Дружня рука: Вибране

Крилата

ВЧИТЕЛЬКА ІДЕ

Ідуть  до  магазину    дід  з  онуком.
В  думках  у  них  –    незчисленно      ідей.  
І  тут  слова  у  вухо  Гени  круком:
-  Ховайся,  внучку,  вчителька  іде.  
Сказав  я  їй,  що  хворий  ти,  в  постелі,
Коли  дзвонила  вранці  у  наш  дім.
Що  весь  сніданок  ти    лишив  в  тарелі,  
Що  тілом  вірус  бігає    твоїм.
- Ну,  ти  даєш,  дідусю  любий-милий.
Мені  також  дзвонила  класна  мем.
Сказав,  що    ти  ледь  вирвався  з  могили,  
Що  серце  твоє  дихає  вогнем.
Що  ліки  підносив  тобі  й    харчі.
Отож  ховайся,  діду,  ти  мерщій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811533
дата надходження 27.10.2018
дата закладки 14.01.2019


В.О Кароока

Не ображай жінок

Не  ображай  жінок,  їх  доля  не  проста
З  кудрявої  малечі  і  до  дорослих  літ
Та  не  суди  усіх,  не  знаючи  і  ста
І  усміхнеться  та,  в  якої  серце  -  лід

Не  ображай,  ніколи,  колись  все  повернеться
На  суд  повстанеш  ти,  там  заповідь  проста:
"Усі  судимі  будуть  й  добро  все,  відізветься"
Так  не  суди  усіх  не  знаючи  і  ста!

Любов,  турбота,  біль,  розлука
Це  все  супутники  жінок
Жіноча  доля  це  не  мука
Але  ж  і  не  з  квіток  вінок

Життя,  не  зовсім  як  у  казці
Та  хочеться  колись  відчути
Все  ж  якесь  диво,  принца  в  масці
Слова  любові  й  ласки  чути.

В  ваших  руках  це,  чоловічих
Вся  ніжність,  щирість  та  любов
Добро  велике  живе  вічність
Творіть  частіше  ж,  ви  його

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725507
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 12.01.2019


Шон Маклех

Девершено: Місто Леонардо

                                   «…  Що  коли-небудь  відпочинемо
                                             У  місті  верхньому  Леонардо.»
                                                                                           (Марина  Цвєтаєва)

Незримі  коти
Ловлять  незримих  мишей.
Корабель  з  вітрилами,
Що  зіткані  з  променів  
Пливе
До  міста,  яке  збудував  Леонардо*
Сьогодні  –  
Четвертого  дня  чуми**
Року  Божого  1519-го.
А  незримі  коти
Все  ловлять  незримих  мишей,
Які  були  б  сірими,
Якби  існували  насправді,
А  не  в  світі  вигадок.
Але  на  то  нема  ради:
Незримі  коти  на  службі,
Інакші  б  ті  кляті  миші  
З’їли  б  рукопис  –  
Манускрипт  таємний
На  якому  прозорими  чорнилами  
(Точніше  прозолами***)
Давно  доведена  квадратура  кола
Тим  диваком  бородатим:
Поетом  струнких  геометрій****,  
Тонких  ліній  трикутників,
Гнучких  парабол
Експонент  нескінченних.  

Примітки:
*  -  він  і  справді  в  той  день  в  своїй  уяві  збудував  ідеальне  місто,  що  ділилось  на  нижнє  –  порт,  та  верхнє,  що  стояло  на  горі.  Планувати  ідеальні  міста  тоді  стало  модно.  
**  -  чума  тоді  була  не  в  долині  ріки  Луари,  а  в  Іспанії,  в  Кордові.  
***  -  Лодовіко  Моро  вважав,  що  якщо  вже  чорнила  прозорі,  винайдені  для  тайнопису,  то  називати  їх  чорнилами  не  можна.  Він  навіть  придумав  неологізм  –  синонім  виразу  inchiostro  trasparente  –  «прозорі  чорнила»  -  слово  inchirente.  Я  переклав  це  слово  як  «прозоло».
****  -  Папа  Лев  Х  колись  висловився  так:  «Leonardus  est  auctor  geometria  novam,  quae  mihi  poetica  libri…»    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820802
дата надходження 10.01.2019
дата закладки 12.01.2019


Леся Утриско

Заробітчанка.

Зібралася  нині  мати...  подалась  в  чужину,
Аби  дітям  заробити  трохи  копійчину,
Аби  борги  всі  віддати,  та  й  щось  заробити,
Щоб  спокійно  могла  спати,  та  на  світі  жити.
Приїхала...  чужа  мова  та  чужі  закони,
Без  грошей,  та  без  роботи,  та  без  охорони,
Та  Господь  змилосердився-  знайшла  добрі  люди,
Що  роботу  пошукали,  не  ввели  в  облуди.
Працювала,  спину  гнула,  копійку  складала,
Все,  що  могла,  до  гніздечка  дітям  посилала.
Дочка  скінчила  Медичний,  син  став  інженером,
Їм  квартири  покупляла,  машини,  як  мерам,
Хату  спільну  збудувала,  би  мала  де  жити
Та  у  старості  глибокій  дітей  не  просити.
А  та  старість  білим  птахом  коси  посивила:
Не  та  сила...  все  зібрала,  чужину  лишила.
Повернулась  до  родини-  на  рідні  дороги,
Не  впізнала  свого  двору,  ні  свої  пороги.
І  онуки  підросли-  бабусі  не  знають,
Діти  скоса  поглядають  й  не  дуже  вітають,
Не  цілують  рідну  матір-  двері  зачинили:
Там  не  можна,  там-  покої,  аби  не  смітили.
Поселили  в  літній  кухні  на  старому  ліжку,
Змирилася  знову  мати-  аби  їм  не  тісно.
Поділила  дітей  грішми,  подарки  роздала-
Сльози  з  очей  покотились-  за  що  так  дістала.
Приїздили,  як  на  дачу  та  гостей  приймали,
Ну  а  матір  в  літній  кухні  завше  забували.
Їли,  пили,  веселились  за  мамині  гроші-
От,  такі  вже  нині  діти-  "  люблячі  й  хороші".
Стисло  серце  її  в  грудях...  лягла,  та  й  не  встала-
Вічність  тихо  колисала,  та  тихо  приспала.
Втихла  з  Богом-  своїм  Батьком,  душу  поєднала-
Ось  так,  любі,  та  чужина  любов  дітей  вкрала.
Поховали  ї  сусіди...  дітям  не  до  того-
В  них  робота  та  кар'єра-  у  них  повно  свого.
Поховали,  загорнули-  лиш  небо  заплаче-
Знов  подалась  у  чужину-  най  Господь  пробаче,
Тих  дітей,  що  так  забули  любити  рідненьку,
Що  не  знали  шанувати  свою  рідну  неньку.
Так  чужина  розділила  на  дві  половини-
Гірку  працю  материнську  та  дітей  гординю.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714450
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 09.01.2019


