було каяття!
Березень 2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978271
дата надходження 26.03.2023
дата закладки 27.03.2023
Звучить мінором музика дощу,
вплітаючи магічні переливи.
Стакато відбиваючи по склу,
вертає знов на пройдені стежини.
А вітер завиває в унісон,
підступно навіваючи зажуру.
Виводить блюз, немовби саксофон,
відкривши раптом спільну партитуру.
Бринить сльозою музика дощу,
стікаючи струмочками довкола.
Гіркого трунку спивши досхочу,
іду по стернях замкнутого кола.
Лантух ілюзій скинувши давно,
рахую день за днем воєнні днини.
Пройти крізь пекло долею дано,
напнувши чорну хустку, удовину.
Колись, напевно, болі відпущу,
втамовуючи радощами спрагу.
А поки лиш рапсодія дощу
зі звуками тривог і канонади.
25. 03. 2023 Л. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978161
дата надходження 25.03.2023
дата закладки 27.03.2023
Скинь галузочку, лелеко,
З даху рідного тепло.
Ніби вісточку здалеку
Принесе в весну воно.
Ох, невтішна ця година…
Небо зирка у дірки.
Де ж тепер уся родина?
Підкажіть хутчіш, зірки.
Плаче в дощ дірява стріха,
Двері сумно скреготять...
Піч голодна, хоч і дмухай,
Вже вогні не миготять.
Тут давно не пахне хлібом
Стіл в зажурі, всюди пил…
Непорушна людським слідом,
Смутку тінь лежить без сил.
Як пече і давить груди
З болем плетиво думок!…
Лине спогад звідусюди,
Сльози тиснуться в клубок....
Звий, лелеченько, гніздечко
Посели свою сім’ю…
Може, хтось, десь недалечко,
Втішить старість ще свою.
Заклекочеш двору, саду
Із росою на зорі…
І розвієш всю досаду,
Й сум ранкової пори.
Мов господар, по обійстю,
Поцибай в зелен-траві…
Позбирай зі світу вісті
Розкажи тим, хто живий.
Хоч німі вуста хатини,
І незрячий погляд в ній,
Дух родини там й понині,
І належить їй одній.
Може хтось, колись згадає
Край, де вишню посадив.
Хай той час не відкладає,
Поки ще не заблудив.
Якщо знайдете стежину,
Де дитинством пахне світ,
То вклоніться… прогніть спину,
Складіть серцю заповіт:
«Звідки родом, пам’ятаю,
Мову мами, спів птахів…»
Бо всі ми із того краю,
Де ждуть латані дахи.
23.03.2023
Л. Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977934
дата надходження 23.03.2023
дата закладки 25.03.2023
Як цілує дощ траву, по якій ступають кроки,
Ніжні краплі на листку відобразять світ широкий,
Гомонить розкішний гай, що ховається в долині,
А навколо, ніби рай, де волошки сині-сині
Неймовірно дивний світ захопив мене красою,
Неповторний колорит умивається росою,
Мила казка, мов у сні, ніжність грається серпанком,
Ось, у милій новизні посміхаюся я ранком
Йду, любуюсь навкруги та невже таке буває,
Що волошкова краса ще зі мною й розмовляє?
Гомонить розкішний гай, що ховається в долині,
А навколо, дійсно рай, де волошки сині-сині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978109
дата надходження 25.03.2023
дата закладки 25.03.2023
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише́ свавілля - пекла дно.
Орди нена́висть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божевільні цілі.
Втрачаєм рівновагу від тяжких вістей.
Побої полонених, катування...
Не підкорити ворогу простий народ,
Хоч стільки переніс в цім існуванні,
І ріки материнських сліз течуть, скорбот.
Безстрашні наші хлопці в обороні,
В гарячих епіцентрах йдуть бої щодня
За рідних, матерів, синів і доньок,
І за людей, що знищила лиха війна.
Одне лиш радує, що кара бу́де.
На путіна арешт вже ордер видав суд.
Геть із землі вкраїнської, приблуди.
Ніколи не пробачить злочини вам люд.
(Людськість - в значенні -людяність)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977503
дата надходження 19.03.2023
дата закладки 23.03.2023
Співи весняні від тихої річки,
Слухали милі, чарівні смерічки,
Звабливе шоу, як дивний серпанок
Ніжно співав неповторністю ранок
Хвилями ноток порушував тишу,
Мов легіток дивовижну афішу,
Сміло гортав, ніби фото з журналу
В милім творінні всього карнавалу
Небо схилялося, наче в поклоні,
Зорі ясні цілували долоні,
Місяць маніживсь тихенько з зорею,
Мило ділився своєю душею
Віти тягнулись у вись до стожарів,
Ніби як хвилі торкались коралів,
Дивна створилась феєрія ночі,
Що так чарувала очі дівочі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977458
дата надходження 19.03.2023
дата закладки 19.03.2023
Розлило сонце сяйво в небесах,
Яка ж була небачена краса,
То ніби колорит усіх світів
Вмить запалив яскравість кольорів
Заграли барви дивно мов руно,
Відчуло серце ранішнє тепло
І доли шепотіли в почуттях,
В обіймах світу дихала земля
У тихих травах ніжно, як дитя,
Зароджувалось з силою життя,
Мов дивний сон зманіжений, земний -
Дарунок справжній милої весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977345
дата надходження 18.03.2023
дата закладки 18.03.2023
В схлипі хмільної наївності,
наче тендітний листок,
вчуся у проліска ніжності
і просвітління думок.
Дихаю свіжою хвоєю,
пнуся проз віти у світ
і проживаю історію
ту, що живе первоцвіт.
І зариваюсь у промені,
що розсипає весна.
Думи, зневірою стомлені,
згойдує хвиля ясна.
Згойдуть леготу доторки,
серце під небо несуть.
І розплітаються тороки
істин, що вгледіли суть
В цій неприборканій ніжності,
в цій невимовній красі...
Вчуся у проліска вільності -
першої тої, над всі!
16.03.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977305
дата надходження 17.03.2023
дата закладки 18.03.2023
Виросли вишні стрункі та високі,
мабуть, дістать хочуть сонця.
Як ми садили з матусею й татом,
лиш діставали віконця.
Та з року в рік набиралися сили,
з ними і ми підростали.
Всі задивлялись на мамині вишні,
так ми їх з братом назвали.
Радують нас щовесни білим цвітом,
влітку – рясними плодами.
В цвіті рясному в дні сонячні, ясні
бачим ми посмішку мами.
В вишеньках стиглих її поцілунки,
ой солоденькі ж та ніжні.
Тягнуть до нас, коли ми приїжджаєм,
гілочки-руки всі вишні.
Вмієм радіти тим вишенькам взимку,
душу вони зігрівають.
Квітнуть у них дні ясного дитинства,
як віхоли сніжні співають.
Радують нас щовесни білим цвітом,
влітку – рясними плодами.
В цвіті рясному в дні сонячні, ясні
бачим ми посмішку мами.
Виросли вишні стрункі та високі,
мабуть, дістать хочуть сонця.
Як ми садили з матусею й братом,
лиш діставали віконця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976678
дата надходження 11.03.2023
дата закладки 12.03.2023
Вересневий вечір. ….
Легка прохолода злегка сповивала тіла. Вони невпоспіх йшли стежкою, що проходила вздовж посадки, перед ними інколи здіймалися сполохані птахи. Гілки дерев злегка гойдалися, жовте й ледь багряне листя повільно крутилося й припадало до землі.
Два дні поспіль, Віктор з Галиною добре потрудилися на дачі. Хоч обоє вже десять років на пенсії, але спромоглися поперечною дворучною пилкою спиляли три старі вишні. Цього ж дня й розпиляли на колоди. Переночувавши ніч, увесь день він рубав дрова. А дружина носила й складала їх під піднавіс біля дачного будинку. Наостанок дуже поспішали, адже вдома в квартирі залишився кіт.
Клопоталася Галина,
–Ой, мабуть своїм криком увесь під’їзд на ноги підійме. Їсти йому вистачить, але ж важко переносить самотність.
-А я ж тобі казав, давай візьмемо з собою. Так ти ж , їдемо ненадовго, туди й назад, а воно бачиш, як вийшло.
-Та нічого… я думаю витримає, нині не весна.
-Ага, як колись, поки приїхали, усі твої клубки з нитками порозмотував. Жінка посміхнулася
-То він так свою любов до мене проявляє .
Ось уже й залізничне полотно. Взявшись за руки, на високу платформу підіймалися по насипу щебня.
-Ой, Галю, я бачу ти вже притомилася, почервоніла, як троянда влітку. Як почуваєся?
-Та нічого, як не виберемось на верх, то видеремось, хіба це нам вперше.
Віктор дивився вдалину, звідти мала появитися електричка.А думки за дружину – Ой, здає моя половинка, здає. І дачу жалко покинути, але й здоров’я не позичиш,
-Галю…. здається їде, зараз може вдасться присісти, відпочинемо. Я зізнаюся, теж притомився.
У тамбурі електрички людно… спостерігали, як старі допомагали один одному підійнятися по сходах.
Віктор, трохи знервовано дивися в салон вагона,
-Ух ти! А чи й знайдемо де присісти, це ж сьогодні п’ятниця. Пішли…
Він здаля шукав місця, майже посеред вагона побачив не повністю заповнене купе,
-Проходь вперед, здається нам повезло, є місця.
В цьому купе з однієї сторони, два чоловіки поважного віку, одягнені у форму охоронців, міцно спали. На сидіннях навпроти, біля вікна сидів чорнявий чоловік середньої статури, біля нього, пишна панянка, на вид в зо два рази ширша за нього. Звичайно, де ж тут вміститися на двох місцях, біля них, хіба що долоню можна було прикласти. Вони приблизно одного віку, в межах сорока - сорока п’яти років. По розрізу очей можна зробити висновки, що люди не місцеві, скоріше за все приїжджі з ДалекогоСибіру. Ця пара задоволено облизувала шоколадне морозиво, вдаючи, що більше нікого не бачить. Панянка всміхалася, тулилася до нього, він задоволено примружував очі.
Аж у грудях стиснуло в Галини - Оце так поведінка! Іще й розклалася, чи й не сором? Та де ж ті жирні коліна можна здвинути докупи, на них сала, як на добре вигодованій свині. Якби ж спідниця хоч трішки довша, напевно так би не кидалося в очі.
Злегка торкнувши плече дружини, Віктор тихо запропонував,
-Присідай біля хлопців, дивись не розбуди, мабуть з чергування їдуть.
Вона очима пробігла по салону вагона, на жаль більше вільних місць не побачила. Віктор поглядав на веселу пару та попросити щоб потіснилися не наважився. Важко перевів подих, обіперся на верхню частину сидіння. Дружина з жалем подивилася на нього, він помітив, кліпнув очима,
-Може скоро якесь місце звільниться, трохи постою.
Але ж їхати майже годину - журилася дружина, останній робочий день, мабуть всі їдуть до кінцевої зупинки. В душі розчарування, хіба ж не бачать, що старий стоїть. Ой, Боже до чого рухається наш світ?
А пара ніби навмисно поводилася зухвало. Жінка з себе зняла вітровку, трохи віддвинулася, заговорила ламаною, але цілком для них зрозумілою мовою.
-Ти бачу трохи зблід, бідненький, напевно від поїздки виснадився. До стінки не зручно притулятися, краще поклади голову на мої груди. Іще хвилин двадцять можеш подрімати, я початую.
Після почутого, Віктора, аж струснуло -Ба яка уважність до чоловіка, а я стою, ноги німіють. В цей час.Галина вирішила запропонувати чоловікові присісти на своє місце,
-Вікторе, я вже трохи відпочила, тепер ти присядь, нам ще довгенько їхати.
Він відразу махнув рукою, заперечив,
-Ні- ні, де ти бачила, сиди, так наробилася за два дні.
За мить, неочікувано для дружини, звернувся до пари,
-Молоді люди, я би вас попросив трохи потіснитися, нехай я хоч скраєчку присяду..
Враз обличчя панянки посуровіло, в очах мигнула іскра. З презирством голосно сказала,
-Та ти ж мужик, це якби жінка попросила, може тоді і потіснилися. Чи більше місць немає, що тут прилип, як банний лист.
Про те що було голосно сказано, ніхто й не помітив. Хтось дрімав, хтось вів розмову із сусідом, дехто в навушниках,слухав щось з телефона, а дехто просто уважно придивлявся до телефона.
Галина жахнулася, ледь не привстала. Її злякало перекошене люттю обличчя тієї жінки й до посиніння стиснуті губи. Маючи доволі вузьку форму очей, блиск у очах, подібний блиску пантери, ніби намагалася швидким рухом напасти на доступну жертву.
У розпачі, як втримати свої емоції, щоб не зірватися на захист чоловіка. Думки мов заснувались у павутинні… яка наглість так поводитися! О, такої поїздки ми іще ніколи в житті не мали.
