Valentyna_S: Вибране

Ніна Незламна

Війна у піднебессі

Хмар  вуалі,  здаля  і  тут,
Навсібіч  вітриська  несуть,
Йде  війна  у  піднебессі,
Їм  напевно  й  не  до  бесід.

Вітри  сваряться,  так  зрання,
Загубили  керування,
Чи  від  сонячного  сяйва,
Відчували,  хтось  з  них  зайвий?

Враз  хмаринка  просльозилась,
Їй  земля,  чорна  наснилась,
І  до  цвинтаря  дорога,
Коли  ж  буде  перемога?

Жура  сіра,  осінь  плаче,
Мов  німе  серце  козаче,
Не  зустріне  його  ненька,
Не  наллє  чаю  рідненька.

Так  давно  й  дівчина  ждала,
 Рушники  повишивала,
Душа  рветься  під  вітрами,
Може  досить,  нести  рани!

Хмари  крила  розпустили,
 Пролилися  сльози  -  зливи.

                                         06.11.2023р  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997936
дата надходження 06.11.2023
дата закладки 06.11.2023

Валентина Ланевич

Палає у небі на захід

Палає  у  небі  на  захід
Між  хмар  пелехатих  вгорі.
Й  не  варто  шукати  в  тім  привід,
Що  щось,  може  й  не  на  порі.

Свистить  в  гіллі  вітер,  кружляє,
Тремтячий  листочок  рудий.
Земелька  холодна  приймає
В  обійми  його  на  постій.

Під  шерхіт  травиці  сухої
Крадеться  вже  й  вечір  здаля.
Минають  часи  золотої,
Осінньої  днини,  шкода.

І  падає  дощ  по  косому,
Торкається  слізно  щоки.
Приймає  душа  аксіому  -
Згоряють  так  й  наші  роки.

Лишається  вічності  поступ
У  змінності  циклів  буття.
В  величному  злагода  -  просто,
Там  кожного  слід  за  життя.
06.11.23
світлина:  Валентина  Ланевич

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997961
дата надходження 06.11.2023
дата закладки 06.11.2023

Lana P.

НОВА В НЬОГО ЗАЧІСКА…

Нова  в  нього  зачіска,  стильна.
Була  я  уважна,  прихильна,
Голубила  срібне  волосся,
А  він  прислухався...  Здалося?

Усмішка  блискуча,  таємна,  
І  кожна  морщинка  приємна,  
Сяйливо-проникливий  погляд,
Небесно-чуттєвий  світогляд.

На  віддалі  стежив  за  мною,
А  потім  торкнувся  рукою.
Вікно  не  зашторене,  в  мандри
Звабляло  -  мінялися  кадри.

Мене  він  читав,  наче  книжку,  -
Я  спала  із  місяцем  в  ліжку.                        5.11.23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997946
дата надходження 06.11.2023
дата закладки 06.11.2023

Наталі Косенко - Пурик

Я кохаю тебе

Я  кохаю  тебе:  шепотить  тихо  вітер
І  складає  слова  із  непроханих  літер,
Промовляє  рядки  дивовижній  подрузі,
Залишає  сліди,  ніби  спогад  у  лузі.

Я  чекав  так  тебе,  і  торкається  стану,
Захистить  хоче  він  і  загоїти  рану,
Неповторна  моя,  неймовірна  спокусо,
Я  вклоняюсь  тобі,  зачарована  Музо.

За  твій  образ  краси  і  щовкове  волосся,
Ожило  вмить  усе  чи  можливо  здалося?
Та  у  серці  бринять  нерозтрачені  струни,
Наче  світ  досягнув  до  вершини  фортуни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997583
дата надходження 02.11.2023
дата закладки 05.11.2023

Н-А-Д-І-Я

ХОЛОДНИЙ РАНОК ПРОСИТЬСЯ У ХАТУ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mv-yxO7nB4Y[/youtube]

Холодний  ранок  проситься  в  кімнату,
В  думках  і  мріях  -  трішечки  зігрітись.
Йому  тепла  не  треба  забагато,
А  я  не  знаю,  чи  його  впустити.

Відкрию  я  вікно,  нехай  заходить.
Ввірвався  -  і  дихнула  прохолода.
Посидим  мовчки...Бачу  сонце  сходить,
Ранковий  гість  -  для  мене  насолода.

Тобі  я  простягаю  теплі  руки.
Зігрійся,  поки  день  ще  не  настане.
Ось  линуть  вже  чарівні  якісь  звуки,
Це  -  сонячне  проміння  сподіване.

І  ранок  враз  розтане   в  німій  тиші,
Згадає  мої  руки,   що  зігріли.
Йому  б   поспать,  хай  вітер  заколише,
Мене  ж  думки,  як  завжди  обступили..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997834
дата надходження 05.11.2023
дата закладки 05.11.2023

Горова Л.

Слова

Мої  слова  -  то    шурхіт  очеретів,
Ріка,  що  з  небом  змішана  тече.
Відбиток  в  ній  купальниці  відвертий,
Дивися,  не  здіймаючи  очей  .

На  плесі  -  брижі,  значить  слово  вітер.
Під  берегом  пісок  -  то  слово  час.
Верба  у  воду  мочить  пару  літер-
Любов  і  Ласку  день  мені  припас  .

Слова  злітають  пухом  лебединим,
Тоді  в  терновий  падають  байрак.
Слова  малюють  на  щоці  краплини
Дощу  чи  сліз,  я  пробую  на  смак.

Слова  зі  страху,  що  й  не  повторити.
Вони  як  тінь,  я  їх  не  обмину,
Плетуться  вслід,  й  лише  слова  молитви
Розвіюють  ту  чорну  пелену  .

Бувають  і  тверді  слова,  то  -    кремінь,
Й  легкі,  як  пил,  що  струшений  із  ніг.
Та  жодне  не  написано  даремно,
Бо  всі  вони  зродилися  в  мені  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997796
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 05.11.2023

Lana P.

Слізьми калини…

Слізьми  калини

Плаче  імлистий  ранок.

Журлива  осінь.


P.S.  світлина  автора  4.11.23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997795
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 05.11.2023

Ніна Незламна

Під стук коліс (проза 4 ч. )

         Через  тиждень,  з  пологового  відділення,  Надію  забирали  Маргарита  й  Віктор.  Щаслива  Ельвіра,    в  онукові  душі  не  чаяла.Обіймала  й  цілувала  невістку,  дякувала  за  онука.  Взяла  на  руки,  защебетала    біля  нього,  як    пташка,
-Ой  ти  мій  бутузичок,  ой,  ти  мій  маленький.
Зиркнула  на  невістку  й  до  онука  всміхаючись,
-Будеш,  як  бабуся,  старанний,  хитренький!  Дай  Бог  по  житті,  щоб  доля  на  вдачу…
Враз  по  щоках    потекли  сльози  радості,-  Ото  бабця  така  і  чого  я  плачу?!
Невістка  дивилася  на  неї-  Оце  ж  треба  такого,видно  дуже  хотіла  мати  онука.  Добре,  що  вона  є,  щоб  я  без  неї  робила.
В  дитячій  кімнаті  спав  Михайлик.  Ельвіра  з  невісткою  готували  вечерю.  Надя    голосно  до  неї,
Я    кілька  хвилин  назад  подзвонила  до  Віктора,  думаю,  може  є  якісь  новини  від  Макса.  А  він  мене    в  розмові  тільки  заспокоює,  якби  щось  сталося,то  уже  б  усі  все    знали.  Запевняв,  що  скоро  повернеться.
Ельвіра  намагалася  приховати  своє  хвилювання,
Сказав  повернеться,значить  повернеться,  як  будеш  себе  накручувати,  у  грудях  молоко  пропаде.Ти  стала  матір’ю,  то  ж  зараз  більше  думай    про  сина.Он  краще  горішків  з’їж  та  чаю  випий  попий,  молоко  буде  ситнішим.
   Надія  ж  позирала  на  неї,    дивувалася,  стільки  мужності  у  цій  жінці.  Адже  за  плечима  нелегке  життя,чоловік  весь  час  десь,  як  подумати    майже  одна  виховувала  сина.  Згадала    маму,у  горлі  тиснуло,  ледь  стримала  сльози  -  О  Боже,    тільки  не  дай  мені  таку  долю,  як  у  рідної  неньки.  Я  хочу,  щоб  мого  сина  виховував  рідний  батько.
   Минуло  десять    тривожних  днів…  від  Макса  ніякої  звістки.
Ранковий    телефонний  дзвінок  від  Віктора,  збентежив  Ельвіру,
-Я  тут!  Ти    маєш  якісь  новини?
-Так,  не  хвилюйтеся,  можна  сказати  все  нормально.  Але  це  не  телефонна  розмова,  я  на  чергуванні,  приїдьте  поговоримо.
   По  коридору,  вздовж  ліжок  з  пораненими,  Ельвіра  йшла  назустріч  Віктору,
-Добрий  день,  давайте  поговоримо  в  палаті.  
Вони  зайшли  в  одну  з  палат,  у  ліжку  лежав  поранений  Макс.
Побачивши  сина,    вона  розплакалася.  Віктор    заспокоїв  її,
-Тітко  Ельвіро,  його  прооперували,  із  стегна  вилучили  кулю.
 Вона  ледь  стримуючи  схлипи,  тихо  спитала,  -То  де  ж  він  був?
-На  завданні  був,  з  другом  у    назначене  місце  відвезли  продукти,  ліки.  Друг  залишився  там,  тож    додому    повертався    один.    З  кулемета  рашисти  обстріляли  мікроавтобус.  Потім  хтось  кинув  гранати  і  все  затихло.  Опритомившись,  він  зрозумів,  що  поранений  у  стегно  правої  ноги.  Міцно    перев’язав  її    і  два    дні  поспіль  самотужки    добирався    до  наших.  Це  він    перед  операцією  мені  розповів.  Коли  нам  його  привезли,    я  сам,  аж    розплакався,  правда  від  радості.  Живий,  значить  все  буде  добре!  Зараз    нехай  поспить,  відпочине.  Ви  Надю  підготуйте.  Я  уявляю,  які  в  неї    і  у  вас  були  думки,  поїхав  і    ніякої  звістки.  Але  це  ж  війна…
-А  телефон  при  ньому?  Ми  стільки  раз  дзвонили,  в  недосяжності.
-Напевно  загубив…та  добре  що  сам  повернувся.  О,  доречі  я  його  привітав  із  народженням  сина.  Щоб  ви  бачили.  який  він  був  щасливий!  
   Напередодні  Нового    року,  Макса  виписали  з  лікарні.  Біля  дверей,  з  сином  на  руках,  його  зустріла  дружина.  Щасливі  обличчя,  сльози  радості,  обійми,  поцілунки.
-Коли    вся  сім’  в  зборі,  мені  й  поранення  легше  перенести  –  сказав  він  поцілувавши  сина  в  чоло  і  продовжив,
-Надю  дякую  за  сина,а  він  справжній  бутузик,  я    в  дитинстві  теж  таким  був.  
Хлопчик  ледь  скривився,  він  помітив,
-Ну-ну  Михасику,  подай  голос,  щоб  я  почув,  як  ти  плачеш.
Надія  заперечила,
-Не  треба,  щоб  плакав,  йому  пора  їсти.
Ельвіра  взяла  сина  під  руку,
-Давай  я  допоможу,  нога  дуже  болить?
-Та  так,  трохи.  Мені  повезло,    основне    кістку  не  зачепило,  це  добре.  
     З  передової  мало  втішних  новин.  Вдень  і  вночі  мешканці  міста  в  тривозі,  часто  лунають  сирени,  не  вщухають  вибухи  ракет.  Люди  вимушені  ховатися    у  бомбосховищах,  але    й    багато  хто,  ігноруючи  загрозу,  залишався  вдома.  Часто  в  холоді  і  без  світла  й  без  води.Хоч  дуже  скрутно,  в  страху,  недоспані  ночі,  але    не  втрачали  віри  в    сміливість,  стійкість,  мужність  воїнів.  Які  відчайдушно  захищали  незалежність  України,  вірили  в  перемогу!
   Новорічна  ніч…  по  кімнаті  розносився  звук  з  телевізора.  Лунало  «Новорічне  привітання  Зеленського».  Їхні  погляди  були  прикуті  до  екрана  телевізора.  Вони  прислухалися  до  кожного  його  слова,  відчували      тривогу,  як  йому  боляче  за  Державу.    Від  деяких  почутих  слів,  ніби  куля  пронизувала  все  тіло,  щеміло  під  серцем,  холола  душа.  В  той  же  час,    у  ньому  бачили    впевненість,  що    у  цій    жорстокій  війні  Україна  вистоїть.  
 За  столом    Ельвіра  не  втрималася,заплакала.  Надія  відразу  накрапала  їй  заспокійливих  ліків,
-Мамо  випийте.  Може  вам  краще  не  слухати?
-Та  ні,  я  тримаюся.  От  тільки  думаю,  коли  ж  закінчиться  ця  війна?
Сидячи  в  кріслі,  Макс  хоч  і  уважно  слухав  промову  та  все  ж  почув  слова  матері,
-Закінчиться,  іще  трохи,  от  побачите,  скоро  наші  вояки  підуть  у  наступ,  добряче  дадуть  оркам    прикурити.
-Дав  би  Бог  –  прошепотіла  Ельвіра,  перерехрестилася  і  продовжила,
-Нам  би  Михайлика  похрестити..
-Та  не  зараз,  думаю  краще    хай  трохи  підросте,-  заперечив  Макс.
 Надія,  встаючи  із-за  столу,  запитала,
-Максе  ти,  щось  пип’єш?Може  трохи  перекусиш?
-Так  ,  хочу  випити  за  чисті  душі,  що  злетіли  в  небо.  Шкода  хлопців,  я  ж  багатьох  знав.
   Наступного  ранку,  Надія    готуючи  сніданок,  звернулася  до  чоловіка,  -Може  ми  б  таки  поїхали  в  Борислав?
-Ти,  що  смієшся,  в  таку  пору  з  дитиною  в  потязі?!Хто  знає,  що  може  нас  чекати  в  дорозі.  Та  й  ти  ж  бачиш,  до  нашого  мікрорайону,  дякувати  Богу,  ракети  недолетіли.  Он  чув,  ніби  системи  ППО  мають  встановити.  
Вона  тільки  схвильовано  поглянула  на  нього  й  здвигнула  плечима.
-Моя  люба,  зрозумій,  я  після  Різдва  повертаюся  в  центр.Їздити  вже  не  буду,  але  там  і  іншої  роботи  достатньо.  Давай  цю  тему  закриємо  до  літа.    
     Чотирнадцятого  січня  о  п’ятнадцятій  тридцять  російська  армія  завдала  ракетного  удару  по  багатоповерховому  будинку.  Ця  новина  швидко  облетіла  все  місто.  По  телефону  Макс  повідомив,  що  є  загиблі  і  поранені,  серед  них    є  діти,  додому  прийде  через  пару  днів.
 Ельвіра  переодягала  Михайлика,
-Боженько  спаси  і  помилуй  нас  і  мого  онучка.  
Поцілувавши  в  чоло,
-Михасику  мені  про  війну  краще  не  думати,  хай    я  помрію,  підростеш,  ми  з  стобою  будемо  вчити  англійську  мову.Правда  мій  хлопчику,  я  тебе  буду  водити  до  школи.  Нам  би  тільки  війну  закінчити.
Надія  взяла  сина,
-Мамо,  все  буде  добре1
Жінка  розплакалася,
-Яке  добре?!  Тож  не  люди,  а  нелюди,  що  ж  вони    творять?!  
   Надія  зо  дві  години  її  заспокоювала,  після  ліків  свекруха  заснула.
 А  їй  зовсім  не  спалося,  задрімала  на  декілька  хвилин,  щось  снилося,  але  пригадати  не  змогла.
Уже  зранку  удвох  на  кухні    пили  чай.  Раптово  задзвонив  свекрухин  телефон.  
 -Цікаво  і  хто  ж  це  мені  зранку  телефонує?-  підняла  здивовані  очі.
-О,  Оля  Волошина  дзвонить,  мабуть    думає,  без  неї  перукарню  відкриємо.
З  телефона  звучав  чоловічий  голос,
-Я  вибачаюся,  ви  родичка  Волошиній?
-Ні  роботодавець.  А  ви  хто?    Що  щось  сталося?
-Ми  рятувальники,з  під  завалу  дістали  тіло  жінки,  при  ній  цей  телефон.  П’ять  номерів  обдзвонили,  ніхто  не  відповідає.  Може  ви  знаєте  кому  можна  передзвонити?
Очі  Ельвіри  блиснули  і  мало  не  вискочили  з  орбіт,  несподівано  зблідло  обличчя.  З  закритими  очима,  сказала    ледь  чутно,  хриплим  голосом,
-Мою  Олю  вбили…  
Вона,  як  сиділа  так  і  похилилася  на  стіл  грудьми.  Надія  злякалася,  розгубилася,  в  цей  час  заплакав  син.  Тремтячими  руками,  на  телефоні  набрала  номер.
-  Максе  мамі  за  столом  стало  погано,  поблідніла,  негайно  приїдь.
-Ти  швидку  визвала?
-Я  відразу  тебе  набрала.  Зараз  викличу.
Буквально  за  десять  хвилин  Макс  був  вдома,    маму  поклав    на  ліжко.
Чи  йому  так  ввижалося,чи  було  таке  бажання  побачити,  здавалося  її    уста  ледь-  ледь  тремтіли.  Він  прислухався  до  дихання,  на  руці  намагався  почути  пульс,  але  все  було  даремно.
Швидка  приїхала,  аж  через  пів  години,  лікар  попередньо  спрогнозував  зупинку  серця  через  обширний    інфаркт.
         Надія  перебирала  речі,  в  чому  поховати  свекруху.  В  купі  рушників  знайшла  конверт,  віддала  чоловіку,  стояла  поруч.
Його  очі  червоні,  підпухлі  від  сліз,  з  болем  дивилися  на  лист,
«Дорогі  мої!    Ви  прочитаєте  цей  лист,  коли  я  вже  відійду  у  інший  світ.  До  вас  маю  прохання,  поховайте  мене  поруч  з  Миколаєм  Миколаєвичем,  ми    з  ним  про  це  домовилися.  Може  там  зустрінемося  і    не  раз  зіграємо  в  шахи.  Думаю  Рита  про  це  має  знати.  Не  плачте  за  мною!  Я  достойно  прожила  життя.  Пам’ятайте  мене  веселою,  охайно  одягненою,  з  акуратною  зачіскою.  Бережіть  один  одного!  Цінуйте  життя!  Я    вас  люблю,  прощавайте!
                                                                                                                                                                                           Ельвіра.»

     Надто  важко  втрачати  рідних…  Макс  ходив,  як  тінь.  Надії  хотілося  кричати,  розридатися.  Але  тримаючи  на  руках  сина,  стримувала  себе,знала,  що  може  у  грудях  пропасти  молоко.  Тому  коли  був  Макс  вдома  стримувала  себе,  більше  мовчала.Та  все  ж  через  тиждень,  після  поминального  обіду,  коли  всі  розійшлися,  дала  волю  сльозам,-  Мамо,ти  ж  мене  стільки  всього  навчила,  чому  ж  так  рано  покинула  нас?  Чому    мене  доля  звела  з  такою  чудовою  людиною  і  вже  тебе    забрала.  Це  у  всьому  винна  війна,  той  безлаберний  народ,  що  прийшов  з  мечем  на  нашу  землю.Їй  би  іще    жити  та  й  жити,  як  і  тим  воїнам,  що  захищали  нашу  рідну  землю!  Я  обіцяю,    все  життя  підтримувати  Макса.  Мамо,  я  щиро  тобі  вдячна  ,  що  ти  була  в  моєму  житті  й  подарувала    свого  сина,  якого  я    дуже  кохаю.
     Одного  вечора  Рита  зайшла  до  Надії,
-Я  так  забігла  на  кілька  хвилин.Ти,  як  поставишся  до  того  ,  щоб  до  мене  переїхав  Віктор?
 -  А  причому  тут  я?!  Це,  як  ти    нього  відносишся?  Я  бачу  він  закоханий  .
-  Так  ,  пропонує  разом  жити,  а  згодом    одружитися.
-А  що  твоє  серце  каже?
-Ой  каже,  від  почуттів,  аж  голова  крутиться.  І  так  безсонні  ночі  від  вибухів,  а  тут  іще  думки  про  нього,хвилююся  де  він,  як  він.  Здається,  я  без  нього    і    дня  не  можу  прожити.  
-  Тож  це  кохання…  вирішувати  тобі.  Але  все  добре  зваж  !  Я  тобі  бажаю  тільки  добра.
 Приблизно  через  тиждень  Віктор  перебрався  жити  до  Маргарити.  Тепер  вони  стали  частішими  гостями.  Допомагали  з  придбанням  продуктів,  навіть  інколи    бавилися  з  Михайликом.  Хоч  Надія  і  Рита  від  різних  матерів,  але  все  ж  відчували  спорідненість  душ.      
   Тільки    після  сорока  днів  після  смерті  матері,    Макс  інколи  став  всміхатися  і  то  в  основному  до  сина.
       З  весною  прийшли  кращі  новини  з  фронту,  люди  поверталися  в  рідне  місто.  Хоч  і  російські  окупанти  не  зупинялися,  стали  частіше  атакувати  дронами  -  камікадзе.  Лунали  заяви,  попередження    та  погрози  щодо  другої  потужної  хвилі  вторгнення.  Все  ж  місто  жило  своїм  життям,  при  можливості,  люди  ходили    на  роботу.  Після  вибухів  займалися  прибиранням    руйнувань.  Дехто  самотужки  намагався  зробити  хоч  якийсь  ремонт,  не  мали  бажання  покидати  рідний  будинок,  чи  квартиру.Адже  українці  вірили    у  перемогу  України  у  війні.
   Літо  видалося  спекотним,  в  повному  розумінні  слова.    І  сонце  безжалісно  підсмажувало  російських  вояків,    і  наші  воїни  піддавали  вогню,  поступово  відтісняли  ворога.
   В  сім’ї  все    частіше  відбувалися    розмови,  про  закінчення  війни.  Смуток  за  матір’ю  поступово    віддалявся,  душевний  біль  вщухав.    Останнім  часом,  з  роботи  чоловік    приходив    у  гарному  настрої.  Надія  наважилася  завести  розмову  про  поїздку  в  Борислав.  Тримаючи  сина  руках  ,  почала  здалеку,
-Ну  що  новенького  у  вас?
Він    всміхнувся  до  неї,  перевів  погляд  на  сина,
-Ану  Михасю,  скажи  мамі,  що  в  нас  усе  ладком.Тож  нехай  більше  нічого  не  запитує.  Бо  це  секрет…
Беручи  сина  на  руки,  поцілував  її  в  чоло,
-Ой,люба  моя,  знаю  про  що  ти  хочеш  запитати.Та  я  уже  й  сам    інколи  думаю,  коли  ми  вирвемося.  Звичайно  хотілося  б  теплою  погодою.  Нам  обіцяють  підкинути  пару  помічників,  але  покищо  ніяк  не  виходить.
Її  очі  змінилися,  наповнилися    радістю,блиском,,  сказала  веселіше,
-Я  оце  думаю,  може  ми,  як  будемо  іхати,    Риту  з  собою  візьмемо?  Неодноразово,    вона  натякала,  що  була  б  рада  познайомитися  з  моєю  сім’єю.Хотіла  б    побачити,  як  живуть  люди  на  заході  України.
-То  в  чому  причина?  Якщо  з  роботою  все  владнає,чому  ні?  А  Віктора  теж  хоче  взяти?
-За  це  я  її  не  запитувала,  не  знала  ж,  що  ти  скажеш.Та  й  якось  незручно,  питати,  ми  іще  й  самі  не  знаємо  коли  поїдемо.Мама    часто  запитує  та  я  ніби  не  чую,  переводжу  розмову  на  інше.
Обома  руками,  він  підняв  малого  догори,
-Ану  синку,  скажі  мамі,  що  ми  бабці  зробимо  сюрприз.  Щоб  не  хвилювалася,  не  дуже  витрачала  гроші  на  застілля,  правда,синку.
Притулив  його  до  себе,  сказав  тихіше,
-Бабуся  Ельвіра    мріяла  познайомитися  з  свахою  та  на  жаль.
       За  вікном  осінь…  Рита  й  Надія  з    візочком  прогулювалися  по  алеї.  Назустріч  йшов  Макс,  трохи  сердито,
-Ну  й  ви    «молодці»,    не  боїтеся?!  Як  сирена  залунає,  що  будете  робити?  
Надія  миттєво  почервоніла,  змовчала.  Рита  ж    кивнула  рукою,
-Не  кричи,  це  я  винна.  Я  їй  кажу,  хоч  на    хвилин  десять,  можна  дитину  на  люди  вивезти?  Не  накаркай,  не  сварися,  слава  Богу  вже  кілька  днів  тиші.
-Ви  оце  залиште  мені  Михайлика,  а  самі  пройдіться  по  магазинах.  А  то  ніби  щебечете  хочете  поїхати  в  Борислав,  а  подарунків  не  купили.
Надія  обійняла  його,
-Максе!  Любий,  що  справді  поїдемо?
-До  нашого  полку  прибуло  двоє  хлопців  після  поранення,  так  що  поїдемо.  Через  пару  днів  знатиму  на  які  дні  можна  буде  придбати  квитки.  Та  знай,  в  мене  десять  днів  відпустки,  а  потім  додому  і  ніяких  умовлянь.
Вона  поцілувала  його  в  щоку,
-Та  це  ж  просто  чудово!  Дякую!
     На  платформі  біля  потяга  метушня,    чути    гучні  уривки  фраз.  Прохолодний  вітер  злегка  торкався  обличчя….  розчервоніла  Надія  поспішала  за  чоловіком.  Макс  на  руках  ніс  Михайлика,той    раз  –у-  раз  здригався,  відкривав  очі,  в  непорозумінні,  куди  це  його  несуть.І  знову  закривав  їх,  адже  вдома,  в  обідню  пору,  він  завжди  міцно  спав.  Віктор  з  двома  валізами,    подав  квитки    провідниці.    І  вже    подавав  сумку  Маргариті,  яка  нічого  не  сказавши,  уже  була  в  тамбурі.  
   За  клька  хвилин  потяг  відправився.  В  купе  пару  годин  тиші…  згодом  сімейна  вечеря.  Надія  пишалася  чоловіком,  він  чимось  нагадував  свекруху.  Кожному  приділяв  увагу,  намагався  допомогти.  А  щодо  сина  та  до  неї,  то  можна  було  тільки  мріяти  мати  такого  дбайливого  батька  й  чоловіка.
***
     В  купе  уже  всі  сплять…  Надія  з  думками    біля  вікна.
 Раптово  світло  вдарило  в  очі.  Це  ліхтарі    відволікли  від  думок.  Чітко  почула  монотонний  стук  коліс  потяга.  За  вікном  темно    -  Оце  так  задумалася!  Мамо,  їще  кілька  годин  і  ми  зустрінемося.  Я  міцно  -  міцно  обійму  тебе  і  все    розповім  про  своє  життя.  Потішися,  мені  Бог  дав    добру  долю.  Я  вірю,  що  закінчиться  ця  страшна  війна.  Наші  відчайдушні,  мужні,  сміливі  воїни  обов’язково  здобудуть  перемогу.  Я  дуже  хочу  щоб  під  мирним  небом    наші  серця  і  душі    переповнювала    радість.  І  кожен  день  приносив  хвилини  щастя.
                                                                                                                                                               03.11.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997770
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 05.11.2023

Ніна Незламна

Під стук коліс ( проза 3 ч)

         Невеличка    настільна  лампа  освітлювала  спальну  кімнату.  Макс  лежав  у  ліжку,    почувши    кроки,  підійшов  до  стіни,  намагався  сховатися  від  світла.  Надія  переступила  поріг.
О,  як    йому  важко  від  неї  відірвати  очі!  Зачарувала….
Зелений  еротичний  пеньюар  з  застібкою  спереді,  по  талії    в  густо  зібрані  клинця,    ледь-  ледь  прикривали  стегна.  Верхня  частина    пеньюару  оздоблена    люрексовою  ниткою,  переливалася  від  світла.
Здивована  пустим  ліжком,  тільки    спромоглася    сказати,
-А  ти…
Він  ззаду  обома  руками  обійняв  її,  розвернув  до  себе,
-Злякалася…  я  тут.
Зазирнув  у  її  очі…  в  них  світилися  іскри  любові,  до  уст  доторкнувся  устами.  Солодкий  довгий  поцілунок.
-Чому  тремтиш,  моя  чарівна  пташечко,  ти  солодка…  моя  мрія  і  надія!
Гарячі  руки  положили  її  на  ліжко.  Різко  рукою,    вона  впоспіх  виключила  настільну  лампу.За  мить  опинилася  в  теплих,  ніжних  обіймах.
А  в  голові  ніби  туман…  серця  закоханих  билися  в  одному  ритмі.
     Життя,  як  ріка,  плило  спокійною  течією…
У  січні  місяці,  після  Водохреща    Надія  і  Макс  одружилися.  На  весіллі    гуляли  самі  ближчі  друзі  з  роботи  та    родина.  Мати  Надії,  хоч  і  обіцяла  приїхати  на  весілля  та  хвороба  на  грип  завадила  приїзду.  Подружжя  приймало  вітання  по  телефону.
     На  час  ремонту  в  квартирі,  молодята  переїхали  до  Ельвіри.  Усі  свята  зустрічали  за  великим  круглим  столом.  Микола  Миколайович  й  Маргарита  з  Віктором  теж  були  частими  гостями.
   Щоденні    клопоти,  робота,  дім,  вечірні  посиденьки    з  пахучим  чаєм  -  щасливі  хвилини  життя.  Надія    з    Максом  планували    влітку  провести  відпустку  на  березі  моря.  Але  пандемія  коронавірусу  сovid  -  19  порушила  всі  плани.  Ельвіру  терміново  визвали  в  Ізраїль,  люди    які  винаймали  її  квартиру  переїхали  в  Америку.  Їй  таки    повезло,  вона    іще  встигла  вилетіти  до  локдауну.  Не  знала  коли  повернеться,  то  ж    вести  справи  в  перукарні  довірила  Надії.
     Через  якийсь  час,  вірус  уже  прогресував  і  в  Україні  .  В  перукарні  кількість  клієнтів  набагато  зменшилася.  Ельвіра  часто  дзвонила  до  Надії,  цікавилася    справами  на  роботі,  давала  поради.
     У  житті,  як  на  довгій  ниві,  все  трапляється  на  шляху.  Кожного  дня,  доля  дає    людині  нові  випробування  і    вона  має  з  ними  справитися.  
         Надворі  осінь…  уздовж  дороги  напівголі    тополі,  за  ними  цвинтар.  Надія  йшла  в  чорній  хустці.  Холодний  вітер  разом  з  краплями  дощу  бив  у  обличчя,  воно  мов  скам’яніле.  
Макс    і  Маргарита  стояли  поруч,  Він  протягнув    руку,
-Надійко  пішли…
Вона  звела  на  нього  затуманені  від  сліз  очі,
-Залиште  мене  саму…будь  ласка.
   Кілька  кроків  по  стежці,  по  змішаному  з  багном  пожовклому  листю,  підійшла  ближче  до  могили,  
 -Тату,  ми  так  мало  часу  провели  з  тобою.Та  я  вдячна  долі,  що  хоч  якийсь  час  змогли  побути  разом.  Ти  пробач,  навіть    не  попрощалися,  нам  й  подивитися  на  тебе  не  дозволили.  Я  хочу  тобі  подякувати  за  те,  що  я  тебе  ближче  пізнала,    тепер  у  мене  є  сестра.  Ми    поріднилися,  то  ж  не  хвилюйся.  Я  слово    даю  -  Маргарита  не  залишиться  сама,  ми  її  завжди    підтримаємо.
     А  час  летів,….важкі  випробування  позаду.
 Макс  і  Надія  теж    перехворіли  на  ковід,  але  в  легкій  формі.  
 Перед  Новим  роком  скасували  карантин,  Ельвіра  повернулася  додому.У  цей  же  день,  на  таксі    поїхала  на  цвинтар,  до  могили  Миколи  Миколайовича  поклала  білі  хризантеми.    Біля  могили,  син  дав  їй  змогу  побути  самій.  Бачив,  з  яким  болем  у  очах  вона  дивилася  на  фото  (що  було  на  хресті).  Вона  плакала…
   -Нехай  поплаче…  нехай.  Їй    стане  легше  на  душі-  подумки  заспокоював  себе  Макс  -  Все  треба  пережити,  тримайся  люба,  я  ж  не  маленький,  бачив,  як  ви  любовно  відносилися  один  до  одного.
Вона  поверталася  від  могили,  він  із  смутком  дивився  на  неї  -  Ой  матусю,  ти  так  піддалася,  де  поділася  твоя    жвавість?  А  може  щось  болить  та  мовчиш?  Але  ж  не  скажеш…я  тебе  знаю.
 Додому  поверталися  мовчки….  вийшли  із  таксі,  син  взяв    її    під  руку,
-Мамо,  я  оце  звернув  увагу,  біля  могили  Миколайовича    лишили  місце  для  могили,  може  прах  дружини  переховають?
-  Та  ні,  вона    похована  біля  батьків  у  рідному  селі.  Рита  розказувала,  так  мати    перед  смертю  захотіла.
Вона  зупинилася,  прямим  поглядом  дивилася  в  його  очі,  продовжила,
-Послухай  сину,  ми  не  безсмертні,  думаючи  про  це,  хочемо  там  знайти  спокій,зустрітися  з  тими  кого  любиш,  цінуєш  у  цьому  житті.  То  моє    місце..
-Та  ти  таке  вигадала.  Щось  дуже  зарано  думки  про  смерть.У  нас  іще  багато  справ,тож  тримаймося    матусю.  
 І  знову  мовчки,  наче  кожен  при  своїх  думках,  по  східцях  підіймалися  до  квартири.
   Нарешті  дочекалися  вихідного  дня…  за  столом  зібралася  вся  родина.  
В  голосі  Ельвіри  чути  веселі  нотки,
-Ну  от  я  вдома  та  чи  це  тут  мій  дім  чи  там?!    Інколи  так  буває.  Ви    хоч  і  молоді,  але    молодці  без  мене  справилися.  Та  мабуть  скоро,  знову    прийдеться  летіти  .    
На  її  обличчі  розпливлася  привітна  усмішка,
-Може    б  усі  разом  на  тиждень  чи  два  в  гості,  що  скажете?  І  мені  би  там  було  веселіше….
   Враз,  всі  один  з  одним    переглянулися.  Надія  прошепотіла    чоловікові,
-Ні-  ні,  ти  що,  я  звідси  нікуди  не  поїду,  навіть  і  думати  про  це  не  хочу.
Він  підтримав  її,
-Ні,  ну  що  ти  мамо…  ми  цього  не  планували.Твоє  право  жити  тут,  чи  там,  вибирай  де  тобі  краще.
-Тут  діти,  така  справа.  Мене    слава  Богу  ковід  оминув  та    й    я,  як  туди  прилетіла,  відзразу  зробила    щеплення.  Не  знаю  плітки  чи  ні  та  в  колі  друзів  йдуть  розмови  про  події  на  нашому  сході.  Ніби  розпочалося  загострення.  Кажуть,  що  росія  піде  війною  на  Україну.
Син  мовчав.  Маргарита  не  стрималася,  емоційно  сказала,
-О-о-о…  вони,  що  там    блекоти  об’їлися?
Надія    рукою  товкнулася  чоловіка,
-А  ти  чого  мовчиш?
Він  поклав  руку  на  її  плечі,  злегка  обійняв,
-Все  може  бути,  ті  іроди  на  все  здатні.Та  не  хвилюйтеся,  все  буде  добре.
 Після  зимових  свят,  Ельвіра  знову  була  в  Ізраїлі.
     Морозні  дні  і  ночі    втрачали  силу,  спить  земля  під  пухким  снігом.  Старий  лютневий  місяць  опускався  до  край  неба.  За  вікном  ледь  іскрився  сніг,  ніч  поступово  відступала,  в  небі  народжувався  світанок.
   У  спальній  кімнаті  Надія  порушила  тишу,  їй  не  спалося.  –Ой,  такий  цікавий  сон  наснився  -  От  би  з  мамою  поговорити,  спитати  до  чого  все  те,  що  бачила?  Макс  міцно  спав.  Боячись  його    розбудити,  тихо  встала,  навшпиньках  зайшла  в  іншу  кімнату.
   Раптові  звуки    насторожили    її  –  Тю,  це  ж  не  може  бути  грім!  Чи  десь  щось  зірвалося?!
Миттєво  привідчинила  кватирку,  здалеку  лунали  дивні  звуки,  ніби  взриви.
-Ой,  Боже!  Це  те,  про  що  говорила  свекруха?!  Кинулася    будити  чоловіка.
-Максе!    Максе  проснись!  Послухай  які  знадвору  чути  звуки,-  відчиняючи  вікно,  схвильована,  рукою  торкалася  його    руки.
Відкривши  очі,  зірвався  з  ліжка,
-Зачини  вікно!  Це  снаряди  зриваються,  хіба  не  чуєш?
Звуки  вибухів  почастішали….
Задзвонив  телефон  Макса.    Перед  тим,  як  відповісти,
-Почекай  Надю,  це  з  роботи…
 З  телефона  лунав  чоловічий  голос.  Вона    зрозуміла  -  невтішні  новини.  Він    уважно  слухав,  то  червонів,  то  блід,  очі  стали  великі,  погляд  замислений.
Нарешті  заговорив,
   -Все  таки  ця  погань  полізла,  от  нелюди.  Я  через  пів  години  буду  з    вами.  Па-  па!
Зібрався  швидко  -    за  лічені  хвилини.  Заспокоїв,    поцілував  дружину  і  швидкою  ходою  вирушив  до  офіса.
Важко  сприйняти  слово  –війна.  
Надія  почувалася  безпорадною,  що  робити  далі,  не  вкладалося  в  голові.
Минуло  буквально  кілька  секунд…  дзвінок  від  матері,
-Доню,  що  там  у  вас?  
Вагалася,  не  знала,  що  сказати.  Та  врешті  випалила,
-Макса  визвали  на  роботу…
-Ой  доню,  біда!  Це  ж  війна!  З    Харкова  тітка    подзвонила,  літаки,  вертольоти,  як  зграї  воронів  літають,  скидають  бомби.  Каже  росія  почала  наступ,  ворожі  танки  пруть,  уже  перетнули  кордон.
-У  нас    грохіт    було    чути  здалеку,  вже  тепер  ближче.
-То  їдьте  до  нас,  ми  ж  далеко  від  кордону.
-Я  не  думаю,  що  Макс  погодиться,  а  я  самого  не  залишу.  Навіть  і  думати  про  це  не  буду.  Згадай,  як  ти  колись  казала,-  Куди  голка,  туди  й  нитка.  
-Ти  пам’ятаєш  доню.  Це  добре,  хоч  інколи  про  мене  згадуєш.  Ми  ж  стільки  років  уже  не  зустрічалися.  
-Та  нічого  мамо,  може  скоро  й  зустрінемося.  Я  сьогодні  проснулася,  такий  цікавий  сон  бачила.  Може    зумієш    розгадати?
-Ну-ну,  що  за  сон?
-Ми  з  Максом  в  магазині  придбали  костюмчик  для  хлопчика.  До  чого  це?
-Ой,  доню,  це  ж  на  поповнення  сім’ї.  Будете  мати  синочка.
-Але  ж  я  не  вагітна!-  заперечила  їй.
Вона  почула  тремтіння  голосу,  відчувала  якими  зусиллями  мати  стримує  сльози,
-Час  покаже.  Це  гарна  новина.  Донечко,  думаю  тобі  зараз  краще  не  хвилюватися.  Якщо  будеш    при  надії,  бережи  себе  і  дитинку.  Щодо  приїзду,  поговори  з  чоловіком,  воно  б  так  було  спокійніше.
-Мамо,  може  це  не  надовго,  не  варто  зриватися  з  місця.Та  й  свекрухи  немає,  нині  я  відповідаю  за  перукарню.
Попрощавшись  з  мамою,  замислилася  –  А  що,  як  і  справді  війна  надовго,  сумніваюся,  щоб    він  погодився  туди  поїхати.
     Звичайно,  війна  внесла  корективи  в  життя  сім’ї,  родини.  
Після    відмітки  у  військкоматі,  Макс  відправився    у  офіс.  В  ньому  планували  зробити  центр  підтримки  волонтерів.
       Війна…  майже  щоденні  вибухи,  тривога,  зажура,  біль  за  загиблими  –  це  лякало  Надію.    На  якусь  мить  потішилася  -    Добре,  що    вчасно  виїхала  з  росії.  Щоб  на  мене  чекало  там?  Ой,  чи  змогла  б  я  виїхати?  
   Хоч  Макс  і  рідко  з’являвся  вдома  та  долі  дякувала,  що  зустріла  його.
 Так,  їй  було  кого  чекати,  заспокоювала  себе.  -  Максе  нам  є  заради  кого  жити,  ось  приїдеш  і  я  тобі  все  розкажу.
     В  середині  березня    війська  РФ  завдали    ракетних  ударів  по    аеропорту.  По  місту  лунали  сирени    автомобілів  швидкої  допомоги.  В  цей  час,  в  квартирі  Надія    була  одна,  з’являлося  відчуття  покинутості,  відчаю,  страху.  Закутана  в  плед,  дивилася  у  вікно,  відчувала  образу  на  весь  світ.  Плакала  навзрид,  хотілося  кричати-
--Та  зупиніться!  Що  ви  коїте?  О,  Боже,  зглянься  ж  на  Уккраїну,  допоможи  вигнати    рашистську  орду  з  нашої  землі!
 Ії  вкотре  огортав  сумнів  -  Як  йому  сказати,  що  в  нас  буде  дитя,  хіба  зараз  на  часі?
   Минув  місяць…  на  фронті  важкі    бої.  Макс  вдома  майже  не  ночував.  Все  частіше,  прийде  на  годину  -  другу  і  знову  спішить,  бо  є  завдання,  треба  везти    продукти  й  ліки.  Надзвичайно  страшно,  одній    просинатися    від  вибухів,  під  час  повітряної  тривоги,  ховатися  в  коридорі.
   Згодом,  неподалік  від  будинку,  самі  мешканці    району  власноруч    відновили  бомбосховище.  Одного  разу,  Макс  звідти    і  забрав  її,    по  дорозі  додому,  уважно  подивився  на  неї,  
-Тобі  важко,  бідненька,  бачу  ти  схудла,  поблідле  обличчя.  Я  тебе  розумію  одна  в  квартирі....  
-Та  ні  я  не  одна,  ми  удвох.
-Не  зрозумів.  Що  Маргарита  часто  приходить?
-Та  ні  вона  ж  з  Віктором  у  лікарні  біля  поранених  чергує.  Зараз  лише  по  телефону  спілкуємося  й  то  рідко.
-То  хто  ж  той    інший,  чи  інша,  хтось  знайомий?
-Та  ні,  воно  зі  мною.  Я  не  знала,  як  тобі  сказати.  Зараз  у  такий    важкий  час,  але,    як  скажеш  так  і  буде.
-Та  кажи,  що  за  таємниці?
У  нас  буде  дитятко,  я  думаю,  що  хлопчик.
Вирячивши  очі,він  зупинився,    хмикнув,  провів  п’ятирнею  по  своєму  чорному  волоссі,  
-Це  що  правда?
-Так,  уже  дев’ять  тижнів.  Я  не  знала,  як  до  тебе  підійти  і  чи  ти  хочеш  цю  дитину.
-Ти  що  з  глузду  з’їхала!  Це  ж  продовження  роду,  які  можуть  бути  сумління?!  Це  ж  наша  дитина!  І  не  важливо,  чи  дівчинка,  чи  хлопчик,  основне  у  нас  буде  справжня  сім’я.  Ти  не  уявляєш,  як  цю  новину  сприйме  мама,  вона  ж  так  давно  цього  чекає.
Усміхнений,  відразу  дзвонив  до  Ельвіри,
-Мамо  терміново  повертайся,  мені  потрібна    твоя  допомога.  Надійка  вагітна,  а  я…-  ти  ж  сама  розумієш,  весь  час  на  роботі.
Голос  Ельвіри,  -  Питань  немає,  я  уже  закінчую  з  документами  на  приватність  квартири.  Через  пару  днів  у  нотаріуса  оформлю  продаж  й  буду  повертатися.  Ну  давай,  тримайтеся  там!  Ти  ж  підтримай  Надю,уявляю,  як  їй  зараз  важко.  Ну  па-па.
 Додому  добератися  Ельвірі  прийшлося  через    Німеччину  і  Польщу,  на  дорогу  витратила  більше  тижня.  По  приїзду,  опікувалася  невісткою.  В  магазинах    непоганий  вибір  продуктів,  тому    жінка  з  задоволенням  купувала    м’ясо,  овочі,  фрукти,  гранатовий  сік.  Прийшовши  додому,  не  раз  говорила,
-Надійко,  оце  дивися,  щоб  усе  з’їла,  я  хочу,  щоб    мій  онук  народився  справжнім  бутузиком.  Буде  пухкеньким,  матиме  силу,  он  бачиш  який  мій  Макс  та  ти  ж  фото  бачила.  Який  же  він  там  гарнесенький.
   Спекотне  літо…  пекельно  на  фронті.  Місто  і  передмісття    потерпало  від  ракетних  ударів,  багато  поранених,  є  загиблі.  Тривожні  дні  і  ночі.  В  людей  розчарування,  безнадія.  Не  раз  у  бомбосховищі  лунали    слова  »  Коли  ж  все  це  закінчиться?  «  Але    в  той  же  момент,  у  очах  людей  не  меркнула  надія  -  ворога  буде  подолано.
     З  міста    багато  людей  виїхало  за  кордон,  а  дехто  поїхав  на  захід    України.  Мати  Надії,  неодноразово  запрошувала  до  себе,  але  ніякі  умовляння  не  подіяли.
       Одного  разу,    Надії    з  свекрухою,  майже  дві  доби  довелося  просидіти  в    бомбосховищі.  Жінка  бачила,  як  невістці,  в  такому  стані  важко.  Намагалася  її    не  покидати,  відволікала  від  новин  про  війну,  розповідала  про  своє  життя.  Після  нічного  ракетного  удару,  ніби  все  затихло.  Нарешті  пролунав  відбій  повітряної  тривоги  і  люди  поспішили  до  виходу.  Вони  теж  підіймалися  по  східцях.  Надія  йшла  попереду,  за  нею  свекруха,  чатувала  кожен  її  крок.Та  враз  помітила,  як  вона  ніби  стримуючись,  хилилася  навзнак,  заволала,
-Допоможіть!
На  щастя,  на  сходинку  нижче  за  Ельвірою,  йшов    високий,  худорлявий  чоловік,  років  шестидесяти.  Його  руки,  як  граблі  впіймали  Надію.  Сказав  тихим  виснаженим    голосом,
-Ну-  ну,  все  добре,  не  хвилюйтеся,  я  її  тримаю.
Не  поспішаючи  виніс  її  з  бомбосховища.  Свекруха  забідкалася,
-  Треба  визвати  швидку,  я  зараз.  Та  в  цю  мить  Надія  відкрила  очі,
-Ми  вийшли?  Чомусь  у  голові  зашуміло,  втратила  орієнтацію,  чого  б  це?
   Після  цього  випадку  Надія  знаходилася  під  наглядом  лікарів,  навіть  відбулася  бесіда  з  психологом.
-Дякувати  Богу  все  обійшлося  –  заспокоювала  її  свекруха.  Он,  приймай  вітаміни,  те  що  відбувається    не  сприймай  близько  до  серця.  Війна    уже  майже  пів  року,  то  ж    ти  маєш  звикнути.  Зрозумій  мене,  ми  жінки,  все  маємо  витримати.  Знай,  за  дитину  не  тільки  ти  відповідаєш,  а  я  теж.  Якщо  щось  станеться,  мені  син  не  пробачить.
   За  вікном  пізня  осінь…  Якось  ввечері  до  них  завітала  Маргарита  з  Віктором.  Після  вечері,  жінки  залишилися    за  столом,  пили  чай.  А  Макс  з  Віктором  спілкувалися  на  балконі.  У  них  були  серйозні  обличчя,  Надія    розхвилювалася  -  Невже  знову  поїде  на  кілька  днів,  мені  ж  скоро  народжувати.  Я  ж  так  хочу,  щоб  він  був  поряд,  підтримав  мене.
   Для  неї  цей  вечір  тягнувся    довго,  мала  бажання  наодинці    поговорити  з  чоловіком.  Готуючись  до  сну,  уже  вийшовши  з  ванної  кімнати,  вона  підслухала  телефонну  розмову  чоловіка,
-Вікторе,  ти  ж  розумієш  куди  цього  разу  я  їду.Я  не  відмовлюся,  де  ти  бачив.  Якщо  до  пологів  не  приїду,  прошу  тебе,  ти  ж  у  лікарні,  посприяй  щоб  все  було  добре.
Раптово  почув  кроки    дружини,
-Ну  все  –  все,  ти  мене  зрозумів.  Па-па.
Вона  хотіла  його  запитати,  про  що  спілкувався  з  Віктором,  адже  минула  всього  година,  як  вони  розпрощалися.  За  мить,  він  устами  торкнувся  її  чола,
-Сонце  моє,  цієї  ночі  мене  можуть  визвати.  Ти  лягай  спати  без  мене,  а  я  тут,  на  дивані  приляжу.  Не  хочу  тебе  турбувати.
-  І  скільки  днів  тебе  не  буде?
-Та  хто  ж  знає.  Як  буду  на  місці,  якщо  зможу  подзвоню.
     Минуло  три  дні…  Зранку  Надія  відчувала,  що  настав  час  народжувати.  Ельвіра  збирала  речі,
-Так  спокійно!  Як  я  тебе  вчила  -  основне  вірити,  що  все  буде  добре.  Слухай  лікарів,  не  бійся,  не  соромся.  Не  надумай  істерити,  може  піднятися  тиск,  цим  і  собі  нашкодиш,  і  дитині.
     Уже  в  лікарні  Надія  спитала  свекруху,
-Може  хоч  вам  Макс  дзвонив  ?
-Якби  дзвонив,чи  ти  б  не  чула,чи  я  б  не  сказала?  Ти  не  хвилюйся  і  думай  про  дитину!  Знай,  багато  залежить  від  тебе  і  проси  Бога,  щоб  допоміг.
       Ввечері    зовсім  близько  лунали  вибухи  снарядів….  у  бомбосховищі  лікарні  Надія  народила  хлопчика.    Згодом  …  свекруха  була  біля  неї,
-Це  ж  яке  щастя,  в  мене  є  онучок  Михайлик.  Янгелятко  ти    наше.  Бабусене    сонечко,  тепер  мені  є  заради  кого  жити.
Надія  зі  сльозами  на  очах  дивилася  на  неї  -Яка  ж  це  радість    стати  матір’ю,  а  може  і  я  буду  така  щаслива,  як  вона,  коли  матиму  своїх  онуків.  А  Макс…  о    любий  Максе  ,  де  ж  ти  ?  Ми  тебе  так    чекаємо!

