. [i]…йшов по ріллі,
голодній і холодній –
і впали сльози.
Спогад з дитинства.][/]
[youtube]https://youtu.be/Pu93I5B8Ywc?si=vbGe4lI8H03q002r[/youtube]
1.
[i][color="#057575"]][b]Подув москаль*– провісник холодів –
нетеч на ґрунті шерхне у калюжі…
Який байстрюк тебе на світ сплодив,
аби зюйд-весту** подихи спаплюжить?
Подув москаль?.. Нічого вже не жди:
мерзотне оживе, а тепле змерзне…
Пощо для нас жагучі холоди –
нехай би злі від холоду пощезли!
Так ні, "воно" ізнову ожило
і світом хресним про̀ростю буяє…
Аби добру наставити жало́,
аби волати світу: "Ей, ще я̀ є!"
2.
…Подув москаль – й спалив в порогах*** Січ.
подув москаль – і вирізав Батурин.
Подув москаль – й спаплюжив нашу річ****,
подув москаль – й свободі край: тортури.
Подув москаль – і в нас голодомор,
подув москаль – кроваво пали Крути.
Подув москаль – брехня, грабіж, терор,
подув москаль – трьохсоті в нас і… трупи.
Подув москаль – й ошаленів весь люд,
кермо вручивши безбах-можновладцям:
лиш дифірамби й марнослів’я ллють:
юлавовму вождю прищаві агнці!
Подув москаль – ворота в нас насті̀ж
огиидному, мов Z-мій, Zа-сранцю,
бо, бачте, має він такий “престиж”–
дітей у пекло відправляти вранці...
3.
...Природа й людство мають схожу суть.
Така суспіль! Така банальна проза...
Вітри, однак, із Заходу подмуть –
і оживе жовто-блакитна Роз**.
І розу нашу вже не відберуть –
повстав в народі хист і дух козацький!!!
Тож недарма дав Бог нам землю й путь,
"адін народ" – царя девіз дурацький!*****
4.
...І прийде час – найкращі із вітрів
пасати схлинуть з Середземномор’я.
з москви ж – ні вітру, ані москалів,
що нам принесли смуток, люте горе...
О життєдайний вітре із Балкан,
о благовісний вітре з Піренеїв!
Москаль не схопить нас уже в капкан –
не збудеться підступний бред "кощеїв"…
Карпати наші й Кристалічний щит******
навіки застовпили нам Європу…
Закмітьте це, ординні! К дідьку йдіть,
допоки вам тут не надрали ж@пу!
Звідкіль “дме” людству вІтрова біда –
гряде нарешті світу розуміння,
тож щезне тьма "кощея", як вода,
коли "нагряне" сонячне проміння!
Весняний цвіт фарбує горизонт,
подуга наша – вже не за горами…
Струсіть, о люди,
геть кошмарний сон!
Від пекла в рай ходімо!
Будьте з нами![/b][/color]
23.11.2019 – 5.01.2024
___________________
*північно-східний вітер – норд-ост –
в нашій Розі** вітрів, в якій, як відомо,
з-поміж вітрів превалює Зюйд-Вест**;
***Запорізька січ як останній форпост
козацької держави юуло знищено 1775 р.
за вказівкою імператриці Катерини ІІ;
****тут – мова;
*****йдеться про відому статтю ілеолога
рашизму путіна "Одін народ"
******Український щит – південно-західна
частина Східноєвропейської платформи
земної кори.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002661
дата надходження 09.01.2024
дата закладки 18.03.2024
Із кухні й вітальні світили вогні
Крізь вікно, з жалюзі дірок,
А над головою плили в вишині,
Тисячі і мільйони зірок.
Деревам не мати тих тисяч листків
І людей у церквах менш завжди,
Ніж громади зірок, що дивились з верхів,
І мигали мені з темноти.
Собака, і Плуг, і Мисливець, і всі,
І зоря моряка, й навіть Марс,
Світили у небі, відро ж в руці
На-пів повне зірок у той час.
Нарешті, вони відшукали мене
І у ліжко мерщій затягли,
Та яскравий блиск слави в очах не мине
В голові – лиш зірки навкруги.
14.03.2024 Гречка В.М.
Escape at Bedtime
The lights from the parlour and kitchen shone out
Through the blinds and the windows and bars;
And high overhead and all moving about,
There were thousands of millions of stars.
There ne’er were such thousands of leaves on a tree,
Nor of people in church or the Park,
As the crowds of the stars that looked down upon me,
And that glittered and winked in the dark.
The Dog, and the Plough, and the Hunter, and all,
And the star of the sailor, and Mars,
These shone in the sky, and the pail by the wall
Would be half full of water and stars.
They saw me at last, and they chased me with cries,
And they soon had me packed into bed;
But the glory kept shining and bright in my eyes,
And the stars going round in my head.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008430
дата надходження 14.03.2024
дата закладки 14.03.2024
***
Тату, у нас війна!
Пам'ять людська нікчемна.
Доля якась сумна:
смуга занадто темна.
Бачиш ганебний слід?
Сльози і кров, прокльони;
знищений майже схід,
креслять нові кордони.
Ти штурмував рейхстаг,
бився для Перемоги.
Зараз усе не так,
виють щодня тривоги.
Стогне сивий Дніпро,
кров каламутить води.
Карлик з хижим нутром
смертні зібрав походи.
Славний козацький край
знову гримить боями.
Боже, убивць карай!
Віра і правда з нами!
12.02.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008235
дата надходження 12.03.2024
дата закладки 13.03.2024
Сувій думок. Не розкручу ніяк.
Переплелися, що не розірвати.
Ходи до мене, дам тобі мідяк
на оберіг твоїй душі та хаті.
Купи на гріш якогось відьмака,
таких тепер до біса на базарі.
Твоя статура, дівчино, юнка
і мрії поки чисті та безхмарі.
Ще буде грім і дощ, і снігопад.
Життя переінакшить, як захоче.
Але дороги не ведуть назад.
Чому сумні твої блакитні очі?
Забудь про все, не те шукаю я.
Поки живуть у світі дивні люди,
то житиме й скалічена земля
і будуть жити віра в Бога й чудо.
12.12.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000694
дата надходження 12.12.2023
дата закладки 12.12.2023
Уже Зозуля для дітей сто раз пра-пра,
Що і гілок генеологій не настачиш,
І кістки Півня позгнивали десь дотла,
Що й в мікроскоп тисячократний не побачиш.
А віз той непорушний і донині там,
Просто в сучасності геть інші персонажі.
Співають пісеньок глевких, втративши срам,
Але солодкі славні* - липові, несправжні!
20.05.2023
Chara Vinna
Славень - урочиста пісня - хвала, прославляння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984608
дата надходження 28.05.2023
дата закладки 11.07.2023
Уже Зозуля для дітей сто раз пра-пра,
Що і гілок генеологій не настачиш,
І кістки Півня позгнивали десь дотла,
Що й в мікроскоп тисячократний не побачиш.
А віз той непорушний і донині там,
Просто в сучасності геть інші персонажі.
Співають пісеньок глевких, втративши срам,
Але солодкі славні* - липові, несправжні!
20.05.2023
Chara Vinna
Славень - урочиста пісня - хвала, прославляння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984608
дата надходження 28.05.2023
дата закладки 07.07.2023
Що ж то за смуга впала із небес?
Ну, звісно, не із райдуги перлиста!
Снага охляла, геть і настрій щез...
Та й вітрогон всіх муз моїх розхристав!
Думки окутав липкий коматоз,
Буджу соньків, не можу добудитись!
Агов, Перуне, повелитель гроз,
Ушквар цепами, щоби ізцілитись!
Змішались чорно-білі кольори
У благородний та сумнезний сірий...
Ану, давай, дівчисько, відітри
З палітри тугу, хай летить у вирій!
Chara Vinna
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987981
дата надходження 05.07.2023
дата закладки 07.07.2023
Коли нарешті стихне рик війни,
І здохне звір вогненний у печері,
То небо заблакитить свою сферу,
Врочисті вдягне хмари-ордени
Під марш, що сонце на віолончелі
Заграє. І запіють мовчуни...
Слізьми спокути змиють всі гріхи
За кров покладену на плаху миру,
І видихне кругляк із себе миро....
У висі білокрилії птахи
В дзьобах вінки затиснуть з лавру щирі,
Елей скрапне на зранені шляхи.
Земля залиже рани, а метал
Вже не пектиме трав'янисту шкіру,
А попіл згарищ вже не буде сірим -
Заквітне буйним цвітом зброї сталь,
І вічність пам' яттю сердець посіє
Героїв ймення у небес скрижаль!
Chara Vinna
©Інна Петренко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988155
дата надходження 07.07.2023
дата закладки 07.07.2023
1
Звечоріло… Сонце сідало за обрій, на Тернопіль опускалися сутінки. З піднесеним настроєм, із дипломатом у руці, Микола прямував знайомою стежкою. На якусь мить зупинявся, любувався краєвидом і знову йшов далі. - Ну от, весна сили набралася, щось розпускається, а щось уже й квітне, краса!
Будинок на околиці міста, він тут народився, виріс. Може хтось і не любить околиць, але тільки тут відчуває спокій, комфорт. Буйні сади, виноградники, кущі сімейних троянд, дарують неповторну красу. Насичені, свіжі аромати весни надихають до змін, до чогось нового, невідомого.
-А чому би не потішитись, у вівторок захищу дипломну роботу, буду вільний. Ото Дарина радітиме, але покищо, хай це буде секретом.
Усміхнений, переступив поріг, мати займалася в*язанням. Враз покинула спиці,
-Ну що синку?
-Не хвилюйся, все добре! Я записаний на вівторок. Два дні можна відпочити. У мене все готово, не хвилюйся, ти ж знаєш, я відповідально відношусь до навчання.
Зі сльозами на очах, кинулася обіймати,
-Ой синочку, тебе викликають у військкомат. Повістка на столі в твоїй кімнаті. Сьогодні ранком принесли. Я пояснила, що ти маєш захистити диплом, сказали хай передзвонить.
-Ну- ну,чого плакати?! То вже добре, що передзвонити дозволили.
