Тепло моїх мрій полетіло за обрій,
Сховалось в імлі де знайшло собі спокій
І тихо в краю у гармонії світу
Низенько схилилось до ніжного квіту
Там затишно й славно - ідилія вічна,
Свята атмосфера та навіть космічна,
В привабливих тінях, як ніби у долях,
Так все вигравало казково у ролях
Ось, стишились кроки і мить зупинилась,
Я дивно у далеч безмежну дивилась,
А локони ніжні вкривали тумани
І в тиші вечірній писались романи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972427
дата надходження 31.01.2023
дата закладки 31.01.2023
О, як нена́видять вони
Горду вкраїнську вроду,
На сивому Дніпрі човни,
Волелюбивість нашого народу.
Справжнє вкраїнське слово,
Політ над плесом журавля,
Хліба́, що морем золотаво
Між хат наповнюють поля.
Ті величаві осокори,
Струнких смерек розмай,
Рідні Карпати гори,
Наш незрівнянний то край...
Чому?
Тому, що ненависть ростили,
Плекали злобу з віку в вік,
Щось вкрали, щось заборонили,
Перекриваючи вкраїнства сік.
Рубаючи під корінь все,
Що було чисте, українське,
Що віків правду нам несе
(не зашлаковане, ординське).
Пора вже скинути ярмо,
Прибрати Авдія конюшні,
Те меншовартості клеймо,
Що недалекі, добродушні...
Ми надважку платим ціну.
Так різну. Та платити всім,
Пройшовши крізь страшну війну,
Щоб повернутися в СВІЙ дім.
29.01.2023 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972283
дата надходження 29.01.2023
дата закладки 31.01.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.01.2023
Какие перлы и изыски,
нас отравляют в свете дня
и, лишь мои сплошные риски
бледнеют черноту храня.
Вот вновь под ругань Черномора
чредою, глупости блюдя,
из вод выходят люди-споры
лицом и статью, все как я.
Как утверждают статистично
любой из нас почти мудрец
и, хоть простите неприлично,
но, может быть, еще стервец.
Ведь всё зависит от задачи.
И что стоит на том кону.
Я, дон Кихот на старой кляче?
Или злодей? … Я всё приму.
А впрочем, выбор разве мой
Вам неизвестен был доныне,
когда тащили зло с собой
по непонятнейшей причине.
Когда творили выбор странный
опять же богу помолясь
Вы, то ли князь, весьма державный,
иль может бирзульская грязь.
А может быть, по воле рока,
здесь всё расписано давно
и пусть вопим мы даже громко,
есть наша роль в смешном кино.
Играют роли люди-куклы
И Принц, и Лжец, и Крысолов
И Арлекин, Торговец фруктой,
Поэт, поднявший странный взор.
И этот шум назвали жизнью.
Печальный хор среди страстей
Себя тащИм привычно к тризне
Обрезав тело от корней.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808850
дата надходження 04.10.2018
дата закладки 11.10.2018
Всего лишь мгновение гению,
как вспышка созвездий, дано:
он будет и в энциклопедии,
он будет в каком-то кино;
он будет поруган и высечен
из камня на веки веков;
но гениев - тысячи, тысячи,
средь умных и средь дураков.
Страдания в жизни умышленны,
даются они неспроста...
Бывают слова не услышаны,
бывает, что вечность пуста.
Дневные, ночные знамения, -
ночные, дневные дела...
И все это - стихотворения,
в которых есть холод тепла.
Избитые, битые веянья,
забытые, сытые дни...
Деяния, действия гения,
по сути, извечно одни:
то водка ломает сознание,
то придурь ведет в оборот;
под чьим-то небесным вниманием
проходит неделя и год.
Столетий проносятся месива,
столетий проходит угар...
На сук гениальность подвесили,
остался один перегар.
И все же, мгновение гения,
как вспышка созвездий дано.
Божественны в нем песнопения,
что божье открыли окно...
20.09.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807351
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 22.09.2018
Приємно познайомитись, Авроро,
Для вас я просто Федерік.
Я поспішаю. На ходу хапаю ноти.
За мною друзі розкричалися вже хором!
Хоч … я вже мабуть і забув про все у цей момент.
О, як ви дивитесь у мої очі …
Розбита вся моя зарозумілість вщент …
Я знаю, ви завжди доб’єтесь свого …
Але ось тільки не мене.
Мене вам не потрібно добиватись.
Я не ховаю вже від вас нічого.
За зустріч з вами дякую я музиці і богу …
Я починаю прямо тут для вас концерт …
Ставайте, прошу, тут біля роялю,
Пробачте, граю тільки, не співаю,
Але у мене є такі важливі ноти …
Вони мов скрипка у руках душі,
Я навіть не торкаюсь клавіш ...
Авроро, ти і так уже все знаєш …
Вважають, чоловічу вдачу маєш …
Таким було і є твоє життя,
Ти ніжність свою в лати не сховаєш,
Ти жінка, що … дарує забуття.
А я тобі все граю й граю,
Цей вальс, що довжиною у життя,
Який писака там розповідає,
Що Федерік Аврору більше не кохає …
Ти знаєш, я шкодую дотепер.
Так, я пішов. Два роки сумував.
А потім я помер …
Тепер ти дійсно знаєш …
Моя Авроро, стала музика тобою …
Я далі граю свої вальси.
Я тут за клавішами розмовляю не з собою …
Не мають слів? Насправді, це романси …
Дивись як вже втомились мої руки,
Ці два століття я для тебе граю,
Та їм байдужі ці примарні муки …
Я з нот букет троянд тобі збираю …
Ти знову дивишся у очі …
Я знову кажу: радий зустрічі я з вами,
І мене звати Федерік …
Він був зовсім-зовсім порожній,
Той останній,
Без вас прожитий цілий рік …
Ви так хотіли врятувати,
Такий нікчемний збайдужілий світ …
Килими, кахлі, гобелени,
При цьому встигли стільки написати,
У нотах склав для вас я заповіт …
Я вам здається трішки допоміг
Я так старався … все, що міг …
Ви знаєте, я був страшенно хворий,
Але я … музикою вас беріг.
*[i]прототипами героїв є Жорж Санд та Федерік Шопен, хоч вірш цей насправді не лише про них[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765689
дата надходження 13.12.2017
дата закладки 09.09.2018
Magnolia blossoms and so do my heart,
I found you near the dead end between the death and life.
You were so charming, fulfilling and grace,
I love you so much –
It is a romance!
The love of my life, please,
Come to me,
I want to share this moment of thrill!
You must be here, just right here,
My Hope and my Love!
Киев, 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800376
дата надходження 23.07.2018
дата закладки 28.07.2018
я,
тобі
ялинку
віршовану
складатиму,
▲
свої
думки́,
королево,
виливатиму.
▲
тому
сказати
попробую
зворушливо,
▲
тобі
мовити
наважуся
спокусливо:
▲
твоя
врода
вводить в
одурманення,
▲
вона
утворює
в свідомості
затьмарення;
▲
твої
принади
імператорів
приваблюють;
▲
твої
усмІшки
щасли́вість
відновлюють.
▲
свою
любов
сердечно
віддаватиму,
▲
тобі
ніжно
кохання
даруватиму,
▲
щоб
відчула
блаженне
задоволення
▲
та у
серці –
пристрасті
народження.
▲
твоє
нутро –
природна
довершеність,
▲
і у
ньому
відсутня
розбещеність.
▲
твоє
обличчя
небесного
походження,
▲
мені
дарує
душевне
омолодження.
▲
хочу
тобою
віковІчно
милуватися.
▲
буду
лагідно,
принцесо,
обніматися,
▲
твої
губи
солодкі
цілуватиму;
▲
я з
тобою
королем
почуватимусь.
▲
твою
косу́ –
квітами
вплітатиму,
▲
тобі
тепло́
ласкаво
уділятиму.
▲
бути
поряд
з тобою –
релаксація,
▲
жити
разом
з тобою –
медитація.
▲
твій
голос
чарівний
заспокоює,
▲
мої
тілесні
хвороби
виліковує.
▲
твоя
втіха –
від суму
вакцинація.
▲
і ти
гідна,
красуне,
коронації.
▲
я з
тобою
бурхливо
танцюватиму,
▲
тебе
міцно
до себе
притискатиму.
▲
ти зі
мною –
пристрасть
відчуватимеш:
▲
твоє
серце
любов’ю
пульсуватиме.
▲
твоя
душа –
воістину
божественна.
▲
вона
миттю
породжує
піднесення.
