Валентина Ярошенко: Вибране

Ніна Незламна

Рассвет вишнёвый

Был  чуден  вечер...    Давно  предлог  искала
Заняться  чем?  Душа  страстью  пылала
Как  погасить  пыл?  Жадный  взгляд  к  авторучке
Лист  на  столе…    Жгли  мозг  колючки

Я  думала,    тебе    письмо  писать    иль  нет
Ночь  убегая,  звала  к  себе  рассвет
Глядя  в  окно,  всё  кажется,  мне  твой  силуэт
В  который  раз,    ты  не  напишешь    ответ…

Рассвет  вишнёвый....  Загорелся  огнём
Мне  так  хотелось  погасить  грусть  в  нём
О,  злато  солнце!  Сожги  мои  печали
Забыть  бы  лето,    да  как    рассвет  встречали…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866187
дата надходження 27.02.2020
дата закладки 27.02.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Нехай довше сняться сни

"  Я  люблю!"  -  шепоче  серце,
Вимовляються  слова.
Може  сниться  мені  все  це,
Та  я  вірю,  ще  в  дива.

Вірю  в  казку  чарівницю
І  про  принца  на  коні.
Про  принцесу  білолицю,
Що  так  тужить  день  -  при  дні.

І  тому  тебе  чекаю,
Щоб  прийшов  хоча  би  в  сни.
І  коли  зустріну,  знаю,
Ти  освідчишся  мені...

Понесуть  верхи  нас  коні,
У  поля,  у  береги.
Цілуватимеш  долоні,
Дивна  тиша  навкруги.

Посміхатись  будуть  зорі,
Місяць  нам  освітить  шлях.
В  небі  з'являться  узори,
Радість  у  моїх  очах...

Так  прощатися  не  хочу,
Нехай  довше  сняться  сни.
І  твої  блакитні  очі
І  обійми  ті  міцні...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866208
дата надходження 27.02.2020
дата закладки 27.02.2020


Наталі Косенко - Пурик

Вітер клавіші торкає

Грає  вітер  на  мінорі
Сумні  звуки  не  на  жарт
Розтріпочує  всі  долі.
Як  ворожка  стопу  карт

Білі  клавіші  минає
Чорні-чорні  лиш  торка
І  в  безмежності  кидає
Нерозбірливі  слова

Зрозуміти  їх  не  можу
Лиш  читаю  по  вустах
Вітре-вітре  я  не  хочу
Йти  по  мічених  слідах

Зупинися,  любий  вітре,
Білі  клавіші  торкни,
Дай  мені,  хоча  би  трішки
Тихим  вечором  пройти

І  ось  вітер  на  мажорі
Нам  вже  грає  залюбки
Та  збирає  людські  долі
Де  поєднані  всі  ми.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866174
дата надходження 27.02.2020
дата закладки 27.02.2020


Наталі Косенко - Пурик

Рапсодія

Я  чула  рапсодію,  як  звуки  лились,
Які  так  чарівно  лунали
Звабливістю  ноток,  що  дзвінко  неслись
Усіх  навкруги  дивували

То  ніжно  торкали  весняним  теплом,
Ловивши  чудовії  пахощі,
А  потім  грайливо  зеленим  листом,
Лишаючи  свіжії  радощі

А  іноді  линули  в  милі  поля,
Торкавши  пелюсточки  звуками
Від  них  зігрівалась,  співала  земля,  
Як  гралася,  ніби  сполуками

Я  чула  рапсодію,  як  звуки  лились,
Які  так  чарівно  лунали
Звабливістю  ноток,  що  дзвінко  неслись  
Усіх  навкруги  дивували.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866067
дата надходження 26.02.2020
дата закладки 26.02.2020


Ганна Верес

Пісня про кохання


В  кожного  своя  пора  кохання  –

Часто  незабутня  і  свята,  

Й  серця  особливе  коливання,

Коли  в  драму  вже  перероста.  

Я  ж  співаю  пісню  про  кохання,

Вірне  й  посивіле  від  часу,

Котре  будить  в  серці  хвилювання,

А  в  душі  невимовлений  сум.


Все  було  тоді  не  випадковим,
 
Хоч  мороз  лютневий  лютував,

Щастя  свого  вдвох  знайшли  підкову…

Як  же  він  кохану  цілував!