Ганна Верес

Мені не все одно

Поміж  полів  у  дивнім  буйноквітті
Лежить  напівживе  моє  село,
А  понад  ним  нависло  лихоліття…
Таке  лише  під  мор  страшний  було…

А  ще  ж  недавно  –  сад  при  кожній  хаті
І  аж  до  ранку  щебет  солов’їв.
Ні,  не  були  двори  тоді  багаті,
Та  хати,  мов  гриби,  росли  нові.
Проснеться,  було,  ранок  в  синьоросах,
А  навкруги  –  нові  уже  пісні:
То  з  травами  стальні  змагались  коси,
Покоси  навертаючи  рясні.
Почується  дійничок  дзенькіт,  відер,
Й  мелодія  доїльна  молока…
Ще,  склавши  крила,  у  ярку  спав  вітер,
Поки  пастух  зі  скотом  не  злякав.
Не  сонце  –  півень  селянина  будить,
Вечірні  плани  проганяють  сни…
Мов  мурашки,  у  клопотах  і  люди,
Хоч  їли  борщик  з  горщика  пісний.

Далеко  роки  ті  вже  відлетіли,
Нап’явши  вільні  крила  й  дітворі,
Хатини  теж  давно  осиротіли,
Стежки  заспоришились  до  дворів.
Коли  ж  розгубить  вечір  перші  зорі,
Лиш  де-не-де  засвітиться  й  вікно…
Хто  винен  в  цім?  Реформи  непрозорі?
Чи  ми  самі?  Мені  не  все  одно.
1.01.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820050
дата надходження 03.01.2019
дата закладки 03.01.2019


Катерина Собова

Чесна секретарка

Була    чесна    дівка    Міла  -
Ще    не    зналася    з    коханням,
І    брехати    теж    не    вміла
(Було    гарне    виховання).

Молода,    струнка,    вродлива,
Виявить    до    всіх    турботу,
То    ж    не    було    того    дива  –
 Взяли    зразу    на    роботу.

Лев    Ісакович    -    начальник,
Міла    -    в    нього    секретарка,
І    хоч    шеф    людина    груба  –
Фірма    ця    тримає    марку.

Міла    зранку    вже    у    шефа:
(Не    питає:    «Як    Вам    спалось?»)
-Тут    до    Вас    стоїть    вже    черга,
Ще    з    учора    записались.

-Може    вони    в    інший    офіс?
(Відірвавсь    від    Інтернету)
-Ні,    до    Вас,    бо    всі    питають:
-Цей    козел    у    кабінеті?

Вчора    всі    вони    кричали,
Аж    доходило    до    сварки:
-Коли    буде    ця    скотина?-
Доповіла    секретарка.

Тоді    шефу    пояснила:
-Співробітники    всі    знають:
Бараном,    козлом,    придурком
Тільки    Вас    так    називають.  

Хоч    би    хто    сказав,    чи    мовив:
-Лев    Ісакович    у    себе?
Тільки    й    чуєш:    -Тут    падлюка?
Та    йому    в    тюрму    вже    треба!

Так    начальника    вже    зранку
Секретарка    здивувала,
З    цього    дня      ця    чесна    Міла
Тут    уже    не    працювала.

Дівці    думать    не    завадить:
Щоб    приносить    гроші    в    хату    -
Треба      вміти    шефа    гладить,
А    де    треба    -    то    й    збрехати.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819784
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 02.01.2019


rutzt

Знімайте діадеми і корони…

Цінують  поле  не  за  бур’янами.
Не  зачіска  оздоблює  чоло.
На  війни  ходять  не  за  орденами,
А  щоб  тих  війн  нарешті  не  було.
Шанують  пісню  не  за  обертони.
Не  кожен,  хто  на  сцені,  той  артист.
Знімайте  діадеми  і  корони,
Вони  не  зможуть  замінити  зміст.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819553
дата надходження 30.12.2018
дата закладки 30.12.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Ти не журись

Рука  дощу  старанно  креслить  день  ескізом,
Втрачає  сніг  грудневий  білизну.
І  водомузика  звучить  в  гулкій  репризі,
Думок  потік  снується  в  шумний  нурт.

Хоч  не  буває  все  в  житті  людей  гладенько,  
І  негаразди  крутяться  в  душі.
Цей  дощ  гуде,  ятрить,  мов  резонатор-дека,
Впадать  у  відчай,  друже,  не  спіши.

Ти  не  журись,  бо  злива  смутку  ненадовго.
Ще  глянець  сонця  в  небі  заблищить.  
І  рідний  хтось  знайдеться,  втішить  теплим  словом,
Відчуєш  силу  і  надійний  щит.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817290
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 23.12.2018


rutzt

Живого подиху тремтіння…

Живого  подиху  тремтіння.
Будинки,  погляди  і  сніг.
Буденність  відкидає  тіні
На  льодовитості  доріг.
Смакую  вітру  насолоду,
Жагу  вгамовую  мети.
Той  самий  мінімум  свободи,
Який  не  кожному  знайти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817654
дата надходження 15.12.2018
дата закладки 15.12.2018


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

На карті України залишись

Частенько  приїжджаю  у  село,
Стає  порожнім  кожен  раз  воно,
Широка  вулиця  травою  заросла,
А  колись  гамірною  ж  бо  вона  була.

Дитячий  безтурботний  такий  сміх
Дзвенів  усюди  й  радував  усіх,
Сусіди  були  дружні,  мов  рідня,
Підтримували  один  одного  щодня.

І  білопінно  так  цвіли  сади,
Стояли  яблуні  і  груші  у  ряди,
Біла  шовковиця  теж  кликала  здаля,
Старіє  сад,  сохне  дерев  гілля.

А  школа  хоч  маленькою  була,
Вміщала  нас  усіх-усіх  вона,
Ще  -  мудрості  навчала  і  добра,
Вчителювала  й  матінка  моя.

І  досі  однокласники  мої,
Неначе  рідні  сестри  та  брати,
Коли  зустрінемось,  то  згадуєм  оте
Дитинство  безтурботне  золоте.

Село  моє!Прошу  тебе,  живи,
Щоби  було  приїхати  куди,
Я  повернусь  до  тебе,  не  журись,
Лише  на  карті  України  залишись.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804241
дата надходження 24.08.2018
дата закладки 24.08.2018


Крилата

Бувальщина

Присіла,  зайшлася  плачем  –  
Їжак  торкнувся  руки.
Бувають  люди  їжачі
І  людяні  їжаки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793033
дата надходження 24.05.2018
дата закладки 24.05.2018


Маріанна Вдовиковська

тінь

Як  розкошує  світ  новітніх  трав
і  листя  ще  без  надміру  сплетіння!
А  щось  у  тім  раю  блукає  тінню,
неначе  світло  хтось  у  нього  вкрав...

А  світ  горланить  любощами!  В  нім
для  кожного  чуття  -  потужна  сила.
А  тінь  нікого  тут  не  обігріла
й  сама  шукає  темряви  в  тіні.

