Юзько Лія: Вибране

меланья

У иконы мамины глаза

У  иконы  мамины  глаза  -
замечаю  в  церкви  ставя  свечи...
Как  же  много  хочется  сказать!
Только  молчаливые  здесь  речи...

Тихо  я  зажгу  свою    свечу,
с  горечью  промолвлю  в  мыслях:  "Мама,
сколько  я  сказать  тебе  хочу,
самой  дорогой  и  верной  самой!

Были  не  страшны  мне  холода,
да  и  октябри  не  так  дождливы,
когда  ты  всю  жизнь  могла  отдать,
чтоб  моя  чуть-чуть  была  счастливей...

Покрестив  украдкой  каждый  раз,
провожала  в  дальнюю  в  дорогу  ...
Мамочка,  я    знаю:  и  сейчас
ты  прощенья  молишь  мне  у  Бога..."

"У  иконы  мамины  глаза  ,
как  до  боли  мне  они  знакомы!  "
Хочется,    чтоб  сын  мой  так  сказал,
вглядываясь  в  лик  святой  иконы.  .  .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863560
дата надходження 03.02.2020
дата закладки 10.03.2020


ЮНата

Я хочу паузу…


                 
Я  хочу  паузу  в  житті,
Коли  нічого  не  трапляється…
Застигне  думка  в  німоті,
В  повітрі  тиша  розчиняється…

Я  просто  дивлюся  на  світ
У  звичній  цій  його  буденності.
І  він,  сповільнивши  політ,
До  мене,  може,  теж  повернеться…

І  хай  ця  пауза  –  лиш  мить,
Та  раптом  стане  новим  подихом,
І  життєдайно  забринить
Душа  захопленням  і  подивом…  

Цей  світ  в  невпинній  суєті…
І  як  він  досі  ще  тримається?
Я  хочу  паузу  в  житті,
Коли  на  мить  все  зупиняється…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773200
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 27.01.2018


ЮНата

Надежда


Надежда  в  сердце  живёт  по-разному:
То  улыбаясь  миру  прекрасному,
Пылая,  как  большой  костёр,
То  угасая  с  силой  неистовой,
И  оставаясь  крохотной  искоркой,..
Но  что  умрёт  она  –  это  вздор!
И  разувериться  –  не  заставите,
Мне  этим  только  лишь  сил  прибавите
Искру  разжечь  и  все  забыть,
И  не  жалеть,  о  том  что  было,
И  вспомнить  то,  о  чём  забыла,
Любить,  надеяться  и  жить!

1989

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773208
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 26.01.2018


ЮНата

Не запізнись!


Був  звичний  день,  таких  –  немало.
Додому  він  прийшов  з  роботи…
Дружина  стіл  сервірувала  –  
Щоденні  клопоти  й  турботи.

Рішуче  взяв  її  за  плечі
І  глянув  якось  дивно  в  очі…
Вовтузився  надворі  вечір,
Змішавшись  з  темрявою  ночі…

«З  тобою  хочу  розлучитись!»  -  
Його  слова,  як  вирок  долі!
І  поглядом  вже  не  зустрітись  –  
Не  вистачає  сили  волі.

«Чому?»  -  її  німе  питання
Так  і  лишилося  відкритим…
У  відповідь  –  його  мовчання
І  її  розпач:  «Як  же  жити?»

Ніхто  вечері  не  торкнувся.
Вона  схолола,  як  кохання…
І  аромат  смачний  не  чувся,
Лиш  чулися  її  ридання.

Він  розумів  її  невтішність,
Та  що  ж,  коли  любов  минула.
Вже  інша  пробудила  ніжність  
І  звичний  світ  перевернула.

Щоб  не  здаватись  зовсім  підлим
І  трохи  згладити  провину,
Він  дав  угоду  їй  на  підпис  –  
Залишив  дім  їй  і  машину.

Вона  угоду  розірвала  
І  викинула  за  вікно…
І  знову  плакала,  ридала,
Бо  світ,  як  те  страшне  кіно.

Шматки  угоди  розлетілись,
Додолу  вітер  їх  змітав.
Як  мрії,  об  життя  розбились.
І  хто  ішов,  їх  в  бруд  топтав.

***

Він  не  страждав,  не  хвилювався,
Вона  ж  бо  стала  вже  чужа.
Лиш  за  роками  побивався,
Було  їх  справді  дуже  жаль.

