Білоозерянська Чайка: Вибране

Вячеслав Рындин

Дума о чайке

Где-то  в  фарватере  «Белое  озеро»  
Смирно  трепещет  ленивая  гладь  
С  юга  звучит  пузырьковая  опера
Север  диктует  парящим  взлетать…

С  запада  дует  загадочный  ветер  
Солнце  представило  тёплый  восход
Сильное  чувство  плывёт  на  корвете    
Радость  стремиться  в  бескрайний  поход…

Синее  небо  в  барашках  небесных
Множество  стаек  в  пучинах  морских  
Гордая  птица  в  высотах  чрезмерных
Крик  издаёт  на  просторах  родных…

С  полюса  крайнего  к  жаркому  тропику
Высшая  сила  сложила  огни  
Чайки  огромным  велением  опыта
Остерегают  морские  пути!

25.  05.  20

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877208
дата надходження 25.05.2020
дата закладки 25.05.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Така вся загадкова

Вона  була,  така  вся  загадкова,
З  букетиком  конвалій  у  руці.
А  він  не  зміг  промовити  ні  слова,
Лиш  обпікав  рум'янець  на  щоці.

І  пригадались  ті  знайомі  очі,
Вони  волошками  в  житах  цвіли.
І  брови  чорні,  ніби  темні  ночі,
Зігнуті  у  коромисло  були.

Вона  всміхнулась,  сонячним  промінням,
Уста  її  неначе  маків  цвіт.
У  голові  пронеслося  прозріння,
Таку  шукав,  уже  багато  літ.

Вона  була  для  нього  загадкова,
Що  часто  так  приходила  у  сни.
І  ось  ця  зустріч  -    дивна,  випадкова,
Несла́  в  руках  букетик  від  весни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877203
дата надходження 25.05.2020
дата закладки 25.05.2020


Катерина Собова

Баба Фенька

У    поліцію    раненько
Дід    прийшов    в    важливій    справі,
Що    побила    баба    Фенька  -
Написав    про    те    в    заяві.

Викликав    дільничий    Феньку
І    почав    мораль    читати:
-Ви    обоє    вже    старенькі,
Вам    би    жити-поживати…  

Застосовуєте    силу  –
Будете    відповідати!
Нащо    руки    розпустили?
Мушу    вас    оштрафувати.

Встала    баба,    руки    в    боки:
-Через    нього    штраф    платити?
Випив    з    мене    усі    соки,  
А    я    вчу    по    правді    жити.

Це    брехня,    наклеп    і    гадство,
Хіба    в    мене    є    та    сила?
Не    було    рукоприкладства,
Я    його    ногами    била!

Як    приймуть    закон    про    ноги,
Тоді    будете    карати,
А    ти,    діду,    ховай    роги,
І    швиденько    -    марш    до    хати!

Це    була    тобі    наука,
І    надалі    будеш    знати:
Якщо    я    підключу    руки  –
 Доведеться    вже    ховати!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877197
дата надходження 25.05.2020
дата закладки 25.05.2020


Ольга Калина

З обірваним крилом

Козарук  Петро  Михайлович  (  «  Батя»)

Райгородок  Бердичівського  району  Житомирської  області

(  24  травня  1977р  -      26  березня  2017р)

Старший  сержант,  командир  гарматного  розрахунку  —  командир  відділення  72-ї  окремої  механізованої  бригади,  в/ч  А2167,  м.  Біла  Церква.  Був  командиром  розрахунку  зенітної  установки  ЗУ-23-2.
26  березня  2017  року  близько  17:00  загинув  внаслідок  мінометного  обстрілу  опорного  пункту  у  промисловій  зоні  міста  Авдіївка.

Указом  Президента  України  №  138/2017  від  22  травня  2017  року,  "за  особисту  мужність,  виявлену  у  захисті  державного  суверенітету  та  територіальної  цілісності  України,  самовіддане  виконання  військового  обов'язку",  нагороджений  орденом  «За  мужність»  III  ступеня  (посмертно).






З  обірваним  крилом

Як  поберуться  молодята,
Рівняють  їх  до  лебедів,  
Щоби  жили  як  голуб’ята,  
Завжди  усі  бажають  їм.  

Їх  доля  лебедем  летіла
І  було  в  неї  два  крила.
Струна  коханячка  бриніла
І  піснею  у  небо  йшла.

Вони  були  як  одне  ціле:
Лариса  і  її  Петро,  -
Дві  половинки.  І  хотіли,
Щоб  завжди  в  них  отак  було.  

Їх  часто  разом  зустрічали,  
В  місцевім  парку  і  в  кіно,
По  господарству  працювали,  
Як  жить  приїхали  в  село.

Були  веселі  і  щасливі,  
Та  наближалася  біда.  
На  Сході  з  градів  рясні  зливи
В  наш  дім  уже  несла  війна.  

Не  стали  осторонь  стояти
І  разом  рушили  на  схід,  
Щоб  Україну  захищати  
Й  прогнати  ворогів  усіх.  

Петро  і  там  для  всіх  –  дбайливий,
Недаром,  «Батя»  -  позивний.    
І  рішення  приймав  важливі,  
Бо  для  підлеглих  -  командир.  

Та  не  любив  він  виділятись
І  працював  як  всі  бійці,  
Обід  міг,  навіть,  готувати,  
Як  спочивали  в  бліндажі.  

Підтримкою  в  боях  на  сході
Лариса  там  йому  була,
Адже  удвох,  у  парі,  в  згоді..
Й  їх  доля  мала  два  крила.

Але  як  в  пісні  лебединній,
Коли  з  обірваним  крилом
Один  із  лебедів  загине…
Так  сталося  у  нас  з  Петром.  

Обстрілом  вкрили  мінометним
Машину  їх  на  завданні.
В  сепарів  ціль  була  конкретна  –
Й  снаряд  дістав  їх  й  в  бліндажі.  

Аж  трьох  бійців  тоді  не  стало
І  серед  них  був  наш  Петро.  
В  Лариси  серце  вже  стискало,  
Бо  обривалося  крило.  

Вона  відразу  це  відчула,
Хоча  на  відстані  була:
Як  доля  каменем  жбурнула,
Як  обірвалася  стуна.

Кохання  стихло,  що  співалось  –
Одне  на  двох  з  її  Петром.
Тепер  як  в  пісні  тій  зосталась
Одна  з  обірваним  крилом.  

Тепер  вона  сама  на  Сході
І  за  Петра  ще  відомстить,  
Щоби  у  мирі  й  на  свободі
Всі  українці  стали  жить.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876939
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 24.05.2020


Любов Іванова

Я ТЕБЯ ПРИДУМАЛА САМА

Я  тебя  придумала  сама
Темными  бессонными  ночами.
Выдумка...иллюзия...  обман...
Ангел  мой,  не  ставший  за  плечами.

Горький  и  несбывшийся  роман,
Авторский  мой  жизненный  набросок.
Ты  меня  коснулся,  как  туман,
И  уплыл  в  зимовье  за  утёсом.

Холодом  душе  навеял  грусть,
В  мыслях  я  порою  -  отрекаюсь,
Слабый  у  любви  ушедшей  пульс,
Выдумала,  вот  теперь  и  маюсь...

Снова  одиночество  и...тьма,
Грусть-печаль,  похожая  на  осень.
Я  тебя  придумала  ...сама...
А  тебя  ведь  не  было  и  вовсе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734170
дата надходження 19.05.2017
дата закладки 24.05.2020


Катерина Собова

Мiстика

Молодий    хлопчина    Ваня
Був    засліплений    коханням:
Знав,    що    тільки    його    Настя
Принесе    у    хату    щастя.

Закохався    -    одружився,
І    побачив    -    помилився.
Стала    Насточка    ревнива,
І    сварлива,    і    лінива.

Все    Івану    дорікала:
-Краще    б    я    тебе    не    знала!
Пригадай    знайомство    наше:
В    парку    я    і    друг    мій    Паша,

Раптом    грім,    страшенна    злива
(Отаке    буває    диво),
Паша    втік    із    переляку,
А    я    мокра,    як    собака

Залишилась    біля    дуба,
Цокотіли    в    мене    зуби,
Навіть    тіло    все    здригалось  –
Дуже    блискавки    боялась.

Десь    раптово    ти    узявся,
Кажеш    -    зразу    закохався…
Така    зустріч    була    наша,
Жаль,    що    не    вернувся    Паша.

-Я    не    вірив,-    Ваня    каже,-
Що    природа    все    підкаже:
Мене    небо    рятувало,
Знаки    ясно    подавало!

Блискавка    стріляла    з    хмари,
Щоб    не    були    ми    у    парі,
Вітром    з    ніг    мене    збивало
І    до    тебе    не    пускало.

Сипав    град,    як    горошини,
В    колесі    -    пробита    шина,
Злива    страху    додавала,
Хіба    цього    було    мало?

Поховалися    всі    звірі…
Тепер    в    містику    я    вірю,
І    яка    в  жінок    порода  –
Все    підкаже    вам    природа!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821435
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 24.05.2020


Катерина Собова

Шпалери

-  Мамо,    заміж    я    виходжу,-
Рано    Лерочка    сказала,-
Навіть    вже    подружнє    ложе
Я    для    нас    облаштувала.

Гіві    -    класний,    просто    мачо,
У    шашличній    він    працює,
Не    п’є    пива,    тільки    чачу,
І    найкраще    брейк    танцює.

В    міру    стриманий,    поважний,
В    нас    кохання    -    до    безтями,
Тихий,    лагідний,    уважний,
І    в    науці    добре    тямить.

Дуже,    мамо,    я    щаслива,
В    цьому    ти    не    сумнівайся,
Ти    побачиш,    Гіві    -    диво,
І    мені    такий    дістався!

Мама    слухала,    зітхала,
І    промовила    до    Лери:
-Запроси    його    на    вечір
І    поклейте    вдвох    шпалери.

І    під    час    роботи    пильно
Придивись,    моя    дитино,    
То    відкриється    для    тебе
Зовсім    інша    вже    картина:

Ти    побачиш    -      зразу    стане
Він    сердитий,    як    собака,
Серед    ночі    Гіві    буде
І    падлюка,    й    скотиняка,

Грубіян,    козел    дебільний,
Хам,    бездара    і    ледащо,
Проклинати    його    будеш
І    життя    своє    пропаще.

Ця    стосується    наука
Всіх    дівок,    не    тільки    Лери:
Щоб    заміжжя    удалося  –
То    поклейте    вдвох    шпалери!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822025
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 24.05.2020


Галина Лябук

Смарагдова дружба.

Ялини  від  вітру  про  щось  повідають...
То    миттю  звучить  дивовижний  дует.
Весною  забули  про  них...  Обминають,
Не  хоче  згадати  жодний    поет.

Пісні  відспівали.  Давно  все  минулось;
Красунь  возвеличать  лиш  в  Новий  рік.
Чарівні  й  звабливі  -  такими  зостались,
Жаль...  Місяць  грудень  вкорчує  вік.

Весною  ялинки  красою  втішають,
Тягнуть  до  сонечка  шати  свої.
Такі  миловидні,  -  самоти  не  знають.
Провідую  ж  ,  вас,  королеви  мої.

Смарагдове  віття,    хвоїнки  колючі;
Безліч  в  родині  діток-шишок.
Живиця  на  них  духмяна,  пахуча.
Янтарні  бруньки,  чарівний  кожушок.

Іду    на  побачення,  кличуть  ялини,  -
Тут  магія,  спокій...  друзі  мої.
І    будуть  радіти  :    Ялини    й    Галина.
Скажу,    вам,    що  в  кожного  -  втіхи  свої.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877106
дата надходження 24.05.2020
дата закладки 24.05.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

На щастя, Муза є

Не  вистачає  мені  сплеску  крил,
Тріпочеться  лиш  серце  голубино.
Чи,  може,  Муза  із  останніх  сил
Воркує  тихо,  зовсім  тихо  нині.

Я  слухаю  ці  звуки  чарівні,
Що  розчиняють  у  повітрі  хмари.
Але  ж  ті  точки  больові  з  весни.
Від  них  немає  зілля  у  мольфара.

Пронісся,  ніби  вітер  у  душі.
Тепер  твої  слова  вже  недоречні.
Хоч  надихав  крилато  на  вірші.
Здавалося  кохання  безкінечним.

Я  спробую  без  тебе  у  політ.
Слова  крилаті  знову  визрівають.
І  мов  голубка,  я  полину  в  світ.
На  щастя,  Муза  є  й  не  покидає.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877088
дата надходження 24.05.2020
дата закладки 24.05.2020


Ніна Незламна

Я просто живу

Не  все  змогла,  ще  не  все  встигла
Я  зробити  на  своєму  віку
Так,  не  птаха,  не  маю  крила
Не  літаю,  а  просто  живу

 Живу,  як  всі,  тішусь  природі
Роки  спішать,  не  повернути
Та  озирнусь,  я  при  нагоді
Вже  в  минуле,  хочу  пірнути

 Як  вишенька,  теж  підростала
Мабуть  схожа  на  родинний  сад
Була  й  радість  і  бід  зазнала
А  молодість  –  солод,  виноград

Вино    вишні  -  п`янить    кохання
 Така  доля,  стежка,  чужина
Під  спів  пташок,  чи    зірка  рання
Тягар  в  душі,  стекла  сльозина

А  час  летів,  укоренилась
Й  зарясніла  вишенька  цвітом
Тим,  що  мала,  задовольнилась
Погляд  в  буття,  втішалась  світом

Три  вишеньки,  вже  й  наречені
 Втіха  батькам,  журба  позаду
Тож  не  дарма  роки  втрачені
Є  онуки,    діви  й  козаки

Було  в  житті,  усяке  -  різне
Та  я  живу,  вдихаю  нектар
З    квітів  в  полі.  І  часом  дивне
Те  відчуття,    мов  пила  узвар

Маю    силу,  дякую  Богу
Адже  живу,    ще  топчу  спориш
Світла  мрія,  вклонюсь  порогу
Жити  легше,  коли  щось  твориш

Не  все  змогла,  ще  не  все  встигла
Я  зробить  я  на  своєму  віку
Так,  не  птаха,  не  маю  крила
Не  літаю,  а  просто  живу…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877095
дата надходження 24.05.2020
дата закладки 24.05.2020


НАДЕЖДА М.

Зберу усі слова твої

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ZTZnTeEjxVA
[/youtube]
Твої  слова  зберу  в  букет,
Яскраві,  ніжні,  кольорові.
Вони  накращі  -  не  секрет,
Бо  народилися  з  любові.

Бо  знає  все  вона   про  нас,
Про  наші  злети  і  падіння,
І,  залишаючи  не  раз,
Просила  так  свого  спасіння.

Ми  їй  дивились  пильно  в  очі,
Коли  була  вже  на  краю.
Та  совість  мучила   щоночі:
У  гніві  вас  не  впізнаю.

І  ми  міняли  гнів  на  милість,
Любов  впускали  у  серця.
І  так  зникала  з  життя  сирість,.
Така  історія  ось  ця.

І  хай  живуть  слова  любові,
І    шаленіють    два  серця.
І  відчувається  в  півслові:
Хай  буде  вічна  ЛЮБОВ  ЦЯ!




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877066
дата надходження 24.05.2020
дата закладки 24.05.2020


геометрія

НЕ СУМУЙ, МОЯ ДУШЕ… (2) *

                                   Не  сумуй,  моя  душе,
                                   Не  боли  через  край...
                                   Все  стерпіти  я  мушу,-
                                   І  розлуку,  й  печаль...
                                                     Мої  діти  й  онуки,
                                                     Всі  далеко  живуть...
                                                     Роботящі  в  них  руки,
                                                     Хоч  вже  й  звідана  путь...
                                   Я  прошу  тебе,душе,
                                   Ти  почуй  ще  мій  глас...
                                   Я  люблю  світ  цей  дуже,
                                   Не  затемнюй  мій  час...
                                                     Розбуди  в  мені,  душе,
                                                     Ще  любов  до  життя...
                                                     Оживуть  нехай  дуже,
                                                     Всі  мої  почуття...
                                   Не  була  ж  я  глухою
                                   У  своєму  житті...
                                   Не  була  я  й  німою,
                                   На  важкому  путі...
                                                       Отож  я  тебе  прошу:
                                                   -  Не  боли  через  край,
                                                       Бо  я  жити  ще  мушу,
                                                       Лиш  оновлення  дай...
                                   Я  прийму  все  від  тебе,
                                   Ти  поради  давай...
                                   Бог  все  бачить  із  неба,
                                   Там  і  пекло  є,  й  рай...
                                                         Не  прошусь  я  до  раю,
                                                         На  той  світ  не  спішу...
                                                         І  гріхів  не  ховаю,
                                                         Як  умію  живу...
                                   Не  боюся  я  пекла,
                                   Воно  є  й  на  землі...
                                   Коронавірусу  жерло,
                                   Зуби  скалить  й  мені...
                                                       Пекло  звісно,  є  пекло
                                                       І  його  я  стерплю...
                                                       Ще  жага  не  померкла,
                                                       І  життя  я  люблю...
                                   Смерті    я  не  боюся,
                                   Я  своє  віджила...
                                   Пандемія  зла  штука,-
                                   Увесь  світ  обняла...
                                                         Це  загроза  невпинна,
                                                         Вже  для  світу  всього...
                                                         Зупинити  можливо  
                                                         Треба  було  давно...
                                     З  непокорою  в  світі,
                                     Довелося  всім  жить...
                                     За  дітей  і  онуків,  
                                     В  мене  серце  болить...
                                                             І  молюся  я  Богу,
                                                             Й  тебе,душе,молю...
                                                             Для  людей  світу  всього,
                                                             Я  пощади  прошу...          

                                                           *НЕ  СУМУЙ,  МОЯ  ДУШЕ...    (1)  дивись  від  06.04.2019р.        

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877048
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 24.05.2020


Miafina

Заперечення

Якби  вогонь  давно  погас,  не  було  б  зараз  диму.
Ти  знай,  я  й  досі  бережу  любов  ту  невгасиму.
Я  не  погоджуюсь  із  тим,  що  час  –  дієві  ліки.
Він  нас  нещадно  розділив,  та  я  твоя  навіки.
Я  заперечую  і  те,  що  відстань  здатна  вбити
Ці  незбагненні  почуття  і  змусить  розлюбити.
Я  знаю,  що  й  для  тебе  я,  мов  кисень,  незамінна.
Любов  важливо  зберегти.  Лише  вона  безцінна.
Все  інше  –  вигадки,  пусте,  буденні  клопоти,  дрібниці.
Ми  зберегли  свою  любов  і  наші  спільні  таємниці.
Ні  відстані,  ні  дні  й  роки  не  стали  цьому  на  заваді.
Любов,  якщо  вона  свята,  не  піддається  їхній  владі.

фото  з  інтернету  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876958
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 23.05.2020


Людмила Григорівна

Про секрети з інтернету



Прочитав  я  в  інтернеті:
“Курка  буде  із  свиню,
Якщо  ря'скову  дієту
Їй  додати  у  меню”.

Матінка  з  ключами  в  місті  —  
Ні'як  відімкнуть  вольєр,
Сиплю  курочкам  поїсти
Через  сітку  я  тепер.

Попід  сітку  ту,  і  ряски
Виклав    широченький  ряд.
В  курки  голова  —  пролазить,
Пір'я  ж  не  пуска  назад.

Поки  ряску  поклювали,
Вічка  сітки,  мов  бритви'
Усе  пір'я  позбривали
Геть  із  шиї,  й  голови'!

З  міста  прибула  матуся,
Зазирнула  в  котушок:
-  Люди  добрі!  Ой!  Рятуйте!
Зглазило  хтось  курочо'к!

А  були  ж  такі  красиві,
зозулясті,  і  як  сніг,
А  тепер!  
Червоні  шиї
Й  лисі  голови  у  них!
....................................................

Я  ж  бо  хлопець  не  ледачий:
Взяв  у  діда  батожок,
І  погнав  через  всі  дачі
Диво-ку'рок  на  лужок.

Дачники  усе  лишили,
Вистроїлись  всі  підряд,
Повитягували  шиї,
Зачаровано  стоять:

-  Розкажи  секрет  нам,  Шу'рко,
Чи  порода  це  нова?
Тіло  —  начебто  як  курка,
Як  у  грифа  —  голова!

-  Так,  -  кажу,  -  нова  порода
Із  Австралії  оця,
Хоч  не  видались  на  вроду,
В  день  несуть  по  три  яйця!
....................................................

На  базар  не  їздить  мати  —  
Черга  в  нас  за  ворітьми,
Просять  дачники  продати
Яйця  по  любій  ціні!

Підкладають  яйця  квочкам...

...  Я  ж  матусі  не  сказав,
Те,  що  дачникам  —  три  бочки
про  курей  я  набрехав!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876934
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 23.05.2020


Променистий менестрель

Сколь в вас Солнца тепла



Сколько  мудрости  в  вас,
стойкости  и  терпенья,
В  кольцах  лет  –  письмена,
размышлений  в  тиши...
В  спорах  с  ветром,  порой,
в  скрипах,  знаках  ветвленья,
Пересказов,  речей  –
ты  возьми,  напиши...

Сколько  строк  на  коре  –
расшифрует  ли  кто-то?
Там  романсов,  романов
нам  слушать,  читать...
Так  присесть  возле  вас,
погуторить  охота
И,  как  верных  друзей  –
обнимать,  обнимать...

23.05.2020г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876947
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 23.05.2020


Віктор Варварич

Твої очі наче океан

Я  заглядаю  в  твої  очі,
Вони  горять,  як  ті  зірки.
і  дивовижні,  і  пророчі,
В  моєму  серці  -  на  віки.

Ті  очі  -  наче  океани,
В  яких  кохання  вік  блука.
І  манять  очі,  мов  дурманом,
Від  почуття  тремтить  рука.

Ти  дивна  квіточка  весняна,
Ти  справжній  еталон  краси.
Така  ти  ніжна,  полум'яна,
І  врода  та  -  з  води  й  роси.

В  ранковім  проблиску  туману,
Там,  де  вирує  океан.
Я  обіймаю  знов  кохану,
Загадкою  -  весь  наш  роман.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876940
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 23.05.2020


Валентина Ярошенко

Доля вишивана

Біжить  річка,  біжить  прямо,
Свої  плани  має.
Є  для  моря  гостя  звана,
Свіжістю  вітає.

Біжить  річка,  біжить  прямо,
Сильна  й  повноводна.
Приваблива  і  чекана,
І  душею  добра.

Біжить  річка,  біжить  прямо,
В  обійми  впадає.
Ти  на  неї,  якщо  глянеш,
Настрій  підіймає.

Біжить  річка,  біжить  прямо,
Їх  любов  єднає.
Є  повага  там  і  свято,
Щастя  зустрічає.

Біжить  річка,  біжить  прямо,
Горда  і  смілива.
Кольорів  єднає  гаму,
Бо  вона  щаслива.

І  в  житті  таке  буває,
Коли  ти  кохана.
Що  дня  тебе  зустрічає,
Доля  вишивана.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876938
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 23.05.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Ніколи не буду без тебе

Доторкнувшись  твоєї  руки,
Зазирнула  в  твої  карі  очі.
Нам  всміхались  із  неба  зірки,
Ясним  сріблом  із  темної  ночі.

Там  де  тихо,  ще  сплять  береги
І  де  стелять  перину  тумани.
Росянисті  стежки  пролягли,
А  кохання  писало  романи.

У  романі  твої  почуття
І  мої,  що  озвались  луною.
Скільки  буде  їх  ще  за  життя?
Та  один  збережемо  з  тобою.

І  нехай  пролітають  роки,
Хай  дощі  поливають  їз  неба.
Не  залишу  твоєї  руки
І  ніколи  не  буду  без  тебе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876925
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 23.05.2020


Віталій Назарук

МІЙ КРАЮ ПОЛІСЬКИЙ

Куток  Полісся  –  болота…
Мохи  пружинять  під  ногами,
Та  ця  земля  мені  свята,
Бо  це  земля  моєї  мами.

Багно  в  повітрі  тут  висить,
Кругом  заплетена  ожина.
Тут  неба  сонячна  блакить,
Краса  Полісся  –  журавлина.

Тут  у  хлібах  живуть  поля,
Льони,  як  небо  синьоокі.
Поліський  край  –  моя  земля,
Який  завжди  милує  око.

Густі  ліси,  грибний  наш  край,
Озер  блакить,  дощі  облогі.
Тут  веселковий  водограй,
За  цю  красу  –  молитва  Богу!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876922
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 23.05.2020


Малиновый Рай

КОЛИСКОВУ ТИХЕНЬКО СПІВАЮ


Колискову  тихенько  співаю
Хай  дитинка  спокійно  засне
Я  до  серця  тебе  пригортаю,
Як  колись  моя  мама  мене.

Не  забути  її  ніжні  руки  
І  її  материнське  тепло,
Що  під  серця  великого  стукіт
До  моєї  душі  перейшло.

Спи  маленька  (ий)  я  сон  попильную,
Всяке  лихо  тебе  омине,
Ніжно-ніжно  тебе  обцілую,
Як  колись  моя  мама  мене.

Щоб  була  твоя  чиста  дорога,
Та  якою  ти  маєш  пройти
Я  за  тебе  молитиму  Бога,
Ти  рости  ,моє  миле,рости.

Ти  будеш  дуже  солодко  спати,
Моє  сонечко  ти  весняне,
А  я  буду  тебе  колисати
Як  колись  моя  мама  мене.

Моя  ягідка  знов  посміхнеться,
Коли  лагідний  сон  промине
Пригорну  тебе  люба(ий)  до  серця,
Як  колись  моя  мама  мене.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876903
дата надходження 22.05.2020
дата закладки 23.05.2020


Котигорошко

Як жаль ( з архівів)

Як  жаль,  що  не  стрічати  разом  нам  світанків,
Не  чути  клекоту  охриплих  сонних  півнів,
Не  пити  кави  з  однієї  філіжанки
І  ти  ніколи  не  народиш  мені  двійню…
Не  бити  посуд,  не  сміятись  потім  тОму,
Не  зупиняти  сварку  ніжним  поцілунком
І  не  кохатися,  переборовши  втому.
Життя…  Воно  таке  скупе  на  подарунки.
А  кажуть,  ніби  щедре…  Де  там,  моя  доле,
За  дрібку  щастя  вже  завбачена  розплата
Та  ми  і  платимо,  гортаючи  поволі
Той  прайс  із  приписом  –  «Беру  передоплату».
Такі  близькі  і,  водночас,  такі  далекі…
Чи  крім  кохання,  може,  й  щастя  завітає?
Як  прикро,  що  минатимуть  наш  дім  лелеки,
Хоча…  В  нас  навіть  дому  спільного  немає…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867623
дата надходження 11.03.2020
дата закладки 23.05.2020


Малиновый Рай

РАЗНОГЛАСИЕ ПО ПОНЯТИЯМ


Разошлись  мы  с  тобой  по  понятиям,
У  нас  разные  взгляды  с  тобой,
Ты  меня  называешь  приятелем,
Я  тебя  называю  судьбой.

Мои  чувства  к  тебе  засекречены,
Мне  не  быть  половинкой  твоей,
С  моим  другом  вы  в  церкви  повенчаны.
Я  своих  уважаю  друзей.

Когда  часом  с  тобою  мы  встретимся
И  ты  спросишь  опять:"Как  живёшь",
Миё  сердце  от  радости  светится,
Только  этого  ты  не  поймёшь.

Слава  Богу  ты  вижу  счастливая,
Вижу  всё  У  тебя  хорошо.
И  по  прежнему  очень  красивая,
А  я  счастье  своё  не  нашёл.

Я  тобой    наслаждаясь  любуюсь,
О  тебе  вздохи  все  и  мечты,
Прячу  взгляд  и  конечно  волнуюсь,
Чтоб  о  тайне  не  ведала  ты.

Разногласия  есть    по  понятиям,
Приношу  любви  в  жертву  себя,
Пусть  я  буду  всего  лишь  приятелем,
Чтоб  хоть  изредка  видеть  тебя.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876202
дата надходження 17.05.2020
дата закладки 22.05.2020


Віктор Варварич

Загадковий травень

Мандрує  травень  загадковий,
В  розквітлім  подиху  весни.
У  нього  колір  пурпуровий,
Колишуть  долю  ясени.

В  зеленім  плескоті,  у  гаю,
В  полоні  щедрого  бузку.
Свої  я  мрії  відшукаю,
І  з  ними  буду  на  зв'язку.

У  світлих  променях  любові,
Дмелі  та  бджоли  п'ють  нектар.
Розквітли  котики  вербові,
Сховалось  сонце  серед  хмар...

Милуюсь  пухом  тополиним,
Що  вклавсь  на  дзеркало  -  ріці.
Літаю  поглядом  орлиним,
П'ю  цноту  на  твоїй  щоці...

У  виноградному  дурмані,
Гуляє  тихий  вітерець.
Чекає  травень  в  тихій  рані,
До  літа  лине  навпростець...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876870
дата надходження 22.05.2020
дата закладки 22.05.2020


Ганна Верес

Пісняр

Де  тиша  обнялася  з  сірим  ранком
І  марево  спустилося  у  яр,
Роси  напившись  з  чарівного  збанку,
Прибув  сюди  також  поет-пісняр.

Він,  музу  прихопивши  із  собою,
Поринув  у  мелодію  віршів,
І  полилася  пісня  із  любові,
Як  плід  його  ліричної  душі.

Знялась  вона  пташиною  над  світом
І  сколихнула  марева  стіну…
Голівки  підняли  до  неї  квіти…
Пісняр  смичком  торкав  душі  струну.
22.05.2020.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876890
дата надходження 22.05.2020
дата закладки 22.05.2020


Олекса Удайко

ФОРМУЛА ЩАСТЯ

             [i]  Думи  мої,  думи...[/i]
[youtube]https://youtu.be/BFuNXA_M6SQ[/youtube]

[i][b][color="#5b0478"]Коли  душа  твоя,  хай  без  причин,  в  комфорті,
й  коли  здоров’я    ще  –  нівроку,  хоч  куди,
коли  твоя  кохана  –  ягідка  на  торті,
і  дома  
               вже  давно  ніякої  біди;

коли  роботу  маєш  по  душі    (і  гроші),
коли  вночі  не  маєшся,    й  здоровий  сон,
коли  у  тебе  ще  й  сусідоньки  хороші,
коли  
               й  з  природою  живеш  ти  в  унісон;

коли  збираєшся  до  праці,  як  на  свято,
додому  мчиш,  немов    фрегат  на  парусах,
коли  найтяжчу  справу  владнуєш  завзято,
коли  тебе  
                 бентежить  вранішня  яса;

коли  тобі  ще  Бог  послав  палке  кохання,
й  дружина  не  в  журбі    почерез  твій  запа́л,  
коли  із  друзями  приємне  спілкування  –
щасливцю,  
               осуши  наповнений  бокал!

Коли  тобі  всміхається  привітно  сонце  –
твоє  кохане,    яснооке  цвіт-дитя…
О  світе  Божий!  Чи,  бува,  не  сон  це  –
оте  до  
                 щему  бажане  життя?
                                         
                                                       [color="#ff1a00"]  ♥    ♥    ♥[/color]
...Та  міра  щастя  в  кожного  із  нас  є  різна,
бо  в  кожного  в  житті  є  свій  пріоритет:
один  в  ясну  погоду  рюмсає  і  кисне,
а  той,
               в  понеб'ї  хмаровинному,  –ПОЕТ.  [/color][/b]      

24.11.2017                                [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762000
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 22.05.2020


Ніна Незламна

Зайди на хвилинку / проза /

Весняний  сонячний  день….  В  небо  сині  де  –  не  -  де  розкидані  білі  й  сірі  хмаринки,  схожі  на  невеличкі  перинки,  а  там  далі,  на  довгу  павутину,    під  дійством  вітру    ледь  помітно  пливли    до  заходу.  Часом,  їх  наче  хтось  зупиняв,  скупчувалися    і    вже  були  схожі  на  височезні  сірі  й  білі  гори..
Олеся,    задравши  голову  догори,  промовила    до  дівчат,  
-  Здається  дощу  не  буде,  хоча,  хто  знає,  в  цьому  році  така  непередбачена  весна.
-У  –гу,  -  підтримала  її    одна  з  однокласниць.  -  Нарешті  крокуси  в  мене  на  клумбі  зацвіли  й  бузок    ледь  –ледь  зеленіє.  Листки  тюльпанів  доволі  великі,  але    бутонів  цвіту,  ще  не  видно.
-  А,  що  ти  хочеш!?  Тож  тільки  тиждень,  як  потепліло,  -  підтримала  розмову  Олеся.
Троє  світлооких    дівчат,  в  легеньких  курточках,  після  закінчення  уроків,  поверталися  зі  школи    додому.  Вони  жили    в  одному  районі  містечка,  ще  з  дитинства  часто  разом.  Ходили    всі  в  один    садочок,  ось  і    навчаються  разом,  закінчують  восьмий  клас.  
 -  Так,  дівки,  може  сьогодні  зберемося  в  мене,  почаюємо,  відірвемося  по  повній,  ну  звичайно,  як  уроки  підготуємо,  -  запропонувала  Олеся,  поправляючи    русяве,  коротко  підстрижене,  волосся,  що  спало    на  чоло.
-О!  А  в  тебе,  що,  нікого  вдома  немає?  -  запитала  Люба.
-  Краса!  Свобода!  Ці  два  дні  була  бабуся,  ото  вже  керувала  мною,  те  так  роби,  а  те  так  роби,  дістала.  А  батьки  погнали  на  Польщу  за  товаром,  привезуть  мені  якісь  обновки,  замовила  їм  дещо.  Десь  завтра  мають  приїхати,  думаю  зранку,  якщо  на    митниці    немає  великої  черги.  Якщо  ж  там,  якась  надзвичайна  сетуація,  то  тоді  вже,  хоча  б  до  вечора  дісталися  додому.  Тож  є  шанс  розважитися  без  опіки,  ночувати  буду  сама,  так  добре  коли  ніхто  не  заважає,  -  весело,  задравши  голову  догори,  наче  в  танці,  крутилася  перед  дівчатами  Олеся.
 -  Е  ні!  На  жаль  сьогодні  я  пас,  -    заперечила  Таня.
-  Справ  багато,  точно!  -    підтримала  її  Люба,  киваючи  головою.
 Відразу    продовжила  Таня,
-  Ти,  що  забула,  завтра  ж    відкритий  урок  з  математики!  Ні,  хай  якось,  тільки  не  сьогодні.
Вони  саме    підійшли  до  провулка,  Олеся  всміхнувшись,  махнула  рукою,
-Ну  гаразд!  Тоді  бувайте!  До  завтра!
Дівчата    в  відповідь  усміхнулися,  
-Бувай!  Бувай!  
Озираючись,  кожна  махнула  рукою,  пішли  своєю  дорогою.
 Олеся,  щось  бурмочачи    собі  під  ніс  наспівувала,  потім  вставила  в  вуха    маленькі  навушники,  слухала  музику.  Задоволено,  не  поспішаючи,  прямувала    по  обіч  дороги.  Через  два  чужих  обійстя,  вже  й  бабусин  паркан.  Проходячи    мимо,  кинула  оком  до  хати,  яка  ледь  виднілася  із-за  широких  воріт,    пригадала,  що  мама  наказувала,  щоб  коли  йшла  зі  школи,  то  хоч  на  хвилинку  заходила  до  бабусі,  щоб  всі  за  неї  менше  хвилювалися.  Можливо,  щось  треба  допомогти,  бо  ж    останнім  часом    тиск  не  давав  спокою  старенькій.  А,  не  така  вже    й  стара,  подумала  дівчина,  лише    сімдесят  два  минуло,  якби,  щось  треба  було,  то    напевно  б  вже    разів  десять  передзвонила.
 Наталя,  на  зріст  маленька,  худенька  жінка,    була  в  городі,    не  поспішаючи,    копала  землю  під  грядки  і  час  від  часу  кидала  погляд  до  хвіртки.  Вона  виглядала  єдину  онучку,  хоч  дівчинка  підросла  й  стала  дуже  вередлива  та  все  ж  надіялася,  що  хоч  на  хвилинку  зайде  до  неї.  Як  завжди  на  веранді,    на  тарілку  поклала  апельсину  і  три  цукерки,  вона    так  зустрічала  онучку,  знала,  що  та  любить,  коли  на  неї  чекає  бабуся  і  обов`язково  пригостить  її  чим  небуть  смачненьким.  І  хоча  вже  можна  сказати  виросла  дівчинка  та  все    ж  коли  зайде  до  хати,  скрізь  хитренько  погляне,  знайде  гостинці  і    всміхаючись  подякує.
 Сонце  ховалося  за  обрій…  Темно  -  сині  стрічки,  ледь  приховували  його,  від  останніх  променів  змінювали  колір  на    фіолетовий  та  рожевий…    От  би  Бог  дав  дощу,  в  думках  Наталя,    від  вітру  швидко  сохне  земля,  зашкарубіла.  Журилася,  як  просапати  часничок,  щоб  не  пошкодити  молоденькі  стебельця,  ой  треба,  треба  дощику….
   Старенька  зайшла  до  хати,  як  завжди,  після  любої  роботи  молилася  до  ікони,  читала  молитву.  Поставила  чайник,  щоб  напитися  чаю.  Раптово,  опустивши  погляд  собі  під  ноги,  похитнулася.  Ой,  щось  заносить!  Чи  це  здалося?  Відчула  слабкість  в  ногах,  ледь  втримавшись  за  стілець,  присіла  на  нього.  Заспокоїла  себе,  тож  випила  всі  ліки,  чого  б  це,  знервовано    подумала,  добре  що  в  фартухові  мобільний  телефон.  Ледь  спітніла,  тремтячою  рукою  набрала    номер  доньки  та  оператор  повідомив  про  недосяжність  і  знову  набрала    онучку.  Вона  її  набирала  вже  втретє  за  сьогодні  та  на  жаль  Олеся  не  відповідала.  В  очах  замерехтіло  чорними  плямами,    ледь  -  ледь  дотягнулася  до  ручки  в  газовій  плиті,  напруживши  всі  сили  вдалося  крутнути  її,  в  голові,  аж  задзвеніло,  тихо  прошепотіла,
-  От  добре,  я  встигла  виключити  чайник,  встигла…..
Олеся  після  приготування  уроків  дивилася  фільм  про    Гаррі  Понтера,  від  здивувань  і  хвилювань  підскакувала  на  дивані.  Водночас  задоволено  хрумала  «  Чіпси  з  беконом»,  насолоджувалася  самостійністю.
     Була  майже  північ,  коли  закінчився  фільм,  вона  поглянула  в  вікно,  а  потім  на  телефон  і  в  голос,
-  Ого!  От  час    пролетів!
Дівчина  побачивши  пропущені  три  дзвінки  від  бабусі,  відразу  себе  заспокоїла.  Та  нічого,  гадаю  все  добре,  чи  подзвонити?  Та  ні,  напевно  вже  пізно,  хай  спить,  не  варто  будити,  за  цілий  день  десь  –  то  налазилася  в  городі,  наробилася.
 Вона  зручно  вкладалася  в  ліжку,  запхала  в  вуха  навушники.
           Надворі  сіріло…      Олеся  почула  голоси  батька  і  матері,  потягнулася.  О,  як  добре,  вже  приїхали,  подумала  і  повернулася  до  стінки,  заховала  голову  під  ковдру,  міцно  заснула.
 Валентина  слухала,  як  плавно  сопе  доня,  всміхнувшись  до  чоловіка,
       -  Так  міцно  спить,  нехай,  вже  розбудемо  до  школи,  чого  раніше  турбувати.  Раз  спить,  значить  все  добре,  думаю  то  так  мама  дзвонила,  напевно  хотіла  дізнатися,  коли  нарешті  будемо  вдома.
   Чоловік,  загнавши  машину  на  обійстя,  прямо  не  роздягаючись  впав  ниць    на  ліжко,  
-Так!    Прошу  мене  не  турбувати,  я  виснажений.  Олесю  розбудиш,  тоді  вже  побіжиш  до  тещі,  дайте  я  висплюся.
   Валентина  швидко,  щось  наспівуючи  собі  під  ніс,  готувала  сніданок,  позирала  на  годинника,  зараз  поснідаємо  і  разом    підемо,  я  до  мами,  вона  до  школи,  планувала  собі  в  думках.
-Так,  гайда,  доню,  вставай!    Ти  в  скільки  вчора  лягла  спати?    Вже  втретє  кричу  вставай,  а  ти  ніяк  розплющити  оченята  не  можеш?  –  будила  Олесю.
Вони  швидко,  майже  находу,  допивали    каву.  Олеся    позирнула  вкотре  в  дзеркало,  а  потім  на  годинника,  який  висів  над  столом,
-  Ну  все,  гайда,  а  то  й  справді  я  запізнюся!  Пішли,  доганяй!
Валентина  догнавши  доньку  лише  тепер  запитала,
-  Ти  вчора  до  бабусі  заходила?
 Та  наче  не  почула,  вирвалася  вперед,
-  Все  я  побігла…  Передавай  бабусі  привіт!
           На  обійсті  тихо,  під  самими  дверима  лежав  пес,  його  сумні  очі  наче  ранили  Валентині  серце,
-А,  що  це  ти  під  самими  дверима?  Дружок,  вставай,  пускай  мене  до  хати.
Пес  опустивши  голову,  пригнувся,  повільно  підійшов  до  буди,  ліг  на  землю,    на  очах  блистіли  сльози.
-О!  Що  це  ти  такий  сумний,  не  скачеш,  захворів,  чи  що?
Валентина  взялася  за  ручку  дверей,  зачинені….
     Після  третього  уроку  Олеся  отримала  від  мами  повідомлення  «Після  уроків  терміново  зайди  до  бабусі,  я  тебе  чекаю  тут».
       Дівчина    не  переймалася,  після  уроків,  значить  не  терміново,  тож,  як  завжди,  в  хорошому  настрої,    поверталася  зі  школи.
       Три  подружки  йшли  не  поспішаючи,  наче  озиралися  на  всі  сторони  і  крутячи  головами,  позирали  до  неба,  у  всіх  в  вухах  виднілися  навушники,  напевно  слухали  музику.  Погода  сприяла  настрою,  яскраве  сонце  сліпило  очі,  які  блистіли  від  задоволення,  дівчата  час  від  часу  покачували  головами.  Вони  вже    доходили  до  провулка,  коли  Олеся  запропонувала,
-  Підемо  до  мене,  батьки  шмотки  привезли,  разом  подивимося.  Тільки  зайду  до  бабусі  на  хвилинку,  там,  мама,  щось  хотіла,  тож  треба  зайти,  зачекаєте  мене,  я  швидко…
       Вони  підходили  до  бабусиного  обійстя….
-  Що  це?  -  промовила  одна  з  подружок.
-  Хвіртка  навстіж  і  ворота,  щось  привезли  твоїй  бабусі,  Олесю.  
Та  здивована,  кліпала  очима,  хитнула  головою,
-  А  я  звідки  знаю,  сказали  зайти,  ось  зараз  зайду  дізнаюся.  Мене    це  зовсім  не  хвилює,  що  їй  привезли  і  нащо….
     Підійшовши  ближче,  дівчата  спантеличено  дивилися  одна  на  одну…    На  обійсті,  стояла  батькова  машина…  Дві  половинки  вхідних  дверей  веранди  відкриті,  поруч  стояли  два  похоронні    вінки  і  кришка  гроба.  Олеся  зблідла,  стало  моторошно  й  холодно…
Таня  взяла  її  за  руку,
-Ми  з  тобою  зайдемо,  тримайся…
-  Не  треба!
Різко  й  сердито  обірвала  подружку,  а  потім  тихіше,  
 -  Відчепіться…    Краще  йдіть,  я  передзвоню  вам…  
З  острахом,    дрібними  кроками  йшла  до  будинку…    Гучно  стукало  серце,  холод  пробрався  за  спину,  тіло  чомусь  затремтіло….
         Олесі,    ці  два  дні,  наче  в  страшному  сні…  Людей  багато….  Плач,  розмови,  все  доходило  до  свідомості  наче  з  підземелля,  час  від  часу  шуміло  в  голові…  Запах  запалених  свічок,  як  те  похмілля,  туман  перед  очима…  Відлуння,  шепіт  чужих  голосів,  метушня.  А  згодом,    вже  надворі,  вітер  доніс  голос  батюшки  -  «Прощайтесь».  А  сльози  чи  були,  чи  плакала  й  не  пам`ятає,  лише  за  руку  маму  весь  час  тримала,  спітнілі  пальці,  а  ноги  немов  чужі,  ледь  -  ледь  робила  кроки,  здавалося,  що  земля  хиталась.  А  поруч  Таня,  щоки  їй  витирала,  а  Люба  поклала  руку  Олесі  на  плече,  стояла  схиливши  голову  до  неї.
           На  обійсті  тихо…  Дружок  сумно  виглядав  із  буди…    Після  поминального  обіду  в  кафе,  Олеся  з  мамою  і  батьком  повернулися  до  бабусиного  будинку.  Батько  вирішив  машину    загнати  на  своє  обійстя.
         Мати  ледь  стримуючи  сльози  відкрила  замок,  зайшла  до  хати.  Олеся  ,  на  підвіконні  веранди,  побачила  апельсину  і  цукерки…  
На  якусь  мить  завмерла…..Думки  і  спогади,  сльози  рікою,  наче  прорвало  дамбу…  Ридання…..
-  Вона  мене  чекала  й    цього  разу,  а  я….
Валентина  почула,  як  каялася  донька,  підійшовши  одійняла  її,
-Ти  виплачся,  Олесю….    Виплачся,  не  тримай  в  собі…Пішли    в  кімнату…
Вона  дивилася  на  маму,  ледь  здригнулася,  як  змінилася  вона….  Під  очима  синій  відтінок,  постаріла  за  ці  два  дні  і  в  цьому  теж  винна  я.  Та  ці  думки  в  собі  тримала,  не  наважувалася  сказати  мамі    про  це,  наче,  щось  не  пускало  сказати  тепле  слово.  Вони    обоє  розуміли,  що  не  вберегли    найдорожчу  людину.
 Валентина  деякі  речі  ховала  в  шафу,  повідкривала  вікна….
 Олеся  зирнула  на  годинник,  який  висів  над  ліжком.  На  ньому    зупинені  стрілки  -    22  години  30  хвилин,  цей  час  вона  бачила    в  себе  на  телефоні,  їй  дзвонила  бабуся.  
 Дівчина  з  закритими  очами  сиділа  в  кріслі,  відкинувши  голову  назад,  час  від  часу  здригалося  тіло,  перед  очами  спогад…
     Вони  з  бабусею  в  лісі…  Трава  шовкова  попід  дерева  і  велика  галявина  вся  в  суницях.  На  траві  ряднина,  на  ній  сидить  бабуся  з  букетом  квітів,    вся  осяяна  сонячним  промінням,  махає  рукою,  кличе  до  себе,
-Олесю,  сонечко  моє,  йди  до  мене,  навчу  віночок  плести.  Ходи,  моя  люба,  дивись  не  об`їшся  суничок.  Ми  потім  додому  в  кошик  ще  назбираємо.  Йди  моя  зіронько!  Йди  моя  цокотушечко!
   А  потім  бабуся  наспівувала  веселу    пісеньку  й  Олеся  підстрибувала  в  танці,  взявшись  руки  в  боки,  задоволено  сміялася,  підтримувала  на  голові  сплетений  віночок….  Додому  йшли  майже  мовчки,  сонце  добре  пригрівало,  ще  й    теплий  вітерець  дмухав    в  спину,  обіймав  за  плечі,  Олесі  хотілося  спати.
-Бабусю,  ноги  мої  плутаються,  болять,  давай  відпочинемо,  -    забігала  наперед  неї,  просила,  заглядаючи  в  очі.
-    Ну  давай  моя  пташечко,  хватайся  ззаду  за  плечі,  понесу  тебе,  мій  скарб,  ось  так,    крами  баби.
Щеміло  серце,  важкий  тягар  лежав  на  душі…
   Пройшло  три  роки….    Олеся  закінчувала  одинадцятий  клас….
     Вона  подорослішала  за  цей  час,  стала  уважнішою  до  мами  й  батька,  після  втрати  бабусі  зрозуміла,  що  в  житті  можна  зробити  велику,  не  виправну  помилку,  якщо  не  приділити  увагу  рідним.    Дівчина  в  кінці  кожного  тижня  заходила    на  бабусине  обійстя,  довкола  все  оглядала  і  знову  й  знову  згадувала  ті  прекрасні    дні  дитинства,  які  проводила  з  нею.
Коли  затримувалася  в  школі,  то  попереджала  маму,  що  зайде  хоч  на  хвилинку    до  бабусиного  будинку.  В  кімнатах  фото  і  вишиті  рушники  і  часті  спогади…  Бабусині  настанови  з  роками  стали  для  неї  правилами  в  житті,  бути  зваженою,  охайною,  щирою  і  правдивою.
Напередодні  останнього  дзвоника  в  школі  Олеся  підійшла  до  батька,
-  Тату,  ти  мені    дуже  потрібен  зараз.  Поїхали  до  бабусі  на  кладовище,  мені  треба….
Він  здивовано  подивився,  перебив  її,
-  Ми  ж  були  недавно,  тобі  сьогодні  до  цього?  В  тебе  ж  завтра  святкова  лінійка  в  школі.
Олеся  ледь  хвилюючись  продовжила,
-  Треба,  тату,  дуже  треба.  І  будь  ласка,  зачекай  хвилинку!
Вони  під`їхали  до  центрального  входу  кладовища..  Олеся  з  букетом  квітів  вийшла  з  машини,
-  Ти  зачекай  мене  тут,  добре?!  Я  хочу  сама….
Дівчина  пішла  знайомою  стежкою…  Біля  пам`ятника  розквітлі  квіти…    Олеся    серветкою  витерла  від  пилу  бабусине  фото,  поцілувала,
 -  Бабусю,  я  прийшла,  бачиш,  прийшла    сама.  Я  вже  доросла,  в  мене  завтра  в  школі  останній  дзвоник.  Прошу  благослови  мене  на  іспити  і  прости…
 На  мить  застигла….  Непрохані  сльози  покотилися  по  обличчі  донизу…  Вона  дивилася  на  фото  і  шепотіла,  
-  Прости  мене  рідненька  за  мою  байдужість…  Я  так  шкодую,  що  не  можна  час  повернути  назад…  Що  ти  пішла  так  рано  від  нас  і  винна  в  цьому  я,    прости…  Я  ж  так  люблю  тебе  бабусю…
Легенький  вітер  ледь  колихав  квіти…  Олеся  відчула  його  тепло,  озирнулась  і  знову  до  фото,
-    Бабусю,      я  візьму  в  школу  той  рушник,  що  ми  з  тобою  вишивали  разом.  Ти  скільки  слів  тоді  хороших  говорила  і  побажань…  Я  все  пам`ятаю  рідненька,  прости  мене  і  благослови….  
         Вона  сиділа  в  машині  на  задньому  сидінні  і  ледь  виглядала  в  вікно…    Зустрічний  вітер  осушував  їй  обличчя…  Батько  поглядав  в  дзеркало  над  головою,  в  салоні  машини,  позаду  себе,  бачив  її  припухлі,  ледь  червоні  очі,  він  розумів  її,  йому  не  було  що  сказати,  чи  про    щось  запитати…  Донька  подорослішала,  стала  серйознішою,  мудрішою  та  нажаль  час  не  повернеш  назад…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791111
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 22.05.2020


Ніна Незламна

А може в мене теж є…/ проза /

                                                         А  може  в  мене    теж  є  ….

