Malunka: Вибране

Анастасі С.

Зорі звисають зі стель

Тут  так  вітряно.  Зорі  звисають  зі  стель:
То  зелені  шовки,  то  брудні  кашеміри.
Неймовірно:  вгорі  невагома  пастель
Заливає  блакитністю  вікна  квартири.

Тут  так  душно.  І  що  я  тут  знову  роблю?
Трохи  вогко,  і  ноги  вгрузають  у  холод.
Я  ще  дихаю  й  зорі  руками  ловлю.
Намагаюсь  створити  іще  один  спогад.

Завтра  все  це,  ймовірно,  піде  в  небуття.
Буде  вже  не  сьогодні,  а  світле  "колись".
Я  лиш  хочу  ось  тут  закохатись  в  життя.
Щоб  назавжди.  Щоб  зорі  у  спогад  вплелись.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902041
дата надходження 21.01.2021
дата закладки 21.01.2021


Маріанна Вдовиковська

… у бурштині

Мені  наснилося  -  ідеш  назустіч,
і  я  не  відвертаюся  втекти...  
Світ,  що  довкола,  нишком  гусне,  гусне  
медово,  доки  не  підступиш  ти.  
І  непорушно...  Наче  ми  -  не  люди,
неначе  дві  комахи  в  бурштині,
нанизані,  як  немічні  крізь  груди
на  те  кохання,  що  приніс  вві  сні.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901948
дата надходження 20.01.2021
дата закладки 20.01.2021


Калинонька

Дрімає хутір…

Дрімає  хутір  у  вечірній  тишині,
Укрився  снігом  аж  по  самі  вуха.
Принишк  тихенько  під  горбком  ,  в  імлі...
Гуляє  вітер,  сипле  завірюха.

Замело  все,  не  видно  і  сліду,
Навколо  сніг  ,  мов  біла  скатертина.
Змагаюсь  з  вітром,  бо  додому  йду.
Вже  онде  світить  вікнами  хатина.

З  небес  до  мене  зорі  мерехтять,
Дорогу  світить  ясний  місяченько.
Сніжинки,  як  пушиночки  летять
Й  цілують  очі  ніжно  та  легенько.

А  он  видніють  хуторські  сади
Й  лісок  ,  що  так  стоіть  велично.
Співає  вітер  на  усі  лади...
Все  таке  рідне...  Затишно  й  так  звично.

Із  коминів  повіяло  димком,
Очицями  віконця  світять  в  душу...
Стоять  ялинки,  вкрилися  сніжком...
Красою  тою  я  упитись  мушу...

Он  річка  вже  замерзла  в  берегах...
Сліди  в  снігу  ведуть  уже  до    хати.
В  печі  вогонь  потріскує  в  дровах,
Запах  тепла...  І  чебрецю,  і  м'яти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901925
дата надходження 20.01.2021
дата закладки 20.01.2021


ЛУЖАНКА

А я - поет?. .

А  я  -  поет?..  Чи  все  ж  бракує  рим,
Щоб  поряд  стати  із  майстрами  слова?
Ціную  дуже  і  вклоняюсь  тим,
Хто  перли  витяга  з  скарбниці  мови!

В  саду  розкішнім  не  росте  полин,
До  столу  не  несуть  плоди  не  спілі...
Не  обирайте  справу  не  по  силі!
Із  сотні  римачів  Поет  -  один!
 
                                                                                                   2007р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901578
дата надходження 17.01.2021
дата закладки 17.01.2021


Ulcus

нічна замальовка

а  ніч,  як  море,  чорний  океан
полоще  хвилі  у  бездоннім  небі
над  плесом  -  хмари,  золотий  туман
і  місяць  вигнув  шию,  наче  лебідь

у  темені  глибокій,  як  в  воді
коралами  німують  тіні-грона
у  павутинних  сітях  неводів  
мовчать  заснулі  втомлені  ворони

на  дні  нічному  в  плетиві  доріг
снують  окаті  пізні  субмарини
здіймають,  ніби  мул,  порошу-сніг
й  лишають  на  узбіччях  бризків  скріни

рюкзак-наплічник  -  синій  акваланг
у  нім  -  айфон  і  голос  твій,  як  кисень
долає  ночі  чорний  океан
так  довгожданно  і  безкомпромісно

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901293
дата надходження 14.01.2021
дата закладки 14.01.2021


Анастасі С.

