Моє минуле вистигло дощем,
Рясніло густо, довго. Відболіло.
На серце вилось-куталось плющем
І цвітом опадало білим-білим...
А потім тихий виткався туман,
Мов сіре полотно. Безмірно сіре.
Бо час - ще той невидимий капкан,
Повільно йшов, на зло. І я безсило
спокійно йшла, безмрійно, долілиць...
І хто ще знав, як хитро вміє доля
В собі ховати стільки таємниць,
Вкладати суть в усе-усе навколо.
Моє минуле - осінь золота:
Запахнуть смутком ніжні хризантеми,
Бо вже за краєм лагідна весна,
Чужа і рідна тягнеться до мене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337118
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 27.04.2018