Воно якби більше нічого не сказала,то може б на цьому розмова й завершилася. Але панянка, незграбно скинула з ноги капець і подвинула ногу на сидіння. Рукою гладила голову чоловіка,
-Ось так зручніше і тобі й мені. Чи ми не маємо права сидіти так, як нам комфортніше, а то ти ба, потісніться….
Напевно є межа всьому! Так, електрички не на стільки комфортні, але ж якщо іншого вибору немає, то мусиш їхати тільки цим транспортом. Здавна є приказка «В тісноті та не в образі» , чому нині люди гублять людяність?
Галина відчула прилив крові до обличчя, різко встала.Чоловіки що дрімали поруч, проснулися. В недоумінні позирнули до вікна, звернули увагу на розчепірені ноги панянки, переглянулися.
Віктор зрозумів, що дружина наважилася щось сказати. Щоби втихомирити її запал, перед нею наставив зап’ястя рук, але нічого не встиг сказати. Галина різко махнула рукою,
-Яке нахабство, ти ж йому в діти годишся! Він два дні трудився на дачі, дрова рубав, а ти розсілася, як дійна корова. Зовсім сором втратила, ганьба!
Враз, рукою кивнула до її супутника,
-А ти її чоловік, чи може бойфренд?! Не гидко спостерігати, як твоя дама сидить перед людьми, навіть перед цими чоловіка.Чи в неї є поняття, як поводитися в громадському місці?
Чоловіки почервоніли, переглянулися .А її бойфренд, чи чоловік після цих слів почервонів, різко піднявся,з під сидіння забрав сумку й швидкою ходою пішов до виходу.
Вона ж підвелася, не звертаючи на свою коротку спідницю, низько нахилилася, навмання відшукала свій капець, взулася. Злобно позирнувши на всіх, не зрозуміло на якій мові, пролунали гучні слова. Широко розмахуючи руками, перекачуючись пішла до виходу.
Віктор взяв дружину за руку,
-Ти так розхвилювалася, може пігулку дати
. У відповідь заперечила головою, звернулася до чоловіків,
- Шкода, що цей прикрий випадок стався біля вас. Ви мене пробачте, не змогла справитися з емоціями.
Один із них підтримав її,
-Та все ви правильно зробили. Ми цілу годину спостерігали на їх поведінку. Яку на жаль по іншому і не назвеш, як свинство.
Як добре, коли тебе хтось підтримує, - подумала Галина.
Гудіння електрички відволікало від нав’язливих думок. Ніжні погляди поступово знімали напругу. Подібні голубам, схилившись один до одного, мріяли якнайшвидше добратися додому.
2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976632
дата надходження 11.03.2023
дата закладки 12.03.2023
А як же я чекаю ту весну,
Коли всміхнеться листя мені з гілки,
Під милу мить зворушну та просту
І серця стук і мерехтіння стрілки
Таке звучання дихає в мені,
Хотілось тихо миті зупинити,
Щоби в сумній і змученій душі
Відчути справжність - що таке любити?
І запах миру, пахощі земні
Вдихнути аромат на повні груди
І так щасливо стане на душі,
Тепло й любов бринітимуть повсюди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976605
дата надходження 11.03.2023
дата закладки 12.03.2023
Мій погляд пам'ятаєш ти завжди,
Красивий і приємний, як ні в кого,
Мов осені привабливі листки,
Що зачаровують красою знову
У нім багато щирості й добра,
Збагаченого символом надії,
А в глибині і осінь, і весна,
І перші найдорожчі в світі мрії
Загадка там чарівна, як завжди,
І дивовижно неповторні звуки,
Я знову бачу падають листки
На ніжні та тендітні мої руки
Так неймовірно змінюється світ,
І в листі вже виблискують мінори,
Це крапельки дощу, неначе квіт,
І знову переходять у мажори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976394
дата надходження 09.03.2023
дата закладки 12.03.2023
Когда бы ангел, тих и удивлен,
встал с нами вот сюда, под хлопья снега,
он, верно, уловил бы тонкий звон
кристаллов, мерно падающих с неба, –
осколками ложатся, дребезжа,
на хрусткий осыпающийся ворох…
А человек, дыханье задержав,
расслышит только слабый мокрый шорох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967046
дата надходження 30.11.2022
дата закладки 06.03.2023
В душі - немов на Стрітення погода:
Зима з Весною в вічній боротьбі...
То серед муз народжується ода,
А то лиш сум і плач несе в собі...
Бува потішить серденько дрібниця
Немов і Всесвіт падає до ніг…
То в неї вікна темної в’язниці,
Періщить по думках тугий батіг.
Знов квітнуть мрії, хочеться летіти
Душа сама здіймається в політ...
То раптом меркне сонце у зеніті,
На погляд тягарем лягає гніт.
Бринить на вітрі кинута надія:
Знайти межу гармонії й ладу…
Прийшла Весна і знову я радію,
Що скоро вишні зацвітуть в саду.
Все крутять будні і рутинні справи,
Війна печаль ще сіє по душі….
Та в унісоні всі Весни октави
Вже будять стоголоссям спориші.
Віками, мов на Стрітення погода:
Душа й природа в вічній боротьбі...
Обидві прагнуть злагоди й свободи,
Щоби співцем буть радісній добі.
05.03.2023
Л. Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975978
дата надходження 05.03.2023
дата закладки 05.03.2023
Ти постукаєш в ніч у вікно,
Де весняна вже гілка тріпоче,
Я відчую душевне тепло,
Дотягнуся всім серцем охоче
Нагадаєш мені милий сон,
Який так чарував небесами,
Я відчую твій дотик долонь,
Перевивши його із думками
Той найкращий, що грів у житті,
Я його не забуду ніколи,
Справжній поклик святої душі,
Що у нас зародився з любові
Ти постукаєш в ніч у вікно,
Де весняна ще гілка тріпоче,
Я відчую душевне тепло,
Дотягнуся всім серцем охоче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975772
дата надходження 04.03.2023
дата закладки 05.03.2023
Підсніжник
П-ідсніжник ніжністю сповитий
І в сонячних обіймах квітне.
Д-оклав усіх зусиль з-під снігу.
С-вітало - і пробивсь крізь кригу.
Н-аспівує весняний вітер,
І легко, ледь торкає квітку
Ж-иття тендітне, світлу радість
Н-а диво, це прикраса саду.
И(Й) росинка уляглась прозора,
К-расу ми споглядали вчора.
Первоцвіти
П-ервоцвіти, первоцвіти.
Е(Є)- секрети в ранніх квітах.
Р-іки сині проліско́ві,
В-олохатий сон казковий.
О-свіжає все навколо
Ц-віт підсніжника на волі.
В-абить ніжною красою,
І всміхається весною.
Т-и не рви красу чудну́
И( Й) збережи, немов весну.
Крокус
К-рокуси жовті і сині
Р-анні весня́ні квіти.
О-чі милуються ними
К-віти гойдає вітер.
У-смішка цвіту казкова,
С-онце з ними у змові.
Сон-трава
С-имвол спокою, кохання
О-біймає дні весни.
Н-ам дарунок і послання
Т-ихо шепче уві сні.
Р-анком вмиється весною,
А-ромат свій рознесе.
В-сі милуються красою,
А-втор створює есе.
Пролісок
П-ролісок із синіми очима
Р-адує галявину весною.
О-глянувся промінь, сяйвом блимнув.
Л-егкість цвіту, звабливість красою.
І стебло чомусь схилилось...хмара.
С- віт притих. І дощ пішов...примара
О-свіжив синяві очі цвіту.
К-раплі-діаманти - бризки квіту.
( Весна, 2021р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975970
дата надходження 05.03.2023
дата закладки 05.03.2023
Тюльпанний аромат пронизує наскрізь:
Весна уже між нас – у промені та слові,
У поклику вітрів, брунявості беріз, –
Розбуркує зі сну зсередини та ззовні.
У вервечці подій, де спокою нема,
Кружляє аромат, немов життя неспинний.
Ще си́литься тримать обіймами зима,
Та навіть календар виве́снюється нині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975466
дата надходження 01.03.2023
дата закладки 04.03.2023
Квітне мальвами слово моє
й чорнобривцями, що біля хати.
Матіоли духмяний цвіт є
й аромат неповторний в нім м’яти.
Вабить цвітом веселий бузок
і покірністю ґроно калини.
Кожне слово – то долі є крок,
у нім подих ясної години.
Слово рідне дзвінке, мов потік,
і мов сонця грайливе проміння.
Кинеш в душу – й воно проросте,
як в полях золотаве насіння.
У негоду всіх нас захистить,
і в погожий день сили додасться.
Слово рідне - це радості мить,
в нім краплини любові і щастя.
І нема, знай, у світі ясніш
і тепліше від рідного слова.
Мов у спрагу краплини дощу,
життєдайно звучить наша мова.
То ж лунай, наша рідна. Дзвени!
Сніговіям стежин не замести.
України є мова свята,
цвіт весни їй дано у світ нести.
Квітне мальвами слово моє
й чорнобривцями, що біля хати.
Матіоли духмяний цвіт є
й аромат неповторний в нім м’яти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975740
дата надходження 03.03.2023
дата закладки 04.03.2023
Намалюю сонечко в синім небі,
Хмарку, цятки* дощику - він в потребі.
На землі - травичку шовковисту,
А на ній росичку, як намисто.
Намалюю квітоньки в зелен лузі.
Хай не плачуть дітоньки в цій окрузі,
А літають бджілки, мед збирають,
Їх ворожі танки не лякають.
Намалюю річечку і джерельце,
Де водичка чистая, наче скельце.
Жайвори' співають - не сирени
Завивають лячно, як гієни.
Намалюю веселочку* біля річки
Сині й жовті будуть в неї стрічки.
Миру голуби нехай кружляють,
Україну-неньку прославляють.
Намалюю матінку й мого тата,
Братика, сестричку, нашу хату.
Так барвисто розфарбую радість !
Зло зітру... жорстокість і ненависть.
* * *
Цю картину хай побачать в світі,
Що малюють українські діти !
* Цятки - тут краплини.
* Веселочка - "Як у Дніпра веселочка воду позичає" Т. Шевченко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975239
дата надходження 27.02.2023
дата закладки 02.03.2023
Розгублені слова в торішніх травах.
Докупи не збереш, бо задубіли.
Насипаний давно в місцях тих гравій,
Схололий від густої заметілі.
Стирає згодом час сніги проворно,
Весна ж навшпиньках тихо вже крадеться.
Зникають і видіння ілюзорні,
І щось нове віщує ніжне серце.
Без холоду, без гравію, без пилу,
Бо кожне слово, мов ковток цілющий.
До того ж у заграві небосхилу
Так пестить лагідно жіночі вушка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975086
дата надходження 26.02.2023
дата закладки 02.03.2023
Прощаємося, лютий, із тобою,
До мене завтра йде світла весна...
Вона сховає твою люту зброю,
Яку розкидала страшна війна...
Весна несе надію перемоги,
І пролісками тішить нам серця...
Сховай же , лютий, наші всі тривоги,
Війні немає краю, ні кінця...
Іде весна... Я рік її чекала...
Ба, навіть, більше...як прийшла війна...
Весна іде струмками, як дзеркала.
Зустрінемося завтра край вікна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975368
дата надходження 28.02.2023
дата закладки 01.03.2023
Зимовий сад на казку схожий
Гуляла віхола, цілу ніч
А ранок видався погожий
І я іду, йому назустріч
Земля в алмазах, засіяє
Кущі понурилися в шапки
В снігу проміння знов заграє
Летять донизу малі купки
Дерева в снігових заметах
Вздовж стежки ніби загорожа
Штахети в білих діамантах
Під ними, шовкова одежа
Куди не гляну, скрізь іскриться
Оце так ранок, тут справжній рай
Краса вражає. Веселиться
Зима гуляє, прикраша край!
А моє серце так тріпоче
О Боже, збережи цю красу
Війну спини! Душа хоче
Нехай, під снігом тривога й сум
Стече ! Радо зустрінем весну!
27. 02. 2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975194
дата надходження 27.02.2023
дата закладки 01.03.2023
Зоряна нічка на землю спустилась,
Ніжна чарівність красою розкрилась
І неповторно так на кларнеті
З місяцем сміло заграла в дуеті
Милу картину ми всі уявили,
Нічка зі співом серця покорили,
Вміє красуня весь світ спокушати,
Трепетні чари, мов сон дарувати
Дивно заграла, мов казка в природі,
Все поєдналось в привабливій вроді,
Зоряна пані, як ніби царівна,
В сяйві та співі - краса неймовірна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975190
дата надходження 27.02.2023
дата закладки 01.03.2023
Плаче верба у зеленому лузі,
Грізний, жахливий початок весни,
Сльози збігають на віти подрузі,
Дивлячись в очі жорсткої війни
Весно, веснянко, утіш мене, люба,
Мила голубко рідненька, пробач,
Серцю розлука - невимовна згуба
Там де панує невпинний палач
Сильна і мудра, водночас і ніжна
Ти дорога, обійми, захисти,
Велич твоя неповторна і вічна -
Разом з тобою все зможем пройти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974927
дата надходження 25.02.2023
дата закладки 26.02.2023
1
Серпневий вечір… у горах поступово темніє.