Для  чого  розкоші  й  красоти  ті,
любовей  вихор  і  кохань  завзяття,
якщо  одна  любов  колись  віднята
тепер  у  тім  раю  -  пекельна  тінь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789627
дата надходження 30.04.2018
дата закладки 30.04.2018


Любиволя

Хто грабує державу

 

                                   Продав  Гриць  корови  й  вівці,
                           йти  щоб  «в  ногу»  з  часом,
                         взявся  Гриць  у  Москалівці
торгувати  гасом.
             Налетіли  контролери,
як  мухи  на  м’ясо,
                                 Грицько  думав:  «На  холеру,
     біля  бочки,  каса?»
       
       А  без  того  апарату,
               Гриць  брехав  у  звітах.
         Та  ці  вміли  рахувати,
 бо  «вища»  освіта.
                     Згодом,  в  акті  написали:
                 «Три  мільйони    винен»!
                   І  Грицька  оштрафували
                         на  …  сімнадцять  гривень.
 
                         Мораль  байки  всім  відома,
 вічна,  як  на  мене:
                   податківці  йшли  додому
               з  пачками  «зелених».    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785372
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 31.03.2018


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

Одинокий саксофон (українською)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=sYDcpWBTpzo[/youtube]

Знову  мерзну  самотньо  до  ранку
Місто  спить  і  мовчить  телефон
Тільки  кіт  муркотить  щось  на  ганку
На  мелодію  під  саксофон
Тільки  кіт  муркотить  щось  на  ганку
На  мелодію  під  саксофон

Та  мелодія  кличе  і  плаче
Не  дає  аж  до  ранку  кунять
Щось  шукає  у  темряві  наче
І  не  може  ніяк  відшукать
Щось  шукає  у  темряві  наче
І  не  може  ніяк  відшукать

Що  сказати  в  мелодії  хочеш
Саксофон,  веселіше  заграй
Розкажи  чом  блукаєш  щоночі
Розкажи,  свою  душу  не  край
Розкажи  чом  блукаєш  щоночі
Розкажи,  свою  душу  не  край

Може  Муза  твоя  недалеко
У  вікна  все  чекає  і  жде
Про  кохання  казати  нелегко
Ніч  світліє  і  тихо  іде...
Про  кохання  сказати  нелегко  -
Придивись,  може  поряд  іде

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782440
дата надходження 15.03.2018
дата закладки 24.03.2018


Ярослав Ланьо

КАВА В ЛЬВОВІ


Без  слів  еспресо…Без  вершків,  без  цукру.
В  очах  весь  грішний  світ  з  родзинками  душі,
Я  лиш  зустрів,  а  вже  боюсь  -  відпущу
І  Ти  підеш  у  парк,  де  згаслі  ліхтарі.

В  заплутаних  провулках,  міста  Лева,
Я  сам  не  свій  ходив  і  в  натовпі  шукав,
Твій  плащ  і  парасольку  в  колір  неба,
Яку  Тобі  на  свято  я  подарував.

Я  рвав  роки,  на  дні  сумні  та  ночі,
І  кожен  Божий  день,  з  душі  зрізав  шматок…
Щоб  карі  не  прогавити  ті  очі,
Що  приберіг  мені,  примхливий  долі  рок.

Я  лиш  мовчав…І  думав  знов  про  Тебе,
Коли  хотілося  кричати  на  весь  світ,
Я  вірив,  у  кав`ярні  вже  на  мене
Чекає  кава  й  щастя  всіх  минулих  літ!

Гірке  еспресо…Й  тільки  Твої  очі
І  крапля  кави  на  засніжених  вустах…
Вже  снилася  колись  посеред  ночі,
Ця  крапля  чорна,  як  перлина  дорогА.

Ти  не  втечеш?  Не  зникнеш  десь  за  рогом,
В  провулках  тихих  львівських,  поміж  тисяч  лиць?
Бо  нащо  ж  я  тоді,  вів  мову  з  Богом
І  стільки  раз  просив  в  молитвах:  Обізвись…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784030
дата надходження 23.03.2018
дата закладки 23.03.2018


Юстина Клевець-Якобінчук

Глибінь віків

Є  село  на  мапі  світу
Уторопи  зветься,
Люди  щирі  і  привітні  –  
Так  у  нас  ведеться.

На  крутій  горі  правічні
Дуби  височіли,
Послухаймо  про  що  вони
Вночі  гомоніли.

Старезні,  мов  діди,
Розкучерявили  чуби,
Так  шелестіли-розмовляли
І  все  мені  оповідали:

–  Скільки  ми  живем  на  світі,
Думаєм-гадаєм:
Ті  прізвища  загадкові  –
Хто  про  них  що  знає?

Давно,  давно  Колодії,
Садівники,  богатирі
Непереборну  силу  мали,
Навіть  колоди  вивертали,
Тому  й  наймення  таке  мали.
Ковальчуки  –  нащадки  ковалів,
Звісно,  з  залізом  справу  мали,
А  заповзятливі  Клевці
Все  їм  допомагали.
То  вбити  цвяха,  то  кілок  –  
Й  з  Клевця  зробився  молоток.

Строжуки,  Строжуки,
Дуб  стругали  залюбки,
Слюсарили  Слюсарчуки,
Гребли  сіно  Граблюки,

Цимбалюк  грав  на  цимбалах,
Ткачуки  полотна  ткали,
Біленчуків  рід  біленький  –  
Білий  батько,  біла  ненька.

Демедюків  пра-прабатько
Ой,  мав  пасіку  багату!
І  хто  звідки  ішов,  їхав  –  
Медом  пригощав  усіх  він.

Рід  Думанчуків  все  думав,
Братовники  –  братолюбні,
Чайків  рід  пішов  від  чайки,
Що  десь  з  моря  заблукала.

Курищук  мав  птахоферми,
Кур!  Незліченно,  напевно…

Хрущі,  мабуть,  від  хрущів,
Що  коли  весною  цвів
Пишний  сад,  вони  роями
Налітали,  налітали…

Тодораки́,  Тодора́ки
Ловили  в  Жужилику  раки,
А  давно  Макійчуки
Засівали  маківки.

А  пра-прадід  Лукачук
Вирощував  часник-лук.
Був  стрілець  хоробрий  Лучка,
Стріляв  з  лука  влучно-влучно.

Димничі  в  давні  часи,
Мабуть  були  пічники,
А,  можливо,  сажотруси?
Я  вгадати  не    беруся.

Мельничуків  давній  рід
На  горі  мав  вітровій,
Вітер  ним  крутив,  хитав,  
В  торбу  борошно  зсипав.

Грицики  в  траві  зривали  Грицюки
І  сплітали  у  вінки,  
А  Солинські  сіль  варили,  
В  селі  юшечку  солили.

Мав  Карпʼяк  ставів  зо  п’ять,
Коропів  багато,
Баранюк  мав  сто!!!  отар
Й  вовну  продавав  він.