                                                                                                                                           Далі  буде

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997618
дата надходження 02.11.2023
дата закладки 05.11.2023

Ніна Незламна

Під стук коліс (проза 2 ч. )

Аж  ось  і    місто  Дніпро….  від  вокзалу  мчало  таксі.  Надія    роздивлялася  місто.  Ельвіра  час  від  часу    відволікала  її,
-Ну,  як  тобі  наші  новобудови?  О,  це  тут    іще  не  все  видно.  Якось  матимеш  час,  краще  роздивишся  наше  місто,  я  його  обожнюю.  Була  можливість  виїхати  до  родичів  у  Ізраїль,  але  рідний  край  миліший.
     Вони  піднялися  на  третій  поверх.  Тихо  відчиняючи  двері  своєї  квартири,  жінка  сказала,
-Ну  нарешті  ми  вдома!  Ти  проходь,  не  соромся.
І  відразу  до  Макса,
-Наші  валізи  залиш  у  прихожій,  а  її  валізу  занеси  в  дитячу  кімнату.
     Дівчина    боязко  переступила  поріг  квартири…  була  шокована.    Їй      не  доводилося  такого  бачити.  Просторі    чотири  кімнати,  окремо  ванна  кімната,  туалет.  Красиві  коштовні  люстри.  Меблі  в  чудовому  стані  й  зі  смаком  підібрані  шпалери  та  фіранки  на  великих  вікнах.
Ельвіра  усміхаючись,
-Ну  от,  як  бачиш  дякувати  Богу,  ось  так    ми  живемо.  
       Час  відпочинку  залишився  за  плечима,  попереду  буденні  дні.
 Два  дні  поспіль  Ельвіра  з  Надією  були  в  перукарні.    Двох  майстринь  Ельвіра    відпустила  додому.  Спостерігала  за  роботою  дівчини.  Ввечері  разом  поверталися  додому,  задоволено  сказала,
-А  ти  нічого…    можна  сказати  молодець!  Бачу  любиш  свою  роботу,  до  клієнтів  привітно  відносишся.  Швидкість  рук,  умілість  зробити  те,  що  бажає  клієнт,  це  багато  значить  у  нашій    роботі.  Дівчата  по  черзі  підуть  у  відпустку.  В  залі  працюватимуть  двоє,  думаю  покищо  достатньо,  взимку  завжди  менше  клієнтів.  Працюватимете  по  дванадцять  годин.  Ну  звичайно  один  вихідний,  тільки  ж  не  субота  й  не  неділя,  в  такі  дні  клієнтів  більше.
І  вже  веселіше,,  з  усмішкою  на  обличчі,
-  А  нам  же  треба  побільше  грошей  заробити,  хіба  не  так?  Так,  доречі,  я  уже  спілкувалася  з  друзями,  думаю  тобі    квартиру    скоро  знайдемо.  Тут  основне    не  треба  поспішати.  Тобі  ж  потрібно,  щоб  недалеко  від  роботи  та  й  щоб  ціна  не  кусалася.
     Цього  вечора,  Надія    після  вечері    з  валізи  дістала    фото,  поставила    на  комод.  Раптово  в  кімнату  постукали,  в  дверях  з’явився  Макс,
-І  чим  займаєшся?  Може  підемо  прогуляємося?  Чи  ти  дуже  зморена?
Повів  очима  по  кімнаті  й    присів  на  стілець,
 -Щось  матуся  занадто  взялася  за  вас.  Вистояти  щодня    по  дванадцять  годин  важко.  Треба  підказати,  може  б  краще  працювали  в  дві  зміни,  одна  зранку,  друга  з  обіду,  а  потім  навпаки.
Простягнув  руку  до  фотографії,  
-Я  подивлюся,  ти  не  проти?
-  Яка  ти  смішненька!  І  скільки  тобі  тут  років?
-  Чотири.
Бачу  колір  волосся,  як  у  батька.
Він  помер?
-Та  ні,  зник  і  все.  Мене  виховувала  мама  з    відчимом.Тепер  маю  двох  братів  –  близнюків.
-Так  ось  чому  ти  в  мандрах,  в  пошуках  самостійного  життя.  Тут  ми  з  тобою  чимось  схожі.  Мій  батько    іще  змолоду    з  друзями  поїхав  у  Ізраїль  до  далеких  родичів.  Там  знайшов  гарну  роботу,  він  фізик.  Часто  прилітав,  як  не  мав  можливості,  висилав  гроші.  І  ми  з  мамою  кілька  раз  до  нього  їздили,  влітку  там    відпочивали.  Таке  в  них  було  кохання,  літали  один  до  одного.  Звав  до  себе,  але  мама  навіть  після  подій  на  Майдані  категорично  відмовилася.  Через  рік  автомобільна  аварія,  от  і  все.  У  спадок  залишив  квартиру,  правда  дві  кімнати.  Зараз  квартиру  здаємо  по  найму.  Мама  нікуди    їхати  не  хоче,    каже  хай  на  всякий  випадок,  далі  видно  буде,  як  житт  складеться.
-Знаєш,  ти  кажеш  батько  в  Ізраїлі,  мені  цікаво,  як  тобі  дозволили  піти  на  Майдан?
-А  чому  не  піти?  По  материнській  лінія  я  українець,  батько  й  дід  поляки,  ніби  прабабка  була  єврейка  та    і  це  не  точно.  Та  хіба  тут  національність  грає  ролі?
На  якісь  секунди  запала  тиша,  продовжив,
-  Ну  то  що,  може  перед  сном  прогуляємося  по  алеях?
-Гаразд,  ти  йди,    я  зараз  переодягнуся  й  вийду.
Надія  одягнена  в    чорні  брюки,  курточку  й  в  біленьку  пухову  шапочку,  усміхнена,  вийшла  з  квартири.  Тільки  Макс  зачинив  двері,  як  позаду  них  привернув  увагу  скрип.  У  дверях    навпроти  з’явилася    тендітна  дівчина  невисокого  зросту,  з  писком  кинулася    на  шию  Макса,
-Максе!  Максе,  яка  я  рада  тебе  бачити!  Я  так  скучила!  Так  скучила!  Ти  просто  не  уявляєш.  Що  ж  ти  ні  разу  не  подзвонив  і  не  написав?    Ви  так  надовго  пропали,  я  уже  й  хвилювалася,  думала  не  приїдете.
Шпилька,  що  тримала  в  купі    її  довге  волосся  відлетіла  в  сторону,  воно  розсипалося  по  плечах.
   Надія  відразу  помітила  волосся  світло  -  русявого  кольору.  Думка,  як  перлинка    -  Бач,  що  його  приваблює,  щоб  волосся  довге  й  нефарбоване.
     Дівчина  ніби  не  помічала  Надії,  збуджена,  обома  руками  одночасто  намагалася  погладити  його  обличчя.    Часто  кліпала  очима,  в  них  раз    -  у  –  раз  з’являвся  блиск.
Макс  розсміявся  та  вмить  забрав  її  руки,
-Та  залиш  ці  ніжності.Ти,  як  дитина.
Її  очі  округлилися,  трохи  незадоволено,
-  Я  просто      хотіла  тебе  в  щоку    поцілувати.  Що  тут  такого,  я  ж  скучила.  Іще  й  ляпнув,  -  Як  дитина!  Ти  забув,    у    суботу  мій    день  народження!  Ні  Максику,  я  не  дитина,  а  квіточка,  якій  виповниться  двадцять  років.  І  думаю  така,  що  при  бажанні    можу    когось  і    причарувати.  
-О!    Ну  звичайно,  двадцять  років  це  багато!  Щодо    іншого  сказаного  я  не  сумніваюся,  -    у  відповідь  підбадьорив  її.
Повернув  голову  до  Надії,  усміхнувсь  й  підморгнув  їй.  Зразу  ж  продовжив  до  дівчини,  
-То  ти    Маргаритко    запрошуєш  нас  відсвяткувати  твій  день  народження?  Я  правильно  зрозумів?
Тільки  тепер  дівчина  повернулася  до  Надії,  яка  спостерігала  за  ними.  Зміряла  її  з  ніг  до  голови,
-А  це  хто?  Може  родичку  з  Ізраїля  привіз?
-Так,  це  покищо  гостя,  але  може  тут  і  залишитися.
Враз  обличчя  дівчини  стало  сумнішим,  погас  блиск  очей.  Здвигнувши  плечима,  подивилася  на  обох,  стиснувши  уста,  виконала  реверанс,
-В  такому  разі    я  офіційно  запрошую  обох.  Буду    чекати  в  суботу  на  сімнадцяту  годину.  Максе,  попрошу  обов’язково  передай  запрошення  Ельвірі    Борисівні.  Вона  ж  приїхала?
Він  не  дав  їй    договорити,
-  Рито,то  ти  ж  познайомся,  це  Надія!
-Я    гостям  буду  рада.  Мене  звати  Маргарита.
Макс,  непоспішаючи  взяв    під  руку  Надію,
-  Я  думаю  ти  зрозуміла,  це  наша  сусідка,  з  якою  ми    дружимо  уже  чотири    роки.  Я  для  неї  ніби  охоронець,  принаймні  так  мама  вважає.
Маргарита  почервоніла,
-Ну  то  я  на  вас  чекатиму.
Різко  розвернулася,  лиш    кілька  кроків,  вже  за  собою  різко  зачинила  двері  квартири.
   Вони    мовчки  спустилися  по  східцях.  Надія  не  захотіла  першою  розпочинати  розмову,  чи  задавати  запитання.  Вирішила,  як  захоче  щось  розповісти,  тоді  й  послухаю.
     Свіже  повітря  зняло  втому…  вона  запропонувала,
-Давай  зайдемо  в  кав’ярню,  я  б  чаю    випила,  чи  кави.  Може  й  ти  хочеш?
 -Чому  ні?  
     В  кав’ярні  провели  цілу  годину.  Макс  розповів,  що  п’ять  років  назад,  у  Рити,    після  онкологічної  хвороби,  померла  мати.  Вони    з  батьком  залишилися  вдвох.  Сусідами  стали  чотири  роки  назад.  Її  батько  так  і  не  одружився.  Часто  спілкується  з    його  мамою,  вечорами  грають  у  шахи.  Розповідав,  як    разом  відпочивали  біля  річки.  Завершуючи,  прямим  поглядом  подивився  в  її  очі,
-  А  я  по-  сусідські  підтримую  дівчину.  Важко  їй  без  матері,  тому  й  тулиться  до  нас.  Вона    весела,  компанійська,  має  багато  знайомих,  друзів.  Така,  що  за  словом  у  кишеню  не  полізе.
Після  почутого,    запитала  його,
-А  вона    не  закохана  в  тебе?
 -Та  ні,  не  думаю!  Та  й  поводу  я  їй  не  давав.  Колись  допомагав  зробити  уроки,  після  вечірок  забирав  зі  школи.  Зараз  в  медінституті  навчається,  на  другому  курсі,  думаю  там  є  в  кого  закохатися.
         Суботній  вечір….  Ельвіра    стояла  навпроти  дзеркала,  обома  руками  поправляла  волани  на  білій  блузці,  
-Ану  Надю…    подивися,  я  гарно  нанесла  макіяж.    Як  ці  морщини  приховати?
-Та  все  нормально,  не  хвилюйтеся.
   Дівчина  одягла  сукню    блакитного  кольору,  вона  їй  дуже  пасувала  до  кольору  очей.  Невеликий  виріз  сукні  приховав  пишні  груди,  а  прямий  крій  підкреслював  стрункість,  придав  витонченості.  Щоб  виглядати  більш  елегантно,  волосся  зібрала  в  пучок  і  закріпила  красивою  шпилькою  з  синіми  шифоновими  метеликами.  
Макс,  одягнений  в  чорний  костюм  і  білу  сорочку,  з  букетом  білих  троянд,  уже  стояв  біля  дверей,  голосно  до  них,  
-Ну  пішли!    Скільки  можна  вертітися  біля  дзеркал!  Уже    пів  на  шосту.  Мабуть  всі  гості  за  столом,  а  ми  ніби  далеко  живемо.
     Вони  заходили  в  квартиру  Рити  разом  з  парою  молодих  людей.  Дівчина    гостинно  зустрічала,  приймала  вітання  й  подарунки.
     За    святковим  столом  гучно…  друзі  Маргарити    раз  -  у  -  раз  підіймали  келихи  з  вином,  проголошували  тости.  Батько  дівчини,  представився  Миколою  Миколаєвичем,  гостинно  запрошував  відвідати  страви.  Поряд  з  ним  сиділа  Ельвіра,  часом  нахилялася  до  нього,  щось  шепотіла.  У  відповідь  в  знак  згоди,  він  кивав  лисою  головою.  
   Минуло  зо  дві  години...  молодь  веселилася,  танцювала  під  модні  ритми  та  улюблені  хіти.  Ельвіра  з    батьком  Рити  сиділи  в  іншій  кімнаті,  про  щось  розмовляли.  Макс  постукав  у  двері,  разом  з  Надією  зайшли  до  них,
-Миколо  Миколаєвичу  там  так  гучно,  всі  скачуть,  штовхаються,  думаю  де  нам  трохи  відпочити?  Ви  не  проти,  якщо    ми  тут  кілька  хвилин  посидимо.
-Та  звичайно,  я  не  буду  вам  заважати,  відпочивайте.
Ельвіра    піднялася  з  крісла,
-Ми  підемо  на  кухню,  думаю  пора  солодощі  подавати.
 Макс  присів    у  крісло,  Надія    стояла  біля  серванта,  роздивлялася  кімнату.    На  столі  стояла  купа    зошитів,  підручник  з  біології.  На  стіні    невеличка  картина  »Садок  вишневий  коло  хати»,  старенький  годинник  з  картиною  берега  річки.  
Максу,  лише  на    хвилин  п’ять  вистачило  терпіння,  встав  з  кріла,  підійшовши  до  неї,  обійняв.
-Ти  як?  Може  підемо  додому?  Мені  від  цієї  музики,  аж  у  голові  бамкає.
 -Зараз  скуштуємо  торта  тоді  й  підемо.  Я  теж  хочу  відпочити,  завтра  неділя,  буде  багато  роботи.
Рапторо  Макс  губами    торкнувся  її  пишненьких  губ,  вона  відхилилася  до  серванта.  Враз    очі  округлилися,  зблідла.
-Тобі  що  погано?  -  випалив    він.
Рукою  торкнулася    свого  чола,
-Дай  я  присяду.
-Я  принесу  тобі  води.
-Не  треба,  це  щось  так  від  побаченого,  зараз  минеться.
Він  не  міг  зрозуміти  в  чому  справа.  Стояв  перед  нею  на  колінах,  тримав  за  дві  руки.
-А  може…та  ні  ти  ж  майже  не  пила.  Наче  й  страви  усі  свіжі.
Трохи  отямившись  Надія  нахилилася  до  нього,
-Макс,  там  за  склом  моє  фото,    де  я  з  батьком.
-  Не  зрозумів…    ти  напевно  помилилася.
Діставши  з  серванта  фото,  здивовано  подивися.  Так,  то  було  таке  саме  фото,  як  у  неї  й  на  зворотній  стороні  написаний  рік.
-  Треба  зрівняти.  Я  зараз  піду  й    принесу  твоє  фото,  ти  не  проти?
-Звичайно  ні,  воно    на  комоді  стоїть,  а  може  це  воно?
За  пару  хвилин,,  він  уже  стояв  з    фоткою  в  одній    руці,  в  другій  тримав  келих  з  водою.
Надія  не  плакала,  в  недоюмінні,  як  бути  далі,  схилилася  на  його  плече.  
-Може  підемо  додому?  Думаю  зараз  не  на  часі  щось  з`ясовувати.
-Звичайно  і  я  до  розмови    не  готова.Та  й  не  варто  дівчині    в  день  народження  псувати  настрій.
     Прийшовши  додому,  вони  вирішили  все  розповісти  Ельвірі.  Можливо  вона  щось  дізнається  про  життя  Миколи  Миколайовича.
Надія  довго  не  могла  заснути,  врешті-  решт  сон  подолав  її.
       В  квартирі  тиша.  ..  Максу  не  спалося,  це  ж  треба  такого?!    -  Невже  справді  він  її  батько?-  Емоції  переповнювали  його.  Раптовий  дзвінок  у  двері,  думка-  оса  -  І  кого  це  принесло  в  таку  пору,  уже    ж    всі  сплять.
     Одягнена  в  легенький  халат,  перед  ним  стояла  Маргарита,
-  О,  я  вчасно,ти  іще  не  в  піжамі.  Може  ми  підемо  до  тебе  в  спальню,  чи  до  мене?
-Ти  що  перебрала?
-Та  ні,  не  думай,  що  як  випила  зайвого,  то  втратила  контроль  над  собою.  Ти  оце  привіз  якусь,  не  знаю  хто  вона  тобі,  але  бачу  дивишся  на  неї,  мов  кіт  на  сметану.  Вона  що  й  досі    тебе  до  себе  в  ліжко  не  вклала?    Чи  може  ти  її,  як  і  мене  боїшся.  Я  дурепа  по  вуха  втюрилася  в  тебе!  А  ти,  а  ти,  –  розплакалася,  руками    штовхала  його  в  груди.
-Заспокойся!  Рито,заспокойся!  І  будь  ласка  тихіше,  весь  під’їзд  розбудиш.  Батько  тебе  не  бачив,  що  вже    спить?
-Так,  хропе  в  своїй  кімнаті.  А  я  одна….
-Пішли  до  тебе,  вип’ємо  чаю,  поговоримо.
Вона  задоволено  повела  очима,  всміхнулася,
-Пішли…  пішли,  я  тільки  за!
Розмова  була  важкою…    за  дві  години  йому  ледве  вдалося  її  заспокоїти.  Зміг    довести,  що  між  ними  нічого  немає    і  бути  не  може.  Що  відноситься  до  неї,  як  брат,  який  при  потребі  завжди  допоможе.
     Минуло  три  дні…  Ельвіра    зайшла  в  кімнату  Надії,
-Я  маю  гарні  новини.  Вітаю!  Це  твій  батько.  Що  я  хотіла  -    все    дізналася,  в  нього  другий  шлюб.  Він  тут    служив  в  армії,  в  медпункті  познайомився  з  медсестрою  Мариною.В  той  час  вона    з  лікарем  –  терапевтом    часто  приїздила,  допомагала    в  оформленні  паперів  про  обстеження  військових.
 Відслуживши,  поїхав  додому.  Та  через  п’ять  років  приїхав.  Настільки  я  зрозуміла,    на  вокзалі  в  нього  вкрали  всі  документи.  Тож    приїхав  до  Марини,  як  кажуть  голий  і  босий.  Додому  таким    повернутися  не  наважився,  а  чому  не  пояснив,  змовчав.  Ось  бачиш,  як  воно  в  житті  буває.  Ночами  розвантажував  вагони,  вдень  навчався  в  педінституті.  Зараз  в  школі  викладає  біологію.  От,  я  все,  як  на  духу  роповіла,  про  тебе  поки  що  змовчала.  Це  ми  вчора  грали  в  шахи,  я  поступово    все  і  вивідала.Тепер  оце    думаю,    може  тобі  і  не  варто  шукати  квартиру?
-Ні  -  ні,  обов’язково.  Я  хочу  жити  окремо,    не  хочу  їм  заважати.  Допоки  не  куплю  квартиру  не  хочу,  щоб  він  знав,  що  я  його  донька.  Та  й  Маргарита  подумає,  що  я  буду  претиндувати  на  якусь  частку.  Ні,  думаю  нехай  це  пізніше  станеться.
     Аж  ось  і  мороз  завітав,  під  місячним  сяйвом    по  шибках    розмалював  картини.  Все  зима  запорошила,  запушила  поля,  сквери,  замела  стежки,  алеї,    місту    придала    свіжості.
       Напередодні  Нового  року,  Надія  перебралася  жити  до  старенької  одинокої  жінки.  Вона  мала  дві  кімнати  по  дванадцять  квадратних  метрів.  Одну  з  них  жінка  виділила  їй.  Платня  невелика,  з  урахуванням,  що  вона  має    прибирати  в  квартирі,  доставляти  ліки,  продукти.
 Макс  часто  приходив  у  гості,  наполягав  на  одруженні.  Але  вона  не  поспішала,  хоч  і  відчувала,  що  кохає  та  все  ще  не  покидала  мрії  -Спочатку  придбаю  квартиру,  як  буду  від  усіх  незалежна  тоді  й  одружимося.  Розмов  про  батька  не  торкалися,  він  відчував,  як  їй  боліло.Тому  й  чекав,  коли  вона  сама  вирішить  з  ним  поспілкуватися.
       Ельвіра    ж  мала  свій  план…  якось  ввечері  вона    навідалася  до  Миколи  Миколайовича.  За  грою  в  шахи  запитала,
-Як  тобі  наша    Надія?  Вона    тобі    нікого  не  нагадує?  
-О!  А  чого  це  ти  раптом  мене    про  неї  запитуєш?
-Ну  принаймні  бачив,  яке  в  неї  волосся?  Що  в  неї  і  в  Рити  колір  однаковий.  Та  чи  мало    жінок  з  подібним  волоссям?!  Ну…    дівчина  симпатична.  Слухай,  а  до  чого  це  ти  хилиш?  Кажи  прямо,  якщо  щось    маєш  сказати.  
-  Слухай  земля  кругла…  з  тебе  гарний  могорич.  Ми  зустріли  твою  доньку  в  Москві,  вона  там    три  роки  на  заробітках  була.  Думаю  скажу  тобі,  мабуть  не  від  хорошого  життя.
-Моя  донька    в  Москві?!  Та  це  якась    маячня,  хіба  мати  могла    б  її    відпустити?  Невже  заміж  вийшла?!
   Він    зразу  дуже  рознервувався.Та  коли  Ельвіра  показала  фото  (яке  потай  взяла  в  Надії),  заспокоївся,  зажурився.
   Не  одну  чашку  заспокійливого  чаю  випили  за  розмовою.  Ельвіра,  що    про  неї  знала  -    все    розповіла.  Вони  вдвох  дійшли  згоди,  це  триматимуть    у  таємниці.  А  при  нагоді,  в  якийсь  один  день,  повідомить  усім.
     Одного  вечора  Надія  повернулася  з  роботи…  в  квартирі  застала  чоловіка,  років  сорока.  Він  представився  Вадимом,  родичем    хазяйки  квартири.  
     За  чаєм  старенька  повідомила,  що  поїде  жити  до    племінниці  та  вже
 почала  займатись  оформлянням  опікунства.Через  адвоката  за    три    -  чотири  дні  документи  будуть  готові.
Жінка    хвилювалася,
-Надійко  я  не  знаю,  як  тобі  сказати  та  я  квартиру  виставлю  на  продаж.  Вибач,  що  так  все  вийшло.  Я  думала  з  весни  почнуть  збирати  документи,  а  вони    бач,  як  швидко  справилися.
-Не  хвилюйтеся!  Може  ми  з  вами    в  ціні  зійдемося.  Я  давно  відкладаю  гроші  на  квартиру  та  не  знаю  скільки  ви  за  неї  захочете.
-О,  як    добре  все  складається.
Звернулася  до  Вадима,
-Я  їй  продам  квартиру.  Цій  дівчині  можна  довіряти,  щира,  добра  людина.  Ти  там  дізнайся  що  і  як?
-Та  я    уже    про  все  дізнався.  За  цим  не  журіться.
Того  ж  вечора  сторгувалися,  за  три  дні  Надія  мала  придбати  квартиру.
 Наступного    дня  Ельвіра  помітила  Надію  в  піднесеному    настрої,
Ану  відкрийся  мені,    ви  що  заяву  в    РАЦС  подали.
-Та  ні!
Але  ж  ти  така  весела,  літаєш,  як  пташка,  до  всіх  усміхнена.
-Є  гарні  новини,  хай  це  буде  сюрпризом.
         З  екрану  телевізора  лунало  новорічне  вітання.    Ельвіра  з  Маргаритою  та  з    її  однокурсником  Віктором    закінчували  сервірувати  святковий  стіл.  Надія  куховарила  на  кухні,  Макс  допомагав  їй,  на  стіл  носив  тарілки  з  деякими  стравами.
Ельвіра  привернула  увагу,
-Так,  все  покинули  і    всі  за  стіл!
І  вже,  лукаво  позирнувши,  тихіше,
-Миколо  Миколаєвичу,  я  вам  довіряю  відкоркувати  шампанське!    І  будь  ласка  швидше  -  швидше!  Ось  уже  зараз  буде  рівно  дванадцять!
         І,  як  годиться  в  Новий  рік  -  бризки  шампанського,  вітання,  поцілунки,  сміх,  веселі  розмови,тости.Тільки  й  розмов  Новий  рік-  нове  життя.За  кілька  хвилин  Ельвіра  взяла  слово,
-Друзі  в  цю  чарівну  новорічну  ніч,  я  хочу  повідомити  новину.  Мій  син  Макс  уже  давненько  освідчився    у  коханні  і  зробив  пропозицію    моїй  помічниці  Надії.  Сьогодні,  напередодні  Нового  року,  вона  погодилася  стати  дружиною.  Я  хочу  щоб  усі  знали  і  привітали  цю  чудову  пару.Тож  наповнимо  келихи    виноми  і  вип’ємо  за  них!    Удачі  вам  діти!
-А  коли  ж  весілля?  -  запитала  розчервоніла  Маргарита.
-Думаю  в  далекий  ящик  не  відкладемо.  Земля  освятиться  свяченою  водою,  от  тоді  й  відгуляємо  весілля.
Після  спустошеного  келиха  вина,  Микола  Миколайович,  щось  тихо  сказав  Ельвірі.  Вона    кивнула  рукою,  ледь  чутно  до  нього,
-Сміливіше!Не  хвилюйся!
За  мить  він  уже  стояв  з  повним    келихом  вина,  заговорив  видимо    хвилюючись,
-Увага  !  У  мене  теж  є  новина.  Для  когось  це  буде  сюрпризом.  Але  таке  воно  життя…    я  відкрию  таємницю.  В  молоді  роки  свого  життя  я  мав  шлюб  з  іншою  жінкою,  вона  народила  мені  доньку  Надійку.  Але  так  сталося,  напевно  проти  долі  не  підеш,  я  покинув  їх.
Його  голос  затремтів,
-І  ось  тепер  через  стільки  років,  завдяки  вам  ми  зустрілися.  Пробач  мене,  Надійко.  Прошу,  пробач  мене  донечко!  Я  всіх  запрошую  випити  за  тебе,  будь  здорова  і  щаслива!
Його  очі  наповнилися  слізьми.  Ельвіра  помітила,  потягнула  за  руку,
-Ну-ну!  Присядь,  а  казав  будеш  триматися…
Надія,  звичайно  шокована  почутим,  прихилилася  до  Ельвіри,
-Це  ваша  робота?
-  Думаю  так  краще.  Мені    не  важко  це  було  зробити.  Ти  б  рознервувалася,  плакала.  Навіщо  в  новорічну  ніч  ронити  сльози.  Бачиш  усе  добре.
 На  мить  запала  тиша.  Маргарита    з  подивом  зиркала  -  то  на  батька,  то  на  Надію.  Враз  зухвало  подивилася  на  неї.  Хотіла  встати,  але    Віктор  їй  завадив,  шепотів  на  вухо,
-Тихо-  тихо!  Вітаю,  в  тебе  є  сестра!  А  я  іще  й  трохи  дивувався,    обидві  круглолиці  й  однакового  кольору  пряме  довге  волосся.
Дівчина  в  її  бік  блиснула  очима,  звела  брови,  тихо  до  нього,
-Я    їй  зараз  щось  скажу!
Він  взяв  її    руку  і  переплів  свої  пальці  з  її.  Його  очі    дивився  на  неї  ніжно  і  закохано,
-Змирися!  Прийми  її!  Це  ж  просто  чудово  коли  є  родина.  Посміхнися,    скоро  на  весіллі  погуляємо.
Кілька  хвилин  затишшя..  в  руках    Надії  пляшка  вина,
-  Ну  що,  тепер  моя  черга!
Ледь  червоніючи,    наповнила  келихи,
-Не  хвилюйся  тату.    Мені  не  вісімнадцять  років,  я  вже  трохи    пізнала  життя.  Нам  Бог  дає  багато  »посильних»  випробувань.  В  житті  не  завжди  виходить  так,  як  плануємо.  Основне  вірити    в  себе.  Думаю  ми  будемо  спілкуватися.  Гадаю  і  з  Маргаритою  порозуміємося.У  мене  теж  для  вас  усіх  є  новина.  Пару  днів  назад,  я    придбала  двокімнатну    квартиру.    Я  давно  про  це  мріяла…..  
Ельвіра  перебила  її,
-Я  вибачаюся!  Та  чого  ж  ти  мовчала?
В  розмову  втрутився  Макс,
-Досить  балачок!  Запрошую  підтримати  Надію.    За  тебе  кохана!  Хай  і  надалі    твої  мрії  збуваються  !
           Тихий,  пухнастий  сніг  супроводжував  їх  до  самого    будинку.Надія  ключем  відкрила  замок  квартири,
-Ну  ось,  прошу,  заходь.
 Його  очі    зацікавлено  зиркали  довкола.
-А  меблі  теж  тобі  дісталися?
-Я  б  не  хотіла  та  кому  вони  потрібні.  Якщо  продам,  хазяйці  перешлю  гроші.  Як  ні,  то  казала    хай  так  залишаються.
Роздягаючись,    сказала  весело,
-А  мені  вчора  привезли  нове  ліжко.
Дивлячись  на  неї,  швидко  знімав  одяг,
-Давай    чобітки  зніму.
-Та  ні,  не  чіпай,  я  сама!
-Ти  все  будеш  робити  сама?  Бач,  Новий  рік,    квартира,  нове  ліжко.  А  мені    на  ньому  місце    знайдеться?!
-Я  у  ванну….
-А  мені  можна?
Її  очі  округлилися,  -  Ні-  ні,  будь  ласка…

                                                                                                                                           Далі  буде
                                                                                                           

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997448
дата надходження 31.10.2023
дата закладки 05.11.2023

Ніна Незламна

Під стук коліс ( проза 1 ч)

