На скронях
теплі вм’ятини від маски.
Голодний вітер папірці розвіє.
Хвилинне усвідомлення поразки.
Тавро стече з долонь.
Спороховіє.
Оцю печаль
не залишай зі мною.
Просій крізь пальці, мов столітнє просо.
…як стадо підійде до водопою,
всі води атлантид
покриють коси…
Сніги в очах,
ромашку з чередою,
переплетеш, освятиш, відспіваєш.
…що станеться з тобою поза грою,
…………..ти ще не знаєш
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911756
дата надходження 22.04.2021
дата закладки 10.05.2021
...захлинаєшся, падаєш
пальцями
знайшов сил, відштовхнувсь
маєш рацію
зустрічаєш світанки
і заходи
знову б'єшся - не просто
розмахуєш
повиймав із коліс усі
палиці
проростив з них оазис
на звалищі
взяв плітки, як бур'ян,
повиполював
просто будь. і живи.
це знеболює
доки світ йде тебе
воювати
заварю тобі чаю
із м'ятою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894473
дата надходження 09.11.2020
дата закладки 23.03.2021
запах інтимності, душі оголені.
ми - псевдостомлені
і псевдоскорені.
небом поділені, осінню скріплені.
у голові лише:
"вір мені, вір мені!"
в постілі згорнені, кавою всотані,
всоте змиваєш сльози
посолені,
всоте чекаєш на голос
з пропущених
(це не з прийдешнього
і не з минувщини).
падаєш градом, б'єшся у шиби,
ми мов зимові
і літні шини.
оксюморони божі, метафори,
я бас-гітара,
ти - синтезатор.
-
запах інтимності, душі одягнені.
осінь.взаємність
і тихе "дякую".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892551
дата надходження 22.10.2020
дата закладки 23.03.2021
я десь вірші згубила на тілі заледве тлінному
все ходила німою у видихах димарів
чи узрів ти мене на полОтнах живою/покірною?
чи відчув?
чи згадав уночі серед пасем її?
у неспілості літа я рими залишила в спокої
і бродила сухою у тінях мовчань та брехні.
не подужала скоїти
і не наважилась скоїти
втечу до образу Діви і божих Псалмів.
і зосталися літери:
зморені, зморщені літери
їх шукала сліпою в кімнатах без твого тепла.
у розсічених стінах нікого.
й вірити нікому.
безіменні видихи/вдихи
пусті імена.
У зопрілих кухонних шпалерах сховалися
ямби,
і між ними полОтна, де я серед тисяч ікон
Чи мине колись звичка кохати тебе до нестями?
Чи згадав мої пасма
в благаннях її молитов?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881002
дата надходження 28.06.2020
дата закладки 23.03.2021
я десь вірші згубила на тілі заледве тлінному
все ходила німою у видихах димарів
чи узрів ти мене на полОтнах живою/покірною?
чи відчув?
чи згадав уночі серед пасем її?
у неспілості літа я рими залишила в спокої
і бродила сухою у тінях мовчань та брехні.
не подужала скоїти
і не наважилась скоїти
втечу до образу Діви і божих Псалмів.
і зосталися літери:
зморені, зморщені літери
їх шукала сліпою в кімнатах без твого тепла.
у розсічених стінах нікого.
й вірити нікому.
безіменні видихи/вдихи
пусті імена.
У зопрілих кухонних шпалерах сховалися
ямби,
і між ними полОтна, де я серед тисяч ікон
Чи мине колись звичка кохати тебе до нестями?
