Polemokrateia: Вибране

Anbkooo

Пам'ятаймо вовік, якою ціною дається свобода.

Пам'ятаймо  вовік,  якою  ціною  дається  свобода.
Що  воістину  має  значення  турбота?
Тримали  в  собі  пам'ятку  єдину,  
аби  вільною  була  люба  Україна.

Досить  плекати  надію  про  спільне  майбутнє,  
спробуй  сягнути  думкою  вирій,  
будуй  власну,  спроможну  країну.

Змушували  нас  у  світі  мовчати,  
грудьми  силували  землю  годувати,
власні  цінності  зводили  нанівець,  
"главное  помнить:  потеряй  своё  мнение".

Вистояли  вік,  вистоїмо  й  два,  
головне  у  серці  буде  рідна  земля,  
рідною  знову  стане  мова  солов'їна,  
Головне  пам'ятати:  Вперед!  А  там  і  свобода.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905500
дата надходження 20.02.2021
дата закладки 21.02.2021


Назар Гузій

Не забуваймо, що у нас війна!

Змінились  люди,  наче  пам'ять  стерло
Навкруги  лише  буденна  метушня
Підірвано,  поранено,  померло...
Новина'  то  ж  є  вчорашня...  Не  стара

Чому  пам'ять  в  нас  така  коротка  ?
Чому  забули  ми  плач  тих  матерів,
Життя  синів  яких  урвалося  мов  нитка....
Невже  пробачимо  за  це  тих  упирів  ?

Невже  назвемо  знову  їх  братами?
І  буде'мо    говорить  на  "язику"?
О,  не  чинімо  цього,  бо  будем  рабами
Вічними  проклятому  чортівському  кремлю  ..

Не  забуваймо,  що  у  нас  війна!
Не  пробачаймо  вбивць  свого  народу!
Безцінна  віддана  уже  ціна
За  Україну,  мову  і  свободу....


05.02.2021  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904806
дата надходження 14.02.2021
дата закладки 15.02.2021


Шуга

Протиріччя Египту

Зігрітий  сонцем,  відстаней  безмежних  край,  тебе  я    відкриваю  по  краплині,
Пародія  Ти!  на  сучасний  світ,  яка  зникає  в  мареві  століть  та  часоплині.
Дається  кров’ю  мозолів  тут  кожне  починання,  тяжкою  працею  їде  боротьба  за  простір.
Відстояти  в  пустелі  сад  то  запорука  виживання,  нехай  не  бачать  того  п’яні  постсовєтські  гості,

У  око  б’є  протистояння  двох  світів,  іслам  своїх  тут  не  здає  позицій.
Під  тиском  «заходу»  та  технології  вітрів    тримаються  мусліми  до  своїх  традицій.
Між  Мохамедом  їде  та  Ілоном  війна  у  головах  дітей,  що  жваво  підростають,
В  Сунітів  та  Шиїтів  свій  конфлікт,  за  кілька  слів  в  писанні  свій  народ  вбивають.

А  ще  є  боротьба  яку  не  видно,  під  паранджею  ходять  та  ховають  очі.
Стискаю  зуби  так  стає  огидно,  аж  страшно  уявити  долі  ті  дівочі.
Як  кісту  кинули  –  дали  голосувати,    проте  не  перестали  продавати.
Мої  змордованії  дочки  шаріату,  настане  день  вам  свою  долю  святкувати.

Готелів  сяє  блиск  п’ятизірковий,  за  рогом  плачуть  голі  та  голодні  діти.
Колос  тисячолітній  вапняковий,  за  крок  на  купі  сміття  в'януть  квіти.
Місцеві  торгаші  до  перехожих  липнуть,  а  як  пройшов?  –  тобі  у  слід  отрутою  плюють.
Пихаті  та  налякані  поліціянти,  ховають  смерті  в  автоматах  тиху  лють.

За  спиною  вже  сотні  кілометрів,  у  пам’яті  вже  тисячі  очей,
Худих  ослів,  дитячих  драних  светрів,  на  диво  всміхнених  та  спущених  плечей.
Вузеньких  вулиць  плетива  брудного,  не  дай  боже  одному  десь  тут  заблукать.
Я  їду  звідси  і  відверто  мрію  з  побаченого  більшість  не  згадать.

SUGAR  2021

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903913
дата надходження 07.02.2021
дата закладки 07.02.2021


Шуга

Олексі Гірнику

Майнула  іскри  дещиця  щось  йокнуло  в  грудях.
Ніхто  не  зрозумів  що  коїться  та  вочевидь  біда.
Почувсь  жіночій  зойк  "Смотри  горит  мужик  у  парапета"
Хтось  кинувсь  рятувати  -    та  дарма  
Горить  з  середини  -  не  допоможе  тут  вода.

Ще  п'ять  хвилин  тому  читав  він  вірші
Ще  три  стояв,  кричав  щось  випадковим  свідкам.
Одну  назад  він  лив  бензин  шукав  очима  тих  хто  зрозуміє.
Вдихав  останній    без  болю́  ковток.  
Короткий  погляд  на  Тараса,  
Зажмурив  очі,  мить  і  вогняний  клубок.

Втім  міг  не  діставати  сірника.
Бензину  міг  не  лити  на  одежі.
Коли  сгоряє  від  болю́    душа
За  свій  народ  болить  тобі  без  межі.
І  в  голові  пече,  що  в  пеклі  України  доля
Несила  не  кричати  -  "Ми  в  неволі!"

І  він  кричав,  писав,  благав  та  вимагав
Він  бив  на  сполох  в  дзвони  і  у  двері
Горів  і  так  щоночі-дня  та  щогодини  
Не  зчули,  не  схотіли,  не  змогли.
Він  запалав  бо  не  знайшлося  в  натовпі  людини.

Я  міг  би  народитися  в  той  час.
Я  міг  би  стати  поруч  з  чоловіком
Що  смерть  прийняв  піклуючись  про  нас.
Та  зупинити  би  не  зміг  -  збагнув  я  з  віком.  

Лише  нащадок,  я  з  тих  поколінь,
що  в  дар  отримали  країни  Незалежність
Не  дай  Бог  упустити  те,  ціна  за  що  
болю́  в  вогні  безмежність.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847572
дата надходження 08.09.2019
дата закладки 07.02.2021


sings_ruinies

Голодомор

Один  за  одним  йшли  у  небуття  
Старі,  дорослі,  і  маленькі  діти.  
І  не  було  тоді  життя,  
І  не  цвіли  у  полі  квіти,  
І  сонце  землю  вже  не  гріло,  
А  лиш  світило...  
Лиш  світило  над  селом...  
А  потім  сльози,  плач,  молитва  
“Не  забирайте,  в  мене  ж  діти!  
Облиште,  нелюди,  благаю!!!”  
Та  згинь,  стара,  ти  нам  мішаєш  
У  нас  приказ,  у  нас  приказ!!!»  
Забилось  серце  швидше  враз...  
Ковтнула  ще  разок  повітря  
і  впала  мертва...  
Бідні  діти  залишились  одні...  
Як  вижити  у  цьому  світі,  
вони  ж  іще  такі  малі...  
Блукали  люди  по  землі.  
А  вражий  син  лише  сміявся.  
І  звідки  нелюд  цей  узявся  
що  люд  наш  у  могилу  звів  
хто  ж  на  престол  його  привів?  
Хто  підказав  забрати  зерна,  
хто  захотів  щоб  ми  померли,  
для  чого  все  це,  Боже  мій?  
А  скільки  полягло  голів,  
а  скільки  ще  не  народилось?  
Лиш  ти  все  бачив  що  робилось,  
лиш  ти...  О,  Боже  мій!!!  
Спустіли  села,  полягли  мільйони  
Гнила  земля...  Опухлі,  одинокі  
Ходили  люди  по  селі.  
Шукали  щось  у  забутті.  
І  не  знаходивши  нічого,  
під  тином  падали  голодні,  
їх  всіх  вивозили  у  яри.  
Там  в  яму  кидали  усіх  
Пів  мертвих,  мертвих  і  живих.  
Хто  в  силі  був  -  
той  з  смертю  ще  змагався  
Та  хоч  би  як  він  не  старався  
Смерть  як  завжди,  перемогла.  
Ах  скільки  душ  тоді  забрала!  
А  на  скількох  іще  чекала!  
Таке  творилось  на  землі.  
Батьки  дітей  своїх  варили    
Що  би  набратись  трохи  сили.  
А  в  результаті  всі  злягли.  
Минув  той  час,  пройшли  роки.  
І  у  могилі  давно  ворог.  
Змінився  світ,  і  всі  твердять  
Що  не  було  голодомору,  
Що  це  чума,  не  геноцид,  
Що  нас  мільйони  не  злягли!

©  sings_ruinies

24.11.2010

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903264
дата надходження 01.02.2021
дата закладки 01.02.2021


синяк

Яка різниця

Яка  різниця  -  дощ  чи  сніг
Зима  чи  просто  міжсезоння,
Що  можна  мазати  на  хліб,
Спимо,  чи  мучить  нас  безсоння.
Яка  різниця,  що  в  нас  є
Чого  нам    ще  не  вистачає,
Чи  нас  реклама  дістає,
Чи  вже  й  каналів  в  нас  немає.
Яка  різниця  ми  -  народ...?
А  може  ми  -  безмовне  стадо,
Навіщо  городить  город
Воно  нам  треба  чи  "не  надо"?
Як  ми  в  історію  ввійдем?
Як  нація  чи  просто  "лОхи",
Яка  різниця  -  ми  помрем,
Чи  проживемо  ще  хоч  трохи?
Питань  багато  -  де  межа...?
Знущанню,  болю  чи  терпінню,
Цікаво  -  є  ще  в  них  душа...?
Чи  цього  слова  розуміння...
Галина  Грицина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903115
дата надходження 31.01.2021
дата закладки 31.01.2021


Дружня рука

25 січня. Сьогодні вкотре били Василя …

Сьогодні  вкотре  били  Василя*  …  За  що?
Знеславив,  замахнувся  на  «святе»!?
Оте  «святе»  сичало  мов  змія.
Де  ж  голова?  За  стінами  Кремля  …
Убито  юнака  за  це  …  
Убитих  у  землі  -  не  лічене  число.
Їх  там  не  поховали.  Їх  оплакали  снігами.
Таке  у  нелюді  ганебне  ремесло.
Василь  знайшов.  Його  тоді  ногами  …
Отак  прожити  двадцять  з  чимось  літ,
Ледь-ледь  торкнути  поетичне  слово,
Лише  відчути,  як  сміється  світ  -
Для  України  це  все  так  знайомо  …
Читає  учень  Симоненкові  вірші  …
Задали  знову,  як  здолати  втому?
Малий,  у  тих  віршах  частиночка  душі,
Його  любові,  страченого  дому  …  
Там  молодість,  затоптана  у  сніг,
Там  рідне,  наше,  вдавлене  у  кригу,
Вірші  юначі  -  наче  оберіг,
Схотів  би,  помістив  в  одну  маленьку  книгу  …  
Не  хмурся,  він  тебе  би  пожалів,
Сказав  би:  друже,  вибач,  не  хотів
Тобі  таку  створити  я  проблему.
Маленький  вірш.  Не  встиг  цілу  поему  …    
*[i]Василь  Симоненко[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902530
дата надходження 26.01.2021
дата закладки 26.01.2021


Дружня рука

Ціла епоха надаремно

Ціла  епоха  надаремно,
І  не  додалось  ні  на  крок,
Де  війн,  насильства    темна  бездна
Там  не  злітають  до  зірок  …

Про  космос  мрії  на  папері  
Записані  у  страти  день,
Крок  до  ракет  в  есересері
Лиш  після  табірних  пісень  …  

Якщо  там  хтось  у  ніч  злітає,
Сотий,  двадцятий  долетить,
На  мить  думки  людські    вражає?
Тільки  на  мить,  бо  більшість  спить  …

Чудово  грають  на  екрані
Чийсь  не  існуючий  сюжет,
Сховались  мрії  у  стакані  -  
Висить  Висоцького  портрет  …

Ми  теж  колись  такими  були  …
Чому  колись?  Такими  є.
Чуже  таке  мабуть  забули.
Створили  щось  таке  своє.