Сонячний  літній  день  збігав  до  кінця….  Над  обрієм  маленькі  білі  хмари  ледь  –  ледь  пливли  до  заходу,  разом  із  сонцем    готувалися  до  сну.
   Легенький,  теплий  вітерець  підбадьорював  Вадима.  Він  похапцем  закрив  капот  машини,  усміхнено  позирнув  до  двох  задоволених  синів,  що  сиділи  на  задньому  сидінні,  
-  Ну,  що  позаду  вихідні,  хочемо  чи  ні  та  треба  повертатися  додому.  Гарно  відпочили….  Тож  вирушаймо  в  дорогу!
Обмацавши  обома  руками    кишені  в  штанах  і  на  сорочці,  злегка  хитнув  головою,  розвів  руки  в  сторони,  озираючись  на  всі  боки  продовжив,
-  Здається  все  взяли,  все  позакривав…
Та  раптово  почухав  чоло,
-  От  забудько!  Тож    треба  троянди  зрізати  для  моєї  леді.  Ото  буде  тішитись,  як  приїде!  Перед  самим  носом  ростуть,  а  я  ледве  не  забув.
Пишний  кущ    махрових  червоних  троянд  ріс  прямо  поруч,  під  самим  вікном  дачного  будинку.  Ці  чарівні  троянди  радують  кожного,  хто  на  них  гляне,  вони  віддзеркалювались  в  шибці  вікна,  прикрашали  будинок.
Вадим  швидко    дістав  розкладного  ножа  з  кишені  штанів,  зрізав  з  куща  сім  троянд  на  високих  ніжках,
-  Подивіться  хлопці,  яка  краса!  Вже    добре    розцвіли,  а  пахнуть…  Буде  гарний  сюрприз!  Вона  ж  їх  так  любить….
Похапцем  взяв  на  підвіконні  трьох  літрову  банку,  набрав  з  корита  води  і  підніс  старшому  синові,
-    На  Олеже,  тримай  обережно,  щоб  не  облився  водою,  як  будемо  їхати  і  троянди  дивись  не  притисни,  щоб  часом    не  зламав.
 Старший  син,  такий  же  чорнявий,  як  батько  і  обличчям  дуже  схожий  на  нього,  усміхнено  позирнув,
 -  Ох  ,ох,  дуже  хочеш  догодити  своїй  леді!
-  Ти  б  вже  краще  змовчав,  сам  бігаєш  на  побачення,  що  хіба  не  даруєш  квіти?  –  весело  сказав  до  сина.
       Сергійко,  набагато  менший  за  брата,  йому  місяць  назад  виповнилося  шість  років.  Він    спостерігав  за  розмовою  старших  і  водночас  позирав  в  вікно,  час  від  часу  підскакуючи  на  сидінні.  
       Вони  з  братом  зовсім  різні,  він    до  мами  дуже  схожий,  білявий,  круглолиций,  а  очі  правда  карі,  як  у  тата,  але  виріз  очей  красивий,  жіночий.  А  за  характером  все  навпаки,  Олег  спокійніший,  стриманіший  з  самого  дитинства,  на  таких  кажуть  -»тихенький».  А  Сергійко  ,  як  метеор,  чи  то  -  «  шило»,  так  його  називає  мама.  І  занадто  допитливий  і  балакучий,  ще    й  дуже  хитренький,  мама  часто  на  нього  каже  -  «миле  дитятко».Та  він  розуміє,  що  має  бути  чоловіком,  тому  намагається  придивлятися  до  батька.  Думав  собі,  я  ж  не  дівчинка,  маю  бути  сильним,  сміливим,  як  мій  тато,  бо  теж  колись  буду  навчатися  в  поліцейській  академії,  он  брат  вже  туди  готується,  з  репетиторами  займається.  Тато  каже    осквернити  цю  професію  не  годиться,  треба  бути  гідним  її  звання.
     Батько  за  кермом,  поруч  повний    кошик    стиглих,  пахучих    полуниць.  Машина    рушила  з  місця…..  Сергійко  не  міг  спокійно  всидіти,  оченята  світилися  розумом,  допитливістю,  ледь  нахилившись  до  нього,  шепотів  на  вухо,  
-  Чуєш  тато,  а  хто  така  леді?  Гадаю  це    ти  так  про  маму,  адже  для  неї  приготував    ці  троянди?
Батько  міцно  тримався  двома  руками  за  кермо  і  одночасно  уважно  дивився  на  дорогу,
-  Звичайно  їй!  Зачекай,  виїдемо  на  трасу,  я  тобі  все  розкажу,  а  зараз  не  заважай,  хай  проїду  між  цих  дач,  бачиш  тут  поворот  за  поворотом,  ще  й  дорога    така  погана.
             Аж  ось  і  траса…  По  обіч  дороги  посадка  і  кольоровий  килим  з  трав  і  квітів,  який  тягнеться  вздовж  дерев.  Машина  їхала  плавно,  часом  наче  злегка  підлітала.
         Сергійко,  протягнувши  руку  до  кошика,  взяв  полуницю,  подув  на  неї  і  до  батька,
-  Вона  чиста  дивись,  аж  блистить  на  сонці.
Всміхаючись    поклав  до  рота,  проковтнувши,  прицмокнув  від  задоволення  і    доторкнувся  рукою  до  його  плеча,
-  Ти  мені  щось  пообіцяв,  чи  вже  забув?
-  Ні  не  забув.  Слово  «леді»  синку  англійське,  значення  його  –  та,  що  місить  хліб,  тобто  господиня.  Це  чемне,  шанобливе  звернення  до  жінки,  ну  значить  до  дружини.  А  я  ж  люблю  її,  ціную,  тому  так  і  сказав.    Вже  завтра,  як    приїдемо  з  дитсадка  моя  леді  має  бути  вдома,  -  не  поспішаючи,  пояснив  сину.
В  відкрите  вікно  машини  вітер  заносив  свіже  повітря  до  салону,  задоволений  Сергійко  схилився  на  брата,  очі  стали  закриватися  і  він  тихенько  засопів.
       Раптово  машина  зупинилася.    Сергійко  протер  сонливі  очі,  за  вікном  житнє  поле  і  декілька  кущів  шипшини,
-  Щось  сталося!
Олег  відкрив  двері,  мовчки  віддав  банку  з  трояндами  брату,  сам  швидко  попрямував  в  сторону  поля  і  кущів.  Малий  від  здивування  розкрив  рот,  а  потім  весело  запитав,
-    Ха!  Це,  що  він  своїй  леді  хоче  привезти  букет  польових  квітів?
Батько  голосно  засміявся,  
-  Ну  малий,  далось  тобі  це  слово.  Це  можна  сказати  ;      майбутній  леді,  він  же,  ще  з  нею  не  одружився…
Потім  повернувся  до  нього  і  не  поспішаючи  продовжив,
-  Спочатку  треба  вивчитися,  професію  мати,  а  вже  потім  одружуватись.  А  те,  що  польові  квіти  його  дівчина  любить,  це  її  вибір.  Жінок,  які  не  люблять  квітів  –  не  існує.  Загалом  вони  всі  люблять  квіти,  але  які,  це  вже  залежить  від  вподобання.
-А  хіба  такі,  як  я,  теж  люблять  квіти?  -
Вирячивши  оченята  спитав  Сергійко.
 Батько  всміхався  і  хитав  головою,  від  допитливості  сина,
-  Ну  такі  теж  квіти  люблять,  але  в  такому  віці  більше  приділяють  увагу  солодощам,  чомусь    смачненькому.    
       Від  поспіху  Олег  розчервонівся….    Він  повернувся  з    красивим  букетом  квітів,  в  ньому;  ромашки,  сокирки,  маки,  волошки,  пахучий  чебрець  і  м`ята.  По  машині  рознісся  приємний  запах,  Сергійко  почухав  лоба,
-  Ото  вже  вгодиш  своїй  майбутній  леді.
 Батько  голосно  засміявся,  що,  аж  затрусилися  плечі.  А  Олег  не  витримав  і  ледь  підмахнув  рукою  брату  волосся  ззаду  на  голові,
-Ну!  От  базікало!  Краще  б  промовчав!
             За  пів  години  були  вдома…  Батько  загнав  машину  в  гараж,
-  Олеже,  переодягнися  і    ти  вільний!  Біжи  до  дівчини,    поки  квіти  не  прив`яли,  тільки  ж  знай  свій  розпорядок,  допізна  не  гуляйте!
 Відразу  ж  звернувся  до  молодшого  сина,
-  Сергію,  а  ми  з  тобою  переберемо  полуницю,  вечірній  туалет,  а  потім  спати,  бо  завтра    тобі  в  дитсадок,  а    мені  ж  на  роботу  треба.
                 Вадим  справно  перемив  полуниці  і  вони  з    сином  сидячи  відривали  хвостики.  В  каструлю  клали  мілкіші  ягоди,  які  згодом  батько  мав  засипати  цукром  -  це  для  варення.  А  саме  красивіші  полуниці  з  хвостиками  клали  в  велике  блюдо,  це  мали  залишитися  на  завтра.
 Раптом  задзвонив  телефон  Вадима,  він  кивнув  рукою  до  сина,
-  Давай,  сам  попрацюй,  а  я  зараз  поговорю  й  прийду.
Він  вийшов  надвір…    Сергій  задоволено  подивився  вслід,  от  добре.  Він  швидко  витягнув  з  серванту  пустий    прозорий  лоточок,  поспішаючи  наповнив  його  полуницями.  Трохи  схвильований,  озираючись,  ховав  лоточок  в  холодильник,  в  самий  низ,  щоб  не  на  виду,  щоб  ніхто  його    не  помітив.
                   Надворі  стемніло…  В  будинку  тихо  і  прохолодно….  Задоволений  Сергійко  лежав  в  ліжку,  з  усмішкою  на  обличчі  позирав  в  вікно,  намагався  порахувати    на  небі  зорі    та  пальців  не  хватило  на  руках.  Ледь  тремтіли  повіки,  перед  очами  мерехтіли,  колом  крутилися  сяючі  зірочки,  від  намагався  знову  їх  рахувати,  вже  кудись  летів  з  ними,  наче  доганяв,  нарешті  сон  взяв  його  в  свої  обійми.
         Починався  новий  день…  Вадим  першим  проснувся  від  яскравих  сонячних    променів,  що    переливалися  один  поперед  другого  по  шибках  вікон.  Вони  наче  підкрадалися  до  його  обличчя,  очі  поволі  розплющилися  від  цього  сяйва.
Позирнувши  на  годинник,  поспіхом  одягався,  час  підганяв,  не  давав  розслабитися.  І  вже  коли  був  готовий  до  від`їзду,  відкрив  двері  в  кімнату  Сергійка,  командним  голосом  сказав,
-  Синку,  підйом!  Агов!  Сергію!  Швидко  в  ванну!  Давай  підіймайся,  ледь  не  проспали….
             Машина  вже  стояла  біля  двору,  батько  сидів  за  кермом.    Видно  було,  що  дуже  поспішав,  перебирав  пальцями  однієї  руки  по  відкритій  дверці,  другою  тримався  за  кермо,  не  міг  приховати  нетерплячки,  раз  у  раз  позирав    то  в  сторону  сина,  то  на  годинник.
Нарешті    з  ранцем  за  плечима  вискочив  Сергійко,  під  ліктем  лівої  руки  приховував  якийсь  пакунок,  загорнутий  в  газету,
-  Я  вже  тату!  Двері  захлопнув,  бо  Олег  так    міцно  спить,  хоч  за  ноги    витягуй.
Батько  всміхнувся  і  крутнув  кілька  раз  головою,
-  Давай,  сідай!  Ото,  за  ноги  витягуй!  От  хлопчисько!  Все  хватає  на  льоту,  де  й  хто,  що  скаже…
Малий  сідаючи  на  заднє  сидіння,  обережно  поставив  на  руки  той  самий  пакунок,  прикрив  долонями  і  весело,
-  Тату,  ти  що  забув?!  Тож  так  мама  завжди  каже  до  Олега,  коли  той  міцно  спить…  Чуєш,  а  вона  точно  сьогодні  приїде?  
-  Точно  -  точно,  заберу  тебе    з  дитсадочка,  вона  на  нас  вдома  чекатиме.  Не  хвилюйся,  я  вранці  з  нею  розмовляв,  вже  в  потязі  їде….  
Машина  рушила  з  місця,  Сергій  не  замовкав,
-  І  треба  їй  ті  курси?  Якогось  підвищення….  Я  вже  так  за  нею  засумував  і  хочеться  налисників  з  сиром  і  з    сметаною.  Як  нагадаю,  аж  слинка  тече.  Вдома    все  бутерброди  та  суп    і  в  садочку  весь  час  каша,  суп.…  Чесно  скажу  мені  таке  їдло  надоїло.  Добре  хоч  на  дачу  з`їздили,  смакота,    полуниць  наївся  досхочу.
             П`ять  хвилин  і  вони  біля  дитсадка.  Трохи  далі  від  входу,  біля  виховательки  копошилася  юрба  дітей.  Трохи  осторонь  стояла  чорнява  дівчинка,  вона  побачила  машину,  що  щойно  зупинилася,  всміхнулася.  Сергій  задоволено  помахав  рукою  з  вікна  в  її  сторону,  а  потім  до  батька,
-  Все  тату,  я  пішов,  бувай!  
Спочатку  він  сам  виліз  з  машини,  поправив    на  плечі  ранець,  а  потім  брав  пакунок,  який  лишився  на  сидінні.  Здивований  батько  нахилився  через    переднє  сидіння    й  до  сина,
-Е!  А,  що  то  в  тебе  за  пакунок  в  газеті?
 Малий  здвинув  плечима,  блиск  в  очах,    ледь  почервонів,  при  відкрив  газету,  з  прозорого  лоточка  виднілися  полуниці.    Він  зразу  наче  зніяковів,  потім    поправив  свого  білявого  чубчика,  сміливо  випалив,
-А  може  в  мене  теж  є  майбутня  леді,  з  якою  я  скоро  піду  до  школи…
Відразу  ледь  крутнувся  на  одному  підборі  і  швидко,  твердою  ходою,  не  озираючись  попрямував  до  входу  дитсадка,  йому  назустріч  йшла  чорнява  дівчинка.
 Час  іде,  всміхнувшись,  помітив  батько,  таки  добре,  що  син  переймає  щось  гарне,  добре,  що  ніколи  не  завадить  в  житті.  Можливо  виросте  з  нього  справжній  джентльмен…
                                                                                                                                   08.06.2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796669
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 22.05.2020


гостя

…до місяця час



До  опівночі  час…  
Прогорни  цю  засніжену  смугу.
В  колонтитулах  снів  проросте  лобода  й  молочай.
…  лиш  мені  не  криши  учорашню  засмічену  тугу,
мов  сліпу  заметіль,
   в  ароматний  анісовий  чай.

Не  лишайся  отут…
Відійди.  Утечи  світ  за  очі,
доки  сині  вогні  мерехтять  на  вертепних  свічах.
Що  лишається  нам?  Метушня  полохливої  ночі.
…  і  прозорість    весла
   …  і  до  повного  місяця  час

Із  яких  берегів,
із  якого  невдалого  сорту
у  солодкий  сироп  потрапляє  терпка  алича?
Ту,  що  шириться  серцем  й  пульсує  у  стінках  аорти,
………………не  розхитуй  печаль

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867784
дата надходження 12.03.2020
дата закладки 22.05.2020


Амадей

Лиш раз в житті буває така мить

Спочатку  душі  сонцем  напоіти  б,
А  потім  хай  зливаються  тіла,
У  небо  птахом  щоб  хотілося  злетіти,
Від  щастя  щоб  п"яніла  голова.

Від  щастя  серце  щоб  пісні  співало,
Від  щастя  світ  хотілося  обнять,
Кохання  другим  сонцем  щоб  сіяло,
Лилась  щоб  з  серця  Божа  благодать.

Коли  любити  хочеться  -  любіть,
Коли  співати  хочеться  -  співайте,
Лише  святого  в  бруді  не  качайте,
Не  оскверніть  оту  священну  мить.

Таке  в  житті  буває  тільки  раз,
Лиш  раз  в  житті  буває  така  мить,
Ця  щастя  мить  залишиться  для  нас
І  буде  вічно  голову  п"янить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876866
дата надходження 22.05.2020
дата закладки 22.05.2020


Любов Граб

ПРОСТО ЛЮБЛЮ…

     ПРОСТО  ЛЮБЛЮ...

Я  просто  кохаю...  Я  просто  люблю...
Твій  погляд,  коханий,  я  серцем  ловлю.
Тебе  обіймаю  своїми  думками,
Осяюю  шлях  твій  нічними  зірками.

Для  тебе  я  хочу  єдиною  бути.
Кохання  твоє  хочу  серцем  відчути.
З  тобою  радіти,  разом  сумувати,
І  всі  перешкоди  з  тобою  долати.

Тебе  зігрівати  своїми  віршами,
Тебе  обіймати  своїми  думками,
Загублене  щастя  для  нас  віднайти,
І  затишок  в  серці  твоєму  знайти.

Я  просто  люблю...  Я  на  тебе  чекаю...
Ми  будемо  разом!  Я  вірю!  Я  знаю!
Для  тебе  я  ніжність  свою  збережу.
Люблю!  Я  для  тебе,  коханий,  живу!


Світлина  з  інтернету


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876883
дата надходження 22.05.2020
дата закладки 22.05.2020


Надія Башинська

ПЛАКАЛА ЧАЙКА…

Плакала  чайка,    над  морем  літала.
Плакала  чайка,  доленьку  звала.
Плакала  чайка...  безпомічні  крила.
А  інша  назустріч    щастю  летіла.

         Чому  ж  воно  так?  Чому  ж  воно  так?
         Життя  у  кожного  має  свій  смак.
         Комусь  гірчить,  комусь  болить.
         А  іншому,  бачите,  солодко  жить.

Плакала  чайка  на  краю  безодні.
А  інші  раділи,  їм  добре  сьогодні.
Плакала  чайка,  пінилось  море.
Та  не  болить  комусь  чуже  горе.

         Чому  ж  воно  так?  Чому  ж  воно  так?
         Життя  у  кожного  має  свій  смак.
         Комусь  гірчить,  комусь  болить.
         А  іншому,  бачите,  солодко  жить.

Плакала  чайка,  просила:"Дай,  Боже!
Ніхто,  крім  Тебе,  не  допоможе".
Плакала  чайка,  крила  збивала.
Одна  є  надія,  про  це  вона  знала.

         Чому  ж  воно  так?  Чому  ж  воно  так?
         Життя  у  кожного  має  свій  смак.
         Комусь  гірчить,  комусь  болить.
         А  іншому,  бачите,  солодко  жить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876877
дата надходження 22.05.2020
дата закладки 22.05.2020


Променистий менестрель

Ви гранд й любові є отрута



О,  ці  троянди  –  дар  небесний
Для  радості  людській  душі...
Сенс  ніжних  і  сердешних  весен  –
Водночас  квітнуть  не  спішіть...
Ось  ти  –  білявая  красуня,
Твої  світи,  звідкіль  прийшла?
Через  моря  привіз  на  шхуні
Любові  –  серця  на  крилах...

А  ти,  рожева,  ясноока  –
Очей  ніяк  не  відвести;
Все  красивішаєш,  нівроку,
Не  всіх  –  його  чекаєш  ти...
Мов  та  гірська  порода  грейзен,
Не  з  воску  –  з  кварцу,  чи  слюди?
А  може  із  фарфору  Мейсен,
Чи  із  джерельної  води?

Чекаєш  вічної  любові,
Єдиної,  тут  на  Землі  –
В  омріянім,  кохання  слові
І  припаданні  до  колін...
Троянди  –  символи  любові,
В  них  ласка  й  трепет  пелюсток...
І  в  раритетнім  ось,  бузковім,
Гуляє  танок  в  ритмі  –  рок!

Яка  ж  приваблива  дівочість,
Краса  всеквітньої  мольби;
Божественна  любові  почесть,
Тінь  нероздільної  журби...
Життя  миттєва  швидкоплинність
Є  філософія  троянд...
Як  же  любові  жар  в  вас  плине,
Троянд  про  знатність  –  слово  гранд!

22.05.2020р.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876829
дата надходження 22.05.2020
дата закладки 22.05.2020


меланья

Пока я на Земле

Хорошо,  что  нельзя  это  небо  продать,
где  на  каждом  шагу  белых  ангелов  стражи,
где  блуждает  Луна,  дни  прессуя  в  года,
словно  призрак  ночной  у  озоновых  скважин.

Вот  шальная  промчалась  по  небу  звезда,
она  тоже,  видать,  ныне  в  пьяном  угаре,  
и  от  счастья  с  орбиты  сошла  навсегда...
А  мне  хочется  думать,  что  это  -  Гагарин...

Белый  саван  плывёт  в  кружевных  облаках,    
он  подхватит  меня  в  миг  истекшего  срока...
И  тогда  всё  сочтёт  моё  Божья  рука:
и  благие  дела,  и  грехи,  и  пороки...

А  пока  я  маршрут  прохожу  на  Земле,
крест  ношу  на  груди  под  нательной  рубахой,
не  хочу  размышлять  о  грехах  и  смоле...
Почитаю  стихи  под  симфонии  Баха...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863211
дата надходження 01.02.2020
дата закладки 22.05.2020


Олекса Удайко

ТВОЇ ОЧІ – НАЧЕ РУЖІ

                                                                                                               [i]  [b][color="#04686b"]Tth[/color][/b][/i]

[youtube]https://youtu.be/94WeYHO6YvY[/youtube]


[i][b][color="#024861"]Твої  очі  –  чорні  ружі:  і  духмяні,    й  колоритні  –
сутий    рай…
Твої  сльози  –  сиві  роси:  чи  їх  втерти,  а  чи  пити  –
вибирай…

Твої  очі  –  мої  думи  про  прекрасне  і  високе  –
до  небес…
Твої  сльози,    мокрі  коси  –  мої  сили,  мої  соки…
Ремства  без.

Твої  очі  –  бистрі  ріки:  життєдайні,  повноводні    -
часу  плин…
Твої  сльози    пить  не  в  змозі  –    очі  спраглі  і  голодні  –
мій  полин…

Твої  очі  –  вільна  пісня:  солов’їна,  жайворо́ва…
В  душу  ллють
мої  сльози  –  ранні  грози,  веселково-кольорові,
попри    лють…


Твої  очі  –  ціла  вічність:  ладне  сонце,  мрійні  зорі,
небокрай…
Твої  сльози...  Хай  –  у  осінь…    Стріл    –  у  щастя,  а  не  в  горе,
Боже,    дай![/color][/b]


9.09.2018[/i]
_________

Cвітлина  і...  ружі  в  палісаднику    -  автора.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806350
дата надходження 12.09.2018
дата закладки 22.05.2020


Ганна Верес

Коли всі сказані слова…

Давно    всі    сказані    слова
І    ним,    і    нею    –
Розкішні    із    весни    хліба
Стали    стернею.
Давно    закінчився    терпець  ,
У    душах    –    рани…
А    може,      стали      під    вінець
Обоє    рано?
А    може,    витліла  любов    –
Зола    лишилась?
А    чи    забув    про    нас    сам    Бог?
Серця    втомились?
Давно    всі    сказані    слова,
І    в    серці    –    пустка.
Від    дум    аж    пухне    голова,
Бо    ж    їх    так    густо.
Страшний    сміється    лиходій    –
Знайшов    забаву.
–  Для    чого    ми    зійшлись    тоді?    –
Думки    стрибали.
Як    сонце    сходить,    то    трава
Росою    плаче.
З    любов’ю    серце    ожива
Завжди    неначе.
А    коли    сонечка    нема,
Травиця    в’яне.
В    душі    –    одна    лише    зима…
Що    буде    з    нами,
Коли    всі    сказані    слова?
13.08.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799809
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 22.05.2020


Катерина Собова

Категорії жiнок

Кум    Петро    і    кум    Гаврило
Вдома    сіли    випивати,
(Жінки    в    церкву    подалися,
Бо    був    Спас  –  велике    свято).

Кум    Петро,      (а    пили    в    нього)
Був    господар,    все    старався,
І    дружина    -    господиня,
Нею    дуже    він    пишався!

-Дослідив    я    вчора,    куме,
(Моя    думка    незалежна):
Кожна    жінка    в    нас    займає
Категорію    належну.

Є    в    нас    відьми    і    чаклунки,
І    потворні    є    на    вроду  –
Отакі-то    скрізь    дарунки
Ще    підносить    нам    природа.

Випили    по    чарці,    другій,
Тут    Петро    почав    розмову:
-Що    таке    -    порядна    жінка?
В    відповідь    Гаврило    мовить:

-Така    -    перша    в    співах,    танцях,
Це,    як    у    Миколи    Нінка:
Має    Колю    і    коханця  –
Оце    й    є    порядна    жінка!

-Що    Ви,    куме,    це    -    повія,
Безтурботна    і    весела,
Як    Кирилова    Марія  -
Обслуговує    всі    села.

Це    вже    лихо,    справжнє    горе,
Нащо    в    хаті    це    ледащо?
Бідний    мучиться    Кирило,
Така    жінка  -    є    пропаща.

І    що    Нінка,    що    Марія,
Я    різниці    тут    не    бачу…
-Зачекайте,    є    нюанси,
Я    Вам    зараз    розтлумачу:

-Як    тоді    таку    назвати,
Як,    приміром,    моя    Віка:
Чесна,    вірна,    тільки    має
Лиш    одного    чоловіка?

Тут    Гаврило    усміхнувся,
Підморгнув    ще    й    правим    оком:
-Таку    жінку    називають
В    нас    -    самотня    й    одинока,

Небагато    в    Віки    щастя:
Кухня,    Ви,    в    хліві    скотина…
В    мене    теж    самотня    Настя,
Бо    я    в    неї,    як    дитина.

А    ще    є    жінки-вампіри,
І    мегери,    й      мазохістки,
Є,    що    брешуть    через    міру,
Є    шахрайки    й    вертихвістки.

В    кожного    -    свої    проблеми,  
Є    над    чим    тут    міркувати…
Жаль,    дружини    ввійшли    в      хату  –
І    закінчились    дебати!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823328
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 22.05.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Танець ночі

У  діадему  ніч  збирала  зорі,
Вкладала  срібні  блискавки  туди.
На  сукні  гладдю  вишила  узори,
Щоби  вони  цвіли  немов  сади...

Замилувався  місяць  таким  дивом,
А  ніч  всміхалась  тільки  і  всього.
Кружляла  у  танку  вона  щаслива,
До  танцю  зазивала  щей  його.

Він  придивлявсь  лишень  до  рухів  ніжних,
Та  все  не  намагався  підійти.
Не  бачив  тих  очей  її  бентежних,
Боявся  в  її  серце  увійти...

Бажання  ночі  й  мрії  -    так  далеко,
Не  знає  чи  здійсняться,  ще  вони...
Прийде  у  гості  дню  -  чваньлива  спека,
А  нічка  танцюватиме  у  сні...











адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876823
дата надходження 22.05.2020
дата закладки 22.05.2020


Ninel`

ДАРУНОК ДОЛІ

Дощі  із  сумом  осінню  сплелись,  
Гуде  в  міжвітті  вітер  очманілий.  
І  звідки  Ви  оце,  тепер  взялись,  
Коли  на  серці  холоди  засіли?...  

Ніби  для  мене  зустріч  берегли,  
Долоні  ніжно  гріли  без  вагань.  
Й  серед  жоржин  осінніх  скинути  змогли  -
Сльозу  із  щік  моїх  у  океан...  

Барвистий  килим  щедро  розіслали,  
Із  золота  дерев  і  цвіту  хризантем,  
Щоб  я  по  ньому  легко  так  ступала,  
В  слідах  згубивши  душевний  щем  

Своїми  розгорнули  Ви  руками,  
Навислі  хмари  над  моїм  чолом.  
Сказали  тихо:  "Ти  і  є  та  сама  -  
Яких  до  тебе  в  світі  не  було"...

Розвіялася  осені  журА,  
Зцілили  мою  душу  Ви  від  болю.  
Не  знаю,  без  любові  б,  як  жила?
Напевно,  Ви  мені  дарунок  долі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383805
дата надходження 10.12.2012
дата закладки 21.05.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Вітри

Вітри,  вітри  -  шумлять,  гудуть,
Про  щось  розповідають.
Учора  там...  сьогодні  тут...
Неначе  крила  мають.

Вони  веселі  -  то  сумні,
А  то  сердиті  дуже.
У  вікна  стукають  мені,
А  то,  якісь  байдужі.

Збивають  краплі  дощові,
Обтрушуючи  віти.
Тоді,  сховаються  в  траві,
Там,  де  яскраві  квіти.

Візьмуть,  метелика  штовхнуть,
Мабуть  погратись  хочуть.
Ти  доганяй...  я  тут...  я  тут...
Словами  так  лоскочуть.

Та  налітавшись  досхочу,
Набавившись  -  втомились.
Присіли  тихо  на  пеньку,
Магічно  розчинились...

І  стала  тиша  навкруги,
Теплом  торкнула  плечі.
Лягали  спати  береги,
Вже  наближався  вечір...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876694
дата надходження 21.05.2020
дата закладки 21.05.2020


Анна Шульке

Донька ворожки

"Тільки,  Раю,  гроші  не  бери.
То  є  гріх,  як  Божий  дар  продати...
Чуєш,  доню?  Прошу,  повтори."
-  Кожен  день  її  повчала  мати.-
"Хліб  візьми,  як  схочуть  одарить,
Яблука,  то,  доню,  Божі  мрії...
Тільки,  прошу,  гроші  не  бери,
Бо  і  не  помітиш-  постарієш...
Помирать  завжди  нелегко  нам,
Ми  ворожки  біль  людський  збираєм...
Із  грошей  же  виросте    стіна
Між  тобою  і  можливим  раєм."
Мати  вмерла  тихо,  як  жила...
Йдуть  роки,  вона  все  пам'ятає:
"  Як  уже  комусь  допомогла,  
Не  бери  з  людини  гроші,  Раю..."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876708
дата надходження 21.05.2020
дата закладки 21.05.2020


Galkka2

Не відкладай мене "На потім"

Не  відкладай  мене  "На  потім",
Прошу,  молю,  не  відкладай...
В  турботах  застрягнем,  а  також  в  роботі,
Тим  часом  пустує  наш  затишок,  рай...
Торкнися  до  личка  -  потону  в  долонях,
Допоки  ще  можу,  допоки  жива,
Я  пристрасть  твою  відчуваю  у  скронях,
А  так  це  смакує  на  ніжних  вустах.
Торкнися  до  серця  -  там  твої  лиш  очі,
Без  них  я  страждаю,  без  них  я  пуста,
Розділемо  щастя,  що  сіють  нам  ночі,
За  тебе  я  завжди  молюся  в  сльозах.
Допоки  я  поруч,  допоки  існую,
Допоки  я  можу  сказати  слова,
Про  те,  що  кохаю,  про  те,  що  ціную,
Про  те,  що  ти  твориш  для  мене  дива.
Цілуй,  я  благаю,  допоки  ти  зможеш,
Бо  в  губи  холодні  цілують  лиш  раз,
Секунди  тікають  і  це  так  тривожить,
Давай  лиш  на  двох  ми  помножимо  час...

Не  відкладай  мене  "На  потім",
Допоки  я  іще  жива....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876519
дата надходження 19.05.2020
дата закладки 20.05.2020


Ольга Калина

Спішать роки

Спішать  роки  мої  шалені,
Злетівши  в  небо  над  селом
І  в  круговерті  повсякденній
Мені  махають  вниз  крилом.

Вже  не  повернеться  ніколи
Дитинства  безтурботний  час
І  ті  роки,  коли  до  школи
Вели  мене  у  перший  клас.

Вже  не  повернеться  і  юність,
І  молоді  мої  літа,
Бузку  весняного  духмяність,
Наївність  щира  й  простота.

Кохання  перше,  поцілунок,
І  ті  веснняні  солов’ї,
Ромашки  польові  в  дарунок,
Й  світанки  росяні  мої.

Рушник  весільний  і  обручка,
Й  щаслива  материнства  мить,
Коли  родився  син  і  дочка..
О  як  же  час  оцей  летить!

А  потім  чорна  в  житті  смуга,
Де  обривався  вже  терпець,
Долі  випробувань  й  наруги..
Роки  журби..  Та  хай  їм  грець!

Нові  світанки  в  хмарнім  небі
Все  в  даль  несуть  мої  літа.
Не  повернутись  їм,  далебі.
Цвіт  сивий  коси  запліта.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876579
дата надходження 20.05.2020
дата закладки 20.05.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Пробач коханий за любов

Пробач  мені  коханий  за  любов,
За  ту  любов,  що  серце  моє  гріла.
Так  часто  птах  торкав  її  крилом,
Вона  у  небо  разом  з  ним  летіла.

Пробач  мені  коханий  за  любов,
За  ту  любов,  що  спати  не  давала.
Коли  з'являвся  місяць  над  селом,
Вона  мені  пісень  своїх  співала.

Пробач  мені  коханий  за  любов,
За  ту  любов,  що  вогником  горіла.
Її  ти  в  моїм  серці  віднайшов,
Вона  ті  почуття  тобі  відкрила.

Пробач  мені  коханий  за  любов,
За  ту  любов,  що  по  життю  пронесла.
Вона  ще  зігрівала  нас  теплом
І  рахувала  ті  минулі  весни

Пробач  мені  коханий  за  любов...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876573
дата надходження 20.05.2020
дата закладки 20.05.2020


Ганна Верес

КУПАЛИ В РІЧЦІ ВЕРБИ ВІТИ (Легенда)

 Купали  в  річці  верби  віти
 І  шепотіли  до  води:
 -  Чи  можеш  ти  нам  розповісти,  
Як  ми  потрапили  сюди?  
Вода  не  квапилась  казати,  
Хоч  добре  знала  цей  секрет.  
-  Вербове  листя  вирізати
 Мусили  ангел  і  поет.

 Колись  злодійкуватий  вітер  
Украв  насіннячко  верби,  
Співав  під  музику  трембіти,  
І  диво  з  див  тоді  зробив:
Полив  чарівну  сіменину,
І  з  неї  виросла  верба.  
Зустріла  й  перші  іменини  
Біля  води.  Людей  –  юрба…  

Спустився  раптом  ангел  з  неба,  
Звернувся  щиро  до  людей:
Йому  знайти  поета  треба.  
Чи  не  підкажуть  люди,  де?  
А  ті    дивилася  на  нього,  
Не  розуміючи,  як  слід.
 -  Це  отого,  мабуть,  смішного,  
Який  хотів  змінити  світ?  –  
Вказали  дружно  на  поета,
 Що  саме  риму  підбирав:
 -  Життя  його  –  падіння  й  злети  –  
Вже  й  заспокоїтись  пора.  

А  той  на  деревце  дивився  
Й  уклінно  ангела  просив,  
Щоб  видовжив  вербичці  листя
А    в  річки  випросив  роси.  
Вербові  гілочки  зігрілись:  
Розкрили,  все-таки,  секрет.
Не  випадково  ж  їм  зустрілись
Вода  і  ангел,  і  поет.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875682
дата надходження 12.05.2020
дата закладки 19.05.2020


Олекса Удайко

Я НЕ САДЖУ

         [i]Слова,  слова!
         У  чо́му  ваша  сила?..
         Який  слова
         лишають  в  серці  слід!  [/i]
[youtube]https://youtu.be/KmqRCw9zsLM[/youtube]
[i][b][color="#16c1c4"][color="#0c948d"][color="#640066"]"Я    не  саджу  культур  багаторічних  ,–  
казав  мені  раз  літній  чоловік,  –
і  цуценят  здорових  чи  калічних    
не  заведу  –  через  поважний  вік.

Плодами  ж  бо  дерев  не  скористаюсь,
й  не  хочеться,  щоб  пес  осиротів,
коли  з-за      гір  посуне  раптом  старість,  
а  як  кончина...    то  –  і  поготів…”

Та  не  послухав  я  –  копав  криницю
й  сад  буйноцвітний    всьоме  посадив…
З  криниці  п’ю  цілющу  вік  водицю.
та  маю  у  житті  немало  див..  

В  тіні  више́нь  голубляться  дівиці,
скубе    бамба́ру*  вадка  дітвора,
і  цямринам  холодної  криниці
б’ють  чолобитну  мешканці  двора

А  вірний  пес  вестиме  до  останку..
мій    по  землі,  нехай  невірний,  слід...

Туди,  де  я  свою    останню  бранку
прийму...  Прожив  уже
                                                                           немало  літ…[/color][/color][/color][/b]
 
20.05.2020
_________
*Ягода  (діал.)

На  світлині:  ота  красуня,  посджена  мною  7  років  тому,  
цієї  весни  розродилась  буйним  урожаєм  ягід!  Смакуймо![/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876478
дата надходження 19.05.2020
дата закладки 19.05.2020


Mikl47

ТЫ ОПОЗДАЛ, ГЕРОЙ…

Не  звоните  --  нет  меня  сегодня,  
Не  стучите  в  окна  со  двора.  
Так  случилось...И  с  меня  довольно.  
Извините,  умер  я  вчера.  

Пью  теперь,  затягиваясь"Примой  ",  
Все  же  слышу    голос  дорогой  :
"Эта  боль,  увы,  неизлечима...
Уходи,  ты  опоздал,  герой..."

Вот  и  все  --  в  упор  прямой  наводкой,  
Исключительно  зарядом  слов  .  
Ни  к  чему  уже  ни  врач,  ни  водка  --
Жизнь  умело  лечит  дураков...

Я  воскресну,  стану  крепче  даже,  
Сердце  встрепенется  вновь  в  груди,  
Если  позвонит  и  тихо  скажет  :
"Ладно,  я  простила  ...Заходи.  "

А  пока  что  --  нет  меня  сегодня.  
Между  нами  годы,  города.  
Не  взыщите  --просто  было  больно.  
Умер  я,  авось,  не  навсегда.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865265
дата надходження 18.02.2020
дата закладки 19.05.2020


Наталя Данилюк

Так люблю…

Під  сиворунну  мряку  дощову
Розсмакувати  твій  солодкий  голос!..
І  відпустити  смутку  тятиву  -
Нехай  летить  печаль  за  видноколо.

І  в  погляді  втопитися,  немов
Камінчик  у  прозорому  джерельці!
Хай  будуть  ніжність,  музика  й  любов,
Нехай  весна  проклюнеться  у  серці

І  зацвіте  духмяно,  як  айва́,
Розкриливши  п'янке  пелю́стя  травню.
Прислухайся,  як  дихає  трава
В  небесну  гладь,  так  лагідно  і  плавно...

І  як  вібрують  разом  в  унісон
Серцеві  ритми,  і  думки,  і  мрії,
Як  цей  легкий  травневий  напівсон,
Мов  легіт,  обціловує  нам  вії...

Й  дарма,  що  цвітом  трусить  без  жалю
За  вікнами  такий  невчасний  вихор,
Ти  просто  знай,  що  я  тебе  люблю  -
Так  солодко,  так  лагідно,  так  тихо.

[i]Світлина  з  інтернету.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876433
дата надходження 18.05.2020
дата закладки 18.05.2020


гостя

…маки



Ніби  сонячний  дим,
пелюстки  яблуневого  цвіту
оживають  на  віях,  притрушують  липовий  чай.
…оксамитовий  шлейф  атрибутів  її  дивосвіту  -
елегантна  й  печальна
     в  прозорих  долонях  свіча…

Не  вертайся  назад.
Не  блукай  невпокореним  містом.
У  дзеркальних  вітринах  не  знайдеш  колишню  її.
…лиш  брунатні  вуста  все  палають  неоновим  блиском
(маки  надто  червоні  
   на  білій  прощальній  канві)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871517
дата надходження 10.04.2020
дата закладки 18.05.2020


гостя

…ніжність



…лише  тому,
що  тане  білосніжно
цвіт  вишні,  ніби  цукор  в  молоці,
перепочинь.  Така  відверта  ніжність
   тремтить  в  руці.

Крихка,  
мов  фарфор.  Грає  нові  ролі
таємний  темний  радник  полтергейст.
…ти  теж  колись  підкориш  сині  гори  –
   за  едельвейс.

За  висоту  емоцій.
Майже  м’ятна,
гірчить  цукерка.  Я  також  гірчу…
Відверта  ніжність  –  ненадійний  дах  нам
   …………..у  час  дощу


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875512
дата надходження 11.05.2020
дата закладки 18.05.2020


Таня Яковенко

Майский лес

Ромашек  белых  островки  
расположились  в    буйных    травах.
А  солнечные  ручейки
их  позолотой  осыпают.

Деревья  выстроены  в  ряд.
Листва,  подверженная  ветру.
И  кто-то  в  поисках  маслят
обходит  площадь  метр  за  метром.

Деликатесные  грибы
играют  в  озорные  прятки.
Устали  ноги  от  ходьбы,
а    остальное  –  всё  в  порядке!

Голубизна  парит  с  Небес!
Умчались  прочь,  исчезли  тучи!
В  дремотной  неге  майский  лес…
Его  красоты  не  наскучат.

16.05.2020        17.30

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876297
дата надходження 17.05.2020
дата закладки 18.05.2020


Людмила Григорівна

Солодка ностальгія



Чи  справді  мучить  ностальгія?
Бо  завіряє  дехто  нас:
“Були  здорові,  молоді  ви,
У  той  страшний  минулий  час.”

Ні,  не  у  молодості  справа:
Батьки  фашизм  перемогли,
Відбудувать  змогли  державу,
Найперші  в  космос  піднялись!

Ми  —  прагнули  вершин  в  навчанні,
Бо  знали,  що  чекає  нас  —  
спеціалістів  бравих,  вправних,
На  виробництві  прохідна,

труд  в  мирнім  дружнім  колективі,
стрімління  росту  і  мета!
Були  ми  сильні  і  щасливі...
Аж  раптом  вирок:  -  Все  не  так!

Не  ту  будову  ви  створили,
Час  треба  повернуть  назад,  
Не  з  тими  дружбу  ви  водили,
І  ворог  той,  хто  був  вам  брат!

...  Руїни,  злидні,  крах  держави  —  
Відьмацька  містика  страшна,
Мов  чорна  кішка  між  братами.
І  божевілля  пік  —  війна!

І  я  вже  не  живу,  не  мрію,
Не  жду  приємну  новину,
Лиш,  як  солодку  ностальгію
Пригадую  ту  прохідну...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876347
дата надходження 18.05.2020
дата закладки 18.05.2020


Катерина Собова

Балуванi хлопцi

Дарочка    в    парку    гуляє,
Непогано    їй    живеться…
Хлопець    підійшов,    питає:
-В    Вас    цигарки    не    знайдеться?

Глянула,    не    хлопець    -    казка:
Мускули,    в    руках    гітара:
-Та    для    Вас    -    завжди,    будь    ласка,
Імпортні,    беріть    ось    пару.

Пропоную    крім    цигарки
Розім’яти    свої    кості,
Є    коньяк    -    найвища    марка,
То    ж    запрошую    у    гості.

Вам    вечерю    обіцяю  –
Як    в    найкращім    ресторані,  
Під    гітару    заспіваю
Усі    твори    свої    ранні.

Буде    музика    з    свічками,
І    інтим    я    гарантую,
Подарую    Вам    кохання,
Приголублю    й    поцілую…

Чорний    день,    що    тут    казати,
Втік,    падлюка,-    каже    Дарка,-
Це    уже    сьогодні    п’ятий,
Що    й    забувся    за    цигарку.

Пропоную    жити    вільно,
Називаю    його    -    «милий»,
А    вони    -    козли    дебільні,
Це    ніяк    не    оцінили!

Хлопці    балувані    стали
(Все    єство    її    кричало),
Підкажіть    же,    добрі    люди,
Як    же    дівці    жити    далі?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824825
дата надходження 10.02.2019
дата закладки 18.05.2020


Ninel`

ПИТАЄ ЛИСТОПАД МЕНЕ ПРО ВІК

Згорів,немов  вогонь,  ще  один  рік.
Пробіг  по  долі  на  баскім  коні.
Питає  листопад  мене  про  вік
Й  багряним  листям  сипле  сум  мені.

Мої  думки  в  осінній  заметілі,
Торкають  серце,що  чомусь  болить.
Журба  сльозою  тулиться  на  вії,
Бо  все  життя  -  лише  коротка  мить.

Але  ж  літа  мої  не  співпадають,
Зі  станом  тим,  де  тішиться  душа.
Ще  мрії  між  зірочОк  літають,
Їх  чітко  ділить  мудрості  межа.

 Не  всі  світанки  ще  свої  зустріла.
Не  всім  питанням  відповідь  дала.
І  досі,я  таки  не  зрозуміла,
Чи  правильно  в  житті  своїм  жила?

Та  я  завжди  одне  молю  у  Бога:
Здоровою  аби  була  сім"я.
Легкою,  щоб  давалася  дорога,
Якою  з  гордістю  прямую  я!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378737
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 18.05.2020


Ninel`

ПЕРЕГОРІЛА…

Вже  все  на  так...Перегоріла,
В  моїй  душі  тепла  нема.
І  холод  оверложив  тіло,
Покрив  все  інеєм  сповна...

Думки  полохають  волосся:
-  Не  гри,  любові  я  хотіла!
Летіла  я...лиш  Вам  "здалося",
Та  вуглем  стали  мої  крила...

І  ще  дивилась  до  безтями,
У  ніч,  на  темний  оксамит
І  думала:    лише  із  Вами,
Це  небо  навпіл  і  весь  світ...

Довіку  бути  вдвох  гадалось,
Від  мрій  крутилася  земля,
І  вслід  -  жорстоке:"Вже  так  сталось,
Пробач,  що  більше  не  моя"...

Тепер  не  дміть  на  попелище,
Не  зводьте  вже  святий  вогонь!
Не  чіркайте  сірник,  бо  свище  -
Там  вітер,  де  була  любов...

Все  в  темних  кольорах  навколо,
Торкає  серце  заметіль.
Замість  "Прощай",  кажу:  "Ніколи",
Лишилась  пам`ять,  а  в  ній  біль...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400255
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 18.05.2020


Катерина Собова

Бiдний Толик

У    відрядження    частенько
Відправлявся    Анатолій,
І    дружина    дивувалась,
Бо    працює    він    у    школі.

То    йому    на    курси    треба,
То    чогось    якась    нарада,
Пропадав    до    ранку    в    школі,
Де    ночами    йде    педрада.
А    це    в    область    знов    поїхав,
На    якісь    там    семінари…
Тут    дзвінок    -    дружина    дзвонить:
-Вже    закінчилися    пари?

-Так,    кохана,    уже    вечір,  
Я    в    готелі    засинаю,
В    нас    насичена    програма,
Я    стомився,    не    встигаю…

І    почув    жахливе    Толик:
-Я    теж    в    цьому    ресторані,
Бачиш,    он    в    куточку    столик
(Я    замовила    зарані).

Тобі    навіть    не    присниться,
Що    я    так    це    не    залишу:
І    тебе,    й    твою    дівицю
Я    швиденько    заколишу!

Було    весело    в    той    вечір
У    престижнім    ресторані:
Всі    з    захопленням    дивились,
Як    шляхетні    бились    пані.

Страви,    патли    і    бокали
Розлітались    на    всі    боки…
Як    же    Толику    хотілось
Швидше    в    школу    -    на    уроки!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827126
дата надходження 28.02.2019
дата закладки 18.05.2020


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Стікали краплі…

Стікали  краплі  по  листках  зелених,
Спрагу  вгамовували  матері-землі.
Це  дощ  її  благання  вчув,  напевне
Й  рясний-рясний  пустився  по  ріллі.

Повеселіли  в  полі  всі  посіви
І  квітоньки  водиці  напились
Та  й  трави  щиро  дощику  раділи,
А  краплі  усе  падали  униз.

І  миттю  їх  земля  вбирала  в  себе,
Волога  життєдайна  рятівна
В  дарунок  була  послана  їй  Небом,
Щоб  квітла  й  плодоносила  вона.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876351
дата надходження 18.05.2020
дата закладки 18.05.2020


Віктор Варварич

Весняна палітра

Весна  у  яблуневому  тумані...
Митець  малює  дивні  акварелі.
Думки  біжать  у  мрію,  вітром  гнані,
Поети  пишуть  чудні  менестрелі.

Пейзаж  із  білим  цвітом  оживає,
Встеляються  пелюстки  килимами.
Проміння  сонця  душу  зігріває,
І  горнеться  до  неба  паростками.

Краса  весни  така  у  нас  магічна,
Що  мою  душу  міцно  ув'язнила.
Літає  вітром  та  любов  торічна,
Й  мені  дає  свої  могутні  крила.

Я  фарбами  кохання  намалюю,
Це  буде  нашого  життя  сторінка.
Серце  твоє  -  любов'ю  завоюю,
Не  звабить  мене  чужа  жінка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876394
дата надходження 18.05.2020
дата закладки 18.05.2020


НАСТУРЦІЯ

Скрипить висока тополина.

Скрипить  висока  тополина.
Тремтить  листочками  й  гілками.  
Немов  виглядує  дівчина,
Свого  коханого  роками.

А  поруч  -  в  пишний  цвіт  калина,
Немов  до  шлюбу  вся  убралася!
Позаздрила  їй  тополина.
Зітхнула  гірко  й  захиталася.

ЇЇ  скрипіння  стоголосе  -
"Я  і  помру,  тебе  чекаючи,
Вже  посивіли  мої  коси,
Тебе  сто  років  виглядаючи"

Ну  що  ж,  така  доля  судилася.
Не  всі  щасливі,  як  калина.
Серце  від  жалю  не  розбилося.
Скрипить    і  далі    тополина...



18.05.2020р.        07-32

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876350
дата надходження 18.05.2020
дата закладки 18.05.2020


Котигорошко

duo

мій  дім  -  де  ти,  все  інше  -  тільки  хата,
з  тобою  -  сон,  все  інше  -  лиш  нічліг,
а  час  -  столикий,  може  бути  катом
і  битиме  з  замАхом  навідліг,
а  може  бути  янголом  чи  богом,
густим  солодко-пряним  киселем
чи  в  серце  заганятиме  острогу,
чи  із  косою  стане  за  плечем...
***
а  ти  -  солона,  з  мокрими  щоками,
тихцем  ховаєш  сльози  між  повік
і  я  подушку  закусив  зубами,
я  теж  солоний,  хоч  і  чоловік
і  плакати  чомусь  тепер  -  не  сором,
ридати  ридма,  гірко  й  без  причин
нам  в  унісон  собаки  виють  хором,
а  час  застиг,  згорнувся  в  желатин



   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876220
дата надходження 17.05.2020
дата закладки 18.05.2020


Малиновый Рай

НЕ ПОВЕРНУТИ ТІ РОКИ


Не  повернути  ті  роки,
Такі  веселі,молодії,
Так  не  здійснити  ції  мрії,
Скоріше  навіть  навпаки.

Не  повернути  ті  роки
Де  всі  стежки  в  окрузі  знали,
Коров  на  лузі  випасали
Веселі,жваві  парубки.

Хоча  жили  всі  біднувато
Був  не  багатим  хатній  стіл,
Та  всім  ділилися  навпіл,
І  мала  радість  якусь  хата.

В  хатах  співалися  пісні
Сумні  ,веселі  Й  жартівливі,
Але  здається  щось    мені,
Що  люди  все  ж    були  щасливі.

А  може  й  так  воно  було?
Село  кипіло  ,працювало,
Життя  то  кращим  все  ставало
По  доки  панство  не  прийшло.

Все  розвалило,розікрало,
До  лап  все  цінне  зашкребло,
На  свій  народ  з  верха  начхало
І  майже  знищило  село.

Хати  мов  сироти,пустують,
Вся  молодь  в  найми  подалась,
Одні  старенькі  тут  нудьгують,
Журба  на  лицях  прижилась.

Гірке  якесь  сьогодні  м'ясо,
А  гречки  ніби  й  не  було
І  невідомо,що  в  ковбасах.
Тому,що  знищили  село.


Не  повернути  ті  роки
В  бажанні  цьому  всі  безсилі,
Роки  де  жваві  парубки,
Такі  веселі,дужі,милі.
         ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875937
дата надходження 15.05.2020
дата закладки 17.05.2020


.М.Dubova

Неподільне кохання❤

Коли  об’єднує  любов  два  серця  назавжди,
 Щаслива  пара  обіцянку  хоче  дати  
Як  буде  важко:  «Зупинися,  пережди»,  
 А  потім  зможете  спочатку  все  почати.  
 
Якщо  ви  разом,  ви-одне  життя.
 Ви-ціла,  неподільна  половина.  
Бо  чоловік  без  жінки,  як  мале  дитя,
 А  жінка  без  коханого-  це  недописана  картина.  
 
Ви  пронесіть  любов  свою  як  від  початку  так  і  до  кінця.
 Зумійте  не  згрішити,  міру  майте.  
І  в  70  разом  із  дітьми,випийте  винця.
 На  золоте  весілля  молоді  роки  згадайте.  
 
Повірте,в  розкоші  ви  щастя  не  знайдете.
 Від  дорогих  речей  міцнішим  шлюб  не  стане.  
Лише  в  підтримці  ви  складні  шляхи  пройдете.
 І  лід  «розлуки»  зразу  же  розтане.  
 
Одне  крило  не  має  стільки  сили,
 Без  іншого  високо  не  взлетить.  
І  щоб  вам  не  казали,  не  просили.
 Своє  кохання  ви  зумійте  захистить.  
 
Кохайте  щиро,  віддано,  ласкаво,
 Обман  залиште  і  по  совісті  живіть.  
Коли  запал  в  очах  горів  і  вам  було  цікаво,
 Ви  той  запал  до  смерті  збережіть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876164
дата надходження 16.05.2020
дата закладки 17.05.2020


Олена Жежук

***

[color="#0055ff"][b][i]Він  перейняв  її  під  вечір,
Цвіли  сади,  пливли  луги.
Ронили  вишні  цвіт  на  плечі,
Гойдались  білі  береги.

Пилося  щастя  до  оскоми,
З  небес  летіло  й  пало  ниць.
І  довго  гріли  їх  по  тому  
Іскринки  сонячних    зіниць.

Весна  принадно  підкорила  
Сердець  квітучий  буревій.
У  ньому  
                   ніжність
                                       оселилась
Від    найтепліших  рук    її.

Стелилась  ніч  пˊянкою  млою,
Тулились  подихи  до  скронь.
Вона  
           навіки  
                         молодою  
Лишилась  в  памˊяті  його.
[/i][/b][/color]

zagubleni-virshi@oj


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875249
дата надходження 09.05.2020
дата закладки 17.05.2020


Ганна Верес

Вона і він

Із  сивиною  жінка  повінчалась,
Коли  його  зустріла  на  шляху…
За  стільки  літ  ні  разу  не  стрічались,
А  вже  ж  і  в  нього  скроні  у  снігу.
Вона  і  він  на  цій  землі  не  з  казки  –
Їх  бігли  поряд  юності  стежки.
В  очах  –  без  міри  сонечка  і  ласки,
Й  любові  теж,  здавалось,  на  віки.

Злодійкувато  доля  посміхнулась,
Надійні  приховала  козирі:
Стежини  в  різні  боки  повернулись  –
Не  вистачило  світла  від  зорі.
Тепер  ці  очі  рідні,  до  нестями,
Знов  доркнулись  до  її  очей,
Здавалось,  вони  дна  душі  дістали…
І  затремтіли  серце  і  плече…

Життя  її  усе  життя  вертіло
І  зодягло  важкий  вінок  вдови…
О,  як  їй  утопитися  кортіло
В  очах  його  й  напитись  синяви!
27.06.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801807
дата надходження 03.08.2018
дата закладки 17.05.2020


Катерина Собова

Врятувала

Діда    привезли    в    лікарню  –
Опіки    на    грудях    має.
Лікар    все    оглянув    гарно:
-Як    це    сталося?  -    питає.

-Трішки    випив    (дві    чарчини),
Запалив    тоді    цигарку,
Думаю,    перепочину,
І    заснув,    бо    після    чарки.

Чую,    щось    пече    у    грудях,
Тут    я    став    уже    кричати,
А    це    тліла    вже    сорочка  –
Баба    стала    рятувати.

Лікар    каже:    -    Тут    серйозно:
Все    в    синцях,    усе    побите…
Які    ще    були    курйози?
Чого    ребра    перебиті?

-Я    ж    кажу,    що    моя    баба
З    переляку    голосила,
Тоді    кинулась    до    мене
І    лопатою    гасила.

Так    гамселила    щосили,
Що    і    ребра    поламала,
Та    до    смерті    ж    не    забила,
А    життя    порятувала!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827800
дата надходження 05.03.2019
дата закладки 17.05.2020


Зелений Гай

Гриць з Семеном. (частина ІІ)

Гриць  з  Семеном  сумували
Та  ідея  їх  знайшла,
Є  садок  у  них  з  городом
А  опудала  нема.
Дві  години  мудрували
Й  задоволені  пішли,
Бо  опудало  зібрали
Хоч  на  виставку  вези.
А  на  ранок  вверх  ногами
Хата  вся,  але  знайшли
На  опудалі  в  садочку:
Дід  -  сорочку  і  штани,
Бабця  -  нові  окуляри,
Мама  -  пляжний  капелюх,
Батько  -  свій,  ще  досить  новий,
Модний,  тепленький  кожух.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874571
дата надходження 04.05.2020
дата закладки 16.05.2020


Ганна Верес

Ангелом я повернусь

Через  сотні  космічних  літ
Білим  ангелом  я  вернуся,
До  крила  твого  пригорнуся…
Інші  будемо  ми  і  світ.
Але  душі  в  нас  будуть  ті  ж,
Де  мережкою  –  слід  кохання…
Це  кохання,  перше  й  останнє,
Недопите  у  цім  житті.

Сонце  знов  буде  дарувать
Світло  нам  і  тепло,  і  ніжність…
Про  людську  й  лебедину  вірність
Стануть  зайвими  вже  слова.
В  світі  цьому  –  лиш  ти  і  я  –
І  по  вінця  в  серцях  любові,
Подарованої  нам  Богом…
А  під  нами  –  свята  земля!
28.09.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812191
дата надходження 01.11.2018
дата закладки 16.05.2020


Катерина Собова

Найкращий подарунок

Кум    Петро    і    кум    Микола,
Як    на    диво,    стрілись    знову,
І    за    келихами    пива
Почали    таку    розмову:

-Восьме    березня    на    носі,
Я    не    знаю,    що    й    казати,
Бо    гадаю    іще    й    досі    -
Жінці    що    подарувати?

-Не    поріть    гарячку,    куме,
Ця    проблема    в    нас    одвічна,
Тут    не    треба    довго    думать,
Будем    міркувать    логічно:

Нашу    жінку    що    хвилює?
-Ну…    щоб    був    порядок    в    хаті…
-Куме,    ні!    Лякають    жінку
Зморшки    й    ноги    волохаті!

Чув    я    від    сусідки    Цілі  –
Вже    чогось    так    повелося,
Що    в    жінок    по    всьому    тілі
Скрізь    небажане    волосся.

І    це    ж    треба    -    на    гоління
Скільки    часу    витрачати!
Всі    місця    ті    потаємні…
Навіть    соромно    казати.

Жінка    -    це    таке    створіння,
Що    вже    хочеться    кричати,
Крем    і    леза    для    гоління  –
Ось    для    неї      справжнє    свято!
Вашій    Галі    й    моїй    Насті  –
Бритви    вищого    ґатунку,
Будуть    сяяти    від    щастя
Від    такого    подарунку!