Чи згадав мої пасма
в благаннях її молитов?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881002
дата надходження 28.06.2020
дата закладки 23.03.2021
відкривши очі
зранку
переді мною постає день
загорнений у метушню
і буденість
зваблює мене наче постійну коханку
я зніматиму
повільно
з нього
його
приманку
і
зіллюсь з ним
повністю
до останку
ще до кави
і сніданку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849457
дата надходження 26.09.2019
дата закладки 26.09.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.06.2019
знаючи безвихідь свого фізичного існування
пси все життя сидять на прив'язі
бджоли не знають спокою всі свої 30 днів
павуків з'їдають їх коханки
мухи сохнуть у плафонах
квіти ростуть на проїжджих частинах
люди намагаються позбутися нудьги
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586898
дата надходження 12.06.2015
дата закладки 04.05.2019
циркулюючи
між вигаданими лініями життя
намагатися
сконцентрувати опір на вдаваності
власного відображення
аби
невблаганність фатуму
не заважала
гинути
несвоєчасно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377302
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 04.05.2019
на формі без запаху
намальовані кольори відчуття
спокою без відблисків ватри
вуглем зі згорілих кісток мамонтів
дивитися
падає небо
менше кольорів шкіри
забутих мамонтів
більше чорного забуття
вуглів
впроваджувати
вигини без середини
впроваджувати
вигини без смаку фарби
Вигини Вічного Вогню
Зовні Згорілих Забутих
Кісток
Меркантильних Мамонтів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522928
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 04.05.2019
пальці в крові
я хапаюсь за ниточку
серце, не бийся,
будь
ти.хо.
руки,
тримайтеся місця,
мої.
твій голос
від мене.
хрип.не.
чуєш, нарешті
берег знайшла.
але я так хочу вто.питись.
знаю, тебе
теж шалено гребе:
краще в той бік не
ди.ви.ти.сь.
по шкірі мороз і по венах
розряд
я ледве-ну ледве мовчу
тиша в очах, тиша в твоїх руках
забути.
себе.
на.в.чу.
10.04
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833427
дата надходження 20.04.2019
дата закладки 01.05.2019
Автор: Олег Абдуллаев
Соль
Ночь – змея,
а день – укус мангуста,
Свет – струя,
а тьма – удавки боль.
В кофе есть
арабика, робуста,
а во мне –
поваренная соль…
В монастырь
устав приносит инок;
на кресты
косится исподволь
соль моих
истоптанных ботинок
и от слёз
любимых женщин соль…
Не пробил
душевную коросту,
не пропил
лекарство до конца;
с колыбели
топая к погосту
соль скрипит
на скулах подлеца…
Вот и жду,
а вдруг внезапно грянет
день, когда
той соли съеден пуд,
чтоб спасти
от нечисти и дряни
пресный мир,
где правильно живут… .
.........................................................................
В кофе есть арабика /по мотивам/
В кофе есть арабика, робуста... Это ж чудо: в кофе кофе есть!
В чае - чай, а день - укус мангуста... Что же делать? Может, соли съесть,
Чтобы не топталась по погостам, не косилась больше на кресты,
На лице не морщилась коростой... Я пытаюсь пресный мир спасти,
Вытрушу остатки из ботинок, выпарю её из женских слез…
Славно как ложится в рифму «инок»... Кроме шуток, я решил всерьёз:
Пуд столовой соли мне поможет дрянь и нечисть нейтрализовать,
«Правильным» всем выписать по роже и струею света миру стать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833596
дата надходження 26.04.2019
дата закладки 26.04.2019
🍬🍬🍬
Я з тих, хто спати не дасть спокійно.
Я з тих, хто завжди сміється в обличчя.
Я з тих, біля кого не дихаєш рівно,
Мені ні розпуста, ні скромність не личить.
🍬🍬🍬
Я з тих, що під ребрами, там, міцно-міцно,
І в кожному сні з нереальним вогнем.
Я з тих, хто завжди обійматиме ніжно
Із навіть уввігнаним в серці ножем.
🍬🍬🍬
Я з тих, кого бачиш у всіх перехожих.
Підкосяться ноги. Сповільниться крок.
І ти вже не зможеш, і ти вже не схочеш
Нічиїх обіймів, нічиїх зірок.
🍬🍬🍬
Я з тих, що доводять до приступів люті.
А потім дарують політ і екстаз.
Солодкими краплями меду в грудях.
Полином гірким кожен раз.
🍬🍬🍬
Я з тих, що любитимуть аж до останку.
Я з тих, кому всі таємниці вночі
Без масок, брехні і прикраси розкажуть.
А потім залишать напам'ять дощі.
____
Я з тих, хто в душі. І кого пам'ятають.
Якби ж бути з тих, кого не відпускають..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829167
дата надходження 15.03.2019
дата закладки 11.04.2019
Пальці твої перебирати, мов клавіші піаніно...
І відчайдушною Ерхарт - просто
тобі на коліна, мов на аеродроми -
досі чужі, незнайомі -
садити відважно літак.