Городив  коші  Кошевко,
Кошелюк  плів  кошелі,
Пецюк  сидів  на  опецьку
І  замерзлі  ноги  грів.

Мабуть  волочив  городи,
Може  походив  з  волхвів?
Невідомі  родоводи  
Прізвища  Волощуків.

Кажуть  були  Бойчуки
Бойові  захисники,
Та  світом  не  воювали,
Тільки  край  свій  захищали.

Є  Онисько  дуже  близько,  
Та  не  є  Онисько  низький.

А  гуманний  Гуменюк
Не  образить  навіть  мух.
Вповідав  казки  Боєчко,
Ой,  цікаво  й  дуже  звично.

Ласійчук  орав  городи
Волами  круторогими,
І  були  втомлені  воли
Дуже  ласі  до  трави.

Хтось  казав  що  Бейсюки
Обрубали  всі  суки́,
Й  бігли  з  суччям  аж  за  Діл
Проганяти  ворогів.

Від  імен  походять  в  нашому  селі
Прізвища  Данилюків,
Якобінчу́к,  Яковенчу́к,
Філіпович,  Григоришин
Григорчак  і  Захарук
І  Гаврилко,  і  Павлюк,
Від  Михайла  –  Михайлюк.

Мабуть,  за  часів  прадавніх
І  трохи  пізніших
Прийшли  Полюк  і  Стефанко,
Гаврилюк,  Савʼюк  і  Пліхтяк,
Адамович,  Дяків,  Котюк,
Футуйман,  Юзевич,
Середенко,  Табахарнюк,
Скільський  і  Чуревич,
Никорович,  Поціхович,
Залуцький,  Скавронський,
Васильковський,  Іванович,
Ніжевський,  Курʼянський,
Одокійчук  і  Савіцький
Реберчук,  Палітов,
Будзінський,  Зелінський…
Скільки  того  цвіту!!!

Є  ще  в  селі  Сабадаш,
Досюк  і  Капчук,
Мазурак  і  Комищук
Шеремет  І  Фелищук,

Голдиш,Чукор,  Палагнюк,
Томюк,  Пристач,Отинюк,
Болдиш,  Заячук,  Грижук,
Дунич,  Кіфор,  Волярчук.

Може  я  щось  призабула?
Випадково  обминула?
Прошу  всіх  мене  простити!
Всім  бажаю  дружно  жити.

Прізвища  всі  загадкові,
Неповторні  і  казкові,  
Хто  їх  предкам  присудив  –  
Не  казали  те  дуби.

Ще  є  в  Уторопах  прізвиськ  ціла  фіра,
Про  них  мені  шептав  дубок,  
Та  про  “шпіцнаменаˮ  писати  я  не  смію,
Щоб  не  образити  когось.

Щоб  добрим  словом  ви  мене  згадали,
І  все  читали  залюбки,
Мене  в  селі  щоб  пам’ятали
Й  не  проклинали  мої  кісточки.

P.S.  В  селі  не  було  Скрегунців,
Симчичів  і  Бідашів,
А  був  тільки  Вовкунець,
Ось  історії  кінець.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781231
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 09.03.2018


Ніла Волкова

Звичайний герой



Світлій  пам’яті  Ігоря  Сердюка–  
Героя  Небесної  Сотні,  
кременчужанина  загиблого
на  Майдані  18.02.2014

Здавалося,  звичайний  був  хлопчина  –
Веселий,  добрий  –  от  і  всі  діла…
Та  краща  в  школі,  дівчинка  Ірина
Йому  і  руку  й  серце  віддала.

Романтик,  своїм  прізвищем  пишався  –
Усе  йому  вчувалося:  сер  Дюк!
У  дайвінгу  по-справжньому  кохався.
Таким  він  був,  наш  Ігорьок  Сердюк.

В  житті  його  не  вабила  рутина  –  
Чогось  живого  прагнула  душа…
Як  на  Майдан  зібралась  Україна,  
На  боротьбу  натхненно  поспішав!

Стояли,  наче  спаяна  родина,
Усіх  приймали,  хто  туди  хотів!
І  барикади  зводили  і  шини
Палили  від  спецназу  і  ментів.

Здавалося,  що  розправлялись  крила!
Було  усе  героям  до  снаги.
В  єднанні  братньому  зростала  сила  –
Тремтіли  всі  злодюги-вороги!

У  тій  «ході»,  що  на  Верховну  Раду,
Жовто-блакитний  прапор  підіймав!
Душа  співала!  Йшли  сміливо,  радо  –  
Для  доні  світлу  долю  здобував.

Та  кат  від  жаху  глузд  останній  втратив  –
Стріляти  у  людей  наказ  віддав!
Упав  одним  із  перших  Сашин*  тато
І  стяг  його,  як  саван,  обійняв…

-------------------------------------------------

Батьки  невтішні,  доня  і  дружина…
Схилив  народ  коліна  у  пошані.
Оплакує  і  нині  Україна
Героїв,  що  колись  були  звичайні…

*Саша,  Олександра  –  так  назвав  доньку
на  честь  своєї  матері  Ігор  Сердюк.

18.02.2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781033
дата надходження 08.03.2018
дата закладки 08.03.2018


Любов Вакуленко

Я М А

Посварилися  сусіди,  хтось  когось  образив,
І  один  із  них  про  помсту  подумав  відразу:
Викопаю  я  сусіду  яму  біля  двору,
Щоб  упав  він  в  неї  вранці,  бісова  потвора.
Так  і  сталось.  Серед  ночі,  мороком  покритий,
Під  ворота  до  сусіда  прийшов  яму  рити...
Він  копає  і  в  уяві  картини  малює,
Як  сусід  вже  пада  в  неї,  який  біль  відчує...
Може  впаде  його  жінка...  Або  хоч  корова...
І  радіє  він,  що  помста  буде  пречудова.
Так  копав  він  у  задумі  й  викопав  (О.  Боже!)
Таку  яму  глибочезну  -  вилізти  не  може...

Може  хтось  для  себе,  люди,  істину  відкриє:
В  яму  першим  попадає  той,  хто  її  риє.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774600
дата надходження 01.02.2018
дата закладки 01.02.2018


Леся Геник

Досить!

І  падає  сніг,  і  знову  розлючена  вітром  хуга
розказує  змерзлим  вікнам,  що  досі  мовчати  тут,  
бо  десь  за  Дніпром  на  Сході  утратив  хлопчина  друга,
а  дядько,    такий  товстенький,  збрехав,  що  у  нас  все  "ґут"  .

І  б'ється  об  дах  пташина,  сховатися  у  незмозі,
а  сльози  її  гарячі  -    за  хвильку  іскристий  лід.
Десь  молиться  воїн  щиро  при  вірі  та  при  морозі,
допоки  товстенький  дядько  вибріхує  цілий  світ.  