Посеред безлічі безглуздих аналогій

Посеред  безлічі  безглуздих  аналогій  я  пишу  тобі,  
Не  відкидаючи  метафори,  несучи  гордо  ношу.
І  хай  весь  світ  загине  у  нечесній  чи  кривавій  боротьбі  -  
Я  допомоги  не  попрошу.

Ти  пожуєш  мої  слова,  смакуючи  цей  теплий  осад  ран,
Які,  не  дивлячись  на  все,  насмілилась  тобі  не  показати,
І  наші  душі  зовсім  скоро  понесе  серпневий  ураган
На  клапті  розірвати.

Бо  на  твоїх  руках  лиш  кров  залишених  напризволяще  мрій,
А  на  моїх  -  лиш  сплять  потомлені  реальністю  синиці,
Бо  не  втопають  у  бурхливості  крихких  отих  надій
Лиш  одиниці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900861
дата надходження 10.01.2021
дата закладки 10.01.2021


Шостацька Людмила

ПЕРШИЙ СНІГ

                 Так  обережно  падав  перший  сніг,
 Сніжинки,  мов  маленькі  балерини.
 Здавалось,  навіть  чула  їхній  сміх.
 Вітри,  як  ті  невтомні  пілігрими,
 Завили  контрабаси  в  унісон,
 Сніжинки  притиснулись  до  землиці,
 Вдягли  її  у  хутряний  хітон,
 Такий  як  в  білосніжної  левиці.
 Лежали,  міцно-міцно  обнялись
   І  слухали  низькі  й  високі  ноти,
   Коли  у  небі  зорі  зайнялись  –
                           Вітри  враз  подобрішали  на  дотик.
   Залишили  собі  напівтони,
   Співали  тихо  «Місячну  сонату»,
   Вже  бачили  сніжинки  треті  сни,
   Морозну  квітку,  жаль,  без  аромату
   Намалював  художник  на  вікні.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900808
дата надходження 10.01.2021
дата закладки 10.01.2021


Зоряна Кіндратишин

НЕ ЇДЬ

Перон  пустий,  
за  пів  години  потяг.  
Туман  густий  
Лягає  на  поля.  
Прощання  час,  
В  душі  гуляє  протяг.  
Вогонь  погас,  
Спинилася  Земля.  
Вона  і  він  -  
Історія  банальна.  
Поміж  руїн  
Прожитого  життя  
Він  -  не  святий,  
Вона  -  не  ідеальна.  
"Лиш  мій!  Не  мій  ..."  
"Моя!  Та  не  моя  ..."  
Пустий  перон,  
Розлука  серце  крає  
Неначе  сон  
Оцей  вокзал  нічний.  
Звучить  гудок  
Вже  потяг  прибуває  
Один  лиш  крок  ...  
"Не  їдь!  Твоя!"  ...  "Лиш  твій!"

©  Зоряна  Кіндратишин

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900818
дата надходження 10.01.2021
дата закладки 10.01.2021


Mezu Svitlana

Сповідь закоханого музиканта

Мої  думки  наче  поранені  ноти.
Вони  випливають,  ламають,  стирають,
До  тріпотіння  розривають  спогади.
А  ти  мовчи,  неначе  поранений  птах,
З  перебитим  крилом  не  можливо  зробити  й  змах.
А  ти  і  далі  мовчи,  віддавай  свої  спогади  вітрові.
А  ти  і  далі  кричи,  все  одно  тебе  ніхто  не  почує,
Не  відчує  як  відчувала  вона,
Не  зупинить,  коли  в  голові  туман.
Холод  навіює  море.
Де  ви,  мої  вільні  простори?
Схаменись,  вітре,  не  зривайся,
Залиш  мені  спогади,
Де  відчував,  де  занурювався,  де  кохався.
А  море?  Де  моє  море,  де  ти  тепер?
Краще  б  я  з  тобою  зостався,
Краще  б  я  написав  тобі  ще  сотні  пісень...
Розгублені  ноти  впиваються  мов  цвяхи  в  скроні  мені.
Я  не  хочу  їх  чути,  не  хочу  грати,  не  хочу  знати.
Навіщо  я  тебе  обіймав?
Навіщо  тебе  я  згадав?
Мої  ноти  тонуть  в  безвиході.
Мої  ноти,  мої  спогади...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899491
дата надходження 28.12.2020
дата закладки 31.12.2020


