Якщо хочеш про щось говорити, що ж...
спершу помовч.
Так, щоб тіні в куточках очей призвичаїлись до
твого настрою,
наміру,
погляду,
потім уздовж і упоперек
виміряй кожен готовий рядок,
так, щоб він у вустах поміщався,
не був громіздким чи занадто малим
для такого великого дня,
коли сонце так вчасно спіймало свій новий зеніт,
Коли хмари легкі,
коли небо синіє.
Однак
не втрачай того присмаку слів, що торкнувся до губ,
Не шукай рафінад у коробках беззвучних кліше,
будь собою у кожному складі,
занурся у звук,
ніби він тобі досі незнаний зі склепів печер.
еклектично плекай те, що крутиться на язиці,
комбінуючи примітивізм і довершеність у
мовленнєвих гармоніках.
Лиш не забудь, що стоїть
на початку тире,
мовчазне інтермеццо для вуст.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800534
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 24.07.2018
У павутину загорнулось літо
І соняхом всміхнулося до нас.
Достигле колоситься в полі жито,
Його гойдає вітер, повсякчас.
Комбайни наче велетні в роботі,
Розпочались в полях уже жнива.
У вуликах наповнилися соти,
Лягла в покоси скошена трава.
Щебечуть птахи, пісня ллється радо,
Калина достигає під вікном.
В зеленому шатрі стоять левади
І виноград сплітається вінком.
Дарує вітер ніжну прохолоду,
В кущах сюрчання чути цвіркуна.
Схилила верба віти в тиху воду,
Природою любується вона.
І я любуюсь поряд біля неї,
Кришталиком виблискує роса.
На річці парашутами лілеї,
Мене заполонила ця краса!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799911
дата надходження 19.07.2018
дата закладки 19.07.2018
[i] І світло, і мудрість, і Плід із правічного Древа -
Іще він не виріс - спокоєм сповнений Сад …[/i]
Ти снив чудесами, ти – яблуко в Божому чреві,
яким Він поснідав тисячу років назад.
Ти снив невагомо, ти бачив невидимі ріки,
де, наче рибини, плескалися нові світи...
У снах твоїх білих гравери прадавньої Іки
творили послання, що марив-навіював ти…
І доки ти спав, дощ розпорошував спори,
які проростали в зачатки майбутніх морів…
А руки всевладні вдягали рясні омофори
із сонма галактик на груди твоєї землі…
І тепло було, і пахло травою й безмежжям,
грудним молоком, останнім букетом троянд,
вином із віршів - терновим і в бутності першім,
що випив Господь тисячу років назад…
Ти снив чудесами…
Ти снитимеш ними до віку,
допоки із серця крізь душу, крізь муку, крізь плоть
Не виросте Сад і в ньому, прикривши повіки,
нарешті в тобі спочине твій сивий Господь.
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607314
дата надходження 17.09.2015
дата закладки 18.07.2018
Заблимали в небі дві ясні зорі
Близенько, немов одна одну тримались.
Можливо, то янголи наші вгорі
В той час між собою про нас домовлялись.
В яких тільки ми не блукали краях,
Виднівся твій слід і відразу ж губився.
Замислило небо осяяти шлях,
Щоб ти в моїй долі нарешті зустрівся.
З тих пір мені інших не треба доріг,
За руку візьми й поведи без вагання.
Єдиною бути в обіймах твоїх
Для мене найбільше у світі бажання.
Гарячих сердець неземні почуття
Я вірю, що нам зберігати удасться.
Тепер лиш збагнула, що сенсом життя
Є просто щоденне невимірне щастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799819
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 18.07.2018
А як тоді сюрчали цвіркуни -
Луною розливали стоголосся,
Раділи літу, що після весни
Вже забуяло трав'яним покосом...
Які стежки були тоді вузькі,
Ой, що то - літо, леле, що то - літо...
А десь далеко обізвався кінь -
Хтось толочив ще моложаве жито...
Ховала ніч принади неземні,
Гасила в серці полум'я ігристе,
А, може, то наснилося мені,
Та ні... було ж розсипане намисто...
Була ж роса під ранок, так, була
І сонце розвінчало сокровенне,
В якому я тобою ще жила -
Здалось на мить, а, може, не про мене...
У напівзабутті, у напівсні -
Таки то я... і я... таки з тобою
Ловила вранці зорі осяйні
І щедро нарікала їх любов'ю...
Я відпускати не хотіла з рук
Безмежне щастя, росами умите,
Та нас вели дорогами розлук
Вузькі стежки столоченого жита...