В    магазин    ходімо    зразу,
(Бігти    треба    нам    щосили),
Щоб    жінки,    такі    зарази,
Цей    товар    не    розкупили!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830347
дата надходження 25.03.2019
дата закладки 16.05.2020


Олекса Удайко

ЗАБАГАТО ЛЮБОВІ НЕ БУВАЄ

       
                                                                               [i]  [b]Tth    [/b]      [/i]          
[youtube]https://youtu.be/egBINuJ2o2Y[/youtube]
[i][b][color="#560975"]кажуть,  пізня  любов  –  це  не  свято
лиш  уява,    лиш  розуму    гра…
та  її  ж  не  закинеш...  за/грати  (!..)
як  заснула  душа  
                                                                   загора_

ється  в  жінки  
                                               раптово  
                                                                                 при  слові  
що  вона  є  жадана  комусь
хто  вподобав  її  за  любові…
і  засвітиться  очі…  
                                                                           І    ус_

мішка  враз  на  обличчі  заграє  
у  погадці    про  зустріч  із  тим
хто  ще  й  досі  так  ніжно  кохає
і  вважає  кохання  святим…

забагато    того    не  буває,
що  любов’ю  своєю  назвеш  
і  її  своєчасною    –    теж…

воно  вічне  –  оте    любування,
бо  воно  не  окреслює  меж…
у  любові  –  одвічне  кохання
[/color][/b]

9.01.2019,
Kln,    BRD

[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820784
дата надходження 10.01.2019
дата закладки 16.05.2020


Ніна Незламна

Дорога додому / проза /

             Заросле  широке  поле  із  трав  і  квітів  стелилося  вздовж  дороги  й  посадки….  Колись  тут  морем  колихалися  жита,  а  зараз  то  наче  степ,  майже  по  коліна  квіти  й  трави.…  Ромашки  більше  трималися  купами,  а  волошки  де  –  інде  розсипані  повсюди,  тягнулися  догори,  ближче  до  сонця,  в  надії  отримати  більше  тепла  після  прохолодної  ночі.  Деякі  квіти  відцвіли,  трави  ледь  -  ледь    присохли,  чи  то  змінили  кольори  на  темно  -  зелені  жовті  й  рижі.  Серпневий  вітер  гойдав  квіти,  загравав  з  ними,  легенько  прихиляв  до  землі,  витанцьовував  по  травах,  ховався  поміж  них  і  наче  дрімав…  Та  то  лише  на  кілька  секунд,  а  потім  знову  десь  летів  і  часом    пробуджував  птахів.  Ті  стрімко  вилітали  з  густішої,  напівсухої    трави.  А  часом  з  під  листків  великих    будяків  -  лопухів,  що  почувалися  тут  королями.  Височіли  над  всіма,  принижуючи  позирали  на  все,  що  довкола,  виставляли  наперед      свої  пишні,  квітучі  голови.  Вдавали  із  себе  володарів  цього  покинутого  поля.
               Роман  і  Оксана,  посміхаючись  один  до  одного,  щойно  вийшли  з  міжміського  автобуса,  вони  повернулися  з  лікарні.  Він  отримав  поранення  під  Луганськом,  більше  трьох  місяців  провалявся  в  лікарні,  переніс    чотири  операції.  Його  чорне  волосся  підкреслювало  кожну  деталь  блідого,  скрапленого  потом  обличчя.  Трохи  змоклий  чуб,  спадав  на  чоло,  він  зробив  декілька  кроків,  глухо  сказав,    
-  Слухай,    не  поспішай,  дуже  жарко…  Куди  нам  спішити,  три  кілометра  навпростець  і  будемо  вдома.
Вона  поправила    коротке,  русяве  волосся,  ледь  надула  свої    круглі  щоки,  стурбовано  до  нього,
-  Та  ні,  навпростець  не  підемо,  де  там  вже  нам,  там  кроти  горбів  понаривали,  ще  й  трава  висока,  наберемося  реп`яхів….
Вона  витягнула  телефон  з  сумки,  заклопотано,
-  О!  І  тут  немає  мережі,  десь  -  то  хвилюються  наші,  що  довго  нас  не  чути.
             Вони  трималися  за  руки,  дивилися  один  одному  в  очі,  намагалася  побачити  в  них  те,  чого  так  чекали,  ніжності  і  любові,  без  якої  пробули  три  роки  поспіль.  Поранення  далося  взнаки,  він  трохи  шкутильгав  на  праву  ногу,  осколки  снаряду  зрешетили  її.  Дякувати  Богу,  молоде  тіло  спроможне  загоїти  рани,  шкода,  що  вся  нога  в  шрамах,  але  й  добре,  що  все  ж    вдалося  її  зберегти.
         Яскраве  сонце  підіймалося  вище,  розсипало  ясні  промені,  добре  пригрівало,  висушувало  останні  роси  в  густих  травах.  Поодинокі  метелики  перелітали  з  однієї  квітки  на  іншу,  при  цьому  то  швидко  підіймалися  вище,  то  повільно  спускалися  донизу  і  десь  зовсім  зникали  поміж  трав.  А  трохи  далі,  з  посадки,  линув  дзвінкоголосий  переспів  птахів.  Роман  вдивлявся  туди  й  прислухався,  наче  намагався  відрізнити,  чи  то  спів  пташиний,  чи  звук  снарядів,  які  доводилося  часто  чути.
     Вітерець  пестив  їх  обличчя,  очі    сяяли  від  радості.  Оксана  зорила  своїми  ясними  смарагдовими  очами    і  все,  ще  не  вірила,  що  він  тепер  буде  поруч.  Що    буде  вдома  з  дітьми,  які  так  чекають  на  нього,  невже  й  насправді  позаду  туга,  всі  хвилювання  і  недоспані  ночі….
   Йти  жарко  під  гарячим  сонцем,  воєнний  одяг  зберігав  тепло,  йому  хотілося,  як  швидше  збутися  його.  Відчути  подих  неньки  -  землі,  цього  рідного  поля,  що  колись    сам  орав  його  трактором.
Вона  вирвалася  вперед,  майже  зайшла  між  дерев  посадки,
-  Давай  сюди,  ось  тут,  за  шипшиною  відпочинемо.  Рідненький  мій,  зовсім  пристав…  Давай  руку,  допоможу  присісти,  спирайся  чи  тримайся  за  мене,  як  тобі  краще,  сам  дивися.…
Вона  торкнулася  його  чола  рукою,  хотіла  витерти  краплини,  що  з`явилися  знову.  Він  перехопив  рукою  її  руку      і    міцно  притулив  до  себе,
-  Якби  ж  ти  знала,  як  я  сильно  скучив  за  тобою,  за  твоїм  голосом,  волоссям,  як  пахнеш  вся,  просто  п`яниш….
Солодкий  ніжний  поцілунок,  для  них  щаслива  долі  мить…  Гучно  забилися  серця,  здавалося  затихло  все  навкруги  і  спів  птахів,  і  шелест  листя  на  деревах.
 Вона  ховалася  в  його  обіймах,  сама  ж  в  душі  немов  замала  крила,  здавалося  летіла  назустріч  сонцю  –  жаром  обпікало  все  тіло.  Як  добре,  що  він  є,  це  щастя,  моя  доля,  не  буду  я  сама,  як  та  тополя  серед  поля.  Сльозинки  радості  в  очах  і  теплі  погляди.
   Роман  присідав  до  землі,  вона  сама  худенька,  як  тростинка,  все  ж  намагалася  підтримати  його,  щоб  безболісно  це  вдалося  зробити,
 -  Ну  ось  відпочинемо  трохи,  давай  зніму  ці  берци  …
 Злегка  почервонівши  швидко  присіла  біля  нього,  старанно  розшнурувала  взуття,  поспіхом  знімала,  ледь  торкнулася  раненої  ноги,  
-  Дуже  болить?  Будемо  йти  не  поспішаючи  і  правда  куди  й  чого  нам  квапитися…
     Час  від  часу  шелестіло  листя  дерев….  Вони  радісно  перекусили  бутербродами  з  ковбасою  й  сиром,  пили  чай  с  термоса.  Оксана  задивилася  на  нього,  помітивши  сивину  на  скронях,  щось    хотіла  сказати  та  відразу  передумала.  Адже  він  раніше,  ще  в  лікарні,  просив  її,  щоб  про  війну  ні  слова,  щоб  не  сипати  сіль  на  рану,  що  запала  глибоко  в  душі,  яка  не  знати  коли  затягнеться.  Важко  переніс  втрату  побратимів,  молодших  за  нього  хлопців,  які  загинули  на  полі  бою.  Просив  не  торкатися  цієї  теми,  бо  і  так  ночами  здригався,  все  здавалося,  що  десь  знову  свистить  і  рветься  земля  на  шматки.  А  іншого  разу  чувся  стогін  і    нестерпний  крик,  від  якого,  аж  гуділо  в  голові….  
Роман  приліг  спиною  на  траву,  підклав  руки  під  голову,  любувався  небесною  синявою.  Де  –  не  де  білі,  маленькі  розпливчаті  хмаринки  здавалося  стояли  непорушно,  але  все  ж  ледь  помітно  здригалися,  наче  човни  в  тихому  морі.  Як  гарно!  Яка  краса,  думки  летять  в  сонячний  простір,  Боже  дай  мені  душевний  спокій.  Лежачи,  рукою  зірвав  кілька  травин,  підніс  під  ніс,  нюхав,
-  Оксанко,  ти  відчуваєш  запах  трави?  Оце  лежу,  насолоджуюся  пахощами  й  свіжим  повітрям,  мене  аж  п`янить…
Сидячи  біля  нього,  крутнула  головою  в  сторону,
-  О!  Та  це  ось,  чебрець  росте  близько,  вітер  віє  в  нашу  сторону...
Похапцем  підійнялася,  весело  й  радісно  з  усмішкою  на  обличчі,  рвала  листочки  і  ледь  присохлі  квіти  чебрецю,
-  Нарву  на  чай.  А  ти  не  п`яній,  а  то,  як  доберемося  додому.
Недовго  думаючи,  Роман  дістав  з  сумки  тапочки,  взувся,
-  Подай  руку,  цьому  немічному  інваліду,  хай  я  встану….
Оксана  звела  брови  докупи,    трохи  підвищеним  голосом  сказала,  
-  Почекай  траву  покладу  в  пакет.  Ти  це  слово  забудь  Романчику,  все  буде  добре.  Он  поле,  це  покинуте….  На  тебе  чекає  вже  три  роки  пустує,  далеченько  від  села,  немає  бажаючих  зорати!
               Він  піднявшись,  випрямився,  примружив  очі  від  сонця,  задивлявся  на  поле,
-  Ой  ти  знаєш,  я  б  і  босий  пішов  по  цій  рідній  землі,    так  за  нею  сумував,  хай  би  відчув  її,  думаю,  придала  б  мені  сили.  Інший  раз,  як  на  мить    було  задрімаю  в  бліндажі,  поле  насниться,  хвилясте,  то  наче  море  лагідне,  а  колоски  довгі,  повні,  аж  блищали  на  сонці…
Ніжний  погляд  до  нього,
-  Ромчику,  ще  находишся  босоніж,  на  подвір`ї  споришу  багато,  зелений,  м`якенький,  волохатий,  ще  й  височенький  -    в  ньому  купатися  можна….    А,  як  поле  з  житом,  чи  з  пшеницею  побачиш  уві  сні,    люди  кажуть,  на  щасливе    сімейне  життя.    От  бачиш  любий,  все  збулося,  радіймо,  живемо  один  раз  на  світі….      
   Вони  йшли  вздовж  посадки…  Ледь  –  ледь  шелестіло  листя  дерев,    чоловік,  дивлячись  вперед,  про  щось  думав,  мовчав.  Вона    йшла  за  ним  не  поспішаючи,  сумку  й  пакет,  перекинула  через  плече,    в  руці  тримала  телефон.,
-  О!  Вже  є  мережа,  зараз  до  наших  подзвоню.
Усміхаючись,  призупинилася,  набрала  номер  телефону,  голосно  заговорила,
-  Мамо  Привіт!  Це  я!  У  нас  все  в  порядку.  Ми  приїхали,  зараз    йдемо  по  дорозі,  вздовж  посадки…
Потім  слухала,  що  говорить  мати,  продовжила,
-  Не  було  зв`язку,  тому  й  не  дзвонила.  Гаразд,  до  зустрічі.
Легенько  торкнулася  його  плеча,
-  Не  поспішай,  зараз  назустріч  машиною  виїдуть.  Сусід  наш,  дід  Микола…      То  старий  козак,  пізнав  колись,  що  таке  війна,  часто  розпитував,  хвилювався  за  тебе,  хвалив,  що  пішов  захищати  нашу  землю.
Роман  кивнув  головою,  посміхнувся,  ніжно  взяв  її  за  руку,
-  Оксанко,  я  тебе  просив,  менше  розмов,  де  я  був,  що  робив…  Я  просто  виконував  борг  переду  Україною,  якби  не  пішов,  якби  дивився  родині  і  односельчанам  в  очі.  Досить  про  це…
Їм  назустріч  їхав  старенький  «  Запорожець.  Оксана,  побачивши  машину,  як  дитина,  аж  підскочила  від  радості,
-Он!  Вже  їдуть,  бачиш?!
Легкова  машина  під`їхала  й  зупинилася.  Різко  відкрилися  двері.  Як  пташенята  вилетіли  із  гнізда,  так  син  і  донька,  вилізли  з  машини,  махаючи  руками  бігли  до  батька.
-Тату!  Тату!  -    гучно  покотилося  полем.  
В  Романа  на  очах  сльози,
-  А  підросли!
Оксана  рукою  змахувала  сльози  радості,  ледь  хвилюючись  сказала,
-Та,  що  ж  ти  хочеш,  Марійка  перейшла  в  п`ятий  клас,  а  Сергійко  в  третій.  
Здавило  в  горлі  від  хвилювання,  вона  не  змогла  більше  нічого  сказати.  Крізь  сльози  дивилася,  як  діти  тулилися  до  батька,  він  ледь  тримався  на  ногах,  боявся  впасти  від  обіймів.
Дід  Микола  тим  часом  виліз  із  машини,  події  розчулили  його,  краплини  сліз  витирав  на  худорлявому  обличчі.  
-  А  ну,  покажись  соколе,  герою  наш!  Молодець!  Помужнів,  справжній  воїн!
Роман  нахилившись,  обіймав  сусіда,  а  той,  допинався  ,  чмокав  його  в  щоку.
Старенький  похлопав  по  плечі,
-  Ну  гайда,  їдемо!  З  самого  ранку,  біля  сільради,  з  хлібом-сіллю  чекають  на  тебе  односельчани  й  родина...  Поспішаймо!    
   Оксана,  розпашіла,  як  троянда,  весело    сідала  в  машину  на  переднє  сидіння.  Їй  було  дуже  приємно  чути  такі  слова  від  діда,  гордилася  чоловіком.
   На  задньому  сидінні  діти,  з  обох  боків,  обсіли  тата,  один  поперед  одного  задавали  питання,  а  він  з  сяючими  очима    пригорнув  їх  до  себе,  гладив  голови,  цілував  в  чоло.
     Машина  рушила  з  місця….  Роман  чомусь  хвилювався…  Відчуття  радості  гріло  серце,  він  чув  як  воно  гучно  б`ється.  Яке  то    безмежне  щастя  повернутися  додому…..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818181
дата надходження 19.12.2018
дата закладки 16.05.2020


Любов Вишневецька

И пусть…

Меня  любимый  позабыл...
-  И  пусть  так  будет!..
Ему  моих  не  надо  крыл...
Мы  разных  судеб...

В  его  ладонях  нет  тепла...
Во  взгляде  холод...
Любовь  остыла...  умерла...
-  Весь  мир  расколот!..

Надежду  спрячу  под  крестом...
Мечты  разрушу...
В  чужом  краю  найду  свой  дом...
Родную  душу...

Найду  утерянный  покой...
-  Могу  поклясться!
Тоску  забуду...  горечь...  боль...
И  встречу  счастье...

                                                         16.05.2020  г.

Фото  из  инета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876139
дата надходження 16.05.2020
дата закладки 16.05.2020


Ооооо

Плин

А  він  летить,немов  страшна  потвора,
Неначе  ураган  летить,завжди.
Що  мало  бути  "завтра"  -  стало  "вчора",
І  шаром  пилу  вкрилися  сліди.

Махнув  крилом,  неначебто  для  втіхи,
Нестримний  час  і  полетів  вперед.
І  зникли,вмить,  очеретя́ні  стріхи,
На  болотах  лишивши  очерет.

Недавно  ще  колгоспи,  вже  в  руїнах.
Летять,летять  милуються  птахи,
Як  бузина  росте  в  конторських  стінах,
Крізь  вікна  вибиті  й  провалені  дахи.

Сам  подивись  наліво  і  направо,
Куди  не  глянь-  на  заході  й  на  сході
Беззубим  ротом  посміхається  держава,
Пеньками  чорними  зруйнованих  заводів.

Зкрививши    рота  ностальгічним  сміхом,
Спинився  час,  щоб  подивитись  трохи
Як,  в  хвилях  шиферу  недорозталим  снігом,
Щирять  будівлі  проминулої  епохи.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870585
дата надходження 03.04.2020
дата закладки 16.05.2020


Катерина Собова

Курортний роман

На    курорті    у    Одесі
Слюсар    із    села    Данило
Покохав    блондинку    Лесю,
І    тут    враз    їх    закрутило…

У    любовному    романі
Вже    літав    щасливий    Даня:
Поцілунки    на    лимані,
Страсті    звечора    до    рання!

Радісна    була    і    Леся,
Така    лагідна    і    мила,
Бо    жила    вона    в    Одесі,
Простаків    з    села    ловила.

Через    тиждень    вже    Данило
Раптом    дуже    зажурився,
І    став    світ    йому    не    милий,
Їсти    й    пити    розучився.

Леся    зразу:    -Ти    голодний
І    сердитий,    мій    хороший…
-Бо    на    тебе,    таку    стерву,
Я    потратив    усі    гроші!

Цілував    тобі    я    ручки
І    водив    до    ресторану,
Купив    сукню    і    обручку,
А    ти    вже    з    якимось    паном!

-Бачиш,    милий,    -  каже    Леся,-
Що    живу    я    без    зарплати,
Поки    тут    сезон    курортний,
Так    я    мушу    заробляти.

Це    у    мене    така    звичка
(І,    як    бачиш,    непогана),-
Цьомнула    Данила    в  личко
І    пішла    на    зустріч    з    паном.

В    роздумах    тепер    Данило,
І    хоч    спогади    хороші,
Ліпить    байку    для    дружини,
Де    поділися    всі    гроші?

Мусить    так    переконати,
Щоб    не    трапилось    відмови,
Гривні    встигла    переслати
Хоч    би    на    квиток    додому!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831032
дата надходження 30.03.2019
дата закладки 16.05.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Пора вже схаменутись люди

Пора  вже  люди  стати  на  коліна
І  в  Господа  проще́ння  попросить.
Признати  у  душі  свої  провини,
Господь  почує  вас  й  благословить.

Задуматися  вам  пора  вже  люди,
Що  у  житті  ви  робите  не  так.
Ви  подивіться,  скільки  злоби  всюди,
Подумайте,  хто  робить  цей  бардак...

Горять  ліси,  палають  сухостії
І  це  усе  робота  ваших  рук.
А  як  же  добрі  і  завітні  мрії,
Невже  вас  не  тривожить  серця  стук.

Згадайте,  як  було  в  часи  колишні,
Куди  не  глянеш  тиха  благодать.
Були  озера  й  ріки  такі  чисті,
Тепер  вони  так  болісно  кричать.

Міліє  Світязь,  висихають  ріки,
У  смітті  потопає  океан.
Довкола  зсуви  і  брудні  потоки,
Земля  страждає  від  болючих  ран.

Пора  вже  схаменутися    вам  люди,
Задуматись,  над  цим  життям,  що  є.
Скажіть,  що  ж  для  нащадків  наших  буде?
Якщо  тепер  усе  ми  попсуєм.

Чи  будуть  в  щасті  жити  наші  діти,
Чи  хватить  їм  води  на  цій  землі.
Чи  внуки  будуть  й  правнуки  радіти,
І  чи  курликнуть  в  небі  журавлі...







адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871220
дата надходження 08.04.2020
дата закладки 15.05.2020


Таня Світла

Бажання


Я  бачив,  як  дівчинка  Діду  Морозу  писала  листа.
Складала  папір,  наче  в  ньому  ховалося  диво.
Казала  їй  мама:  “Задумаєш  і  порахуєш  до  ста,
не  зміниш  бажання,  тоді  і  записуй  сміливо”.
—  Ой,  як  мені  хочеться  сукню  до  свята  чарівну,
щоб  довга  спідниця  рожева  і  пишна-препишна.
І  ляльку  велику  —  руденьку  Меріду-царівну,
а  ще  про  зимових  принцес  нова  книжечка  вийшла...

От  тільки  бажання  одне  в  мене,  тільки  єдине!
Цукерок  повнісіньку  скриньку  усім  під  ялинку!
До  столу:  фруктові  цукати,  смачні  мандарини.
Та  є  важливіше:  щоб  таточко  не  на  годинку  —
назовсім,  назавжди,  на  радість,  до  хати,  додому
зайшов,  обійняв,  пригорнувся  б  неголений,  рідний.
І  пахло  від  нього  бензином,  металом  і  димом.
Сміялася  б  мама  і  день  був  такий...  неймовірний.

Сусідський  хлопчина  чекає  на  татка  з  полону.
У  нього  завжди  із  собою  аж  два  телефони.
Та  ще  в  нашім  класі  Іринка  лякається  грому,
не  спить,  бо  ввижаються  привиди  з  сірої  зони.
Я  кожного  ранку  стрічаю  бабусю  стареньку.
Вона  зазвичай  ненадовго  заверне  в  аптеку,
а  потім  на  цвинтар  до  внука  піде  помаленьку.
Мій  тато  казав,  що  герой  обернувсь  на  лелеку.

Придумала!  Ось  що  проситиму  в  Діда  Мороза!
Цьому  неодмінно  радітимуть  тато  і  мама,
сусіда-хлопчина,  й  Іринці  минеться  загроза.
Не  стану  лічити  до  ста,  бо  шпарка  телеграма!
У  ніч  новорічну  (хай  свято  спішить  якомога)
здійсниться  моє,  безсумнівно,  єдине  бажання  —
з  екрана  долине:  “Радійте!  У  нас  перемога!
Війна  закінчилась!  Страшенна,  жорстока...  остання!”

Таня  СВІТЛА
11.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855247
дата надходження 20.11.2019
дата закладки 15.05.2020


Олег Крушельницький

ВИХОДИТЬ ЗОВСІМ НАВПАКИ

Я  не  такий  як  був  колись,
мене  і  начебто  не  було.
Здавалось  рухався  вперед
знов  повертаючись  в  минуле.

Хотілось  бути  як  усі,
себе  зламати  намагався.
Було  не  весело  мені,
з  душею  вічно  сперечався.

І  вийшло  зовсім  навпаки  -
небесна  сила  є  над  нами.
Супротив  долі  не  піти...
Я,  опинився  між  світами.

Та  ні  туди,  та  ні  сюди.
Скажу  відверто,  це  не  добре.
Немає  гіршої  біди,
коли  вбиваєш  щось  хоробре...

Коли  стоїш  на  самоті,
а  смерть  тобі  сміється  в  очі,
тоді  до  цілі  не  дійти  -
лякає  темінь  злої  ночі.

Зробив  неоцінений  крок,
бо  щиро  Богу  помолився.
(Води  цілющої  ковток)
і  в  цьому  я  не  помилився.

Та  зрозумів  що  не  один,
коли  з  тобою  вірні  друзі,
тоді  нема  лихих  годин
ти    наче  витязь  у  кольчузі.

Коли  живі  твої  батьки,
коли  твоя  рідня  с  тобою,
тоді  ти  зціпиш  кулаки
та  вийдеш  гідним  із  двобою!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870006
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 15.05.2020


Олена Жежук

… на краю прірви

[b][color="#000dff"][i]Вже  випав  сніг,  
і  врешті  спить    трава,
Три  чверті  місяця  вже  п'ють  останню  кварту.
Безмовності  напнута  тятива
                                                     ____    чекає  старту.

В  спокусі  слів  очей  не  відведи,
Втопи    у  погляді  бажання  велемовні.
І  пий,  і  пий  трояндові  меди
                                                     _____  як    місяць  вповні.

Сп'янілий  подих  вже  не    зупинить  -  
Пекельна  відстань  дощенту    розірве.
О,  це  та  мить,  
                                 ота    сакральна    мить
                                                       _____  на  краю    прірви.[/i]
[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860399
дата надходження 05.01.2020
дата закладки 15.05.2020


Капелька

Осеннее окно

Опять  осеннее  тепло,
Душевность  лета  сохранив,
Откроет  нам  своё  окно,
Покажет  кто  как  летом  жил.

В  нём  видим  радость  и  любовь,
Услышим  добрые  слова.
Увидим  где  пролилась  кровь
И  обагрились  берега.

Увидим  неба  синеву,
Но,  к  сожалению,  без  вод.
Назвал  кто  эту  красоту
Красивым  словом  небо-с-вод?

Окно  как  зеркало  порой.
В  нём  чувства,  мысли  и  слова.
Не  скроешься  в  нём  за  горой,
Оно  ведь  смотрит  на  тебя.

И  осень  тоже  дарит  нам
Шедевры  летней  красоты.
Не  придирается  к  словам,
Оставив  место  для  любви.

                     Осень  2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854717
дата надходження 14.11.2019
дата закладки 15.05.2020


Ніна-Марія

ВЕСНА ВСМІХНУЛАСЯ МЕНІ

[img][/img]

Весна  всміхнулася  мені
Білявим  проліском  розквітлим.
Я  кличу  спогадами  дні,
В  них  лину  птахом  перелітним.

Де  нас  п’янив  бузковий  цвіт,
А  ми  так  солодко  любили.
О,  скільки  вже  минуло  літ!
Їх  повернути  –час  безсилий.

Умиті  вранішнім  дощем
Світанки  росяно-сріблисті.
Сповиті  ніжністю  ночей,
В  любові  скупані  пречистій.

О,  як  бентежили  серця
Нам  солов’їні  переливи!
Були  мені  так  до  лиця
Твого  кохання  щедрі  зливи.

Любові  музика  хмільна
Кружляла  у  веснянім  танці.
Ми  чашу  ту  спили  до  дна
Щасливі  доленьки  обранці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874459
дата надходження 03.05.2020
дата закладки 15.05.2020


Людмила Пономаренко

Стара криниця

Стара  кринице,  ти  іще  жива!
Тебе  впізнати  й  не  впізнати  мало.
Пожухла  від  вітрів  суха  трава
До  ніг  твоїх  за  мене  замість  впала.

А  десь  ще  літо…  Мама  молода
Водичку  свіжу  в  відра  набирає,
І  хлюпає  так  весело  вода
У  квіти  на  самім  краєчку  раю.

А  квітів  тих…  рожево…  жовто…  біло
І  незабутньо,  і  бентежно  трохи.
І  я  лечу,    і  за  плечима  крила,
І  стежечка  між  трав,  немов  до  Бога.

І  падаю,  неначе  м’яч  згори,
В  обійми  до  духмяної  копиці…
…Вже  сонечко  на  заході  горить
Й    ніхто  не  топче  стежку  до  криниці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863925
дата надходження 06.02.2020
дата закладки 15.05.2020


Ніна Незламна

День, що змінив її життя / проза/

                                                             
Той  день  один  був  у  житті  такий,  вона  його  запам`ятала  на  все  життя….  Не  змогла  пробачити,  тому  й  не  приїжджала  сюди,  в  рідне  село,  де  босонога  по  стежках.  Де  з  мамою  в  шовкових  травах  була  щаслива,  плела  віночки  з    квітів  польових.  Де  з  хлопцями  грала  в  волейбол  і  разом  з  ними    бродила  по  калюжах…
     Дитинство…..    Воно  було  солодким  сном…  На  обійсті  грав  магнітофон  і  пісня  «  Лада»  лунала  далеко  по  долині.  Гуси  купалися  в  брудному  рівчаку,  який  тягнувся  здалеку.  І    на  долині  все  дітлашня,  грали  чи  то  в  «квач»,чи  в  м`яч.  Ті  дні  гріли  сердечко  молоденьке,  ніхто  не  знав,  що  станеться  біда…
   Одного  разу  прийшла  зі  школи…  У  хаті  тихо,  кілька  сусідів  і    тітка  Зоя  ,чомусь  в  чорній  хустині,  дивилася  в  вікно.  Про  щось  тихо  шепотіла,  почула  шурхіт,  уздрівши  Наталку  зціпила  зуби,    раптово  з  грудей    вирвався  дикий  крик,  аж    різонув  по  вухах,  здалося,    затрусилася  вся  хата,
-  Сирітко,  що  ж  це  ,  тепер  без  мами  й  тата….
     Наталка,  саме  вік  такий,  що  батьків  треба  й  треба,  їй  лиш  дванадцять  минуло  на  тому  тижні.    У  подиві  кліпала  очима,  а  потім    всіх  озирнувши  довкола,  присіла  на  стілець  і  склала  руки  на  пелені,
-    Не  дожену  я,  що  трапилося  скажіть…
Тітка  взяла  за  дві  руки,  дивилася  в  сині  оченята,
-  Розумієш,  на  трасі  аварія…  Ось  такі  заробітки,  свиню  здали,  а  поверталися  назад,  в  кювет  злетіла  машина,  водій  і  батьки  -  всі  троє  загинули.
       Згодом  в  хаті  метушня…  Єдина  донька  в  чорній  хустині,    під  очима,  аж  синці.  В  чашку  з  водою  щось  капали,  давали  пити…  Немов  туман  перед  очима,  люди  з    вінками  і  тихий  плач…
   На  похорон  приїхала  тітка  Оля  з  Москви,  це  рідна  сестра  її  мами.  Не  покидала  дівчинку  ні  на  мить,  словами  підтримувала,  втішала,  як  могла  і  вмовляла,  що  все  буде  добре.  Дитячий  крик  душі….  Як  пережити,  як  сприйняти  все  це,  що  сталося.  Звичайно,  думала  Наталка,  їм  добре  говорити,  їх  три  сестри  було,  веселіше  жилося,  як  мені  тепер  без  мами?    Якби  ж  то  тітка  Оля  забрала  до  Москви  та  тут  школа  і  тітка  Зоя  не  відпустить.  Скаже  будемо  разом  жити,  бо  ж  давно  без  чоловіка  і  дітей  не  має.    Переверталися  думки  в  голові,  хотілося  кинутися  в  яму  за  батьками,  бо  їй  здалося  це  вже  кінець  світу,  кінець  життя.  Хіба  можна  так  жити  без  мами  й  тата?  В  очах  розчарування,  всі  виплакала  сльози.  Немов  зробилася  німа,  лише  слухала  і  робила  те,  що  казали…
     Коли  поверталися  з  цвинтаря,  жовтнева  погода  сприяла  настрою…    Нізвідки  взялася  темно  –  сіра  хмара.  Летіли  великі  краплини  дощу,    всіх  підганяли  йти  швидше.  Тітка  Оля  тримала  під  руку  Наталку  і  всю  дорогу  тільки  й  вмовляння,  щоб  не  плакала  і  слухала  тітку  Зою,  бо  з  нею  жити.    На  другий  день  вона  повернулася  в  Москву,  адже  там  двоє  дітей  і  вже  був  маленький    онучок.  Бідкалася,    що  з  роботи  лише  на  три  дні  відпустили  та  обіцяла  приїхати  на  поминки,  через  рік.
               В  стражданні,    в  журбі  пройшло  два  тижні,  позаду  поминки,  похід  до  цвинтаря.  Коли  Наталка  зустрічала  односельчан,  ті    висловлювали  свої  співчуття  і  намагалися  обійняти,  сказати  тепле  слово,  пригостити  цукеркою.
         Життя  в  Наталки  змінилося,  вона  жодного  разу  не  ночувала  сама.  Тітка  Зоя    була  старшою    в    маминій  сім`ї,  їй  минуло  п`ятдесят,  любила  керувати  всіма.  Була  занадто  бурчливою    і  майже  завжди  дуже  сердитою,  наче    для  неї  не  милий  світ.
       Зарано  стала  Наталка  дорослішати,  важко  без  батьків.  Хоча  й  часто  на  неї  сварилися,  що  ледачкувата  та  з  кожним  днем  розумнішала,  що  ті  нарікання  були  правдиві.  Тітка  працювала    в  колгоспі,  в  її  обов`язки  входило  доглядати  за  садом.  Вона  керувала  людьми,  щоб  вчасно  зробити  обрізку  дерев,  покропити  хімікатами,  побілити,  ну  і  звичайно  ж    зібрати  врожай.  Садок  великий,  тягнувся  вздовж  всього  села.  По  краю  вишні  з  усіх  сторін,  як  охоронці,  а  в  середині  яблуні  та  де  –  не  -де  абрикоси.  Різноманіття  сортів  яблук  дивувало  дівчинку,    вона  з  задоволенням  їла  ті  яблука,  що  приносила  тітка,  насолоджувалася  ними  і  посміхаючись,  кожного  разу  оцінювала  їх  смак.  Про  свою  звичку,  полежати  в  ліжку,  поніжитися,  мала  забути.  Господарство,  як  тримали  раніше,  так  і  тримали  зараз.  Тітка  рано  будила  її,  давала  вказівки,  що  треба  зробити.  Гуси,  качки,  кури,  індики  і  корова,  було  біля  чого  побігати,  зранку  замість  зарядки.  Добре,  хоч  тітка  продала  свою  корову,  то  вже  легше.  Коли  корову  забирали  на  забій,  Наталка  саме  прийшла  зі  школи.  Тітка  тримала  в  руці  гроші  і  хитро  повела  очами,
-  Ну  ось  покладу  в  скриню,  будеш  виходити  заміж,  як  знайдуться.
 Ці  слова  звичайно  не  сподобалися  дівчині.  Який  заміж?  Ото  вже  переклинило    в  голові  бабі,  подумала  про  себе  дівчина.
 Все  добре,  заспокоювала  себе  та  не  до  вподоби  їй  була  дружба  тітки  з  бабою  Яриною,  що  жила  через  кілька  хатин.  Ну  баба  Ярина,  ще  нічого,  не  така  сердита,  як  тітка  та  здавалося  їй,  щось  замислили,    бабця    часто  хвалила    Василя,  онука  свого.  Він  був  на  два  роки  старший  за  Наталку.  Трохи  дивакуватий,  виділявся  серед  хлопців,  був    неохайним,  часто  пустував,  поводився,  як  задерикуватий  півень.
Та  час  летів….  Рік  за  роком  збігав…Наталка  останній  рік  навчалася  в  школі.  Вчилася  добре,  надіялася  поїхати  в  Москву  до  тітки  Олі,  адже  та  обіцяла  її  забрати  до  себе.  Правда  тітка  Зоя  зразу  була  дуже  проти,  але  після  умовлянь,  погодилася  відпустити  на  навчання.  В  дівчини  було  бажання  вивчитися  на  лікаря  чи  в  крайньому  разі  на  медсестру.  Добре  було  б,  якби  дали  кімнату  в  гуртожитку,  щоб  нікому  не  заважати,  розмірковувала  вона.  А  там  би  можливо  й  залишилася,  адже  молоді  в  селі  значно  поменшало,  всі  десь  їхали  навчатися,  чи  то  працювати  в  місто.
       Та  не  так  все  склалося,  як  гадалося….Як  грім  серед  ясного  неба,  прилетіла  звістка,  розпався  Радянський  Союз.    Пусті  прилавки  в  магазині  лякали  людей,  добре,  що  було  господарство,  то  вже  не  були  голодні.  Тітка  Зоя  дуже  зраділа,  коли  отримала  листа  від  сестри.  Оля  писала,  що  справи  кепські,  погано  з  продуктами,  що  друга  донька  вийшла  заміж  і  тепер  всі  живуть  в  двокімнатній  квартирі.  Написала,  що  Наталці  поки  що  краще  залишитися  вдома,  перечекати,  якийсь  рік,  пізніше  час  покаже,  що  робити  далі.
       В  дівчини  опустилися  руки,  куди  ж  податися?  Не  хотіла  залишатися  в  селі,  не  хотіла  на  очі  бачити  бабу  Ярину,  яка  при  всіх  зустрічах,  немов  втішалася  нею,  хвалила,  що  гарна  і  красива,  до  того  ж  і  рукодільниця.  Вона  зачастила  до  них  в  гості,  особливо  вечорами,  коли  дівчина  вишивала  рушники.  Так,  вона  любила  вишивати,  в  клуб  ходила  рідко,  бо  тітка  дозволяла  гуляти  тільки  до  двадцять  третьої  години.  Та  і  відданої  подружки  не  було,    лише  знайомі  і    однокласники.  А  Василь,  то  правда,  був  настирним,  як  та  муха,  чатував  її  щовечора.    Ніби  трохи  пришелепкуватий,  одягне  кашкет,    збоку  причепить  квітку,  з  посмішкою  на  обличчі    хизується    перед  нею.  Та  вона  намагалася  не  звертати  на  нього  уваги,  його  поведінка  визивала  ненависть,  огиду.
   Весна  …    Все  зеленіє,    квітне  ,  птахи  наспівують  пісень,  а  в  небо  сині  сонечко  дарує  тепло  й  світло  огортає  тіло,  охоплює  радість,  немов  би  пташкою  десь  полетіла.  Наталка  з  хвилюванням  закінчувала  школу,  треба  поговорити  з  тіткою,  хай  би  відпустила  в  містечко  вчитися  на  повара,  чи  на  перукаря  в  училище,  тож  вдома  сидіти  не  буду.  Добре,  що  вже  сімнадцять  минуло,  можливо  б  на  роботу  десь  влаштувалася,  на  худий  кінець,  прибиральницею.
   Вечоріло…    Легенький  вітерець  з  долини  ніс  прохоло  Дівчина  тягнула  воду  з  колодязя,    раптово  із  –за  квітучої  калини,  як  біс,    вискочив  Василь,  в  руці  тримав  суцвіття  калини.      Вдягнений    в  майку  і  якісь  зашарпані  старі  чорні  штани,  босоніж,  став  на  одне  коліно,  посміхався,
-  Що  хочеш  заміж?    То  ось  тобі  квітка.
З  переляку  дівчина  пополотніла,    худенька  рука  не  втримала  ручки  ворота,  повне  відро  води  полетіло  донизу,
-  Ти,  що  зовсім  здурів?!  
Він  швидко  піднявся,  став  розчепіривши  ноги,
-  А,  що  після  зелених  свят  відгуляємо  весілля…  Так  бабця  казали.
Колючий  погляд,  його  напівбожевільних  очей,  змірював  її  з  ніг  до  голови.  Вона  здивовано  кліпала  очима,  опанувавши  себе,  намагалася  приховати  злість,  впевнено,  не  поспішаючи,  сказала,
-  Напевно    тобі  наснилося,  що  я  піду  за  тебе...
-  Підеш!  Твоя  тітка  дала  згоду,  не  втечеш  синичко.  Хоч  худенька  і  маленька  люблю  твоє  личко.  
Його,  як  граблі  руки  потягнулися  до  неї,  зробив  крок.
Вона  сердито  подивилася  з  під  лоба,
-  Ану,  не  смій  торкатися  мене!  Згинь  з  очей  моїх!
Він  крутив  головою,  єхидно  посміхався,  відкинув  в  сторону  суцвіття,  йдучи  на  стежку  голосно  сказав,
-  А  я  тітці  вірю,  підеш  за  мене.  Вона  тобі  щастя    бажає.  А  кому  й  ти,  ще  будеш  потрібна  в  нашому  селі….
Затрусилося  тіло,  ніби  хто  ошпарив  окропом.  Намагалася  глибоко  дихати,  гучно  билося  серце,  їй  здавалося,  що  воно  розірветься  на  шматки  й  вирветься  з  грудей.
   Прохолодна  вода  хлюпалася  з  відра  прямо  на  ноги  та    вона  не  звертала  уваги,  спішила  додому.  Їй  би  зараз  терміново  поговорити  з  тіткою  та  вона  ж  на  роботі,  хотілося  кричати    й  вити  від  такого  приниження.  Цікаво,  які  розмови  з  бабою  Яриною  веде  тітка?    Чому  він  так  похабно  поводиться?  
         За  пранням  навіть  не  помітила,  як    швидко  пролетів  час.  Думки  плуталися,  не  давали  спокою,  час  від  часу  горошинами  стікали  сльози  по  щоках.
 Та  тітка  прийшла  додому    вже  коли  стемніло,  як  Наталка    нагодувала  господарство.  Вона  за  цей  час  вгамувала  свою  злість,  вирішила  зараз  цієї  теми  не  торкатися.    Адже  завтра  екзамен,  треба  готуватися,  хай  вже  після  нього.  Ще  довго  світилося  в  її  кімнаті,  те  що  читала  ніяк  не  вкладалося  в  голові,  думки  повертали    до  розмови  з  Василем.
     Лише  після  останнього  екзамену  дівчина  наважилася  поговорити  з  тіткою.  Вона  готувалася  до  вечора,  що  мав  відбутися  в  школі.    Одягнувши  плаття  голубого  кольору,  стала  перед  дзеркалом,  поправляла  зібране  до  купи  біляве,  ледь  кучеряве  волосся.  А,  що  хіба  й  така  погана?  Ну  не  обов`язково  ж    всім  бути    високими  тополями.  Нічого,  в  селі  не  збираюся  залишатися,  якось  треба  закрити  пельку  Василеві,  щоб  не  розносив  плітки  по  селі.
Коли  вийшла  з  кімнати,  за  столом  сиділа  тітка,  чистила  насіння  соняшника,  побачивши  її,  посміхнулася,
-  Ну  можна  й  під  вінець,  гарненька  ти  в  мене,  хоч  худенька  та  то  нічого.  Всі  з  роками  вбираємося  в  силу,  згодом  товстіємо…
Вона  витримала  паузу,  не  перебивала  її,    а  потім  миттєво  почервоніла,
-  Тьотю,  що  це  той,  дурень,  Василь  плеще  язиком?  По  селі  чутки  розносить,  що  маю  за  нього  заміж  йти.  Ви  часом  не  знаєте  від  кого  йдуть  ці  брехливі  плітки?
Тітка  кивнула  головою,  дивилася  прямим  поглядом,
-  Ти  хочеш  сказати  Василь  поганий  хлопець?  Бідний  хлопець,  на  пів  сирота,  матері  немає,  батько  в  місті….  Звичайно,  бабця  не  може  йому  замінити  батьків,  але  ж  виховала  і  подивись  який  він  роботящий.  Що  веселий,  то  це  не  завада,  буде  веселіше  в  сім`ї.
Ледь  зблідла,  більше  не  хотіла  слухати  її.  Тремтячим  голосом  перебила,
-  В  якій  сім`ї,  тьотю?!  Він  же  бездарний,  дурнуватий!    Ледве  екзамени  склав  за  восьмий  клас,  бабця  бігала  та  й  бігала  в  школу,  щоб  хоч  трійки  поставили.  Всі  з  нього  сміються,  глузують.  Вдягнеться,  як  опудало,    незграбний,  вічно  замурзаний,  матюки  за  матюками,  грубий.
Тітка  наставила  перед  нею  руку,  заперечуючи,
-  Помовчи!  Слухай,  що  скажу  тобі,  ти  життя  не  знаєш!  Дурник  би  на  тракторі  не  працював!  Ти  знаєш,  які  гарні  гроші    він  заробляє!  Це  основне  для  сім`ї,  як  в  колгоспі  проблеми  з  виплатою  грошей,  то  по  людях,  ще  більше  заробить.  Ні  в  яке  місто  ти  не  поїдеш  і  крапка!  Будеш  мені  правою  рукою  в  садку,  сама  знаєш,  як  мені  важко  зі  всім  впоратися,  роботи  забагато  на  одну.  І  вічно  працювати  не  зможу,  ноги  болять  ходити,  піду  на  пенсію,  треба  ж  комусь  передати  справи.  Дітей  ваших  бавитиму…
Наталка  не  озираючись,  пулею  вискочила  з  хати.  Хапала  свіже  повітря,  вгамовувала    хвилювання,    рукою  змахнула  зі  щоки  сльозу.
       Біля  школи    веселі  розмови,  сміх,  звучить  гарна  музика.  Вона  не  знала,  що  робити,  настрій  був  зіпсований…
 Промови,  побажання,  обійми,  поцілунки….  Не  усвідомлюючи  дивилася    на  це  все,  думки  копошилися  після  розмови  з  тіткою.  Побувши  пару  годин  з  однокласниками,  Наталка  зняла  капці,    босоніж  гайнула  через  городи  додому,  щоб  нікому  не  потрапити  на  очі.  
 Йдучи  швидкою  ходою  додому,  робила  висновки…  Треба  тікати  з  дому,  паспорт  є,  іншого  виходу  просто  нема.  Як  би  ж  тітка  Оля  була  ближче,  вона  б  цьому  завадила    та  де  гроші  взяти  на  квитки?
       Життя  продовжувалось…  Поміж  них  наче  чорна  кішка  пробігла.
З  того  дня  Наталка  не  мовила  ані  слова  до  тітки,  до  болю  стискала  кулаки,    в  собі  ховала  образу.  Жінка  часом  поглядала  на  неї,  крутила  головою,
-    Подумай!  Подумай  добре,  я    ж  тобі  не  ворог….
   Пройшло  кілька  тижнів…Наталка    сиділа    в  своїй  кімнаті  біля  відчиненого  вікна,    коли    тітка  відкрила  двері,  
-    Ну,  чого  уникаєш  мене,  мовчиш,  як  в  рот  води  набрала.  Я  домовилася,  реєстрацію  шлюбу  зробимо  в  клубі,  на  наступну  неділю,  після  Зелених  свят.  Відгуляємо  невеличке  весіллячко  та  й  живіть  собі,  більше  я  втручатися  в  твоє  життя  не  буду,  слово  даю.  Хочу  спокійно  закрити  очі,  щоб  знала,  що  з  надійною  людиною  живеш.  
     Дівчина  зірвалася  зі  стільця,  схватилася  за  голову,  в  істериці  закричала,
-  Яке  весілля  тіточко?!  Він  мені  огидний,  смердючий…
А  потім  махнувши  рукою,  йшла  до  дверей,  крикнула,
-  Я  з  ним  в  ліжко  не  ляжу,  хоч  ріжте  мене,  не  ляжу…
Вона  так  гримнула  вхідними  дверима,  що  ті  ледь  не  злетіли    разом  з  завісами.    Бігла  під  грушу,  під  ту  саму  грушу,  що  колись  вона  з  мамою  лежала  на  простирадлі.  Впала  ниць  на  траву,  душило  в  горлі,    плакала  й  плакала,  сльози  текли  рікою.
   Час  летів….  Хотіла  Наталка  втекти  та  на  жаль  паспорта  не  знайшла  на  місці.  Розчарування  доводило  до  сказу,  примруживши  очі,  глибоко  дихала,  вгамовувала  злобу  до  тітки.  Ну  нічого  побачимо,  як  воно,  хай  знає  мій  характер….
       Напередодні  свята  тітка  занесла  в  кімнату  валізу,  з  неї    дістала  весільну  сукню,  махнувши  рукою  весело  сказала,
-  Ось  міряй,  це  сукня  твоєї  мами.    Вона    думала,  що  ми  її  продали,  а  я  для  тебе  зберігала,  знала,  що  буде  мати  дівчинку,  а  чому  й  сама  не  знаю….  
Присівши  на  стілець  продовжила,
-  Курінь  в  них  зробимо,  хтось  допоможе  прикрасити.  Шкода  Оля  не  приїде,  онук  після  операції,  апендицит  вирізали.  В  садочок  довгенько  не  піде,  хто  ж  залишиться  з  ним  вдома,  будуть  змінами  мінятися,  щоб  не  йти  на  лікарняний.
Наталка  побіліла,  защеміло  під  серцем.  Весільна  сукня  білого  кольору,  на  вид  була,  як  нова,  зверху  лежало    біле  кольє.    На  якусь  мить  завмерла,  стиснуло  в  грудях,  стримувала  сльози,  в  душі  кричала;  ой,  мамо,  щоб  ти  встала  та  й  подивилася,  що  робить  твоя  сестра,  як  їй  завадити  не  знаю.  Тремтів  голос  від  хвилювання,
-  Що  ви  робите  тітонько?  Що  робите,  одумайтеся!  Не  зривайте  квітку,  яка  тільки  розквітла…  Не  псуйте  моє  життя.  Я  вам  сказала,  я  з  ним  в  ліжко  ніколи  не  ляжу.  Зрозумійте  це  нарешті,  це    ж    на  сміх  людям  буде  весілля.  
Запала  тиша….  Тітка  встала  зі  стільця,  кілька  раз  пройшлася  вздовж  кімнати,  стала  ззаду,  легенько  торкнулася  плечей  двома  руками,
-  Це  в  тебе  мандраж,  готуйся  і  більше  ніяких  розмов.    Подорослішай  нарешті,  давай  не  будемо  сперечатися…
Вона  хотіла  погладити  її  по  голові  та  дівчина  різко    нагнулася,  тітка,    зітхнувши,  махнула  двома  руками,  вийшла  з  кімнати.
 Цілий  день  прискіпливі  думки  свердлили  мозок  ;  ну  нічого,  якби  там  не  було,    підкорюся,    стерплю  весілля,    а    там  тільки  мене  й    побачить,  лише    треба  якось  паспорт  дістати.
     Біля  будинку  Василя  було  людно…    Гучно  грав  магнітофон...  Молоді  щойно  прийшли  з  клубу,  бабця  Ярина  і  тітка  зустріли  їх  з  хлібом  -  сіллю.  А  потім  самі  цілувалися  й  обіймалися,  раділи,  що  зробили  те,    чого  так  давно  чекали.  Звичайно  Василь  ходив,  як  півень,  посміхався,  правда,    як  тільки  Наталка  на  нього  погляне,  відводив  очі  і  напрочуд  мало  говорив,  за    нього  майже  все  говорила    його  бабуся.  Наталка  одним  була  задоволена,  що  встигла  забрати  паспорти  й  посвідчення  про  шлюб.
 Гуляли  до  пів  ночі,  коли  кричали  «гірко»    вона  наче  кам`яніла  та    все  ж  підставляла  щоку.  Хвилювалася,  як  втекти,  щоб  не  відразу  помітили,  треба    ж  якісь  речі  зібрати,  тож  в  одній  сукні  не  побіжить.  Час  від  часу    криво  посміхалася  до  Василя,  щоб  нічого  не  запідозрив,  навіть  дозволила  обіймати  себе,  хоча  в  душі  картала;  де  ти  взявся  на  мою  голову….  Коли  з  неї  зняли  фату,  покривали  білою  хустинкою,  тітка  задоволено  дивилася  і    витирала  непрохані  сльози.  А  баба  Ярина,  як  квочка  ходила  кругом  Наталки,  щось  приспівуючи  говорила.  Наталка  не  слухала,  на  умі  зовсім  інше  –  чекайте,  чекайте,  доспіваєтесь,  не  прощу  вам,  ніколи  не  прощу  цього…  
                 Нарешті  розрізали  коровай  на  шматочки,  роздавали    всім  присутнім,  весілля  закінчилося….  Тітка  радо  всучила  в  руки  Василю  вирізану  середину  з  короваю,  
-  Ось  забирайте,  за  звичаєм    це  ваше,  а  ми  завтра  десь  о  дев`ятій  годині  до  вас  прийдемо,  відсипайтеся….  
 Наталка  старалася    добре  напоїти  Василя,  коли  розходилися  люди,  наливала  «  на  коня»  і  йому.  Посміхалася  до  всіх,  задоволено  зирила  на  свого  нареченого.
       В  хаті  тихо….  Лише  чути  цокання  годинника.  Наталя  включила  приймач,  знайшла  ліричну  музику.  Василь,  ледь  втримався  на  ногах,  зняв  жакета,  кинув  на  підлогу,  поцілував  в  щоку,
-  Роздягайся,  я  зараз  прийду.
О,  як  ти  остогид  мені,  подумала  дівчина  та  добре,  що  десь  пішов.    Швидко  намацала  в  кишенях  гроші,  що  подарували  гості.  З  однієї  кишені    всі  забрала,  шепотіла,
-  Не  знаю  чи  порівну,  але  це  моя  частина.
 Заховала  в  сумку  до  документів.  В  шухляді  серванту  забрала    атестат  і  шукала  фото  батьків,    Раптом  намацала  маленьку  книжечку  «  Молитовник»,  з  неї  випала  записка.  Цікаво,  що  це?  Читала  -  Москва  і  номер  телефону.  Сам  Бог  мені  допомагає,  це  ж  напевно  телефон  тітки  Олі.  Знайшовши  фото,  забрала  записку,  все  заховала  в  сумку.  Треба  тепер  зібратися,  подумати,  що  взяти  з  собою  в  рюкзак.    За  цілий  день  виснажилася,  як  же  це  не  заснути  до  світання?  Як  його  вмовити,  що  зробити  щоби  заснув  швидше?    Раптом    за  склом  серванту  побачила  пляшку  вина  -    «Советское  шампанское!»,  саме  враз  скумекала  дівчина.
 Василь,  як  чахлик  невмирущий,    зайшов    в  кімнату  в  одних  трусах,  волосаті  груди  їй  нагадали    мавпу.  Фу,  яка  гидота  і  не  посоромився…  А  труси,  як  спідниця,  аж  по  коліна.  Від  побаченого    її  проймав  холод,  морозило.  Від  нього  тхнуло  перегаром  й  блювотинням,  вона,  аж  здригнулася,    рукою  прикрила  носа,
-  Гаразд  Василю,  як  сталося  так  сталося….  Давай  вип`ємо!Тобі  покращає.  Це  щоб  було  нам  веселіше  Гайда,  давай  вип`ємо  за  нас!  
   Василь    впав  на  ліжко,  запхав  руки  за  голову,  спостерігав,  як  вона  знімала  сукню,  одягла  халат.  Від  хвилювання  вся  тремтіла,  якби  це    його  швидше  приспати,  а  потім  до  нього,
-  А  хочеш  я  перед  тобою  потанцюю,  як  в  кіно?  Тільки,  давай  ще  вип`ємо!  Я  наберуся  сміливості,  це  ж  перша  ніч  в  мене….
Василь,    повернувся  на  бік,  погладив  себе  по  грудях,  рукою  схватився  за  пляшку,  ледь  -  ледь  ворочав  язиком,
-    Ага  я  теж  маю  набратися  сміливості,  то  я  доп`ю….
Жадно  присмоктався  до  пляшки,  як  теля,  до  корови.
-  Ой,  почекай,  я  зараз,  почекай  я  на  хвилинку,  чайник  закипів,  зараз  принесу,  ще  почаюємо..
   Він  допивши  все  вино,  кинув  пляшку  на  підлогу  й  повернувся  на  бік,  щось  бурчав  тихо,  згодом  засопів.
Як  бджола,  що  в  сітці,  носилася  дівчина  по  хаті,  збирала  речі,  поглядала  в  вікно,  на  годиннику  минула  третя.
-  Ну  от  і  добре  -  перехрестилася,  -  Можна  йти,  гадаю  тітка  не  слідкує,    Господи  допоможи!
     Крадькома  відкрила  двері,  шмигнула  за  хату…  Свіже  повітря    придало  сили,  бігла  через  городи  в  сторону  садка.  Так  швидше,  думала,    навпростець,  через  садок,    ближче  до  траси.    Але  ж  погано  видно,  ні  зірок,  ні  місяця  на  небі,  чи  буде  дощ?  Та  ,що  буде,  то  буде,  цей  день    змінить  моє  життя
         Згодом  пару  краплин  дощу  впало  на  обличчя…    Треба  швидше,  добіжу  до  садка,    а  там  під  навісом  ящики,  перечекаю,  якщо  буде  злива.    Добре,  що  в  туфлях,  основне  ноги  не  промочити.
     З  садка  лунав  гавкіт  сторожових  собак,  себе  втішала  –  щоб  тільки  сторож  не  помітив  і  добре,  що  дощ  тільки  налякав.  В  на  пів  темряві    підбігло  два  пси,  вже  не  гавкали,    лащилися,  адже  вона  часто  була  в  саду.  Вона  торкалася  їх  вух,  гладила  голови,  наче  прощалася  з  ними,    пригостила  короваєм    і  дала  команду  повертатися  на  місце.  Неначе  пташкою  летіла,  позирала  до  неба,  на  сході    вже  ясніло,  виднілися    скупчені  темні  хмари,  далеко  на  заході  блискало.  Та  то  нічого  встигну  до  траси,  адже  вже  чула  гул  машин.  
Добре  розвиднилось  ….  Здійнявся  вітер,  ніс  вологість,  пришвидшила  ходу,  в  надії  до  дощу  зупинити    якусь  машину.
За  садом  переорана  земля  і    пагорб.  Рукою  подати  до  траси,  полегшено    зітхнула,  витерла  змокріле  чоло.  Хай  Бог  простить  мені  та  іншого  виходу  я  не  бачу,  заспокоювала  себе.  Витягла  з  сумки  мамин  старий  синій  балоновий  плащ,  накинула  на  плечі.
       По  трасі  на  великій  швидкості  промчало    кілька  машин.  
 Темні  хмари  підповзали  ближче.  Блискавка  раз  по  раз  розрізала  небо  на  шматки,  гриміло,  почався  дощ.  
         Опустивши  голову,  стояла  спиною  по  ходу  машин…    Ой,  що  ж  це,  одні  женуться,  як  скажені,  а  інших  зовсім  немає,  здається  вже  й    промерзла.  На  якусь  мить  охопив  розпач,  сумління,  можливо  треба  було  піти  на  перший  автобус.  Та,  який  там  автобус,  через  годину  міг  прокинутися,  де  б  тоді  втекла,  втішала  себе.    
Сильний  гул  відволік  від  думок.  Біля  неї  різко  зупинилася  машина,  почула,  як  відкрилися  двері.  Веселий  голос  чоловіка,
-  Тіточко!  Сідайте!  Такий  сильний  дощ,  а  ви  стоїте.  Як  хочете  підвезу  до  консервного  заводу.
 Наталка  наче  соромлячись,  підняла  голову.  Біля  неї  стояла  бортова  машина  заповнена  ящиками  з  болгарським  перцем.  З  кабіни  виглядав  засмаглий  чоловік.  Раптово  почервоніла,  вагалася,  але    ж  такий  молодий.  На  його  обличчі  розпливлася    привітна  усмішка,
-  Не  бійся,  думав  жінка,  а  ти  така  молоденька,  як  пролісок  на  узбіччі  дороги.  Ось  дивися  документи  маю,  захочеш  перевіриш,  звідки  я  і  хто.
Сміливо  подав  руку,  Наталка  вагалася    та  все  ж  залізла  в  кабіну.  
Він  не  копошився,  відразу  поклав  перед  нею  подорожній  лист  водія,
-  Ось  подивися,
На  відстані  прочитала  прізвище  та  ім`я,  трохи  вдалося  вгамувати  хвилювання,  мовчала.
-  То  може  познайомимося,  я  Віктор,  з  під  Могилів  -  Подільського,  оце  везу  перець  на  консервний  завод.  А  ти…  Ой  вибач,  я  простий  хлопець,  гадаю,  не  такий  вік,  щоб  викав  до  тебе.  А  ти  їдеш  до  міста  в  гості?    Чи    то  по  справах?
Крадькома  зирила  в  його  сторону,      тільки  тепер  помітила,  що  він  не  засмаглий,  а  просто  шкіра  трохи  темніша.  Напевно  молдаван,  симпатичний,  волосся  чорняве,  світло  карі  очі,  здається  порядний,  зробила  висновки.
Йому  пасувала  голуба  сорочка,  вона  несміливо,
-  А  я  Наталка.  А  їду,  ще    сама  не  знаю  куди.  Можна  сказати  втекла  з  весілля.  Мабуть  поїду  до  Москви,  тільки  треба  передзвонити,  в  мене  там    тітка  Оля  живе.
Він  відкопилив  губи,  здивовано  до  неї,
-  А  що,  щоб  попасти  в  Москву  треба  тікати  з  весілля,  інакше  ніяк?
І    засміявся….
-  Ледь  всміхнувшись,  відповіла,
-  Розповідати  довго,  гадаю    витрачати  час  не  варто..  .
-  А  ти,  так  коротко,  розкажи  про  себе  і  зрозуміло,  як  колись  писали  в  школі  перекази.  Так  їхати  буде  веселіше…  Давно  закінчила  школу?
       Машина  їхала  на  невеликій  швидкості,  за  вікном  накрапав  дощ…  Наталка    замислилася…  Мені  ж  з  ним  дітей  не  хрестити,  чому  й  не  розповісти.  Всю  дорогу  дивилася  вперед,  часом  здавлювало  в  горлі  і  підступали  непрохані  сльози,  намагалася  не  показати  їх,  спогадами  роз`ятрила  душу.  Коли  закінчила  говорити,  намагалася  посміхнутися,
-  Отакі  справи.  Це  так  коротко,  хочу  на  переговорний  пункт.  Спочатку  подзвоню  до  тітки  в  Москву,  щоб  знала,    на  що  я  зважилася,  що  жива    і  здорова.  Думаю,  можливо  поїду  до  неї,  а  як  ні,  то  десь  в  містечку,  на  худий  кінець,  прибиральницею  влаштуюся  на  якийсь  час.  Правда,  це  не  найкращий  варіант,  гадаю  треба  тікати  подалі,  щоб  не  знайшли.  Хочу  сама  розпоряджатися  своїм  життям,  були  плани  поїхати  вчитися  та  тітка  не  пустила.  Все  ж  думаю  в    медичне  училище  поступити  і  водночас  десь  підробляти,  треба  ж  за  щось  жити.
Віктор  мовчав,  наче  переварював  все  почуте…  Оце  так  справи,  закінчується  двадцяте  століття….  Дивно,  невже  люди  не  розуміють,  що  людина  сама  має  вирішувати,  як  поступити  в  такій  делікатній  справі.  Одружитись  без  кохання?  Напевно  це  не  вірно…  Він  думав  чим  би  їй  допомогти,  шкода  дівчини,  гарненька,  тендітна  квіточка  та  чи  правду  розповіла…  Але  судити  не  мені…    Уже  підїжджали  до  містечка,  гальмував,    зупинив  машину,
-  Я  тобі  запропоную  допомогу,  обдумай  добре…  Я  зараз  відвезу  тебе  до  пошти,  а  потім  поїду  здам  перець,  це  години  дві  пройде,  не  більше.  Гадаю  за  цей  час  додзвонишся  до  тітки,  почекаєш  мене,  хочу  знати,  що  вирішиш,  можливо    буде  потрібна  якась  допомога.  Наталка  навіть  зраділа,  повезло,  хоч  є  з  ким  поділитися,  то  вже  краще,  легше  на  душі..    
 Вона  додзвонилася  до  тітки,  просила,  щоб  та  передзвонила  в  колгосп,  щоб  передали  тітці  Зої,  що  з  нею  все  добре,  щоб  не  хвилювалася.  Як  влаштується  дасть  адресу.  В  розмові,  тітка  Оля  не  схвалювала  вчинку  та  все  ж  пообіцяла  передзвонити  в  колгосп,  щоб  не  шукали.  Запитала,  які  має  плани  на  майбутнє.  Дуже  засмутилася,  що  не  змогла  приїхати,  гадала,  що  цього  б  не  сталося.  Та  все  ж  наче  не  дуже  розсердилася,  дала  надію  дівчині,  вразі,  якщо  ніде  не  влаштується,  тоді  може  приїхати  до  неї.  
   Звичайно,  розмірковувала  Наталка,  в  двокімнатній  квартирі  три  сім`ї,  куди,  ще  мене  туди?  А  потім  нагадала,  що  Віктор  з  під  Могилів  -  Подільського,  адже  в    містечку  є  фельдшерське  училище,  може  це  мій  шанс?    Присівши    на  лавку  під  будівлею  пошти,  чекала  на  нього,  роздумувала,  що  робити  далі,  що  порадить  він?  Видно  чоловік  серйозний…  В  може  не  одружений,  на  вид  молодий  та  в  армії    напевно  був,  відчувається  стриманість,  ні  разу  не  перебив,  коли  розповідала  про  себе.  
   Вони  їхали    по  трасі,  Наталка  в  роздумах  дивилася  в  вікно.  Мабуть  він  правий,  поїду  в  Могилів  -  Подільський,  ще  приймають  документи,  можливо  все  задумане  збудеться.  Але  зараз  вони  їхали  в  його  село,  Віктор  пообіцяв  влаштували  на  квартиру  до  рідної  бабусі.
Від  траси,  кілометра  три,  їхали  по  вапняній  дорозі.  Вздовж  дороги  посадка,  з  обох  боків  старі    листяні  дерева  наче  вистроїлися  в  ряд.  Наталка  здивовано  запитала,
А,  що  у  вас  дощу  не  було?  Бачу  зовсім  сухо…
 Віктор  уважно  дивився  на  дорогу,
-  Та  не  знаю,  вчора  не  було,  я  ж  не  з  села  їхав,  це  ж  перець  з  Молдавії.
Виднілися  дахи  хат,  село  потопало  в  зелені…
Вони  під`їхали  до  не  високого  паркану  з  штахетів  ,    відразу  загавкав  пес.  Віктор  допоміг    Наталці  злізти  з  машини,  ледь  всміхався,
-  Не  хвилюйся,  тебе  тут  ніхто  не  скривдить.
На  обійсті  стояв  смуглявий  літній  чоловік,  відкривши  хвіртку,  махнув  рукою,  
-  О,  дивися  Маріє,  онук  приїхав  і  не  сам,  напевно  з  нареченою.
Наталка  почервоніла,  от  тютя,  чому  не  спитала  про  сім`ю…  То  мабуть  не  одружений….  
За  столом,  спиною  до  них,  сива,  пишна  жінка,  в  квітчатому  халаті  ножем  різала  кропиву,  час  від  часу  повертала  голову  до  хвіртки.
Віктор  поспіхом  прикрив  хвіртку,  почухав  рукою  голову,  усмішка  розпливлася  на  обличчі,
-  Знайомтеся  це  моя  знайома  Наталка,  приїхала  поступати  в  училище,  зараз  в  містечку  важко  квартиру  знайти,  а  ми  ж  недалеко,  хочу,  щоб  взяли  її  на  квартиру,  що  скажете?
Ось  так  взяв  і  випалив  все  відразу,    несміливо  переминався  з  ноги  на  ногу,  видно  трохи  хвилювався,  ніяковів.  
Жінка    поглядом  зміряла  з  ніг  до  голови  дівчину,
-  Ну  я  Марія,  а  це  дід    Антонаш,  ну  Антон,  так  тепер  звуть.  Проходь  до  хати,  то  хороше  діло  вчитися.
Хитро  повела  очима,  продовжила,
-  Ти  Вікторе,  сам  їй  покажи  ту,  більшу  кімнату,  а  паспорт  нехай  на  стіл  покладе,  я  потім  подивлюся,  що  то  за  пташечка  прилетіла  до  нашого  гнізда.  А    речей,  немає  чи,  що?
Хлопець  задоволено  позирнув  на  бабцю,
-  Гаразд,  тільки  ми  з  тобою  тет  –  а  –  тет  поговоримо,  добре?
Жінка  звела  чорні  брови,
-  Що  прямо  такий  секрет?
Він  кивнув  головою,  чорна  чуприна  спала  на  чоло,
-  Пішли  Наталю  покажу  твою  кімнату.
             Життя  продовжилося,  як  кажуть  -  «Життя  йде,  як  по  маслу».  Люди,  хоч  і  молдавани,  були  гостинні,  привітні.  В  душу  не  лізли,  не  дуже  розпитували  про  життя.  Це  напевно  після  розмови  з  Віктором,  вирішила  дівчина,  не  знати,  що  він  їй  розповів  та  жінка  особистого  життя  не  торкалася.
       Вже  на  другий  день  з  Віктором  завезли  документи  в  училище.  Мала    надія,  поступити  навчатися  по  спеціальності  -  »  акушерська  справа»,  адже  в  атестаті  було  лише  три  четвірки.  В  той  же  день,  мала  телефонну  розмову  з  тіткою  Олею,  але  в  якому  місті  навчатися  буде  не  сказала,  не  дала  й  адреси  де  проживає,  пообіцяла    інколи  дзвонити.
       Марія  все  була  вдома,  не  працювала,  а  дід  працював  в  колгоспі,  з  ним  і  Наталка  пішла,  щоб  заробити  якусь  копійку.  За  квартиру  розплачувалася  грішми  з  весілля,  мала  надію,  коли  буде  вчитися,  переїде  в  гуртожиток.
Віктор  раз  на  тиждень  приїжджав  машиною,  то  привезе  цукерок,  то  часом  морозиво.  Він  дещо  розповів  про  себе,  виявилося,  що  живе  в  цьому  ж  селі,  через  дві  вулиці,  минув  рік  як  прийшов  в  армії.  Наталка  помітила,  що  коли  дивився  на  неї,  ясніли  очі,  всміхався.  Вона  вечорами  чомусь  стала  думати  про  нього,  гарно  мати  такого  друга.  А  якщо  є  дівка?  Одружиться  й  про  мене    забуде.    А  чи  варто  втрачати?  Правда  молдаван,    не  українець,  видно  й  серед  них  є  непогані  люди  і  такі  працьовиті,  як  і  ми.
 Одного  разу  Марія  зайшла  в  кімнату  Наталки,  коли  та  була  з  дідом  на  роботі.  На  столі  дві  книжки  між  них  виглядав  паспорт.  Ну  тепер  вже  уважно  подивлюся  документ,  варто  глянути  де  приписана.  Жінка,  аж  зблідніла,  коли  побачила  в  паспорті  штамп  реєстрації  шлюбу.  Оце  так  -    так,  що  ж  це  виходить,  заміжня?!
Про  тіток  розповідала,  а  про  чоловіка  ні  слова,  дивно.  Але  ж  здається  Віктор  в  захваті  від  неї,  як  молоде  хлопчисько,  хіба  може  не  зізналася  йому.  Ой  Боже,    Боже,  це  ж  треба  такого…  Трохи  заспокоївшись,  роздумувала,  так  вже  тиждень  лишився,  хай  їде  вчитися,  ще  й  наче  гуртожиток  їй  пообіцяли.  Все  буде  добре,  хай  минеться,  як  сон.  Менше  бачитимуться,  то  на  краще.  Здається  вона  на  нього  не  запала,  має  за  друга.  Та  це  я  собі,  щось  придумала,  своїх  дівчат  достатньо.  Краще  мовчатиму,  навіть  доньці  нічого  не  буду  казати,  спокійніше  спатиме,  а  дідові  тим  паче  не  скажу,  бо  відразу  своїм  язиком  розплеще  на  роботі.  
       Час  летів,  Наталка  навчалася  в  училищі.  Хоча  й  отримувала  стипендію,  все  ж  вечорами  вишивала  рушники,  а  Віктор  здавав  їх  в  магазин,  була  якась  копійка.  Більше  ні  разу  не  їздила  в  село  до  Віктора.  Коли  ж  він  приїжджав  до  бабусі  та  зацікавлено  дивилася  на  нього,  а  може,  щось  скаже,  чи  проговориться  за  неї,  як  влаштувалася  дівчина?  Але  він  мовчав,  Марія  ж  не  хотіла  ворушити  минуле.
         Ніхто  й  не  підозрював,  що  в  них  дружба  переросла  в  кохання.
Частіше    зустрічалися,  похід  в  кіно,  поцілунки,  обійми,  веселі  розмови.  Вона  так  звикла  до  нього,  вже  й  не  замислювалась,  що  він  молдаван.  Дівчина  раз  в  три  місяці  дзвонила  тітці  в  Москву,  розповідала  про  навчання,  але  адресу  не  назвала.  Хоча  тітка  Оля  вже  й  знала,  що  навчається  в  Могилів  –  Подільському  та  сестрі  не  говорила,  вирішила,  так    всім  буде  краще,  спокійніше.
 Осінь…    Вересень  видався  напрочуд  теплим.  Вони    зустрічалися  в  парку,  неподалік  від  училища.  Наталці  залишалось  вчитися  пів  року.  В  цей  день  вони  не  мали  зустрітися,  але  після  занять  на  сходах  училища,  з  великим  букетом  квітів,  стояв  Віктор.  По  святковому  одягнений,  мило  всміхався,  не  звертаючи  уваги  на  сторонніх,  сміливо,  ніжно  торкнувся  її  губ  своїми  й  подарував  квіти,
-    Ну,  гадаю  нам  пора  вирішити  коли  одружимося.  Підеш  за  мене?  Я  кохаю  тебе,  неодноразово  вже  говорив,  те,  що  мала  чоловіка  для  мене  пусте.  Хай  тільки  в  селі  цього  не  знають,  щоб  не  плескали  язиками,  а  мені  байдуже.
   Розгублено  зиркнула,  ледь-ледь  почервоніла,  опустила  голову,  наче  ховала    свої  красиві,  волошкові  очі.  Глибоко  вдихнула,    рукою  ніжно  торкнулася    його  обличчя,  трохи  здивовано,
-А,  що  вже  час?
Ледь  нахилившись,  взяв  під  руку,
-  Пішли  сонечко  в  кафе,  морозива  посмакуємо,  там  і  поговоримо.
 В  маленькому  кафе  не  людно…  Грала  лірична  музика…  Віктор  замовив  морозиво  і  вони  присіли  за  круглий  стіл,
-  Наталочко,  більше  ніколи  й  слова  я  не  скажу  тобі  за  заміжжя.  Давай  в  листопаді  одружимося,  зимою  холодно,    тобі  вчитися  зовсім  мало  залишилося,    чого  нам  час  тягнути?  
Розпашілася,  схвильований  погляд  тонув  у  його  очах,  взяла  за  руку,  
-  А,  що  батьки  тобі  скажуть?  Вони  ж  мене  навіть  не  бачили.  І  в  паспорті  штамп,  я  ж  не  розірвала  шлюб…
Погляд  очі  в  очі,  милувався  нею,
-  Та  то  пусте,  я  це  питання  вирішу  за  два  тижні.    Просто  загубиш,  так  дехто  робить,  посвідчення  про  народження  в  тебе?  
Засяяли  оченята,  кивнула  головою.  Він  вкотре  всміхнувся,
-  Ну  тоді  не  переймайся,  в  новому  паспорті  штампу  не  буде,  ніхто      нічого  не  знатиме.
 Пройшло  три  тижні  …  Одного  вечора  Віктор  приїхав  машиною,»Нива»  виблискувала  на  сонці,  Наталка  здивовано,
-  Що  не  хотів  своєю  їхати,  чи  на  ремонті?    Чи  може  в  когось  на  прокат  взяв?
 -    Та  ні,    це  наша  з  батьком,  казав,  як  одружуся  мені  віддасть.
           Дорога  здавалася  довгою….  Наталка    хоча  й  одягнена  в  вишиванку    й  в  чорну  не  коротку  спідницю,  все  ж  хвилювалася.  Це  ж  мов  оглядини,  як  її  сприймуть,  що  чекає  на  неї?
А  він  примружував  очі,  ледь  посміхався,  бачив  її  стурбованість,
-  Та  ти  не  хвилюйся,  там  дід    так  щебетав,    так  хвалив  тебе,  за  мене  такого  ніколи  не  говорив.
Віктор  зупинив  машину  біля  паркану  з  білої  цегли…  Відразу    відкрилися  металеві  ворота,  дід  Антон  посміхався,  кивав  рукою,  
-  Давай,  заганяй  зразу  машину,  нащо  залишати  під  парканом.
Наталка  тримала  в  руках  торт,  Віктор  підморгнувши  взяв  її  за  руку,
-  Ану  усміхнися,  засяй  сонечком  весняним,  пішли.
 Вона  перевела  подих,  в  душі  просила  Бога,  щоб  все  було  добре.
Переступивши  поріг  веранди,  їм  назустріч  вийшли  чоловік  і  жінка.  Дівчина  відразу  зрозуміла,  що  це  мама  Віктора,  бо  він  був    дуже  схожий  на  неї.  Жінка  всміхнувшись    подала    руку,
-  Ну  от,  нарешті  познайомимося,  я  мама  Каміла,  довго  чекали  в  гості.  А  це  мій  чоловік,  батько  Віктора,  Роман.  Напевно  син  говорив  тобі,  в  нас  ще  є  дві  доньки  та  вони    одружені,    живуть  в  Атаках.
               В  хаті  за  столом,  сиділа  бабуся  Марія.    Вона  побачивши  молодих,  привітно  всміхнулася,  відповіла  на  привітання.  На  якусь  мить  зупинила  погляд  на  дівчині,  наче  хотіла  заглянути  в  її  очі.  Її  ,аж  холод  пройняв,    ото  напевно  чекає  на  мене  допит.  Пригадала,  ще  тоді,  як  їхала  від  них,  радо  прощалася,  бажала  щастя  та  знайти  мені  гарного  кавалера.  Мабуть  не  чекала,  що  все  так  складеться.  Вона  не  знала,  що    Марія  мала  розмову  з  Віктором  про  своє  заміжжя  та  він  відразу  їй  нагадав,  що  мама  його    теж  мала  перше  невдале  заміжжя..  Колись  бабця  його  просила,  нікому  не  розповідати,  тепер  можна  сказати  підписали  угоду,    все  тримати  в  таємниці.
За  столом  наче  в  рідній  сім`ї  …  Як  сказав  дід,  на  тверезу  голову  треба  про  все  говорити,  я  потім  вже  випити.    Старші  шушукались  між  собою,  дід  керував  всім,  весело  пропонував  страви,  хвалив  домашнє  вино.  Підморгнувши  Вікторові,  встав  із  -  за  столу,  почав  говорити,
-  Ну  тепер    всіх  запрошую  випити.  Весілля    не  буде  гучним,  не  той  час  на  жаль,  але  через  місяць  станете  на  рушник.  Так,  що  завтра  подавайте  заяву,  а  за  все  інше  не  хвилюйтеся.  Наталко,  в  нас  родина  величенька,  вміємо  добре  працювати,  ніякої  роботи  ні  діти,  ні  онуки  не  бояться.    І  вміємо  гарно  повеселитися,  побачиш  наше  молдавське  весілля.  Ну,  а  де  житимете,  вам  вирішувати.  Хочу  сказати  одне,  що  наш  дім,  для  вас  завжди  відкритий.  Тож  давайте  за  це  й  вип`ємо!
   Задоволений  промовою  батька,  Віктор  обіймав  Наталку,    легенько  рукою  притиснув  до  себе,  шипотів,  -
-  А  ти  боялася,  все  добре  бачиш…
   Каміла  привітна,  чорнява  жінка,  в  основному  мовчала,  зацікавлено  поглядала  на  майбутню  невістку.  
 Добре  закусили,  погомоніли…    Всі  дивилися  на  Марію,  чекали  її  слова.  Вона  наповнила  свій  келих  вином,  дивилася  на  Наталку,
 -  Так,  а  тепер  я  хочу  сказати  слово  та  щось  запитати.
Наталя  ледь  зблідніла,  опустивши  голову,  під  столом  зажала  руку  Віктора.  Він  відчув    легке  тремтіння,  зрозумів,  що  дуже  хвилюється,  поклав  руку  на  плече,  ледь  –  ледь    притиснув  до  себе.
Марія    посміхалася,    двома  руками  тримала  келих,
-  А,  що  Наталко,  що  онук  мій  молдаван,  то  нічого?
Вона  дивилася  прямим  поглядом,  наче  чекала  на  її  відповідь
Віктор,  щоб  підтримати  її  при  всіх,  ніжно  чмокнув  в  щоку,  голосно,
-  Сміливіше,  не  бійся,  не  соромся.
Стара  продовжила,  
-  Що  любиш  його?
-  Наталя  сильно  почервоніла,  тихо  промовила,
-  Та  він  же  хороший,  то,  як  не  любити,  кохаю  його,  обіцяю  шанувати.  А,  що  молдаван,  яке  це  має  значення,  ми  всі  рівні.
Вона  тільки  закінчила  говорити,  на  поміч  прийшов  Віктор,
-  А  я  тішуся,  що  буду  мати  жіночку  українку.  Он  сестра    Марина,  чоловік  в  неї  українець,  хіба  в  них  погана  сім`я?  І  в  нас  все  буде  добре!
 Марія  задоволено  дивилася  на  молодих,
-  Ну  тоді  за  Вас!  Нехай    збудеться  все  задумане!!  В  добрий  час!
Потім  мати  й  батько  Віктора,  наливали  вино  й  всіх  запрошували  випити  за  все  сказане.
           Минув  місяць…  Наталка  про  весілля    тітці  Олі  нічого  не  говорила.    З  тіткою  Зоєю  так  і  не  спілкувалася.  На  весілля  були  запрошені  тільки  дві  дівчини,  з  якими  навчалася.
       Весілля  пройшло  без  ніяких  пригод.  За  молдавським  звичаєм.  В  основному  гості,  це  не  маленька  родина  Віктора.  Дівчина  почувалася  щасливою,  всі  хвилювання  відійшли,  у  неї  все  добре.  Якби    ж  то  ближче,  то  поїхала  б  на  цвинтар  до  батьків  і  попросила    в  них  благословення.  Розповіла  б  їм,  що  пізнала  справжнє  кохання,  що  зустріла  справжнього  друга,  який  їй  є  опорою  в  житті.    Що  збулася  мрія,  вивчилася  і  тепер    працює  в  лікарні.  Та  несла  камінь  на  душі,  задумувалась,  інколи  нишком  витирала  непрохану  сльозу,  коли  ж  поїду  в  рідне  село?  А  треба  поїхати,  як  важко  роками  нести  цю  ношу  -  образу  та  треба  переступити  гордість.  Пробачити  тітці  за  все,  що  було,  поки    вона  жива.  На  жаль  час  швидко  летить,  не  знати,  коли  побачить  сад  дитинства,  свою  хату  й    зеленаве,    споришеве  обійстя….
   Закінчилося  весілля,  на  машинах    роз`їжджалися  гості…  Віктор    літав  на  крилах,  задоволений  весіллям,  ніс  дружину  на  руках  до  самого  ліжка.  
     Дивувався  Віктор  поведінкою  дружини…  Цілував  в  шию,  роздягав  її,  вона  ж  соромилася,  ховала  очі,  прикривала  своє  оголене  тіло.  Тонула  в  його  обіймах  і  водночас  її  проймав  страх  та  це    ж  мало  колись  статися.  Віктор  не  міг  зрозуміти,  чому    така  поведінка?  Не  наважився  запитати,  до  чого  в  такий  момент  розмови…    Билося  гучно  серце…  Від  ніжних  дотиків  здригалася…  Боїться  інтимних  стосунків?  Чому?  Коли  тіла  сплелися  в  одне  ціле  зрозумів  і  здивувався…  Невже  так  буває?  Йому  не  вкладалося  в  голові,  як  це  мати  чоловіка    і  залишитися  недоторканою….
                 Червневий  день  видався  ясним  і  теплим.  У  небо  сині    пливуть  хвилясті,  білі  невеликі  хмаринки.  То  зовсім  близько,  то  вдалині    здіймаються  птахи  в  політ  і  знову  припадають  до  землі.  Сонячні  промені  пестять  листя  на  кущах  і  деревах,  водночас  з  вітром  заграють,  мерехтять,  знову  й  знову    виблискують  на  сонці,  а  деякі  припадають  до  трав  і  квітів,  даруючи  тепло  і  ніжність,  все  довкола  наче  в  позолоті…  
       Машина  «Нива»  звернула  з  центральної  траси,  їхала  вздовж  великого  садка.    По  краю  вже  відцвіли  вишні,  а  далі  яблуні  старі,  крислаті,  майже  всі  відцвіли,  лиш  де  –  де  -  де  між  них  ще  можна  побачити  в  цвіту.    А  попід  ними    зеленаві  трави  присипані  пожовклими  пелюстками  цвіту.
 В  машині  за  сидіннями  два  похоронні  вінки,  великий  букет  квітів.  Поруч  бутель  з  вином  в  красивій  плетінці,  торт  і  пакет  солодощів.    Наталка  дивилася  в  вікно,  пригадувала  дитинство  і  той  день,  як  тікала.  Той  день  змінив  її  життя…  Ледь  стримувала  сльози,  так  швидко  пролетів  час,  не  була  в  рідному  селі  шість  років.  Під  серцем,  аж  щеміло,  холод  по  тілу.  Рукою  притискала  до  себе  п`ятирічного,  смуглявого  синочка  Андрійка,  наче  знаходила  в  ньому  розраду,  щоб  не  розплакатися  навзрид.  Її  коханий  і  любов,  її  надія    і  щастя,  це  син  і  Віктор,  вона  раділа,  що  доля  зробила  їй  такий  подарунок.
 Він  вів  машину,  час  від  часу  позирав  в  дзеркало,  бачив  тремтячі  вії.  Намагався  піймати  її  погляд,  щоб  посміхнутися,  вкотре  підтримати.    Розумів,  що  вона  поринає  в  спогади,  відчував,  як  їй  боляче  згадати  минуле,    як  важко  простити.
               Вже  майже  проїхали  садок,  далі  дорога    роздвоювалася.  Віктор    зменшив  швидкість,
-  Наталочко,  зараз  куди  наліво,  чи  направо?
Немов  проснулася,  кивнула  рукою,
-  Наліво  село,  а  направо  цвинтар.    Можливо  вони  вже  там,  я  тітці  Олі  говорила  о  котрій  годині  приблизно  приїдемо,  здається  встигаємо.
-  А  вона  вчора  мала  приїхати?,  -  уважно  дивлячись  на  дорогу  запитав  чоловік.
Наталка  погладила  сина  по  голові,  відповіла,
-  Так  вчора.
Відразу  серйозно  до  сина,  який  спритно  виставив  обличчя  в  вікно,  примружив  оченята  від  вітру.
-  Ще  трішечки  й  приїдемо,  посидь  тихенько.
Андрійко  зазирав  в  її  сумні  очі,
-А  в  мене  тут  теж  є  бабуся  й  дідусь?
Ніжно  обійняла  своє  чадо,  поцілувала  в  чоло,
-  В  тебе  тут  є    дві  бабусі,  старенькі,  як  бабуся  Марія.  Посидь,  як  на  шилі  крутишся,  скоро  їх  побачиш.
Її  погляд  губився  поміж  трав…  Напевно  ми  усі  маємо  гріхи,  гадаю  з  роками  усвідомлюємо  помилки.  Не  варто  мстити,  це  лиш    відкриє  болісну  рану,  згадуючи,  наче  попаде  на  неї  сіль.  Чи  варто  часто  озиратися  назад?  Хто  знає?  Як  згадати  краще,  можливо  й  варто…  А  все  болюче,  геть  розвіяти  вітрами  і  простити,  як  Бог  прощає.  Якби  важко  не  було  та  це  треба  зробити…
                                                                                                                                                               2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822034
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 15.05.2020