Актори,  що  не  гріють  душу,
Учителі,  що  вже  не  вчать,
Чинуші,  що  брехати  мусять,
І  несунів  пекельна  рать  …

Вже  наче  і  слабка  покара
За  те,  що  ріжеш  правду  в  віч,
Минулого  чужа  примара
Ховає  день  і  робить  ніч  …

Як  вибратись  з  тієї  ночі,
Порвати  писаний  нам  текст,
Своє  в  чужі  казати  очі,
Незатишно  нам,  де  протест  …

Отак  століття  обернулись  
Тої  російської  тюрми,
Що  ми  самих  себе  позбулись.
Творімо  світ,  де  саме  Ми  …  

*  [i]на  фото  радянські  танки  у  Празі  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900055
дата надходження 02.01.2021
дата закладки 02.01.2021


Катинський Орест

*** «БЛАЗЕНЬ — ЦЕ ЗРАДА *» ***

                           *********
Присвячено  Марусі  Звіробій
----------------------------------
                           *******

                      Зе  —
                      Це  зрада,
Бо  "БлаЗень"  при  владі,
                     Що  ворог  нації  —
                               Ганьба  !!!
                     Всім  ганьба,
          Що  вірять  брехні
                                             І  згідні...
Згідні  віддатись,  без  бою  —
                Поразці
У  цій  гібридній  війні,
                  А  тому  —
                Ні  кроку  !
                Ні  грама  !
Ні  клаптика  не  віддавати  !
                           Не  поступатися 
Обманній  кремлівській
                           Капітуляції.!,
                         Як  Зе  зраді
І  стояти  твердо  на  своєму
У  захисті  границь  нації...
--------------------------------------
28.10.2019;   Paris   (C.P)
-------------------------------------------------------------
Присвячено  Марусі  Звіробій  —  добровольцю  та  патріоту  України,  яка  відкрито  сказала  свою  думку  про  акт  розведення  військ  на  землях  України  у  цій  гібридній війні  на  Донбасі  та  діях  "лоха-президента  Зеленського"...
=================================

https://uamodna.com/articles/-ilaquo-blazenj-imdash-ce-zrada-iraquo/

=================================

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899036
дата надходження 23.12.2020
дата закладки 24.12.2020


flypani

Я громадянка дивної держави

В  сучасній  країні,  у  серці  Європи,
Дорослих  людей  косить  хвороба:
Від  рідної  мови  їм  щелепи  зводить,
А  від  сусідської  —  різко  проходить!

Так  мови  своєї  вони  лякаються,
Щосили  від  бідної  відбиваються,
Що  довелося,  поки  ще  жива,
Призначити  мові  захисника.

Інертно  осторонь  стояти  вже  несила  —
У  цій  боротьбі  тільки  дужче  її  полюбила!
Я  стану  для  мови  державної  волонтеркою,
Почну  лікувати  хворих  спочатку  абеткою,

Потроху  звичайні  словосполучення
Складуться  у  довгі  красиві  речення.
І  якщо  хоч  когось  мені  вдасться  зцілити,
Надихнути  коріння  своє  боронити,  —

Це  вже  маленька  допомога,
Це  вже  велика  перемога!
Бо  я  громадянка  дивної  держави:
Де  мова  є,  але  немає  права!

Щоб  вільно  розмовляти  —  захищаюсь,
Крізь  хащі  невігластва  пробираюсь,
Та  мови  своєї  я  не  стидаюсь  —
Українською  мовою  я  пишаюсь!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896594
дата надходження 29.11.2020
дата закладки 10.12.2020


flypani

Бійся «какая разніца», бійся байдужих як вогню!

Бійся  «какая  разніца»,  бійся  байдужих  як  вогню!
Пильнуй,  бо  то  є  зрадники,  я  від  усіх  тебе  не  вбороню.
Вчися  ніколи  не  бути  осторонь,  такі  затягують  на  мілину,
Остерігайся  святенників,  вони  нав'язують  всім  вину.
Бийся  до  крові,  трощи  наосліп,  будь  відчайдушним  чи  навіть  сміливим!
Бійся  «какая  разніца»,  бійся  прокинутися  нечутливим.
Благаю,  страшися  холодних  людей  як  вогню!
Байдужість  вбиває,  я  від  усіх  тебе  не  вбережу...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897706
дата надходження 09.12.2020
дата закладки 10.12.2020


Патара

День ЗСУ

На  жаль  не  всіх  можливо  привітати...
Бо  хтось  ціну  надмірну  заплатив
За  "русскомірний"  їхній  рецидив
І  в  домовині  повернувсь  до  хати.
У  когось  плани  на  життя  були  —
Одруження  щасливе,  жінка,  діти...
Та  вкотре  "русскім"  враз  забракло  світу,
Відчуняли  від  "водочки"  коли.
І  понесли  той  їхній  "русскій  мір"
Туди,  де  з  ним  уже  ковтнули  лиха,
Туди,  де  звикли  жити  мирно  й  тихо,
Де  —  не  географічним  є  Сибір...
Хто  у  боях  поліг,  тим  Світла  пам'ять
І  наша  дяка  за  спокійний  сон...
Та  в  когось  у  реаліях  —  полон,
Де  кожен  день  у  душу  й  тіло  "жалять"...
Тож  відчуття  святкового  нема...
Є  біль,  перемежований  сльозами,
Не  однієї  в  Україні  мами
І  туга  юної  вдови  німа...
Хоч  мало  ще  для  радості  причини,
Про  мир  молитва  "не  виходить"  з  хат...
Живим  хай  буде  кожен  НАШ  солдат,
А  ворогів  везуть  у  домовинах.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897356
дата надходження 06.12.2020
дата закладки 06.12.2020


Катинський Орест

«ВТРАТИ БОРОТЬБИ»

 ***    ***      ***      ***      ***

               Втрати  в  боротьбі
 
Завжди  менші  від  тих,
 
             Які  зазнає  нація,
 
Коли  живе  у  рабській
 
                                     Покорі
 
                                       І  тоді  —
 
Дух  нації  гартується
 
         Єдністю  перемоги
 
     Та  братством  помсти,
 
Як  залізною  Силою  Волі,
 
   Бо  виростає  нове  молоде
 
                                               Покоління,
 
         Що  сплекане  кров'ю
 
                                   Пожертви,
 
   Яка  формує  націю
 
В  єдину  і  міцну  силу
 
                                           Держави,
 
Як  їх  життєвого  розуміння
 
             Свого  призначення...
--------------------------------------
05.06.2020;    Paris  (С.P)
==============================

https://uamodna.com/articles/ilaquo-vtraty-borotjbyiraquo/

===============================



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896970
дата надходження 02.12.2020
дата закладки 02.12.2020


синяк

І знову втрати - як про це мовчати

І  знову  втрати  -  як  про  це  мовчати
Могла  б  в  сльозах  потонути  земля,
Тепер  лиш  про  розведення  дебати
А  поле  топче  чобіт  москаля.
Вже  вкотре  смерть  прийшла  у  рідну  хату
Життя  спинилося:  на  вічно  -  двадцять  три,
Посмертно  нагороду  мамі  з  татом
Разом  із  болем  й  смутком  віддали.
Тепер  у  мами  чорна  лиш  хустина
А  в  батька  в  погляді  -  лише  одна  журба,
Розведення  -  почув  слова  він  сина
Були  останніми  ті  синові  слова.
Хай  буде  мир,  на  будь-яких  умовах
Так  часто  чути  заклик  цей  давно,
Зерна  не  буде  -  лиш  одна  полова
Як  на  поталу  землю  віддамо.
Впадуть  на  нас  як  грім  усі  прокляття,
Що  їх  загиблі  нам  пошлють  з  небес
За  волю  вони  гинули  і  щастя
Лиш  в  перемозі  б  кожен  з  них  воскрес.
Галина  Грицина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894421
дата надходження 09.11.2020
дата закладки 09.11.2020


Ормузд

Як був Сірко, як був Мазепа.

Сонце  на  нас  споглянуло  з  неба
Як  був  Сірко,  як  був  Мазепа
Тулили  в  оберемок,  в'язали  в  снопи
Були  як  солома  усі  вороги.

Раділа  Вкраїна,  півсвіту  загуло
Як  був  Грушевський,  як  був  Петлюра
Шаблями  своїми  нарід  захищали
Славні  повстанці,  пани-отамани.

І  щоб  посміхнувся  скіфський  царевич
Боровся  Бандера,  воював  Шухевич
Відкрий  душу  й  серце  вагомим  словам
Слава  нації,  смерть  ворогам!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846979
дата надходження 03.09.2019
дата закладки 06.11.2020


Білоозерянська Чайка

І ще три музи…

                                         [b]Кліо  [/b]
                                       (Муза  історії.)
[b]К[/b]ліо  –  велична  муза  Часу,
[b]Л[/b]иш  їй  вся  хронологія  підвласна.
[b]І[/b]сторія  в  пергаменті  й  скрижалях,
[b]О[/b]бійми  часу  –  вельми  витривалі,
       …тримають  цю  красу  на  п’єдесталі…

                                   [b]Полігімнія[/b]
                   (Муза  священних  гімнів.)
[b]П[/b]олігімнія  –  це  скромність  та  молитва,
[b]О[/b]браз  пам’ятний  безсмертно-славних  гімнів.
[b]Л[/b]іра  її  може  з  вічності  збудити
[b]І[/b]сторичні  подвиги  предивні…
[b]Г[/b]імн  лунає  відголоссям  серця
[b]І[/b]  несе  його  у  битви  героїчні,
[b]М[/b]ир  і  спокій  складно  так  дається,
[b]Н[/b]а  кону  ж  бо  –  пристрасті  кармічні.
[b]І[/b]нтереси  всі  скерує,  спинить  битви
[b]Я[/b]нгольською  вірою  в  молитві….

