Це один із перших моїх віршів,
який був написаний ще в 2008 році.
Сьогодні він вдруге народився, дякуючи
Віктору Ох, який написав і подарував
мені чудову мелодію до вірша!!
Дякую Вам, Вікторе, за таку чудову музику!!
Ось його адреса:ttp://www.poetryclubh.com.ua/author.php?id=9277
Надія часто поруч з нами,
Дарує нам казкові сни.
У скрутний час завжди втішає,
Що світ прекрасний віриш ти.
А завтра все кудись зникає,
Неначе вітром все знесло,
І знову в розпачі блукаєш,
Рожевих снів як не було.
І так проходять дні за днями,
Надія гасне у душі...
А то дивись — і знову з нами
Щасливі нам віщує дні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108268
дата надходження 18.12.2008
дата закладки 01.05.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2022
[b]Олігахія
Ми вами
втерлися
авжеш -
так перлися
і ось - ми
на вершечку
Влади.
Не вітдавати ж
натовпу рабів
що назива себе
народом
Те награбоване
його Майно
Чи ми лайно?
Усе повернется -
як і було.
Ми правимо, і володієм
вами.
Ви - наш товар
і наше ви майно!
Олігархат - він
вічний!
Немає революцій
лише - Домовленність
Панів.
І нового
фабричного царя.
Де колір - вже
не грає ролі.
А "вибори"-
ми підгутуєм вам
і знову як один
під масками
повернемось у Раду.
Люстрацій прагнете-
авжеш - якихось
вам ми "шісток"
підберем.
зате - Система,
Хоч і гнила, пліснява,
в Павутинні -
Залишится!
Хто заікнется проти-
Той новий ворог
[i][/i][/b]
2014 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825382
дата надходження 14.02.2019
дата закладки 16.02.2022
Нічка в соннім небі зорі ткала,
Густо застеляла небеса,
В тихі води річечки упала
Зоряна небачена краса.
Я в долоні наберу водиці,
Де й моя блищить ясна зоря,
Поклонюся долі, як годиться,
Хай зоря моя не догоря.
Приспів:
Ой ви зорі мої, зірочки,
Золотаві провісники долі,
На майбутні роки і віки
Наберу я вас повні долоні.
На майбутні роки і віки
Наберу я вас повні долоні.
А як ранок потривожить небо,
Зорі в тихих водах затремтять,
Я про них згадаю – не про себе,
Випущу тоді їх – хай злетять,
Щоб не стало менше їх над світом,
Щоб світили кожному із нас,
Щоб раділи їм дорослі й діти,
Коли прийде знов вечірній час.
Приспів.
Ой ви зорі мої, зірочки,
Золотаві провісники долі,
На майбутні роки і віки
Вкрийте золотом наші долоні.
На майбутні роки і віки
Вкрийте золотом наші долоні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940162
дата надходження 13.02.2022
дата закладки 16.02.2022
Засріблилася паморозь біла
І сховала в зимовий туман
Ту надію, що ледве жевріла,
Біль утрати та зболених ран,
І весь розпач, й буденні тривоги,
І предовгі сумні вечори,
І журбу, що несла до порогу
Чашу смутку й тривоги у сни.
Все це десь залишилось позаду,
А попе́реду жде пустота,
І лиш шлейф із холодним туманом
Мої думи щільніш обгорта.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939297
дата надходження 05.02.2022
дата закладки 09.02.2022
[i]Літом 2014р армія Росії зі споротими шевронами в порушення всіх міжнародних законів, вдарила в тил українським легкоозброєним добровольцям, що вели запеклі бої із сепаратистами, а потім цинічно розстріляла беззбройних оточенців, що виходили з того котла за домовленістю командування. [/i]
Знов біда із сусідської мли,
Ради Бога, ти їм не здавайсь!
Сотні друзів твоїх полягли,
Де в скорботі затих Іловайськ.
Тут і ниви просторі не сплять,
Небо часом заплаче дощами.
І дерева мов тіні стоять!
В мовчазній все затихло пошані.
Скільки часу відтоді пройшло,
Як їх танки на нас навалились?
Хто повірив, з котла хто пішов,
Ті назавжди в котлі залишились!
Все чужі там злітали ракети,
Матері десь очей не змикали,
Як строчили тоді «іхтамнєти»,
Як беззбройних вони убивали.
Хай нашивки спороли строкаті,
Хай під ряси сховали копита,
Їх тавро — то безсовісність ката,
Їм би наше майбутнє згубити!
Скільки часу над нами пройшло,
Скільки горя нанесла їх пиха?!
Хто їм вірив, за ними хто йшов,
Ті назавжди в обнімку із лихом!
08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939329
дата надходження 05.02.2022
дата закладки 06.02.2022
Збігали дні крізь решето часу,
І від подій тих серце завмирало,
Не раз ординці нищили красу
Мого праотчого покраяного краю.
Загляну в сиву-сиву давнину,
Де йшов з мечем холодним брат на брата,
Де проклинали матері війну,
І це думок народжує багато.
Коли ж я розгорну життя сувій,
Де «чайки» хвилі різали Дніпрові,
Там часто мертвим заздрили живі.
Так Україна виростала… З крові…
Усі літа ті зібрані в віки,
Що славу на плечах своїх тримали,
Її в вогні кували козаки,
Поки з Богданом волю продрімали.
Озвалась болем історична даль,
Аби не повторилось це ніколи,
Щоб батько сину мудрість передав
І між князями не було розколу:
«Не піддавайтесь темряві сум’ять,
Де б віра зі зневірою боролись,
Щоби землею ран не затулять,
Коли понищаться всі слави ореоли».
А час біжить. Чим далі, то скоріш,
Лягаючи відлуннями у пам’ять,
А там – жахи обпалених століть.
І знов орда московська наступає.
Завоювати, бачся, хоче нас.
Кровить Лугань в зажуреній долині.
Лежить згвалтований десятки раз Донбас…
Сльоза стікає з голої калини.
Та віра наша ще жива. Жива!
Її ні знищить, ані похитнути!
Життя підносить іноді дива –
Тож Україні на планеті бути!
27.01.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939122
дата надходження 03.02.2022
дата закладки 03.02.2022
Прошу друзів послухати і зробити зауваження до цього чорновичка музики.
Осіння фея.
1
Осінь листя фарбувала,
Пензликом в садочку.
Вишиваночки вдягала,
Декому в куточку.
2 (двічі)
Сипле золотом, як фея,
Наче то завія.
Розговілись гай...алея,
Душу спокій гріє.
Приспів:
Грай музико, грай Орфею,
Зранку грай... у день...до ночі.
Стань оправою, свічею.
Грай душевний корифею...
Доки маєш мочі...
Маєш мочі.
3
Барбарисики червлені,
Діточки яскраві.
Туї... збіглися зелені,
Як камінь в оправі.
4 (двічі)
Снить берізка гола-й-боса,
Аж сум огортає.
Липку ще русявокосу,
Вітер колихає.
Приспів:
Грай музико, грай Орфею,
Зранку грай... у день...до ночі.
Стань оправою, свічею.
Грай душевний корифею...
Доки маєш мочі...
Маєш мочі.
5
А калинонька червона,
Ягідьми жаріє.
Розпустила пишні грона,
Клен в гаю хмеліє.
6(двічі)
Як вогонь багряночубий,
На виду... красує.
Стоїть парубком у шубі,
У гаю... царює.
Приспів:
Грай музико, грай Орфею,
Зранку грай... у день...до ночі.
Стань оправою, свічею.
Грай душевний корифею...
Доки маєш мочі ...
Маєш мочі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762148
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 03.02.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mUgxI3CRml8&t=8s[/youtube]
Літа у осінь повернули,
Вплелась у коси сивина
І сірі хмари небо вкрили,
Спадають сумом до вікна.
Чомусь, навіює журбою..
Дощем заплакав білий світ,
Бо не повернемось з тобою
До безтурботних юних літ.
Пройде зима і заметілі,
Пройдуть морози і сніги,
І проліски цвістимуть білі,
Бо дочекаються весни.
Розквітнуть квіти й соловейки
Співатимуть свої пісні,
Вернуться з вирію лелеки,
Засяє сонце угорі.
Лиш не повернуться весною
Стежками пройдені літа,
Все більше срібною росою
Та смутком коси запліта.
На жаль, кліп пісні у виконанні Андрія Васильовича Амадея, чомусь, неможливо поставити.
Посилання на Ютюбі:
https://www.youtube.com/watch?v=mUgxI3CRml8&t=85s
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932148
дата надходження 27.11.2021
дата закладки 02.02.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SxPQCtudDnI[/youtube]
Я дякую, Боже, за шлях мій, дорогу,
Якою я досі іду по життю.
Якщо не зважати на біль і тривоги,
То все таки в світі ще цьому живу.
Я дякую, Боже, що завжди ти поряд
Й мене направляєш на правильний шлях,
Що ти випробовуєш розпачем, горем -
Здолаю усе, бо ціную життя.
Я дякую, Боже, тобі за світанки,
За час для родини в ясні вечори,
За змогу літати у снах аж до ранку,
За світ, що для мене ти, Боже, створив.
За дім, що я маю, дітей і онуків,
Що я не самотня у цьому житті,
Що маю багато надійних я друзів,
Які - добре знаю: не кинуть в біді.
Я дякую, Боже, за дощ і за сонце,
Проміння ласкаве, що гріє теплом,
За квіти, що завжди цвітуть під віконцем,
За верби похилі над нашим ставком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936809
дата надходження 13.01.2022
дата закладки 01.02.2022
Як спалахом яскравим сонця,
В примерзлість серця вп'явся.
І не здалося їй спросоння,
Уже тримали п'яльця.
І вправно день ним вишивався,
І ніч безсонню рада.
То нот лили́сь любовні кварти.
Вони ж були вже разом.
Хоч, кажуть, не буває довго
Закоханості буря.
Теплом торкнулась взимку доля,
В душі пропала кура.
( Кура - в значенні -заметіль)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937156
дата надходження 16.01.2022
дата закладки 18.01.2022
[i]14-го січня за церковним календарем – День Василя…
Два великих співвітчизника народилися напередодні свята…
Два велети Духу, котрі віддали своє життя Україні в ті нелегкі
часи «Комуністичної імперії»: Василь Симоненко та Василь Стус…
Вашій увазі пропонується балада про цих славних синів України
як своєрідне вітання всіх, кого нарекли цим славним іменем...[/i]
[youtube]https://youtu.be/Qy5qnVjV-PQ[/youtube]
[i] * * *
[b][color="#68086b"]З усіх відомих на землі професій
в найбільшй шані, певно, ковалі...
І не попи Московії конфесій –
кували шлях Вкраїні Василі!
Пророчачи майбутнє Україні,
плекали Правду й Волю, як могли,
бо більшовицьким зайдам-бедуїнам*
були ми не вкраїнці, а воли.
Й вели себе чужинці як сатрапи,
загнавши нас у “компартійний хлів”.
Та не змогли свої мерзенні лапи
занурити у душі Василів.
* * *
...Один Василь сконав від ран в Черкасах,
відчув бо серцем інший часу плин -
не загубився він в “народних масах”
й не з'їв його душі червивий сплін**.
Боровсся він з кончиною щосили,
як з клятою комвладою боровсь,
та доля й влада все ж його скосили –
зоря його упала в шерхлу Рось***
* * *
…А ти, Василю?.. Як ти міг спіткнутись
в копальнях і у штольнях Воркути?
Які ти мав провини і спокуту,
чим завинив перед прогресом ти?..
І обернувся посохом твій карцер,
бо горде серце наскрізь пронизав!
Вce наболіле, що сказати мався,
своїй ти Ненці так і не сказав…
* * *
Та зойк ваш, хлопці, в світі не розтанув,
безслідно в Універсумі**** не зник –
на Сонці скресли кратери вулканів
й послали нам ваш відчайдушний крик…
Той голос Сонця в темноту не канув:
луна пішла – як клекіт жуавлів!
І не було б ніколи тих майданів,
не будь вас, відчайдухїв – Василів!..
_____
Які, о Сонце, ще дало б уроки,
аби дорогу висвітити нам?..
Єдиний шлях – це квітнуча Європа,
хоч платою за неї є ВІЙНА...
Вкраїні не блукати манівцями,
з дороги Волі й Правди не звернуть!
І Захід, й Схід – від Дону і до Сяну –
торують ра́зом вистраждану путь.
Тож xай куються шпаги і ефеси
для мушкетерів – нових Василів!
З усіх відомих символів професій –
нам найдорожчий молот ковалів…[/color][/b]
31.12. 2015-12.01.2022
_________
*скотоводи пустель;
**меланхолія;
***як гадають експерти, Василь Симоненко помер від хвороби
нирок через побиття КГБістами (в КПЗ м. Сміла 1962 року);
****Всесвіт.
Супровід: вісня на слова В. Симоненка
"Виростеш ти, сину"[/i][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936892
дата надходження 13.01.2022
дата закладки 18.01.2022
Сняться степу соняхи,
Сте́жок сивий слід.
Світле сіло сонечко,
Спить строкатий світ.
Спиться саду солодко,
Солов'я стих спів.
Стиглі сливи - солодом -
Соковитий спив.
Сняться селам соколи,
Сойка світлом снить.
Сплять, схилившись соняхи.
Смага сонця спить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936517
дата надходження 10.01.2022
дата закладки 10.01.2022
Як в зимовий простуджений вечір
Заблукають у потемках зорі,
Сокотітиме вогник у печі
Й на стіні намалює узори,
Розгорни, люба мамо, хустину,
Подаровану мною обнову,
Де на синьому—маки й жоржини,
І з червоних ромашок підкови.
Як зимовий простуджений вечір
Чорнотою завішає вікна,
Усміхне хай сяйниста хуртеча—
Дрібноцвіту краса непоникла.
Не раз вернеться стужа зимова
Й лепетатиме дощ не до речі—
Загорнись у хустину тернову
В день січневий й безбарвистий вечір.
До весни зачекати лиш трішки—
І подвір’я потоне в розмаї.
На обличчі матусі усмішка,
Рідні руки мене обнімають…
Сокотить про щось вогник у печі,
Розмальовує тінями стіни.
Розцвіло літо в мами на плечах,
В її ясних очей мерехтінні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936458
дата надходження 09.01.2022
дата закладки 10.01.2022
На здоров’я їжте і мені уріжте.
Приповідка
[youtube]https://youtu.be/XkDQ8YOQAVA [/youtube]
[i] [b]“на здоров’я їжте,
та й мені уріжте…”
як-то мудро скаже,
мов на хліб намаже!
цю народну мудрість
втямкували “слуги”*…
вдячні вони будуть,
не дай Боже, вдруге
хочеш обирати
слугів креатуру –
у конверті, брате,
Зѐ_Лена копюра,
а комусь лиш гречки
вповні вистачало,
а як суперечка –
докладали й сало
наші олігархи –
ті, що нас годують! –
важливіші “архи”:
як захочуть – взують
з сотню депутатів,
а то й Прєзідєнта,
хоч без автоматів –
не без резидента
то ж гляді́м закони**,
що оберігають
годівців... До скону
біс їм помагає![/b]
29.12.2021
________
* CЛУГА́ (у феодальному та буржуазному суспільстві –
людина для особистих послуг у домі магната, поміщика, буржуа і т.ін.), ЛАКЕ́Й, КАМЕРДИ́НЕР, ПРИСЛУ́ЖНИК, СЛУ́ЖКА заст.,СЛУЖНИ́К заст.,
СЛУЖИ́ТЕЛЬзаст.,ПОСЛУ́ГАзаст.,ПАХО́ЛОКзаст.,ПОПИ́ХАЧзаст., зневажл.,
ПОСЛУГА́Ч діал.; ДЖУ́РА іст. (зброєносець козацької старшини в 16-18 ст.) ст.),
ЦЮ́РА діал.; ЧУ́РА діал.; КОЗАЧО́К (хлопчик-лакей у поміщицькому домі часів
кріпосництва в Україні); ХЛО́ПЕЦЬ заст. (слуга-підліток, “мальчик на побегушках”);
ЧЕЛЯ́ДНИК іст.,ЧЕЛЯДИ́Н іст.,ЧЕЛЯДИ́НЕЦЬ іст. (належний до челяді феодала) феодала), ГАЙДУ́К іст. (виїзний лакей); ДВОРО́ВИЙ, ДВОРА́К розм., ДВОРЯ́К рідше,
О́БШАР збірн., певно, від дієслова ОБШАРИТИ, ВИВЕРНУТИ КИШЕНІ “народа”, $$).
**горезвісний “Закон про олігархів”.
На світлині автора – прилучанин Петро Сердюк
на альтернативному “параді” 24.08.2020 року.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935314
дата надходження 29.12.2021
дата закладки 01.01.2022
Якби молодість знала, якби мудра була,
Глибу скелі рубала б і крізь гори пройшла,
Підстелила б м’якеньким на своєму путі
Щоб не боляче падать у подальшім житті,
Не робила б помилок - йшла на вірний лиш шлях,
Засівала добро лиш у родючих полях.
Якби молодість знала, якби мудра була,
То багато б змінила, людству радість несла.
Якби старість зуміла, якби старість змогла,
То ту глибу рубала б, щоби молодість йшла:
Прокладала б дорогу, навпростець, у полях,
Щоби сонце світило на тернистих шляхах.
Якби молодість знала, якби старість могла,
То життя би змінилось - світ зазнав би добра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934785
дата надходження 24.12.2021
дата закладки 27.12.2021
Все прикрасив навкруг сніг сріблистий, легкий…
Яким будеш для нас всіх ти, роче Новий?
Хай упевнена буде і тиха хода.
Щоб усмішки розквітли, а зникла біда.
Посіваєм зерном кожен рідний наш дім.
Зрозуміє хай кожен - найкращим є він.
І родинонька наша, немов сонце ясне.
Кольорами веселки доля хай розцвіте.
Хай зростають у мирі дорослі й малі,
квітне й множиться наш Божий цвіт на землі.
Нехай родить і в полі, росте все зело.
Добрим людям на радість, на щастя й добро.
Сієм зерна ясні, золоті… їх багато.
Хай радіє серденько усім будням і святу.
Все прикрасив навкруг сніг сріблистий, легкий…
Стань для нас всіх щасливим, роче світлий Новий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934985
дата надходження 26.12.2021
дата закладки 26.12.2021
Ой, дівчатоньки, ой подруженьки,
Болять ніженьки, болять рученьки...
Все хорошеє вже минулося,
Дітьми й внуками усміхнулося...
Жаль, роз"їхались шукать доленьку,
Працювать і жить в свою воленьку...
Долі я своїй підкорилася,
І одна в селі залишилася,
Ще спасибі їм, дзвонять всі щодня,
Діти й внуки всі, і моя рідня...
Та, усе ж живу в самотині я,
А була ж колись велика сім"я...
Чоловік і син в могилі лежать,
І ночами я вже не можу спать...
Усіх згадую і вночі, і вдень,
Чую в голові то дзелень, то дзень,
Я встаю тоді, сідаю за стіл,
І пишу, й пишу, я за віршем вірш...
Прозу теж пишу, не спиняюся,
Своїм спогадам усміхаюся...
А написане все кудись я шлю,
Надрукують щось, ну а щось і ні,
Та усе ж чомусь легшає мені...
Заспокоєна, я тоді вже сплю,
Все у снах моїх повторяється,
І у пам"яті залишається...
І не хочу я просинатися,
З ними хочеться спілкуватися,
Неможливо це, розумію я,
Певне це така доленька моя...
Я стерплю усі болячки мої,
І нові складу і вірші, й пісні,
Хай читають їх і співають всі,
Хай в житті людей буде добре все,
Вірус і війна нехай відійде,
Правда й воленька повік не помре...
Отоді і я міцно спатиму,
І нову весну зустрічатиму,
І життя, і світ прославлятиму!
Доки житиму, то й писатиму...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907197
дата надходження 07.03.2021
дата закладки 07.03.2021
Любити, захищати
Батьківщину-
Найвища творчість
Оборонців у запеклих
Боях із ворожою ордою,
Впродовж життя
Несуть вони хвилю
Українства, стійкості,
Непереможності-
У часи гібридної війни,
Не втративши людяності,
Віри і любові!
24.02.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906242
дата надходження 27.02.2021
дата закладки 07.03.2021
Верба журилась над водою,
Все ж чарувала білий світ,
Давно змирилася з бідою,
Хоч не могла підняти віт.
Ті ж опустились тихо в воду,
Й сльозинки бігли по листках,
А може й, названа за вроду
Верба плакучою така?
1.06.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905063
дата надходження 16.02.2021
дата закладки 07.03.2021
Ніколи наш народ не жив без війн,
І кожен раз від них він був у шоці…
Вони зустрілись тут – вона і він, –
Де чатувала смерть на кожнім кроці.
Вона і він, неначе два крила
Одної долі, котра поєднала
Її, що медсестрою тут була,
Й його у час, коли весна буяла.
І свідчив про кохання блиск очей,
Не поміщалось серце в теплих грудях.
І вже нема важливіших речей,
Ніж почуття… Й святішого не буде…
Диктує їм задимлена весна
Свої військові і людські закони:
Садів тут незвичайна білизна
І смерть, що ворог слав з-за териконів.
Та почуття сильніше від війни,
Тож під ногами в них рушник весільний,
Все переможуть з гідністю вони,
Під силу їм і Путінська Росія.