               За  вікном  осінь…      потяг  мчав  лісосмугою.
       Надія  уже  кілька  хвилин,  як  вийшла  із  купе,  стояла  біля  привідчининого  вікна.  Віяло  прохолодою,  вона  дивилася  у  вікно.  В  небі  безхмарно….  сонце  котилося  до  заходу.    Та  дерева  так  миготіли,    що  губився  контраст  пейзажу,  лише  на  якісь  миті  помічала  сонячне  проміння,  що  тут  же  зникало.  Часто    кліпала  очима,    все  ж    намагалася    розгледіти  барвистість  дерев.
   Через  кілька  хвилин  по  спині  відчула  холод.    Злегка  здригнулася    і  впоспіх  зачинила  вікно.  На  голову  накинула  капішон  сіренької  курточки,  стала  зручніше,    боком  обперлася    об  стінку.
         Вагон  погойдувало…  поринула  в  думки    -  Ось  мамо,  ти  й  дочекаєшся  мене,  мій  приїзд    стане  сюрпризом.  Ой  давно  ж  ми  з  тобою  не  бачилися.  А  й  справді  так  швидко  пролетів  час.  
***
         Надія    з  дитинства  мріяла  стати  перукарем.  Уже  після  п’ятого  класу  мамі    укорочувала,  підрівнювала    волосся.  Згодом    робила    їй  стрижку  і  вже  все  частіше  підстригала  відчима.
     Після  школи,  в  містечку  закінчила  курси  перукаря.  В  селі  майже  рік  займалася  перукарською  справою.  В  неї  це  добре  виходило,  люди  були  задоволені.  
-Але  ж  це  не  заробітки  -    вкотре  задумувалася,  треба    кудись  їхати.
       І    ось,  у  таку    ж  саму  пору  року,  під  стук  коліс,  їхала  за  покликом  душі.  
 Чи  довго  думала?  Мабуть  ні!    Незважаючи,  що  на  Сході  вже  третій  рік  йшла  війна,  молодь  із  села  тікала.  Хтось  у  великі  міста  й    навіть  до  Польщі,  Німеччини.  А  хтось,  як  і  вона,    мріяв  заробити  грошенят  в  росії.  По  селі    часто  розповідали,  що  там  теж  непогано  оплачується  праця.  З  мовою  проблем  не  буде,  то  чому  й  не  поїхати?  Планувала  на  заощаджені  гроші  придбати  квартиру  в  Україні.  Можливо    навіть  у  Дрогобичі,  чи  в  Бориславі,  неподалік  від  перукарні  де  навчалася  своєї  професії.Та  й  від  рідного  села  недалеко,  щоб  навідуватися  до  рідних.  
   Від  поїздки  мати  не  відмовляла.  За  одне  бідкалася  -  телефон  кнопочний,  не  бачитимуть  одна  одну.  З    приємною  усмішкою  сказала,
-От  і  ти    доню,  вирішила  погнатися  за    довгим  рублем?!  Важко  буде,  але  побачимо  що  з  цього  вийде!
В  неї  склалося  враження,  що  мати  навіть  зраділа  такому  рішенню.  А  нічому  й  дивуватися,  звичайно  матері    важко.  Відчувала  -    являється  тягарем  для  сімейного  щастя.  Вона  ж  донька    від  першого  шлюбу,  на  жаль  батька  й  слід  простив,  мати  навіть  не  отримувала  аліментів.  Є  одне  -  єдине  фото,  на  ньому  мама    і  він  тримає  її  на  руках.  
На  зворотній  стороні  фото  написаний  рік,  на  ньому  їй  чотири    роки.  Але  батька    вона  не  пам’ятає.  Знає,  що    Миколаївна,  а  прізвище  в  свідоцтві  про  народження  мати  записала  своє.  Мабуть  була  для  цього  причина,  тому    не  торкалася  цієї  теми,  навіщо    матері  серце    ятрити.
     Три    роки    жили  удвох  та  згодом  мати    прийняла  чоловіка  з  яким  побралася.  Народила    двох  синів  -  близнюків,  які    уже  ходять  до  школи  і  щодня,  як  циганчата  просять  гроші.  А  де  ж  їх  взяти,  як  відчим    любить  у  ліжку  полежати  та  за  день  спалити  не  одну  цигарку.  А  щодо  роботи,  то  ледачкуватий.  На  якийсь  час  знайде  роботу  на  будівництві,  влаштується  помічником  і  то  ненадовго.  Та  тут  усе  зрозуміло,  адже  без  професії,    кращої  роботи  і  не  знайдеш.  
По  дорозі  до  автобуса    Надія  зустріла  сусідку  тітку  Тамару.  Побачивши  її  з  валізою,  жінка  здивувалася,
-О!  І  ти  вже  кудись  зібралася,  часом  не  до  батька?
Дівчина  трохи  розгубилася,  але  випалила,-
-Якби  знала  адресу,  може  б  і  до  нього  поїхала.
-Ой,  ні  дитинко,  адреси  не  знаю.  По  селі  чутки  ходили,  що  служив  у  Дніпропетровську,  ніби  туди  й  поїхав.  Та  хто  ж  тепер    нам  на  весілля    буде  зачіски  робити?  Але,  як  вирішила,  хай  Бог  допомагає!  Щасливої  дороги!
Подякувавши,  Надія    поспішала  на  автобус.Та  розмова  за  батька  чомусь  збентежила  її  –  Я  взяла  сімейне  фото  та  чи  він    пам’ятає,  що  в  нього  є  донька?!  Таких  татусів  на  землі  напевно  мільйони.
   Москва  велике  місто,    людей,  як  комах,.  На  жаль  ні  в  центрі  міста,  ні  поблизу,  роботи  не  знайшла.  В  пошуках  три  дні,  дві  ночі  мусила  пересидіти  на  вокзалі    в  платному  залі  відпочинку.
       Здавалося  об’їздила  пів  світу.  Та  нарешті  їй  вдалося,  на  околиці  міста    в  перукарні,  знайти  вільне  місце  й  неподалік  зняти  квартиру.
   Однокімнатна  квартира  в  новобудові  її  влаштовувала.  В  мікрорайоні    кілька  багатоповерхівок,  магазини,  школа,  дитсадок,  лікарня  й  дві  перукарні.  В  одній  із  них,  після  місячного  випробувального  строку  її  прийняли  на  роботу.
     Довкола  будинків  дороги  не  приведені  в  належний  стан,  в  дощову  погоду  під  ногами  багно.  Та  мешканці  протоптували  стежки.  І  кожного  ранку  можна  було  спостерігати,  як  люди  вереницею    поспішали  до  зупинки  автобуса,  щоб  потрапити  на  роботу.
       Працюючи  в  перукарні,  Надія  перший  рік  висилала  матері  гроші.  Але  згодом  зрозуміла,  скільки  не  вишле,  то  все  мало.  Довелося  замислитися,  а  чи  варто?    А  кому  я  потрібна,  хто  про  мене  подбає?  Та  минуло  два  місяці,  її  гризло  сумління,чи  правильно  зробила?  Можливо    мамі  дуже  потрібні  мої  гроші?!
     Хоч  дитина  і  на  відстані,  напевно  кожна  мати  серцем  і  душею  відчуває  тривогу  за  своє  чадо.Тож  Надії  довго  сумніватися  не  довелося.  Як  зазвичай,    раз  на  тиждень,    ввечері  подзвонила  мати.  Поцікавилася  її  справами,  розповіла  про    братів-  близнюків,  про  своє  життя,  буденні  клопоти.  Уже,  як  прощалися  сказала,
-Ти  оце  перестала  гроші  висилати,  то  вже  й  не  треба.  Я  розумію  на  чужині  життя  не  мед,  тобі  мабуть  і  самій  скрутно.Ти  ж  знаєш,    ми  тобі  нічим  не  допоможемо.  Мені  боляче  це  казати,  але  розраховуй  на  себе.  Будуй  своє  життя,  більше  заощадиш,  може  й  справді  придбаєш  квартиру.  Ми  самі  поставимо  хлопців  на  ноги,  не  хвилюйся,  якось  воно  буде.
Ці  слова  втішили  Надію,
-Мамо,  дякую  за  підтримку.  Я  постараюся,  щоб  усе  задумане    здійснилося.
       А  час  летів…  багато  планів,  надій  і  сподівань  та  все  пішло  не  так,  як  мріялося.  Зустріла    Олега…  перше  кохання.  Часто  приходив  у  гості  та    через  якийсь  час  стали  жити  разом.  Він  пропонував  одружитися,  але  з  часом    вона  засумнівалася,  не  треба  поспішати.    Адже  він  транжирить  гроші.  Хоч  і  оплачує  квартиру    й  дає  гроші  на    продукти  та  щодня  витрачає  гроші  на  пиво  і  два-три  рази  на  тиждень  ходить    до  клубу  «Комп’ютерні  ігри».  За  професією    будівельник,  зарплата    непогана,  але  про  заощадження  й  не  мріє.  Вважав  знявши  квартиру,  в  ній  можна  все  життя  прожити.  Це  її  насторожило,  рішення  було  остаточним  -    він  не  готовий  до  сімейного  життя.  В  одній  із  розмов  Олег    проговорився,  що  приїхав  з  Донецька  і    тут  залишиться  жити  при  любих  обставинах.
 Ось  тоді  Надія    і  вирішила  -  Попрацюю  іще  з  рік,  матиму  гроші,  тоді  можна  й    повернутися  в  Україну.
   Минуло  півтора  року…
 Осінній  вітер…      шелест  листя.  Руде    знівечене,  а  деінде  з  зеленими  смужками,  воно  по  обіч  дороги  змішане  з  багном,  ніби  низенька  огорожа,    що  відділяє  стежку.  По  ній  здаля  по  воді  де-не  -  де  маленькі  калюжі,    в  них  подібні  корабликам,    плавають  жовті    листочки.
       В  коротеньких  чобітках  на  низеньких  підборах,  вона  йшла  по  стежці  й  тягнула  валізу.  Намагалася  йти    якнайшвидше  та  все  ж  остерігалася,  щоб  не  захляпати      темно  –  коричневі  штани  .  Хоча  вони  вузенькі,  але  обережність  не  завадить.  Легенька  усмішка  прикрасила  обличчя,  коли  перед  собою    в  калюжі  побачила    листочок  –  Ох  осінь  -  осінь,  але  ж  так    красиво!    Мені  б  такий,  тільки  справжній  кораблик,  щоб  швидше  потрапити  додому.  Та  нараз  думки  роздвоїлися  –Додому…  А  що  там  на  мене  чекає?  
     Вона  тільки  тепер    усвідомила,  що  був  сплеск  емоцій,  все  вирішила  спонтанно.    Але  ж  терпець  урвався,-  заспокоїла  себе.  Три  роки  разом,  а  порозуміння    так  і  не  досягли.  Майже  щоденні    сварки    за  гроші,  примусили  зробити  вибір.
   В  цей  же  день  звільнилася  з  роботи,  зібрала  валізу.    Розчервонілий  на  обличчі,  Олег  лежав  на  дивані,  мовчки  спостерігав.
Коли  віддала  ключі  від  квартири,  розчула  сарказм  у  його  голосі,
-А  не  пошкодуєш?!
-Та  ні,  наші  стежки  розійшлися.
-Ну  тоді  щасливо!
     По  дорозі  до  автобуса  бурчала  ,-  Ну  то  й  добре,  можна  сказати  розійшлися  друзями.  Ох,  мамо,  важко  зробити  такий  крок,  але  я  не  хочу  такого  щастя,  як  у  тебе.  
   У  автобусі  багато  вільних  місць…  вона  присіла    біля  вікна.  Автобус  набирав  швидкість,  що  за  вікном  не  помічала.  Думки  снувались  павутинно  -  А  чи  було  в  нас  із  ним  кохання?  Та  мабуть  ні!  Чи  це  роки,  чи  сумісне  життя  придає  мудрості?    Хоча  в  душі  таке  гірке  розчарування  та  все  ж,  я  зробила  правильний  крок.  Я  сильна,  все  витримаю,  життя  продовжується.  
       На  залізничному  вокзалі  занадто  гучно…люди    з  сумками,  валізами,  всі  поспішають  хто  куди.  Надія  впоспіх  прочитала  розклад  потягів.  За    пів  години  відійшла  від  каси,  в  руках  тримала  квиток.  Задоволена,  злегка  розчервоніла,  поспішала.  До  відправлення    потяга  залишалося  хвилин  десять,  не  більше.
     Підійшовши,  до  вказаного  в  білеті  вагона,  вона  рукою  намагалася  з  чола  забрати  мокре  волосся.  Бальзаківського  віку  провідниця,  взяла  квиток,  зміряла  її  з  ніг  до  голови    й  посміхаючись,
-Ото  життя  і  все  ми  поспішаємо,  чому  нам  ніколи  не  вистачає  часу.
 Важко  перевівши  подих,  Надія  заговорила  тремтячим  голосом,
-  Мені  до  вас!  Добре,  що  встигла.
-Давай  проходь,  бачиш,  уже  зелений  сигнал  горить,  тож    будемо  відправлятися.
 В  тамбурі  пусто,  з  полегшенням  перевівши  подих  -  Ну  от,  здається  я  їду.
     У  купейному  вагоні  майже  всі  двері  відчинені.  Чути    розмови,  шелест  паперу,  брязкіт  ключів,  скрип  валіз,  сидіння.
       Аж  ось  і  її  купе…  двері  відчинені.  Її  зустрів  пронизливий  погляд  жінки,
-О!  Дивися  синку  до  нас  поповнення.  Маємо  супутницю,  дорога  не  близька,  думаю  не  сумуватимемо.  
   Дівчина  привіталася,  зиркнула  на  хлопця  -  О,  як  схожий  на  маму!  А  йому  років  двадцять  п’ять,  не  більше.  
 В  сторону  відставила  валізу,  хлопець  зразу  ж  піднявся,
-Якщо  вам  не  потрібна,  давайте  я  її  поставлю  під  сидіння.
-  А  він  чемний  –в  її  умі  мелькнула  думка.Трохи  розгубилася,  почервоніла.  За  мить  втрутилася    жінка,  ледь  всміхаючись,  підтримала  його,
-Так  Максе,  постав  під  своє  сидіння,  жінкам  завжди  треба  допомагати.
Біля  себе  долонею  постукала  по  сидінні,
-А  ви  не  соромтесь,  присядьте.  Чую    рідну  українську  мову,  то  ви  теж  до  Харкова  їдете,  чи  десь  ближче?
-В  Харкові  пересадка,  а  там  і  додому.
     Чи    й    снилося  їй  колись,  що  вона  потрапить  у  таку  компанію  -  точно  ні!  
     Познайомилися…,  жінку  звали  Ельвіра    Борисівна.  Хоч  і  роки  та  вона  дивилася  за  своєю  зовнішністю  -  брови,  манікюр,  макіяж,  як    ніби  жінка  з  якогось  французького  серіалу.  Тоненький,  в’язаний,  світло-  сірий    светр  з  люрексом  пасував  до  її  карих  очей  і  каштанового  волосся.  Каре  -  зачіска  ідеально  підкреслює  вилиці,  придала  обличчю  виразність,  привабливість.
     В  купе  сміх,  веселі  розмови…  разом  вечеряли,  пили  чай.
Надія  кілька  раз  на  собі    відчувала    погляд  Макса.  Він  сидів  навпроти,  свердлив  очима  її  тендітні  плечі  і  доволі  об’ємні  груди.  Дівчина  час  від  часу  на  грудях    поправляла    кінчики    розпущеного  світло  –  русявого  волосся,  намагалася    їх  приховати.
   Раптовий  дзвінок  мобільного  телефона  перервав  бесіду.  Ельвіра  незадоволено  подивилася    від  кого  дзвінок  й  з  обуренням  до  сина,
-Ох  і  коли  я  буду  мати  спокій.  Це  знову  з  роботи.
Надія  піднялася,
-Я  на  кілька    хвилин  вийду…
-Ні-ні!  Тут  ніяких  секретів,  сядьте,  -  заперечила  жінка.
З  телефона  лунав  жіночий  голос,    Ельвіра  слухала,  хитала  головою.  кліпала  очима,  нарешті    заговорила,
-Ну  у  вас,    як  завжди,  тільки  я  не  на  місці,  відразу  проблеми.  Так,  я  все    зрозуміла.  Перукарню  не  закривайте,  через  два  дні  вийде  Волошина.  Ти    сама  попрацюєш.  У  тебе  ж  є  записані  на  манікюр?
Вона  слухала  і  знову  кивнула  головою,
-Ну  то  й  добре,  як  приїду,з  усім  розберемося.  Ну  все,  бувай!
Надія  дивилася  на  неї  прямим  поглядом,
-Ви  маєте  свою  перукарню?
-Так!  Маю  на  свою  голову.  Жіночий  колектив,  це  вічна  проблема.  Одна  у  декретній    відпустці.  Друга  відпочиває  в  Трускавці,  через  два  дні  має  бути  на  роботі  А  в  третьої  донька  хворіє,  терміново  повезла  в  Київ.  От  і  думай,  як  залишитися  на  плаву,  не  втратити  клієнтів.
     В  дівчини  забігали  очі  -  Сказати  чи  ні?  А  може  це  мій  шанс?  Намагалася  приховати  хвилювання,  нарешті  наважилася,
-А  ви  знаєте  я  перукар,  маю  стажу  майже  чотири  роки.
Макс  зацікавлено  подивився  на  неї,  
-І    чоловіків  теж  стрижете?
-Так,звичайно.  
Він  всміхався  позирав,  то  на  неї,  то  на  матір,
-Оце  так  новина.  Думаю  вам  є  про  що  поговорити,  на  якийсь  час    я  вас  залишу.
Він  вийшов…
 Ельвіра  засипала  Надію  запитаннями,  попросила  коротко  розповісти  про  себе.  А  що  ж  їй  було  робити  -  Нехай  пан,  або  пропав  або  користь,  або  невдача  та  все  ж  зміниться  життя.  Ніби  на  сповіді,  навіть  непроховала  що  мала  стосунки  з  Олегом.
Після    почутого,  Ельвіра,  аж  прицмокнула  губами,
-Ну-  ну,думаю  тебе  життя  чогось  навчило.Та  ти  молода,  попереду  іще  не  одне  буде  розчарування,  таке  воно    наше  земне  життя.
Вона  повернулася  до  вікна.  Ніби  у  світлі  придорожніх  ліхтарів  шукала  рішення.Чи  довіритися  інтуїції,  запропонувати  до  себе  на  роботу?  Здається  непогана  дівчина,  хто  живе  без  помилок?  Та  іще  ж  така    віком,  як  мій  син.  Але  ж  плани  має,  хоче  купити  квартиру.  Кому  яке  щастя!  Хтось  живе  на  всьому  готовому,  а    хтось  вливається  в  цей  несправедливий  світ,  в  надії  всього  досягнути  самому.    Треба  поговорити  з  Максом,  що  він  скаже?  Не  думаю,  що  вона  стане  завадою  його  дружбі  з  Маргаритою.  На  перший  погляд,  вони    неначе    і    чимось  схожі,  чи  може  кольором  волосся,  але  ж  Маргаритка  молодша.  Чотири  роки,як  з  батьком  нам  стали  сусідами,  ніби  порядні  люди.  Втрата    рідної  людини  напевно  дуже  подіяла  на  життя  цих  двох.  Але  все  ж  Микола  молодець,  не  знайшов  собі  іншу  жінку.  Всю  увагу  приділив  доні,  щоб  добре  навчалася  та  поступила  до  медінституту.А  мені    на  старості  років,  вдома  краще  мати  медика,чим  перукаря.  Але  ж  дівчині  допомогти  треба,  ніби  щира,  не  розбещена.
   Надія  розуміла  -  зараз  її  краще    залишити,  вийшла  з  купе.
   Біля  вікна  стояв  Макс,
-Ну  і  ну,  напевно  моя  мама  запитаннями  засипала  вас.  Співчуваю  та  я  піду,  думаю  час  відпочити.
У  відповідь  побажала  хороших  снів.
Він  тільки  відчинив  двері  купе,  біля  нього  прослизнула  Ельвіра,
-Надіє,  ти  мабуть  дивуєшся,  що  син  не  запропонував  тобі  нижню  полицю.  Він  у  лютому  місяці  дві  тисячі  чотирнадцятого  року  був  на  Майдані.  Отримав  травму    правої  ноги.  Хоч  і  зробили  кілька  операцій,  але    й  нині  шкутильгає.  Оце  ж    і  літаємо  в  Ізраїль,  на  консультації.
-Та  нічого,  основне  живим  залишився.,  співчуваючи  сказала  дівчина.
І  вже  веселіше,
-  Він  молодий,  може  для  цього  потрібен  час,  звикне.  Звичайно  це  важко  прийняти,  але    основне  в  житті,  щоб  був  нормальним  серцевий  ритм  і  велике  бажання  жити.
 Ельвіра  повернулася  в  купе.  Надія,  трохи  постоявши,  теж  повернулася  в  купе.  Відчинивши  двері,  зрозуміла,  що  перервала  розмову.Та  не  проронивши  й  слова,  за  мить    лежала  на  верхній  полиці.  
   В  купе  запала  тиша,  лише  стук  коліс  порушував  її.  Дівчині  не  спалося,    думок  цілий  міх,  після  розмови,  емоцій  не  приховати.  Минуло  з  пів  години,  Ельвіра    встала,  випила  води  й  тихо  прошепотіла,
-Надю,  Макс  так  солодко  спить,  давай    вийдемо,  поговоримо.
   Вони  довго  спілкувалися,  в  основному  про  роботу.  Ельвіра    запропонувала  провести  турне  по  Харкову  і  по  Києву.  Дізнавшись,  що  дівчина  навіть  і  в  Києві  не  була,  просто  наполягала.  Надія  не  знала,  що  сказати,  шкодувала  грошей,  адже  вони  їй  так  будуть  потрібні.  Із  відкладених  на  квартиру,  боялася  й  сотню  взяти.  Все  зважувала,  розуміла,  допоки  немає  роботи,  треба  економити.
 Жінка  хитро  позирала,  побачивши,  її  сумне  обличчя,зрозуміла,  що  хоче  відмовитися.  По  –  дружньому  поклала  руку  на  плечі,  прихилилася,-Не  вагайся,  Поїдеш    з  нами,  будеш  працювати  в  моєму  салоні.  Хіба  ти  проти?  Думаю  така  пропозиція  тобі  сподобається.
В  Надії  серце  пташкою  затріпотіло,  ледь  не  вирвалося  з  грудей.  Душа  переповнена  радістю.  Від  почутого,  емоції  зашкалювали.Вона  ладна  була  розцілувати  цю  жінку,  хвилюючись  запитала,
-Це    ваше  рішення,  а  ви  не  передумаєе?  Мені  й  справді  дуже    потрібна  робота.
-Ні,  ну  що  ти.  Я  слів  на  вітер  не  кидаю.  На  цю  тему  уже  й  з    Максом  поговорила,  він  не  проти.  Восени  і  взимку  важко  зняти  квартиру,  якщо  навіть    і  не  вдасться    знайти,  місяць  -  другий    поживеш  у  нас.  О  ледь  не  забула,  а    в  паспорті    стоїть  штамп  про  одруження?
-Ні,  ми  просто  жили  разом,  я  ж  вам  все  розповіла.
-Добре!  Ти  подумай    над  тим,  що  я  тобі  запропонувала.Зараз  треба  хоч  годинку  поспати,  приїдемо  в  Харків,  там  усе  й  вирішимо.
       Надія  ні  на  мить  не  стулила  повік.  В  голові  роїлися  думки.  -  Погодитися  чи  ні?  Собі  задавала    запитання  -  А  що  я  втрачу?  А,  як    моє  обслуговування  клієнтів    їй  не  сподобається,  що  тоді  буду  робити?  Сама  каже,  що  важко  зняти  квартиру,  але  ж    я    не  хочу    їм  дошкуляти.  Цікаво…    щоб    мама  сказала?  Та  воно    напевно  на  краще,  вона  ж  й  досі  не  знає,  що  я  покинула  Москву,  не  буде  хвилюватися,  не    чекатиме.
   Потяг  Київ  –  Дніпро  відправився  згідно  розкладу,  набирав  швидкість..
Вони  їхали  в  плацкартному  вагоні.  Збуджені,  виснажені,  але  задоволені.  Позаду  турне  по  Харкову    й    по  Києву.  
 Надія  від  побаченого    в  захваті.    Лежачи  на  верхній  полиці,  роздумувала  –  Ні,  не  шкодую,  що  поїхала  з  ними.Чи  й  довелося  б  мені  коли  небуть  у  житті    побувати  в    історичних  місцях,  храмах  та  дізнатися  скільки  всього  нового.  Цікаво,  чи  це  доля  мені    познайомитися  з  цими  людьми?    І  тут  же  згадала  маму,  яка  ніколи  не  виїжджала  з  рідного  містечка.  Думала  про  братів  -Треба  буде  сказати  мамі,  щоб  не  тримала  їх  біля  себе.  Після  закінчення  школи,  нехай    в  обласне  місто  їдуть  навчатися,  згодом  хоч  світ  побачуть.
Раптово  Макс  торкнувся  її  руки,
-Надіє,  я  уже  зголоднів,  може  повечеряємо.
-Добре,  я  не  проти  -  відразу  донизу  опустила  ноги.
   Він  не  чекаючи,  зняв  її  з  полиці,  не  відпускав,  прямим  поглядом  дивився  в  її  блакитні  очі,  прошепотів,
-Я  ладен  у  них  втопитися.
В  цей  час  Ельвіра  лежала  до  них  спиною,  але  почувши  шурхів,  повернулася.
-Я  що  заснула?  Ми  що  будемо  вечеряти?  Вже  носять  чай?
 Макс  відійшов  у  сторону,
-Та  оце  ж  розбудив  Надію.  Я  такий  голодний,  а  ви  спите.
Жінка,  років  тридцяти,  що  лежала  навпроти  Надії,  почувши  ці  слова  посміхнулася  до  Макса  й  повернулася  до  стінки.  Він,  трохи  виправдовуючись,
-Вибачте,  ми  вас  потурбували,  але  ж  це    плацкартний  вагон.
 Після  вечері,  кожен  намагався  заснути.  Звичайно  купейний  вагон  набагато  комфортніший,  але  інколи    треба  змиритися  з  тим  що  є.
Надія  згадала,  як  вони  з  Максом  були  в    Києві  у  МакДональдсі.  Ельвіра  чекала  поки  вони    дещо  придбали  на  обід.  Коли  Надія  намагалася    дати  йому  гроші,  він  категорично  заперечив,
-Е  ні!  Досить,  що  за  турне  заплатила  сама,  змирився,  а  тепер  іще  за  це?  Ти    мене  хочеш  принизити?  Я  чоловік,  чи  хто?
Її  щоки  вмить  почервоніли,  випалила,
-А  ми  що  вже  перейшли  на  ти?
-Еге  ж  перейшли!  Скажи  чого  лямку  тягнути,  час  летить,  не  втрачаймо  його!  І  не  сердься,  краще  всміхнися,  це  тобі  більше  личить.
Здвигнувши  плечима,  погодилася,
-Ну  добре,  добре.Тільки  не  ображайся!
Їй  хотілося  запитати,  а  що  скаже  пані  Ельвіра?  Але  він  так  на  неї  дивився,  що  побоялася  й  слово  сказати.
Думки  роздвоїлися  -  Ба,  гадала  він  балуваний  матусин  синочок,  напевно  помилилася.  Та  хіба  б  тоді  пішов  на  Майдан?  І    чого  я    про  нього  так  подумала?!
 Поверталися    до  Ельвіри  …Макс  тримав  її  під  руку,  сказав  ледь  усміхаючись,
-Ти  не  дивуйся,  що  інколи  в  мами    беру  гроші.
Продовжив  уже  з  веселою  ноткою  в  голосі,
-  Просто    в  неї  надійніше    від  злодіїв    приховати.  
 Та  за  мить  його  голос  посерйознішав,
-Щоб  ти  знала,  я  не  ледар  і  не  симулянт,  закінчив  технікум,  нині    працюю    бухгалтером  у  двох  невеличках  фірмах.  О,  до  того  ж  у  мене  після  травми  третя    група  інвалідності,  думаю  тобі  мама  сказала.
   -І  що  так  довго?-    Назустріч  підійшла  Ельвіра,  продовжила.
-Гайда!  Швидко  обідаємо  і  на  потяг,  а  то  чого  доброго  іще  запізнимося.

                                                                                                                                                                                     Далі  буде

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997293
дата надходження 29.10.2023
дата закладки 05.11.2023

Рясна Морва

Хоку про природу №1

Небо  змарніло
Сіро-темні  кольори
Вечір  крадеться

***

Безсоння  вітру
Прогулянка  шалена
Гнуться  дерева

***

Місяць  округлий
Цілує  неба  руки
Ніжності  коло

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997360
дата надходження 30.10.2023
дата закладки 05.11.2023

Любов Іванова

СЕЗОНИ ЖИТТЯ…

[b][i][color="#8f00ab"]Пам"ятаю,  колись  я    була  дуже  схожа  з  весною,
Серед  сонячних  днів,  розквітала,  мов  ружа  щораз
Шепотіли  вітри,  мило  бавлячись  в  полі  зі  мною,
Там,  де  бджілок  рої  танцювали  над  квітами  джаз.[/color]

[color="#067504"]А  як  юність  моя  помахала  рукою  з-за  гаю,
Та  у  літнє  життя  відтеснула  мене  течія.
Де  я  досвід  років  звідусіль  в  оберемки  збираю,
І  підкріплюю  скрізь  своє  власне,  отримане  Я.[/color]

[color="#700c04"]Вже  і  осені  час  розбирати  життєві  пакунки,
Щось  піде  на  смітник,  щось  в  скарбничці  своїй  збережу.
Зрілість  часу...і  з  ним  листопадові  склались  стосунки,
Не  чекаю  весни,  вже  у  зиму  торую  межу.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997787
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 05.11.2023

Катерина Собова

Виправдалась

Шестикласницю    Людмилу
Відчитала    мати:
-Щось    ти,    доню,    дуже    рано
Стала    дівувати.

Що    за    одяг    -    топ    і    шорти?
Пупа    оголила,
Безсоромнице,    сьогодні
В    школу    так    ходила!

Тебе    вчора    відшукала
Я    на    дискотеці,
А    сидіти    тобі    треба
У    бібліотеці.

-Мамо,    тихо,    розберемось,-
Мовила    Людмила,-
Он    в    казках    -    які    герої?
А    вони    всім    милі.

Попелюшка      йшла    додому  
 З    останнього    танку,
Бо    вже    мали    заспівати
Півні    на    світанку.

А    Дюймовочка    заміжня,
Що    скрізь    виробляла?
На    крота    їй    наплювати,
З    Ельфом    загуляла.

А    Тарзан    по    лісі    бігав
Без    трусів,    весь    голий,
І    всі    його    поважали  
 За    такі    приколи.

Білосніжка    вела    себе
Дуже    аморально:
Всі    сім    гномів    жили    з    нею,
То    це    як?    Нормально?

Мама    -    жінка    дуже    мудра
(Сивина    у    скроні),
Але    тут    вона    не    знала,
Що    сказати    доні…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997766
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 05.11.2023

Ніна Незламна

Пробач онучку (рим. проза. )

Вона  давно  жила  сама…
 Так  склалося  і  не  гадалося.  Порозуміння  з  донькою  не  мала.  Та  й  онучатами  -  близнюками  майже  щодня  війна,  журливі  погляди,  хоч  у  їх  душах,  завжди  квітла  весна.  Від  того  радості,  зовсім  не  відчувала.  Були  моменти  -  розмови  про  життя,  щоб  яскравішим  було  майбуття.  Але  стара  частіш  дивилася  з  -  під  лоба,  а  в  погляді  чомусь  горіла  злоба.  
-Ой,  мамо  -  мамо,-  скільки  раз,  доня  її  просила,  -  Ти  зрозумій,  боротися  не  сила.  Хіба  онуки  можуть  заважати?  Ти  їм  би  краще,  могла  казки  розповідати.  Як  ні,  то  перед  сном  щось  заспівати.  Мені  ж  співала,  хіба  не  пам’ятаєш.-Чому  ти  мамо,  щодня  усмішку  втрачаєш?
 -Ти  маєш  щастя,  маєш  чоловіка.  Я  знаю,  люба,  це  для  тебе  втіха.  А  мені  ж  зле,  що  нема  до  кого  притулитись.  Скажи  самотній,  таким  життям  не  насолодитись,  як  стерпінь,  як  не  злитись?
 -Не  повертаймось  мамо,  що  минуло  й  мене  не  раз,  у  грудях  так  тиснуло.  Що  тата  ти  прогнала  в  надвечір’ї,  в  думках  блукала,  чом  загубилась  у  довір’ї?
 -Мене  винити,  ти  не  смій,  він  марнотрат.Чи  був  потрібен  отой  фотоапарат?  Дитячі  забавки…  когось  знімати,  то  краще  в  домі,  якусь  заначку  мати!  Різнились  погляди…  і  крок  за  кроком  віддалялись,  тож  уже  й  жити  разом  не  сподівались.  Неподалік,  старій  придбали  хатину,  хоч  і  не  раз,  ледь  стримували  сльозину.  Вже  сама  в  хаті  та  поміч  завжди  поруч,  не  раз  мінявся  молодий  місяць  на  обруч.  Роки  минали,  не  забували  онуки  і  доня.  Несли  що  мали  на  столі,  що  дала  доля.  І  божа  воля  придавала  терпіння.  Щоб,  як  не  тяжко,  все  ж  досягти  порозуміння.
 Уже  й  онуки  підросли,  на  них  чекали  інститути.  Цю  звістку  бабці  принесли,  їй  би  обох  та  й  пригорнути.  Вона  ж  мов  статуя,  скляні  очі,
 -О,  це  знову  грошей  марнова  трата.  Чи  так  багато,  їх  у  вашого  тата?  Що  розкидатися  на  якісь  інститути.  Навіщо  це,  не  можу  я  збагнути.  Адже  прожила  без  цього  і  живу,  тож  краще  було  скласти  грошву.  Щоб  згодом  на  машину,  чи  квартиру,  а  ви  неначе  біситесь  від  жиру.  Вища  освіта,  як  мізків  нема  -  не  допоможе,  а  в  тім,  що  хочете  те  й  робіть,  мені  байдуже.
 Одного  разу,  в  обідню  пору,  з  цукерками  прийшов  один  онук,  почав  розмову.  Що  дуже  скрутно,  треба  планшет  купити,  щоб  врешті  -  решт  мрію  здійснити.  Для  навчання,  то  велика  підмога,  попереду  ж  далека,  нелегка  дорога.  Розповідав,  що  вся  родина  допомогла  ,  хтось  дав  сто  гривень,  а  хтось  двісті  .  Мав  надію,  вона  ж  лише  плечима  здвигнути  змогла,  що  це  для  неї  -  не  важливі  вісті.
 А  час  летів…  Ніхто  й  подумати  не  смів.  Що  життя  зміниться  в  лютневу  ніч  і  два  онуки,  на  війну  підуть  пліч-  о  –  пліч.  Що  в  тата  рано  побіліли  скроні,  тепер  недалеко,  медбратом  у  теробороні.
 А  мати  ж  що?  Тривожні  ночі,  в  сум’ятті  дні,  в  мольбі  до  Бога,  поклони  до  землі.  -Спаси  й  помилуй,  ти  Боже,  моїх  синів!  Спини  війну!  Хай  навіки  забудуться  жахи  і  дні  смутні!
 В  цю  ніч  неспалося  й  старій…  На  тиск  подіяв  день  спекотний  і  вітер  –  суховій.  Здалося…  задрімала  на  хвилину.  І  сон  вже  бачить,  не  малу  дитину,  того  онука,  що  приходив  пожуритись,  ніби  грошей  на  той  планшет  просити.  Онук  в  труні,  уста  замкнуті,  але  до  неї  долинув  тихий  голос.  Від  несподіванки,  на  голові  відчула  кожен  волос.
 -Прощай  бабусю,  хоча  й  сто  гривень  пошкодувала  ти  для  мене.  Я  все  ж  вирішив  навідатись  до  тебе.  Напевно  знала,  що  мені  він  не  згодиться.  Я  ж  мріяв  вивчитись,  думав  будеш  мною  гордиться.  Та  видно  не  судилося  мені.  Пробач  старенька,  що  потривожив  уві  сні.  
Різко  зірвалася  з  подушки,  покрились  потом  на  обличчі  зморшки.  Вже  на  вустах  відчула  смак  солоний  і  ніби  вітер  повіяв  холодний.  Вся  затремтіла  і  гучно  розридалась,  -Пробач  онучку  та  чи  я  й  сподівалась,  що  ця  війна  забере  твоє  життя.  Гадала  ж  згодом  гроші  вам  віддам,  вони  ж  усі,  для  вашого  майбуття.  
Кілька  хвилин  схлипи  зникли  по  кутках.  В  очах  ховала  пустоту  і  жах.  Та  врешті,  від  несподіванки  прийшла  до  тями  і  охопила  голову  руками.
 На  якусь  мить  в  хатині  тихо  -  тихо,  на  жаль  дзвінок,  -Матусю  сталось  лихо….  Вона  ж  у  відповідь  мовчала  Та  згодом,  -  Я  дзвінка  чекала…  
Її  думки  весь  час  бродили  -Були  часи,  до  мене  всі  ходили.  Нині  ж  я  йду,  до  онука  попрощатись,  спитаю  Бога,чи  можу  сподіватись?  Що  він  пробачить  мені  за  жадібність,  за  гордість,  за  помилки,  які  я  зробила.  Тут  же  оправдувалась,  -  Нехай  врахує  мою  одинокість,  старість,  що  я  вже  стала  зовсім  безсила.
 У  день  похмурий,  весь  люд  понурий.  На  якийсь  час  замовкла  вся  пташина,  біля  труни  прощалася  родина.  Стара  грошву  тримала  у  руці,  гірка  сльозина  котилась  по  щоці,
 -Пробач  онучку,  прошу  пробач.  Жагучий  біль  стискав  їй  серце.
 По  всій  окрузі  рознісся  плач  і  полетів  у  піднебесся.

                                                                                                                                                                                         14.09.2023р  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993830
дата надходження 14.09.2023
дата закладки 05.11.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Бринить колишнє (квадратне римування)

Хіба  забудеш?
Слова,  що  говорив
Проникли  в  душу
Непомітно  так.
Яскраві  будні,
Бадьорості  порив
Влягався  плюшем,
відчувався  смак.

А  зараз  тиша,
Осінняя  журба.
Вже  дні  пожовкли,
Схилена  трава.
Сумує  вишня,
І  тих  думок  юрба.
В  минулім  жовтні
Пам'яті  ужва.

Якби  вернути
Ніжності  хвилини.
Чуттів  всесилля,
Бо  ніби  гріє.
Поникла  ж  рута,
Холодніє  днина.
Слабіють  крила,
Слабіють  мрії.

І  вже  не  можна
Повернути  долю.
Не  стане  вишня
Молодою  знов,
Бо  осінь  схожа
На  луну  у  полі.
Бринить  колишнє,
Мов  душевний  схов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997768
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 05.11.2023

Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Ряст топчу я недарма

Туманом  сизим  сни  лягли  рожеві
На  кучеряві  коси  і  чоло,
Життєва  осінь  кличе  вже  до  себе,
А  молодості  як  і  не  було.

І  де  літа  поділись  мої  юні?
Кудись  помчали  щастя  доганять.
Співають  про  кохання  серця  струни
Так  ніжно-ніжно  на  мажорний  лад.

Бо  недарма  на  світі  ряст  я  топчу,
Скільки  ще  їх  знає  тільки  Бог.
Я  залишу  по  собі  вірші-сповідь,
Читаючи,  мене  згадали  щоб.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997830
дата надходження 05.11.2023
дата закладки 05.11.2023

Наталі Косенко - Пурик

Акорди аргоній (А)

Аргонії  дивного  світу,
А  як  же  хотілося  б  квіту,
Арену  створити  й  радіти,
А  поряд,  щоб  гралися  діти.

Акації  милі,  що  влітку,
А  запахи  линули  в  хвіртку,
Альтанка  виднілась  з-за  рогу,
А  кроки  вели  до  порогу.

Аспектом  хотілось  сказати,
А  слів  не  могла  підібрати,
Аргонії  дивного  саду
Акордом  лишились  позаду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997740
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 05.11.2023

Валентина Ярошенко

А яке бачення у вас?

А  яке  бачення  у  вас?
Коли  настане  перемога?
Який  чекати  іще  час?
Коли  у  тому  буде  змога?

А  яке  бачення  у  вас?
Завжди  правий  наший  Залужний
Відданий  наш  пан  -  генерал,
Вміння  є  в  нього    й  потужність.

А  яке  бачення  у  вас?
Він  справедливо  веде  дії
Скоро  настане  такий  час,
Прийдуть  у  дійсність  наші  мрії.

А  яке  бачення  у  вас?
Музика  є  для  нас  всіх  дивом
У  перемозі  буде  вальс,
Бо  крок  потрібно  нам  сміливий.

А  яке  бачення  у  вас?
Не  доведи,  Господь  помилку,
Бо  перемоги  прийде  час,
Є  кожному  із  нас,  це  видно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997783
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 05.11.2023

Н-А-Д-І-Я

НЕ МОЖЕ ВІТЕР БЕЗ РОБОТИ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=G2uVQe80U_c[/youtube]

Любов  –  як  вітер  в  моїх  руках.  Так  легко  відчути,  але  так  складно  зловити.


Не  може  вітер  без  роботи,
Такий  від  роду  працівник.
Його  життя  -  постійні  зльоти.
Він  -  жартівник  і  мандрівник.

Пора  осіння  -  це  найкраща,
Зриває  листя    без  жалю.
Повіє  -  дасть  життя  багаттям,
(Його  добро  тут  узнаю).

А  то  постукає  в  вікно,
Людей  злякає  серед  ночі.
Дощу  краплини  кине  в  скло...
Так  розважається  -  самотній.

Нудьгу  так  хоче  побороть,
Немає  хати,  ні  родини.
Пройде  по  тілу  холодок,
І  проклина  лиху  годину.

Поплаче  гірко  між  дротами,
Та  хто  розрадить,  зрозуміє?
Частіше   плаче  він  ночами,
Та  плакать,    вірю,  він  уміє...



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997116
дата надходження 27.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Н-А-Д-І-Я

СТОЯТЬ У ВАЗІ ПІЗНІ КВІТИ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=xteD5I39ThU[/youtube]

Стоять  у  вазі  квіти  пізні,
Духмяні  пахощі  п"янять.
Давно  вже  осінь,  та  й  понині,
Красу  не  хочуть  ще  втрачать.

Пучок  калини  серед  квітів,
Затьмарив  їхню  всю  красу.
Хотіла,  може,  їх  зігріти,
Бо  тепла  осінь   дочасу.

Її  тепло  таке  чарівне,
Іх  зігріва  з  усіх  боків.
Вони  віддячать  їй,  напевно...
Чомусь  все  ж  сумнів  зачепив.

Її  між  листям  заховали,
Ледь-  ледь  побачиш  серед  них.
Бо  добре  всі  вони  це  знали:
Що  значно  краща  серед  них...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997049
дата надходження 26.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Валентина Ярошенко

За столом збирається родина

За  столом  збирається  родина,
В  осінню  пору,  онуки  мов  птахи
Все  тепло  оте  радує  днина,
Всі  на  своїх  дітей,  надіємося  ми.

Українці  там,  де  їх  чекають
В  них  попереду,  оті  тяжкі  часи,
Мати  -  Україна  їх  вітає,
Не  здолають  нас  ніколи  вороги!

Віра  є  у  наших  рідних  хлопців!
Ми  свято  віримо  у  перемогу
Тяжке  життя  їхнє  в  окопах!
Допомогти  їм  кожен  має  змогу.

За  столом  збирається  родина,
То  найбільше  щастя  на  землі!
Усім  родичам  є  частинка  мила,
Нема  різниці  чи  в  місті,  чи  в  селі!
   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997148
дата надходження 27.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Lana P.

В золотій копальні…

В  золотій  копальні  висі
Сяє  сонце  злитком  -
Промені  летять  на  списі
Полум'яним  блиском.

Світло  сіють  на  планеті,
Крізь  пітьму  лупату,
Не  спинити  їх  кометі  -
Освітили  хату.  

У  світил  -  космічні  цілі,
Неземні  пенати.
Сторож-місяць  в  повнім  тілі,
Зоряні  магнати
Ніч  тримають  на  прицілі  -
Вміють  дивувати.                                  25.10.23


P.S.  Світлина  автора.  22.10.23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997018
дата надходження 26.10.2023
дата закладки 27.10.2023

НАСИПАНИЙ ВІКТОР

Кришить сум зірки на призьбі ночі

*      *      *
Кришить  сум  зірки  на  призьбі  ночі.
Тихо  вечір  йде  на  сповідь  небу.
Нас  думки  женуть,  як  птахи  ловчі.
В  пізню  осінь,  в  мокрих  днів  жалобу.

Різьбить  пам’ять  нас  на  жовтім  листі.
П’єм  холодний  чай  сумної  сині.
Ждем  іще  тепла  і  дні  барвисті.
Сонця  вишиванку  з  височіні.

26.10.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997066
дата надходження 26.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Галина Лябук

Сойчина наука.

На  галявині  зустрілись
Білочка  і  їжачок.
Стали  друзі  сперечатись,
Доводити,  вихвалятись
В  кого  кращий  піджачок.

                   -    Маю  я  руденьку  шубку,
                   Хвіст-мітла  не  для  потіх.
                   Плиг  з  дубочка  на  ялину,  
                   Із  ялини    -    на  ліщину
                   І  зірву  смачний  горіх.

Їжачок  замовк.  За  спритність
Тут  нема  чого  сказать:
-    Піджачок  у  нього  сірий
З  колючками.  Дуже  милий...
Білці  де  такий  узять  ?

                   Суперечку  чула  Сойка.
                   -    Хочу  розсудити  вас:
                   Хто  у  чому  народився,
                   У  яке  вбрання  одівся
                   Те  й  цініть    -  дарунок  ваш!  

Якщо  маєш  ти  літати,  
То  живи,  -  тому  радій!  
Якщо  маєш  ти  стрибати,  
Повзати  чи  швидко  мчати  
Тішся,  -  порятунок  твій!  

                   Заспокоїлись  звірята,  
                   Стали  дружбу  шанувати.  

                                           -  -  -  -  -  -  -  -  -  

Цікаво,  розкажіть  дітям:

Розумові  здібності  сойок  виходять  за  рамки  інстинкту.
Вони  звуконаслідують  спів  інших  птахів  і  навіть  ссавців.  
А  ще  сойка  відіграє  роль  "лісового  поліцейського"    -    завжди  на  сторожі.  
Вона  своїм  скрипучим  голосом  попереджає  мешканців  лісу  про  наближення  людини.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997141
дата надходження 27.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Наталі Косенко - Пурик

Духмяні пахощі красуні (акровірш)

[b]Д[/b]авай,  зіграй  чуттєво  на  гітарі,
[b]У[/b]  ній  твоя  розчулена  душа,
[b]Х[/b]ай  лист  всміхнеться  там  на  тротуарі
[b]М[/b]елодією  ніжно,  мов  дитя.
[b]Я[/b]  спів  додам,  оті  душевні  думи,
[b]Н[/b]атисну,  ніби  клавішу  в  гаю
[b]І[/b]  забринять  ще  чарівніше  струни

[b]П[/b]алітрою  п'янкою,  як  в  раю.
[b]А[/b]  згодом  у  осіннім  водевілі
[b]Х[/b]аризмою  розкішної  краси,
[b]О[/b]свячені  листки  уже  змокрілі
[b]Щ[/b]омиті  доторкаються  роси.
[b]І[/b]  в  затишку  де  тінь  сховала  барви,

[b]К[/b]раєчком  ока  бачу  дивний  сон,
[b]Р[/b]озбурхані  вже  пожовтівші  трави,
[b]А[/b],  як  вони  беруть  мене  в  полон.
[b]С[/b]міється  з  висоти  яскрава  зірка,
[b]У[/b]  ній  ніяк  те  сяйво  не  згасить,
[b]Н[/b]а  полотні  малюється  сторінка
[b]І[/b]  кожна  мить  говорить  сміло  -  жить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997022
дата надходження 26.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Віктор Варварич

Заплету осінь у твою косу

Я  промчу  крізь  золоту  осінь,
Відшукаю  закохану  даль.
Та  заховаю  біль  у  просінь
І  розвію  тужливу  печаль.

На  тихім  березі  любові,
Я  упіймаю  твою  красу.
Та  зрадію  твоїй  промові,
Палку  любов  крізь  час  пронесу.

Сховаєм  миті  особливі
І  вип'ємо  любові  ґрааль.
Будемо  з  тобою  щасливі,
Вийдемо  на  свою  магістраль...

Осінь  розвіє  сірий  туман,
Подарує  небесну  блакить.
Пізнаємо  кохання  -  дурман,
Почуття,  що  так  ясно  горить...

Будемо  стрічати  світанки
І  спивати  сріблясту  росу.
Виконаю  всі  забаганки,
Осінь  заплету  в  твою  косу...

©:  Віктор  ВАРВАРИЧ  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997135
дата надходження 27.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Маг Грінчук

Війна усвідомлена…

Всі  відносини  і  любов  у  житті  вагомі,
Сенсом  наповнені.  Замислитись  треба  над  цим!
...Відповідь  у  людському  серці  усвідомлена.
Бо  на  світ  дивитись  тяжко  чесними  очима.

...  Тут  ми  бачимо  відносини  всі  між  собою,
Де  практично  невинним  ще  й  близьким  чиниться  зло.
Люди  недоброзичливі  тягнуться  до  зброї.
Їхній  розгул  руйнівний    знищує  Боже  слово!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996889
дата надходження 24.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Горова Л.

Боже

В  хижому  замислі
Зло  розгулялося,
Виє,  віє.
В  чортових  заростях
Плодяться  запросто  
Нові  війни.  

І  покотилося,  
І  покотилося
Їх  цунамі.
Хоч  би  закритися
Божою  милістю.
Боже  -  з  нами?

Тиша  покромсана,
Тіні  із  косами
Смуту  ділять.
Впасти  як  волосу?
З  Божого  промислу
Лиш  надія.

07.10.2023.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997123
дата надходження 27.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Ніна Незламна

Вересневі вечоринки ( вірш. розп)

Вересневі  вечоринки,
Дід  з  бабусею  стрічає,
День  привітний,  ні  хмаринки
Вона  молодість  згадає.

У  вишневому  садочку,
Лавка,  квітчата  ряднина,
Мов  у  теплім  сповиточку,
Зігріва  стара  тканина,

Хоч  сидять    у  холодочку,
Дід  дріма  немов    дитина.
Бабця  мило  посміхнеться,
Ой  були  ж  ті  вечорниці!  

Як  та  молодь,  вся  збереться,
Принесуть  хлопці  суниці,
Дівиць  щиро    пригощають,
Вони  ж  здатні,  як  ті  жриці.

До  кохання  варіюють,
Всі  щасливії  в  таночках,
Веселенько  затанцюють,
У  вишИваних  сорочках,
Кожній  серце  розхвилюють.

У  очах,  лиш  ніжність,  зваба,
У  обіймах,  вдалі  рухи,
 Не  дитяча  то  забава,
Вміло  держать  міцні  руки.

Запал  є  -  удвох    радіють,
Тож  надія  одружитись,
Про  гніздечко,  вкотре  мріють,
З  джерела  води  напитись.
Та  вода…    святая,    чиста,
Як  любов  й  вірне  кохання,
На  весіллі  урочисто,
Придасть  сили  й  сподівання,
На  життя  земне  щасливе.

Враз  зненацька,  впав  листочок,
З  вітерцем,  торкнувсь  обличчя,
Дід  проспав,  мабуть  часочок,
Бабця  гладить  передпліччя.

Як  метелик,  думка  влітку,
-Дяка  Богу  що  ми  разом,
Шанував,  завждияк  квітку,
Ти  мене,  хоч  й  бурчав  часом.

Любий  досить…  вже  сопіти,
Цвіркуни  пісні  заводять,
Ніч  вуаль  спішить    надіти,
Зірочки…  її  не  зрадять.

-Чайку  вип’ємо  і  в  ліжко,
До  снаги,  нам  вечоринки,
Каже  дід-    йдемо  Софійко,
А  в  очах  блиск  й  смішинки,
-Вмієш  мною  дорожити,
Нам  би    в  мирі  вік  дожити!

                                                 29.09.2023р  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995566
дата надходження 07.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Парад осінніх днів (бездієслівний вірш)

 Жовтаво-золотий
 Парад  осінніх  днів,
 Неначе  з  теплих  снів
 Проміння  сонцестрій.
 Під  небом  голубим
 У  вальсі  вишні  лист.
 І  вітру  тихий  свист
 В  гіллі  у  горобин.
 Спідниці  у  жоржин,
 Мов  розмаїття  фарб.
 Землі  барвистий  скарб.
 О  скільки  тут  стежин!
 Жовтневий  листопад  ...
 У  задумі  верба,
 З  туманами  -  журба,
 Хоч  тисячі  принад.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996574
дата надходження 20.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Стрімголов

Хтось  народжений,  хтось  -  в  небуття,
Що  йому  до  людей,  він  біжить.
Залишає  лише  почуття,
Страх  тривог  людських  лихоліть.
Контролює  суворо  "вагар",
А  чи  буде  мрії  луна?
Мчиться  ера  вперед  без  вагань
В  неї  є  своя  таїна.
Не  повзе,  а  летить  стрімголов,
Повернутись  захочеш  -  зась!
Все,  як  жорна  старанно  змолов,
У  тривалості  певній  час.
Він  хвилює,  бентежить  усіх.
Чи  лікує,  чи  нищить  нас.
Так  старанно  всотує  гріх,
Проминає  людина  і  час.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996813
дата надходження 23.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Любов Іванова

ТАКА ВОНА ОСІНЬ

[b]Геть  змінила  осінь  всі  свої  манери,
Не  такі  яскраві  клумби,  парки,  сквери.
Облетіле  листя  стелить  килимами,
І  щодень  вражає  різними  дивами.

Дістають  в  цю  пору  їі  своєї  шафи
Відпочилі  влітку  курточки  і  шарфи.
І  обов"язково  модні  черевички,
А  ще  парасольки,  як  захист  від  мжички.

Усе,  як  зазвИчай  у  осінню  пору,
Лиш  би  не  чіпати  буденності  штору...
Там  своя  реальність  -  кожен  день  тривоги
Все,  що  проживати  вже  немає  змоги.

А  похолодання  -  зовсім  і  не  подив,
Бо  нема  в  природи  кепської  погоди,
Хай  дощі  осінні  нас  візьмуть  в  облогу,
Лиш  би  нам  зустріти  швидше  Перемогу.[i][color="#6e4806"][/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996665
дата надходження 21.10.2023
дата закладки 27.10.2023

ТАИСИЯ

ВСТРЕЧА.

ВСТРЕЧА
(  эпизод)
Есть        у        мужчин        весомая        причина
Суметь        успеть        нажать        на        тормоза.  
Встречает        он        такую        чертовщину,
Контакт        с        которой        допустить        нельзя.

По        горным        тропам        едет        он        с        улыбкой.
А        там        всего        лишь        узкая        стезя.
И        было        бы        нелепою        ошибкой
При        встрече        не        нажать        на        тормоза.

Навстречу            кривобокая        старуха
И          яркая        красавица        при        ней.
Мелькнула        мысль      -      «старухе        не        житуха»…
Спасаю        жизнь      тому,        кто        красивей…

Но        ведь        водитель        знает        своё        дело…
Отчаянно        нажал        на        тормоза!
Критический        маневр        прошёл        умело…
А        у        старухи        потекла        слеза…

Та        встреча        оказалась        не          напрасной:
Оставила        в        сердцах        глубокий        след.
Мужчина        проявил        себя        прекрасно:
Отважный        рыцарь,        чуткий        человек…

Такая        романтическая        встреча
Перерастает        в        пылкую        любовь.
Красавицу        встречает        каждый        вечер.
И        тормозит        пред        нею        вновь        и        вновь.

А        ей        без        мужа        выживать        не        гоже.
И        без        любви        прожить        никак        нельзя.
Давайте        же        друг        другу        мы        поможем:
Почаще        нажимать        на        тормоза…

В        семье        прекрасная        традиция        живёт!
Как        только        надвигается        «гроза»,
Супруги        вспоминают        мудрый        анекдот:
«Почаще        нажимать        на        тормоза»!
27.  10.  2023.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997161
дата надходження 27.10.2023
дата закладки 27.10.2023

Прозектор

Стежина поезії

Я  ступив  на  тернову  стежину  поезії,
Бо  урізав  надміру  життєвої  прози  –
Уявляв,  що  маїтимуть  помисли  фрезії,
Та  ядуча  зажура  отьмарила  розум.