Небесним простором заволоділи сірі й чорні хмари. Гори здаля ніби одягнуті в капелюхи. Сірі хмари, як великі, пухкі подушки.Та від подиху вітру здригаються, за мить розтягнуті, гублять краплини дощу.
Микола присів під крислатою, густою сосною - Здається тут зможу пересидіти. Озирався, роїлися думки - Як бути далі, куди йти?
Ні, такого з ним іще ніколи не було. Він майже щороку відправлявся у мандри. Раніше поїздки до моря, а згодом по історичних містах України. Цьогоріч вирішив помандрувати в Карпатському краї.
А що йому,один у матері і в батька, живе окремо, має свою двокімнатну квартиру. Працює в школі, викладає фізкультуру. Хоч і в районному містечку, але його це влаштовує. У міському басейні зібрав волейбольну команду, навчає молодь, з ними їздить на змагання. Завжди радів відпустці, кожен день можеш присвятити собі, відволіктися від щоденних клопотів. Хоча й роки, уже розміняв свої тридцять п’ять, але іще не насолодився життям. Мріяв … літав - весь час кудись манило побачити іще щось нове. Сприймати красу землі, відчувати окриленість, радіти життю. Сімейне життя не приваблювало…хоч інколи і зваблювали дівчата, згодом жінки. Але ті миті залицяння і інтиму, не несли за собою відповідальності, не замислювався, щоби змінити своє життя. Взаємне фліртування просто на якийсь час, визивало задоволення душі і тіла.
За плечима рюкзак з палаткою, дещо з одягу та невеличкий термос з міцним чаєм. Документи й банківська картка в надгрудній кишені курточки. Телефоном користувався часто, тому тримав, як не в кишені джинсів,то в руці.
Третій день блукає по лісу, бачив гірські невеличкі ріки, хащі і галявини. Після відвідування водопаду його підстерігла невдача. Непомітно для себе, чи задумався, чи щось інше відволікло, ледь не впав у прірву. Саме в цей час у руці тримав телефон, різкий рух назад, телефон вислизнув. Тихий брязкіт луною відбився в прірві…. підкралося розчарування.
Микола іще раз подивився під ноги й на небо. З півночі сунула чорна хмара. - Чи тут поставити палатку? Ні, гаяти часу не можна, уже й так краплі пролітають.
Стук молотка губився по окрузі… забивши кілки в землю, підтягував, вирівнював палатку. Краплі густішого дощу підганяли його, за мить дощ, як з бочки. Не втримався на ногах, підслизнувся, упав ниць.
- Та що це?! Ніби вся вода зібралася,щоби мене прогнати з цього місця.
Холодна вода з піском й землею потрапила під комір курточки, по спині ніби хтось лід приклав.
-Ні – ні, тут не можна залишатися,треба спускатися нижче.
Похапцем зняв палатку, на ходу впхав у рюкзак. Раз – по - раз мацав кишеню з документами – Може не змокнуть, добре що в салафані.
Гірській стрімкій воді важко протистояти. Обережно зробив лише два кроки, здригнувся від ударів граду.Озирався, довкола барабанив град.Мусив над головою тримати рюкзак - Оце так- так, ще й такий, як куряче яйце! Ой, що ж це коїться - охопила безпорадність.
Не в змозі втриматися, впав на коліна, його крутнуло разом з багнюкою й понесло вниз.
2
Промоклий до нитки, в забрьоханому одязі й кросівках, втомлений і змарнілий зупинився під трьома густими смереками. Вони росли близько одна до одної, ніби обіймалися, гілки раз – у – раз здригалися від граду.
Думки на злеті -Ні, далі не піду, тут почекаю. В душі запала смута за телефон. На ньому ж був маршрут, де він тепер, цього не знав.
За кілька метрів, за високою пишною сосною, побачив дах будинку,
- Ого, це іще нижче, мені ж здавалося я уже внизу.
В цьому будинку мешкала Віра, їй недавно виповнилось тридцять вісім років. Бідкала на долю, що занесла її в цей край , але згодом звикла.
Після початку війни на Донбасі, в дві тисячі чотирнадцятому році, вони з чоловіком переїхали до старенької бабці Ольги, яка чоловікові доводилася далекою родичкою. До війни Віктор працював на шахті, змиритися з загарбниками не захотів. За день - два, зібравши валізи, якнайдалі втекли від війни.
Через два роки стареньку поховали. Чоловік мав водійські права , тому влаштувався на роботу далекобійником. Воно би усе й нічого, навчилася збирати лікарські трави, гриби, ягоди, горіхи, здавала посередникам, на прожиття мала якісь грошенята. Віктору часто затримували зарплатню, тож приходилося викручуватись. Не пройшло й два роки після смерті бабці, як він зник. Куди тільки й не писала листи, шукала, але він ніби крізь землю провалився. Здивувалася, коли їй повідомили, що такої фірми не існує. Тож отримати, розраховувати на гроші, про які він не раз говорив, не було сенсу. Ще й з Прикордонної служби прийшов лист, що даний громадянин кордону не перетинав. Зразу плакала, але сльозами горю не допоможеш. Одне втішало - Хоч старий, але добротний будинок маю, з чоловіком встигли перекрити дах, тож не пропаду. Іще їй дуже подобалася низька, але велика за розмірами будівля з каменю, в ній сарай і баня. В сараї відділення для курей, при вході здорова пічка, на якій завжди підігрівали воду для купання. Поруч з нею вхід у баню, дві дерев’яні полиці, де можна полежати. А саме більше їй подобалася стара широка дубова бочка.У ній усі купалися, покійна бабця заварювала трави для купеля.Уміла старенька готувати і трав’яні пахучі напої. Смакуючи їх, забувалися усі негаразди, душа і тіло відпочивали. Потреби воду носити не було, адже замість даху, над банею стояв здоровий алюмінієвий чан, який завжди наповнювався дощовою водою. Влітку вода майже завжди тепла, а в прохолодну,чи холодну пору, воду гріли на пічці. Біля бочки камін, при купелі в ньому завжди жевріли дрова.
Сьогодні субота… день купання. У каміні уже потріскували дрова. Хоч і літня пора та ночі уже прохолодні, тому воду довелося нагріти. В такі дні Віра дуже відчувала одинокість, розчісуючи волосся, яке інколи падало у воду, з ним і падали сльози. Сльози нудьги і самоти. Не покидало бажання відчути себе жінкою, мати ласку, дотики, поцілунки, це робило її немічною, ніби підбитою пташкою. При повному місяці все навкруги збуджувало, дратувало. Інколи, себе порівнювала з голодною вовчицею, що в одинокості виє на місяць.
-Я ж іще жива!
Згадувала слова матері, що вона дуже схожа на батькову родину. Дід був українцем, а бабця циганка. Хоч про це мовчали та будучи присмерті, стара на прощання сказала,
-Онученько, люба моя, в тебе тече циганська кров, вона завжди гаряче протікає по судинах. А особливо, коли до твого серця підкрадеться любов, себе не стримуй. Знаю, на тебе чекає важка доля та ти прислухайся до свого серця, інколи може й треба, заради щастя кинутися у вир з головою.
Через рік після зникнення чоловіка, Віра мала інтимні стосунки з Вадимом, він був посередником, забирав у неї товар, комусь здавав на продаж. Але він був одружений, розраховувати на сім’ю не доводилося. Наполягав на обережності, щоб не завагітніла. А вона ж тільки про це і мріяла. Вкотре повторювала, - Мої роки… це ж уже останній шанс.Чи я у Бога не заробила на дитя? Мені й чоловіка не треба, хай би маленьке янгелятко потішило своїми ніжними дотиками, дзвінким голосочком, усмішкою, любов’ю.
3
Мокрими, ледь окровавленими руками, Микола, міцно тримався за стовбур смереки. За кілька хвилин здригалося тіло – Ой, за що ж це мені Божа кара! Чого жду? Мабуть треба туди, до будинку.
Знервовано відпустив одну руку, хотів хапнути рюкзак, але той піддався силі води, перевертаючись поплив з течією.Однією рукою не втримався й опинився у вирії води, ніби летів за рюкзаком.
Від сильного удару, на мить потемніло в очах. Різкий біль пронизав спину. Мілкий дощ періщив у обличчя, змиваючи бруд, вода потрапляла на груди, за комір курточки, джинси уже були зовсім мокрі. Він зрозумів, його принесло під кам’яниий паркан. У голові гуділо, намагався стати на ноги, але ковзав по бруду змішаному разом з градом, мусив передвигатися на колінах. Нарешті, за кутом паркану вдалося побачити залізну браму. Зібравшись з силами, перевів подих – Думаю тут мені допоможуть. У руці тримав перший попавший камінець, зі всієї сили гатив по брамі.
Саме в цей час… Віра поглянула у вікно.Усе подвір’я встелене градом, зверху сіяв густий мілкий дощ. Швидко замотала голову у великий вишитий рушник, виконаний у гуцульському стилі ручної роботи, вийшла з будинку.
- Ой, хто ж це так стукає? В душі похололо - Де ж мій пес?
-Сірко! Чого ж ти не гавкаєш? Ото хал*ра би тебе забрала, знову заліз під паркан. Що безпечніше у виритому лігві? Ехе -хе, а іще пес, чого забоявся, це ж не гроза. Але тобі мабуть все одно, чи град, чи гроза, ти вже старий, глухий й майже сліпий!
Махнувши рукою, поспішила до брами.
Помітивши доволі молодого чоловіка, добре натягнула рушник на лоб.
-Нехай думає, що я старша за віком.
Допомогла піднятися на ноги, а він мов п’яний, кліпав очима, придивлявся до неї - На вид ніби не молода, а в руках цупка, пробурмотів,
-Ви мені допоможете? Там за кутом паркану мій рюкзак.
-О! Напевно в горах відпочивав,чи мандрував. А тут бачиш яка негода. До хати такого замурзаного не візьму, йдемо до бані.
За декілька хвилин уміло знімала липке, мокре з багнюкою вбрання. Сорочку й майку він знімав сам. Тим часом вона потай мазнула своє обличчя брудною дровиною.- Може так менше на мене буде зирити. Хто знає, що він за один?А не дай Бог якась приблуда!
-Там.. у курточці мої документи, вони в пакеті, думаю не намочилися.
Пристально дивився на неї - Які карі очі! То у них блиск, то за мить смуток. Скільки ж їй років?
Вона ж від погляду зніяковіла, все ж усміхнулася й тихо запропонувала махровий рушник,
- На, приховай свою гордість, а то чого доброго, іще до гріха доведеш. Вода в бочці є, зараз добавлю кіп’ятку з лікувальною травою! Ти залазь, відпарюйся, приходь до тями. А я тим часом від багнюки прополощу одяг та замочу з порошком, пратиму трохи пізніше.
Він спостерігав за кожним її рухом,
-До речі мене звати Микола, я можу й сам попрати.
Помітно звела брови, весело сказала,
-Ну мене всі називають Вірою. А ти що уже зігрівся? Ба, такий гарячкуватий, а он по шкірі й досі є сироти.
Лежачи з закритими очима, він рукою притримував рушник, щоби часом не видати себе. Її чарівні карі очі збуджували, манили до себе.
Його особисті речі уже замочені в тазику. Як тут не подивися на документи? Не змогла стримати жагучу жіночу цікавість.
Від задоволення, напруга й легке хвилювання зникло, адже штампа в паспорті про одруження не було. –То добре… з документами все впорядку, значить сьогодні в мене є останній шанс. Чого соромитися і боятися, тим паче я за нього старша всього на три роки. Ой, грішниця я, боюся не зможу подолати бажання спокуси.
Їй потрібна ця ніч, завтра мали прийти забрати консервовані гриби, які уже лежали в кошику. Хто з посередників прийде вона не знала та це в даний момент, не було важливо.
З глиняним глечиком підійшла до нього,
-Ти спиш?
Відповів не зразу,
-Вибачте, задрімав. Щось і справді на сон хилить.А, що це так приємно пахне?
- Слухай, думаю недоречно до мене звертатися на ВИ, не така я вже й стара! Ось візьми, це пахне мій напій, випий! Досить духмяний іще й солодкий. Я в дитинстві часто такий пила, згодом мене бабуся навчила. Він придає сили, освіжає пам’ять, добре зігріває.
Подякувавши, він з задоволенням випив напій.Вона відразу запропонувала,
-А давай я тебе трішки березовим віником полупцюю. Я зараз відвернуся, а ти залазь на полицю, побачу який терплячий!
