Ніка Гордон: Вибране

Не Тарас

Твій образ

Твій  образ  в  вікні  не  змиють  дощі.
і  сонце  не  спалить  на  попіл.
Твій  образ  в  вікні  все  снться  мені,
і  манить  мене  через  роки.

Так  виразно  бачу  обличчя  твоє,
і    стан  такий  милий  дівочий,
що  тепло  від  того  на  серці  стає.
я  поруч  стояти  хочу.

Шепотіти  тобі:"Кохана  моя,
давай  будем  разом  навіки,
і  буде  у  нас  щаслива  сім"я,
і  зорі  всі  наші  ,і  квіти."

Та  в  долі  були  задумки  свої,
і  наші  стежки  розійшлися,
у  тебе  є  діти,але  не  мої,
і  в  мене  від  іншої  діти.

Твій  образ  в  вікні  не  змиють  дощі,
і  сонце  не  спалить  на  попіл.
Твій  образ  в  вікні  все  сниться  мені,
і  манить  мене  через  роки.́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930052
дата надходження 05.11.2021
дата закладки 09.11.2021


Олег Крушельницький

ЗАГУБИЛОСЬ

Туди  не  дійти,  де  не  втримають  ноги!
Зачинені  двері  —  забутий  рояль.
Тернові  стежки  на  оббиті  пороги,
Закутані  квіти  у  чорну  вуаль.

Стоять  темні  тіні,  схилились  од  віку,
У  брамі  чавунній  палає  вогнем…
Не  впустить  провидець  старого  каліку,
Він  теж  божевільний  й  махає  мечем.

А  муза  втомилась,  лежить  на  узбіччі,
Така  синьоока,  голодна,  худа…
Пройшло  позаочі  величне  сторіччя,
Колись  загубилось  та  й  досі  —  нема.

Вблагаєш  —  вблагай,  голоси  та  вимолюй,
Ставай  на  коліна  та  милість  проси!
Та  все  ж,  не  кляни  та  не  шкірся  на  долю,
Свій  дух  підійми  та  й  надалі  неси!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930290
дата надходження 08.11.2021
дата закладки 09.11.2021


sandra martini

ПІДКАЖИ МЕНІ, СЕРЦЕ

Підкажи  мені,  серце,  де  знайти  ту  стежину,
Що  з  дитинства  вела  на  край  світу  колись!
Де  бродили  ми  вільно,  без  утоми,  без  спину,
По  некошених  травах…  до  пригод…  босоніж…

Там  чистіші  струмки  і  блакитніше  небо…
Там  духмя́ніші  квіти,  смачніший  пиріг…
Там  щиріші  відносини,  друзі  -  що  треба!
Там  тепліші  обійми…  весе́ліший  сміх…

Ми  усе  помічали,  ми  усе  відчували!
Небайдужі,  дотепні,-  ми  собою  були!
На  якому  ж  відрізку  життя  заблукали,
Заховавши  таланти  свої  в  бур'яни?

Особистість  душі  запрягли  у  рутину!
Перестали  радіти  прийдешньому  дню!
Підкажи  мені,  серце,  як  знайти  ту  стежину,
Де  могла  я  згубити  унікальність  свою…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921007
дата надходження 31.07.2021
дата закладки 02.08.2021


Надія Позняк

Коли згасає вуличний ліхтар…

 ***
Коли  згасає  вуличний  ліхтар,
оливу  доливає  -  жовте  світло,
а  ранок  свіжий  вибрався  на  старт,-  
свої  ховаю  я  відьмацькі  мітли.

Я  ними  бавилася  всю  коротку  ніч:
літала  понад  містом  ошаліло.
Мітла  -  це  річ,  а  не  якийсь  там  кітч,
а  жінка  на  мітлі  -  граційна  тілом!

Летиш  собі  і  думаєш  про  все.
Про  те,  що  скоро  літо  і  відпустка.
Що  час  летить.  Летить!  А  не  повзе.
І  поспіх  цей  вимотує  до  пустки.

А  ще  я  заглядалася  на  птиць.
Я  їх  не  бачила,  та  вгадувала  гнізда.
Я  так  за  них  боялася,  щоб  ниць
вони  не  впали  на  шляхи,  де  їздять.