Катинський Орест

«СОНЕТ —ТАНГО ОСЕНІ І ДОЩУ»

**********************
 
             Якось  я  бачив  осені  тінь  —  
Вона  цілувалась  безстидно  з  дощем…  
                           Вони  —  один  одного,  
                                                                       Обіймами,  
                                           Ніжно  доповнювали
                                                                                     Та,  удвох,  
             По  парку  вечірньому  йшли    —  
                                                               Пустотливо  
                                                                 І..,  
                                                         Вітру  диханням,  
                                           Листя  у  вирій  зривали
                                                               Зовсім  безтурботно…  
       Десятки  перехожих  бігли  від  дощу,  
                                                                     З  парасольками,  
     А  він  посміхався  єдиній  коханій,  
                                                           Як  істинній  леді  —  
                                                                               Щасливо,
     Що  тільки  до  нього  приходить  
   Та  світ  прикрашає  тінню  золотою,  
У  красивих  чобітках,  з  блискучої  міді,  
                                         Відливом    —  встидливо…  
                     Він  в  сірому  плащі,  
                                                           А  вона,  
                                                     Завжди  —  
       В  червоно-жовтому  пальто…  
                                             Він  з  сумом  в  очах,  
                   А  вона  —  з  посмішкою  вітру,  
                                                                                                         Пустою..,  
     Але  от  скільки  триватиме  їх  роман  —  
                         Не  дізнається  ніколи  ніхто,  
                                 Коли  називає,  таємно,
               Він  її  своєю  Рибкою  Золотою    
                                                             І..,
 гладячи  хвилююче  волосся  
                                                 своєї  рудої  мадам  —
                                                     З  крапель  прозорих,  
Він  ніжно  їй  викладав  
незвично-чудну  діадему…  
                                         Шепотіла  вона:  
«Я  тебе  нікому  не  віддам…»  
                                                 Кружляло  листя,..  
                                                       Розпинався  вітер  —  
     Розвиваючи  кохання  їхню  тему…  
                                         Прокинувшись  під  ранок,  
             Зустрічаючи  туманний  світанок,  
                                                                                         Як  сонет  —  
                                                                 Кошлата  осінь  
посміхнулася  дощу  грайливо…,  
                                       А  він,  взявши  гітару,  
                       Заспівав  нової  пісні  їй  куплет  :
                 "Осінь  —  до  мене,  
знову  коханням  прийшла,  
   Щоби  на  вулиці  танцювати  —  
                                                                                 Зі  мною,  
                                                                                                 У  воді  —  
                                         Танго  любові  сміливо…"
-------------------------------------------------------------
18.10.2019;    Paris    (C.P)
=================================

https://uamodna.com/articles/ilaquo-sonet-imdash-tango-oseni-i-doschuiraquo/

=================================

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899215
дата надходження 25.12.2020
дата закладки 26.12.2020


Зоряна Кіндратишин

МАНДАРИНКА

Ти  ділиш  любов  між  нами,
Порційно,  без  переваги.
І  мріють  ночами  дами
Про  дольку  твоєї  уваги.

В  погляді  в  тебе  іскринка,
Усмі́шка  теплом  повита,
Цілунок,  як  мандаринка
Солодка  і  соковита.

Від  рук  твоїх  просто  мліють,
Палають  в  твоїх  обіймах,
Плекають  про  тебе  мрію,
Мов  бранки  в  любовних  війнах.

А  ти,  мов  султан  в  гаремі,
Купаєшся  в  їх  любові,
І  кожній  в  нічному  "едемі"
Шепочеш  слова  шовкові.

Тікаю  куди  подалі
Від  брехонь  і  нелюбові,
Хай  серцю  додам  печалі,
Та  маю  ще  силу  волі.

