Замовкли безголосі солов’ї,
І вітер вмер, безглуздий і байдужий,
Пішла гроза, в її брудні калюжі
Скидають оком небеса недужі –
Вони бліді, як почуття твої.
Бліді, безсилі, змерзлі почуття –
Як голі віти, що скорились вітру,
А він умер… Лишилася палітра
Безбарвних фарб. Солоні сльози витри.
Любові вже немає вороття.
Так, вороття любові вже нема.
Грядущий ранок не міняє суті.
На травах роси, як краплини ртуті,
І в солов’їв серця і крила скуті,
І без любові білий світ – тюрма…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755819
дата надходження 17.10.2017
дата закладки 17.10.2017
жовтень завжди був у тренді,
меланхолія як рідна сестра.
з пляшкою дешевого бренді
самотності зникне мара.
я тебе обов'язково зустріну
уві сні,наяву, у дійсності,в мрії.
без твого тепла,я думав,загину,
в реальності,гірше-без тебе дурію.
наше життя-то не книга Ремарка,
то чому ж нам з тобою так не щастить.
ближчим часом,може,знайду знахарку,
хай наші біди легенько приспить.
а поки,малюю у мріях,
як проводжаю тебе додому.
і час застигає на твоїх віях,
коли торкаєш мого обличчя блідого.
ми розійшлись у невідомих містах,
загубились в непройдених лабіринтах.
повертайся до мене по старих слідах,
я читаю тебе у своїх манускриптах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755721
дата надходження 16.10.2017
дата закладки 16.10.2017
Світ потопав у сонячних проміннях.
Вітрець листочки пестив-цілував.
Цвіла земля. І навіть на каміннях
Барвистий квіт іскрився-вигравав.
Ні бур, ні злив у райському куточку
Ніхто не бачив із споконвіків.
Купалися в любові у садочку
Вона і він, мов пара голубів.
А поруч – море, тихе й загадкове.
Виблискує водичка як кришталь.
Голубить зір каміння бірюзове,
На дні сіяє скіфська пектораль.
Хіба закоханим щось не під силу?
У морі їм вода по кісточки.
Коли ж то милий не послухав милу
І не дістав намисто залюбки?
Звабливе море хвилями заграло,
Згубилася у водах пектораль,
Сміялось, скаженіло, лоскотало:
Морська русалка скинула вуаль.
Принадила спокусниця, зманила,
Звела, причарувала юнака.
Лиш чайка понад морем голосила.
Дівча мовчазне берегом блука.
Просила сонця випити водицю,
Щоби дістатися морського дна.
Просила в неба світла-блискавиці,
Щоби щезала ночі пелена.
У відчаї і до вітрів зверталась,
Щоб понесли над морем вздовж і вшир.
Дивилась, прислухалась, озиралась…
Та бачила страшний і чорний вир.
Загуготіло небо над землею,
Застугоніли хмари в вишині.
Сховалось сонце й місяць із зорею,
Лише вітри літали навісні.
Прощаючись з дорогою земною,
Слізьми гіркими вмилося дівча,
Знялося в небо хмарою сумною,
Легке, в долонях вітру-силача.
І бродить досі десь під небесами
Хмарина й заливається плачем.
На землю сходить з бурями, громами,
Густим туманним проливним дощем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755722
дата надходження 16.10.2017
дата закладки 16.10.2017
Побачив друга я по Скайпу,
Мій друг в Австралії живе,
Тож кращий метод й не шукайте,
Бо Скайп усіх до себе зве.
Не бачив друга сорок років,
А нині в нього гостював,
Побачив друга з різних боків,
В кімнаті кожній побував.
Ми з ним змінилися на вигляд,
Та мову рідну знаємо,
Не заслужили тож ми щигля,
Бо ми її вживаємо.
В Австралії завжди тепленько,
Опалення отож й нема,
Мій друг людина вже сивенька
Й завжди він доброта сама.
Живи у світі довго друже,
Ти працею це заслужив,
Попрошу Бога дуже, дуже,
Щоб Він для тебе це зробив.
13.10.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755459
дата надходження 15.10.2017
дата закладки 15.10.2017
На чужину. На заробітки.
Не в змозі діток прокормить.
Пороги плачуть - бідні свідки.
На них спіткнулася. Ще мить.
Дрібно́ту скупо обіймаю.
А ті, мов горобина зграя,
Щебечуть, всім своїм теплом
До мене туляться гуртом.
Та треба йти. Спиняю гомін,
Пронизує дитячий спомин –
Я так прощалася колись
Зі старшим братом. Не збулись
Ні сподівання, ні надії,
На самоті тепер сивіє.
Батьківський кашель. Сльози мами,
Вона практично у нестямі
У сумку пару яблук суне:
«Таких духмяних там нема»,
Хмарніє, мов гірка пітьма.
І де поділись іскри юні?
«Облиште, мамо! Не Сибіри
Мене чекають. Не до Сирій,
В Італію наразі їду,
Щоб доглядать старого діда».
Змовчали. Батько відвернувся.
До ніг пухнастий білий цуцик,
Мов м’ячик, підкотився. Рвучко.
Беру валізу я за ручку.
Зачувся тріск. Душа, чи сумка?
У грудях калатає лунко.
Найменший пискнув: «Ти надовго?..»
Не відказала я нічого.
Бо що повідати? На рік?
Лиш очі одвернула вбік.
Малеча виросте без мене?..
Ой доле-доле.. Нене-нене…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755171
дата надходження 13.10.2017
дата закладки 14.10.2017