                                           [b]Уранія[/b]
                             (Муза  астрономії.)
[b]У[/b]особлюєш  ти  силу  споглядання  –
[b]Р[/b]озпалюєш  уяву  про  зірок.
[b]А[/b]строномічне  маєш  притягання
[b]Н[/b]ебесних  сил  –  для  долі  ланцюжок.
[b]І[/b]  велич  Всесвіту,  і  далі  всі  незнанії
[b]Я[/b]скраво-зоряно  висвітлює  Уранія.    

 (Картина  Лесюера  Есташа  "Уранія".)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892386
дата надходження 21.10.2020
дата закладки 21.10.2020


Білоозерянська Чайка

Евтерпі

[b]Е[/b]втерпо,  донько  Зевса  й  Мнемосіни!
[b]В[/b]інок  із  квітів  –  це  твоя  прикраса.
[b]Т[/b]и  музики  та  лірики  спасіння  –
[b]Е[/b]нергія  поезії  не  згасне!
[b]Р[/b]еса  –  бога  річки  -  славна  мати,
[b]П[/b]одвійна  флейта  серце  ранить  звуком.
[b]А[/b]  ліра  так  продовжує  звучати,
       …  що  осінь  дає  лиха  закаблукам!

(Картина  Якоба  Хартмана  "Евтерпа"  1775р.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892215
дата надходження 19.10.2020
дата закладки 19.10.2020


Білоозерянська Чайка

Прекрасноголоса

(Акровірш.)

[b]К[/b]алліопо!  Ти  серед  всіх–  найстарша  муза,
[b]А[/b]  для  епосу  й  науки  -  покровителька.
[b]Л[/b]іна,  Орфеєва,  Гомерова  матуся  –
[b]Л[/b]ицарство  та  справжня  честь  в  твоїй  обителі…
[b]І[/b]м’я  твоє  -  це  мудрість,  велич  і  жертовність,
[b]О[/b]сяйну  носиш  гордість  -  золоту  корону.
[b]П[/b]рекрасний  голос,  врода,  гідність,  красномовність  –
[b]А[/b]дже  кохана  ти  самого  Аполлона.

(Картина  Джованні  Бальйоне  "Калліопа"  1620р.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892214
дата надходження 19.10.2020
дата закладки 19.10.2020


Тетяна Іванова - Юртина

ВОНИ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

Колись  козаки  в  Україні,
На  конях  скакали  по  полю.
Сьогодні  всі  коні  залізні,
На  них  здобувають  нам  Волю,

З  чубами  всі  хлопці  –  Герої,
Кордон  захищають  Країни!
В  руках  козаків  наших  зброя  –
Любов  щиросердна  й  понині.

Наш  прапор  й  тризуб  захищаюсь,
Від  люті  кремлівського  ката.
Ярмо  і  кайдани  знімають.
У  битві  цій  прийде  розплата:  –

За  те,  що  напали  на  Неньку,
Й  серденько  її  шматували.
Здолаємо  вас  воріженьки!
Не  впустимо  більше  у  хату!

Ми  вам  не  дамо  навіть  крихти,
Вкусити  Землі  України!
Ми  будемо  всі  боронити,
У  день  і  вночі  безупинно  –

Допоки  не  знищимо  зграю,
Яка  поглинає  простори.
Де  мова,  як  спів  водограю  -
В  ній  щирість  душі  неозора.
25.05.2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891685
дата надходження 14.10.2020
дата закладки 15.10.2020


Мирослав Вересюк

ОТЯМИЛИСЬ?

Ну,  що  хохли?  Отямились?  Чи  далі,
Всім  курям  насміх,  і  на  зло  собі,
По  колу  йдемо,  а  не  по  спіралі,
Веземо  слуг  на  власному  горбі?

Вони  вже  зручно  всілися  на  шиї,
Керують  нами,  вказуючи  шлях,
Навішали  локшину  і  помиї
До  мрії  знову  йдемо  по  граблях.

Я  злюсь  на  них  і  водночас  жалію,
Немов  малеча,  здатні  на  дурню!
Їм  впиханули  блазня,  як  месію,
І  не  одну  ще  втюхають  фігню!*  

Брехня  липка,  під  себе  підминає,
Хто  їй  повірив  –  ворогом  стає.
Гіркою  правда,  незручна  буває,
Тому  брехні  так  часто  програє.

Наш  ворог  дуже  підлий  і  підступний,
Сум’яття    сіє  в  наших  головах
Щоб  власний  розум  був  нам  недоступний,
Щоб  розпач  був,  жила  зневіра,  страх.

Коли  ж  будемо  врешті  розрізняти
Хто  наші  друзі,  а  хто  вороги,
Колону  п’яту    виженемо  з  хати
І  винищимо  нечисть  до  ноги?

Та  вкотре  дурнів  водять  манівцями,
Колона  п’ята  підняла  хвоста!
Коли  ж  нарешті  прийдемо  до  тями.
Вернемо  Крим  і  спалимо  моста?

12.  10.  2020  р.

*  Фігня  (херня)  –  тут  неможливо  підібрати  нормальні  і  правильні  слова,  адже  більшість  населення  завдяки  телевізору  все  одно  проголосує  за  ці  антиукраїнські  партії  –    ОПзЖ,  «За  майбутнє»,  «Наш  край»,  «Слуга  народу»,  «Перемога  Пальчевського»  і  т.п.  


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891554
дата надходження 13.10.2020
дата закладки 13.10.2020


синяк

У нас - паради і свята

У  нас  -  паради  і  свята:
На  Сході  хлопці  помирають,
Війною  це  не  називають:
АТО,  ООС  -  сім  років  так.
Я  інший  бачила  парад:
Вели  по  вулицях  військових,
Били,  принижували  словом,
І  кожен  плюнути  був  рад.
Як  виправдати  злість  юрби?
Скалічені  душа  і  тіло,
А  скільки  в  небо  відлетіло,
Щоб  нам  не  бачити  біди.
А  цих  вели  свої,  брати,
Одної  з  ними  ніби  крові,
Народе  мій,  це  від  "любові"
Ми  стали  гірші,  ми-  кати!
Ті  воїни  -  чиїсь  сини,
А  поруч  в  натовпі  -  теж  мати,
Вона  в  лице  плює  солдату,
Не  розуміючи  вини.
В  душі  від  чобота  сліди:
Злість  перемішана  з  журбою
Я  бачила  парад  біди:
Сльозами  скроплений  і  кров"ю.
Галина  Грицина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891465
дата надходження 12.10.2020
дата закладки 12.10.2020


Шон Маклех

Сонний пагорб

                 «The  honey-pale  moon  lay  low  on  the  sleepy  hill,
                     And  I  fell  asleep  upon  lonely  Echtge  of  streams.
                     No  boughs  have  withered  because  of  the  wintry  wind…»
                                                                                                                             (William  Butler  Yeats)

На  сонному  пагорбі  блідого  сновиди  –  
Камінного  ліхтаря  чорнокнижників,
Що  червоніє  раз  на  століття  –  
Від  передчуття  жахливого  –  
Як  провісник,
Серед  вересового  квіту  ранньої  осені
Я  снив  оксамитову  казку  –  медову  й  бджолину:  
Я  –  лицар  королівства  забутого,
Королівства  сонячного,  хоч  і  холодного,  
Лицар  меча  іржавого  та  коня  білого:
Королівства  вітрів  і  хрестів  кам’яних  Тір  Коналл.  
Я  снив  під  музику  флейти  зробленої  з  очерету
Музику  Тір  на  н-Ог  –  країни  вічної  молодості,
Яку  наспівав  мені  вітер  –  осінній  філософ  Неба.
Я  снив  і  вростав  думками-коріннями
В  рихле  торфовище  пустища  Часу:
Снив  темним  минулим  чи  то  млистим  майбутнім,
Блукаючи  між  кромлехами  та  дольменами,
Плутаючи  старі  пагорби  з  хвилями:
Сперечаючись  з  тінями,  обпікаючи  рот
Словами  забутими,  іменами  терпкими.
Будую  кам’яний  дім  –  притулок  свій  вічний
З  холодними  стінами  відчуженості.
Я  мандрую  у  сні:  тільки  стукіт  копит
Чутний  тільки  мені  –  у  сні.  
Я  сплю  на  Сонному  Пагорбі  –  
На  його  вершині,  під  небом  чорним,
Під  Місяцем  таврованим.
Я  –  нетутешній.
Завжди  нетутешній,  невчасний.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889276
дата надходження 20.09.2020
дата закладки 21.09.2020


Мирослав Вересюк

Нові докази проведення спецоперації і державної зради. (Публіцистика)

