Володимир Кепич: Вибране

Валентина Голубівська

Рідна щира мова

Рідна  щира  мова  в  вишитій  сорочці.
А  ота,  лукава,  ходить  в  негліже.
В  гарних  українок,  волелюбних  хлопців
зрізує  всі  квіти  у  душі  ножем.

П'яна,  знахабніла  лізе  всім  у  вічі,
цитькає  примхливо,  корону  хапа.
Рідна  ж  мова  тихо  дивиться  у  вічність.
Скривдить  і  образить  зможемо  хіба?

Та  невже  дозволим  продати  безчесно
кожне  диво-слово,  зіроньку  ясну?
Рідну  мою  мову,  роду  перевесло,
у  гніздо  родинне  треба  повернуть.

Мово,  дихай  вільно  і  бувай  здорова,
не  зважай  на  ту,  що  лізе,  мов  мара.
Квітни  і  шануйся,  дивна  моя  мово,
і  надінь  корону.  Вже  давно  пора.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854236
дата надходження 10.11.2019
дата закладки 10.11.2019


Володимир Присяжнюк

Сотні років ідем. Невідомо куди…

Сотні  років  ідем.  Невідомо  куди…
Від  страждань  до  страждань.  Від  біди  до  біди.
Від  сльози  до  сльози.  Від  меча  до  меча.
Тане  воском  свіча  —  править  бал  яничар.
А  хіба  він  далеко?  Він  тут,  серед  нас.
Продаємось  і  далі  за  булку  і  квас.
Продаються  майбутнє  дітей,  голоси  —
Хіба  цього  ,  народе,  ти  в  Бога  просив?
Хіба  мало,  народе,  ти  іншим  служив?—
Стільки  згинуло  власного  в  пащах  чужих…
І  невже,  як  завжди,  хата  скраю?  Авжеж…
У  безмежжі  шляхів  стільки  пройдено  меж…
Розуміння  прийде,  неодмінно  прийде  —
З  нами  неба  агат!  З  нами  сонце  руде!
©  Володимир  Присяжнюк
м.  Івано-Франківськ
27.07.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843548
дата надходження 30.07.2019
дата закладки 30.07.2019


Ганна Верес

Поет – це той

Поет  –  це  той,  в  кім  совість  ще  жива,

Й  народ  для  нього  –  то  його  родина,

Не  кидає  на  вітер  він  слова,

Та  й  на  землі  –  від  Бога  він  людина.


Болить  йому,  як,  чим  живе  народ,

Хвилює  те,  як  жити  будуть  діти,

Поет  –  це  син  землі  і  патріот,

Заради  неї  ладен  смерть  зустріти.


Поет  –  це  той,  кому  не  все  одно,

Коли  підступний  ворог  землю  крає,

Він,  мов  на  мудрості  настояним  вином,

П’янить  віршами  про  любов  до  краю.


Поет  –  не  тільки  диво-гуманіст,

Котрий  людське  в  людині  прославляє,

Він  для  людей,  як  Бога  благовіст,

І  плине  пісня  птахом  понад  плаєм.
15.07.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843368
дата надходження 28.07.2019
дата закладки 28.07.2019


Валентина Голубівська

НЕВІДОМІЙ ПІАНІСТЦІ


Так  віртуозно,  так  філігранно.
Так  феєрично  і  так  блискуче.
Місяця  магія,  сонячні  грані.
Світ  за  прекрасним  дуже  вже  скучив.

Форте  й  піано.  Так  таємниче.
Царство  класичне.  Тиша  у  залі.
З-під  Ваших  пальців  -  пахощі  звуків.
Сяйво  щасливе,  тембри  печалі.

О  як  натхненно!  Справді  -  космічно.
Спалахи  ритму,  стримані  сльози.
Музика  -  велич.  Музика  -  вічність.
Музика  -  радості  вкраплені  дози.

Так  шедеврально.  Так  фантастично.
Так  досконало.  Дуже  незвично.
Музика  плаче,  музика  кличе.
Браво!  Чудово,  Ваша  величносте!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843281
дата надходження 27.07.2019
дата закладки 27.07.2019


Наталка Долинська

Забракло мудрості нам, єдності, і сили…



Ми    вкотрий  раз    самі  себе  зробили,
Немов  отара  ходимо  по  колу…
Забракло  мудрості  нам,  єдності,  і  сили
Комусь  країни  доля  по  «приколу»…
П’ять  років  ріки  крові,  море  болю,
Ми  ж  ворогові  двері  відчиняєм…
Нащадки  козаків  міняють  волю,
В  собі  своє  коріння  вириваєм…
Повірили  іудам,  що  учора
Натхненно  триколорами  махали,
Моя  країна  безнадійно  хвора,
Свої  їй  діти  крила  поламали…
Як  сон  страшний…  Прокинутися  хочу.
Відчути  єдність  українців  знов!
Болять  слова  Тарасові  пророчі…
Тече  сторіками,  та  не  ворожа  кров.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842987
дата надходження 24.07.2019
дата закладки 24.07.2019


горлиця

Вірш Мазепи. Актуальний і тепер

Всі  Покою  щиро  прагнуть  
Та  не  в  єден  гуж  всі  тягнуть
Той  направо,  той  наліво  а  все  браття,  то-то  диво.