Не  горіли,  а  зоріли  очі,

Дрібно  розсипавсь  дівочий  сміх…

Але  щастя  їх,  мов  хтось  зурочив,

Чи  захолодив  лютневий  сніг!


Бігло  їх  життя,  мов  бистрі  води,

Не  згубилось  те,  у  чім  клялись…

Грів  той  спогад,  як  «Люблю»  виводив

На  снігу  хлопчина.  Перший  лист…

Крізь  роки  несли  вони  надію,

Теж  крихку,  як  і  весняний  сніг.

Бачилися  двічі…  Як  раділи!

Оживав-дзвенів  її  знов  сміх.


Те  кохання  терміну  не  мало  –

Стало  оберегом  для  обох,

Та  хвороба  їй  крило  зламала,

Й  душу  стрів  її  у  небі  Бог.

І  його  давно  в  снігу  волосся.

Пара  є  і  діти  –  не  вдівець.

Лиш  кохать  так  більш  не  довелося.

З  іншою  ж  мав  стати  під  вінець.


Очі  ледь  присипані  золою,

В  них  кохання  вогник  не  погас.

«Доле,  чом  була  до  них  ти  злою?»  –

Хоче  запитати  і  Пегас.

Ніби  одинокий  дикий  лебідь,

Він  листа  її  бере  до  рук

І  тоді  зорю  шукає  в  небі.

Й  лине  між  серцями  перегук…
25.02.2020.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866042
дата надходження 25.02.2020
дата закладки 26.02.2020


Ганна Верес

Пісня про кохання


В  кожного  своя  пора  кохання  –

Часто  незабутня  і  свята,  

Й  серця  особливе  коливання,

Коли  в  драму  вже  перероста.  

Я  ж  співаю  пісню  про  кохання,

Вірне  й  посивіле  від  часу,

Котре  будить  в  серці  хвилювання,

А  в  душі  невимовлений  сум.


Все  було  тоді  не  випадковим,
 
Хоч  мороз  лютневий  лютував,

Щастя  свого  вдвох  знайшли  підкову…

Як  же  він  кохану  цілував!

Не  горіли,  а  зоріли  очі,

Дрібно  розсипавсь  дівочий  сміх…

Але  щастя  їх,  мов  хтось  зурочив,

Чи  захолодив  лютневий  сніг!


Бігло  їх  життя,  мов  бистрі  води,

Не  згубилось  те,  у  чім  клялись…

Грів  той  спогад,  як  «Люблю»  виводив

На  снігу  хлопчина.  Перший  лист…

Крізь  роки  несли  вони  надію,

Теж  крихку,  як  і  весняний  сніг.

Бачилися  двічі…  Як  раділи!

Оживав-дзвенів  її  знов  сміх.


Те  кохання  терміну  не  мало  –

Стало  оберегом  для  обох,

Та  хвороба  їй  крило  зламала,

Й  душу  стрів  її  у  небі  Бог.

І  його  давно  в  снігу  волосся.

Пара  є  і  діти  –  не  вдівець.

Лиш  кохать  так  більш  не  довелося.

З  іншою  ж  мав  стати  під  вінець.


Очі  ледь  присипані  золою,

В  них  кохання  вогник  не  погас.

«Доле,  чом  була  до  них  ти  злою?»  –

Хоче  запитати  і  Пегас.

Ніби  одинокий  дикий  лебідь,

Він  листа  її  бере  до  рук

І  тоді  зорю  шукає  в  небі.

Й  лине  між  серцями  перегук…
25.02.2020.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866042
дата надходження 25.02.2020
дата закладки 26.02.2020


Ганна Верес

Пісня про кохання


В  кожного  своя  пора  кохання  –

Часто  незабутня  і  свята,  

Й  серця  особливе  коливання,

Коли  в  драму  вже  перероста.  

Я  ж  співаю  пісню  про  кохання,

Вірне  й  посивіле  від  часу,

Котре  будить  в  серці  хвилювання,

А  в  душі  невимовлений  сум.


Все  було  тоді  не  випадковим,
 
Хоч  мороз  лютневий  лютував,

Щастя  свого  вдвох  знайшли  підкову…

Як  же  він  кохану  цілував!