Катерина Собова

Ностальгiя

Щебетала    внучка    Люся:
-Ви    такі    у    нас    круті!
Що    цікавого,    дідусю,
Було    в    вашому    житті?  

-Пропивав    в    корчмі    я    дещо,
Бо    частенько    горював:
Жив    у    приймах,    годив    тещі,
На    заводі    працював.

Було    сумно    -    втратив    друга,
Стала    враз    душа    німа,
Та    найбільша    в    мене    туга  –
Витверезників    нема.

Заклад    був    такий    медичний,
Туди    звозили    усіх…
Там    для    мене    було    звично:
Поруч    друзі    -    плач    і    сміх!

Колись    п’яних    поважали,
І    ментів    не    було    злих,
Попід    руки      мене    брали,
У    машину    -    і    везли.

В    витверезнику    міському
Я    щасливим    почувавсь,
Було    краще,    як    удома,
Не    чув    тещиного    «Зась»!

І    моралі    не    читали,  
А    це    сили    додає,
Там    мене    завжди    приймали
Отаким,    яким    я    є.

Весь    час    гріє    мою      душу,
Я    цей    заклад      не    забув,
Сам    собі    признатись    мушу  –
Тільки    там    щасливий    був!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875946
дата надходження 15.05.2020
дата закладки 15.05.2020


Наташа Марос

ГОРИТ…

Я  позвонила  чуть  дыша,
Шалило  сердце,  билось  в  дверцу,  
Душа  застыла,  задрожав  -
А  я...  вошла  к  тебе  без  сердца...

И  вот  глуха,  слепа,  нема
Я,  ни  во  что  уже  не  веря,
Без  приглашения,  сама  -
Слова  оставлены  за  дверью...

Здесь,  у  тебя  мои  мечты  -
Горят  опущенные  шторы,
Горит  Вселенная,  а  ты,
А  ты...  не  тушишь  и  не  споришь...

Я  там  и  тут,  где  рай  и  ад,
Где  боль  и  призрачное  счастье,
Где  просто  нет  пути  назад  -
Я  у  тебя  бываю  часто...

Переболит,  перемолчишь,
Но  и  подумаешь  о  многом,
А  я  приду  к  тебе  в  ночи
И  молча  стану  у  порога...

А  сердце  выпрыгнет  опять
И  запоёт  звонок  за  дверью...
Не  знаю,  сможешь  ли  понять,
Но  я  пришла,  но  я-то  верю...

                 -                    -                      -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875985
дата надходження 15.05.2020
дата закладки 15.05.2020


Наташа Марос

ОЖИНА…

Зацвіла  молода  ожина
Синювато  в  моїм  саду,
Хоч  тепер  ти  мені  скажи-но.
З  ким  же  будеш,  коли  прийду?..

Може,  сам...  між  дерев  столітніх
Виглядаєш  з  усіх  країв  -
В  посивілім  твоєму  літі
Не  шумлять  молоді  гаї...

А  чи  в  парі,  що  через  роки
Ти  створив,  щоб  забути  зміг
Всі  мої  босоногі  кроки,
Що  ступали  на  твій  поріг...

І  сумує  гніздо  лелече
Через  роки,  через  роки
За  минулим,  що  недоречно
Переплутало  всі  стежки...

Я  влетіла  б  на  теплих  крилах,
На  семи  неземних  вітрах
У  обійми  твої  безсило,
Загубивши  у  небі  страх...

Та...  тримає  мене  ожина
Біля  дому...  душа  болить  -
І  думками  туди  я  лину,
Де  побачу  тебе  за  мить...

Наливаються  темним  соком
Стиглі  ягоди  запашні,
Обсипаються  і  щороку
Не  дають  забуття  мені...

         -              -              -


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794405
дата надходження 04.06.2018
дата закладки 15.05.2020


Дантес

Ілюзія смерті

Якщо  вслід  за  сонцем  ти  підеш,  зроби  це  так,
Як  осінь:  без  марних  надій  /а  вітри  відтужать/.

(Оленка  Зелена,    "Ця  осінь  в  мені")


Рясні  дощі  обступають  тісним  півколом,
Все  менше  сонця,  і  довше  полон  ночей.
Так  холодно,  що,  здається,  і  ти  схолола,
І  десь  подівся  вогник  твоїх  очей.

Вважаєш,  що  схибив  я,  і  тепер  ми  квити?
Що  трохи  розлуки  на  користь  піде  мені?
Та  час  не  завжди  лікар  -  він  може  вбити,
Якщо  знайде  шпариночку  у  броні.

Ілюзія  смерті:  в  холодне  осіннє  місто
Сезонно  вповзають  химери  з  важкого  сну...

Коли  листопад  повідносить  останнє  листя,
Я  також  піду.  З  надією  на  весну.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624041
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 14.05.2020


Чорнобривець

У неї канонічна красота

У  неї  канонічна  красота
Вам  більше  не  знайти  такої  кралі
Я  знятий  після  неї  із  хреста
І  наново  насаджений  на  палю

Не  можу  відвести  убік  очей
Прикутий  кам’яними  ланцюгами
Неначе  титанічний  Прометей
Що  бореться  з  тілесними  гріхами

В  нерівному  жорстокому  бою
Без  права  на  омріяну  спокуту
Стискаючи  закоханість  свою
Мов  птаха,  що  на  волю  рветься  в  грудях

Не  в  змозі  пересилити  себе
Віками  неприборкану  природу
Що  прагне  до  осяяних  небес  
Неначе  полонений  на  свободу

Сторицею  примножуючи  біль
Приречений  любов’ю  на  страждання
Бо  тільки  у  запеклій  боротьбі
Народжується  істинне  кохання

14.03.2020



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875887
дата надходження 14.05.2020
дата закладки 14.05.2020


Кадет

Выходим

Там  далеко  Айбак  и  Кандагар,
Но  наши  нервы  всё  ещё  на  взводе...
Нам  вслед  хрипит  душман:  «Аллах  акбар!»,
А  мы  достойно  на  броне  выходим!

И  на  броне  небритый  капитан
Потягивает  сигаретку  с  травкой...
Зачем-то  он  везёт  с  собой  Коран,
Не  думая  про  скорую  отставку...

Он  рад,  что,  может  быть,  помог  Аллах,  
Что  в  галифе  пока  ещё  всё  цело!
Уверовал  он  в  древний  альманах,
Но  нервы  днём  и  ночью  под  прицелом...

С  небес  светили  звёзды  всем  подряд...
Кому  медалью,  а  кому  могилой...
Прицельный  взгляд,  похожий  на  снаряд,
Не  заглушить  ни  водкой,  ни  текилой...

Ещё  вчера  дымился  перевал
И  падали,  увы,  вертушки  с  неба...
И  тем,  кто  в  строй  хотел,  но  не  вставал,
Венчали  кружку  корочкою  хлеба...

Рассудят  всех  Господь  или  Аллах
И  воздадут  конечно  по  заслугам...
Кому-то  крест,  кому-то  иншааллах...
А  жизнь,  как  прежде  мечется  по  кругу...

Как  ни  крути,  война  —  кромешный  ад...
Для  всех,  кто  угодил  в  её  объятья...
Неважно  -  офицер  или  солдат,
Теперь  навеки  шурави  и  братья!

февраль  20

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864827
дата надходження 14.02.2020
дата закладки 14.05.2020


Амелин

Джин на карантине

[b]КАРАНТИН[/b]
Наталія  Ярема
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873237
Вірші,  Гумореска
[i]
Не  вилазить  з  пляшки  Джин,  
Бо  у  Джина  карантин!  
Кличу,  кличу,  викликаю,  
Що  робить-  сама  не  знаю!  
Все  змінилось  –  навіть  казка!  
Виліз  Джин  із  пляшки  в  масці!  [/i]
……………………………………
(Полностью  по  ссылке)


[b]Джин  на  карантине[/b]
(О  Хотя-ббы-че  в  продолжение  темы)

Вылез  Джин  из  пляшки  в  маске
И  хозяйке  строит  глазки…
Но  забыл,  что  есть  наука:
Слух  летит  быстрее  звука!

Прибежало  полсела…
–  Где  ты,  мать,  его  взяла?!
–  А  давай  отправим  Джина
Прямиком  до  магазина!!!
В  ноги  падают  Наташке…
–  Пусть  возьмёт  хотя  б  по  пляшке!!    
Чтоб  заразу  победить,
Нужно…  «Антисептик»  пить!!!
Слов  поток  летит  от  Джина:
«…Нарушенье  карантина!!»
Джин  кричит:  «Трах-дибидох!
Он  вас  скільки  –  більше  двох!!!»
Чуть  не  выразился  вслух…                
И  обратно  в  бутыль  –  бух!

Притворившись  мышкой  робкой
Изнутри  закрылся  пробкой  –    
Здравомыслия  инстинкт!
Карантин  есть  карантин…

(Все  совпадения  имён  случайны)


Предлагаю  всем  желающим  писать  в  комментариях  продолжение  и  экспромты.
А  також  перекласти  українською.


[b]Ярослав  К.,[/b]

Не  згнітилася  компашка,
"Ну  а  з  чим  була  та  пляшка?
Самогон,  коньяк  чи  джин?
Що  бухає  в  пляшці  Джин?
Як  ти  думаєш,  Наташко,
Може  ми  до  нього  в  пляшку?
Карантину  там  немає,
Хай  по  чарці  наливає!"
Тут  почув  розмову  Джин
"Справді,  що  я  тут  один
Сотню  літ  уже  нудьгую,
Я  їх  продезінфікую!"
Прокричав  із  пляшки  Джин:
"Карантин  є  карантин!
Всіх  одразу  не  візьму,
Захаді  па  аднаму!"


[b]Катерина  Собова,  [/b]

Джин  із  пляшки  відповів:  
-Не  кричи  ти,  дівко,  вранці,  
Глянь  на  двері,  прочитай,
"Карантин"  -  у  чорній  рамці,
Кожна  жінка  -  Гюльчатай!


[b]НАДЕЖДА  М.,[/b]

Карантин  не  нарушать!
Зачем  лезете  по  п"ять?
Мне  за  вас  же  отвечать.
Сколько  можно  объяснять?
Ну  да  ладно,  я  прощаю,
В  шестером  то  веселей.
Всех  у  рай  -  не  обещаю.
Все  вы  поняли?  Окей!
Что  там  было  не  сказать,
Спирта  выдал  всем  по  "пляшке",
И  пошел  наш  Джин  плясать.
Еле  выполз  из  бутылки.
Страшно  просто  вспоминать..
Захмелел  так  Джин  от  хлорки.
Как  спасать?Может,  касторки?


[b]Любов  Іванова[/b]

Я  во  время  карантина
Забрала  бы  в  койку  джина...
И  не  надо  предлагать
Парню  сразу  побухать!!

Мне  чтоб  был  в  кровати  пылкий,
Скрылся  он  не  зря  в  бутылке.
За  водярой,  чтоб  хмелеть
Я  слетаю  на  метле!!


[b]Світлая  (Світлана  Пирогова)[/b]

Заглядають  в  пляшку  люди,
Що  ж  із  нами  завтра  буде?  
П*є  горілку  Джин  ,  як  воду,
"Антисептик"  -  насолода.    

Ось  вже  п*яний  спати  ліг,
Розкупорим  той  барліг.
Джина  випустим  у  світ,
Спирт  нехай  несе  і  лід.

Не  отримаєм  відмазку,
Бо  в  селі  лиш  в  нього  маска.    
Пляшку  швидко  закопаєм,
Джину  роль  -  хлопчини-паю.

Щоби  Covіd  подолать,
Треба  Джину  працювать!


[b]Фотиния[/b]
 
"Ядрёное  солнце  пустыни!    
Мужья,  как  один  -  в  карантине!      
О  близости  только  мечтай!"  -    
Грустит  взаперти  Гюльчатай      

Собрав  весь  гарем,  молвил  сухо:
"Вы  мне  не  товарищи"  -  Сухов    
Пока  нет  вакцин  от  COVÍD,
В  песок  закопался  Саид.    
Хоттабыч  -  старик  (в  зоне  риска!)
С  ковром  отбыл  в  место  прописки.    
А  Джин  с  вечно-пьяной  улыбкой      
Полез  (как  обычно!)  в  бутылку,
Туда  ж,  к  собутыльнику,  Тоник  -
Хроничный  (к  тому  ж!)  гипертоник.
С  портянкой  от  уха  до  уха
Режим  соблюдает  Петруха.    

...Такая  девчонке  непруха...    
В  слезах  сотый  день  Гюльчатай...
Ну-ну        Лучше  выпей,  не  чай


[b]Патара,[/b]  

На  світ  Божий  виліз  джин,
А  у  світі...  КА-РАН-ТИН!
Отака  спіткала  джина
Нашого  лиха  година:
Ні  у  клуб,  ні  на  футбол,
Зась  у  ресторан  "Тобол"...
В  групі  ризику  старий,
Хоч  бери  й  могилу  рий.
Бороди  рвонув  він  жмут
Й  вірусу  прийшов  капут!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874667
дата надходження 05.05.2020
дата закладки 14.05.2020


Олена Жежук

ріка

[color="#0040ff"][b][i]несе  мільйони  дум  вода
вони  і  тонуть  і  не  тонуть  
то  завесніють  то  схолонуть
ріка  стара  і  молода  

солодка  мла  і    вітерець
все  грається  пасмом    волосся
проміння    в  лози  уплелося  
й  біжить  по  стежці  навпростець

усе  величне    і  святе
умить    стривожишся  одначе
коли  верба  ось-ось  заплаче
і  в  коси  
                               річку
                                                       уплете
[/i]
[/b][/color]





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875537
дата надходження 11.05.2020
дата закладки 14.05.2020


BeZodnia

Любов і сила

Зігріта  сонячним  теплом  Троянда  квітне,
Від  Вітру  подиху  тремтить  стебло  тендітне.
Йому  під  силу  підкорити  небо  й  кручі,
Її  ж  не  в  змозі  обійнять  —  шипи  колючі.
Пронісся  вихором  так  близько,  як  ніколи!
Деревам  голови  схилив,  зігнув  додолу:
—  Дивись,  скорились  як!  Люби!  Я  —  велич!  Сила!..
Сльозиться  зламане  стебло:
—  Я  ж  так  любила...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842202
дата надходження 17.07.2019
дата закладки 14.05.2020


СОЛНЕЧНАЯ

ОСЕННИЙ ПОРЫВ ЛЮБВИ…

В  МариИнском  парке  -  музыкант  играет!
Мне  очень  захотелось  танцевать!...
Я  закружилась,  листья  вверх  бросая,
ВальсИруя,  под  этот  листопад!..

Меня  пьянит  -  мелодия  простая  
До  ощущений  "бабочек"  внутри...
Забыв  о  всех,  меня    лишь  услаждает...
В  осеннем  парке  -  мой  порыв  любви!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852222
дата надходження 22.10.2019
дата закладки 14.05.2020


Галя Костенко

Схилилось небо над земле́ю

Схилилось  небо  над  земле́ю,
Ніби  щось  хоче  їй  сказать,
Меридіаном,  паралеллю,
Хмарка́ми  лагідно  обнять,

Дать  сили,  впевненості  не́ні,
Живу  водичку  дарувать,
Щоби  на  ниві  її  ранній
Могли  рослиночки  зростать.

І  ніби  бе́сіда  таємна
Між  ними  відбувається,
Утомлена  матуся  древня
Весною  посміхається...

Незримі  янголи  із  хмарок
Благословляють  на  життя,
Людино,  подивись  уважно,
Будь  гіднa  диво  це  приймать!

Розумне  Божеє  створіння,
Гармонію  цю  не  поруш!
Ми  на  землі  цій  лиш  насіння,
Як  оте  дерево  й  той  кущ…

Не  будь  бур’яном-паразитом,
Бо  що  посієш,  те  й  пожнеш,
А  захищай  її  від  лиха
І  для  нащадків  збережеш…

Схилилось  небо  над  землею,
Дарує  сили  для  весни,
Літають  янголи  над  нею,
Пташками  пісня  їх  дзвенить…    

12.04.20



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874344
дата надходження 02.05.2020
дата закладки 14.05.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Радіти щастю і любити

"Літа́  на  зиму  повернули",
Але  то  пишуть  не  про  нас.
Хоч  часто  ми  живем  минулим
І  швидко  пролітає  час...

Весна,  навколо  все  квітує,
Пташиний  щебіт  голосів.
Пейзажі  новий  день  малює,
У  неймовірній  цій  красі.

Від  цього  хочеться  так  жити,
Тай  у  душі,  ще  є  запал.
Радіти  щастю  і  любити,
Літа́  свої  і  вітру  шквал.

Топлюсь  у  запахах  бузкових,
Милуюсь  квітами  зрання́.
У  переливах  веселкових,
Теплом  торкає  день  щодня.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875837
дата надходження 14.05.2020
дата закладки 14.05.2020


Променистий менестрель

Майские ночи



Майские  ночи  душистые,  пряные,
Неба  под  куполом  звёздной  рекой...
Юность  в  любовных  объятиях  пьяная  –
Вязью  упругой,  тугою  косой.

Майские  ночи,  вы  с  нами,  родимые  –
Словно  глядите  с  прошедших  времён...
Нет,  вы  живые,  ведь  в  сердце  хранимые  –
В  тех  незабудках  ваш  дух  потаён...

Пух  тополиный  и  гроздья  акации,
Запах  сирени  –  дурманите  кровь.
Голос  экспресса  на  маленькой  станции,
Встречи,  прощанья  –  ведь  это  любовь...

Майских  ночей  не  забыто  величие  –
Только  наступят...  и  сон  не  идёт...
Воспоминанье  вдруг  яркой  Жар-птицею
В  стёкла  оконные  крыльями  бьет...

07.05.2020г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874959
дата надходження 07.05.2020
дата закладки 14.05.2020


Віктор Варварич

Весняна музика

Весняна  музика  звучить,
Лунають  дивні  хороводи.
У  небо  з  хмарами  летить,
Диво-мелодія  природи.

Знайомі  чую  голоси,
Шепочуть  з  вітром  у  долині.
Ці  їх  тональні  полюси,
У  сонці  грають  на  вершині.

Весняна  музика  душі,
В  мелодій  звуки  поринаю.
Дивні  октави  у  вірші,
Я  музі  серця  викладаю.

Звучать  симфоній  почуття,
Що  наші  душі  ув'язнили.
Кохання  миті  -  це  життя,
Весни  чарівна  Божа  сила.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875851
дата надходження 14.05.2020
дата закладки 14.05.2020


Крилата

ПИШУ

Робочий  тиждень  проминув.
Згорів,  як  шмат  зі  спиртом  вати.
ТБ  Микола    увімкнув,  
Став  другу    телефонувати:
- Що  робиш,  Петре?
-  Що?  Пишу.
- Гай-гай!  Письменником  зробився?
- Ні.  Під  такого  не  кошу.
Чей    блекотою  не  об’ївся,
Нічим  таким  і  не  обпивсь.
Я  оперу  пишу.  Є  треба.
-  Ти  композитором  зробивсь?
Дар  Божий  впав  тобі  із  неба?
- Ні,  клопіт…  Валер’янку  п’ю.
Побив  свого  сусіда  зрання.
- За  що?
- Дружину  тис  мою.
Пишу  ось  оперу  зізнання.

Треба  –  потреба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787024
дата надходження 11.04.2018
дата закладки 14.05.2020


Катерина Собова

Синяк

Свою    подругу    Марину
Стріла    Зоя    ненароком:
-Ти,    напевно,    заміж    вийшла,
Що    такий    синяк    під    оком?

-Ще    не    вийшла,    але    скоро,
Вірю,    буде    в    нас    весілля.
Не    кохання    -    ціле    горе,
Доведе    до    божевілля!

-Схаменися,-    каже    Зоя,-
Ти    не    вір    йому,    Марино,
Бо    натішиться    тобою,
Погуляє    і    покине.

-Він    щодня    до    мене    ходить,
І    клянеться,    що    кохає,
А    синяк    цей    всім    доводить  –
Наміри    серйозні    має!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832788
дата надходження 15.04.2019
дата закладки 14.05.2020


Анна Шульке

Старенька хата

До  неба  тягне  черешня  віти,
Струнких  піонів  розквітли  квіти,
Розсохлі  двері  старої  хати...
Хто  хоче,  може  її  придбати.
В  сінях  букетик,  ще  з  Маковію
Засохли  в  ньому  надії  й  мрії.
Старенький  килим,  ще  домотканий,
На  ньому  дірки,  неначе  рани.
Навік  холодна  застигла  пічка,
В  кутку  сумує  забута  стрічка.
На  стінах  фото-  чиясь  родина,
Колись  велика,  жива,  єдина...
Відкрита  шафа,  стілець  без  ніжки,
М'яка  обгортка  якоїсь  книжки.
Тут  дихав  хтось  і  молився  Богу,
Вдивлявся  пильно  хтось  на  дорогу...
Чи  дочекався  хтось  ту  людину?
Колись  живу  і  комусь  єдину...
Старенька  хата  не  знає  болю,
Вона  лиш  слід  від  чиєїсь  долі.
Виходиш  тихо,  бо  слів  не  треба,
Бо  очі  з  фото  глядять  у  небо...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875855
дата надходження 14.05.2020
дата закладки 14.05.2020


геометрія

ДИВЛЮСЯ НА ЗОРІ….

                             Дивлюся  на  зорі,
                             У  неба  безодні,-
                             Вони  недосяжні  землі...
                             В  безкрайнім  просторі,
                             В  блакиті,  як  в  морі,
                             І  світять  і  людям,  й  мені...
                                                                   І  я  на  ті  зорі
                                                                   Дивлюся  прозорі,
                                                                   І  легше  стає  на  душі...
                                                                   Щовечора  очі,
                                                                   Бува  аж  до  ночі,
                                                                   Питаю:  ми  вічі,  чи  ні?      
                             Мовчать  усі  зорі,
                             В  небеснім  просторі,
                             Нічого  не  кажуть  мені...
                             Та  я  не  журюся,
                             На  зорі  дивлюся,
                             Я  ж  знаю:  не  вічні  ми,  ні...
                                                                       В  небесній  блакиті,
                                                                       І  сяйвом  сповиті,
                                                                       І  Місяць  теж  світить  між  них...
                                                                       І  зорі  величні,
                                                                       Вони  може  й  вічні...
                                                                       Нема  на  землі  в  нас  таких...
                               В  вечірні  години,
                               Думками  я  лину,-
                               До  зір  тих  з  своєї  землі...
                               У  просторі  зримо
                               Шукаю  очима,
                               Я  ту,  що  належить  мені...
                                                                             Коли  бува  гірко,
                                                                             Шукаю  ту  зірку,
                                                                             Що  світить  яскраво  вгорі...
                                                                             Та  зірка  незвична,
                                                                             Мені  вона  рідна,
                                                                             І  зменшує  болі  й  жалі...
                                 Всі  зорі  величні,
                                 Можливо  і  вічні,
                                 Про  це  невідомо  мені...
                                 Прості  і  поважні,
                                 Мені  недосяжні,
                                 Та  світять  і  людям,  й  мені...
                                                                             Любуюсь  зірками,
                                                                             Скажу  поміж  нами,
                                                                             Що  це  до  вподоби  мені,
                                                                             В  безкрайнім  просторі,
                                                                             В  блакиті,  як  в  морі,
                                                                             Горять  недосяжні  землі...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873832
дата надходження 28.04.2020
дата закладки 14.05.2020


Валентина Рубан

ДЕ ТИ


Засипало  дороги  снігом,
Важкі  накидало  змети.
Як  встигнути  за  часу  бігом?
Бо  серце  все  питає  :  «Де  Ти?»

Співає  пісню  завірюха,
Зимові,  вивчивши    сонети.
Їм  вітер  тихо  в  такт  співає
Слова  знайомі  –«  Де  Ти?.  Де  Ти?»

Зірки  у  небі  поховались
За  хмари,  ніби  за  тенети.
Десь  душі  наші  цілувались,
А  губи  шепотіли  :  «Де  Ти?»

Пісень  знайомих  полилися
Давно  заучені  куплети.
Ти  спогадом  лиш  притулися,
І  я  відчую  серцем    -  де  Ти.

16.01.2020  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861559
дата надходження 16.01.2020
дата закладки 14.05.2020


Кадет

Лебединая песня

Когда  тебя  насквозь  пронзает  весть
О  чьей-то  неожиданной  кончине,
То  не  поможет  праведная  жесть
Барахтаться  в  сомнамбульной  пучине...

И  всё,  что  было  прежде,  до  неё
Приобретает  виртуальный  смысл...
Что  жизнь  продолжается  —  враньё!
И  гнёт  к  земле  житейский  коромысел...

Рвёт  уши  гнусный  тиннитусный  шум
И  голос  колом  застревает  в  глотке...
Избавить  ум  от  суицидных  дум,
Пожалуй,  не  под  силу  даже  водке...

Наш  бренный  мир  бессовестно  суров...
И,  блин,  не  получается,  хоть  тресни,
Найти  щепотку  бескорыстных  слов
Для  настоящей  лебединой  песни...

февраль  20

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865214
дата надходження 18.02.2020
дата закладки 14.05.2020


ЮНата

Травнево…

             
Весна  зітхала  в  запашній  купелі…
В  вишнево-яблуневій  вишиванці,
Умита  росами  й  прозоро-свіжа  вранці,
Мочила  трави  у  смарагди-акварелі…

Вона  світилась  у  студених  росах,
Пишалась  свіжістю    зеленою  травнево,
Сіяла  біло,  жовто  і  рожево
І  поправляла  ніжно  квіти  в  косах.

Звучала  співом  птаства  стоголосим,
В  бузкових  ароматах  розчинялась,
Кульбабками  до  сонця  усміхалась
І  кликала  по  них  пробігтись  босим.

Вона  бриніла  пагоном  зеленим,
Насиченим  густими  кольорами.
І  загравала,  тішачись,  з  вітрами.
Вона  несла  красу  свою  до  мене…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875809
дата надходження 14.05.2020
дата закладки 14.05.2020


Евгений ВЕРМУТ

ПОЗДНИЙ СНЕГ

Ночью  вьюга  прилетала,
Много  снега  намела,
По  дорогам  разбросала,
К  нам  во  дворик  занесла.

Думал,  снова  будет  слякоть,
Но,  как  прежде,  белизна.
То  ль  смеяться,  то  ли  плакать.
Погоди  еще,  весна!

Я  гляжу  на  это  чудо,
На  кусты  из  бахромы.
Для  чего  он  и  откуда?
Поздновато  для  зимы.

Удивляюсь  про  себя  я  -
Вот  и  новый  поворот,
И,  плечами  пожимая,
Улыбаюсь  во  весь  рот.

Подставляю  солнцу  щеки,
Благодарен  за  аванс.
Я  сегодня  в  легком  шоке.
Я  испытываю  транс.

Что-то  в  воздухе  витает
Тихой  радостью  хмельной...
Даже,  если  снег  растает,
Он  останется  со  мной.

06.02.2020г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863934
дата надходження 06.02.2020
дата закладки 14.05.2020


Малиновый Рай

Не жалею, не зову, не плачу

                                       Не  жалею,не  зову,не  плачу...
                                                       С.Есенин.

Не  жалею,не  зову,не  плачу
А  зачем,скажите,мне  жалеть,
Ведь  не  может  в  жизни  быть  иначе,
Всё-таки  приходится  стареть.

Уже  тело  чувствует  усталость,
Более  серьёзен  вид  лица,
А  совсем  недавно  ведь  казалось
Что  не  будет  юности  конца.

Что  в  душе  весна  ешё  ликует
Что  она  сильна  и  молода,
А  кукушка  тише  всё  кукует
Когда    просишь  правду  про  года.

Радует  цветенье  яблонь    в  мае,
В  сердце  напевает  соловей,
Жаль,но  лепесточки  опадают,
Как  и  дни  с  истории  моей.

Мучает  бессонница  ночами
И  совсем  другие  снятся  сны
Только  я  скажу  вам,между  нами,
Доживём  до  новой  мы  весны.

Да,порою  опухают  ноги
После  стольких  пройденных  дорог,  
Через  душу  те  прошли  дороги
Направляясь  к  Богу  на  порг.

В  жизни  я  смущен  был  очень  многим,
Хоть  старался  делать  всё  что  мог,
Там  мои  закончатся  тревоги
Где  в  объятья  примет  душу  Бог.

Не  жалею,не  зову,не  плачу.
А  что  поможет  если  буду  звать?
Ведь  года  как  кони  резво  скачут,
Только  успевай  их  догонять.

Но  и  плакать  тоже  я  не  буду.
Их  вернуть  я  просто  не  смогу.
Те  года  во  век  я  не  забуду,
Те  года  я    в  сердце  берегу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875322
дата надходження 10.05.2020
дата закладки 14.05.2020


ТАИСИЯ

Опера природы




Люблю  я  музыку  природного  оркестра…
И    релаксировать    могу  под  шум  дождя,
И  трепещу,  когда  грозит  с  небес  Маэстро,
В  литавры  бьёт,  священный  ужас  наводя…

Я  вместо  кофе  пью  в  постели  птичьи  трели,
И    по    утрам    купаюсь    в  солнечных  лучах.
А  «Вальс  цветов»  меня  так  радует  в  апреле,
Как    незабвенные    романсы  при  свечах.

Я  слышу  музыку  в  лесу  и  в  чистом  поле,
Аккорды  нежные  звучат  на  все  лады…
И    слышу      музыку,  как    в  музыкальной  школе...
Сюиты  ветра  и  симфонии  воды.

Мелькают  дни,  проходят  вереницей  годы
В  сетях  забот  и  повседневной  суеты.
Я  наслаждаюсь  вечной    оперой  природы
И  серенадой  безупречной  красоты!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875660
дата надходження 12.05.2020
дата закладки 13.05.2020


меланья

Входи

Ты  снова  возник  на  пороге,
заметно  потрёпан,  но  цел,
стараешься  как-то    убого
улыбку  держать  на  лице...
Пытаешься  спрятать    в  ресницах  
смущенный,    растерянный  взгляд...
А  я...я  в  халате  из  ситца...
А  впрочем,  причём  здесь  халат?
Мне  гордо  расправить  бы  плечи,
ведь  я  не  пропала  -  жива...
Да  где  эти  умные  речи,
куда  подевались  слова?
Молчала...Глазам  было  слёзно...
снимала  с  волос  бигуди...
Пыталась  сказать:  "  Слишком  поздно",
а  вышло:  "Ну  что  же,  входи..."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862701
дата надходження 27.01.2020
дата закладки 13.05.2020


Галина_Литовченко

ХИМЕРНЕ СНОВИДІННЯ

Під  шум  дощу  і  гуркіт  грому
приснилася  весна  на  злеті:
один  «король»  давно  знайомий
явився  молодим  валетом.

Був  поцілунок,  пишні  квіти,
та  звідкись  чула  й  засторогу,  
бо  правду  нікуди  подіти  –      
далеко  ще  до  перемоги.

Пливла  лебідкою  у  танці    
за  ним  покірно  в  райські  кýщі,
знаходила  у  філіжанці
всі  знаки  кавової  гущі...

Та  поза  сном  шуміла  злива.  
Я  аж  схопилася  від  грому.
Він  кинув  поспіхом:    «-Щасливо!»
і  зник  в  повітрі  …  мій  знайомий.  

(фото  з  інтернету)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874271
дата надходження 02.05.2020
дата закладки 13.05.2020


Lana P.

ВЕСНЯНИЙ ВІТРЕ ПЕРЕМІН…

Весняний  вітре  перемін
Із  крилами  свободи,
Підсиль,  озвуч  любові  гімн
І  не  чекай  погоди,
Змети  страждання,  біди,  злість,
Врятуй  людей  від  лиха.
Будь,  як  господар,  а  не  гість,
Бо  хвиля  б’є  велика,
Щоб  зрозуміти  хто  ми  є,
Для  чого  на  цім  світі.
Земля  нам  вкотре  шанс  дає  —
Стрічати  весни  в  цвіті!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870066
дата надходження 31.03.2020
дата закладки 13.05.2020


Новоградець

Мамині квіти

Ще  осокори  в  Україні,
Стоять  засніжені,  а  тут
Під  субтропічним  небом,  синім,
Південні  квіти  вже  цвітуть.

Ти  їх  садила,  наша  мамо,
Як  зеленіла  тут  зима.
І  ось  цвітуть  вони  так  само,
Коли  тебе  уже  нема.

Ми  назви  їхньої  не  знаєм,
Звем  просто  мамині,  і  все...
Їх  вітер  з  моря  обтріпає,
Пелюстки  їхні  обнесе.

Але  жовтіють  біля  хати,
В  промінні  сонячного  дня,
І  біля  них  шумлять  внучата,
Твоя  улюблена  рідня.

Нам  у  чужій  землі,  гостинній,
З  тобою  затишно  було.
Ці  жовті  квіточки  донині
Ще  бережуть  твоє  тепло.

Повільно  теплий  вечір  тане
В  каліфорнійському  краю.
І  світлий  промінь  наостанок
Цілує  квіточку  твою.

Ти  там  далеко,  в  Божім  домі,
А  зовсім  поряд,  у  траві,
Горять  з  іменням  невідомим
Твої  суцвіття  польові.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875199
дата надходження 09.05.2020
дата закладки 13.05.2020


Ulcus

цілуй скоріш

комар  прокинувся.  пищить  його  нездала  скрипка
зудить  у  мізках,  точить,  виїдає  сіре  
черствіє  на  столі  вчорашня  /у  півколах/скибка  -
отак  надкушуємо  все,  голодне  око  їсть,  не  чує  міри
у  крихтах  хліба  -  сіль.  розсипалась  /мабуть/до  сварок
до  зриву  серця,  до  безумства,  до  колапсу
стосунків  наших.  ми  таки  не  пара,
/не  з  тих,  що  постять  селфі  у  ФБ  і  пишуть  капсом
під  ними/  ми  з  тобою  досить  дивні
обоє  /і  смішні/  хтось,  певне,  біля  скроні  крутить
коли  нас  чує.  ми  такі  противні
/ядучі,  іронічні,  саркастичні/  досить  в  нас  отрути
один  для  одного.  малюємо  картинки
/одна  від  іншої  страшніші/  для  майбутнього
та  досить,  баста,  вже  кінець.  зупинка.  
цілуй  скоріш  -  оце  найперше  на  сьогодні  щось  із  путнього

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789100
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 13.05.2020


Ірина Кохан

Ну як же так?

Ну  як  же  так,  весна  вже  догорає,
А  я  ще  й  досі  осторонь  стою?
І  не  мої  лелеки  понад  гаєм
Несуть  на  крилах  пісню  не  мою.

І  не  моє  мене  цілує  сонце,
Хтось,  наче  струни  серця  обірвав,
Лиш  тінь  за  мною  ходить  охоронцем
І  табуни  високих  диких  трав.

Ну  як  же  так,  бузок  зайшовся  в  повінь,
А  я  минаю  паводок  хмільний?
Думки  свої  лишивши  на  припоні,
І  винна  в  тім,  та  тільки  без  вини.

Чи  може  я  не  все  зимі  сказала,
З  думок  забула  змити  сніжний  грим?
Їй,  певно,  слів  отих  було  замало,
Відтак,  і  з  яблунь  дим  гірчить  гірким.

Можливо  в  цій  феєрії  весняній
Сама  собі  я  вигадала  сум.
І  завтра  вже  лелеки  на  світанні
Мої  пісні  на  крилах  понесуть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835665
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 13.05.2020


Ганна Верес

ПЕРЕБРЕЛА ВЖЕ НІЧКА РІЧКУ

Перебрела  вже  нічка  річку,  
Дрімала  стомлена  земля.  
Не  кидав  місяць  давню  звичку  
На  все  дивитися  здаля.  
Він  срібну  вимостив  доріжку  
Через  водицю  навпростець,  
Заглянув  в  трави  на  обніжку,  
Знайшов,  кульбабка  де  росте.  

Хотів  її  поцілувати  –  
Стулила  губи-пелюстки.  
До  ранку  буде  так  тривати  –  
В  кульбаб  закон,  мабуть,  такий:  
Не  дать  цілунку  без  любові,  
З  коханим  сонцем  –  інша  річ.  
Чарує  й  манить  за  собою  
Ця  загадкова  мила  ніч.  
8.06.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874877
дата надходження 06.05.2020
дата закладки 13.05.2020


Валентина Ланевич

Собі присягала

Душа  з  сумом  у  щемі  писала,
Проливалась  рядками  на  чистий  папір,
Що  на  вірність  собі  присягала
Та  лишалася  завжди  твоєю  без  слів.