-Ой, синку, але ж війна почалася. Я в Польщу ледве додзвонилася. Батько теж мене заспокоює. Каже служити, це не значить, що відразу відправлять на передову.
-Так мамо, правильно він каже. Не плач, піду , півтора року відслужу, дивися за цей час і війна закінчиться. Ну, як не закінчиться, піду рідну землю захищати. Для того ми і є чоловіки. Ми ж козацького роду, така наша доля. Не хвилюйся, вистоїмо, все буде добре. А зараз... ти краще вечеряти давай, бо голодний, як вовк.
В хаті пахло травами. Запах м*яти заспокоював. Вона поглядала на сина, раз - у- раз переводила подих.
-Мамо, ти щось хочеш сказати?
-Хочу, але не знаю з чого почати.Ти тільки не сердся….
-Так… не ходи з пустим відром навколо криниці, набирай води та й мені дай нею насолодитися.
- Ото вже! Запам*ятав батьків вислів, що посміхаєшся?
- А чого кота в мішку ховати, там мишей немає…
Материнський, теплий, лагідний погляд угамував його гарячкуватість.
- Ну добре,сину! Що у вас з Дариною?
- А хіба не знаєш?
- Знаю, що в тебез нею дружба та й доволі давненько. Може вже й інші стосунки , може б одружився. Я домовлюся, візьмете шлюб. А там дивися, дитятко народиться, хоч служитимеш та може недалеко.
Насторожено поглянув,
- А що вже пора?Мені ж лишень двадцять чотири роки.
- Я наскільки знаю, їй минуло двадцять два . Як для дівчини… пора…
Розслабившись, він закинув ногу на ногу, дивився у вікно,
- Одружитися, а потім на службу? І не знати, що буде далі, адже наші відступають. Ні це не мій варіант. Мені ваших сліз з батьком достатньо.
- Ти пробач, це твоє особисте. Я зрозуміла, якби був упевнений в своїх почуттях, напевно б так не говорив.
-Та ні, вона хороша і красива, але характер, як перець пекучий. Хоча в неї бабуся дуже добра, завжди привітна. Онучка могла би успадкувати її характер, але на жаль. Треба час, треба подумати.
- Знаєш синку, це молодість. А вона завжди, як палаюче вогнище, в житті, з часом все інакше. Але я зрозуміла, вона тобі друг. Та кажуть дружби між чоловіком і жінкою не буває…Знаєш, вона може вважати по- іншому. В такому разі навіщо дівчині голову морочити.
- Думай, як хочеш. Стосунки між нами, не такі, як ти думаєш.
- Слухай сину! Не розривай з нею стосунки. Підеш служити, хоч подзвонить, СМС напише, тобі підтримка буде. Ти просто зараз не розумієш, що таке армія!
За мить мати спохватилася,
- А вона знає, що ти в вівторок захищатимеш проєкт?
-Ні… не хочу, щоб хвилювалася.Буде охати, ахати, як курка біля курчат.
Мати різко піднялася,
- Знаєш, виконай моє єдине прохання. Я би хотіла, щоб ти її запросив на вечерю. Хай би разом вас побачила, з нею ближче познайомилася. Якщо сумніваєшся, можливо я б тобі, щось підказала, порадила, побачила , як вона до тебе ставиться. Мабуть дівчині шкода, адже скільки часу з тобою водиться.
Прислухатися до матері? Важко перевів подих,
- Я зрозумів.Ну дзвонити напевно не буду, краще завтра ранком перейду до них.
Материнське серце ніби трохи заспокоїлося. Але ж давно на цю тему з ним хотіла поговорити.
-Ой мамо, зачекай, вона казала на вихідні поїде до бабусі.
- Тобі що туди вперше їхати, чи маршрутки не їздять? Я тебе зрозуміла сину. Знаєш, коли кохаєш, то ніби крила виростають. Ти б не розмірковував, а поспішив до неї,- тихо продовжила,
- Добре подумай, ще є час. На добраніч!
Довга зоряна ніч… ясна. У голові безладно снувалися думки, то засинав,то просинався.Звичайно служба, це ще так собі, а от війна? Але чого поспішати?
І тут же сам себе заспокоював - Напевно всі матері поспішають одружити дітей, мріють побачити онуків. Та час покаже…
Ранок видався сонячним…Микола вирішив добре поснідати, купити квіти і поїхати до Дарини.
2
Ранок… чиста блакить. Привітне сонце сприяє пробудженню землі. Золоті промені торкаються, пестять кущ квітучого білого бузку. Бджоли, раз – у -раз, то відлітають,то знову прилітають до нього, з суцвіття, довкола розноситься мелодійне гудіння.
Біля будинку, розклавши на столі сухі стручки квасолі, на лавці сиділа Марина. Вмілі рухи, спритність рук, одна за одною з стручків на стіл падали квасолини.Тихо, ніби про себе гундосила якийсь мотив пісні. Вкотре, на голові поправляля теплу сіреньку хустку і знову починала все спочатку. А чому й не поспівати, хай хоч так, трохи себе потішу.
Ще вдосвіта до Бога молилась, за Україну, за рідний край, просила захисту від ворожої навали. У голові не вкладалося, чого почалася війна? Не раз, себе ловила на думці - Билися на сході, нехай би й билися,чого далі лізти? Зрівняти наше життя, завжди в праці, трудолюбиві. А їм, ледачим, тільки б випити та закусити.
Згадала, як після закінчення торгового технікуму, відбувала практику в Саратовській області, в невеличкому районному містечку. Довелося й в селі побувати, в магазині проводила ревізію. Ото набачилася… того російського життя! Дерев*яні хати з кривими вікнами, трухляві сходи. Дивувалася, щоб потрапити в приміщення магазину, ніби треба пройти іспит. Пройти по таких сходах, можна руки - ноги поламати та й не тільки. Нікому, ні до чого немає діла! Чому б не полагодити? Дивні люди, чи такі байдужі, чи світ не люблять. А п*ють… о, то майже щодня, живуть, як у прислів*ї - « Ледачому завжди свято».
Вкотре майнула думка - Добре, що розвалився союз, хоч онуки поживуть. Шкода, що війна та може ненадовго.
Раптово відчинилися двері…
Дарина, в одній нічній сорочці, босоніж, вже потягувалася на килимі. Її довге русяве волосся обрамляло красиве обличчя, прикривало стрункий стан.
- От, що молоде! Онучко! Чи ти розум втратила?! Це ж не літо!
- Ой, бабусю, ти відчуваєш запах бузку? Аж дурманить! А бджіл на ньому, ну просто не злічити, ото трудівниці. Доречі… такі, як ти, встала ні світ ні зоря, відразу до праці.
- Ну досить теревенити! Йди одягайся та сколоти нам чаю, м*ята й чебрець знаєш де. І ховай груди, обвіє, клопоту не обберешся.
Дарина, розмахуючи руками, крутнулася, як дзиґа й за мить повернулася в дім.
- Охо-хо….
Стара, вкотре задумалася за онучку. - Заміж пора, а не йде,чого чекає? Життя… кожна мріє зустріти принца на білому коні. Але ж Микола не на коні та в перспективі, захистить дипломний проєкт, матиме гарну роботу. Одна загвоздка, в армії не служив, можуть призвати. Війна - біда, хоч від нас і далеко. Але ж, щоб воювати, треба пройти строкову військову службу.
Вона вже кілька раз намагалася прихилити онучку до відвертої розмови. А та ж хитра, як лиска, ще й гонориста, лиш всміхнеться, за мить з очей зникає, ніби її й не було.
- Тож не сімнадцять років, а вже двадцять два минуло, саме час діточок мати. Може б правнуків дочекалася, хай хоч одним оком побачити.
Від думок відволік сірий кіт.Взявся ніби нізвідки, здійнявши хвіст догори, терся об ноги, задирав голову, пристально дивився в очі.
-Що прийшов гуляка?! Де шлявся два дні…. Охо- хо… мабуть прийшов пожерти?!
Переставляючи ноги, щоб часом не наступити на кота, прямувала до літньої кухні.
Скрип дверей… одна нога тут, а друга там, у руці тримала сиру курячу печінку,
- Марсе! От бісова душа, не скачи! На… їж, бо де ж будеш мати силу до коханок.
Печінка до вподоби, втягнувши голову в плечі, кіт почав жадно їсти.
- Та не спіши,бо ще вдавися, ніхто в тебе її не забере.
Тим часом, одягнена Дарина, гойдаючи ногами, сиділа за столом.
-Тю , здивовано протягнула стара , - Ба,… каже тепло, а сама влізла в пуховик, чобітки взула. Та іще й на голу ногу…
-Та, я це…бабцю, з тобою трішки посиджу, допоможу, а потім хочеться, ще трохи повалятися в затишному ліжку. Сьогодні вихідний, відлежуся, чи ти проти?
-Та ні, де ти бачила. Так, нині субота…. мені приємно коли ти поруч.
Стара позирала із-під лоба, добродушно всміхаючись, продовжила,
-Може щось цікавого розповіси….
Дівчина брала кожен стручок квасолі, нігтями намагалася його розчепити.
-О, ти так до ночі будеш теребити. Стручки сухі, тож лише добре притисни, побачиш.квасоля сама посиплеться. Певно забула, давненько зі мною не займалась такою справою.Дивись, а то твій чоловік і до самої ночі не дочекається борщу.
Злегка почервонівши відповіла,
- От, ти вмієш знайти тему для розмови!
-А, що? Чому й не поговорити. Поділись секретом, як у дитинстві,… в шкільні роки, пам*ятаєш?
- Так тож дитинство, школа. Ох і хитра,тебе напевно Микола цікавить,чи може хтось інший?
-Ну… не думаю, що в тебе інший є , не помічала.Тільки він поріг переступає. Відверто скажу, ох і балує тебе, то квіти, то цукерки.Ти ж не думай, що так весь час буде. Сімейне життя, це буденні дні, всього буде і радості, і любові й непорозуміння….
Дарина мовчала, замислилася, машинально, в руках перетирала стручки, задивлялася на падаючу квасолю.