У  бігу  навіженім  за  змістом  і  римою
На  утіху  всім  серце  зайнялося  щиро  –
Не  уздрів  у  голубленні  музи  незримої
Між  рядками  поету  зачитаний  вирок.

Ну  і  хай:  не  минути  нещадного  фатуму,
До  якого  підводять  путівці  голчасті  –
Унівець  почуття  на  папір  проливатиму,
Щоб  знайти  у  печалі  омріяне  щастя.  

[i]15.Х.23  р.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996246
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 18.10.2023

Irкina

. . Осіннє (хоку)

---
В  жовтневім  сонці
оси  нагрілись  уже
теплом  останнім

---
Меди  зібрались..
Cолодко  мріє  бджола
про  сад  весняний

---
В  захмар’ї  птаство
світлим  пунктиром  пливе
шукати    обрій..

---
Спадає  листя..
Мить  є  на  шелест  йому
про  літнє  сонце..

--
Букет  у  вазі,  
висохлий..  А  за  вікном
свіжіють  ночі

---
Дощі  осінні
вимиють  все..  Лишать  сон
й  бентежний  спокій

--
Десь  ліхтарями  
світиться  в  гіллі  айва  ..
Буде  листопад    
   

---
Змітає  вітер
букви  тонкі  у  слова..
Осінні  хоку..






.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995579
дата надходження 07.10.2023
дата закладки 18.10.2023

Катерина Собова

В шафi

В    офісі    для      кави    й    чаю
Столик    вже    накрили,
З    колежанками      розмову
Розпочав    Кирило:

-Мені    вчора    довелося
Прочитати    фрази:
’’Тут    був    Коля’’,    ’’Тут    був    Вітя’’,
Й    ще    якась    зараза.

-Ну    і    що?    Таке    скрізь    пишуть:
В    парках,    біля    тину…
Пишуть    наші    і    туристи,-
Мовила    Христина.

-Я    свої    всі    переглянув
Сорочки    і    шарфи,
І    ці    написи    побачив
 Всередині    шафи.

Підпис    ще    якогось    лоха
Старанно    затертий,
Був    іще    якийсь    Антоха,
Пише,    що    він    впертий.

-Логіка    усім    відома,-
Позіхнула    Тома,-
Значить,    передчасно,    хлопе,
Ти    з’являвсь    додому.

-Є    у    нас    жінки    везучі,-
Стало    сумно    Олі,-
А    у    мене    в    шафі    тихо,
Тільки    повно    молі…

-А    ти    з    мене    насміхався,-
Вставила    Агата-,
В    свою    шафу    -    і    не    впхався,
Козлику    рогатий,

Після    слів    цих    не    схотілось
Чай    Кирилу    пити,
Біг    додому,    щоб    на    дрова
Шафу    розтрощити!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996241
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 18.10.2023

Валентина Ярошенко

А ми боремось за щастя

А  ми  боремось  за  щастя,
Щоб  завжди  воно  було,
В  Україні,  тільки  казка,
Щастя,  щоб  перемогло.

Усе  зло  і  перешкоди,
Нам  забути  на  віки,
Нехай  тисячі,  не  сотні
У  війні-  перемогли.

Хоч  бувало  нас  замало,
Та  ми  в  сотні  більші  вас,
Ми  доведемо  деталі,
Перемога  повсякчас!

Ви  такі  всі  неспроможні,
На  сотні  літ  продажні,
Тепер  смерть  відчує  кожний,
Вам  одне  зло  досяжне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996056
дата надходження 13.10.2023
дата закладки 18.10.2023

Горова Л.

Пісняр

Десь  у  якомусь  кутку
згаслих  почуттів
Я  ревную  його
як  раніше,  хоч  це  і  смішно.
Згірклі  бажання  як  тінь,
і  такі  пусті.
Вирву  зІм'ятий  лист
щоб  спалити,  й  побачу  пісню.

Не  заспівати  її,
бо  зламався  гриф,
І  обірваних  струн,
як      бувало,  не  натягнути  .
Я  пам'ятаю  про  те,
хто  її  створив,
Кинув  мовчки  до  ніг,
і  залишив,  ще  непочуту.

В  нотному  стані  ключі
загубили  ряд.
Жменя  струшених  нот
розгубила  своє  звучання.
Полум'я  перебере
звуки  пісняра.
Сміхом  скерцо  його
запалає  в  мені  востаннє.

Слухати
https://m.youtube.com/watch?v=CPXZvG0ihGw

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995670
дата надходження 08.10.2023
дата закладки 18.10.2023

Mikl47

Я в курсі…

Та  досить!Я  в  курсі,що  шкодить  горілка  --
І  мізки  тупіють  й  страждає  печінка...
Про  це  мені  вперто  торочить  щодня
Моя  інформована  жінка...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994950
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 18.10.2023

Lana P.

Лине вечір на хмарі…

Лине  вечір  на  хмарі  -
У  дощах  відголосся,
Очі  в  осені  -  карі,
Сивина  у  волосcі.

Може,  Бабине  літо
Павутинно  вплелося,
Пролетіло  над  світом,
І  дотла  віддалося

Кочовим  вітровіям?  -
Зашнуровують  просинь,
Над  зріділим  верхів'ям
Зажурилася  осінь.                                      16.10.23


 P.S.  Світлина  автора.    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996312
дата надходження 17.10.2023
дата закладки 18.10.2023

Lana P.

Яскравий жовтень…

Стримує  зиму,
Розпаливши  багаття,
Яскравий  жовтень.      16.10.23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996291
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 18.10.2023

Наталі Косенко - Пурик

Думки печалі

Я  бачу,  що  зажурена  стоїш,
Сльоза  скрапає  тихо  на  серветку,
Думки  печалі  зібрані  твої,
Неначе  перелистуєш  абетку.

І  кожен  смуток,  ніби  алфавіт
Перечисляє  всі  земні  моменти,
Немовби  знає  кожен  твій  прихід,
Указує  на  ті  життєві  стенди.

Не  плач,  моя  хороша,  не  тужи,
Прошу  не  витрачай  життя  на  сльози,
А  просто  посміхайся  і  живи,
Як  ніжний  квіт  прекрасної  мімози.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996316
дата надходження 17.10.2023
дата закладки 18.10.2023

Маг Грінчук

Холод

Земному  сонцю  нас  не  обігріть.
Зайшло  і  світить...  Це  все  і  тільки.
Та  осінь  надламала  скорбну  віть  -
Йде  дощ,  вітер  гне  калини  гілку.

І  двері  навстіж  протягом  відкрив,
Завіски  набито  вздулись  у  такт...
Як  постріл,  холод  гострий  і  без  крил
Проник  у  оторопівшу  хату.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996282
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 18.10.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Нагода (гумор)

Цьогоріч  врожай  на  славу:
Дині,  гарбузи,  капуста...
Кавунів  зросло  чимало,
То  ж  у  погребі  не  пусто.

Дід  трудився,  ніби  бджілка,  -
У  смартфонах  грались  внуки.
Звідки  ж  взя́лась  ліні  жилка?
Працювать  не  хочуть  руки.

Тільки  спати  полягали,
Закопав  дід  ті  смартфони.
Сонце  вранці  заморгало.
Полились  із  уст  прокльони.

Задрімав  дідусь  під  вечір,
На  столі  лишились  зуби.
Внуки  тихо,  мов  овечки,
Закопали  їх  приблуди.  

Вранці  всі  вже  на  городі,
Дід  з  онуками  -  скопали.
Отака  була  нагода.
Все  потрібне  -  відшукали.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996260
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 18.10.2023

Валентина Мала

СТРИБАЮ В ЖОВТЕНЬ

#ПокровЛітературний
#Жовтень

💖ЖОВТНЕВИЙ  НАСТРІЙ
А  вересня  вже  й  ніби  не  було,
Зібрав  валізку  й  вилетів  у  вирій,
І  так  щомиття  -
Є  й  ось  пір-ну-  ло...
Аби  у  леті  вистачило  віри...
Жовтневий  настрій  стукає,    спішить,
Народжується  золото  із  листя,
Що  буде  огортати
Й  пломеніть,
Мов  позолота  гожого  намиста.  
І  я  стрибаю  в  жовтень  ,
сміло  йду.
Дивуюсь  хроматичним  змінам  світу,
Помірною  роблю  свою  ходу,
І  пролонговую  усе,
Щоби  радіти...
Мій  Любий  ЖОВТНЮ,
місто  огорни,
З  Покровою  "напни    нас  в  парасольку,
Хоч  краплю  щастя  в  кожного  жбурни.
Хай  посміхнеться
Кожна  дитинОнька.
30.09.23р.
🤹‍♀️  В.Мала
🎉🎉🎉

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995127
дата надходження 01.10.2023
дата закладки 01.10.2023

Любов Іванова

АКТРИСА ОСІНЬ

[b][i][color="#8f4707"]Найкраща  в  світі  цілому  актриса,
Акторка,  покорителька  сердець.
У  одязі  її  переплелися
Всі  барви,  бо  у  них  вона  знавець..

Оранжеві,    червоні,  золотаві,
З  відтінками  кориці    і  лляні.
Усі  пасують  витонченій  паві,
У  ці  яскраві,  незрівнянні  дні...

Вбирається  в  ажурну  павутинку,
Як  бабиному  літечку  пора.
Підзолотить  над  обрієм  хмаринку
І  вийде  величаво  з-під  пера.

Заквітчана  в  жоржини  й  хризантеми,
У  пишні  айстри  в  скверах  і  садах...
Присвячують  їй  автори  поеми,
У  вишуканих  фразах  і  словах.

Така  вона  актриса  -    мила  осінь,
Весела  лицедійка,  чи  не  так  ?
Вклоняються  їй  верби  жовтокосі,
Триває  далі  осені    спектакль...[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995085
дата надходження 30.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Зоя Енеївна

Вітаємо наших оборонців

Вітаємо  наших
Оборонців  зі  Святами
Покрови  і  Днем  захисників
І  захисниць    України.  
Бажаємо
Якнайшвидшої
Перемоги  і  здоров'я,
Щоб  козацькі  наснага
І  воля  не  міліли,
Міцності  і  могутності,
Р@шистів  бити  сили,
Щоб  @рдинське
Залізяччя,  як  мотлох
До  пекла  летіло.  
Дякуємо  за  життя,  
Професійність,  нескореність
І  незламність,  винахідливість
І  дотепність.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995123
дата надходження 01.10.2023
дата закладки 01.10.2023

Надія Башинська

ВСІМ ПО ЖМЕНЬЦІ

Говорили  двоє  в  полі:
«Гарне  плаття  є  у  Олі.
На  нім  соняхи  високі  
і  волошки  синьоокі.»

Говорили  двоє  в  лузі:
«  З  нею  ми  -  веселі  друзі.
Вона  дома  залишилась,
що  не  з  нами  -  засмутилась.»

Говорили  двоє  в  лісі:
«Так  багато  на  горісі
виросло  плодів!  Збираймо
та  всіх  друзів  пригощаймо.»

Всім  по  жменьці…  А  три  -  Олі,  
про  яку  згадали  в  полі
там,  де  соняхи  високі
і  волошки  синьоокі.

Про  яку  згадали  друзі,  
як  були  в  квітучім  лузі.
Говорили  ще  й  у  лісі,
де  горіхи  на  горісі.

Оля  братика  малого  
доглядала  і  сестричку.
Підростуть  -  в  п'ятьох  всі  підуть
по  горіхи  в  ліс,  за  річку.


       МАВПОЧКА

Мавпочка  хвостата  
бігала,  стрибала,
хвіст  свій  доганяла.  

А  догнати  не  змогла.
Натомилась.  Сіла.
Та  й  побачила  хвоста.
"Ось  він.  Є!"  -  зраділа.

А  той  хвіст  мавпячий
зовсім  неледачий.
Вліво,  вправо  так  вертівся,
що  й  на  мить  не  зупинився.

Мавпочка  зловила,
лиш  коли  присіла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995131
дата надходження 01.10.2023
дата закладки 01.10.2023

Капелька

Шумит осенняя листва

Шумит  листва  -волнует  ветер
Красиво,  сказочно  на  свете.
Проходит  летняя  пора
Хотя  на  солнце  днём  жара.

Шумят  вновь  новости,  новыны
Ведь  неспокойно  в  этом  мире.
Обман,  агрессия,  война
Роняют  жёсткие  слова.

Шумит  в  душе  -боль  не  остыла
И  многим  даже  жить  не  мило,
А  мир  земной  ещё  пылит,
Душа  и  плачет  и  болит.

Шумит,  свистит  -летит  ракета,
Вновь  позади  осталось  лето.
Шумит  осенняя  листва
Роняя  листья  как  слова.

                         08.09.2023.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994108
дата надходження 17.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Капелька

Вот снова полетел листочек

Вот  снова  полетел  листочек,
Уже  коснулся  он  земли.
Скажу  окрыто  между  строчек
-Есть  даже  в  этом  факт  любви.

Всё  чаще  осень  с  позолотой,
С  ночной  прохладой,  с  меньшим  днём.
Природа  занята  работой
На  пару  с  осенью  вдвоём.

"Созрели"  листья  для  полёта,
Слабей  связующая  нить
И  ветер,  словно,  третий  кто-то
Спешит  листочки  приземлить.

Закон  природы  вдруг  решает
И  поженаются  плоды.
Листочек  -он  не  умирает
Ведь  в  вечности  его  пути...

В  разгаре  осень  золотая,
А  значит  ближе  к  нам  зима.
Вновь  повторю  не  уставая
-Скорей  бы  кончилась  война.

                         21.09.2023.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994529
дата надходження 23.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Катерина Собова

Обрiзання

До    Мойсея    прийшов    Ізя
Просто    так    -    поговорити:
Часу    вільного    багато,
Треба    якось    скоротити.

Розказав,    що    чув    від    Сари,
Кого    бачив    по    дорозі,
Що    співали    під    гітару,
Які    ціни    на    Привозі.

-Чув    я    вісті    таки    гарні
(Нехай    вистачить    в    вас    сили),
Чув,    що    в    Києві    в    лікарні
Обрізання    вам    робили.

Хоч    ця    справа    делікатна,
Куди    саме    ви    ходили?
Знаю,    послуга    ця    платна:
Під    наркозом    хоч    робили?

Як    пройшла    вся    процедура?
Чи      ця    штука    не    боліла?
Оплатили    все    в    натурі,
А    чи    зроблено    до    діла?

З    кухні    визирнула    Ціля,
Захіхікала      єхидно:
-Обрізання    те    згадаю,
Таки    робиться    аж    стидно.

Лікарі    в    операційній
Нахилилися    всі    скопом:
В    Мойсі    щастя    те    шукали
Під    великим    мікроскопом!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993975
дата надходження 16.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Lana P.

НА БАЛКОНІ СЕРЦЯ… (сонет)

Очі  -  Всесвіту  озерця
Поміж  нами,  як  сполуки,
Сканували  ніч  до  денця,
Пов'язали  шовком  руки.

Проникали  в  капіляри  -
Наливали  мед  із  чаші.
Не  потрібні  окуляри,
Де  торкання  чую  Ваші.

Очі  -  Всесвіту  люстерця  -
Сяйва  блиски  в  тінях  злуки,
Поєднали  диво-звуки.

На  балконі  мого  серця  -
Наші  зустрічі  й  розлуки,
Задушевні  перегу́ки.                          28.09.23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994945
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Маг Грінчук

Не дамо Україні зникнути!

Наче  зовсім  недавно  прокотився  гул...
Ми  були  між  минулим  і  майбутнім,
Захищали  інтереси  минулого
І  любили  пряме  слово  почути...

Ми  орієнтовані  на  демократію,
Де  основою  нашого  суспільства
Стане  людина  з  її  правами  без  втрат?!
Хоч  не  зможемо  стулити  щільно  крил!

Треба  йти  в  майбутнє  шляхом  очищення,
Піраміду  корупції  знищити!
Досить  війни  "дивацької",  загоїм  свищ...
Світ!  Не  дамо  Україні  зникнути!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995079
дата надходження 30.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Рясна Морва

Дніпро сіяв

Дніпро  сіяв,
І  дівчинка  сміялась.
Я  здалека  дивилася  на  них,
розливом  барв  мінливих  милувалась,
і  грою  цяток,
Сонячних,  живих.

Продовжити  хотілось  мить  жадану,
як  раптом  хочеться  нам  восени,
Щоб  грім  весінній  загримів  порану,
Щоб  сяяла  веселка  з  вишини,
Щоб  сад  у  росах,
Як  в  сльозах  щасливих,
Зір  засліпив
І  дихав  чаром  див...

Ні,  не  забуть  Шевченка  верби  й  ниви
І  як  його  Дніпро  тоді  світив.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994701
дата надходження 25.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Розчарувався (секстина)

О,  як  же  на  душі  буває  кепсько,
Коли  розчарувався  у  любові,
Неначе  дощ  химерний  б'є  в  обличчя.
Байдужий  вітер  виє  й  гірко  кличе
Туди,  де  загубили,  ніби  кепку,
Чуттєвості  дарунок,  ніжне  слово.

Дорога  вже  закидана  камінням,
І  хмаровиння  скупчилось  у  серці.
Гілля  дерев  навмисно  вже  зламали,
Бо  буревію  розгулятись  мало,
Йому  потрібно,  мабуть,  хрускотіння
В  душі  до  суму  тих  розбитих  терцій.

І  лист  пожухлий  раптом  влігся  смирно
На  землю,  розчаровану  до  болю.
І  порожнеча  ліпиться  із  глею,
Нічна  звивається  печаль  змією
І  так  блищить  набридливо,  настирно
Повзе,  сичить  по  скошеному  полю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994532
дата надходження 23.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Сапер

Минає  бій  гарячий,  ще  димить  повітря.
Затишшя  майже...відпочинок  для  бійців.
Лише  сапер  шукає  небезпеки  вістря,
За  сантиметр  від  смерті  мінний  є  "приціл."

Снаряди  нерозірвані  шукають  очі.
"Сюрпризи"  мінні  пробують  тепер  щупи.
Без  дронів  -  "шанс"  зірватися  саперу  в  клоччя,
Хоч  помилка  всього  одна  -  кісток  стопи́.

Важлива  дуже  обережність  для  сапера,
Знешкодити  всі  пастки  росіян-заброд,
І  витривалість  нелюдська  живого  нерва,
Аби  наступний  бій  ішов  без  перешкод.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994955
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Наталі Косенко - Пурик

Світає…І в новому дні вся душа (акровірш)

[b]С[/b]ходить  сонце  край  долини,
[b]В[/b]ітер  шепче  до  калини
[b]І[/b]  тихенько  ніжні  віти
[b]Т[/b]ріпотять,  немовби  діти.
[b]А[/b]  ось,  поряд  ще  вербиця  -
[b]Є[/b]  краса  та  білолиця

[b]І[/b]  свої  розкішні  коси

[b]В[/b]мить  схилила  в  милі  роси.

[b]Н[/b]апилась  води  й  сміється,
[b]О[/b]сінь  ходить  вже  здається,
[b]В[/b]альс  готується  осінній,
[b]О[/b]беріг  -    в  її  творінні.
[b]М[/b]ерехтять,  як  зорі  квіти,
[b]У[/b]  садах    схилились  віти,

[b]Д[/b]ивовижно,  мов  у  раї  -
[b]Н[/b]ам  дарують  урожаї.
[b]І[/b]  смакуєм  груші,  сливи,

[b]В[/b]еселять  дари  грайливі,
[b]С[/b]вітло  падає  барвисте,
[b]Я[/b]к  кружляти  славно  в  листі.

[b]Д[/b]ивний  спів  -  чарівні  ноти,
[b]У[/b]  житті  краса,  турботи,
[b]Ш[/b]арм  осінній  знову  в  моді,
[b]А[/b]ж  виблискує  в  природі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995052
дата надходження 30.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

ХІV

А  десь  пороги  близились  навстріч.
Тепер  на  них  ти  дивишся  із  висі.
У  вирі  переплетених  сторіч
Немов  нізвідкіля  вони  взялися.

То  сатанинські  сили  потойбІч
Зібрали  зло  незнане,  небувале.
І  човники  пусті  колише  ніч  -
З  них  ангели  за  хмари  повтікали.

І  сльози,  мамо,  стогін,  гнів  і  біль,
І  горе  виглядає  звідусіль...
Тепер  здається  вся  Земля  крихкою.

Лиш  іноді  в  безсонні  промайне,
Як  ти  торкала  солодко  мене
Колись  в  дитинстві  теплою  рукою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995002
дата надходження 29.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

XIII

Ріка  дитинства  плинула  помалу.
Стелилося  дороги  полотно.
З  роками  я  мудрішою  ставала  -  
Засіяне  посходило  зерно.

У  спогадах  я  образ  твій  тримала,
Осяяний  круг  нього  парадиз.
Тому  в  заціпеніння  на  поталу
Не  впала  жодна  із  найтонших  рис.

Твій  погляд  темно-сірий  бачу  ніби,
Видніється  у  ньому  відблиск  німбу
Того,  кому  палила  сотні  свіч.

Для  мене  долі  в  Нього  ти  просила,
І  ткалися  молитвами  вітрила.
А  десь  пороги  близились  навстріч.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994975
дата надходження 29.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

ХІІ

Мене  надійно  мама  обіймала,
Ховала  у  додоню  серця  щем,
Змітала  біль  до  ніг,  як  лист  опалий.
І  сум  змивала  сонячним    дощем.

Найменшу  тінь  туги  вона  ховала,
Для  мене  під  негодою  цвіла.
Хоч    зрада  й  виглядала  із  оскалом,
Перо  згубивши    чорного  крила.

Не  відала  я  -  маму  біль  обпік,
Бо  сліз  не  витирала  їй  зі  щік,
Й  про  те,  що  плаче  уночі,  не  знала.

Із  батьковою  синню  у  очах
Тулилася  до  рідного  плеча.
Ріка  дитинства  плинула  помалу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994901
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

ХІ

Казками  колисала  кожна  ніч,  
Й  на  кожен  день  були  у  мами  чари.
Вона  здавалась  феєю  мені,
Коли  веселе  свято  зустрічали.

Гостинці  й  подарунки  чимхуткіш
З  паперу  визволялися.  А  знада
У  шафі,  де  відкрито  безліч  ніш!
І  мама  дозволяла  приміряти.

Були  ті  сукні  ,  як  хмарки,  легкі,
Всі  витончених  маминих  смаків.
І  охали  захоплено  дзеркала!

Невпевнено  похитувався  крок,
Бо  першим  на  підборах  був  танок,  й
Мене  надійно  мама  обіймала.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994900
дата надходження 28.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

Х

Цвіли  сузір'я  на  соснових  стеблах,
Та  мамин  голос  тихо  шепотів.
Я  ніби  кокон  кутала  на  себе
Ті  звуки,  і  тонула  в  дрімоті.

Наснилося  -  йдемо  квітучим  степом,
Підбори,  як  у  мами,  сукня  -  теж,
Забутий  тато  мовчки,  сам,  іде  по
Стерні  рудій.  Кричу  -  не  здоженеш!

Удвох  так  добре,  і  щасливий  погляд
Летить  у  синю  далину  ,  у    поле,
А  квіти  нам  схиляються  обіч.

Лилося  ніжно  сниво  кольорове,
Плекало  незрадливою  любов'ю,
Казками  колисала  кожна  ніч.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994850
дата надходження 27.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

IX

Піднявши  купол  кришталевий  неба,
Вставало  сонце  літньої  пори.
Будити  не  приходилось  мене,  бо
У  вікна  лився  голос  дітвори.  

Здавалося,  в  усіх  була  потреба  
Поласувати  пінку  з  вареннів,
І  бігла  я,  щоб  не  було  халепи  
Побачити  ту  смакоту  на  дні.  

Збігалася,  бувало,  дітлашня,  
Коли  мороз  чи  дощ  їх  заганяв  -  
Було  для  всіх  у  мами  ситно    й  тепло.

Лиш  вечір  притулявся    до  вікна,
Її  казки  я  слухала  одна,й
Цвіли  сузір'я  на  соснових  стеблах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994848
дата надходження 27.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

Vlll

Де  кожен  кущ  трояндами  яскрів,
Розкинувши  від  хати  і  до  тину
Палітру  з  найтепліших  кольорів,
Трудились  руки  мамині  невпинно.

Із  променем  ранкової  зорі
Вона  вставала,  ніби  пташка,  легко.
Ванільні  хвилі  плескав  по  дворі
Пиріг  вишневий,  що  з'являвся  в  деку.

Її  очима  ранок  пломенів,
А  полудень  нагадував  мені
Що  нову  казку  замовляти  треба.

Як  вечір  підставляв  нам  бік  пухкий,
То  зорі  заглядали  у  шибки,
Піднявши  купол  кришталевий  неба.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994748
дата надходження 26.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

Vll

Де  й  камінь  був  подушкою  м'якою,
Читалися  мені  на  ніч  казки
Під  саду  шерхіт,  що  буяв  листвою,
Приховуючи  ягідні  разки,

Так  схожі  на  коралі  із  сувою
Бабусиної  скрині.  От  якби
Було  дістати!  Кришкою  важкою
Ховалися  від  мене  ті  скарби.

Манив  до  себе  дуб  чарівним  духом,
Я  дихала  у  щілини,  він  слухав,
Пахтів  глибоким  трюмом    із  морів.

Навкруг  усе  здавалося  казковим,
Незмінно  вічним,  під  надійним  кровом,
Де  кожен  кущ  трояндами  яскрів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994745
дата надходження 26.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

Vl

Між  сонячних  знайомих  берегів,
Осонцених  від  краю  і  до  краю,
Намітилися  плутанки  шляхів,
Які  я  вперто  дотепер  долаю.

Там  тіні  невідмолених  гріхів
Семи  колін  були  на  перепоні,
Попутники  були  німі  й  глухі,
Та  ти  за  мене  в  Бога  на  поклоні.

Твоя  молитва,  мамо,  гріє  ще,
Руслом  колишнім  спомин  мій  тече,
І  човник  там  стоїть  під  осокою.

Спочити  я  вертаюся  туди,
Де  рук  своїх  лишила  ти  сліди,
Де  й  камінь  був  подушкою  м'якою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994679
дата надходження 25.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

V

Дитинства  час  плив  тихою  рікою.
Там  вітер  не  здіймав  сердито  бриж,
Не  виснув  берег  скелею  важкою,
І  не  ховав  чудовиська  комиш.

Струмки  стікали  піснею  дзвінкою
З  уквітчаних  волошками  заплав.
Лиш  зайде  хмара  -  мама  заспокоїть
Зухвалий  грім,  щоб  доню  не  лякав.

І  ковзав  мій  щасливий  човен  плесом,
Мозолі  мамі  натирали    весла.
Моєму  серцю  руки  дорогі!

Я  вашу  втому  зрозуміла  пізно,
Лише  коли  замовкла  ніжна  пісня
Між  сонячних  знайомих  берегів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994672
дата надходження 25.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

IV

Лише  незрілий  плід  бував  гірким
У  тому  світі,  де  плескАлась  ніжність,
Там  не  хрестили  лапами  круки
А  ні  стерню,  ні  поле  білосніжне,

Не  дерли  небо  криком  шкарубким.
Кругом  були  лиш  солов'ї  і  трави,
Там  не  висіли  прадідів  гріхи
(Їх  опісля  підніме  з  дна  лукавий).

А  поки  мамин  подих  руки  грів
Від  зашпорів,  де  біль  повільно  скнів,
Зникав  помалу  голкою  тонкою.

Найбільшою  була  проблема  в  тім:
Мороз,  санчата,  а  чи  теплий  дім?
Дитинства  час  плив  тихою  рікою...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994603
дата надходження 24.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

ІІІ

Із  посмішкою  ніжною  й  легкою,
Яку  з  дитинства  я  перейняла,
Мережила  й  своє  життя  лиштвою,
Сукала  нитки  із  твого  тепла.

Тому  і  не  збивалася  тугою
Ніколи  з  ніг,  бо  думала  всякчас,
Що  ти  ніколи  не  була  слабкою,
Твій  вогник  віри  й  досі  не  погас.

Я  так  його  ховаю  від  негоди!
Та  дуже  часто,  і  собі  на  подив,
Надії  ним  запалюю  зірки.

Він  не  дає  забути  про  світання,
Про  дні,  де  не  було  розчарування,  й
Лише  незрілий  плід  бував  гірким.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994595
дата надходження 24.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

ІІ

Торкала  мама  кісок  завитки,
Цілунками  вкривала  щоки  ніжно.
А  неповторним  запахом  п'янким
Так  вабило  до  себе  її  ліжко.

Яким  воно  було  мені  пухким!
Не  знала  більше  м'якості  такої:
Мене  це  відчуття  через  роки
Буває,  у  безсонні  заспокоїть.

Хоча  й  тече  небажана  сльоза  -  
Нічого  не  вернути  нам  назад.
Я  спогадами  біль  у  серці  гою.

Твій  образ  ,  мамо,  не  розмився,  ні,
Ти  на  синці  ще  дмухаєш  мені
Із  посмішкою  ніжною  й  легкою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994521
дата надходження 23.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

ІІ

Торкала  мама  кісок  завитки,
Цілунками  вкривала  щоки  ніжно.
А  неповторним  запахом  п'янким
Так  вабило  до  себе  її  ліжко.

Яким  воно  було  мені  пухким!
Не  знала  більше  м'якості  такої:
Мене  це  відчуття  через  роки
Буває,  у  безсонні  заспокоїть.

Хоча  й  тече  небажана  сльоза  -  
Нічого  не  вернути  нам  назад.
Я  спогадами  біль  у  серці  гою.

Твій  образ  ,  мамо,  не  розмився,  ні,
Ти  на  синці  ще  дмухаєш  мені
Із  посмішкою  ніжною  й  легкою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994521
дата надходження 23.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

І

Колись  в  дитинстві  теплою  рукою
Знімалися  і  біль,  і  тінь  образ.
Бував  і  ляпас,  коли  щось  накою,
Такий  легкий,  що  забувався  враз.

Скакала  знову  краплею  дзвінкою,
І  мамин  подих  садна  знов  студив.
В  долоні  рідній  мокрою  щокою,
Пекучих  сліз  лишала  я  сліди.

Тих  рук  найкращих  не  минала  втома.
Та  неслуху  про  спокій  невідомо.
Де  тільки  не  бувало  ніг  прудких!

Не  думалось  мені  про  втому,  поки
Так  ніжно,  ніби  теплий  вітру  подих
Торкала  мама  кісок  завитки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994513
дата надходження 23.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Горова Л.

***

Колись  в  дитинстві  теплою  рукою
Торкала  мама  кісок  завитки
Із  посмішкою  ніжною  й  легкою,
Лише  незрілий  плід  бував  гірким.

Дитинства  час  плив  тихою  рікою
Між  сонячних  знайомих  берегів,
Де  й  камінь  був  подушкою  м'якою,
Де  кожен  кущ  трояндами  яскрів.

Піднявши  купол  кришталевий  неба,
Цвіли  сузір'я  на  соснових  стеблах,
Казками  колисала  кожна  ніч.

Коли  надійно  мама  обіймала,
Ріка  дитинства  плинула  помалу.
А  десь  пороги  близились  навстріч.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994466
дата надходження 22.09.2023
дата закладки 01.10.2023

Ніна Незламна

Байдужість ( проза)

   Сонце    йшло  до  обрію…  останні  промені  торкалися  землі.    Поволі    западали    весняні  сутінки.  
     Минув    ясний,  сонячний,  теплий  день,  придав  Марії  сили  й  віри,  що  все  буде  добре!    Вона  останньою  зійшла  з  рейсового  автобуса.    А  далі,  їй  потрібно  дістатися    до  залізничної  станції.  Там  дочекатися  електрички    і  лише  тоді,  уже  майже  буде    вдома,  хоча  добиратися    до  села,  треба  пройти    іще    цілих  три  кілометри.
           Озирнувшись  довкола,  хоч  і  зморена  та  стало  любо  на  душі,  легко  на  серці.  Усе,  що  було    задумане  -    здійснилося!  Поверталася  від  сина  -  відчувала  в  собі    піднесення  духу.
   До  станції  ішла  легкою  ходою,  згадувала  зустріч  і  з  усмішкою,  і  з  болем.Роїлися  думки  -  Хоч  і  поранений,    але  ж    у  лікарні.  І  головний  лікар  пообіцяють,  що  скоро  рана  загоїться,  лише  потрібен  час,  гарний  настрій.  А  іще  впевненість  у  собі,а  ця  риса  є  в  його  характері.  
       Ті  люди,  що  зазвичай  їздять  електричкою,  напевно  знають  розклад  потягів  і  електричок.  Вона  ж  розчарувалася,  коли  прочитала  цей  розклад,  адже  в  нічні  години  ні  потягів,  які  б  зупинялися,  ні  електричок  немає.  Але  ж  куди  подітися  ?  Звичайно  в    нічний  час  найнебезпечніше  місце,  це      в  приміщенні  станції  дочекатися  ранку.
       Кілька  спарованих  стільців  розставлені  в  два  ряди,  один  навпроти  одного.  Майже  посередині  рядка,    в  обіймах  сиділа  молода  пара.У  віконечку  касира  світилося,  але  із-за  білої  фіранки  нікого  і    нічого  не  видно.
-Ну,  що  ж  ,  хай  вибачають  -  подумала  про  себе  і  оминаючи  крайнє  місце  присіла  на  стілець.  Хоч    у  сумці  тільки    пляшка  води,  рушник  та  кілька  серветок,  все  ж    руками  пригорнула  до  себе  -Ось  так  буде  й  тепліше,  хоч  і  весна  та  все  ж    у  приміщенні  прохолодно.
   Раптово    відчула  чийсь  погляд..  Звичайно,  хто  може  дивитися,  глянула  до  молодих  людей.  Дівчина  занурилася  обличчям  до  грудей    хлопця,  а  він  прямим  поглядом    дивився  на  неї.
   Чомусь    зашарілася,  зробилося  ніяково,    на  голові    поправила    теплу,  світло-  коричневого  кольору  хустинку  і  комірці  фіолетової  курточки    -  От  та  здається  ж    усе  добре,  курточка  хоч  і  старенька,  але  ж  чистенька,  не  міг    же    про  мене  подумати  казна  що.  Здається    на  безхатченку  не  схожа.    Та  хто  вони?  Можливо  місцеві,  але  ж  чого  тоді  тут  сидіти,  он    неподалік  кав’ярня,  двері  навстіж  відчинені.Там  тепліше  і  можна  кави  випити.  А  може  в    кишенях  вітер  гуляє,  тоді  звичайно    їм  не  до  того..
   Ох,    життя….  життя.  Але  ж  цей  молодик  призивного  віку,  чомусь  тут,  не  пішов  захищати  Україну,  насолоджується  життям,  як  у  мирний  час.
     Гучний  голос  диктора  відволік  від  думок,
-  Увага!  По  першій  колії  проїде  швидкісний  потяг.  Не  стійте  край  платформи,  будьте  уважні  і    обережні!
Вона    подумки  ніби  підтвердила  слова  диктора  -  Так-  так,  у  наш  час    треба  бути  дуже  обережними,  добре  хоч  сирени  не  чути,  може  сьогодні  буде  спокійна  ніч.  Це  ж  треба  нам  такого  життя,  батьки  бачили  війну  та  й  нам  доводиться  відчути,  побачити  і  все  це  пережити.    Шкода  дітей,  скільки  чоловіків  і  навіть  молодих,  неодружених  загинуло    на  полі  бою.Уже  й  жінки  на  війні…  дожилися.  Важко,  ой,  як  важко  нам  дається  воля,  на  жаль  сусід  віками  не  дає  спокою.
     Думки  полинули  за  сина  –  Як  добре,  що  поїхала,  хоч  і  казав,    -  Не  їдь,  тебе    до  мене    можуть  не  пустити.    Та  яке  ж    материнське  серце    витримає,  щоб  не  поїхати?  Хіба  можна  бути  байдужою  до  рідної  кровинки,  не  пригорнути,  серцебиття  не  відчути.  Про  це  й    не  тощо  мови,  а  й  думок  не  має  бути.  Звичайно,  коли  побачила    сина  з  перев’язаною  лівою  рукою,  защеміло  під  серцем,  ніби  клубок  застряг  у  горлі,  їй  би  розплакатися.  Та  вона  спромоглася  взяти  себе  в  руки    -  То  добре  що  не  права  рука  та  й  лікар  сказав,    що  не  варто  хвилюватися,  усе  буде  добре.  
 Коли  побачила    рідненьке  личко,  його  погляд  ощасливив  її,  завспокоїлася  –  Дяка  Богу  живий,  любий  мій,  живий  і  це  основне.
.    Скільки  ніжності  і  тепла  він    побачив  у  материнських  очах.  Невчасно  скотилася  сльоза,  навіщо  розтривожувати  материнську  душу.  Хоч  і  це  сльоза  радості  та  все  ж,  він  відчував,  перед  нею  має  бути  мужнім.
     Дві  години,  швидко  минули,  здавалися  миттю.З  теплою  усмішкою,  син  із  сумки  викладав    гостинці,  підморгував  хлопцям  по  палаті,
-  О!  Живем  братці  тут  усе  домашнє,  посмакуємо!
Прщалися…в  обіймах  сина,  устами  торкнулася  чола  ,
-Видужуй  любий,  якби  ж  не  ця  війна,  то  разом  би  поїхали  додому.  А  так  синочку  надіюся  на  твою  добру  долю  і  на  Всевишнього.  Хай  він    і  ангели  оберігають    тебе.  За  нами  правда!  Тож  нехай  не  покидає  нас  світла    надія,  що  Україна  переможе  і  ми  скоро  будемо  разом.
   Хоч  намагалася  стримати  хвилювання,  все  ж  покидала  лікарню  з  душевним  болем.  Щеміло  серце,  боліло,  тисло  в  грудях,  хоч  це  було  зробити    надто  важко.  Все  ж  перед  сином  зуміла  стримати  сльози,  не  показала    свою  слабкість.
 В    автобусі    їхала  з  каяттям  у  душі  -  Пробач  синочку,  що  я  інколи    жаліла,  що  тебе  народила    в  свої  тридцять  сім.О,  скільки  недоспаних  ночей!  Часто  хворів,  низенький  на  зріст,  був  схожий  на  крихітний  росточок.Та  дяка  Богу  з  роками  відійшли  хвороби,  після    п’ятого  класу  змужнів  -  став  широкоплечим,середнього  зросту.
 Уже  трохи    вгамувавши  свій  біль,  ніби  виправдовувалася  -  Та  це  напевно  така  доля,  тепер  у  мене  тільки  ти  одна  надія,  мій  промінчик  радості,  з  тобою  доживатиму  вік.
     Марія,  ніби  перевертала    сторінки    особистого  щоденника-  згадувала  зустріч  і  прощання  з  сином.  Несподівано    в  голові  зашуміло,      перед  очима  губилось  світло,  мигтіла    темінь.  Чомусь  не  дуже  слухалися  руки,  з  кишені  ледве  дістала  ліки,…уже  тримала  під  язиком.  На  якусь  мить  злякалася,  здавалося    втрачає  орієнтир,  закрила  очі.
   По  приміщенню,  подібно  хвилі  шурхіт,  відкрила  очі,  поряд  нікого,  молоді  люди  копошилися,  про  щось  тихо  говорили.
-Та  мабуть  уже  все  минулося  -  подумки  себе  заспокоїла  -Це  поїздка  далася  в  знаки,  за  три  ночі  може  й  відпочила  зо  три  години,  не  більше.  Враз  затримала  погляд  на  молодій  дівчині  -  А  дівчина  славна,  якби  ж  то  щастя,  щоб  усі  жили  під  мирним  небом.  А  моя  донька  теж  славна,  а  чи  доля,чи  така  байдужість  до  всього,  що  надто  рідко  дзвонить.  Скільки  любові  і  уваги  їй  було  подаровано,  скільки  ніжності  і  тепла.  Різниця  ж  з  сином  десять  років.Той  час  для  неї  був  казковим,    всі    її  забаганки  виконувалися,  може  й  тому  стала  така.  А  може  так  подіяли  події  дві  тисячі  чотирнадцятого  року.Після  Майдану  з  чоловіком    поїхали  в  Хорватію.Уже  й  синочок  і  донька  є,  лише  фото  прислали,  але  сюди  не  їдуть.То  ніби  між  нас  айзберг,  а  може  тому,  що  його  батьки    живуть  в  росії.  Ну  хай  там  він,  а  вона…    навіть  не  приїхала  поховати  батька.  Ох,  чому  ж  усе  так?!  Що  ж  ти  доню  не  дзвониш,  ти  ж  знаєш,  що  поїхала  в  лікарню    до    Олега,  навіть  не  поцікавишся  що  і  як.  Чому  така  байдужа?А  мені  ж  зараз  так  потрібна  підтримка.
   Раптово  на  мить  закрутилася  голова…стиснувши  руки  -  Ой,  що  ж  це  я,  на  душі  важко,  ще  й  думок  -  стерв’ятників  не  можу  позбутися.  Із  сумки  дістала  пляшку  з  водою,  зробила  кілька  ковтків  і  мокрою  долонею    змочила  обличчя.  Привернув  увагу  голос  хлопця,  він  щось  говорив,  але  розібрати  про  що  йшла  мова  було  не  зрозуміти.  Вони    уже  сиділи  під  самою  стінкою,  він  обома  руками  гладив  їй  голову.
-  Ой,  як    же  я  їм  заважаю,тільки  й  змогла  подумати,    у  вухах  задзвеніло,  очі  накрила  сіра  пелена.
     Тим  часом  молоду  пару  сполохала  жінка  років  п’ятидеся.  Вона  гучно  відчинила  двері,  з  скрипінням  заволокла  кравчучку  з  великою    клітчатою  сумкою.  Тихо  бурмотіла,
-  Ой,  ба  знову  ця  парочка  тут!    Нічого  хай  потерплять,  не  все  коту  масляна.  Чекай  ,  але  ж  тут  іще  хтось  є.  Вона  підвезла  кравчучку  ближче  до  Марії.  
-  Та  вона  ж,  як  полотно  біла!  -  гучно  вирвалося  з  її  вуст.
 І  відразу  ж    звернулася  до  молодих,
-Гей,  закохані!  Ви  що  не  бачите,  що  жінці  погано?  Чому  ж  такі  байдужі?!
Хлопець,  злегка  посміхнувся,  не  відпускаючи  дівчину  з  обіймів,  відповів,
-Та  вона  недавно  щось  із  пляшки  пила,  може  перебрала.
   Жінка    уже  тримала  Марію  за  ліву    руку,    рахувала  пуль.  На  її  смуглявому  обличчі  відобразився  біль  й  розчарування.  Хвилюючись  дала  кілька  ляпасів  по  обличчю,  окропила  водою,
-Ану,  ану  давай    рухайся,  що  це  ти?!  Ану  відкривай  очі!  Чуєш,  тобі  кажу,  відкрий!
Нарешті  в  очах  Марії    прояснилося,  перед  нею  жінка,  відразу  запитала,
-Ви  хто?
-Я  Ганна,  а  от  ви  хто  тут?  Часом  не  проїздом,?  Бачу  не  з  наших.
-Так    проїздом.  
-Що  ж  ви,  ваше  серце,  як    пошкоджений  мотор,  то  чути,  то  не  чути,  а  кудись  їздите.  З  таким  здоров’ям,  самій    в  дорогу  не  варто    вирушати!  Зараз  ніби  краще,  посидьте,  помовчить,  ось  валідол  ,  візьміть  під  язик.  
Марія  тихим  голосом,
-Дякую    та  в  мене  є  корвалмент.  Правда  я  уже    його  приймала  та  думаю  іще  одну  можна  взяти,
     Вона  тільки  тепер  зрозуміла,  що  на  якийсь  час  втратила  свідомість.  Як  добре,  що  ця  жінка  небайдужа,  хто  знає,  можливо  й  спасла  їй  життя.  На  Ганну  дивилася    розгубленими  очима.  Та  відразу  помітила  й  до  неї,
-Ти  не  дивися,  що  я  так  одягнена,  повір  життя  безхатченків  не  мед.  Хоч  і  ображена  на  долю,  але  байдужою  ніколи  не  була  й  не  буду.  Допомогти  людині  завжди  готова,  а  от  красти  ні,  ніколи  не  посмію,  тож  не  бійся.  Я  тут    лише  на    зимовий    час  затрималася  з  безхатчинками.  Поїду  в  місто,  хтось  щось  дасть  з’їсти,  чи  якусь  копійчину  кине.Уже    й  на  душі  спокійніше  -  не  сиджу  у  когось  на  шиї.  Я  оце  тепер    збираюся  додому,    на  схід,  тут  у  селищі  є  далекі  родичі,  як  кажуть    провідала  та    пора    честь  знати.  Дочекалася  весноньки,  з  кожним  днем  теплішає,  треба  повертатися  до  зруйнованої  хати.  Кажуть    моє  селище    уже  звільнили,треба  їхати  наводити  лад.  В  гостях  добре  та  вдома  краще,  наших  багато  виїхало  та  все  ж  думаю  будуть  повертатися.
Марія  співчувала  жінці,  жалісно  запитала,
-А  з  переселенцями  не  хотіли  поїхати?
-Та  ні,  серед  рідні,  хоч  і  далекої  все  ж  краще.  Зима,  довгі  ночі,хоча  і  часто  світла  не  було,  але  ж  у  теплі  та  й  словом  підтримають  і  то  добре.  Ну,  а  ви  не  хочете  поділитися,  чому  у  цих  краях?
Чому  не  хочу…  до  синочка  в  лікарню  їздила.
     Минуло  зо  дві  години…за  цей  час  Марія  розповіла  про  своє  життя,  про  поїздку.
Ганна  закопошилася,  зиркнула  на  віконце  касира,
-Зараз  касир  розпочне    продаж  квитків  на  електричку.  Так  що  скоро  ми  з  вами  поки  що  поїдемо  в  одному  напрямку,  а    далі  в  кожної  своя  дорога.
--  А  може  зі  мною  поїдете,  поживете  до  перемоги?  Удвох  веселіше  та  й    у  нас  безпечніше.
-Ні-ні,  що  ви,дякую!
-Ну  тоді  хоч  погостюєте  кілька  днів.  Ви    ж  мені,  можна  сказати,  життя  врятували  .  
-Я  відчуваю  у  вас  теж    душа  добра,  якщо  комусь  стане  зле,  теж  не  залишитися  байдужою.  За  запрошення  дякую  та  ні,  не  маю  часу.  Давно  з    дому,  якщо  його  можна  так  назвати  та  й  рідна  земля  кличе.
     Відчинивши  двері  з  приміщення  станції,  передранкова  вогкість  пахнула  їм  назустріч.  Легенький  вітерець  злегка  зняв  напругу.
         На  платформі  всього  кілька  чоловік  чекали  електричку.  Звуковий  сигнал  електрички  попередив  пасажирів  про  прибуття  на  станцію.
     Дві  жінки  поспішали  до  дверей  вагона.  Марія  першою  піднялася  по  сходах,  допомогла  Ганні  підняти  кравчучку  на  площадку  вагона.
       Двері  зачинилися,  електричка  набирала  швидкість.
     Дві  добрі,  чуйні  жінки,  ніби  дві  сестри,  задоволені  зайшли  у  вагон.  Зайнявши  свої  місця,  кожна  з  них,з  блиском  у  очах  відчувала  полегшення.  Як  сонячне  проміння  віра  і  надія  зігрівала  їх  серця.  Вони  повернуться  додому,  дочекаються  перемоги!  Народ  України  заслуговує  на  щасливе,  заможне  життя.