Операція  українських  спецслужб  по  затриманню  «вагнерівців»,  які  брали  участь  в  війні  на  Донбасі,  могла  б  увійти  в  історію    як  приклад  їхньої  фахової  і  самовідданої  роботи.  Натомість  вона  увійде  в  історію  чорною  сторінкою,  як  історія  зради  інтересів  України  на  найвищому  рівні.  Після  цього,  що  відбулося  всі  причетні  особи  мали  б  не  тільки  піти  у  відставку,  а  й  негайно  арештовані.    
                               В  двох  словах  про  суть  операції.  Законспірований  агент  наших  спецслужб  набирав  групу  людей  з  досвідом  війни  на  Донбасі  і  Сирії  –  нібито  для  охорони  нафтової  інфраструктури  у  Венесуелі.  Кожен  з  бойовиків  пройшов  відеоінтерв’ю,  в  якому  детально  розповідав  про  свій  бойовий  досвід  і  участь  в  боях.  Російські  виродки,  які  вбивали  людей  за  гроші,  ні  про  що  не  підозрювали  і  хвалилися  своїми  злочинами,  демонструючи  їх  в  якості  високого  рівня  своєї  профпридатності.  Відеофіксація  цих  матеріалів  проводилася  в  межах  кримінальної  справи,  санкцію  і  процесуальний  контроль  за  якою  здійснював  один  з  заступників  генпрокурора.
                                     Фірма  «роботодавець»  придбала  для  них  квитки  до  місця  призначення  з  пересадкою  в  Стамбулі.  До  Стамбула  вони  мали  летіти  з  Мінська  літаком  турецьких  авіаліній.  Цим  же  рейсом  мали  летіти  агенту  СБУ.  У  одного  з  них    на  обладку  мав  статися  серцевий  напад,  що  вимагало  би  екстреної    посадки  літака  в  Києві  для  надання  невідкладної  медичної  допомоги.  Після  посадки  вагнеровців»      мали  прийняти  працівники  спецслужб.
                                         За  день  до  захоплення  найманців  заступник  голови  СБУ  доповідав  Президенту  Зеленському  про  намічену  операцію.  На  цій  нараді  був  також  присутній  голова  ОПУ  Андрій  Єрмак.  Саме  він  зажадав  негайного  скасування  операції,  стверджуючи,  що  це  може  зірвати  намічений  нібито  обмін  полоненими.  Але  скасування  операції  було  неможливим  так  як  «вагнерівці»  вже  прямували  до  столиці  Білорусії  автобусом.  Президент  підтримав  Єрмака  і  було  вирішено  відкласти  виліт  найманців  з  Мінська  на  чотири  дні.  А  вже  наступного  дня  Російська  ФСБ  в  повному  обсязі  отримала  інформацію  про  цю  спецоперацію  і    їх  було  арештовано  білоруською  владою  і  потім  депортовано  в  Росію.
                                               Влада  не  гребує  ніякими  засобами  щоб  заперечити  проведення  цієї  операції  і  уникнути  викриття  її  ганебного  провалу  на  найвищому  рівні  та  своєї  відповідальності.  Терміново  звільняють  з  посади  голову  ГУР  Василя  Бурбу,  який  вимагав  перевірити  на  поліграфі  учасників  наради  в  офісі  президента.  Єрмак  заперечує  проведення  такої  операції.  Це  ж  почали  стверджувати  новий  керівник  розвідки  і  СБУ,  яку  очолює  друг  дитинства  президента  і  керівник  структур  Кварталу  –  95.  Незважаючи  на  наявність  ксерокопій  матеріалів  цієї  справи  і  готовність  дати  свідчення  працівників  спецпідрозділів,  влада  перешкоджає  створенню  парламентської  комісії  для  розслідування  цієї  справи.  Провладні  експерти  доказують  неможливість  проведення  заключного  етапу  з  приземленням  літака  в  Києві  і  які  це  могло  мати  негативні  наслідки.
                                                 Голова  фракції  "Слуга  народу"  Давид  Арахамія  пообіцяв,  що  особисто  блокуватиме  у  парламенті  створення  тимчасової  слідчої  комісії  щодо  "вагнерівців".  «Якщо,  припустимо,  це  спецоперація,  як  пишуть  ЗМІ,  була  виконана  разом  з  спецслужбами  інших  країн,  то  ви  думаєте,  що  це  буде  схвалено,що  їхні  закриті  стосунки  будуть  якимось  чином  обговорені  в  суспільстві?»  -  заявив  він.  Цим  його  словам  не  надали  уваги  як  і  певним  подіям,  що  відбулися  в  Одесі,  але  вони  і  є  тими  доказами,  які  підтверджують  реальність  її  проведення  та  можливість  успішного  завершення.  
                                                     Чомусь  повз  увагу  багатьох  пройшла  інформація    щодо  затримання  в  Одесі  11  вересня  агентами  турецької  розвідки  члена  Робітничої  партії  Курдистану,  якого    в  рамках  спеціальної  операції  доправили  його  до  Туреччини.  Турецька  спецоперація  проводилася  під  контролем  і  за  сприяння  Служби  безпеки  України.  Ось  таким  чином  Україна  розрахувалася  з  Туреччиною  за  сприяння  в  проваленій  спецоперації  із  затриманням  членів  ПВК  Вагнера.  В  обмін  на  затримання  злочинців,  яких  розшукують  спецслужби  Туреччини,  спецслужби  України  могли  отримати  сприяння  щодо  екстреної    посадки  літака  турецьких  авіаліній  в  Києві  і  затримання  вагнерівців.  
                                             В  демократичній  країні  після  такого  скандалу  винні  давно  би  подали  у  відставку  і  велося  слідство.  А  ми,  по  приколу,  обрали  таку  владу,  яка  всілякими  способами  намагається  приховати  свої  золочини.  І  це  найстрашніші  і  найважчі  злочин  –  держана  зрада  та  співпраця  з  ворогом.  Що  ще  має  статися  більш  страшного,  щоб  ми  нарешті  позбулися  цієї  влади?

                                                           19.  09.  2020  р.     м.  Вінниця

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889131
дата надходження 19.09.2020
дата закладки 19.09.2020


Артур Сіренко

Гао Цi. Запрошую друзiв на прогулянку. Переклад

В  мене  знову  У  Вей*,
Безмежно  сумний  весняний  день.
На  захід  від  міста  гірські  хребти
Душу  кличуть  до  висоти.
Чекаю  на  друзів  –  з  ними  жадаю
Споглядати  сонце  між  хмар  до  краю
Видноколу.  І  заходу  тьмяний  погар…
Квітів  персика  білий  чар
Сильніше  вина  п’янить,
Забув  я  про  все  на  мить…

Примітка:
*  У  Вей  –  одне  з  понять  даосизму  –  не  діяння.  Точніше  –  не  діяння  проти  природи.
На  малюнку  напис  –  «У  Вей»  -  не  діяння  (кит.).  Стиль  каліграфії  -  юанський  «Бу  Сяо».
Гао  Ці  (1336  -  1374)  -  великий  китайський  поет.  Жив  на  зламі  епох  Юань  та  Мін.  Був  звинувачений  у  змові  проти  імператора  і  скараний  на  горло.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340121
дата надходження 27.05.2012
дата закладки 05.09.2020


Артур Сіренко

Рудий кудлатий бог

                                                           Жителям  царства  Лу  присвячую.  
                                                           Щиро.

Мандрівник  на  Схід
Подарує  стоптані  сандалі
Сліпому  митнику.
Дракон  священної  ріки  Бог
Розповість  нам  про  кавалок
Забутої  істини
Якщо  зможе...
Коли  прокидаються  їжаки
Коли  засинають  черепахи
Сонце  -  кудлате  руде  божество
Падає  в  колодязь  вирію.
У  моїй  забутій  землі  Лу
Зацвіли  абрикоси  і  сливи.
На  могилі  Конфуція
Безногий  хлопчик
Заспівє  мені  оду
Про  вік  золотий...
У  старій  добрій  Ірландії
Про  весну  саги  складають  друїди.
Мені  б  їхні  струни...
Мені  б  з  каменем  Долі
Розмовляти  навчитись!
І  в  той  пагорб  зелений  піти...
У  місті  старому  копаю  рівчак
Наповню  його  вином  Арарату
Хайяму  на  згадку.
Дві  тіні  поснули
Дивним  сном  наркомана
А  місто  ковтає  бруківку
Як  бритву  піна...
Малюю  літери.
Забутий  алфавіт.
Чи  то  етрусків
Чи  то  поганців
Час  як  мереживо.
Для  чого  воду  продаю
Дельфінам?
У  шахи  граю.
Сивий  бородань  -
Суперник.
Замість  правил
І  фігур
Весняні  дні
І  мій  блокнот
Доречний...

(Дякую,  друже,  за  натхнення  отримане  від  шанахі  зелених  пагорбів  після  прочитання  твоїх  творів.  Ця  химерія  народилась  раптово  і  сама  попросилась  на  папір.  Друїди  тут  ні  при  чому.  Хіба  як  свідки…)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331150
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 05.09.2020


Артур Сіренко

Бідний сепар

                               «Ось  вся  поезія  ранкова  
                                   Для  тих  хто  любить  прозу  є  газети»
                                                                                                   (Гійом  Аполлінер)

Бідний  сепар!
Він  лежить  на  траві  без  мізків
(Хоча  і  раніше  їх  йому  бракувало),
Він  більше  не  буде  пити  горілку
І  запашний  самогон,
Купивши  його  в  «тьоті  Дусі».
Бідний  сепар!
Він  більше  не  буде  горлати  пісні
Наповнені  сленгом  і  непристойностями,
Заливши  мозок  спиртом
Не  буде  брудно  лаятись
Згадуючи  чиюсь  матінку
І  курити  смердючий  план.
Бідний  сепар!
Він  більше  не  зможе
Вбивати  людей
І  отримувати  за  це  паперові  рублі,
Кричати  славу  божевільному  карлику.
Бідний  сепар!
Він  більше  не  буде
Забирати  у  хворої  мами  пенсію,
Купувати  повій
І  нахвалятися  «подвигами».
Бідний  сепар!
Він  більше  не  зможе
Кататись  на  «віджатому»  автомобілі,
Громити  крамниці  і  банки,
Ночувати  в  чужих  квартирах,
Розводити  водою  денатурат.
Бідний  сепар!
Його  зариють  у  землю
І  поставлять  табличку  з  номером.
Бо  я  влучив  йому  в  голову
З  крупнокаліберного  кулемета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588649
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 05.09.2020


Вікторія Т.

Розстріляне Відродження

Грона  юності.  Світлі  голови.
Темноводь  важка,  ртутне  коливо.
Березневий  лід  збереже  на  дні,
скільки  скрикнуло,  скільки  втоплено.

Нещасливий  час  для  відродження,
мерехтіння  сил,  духу  рвійності,
нещасливий  час  бути  впоперек
парадигм  нових,  кровохмільності.

Так  призначено  –  бути  зайвими,
згинуть  з  коренем  –  так  наказано.
Не  затулишся,  не  сховаєшся,
ти  –  із  міткою,  вже  пов’язаний.

Ти  учора  ще  був  апостолом,
малював  шляхи,  правив  цілями,
а  сьогодні  ти  –  серце  загнане,
у  облозі  ждеш,  під  прицілами.

Не  сховати  цвіт  твого  розуму,
твій  юнацький  чуб  –  в  небі  брижами,
благородний  дух  –  перший  ворог  твій,
з  головою  він  тебе  викаже.

Подивись  –  здаля  насувається,
невмолимо  йде  брила  холоду,
підімне  вона  щебетливий  гай
і  стинатиме  світлі  голови.

Це  епоха  –  та,  що  судилася,
п’яним  гульбищем  розколихана,
забагато  їй  твого  полум’я,
забагато  їй  твого  дихання.

Ця  повія  йде  вихилясами,
і  шляхи  її  всі  прогалисті,
і  несе  вона  жертви  обрані,
як  брудна  раба  --  богу  сталості.