Марина ж жінка зважлива, стримана. В душу лізти силоміць не звикла.Як захоче поділитися, розкаже. Її ще й стримував запальний характер онучки. Іншим разом, як спічка спалахне та згодом відійде і вже підійде прихилиться до грудей, немов мала дитина.
3
Раптовий брязкіт заліза відволік від розмови. З буди виліз пес, позираючи на паркан, тихо заскавулів. Пройшовши кілька раз вперед і назад, приліг. Водив очима, то до них, то до хвіртки.
Обоє здивовано дивилися на пса.
-0 ! Каштан,ти чого? Здається ми нікого не чекаємо, - голосно сказала Марина. Пес вкотре підняв голову, до чогось прислухався.
Саме в цей час, Микола, з букетом квітів, підійшов до паркану.
- Та то він щось так, напевно виспався, - весело сказала онучка.
Почувши її голос, пригинаючись, хлопець ніби прилип до паркану, не хотів щоб помітили. Уважно прислухався до розмови.
Дарина продовжила,
- Ну добре, що тебе цікавить ? Його навчання? Так на днях отримує вільний диплом, планував поїхати в Європу й мене з собою взяти. Але ж бачиш війна, наші відступають, що буде далі й не знати. Але вірю, наші переможуть!
Обурено запитала Марина ,
- Як це візьме з собою?! Треба шлюб взяти, це ж не по - людськи.
На якусь мить, її обличчя скривилося ніби від болю, хотіла бабці заперечити та все ж передумала - Нехай. Нехай побурчить!
Та позирнувши, помітила реакцію на слова, вже веселіше,
-То, що, так у коханні й не зізнався? Ви ж три роки дружите.
Микола намагався не рухатися. Після почутого, не став стримувати свою цікавість, не наважився підійти до хвіртки. Що ж вона їй відповість?
Дарина емоційно продовжила,
- Казав, що любить, радий, що зустрів мене.
- А ти що?
- Ой, бабусю, любити - це не кохати, треба думати про майбуття.
Пізнать радість, щоб страждань не мати! І щоб душі, мов рідні, і серця билися в такт. Щоб без секретів, мали щирі почуття. Адже світлим і чистим має бути життя. Ти скільки раз мені говорила про джерело. Що де вода мутна, там багато протиріч.А де чиста, як сльоза, вона здатна придавати сили для життя.
- О-о-о, оце начиталася,оце зарядила! Та так нестримно, що тебе й зупинити не наважилася. Ви, молоді, набагато освідченіші за нас. Я згадую, ми бігали на вечорниці, співали, танцювали, по лавках сиділи, гуртом купалися в річці. Коли ж вподобали один одного, тоді сватів зустрічали, згодом і весілля по селі, музики,веселощі.
Розчервоніла Марина, рукою поправила сиве волосся, що пасмою прикрило праве око й продовжила,
- У вас все інакше, просто разом жити, а потім колись…. А час летить! Дівчина йде заміж, як розквітла квітка, а не тоді коли в волоссі сивина з*являється. У нас на весіллях завжди діточок бажали, нині ж, тільки й думки про збагачення, а заради кого?
- Але ж мама вже не так заміж виходила?
- Так! І все то ти знаєш! Вона після навчання, по направленню працювала в Києві, там і вийшла заміж, а вже пізніше, вони переїхали в Тернопіль.
Ледве перевела подих, злегка хитаючи головою,
- Я ж тобі колись розповідала, напевно забула.. Коли переїжджали ти маленька була, не пам*ятаєш…
- Не нервуйся,бабусю! Я зараз нікуди не їду.Ти ж бачиш що коїться. Його можуть забрати в армію, а там хто знає, що далі буде.
- Ой, Дарино. Хай би, як годиться, взяли шлюб, тоді вже на службу. На душі би було спокійніше, хіба ні?
- Знаєш,подивлюся на жінок, які з армії чоловіків чекають, шкода їх. Я вже не кажу про тих, що провели на війну захищати Україну.Та чи варто так побиватися?
Микола стояв нерухомо, ноги ніби налилися свинцем. Його кидало то в жар,то в холод, на чолі виступив піт.
-Що зі мною? Чому такі важкі ноги, ніби закам*янів. Зайти? Виказати себе, що я все чув? - Охопило почуття безпорадності.
Від почутого, стара миттєво перехрестила на грудях руки,
- Ой! То ти його не кохаєш! Знаєш, кохати, це коли разом у вогонь і в воду. Молитися за чоловіка, коли він далеко. Щоб йому Бог допомагав у важку хвилину, оберігав від хвороб, від біди. Щоб ти знала, молитва і на відстані діє.
Дарина привстала,
- Не суди мене бабусю, ти хотіла мене почути, от і почула!
- Е- хе-хе, розчарували ти мене. В такому разі, навіщо голову хлопцеві морочиш ?
- Я звикла, що він є, хоч скільки часу разом, але ж буває тижнями не бачимося. Розумієш, я й досі в своїх почуттях не розібралася. Може було би краще, місяців два - три не бачитися, час попрацює на мене.
Миколу ніби підкосило…довкола озирнувся, присівши поклав квіти. Здавалося, на обличчя йому лягла густа сіра тінь. Важко ступаючи, пересувався помалу, ніби на плечах ніс важкий груз. Думки мов оси, враз відчай, а то ніби й все вірно. Так і мало ж бути.Адже й мені, ще треба розібратися в своїх почуттях. Казав же мамі, навіщо поспішати?!
Після почутого, Марина мовчала….. що тут скажеш? Інакше виховання, більші статки, кращий одяг, харчування. От і діти інакші, зі своїми поглядами на життя.
Вони ще кілька хвилин теребили квасолю і лише поглядали одна на одну, кожна при своїх думках.
Онучка, двома руками, до купи згрібала сухі стручки квасолі, клала в мішок. Задоволено позирала на бабусю, усміхнувшись,
- Ну от, разом добру справу зробили. І відверто поговорили.
Стук по паркану привернув увагу, водночас загавкав пес
.–Тю,чи хтось прийшов, - вирвалося з уст Дарини.
Марина здвигнула плечима,
- Не знаю, піди подивися.
Саме перше що кинулося в очі дівчини, букет - оберемок білих троянд. Із - за них, ледь виднілося обличчя сусідського хлопчини. Розчервонілий, збуджений Максимко , нагався втримати букет, весело сяючи очима сказав,
- Я оце…. каченят заганяв, з цими квітами бачив твого Миколу. Думав він до тебе йде, але чомусь довго стояв. Мене зацікавило, думаю, може вас вдома немає. Я вже й каченятам каші дав, а він стоїть і стоїть.То, як тут втриматись, щоби не прослідити. Та коли пішов, все ж невмітив, лише букет побачив. Шкода, як собаки потрощать, вирішив постукати. А воно ба, а ви вдома!
- Дякую! Ми напевно в хаті були,- беручи букет, ніби виправдовуючись, протяжно сказала Дарина.
Пальцями, ніжно торкнулася його біленької чуприни,
- З мене шоколадка!Наступного разу приїду, обов*язково привезу.
- Та ладно… квітів шкода. Та й тобі напевно приємно. Моя мама теж квіти любить. І теж троянди, тільки червоні. То я побіг…
Поверталася до бабусі… колотилося серце . -Але ж білі, знову білі. А білі ж не червоні. Хоча…. хотів догодити, знає, такі більше полюбляю.
Стара помітивши квіти, здивувалася,
- І від кого такий букет?
Дівчина намагалася приховати хвилювання,
- Дивись… тут був Микола… Він напевно чув нашу розмову. Он Максимко розповідає, каже довго стояв….
- Знаєш, кажуть що відбувається, то на краще. Почув та й добре, значить так мало статися! Навіщо хлопцеві сподіватися, коли ти іще в собі не розібралася, - на ходу кивнула рукою, з болею в душі, прямувала в літню кухню.
Що ж далі?- собі задала запитання Дарина.
Водночас привернув увагу звук в телефоні, прийшла СМС.
З кишені різко дістала телефон,почала читати.
« Привіт! Я не хотів завадити вашому спілкуванню. У вівторок захищаю диплом. А в середу йду в військкомат.Думаю… ти про це маєш знати. «
Непрохані сльози котились, одна за одною капали на текст. Вона їх витирала і знову й знову крізь сльози перечитувала текст.
У голові думки не клеїлись до купи - Ну от, чому розхвилювалася? Чому сльози течуть? Сама не розумію…
Її погляд сягнув до куща бузку, ніби в суцвітті шукала поради. Вагалась… - Щось написати? Та ні, але в середу, я обов*язково маю бути в військкоматі. Як же він без мене?
Травень 2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964492
дата надходження 02.11.2022
дата закладки 08.11.2022
Ми летіли разом
У небесний ирій,
Там світанком Всесвіт
Сіяв пелюстки.
Журавлині крила
На вершині миру,
Де галактик юних
Світять маківки.
Ні кілка, ні криці
Ні землі, ні хмари.
Ні меча, ні списа,
Ні біди, ні зрад.
Так блакитні зорі
Вишиті в Стожари,
Зачинали душі
Божих немовлят.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964015
дата надходження 27.10.2022
дата закладки 28.10.2022
[i] До дня захисників і захисниць України
[youtube]https://youtu.be/RgdANpB9PnY[/youtube]
[b][color="#fa0d0d"]Голубіший голубого неба,
золотіший золота землі,
прапор пломеніє в світлі Феба*
вільного народу на чолі.
Стрічка в нім не чорна, а червона –
бо вкраїнцям годі вже вмирать!
О̀сіріс, Адоніс, Персефона** ,
радо приймуть всю рашистську рать!
…Харків, Куп’янськ – з Кримом в унісоні,
а недавно – ось іще й Лиман!
Множаться “здобутки” і в Херсоні:
“референдум” – як самообман!
Тож на тлі жовто-блакитнім стяга
стрічечка на вітрі майорить:
барви крові –
відданість –
відвага –
Аріадни не-зни-щен-на нить.
Тут до цуги й звичаї cахаду:
без промашки, точно – прямо в ціль!
Ще дадуть татари зайдам раду –
Стікс*** готує вже їм “xліб і сіль”…
Недарма ж “міст дружби” провалився –
тут, гадай, пророчий символізм:
хто в “коханні по принуці” злив… ся –
більш до “місця звабного” не лізь!