Я  -  Жінка,  не  просто  лялька.
Сама  ...  у  пустім  будинку...
Мені  не  потрібна  долька:
Я  хочу  усю  мандаринку.

©  Зоряна  Кіндратишин

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897894
дата надходження 11.12.2020
дата закладки 12.12.2020


ГАЛИНА КОРИЗМА

ПЕРЕД ТОБОЮ Я

Перед  тобою  я,  як  білий  день,
Як  та  молитва  молена  до  Бога,
Як  чиста  нота  в  слові  до  пісень
І  як  додому  втоптана  дорога.

Перед  тобою  я,  як  тиха  ніч,
Як  ніжне  слово  і  палкий  цілунок,
Як  ліхтарі  запалені  із  свіч,
Коли  шукаєш  в  темінь  порятунок.

Для  тебе  я,  тепер,  уже  –  ніхто...
Вгризається  у  душу:  так  –  найкраще.
А  серце,  як  діряве  решето  –  
Поранене,  розбите,  не  пропаще.

Для  тебе  я,  як  другий  бік  Землі,
Все  переплачу  у  осінній  вечір.
Стікає  дощ  по  мокрому  чолі
І  невгамовний  вітер  дме  у  плечі.

Для  тебе  я...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896974
дата надходження 02.12.2020
дата закладки 02.12.2020


Анастасі С.

Ти заховай мене в своє тепло

Ти  заховай  мене  в  своє  тепло,
А  я  із  нього  мило  виткну  носик.
Такого  ще  ніколи  не  було,
І  зараз  мені  цього  просто  досить.

Нехай  на  наші  голови  впадуть  сніги,
І  хай  нам  скажуть,  що  себе  ведемо  дивно,  -
Мені  усе  це  просто  до  снаги,
Бо  я  з  тобою  радісна  й  нестримна.

І  хай  нема  ні  снігу,  ні  тебе,
Я  точно  знаю,  що  одного  ранку
Побачу  більше  і  відчую  все,
І  буду  щастям  грітись  до  останку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896742
дата надходження 30.11.2020
дата закладки 30.11.2020


Тарас Комаринський

Невдала здибанка

Мене  позвав  на  здибанку  коханий,
Казав,  що  пригостить  смачним  вином
З  пилку  весняних  дорогих  тюльпанів,
А  потім  приголубить  перед  сном.

Щоб  мати  вигляд  стильний  для  події,
Як  ті  красуні  зі  старих  гравюр,
Я  цілий  день  нарощувала  вії,
А  уночі  робила  манікюр.

Його  чекала  довго  на  листочку,
Який  лежав  посеред  м'ятих  трав.
Він  не  прийшов,  як  і  тамтого  рочку,
Бо  по  дорозі  знову  в  сплячку  впав.

Ну  що  ж,  пора  й  мені  в  щілинку  спати...
Прошу,  прийди  хоча  б  до  мене  в  сни,
Аби  було  не  скучно  зимувати.
А  любощі  чекатимуть  весни.

[i]Світлина  Лілії  Франовської[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895850
дата надходження 22.11.2020
дата закладки 22.11.2020


Квітка))

Блукатиму садами егоїзму

все  стало  таким  прісним,  непотрібним
Скінчились  фарби  радості  і  мрій
Блукатиму  садами  егоїзму
Де  світ  тобою  вже  давно  не  мій...

Від  голосу  не  бігтимуть  мурахи
І  погляд  не  загріє  в  зимах,  ні.
Розчарування  на  болючу  плаху,
Відправить  щастя,  сутожно  сумні

Всі  відображення  у  дзеркалі  із  нині.
Печаль  піано  п'янко  розіллє
І  тільки  мармур  щастями  застилий
Із  спогадів  у  серці,  нічиє...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856218
дата надходження 28.11.2019
дата закладки 22.11.2020


Полісянка

Журба. Ідуть дощі вже котрий день.

*    *    *

Дивлюся  сумно  як  дощі  ідуть,
Нема  розради  й  рима  знову  вмовкла.
Сльота  прогнала  літер  суєту
І  відчуття,  немов  душа  промокла.