▲
тому
без неї
повільно
умиратиму,
▲
а то
і навіть
горючим
упиватимусь.
▲
твій
погляд
магічний
заворожує:
▲
мій
розум
повільно
заморожує;
▲
моє
серце
вогнисто
палахтить –
▲
тебе
жадаю
любов’ю
пригостить.
______ ❤ ______
[b]K Λ Е О Δ О Р[/b]
[i]22.03.2018[/i]
[b]ℬℭ[/b]
Вжиті слова:
• Довершеність – досконалість.
• Миттю – дуже швидко, раптово.
• Палахтіти – палати; горіти, даючи яскраве світло.
• Коса́ – слово має кілька значень, в даному випадку таке: заплетене волосся.
• Віковічно – слово має кілька значень, в даному випадку таке: довічно; завжди.
• Релаксація – зняття психічної напруги шляхом зниження тонусу скелетної мускулатури.
• Медитація – духовно-релігійні або оздоровчі психовправи, за допомогою яких досягають особливого психічного (душевного) стану; найчастіша ціль медитації – досягнення розслаблення та посилення відчуття бадьорості, радості, щастя.
• Розбещеність – моральна зіпсованість (аморальність); дозволяння собі робити неприпустимі речі для задоволення своїх потреб (часто надмірних); розпущеність.
• Нутро – слово має кілька значень, в даному випадку таке: душа; внутрішній психічний світ людини.
• Піднесення (піднесеність) – слово має кілька значень, в даному випадку таке: бадьорість, запал, натхнення, душевний підйом, ентузіазм.
[b]Вірш №20[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783791
дата надходження 22.03.2018
дата закладки 28.07.2018
Мав би рук я
Тисячі сильних,
То крутив би
Колеса вільно!
Зміг би лісом
Густим ходити,
Зміг би жорна
Я крутити!
Мельниківна, любов моя,
Знала б як кохаю я!
Мельниківна, любов моя,
Знала б як кохаю я!
Ах, руками я слабак!
Чи підводжу, чи тримаю,
Чи кую щось, чи рубаю, –
Кожний хлопець зробить так.
Кожний хлопець зробить так.
Коли вечір свіжий наступає,
Відпочити разом ми сідаєм,
І господар каже мило:
Гарно працю ви зробили;
Гарно працю ви зробили;
Люба дівчина за ним:
На добраніч вам усім.
На добраніч вам усім.
Мав би рук я
Тисячі сильних,
То крутив би
Колеса вільно!
Зміг би лісом
Густим ходити,
Зміг би жорна
Я крутити!
Мельниківна, любов моя,
Знала б як її кохаю я!
Мельниківна, любов моя,
Знала б як її кохаю я!
Мельниківна, любов моя,
Знала б як кохаю я!
Franz Schubert, Die schöne Müllerin:
Am Feierabend (Wilhelm Müller)
Hätt ich tausend
Arme zu rühren!
Könnt ich brausend
Die Räder führen!
Könnt ich wehen
Durch alle Haine!
Könnt ich drehen
Alle Steine!
Dass die schöne Müllerin
Merkte meinen treuen Sinn!
Dass die schöne Müllerin
Merkte meinen treuen Sinn!
Ach, wie ist mein Arm so schwach!
Was ich hebe, was ich trage,
Was ich schneide, was ich schlage,
Jeder Knappe tut mir's nach.
Jeder Knappe tut mir's nach.
Und da sitz ich in der grossen Runde,
In der stillen kühlen Feierstunde,
Und der Meister spricht zu allen:
Euer Werk hat mir gefallen;
Euer Werk hat mir gefallen;
Und das liebe Mädchen sagt
Allen eine gute Nacht.
Allen eine gute Nacht.
Hätt ich tausend
Arme zu rühren!
Könnt ich brausend
Die Räder führen!
Könnt ich wehen
Durch alle Haine!
Könnt ich drehen
Alle Steine!
Dass die schöne Müllerin
Merkte meinen (meinen) treuen Sinn!
Dass die schöne Müllerin
Merkte meinen (meinen) treuen Sinn!
Dass die schöne Müllerin
Merkte meinen treuen Sinn!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800733
дата надходження 25.07.2018
дата закладки 26.07.2018
життя розливається гарячими річками по щоках, обпікає і живить.
нас було небагато - Бог, Музикант і Актриса - і все життя наше було верховенством духу, літом і видовищем.
ми не знали, ким ми є один одному, але ми вміли дивитися у вічі так, ніби не відаємо про сором. ми закохувалися по 10 разів на день і сумували, що цього так мало.
ми чекали доки прийде ніч і прямували за нею, сподіваючись, що вона заведе нас якогомога далі від споглядаючих засуджуючих очей.
наші життя вигоріли на сонці, і ми боялися до них доторкатися, бо від цього з'явиться подразнення на шкірі. і тоді вже нічого не можна зробити, бо Лікаря в нашій компанії не було.
ми простягували руки вгору і рахували, скільки поцілунків на них лишив сьогоднішній день. ми мали кучеряве волосся і вічне дитинство, що ховалося в недопитих склянках з молоком.
ми не мали дому, зате у нас був рижий кіт Рижик (фантазії в нас теж не було).
але все життя наше було фантазією.
ми заливалися рум'янцем, коли новий день зустрічав нас казково прекрасною зеленою травицею.
ми просилися цілувати очі світові, і благали не закривати їх сьогодні хоча б до 8-ї години вечора.
ми берегли в собі ніжних і яснолицих дітей, а самі були чимось брудним і гарячим.
не треба травити нас сумом. хай він народжується і гасне, ніби зорі, нехай променями гра на моїй стелі. нехай котиться із стічної труби разом з невчасним дощем.
ми були проникливими і несли щось в світ:
Актриса хапала слова, вирощувала їх у своєму молодому садку до неймовірних розмірів, підживлювала метафорами, а потім зривала і показувала, як оте слово можна кидати в людину і втрачати себе, розливаючисьь перед нею потоком натхнення.
Актриса була красунею. але жах, який жах! красуні іноді виявляються розумними.
Бог сміявся на своїми знайомими, любив французькі пісні та тяжів до жовтих сорочок. завжди божевільний, прагнучий уваги, літаючий за вітром, щось-хапаючий, так-нічого-і-не-вловлюючий. Бог жив в іншому часі. більше за все він любив чужі день народження і коли хтось клав йому голову на коліна. тоді він міг годинами розповідати казки про Велике Життя, яке закінчувалося завжди на теплій веранді з французькою музикою. у жовтій сорочці. Бог вірив у своє Велике Життя, як вірив у травневі вечори і вино з води.
Бог завжди у щось вірив.
Музикант мав власні хмари, своїх птахів і сам називав вулиці. земля під його ногами була іншою. сонце під його спостереженням ніколи не сідало за горизонт надто зарано, доки він ще не зробив своїх справ. дні його були золотими, мали запах сіна. Музикант завжди хмурився і приглажував безсоромно гарне волосся. він тягнувся до різних душ, шукаючи натхнення, продавався кожному, хто дарував йому трішки уваги. Музикант постійно шукав спокою, а знаходив лише слова актриси і сорочки бога. жовті.
але, напевно, це і був його спокій.
ми збирали навколо себе різних людей. ми бачили, як в деяких підіймалася безсила злість, бачили відчайдухів, бачили дівчинку із запахом зими та хлопчика з незмінним блокнотом у руках. бачили брехунів і зрадників.
але ж всі ми брехуни і зрадники.
всіх нас щось щемило всередині, всі ми були вічно п'яними дітьми. в істериці, але з музикою в голові.
всі ми були здатні лише на одне:
кохання та біль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727081
дата надходження 03.04.2017
дата закладки 20.07.2018
Картина - "Мягкие часы в момент первого взрыва",
Сальвадора Дали[*s*].
[i]Диптих написан в соавторстве с
[b]Ириной Левобережной,[/b] за что моя ей
искренняя благодарность.[/i]
А время - бег замедлило… Скажи
-
Когда оно идёт, чего-то стОит?
Часами будней я живу во лжи.
Краду минуты (Это – не святое!)
На спОлох не звонят колокола,
И никому до этого нет дела,
Что Столько Лет самой себе лгала…
Пружина натянулась до предела.
А мне в ответ: «Прости, и отпусти»
-Как отпустить?
«Легко. Такая малость…
Обманывая, душу не спасти»
-А если я в самой себе сломалась?