Так  вродився  ти,  так  судилося,
що  життя  твоє  –бусурманові.
На  олтар  лягли  срібнотацево
ваші  голови  Іоанові.

Не  розвидниться  й  не  розвіється,
перекрито  чотири  сторони.
Платять  тисячі  задурманених
міліонами  замордованих.

Хіба  відали  ваші  матері,
що  для  ваших  тіл  ниви  зорано,
що  за  гріх  чужий  вами  плачено
все  червінцями  з  крові-золота?

П’єса  скінчена.  Уклонилися  
цьому  світу  й  його  гостинності.
...Імена  глухі  розпускаються
сухоцвітами  безпровинності.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887359
дата надходження 30.08.2020
дата закладки 30.08.2020


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

Коли богів багато

Коли  богів  багато  —  що  із  того?
Хто  хоче  обира  з  них  свого  Бога  ...
Як  Бог  один  —  війна  серед  людей:
Який  Він,  як  молитися  і  де...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887166
дата надходження 28.08.2020
дата закладки 28.08.2020


Мирослав Вересюк

СКАЖИ, ВОЛОДЬКА, …

Скажи,  Володька,  -  Нахрина,  
Тобі  це  було  президентство?!
Не  зліпиш  кулі  із  гівна!
Чи  обісратись,  то  блаженство?!

У  ролі  мачо-пацана
Кривлявся  би  собі  в  Кварталі,
Обрубком  свого  пісюна
Ще  довго  грав  би  на  роялі.

Про  що  ти  думав  коли  йшов?
Чим  думати  теж  треба  мати!
А  ти  без  тями,  знань  основ,
Рішив,  що  зможеш  керувати?

Ти  ж  бидло!  Неук!  Дилетант!  
Душиця  підла  малороса!
Який  із  тебе  там  гарант,  
Коли  від  армії  ти  «косиш»?

Мав  би,  стерво,  зрозуміти
Як  ти  принижуєш  солдат!
Як  їм  ганьбу  оцю  терпіти  –
Верховний  їхній  ухилянт…

Брехло  гуняве,  популіст,
Можливо,  що  й  продажна  шкура!
Слизняк,  бридкий  неначе  глист,
Для  тебе  це  нова  халтура…

Манкуртом  ріс  на  цій  землі,
Сміявся  з  символів,  народу.
У  тім  кварталівськім  кублі
Там  стукають  у  дно  зісподу.

Страшний  невіглас,  таки  лох,
Спаскудив  все  чого  торкався.
В  душі  твоїй  чортополох,
Давно  вже  з  нечистю    злигався.

Якщо  ще  клепка  в  тебе  є  
І  те,  що  чуйка  звуть  в  народі,
Скажи,  -  Пробачте!  Не  моє!
Я  помилився!    З  мене  годі!

26.  08.  2020  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887045
дата надходження 26.08.2020
дата закладки 27.08.2020


Вікторія Павлюк

А я солдата почекаю

А  я  солдата  почекаю,
Нехай  і  довгі  дні  розлуки,
Вірно  бо  ж  його  кохаю,
Лиш  рідні  треба  мені  руки.

А  я  солдата  почекаю,
Героя  ,воїна  мого,
Він  для  нас  оберігає,
Сон  не  маючи  свого.

А  я  солдата  почекаю,
Ніжно  серце  збережу,
Слова  любові  надсилаю,
Зізнання  щирі  все  пишу.

А  я  солдата  почекаю,
І  в  сон  тихесенько  прийду,
До  ранку  з  ним  я  погуляю,
Прокинусь  й  сліду  не  знайду.

А  я  солдата  зачекаю,
Всі  труднощі  лише  урок,
День  за  днем  скоріш  минає,
Все  ближче  й  ближче  вже  твій  крок.

А  я  солдата  почекаю,
Крізь  кілометри  йде  любов,
Я  його  лише  кохаю,
Пишу  в  листі  йому  це  знов  .

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886990
дата надходження 26.08.2020
дата закладки 26.08.2020


Пісаренчиха

ПОЛЕГЛІ

То  стільки  їх,  сімей  по  Україні,
Що  втратили  синів,  братів,  батьків?
«Сім’ї  загиблих»  -  влада  каже  нині.
Нещасна.  Сім’ї  це  захисників,
Що  тіло  й  душу  чесно  положили  
За  всіх  слабких,  які  не  доросли
До  подвигу,  яким  не  стало  сили,
Які  хотіли  б,  тільки  не  змогли…
Про  воїнів  не  можна  так  «загиблі».

Загиблі  –  це  в  тупому  ДеТеПе,
Від  передозу,  чи  від  перепою,
А  воїн,  він  Атлант,  що  світ  підпер,
Бо  навіть  мертвим  не  залишив  зброю,
Прикривши  землю  прабатьків  собою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886995
дата надходження 26.08.2020
дата закладки 26.08.2020


Волинянка

З Днем Незалежності

Розквітнув  соняшником  прапор  в  полі,
Схопився  жовтий  за  небесну  синь.
Немає  кращої  для  мене  долі,
Як  народитись  на  твоїй  землі,Волинь.

Немає  ліпшої  землі,  як  Україна!
Бо  де  ще  так  співають  солов’ї?
Мабуть,  тому  і  мова  солов’їна,
І  солов’їні  є  у  нас  гаї.

А  ще  калина,  як  краплини  крові,
На  землю  струшує,  щоб  кожен  пам’ятав,
За  Україну  ми  життя  віддать  готові,
І  імена  всіх  тих,  хто  вже  віддав.

І  довгоногі  бузьки  чи  лелеки,
Що  поселилися  у  маминім  садку,
Стрункі  карпатські  сосни  і  смереки,
І  узбережжя  кримського  піску.

А  рушники!!!  Як  українські  долі!!!
Підносячи  гостинно  хліб  та  сіль,
Ми  все  віддати  можемо,  крім  волі,
Але  шануємо  традиції  весіль.

І  кожен  з  нас  –  частинка  України  –
Свята  земля  зродила  міць  сердець.
Тому  й  палають  кетяги  калини,
Бо  українець  означа  борець.

Тож  станьмо  разом  –  поруч  плече  брата-
У  думці  кожного  –  бажання  помогти.
І  перша  в  кожного,  а  не  остання  хата,
Бо  хто,  коли  не  я?  Бо  хто,  якщо  не  ти?

Бо  хто,  якщо  не  ми?  Коли,  як  не  сьогодні?
Роститимем  дітей,  садитимем  сади?
Мій  брате,  подивись,  ми  на  краю  безодні  –
Знайди  свій  вірний  шлях  –  бо  хто,  коли  не  ти?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886794
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 24.08.2020


laura1

З Днем Незалежности, панове!

Святкуємо  в  барвистих  вишиванках!
Чи  вільна  Україна?  Так  і  ні!
Вся  незалежність  на  державних  бланках!
А  схід  країни  в  сталому  вогні.

Втамовуються  сильних  забаганки,
До  лона  присмоктались  упирі.
Танцюють  на  могилах  куртизанки,
Звітують  патріоти  у  суді.

Відчинені  пройдисвітам  ворота!
Злітаються  до  меду,  мов  чумні!
То,  хоч  була  "стурбована  Європа",
А  нині  всі  на  диво,  мовчазні.

І  двері  в  кращій  світ  немов  відкриті!
Чи  поведуть  туди  поводирі?
Бо  землі  українські  ще  не  спиті,
Лише́  б  не  залиши́лись  пустирі.

Одно́го  дня  був  зроблений  цей  вибір!
Змінили  неугодного  вождя!
То,  хто  ж  для  нас,  панове,  тепер  лікар?
То,  хто  нам  нині  праведний  суддя?

23.  08.  2020                Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886801
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 24.08.2020


Надія Башинська

ЗАХИЩАЮТЬ УКРАЇНУ СОКОЛЯТА!

Ой  у  полі,  у  широкім,    жито-жито,
колоситься,  веселиться,  щоби  жити.
Стали,  стали  чорні  круки  тут  кружляти,
жито  в  полі  захотіли  поклювати.

Гляньте,  їдуть  козаченьки  битим  шляхом.
Кожен  з  батьком,  а  чи  з  сином,  а  чи  з  братом.
Не  пускають  чорних  круків,  не  пускають,
Україну,  рідну  неньку,  захищають.

Захищають  Україну  соколята,
бо  у  кожного  із  них  тут  рідна  хата.
Гей  ви,  хлопці-українці,  ви  –  соколи,
на  своїй  землі  нам  жити  в  щасті-долі.

Ой  у  полі,  у  широкім,    жито-жито.
Колоситься,  веселиться,  щоби  жити.
Ой  нема  чого  Україні  та  й  журити,
Вміють  край  свій  козаченьки  боронити!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886808
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 24.08.2020


Вікторія Воля

Станція Іловайськ

Над  обрієм  дим,  над  головою  пітьма,  
Що  ж  це  горить?  Хіба    не  душа.  
І  в  мить  цю  світ,  мов  маленька  тюрма,  
З  якої  не  втечеш  у  мріях  притьма.  
 
В  очах  пилюка,  під  ногами  трава,  
Та  ні!  Швидше  згадка  про  те,  що  вона  тут  була.  
Смерть  на  струнах  тихо  виграва,  
Війна  танцює  ще  не  відгула.  

А  ось  за  дюйм  і  коридор  життя,  
Зелений  коридор  без  вороття,  
І  чотириста  п'ядесять  доль  мчать  у  незнання,  
І  безліч  ще  за  крок  до  забуття.  

Довкола  пекло  й  в  серці  теж  вогонь.  
Хто  ж  вгамує  цю  нестерпну  спеку,  
Хоча  б  зігріє    прохолодою  долонь,  
Не  зважаючи  на  смертельну  небезпеку.  

Довкола  виблискують  дарунки  неба  гарячі,  
Та  є  у  цьому  хаосі  й  маленький  рай,  
Де  прихисток  знаходять  навіть  незрячі:
Соняшникове  поле  -  незламності  край

Б'є  годинник  останні  хвилини,  
За  мить  Незалежності  день  настає,  
Та  ніхто  не  знає,  що  цієї  години,  
Поціловані  волею  зникають  сини.  

Із  станції  так  і  поїзд  не  рушив,  
Залишивши  найкращих  на  грані  віків,  
Та  того,  хто  вічний  порядок  порушив
Не  впустять  до  раю      навіть  через  мільярди  років.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886817
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 24.08.2020


Ольга Калина

Гуртуймося, люди

Гуртуймося,  люди,  бо  ми  –  українці
І  Маршем  Свободи  Майданом  пройдім.
Хай  знають  загарбники,  зайди,  чужинці,  
Що  зможемо  відсіч  ми  дати  усім.    