Якби ж на мить, хоч на єдину мить,
На подих на єдиний повернутись -
Зреклася б усього, що так болить
Від часу... чи солодкої отрути...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799414
дата надходження 15.07.2018
дата закладки 16.07.2018
Чим пахне ранок сніжної зими?
Робустою...гарячою, мов лава
(без цукру, саме так смакує кава).
Цей аромат тріпочучи крильми
по всій квартирі, наче чорна ґава,
та не ворожа, а якась ласкава,
розрадить в час ранкової пітьми.
Як пахне ніжний ранок навесні?
Духмяним чаєм... Там ромашка й м'ята,
малина. За вікном пташок крилата,
весела зграя дзвінко ллє пісні.
Парує чай... Фантазія багата,
заплющиш очі - навкруги строката
краса природи, наче уві сні.
Як пахне ранок літньої пори?
Там аромати квітів пречудові,
зелені луки та ліси соснові,
і запах моху, листя та кори.
І аромат садів. Плоди медові,
пахучі, соковиті, кольорові...
Усі зігріті сонечком згори.
Чим пахне ранок восени? Дощем,
пожухлим жовтим листям та грибами,
млинцями тими, що на кухні в мами
(від цих думок завжди на серці щем).
І димом від багаття, і луками,
що вже чекають зустрічі з снігами,
які накриють все своїм плащем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777569
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 05.03.2018
Між поглядом та дотиком лиш мить -
найдовша з найкоротших митей в світі.
Завмерли: перехожі розмаїті,
в польоті птах, супутник на орбіті,
і навіть час у завтра не спішить.
Між дотиком й цілунком мить одна -
коротка мить позбавлена вагання.
В ній стільки зрозумілого бажання,
немовби вона перша і остання.
Крізь тіло все натягнута струна.
Коротка мить від поцілунку до...
Не сила вже стихію цю спинити.
У ній потрібно щосекунди жити,
про все забути, пристрасно любити,
і смакувати, як п'янке бордо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776665
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 05.03.2018
Проведи у сни свої навшпиньки,
де навколо – квіти польові
і ранет червоні половинки,
наче настоялись у вині.
Поведи , не бійся, буду тихо
у молитві з Ангелом Твоїм
відганяти лихо зимних віхол,
буду Тобі літом грозовим.
Де людського океану клекіт,
і сови нічної сивина,
кораблі зустрінуться далекі -
уві сні найбільша глибина.
І нехай лілова ностальгія
пахне як букетик матіол…
За вікном відлига лагідніє,
Ти кладеш ранету у пальто.
[img]http://2.bp.blogspot.com/-jPncW2LyOw8/UwUD51-ECCI/AAAAAAAAFpw/zxdj_L-upsU/s1600/1367261577_by_ABAROS_inner.gif[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712462
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 27.02.2018
Видовжують шиї услід
лезам світла самотніх авто,
відкорковують пляшки
отруйної туги
і келихи сліз підіймають
за чорну-пречорну діру в моїм серці
створіння пітьми,
що чатують за мною
безмежною ніччю зими,
бо не відають темні
квітневих пелюсток
любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766762
дата надходження 18.12.2017
дата закладки 18.12.2017
В час осіннього смутку
Лише місяць в порожнім саду
Зріє яблуком пізнім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765965
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 14.12.2017
Відчувати,що десь є ти- бажаний ,непокірний...
задихатися від жаги неможливого володіння...
згадувати кожну хвилину все те непомірне...
залишатися відбитком,твоєю тінню...
я не встигла сказати майже нічого,
що світ без тебе пустеля без краю...
що кохала мабуть більш ніж самого Бога,
не шукала в іншому кращого раю...
січень смикав дроти за холодні пальці,
видував останнє тепло з тобою разом,
чаклував над ліжком і в новому абзаці
вже без тебе...а потім -розпач,образа...
та чи винний у тому,що пам"ять і досі
теплим спогадом пестить щоночі стегна...
що твій подих,як вітер у моєму волоссі
загубився на довгі весни напевно...
що думок невгамовна крилата зграя
прагне відстань долати вічну до тебе,
що живу,не живу,а ніби вмираю
так далеко з безодні до синього неба...
відчувати...задихатися...потім колись замислитися- чи варто?Справжнє кохання завжди драма,мабуть тому що кохаєш більш ніж самого Бога,а тепер отримуй все що заслужила і не скигли...ти сама обрала цей шлях,коріння твоє у землі,а гілля сухе,поки вітер не зломить - пручайся,та весна твоя вже ніколи не прийде бо ти сама віддала свою душу тому,кому вона не потрібна...
