Кузінатра: Вибране

Serhio Runo

спів


так  співатимуть  площі  і  людом  полощені  ратуші  на  душі  свято  і  сяють  корогви  бо  знайдено  ворога  заплатить  він  дорого  бо  за  око  брата  і  рать  нас  а  старість  хай  їсть  боягузів  і  мудреців  –  в  ім’я  найсвятішої  з  війн
ось  вже  нарешті  шеренгами  вершники  попони  протерши  приречені  першими  вежі  довкола  тілом  без  голови  що  безліч  і  поруч  і  вгору  і  межи  з  них  шити  мереживо  і  власну  випити  тінь  –  в  ім’я  найгарнішої  з  війн
за  ними  до  ночі  до  крику  охочі  і  гвалту  і  глуму  солдати  що  кров’ю  протяті  і  потом  погнуті  мечами  об  пута  об  ребра  і  руки  об  шрами  і  круки  по  очі  штандарти  онучі  і  нігті  покручені  чуєш  як  звучно  і  смачно  клекоче  їх  похідний  спів  –  в  ім’я  найсмачнішої  з  війн
а  потім  у  темінь  де  стогнуть  і  стелять  на  тризну  таємну  прилізуть  гієни  щоб  гризти  і  жерти  на  банкеті  смерті  де  вшиті  і  стерті  по  шию  пошерхло  і  майже  не  чути  монети  кольчуги  блискучі  зуби  каблучки  по  фаланги  втяті  о  як  дзвенять  вони  як  завтрашній  ситий  дім  –  в  ім’я  найщедрішої  з  війн
і  лиш  через  дрібку  днів
ярітиме  спів
дружин
дочок  
матерів
в  ім’я  чергової
з  ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868466
дата надходження 18.03.2020
дата закладки 23.03.2020


Шевчук Ігор Степанович

Й що подасть Бог — в серця око?. .

*      *      *



Й  що  подасть  Бог  —
в  серця  око?
Верхи  порушаться.
Давні
й  новії  пророки
в  теплі
ворушаться.



Це  Україні  й  зі  мною  —
і  бути  пошлою?
Славна  весна  за  зимою,
я  вишлю  поштою!



Так  як  вода
рано
вранці
й  даль
ненаситні
сказане  крізь  протуберанці
вище
ще  в  косми
носитиме.

30.09.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850434
дата надходження 05.10.2019
дата закладки 05.10.2019


Голоси

піжмурки

репіж  на  мене  дощем  
гарячим  
я  звик  уже
приносити  тіло  в  жертву  немов  чуже
до  щему  у  стопах  й  лоскоту  в  животі
в  житті  не  піймати  в  житі  і  поготів
примарного  щастя
от  і  горнусь  до  ще  
стороннього  
і  по-злодійськи  крадькома  
і  ніжно  ніби  у  ніздрі  знайомим  пахощем
що  душу  із  м'яз  вийма

і  плачу  неначе  щойно  осиротів
і  рот  поцілунки  стягують  як  оскома
і  ніч  не  роззувшись  
наслідить  подряпинами  
як  від  пазурів  зляканих  котів
п'ять  ліній  мов  нотний  стан
і  родимки  кількома  октавами  хтось  розкинув
/кома/
небесні  відтінки  шкірі  як  ти  хотів
небесні  цитати  крізь  сито  пор  
неначе  хто  ізсередини  воду  цідить
раз  по  раз  я  віддаватимусь  до  тих  пір  
поки  не
зостанеться  тільки  думка

а  коли  виросту  ким  я  стану

між  мною  і  моїм  контуром  
укотре  поллється  віскі  або  шираз
листатиму  й  далі  давніх  або  раптових  
і  
боже!  
щораз
із  кожної  втечі
виходитиму  кимось  штибу  мазепи  
у  битві  попід  полтавою

люстро  подивись  це  я  собі  знову  в  піжмурки  програю́
у  вакуумно  жахаючій  порожнечі

люстро  подивись  я  виріс  уже  я  став
найгіршою  найогиднішою  виставою
настільки  
що  бракне  слів  
щоб  скінчити  речення

/2019/

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836086
дата надходження 20.05.2019
дата закладки 31.08.2019


Артур Сіренко

Порожнє Небо

                     «Птахи  співають,  плаче  соловей,
                         Але  долини  вкриті  ще  туманом…»
                                                                                       (Франческо  Петрарка)

Відлітають  ластівки  –  
Чорно-білі  знаки  апокрифів,
У  синьому  Небі  стає  порожньо
У  цьому  високому  Небі  Конфуція  –  
Жебрака  нещасного  царства  У.
Стає  в  блакиті  так  пусто  й  незатишно,
Наче  на  другий  день  творіння,
Коли  Бог  бадьорий
Створив  Ніщо.

Покидають  нас  ластівки
І  хто  зна  чи  повернуться,
Лишаються  круки  –  
Свідки  вічного  тліну
На  кронах  дерев  скорботи,
На  землі,  що  не  зорана
Плугом  святого  оновлення
(Нехай  і  осіннього)  –
Залізним  зубом  змін.

Полишають  нас  ластівки
Одних  в  країні  зажуреній,
Сиротами  під  деревами  смутку.
Лишаються  з  нами
Окрім  граків-філософів:
Дітей  старого  Сократа
Горобці  буденної  сірості
Веселитись  своїм  цвірінь,
Коли  хоч  в  петлю,  хоч  з  мосту  в  вир,
Коли  в  цій  елегії  поля  –  
Спаленої  ниви  майбутнього  –  
Холодної  і  сухої:  соломою  спогадів
Застелено  долівку  дому,
Нашого  –  де  ми  чужі,
Хати,  де  нас  нема,
Бо  ми  журавлі
Країни,  де  немає  озер.

Відлітають  ластівки  –  
Чорні  крапки
Книги  Високого  Неба,
Маленькі  постскриптуми
До  згорнутих  рукописів  Шляху,
Що  так  просякли  олією  часу  –  
Важкого,  як  тосканське  олово.

Відлітають  ластівки,
А  в  мене  в  долоні  
Рожевий  журавель  з  торбою:
Чорною,  наче  ніч  Фоми-апостола,
Що  лишив  нам  Євангеліє,
Що  досі  за  сьома  печатками.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846312
дата надходження 27.08.2019
дата закладки 27.08.2019