Перемога йде через звитягу
українців в цю зіркову мить –
в злато-голубім діполі стяга
стрічка помсти грізно майорить…[/color][/b]
10.10.2022
_________
*Вiн же Аполон – в давньогрецькій і давньоримській
міфології бог світла, бог-лікар, покровитель мистецтв,
ватажок і покровитель муз, провісник майбутнього,
покровитель переселенців,уособлення чоловічої краси.
**За єгипетською міфологією, божества, пов’язані з
загробним царство.
***Oдна з річок підземного царства, водa якої вважалась
отруйною. За Геpодом, клятва водою Стікса є найтяжчою
карою.[/i]
Світлина зроблена автором особисто з балкону квартири
в будинку Кельнського університету, де з 7 травня дотепер
мешкає він, роблячи посильний внесок в нашу Перемогу
словом. Вид на центр міста, де височіє двобашенний собор
Кельну - найвища культова споруда в Європі. Будувався
собор протягом сторіччя в середньовіччя та вистояв за
цілковитого руйнування міста в часи Другої світової війни!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962827
дата надходження 14.10.2022
дата закладки 25.10.2022
Золотисто-шафранна осінь
Полишила на зиму наш край.
То чому я збираю досі
Умовиводів зрілих врожай?
Ніч химериста, ніч дивацька
До бурхливих натхнень має хист.
Тільки очі закрий, зненацька
Промайне у вікні вовчий хвіст.
Ніч вільготно-імлиста, вогка,
Мов крізь сито мрячить за вікном.
Чи про вовка була промовка? –
Бо сидить вже той вовк за столом
І складає казки хвостаті
В чудернацькій уяві моїй,
Де збираються в теплій хаті
Персонажі уявних подій.
Мають всі особливу вдачу,
Прибули, певно, з інших світів.
Вовк складає, а я тлумачу –
Не забракло би тільки-но слів...
Витребеньки то все і примха
Невгамовних уяв навісних.
Час вже снити казками, ІМХО.
Тож бажаю вам снів я міцних!
15.12.2021
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963774
дата надходження 25.10.2022
дата закладки 25.10.2022
У кольорах російських окупантів
З ремонт.локомотивного заводу
Червоно-біло-сині, караванами,
Виходять на маршрутищі народні -
І ло́ко, і вагони, в Єйську* – модні…
Так фарбували й до війни їх, і тепер,
Коли розбомблена третина України.
Не треба й стягів путінських мегер -
Стрічай Укр.залізничний поїзд чинно.
То-так, під час ракет, не до фасонів…
Але ж, хтось планував московську по́синь…
Так з прапорами «від-шойгу́» стояли зрадники,
Що зустрічали медом тут - казанські танки
Хто – той дизайнер? Хто художник? Хто замовник?
Хто гроші пасажирські витратив на орків?
І кришка бухкає з консерви проросійської –
Як проліта червоно-біло-синє – близько…
23.10.2022р.
*Єйськ – місто біля українського все життя Таганрогу, у якому нещодавно рісійський льотчик спрямував військовий бомбардувальник з повним боєприпасам у двір мешканців Єйська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963693
дата надходження 24.10.2022
дата закладки 25.10.2022
«Якби я міг – своє віддав би серце!»
Ридав дідусь: онучки вже нема…
Її душа – пташиною озветься
До двох старих, згорьованих примар.
Яке життя без світлого дівчатка?
Все б віддали – її вернути б сміх!
Вкладали б ляльку з нею в кухні спати,
Осиротіли старики… самі….
Війна затято світ дитячий косить,
А небо – плаче… Як же, люди, так?
Вам Бог послав таку розкішну осінь…
Та сіє смерть кимсь посланий літак.
Ворожі кулі стугонять сердито,
Як змії, коло дівчинки сичать.
А як вона хотіла й мала жити!
Наївне, чисте, лагідне дівча.
Та не судилося. Зчорніла Україна,
Вона дітей ростила на любов.
Впаде на ката гнів за кров невинну –
Бо янголят бере до себе Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963740
дата надходження 24.10.2022
дата закладки 25.10.2022
***
Лісів прощальна жовтизна -
не надивитись
Небес бездонна глибина
в якій – втопитись
Клечальні крики журавлів –
не нажуритись
Холодний вітер із полів –
не захиститись
А щось із літом відбуло –
не повернути
Щось жовтим листям замело –
не відгорнути
І смуток скошених полів
нахлине в груди
І теплих, літніх вечорів
уже не буде
І дві сльозинки на щоках –
не осушити
Твоє лице в моїх руках –
усе простити…
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961577
дата надходження 02.10.2022
дата закладки 25.10.2022
[youtube]https://youtu.be/lL3_XHe9Q1g[/youtube]
Рубежі тримай!
Неприступні каменюки
І бійниці оборони,
Не на часі ще шаблюки –
Постріляєм легіони!
[youtube]https://youtu.be/ZviDKKuFU7E[/youtube]
І рови тут величезні,
Вал – запекла перешкода,
Оборонці тут кремезні –
Буде щедра нагорода!
Тож вперед давай до герцю!
Хоч нелегка це дорога,
Не здамо свою фортецю –
Буде славна перемога!
Приспів:
Рубежі, як сталь, тримай
За свій рідний край!
Подавай і заряджай
За свій рідний край!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956103
дата надходження 11.08.2022
дата закладки 20.10.2022
Цілий місяць хлюпа слякоть,
З неба, мов з цебра́, лило́ся,
Та сьогодні зра́ння - свято !
Сонце яснеє знайшлося !
Рано яблунька проснулась,
Позіхнула, потягнулась,
Простягла до сонця віти -
Пізні яблучка зігріти.
Вже й не вірилось, що осінь,
Посміхнеться, наче літо,
І земля, теплом зігріта,
Знов побачить в небі просинь...
Дощик дрі́бний з но́чі сіяв,
Раптом сталась чудасі́я -
Вітерець із Півдня, жаром,
Хмари сірі геть розвіяв
Й над самісіньським стожаром,
Зранку, райдуга ясніє !
Жартома ранкові роси
Вітер лагідно збиває,
Ледве дише й заплітає
Золоті вербові коси.
Сонце щиро пригріває,
Надає наснаги кленам -
Жовтим, палевим, зеленим,
А навкруг - багрянець грає !
Кольори, як самоцвіти !
Як цим фарбам не радіти ? !
Розцвіли осінні квіти,
Самі пізні, у садочках,
Горобці, теплом зігріті,
Повсідалися рядочком.
А шпаки вже збились в зграї,
В'ються хвилями над гаєм,
Будуть від зими тікати -
Літа теплого шукати !
Павучок зібравсь летіти,
Вперто суне вверх по тину -
Там снує він павутину,
Щоб на ній у небо змити !
Ба́бине на дво́рі літо -
Досить на печі сидіти !
28.10.2022 р.
Фото https://naurok.com.ua/uploads/files/387653/
122065/133543_html/images/122065.002.jpg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961199
дата надходження 28.09.2022
дата закладки 16.10.2022
Пустка і прив’ялий цвіт,
У світі, у душах - безмежна руїна,
Смерть на землі залишила слід,
Смутку не одна посипалась пір'їна.
Вдихнути хоч трохи життя,
Вже не в силах душі хворі легені,
Тягнуться руки до недосяжних брам вороття,
Назбиравши сліз переповні жмені.
Серед темряви все ще пробирається промінь,
Впадаючи краплинами до серця глибин,
Щоб там знову здійняти непохитної надії повінь
Й силою Любові укріпити серед вмираючих хвилин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957606
дата надходження 25.08.2022
дата закладки 22.09.2022
Здається більш нічого і не треба...
Хоч кожному потрібен свій божок.
А в мене, у травневім теплім небі
розцвів терпкий призахідний бузок.
Коли ж в пітьмі небесний цвіт розтане,
залишаться цвісти між хат і снів
два кущики бузку біля паркану
під соло монотонних цвіркунів.
І так до ранку... Доки знов розквітне
рожева волоть неба, мов з казок.
Білітиме й синітиме у вікна
колись з небес приручений бузок.
Я ж і до цього жив, як інші, якось...
І цих скарбів впритул не помічав.
Хай сіра, – барва мала гарну якість.
Стійкіша, ніж бузку крихка свіча!..
Здається, більш нічого і немає.
Все зникне, що, здавалося б, моє.
Я гілочки бузкові не ламаю,
бо це – їй-богу! – все що в мене є...
© Сашко Обрій.
12.05.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948099
дата надходження 18.05.2022
дата закладки 30.08.2022
Немов би вчора проводжали сотню
З Майдану у небесну височінь.
Знов рани в сердце – звістки незворотні.
У наше небо линуть тисячі.
Та як лелеки кружать над бідою,
Де рвуть ракети і дітей плачі.
Скорботно тужать над кривавим боєм,
Бо ллється кров удень і уночі.
Де взяти крил, щоб Землю захистити
Стіною від скаженого кремля.
Набратись сил, але не розлюбити
Усе Твоє Життя – Земля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951522
дата надходження 26.06.2022
дата закладки 30.08.2022
Важко в На́стоньки на серці -
Взя́ли у солдати
Йванка, га́зду молодого -
Край свій захищати !
Цілий день трудилась в полі,
А відта́к - у хаті...
До́ньку, сто́млена приспала,
Сіла горювати ...
Сіла тихо, край віконця,
Бо вже звечоріло
Та й давно сховалось сонце,
Рано потемніло.
Хмари небо затягнули,
Місячень не світить.
Дощик нудно накрапає,
Засинає вітер ...
В хаті тихо, тільки мишка
В нірочку шмигну́ла...
Голову до рук схилила
Та й собі заснула ...
Сон її підняв під небо
І поніс на крилах,
В ті далекії простори,
Де воює милий.
Знизу ви́ділись місте́чка,
Димом оповиті,
І сільськії людські хати,
Спалені й розбиті !
Прилетіли. Ось і поле,
Вибухами зрите.
Стогне полечко від болю,
Зга́ром все укрите !
Серед вирв, у тім страхітті,
В бліндажах розбитих,
Стинуть мертві воріже́ньки,
Кляті московити !