Руся Ялинська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765949
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 14.12.2017
я захлинаюсь
несказаними словами
невимовленими буквами
незімітованими звуками
а вибритий місяць
свинцевим ковадлом
вдавлює сирість в живіт
стискаю телефон
перемикаю пісню за піснею
щоб знайти потрібний настрій
так наче це перемкне життя
так наче це перемкне настрій
у серці перетиснутий дріт
світло екрана перефарбовує руки у синій
і я бачу кров у роті
бачу обман на вустах
бачу
як скручую собі голову
мов ляльці барбі
й викидаю в пісочницю
аби шматтям бавились діти
проковтнули дворові пси
я захлинаюсь
сирістю
й тягнусь уверх
у височини космосу
впиваюсь нігтями у штори
видераюсь але вони падають
течуть
нескінченним струменем тканини
і я
захлинаюсь
стискаються стіни
різко захлопують мене
мов складний диван
пашіє тіло
пітьма арештувала очі
і я відчуваю крові у роті
потім — світло
і я виповзаю, мов імаґо
з кокону тканини
дивлюсь на світло
те випалює мій колір
мої очі і кістки
білим
білим
білим екраном телефона
який я кидаю у стіну
і той з плюскотом тоне
тоне в глибинах стіни
що затоплюють кімнату
і я знову підношусь уверх
але свинцеве ковадло місяця
так невчасно топить мене
і я
захлинаюсь.
здається,
я ніколи не прокинусь
коли морфей покинув мене
залишився лише морфін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765659
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 12.12.2017
Мелодії кохання не згаса́ють
у тих, хто свя́то вірує в Любов!
Їм ангели на арфах ро́ндо грають,
та музика чарує знов і знов.
Мелодії кохання линуть світом,
беруть в полон і душі, і серця.
Їм не важливо, що весна, що літо…
Немає навіть взимку їм кінця!
Я зи́чу всім порядним, добрим людям –
хай через все життя вас проведу́ть
мелодії кохання, світлим буде
ваш, інколи тернистий, довгий путь!
28.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762757
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 10.12.2017
Твій мужній стан і виважений рух.
Убивча сила з грацією танцю.
Сталева віра та незламний дух.
Життя твоє було без шику й глянцю.
Ти свято віриш в честь та правоту
всіх постулатів Кодексу. Суворі
твої слова. Та тільки наготу
душі ти не сховаєш під хаорі.
В душі давно тумани та сніги
на тлі прекрасних краєвидів Сходу.
Спинити часоплин - не до снаги:
рожеві пелюстки - в замерзлу воду.
Затихли водоспадів голоси,
сад дзен вже не відновить рівновагу.
Поклав своє життя на терези,
з надією, все ж вгамувати спрагу.
Останній погляд крізь туман, в віки.
Легка усмішка, дивовижний спокій...
Катана, як продовження руки...
Останній подих у душі глибокій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764450
дата надходження 06.12.2017
дата закладки 08.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.12.2017
Ось вже на плесі
човники сухих листків
тихенько пливуть...
Знов у море вічності
відправляє їх осінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685362
дата надходження 23.08.2016
дата закладки 01.12.2017
Серед осінньої терпкої тишини
Знайди мене, загублену в безодні.
Знайди мене (і не колись – сьогодні!)
Та в світ широкий двері відчини.
Хай з голубої неба глибини
Враз бризне дощ – розмиті акварелі.
Травневі солов’їні трелі
Із пам’яті далекої звільни.
Ти не спиняй свій біг шалений ні на мить
Серед широких зоряних галактик,
Де легко нам було удвох літати.
Нехай мій смуток швидше одболить…
І, ставши на твої широкі крила,
Тобі я в очі пильно зазирну
Та дивовижну таємничу силу,
Що зветься Вічністю, нарешті осягну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763177
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.11.2017
Линуть до минулого думки,
Мов птахи у вирій теплих плес,
Крізь роки... Та що йому роки,
Місту, що простерло до небес
Руки телевеж у молитвІ,
Розірвавши хмари на рвання,
МолитвІ, що ніби вовчий вий
Уночі... І ще чекати дня...
Спомин у минуле відлетів.
Що тобі у нім сказати міг,
Місто, скуте брамами мостів
І закуте в ланцюги доріг?
Місто, ти усьому голова,
Ніби хліб горілий на столі
Із зернин, що у лихі жнива
Зібрано... Горілий чорний хліб...
Місто бездуховністю грішить...