4
Він лежав ниць, поклавши голову на зігнуті руки, запитав,
-У вас є чоловік?
З під лоба здивований погляд, її голос долинув ніби здалеку,
-Отакої! ! Знову на ВИ?! Якби був, чи я би тебе так купала, як перед шлюбною ніччю. Ти краще руки вздовж тіла поклади.
Знову у голові дурман, перед очима туман. Вона березовий віником водила по спині, рукам, ногам, лише злегка торкаючись поверхні тіла. Ще якийсь час він відчував легкість, розслабленість, поступово розчинився у міцному приємному сні.
Їй не вдавалося бути байдужою, любувалася його тілом, долонями ніжно проводила по стегнах, збуджувала себе, відчувала велике задоволення.
- Яке пружне тіло, що то молодість, від такого й завагітніти не гріх. О, як важко вгамумавти свої бажання?!Та чи він це розуміє?
Згодом, на його тіло легенько наносила пахучу мазь , зроблену за бабусиним рецептом. Запах лаванди, як гормон щастя, заспокоював її.
Під навісом уже висіли випрані речі. Поки Микола спав, впоралася на кухні, в кімнаті на столі стояла вечеря.
В бані, не порушуючи його сну, в бочку налила чистої води. Вирішила й собі хоч трохи обмитися, придати тілу свіжості й запаху.
-Чи знову дощ?- плескіт води пробудив Миколу.
Присівши навпочіпки, Віра милася в бочці. Такий купіль в самотності, частинка насолоди, особливо коли запах лаванди п’янив, знімав напругу.
Очам не вірив - Таке моложаве тіло.На спині невеличке пасмо довгого волосся прикривало хребет. Вона паралоновою мочалкою намагалася дістатися плеча й різко зупинилися. Передчутття… напевно уже не спить. Лиш на мить озирнулася… він лежав на боку, рушником прикривав чоловічу гордість.
Ова!- Ледь не вирвалося з його уст! Чи я сплю,чи й справді це вона. Скільки ж їй років? Чи ввижається такою молодою?
Її голос перебив думки,
-Ти помиєш мені спину? Тебе тягнула, спітніла, такій лягати спати не годиться. Треба освіжитися, потім підемо до хати, повечеряємо.
Навіщо тут якісь слова, він зрозумів її бажання .Не приховуючи своєї наготи,за мить стояв позаду неї.Мовчки, не озираючись, подала мочалку.
Ніжний дотик до шиї, прибрав волосся. Вона ж здригнулася, відчувала прилив жару до обличчя. По тілу струм, від збудження, ледве переводила подих.
Він бачив, як повільно підіймалися і опускалися її пишні груди. Посміхнувся, думка - хвиля - Ану хто з нас терплячіший до спокуси? Я бачу, ти хочеш ніжності, ласки.
Пару раз мочалкою провів по спині. За мить вона здійнялася на ноги, повернулася. Довге волосся ледь прикривало груди. В голові роєм завихрилися думки -Але ж красива! Молода! А очі! Відчував, як тривожно закалатало серце- Може я під гіпнозом? Його ніби магнітом тягнуло до неї. Не контрольовані рухи… вмить опинився в бочці. Розчервонілий, збуджений, губами припав до її губ. Затяжний поцілунок – бажання бути поруч, не відпускав. То ніби квітка під вітром, що пестив пелюстки…. Здалася. По судинах гаряче, затремтіла, враз різко відштовхнула.
-Ти моя! Не відштовхуй!Ми удвох бажаємо цього.
Гарячі долоні торкнулися пружніх сосків, слизнули по талії,опустившись на коліна, обцілував стегна,
- Ти зводиш з розуму!
З закритими очима, в очікуванні чогось іншого, вона гладила його по голові, по плечах, злегка притискала до себе.
У очах блиски громовиці, від бажання до знемоги сп’янілий, терпіть не сила, він різко підхопив на руки, поніс на лавку.
5
В кімнаті тиша… у келихах недопите вино. Розмова затягнулася далеко за північ. Все зрозуміло, вона хоче дитину. Але ж самій виховувати важко. Не зміг сприйняти її душевний біль самотності, адже завжди серед людей, це відчуття для нього незнайоме.
Він задоволений, лежав у ліжку… чекав на неї. В умілих руках праска, за декілька хвилин, на столі лежали вигладжені речі. Думок про щось інакше й не було, лише щоби на завтра швидше все приготувати І знову в шаленій пристрасті торкнутись губ, відчути ніжність,тепло.
Місяць вповні освічував частину ліжка й кімнату. Сьогодні їй не до нього, вона не плаче, не ридає, в неї є гість. Раділа, як влітку троянда, що розкривається перед сонячним промінням, в бажанні запелитись.
Кожен його дотик втішав душу, вона мала те, про що давно мріяла. Дві постаті потопали у взаємних поцілунках. Здавалося серця і стегна відбивали в такт… час від часу здригалось ліжко, приводячи іх душі до забуття.
Угомонилися під ранок… знесилений, але щасливий від взаємних ніжних почутті, він спав, як дитя. А в неї зовсім пропав сон, на кухні готувала сніданок, іще трав приготувала, щоби передати на продаж.
6
На годиннику восьма ранку. За вікном росянисто, прохолодно. Губилася думками -Може іще раз пригорнутися до нього. Як хтось і прийде, тож не раніше дев’ятої години. Як втримати себе коли така спокуса в насолоді. Як вкрасти те, чого не можна вкрасти, коли його поряд нема. А коли таке сильне бажання…та чи хтось це зрозуміє?
За мить, нагою притулилася до гарячого тіла. Долоня ніжно прилягла нижче пупця.
Він уже був її … тілом, ніжністю, ласкою, радістю. Бездонне бажання… поцілунки, як п’янке вино.
- Хай би довіку з тобою пити це вино, тебе чекала я занадто довго. Ти ж мій останній шанс! Чи ощасливих ти мене? Чи я пізнаю материнство?
По брамі стукали, загавкав пес…. вона швидко накинула махровий халат,
-Миколо… треба вставати!. Прийшли за товаром. Я йду, твій одяг лежить на столі.
Цього разу за товаром прийшов дядько Павло. Побачивши Миколу подав руку,
-Будемо знайомі! - зміряв поглядом з ніг до голови,
- Це добре, що вже не сама. Он ми з бабкою, хоч інколи і сваримося, але удвох все ж веселіше. Хоч і діти є, але в них своє життя.
-Давайте поснідаємо, тоді вже підете, - запропонувала Віра.
Вузенька стежка від паркану губилася поміж дерев. Микола йшов поряд з Павлом, а вона через шпаринку в брамі, дивилася вслід. Пекучі сльози по щоках, то ніби та злива, що була напередодні.
Павло час від часу позирав на супутника – Наче нормальний чоловік та чому ж не залишився? Але ж такий мовчакуватий.
Прйшовши більш, як половину шляху, дід не витримав мовчанки,
-Я не знаю хто ти і що за один, але бачив, у її очах сяє любов.
Шкодуватимеш, вона порядна, гарна жінка,справна господиня. Хоч номер телефона додумався взяти?
Миколу ніби хто по голові довбонув. Зупинився, сердито махнув рукою,
-От бовдур! Знаєте я свій телефон загубив, вірніше він упав у прірву, розбився. Я був такий розчарований. Від її чаклунських поглядів не насмілився спитати, забракло рішучості.
-Та ладно… в такі роки забракло рішучості! Мовчи! Я тобі напишу її номер телефона.
-Добре, заодно і свій напишіть, може через вас про неї дещо дізнаюся.
- Я зрозумів ти не з наших країв, цікаво за що ти їй сподобався?
-Я з Поділля. Діду, а згадай свою молодість, жінок, хіба не знаєш за що вони нас люблять.
Дід прищурив носа, хитро позирнув,
Кохання, пристрасть, як еліксир молодості, не гріх зізнатися, нам це теж до вподоби. Шкода, мало часу нам Бог дає для такої втіхи.
По приїзду додому, через кілька днів Микола придбав телефон. Укотре перекладав документи і всі речі, але того шматка бумаги, з номерами телефонів не знайшов. У голові не вкладалося, де ж я зміг загубити? Думки на роздоріжжі -А чи я їй потрібен ? А може це, як знак - не доля бути разом? Але ж гарна, спокуслива, пристрастна. І тут же виправдовував себе - Та я ж іще не планував заводити сім’ю, хоча й роки та хочеться погуляти.
7
Минуло три роки… літо в розпалі. Віра з сином поверталася з лісу. У одній руці кошик з грибами, другою рукою намагалася втримати руку сина, він смикав нею, злегка присідаючи, щось бурмотів.
-Миколко, любця моя, нам трішки залишилося йти. Вдома на подвір’ї квіточки є й мурашки, там будеш гратися.
Звернувши за куток паркану, біля брами сидів чоловік. Крислатий бриль був опущений на лоб, хто то , відразу не можна було розгледіти.
Та коли він підвівся, впізнала. Микола йшов назустріч, розставивши руки, радісно сказав,
-Ану, покажися, який ти виріс! Ходи до татка… ходи.
Багато слів…. кілька щасливих ночей. Вони збиралися в дорогу.
З дядьком Павлом прийшов старший син з сім’єю. У піднесеному настрої, старий сказав,
-У нас у хаті три сім’ї, кожному по кімнаті, тіснувато. Думаю тут їм буде добре. Може з часом і в ціні зійдемося, купимо цей будинок.
Микола закривав валізи,
-Час покаже, це їй вирішувати. Нам є де жити.
Син голосно джикав, машинкою їздив по закритих валізах. Віра в дорогу готувала бутерброди з сиром і ковбасою.
Що в неї на душі… про це говорять сяючі, щасливі очі. Свої емоції і хвилювання намагалася вгамувати. Подумки втішала себе – А що мені й залишається робити з успадкованою циганською сексуальною пристрастю? Чи я в такі роки знову закохалася? Можливо таке рішення і спонтанне, але ж будуть ночі спокуси, без яких надто важко прожити.
І врешті - решт у нас сім’я, а це ж так важливо для сина.
2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974706
дата надходження 23.02.2023
дата закладки 25.02.2023
Твоя сльоза в моєму оці
Скотилася... Відлига йде?
Тебе вчуваю в кожнім кроці.
Весна в повітрі, де-не-де
Прокинулися перші квіти -
Сміливців теж печуть сніги.
Ми їм радієм, наче діти.
У душах - поле для снаги,
Щоб наповнялось почуттями,
Текло струмками поміж час,
Не нітилося каяттями,
Бо вибір має кожен з нас. 18.02.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974757
дата надходження 23.02.2023
дата закладки 25.02.2023
Ніжки білі у сніжинки.
Ось присіла на рукав.
Танцівниця-балеринка.
Диво-сукню хто зіткав?
*
Ого-го, сніжинок купи!
Ніби виріс білий гай.
Лиш візьми скоріше лупу,
Роздивись і вибирай.
*
- Дві, чотири, вісім, десять, -
Рахувала вправно Леся.
Вже сніжинки - в чобітках,
Сотні зірочок - в руках.
*
Снігокат - Миколці втіха.
З гірки мчиться швидко:ах!
А довкола стільки сміху!
Полетів, неначе птах.
*
Ой, а то, що за тарілки?
Світлом мерехтять довкола.
Це льодянки мчать із гірки,
Сніжне звучне ллється соло.
*
Сноутюби для родини.
Вихідний - щасливий день.
Пролітають вмить години,
Покатаємось лишень.
Тато, мама, я і братик.
Поруч мчить ще й пес кудлатий.
(08.12. 2022 р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974116
дата надходження 17.02.2023
дата закладки 19.02.2023
Зранку, сонечко яскраве,
Тепле, ніжне і ласкаве
В тиші гомонять горішки,
- Нам би, почекати трішки,
Ще погойдатись, дозріти,
А вже потім полетіти.
Один іншим,-Гей,- гукає,
Нехай вітер подрімає
Краще, в кожушках лишились,
В росах, добре нам умитись
Щоб безпечніш приземлитись!
Вітер чув, таку розмову,
Привітав, пору ранкову
З трав здійнявся й полетів
Поміж листя зашепотів.
-Ой горішки, ви ж красиві,
А чому ж та й не сміливі?
Мабуть ворони злякали,
Вони вчора тут літали.
Враз довкола тихо – тихо,
-Ой мабуть нам буде лихо,
-Тю,- гойдав гіллячко вітрець,
Ей! Хто сміливий?! Навпростець,
Політайте любі друзі,
Розсипайтесь по окрузі.
Кожушки, ще ледь тримались,
Та під вітром роз’єднались.
Між листочків шепотіння,
-Ще й упасти треба вміння!
Вітер підслухав, гомонів,
Дати пораду захотів,
-Легко падайте в травичку,
Подрімайте в холодочку!