Сплять незламні українці,
В за́ростях ромашок ...
Зупинилась, нахилилась,
Заплакала тяжко -
На сплюндрованому полі,
Білим цвітом вкритий,
Бездиха́нний ї́ї Йванко -
Неживий, убитий !
Кров застила в ї́ї жилах,
Серденько спіткнулось,
Закричала гірко з болю,
Скрикнула й проснулась !
В хаті присмерк, доньці спится,
Сходить раннє сонце...
Хтось заскочив на подвір'я,
Стукає в віконце !
Стрепену́лася, побігла
Двері відкривати !
Сво́го милого Іванка
Ве́сти швидше в хату !
Донечка мала́ проснулась -
Аж стриба́ від щастя
Перелякана кошмаром,
Ще не вірить Настя !
Притулилась до Іванка -
Зморений, з дороги,
Ніжно ї́ї обіймає ...
Цілий, слава Богу !
22.08.2022 р.
Фото https://st2.depositphotos.com/3616689/9975/i/600/depositphotos_99752186-stock-photo-sad-girl-illustration.jpg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957418
дата надходження 24.08.2022
дата закладки 30.08.2022
Квіти латаття, мов зіроньки ся́ючі,
Ра́зом із місяцем в пле́сі купаються !
Зі́стрибнув мі́сячень із неба в воду
По́милуватися на їхню вроду !
Місяць з лата́ттям кружа́ть обніма́ються,
Ні́би і справді навіки вінчаються !
Мов зачарована, со́нна природа,
З місяцем вальс - незабутня пригода !
В бе́резі верби стоять посміхаються,
Шо́вкові ко́си у хвилях купаються,
Че́рга настане і їх милих снів ...
Мрії про щастя, недмінно всі збудуться,
Радість прийде, а журба позабудеться,
До́ленька щедро надас́ть милих днів !
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/photoalbum/1995e215585da246b8f984634e916f11[/img]
26.11.2021 р.
Фото
https://s1.1zoom.me/big0/586/Lotus_flower_Moon_440920.jpg
Фото https://girko.net/uploadedMedia/service/gmvladimi
rovna1/9877/reduce_quality/2dbeaaafa02f8faeb04f
f301ef9d120d688dec122fc9c335cfc530973f825fd6.jpg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932032
дата надходження 26.11.2021
дата закладки 09.06.2022
Низе́нько, над кро́нами хмара пови́сла,
Дере́ва прини́шкли, чека́ють дощу́.
Вітри́сько наха́бний, зриває з них листя,
Шарпа́є сердито, грози́ть : - Потрощу́ !
Сморо́дині вітер викру́чує віти,
В садо́чку бісну́ється, несамови́тий !
Споло́хав пташо́к, повали́в спіле жито,
Пелю́сточки ніжні зриває на квітах !
На дах метале́вий, баба́хкають гру́ші,
Бабу́ся, зляка́лась, вікно́ зачиня́є,
Мо́литься Богу : - Спаси́ наші ду́ші !
Бо бли́скавка в хату, бува́, заліта́є !
Пала́є вогне́м - блискави́ця згора́ !
В коли́сці просну́лась і пла́че дитина,
Гри́мнуло так, що зірва́лась карти́на !
Розве́рзлося небо і ллє, як з відра́ !
Сві́тло пога́сло, вже су́тінки в хаті
Споло́ханих ді́ток вколи́сує мати
- Засні́ть мої лю́бі, неха́й вам тала́нить ...
Заснули. Лиш чути, як дощ барабанить ...
31.08.2021 р.
Фото :
https://i.pinimg.com/originals/01/
92/7d/01927d6940b728834131b829e44bbb0d.gif
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923825
дата надходження 01.09.2021
дата закладки 03.06.2022
На схил з гори туман спадає тихо,
Клубо́чить, па́смами, ляга́ на воду ...
А я дивлю́сь ... Твою лиш бачу вроду !
Моя ти радість і моя ти втіха ...
Пора вже йти, твої́м чару́юсь сміхом,
Ще спить спокійно, вра́нішня природа ...
Ловлю твій по́гляд, наче нагороду
Й слова кохання промовляю сти́ха ...
Про щось шепо́чуться десь ясен з бу́ком,
Цілую ніжно я коханій руки :
- Побудь ще, серденько, чуть-чуть зі мною !
Вже небокрай давно налився жаром.
Ще мить і обрій спалахне пожаром,
І сонечко всміхнеться над водою !
20.05.2022 р.
м. Чернівці.
[u][b]Прощання над Прутом. Тривожний сонет[/b][/u]
На схил з гори туман спадає тихо,
Клубо́чить, па́смами, ляга́ на воду ...
А я дивлю́сь ... Твою лиш бачу вроду !
Моя ти радість і моя ти втіха ...
Пора вже йти, твої́м чару́юсь сміхом,
Ще спить спокійно, вра́нішня природа ...
Ловлю твій по́гляд, наче нагороду
Й слова кохання промовляю сти́ха ...
Про щось шепо́чуться ще ясен з бу́ком,
Та вже нависла чорна тінь розлуки -
Набатом в се́рденьку звучи́ть тривога !
Гримить палає навкруги́ війна !
Та в нас любов - сильніша, ніж вона !
Ми все пройде́м і буде Перемога ! ! !
19.05.2022 р.
м. Чернівці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948253
дата надходження 20.05.2022
дата закладки 02.06.2022
[i]На знімку : ключі від хати, яка знаходилась на вулиці Кірова, за номером 5,
в селі Копачі, Чорнобильського району.[/i]
* * *
Лежать ключі в моїм столі...
Такий тяжки́й, болю́чий спо́мин
Про я́сний ранок і поли́н
Про жах й покинуті осе́лі
В моєму рі́дному селі...
І біль розп'ятої землі...
* * *
с. Копачі.
26 квітня 1986 р. Субота
Був квітень і земля буя́ла.
Яскраве сонце і тепли́нь.
Весна в своїх правах стояла
Скрізь цвіт весни - куди не кинь...
Субота. Ніжність і сонливість
Іду, поли́шив передпо́кій.
Блакить небес, ранко́ва свіжість
І ніжний, дивови́жний спокій ...
Пелю́сток вишні тихий та́нок,
Вже чуть пташо́к весня́ні співи.
Нара́зі хвіртка заскрипіла...
Сільськи́й звича́йний, тихий ранок.
Ступа́ю тихо через ганок
І наші погляди зустрілись...
З пустим відром зайшла сусідка,
В очах тривога, жах і туга...
Весня́ий настрій стерся швидко :
- Стрясло́ся що , яка нару́га ? !
Я не питав, дивився в очі,
А в відповідь вуста шепочуть :
- Ти знаєш, а́томна взірва́лась ...
Отак ця вісточка ввірва́лась,
Як ніж у мозок... Час летить,
Із цим зжили́сь ми, а в ту мить -
Здоровий глузд ніяк не смів
Сприйнять весь жах почутих слів !..
- Тьоть Мань, спокійно, то - брехня !
Обман ! ! ! Такого не буває !
Я ж там працюю, добре знаю :
Це - ви́гадки, це маячня́ ! ! !
Не може атомна взірва́тись
Ніко́ли ! Це не може статись !
Плітки́ це все ! Якась облуда !
Реактор - надміцна́ споруда...!
Нара́з , неначе перемкну́ло,
І фрази, що хотів сказати,
В очах сусідки потонули...
Там біль ... не можу передати...
* * *
Неква́пливо, весь в клопо́тах
Зго́рбившись, немов старий
Йде, натомлений, з роботи
Наш сусід Петро Цибрій -
Сторож гідромонтажу́
Зупинився, привітались :
- Дядьку Пе́тре, що там сталось ?
Ка́жуть, а́томна взірва́лась ? !
- За́раз, хлопці, розкажу ...
Дядько мо́вчки зупинився,
Дістав "Приму", закури́в,
Помовча́в, заговорив :
- Блок крізь зе́млю провали́лвся ...
Блок четвертий, мов пропав,
Навіть стін його нема́є ...
Сильно щось вгорі палає ...
Та я довго не стояв,
І не все там роздивився...
Що, до чого, - я не знаю,
Та реа́ктора - немає ! ! !
Може, просто розвали́вся ...
Нічо́го там ніхто не знає,
Ну що я то́лком розкажу́ ... ?
Я - сто́рож, скла́ди стережу ...
Яду́чий дим навкру́г вита́є,
Від то́го диму погиба́ють
Поже́жники... Покрі́влю га́сять,
Вогонь збивають та не злазять
І в то́му чаді зомлівають ! ! !
Їх в медсанчасть везуть машини,
Поже́жні но́ві під'їжджають
І лізуть хлопці по драби́нах
У са́ме пе́кло, на верши́ну ...
І пе́кло те не покида́ють ! .
Замовк Петро, погасла "Прима" :
- Лихо лю́те там зчини́лось,
Таке жахі́ття, що й не снилось ...
Аби це горе під дверима
У наших хат не опинилось ...
Та й рушив далі, невеселий...
А десь, жорстока і незрима,
Біда вже кра́лась до осе́лей ...
* * *
В сільраді то́лком не сказа́ли,
Бубні́ли щось про непола́дки...
А по́тім прямо, в лоб спитали :
- Ти ж знаєш, що в нас за порядки ...
Ти ж грамотний, чого питаєш ?
І станцію ти добре знаєш...
Поїдь... Роздивишся, з'ясуєш
І, звичайно ж - щось почуєш !
А потім - й нам все розтолкуєш ...
Я з'їздив, краще б там не був ...
А ліпше, навіть, щоб не чув ...
* * *
Доро́гу вла́сті перекрили,
Однак, доріжка ж є по полю ...
Край річки дамбу спорудили*
Для мотоцикла - вольна воля !
Через лужок, поті́м по да́мбі
Ще й по́під ліній проводами...
Яки́хсь в дорозі п'ять хвили́н
І, ось він - АБК* один !
ОРУ́ проїхав, зупинився,
На блок поглянув й обломи́вся !*
Як би сказав Петро Цибрій :
- Крізь землю блок той провали́вся ...
Якщо не так - то розвали́вся,
Немає блока - хоч убий !