Ми  гідні  Свободи  і  Честі,  і  Слави  –
За  неї  боролися  в  битвах  не  раз.
За  Волю,  за  Мову,  і  нашу  державу
Життям  ми  платили  і  кров`ю  щораз.  

Та  нас  не  зламали  і  нас  не  схилили,  
Ми    віддані  діти  своєї  землі.  
І  вистачить  в  нас  ще  козацької  сили,
Ми  зможем,  знайдемо  дорогу  в  імлі.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886789
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 24.08.2020


Дружня рука

Моя Незалежність

Забутий  богом  поїзд  Львів  –  Луганськ,
Десь  на  межі  вісімдесятих  й  дев’яностих,
Студентського  життя  черговий  вальс,
О  ….  Цих  ніхто  б  не  розставляв  по  зросту  …  
Без  боязні,  без  лишнього  пробач,
Впирались  у  стіну  ще  не  дорослі,
Не  пам’ятаю  в  когось  розпачу  невдач,
В  думках  і  на  язик  незмінно  гострі  …  
Мої  Наталі,  Тараси,  Юрки,
Такі  чудові  й  рідні  диваки,
Тремтіло  від  пісень  весь  день  купе,
Здавалося  складне  -  усе  просте  …  
…….
Десь  з  казанком  й  палаткою  в  полтавський  степ
І  прапор  рідний  грів  над  головою,
«Калина»  грала  в  вухах,  а  не  реп,
Її  в  душі  носив  кожен  з  собою  …
Повзуть  уже  кашкети  за  горбом,
Їм  це  незвично,  хочуть  упіймати,
А  потім  довго  хмуряться  чолом:
«Та  то  ж  свої,  ходіть  до  нас,  до  хати»  …  
А  тут  вже  й  Миргород  чи  те,  що  він  тепер,
Москвою  знищений,  стоїть  мов  посивілий,
Будівлі  наче  церква  чи  костел,
Від  ворогів  на  вічність  опустіли  …
А  був  ще  Київ,  сходи  в  «універ»,
Що  не  забуду  я  ті  сходи  до  тепер,
Товкли  ще  спину,  але  то  усе  дрібне,
Хіба  омон  чи  беркутня  таке  зігне  …  
Ото  моя  здобута  незалежність,
Ще  було  інше,  але  то  вже  інший  світ,
Яка  там  може  бути  обережність,
Коли  хтось  зазіха  на  весь  твій  рід    ….  
Так,  гріє  щось  глибоко  у  душі,
Хоч  ці  паради  мабуть  не  для  мене,
Проте  як  завжди  пишуться  вірші
Про  тебе,  Україно,  і  для  тебе  !!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886828
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 24.08.2020


I.Teрен

Самолюбці

                                     І
Самописці  канули  у  Лету,  
самолюбці  є,  хоч  відбавляй.  
Хай  живуть  улюблені  поети,  
що  заполонили  рідний  край!

Падати  не  дозволяє  доля.  
Є  і  герб,  і  прапор  у  дворі  –
хай  і  з  потолоченого  поля,  
та  усе  ж  –  блакитне  угорі.  

                                   ІІ
Так  і  є.  Це  те,  що  виникає
як  передовиці  і  спілки,  
як  на  сході  Сейму  і  Дунаю
невмирущі  рашеські  полки,

як  молились  Богу  не  одному
і  переінакшили  досьє...  
Кон’юнктура  генія  у  всьому  
хоче  бути  першою,  ніж  є.  

Оживає  компартійна  сила,
спалює  наведені  мости,  
під  які  солому  застелили
ті,  що  не  упали  з  висоти.  

                             ІІІ
Сяє  День  свободи  і  єднає  
біле,  і  червоне,  і  чуже...
Те,  що  зеленіє,  не  конає.  
Націю  рятує  фаберже.  

Це  і  літр-об’єднання  комічне,
у  якого  слово  поетичне  –
як  усім  відомий  горобець…

це  й  академічні  пустослови,
що  як  юні  ленінці  готові…
кинути  у  воду  камінець…

Ніяково  іноді  буває…
Плакати  веселе  заважає,
бо  усьому  настає  кінець.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886728
дата надходження 23.08.2020
дата закладки 23.08.2020


Шон Маклех

Серце не спить

                       «I  sing  what  was  lost  and  dread  what  was  won,  
                           I  walk  in  a  battle  fought  over  again…»
                                                                                                         (William  Butler  Yeats)

Моє  серце  не  спить:
У  темну  годину  поторочі  
Очікує  Сонця  золотої  заграви.
Моє  серце  не  спить:  
У  годину  мертвої  тиші  
Стугонить  литаврами  віри:  
Віри  в  прийдешню  музику.  
Не  старіє  серце  моє:
Серце  ірландця  сивого:
Танцю  у  клітці  ребер
Як  танцювали  ірландці
Перед  звитяжною  битвою,
Вистукуючи  черевиками
Ритм  віковічної  битви  –  
Музику  Волі  й  Звитяги.  
Моє  серце  –  форель  срібляста:
Пливе  в  океан  майбутнього  
З  ріки  нашого  сьогодення.  
Моє  серце  –  то  квітка  вересу
Зацвітає,  коли  на  пагорбах  осінь,
А  в  душах  людей  зневіра.  
Моє  серце  –  то  свічка:  
Світить  у  тьмі  
І  згасає  в  заграві  світанку.  
Серце  моє  невгамовне:  
Будь  провісником  ранку!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886719
дата надходження 23.08.2020
дата закладки 23.08.2020


Світла(Світлана Імашева)

ПРО УКРАЇНЦІВ


Знов    плачуть,  стогнуть,    нарікають:
- Чом    ми    нещасні,  бідні?  Ай!
Рабів    до  раю    не  пускають,
Земляче    мій,    запам’ятай!

Їх    гнуть    і    дурять,    обдирають  –
Олігархат    грабує,  знай…
Рабів    до  раю    не  пускають,
Ображений,      запам’ятай!

Їх    ворог    снайперськи    стріляє  –  
Вони    ж  миритись  прагнуть  вкрай!
Рабів    до    раю    не  пускають,
Ти    усвідом!    Запам’ятай!

Кого    до    влади    обирають!  –
- Какая    разніца!    Нехай!
Рабів    до  раю    не  пускають,
Електорат,    запам’ятай!

Вже    й    мову    рідну    забувають,
Під    москаля    лягають,  знай…
Рабів    до  раю    не  пускають,
Принижений,    запам’ятай!

А    хочеш    мати    щастя    й  волю,
Не    будь    рабом,    в    борню    рушай!
Свою  й  нащадків    кращу    долю,
За    Україну  –  рідний    край!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886715
дата надходження 23.08.2020
дата закладки 23.08.2020


Волиняка

Лукавий

Лукавий  ти  перевертню  проклятий,
Невже  тебе  не  мучить  каяття.
Невже  тобі  не  соромно  чужою  розмовляти,
Її  ж  дала  матуся  для  життя.

Тому  лише  Гетьманами  ординці,
Що  зрадили  ви  мову  і  Богів.
Сміються  з  вас  сусіди,  друзі  і  чужинці,
Хіба  хтось  поважає  байстрюків?

Та  будуть  наші  внуки  щебетати,
Їм  не  ходити  в  вічному  гріху.
Тому,  що  дав  Всевишній  в  нього  не  відняти,
На  нашому  прописано  шляху.

Відійдуть  з  часом  зайди  і  злочинці,
Печаль  покине  хату  і  журба.
Та  не  покинуть  самі  злидні  й  зозулинці,
Коли  з  душі  не  вирвемо  раба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885438
дата надходження 09.08.2020
дата закладки 09.08.2020


Чайківчанка

ЧИ МОЖНА ВОРОГА ПРОСТИТИ

А  чи,можна  ворога  назвати  :  братом  ,чи  сестрою?...
Який  підпалив,  твій  дім...  зруйнував,  твій  рай  життя.
Плюнув,  в  лице...  завдав,  глибокі  рани  рукою
Забрав,  найдорожче  ...у  матері  єдине  дитя.
Подумай!Якщо  в  голові  мізки,  не  вата...
Кому,  подати  руку...  з  ким  ,  брататись  тобі.
Якщо  ти  бачиш,як  в  сусіда  горить  хата
Будеш,гасити  вогонь...Чи  стояти,в  стороні.
Нас  розпинають  на  хресті  і  знищують  поодинці
Хочуть,зламати  нескорений  дух  в  українця.
Хто  є  господар  у  хаті  :  українці  ,чи  чужинці?...
Випито,гірку  чашу  полину  повінця.
Довгий  час  ідемо  до  Світла,  до  Перемоги
Морять,голодом...висилають,    в  Сибір  ,  на  Урал,
Закривають    рот...відрізають,руки  ,  ноги
І  спалює,світлину  Шевченка...ламає,  граніт  вандал.
О  ,  народе  мій!  Чи  ,можна  вбивцю  простити?!...
У  якого  вимазані  у  людській    крові  руки  .
І  день,у  день  у  безнадії  ,і  страху  жити
Терпіти  заброд  знущання  і  адські  муки.
Україна  поділена  на  олігархічні  клани
У  божків-царів  є  власна  армія  і  свої  вояки.
Між  собою  воюють  за  владу  хами-тирани
А  віддають,життя  за  Батьківщину  України  сини.

М  .Чайківчанка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885062
дата надходження 05.08.2020
дата закладки 05.08.2020


синяк

Не стріляти

У  небі  місяць  зоряний
Невже  не  хочеться  спати?
Там  поле  мінами  зоране,
Страждають  в  окопах  солдати.
А  ворог  все  ближче,ближче:
Здається  дивиться  в  очі,
Димить  між  них  попелище,
Стріляють  коли  захочуть.
А  наші  Герої  наказами,
В  окопах  сирих  прив"язані,
Ніби  м"ясо  гарматне
І  наглядач  на  варті:
"Не  смійте  стріляти!
Не  жарти!  Виконувати  команди!"
А  в  грудях  вогонь  палає:
Чому  ми  тут  помираєм?
Ми  б  землю  давно  звільнили:
Накази  -  кладуть  в  могили.
А  ворог  сміється  радо,
І  нерви  лоскочуть  гради,
А  ми  повинні  мовчати,
Бо  є  наказ:"Не  стріляти!"
Керують  десь  там  -  з  Мінська,
Ще  й  ті,  що  не  бачили  війська,
Вертають  старих  комуністів,
Тут  кров  закипає  злістю.
Звичайно,  ми  хочемо  миру,
Вмираєм  за  землю  і  віру,
Як  вас  скажіть  захищати,
І  чий  цей  наказ:  "Не  стріляти?"
Галина  Грицина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884564
дата надходження 31.07.2020
дата закладки 01.08.2020


Олекса Удайко

ВМИРАВ ЗА ПРАВДУ

       [i]  Преамбула  –  в  недавніх  новинах
         та  їхніх  коментарях  у  масмедіа...
           (Див.  ВІДЕО)[/i]
[youtube]https://youtu.be/pFlbhJkueOw[/youtube]

[i][b]О,  цей  примарний  "мир",  “конфлікт”  Донбасу,
брак  слів  "верховних",  часу  владний  плин…
На  полі  бою,  не  діждавшись  спасу,  
вмирав  за  правду  України  син.