                                                                                                                                                                           Квітень  2023р

                                                                                                                 ***
                                                                                                   Шановні  друзі!

                                                                                         Не  будьмо  байдужі!
                                                                               Сьогодні  у  день  Покрови,
                                                                   хвилиною  мовчання    пом’янемо
                                                                                     наших  синів  і  доньок,
                                                         які  віддали  своє  життя  за  Незалежність.
                                                           Хай  Марія  -    покровителька  з  небес
                                                     візьме  під  своє  крило  нашу  рідну  землю,
                                                                               квітучу,  славну  Україну!
                                                             Вітаю  наших    оборонців  зі  Святами
                                                                             Покрови  і  Днем  захисників
                                                                                       І  захисниць    України.
                                                                                         Миру  усім  іі  добра!

                                                                                                                                                 01.10.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995143
дата надходження 01.10.2023
дата закладки 01.10.2023

Ольга Калина

Журавлі

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tXfiQHenqoI[/youtube]


Ув    осінньому  небі  над  нами
Відлітають  у  даль  журавлі,  
І  несуться  далеко  ланами
Всі  їх  крики  в  ранковій  імлі.  

Приспів:
У  тих  криках  неспокій,  тривога,  
Біль  розлуки,  і  сум,  і  жалі  –
Нелегка  вам  дісталась  дорога,  
Журавлі,  журавлі,  журавлі.  
 

Що  чекає  вас  там  –  невідомо,  
У  далекій,  чужій  стороні.  
Повертайтеся  знову  додому
До  нас,  рідні,  хоча  б  навесні.

Приспів.  

Та  заплакало  небо  дощами
У  холодній  осінній  порі.  
І  за  обрій  сховались  ключами,  
Полетіли  від  нас  журавлі.  

Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993774
дата надходження 13.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Шостацька Людмила

БРАТ

В  пам'ять  про  полеглого  19-літнього  Воїна
Єгора  Муху

Як  без  тебе,  братику,  сумно  на  землі!
Ось,  що  означає  те  «бути  на  нулі».
Ти  тут  –  з  побратимами,  ти  –  Герой  у  нас!
Ваші  фото  схожі  всі  на  іконостас.
Стало  в  домі  порожньо,  де  ти  зараз,  брат?
Повернися,  братику,  повернись  назад!
Ти  уже  був  Воїном,  я  –  іще  дитям,
Я  тебе  чекатиму  все  своє  життя…
Виросту  і  житиму  я  за  нас  обох,
Ну,  а  поки  котяться  сльози,  мов  горох.
Вічна  тобі  пам’ять,  братику  Єгоре,
А  відлуння  каже:  «Горе,  горе,  горе…»
Запалила  матінка  свічку  воскову,
Твоїм  світлим  іменем  сина  я  назву!
Будуть  у  нас  вулиці  із  ім’ям  твоїм,
В  пам’ять  ти  записаний  шрифтом  золотим!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993747
дата надходження 13.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Любов Іванова

СПІШІТЬ

[b][color="#03759e"]Спішіть  любити,  спішіть  кохати,
Тепло  всім  людям  подарувати.
Життя  коротке  і  швидкоплинне,
Оберігайте  тепло  родинне.

Добром  старайтесь  свій  шлях  встеляти,
Життєві  хиби  повиправляти.
Чому  навчала  матуся  змалку  -
Любити  землю  рідненьку  палко.

Спішіть  все  встигнути,  все  успіти
Не  сумувати,  життю  радіти.
Всіх  зігрівати  сердечним  світлом
Щоб  все  найкраще  довкола  квітло.[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993659
дата надходження 12.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Рясна Морва

***

Я  чую,  як  падає,  шепчеться  листя,
Прощається  лист  із  листками.
Летить,  розлучившись  навіки,
Щоб  злиться
З  землею,  з  водою,  віками.

Всьому  на  землі
І  межа  є,  і  строки,
Було  так  одвіку,
Так  буде...
Мов  лист  до  землі,
Припадуть  мої  строфи,
Бентежно  відлуняться  людям.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993778
дата надходження 13.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Наталі Косенко - Пурик

Там заховані дивні літа

Розцвіла  біла  вишня  в  саду,
Я  до  тебе  щаслива  іду,
А  зоря  мені  вказує  шлях,
Щоб  в  житті  обійти  отой  страх

Мила  стежка  біжить  у  садок,
Чорнобривців  я  бачу  рядок,
Там  заховані  дивні  літа
Та  найкраща  матусі  мета

Дуб  кремезний,  душі  дивограй,
Захищає  гілками  наш  край,
Його  міцність  рятує  віки  -
Стежку  рідну  встеляють  листки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993411
дата надходження 09.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Рясна Морва

Чорні діри

Кажуть,  є  світила  захололі  -
велетенські  чорні  павуки
у  тенетах  їхньої  неволі
Б'ються,  як  метелики,  зірки.

Чорні  діри,  ви  куди  поділи,
не  один  поділи  ясен  світ.
Скільки  згасло  метеорів  віри!
Скільки  доль  об  ваш  розбилось  лід!

Під  прицілом  -  люди  і  хатини,
все  під  ним  старіє,  в'яне  все.
Чую,  як  до  кожної  кровини
холод,  наче  гадина  повзе.

Цілі  ненави́сники-вампіри
точать,  точать  атомні  ножі.
Чорні  діри!  Гетьте,  чорні  діри,
із  космічних  обріїв  душі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989145
дата надходження 19.07.2023
дата закладки 13.09.2023

Галина Лябук

Та, що несе перемогу.

Квітне  диво  в  лузі    -    вероніка,
Хоч  непримітна,  роль  її  велика:
Прийти  на  поміч  і  перемагати,
Ту  життєдайність  людям  дарувати.

                   Небесна  голубінь  в  траві  зеленій  -  
                   Цей  скарб  природи  є  неоціненний.
                   Лікарською  звати  вероніку,
                   Хоч  тендітна,  сили    -    нема  ліку.

Адже,  несе  повсюди  перемогу*
І  поспішає  людям  на  підмогу.  
А  той  нектар  цілющий  не  шкодує,  
Взамін  на  шану  лише  претендує.  

                   Вероніка    -    знана  є  Богиня,  
                   Волонтерки  й  Героїні  нині.  
                   -  Мила,  синьоока,  вероніко,  
                   Оздоровлюй,  радуй  всіх  довіку  !  

Вірим,  принесеш  нам  Перемогу.  
Вороги,  геть  з  нашої  дороги  !  
Хай  у  лузі  вона  квітне  гоже,  
Мирне  небо  -  так  на  неї  схоже.  


                                       *  вероніка  -    в  переводі  з  грецької  :
                                                                               та,  що  несе  перемогу.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983507
дата надходження 17.05.2023
дата закладки 13.09.2023

Олекса Удайко

ВОВЧА МСТА*

                                       
         [i]…із  циклу  [b]“Погризлися  вовки”[/b]  або  
       [b]  “finita  la  commedia”[/b](із  останніх  подій  в  рф)[/i]
[youtube]https://youtu.be/XkDQ8YOQAVA?si=volC7TtWOVgoX5eV[/youtube]
[b][i][color="#670669"]Погризлися  вовки  у  вовчій  зграї,
та  так,  що  постраждав  найстарший  вовк,
й  не  бачачи  в  отарі  слів  розраю,
жорстоку  мсту  таємно  взяв  у  толк.  

І  мста  в  уяві  вовка  буйним  квітом
розквітла,  мов  під  вікнами  бузок.
Він  ждав  уперто  вовчого  просвіту,
коли  обидчик    сяде  у  "візок"…

І  день  настав!  І  здійснилась  уява  –
“візочок”  покотився  шкереберть…
Tо  месник  проявив  убивчу  тяму,
наповнивши  вогнем  “візок”  ущерть.

Як  би  ж  то  –  “ша”,  а  то,  бач,  привселюдно
(чи  то,  пак,  на  очах  вовків,  овець),
аби  зневірі  –  хто  “вовчіш”,  повсюдно  
покласти  край  й  одіть  "творцю"  вінець.

*  *  *
Хто  тут  вовки,  а  хто,  пробачте,  вівці,    
кумеканий  читач  втямкує  сам!
Питання  в  тім  –  і  це  в  любому  місці  –
як  поряд  із  вовками  жити  нам?..
[/color]
[/b][color="#940a8b"]
03.09.2023[/i[/i]
_________
*Вірш  цей  -  як  розвиток  теми  попереднього  вірша
(http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987082),
який  стане  основою  для  циклу  віршів  про  події  в  РФ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992955
дата надходження 03.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Маг Грінчук

Дай же сил…

Зранку  замовкають  пташині  трелі.
Схід  стає  лінивим,  бешкетує  скрізь.
Дні  коротші  клопітні  та  ще  не  дремні.
Ось  закіньчується  не  стандартний  рік.

Я  в  життя  закоханий  і  в  нашу  землю,
Рвусь  до  неба  і  до  сонця,  до  дощів.
Світе  вічний!  Хіба  спалах  мій  даремний?
Дай  же  сил  рости  і  жити  без  горе-днів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993013
дата надходження 04.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Маг Грінчук

У правди вродливі слова…

Брехливість  знов  набуває  хронічної  форми.
Людські  відносини  зазнають  звучного  краху.
Обман  паразитує...  Неприхований  ворог.
Тож  соціальна  безпека  не  знає  добрих  справ...

Де  інформація  дискредитує  всі  втрати.
Сімейна  й  ділова  сфери  життя  не  стабільні,
Посилюють  зрадницьку  ненадійність  безкраю.
А  совість  -  мовчить.  ...Приборкана  злом  зрозуміло.

Хтось  думає,  це  ознака  розуму,  зрілості!
Приймає  шлях  такий  для  досягнення  успіху.
Не  розуміє:  істину  зло  не  пересилить...
У  правди  вродливі  слова  і  чиста  усмішка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993387
дата надходження 08.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Lana P.

Осінньо-калинове…

Прокльовує  тьму
Осінньо-калиновий
Ранок  сподівань.

P.S.    Світлина  автора  13/09/23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993769
дата надходження 13.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Lana P.

ЖУРАВКА

Осіннім  ранком  журавлі
Полинуть  у  чужі  краї  -
Утримати  несила.
З  собою  понесуть  жалі
Через  моря,  поля,  гаї,
Назустріч  до  Горнила.

Пливуть  хмарини-кораблі,
Лишають  тіні  на  землі,
Журавка  плаче  мила  -
Біль  переповнює  краї,
Втопилось  небо  ув  імлі  -
Війна  спалила  крила.                  


 P.S.  На  світлині  виготовлені  та  розфарбовані  журавлики  6-річною  Анастасійкою  у  вересні  2022  року.                          

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993707
дата надходження 12.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Валентина Ярошенко

А ти зайшов

А  ти  зайшов,  мене  нема
Прогалина  є  у  житті.
І  час  потратив  задарма,
А  він  іде  на  самоті.

А  ти  зайшов,  мене  нема
Зло  взяло  тебе  у  боки,
Колись  чекала  тебе  я
Тепер  маю  я  свободу.

А  ти  зайшов,  мене  нема
Подивився  на  всіх  інших.
Я  не  із  міста,  із  села
Не  знайде́ш  мені  подібних.

А  ти  зайшов,  мене  нема
Не  шукай,  давно  не  знайдеш,
Пройшла  зима,  гріє  весна
Я  забула  тебе  майже.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993488
дата надходження 10.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Катерина Собова

Доня з досвiдом

Позавчора    каже    мама
Своїй    доні    Маргариті:
-Дещо    з    теми    виховання
Вже    пора    обговорити.

Тобі    завтра    вже    шістнадцять,
І    я    хочу    запитати:
Чи    симпатію    до    хлопців
Почала    ти    проявляти?

Може,    хтось    в    твоєму  класі
Мовчки    скоса    позирає…
Ти    -    дитя    ще,    і    не    знаєш,
 Чого    хлопчик    той    зітхає.    

-Зараз,    мамо,    на    таких    я
Вже    уваги    не    звертаю,
І    про    хлопців,    чоловіків
Свою    думку    я    вже    маю:

Недотепи,      і    повільні,
Як    столітні    черепахи,
І    у    ліжку,    і    в    роботі
Всі    ледачі    і    невдахи.

Чоловіки    всі    злиденні:
Замість    яхти    -    моторола…
У    свої    шістнадцять    років
Я    до    них    вже    охолола!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993471
дата надходження 09.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Катерина Собова

Виправився

Тракторист    Богдан    вже    зрання
П’яний      вийшов    на    роботу,
Головний    механік    зразу
Заявив    протестну    ноту.

Товариський    суд    зібрався:
Водії    всі    виступали,  
Трактористи,  комбайнери
Боді    проповідь    читали.

Бригадир    сердито    мовив:
-Ти    повинен    пам’ятати,
Що    ніхто    тут    не    дозволить
П’яним    за    кермо    сідати.

Можна    жити,    веселитись,
І    у    всьому    міру    знати,
Треба      пити    з    головою,
Так,    щоб    розум    не    втрачати.

Вийшов    Бодя    після    суду,
Дружки    зразу:    -Що    казали?
Слава    Богу,    що    ти    з    нами,
Що    нікуди    не    забрали.

-Та    казали,    хлопці,    діло:
Щоб    я    пив    із    головою,
А    я,    дурень,    не    знав    цього  –
Пив,    Миколо,    із    тобою.

Тепер,    друзі,    вибачайте,
Все    виконувати    мушу:
З    керівництвом    пити    буду  –
Вирок    суду    не    порушу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993666
дата надходження 12.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Ніна Незламна

Ранкове бажання

Дивуюсь  ранку  …
Яскраве  сонечко…  розсипало  бурштин,
Місцями  зливою  припали  промінці,
Барвисті  роси,  розквітаючий  полин,
Іще  в  дрімоті,  в  густих  травах  стрибунці.

     Іду  по  стежці...
Босоніж  добре,  по  спориші  холод  –  струм,
Його  сприймаючи  -  пробудження  тіла,
Після  кошмарів,  сноведінь,  позбудусь  дум,
Адже  цього,  моя  душенька  хотіла.

           Вітаюсь  з  літом...
Довкола  квіти.    Синім  спалахом  цикорій,
Немов  свічки,  із  золотистим  відтінком,
У  мерехтінні,    сонячних  бризків  вирій,
Вражає  душу,  тішусь  густим  потоком.

               Ласкавить  сонце...
Білі  ромашки,  заввишки  до  пів  метра,
 Голівки  тягнуть,  жага  досягти  неба,
У  сподіванні  ,  здійснитись  мріям    завтра,
У  променистих  цілунках  є  потреба.

                   Мов  на  змаганні......
Лопух  чубатий,  шию  витягнув    вгору,
Щоби  на  себе  забрати  жадане  тепло,
І    на  ромашки  вкотре  зирить  суворо,
Щоб  лиш    йому,  завжди  комфортніше  було.

   Далі  до  річки....
Стежина  змійкою,  руда  трава  в  росах,
Й  пісок  вологий    липне  до  п’ят,  лоскоче,
Звернула    в  сторону,  іду  по  покосах,
О,  якже  добре,  з  ніжністю  сяють  очі.

     Я  на  горбочку....
Рухлива  річка  посміхнулася  мені,
У  веселкових  водах  казковість,  краса,
Іти  сміливо,  надихнуть  дари  земні,
Уміть  цінити,  дане  долею  життя....
Усі  тривоги  залишити  уві  сні!

                                           23.07.2023р.

                         

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992938
дата надходження 03.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Ніна Незламна

Нарцис і фіалка (вірш. розп. )

Чому  бува  так  у  житті,
Ти  на  шляху  до  почуттів,
Кохання-  помилка,чи  ні?

Напевно  мрії  уві  сні…
А  під  вікном  ранні  квіти,
Можуть  промінням  ясніти,
Бажання  є,  пломеніти,
Але  ж  де  тінь,  цю  подіти?

І  перешкод  не  позбутись,
Поміж  них  стежка  стрічкою,
Мати  нагоду  всміхнутись,
Світло    -    ясною  нічкою.

Та  й  вони  різні  занадто,
Він    пан  нарцис,  та  ж  фіалка,
Сонячним  мріям  не  збутись,
Протеріч  надто  багато.

Він  мов  барон  у    родині,
Завжди  обійми,  ж  ліпше,
Любов  пала  в  серцевині,
Так,як  для  себе  цінніше!

Всякчас  бундючність,  пиха  є,
До  інших  надто  байдужий,
Вважа  красунчик,  сліз  не  ллє,
Ні  з  ким  розмови  не  веде.

Їй    би  продовжить  коріння,
Хоче  позбутися  тіні,
Здолати  докір  сумління,
У  різнобарвнім  цвітінні.

Коли  квітучі  -    взірцеві,
Ніби  в  казковім  полоні,
Та  до  розмов,  все  печальні,
Бо  ж  роси  чисті,  холодні.

Тож  не  здійсняться  надії
Як  шкода,  разом  не  бути,
Варто  відкинуть  затії,
 Й  про  все  фіалці  забути.

Мрії…наїнні,  день  при  дні,
Нарцис  знайшов  свою  долю,
Тепло,  любов,  втіха  землі,
Фіалка  бачить  лиш  у  сні.

Чого  немає,  їй  волі.....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993029
дата надходження 04.09.2023
дата закладки 13.09.2023

Горова Л.

Ти, осене юна

Ти,  осене  юна,  така  швидкоплинна!
Бо  слайдами  миті  із  безліччю  див:
У  струнах  натягнутої  павутини
Уламок  від  райдуги  промінь  згубив;

Метеликом  лист  опускається    тихо,  
Відбився  від  гурту,  що  ледве  зорить;
А  інший  завис  -  закрутилася  дзиґа,
І  полум'я  ніби  мигтять  кольори;

Між  гіллям  сухим  бурштинове  намисто
Підвисло  у  сітях,  павук  не  збагне  -  
Якщо  не  змотати  його  і  не  з'їсти,
Для  чого  попало  тоді  до  тенет?

А  юнка  у  коси  вплітає  проміння,
Встеляє  теплом  оксамитову  ніч,
І  у  прохолоду  ранкову  помірну
Тумани  пускає  лише  бовваніть.

Слухняно  застигли  вони  очеретом,
Стоять,  як  ті  коні  білясті  в  узді.
Вітри  із  дощами  надійно  заперті,
Й  вона  одна  знає,  на  скільки  ще  діб.

Тому  цвіркуни  і  співають  щоночі
Немов  би  востаннє.  А  осінь  іде,
Потроху  золотить,  ласкаво  шепоче,
Й  невинно  вкорочує  вересню  день.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993036
дата надходження 04.09.2023
дата закладки 12.09.2023

Горова Л.

Перепочинок

Спочинок  після  бою.  Личко  в  сажі  .
Зухвалі  очі.  У  губах  -  стеблина.
На  касці  -  порох.  Скільки  вона  важить,
Твоя  корона  -  жменя  янголина?

Безхмарне  синє  небо  і  ромашки.  
З  гармати  вітер  дим  здмухнув  старанно.
Ще  броник  підіймає  подих  важко,
Та  сміхом  із  грудей  летить  сопрано.

Дзвінке  і  чисте,  райдужно  дівоче,
Вливається  струмком  в  перепочинок,
І  баритон  завітрений  муркоче
Устами  жартівливого    хлопчини.

Сідає  тиша  поміж  трави  сизі.
Птахи  давно  покинули  прилісок.
Обшкурених  дерев  біліють  списи,
Брунькується  на  стовбурах  залізо.

Спочинок.  І  дівочий  голос  ллється,
Аж  небо  вухо-  хмару  приклонило.
Схилилась  квітка  до  маленьких  берців,
А  вітер  витирає  їх  від  пилу

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993454
дата надходження 09.09.2023
дата закладки 12.09.2023

Наталі Косенко - Пурик

А я приснилася тобі

А  я  приснилася  тобі,  коли  була  в  природі  осінь,
Рядки  зворушні  та  прості  сіяли  згадкою  ще  й  досі,
Легенько  падала  краса  і  розліталась,  наче  квітом,
Вона  буває  восени,  а  ще  весною  й  милим  літом

На  землю  падали  листки,  кружляли  так  у  водевілі,
Де  зародились  почуття  у  тій  чарівності  й  довірі
І  знову  згадка  все  щемить  та  відкриває  рідні  двері,
Весна  у  серці  та  душі  відчула  солов'їні  трелі

Легенько  стелиться  туман,  стоять  в  мереживі  жоржини,
А  душу  зваблює  краса,  що  надихає  щохвилини,
Лоскоче  осені  роса  на  зеленаво-жовтих  травах,
А  десь  у  полі  мерехтить  недавно  скошена  отава.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993657
дата надходження 12.09.2023
дата закладки 12.09.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Любити й вірити (квартон)

Любити  й  вірити  -  є  ж  справжнє.
Усмішку  дарувати  іншим.
Добра  надати  хоч  би  краплю,
У  серці  щезнуть  муки  тіні.

Метеликом  -  в  політ  на  світло,
Любити  й  вірити  -  є  ж  справжнє.
Очиститься  від  лжі  повітря.
В  душі  ж  -  чистіше,  мов  у  храмі.

І  відстояти  з  честю  правду,
Про  біль  чужий  не  забувати.
Любити  й  вірити  -  є  ж  справжнє.
Не  втратити  життєву  ватру.

Нужденному  подати  руку,
І  віднайти  комусь  розраду,
Щоб  серце  не  ятрили  круки,
Любити  й  вірити  -  є  ж  справжнє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992092
дата надходження 24.08.2023
дата закладки 12.09.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Мольфарка (сонет)

Легка  печаль  у  вересневій  тиші.
У  затишку    осонцений  садок.
Журливо  вітерець  гілля  колише,
Осінній  котиться  хмарин  візок.

Сягає  погляд  десь  за  видноколо.
Що  день  новий  в  секреті  приберіг?
Колючим  їжаком  стерня  на  полі  -
Барвисті  айстри  у  моїм  дворі.

Мазки  медові  накладає  осінь,
Куйовдить  липі  пожовтілі  коси,
Пряде  щодня  свої  круги  жаги.

В  чаклунки  є,  звичайно,  плідний  досвід.
Збирає  вміло  стрази  -  чисті  роси.
Мольфарка  ця  чарує  навкруги.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993354
дата надходження 08.09.2023
дата закладки 12.09.2023

Олекса Удайко

УРОК З ІСТОРІЇ

           [i]Якби  ми  вчились  т  ак  як  треба...
                                                     [b]Тарас  Шевченко[/b]
[/i]
[youtube]https://youtu.be/jqR-XEdLSLE?si=eKz8jrDhZPZXMYmg[/youtube]
УРОК  З  ІСТОРІЇ

[i][b][color="#078076"]Уроки  із  минувшини  
даються  нам  нелегко  -
бува,  що  спотикаємось  об  неї,  
і  не  раз!
Та,  видно,  на  крилі  приніс  
свої  знання  лелека
із  сивого,  
                                     замшілого  
                                                                               далекого  далека  
важливу  вість  про  ворога  підступного…  
Й  про  нас!

Відтак,  відходячи  до  сну  
байдужими,  совковими,  
прокинулись  від  бомбових  ударів  
враз…
І  стали  українцями,  
украй  військовими
стосовно  етносів  спорідненості  
й  мови  
ми,
в  обличчя  дійсності  зиркнувши  
без  прикрас…

Але…  як  дорого  
нам  обійшлось  
оте  прозріння  –
втрачаємо  своїх  
найкращих  дочок  і  синів!..

…І  носить  вітер  
з  краю  в  край  нелюблене  насіння,  
а  по  кутках  пустих  осель  –
незіграні  весілля…

О!  Як  бракує  знань  –  Тарасових  
пророих  слів!            
[/b][/color]

01.09.2023
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992767
дата надходження 01.09.2023
дата закладки 02.09.2023

Маг Грінчук

Хоч пан ти вельможний

Усім  сказати  нелюдям  стало  просто:
-Моя  країно!  Щиро  я  тебе  кохаю
Безкрило  і  пишно,  і  ,  навіть  без  проби...
Але  любов  треба  доказати  без  "раю".

Усім  серцем  і  м'язами  та  нервами
І  працею  в  непокірному  вогні  життя,  
Ні  зі  скляними  зіницями  неука,
Хоч  з  поглядом  відкритим  сліпого  майбуття.

Буває,  що  треба  кров  свою  давати,
Стояти  донором  Батьківщині  навічно.
Лиш  після  цього  ти  зможеш  всім  сказати:
-Тебе  я  люблю,  люблю,  Україно!  Я  -  твій...

Тоді  це  не  стане  мовою  пустою,
Хоч  пан  ти  вельможний,  гроші  не  приворожать...
І  дбати  про  себе  забудеш  рукою...
Нехай  тебе  славлять,  ти  пишатись  не  зможеш!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992805
дата надходження 01.09.2023
дата закладки 02.09.2023

Катерина Собова

Нова гра

У    пісочниці    в    садочку
Старші    діти    розважались:
Було    весело    й    цікаво  –
В    ’’Колобка’’    всі    дружно    грались.

Баба    плакала    із    дідом,
Бо    у    них    велика    втрата…
А    тим    часом    хлібний    виріб
По    доріжці    став    петляти.

До    фіналу    прийшли    швидко:
Хитра    лисонька    Марійка,
Завдяки    словам    солодким,
З’їла    колобка-Андрійка.

-Це    старе,    і      вже      набридло,-
Вередлива    каже    Ната,-
Нову    гру    у    депутатів
Зараз    будемо    всі    грати.

-Я    не    вмію,-    каже    Коля,-
Про    таку    не    чув    ніколи,
Навіть    брат    мій    теж    не    знає,  
Хоч    навчається    у    школі.

-Я    навчу    вас,-    каже    Натка,-
Ви    повинні    уявити,
Що    я    ваша    депутатка,
І    повинні    так    робити:

Я    в    вас    буду    забирати
Іграшки    і    все,    що    зможу,
А    ви    дякуйте    й    надійтесь
Лиш    на    себе    й    ласку    Божу.

Сидіть    тихо,    як    ті    миші,
Не    подумайте    сопіти:
Вам    нічого    не    залишу,
А    ви    мусите    терпіти!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992804
дата надходження 01.09.2023
дата закладки 02.09.2023

Наталі Косенко - Пурик

Поранена душа

Чому  понурена  стоїш,
Уся  в  якімсь  дурмані?
Думки  свої  в  собі  таїш,
Неначе  у  тумані

Для  чого  в  серденьку  печаль
Лишила  і  забула?
Вона  в  душі  твоїй  на  жаль
Твоє  тепло  відчула

Укорінилась,  ожила
І  залишить  не  сміє,
Тому  поранена  душа
Ще  до  цих  пір  хворіє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992836
дата надходження 02.09.2023
дата закладки 02.09.2023

Малиновый Рай

Пробач мені, МАМО

Пробач  мені,  мамо,
Пробач  мені,  Боже,
Дівчина  кохана,
Пробач  мені  також,
Пробачте  за  рану
Що  вас  обпікає,
Мій  ангел  над  вами
Від  нині  літає.

Земля  українська  мене  обіймає,
До  серця  ,як  мама,  мене  пригортає,
Душа  відлетіла  на  службу  до  Бога,
В  обійми  до  вас  вже  закрита  дорога.

Пробач  ,  побратиме,
Прости  мені  друже,
З  такими  очима,
На  небо  що  схожі,
Вони  проводжали
Мене  і  сльозились
Як  час  і  життя  мої
Враз  зупинились.

Земля  українська  мене  обіймає
До  серця  ,як  мама,  мене  пригортає,
Душа  відлетіла  на  службу  до  Бога,
В  обійми  до  вас  вже  закрита  дорога.

Любив  Україну
І  буду  любити,
З  Богом  єдиним
Буду  боронити,
Від  зла  мої  рідні
Буду  захищати  .
Нікому,ніколи
ЇЇ  не  здолати.

Земля  українська  мене  обіймає,
До  серця  ,як  мама,  мене  пригортає,
Душа  відлетіла  на  службу  до  Бога,
В  обійми  до  вас  вже  закрита  дорога.

Та  я  буду  з  вами
Завжди  і  по  всюди,
Сонцем,туманом,
Ангелом  буду,
Простіть  мене,мамо,
Кохана,родина,
Життя  я  віддав,
Щоб  жила  Україна.

Земля  українська  мене  обіймає,
До  серця  ,як  мама,  мене  пригортає,
Душа  відлетіла  на  службу  до  Бога,
В  обійми  до  вас  вже  закрита  дорога.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992319
дата надходження 27.08.2023
дата закладки 02.09.2023

Ніна Незламна

Вона чекає….

Надворі  літо,  з  вікна    музика  лунає,
Під  неї  сміло,  горобчики  клюють  зерна  ,
Вона  замріяна,  коханого  чекає,
Душа  болить,  коли    прогулянки    згадає.

Він  так  далеко,  де  війна,  згарище  хатин,
Русня  залишила,  вже  коли  відступала,
Єдине  гріло,  надія  -  він  там  не  один,
Й    що  надто  важко,  це  теж  відчувала.

Щедрий  врожай,  серпень  ховає  у  кошики,
Вона  б,  як  завжди,  хотіла    друга  пригостить,
Хоча    їй  настрій  псували  злобні  скептики,
Все  ж  сподівалась  зустрітись,  хоч  на  одну  мить…
Себе  втішала  -  основне  не  втратить  віри!

                                                                         22.08.2023  р  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992808
дата надходження 01.09.2023
дата закладки 02.09.2023

Lana P.

СЕРПНЕВЕ…

Розпустила  кукурудза  
Коси  -  от  чудна!
В  небі  хмара,  як  медуза,
Плаває  одна.

Щупальцями  ловить  хвилі,
Навздогін  вітрам,
Перебрала  серцю  милі  -
Вірна  небесам.

Тріскає  колосся  жита  -
Сіється  зерно  -
Серпень  накладає  мита,
Виноград  вином

Плавно  скрапує  із  грони  -
Внадились  пташки.
Де-не-де  жовтіють  крони,
Гупають  грушки.                                            6.08.23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992719
дата надходження 31.08.2023
дата закладки 02.09.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Сльози світанкові

Людське  милує  око  сонях  у  цвітінні,
Безмежне  поле  -  річка  золотиста.
Стебельця  сильні  прикипіли  до  коріння,
Небесні  шати  ніби  із  батисту.

Яка  ж  краса!  Але  один  нюанс  абсурду:
Не  вбивча  спека  це  й  не  урагани,
Приблуд  учинки    чорні  -    більше  вбити  люду,
Скалічити  невинних.  Серцю  -  рани.

В  міжряддях  затаїлись  міни.  Не  підходьте!
Вороже  плем'я  утікало  знову.
Зіпсоване,  оскаженіле.Плач  природи  -
Краса  болюча  -  сльози  світанкові.



(Дякую  за  натхнення  Катерині  Luka    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991866    )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992806
дата надходження 01.09.2023
дата закладки 02.09.2023

Горова Л.

Айстри

В  тому,  що  ти  не  забутий  і  досі  потрібний,
Я  під  бузком  зізнаюся  тобі  уві  сні.
Слід  від  образи  упав,  й  павутиною  сріблить
Клумби  рожевої  айстри,  що  вторять  весні.  

Одна  за  одною  зграї  відносить  на  південь,
В  стишених  ранках  самотніх  -  бузковий  туман.
Та  не  почути  тобі,  що  ти  досі  потрібний
У  легковажних  словах,  що  зроню  жартома.

Вкотре  відчую  -  напружено  дивишся  в  слід  мій  .
Не  обертаюся,  спішно  зайшовши  за  ріг.
Щоб  і  здогадки  не  мав,  як  ти  досі  потрібний,
Муку  вагання  у  кроках  зловити  не  міг.

Бабине  літо  ласкаве,  хода  моя  кріпне.
Зрадити  осінь  хіба  що  захоче  з  дощем,
В  ньому  помалу  розмиється  слово  "  потрібний",
З  айстри  пожухлої  краплею  суму  стече.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992776
дата надходження 01.09.2023
дата закладки 02.09.2023

Lana P.

МІНІ про ЧУТТЯ

***
Переплелися  почуття  з  думками,
Скрутились  щільно  у  клубок  нитками.
Коли  штормить  негода  поміж  нами,
Де  рветься  нитка  -  там  болючі  шрами.

***
Обповитий  горизонт  темно-сірими  нитками  -
Буде  шторм  заливати  твій  сонячний  день  пересічний.  
Не  здавайся!  Життя  -  це  спіраль  із  витками,  
У  духовності  -  шлях  трансформації  душ  споконвічний.

***
Енергії  вітру  сильніші  на  морі,
Очищення  тіла  іде  неземне,
У  тремі  співають  намолені  зорі,
На  острові  Мрії  зустрів  ти  мене.

***
Черствіє  хліб,  душа  і  серце.
Я  хлюпну  радощів  озерце,
Розвеселю  Вас  почуттями,
Переливаючи  між  нами.

***
Виростають  маленькі  качатка
На  воді  між  крутих  берегів.
Вашим  духом  наповнена  хатка,
У  світлиці  моїх  почуттів.                                                                                  27.08.23

P.S.  Авторська  світлина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992432
дата надходження 28.08.2023
дата закладки 28.08.2023

Веселенька Дачниця

А вже ранок

А  вже  ранок,  а  вже  ранок,
Слава  Богу  за  цей  дар  !
Мама  сонце  на  світанку                              
Привітала  серед  хмар

Тато  диба,  наче  бусол  -
Від  тривог  уже  засох  -
Нема  вісточки  зі  сходу,
Де  воює  їх  синок  …

Усміхнувся  теплом  ранок,
Кинув  сонячний  привіт  -
Є  надія  -  схаменеться
Цей  лихий,  безумний  світ…

Бо  куди  ж  котитись  дальше?
Скільки  горя,  сліз  ріки…
Лихом  будуть  віддавати
Ще  прийдешнії  віки  

Земля  всіяна  металом  –
Не  зерном,  що  проросте…
Чим  віддячить  за  недбалість,
За  безглуздя  отаке!

А  вже  ранок,  а  вже  ранок,
Кинув  сонячний  привіт,  
Зупинись!  Поки  не  пізно!
Весь  кровавий  дикий  світ…
                                   В.  Ф.  -  27.07.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990090
дата надходження 30.07.2023
дата закладки 28.08.2023

Маг Грінчук

Закохані…

Дорога  по  полю  плутає.
Про  щось  так  хоче  забути...
І  наче  не  там  пролягає,-
Потрібна  в  пам'яті  бути.

Ліворуч,  праворуч  -  знайомий  -
Стволистий,  тінистий  стоїть...
Безмовно  підвласний  земному
Закоханий  сонях  у  світ.

Хвилюється  поле  без  краю...
Натруджене  сонце  блистить.
...Його  зустрічаємо  радо,
Як  лагідне  й  гоже  світило.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991948
дата надходження 22.08.2023
дата закладки 28.08.2023

Маг Грінчук

Всіх війна не озолоче

Що  вабить  цих  ворогів  у  нашій  стороні  -
Краса  життя,  може,  червоно-чорні  вишні?
І  хто  вони  такі  ці  орки?  ...Бідні  й  дурні,
Що  добривом  всміхаються  в  землі  -  колишні...

Відмовив  розум  і  не  проясніли  очі.
Вглядаюся  і  мислю:  вони  -  чиїсь  раби.
...Не  вийде  вдало  -  всіх  війна  не  озолоче.
Вслухаюся  :    в  підгрунтя  тих,  хто  її  зробив!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992413
дата надходження 28.08.2023
дата закладки 28.08.2023

Катерина Собова

Влип сантехнiк

Слюсаря    Петра    Кувала
Слідчі    зразу    допитали,
Показання,    як  злочинця,
В    протокол    занотували:

-Ви    чого    ото    в    підвалі,-
Слідчий    зразу    розкричався,-
Проти    влади    виступали?
І    писати    швидко    взявся.

-З    ваших    слів    я    запишу    все,
Тільки    чесно    признавайтесь:
Які    злочини    вчинили?
І    в    гріхах    своїх    покайтесь!

А    сантехнік    ледь    не    плаче:
-Оглядали    ми    підвали,
Не    самі    туди    полізли  –
Нас    начальники    послали.

Труби    й    крани    я    оглянув,
Фразу    висловив    у    тему,
Тільки    крикнув:    -Все    прогнило!
Треба    всю    мінять    систему!

А    одна    цікава    баба
Заглядала    скрізь,    ходила,
І,    почувши    мої    крики,
Вам    швиденько    подзвонила.

Полісмени    посміялись,
Протоколи    всі    порвали,
Дядю    Петю    відпустили
І    мовчати    наказали.

Тепер    майстер    зціпив    зуби
(Хай    живе    система      вража),
Мовчки    скрізь      міняє    труби,
Навіть    матюків    не    каже!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992364
дата надходження 27.08.2023
дата закладки 28.08.2023

Irкina

. . Знов серпень

[color="#e32424"]Знов  серпень..  Знову  -    серпень..
Розлогий,  невичерпний..
І  золотиться  персик  
В  тарілці  на  столі..
Скрізь  літо,  трави,  роси..
І  сонце  стоголосе  
Блукає,  світле  й    босе  ,
По  вигрітій  землі..
 

Хоч  блідне  матіола  ,
Красунчик-гладіолус
Радіє,  кличе  в  школу      
Всіх  дітлахів  малих
А  ніччю  п'яні  зорі,
Наповнено  –  прозорі,  
Пливуть  по  неозор'ю,  
Як  морем  кораблі


А  осінь,скора  осінь,
Що  дуже  любить  сльози  
Дощів    й  метаморфози  
Всіх  кольорів  листа,  
Застигла  на  порозі  ..
Очікує  і  просить
Побачення,  й  пророчить,  
Що  буде    -  золота..



А  поки  -  скрізь  -    лиш    серпень..
Хор  цвіркунів  відвертих..
І  пахощі,  і  зелень  -  
Все  ніжиться  теплом    
А  літній  легінь  смілий  -  
Солодкий,  щедрий,  зрілий  -  
Цілує  світ,  щоб  спіло    
В  нім  літо..  І  жило..[/color]






.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992004
дата надходження 23.08.2023
дата закладки 28.08.2023

Ніна Незламна

Літнього вечора ( з гум)

Літній  вечір….  сусідонька,
Запросила  нас  у  гості,
 -Моя  люба  лебідонька,
Йди  помиємо  всі  кості.

Ми  усім  отим  сусідам,
Чого  з  нами  незнаються,
 Та  всупротив  клятим  бідам,
Проти  нас  єднаються.

І  чого  воно  спитати,
Це,  я  так,    ніби  для  слова,
Бо  не  вміють  розмовляти,
Чи  то  морда  гонорова.

 Це  тому,  усе  напевно,
Вони  ж    мають  чоловіків,
Тож  неспокій  недаремно,
Бо  їх  терплять,  як  павуків.

Одна  діва,  ще  й  горбата,
Очі  хитрі,  як  у  мавки,
 А  друга,  надто  носата,
Ті  зубиська,  як  у  мавпи.

       Як  таких  можна  кохати?
Як  зустріти  злякаєшся!
Я  всміхнулася,-  Не  знати,
Чи    колись    й  дочекаєшся?

Щоб  на  тебе,  він  поглянув,
 Тож  недавно,  так  сварились!  
-Та  образи,    все  ж  проковтнув,
Пізніш,  згодом  помирились.

 На  примирення,  ми  пляшку,
Винця  вдало  осушили,
Біля  мене  дихав  важко,
 Аж  ледь-  ледь,  ми  не  згрішили.

Мої  груди  вже  торкались,
Тої  жа́даної  плоті,
Вони  ж  ласки  зачекались,
Я,  як  пташечка  в  польоті.  

Бо  себе,  так  відчувала,
То  якби  та  й  моя  воля,
Вже  жагуче  б  цілувала,
Та  на  жаль,  зрадлива  доля.

Правда  він,  спітнів  бідненький,
Мов  той  пам’ятник,  скам’янів,
На  обличчі,  геть  блідненький,
Ой  за  мить,    вже  аж  почорнів.

Каже,  що,  чи  ти  здуріла,
Є  дружина,  маю  діти,
Хоч  і  бачу,  вже  дозріла,
Не  чекай,  не  буде  втіхи!

 Я  неначе  й    розгубилась,
Підбадьорити,  все  ж  треба,
Кажу  їй,-  Що  зажурилась,
Ти  поглянь  вгору,  на  небо.

Хоч  і  хмарно,  сонце  ж  блисне,
Хай  відійде  те  бажання,
Забалакала  навмисне,
Їй  плекала  сподівання.

Що  вгамується  нарешті,
І  пригадувать  не  буде,
Як  кохалися  в  Алушті
Про  той  секс,  нехай  забуде.

-А  пізніш,  мене  сполохав,
Вже  тихенько  прошептала,
-Як  той  сич,  сердитий  дихав,
Я  мовчати  обіцяла.

Як  себе  і  її  жалко,
Нема  з  ким,  навідь  зігрітись,
Катма  пари,  кохать  палко,
Мабуть  треба  нам  змиритись.

Міцно-  міцно  обійняла,
Ще  й  зронила,  я  сльозинку,
Ніби  матінка  вмовляла,
Як  малесеньку  дитинку.

 Дяка  Богу  та  в  печалі,
Ми  довгенько  не  сиділи,
Мов  втопились  у  мовчанні,
Правда  згодом  збайдужіли.

 Дві  пишненькі,  як  троянди,
 Чомусь  швидко  в  крісла  вклались,
Чи  й  розрадиш  тут  словами,
Але  ж    чесно…сподівались.

 У  бокалах  скачуть    кульки,
Мабуть  досить,  душу  ятрить,
 П’ють  шампанське  дві  зозульки,
Серця  тішить,  щаслива  мить.

За  вікном,  день  спати  тікав,
Жага  трішки  відпочити,
Тільки  він,  все  бачив  і  знав,
Як  самотнім  важко  жити.  

           2023р


                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992428
дата надходження 28.08.2023
дата закладки 28.08.2023

Наталі Косенко - Пурик

Задумайсь на мить

Якщо  хочеш  сказати    щось  щиро,
То  подумай,  збери  всі  думки,
Поєднай  все  душевно  та  з  миром,
Напиши  без  образи  рядки

Як  же  часто  бездушність  вирує
Та  невже  не  відчув  ти  межі?
Що  тобою,  мій  друже,  керує
І  які  у  житті  рубежі?

Якщо  хочеш  сказати  щось  щиро,
Зупинись  і  задумайсь  на  мить,
Знай,  образа  не  пройде  вже  мимо  -
В  серці  зразу,  мов  струм  защемить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992242
дата надходження 26.08.2023
дата закладки 28.08.2023

Родвін

Ісус і блудниця.

                                                       [i]Євангеліє  від  Іоана.
                                                             Глава  8  вірш  1-11[/i]


Син  Божий  пішов  на  Оливкову  гору,
В  маслиновий  гай,  недосяжний  вітрам,
А  з  променем  сонця  -   з'явився  він  в  Храм
Й  народ  весь,  до  ньо́го,  прийшов  в  ранню  пору...

Ісус  став  людей  там,  з  світа́ння  навчати,
І  в  Храмі  вже  жваво  точилась  розмова
Та  лемент,  зненацька,  став  в  стінах  здійматись
І  це,  перебило  Учителя  мову...

То  жіночку  книжники  і  фарисеї,
Побиту  й  налякану  в  храм  привели,
Як  варта  постали  навкруг,  коло  неї,
А  далі,  з  людьми пересуд  повели  :

-  Цю  грішницю  ми  в  перелюбі  застали.
   Мойсеїв  закон  нам  потрібно  згадать  !
   Юрбі  її  видать,  в  покуту  пристало  -
   Цю  жінку  камінням  на  смерть  закида́ть  !

Слова  ці    бентежать,  весь  натовп  лякають  !   
З  камінням  в  руках  всі  застигли  тривожно  :  
-  То  як  же,  Ісусе?...  Сказати  щось  зможеш  ?!  
А  книжники  жадібно  сло́ва  чекають  ...

Хотілось  почути  їм  в  цьому  сум'ятті
Таке,  щоб  Ісуса  змогти  розіп'яти,
Збезчестити  Ім'я,  чи  лиш  забруднити,
Або,  хоч  би  славу  Його  очорнити...