А  нарід,  а  нарід  бідний  зачовгався  до  кошари,
ховається  за  тинами  від  правди  і  від  вітрів.
Маленькому  сину  сняться  щоночі  страшні  кошмари,
допоки  товстенький  дядько  плекає  брехню  між  брів.

Довкола  біліє,  біло  зима  настелила  всюди
і  ліжників,  і  перинок,  і  коциків  -    аж  за  край.
Вмирають  на  Сході  хлопці,  на  цвинтарі  плачуть  люди,
а  дядько  товстенький  знову  розказує  щось  про  рай.

То  ж  люто  казиться  хуга,  і  дряпає  вікна,  просить
не  кліпати  безсловесно,  бо  годі  мовчати  тут!  
Бо  скільки  вже  втрат  безрадних,  що  треба  сказати  досить
товстенькому  пишномовцю,  що  вперто  торочить  "ґут"!

16.01.18  р.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771655
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 16.01.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.01.2018


Твоя Сніжинка

Горіти…Жадати…Бути.

Летіти.  Горіти.  Хотіти  торкнутись,  побачити.
Згоріти  дотла.  І  образитись  -  потім  пробачити.
Кричати  без  слів...Чи  мовчати  -  так  голосно-голосно!!
Нутро  оголити...від  цього  то  тепло,  то  морозно.

Любити,  жадати,  боятись  за  мить  усе  втратити.
Вуста  цілувати,  руками  всі  вигини  гладити.
Торкатись,  в  обіймах  губитись,  вкриватись  "мурахами".
На  землю  раптовим  дощем,  чи  у  височінь  птахами.

Світити,  мов  сонце  у  небі  твоєму  безхмарному.
Розквітнути,  стати  осяжною  в  світі  примарному.
Із  вітром  весняним  упасти  до  серця  зерниною,
і  там  прорости,  ставши  разом  з  тобою  єдиною.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768124
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017


Протоієрей Роман

Ти з рук не випускаєш свій мобільний

Ти  з  рук  не  випускаєш  свій  мобільний,
І  падає  волосся  на  ускіс,
І  я  ховаю  погляд  свій  безсильний,
Так  ніби  хтось  мене  за  горло  стис.

В  цю  мить  мене  для  тебе  не  існує,
Хай  небо  спалахне  і  вдарить  грім,
І  вже  не  я,  а  він  тебе  милує,
Як  кобра  здобич  поглядом  своїм!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767022
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017


вчитель

Ода каві

́́́Складаю  оду  терпкому  напою,
Що  бадьорить  і  робить  нас  меткими.
О  каво!  Суть  енергії  твою
Не  порівняти  з  трунками  п'янкими.

Засмаглі  зерна,  сповнені  натхнення,
Готові  вмить  з  окропом  поєднатись,  
Щоби  збагнути  кави  одкровення
І  кожному  глиб  істини  пізнати.

Своєю  силою  й  снагою,  ароматний  друже,
З  Богів  напоєм  можеш  дорівнятись,  
Бо  в  загадковому  історії  розвої
Прихильники  були  і  будуть  поклонятись.

Моя  амброзіє  ранкова!  Духмяна  мріє!
Чарівна  ти  у  будь-якій  оздобі:
Чи  шапочка  вершків  тебе  прикрасить,
А  чи  присмачить  дрібка  імбирю,  кориці...

І  навіть  у  класичному  убранстві
Ти  є  окраса  пані  Філіжанки!
Ковточком  вишуканим  у  блаженстві
Забути  клопоти  земної  Забаганки!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434459
дата надходження 30.06.2013
дата закладки 18.12.2017


Артур Сіренко

Розмова дерев

Я  кажу

Мій  сховок  –  наче  листяний  кляштор
Іржавим  крісом  крапку  ставить  доля
Сховає  Чорний  ліс  буття  мого  роки
І  люди  місяця  загублять  шлях  і  слід
Тих  хто  ішов  у  синяву  боліт
Ми  –  міт.  Таємний  міт
А  я  лише  відлюдник
Що  темрявою  дихає  услід
Рокам  поневірянь,  зневіри  і  клятьби
Ти,  старче  лісовий  скажи  –  якої  сили
Справіку  тур  лишав  тут  заповіт
Прирученим  нащадкам  гордих  воїв.

Старий  бук  мовить

Мовчальнику!  Ти  слухаєш  дарма
Розмову  вічну  пралісів  дрімучих
Ти  волю  відшукав  але  себе  згубив
Забудь  натхнення,  спів  дівочий
Забудь  себе  і  людські  голоси
Замкни  уста,  стули  незрячі  очі
Подихай  вічністю  моїх  духмяних  крон.

Смерека  мовить

Тут  не  мовчить  ніхто  у  пущі  лісовій
Ти  голоси  почув  –  зречись  і  будь
Ніхто  не  помира  –  ні  сонце  ні  трава
Дивись  як  кріс  залізний  твій  посріблила  роса
Одвічні  ми  –  і  ти,  твій  кріс,  твої  набої
Нащадки  прокленуть  –  дарма  –  у    вічності  двобої
Є  ти,  твій  оберіг,  твоя  тюрма  -
Це  тіло,  що  несеш  постійно  із  собою
Тому  стань  деревом,  віками  шелести
Воскресни  з  небуття  коли  роки
Відлічувати  втомиться  сова
Ти  лісом  став….

Береза  мовить

Коли  підеш  у  землю  цю
Ти  виростеш  травою
Я  за  тобою  плачу  по  весні
Ці  рани  на  корі,  ці  сльози  соку
За  воями  лісів  що  йшли  у  небуття
Нічого  не  проси  –  ні  долі  ні  життя
Все  лиш  туман  ранковий
За  тобою
Заплаче  ліс
Коли  ти  лишишся  отут
Назавжди….

Чорний  ліс  мовить

Той  жив  –  хто  жив
Хто  холодом  долонь  зігрів  оцю  кору
Оце  залізо  скрижаніле
Що  висло  на  плечах
Людей  нічної  мли….

Я  мовлю

Я  чую  голоси  старих  дерев  -
Моїх  одвічних  побратимів
Я  в  ліс  пішов  –  не  вернуся  назад
Я  лісом  став….
З  вовками  розділив  я  їхню  долю
Коли  мисливці  прийдуть  на  двобій
Не  в  небо  я  злечу  –  моя  душа  не  птах
Під  буком  цим  я  виросту  травою…

(Світлина  автора  віршів)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329405
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 13.12.2017


Олена Жежук

Несказані слова

А  що  оті  несказані  слова?
Тремтять  дощем  на  сонцекрилих  віях.
Торкнулась  тиші  мертва  тятива  -
Окрилена    душа  не  розговіє.

Мовчать  оті  несказані  слова,
В  німе  відлуння  пустку  огортають…
А  час  порожні  мрії  розбива,
Що  тихими  ночами  серце  крають.

Усе  так  просто:  я,    ти…  і  слова,
Які  зуміли  б  відімкнуть  світання.
Без  них  так  темно  –  нас  без  них  нема…
І  солоніє  біль  у  час  мовчання.