Здесь не спасёт ни правда, ни развод,
Одно во вред, другое – тоже горе…
Но – крутится по-новому ЗавОд,
Зубами Шестерёнки с Явью спорят,
Опять меня пытаются прижать.
Нет, больше я не в силах! Я взрываюсь!
Спасайтесь все, кто в силах убежать!
Свободна я. Не мучаюсь. Не каюсь.
Все цифры – в хлам. Стекло, запреты – в хлам!
Жар – изнутри – непрочный корпус плавит.
И, лавой растекаясь, пополам
Часы стекают (против всяких правил).
И вот – парю над бездною легко.
Мне – нипочем, что я сгорю от взрыва.
Свободна я! Пружина – далеко.
Гляжу в мгновенья жаркие – счастливо
*************
Мгновенья гладим жаркие ретиво -
Не против шерсти (нам уж чужд максимализм).
Из поцелуев, ни один наш мимо -
Не попадает, благодатной нивы...
И мягкий жар стекает патокою вниз.
*************
Все цифры - в хлам!..двенадцать, семь и девять...
(Счёт приблизительный - любовниц иль измен)
А впрочем-то, держались цифры еле...
Вот так пружины плавно все просели -
Часов супружества ("с тоскливым боем плен").
Скоропостижно (ведь ещё не осень -
Твоя, моя...) часы рассасывает персть;
Для них иной судьбы не просим...
(Ведь брак - часы, без славной цифры "восемь"!)
Бракован был тот брак!..имеем то, что есть.
"Спасение души"?..боюсь, условность.
"В себе поломка"?..повседневный, нынче, факт.
И крутишь ты завод - уж новый, словно
С Удачей пьяною играешь в лова...
Надеясь - в этот раз всё кончится не так.
А за моей спиною - тоже, время;
И маятников - сонм (они же - кандалы).
Измены -опыт- складывал все верно -
На плечи мне, усугубляя бремя...
Казалось уж, душа - безжизненней золы.
************
Свободна ты; прилаживаем стрелки...
(Свободна - от ярма объевшегося груш)
Судьба нам про любовь так пишет мелко!..
Наш Первый Взрыв... сбегает Счастья пенка...
В сердцА, проникновенья стрелок, не нарушь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754768
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 15.07.2018
Я все ще відчуваю ту потребу.
Відчуваю, що хочу я до тебе.
Не вистачає так чогось в душі моїй.
Мені так хочеться іще раз повернутись,
На всі місця, де тепло на душі було,
На Контрактову площу,
Що пахла радістю, турботою,
Наповнена глінтвейном вдосталь,
І Пішохідний міст отой пригадую,
Завіяний вітрами Дніпровськими,
І острів той...
Що за мостом розкинувсь.
А там...
Там перший поцілунок твій,
Солодкий, ніжний і суровий,
Зігрів мене, як чай
Безхатька в дикий холод.
Тепло в душі.
Тепло в душі.
Похолодало.
Теперь та площа другі вихідні,
Наповнена для мене кров'ю,
Сльозами вмита з моїх вік,
І серце так вона щимить...
А міст той проклятий!
Як він гойдавсь, скрипів,
Від вітру льодяного.
Ото моя душа тепер,
Четвертий день,
Все відчува те саме.
А острів той...
Та хай б залило його!
Для мене то тепер,
Біль серця,
Хворого,
Мого.
Мені так боляче,
Якби ти уявляв,
Що скоїв усмішкою,
І запахом свого волосся,
Самим лиш поглядом створив...
Нащо ти вирив яму так глибоко,
Невже тобі не знать,
Як то болить, коли в душі,
Пуста діра, що гноєм істікає,
І зовсім скоро,
Постане раною, що лиш в майбутньому,
Примусить пам'ять підірвать.
І загноїться рана та оп'ять.
Благаю, повернись,
Доки не пізно,
Молю тебе, мій принце,
Не втікай,
Ти викрав моє серце,
Повертай....
До Іммануїла,
Від Костянтина
12.02.2018
22:23
-----------------------------------------------------------------------------
Я сподіваюся що не зустріну осуд тут людський. Я теж людина, так само як і всі, хочу співчуття, розуміння. Але в житті моєму цього немає. Усі страждання втіляю сюди у тому вигляді, якому можу. Прошу вибачення за можливі помилки, неправильну риму.
Дякую за порозуміння,
Щиро,
Костянтин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776649
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 13.07.2018
КАРМЕН
Коли вас полюблю?
Клянусь, не знаю я...
Ніколи либонь, а може колись,
Сьогодні ж ні, це певна річ!
Любов, як пташка непокірна, –
Ніхто не зможе приручить,
І марно кликати настирно –
Вона на зов цей не примчить.
На крик чи просьбу не зважає;
Один базіка, інший ні,
Тож я собі його бажаю –
Мовчить і любий цим мені.
ХОР
Любов, як пташка непокірна, –
Ніхто не зможе приручить,
І марно кликати настирно –
Вона на зов цей не примчить.
КАРМЕН
Любов, любов, любов, любов.
Любов – циганська то дитина,
Не знає зовсім правил, ані прав;
Якщо не любиш ти – не згину,
Якщо ж люблю я – ти пропав!
ХОР
А ти пропав.
КАРМЕН
Якщо не любиш ти,
Якщо не любиш ти – не згину;
ХОР
А ти пропав.
КАРМЕН
Якщо ж люблю я, так, люблю я,
То ти пропав!
ХОР
Любов – циганська то дитина,
Не знає зовсім правил, ані прав;
Якщо не любиш ти – не згину;
Якщо ж люблю я – ти пропав!
ХОР (Тенори)
Любов – циганська то дитина!
А ти пропав!
КАРМЕН
Якщо не любиш ти,
Якщо не любиш ти – не згину;
ХОР
А ти пропав!
КАРМЕН
Якщо ж люблю я, так, люблю я,
То ти пропав!
ХОР
Пропав!
КАРМЕН
Ти пташку, думав, цю спіймаєш –
Крилом махнула і втекла.
Любов далеко – ти чекаєш;
Вже не чекаєш, а прийшла.
Вона до тебе швидко, швидко
Приходить, зникне, прийде знов.
Немов спіймав – її не видко,
Неначе втік – знайшла любов!
ХОР
Вона до тебе швидко, швидко
Приходить, зникне, прийде знов.
Немов спіймав – її не видко,
Неначе втік – знайшла любов!
КАРМЕН
Любов, любов, любов, любов.
Любов – циганська то дитина,
Не знає зовсім правил, ані прав;
Якщо не любиш ти – не згину,
Якщо ж люблю я – ти пропав!
ХОР
А ти пропав!
КАРМЕН
Якщо не любиш ти,
Якщо не любиш ти – не згину;
ХОР
А ти пропав!
КАРМЕН
Якщо ж люблю я, так, люблю я,
То ти пропав!
ХОР
Любов – циганська то дитина,
Не знає зовсім правил, ані прав;
Якщо не любиш ти – не згину;
Якщо ж люблю я – ти пропав!
ХОР (Тенори)
Любов – циганська то дитина!
А ти пропав!
КАРМЕН
Якщо не любиш ти,
Якщо не любиш ти – не згину;
ХОР
А ти пропав!
КАРМЕН
Якщо ж люблю я, так, люблю я,
То ти пропав!
ХОР
Пропав!
Georges Bizet, Carmen: Habanera
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793654
дата надходження 29.05.2018
дата закладки 29.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.05.2018
Яскраво загоряються комети,
А зорі гаснуть проблисками днів.
До мене прилітаєш у сонети,
Лишаючи Парнас і всіх богів.
Я збережу закохані секрети
І не розкрию павутину слів.
Моя богине, подаруй сюжети,
Незвіданих, загублених світів.
Твої слова спускаються зірками,
Збираю їх я, мов розталий сніг.
Загубляться вони поміж віками?
Чи пролунають у чиємусь сні?
Не знати! Відправляються струмками
Шукати береги морів в пітьмі...
Уранія — в грецькій міфології, одна з дев'яти олімпійських муз, муза астрономії.
© Володимир Верста
Дата написання: 27.02.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779390
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 26.05.2018
Пізнаємо різні школи у житті, вдосконалюємо розум свій і тіло, про нас думають погано, тільки ті, хто нас гірший, сподіваюсь зрозуміло! Всьому є межа, якийсь запас, не такі ми з вами, як раніше, ті хто кращі, їм звичайно не до нас, є в них справи значно важливіші! Кращі й гірші нас оточують завжди, програє хтось, стоять поруч переможці, кращі в спеку подадуть води, гірші втоплять вас у води ложці!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789929
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 18.05.2018
Он прост, умён, немногословен.