Не  маш  любви,  не  маш  згоди,  
Од  Жовтої  взявши  води,
През  незгоди  всі  пропали  –  самі  себе  звоювали.

Гей,  братища,  пора  знати,  
Що  не  всім  нам  панувати,
Не  всім  дано  теє  знати,    як  речима  керувати.

На  корабель  поглядімо,  
Много  людей  полічімо,
Однак  стирник  сам  керує  весь  корабель  направує.

Пчілка  бідна  матку  знає  
І  оної  послуxає,
Жжалься  Боже  України,    що  не  в  купі  має  сини.

Єден  живе  із  погани,  
кличе:  сюди,  отамани,
Ідем  матку  рятувати  не  дамо  їй  погибати.

Другий  ляxам  за  грош  служить,  
по  Вкраїні  і  той  тужить,
Мати  моя  старенькая,  чом  ти  вельми  слабенькая?

Розно  тебе  розшарпали,    
гди  аж  по  Дніпр  туркам  дали,
Все  то  фортель,  щоб  слабіла  і  аж  вкінець  сил  не  міла.

Третій  москві  аж  голдує  і  їй  вірно  услугує,
Той  на  матку  нарікає  і  недолю  проклинає.

Ліпше  було  не  родити,  нежлі  в  такиx  бідаx  жити,
Зо  всіx  сторон  ворогують,  огнем  мечем  руінують.

Од  всіx  не  маш  зичливості,  ні  слушної  учтивости,
Мужиками  називають,  в  купі  лиxо  одбувати.

Я  сам  бідний  не  здолаю,  xіба  тілько  заволаю:
Гей,  панове  єнерали,  чого  ж  єсте  так  оспали!
І  ви,  панство  полковники,  без  жадної  політики,
Озьмітеся  всі  за  руки,  не  допустіть  горкой  муки
Матці  нашій  більш  терпіти.  
Нуте  врагів,  нуте  бити!
Самопали  набивайте,  гостриx  шабель  добувайте!

А  за  волю  xоч  умріте  і  вольностей  бороніте,
Неxай  вічна  буде  слава  
Же  през  шаблю  маєм  права!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840676
дата надходження 02.07.2019
дата закладки 02.07.2019


Ки Ба 1

деконструйована ідилія /recovery/

імен  позбуті  особистості,  чужа  локація  без  вад,
завуальовані  відвислості  завчасно  вбачених  принад,
обридлих  слів  бурхливі  вихлини  сполохали  амурів  рій,
двох  ліній  доль  вертляві  вигини  освячені  ропою  мрій_

мозолить  сріблом  місяць  в’їдливий  мачини  згорнутих  зіниць,
тіла  астральні  ходять  згідливо  навколо  висохлих  криниць_
в’ють  кільця  змії  слизом  змащені  на  оксамиті  смоляному,
ляльки,  охрещені  пропащими,  синхронізують  стан  судоми_

розбещені  бо  щемним  лоскотом,  із  хмар  рожевих  долу  кинуті,
у  снах  блукали  поміж  соснами,  зчепившись  видумали  згинути,
на  хвилю  хвиля  суне  з  рокотом,  тремтять  портали  слюдянисті,
свічок  горить  циганське  золото  неначе  сонце  в  падолисті_

до  краплі  вичавлені  пристрасті  /  розбиті  маски  /  в’ялі  лілії,
іконописні  особистості  /  деконструйована  ідилія,
порожніх  циферблатів  висновки  димами  п’яними  окуті,
рим  зайвих  еклектична  тиснява  в  півкуль  захряслій  каламуті_

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837368
дата надходження 02.06.2019
дата закладки 02.06.2019


Олександр Обрій

ПЕС ДЕЦЬ

Кусається,  гарчить,  не  хтозна-де,  не  там,  не  десь,
а  тут,  –  уже  під  боком,  перестрибує  паркан  –
блохастий,  неминучий  і  забембаний,  пес  Дець.
Тому  запізно  паритися  й  парити  парка.