(а натхнення щирої душі-
Дар, що у повій відіб"є хіть.
Сказано ж - іди і не гріши...)
Ти грішило... Вірило... І ні...
Нищило минуле у собі...
Плями на коштовному сукнІ...
Чи на сУкні з Рюрика скарбів...
Що було, то буде поготів.
Спомином душі запорошив
На черлені відблиски щитів
Почорнілий сніг горілих шин,
І яскраве сонце в вишині
Вилило у небо голубе
Мов танок оголеності ніг-
У проміння вдягнену тебе,
Мій дарунок чистий назавжди
У кохання таїні пізнань
Під склепінням Міста... Диво з див...
Вічний поклик тіла- Інь і Янь...
...У думках тобою пропливу,
мов ладдею з Києм по Дніпру...
Містом, у якому я живу.
Містом, у якому я помру.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117112808942
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762800
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 28.11.2017
Гаптує осінь диво-килими –
Зна ж бо, немає кращої майстрині,
Коли ж обійме ставу гладь крильми,
Від подиву вода у нім застигне.
Побачивши земний казковий рай,
Гроза остання простір сколихнула,
Осінній день пташок у гурт збира
Й земля, здалось, полегшено зітхнула.
Гарцює жовтень в вітру на крилі,
Обтрушує з дерев останнє листя,
Втекло далеко літо у брилі,
І журавлі у небо піднялися.
У гай шукає стежку листопад,
Простеле скоро килими із листя,
А коли їх накриє снігопад,
Заснуть листочки, мов дитя в колисці.
6.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753519
дата надходження 03.10.2017
дата закладки 27.11.2017
Щоб тебе вберегти, я сама замерзаю як сніг
І сльозою пливу від холодних твоїх берегів.
Сніг так біло мовчить у обіймах асфальтних доріг,
Серед натовпу знов мою душу любов'ю зігрів...
І вона ожила, мов весняний, грайливий струмок,
В переливах дзвінких, веселкових весни кольорів.
Перевтомлене серце докраю мрійливих думок,
Вітер взяв і поніс ті думки до далеких морів...
Серце б'ється шаленно і вирватись хоче з грудей,
Заспокійся прошу і мелодію ніжну зіграй.
Хай полине вона наче казка, туди до людей,
Де кохання палке, там душі переповнений рай...
Почуття що в думках, змалювала коханням сюжет,
І тобі через сон віддала всі палкі почуття.
В ніч зимову мороз намалює для мене букет,
Доторкнуся до нього і буду щасливою я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761684
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 23.11.2017
Без парасольки
в зливу спішу минути
нашу кав’ярню.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761695
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 23.11.2017
Електрони твоєї ніжності,
трішки протонів уваги,
і нейтрони – залишки поцілунків –
ось молекула мого щастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293412
дата надходження 15.11.2011
дата закладки 22.11.2017
Душі перлину
Захищає від болю
Самоти мушля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751761
дата надходження 22.09.2017
дата закладки 22.11.2017
Ти не мій! Ти вже належиш іншій.
Вже іншій Ти любов подарував...
Невже Тобі зі мною було гірше?
Чому мене на неї проміняв?
Не мені в коханні зізнаєшся
І промовляєш ніжні ті слова,
Ти щасливий зараз? Ти смієшся...
А я блукаю,наче нежива.
Не тікай від мене та від себе -
Від почуттів не вдасться утекти.
Я задля Тебе прихилила небо
Лише для того, щоб зостався Ти...
Я оберемками Тобі збирала зорі,
Але ногами зорі Ти топтав...
Я рахувала всі краплинки в морі...
Кохала я. Але ж і Ти кохав?
Повір мені і не приховуй правди
Прийдеш до мене, наче сам не свій.
І знаю я - будеш моїм назавжди!
Будеш колись... А зараз - Ти не мій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760667
дата надходження 16.11.2017
дата закладки 16.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.11.2017
Жасминова пора
і пахощі - мов згуба...
І ніч, як молоко,
розхлюпала зірки.
Усе у ній таке
хвилююче і любе...
Любові силует
на відстані руки.
На півдорозі вуст...
Розсипане волосся
і доторки п'янкі
у трав густих габі.
Це трепетне тепло,
сердечне суголосся,
жасминових стежок
світанки голубі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741663
дата надходження 12.07.2017
дата закладки 07.11.2017
Відгори в мені, чуєш?