Не  горіли,  а  зоріли  очі,

Дрібно  розсипавсь  дівочий  сміх…

Але  щастя  їх,  мов  хтось  зурочив,

Чи  захолодив  лютневий  сніг!


Бігло  їх  життя,  мов  бистрі  води,

Не  згубилось  те,  у  чім  клялись…

Грів  той  спогад,  як  «Люблю»  виводив

На  снігу  хлопчина.  Перший  лист…

Крізь  роки  несли  вони  надію,

Теж  крихку,  як  і  весняний  сніг.

Бачилися  двічі…  Як  раділи!

Оживав-дзвенів  її  знов  сміх.


Те  кохання  терміну  не  мало  –

Стало  оберегом  для  обох,

Та  хвороба  їй  крило  зламала,

Й  душу  стрів  її  у  небі  Бог.

І  його  давно  в  снігу  волосся.

Пара  є  і  діти  –  не  вдівець.

Лиш  кохать  так  більш  не  довелося.

З  іншою  ж  мав  стати  під  вінець.


Очі  ледь  присипані  золою,

В  них  кохання  вогник  не  погас.

«Доле,  чом  була  до  них  ти  злою?»  –

Хоче  запитати  і  Пегас.

Ніби  одинокий  дикий  лебідь,

Він  листа  її  бере  до  рук

І  тоді  зорю  шукає  в  небі.

Й  лине  між  серцями  перегук…
25.02.2020.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866042
дата надходження 25.02.2020
дата закладки 26.02.2020


Valentyna_S

Не можна утомитися красою

Не  можна  утомитися  красою
Закошланих  хмарин  у  фіолеті
З  обрамою  шафранно-золотою  —
Величним  вельми  витвором  естета.

Прикована  блаженним  супокоєм,
Наповнюю  я  серце  благодаттю.
Рясна  роса  ввижається  святою,
Торкання  вітру  —  ручками  маляти.

А  там,  за  небокраєм,  за  межею,
Сорочки  рвуть  на  собі  буревії
Й  у  лоно  висі  в’їлися  іржею…
Довкола  люта  троща  лихо  сіє…

На  терезах  природи  —  помста,  свища
Та  дивовижна  свя́точна  красивість,  —
Зітхнув  ,  струснувши  хмару,  місячище
І  покотився  в  паралелі  сиві.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866044
дата надходження 25.02.2020
дата закладки 26.02.2020


Valentyna_S

Не можна утомитися красою

Не  можна  утомитися  красою
Закошланих  хмарин  у  фіолеті
З  обрамою  шафранно-золотою  —
Величним  вельми  витвором  естета.

Прикована  блаженним  супокоєм,
Наповнюю  я  серце  благодаттю.
Рясна  роса  ввижається  святою,
Торкання  вітру  —  ручками  маляти.

А  там,  за  небокраєм,  за  межею,
Сорочки  рвуть  на  собі  буревії
Й  у  лоно  висі  в’їлися  іржею…
Довкола  люта  троща  лихо  сіє…

На  терезах  природи  —  помста,  свища
Та  дивовижна  свя́точна  красивість,  —
Зітхнув  ,  струснувши  хмару,  місячище
І  покотився  в  паралелі  сиві.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866044
дата надходження 25.02.2020
дата закладки 26.02.2020


Чайківчанка

А ЗОРЯНА НІЧ ЯК ДЕНЬ ЯСНИЙ

Ой,  у  чистім  полі  зацвів  червоний  мак,
Заколосився  пшениці  золотий  колос,
Їде  на  карім  коні  шукать  долю  козак,
Співає  пісню,  дзвенить,  як  струна,  голос...

До  зорі  усміхається  місяць  молодий,
Вітерець  обіймає  червону  калину,
А  зоряна  ніч  така,  немов  день  ясний,
Щоб  любити  і  кохати  милу  дівчину...

І  співає  про  козачу  доленьку  свою,
Туга  рве  душу  у  краю  чужім,  далекім...
У  лузі  при  долині  цілує  клен  вербу,
А  він,  немов  у  небі  самотній  лелека...