Масмедіа  купаються  у  фактах,
дивуючи  трагічністю  новин.
На  тлі  терору  й  недолугих  акцій
вмирав  за  неньку  України  син.

Лиш  клаптик  неба  був  його,  як  в  шлюзі…
Війна  за  землю  рідну  –  це  не  кпин:
від  втрати  крові  юної  (в  калюжі)
вмирав  за  всіх  нас  України  син.

...А  людність  хапко  дивиться  “вистави”,
як  "сва́тів"  серіал    чи  детектив*
(адреналін  тут  за̀дар,  “на  халяву”),
що  Автор**  Режисеру**  присвятив…

Й  сам  Режисер  в  найголовнішій  ролі
хрипким  баском  –  в  сум’ятті,  певно,  –  грав…

А  в  час  мовчання…  одиноко  в  полі
Вкраїни  син…    як  пасинок  вмирав.  
[/b]
27.07.2020
_________
*йдеться  про  "теракт",  що    мав  місце  в  Луцьку  нещодавно:
**імена  обох  "хероїв"  назагал  відомі,  відтак  -  з  Великої  Літери...  

©Олекса  Удайко[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884139
дата надходження 27.07.2020
дата закладки 27.07.2020


Ерох2

Чотири доби він чекав допомоги

Чотири  доби  він  чекав  допомоги,
Той  хлопець,  що  нас  захищав,
Йому  розтрощило  кулями  ноги,
На  поміч  він  сумно  чекав.
Мовчав  президент,  генерали  мовчали,
За  справи  сховавшись  свої,
Бійця  врятувати  вони  не  бажали  -
Щось  інше  робили  вони!
Чотири  доби,  він,  покинутий  нами,
Дивився  у  очі  зіркам...
Це  ви,  генерали,  своїми  руками
Бійця  передали  катам!
І  ті  поглумились  над  тілом  солдата!
Чому  президент  промовчав?!
У  ворога  він  наказав  не  стріляти,
Щоб  ворог  солдат  убивав!
23.07.20р.


У  командуванні  ООС  розповіли  жахливі  деталі  про  загибель  медика  та  смерть  пораненого  розвідника,  якого  не  змогли  евакуювати  з  поля  бою.  Проросійські  бойовики  вчиняли  нелюдську  наругу  над  тілом  вбитого  Миколи  Іліна.
Українські  військові  кажуть,  що  тіла  загиблих  в  момент  передачі  українській  евакуаційній  групі  "Евакуація-200"  мали  незворотні  зміни.  Це  може  свідчити  про  те,  що  їх  не  зберігали  за  правилами.
Самі  загиблі  були  без  своєї  військової  форми.  Крім  того,  тіло  військового  медика  Миколи  Іліна  розрізали.
Відзняті  знімки  переданого  окупантами  тіла  настільки  жахливі,  що  на  них  не  можна  дивитися  і,  тим  більше,  публікувати.  З  незрозумілих  причин  воно  було  розпороте  від  таза  до  шиї,  після  чого  грубо  зшито.
За  словами  військових,  встановити,  з  якої  зброї  вбили  Миколу  Іліна  за  результатами  судмедекспертизи  було  важко.  Все  через  те,  що  уражені  органи  та  кістки,  а  також  вбивчі  елементи  вилучили  ще  в  морзі  окупованої  Горлівки.
У  командуванні  ООС  також  повідомляють,  що  група  евакуації  виявила  залишки  російської  протипіхотної  міни  ПОМ-2.
Такі  міни  заборонені  Оттавською  конвенцією  та  виготовляються  виключно  в  Росії.  ПОМ-2  встановлюють  дистанційно,  вона  має  період  самоліквідації  від  4  до  100  годин.
Такі  міни  ставлять  за  гранатометами  РПГ-7,  радіус  суцільного  ураження  –  до  16  метрів.  Міна  спрацьовує  в  момент,  коли  людина  зачепить  одну  із  чотирьох  тонких  ниток,  довжиною  до  10  метрів  кожна.

https://24tv.ua/kistki-virizali-tilo-poshmatuvali-boyoviki-po-zviryachomu-novini-oos_n1383177

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884079
дата надходження 26.07.2020
дата закладки 26.07.2020


Крилата (Любов Пікас)

ЯКБИ МОВА НЕ МАЛА ЗНАЧЕННЯ

Якби  мова  не  мала  значення,
Їй  уста  б  не  зшивали  дротом,
Не  гонили  б  із  телебачення,
Не  чекали  б  за  поворотом
З  каменюкою  чи  гвинтівкою,  
Щоб  пробити  їй  теплі  груди.
Не  платили  б  лжецям    готівкою,  
Щоб  гудили  її  усюди.

Не  сприймали  б,  немов  приблуду,
В  бруді  честь  її    не  місили  б,  
Сотні  раз  у  суді  й  без  суду
Смертний  вирок  не  виносили  б,  
Як  не  мала  би  значення  мова…
Але  має.  За  нею  –  люди,
Кров  козацька  і  гіль  вербова.    
Мова  укрів  була  і  буде!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883795
дата надходження 24.07.2020
дата закладки 24.07.2020


I.Teрен

Прометеєві діти

Сьогодні  не  прийде  ще  наше  завтра,  
хоч  є  бажання,  та  нема  уміння.
Зате  в  серцях  свободи  вічна  ватра  
горить  із  покоління  в  покоління.

Ми  не  із  криці,  та  душа  іскриться,  
гартуючись  в  нерівному  двобої
і  мужнє  серце  кров’ю  освятиться
у  герці  із  ординською  юрбою.

Над  нами  нависає  дика  скеля,  
де  двоголовий  ще  довбе  печінку
невинуватим  дітям  Прометея...  
але  байдужі  європейські  свідки.  

Така  нам  доля  випала  у  світі,  
де  вороги  скажені  та  лукаві
украли  історичну  нашу  славу,  
яку  закарбували  у  граніті  
далекі  наші  пращури...  а  діти  
сьогодні...  у  бою...  на  переправі.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882579
дата надходження 12.07.2020
дата закладки 12.07.2020


Скресла

ГОВЕРЛА-БЛЮЗ

На  горі
Отам  поставили  хрест,
На  горі
Підпорою  для  небес
Зробили  люди  хреста,
Бо  то  ж  Говерла,  kурва,  матка  боска  -
Висока  гора,
Висока  як  ну!

На  горі
Шось  ніц  не  видно  мені,
На  горі
Всі  хмари  на  долині
Й  на  них  плювати  я  хтів!
Бо  то  ж  Говерла,  kурва,  матка  боска  -
Висока  гора,
Висока  як  ну!

На  горі
Гор'яд'  таємні  вогні,
На  горі
Була  веселою  ніч
(Ми  гралися  до  рання)!
Бо  то  ж  Говерла,  kурва,  матка  боска  -
Висока  гора,
Висока  як  ну!
11.07.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882531
дата надходження 12.07.2020
дата закладки 12.07.2020


Mugen

Українською, друже, козацькою!

Мене  не  робить  влада  сильнішою.
Політика  не  рівняє  поставу.
Це  не  вони  роблять  ріднішою
Мені  мою  ж  законну  державу.

Не  від  них  залежить,  коли  я  буду
Палко  любити  чи  в  гніві  лаяти.
Там  поміж  них  давно  стільки  бруду,
Що  марно  сили  і  час  свої  гаяти.

Від  подиху  слова  рідного,  ніжного,
Від  співу  такого,  що  радість  крізь  сльози,
Все  -  від  верхнього  Дніпра  і  до  нижнього  -
Люблю!  І  навіть  любитиму  в  грози!

Почуття  своє  я  не  топитиму  
В  дискусіях  чи  сумнівних  мареннях.
Немає  в  світі  страшнішого  розтину  -
Живий  народ  ховати  у  мармурах.

Щоб  машина  бездушна  не  сплутала
Нас  з  мовчазною  травою  братською  
Треба  щоб  мова  в  грудях  загупала:
Українською,  друже,  козацькою!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882514
дата надходження 11.07.2020
дата закладки 12.07.2020


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

Ніч яка місячна (переспів із АТО)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=po78Z3i1lq0[/youtube]
Ніч  яка  місячна,  зоряна,  ясная,
Видно,  хоч  голки  збирай.
Виглянь,  москалику  хоч  на  хвилиночку,
Дам  я  квиток  тобі  в  рай!

І  закопаю  отут  під  калиною,
Підлих  катів  хижлий  план!
Всіх  москалів  наче  срібною  шаблею
Вкриє  як  поле  туман.

Не  сподівайся,  що  ніженьки  босії
Тебе  в  Москву  віднесуть
Вже  не  побачиш  триклятої  Роʼсії  -
Душу  чорти  заберуть

Не  сподівайся,  що  змерзнеш,  москалику,
Тепло  –  ні  вітру,  ні  хмар,
Куля  дістане  тебе  аж  до  серденька,
А  вона  палка,  мов  жар.

Стане  і  Путін  в  Гаазі  просвіченій,
Довго  не  будуть  судить
І  на  стрункій  та  високій  осичині
Буде,  як  листя  висіть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882372
дата надходження 10.07.2020
дата закладки 10.07.2020


Harry Nokkard

Знов про мову

Знов  про  мову

Знов  про  мову  йде  розмова,
і  про  гідність  нації,
живемо  в  своїй  країні,
наче  в  резервації,
і  вже  судді  визначають,
як  нам  розмовляти,
і  яку  у  спілкуванні
мову  нам  вживати.

Взагалі,  то  зрозуміло,            
звідки  йде  ця  змова,
є  історія,  культура,
і  є  рідна  мова.
Живемо  немов  у  казці,
про  царя  Дадона,
псує  нерви,  хай  їй  трясця,
нам  п’ята  колона.

Час  від  часу  починає,
знову  і  знову,
вже  набридлі  всім  розмови,
про  російську  мову.
Хоч  живуть  тут  в  Україні,
ці  пустоголові,
мають  бідні  язика,
та  не  знають  мови.

Нема  клепки  в  голові,
чи  інша  причина,
другу  мову  подавай,
така  в  них  «кручина».
Як  спитати,  до  ладу,
жодної  не  знають,
«Нам  російську  подавай!»
суржиком  волають.  