5.05.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744675
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 07.03.2021
МОЛИТВА ПРОТИ НЕЛЮДІВ
Не Я ли вывел их из земли Египетской - из дома
рабства?а они прогневали меня и советы Мои
презрели.
Так как вы Меня оставили,то и Я оставлю вас;
просящих у Меня милости не помилую.
Библия.Третья книга Ездры :1, 25
Допоможи Святий Боже знищити заразу,
Що тарифи піднімає на рік по три рази,
Що податки піднімає, а самі жирують,
Невже Боже Ти не бачиш, невже Ти не чуєш?
Он лежить в холодній хаті вдова замерзає,
Бо у неї за газ, світло заплатить немає,
Бо чоловік її любий на війні загинув,
Захищаючи від смерті Неньку-Україну.
Он сирота сидить плаче в нетопленій хаті,
А в розкошах купаються буржуї прокляті.
Невже Боже Ти не чуєш, невже Ти не бачиш,
Як знущаються над людом нелюди собачі?
Це ж народ Твій, охрещений,Твоя Україна,
Яка Тобі й охрестилась, тепер вона гине.
Її граблять, обдирають,зрадники Господні,
Це через них помирають вкраїнці голодні.
То ж чи довго будем Боже зрадників терпіти?
Зглянься Боже, ми ж всі Твої охрещені діти.
За що Боже наказуєш, за що Ти караєш,
Народ обраний Тобою, а зрадників прощаєш?
Кажеш час ще не прийшов, потерпіть до травня?
А вже в травні прийде помста жорстока, остання,
Як написано в Біблії у Святім ПисАнні,
Згинуть наші кровопивці у війні останній.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
Й засвітиться сонце ясне в нашому віконці,
Прости Боже, потерпимо, вже більше терпіли,
Благослови Святий Боже на велике діло,
Дай нам сили щоб знищити цю нечисть прокляту,
Очистити й освятити Українську Хату.
Дай нам мудрість, Святий Боже,в тяжкую годину,
Хай очиститься від зла Ненька-Україна.
АМІНЬ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901043
дата надходження 12.01.2021
дата закладки 17.01.2021
[i][color="#f01111"][b]Дорогі друзі, в такий спосіб хочу
пртвітати вас зі святами Нового Року та
Різдва Христового! Щастя вам всім![/b][/color]
[youtube]https://youtu.be/svsnQNbOe_k[/youtube]
[b][i][color="#7c0782"]Опісля ночі, ночі скрути й безнадії
йде ранок переможний по землі,
і прокидаються і сни пророчі, й мрії –
хай збудуться в досві́тчаній імлі.
Прокиньтеся ж від сну в житті щасливими –
нехай розтануть айсбергів льоди!
Хай змиється весь бруд рясними зливами,
щоб не попасти вам яко́сь туди,
де вас не ждуть з червоними трояндами,
де похвали й захоплення не ждуть,
де не висять слова подяк гірляндами,
де не у шані звичаї спокут…
Хай хлюпають у вас гормони радості,
панує в плоті задзеркалля транс…
Хай серце тоне у любові-святості,
в душі звучать Бетховен і Сен-Санс.
А в тілі вашому нехай снують мурахи,
немов вас там, у небі ще щось жде,
і не чіпляються до вас нудьга і страхи,
й ніщо вам не загрожує ніде.
То й є та невидима теорема щастя,
довести котру вдасться краще вдвох…
Прийміть в своїй душі,
як в храмі,
те причастя –
й вам допоможе милостивий Бог.[/b][/color]
30.12.2020
_________
Прикраси на ялинку - з інтернету:
курсором клікніть на лебедя![/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899782
дата надходження 30.12.2020
дата закладки 03.01.2021
Пора весняна…. Птахів переспів… В пишній зелені потопало містечко.
Галя всміхалась, по клумбах квіти, в фату вдяглись красуні вишні. Душа співала, то весни подих, діяв на неї, молоденьку. Його побачила… ті карі очі, не дають спокою серденьку. А час пролітав, з поривом вітру. Невтіша й яснооке літо. Хотіла побачить, їй такий любий, здалось, лиш з ним по життю світло. В селі родина, брат, батько й мама. В душі віра - вона жадана. Віщала доля? Того не знала, ясніли очі, покохала. Сама ж, тендітна, світле волося, а очі сині - цвіт льоночку Думки й сни добрі, вже ледь всміхалась, якби ж пройтися по садочку.
Вже літо відчинило двері вересню…….
Птахи відлітали у вирій, як і світлії мрії, і сподівання. Повнились грона солодким соком, уста відчують смак кохання. Лінійка… дзвоник… Аудиторій так багато є, хоч вибирай. Вони по різних. Бажання разом, в душі пісні співав водограй. Тарас в надії… Йому навчатись залишилось лише один рік. В неї ж курс другий. Зустрічі… Кохання повіншували зорі. Вона, мов квітка - пелюстки ніжні. Недавно сімнадцять минуло. Перші поцілунки - солод, медові. У вирій спокуси затягнуло. Мабуть то доля, вже будуть разом, не до смаку, лиш господині. На тій квартирі, що винаймала. Куди піти? Сльози полинні…
Тарас сміливо,
-Знайшла проблему?! Я скажу мамі, підеш до нас. Моя лебідко, не покину, у нас попереду - весільний вальс. Як ти закінчиш, своє навчання, тоді й настане, для нас цей час. Що до роботи, не переймайся, завжди копійка буде в домі. Я ж будівельник, а ще дизайнер, ніколи не піддамся втомі.
Згущались темно-сірі хмари…
Волосся дибом, в сльозах мати. Та по при все, змирилась, що ж робить,-
-О, синку- синку!
Думки, як дощик, що по підвіконню дріботить. А в них різниця, нема й два роки. Туга, заламувала руки. Хто зна, як краще? Може вже й для неї, не будуть ночі - наче муки. В самої ж дівча, всього п`ять років та, ще два сини, трохи старші. А може лебедине вірне кохання, проживуть дружно, без фальші. Та і я буду спокійно спати, чим хвилюватись, виглядати. Чи повернеться посеред ночі, чи на світанку зустрічати.
На шибках вікон….мороз малює зимові розписні пейзажі…
Зима із вітром принесла звістку. Розчарування, чому так скоро? Потай взирала на невістку. Точно вагітна! Думки джмелині. Не сподівались, о діти – діти. Як же навчання й сім`ю зберегти? Як пережити, не посивіти?
Мов гурт пташиний - ненька на чолі. Настав час їхати до сватів. Чудова пара. Тільки не знати, по долі, ще скільки іспитів. Пройти прийдеться. Хата, як вулик. Тісно, краще б жити окремо. Журба й сумління душу терзає, чи й разом скрути проживемо?
В житті не тільки передсвяткова, але й просто постійна метушня….
Хліб - сіль… Дорога… Село далеко, ще й бездоріжжя, як та карма. Добрались добре, можна сказати, пусті розмови…. велись дарма. Радісна зустріч. Майбутня теща, просльозилась,
- Ой, зовсім дівча! Галинко люба, моя провина. Недодивилась, оце дива. Вже під сердечком дитятко носиш, тож вже одружуйтеся нині.
Трохи незручно … та зразу свасі,
- Мо» не завадять у хатині. Поки навчання. Їй самій важко без досвіду з дитям на руках.
Тарас червонів, розхвилювався, все ж подолав прихований страх.
-Які там гульки,- голос свекрухи,- Вагітна ж, зареєструють без вагань. Нині ж до Рагсу дали заяву, в такі часи не до святкувань!
Час поспішав… приносив перші розчарування …
Збулася мрія, попереду клопотливі дні… сімейне життя. Та не такого ж чекала, надіялася на радість та щастя. В злобі свекруха,
- Галасно в хаті, коли вже дасте відпочити?!Йдіть на квартиру, разом не жити, може навчитеся гроші цінити. Хазяйнувати будете самі, хай лиш народиться дитятко.
Та так не сталось. В день вересневий, Тарас тішився - він став татком. Часті конфлікти, сльози на очах, Галя що зробить - не догодить. Тарас й не думав зняти куточок. Зима куди йти? Біль відходить…. Лиш на якийсь час. Сонячний ранок висушить сльози. Ясна мрія… Душу зігріє. Підросте Максик, поїдем до бабці Надії.
Безхмарне небо… розцвів бузок…
Веснонька – втіха… Заліки здані. Навчатись один рік лишилось. Що робить далі ? Надумала їхати до мами, що ж залишилось. Вже й жалкувала, може в рожевих окулярах дивилась на життя? Чом покохала? Ще й так зарано?Обіцяв красиве майбуття.
Здавалось, він жив своїм життям, із друзями весь час на роботі. Лиш в пізній вечір тішився малим, розмову відкладав на потім.
Сина зібрала…. Поїхала в село, бо суперечки допекли. Наче й дрібниці. Принижень досить, нестерплю! Й почуття.... десь зникли.
Родина рада, онук підростав, маленьке сонце серця гріє. Тарас сердитий, рідко приїжджав, знов обіцянки - світлі мрії. Все ж на осінь у містечко забрав, тож винайняв малу хатину. Знову навчання, це ж останній рік та й він обожнював дитину. Не все так легко, пора холодна, в хаті по стінах – сирість, грибок. Хворіє Максик, тіка надія, в горлі тисне - образ клубок. По хаті схлипи, важко нині. Гнівний Тарас, слова докори,
-Що ти за мати, що дитя хворе.
У відчаї… нема опори….
Сама ж, як білка. Пічку палить, диплом писати, вночі не спати. Де сили взяти? Згубилась ласка, тепле слово. Як зупинити… ті сварки в хаті? Порозумітись чи й вже вдастся. Ждала весноньку. В душі таїла - треба тікати.Частіше згадувала неньку. Слова ті, щоб не спішила заміж, бо дуже важко мати сім`ю… Чи й встигнеш одночасно навчатися, загубиш молодість свою.
Та без лікарні не обійшлося. Страждання, сльози, під серцем щем. Бога просила , звала на поміч, здалося покрив своїм плащем.
«Килим життя» - це чорні і білі смуги…
Та час лікує душевні рани, диплом у руках - сяють зірниці. І на обличчі, давно забута усмішка, думала - це сниться. Й дякувать долі, синок тупцює, слова лепече – тато, мама. Та все ж щем й туга підкрались у серця, немов знову прийшла зима. Зібратись важко. Та всі вагання відштовхнула… подалась в село. Тарас вагався, на кращу квартиру не потягне, жаль не повезло. А тут й роботи, як на зло нема. Гризе сумління - любов була? Мов відірвався від реального життя. Мабуть, як сніг розтала.
З пекучим болем дивилася вслід, навіть грозився забрати сина. Галя ж в містечко їхати не хотіла. А тут, ще й така новина. Адже надумав, податись в обласне місто… там роботи вдосталь. Вона в обіймах з сином, самі сльози ллються, на серденьку печаль.
Не дочекалась ні грошей, ні дзвінків. Чомусь не відповідає. .. Майже пів року. .. Дитя підроста, як батька його забуває. Вже й одяг малий, за що купити? Заява в суд на аліменти. А чого ждати? Й на розірвання шлюбу… зібрала документи. Добре, що в батьків, молочко є, сметана, куряче яєчко. Погляд на сина… дуже схожий на Тараса, заболить сердечко. Темненька нічка… Де й в чому щастя? Між зірок й хмар ховала смуток. Сльоза стікала…. Повна відчаю, розпач й біль загрібала в жмуток. Треба змирись і далі жити, заради любого синочка. Ненька ж дивилась - душа журилась… «Ой, так в`яне моя квіточка…».
Час рікою пливе… минають дні. Друзі і робота в містечку. Відволікають від думок, журби. Є шанс вибрать нову стежечку. З другом Сергієм, що давно кохав, може зважитися, з ним щастя знайти? Непоспішати… А чи спроможний з сином спільну мову віднайти?!
А навесні квіти духмяні….
Вітерець запахи розносив, п`янив, часом бодрив, придавав сил. Про все забути надихала земна краса та синій небосхил. Йому б злетіти…Та куди?Де краще? Пошкодував немає крил.
В житті Тараса нове кохання. Зразу не мріяв стать на рушник. Теща хитренька і доня славна, нащо відкладать заручини? Бабця, як квочка,
- Онучка гарна! А чи й знайдеш за неї кращу?
Думки, як оси в грозові ночі, можливо шанс й справді упущу? Не прогадаю. Інше містечко, з роботою проблем немає. Таня красуня, каже кохає - хоча і за малого знає. Риба шукає, де глибше, а
людина – де краще. На виправдання…. Знайшов слова за свій вчинок. Ну й нехай, міркував і вагання… жбурнув подалі. То така доля!
Рідня в зборі… вінчання в храмі. І знову плани… Та обіцянки,
- Люба, поїдемо в Маямі. Навесні краще, коли ще не настав сезон дощів, тож почекай. Грошей зберемо. Заїдемо в Нью - Йорк, сходимо в музей, скуштуєм чай.
Але не склалось, як гадалось…
О мрії - мрії… Пусті надії… Грошей нема, марні розмови. Та все ж на плаву, думки сумбурні, на жаль губились лише в слові.
Кажуть притерлись, хоча й важко знайти спільну мову, жити вкупі. Тішивсь… удача, хоч і в клопотах , в хаті весело та й не скупі.
Так рік за роком, але ж хоча б одне дитятко втішало в хаті. Щоб сім`я міцна. В дружини ж думки, з друзями випить, погуляти. Зовсім не думав, що важким буде життя, але ж він з благородних. З усім змирився. Відволікався, бабці помічник на городі. Тільки й радості з нею поспілкуватись, сумні думки розвіять. Чи в комп`ютері, щось прочитати і просто відпочить, помріять. Життя слизьке, як на льодовій ковзанці, себе так почуваєш. Коли почуєш вирок лікаря - « Дітей не буде», вже й страждаєш.
Син далеченько … на жаль, три роки до нього не навідувався.Часто згадував. В Фейсбуці на фото поглянув, забідкався. Швидко час пролетів, скоро в школу, з грішми туго та їхати треба. І саме вчасно знайшов халтуру. Як гора з пліч, відійшла журба. Думок багато, як син зустріне? Чи впізнає, це моя вина. Довно не бачив, під серцем щемно. І як мене… зустріне вона?
Знайома стежка… бриніли в травах срібні роси...
Проснулись перші почуття.. . Він все згадав… ті довірливі очі. Обійми ніжні, поцілунки, та рана, на жаль, ще кровоточить.
Велосипед у подарунок ніс й повний пакунок солодощів. Їй хвилювання, так важко втримать, а Максик радів, аж розпашів. Очі хлопця блистіли невимовним захопленням, чи дозволить?
-Мамо, можна взяти?- запитав…
Гірко…. та сльози пересилить,
-Бери Максимко!
І вийшла з хати, щоби ніхто не побачив сліз. Їй так хтілось закричати, в очі сказать, багото недобрих слів. За мить, уже в хаті, є батько, мати і чайник, засвистів на кухні. І син - весело розповів віршик. Всміхнувсь, погляди сонячні. Тарас гладив його по голові, не знав, як мову розпочати. Для Галі дні були важкими, коли син умовляв поїхати. В містечко де живе його татко, все біль ховала під вербою. І умовляла,
- Синочку, ні - ні, чи нам не добре вдвох з тобою? Тут молочко є, яке ти дуже любиш, як же дідусь і бабця? Вони ж тебе так люблять і, як посаджені деревця? Без нас вони в засуху пропадуть, не буде кому їх полити. Змирися любцю, в татка друга сім`я, тож ми, тут будемо жити.
Сідало сонце – тонуло між червоних хмар…
Додому з думками… Прохолодна зустріч не гріла серце й душу. Вже й зажурився, але ж у церкві вінчані… тепер жити мушу. Згадав про старих, натяк про друга, що давно в Галі просить руки. То мабуть доля, йшов по трасі, прислухавсь до вітру, в його звуки. Запекло в грудях, все ж не зізнається нікому, певно й ніколи. Є сила волі, все сховає в собі, що принесло йому той біль. Думки
за сина… Мрія - може знов вирватись , через кілька тижнів.
Та по приїзду додому, думки, як попіл, розвіялись по всьому світу. Заочно вчився в інституті, в надії шукав нову роботу. Дружина ж за фахом перукарка, з роботи приходить запізно. Змінилась, стала справжня панянка, що не по ній погляне грізно. Нагадає, що обіцяв окремо жити й поїдуть за кордон,
-Дурепа, пішла за тебе, тож кращих мала не менше, як мільйон.
Після сварки Тарас тікав, шукав роботу, щоб десь, як подалі. Мав бажання усамітнитися, писав вірші, в яких ховав печалі.
Швидко рік проминув….
Тарас відпочивав… В Фейсбуці читав новини, побачив фото Максимки. Поруч Галя й якийсь чоловік, у них напевно свято? Та під фото, квіти, теплі вітання зі вступом у законний шлюб. Примружив очі, защеміло під серцем, потирав змокрілий чуб. Але згодом повеселішав, може й на краще, хай так і буде. Мабуть треба купить телефон, чого доброго… мене забуде.
Та думати не гріх… Але ж навіть аліменти не висилає. По скайпу за гроші мовчить, посміхнеться, смайликів надсилає. Й потішить словами,
- Гарний хлопчик! Слухняним будь!
На цьому і все. Після розмови, син заб`ється у куток, за мить червоне лице. В собі схова образу. Ненька каже, на іграшки грошей нема. Он треба теплий одяг придбати, скоро в вікно загляне зима.
Інколи тішився… Навчання у школі, забави з дідусем у теплій хаті. Часом й надворі… вже стоїть снігова баба, в шапці волохатій. З Сергієм у сніжки пограють, а іще покатає на санчатах. Веселий
відчим, у очі заглядав - в хлопчика загубився страх.
Весняний подих кружляє навкруги…
Тепло надворі… Неподалік від хати гніздилися лелеки. В хату забіг Максим,
- Ой мамо! Йди подивись, птахи недалеко. Такі красиві, а як розправили крила - пів неба закрили!
Сяючі очі, радісно сказав,
- Я бачив, як гілки носили.
Сергій посміхнувся, поцілував Галину в щічку,
-Ну от і добре, може й нам лелека принесе доньку Марічку.
Зустріли Новий рік… на Різдво, Галина народила сина. Юрком назвали. Він плакав, брала на руки чи нічка, чи днина. Принаймні так здалося Максу, до себе хотів привернути увагу. Як завжди
обійняти матусю. Вже частіше її бачив строгу,
«Те не чіпай, туди не лізь, йди погуляй, чуєш, он малий плаче»
Вона непомічала його сліз, він змахне рукою й поскаче. Немов той м`ячик? Підскочить до старого, очі сумні, обійме,
-Мама кричить - не маю часу. Діду скажи, а ти любиш мене?
Той тішиться, візьме на руки, приголубить,
- Ось підросте братик. Разом будете гратися і ти зможеш його угамувати.
Хай літо прийде, потепліє, забавлятимеш… його в колясці.
А сам зажуриться, двоє не одне, важкий тягар лежить на серці.
Інколи новини приносять розчарування…
Якось ввечері,Тарас в Фейсбуці … Фото Галі, з малям на руках. Ну от кому везе … У смутку… аж забриніли сльози на очах. Поїхати, дізнатися, як син? Та як? Пів року без роботи. Ще й пообіцяв телефон! До всього й домашні клопоти. В Тетяни проблеми з зором, треба нові окуляри і ліки. Була б хоч трохи серйозніша, в голові копошилися думки. У перукарні колеги… вино, сигарети. Напоумити? Та як? Скільки раз сварились!Нема віри, чи й зможу все змінити? Сам наламав дров, своє життя скалічив, а виправити пізно. Їхати треба, може знайду телефон, за тисяч три… приблизно. Подзвонив Галині, мав намір поспілкуватися з сином , марно. Відповіла ,
- Син не хоче говорити!» На приїзд дала добро. Хоча відчував незадоволеність від життя, відчай, образу. Не варто відтягувати час, як куплю, то треба їхати зразу.
Тільки небо на сході стає рожевим... птахи заводять… свої пісні….
Весна… тепліші ранки. Праця в городі. Побільшало й замовлень. Комусь перекрити дах, чи в хаті ремонт зробить.
Швидко збіг липень… Підпирали сроки здачі об`єктів, тож було не до поїздки. Взимку не обійшлися без боргів, життя - калинові ягідки. Наче й корисні. Але чомусь , не втішають душу, дуже гіркі. Часто роздумував…Чи в житті в когось бувають дні, світлі, райські?
Ясні світанки…. Спекотні дні… Без відпочинку заробляв гроші. Тарасу потрібні, адже Таня дуже хоче жити в розкоші. Вже думок екзальтованих рій, коли ж побачимося мій сину? Не раз згадував недоспані ночі, важко, відчував провину.
.З птахами відлетіло літо…
Максимко повернувся зі школи розчервонілий, знервований. Переступивши поріг, жбурнув ранець на стілець,
- Я що поганий? Мамо, скажи мені , я поганий син?
- Ні синочку, що ти любий!
- Тато Тарас обіцяв телефон. Так де ж він ? - приліг на груди. Приголубила своє пташеня,
- Синку тож в тебе свято скоро. Може й приїде на день народження. Я попрошу поводься мудро. Та дорослішай! Добре подумай. Гадаю має приїхати.
- Хай би вже привіз! Он у класі всі мають… ще так довго чекати.
Сіріло небо… Не спалось хлопцю, чекав тата - не дочекався. Тарас не забув. Та душили борги, тож до роботи дорвався. Поки є шанс грошей заробити, як покину? Часто думав він… Треба аліментів перевести хоч частину, хай почекає син.