Стрелец, телец, а может овен.
Одет не броско, скромно, модно.
Живёт естественно, природно.
Он знает классику и джаз,
И очень уважает вальс.
Умеет слушать, пьёт лишь в меру.
Во всём английские манеры.
Общителен и толерантен,
Всегда приятен и понятен.
Он мнение являет аккуратно,
Не спорит громко и азартно.
Американец, немец, славянин,
Но сразу видно - он такой один.
Закончив время, для общения с тобой
Он попрощался и идёт домой.
Мне скажут, денди - идеал,
Что невозможный случай описал.
Не буду спорить, полностью согласен,
Но согласитесь, идеал прекрасен.
18.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792153
дата надходження 18.05.2018
дата закладки 18.05.2018
Черновики студента .Рубаи. Перевод - перифраз
Рубаї. Чернетки студента
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789769
Надія Медведовська
1* По крохам перетекает песок.
Каждый миг совершает свой рывок.
Скачет по гребням реки бытия.
Если разбить, можно остановить рок.
1
По крихітці пісок перетіка,
А кожна мить протяжна, мов ріка.
Коли б, розбивши цей крихкий годинник,
Спинити час могла моя рука!
--------------------------------------
2* Если бы не струились минуты,
остановился бы бег лет утром,
наступили все вчера и завтра…
Нынче пришла бы твоя смерть, путник?!
2
Коли б не бігли струмені хвилин,
Коли б років тяжкий спинився плин,
Коли б учора й завтра всі настали
Сьогодні – чи не зник би смерті тлін?
---------------------------------------
3* Кладу ладони тебе на чело.
В прохладу потекло твоё тепло.
Слышу пульс твоих безумных мыслей.
Но спокойный взгляд сквоэь очков стекло.
3
Кладу тобі долоні на чоло –
В їх прохолоду потекло тепло. їхню
Я чую пульс думок твоїх шалений,
Але спокійний погляд через скло.
------------------------------------
4* Есть лишь прошлое и будущее.
Они детали игры, будто бы.
Ты живёшь мгновением, бездумно.
Слушай…Тишина безпробудная.
4
Минуле і майбутнє – все збери
В одну споруду, мов деталі гри.
Живи в цій миті, ні про що не думай.
Послухай тишу, сам не говори.
-------------------------------------
5* Деревья живут своим каноном
и нам неизвестны их законы,
к суетности жизни безразличны.
Уважаемые благосклонно.
5
Живуть дерева ці своїм життям,
І їх закони невідомі нам.
До метушні безладної байдужі,
Поважні, мов споріднені вікам.
-------------------------------------
6* Ты не движешься, а время идёт.
Каждое мгновение нить прядёт,
пока в пряже не запутаешься.
А твой разум всё ещё счастья ждёт.
6
Ти не йдеш – а час іде,
Митями життя пряде.
Поки в прядиві чекань
Він, заплутавшись, впаде.
------------------------------------
7* Вроде б творю себе я новый мир,
но снова образ печален и сир -
в зеркале узнаю своё лицо,
Оно усмехается, как сатир,
7
Нехай створю я світ новий собі –
Знов образ цей приходить у журбі.
І в дзеркалі лице я пізнаю
Своє, що не стрічалося тобі.
----------------------------------
8* На каждый кадр время намоет пласт.
Как прочертить границу меж них, в масть -
между тем, что случилось, и могло.
О, как тяжела сердцу правды власть.
8
На кожний спогад час намив пласти.
І де ж кордон тут можна провести
Між тим, що мало буть – і відбулося?
Як тяжко серцю правду всю знести!
------------------------------------
9* Творчества без труда не бывает.
И сила лёгкостью потешает.
Но, красота, что ты щедро даришь,
выше всех моих слов воспаряет.
9
Хай творчості без праці не бува,
Хай навіть легкість сила здобува,
Але краса, що Ти даруєш щедро –
Що проти неї всі мої слова?
--------------------------------
10* Играю много различных ролей
и ещё из запаса взять волен.
Это правда – мир есть лицедейство.
Под масками душу лживость колет.
10
Щодня ролей з десяток різних граю,
А скільки ще в запасі я їх маю?
Це правда, світ – суцільне лицедійство.
Під масками як душу відшукаю?
-------------------------------------
11* Всякая маска для глаз обманна.
Но всё-таки порицать не стану.
Можно ложью согреть человека?!
И всегда ли правда будет манной?!
11
Чи всяка маска – для очей облуда?
Гудити гру я все ж таки не буду.
Що краще – чи зіграть в житті людину,
Чи жить собі свинею серед бруду?
--------------------------------------
12* Всякая роль – душе мастерская.
Светлый идёт, истину играя.
Кто в её суть хоть однажды проник,
тот подлости в себя не впускает.
12
Для щирих це не просто гра майстерна.
Усяка роль – немов душі майстерня. тавтологія
Хто Гамлетом побув бодай годину,
Того в житті на підлість вже не зверне.
--------------------------------------
13* Дурные привычки – всё измерять,
как гири они на тебе висят.
Когда захочешь сбросить их с себя,
окажется, что ими в плен взят.
13
Погана звичка – мірить все і важить,
Мов гирями, вона тебе обтяжить.
Коли ж захочеш скинуть їх додолу,
То раптом руки метр сталевий зв’яже.
-----------------------------------------
14* Сила ума - величия пленник.
Это привычно и неизменно.
Но ведь она может и разрушать…
Точность и логика в ней отменны.
14
Чи справді сила розуму велична?
На це питання відповідь є звична.
Та не лише краса в ній, а й руїна –
Тим ще страшніш, що точна і логічна.
-----------------------------------------
15* Здравый смысл тоже должен знать меру.
Ограничить нужно неверие -
Меняются все представления.
Всё же молитва должна быть с верой.
15
Здоровий глузд повинен знати міру.
Обмежить краще все ж його, не віру.
Міняються уявлення з роками,
Та все така ж луна молитва щира.
------------------------------------
16* Не поклоняйся ты букве на слух
Она часть разума. Целое – дух.
Разум может разрушить целое.
Самое страшное – если дух потух.
16
Не прихили до букви слух.
Частина – розум, ціле – дух.
Частина може зрушить ціле,
Та може й гальмувати рух.
01 - 02.05.18 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790001
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 03.05.2018
тут словник рим. користуватися легко,
якщо зберегти в форматі doc або docx.
словник неповний, тож кожен зможе
собі доповнити. писалося не для публікації, –
лайливі чи грубі слова ігноруйте
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650166
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 06.04.2018
Не Робесп'єр, не Драйзер, не Дюма,
Наполеоном не була ніколи,
Нічого в мене спільного нема,
Мабу́ть, ні з ким серед цієї школи.
Хода смішна, ледь згорблена, швидка,
А руки, мов відірвані від тіла,
Занадто емоційна і важка,
Хоч зла нікому, справді, не хотіла.
Чоло високе зморшками взялось,
І форма брів доволі специфічна,
Не раз мені, повірте, довелось
Зустріти Долю, хоч вона трагічна.
Мене вважають дивною якоюсь,
Хоча живуть з моїх-таки ідей,
А я не можу бути не такою,
Що дуже схожа на малих дітей.
Я не люблю ні тиску, ні образ,
Ні зауважень, ні терпкого слова,
Я в голові тримаю стільки фраз,
Що не одна вже склалася з них мова.
Я відпускаю легко всіх людей,
Бо не люблю я ні за ким тужити,
Бо серцю мало обширу грудей,
Йому постійно хочеться творити.
Ніхто не розуміє тих причин,
Які мене штовхають до Науки,
А я скажу: багато є місцин,
Де тільки я почую ніжні звуки.
О, скільки ще не скорених вершин,
А десь чекають стомлені дороги,
Колись зросту я, може, на аршин,
Тісни́ми стануть батьківські пороги.
Я не люблю ні примусу, ні сили,
Ні звинувачень гострих і різких,
Мене вже люди, певно, утомили,
А я не можу не піти до них.
Я міс Любов, міс Ініціатива,
Захоплень, знайте, безліч маю я,
Нескорена, розумна, норовлива,
В мені течуть і ріки, і моря.
Фантазія та Логіка блискучі,
Все пояснити можу й довести,
Я щось шукаю, мов колись Веспуччі,
І як мені цей світ переплисти?
Куди звернуть, щоб не зійти з дороги,
Не допустити помилки в житті?
Я за́вжди вірю в близькість перемоги
Й у те, що Люди - Янголи святі.