Болять  в  мені  несказані  слова,
Їм  не  зійти  шептанням  невблаганним.
Осиротіло    в  пам'яті  сплива  –  
«Неска́зане  лишилось  несказа́нним…»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763036
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 29.11.2017


Zarina

Просто живемо

Ми  живемо…Просто  живемо…Що  було  до  нас?  Хвилює  мало  кого.  
Що  було  на  тому  місці  де  ти  стоїш,  століття  назад  або  ж  тисячоліття?  Як  виглядала  земля  на  якій  твій  дім,  це  була  пустка  чи  розкішний  замок?  Час  не  щадить  нічого  і  нікого,  і  залишає  по  собі  безліч  таємниць,  які  часом  так  і  залишаються  нерозкритими.  
Або  відкриваються  зовсім  випадково  ,  негадано,  але  комусь  особливому..  
Скільки  таємниць  тримає  земля,  по  якій  ми  ходимо.  Це  навіть  неможливо  собі  уявити!  Каміння,  гори…  Скільки  невідомого  у  воді...  
Чомусь  не  кожному  дано  оволодіти  минулим,  щоб  знайти  легші  шляхи  в  майбутнє,  або  ж  навпаки…  
Не  всім  відкриваються  таємниці  часу,  таємниці  минулого.  
Часто  людина  присвячує  все  життя  у  пошуках  істини,  а  ця  істинна…  Вона  ніби  дивна  птаха…Вже  ніби  в  руках,  але  ж  завжди  кудись  відлітає,  часто  змінює  пір'я  і  звичну  пісню,  і  так  проходить  цей  невеличкий  відрізок  даний  небесами  під  назвою-життя.  
Це  все  не  просто  так,  не  кожному  можна  довірити  таємницю.  
Це  як  у  житті.  Комусь  ти  довіряєш  і  готовий  розказати  все  що  на  душі  і  на  серці,  готовий  поділитися  всім  найсокровеннішим,  а  для  когось  не  хочеться  навіть  сказати  яка  година...  Це  те  ж  саме.  
Закони  всесвіту  побудовані  на  принципах  часто  нам  неосяжним,  непідвладним  нашим  розумам.  
І  те  що  він  таїть  у  собі  -  це  щось  нереальне,  незвичне...  Він  чекає  людину,  хвилину,  у  якій  розкриється  ця  істинна...  Яка  вона  буде?  Дивна  і  не  всім  зрозуміла,  страшна  і  руйнуватиме  стереотипи  які  вже  так  вкоренилися  у  нас  самих.  
А  може  нам  непотрібна  правда?  Ну  для  чого?  Вона  ж  зруйнує  наш  докорінний  і  привичний  темп,  все  стане  не  таким  як  було  і  навіть  коли  скажеш  “  Я  в  це  не  вірю!”.  
Саме  тому  під  палким  бажанням  знати  правду  не  враховується  страх  її  усвідомлення.  
Може  варто  іноді  не  копирсатися  в  буремному  минулому...  Але  може  це  на  користь.  Може  те  що  відкриється  змінить  хід  життя  в  інше,  набагато  краще  русло  ,а  можливо  і  ні…  
Саме  тому  таємниці  відкриваються  тим  поколінням  які  зуміють  розпізнати  і  використати  досвід  з  розумом.  Відкриється  все  і  про  всіх  на  все  свій  час,  випадок  і  момент.  
Зараз  чи  колись...  Коли  б  ми  знали  скільки  загадок  нас  оточує...  Коли  б  ми  їх  всіх  правильно  розшифрували  і  використали…  Хто  знає  якими  б  ми  були.....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762756
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 28.11.2017


Леся Геник

Продано!

Продати  себе  -  
найвигідніше,  найдорожче!  
Так,  щоб  у  серці  засурмили  радісні  сурми,  
так,  щоб  очі  заіскрилися,  наче  полярні  зорі...    
Продано!  Продано!  
Найцінніший  лот,  себто  мене  (моє),  куплено  
за  величезну  ціну!  
Мене  поціновано!!!  
А  тим  часом  десь  угорі  
у  долонях  білого  янгола
дзенькає  дріб'язок  -  
аж  ніби  зойкує,  схлипує...  
Бо,  бідному,  знову  не  стало  грошей,  аби...  
аби  відкупити  твою  душу  
у  чорної  мамони,  яка  вдоволено
вишкірює  пащеку  юродивого  старця
з-під  кучерів  лагідної  дитини.  
Її  рученята  на  твоїх  плечах  уже  залишають
глибокі  вогненні  рубці.  
Тільки  ти  чомусь  того  не  відчуваєш.  
А,  може,  не  хочеш,  бо...
боїшся  прозріти  
і  зрозуміти  фатальну  дешевизну
свого  нібито  багатства...  
Тому  й  щоночі  пхаєш  товсті  беруші  у  свої  вуха,  
щоб,  не  дай  Боже,  не  вчути  
відчайдушного  дзенькоту  дріб'язку  
в  янголових  руках...  
Продано!  Про-да-но...  

22.11.17  р.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762436
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 26.11.2017


Крилата

МІСТО ЛЕВА

Яке  чудове  місто  Лева!
Його  душа  –  квітучий  сад!
Тут  чорна  кава  –  королева.
Король  –  добірний  шоколад.

Тут  дзвін  сміється  і  ридає,
Співає  пісню  голосну,
На  вежу    сонечко  сідає,  
Коли  збирається  до  сну.

Цілує  в  губи  часто  мжичка
Дахи,  бруківку  і  кущі.
Тут  дощ  гуляє  в  черевичках,
У  капелюшку  і  плащі,

Вицокує  по  тротуарі
Старий  заучений    мотив.
Тут  вітерець  на  львівській  ґварі.
Співає  реп  до  хрипоти.

В  атаку  гість  бере  кав’ярню,  
Театр,  крамницю,  храм,  музей.
Бібліотека  тут,    книгарня
Гостить  словесними    бізе.

Тут  волі  дух  і  віра  в  серці,
Свят-Юр  зі  списам  у  руці  –  
Із  царством  тьми  у  вічнім  герці.
Тут  надихаються  митці.

Тут    стиль  ампіру,    ренесансу,
Бароко  й  готики  сліди.
Тут  леви  роблять  реверанси,
Коли  повз  них  проходиш  ти.  

Мільйони  ніг  тут  чули  тропи.
Тут  море  знахідок,      скарбів.
Перлинка  світу  та  Європи
Це  українське  місто      Львів!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762365
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 26.11.2017


Георгій Грищенко

Розумне і дурне

Люблю  дивитись  на  красиве
І  слухати  усе  розумне,
Хоч  молоде  воно  чи  сиве,
Щоб  радісно  було  не  сумно.

Є  в  нас  красивого  багато
Та  й  ще  розумного  чимало
І  це  усе  то  наше  злато,
А  все  дурне  вже  всіх  дістало.