За мить, лунає… стук - стук- стук,
Ой дивно… якийсь глухий звук,
Летять горішки, як у сні,
В руду травичку при землі.
Гіллям вітер… колисає,
Мелодійно промовляє,
-Хай вас дітки позбирають
Посмакують, радість мають,
Від горішків підростають!
Вдячні осені, погоді,
І чаруючій природі,
Що довкола нас втішає,
Усіх щедро пригощає!
Вересень 2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974069
дата надходження 17.02.2023
дата закладки 19.02.2023
Гамак дощу гойда мої думки.
Холодний, мокрий висі блюз легкий .
У неба нині світлий сум такий.
З небесних струн отак звучить блакить.
У жовтий танець смутку мчать листки.
Хоч серце хоче сонця навпаки.
Слова, як ноти крапель, йдуть в рядки.
Сонет осінній, наче птах з руки.
Між вулиць рясно хвилить дощ стрімкий,
У кожній краплі сум його дзвінкий.
Це осінь множить миті на роки,
І ділить мовчки долі на листки.
08.10. 2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962307
дата надходження 09.10.2022
дата закладки 19.02.2023
Ти затям: я не бідна,
не знедолена, ні!
Маю все необхідне –
і достатньо мені.
Маю думку і волю,
в серці – пісню дзвінку.
Маю, голубе, долю.
Другорядне – яку…
Маю світлу надію,
що розтане імла,
бо змиритись не вмію
з безкінечністю зла.
Маю спогадів квіти,
снів гранатовий сад.
Сонце, райдугу, вітер,
водограй, зорепад!..
Паперовий квадратик
на старому столі
(мого простору клаптик
на цій щедрій землі)…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973955
дата надходження 15.02.2023
дата закладки 19.02.2023
Симфонію включила вже зима,
Мотив майстерно грає у природі,
Бринить краса у образі листка,
Завмерши на гілках у насолоді
Шепоче вітер дивовижно в такт
Чи до-ре-мі - виспівує на фоні,
Навколо чути неповторний смак,
А зорі виціловують долоні
Зима зіткала шалі снігові,
Стоїть і посміхається привітно,
У неї чари просто неземні,
Які заграли звуками помітно
Заполонила, звабила краса,
Симфонія зимова не змовкала
І той момент у образі листка
Вона майстерно знову змалювала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974153
дата надходження 18.02.2023
дата закладки 19.02.2023
[b]Т[/b]ихо день розпочався помірно,
[b]А[/b] у ньому так мало тепла,
[b]М[/b]илозвучно та майже помітно
[b]З[/b]нову лине до серця весна.
[b]А[/b] ще хочеться спокою, миру,
[b]М[/b]рій, щоб швидко збулися в житті
[b]І[/b] тоді зачарує манливо
[b]С[/b]віт полів і садів на землі.
[b]Т[/b]рави ніжні заграють мотиви,
[b]О[/b]х, торкнуться приємно так ніг,
[b]М[/b]елодійно повсюду й красиво
[b]К[/b]рок за кроком лунатиме сміх.
[b]Р[/b]озквітатиме мила чарівність,
[b]А[/b] навколо і спокій, і мир,
[b]С[/b]яйво гратиме, зваблива ніжність,
[b]А[/b] душі заспіває кумир.
[b]Я[/b] не зможу усе передати,
[b]К[/b]віт земний у природі й душі,
[b]У[/b] серцях буде нічка звучати -
[b]К[/b]олискову співати мені.
[b]А[/b] навколо тепло обігріє,
[b]З[/b]апанує той затишний світ,
[b]Ц[/b]е в лице перемога повіє
[b]І[/b] життя набере знову хід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973551
дата надходження 12.02.2023
дата закладки 15.02.2023
Довго з лікарем говорить пишна молодиця.
Каже: - Вдень суцільні нерви. І вночі не спиться.
Голова тісна і бідна, як собача буда.
З чоловіком стало складно. Хтозна що ще буде.
Досі тихий був і чемний. Смирний, як овечка.
І не красень, і не дурень. Не скакав у гречку.
Гроші носить, діти бавить. Голова й два вуха.
Та ото якось нажерлось, як якась свинюка.
В нього клепки в голові там, як у зайця сала.
Став жалітись враз п’яненький, що інтиму мало.
Що давно уже не тішать мої форми пишні.
Сни йому вже місяць сняться. Різні, еротичні.
Я йому вліпила трохи. З нервів і любові.
Бо інтим отой пасує, як сідло корові!
Пару тижнів крутить носом. Ще й нахабне злиться.
А у мене тиск і нерви. І вночі не спиться.
Лікар думає – гадає. Треба ж дать пораду:
- Еротичні сни, шановна, - то ніяк не зрада.
Від безсоння дам вам ліки, мужа бить не треба.
Не беріть дурного в мозок. Бо від того нерви.
Та задумалась, зітхнула. Каже: - Маю просьбу.
Може б, я його привела на сеанс гіпнозу?
Лиш одним би глянуть оком, як ото виходить.
До якої баби – кралі він у снах там ходить!
12.02.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973603
дата надходження 12.02.2023
дата закладки 15.02.2023
Не чекай її більше, не треба.
Всі надії вітрисько розвіяв.
Вже морозить зима білоребра,
І холодну прикрасила віллу.
Оселилась в промерзлих хоромах.
Льодом взялись любові краплини.
Білі стіни - не розкіш, а втома.
Білизна гіркотою в перлинах.
Не зігрієш її, не старайся.
Порожнеча у віллі зимовій.
То ж проміння ловитиме краще.
Бо тепло зігріває в любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933449
дата надходження 10.12.2021
дата закладки 15.02.2023
А небо у сутінках сіяло мжею,
Краплинки у ро́змах* з очей журних хляпали.
І саме в цей час за тонкою межею
Безмовність моя з порожнечею плакали.
Той внутрішній плюскіт відновлював форми
Енергій, сприяють які трансформації,
Там, де роз'ятри́лися* зовнішні шторми,
Що створюють згубні для світу вібрації...
А небо у сутінках сіяло мжею,
Убогі думки покривалися мрякою.
І саме в цей час за тонкою межею
До Бога душа відгукнулася дякою
За те, що тримає сполоханий простір –
Усю широчінь оповитої сутності,
Де зайві емоції здійснюють постріл
В самісіньке серце, що сповнене млосності...
28.11.2022
*РО́ЗМАХ - (перен.) широкий простір, на якому що-небудь розкинулося; широчінь.
*РОЗ'Я́ТРИ́ТИСЯ - (у цьому випадку) спричинятися до сильнішого, інтенсивнішого прояву.
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969538
дата надходження 29.12.2022
дата закладки 10.02.2023
А біла троянда боїться дощу.
Її нажахали вже зливи булькасті,
та схлипу-квиління ніхто ще не чув,
коли не уникла стражденна напасті.
О ніжність смиренна, летке шумовиння,
що спало з прекрасного тіла богині.
У росянім сяйві дзвінких крапелин
троянди яркої магічна звабливість.
В клітинах, прожилках бруньок й пелюстин
нуртує вогненної пристрасті злива.
Червона трояндо, богине жагуча,
в тобі кров Амура, в негоду живуча.
Маркітно, панянко мовчання? Вже йду.
Серпанкова блідосте, знаю, що кличеш,
щоб поглядом, німо скріпила твій дух,
бо здатися легко нікому не личить.
І сонечко світить, й дощ дрібен іде.
Святкує буття весь квітковий едем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953894
дата надходження 20.07.2022
дата закладки 10.02.2023
Ходить жінка зоопарком. Глип на звірів зрідка.
Зупинилась на алейці, де горили клітка.
Подивилася на мавпу. На табличку вгору.
І питає у мужчини, що проходив поруч:
- Як вам, дядьку, це створіння? Мавпа та велика?
Підкажіть, оця горила – чоловік чи жінка?
Той уважно подивився на горилу сповна.
Й мовив їй, всміхнувшись трохи: - То самець, шановна.
- Отже, значить, чоловік це! Бачу погляд хтивий.
По очах у нього видно: хитрий, злий, лінивий.
- Це самець! Не чоловік він. – враз мужчина злиться.
Жінка змовкла. Тільки й ляпне: - А яка різниця?
- Є різниця! Ще й велика! Скажу прямо в очі.
В чоловіка попри інше є крім того гроші…
09.02. 2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973343
дата надходження 09.02.2023
дата закладки 10.02.2023
Я - світло твоїх очей
І ніжність п'янких ночей
Та казка, що вабить в даль,
Тендітна краси вуаль
Ти - вітер моїх надій
І дивно бентежних мрій
Та лист чарівних думок
І світ дорогих стежок
Я - квітка, що в тишині
Дарує красу тобі,
Її аромат п'янкий
До тонкощів неземний
Ти - сяйво, що у душі
І серце, що у вірші,
Солодкий весняний смак,
Немовби цілющий злак
Я - радість, земна краса,
Що пестить твої вуста,
Ти - спів, що звучить в мені,
Той промінь, що навесні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973293
дата надходження 09.02.2023
дата закладки 09.02.2023
Міцніша кава. Довші ночі.
Ліниві ранки тягнуть покривало.
Крізь призму сну відкриєш очі,
Та, як на зло, його страшенно мало.
Тік-так хвилини б'є годинник,
Вже на ходу закрутиш шалик.
Біжиш у натовпі невпинних,
Що переповнюють вокзали.
Вікно трамваю служить люстром:
Поки стоїть, малюєш губи.
Водій сміється, крутить вусом:
"Чи ті жінки нормальні люди?..."
У голові політ нормальний,
А ноги стесують асфальти.
Бо поки час летить безжальний,
Вона щодня заповнить шпальти.
То тема дня й перша сторінка,
То сто банальних оголошень.
Буває, глянець красить зірка,
А часом хвора від спустошень.
Вона слабка і дуже сильна.
В ній спокій спалений війною.
Вона завжди у всьому винна,
Бо прагне бути лиш собою.
А світ весь час чекає ролей
І, наче виклик, ліпить маски.
Вона ж не грає в вибір долей,
Щоб не запутать власну в пастки.
Із кожним роком любить осінь,
Оту спокійну прохолоду.
Багряне листя у волоссі.
Й без цукру чорну насолоду ☕
26.09.2022
Наталія Петренко
Ілюстрації з Інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973202
дата надходження 08.02.2023
дата закладки 09.02.2023
Я люблю, коли падає з дерева лист
Та мотив легітка, його трепетний свист,
Дивну пісню дзвінку, що дарує життя,
Милий промінь земний, що так гріє серця
А коли доторкається вечір краси,
Пестить дотиком ніжно промоклі листки
І осіння завіса, чаруюча тінь
Опускається тихо святих володінь
Затихає ріка, щось шепоче мені,
А розмови її ще такі гомінкі
Та мотиви нічні набирають ходу,
В них звичайно чудово і все до ладу
Опускається ніч на природні дива,
Доторкається казка пелюстки, листка
І в нічній тишині повелитель - це сон,
Що теплом захопив у чарівний полон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972903
дата надходження 05.02.2023
дата закладки 05.02.2023
Стозевно чудище и обло,
его бока в броне из ваты,
оно, бесспорно, любит «воблу»
и жрет планктон электората.
Оно апостол Дисциплины,
в нем под законом – как в загоне;
здесь гнут – или ломают – спины.
(Но неподсудны, кто в законе.)
Здесь лихорадку лечат пляской,
питают клетки «силой духа»
и глушат оружейным лязгом
несытое ворчанье брюха.
Здесь фальшь и плоскость декораций,
любая фича смотрит багом,
рога и вилы бифуркаций
здесь множит каждая бумага.
Оно двусмысленно в основе,
косплейщик бодреньких идиллий,
и лепит из песка и крови
ампирности в барачном стиле.
Творя лихие переделы,
оно ширеет раз за разом,
но, расползаясь за пределы,
растит внутри лишь метастазы
(и отливают красным волны,
и зажимают нос на суше);
бывает медленным, неполным
распад его имперской туши:
вполне себе самодержавно
вдали – но хвост полуоторван,
и мозг как воск, и скрепы ржавы, –
сегодня вор, а завтра – ворвань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972850
дата надходження 04.02.2023
дата закладки 05.02.2023
Чому сумують острови,
Коли пірнає в море сонце?
Здіймає небо корогви,
Величний місяць охоронцем
На землю щириться - ще б пак!
Де ще знайти таку вродливу?
Розкішні хвилі з пляжем в такт
Народжують мелодій зливу.
Чому сумують острови? -
Обперезалися човнами.
І тільки зорі там, де Ви
Не сплять солодкими ночами. 29.01.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972324
дата надходження 29.01.2023
дата закладки 04.02.2023
У кожного з нас є пороги печалі,
Темні руїни заточених веж.
Сірі, не вимиті кров'ю, вуалі
Вигнаних тінями, зболених меж.