Що  слова,  то  лиш  звук  з  відголоссям,
Що  підхоплене  вітром  на  листя  злетить.
Може  щось  по  житті  й  не  вдалося
Та,  послухай,  як  серце  у  грудях  тремтить.

Незрадливісь  нести  украй  важко,
Коли  доля  розлукою  повнить  чашки.
Не  кружляй  чорним  круком,  поразко,
Добру  звістку  від  милого  в  сон  принеси.

Дай,  засну  я  щаслива  до  ранку,
А  у  сні  буду  бачити  поруч  його.
Щоб  рука  у  руці  до  світанку
І  цілунок  спросонку  у  ніс  та  чоло.

12.05.20            

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875656
дата надходження 12.05.2020
дата закладки 13.05.2020


Valentyna_S

Дивуватись я не приостану

Рожевим  пуп’янком  розцвів  світанок
Й  розлив  в  маснички  прегустий  туман.
Ні,  дивуватись  я  не  приостану
Красі  тій.  
                             Скаже  хтось:
                                                         самообман.

В  моїх  словах  ні  грама  позолоти.
Це  копії  невдатні  земних  див.
Побачені  хоч  раз  всупір  цейтноту,
Вони  лишають  в  серці  позитив.

Ви  обзирніться,  люди,  довкруж  себе
(І  ті,  котрі  прожили  за  літ  сто):
Он  якір  кинуло    в  калюжу  небо,
Й  флотилія  там  білих  пелюсток…

Шепочуться  півонії  в  очіпках
Про  швидкоплинність  весен  і  життя…
За  світ  оцей  тримаємось  ми  чіпко
І  всотуєм  його  до  забуття.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875667
дата надходження 12.05.2020
дата закладки 13.05.2020


Наташа Марос

ФОРМАЛІНОМ…

Холодний  травень  знову  спить  у  мене,
Тепла  шукала,  але  не  знайшла  -
Немає  сонця,  плаче  все  зелене,
Вода  холодна  в  того  джерела...

До  Музи  посміхаюся  уклінно,
Хапаюся  за  слово  -  відліта...
Дощі  полощуть  душу  формаліном,
Та  й  рима  десь  блукає,  бо  не  та...

Вже  очі  закривала  я  на  побут,
Пригладжувала  всі  тупі  кути  -
Рядочки  написалися  "на  пробу",
Та,  як  на  зло,  кудись  подівся  й  ти...

І,  хоч  би  спомин,  втиснутий  у  будні,
Линув  тепла  і  відігнав  грозу...
Мою  терпку  самотність  серед  люду
Я  далі  вже  сама  не  понесу...

А  небо  довго  плакало  дощами,
Котились  краплі  по  моїм  вікні
І  Муза  шепотіла:  все  прощаю,
А,  може,  то  вчувалося  мені...

                     -              -              -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792748
дата надходження 22.05.2018
дата закладки 13.05.2020


Олеся Лісова

Ніч - чарівниця

Вже  ніч  розкинула  руно,
Впритул  завісила  фіранки,
Її  мелодія  давно
В  полон  затримала  до  ранку.

Для  зірки  місяць  присягавсь.
Сузір’я  сон  благословили.
Ліхтар  на  розі  посміхавсь,
А  десь  машини  засурмили.

В  осіннім  блюзі  скрипалів
Кохання  ритм  свій  задавало,
Лавину  ніжних  диво-слів
Серця  навзаєм    прошептали.

На  дні  мовчання  –  глибина.
Відверте  й  чесне  одкровення.
Як  вже  сповідана  вина  
В  любові  –  радість  і  спасення.

Здіймались  в  небо  повсякчас,
Жага  в  сплетінні  рук  звучала.
Ця  ніч  з  фіранками  для  нас
Кохання  в  щастя  заплітала.    


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852927
дата надходження 28.10.2019
дата закладки 13.05.2020


Катерина Собова

Сюрприз

Обіймала    й    цілувала
Скрізь    Русланчика    Агата,
Загадково    так    сказала:
-Скоро    ти    вже    станеш    татом!

Раптом    зблід    татусь    майбутній,
Чомусь    гикавка    напала,
Хотів    вимовить    щось    путнє  –
Зразу    мову    відібрало.

-Це    від    щастя,    так    буває,-
Заспокоїла      Агата,-
Бо    я    знала,    що    ця    звістка
Справжнім    буде    тобі    святом.

Вірю,    що    такі    сюрпризи
Тобі  ,  навіть  ,  і    не    снились,
Твоє    радісне    серденько
На    хвилину    зупинилось.

І    в    цю    мить    тобі,    коханий,
Нехай    заздрять    усі    люди,
Опиши    життя    щасливе,
Яке    в    тебе    далі    буде!

-Далі      я    прийду    додому,
Жінка    гляне    гнівно    в    очі,
Дасть    по    пиці,    запитає,
Де    я    лазив    до    півночі?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833688
дата надходження 27.04.2019
дата закладки 13.05.2020


НАСИПАНИЙ ВІКТОР

ДОДУМАВСЯ


Вивчає  клас  іменники,
Що  тільки  є  у  множині.
Питає  вчитель:  -  Хто  таки
Назве  хоча  б  один  мені?

Враз  руку  тягне  швидко  Йвась,
Бо  знає  він  якісь  із  них.
І  той  на  весь  гукає  клас:
-  Це,  певно,  сало  і  штани.

-  Чому  це  сало  в  множині?
Невже?  Ну,  ти  й,  малий,  даєш!
Івась  питає:  -  Чом  би  й  ні?
Та  в  нас  його  багато  є.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860017
дата надходження 02.01.2020
дата закладки 13.05.2020


Олекса Удайко

ЗБИРАВ ДУМКИ

[youtube]https://youtu.be/8-LOvxC47X4

[/youtube]
[i][b][color="#045457"]Збирав  думки  
                                         сирітські,  
                                                                                 безпритульні,
немов  у  лісі  жолуді  збирав…
Такі  міцні,  
                                       звабливі  і  "манту́льні"    
на  фоні  ночі  й  вранішніх  заграв.

Збирав  думки,  розсипані  віками,
в  некошених  лугах  і  в  бур’яні,
і  обрамляв  благенькими  віршами,
та  серце  чомусь  твердило  мені:

джерела  слова?  
                                                           Йди  не  манівцями  –
ось...  повні  відра...  
                                                           Й  не  вони  одні,
розхлюпані    на  тлі  вологих  цямрин!  
Словесний  рай  –  в  колодязі  на  дні.
 
Напевно,  слід  відчути  гостру  спрагу,
щоб  всякнуть  глиб  стражденної  землі,
як  бурлаку,  як  вікінгу,  варягу,
й  відчути  звук…  
                                                 в  колодязній  імлі.

І  пити  ту  “глибинкову”  водицю,
що  накопив  віками  рідний  край  –
думок,  
                     припнутих  
                                                         зрубом  
                                                                                   у  криниці:
підспудний,  щедрий,    невичерпний  рай.  [/color]
[/b]
3.06.2019
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837520
дата надходження 03.06.2019
дата закладки 13.05.2020


Ulcus

#мій_дзен

я  не  бачу,  де,  я  не  знаю,  як
зустрічаю  день,  відчуваю  знак
ледь  помітний  звук,  мов  сріблястий  дзень
твого  серця  стук,  мій  блаженний  дзен
я  не  знаю,  з  ким,  я  не  бачу,  хто
наче  білий  дим,  сніг  із  пелюсток
поміж  синіх  хвиль,  поміж  сивих  снів
крутить  водевіль,  сипле  сніг  до  ніг
я  не  вірю  в  те,  я  не  хочу  так
бо  любов  -  святе,  хоч  весь  світ  -  бардак
на  твоїй  прямій  певна  точка  -  я
ти  навіки  мій,  я  -  лише  твоя

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857478
дата надходження 10.12.2019
дата закладки 13.05.2020


НАДЕЖДА М.

Сон

У  хаті  пахне  пирогами,
Варення  з  вишень  на  столі.
В  гостях  я  нібито  у  мами,
Все  так,  як  ми  були  малі.

Весела  мама  і  щаслива,
У  очі  дивиться  мені.
В  вікно  заглядує  калина,
Обоє  раді  ми  весні.

Ну  як  живеш?-  мене  спитала.
А  в  мене  сльози  полились.
Мою  руку  в   своїй  тримала.
Зі  мною,  дочко,  поділись..

Та  що  казать,  всього  бувало,
Життя  не  мед,   ти  не  хвилюйсь.
Її  в  щоку  поцілувала.
Почула   слово:  ти  тримайсь.

Вона  мені  ще  щось  казала,
Та  вже  не  чула  я  її....
Гірка  сльоза   з  щоки  сповзала,
Було  так  боляче  мені...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875724
дата надходження 13.05.2020
дата закладки 13.05.2020


Олеся Лісова

Твій улюблений чай

—Твій  улюблений  чай  з  чебрецю
Заварю,  -  почекаєш    хвилинку?
І  незвідану  радість  спочинку
Принесу  у  долонях  дощу.

Ні  краплиночки  сну  не  проллю,
Доторкнувшись  щоки  поцілунком.
Найніжнішим  кульбабовим  пухом
Прилетить  одкровення:  «Люблю».

Зарясніє  у  щасті,  на  мить
Й  полетить  до  зірок  у  надії
І  безтямно  вуста  захмеліють,
Бо  твій  подих  в  мені  забринить.

Мов  дитина  утішусь  тихцем,
Пригортаючи  спомини  років
До  найперших  світанкових  кроків,
Що  в  руках  несуть  чай  з  чебрецем.


Фото  з  інтернету.  
Дякую  авторам.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875727
дата надходження 13.05.2020
дата закладки 13.05.2020


Miafina

Гучне мовчання

Цілу  ніч  не  спала,  встала  я  раненько.
Ніби  і  здорова,  та  болить  серденько.
Ти  мене  покинеш,  вже  нецікавеньку.

Уже  покинув…

Всі  спогади  у  пам’яті  зринають  вдень  стихійно.
Твої  слова  несказані  я  згадую  постійно,
Твоє  гучне  мовчання  римуючи  потрійно,

Мій  біль  римуючи…

Аби  не  чути  тиші,  я  затуляю  вуха.
Душею  володіють  неспокій  і  розруха.
А  може,  все  придумала?  Дурнесенька  брехуха!

Брехала  собі  про  тебе…

Чи  можна  щось  змінити?  Ти  знаєш?  Я  не  знаю!
Повільно  й  поступово  зі  снів  твоїх  зникаю.
Повільно  й  поступово,  як  свічечка,  згасаю.

Згасаю  в  уяві  твоїй…

фото  з  інтернету

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875737
дата надходження 13.05.2020
дата закладки 13.05.2020


Мила Машнова

Когда ты столкнёшься лицом к лицу

Когда  ты  столкнёшься  лицом  к  лицу
С  разлукой  -  дай  знать  о  том,
Чтоб  я  изучила  твой  каждый  цунь
На  теле  ещё  родном.

Чтоб  я  накасалась  точёных  скул
Как  в  первопоследний  раз,
Чтоб  сердце  моё  ты  бинтом  стянул,
Едва  на  ногах  держась,

На  шторах  оставив  следы  от  плеч,
Целуя  мой  голос  сквозь
Покатые  ночи.  Увековечь
Любовь,  как  в  прихожей  -  гвоздь.  

Дай  сутки,  полсуток,  хотя  бы  час
Быть  центром  твоей  души.
Позволь  мне  достойно  встречать  печаль,
А  после  -  зовись  чужим.

12.05.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875739
дата надходження 13.05.2020
дата закладки 13.05.2020


Людмила Григорівна

Дай, Боже…

ДАЙ,  БОЖЕ...

Як  сіяв  в  землю  зерно  дідусь  мій,
Просив  у  Господа  врожаю:
-  Дай,  Боже,  статків  на  всяку  душу,
І  на  просящу,  і  на  крадущу,
і  на  мою!

В  часи  ті  давні  усяк  бувало:
Хтось  потом,  кров’ю  хліб  добував,
Таких,  хто  просить,  було  немало,
І  дуже  рідко  було,  хтось  крав.

Трудом  дід  зводив  життєве  щастя.
За  труд  достаток,  і  шану  мав,
Не  бідував,  ще  й  давав  просящим,
Щоб  хтось  із  голоду  не  вмирав.

Літа  спливли.  Вже  і  я  бабуся,
Як  мій  дідусь,  Бога  я  молю:
-  Господь,  дай  статків  на  всяку  душу:
І  на  просящу,  і  на  крадущу,
і  на  мою!

Та  ледве  зводжу  кінці  з  кінцями...
Пани  великі,  й  пани  малі
Заводи,  фабрики,  шахти  вкрали
І  тягнуть  пазурі  до  землі.

Закони  Божі  крадій  порушив,
І  душу  грішну  продав  свою!
Тож,  Боже,  дай  тим,  хто  має  душу  -
Дай  на  просящу,
і  на  мою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875738
дата надходження 13.05.2020
дата закладки 13.05.2020


Юрій Пивоваров

Объяснение

Я  выражался  метко  и  цветисто
Тем  языком,  что  у  людей  в  ходу,
Себя  немного  чувствуя  артистом
У  публики  почтенной  на  виду.

Негоже  тратить  зря  чужое  время,
И  я  слова  на  ветер  не  бросал,
А  каждое  суждение  по  теме
Весомым  аргументом  подкреплял.

Хотя  я  по  диплому  не  философ
И  в  клубе  знатоков  не  состою,
Но  всякий  раз  по  существу  вопроса
Я  уточнял  позицию  свою.

Доходчиво  и  логике  согласно,
Я  все,  какие  есть,  дела  мои
Старался  объяснить  предельно  ясно  –  
Я  так  хотел  быть  понятым  людьми!

Я  искренне  считал,  что  в  этой  жизни
Критично  стоит  все  воспринимать:
На  Небо  уповать  без  фанатизма
И  партиям  не  слишком  доверять.

Но  оппоненты,  будь  они  неладны,
На  свой  манер  трактуя  мой  устав,
Меня  в  итоге  поняли  превратно,
И  заявили  мне,  что  я  неправ.

Затем  по  полной  всыпали  программе,
Решив,  что  я  чудак  на  букву  «М»,
А  потому  анафеме  предали
И  выгнали  из  ВЛКСМ!

Так  я  узнал,  что  объяснять  не  нужно
Причину  никогда  и  никому.
Ведь  тот,  кто  все  равно  не  хочет  слушать,
Не  будет  верить  слову  моему.

А  тот,  кто  верит  мне  и  разумеет,
Что  именно  пытаюсь  я  сказать,
Ему  слова  и  смысл  моей  идеи
Не  надо  специально  объяснять.

Зато,  живу  теперь,  не  зная  горя,
Как  у  Христа  за  пазухой  в  Раю.
Все  потому,  что  сам  ни  с  кем  не  спорю,
И  повода  другим  не  подаю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848009
дата надходження 12.09.2019
дата закладки 12.05.2020


НАСИПАНИЙ ВІКТОР

ЛЮБЛЮ ОДНОГО гумор


-  Приклад  треба  з  мене  брати.  -  каже  мама  доці.
Я  вже  20  літ  заміжня  і  щаслива  досі.
Будеш  мудра,  -  буде  щастя.  Я  назву  причину.
Весь  цей  час  лише  одного  я  люблю  мужчину.
-  Це  ж  який  скандал  бабахне.  -  доня  враз  зітхати.-
Лиш  про  нього  взнає  тато,  -  вижене  із  хати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875312
дата надходження 09.05.2020
дата закладки 11.05.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

Авансцена

Насувались  під  вечір  думки,  мов  гроза.
Блискавицею  нерви  трощило.
Вигинало  дощем  -  покотилась  сльоза.
На  душі,  ніби  опік  від  чилі.

За  вікном  опадала  піна  черемхи.
Гілка  суму  -  оголеність  серця.
Чорнокрило  осіла  ніч  на  поверхню.
Загусав  той  осадок  від  перцю.

Розтріпало,  мов  цвіт,  розлуку  й  безсоння.
Вже  й  світанок  постукував  сміло.
Авансцена  ураз  заповнилась  сонцем.
Сподівань  розправлялися  крила.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875521
дата надходження 11.05.2020
дата закладки 11.05.2020


Ніна Незламна

Привіт, чеченко! / проза /

Ранкове  сонце  світило  в  очі    Тамарі…  Вона  повернулася  на  правий  бік  і  дивилася  в  відкрите  вікно  до  стежки,  що  вела  до  садка.    Спілі  позички  покриті  краплинами  роси,  виблискували  на  сонці,  немов  звали  до  себе,  візьми  й  зірви,  скуштуй,  відчуй  той  смак…  Лише  подумала  і  вже  скривилася,  як  була    в  трусиках  і  в  майці  так  і  гайнула  через  вікно.  Шубовснулася  в  маленьку  калюжу    і  несподівано  вирвалося,
 -  Ой,  що  це,  дощ  був?!  
Скрививши  носика,  озирнувшись  назад,  бігла  вперед  до  спілих  позичок.    Ранкова  прохолода  зробила  свою  справу.  Гусяча  шкура,  як  признак  холоду  виступила  на  руках,  злегка  тремтіла  та    в  долоні  рвала  ягоди  і    захоплено  запихала  в  рот…  Кілька  раз  хапнула,  від  відчуття  кислоти  примружувала  очі,  за  мить  почула  бабусин  голос,
-  Ти  де,  дівчисько?    
Здаля  побачивши  онучку,  жінка  продовжила,
-  Ото  вреднюща,  виспалася  і  бігом  в  садок!  Он  гайда  до  роботи,  дощ  пройшов,  не  треба  воду  носити,  замочимо  речі,    згодом  будемо  прати,  ходи  сюди!
Дівчинка  з  сяючими  оченятами  хапнула    дві  жмені  позичок  і  не  поспішаючи  поверталася  до  вікна.
Бабуся  хитала  головою,
-  То  вже  йди  через  двері,  куди  прешся,  тож  ноги  в  болоті.
-  Звичайно,  -  опустивши  голову,  відповіла  дівчинка.  Вона  й  зовсім  не  мала  наміру  лізти    в  кімнату  через  вікно.
Чорне  волосся,  спало  на  чоло,  поглядом  голодного  вовченяти  дивилася  на  стареньку.  А  потім,  немов  біс  вселився,  швидко  побігла,  спеціально  з  силою  ступала  на  землю.  На  всі  сторони  з  трави  розсипалися  краплини  дощу,  вона  ж  раз  –  по  -    раз  трясла    головою,  щось  бубоніла  про  себе.
 На  веранді  бабуся  налила  в  кружку  молоко,  звівши    ледь  рижі  брови,  суворо  сказала,
-  Так  досить  ганчіркою  терти  ті  ноги,  вже    сухі  і  чисті,  ти  ж  їх    майже  вимила  в  траві..  Пий  молоко  он  з  хлібом  та  підемо  почистимо  в  корови  разом,  потім  зігрію  води,  приступимо  до  прання.
 Тамара  всілася  на  стілець,  гойдала  ногами,  з  силою  кусала,  відривала  окраєць  хліба  і  прихльобувала  молоко,  на  знак  згоди  кивала  головою  В  цей  же  час,  запитала.  
-    Бабусь,  а  чого  ти  риженька,  а  я  чорна,  ти  мені  рідна  бабуся?
-  Тю  на  тебе,  -    жінка  ледь  всміхнулася,  продовжила,
-А  тато  в  тебе  який,  хіба  не  світлий?  
Дівчинка    довірливо  заглядала    в  очі,
- Та,  я  це,  ну  він  же  не  такий,  як  ти!  Ти,  як  сонце,  а  він  он,  як  солома,  що  на  купі,  для  корови.
Стара  голосно  розсміялася  й  до  онучки,
-  В  тебе  мама  чеченка,  в  неї  коси  були,  як  смола,  такі  шовкові,  аж  виблискували.
Дівчинка  допивши  молоко,  витирала  рукою  вуста,  запитала,
-  А  де  вона?  Чому  і  тато  довго  не  приїздить?  Вона  теж  в  тому  селі  живе,  що  й  тато,  то  чому  не  приїздить?
-  Ой  дитино,  -    погладивши  по  голові  сказала  жінка  і  трохи  задумавшись  продовжила,
-  Маєш  знати,  повіялася  твоя  мама,  а  куди  й  не  знати,  напевно  повернулася  в  Чечню.  
А  я  думаю,  чого  ти  мене  чеченкою  називаєш.  А  що  це  Чечня?
-  А  біс  його  знає,  твій  тато  там  був,  десь  в  Росії.  Служив  в  армії,  її  звідти  привіз,  була  справжня,  дикарка  та  все  ж    одружився.  Спочатку  жили  тут,  в  мене,  а  потім  збудували  будинок  в  іншому  селі,  там  тебе  і  купили.
Мала  опустила  голову,  наче,  щось  роздивлялася  не  підлозі,
-  То  тато  в  тій  хаті  живе,  а  чому  мене  не  бере  до  себе?  Я  вже  так  засумувала  за  ним,  як  на  Святвечір  був  з  якоюсь  тіткою  і  все.  Я  до  нього  хочу,  там  напевно  теж  є  школа.    Не  хочу  в  школу  з  Петьком  ходити,  він  цілу  дорогу  тільки  й  знає  обзивається,  як  ти    -  чеченкою  мене  називає.
Стара  хитаючи  головою,    сердито,
-  З  сусідами  то  треба  мирно  жити.  Але  ж  він  за  тебе  на  три  роки  старший,  в  батька  вдався,  років  мало,  а  на  вид,  як  молодий  ведмідь.  Ти  з  ним  краще  не  водися.  
         В  сараї  Тамара  сапою  вигортала  солому,  разом  з  ледь  присохлим  коров`яком.  Час  від  часу  рукою  підтирала  носика,  на  чолі  від  напруження  виступав  піт.  Машинально  це  робила,  бо  доводилося    прибирати  в  сараї  через  кожні  чотири  дні.  А  ще  розстеляти    свіжу,  суху  солому  на  підлогу,  а  в  ясла  класти  свіженьке  сіно.  Боліли  рученята,  з  осторогою  позирала  надвір,  де  бабця  для  корови  терла  на  терці  старі  буряки.  Думки  про  батька  не  давали    спокою,  важко  з  бабцею  жити,  все  заставляє  робити,  хай  би  забрав  і  тітка  та,    наче  не  погана  на  вид  і  село  більше  розповідала  бабця.
   Збігало  літо…На  дворі  ледь  -  ледь  сіріло,  коли    Тамара  почула  голос  батька.  Пташечкою  зірвалася  з  ліжка,  ну  нарешті…  Він  стояв  на  порозі,  коли  вона  кинулася  до  нього,  розставивши  руки      в  різні  сторони,  
-  Тату,  таточку,  забери  мене,  я  буду  слухняна.  Я  хочу    до    тебе  в  село,  буду  там  ходити  до  школи.
Він  підхопив  її  на  руки,  худенькі  рученята  обіймали  його  шию,  притискали  до  себе  голову,  тулилася  щічкою  до  його  щоки,  зі  сльозами  на  очах,  заглядала  в  радісні  очі  батька.
-  Ну,  от  і  добре,  -    сказав  батько,  поцілувавши    доньку  в  щічку.
     Пройшло  трохи  часу…  Тамару  тітка  Галина  прийняла  з  холодним  серцем,  але  при  чоловікові  цього  не  показала.  Більше  уваги  привертала  маленькому  хлопчикові,  пояснили,  що  це  її  братик  Миколка.
 Батько  працював  в    колгоспі    трактористом,  часто  йдучи  на  роботу,  будив  доньку  збиратися  до  школи.  В  перші  дні  Галина  кілька  раз  заплітала  їй  косички  та  згодом    дівчинка  відмовилася,  вирішила  сама  заплітатися.  Їй  здалося,  що  вона    заплітала  їй  коси,  дуже  нервувала,  навмисно  робила  їй  боляче.  Коли  ж    батько  залишався  вдома  –  для  неї  щасливі  миті.  Він  більше  приділяв  їй  уваги,  хоча  й  возився  з  сином.  Лагідний,  привітний  погляд,  грів  молоде  сердечко,  він  любив  доньку.  Її  дзвінкий  голосок,  як    дзвіночок  молодого  джерельця,  тішив  його.
 Галина  була  строгою,  дівчинка  тільки  приходила  зі  школи,  відразу  вимагала,  щоб  швидко  робила  уроки  і  приступала  до  роботи.  То  підлогу  помити,  чи  то  посуд,  чи  бавитися  з  братиком.    А  їй  так  хотілося    на  вулицю,    де  гралися  діти,  де  линув  писк  і  сміх,  де  чути,  як  хтось  кричить,  -  Лови!  Лови  м`яч!
Всі  вмовляння,  відпустити  хоча  б  на  годину,  визивали  в  жінки  гнів.  Верещала  не  своїм  голосом,  що  в  неї,  аж  в  вухах  дзвеніло,  погрожувала  відправити  назад  до  бабусі.    Ці  слова  –  «Прийде  тато  тоді  будеш  гратися  де  захочеш,  а  зараз  мусиш  допомагати,  треба  заробляти,  щоб  тебе  тут  годували»,  як  ніж  в  серце  дитині,  гнобили,  ранили  душу.
       Одного  разу  Галина  наказала  дівчинці  полізти  на  горище,  дістати  соковарку.  Тамара  трохи  боялася  висоти  та  серйозний    погляд  Галини  наче  забирав  з  під  ніг  землю.  Втрачала  контроль  над  собою,  чомусь  не  наважувалась  посперечатися  з  тіткою.  Її  чорні  очі  наче  відбирали  силу,  здавалося,  що  на  якусь  мить,  в  дівчинки    темніло  перед  очима.  З  острахом  залишалася  з  нею  на  самоті.  Про  любов  до  тітки  і  речі  не  могло  йти,  хоча  батько  декілька  раз  мав  розмову,  щоб  називала  Галину  мамою.  Вона  ж    тільки  опустить  голову  донизу  і  тихо  погодиться,
 -«Добре  тату,  я  хочу  сказати  та  язик  не  слухається  мене.  Я  намагатимуся  зробити  це…  »
 Але  серце  й  душа  наче  входила  в  п`яти,  підступала  розгубленість  і    здавалося,  що    щось  здавлювало  горло,    не  давало  вимовити  те  слово  –  мама.    
         Дівчинка,    хвилин  п`ять,    руками  обмацувала  солому  на  горищі,  шукала  соковарку.  Солома,  мов    голки,  колола  ніжну  шкіру  на  рученятах,  вона    слиною  змочувала  почервонілі  пальчики,  долоні  і  знову  шукала.
-  Ну  нарешті,  -  перевела  подих,  коли  в  самому  кутку,  під  старим  ганчір`ям,  від  якого  несло  затхлим  повітрям  вогкості,  намацала  її.  Витерши  рукою  змокріле  чоло,  крикнула  до  Галини,  
-  Я  знайшла…  
І    тихо  про  себе,  
-А    казала  в  соломі…
 Свербіж  по  оголених  ногах,  якесь  неприємне  відчуття    пронизало  все  тіло.  Ой,  напевно  це  від  соломи,  зробила  висновки  дівчинка,  дуже  хотілося    трохи  почухати,  чи    хоч  погладити  ноги  та  часу  не  було.  Знала,  якщо  затримається,  то  буде  мати,  що  слухати  від  тітки,  неприємностей  не  позбудеться.  Тому  й  намагалася  по  соломі    якнайшвидше,  волокти  соковарку  до  дверей.
-  Ну  от  і  добре.  А  тепер  бери  її  і  злазь,  -    крикнула  в  відповідь  жінка  і    швидко  зникла    з  очей.
Ноги,  як  пружини  трусилися,  коли  злізала    по  старій  дерев`яній  драбині,  яка  трохи  хиталася.  Однією  рукою    трималася  за  драбину,  іншою  рукою,  наскільки  можна  було,  охопила  соковарку  та  вона  чомусь  хотіла  вислизнути…  Не  втрималась  на  драбині,  коли    та  різко  похитнулася,  за  мить  втратила  контроль.  Глухий  гуркіт  на  подвір`ї  і  гавкання  пса  привернули  увагу  Галини.  Вона  вискочила  з  хати,  соковарка  лежала  біля  її  ніг,    а  Тамара    в  траві  трималася  за  ногу,  з  рани  на    коліні  сочилася  кров.
Жінка,  аж  побіліла  на  обличчі,  верещала  не  своїм  голосом,
-  Що,  застав  дурня  Богу  молотися,  той  лоба  поб`є!  Так  і  ти!  От  покарання  мені  господнє,  де  ти  взялася  на  мою  голову?  Йди  он,  біля  криниці  промий  рану,  я    принесу  зеленку,  припечемо.  Що  напевно  рота  роззявила,  не  дивилася  під  ноги,  тому    й  злетіла?!
Солоні  сльози  відчула  на  губах  Тамара,  що  котилися  мов  горошини,  боліло  все  тіло,  особливо  нога.  Дівчинка    не  наважилася  сказати  жінці.    Відкопиливши  нижню  губу,  ледь  -  ледь  піднявшись,  накульгуючи  на  праву  ногу,  йшла  до  криниці,  яка  знаходилася  далеченько  від  сараю.  
 Ті  самі  слова,  що  й  бабуся  казала,  думала  дівчинка,  йдучи  від  криниці  до  хати  та  все  ж  у  бабусі    було  краще.  Хоч  тут  гній  тато  чистить  та    бабуся  вечорами    було  й  поцілує  в  лоба  й  щось  розповість  цікаве.  Хоч  і  бурчить  незадоволено  та  не  кричить  же  так,  що  можна  оглухнути..
Ввечері,    коли  батько  прийшов  з  роботи,  Тамара  вже  лежала  в  ліжку.  Сумні  оченята  доньки  зустріли  його,  їй    стало  зовсім  зле.  Її    то  проймав  холод,  то  кидало  в  жар.    Напевно  дружина  розповіла  йому,  що  сталося,  він  не  сварив  доньку,  погладив  по  голові,  здивовано  сказав,  
-    А  в  тебе  здається  підвищена    температура..
І  вже  до  жінки,
-  Галино,  дай  термометра!
       Випивши  ліки    від  високої  температури,  дівчинка  намагалася  заснути  та  сон  не  йшов,  хвилювалася,  адже  завтра    тато  повезе  її  в  містечко  до  лікарні.
       Після  рентгену  в  Тамари  виявили,  що  в  неї    вроджена  аномалія  розвитку  однієї  нирки.  Ліва  нирка  була  в  нормі,  а  друга
 «  підкова»,  так  її  називають,    нирка  зовсім  не  розвинена.  Ще  рентген  показав  забої  стегна    та  сідниць,  хоча  і  так  було  видно,  на  ранок  тіло  покрилося  синіми  плямами.  Батько  хватався  за  голову,  від  таких  новин.      Він  вже  й  шкодував,  що  забрав  дівчинку  до  себе,  але  ж  час  не  повернути  назад.  Не  дарма  ж  кажуть  -  якби  знав  де  впадеш,  то  соломку  б  підстелив.
   Майже  три  тижні  донька  пробула  в  лікарні,  їй  парентерально  вводили  ін`єкції,  заставляли  пити  ліки.  Тато  приїздив  кожні  три  дні  провідати,  ні  Галина,    ні  бабуся  до  неї  не  приїхали.  А  вона  так  нудьгувала    за  бабусею,  здавалося  якби  мала  крила,  то  полетіла  б  до  неї  в  обійми.
Вже  коли  дівчинка  була  вдома,  зрозуміла,  що  бабуся  навіть  не  знала,  що  з  нею    таке  трапилося.
     Надворі  осінь…  Тамара    наче  подорослішала,  робила  висновки  ,що  краще  повернутися  до  бабусі.  Адже  Галина  до  неї  не  стала  краще  відноситися.  Тільки    до  сина  й  батька  посмішка,  а  як  погляне  до  неї,  то    їдючий  погляд,  як  в  оси,  так  собі  придумала  вона.    І  ось,  напередодні  зимових  канікул,  наважилася  поговорити    батьком,
-  Тату,    я  хочу  до  бабусі,  зараз  ти  більше  часу  вдома,  може  тітка  без  мене  побавить  Миколку?
Він  здивувався  від  почутого,  такого  прохання  з  підтекстом,  можна  сказати.
-  Мені  тут  сумно,  я  не  здружилася  з  дітьми,  бо  все  вдома,  а  там  у  мене  є  друзі.  Відвези  мене,  будь  ласка.
Його  здивувало  таке  прохання,  можна  сказати  з  підтекстом.    Він  відчув  прилив  крові  до  обличчя,  намагався  стримано    говорити  з  нею.  Хотів  відмовити  та  донька  ніжно  притулилася  до  нього,  обійнявши  за  шию,
-  Тобі  зле?  Ти  так  почервонів…
Батько  гладив  по  голові,
-  Залишиш  мене,  а  я  ж  сумуватиму  за  твоїм    дзвінким  голосочком.  І  Миколці  з  тобою  весело,  він  тебе  так  любить…
-Таточку,  ну  хоч  на  Новий  рік,  -  вмовляла  донька,  зазираючи  в  світлі  теплі  очі.
На  другий  день,  батько  зранку  зайшов  в  кімнату  до  доньки,  вже  одягнений,  навіть  в  чоботах,
-  Ну,  що  готова  їхати?  Одягайся!
 Ця  звістка  їй  здалася  святом,  вона  була  на  сьомому  небі.  Батько  сидів  на  стільці,    з  усмішкою  на  обличчі  спостерігав,  як  вона  швидко  і  вміло  застеляла  ліжко.  Трохи  знервовано  одягалася  і  збирала    деякі  речі,  навіть  портфель    з  книгами  та  зошитами  забрала.  
Вони  зайшли  на  кухню,  батько  ніс  рюкзак,  Тамара  тримала  в  руці      портфель.    За  столом    з  Миколкою  на  руках  сиділа  Галина,  годувала    його  молочною  кашею.  Миколка  побачивши  Тамару,  за  мить  тягнув    до  дівчинки  рученята,  рухав  ніжками.
Галина,  сердито  гримнула  на  нього,
-  А  ну  сиди,  непосидюче!
 А  потім  до  дівчинки,
-  А  портфель  нащо  взяла?  Що  може  там  на  канікулах  будеш  завдання  якісь  виконувати?
А  потім  ледь  посміхаючись,
-  Ну  бувай!  Щасливої  дороги  вам.
І  відразу  до  батька,
А  ти  Степане,  там  не  сиди  довго,  щоб  в  обід  був  вдома.
         Старенька,  побачивши  в  вікно,  що  йде  син  з  онучкою,  аж  випустила  з  рук  черпак,  саме  хотіла  насипати  в  тарілку  щойно  зварений  борщ.  Тішилися  всі,  цілувалися,  обіймалися.  Тамара  зазирала  в  ясні  бабусині  очі,
-  У  тебе  краще,  чим  там,  хай  тато  мене  тут  залишить,  назавжди,  я  буду  слухняною,  даю  чесне  слово,  все,  що  скажеш    буду  робити.
Жінка  приголубила  дівчинку,  поцілувала  в  чоло,
-  Хай  і  правда  залишається,  ось  була  захворіла  на  грип,  не  було  кому  й  чаю  мені    подати.  Як  вона  хоче  хай  так  і  буде,  дитя  й  так  обділене  любов`ю.
       Батько  не  поїхав  відразу  додому,  довго  рубав  дрова  на  повір`ї.    День  короткий,    тож  він    при  включеному  електричному  світлі  рубав  і  складав  дрова,  відказався  від  допомоги.  Нарубаних  під  сараєм  залишилася  невеличка  купка,  а  пічку  треба  палити  щодня,  а  то  й  двічі  на  день,  зварити  їсти  та  відігріти  сир.
 Батько  зайшов  до  хати,  коли  дуже  захурделило,  у  димарі  завивав  вітер,  за  невеликий  час  всі  вікна  заліпило  снігом.  
Дівчинка    була  задоволена,  лежала  в  своїй  кімнаті,  в  ліжку  на  пуховій  перині.  Посміхаючись  роздивлялася  книгу,  коли  почула  розмову  батька  з  бабусею,  вони    пили  чай  і  про  щось  розмовляли.  Коли  вона    ненавмисно  почула  слово»лікарня»,  відразу  прислухалася.  В  цей  час  говорила  бабуся,
-  То  їй,  що  заміж  не  можна  буде  виходити?    З  однією  ниркою  це  все  –  таки  хворі  люди,  не  дозволять  народжувати.  Хоч  і  мала,  ще  та  не  виросте  ж  друга,  як  ти  кажеш…
Запала  тиша,  а  потім  стук  ложки,  напевно  колотив  чай  батько,
-  Ти  її  трохи  бережи,  важкого  не  заставляй  підіймати  та  солі  й  кислоти  поменше  треба  вживати,  одна  нирка  не  дві  сама  розумієш.  
Стара    трохи  хвилюючись  сказала,
-  А  твоя  напевно  знала,  що  в  неї  така  біда,  тому  й  покинула  вас.
 -  Це  у  спадок  від  матері  передалася  їй  хвороба.  Та  що  тепер  поробиш,  вона  ж  народила  та  треба  шануватися  і  все,  а  там    життя  покаже,  -  сказав  тихим  пониклим  голосом  батько.
Часто    й  гучно  забилося  сердечко  в  дівчини.  Так  ось  чому    в  школу  пішла,  аж    в  вісім  років,  ось  чому  така  худенька,  бідкалася  в  роздумах  мала.
 Її  життя  змінилося    в  кращу  сторону,  бабуся    забороняла  підіймати  важке.  Стала  трішки  лагіднішою…  А  вечорами  було  сяде  в  ліжку,  погукає  до  себе  і  в  обіймах  розповість  якусь  історію,  а  то  навіть  казку.  А  часом  і  заспіває  пісню,  в  неї  голос  був    дзвінкий  -  дзвінкий,  ні  в  кого  в  селі  такого  не  було.  
     До  школи  дівчинка  все  йшла  в  супроводі    Петрика,  сусід  дуже  зрадів,  коли  побачив,  що    вона  приїхала  і  буде    ходити    в  цю  ж  школу,  що  і  він.  Де  було  іншої  взяти?  Хоча  і  Тамара  трохи  раділа,  що  йде  поруч,  несе  її  портфель  та  просила  його,  щоб  не  називав  чеченкою.  А  він  кожного  ранку,  як  тільки  побачить  і  кричить,  -
«  Привіт  чеченко».
 А  потім  посміхнеться,  опустить  голову  донизу,  махне  рукою  і  скаже,
 -  Не  ображайся  ,це  по  дружньому,  воно  само  вискакує  та  і  мені  подобається    тебе  так  називати.  
Час  летів…  Зима  –  літо,  літо  –  зима….  Годинники  відстукували  секунди,  хвилини,    години…  Діти  підростали,  хоч  і  різниця  три  роки  це  не  завадило  їхній  дружбі.  Чорненька  дівчинка  –  пір`їнка,  ще  так  інколи  називав  її  Петро,  коли  ранком  йшли  до  школи.
     Чудові  літні  дні  довгі,  можна  багато  роботи  переробити.  І  допомогти  по  -  господарству  й  попрацювати  в  городі  і  навіть  можна    відпроситися  в  бабусі  на  ставок  з  дітьми.  Сьомий  клас  був  дружний,  діти    з  вулиці,  як  і  в  дитинстві  збиралися  до  купи  біля  криниці.    В  самому  низу  з  нею    вода  попадала  у  виритий  вузький  рів,  в  якому  купалися  качки,    гуси,  так  метрів  триста,  а  потім  став.  Він  не  був  глибоким,  але  декілька  джерел  тримали  воду  прохолодною.  Та  діти  купалися,  насолоджувалися  теплими,  світлими  днями.  
 Петро  вже  закінчив  вісім  класів,  інколи    разом  з  мамою  працював  на  фермі,    батько  ж  давно  навчив  хлопця  управляти  трактором.  Світлоокий  парубок  з  дитинства  любувався  Тамарою,  а  згодом  і  прийшло  раннє  кохання.    Він  дивився  в  її  волошкові  очі  і  дивувався,    сама  чорнява,  а  очі  світлі,  теплі,  привітні.  Як  і  раніше  проводив  вечори,  де  збиралися  всі  діти,  незважаючи  на  вік.  Дві  величні  тополі  колись  росли  біля  криниці,  їх  давно  зрубали  і  поклали  одну  навпроти  одної,  де  молодь  і  мала  посидіти  вечорами.  Тепер,  тут  навіть  краще  було,  росли  дві  плакучі    розложисті  верби,  придавали  затишок,  забираючи  сонячне  проміння  на  себе…  А  вечорами  хтось  брав  магнітофон,  лунала  музика  над  лугом,  ставом  і  селом,  люди  знали,  то  веселиться  молодь….
Пройшов  час  …  Тамара  закінчувала  восьмий  клас.  Струнка,  височенька,  як  берізка,  вбиралася  в  дівочу  красу.  Вона  відчувала  силу  в  собі,  хоча  знала,  що  не  простим  буде  її  життя,  пам`ятала    ту  розмову  бабусі  з  батьком,  за  свою  хворобу.  Її  останнім  часом  зовсім  нічого  не  турбувало,  відчувала  себе  здоровою  людиною.
Бабусі  минуло  сімдесят,  старенька    повільно  все  робила,  тому  дівчині  приходилося  виконувати  більший  об`єм  роботи.  Жити  в  селі  без  худоби  неможливо,  тому  весь  час  в  роботі.  Землі  сорок  соток,  тут  і  городина,  і  садок,  було  біля  чого  наробитися.  Особливо  важко  навесні,    треба  все  вчасно  посадити,  ще  й  навчання  в  школі.  Влітку,  восени  збір  врожаю.  Лишню  городину,  яблука,  ягоди  здавали  перекупникам,  що  приїздили  машинами,  міняли  на  гроші,  чи  то  на  олію,  чи  на  якісь  миючі  засоби.  Добрим,  чуйним  помічником  дівчині  був  Петро.  Виріс  справжній  легень,  помужнів,  став  серйозним,  зваженим.  До  роботи  й  звати  не  треба  було,  тільки  побачить,  що  дівчина  на  городі  з  сапою,  він  вже  тут,  як  тут,  ставав  поруч  з  нею  і  сапав  і  підгортав  бараболю.
 І  посміхнеться  й  пожартує  і  цукерками  пригостить,  ще    й  води  наносить  з  криниці    для    худоби  та  до  хати.  Його  батьки  нічого  не  мали  проти  їхньої  дружби,  хоча  й  він  був  єдиний  син.  Їм  теж  подобалася  дівчина,  виросла  на  виду,  як  кажуть.
Та  охопив  сум,  коли  пішов  в  армію,  молоде  серденько  страждало,  за  тим  теплим,  привітним  поглядом  хлопця  і  словами  ;  Привіт  чеченко».  Останній  вечір  біля  криниці  залишив  солодкі  спогади,  той,  перший  поцілунок  в  уста  пробудив  дивні  відчуття.  Все  здавалося,  що  відносини  прості,    дружні,  сусідські,  а  тут,  зовсім  інше,  наче  сонячний  промінь  ковзнув  по  устах  і  проник  в  душу.  Вона    інколи    пальцями  торкалася  своїх  уст  і  вкотре  згадувала  той    медовий    поцілунок…  Вечорами  замислювалася,  хіба  вона  може  йти  заміж?  Але  ж  ні,  вже  скільки  медичної  літератури  перечитала,  пишуть  можна  народжувати    та  є    великий  ризик.  Сучасний  світ,  йти  заміж,  значить  обов`язково  мати  дитину,  мати  справжню  сім`ю.  А,  як  ні…  Мабуть  і  не  варто  мріяти  про  це….
         Петро  служив  в    армії.  Тамара  ж  навчалася  в  місті  на  бухгалтера  по  направленню  від  колгоспу,  тож  і  залишилася  в  селі  й  працювати.  Він  писав  їй  листи  два  рази  на  тиждень,  де  все  журився,  що  скучив  за  нею,  за  селом,  що  рахує  дні  до  закінчення  служби.
     Одного  разу,  отримавши  від  нього  листа,  танцювала  біля  шафи  з  дзеркалом,  коли  зайшла  бабуся,  
-  Що  лист  отримала,  закінчує  служити?  Коли  вдома  буде?
На  радощах  дівчина  обійняла  стареньку,
-  Ой  бабусю,  через  три  дні  має  бути.
Старенька  присівши  на  стілець,  наставила  руку,
Наставивши  руку  на  онучку  сказала,
-  Вгомонися,  присядь!
-  Та,  яке  там  присядь,  -  дівчина  відкрила  шафу  і  продовжила,
-Так,  яку  ж  я  сукню  одягну?  В  якій  його  зустріну?
-  Спинися  кажу,  -  сердито  сказала  бабуся,  
-  Сядь  кажу!  Ти  знаєш,  що  ти  не  годишся  до  заміжжя,  тобі  краще  не  народжувати,  або  ж  дитини  не  виносиш,  а  можеш  і  сама  померти.  Що  тобі  важливіше  життя,  чи  та  любов?
         Початок  червня  був  спекотним…    Тамара  сиділа  за  столом  в  своєму  кабінеті  перед  відкритим  вікном.  Віяло  прохолодою…  Їй  здалося,  що  промерзла,  накинула  кофту  на  плечі,  вкотре  зирнула    на  природу.  Вночі  пройшов  невеликий  дощ,  трава  та  листочки  на  деревах  блищали.  З  них  стікали    прозорі  краплі,  переливалися  на  сонці  немов  кришталеві.  Все  довкола  знову  ожило.  Сьогодні  мав  бути  гарний  день,  зробила  вона  висновки.  Легка  усмішка  від  думок,  він  приїде,  як  не  сьогодні  то  завтра  обов`язково.    Перед  нею,  на  столі  стояв  будильник,  і  чому  він  так  повільно  тікає,  дивлячись  через  кожні  десять  хвилин,  бурчала  про  себе.  Врешті  -  решт  глибоко  занурилася  в  свою    роботу.
 Згодом  раптово  здригнулася,  привернув  увагу  шурхіт  за  вікном,    здалося  проплила  чиясь  огрядна  постать.  Відразу  за  дверима  почула    голоси  і  сміх,  двері  відчинилися.  Петро  стояв  з  букетом  польових  квітів…    Ніжно  глянув  на  неї,  на  його  обличчі  розпливлася  усмішка,  хіхікнув,
-  Ну  привіт,  чеченко!    І  розставив  руки.
 Від  радості  тріпотіло  сердечко,  як  у  пташки  крила,  вона  кинулася    вперед,  в  ласкаві  його  обійми.
           Пройшло  майже  пів  року,  здавалося  все  добре.  На  порозі  Новий  рік,    Тамара  все  шукала  нагоду  поговорити  з  Петром  про  майбутнє.  Так,  та  колишня  дружба    перетворилася  в  справжнє  кохання.  Бабуся  бурчала,
 -  Що  за  походеньки  щодня?  Що  ти  робиш?    Він  же  без  тебе  жити  не  зможе,  хіба  не  бачиш?!  Ось  свята  прийдуть,  його  мати,  все  мені  говорить  треба    сватання  робити,  а  ти  тягнеш  лямку,  поговори  врешті  з  ним,  розкажи.  А  ні,  то  я  сама  йому  все  розповім.
-  Ні  -  ні,  не  треба,  я  вже  точно  з  ним  сьогодні  поговорю.  Зустрінемо  Новий  рік,  підемо  гуляти,  вже,  що  буде  то  буде.
-  Ну  дивися,  це  вже  востаннє,  я  тобі  нагадала,
-  сидячи  на  стільці,  пригрозила    пальцем  стара.
     Петро  в  обнімку  з  Тамарою  вийшли  з  хати….  Здалеку  чути,  хтось    голосно  вітався,  поздоровляв  з  Новим  роком.  Майже  в  кожній  хаті  світилося,    було  чути  музику.
Петро  чмокнув  її  в  щоку,  ніжно  зазирнув  в  очі,
-  Тамаро,  батьки  поїхали  до  дядька,  в  Петрівку  зустрічати  Новий  рік,  хата  пуста,  може  до  мене  підемо.
Вона  чекала  цієї  миті  і  боялася…  Досить  тягнути  час,  треба  йому  все  розповісти,  взявши  під  руку,  запропонувала,
-  Давай  спочатку  пройдемося    в  сторону  посадки,  прогуляємося  на  свіжому  повітрі.  Так  красиво,  подивися,  всі  дерева,  як  в  лебединому  пуху,  а  кущі,  то,  як  шапки  одягли,  а  зверху  краплі  льоду,  як  намисто  І  видно  добре,  наче  має  бути  день,  гарна  зима  цього  року.
Петро  підхоплював  кілька  раз  сніг,  однією  рукою  і  кидав  в  сторону,
-  Тамаро,  я  не  одноразово  тобі  казав,  що  кохаю  і  досить,  вже  гратися  в  ігри,  як  діти.  Не  маленькі,  прийшов  час  одружитися,  чого    боїшся    зі  мною  залишитися  наодинці.  Гадаю  ми  добре  знаємо  один  одного,  чи  в  тебе  є  якісь  таємниці  від  мене?  
 Її  наче  хтось  кинув  в  крижану  воду,  холод  пронизав  все  тіло,
тремтячим  голосом  почала  розповідати  все,  що  мала  розповісти.  І,  що  є,    і  про  все,  що  начиталася  в  книгах  про  нирки,  і  які  застереження  роблять  медики.  Петро  уважно  слухав  її,  відчував,  як  часом    вся  тремтить,  брав  її  руку  в  свою,  притискав…
Вони  поверталися  додому,  він    легенько  торкнувся  плеча,  взяв  за  руки,
-Я  готовий  на  все,  заради  нас  з  тобою…  Ну,  не  буде  дітей,  візьмемо  з  дитбудинку,  звісно,  якщо  ти  не  проти.  Це  не  головне,  але  спочатку  влітку  поберемося.    Потім    треба  записатися  до  професора  на  консультацію  в  Києві,  а  там  життя  покаже.  Не  будемо  наперед  розчаровуватися  в  житті.  Я  знаю  одне,  ти  моя  чеченко!  Подивися  в  небо,  бачиш,  он  там  дві  зірки  в  стороні,  -    Задрав  голову  догори  й  продовжив,
 -    То  наші  дві  долі,    вони  разом,  я  за  ними  давно  спостерігав,  так,  що  все  буде  гаразд.
 Вона  ледь  посміхнулася,  хоча  очі  були  сумні.  Він  трохи  замислившись,
-  До  речі,  батькам,  не  обов`язково  це  знати,  бабця  твоя,  як  води  в  рот  набрала,    молодець,  тож  хай  і  надалі    мовчить,  це  наше,  особисте,  не  варто  всім  знати,  перешкоджати  нашому  коханню.
І  ледь  -  ледь  доторкнувся  устами  до  її  уст,    відпустив  руки,
-  Тепер,  я  тебе  розумію,  чому  не  хотіла  залишатися  наодинці.    Я  пішов  до  завтра!
   Переступивши  поріг  хати    дівчина  розплакалася,  те  напруження  в  душі,  хвилювання,  зробило  свою  роботу.  Нарешті  скинула    з  плечей  тягар  думок,  як  добре,  що  не  пішов.  Хай  хоч  все  життя  мене  називає  чеченкою  та  я  його  кохаю…
         Пройшло  два  роки…  У  вікно  стукав  весняний  ранок….  Сонячні  промені,  через  скло  і  тонкі  гардини,  проникали  в  кімнату,  плавали  по  дитячому  ліжку.  В  ній  солодко  спав  крихітний  хлопчик.  А  поряд    на  дивані,  в  халаті    лежала  Тамара.  Як  добре,  копошилися  думки,  всі  хвилювання  позаду,  тепер  я  буду  берегинею  сімейного    вогнища.  В    кімнату  зайшов  заклопотаний  Петро,
-  Ну,  що?  Як  ви  тут?  Вже  кричав  Сашко,  чи  терпить  доки  я  прийду?  Ти  не  вставай,  я  все  зроблю  сам.  Лікар  сказав    треба,  ще    добрих  два  тижні    поберегтися,  щоб  шви  не  розійшлися.  
Скрипнули  вхідні  двері,  за  мить  в  кімнату  заглянула  бабуся,
-  Прийшла  провідати…  Доброго  дня  Вам.  Я  заберу  пелюшки  попрати.
Ні  -  ні,  -  заперечив    Петро,  -    Я  ранком  всі  машинкою  поправ,  вже    висять  надворі,  за  хатою,  що  не  бачили?
-  То  може  я,  щось  приготую  поїсти,  як  треба?
Тамара  посміхнулася,
-  Та  ні,    тож  Петро  вчора  був  вихідний,  всього  наготував,  є  ,що  їсти.  Ще  вчора    його  батьки  обоє  були  тут,  всі  хочуть  допомогти.
       На  столі    біля  ліжка    в    керамічній    вазі  стояв  букет  червоних  троянд,  це  Тамара    три  дні    назад  привезла  з  лікарні.  Серед  квітів  виднілася  записка,  на  ній  великими  літерами  написано  -  »ПРИВІТ,ЧЕЧЕНКО!  ДЯКУЮ  ЗА  СИНА!  Я  ТЕБЕ  КОХАЮ!
           Пройшло      п`ятнадцять  років…    За  сімейним  столом  гамірно,  сьогодні  відзначають  день  народження,  Тамарі  тридцять  п`ять  років.  Петро  веселий,  як  наречений,  вдягнений  в  білу  сорочку.  А  вона  в  жовтій    шовковій  блузці,  яка  їй  дуже  пасувала.  Обличчя  осяяне  усмішкою,  тішилася,  задивлялася  на  двох  русявих  синів,  в  яких  різниця  у  віці  всього  два  роки  і  на  меншу,  чорняву  доньку,  якій  недавно  виповнилося  чотири  роки.  Раділа  життю,    на  душі  легко  і  тепло,  хоч  і    нелегко  довелося,    всі  пологи  через  кесарів  розтин,  але  яке  це  щастя,  бути  коханою  і  мати  дітей.    
                                                                                                                                                 Лютий  2019р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828627
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 11.05.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Він подзвонив

Він  подзвонив  й  промовив  тихо:
"Для  мене  ти,  моє  життя!
Тебе  кохати  ціла  втіха,
Пробач,  так  помилявся  я".

Вона,  хвилини  дві  мовчала,
Знайомий  голос  прозвучав.
Їй  пригадалось,  як  кохала,
А  він  кохання  розтоптав...

Більш  повертатись  не  хотіла,
В  минуле  і  у  ті  часи.
Згадала,  як  душа  боліла,
Як  напилася  сліз  з  роси...

"Ти  вибач"  -  мовила  тихенько,
Та  більш  кохання  в  нас  нема.
Вже  захолонуло  серденько,
В  нім  поселилася  зима...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875489
дата надходження 11.05.2020
дата закладки 11.05.2020


Катерина Собова

Життя-буття

Захворіла.    Світ    немилий.
Ледве    дибаю    в    аптеку.
(Це    мені    іще    під    силу,
Слава    Богу    -    недалеко).

Мамо    рідна,    а    там    ціни…
Тут    уже    не    треба    жерти,
Лікуватись    -    відпадає,
Вигідніше    буде    вмерти.

По    дорозі    завернула
У    салончик    ритуальний,
Щоб    прикинути      всі      кошти
На    обряди    поминальні.

У    салоні    молодичка
Чемно    все    пропонувала,
Коли    суму    всю    назвала  –
В    мене    серце    ледь    не    стало..!

Я    це    все    підрахувала
І    послала    смерть    далеко,
Вдома    гроші    всі    зібрала  –
З    радістю    іду    в    аптеку!    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834533
дата надходження 05.05.2019
дата закладки 11.05.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

Бережи матір

Дитя  маленьке  тягне  ніжні  ручки
До  рідної  матусі,  мов  до  сонця.
І  усміхається  оце  "чомучка",
Для  нього  мати  -  янгол-охоронець.

Росте,  росте  дитя  -  уже  школярик,
І  поруч  рідна  обіймає  мама.
І  на  добро  вона  благословляє.
Любов  її  подібна  до  розмаю.

Ось  юність  крила  сильні  розправляє.
Дороговказ  ти  чуєш  материнський:
Зі  шляху  не  збивайся,  ти  ж  не  Каїн.
Будь  завжди  гідним  донькою  чи  сином.

Життя  не  балує  і  дме    вітрами,
Хоч  віддаляють  часто  вас  дороги,
І  в  віці  зрілому  з  тобою  мама.
Не  забувай  ні  хати,  ні  порогу.

Коли  час  старості  приходить  раптом,
Вже  й  матері  потрібна  допомога.
Вночі  і  вдень,  і  кожним  світлим  ранком
Ти  матір  бережи  -  вона  від  Бога.


(Дорогі  одноклубниці-матусі,  щиро  вітаю  Вас  з  Днем  матері!  Бажаю  справжнього  родинного  щастя,  довгих  років  життя,  міцного  здоров*я,  любові  і  поваги  від  чоловіка,  дітей  і  внуків.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875354
дата надходження 10.05.2020
дата закладки 10.05.2020


Валерія Омельченко

Письмо матери. Исповедь

Как  пахнут  твои  руки  мама!
Уткнусь  лицом  и  пропаду!
От  взрослой  жизни  я  устала!
И  гнусь  тростинкой  на  ветру!
Дай  ощутить  тепло  ладоней,
Меня  морозит  от  потерь!
Я  так  измотана  погоней,
За  светлым  будущим  детей.
Дай  мне  забыться  на  мгновение,
Меня  ты  знаешь  лучше  всех!
Там,в  моей  жизни,как  на  сцене
Имеет  цену  лишь  успех!
Я  отдохну  немного,мама,
И  снова  в  путь,и  снова  в  бой!
Я  в  этом  мире  не  пропала,
Лишь  потому  что  ты  со  мной!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874961
дата надходження 07.05.2020
дата закладки 10.05.2020


Любов Іванова

НЕМА НІЧОГО…

Нема  нічого..  тільки  морок  ночі,
та  печія,  що  їсть  безжально  очі.
Гіркий  полин  байдужості  твоєї
і  на  узбіччі  в"янучі  лілеї..

Нема  нічого..  тільки  слід  від  болю,
і  той  мольберт,  де  малювала  долю..
На  нім  не  квіти...  ланцюги-кайдани,
від  розуміння  -  більше  не  кохана.


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2011
Свидетельство  о  публикации  №11109125761

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280373
дата надходження 13.09.2011
дата закладки 10.05.2020


Катерина Собова

Цiлющi лiки

-Лікарю,    я    так    Вам    вдячний,-
Сяяв    з    радості    Данило,
Хоч    повівся    необачно,
Ваші    ліки    -    справжнє    диво!

