Нік Рудий: Вибране

Nikolay Voronov

Не забывай взять парашют.

Как  просто  с  жизнью  расставаться,
Когда  над  пропастью  стоишь,
Успев  со  всеми  попрощаться,
Прыжок…и  ты  уже  паришь.

И  в  этом  скрыта  вся  загадка.
Всего  лишь  шаг…  и  пустота
Тебя  обнимет  без  остатка.
Нужна  всего  лишь  высота.

Чем  выше,  тем  сильнее  тянет
Шагнуть  и  полететь  ко  дну.
Полет  свободный  волей  манит,
Как  руки  протянуть  к  огню.

Но  человек  хитер  с  избытком,
Чтоб  не  разбиться,  парашют
Раскроет  и  летит  с  улыбкой:
Не  бойтесь,  люди,  я  же  тут.

Не  всех  такая  ждет  удача.
С  разбитым  сердцем  из  окна
В  слезах  обиды,  громко  плача,
Шагает  юность  в  путь  до  дна.

И  не  нужны  ей  парашюты.
Как  дальше  с  таким  сердцем  жить?
Любви  высокой  абсолюты
Ей  нечем  нынче  заменить.

Нашелся  тот,  кто  ее  чувства
Ногой  нахала  растоптал.
Ей  холодно  теперь  и  пусто,
Никто  в  тот  миг  не  поддержал.

Как  с  жизнью  расставаться  просто,
Когда  над  пропастью  стоишь,
Когда  в  душе  проблемы  роста
И  жизнью  уж  не  дорожишь.

Пройдут  обиды  и  страданья.
Увидишь  в  жизни  новый  путь.
Так,  вот,  совет  мой  на  прощанье:
Не  забывай  взять  парашют,

Когда  решишься  в  пропасть  прыгнуть,
Чтоб  счеты  с  жизнью  завершить.
Попробуй  для  начала  крикнуть:
«Хочу  весь  мир  я  полюбить!»

           31.01.2018  г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774376
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 31.01.2018


Янош Бусел

Крути…


                                                           [i]  [b]  [color="#a62323"]  Крути…1918  рік...  
                                                                 Совість  України…
                                                                 Слава    України…

Україно,  мамо  рідна,-  сніг,  мороз,  -  зима…
Пре  орава  Муравйова,-  захисту  нема…
Попереду  древній  Київ,-  вірилось  верхам,
Що  червоні,-  то  є  сили  дуже  дружні  нам…

Сплять  чубаті  в  теплих  селах,  сплять  і  по  містах
І  не  відають,-  що  хижий    той  надумав  птах…
А  надумав  він  немало,-  повернути  знов
Переяславський  дарунок  в  лоно  їх  основ…
 
Молодята    зголосились,-  їм  це  до  снаги,-
Лягли  лавою    оружно  в  ці  жорсткі  сніги…
Та  велика  вража  сила,-  ленінські  дуби,-
Полягли  герої  в  славі…В  славі  –  без  ганьби!..

Україно,  мамо  рідна,-  то  ж  чому,  чому,-
Ти  розхристано  зустріла  путінську  чуму…
Знову  армія  -  в  загоні  в  київських  верхах,-
Вас  сто  років  не  навчили,-  певно,-  не  той  фах!...

В  ідеологів  партійних,  у  директорів,
У  банкирів  та  у  ДОНІВ  ,-  диво  це  із  див,-
В  них  про  захист  від  навали  не  свербів  і  ніс,-
Вік  минулий  не    навчив  їх,-  тями  не  приніс…

Україно,  мамо  рідна,-  знову  в  нас  зима  -
І  на  пагорбах  Аскольда  місця  вже  нема…
Цвинтар  Байковий,  панове,  -  певно  не  для  вас...
Йдуть  бої...  Жорстокі...  Злії...  Доленосний  час...[/color][/b][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773831
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 28.01.2018