Майже щодня, ідучи до школи, Макс придивлявся на дорогу. Інколи, аж пекло у очах, засмучений повертався додому. Уроки й розмови-– не втіха.Умовляння мами,
- Не журися! А може в нього щось трапилось. Мій любчику, почекай, змирися.
Минуло два тижні…
Ранок суботи… Діти, ще спали. Під вікном шум автомобіля.
- Ой, хтось приїхав,- підхопився Макс, - Можливо в когось весілля?
- Мамо… ти чуєш?
Хитнулась коляска. За мить стояв на порозі. Яскраве сонце засліпило очі, на повіках бринять сльози. Кілька раз кліпнув, руками витер все обличчя, помітив «Таксі». Радо підстибнув та відразу ж і зупинився, почув голоси. Як вітерець, тут був, тут вже й нема, посерйознішав, зник у хаті.
Яка то радість блиск у очах. Тож батько вручив йому телефон. Але в той же час, ніяковів. Йому невірилось, може це сон? Та ні, здається не сплю, глянув на маму,
- Нарешті дочекався….
Притулився до грудей, засоромився,
- Я вже й не сподівався.
Не забув Тарас і про малого, подарував махровий рушник. Й до сина звернувся,
- Ну розповідай, який ти мамі помічник. Чи бешкетуєш? І, як навчання? Покажи щоденник, оцінки.
Опустив очі, розчервонівся, мовчав. Галя подала малюнки,
- Та в нас все добре, ось бачиш, як гарно! Це успадкував від тебе.
- Молодець синку! –
Роздивлявся малюнки. Спитав,
- Ти любиш мене?
Та зразу, мов прикусив язика. Син в телефоні щось натискав. У розмову втрутилася Галина,
- Він на тебе дуже чекав! Підроста хлопчик, бачиш соромиться, ти мало спілкуєшся з ним!
Тарас зніяковів та все ж відповів,
- Якби ж життя було кращим . Весь час працюю, роблю ремонти, сама знаєш всі виживають….
Галю заділо,
- Мабуть працюючі аліменти висилають!
Вона сказала так гучно, що Максимко, аж зблід, встав із- за столу,
-Мамо, не сваріться!
Він, ще ніколи не бачив її таку злу. Настала тиша. Син взяв її за руку,
- Он… вже Юрко проснувся. Час годувати.
- Добре синку, йду.
Тарас мовчав, лиш посміхнувся. Поспіхом допив чай. Рознервувався, мріяв не про таку зустріч.
Дуже шкодував, що так сталось, йому б поговорити віч – на - віч. Одне втішало, що Сергій відразу зник з очей, пішов до батьків. Її ж батьки лише привітались, вдвох возилися біля бичків.
Прощались холодно. Галя знову нагадала за аліменти. Макс махнув рукою,
-Бувай!
Спішив до друга, взувався в чоботи.
Від`їжджало «Таксі»… Галя вийшла,задумано дивилася вслід. До неї ззаду підійшла мати,
- Що не розтопив у серці лід? Я все чула. Ти надто жорстко повелася з ним. А він змінився…
-Бачу…. Відчуваю шкодує... Цієї ночі знову наснився. Знала, що приїде, Максим мені за нього всі вуха прожужав. Сидить малює - очі сяють, на зауваження лиш поглядав. Я бачу тягнеться до нього, хоча сьогодні і не проводжав.
Надія на ходу,
-Що ти хочеш, рідна кров. Колись й ти пробачиш.
Як все безглуздо вийшло…
Думки, як вітер,то вривались, то відлітали… позаду село. Стискало серце. На душі гидко, сум, тривога… в грудях, аж пекло. Адже сам винен, сина про любов запитав, спитати навіщо? Хай грець тим грошам! Адже частину боргу переслав, це ж поки що. За місяць вишлю. Хіба не вірить, так прикро та я ж пообіцяв. Довіру важко заслужити.Тепер крутись - сам собі докоряв. Після пологів, ще покращала. Перед очима її погляд. Ой, Галю - Галю, що я накоїв, вже так шкодую, що не поряд.
Позаду засигналила автівка, відволікла від всіх думок
Водій сердито,
- Бач, як обганяє, не розумію цих жінок. Чи думає, що навчилася водити, то й можна так летіти.
- Так,- підтримав розмову, - Вони відважні, лише не мають вітрил,
- сказав й прихиливсь до вікна.Чорніло поле, далі багряний ліс.Чому й не знати, все здавалося в краплинах. О! Нехай йому біс! І вид такий, як моє життя. Чом до сина не їздив частіше? Колись була думка - пробачить. Адже жити хотілось гарніше. Згадав слова неньки - » Виправити помилку ніколи не пізно». Часто повторювала» До життя треба відноситись серйозно».
Йому хотілося кричати – « Я все зрозумів, як виправити? Ой, важко мені на душі!». Задивлявсь на небо, все ж треба жити!
Котилось сонце, змінювались пори року…
Догорало тепле літо.. . Ясне небо… Хмари пливли мов човни. Тарас з автомобіля позирав на них, ой, а красиві ж вони!
То, як натхнення, для нього бажання відірватись від всіх проблем. Зануритися в любиму роботу , його думки – солодкий щем. Нехай в нових будинках, люди радіють .Тішиться, адже це добре. Погляне на сади, на колоски в полі, звідти енергію бере. Свіже повітря придає сили. Чарує небо … синє – синє. Відразу про її очі спогад й про кохання те, незабутнє. В душі картає, гаряча молодість, ще й гордість, хотілось волі. У друзів жінки, як жінки, я ж кинутий, як будяк в полі. Ні зварити, ні спекти. Згадалось,
-«Хочеш їсти - зготуй сам собі! І я біля тебе посмакую.»
Чи були мої очі сліпі? Шкодував Тарас і не раз, особливо після розмов із сином. Відчував, що Галі не до нього, тож має, ще одну дитину.
Пора гаряча… в селі збирання урожаю…
Вставало сонце.. . Галина принесла чоловікові «тормозок»,
- Ну, я поїхав! Порвернуся пізно, подзвоню, як буде зв`язок.
Загудів трактор, ривком зірвався з місця, поїхав по дорозі.
-Мамо йди сюди!- з хати гукав Максим, вмить стояв на порозі,
-Юрко знов плаче!
Галя поспіхом,
- От біда! І чого не спати? Всю ніч на руках. Чи знов на зуби? Я й не знаю, що йому дати.
Як завжди, весь день пройшов у клопотах. Сонце схилялося до низу. Максимко, повертався з долини, за ціпок міцно тримав козу. Біля літньої кухні дід й бабця плівкою накривали сіно.
-От молодець, розумник,
- сказав дід. І Галя похвалила сина. Вона саме вийшла з хати. Й кивнувши рукою,
- Он прислухайся… Здалеку добре гуркотить. В сарай її веди і сам ховайся.
Зірвався вітер, лиш кілька хвилин, небо затягнулось хмарами. Розлютилася гроза, земля, аж здригалася під ударами. Старенькі в сараї, молились, причитали,
- Оце ллє, як з відра!
Все обійстя у воді….. Посередині, під дощем плавала ковдра. Дивлячись у вікно, Галя звернулась до сина,
- Бач, забули зняти…
-Та вона ж стара, після дощу витягнемо.Та не хвилюйся ти! Літо ж, висохне. Ми з дідом на ніч, нею накривали телятко.
- Ой мамо, поглянь, біля вил, прямо у воді маленьке ластів`ятко.
Вона відійшла,
- Воно випливе, присядь, пора вечеряти.
Огорнув смуток. Ой, треба ж вийти поглянути до пташеняти. З гнізда випало, погана прикмета, з думками вийшла на подвір`я. А дощ періщив… Але пташеняти вже не було, одне пір`я. Певно кіт схопив. За мить геть взмокла, скоро повернулась до хати. В душі неспокій - зони немає.… вже й час вкладати дітей спати.
Хмари, як зграя воронів, кружляли над селом….
Накрапав дощик….. Зовсім стемніло, Галя придивлялася у вікно. Що там на полі? Чого чекати, вже б пішки повернувся давно.
Старі вже спали…. Ясніло небо, між хмар де-не-де виднілись зірки. Думки, як оси, дуже розхвилювалась, аж почервоніли щоки. Уже прислухалась, вловила звуки, із скрипом відчинилась хвіртка. Два чоловіки поспішали до хати. Хто б це? Напевно якась звістка.
За мить зустрічала на порозі,
- А де Сергій? Зайдіть, як прийшли….
Сусід до неї,
-Тримайся Галю, гроза попала, вбитим знайшли.
Сходило сонце…. Максим почув метушню.
- Й тобі неспиться синку?, – спитала мати… крізь сльози.
- Сергій помер, вдягну чорну хустинку.
Здригнувся, зірвався з ліжка, кліпав очима,
- А від чого, мамо?
-В трактор влучила блискавка.
– Ой та без батька ж так погано. Мамо не плач, я вже підріс. Як треба, я буду допомагати!
Ніжно обійняла сина,
- Пішли, спочатку треба поховати.
Три тижні село відірване від світу. Печаль,розчарування.Максимко хотів додзвонитись до батька. Та замало бажання. Бідкався, на жаль, весь час мобільний телефон не ловив мережу.
Похорон, мати сумна… Всі були повбирані в чорну одежу. Хлопець дивився на брата, грається, нічого не розуміє. А тут хоч й відчим та жалко, мама в розпачі, страждає, блідніє.
Огорнув смуток… неспокійно на душі….
Тарас не знаходив собі місця, не міг додзвонитись до сина. Дзвонив до Галини, йшов збій зв`язку. Як дізнатись в чому причина? Але ж вже третій тиждень минає. Можливо захворіли діти. З такими думками їхав у село. Не дай Боже якоїсь біди….
Макс був на подвір`ї, побачивши «Таксі»,, зразу вибіг назустріч.
Тату,- зі сльозами кинувся до нього.
- Я теж радий зустрічі.
Здивувався поведінці сина,
- Розповідай, що тут трапилось?
Підійшла Галя,
- Це ти… Бачиш, тепер сама, мабуть так судилось.
Поправивши на голові чорну хустку, запросила до хати.
Пробачити ніколи не пізно
Ця думка мулила його серце, попрощавшись, йшов до автівки. Так, шкода Сергія й малого хлопця, нині й їй непереливки.
Гіркі думки гризли голову. Як із цим жити?! Провину визнав. Тепер маю допомагати. За все минуле, себе проклинав.
Тарас із червоними очима сідав в авто, водій розумів… Не до захоплюючих розмов. Порушити мовчання не посмів. Ой, до чого доводить любов…
Уже вдома…. На душі важко….
Згадував сина, його очі повні сліз,
- Татусю, ти ж приїдеш ?
- Аякже, обов`язково будемо разом, знаю, ти мене ждеш.
Минув рік… Він був не простим, але подавав надії.
«Пора набиратися розуму» - частенько говорила мати, коли знов в гості їхав до неї . »Образи треба заховати!».
Одного разу, стала свідком, його довгої розмови з сином,
-Ой, Тарасе, не рви душу хлопцю, а то опинишся під тином. Не давай ніяких обіцянок, яких не можеш виконати. Дивлюсь на тебе, їздиш до Галі, любиш, тож зумій це визнати. Як серце не лежить,то постав крапку у відношеннях з Тетяною. Адже скоро зима, думай,повинен бути чесним сам з собою.
За вікном пролітав сніг. Та він не помічав його, пригадував; літо, як косив траву. Веселий галас, як малих розгойдував . Та гойдалка… Ні, не забути сонячні усмішки, той блиск у очах. Як Юрко їв, мусив допомогти, він очутився в його руках. Відкинув голову на спинку сидіння, закрив очі лиш на мить. Перед очима трава їй по пояс, з букетом квітів, він біжить. Всміхається… В сонячних променях ромашки, маки і волошки. А на траві кошик з суницями, поруч усміхнені хлопчики.
Щось немилосердно стиснуло груди. Ой, що це, чому так погано? Вже витирав піт з обличчя…. поборю страх, поїду завтра, рано.
Він вже вдома, жінка у кав`ярні, не чекав, провалився у сон.
Ранок…за вікном пролітали пухкі сніжинки…
Усміхнений встав з ліжка… Враз думка, маю жінку, чи живу один?! Зібрав валізу, спішив. Написав записку -»Вибач, мене жде син ».
Дорога здавалася занадто довгою. Він не знав, що на нього чекає попереду. Любов, надія, віра - зігрівали серце. Часто згадував мамині слова, ту пораду. Хоча важко впоратися з тривогою та він їхав;
Ми зустрілись ранньою весною
В бузково- рожевому суцвітті
Поряд прожити, мріяв з тобою
Ти єдина, найкраща на світі!
Їду… Спішу… шкодую, що не птах
Чи пробачиш? Жаль… цього не знаю
Знов прагну … утопитися в очах
Зізнатися.. . кричати – кохаю
Так шкодую, витру сльози тобі
Моя вина … пройшов тернистий шлях
Пробач люба! В пекельному вогні
Душа горить. Підкрадається страх…
Як згадую, аж серденько тремтить
Для мене - ти зіронька жадана
Спаси любов! Без неї нам не жить!
Надіюсь, ти пробачиш… кохана.
В руках букет пишних білих хризантем, часто позирав на одометр. Хвилювання терзали душу, до села залишивсь один кілометр.
Все довкола, вкрите снігом, виблискувало проти сонця…
Максим віником підмітав від снігу прохід у двір та до хати. Побачивши «Таксі», підняв віник догори, почав ним махати. І радісно погукав,
- Мамо! Йди сюди! Подивись, хто приїхав!
За мить була поруч. В очах зірниці,
- Як добре, що ти завітав.
Із- за паркану, весь у снігу, вийшов Юрко ,
- Тату,- протягнув руки.
- Кохана, думаю не пізно повернувся, навіщо нам муки ?!
Сказав й радо підхопив на руки Юрка, обійняв Галину. Макс тішився, підходив до них,
- Ей! Забули, ще одну дитину!
25.11.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899078
дата надходження 24.12.2020
дата закладки 27.12.2020
Краснощекое яблоко августа..,
Винограда янтарная гроздь...
А в придачу примите, пожалуйста,
Малых радостей полную горсть.
Астры яркие, пышные, страстные
И в рубинах калиновый куст...
До чего же в душе чувства разные -
И блаженство, и светлая грусть...
В бархатистых объятиях августа
Явно слаще душистый медок...
А еще.., если можно, пожалуйста..,
Звездным ливнем умыться разок.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846510
дата надходження 29.08.2019
дата закладки 25.12.2020
Краснощекое яблоко августа..,
Винограда янтарная гроздь...
А в придачу примите, пожалуйста,
Малых радостей полную горсть.
Астры яркие, пышные, страстные
И в рубинах калиновый куст...
До чего же в душе чувства разные -
И блаженство, и светлая грусть...
В бархатистых объятиях августа
Явно слаще душистый медок...
А еще.., если можно, пожалуйста..,
Звездным ливнем умыться разок.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846510
дата надходження 29.08.2019
дата закладки 25.12.2020
Та чи хочу вертатися в осінь,
Як у гості набилась зима?
Лист зів'ялий увись не підносить—
Лиш обходить його кружкома.
Зору шлях затуманює в небо,
Затягла теплоту пояском.
Рештки осені вітром теребить
Й припорошує снігом-піском.
Засльозилися очі: це ж саван
Розстелила на товщі століть.
З висоти літ підтакує ґава:
— На минущості світ весь стоїть.
Пропливає життя щохвилинно…
Відпускаю сумнівне «якби…»—
Лише «зараз і тут», як є, чинно.
Ще б зуміти без тіні журби…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898042
дата надходження 13.12.2020
дата закладки 15.12.2020
Так-от склалося, як не гадалося,-
Ледве дівчинка підросла.
Вдосталь лялькою ще не награлася,
А на паперть шлях вже прославсь.
Стало вперше дівча й, червоніючи,
Простягнуло руку без фраз.
Тихо-слізно прохало копієчку,
І сміліло більше чимраз.
Через тиждень-два зовсім без сорому
Клало в куль дрібні копійки.
Збоку чуло: «Міняє на долари.
Отакі у нас жебраки».
Під’їжджають під вечір господарі,
Подання збирають скупе.
І за службу дають нагородою
Суп пісний і чай з канапе.
А смішки розливаються ріками,
Й не скінчиться гра в вар’єте.
І нікчемою звуть, й недорікою-
Всміхнеться дівчатко на те.
Вірить: світом й нуждою намається,
Й буде мати теж портмоне,
Негаразди помалу владнаються…
Прийде час – і все промине.
Так-от склалося, як не гадалося,-
Зовсім трішечки підросло.
Тільки-тільки життя розпочалося,
А вже жалість людей принесло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896627
дата надходження 29.11.2020
дата закладки 29.11.2020
Перестигла осінь усміхнулась тепло —
Сонцем вигравала на хмільних вустах.
Легіт оксамитний дарував стиль ретро,
А свободу небо, мов крилатий птах.
Ми літали в мріях, ласували спокій —
Видохам і вдохам тішилось єство.
Танцювала хмарка на горі високій.
Зустріч дарувала світле торжество.
Упивались губи чародійним соком,
Сканувались тіні в профіль і анфас.
Просвітив очима душу ненароком,
Перестигла осінь здивувала нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896378
дата надходження 27.11.2020
дата закладки 29.11.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.11.2020
Сховала ніч у тишу срібні роси,
Зерном дозрілим ранок шелестить.
Поля ще теплі, квітнуть собі й досі,
Та сонце он берізку золотить.
А літо дні по зе́рнятку торочить,
Отак минуло, і на серці щем.
Душа душі торкнутися ще хоче
І трохи літа… Ще, іще, іще…
Отак й живемо в тузі за прекрасним,
Уже й крізь памˊять все кудись іде.
Іще очам так солодко і рясно,
А осінь вже сумні думки пряде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890411
дата надходження 01.10.2020
дата закладки 28.11.2020
Де твоє серденько, осене мила?
В листі опалому, з вітром на крилах?
Може, в хмаринках, що сіють дощами,
У прохолоді, що кріпне ночами?
У позолоті гаїв, парків, скверів,
Між поетичних творінь на папері?
Може, сховала в туманну водичку?
Де віднайти, як розвіяти мжичку?
Пильно вдивляюся в далеч незриму.
Раптом побачила осінь без гриму,
Що простягнула печаль на долонях,
Серце відчула — в моїх б’ється скронях! 8/11/20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895432
дата надходження 19.11.2020
дата закладки 20.11.2020
[[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=CEoIhPmwfns[/youtube]
Краплинка краплю доганяє,
Їх вітер струшує з гіллі.
І з ними, граючись, гойдає,
Як діаманти у імлі.
Одна краплинка ось зависла:
Вона остання серед всіх.
Її залишив він навмисне,
Бо хоче знову нових втіх.
Він придивлявся так і сяк,
Так дивувала її сила.
Невже, він просто був добряк,
Що його вчинок зупинила?
Хотів хитнути він стебло,
Яке занадто було хиле,
Та краплю сонце обдало -
Всі вітру наміри змінило.
Розтала крапля тут нараз,
У невідомість полетіла,
Та вітер глянув без образ:
Бо теплота - велика сила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851397
дата надходження 14.10.2019
дата закладки 17.11.2020
Двадцятий рік до краю мчить на самокаті
Поміж прогресів, стресів, огріхів й гріхів.
Надії, дії чорно-білі і строкаті…
І, як всякчас, дилем, проблем мов реп’яхів.
Повагом осінь накладає екслібриси,
Неначе рух довкола їй усе дарма.
Із нею суголосне сонце білобрисе,
Що цілу вічність студить пал біля керма.
Спинитися б, віддихатись побіля тебе
І поміркованості вчитись хоч тепер.
Притримай, осене, не відпускай від себе,
Бодай допоки квітне царство золоте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891536
дата надходження 12.10.2020
дата закладки 17.11.2020
Вже осінь. Жовтень. Цикламен
За шторами— пашить світлиця.
А на подвір’ї ще зелений клен,
Знай, чепуриться, молодиться.
Мине доба чи, може, кілька діб
Й займуться кучері багрянцем,
Впадуть додолу—нам би стільки бід!—
Ми заворожені осіннім танцем.
Погляне із землі зірчастий лист,
Немов прохаючи прощення
За осінь, жовтень, падолист
Й зігріє погляд на прощання.
Йому жаріти, щоб лягти до ніг,
У килим уплестись осінній,
Щоб впасти міг на нього перший сніг
Й первісний синьо-срібний іній…
Коли палаєм полум’ям в огні
Що Божий день й безперестанку,
Хтось поруч опечеться ним, і гнів
Вогонь притопче до останку.
…Листок кленовий восени згорить.
І запалу погасять пломінь.
Один лиш попіл (попіл теж болить),
І осад гіркоти на спомин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892225
дата надходження 19.10.2020
дата закладки 17.11.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.11.2020
Ніколи наш народ не жив без війн,
І кожен раз від них він був у шоці…
Вони зустрілись тут – вона і він, –
Де чатувала смерть на кожнім кроці.
Вона і він, неначе два крила
Одної долі, котра поєднала
Її, що медсестрою тут була,
Й його у час, коли весна буяла.
І свідчив про кохання блиск очей,
Не поміщалось серце в теплих грудях.