Тих  двадцять  довгих  років  спільних
Тепер  для  нього,  як  тягар.
Хотілось  скинути,  і  вільно
В  любов  летіти,  як  до  хмар!

***

А  вранці  він  листа  побачив.
І  там  –  розлучення  умови:
Вона  усе  йому  пробачить,
А  він  призначить  термін  новий.

Щоб  місяць  ще  разом  прожити,
Благополуччя  вдаючи.
Щоб  сина  звісткою  не  вбити,
Ще  й  іспити  –  одна  з  причин.

І  ще…В  день  їхнього  весілля
Її  носив  він  на  руках.
І  от  тепер  вона  просила,
Щоб  цілий  місяць  було  так.

***

З  моменту  нового  кохання
Стосунки  були  на  межі.
Хоч  залишалась  спільна  спальня,  
Та  жили  люди  там  чужі.

То  ж,  після  довгої  перерви,
Несе  дружину  на  руках…
Незвичний  стан  лоскоче  нерви,
І  дивний  хаос  у  думках.

Захоплені  аплодисменти  –  
Така  реакція  у  сина.
Непередбачені  моменти  –  
Щаслива  усмішка  дружини.

І  він  лише  відчув  бентежність,
І  сум’яття,  і  фальш,  і  біль…
Але  майбутня  незалежність
Була  вже,  як  досяжна  ціль.

***

Та  з  кожним  днем  вже  легше  було
Цю  роль  придуману  зіграти.
Та  в  грудях  щось  пекло  й  тиснуло  –  
Те,  що  не  можна  розгадати.

В  ті  риси,  що  були  кохані,
Щодня  вдивлявся  мимоволі.
В  ті  очі,  що  враз  стали  тьмяні
Від  відчаю,  образи  й  болю.

І  незахищеність,  довіра,
Бентежили  його  щораз.
І  дивна  легкість  її  тіла,
Що  відчувалась  кожен  раз…

І  ось  упав  з  очей  серпанок!
Ось  чому  легке  її  тіло.
Помітив  він  в  черговий  ранок,
Як  вона  схудла  і  змарніла.

Стояла  біля  шафи  тихо
І  собі  одяг  підбирала.
А  він  помітив,  що  на  лихо,
Одежа  завелика  стала.

І  тут  він  рухом  несвідомим
Погладив  рідне  вже  волосся.
Й  до  болю  почуттям  знайомим
У  грудях  серце  зайнялося.

Він  притиснув  її  до  себе
Й  підняв  легеньке  її  тіло…
Вже  місяць  сплив,  й  нести  не  треба  –  
Угода  втратила  вже  силу.

Та  в  серці  все  перевернулось…
Пішов  до  іншої,  тієї.
Сказав,  щоб  все  скоріш  забулось,
Не  кине  жінки  він  своєї.

Ну,  а  дорогою  додому
Багато  думав  про  життя.
Чому,  піддавшись  «его»  злому,
Ми  топчем  справжні  почуття?

І  не  буденність  тут  буває  
Виною  краху  почуттів,
А  те,  що  люди  забувають
Значимість  кожного  в  житті.

І  він,  окрилений  коханням,
Розкішний  їй  букет  купив.
В  листівці  написав  признання,
Прощення  щиро  попросив.

І  обіцяв  до  дня  останнього
Її  носити  на  руках…
І  з  непідробним  хвилюванням
Летів  додому,  наче  птах.

Та  ждала  тут  його  новина  –  
Страшна  й  жорстока,  як  життя.
В  лікарню  відвезли  дружину,
Й  там  смерть  забрала  в  небуття…

***

Вона  була  смертельно  хвора…
І  поки  він  літав  між  хмар,
Жила  на  самоті  із  горем,
Несучи  мовчки  свій  тягар.

І  знаючи  про  неминучість  смерті,
Все  ж  турбувалась  про  родину.
І  хоч  судилося  померти  –  
Від  стресу  захистила  сина.

Зусиллям  волі  наостанок
Сім’ю  свою  все  ж  врятувала.
І  сину  в  пам'ять  образ  мами
В  коханні  й  щасті  залишала.

І  приклад  люблячого  тата,
Й  турботливого  чоловіка.
Не  зможе  син  інакшим  стати…
Обом  урок  життя  –  довіку!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757819
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 26.01.2018


Ярослав К.