-Дуже    радий,-    лікар    каже,-
Результати    позитивні,
Так    у    чому    ж    їхня    сила?
Це    для    мене    навіть    дивно…

-Прийшла    якось    моя    тітка,
Без    ноги    вона    -    каліка,
І    самотня,    і    бездітна,
А    хвороб    -    то    вже    без    ліку!

Я    для    неї    -    замість    сина,
Найрідніший    в      цілім    світі,
Спадкоємець    я    єдиний  ,
Написала    в    заповіті.

Поки    смажив    я    яєчню,
Про    здоров’я      щось    базікав,
Бідолашна    і    сердешна
Випила    ці    Ваші    ліки.

Каже:    -Зразу    легко    стало,
Перестало    все    боліти…
Вчора    тьотю    поховали,
А    мені    судилось    жити!

Лікар    каже:    -Препарат    цей
Має    безліч    тут    загадок:
Декому    дає    здоров’я,
А    комусь    квартиру    в    спадок.

І    хоч    звикли    ми    казати  –
Медицина    вже    пропаща,
Про    ці    ліки    закордонні
У    нас    відгуки    найкращі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835076
дата надходження 10.05.2019
дата закладки 10.05.2020


Master-capt

* * *

Нескорена,  незламана  –  
Скалічена,  але  жива…
Весною  –  недосіяна,
Не  зібрана…  в  жнива.

Вдовою  почорнілою
Живе,  неполена  трава…
Якою  змірять  мірою  –  
Засмучені  слова?

Синами…недолюблена…
Душа  розхристана…болить!
Народом…  незахищена:
І  жити?  Чи  нежить?

Бо  суржиком  уквітчана,
Принижена,  ще  й  зрадами…
Сусідами…засмічена
Словами-стразами.  

Зневолена...  царями,
Невизнана...  церквами,
Приплакана…  молитвами,
Скривджена…  вже  -  нами.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765320
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 10.05.2020


BeZodnia

Діалог

—  Життя,  ти  прекрасне!  Я  буду  казати  до  скону!
Допоки  живу,  поки  ріками  —  венами  кров!
—  Так  справді  гадаєш?  А  відчай,  прощання,  а  втома?
Десятки  за  спИною  їдко-колючих  розмов...
—  Ні-ні...  не  кажи...  все  минає...  воно  тимчасове!
Ти  —  вчитель!  Гартуєш!  Це  лиш  черговИй  твій  урок!
Ти  —  ніжність,  кохання,  удача,  ти  —зцілення  словом!
—  Я    —  в  прірву  безглуздий  останній  приречений  крок...
А  словом  вбиваю...
—  Лікуєш!..  Загоюєш  рани!
—  Хіба  ж  їх  загоїть  сльозами  окроплена  сіль?..
—  Ти  —  безмір  душі  і  очей  глибина  океану!
Ти  —  пульсу  удари  з  відлунням  на  тисячі  миль!
—  Я  —  леза  холодного  сталь  на  чийомусь  зап‘ясті.
Я  —  кров  на  асфальті,  не  змита  вчорашнім  дощем.
—  Ти  —  світло!..
—  В  тунелі?..)  Я  —  морок...
—  Любов  ти  і    щастя!
—  Я  —  в  горлі  клубок!  Я  —  у  серці  розбитому  щем!
—  Мовчи!  Бо  не  чую!  Землі  не  торкаються  ноги!
Дивись!  Я  лечу!  Відштовхнутись  змогла  що  є  сил!!!.
—  Смішна...  Що  ж...  удачі.  Лети...  Не  забула  нічого?
...  Угору  хотіла?!  До  неба?!..  наївна...  без  крил...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866370
дата надходження 28.02.2020
дата закладки 10.05.2020


BeZodnia

Під настрій

Вже  давно  я  не  вірю  в  якісь  дива,  
У  казки  і  мультфільми,  у  happy  end,
В  силу  слова,  та  і,  взагалі,  в  слова.
Моє  небо  —  в  калюжі,  розбите  вщент.
Я  врятую  метелика  із  води,
Як  в  дитинстві  —  в  долоньці  життя  мале.
Змокли  крильця.  Нічого.  До  хмар  лети,
Вище  неба  здіймись,  як  колись,  але...
Між  зірок  мого  янгола  віднайди.
Розкажи,  що  без  нього  —  сама-  одна...
...Я  з  поверхні  тебе  підняла  води,
На  поверхню  б  мені  —  із  грузького  дна

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868154
дата надходження 15.03.2020
дата закладки 10.05.2020


Ніна Незламна

Оце так зустріч ( проза 7ч. )

           Тіло    Сашка  подалося  назад,  але  все  ж  втримався  на  ногах  та  відчув  біль  в  руці.  Звідки  й  взялася  хоробрість  і    сила  в  Тетяни.  Як  пантера  кинулася  на  Богдана,  пальці  її  рук,  як  кігті,  вп`ялися  в  його  шию.  Руслан  теж    всім  тілом  навалився  на  нього,  притискав  донизу.  Нарешті,    вони  таки  змогли  його  звалити  на  коліна.  Богдан  заскреготав  зубами,  зажавшивши  ножа  в  руці,  з  горла  вирвався  дикий    голосний  звук,
-  А-а-а!
 Від  звуку  наче  здригалася  земля.  Руслану  все  ж  вдалося  скрутити  йому  руки  й  забрати  ножа,  
-Ти,  що  з  глузду  з`їхав!  У  нас  же,  ще  тут  є  замовлення.  Батько  дізнається,  тобі  ж  не  поздоровиться…  Що  твориш,  бовдуре?  Зовсім  з  глузду  з`їхав!
-Відпусти,-  прохрипів  Богдан,  -Я  піду,  відпусти!
 Вона  дуже  збентежена  та  все  ж  помітила,  що  Сашко  скривився,  лівою  рукою  схопився  за  праву  руку,  в  якій  був  ключ.  Заклопотано  прихилилася  над  нею,
-Давай  подивлюся,  здається  поранив.
 Розірвала  рукав  сорочки,  з  невеликої  рани  сочилася  кров.  За  мить,  перев`язала  маленькою  хустинкою,
 -  Дякувати  Богу,  ледь  зачепив  тебе.
 Руслан  в  цей  час    майже  сидів  на  братові,
-Охолов?  Охолов  питаю!
 -Так!Сказав  відпусти!
Таня  з  Сашком  стояли  з  боку,  весь  час  спостерігали  за  ними.
 -  Полеж,  герой!  -  відповів  Руслан,  кашлянув  й  заговорив,
- Таню  пробач  цього  дурня.  Розумієш,  попали  до  таких  господарів,  що  нам  ніяк  не  вдалося  відмовитися  від  горілки.  Ми  й  випили  лише  по  чарці,  на  жаль  маємо,  що  маємо.  Він  обіцяв  з  тобою  тільки  поговорити,  тому  я  й  пішов  з  ним.  Якщо  батько  дізнається,  то  …..
Таня  хвилюючись,  голосно  перебила,
- Ти  вибачення  проси  в  Олександра,  он  йому  руку  поранив,  добре,  що  не  глибоко  зачепив.  А  ні,  то  зараз  передзвоню  в  Поліцейський  відділок.
Богдан  намагався  піднятися,  прохрипів  пригніченим  голосом,
-Відпусти!  Я  сам  вибачусь.  Відпусти  сказав!
Сашко  обійняв  її,
- Пішли  до  машини!  Ну  їх  до  біса!
 І  махнувши  рукою  до  них,
- Хай  знають  нашу  доброту.  Тільки  щоб  не  з`являлися  на  очі  ні  мені,  ні  їй.
Руслан,  ще  тримав  брата,  заговорив  здавленим  голосом,
-  Ми  зрозуміли…  Ми  все  зрозуміли….  Тільки,  щоб  ніхто  не  знав,  бо  нам  буде  кришка.
       Вони  за  кілька  кроків  озирнулися,  брати  сиділи  під  деревом,  палахкотіли  вогники  сигарет.
 В  машині,  вона  замастила  рану  зеленкою,
- Болить?
Він    полегшено  перевів  подих,
- Здається  обійшлося…  Ти  знаєш,  я  от  думаю,  щоб  було,  якби  я  не  помітив  вогні  сигарет?
- Ой,  не  кажи…  Страшно  й  подумати.  В  мене  до  цієї  пори  коліна  трусяться  й  серце  калатає.  Але  ж  тепер  сама  дивуюся,  як    я  на  нього  накинулася…    
Задумуючись,  поклав  руку  на  її  плече,
- Шкода,  я    на  два  тижні  щезну,  їду  в  місто  на  практику.  Оце  думаю,  хто  тебе  буде  захищати?  Я  ж  обіцяв  Олегу  охороняти  оце  чадо.
Й  ледь  посміхнувшись,
-Знаєш,  давай    на  якийсь  час  це  приховаємо  від  усіх.  Здається  нас  ніхто  не  бачив.  Хай    це  буде  нашим  секретом.  А  то,  як  дізнаються,  будуть  дошкуляти  запитаннями  й  хвилюватися  і  Олег,  і  твої  батьки.  Хай  потім,  колись,  або,  як  Олег  приїде.  Я  думаю  вони  більше  не  з`являться  на  нашій  дорозі.
-  Ой,  -  вона  дістала    з  сумки  дістала  телефон,-  А  котра  ж  година?
 Позирнувши  на  єкран  телефону,
-  Вже  майже  двадцять  друга.  Можливо    ти  й  правильно  думаєш.  Я  наче    потроху  заспокоююсь…
Хитнув  головою,  
-  Ой  життя  –  життя,  в  ньому    і  таке  буває….  Ну  то  поїхали.  Мені    ж  від  нині  буде  наука,  наступного  разу,  я    тебе,  як  найцінніший  скарб  оберігатиму,  підвозитиму  під  саму  хвіртку.  Й  весело  позирнувши,  засміявся.
       Наче  підкрадаючись,  Таня  йшла  до  хати,  можливо  сплять.  Заворушився  Дружок  в  буді,  потріпався  й  притих.  Раптово  з  веранди  почула  голос  батька,  йшов    назустріч,
-Ну  нарешті,  а  ми  вже  й  не  знаємо,  що  думати…  
-О!  Тату,  а  чого  в  темноті  сидиш,  що  світла  немає?
-Та  ні,  не  хотів  уваги  сусідів  привертати.
Обіймаючи  його,  поцілувала  в  щоку,
-Запізнилася  на  автобус.  Ой,  такий  останній  клієнт  попався,  років  шестидесяти,  наче  й  нормальний  мужик,  а  заріс,  як  бомж.  А  можливо  звідкись  приїхав,  ще  захотів  щоб  побрила.  До  траси  доїхала  міжміським  автобусом,  а  тут  вже  пішком  добралася.
-  Ого,  тож  до  траси  майже  п`ять  кілометрів.  Ну  не  піду  на  автовокзал  ночувати.
-  Та  з  цього  автобуса,  теж  зійшли  жінка    й  чоловік,  йшли  попереду.  Згодом  вони    звернули  до  короварні,  а  тут  вже  стільки  йти...  Ноги,  аж  гудуть,  -  як  пташка  процьвірінькала  й  зморщила  носа.      В  душі  ж  освідомлювала,  що  брехати    не  годиться,  але  ж  треба  було,  щось  придумати.Сама  здивувалася  своїм  здібностям.  Зайшовши  до  хати,  батько  кивнув  рукою,
-Я  пішов  спати,  напевно,  вже  мама  почула,  що  ти  є.
             В  ліжку,  огорнувшись  ковдрою,  вона  довго  не  могла  заснути.  Вкотре,  закривши  очі,  ввижався  розпатланий  Богдан    і  наче  здалеку  чула    відлуння  його  крику.  Втома,  все  ж  таки,  приборкала  її  до  сну.
                       Пройшло  два  тижні….    Всі  ці  дні,  Таня    в  містечко  їздила  автобусом.  Працювала  в  чоловічому  залі,  від  клієнтів  тільки  слова  вдячності.  Особливо  від  молодих,  які  кидали  пронизливі  погляди  й  часто  посміхалися.
   Друга  зміна  не  дуже  втішала  її,  весь  час  в  напрузі,  щоб  не  запізнитися  на  автобус  та  без  пригод  дістатися  додому.  Але  нині  тішилася,  тож  завтра  субота,  а    в  неділю  Великдень.  Під  кінець  зміни,  позирала  на  настінний  годинник,    поспішала.
   За  вікнами  вже  стемніло…  В  перукарню,    з  букетом  білих  троянд,  зайшов    білявий  високий  хлопець.  Сірий  костюм,  вдало  сидів  на  його  статурі.  Біла  сорочка,  бордового  кольору  краватка  вказувала  на  солідність  і  вишуканий  смак.  Він  озирнувся  і    рішуче  направився  до  неї,  вона  в  цей  час    підбривала  клієнту  потилицю.  Хлопець  ввічливо  привітався,
-Я  до  вас!
-А  ви  на  годинник  дивилися?  В  мене  останній  клієнт.-  зняла  рушник  з  плечей  чоловіка.
 Чоловік,  якого  вона  обслуговувала,  відразу  піднявся,  подякував,  поклав  гроші  на  тумбочку  й  поспішив  до  виходу.
-Та  ви  розумієте,  -    розгублено  топтався  на  місці,  тримав  букет,  наче  не  знав  куди  його  подіти.
-Ану  покажіться,-    уважно  подивилася  на  його  зачіску,  -  Та  вам  же  можна  ще  кілька  днів  так  походити.  Ви  ж  здається  в  мене  недавно  були.
-Та  я…  Це  для  Вас,-  несміливо  подав  квіти.
Здвинувши  плечима,  відчула  прилив  крові  до  обличчя.  Подякувавши,  все  ж    взяла  квіти.
Він  спалахнув  від  її  погляду,  дивився  в  очі,    наче  просив  допомоги,
-Я  хочу    запросити    прогулятися  по  весняному  парку.
 Несподівано  в  дверях    з`явився  Олександр,  кахикнув.  Вони  обоє  звернули  увагу  до  дверей.  Її    розгубленість  не  приховалася  від  очей  хлопця,  відразу  зрозумів,  що  він  тут  зайвий,
-Я  прийду  іншим  разом,  -    не  пооспішаючи,  йшов  до  виходу.
Олександр  з    єхидною  усмішкою  дивився  вслід.  Дочекався  поки  той  вийшов  з  салону  і  дрібними  кроками,  хитаючись,  наблизився  до  неї.  Розчаровано  розвів  рука,  пристально  придивляючись  в  її  сполохані  очі,
-Що  за  один?
-  Може  й  не  повіриш  та  це  був  клієнт.  Я  йому  відмовила  постригтися,  бо  ж  робочий  день  закінчився.
 -А  що,  всі  клієнти  квіти  носять?
Вона    намагалася  весело  відповісти  й  дзвінким  голосом,  
-Та  не  зациклюйся  ти!  Чесно,  я  його  вдруге  бачу,  якось  стригла…    То  ти  вже  повернувся.  Та  чого  так  пізно  їдеш?
-В  справах,  затримався  Таню…  В  справах…    Знаю  ти  на  другій  зміні,  вирішив  забрати,  вдвох  їхати  веселіше.  Та  бачу,    тут  би  Олегу  було  не  до  веселощів.
-Не  мили  дурниць,  я  за  мить  буду  готова.    
       Не  наважилася  взяти  з  собою  квіти,  нащо  лишні  розмови.  Але  ж  такі  гарні,  на  ходу  квіти  всунула  в  чотиригранну  скляну    вазу,  що  стояла  на  підвіконні.
           В    містечку    їхали  мовчки.  Вона  не  мала  наміру  виправдовуватися,  бо  не  було  за  що.  Він  витримував  паузу.  Тільки  інколи  відривав  погляд  від  дороги,  підіймав  брови,  прицмокував  і  косо  позирав  на  неї.
       Та    тільки  виїхали  на  трасу,  торкнувся  її  плеча,
-Та  не  журися  ти,  я  Олегові  нічого  не  скажу…  Ще  не  один  залицяльник  буде…  Я  ж  знаю  ти  не  вертихвістка,  тож  й  немає  причини  для  занепокоїння.  Танічко,  в  сімейному  житті  принцип  довіри  відіграє  велику  роль.  А  життя  каверзне,    не  дарма  кажуть  «  життя  прожити  -  не  поле  перейти».  Та    не  вішай  носа  ти,  все  буде  добре,  Олег  по  вуха  закохався  в  тебе,  значить  довіряє.  
Цими  словами  він  розвіяв  напругу.  По  дорозі,  для  підняття  настрою,  декілька  анекдотів,  а  він  вмів  їх  розповідати,  в    машині  лунав  гучний  сміх.  Та    згодом  посерйознішав,  розповідав,  як  в  місті,  в  одній  їз  полікліннік,  проходив  практику.    
       За  вікном  сутеніло…  Не  завжди  ж  везе  в  житті,  думала  Таня,  тримаючи  в  руці  чашку  з  паруючою  кавою.  Бувають  і  розчарування,  друга  зміна  не  до  душі,  але,  що  поробиш,  мусиш  змиритися.  В  кімнаті  відпочинку  затишно,  але  ж    треба  йти  до  роботи.  Зробивши  крок,  в  вікні    привернув  увагу  білий    Мерседес,  що  під`їхав  під  салон.  Ого  нічого  собі  машинка.  З  неї  виліз    білявий  хлопець.  Хитнула  головою,  це  ж  здається  той  хлопець,  що  мені  квіти  приніс.  Він  пригнувся  до  машини  і  вже  тримав  в  руках  букет  червоних  троянд.  Зачинивши  двері,  направився  до  салону.  Відчула  гучне  серцебиття,  ой,  чого  це  я?    Та,  що  ж  робити?  Це  ж  напевно  до  мене.  Від  несподіванки  розхвилювалася,  злегка  тремтіло  тіло.  Пару  хвилин  постояла,  потирала  холодні,  як  лід  руки.  От  дурепа,  чого  це  я  така  до  біса  збуджена.  Але  ж  теж  красень,  ще  й  така  машина.  Ні  треба  зібратися.  Зробила  глибокий  вдих  і  дуже  повільний  видих.  Вмить  різко  озирнулася  назад,  наче  почула  чоловічий  шепіт  -«Таню».  Ледь  контролюючи  себе,  відійшла  від  дверей,  приклала  руку  до  губ,  дмухнула,  наче  хотіла  погріти.  Та  тут  же,  пригадала  поцілунок  Олега.  Ой,  що  це  зі  мною  коїться.    Раптом,  з  залу  салону  її  позвала  майстриня,
-Таню  до  тебе  клієнт.
 А  може,  хтось  інший?  Так,  треба  зосередитися  на  роботі,  заспокоїла  себе.  Все  ж  невпевнено  відкрила  двері…

                                                                                                                                                                                   Далі  буде

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875358
дата надходження 10.05.2020
дата закладки 10.05.2020


Катерина Собова

Париж

За    столом    уже    п’яненькі
Кум    Микола    і    кум    Вова
Враз    про    назви    міст    тихенько
Завели    чомусь    розмову:

-Ось    наш    Львів    -    то    місто    Лева,
Київ    названий    в    честь    Кия,
Є    Варшава    і    Женева,
Миколаїв,    Коломия…

А    цікаво    буде    знати:
За    яким    таким    законом
Називали    своє    місто
Оті    люди    за    кордоном?

-Була    колись    дівка    Галя,
Познайомилась    з    французом,
Хоч    месьє    уже    був    лисим,
Мав    кругленьке    жирне    пузо  –

Галю    це    не    зупинило:
Як    на    панщині    робити
(Був    тут    світ    уже    не    милий)
Краще    буде    -    з    дідом    жити!

Шмаття    в    клунок    спакувала,
А    обом    щось    треба    жерти,
То    взяла    з    собою    сала,
Щоб    із    голоду    не    вмерти.

Прибули    в    якесь    містечко.
Наша    Галя    так    зраділа!
Вже    й    вечеря    недалечко    -
Треба    братися    за    діло.

Хоч    там    страви    і    хороші,  
Але    ж    знайте    нашу    бабу:
Ні    за    які    вона    гроші
Там    не    буде    їсти    жабу.

На    столі    розклала    сало,
Чоловіку    в    руки    тиче:
-Ти    поріж    його,-      казала,-
Нас    воно    до    столу    кличе.

Це    «поріж»    уже    французи
Дуже    часто      промовляли,
То    Париж    оце    містечко
У    честь    сала    і    назвали!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838832
дата надходження 15.06.2019
дата закладки 09.05.2020


Любов Іванова

ЛЮБИМЫЙ, ОН ТОЛЬКО ОДИН НА ЦЕЛОМ СВЕТЕ

[b][i]Цвела  тюльпанами  весна,  благоухая,
Влюбленным  было  не  до  сна  той  ночью  мая.
Раз  только  встретились  они,  но  вмиг  пронзило
Стрелой  невиданной  любви  с  огромной  силой.

А  утром  пареньку  на  фронт  и  расставанье.
Одну  лишь  ночку  дал  им  Бог,  одно  свиданье.
Была  такая  ночь  любви  -  умолкли  птицы,
Всевышний  любящим  двоим  дал  насладиться.

Рыдала  на  его  груди    девчонка  в  горе
-Прощай!  Прости!  И  очень  жди!  Вернусь  я  вскоре.
Ушел...  и  не  было  вестей  с  фронтов    ни  разу,
От  взрыва  прикрывал  друзей,  был  ранен  сразу.

Лишился  он  обеих  ног...  осколком...  миной,
Таким  вернуться  ОН  не  мог  к  своей  любимой.
А  у  неё-то  в  нужный  срок  в  мученьях  тяжких,
РодИлись  дочка  и  сынок  -  чудо-двойняшки.

Растила,  плакала  и  ждать  не  уставала,
А  тем,  кто  замуж  стали  звать  -всем    отказала.
Любимый  -  он  только  один  на  целом  свете.
А  у  неё    и  дочь  и  сын,  за  них  в  ответе.

А  ОН  покорно  принимал  судьбы  невзгоды
И  в  интернате  проживал  все  эти  годы.
А  интернат-то  рядом  был,за  два  квартала
ОН  там  от  горя  волком  выл.  ОНА...  не  знала.

А  до  войны,  ОН  так  любил  лихие    пляски,
А  нынче  время  проводил  всегда  в  коляске.
На  День  Победы,  день  святой,  на  праздник  яркий.
Везли  ЕГО  в  коляске  той  две  санитарки.

Храня  к  Победе  столько  лет  особый  привкус,
ОНА...  в  волнении  с  семьей  шла  к  обелиску.
С  ней    рядом    доченька  и  сын  и  внуков...  восемь.
И  правнучек,  пока  один,  малютка  вовсе.

В  ЕЁ  руках  горит  свеча....  в  память.  Так  надо!
ОН  со  слезами  на  глазах...  и...  вовсе  рядом.
ОН  И  ОНА..Им  чудеса  вновь  дал  Всевышний.
Вдруг  встретились  глаза  в  глаза,  на  кромке  жизни!

В  одно  мгновение  и  миг  под  залпов  грохот
Над  площадью  раздался  крик:  "Любимый!  Прохор!
Взмолилась  -  счастье  ты  моё,  обняв  колени."
А  сколько  лет  он  ждал  её  прикосновений.

Чеканя  шаг  солдаты  шли,  им  мир  внимает.
-  Мой  милый,  мы  с  тобой  нашлись...  и  снова  в  мае!
Сколь  же  любви  живет  в  сердцах!  Великий  Боже!
Дочь,  сын  спешат  обнять  отца,  и  внуки...  тоже.

Над  мирным  городом  звучат  залпы  орудий,
С  восторгом  смотрят  (и  молчат)  на  счастье  люди.
Притих  вокруг  и  шум  листвы,  восторг  смакуя,
Две  поседевших  головы  и...поцелуи.

И  слез  сдержать  не  мог  никто,  кто  видел  это,
Разлука,  встреча,  радость,  боль  -  одним  сюжетом.
От  обелиска  сын  и  дочь  везли  в  коляске
Похожее  на  них  точь-в-точь...  для  мамы  счастье.[/i][/b]

[b][color="#9c0606"]*  Этому  моему  стиху  10  лет.  Сегодня  наткнулась  на  него  и  без  слез  не  могла  перечесть.  Хочу,  чтобы  и  Вы  его  прочитали,  он  есть  на  моей  страничке  в  самом  низу  СТИХОТВОРЕНИЙ  НА  РУССКОМ,  но  только  единицы  тогда  его  прочли,  с  остальными  я  была  тогда  не  знакома...[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875300
дата надходження 09.05.2020
дата закладки 09.05.2020


Світла(Світлана Імашева)

ПАМ'ЯТЬ

Ця    Пам’ять    болем    серце    голе    оре:
Немає  з  нами  тата  –  не  дожив…
Ворожі  монстри    плюндрували    поле,
Бив  смертний    час  –  пора    кривавих    жнив.
В  сімнадцять    літ    у  білій    сорочині  –  
У  лавах    оборонців  -  жах    війни…
Чи  ж  хоч  гвинтівку    ту    дали    хлопчині?
Метал    зустріли    голими    грудьми…
Кров    парувала    і  чорніла  рана,
А    монстри    бились,    і  земля    гула:
Народу    біль  –  Велика    Вітчизняна,
Планети    горе  –  Друга    світова.
Недовго  батьку    довелось    прожити…
О,    скільки  їх  скалічила    війна!
Ішли  –  собою    Матір    захистити…
Лишилася    навіки    я    одна.
І  кожний    травень,    як    гримлять    салюти,
Від    туги    не  святкується    мені:
Я    свічку    ставлю  –  батька    пом’янути
Й  мільйони  тих,    загиблих    у    війні  .
У  тій,    проклятій,    що  забрала    тата,
І    в  цій,  «гібридній»,  що    зжирає    нас…
А    той,    що  називався    «старшим    братом»,  
Прийшов    сюди    –  вбивати  в  горя    час…
Кровиться    пам’ять…  Свічка    не  згасає…
І    не    пробачать    сироти    нові..
А  в  кожного,    хто    війни  починає,
Тавро    убивці    тліє    на    чолі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875150
дата надходження 08.05.2020
дата закладки 08.05.2020


Олеся Лісова

Листяний вальс

Звучала  мелодія  жовтого  саду,
Забутою  радістю  серце  торкала.
Чаруюча  музика  листопаду
Із  давньої  казки  вальсом  злітала.

Розмитими  фарбами  пух  позолоти
Спускався  неспішно  на  килим  землі.
У  гавані  тихій  сонно-дрімоти
Легесенько  вітер  крутив  кораблі.

Мелодія  в  душу  перлинно  лягала
(Повітря,  ціловане  сонцем  бринить).
І  холод,  і  грози  сном  пеленала
Щоб  листяний  вальс  ще  продовжить  на  мить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853848
дата надходження 06.11.2019
дата закладки 08.05.2020


Ася Оксамитна

Яблуко весняне

Рум'яне  яблуко  весняне
Проміння  зберегло  для  нас,
Ще  червоніє  і  не  в'яне,
Хоч  був  давно  вже  світлий  спас.
Воно  побачило  вже  літо
І  осінь,  зиму;  ось  весна
Дарує  барви  розмаїто,
Я  ж  навесні,  як  навісна.
Кричати  хочу  і  співати,
Носитись  вихором    ідей.
Стріляти  щастям,  як  з  гармати,
В  серця  близьких  мені  людей.
І  кожен  радісний  світанок
Разом  із  сонячним  танком
Мені  життя  дарує  ранок
З  солодким  яблучним  смаком.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875067
дата надходження 08.05.2020
дата закладки 08.05.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Моя ти Мавко лісова

Я  пам'ятаю  берег  річки,
Твої  закохані  слова,
Росою  вмилася  травичка,
Моя  ти  Мавко  лісова...

Торкали  руки  мої  плечі  
Я  пригортав  твій  ніжний  стан.
Коханням  милувався  вечір,
А  у  душі  звучав  орга́н.

Цвіркун  хотів  щось  розказати,
Та  втрутилась  в  розмову  ніч.
Вона  любила  споглядати,
Коли  з  любов'ю  віч  -  на  -  віч.

Світили  ясні  зорі  з  неба,
Ховала  в  вітах  нас  верба.
Торкалась  клавіш  ніч  липнева
І  річки  чулася  хода...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875053
дата надходження 08.05.2020
дата закладки 08.05.2020


Катерина Собова

Стриптиз

Бабі    Гані    -    дев’яносто  .
Телевізор    подивилась,
Тоді    враженнями    просто  
Із    сусідкою    ділилась:

-Бачу    -    ресторан    старенький:
Труби    стелю    підпирають,
І    народ    там    теж    бідненький,
Всі    вечеряють,    гуляють…

Раптом    дівчина    виходить
(Бог    забрав    у    неї    розум),
До    труби    тої    підходить
І    стає    у    різні    пози.

Музиканти    собі    грають,
Люди    їсти    перестали
І    на      бідну    цю      дитину
Очі    всі    повитріщали.

Ту    трубу    вона    хапала,
Чи    то    біль    став    дошкуляти  –
Привселюдно    раптом    стала
Одяг    на    собі    зривати.

Потім    на    трубу    полізла,
Там    крутилась,      роздягалась…
Ви    повірте:    за    хвилину
У    самих    трусах    зосталась!

А    як    злізла,    чоловіки
Навіть    в  чергу    усі    стали,
(Співчували,    бо    каліка)
Гроші    всі    її    давали.

Люди    ці    були    сердешні,
Хто    чим    міг    -    допомагали.
Гаманець    вона    згубила,
То    в    труси    ці    гроші    пхали.

В    ресторані    добровільно,
Хоч    самі    і    не    багаті,
Дали    поміч    божевільній  –
Хай    і    в    неї    буде    свято.

Є    в    людей    ще      стільки    горя,-
Аж    зітхнула    баба    Ганя,-
А    я    плакала    ще    вчора,
Що    мені    одній    погано!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839935
дата надходження 25.06.2019
дата закладки 08.05.2020


BeZodnia

…та чи варто…

Ловлять  твій  погляд  зорі  нічного  неба:
—  Граємо  —  очі  в  очі,  хто  перший  кліпне?
Прийнято  виклик  тобою,  а  чи  від  тебе.  
Хто  з  вас  сильніший?..  Зорі  до  ранку  сліпнуть.
Ранок  імлистий.  Небо  ранкове  -  сіре,
Як  твої  очі,  що  осліпили  зорі.
Вигукнеш  зверхньо  згаслим  услід  сузір‘ям:
—  Я  ПРОГРАВАТИ  НЕ  ВМІЮ!!!  Адьйос!  Сорі!
Небо  з  зірками  мрії  твої  сховало,
Чи  спопелились,  легко,  спекотним  липнем.
Сонце  палюче.  Крикнеш  йому  зухвало:
—  Граємо?!  —  очі  в  очі,  хто  перший  кліпне!
Сліз  пелена?  Кажеш  —  не  вмієш  програти?!
Смійся  і  плач!  Вкотре  сховайся  за  снами!
...Пам‘ять  обнУлити  б,  та  відпустити  втрати...    
Словом  когось  можна  вбити,  себе  —  думками...  
Фінішною  прямою  —  кардіограма.
Боляче.  Сумно.  Фініш  так  близько  від  старту.
Душу  безмірну  виміряв  хтось  у  грамах.
Борешся  до  останнього...
                                                                         та  чи  варто...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875006
дата надходження 07.05.2020
дата закладки 08.05.2020


Олег Крушельницький

КАРПАТСЬКИЙ ДУХ

Ой  гори,  гори  —  сиві  душі,
стовпів  базальтових  хребти,
холодного  мовчання  кручі,
безсмертям  прожиті  віки.

Вас  не  здолає  лихом  смута,
не  вжалить  скрутою  печаль,
мечем  не  скорить  сила  люта,
не  зачарує  синя  даль.

Гранітних  скель  кілкі  колони,
туманів  сірих  пелена...
Відлунням  б'ють  печерні  дзвони,
лунає  слави  давнина!

Розкрили  плечі  гордовито,
від  тої  першої  пори...
На  хмари  дивитесь  сердито,
піднявши  шпилі  догори!

Синів  могутніх  породили,
кормили  мужністю  в  лісах,
від  стріл  ворожих  боронили,
любов  плекали  в  їх  серцях...

Тече  по  жилах  роду  сила,
Карпатський  дух  живе  в  віках!
Вас  ніч  до  долу  не  схилила!
Вас  не  зламав  безодні  страх!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874835
дата надходження 06.05.2020
дата закладки 06.05.2020


А.Дальний

ПЕРЕД БОЕМ

Участникам  боевых  
действий  к  9  мая

Тишина.  Ночь  в  созвездьях.  Ракеты...
И  рокада,  как  будто  змея.
Время  спит.
Долететь  до  рассвета...
Грянет  бой,  вздрогнет  наша  земля.  
Чувство  страха  раскинуло  сети:  
Жизнь  и  смерть  заряжают  патрон...
Мы  -  солдаты  на  фронте  столетий,  
И  реальность  -  как  бездна,  как  сон.      

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874824
дата надходження 06.05.2020
дата закладки 06.05.2020


Наташа Марос

ДЕВОЧКА МОЯ…

"Меня  послушай,  девочка  моя,
Тебе  открою  я  большую  тайну:
Не  улетают  птицы  за  моря  -
Бывают  они  там...  совсем  случайно...
Не  верь  весне  -  она  твоё  окно
Откроет  настежь  и  дождём  умоет,
Ну,  а  потом  -  умчится  всё  равно,
Увлечена  забавною  игрою...
Ей  не  нужны  цветущие  сады  -
Недолговечны  лепестки  на  вишнях...
О,  девочка,  не  слушай  ерунды  -
Я  не  хотел...  Прости  меня...  Так  вышло..."

...А  я  мечтала  верить  и  тонуть
В  твоём  медово-сладком  красноречьи,
В  твоём  остаться  сказочном  плену,
Без  устали  бежать  тебе  навстречу...
Перемешалось  всё  давным-давно  -
Твои  слова  слезами  перелиты...
Ещё  горчит  игристое  вино  -
Себе  внушаю:  мы  с  тобою  квиты...
Я  научилась  /даже  не  вчера/,
Как  согревать  всё  то,  что  еле  дышит...
Зимой  холодною...  по  вечерам...
Мне  б  научиться  прошлого  не  слышать...

                     -                -                -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708837
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 06.05.2020


Віктор Варварич

Давай ловити зорі

Запрошую  тебе  ловити  зорі,
Туди,  де  курличуть  журавлі.
Ми  скупаємось  у  безмежному  просторі,
Пройдемось  босоніж  по  небесній  ріллі.

Коли  ти  поряд,  я  згораю,
Зорію,  як  полум'яний  вогонь.
Лечу  з  тобою  ген  по  небокраю,
П'ю  любов  із  твоїх  долонь.

Ти  сяєш  немов  зірниця,
У  твоїх  очах  безмежний  океан.
Тривожиш,  як  жар  -  птиця,
А  вуста  п'янкі  немов  дурман.

Ти  моя  зоряна  планета,
І  всесвіт  такий  гомінкий.
Чаруєш,  віршами  сонета,
І  голос  твій  ніжний,  дзвінкий.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874494
дата надходження 03.05.2020
дата закладки 03.05.2020


Олекса Удайко

КОЛИ Я ВІДІЙДУ

     [i]Хоч  вірш  написано  від  першої  особи,
     кожен  читач  має  примірити  написане
     до  себе...  Адже  [b]сві[/b]тло  у  [b]сві[/b]ті  за[b]сві[/b]чують  
     ті,  хто  конче  хоче  це  робити,  а  саме:  діти        
     Бога,  а  гасять  -  служителі  Князя  Пітьми.
     То  ж  несімо  світло,  прометеї!..[/i]
     
[youtube]https://youtu.be/Uhw7L5cPvfs
[/youtube]
[i][color="#570a8a"][b]Коли  я  відійду,  це  буде,  певно,  свято  –
не  хочу,  щоб  журився  хтось  колись…
Кайдани  з  серця,  вірю,  буде  знято,
й  злетить  мій  дух  у  безтілесну  вись.

Коли  я  відійду  –    світ  стане  вище…
це  й  зрозуміло:  в  тім  життя  прогрес.
Хоч  то  не  апогей,  не  розвиткове  днище  –
банальний  трансформації  процес.
 
Коли  я  відійду  –  постануть  інші
й  продовжать  те,  що  я  колись  почав…
О,  скільки  мрій  вони  розбудять  в  тиші!
О,  скільки  дум  впаде  в  живий  ручай!

Коли  я  відійду,  не  згасне  сонце
й  планет  цнотливих  не  унишкне  рух,    
але  мій  поступ  був  потрібен  конче,
щоб  правду  донести  до  людських  вух…

І  як  не  жаль,  що  вкупі  перестануть
душа  і  тіло  час  леліти  свій,  
у  небі  все  ж  так  вишколено  й  стало
ряди  шикує  духу  ревний  стрій!  

Нехай  існує  світу  неперервність,
що  ллється  нам  з  космічної  імли!
Шануймо  ж  ми,  поети,  власну  ревність,
даруймо  мир  і  щастя  на  Землі.[/b]
[/color]
19.08.2019  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845579
дата надходження 20.08.2019
дата закладки 02.05.2020


Катерина Собова

Карантин для тещі

В    настрої    прокинувсь    вранці,
За    роботу    взявсь    Мартин:
Почепив    на    дверях    в    рамці
Гарне    слово    «КАРАНТИН».

Хотів    ще    додати    дещо,
Щоб    було,    як    оберіг…
Із    цих    пір    проклята    теща
Вже    не    ступить    на      поріг!

А    дружина,    як    сказилась:
-Мою    маму    не    пускать?
Та    таке    і    в    сні    не    снилось,
Щоб    командував    тут    зять!

Відкидай    погані    звички,
Ненависть    тебе    заїсть,
Мама    в    масці,    в    рукавичках,
Не    зараза    це,    а    гість!

Подивись    на    себе,    хлопче,  
Ні    в    ворота    ти,    ні    в    тин,  
Обсервації    він    хоче!
Обізвався    тут    Мартин:

-Віспу    людство    побороло,
Скарлатину,    чуму    й    тиф,
І    холера    захолола,
Залишився    один    тип:

Теща    -    це    смертельний    вірус
І    рятунку    тут    нема,
В    цьому    є    великий    мінус    -
Катастрофа    світова.

Я    в    закон    додав    би    дещо:
Вихід    в    зятя    є    один    -    
Ізоляція    від    тещі
І    довічний    карантин!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874269
дата надходження 02.05.2020
дата закладки 02.05.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

З весною без тебе

Ми  знову  з  весно́ю  без  тебе,
Думками  торкаюсь  тих  днів.
Всміхалось  так  радісно  небо
І  ранок  про  щось  гомонів.

Дзвеніли  пташині  десь  співи,
У  нашім  з  тобою  саду.
Були  дуже  юні  й  щасливі,
Я  тими  думками  живу.

Все  хочу  потрапити  в  весну,
В  якій,  ти  за  руку  тримав.
І  пору  казкову,  чудесну,
Одній  лиш  мені  дарував.

Блакитні  мов  проліски  очі,  
Побачити  хочу  твої.
Щоб  билося  серце  жіноче,
Як  билось  дівоче  тоді...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870936
дата надходження 06.04.2020
дата закладки 02.05.2020


Олег Крушельницький

ВЕСНЯНИЙ ШЕПІТ

Злітають  з  слив  духмяні  ноти,
дзвенить  промінчиком  струна.
Кружляють  соколи  у  небі,
шепоче  мріями  весна...

А  вітер  грає  на  цимбалах,
співає  пісню  соловей.
Росяться  краплями  на  травах
сліди  від  зоряних  ночей

Блукає  цвіт  по  нивах  свіжих  —
дощами  стелиться  в  горах,
Гуляє  вихрем  на  просторах,
Танцює    з  вітром  у  садах.

Вінок  сплітає  юна  Феба,
малює  фарбами  стрічки.
Лелека  крає  навпіл  небо  —
бездоння  з'єднує  мости.

Веселка  світлом  виграває  —
блищить  як  зоряний  кришталь.
Любов  блакить  небес  вдихає,
надівши  юності  вуаль.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874193
дата надходження 01.05.2020
дата закладки 01.05.2020


Наташа Марос

СТЕЖКИ…

А  як  тоді  сюрчали  цвіркуни  -
Луною  розливали  стоголосся,
Раділи  літу,  що  після  весни
Вже  забуяло  трав'яним  покосом...

Які  стежки  були  тоді  вузькі,
Ой,  що  то  -  літо,  леле,  що  то  -  літо...
А  десь  далеко  обізвався  кінь  -  
Хтось  толочив  ще  моложаве  жито...

Ховала  ніч  принади  неземні,
Гасила  в  серці  полум'я  ігристе,
А,  може,  то  наснилося  мені,
Та  ні...  було  ж  розсипане  намисто...

Була  ж  роса  під  ранок,  так,  була
І  сонце  розвінчало  сокровенне,
В  якому  я  тобою  ще  жила  -
Здалось  на  мить,  а,  може,  не  про  мене...

У  напівзабутті,  у  напівсні  -
Таки  то  я...  і  я...  таки  з  тобою
Ловила  вранці  зорі  осяйні
І  щедро  нарікала  їх  любов'ю...

Я  відпускати  не  хотіла  з  рук
Безмежне  щастя,  росами  умите,
Та  нас  вели  дорогами  розлук
Вузькі  стежки  столоченого  жита...

Якби  ж  на  мить,  хоч  на  єдину  мить,
На  подих  на  єдиний  повернутись  -
Зреклася  б  усього,  що  так  болить
Від  часу...  чи  солодкої  отрути...

             -                  -                  -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799414
дата надходження 15.07.2018
дата закладки 01.05.2020


Ганна Верес

Мелодія лилась

Десь  вилилась  мелодія  з  вікна
І  сколихнула  вечір  цей  журбою,
Мов  хвилею  котилася  вона,
Душі  торкнулась  і  озвалась  болем.

І  зазвучав  невидимий  дует,
Душі  моєї  і  душі  чиєїсь,
Не  міг  ніхто  спинить  цей  дивний  лет
До  місяця,  що  зрив  згори  свічею.

Він  слухав  сповідь  наших  душ  обох
Про  все,  що  довелося  пережити,
А  другим  слухачем  її  був  Бог.
Не  міг  сльози  своєї  осушити.

Мелодія  ж  лилась,  немов  пливла,
Наповнюючи  все  і  всіх  собою
Про  те,  що  ми  –  то  щастя  два  крила.
Чому  ж  не  стали  ними  ми  з  тобою?
31.08.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874095
дата надходження 30.04.2020
дата закладки 01.05.2020


Ірина Кохан

Завойована

Натщесерце  сонячний  фреш:
Завойована  теплим  літом.
Мені  небо,  аби  без  меж,  
Щоб,  мов  сокіл,  увись  летіти,  

Цілувати  крони  дерев,  
Я  вам  вдячна,  мої  зелені!
Ліс  гривастий,  неначе  лев,  
Прохолоду  сипне  у  жмені.

І  дитинного  щастя  клич
Проведе  по  верткій  стежині,  
Тій,  що  в'ється,  мов  круч-панич,  
У  шумливі  гаї  пташині.

Розливається  м'ятна  кров
По  пульсуючих  венах  літа,  
І  ромашки  очима  сов
Задивляються  в  розкіш  світу.

Невагома,  легка,  мов  пух,  
Поринаю  у  пряні  трави,  
Спів  Дажбогів  ловлю  на  слух,  
Граю  в  піжмурки  із  вітрами.

У  полоні  оцих  красот
Від  розквітлості  мружу  очі.
Літо  шле  пелюстковий  код:
Завойована  остаточно....



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839231
дата надходження 18.06.2019
дата закладки 01.05.2020


Любов Іванова

Відпусти мене в ніч

Відпусти  мене  в  ніч,  де    цілуються  з  хмарами  зорі,
Де  молочний  туман  на  світанні  лягає  в  луги.
Нам  затісно  удвох  у  бурхливім  життєвому  морі,
Та  і  щастя  ріка  віддаляє  від  нас  береги...

Відпусти...  прожени!!!  Всеодно  вже  нестерпно  від  болю.
Не  сама  ніби  йду...  так    малюють  майбутнє    зірки.
Напророчили  нам  розіпнуту  вітрилами  долю.
Я  в  покорі  прийму  її  вирок  полинно-гіркий.

Я  за  обрій  піду,  своє  серце  залишу  з  тобою,
Бо  ж  без  тебе  мені,  як  колоссю  в  жнива  без  зерна.
Я  напевно  слабка...  за  любов  не  готова  до  бою...
Відпусти  мене  в  ніч,  бо    для  дня  я  занадто  сумна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736312
дата надходження 03.06.2017
дата закладки 01.05.2020


Надія Башинська

БЕРЕЖИ І ТИ СВЯТЕ…

         Довго  йшли  батько  із  сином...  Стало  вечоріти.
Ліс  навколо.  Тут  нікого.  Що  було  робити?
Збудували  із  гілля  намет  невеликий.
-  Ти,  синочку,  спи.  А  я  буду  сторожити,  -  батько  
синові  сказав.
         Син  заснув.  Втомився.
 А  коли  він  вранці  встав  -  батько  вже  й  умився.
Жменю  ягід  назбирав,  сину  простягає.
-  Татку,    Ви  хоч    задрімали?  -  син  його  питає.
-  Не  було  часу  дрімать,  говорив  з  зірками.  Будеш
й  ти  дивитись  так  колись  за  синами.
         Час  спливав.  Женився  син.    Вже  й  діток  бага-
то.  І  згадав  він,  як  дививсь  за  ним  його  тато.    То  
ж  очей  не  зводить  сам  з  кожної  дитини.
         Бережи  і  ти  святе...  те,  що  є  в  родини.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874078
дата надходження 30.04.2020
дата закладки 01.05.2020


Катерина Собова

Знову двійка

В    п’ятикласника    Матвійка
Додалося    враз    мороки:
Вдома    всівся,    щоб    зробити
З    української    уроки.

Учень    думав    аж    до    ночі,
Вже    й    не    тямив,    хотів    спати…
Як    професії    жіночі
По    сучасному    писати?

В    школі    дівчинка    -    школярка,
А    на    фермі    -    там    доярка,  
В    інституті    -    інститутка,
Секретар    -    то    секретутка.

Якщо    в    класі    учениці,
То    учать    їх    вчителиці…
Щось    не    так.    Митець    -    мисткиня.
Жінка  –  вчитель?    Вчителиня!

Ось    павук    -    то    павучиха,
А    як    завуч?    Завучиха,
(Вона    -    мамина    свекруха),
А    директор?    Директруха.

Шиє    швачка,    всякий    знає,
Прибирає    санітарка,
В    брата    хімію    читає,
Як    же    правильно?    Хімарка!

В    мами    теж    немає    клепки,  
Бо    не    може    підказати:
Нардепиня,    чи    нардепка?
Як    же    вірно    написати?

Там    сидять    професорині
В    Міністерстві,    як    на    дачі,
Тих    проєктів    наробили,
Що    школярик    ледь    не    плаче.

Бо    вже    збило    з    пантелику
Слово    те    «політикиня»,  
Помилку    зробив    велику,
Написав:    «Вони    всі    -    свині!»

-Накрутили    таке    в    мові,
А    ти,    хлопче,    розбирайся!
Навіть    тато    вже    не    каже:
-Йди    на    вулицю,    пограйся…

Бідні    діти    не    встигають,
Нових    правил    ще    не    знають,
І    не    дивно,    що    Матвійку
Вліплять    знову    жирну    двійку!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846072
дата надходження 25.08.2019
дата закладки 30.04.2020


Елена Марс

Я внемлю вашу глубь - на расстоянии

Спасибо  вам,  за  ваши  откровенья...  
Изнанка  -  это  светлая  душа...  
Я  снова,  с  нежным  чувством  восхищенья,  
Вдыхаю  вас,  по  капле,  не  спеша...  

От  каждого  трепещущего  слова,  
От  каждой  упоительной  строки,  
Где  нет  испепеляющего  злого  -
Идёт  тепло...  и  сердца,  и  руки...  

Мне  горечь  ваших  строчек  -  не  отрава.  
В  них  благость  и  проклятье  -  в  унисон...  
Увы,  мне  Бог  не  дал  такого  права
(И  есть  ли  в  том  какой  нибудь  резон)  

Прочувствовать  -  вживую  вашу  душу,  
Тепло  руки  и  сердца  страстный  стук,  
Немыслимое...  нечто...  не  разрушив,  
Мой  близкий  и...  такой  далёкий  друг...  

Я  внемлю  вашу  глубь  -  на  расстояньи,  
С  тем  чувством,  будто  всё  это  -  во  мне...  
Радею,  что  ни  встреч,  ни  расставаний
Не  будет.  Обожанье...  в  глубине

Души  моей  пусть  к  вам  пылает  -  вечно...  
И  я  -  строкой  в  глубинность  ваших  строк
Лечу,  пересекая  Путь  ваш  Млечный,  
Минуя  все  пути  земных  дорог...


29.10.2018.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823631
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 28.04.2020


Ірина Кохан

Причарую

Іще  не  цілована  
ані  вітром,  ані  тобою,
Сни  з-під  вій  розгубились,
лишивши  сліди  на  щоці.
Вчора  юна  Алкіпа,
сьогодні  палаю  жагою  -  
Йду  ва-банк  без  вагань:
легка  посмішка  -  б*ю  прямо  в  ціль.

Сходить  темряви  мох,
ніч  збулася  сльозою  предтечі,
Золотими  струмками  
вливається  день  з  сонцевеж.
Ти  у  царстві  Морфея
шукаєш  дорогу  для  втечі,
Я  ж  любисткову  купіль  готую  -  
тепер  не  втечеш...

Стріли  й  щит  у  кутку:
не  для  тебе  загрозлива  зброя.
Причарую  навік
і  барвінком  розквітне  земля.
Амазонка  по  крові...
Та  впала  колись-таки  й  Троя...
Ти  цілуєш.  Вустами  гарячими.
Все.  Я  твоя.
23.06.2019.

Алкіпа  -  амазонка,  яка  дала  обітницю  назавжди  лишитися  дівою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840205
дата надходження 27.06.2019
дата закладки 28.04.2020


Ulcus

про дощ

Я  чую,  як  у  тебе  крапле  дощ
Крізь  сотні  кілометрів,  з-попід  стріхи
Немов  струною  прорізає  товщ
Із  відстаней  так  методично  й  тихо
Бо  кожна  крапля  в  тім‘я  б‘є  нудьгу
Весняної  відлиги  ностальгію
І  як  би  вітер  жалісно  не  гув  -  
Я  дочекаюсь,  зможу,  я  зумію
Хіба  лякає  в  березні  мороз
Ту  птаху,  що  із  вирію  зарано  
В  гніздо  спішила,  й  золото  мімоз
Не  сприйняла  серденьком  за  оману?
Нехай  замерзла,  бідна,  все  одно
Своєї  пари  віддано  шукає
Отак  і  я  чекання  полотно
Коханням  вірним  на  стрічки  розкраю
Я  чую,  як  у  тебе  крапле  дощ
Гудками  в  слухавці,  секундами  напруги
Крізь  шум  шосе  і  крізь  мовчання  площ
Єдиним  будеш.  І  ніколи  другим.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783084
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 28.04.2020


majra

Весна…

Весна,  Чорнобиль...  поминальні  дні,
Тюльпани  в  вазі,  і  сумує  хата...
Горить  маленька  свічка  на  вікні,
Сьогодні  так  ми  будем  поминати.

Усіх,  кого  вже  на  землі  нема,
Вони  нас  бачать  і  молитви  чують.
І  кожне  серце  смуток  обійма,
На  небі  навіть  Ангели  сумують...

...Давно  відомо,  що  лікує  час,
Завмер  весь  світ,  це  треба  пережити.
Уроки  долі  загартують  нас,
І  ми  повинні  щось  в  собі  змінити.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873502
дата надходження 26.04.2020
дата закладки 27.04.2020


Амадей

Прости мене, моя любов

Прости  мене,    любов  моя,
За  недоспАні  твоі  ночі,
За  те,  що  серце  моє  хоче
Почути  пісню  солов"я.

За  те,  що  хочеться  мені,
Твій  голос  чути  вечорами,
Й  отой  вогонь  святий  між  нами
В  серцях  палити  день  при  дні.

Прости  мені  за  те,  що  я,
Як  в  небі  зіронька  засяє,
Тебе  щоночі  виглядаю,
Й  злітає  ввись  душа  моя.

Прости,що  я  приходжу  в  сни,
П"ю  мов  нектар  красу  жіночу,
У  сні  цілую  твоі  очі,
Що  так  п"янять  мене  вони.

Прости  мене,  моя  богине,
За  нерозтрачену  любов,
Що  розбудив  кохання  знов,
Й  любов,  мов  пісня  з  серця  лине.

Прости  мене,  моя  любов,
За  те,  що  спокою  не  знаю,
Що  помираю  й  воскресаю,
І  повертаюсь  в  юність  знов.

Прости  мене,  МОЯ  ЛЮБОВ!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868108
дата надходження 15.03.2020
дата закладки 27.04.2020


Катерина Собова

Висока мода

За    три    роки    після    школи
Не    впізнати    дівку    Нелю,
Пощастило,    як    ніколи  –
Влаштувалася    моделлю.

Запросила,    як    годиться,
На    показ    матусю    в    гості,
Хай    побачить    і    гордиться,
Яка    доця    на    помості.

Бо    лиш    знала    ті    городи,
Корови,    качки    і    свині…
Ось    -    подяка    й    нагорода
Від    єдиної    дитини.

Почалося    дійство    скоро:
Як    пішли    усі    моделі,
Охопив    матусю    сором  –
Не    впізнала    свою    Нелю.

Наче    хто    наслав    ті    чари,
Це    було    таке    жахіття:
Всі    ходили,    як    примари
У    старезному    лахмітті!

Раптом    бачить    -    іде    Неля
(Наче    мумія    тут    кожна),
Довга    у    дірках    шинеля,
Що    й    заплутатись    в    ній    можна.

А    ведуча    розпиналась,
Що    колекція    осіння,
І    у    моді,    виявлялось,
Всі    деталі    дуже    цінні.

В    одязі    -    дірки    повсюду,
Зручно    в    будь-яку    погоду!
Розказала    всьому    люду,
Що    це    є    висока    мода.

Сидить    мама    і    зітхає:
-От    дурницю    я    зробила,
Такий    точно    светрик    маю  –
 Вчора    ним    часник    накрила.

Треба    в    Бобика    із    будки
Кофту    вовняну    забрати,
Постелила    цуценяті,
Бо    не    бачу    вже    латати.

Ще    дірява    є    спідниця
(Колись    праскою    спалила),
То    на    неї    там,    де    птиця,
Літом    квочку    посадила.

Плащ    і    сукні    теж    не    гірші
(Їх    погризли    трохи    миші),
Треба    вийняти    із    шафи
І    дірки    зробити    більші.

Їхала    додому    мама  –
Радість    груди    розпинала,
Від    побаченого    в    місті
Вся    душа    її    співала:

-Тільки,    хто    в    селі    повірить,
Що    життя    в    нас    не    пропаще?
І    колекція    осіння
В    мене    набагато    краща!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849825
дата надходження 30.09.2019
дата закладки 27.04.2020


Ulcus

про зелені очі

[quote][i]Твої  зелені  очі
Так  дивляться  на  мене
Так  дивляться  на  мене
Що  цілий  світ
Навколо  ніжно  зелений
[/i][/quote]
Із  репертуару  «Океану  Ельзи»

Засмоктують  болотом  твої  очі
Зваблива  твань  оливкова,  п‘янка
Що  погляд  заворожує  у  корчах
Супротиву  до  чарів  відьмака
Зізнайся,  чародію,  щось  ти  знаєш
Чи  у  дитинстві  щось,  напевне,  їв
Бо  вип‘єш  трунку  -  й  знов  його  шукаєш
У  довгих  ночах,  в  павутинні  снів...
Розмай  весняний  чи  смарагди  літа
Хіба  б  зрівнятись  вродою  могли
З  прозорим  навколозіничним  цвітом
Зеленим  світлом  крізь  обман  імли...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788756
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 27.04.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Твій лист

Я  читаю  твій  лист,  що  прислав  мені  в  літо,
В  ньому  стільки  любові  і  стільки  тепла.
Сів  метелик  де  трави  гойдаються  й  квіти,
Прилетіла  послухати  лист  твій  бджола.

І  зібрались  хмаринки  у  небі  кудлаті
Їм  цікаво  мабу́ть,  що  ж  в  листі  написав?
Я  ховаюсь  у  трави,  що  вітром  прим'яті,
Щоби  лист  цей  у  мене  ніхто  не  забрав.

Б'ється  серце  моє,  затамовую  подих
Я  щаслива  читаючи  ніжні  слова.
І  зберігся  в  словах  тих,  блакитний  твій  погляд
І  минулого  зустріч  для  нас  ожива.

Пригортаю  твій  лист  і  так  ніжно  цілую,
Він  для  мене,  щось  цінне  таке  у  житті.
У  душі  моїй  літо  з  весною  танцює,
А  я  згадую  миті  щасливі  оті...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873104
дата надходження 23.04.2020
дата закладки 27.04.2020


Vita D.

Застиг бурштин в твоїх очах

Застиг  бурштин  в  твоїх  очах,

Застигла  доля  і  печалі.

Колись  він  був,  як  мед  гречаний.

Тепер  застиг  в  твоїх  очах…

 

Сплітала  осінь  свої  коси

І  вітер  спав  у  міцних  снах.

Тоді  на  мить  мені  здалося,

Що  й  досі  я  в  твоїх  руках…

 

Та  ти  вже  іншу  пестиш  ними,

Підносиш  в  віршах  до  зірок.

А  пам’ятаєш,  як  колись  ми

Ходили  разом  крок  у  крок.

 

Природа  сумно  завмирає-

Ховає  листя  у  дощах,

Я  вже  на  тебе  не  чекаю.

Застиг  бурштин  в  твоїх  очах…

 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873475
дата надходження 26.04.2020
дата закладки 26.04.2020


Катерина Собова

Хто перший?

Іра    -    донька    гарна,    люба
До    татуся    припадає,
Ніжно    гладить    йому    чуба,
Щиро    в    очі    заглядає:

 -Тобі,    татку,    не    здається,
 Наче    ти    потрапив    в    казку?
 Але    в    світі    так    ведеться  –
 Компенсація    за    ласку!

Ти    -    найкращий    в    світі    тато,
Добрий,    чуйний    і    хороший…
Буду    прямо    я    питати:
-Як    у    тебе    щодо    грошей?