І вже нема важливіших речей,
Ніж почуття… Й святішого не буде…
Диктує їм задимлена весна
Свої військові і людські закони:
Садів тут незвичайна білизна
І смерть, що ворог слав з-за териконів.
Та почуття сильніше від війни,
Тож під ногами в них рушник весільний,
Все переможуть з гідністю вони,
Під силу їм і Путінська Росія.
5.05.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744675
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 03.11.2020
Сходить сонце десь за небосхилом,
Хвилює море ніжним дотиком своїм,
Те, яке стало вже для когось тихим тилом,
А може, домом й прихистком чиїмсь.
Сходить сонце неквапливо і яскраво,
А з ним і радість днів нових,
Та чомусь це людству часто не цікаво,
Заблуканому в полоні дум сумних й пустих.
А час промінням стукає в віконця,
Неначе море вирує, бурхає, шумить,
Щоб ми пробуджені ніжним дотиком сонця
Не змарнували цю даровану вічністю мить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892536
дата надходження 22.10.2020
дата закладки 23.10.2020
Бродив долиною кохання,
Шукав незвідану любов,
І ось Вона, мов зірка рання,
У серці запалала знов.
Неначе сонце засіяло,
В моїй згорьованій душі,
І знову серце заспівало,
І полились пісні, вірші,
Й полинула у небо пісня,
Й кохання сповнені вірші,
Таке воно кохання пізнє,
Кохання юної душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892057
дата надходження 18.10.2020
дата закладки 22.10.2020
Королевою бути так важко,
королів у цей час не існує.
І доводиться битись як пташка,
коли хтось твої мрії руйнує.
Королевою бути почесно,
але є невеличка проблема,
поки з силою кидаєш весла,
птахи білої в тебе емблема.
Королевою бути похвально,
не бруднитись в ганьбі аферистів.
Адже їх на дорозі навально,
серед тих же, невдалих статистів.
Але все ж, королевою бути!
Підійматись над злобою й лихом!
І нехай згинуть всі атрибути,
піднесе тебе гідності вихор!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889983
дата надходження 27.09.2020
дата закладки 19.10.2020
В нас на носі знов вибори,
Наближається час...
Чи зуміємо вибрати
Патріотів в цей раз?..
Ми на вибори підемо,
Віддамо голоси...
Все залежить від вибору,
Для життя, не краси...
Вибирать треба правильно
Патріотів своїх...
Помилятись не бажано,
Для майбутнього всіх...
Ми не раз помилялися,
Вибирали не тих,
Ті ж над нами сміялися,
Досі сміх той не стих...
Підвели своїх виборців,
У скандалах живуть...
І не вміють все виправить,
Це така у них суть...
Розгубили всі цінності,
Зневажають людей...
Допускаються вільності,
Компентентності нуль...
Зупинить економіку,
"Нашій владі вдалось"
А поширення вірусу,
Переносим якось...
Безробіття поширилось,,
Й безгрошів"я людей,
Безпорадність й аматорство,
І бездарність ідей...
Живемо, як у приказці,-
Де навкруг лише клин,
Їх колишні обіцянки
Десь пішли на смітник...
Їх некомпентентність
Для країни біда...
Бачить Бог, чує небо,
Б"є у берег вода...
Економіка котиться...
Вже не знати й куди ...
І нічого не робиться,
Щоб її підвести...
Звісно людям всім хочеться,
Щоб скінчилась війна,
Та не капітуляція,
Яку влада ввела...
Всі реформи стираються,
Не вернуть їх назад...
До часів Януковича,
Як поразок парад...
Та вже й стерті всі лінії,
Перед офісом ті,
Що накреслили тисячі,
Капітуляції НІ!..
Не пора розслаблятися,
Не було щоб біди...
Краще всім об"єднатися
І сильніших знайти...,
Не чекати обіцянок,
Не палити мости,
Уже справжніх нам вибрати,
Досягти щоб мети...
Бо ж від вибору нашого,
Доля краю й людей,
Вибирай лиш правдивого,
Лиш для світлих ідей...
Якщо виберем правильно,
Я скажу між людьми:
"Буде все у нас праведно,
УКРАЇНО ЖИВИ!!!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892223
дата надходження 19.10.2020
дата закладки 19.10.2020
Це наша осінь, любий, стигла осінь
Нам влаштувала теплий променад.
А листя просить, шурхотінням просить,
Щоб повернутись у затишний сад
Років минулих, незабутніх й досі,
Де ми удвох щасливі й молоді…
Вже вкотре світла осінь на порозі
Складає ікебани золоті.
А ми втішаємось красі безмежній,
Як сонячний кружляє листопад.
Солодку осінь, в миті ці бентежні,
Не повернути вже вітрам назад.
*Світлина нашої 4-х річної онуки Анастасійки (фотографині)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891045
дата надходження 07.10.2020
дата закладки 10.10.2020
Біжить стежина підстрибцем на вигін
Вужем пірнути в шерхіт жовтих трав,
Де зір людський торкає поля вигин,
Де вчора жайворон пісні снував.
Там в сухотрав’ї доживає квітка,
Непоказна, звичайна, польова.
Її струмок поїв із згірка зрідка,
Уста воложила водиця дощова…
Упало лихо на голівку дику.
Зі стежки, нагло і життю всупріч.
Чиясь важка нога у черевику
Її втоптала в землю – звична річ.
Стебло здригнулося німотним криком,
Земля накрила в ранах пелюстки.
Свідома зла, нога у черевику
Байдуже подалася в суш хрусткий.
Зібравши всю снагу, зіп’ялась квітка
І стріпала злопам’ятність та пил.
Людей у бруд теж втоптують нерідко,
Й щоби піднялись, Бог дає нам сил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891247
дата надходження 09.10.2020
дата закладки 10.10.2020
[i]Не же́́брав - брав!
Бо слово - зброя...[/i]
[youtube]https://youtu.be/1THwbLedRoI[/youtube]
[b][color="#03656e"][color="#034657"][i]
В житті своєму
не жебракував,
хіба що колос
взяв в колгоспнім полі –
по волі
Божій предок мій кував
козацький дух в мені,
несхитність волі.
Й за словом у кишеню
теж не ліз,
не жебрав
любомудрого я слова –
мого прароду
праведний реліз
вчив зерня відділяти
від полови.
І з цим у світі
грішному живу,
дарую всім,
хто поряд,
щире слово,
напнуту родом
пружну тятиву
тримаю міцно.
Лук – напоготові!
І хай хоч хто
зобидить славний рід,
мою кохану
неньку Україну –
тим словом вцілю
в саме серце.
Слід
залишиться назавше,
до загину.
А ще молюсь...
щоб слово проросло
й дало у душах
правди буйні сходи,
щоб в нас притомних
множилось число
задля звитяг
козацького
народу.[/color][/color][/b]
20.09.2020, © Олекса Удайко
Світлина демонструє оту притомність на акції "Ні - капітуляції",
що відбулась 14 жовтня 2019-го року в Києві у День Покрови,ЗСУ
і Українського козацтва. В центрі з прапором України - автор.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889280
дата надходження 20.09.2020
дата закладки 03.10.2020
Ясний сонячний день… Блакитно – синє небо…. деінде по ньому пливуть пухкі білі хмаринки. Траса, мов чорне полотно, залишалась позаду. Вздовж посадки, на невеликій швидкості по ґрунтовій дорозі їхав автомобіль. Блиск дерев приваблював погляд, торкавсь душі, придавав радості. По іншу сторону дороги хлібне поле, вже доволі налиті, ледь – ледь, ще зеленаві колоски. Від вітру, вони гойдались наче морські хвилі.
Роман задивлявся вдалину… Яка ж краса! Ото б зупинитись, насолодитись цією красою…та він поспішав.. Спогади гріли серце, хоча часом чомусь навіювали печаль. Добре, що на сьогодні і на два дні поспіль, дощів не передбачалось. Чийсь потаємний голос звав туди, де зріс. Де дід і бабця, і рибалка. І річка з тихою течією, що переливається перламутром. Й вражаючі півметрові соми та швидкі, спритні карасики, карпи, плотва. Де вздовж річки очерет, як охоронець з пахучим зіллям, а між ним на одній нозі дрімаючий чорногуз. А попід самий берег, веселі балухаті жаби каламутять воду. До чого ж сміливі й непосидючи. Інколи, випускаючи бульки з води, дивним звуком порушують тишу. Та лише хтось з`явиться на березі, за мить, в воді наче їх і не було. А пізні вечори пахучі свіжістю, нектаром квітів, трав, то насолода, немов дурман охоплював,сповивав душу й тіло. Приваблювало дивне явище земної краси, коли ясноокий місяць купається в річці. Чи й втримаєш бажання, вже там, з ним наче за компанію, плескався, насолоджувався ніжними дотиками води.
Ну ось нарешті…. побачив старі, покинуті хати, садки з напівсухими деревами. Хоча пройшли роки та все ж неподалік від річки, ще є лелече гніздо на стовпі. Як в ті часи…. ось, хто не зраджує рідного краю.Та де ж поділась та широка річка? Геть перехопив подих від напруги,чи й вже висохла? Аж серце йокнуло… зміліла, звузилась, стрічкою сховалась серед високої трави.
Ледь видніється, в густому спориші дорога. По обіч вклоняються красуні – рожі. Стежка, де та стежка до цвинтаря? Чи може заросла? Розгледівши, ні –ні, при вході все ж викошена трава та вже й помітно суха. Що то літо, зранку сонце з вітерцем попрацювало, а можливо тут дощик меншим був. Відстань сто кілометрів, здається й недалеко.
Чомусь несміливо, з хвилюванням, відкрив двері автомобіля і зробив перший крок на рідну, батьківську землю. Стара… сіро - попельнаста з коричневими прожилками, напізгнила огорожа потопала в травах й в високих ромашках і синіх сокирках.
Окинувши поглядом навколо, скотилася сльоза…. Згадав, як колись, неподалік, крав в полі кукурудзу, ще зовсім молоденьку. Було зубами здавиш молоді зерна, а там молоко… таке дивне на смак. Бабуся сварилася, нащо так зарано наламав качанів та бажання перевершило всі сумніви, хотілося посмакувати якнайшвидше. А дідусь хитро водив веселими очима й підморгнувши шепотів,
-Хай покричить… нічого, таку вже можна зварити, збити охоту.
Добрячий був, але ввечері повчав, що красти не годиться. Розповідав,що колись і він мав такий гріх та тож все голодні, сім`ї великі. Було й таке, що за качан кукурудзи запроторювали за грати. А об`їждчики навіть стріляли по людях. А зараз… де ті хазяї? Хто, що хоче й тягне собі, все мало й мало, хоча й живуть не в такій бідності, як раніше.
Лише де –не –де видно вцілілі хрести, а то все більше травою заросші горбики. Якби не цвинтар, то й не подумав, що то могилки. Ледве знайшов два хрести з портретами бабці й діда. Невстояти перед тими добрими поглядами з фото. Низько – низько схиливши голову, припав на одне коліно до землі. Привітався, за якусь мить скам`яніле обличчя. Тиснуло у грудях… погляд в нікуди, вголос прочитав молитву і кілька раз перехрестився.
Думки – птахи здіймалися в дитинство… стікали сльози по щоках. А руки, свою справу робили, поспіхом зривали бур`яни. Здалось вже й посвітліло навкруги, то наче з неба бабця посміхалась.Ті ніжні, теплі руки, що пахли хлібом, немов торкнулися його. А поряд сивенький дідусь, в руці тримає ложку з медом. Та чомусь гірко на душі, стискало в горлі, все ж тихо пролунали слова,
- Простіть…простіть, що рідко приїжджаю….Рідненькі… я вас пам`ятаю…
Думки роїлись…. спогади, як кіно з екрану. Та наче, хто на рану насипав сіль. Чому так сплинув час? Здається і не жив…
До заходу хилилось сонце… підказувало - час повертатись. На сході темні хмари збивались в справжні гори… чи грозі бути? Тож не мало бути опадів. Подумки з вітром розмовляв, ну от вже бачиш, я таки дістався села. А то скілька років тільки й думки, що треба з`їздити, провідати старих.
Іти по стежці, якої майже не видно, важко та все ж дістався до свого авто. Це вже три роки, як залишився сам, давно нема батьків й пішла дружина в інший світ. А діти… діти, що? В Європі, в наймах, вже й мають дозвіл на постійне проживання. А чи хто й думав, що таке з Україною може статися? Що виїжджатимуть діти, покидатимуть рідну землю, батьків, родину. А чи й знайдуть вони ту стежку, де буду спочивати я. Шкода, що рідня похована не на одному цвинтарі… розкидала доля.
Чомусь не заводилась автівка. Вкотре мотор гарчав, як тигр та все марно. З пакету дістав пляшку води, умився, долонею хлюпнув собі за шию. Так- так, чого рознервувався, втішав себе, ще підніметься тиск. Провозився з нею майже дві години…. Нарешті доїхав до села… накрапав дощ і вдалині , раз - по - раз блискала блискавиця. Та грім доходив до вух не зразу, тому й гріла душу світла надія - все буде добре. Ще декілька хат і він виїде на трасу. А блискавиця розгулялась… ой,що ж ти, вгамуйся громова сестрице! Чом не даєш безпечно виїхати мені? Чого доброго поцілиш в автівку, тож поруч ні дерева, ні кущів. Гей, куди ж тікати? Поспіхом покинув авто, з парасолею у руці, прямував до хат. Вже майже зовсім темно, в хатах не видно світла. Не може бути, щоб нікого не залишилося в селі. Поміж дерев, в одній із хат, в вікні побачив випромінювання, мигтіння світла. Полегшено перевів подих, напевно телевізор працює. Пройшло хвилини дві – три, стукав у вікно. Раптово, де й взялося, під ногами, заскавуліло маленьке цуценя й тут же сховалося в свою комірку. Дзвінкий жіночий голос топився в гуркоті грому,
- Хто там?
- Це я,- за мить стояв перед нею.
Обоє придивлялися, не могли повірити очам. Наталя злегка посміхнулась і запросила в хату,
- Заходь… Якщо не помиляюсь,ти Романе?
Й веселим голосом до чоловіка,
- Чуєш, Григорію, однокласник мій прийшов…Це ж треба в таку пору…. Добре,що не змок.
Сільська хатина пахла м’ятою і чебрецем. І, як в старі часи, самовар на столі і кілька бубликів в закусочній тарілці.
За мить на електричній пічці, на пательні смажилось, шкварчало пахуче сало з цибулею. Напевнно свіжина, бо в роті, аж накопичувалась слина, вже так хотілося посмакувати. Господар чемно запрошував до столу й ледь примружував до дружини очі. На обличчі усмішка,
-Ти подивися, як моя дружина засяяла, напевно згадала молоді роки.
Жінка зашарілась, поправиле сиве волосся. Ай справді, в душі на якусь мить відчула себе зовсім молодою. Розчервонілась,чи то від пательні, на якій вже смажились яйця, чи від несподіваної зустрічі.
Та ніч, наче солов`їна, скрізь блискало і гуркотіло. Вже й ніхто на погоду не звертав уваги. Щасливий, бо немов потрапив на стежку дитинства. Веселі, теплі спогади зігріли серце й душу. Час від часу по кімнаті лунав сміх, ніби зустрілися в білий день. Лягти поспати і думки не було. Після чарчини домашнього вина та смачної закуски, приємний запах чаю спонукав до довгої розмови.
Ледь - ледь сіріло… Вщухла громовиця… За вікном вишневий світанок… Роман вкотре підійшов до вікна,
-Таку красу й не пам`ятаю коли вже бачив… Ви тут на батьківщині, вам добре. Та я не заздрю, бо напевно теж проблем багато.
Шмат сала й запеченого м`яса Наталя клала в пакет, задумуючись підтримала розмову,
- А це тобі від нас гостинець. Знаєш, кажуть, добре там, де нас немає. Тож доживатимемо тут, хоч по селі сім хат залишилось, де хтось зимує. Є й замість дач тримають, шкода, все більше просто покидають. Ніхто з молоді не хоче важко працювати. Все шукають легшого хліба та чи воно того варте. Хто знає, хто вигадає, хто прогадає…
Вологе повітря пестило обличчя. На якусь мить відчув себе щасливим птахом, що побував на волі, злітав в дитинство. Окидав поглядом рідне село і тішився його красі.
Ширі усмішки, теплі погляди, найкращі побажання при прощанні. Роман відчував чітке серцебиття. На світі все ж є миті щастя такі непередбачувані, як ці. Біля автівки дякував… стискання рук, обійми. Наталя намагалася сховати сльозу, що раптово, повільно котилася по щоці,
-Ти приїжджай Романе! Ми в своїй оселі завжди радо зустрічаємо гостей. Не забувай дорогу до дитинства.
Після цих слів, примружив очі з налитими сльозами. На якусь мить заколотилось серце, мов виривалося з грудей. Не поспішаючи присів за кермо, зробивши глибокий вдих, намагався вгамувати хвилювання, що вирувало з душі наче вулкан.
Наталя побачила в очах сльози, смуток, закрила двері автівки. І, як в молоді роки, дзвінким голосом сказала,
-Щасливої дороги, Романе! Не забувай рідне село і нас!
У відповідь усмішка на обличчі, підморгнув правим оком й махнув рукою,
-Бувайте здорові!
Автівка зрушила з місця… колеса злегка ковзали по мокрій траві. Лише декілька хвилин, виїхав на трасу. З піднесеним настроєм, час від часу позирав у вікно, любувався рідними просторами. В душі розлилося тепло, відчуття вдячності долі. Вдалась поїздка… Знову і знову мимо волі зринали спогади про бабусю й дідуся, про дитинство й друзів. …
10.07.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888797
дата надходження 15.09.2020
дата закладки 24.09.2020
Так лагідно торкнув мене чолом,
Поцілував у щічки розпашілі,
Обдарував надією, теплом —
Метелики звивались захмелілі.
Думки полоскотав, торкнув струну —
Душевні засвітилися віконця.
Стривай! Не залишай мене одну,
Мій вересневий промене від сонця! 17/09/20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889453
дата надходження 22.09.2020
дата закладки 23.09.2020
Жінка
Ріка у повінь греблі рве,
Гучний потік реве, вирує,
А повінь стихне і спаде –
Вже ніжно береги цілує.
На морі шторм, цунамі, буря –
Враз потопляє кораблі,
Страшенний вітер свище-дує...
Та тихо десь у глибині.
Ти – наче буря, шторм жорстокий,
Кипить енергія в тобі,
Поглянеш в очі – тихий спокій,
І смуток десь у глибині.
Багато років мушля жде,
Перлину у собі ховає.
Хто вгледить суть, розкриє хто тебе –
Душі окрасу відшукає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888412
дата надходження 11.09.2020
дата закладки 20.09.2020
Де завірюха голосить -
Крізь хащі рвуться білі пси
З рудими вухами.
І як не бийся - не втечеш:
Їх слід - стрілою навпростець,
А твій заплутався.
І сяють очі крижані
Мисливця з пагорбів. Не сніг,
А зорі падають
З небес на землю, як мана,
А Він сурму Свою здійняв
З голосом зламаним.
Він знає все, але мовчить...
Полює світлий Гвін ап Ніт
З лихою зграєю.
Сам має ікла й хижий ніс -
Ти пахнеш здобиччю: дивись,
Він посміхається.
Хей, з потойбіччя вітри зриваються,
Вістря за вістрям - cтрашною казкою,
Близько, так близько - за осінню слід у слід -
Істина ловами в небі високо мчить.
Плащ сірий на ім'я зима,
Шолом розколотий, гримлять
В руці вітри як спис.
Є в нього вогнище й слова
Для тих, хто вже відвоював,
Але віки не спить.
Лягає під копита світ -
Ось срібний кінь крізь хмари мчить
Під сивим вершником.
За ним - все люте і чуже,
Їх стяги здійняті уже:
З голодним клекотом
Вир вовкулаків і сипух
Що з перших днів ніяк не вщух-
не - досі казиться.
Пан чи пропав - і тільки так,
Бо з поля бою без щита
Не повертаються.
Де переможець, де переможений?
Важать однаково подвиг і злочин,
Ніяк не відпустить у забуття сурма -
Армій надія, коли надії нема.
За крок від дива й від біди -
Вперед, крізь сутінки: світи
Перетинаються.
Все холодніше на межі,
Пір'їни з неба - як ножі
Чого чекаєш ти?
Не заблукай, не обернись:
В легенду з крил совиних міст
Будує темрява.
Хто сильний - втратить часу лік,
І перетвориться навік
На пса скаженого.
Перната північ здійнялась:
Обличчя в сажі - скаче князь
Усіх неправедних:
Кого зустріне чорний Гвін
Серед блукаючих вогнів -
Живі, оплачте їх.
Сяйво опівночі, сонця затемнення -
Гвін-воєвода веде приречених;
Плем'я твоє та рід за спиною - дим,
Пізно ховати ікла, ходімо з Ним!
[i]Гвін ап Ніт - валлійський Бог-психопомп (провідник душ) та господар потойбіччя, а також ватажок Дикого Полювання. Особливо пов'язаний з війною та тими, хто на війні загинув.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888162
дата надходження 08.09.2020
дата закладки 19.09.2020
Я випиваю з місяцем та тінню,
І навіть перепити часом ладна;
А от стрімкий відліт птахів осінніх
Спинити - словом, силою - не здатна.
Немає пастки щоб спіймати вітер,
Немає стріл для ворона-світила -
Не долітають. Тільки листя крихкість
Під пальцями. Змиває дощ чорнило.