Жахну́всь я сили руйнівно́ї
І розверну́всь ... До прохідно́ї ...
* * *
ЧАЕС. АБК-1, прохідна.
26 квітня 1986 р. Субота
Проско́чить швидко не вдало́ся,
Бо про́пуск прапорщик забрав.
Він був розгубленим, здало́ся,
І довго щось перевіря́в :
- Є в спи́сках ... На четвертий блок ...
Немаю пра́ва не пустити ...
Та ра́джу Вам - не слід ходи́ти ...
У очі глянув і замовк.
Я пам'ятаю. Ту пора́ду,
Звича́йно ж, я ігнорува́в ...
Тим більше, чув я, як позаду,
По дроту хтось доповідав :
- Реа́ктор цілий, безпере́чно !
Вода в реактор подає́ться,
Дах погаси́ли. Не займе́ться !
Все під контролем, все безпе́чно !
Не знав тоді масштаб біди́ !
Не слухав до́брую пораду !
Залишив прохідну́ поза́ду
Й помчав, чимду́жче, до труби́ !
* * *
Горілим тхне тут, сажа й пил !
Четвертий стро́щений і тліє !
Дим бу́рий криє небосхил,
Від цього жа́ху серце мліє !
З нутра́ ввись ва́лить ї́дкий дим !
Навкру́г все вси́пано скалка́ми !
Бетон, залізо - все густим
Кіптя́вим ша́ром під ногами !
В повітрі сті́йкий запах зга́ру,
Смоли́ й пале́ного вугі́лля,
А ще - гарячого металу
І за́пах хімії з окі́лля ...
Четвертий, близько, я спини́вся,
Як зміг, довкола обдивився !
В диму все, в чорному тумані,
Знайомий корпус, невпізнанний ...
Заточи́всь, перечепи́вся
Чуть - чуть не впав і не уби́вся ...
Під ноги, врешті, придивився -
Невті́шна і страшна́ картина
Поста́ла враз пере́д очима ...
Неначе, білий світ скінчи́вся !
Траву накрило чорним пилом,
Вугіллям всипаний маршрут ...
Так не буває ! Що за диво ?
Не може буть вугілля тут !
Це ж не вугі́лля це ж ... Графі́т * ,
Розби́тий ви́вергнув реактор !
Графіт в траві - жахливий фа́ктор...
Катастрофа ... На весь світ ! ! !
Й нічи́м вже тут не допоможеш !
Потрібно йти відсі́ль ! Скорі́ш !
Пора вертатись, по́ки можу !
Бо пропадеш тут ні за гріш !
Та б'ється думка, недоречна :
- Реактор цілий, все безпечно,
Все під контролем, безпере́чно ...
* * *
Чимду́ж наза́д, якмо́жна швидше,
І на прохі́дній ли́ше мо́вив :
- Дружи́ще, дя́кую на слові,
До бло́ка не підходьте ближче ...
Графіту там лежить чима́ло ...
Реактор, пе́вно, розірва́ло ...
У ві́дповідь : - Про це ми знаєм,
І на́віть всіх попереджаєм !
Начальство, тільки, Бога мать !
Ніяк про це не хоче знать !
Бояться правди, от шакали,
А всі ж дози́метри в зашка́лі !
Твердя́ть від ра́нку : - Все безпе́чно,
Все під контролем, безпере́чно !
* * *
Верну́всь в село. Квіту́ють вишні.
Ледь видно листя, в цві́ту пи́шнім,
Голу́бить вітер ніжно ві́ти,
В двора́х, на клумбах - ні́жні квіти !
Сміє́ться сонечко на небі,
Невтомний жа́йворон бринить ...
Бджола стурбо́вана летить,
Ну що іще для щастя треба ? !
Я йшов смурни́й, не рад весні́,
Під я́сним сонцем, синім небом.
Чи то приви́ділось мені,
Чи то було́ в кошмарнім сні,
Що бачив пе́кло, по́руч се́бе !
І щось робить, негайно, треба ...
* * *
с. Копачі. Сільрада
26 квітня 1986 р. Субота
З обіду я, зайшов в сільраду,
Про що, де бачив, розказа́ти.
Не встиг, бо зам. не дав сказати -
Він сам все знає ! Він тут - влада !
Не заставив зам. чекати -
Він підвівсь, дістав бумаги,
Тиші попроси́в, ува́ги,
Й урочи́сто став читати :
- З району нам прийшла депе́ша,
З якої слі́дує
по-пе́рше :
В машза́лі лопнув трубопровід,
Стався ви́тік, ви́лив масла,
Загорівсь електропровід
Й запала́ла маслотра́са !
Поже́жники вогонь туши́ли,
Гаси́ли полум'я безстрашно,
Уміло, грамотно й відважно !
Й пожежу швидко погаси́ли ! ! !
По-дру́ге ,
маю що сказати :
Пані́чних слу́хів не сприйма́ти,
Й сами́м плітки́ не розпуска́ти !
І вре́шті решт, та в Бога ж мать !
Спокі́йно ! Не панікува́ть !
Ідіть додому ляга́ть спать ! ! !
Кажу Вам ще раз - все безпе́чно !
Все під контролем, безпере́чно !
* * *
Ті дні кошмаром промайну́ли ...
Пройшли́ літа́, біль не стиха́є
Хоч може, з ча́сом, призабу́лись,
Та в снах події ті зрина́ють ...!
* * *
27 квітня 1986 р. Неділя
Неділя. Вийшов в передпо́кій,
Ще рано, але спать - незмо́га !
Нервозний і тяжки́й неспокій,
В душі́, як крик, брини́ть тривога !
Красивий і бенте́жний ранок ...
Ступаю тихо че́рез ганок,
Не чуть, чому́сь, пташи́ні співи ...
Нара́зі, хвіртка заскрипі́ла -
Прийшла, пові́рена від вла́ди,
З папе́рами у пу́хкій па́пці,
Посильная сільсько́ї ради,
Й наказ, читає по бумажці ...
Дослівно зміст не пригада́ю.
Текст, може, десь в архі́в й схова́ли ...
Та суть, звича́йно, пам'ятаю,
Прибли́зно, так вона сказала :
- Затя́мте всі й не забува́йте :
В хата́х віко́н не відчиня́йте !
Діто́к гуля́ть - не випуска́ти !
Нехай сидять тихе́нько в хаті !
Й доро́слі, вдома, щоб сиді́ли,
По дво́ру й са́ду не ходили...
Ну, там, худо́бі їсти дати ...
Папе́ри всі свої́ зібра́ти,
Кошто́вні речі й гроші взяти,
Ще й те́плий одяг... І чека́ти !
Чека́ть візиту медсестри́,
Роби́ть щось - в хаті, чи в веранді
І буть готовим, по команді,
Поли́шить хату, днів на три...
Під пі́дпис все - щоб не забу́ли !
А ще - таблетки роздава́ла...
Під пі́дпис, що́би в рот покла́ли
Пігу́лки з йо́дом ! Наказала
Не ви́плюнули, щоб ковтали !
На ді́ток пальцем насвари́ла,
Щоб ро́тики вони відкри́ли,
Й чи є пігулки, показали ...
Поті́м, знервована й нера́да,
По ха́тах да́лі побрела́,
Ще залиши́лось пів села́
Їй обійти́, поті́м - в сільраду ...
* * *
Пройшо́вся й я, зайшов в сільраду,
Гибі́в там зам., над телефоном...
Чи знає щось ? Чи дасть пораду ?
Туди ж зайшов наш агроном.
На до́шці став наказ читати,
Ніяк не може зрозумі́ти,
А як дійшло́, дава́й кричати !
Його́ проси́ли не шуміти,
А агроном - всіх в Бога мать :
- Посівна́ ...! Не дам зірва́ть !
Жіно́к - перебирать в кага́ти
Картоплю ж, бо пора саджати !
Механізаторів - на стан !
Роботи - море ...! Океан !
Плуги́ й сіва́лки готува́ти,
Два тра́ктори ремонтувати !
Він не каже, він вола́є !
Бо день весняний - рік годує !
Не перший рік він ...! Добре знає !
Та раптом гул моторів чуєм !
Монотонний і надривний.
Над принишклою землею...
Довжелезною змією,
Буси тя́гнуться, невпи́нно...
Я́сним днем, при світлі фар,
Пусті́, безлюдні, як прима́ри,
Людей щоб вивезти від зга́ри,
Спішать з усю́дів, на пожар !
Скільки їх ? Десятки ? Сотні* ?
Там проїхали того́ дня.
Зняті з київских маршрутів...
Ту колону не забути !
Нараз, на спо́лох, телефон
Цю тишу, дзвінко, розтривожив :
- Так, слу́хаю, сільрада, ... зможем !
Та враз, здригну́вся барито́н :
- Все зробим ми ! Я гарантую !
Не допускати... Чую, чую !
А потім, трішки промовчав,
Повісив трубку і сказав :
- Евакуація... Людей із міста...
Матір Божая, пречи́ста...
Гарантува́ти ві́льний рух.
Із дванадцяти до трьох ...
Узбі́ч дороги не стояти,
На шлях плуги не випускати...
Люди стихли, скам'яніли,
Всі, хто був тут, зрозуміли,
Що буде, вре́шті, із селом...
Замовк, нарешті, й агроном...
* * *
Нічо́го більш не виясня́ли.
Тихе́нько в двері подали́сь,
Як в чо́мусь ви́нні, розпроща́лись
Та й по домівках розбрелись ...
Спіши́ли, щоб скорі́ш, до хати...
Папери в кучу всі зібра́ти,
Кошто́вні речі й гроші взяти,
Ще й теплий одяг... І чекати !
Сидіти - в хаті, чи в вера́нді
І буть готовим, по команді,
Днів на три поли́шить хату,
Три дні - це ж зо́всім небагато ...
* * *
1986 р. Ве́рбна неділя.*
Той час мину́в, немов вві сні,
Не в сні, в жахливому кошмарі ...
Весна в пекельному угарі
І спо́внені тривоги дні ...
Під грізний гу́ркіт вертольотів,
Вдиха́ючи їду́чий дим,
Ішли щоранку на роботу !
Покинувши зати́шний дім !