Журба.  Ідуть  дощі  вже  котрий  день.
Мені  б  сьогодні  хоч  промінчик  світла,
Хоч  час  від  часу  сонечко  бліде…
Пишу  росою  на  спітнілих  вікнах.  

Я  цю  осінню  негідь  не  виню,
В  природі  не  буває  однобоко.
Все  ніби  справді,  ніби  довго  сню  
У  напівзабутті  твоїм  глибокім.

Вже  не  буди,  до  тями  не  вертай.
Хоч  вимушено  –  до  морозу  звикну.
Лишилася  чи  мрія,  чи  мета  –
Приспати  до  весни  любов  принишклу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895591
дата надходження 20.11.2020
дата закладки 20.11.2020


палома

ДО СНУ, ДО СНУ

     
До  сну,  до  сну...І  світлом  мерехтливим
Навіює  здалека  сни  щасливі,  
Можливо,  і  не  зовсім  –  в  кого  як  –  
Холодним  поцілунком  злегка  так…

Вродивсь  недавно,  як  дитя  невміле,
Характер  лагідний  молодить  тіло.
Ледь-ледь  торкає  ліс,  у  річці  воду,
Глибин  не  будить,  не  руйнує  вроду.

Минає  фаза,  поки  він  зростає,
Вже  круглолиций    всюди    заглядає.
Розгонить  кров  до  клекоту  артерій,
Морям  і  рікам  відчиняє  двері…

В  останній  фазі  місяць  геть  маліє,
Напруження  спадає,  все  міліє.
Вода  відходить  і  старіє  тіло,
Отак  молодику  до  всього  діло.

На  нас  впливають  Місяць  і  планети,
Безслідно  не  минають  і  комети…
Залежить  все  у  Всесвіті  бездоннім,
А  ще  –  страшні  дірки  наскрізні  чорні.

І  знов  у  вікна  місяць  заглядає,
За  руку  сон  безсоння  десь  тягає…
І  спати  хочу  –  зась  лишень  заснути  –  
На  мене  він  впливає...Як  же  бути?..

 3  грудня  2016
 (с)  Валентина  Гуменюк

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895582
дата надходження 20.11.2020
дата закладки 20.11.2020


Максим Тарасівський

Глупая белка

В  лесу  с  рассвета  царила  суматоха:  нынче  госпожа  Львица  устраивает  прием.  Госпожа  Львица  была  дамой  самого  высокого  полета,  а  ее  прием  был  главным  событием  лесного  года,  попасть  на  которое  –  честь.  Если  кого-то  туда  не  приглашали,  это  был  верный  знак,  что  кто-то  нарушил  незыблемые  каноны  лесного  этикета.  А  от  неприглашения  на  прием  госпожи  Львицы  до  немилости  у  господина  Льва  –  один  шаг,  а  этого  шага  никто  из  лесных  обитателей  делать  ни  за  что  не  хотел.

Поэтому  в  лесу  царила  суматоха,  а  в  норах  и  гнездах  –  паника.  Лесные  обитатели  нервничали  и  гадали,  принесут  ли  им  приглашение.  Каждый  лихорадочно  перебирал  в  уме  события  минувшего  года,  припоминая,  за  какие  дела  можно  лишиться  приглашения  на  прием  госпожи  Львицы.  А  на  ее  приемы  следовало  приходить  только  в  безупречных  нарядах!  -  и  потому  сейчас  каждый  лесной  житель  прихорашивался,  готовясь  к  приему,  на  который  мог  и  не  попасть.

Одна  только  белка  ничего  не  замечала  и  ни  к  чему  не  готовилась:  она,  как  всегда,  скакала  с  ветки  на  ветку,  собирала  орехи,  прятала  их  в  дуплах  и  зарывала  под  корнями.  Впрочем,  этому  никто  не  удивлялся:  белка  считалась  хоть  и  благонадежной,  но  легкомысленной  и  даже  глуповатой  особой,  не  имеющей  представления  о  лесном  этикете.