Бо  ляпа  язиком  постійно,
Що  все  нове  тепер  розумне
І  заклика  робити  спільно,,
А  я  же  знаю  воно  згубне.

Дивлюся  як  дурне  шикує,
Бо  вже  взялося  до  роботи
І  погань    всяку  аж  цілує,
Тож  бачить  це  нема  охоти.

Дурне  розумного  не  зробить,
Лише  що  є  і  те  зруйнує
Й  це  вчинить  не  заради  злоби,
Розумне  ж  в  нього  й  не  ночує.
17.11.17.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760775
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 17.11.2017


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

Я не люблю (переспів В. Висоцького)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=sZ97BTBGCMI[/youtube]

Я  не  люблю,  коли  до  половини  ...,
Або  коли  втручаються  в  розмову...
Я  не  люблю,  коли  стріляють  в  спини...
Я  також  проти  підлості  та  змови.

Ненавиджу  маніпуляції  з  довіри,
Інтрижних  баб,  отруту  на  балу,  
Або  коли  голки  під  шкіру,
Коли  залізом    шкрябають  по  склу.

Вагання  совісти,  плітки  сумнівні,  
Зраду  та  лестощі  і  почесті  липкі,
Коли  в  обличчя  кидають  каміння,
Коли  міняють  волю  на  клітки

Я  не  люблю  продажності  за  гроші,
За  нагороди,  за  звання,  чини  -
Немає  важчої  у  світі  ноші,
Коли  у  буцегарню  -  без  вини.

Хай  краще  випити  бокал  отрути
Чи  кулею  закінчити  все  рАзом  -
Нестерпно,  коли  слово  "честь"  забуто,
А  відданість  -  вважається  образа.

Коли  я  бачу  знівечені  крила,
Каліки-душі,  голови  пусті
І  ці  при  владі  ситі,  масні  рила  -
Страждаю  так,  як  Батько  на  хресті.

Я  не  люблю  насильство  в  його  суті,
Але  страшніш  безсилля,  ось  чому  -
Їх  треба  убивати  геть  без  люті,
Як  ту  проказу,  як  страшну  чуму!

Я  не  прощу  собі,  якщо  ці  миші,
Які  Вкраїну  убивають,  продають,
Які  плюють  моїй  країні  в  душу,
Іще  один  Майдан  переживуть!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754769
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 17.11.2017


Luka

Воїн світла

Воїном  світла
Мужньо  долає  пітьму
Паросток  ніжний.

Фото  автора

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726035
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 15.11.2017


яся

Інтернетна любов.


                 Інтернетна  любов,
                 Інтернетне  життя,
                 Залежність  від  нього  -
                 Це  наше  буття.
                 Ну,  що  ж  це  за  життя  -
                   Інтернетне  буття?
                   Пропадає  зв"язок
                   І  любов  десь  зникає.
                   Людина  тривожиться
                   І  страхи  множаться.
                   Яка  залежність.
                   А  ми  за  незалежність
                     Руками,  ногами,  головою.
                     Що  мені  робити  із  собою?
                     Ну,  що  ж  це  за  життя  
                       В  інтернеті?
                       Забуваєш  поїсти,  поспати.
                       А  хочеш  тут  біля  мене  присісти?
                       А  краще  біля  нього,
                         Комп"ютера  свого.
                       З"являється  зв"язок.  Ура!
                       Є  життя.  І  знайшлася  любов,
                         Заспокоюєшся  знов.
                         О!  Життя  прекрасне,
                           І  сонце  красне,
                           І  осінь  тепла,
                           Жовто-гаряча,  
                           Як  моя  вдача.
                           Дивлюсь  у  вікно.
                           Бачу  кленове  золото,
                           Яке  падає,  падає,  падає,
                             А  осінь  нас  радує,
                             Втішає,  зачаровує,
                             А  ти,  немов  приворожений,
                             Приморожений,  причмелений,
                             Мов  у  м"ясорубці
                             Інтернетом  тим  змелений.
                               А  як  хочеться  очі
                               Осінньої  любові  побачити,
                                 У  них  задивитися,
                                 У  них  розчинитися,
                               І  там  залишитися.
                                 А  ми  в  комп"ютері  
                                 Свої  очі  лишаємо.
                                 А  ми  до  нього  припадаємо,
                                   Прилипаємо,  приростаємо.
                                 Ова!  Постій!  Не  смій
                                 У  ньому  ти  сховатися
                                   І  там  зостатися.
                                   Як  це  життя  тоді
                                   Буде  уже  називатися?
                                     О!  І  завис  мій  комп"ютер.
                                     Перестарався,
                                   А  чи  я,  а  чи  він?
                                     Хтось  із  нас  уже  зомлів,
                                     Вибився  із  сил,  перегрівся...
                                     Вибився  із  ритму
                                     Реального  життя,
                                     Втратив  дійсності
                                     Цієї  відчуття.          
                                     Ооо!  Я  так  люблю
                                     Тебе  життя!
                                       Я  не  комп"ютерне  дитя.
                                       І  як  це  воно,
                                       Щоб  душі  моя,  твоя,  наші
                                         В  інтернеті  були?
                                           Ні!  Ми  не  у  його  полоні.
                                           Наша  любов  усі  кордони
                                           І  перешкоди  долає,
                                           І  з  інтернетного  полону
                                             Наші  душі  спасає!
                                           
                                           
                   


     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755064
дата надходження 12.10.2017
дата закладки 14.11.2017


_NL_

Давай зустрінемося там над прірвою

Давай  зустрінемося  там  над  прірвою,  
Над  глибокою  та  бездонною.
Давай  я  буду  першою,
Я  з  радістю  в  тобі  втону.
Давай  ми  зустрінемося  там  на  краю,
Де  кінчається  світ  і  починається  марево.
Я  готова  віддати  любов  свою.
Нехай  стану  примарою,
Нехай  лиш  привидом,
Лиш  болем  у  сірих  очах.
Нехай  я  стану  відчаєм,
Спогадом  забутим  в  віках.
Я  готова  чекати
Тут  на  тонкім  краю.
І  я  не  буду  боятись,  що  одного  разу  впаду.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760293
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 14.11.2017


ЮНата

Гроші

Вдалось  багатому  ввійти  до  раю…
- Місцевий  ринок  я  найперше  відшукаю,  -  
Заметушився  звично  чоловік,  -
Мені  ж  бо  тут  лишатися  навік…

І  радості  його  не  було  меж
Від  цін  низьких  і  від  товару  теж.
Стиснувши  гордо  гаманець  в  руці,
Пішов  покупки  вибирати  всі.

Дістав  він  гроші  оплатити  речі,
Та  ангел  ввічливо  узяв  його  за  плечі.
Багатієві  в  очі  він  вдивлявся
І  чемно  пояснити  намагався:

- Пробачте,  мушу  вас  розчарувати…
- У  чому  річ?  –  дивується  багатий.
- Це  справжні,  не  фальшиві  гроші
Й  товар  я  бачу  тут  хороший!