Я не люблю обмежень, болю, зиску,
Вимог, диктату, гордості та сліз
Люблю комфорт - не ілюзорність блиску,
Люблю солодку музику беріз.
Я не люблю страждань, зізнань і міри,
Ненавиджу приховану брехню,
Бо я це я, це вічний символ віри
В те, що Наука знищить маячню.
А найстрашніше - закиди та до́кір,
Які в мені пробуджують той гнів,
Який чомусь породжує жорстокість
І позбавляє спокою та снів.
Коли сварюся - стукаю дверима,
Пробачень після цього не прошу,
На світ дивлюсь я іншими очима,
Його з собою повсякчас ношу.
Я вірю в Розум розумом дитини,
На людях я не знаюся, на жаль,
Але малюю я нові картини,
Бо все ніяк не скі́нчиться скрижаль.
Оце й усе - я все вже розказала,
Тепер самі́ Ви визначте мій тип,
Мене ж ніяка сила не зламала,
Не вбило зло - душі свинячий грип.
Я зрозумію кожне Ваше слово,
Його до сивих райдуг віднесу,
Бо в мене за́вжди все в житті чудово:
Уміє серце бачити красу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785996
дата надходження 04.04.2018
дата закладки 04.04.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.03.2018
Весняний ранок заглядав у вікно. Чути голос зяблика, ото пісню заводить! Так здалеку - з лісу, плине щебетання над селом.
Вікно відчинене навстіж, п`янить півонії запах, ті пахощі вітерець приніс у кімнату. Люба лежала в ліжку й позирала надвір, думала- буде гарний день, так сонячно. Все добре, але напевно треба йти трохи зранку прорвати бурячки,пізніше буде занадто спекотно..
Вона вдома сама, мама з батьком давно на роботі, адже така пора, що - один день місяць годує.. Роботи вистачає в колгоспі, на фермі, біля корів, то доглядає за телятами. А батько працює трактористом, в цю пору вихідних немає, всі працюють на землі, щоб вижити. Та і вдома є трохи господарства, інакше не проживеш. Обласне місто далеко, щоб їздити на роботу щодня, заробити копійчину.
Після школи - їздила в районне містечко, вчилася на перукаря, тепер вдома стриже бажаючих. Чоловіки приходять рідше,жінки ж частіше, особливо, якщо якесь свято, чи весілля в селі. Людям подобається, як вона швидко і вміло робить зачіски, тому і йдуть залюбки до неї. Хтось дає гроші, а хтось принесе шматок свіжини, чи яєць. Хоча молоді в селі залишилося мало, частина виїхала на заробітки в Росію, а частина в Київ, але добре, що є хоч трохи клієнтів, все ж не без роботи. Є клуб та працює тільки на свята, а так людям немає часу гуляти, не до гульок. Життя важке, три роки, як війна на Сході, все обіцяють покращення, яке може бути покращення, як немає роботи?
Люба вкотре потягнулася в ліжку - як сумно, як далі складеться життя? Адже їй вже двадцять один та хлопця в селі напевно для неї не було, хіба, що сусід, Микола, якого обожнювала. Високий, чорнявий, ще й вуса запустив, очей не відвести, красень. А, як погляне карими очима, то здається теплий промінь, аж вглиб до серця струменить. Та він одружився чомусь так рано, з сусіднього села привіз Надію. Відразу всі думали, що вона вагітна та живуть вже чотири роки, а дітей так і немає. Та, які можуть бути діти, коли його дружина зовсім не тримається сім`ї. Вдома два тижні, не більше й знову в Москву на заробітки, так вже декілька років. Микола був на Майдані, отримав поранення, після цього його вже більше в Військкомат не визивали. Довго лікувався, розмови по селі ходили, що права рука розтрощена, лікарі дали третю групу інвалідності, сказали, що воювати більше не піде.
Уже зірвалася з ліжка, в нічній сорочці ледь не вивалилась з вікна, роздивлялася на всі боки. З переляку зграя сполоханих горобців розлетілася на всі сторони.
- От розцвірінчалися .. .А злякалися! І що тут біля хати можна шукати? Он, туди гайда, на кущі, на дерева.
На городі побачила Миколу -, тьохнуло серце, знову сам. Високий на зріст, вміло володів сапою, видно поспішав. Різко махав лівою рукою, не оглядаючись, нахилявся, підбирав бур`ян, кидав на купу.
Ага- майнуло в голові, зиркнула на годинника - все встигну. Швидко накинула сукню, на шпильку зібрала русяве волосся. З сапою в руках підходила до сусіда,
-Доброго ранку! А помічниці не треба?
Він злегка почервонів, збентежено випрямився,
-Доброго, доброго… Але Любо, дядько Дмитро та тітка Оля ж будуть знати, сусіди побачать, обов`язково донесуть. Будеш мати, що слухати, сваритимуться, ти получиш і мені дістанеться. В тебе, що, вдома роботи немає?
Вона дивилася на нього зачарованими смарагдовими очима, в них побачив радість, від цього, ще дужче почервонів. Вмить зблід опустив голову донизу, махнув рукою,
-Краще додому йди, не відволікай мене.
А в самого - від хвилювання голос тремтів. Хотів приховати свій неспокій, перехоплюючи подих, відчував, як гупало серце, неначе барабан, здавалося зараз вискочить.
На кілька рядків відійшла від нього, мовчки почала сапати. Він ледь стримував себе, йому хотілося поглянути на неї, адже колись вона йому дуже подобалася та й зараз не проти бути з нею, але ж як? Батьки її точно не дозволять бути разом. Дівчину віддати за розвідника - хіба, що в лісі хтось здохне. Та треба ж було так закохатися в Надію! Він розумів, що зробив велику помилку в житті. Але виправити не наважувався, хоч вже декілька раз сварився з дружиною, щоб не їздила, вже лишалася вдома, тож сім`я, як не як, може б дитя було. Про дитину вона й слухати не хотіла, все відмовки - треба пожити для себе. Але ж молоді, інкли Микола умовляв, щоб народила, але знову в шухляді знаходив протизачаточнії таблетки.
Люба - розчервоніла, немов та троянда, а в очах блиск, той блиск, ні з чим не зрівняний, горів вогонь кохання.. Стримуючи себе, щоб не втратити самоконтроль дівчина підійшла до нього, всміхалася, весело заговорила,
- Ну от, закінчуй ці рядки і по бур`янах! Бувай здоровий!
- Любо, з мене цукерки, - вже сказав веселіше.
Вона ледь не затремтіла, крутнула головою, уста бантиком, ще сильніше почервоніла, пожадливість очей,бажання спокуси.
-А коли пригостиш?
-Та хоч сьогодні, коли захочеш, - любувався нею, зирив на пишні груди.
-Ну гаразд прийду до криниці, як стемніє, - майже на ходу сказала й швидко зникла за сараєм.
З гарним настроєм, як пташечка біля гнізда, вскочила в грядку з буряками. Щось підспівувала під ніс й проривала буряки.
Закінчувала роботу, прийшов дядько Степан, просив, щоб підстригла та поголила. В обідню перерву прийшла продавщиця з магазину, теж підстригтися. Ледь встигла приготувати обід, прийшла мати,
-О, привіт сонечко, обід готуєш, що ледь встигаєш? Чого до Миколи ходила? Навіщо допомагала сапати, що вдома роботи немає?
-Мамо, який там сапати, то в мене, щось з мобілкою зробилося, заблокувалася, то я до нього на хвилину забігла, він, щось нажав і вже все гаразд…..
-Ой, не дури матір, гріх! Сусідка, тітка Катерина, тебе бачила, каже, що ти йому допомагала сапати.
Хитро зирнула, обійняла за плечі,
- Сусідам мамо, немає що робити, то все плескання язиками.
- Дивися доню, в нього дружина, приїде , тобі стусанів надає, що стріляєш очима до жонатого чоловіка.
-Ма ! Я не маленька, може із –за сусідів і зустрічатися ні з ким не можна, мені, що сімнадцять років, що я маю звертати увагу на те плескання.
-Ну добре, досить, гуляй та тільки з розумом, ото вже виросла, знаєш, що сказати…
-Мамо та настільки я знаю, коли закохуються, точно розум втрачають, - весело проговорила, ледь стримувала хіхікання, швидко пішла по воду..
Мати вслід кивнула рукою, щось говорила та її ж миттєво не стало, наче й не було.