Ісус  схиливсь  низько,  і  став  щось  писати
На  долу  землянім,  аби  не  зважати  ...
Та  книжники  вперто  стояли  на  слові
Тоді   він  підвівся  і  сам  до  них  мовив  :
     
-  Хай  той,    серед  вас  хто  не  має  гріха,
   Найперший,  в  цю  жіночку,  каменем  кине

Юрба  все  почула  і  гамір  стиха
І  за́пал  покути  тихесенько  стине  ...
Знітилися  люди,  а  потім  зам'ялись,
А  самі  настирні  -  то  ті  стушувались...

Їх  совість  прокинулась,  руки  розтислись,
Каміння  з  рук  випали,  і  розкотились.
Тихесенько,  боком,  задку́ють,  навшпиньках
Юрба  розповзалась,  а  потім  розбіглась  ...

Зоставсь  лиш  Ісус,  весь  осяяний  світом*
Та  грішная  жінка,  одна  перед  Світлом**  :

Підвівшись  Син  Божий,  у  неї  питає  :

 -  А  де  ж  ті  усі,  що  до  те́бе,  щось  мають  ?
     Чи  винною  те́бе  вони  не  вважають  ?
     Тебе́  з  них  ніхто  так  і  не  осудив  ?
 -  Добродію,  жоден...  ,  це  диво  із    див...

Ісус  посміхнувся  і  мовив  :  -  Іди  ...
Із  вірою  в  Бога...  І  більш  не  гріши  !
Неси  милосердя  з  собою  в  душі,
Будь  з  Богом  у  серці  своєму,    завжди  !

Бо  Бог  й  милосердя  -  то  разом  вони,
Я  теж  не  вбачаю  твоєї  вини  !




*Світ  -  в  значенні:  частина  доби  після  ночі, РА́НОК,СВІТА́НОК, СВІТА́ННЯ, СВІТ, 
СВІТА́НЬпоет  ,  

[b][i]тобто  :  -  осяяний  ранком  [/i][/b]


**Світло  -  в  значенні:  Ісус  Христос,  Божий  Син,
       є  «Світлом  правдивим»
 ( Євангеліє  від  Іоана.  Глава  1  вірш  9  ).


[b][i]тобто  :  -  грішная  жінка,  одна,  перед  Ісусом.[/i][/b]



17-19.08.2023  р.  

Фото  :
https://ic.pics.livejournal.com/wlad55wlad/
71949366/7894/7894_900.jpg

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991726
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 28.08.2023

Веселенька Дачниця

Як мало треба

       
Сад  колихав  серпневий  вечір,                        
Падали  зорі  десь  вгорі…                                                    
Долонями  черпала  тишу,                                    
Щоби  був  спокій  на  землі                                  

Раптом  цвіркун  тишу  сполохав    
Десь  в  полинових    бур’янах  -    
Думки  зів’яли,  наче  маки,
Немов  цвіркун  -  заклятий  враг…

Погас  раптово  тихий  вечір,
Серце  стиснулося  в  кулак,
Як  мало  треба  благодаті,
Щоб  обірвати  її  так  …

Повіяло,  наче  морозом,                                                
Заворушилась  всюди  тьма  -
Як  мало  треба,  щоб  нашкодить,
Як  в  голові  мозку  нема…                                    

А  муза  все  мені  шептала  -
Лови,  лови  її  -  цю  мить...
Бо  відійде,  як  пил  зірковий…
Душі  неспокій  відболить.
                                                       В.  Ф.  -  15.  08.  2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991747
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 21.08.2023

Горова Л.

Іду босоніж

Іду  босоніж.  Синь  злилася  з  неба,
Й  прикинулись  калюжі  джерелом.
Гойдають  по  краях  обмиті  стебла,
І  щиколотки  в  прохолоді  терпнуть:
З  важкої  хмари  студінню  злило.

Розтанули  намиста  крижаного
Легкі  сліди,  подібні  бурунам.
Вода  прозора  огортає  ноги.
А    темно-синю  у  півнеба  тогу
Стягнуло  вітром  в  дім  до  Перуна.

І  знову  залилися  сонцем  трави,
Розквітла  райдуга  у  крапельках  дощу,
І  сохнучи,  парує  мокрий  гравій,
В  озерах  придорожніх  сонце  грає.
Іду  блакиттю.  Не  іду  -    лечу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990904
дата надходження 09.08.2023
дата закладки 21.08.2023

Надія Башинська

ЛЕЛЕКА В НЕБІ ГОЛУБІМ…

Лелека  в  небі  голубім  
радіє  дню  ясному.
А  я  йду  садом...  ось  мій  дім,
приїхала  додому.

Гудуть  тут  бджоли...  (гарно  так!)
по  всьому  саду  в'ються.
А  рясні  віти  деревець
все  нижче,  нижче  гнуться.

Умиті  росами  плоди,  
освячені  дощами.
Ще  й  сонця  ясного  вони,  
зігріті  промінцями.

З  цікавістю  зирить  услід
весела  наша  слива.
Вона  помітила,  що  я
як  татко  йду...  Щаслива!
 
Молодих  грушок  ваблять  зір
плоди  рясні,  духмяні.
Налиті  сонцем,  яблука
радіють...  Упізнали!

Тут  пахне  медом...  виноград  
за  віти  учепився.
Дозрілі  ґрона  тягнуть  вниз,
та  він  не  підкорився.

Люблю  цю  пору  літню  я,
що  тішить  нас  плодами.
Який  п'янкий  в  них  аромат...
так  пахнуть  руки  в  мами.

Лелека  в  небі  голубім  
радіє  дню  ясному.
А  я  йду  садом...  ось  мій  дім,
приїхала  додому!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991773
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 21.08.2023

Надія Башинська

ЗЕРНА ПРАВДИ

Якби  не  було  смутку,
ми  б  радості  не  знали.
Якби  біди  не  було,  
Добра  б  не  відчували.

Якби  було  лиш  світло,
не  знали  б  що  є  ночі.
Є  долі  чоловічі,  
є  доленьки  жіночі.

Є  в  світі  Правда  й  кривда,
солодке  і  солоне,
душевне  й  безсердечне,
гаряче  і  холодне.

А  хочеш  чи  не  хочеш,
ти  мусиш  це  прийняти.
Дано  велике  Право  –
що  хочеш  вибирати.

Які  хто  вибрав  зерна,
такі  і  висіває.
Хтось  все  до  серця  горне…
хтось  серденька  не  має.  

Та  завжди  є  сильніші,
й  таких  у  нас  багато.
Хто  сіє  зерна  Правди,  
того  не  подолати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991853
дата надходження 21.08.2023
дата закладки 21.08.2023

ВАЛЕНТИНАV

Заклик

[b]Рід  чоловічий  України,
не  покидайте  Батьківщину!
Свідомість  спільної  родини,
з  Душі  не  витіснить  провину…

Хай  буде  праведним  Життя,
а  не  довічним  каяття…
В  Житті  двом  Долям  не  бувати,
навіщо  з  себе  глузувати…

Щоб  не  соромилися  Ви,
вважали  гідним  Вас  сини,
сміливо  в  ЗСУ  вступайте,
мить  перемоги  приближайте.

З  ворожим  катом  воювати  -
родину  гідно  захищати!
Лиш  з  перемогою  країни  -
весною  знов  цвісти  калині,
всміхатись  радісно  родині…
20.08.2023

[i][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991749
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 21.08.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Серпень (терцина)

Серпень  плодовитий,  солод  мій  медовий,
Бархатний  духмяний  кожен  раз  новий.
На  душі  святково,  ніжно  й  кольорово.

Серпень  золотистий  радістю  сповив.
Зорепад  -  дарунок,  рідне  слово  чути.
І  в  очах  бадьорість,  каяття  порив.

Юність  незабутню,  мов  червону  руту,
Легіт  теплий  щиро  пригадав  все  нам.
Приголубив  серпень  і  в  обійми  вкутав.

Аромати  яблук  -  чарівний  бальзам,
Груш  висять  гірлянди,  щедрі  слив  запаси.
Серпне  многоликий,  одчини  сезам.

Лагідного  літа  ти  -  жива  окраса,
Диво-айстри  пестиш,  ніжності  потік,
Та,  на  жаль,  у  тебе  зовсім  мало  часу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991739
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 21.08.2023

Валентина Ярошенко

Радіти сонцю при нагоді

Закінчується  браве  літо,
Настане  осінь  золота.
Потрібно  нам  всім  зрозуміти,
Пройшла  тепла́,  уся  пора.

Настануть  ночі  прохолодні,
Кудись  подінеться  жара.
Радіти  сонцю  при  нагоді,
Бо  після  осені  -  зима.

Та  це  усе,  не  залякає,
Проблеми  створює  війна.
Котра  життя  в  нас  забирає,
Приносить  біль  один  вона.

Ми  всі  настроєні  конкретно,
Всі  чекаємо  свободи.
Від  злодіїв  звільнити  землю,
В  думах  кожної  особи.

Закінчується  любе  літо,
Його  чекати  через  рік.
Та  у  життя  йдемо  ми  сміло,
Тепло  у  ду́ші,  а  не  сніг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991833
дата надходження 21.08.2023
дата закладки 21.08.2023

Катерина Собова

Іменинний торт

В    поліклініці    учора
Хвиля    радісна    настала:
Окулістка    Роза    Львівна
Ювілей    свій    відзначала.

Пригощались    шашликами
І    заморськими    дивами,
Запивали    коньяками
Й    Розу    Львівну    вихваляли.

З’їли    виноград,    банани,
Дочекалися    хвилини:
Хірургиня    й    травматолог
Іменинний    торт    відкрили.

Це    -    вершина    всіх    десертів
(Витвір    кулінарів    путніх):
Там    -    блакитні    очі    з    крему
Усміхались    до    присутніх.

А    сьогодні    кардіолог
(Тут    працює    літ    багато)
Відзначає    іменини  –
Тож    продовжилося    свято.

Їли    вишукані    страви,
Із    грибів    були    лисички,
Торт    на    столику    припхали    
Захмелілі    медсестрички.

Все    жіноцтво    облизалось
(Вмить    забули    про    фігури),
Зверху    -    викладене    серце,
В    квітах,    з    стрілами    Амура.

Після    всіх    із    подарунком
Гінеколог    наш    з’явився,
Подивився    на    це    диво
І    холодним    потом    вкрився.

Тупцював,    як    ті    спортсмени,
Що    на    тенісному    корті,
Уявив,    яку    скульптуру
Викладуть    на    його    торті!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991635
дата надходження 19.08.2023
дата закладки 21.08.2023

Віктор Варварич

Літо збирається в дорогу

Уже  втікає  тепле  літо
І  прудко  біжить  у  синю  даль.
Землю  скувало  монолітом,
Заховало  тужливу  печаль.

Пшеницю  у  полі  золотить,
Садами  крокує  грайливо.
І  дарує  нам  казкову  мить,
В  юну  осінь  іде  сміливо.

Наповняє  бокали  вином,
Пригощає  нас  виноградом.
І  ніжиться  під  нашим  вікном
Та  любується  водоспадом.

На  світанку  біжить  росами,
Повертає  нас  у  дитинство.
Землю  встеляє  покосами,
Ощасливлює  материнство.

Літо  заховає  тривогу,
До  світлих  мрій  прокладає  шлях.
Запрошує  молитись  Богу
І  славить  Україну  в  піснях.

 ©:  Віктор  Варварич

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991591
дата надходження 18.08.2023
дата закладки 21.08.2023

Наталі Косенко - Пурик

Казка, що влітку

Я  іду  по  рідненьких  стежках,
А  душа  розквітає,  мов  квітка,
У  розгублених  милих  думках  -
Намальована  казка,  що  влітку

Дрібонить  уже  дощ  свій  мотив,
Защеміло  знов  серце  до  болю
І  було  стільки  сонця  і  злив
Та  ми  все  поєднали  з  тобою

Заглядаємо  в  книгу  життя  -
Сторінки,  мов  зворушні  картини,
В  них  розлука  і  всі  почуття
Де  є  мудрість  і  щемні  хвилини.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991704
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 21.08.2023

Ніна Незламна

Будь розумна й ласкава ( з гум)

Вранці  жінка  чоловіку,
-Живуть  люди-  мають  втіху,
Ти  ж  зараза  все  нап’єшся,
Хитро  зиркаєш,смієшся,
Та  із  чого?  Що  посуда,
Вся  побита?  От  паскуда,
На  нову  -  грошенят  нема!

-Що  лепечиш,  то  все  дарма!
Треба  думать!  Не  смій  бити!
Обіцяла  ж  вік  любити!

За  мить  усмішка  лукава,
-Будь  розумна  і  ласкава!
Напивсь  вчора,  сьогодні  ні!
Хіба  погані  в  тебе  дні?

Я  давно  збиравсь  сказати,
Ти  навчись  терпіння  мати!
Тож  ж  казала,  що  я  сонце,
Подивися  у  віконце,
Воно  ж  теж  буває  в  хмарах,
Не  набридло  жити  в  чварах?

Як  дістав  -    ти  ж  молодиця,  
Збагни  ж  бо,  як  зла  вовчиця,
Надвір  вийди  поплач,  повий,
Отой  напад,  свій  раптовий,
Образу,  злість  спинить  зумій,
Прошу  востаннє,  бить  не  смій!

А  то  піду  й  знов  нап’юся,
Бо  я  ж  такий,  як  розізлюся!


13.08.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991629
дата надходження 19.08.2023
дата закладки 21.08.2023

Чайківчанка

Розвій вітре хмари чорні

Розвій  вітре  хмари  чорні!
Хай  зійде  сонечко  новий  день!
Хай  Дзвенять  дзвони  соборні  !
Україна  співає  пісень.

Як  фенікс  з  попелу  руїн,
Воскресне  моя  Україна!...
Скличе  пташок  голосний  дзвін,
Пом'янути  козака  сина.

Розвій  вітре  смуток,  печаль!
Хай  сяє  сонечко  над  нами!
Візьме  в  руки  скрипку  скрипаль
Залікує  рани  небесами.

Як  прийде  день  перемоги,
Повернеться  солдат  додому.
Минуться  біди,  тривоги...
За  мир  подякуємо  Богу.

Вкраїна  у  диму,  вогні...
Ворог  вбиває  дочок,  синів.
Спалені  жита  на  ріллі
Ллється  кров,  звучить  скорботний  спів.

На  полі  бою  впав  козак
За  ним  рідня  плаче  ридає
Від  краплі  крові  зацвів  мак  
Хрести,  могили...серце  крає.
   БОЖЕ,  ЗМИЛУЙСЯ  НАД  НАМИ!
О  Великий  Боже,  змилуйся  над  нами!
Не  дай,  стерти  наш  дім  із  лиця  землі!...
Захисти  нас  від  ворогів  -  небесами!...
Нагодуй,  дай  хліб  насущний  на  столі!

О  Господи,  благослови  Україну!
Дощем  омий  рани  матінки  землі.
Напій  чистою  водою  цвіт  калину  
Хай  зійде  сонце  у  тумані,  імлі!.

О  зглянься,  ти  над  нами  небесний  Отче!
І  не  дай  згоріти  живцем  у  вогні.
Лихий  спалює  лани,  та  поля  топче...
Топить,  вода  мертвих  зносить  у  труні.

 О  Господи,    ти  наш  спаситель  -  Месія!
Не  залишай  у  біді    -  наодинці.
Ти  -  наша  міць,  сила    -    єдина  надія-  
 Рятунок,  як    життя  на  волосинці.

 О  наш  Царю,    захисти  солдат    у  бою!
І  відверни  від  них  ворожі  кулі.
Пригорни,    як  батько  своєю  рукою
дай  вийти  із  бою  на  стежки  світлі.

О  Боже,  зішли  Ангела  Охоронця!,
Щоб  захистив  діточок,  старих,  калік.
Щоб  не  згоріли  від  атома  стронцію
Віднайди  для  них  всіх  укриття  і  лік.

Я  молюсь  до  тебе,  Господи,  благаю!
Осліпи    ворога  і  помнож  на  нуль.
Зупини  війну  !  дай  мир  у  моїм  краю!
Зітри  сльозу  у  матері  її    жаль  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991815
дата надходження 21.08.2023
дата закладки 21.08.2023

Lana P.

У безхмар'ї…

У  безхмар'ї  зорі-риби
Плавають  одні.
Підкоряють  темні  глиби  -
Світло  в  множині.

У  сузір'ях  плечі  схилу  -
Ребуси  надій,
Магнетичну  мають  силу  -
Розгадай,  помрій.

У  безхмар'ї  -  смак  свободи  -
Не  завадить  ніч.  
І  веслують  небозводи,
Крізь  пітьму  сторіч.                                                13/07/23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991798
дата надходження 21.08.2023
дата закладки 21.08.2023

Горова Л.

Місячна мить

Щербатий  місяць  зверху  одягнувся
В  кудлату  хмарку,  а  іще  за  мить
До  нього  причепилися  і  вуса,
Де  зірочка  медова  мерехтить.

Схилився,  і  поважно  споглядає
Як  по  воді  стрибають  блискітки,
Пісок  лежить  окрайцем  короваю,
Солодко  -  здобним,  і  таким  пухким.

Дебелий  очерет  колише  вітер,
Неначе  заплітає  у  косу.
Сповзла  хмаринка,  лисий  місяць  світить,
В  патлаті  верби  розливає  сум.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991510
дата надходження 17.08.2023
дата закладки 17.08.2023

Наталі Косенко - Пурик

Чому вертаюсь знову?

Я  Вам  пишу,  а  що  сказать  -    незнаю,
Чи  може  просто  помовчу  в  листі,
Усі  думки  в  душі  перебираю
Та  серце  каже,  що  вони  не  ті

І  дивна  річ,  чому  ж  вертаюсь  знову,
На  ті  місця    де  сказано  -  люблю?
Я  згадую  зворушливу  промову
Де  порівняли  вроду  і  зорю

Мабуть  мені  цього  не  вистачає,
Слів  щирості,  такої  глибини,
А  серце  сторінки  усе  листає,
Торкає  ваші  скроні  сивини.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991490
дата надходження 17.08.2023
дата закладки 17.08.2023

Lana P.

Водоспад…

Гучний  водоспад.

Бурхливий  шлях  течії

У  невідомість.                      


P  S.  Світлина  автора  14.08.23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991484
дата надходження 17.08.2023
дата закладки 17.08.2023

Рясна Морва

Ганнуся

Голосу  для  співу  не  жаліла.
В  злетах  танцю  ніг  не  берегла.
Йшла  селом  і  вулиця  світліла.
Йшла  садами  -  яблуня  цвіла.

Подруги:  -  Ганнусю!  -  раз  і  вдруге
Виспівають  ймення  залюбки.
Ганю!
Гарних  брів  тремтливі  дуги.
Дві  коси  з  плечей  -
Немов  струмки.
Пам'ятаю  я  тебе  такою.
Світлою,
Тремтливою,  
Живою,
В  сінокісній  сукні  без  косинки,
Ти  ідеш,  легка,  немов  хмаринка.  

Ганю,
Де  ти?
Спогадам  вклонімося...
Ніч.
Рашисти.
Тиша  кам'яна.
Дуло  автомата.
Окрик  серця.
Лютий  двадцять  другого.
Війна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991430
дата надходження 16.08.2023
дата закладки 17.08.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Життя - вселенська таїна і диво (рондель)

Життя  -  вселенська  таїна́  і  диво.
Не  випадково  все  буває  в  нім.
Довірся  тільки  помислам  святим.
Розсудливість  потрібна  й  терпеливість.

Засій  добром  життєву  щедро  ниву,
Дай  відкоша  всім  за́думам  лихим.
Життя  -  вселенська  таїна  і  диво.
Не  випадково  все  буває  в  нім.

Брехні  і  фальші  раптом  змочить  злива.
В  зневір'я  не  впадай,  не  будь  слабким,
Бо  й  лід  весною  стане  нетривким.
Подякуй  Господу  -  сяйнеш  щасливим.
Життя  -  вселенська  таїна  і  диво.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991447
дата надходження 16.08.2023
дата закладки 17.08.2023

Віктор Варварич

Клята війна

Знову  ця  війна  руйнує  мир
А  у  неї  -  карлик  повадир.
Йому  лихий  допомагає,  
Невинний  люд  воно  вбиває.

Сипле  ракетами  довкруж,
Підлий  і  недолугий  вуж.
Править  бал  ниций  сатана,
А  його  ціль  клята  війна...

Земля  від  ударів  аж  гудить,
А  карлик  хоче  усіх  нас  вбить.
В  ньому  злоба  лишень  панує,
Бога  недолуге  не  чує.

А  Господь-Бог  знищить  орду,
Прожине  від  нас  цю  біду.
Божий  мир  в  нас  запанує  -
Країною  помандрує.

©:  Віктор  Варварич

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991392
дата надходження 15.08.2023
дата закладки 17.08.2023

Катерина Собова

Щасливий психiатр

Психіатр    Олег    Петрович
Похваливсь    своїй    дружині:
-Ліві    гроші    заробив    я,
В    ресторан    підемо    нині.

-Манна    з    неба    звідки    впала?-
Мляво    обізвалась    Нора.
-Пацієнта    прислав    Ангел,
Справи    наші    підуть    вгору.

Особистість    роздвоїлась
В    голові    у    чоловіка:
В    першій    ролі    -    бізнесмен    він,
В    другій    -    Президент    довіку.

Особистості    культурні,
Не    побачив    в    них    я    бидла,
Лікувати    буду    довго:
Платять    же    мені    -    обидва!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991367
дата надходження 15.08.2023
дата закладки 17.08.2023

Маг Грінчук

Із добрим словом

Закінчується  наше  життя  не  тоді,
Коли  -  як  стужею  думки  охолонуть.
Хто  зна,  коли  судилось  нам...  Не  май  надій.
Шляхи  до  перемоги  із  добрим  словом!

Холодна  криця  прийде,  ляже  в  інший  час.
Наступить  інша  хвилина  ввібрати  суть...
Прийде  і  віддалиться  в  даль  серце  від  нас
З  безмовністю.  ...Безсильна  даремна  смута.

Тож  серце  відчує  тугу,  смертельну  тьму
І  вгомониться,    затремтіти  забуде.
Та  тяжко  в  завмиранні  не  буде  йому,
Бо  зустрічі  ні  з  ким  теж  більше  не  буде.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990024
дата надходження 29.07.2023
дата закладки 17.08.2023

Маг Грінчук

Усе під силу

Культура  в  часи  війни...  В  серці  знову  рани.
Розмова  з  людьми  різних  статків  і  поглядів
Та  соціальних  статусів,  різних  вподобань...
Втрачаємо  ми  себе  від  "  переполоху".

Палає  Україна,  і  землю  топче  кат,
І  стогне  наша  ненька  з  таврами  на  тілі.
А  зрадники  й  хапуги  не  знають  грат  і  втрат.
Добро  в  собі  лукаво  затулили  тінню.

Жахає  поведінка  світ...  Там  думка  своя.
У  пам'ять  я  вбираю  все  сьогодні  пильно.
Дивуюсь  -  чиновники  роблять  собі  "ім'я".
У  груди  б'ють  себе...  І  нам  брешуть  невпинно.

Де  здатність  допомогти  людям,  країні,
Готовність  щось  для  свого  народу  робити!
...  Згадались  пророчі  слова.  -  Вони  покинуть.
Їх  кличе  "Віз".  Панам  дороги  всі  відкриті.

Патріотизм  -  поняття  дієве,  активне.
Це  включеність  в  ситуацію,  взаємодія...
Це  здатність  сприймати  в  бутті  правду  і  кривду.
Любити  щиро  країну,  дати  надію...

Для  себе  не  вимірюй  скарби  і  державу.
Люби  її  реальну...  Тож  віддайся  ділу.
Твоя  співучасть  і  підримка  дасть  їй  славу.
Нас  жде  перемога,  якій  усе  під  силу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991317
дата надходження 14.08.2023
дата закладки 17.08.2023

Валентина Ярошенко

Забилось серце у душі

Любов  приходить  навесні,
Звикли  усі  так  рахувати.
Є  у  любові  щастя  дні,
Ніхто  не  в  змозі  про  те  знати.

В  любові  є  різна  пора,
Вона  й  сама  того  не  знає.
Чи  холод  йтиме,  чи  жара,
Уваги  навіть  не  звертає.

Ось  появилася  в  житті,
Показникам,  відповідає.
Забилось  серце  у  душі,
І  він  її  уже  кохає.

Чи  мир  у  світі,  чи  війна,
На  те  уваги  не  звертає.
Бо  жертвою  стала  вона,  
Занадто  вже  його  кохає.

Любов  приходить  у  всі  дні,
Нема  різниці  пори  року.
Весняні,  зимні  місяці,
Міцна  б  була-  роки  по  тому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991374
дата надходження 15.08.2023
дата закладки 17.08.2023

Ніна Незламна

Подолай сумління

То  згуба?  Блиску  не  бачу  в  очах?
Чи  зникло  -  до  майбуття  стремління?
А  може,  тепер,    увидиш  у  снах,
При  днині  тебе  гризе  сумління,
Але  ж,  ти  здатен  побороти  страх!

О  друже,  співчуваю,  важкий  час,
Та  я  теж,  у  цьому  сьогоденні,
Хіба,  ще  є  хто  сильніший  за  нас?
Й  за  думки,  що  в  висотах  шаленні,
Про  біль,  війну  –  бентежать  повсякчас.

Не  звикли  літати  надто  низько,
Нам  би  вершити,творити  цей  світ,
Я  знаю,  перемога  вже  близько,
І  Україна  одягнеться  в  цвіт,
Ти  знову,будеш  щаслива  ненько!

Болить,бо  надто  заважка  воля,
В  стражданнях,    пригноблена  ціпками,
Шкода,  Богом  вдарована  доля,
Не  з  кращих,  виборюєм  віками,
Бо  ж  наша  найродючіша  земля.

Тож  мрій,  пий  із  джерела  світила,
Енергію,  подолай  сумління!
Відчуй,    адже  маєш  сильні  крила,
Всевишній,    в  дар  дав  благовоління,
Щоб  зіркою,  на  всесвіт  світила,
Щоб  лиш,  утішалось  покоління,
І  славило  святу    Батьківщину!

                                             27.06.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990982
дата надходження 10.08.2023
дата закладки 14.08.2023

Ніна Незламна

З думками до рідних стежин…

Стежки  дитинства…  минуле  юнацтво,
 Що  гріє  серце,    як    кожне  багатство,
Яке  теплом  сповиває    і  спогад,
Рідна  хатина,  ну  майже    вже  поряд.

Зненацька,  гаряча  підступна  сльоза,
На  віях  тремтіла,    бо  щемні  слова,
Стискають  у  грудях,  нащо  ця  війна?
Тоді  б  мала  щастя  й  подихом  весна,
У  душу    б    вселила  знов  світлу    мрію,
Пройтись  по  стежках,    плекаю  надію.

Якби  ж  птахом  була,  вміла  літати,
В  ясну  нічку,  я  б  злітала    до  хати,
За  світлим  минулим,  вкотре  в  зажурі,
Земля  під  прицілом,  хмари  похмурі

Вибух,  марево,  кров…    гинуть  герої,
Нема    й  стежки,  рідної,  дорогої.
Хата  -    руїна  під  сльозливим  дощем,
Ой,  як  же  боляче,  під  серденьком  щем.

Я  ніколи  не  пробачу  катюзі!
Час  розплати  прийде  і  по  заслузі,
Він  відповість  за  розбиті  стежини,
За  всі  знущання,  за  жах  й  смерть  родини!

За  те,  що  на  жаль,  дітям  зламав  життя,
За  злочин,  що  зупинив  серцебиття,
За  болі  й  тривоги.  У  страху  очі,
За  неньку  й  батька,  недоспані  ночі.

 Й  дитячі  крики.  Почуй  наш  Всевишній!
Ти  ж  розумієш,  хто  на  землі  (лишній),
Тож  покарай  Іуду,  я  тебе  благаю,
Щоб  хоч  думками  злітала  до  краю,
Де  смак  дитинства  в  маминій  пелюшці,
Де  юнь  й  зайчик  сонячний  на  долонці,
Придавав  сили  і  віри  в  майбуття.

                                                               13.08.2023р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991298
дата надходження 14.08.2023
дата закладки 14.08.2023

ВАЛЕНТИНАV

Вічний - Всесвіт

[i][b]Кажуть  –  вічного  немає,
проминає  все  колись…
Хто  велично  зазіхає  –
в  тих  –  проблеми  повелись…

Коли  є  –  то  де  подіти?
А  не  має  –  де  знайти?
Всім  -  бажання  володіти  -
то  підбурюють  чорти…

Мудрі  ці  слова  доволі,
суперечка  лиш  мала  -
у  космічнім  видноколі,
вічний  -  Всесвіт  -  прогляда…[/b][/i]
05.08.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990577
дата надходження 05.08.2023
дата закладки 14.08.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Тобою горджусь ( до Дня Української Державності)

 
Ти  з  козацького  мудрого  роду,
Твій  початок  -  це  Київська  Русь.
Понад  тисячі  років  народу.
Україно,  тобою  горджусь.

Кров  тече  патріотів  у  жилах.
Не  погасне  незламності  дух.
З  діда-прадіда  в  кожного  сила,
Не  страшна  нам  ворожість  задух.

Визнання  світової  спільноти
Окриляє  нашу  Державність.
Єдність  нам  допоможе  збороти
Агресивність  і  безпідставність.

Московитські  поляжуть  нездари.
Сенсу  в  їхній  немає  брехні.
Не  одержать  землі  ні  гектара,
Переможе  Вкраїна  в  борні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989912
дата надходження 28.07.2023
дата закладки 14.08.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Феєрія літа

Феєрія  літа  -  в  сонячних  бризках,
В  мандрівці  легенького  вітру.
Колише  хмарки  небесна  колиска.
Терпке  і  духмяне  повітря.

І  я  споглядаю  серпневу  красу,
Смарагдові  хвилі  із  лісу.
Піймати  б  у  руки  грайливу  ясу,
Знімати  б  ще  відеокліпи:

І  аличеві  кліпси  з  блиском  злата,
Строкату  суміш  дивоквіту...
Привітний  ліс  виспівує  кантату  -
Зливаюсь  з  феєричним  літом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990562
дата надходження 05.08.2023
дата закладки 14.08.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Дихати б стократ

Володарює  ніч  серпнева  тепла.
Минуле  і  майбутнє...Щось  сплелось.
Ворушить  вітерець  ласкаво  стебла,
І  ніби  з  неба  знов  шепоче  хтось.
Квітують  мальви  біля  перелазу,
Лапчасте  листя  обіймає  цвіт.
І  на  подвір'ї  наче  все  до  ладу,
Лише  цвіркун  співає  чи  тріщить.
Замиготіли  очі  зір  небесних
В  пелюстці  ночі  світлом  осяйним.
Думки  ведуть  -  де  долі  перехресні,
До  українських  щедрості  глибин,
Які  зі  Всесвітом  злилися  вічно:
Старі  тополі  досі  височать,
І  досконалість  ця  без  протиріччя,
Під  мирним  небом  -  дихати  б  стократ.


(Вірш-версія  за  картиною  Олега  Шупляка  "Перелаз")

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990981
дата надходження 10.08.2023
дата закладки 14.08.2023

Lana P.

ПІСЛЯ ЖНИВ… (хоку)

Дощить.  Журавлі  
Дзьобають  мокре  зерно.
Сумує  поле.                
                                                                         7.08.23

P.S.  На  світлині  можна  побачити  (якщо  збільшити)  намоклих  журавлів  між  снопами...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991038
дата надходження 11.08.2023
дата закладки 14.08.2023

Lana P.

ВПІЗНАЮ… (сонет)

Впізна́ю  Ваш  почерк
На  іншій  планеті,
Пера  вільний  розчерк
У  зорянім  леті.

Знайду  не  по  мапах
Локацію  духу  -
Вчуваю  на  запах  
Проекцію  руху.

Я  Вас  між  вітрами
Відчую  на  дотик,
Сповию  думками.

П'янкими  ночами
Горить  в  серці  ґнотик,
Запалений  Вами.                                                        11.08.23.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991125
дата надходження 12.08.2023
дата закладки 14.08.2023

Катерина Собова

Невеличкi вади

Почала    розмову    мати
Зранку    до      Ірини:
-Чула,    доню,    я    про    тебе
Невтішні    новини.

Треба,    дівко,    схаменутись,
Гульки    всі    закрити!
Прийде    ввечері    Микола,
Щоб      поговорити.

Направляє    його    Ангел
До    нашої    хати,
Відчуваю,    що    він    хоче
Тебе    заміж    брати.

-Та    не    хочу    я    Миколи!
Він    недосконалий,
І    в    культурі,    і    в    манерах  
Трішечки    відсталий.

Лисий,    ніс    у    ластовинні,
Куций,    не    високий,  
Якщо    добре    придивитись  –
Трішки    косоокий.

І    до    того    ж,    цей    Микола
Мало    заробляє,
А    ще    кажуть,    що    на    ногу
Трішечки    кульгає.

Батько    слухав    цю    розмову,
Потім    як    гарикне:
-Нехай    манія    цариці
В    тебе    зразу    зникне!

Як    прийде,    то    будь    весела
І    до    всіх    привітна,
Пам’ятай,    що    ти,    красуне,
Трішечки    вагітна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990138
дата надходження 31.07.2023
дата закладки 14.08.2023

Наталі Косенко - Пурик

В серці бережу (від імені чоловіка)

Я  любов  п'янку,  кохана,  в  серці  бережу,
Наче  промінь  дивовижний,  що  несе  весну,
Милу  казку  неповторну  із  святих  доріг,
Що  торкається  красою  де  лиш  твій  поріг

Бережу  твою  і  ніжність,  мовби  маків  цвіт,
Найдорожчу  в  світі  вірність  у  безмежжі  літ
І  ту  посмішку  найкращу,  яка  є  в  житті,
Найрідніший  милий  подих,  що  бринить  в  тобі

Я  твій  погляд  неймовірний  тихо  бережу,
Ніжну  квітку  неповторну,  мов  саму  весну,
Аромат    п'янкий  і  милий,  як  весняний  квіт,
Берегтиму  всю  чарівність  я  до  склону  літ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991199
дата надходження 13.08.2023
дата закладки 14.08.2023

Горова Л.

Зречення

Ти  -  зречення  моє.  Лети  назовсім,
Забравши  спомин,  присмак  гіркоти,
Тепло  надій,  що  зігрівало  досі,
Все,  що  мені  подарувала  осінь
Я  відпускаю  осінню.  Лети!

Коли  щоки  запалої  торкнеться
Ранковий  промінь,  як  моя  рука,
Забутий  щем  заллється  тихо  в  серце,
Подумаєш  -  чи  не  зі  мною  сенси
Були,  які  незнано  де  шукав?

Я  ж  сни  свої  на  іншого  замовлю,
Пірну  у  мрію  сонячно  -  ясну.
Думок  про  тебе  випаливши  схови,
Вберу  садок  у  листя  пурпурове,
І  в    затишок  спокійно  поверну.

Та  ранній  вечір  в  осені  чорнильний,
Й  закривши  повню  на  льоту  крилом,
Ти  відшукаєш  в  сні  моїм  шпарину,
Гукнеш,  і  за  тобою  я  полину.
А  зречення?  І  чи  воно  було?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991169
дата надходження 12.08.2023
дата закладки 14.08.2023

Валентина Ярошенко

В житті вогник не погас

Чудовий  настрій  є  у  нас,
Коли  разом  родина.
Доповнює  природний  дар,
Святкова  іде  днина.

Зібралися  усі  разом,
У  батьківській  хатині.
В  них  посивіле  вже  чоло,
А  посмішка  все  ж  мила.

Море  розмов  єднає  нас,
У  спілкуванні  -  сила.
Настане  перемоги  час,
Прийде  щаслива  днина.

Головним,  живі  в  родині,
Об'єднала  війна  нас.
Усі  сильні  і  єдині,
В  житті  вогник  не  погас.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991141
дата надходження 12.08.2023
дата закладки 14.08.2023

Валентина Ярошенко

Є така мить

Є  така  мить,  коли  дарують  нам  тепло,
Від  того,  нам  приходиться  радіти.
Іде  разом  до  нас  любов  і  зло,
Куди  й  кому,  розподілити  вміти.

Є  така  мить,  коли  дарують  нам  добро,
Ми  в  захваті  і  задоволені  всі  ним.
Розподіляє  всім  завжди  одна  любов,
Завжди  є  в  неї  подарунком  купа  див.

Є  така  мить,  коли  дарують  одне  зло,
Душею  не  спроможні  те  сприйняти.
Та  переможе  зло,  міцна  наша  любов,
Усім  потрібно  про  те  завжди  дбати.

Є  така  мить,  лине  радість  на  душі,
І  щастя  чемчекує  по-  переду.
Коли  прийдуть  до  нас  оті  найкращі  дні,
І  заспівають  у  душі  нашій  смереки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991255
дата надходження 13.08.2023
дата закладки 14.08.2023

Маг Грінчук

Історія у брудному вигляді

...Неоголошена  чужинцями  чи  своїми?
Історія  у  брудному  вигляді,  як  війна.
Людина  людині  принесла  горе  в  мирний  дім.
Дивись,  яка  страшна  стала  наша  земля...  Сумна.

Залізним  валом  проходить  війна  в  Україні.
Дивись  навгад,  ще  вчора  усюди  райський  був  сад.
У  нашому  пристаніщі  чути  стогін  нині.
Не  ждіть  якогось  чуда  люди,  хто  не  хоче  в  ад.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990672
дата надходження 06.08.2023
дата закладки 08.08.2023

Маг Грінчук

Планету заливає кров одна…

Далекий  глухо  обізвався  дзвін.
Дзвенить,  неначе  із  того  світу.
Скликає  для  чого,  кого  -  живих!
Чи,  може,  журиться  над  чим-то  він7

Геть  обпікає  душу  знову  нам.
Неспокій  знано  говорить  його...
-  Планету  заливає  кров  одна.
...Війна,  розруха,  тривоги  голос

Без  тих,  хто  віддалив  себе  від  нас.
У  час  війни  з  розмахом  грабує.
Боргів  в  країні  безліч    -  зради  знак.
В  запасі  все...  Втечуть  коли-небудь!

Таким  світ  потрібний  для  наживи.
-Я  говорити  мушу  без  кінця.
Для  них  ми  засіб  напружених  жил.
Релігіозність  смерті  -  без  лиця.

Одурених  час  устиг  оплести.
Безодня  давить  на  розум  людський,
Тож  продали  люди  гадки  святі,
Забули    про  наших  предків  кістки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990671
дата надходження 06.08.2023
дата закладки 08.08.2023

Родвін

Не варто будити красуню

                                           [i]Поетесам  України  присвячую.[/i]


Край  неба  розцвів,  як калина  -
Червоним  і  жовтим  палає.
Палка  серенада  пташина
В  відкрите  вікно  долинає.

Росинка  в  травичці  спочила  -
Перлинкою  в  променях  сяє  !
Остання  зоря  пролетіла,
На  хмарочці  місяць  дрімає...

Вже  сонечка,  промінь  веселий,
Привітно  до  нас  заглядає.
Промінчик  влетів  до  оселі
І  тіні  з  кутків  виганяє  !

Веселий  промінчик,  дбайливий,
Заглянув  у  очі    грайливо,
Торкнувся  рум'яної  щічки
Й  давай  цілувать  ніжне  личко  !

Промінчику  любий,  їй  спиться  !
Зморив  міцний  сон  діву  юну,
Хоч  ранок  багрянцем  іскриться,
Не  варто  тривожить  красуню...

Сиділа  вона  до  півночі,
Небесним  шатром  милувалась,
Вслухалася  в  подихи  ночі,
Й  до  серця  свого  прислухалась,

Вдивлялася  в  порух  сузір'їв,
В  політ  з  неба  впавшої  зорі,
Вслухалася  в  музику  вітрів
Й  до  шелесту  хвилі  у  морі...

А  серце  її  не  мовчало,
Воно  цілу  ніч  калатало,
З  ним  Муза  тихцем  говорила  
І  в  парі  із  Серцем  творила  :

Найліпші  слова  добирали,
Найбільш  принагі́днії  рими,
І  їх  потім  в  строфи  зібрали
Й  зробили  віршами  палкими  !

Тож  пісню  чудну,  солов'їну,
На  ноти  вони  переклали,
А  ноти  на  аркуш  упали
В  віршах  про  красу  України.

До  них  ще  й  Душа  приєдналась
Й  додала  рядки  про  кохання...
Та  врешті  вони  об'єднались
Й  творили  до  самого  рання.

Їх  думки  кружляли  в  етері
Та  врешті  красуня  стомилась,
Застигли  рядки  на  папері,
Невтомне  перо  надломилось

І  випало  враз  із  десниці...
Зморив  міцний  сон  діву  юну...
Промінчику,  любий,  їй  спиться  !
Не  варто  будити  красуню...


03.08.2023  р.
м.  Моршин

Ілюстрація  до  твору  :    https://beolin.club/uploads/posts/2022-06/1654798742_57-beolin-club-p-risunki-na-temu-poezii-krasivo-64.jpg

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990541
дата надходження 05.08.2023
дата закладки 08.08.2023

Маг Грінчук

І прогриміла відповідь…

Фінал...  Вийшов  на  широку  долину
І  кинув  свій  погляд  у  синю  вись.
-  Куди  подіти  мені  цю  гординю?!
І  прогриміла  відповідь  -  Змирись!

Поникла  думка,  зникли  поривання.
Пориви  серця  знову  уляглись,
Але  тяжке,  тяжке  угамування...
Тут  прогриміла  відповідь  -  Молись!

Молитва  дає  просвітлення  вчасно,
Як  свіжість  та  ранкова  на  Дніпрі.
 -  Але  схилить  коліна  чи  впасти...
 -  Таке  не  можу  я!  -  Тоді  -  Помри  .

Ось  усмішка  обличчя  освітила
І  світло  щастя  блиснуло  в  очах.
Тут  смерть  без  суперечки  відступила.
Замовк  і  голос  владний  в  небесах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990740
дата надходження 07.08.2023
дата закладки 08.08.2023

Надія Башинська

А ЧИ ЦЕ ТАК?

Якось  Жираф  сказав:
-  Так,  так...
Почули  його  Горобці  і  здивувалася:
-  Це  як?
За  ними  Крокодил:
-  Це  знак.
Тупнув  ногою  навіть  Лось  й  промовив
спересердя:
-  Ось!
-  Так,  так...  Це  як?  Це  знак?  Вже  й  "Ось"?  -
шептав  в  кущах  тихенько  хтось.
І  у  норі  хтось  заховавсь.  Всі  розуміли,  що
злякавсь.
           Такий  зчинивсь  переполох...  Тут  чули
 "Ай!",  і  "Ну!"  і  "Ох!".
Що  тут  було...  Таке  знялось.  Забули  з  чого  
й  почалось.  
Шукали  винуватця?  Так.
Його  знайшли.  Це  був  Їжак.  Бо  ж  чули  всі,  
як  сказав  "Ак!"
А  чи  це  так?
         Хто  зна,  що  хочеться  тій  знаті?  А  винні  є
невинуваті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990802
дата надходження 08.08.2023
дата закладки 08.08.2023

ВАЛЕНТИНАV

Прикро

[i][b]Прикро,  що  люди  забули,
про  совість,  про  честь  і  про  Бога.
Певно,  свідомість  заснула,
позбу̀лися  всього  святого…
                                                               *  *  *
Чи  вірите  ви  
у  закони  Життя?
Бо  то  є  та  сила,
що  Богом  данА.

Чи  знаєте  ви,
що  кривда  й  брехня  –
обернуться  судом,
і  буде  біда…

Повірте,  покайтесь
та  Долю  моліть:
«за  що?»  не  спитати,
відверто  просіть…

Місія  кожного
лишЕ  одна:
гідно  прожити
нам  дане  Життя…[/b][/i]
06.08.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990658
дата надходження 06.08.2023
дата закладки 08.08.2023

Катерина Собова

Модна сорочка

-Ось,    Петрусю,    подивися,-
Аллочка    воркує,-
Що    остання    в    цьому    році
Мода    нам    диктує.

Тебе    тема    зацікавить,
Дивись    мені    в    вічі:
За    цей    час    змінився    дуже
Одяг    чоловічий.

Вже      без    ґудзиків    сорочка
Буде    дуже    модна,
І    ця    лінія    у    стилі
Стане    всенародна.

-Отакої!    -    Петя    каже,-
Що    ж    тоді    виходить?
Я    уже    сімнадцять    років
На    вершині    моди!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990673
дата надходження 06.08.2023
дата закладки 08.08.2023

Горова Л.

Межа

Межую  -  з  чим?  Коли  приходить  злість,
Як  вовкулака  завиває  в  північ,
І  мчить  біда  у  хмарах  білопінних,
Бо  він  у  сонне  місто  смерть  поніс.

Що  -  ненависть?  Чи  людяності  крах,
Що  прирікає  на  пекучий  відчай.
Перевертень  ожив  середньовічний,
Роззявив  пащу  й  зорі  з  неба  вкрав.

Що  -  лють?  І  як  не  перейти  межу?
Аж  цвіркуни  принишкли.  Темінь,  темінь...
Ти  ж,  воїне,  стоїш  над  злом  недремно,
Там,  де  і  місяць  знічено  пожух.

І  я  молюся.  Ця  межа  -  із  чим?
За  нею  зло,  воно  повинно  щезнуть  .
Бо  граючись,  підходить  світ  до  бездни,
Де  вовкулака  дні  нам  полічив.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990649
дата надходження 06.08.2023
дата закладки 08.08.2023

Н-А-Д-І-Я

ЗАСПОКОЇЛАСЬ НЕГОДА

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KDIjEyZ3zTI[/youtube]


Заспокоїлась  негода,
Дощ  утік  за  горизонт.
Наробив  чимало  шкоди,
Не  зроблю  на  це  акцент.