Не  журись,  козаче,  лягай  відпочивати,
До  світанку  мине  печаль  і  журба  в  душі...
Зранку  журавка  вийде  сонце  зустрічати,
Дасть  вісточку  до  милої,  що  любиш  її...

Вітер  степовий  над  річкою  повиває,
Заколисує,  як  море,  трави  запашні,
Край  села,  де  тополі,  дівчина  чекає
І  виглядає  свого  милого  на  коні...

Яка  довга-довга  ніч  звечора  до  ранку,
І  важкі  думи  козаку  не  дають  спати,
Думає  про  свою  красуню  галичанку,
Скільки  доріг  до  неї  треба  ще  долати...

 

М  ЧАЙКІВЧАНКА
2010  09  08

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866055
дата надходження 26.02.2020
дата закладки 26.02.2020


Катерина Собова

Погуляла

Вчора    йшла    з    корпоративу
(Десь    година    третя    ночі),
Було    тихо,    як    на    диво,
Затуманювались    очі…

Дуже    вже    хотілось    в    ліжко,
Заплітались    трохи    ноги,
До    будинку    прийшла    пішки
І    не    збилася    з    дороги.

Пам’ятаю,    йшла    по    шпалах,  
В    мозку    гупали    музики,
Чогось    гикавка    напала,  
І    сміялись    якісь    пики.

Знаю,    тиснули    сандалі,  
Подругу    гукала    -    Таю,
В    ліфт    зайшла,    що    було    далі
Я    уже    не    пам’ятаю…

Так    до    ранку    в    цьому    ліфті
Я    і    спала,    і    дрімала,
З’ясувалось,    що    на    кнопку
Натиснути    не    діждала!    

З    кнопкою    -    то    дуже    добре
Закінчився      поєдинок,
Бо    до    всього    того    лиха,
То    ще    й    був    не    мій    будинок!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865967
дата надходження 25.02.2020
дата закладки 25.02.2020


НАДЕЖДА М.

Наснились перламутрові тумани

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pVfHfQSFbOg[/youtube]

Наснились  перламутрові  тумани,
Я  йшла  крізь них,  шукала  вірний  шлях.
Вони  мене  заводили  в  оману,
Та  я  спокійна,  був  відсутній  страх.

Чекала  із  надією  все  ж  сонце,
Що  виглянуло  з  хмари  у  цей  час,
Хотіла  промінь  взяти  у  долоньці,
Щоб  він  мене  в  тумані  оцім   спас.

Туман  вже   вирував  клубками,
Тримався  міцно  на  моїх  плечах.
Стелився  шовком  ніжним  під  ногами.
Нащо  ж  тоді  тримав  у  ланцюгах?

Та  ось  заграло  сонячне  проміння,
І  полилось,  неначе  із  ковша.
Настало  довгожданне  просвітління,
З  полегшенням  зітхнула  вже  душа.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865860
дата надходження 24.02.2020
дата закладки 24.02.2020


НАДЕЖДА М.

Наснились перламутрові тумани

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pVfHfQSFbOg[/youtube]

Наснились  перламутрові  тумани,
Я  йшла  крізь них,  шукала  вірний  шлях.
Вони  мене  заводили  в  оману,
Та  я  спокійна,  був  відсутній  страх.

Чекала  із  надією  все  ж  сонце,
Що  виглянуло  з  хмари  у  цей  час,
Хотіла  промінь  взяти  у  долоньці,
Щоб  він  мене  в  тумані  оцім   спас.

Туман  вже   вирував  клубками,
Тримався  міцно  на  моїх  плечах.
Стелився  шовком  ніжним  під  ногами.
Нащо  ж  тоді  тримав  у  ланцюгах?