Жінки́ ходили на кага́ти,
В мішки картоплю відбира́ти,
Дідусь у млин - муку моло́ти !
Весна багата на роботу ...
Та жо́ден праці не цура́вся !
Для всіх закон в селі прости́й :
- Вмирати може ти й зібрався,
А хліб, будь ла́скавий, засій !
Пройшла неділя, дні вербо́ві,*
На ста́ні у ремонті трактор,
Дві сіва́лки, вже готові
Та тліє за селом реа́ктор ...
* * *
5 травня 1986 р. Понеділок
Автобусів в той день не жда́ли,
Хоча́ звича́йно добре знали,
Що нас чекає гірка путь !
Що при́йде час і заберуть
В автобуси. І повезуть
У даль, від рі́дного порогу ...
Готові всі були в доро́гу
Пода́лі від біди гайну́ть !
Грузи́лись швидко, без зупинок.
Тули́лись мо́вчки, не без сліз !
Немало бо́лісних сльозинок
Тоді упало до коліс !
Вмостились діти, як дорослі.
Неусмі́хнені, серйозні,
Стриво́жені : - Куди ж ми з дому ?
- Мату́сю, а коли додому ? !
- Днів через три - вам все об'являть -
Ви ж тя́мите, у чому суть ?
Пожежники тут все попра́влять
Й додому всіх вас привезу́ть !
В ванта́жівки грузи́ли скот ...
Корів, свине́й везли на бі́йню !
Нерво́вий тик і рук тремтіння
І скри́влений від пла́чу рот...
Більш повезло́ домашній птиці -
Зерна́ їм да́ли, як годи́ться
І хві́ртки скрізь повідкривали !
Котів із хат повипускали,
Собак від бу́док відв'язали,*
Прощально, з жалем подивились,
В автобус, спо́внені турбот,
Знерво́вані, нарешті всілись.
Та ду́ші коло хат лиши́лись ...
* * *
До тих, хто був в той час у полі,
Або на тракторному стані,
Хто був на фермі чи у школі,
Автобуси були пода́ні
Прямі́сінько до їх роботи !
Тоді й скінчи́лись їх турбо́ти -
Жіно́к забра́ли від кага́тів -
Чуть - чуть лиши́лось перебра́ти !
Мого діду́ся, Кицуна́
Під руки вивели з млина,
І так, в робочому убра́нні,
У бус всадили, невблага́нні ...
Людей забрали із полів,
А трактористів - від ріллі́,
Від о́ранки взяли́ мужчин !
Була на те значна́ причина :
Весня́ний вітер хи́ский, змі́нний,
Подув з пожа́рища в село !
І дим, їдки́й, радіакти́вний,
На ха́ти лю́дські понесло́ !
* * *
Зібрали всіх - мали́х, стари́х,
Усі в автобусах розсілись,
Нарешті всі угомони́лись.
В салоні навіть шум затих ...
Водій уже мотор завів,
Пора рушать від цього лиха .
- Стривай ! - Чийсь голос задзвенів :
- Ключі на ла́вочці зали́шив !
Побіг, верну́вся сам не свій
- Ключі забув, ключі від ха́ти,
Ну ти хоч па́дай, а хоч стій
Замки́ б прийшло́сь тоді́ збивати ...
* * *
Пройшли́ обі́цяні три дні,
З тих пір, як з дому відлучи́ли ...
В чужі оселі притули́ли
Та ще й в далекій стороні !
Спинився час, лиш сірі дні,
Листки́ в календарі́ зрива́ли,
Зміша́лись бу́дні й вихідні́,
Лиш кло́потів вони дода́ли.
Минали тижні. Невесе́ла
Нови́на швидко нас дістала -
Зломи́ли й в зе́млю закопа́ли
Всі, в рі́дному селі́, осе́лі !
Хати́ звали́ли й потрощили !
Зламали двері, стіни й стелі
Й бульдо́зерами в глиб зарили !
Лише́нь ключі від них лиши́лись ...
* * *
Давно́ замки́ заіржаві́ли,
Лежать в сплюндро́ваній землі.
Давно вже люди постарі́ли,
Живуть в збудо́ванім селі.
І ті ключі вже не потрібні,
Що відмика́ли ха́ти рі́дні .
І треба б все давно́ забути,
І тих ключів давно позбутись ... !
Лежать ключі в мої́м столі́...
Такий тяжки́й, болю́чий спо́мин,
Про я́сний ранок і поли́н,
Про жах й поки́нуті осе́лі
В моє́му рі́дному селі́,
Про біль розп'я́тої землі́...
* * *
*дамбу спорудили - навколо ставка-охолоджувача ( пруда-охладителя ) ЧАЕС.
Штучна відкрита водойма для охолодження нагрітої на АЕС води.
Навкруги ставу, прямо по берегу, була прокладена бетонна дорога аж до АБК-1.
* тут і далі - абревіатури подаються без перекладу, як імена власні, для більш реалістичного відтвореня подій.
АБК - административно бытовой
корпус ( рос. )
ОРУ - открытое распределительное
устройство ( рос. )
*облом - різкий перехід до негативних емоцій
*графіт - графітова кладка, знаходиться виключно всередині реактора, поміж уранових стержнів ( пробачте за простоту пояснення ). Герметичний від зовнішнього середовища. Графітові блоки мають характерну, унікальну форму, переплутати їх ні з чим не можна. Графіт зруйнованого реактора надзвичайно радіоактивний, і разом з уламками ядерного палива становить радіаційну небезпеку номер один - на віддалі в два метри до уламка графіту смертельна доза
радіаціі набирається беззахисною людиною приблизно за 10 хвилин.
* У Прип'ять прибуло понад 1200 автобусів з інших міст України. На залізничну станцію Янів було подано два дизельних потяги на 1500 місць. Евакуація була оголошена жителям як тимчасовий захід, із собою дозволяли брати тільки речі першої необхідності. ( Вікіпедія )
дні вербові* - вербна неділя, в 1986 р. відмічалась з 27 квітня.
Собак від бу́док відв'язали,* - одна із собак знайшла своїх хазяїнів у Лехнівці, новозбудованому селі, за 230 км від Копачів, через рік.
25.02.2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941208
дата надходження 25.02.2022
дата закладки 31.05.2022
Звіріє й плаче, плаче і звіріє
негода за вікном, а ще – війна.
Сивіє серед степу Стефані́я.
Зітхає по-осінньому весна.
Вбирають небо, сіре безпробудно,
заплакані шибки і зморшки стель.
Здається й Бог не зна, що з нами буде
і з фронту жде збадьорливих вістей.
Матусин плач на землю хмари виллють,
бо небу не шкода ні сліз, ні вій.
Штормить війна і котить другу хвилю,
чекаючи від нас рішучих дій.
Злили́сь в одне людський і збройний гомін,
зневір’я, біль, надія, дух ясний,
ждучи, коли проб’ється перший промінь
в шибки, в серця, в день зцілення весни…
© Сашко Обрій.
14.02.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945154
дата надходження 16.04.2022
дата закладки 17.04.2022
Я чую дзвони, сурми, барабани,
Спекотний відчуваю я мотив.
Дрижить Земля, вона вся - поле брані.
Всі лінії перейдені і грані?
Я чую крові вогняний прилив.
Левіафан вже рушив у заплив?
І чую я за першим, - другий дзвоник.
Куди летить у сполохах Земля?
Всі потяги покинули перони...
І зграя вороння кружля й кружля.
Звучить мотив, як відчаю надрив...
Невже Левіафан уже приплив?
Немов гудуть ієріхонські труби.
І гул із часом все росте й росте.
О, Господи, не доведи до згуби
Все, що для нас кохане і святе!
І серце все ж надією живе, -
Левіафан до нас не допливе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944256
дата надходження 06.04.2022
дата закладки 10.04.2022
[i] [b][color="#f01a1a"]Щоро дякую всім, хто долучився
до створення «публічного макету»
цієї багатостраждальної пісні! [/color][/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/4CYoZ_ducqY[/youtube]
[i][b][color="#095778"]Цікавий та вельми приємний момент –
в Криму в полинах народилося слово*,
що стріло мелодію в хвилях Дніпрових...**
Вхопив оце все наш співак й диригент***
озвучив митець як Евтерпи**** агент.
Та всіх нас з’єднала навік воєдино
умілиця кліпів – поетка Калина!
І тішимось ми – мужики -- її вмінням,
бо віримо: в жінці є й НАШЕ КОРІННЯ![/color][/b]
9.02.2022, 22.00
_____________
*Текст пісні літо написаний автором в остннє літо (2013),
Коли «Кримнаш» ще не викликав жодного сумніву…
**Композитор Сергій Голоскевич ось уже яке літо колише
свом незаперечним талантом Дніпрові хвилі в Українці.
***Володимир Сірий не лише виконавець, але й товець пісенних
текстів і музики, оранжувальник, критик і просто Асссссссссс!
****Евтерпа – муза лірики.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939734
дата надходження 09.02.2022
дата закладки 16.02.2022
В рожевому світлі омана живе
Й сумління невинних карає.
Кого ж цього разу Господь вознесе,
Кого ж приголубить, не знаю?
Хтось вчора на спомин медаль залишив,
Повзуть ненажери по краю…
Лихвар за борги білий світ погасив
Й кричить — Я, убогий, не маю… —
Дурня та дурня, а люд все мовчить.
По крихті на світло збирає.
Майдан перезрів, вже пора толочить,
Жнива швидкоплинно минають.
Ходім, намалюймо на мапі небес:
Усміхнену, щиру, єдину!
Без підлості, заздрощів, хитрощів — без…
Свою незалежну Країну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940304
дата надходження 15.02.2022
дата закладки 16.02.2022
В народі кажуть, що гроза у жовтні
Віщує осінь теплу і тривалу,
Дні сонячні ще й музикою повні
Мені чомусь про літо нагадали.
Листочки помаранчево-червоні
Вкривають землю килимом барвистим,
Мені ж вчувається ще аромат півоній
Й чудові трелі солов"їні в лісі.
Грають у піжмурки ще з грибником опеньки,
Здалеку ваблять грона калинові.