Головне  -  чекали  довго,
І  просили  все  дощу.
Виглядали  на  дорозі.
Хмарка  мовить:  не  пущу!

Відголоски  десь  ще  грому,
Все  погрожував  за  щось.
Невідомо  це  нікому,
Все  ж   дощу  піти  вдалось.

Хмари  врозтіч  повтікали,
Залишилися  калюжі.
Мала  хмара  щось  чекала,
І  на  всіх  була  не  схожа.

Подивилася  на  себе,
У  калюжу  на  асфальті.
Щось  підправити   їй  треба,
Може,  кучері  прибрать?

Спостеріг  цю  хмарку  вітер,
Кинув  хмарку  цю  у  розпач.
Дощові  краплинки  витер,
Вибач,  хмарка,    і  не  плач...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988195
дата надходження 08.07.2023
дата закладки 08.08.2023

Наталі Косенко - Пурик

Сміється сонце в маминій сорочці

Сміється  сонце  в  маминій  сорочці,
Я  так  люблю  чарівні  промінці,
На  дивовижно  дорогій  сторонці
Тепло  сіяє  ніжно  на  лиці

А  так  хотілось  тихо  доторкнутись,  
Відчути  всю  любов  і  доброту,
Хоч  на  хвилинку  в  радощах  забутись,
Впіймавши  неньки  милу  теплоту

У  ній  усе  найкраще  і  пригоже,
Що  може  дарувати  лиш  життя,
Любов  душевна  звісно  допоможе,
Бо  я  -  її  кровинка  і  дитя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990790
дата надходження 08.08.2023
дата закладки 08.08.2023

Ніна Незламна

Сяючий ранок

Іду  босоніж,  пройдуся  по  траві,
Хочу  позбутись  нав’язливих  думок,
Вони    бентежать,  сховалися  в  імлі,
Вже  над  рікою,  замотані  в  клубок.

Річка,срібляться  цілунки  промінців,
Приваблюють,  виграють  веселково,
Рибки,  беззвучно  пливуть  між  камінців,
За  мить…  вода  заграє  лазурово.

Може  втопити,  лихі  думи  в  воді?
Чи    вітру  нашептати  -    допоможе?
Та  десь  немає,  чи  дріма  при  землі,
Але  ж,  так  поводитися  негоже.

Ранкове  сонце,    світить  так  привітно,
Імла  щезає…  краплини  кришталю,
Осяйні  златом,  зникли,  ледь  помітно,
Разом  із  ними  усі  думки  гублю.

В  річці  вода….  мигтить  без  відпочинку,
Мене  втішають  кольорові  гами
Вклонюсь  низенько…  чудовому  ранку
Тож  спромоглася,  справитись  з  думками.

                                                                                       2022р  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990814
дата надходження 08.08.2023
дата закладки 08.08.2023

Н-А-Д-І-Я

ПОВІЛЬНО ДНІ ІДУТЬ ЗА ДНЯМИ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=D_ZQxMqMldU[/youtube]

Повільно  дні  ідуть  за  днями,
Що  день  наступний  принесе?
А  осінь  вже  не  за  гороми.
Ви  вже  відчули,  десь  іде?

Ще  йде  вона  повільним  кроком,
Загляне  в  літо  крадькома
І  усміхнеться  ненароком:
За  мною  прийде  ще  й  зима.

Пройде  знайомими  стежками,
Поки  ще  люди  сплять  в  теплі,
Але  налякана  громами:
Ти,  осінь,  в  літо  не  спіши.

І  зрозуміють  люди  вранці,
Незвана  гостя  тут  була.
Та  знали:  мало  в  неї  шансів,
В  серцях  людей  не  було  зла.

За  прохолодний  літній  ранок,
Безмежна  вдячність  від  сердець.
Вона  прине́сла  порятунок,
На  хвильку  зникла  спека  десь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990474
дата надходження 04.08.2023
дата закладки 04.08.2023

Lana P.

СОЛОВ'ЇНІ МІНІАТЮРИ

***
В  клітці  тісно  канарейці  -
Радощів  немає.
Заспіває  соловейко  -  
Йде  відлуння  гаєм!

***
Роззуваєш  очі  до  сліпоти,
Роздягаєш  душу  до  наготи,
Випробовуєш  ніч  на  долоні,
Солов'ями  витьохкують  скроні.

***
Тримає  небо  сонце  в  кулаці  -
Лоскочуть  промені  долоні.
Твоя  рука  тремтить  в  моїй  руці,
Витьохкують  пісенно  скроні.

P.S.  Соловейко  (червоний  кардинал)  живе  у  моєму  садку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990430
дата надходження 03.08.2023
дата закладки 04.08.2023

Lana P.

Вечір над озером

Вечоріє.  Сонце  мріє. 

Хмара  хмароньку  леліє.

В  неба  очі  пурпурові  -

Краєвиди  загадкові.


Обрій  заревом  хмеліє,

У  красотах  серце  мліє.

Вгомонися,  вітре,  тихше!  -

Хвиля  рибоньку  колише.   3.08.23

P.S.  Світлина  автора.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990516
дата надходження 04.08.2023
дата закладки 04.08.2023

Ольга Калина

Притча про земний вік

(Онегінська  строфа)  

Господь  у  Райському  Садочку  
На  троні  мирно  спочивав,  
Пташки  співали  в  холодочку,  
Архангел  сон  оберігав.  
Святий  Петро  стояв  на  брамі.  
Він  сотні  літ  стоїть  так  само:
Охороняє  вхід  у  Сад  -
Був  щоб  завжди  у  ньому  лад.  
Під  брамою  десь  у  куточку
Увесь  бомонд  зібравсь  мирський,  
Й  не  знали:  присуд  їм  який
Господь  напише  на  листочку,  
Бо  має  всім  ділити  вік  –  
Кому  який,  на  скільки  літ.  

Хвилин  отак  пройшло  чимало
І  сонце  тепле  угорі
Присутніх  променем  зігріло
У  теплій  вранішній  порі.  
Відкрилися  Врата  Господні..  
Ось  Бог  Отець  сидить  на  троні..
Всіх  став  по  черзі  підзивати,  
Земного  віку  наділяти  .
І  першою  позвав  людину,
Та  наділив  лиш  двадцять  літ
На  весь  її  життєвий  вік    
Й  нащадкам  -  кожному  з  родини.  
Та  ж  сперечатися  не  стала:
Взяла,  що  дав  і  збоку  стала.  

Ось  підзиває  Бог  кобилу  
І  мовить  їй  Господнє  слово:
-  В  тобі  я  бачу  міць  і  силу,  
То  дам  тобі  я  років  сорок.  
Кобила  з  ляку  заіржала  
Та  Господа  молити  стала:  
-  Це  сорок  років  у  ярмі
Вантаж  тягати  на  собі,  
Орати,  ралити,  возити
Все  те,  шо  покладуть  у  віз.
І  батогом  мені  під  хвіст
Та  по  ногах  ще  будуть  бити?
І  за  яку  таку  провину?
Тих  двадцять  літ  віддай  людині.  
 
Ось  підзиває  Бог  корову
І  та  як  тільки  підійшла,  
Їй  також  мовить  своє  слово,  
Щоб  сорок  років  та  взяла.  
-  О  змилуйсь,  Боже,  і  прости,  
Це  сорок  років  за  цицьки
Мене  тягатимуть  щосили?
Невже  таке  я  заслужила?  
Віддай  тих  двадцять  літ  людині,  
Бо  більше  має  земних  справ,
То  хай  бере,  що  Бог  послав
Їй  до  останньої  хвилини,  
Хай  тішиться  своїм  життям  -  
Я  з  радістю  роки  віддам.  

Дійшла  вже  черга  до  собаки..  
І  Бог  відміряв  тридцять  літ.  
А  тому,  звісно,  не  до  смАку,  
Заскиглив  пес,  злякався,  зблід.  
Тож  просить:  -  Вистачить  п’ятнадцять,  
Мені  вже  й  цих  багацько  здасться:
Прогавкати  на  ланцюгу
Та  гризти  кісточку  тверду.  
Віддай  ти  краще  їх  людині,  
Нехай  і  тішиться,  й  живе,  
Будує  дім,  хай  сад  росте,  
І  все  найкраще  дасть  дитині.  
Хай  буде  на  його  віку  
Все  любо,  добре  й  до  ладу.  

Господь  послухав  і  котові,  
Що  за  собакою  услід,  
Вже  меншу  мірку  приготовив
І  дав  йому  лиш  двадцять  літ.  
А  той  скривився:  -  Це  багато,  
Я  стільки  літ  десь  біля  хати,  
Ловити  буду  пацюків..
Адже  вони  такі  бридкі!  
Мені  достатньо  буде  десять..  
Їх  вистачить,  щоби  пожити,  
В  господаря  мишей  ловити,
Та  десь  в  садочку  прогулятись,  
І  муркотіти  у  віконці,  
Та  ніжитись  під  теплим  сонцем.  

Всіх  Бог  життям  обдарував
І  сам  пішов  у  Райський  Сад,
Усівсь  на  трон  і  спочивав,
А  ті  пішли  собі  назад,
Щоб  повернутися  додому
Й  свій  вік  відпущений  самому
Прожити  в  мирі  та  добрі,  
Й  великі  справи  та  дрібні
 Робити  гідно,  як  годиться:
Як  для  корови  і  коня,  
Як  для  собаки  та  кота,  
Щоб  між  собою  не  свариться.
А  вік  найдовший  у  людини  –
Допомагати  їй  повинні.  
 
 З  тих  пір  в  людини  по  сьогодні,  
Як  сам  Господь  тоді  велів,  
Літа  проходять  безтурботні
Лиш  перших  двадцять  літ.  
А  далі  йдуть  роки  кобили,  
Вона  впрягається  щосили
І  тягне  воза  на  собі,  
Сім’ю,  в  якій  –  старі  й  малі,  
І  де  робота,  і  квартплата,  
І  посуд,  дім,  і  повзунки  –
Отак  проходять  дні,  роки:
Ледь  ноги  втягує  до  хати.  
І  бідоласі  вже  не  милі  
Літа,  які  дала  кобила.  

А  далі  двадцять  літ  йде  нових
І  починається  життя,  
Де  її  доять  як  корову,
 Нема  ні  краю,  ні  кінця:
То  дає  дітям  на  родини,  
На  дім,  на  дачу,  на  машину,  
На  нові  чоботи,  штани,  
І  що  потребують  вони.  
А  вже,  коли  літа  собачі
Приходять,  як  відміряв  Бог,  
Лиш  виглядає  у  вікно,  
Бо  сторожить  і  дім,  і  дачу.  
А  їжа  в  роті  без  зубів,  
Як  кістка  –  гриз,  проте  не  з'їв.  

Наступні  йдуть  котячі  роки..  
Як  Божа  воля  є  на  те,  
Як  в  змозі  ще  робити  кроки,  
 То  так  живе,  як  повезе:
Чи  як  кота  гладять  по  спині,  
А  чи  поводяться  як  свині    -
Дають  ногою  попід  зад,
 Вивозять  десь  ув  інтернат,  
Щоб  доглядала  там  держава,  
Щоб  хтось  із  ложки  годував,  
Із  чашки  воду  подавав..
І  та  людина  вже  без  права
Живе  й  тихенько  доживає,  
А  що  в  душі  –  ніхто  не  знає.    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990419
дата надходження 03.08.2023
дата закладки 04.08.2023

Наталі Косенко - Пурик

Справжній рай

Ти  не  чаруй,  ти  не  плекай,
Лиши  на  згадку  ще  любові,
Я  знаю  твій  душевний  рай
Мотиви  створює  чудові

Найкращий  аромат  землі
І  рідний  дотик  її  світу,
Уся  краса  бринить  в  мені,
Мов  подих  чарівного  квіту

Найсмаковитіші  поля
Мене  приваблюють  красою,
Там  пахне  росами  земля
І  літом,  осінню  й  зимою

За  небосхилами  де  гай
Шепоче  трепетно  піснями,
Такі  місця  -  це  справжній  рай,
Який  зображую  рядками.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990385
дата надходження 03.08.2023
дата закладки 04.08.2023

Lana P.

ПИРІЖКИ (дитяче)

Я  -  бабусі  помічниця,
Добра  з  мене  робітниця!
Дріжджове  місили  тісто,
А  йому  у  мисці  тісно  -

Підіймалось,  аж  пихтіло  -
Утікати  захотіло.
Приплескала,  пораділа:
"Тихо,  ша!"  -  Умить  присіло.

Потрудились  двох  -  до  ладу.
Начинка  із  яблук,  з  саду,  -
Уродили  на  відраду!

Пахощі  по  цілій  хаті  -
Пиріжки  смачні,  пухнаті!    
Буду  ними  ласувати!                                  1.08.23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990371
дата надходження 02.08.2023
дата закладки 04.08.2023

Рясна Морва

Постав фільтр

Життя  -  це  думки
Постав  фільтр  на  погане
Бережи  себе

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990170
дата надходження 31.07.2023
дата закладки 04.08.2023

Капелька

В лесу чудесная природа

В  лесу  чудесная  природа.
Природа  свыше  всем  дана.
Принадлежит  она  народу
Для  отдыха  и  для  труда.

Она  встречает  позитивно
Романсом-песней  соловья
Когда  приходят  люди  мирно
И  дарят  добрые  слова.

Лес  -удивительная  сказка;
Шедевр  природы  на  земле;
Зелёная,  живая  краска.
Все  краски  собраны  в  тебе.

Ты  восхищаешь  нас  весною,
Зимою,  осенью,  всегда
И  вдохновляешь  красотою
Питая  души  и  сердца.

Лес  дарит  ягоды,  орехи,
Грибы  и  даже  дикий  мёд
И  собирателей  успехи
Всегда  своими  признаёт.

Вот  только  молнии  орудий
Ему  покоя  не  дают.
Зачем  ожесточились  люди
И  разрушения  несут?

Пусть  солнце  правды  расцветает!
Завоевателей  долой!
Пусть  зло  с  планеты  улетает
С  обманом,  злобой  и  войной!

                     17  июля  2023.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990094
дата надходження 30.07.2023
дата закладки 04.08.2023

ТАИСИЯ

Рыбацкие страсти.

Мы        в        жаркую        пору        стремимся
Оставить        домашний        очаг.
Морская        прохлада,      рыбалка
Мужчин        привлекают        как        флаг.

Оставив        заботы        и        ноты…
Морской        выбирают        маршрут.
Комфортные        дачи          «Морфлота»
Всё        лето        дают        им        приют.

Рыбацкие        страсти        известны.
Им      снится        прожорливый        клёв.
И        дамы        на        дачах        прелестны.
Оценят        богатый        улов!

И        их        рыбаки        не        подводят.
Они        ведь        СПЕЦЫ    -    высший        класс!
Накормят        округу,            напоят!
Ещё        и        дадут        про        запас…

Среди          рыбаков        есть        поэты.
Не        менее        ценен        их        труд.
В      округе        Стихи        и        Куплеты
Уснуть        до        утра        не        дадут…

Хозяюшка        дачи        прилежна.
Она        допустила        лишь        флирт…
Но…      Пылкий        поэт        неизбежно
Всю        страсть        свою        выдал        в        эфир….
22.  07.  2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989459
дата надходження 22.07.2023
дата закладки 23.07.2023

majra

Мальви квітнуть

Мальви  квітнуть,  але  не  мої,
Хоч  би  як  вони  не  намагались...
Дум  моїх  сполохані  рої
На  чужі  дерева  повсідались.

Літо  піднялося  догори,
І  поволі  котиться  в  долину...  
Де  мої  розкішні  явори
Обіймають  молоду  калину?  ..  

...  Грім  і  блискавиця...  Це  гроза?
Чи  війна  вогнем  своїм  терзає?
Україна  сильна  і  міцна,
Дух  і  воля  зло  перемагає!

Дай  нам,  Боже,  справити  жнива,
Що  вродило,  мусимо  зібрати!
Хай  почує  небо  ці  слова  -
Вірити!  Могти!  Перемагати!

Квітнуть  мальви...  Хай  собі  цвітуть,
Тішать  очі  і  милують  серце.
Дні  ідуть,  летять,  біжать,  пливуть
У  ріку,  яка  впадає  в  серпень...

16  липня  2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989385
дата надходження 22.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Капелька

Красивы летние пейзажи

Красивы  летние  пейзажи
-Закаты,  солнце  в  облаках.
Увидев  их  стремишься  даже
С  любовью  передать  в  стихах.

Ведь  в  облаках  -в  небесной  сказке
Следы  невиданных  зверей,
Пирог  на  солнечной  закваске
Всех  напитает  поскорей.

Летит  по  небу  чудо-вата
Боясь  помять  свои  бока,
На  землю  смотрит  виновато:
"Всем  до  свиданья  и  пока."

Бывает  быстро  улетает  
И  мчит  как  белка  в  колесе,
Порою,  словно,  отдыхает
-Вдруг  зависает  налегке.

На  небо  смотрят  снизу  люди
И  редко  замечая  там
-Пришелец  прилетел  на  блюде
(Таукетянина  вигвам).

Землян  проверил  -все  ли  в  норме,
Дорогой  верною  идут?
И  что  у  них  сегодня  в  моде
И  крепко  ли  их  держит  спрут?

Да,  облака  -сплошная  тайна.
Их  вес  десятки,  сотни  тон.
Они  и  сказочная  манна
И  даже  чей-то  рубикон.

Красивы  летние  пейзажи
-Закаты,  солнце  в  облаках.
Такое  видится  однажды
И  отражается  в  стихах.

                       Июль  2023.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989526
дата надходження 23.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Ольга Калина

За двох живу

Лежав  боєць  і  важко  дихав,  
Він  кров’ю  стік  та  помирав,  
І  побратиму  дуже  тихо
Вустами  ледве  прошептав:

 Приспів:
-Тримайся,  брате,  вірний  друже,  
За  мене  оркам  відомсти,  
Бо  я  хотів  ще  жити  дуже,  
Проте  не  зміг..  А  ти  живи!  

Закрились  очі  та  скотилась  
Сльоза  солона  по  лиці.
А  з  рани  кров  іще  сочилась
І  розпливалась  по  руці.    

Приспів:
Тримайся,  брате,  вірний  друже,  
За  мене  оркам  відомсти,  
Бо  я  хотів  ще  жити  дуже,  
Проте  не  зміг..  А  ти  живи!  

Пробач!  -  сказав  йому  востаннє,  
-Що  ти  загинув  –  я  живий!
Ми  переможем  й  мир  настане  -
Тебе  згадаю  молодим..  

Приспів:  
І  скажу:  -Брате,  вірний  друже,  
Ніколи  оркам  не  прощу,    
Я  за  тобою  завжди  тужу
Й  за  двох  живу..  За  двох  живу!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989460
дата надходження 22.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Веселенька Дачниця

ЖИТТЯ - ЯК ДОРОГА ч. 5

                                                                                                                                           
             Кінець  двадцятого  -  початок  двадцять  першого  століть  чергувалися  як  добрими,  так  і  сумними  подіями.    Масові  звільнення  людей  з  підприємств  та  організацій,  мітинги,  забастовки,  безробіття…  У  магазинах  –  черги  за  продуктами…  
             Якось,  будучи  у  відрядженні,  з  автобуса  вийшла  жінка  і,  не  поспішаючи,  попрямувала  в  напрямку  Дубенського  замку.  Захотілося  подивитися,  що  тут  змінилося  з  тої  пори,  де  колись  готувалася  до  вступних  екзаменів  у  педагогічне  училище…
             Невеличкий  скверик  не  впізнати  -  повиростали  величні  дуби  і  липи.  Уже,  мабуть,  давно  знесли  й  ті  лавочки,  бо  всюди  -  різноманітні  кіоски  та  каруселі.    Замок,  омитий  водою  ріки  Іква,  має  охайний  вигляд:  і  всередині,  і  зовні.  Тільки  якоюсь  пусткою  віє  навкруги…  Обміліла  ріка  Іква,  перетворилася  на  рівчаки,  які  позаростали  очеретами…  
             Надії  Михайлівні  пригадалося,  як  велетенські  хвилі  повноводної  ріки  обмивали  стіни  фортеці.  Навіть  пісню  згадала,  яку  в  шкільні  роки  так  любила  співати  з  подругою:  
                               "  Звилася  грізно  стара  фортеця,
                                                   Навколо  тиша  спить  вікова,
                                                   А  поруч  хвиля  о  берег  б’ється
                                                   Прозорі  води  несе  Іква.

                                                 Тут  кожен  камінь  ще  пам’ятає
                                                 Тараса  Бульбу  і  Кобзаря  ….

               Серце  зжалося  від  болю…  Кожен  камінь  -  той  пам’ятає,  а  що  пам’ятаємо  ми,  люди?  Безглузду  меліорацію,  котра  спустошила  наші  річки,  озера,  що  навіть  в  сільських  колодязях  не  стало  води…  Поля,  на  яких  тодішнє  керівництво  планувало  вирощувати  овочі,  позаростали  очеретом,  рогозою  та  верболозами.  Природу  не  обманиш…    Повноводна  ріка  перетворилася  на  жалюгідну  канаву,  в  якій,    хто  знає,  чи  риба  водиться.    А  ми,  дітлахи,  ловили  рибу  і  раків,  не  на  Ікві  -  бо  боялися  її  глибини,  а  на  притоках  цієї  ріки.  І  в  такій  чистій  воді,  що  було  видно,  як  по  піщаному  дну  плавають  рибки.  Водилися  тут  соми,  в’юни,  щуки,  плотва.  
Плетеними  із  лози  корзинами,  або  просто  голіруч  її  виловлювали,  так    багато  було  риби.  Зав’язували  на  руку  якусь  тканину,  щоб  раки  за  пальці  не  кусали,  і  витягували  їх  з-під  берегів  річки.  А  вони  сидять  під  берегами  в  піщаних  норках  і  такі  великі,  що  як  кинеш  у  відро  декілька,  то  вже  й  піввідра.  Тепер  раки  делікатесом  стали:  невеличкі  -  це  щоб  понюхати,  бо  там  нічого  їсти,  а  великі  продаються  за  такою  ціною,  що  тільки  можна  на  них  подивитися.  Рідко  хто  дозволить  собі  таку  розкіш…    
             А  Дубенський  замок  вистояв  більше  п’яти  століть…  Його  ніколи    не  змогли  взяли  штурмом  вороги.    Всередині  Замку  розміщено  краєзнавчий  музей,  де  зберігається  перший  бурштиновий  амулет.  Цікавими  є  велика  колекція  іконопису  та  художній  зал,  де  картини  написані  аквареллю.  
Дивлячись  на  силу  і  велич  цієї  пам’ятки  історії,  подумала,  що  потрібно  розповідати  і  проводити  екскурсії,  розпочинаючи  з  підземелля  цього  Замку.  Тут  збережено  предмети,  які  використовувалися  в  покараннях  за  правопорушення  кінця  шістнадцятого  -  початку  сімнадцятого  століть.    Дуже  цікаві  предмети  Середньовіччя…  Багато  чого  вартий  Ганебний  стовп  позору  за  вчинену  крадіжку.  Певне,  не  одна  людина  своєчасно  схаменулася  б,  дивлячись  на  цю  споруду.    Особливо  ті,  які  тепер  крадуть  не  мішками,  а  вагонами  і  не  бояться  Божої  кари…
             Переходячи  Ринкову  площу  в  центрі  міста,  Надія  Михайлівна  остовпіла,  побачивши,  як  двоє  хлопчиків  шкільного  віку  шпурляють  ногами  надкушену  булочку…    Перед  очима  -  голодне  дитинство  і  така  ж  маленька  булочка,  яка  запам'ятался  на  все  життя...    Підійшла,  підняла  булочку  з  асфальту.  Зробила  зауваження  мамам,  які  спокійно  курили  на  лавочці.  У  відповідь:  «А  що  тут  такого?  Діти  граються»...                                                    
         -  Чим  граються?  Хлібом?!  Ви  хоч  знаєте  йому  справжню  ціну?
         -  Яка  різниця,  його  голуби  і  так  поїдять,  –  почула  у  відповідь…
                   
             Заспокоїлася  уже,  їдучи  в  поїзді…    Дорога  була  довгою,  за  вікном  проносилися  як  великі  розквітлі,  так  і  занедбані  села.  Все  як  у  нашому  людському  житті…  
Ті  люди,  хто  не  здається  у  важку  годину,  не  опускає  голову  і  руки  -  виживають  у  складних  життєвих  обставинах.  І  живуть,  радуючись  життю  і  радуючи  навколишній  світ.  Людей  лабких  доля  не  щадить,  тому  стають  вони  наркоманами,  п'яницями,  або  в  тюрмах  опиняються...
           Життя  не  балувало  моїх  подруг  Аню  і  Марійку,  але  завдяки  наполегливості,  -    обоє  закінчили  вищі  навчальні  заклади  і  стали  спеціалістами  своєї  справи.
Анна  Миколаївна,-  після  закінчення  Харківського  юридичного  інституту,  довгий  час  працювала  народним  суддею  в  Криму  і  Дніпропетровщині.  Вийшовши  на  пенсію,  продовжила  приватну  діяльність  в  адвокатурі.  Багатьом  вона  допомогла  у  житті...  
За  це  її  шанобливо  називають  наша  мама-Тереза...
Марія  Василівна,  -  закінчивши  будівельний  факультет  Рівненського  інституту,  трудилася  все  життя  на  будівництві.  Неодноразово  була  нагороджена,  як  спеціаліст  своєї  справи.
 А  розпочинали  подруги  трудову  діяльність    з  профтехучилищ...    Зі  спеціальності  маляра-штукатура.  За  ці  роки,  що  працювали  на  будівництві,  освоїли  додатково  спеціальності  опоряджувальника  стін  мармуровою  крихтою  та  плиткою.
       Завжди  пам’ятаючи,  що  доля  наполегливих  любить,  ставила  перед  собою  кожен  раз  якусь  мету  і  добивалася  всього  своєю  працею.  І  хоч  були  у  житті  якісь  сумніви,  розчарування,  але  коли  твердо  йдеш  до  задуманого,  то  вже  не  думаєш  скільки  часу  займе  цей  шлях…  Якою  б  тернистою  не  була  ця  дорога–  наполегливість  і  віра  дають  добрі  плоди.
     -  Я  щаслива!  -  говорить  Надія  Михайлівна.  Люблю  людей  і  працю.  У  мене  прекрасна  сім’я:  чоловік,  з  яким  прожили  разом  багато  років,  двоє  дорослих  дітей.  Маю  прекрасну  освіту  та  роботу.  
         Життєвий  шлях  людини,  напевне,  ніколи  не  буває  гладеньким.  На  дорозі  мого  життя  були  і  тернові  колючки,  і  ями  з  різним  брудом,  але  наполегливість,  віра  в  людей  зробили  мене  щасливою.    В  яких  життєвих    ситуаціях  не  була  –  завжди  зустрічала  добрих  людей  на  своєму  шляху.  Їхню  підтримку,    допомогу  та  доброту  запам'ятала  на  все  життя.
             Коли  мене  запитують,  що  легше  будувати,  будинки  чи  правову  державу,  відповідь  одна  –  будинки.  І  хоч  будувати  будинки  -  важка  фізична  праця,  але  відпочинеш,  подивишся  на  плоди  своєї  праці  -  душа  спокійна.  Про  правову  державу  так  не  скажу,  бо  моральна  сторона    є  завжди  набагато  важчою,  ніж  фізична…
                                                                                                                                     В.  Ф.  –  07.05.2023    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989448
дата надходження 22.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Родвін

Катерина

[u][b]Катерина[/b][/u]


               [i]Кохайтеся,  чорнобриві...
                   Т.  Г.  Шевченко[/i]



Нічка.  Тихо.  Спить  село,
любо  так  на  дворі,
Всівся  місячень  на  хмарку,
сяють  в  небі  зорі.

Вишня  квітне  пелюстками,
ніби  снігом  білим.
Не  засни,  моя  кохана,
вже  давно  стемніло...

Сад  заквітчаний  дрімає,
аромат  казковий...
Вітер  ти́хенько  співає  
пісню  колискову.

-  Мила  дівчино  моя
   не  проснеться  мати
   Лине  пісня  солов'я,
   вийди  погуляти  !

   В  цвіту  вишні,  наче  в  раю...
   під  розлогим  віттям
   Сядем,  будем  милуватись
   Божим  розмаїттям...

   Де  ти,  мила,  я  чекаю...  
   десь  вогні  сіяють,
   Місяць  хмарку  обнімає,  
   й  тихо  засинає...

Ось  тихесенько  у  хаті
скрипнуло  дверима  :
В  сутінках,  з'явилась  мила  -
ледве-ледве  зрима,

Як  метелик  серед  ночі,
промайнула  тінню
і  сховалась  серед  цвіту
чарівним  видінням.

Дівчину  свою  кохану,
ніжно  пригортаю
Мабуть  правду  кажуть  люди,
що  то  -  краще  раю  !

Що  сказать  про  ті  обійми  -
вітерець  все  знає  ...
Підглядали,  правда,  зорі
й  місяць  пам'ятає.

Хмарка  бачила,  звичайно,
вона  ж  не  заснула  !
А  коли  побачила  -
погляд  відвернула  !

Пісня  ніжна,  солов'їна  
лине    про  кохання,
І  танцюють  пелюсточки  
з  вітром  до  світання...
   
До  світання  милувались,
ніжились,  кохались,
А  як  зо́ря  заясніла,
світом  любувались.

В  край  небесного  шатра
заглянуло  сонце.
вже  проснулась  її  мати  -
глянула  в  віконце.

Де  там  ходить  її  доня,
де  вона  ночує  ...?
Вийшла  кликала  тривожно,
а  доня  не  чує...

Доня  з  милим  на  осонні,
взя́лися  за  руки,
Вже  звучать  слова  прощання  -
Час  настав  розлуки.

Білі  ніжні  пелюсто́чки
підхопило  вітром:
-  Що  ж,  до  зустрічі,  красуне
   ми  ще  стрінемсь  літом  !  

   Соком  ягода  наллється
   на  солодкій  вишні.
   Ми  ще  стрінемсь...  Катю,  Катю,
   не  ридай  невтішно  !  

   Найгіркішими  сльозами
   горе  не  спинити  !
   Йду  до  війська  з  легінями
   край  свій  боронити  !  

   Повернуся  літом  ясним,
   дочекайсь,  кохана  !
   Під  вінець  підем  до  церкви,
   на  рушни́чок  станем  !  

Сонце  встало  -  вже  без  нього...
сад  -  у  цвіті  пишнім...
А  вона  -  сама  стояла,
обіймала  вишню.  

Довго  й  гірко  сумувала,
плакала  невтішно.
Та  й  крізь  сльози  відчувала
поцілунки  грішні...  

Раптом  вітер  злий  повіяв  -
дійшла  до  порогу.
Замітає  білим  цвітом  -
серце  б'є  тривогу  !  

Залишилась  Катерина
з  чорною  журбою,
Все  молилась,  щоб  Госпо́дь
не  полишив  в  бо́ю  !  

Потягнулись  сірі  днини
серед  буйства  травня.
Вісточка  тоді  прийшла,
вісточка  остання...  

Мов  весняні  пелюсто́чки
літо  відлетіло.
Вітер  рвав  з  дерев  листочки  -
осінь  наступила.  

Осінь  з  сірими  дощами  -
не  приходять  вісті...
Де  ти  милий,  що  з  тобою  -
серце  не  на  місці  !  

Бідна,  з  тяжкими  думками,
сам  на  сам  з  собою.
Та  й  воно,  під  са́мим  серцем
вже  штовха  ногою...  

Вже  й  зима  в  права  вступила,
снігом  землю  вкрила.
Та  ніхто  про  те  не  знає,
де  Катрусин  милий...  

Стало  важче  вже  ходити,
живіт  випирає.
Від  очей  чужих  ховатись  -
Для  чого  ?...  Всі  знають...  

Знають,  горю  співчувають,
бачать,  що  вагітна.
Хто  чим  може  помагають  -
в  нас  народ  привітний  !  

А  як  строк  прийшов  -  без  крику,
прокусивши  губи,
Народила  дитинчатко  -
хлопченятко  любе  !  

Личком  -  викапаний  батько,
як  Микола,  звісно.
Де  ж  він,  Катін  воїн  хвацький  ?
все  немає   звістки  ...  

Сльози  виплакала  гіркі,
зустрічала  ве́сну.
Розцвіли  сади  вишневі,
теплі  дні  чудесні...  

Взя́ла  в  руки  дитино́ньку
та  й  пішла  до  саду  -
-  Біля  вишеньки  посто́ю,
   то  моя  відрада...  

Підійшла,  а  там  людина  -
згорблена,  худюща...
Наче  знята  із  хреста  -
вбита  й  невмируща  ...  

Заглянула  їй  у  очі  -
серце  заболіло  !
Очі  рідні  ...  Люди  добрі,
мало  не  зомліла  !  

Любий  їй  стоїть  Микола,
дивиться  на  сина.
Ноги  в  Каті  підкосились,
впала  на  коліна.  

На  колінах  і  коханий...
їй  цілує  руки  !
Мовби  винен  перед  нею
за  всі  дні  розлуки.  

Повернувся  він  з  полону  -
тіло  ледве  дише.
В  руки  взяв  свого  синочка
милого,  колише...  

Підхопила  попід  руку,
повела  до  хати.
Треба  в  стрій  скоріше  ставить
рідного  солдата.  

В  бані  мила,  вимивала,
сто́ли  накривала.
А  по  тім,  як  чоловіка
ніжно  шанувала.  

А  щоб  ліпше  величали
в  селі  молодичку,
в  третій  день  вони  побрались
у  малій  капличці  ! 


Іллюстрація  :    
В  надійних  обіймах  ©Соломія  Ковальчук     
https://img.monoart.com.ua/assets/images/products/
43935/dff71503b6fc9d5e518b02597a9c1559d2ae45ed.jpg

20.07.2023  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989403
дата надходження 22.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Lana P.

У СВІТІ ВАШИХ ІНТОНАЦІЙ…

Читальний  зал  без  папараці.
Під  рушником  портрет  Шевченка.
У  світі  Ваших  інтонацій,
Чуттєвих  дикцій  і  овацій,
Впізнала  наче  Симоненка,
Полинула  у  вир  вібрацій.

Сучасні  потекли  верлібри  -
Душевні  вигравали  фібри.                                                                    

Віршів  проникливе  читання  -
Вслухалася  у  кожне  слово.
Отак  би  тішилась  до  рання  -
Коротким  те  було  зібрання,
Ви  розчинилися  раптово,
В  серпанку  світлих  декламацій.            8.07.23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989192
дата надходження 19.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Маг Грінчук

Стала зброєю

Квітнення  -  в'янення...  Люд  не  стає  мудріше.
Розумом  своїм,  хоч  перевершуєм  тварин.
Наше  серце  наповнене  болем,  ще  мріє
І  палає,  горить,  ще  терпить  муки  війни.

На  короткий  чи  довгий  строк  діє  рішення.
Дике,  егоїстичне,  зле,  наче  нас  нема...
Продане  і  зраджене  наше  життя,  як  річ.
Хтось  рукостисканням  наснажений  чує  смак...

Драматично  все  доволі.  ...Ось  другий  етап.
Думаю,  що  він  почався  із  владних  вини.
А  були  відкриті  й  щирі...  Світу  не  тайна,
Що  культура  стала  зброєю  в  роки  сумні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989018
дата надходження 17.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Н-А-Д-І-Я

ЗАЗИРНУЛА В ХАТУ НІЧКА ( ДЛЯ ДІТЕЙ)

Завітала  в  хату    нічка,
Роздивилась  навкруги.
Це  у  неї    така  звичка,
І  це  робить  від  нудьги.

Подивилась   -  гаряча  ще  пічка,
Поряд  кіт  на  дивані  он  спить.
На  столі  сльози  капають  свічки,
А  вогонь  догора,  мерехтить.

Сонне  царство  вбачає  у  хаті,
Сон  приспав  аж  до  ранку  усіх.
Мабуть,  всі  тут  на  щастя  багаті,
Та  про  інше  їй  думати  гріх.

Прихилилася  нічка  до  пічки,
Розморило  її  вже  теплом.
Відпочить  би  між  щастячком  трішки,
Та,  на  жаль,  ранок  стука  в  вікно..

                                 [img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTueLblr00uZEiHxbi5KyY2GS9LdJQt3EEQ9A&usqp=CAU[/img]  [img]https://koshka.top/uploads/posts/2021-11/1636436439_11-koshka-top-p-koshka-na-divane-15.jpg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985759
дата надходження 10.06.2023
дата закладки 23.07.2023

Катерина Собова

Подарунок мамi

Першокласниця    Оленка
Подарунок    готувала,
Із    днем    Матері    вже    зранку
Рідну    неньку    привітала.

Розповіла,    що    до    свята
Усі    діти    готувались,
І    зробити    своїм    мамам
Справжнє    свято    постарались.

Хлопці    клеїли,    ліпили,
Щось    з    картону    вирізали,
А    дівчатка    щось    в’язали
І    серветки    вишивали.

-Щоб      було    оригінально,
Довго    думала,    гадала,
І    метеликів    у    шафі
Я    для    тебе    назбирала.

На    твоїй    новенькій    шубі
Їх    там    повно    -    всі    живенькі…
Ось,    матусю,    їх    тут    двадцять,
Волохаті    і    гарненькі.

Мама    кинулась    до    шафи,
Затряслися    в    неї    губи,
Бо    дивилася    із    жахом
На    свою      облізлу    шубу.

Здивувалася    Оленка:
Все    в    матусі    не    до    діла,
Щоб    плигати    та    радіти  –
То    вона    чогось    зомліла!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989132
дата надходження 19.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Катерина Собова

Подарунок мамi

Першокласниця    Оленка
Подарунок    готувала,
Із    днем    Матері    вже    зранку
Рідну    неньку    привітала.

Розповіла,    що    до    свята
Усі    діти    готувались,
І    зробити    своїм    мамам
Справжнє    свято    постарались.

Хлопці    клеїли,    ліпили,
Щось    з    картону    вирізали,
А    дівчатка    щось    в’язали
І    серветки    вишивали.

-Щоб      було    оригінально,
Довго    думала,    гадала,
І    метеликів    у    шафі
Я    для    тебе    назбирала.

На    твоїй    новенькій    шубі
Їх    там    повно    -    всі    живенькі…
Ось,    матусю,    їх    тут    двадцять,
Волохаті    і    гарненькі.

Мама    кинулась    до    шафи,
Затряслися    в    неї    губи,
Бо    дивилася    із    жахом
На    свою      облізлу    шубу.

Здивувалася    Оленка:
Все    в    матусі    не    до    діла,
Щоб    плигати    та    радіти  –
То    вона    чогось    зомліла!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989132
дата надходження 19.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Літає літо (тавтограма на літеру Л)

Лебідкою  літає  літо,
Лимани  ллються  легко.
Лопоче  липень  листям  липи,
Лещи́цю  ловить  легіт.

Лугам  липневим,  лану  -  лоскіт.
Лаванда  любить  ласку.
Ліатриси  лягають  лоском.
Лисиця  літня  лізе  ласа.

Літають  лускокрилі  лісом,
Лелеки  літні  линуть.
Лісівникова  лу́бом  ліса.
Лабу́з  линяє  ліньки.

Лебідкою  літає  літо.

(Лещиця,  ліатрис  -  рослини.  Лускокрилі  -  метелики.  Луб  -  міцний,  цупкий  .  Ліса  -  огорожа.  Лабуз  -  бур'ян)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989079
дата надходження 18.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Наталі Косенко - Пурик

Волога краса, як вечірній смак (акровірш)

[b]В[/b]  сутінках  вечірніх  поверталась,
[b]О[/b]гортав  схвильовано  туман,
[b]Л[/b]егітку  легенько  посміхалась,
[b]О[/b]х,  як  обіймав  мене  за  стан.
[b]Г[/b]омоніли  радісно  долини,
[b]А[/b]  в  безмежжі  зеленавих  трав

[b]К[/b]олихались  віти  край  стежини,
[b]Р[/b]озчинявшись  у  суцвітті  барв.
[b]А[/b]  хотілось  слід  мені  лишити,
[b]С[/b]міло  так  пробігтись  по  росі,
[b]А[/b]  у  чарах  ніженьки  змочити,

[b]Я[/b]к  приємно  бути  в  новизні.
[b]К[/b]раєвиди  душу  забавляють

[b]В[/b]  розмаїтті  щастя  і  тепла,
[b]Е[/b]нергійно  смуток  проганяють
[b]Ч[/b]арами,  як  вміє  лиш  весна.
[b]І[/b]  лечу  окрилена  в  любові,
[b]Р[/b]ай  та  й  годі  в  серці  та  душі,
[b]Н[/b]е  знайти  мені  такого  знову
[b]І[/b]  не  відшукать  на  всій  землі.
[b]Й[/b]ого  сяйво  й  мила  неповторність

[b]С[/b]интезують  велич  у  житті,
[b]М[/b]аю  щастя,  що  така  змістовність,
[b]А[/b]  вона,  мов  світло  у  імлі,
[b]К[/b]олихавши  чарами  мені.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989404
дата надходження 22.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Горова Л.

Те, що чулось

Хто  ти,  пташко,  що  мене  збудила,
Сівши  під  самісіньке  вікно?
То  почулись,  мабуть,  звуки  дивні,
Бо  принишкли  солов'ї  давно.

Чи  здалася  в  мареві  півсоннім
Пісня  із  дванадцяти  колін?
У  вікно  простягую  долоні-
Зарябило  розсипом  пір'їн.

Горобці-  бешкетники  поскублись,
Забіякам  до  душі  скандал.
Але  був  біля  вікна  прибулець-
Гіллям,  відлетівши,  загойдав  .

Промайнуло  в  загадковій  тіні,
В  глянці  свіжозрошених  листків,
Те,  що  чулось  в  пісні  солов'їній,
І  шукалось  вперто  між  рядків.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989520
дата надходження 23.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Mikl47

Псалми Давидові . 12 псалом

Доки,Господи,будеш  мене  забувати
І  обличчя  своє  доки  будеш  ховати,
Доки  душу  я  буду  терзати  журбою
І  страждатиму  серцем  від  смутку  та  болю?

Доки  ворог  мій  буде  брати  верх  наді  мною?
Порятуй  мене,  Боже,своєю  рукою.

Прошу  зглянься  і  вислухай,Господи  милий,
Просвітли  мої  очі  і  дай  мені  сили!

Просвітли  мої  очі,щоб  на  смерть  не  заснув  я,
Щоб  мій  ворог  тоді  не  співав  "Алілуя".

Щоб  мої  вороги  не  раділи  ніколи,
Коли  я  захитаюсь  --  на  все  Твоя  воля!

Я  на  милість  Твою  покладаю  надію.
Хай  спасінням  Твоїм  моє  серце  радіє,
Тобі,  Боже,співає,бо  добро  мені  вдіяв!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989194
дата надходження 19.07.2023
дата закладки 23.07.2023

Катерина Собова

В генделику

У      генделику      сільському
Тьотя      Валя    працювала:
На    розлив    горілку    й    вина,
Як    годиться,    продавала.

Валечка    до    всіх    привітна
І    веселу    має    вдачу,
Розсипає    компліменти
І    не    завжди    дає    здачу.

-Не    соромтесь,    замовляйте,
Гарно    йде    торгівля    нині!
-Пляшку      ’’Хортиці’’    подайте,-
Каже    Гриць    до    продавчині.

-Вам    з    собою?    -    запитала
(Гриця    аж    звела    судома),
-Ні,    без    вас,    хай    Бог    боронить,
В    мене    є    така    вже    вдома!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988750
дата надходження 14.07.2023
дата закладки 15.07.2023

Маг Грінчук

І ми - не зайві

Спроба  добути  всю  біологічну  інформацію...
Ту,  яка  знаходиться  лиш  у  генетичному  коді.
Корчиться  від  болю  природа...  Замок  коду  зламали.
Це  є  безглуздість  інтелекту  владного,  голодного...

І  події  минулого  повторюються  і  не  раз...
Тож  руйнується  природа  зі  швидкими  плесками  змін.
Треба  людям  із  добром  поріднитися,  знов  погаслим...
В  невідомість  понесе  нас  жадоба  і  лихо  руїн.

...Твориться  воно  без  свідомості,  що  має  статися.
Богом  ні  одній  людині  не  бути  під  жовтим  сяйвом.
Бо  зруйнується  древо  життя.  Про  людей  треба  дбати...
Треба  дітей,  майбуття  врятувати.  І  ми  -  не  зайві.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988662
дата надходження 13.07.2023
дата закладки 15.07.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Духовна кревність

Хлюпочеться  пшеничний  океан,
Дозрілість  золота  у  переливах.
Хмарин  пливе  безшумний  караван,
Іскриться  сонцесяйна  буйна  грива.

Колосся  урожайного  торкнусь  -
Вберу  у  серце  я  красу  фонтанську.
З  любов'ю  збережу  всю  таїну:
І  літній  легіт,  і  бджолині  танці...

Бо  ж  кожна  стежка  рідна  тут  мені
І  цвіт,  і  смак  дитинства  неповторний.
Духовна  кревність  з  віку  глибини:
Люблю  я  спрагло  землю  плодотворну.


(  Фонтанська  -  від  назви  мого  рідного  села  Малий  Фонтан)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988209
дата надходження 08.07.2023
дата закладки 15.07.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Нове відроджується слово

Гартується,  мов  сталь,  у  жарі  горна,
Катам  вкраїнське  слово  душить  горло.
Не  замести  сліди  війни  криваві,
Приречена  ганьба  їм  і  провалля.

Ні  муки,  не  тортури  неспроможні  
Убити  мову,  правди  слово  кожне.  
Стріляли  в  слово,  а  попали  в  тіло.
У  слові  ж  саме  справжня  думки  сила.

Щоб  не  творив  цей  недолугий  ворог,
Нове  щодня  відроджується  слово.
Довічно  невмирущий  дух  поетів,
Бо  слово  істинне  сильніш  багнета.