К  полудню  напряжение  достигло  предела:  вот-вот  из  дома  госпожа  Львицы  во  все  концы  полетят  сороки  с  приглашениями.  И  правда:  в  урочный  час  лес  зарябил  черно-белыми  крыльями.  Сороки  облетали  лесных  жителей,  выкрикивая  над  их  жилищами    желанное  «Да!»  и  оставляя  маленький  берестяной  номерок.  Госпожа  Львица  лучше  всех  знала  лесную  иерархию,  которую  сама  и  определяла,  рассаживая  гостей  на  своих  приемах  по  номерам  в  строго  определенном  порядке.  Этот  порядок  сохранялся  до  следующего  приема,  то  есть  на  весь  лесной  год.  Номером  один  была  чета  Львов,  а  последний  номер  указывал  на  место  в  самом  дальнем  уголке  обширного  дома,  откуда  едва  было  видно  и  слышно,  что  происходит  на  приеме.  Но  даже  этот  последний  номер  считался  знаком  расположения,  и  потому  его  никто  не  стыдился,  хотя,  конечно,  каждый  предпочитал  оказаться  в  первом  десятке  и  сидеть  за  одним  столом  со  Львами.

Как  только  сороки  доставили  номерки,  над  лесом  пронесся  вздох  облегчения:  их  получили  все  лесные  жители.  А  сколько  учтивости  и  такта  обнаружила  госпожа  Львица,  пригласив  даже  чету  Пауков,  о  существовании  которой  почти  никто  не  помнил,  а  кое-кто  даже  не  знал!  И  лес  мигом  опустел:  все  его  обитатели  собрались  в  доме  четы  Львов.

Прием  шел  своим  раз  и  навсегда  заведенным  порядком,  гости  вели  или  слушали  светские  беседы,  в  которых  госпожа  Львица  не  знала  себе  равных,  танцевали  и  угощались,  нахваливая  вкус,  с  которым  все  было  придумано,  приготовлено  и  сервировано.  И  тут  кто-то,  кажется,  госпожа  Барсук,  выглянула  в  окошко,  чтобы  полюбоваться  видом  и  незаметно  чихнуть,  а  вместо  этого  увидела  белку,  которая  по-прежнему  скакала  с  ветки  на  ветку  и  собирала  орехи.  Скандальная  новость  мигом  облетела  гостей:  белку  не  пригласили!  Звери  укоризненно  качали  головами:  ведь  сколько  раз  ей  говорили,  что  легкомыслие  и  глупость  до  добра  не  доведут,  а  все  без  толку.  Знай,  орехи  собирает,  прячет  в  дуплах  и  под  корнями  деревьев  зарывает,  а  о  приличиях  знать  не  знает,  а  о  приеме  госпожи  Львицы  помнить  не  помнит!  И  вот,  поглядите,  нажила  себе  таких  неприятностей!

Госпожа  Львица  прекрасно  знала,  что  белка  не  получила  приглашения,  но  даже  не  обмолвилась  об  этом,  пока  гости  не  заметили,  что  белки  на  приеме  нет.  Лишь  когда  все  принялись  обсуждать  это  чрезвычайное  происшествие,  госпожа  Львица  вышла  на  террасу  и  подозвала  белку.  Та  остановилась  и  принялась  вертеть  головой  со  своим  обычным  легкомысленным  и  даже  глуповатым  видом,  словно  не  понимая,  кто  бы  мог  ее  позвать  с  этой  великолепной  террасы  в  такой  важный,  даже  судьбоносный  день,  который  случается  раз  в  году!

Наконец,  белка  заметила  госпожа  Львицу  и  прыгнула  на  перильца  террасы  перед  ней,  а  госпожа  Львица  милостиво  протянула  ей  крупный  орех.  Вздох  пролетел  над  головами  гостей,  которые,  затаив  дыхание,  следили  за  этой  сценой.  Какая  учтивость!  Какой  такт!  Какой  прекрасный  орех!  Одна  только  Белка  проявила  свое  обычное  легкомыслие  и  даже  глупость:  не  поблагодарив  госпожа  Львицу,  она  схватила  подарок  и  ускакала  с  ним,  тут  же  забыв  обо  всем  на  свете.  На  глазах  у  всего  лесного  общества  она  старательно  зарывала  орех  под  корнями  дерева,  и  только  тогда  госпожа  Львица  позволила  себе  замечание:
-  И  ведь  даже  не  вспомнит,  где  спрятала!