Щоночі сходить хтось на башту, але хто?
Кому потрібні ці руїни на кордо-
ні, відлуння кроків оселилось тут чиїх?
Ніяк не вщухнуть дзвони спогадів чужих.
Я знаю, що шепочуть юні сосни
В імлі досвітній, чи бамбук під вечір;
Та флейту з яшми тисячоголосу -
Ні, не збагну. Розправлять гори плечі
Під пісню Невимовного. Що вище
Мистецтво - то привабливіш дрімота:
Засніжене верхів'я тихо кличе,
А лінощі горлають безтурботно.
Ми гаєм час - вже кінь буланий під сідлом,
І клекотіння журавлине здійнялось:
Пусті долоні, голова пуста - шукай!
Сліпець - і той побачить серцем виднокрай.
Я вмію не сахатись від багаття,
Коли воно танок почне скажений;
Лиш гілку зламану із деревом з'єднати -
Таких заклять немає, друже, в мене.
Спитай в метелика, як швидко все минає:
Що для небес падіння наші й злети?
Тож, друже-глечику, пробач: лишаю
Тебе, щоб наздогнати тінь поета.
Човни, що озером снували - нині де?
Гірська стежина - чи ж кудись веде?
Цей сон про темряву та світло - скажеш, чий?
Та місяць повний п'є вино й мовчить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888163
дата надходження 08.09.2020
дата закладки 19.09.2020
[i] Преамбула – в недавніх новинах
та їхніх коментарях у масмедіа...
(Див. ВІДЕО)[/i]
[youtube]https://youtu.be/pFlbhJkueOw[/youtube]
[i][b]О, цей примарний "мир", “конфлікт” Донбасу,
брак слів "верховних", часу владний плин…
На полі бою, не діждавшись спасу,
вмирав за правду України син.
Масмедіа купаються у фактах,
дивуючи трагічністю новин.
На тлі терору й недолугих акцій
вмирав за неньку України син.
Лиш клаптик неба був його, як в шлюзі…
Війна за землю рідну – це не кпин:
від втрати крові юної (в калюжі)
вмирав за всіх нас України син.
...А людність хапко дивиться “вистави”,
як "сва́тів" серіал чи детектив*
(адреналін тут за̀дар, “на халяву”),
що Автор** Режисеру** присвятив…
Й сам Режисер в найголовнішій ролі
хрипким баском – в сум’ятті, певно, – грав…
А в час мовчання… одиноко в полі
Вкраїни син… як пасинок вмирав.
[/b]
27.07.2020
_________
*йдеться про "теракт", що мав місце в Луцьку нещодавно:
**імена обох "хероїв" назагал відомі, відтак - з Великої Літери...
©Олекса Удайко[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884139
дата надходження 27.07.2020
дата закладки 06.08.2020
«Містичне Паломництво. Або Таємнича Стезя Шістьох Пілігримів»
(Оповідання)
Твір присвячую своєму надзвичайному другу – Лугару Н (в оповіданні - Лугана)
та всім тим, хто розділив зі мною цей насичений на пригоди похід!
Імена героїв змінені. Деякі події дофантазовані.
*****
Вийшовши з поїзду на вокзалі в Симфірополі група молодих людей з рюкзаками за спиною у кількості п’яти чоловік рушили в напрямку виходу. Вони зупинились на кілька хвилин на одній з лавок, щоб почекати ще одного члена їхньої команди, що їхав в іншому вагоні. Цим членом виявилась дівчина, котру до цього моменту знав лише ведучий їхньої групи. Як тільки ця дівчина приблизилась до того місця де вони стояли, то Діліон (ведучий групи) пішов їй на зустріч та з посмішкою на обличчі підвів до чекаючих на неї:
- Знайомтесь, це Лона! Муза нашого походу! – сказав він.
- Привіт… - сором’язливо сказала вона.
Кожен з хлопців з посмішкою кивнув їй головою навзаєм.
Познайомившись, вже повна група, рушила далі до найближчого продуктового супермаркету, з метою поповнення харчових записів на шестиденний похід, що чекав їх попереду.
Тільки-но настав ранок, як у одного з хлопців цієї команди, що їхали разом в одному вагоні, зненацька з’явився біль в животі, що з просуванням до магазину поступово зростав. Тож, як тільки дійшли до необхідного об’єкту... не можучи більше терпіти й не маючи впевненості, що біль сам по собі пройде, цьому хлопцеві довелось скористуватись похідною аптечкою ще до початку самого походу.
Отже, поки більшість групи скуплялась двоє, умовно кажучи – сиділи на рюкзаках, бо хворому доводилось двічі відлучатись…
Поки діяли прийняті ліки найближчий друг Хорт-Сага (цього самого хлопця) Тур, що залишився з ним на рюкзаках, підтримував його жартома:
- Терпи отаман характерником будеш!
- Ага… - посміхаючись відповів йому той.
І… хто знав, що жартівливі слова його друга стануть пророчими.
Жарт ґрунтувався на часткових реаліях буття, адже Хорт-Саг був членом одної з козацьких організацій міста «С», з якого вони прибули…
Поки інша частина групи повернулась з магазину біль фактично повністю відійшов.
- Ну, як справи у хворого? – жартома спитав Діліон, як тільки вони вийшли з магазину – Госпіталізуємось, чи як?
- Зараз…не дочекаєтесь – пролунало йому у відповідь – я вам ще встигну набриднути!
- О-о, ну це вже добре!
*****
Пройшло ще трохи часу і група була на маршруті. Подолавши певну відстань на місцевому транспорті, зробивши висновки в діалоговій суперечці, що виникла через відмінні один від одного данні отриманих від місцевих мешканців, група рушила вперед.
Під палаючим майже літнім сонцем, наприкінці травня, вони подолали кілька кілометрів від селища «Ц» до селища «А».
Далі,весело спілкуючись між собою, вони дійшли до стоянки на кримській річці Бурульча, де влаштували майже вимушену обідню перерву, адже - збирались дощові хмари. Під час цієї перерви Хорт-Саг дістав свій козацький нагай та почав потихеньку відпрацьовувати улюблені рухи.
Працюючи над ними, зосередившись на течії Бурульчі, що протікала прямо під боком та на легесенькому вітрі, він відчув, що в його свідомості щось змінилось. Але, що саме він не міг одразу пояснити. Тільки з часом, через ті ж самі жарти колег по походу, стало зрозуміло до чого привели ці зміни... Хорт-Сагу, як би це не звучало, вдавалось відігнати дощові хмари. І це тільки невеличке, з того, що йому та його побратимам по походу вдалось відкрити під час цієї мандрівки.
Ніхто не міг й уявити на скільки містичною та непередбачувально насиченою стане на пригоди ця подорож.
*****
Отже, пообідавши та дочекавшись, що хмари покинуть їхнє місце знаходження, група зібралась в подальший путь. Але, не зважаючи на так звані успіхи дій Хорт-Сага, та на той своєрідний дар, що почав йому відкриватись, повністю позбутися дощу їм так і не вдалось. В цей же день за кілька годин дощ ненадовго зачепив їх. Через що групі довелось йти по мокрій траві, і, вже на місці нічної стоянки – декому сушити своє взуття.
Діставшись місця стоянки та впоравшись з найважливішими табірними справами кожен з групи почав займатись тим потаємним, заради чого він прибув до Криму, окрім власне самої подорожі. Так, Лона відійшла трохи в сторону від усіх практикуватись у вправах йоги. Дон Ус Сірко – відправився на археологічні розкопки, Тур – пішов купатись та медетувати до річки… Хорт-Саг же – дістав свій розбірний лук, що ніс з собою на рюкзаку на місці кріплення каремату, й почав практикуватись у стрільбі з нього. Звісно, що ця справа зацікавила і всіх інших членів команди, і, пізніше, кожен спробував пожбурляти стріли по мішеням.
- О, відразу ж видно хто за чим їхав до Криму – посміхаючись сказав Санчо (шостий член їхньої команди) - як тільки всі почали готуватись до своїх особистих справ, налаштовуючи необхідне спорядження, беручі необхідні речі та розходитись в різні сторони!
- Ну, так! – так само з посмішкою відповів Хорт-Саг, що влаштував полігон для лучної стрільби прямо біля табору.
Поки всі вище названі займались тими вже перечисленими особистими справами, Діліон та Санчо грали в карти, слідкуючи за вогнищем. З врахуванням того, що грати вдвох в карти біля костру було не дуже весело, то вони стали першими, хто пробував ще постріляти з лука.
…в цей же вечір після чергової партії спільної гри в карти та святкової вечері (на честь відкриття сезону) Хорт-Саг запропонував всім членам групи провести, як він це назвав, «братній ритуал».
Дехто не сприймав серйозно цей «ритуал» та заради більш цікавого проведення часу згодились на нього. Сівши навколо вогнища на «піно-попи» схрестивши ноги та взявшись за руки всі спробували зосередитись на полум’ї вогнища та на відчутті протікаючої спільної енергії «живи». Потім всі заплющили очі й провалились в легкий транс. Кожному, більше чи менше, було відчутно загальне спільне дихання. Так, наче дихав не кожен окремо, а єдиний цілісний організм. Ніхто не міг сказати скільки вони пробули у цьому трансі, бо втратилось відчуття часу – але вийшовши з нього всі відчули додатковий прилив енергії. Також кожен з приймаючих участь у ритуалі поділився тим, що, коли він закрив очі, то через певний час побачив образ парящого білого орла. Всі прийняли це як добрий знак.
Після ритуалу, перш ніж піти спати до намету всі шестеро провели ще певний час на карематах під зоряним небом, слухаючи журчання протікаючої поряд річки та дихаючи ароматами трав, що йшли від чарівної галявини біля якої вони розташувались на ніч.
*****
Цієї ночі Хорт-Сагу наснився той самий орел, котрого всі бачили у стані трансу. При чому під час цього сновидіння між ним та цим орлом, а точніше – орлицею стався діалог. Зміст, якого, що правда, прокинувшись він вже не пам’ятав. І, ще одна дивна річ - той орел (орлиця) не був суто орлом. І він (Хорт-Саг) уві сні не був безпосередньо самим собою…
…орел сів йому на плече, одиноко стоячому на галявині, біля якої вони розташувались. Уві сні це була предсвітанкова пора. Чому і як він опинився на цій галявині – він не знав, але чітко відчував, світанок от-от має наступити! Орел пильно й заворожуючи дивився на нього. Власне через цей погляд він і зрозумів, що то була саме орлиця! При чому погляд у неї був дуже теплий та близький для нього – так, наче вони вже дуже добре один з одним знайомі. Під впливом цього погляду він і сам перетворився на орла… та тільки вже на чорного! Вдвох вони злетіли високо у небо та кружляли над тією галявиною та табором. Він бачив все зовні з висоти пташиного польоту, як на яву. Потім вони полетіли трохи над лісом, сіли на дорогу і дивилися один одному в очі. Тут вже вони перетворились на вовків – білого та чорного коліру відповідно. У стані вовчого перевтілення між ними і відбувся діалог. Цей діалог був подумки, але слова було чутно так наче справжні живі люди спілкуються між собою. Після цього вони вдвох стрімглав помчали вперед по стежці на яку вони сіли. Бігли довго – дуже довго. Світанок вже майже наступив! І ось, коли вже відкривалось, чи то четверте, чи то п’яте дихання, вони, в решті решт зупинились! Перед їхніми очима на окраїні лісу відкрився чудовий краєвид гір та величезного старовинного замку, що стояв на їхньому фоні. Тільки-но Хорт-Саг відчув всю силу енергії цього міста, як весь краєвид повністю вкрився туманом. Потім над ним миттєво зійшло сонце, що осліпила його. А вовчиця, що була поруч з ним, знов перетворилась на орлицю і злетіла високо в небо, встигнувши, через свій орлиний крик промовити своє ім’я: «Донна Л…» Але Хорт-Саг так повністю його і не розчув. Чи може розчув, але вже так само, як і діалог, не пам’ятав на ранок, як прокинувся у тому звичному для нього реальному світі буття.
Покинувшись, він відчув надзвичайне сильне тепло у грудях. «Знак… Цей сон був знак! Так, сто відсотково – це знак! Але про що він! …чорт забирай, ну ніяк не можу навчитись їх читати… і навіть – такий: живий та яскравий… Донна Л… Л, Л… Невже це… Лугана? Та ні – не може такого бути! До чого тут вона… Хоча! Гм… Треба взяти це до уваги!»
Після цих думок він вийшов з намету подивитись як же воно тут – на яву, чи давно тут був світанок! І ось, коли він виліз з намету надягнувши вже повністю сухі треккінгові кросівки, що змокли на вчорашньому переході, він зрозумів, що сон та нинішня реальність є одним цілим…
«Та не вже це Лугана, не вже – це вона?! А, що як і справді у такий спосіб вона перебуває з нами у цій мандрівці?...»
*****
Привівши себе до тями, що потребувало від нього певних зусиль, Хорт-Саг прийнявся за ранкову фізично-енергетичну зарядку. Але саме енергетична її складова в нього ніяк не вдавалась. Він не міг зосередитись – в голові літали образи сну. Через що Хорт-Саг вирішив зробити невеличку паузу й піти до річки умитись. Умившись та постояв там трохи він підвів погляд у небо – високо над головою кружляв хижий птах. «От вже…» - але на цьому його думка обірвалась. В голові настав стан абсолютної бездумності, а в душі запанував спокій. Що дало йому наснаги вдало закінчити ранкову зарядку.
По закінченню зарядки він вирішив нікому не розповідати по своє сновидіння. Навіть своєму найближчому другу – Туру, поки сам не розбереться у ньому. Адже пора вже врешті решт навчитись читати знаки.
Тур, доречі, був другим з тих перших, хто цього ранку вийшов з намету. Вдвох з ним вони провели парні гімнастичні вправи, про виконання, яких домовились ще в вечорі…
*****
…наступні два дні походу вся група провела у суцільних блуканнях по місцевості. Просування вперед майже не було. Кожен з членів групи, в тому числі і ведучий групи - Діліон, почали дещо нервувати. Наче й рухаються, а відчутних просувань вперед нема. На карті одне, а в житті зовсім інше. Звісно, що будь-який більш менш досвідчений турист знає, що це не рідкість. Але те, що робилось з ними переходило всі рамки, наприклад: на карті величезна дорога, що веде їх по необхідному маршруту, а в реальності нема навіть невеличкої стежки…
Більш за в все було складно Лоні – адже вона була майже новаком у поході. Це був лише її четвертий похід у житті. Один з тих, що траплявся в неї раз на рік. Вона ледь-ледь тягнула на спині свій рюкзак. Всі бачили, як їй важко – і намагалися всіма можливими засобами допомогти їй. Навіть, час від часу, були спроби відібрати в неї та понести якийсь час її рюкзак. Але вона, як справжній боєць, не давала цього зробити, перетинаючи всі переправи та перешкоди на рівні з іншими. Хоч через її малий досвід групі й доводилось робити частіше перерви.
…окрім того, що лєший водив всіх шістьох по всім можливим і неможливим закуткам лісів, що стрічались їм на дорозі, через що кожен з них в глибині себе був цим дещо роздратований, у групи були і світлі моменти. Так би мовити – бонуси. Ними стала місця слави кримських партизан часів Другої Світової, які, то і діло, траплялися на їхньому шляху…. а також ще дещо.
*****
…на другий день мандрівки групу чекали доволі цікаві речі. По перше – по плану на маршруті у них мали бути давні печери видовблені в горах людьми, що скоріш за все раніше слугували в якості якихось сакральних споруд. А по друге – саме біля цих печер вони зустріли езотеріків-відлюдників, що мешкали у власноруч збудованій з каміння домівці.
Про те, що там мешкають ці люди їм повідомив місцевий пастух, котрий, саме в цей час проходив повз них зі своїми корівками на пасовище. У діалог з ним ступив Діліон, через необхідність уточнити стежки та дороги для їхнього подальшого просування по маршруту. От так, під час розмови, дідусь-пастух і повідомив, окрім цікавлячої їх інформації, і про цих дивних людей. Котрі, як він висловився: «розмовляють з Богом»!
Звісно, що така інформація не могла не зацікавити мандрівників. Тож, відвідавши, печери та пропустивши через себе їх надзвичайно сильну енергетику, група наблизилась і до тої будівлі, про яку їм повідав той випадковий перехожий. Цю домівку було добре видно і по дорозі до печер, але всю її красу та своєрідну велич вони відчули, тільки тоді, коли ступили на поріг подвір’я.
Все подвір’я було повністю викладено з каміння, так само як і дім. На його території знаходилось кілька скульптур, які в вочевидь, ці відлюдники, як і жиле приміщення, зробили власноруч. Скульптури були абсолютно різні – від чоловіка подібного на хана, що тримав хлопчика на руках, до дерев та звіряток. Також були плити з написами. А на стіні дому, по самому його центру, висіли, як то можна були припустити, аркуші паперу зі свіжими ідеями його власників. На даху будинку – щось на зразок антени у формі сонця.
Всі шестеро абсолютно спокійно ходили по двору фотографуючи всі його принади. Адже ніякої калитки у подвір’я не було, до того ж, зі слів того дідуся-пастуха – власників на цей момент не було вдома. І, якщо вже так безпечно лишається власність її господарями, то значить, що вони раді кожному гостю. Що, як виявилось, було абсолютною правдою. …от тільки цей будинок не був порожнім.
Серед фотосесії раптово з’явилась господиня дому, яка зовсім не звернула увагу на те, що гості зайшли непрохано. Навпаки, вона ввічливо привіталась з ними та вступила у діалог. Під час якого сказала:
- Якщо ви вже опинились тут, значить так і має бути. Значить я маю вам щось повідомити!
- Цілком можливо! – відповів їй Тур. І, ще кілька хлопців кивнули у відповідь головою.
Після цих слів ця таємнича жінка почала показувати свої творчі доробки. Ними виявились плакати з зображенням неперевершено гарних місцевих краєвидів та написами-цитатими. Серед яких були, як слова мудреців давніх часів таких як Платон, Будда, Лао Цзи…, так і різноманітних езотеріків сучасності, й її власні умовиводи.
В переважній більшості вона повідомляла доволі прості філософські життєві речі про любов, сімейну гармонію, цілеспрямованість… тощо. Щось на зразок: «Для того щоб прийти – треба пройти!» і тому подібне. Але були в її с ловах й доволі цікаві сакральні речі. Так, між іншим вона сказала наступне:
- Люди живуть споживачем на Землі, витягаючи з нею все, що можна витягнути. Зовсім не турбуються про її стан, не відчувають її – так, як було це в прадавні часи. А дарма… Звісно, що в решті решт, з нею нічого не станеться – вона виживе так чи інакше. Адже в цьому світі все підпорядковується закону Вищої Справедливості. Але, якби люди з дійсною пошаною та любов’ю ставились би до своєї Матері-Землі, то і вона могла б відповісти ще більшою любов’ю від себе…
Помітивши, що молодь уважно сприймає її слова, вона, напевно, відчула, що продуктивно виконує свою місію… Поспілкувавшись з цією відлюдницею ще трохи мандрівники подякували їй та стали збиратись в подальшу путь. Але ця жіночка не відпустила їх з порожніми руками:
- Ось, дівчинко, візьми ці чаї – сказала вона Лоні – я їх власноруч збираю тут по горам, проходячи щодня десь по вісім кілометрів у пошуках необхідних трав. Як правило я їх продаю – та тобі дам так. В тебе дуже гарна фіолетова футболочка. Це мій улюблений колір.
- А, я помітила… У вас каміння, точніше - амулет таким же коліром. Він доволі цікавої форми!
- Ну, це взагалі дуже корисний камінь! Але це окрема розмова! А, у вас вже немає часу, як я бачу! Тож, не стану вас більше затримувати! Щасливої вам дороги!
*****
Враження від спілкування з цією відлюдницею у кожного склалось своє. Та більшість групи сприйняла позитивно те, що вона робить разом зі своїм чоловіком. Один тільки Діліон явно протистояв своєю думкою всім іншим, сказавши:
- Всі ці духовні практики це для тих людей, хто не знайшов себе в житті. Ось вони і намагаються цим себе втішити!
На що, принаймні троє з групи (Лона, Дон Ус Сірко та Хорт-Саг) відповіли йому повною протилежністю:
-Чому?! Не згодна!
- Нічого поганого вони не роблять… Гірше від цього нікому не буде!
- Може навпаки вони себе знайшли саме в цьому. Якщо кожен буде робити те, що роблять вони, то світ потихеньку ставатиме чистіше!
… Хорт-Сага після розмови з тією дещо дивною жінкою стало все більше і більше поглинати у думки про його нещодавній сон. Час від часу він відчував присутність поруч з ними ще одної людини, і думки про те, що то була Лугана (доречі – мешканка одного з великих міст Криму) все більше і більше брали гору над ним. Але сумніви так і лишались з ним до кінця подорожі.
*****
…йшов четвертий день походу. За цей час група багато що подолала. І зливи, і спеку, і зустрічі з кабанчиками, і якийсь таємничий лай незрозумілої тварини під час одної з ночівль. І всі ті ж самі заблуди на маршруті…
Як вони не намагались - та плато Карабі все ніяк не хотіло їх до себе приймати. Лєший постійно відводив їх від нього.
Під час двох останніх днів всі геть перестали приділяти значення тому видінню білого орла, що було біля вогнища… Та от, випадково, про нього згадав Тур:
- Ех, орел, орел… що ж ти нам голову тоді так заморочив, а ми все блукаємо та блукаємо!