Та  мовив  ангел:  «В  обігу  лише  тут  гроші  ті,
Які  комусь  ви  дарували  при  житті…»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760270
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017


Надія Башинська

З ТОБОЮ ДОБРЕ…

З  тобою  добре...  Добре.  Пам'ятаєш
той  літній  дощ,  що  зберігав  тепло?  
Ти  підійшов,  і  солодко  так  стало.
Узяв  мене  ти  під  своє  крило.

Ми  під  дощем  тоді,  без  парасольки,
йшли  по  воді...  з'єднались  два  крила.
Я  трепет  той,  твоє  тепло,  усмішку
назавжди  в  своїм  серці  зберегла.

Прошу  тебе,  мій  рідний...  Повертайся!
Коли  одна  -  холодний  дощ  іде.
Ой,  як  гірчить  сьогодні  наше  щастя.
А  хто  ж,  крім  нас,  між  гіркоти  знайде?

Твого  сердечка  стукіт  я  відчую.
Не  стане  більше  в  нашім  світі  зла.  
Знов  ніжний  трепет  в  душах  озоветься.
З'єднаються  у  щасті  два  крила!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760016
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 13.11.2017


Дзюменко Маргарита

Оптимізм

Мені  сьогодні  знов  іти  у  бій
З  невпевненістю,  соромом  і  болем.
Утерти  страху  носа,  стати  в  стрій,
Узяти  під  контроль  емоцій  море.
Тримати  марку:  усмішку  свою
Приклеїти  назавжди  до  обличчя.
Переконати  всіх,  що  я  життя  люблю,
Й  самій  упевнитись,  що  щастя  стало  ближче.
Тоді  одним  сміливим  помахом  руки,
Єдиним  жестом,  реченням  єдиним
Інакшим  стане  світ,  і  зміняться  думки,
І  серце  зайця  калататиме  левиним.
Коли  впада  у  нього  щирий  оптимізм,
Й  курсує  в  тілі  ріками  артерій,
Не  стане  шорами,  як  в  багатьох,  цинізм,
І  будуть  гори  труднощів  не  вище  прерій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760220
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017


Олена Ковбасюк

Я бачу у тобі тільки хороше

Я  бачу  у  тобі  тільки  хороше
І  в  найтемніших  закутках  душі...  
Легесенько  здмухну  з  нього  порошу,  
Сховаю  від  брудної  метушні.  
Я  бачу  у  тобі  тільки  прекрасне,  
Приховане  невміло  від  людей.  
Ти  світло,    ти  добро,    ти  щастя!..  
Яку  б  не  грав  із  завчених  ролей.
Я  бачу  у  тобі  тільки  щось  справжнє,  
І  скільки  не  старайся,    це  повік!  
Дбайливою,    сліпою  неуважністю
Ти  раз  і  назавжди  мене  нарік.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760192
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Йому усе під силу

Для  нього  завжди  все  можливо:
Комусь  пораду  дати  щиру,
Вибрати  правильну  дорогу,
Вчасно  прийти  на  допомогу,
Підтримати  в  скрутну  хвилину,
Одному  важко  -  двом  під  силу,
Подати  у  біді  вам  руку
Той  зможе,  хто  є  вірним...(Другом).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760167
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017


НАДЕЖДА М.

Моє вікно - це дивний світ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=5pVnu1lmuRQ[/youtube]



У  шибку  стукнув  жовтий  лист.
Чом  на  вікні    моїм  спинився?  
Літати  маєш  добрий  хист,
Чому  до  мене  ти  прибився?
.
І  я  подумала  в  цей  час:
Гірка,  листочку,  твоя  доля.
Колись  ти  був  тут  для  прикрас..
Та  й  вас  торкає  Божа  воля.

Осінній  ранок  вдавсь  похмурим,
Туман  укутав  у  вуаль.
А  жовтий  лист,  всіма  забутий..
Ось  так  проходить  все.  Так  жаль.

Пливе  журба,  немов  примара,
У  перемішку  із  дощем.
Так  обважніли  сірі  хмари,
А  на  душі  і  біль,  і  щем.

Тут  дощ  змінивсь  на  мілку  мжичку,
І    стало  легше  на  душі.
В  вікно  заглянула  синичка
Неспокій  влігся  у    тишІ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759998
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 12.11.2017


Олеся Лісова

Дитяча закоханість

Закоханість  щира  дитяча
Й  думки  ще  чистіші  за  сніг
Він  меншим  здавався…та  вдача
Весела  була.  Дивний  збіг…

Сумна  в  них  година  настала
У  дівчинки  батько  помер
Так  плакала  і  поглядала
На  менших  братів  і  сестер.

Вже  їхали  на  кладовище,
Всі  плакали  тихо.  Та  ось…
Від  школи  вибіг  хлопчина
Здавалося  біг  якийсь  крос.

Машини  тяглися  возами
Він  обганяв,  лиш  рюкзак
Напевне  ,мішав  за  плечами
(На  спині  худенькій  вкляк)

Хлопчик  зник  .Я  подумала:--Діти…
І  цей  уже  здав  норматив.
А  він?..  Йому  треба  добігти
Хоч  біль  в  голові  аж  гудів.

Я  побачила  Його  знову.
Біля  Неї  .Під  лікоть  тримав.
Біль  дівчатка  своєю  любов’ю
І  увагою  сповивав.

Щось  старався    тихо    сказати,
Якось  втішити(як  не  знав)
Частку  б  горя  її  забрати
І  легенько  за  плечі  взяв.

Я  забула  про  біль  утрати,
Я  дивилася  лише  на  них.
Почуттів  таких  щирих  зазнати
В  чотирнадцять…
Аж  вітерець  затих.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759912
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 12.11.2017


rutzt

Поговори зі мною вітром…

Поговори  зі  мною  вітром,
Холодним  відблиском  калюж,
Додай  відтінків  до  палітри
Мовчазних  днів,  мовчазних  душ.
Торкнися  місячного  сяйва
І  янголу  почисть  крило,
Твоє  добро  не  стане  зайвим
(добро  ще  зайвим  не  було).
Врятуй  мене  від  вигорання
Цієї  тихої  пори,
Моя  печаль.  Моє  світання.
Поговори.  Поговори.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759926
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 12.11.2017


Anneta Li

ВОНА

Вона  одягне  червону  сукню,
додасть  для  впевненості  підбори,
"Завжди  закрита  і  неприступна"-
так  кажуть  часто,ба  навіть  хором.

Вона  не  вірить  у  сни  й  кохання,
не  вірить  в  збіги  чи  навіть  долю
і  не  блукає  у  мріях  до  рання,
не  марить  Парижем,тропічним  морем.

Та  коли  ніч  наступає  на  п*яти,
вона  з  обличчя  зриває  маску
і    разом  з  ніччю  іде  гуляти,
щоб  між  зірками  читати  казку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759931
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 12.11.2017