Это  было  настолько  метко  и  тонко,  а  главное,  вовремя  замечено,  что  соблюдать  приличия  оказалось  совершенно  невозможно.  На  террасе  грянул  дружный  звериный  хохот:  все  знали  за  белкой  не  только  легкомыслие  и  даже  глупость,  но  и  крайнюю  забывчивость.  Упрятывая  орехи,  свое  излюбленное  лакомство,  в  дупла  деревьев  и  зарывая  их  под  корнями,  белка  скоро  и  напрочь  забывала,  где  же  она  их  прятала.  Потому  ей  приходилось  собирать  и  прятать  орехи  постоянно,  чтобы  не  умереть  с  голоду  зимой,  а  когда  она  натыкалась  на  свои  собственные  запасы,  то  радовалась  им,  как  случайным  находкам.  А  еще  часто  бывало  так,  что  белка  вовсе  не  находила  зарытый  в  землю  орех,  и  весной  он  давал  побег,  прорастал  и  вскоре  превращался  в  новое  ореховое  дерево.  А  глупая  белка  срывала  с  него  орехи,  как  ни  в  чем  ни  бывало,  вновь  прятала  и  вновь  забывала,  и  в  лесу  вырастало  новое  дерево,  а  потом  еще  одно,  и  еще,  и  еще.  Положительно,  ветер  гулял  в  голове  этой  белки,  а  ее  глупость  и  забывчивость  были  беспримерны!  Отсмеявшись  и  восстановив  порядок  в  растрепанных  приступом  веселья  туалетах,  гости  последовали  за  госпожой  Львицей  в  дом,  где  прием  продолжался  с  прежним  блеском  и  великолепием  до  самого  заката.

А  белка  весь  прием  так  и  проскакала  с  ветки  на  ветку,  как  самый  обычный  день.  Ее  немножко  беспокоило  то,  что  она  никак  не  может  припомнить,  где  зарыла  в  землю  превосходный  орех,  который  кто-то  подарил  ей.  Но  об  этом  она  думала  очень  недолго.  Орехи,  конечно,  самое  главное  в  жизни,  и  орех  тот,  конечно,  был  просто  отличный,  но  горевать  совершенно  не  о  чем.  Ведь  ореховых  деревьев  в  лесу  не  счесть,  только  успевай  орехи  срывать,  в  дупла  прятать  и  под  корнями  закапывать!  И  белка  прыгала  с  ветки  на  ветку,  ни  о  чем  не  сожалея  и  ничем  не  печалясь.

апрель  2020  года

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873477
дата надходження 26.04.2020
дата закладки 20.11.2020


ГАЛИНА КОРИЗМА

КАРНАВАЛ ОСІННІЙ

🍂🍂🍂
На  поляні  карнавал  осінній!
Загорівся  день,  вогнем  горить,  
А  берізка  в  сонячнім  бікіні
Поміж  вітру  листям  дріботить.

Час  такий,  що  втриматися  годі!
Дуб  брунатну  гриву  причесав
І  букет  осінній  в  хороводі
Горобині  з  листя  вибирав.

А  вона  -  у  вишитій  сорочці,  
У  червоних  гронах  та  пташках.
Багряніє  стан  гнучкий  на  сонці,
Струменіє  соком  по  гілках.

Он  з-під  листу  гриб  наставив  шапку.
Глип...  довкола  -  осінь  надворі!
Лиш  ялиця  не  втрачає  гадку  
Зеленіти  зранку  й  до  зорі.

Розшарівся  клен,  розправив  плечі,
Лопотить  чи  польку,  чи  фокстрот,  
А  гроза  під  бубен  із  далечі
Набирає  музику  висот.

В  піднебессі  небо  затягнулось.
День  навіяв  сіруватих  хмар.
Поки  сухо,  від  ворони  вчулось  
У  протесті  гомінкому  «кар!».