Та  ось  заграло  сонячне  проміння,
І  полилось,  неначе  із  ковша.
Настало  довгожданне  просвітління,
З  полегшенням  зітхнула  вже  душа.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865860
дата надходження 24.02.2020
дата закладки 24.02.2020


Ніна Незламна

Моє життя - сторінки книги / ода /

Моє  життя….  Немов  сторінки  книги
Прочитані  й  прожиті  лише  мною
В  них    літо  є,  осінь  й  зимні  відлиги
З  бузковим  цвітом  долала  тривоги…

Пізня  дитина,  як  брунька  троянди
Що  народилась,  перед  морозами
Хвороби  часті,  не  до  насолоди
Батькам  заважко  -    по  тілу  лезами…

Весняна  повінь,  кликала  до  життя
І,  як  сльозину    солону  ковтала
З  шквалом  перепон,  вірила    в  майбуття
Я  вирвусь  в  люди,  відчувала,  знала

В  зношеній  сукні  долала  шлях  наук
Роки  в  школі,  з  гірчинкою  минали
А  коли  ж  літо,  збиралася  у  гурт
З  дівчатками,  ми  буряки  сапали

Полечко  чуло  пісню  задушевну
Під  сонцем  ясним,  припікало  в  плечі
Хоч  заробляли,  копійку  мізерну
Збадьорували  відгуки  лелечі…  

Давно  вірш  перший,  написаний  до  свят
Теплі  рядочки,  інколи  згадаю
Я  здивувала  родину  і  малят
В  душі  до  нині  сердечно  плекаю;

«В  маленькому  містечку
На  берегах  крутих
Росло  мале  дитятко
В  сім`ї  Ульянових…
Росло  й  думало  воно
Про  краще  майбутнє
 Чи  проживемо  сумно?
Чи  світле  незабутнє…?  »
                                                               (  написаний  в  п’ятому  класі)  
         
Та  в  скруті  жити,  які  вже  там  вірші
Та  ще  й  підтримки,  опісля  не  мала
Смачніше  з`їсти,  бажала  я,  як  всі
Йти  працювати,  надію  плекала

Не  пасла  гуси,  з  дитинством  прощалась
Тепер  лиш  спогад,  як  ранкове  сонце
Те  ґелґотіння,  поки  я  збиралась
Мене  втішало….  Зирили  в  віконце.
***
Вкотре  сторінку  я  перегортаю…
В  домі  нестатки,  сім`я  завелика
Тож  тільки  в  праці  можна  збутись  лиха
Може  хтось  скаже,  то  чергова  примха
Хтілось  забути,  слово  «сіромаха»

Як  той  метелик…  Роси  на  листочках
Вправно  збирала,  щоб  замати  сили
Часто  губилась  в  квітучих  пелюстках
Й  батьки  тішились.  За  мене  просили
Бога  й  всіх  святих,  здолать  хвороби  й  страх

Щоб  знайшла  стежку,  чарівную  в  житті
Та  й  не  журилась,  з  волошками  в  полі
І  посміхалась  до    ромашок    в  житі
Перегортала  пелюстки  в  суцвітті….
***
А  чи    пройшов  хтось,  свій  шлях  без  помилок?
Все  в  окулярах,    в  тих,  рожевих,  на  жаль  
Ти  молодий  ще,  тож  є  в  навчанні  толк
Вечірня  школа….  Важко,  в  душі  печаль
Ще  ж    є  робота,  багато  сходинок….

Підьом  по  сходах,  понадміру  крутих
Хоч  оступалась,  все  ж  обрала  волю  
Весни  сім`яття…  В  саду  закоханих
Розцвіла  квітка,  стріла  свою  долю.

Над  шляхом  хата,  стоїть  на  горбочку
То  сон…  Далеко…  Від  мами  і  тата
Вітер  колиску,  гойдав    у    садочку
А  в  житті  планів,  іще  так  багато.

Весна  минала,  в  мене  двадцять  п`ята
Праця…  Навчання…  Вітання  колегам
Вже  й  за  три  роки,  стоїть  своя  хата
Рукам  завдячу,  мужності  і  батькам  
Всього  навчили,  була  ж  не  пихата.
***
Так  пори  року,  в  сторінках  ховались
Гості  не  часті,  до  батьків  на  поріг
Спогад    дитинства…  Сім`єю  збирались…
Любов`ю  наповнений,  мамин  пиріг….  

Сльозина  вдачі…  Ненька  приголубить
Чому  так  рідко,  приїжджаєш  доню?
Тож  весь  час  в  справах,  від  сліз  витру  губи
Загляну  в  очі,  поглажу  долоню.

Три  зірки  в  небі  -  маємо  три  доні
Проблем  достатньо,  хворіють  нерідко
Нема  помочі.Та  подяка  долі
Справлялись  удвох,  вже  й  на  душі  легко.