Та  ось  і  прокидаються  птахи,
запурхали  мелодії  весняно...  
Ховаю  мітли,  як  свої  страхи.
Вмикаю  чайник:  все  іде  за  планом.

                                                                                 квітень  2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657991
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 02.08.2021


Cherry tree

Хай зносить дах

Ти  обіймай.  Хай  зносить  дах,
І  шар  за  шаром  хай  зриває,
Бо  не  опишуть  і  в  піснях,
Що  я  з  тобою  відчуваю.

Торкайся  пальцями  душі,
Щоб  вкотре  довелось  забути,
Що  я  з  тобою  на  межі,
І  не  уникнути  спокути.

Відчуй  мого  мовчання  смак,  
Хоча  це  іноді  й  нестерпно.
І  в  світі,  де  усе  не  так,
Нехай  хоч  щось  ще  буде  теплим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921044
дата надходження 31.07.2021
дата закладки 01.08.2021


molfar

Коли вона заплакала уперше…

Коли  вона  
заплакала  уперше  –  
святилище  здригнулося.
Боги
на  вершах,  
сиві  голови  підперши,
відлунювали  словом.
Навкруги
буяло  літо,
шаленіло  цвітом.
Вони  ж,  мов  діти  –
у  руці  рука  -
прощалися
урочисто  і  світло.
Полин  і  вітер  –
ниточка  гірка.
Як  на  плече
упали  сльози  вдруге,
від  туги
небо  тріснуло.
Вона
не  вміла
залишатись  просто  другом
і    лугом  
поверталася  сумна…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442396
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 19.05.2021


Білоозерянська Чайка

Ти тільки чекай…

[i]Я  стріну  тебе.  І  знітиться  серце  раптово.
В  очах  –  промінь  сонця  –  жаданий  дарунок  небес.
Розквітне  кохання,  проллється  повітрям  бузковим:
Я  стріну  тебе…[/i]

Забута  весна  наповнить  квітуче  довкола
Солодким  нектаром…  для  серця  вона  –  рятівна.
І  радо  вирують  думки,  мов  схвильовані  бджоли  –
Забута  весна…

[i]Травневим  теплом  хлюпоче  не  втрачена  ніжність
У  кожному  з  нас,  скільки  б  весен  уже  не  спливло.
Квітує  любов,  укриває  наш  сад  білосніжний
Травневим  теплом[/i].

Ти  тільки  чекай  –  я  стріну  тебе  в  день  весняний,
Бо  видно  вже  доля  на  двох  нам  судилась  така.
З’явлюсь  я…  хоч,  може,  вже  промінь  надії  розтане,
Зустріну  тебе  й  не  покину  ніколи,  коханий,  –
Ти  тільки  чекай…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913988
дата надходження 16.05.2021
дата закладки 16.05.2021


Леся Геник

Ти - моє дихання…

Ти  -  моє  дихання,  любий...
Ти  -  мої  ниті  спасінь,
що  обволокують  груди
в  мить,  коли  важчає  тінь.
В  мить,  коли  руки  безвільно
падають  ниць,  тільки  ти
маєш  потугу  всесильну
віру  мою  піднести.
Там  проказавши  молитву,
де  її  чує  Господь,
зняти  загострену  бритву
з  хворого  серця  мого.
Спраглим  курсивом  любові
мовивши:  рідна,  борись!
Я  піднімаюся  знову,
погляд  звертаючи  ввись.
Й  руку  відчувши  спасенну
зважую  знову  на  крок  -
хвилька  до  хвильки,  щоденно,  
двигаю  муки  візок.  
Гулко  скриплять  всі  колеса,
стежка  вузька  та  нехай,
жаху  тінь  довготолеса
котиться,  наче,  за  край.
Може  й  здалось,  відступає  
темна  розпука  з  душі
там,  де  краї  ходять  краєм
й  гупає  бій  на  межі.
Де  обпікаються  груди
в  чорнім-пречорнім  огні...
Ти  -  моє  диханя,  любий,
Ти  -  моя  сила  в  мені..

6.05.20  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913203
дата надходження 08.05.2021
дата закладки 08.05.2021