День  такий  барвисто-кольоровий...
Як  красиво  зараз  восени!
А  мене  до  танцю  в  парк  багровий
Запросили  клени  й  ясени.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895188
дата надходження 16.11.2020
дата закладки 16.11.2020


Крилата (Любов Пікас)

ОСІННІЙ РАНОК

Я  їхала  ровером.    Вились  сороки.
Схилилась    верба  над  озерним    люстерком.
Завзято  вітрець  цілував  мої  щоки,  
Вітав  листопад  золотим  феєрверком.

Всміхалося  сонце,  над  лугом  сходило,
Із  трав  вибирало  проміннячком  іній.    
Димок  вибігав  з  лісового  кадила.
Хто  ранкові  склав  цей  сценарій?    Фелліні?

Та  ні.  Пізня  осінь  його  написала.
Хай  ролі    в  нім    мають  сади    безголосі,
Я,  ранок  гортаючи,      радість    пізнала,  
Відкрила  мені  своє  твориво    осінь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895204
дата надходження 16.11.2020
дата закладки 16.11.2020


Mezu Svitlana

Лист, який ти надіслала ( пер. з нім. )

Лист,  який  ти  надіслала,
Зовсім  мене  не  збентежив.
Не  хочеш    більше  кохати  написала,
Проте  він  надто    довгий,  не  як  належить.
Дванадцять  сторінок  стислих  і  прекрасних,
Наче  маленького  рукопису  рядки.
Люди  не  пишуть  так  детально,
Коли    прощаються  навіки.

(Варіант  перекладу  "Den  Brief,  den  du  geschrieben"  H.  Heine)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894917
дата надходження 14.11.2020
дата закладки 14.11.2020


Лана Сянська

Коли в люстрах води…

***
Коли  в  люстрах  води  концентричні  розходяться    кола,
А  ці  люстра  -  то  просто  калюжі  під  небом  осіннім,
Заповзято  транслюють  дощі  котрий  день  баркаролу
З  водостоків  лунких  в  кам’яній  галереї  склепіння.

Із  мітлою  двірник  чомусь  схожий  на  гондольєра,
Він  пливе  середмістям,  минаючи  мури  ще  теплі,
Дощовою  водою  стікає  поліття  до  скверу,  
І  на  світло  ліхтарне  злітається  листя,  як  нетлі.

Не  про  дощ,  що  все  змиє,  не  час,  що  ніяк    лікує,
А  погода  отут  передмова,  малюнок  з  натури,
Я  про  те,  як  мені  в  міжсезонні  оцьому  бракує
Того  світу,  який  мене  в  теплі  обійми  занурить.

Десь  на  розі  вітрів  є  призначена  зустріч  таємна,
Там,  де  сходить  лавина  болідів    тамтешніх,
І    нуртує  жага,  і  печаль  в  літню  спеку  у  венах,
Там,  де  прихисток    ночі  липневої  для  нетутешніх.

1/10/2020  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894800
дата надходження 12.11.2020
дата закладки 13.11.2020


І. Оболонський

Так зізнаються в коханні

Даруйте  коханим  квіти,
Дітей  пречудової  Флори,
Яку    в  античному  світі
Латинською      звали  Fiora/Колись  називали  Fiora.

Магічною  силою  світла
Гармонія  барв  веселково  -
Довершена  форма  пелюстків,
Сказали  вже  більше,  ніж  слово.

І  ви,  глядачі,  враз  застигли.
Здивовані,  вражені  дивом,
Коли  перед  вами  постали  –
Вони  –  дивовижно  щасливі.

Невже  це  реальність?  Не  казка?
Ті  двоє,  що  так  веселяться?  
І  погляди  їхні,  і  дотик  –
Які  випромінюють  щастя?

Можливо,  це  двоє  акторів?
І  кадри  до  фільму,  як  sequel?
В  якому  букет  пречудовий  -
Як  статус  стосунків,  як  вимпел?

І  буде  у  вас  все  прекрасно!
Рожеві  хай    мрії  здійсняться,
Коли  ти  дотичний  до  чуда,
Яке  випромінює  щастя!

31.10.20


https://drive.google.com/drive/folders/1DfLTjgdNFCWsWQ1GwopUMAEsuD4txR0f?usp=sharing

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893662
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 01.11.2020