І те, що зсередини вмить розриває,
І те, що надію вселяє у світ -
Крики і ніжності... Все окриляє
Той слабкодухий до зріднення цвіт.
А скрипка своєї бездонної грає,..
Зовсім тонкОї, мов тая скрижаль.
І стигла іронія сонце вганяє,
Де зовсім надійно сховався причал...
31.01.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972649
дата надходження 02.02.2023
дата закладки 03.02.2023
Привіт тобі від моєї кави!
Вона, як завжди, цукру не зносить.
Гірка мікстура загоює рани,
Які, буває, чимсь будні наносять.
То ріжуть мовчки, то б'ються словами.
А то штовхнуть - аж заниє під серцем.
Є ті, хто завжди будуть за нами.
А є - за нас: сміливі і вперті.
Привіт тобі від моєї кави!
Вона, як завжди, п'янить ароматом.
У цьому сенс - то не для забави:
Ковток життя із зернятка знаком.
Було всього, а буде ще більше.
Не загрібай все золото світу.
Умій відчути так, як раніше:
Планета Земля втрачала орбіту...
Привіт тобі від моєї кави!
Вона не завжди буде такою.
Найкраща та, яку пакували,
Щасливі безумці в пакет з шаурмою.
Привіт тобі від моєї кави:
Моя - колискова, твій - спонсор безсоння.
А шкода таких, що цей смак поховали
За ґрати фаянсу, де воля - стороння.
Привіт тобі від моєї кави!
Запрошуй туди, де найтонші гурмани
Кайфують життям і міняють всі плани,
Щоб з'їхать на бік і напитися кави 🖤
🚙 ⛽🧋
Наталія Петренко
Фото з Інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972146
дата надходження 28.01.2023
дата закладки 30.01.2023
Вересове поле.
Йдуть переговори
Бджілок медоносних
І гучних джмелів.
Тут стерня не коле -
Квітнуть видноколи.
В літніх чарах, млосних,
Небокрай умлів.
Вересова доле,
Відверни нам горе
Воєн смертоносних -
Ріднокрай щоб цвів!
***
У кожному столітті - свій фашист,
Сусідський випав нам рашист.
*моя світлина 10.09.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972302
дата надходження 29.01.2023
дата закладки 29.01.2023
Чекай мене і я прийду,
Коли весна всміхнеться квітом
Та подарує в ніч красу,
Що доторкнеться ніжно світом
Чекай мене і я прийду,
Коли надійдуть мир і спокй,
Що принесуть в серця весну,
Оту найкращу серед років
Де зелень звабливих лугів
Війне харизмою щомиті
Та чути дихання полів,
Що неповторністю повиті
Чекай мене і я прийду,
Коли обійме світ світанок,
Свою маніжність непросту
Сховає тихо у серпанок
Чекай мене і я прийду,
Коли засяє сонце в небі
Та подарує всю красу
І звуки радісні й далекі
Де тихо марево тепла
Так доторкнеться дивно тіла,
Ось, чути - дихає весна,
Її краса таки вціліла
Чекай мене і я прийду,
Як гай заграє всі мотиви,
На ніжно милому листку
Залишить мирні краплі зливи
Чекай мене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972154
дата надходження 28.01.2023
дата закладки 29.01.2023
Вірш до картини
Розгулявся вітер, злобливо співає,
Зажурилась жінка, спокою немає,
Чи важка дорога, серденько тріпоче,
Як ти там мій милий, душа знати хоче.
Не гони козаче, коней так далеко,
Я коханий знаю, тобі там нелегко,
Ти в бою жорстокім не втрачай надії,
Щоб з тобою разом наші світлі мрії,
Та й згодом збулися, щоб садили квіти,
Й на нашім подвір’ї веселились діти.
Щоб батьки раділи й господарювали,
І ніколи воїн, по житті не мали,
У родиннім колі, стрічали світанки,
Де ранкові роси, золотили ранки.
Щоб джерельні води, сили придавали,
І ми всі щасливі та й горя не знали.
Зупинись козаче та й біля криниці,
Хай коня напоють славні молодиці,
Тож посміхнися, запомни, то чужи́й край,
Про мене серденько, лиш завжди́ пам’ятай!
26.01.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972008
дата надходження 26.01.2023
дата закладки 27.01.2023
Я не люблю зими, яка так часто плаче. Занадто довгі, тужливі дні. Іще тепер, коли війна, південь і схід палає у вогні. Ось і сьогодні небо затягнули хмари, насупило сірі брови, в густій імлі дрімають діброви. Надто сердито дивиться на матінку землю. Напевно бачить й сприймає, відчуває днину. Снаряди, як блискавки ранять землю, краса зникає, залишаються руїни. Будинки величні, геть понівечені, недавно в них лунав дитячий сміх і музика гриміла, все довкола звеселяла.
Чому ж ти зимо, нині така квола? Мабуть події, жахи війни подіяли й на тебе. Можливо так і треба, хто знає…
На заході і в центрі України і справді тепліше. Стрілки термометра, злегка змінюють напрямок, то вверх, то вниз, як ніби осінь.
Ще кілька днів назад дощило, всі потерпали від болота, важко проїхати, пройти. А нині, на схід прийшли морози, з позначкою до мінус двадцяти градусів. Шкода бійців – захисників, заважко в таку погоду, залізна зброя крижана, мов обпалює руки. Ніби й у теплих берцях, але мороз дістає кінцівки ніг, вже тремтить тіло, хоча за воротом краплини поту.
Молюся ранком і пізно ввечері, прошу погоду не дошкуляти, хоч трохи змилуйся над ними. Бо їм же треба захищати свій рідний край, земну красу і українську мову солов’їну. Й кожну домівку, кожну родину й щойно народжене дитя, його мирне, квітуче, щасливе майбуття.
Я вкотре подивлюся у вікно… зима розклала діряві простирадла. По землі білі і чорні плями, як радість і сум. Душевний біль дає про себе знати,на квітнику нерозквітла троянда. Вона ж так мріяла розкрити пелюсточки, привітатися з сонцем, радіти життю, щоби нею любувались, пишались. Так і моя Україна мріяла і мріє втішатись квітам, в полі щедрому урожаю. Щоб, як бутонам бути розквітлими так і нашим донькам і синочкам бути щасливими .
Шкода…війна- біда.Де смерть з косою, земля не вкриється ранковою росою, а знов слізьми за Бучу, Ізюм, Дніпро, за землі, що потерпають від рашистських снарядів, дронів, обстрілів.
Мої думки… до піднебесся, де ж сонце? Втомилось від хмарин, йому б хоч трішки подати світло, промінню заясніти поміж шпарин.Але… на жаль нема. Зима відчуває тривогу, співчуває нашому народу, дрібними краплями передає свій смуток.
14.01.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971029
дата надходження 15.01.2023
дата закладки 22.01.2023
Розфарбую вечір в синє полотно
І важливі речі, що несуть тепло,
Полум'я калини дивні на гіллі,
Трепетні сніжинки - тануть на чолі
А ще сад чарівний в білому вбранні,
Звабливі наряди просто неземні,
Погляд хризантеми, ніби ікебан,
Що красу сховала в ранішній туман
Образ перехожих трішки вже сумних,
Двері відчинились володінь зими,
Розстелила сміло снігове шатро
і у далі зникло осені руно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970936
дата надходження 14.01.2023
дата закладки 20.01.2023
Я відлітаю мимовільно
У місто примх, у місто мрій,
Воно красиве і цивільне
У подарованій порі…
Моя фантазія малює
Шлях-дзеркало у відбитті
І хоч в уяві лиш існує,
А може в напівзабутті?
Нараз всі в ньому атрибути:
І тротуари, й перехід –
Будинків нам не оминути,
Та й ліхтарі біжать врозбрід.
Гілля дерев в тумані синім,
Немов прийшли з других світів,
Пливуть під ноги довгі тіні
У райдужнім озерці снів…
Під парасольками неспішно
Людей потік, чи променад?
І навіть тут ніщо не вічне,
Як і на небі зорепад…
…Вдалось побути в місті мрії,
Яке взялося з нівідкіль –
І вашу душу хай зігріє
Цей неземний блаженний хміль…
20.01.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971460
дата надходження 20.01.2023
дата закладки 20.01.2023
Ти розкажи, ти розкажи, чому приходиш?
Я зрозуміла, що без мене вже не можеш
І не така ще й чарівна і люба осінь
Та відчуває все душа кохання й досі
Ти подивись, ти подивись, кружляє листя,
Твоя любов мов світ бринить п'янка та чиста,
Позолотила навкруги усі простори,
Купаюсь в чарах неземних, як ніби в морі
Ти зупинись, ти зупинись, хоч на хвилинку,
Впіймаю дивно милу мить, її частинку,
Схоплю в обійми теплоти, мов сон тендітно,
Вберу із краплями дощу так не помітно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971353
дата надходження 19.01.2023
дата закладки 19.01.2023
Вона добре вміла читати думки
І зовсім не вміла казати неправди.
Вона викладала слова у рядки
І часто не знала, як дати їм ради.
І кожну любила, з отриманих ран -
По них ворожила, розкинувши карти.
І знала, як розчерком свого пера
По білому чорним любов малювати.
Вона мала купу нерідних імен
І зовсім не знала, яке її власне,
Просила у неба щасливих знамень,
Та не одягала святенницьку рясу.
Вона прожила кільканадцять життів,
Завжди приземлялася чітко на лапи.
Любила людей, трохи менш за котів,
Сама по собі полюбляла гуляти.
Боялася лоскоту більше за біль
І мала завжди у кишенях цукерки,
І каву вважала за фірмовий стиль,
Коли на губах ароматно і терпко.
Вона добре вміла читати думки.
По них ворожила, розкинувши карти.
І переплітала слова у рядки,
Щоб тонко любов'ю життя змалювати.
#Ма_Річка #вогник #руденька
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970659
дата надходження 10.01.2023
дата закладки 13.01.2023
Ти пригадай весняний наш пейзаж,
Де трави шепотіли в милім полі
І рай думок, як дивний екіпаж
Усупереч тягнулися до волі
Паркан яскравий, що ховавсь в імлі,
То виринав, то ніби розчинявся,
Неначе погляд ясний навесні
Зі мною знов схвильовано прощався
А ось, на вітах - соловейко-маг,
Завів мотиви дивно і доречі,
Туман ховав красу в розкішних снах
Мереживом, вкривавши ніжно плечі
Захоплений ти згадками в полон,
Замріяний подіями, що звиті
І казка опускалася до скронь,
Сховавши неповторно милі миті
Ти пригадай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970413
дата надходження 08.01.2023
дата закладки 13.01.2023
[b]З[/b]алиш мені цілунок на вікні,
[b]А[/b] я його побачу ніжним ранком,
[b]Х[/b]оває сон у милій тишині,
[b]О[/b]здобивши мрійливістю фіранку.
[b]П[/b]одекуди привабливі тона
[b]Л[/b]ікують дивосяйвом милі ду́ші,
[b]Ю[/b]пітер і нескорена весна
[b]Є[/b]днають колоритом рідні кручі.
[b]Т[/b]епліє промінь на моїм лиці,
[b]А[/b] я думками лину в надвечір'я,
[b]К[/b]олись та мить всміхалася мені,
[b]З[/b]аполонивши, нібито сузір'ям.
[b]Г[/b]райливо відчуваю дотик я,
[b]А[/b] у очах отой найкращий погляд,
[b]Д[/b]оноситься мелодія життя
[b]К[/b]расою, надихаючи вже поряд.
[b]А[/b] спогад заколихує, мов сон,
[b]В[/b]еселкою чарівно забавляє,
[b]С[/b]хиляється зманіжено до скронь
[b]І[/b] тихо та зворушно розмовляє.
[b]Л[/b]ояльно, як досвідчена душа
[b]І[/b]з мудрістю поєднана навіки,
[b]Т[/b]епер краса торкнулася вірша,
[b]А[/b] мить прикрила зморені повіки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969833
дата надходження 01.01.2023
дата закладки 01.01.2023
Я пишу тобі: "Як ти?" А маю на думці "Люблю".
Пам'ятай, я за тебе, щомиті бентежусь
І за мир наш до неба святого щоночі молюсь,
І щоранку шукаю твій вогник зелений в мережі.
Я пишу тобі: "Як ти?".. і месендж летить через даль,
Обіймає теплом, як би ніжно сама обіймала,
Вірю в силу добра. Моя віра міцна, наче сталь.
Що я сильна така і сама донедавна не знала.
Ти в мережі.. онлайн !.. Значить, все із тобою гаразд !
Як ти, люба людинонько ?.. подруго ?.. посестро ?.. брате ?..
Наймилішим привітом, серед нині карбованих фраз,
Є схвильоване й тихе, з любов'ю написане: "Як ти?.."
Через відстань і час. Через далеч незнаних доріг,
В мить, коли білий світ під прицілом ворожої варти.