Часто  бувало,  що  папір  та  ручка
Допомагали  труднощі  пережить
До  гуморесок  шукала  словечка
Журби  позбутись  та  всіх  розвеселить…
***
Золоту  осінь,  стріла  в  сорок  років  
Роки  минулі….  Падіння  і  злети
Біда  ввірвалась,  я  втратила  батьків
Душа  страждала,  складала  куплети
Вони    ж  губились,  посеред  листочків…

Я  пролистаю,  лиш  кілька  штук  назад
Зоріє  спогад….  Золоте  весілля
Куйовдив  вітер  багровий  листопад
Рядки  вітання….  Святкове  застілля

*«Дорогие  мама  и  папа
Дорогие  родители  наши
Вспомните  как  когда  -  то
Уже  пятьдесят  лет  спустя
Вы  повстречали  друг  друга
Друг  другу  открыли  сердца
Не  было  видно  вам  свадьбы
Ведь  годы  были  не  те
Горько  вам  не  кричали
Лишь  хлеб  лежал  на  столе
Но  несмотря  на  невзгоды
Трудностей  не  боясь
Нас  семерых  породили
Бога  за  нас  просили
Чтобы  жило  дитя.
И  вот  сегодня  собрались
Все  за  семейным  столом
Чтобы,  от  сердца  поздравить
Выпить  за  торжество.
Дорогие  мама  и  папа
Простите  детей  своих
Что,  может  не  так  сказали
Иль  чем  -  то,  смогли  огорчить
Сердечно  мы  вас  поздравляем
Хотим  одного  пожелать
Как  в  золотой  век  собрались
Собраться  и  в  семьдесят  п’ять!
                                                   1980г  *
***
Роки  минали…  В  волоссі  сивина
Полоса  чорна,  змінилась  на  світлу
Вже  й  наче  рідна,  добріша  чужина
І,  як  дитя,  тішусь  цьому  світу…

Мої  три  доньки,  як  квіточки  в  полі
Шляхи  шукали….  Старанно  навчались
Щоб  щастя  знайти  та  жити  на  волі
Їх  рясні  мрії,    зерном  розсипались…

Весняний  вітер,  сонце  в  піднебессі
Сприяли  долям  на  вік  поєднатись
Рушники  в  квітах…  Весілля  на  часі
Так  рік  за  роком,  ми  ж  лише  пишались.

На  світ  з`являлось  прекраснеє  дитя
Земная  радість,  взрівши  перші  кроки  
Милих  онуків,  лепет;  баба,  дідя
Придали  сили  на  наступні  роки
Як  ковток  кисню,  для  повного  щастя.
***
Вже  за  віконцем  гасяться  ліхтарі
Палав  світанок,  допишу  сторінку
А  чи  й  радіти,  нині  своїй  порі?
Хоч  й  час  зрілості,  не  хочу  спочинку.

Галас  по  хаті,  семеро  онучат
Хай  у  достатку  в  життєвому  вирі
Не  знають  воїн  та  щасливі  встократ
Живуть  довіку  в  радості  і  в  мирі!
***
Так  літа  мої,    тихесенько  крались
Смерть  підкрадалась  на  віку  три  рази
За  молитвами  болі  розчинялись
Знову  я  граюсь,  з  дітками,  як  завжди

Незламну  долю,  вкотре  возвеличу
Подивлюсь  в  небо,читаю  молитву
Завше  в  надії,  весноньку  покличу
Й  тільки  добра  я,всім  на  світі  зичу

Плекаю  спокій,  благодатну  тишу
Місячне  сяйво…  Думки  в  інших  світах
Вірша  рядочки,  чи  прозу  напишу
Ними  живу  я,  хоч  й  в  осінніх  літах
Улюблене  заняття  не  залишу.

Як  прожила  я?  Знає  лиш  Всевишній
Писалась  книга,  це  скарб  мого  життя
Хто  був  зі  мною  й    цей  світ  навколишній
Дав  душі  вижить,  побачить  майбуття.