Після цих слів Хорт-Саг раптово відчув себе дискомфортно. Адже саме він запропонував тоді той ритуал, про який нещодавно прочитав у одній з езотеричних книг.
Ех, брате – сказав він Туру – мушу перед вами всіма вибачитись за той «ритуал»! Видимо ми не з вищими силами спілкувались – а біси нас, й мене в першу чергу, поплутали! Ніякий то був не світлий знак – білий орел… а здавалося б ( в цей момент він знов подумав про Лугану)…
- А знаєте, що – промовив Санчо, що йшов в цей момент поруч з Хорт-Сагом та Туром – я сьогодні весь день споглядаю он за тим птахом – показавши при цьому в небо прямо над головою – ми от йдемо, йдемо… все орієнтуємось на ліворуч. А цей птах покружляє над нами і летить в сторону від Карабі. І, доречі, подивіться на нього уважно!
І, всі троє зупинились, піднявши очі в небо!
- Боже мій – вигукнув Тур – та у нього ж білі крила, і ц-е-ж… орел!!!
На цей вигук обернувся навіть Дон Ус Сірко, що йшов метрів за сто від них. Перевівши очі зі своїх товаришів на небо він так само здивувався:
- Оце так! …нічого собі!
- Ага – з посмішкою промовив Санчо.
- І чого стоїмо – почувся голос Діліона, котрий щойно наздогнав їх разом з Лоною – що, ніхто не хоче на море? А, хвилі ж такі теплі-теплі, ніжні-ніжні - сказав він посміхаючись!
-Шановний, пане головуючий – почувся задоволений голос, наближаючогося до групи, Дон Ус Сірко! – подивіться-но уважно на небо над собою!
Той рефлекторно глянув на нього.
- І, що там? Ну, орел! …от, тільки…
- Білі крила – продовжила його думку Лона – оце так!
Після цього випадку команда негайно вирішила змінити маршрут. У них й так в кожного окремо один від одного з’являлись думки змінити його, якщо вже Карабі так наполегливо не пускає до себе! Навіть Діліон, котрий так сильно хотів вилізти на її хребет, щоб помилуватися масштабами краєвидів кримських гір, в останні години вже був одної думки з усіма.
Як тільки-но група узгодила своє рішення, орел, що кружляв над ними гучно та пронизливо покричав та скрився за горизонтом!
«Лугана, не вже це ти все витворяєш! Ну, дівчинко ти й даєш – якщо це дійсно так! Ех, шкода, що мобільного зв’язку тут нема… набрати б її. Ну, невже це вона… Невже її рівень… Гм…» - подумав про себе Хорт-Саг - «та й хмари… яким чином мені вдалось їх відігнати… я ж не маг там якийсь – не характерник… Щось тут нечисте!»
*****
Під вечір четвертого дня групі все ж таки вдалось просунутись на значну відстань. Але в цей день вони перли так, що всі геть вибились із сил. Частина групи (Дон Ус Сірко та Хорт-Саг) під кінець просування відірвалась вперед. Адже до необхідного місця їм лишалось майже нічого, і зібравшись з останніми силами – рвонули на повну, вирішивши, що вже там - на озері почекають на всіх інших:
- Да, уж… Лоні бідолашці зовсім важко! Напевно проклинати буде нас всіх потім після цього походу! – промовив Хорт-Саг під час невеличкої зупинки для чергової фотозйомки гірських краєвидів!
- Є таке – відповів Дон Ус Сірко – та нічого! Діліон та Санчо поряд з нею. Лишилось вже трошки. Все буде добре…
В цей момент їм на зустріч вибіг Тур з заміною треккингової палиці в руці:
- Там в 50-ти метрів звідси я залишив свій рюкзак! Лишилось хвилин 15 ходи! Я до наших – Лоні допомогти! Постережіть мій рюкзак, добре!
- Гаразд! – відповіли вони хором! І, Тур, як гірський олень, помчав до відсталих.
Саме під час очікування, стомившись чекати, хлопці і вирішили, після того як вся їхня група дійде до них, що вони рвонуть… Що і було зроблено.
*****
Поки, по прибуттю до озера, Хорт-Саг та Дон Ус Сірко чекали всіх інших вони встигли скупатись у джерелі, що формувало те саме озеро.
Освіжившись Хорт-Саг подивився на повністю чисте від хмар синє небо. Там знову кружляв той орел, а точніше - орлиця. І тут, вже не уві сні, а на яву вона сіла йому на плече. Дон Ус Сірко, як вкопаний глядів на них.
Донна Л… знову пильно дивилась йому в очі… Кілька секунд трансу Хорт-Сага та шоку Дон Ус Сірко і орлиця, як і раніше кружляла в небесах.
- Що то було?! – ще не вийшовши повністю з шоку, спитав Дон Ус Сірко - вперше таке бачу, щоб абсолютно дикий хижий птах так спокійно сідав людині на плече. І, тим паче, щоб так спокійно вони один одному дивились в очі. Наче то не якась дика «живність» та людина! А двоє людей! …я в шоці!
- Потім розповім! Як вийдем на море - потім розповім! – відповів Хорт-Саг – там ще на мене чекає деякий «ритуал»! Потім всім і повідомлю, що ж це за птах супроводжує нас в останні дні походу. Сам, тільки-но, до кінця зрозумів. І то , ще маю деякі сумніви…
- Ритуал! Знов ритуал! Ну, й… хай йому грець! У мене ще ніколи в житті не було такого походу!
*****
…прибувши маршруткою від Рибач’єго (на якому вони опинились одразу ж після обідньої перерви та відпочинку біля озера) до Морського, першим ділом група купила квітки на Симфірополь, дорога на котрий, більшу частину з них чекала вже в вечорі через день. Лоні ж, одній серед всіх, через певні причини треба було дещо раніше ніж всім іншим опинитися вдома. Тож, і квиток на маршрутку, вона взяла до Симфірополя на день раніше.
Після чого майже вся група відправилась на прогулянку по магазинам, щоб поповнити харчові запаси на залишився дні спільного відпочинку. З всієї групи один тільки Тур не схотів нікуди йти – тому й він лишився з рюкзаками чекати на них.
Після недовгих блукань в пошуках необхідних продуктів, група з рюкзаками за спинами рушила до моря з метою пошуку місця для двохденного табору. Хвилин через п'ятнадцять місце було знайдено і всі прийнялись за розташування табору.
З врахуванням того, що, коли вони дістались до моря, вже був доволі пізній вечір, то охочих купатись виявилось не багато. Тим паче, що вода ще не встигла на цей час року дуже сильно прогрітись, а сонечко вже було далеко за горизонтом. Але сміливі все ж таки знайшлись:
- Ну що, друже – спитав Дон Ус Сірко у Тура – купатись ідеш?
- Авжеж … - відповів йому Тур.
І… не встиг Дон Ус Сірко озирнутись, як Тур з криком «Ура!!!» стрімглав кинувся в море! Дон Ус Сірко виявився не таким сміливим, в цьому плані – він заходив у воду дещо повільніше…
Останок вечору цього дня група провела у, вже традиційній, грі в карти та в спогляданні неосяжності моря та краси грайливості його хвиль.
Тут, на морі, в перші часи перебування на ньому, група тимчасово розділилась – Хорт-Саг та Тур відокремились від усіх обговорити, як найкращі друзі, враження від походу та деякі моменти буття, що вже доволі скоро чекали на них в цивілізації. Серед яких були, як спільні, так і особисті справи кожного з них.. Лона – взявши каремат, також відійшла трохи в сторону від усіх позайматись йогою. Решта ж групи лишилась перебувати біля вогнища.
Під час спілкування один з одним Хорт-Саг повідомив своєму другові, про той своєрідний ритуал, який чекав на нього сьогодні. Саме про той ритуал, про виконання якого, його попросила біля озера та надзвичайна білокрила орлиця. …подальша розмова виглядала так:
- І, що ти думаєш – спитав Тур – то справді була Лугана!
- Зараз більше ніж впевнений!
- Оце так чудеса!
- Еге ж… сам ще до кінця не можу повірити! Не очікував, що в неї такий рівень володіння магією! Але факт лишається фактом! …це була вона…
- Оце так! …пощастило ж тобі, брате, з таким другом. І сам оно який (жартома продовжував Тур) – Характерник!
- Ага – з посмішкою відповів йому той. І обидва друга розреготались на повну.
- Ну, що ж - до справи? – вже заспокоївшись від сміху спитав Тур – До ритуалів?
- А ти, що так само щось задумав?
- Авжеж… Не ти один у нас тут такий… І я в характерники хочу! – і обидва знову залились сміхом!
…сівши на карематі якомога ближче до моря кожен з друзів поринув у свій ритуал.
- Доречі, тобі каміння, хлюпаючі по хвилям, не будуть заважати? – спитав Тур перш, ніж почалось заглиблення у процес ритуалів!
- Та ні, навпаки, так буде краще! – вже сидячи в необхідному положенні з заплющеними очима відповів Хорт-Саг!
- От і добре!
*****
Сівши з закритими очима та склавши руки у необхідну мудру, котре підказало йому його серце, Хорт-Саг зосередився на хвилях моря та на відчутті власної душі. Він дуже добре навчився за весь час своїх кілько літніх енергетичних практик відчувати її. Її не можливо було ні з чим переплутати - те тепло, яке несе в собі її максимальна активізація абсолютно ні з чим не зрівняне… Як тільки вдалось утворити гармонію відчуття шепоту моря та голосу власної душі, Хорт-Саг, почав повільно рахувати про себе до ста! Під час рахування він помітив в собі якусь дивну зміну – так наче почав поринати у якийсь інший вимір. Раптом - миттю понеслись всі найяскравіші моменти їхньої подорожі у нього перед очима. Ніби хтось , натиснувши кнопку, дуже швидко перемотав кіноплівку. Потім він відчув неподолане бажання злетіти в гору в нічне небо вільним диким птахом. Ще через якусь мить він почув десь в глибині свого мікрокосму голос Лугани: «Не бійся! Лети!»… і він полетів.
Високо-високо в небо здійнялась його душа. Зачарований зорями, Хорт-Саг, не помітив, коли саме вона знову прийняла подобу чорного орла! Звернув на це увагу, він тільки тоді, як, чи то крізь крик хижого птаха, чи то крізь людський голос, він почув знайому нотки інтонації Лугани: «Подивись ліворуч»! І біла орлиця осяяна надзвичайно яскравою світлою аурою з’явилась перед його очима.
Поки душа Хорт-Сага перебувала у мандрах, його тіло робило ледь помітні дивні рухи. Так, що в темряві вже доволі пізнього вечора, здалеку, ніхто нічого не міг помітити.
Вже там – в небесах того іншого виміру, він відчув наскільки близька для нього душа Лугани. Ні, це не було коханням. Точніше – це не було коханням в його звичному розумінні, але це була неймовірна по своїй силі взаємна відвертість душ…
Трохи політавши над чарівними лісами, озерами, горами та річками того казкового світу два орла приземлились на одну з гірських вершин (тіло на землі в цей час перестало робити ті дивні рухи). На котрій обидва прийняли свій звичний людський облік. І, ставши на відстані витягнутої руки один від одного вони почали діалог:
- Шкода, що ти одразу ж не зрозумів, що я поруч з вами! Та все ж таки ти доволі вдало пройшов цю школу! Думаю, що ти вже ніколи не помилишся у трактуванні знаків.
Хорт-Саг мовчки кивнув головою у відповідь.
- А, тепер я хочу сказати тобі, що наші душі навіки зв’язані між собою братськими вузлами! – продовжила Лугана. Прийми її всю – всю на стільки на скільки ти зможеш!
- Приймаю! Приймаю її всю – всю, що ти здатна мені відкрити! – відповів він.
І з них обох полився потік зелено-блакитної енергії на зустріч один одному. …тіло Хорт-Сага на землі в цей час взяло два невеличких каміння на вибір, з розмаїття тих, що були на берегу у нього під ногами, та повільно коловими рухами рук с боків над головою поєднало їх стуком одне об одне. Потім він підвівся на ноги й зайшов з піднятими руками по коліно у воду.
На горі ж іншого виміру продовжувався взаємо обмін енергій душ. По скінченню кількох хвилин, і в першому і в другому світі Хорт-Саг голосно промовив:
- Дякую тобі, дорогий друг!
- Нема за що! – відповіла йому душа донни Л... таємничої чарівниці Лугани.
- А тепер приготуйся – продовжила вона – на землі тебе чекає сюрприз. І, перевтілившись знову на птахів вони відправились в зворотню путь.
*****
Вийшовши з трансу Хорт-Саг повільно вийшов на берег. Та, вже керуючись інтуїцією, накреслив перед собою коло радіусом близько пів метру, та поклав у нього ті два камінчика. Після чого прошептав над нею мантру, що диктувала та ж сама інтуїція, та підвівся на ноги.
Перед його очима були здивовані погляди друзів (всіх, окрім Тура):
- І, що то було?!! – голосно хором запитали вони!
- Донна Л… чарівниця Лугана! – відповів він їм.
…далі ніхто нічого не ризикнув у нього питати, і всі разом – всі шестеро, відправились грати в карти.
- А як в тебе? Як твій ритуал? – спитав Хорт-Саг у Тура по дорозі до вогнища - Вийшло?
- Авжеж – пролунало у відповідь – мій «ритуал» був дещо простішим ніж твій, я спілкувався з морем. Задавав йому питання та отримував відповіді «так» або «ні». «Так» - це була велика хвиля, «ні» - мала. І отримав від нього доволі корисну інформацію.
…пройшло з пів години біля вогнища, і із-за спини Хорт-Сага роздався знайомий дівочий голос:
- Доброго вечора! Не заважатиму?
Всі обернулись на нього – то була Лугана, власної персони!
- Привіт… - дещо шоковано промовив Хорт-Саг.
- Ну, і що ти мені не радий? - з посмішкою продовжала вона.
- Хто, це ти її знаєш – запитали Лона та Санчо в один голос?!
- Знайомтесь – сказав Хорт-Саг – це Лугана, наш невидимий супроводжувач під час цього, вже минулого, походу! Мій наставник по характерництву!
…подиву побратимів по походу не було меж…
*****
Всю ніч на проліт група засипала різноманітними питаннями їхню неочікувану гостю. І тільки ближче до ранку всі уляглись спати.
- Дякую тобі за все, дорогий друг! – мовив Хорт-Саг лежачи на карематах під зоряним небом поруч з нею.
- І тобі дякую! – пролунало у відповідь.
*****
Передостанній день цього містичного паломництва розпочався доволі пізно -приблизно о другій годині дня.
Поснідавши, чи точніше – пообідавши, хлопці провели дівчат на автобусну станцію. Там вони посадили їх – кожну на свій маршрут. Останньою поїхала Лугана, обмінявшись теплими обіймами зі своїм другом та доброю таємничою посмішкою з усіма іншими.
…після того як дівчата роз’їхались - частина групи рушила в табір, а частина - Хорт-Саг та Дон Ус Сірко, продовжили подорож… Вони направились до місцевої Генуейської фортеці.
Повернувшись назад вже пізно в вечорі втомлені але задоволені виконаною роботою. Яка, так само як і весь похід, виявилась не легкою. Адже, дістались хлопці бажаного – помокши під дощами та оминувши військовий об’єкт, по крутим схилам та підйомам, що стояв у них на дорозі.
В таборі їх чекала тепла вечеря та щиросердне спілкування біля останнього костра цієї мандрівки.
*****
На останній день вдосталь накупавшись в морі, група поснідавши та зібравшись, автобусом дісталась до Симфірополя. Звідки і рушила додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429557
дата надходження 05.06.2013
дата закладки 05.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=CA0SUEut6lg[/youtube]
Говорила моя мати:
-Досить боком вже лежати,
А женись.
Ой пішов би до Марічки,
Простояв би з нею нічку –
Та проспав.
Говорила моя мати:
-Досить вже парубкувати.
Ну, женись.
Ой пішов би я Наталки,
Цілував би аж до ранку –
Та проспав.
Говорила мати зранку:
-Придивися до Світланки
Та й женись.
Я пішов би до Світланки, -
На ногах та спозаранку.
Тож посплю.
Ну, а мати не втихає,
Щоб женився, заставляє
Й Ніну брав.
Ой пішов би я до Ніни
Та боюсь її, як тіні,
Тож посплю.
-Досить, мамо, вже шукати,
Невісток перебирати
І женить.
Я ще встигну, моя мати,
В темну нічку йти гуляти.
Тож посплю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881340
дата надходження 01.07.2020
дата закладки 29.07.2020
Ще не стара живе-всихає слива.
В кору врослася віялами глива.
Гіллі́в по кілька вичаха́є з року в рік —
Чи під’їдає корінь щось, чи хтось урік.
Ще навесні поміж сухого віття
На ній біленьке купчилось суцвіття,
Мов доторки до совісті людей:— Жива…
А згодом схоронила зсип увесь трава.
Птах вмоститься на гілку колихливу —
На мить здигнеться слива полохлива,
Живильний запульсує в кроні сокорух
Й слабкий прокинеться довершеності дух.
...Життя, немов кришталь, крихке й тендітне,
А час його обмежений, лімітний.
Коли-будь долі надокучить марна гра —
Тож, власне, в неї намір визріє: пора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883554
дата надходження 21.07.2020
дата закладки 22.07.2020
Ми славні сини нашого роду,
У наших жилах кров гідна тече.
Ми воїни відважного народу,
У бою завжди підставим плече.
І ми є бандерівські нащадки,
У нас панує воєвничий дух.
Не лякають ворожі нападки,
І до свободи здійснюємо рух.
Ми борці за правду і свободу,
І прапор наш так гордо майорить.
Край бороним не за нагороду,
І ворог нас ніколи не скорить.
І дух свободи народ наш має,
Із ним ми вільно по життю ідем.
Його злобний ворог не зламає,
Тому ми із ним крізь віки пройдем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882784
дата надходження 14.07.2020
дата закладки 14.07.2020
Народе, народе, ти ніби сліпий –
Не бачиш, чи бачить не хочеш,
Не всі тобі віддані й вірні сини́,
Вітчизна комусь, комусь – гроші.
Хтось голову юну на фронті кладе,
Вмирає у серці з тобою,
А хтось з ворогами торгівлю веде,
Занапастивши цим волю…
Народе, народе, між тебе б’є клин
Твій ворог твоїми ж руками,
Своєї землі нерозумний ти син,
Не став ти єдиним з роками…
Зболіле питання всім душу гнітить:
Чому не по правді ведеться?
Нам, скіфів нащадкам у радості б жить,
Та нація в горі лиш б’ється…
То царське кріпацтво гнітило колись,
Прийшло за ним рабство колгоспне,
Забрали усе, обізвав «куркулі»,
Посіяли голод нато́мість…
Занадто багато нам випало бід
І всі вони не випадкові,
Коли розколовся наш київський рід,
Тоді вже розбилась основа…
Як син проти батька лукаво пішов,
Війною пішов брат на брата,
Відто́ді і горе у нас почалось –
Жадоба, нена́висть і зрада…
Якби ж безтолкові князе́ві сини
Триматися ра́зом зуміли,
В могутній країні сьогодні б жили,
І предків примножили б сили…
01.07.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881399
дата надходження 02.07.2020
дата закладки 13.07.2020
Потроху-помалу підблизився обрій.
Беззвуччя снується між віттям в саду.
Нічниці, немов нашорошені кобри,
Вслухаються в темінь, чи я ще не сплю.
А ніч-чорноризниця у завіконні
Підзбирує сутінки у саківки
Й чекає на сльози гірчаво-солоні,
Що викотять з серця смутливі думки.
Хіба новина? Сподівання блаженні…
Вік змінює кожного з нас позаяк,
Й кохання остуджують час і буденність…
Між нами так само тепер все не так.
Не стій же, іди собі, ноче-монашко,
Й безсоння моє із собою бери.
Хоч боляче, тоскно, душі надто важко,
Від мене не жди подаяння слізьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882762
дата надходження 13.07.2020
дата закладки 13.07.2020
Ангеліні Дмитрівні Шмаковій
до дня народження:
Доні, доні, донечки, -
Сонечко в віконечку.
Ви - найкращі донечки
На усій землі.
Ліза й Ангеліночка –
Дві яскраві квіточки,
Самі найдорожчі є
В нашому житті.
Вже дванадцять донечці
Старшій - Ангеліночці.
Сьогодні всі вітатимуть
Рідні і близькі.
Діма – тато, й матінка,
Що звати Наталочка
Подарунок вручать
З бантиком таким.
А ще з Андріяшівки,
Із сторони матінки,
Вітає бабуся –
Танюша мала.
Внучечку вітає
І щиро бажає,
Щоб вона щаслива
У житті була.
Самою красивою,
Ніжною, веселою,
Сонце хай освітлює
Шлях твій у житті.
Успіхів в навчанні,
Великих досягнень,
Перемог й здобутків
В твому майбутті.
Настрою відмінного
І життя активного,
Друзі щирі й вірні,
Щоб завжди були.
Будь завжди закохана,
Будь завжди коханою,
Щоб любов у серденьку
Із тобою йшла.
Й доля, щоб всміхалася,
Рушником встелялася,
Стежкою барвистою
По життю пройшла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882545
дата надходження 12.07.2020
дата закладки 13.07.2020
Ось і знову стугонить літній дощ,
А хмаринки хиляться додолу.
Він поважно гуляє серед площ,
Ховає сонце на видноколу.