Хоч я й боюся твоєї втрати,
Мов неминучої власної «страти»
На площі Ринок, посеред лиць
Убивць, що жадібно ждуть розплати
За помилкИ, про які не варто
Казати вголос…чи бодай знати…
Та я жадаю тієї втрати,
Я потребую тієї втрати,
Бо серця світ розіб’ється навпіл,
Якщо вдивляючись в «спраглий» натовп
У нім помічу й твоє між лиць…
Тож відгори в мені, відгори.
Знаю, не віриш в можливість втрати
І в своїх вчинках не бачиш зради,
Й нехай… Очима у небосхил…
І вже не ранить ні ти, ні натовп,
Ні навіть те, що тобі начхати.
Перед очима – лиш небосхил,
Перед твоїми – лиш хмари з вати
Й той день,як вперше мене зустрів…
Львів ж звісно зовсім не винуватий,
Що попід тінню його дахів
Не випрохавши тієї втрати
Я стану неквапом задихатись
Тут, в місті колій й старих будівль.
Та ти не чуєш…і все гориш…
Ти все продовжуєш блазнювати
Й те світло в тОбі знедавна слабне
Й лягає в сутінки долілиць…
Так, ти продовжуєш дорікати
За помилкИ, про які не варто
Навіть уголос… бо й це болить.
Я так жадаю тієї втрати,
Я так прохаю тієї втрати,
Мене ж не чують ні ти, ні храми,
Ані вчорашня іще блакить.
Ми стали гніву твогО рабами,
Бач, дим здіймається догори?..
...Він так хронічно і бездиханно,
Він так неспинно та неослабно
Немовби вічність в мені горить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758059
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 06.11.2017
Стежки просохли. Вилиняли дні.
Потроху звикли жити без проміння.
Померкли зовсім фарби вогняні,
Розлуки пахнуть відстанню осінньо.
Думки-дивачки горобцями в світ
Випурхують безладно-галасливо,
Я неслухняних заганяю в кліть,
Ну а вони – то на горіх, то сливу,
А то зірвуться – і гуртом гайнуть
Помилуватись на твої зіниці,
Вертаються, шукають п’ятий кут,
Чи пір’я променистої Жар-птиці.
Даю їм волю – хай уже собі.
Крихт шоколадних накуплю удосталь,
А на вечерю – мрії голубі, -
Хай призвичаяться до високості.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759009
дата надходження 06.11.2017
дата закладки 06.11.2017
відібрала тебе у снів
і більше не чула пісні,
і більше не чула слова -
я все віддала.
за тебе.
________
залишила тебе собі,
забула всі наші пісні
та не забула слова -
все тобі віддала -
так треба.
___
нікого немає.
він більше нічого не має.
і знову...
моє - не збулося.
[i]твоїми ходила стежками,
твоїми хворіла думками.[/i]
здалося...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755515
дата надходження 15.10.2017
дата закладки 06.11.2017
Коли до осені вже просяться літа,
І перше срібло помережить скроні,
Тоді життя ще швидше проліта,
Немов несуть його вітри, як коні.
І не встигаєш оглядатися назад,
Спішиш, немов це вперше і востаннє.
Тепер і в радощах непрохана сльоза
Частіше твої очі застеляє.
А особливо, коли прямо навпростець
До тебе внука ніжки чеберяють, –
І молишся, і ждеш – ось підросте,
Й за те, що впав, собі теж докоряєш.
Отак усе життя чомусь летить
В сльозах і радощах, і в вічному чеканні.
Змінить, звернути – не посмієш ти.
І справа тут є не лише в звиканні1
А в чім тоді?..
25.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758967
дата надходження 06.11.2017
дата закладки 06.11.2017
Намалюю вогонь і зігріюсь об нього надвечір,
Уявлю, що тепло проникає по венах углиб,
А довкола – сім’ю: батька, матір і лепет малечі,
Дідуся, що у брилі - чистісінький піддубень-гриб.
Намалюю їх так, щоб миттєво усі оживали,
Гомоніли по черзі про звичні буденні діла,
Смакували картоплю в мундирах з просоленим салом,
Не спішили вставати, збирати миски зі стола.
Разом з ними і я непомітно присяду скраєчку,
Намистиночки слів із долівки у пам’ять змету,
Мирний тріскіт вогню долинатиме символьно з печі,
Розливатиме щедро в кімнаті просту доброту.
І не чутно тут буде завіїв брехливих з екранів,
Не проникне засилля чужинських агресій, доктрин.
Я посиджу тихенько, мудрішою трішечки стану,
Щоб вернутися знов у безладний стрімкий часоплин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758342
дата надходження 02.11.2017
дата закладки 02.11.2017