Глянь - я спускаюсь по трапу.
Я виграла тисячу битв, хоч поНЕсла
мільйонні втрати...
Сто непотрібних відзнак
зблискують хижо,
дзвенять - і фальшиво,
і дрібно.
Насправді ж потрібно
так мало :
покинути всі штурвали,
спалити gmail-и,
слова й не потрібні рими...
Поцілувати нарешті краєчок землі
і...
Пальці твої перебирати, мов клавіші піаніно...
Битву програти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699074
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 06.04.2019
Що ж...
Ось атрибути Літа Моєї Печалі:
ніч за вікном. І кружка з холодним чаєм.
Повна відсутність "вхідних". Острови. І липи.
Здрастуй. Ну здрастуй, Печалі Моєї Літо.
Де
кількість трикрапок росте аномально швидко.
Втім, як і кількість словес - мабуть зайвих. Чітко -
лінія вуст, вже торкнутись яких - не сміти.
Здрастуй. Ну здрастуй, Печалі Моєї Літо.
Бо...
Це незворотньо - закінчення Всіх Історій.
Тихо в мій сон на прощання вповзає - море...
Море цілує - і сіль вже з цих вуст не змити.
Здрастуй. Ну здрастуй, Печалі Моєї Літо
( Тихо сказати " не йди "
і затим -
відпустити )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589881
дата надходження 26.06.2015
дата закладки 06.04.2019
скількох книжок треба перечитати
аби дійти
до
сторінок,на яких зупинилась ти-ша
аби зійти
з
розуму від розуму
скільки доріг треба проїхати
аби дізнатись,що відстань між нами не існує
це типу рух ,чи щось на кшталт
адже скрізь ти
ша
скільки питань потрібно поставити
коли відповідь у твоїх прозорих о
скаже краще,за будь які звуки
про величні речі не говорять словами
коли дотик твоїх теплих р
притулиться ніжніше
і
я з Божею волею став би криком твоїм
ти-ша, в твоїх небесах я збожеволів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519431
дата надходження 25.08.2014
дата закладки 30.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2019
Жизнь моя сейчас
Качели сумасводящие
Вдох
Сдавивший грудь
Вверх
Выдох
Дарящий забытие
Вниз
Я есть воздух
Я есть тучи
Я есть солнце
Черным светом
Отражающееся
В моих шоколадных глазах
Я есть мои руки с холодными
Длинными пальцами
Что словно крылья
Невесомо
Прозрачные
Призрачными перьями увенчанные
Вздымаються ввысь
Замирают во время вдоха
Парализирующего
Замирают
Грудь спазмом
Могучие
Сжавши
Жизнь моя сейчас
Странствия
Как паутина липкие
И на ощупь
Пугающие
Жуткие
В травах шуршащих
Ноги ласкающих
Длинных
Дурманящих кровь и разум
И сердце
Трепещущее внутри
Во тьме
В холоде черном
Красной кровью что греется
И руки-крылья согреть пытается
Но безжалостен ветер
Северных белых пустынь
Холодный ветер перемен
И одиноких
Кровью багровой испачканных
Белых
Грозных медведей
Властелин и слуга покоряющий их
Королей северных
У которых жизнь
Льды да сугробы снежные
У которых лапы огромные
И животы пушистые и теплые
Так бы и уснуть
Прижавшись
Жизнь моя сейчас
Улицы
Первым весенним солнцем прогретые и
Мелодиями
Утонченно
Невесомыми
Пальцами пианистов на черно
Белом
Вирисованные
Приласканные
Но не для моих душ
Усталых от города
Эти улицы
Я
Опять в поля и долины
Где зимние ветры
Еще от весны
В норах прячутся
Мне бы к травам высоким
Сухим
Что с лета еще
Что зиму выстояли
Под снегами
Черными и тлеющими стали
Мне бы в травы эти
Идти за ними
В небосвод красный
На закате солнца совершенного
Первородного
Вечного
Кровь волнующего
И в ушах
Мелодией взрывов звучащего
Идти вперед
За травами высокими
Что не в небосвод уводят
А в пропасть
Снежные сугробы
С медведями теплыми
Кровью испачканными
Скрывавшую
И друга северного
От которого руки холодные
Прозрачнее стают
И ввысь вздымаються
Вперед
К пропасти
Которую травы густые
Скрывают
Обманщицы
Под музыку шаг за шагом
Без страха
Лишь
С омерзеньем немым
В паутине жуткой
Догадываюсь ли
Что во тьму и мрак
Влюбленная
Забытая
Брошена буду?