Зорі  зникають,  дарують  новий  день
Ще  в  книзі  маю,  чистенькі  сторінки
Чи  доля  дасть  шанс?  Чи  й  почую  пісень?
Себе  втішаю,  ще  задзвенять  струмки
Стріну  весну,  продовжу  писать  книгу…

*************************
Моє  життя…  На  сторінках  книги
Прочитане,  прожите  лише  мною
Я  обережно  торкнуся  рукою
Змінюють  колір,  ледь  жовтуваті
Як  поладнати  в  душі  із  собою
А  чи    заплакать,  а  чи    й    заспівати
А  може  й  справді,  краще  знов  писати....

                                                                                     лютий  2020р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865740
дата надходження 23.02.2020
дата закладки 23.02.2020


Наталі Косенко - Пурик

Ти виріс сину

Ти  виріс  сину,  справжній  чоловік
І  наступив  отой  важливий  вік,
Хоча  залишив  батьківський  поріг
Та  серце  добре  батьківське  зберіг

І  згадка  тихо  йде  моїм  життям,
Коли  ти  був  зовсім  іще  дитям
Приємна  вдача,  любляча  душа
І  ось  дорослість  у  життя  прийшла

Життя  доросле,  то  важке  життя
Вернуть  на  мить  оте  мале  дитя
Вечірню  казку,  щоби  розказати,
Щоб,  як  в  дитинстві  ніжно  обійняти

Щоб  все  спокійно,  просто,  як  завжди
Розмову  мило,  ніжно  повести
Так  хочеться  в  дитинство  заглянути,
Хоча  на  мить  ті  радощі  відчути.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865734
дата надходження 23.02.2020
дата закладки 23.02.2020


Олеся Лісова

Чарівна музика небес

Як    слів  нема,  клубок  у  горлі,
Кричати  хочеться  до  сліз
Включаєш  музику  й  поволі
Вилазиш  з  мушлі.  Сонця  бриз
В  обіймах  музики  звисока.
І  погляд  в  душу  знову  й  знов,
Бо  в  серці  там,  десь  геть  глибоко
Живе  незгасною  любов.
У  кожній  ноті    жаль-розлуки
Знаходиш  ти  той  скарб  іскрин
Із  тихим,    бережливим    звуком
Надії  ще  живих  жарин.
У  ній  дієзи  і  бемолі
Дарують  райдугу  чудес.
Малюють    квіти  пензлем  долі
 В  чарівній  музиці  небес.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865765
дата надходження 23.02.2020
дата закладки 23.02.2020


НАДЕЖДА М.

Дякую тобі, Любий

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=FNj0WXz1tBM
[/youtube]


Як  тільки  сонце  визирне  з-за  гаю,
Струмки(яких  немає)  побіжать,
Зимові  заметілі  забуваю,
Весну  з  тобою  побіжу  стрічать.

Відкриють  первоцвіти  сонні  очі,
А  проліски  проткнуться  крізь  сніги,
І  вітер  про  весну  щось  прошепоче...
Оця  краса  надасть  мені  снаги.

Відчує  переміни  й  моє  серце,
Радіє  цій  весні  за  кожну  мить.
Душа  -  чутка,  почує  ніжне  скерцо,
Яке  з  душі  твоєї  ось  звучить.

Тримав  надійно  ти  мене  за  руку,
І  вчив,  щоб  не  боялась  висоти.
Тобі  я  дякую,    коханий,  за  науку,
За  те,  що    у  житті  моєму  ти...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865752
дата надходження 23.02.2020
дата закладки 23.02.2020


НАДЕЖДА М.

Мабуть, що одна

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SR0PGXgUqms[/youtube]

Прилетіла  мала  пташка,
Сіла  край  вікна.
Чи  й  тобі  живеться  важко?
Бачу  -  ти  сумна.

Є  що  їсти,  є  що  пити.
Бачиш  -  он  зерно?
Хочеш  сум  свій  розділити?
Скинь  з  душі  ярмо.

Чи  думки  мої  відчула  -
Стрілись  віч-на-  віч.
І  здалося,  що  зітхнула,
Та  не  в  тому  річ...

Чом  закрались  в  мале  серце
Біль  оцей  й  журба?
Є  одна  моя  із  версій:
Що  вона  одна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865644
дата надходження 22.02.2020
дата закладки 22.02.2020