Після трудового дня батьки дивилися телевізор, Люба вертілася перед дзеркалом, вже в котрий раз поправляла на плечах волосся,
-Мамо я пішла, там збираємося юрбою, повеселимось трохи з дівчатами й хлопцями….
У відповідь кивнула головою,
- Тільки ж не до ранку! Бо спати довго немає як, роботи, хоч відбавляй.
Люба йшла до криниці…. Небо - одягло темну вуаль, по якій мерехтіли зорі. Молодий місяць зачепився рогом, неначе підморгував їй. Десь здалеку чути гавкіт собак та гул автівок.
Рівненька стежка здавалася довгою, їй так хотілося швидше побачитися з Миколою.
« -Серденько тріпоче, а душа співає
Ой напевно Любка, Миколу кохає
Та не судіть же люди, бо мав бути мій
Бо оте ж кохання, справжній буревій
Я його устами ніжно зацілую
Не віддам нікому… Ой, я не жартую, - підспівувала тихо, дивилася вперед.
Зовсім поряд, завівся трактор, різко повернулася, зашпортнулася і впала.
-Ой, що це? - відчула під собою величенький горбик.
-Ото роззява, тут же мурашник, хай йому грець, - голосно, сердито заговорила, намагалася встати та відчула біль в нозі, внизу біля кісточки.
-Отакі справи! Де ж той мій Миколка, буде чекати, а я тут розклалася, як стара баба, - бурчала про себе.
Раптово побачила перед собою постать Миколи, -
-Любо ти, що забула, що тут мурашник, а ну ходи до мене, бо зараз кусати будуть.
Серденько захололо, як він взяв її на руки і ніс, ніс в напрямку до себе. Вона мовчала, а серце здавалося вискочить, його дотики рук бентежили. Втрачала себе, неначе п`яніа від його запаху тіла, ледь –ледь схилила до нього голову, а бажання - розтопитися в ньому.
Він заніс її до хати, посадив на стілець, включив світло, побачив її розчервонілу, на якусь мить завмер, а потім,
-Ану, що тут у тебе? Покажи…
Декілька мурах коричневого кольору бігали по ногах, по сукні- заклопотано струшував їх,
-Ото насіли, як на мед, дивися, бач які спритні…
Вона спостерігала за кожним його рухом, намагалася заглянути в очі, якими все життя марила.
-Тобі треба зняти сукню, я зараз, щось знайду, якусь мою сорочку, чи що. Щоб струсити всіх комах, а ні, то зніми, я відвернуся, он в ліжку простирадлом загорнись, поки я надворі струшу. Як нога, ще дуже болить? Може тобі до лікаря треба?
Крутнула головою, струсилася,
-Ото гризуть, відвернися, а нозі вже краще…
Він вийшов з кімнати. Люба недовго думаючи, зняла сукню, нирнула в ліжко під простирадло,
-Заходь! Он візьми! Оце так пригода, такого, ще не було, чому вони такі злі?
Він несміливо зайшов, з під лоба зирнув на неї, забрав сукню і неначе пулею вискочив з кімнати. Але ж гарна, така пишна і в моєму ліжку- думав - а серце калатало. Відчував, як по судинах протікала кров, ледь стримував почуття, бажання бути поруч з нею.
Вона сиділа на ліжку, ледь прикрила пишні груди. Вони раз- у- раз підіймалися, манили до себе. На якусь мить завмер, просто стояв, дивися, а думки - от якби спокусила, щоб сама, довіку був би з нею, хай вже що буде, то буде. Але ледь видавив з себе,
-Ти, як панночка, пишна в моєму ліжку, ось бери, здається немає мурах, витрусив, всю сукню обгледів.
Сяючі очі,звабливий погляд, усміхнулася, взяла його за руку,
-Поглянь на ногу, здається трохи почервоніла, напевно розтягнула м`язи?
Уже відсунулася, щоб він зміг біля неї присісти. Вони так були близько один від одного - так, як вона мріяла. Обома руками обійняла за шию, він хвилюючись, обціловував її оголене тіло.
Біля відчиненого вікна стояв Микола, слухав, як соловейко заводив пісню й водночас думав- напевно так мало бути, це доля, навіщо було молодому дурневі одружитись, поспішав. Але вже не повернеш той час, треба жити, піду ж зараз до її батьків, а там, що Бог дасть, гадаю не вб`ють.
Після бурхливих почуттів, вона міцно спала, йому здалося уві сні посміхалася, піднявся настрій.Від спогадів тепло на серці- яка вона щаслива, радісна - коли шепотіла, що кохає».
При вході на веранду, включене світло… Микола підходив до сусідів. Біля вікна, її батько палив цигарку.
-Доброї ночі!
-О, це ти, привіт, щось дівка наша загуляла, довго немає, хвилюємося.
-Та я, ось про це прийшов з вами поговорити.
-А до чого тут ти?
-Та, я оце прийшов до вас, вона в мене!
Батько, не довго думаючи, вдарив кулаком в обличчя. Микола похитнувся, схопив його за плече, збуджено заговорив,
-Не треба, чуєте, так не годиться родичатися. Я не підніму на вас руку, ви ж мені, як батько. Все нас з мамою підтримували, як батька не стало. І, як ото, залишився сам, це ж ви були мені опорою, вчителем, все життя поруч.
Холодний піт виступив у старого, від несподіванки розкрив рота, витріщив очі,
-Ти мене будеш вчити, чоловіче?! В тебе ж є дружина!
Дмитро більше не підійняв руки на нього, зачепила його мова за живе, остиг. Присів на лавку, пригадав сюжет, як Микола, ще хлопчиком, плакав біля розбитого мотоцикла, припадав на коліна, підіймав до верху руки, біля неживого тіла батька.
Микола трусив головою, рукою тримався за щелепу,
-Та я вже подав на розлучення. Завтра суд, вона знову десь поїхала та папери всі готові, нас нічого не поєднує. Тож я наважився прийти з вами поговорити, щоб за мене віддали Любу.
Старий знову зірвався, майже закричав,
-То ти її зганьбив, а тепер руки просиш?
Загавкали сусідські собаки..
-Та вона в мене, бо підвернула ногу, впала на мурашник, як кудись йшла. До мене близько, гукнула, - брехав Микола і самому від того було соромно. Думав- добре, що не дуже видно обличчя, а то б, ще більше отримав стусанів.
-Мурахи трохи покусали, жалілася, що нога болить. До вас нести не буду, а то й так плескають про нас. Оце прийшов до вас, вона напевно вже заснула.
-О, ну тоді молодець! Не ображайся, а то я відразу подумав, знаєш таке діло, сам був молодим, дівок спокушав, так і про тебе таке подумав, вибач вже.
Микола ледве стримував сміх, бач, думав про старого- так би напевно й не зізнався, що був гуляка. Де ж ті дівчата візьмуться незаймані, якщо є такі чоловіки. А на мене бочку котить.
-То ти говориш, що розлучаєшся. Ну тоді добре, я дам згоду зустрічатися, знаю вона ще з дитинства тобою марить. Тільки ніяких більше стосунків, чуєш. До весілля, ні- ні! - вже спокійно, роздумуючи говорив батько, але в кінці мови, ще й посварився вказівним пальцем.
Микола стояв перед ним, уважно слухав,на згоду кивав головою. Хвилювався, щоб старий не пішов до нього додому, Люба ж спокусливо, напівгола спала в ліжку, ще й двері закриті на замок..
Старий поклав руку на плече,
-В такому разі, подалі від гріха, вона в тебе спить, а ти, он йди, на сіно, в сарай. До ранку замкну тебе, що б не було забаганки тобі, щоб щось не чухалось, спатимеш тут.
Микола поправив чуба та що робити, погодився,
-0 добре дядьку, добре, я тут переночую, я ж буду слухняним зятем, бо поважаю вас, я справді все життя її кохаю.
-Ну, досить, досить вже кохаю! Ми мужики знаємо для чого вони нам, а ну чекай, я зараз прийду.
За кілька секунд старий в руці тримав пляшку і щось в пакеті.
-Давай, заходь в сарай, щоб часом моя не почула, бо нам тоді обом дістанеться. Знаю верещатиме, буде проти, думаю якось умовлю, тільки дай час, не поспішай. Вона й так скаржилася мені, що люди про вас говорять, а вони й бач, все краще бачать, чим ми. Все із-за роботи, за всім не подивишся, - емоційно говорив, вмощувався на сіні..
-Ой, чекай , забув, от дурна голова, хліб забув, - зірвався з місця, швидкою ходою попрямував у хату.