Роется осень внутри

Листопад  метёт  за  окном,
Колокольный  звон  слышен  издали,
Может,  он  зовёт  к  своей  пристани,
Ну,  а  я  тут  всё  о  земном.

Вроде  есть  и  семья,  и  дом,
Но  порою  мне  очень  хочется
Абсолютного  одиночества
И  подумать  чуть  о  своём.

Поразмыслить  не  о  делах,
А  о  том,  что  в  душе  обветренной,
Разобраться  с  приоритетами:
Что  мне  важно,  что  просто  прах.

Сортировка  уму  нужна,
Пораскладывать,  успокоиться...
Понимаю,  что  наносное  всё,
За  которым  цель  не  видна.

Может,  осень  всему  виной,
Заслоняет  мне  небо  тучами
И  тоской  беспричинной  мучает,
Накрывая  меня  волной.

Или  это  греховный  груз
Постучался  в  дверь  моей  совести,
И  теперь  внутри  осень  роется,
Заодно  отгоняя  муз.

Всё  проходит,  пройдёт  и  грусть,
И,  конечно  же,  жизнь  наладится.
Дай  мне,  Боже,  сил  с  этим  справиться,
А  хандра  -  то  такое,  пусть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758091
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 03.11.2017


Ярослав К.

Молитва о мире

Молитва,  ставшая  основой  данного  стихотворения,  читается  на  Литургии  в  храмах  на  всей  территории  Украины,  в  том  числе,  и  на  неподконтрольной  её  части.  В  ней,  кажется,  заложено  всё,  что  необходимо  для  наступления  мира  в  нашей  многострадальной  стране.  Не  хватает  только  нашей  с  вами  веры,    понимания  и  отзывчивости  каждого  сердца.  Вот  ссылка  на  саму  молитву:  

http://orthodoxy.org.ua/data/molitva-o-mire-i-prekrashchenii-mezhdousobnoy-vrazhdy.html

Господи,  помилуй  меня,  грешного!
Прошу  прощения  и  у  читателей  за  некоторые  отклонения  от  оригинала,  допущенные  при  частичном  переводе  этой  молитвы  с  церковно-славянского  языка,   обусловленные  также  трудностями  стихосложения  и,  конечно  же,  каюсь,  недостатком  квалификации  автора  стиха.


Владыко  Вседержителю  и  милостивый  Боже,
Молитвы  наши  слёзные  прими.
Склонив  смиренно  головы,  поклон  земной  положим  -
Беда  и  скорбь  над  нашими  людьми.

Мы  сродников  святых  своих  на  помощь  призываем
И  просим,  чтобы  свет  Твоей  любви
Пролился  в  наши  души,  посмотри,  ведь  мы  страдаем
Во  тьме  вражды,  разрухе  и  крови.

Ходатайство  Владимира-крестителя,  что  с  неба
Вымаливает  русичей  грехи,
Сынов  его,  прославленных  князей  Бориса,  Глеба,
На  братьев  не  поднявших  и  руки;

Молитвы  Феодосия,  Антония  Печерских
И  с  ними  всех  святых  мужей  и  жен,
Которые  слезами  своих  душ,  когда-то  черствых,
Очистились  белее  белых  стен;

Прими  и  новомучеников  подвиги  святые,
И  к  правде  исповедников  призыв,
Которые  спасительную  Веру  сохранили,
Трудами  нашу  землю  освятив.

А  Девы  Богородицы  прими  Покров  особо,
Предстательствует  пусть  Она  за  нас.
Молитвами  Её  от  всякой  брани  межусобной
Избавлены  мы  были  уж  не  раз.

Услыши  ны,  Спасителю,  и  милостивым  буди
К  страдающим  по  собственной  вине,
Остави  прегрешенья,  научи  прощать  их  людям,
И  положи  конец  этой  войне.

Крамолы,  нестроения  в  измученной  державе
Умерить  можешь  только  Ты  Один.
Поэтому  надежду  на  Тебя  лишь  возлагаем,
Отца  и  Сына  и  Святаго  Духа  прославляем
Сегодня,  завтра  и  всегда.  Аминь.


На  фото  Киево-Печерская  Лавра.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757243
дата надходження 26.10.2017
дата закладки 30.10.2017