Мов сакральне "люблю", мовби добрий людський оберіг,
Одне одному пишемо: "Люба людинонько, як ти ?"...
#Ма_Річка #вогник #руденька
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969445
дата надходження 27.12.2022
дата закладки 30.12.2022
Мороз прибрав дерева в іній,
Скрипить, іскри́ться білий сніг...
Влягли́ся спати хуртовини -
Сніжок ледь сиплеться до ніг ...
Край неба золотом палає,
Безмовний ліс ще спить, дрімає,
Лиш чути птиці перегу́к -
То манить дружку чорний крук !
Їх хижий лет - над полем бою...
На чорній, спаленій землі
Лежать загиблі москалі -
Укрили поле, все, собою.
Голодний ворон... Спозаранку
Подружку кличе... До сніданку...
27.12.2022 р.
Фото "http://www.deryabino.ru/ptaha/voron/voron07.jpg"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969551
дата надходження 29.12.2022
дата закладки 30.12.2022
Поки минають ночі, люди в скляних будинках,
Не закриваючи очі, перебирають хвилинки.
Перебирають на пальцях, струни сумних мелодій.
Кожен правий у чомусь, кожен у чомусь злодій.
Кожен бажає волі, і не бажає зради,
Просто для чогось жити. Знати, кого заради.
Мати, якусь надію і хоч на грам поваги,
В старості щоб напевне, утамували спрагу.
Хочеться просто бути. Бути, хоча б для когось.
З темряви, щоб озвався, чийсь напівсонний голос.
Щоб, коли серед ночі, з шафи вийдуть облуди,
Поруч був, хто з кошмару просто тебе розбудить.
З кимось ділити ліжко, спогади і сніданки,
З кимось на ранок - кави, чаю, чи й дим цигарки.
Хочеться просто знати, ти не один в цім світі.
Хочеться просто жити. З кимось і кимось. Щомиті.
Хочеться просто бути. Бути, хоча б для когось !
Щоб на твоє: "Ти поруч ?.." - чийсь озивався голос.
Руки, щоб обіймали рідні, свої, ласкаві.
Щоб на твоє: "Я скоро.." - відповіли: "Чекаю.."
#Ма_Річка #вогник #руденька
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969659
дата надходження 30.12.2022
дата закладки 30.12.2022
Я картину намалюю на стіні,
Ніжно милу орхідею навесні,
Дивний образ виглядоє з-під листка,
Посміхається приваблива краса
Заховалася тихенько у кутку,
Шепотить, щось неповторному листку,
Поглядоє ніжно й дивно у вікно
Та шукає тихо сховане тепло
Відлетівше вже на крилах в теплий край,
А вона у серці згадує розмай,
Тим цілункам милим променів весни -
Несміливо підставляє пелюстки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968947
дата надходження 22.12.2022
дата закладки 26.12.2022
Зібрала я духмяні трави в свій вінок,
взяла його сріблиста хвиля у танок.
І понесла вінок красивий по ріці...
мені залишила пелюстки у руці.
Пливи, віночку! Легко-легко,
прозора хвилечко, гойдай.
Як доторкнешся рук милого,
тепло та ніжність передай.
І задивились зорі з неба... Течія
несе вінок та все питає:"Ти чия?
Віночок хто твій упізнає? Хто візьме?
Відкриє серце для кохання хто своє?"
І підганяє тиху хвилю вітерець:
"Мерщій пливи! Пливи, віночку, навпростець.
Де в очереті каченята, оминай.
Там, де місточок, свою долю відшукай."
Зібрала я духмяні трави в свій вінок,
взяла його сріблиста хвиля у танок.
І понесла вінок красивий по ріці...
відчула я тепло і ніжність у руці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952721
дата надходження 09.07.2022
дата закладки 26.12.2022
Кров не водиця
проливати не годиться.
( народна мудрість)
Срібляться ген левади, дерева у сніжку
Й засмучена калинонька в червонім кожушку.
Під ватою пухнастою рубінами горить
В оправі диво срібній, що душу так ятрить...
Зима сніжком притрушує ті вирви на землі,
На Півдні і на Сході, де кляті москалі
Красу цю білосніжну бруднили, як могли,
У пурпурові, чорні й у сірі кольори.
Червоні краплі-цяточки куди не глянь яснять -
Це кров, а не водиця... Землі їх не прийнять!
Та зимонька старається, змиває кров сніжком,
Ретельно обтирається біленьким рушником.
Не буде більше крові! Природа змиє все,
А прагнення до волі, - ординців всіх знесе!
Настане мир й повернуться строкаті снігурі,
Клюватимуть ті кетяги калиноньки в дворі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967679
дата надходження 07.12.2022
дата закладки 18.12.2022
Туман клубочиться в приземнім шарі,
Біляста пелена без сонячного світла.
Дрібна краплистість - то вологості повітря,
Бо брат молочно-сизий з хмар кошари.
Відшелестіли листопади в тиші,
Краса осіння щедро поріділа. Сонна.
І гостро відчувається душі бездоння,
Здається: сховане в туманній ніші.
Спроможність заглянути і прозріти
Крізь бій запеклий і глуху ворожість.
Терпіти й дочекатись весноквіту,
Що зацвіте попри тумани впору.
(Весноквіт - авторський неологізм)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968633
дата надходження 18.12.2022
дата закладки 18.12.2022
Той перший сніг... Він був такий веселий.
Так легко-легко сипався до ніг.
Здавалось, небеса відкрили двері,
хотіли чути наш веселий сміх.
Ловили. Так... немов маленькі діти,
сріблистий сніг в долоні ми свої.
І чули, як дзвенів він, чисто-чисто,
мов дружних бджіл дзвінкі-дзвінкі рої.
Ялини всі вже в карнавальних платтях,
на кленах - білі теплі кожушки.
А в горобин - легкі, м'які хустини,
дуби ось нахлобучили шапки.
Відчули ми, що світ святий і чистий,
буває так й коли мине гроза.
А завтра в бій... краплиною сніжинка
скотилась, мов непрохана сльоза.
Зігрію я твої долоні, рідна,
зіп'ю твою сльозину-гіркоту.
Здолаєм зло, щоб всі могли пізнати
й відчути світу ніжність й чистоту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968039
дата надходження 11.12.2022
дата закладки 18.12.2022
Поговори зі мною лиш очима.
Давно слова згоріли у мені.
Так небагато років за плечима,
А так багато суму в тишині.
А так багато втоми іменами
Чужих людей, невиправданих дат.
Мовчу у тиші, зітканій сльозами,
В неввічливій самотності кімнат.
Поговори зі мною не устами,
Душею душу мовчки обійми.
Яке на світі лихо не настане,
Твоїх б очей триматись глибини...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664669
дата надходження 08.05.2016
дата закладки 13.12.2022
Від краю неба до землі
торує шлях вечірній промінь.
І ностальгійно в тім мені,
що все минає. Чути гомін
якогось сірого пташа
отам в далекім піднебессі.
А може, то чиясь душа
хотіла б заново воскрести...
Прожити знову трохи літ,
зустріти ще б нову епоху...
Цей незбагненний дивний світ
поріс надіями, як мохом.
І в передранішній імлі,
Коли згустішають всі тіні,
Від краю неба до землі
світ знов наповниться промінням...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965247
дата надходження 10.11.2022
дата закладки 12.12.2022
Я не забуду погляд твій ясний,
В якому я була завжди в полоні,
Неначе промінь щедрої весни
Торкав душею трепетні долоні
Як наряджався сад у дивний стан,
Схиляючи до мене тихо віти,
А плечі ніжно покривав туман,
Вуаль з'єднавши з дивовижним квітом
У веремії щедрості ідей,
Могла я легко, просто загубитись,
В думках змагались анапест й хорей,
А я вагалась, що мені творити...
І знову погляд ніжний і простий,
Все перевилось у одну хвилину,
Неначе промінь щедрої весни
З'єднав рядки зворушливо в картину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967959
дата надходження 11.12.2022
дата закладки 11.12.2022
Тоне ранок у снігах білястих,
Чистоти творіння лине із небес.
Може, в листопаді це на щастя,
Бо розкрив Михайло снігу цілий "кейс".
На коні Архангел з війська Бога,
В битві вояків і лицарів патрон.
Люцифера топче на дорозі,
Захисник надійний дасть нужденним схрон.
У руках Михайла - правди гілка,
Спис і хрест червоний, біла корогва.
Оборонець славний міст, присілків.
Рід людський в молитві знову ожива.
Віримо у допомогу щиро.
Не залишить люд в біді Архистратиг.
Просимо уклінно миру:
- Від ворожої навали захисти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966234
дата надходження 21.11.2022
дата закладки 08.12.2022
Немає світла. Місто у пітьмі.
Німі будинки, а не в сплячці.
Свічки у вікнах вже горять слізьми
зі стеарину, мов болячки.
Болить: ракетні обстріли весь час.
Болить за скоєну розправу.
Примусити орда не зможе нас.
Ці іроди не мають права.
Щодня звіріє кодло із кремля
Ми ж - витривалі, разом - сильні.
Нам допоможуть рідні стіни і земля.
Не обламати волі крила.
Продалися бездушні сатані,
Ми ж в серці кожен маєм Бога.
Ніколи не здамося. Скажем: ні,
бо праведна у нас дорога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966697
дата надходження 26.11.2022
дата закладки 08.12.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1AXIrYHVTnU[/youtube]
Засушені троянди пелюстки,
Як згадки про минуле тепле літо.
Колись давно вони могли цвісти,
Тепер згадають все, що пережито.
Лежать між сторінками про любов,
Яка з роками все ж ще не зів"яла.
Про тебе нагадає знов і знов,
Бо квітка колір свій ще не міняла.
Твої слова шукаю між листками,
А квітка ніби знову розцвіла.
Всміхається до мене пелюстками,
Бо в серці ще любов не відцвіла.
Горить троянда кольору багаття,
Не в змозі його вітер погасить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967286
дата надходження 03.12.2022
дата закладки 04.12.2022
Спини мій день
у фокусі жоржин,
вповільнюй хвилі
шовку на спідниці.
На площі,
де Діана залишає тінь
чекаю світла
в вікнах кам’яниці.
На розі вулиць
втомлених містян
не видно,
тільки небо
в абрикосах
густіє так,
що хочеться вустам,
і щоб втрачати це
не довелося…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955604
дата надходження 06.08.2022
дата закладки 25.11.2022
[b]Д[/b]о мене прилетіли дивні мрії,
[b]О[/b]голені, неначе деревця,
[b]Т[/b]ихенько опустилися на вії,
[b]О[/b]співуючи образність лиця.
[b]Р[/b]озмову повели свою тактовну,
[b]К[/b]оли і як же виконать наказ,
[b]Н[/b]аспівуючи мовою змістовно
[b]У[/b]сміхнено додали кілька фраз.
[b]Л[/b]ояльно, ніби сон війнув із казки,
[b]А[/b]ж защеміли чари у душі,
[b]С[/b]хиляючись легесенько до ласки -
[b]Я[/b] все вписала в образні вірші.
[b]Н[/b]аснагу, розвиваючи уміло
[b]І [/b] тихо, мов би світла промінці,
[b]Ж[/b]иття чарівно пестить моє тіло,
[b]Н[/b]адією, що сяє на лиці.
[b]О[/b]хоплена безмежністю і сяйвом
[b]Т[/b]ендітно відображую я мить,
[b]А[/b] в глибині душі доречним драйвом
[b]К[/b]урсує неймовірність і бринить.
[b]С[/b]тараюся вібрати та почути
[b]М[/b]отиви дивосвіту на землі
[b]І[/b] світло неповторне все відчути,
[b]Л[/b]еліючи тендітно у собі.
[b]А[/b] так милуюсь у звабливих митях,
[b]К[/b]рокуючи тихенько в майбуття,
[b]Р[/b]озбурхую події, що повиті
[b]А[/b]налогічно з світом почуття.
[b]С[/b]миренно разом, що так міцно сшиті
[b]А[/b]спектом дивовижного життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966302
дата надходження 22.11.2022
дата закладки 22.11.2022
Моя душа чекала так тебе,
Наспівуючи трепетні мотиви,
Усе найкраще, рідне і святе
З яким життя здавалося щасливим
І солодив той смак п'янких ночей,
Що неймовірно ніжно обіймали
Та доторкались звабливих очей,
Неначе в сон глибокий вже схиляли
Моя душа чекала так тебе,
Тихенько, поглядаючи в віконце,
Я бачила в уяві вже лице,
Немовби доторкався промінь сонця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965833
дата надходження 17.11.2022
дата закладки 19.11.2022
Облітають клени.
Пелюстки печалі
Падають вогнисто
В трави, на льоту.
Ткані гобелени
Вітровієм в шалі,
Стеляться врочисто
У моїм саду.