Здавалося йшов тихо та раптом голос дружини,
-Дмитре ти? Чого метушишся? Люба прийшла?
- Та прийшла, давно прийшла, спить. І ти, спи, не хотів тебе розбудити, піду посмалю цигарку. А її завтра підніму, не світ не зоря, щоб знала, як довго гуляти.
Дмитро виходив з хати, озираючись на дружину, чи часом не встає з ліжка. Але було тихо.
Микола слухняно чекав та роздумував- як же це воно буде, що він тут, а вона там прокинеться, а його немає. Він, аж здригнувся, коли весело заговорив Дмитро.
-Все нормально, спить дружина, мусив збрехати, що прийшла Люба. А ми з тобою, це, як ти казав - породичаємось.Зроблю тобі добру справу, дозволю одружитися та тільки, щоб ти її беріг, як зіницю ока, вона ж в мене одна, як трояндочка.
-Чую дядьку, чую. Ви ж мене змалку знаєте. Шкодую, що так вийшло, надибав Надію, немов осліпила, ото й одружився.
-Добре, добре, хто знає свою долю? Ніхто!, - наливав в чарки самогон,- Тож давай, майбутній зятю, по –нашому, вип`ємо, поцілуємося, як на сватанні.
Випили, Дмитро покуйовдив Миколі чуприну,
-Ти вже вибач, що спочатку заліпив.
Потім обняв його, поцілував тричі,
-Ну тепер будемо родичами, закусюй! - подав шматок сала з хлібом.
-Ось свіже яйце, кислий огірок, не соромся, пригощайся,
- налив другу чарку.
-Е, ні! Дядьку, я більше не п`ю, одну для годиться.
-Стоп! Тепер між нами можеш мене називати батьком. Я хотів тебе за зятя, знаю, який ти роботящий, ще й патріот. Знаю землю любиш, село не покинеш, а я тішитимусь, що донька поруч.
Раптом біля дверей, щось зашаруділо, - Мяу.
Піднявши хвоста, поважно зайшов кіт, принюхувався.
-Ото, хай йому грець! Сірий! Ходи дам шматочок сала. Бач, прийшов полювати на мишей, а ми його місце зайняли.
Микола гладив кота, теж їв сало, а думки за Любу- як вона там? Хоча б не налякалася чогось.
Дмитро скрутився калачем, тихо засопів, вмить махнув рукою,
-Ти лягай, спи, а я зараз передрімаю і тільки сірітиме піду, треба дівчину розбудити, бо ж обіцяв дружині, що рано її підніму. Не хочу, щоб знала, що в тебе ночує, тоді, хоч з хати тікай. А ти спи, як прийду вже потім підеш додому.
Та, яке там спи роздумував Микола- я ж її закрив на ключ, як вийде, якщо її гукне батько?
Сіріло…. Микола почав ногою шарудіти, щоб розбудити Дмитра. Та, той спав, міцно, щось про себе пробурмотів, почав хропіти.
Він всміхаючись, взяв соломину, нею торкнувся його вуха. Той відмахувався декілька раз, нарешті відкрив очі. Микола ж швидко закрив очі, немов у сні, почухав носа. Тільки старий зірвався на ноги, як Микола неначе спросоння запитав,
-Що вже йдете?
В другій половині сараю заспівав півень. Старий виглянув надвір,
-Так ! Сіріє, піду. Чому півень раніше не заспівав? Боюся моя проснеться, побачить, що ні Люби, ні мене, тоді мені вже не відвертітися.
-А, я це, до вітру хочу, - позирнувши на нього, сказав Микола.
Хоч і ледь видно та приховував очі, бо ж знову збрехав. А, як було інакше зробити, щоб на ключ сарай не закрив? Роздумував -треба швидше нього пробратися на своє обійстя, відкрити хату, щоб не побачив».
Дмитро, трохи хитаючись, озираючись навкруги, відчиняв хвіртку. Микола тим часом, шмигнув в кущі, він знав де можна коротшим шляхом пройти до хати.
Ольга вже не спала, біля вікна одягалася, як раптом побачила чиюсь постать, що промелькнула до хвіртки. Світло в цю пору все виключали по селі, то майже напомацки, на веранді, всунулася в якісь капці, крадькома спішила з хати. Надворі розгледіла,- от бісова душа - думала, Дмитро! Куди ж це він ? Ото! Хай йому грець! . Взулася в капці та не в свої, завеликі, зашпортнулася, ледь носом не зарила. От холера, краще босою – зняла капці.
Тим часом Микола відкрив на дверях замок, сам заховався за кущами чорної смородини й барбарису, хотів побачити, що ж буде робити Дмитро?
Той, не озираючись, заговорив до собаки, погладив його, потім різко відчинив двері веранди, гукнув,
-Любо, дочко, виходь, треба швидко додому.
Зайшов на веранду, причинив за собою двері.
Дівчина відкрила очі - хтось гукав, чи, що? Чи це здалося? Потираючи очі, спросоння хотіла включити настільну лампу та світла не було. Гукнула,
- Миколо, ходи, чого заховався?
-Любо, це я, Микола в нас, у сараї, - знову заговорив батько.
-О, Боже! Голос батька ! Пулею натягла сукню й до дверей.
Тим часом Микола хотів, повернутися назад та, як побачив тітку Ольгу, яка розмахуючи руками до собаки, спішила в хату. Ой, що ж це буде, схопився за голову, треба спасати Любу й дядька.
Він вийшов із - за кущів, - Доброго ранку! Ви, що так зранку до мене в гості?
-Ах ти бісова душа! А я думаю, чого не спить мій старий? Це що коханку привів, десь-то сам водиш, дружини немає і моєму Дмитрові знайшов?
Вона схопила з купи не різаних дров патику і замахнулася його вдарити. Він відскочив, не знав, що робити.
Дмитро, аж затрусився, коли почув надворі крик дружини, відчинив двері веранди, за ним, витріщивши очі,стояла донька.
Та Ольга здалеку не могла розпізнати, хто ж то? На веранді темно, вікна зашторені, тільки видно образ якоїсь жінки.Затрусилася, пасмо волосся впало на обличчя, рознявши рота, вирячивши очі, з патикою кинулася на чоловіка,
-Бач, притон організували, ах ви хвойди, той молодий, а той старий і собі! Ану покажи, яка *** за тобою стоїть? Хто це?
Люба злякавшись, торкнула батька за плече,
- Що це тут, тато?
Той швидко скумекав, що зробити, схопив її на руки, виходив надвір.
Ольга побачивши доньку на руках, розвернулася, ще з патикою в руках знову до Миколи,
-То це ти! Ти, що з нею зробив? Ах ти *** я тебе заб`ю! Живого місця не залишу! А бодай тобі!
-Тітко! Тітко! Ви не зрозуміли. Зупиніться нарешті! - втікаючи від неї голосив Микола.
Крик линув, аж в долину. Вже ніхто не говорив, а всі кричали, неначе серед них хтось був глухий. По селі гавкали собаки, півні завели пісні, а гуси по обійстях почали ґелґотати.
- Ану замовкли всі! Розкричалися, все село на ноги підняли! Я сказав, Ольго, зупинись! – зарепетував Дмитро, поставив Любу на ноги.
- Слухайте всі! Посміховисько робиш Ольго. Ти б подякувала Миколі, а ти з патикою, дівчина впала, ногу розтягнула. Тобі не хотіли говорити, хотіли, щоб спокійно поспала, а вона, до нього з патикою. Хай тобі грець!
Ольга не розуміючи майже нічого, викинула патику. Все ще сердито дивилася, то на чоловіка, то на Миколу, то на доньку, трохи збавила гучність,
-Ану, докладніше, щось нічого не можу зрозуміти.
Микола набрався хоробрості,
-Давайте я понесу її додому, в неї ж нога болить, там і поговоримо.
Дівчина почервоніла, потай всміхалася до батька, дивлячись до матері кривилася.
Затягнулась пауза, позираючи один на одного, всі йшли до Дмитрового обійстя . Микола ніс своє кохання на руках, вона ледь стримувала сміх, за ним гуськом йшов Дмитро, а позаду опустивши плечі донизу, часом оглядаючись назад ,не поспішаючи, йшла Ольга.
В хаті тихо,… На ліжку сиділа Люба. Батько відразу пішов на кухню випити води, адже дуже сушило в горлі. Микола, трохи розсіяно, приклав до губ вказівного пальця, тихо прошепотів,
-Мовчи, хай батько говорить.
Доки мати останньою заходила до хати, дівчина добре натерла до почервоніння ногу, кривилася.