-А    бабла    нема,    Ірусю,
Бо    ще    зранку,    тільки    встала  –
З    голови    до    ніг      матуся
Вже    мене    обцілувала!    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873341
дата надходження 25.04.2020
дата закладки 25.04.2020


Любов Таборовець

У пам'яті вічнісь живе…

Ну  яке  ж  я  мінливе,  –  серце  сказало…
То  щастям  співаю,  сумую,  люблю…
Шовками  із  мене  полуда  сповзала,
Коли  ми  у  парі  стрічали  зорю…

Ніяк  не  забудеш,    –    вуста  шепотіли,-
палких  поцілунків,  де  дика  жага?…  
Звабливо  тремтіли,  палали,  горіли…
у  кольорі  маків,  що  пристрасть    дала.
 
Сміялася  пам'ять,  шалено  раділа...
Я  вас  повертатиму  завжди  туди,
де  роєм  із  неба  сніжинки  летіли,
і  в  полум’ї  губ  їх  зникали  сліди...

Крильми  тріпотіло  закохане  серце...
І  трунком  медовим  вкривались  вуста...
Живило  надію  кохання  джерельце...
Тож  в  пам'яті  вічність  живе  неспроста.

16.04.2020
Л.Таборовець

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872335
дата надходження 16.04.2020
дата закладки 25.04.2020


Ніна Незламна

Каяття… /проза /

     Ранковий  гомін  пробуджував  місто….
     Володя,славний  чорнявий  хлопчина,  проснувся  й  відразу  позирнув  на  двері  до  балкону…  Ага,  ось,  що  мене  розбудило.  Й  швидко  одяг  спортивні  штани,  потягуючись,  вийшов  на  балкон.  Літній  вітерець  здіймав  чуприну,  він  озирав  все  навкруги  й  тішився.  Ну  от  нарешті  батьки  отримали  квартиру,  як  добре,  ще  й  школа  близько.  Хоча  й  навчатися  залишалося  два  роки  та    все  ж  так  було  приємно.  Легке  хвилювання  переслідувало  його,  вчителі    ж  інші  й  колектив  класу,  як  приймуть?  
   Та  школа,  де  він    раніше  навчався,  знаходилася    на  околиці  міста.  Його  сім`я  жила  в  старому    приватному  будинку,  що  залишився  від  бабусі.  Неподалік  березовий  гай,  шкільний  стадіон  й  здавалося  рукою  подати  до  Дніпра,  який  всіх  приваблював  до  себе,  особливо  в  теплу  погоду.  Було  де  розважитися  з  друзями,  свобода.    За  цим,  всім  звичайно  шкодуватиме,  але  ж  все  рівно    щодня  їздити    туди  не  буде,  бо  не  близько.
     Задоволено,  примружуючи  очі,  повернувся  в  ліжко,  намагався,  заснути.  На  душі  тепло,  бажання  поніжитися  в  ліжку  та  чому  й  ні,  адже    батьки  теж  відпочивають.  
     Його  розбудили  веселі  голоси  і  брязкіт  посуди  з  кухні.    Магнітом,  потягнуло  на  балкон,  ще  раз  подивися,  куди  потрапив  й    в  якому  середовищі  буде  знаходитися.  Здивувався  від  побаченого,  це  так  зранку?!  Між  квітучими  акаціями,  за  довгим  столом,  декілька  чоловіків  грали  в  доміно,  про  щось  сперечалися,  махали  руками    й  раз  -  по  -  раз  сміялися.
   Хлопця  все  цікавило…  Ледь  перехилившись  за  поручні  балкону,  всміхнувся,  побачивши  біля  кожного  під`їзду  дерев`яні  лаковані  лавки.  О,  це  ж  так  добре,  для  всіх    комфортно.  За  сквером  знаходився  такий  же    п`ятиповерховий  будинок  і  біля  кожного  під`їзду  теж  виднілися  лавки.  Здається  тут,  не  сумно  буде,  в  дворі  знайдуться  друзі,  з  такими  висновками,  повернувся  до  кімнати.
Він  чув,  як  грюкнули  вхідні  двері  і  відразу  пролунав  голос  мами,
-  Синку,  тато  вже  пішов  на  роботу,  може  ти    мені  складеш  компанію  поснідати?  Думаю  вже  час….  
       Нова  школа,  нові  друзі…  Все  ввійшло  в  свою  колію.  З  цього  ж  будинку  двоє    однокласників  і  з  будинку  навпроти    декілька  дівчат.  Всі  ходили  в  одну  школу,  але  навчалися  в  різних  класах.    
         Теплими  вечорами,  в  дворі  за  столом  весела  компанія,  приколи,  анекдоти,  інколи,  під  настрій,  бринькали  гітарою.  Хлопець,  хоч  і    не  вмів  грати  ні  на  якому  музичному  інструменті  та    коли  хтось  співав,  то  з  задоволенням  підспівував.
       Майже  щоранку  Тамара  виглядала  в  вікно,  до  будинку  навпроти.  З  під`їзду  виходив  Володя,  він  привернув  її  увагу  з  першого  вечора,  коли  в  сквері    зібралася  молодь.  Кохання  з  першого  погляду,  їй    хотілося  бути  з  ним  поруч,  чути  його  голос.  Раділа  ранковій  зустрічі,  як  всі  йшли  до  школи,  в  очах  веселики  і  ніжні  погляди,  в  надії,  що  помітить.  
         Але  її    теплий  погляд,  веселий  сміх,  не  привертали  його  уваги.  Чому?  Скільки  раз  запитувала  себе,  такий  холодний,  немов  айсберг  в  океані.  Чи,  ще  в  душі    буяло  дитинство?  Їй  інколи  здавалося,  що  жодна  дівчина  не  зможе  привернути  його  уваги  до  себе.  Вона  ж,  хоча  й  мало  його  знала  та  при  кожній  зустрічі  уявляла  себе  нареченою  біля  нього.  Вечорами,  сидячи  в  сквері  з  друзями,  сум  не  відступав  авд  неї.  Молоде  серце  тріпотіло,та  все  ж    не  втрачала  надії,  що  колись,    він    їй  запропонує  зустрічатися.
     Півтора  року  швидко  пролетіло…  Напередодні  Нового  року,  хлопці  й  дівчата  збиралися  відсвяткувати  Новий  рік  у  одного  з  хлопців  вдома.  Компанія  знайома,  всі    з  двору.  
На  перший  погляд  закоханих  і  не  було  та  коли  розпочалася  вечірка,  як  голубки,  сиділи  по  парах  Лише  Володя,  як  одинокий  дятлик,торкав  струни  гітари  й  відразу  притримував  рукою,не  чекаючи  відлуння.  Ніби  замислившись,  за  кожним  дотиком  струни,  трусив  головою.  Неподалік,  за  столом,  сиділа  Тамара,  любувалася  ним.  Сьогодні  дівчина  одягла  найкращу  сукню,  виділялася  від  всіх  дівчат  модною  зачіскою,  навіть  зробила  легенький  макіяж.  Те,  що  вона  молодша  за  всіх,  по  її  виду  і  поведінці,  цього  не  скажеш.  Вона  ледь  схилившись,  з  під  лоба  вирячила  на  нього  круглі  волошкові  очі,  довго  дивилася,  здавалося  хотіла  впіймати  його  погляд.    Помітивши,  що  кожен  зайнятий    своїми  розмовами,  за  мить,  поправляючи    коротке  волосся,  присіла  поруч  з  ним.  Він  підморгнув  і  несподівано  для  неї,  почав  награвати  музику  пісні  «  Лада».  Тамара  на  якусь  мить  розгубилася  і  посміхнувшись,  нагнулася  до  нього.Вони  тихо    заспівали  пісню  вдвох.  Відчуття  щастя  наповнило  душу  дівчини,адже  він  звернув  на  неї  увагу.
       Вже  світало,  всі  розходилися  по  домівка….  Тамара,  мило  всміхаючись,  сиділа  на  руках  у  Володимира,  який  ледь  тримав  в  руці  келих  з  шампанським.  Його  сині  очі,  п`янкі,  туманні,  він  майже  не  вловлював    ті  слова,  що  шепотіла  дівчина,  весь  час  поправляючи    виріз  сукні  на    пишних  грудях.  Йому  б  засоромитись,  почервоніти,  як  колись  в  класі,  в  таких  ситуаціях,  а  тут  все  інакше,  в  голові  гуділо,  відчував  спокусу  близькості.  
         Проснувся  Володимир  на  дивані,  в  кімнаті  де  відбулася  вечірка,  не  розумів,  як  могло    таке  статися.  Повертаючись  на  бік,  поруч  помітив  жіночу  білизну.  За  мить  його  обличчя  стало  червоним,  як  ошпарений  окропом,  зірвався  з  місця.  В    дверях,  в  короткій  майці  стояла  Тамара.  Вона  глянула  на  нього  усміхненими  очима  й  зробивши    зо  два  кроки  по    кімнаті,  підморгнула,
-Ти  не  хвилюйся,  ніхто  й    ні  про,  що  не  дізнається.  Я  просто    думала  подуріємо  і  все,  а  вийшло,  як  вийшло…  Це  напевно  я  більше  винна,  бо  ти  був  у  дрезину  п`яний…
     Володимир  дивувався,  ніяк  не  міг  второпати,  що  він  і  з  нею?  Ті  веснянки  на  обличчі,  не  приваблювали  його,  хоча  очі    й  насправді  мала  красиві.  Йому  хотілося  якнайшвидше  впасти  в  своє  ліжко  і  добре  виспатися.  Спішив  додому,  думка  переслідувала;  хай  йому  біс,  вперше  переспати  з  дівчиною    і  не  пам`ятати!  Як  це  могло  статися,  не  вкладалося  в  голові.
       Тамара    наче  спокійно  подивилася  вслід,  але  в  душі  від  хвилювання  тремтіла.  Який  він  загадковий  і  мій  та  легкий  страх  бентежив  душу.  Заспокоювала  себе,  а  може  минеться.,  обійдеться  без  наслідку.  Роїлися  думки,  можливо  згадає    все,  що  було    вночі  й  буде  моїм  на  все  життя.  Її  серце  давно  страждало  за  ним,  вона  при  друзях  стримувала  свої  почуття.  Боялася  осуду,  сама    ж  не  приваблива,  а  він  красень.  Знала,  це  великий  гріх.      Якщо    ж  батьки  дізнаються,  не  переливки  будуть,  можуть    навіть  з  дому  вигнати.  Якби  ж  не  ходили    до  тітки  Ганни  з  молодшою  сестрою(  Наталя  була  на  три  роки  молодша  за  неї),  в  секту  п`ятидесятників,  тоді  б  напевно,  по  -  іншому  дивилися  на  життя.
       За  вікном  справжня  зима….    В  сквері  зимова  казка;  всі  дерева    й  кущі  покриті  білим,  сяючим  пухом,  снігові  пагорби  синявою  й  сріблом  переливалися  на  сонці.  Два  дні  поспіль  вирувала  хурделиця,    а  згодом  вдарив  мороз.  Ніхто  й  носа  не  висовував  з  квартир,  лише  інколи  перегукувались  з  балконів.
   Шкільні  канікули    Володя  провів  вдома,  не  мав  бажання    спілкуватися  з  ким  –  небудь.  Скільки  не  намагався  згадати  новорічну  ніч,  але  йому  зробити  цього  не  вдавалося,  запав  сумнів,  а  чи  й  справді  щось  було?  А  можливо  то  вино    розлили,  заспокоював  себе.  Напевно  хотіла  привернути  увагу,  заздалегідь  спланувала,  але  ж  в  чужій  квартирі!  Та  врешті  ж  я  не  лопух,  щоб  піддатися  на  таке!  
           Навчання  в  школі  відволікало  від  думок  про  особисте  життя.  Він  більше  приділяв  уваги  книгам,  намагався  уникати  зустрічі  з  Тамарою.    Вона  ж  лише  зі  сторони    закохано  дивилася  на  нього,  блідніла  й  червоніла  пригадувала  спокусливу  ніч.  Чи  шкодуватиму?  Запитувала  себе  і  тут  же,  відкидала  думки,  ні  -  ні,  я  буду  з  ним.
             А  час  летів….    Володимира,  після  закінчення  школи,  від  Військкомату,    послали  вчитися  на  курси  водія.  А  за  пів  року  й  призвали  до  служби.  За    його  проханням,  батьки  гучних  проводів  в  армію  не  робили.  Ввечері,  напередодні  від`їзду,    лише  декілька  хлопців  з  гітарою,  завітали  до  нього  в  гості.
       Та  не    став  він  в  армії  водієм.  В  Військкоматі    видних  хлопців  відбирали  в  морфлот  й  не  оминули  його,  адже    з  групи  виділився  міцною  статурою,  зростом.
         Змінювалися  пори  року….  Позаду  три  роки  служби  в  морфлоті.  На  початку  літа  повернувся  змужнілим,  справжнім  чоловіком.  Мама,  побачивши  його,  ніяк  не  змогла  заспокоїтися,  зупинити  сльози  радості.
     Напевно    вже  ж  є  передчуття  жіноче,  інтуіція….    Напередодні,  Тамарі  сон  наснився,  що  вона  босонога,  йде    по  траві.  А  назустріч  їй  йде  Володимир,  пристальний  погляд,  мило  всміхається.  Але  за  мить  очі  сумні,  махнувши  рукою  зникає  поміж  дерев.
       Вона  в  цей  день  всі  очі  прогледіла,  чатувала  біля  вікна.  Ледь  вгамовувала  хвилювання,    гостра  думка  -  сон  в  руку.  Виходила  на  балкон,затамувавши  подих,  зирила  на  вхідні  двері  його  під`їзду.  Пригадувала  розмови  хлопців,  що  має  скоро  приїхати.  Від  думок  вискакувало  серце  з  грудей,  можливо  тепер,через  стільки  років  мене  згадає,  помітить.  Тож  не  така,  як  була  чотири  роки  назад,  веснянки  зникли  й  зачіску  змінила  і    стан  красивий.  Он,  мама  каже,  що  славна  дівка  стала,  а  то  була,  як  обпатране  курча.  Вже  й  на  шиї  в  мами  не  сиджу,  як  інші  дівчата.  Після  навчання  маю  пристижну  професію  бухгалтера  в  ДСК,  зарплата  гарна.
         Вечоріло…  Як  в  минулі  часи,  в  дворі  біля  столу  зібралася  молодь.  Двоє  друзів  Володимира  вже  й  одружилися,  закохані  пари  сиділи  обійнявшись.  А  він,  з  сумки  виставив  на  стіл  шампанське,  кілька  стаканів  та  коробку  цукерок,    припрошував  всіх  випити  за  його  повернення.  Тамара  спостерігала  з  вікна,  любувалася  ним,  згадувала  ту,  єдину  ніч  й  раз  –  по  -  раз  витирала  непрохані  сльози  Взяти,  ось  так  просто    й  підійти?  Та  ні,  не  піду,  скаже  бігаю  за  ним.    Й  перед  іншими  не  зручно,  раніше,  як  збиралися  всі,  звали  до  себе  в  компанію,  а  зараз  тиша.  Підкрадався  сумнів,  каяття  в  душі,  можливо  я  тоді  поспішила.
           В  кімнаті  напівтемрява,  з  магнітофона  лунала  музика.  Присівши  на  стілець,    до  пізньої  ночі,  Тома  не  відводила  очей  від  компанії.  Скільки  думок  передумано,  стільки    віршів  не  вголос,  а  про  себе  прочитано….  Себе  втішала,  як  має  бути  так  і  буде.  Чим  відволіктися,  що  зробити,  щоб  не  думати  про  нього?  На  це,  вона  відповіді  так  і  не  знаходила.
       А  час  летів…    Пройшло  лише  два  місяці,  як  він  повернувся,  Томі  так  і  не  довелося    з  ним  зустрітися.  То  захворіла,  два  тижні  провалялася  в  ліжку,  то  на  роботі  дали  путівку,    поїхала    відпочивати  в  Євпаторію.  Хто  б  упустив  такий  шанс,  тим  паче  батьки  дозволили  вирватися  з  дому.
       Три  тижні    відпочинку,  Тамарі  не  принесли  втіхи.  В  кімнату  поселили  дві  старенькі  бабусі,  які    часто  дрімали  та    спілкувалися  між  собою,    тільки  й  розмов  про  розбещену  молодь.  Позирали  скоса  та  попереджали,  щоб  часом  не  привела  якогось  кавалера  в  кімнату.  Вечірні  прогулянки  біля  моря,  крики  чайок  навіювали  сум,  думки  за  нього,  як  він  там,  чи  забув?  Шкодувала,  що  змарнувала  час,  не  наважилася  зустрітися  з  ним.
     Потяг  набирав  швидкість….  Вона  поверталася  додому,  думки  тільки  за  нього.Хвилювалася,  тремтіло  сердечко,  а  чи  й  впізнає?    Золотистий  і  шоколадний  загар  пасував  їй.  В  плацкартному  вагоні    багатолюдно,  гамірно  від  розмов  і  сміху.    Навпроти  неї,  на  нижньому  місці,  присів    білявий  чоловік  середнього  віку.  Вона  помічала  його  прискіпливий  погляд  й  чомусь  зразу  ніяковіла.  Та  згодом  їй  це  набридло  і    поглядом  погордливої  зневаги  зміряла  його  з  ніг  до  голови.  За  мить,на  його  перекошеному  обличчі  з`явилася  посмішка,  він    підморгнув.  Ще  тільки  цього  не  вистачало,  подумала  й  різко  відвернулася  до  стіни…  А  він,  нікого    не  соромлячись  голосно,
-  Ото  загарчик…  Гарна  краля!
От  дурень  старий,  хотілося  відповісти  на  його  слова,  але  стрималася.
             Думки  -  думки,  як  в  полі  квіти,  що  хиляться  від  вітру.…  Мені  б  його,  якнайшвидше  зустріти,  думаючи  за  Володимира,  засинала,  погойдуючись  в  вагоні,  як  в  колисці.
Потяг  прибув  о  десятій  ранку…  Літній  вітерець    приємно  торкався  обличчя  й  злегка  розвіював  волосся.  В  піднесеному  настрої,    швидко  котила  валізу  по  асфальту,  з  усмішкою  позирала  довкола,  
     -  Ну  от,  кілька  метрів  і    все,  я  вдома…  Цікаво,  а    він  на  роботі,  чи  вдома?  Сьогодні  ж  субота...
 Проходячи  мимо  будинку,  в  якому  жив  Володимир,  на  лавці  помітила  знайомих,  в  кожного    на  грудях  зліва    прикріплена  біла  квітка.  Тю,  що  це  весілля?  Цікаво  в  кого?    Немов  підкрадаючись,  прошмигнула  поміж  дерев  скверу,  за  мить  стояла  в  дверях  свого  під`їзду.  Цікавість  роз`ятрила  душу,    відчувала  приплив  крові  до  обличчя,  все  ж  озирнулася.  Одягнений  в  чорний  костюм,  Володимир    тримав  за  руку  Оксану.  Дівчина  в  весільній  сукні  мала  вид  принцеси.  Тамарі,    наче  хтось  шпилькою  кольнув  в  області  серця.  Це  ж  дівчина  з  його  будинку,  з  другого  під`їзду!    Це  ж,  як?  
     За  мить  стояла  біля  дверей  своєї  квартири.    Тремтіли  руки,  ледь  попала  ключем  в  отвір  замка.
     Душили  сльози,  розпач  розривав  груди,    впавши  на  ліжко,  схлипуючи,  ридала  в  подушку.
-  І,  що  це,  за    життя!?  Це  ж  не  правильно,  не    так  мало  бути!      Не  так  Володю!  -  виривалося  з  грудей.  
         Чому  він  її  вибрав  і  коли  зустрічалися?  От  дурепа,  чому  впустила  його?  Сто  запитань,  а  відповіді  немає,  душа  мліла  й  боліла,  серце  гупало,  немов  хотіло  вискочити.
     Суттєво  виснажена  риданням,  час  в  від  часу  схлипуючи,  тулилася  до  подушки,  хотіла  в  ній  знайти  розраду.  Від  сліз  пекло  в  очах,  по  -  зрадницькому  злипалися  повіки,  забулася  у  тривожному  сні.    
       Вона  проснулася  від  голосів,  батьки  з  сестрою  повернулися  з  суботньої  служби.  Мати,  побачивши  її  в  ліжку,  поцілувала  в  лоб,
-З  приїздом  доню!  А  чому  одягнена?  Часом  не  захворіла?
-Та  ні,  не  виспалася  в  потязі,  людей  в  вагоні,  як  бджіл  в  вулику,-  тільки  й  встигла  сказати  ці  слова,  як  в  кімнату  забігла  сестра.
       Тихий  сімейний  обід….  Мати  час  від  часу  дивилася  на    Тамару,  помітила  зміни  в  характері.  То    все  донька  весела,  а  це  лише  кілька  речень  про  відпочинок  і    вже  мовчання.  Мати  не  витримала,
-  Доню,  в  тебе,  щось  сталося?
-  Та  ні!  Все  гаразд….  Оце  з`їздила,    побачила  інше  місто….  Як    там  люди  живуть.  Роблю  висновки,  дорослішаю  мамо….
Сестра  обійняла  її,
-  Я  так  сумувала  за  тобою.  Ой,  там  на  книжній  поличці,  тобі    від  Оксани  запрошення  на  весілля.  Володька,  з  іншого  під`їзду,  на  ній  одружується,  це  ж  сьогодні,  підеш?
 Тамара  ледь  зблідла.  Намагалася  не  виказати  себе,  це  їй  не  до  вподоби,    відразу,  встаючи  із-за  столу,
-  Яке  там  весілля,  я  з  дороги,  хочу  відіспатися!  
Наталя    поспішила  за  нею,
-    Ну  то  пішли!  Розкажеш  мені  про  море  і  про  все  -  все,  що  бачила,  а  потім  і  заснеш…
         Минула  зима….  Позаду  розчарування  в  житті,  вся  в  роботі.  Інколи  через  вікно,  бачила  завжди  веселими,  усміхненими  Володимира  з  Оксаною.  Кудись  би  втекти  звідси,  щоб    їх  не  бачити,  роїлися  думки  в  голові.  Згадуючи  ніч  з  Володимиром,  охоплював  сором  і  каяття.  Мабуть  тоді,  я  все  ж    таки  поспішила,  то  була  помилка.  Та  знову  підкрадався    сумнів,    а  можливо  б  з  часом  і  змогла  завоювати  його  серце.
                 Йшов  1980  рік….  По  радіо  тільки  й  розмови  про  будівництво  Байкало  -  Амурської  магістралі.  Ешелонами,  під  оркестр,  відправляли  молодь  на  будівництво  залізничної  дороги.  Тамара  загорілася  бажанням  поїхати  туди.    Мабуть  все  ж  доля,  одного  разу  батько,  прийшовши  з  роботи,  розповів,  що  з  його  цеху  молоде  подружжя  їде  на  БАМ.  Не  впустила  цього  шансу  дівчина.  Вмовила  батьків  відпустити,  заробити  грошенят.  Та,  як  казала    їм,  треба  ж  колись  стати  самостійною.
       Три  роки  напруженої  праці,  Тамару  відволікали  від  всіх  думок.  Працювала  не  за  фахом,  але  мала  задоволення.  В  ідальні  мила  посуд,  а  згодом,  стояла  поруч  з  кухаркою,    готувала  їсти,    для  робочих,  що  прокладали  залізничну  колію.  Серед  молоді,  де  вечорами  пісні  під  гітару,  заживала  рана  від  загубленого  кохання.    З  компанії  до  неї    залицявся  Іван,  він  на  шість  років    старший  за  неї,  не  одружений,  статурою  й  зростом  нагадував  Володимира.  Дівчина  визнала  свою  провину,  каялася  за  те,  що  спокусила  його  в  ту  незабутню  ніч.  Час  від  часу  сама    собі    спогадами  сипала    сіль  на  рану.  Перше  кохання,  як    зірка  рання,  то  наче  близько,  у  снах    бачила  його  очі,  а  то  десь  далеко  -  далеко.
     Нарешті,  вперше  за  всі  роки  взяла  відпустку,  з  гарним  настроєм,    потягом  їхала  додому.  Проїздом,  зупинилася  на  один  день  в  Москві,  подивилася  місто.  Поспішала,  саме  в    день    її  приїзду,  сестра  виходила  заміж.
           Ось  так,  молодша  і  вже  наречена…  Можливо  й  правильно  робить,  одне  не  подобалося  їй,  що  наречений,  якого  звали  Сергієм,  був  з  п`ятидесятників.  Вона  дуже  рідко  ходила  на  зібрання,  декілька  раз  бачила  його  на  службі  в  церкві.  Що  сестра  в  ньому  знайшла,  не  могла  зрозуміти.  Невисокий  та  й  з  личка  не  красень,  не  привертав  уваги.  
           Біля  під`їзду,  кілька  жінок  гомоніли  поміж  собою,  чекали  на  наречену.    Вся  сім`я  проводжала  Наталю,  до  автомобілів  прикрашених  кульками,  що  щойно  під`їхали  під  самий  під`їзд.  
     Тамара    йдучи  позаду,  неподалік  від  автомобілів  побачила  Володимира  з  дружиною.  Вони  привітно  посміхалися  всім.  Оксана  в  знак  привітання  помахала  рукою.  Защеміло  під  серцем,  не  знати  й  чого  та  відчула  прилив  крові  до  обличчя,  все  ж    відповіла  змахом  руки.  А  вони  за  ці  роки  й  не  змінилися.  Тільки  й  встигла  подумати  та  тут    же,  відразу  відволікли  від  думок.  Всі  гомоніли,  сідали  в  авто,  поспішали    в  ЗАГС,  а  після,  вінчання  в  своїй  церкві.
             Вже  позаду  тисячі  кілометрів…  Тамара  поверталася  до  своєї  роботи.  За  вікном  миготіли  дерева,  будови,  але  вона  їх  не  помічала,  все  думки  за  Володимира,  напевно  щасливий,  дивно,  а  дітей  до  цієї  пори  не  мають.
         А  час  летів…    Знову  вся  в  роботі….  В  дерев`яному  бараці,  в  якому  проживали  всі,    пішли  розмови,  що  кількість  працівників  вже  не  треба.  Хто  хоче,  може  написати  заяву  на  звільнення  й  повертатися  додому.  Одного  вечора,  в  невеличкому  клубі  зібралися  на  прощальні  збори.  На  столі  лежали  дві  купи  заяв,  хтось  залишався,  мав  бажання  перейти  на  іншу  ділянку,  а  хтось  написав  заяву  на  звільнення.  Тамара  з  своєю  компанією  знаходилася  в  першому  ряду,  поруч  з  нею  сиділо  молоде  подружжя,  з  яким  вона  приїхала  сюди.  Вони  вирішили  повернутися  додому,  в  неї  ж  такого  наміру  не  було.  Іван  запрошував  її  поїхати  в  Іркутськ.  Дуже  розхвалював  місто,  яке  розміщене  на  березі  річки  Ангар.  Обіцяв  за  фахом  влаштувати  на  роботу,  до  того  ж    розповідав,  що    в  перспективі  можна  отримати  квартиру.
         А,  що  вдома  на  мене  чекає?  Стільки  раз  запитувала  себе.  До  морозів  звикла  та  й  якщо  набридне,  то  завжди  зможу  повернутися  додому.  До  того  ж    батьки  залишилися  самі  вдома.  Чоловік  Наталки,  після  закінчення  інституту,  по  направленню  поїхав  в  Кіровоград.  Через  пів  року,  як  молодий  фахівець,  від  заводу  отримав  квартиру.
           По  приїзду  в  Іркутськ,  Іван  влаштував  її  на  роботу  в  порту.  Від  роботи  поселили  в  гуртожиток.  Неподалік,  за  пів  року  мали  закінчити  будівництво    п`ятиповерхового  будинку  для  молодих  спеціалістів.  Її  все  влаштовувало,  одного  остерігалася,  що  майже  всі  люблять  випити  горілки.  Особливо  після  отримання  зарплатні,  як  якась  навала  нападала  на  чоловіків,  після  перепою  по  тижні  не  з`являлися  на  роботі.
   Дружба  з  Іваном  продовжилася.  Його  сім`я  вже  декілька  років  живе  в  цьому  місті.  Самі  ж  родом  із  Харкова,  приїхали  на  заробітки  та    отримавши  квартиру  залишилися  тут.  Іван  часто  зустрічав  її  з  роботи,  не  одноразово  запрошував  до  себе  додому,  хотів  познайомити  з  батьками.  Та  Тамара  наважилася  на  це,  лише  через  рік,  коли  отримала  двокімнатну  квартиру  в  п`ятиповерхівці.
     Згодом  і  відгуляли  невеличке  весілля  в  ресторані,  в  колі  найближчих  друзів  по  роботі.  Так,  вона  стала  дружиною,  але    того  вогню,  того  бажання  бути  коханою,  не  відчувала  в  душі.  Чи  то  вже  так  звикла  до  Івана,  чи  все,  ще  спогад  про  Володимира  стримував  пізнати  насолоду  в  інтимних  стосунках.  Але  через  рік  Тамара  завагітніла  і  мала  намір  народити  дитя.
         Одного  зимового  вечора,  йдучи  з  роботи,  послизнулася,  від  болі  не  змогла  підійнятися  на  ноги.  Швидка  привезла  її  до  лікарні,але  вже  було  запізно,  стався  викидень.  Тільки  на  другий  день  Іван  прийшов  до  лікарні,  від  нього  тхнуло  перегаром.  Їй  було  боляче  все  ж  намагалася  не  кричати,
-Ось  в  чому  справа…    Це  ти  вчора  замість  того,  щоб  мене  забрати  з  роботи,  взяв  напився…  Адже  знав,  яка  слизота  по  дорозі.  Безвідповідальний  ти  Іване,  з  таким,  як  ти  мабуть  не  варто  жити,  а  тим  паче  виховувати  дітей.  
     Важкий  період  настав    в  її  житті.  Сімейні  чвари  з  дрібниць,  переростали  в  справжній  скандал.    Все  ж  через  пів  року,  вони  розлучилися.  Та  то  тільки  на    папері,  він  все  ж  таки  інколи  приходив  до  неї  і  часом  залишався  на  ніч.  Як  вона    сама  собі    сказала,    не  заміжня,  але  часом  є  з  ким  зігрітися  в  ліжку.  Він  наполягав  знову  зійтися  та  вона  вирішила,  що  в  одну  й  ту  саму  річку  два  рази    входити  не  варто.
       Тамара,  раз  в  п`ять  років  приїздила  провідати  батьків,  які  звали  повернутися  додому.  Але  вона  вирішила  заробити  північний  стаж,  щоб  повернутися  додому  й  тут  отримувати  пільгову  пенсію.  Одного  разу  й  побувала  в  гостях  в  сестри,  в  Кіровограді.  З  щедрими  подарунками  переступила  поріг  квартири,  адже  Наталка  вже  мала  сина  й  доньку.  Дітвора  раділа  подарункам,  а    Тамара  з  сестрою  тішилися  зустрічі.  Та  то  лише  на  пару  днів  й    знову  поспішала  в  Іркутськ.
 А  час  минав…  То  розквітали  квіти,  то  завмирали,  знову  довкола    засипали  сніги.    
     Перші  сиві  волосини,  які  побачила  в  дзеркалі,  нагадували  про  роки,  вже  й  мабуть  час  повертатися  додому.  Вона  звільнилася,  продала  квартиру.  Напередодні  від`їзду  прийшов  Іван.  
-  От    і  настав  час  повернутися,-  ковтаючи  сльози  тихо  проговорила,  збираючи  речі  в  валізу.  
Іван  руками  пригорнув  її  до  себе.  Він  знав,  що    багато  в    чому  винен,  не  раз  каявся  за  свою  поведінку.  Та    знав,  що  вона    його  з  собою  не  покличе…  
     Важка  дорога  додому,  вже  ж  звикла  до  всіх  і  до  всього,  але  треба  повертатися,  адже  давно  батьки  жалілися,  що  важко  одним,  стали  зовсім  немічні.
           Кілька  днів  в  потязі,  скільки  думок  та  спогадів  про  життя….  Ну,  от  і  рідне  місто.    Обідня  пора.  Дивувалася,    в  Іркутську,  ще    так  морозно,  а  тут  вже  пахло  весною.  Чарувало  ясне  сонце  й  чиста  синь  неба.  Хоча  сніг  і  лежав  по  обіч  дороги,  але  вже  майже  весь  сірий,  струмочки  води  стікали  на  дорогу.  Весняний  вітерець,знімав  втому  переїзду.
   Вона,  з  двома  валізами  на  колесах,  їхала  по  дорозі  біля  будинку  в  якому  жив  Володимир.  Біля  його  під`їзду  побачила  батьків  і  купу  людей.  Мати  побачивши  доньку,    радо  махнула  рукою,  спішила    їй  на  зустріч.  Слідом  за  нею,  опираючись  на  палку  шкутильгав  батько.  
Зі  смутком  в  очах,  мати  обіймаючи,  розплакалася,
-  Добре,  що  приїхала,  бачиш  дитино,  яке  воно  життя…  
Тамара  зрозуміла,  що  хтось  помер,  але  не  хотіла  запитувати.  Вони,  не  поспішаючи,  йшли  додому.  Мати    тремтячим  голосом,  
-  Ми  старі,  то  так  і  буде,  а  це  ж,  ще  жити  й  жити  та  Бог  забрав.  Шкода,  ще  ж  молода,  напевно    ж  така,  як  ти.  Ну  ти  ж  знала  Оксану.  Кажуть  цукровий  діабет…  Тапер  і  Володька  сам  залишився.  Це  років  два  чи  три  назад  його  батьки  померли.  а  її  то,  ще  раніше,  кажуть  в  її  мами    теж  був  цей  діабет.  Господи,  господи,  хай  Бог  відводить  всі  біди.
   Тамара    пригадала  Оксану  в  весільній  сукні  і  його,  красеня  в  чорному  костюмі,  сльози  -  горошини  потекли  по  щоках.  В  горлі  ком,  ледь  видавила  слова,
-А  Діти…  Діти  в  них  є?
 -Та,  які  ж  діти,-  заперечила  мати,  кивнувши  рукою,-  В  неї  цей,  цукор,  кажуть,  ще  був  зі  школи,  народжувати  заборонили.
   Тамарі  кольнуло  в  області  серця,  як  же  він  тепер  один?
     Батьки    повернулися  до  людей,  що  біля  під`їзду,  а  Тамара  переодяглася  і  вирішила,  теж  підійти,  провести  Оксану.
 Володимир  без  головного  убору,  схиливши  голову,  стояв  біля  Оксани.  О,  Боже  де  ж  та  чорнява  чуприна?  Чому  зарано  так  весь  посивів?  Що  роки  роблять  з  нами?  
   Вона  не  змогла  стримати  сліз.  Їй  шкода  обох,  це  ж    вже  не  молодість,  що  все  в  рожевих  окулярах.  Проживши    роки,  як  сивина    вкриває  волосся,  тільки  тоді,  розумієш,  що  життя  прожити,  не  поле  перейти.
 Тамара    наважилася  підійти  попрощатися  з  Оксаною  і  висловити  слова  підтримки.  Після  її  слів,  він    заплакав  і  поклав  свою  голову  на    її  плече,  вона  ж,  ковтаючи  сльози  прошепотіла,
- Тримайся,  Володю,  змирися  з  долею.
Ні,  вона  не  поїхала  на    цвинтар,  більше  не  хотіла    бачити  його  страждання.  Їй  пекло  в  грудях,бідкалася  на  його  долю.
Минув  тиждень…..  Тамара  готувала    сніданок,  коли  почула  дзвінок  в  двері,
-    Мамо,  може  відкриєте,  бо  я  ж  рибу  чищу.
 Жінка  відкрила  двері,  здивувалася  гостю,
- Тамаро  це  напевно  до  тебе…  Помий  руки,  вийди.
 Здивувалася,але  похапцем  помила  руки,  поправляючи  фартух,  підійшла  до  дверей.
Перед  нею  стояв  Володимир,  очі  повні  суму  й  безпорадності.  Він  тупцював  ся  на  місці,  то  дивився    їй  прямо  в  очі,то  намагався  сховати  сльозини,  які  наверталися,  трималися  на  віях.  Нарешті  видавив  з  себе,
- Нам  треба  поговорити…
Легке  тремтіння,  холод  пройняв  тіло,  щеміло  під  серцем  та  не  відмовить  же,
- Зайди  до  квартири,  я  від  батьків  нічого  не  приховую.
 Переступивши  поріг,  він  голосно,
-Я  всіх  запрошую  до  себе  на  завтра,  на  дванадцяту  годину.  Прийдуть  сусіди,  це  ж  дев`ять  днів    буде…
   Відчуття  жалю  переповнювало  душу,  Тамара  відразу  відповіла,
- Гаразд,  ми  прийдемо…
Він  зжимав    кулаки,  озирався,  немов  не  знав  куди  подітися,  продовжив,  
-Я  б  тебе    попросив  прийти  мені  допомогти,  адже  ти  знаєш,я  залишився  зовсім  один…  Друзі  ввечері  зайдуть…  Я  дещо    готове  візьму  в  «кулінарії»    та    все  ж  боюся,  сам  не  впораюся….
-  Гаразд,  не  хвилюйся,  я  о  десятій  прийду,  -  відповіла  й  відразу  відкрила  двері,  дала  йому  зрозуміти,  що  більше  нічого  не  треба  казати.  Ледь  стримувала  сльози,  їй,  як  зраненій  пташці  хотілося  кричати,  серце  розривалося  на  шматки…
     На  наступний  день,Тамара,  як  і  обіцяла,  прийшла  до  нього  о  десятій  годині.  Двері  відкрила  сусідка,  тітка  Катерина,  Володимир  поїхав    на    цвинтар.  З  полегшення    перевела  подих,  на  самоті  було  б    важко  з  ним  залишитися.
   Минали  дні  і  ночі…  Стільки  думок  передумано,  скільки  сліз    і  хвилювань…  Вона,  знову  з  тіткою  Катериною,    допомогла    приготувати  все  на  поминальні  сорок  днів.  Життя  продовжилось…  Часто,  як  і  колись,  дивилася  в  вікно  до  його  під`їзду,  як    йшов  на  роботу  і  повертався.  Інколи  сиділа  з  сусідами  на  лавці  біля  свого  під`їзду,  він  підходив  ближче,  вітався  ділився  деякими  новинами.  Всім  бажав  гарного  вечора  і  з  смутком  в  очах,  опустивши  голову  йшов  додому.
         Пройшло  пів  року….      Однієї  суботи  Тамара    йшла  з  базару,  в  двох  руках  несла  торби  з    продуктами,  позаду  себе  почула  голос  Володимира,
- Можна  я  допоможу?
   Він  відразу  з  руки  вихопив  сумку  й  продовжив,
 -  Тобі  теж  не  легко,  бачу  батьки  на  лавці  не  сидять….
-  Так,  ходжу  біля  них,  це  ж  батьки.  Бог  дає  життя,  треба  тішитися.  А  яким  воно  є,  то  напевно  вже  залежить  він  нас.Мабуть  таким,  яким  ми  заробили  в  Бога,  -    не  поспішаючи,  наче  роздумуючи,  говорила  Тамара.
Володимир,  опустивши  голову,  йшов  поруч,
 -Я  вдячний,  що  ти  мені  допомогла,  тож    тепер  твій  боржник.  Хотів  дізнатися,  як  ти  прожила  ці  роки?.  Не  раз  я  каявся,  що  не  поговорив    про  нас  з  тобою,  десь  зникла.  Молодий  був,  не  наважився  піти  до  тебе  додому.  Зізнаюся,  з  Оксаною  напевно  був  щасливим  та  на  жаль,  коротке  це  щастя,  діточок  не  замали…
 Тамара    перервала  його  розмову,
Каявся,  я  теж  каялася  і  не  раз.  Це  перше  кохання  і  єдине  було  в  моєму  житті.  Та  досить,  вже  нічого  не  повернеш,  давай  про  це  не  будемо  говорити,  принаймні  зараз…
       Минув  рік  після    смерті  Оксани….  Володимир  сидів  на  лавці  біля    Тамариного  під`зду,  по  телефону  попросив  її  вийти  до  нього.  Вона  вже  була  одягнена,  збиралася  йти  на  базар,    рахувала  гроші  в  гаманці.
   Здивувалася,  коли  побачила,  в    його  руці  гвоздики,  аж  подих  перехопила,  що  це?  Та  вже  помітила,  що  їх  парне  число,  запитала,
-Ти,  що  йдеш  на  цвинтар?  
 -Так.  Тільки  спочатку  до  церкви,  хотів    тебе  попросити,  може  хоч  до  церкви  зі  мною  сходиш?  Щось    зовсім  кепсько  себе  почуваю,  тисне  в  грудях  і  тиск,  як  збісився,  ліки  п`ю  та,  щось  не  дають  ефекту.
   Вона  не  відповіла,  на  згоду  кивнула  головою.  Він  взяв  її  під  руку  й  вони  не  поспішаючи    пішли  по  алеї,  в  напрямку  церкви.  Весняний  вітер  обвіював  Тамарі    розчервоніле  обличчя.  Їй  стільки  хотілося  йому  сказати!  Вона  позирала  на  його  задумане  обличчя,  ну  от  Володю,  така  нам  доля,  ми    тепер  без  один  одного  ніяк.  І  якщо,  іншим  разом,  покличеш,  щоб  прийшла  допомогти,  не  посмію  відказати,  хоч  нам  й  вже  такі  роки,    але  моя  любов  до  тебе  не  погасла.  Стискала  очі,  щоб  не  заплакати  та  сльози,  як  ранкові  росинки  на  вітру,  тремтіли  на  віях.
   Не  минуло  й  місяця…  Володимир  прийшов  до  неї  з  квітами,  запропонував  жити  разом.
- Ну  от,  хоча  в  обох  сивина  в  волоссі  та  все  ж    я  тебе  дочекалася,  -  уривчасто  прошепотіла,  зі  сльозами  в  голосі,  ховаючи  обличчя  на  його  грудях.
                                                                                                                                                                                                                 2019р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867159
дата надходження 07.03.2020
дата закладки 25.04.2020


Патара

Часи бували гірші

Чомусь  пишу  все  рідше  про  любов,
То  криза,  то  припхавсь  коронавірус.
Надію  покладаю  лиш  на  віру,
Аби  вона  порятувала  знов...
А  за  вікном  всі  ночі  соловей
Виспівує  такі  "смачні"  рулади
І  геть  жену  я  ці  новітні  вади,
Які  зненацька  "впали"  на  людей.
Цілунки  і  обійми  в  тренді  знов
Укотре  ніч  не  сплю,  а  творю  вірші...
Нагадує:"Часи  бували  гірші!"
Мені  моя  нев'януча  ЛЮБОВ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873365
дата надходження 25.04.2020
дата закладки 25.04.2020


Юрій Пивоваров

Білоозерянська Чайка Письмо из прошлого

Це  діалог  чоловіка  та  жінки,  які  розминулись  у  часі  та  просторі,  
але  випадково  зустрілися  знову  на  сторінках  Клубу  поезії.

Білоозерянська  Чайка  Письмо  из  прошлого

Не  смейте  забывать  Вы  обо  мне
И  обо  мне  не  смейте  думать  плохо,  
Когда  в  ночи,  с  моим  последним  вздохом,
Скажу  «Люблю»  в  угрюмой  тишине.
И  пусть  Ваш  образ  сердце  пронесёт,
Забудутся  пустые  увлеченья,
Тогда  пускай  наступит  Ваш  черёд  –  
И  я  останусь  тенью.  Вашей  тенью.
Как  Вы  меня  любили!  Пусть  не  так,
Как  я  готова  жертвовать  собою,
Но  Вы  –  мучитель,  мой  любимый  враг,
Себя  сжигали  трепетной  любовью.
И  пусть  нас  жизнь  разводит  по  углам,
С  другими  ищем  мы  теперь  покоя,
Пусть  я  дарю  любовь  уже  не  Вам,
Но  памяти  о  Вас  я  не  отдам,
И  правды  н  и  к  о  г  д  а  Вам  не  открою!

P.S.  Вы  обо  мне  не  смейте  думать  плохо…

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872646

Юрій  Пивоваров  Послесловие

Я  наблюдаю  вас  издалека,
Вы  так  мне  дороги,  что  я  не  смею  думать
О  том,  в  каких  морях  те  острова,
Что  ваш  покой  уберегли  от  бури.

Я  не  решаюсь  вас  спросить  о  том,
Ведь  вы  меня,  увидев  у  подъезда,
Великодушно  пригласите  в  дом,
Хоть  будет  мой  визит  совсем  не  к  месту.

Но  к  спутникам,  не  глядя  на  чины,
Вы  царственно  щедры  и  благородны.
Я  б  не  желал  себе  такой  вины  –
Вас  донимать  беседою  бесплодной.

Поэтому,  вам  преданность  храня,
Я  наши  встречи  оставляю  в  прошлом.
А  вам  я  шлю  поклоны  от  меня
И  вспоминаю  только  о  хорошем.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873109
дата надходження 23.04.2020
дата закладки 24.04.2020


Любов Іванова

ЖИТТЯ, ЯК СВІЧА…

[b][i][color="#690f0f"]Життя,  як  свіча...  Відгорить  і  за  обрієм  згасне
Залишивши    слід  у  серцях  і    на    рідній  землі.
І  все,  що  було...  а  було  ж  -  і  сумне...і  прекрасне,
Розтане  як  день  в  невблаганній,  вечірній  імлі.

Життя,  як  свіча,  що  стікає  неквапно  додолу,
Та  світлом  своїм    зореніє  вона  не  дарма.
А  скільки  сердець  ця  свіча  зігріває  довкола
І  поряд  з  людьми  зігрівається  серцем  сама.

Життя,  як  свіча...  Та  не  можна  безслідно  згоріти,
Даруйте  тепло,  бо  не  треба  у  душах  зими...
І  дуже  шкодА,  якщо  хтось  це  тепло  не  помітив,
І  поруч  пройшов,  загорнувшись  у  морок  пітьми.

Життя,  як  свіча...  Хай    горить  якнайдовше  цей  вогник,
Наповнять  життя  невичЕрпної  сили  струмки.
Нехай  поміж  круч  пропливає  життя,  наче  човник.
І  власна  свіча    зореніє  ще  довгі  роки...[color="#690f0f"][/color][/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781426
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 24.04.2020


Катерина Собова

Соціальні мережі

-Діду,    в    мене    є    питання
(Зараз    дуже    актуальне),
Як    раніше    спілкувались
Ви    в    мережах    соціальних?

-Ой,    було    цікаво    з    нами,
Бо    любили    теж    скандали,
Все,    що    думали    і    знали  –
У    мережі      викладали.

Ім’я    дівчини    писав    я
У    під’їзді,    й    як    на    диво,
Десь    уже    через    годину
Відгуки    ішли    правдиві.

Блогери    твою    бабусю
Завжди    першу    виставляли,
Навіть    стін    не    вистачало  –
Так    її    коментували.

Я    дописував    останній,
Її    батько    зупинився…
А    щоб    не    забив    до    смерті  –
То    на    ній    я      оженився!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852559
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 24.04.2020


Вєра Євгеньєвна

ЧОРНОБИЛЬ

     [b]  Чорнобиль…місто-привид,  місто-пустка,
Тридцять  чотири  роки  в  самоті.
І  тільки  зелень  розрослася  густо,
Та  без  людей  їм  –  порожньо  в  житті…

     Охопить  око  кинуті  будинки,
Що  сиротами  люд  домашній  ждуть.
В  зоні  відчуження  -  лише  тварини  
У  розмаїтті  трав  тепер  живуть.

     Буяє  ліс.  Співають  дзвінко  птахи,
З’явилися  олені  та  вовки.
А  смерть  дріма  тепер  під  саркофагом,
Біди  нам  наробивши  на  віки…

     Забруднені  –  колись  родючі  землі,
Занедбані  –  і  села,  і  міста.
І  стільки  вже  квітучих  весен  теплих
Ніхто  з  людей  сюди  не  поверта…[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873161
дата надходження 23.04.2020
дата закладки 23.04.2020


Катерина Собова

Шахи

Від    дружини    Іннокентій
Вбік    відводив    очі,
Бо    додому    прителепав
Десь    посеред    ночі.

Розказав    її    туманно:
-Дав    сьогодні    маху,
З    своїм    другом,  із    Вованом,
Довго    грали    в    шахи.

І    ця    гра    так    захопила
(Зовсім    це    не    жарти),
Тут    у    мудрості    вся    сила,
Це    ж    тобі    не    карти!

Слава    Богу,    поєдинок
Матом    завершИвся,
Виграв    я,    бо    Вова    зразу
Трохи      помилився.

А    Вован    у    цю    хвилину
Тихо    сидів    в    шафі,
Дивувався,    бо    ні    разу
Не    грав    зроду    в    шахи.

І    пишавсь    собою    дуже:
-Я    програв,    одначе,
Розквиталися    ми,    друже,
Я    тобі    віддячив!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853718
дата надходження 05.11.2019
дата закладки 23.04.2020


Ірина Кохан

Журбує душа

Рудою  лисицею
жовтень  приліг  край  діброви,
Вдивляється  в  сонце
туманністю  сірих  зіниць.
Журбує  душа  -  
хутро  світу  стає  пурпуровим
І  близиться  час
завірюх  і  гучних  колядниць.

А  що  ж  тій  душі?
Їй  би  соняхів  цвіту  по  вінця
І  хвиль  голубих
(як  же  рясно  буяв  льоностав!),
Їй  дрібку  тепла,
як  і  кожній  закоханій  жінці,
А  замість  дощів
солов"їних  до  ранку  октав.

Ще  трохи  розмов
про  намріяне  і  про  буденне
Під  небом  з  бузку,
не  під  пасмами  хмар  затяжних.
Та  ронять  дерева
свої  золотаві  знамена,
Скоряючись  жовтню,
що  стиха  підкрався  до  них.

І  ранки  тепер
в  попелястих  краватках  із  диму,
Ключі  журавлині
лишають  свій  сум  голосний.
Душа  переходить
межу  цю  осінньо-незриму,
Відтак  журбуватиме
аж  до  самої  весни...
5.10.2019.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850636
дата надходження 06.10.2019
дата закладки 22.04.2020


Любов Іванова

Даремно сподівалась

Даремно  сподівалась,  що  ти  мій..
Не  мій..  Не  мій!  Звучить,  як  вирок  долі
Вже  не  реальність  -  тінь  рожевих  мрій,
бажань  шматочки,  від  зневіри  кволі..

Я  марно  сподівалась..  Все  дарма..
Дарма..  Дарма!  Змиряюсь  у  покорі..
Лишень  гірчить  в  душі  самообман..
Все  розчинилось  у  життєвім  морі.

Я  марно  сподіваюсь?  Знов  і  знов,
не  відпускає    втомлена  надія..
Тускніють  барви,  а  моя    любов
яскравим  світлом  досі  пломеніє..


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2011
Свидетельство  о  публикации  №11110014231

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283759
дата надходження 01.10.2011
дата закладки 22.04.2020


Надія Башинська

БОГ МУДРІСТЬ РОЗДАВАВ…

         Бог  Мудрість  роздавав...  Скажу,  був  щедрим.
Найбільш  отримав  той,  хто  прийшов  першим.
То  ж  дякували,  Бога  прославляли,  бо  Мудрості  ціну  
тоді  вже  знали.
         Хтось  менше  взяв...  вважав,  що  йому  досить.
А  дехто  лиш  тепер  Мудрості  в  Бога  просить.  Та  
добре,  що  хоч  так.  Опам'ятався.  Бо  є  ж  такі,  хто
ще  й  тепер  без  неї  жить  зостався.
         Усе,  що  Бог  дає,  нам  всім  приймати  треба.  
У  Мудрості  святій  завжди  була  потреба.  Їй  в  світіі
панувать.  Хай  зникне  сіра  скупість.
А  пробивається,  мов  цвіт  весняний...  МУДРІСТЬ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873019
дата надходження 22.04.2020
дата закладки 22.04.2020


Вєра Євгеньєвна

АКТРИСА

   [b]Пусть  не  в  кино  -  актрисой    в  жизни  стала,
 Никто  не  знал,  как  мастерски  играла,
Как    было  сложно    вжиться  в  эту  роль  –
На  людях  –громкий    смех,  а  в  сердце  –  боль…

     Она  всегда  безудержно  смеялась,
Дерзила  всем  и  даже  –  насмехалась,
Безжизненный,  наигранный  тот  смех
Мог    убедить  в  ее  триумфе    всех.

     Она  своей  иронией    твердила,
Что  жизнь  ее  безропотно  любила.
Свое  ж  лицо  с  несчастною  гримасой,
 Уже  давно  скрывается  под    маской.

     На  ангельском  лице  -  цветет  улыбка,
За  маской  быть    всегда  –  ее  ошибка,
Она  играет  каждый  день  .  И  только  ночью
Все  маски  сброшены  –  и  вот  -  спектакль    окончен…[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872923
дата надходження 21.04.2020
дата закладки 21.04.2020


Ірина Кохан

Затертий вірш

Хмари-ртуть.  Весна,  мов  каземат.
Маскарад  в  ім'я  здолання  смерті?
Вірші,  рими,  образи  -  затерті,
Лиш  вітри  гуляють  поміж  хат...

В  лабіринтах  вуличних  пустель
Голуби  клюють  самотній  вечір.
Час  настав  жертовних  самозречень,
Час  дивитись  як  трава  росте,

Слухати  як  дощ  у  шибку  б'є,
Як  сади  справляють  шлюбну  пору
Й  шепотіти,  погляд  звівши  вгору,
Господи,  в  Святе  Ім'я  Твоє...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872934
дата надходження 21.04.2020
дата закладки 21.04.2020


Ірина Кохан

Затертий вірш

Хмари-ртуть.  Весна,  мов  каземат.
Маскарад  в  ім'я  здолання  смерті?
Вірші,  рими,  образи  -  затерті,
Лиш  вітри  гуляють  поміж  хат...

В  лабіринтах  вуличних  пустель
Голуби  клюють  самотній  вечір.
Час  настав  жертовних  самозречень,
Час  дивитись  як  трава  росте,

Слухати  як  дощ  у  шибку  б'є,
Як  сади  справляють  шлюбну  пору
Й  шепотіти,  погляд  звівши  вгору,
Господи,  в  Святе  Ім'я  Твоє...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872934
дата надходження 21.04.2020
дата закладки 21.04.2020


Lana P.

ПРОЙШЛА ГРОЗА…

Пройшла  гроза  весняної  пори,
Озон  переливають  квітів  чаші,
Свіжіють  в  блисках  їхні  кольори,
І  пригадалися  зізнання  Ваші  —

Такі  бентежні,  як  травневий  грім,
Якого  нам  навіки  не  забути.
Минулося  давно  усе,  а  втім,  
Природнє  диво  й  досі  не  збагнути.

Із  вуст  медових  скрапував  нектар
і  підсолоджував  тіла  сп’янілі…
Когось  чекав  в  самітності  ліхтар,
А  ми  дощем  вмивались,  захмелілі.                  20/04/20

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872820
дата надходження 21.04.2020
дата закладки 21.04.2020


Катерина Собова

Конспiрацiя

Біля    актової    зали
Подругу    зустріла    Майя
І    захоплено    сказала,
Що    коханця    Макса    має.

-Небезпечна    ця    затія,
Як    дійде    до    чоловіка,-
Каже    подруга    Надія,-
Не    простить    тобі    довіку.

Ти    закохана,    це    видно,
Тут    нема    вже    що    казати,
І    ім’я    коханця    можеш
Ненароком    в    сні    назвати.

-Я    над    цим    попрацювала:
Песика    купила  -    таксу,
Щоб    не    вскочити    в    халепу,
То    назвала    його    Максом.

Раптом    Надя    стрепенулась
Щодо    свого      чоловіка:
-Купив    вчора    черепаху,
Каже,    зветься  –  Анжеліка.

Місяць    тому    приніс    кішку
(Чорна,  наче    та    примара)
І,    ховаючи    усмішку,
Називав    її    Тамара.

Надя    швидко      ішла    пішки
З    чоловіком    розбирати,
Бо    крім    черепахи    й    кішки
Є    ще    Моська    біля    хати.

Обіцяв,    собачка    буде
Мати    кличку    Маргарита…
Ловелас    не    здогадався  –
Таємниця    вже    розкрита!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854766
дата надходження 15.11.2019
дата закладки 21.04.2020


Дядько Федір

Журавлині мандри

(пісня  для  моєї  співаючої  похресниці)
                   
Зібравшись  в  клин,
Серед  хмарин
Летять  у  вирій  журавлі.
І  лине  сум
Пташиних  дум
До  серця  матінки-Землі.
Від  тіл  струнких
І  крил  гнучких
Під  серцем  болісно  щемить.
Як  би  змогла  -
Все  б  віддала,
Щоб  стати  птахом  хоч  на  мить.

ПРИСПІВ-1
Курличуть  журавлі,  курличуть,
Підкорюючи  височінь.
Вони  мене  до  мандрів  кличуть
У  незнайому  далечінь.
Я  їхній  клин  наздоганяю,
Купаюсь  в  небі  досхочу.
Хоч  за  плечима  крил  не  маю  -
На  крилах  мрії  я  лечу.

Та  зле  мені
На  чужині
Серед  піску  і  жовтих  рік.
У  рідний  край,
Неначе  в  рай,
Я  повертаюся  за  рік.
Бо  тут  моя
Живе  сім'я
І  все  знайоме  до  дрібниць:
Свічки  ялин,
Ставок,  і  млин,
І  різьблені  хатки  криниць.

ПРИСПІВ-2
Курличуть  журавлі,  курличуть,
Підкорюючи  височінь.
Вони  мене  до  мандрів  кличуть
В  таку  знайому  далечінь.
Я  їхню  зграю  проводжаю,
Та  далі  з  ними  не  лечу,
Бо  надивитися  бажаю
На  Україну  досхочу.
Бо  надивитися  бажаю
На  Батьківщину  досхочу.
                                                                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872927
дата надходження 21.04.2020
дата закладки 21.04.2020


Владимир Зозуля

Дождь не мешает нам любить

https://youtu.be/ewDC1KWrFbI



Какое  чудо  музыка  Марради...
Ты  слышал  ли…  а  может  быть,  внимал?
Хотя  бы  миг...  хотя  бы  бога  ради…
И  просто…  чтобы  не  сойти  с  ума…

Ты  знаешь…  
Столько  звука,  света,  чувства!
Она  внутри…  она  вокруг  и  сплошь.
Ты  знаешь…  
Это  больше,  чем  искусство,
Она…  –  любовь  и  мир…  цветок  и  дождь.
И  в  ней  мои:  аналог  и  несходство,  
Блаженства  –  боль  и  слова  –  тишина.
(Но  не  хватает  вечного  сиротства)
(И  слишком  много  в  ней  надежды  на'…)
Но  столько  звука!  Столько  чувства!  Знаешь,
Ещё  чуть-чуть  –  и  я  поклясться  б  смог,
Что  видел  небо  –  пальцеруких  клавиш,        
Где  жизнь  играет  человеко-бог.
Да,  смертный  бог.  Но  клавиши…  но  руки…
Они  соприкоснулись  и  слились…
И  жизнь  уже  вся,  будто  в  этом  звуке!
И  музыка  уже,  как  будто  жизнь!