Хоча ця осінь радує серденько,
Все ж зізнаюся літечку в любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931947
дата надходження 25.11.2021
дата закладки 10.12.2021
Хмари засмучені, ранні
Осінь пригнала руда.
З вишні листочок останній
В мокру траву опада.
Там завмирає нечутно –
Гасне відтінок тепла.
Зносить листок цей спокуту –
Сам відірвавсь від стебла.
Взимку засніжена тиша
Вкриє шатро золоте.
Лист цей останній… Та вишня
Знов навесні зацвіте!
https://www.youtube.com/watch?v=XoeIpqVx6ps
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929169
дата надходження 28.10.2021
дата закладки 30.10.2021
Янтар балтійський… підвіконня, —
Краплина жовтої роси.
Ранковий дар з глибин бездоння
В оковах мідної сльози.
Жаринки крапля, що застигла
В обіймах матінки Землі
Й Небесна злива, що обмила,
Сліди залишив льодяні…
Солона хвиля не вмовкала,
Невпинний в спину підганяв…
Так вічність диво гранувала,
Скував в кришталь холодний жар.
Тепер блистить на підвіконні
Медово – сонячна краса.
Як та перлина на долоні —
Маленька зоряна сльоза!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910983
дата надходження 14.04.2021
дата закладки 14.04.2021
Ранком Раз Рибачив Рома.
Раптом Рак Рудоголовий
Розходився Реготати,
Ромі Рибу Розкидати.
Риба Рухнула у Річку,
Рюмсав Рома в Рукавичку.
Розбіяка Рак Рудий,
Ріт Роззявивши, Радів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908109
дата надходження 15.03.2021
дата закладки 19.03.2021
[i]Червоніє калина в Лимані
в нотках осені золоче́ної…
а рум’янець, мов в нареченої,
якій милий зізнався в коханні.
Зашарілася та для поета,
у натхненні - ві́ршами писана…
в розкіш віт тендітно нанизані
полум’яні намисто й браслети.
Сонце пестить, закохано, милу
в калино́во-червленій заграві,
обіймає промінням яскравим,
мов до шлюбу веде небосхилом…[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890237
дата надходження 30.09.2020
дата закладки 30.09.2020
Звернувся явір до берізки,
- Ти струнка така й красива.
Кора твоя надто ніжна,
Люба з виду така й мила.
Моя доля не найкраща,
Багато горя зазнав я.
Більш не полюблю нізащо,
Були такі думки й слова.
Закохався, люба в тебе,
І життя тепер не маю.
За для мене зірка в небі,
Я коханню ціну знаю.
Була сім'я, було в нас все,
І великі мали гроші.
Все зійшлося нанівець,
Суперник зріс хороший.
Діяв він через дружину,
І документи всі придбав.
Яка була на те причина?
Її без міри я кохав.
Забрав бізнес і дружину
Перейшла фірма моя.
Кинула сім'ю Ірина,
Один живу тепер і я.
Не відмов мені, будь ласка,
Повір, тобою дорожу.
Ми знайдемо наше щастя,
Тобі любов я принесу.
Доля у кожного своя,
В житті бувають помилки.
Підступні інколи слова,
І ранять душі назавжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890092
дата надходження 28.09.2020
дата закладки 30.09.2020
время расставит всё по своим местам
разложит по полочкам все элементы
части крупицы атомы
и распределит по ямам
всех нас
объединив в одно
целое
я смотрю на этот город будто сквозь запотевшее окно
маршрутных такси трамваев троллейбусов электричек
которое сколько ни протирай все равно
останется грязным а мир всегда будет казаться
несимметричным
и ты словно зарисовываешь его
незначительно приукрашивая
закрашивая лишнее
перечеркивая
или вычеркивая из существования
ненужные элементы
стирая из памяти
всю эту кричащую аморальную реальность
с помощью любых подручных средств
не особо разбираясь в каком бы то ни было виде искусств
просто делаешь это по-своему
с помощью пера или кисточки
музыкального инструмента
адаптируешь для своей нереальности
через призму своего восприятия
чтобы стало как-то легче
принимать происходящее
и происходящих мимо
и это не обман себя или других
это попытка
способ деления тесного планетарного пространства
с другими жителями
между другими такими же
непохожими на всех
похожими на никого
замкнутыми со-жителями замкнутого помещения
одной замкнутой планеты
вынужденными со-жительствовать вместе с тобой
на маленьком многомиллионном клочке суши
это попытка жизни в заключении
в среде которая если бы и могла выбирать
или имела голос то вряд ли
он был бы в пользу соседства
с любым из нас
и вполне очевидным было бы предпочтение
одиночества засорению человечеством
мы оккупанты собственной планеты
ставшие таковыми неосознанно
по ошибке
и по эгоистичной воле наших предшественников
которая передается из поколения в поколение
половым путем
все что мы можем это хотя бы постараться
живя здесь и сейчас
не портить то что осталось
не портить ту
что осталась
усыновившей и удочерившей нас
хрупкой маленькой планетой
ставшей родителем для всех
объединившей в одно целое
пусть и не по своей
воле
планетой
жизнь которой зависит
от каждого.
*фоновая композиция –
Totalselfhatred «Solitude MMXlll»
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=WMkID9zKwkE[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778202
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 01.03.2020
Напівпогляди, напівдотики...
Ти - табу моє, гріх і згуба.
Навіть мріяти - лише потайки,
Бо чужа тобі, хоч і люба.
Ми тримаємось відсторонено,
Усі пристрасті - із корінням.
Разом бути нам заборонено!
Залишись моїм сновидінням...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862904
дата надходження 29.01.2020
дата закладки 26.02.2020
будь-ласка, почуй, немає ніяких меж
будь-ласка, повір, не існує жодних законів
позбудься негайно ілюзій полонів
з попід трухлявих виповзи веж
за візерунками жовтими стеж!
нехай мрія гупає у твоїх скронях,
поглянь: в тебе ціле царство в долонях
і в мене, дивись: кілька замків теж
астролябія нам потрібна негайно
а ще нам потрібні гострі предмети!
я ними наріжу смачненькі комети
а ти! за первісним бульйоном стеж!
божевілля? слідкуй, щоб кипіло повільно
фаєерболи літають по всій кімнаті
стіни гладкі, хідники волохаті
а ти дійсно прикрила двері щільно?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663344
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 25.02.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.02.2020
Ми із кумом до дівчат іхали у Польщу,
Кум взяв цурку ковбаси, ще й вибрав потовщу,
Я, взяв пляшку, навіть дві, буде веселіше,
Одну пляшку везти ж можна, боронь Боже більше.
Ми ж із кумом перший раз ідем за границю,
А без пляшки й ковбаси іхать не годиться.
Ідем свататись, там кума виглядає Кася,
А мене жде не діждеться молоденька Яся.
Під"іжджаєм до кордону, музика лунає,
По селектору водій чую об"являє,
Попереджую я вас пані і панове,
Від сьогодні на таможні правила вже нові.
Можна везти все, окрім ковбаси і шинки,
Кум почув і ковбасу заховав в ширінку.
Заберуть, які розумні, я пер іі стільки,
Як же я без ковбаси буду пить горілку?
А я, здуру, огірка заховав у плавки,
Бо гляди як заберуть, огірочка жалко.
Та ще й пару помідорів, теж до огірочка,
З контрабандою сиджу, як на яйцях квочка.
Аж тут входить контролерка - ох ти ж моя нене!
Подивилася на кума, а тоді на мене,
Обмацала мене й кума обома руками,
Розпашілась аж спотіла, тупає ногами,
Та в нас сидять без роботи жіночки голодні,
А ви везете за кордон багатство народне!
Завезли вони нас з кумом у заміську баню,
Годували краще навіть як у ресторані,
Ви поіжте гарно хлопці - кажуть молодиці,
Бо сьогодні вам прийдеться гарно потрудиться.
Пили вина всі заморські, коньяки й текілу,
Після всього як годиться перейшли до діла.
Як побачили вони контрабанду в штанях,
Гвалт кричать, ми ж планували з вами ніч кохання!
Відвезли вони нас з кумом у самі Черкаси,
Тож чекайте нас у Польщі Ясочко і Касю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865673
дата надходження 22.02.2020
дата закладки 24.02.2020
Віршує знову ніч війною й болем…
Молю, аби закутала у сни
Із небом, синім, понад житнім полем,
Чи пролісками, першими, весни.
«Чому, – питаю, – нічко-чарівнице,
Ти не даруєш спогадів мені,
Про смак води у батьковій криниці?
Думки чому купаєш у війні?»
Й прислала ніч слова в тремтяче серце:
«Забудь сьогодні про спокійні сни,
Коли сини за землю, рідну, в герці,
Коли над ними дощ із куль, рясний,
І капле кров, жива, а не водиця,
І гаснуть рано молоді життя,
Й востаннє тіло обійма вдовиця
Того, із ким плекала майбуття.»
Я, присоромлена, беру перо у руки…
І… вже з бійцями… на передовій:
В окопах, бліндажах, терплю їх муки…
Молюсь, аби не зник наш родовід.
18.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713140
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 24.02.2020
Гасне в небі хмиз, хмиз,
Завмирає ліс, ліс,
Сірий вовчик спить, спить,
Цить, маленька, цить.
Вже дрімають в лісі
На старім горісі
Білочки маленькі,
Горнуться до неньки,
Дерево скрипить: «Пить!»
Цить, маленька, цить.
Спить хитрунчик лис, лис,
Засинає ліс, ліс,
Хить колиска, хить, хить,
Цить, маленька, цить.
Вранці прийде казка,
Нова хмизу в’язка
Запалахкотить вмить,
Світ заполонить.
29.10.2018
ілюстрація з https://photo.99px.ru/photos/228599/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812417
дата надходження 03.11.2018
дата закладки 24.02.2020
Ліловий шарф. Ключі та двері
Кольє на стіл. Волосся на диван
- Прийшла? Пий опіум для своїх ран!
І відгадай ці сині руни на папері...
Гра з світло-тінями як в сні
Краплина болю. Море ласки
"Венера з дзеркалом. Веласкес"
Сміється зранку на вікні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848031
дата надходження 13.09.2019
дата закладки 24.02.2020