Боржомі  не  спасе.  Хоч  в  горло  з  лійки  заливай.
Від  песика  Деця  у  нас  немає  панацей.
На  витівки  багата  в  собацюри  голова.
Зубами  без  розбору  –  всіх  за  "крашанки"  пан  цей.

Тож  тільки-но  зазнаєшся,  який  ти  молодець
(сягне  Говерли  ніс,  а  там  –  "узує"  Еверест),
він  буде  тут  як  тут  –  уже  як  рідний,  твій  пес  Дець,
аби  тобі  вручити  урочисто  важчий  хрест.  
 
Довкола  нагортати  марно  змієві  вали,
бо  ти  вже  показав,  який  насправді  є  мистець.
Бо  вже  закони  підлості  новенькі  ухвалив,
до  горла  підступивши,  світ  затьмаривши,  пес  Дець.

І  той,  що  ловить  хвилю,  й  той,  що  вічно  ловить  ґав,
і  той,  що  докульгав,  кого  не  злапав  хижий  грець,
в  мить  істини  почують  десь  за  спиною  "гав-гав"!  –
То  вірний  друг  на  жертву  зачекався,  твій  пес  Дець.

Отож,  коли  прокотиться  потилицею  лід
і  в  тиші  пролуна  занепокоєне  "ти  здєсь?",
за  карк  тебе  смикне,  віддухопеливши  як  слід,
помітивши  завчасно  територію,  пес  Дець.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835959
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 19.05.2019


Іван Блиндюк

Інші зможуть, що ти не зміг…

Інші  зможуть,  що  ти  не  зміг.
Скажуть  те,  чого  ти  не  сказав.
Пройдуть  там,  де  ти  збився  з  ніг.
Проб’ють  мур,  що  тебе  зламав.

На  вершинах,  що  ти  не  скорив,
Чийсь  чужий  майорітиме  стяг.
Обігне  хтось  крутий  обрив  
Там,  де  ти  не  здолав  свій  страх.

Тож  гартуйся,  кріпись,  терпи
І  тримай  в  голові  одне:
Руки  хай  опускаються  в  них;
Ти  –  це  той,  хто  всього  досягне.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835774
дата надходження 16.05.2019
дата закладки 16.05.2019


Анна Януш

Дівчинка

Дівчинко  з  синьою  стрічкою,
З  волошками  у  руках  і  з  маками
...  а  скільки  ночей  над  свічкою
Судилось  тобі  проплакати...

Дівчинко...  волосся  розплетене
Любов  у  тобі  не  розтрачена...
...  химерою  будеш  обпечена!
Тією  ж  любов'ю  страчена!

А  поки,  дитино,  за  обрієм
Пірнай  у  щасливе  літо,
Вір  в  те,  що  бувають  добрими
І  люди...  І  первоцвіти...

Вір  в  казку,  стрибай  по  калюжі,
У  травах  вдихай  запах  м'яти
...  ти  сильною  станеш  ...дуже
І  тінню  чужої  кімнати...

Дівчинко,  з  маревом  граєшся,
Мрієш  про  небо,  малюєш
Не  знаєш  як  серце  крається
Не  знаєш,  а  ще  відчуєш...

...дитина  в  відлунні  космічному...
Вже  стала  старою  і  сивою...
А  чи  хоч  торкнулась  до  вічного
Душою  ще  юно-красивою  ?!

травень  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835659
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 15.05.2019


Світла(Світлана Імашева)

УКРАЇНСЬКИМ ЖІНКАМ ПРИСВЯЧУЮ

************************
У  пахучому  ґроні  вишневого  цвіту  -

Таїна  твоя  вічна  й  краса,

А  рясні  вишеньки  -  твої  дрібнії  діти:

Дарували  ж  любов  небеса...

Жінко,  вишне  квітуча,  стоїш  між  громами  -

Чи  сльозами  умита,  дощем?..

Але  мусиш  стояти  -  роками,  віками,

Підпирати  надію  плечем...

Все  чекаєш,  чекаєш  -  чи  сина,  чи  мужа  -

Небо  скресло  -  здригається  вись...

Ти  молитися  мусиш  і  вірити  мусиш  -

Помолися  ж  за  них,  помолись...

Хай  же  спокій  тобі  подарує  Всевишній

За  дітей,  за  онуків  -  за  рід...

Ти  квітуй-процвітай,  україночко-вишне,

Хай  примножиться  цвіт  твій  і  плід.

Щоб  у  цьому  земному  безумному  раї,

Де  громи  задвигтіли  ізнов,

Ні  на  мить  тебе  не  покидали

Твої  Віра,  Надія,  Любов...
************************************************

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828159
дата надходження 07.03.2019
дата закладки 07.03.2019