А львів'яни мандрують тротуарами,
І викладають парасолі на парад.
Музикант дивує репертуарами,
Юні артисти влаштували маскарад.
Дрібний дощ так вправно барабанить,
І виграє симфонії чудні.
Дощик наші серця не поранить,
Веселить неповторні наші дні.
Дощ, це звичне явище погоди,
І він містян зовсім не дивує.
П'ють каву з будь-якої нагоди,
Вона їхній запал мотивує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882634
дата надходження 12.07.2020
дата закладки 12.07.2020
[i]Слова, слова!
У чо́му ваша сила?..
Який слова
лишають в серці слід! [/i]
[youtube]https://youtu.be/KmqRCw9zsLM[/youtube]
[i][b][color="#16c1c4"][color="#0c948d"][color="#640066"]"Я не саджу культур багаторічних ,–
казав мені раз літній чоловік, –
і цуценят здорових чи калічних
не заведу – через поважний вік.
Плодами ж бо дерев не скористаюсь,
й не хочеться, щоб пес осиротів,
коли з-за гір посуне раптом старість,
а як кончина... то – і поготів…”
Та я навкір – копав собі криницю
й сад буйноцвітний всьоме посадив.
З криниці п’ю цілющу свят-водицю.
і маю у житті немало див...
В тіні више́нь голубляться дівиці,
скубе бамба́ру* вадка дітвора,
а цямринам холодної криниці
б’ють чолобитну мешканці двора.
А вірний пес вестиме до останку
мій по землі, нехай невірний, слід
туди, де я свою неждану бранку
прийму... Пожив, дав Бог,
немало літ…[/color][/color][/color][/b]
20.05.2020
___________
*Ягода (діал.)
На світлині: ота красуня, посджена мною 7 років тому,
цієї весни розродилась буйним цвітом! Милуймося![/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876478
дата надходження 19.05.2020
дата закладки 09.07.2020
[youtube]https://youtu.be/mlUVutmhfjM[/youtube]
[i][b][color="#73086f"]Доле українська,
ой, яка ж хрещата –
дух і тіло наші сплетені навік…
Крутяться історії
жваві коліщата,
не дають склепити нам своїх повік.
Процвітання роду
і духовні сили
з’эднані навічно Сонячним хрестом*.
Нам би, українцям,
нам би дужі крила,
щоб здолати висі, вказані Хрестом.
Нам би у дорогу
подвиг Прометеїв,
Кобзаря й Богдана силу, хоч на мить,
щоб збудити поспіль
приспану Ідею
і жагу у душах вічну запалить!
Притомились наче
наші віра й сила,
єдність, дух козацький сильно підупав.
Ой, притомні вої,
налаштуйте крила
й не спаліть у славнях павичів і пав!
Бо не спить двоглавий,
в усі боки зирить,
щоб своє конання здути, хоч на мить.
В бік наш поглядає,
певно, хоче в вирій,
щоб у теплім краї кості схоронить.
Ой, Сварожі вої,
налаштуйте крила,
й не спаліть у вирі повсякденних справ!
Покажіть поденкам,
що є віра й сила –
запал й дух козацький Бог не відібрав.[/color][/b]
9.07.2020.
___________
*Йдеться про язичницький (арійський) символ у формі рівностороннього хреста
на тлі Сонячного диску. Вважається, що цей оберіг захищає природні здібності
людини і допомагає їм розкритися; як знак Духовної Сили і процвітання Роду.
Ілюстрації: мила світлинка автора (на Майдані після бурхливої ходи "Ні - капітуляці" в День Незалежності 2019 року): Тарас Компаніченко з відомою козацькою піснею, мелодію якої вкрав Комінтерн.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882202
дата надходження 09.07.2020
дата закладки 09.07.2020
Блукає літо падолом зеленим.
Наледь отави вруняться увись.
А місяць лиш дивується із мене,
Що досі світ сприймаю, як колись.
Із співчуттям дивлюсь на сиві верби,
Що обступили зморщений ставок
Й, ховаючи на окоренках щерби,
Уп’ялися очима в острівок.
Там зовсім молодесенькі рокити
Ось-ось почнуть містичний хоровод,
Й у Всесвіті зірки покинуть скити,
Щоб на землі відчути смак пригод.
Зірок двох бачите — де сяйво ллється ?
То виринають, то пірнають знов.
Ставок розгладив зморшки. Ні, не сниться!
Он хлюпнулось ще кілька сторчголов.
Давно за північ. Закінчилось свято.
А де ж вінки?— дивується ставок.
Лоскоче спокій прибережна м’ята.
— Нема, — з нізвідки впав чийсь голосок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882173
дата надходження 08.07.2020
дата закладки 08.07.2020
Про те, що треба лиш добро робити, усім дано сьогодні знать.
Щось добре є завжди, навіть в гіркому. Стараймося добро впізнать.
Не плачу я... то сльози самі ллються. О, скільки їх! Гірчить-гір-
чить. Болить.
Не плачу я... то сльози самі ллються. Бо ж як мені із ними в сві-
ті жить?
О, скільки можна тим сльозам ще литись?. Подумалось, чому гір-
чить сльоза? Образа гнітить душечку. Молюся. Як добре, що об-
разила не я.
І хоч тепер не хочеться всміхатись, та зникне із сльозами гіркота.
Шкода, що так зі мною поступили. Все ж краще, ніж від мене ко-
гось пекла б та гіркота.
Ясному дню у очі подивлюся й скажу:
- Минеться. За сльози ці прости. Я вчуся, світлий мій, всьому раді-
ти, щоб, як і ти, усмішками цвісти.
Невидимі бувають дуже часто в образ таких (Запам'ятай!) при-
чини. Прощати треба тих, хто нас образив. Навіть якщо не розуміє-
мо провини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881911
дата надходження 06.07.2020
дата закладки 06.07.2020
Стискається серце і плаче душа –
Нестало такої Людини.
Він тихо пішов у той світ- неспіша,
Покинувши нас і родину.
А був він – поет і прозаїк, пісняр,
Був творча завжди особистіть.
Завжди про кохання писав у віршах
І кожен твір має барвистість.
Бо в кожне те слово вкладалась любов
Безмежна до рідного краю.
Її передати слова віднайшов
Й пісні аж до неба злітають.
Сьогодні ридає і плаче душа:
Така непоправна в нас втрата.
Прощальні слова я вкладаю в вірша:
Ми будемо Вас пам’ятати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881633
дата надходження 04.07.2020
дата закладки 06.07.2020
Не згадую тебе й не кличу всує,
мій Ангеле небесний, невсипущий,
та вдячна, що з N-тисячної гущі
мене обравши,
вік увесь пильнуєш.
Ти став мені за батька і за брата,
моя надіє, заступнику, опоро.
Береш за руку, як йдемо під гору,
якщо впаду — з багна поможеш встати.
Коли ж опинюсь десь на роздоріжжі,
мені підкажеш ближчий шлях до себе,
бо в кожного він визначений небом —
аби лиш камінь не хитнувсь наріжний…
Бува, ятрять невигоєні рани
чи біль спустошує за миті душу -
ти, знаю, не даси сховатись в мушлю,
бо ж після вечора знов прийде ранок…
А я жива і жити іще мушу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881709
дата надходження 04.07.2020
дата закладки 04.07.2020
Жнива... Вродило ж як! Та що з того́,
Як на столі, о Боже! – ані крихти.
Й до Нього у молитві, одного́,
Вуста шепочуть немічні, притихлі:
«За що, мій Отче, кара ця, скажи?
За що дитятко голодом караєш
І косиш людство серед житніх жнив?
Подай дитині хлібчика окраєць!
Чия вина – того́ хай буде гріх!
А дітям – їсти, їсти просять діти.
Спаси, Всевишній, ти дітей своїх!» –
Й не зчулась, як у дім ввійшли «совіти».
Село притихло... Мо́вчанка німа…
Мале дитятко й далі кличе маму.
Немає мами. Мами вже нема…
Лиш смерть червона никає дворами…
23.11.2019 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881614
дата надходження 04.07.2020
дата закладки 04.07.2020
Полетіли діти у світи,
кожен з них шука свою дорогу,
крок за кроком до мети,
у душі ховаючи тривогу.
Про батьків стареньких і садок,
що туливсь до хати на причілку,
і духмяний весняний бузок,
полосату трудівницю-бджілку.
Про стареньку хату, що роки
зігрівала у морозну зиму,
запекло минуле…до щоки
смутку павутинку невидиму.
Сон наснився…хата вранці
застогнала, як стара людина,
в вікнах видно старі ланці,
на долівці зношена свитина.
На даху безжально вітер
пошматав погнилий очерет,
лиш висить самотньо в тиші
на стіні ще чийсь портрет.
Та не всохла яблуня старезна,
рясно-рясно щовесни цвіте.
стовбур сильний, крона величезна,
все чекає, хтось таки прийде.
Не забули ж смак її дарунків,
білого наливу аромат,
в холодку під кроною цілунків,
щебетання у гнізді пташат.
Вечорами тут збиралася родина,
просто так сиділи в спориші,
а під хатою цвіла жоржина,
І було так тепло на душі.
І поки стоїть стара хатина,
а в саду співають солов’ї,
тут колись збереться вся родина,
бо міцне коріння у сім’ї.
Зоя Журавка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860945
дата надходження 11.01.2020
дата закладки 02.07.2020
Полетіли діти у світи,
кожен з них шука свою дорогу,
крок за кроком до мети,
у душі ховаючи тривогу.
Про батьків стареньких і садок,
що туливсь до хати на причілку,
і духмяний весняний бузок,
полосату трудівницю-бджілку.
Про стареньку хату, що роки
зігрівала у морозну зиму,
запекло минуле…до щоки
смутку павутинку невидиму.
Сон наснився…хата вранці
застогнала, як стара людина,
в вікнах видно старі ланці,
на долівці зношена свитина.
На даху безжально вітер
пошматав погнилий очерет,
лиш висить самотньо в тиші
на стіні ще чийсь портрет.
Та не всохла яблуня старезна,
рясно-рясно щовесни цвіте.
стовбур сильний, крона величезна,
все чекає, хтось таки прийде.
Не забули ж смак її дарунків,
білого наливу аромат,
в холодку під кроною цілунків,
щебетання у гнізді пташат.
Вечорами тут збиралася родина,
просто так сиділи в спориші,
а під хатою цвіла жоржина,
І було так тепло на душі.
І поки стоїть стара хатина,
а в саду співають солов’ї,
тут колись збереться вся родина,
бо міцне коріння у сім’ї.
Зоя Журавка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860945
дата надходження 11.01.2020
дата закладки 02.07.2020
Тобі, матусенько, піони
Сьогодні зранку занесу,
Твої любимі, ті – червоні, -
Завжди цвітуть в кожну весну.
Ти їх садила, доглядала,
Сортів багато так було.
І хата в квітах потопала,
Коли весною все цвіло.
І ми малими нарізали
Букети і у дім несли.
Вони кімнату звеселяли,
А ми щасливими були.
Тепер сьогодні до могили
Тобі я квіти занесу.
Про себе згадку залишила:
Нам неповторну цю красу.
Вже розмовляти між собою
Ми маєм змогу лиш вві сні.
Я так сумую за тобою,
Як бачу квіти навесні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878219
дата надходження 01.06.2020
дата закладки 02.07.2020
Зганяє ві́дсвіт ніч із меблів, стелі й стін,
А в голові іще гудуть парадні марші.
Та ось я з тими в чорно-білім сні у сні,
Хто із Земного па́долу пішов назавше.
Відходить з гурту років тридцяти боєць
І по-родинному всміхається до мене.
— Онуку я впізнаю серед інших лиць
Й усього роду славну па́рость ще зелену.
Щорічно душі розтривожують живі,
І кровоточать навіть в за́світі стигмати…
Впізнала? Це ж сусід наш, інвалід Матвій.
Болить поднесь рука, геть строщена, в солдата.
А ось мій друг – колишній вмілець і дзвонар.
Дарма його шукала віддана дружина.
На Валаамі був. «Людина-самовар».
Донині увижається йому корзина,
Котрою нянечки виносили у двір
І начіпляли на міцні галузки дуба.
В монастирях тих чахли сотні – вір-не-вір —
Поки над усіма не зжалилась погу́ба.
Про себе? Я навоюватись не устиг.
Твоя бабуся надто швидко овдовіла.
Прорвався в саме небо серця її крик,
Коли почула. З горя, бідна, й посивіла.
Її я звідси бачив, страдницю мою,
І наших двох сиріт голодних— в сорок сьомім.
Було їй важче, ніж загиблому в бою.
Сердешна з ніг щодня валилась від утоми.
Нехай невинно убієних душі сплять.
Словами тихими нас згадуйте, хизливці...
…Враз щезли сни. Надворі ніч. Зірки сріблять…
Я ж залишилася з думками наодинці.
Земний па́діл, заст., поет. — земля як місце проживання людини з її турботами, стражданнями і т. ін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880811
дата надходження 25.06.2020
дата закладки 02.07.2020
Обпалила жар-птиця подолок підхмар’ю.
Не повернеться, каже, на мрій попелище.
Їм кресала вогонь, воскрешала їх марно,
А вони пригинаються нижче та й нижче.
Врешті-решт, що було, пересіяно ревно.
Із половою в решеті мрії незбутні.
Та відтинок від «А» аж до «Я» — це напевно —
Без омрій-провідниць наче ангел без лютні.
— Отже, людям миліша убога пташина, —
Виснувала крешана й зронила журлинку,
Щоб в душі народилась сльоза-горошина
І ожили стремління мої на хвилинку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881396
дата надходження 02.07.2020
дата закладки 02.07.2020
Татку милий-
Захищаєш мене
Від ворога і біди
У скрутні часи!
Гарячим поцілунком
І обіймами, любов'ю
Хочеться віддячити тобі!
Нехай закінчаться війни
І не знатимуть світу діти
Гіркоти, розлук
Злодійки-війни!
22.06.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880567
дата надходження 23.06.2020
дата закладки 29.06.2020
А жайвір вранці сонечко вітає,
Злітає стрімко у небесну вись.
І пісню дзвінко так свою співає,
Що звуки ті навколо понеслись.
З-за хмари - сонця усмiшка з'явилась.
І промені торкнулись до землі,
Де над полями трелі ці розлились
І все радіє пташечці малій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880310
дата надходження 20.06.2020
дата закладки 29.06.2020
Дарує сонечко весну,
Щоб розбудить життя і землю,
Пташину пісню голосну.
За це вклонюсь йому доземно.
Дарує сонце літа час,
Зігріти щоб теплом любові
Птахів і землю, і всіх нас.
За це вклонюсь йому я знову.
Дарує сонце восени
Землі і людям урожаї
І добрі та спокійні сни.
За це вклонюсь, бо поважаю.
Без сонця не бува й зими,
Птахи у вирій подалися,
Земля радіє їй і ми
Тепліше взулись, одяглися!
12.10.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871902
дата надходження 13.04.2020
дата закладки 29.06.2020
СЛОВА ДО ПІСНІ
Зійшла ,у надвечір'я зірка рання
І кличе на побачення дві долі.
На острів щастя летять лебеді кохання
Щоб віднайти ,у почуттях квітку любові.
О , прошу , тебе кохай , мене люби!...
Цілуй ,так ніжно як сонце світанок.
На крилах птаха веди у зоряні світи
Наспівай, мені веселих співанок.
Встелю пелюстки троянд до твоїх ніг
Намалюю казкове літо тихий рай.
У твоїх долонях розстану як перший сніг
Вдихни ,полум'ям любові і мене кохай.
Обніми ,до свого серденька мене
І залелій словами душу мою.
Щоб відчути ,поруч надійне, дуже плече
І душа , цвіла ВЕСНОЮ від слова : ЛЮБЛЮ.
М. ЧАЙКІВЧАНКА.
2017 0506
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881043
дата надходження 28.06.2020
дата закладки 28.06.2020
Ця трава, скуйовджена, прим’ята,
Цих кульбаб молочні ліхтарі –
Пух летить, як вищипана вата,
Невагомо плаває вгорі.
Завмираю: слухаю, як п’яти
Доторкають стебла молоді…
І мені так солодко лежати,
Як човну легкому на воді!
День такий привітний і погожий,
Мов Великдень в будень цей забрів!
Крила рук, розкидані на ложі
У лляних овалах рукавів…
І соро́чки вишитої ромби –
Голубі на білому, і сни,
В голові розсипані, немовби
Золотаві промені весни!..
І така травнева чиста тиша
Срібнодзвонить співами пташок!
І трава скуйовджена колише
Мого тіла теплий сповито́к…
І на шкірі – ніжний подих неба,
Лоскітливо-трепетний, живий,
Мов кульбаб насіялось зі стебел
У мої овальні рукави…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665712
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 28.06.2020
Причаститись променем весняним
О такій піднесеній порі!
Бірюзово-ніжним океаном
День тече у горла димарів.
І пташки, прудкі, немов рибини,
В’ються серед водоростей віт:
То пірнуть у спінені хмарини,
То зненацька вигулькнуть на світ –
Цятками, мов стружка шоколадна!
Вітерець вигойдує бджолу,
Грядочки́, розстелені, мов рядна,
Зачекались на дбайливий плуг.
Все таке пульсуюче і свіже –
Притуляйся серцем і брини!
Слухай, як холодне лезо ріже
Во́гкий ґрунт, і зу́бці борони
Хрумкотять скоринкою землиці...
Як співають пружні рівчаки,
Шурхотять у нетрищах лисиці
І сухі розламують гілки…
Як ріка, мов на акордеоні,
Награє експромтом щось своє,
Й за плечима крила безборонні
Наростають, збільшують об’єм –
Лиш лети у просинь і світися,
Хай хмеліє щастям голова!
У захмарно-бірюзових висях,
Як весна, вже вкотре відродися –
Молода, заквітчана, нова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726221
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 28.06.2020
Літо , запрошує у зелений гай !
Де пахучі трави немов море.
Тут за гаєм , жито як Дунай...
Малює , казку небо світанкове.
На стежці літа віднайдемо рай
Послухаємо, трелі солов'їні.
Засолодить , душу червневий май
Злетимо , у далі голубині.
О , давай ,помовчимо з тобою!
У тиші ,послухаємо літо.
Глянь ,як дзвенить водограй над водою!
На березі ріки цвітуть квіти.
Всевишній , нам дарує блаженний час!
Прекрасні літні сонячні дні.
І квіти волошки цвітуть для нас
Зорями квітнуть літа молоді.
Ми , зупинимо цю щасливу мить!
І назбираємо ,зілля у жмені.
Над берегом життя вода біжить!
Дивлюсь, на тебе як клен зелений.
Подай , мені свою руку моя мила!
І дозволь , поцілувати уста.
Притулись ,як до клена тополина
Хай у серці вічно цвіте весна.
Ми , прийдемо сюди через літа
На берег любові щастя , надії .
Закружляє ,у вальсі - Осінь Золота
Зігріє,вогник свята від ностальгії .
Літо , запрошує де граби , буки!
У чисте поле , ліс і діброву.
Щоб між нами не було розлуки
Сіє ,на щастя зірку вечорову.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880583
дата надходження 23.06.2020
дата закладки 24.06.2020
Палітра днів моїх чудових,
Дивовижно ллється через край.
Квітує в днях тих барвінкових,
Вільна пісня лине в небокрай.
А особливі літні вечори,
Гукають пісню на свою вечерю.
Розфарбували долю кольори,
Відкрили в зрілий вік дитинства двері.
Частина днів моїх вже пролетіла,
Пізнавши радість, щастя та любов.
Із солов'ями мило гомоніла,
Звільнила душу із міцних оков.
А скільки їх, ще буде в цьому світі,
Немов джерел із чистої води.
Впіймають всі світанки в розма'їтті,
І добрих справ лишать свої сліди.
Які картини серце намалює,
Втече від сірих буднів і тривог.
І усмішок для тебе подарує,
Це знає тільки Бог, і лишень Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880270
дата надходження 20.06.2020
дата закладки 21.06.2020
Спочатку боязно, а далі більш рішуче
Зійшов із неба скульптор (може, благодать?).
Довкола стісує кути різкі й гострющі —
І майстра того вже нікому не вблагать.
Втомившись вкрай від філігранної роботи,
Він в оповідача утілився за мить
І ллє на нас чужі історії й секрети.
Вже довго ллє — як хоче — хай торохкотить.
Далеко він блукав, багато чув і бачив.
Із мандрувань приніс великий цей вантаж.
Щось з того, що узнав, по - своєму тлумачив,
Й це був його тріумф, а з ним--ажіотаж.
Явивши всі свої можливості й таланти,
Був задоволений, хоча й валився з ніг,
Та до кінця здаватись він хотів галантним,
Тому цей дощик накрапав, допоки міг.
Важкий тягар спові́дань ліг на плечі зелу -
Все чо́лами й чубами клониться униз.
Я, втрапивши у підняту дощем кушпелу,
У дійство вклинила наївний цей реприз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880291
дата надходження 20.06.2020
дата закладки 21.06.2020
Де межа є між добром і злом?
"Не суди і не судимий будеш."
Птаху із поламаним крилом
Не злетіти. Поламали люди.
Не здолати знову височінь,
Бо земні тримають перепони
І розгнузданий потік хотінь.
Жаль, не Бога люблять, а Мамону.
Свіжі рани - не втамуєш біль.
Колючки, а не розкішне пір"я.
Зрад лавина плине звідусіль
В проміжках зневаги й лицемір"я.