Батько взяв стільця, присів навпроти Люби, Микола переминався з ноги на ногу, не знав де краще стати.
- Слухай Ольго, ми вчора з тобою дивилися ввечері телевізор, як донька пішла до дівчат, - почав старий.
Вона поправляла на собі волосся, - Ну той, що?
-От бісова душа, не перебивай, сказав. Спішиш поперед батька в пекло, - гримнув на неї.
-Я через десять чи п`ятнадцять хвилин пішов курити, реклама була.
Бачу по стежці біжить Микола, сказав, що Люба впала біля мурашника, нога болить, побоявся дівчину на руки брати, бо ж сама говориш по селі плескають про них. То я швиденько з ним туди, сам заніс до Миколи, бо ж було ближче. Там вже обтрусили її від тих мурах, а нога почервоніла, там залишив її спати.
Ольга зблідла,
- Ти що здурів ?!Тепер вже не відговорюся від людей, вони ж, як оси, все сватають Миколу до неї, гутарять, що вони люблять один одного.
- Сказав помовчи! Я Миколу забрав до себе, в сарай, там ми з ним всю ніч пробули вдвох. А тобі збрехав, що Люба прийшла, щоб спокійно поспала, щоб не нервувала, бо була б галасу наробила на все село. Пожаліли ми тебе, а ти до нас з патиком,- хитав головою й відразу серйозно до Миколи,
-Пішли проведу, гадаю їй в лікарню не треба, почервоніла нога, але ж не напухла. Дякую тобі! Подав руку.
Вже, як проводжав до хвіртки, посміхнувся погладив себе по голові,
-Таке життя, часом треба й збрехати! Не хвилюйся, все буде добре, буде тобі дружиною, буде, трохи зачекай..
У Миколи бажання не йти, а бігти від радості.
Ольга донці поставила компрес на ногу, не розмовляла, тільки охала, час від часу позирала на неї. Дмитро тут же, на дивані вклався спати, за кілька хвилин засопів.
Пройшло два дні…Люба позирала у вікно, в сторону сусіда та він на городі не показувався. Дівчина ці дні сиділа в хаті, нікуди не виходила. Зайшла мати,
-Оце так новина, Надька покидає Миколу! Ото біда буде мені, ти дівко в його сторону й не дивись, тобі розвідник не потрібен. Я розумію, він вміє підійти, вчений, ти мені дивись, ні - ні!
-Чого ти репетуєш?! – з іншої кімнати вийшов батько.
- Надька за речами приїхала, будуть розлучатися….
- От новина! Він вже розлучений! Сам вчора бачив свідоцтво про розлучення,- сказав батько, присівши на диван - замовк.
- Воно шкода хлопця, батьків немає, тепер вже й без дружини. Сам же не поганий, роботящий, напевно така доля.
Від розмови розчервонілася, суворо дивилася на доньку.
-А ти дивися мені, щоб ніде тебе з ним не бачила, бо тепер, ще більше будуть про вас плескати язиками, тільки дай привід.
-А ви мамо, щоб не плескали язиками, віддайте мене за нього заміж, -випалила, немов з гарячки й відразу приховала голову за штору від вікна.
Мати, як стояла так й присіла поряд з чоловіком. Округлилися очі, на лобі виступив піт, щось хотіла сказати та її випередив Дмитро,
-А, що доню, якщо дуже любиш його, то я тобі не ворог, я не проти.
Ольга схопила маленьку подушку, вдарила його по голові,
-Ти, що здурів? Єдину дитину за розвідника! Я не дам згоди! Чуєте не дам!
Обійняв дружину,
-Твоя мати теж мене не хотіла, говорила, що я гуляка та ми все ж побралися, пригадай! Пригадай, як потай зустрічалися.
Ольга почала плакати,
-Дмитре, вона ж у нас одна, квіточка наша, а ти…
Витирала хустинкою сльози, притулилася до грудей..
-А що хіба погано буде, як вона поруч з нами житиме? А то найде собі якогось, повезе світ за очі тоді що? Тоді будеш плакати, а зараз тішся. Я даю благословення і ти не вдавай із себе тещу ягу!
Вона подивилася на доньку- та усміхнена, очі сяяли щастям. Материнське серце лагідне, добра душа - розтав лід,
-Ну гаразд, буде нагода, хай приходить, поговоримо…
Наступив вересень місяць… Гарний сонячний день, хоча вже відчувалася прохолода. На обійсті на деревах де-не-де виблискувало жовте листя. Біля хвіртки ледь похилилися червоні хризантеми, біля них на вишні прив`язані різнокольорові кульки. На столі лежало два хліба, прикрашені калиною і барвінком.
Ольга і Дмитро усміхалися,чекали на молодих. На обійсті гучно грали музики, люди збиралися на весілля. Дмитро побачивши дітей, які йшли дорогою, усміхнені, щасливі, обійняв дружину за плечі,
-Ось, тепер вже не буде мови за нас, як ти там говорила,? Тепер не плескатимуть язиками…
Серпень 2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749269
дата надходження 05.09.2017
дата закладки 18.03.2018
Розмовляй зі світом - він відгукнеться
Шумерською мовою, фініковим вином,
Молодістю людства, вічністю мурів Урука,
Руками будівничих, що копають канали,
Знаками клинописними - нам-дуб-cар,
Жаром сонця, глиною в Енкі в руках.
Аккадськими левами, золотом, лазуритом,
Палацами, процесіями вояків,
Крилатих биків-ламаccу ходою в Ашшурі.
Зіккуратами, хитрощами Еа-Насіра.
Іштар-Богині брамою у Баб-Ілу.
Плином Хапі-ріки у Кемійських землях,
Шляхом човна Манджет у височині,
Війнами Тутмоса, словами писарів та арфістів,
Звістками з потойбічччя, Сповіддю Заперечень,
Вченістю землемірів, натхненними гімнами,
До Ун-Нефера, Ра-Амона, Хет-Херу,
Терезами, що зважують серце й пір'їну у Залі Двох Істин,
"Я чистий" - хто скаже в обличчя суддям?
У груди вкладено скарабея - не зрадь, не зрадь!
Хатті-царством, де сила - в холодній криці,
Колісницями Муватталі, битвою під Кадешем,
Повчаннями Теліпіну, мудрими та наївними,
Тінню та світлом Лабарни-Сонця, залізним троном,
Громівника кроками, трактатом Кіккулі-кіннотника,
Високими стінами незбореної Хаттуси,
Мурсілі молитвами, що не зупинили пошесть,
Джерел чистотою, листами до Аххіяви.
Течія санскриту - в руках Сарасваті віна:
Дзвінко під пальцями струни сміються-плачуть,
Вач промовляє гімни вустами ріші;
Вічність - це океан молока, чи безодня зоряна Варуни,
Дхарма - своя для кожного, Рта - єдина на всіх.
Сміхом юного Крішни, флейтою, павичевим пером,
Голосом Панчаджаньї над Курукшетрою...
Але замовкають вони усі
Та піском вкриваються,
Коли хексаметр бронзовий грім здіймає,
Коли розгортає Ахайя вітрила над винно-чорним
Морем, і промовляє старий Гомер.
Смертний що може? Лише творити пісні.
П'є ісмарійське вино Архілох, на свій спис спираючись,
Співає для переможців Піндар про давню славу,
Слабкість Айсхіл перековує в силу залізну,
Пристрасть стилосом Евріпіда водить,
Свобода - стилосом Арістофана.
Ти знаєш, χάρις - не перекладається;
Так само - νόμος. Локсію, кажуть, що Ти замовк,
Не пророкуєш більше. Тоді чому
У мертвій мові так багато життя?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780327
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 18.03.2018
У творчому безладі можна знайти себе.
********
Геніальність людини...не очищений смітник дару.
********
Дощ...генеральне миття віконного скла,для
бачення освідомленого.
*********
Прикрість...реверс гальмів радості.
********
Музика...частота звучання тонких вібрацій душі.
********
Сульджик буденності...невміла організованість самих себе.
********
Вся решта перейде разом з нами у майбутнє,звільнивши
минуле від наболілого.
*********
Тиша...звуки спокою,що дають резонанс звучанню
наслоєним думкам.
********
Обдарована думка поета...ефірні масла з їх випарами.
********
Не признання зараз ,не означає визнання потім.
********
По дитячому... бути щасливим,по дорослому... все життя
мріяти про щастя.
********
Відкриття...заіржавіле минуле та відшліфоване теперішнім.
********
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781692
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018