(Вірш  присвячується  загиблим  поетам  від  рук  рашистів.)                                  https://kp.ua/ua/life/a672695-vidrodjatsja-z-popelu-kviti-ukrajinski-poeti-ta-pismenniki-jakikh-ubila-rosija                                                              

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988635
дата надходження 13.07.2023
дата закладки 15.07.2023

ВАЛЕНТИНАV

Про тебе

[b]Ти  в  моїм  Житті  –  перчинка,
яскрава  вишня  на  тортІ,
плодів  невідомих  начинка,
відрада  у  любій  біді…

Ти  пахнеш  ніжністю  любові,
уста,  -  мов  гІркий  шоколад…
асоціація  з  журбою…
мій  найцінніший  в  світі  скарб.

Ти  –  радість  і  печаль  –  до  болю…
троянд  чарівних  дивоцвіт,
Щаслива  й  плачу  я  з  тобою,
а  загалом  –  ти  –  цілий  світ.[i][/i][/b]
13.07.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988656
дата надходження 13.07.2023
дата закладки 15.07.2023

Lana P.

ЧАР-ОСТРІВ

Коли  обоє  ми  на  морі  
Пірнаємо  у  хвилі  мрій  -
За  обрієм  іскряться  зорі,
Хлюпоче  сонячний  прибій.

Із  бризок  народивсь  Чар-острів,
У  лоні  океанських  вод,
Охоче  запросив  у  гості  -
Дарує  шлейфи  насолод.

Коли  мене  ведеш  за  руку,
У  царство  рифів  неземне  -
Крізь  задоволення  і  муку
Світ  відкриває  потайне.                  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988593
дата надходження 12.07.2023
дата закладки 15.07.2023

Горова Л.

Ластівка

Мені  б,  як  тій  ластівці,  швидше  до  двору,
Який  не  плели  б  чужі  ранки  ажур,
І  як  не  втішатися  мандрами  впору,
Я  стежку  додому  в  думках  стережу.

Давай  повертатись!  А  ти  мене  просиш:
Поїхали  далі,  назустріч  зорі!
Колеса  слухняно  намотують  простір,
І  місця  нового  кураж  заяскрів!

Там  буде  цікаво,  чекають  пригоди!
Чому  ж,ніби  ластівку,  тягне  назад?
Тебе,  де  посієш,  там  ,  мабуть,  і  вродить,
Й  ти  мрієш  мене  від  гнізда  відв'язать...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988729
дата надходження 14.07.2023
дата закладки 15.07.2023

Ніна Незламна

Знайомство ( проза)

   Літній  спекотний  день  збігав  до  кінця.  Та  часу  ще  достатньо  поки  стемніє.  Але  насичені  вологою    хмари,  швидко  пливли  над  містом,  ховали  сонячні  промені.  Ніби  попереджали  про  можливий  дощ.  Дув  поривчастий  вітер,      приносив  поодинокі  краплинки.  
       Маленькі,  як  намистини,  впали  на  плечі  Руслана.  Від  несподіванки,  хлопець  здригнувся,  думка  як  легка    пір’їна  –  Ой,  уже  треба  додому,  досить,  добряче    наскакався!  Він  підійняв  руку,  гукнув  до    друзів,
-Усім  па-па!  Удачі!
   В  гарному  настрої  повертався  з  волейбольного  майданчика.  Волейбол  -  це  його  захоплення,  ще  після  закінчення  третього  класу.Саме    на  часі  тренуватися,  розвиватися,  щоби  мати  закалку,  треба  пройти  багато  випробувань.  Сам  собі  хотів  довести,  що    в    житті  спроможній  чогось  досягти,  тим  паче  це  корисно  для  здоров’я.  При  настанні  перехідного  віку  фізичні  нагрузки  особливо  потрібні  і  він  це  розумів.  Енергія,  фонтаном  била  по  всьому  тілу,  її  треба  було  позбутися.  Вгамовуючи    почуття  нового  життя-  в  школі  відводив  душу  на  змаганнях.Інколи  вночі  не  спалося,  відчував  гучне  серцебиття,  знав,  треба  більше  фізичної  загрузки.    Щоби  ввечері  упав  у    ліжко  і    безпробудно  спав  до  ранку.
       Хоч  з  роками  усе  минулося  та  волейбол  так  і  не  покинув.  Після  школи  уже    другий  курс  в  університеті,  а    дворовий  волейбольний  майданчик    й  досі  манив  до  себе.  Особливо  влітку,  коли  молодь  поверталася  на  канікули,  було    гучно,  весело.  
Нині,  він  уже  другий  місяць  поспіль    має  розвагу  на  східцях  свого  під’їзду.  Ліфт  не  працює,  а  квартира  на  дев’ятому  поверсі,  тож    є    можливість  потренувати    ноги.  Звичайно    багатьом    мешканцям  не  до  вподоби,  але  що  поробиш,  поки  дійде  черга  до  ремонту,  треба  перетерпіти.  Ще  й  не  знати  скільки  часу,  тож  потрібно  якісь  запчастини,  які    на  жаль,  на  даний  час  у  дифициті.
     А  що  йому  легеню  ті  сходи?!  Як  птах  розставляє  крила  -  він    робить  помах  руками  і  ніби  перелітає  по  дві  східці.  
Батько  не  раз  бачив,    тішився  сином,  хвалив,
-Молодець!  Так  тримати!
А  мати  вкотре  пожаліє,  рукою  ніжно  торкнеться  змокрілого  чола  й    усміхнена  скаже,
-Ну-  ну!  Що  то  молодість!  Все  себе  випробовуєш?!  А    тепер  хутко  в  ванну  кімнату!  Чистий  одяг  у  шафі!  
   Щоразу  війшовши  до  ванни,  думки  про  життя  вражали.  Чому  так  швидко  час  летить?  Колись    одяг  готувала  мама,  тепер  уже    все  робить  самостійно.  Та  радів,  його  батьки  в  усьому  підтримували.  Інколи  казали,  -Домашній  хлопець!
     Та  тож  таким,  його  зробило  виховання.  Батьки    працюють  в  університеті.  Мама  в  бібліотеці,  батько  викладає  англійську  мову.
Тут  напевно  було  би  й  соромно  виховати  по-  іншому.  Інколи    з  друзями  й  пішов  би  в  нічний  клуб  та  все  зваживши,  не  хотів  засмучувати    рідних.  
Хоча  інколи  приємна  і    комфортна  атмосфера  кав’ярні  задовільняла  його,  любив  провести  вільний  час  з  друзями,  розслабитися,  послухати  музику.
   -Основне  ніякого  алкоголю,  –  говорив    вслід  напутні  слова  батько.  
Його  це  влаштовувало,  адже  не  хотів  втрачати  спортивної  форми.
   Руслан  підходив  до  під’їзду…  краплі  дощу  частіше  ляскати  по  обличчю,  плечах,
-А  ось    і    дощик!  Це  добре,    в  останні  дні  виснажується  грунт,  земля  ніби  горить,    під  сліпучим  сонцем.
За  мить  він    був  на  другому  поверсі.  Пролунало  чиєсь  буркотіння,  дрижанням  відбивалося    по  кутках  під’їзду,  зупинився,  прислухався,  тихо.    Та  враз    розбірливо  почув  жіночий  мелодійний  голос,
-Оце  так  удача.  Кажуть  у  місті    скрізь  комфортно.  Оце  так  комфорт,  ліфт  не  працює.  Казала  мамі,  навіщо  скільки  всього  наклала.  Це  ж  треба,  як  цю  сумку  заперти  на  дев’ятий  поверх?!
   Її  голос  та  останні  слова  заінтригували  його  -  здається    в  нашому  під’їзді  таких  немає,  ще  й  на  мій  поверх.
 Сміливо,  навіть  присвиснув,  не  торкаючись  ручних  поручнів,  кілька  кроків  вперед  і  уже  був  на  третьому  поверсі.На  даний  момент  жіноча  чи  дівоча    постать,  для  нього,    як  червоне  світло  для  потяга.  Між  третім  і  четвертим  поверхом  на  проміжній  сходовій  площадці  стояла  білявка.    Вона  не  чула  його  ходу,  зате  він  її  навіть  добре  зміг  розгледіти.  Зачіска  під  каре,  тендітна,  невисокого  зросту.  Морського  кольору  майка  і    джинси    облягали  тіло,    підкреслюючи  струнку  фігуру.  
-О,  якщо  я  не  помиляюсь,то  це  не  жінка,  а  дівчисько.  Іще    й  низенька  на  зріст  -  подумки  зробив  висновок.А  вбрана    ніби  в  одяг  морських  хвиль    і  що  це  за  чайка,  що  вирвалася  з  моря?!  Цікаво    яке  ж  у  неї  личко?  І  хто  вона?Може  познайомитися?!  А  чому  б  і  ні?Та  до  кого  ж  вона  приїхала?!  Ну  звичайно  приїхала,  підтвердив  свою  думку,  он  вазіза.  І  сумка    в  клітинку,  то  ніби  з  якогось  села.Може  й  справді  з  села,  якби  з  міста  то  непевно  б  одягла  шорти.  В  таку  жару  можна  було  з  плеч    і  волосся  зібрати    за  допомогою  шпильок.  І  до  кого    на  дев’ятий  поверх?  
Щоб  її    не  злякати,  тихо  кашлянув.  Не  відриваючи  від  неї  погляду,  підіймався  вище,  ставав  на  кожну  східцю.    Вона,  як  сполохана  пташка,  різко  розвернулася.  Раптовий  блиск    її  очей  вразив,  то  ніби  сонце  попало  в  його  очі.  Здавалося,  що  він    ніколи  не  бачив  таких  красивих  очей    і  зацікавленого    погляду.    Їх    блиск,    часте  миготіння,  подібне    сонячним  зайчикам  збуджували  його.
Вона  трохи  розгублено,  
 -Я  вам  дорогою  поступлюся,    напевно  поспішаєте…
Де  й    взялась  в  нього  сміливість,  випалив,
-  Та  ні,  дякую!  Ви  така  маленька,  не  годиться  надриватися  сумками.  Давайте  познайомимося.    Я  Руслан!  Чув  вам  треба    на  дев’ятий  поверх,  мені  теж  туди,  тож  допоможу.
На  якусь  мить  вона  заклякла,  легкий  рум’янець  покрив  її  щічки,здвигнувши  плечами,    розгублено  сказала,
-Та  я…    мені  незручно,  сумка  важка.  А  мене  звати  Світлана…
   Він  так  і  стояв,  подумав  -  Така  низенька,  як  стану  на  площадку  буде  нахилятися.  Мабуть  дівчина  почуватиметься  не  комфортно.
Посміхнувся,  увагу  привернув  її  кирпатий  носик,  кілька  ластовинок  ніби  прикрашали  його.  Враз  гучно  забилося  серце,  уста    кольору  вишні,  манили  до  поцілунку.  Мабуть  іще  не  ціловані,  на    якусь  мить  уявив  поцілунок  та    враз  наче  пробудився  від  її  слів,
 -Може  я  якось  сама  долізу  до  того…    дев’ятого  поверху.
-Ви  що  не  бачите  якої  я    статури.Та    хіба  можна,  такій  крихітці,    підіймати    великі  речі,  та  ще  й  кажете  важкі.
Йому  хотілося  сказати  -Та  ще  й  такій  гарненькій,  але  передумав,  скаже  причепився,  як  ріп’ях.
-Ну  добре,  ви  сумку  беріть,  а  я  валізу  вже  якось  сама  дотягну.
-Ні-ні,  ніяких  сама.  Я  йду  вперед,  а  ви  за  мною.
Підхопивши  валізу  й  сумку,  він  підіймався  по  східцях.
Думка  –  оса…    -  Оце  так  сумка!  У  неї  що  цеглу  поклали?  Тут  уже  птахом  не  полетиш.  Як  вона  її  несла,  навіть  уявити  важко!
Він  поставив  валізу  й  сумку  біля  дверей  своєї  квартири.  Вона  за  мить  стояла  поруч,    відразу,сміливо    натиснула  на  кнопку  дзвінка,
 -О!  І  як  ви  дізналися,  що  мені  сюди  треба?!
Від  здивування  його  обличчя    зарожевіло,  тихо  про  себе,  
 -Оце  так  номер!    А  може  помилилась?
Не  встиг  зібратися  з  думкою,  що  їй    сказати,  чи  запитати,  як  різко  відчинилися  двері.  Навпроти  них  стояла  його  мама,  спілкувалася  по  телефону,  
-Так,  я  зрозуміла.  
Не  покидаючи  розмови,    рухом  руки  дала  зрозуміти,  щоб  заходили.  Відразу  взялася  за  ручку  дверей,  щоб  зачинити  їх  й  продовжила    спілкування  по  телефону,
-Є  вона,  не  хвилюйтеся,  уже  є  Світланка.Треба  було  раніше  попередити,  ми  б  її  зустріли  на  вокзалі.  Ну  уже  як  є,  добре,  потім  зідзвонимося,  бувайте  здорові.
І  тут  же  звернулася  до  сина,
-А  ти  де  її  зустрів?  Цікаво…  але  ж  упізнав.  Ви  ж  років  десять  назад  бачилися.  Що  то  рідна  кров,  на  відстані  відчувається  зв’язок.
 Світлана  збуджено    звернулася  до  неї,
-У  мене  є  ваш  номер  телефона  та    мій  телефон  розрядився.  Але  ж  мої  батьки  мали  вам  передзвонити.  Вчора  зранку  до  нас  подзвонили  з  університета,  що  треба  приїхати  допомогти  з  ремонтом.  Ось    відразу  й  приїхала,    тим  паче  мені    місце    в  гуртожитку  пообіцяли.
-То  добре,  усе  нормально,    проходь,  будь,  як  вдома!    
Руслан  почувався  приголомшеним,  заніс  сумку  на  кухню,
-Я  до  ванної  кімнати.
-Добре  синку,  тільки  ж  недовго.  Племінниця  з  дороги,  теж  треба  освіжитися.
-Там…  у  сумці  гостинці,    м’ясо,  ковбаса,  сало.  І  вина  домашнього  тато  передав,-  проходячи  в  кімнату,  сказала  Світлана.
   У  квартирі  пахло  капченостями.  За  вечерею  Світлана  розповідала  про  рідне  містечко.  Мати  слухала  з  захопленням,  напевно  спогади  викликали  емоції,
-  Я  там  була,  ще  до  одруження,  мабуть  містечко  розширилося.  Гніванський  кар’єр,  річка,  є  де  працювати    й  відпочивати.  Ти  після  закінчення  університету  мабуть  поїдеш  додому  працювати?
 -  Так.  Мрію  дітям  викладати    математику,  інформатику,    це  ж    зараз  саме  на  часі.
   Руслан  у  своїй  кімнаті  уже  лежав  у  ліжку…  за  вікном  моросив  тихий  дощик.  Мелодійний  звук  дощу  заспокоював    його.  -  Як  добре,  що  я  не  встиг  до  неї    позалицятися,  ото  б  зганьбився.  Навіть  уявити  собі  не  міг,  що  це  маминого  брата  донька.    Ох,  ці  родинні  зв’язки!
   В  душі    зізнався,  що  її    не  пам’ятав.  Хоча  за  вечерею    мати  й  розповідала  
що  десять  років  назад,  влітку,    вона  приїжджала  в  гості.  Та  він  і    не  міг  її  пам’ятати,  адже  не  бачив.  Того  року  все  літо  з  однокласниками  мешкав  на  базі    відпочинку  в  Одесі.  При  розмові  мовчав,  просто  слухав,  не  хотів  нагадувати,  вважав  це  недоречним.  
 Та    все  ж  це  знайомство,  як  сонячний  промінь,  що  зігрів  душу,  в  ній  проснулося  щось  потаємне.  Ніби  торкнулися  якоїсь  струни,  що  пробудила  перше  незбагненне  почуття  невідомого.  Він  би  не  проти  зустріти  таку  тендітну,  милу,  симпатичну  дівчину.
   Поринаючи  в  сон,  роздумував  -    А  може  це  й  на  краще,  ще  не  на  часі  змінити  своє  життя.  Треба  закінчити  університет,  а    потім,  як  доля  -  можливо  й  зустріну  свою  половинку  з  зеленими,    світлими  очима.

                                                                                                                                                           2021р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988698
дата надходження 14.07.2023
дата закладки 15.07.2023

Наталі Косенко - Пурик

Запрошення на каву

Запрошу  тебе,  Музо,  раненько  на  каву,
Може  сміло  натиснемо  разом  октаву,
Поведемо  розмову  таку  неповторну,
Дивовижно  приємну  та  дуже  змістовну

Я  тобі  розповім  про  події,  ідеї,
Як  в  світлиці  моїй  розцвіли  орхідеї
І  мов  сонце  сміються  на  ніжній  долоні,
Мабуть,  мила  красуне,  ми  в  дивнім  полоні

Ми  посидимо  тихо,  як  милі  подруги,
Намалюємо  щастя  лише  білі  смуги
І  дуетом  сердець,  що  створили  з  тобою  -
Зачаруємо  світ  неповторно  красою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988607
дата надходження 13.07.2023
дата закладки 15.07.2023

Рясна Морва

Пригадування

Замітає  сніг
Старі  пригадування
Вже  видно  нові

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968543
дата надходження 17.12.2022
дата закладки 15.07.2023

Рясна Морва

На Івана, на Купайла

На  Івана,  на
Купайла  в  річці  плили
Дівочі  мрії

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988142
дата надходження 07.07.2023
дата закладки 15.07.2023

Маг Грінчук

Ким же накреслені…

Жіночі  й  чоловічі  початки  створені  небом.
Як  темні,  так  і  світлі  притаманні  людям,  звірам.
Всі  різко  різноманітні,  лише  коріння  одне...
Там  зло  -  тут  добро  і  там  страх  -  тут  без  страху  з  вірністю.

О,  скільки  горя,  причин  та  переплітань  у  всьому!
Що  не  можливо  їх  усіх  перелічити  зразу.
То  ж  ким  же  накреслені  долі  людей?  Знати  -  не  двом...
Душа  заходиться  плачем  за  життя  людей,  правду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987975
дата надходження 05.07.2023
дата закладки 12.07.2023

Надія Башинська

ТРОЯНДИ КВІТНУТЬ В НАШОМУ САДУ…

Напився  ранок  з  рук  землі  роси
та  й  підійшов  тихенько  під  віконце.
А  тут  троянди...  у  своїй  красі,
пелюстки  цілувало  саме  сонце.

Квітнуть  вони  під  маминим  вікном,
зачарувався  ранок  ніжним  цвітом.
Тут  чорнобривці,  мальви,  паничі...
той  ясний  цвіт  так  пахне  теплим  літом.

Духмяно-ніжний  в  літа  аромат,
такий  приємний,  солодко-медовий.
Клематис,  флокси,  сальвія  і  мак...
цей  літній  час  по-справжньому  казковий.

Спинивсь  на  мить  тут  ранок,  в  квітнику,
замилувався  барвами  ясними.
Тепер  до  нього  завітають  в  сни,
бо  вже  давно  є  гостями  моїми.

В  них  бачу  й  взимку  усмішку  ясну
і  відчуваю  мамині  долоні.
Троянди  квітнуть  в  нашому  саду...
вдвох  з  ранком  я  милуюся  сьогодні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988350
дата надходження 10.07.2023
дата закладки 12.07.2023

ВАЛЕНТИНАV

Плачу із Душі

Плачу  із  Душі,
із  дощем,  з  грозою…
Боже,  як  болить…
плачу  за  тобою…
Ти  Герою  наш,
український  воїн,
із  безстрашшя  плащ,
воював  за  волю…
Ти  сказав  слова:
СЛАВА  УКРАЇНІ,
дякуємо  всі…
на  віки  і  нині…
06.07.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988036
дата надходження 06.07.2023
дата закладки 12.07.2023

Lana P.

ВОДОСПАД (хоку)

***
Бризками  в  душу
Промовистий  водоспад.
Бавиться  вітер.

***
В  спекотну  днину
Водоспадні  краплини
Цілують  сонце.

***
Літній  водоспад
Виграє  веселкою.
Музика  води.


10.07.23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988484
дата надходження 11.07.2023
дата закладки 12.07.2023

Наталі Косенко - Пурик

Велична фортуна

Ти  з'явишся  до  мене  уночі,
Укриєш  ніжно  шаллю  мої  плечі
Та  відшукавши  до  краси  ключі  -
Промовиш  дивно,  стримано  до  речі

Присядеш  тихо  в  сутінках  нічних,
Торкнеш  рукою  локон,  що  спадає
І  у  хвилинах  просто  неземних
Усе  навколо  знову  засіяє

Перецілуєш  кожен  пальчик  мій,
Відчуєш  запах,  подих  мого  тіла,
А  в  голові  думок  вже  цілий  рій,
Як  заховати  цю  красу  посміла?

І  вже  забуть  не  зможеш  почуття,
В  душі  заграють  невгамовні  струни,
Немовби  зачароване  життя  
Торкнулося  величної  фортуни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988437
дата надходження 11.07.2023
дата закладки 12.07.2023

Надія Башинська

ВЕДМІДЬ ПРИЙШОВ ДО ЧЕРЕПАХИ…

         Ведмідь  прийшов  до  Черепахи…  Їй  розказав,  що  у  думках,  
у  очі  пильно  подивився  і  запитав:  «Чи  буде  так?»
Та,  що  хотіла,  розпитала,  а  потім  так  йому  сказала:"Не  кожен  
день  в  житті  є  свято.  Я  бачу  перешкод  багато.  Чимало  часу  й  сил  
піде,  поки  до  тебе  це  прийде."    
Не  захотів  Ведмідь  чекати.    Вже  голова  не  та  і  лапи,  і  шерсть  на
ньому  негуста.  Було  в  житті  стільки  пригод…  
Спитав:  «Якщо  без  перешкод?»
         То  ж  Черепаха    міркувала…  Все  варіанти  вибирала,  чомусь  кру-
тилася  й  кривилась.  Потім  пішла  та  ще  й  умилась.
Сказала:  «  Сил  пішло  багато,  щоб  перешкоди  ті  прибрати.»
         Ведмідь  їй  добре  заплатив,  без  перешкод  же  захотів.  То  ж  Чере-
паха  заробила.  Є  у  Дубаї  в  неї  вілла,  і  на  Канарах,  кажуть,  має.  Бо  
хто  працює  –  заробляє!
Тепер    Ведмідь  щороку  спить.  У  снах  приходить  щастя  мить.
       Існують  перешкоди.  Так.  Та  не  шукайте  Черепах.  Нехай  ніякі  пе-
решкоди  не  роблять  нам  в  житті  погоди.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987765
дата надходження 03.07.2023
дата закладки 03.07.2023

Веселенька Дачниця

Ой була у мами, тай одна дочка

Ой  цвіте  калина  в  зеленім  гаю
Я  тобі,  миленький,  про  любов  свою  
Розкажу  тихенько,  щоб  ніхто  не  чув,
Що  того  кохаю,  хто  звечора  був.

Цілував  у  личко,  говорив  слова,
Від  них  закружилась  моя  голова...
Мама  догадалась,  закрила  на  ключ  -
Лізь  через  віконце  і  мене  не  муч!

Часто  мама  каже:  -  «Ой,  падка  на  страсть!
З  першого  цілунку  ти  не  піддавайсь!»...
Третій  я  діждалась  –  годі  вже  терпіть!
Беріть  мене  хлопці  тай  у  загс  ведіть!

Ой  була  у  мами,  тай  одна  дочка,
Як  мама  гаряча,  скажена  така,
Як  побачить  хлопця  –  бісики  в  очах,
Аж  поруч  сороки  німіють  в  кущах!

Зібралися  хлопці:  -  Як  його  діяти?
Будем  Аліну  по  разу  цілувати!
Щоб  не  повторилось  із  третім  разком  -
Прив’язуй,  матусю,  дочку  мотузком….
                                                                                                       В.  Ф.-  06.  06.  2023  
                     
                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987274
дата надходження 27.06.2023
дата закладки 03.07.2023

ВАЛЕНТИНАV

Легко йти

Легко  йти  по  життєвім  шляху,
Бо  ступаю  слід  в  слід  за  тобою,
По  високім  заторам  в  снігу,
Мов  у  казці  сріблястій  крокую.

Ти  по  переду  завжди  ідеш,
Колеш  ноги  болюче  стернею,
На  руках,  де  найтяжче  несеш,
Зігріваєш  своєю  любов*ю.  

Немов  зірка  в  оправі  святій,
Моя  Доля,  коханий,  з  тобою.
Поводир  у  Житті  вірний  мій,
Напуваєш  у  спразі  водою…

Лиш  зоря  рано  вранці  зійде,
Чи  то  місяць  на  небі  засяє,
Любить  Бог  хай  тебе  й  береже,
Моє  серденько  щиро  благає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644237
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 03.07.2023

Рясна Морва

Довіряю їм

Ночами  веду  
Бесіду  із  зірками
Довіряю  їм

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972870
дата надходження 04.02.2023
дата закладки 03.07.2023

Н-А-Д-І-Я

ЛІТО ПОВЕРТА ДО СЕРЕДИНИ

Літо  поверта  до  середини,
Та  в  душі  неспокій  і  жалі.
Все  чекаєм  доброї  години:
Коли  ж  нас  покинуть  москалі?

Хто  придумав  їх  "братами"  звати,
Повернувсь  у  кого  так  язик?
Матері  учили  вас  вбивати,
Ти  до  цього,  ворог,  уже  звик?

Чи  рука  підніметься  й  на  матір,
Коли   щось  не  те  побачиш    в  ній?
Не  любила,  виростила  звіра,
І  зростила  у  житті  бруднім.

Та  колись  настане  час  розплати,
Не  пробачить  вам   Всевишній,
Чи  заплаче  за  тобою  матір  ?...
Перед  Богом  і  людьми  ви  грішні.

Упаде  убитих  кров  у  землю,
Кольорові  квіти  розцвітуть.
Всіх  вас  пам"ятаєм  поіменно,
Час  і  пам"ять  з  серця  не  зітруть..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987798
дата надходження 03.07.2023
дата закладки 03.07.2023

Катерина Собова

Проблемна квартира

-Давно,    куме,    вас    не    бачив,
Що    у    вас    нового?
Бачу,    наче    здоровенькі,
Дякувати    Богу.

-І    вам,    куме,    теж    бажаю
Жити    в    щасті    й    мирі.
В    мене    є    свої    проблеми:
Справа    вся    в    квартирі.

Наче    хтось    наслав    прокляття
На    оті    кімнати:
Цілий    рік,    як    не    стараюсь  –
Не    можу    продати.

-То    яка    причина    цьому?  –
Кум    вже    репетує,-
Чи    таку    ціну    загнули,
Чи    купців    бракує?

-Справа    в    тім,    що    ця    квартира
Моїх    мами    й    тата,
В    цю    оселю    вони    вклали    
Всі    свої    зарплати.

Та    батьки    мої    на    старість
Наче    показились:
Не    було    того    моменту,
Щоб    десь      відлучились.

То    ж    із    продажем    я    буду
Мучитись    роками,
Бо    кому    житло    потрібне
З    чужими    батьками?    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987276
дата надходження 27.06.2023
дата закладки 03.07.2023

Катерина Собова

Зуб

Зайшла    в    хату    баба    Зіна
До    сусідки    Гані,
Розповіла:      -  Йду    з    лікарні,
Справи    геть    погані.

Один    зуб    так    розболівся
(А    їх    два    у    роті),
Лікар    допоміг    сьогодні
Лихо    це    збороти.

Одним    махом    вирвав    зуба
І    почав    казати,
Що    не    скоро    вріжу    дуба,
Буду    ряст    топтати.

Так    втомилась    в    тій    лікарні,
Дайте    десь    присісти…
Казав    лікар    -    дві    години
Нічого    не    їсти.

Віддала    йому    всі    гроші,
Тож    маю    мороку,
Бо  тепер    не    буду    їсти,
Принаймні,    півроку!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987760
дата надходження 03.07.2023
дата закладки 03.07.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Маки яскравіють

Маки  мерехтять...У  роздумах  одвічних...
Стільки  бачила  земля  дідів!
Рідне  поле,  де  в  травинки  кожній  вічка,
Де  у  вітру  вільності  мотив.

Пломеніють  макові  легкі  голівки,
Сонця  погляд  лагідно  блищить.
Бджіл  дзижчання,  цвіркунів  солодкі  співи...
Над  красою  поля  -  неба  щит.

Маки  яскравіють,  ніби  краплі  крові.
В  полі  цім  немало  полягло,
Бо  боровсь  за  незалежність  кожен  воїн,
Мирним,  щоби  квітло,  вільним,  тло.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987150
дата надходження 26.06.2023
дата закладки 03.07.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Думки прядуться

Дощу  б  і  переміни,  бо  спекотно,
Хоч  у  блуканнях  хмар  кудлатих  вовна,
Прислухатись,  чекати  щось  істотне,
Але  ж  терпіти  важко  цю  безмовність.
Думки  прядуться,  а  війна  гуркоче.
Тривога  розщепляє  і  бентежить.
Летить  лиш  паперове  віршів  клоччя,
А  роздумів  зібралась  ціла  вежа.
Контрасти,  штучність,  неприродність  світу,
Якби  ж  то  злива  плодотворна  впала,
Щоби  згадали  істини  орбіту.
Людей,  щоб  вільних  не  валили  валом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987350
дата надходження 28.06.2023
дата закладки 03.07.2023

Наталі Косенко - Пурик

Чисте сумління

До  мене  схилились  в  мереживі  квіти,
Неначе  найкращі  матусені  діти,
Любов'ю  зігріли,  як  милим  промінням
І  я  залишилася  з  чистим  сумлінням

Горнулися  ніжно,  мов  сон  обіймали
Та  тихо  любові  та  ласки  чекали,
А  я  віддавала  також  щохвилини
Любов  до  краплини,  як  ненька  дитині

Про  світ  говорила  прекрасний  і  чемний
Та  милі  розмови  душевно  взаємні
І  ніби  на  крилах  я  линула  в  поле
Де  диво  волошок  розкинулось  море

Люблю  їхню  вроду,  красуні  та  й  годі,
Як  ніжно  зросли  в  неповторній  природі,
Стою  і  милуюся  дивній  картині,
А  їхні  голівки    такі  сині-сині.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987390
дата надходження 29.06.2023
дата закладки 03.07.2023

Наталі Косенко - Пурик

Чому про татка мало віршів? (акровірш)

[b]Ч[/b]ерез  роки,  які  проникли  в  світ,
[b]О[/b]х,  як  про  батька  хочу  написати,
[b]М[/b]олю  душею,  хоча  б  кілька  літ  -
[b]У[/b]спішно  ті  моменти  пролистати.

[b]П[/b]риємний  голос  і  чарівна  мить,
[b]Р[/b]озквітнувший  жасмин  і  запах  казки,
[b]О[/b]так  у  затишку    іще  пожить,

[b]Т[/b]еплом  згадати  найдорожчу  ласку.
[b]А[/b]  як  було  наповнене  життя,
[b]Т[/b]акого  знаю  -  вже  не  буде  звісно,
[b]К[/b]азав,  що  найдорожче  я  дитя,
[b]А[/b]  зараз  тільки  спогад  гріє  слізно.

[b]М[/b]ене  любив,  як  миле  янголя,
[b]А[/b]  у  душі  прекрасно  милі  ролі,
[b]Л[/b]еліючи  найкращі  почуття,
[b]О[/b]біймами  всміхаючися  долі.

[b]В[/b]елика  дяка,  за  його  труди
[b]І[/b]  море  незрадливої  любові,
[b]Р[/b]ука  тремтить,  виводячи  рядки,
[b]Ш[/b]окуючи  моментами  поволі.
[b]І[/b]  знову  розгубилися  думки
[b]В[/b]  отих  світах,  що  прагнуть  все  до  волі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987575
дата надходження 01.07.2023
дата закладки 03.07.2023

Ніна Незламна

Щорік буяє вишня…

Біля  ставочку,  щорік  буяє  вишня,
Пелюстки  білі,  чаруючі,    духмяні,
Чом  не  в  садочку?  Всі  ж  кажуть  дивовижна,
Від  сонця  має  цілунки  полум’яні,
Й  пісні  птахів,  вітру  слухає  весняні.

Роки  минають  та  фати  не  одягла,
Цвіт  пелюсточків  розвіявсь  по  дорозі,
Свою  цнотливість  я  і  досі  зберегла,
З  життям  змиритись  не  хочу  і  не  в  змозі,
З  чагарниками,  спільну  мову  не  знайшла,
Й  дуби,  що  поруч  -  серед  них  у  облозі.

Білих  лебедів,  часто  на  воді  бачу,
Символ  сонця,  добра,  вірного  кохання,
Вкотре  світанком,  з  росами  заплачу,
І  все  ж  на  щастя  маю  сподівання,
Плекаю  мрію,  ні,  я  її  не  втрачу.

Як  жарке  літо  погомоню  з  ставочком,
Із  вітром  в  змові  принесе  прохолоду,
Чи  туман  срібний  покотиться  клубочком,
Тож  від  вологи    плекаю  насолоду,
Сонячні  промені  по  листячку  віночком,
Яскравий  блиск,  я  сприйму,  як  нагороду.

Так  час  пливе,  як  течія  із  джерела,
Пори  року  не  обходять  стороною,
У  моїх  кронах,  ще    соковита  жила,
Я  надію  грію,  справлюся  з  журбою,
Любуюсь  світом,  значить  щаслива,  жива!


                                                             О5.06.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987396
дата надходження 29.06.2023
дата закладки 03.07.2023

Ніна Незламна

Вітер й парасолька ( казка)

Вітер  грається  із  нею,
А  вона    кудись  летить,
Нижче  й  вище  над  землею,
Незабутня  оця  мить!

Парасолька  із  кульбабки,
Бачить  нині,  цілий  світ,
На  шляху  зустріла  маки,
Їм,  кричить  –  Усім  привіт!

Вітерцю  лише  забава,
Понесе...  до  долини,
По  край  неба  вже  заграва,
Політ  справді  неспинний!?

Стрімка  думка  в  парасольки,
Я  уже  і  пристала,
Та  враз  вітру  ніжні  хвильки,
Ніби  музика  грала.

Опустилась  між  травинок,
Колискову  чула,
Вітер  виграв    поєдинок,
При  землиці  заснула.

Гарний  день  теж  притомився,
Подрімати  не  проти,
Вітру  сон,  дивний    наснився,
 Це  небесні  висоти.

Кілька  зірочок  моргали,
Та  здалось  таємничо,
У  казкову  ніч  ззивали,
Вгомонись,  вже    мачо!

Ти    ж  доволі  нагулявся!
Прийшов  час  -  спочити!

                                                                                             О1.06.2023р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987787
дата надходження 03.07.2023
дата закладки 03.07.2023

Lana P.

ГОВОРИ ДО МЕНЕ…

Говори  до  мене,  говори  -
Уввійду  в  тенета  тиші,
Небо  зорями  напише,
Як  вигойдують  чуття  вітри.

Обійми,  душею  обійми,
Повеслуємо  в  Едемі,
Доки  ніч  у  діадемі
Нас  накрила  синіми  крильми.

Пий  ковтками,  спий  мене  до  дна  -
Джерелом  в  тобі  проб'юся,  -
Мабуть,  не  наговорюся  -
Поміж  нами  ночі  таїна.                28.06.23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987464
дата надходження 29.06.2023
дата закладки 03.07.2023

Lana P.

Суничний червню…

Суничний  червню  у  жасминовім  убранні,
Прийшов  із  любим  літом  рано  на  світанні
В  час  тихих  дзвоників,  розквітлих  у  траві,
Укрив  покосами  низов'я  лугові,
Під  гул  джмелів  мохнатих,  коників  сюрчання.

Суничний  червню  з  винними,  як  мед  вустами,
Солодкий  хміль  розлив  старанно  поміж  нами  -
Стікає  краплями  ранкової  роси.
Пташок  досвітні  розбудивши  голоси,
Полинеш  вдалечінь  над  сивими  світами.                        29.06.23

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987512
дата надходження 30.06.2023
дата закладки 03.07.2023

Валентина Ярошенко

Головним- ціна життя

Ми  складе́мо  у  піснях,
Про  незламних  українців.
Розповімо  у  віршах,
Яка  нація  в  нас  гідна.

Розповідь  про  героїзм,
Де  земля  у  крові  тоне.
Ще  не  бачив  того  світ,
Де  сталева  оборона.

Головним-  ціна  життя,
Дикунами  лізе  ворог.
В  нас  мета  у  всіх  одна,
Щоб  живим  лишився  воїн.

Зберегти  їхнє  життя,
Полягли  всі  молодими.
Жахи  й  смерть  несе  війна,
Повернутися  живими  

Хоч  нерівні  сили  є,
Зброя  в  ворога  сильніша.
Їх  ми  розумом  візьмем,
Сила  волі  в  нас  міцніша.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987739
дата надходження 02.07.2023
дата закладки 03.07.2023

Валентина Ярошенко

Відповідь на гумореску

В  баби  сталася  проблема,
Вирвали  їй  зуба.
Зібрані  слова  до  теми,
Не  врізать  би  дуба.

Тепер  такі  кошти  треба,
Щоб  підлікуватись.
Де  їх  взяти  лиш  на  себе?
Смерті  б  дочекатись.

А  ще  й  дід  постійно  стогне,
Пенсії  -  замало.
Він  ходити  ледве  в  змозі,
Як  триматись  далі?

І  ту  старість  подолати,
Хоч  би  хліба  з'їсти.
За  ті  кошти  виживати?
На  дієту,  сісти.

Давно  в  нас  ота  дієта,
Не  дістає  коштів.
Прогодувать  сім'ю  треба,
З  тіла  -  одні  мощі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987793
дата надходження 03.07.2023
дата закладки 03.07.2023

Капелька

Фантастические стихи

И  снова  занесён  топор  
Для  смены  в  Парке  декораций.
Снимите  головной  убор
-Война  Разъединённых  Наций.

Под  мягким,  жёстким  потолком
Наш  копошится  Человейник,
А  за  стеною-колпаком
Соседей  наших  "Муравейник".

И  дальше  множество  миров,
Они  реальны-виртуальны.
В  них  также  множество  оков,
Свобода  тоже  гениальна.

Наш  Парк  -"Элизиум"  людей
И  правда  "Скотного  двора",
Плюс  "Эквилибриум"  идей
И  "Бета-теста"  в  нём  игра.

Наш  Мир  -реальный  "Аватар",
Разрушен  "Хищником"  дотла.
Одним  дано  "Аллах,  акбар",
Другим  -"страдайте  за  Христа".

Запущен  механизм  ноля,
"Дом"  к  обнулению  пришёл.
Хотят  отправить  на  "дрова".
Остался  красный,  жирный  шов.

"Чужие",  словно,  "Бармалей".
Им  в  развлечение  война.
Их  "Нечто"  агрессивных  дней
-На  разрушения  дела...

Слепой  увидел  краем  глаз,
Глухой  услышал  сердцем  крики.
"Инопланетный  код"-спецназ
Свои  нам  проявляет  лики...

О  чём  такие  вот  стихи?
О  том,  что  каждый  понимает
-Официальные  грехи
Захватчиков  власть  насаждает.  (1)

(1)  захватчики  -те,  кто  захватил
человечество  сотни  лет  назад.

Фото  фильма  "Дом.  История  путешествия".
Это  обращение  Ян  Артюс-Бертрана  
к  человечеству,  которое,  по  сути,
является  одной  гигантской  семьёй,
проживающей  под  общей  крышей
(слова  записанные  на  сайте  фильма).

                                       Май  2023.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985119
дата надходження 03.06.2023
дата закладки 03.07.2023

Капелька

Современная басня

На  фермах  там  живут  физ."лица",
Ведут  их  стадом  на  убой.
Наверное  мне  это  снится
И  есть  кто  в  статусе  -живой?

Столкнул  хозяин  два  загона
-Имеет  право  он  на  то
И  в  колизее  для  разгона
Превыше  правило  одно.

Всё  юридически  законно
Ведь  добровольно  все  идут.
Кипит  котёл  согласно  "кона",
Уже  не  нужен  даже  кнут...

Прихватизировав  народы,
С  людьми  ведь  тоже  могут  так
-Загнать  в  лукавые  загоны
Стрелять,  трудиться  за  пятак.

                           27.02.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975375
дата надходження 28.02.2023
дата закладки 03.07.2023

Н-А-Д-І-Я

СМАЧНЕНЬКІ ЯГІДКИ МАЛИНКИ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iNuLguFzjNA[/youtube]


Висять  на  гілочці  плоди,
Смачненькі  ягідки  малинки.
Приходжу  часто  я  сюди,
Знаходжу  час  тут  для  зупинки.

Скуштую  ягідки  смачні,
На  що  вони  мені  так  схожі?
На  поцілунки  ті  твої,
Солодші  ягід  оцих,  може.

Колись  удвох  ми  смакували,
Були  щасливими  без  меж.
Але  тоді  ми  ще  не  знали,
Що  час  колись  нас  змінить  теж.

Промчались  дні  ті  безтурботні,
Не  хоче  пам"ять  забувать.
Та  дні  живуть  іще  спекотні,
Когось  ще  можуть  здивувать.

Прийдуть  закохані  вже  інші,
Не  зрадять слово  те  -люблю,
І  будуть  вже  за  нас  мудріші,
Не  втратять  так,  як  ми  любов  свою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987600
дата надходження 01.07.2023
дата закладки 03.07.2023

Ольга Калина

Літо

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=lgX4MVmpWBA[/youtube]



Волошковим  квітом  
заплелося  літо
й  білими  ромашками  
в  полях,

сіялось  насінням,
сонячним  промінням,
вітерцем  легесеньким  
здаля,

теплого  серпанку
вранці  спозаранку,
у  квітках  метеликом
 кружля,

в  колоски  спадало,
з  вітром  розмовляло,
росами  вмивалася
земля.  

Неслася  розмова
й  пісенька  медова
бджілок  і  сердитого
джмеля.

Аромат  із  липи
він  зібрав  і  випив
і  тепер  по  квітах
вистеля.  

Росами  умите
тепле,  ніжне  літо
сонечком  із  неба
звеселя.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987588
дата надходження 01.07.2023
дата закладки 03.07.2023

Капелька

Сценарий общий для землян

В  тела  людей  внедрили  гены
Лукаво-честно  через  "вены".
Вселился  хищник  в  днк(а)
Чрез  медицинские  врата.

Но  фильм  уже  снимают  дальше
В  Европе,  в  Украине,  в  Раше.
Сценарий  общий  для  землян
Где  есть  и  правда  и  обман.

В  нём  право  выбора  даётся
И  первородство  продаётся.
Последний  уровень  игра,
Рискнуть  -"была  иль  не  была".

Опять  готовят  пандемию;
Войну  и  голод;  тиранию;
Утилизацию  людей
Без  прав,  свобод  и  без  детей.

Зачем  фантастику  снимают
Ведь  многие  не  понимают?
Озвучен  гениальный  план
-Поймать  в  ловушку  караван.

Всем  странам  под  одну  копирку
Готовят  цифровую  бирку,
Свои  права  отдав  системе
Участвуют  в  преступлении...

Всё  чаще  сонные  кошмары
-Боевики  и  ураганы,
Теракты,  явный  сатанизм
Меняют  псевдо-коммунизм
и  развитой  капитализм.
 
                       Июнь  2023.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987087
дата надходження 25.06.2023
дата закладки 25.06.2023

Капелька

Добро и зло

Добро  и  зло.  Предельно  ясно.
Быть  посреди  небезопасно.
Грань  между  ними  так  тонка,
У  многих  дрогнула  рука.

Добро  и  зло.  "Стреляют"  в  спину
За  Русь,  Европу,  Украину.
Какие  могут  быть  слова
Когда  кружится  голова?

Добро  и  зло.  В  овечьей  шкуре
Запрятан  волк  в  чужой  культуре
И  снова  во  главе  угла
Лишь  говорящая  глава.

Добро  и  зло.  На  сердце  рана.
Втоптал  "сапог"  родное  право.
Чужие,  злобные  дела
-Обман,  "нож  в  спину  за  царя".

Добро  и  зло  -игра  с  канатом.
Кто  перетянет?  "Нет,  ребята"
-Высоцкий  пел  что  -"всё  не  так".
Ты  не  крипак  и  не  батрак.

Добро  и  зло.  Борьба  с  собою
-Не  стать  рабом  и  сатаною.
Свет  Божий  освещает  всех.
Что  выбираем  -свет  иль  грех?

Добро  и  зло  одной  медали
Две  стороны  изображали.
Вращай  рулетки  барабан,
Там  есть  и  правда  и  обман.

Добро  и  зло.  Какие  речи?
Любимой  волос  лёг  на  плечи
И  вдруг  шеломовых  война  
Героев  многих  отняла.

Добро  и  зло.  Любовь  и  злоба.
Они  решают  очень  много
Не  только  в  сказочной  стране,
Сегодня  ныне  на  земле.

Добро  и  зло.  Ответьте  сами.
О  чём,  зачем  всю  жизнь  мечтали?
Чужим  поверить  мудрецам?
-Что  равносильно  подлецам.

Добро  и  зло  на  всей  планете
Вопрос  ребром  на  белом  свете
И  в  каждый  миг  и  в  каждый  час
Творец  сканирует  всех  нас.

Добро  и  зло.  Давайте  люди
Разумными  всегда  мы  будем.
Сосед,  зачем  пришёл  с  мечом?
Наказан  будешь  палачом.

Ты  сам  ведь  полностью  в  проблемах
И  в  исторических  дилеммах.
Зачем  глобальный  головняк,
Чтоб  после  пятиться  как  рак?

Добро  и  зло.  Уже  непросто
С  финансами,  с  карьерным  ростом.
На  цифры  мир  переведут,
Колониями  назовут.

Добро  и  зло.  Даётся  выбор.
Шанс  -Человек  иль  раб  и  киборг;
Обожествиться  средь  людей,
А  может  стать  как  бармалей.

                             Июнь  2023.