Тоне човен віри у добро.
Де та грань між праведним і катом?
На чоло нам час кладе тавро.
Вирок птаху - більше не літати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880306
дата надходження 20.06.2020
дата закладки 21.06.2020
А жайвір вранці сонечко вітає,
Злітає стрімко у небесну вись.
І пісню дзвінко так свою співає,
Що звуки ті навколо понеслись.
З-за хмари - сонця усмiшка з'явилась.
І промені торкнулись до землі,
Де над полями трелі ці розлились
І все радіє пташечці малій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880310
дата надходження 20.06.2020
дата закладки 21.06.2020
Весна садками рано відцвіла,
Й метелики вже закликали літо,
Як запишався луг біля села,
Красою впившись свіжовмитих квітів.
Стобарви розливались навкруги,
Бо літечка давно усе жадало,
Раділи й синьорічки береги,
Кульбабок парашутики літали.
Воно ж не йшло вже – бігло навпростець
І кланялося росяному ранку,
В віночку, де ромашки й овесець,
Землі подарувало вишиванку.
О літечко, веселості пора!
Краса й тепло – усе в тобі сплелося.
Найбільш тобі радіє дітвора:
Нове життя для неї почалося!
22.01.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880110
дата надходження 18.06.2020
дата закладки 20.06.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HDhNFd0vMt4[/youtube]
Люблю я тишу вечорами,
Коли ніщо ніде не шелесне,
Тоді кудись лечу з думками,
Не знаю, де все ж занесе.
Вони летять - я вслід за ними,
Не збитись тільки б тут з шляху.
Шляхи думок такі незримі,
Я довіряю їм - лечу.
Чи це душі знов забаганки:
Летіть туди, де нас не ждуть,
Де закривають шлях серпанки?
Так важко буде обминуть.
Візьмем з собою свіжий вітер,
Хай освіжить думки мої.
Ти полетиш назустріч звідти,
Де не змовкають солов"ї?
Душа ж чекає, терпелива,
Ось недалеко вже мета...
Та десь взялася літня злива...
Яка ж дорога нелегка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880228
дата надходження 20.06.2020
дата закладки 20.06.2020
Літо, ясне літечко..
Тішся, дітвора.
Світить тепле сонечко,
До води пора.
І пісок, і річечка,
Хвилі на воді,
І сіренька качечка,
Й білі лебеді.
Котять хвилі, котяться
Прямо на пісок.
Діткам в воду хочеться,
Щоб пірнуть разок.
Гамір й шум розноситься
Звідси навкруги.
Чисті хвилі котяться
Й миють береги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879100
дата надходження 09.06.2020
дата закладки 20.06.2020
Лицарю, вам не соромно з жінкою воювати
Оголосили, мені війну кличете на дуель.
Погасіть,свій гнів щоб поета не ображати
Зранку пробіжіться, випийте солодкий коктейль.
Я , не здамся без бою... Не слабка, а сильна жінка
Ви ,ранили гострим словом, як ножем душу мою.
Мотаю , діалог в умі ...турбує , ваша поведінка
Я , до півночі думаю про вас... і не засну.
Я , вас не бачила ніколи... й з вами не пила
І не дозволю, обливати всяким брудом мене.
Якщо ви мушкетер, осідлайте гнідого коня
Будемо битись, з вами за істину діло святе.
А моя зброя, є не пістолет, патрони , і меч
А перо, білий аркуш паперу і слово честі.
Не люблю, іще й лестивих блазнів , пігмеїв, і втеч...
І готова, себе віддати у жертву на хресті.
Ви , оголосили війну моєму раю усій Вселеній
Богиня, увінчала вінцем дала талант мені.
Зняли , маску із лиця бачу вас в одкровенні
Який ви джентльмен, коли стікає душа у крові.
М ЧАЙКІВЧАНКА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880121
дата надходження 18.06.2020
дата закладки 20.06.2020
[i] Аналогії…та уроки з історії
Як ілюстрація – “Загибель богів”
Ріхарда Вагнера.... [/i]
[youtube]https://youtu.be/WIevmA41WOU[/youtube]
[i]
[b]Як не в ладу живе людина
з собою чи з оточенням,
в пригоді стане вам вакцина –
на те в природи й очі є!
Та перш, ніж бути вкрай здоровим,
Помучить вас інфекція –
відоме ж явище…В корови*
узяв – цур йо̀му пек! – це я!
Не можу все ж, хоч “сам с усам”,
вмістить у розумі – інвести**:
мікроб, як звісно, ходить сам,
корову ж слід, як слід, довѐсти
А вірус? Він вражає все:
сумління, серце, душу, розум.
І ахінею так несе –
сміються з цього навіть кози.
Та нам, притомним, не до сміху,
коли зелені… Зе-леніють –
мала Гомеру з того втіха
ота – сплоха̀ - шизофренія…
В кормила ж бо – дитячий сад,
ще й президент – студент-заочник:
являють світу голий зад!
Хто цілувать його захоче?:
Вже розсмішили в дупель світ,
а радше всіх – “свою” ж Європу…
Совок, прийми від нас привіт –
Цілуй свого обранця в ....!
Най буде всім гіркий урок –
перш, ніж отримати заразу,
щепіться всі зарані, “впрок”,
здолати щоб оту проказу.[/b]
12.06.2020
_________
*Так сталося, що відкриттю найбільш
ефективного способу боротьби з інфекціями
прислужилась… корова (лат. Vacca), що хворіла на
віспу, від якої Едвард Дженнер взяв ексудат та
прищепив 8-ми річноій дитині задля захистуіі її від
вірусу. Луї Пастер пізніше такий спосіб удосконалив
та назвав його”вакцинацією”, а інокулят - ”вакциною.”
**тут – як“вкладення” нових понять… в голову. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879693
дата надходження 14.06.2020
дата закладки 14.06.2020
[img]https://scontent.fiev13-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-9/p960x960/96668376_2547270008866709_9118812947819266048_o.jpg?_nc_cat=101&_nc_sid=8bfeb9&_nc_ohc=koW7HY7HQGcAX97zpIj&_nc_ht=scontent.fiev13-1.fna&_nc_tp=6&oh=d303c855a9ead6f0fc1a63c6f88985a1&oe=5EF123E9[/img]
Мої батьки - дитинства світ казковий.
У серце плинуть споминів краплини.
Згадати миті зустрічей святкові
Крильми-думками до села знов лину.
Де край дороги в ряд стрункі тополі,
Розкішні клени в листі пелехатім -
Моя стелилась рушниками доля
Хрещатими стежинами до хати.
Де мальви попід вікнами рожеві
Дрімали залюбки у холодочку,
І пахощі медово-яблуневі
Доносилися з нашого садочка.
Матуся завжди з посмішкою літа
Стрічала біля отчого порогу,
А погляд тата, ласкою зігрітий,
Мені добром освячував дорогу.
З усіх доріг у мріях на гостину
Додому повертатися б годилось.
Святе гніздечко батьківське родинне
В душі моїй довічно поселилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877113
дата надходження 24.05.2020
дата закладки 14.06.2020
І тут несподівано важко навколо нас випала тиша,
Так впала зненацька, що кожен ураз занімів,
Лиш чути було як у шафі вовтузиться миша,
Шукаючи смачне щось в залишках зраджених снів.
Ми довго мовчали, занурившись кожен у себе,
По лицях завмерлих, мов тіні клубочився час.
А тиша повсюди влягалась неначе їй так було треба,
Та тихо сичала, щоб чув її кожен із нас.
І щоб розірвати цей морок сичащої тиші,
І, навіть зітхнувши, подумать нарешті про сонце,
Піднявся я з крісла, і вийшов на світло як з ніші
На тьмяне і сіре й понуре те світло віконця.
І стоячи в світлі тьмяному мов виклик живому
Не сміючи вуст розтулити, щоб тихо сказать:
«Давайте нарешті забудемо все і поїдем додому,
Бо скільки вже можна за клаптиком цим так ридать!»
Але, не сказавши того, я рукою лиш гірко змахнув,
Та ніби сльоза скаламутила раптом мій зір.
І тихо знов стало, так тихо, що й я вже нарешті почув,
Як зрада влягалась у крісло, неначе приручений звір.
«Ну, що забирайте вже гроші, віднині тепер вони ваші!
А ми вже надалі у вашій садибі залишимось жить!»
Ми встали, похмурі замовники цієї продажної каші,
Струною печалі забилась у стелю і стіни ця мить!
30.05.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879484
дата надходження 12.06.2020
дата закладки 12.06.2020
Синє небо,
Квітнуть квіти,
Пахне медом,
Віє вітер,-
Все це літо,
Дивне літо...
На яву, а не у снах,
Лише вірус несе страх...
Небо синє,
Ранки сині,
А світанки
Дивовижні...
Зорі дивляться з гори,-
На веселі вечори...
Теплі дні
Несуть привіти...
Довгі дні,
Короткі ночі,
Синій обрій,
Ніби обруч,
Теплом дихає земля,
Серця й душі звеселя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879469
дата надходження 12.06.2020
дата закладки 12.06.2020
Щасливі...
Старий парк...Матіоли...Ти... Я...
Незабутні мелодії двох...
Зорі роєм...Парк цвітом буя,
Медом ніжності стелеться мох.
З труб у душу - мелодій ріка,-
Наших давніх, лукавих епох...
"Ночь коротка. Спят облака"...
"І тихо на плече мені
Лягла твоя рука"...
Вальс...Вальс... Вальс...
Незабутній у юність квиток...
Вальс...Вальс... Вальс...
Звуки міді - повітря ковток...
Та ж рука на плечі, тії ж зорі вночі,
Той хвилююче -звірений крок!..
З труб у душу - мелодій ріка
Наших давніх, лукавих епох...
Ти для юних - солодко - гірка,-
Та ми вдвох...Дочекалися вдвох
Жовто - синіх знамен маяка...
Хоч слабіє рука на плечі,-
То від щастя - буває вночі!..
Вальс...Вальс... Вальс...
Незабутній у юність квиток...
Вальс...Вальс... Вальс...
Звуки міді - повітря ковток...
Та ж рука на плечі, тії ж зорі вночі,
Той хвилююче -звірений крок!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842123
дата надходження 16.07.2019
дата закладки 12.06.2020
Причаститись променем весняним
О такій піднесеній порі!
Бірюзово-ніжним океаном
День тече у горла димарів.
І пташки, прудкі, немов рибини,
В’ються серед водоростей віт:
То пірнуть у спінені хмарини,
То зненацька вигулькнуть на світ –
Цятками, мов стружка шоколадна!
Вітерець вигойдує бджолу,
Грядочки́, розстелені, мов рядна,
Зачекались на дбайливий плуг.
Все таке пульсуюче і свіже –
Притуляйся серцем і брини!
Слухай, як холодне лезо ріже
Во́гкий ґрунт, і зу́бці борони
Хрумкотять скоринкою землиці...
Як співають пружні рівчаки,
Шурхотять у нетрищах лисиці
І сухі розламують гілки…
Як ріка, мов на акордеоні,
Награє експромтом щось своє,
Й за плечима крила безборонні
Наростають, збільшують об’єм –
Лиш лети у просинь і світися,
Хай хмеліє щастям голова!
У захмарно-бірюзових висях,
Як весна, вже вкотре відродися –
Молода, заквітчана, нова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726221
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 12.06.2020
Если проснулся утром,
Значит, не всё так плохо...
Прошлое видно смутно,
Будущее с подвохом...
Если с тобою рядом
Есть человек хороший,
Что тебе ещё надо?
Разве что медный грошик...
Купишь себе колбаски,
Хлеба да пляшку с перцем...
И загудишь, как в сказке,
Если позволит сердце...
Кто-то чайку заварит
С веточкою мелиссы...
И президент поздравит
С годом Железной Крысы...
декабрь 19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859799
дата надходження 31.12.2019
дата закладки 12.06.2020
[b][i]Вже – крайнебо...
Вечоріє...
Ой, не хочеться
у ніч!..
Моє серце
пломеніє
неперервністю
сторіч...
Та для розуму
лихо́го:
ніч – досяжна
далина...
Круговерть
речей для нього –
гра природи,
спо́чин дня...
09.06.14[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504106
дата надходження 09.06.2014
дата закладки 12.06.2020
Якось вирішив Омелько,
Вірша написати.
Він прокинувся раненько:
"Куди ж завітати?"
В голові мелькнула думка:
"Піду до поетів.
У Надійки гарна римка,
Тані, Ані, Петі..."
Став собі він вибирати
І слова ліпити.
Та неміг до купи скласти.
Що ж його робити?
Та нічого... Та нічого...
Нехай й так читають.
Слова ж вкрадені в чужого,
А друзі не знають...
Ось і вірш уже готовий,
Буду посилати.
Хоч він і трищоголовий,
Нам не привикати.
І з'явився на екрані,
В Поетичнім клубі.
Вірш Омельковий зарання,
Та якийсь беззубий...
Починав одну він тему,
А писав про інше.
Мав у голові систему,
Чуже таки ліпше...
Слави - пише не шукає,
Тай нащо шукати...
Совість й та кудись тікає,
Як почне писати!
Хочу дати я Омельку,
Таку ось пораду.
Пиши, своє потихеньку,
А чуже не кра́ди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879415
дата надходження 12.06.2020
дата закладки 12.06.2020
Нахрапом вітер б’є об скелі,
Старий хвилює очерет,
Щосили дує у кларнет
І, закрутивши пірует,
Розлив літневі акварелі.
Змішались фарби прибережні,
Замалювали береги,
Дощу з’явились батоги,
Кричали чайки навкруги,
А ми, такі необережні,
Шукали прихисток у плавнях,
Що утопали у багні,
І цілувалися в човні.
Було так солодко мені —
Наснилась казонька прадавня. 11/06/20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879460
дата надходження 12.06.2020
дата закладки 12.06.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.06.2020
Ненавидіти вмію і любить –
Душа ці почуття мені диктує
І кличе іноді й мене до боротьби,
Коли за волю мова йде святую,
Коли над Україною гроза
Збирає хмари й блискавками креше,
Чи материнська капає сльоза
Мені у серце і уже не вперше,
Коли народ героїв зустріча,
Схиляю перед ними й я коліна.
І огорта крильми мене печаль:
Скільки ж страждати мусиш, Україно!
Коли у стрічці траурній дитя
До себе тулить у сльозах вдовиця,
Коли погасла свічечка життя
Того, хто має сіяти пшеницю,
В такі хвилини не знаходжу слів,
Душа тільки кричить, мов навіжена:
Як же ти руку знов піднять посмів?
Чому хижацька кров у твоїх венах?
Чи це на геннім рівні у тобі
Ненависть проросла отак, москалю?
Чи ж мало повернулося гробів
Ізвідусюд? Чому ж лукавиш?
Здається, що і я – уже не я,
Й єство ненависть зважує із болем:
«Це наша, чуєш, наша це земля,
І ми вже не відмовимось від волі!»
4.06.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879031
дата надходження 08.06.2020
дата закладки 12.06.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iNuLguFzjNA[/youtube]
Ну як забути те, що не було,
А як душа колись цього хотіла!
Здійснитись так воно і не змогло,
Бо дні і час кудись усе спішили.
І все це відкладали ми на потім,
Було багато невідкладних справ.
Та те бажання живе в серці й досі,
Життя буденне йде вже без оправ.
А час чекати довго не хотів,
Хвилини непомітно розтавали.
І підказать тоді ніхто не смів,
Що мрії мої крила опускали.
Тьмяніє блиск рожевих моїх мрій,
Частіше задивляюся у осінь.
На згадку залишаю образ твій,
Який хвилює серце моє й досі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879358
дата надходження 11.06.2020
дата закладки 12.06.2020
Ще тремтів на покосах серпанок,
Соловей у гаю щебетав.
Сонця промінь спустився на ґанок
І мене навскрізь скло лоскотав.
А душа дослухалася ранку,
До тепла, що у ній все жило.
Відгорнула рукою фіранку,
А до ніг - неба синього тло.
Заясніло у серці любов’ю,
Молодим виноградним вином.
Що відчула, у голос не мовлю,
Що звучало у грудях псалмом.
За вікном билась в шибку пташина,
Тріпотіла в утомі крильми.
Здалась вічністю збігла хвилина,
А душа умивалась слізьми.
12.06.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879478
дата надходження 12.06.2020
дата закладки 12.06.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=MwjbfA8hju0
[/youtube]
Ну хто не мріяв з нас про щастя,
Та де і як його дістать?
Чи всім пізнати його вдасться,
Чи можна десь його застать?
Зібрались мрії мої в зграї,
В дорогу дощик окропив.
Вони за щастям відлітали,
Дощ від невезіння боронив.
Знайти їм треба Синю Пташку,
Що людям щастя роздає.
Її зустріти дуже важко,
Проте надія якась є.
Співає пташка навесні,
Цей спів її красивий, ніжний.
Та рідко чув хтось ці пісні,
Цей птах занадто обережний.
Та хто почує його спів,
Побачить красеня удасться,
Вважають - щастя він зустрів.
Про це розказує нам казка..
Мрії, спішіть! Іще не пізно,
Можливо, щастя ще зосталось.
Ви принесете його, звісно...
Мені ж чекати залишалось...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878909
дата надходження 07.06.2020
дата закладки 07.06.2020
Ніколи наш народ не жив без війн,
І кожен раз від них він був у шоці…
Вони зустрілись тут – вона і він, –
Де чатувала смерть на кожнім кроці.
Вона і він, неначе два крила
Одної долі, котра поєднала
Її, що медсестрою тут була,
Й його у час, коли весна буяла.
І свідчив про кохання блиск очей,
Не поміщалось серце в теплих грудях.
І вже нема важливіших речей,
Ніж почуття… Й святішого не буде…
Диктує їм задимлена весна
Свої військові і людські закони:
Садів тут незвичайна білизна
І смерть, що ворог слав з-за териконів.
Та почуття сильніше від війни,
Тож під ногами в них рушник весільний,
Все переможуть з гідністю вони,
Під силу їм і Путінська Росія.
5.05.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744675
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 04.06.2020
Мелодія і вірші про любов,
Не дивлячись на посивілі скроні,
До мене ви вертаєтеся знов,
Знаходжусь досі в вашому полоні.
Здавалося б для мене солов"ї,
Вже відспівали пісню солов"їну,
Але ж звучить струна в душі моій,
Вона в мені звучатиме до згину.
Я переміряв тисячі доріг,
Я знаю добре за кохання плату,
В своєму серці назавжди зберіг
Батьківську ласку і батьківську хату.
Тут мамині на стінах рушники,
І давні фото в рамках мов ікони,
І ніжність материнської руки,
Диктує пам"ять нам свої закони.
Мелодія і вірші про любов,
Не дивлячись на посивілі скроні,
До мене ви вертаєтеся знов,
З минулого, мов полохливі коні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878383
дата надходження 03.06.2020
дата закладки 04.06.2020
Мелодія і вірші про любов,
Не дивлячись на посивілі скроні,
До мене ви вертаєтеся знов,
Знаходжусь досі в вашому полоні.
Здавалося б для мене солов"ї,
Вже відспівали пісню солов"їну,
Але ж звучить струна в душі моій,
Вона в мені звучатиме до згину.
Я переміряв тисячі доріг,
Я знаю добре за кохання плату,
В своєму серці назавжди зберіг
Батьківську ласку і батьківську хату.
Тут мамині на стінах рушники,
І давні фото в рамках мов ікони,
І ніжність материнської руки,
Диктує пам"ять нам свої закони.
Мелодія і вірші про любов,
Не дивлячись на посивілі скроні,
До мене ви вертаєтеся знов,
З минулого, мов полохливі коні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878383
дата надходження 03.06.2020
дата закладки 04.06.2020
Є серед нас художники, артисти,
Є композитори і піаністи.
Мелодії хтось пише, хтось співає,
Хтось добрим словом, ниву засіває.
Є серед нас військові і спортсмени,
Є циркачі, любителі арени.
Хтось мир і спокій наш оберігає,
Хтось нагороди в спорті заробляє.
Є серед нас учителі й юристи,
Є вихователі і трактористи.
Хтось діток в школі мудрості навчає,
А хтось у полі з вітром розмовляє.
Професій в нашім світі так багато,
Ти лиш встигай їх з смаком вибирати.
Бо кожна ціниться й така потрібна,
Хто з нею здружиться, то стане рідна.
Усі ми люди - нашої країни,
Усі ми діти - нашої родини.
Про це завжди нам треба пам'ятати,
Що Україна - то є друга мати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878375
дата надходження 03.06.2020
дата закладки 04.06.2020
[i]Вічне і думи…[/i]
[youtube]https://youtu.be/JIdH-08qlJ4[/youtube]
[i][b][color="#038082"] Схились…
над квітами, що неживі:
то – ча̀сові достойні монументи.
Вони не є для тебе візаві –
лиш спогади, живі твої моменти…
Схились
над тими, що уже не з нами.
Де Гідності належний обеліск?..
Живемо ж бо, як спершу, між панами,
де кошти для небесних не знайшлись.
Схились
жертовно перед суттю Бога,
йому у го́рі й щасті помолись:
сприйми Голгофу як свою дорогу –
для тебе Він обрав її колись...
Схились
к добру, та нижче якомога,
до мудрих слів із шаною схились!
Здобудемо над злом ми перемогу –
чужій, ганебній долі
не скорись![/color]
[/b]
02.06.2020[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878244
дата надходження 02.06.2020
дата закладки 03.06.2020