Ты  знаешь…  столько  чувства…  столько  чувства…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843403
дата надходження 29.07.2019
дата закладки 21.04.2020


Катерина Собова

Семенове щастя

Вчора    відгуло    весілля
У    Семена    і    Світлани,
А    сьогодні    вже    дружина
Розповіла    свої    плани:

-Про    одруження    свідоцтво
На    руках    тепер    у    мене,
Розважати    й    дивувати
Буду    я    тебе,    Семене.

Троє    діток    -    це    спочатку
Посилає    сама  доля,
Це    дівчатка    -    Валя    й    Оля
І    гарненький    хлопчик    Толя.

-Це    життя    покаже,    Лано,
Може    й      збудуться    ці    плани…
-Все    збулося,    мій    коханий,
Бо    ці    дітки    зараз    в    мами!

Завтра    будуть    уже    з    нами.
Ну    скажи,    хіба    не    диво?
Інші    трудяться    роками,
А    ти    зразу    вже    щасливий!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857494
дата надходження 10.12.2019
дата закладки 21.04.2020


Владимир Зозуля

В предзимье

Душа  и  берёза.  Ноябрь…  и  земля  без  тепла.
И  чувство  исхода…  душа,  замерзая,  дрожит.
Полоска  надреза  кору  
                                                                   поперёк  рассекла  –
Но  вены  берёзы  пусты,  как  и  чувства  души…

В  движении  жизни  –  усталость…  осенний  тупик…
Паучий  узор  никуда  не  приведших  дорог…
На  сером  асфальте  сиротски  лежащий  листок,
Как  будто  бы  сорванный  временем  прожитый  миг.

И  можно  уйти…  но  ведь  ты  сожаленьем  объят,
И  нужно  лететь…  а  над  миром  бескрылость  опять…
…ты  крошки  сыпнёшь  на  асфальт  
                                                                     пожалев  воробья…
А  кто  в  этом  чувстве  зимы  пожалеет  тебя?

И  ты  понимаешь  –  у  времени  жалости  нет.
И  чувствуешь  вечной  дороги  холодную  даль.
А  мир?  –  так  же  холодно,  так  же  безжалостно  нем!
И  сыплется  первых  снежинок  серебряный  тальк…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846756
дата надходження 01.09.2019
дата закладки 21.04.2020


Ніна Незламна

Пішла боронити Батьківщину ( Ода)

(Присвята  медсестрам,  які  загинули  на  сході)

Пізньою  весною,  в  квітучім  садочку
Вишивала  ненька,    донечці  сорочку
Там  оберіг    роду  -  маки  червоненькі
Біля  них  листочки,  ніжні  зелененькі
Все  від  злого  ока    і  думок  гнівливих
Символ  -  пам`ять  роду,  всіх  бійців  загиблих.
Припікало  сонце,  матінці  на  плечі
 Душеньку  втішали  лепети  лелечі
В  вишиванці  рясно  синенькі  волошки
Хоч  й  пристала  нині,  вишию,  ще  трошки.
В    жіночій  сорочці…  Цвіт  -  символ  вірності
Душевної  краси,  тепла  й  ніжності
 Виноградну  лозу,  як  знак  родючості
А  багаті  грона,  то  щастя    й  радості.

Увірвався  вітер,  до  саду  вразливо
Доня  привіталась,  сказала  сміливо
-Ой,  ненько,  піду  я  ,  на  схід  воювати
Зісковзнула  голка,  заплакала  мати
Що  ти!  До  заручин,  готова  сорочка
Й  стрічки  прив`язала  до  твого  віночка  
Рушники  вишиті,  давно  на  весілля
Може  ж  закінчиться  московське  свавілля?
 Чи  й  думала  мати  дівча  –  патріотка?
Хоч  згадка  про  діда  -  у  шафі  пілотка
 Вмовляла  й  кричала  –  Не  йди,  не  йди,  доню
В  ніжних  очах  сльози,  цілунки  в  долоню
-Я  вже  й  придивлялась  на  весільну  сукню
 Куди  поспішаєш,  це  ж    життя  в  безодню!

 Весь  пташиний  щебет,  замовк  на  хвилину
Обіймала  ненька,  як  малу  дитину
Ні  не  проводжала,  лиш  вслід  подивилась
Ой,  коли  ж  підросла?  Біль  в  серці,  змирилась.
Пливли  чорні  хмари,  все  туди  до  сходу
Думи  немов  в  річці,  не  знаючи  броду
 Змарніле  обличчя,  сива  голівонька
 І  чому  сьогодні,    все  не  дзвонить  донька?
Вночі  так  гриміло,    розгулявся  вихор
 Ранком  небо  сіре,  падав  дощик  тихо
Мабуть    втішав  душу,  ніченьку  не  спала
Думками  до  сходу,  біду  відчувала
 Осені  помилка,  рано  впало  листя
   Молитву  читала,  донечко  озвися!
Гучний  стук  в  віконце….    Молода  пташина
Надіслала  звістку,  здригнулась  хатина  
Ота  клята  куля,  серце  зупинила
Вона  ж  молоденька,  в  чому  ж    завинила?
 Дівчина  –  красуня,в  білому  халаті
В  надії  на  щастя,  все  думки  крилаті.

Тіло  заніміле  тягнулось  до  світла
Покинули  сили…  Хватала  повітря
Ні  не  може  бути!    Скажи  нащо  Боже?
Відібрав  дитину,  так  робить  негоже!
 Пішла  ж  боронити  свою  Батьківщину
Й  воїнів  спасати,  тож  чиюсь  дитину!
Більше  п`яти  років  ворони  літають
А  безвинні  люди,  бідують,  страждають.

Все  село  зібралось,  припадало  в  горі
В  журбі  зупинились,  пінні  хвилі    в  морі.
Віра  в  щасті  жити,  зна  прийде  розплата
Ніяк  не  обійде  кремлівського  ката.
По  небу  безкраїм,  летіла  лелека
Не  вернеться  птаха,  дорога  далека..
У  чорній  хустині,  мовить  мати  долі
Та  це  ж  ангелятко  хтіло  жити    в  волі
Та    й  хіба  ж  то  гріх  є,  любить  землю  рідну?
 Загинула  доня  за  неньку  -  Україну…..
                                                                                       Жовтень  2019р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852581
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 21.04.2020


Веселенька Дачниця

ДВІ ГОЛУБКИ

Дві  голубки,  дві  подруги                                                                                                            Присвячення
Крилами  тріпочуть                                                                                                                    моїм  милим  дачницям,            
На  світанку  –  до  роботи,                                                                                                  бджілкам-трудівницям
Вечір  –  сум    скорботи…                                                                                          Н.Івановій  та    К.Москаленко      
                                                                                                                                                                     
Дві  подруги,  дві  голубки  
Разом  до  криниці  –                                                                                                                      
Без  голубів  сизокрилих
Несмачна  водиця.
                                   
Дві  голубки,  дві  подруги  
Остались  без  пари,
Голуби  їх  відлетіли
У  блакитні  хмари…

Озвуться    дощем  рясним,
То  променем  сонця
Дві  подруги,  дві  голубки  
Сумують  в  віконцях.

Важко  гордим  в  самотині…  
Не  ті  уже  крила…
Зігрівають  думки  душу
Про  давнє  та  миле.

Дві  голубки,  дві  подруги    
Туманом  сповиті,
Лише  дружба  їх  міцна
Житиме  навіки!

Дві  голубки  щось  вуркочуть,
Розправляють  крила,
Де  ж  ти,  молодість  наша?
В  чому  життя  сила?                            В.  Ф.  -  04.03.2020  

                                       
                 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867054
дата надходження 06.03.2020
дата закладки 21.04.2020


Христина Рикмас

Напів

В  найдальшім  завтра  й  я  тебе  забуду
В  давноминулім  вчора  й  я  тебе  згублю
У  пам’яті  моїй  змалієш  схуднеш                                            
Так  й  не  сказавши  свого  того  Лю...                    
Утомлено  закутавшись  у  ковдру
Зімкну  повіки  мов  мале  дитя
В  дитинстві  ж  вся  ота  моя  збитошність                        
Не  вірила  в  заплутаність  життя                                                
Бо  вже  під  ранок  я  почну  шукати
Твоє  ім’я  десь  в  списку  «вихідних»
Пробач  не  вмію  я  «напів»  кохати.                                                        
Любов  «напів»  -  скоріш  талант  слабких.                              

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849807
дата надходження 29.09.2019
дата закладки 21.04.2020


меланья

***

Луч  ползёт  по  дрожащим  ресницам,
и  мой  сон,  прогоняя,  щекочет...
Ты  сегодня  мне  ночью  приснился,
и  душа  просыпаться  не  хочет.
Покрывается  кожей  гусиной
от  тех  чувств,  что,  нахлынув,  калечат  -
очень  уж  за  ладонями  сильно
тосковать  могут  женские  плечи...
Новый  день  зажигается  зорькой
и  надеждой  в  душе,  что,  быть  может,
ты  когда-то  узнаешь  как  горько
от  нелепых  мурашек  по  коже...

Снова  чувствами  душу  мне  сводит,
не  свихнуться  б  от  нежности  этой...
А  за  окнами  август  уходит  ...
и  моё  отзвеневшее  лето...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871979
дата надходження 14.04.2020
дата закладки 20.04.2020


Сабилла

Когда

Сползает  вечер  за  окном,
Ночь  небо  плотно  покрывает.
Сегодня  снова  не  вдвоем,
Тоска  кругом  меня  летает.

Бокал  вина  бессилен  стал,
Не  радостно  его  вкушаю.
О,  если  б  ты  мой  милый  знал,
Как  без  тебя  я  здесь  скучаю.

Весенний  дождик  моросит,
Следы  на  окнах  оставляя.
В  разлуке  сердце  так  болит,
Когда  шепнешь  ты  мне  родная.

Когда  обнимешь  крепко  стан
И  жарко  в  губы  поцелуешь.
Подаришь  чувств  мне  океан
И  страсть  мою  сильней  взволнуешь.

Когда  вернёшься  ты  ко  мне,
Чтоб  в  счастье  я  была  одета
И  не  скучала  в  тишине
С  бокалом  белого  Кахети.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872242
дата надходження 16.04.2020
дата закладки 20.04.2020


Miafina

Місто Почуття

У  моїй  душі  є  місто,  Почуттям  назвала.
Довіряла  я  знайомій,  а  тебе  кохала.
Але  нічка,  ніби  ковдра,  місто  все  накрила.
І  дала  вона  вам  щастя,  а  мене  убила.
І  дала  вона  вам  радість,  місто  я  прокляла.
Довіряла  я  знайомій,  а  тебе  кохала.
-Та  хіба  містечко  винне?!  –  хтось  мене  осудить.
У  моїй  душі  неспокій,  що  від  сну  розбудить.
Тротуаром  цього  міста  стільки  літ  блукала.
Я  любила  кляте  місто  і  тебе  кохала.
Тротуаром  свого  міста  довго  так  блудила.
Я  любила  підле  місто,  що  мене  згубило.
Правда,  зовсім  це  не  місто.  Вулиця  убога,
Від  якої  у  майбутнє  поведе  дорога.
Та  тепер  у  мене  досвід,  з  ним  простіше  жити.
Якщо  вмієш  закохатись,  вмій  і  розлюбити.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869960
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 19.04.2020


Зелений Клин

Автобус їхав у світанок

Автобус  їхав  у  світанок.
Тікали  тіні  навсібіч.
Сполохана  зоря  остання
На  засув  закривала  ніч.

І  фари  кліпали  спросоння,
Немов  повіки  випивох,
А  ми  в  півтемному  салоні
Були  із  Вами  лише  вдвох.

Немов  весною  щедра  гілка
Війнула  квітами  сповна…
Якась  тоненька  тепла  жилка
Запульсувала  поміж  нас.

Із  кожним  словом  ближче  й  ближче
Серця  єднала  таїна.
Оця  розмова  ні  про  віщо
Дорожча  тисячі  зізнань.

І  я  молив  тихенько  Бога,
І  мрія  стала  на  крило:
Щоб  не  скінчалась  ця  дорога.
І  пасажирів  не  було.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871281
дата надходження 08.04.2020
дата закладки 19.04.2020


Miafina

Прощальний вальс

Ми  танцювали  вальс  граційно.
Мені  так  легко  і  спокійно,
Бо  ти  тримав  мене  надійно.

Ти  щось  шепнув,  я  не  почула.
Про  першу  зустріч  не  забула,
Про  ту  любов,  що  вже  минула,

Про  смак  твоєї  кока-коли...
Ми  танцювали  біля  школи,
Куди  не  вернемось  ніколи.

Ми  танцювали  вальс  з  тобою,
Світились  юністю  й  весною.
Чому  ж  здалися  ми  без  бою?

Ми  танцювали  вальс  граційно,
А  далі  –  кожен  самостійно
Гортав  альбом  меланхолійно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872611
дата надходження 19.04.2020
дата закладки 19.04.2020


Наталі Косенко - Пурик

Як вижить нам?

Як  вижить  нам,  та    знає  один  бог,
Його  наділено  лиш  мудрістю  святою,
А  може  ще  нескорений  пророк,
Своїм  талантом,  божою  мольбою?

Стоїть  такий  могутній  і  святий
Та  поглядом  все  баче,  світ-природу,
А  починати  можеш  вже  і  ти,
Він  дав  давно  тобі  на  цеє  згоду

І  ти  мовчиш,  в  підкоренні  краси,
Яка  дарує  тихо  щастя  миле,
А  що  зробив  для  ніжної  весни,
Щоби  життя  побачити  щасливе?

Почнімо  з  себе,  просто  із  тепла,
Його  давайте,  будем  дарувати,
Щоб  не  черствіла  у  житті  душа,
Так,  як  навчала  завжди  рідна  мати

І  запалає  в  світі  доброта,
Ось,  це  і  шлях,  яким  ми  йти  повинні,
Врятує  світ  любов  і  теплота,
Лише  тоді  ми  будемо  щасливі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872596
дата надходження 19.04.2020
дата закладки 19.04.2020


Катерина Собова

Порiвняння

-Навчимось    сьогодні,    діти,-
Вчителька    сказала    в    класі,-
Нові    образи    творити
У    теперішньому    часі.

Свою    маму    або    тата
Ви    з    ким-небудь    порівняйте
І    художньо    даний    образ
В    усній    формі    мені    дайте.

Першою    зірвалась    Машка,
Емоційно    торохтіла:
-В    мене    мама  –  справжня    пташка,  
Не    сидить    вона    без    діла.

Наче    крила    вона    має,
Всім    уміє    догодити,
І,    крім    нас,    щодня    встигає
На    роботу    ще    й    ходити!

А    за    нею    так    детально
Розказала    усім    Ната:
-А    я    можу    свого    тата
З    космонавтом    порівняти:

Бо    літати    враз    навчився,
Хоч    немає    в    нас    ракети  –
Він    ніде    не    зупинився
І    відвідав    всі    планети.

Вже    три    роки    на    орбіті
Десь    серед    зірок    і    пилу…
Мама    каже,    що,    напевно,
НЛО    його    вхопило!

А    поправила    бабуся:
-Загадкова    та    тарілка,
Що    забрала    в    нас    татуся  –
Молода    дівиця    Мілка.

В    неї    таткові    не    спиться!
Перебила    тут    Агата:
-Тоді    треба    цю    дівицю
З    космодромом    порівняти!

-В    мого    тата,-    каже    Ваня,-
З    бичком    буде    порівняння:
Смокче    так    горілку    татко,
Наче    дійку    ссе    телятко.

Вчителька    уже    й    не    рада,  
Що    цю    тему    зачепила,
Слава    Богу,    що    чергова,
На    перерву    подзвонила!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859150
дата надходження 25.12.2019
дата закладки 18.04.2020


Наташа Марос

ПЛАТЬЕ…

...источник  вдохновения:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845785

А  я  надену  платье  цветом  в  осень
И  взглядом  всю  округу  подожгу,
Я  прилечу  туда,  куда  попросишь,
Куда  захочешь  -  точно  прибегу...

К  тебе  притронусь  тёплою  ладонью,  
Согрею  сердцем  жухлую  траву,
Наполню  до  краёв  твоё  бездонье,
Чтобы  узнал  -  тобою  я  живу...

И  вот  сегодня  я  надела  платье,
Табачное,  со  шлейфом  огневым
И  ожерелье  -  красным  на  запястье,
Да  мне  бы  лишь  тебя...  застать  живым...

                                   -              -            -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850163
дата надходження 02.10.2019
дата закладки 18.04.2020


Дружня рука

Я знаю Вас. Ви не з цього життя.

Я  знаю  Вас.  Ви  не  з  цього  життя.
І  зовсім  не  з  цього  світу.  
І  це  не  тільки  моє  відчуття.
Про  це  розповісти  мені  не  зуміти.

Бо  це  таємниця.  Ваша  й  моя.
Її  лиш  торкаються  сонце  і  вітер.
І  зірка  у  небі,  чомусь  нічия.
Її  так  треба  кудись  подіти.

І  квіти  в  полі.  Чомусь  нічиї.
Їх  так  потрібно  щедро  полити.
Але  дощі  тепер  нічиї.
Бо  і  дощі  потрібно  любити.

Говорять,  що  це  не  буває  так.
І  подіум  кличе  яскраві  миті.
І  тут  не  питають  про  несмак  чи  смак.
Чуже,  незнайоме  не  люблять  у  свиті.

І  посмішка  часто  чомусь  нічия.
Така  яскрава,  але  не  світить.
Так  наче  за  нею  просто  стіна.
Бо  нею,  вже  точно,  потрібно  любити.  

У  Вас  це  все  просто,  у  Вас  це  своє,
Несхоже,  незнане,  ні  в  кого  не  взяте,
І  навіть  якщо  воно  не  моє,
Я  не  збираюсь  його  відривати  ...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872522
дата надходження 18.04.2020
дата закладки 18.04.2020


Дружня рука

Я знаю Вас. Ви не з цього життя.

Я  знаю  Вас.  Ви  не  з  цього  життя.
І  зовсім  не  з  цього  світу.  
І  це  не  тільки  моє  відчуття.
Про  це  розповісти  мені  не  зуміти.

Бо  це  таємниця.  Ваша  й  моя.
Її  лиш  торкаються  сонце  і  вітер.
І  зірка  у  небі,  чомусь  нічия.
Її  так  треба  кудись  подіти.

І  квіти  в  полі.  Чомусь  нічиї.
Їх  так  потрібно  щедро  полити.
Але  дощі  тепер  нічиї.
Бо  і  дощі  потрібно  любити.

Говорять,  що  це  не  буває  так.
І  подіум  кличе  яскраві  миті.
І  тут  не  питають  про  несмак  чи  смак.
Чуже,  незнайоме  не  люблять  у  свиті.

І  посмішка  часто  чомусь  нічия.
Така  яскрава,  але  не  світить.
Так  наче  за  нею  просто  стіна.
Бо  нею,  вже  точно,  потрібно  любити.  

У  Вас  це  все  просто,  у  Вас  це  своє,
Несхоже,  незнане,  ні  в  кого  не  взяте,
І  навіть  якщо  воно  не  моє,
Я  не  збираюсь  його  відривати  ...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872522
дата надходження 18.04.2020
дата закладки 18.04.2020


Ірина Кохан

Минуло все

А  ми  були  такі  близькі  й  далекі,
Такі  чужі,  як  відстань  полюсів,
Нас  проводжав  печальний  неба  клекіт,
Як  трави  ще  купалися  в  росі.

Дороги  нас  вели  за  видноколо,
Подалі  від  земної  метушні
І  пізні  квіти  з  нами  йшли  юрбою,
І  чувся  сум  осінній  вдалині.

А  ми  були.  Звичайні  і  космічні.
Перепливали  еру  своїх  мрій
І  цілий  світ  нам  задивлявсь  у  вічі,
І  був  для  нас  стихією  стихій.

Минуло  все:  і  радість,  і  розлука,
Відтоді  стільки  вишень  відцвіло...
Та  досі  в  серці  лине  перегуком  
Близьке  й  далеке  з  юності  тепло.
23.10.2019.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853276
дата надходження 31.10.2019
дата закладки 18.04.2020


Надія Башинська

БІЛИЙ ЦВІТ

Я  пам'ятаю,  як  цвіла  уперше  вишня.
Ти  на  побачення  тоді  до  мене  вийшла.
Світились  зіроньки  ясні,  і  місяць  з  хмари
для  нас  так  щедро  розсипав  свої  всі  чари.

         Нам  сиплють  знов  до  наших  ніг
                                 розкішні  вишні
         Свій  білий  цвіт...  Свій  білий  цвіт...
                                                         Пелюстки  ніжні.

А  дотик  рук  твоїх  п'янив,  і  коси  пишні.
І  засоромились  тоді  біленькі  вишні,
як  я  напивсь,  мов  з  джерела,  із  вуст  чудових.
Через  життя  своє  проніс  цей  смак  медовий.

         Нам  сиплють  знов  до  наших  ніг
                                 розкішні  вишні
         Свій  білий  цвіт...  Свій  білий  цвіт...
                                                         Пелюстки  ніжні.

Уже    на  скронях  білий  цвіт  і  в  наших  косах,
та  пам'ятаю,  як  тоді  ми  йшли  по  росах.
Світились  радістю  серця...  дзвінко  сміялись.
Ті  ніжні  іскорки  тепла  в  серцях  зостались.

         Нам  сиплють  знов  до  наших  ніг
                                 розкішні  вишні
         Свій  білий  цвіт...  Свій  білий  цвіт...
                                                         Пелюстки  ніжні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871961
дата надходження 14.04.2020
дата закладки 17.04.2020


Світла(Світлана Імашева)

По світлій вулиці весни…

По  світлій  вулиці  весни
Ступає  квітень  запізнілий:
Вже  сон-трава  чарує  сни
Й  цвіт  абрикос  рожево-білий…

Бруньками  вибухли  сади,
Зеленолистом  марять  віти,
Ми  так  жадали  всі  весни,
Аби  радіти  і  любити…

Та  щось  нуртує  навіснЕ
Поміж  землею  й  небесами:
Так  снігом-холодом  несе
І  віє  страхом  поміж  нами…

Жадаєм  дива,  щоб  воскрес,
Весь  світ  -  метання  і  облога;
І  зводим  очі  до  небес,
І  просим  захисту  –  у  Нього.

Мабуть,  судилося  одне:
І  помудрішати,  й  пізнати…
Бо  конче  мусимо  себе
Й  оцю  весну  порятувати

По  світлій  вулиці  весни
Простують  квітень  і  надія...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872393
дата надходження 17.04.2020
дата закладки 17.04.2020


Юрій Пивоваров

Любовь

Пролетают  дни  пустые,  праздные,
Не  находят  гавань  корабли.
Будут  все  старания  напрасными,
Если  мы  несчастливы  в  любви.

Встреча  с  ненаглядной  долгожданная
Значит  больше,  чем  карьерный  взлёт.
Всё  равно  не  будет  жизнь  отрадною,
Если  мне  в  любви  не  повезёт.

Сходится  весь  клином  на  возлюбленной
Мир,  где  я  старался  быть  своим.
Он  имеет  смысл,  лишь  если  буду  я  
Ею  привечаем  и  любим.

Как-то  раз  прошлись  мы  с  ней  по  улице
И  призналась  мне  она  тогда,
Что  со  мной  не  стерпится,  не  слюбится,
И  моей  не  станет  никогда.

Вследствие  такой  бесперспективности
Сделался  немилым  белый  свет
Только  потому,  что  мне  взаимностью
Не  ответил  мой  любви  предмет.

Прекратился  ход  извечный  времени,  
Рухнул  мир,  и  сам  я  с  той  поры,  
Вместе  с  миром  этим  обесцененным,  
Провалился  прочь  в  тартарары.

Родились  мы  все,  конечно,  разными,  
Но,  в  какой  сторонке  ни  живи,  
Нам  все  дни  покажутся  ненастными,  
Если  мы  несчастливы  в  любви.

Будьте  же  вовек  благословенными
В  мире,  где  повсюду  вновь  и  вновь,
Наряду  с  любыми  переменами,
Безраздельно  властвует  любовь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867355
дата надходження 08.03.2020
дата закладки 16.04.2020


Ірина Кохан

З дощами на "ти"

Я  з  дощами  на  "ти".
Вони  знають  ім`я  мого  его,
Їх  вологі  вуста  
заколисують  осінь  мою
І,  сповзаючи  зміями
з  неба,  торкаються  стегон,
Залишаючи  присмак
спокуси  в  моєму  раю...

Я  з  дощами  на  "ти".
Їхні  душі  таять  непокору,
Нескінченність  буття
зачаїлося  в  їхніх  очах.
По  безмовних  алеях
ведуть  в  теракотову  пору...
Я  себе  впізнаю
в  цих  холодних  осінніх  дощах.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854285
дата надходження 10.11.2019
дата закладки 16.04.2020


ялідія

Так хочу напоїти досхочу

[i][b]Так  хочу  напоїти  досхочу
Свою,  від  спраги,  зголоднілу  душу!
Вона  –  неначе  квітка  без  дощу,
Її  також  я  поливати  мушу.

Поки  є  змога,  жадібно  хай  п’є
Садів  і  квітів  аромат  духмяний,
Вбирає  сонце,  доки  воно  є,
Запах  бузку(від  нього  ніби  п’яний)!

Хай  в  неї  ллються  співи  солов’їв
І  ранішні  пташині  щебетання,
Простір  безмежний  луків  та  полів,
І  чисті  роси,  що  на  травах  зрання!

По  стежці  місячній  піде  вона
Хмільна  від  щастя,  наче  від  вина!
[/b][b][/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872304
дата надходження 16.04.2020
дата закладки 16.04.2020


Зелений Клин

Спогад-сполох

Спогад-сполох

А  Ви  для  мене  ніжно-молода.
Цей  німб  не  полишає  Вас  донині.
Вертаюся  у  пройдені  літа,
Наснажуюся  дивом  воскресіння.

…Я  щойно  скинув  чоботи  й  мундир
І  світ  заклично  розкривав  обійми…
Весняної  жаги  вогонь  і  дим
Викрешувавсь  всуціль  підступним  змієм.

І  раптом  на  чуттів  палкі  ножі
Холодна  і  отямлююча  купіль:
Понад  усі  фантоми  й  міражі  –
Лиш  Ваші  очі  –  звабно-недоступні.

Із  траси  на  крутому  віражі  –
На  узбіч,  у  кювет,  до  чорта  в  зуби…
Між  нас  лягли  незримі  рубежі,
Де  я  чужий,  неприйнятий,  не  любий.

Та  попри  все  –  оцю  осяйну  мить
Закарбував  екран  моєї  долі.
Й  коли  мене  догонили  громи  –
Вона  наснагу  дарувала  й  волю.

І  жевріє  жаринка  між  золи,
Змиває  хвиля  роки  і  загати…
Як  добра  фея  Ви  мені  були.
Та  Вам  про  це  не  довелося  знати…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872300
дата надходження 16.04.2020
дата закладки 16.04.2020


Олеся Лісова

Як ти зумів?

У  пам’яті  прокручую  без  ліку,
Дивуюся,  ну  як  же  ти  зумів?
Не  ждала  дивини  уже  довіку,
А  ти,  як  поклик  долі,  прилетів.

Не  грав  німу  комедію  театру,
Казок  не  обіцяв,  а  ні  пажів,
А  тихо,  кожен  день  по  сантиметру
Топив  із  мого  серця  лід  віків.

Вкидав  у  ватру  все  давно  минуле
І  попелом  розвіював  навкруг.
Вовків-страхів  ти  відганяв  поснулих,
Закутував  від  вІтрів-волоцюг.

Горнув  до  серця  ніжно  мої  крила
З  яких  зривала  пір’я  зла  зима.
Бальзами  прикладав,  щоби  злетіла,
Піднятись  в  височінь  змогла  сама.

Вустами  цілував  сухі  зап’ястя,
Літати  поміж  хмари  знову  вчив.
Я  зорям  посміхалась.  Знала  -  вдасться,
Повірити  у  диво  віщих  снів.



Л.Г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863638
дата надходження 04.02.2020
дата закладки 16.04.2020


Леся Утриско

Лишень кохання - маки на вустах

Ці  маки  на  вустах  малюють  зорі,
І  волошки  у  косах  мерегтять,
І  відчуття  -  кораблики  у  морі,
І  всі  слова...  несказані,  болять.

Ця  мить  життя  -  єдина  й  одкровенна,
І  це  кохання  -  в  небі  вільний  птах,
І  ці  стежки  у  сповіді  буденній,
І  світлі  очі  -  небо  у  сльозах.

І  все  мине  -  життя  одвічний  потяг,
І  все  згорить  -  за  обрієм  печаль,
І  лиш  любов  одягне  чудний  одяг,
І  вітер  понесе  у  світлу  даль.

Де  всі  слова,  несказані,  зболіли,  
Де  світлі  очі  -  небо  у  сльозах,
Де  мить  життя  -  птахи,  що  відлетіли,
Лишень  кохання  -  маки  на  вустах...

(С)  Леся  Утриско

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858264
дата надходження 17.12.2019
дата закладки 16.04.2020


Ганна Верес

Вони зустрілись тут

Ніколи    наш    народ    не    жив    без    війн,
І    кожен    раз    від    них    він    був    у    шоці…
Вони    зустрілись    тут    –    вона    і    він,    –
Де    чатувала    смерть    на    кожнім    кроці.

Вона    і    він,    неначе    два    крила
Одної    долі,    котра    поєднала
Її,    що    медсестрою    тут    була,
Й    його    у    час,    коли    весна    буяла.

І    свідчив    про    кохання    блиск    очей,
Не    поміщалось    серце    в    теплих    грудях.
І    вже    нема    важливіших    речей,
Ніж    почуття…    Й    святішого    не    буде…

Диктує  їм    задимлена    весна
Свої    військові    і    людські    закони:
Садів    тут    незвичайна    білизна
І    смерть,    що    ворог    слав    з-за    териконів.

Та    почуття    сильніше    від    війни,
Тож    під  ногами    в    них  рушник    весільний,
Все    переможуть    з    гідністю    вони,
Під    силу    їм    і    Путінська    Росія.
5.05.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744675
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 15.04.2020


Леся Утриско

Ця жінка

Ця  жінка  неповторної  краси,
Як  розпач  збожеволілого  раю,
Немає  меж  у  погляді  без  краю,
Й  уста  п’янкі,  зароджені  з  роси.

Ця  жінка  так  розкішна,  мов  гроза,
Як  пишна  лань  замріяного  ранку,
Зірви  з  душі  печаль...  нічну  фіранку,
В  ній  дихає  нескорено  лоза.

Ця  жінка  -  божество  з  усіх  божеств,
Де  холод  витинає  стиглі  плечі.
Любовниця  і  жриця  -  різні  речі,
Єдина  із  закоханих  торжеств.

Ця  жінка  -  неповторність  почуттів,
Оспівана,  вселенною  обнята,
У  ніг  її  розхристана  й  розп’ята  
Любов,  котроі  вічність  ти  хотів...

(С)  Леся  Утриско

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863939
дата надходження 06.02.2020
дата закладки 14.04.2020


Ulcus

вір мені

я  повернусь  із  вирію
коловоротами,  вирами
не  загубивши  ввірене
хоч  відболить  та  виранить...
я  залишуся  вірною
я  твоє  серце  вигрію
всі  поєдинки  виграю  
ти  лиш  люби  і  вір  мені...

#вір_мені

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842021
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 14.04.2020


Любов Іванова

ТИ ПРИХОДИШ У СНИ.

[b][color="#097307"]Ти  приходиш  у  сни...  І  у  них  ми  з  тобою  до  рання
Як  дві  долі,  які  заплелись  перехрестям  доріг.
Та  чому..  та  чому?!!  Як  за  обрій  йде  зірка  остання
Ти,  як  марево  мрій,  полишаєш  наш  спільний  поріг?

Ти  приходиш,  як  тінь,  у  мої  сновидіння  щоночі..
Розхвилюєш  мене  ніжним  дотиком  губ  і  чола.
Кажуть,  сни  не  спроста,  що  вони  переважно  пророчі,
Я  не  знаю,  бо  я  у  твоїх  снах  навряд  чи  була...

Ти  приходиш  у  сни...  Де  межа,  чи  то  сон,  чи  реальність?
Може  то  нам  Господь  пропонує  по  новому  шанс...
Тільки  звідки  у  дня  замість  ніги  -  гнітюча  безжальність.
Він  тебе  з  моїх  снів  забирає  насильно  весь  час.

Ти  приходиш  у  сни...Та  я  вірю  -  мені  це  не  сниться,
Бо  без  тебе  у  снах  прохолода  і  люта  зима.
Одкровення  моє  ,моя  мрія    вже  не  таємниця  -
Я  прошу  -  ПОВЕРНИСЬ!  Бо  для  інших  там  місця  нема.

Ти  приходиш  у  сни.!  Я  благаю  -  у  них  залишайся,
Я  торкатимусь  вуст  поцілунком  жагуче-палким.
А  підеш,  то  за  мить...  за  короткую  мить  повертайся,
Бо  без  тебе  світанок  на  присмак  буває  терпким.[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773812
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 13.04.2020


СОЛНЕЧНАЯ

Я ПОВСЮДУ…

БОГ  воссоздАл  нас  с  тобою  в  тандЕме
С  такою  ЛЮБОВЬЮ,  чтоб  жить  нам  в  ЭдЕме!
Теперь,  я  повсюду  буду  с  тобою...
Солнечным  лучиком  -  ранней  зорёю.
Почкой,  открывшейся  в  листик  зелёный...
Ветром  -  манящим,  весенним,  влюблённым!..
Журчащею  речкой  -  мой  голос  услышишь...
И  птицей  летящею  -  в  небе    увидишь...
На  раскалённом  песке  я  оставлю
-  СВОЙ  СЛЕД...
Чтоб  тебе,  в  нём  -  была  я  прохладой!..
Дождём  моросящим  -  твой  лик  я  омою
Губ,  жадно  просящих  -  коснусь  я  росою...
И  влагой  проникну  сквозь  все  твоё  тело...
Собой  напитаю,  чтоб  не  охладело...
В  туманной  луне  -  обернусь  мягким  светом,
В  созвездье  ночном  -  пролечу  я  кометой!..
В  горАх  -  эхом  дальним,  мой  голос  прослышишь...
Я  буду  с  тобою,  везде,  ГДЕ  ТЫ    ДЫШИШЬ!..
Вот  осень  -  закружит  листвою    цветною  ...
Я  стану  -  ноябрьской    отрадой  с  тобою!..
Зимою  -  я  лягу  снежинкой    в  ладошки..
А  ночью  морозной  -  раскрашу  окошки!..
В  твоем  сердце,    тайно  -  ВСЕГДА  ЖИТЬ  Я    БУДУ!..
МЕНЯ  -  невозможно  забыть...  
Я  -  ПОВСЮДУ!  


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863114
дата надходження 31.01.2020
дата закладки 13.04.2020


Ірина Кохан

Чужі піски

Чужі  піски  поглинуть  кров  чужу,
Магічні  кола  креслитиме  доля.
Переступи,  здолай  оцю  межу,
Щоб  стати  вищим...
Зоряного  поля
Ніхто  зі  смертних  ще  не  перейшов,
У  водах  ночі  танули  комети,
Іди,  туман  сховає  під  покров
Твої  думки...
І  весен  силуети
Ітимуть  поруч  місяць,  рік,  віки
(Це  ж  задля  них  ти  жив,  вмирав  і  вірив!),
Чув  подих  смерті  з  відстані  руки
Та  все  ж  кохав...
Без  взаєму,  без  міри
Молив,  чекав  і  сонце  тепле  вів,
Мов  наречену,  на  свою  орбіту.
Та  став  чужим  як  неба  льон  зацвів...
Чужим  піском  на  берегах  Коціту.

*Коціт  -  у  давньогр.  міфології  -  одна  з  річок  "підземного  царства",  де  нібито  перебували  душі  померлих.
Зійти  на  береги  Коціту  -  вмерти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863201
дата надходження 31.01.2020
дата закладки 13.04.2020


Ulcus

… про осінь

ось  і  ще  один  вересень  хоче  мене  здивувати
прохолодою  кутає,  вабить  зрадливим  теплом
запускає  у  небі  клубки  білосніжної  вати
крутить  з  листя  човни  і  шикує  калюжами  флот

соцмережі  рясніють  рецептами  проти  депресій
мотивують  на  зиму  купити  пухнасте  пальто
я  чекаю,  а  отже  надовго  загрузла  у  стресі
як  увімкнений  прилад  зі  зламаним  серцем  й  пультом

я  чекаю  чогось,  що  так  важко  його  описати
бо  воно  між  тривогою  й  спокоєм,  щастям  й  плачем
водночас  і  складне,  і  просте,  трохи  дивакувате
будить  радість  в  душі  і  накочує  хвилями  щем

ось  і  ще  один  вересень,  ще  один  крок  через  осінь
крізь  пахучі  дими  і  крізь  тишу  ночей  голосну
я  ловитиму  сльози  кохання  в  своєму  волоссі
як  далеку,  та  невідворотну  любові  весну

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849835
дата надходження 30.09.2019
дата закладки 13.04.2020


Леся Утриско

Запізніла любов

Це  так  непросто  -  запізніла  ця  любов
І  відчуття  кохання  так  величне
І  те  юначе,  світле,  вічне,  звичне
Торка  душі  пісенно  знов  і  знов.

Життя  мине,  розвіються  тумани
Та  не  минуть  величні  почуття
Думки  летять  в  прекрасне  відчуття  
Так  вічне,  так  живе  і  так  жадане.

(С)  Леся  Утриско

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864790
дата надходження 14.02.2020
дата закладки 12.04.2020


Наташа Марос

ЧИСТИЙ ЗОШИТ…

Ти  прочитав  і...  зсунувся  з  лиця,
Мов  хто  ножа  на  відстані  -  у  спину,
Бо  зрозумів,  що  сповідь  моя  ця
Мені  дорожча  за  мішки  бурштину...

Не  зглянулась,  упевнено-легка
/Це  вперше  за  пусті  десятки  років
Не  втримає  мене  твоя  рука/  -
Таких  ще  вільних  я  не  знала  кроків...

Гукав,  гукав,  а  потім  -  довго  біг
І,  жадібно  хапаючи  повітря,
Ти  розумів:  ніколи  не  беріг...
Ніколи...  А  сьогодні  -  я  не  вірю...

Закреслила,  розправилась,  пішла
Так  легко,  мов  у  весни  свої  сині,
Бо  досі  точно  я  перебрела
Затоптані  давно  стежки  полинні...

Хоч  і  просив:  "Давай  фатальний  вірш  -
В  останню  збірку,  мов  останню  крапку,
Почнем  спочатку...  зможу  я...  повір..."  -
Холодний  дощ  скотив  останню  краплю...

А  я...  купила  гострий  олівець
І  чистий  зошит  у  густу  клітину...  
Не  йди  за  мною,  не  проси,  кінець  -
Без  мене  пий  терпку  свою  провину...

Мелодія  пливе  -  стрічай  весну,
Нову,  живу,  нехай  не  буде  гірша...
Та  не  чекай,  бо  я  не  повернусь,
І  не  впущу  тебе  до  свого  вірша...

                 -                -                  -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721949
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 12.04.2020


Олеся Лісова

Чарівна музика небес

Як    слів  нема,  клубок  у  горлі,
Кричати  хочеться  до  сліз
Включаєш  музику  й  поволі
Вилазиш  з  мушлі.  Сонця  бриз
В  обіймах  музики  звисока.
І  погляд  в  душу  знову  й  знов,
Бо  в  серці  там,  десь  геть  глибоко
Живе  незгасною  любов.
У  кожній  ноті    жаль-розлуки
Знаходиш  ти  той  скарб  іскрин
Із  тихим,    бережливим    звуком
Надії  ще  живих  жарин.
У  ній  дієзи  і  бемолі
Дарують  райдугу  чудес.
Малюють    квіти  пензлем  долі
 В  чарівній  музиці  небес.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865765
дата надходження 23.02.2020
дата закладки 12.04.2020


Світла(Світлана Імашева)

Ми - в одному човні

МИ  нині  усі  -  ув  одному  човні,
Над  морем  зловісная  тиша…
НікУди  не  дітись  й  тобі,  і  мені,
Лиш  хвилі  безодня  колише.
Розбурхане  море  –  суворе  життя:
Тут  кожному  думати  треба;
Хтось  лається,  плаче,  хтось  човен  хита,
Молитви  возносить  до  неба…
Чи  бідний,  заможний  –  є  вихід  один:
Всім  разом  життя  рятувати…
А  прИсуд  –  суворий:  достатньо  причин,
І  нІкуди  з  човна  втікати.
Новітнє  століття,  потужний  прогрес  –
Планета  –  колиска  первісна…
Не  Бога  -  себе  вознесли  до  небес  –
На  плач  обернулася  пісня.
Щоб  вижити,  кожному  треба  гребти,
Всім  –  дружно,  потужно,  єдино,  -
До  тверді,  до  берега,  так,  до  мети,
Творіння  Господнє,  людино…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870303
дата надходження 01.04.2020
дата закладки 12.04.2020


Master-capt

Сонет

                             Сонет
Душа  грешна́    –  страстями  сыта,
Стремится  жажду  утолить
И  в  одиночестве  –  расплата,
Ночами  тёмными  вопить.

Так  скоротечно  блажь  уходит,
Ложится  камнем  на  судьбе.
Её  сверканье…  с  ума  сводит  –  
Не  предназначена  тебе.  

В  мечтах...в  тоске  ковал  оковы:
Дерзал,  страдал,  боготворил…  
Нектар  любви  желанный,  новый  
С  большим  усердием  испил.  
 
Далёкий  мир…исчадье  рая  –  
Звезда  холодная,  немая.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856246
дата надходження 28.11.2019
дата закладки 12.04.2020


НАДЕЖДА М.

Слышу плач журавлиный…

Музыка    и    исполнение    galina        bahteeva      

Уже  в  прошлом  метели
Отшумели  дожди.
Домой  птицы  летели,
Их,  судьба,  пощади!

Словно  белая  тучка
Потерялась  вдали.
Всколыхнулась  речушка:
"Мы  вас  ждём,  журавли..."

Я  стою  на  крылечке.
Что  ж  в  душе  непокой?
Закололо  в  сердечке...
"С  возвращеньем  домой!!!"

Ветер  ветки    качает
Ветки  тонкой    осины
́И  печально  вздыхает,
Слыша  плач  журавлиный...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248982
дата надходження 23.03.2011
дата закладки 12.04.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

Порізи

І  де  ти?  Де?  З*явився  в  дощ  -  і  вже  немає.
Плакучі  верби  розрослись  нівроку.
Якби  ти  знав  тоді,  як  я  тебе  кохаю,
Але,  на  жаль,  лиш  віддалялись  кроки.

Самотність  лезом  гострим  -  і  ятрять  порізи.
Орошені  солоною  сльозою.
То  ж  від  дощу  майбутнього  стрімкі  ескізи.
Не  відкривали  очі  тихі  зорі.

Здається,  я  була  у  непролазнім  лісі,
А  сонце  одягалось  в  світлу  ризу.
Я  терла  листя  медоносної  меліси
І  прикладала,  де  душі  порізи.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868334
дата надходження 17.03.2020
дата закладки 12.04.2020


Вєра Євгеньєвна

Маэстро

         Рука  бьёт  по  струнам  гитарным,
Я  спою  -  подберите  аккорд!
Уж  очень  все  серо  й  печально  -
Мажорных,  Маэстро,  дай    нот!

- Я  боюсь,  что  вам,  дорогая,
 Не  подходят  веселые  ноты,
У  них  тональность  другая  -
Вы    попросту  их  не  возьмёте.

В  жизни,как  в  песне  бывает:
Люди  просят  радостных  нот,
А  певец  просто  голос  срывает,
Ведь  физически  их  не  споёт.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870774
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 12.04.2020


Катерина Колодяжна

Лелека

Я  заплющила  очі  ,  і  знову  туман,
Він  веде  у  безодню  ,  далеко...
Там  немає  підступності  ,  горя  й  оман,
Лише  білий  красивий  лелека  .

Та  безодня  -  дитинство  ,  там  віє  теплом,
Там  осики  зростають  тремтячі.
Я  сиджу  за  кухонним  кривеньким  столом,
Проживаю  знов  ро́чки  дитячі  ...

Вибігаю  надвір  -  там  панує  весна,
Свіжа  й  лагідна,  тепла  й  тендітна  .
Пригорнула  мене  черемха́  запашна,
"Гей,  привіт!"  -  кличе  птаха  привітна.

Я  біжу  по  городу,  сльози  вже  на  очах,
Так  люблю  я  життя  ,  так  кохаю  безмежно!
Я  весною  ніколи  не  сплю  по  ночах  :
Від  пісень  солов'я  була  з́авжди  залежна...  

Знову  ранок  .  Раптом  чую  я  той    аромат  
Тих  млинців  ,  що  пекла  завжди  мама.
Пробігаю  крізь  холод  суворих  кімнат  -  
І  радію  сніданку.  Вже  немає  ні  граму  !  

Ми  прийшли  до  бабусі,  в  сусіднюю  хату.
Знову  чую  тепло  таких  рідних  сердець.́
Бабусину  хустку  нап'яла  строкату  
Й  побігла  я  пасти  слухняних  овець  .

А  після  роботи  бабуся  нас  кличе  
З  кози  молока  скуштувати  разок.
Над  нами  косяк  пташечок  десь  курличе,
Від  щастя  свічусь  ,  як  герої  казок  .  

Я  вже  не  дитина  .  Рушаю  туди  ,
Де  дорога  чекає  далека  .
Та  думкою  я  ще  в  дитинстві  завжди,
Там,  де  білий  красивий  лелека  ...l

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871702
дата надходження 12.04.2020
дата закладки 12.04.2020


Любов Вишневецька

Любимый апрель.

-  Апрель...  любимый  мой  апрель...
Твои  деньки  важны!..
Закончилась  судьбы  метель...
Дождались  мы  весны...

Мечта  касается  небес...
-  Апрель,  к  тебе  влекло!..
Весь  мир  как  будто  бы  воскрес!..
И  я  ждала  тепло...

Нельзя  сейчас  не  утонуть
в  цветочном  запахе!..
Его  немыслимый  салют
наш  пыл  распахивал...

Где  птичий  звон  -  цветет  сирень!
И  рядышком  жасмин...
Прилег  шиповник  на  плетень...
Казалось,  палантин...

Сверкал  в  долине  малахит
проснувшейся  травы...
-  Весна  мне  сладких  снов  вручит...
и  звезд  из  синевы...

Пусть  мой  любимый  далеко...
Пусть  ощутит  весну!..
Как  нежность  сердца  моего...
Как  под  ребром  струну...

-  Апрель...  любимый  мой  апрель!..

                                                                     9.04.2020  г.

Фото  из  инета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871430
дата надходження 09.04.2020
дата закладки 12.04.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

Метелик щастя прилетів

У  білому  вінку  всміхалась  юна  вишня,
Птахи  кружляли  з  піснею  весни.
І  сонце  життєдайне  піднімалось  вище,
Пливли  на  небі  хмар  легкі  човни.

А  він  дивився  у  дівочі  сині  очі,
В  яких  бриніла  райдужна  краса.
І  білий  світ  здавався  чистим  і  урочим.
Кохання  променилось,  мов  яса.

Цілунки  ніжні,  ніби  розсип  самоцвітів.
Волосся  -  водоспадом,  стан  гнучкий.
І  пахло  квітами  вишневе  юне  віття,
Метелик  щастя  прилетів  меткий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868464
дата надходження 18.03.2020
дата закладки 12.04.2020


Катерина Собова

Вiвчарка

Чоловік    зібрав    всі    гроші,
(Здивував    дружину    Варку),
До    якогось    їздив    Гоші
І    купив    собі    вівчарку.

Лорд    -    собака,    це    не    Бобик,
Бо    якусь    медаль    там    має,
Чистокровної    породи,
Білі    ікла    вишкіряє.

Варка    вже    гризе    Валеру:
-Привіз    цього    вовкодава,
Зроби    клітку,    чи    вольєру,
Бо    піде    недобра    слава…

Може    кинутись    на    когось,
Хто    зайде    до    нас    в    подвір’я,
Всі    коти    вже    позникали,
А    з    курей    летіло    пір’я!

-Не    хвилюйсь,    табличка    висить,
Застереження    хазяйське:
«Не    підходьте    -    злий    собака,
А    ланцюг    у    нас    -    китайський».

Скоро    рік    уже    минає,
Лордові    спокійно    жити:
Жоден    візитер    цю    хвіртку    
Не    насмілився    відкрити!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864877
дата надходження 15.02.2020
дата закладки 12.04.2020


Катерина Собова

Погуляла

Вчора    йшла    з    корпоративу
(Десь    година    третя    ночі),
Було    тихо,    як    на    диво,
Затуманювались    очі…

Дуже    вже    хотілось    в    ліжко,
Заплітались    трохи    ноги,
До    будинку    прийшла    пішки
І    не    збилася    з    дороги.

Пам’ятаю,    йшла    по    шпалах,  
В    мозку    гупали    музики,
Чогось    гикавка    напала,  
І    сміялись    якісь    пики.

Знаю,    тиснули    сандалі,  
Подругу    гукала    -    Таю,
В    ліфт    зайшла,    що    було    далі
Я    уже    не    пам’ятаю…

Так    до    ранку    в    цьому    ліфті
Я    і    спала,    і    дрімала,
З’ясувалось,    що    на    кнопку
Натиснути    не    діждала!    

З    кнопкою    -    то    дуже    добре
Закінчився      поєдинок,
Бо    до    всього    того    лиха,
То    ще    й    був    не    мій    будинок!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865967
дата надходження 25.02.2020
дата закладки 10.04.2020


C.GREY

НАДЕЖДА, ЛЮБОВЬ И ВЕРА

ТРИЛОГИЯ


……………………………Я  помню  чудное  мгновенье  –
……………………………Передо  мной  явилась  ты
……………………………Как  мимолётное  виденье,
……………………………Как  гений  чистой  красоты…
..........................А.С.Пушкин




 НАДЕЖДА

Остановись,  мгновенье,  ты  прекрасно,
Я  шёл  к  тебе  так  много  долгих  лет,
НАДЕЖДА  есть,  что  я  не  жил  напрасно  –
Ты  для  меня  в  потёмках  жизни  –  свет.

Растаяли  как  сон  былые  увлеченья,
Мгновенье,  возроди  во  мне  ЛЮБОВЬ,
И  в  неизвестность  вечное  стремленье
Пускай  с  тобой  ко  мне  вернётся  вновь.

С  тобой,  мгновенье,  отпущу  усталость,
И  вечно  буду  жить,  мечтая  об  одном:
Чтоб  только  ВЕРА  в  жизни  оставалась  –    
Что  ты  не  оказалось  сказкой  или  сном.

1993
           

ЛЮБОВЬ

О,  чудное    прекрасное  мгновенье,
А  время  как  невидимый  твой  страж
Хранит  тебя  от  моего  прикосновенья,
Чтоб  ты  не  растворилось  как  мираж.

Я  рад!  Моя  НАДЕЖДА  оправдалась:
Ты  ярко  озарило  жизнь  мою  как  луч,
Остановилось  и  со  мной  осталось,
Мне  нежно  улыбнувшись  из-за  туч.

Мгновенье,  для  меня  уже  ты  –  вечность,
Необозримый,  неизведанный  простор,
Ты  необъятно  словно  бесконечность,
А  я  тебя  хочу  украсть  как  хитрый  вор.

И  от  стремленья  в  неизвестность  эту
Пусть  в  венах  закипает  моя  кровь  –
Я  устремляюсь  в  высоту  и  к  свету,
А  что  светлей  и  выше  чем  ЛЮБОВЬ?

Ах,  как  мне  долго  и  кошмарно  спалось,
А  может  всё  же,  в  сказку  был  я  погружён?
Мне  улыбнулась  ВЕРА  и  ушла  усталость,
И  вот  теперь  я  снова  к  жизни  воскрешён.

Я  путы  сна  с  себя  сорву  без  сожаленья,
А  в  сказки  и  легенды  я  не  верил  никогда!
Не  покидай  меня,  желанное  мгновенье,
Свети  теперь  мне  ярко,  вечно  как  Звезда.

1995


ВЕРА

Неудержимый,  вечный  –  времени  поток,
Ты  жизнь  мою  сжигаешь  словно  свечку  –
В  своей  надежде  счастья  получить  глоток,
Я  часто  окунаюсь  в  эту  огненную  речку.

НАДЕЖДА,  вижу,  оплавляется  со  мной,
Но  так  уж  говорят  –  она  последней  умирает…
Мгновенья  в  спешке  пролетают  стороной,
И  ни  одно  из  них  остановиться  не  желает.

Однако  каждое  мне  дарит  яркий  свет,
И  с  каждым  разом  жизнь  стаёт  короче,
И  в  этом  –  бытия  такой  простой  секрет:
Я  неуклонно  приближаюсь  к  царству  ночи.

Влечёт  меня  ко  дну  воспоминаний  груз
О  радости  былой,  пере́житых  мгновений,
Но  вот  из-за  чего  же  обрывались  нити  уз,
И  наступали  тяготы  немыслимых  мучений?

Жизнь  отвечает:  „Ты  судьбе  не  прекословь  –
Мгновенье  малость  задержалось  и  умчалось?
А  это,  в  общем,  что  угодно,  только  не  ЛЮБОВЬ…
Мгновений  много  на  твой  век  ещё  осталось”.

И  всё  же  интересно,  что  готовит  мне  судьба?
Меня  уже  давно  тревожит  неизвестность  эта  –
Остаться  у  мгновений  разве  в  качестве  раба?
Продолжив  снова  таять  от  их  огненного  света?

И  я  живу,  надежд  на  счастье  больше  не  храня  –
Нет  радости  от  жизни,  только  лишь  усталость.
Совсем  другая  есть  надежда  в  тайне  у  меня  –  
Что  жить  недолго  в  этом  Мире  мне  осталось.

Быть  может,  Мир  иной,  устроенный  иначе  –
Не  будет  так  жесток  ко  мне  и  непомерно  строг,
А  если  будет  сказкой  он,  то  это  вот  что  значит:
Моей  любви  достоин  лишь  всевышний  Бог.

И  пусть  какое-то  мгновение  последнее  замрёт,
Когда  мгновенной  этой  жизни  кончится  дорога,
И  перед  вечным  сном,  я  точно  знаю  –  не  умрёт,
И  после  жизни  будет  вечной  ВЕРА  моя  в  Бога.

1997  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=40966
дата надходження 29.09.2007
дата закладки 10.04.2020


Катерина Собова

Замiжжя

Має    заміж    іти    Віка,
Марту    йде    питати
(Та    вже    має    чоловіка,
То    повинна    знати).

Скажи    правду    мені,    Марто,
Чи    цей    ризик    вартий?
Одружитися    -    не    жарти,
Це    не    гра    у    карти.

-Слухай,    Віко,    одкровення
Заміжньої    жінки,
Таке      «щастя»    мають    Жені,
Тані,    Гані,    Нінки…

Він,    як    мишка    до    заміжжя  –
Сіренький    і    милий,
А    ти    -    лагідна    і    ніжна,
І    така    щаслива!

Поживеш    з    ним    зо    два    роки,
Ніде    правду    діти,
Хочеться    миш’як    купити
Й    тут    же    отруїти.

Бо    з    цієї    мишки    зразу
Козлик    виростає,
Доведе    тебе    до    сказу,
Потім    вовком    стане.

Заміж,    Віко,    справжнє    пекло,
А    ще    підуть    діти…
То    ж    до    старості    пораджу
У    дівках    сидіти!

Все.    Бувай.    Не    маю    часу,
Мушу    клопотатись,
Донечка    виходить    заміж  –
Треба    готуватись!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871461
дата надходження 10.04.2020
дата закладки 10.04.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

Уявою малюю

А  квітень  розпустив  зелену  гриву,
І  сонцеграй  танцює  залюбки.
Квіткове  море  розлилося  дивне.
Уявою  малюю  я  стежки.

Від  серця  і  до  серця  ніжні  ниті,
Щоб  аромати  щастя  ти  відчув.
Лелеки  гнізда  починають  вити,
Тріпоче  вітер  саду  білий  чуб.

У  поцілунках,  ніби  в  сонцекраплях
Зіллємось  з  ніжністю  весни  теплом.
І  щебетатиме  нам  свіжий  ранок,
Неначе  білий  птах  з  міцним  крилом.

(Сонцекраплі  -  авторський  неологізм).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870951
дата надходження 06.04.2020
дата закладки 10.04.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

Торкаюсь ніжно думкою

Торкаюсь  ніжно  думкою.  Чи  маю  право?
Це  все  одно,  що  доганяти  вітер,
Але  квітнева  сонячна  душі  оправа
Малює  райдугу  в  моєму  світі.

Торкаюсь  думкою,  немов  блакиті  неба.
Яке  ж  було  б  кохання  поміж  нами?
Вночі  я  бачу,  бачу  сни  лише  про  тебе,
Що  встелені  яскравими  зірками.

Чому  ж  всі  мрії  розпливаються  хмаринно?
Дощем  незрячим  сиплються  бажання.
Торкаюсь  ніжно  думкою  -  увись  я  лину,
Літають  роєм  всі  мої  вагання.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870270
дата надходження 01.04.2020
дата закладки 10.04.2020


Любов Вишневецька

Лишь ветром.

В  поле  ночью  тайком
выйду  мысли  проветрить...
-  Прошлогодним  листом
счастье  мчало  за  ветром...

В  небо  звездочкам  зря
напевала  мотивы...
-  Я  запрячу  себя
от  безумного  мира!..

Среди  многих  потерь
был  любимый  святыней!..
Все  надежды  теперь
с  чувством  горькой  полыни...

Пусть  сгорят  от  зари
бесполезные  крылья
безответной  любви!..
Станут  серою  пылью...

*      *      *

В  поле  ночью  тайком
выйду  мысли  проветрить...
Счастье  было  грехом...
-  Я  любима...  лишь  ветром.

                                               10.04.2020  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871497
дата надходження 10.04.2020
дата закладки 10.04.2020