У софітах сцени -
Cонячні коралі
Заплелись іскристо
В осінь золоту.
Попри всі сирени,
Через магістралі,
Світлим падолистом
Я до тебе йду. 2.11.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964612
дата надходження 03.11.2022
дата закладки 09.11.2022
Падолистом Осінь сум з чола згортає...
Вже й дощі сховала пазухами хмар...
Мабуть, трудівниця про війну все знає,
Зболеній землиці не шкодує чар.
Подружилась з Сонцем… Прядиво кидає
Під безмовний Вітру легкокрилий спів...
Візерунки крОснам в пелену складає
На сорочку білу для своїх синів.
На сувої чистім - кетяги калини,
Золотом-багрянцем шиє оберіг…
З горлицею тихо світом він полине
Де в боях синочки - упаде до ніг.
Заголосить Вітер, розмота по полю
Диво українське – ткане полотно…
Захистить солдата в боротьбі за волю
Піт гіркий, кривавий убере воно...
Осінь журавлина, не шкодуй палітри,
І не лий дощами материнських сліз…
Війни темний морок на малюнках витри
Хай блаженно–мирним буде твій ескіз.
[u]Кро́сна — ручний ткацький верстат. [/u]
17.10.2022
Л. Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963134
дата надходження 17.10.2022
дата закладки 09.11.2022
Мені б хотілось, друже, просто жити,
Вдихати аромати неземні,
Плекати тихо, мріяти, любити,
Схилитись просто низько до землі
Відчути її дихання гаряче,
Вдихнути смак найкращий у житті,
Повір мені, привабливий юначе,
Ці миті найдорожчі і святі
Мені б хотілось просто лиш радіти,
Дивитися у мирні небеса,
Від мудрості і спокою хмеліти,
Як від цілунків зморена весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965024
дата надходження 08.11.2022
дата закладки 09.11.2022
А за обрієм там, загубилась приваблива осінь,
Я чарівні листки пригортаю до серця ще й досі
І у їх кольорах де вмістилося море надії,
Все схиляюсь до них і торкаються ніжністю вії
Розстелився туман та ховає у шалях природу,
Не забути ніяк всю красу та зворушливу вроду,
Золотить небокрай, ніби вмить запалив дивні свічі,
А зоря вже летить, заглядає мені сміло в вічі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964389
дата надходження 01.11.2022
дата закладки 03.11.2022
Тебе шукаю в ранішню пору
Де загубилось в травах миле літо,
Його чарівність дивну бережу,
Як запах той жасминового квіту
Тебе шукаю в неповторний день
Де сонце зігріває ніжно плечі,
Мелодії зворушливих пісень -
В яких усе найкраще нам доречі
Тебе шукаю в тихі вечори
Де сутінки дарують прохолоду,
В душі натхненно пишуться рядки,
Які шанують матінку-природу
Тебе шукаю в ночі чарівні
Де вже лунає ніжна колискова,
Її слова прекрасні та прості,
Бо це моя з колиски рідна мова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964218
дата надходження 30.10.2022
дата закладки 30.10.2022
Цвіте бузок в покинутім саду,
Стоїть задума: тиха і велика.
Душа тремтить, як молода осика,
Думки не можу звести до ладу.
Стривай, не йди ще, сонце, - я пірну
В твоє проміння чисте і багряним
нап'юсь вогнем, щоб в серці неслухнянім
Угамувати сумніву війну.
Вдивляюсь в тіні сплетених гілок,
Шукаю в тім розгадки і не знаю,
Чи я його таким запам'ятаю...
І цвів собі замріяно бузок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651234
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 29.10.2022
Цвіте бузок в покинутім саду,
Стоїть задума: тиха і велика.
Душа тремтить, як молода осика,
Думки не можу звести до ладу.
Стривай, не йди ще, сонце, - я пірну
В твоє проміння чисте і багряним
нап'юсь вогнем, щоб в серці неслухнянім
Угамувати сумніву війну.
Вдивляюсь в тіні сплетених гілок,
Шукаю в тім розгадки і не знаю,
Чи я його таким запам'ятаю...
І цвів собі замріяно бузок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651234
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 29.10.2022
Припав до скла осінній лист,
А, може, лист оцей від тебе?
Поштар осінній - падолист,
Щоб нагадать мені про тебе.
А лист чекав. Взяла у руки,
Так зацікавив його зміст.
Такі знайомі мені букви,
Отак писати мав ти хист.
Внесла у теплу я кімнату,
Щось нерозбірливі слова,
Та слів було там небагато,
Лише сльоза одна гірка.
Невже, то дощ пошуткував,
Щось незрозуміло написав?
Про щось, можливо, жалкував,
Писав, а потім знов стирав.
Та не було звортньої адреси,
Мою він відповідь не ждав.
Малі у нього були шанси,
Коли писав, про це він знав.
А, може, лист хотів зігрітись,
Мене схотів так обмануть.
Не знав, де від дощу подітись,
Моє вікно не зміг він обминуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963833
дата надходження 25.10.2022
дата закладки 25.10.2022
[b]Я[/b] сьогодні відображу ранок,
[b]С[/b]вітлом милим, що живе в мені,
[b]В[/b] дивній тишині уже серпанок
[b]І[/b]скрами запалює вогні.
[b]Т[/b]ихо замилуюсь та чарівно
[b]Р[/b]озмалюю день, який прийде,
[b]О[/b]хоплю зі співом мелодійно,
[b]З[/b]наю, що мелодія живе.
[b]Ф[/b]еєрична, ніби мила Фея,
[b]А[/b] здаля красуня чарівна,
[b]Р[/b]осами окутана алея,
[b]Б[/b]ачу виграє, як неземна.
[b]У[/b] розкішно дивному сюжеті
[b]Ю[/b]ністю малюю вечори,
[b]Т[/b]репетно із осінню в дуеті,
[b]А[/b], які виходять в нас рядки.
[b]К[/b]олихає вітер тихо річку,
[b]М[/b]елодійно додає мотив,
[b]А[/b] в уяві відображу нічку
[b]Г[/b]ордо, що веде серця до див.
[b]І[/b] душа, яка дарує ніжність
[b]Ч[/b]исто, мов прекрасне янголя,
[b]Н[/b]агадаю, що краса - це вічність,
[b]О[/b]беріг найкращий для життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960796
дата надходження 25.09.2022
дата закладки 25.10.2022
О панянко, златокоса,
Павучок впліта в волосся,
Павутиння і мережки…
Промінь сонця обіч стежки.
Йдеш поважно, гордовита,
До смаку… парчова свита,
Як художниця малюєш,
Ніби й трішки пожартуєш.
Злата фарба, разом з сріблом,
Різнобарвним покривалом,
При землі, накриєш листя,
Зрання роси, мов намисто.
Літо в осені - то празник!
Днина дарить всі прикраси,
В радість - жовті черевички,
Скачуть … веселі синички.
Не дощить, нині й тепленько,
Глянь навколо, як гарненько!
Попрошу, панянку осінь,
Не спіши, хай довша просинь,
Поясніє в піднебессі,
Кілька днів, іще ж на часі,
Листя в вальсі покружляє,
Хай красою повтішає!
***
Хоча б на мить, нам забути, про жахи війни!
За мир молімось! Ждем перемоги і весни!
21.10.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963533
дата надходження 22.10.2022
дата закладки 25.10.2022
Я дивлюся у даль, а зоря виграє кольорами,
Перевившись умить із чуттєво хмельними думками,
В них любов і тепло, і панує лиш спокій в оселі
Де щасливе життя закружляло в земній каруселі
А за обрієм там виграє вся душа на кларнеті,
Де найкраще життя, що створилось з тепла на планеті
І у мирній імлі, що оточує наші оселі -
Скрізь кружляє любов в неповторно земній каруселі
Дивовижна земля тихо скинула важкість із тіла,
Як бажала вона, як же миру в країні хотіла,
Все затихло в душі, мир і спокій настав у природі,
Ось, найкраща краса, що дрімає в земній насолоді!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959026
дата надходження 08.09.2022
дата закладки 10.09.2022
Стукіт серця в напівтемря́ві.
І чекання тримає стрій.
Ким я буду в твоїй уяві,
Коли ти є усім в моїй?
Переплетені силуети,
затамований подих, згук...
Хай не викаже ніч секрети,
Ти ж не випусти мене з рук.
Із обіймів і поцілунків.
Зупинися нам, час, побудь...
Поки сонячним візерунком
Інші мрії в нас оживуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956739
дата надходження 17.08.2022
дата закладки 04.09.2022
Комусь на пляжик у Парижі,
комусь поранення і грижі
Комусь екскурсія по світу,.
а хтось без ніг радіє літу.
Комусь вино у ресторані,
а там червоне б'є із рани
Комусь щоденні селфі в Римі
а хтось розірваний на міні.
Комусь кафешки у Берліні,
а хтось у Бучі втратив сина.
Невдалий час для відпочинку
і не важливо - дід, чи жінка.
За вас щодня вмирають люди,
ви їх не кращі, не забудьте.
І до душі вертайте тіло,
бо це ваш дім, в якому сила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958434
дата надходження 02.09.2022
дата закладки 02.09.2022
[i]Весна і мрії...
Під чарівну музику
Поля Моріа.
[кликніть - замилуєтесь][/i]
[youtube]https://youtu.be/I63zxA0Sce8[/youtube]
[i][b][color="#140aa6"]Сіріло… Каравели чорних хмар
пливли спроквола за рожевий обрій…
Пас світла з неба – ранку аватар –
упав на землю... Впевнено, хоробро.
Та в м'язах ваших ще панує ніч,
і – млість, і - баглаї* передранко̀ві...
Й хотілось вам усе послати пріч,
щоб збувся сон – як щастя у підкові.
Та щось нараз заглянуло в вікно –
і тут... любов’ю засіяли лиця.
То черевишні квітнуче руно
ласкала ніжно квапна дощовиця.
І все живе у вас уже цвіте:
заходите усмак в завітні зони
й ні хвилечки не мислите про те,
що в світі святці є і забобони.
В красі й любові оживає все:
кохання, пристрасть,
плем’я, рід, родина.
І хто у серці ту красу несе –
освятить мрії роду й України.
[i] Ὠ Ὠ Ὠ[b][/b][/i]
...Світає. Каравели сонних хмар
в ясі світанку попливли за обрій.
І промінь сонця – ранку аватар –
вітає Землю світлом.
Теплим,
добрим. [/color]
[/b]
14.04.2020
_________
*у розумінні лінощів ("баглаї бити"), "розслабону".
На світлині автора - квітуюча, вже оспівана мною
черевишня. Світлина з сьогодняшнього холодного
вечірнього вікна оселі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872070
дата надходження 15.04.2020
дата закладки 28.08.2022
Напевно, у неба, що всіх обійма
Якому початку і краю нема.
У вітру, що вільно гуляє в степу,
У птаха, що пісні співа на льоту.
А може, у річки, що попри усе
Потоком скрізь води сміливо несе,
В засіяних житом зелених полях,
У маминих ніжних дбайливих руках,
У тих, хто сьогодні виборює мир,
Шукати я буду собі позитив.
А ще - в боротьбі за щасливе життя,
У вірі в найкраще для нас майбуття!
16.06.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950711
дата надходження 16.06.2022
дата закладки 20.08.2022
В тихім саду уповільнюю кроки,
Дивно шепочуть у слід мені роки,
Ніби думки у життєвих картинах,
Звуки земні, наче нотні хвилини
Згодом здалося розкинувсь світанок,
Ніжно торкнувся красою фіранок,
Мила канва, що їх так прикрашала
Рідний мотив у кімнаті лишала
Світ розчинивсь - чути кроки в світлині,
Кавовий смак ще відчутний понині,
Тістечка запах лишився в кімнаті,
А у душі знову думи крилаті
В ніжне творіння казкової ночі
Тихо вдивлялися очі дівочі
Та у душі залишилася ласка,
Мабуть була не реальність, а казка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956973
дата надходження 20.08.2022
дата закладки 20.08.2022
Підняли клени ніч до краю сонця,
Де гриви хмар шукали рій вітрів.
І сни чиїсь горнулись , наче доця,
До цвіту, в добру казку кольорів.
Хрущі співали щиро тиші оди,
Молили трави небо на дощі.
Весну ховав, та часто не знаходив
Десь там, глибоко, в кутику душі...
8.05.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875044
дата надходження 08.05.2020
дата закладки 19.08.2022
* * *
Торгує пізнє небо снігом хмар,
І ріжуть хлібчик сонця ластів’ята.
Черешня біля хати вже сама,
І щиро молить тишу рута-м’ята.
Тримає пам'ять дні, як древній тин.
Вже сам, немов роса, почав сивіти…
У мені смуток хоче прорости,
А я, мов клен, листком малюю вітер.
06.08.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955569
дата надходження 06.08.2022
дата закладки 13.08.2022