Знаю
Благодарю
Нужно так?
Может быть
Если кому-то понадоблюсь
Вспомнят
И окликнусь
Вороной черною
А пока шагаю
Еще путь не окончен мой
Долго мне
По полям
По степи
Слепо
Травам
Тропам
Следовать
Мне передумать бы
Да слово дала
Сделаю
Мой удел прост
До пропасти
И вниз камнем
Сверкающим
Скажешь мне
Спросишь
Глазами
Слез полными
Кто ж меня
Безтолковую
Защитить сможет то
Я отвечу
Спасут меня
А когда?
Как до пропасти шаг будет
И когда до пропасти шаг будет
Ты спасешь меня
Холден
Друг
Тоской страдающий
У меня сигареты в джинсах
Мальборо красные
Куришь?
Огня дай мне
Сердце мое
Любовь моя
Вечность моя
Над пропастью
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831085
дата надходження 30.03.2019
дата закладки 30.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2019
[i]
Чому деяким людям так важко відпускати щось хороше?
Наприклад, людей, які зробили колись нас щасливими..
Прикро, що страждає від цієї втрати зовсім невинна душа. Хіба ж вона усвідомлює ось цей процес "зникнення"? Ні, ця бідолашка лише живе відчуттями, а не усвідомленням чи наслідками, насолоджується розмовою однодумця (якого так важко зустріти!), намагається зберегти цей вогник в очах, закарбувати час, коли частіше усміхається, ніж плаче...
Хіба ж така душа винна в цій прив'язаності? Хіба винне дитя, що плаче, коли забирають мамину цицю? Або коли забирають улюблену іграшку ? Воно плаче, бо ... розуміє, що без цього йому погано, бо хоче бачити це поряд з собою, бо воно його.
Так і з людською ніжною та крихкою душею..
А знаєш, як щирим та наївним серцям важко прийняти реальність? Такі люди ж одразу починають супитися, бунтувати й обурюватися дурнуватими моралями "досвідчених" людей. Всередині осідає залишок гіркої правди, яка виїдає, мов кислота , шлунок.
Підкрадається думка, що світ зараз такий, цінності інші, деградування в тренді, любов можна вдати, а щирість гарно обіграти. Очі бачать, а серце не хоче прийняти такого дикунства.
Коли зустрічаєш людину, яка не підходить під ці загальноприйняті стандарти, одразу починаєш хапатися, тримати, привласнювати, говорячи між рядками простих повідомлень "мені так поталанило, не щезай, залишся!"...
Любий,
Якби ж я могла стерти ці кляті кордони, нашу відстань звичайною гумкою, взяти карту світу , розірвати її й разом з нею нашу дистанцію...
Я знаю, що мені доведеться багато як і зустріти, так і відпустити рідкісно-розумних, цікавих людей. Також бачити на своєму шляху й токсично-нудотних істот, які лише кидаються огидними й безсенсовими словами. Але моїй душі важко приймати увесь час такі удари. То прив'язуватись, то...забувати. Кожне прощання закінчується розчаруванням і різким, пекучим болем. Так, достатньо вразлива, але я приховую це достатньо добре..тепер ти знаєш правду.
Втомилась, але мене тримає надія, що одного разу в гурті цих зрадників заблукаєш випадково ти. Той, який не піде, а залишиться.
З любов'ю,
Твоя...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824430
дата надходження 06.02.2019
дата закладки 21.03.2019
Привіт,
А може дарма це все? Дарма пишу ці листи.
Слова. Ці думки.
Ці солодко - дурнуваті розповіді, від яких злипається не одне місце,
а - очі. Бігаю за привидом з моєї багатої уяви,
а час пливе, розправивши вільно білосніжні байдужі вітрила.
***
Все одно нема сенсу.
Вже ніщо не має сенсу.
[i][/i][i][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824762
дата надходження 09.02.2019
дата закладки 21.03.2019