Знов  про  мову  йде  розмова,
і  про  єдність  нації,
живемо  в  своїй  країні,
наче  в  резервації.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882322
дата надходження 10.07.2020
дата закладки 10.07.2020


Шон Маклех

Тягар смутку

[i]                                                «He  quarrel  of  the  sparrows  in  the  eaves,
                                                   The  full  round  moon  and  the  star-laden  sky,
                                                   And  the  loud  song  of  the  ever-singing  leaves,
                                                   Had  hid  away  earth's  old  and  weary  cry…»
                                                                                                                   (William  Butler  Yeats)[/i]

Я  блукав  серед  натовпу
Людей,  що  не  слухають  
Цвірінькання  горобців,
П’ють  повітря  настояне  на  шумі,
І  не  знають,  що  землі  боляче,
Коли  вони  топчуть  її  –  втомлену
Цвяхованими  черевиками  байдужості.
Я  носив  тягар  смутку
У  шкіряній  торбі  ірландського  скрипаля:
Тягар,  тисне  донизу  плечі,  
Робить  кроки  нестерпними,
Примушує  заплющувати  очі  –  
Сірі  від  диму,  сірі  від  безнадії.  
Я  блукав  серед  міста,  
Що  муроване  кам’яними  брилами  минулого,
Яке  закіптюжило  Небо  димом  проклять,
Що  зазирає  в  сумні  очі  коней
Сліпими  вікнами  втоми.  
Я  несу  той  тягар  –  тягар  журби  та  печалі,
Ступаючи  мокрою  бруківкою,
Ковзаючись  на  слизьких  її  каменях,
Мрію  донести  оту  важку  торбу
До  каламутної  ріки  Часу  –  
Отої,  яку  оспівав  Данте,
Яка  тече  чомусь  серед  міста  –  так  плинно  
І  так  недоречно,  ніби  запрошує  самогубця
Поринути  в  її  обійми,
Ховаючись  під  ребра  мостів,
Ніби  то  не  притулки  безхатьок,  
А  шляхи  Колісниці  Сонця.  
Та  чи  наважусь  отой  тягар  в  річку  кинути?
Навряд…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882071
дата надходження 07.07.2020
дата закладки 07.07.2020


Волиняка

Лукавий

Лукавий  ти  перевертню  проклятий,
Невже  тебе  не  мучить  каяття.
Невже  тобі  не  соромно  чужою  розмовляти,
Її  ж  дала  матуся  для  життя.

Тому  лише  Гетьманами  ординці,
Що  зрадили  ви  мову  і  Богів.
Сміються  з  вас  сусіди,  друзі  і  чужинці,
Хіба  хтось  поважає  байстрюків?

Та  будуть  наші  внуки  щебетати,
Їм  не  ходити  в  вічному  гріху.
Тому,  що  дав  Всевишній  в  нього  не  відняти,
На  нашому  прописано  шляху.

Відійдуть  з  часом  зайди  і  злочинці,
Печаль  покине  хату  і  журба.
Та  не  покинуть  самі  злидні  й  зозулинці,
Коли  з  душі  не  вирвемо  раба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881606
дата надходження 03.07.2020
дата закладки 04.07.2020


Надія Бойко

ЧИЄМУ ТІШИТЕСЬ ТРІУМФУ?

До  дня  «побєдобєсія»

Яка  війна?  Чия  війна?
Яка,  до  біса,  перемога?
По  бойні  тій  –  кривавий  знак!
Будь  чоловік  це  чи  юнак  –
До  всіх  нещадна  і  до  всього!

Землею  нашою  пройшлась
Орда  коричнева  й  червона…
Стоптала  цвіт  вкраїнський  наш…
На  наші  голови  –  палаш,
На  наші  груди  –  біль  і  стогін!

Орда  червона  знов  і  знов
Кружляє  днесь  над  нами  круком,
І  хижим  над  ОРДЛО  орлом
Віщує  смерть,  віщує  зло.
Чиєму  тішитесь  тріумфу?!!

09.05.2020

Малюнок  Юрія  Журавля

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881551
дата надходження 03.07.2020
дата закладки 03.07.2020


М.С.

Зелена пліснява світ полонила.

Зелена  пліснява  світ  полонила,
Не  було  більшого  на  світі  зла...
Чекає  патріотів  всіх  могила,
Колаборант  біля  державного  керма.

Про  Україну-матір  він  не  дума,
Лиш  в  очі  дивиться  пуйлу.
Де  розум  був  в  "чесного"  люду,
Обрати  гниду  отаку...

Голосували  "по  приколу",
Казали  гіршому  вже  не  бувати.
Продали  за  мідяк  свободу,
Нащадки  всіх  вас  будуть  проклинати.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881163
дата надходження 29.06.2020
дата закладки 29.06.2020


володимир мацуцький

Писати, як і жити, треба так, щоб лютий ворог скиглив, як собака

Писати,  як  і  жити,  треба  так,  щоб  лютий  ворог  скиглив,  як  собака,
щоб  слово  йшло  на  ворога,  як  танк,  а  рима  –  як  стрімка  в  бою  атака.
                                                                                               
Гуртуймося,  брати,  на  бій  в  загін,  в  загін  непереможних  українців,
нам  буде  проводом  могутній  батько  Гімн,  ковтком  води  із  чистої  криниці.  

Кладемо  душу  на  святий  вівтар  за  нашу  волю,  правду  і  молитву,
святимо  зброю,  і  гуртом  відтак  йдемо  з  молитвою  в  останню  битву.

Немає  друзів  в  зграї  ворогів.  Вперед,  вперед!  –  за  України  долю!
Зметемо  тлю  з  Дніпровських  берегів,  прах  ворогів  розвіємо  по  полю.  

Текст  пісні,  над  якою  ще  працюю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880771
дата надходження 25.06.2020
дата закладки 25.06.2020


Надія Бойко

ЧИЯ Ж ТИ, КИЄВЕ, СТОЛИЦЯ?

В  столицю  їду…  Мій  уклін  і  вияв
Пошани  мегаполісним  талантам.
Та  парадокс:  мене  стрічає  Київ,
Як  і  колись,  «наречьем»  окупанта.

Вдивляюсь  пильно  в  збайдужілі  лиця,
Кругом  ведуть  чужинською  розмови.
«Чия,  скажи,  ти,  Києве,  столиця?
Що  відняло  тобі  сьогодні  мову?

Чому  лише  в  підземці  –  солов’їна?
З  динаміка  лунають  назви  станцій.
А  решту  все  –  руїна  на  руїні,
На  згарищах  культури  –  дикі  танці.

Невже  чуже  вартніше,  аніж  рідне?
І  в  горлі  кістка  впоперек  не  стане?
Та  де  ж  твоя  національна  гідність,
Горнило  Революцій  і  Майданів?»

Під  вечір,  утомившись,  сіла  в  потяг,
І  зразу  відчуття,  як  в  рідній  хаті.
А  десь  позаду  –  у  своїх  турботах  
Безмовний  Київ,  просто  «язикатий».

червень  2015  р.,  збірка  "Шлях  додому"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880197
дата надходження 19.06.2020
дата закладки 20.06.2020


Настя Вовченко

Аристомен

У  8-му  столітті  до  нашої  ери  Мессенія  була  захоплена  войовничими  спартанцями.  Положення  поневолених  мессенійців  було  нестерпним  –  і  в  7-му  столітті  до  нашої  ери  в  Мессенії  спалахнуло  повстання  проти  спартанської  влади.  Ватажком  повстанців  був  Аристомен.  Він  довго  вів  боротьбу  із  завойовниками,  кілька  разів  дивом  уникав  смерті,  але  програв  –  через  зраду  одного  із  мессенійців.  Аристомен  був  змушений  залишити  рідний  край  і  емігрувати  спочатку  в  Аркадію,  а  потім  –  на  Родос,  проте  навіть  у  вигнанні  продовжував  боротьбу  за  свободу  Мессенії.


Чи  знов  побачу  Батьківщину  –  
Мій  дорогий  Пелопоннес,
Тайгетські  бескиди-вершини,
Що  вічно  рвуться  до  небес?

Чи  знов  почую  свист  пташиний
У  виноградниках,  в  гаях,
І  безтурботний  сміх  дитинний
В  мессенських  селах  та  містах?

Спартанці,  плем’я  войовниче,
Усе  спустошили  дотла…
Вже  тільки  вітер  корчі  смиче
На  рештках  рідного  села…

Боровся  я  з  десяток  років
Супроти  вражих  кріпких  лав…
До  перемоги  кілька  кроків
Мені  лишалось  я  вважав!

Але  розрушились  надії…
Знайшовся  зрадник,  що  посмів
Безцінну  волю  Мессенії
Продать  за  жменю  мідяків!

І  я  програв…  Різню  криваву
Вершили  довго  вороги…
Не  зріли  ще  таку  розправу
Пелопоннеські  береги!

І  з  тих  часів  ніхто  не  сміє
Вставать  на  захист  прав  своїх…
Прощай  же,  мила  Мессеніє!
Я  все  зробив,  що  тільки  міг!

Тебе,  Вітчизно,  покидаю!
В  путь  відправляюся  –  на  схід!
Та  боротьби  не  залишаю,
І  не  лишу  до  схилу  літ!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879714
дата надходження 15.06.2020
дата закладки 15.06.2020


Василь Дальнич

Пор…нов

Не  знаю  хто  він  по  нацурі*  –
Башкір,  чуваш,  а  чи  руссак?
Завжди  надутий  і  похмурий  –
Один  із  злющих  всіх  собак.

Судив  би  всіх  хто  за  Вкраїну.
І  мат  на  маті  його  блог…
Перетворив  би  все  в  руїну…
Один  старається  за  трьох.

Слуга  народу  –  старший  в  хаті,
Мабуть,  відмашку  дав  на  те:
І  судять  чесних  волохаті…
І  гниль  і  падаль  знов  цвіте.
02.03.20р.
 

*  -  нації  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877906
дата надходження 30.05.2020
дата закладки 30.05.2020


CONSTANTINOPOLIS

*** Творимо Україну разом! ***

[b][color="#ff0000"]Творимо  Україну  разом,  
силою  волі,  серцем  гарячим...
Рим  будувався  теж  не  відразу.  
Зір  не  відразу  повертався  незрячим...[/color]

Взявшись  за  руки,  пліч  о  пліч  повстанемо,  
за  Україну  за  правду  спотворену...
Місія  наша  Вкраїну  поранену,  
порятувати,  небогу,  нескорену...

[color="#ff0000"]Полеглих  у  вічність  героїв  уславимо,  
всіх  пом’янемо  і  всіх  пригадаємо.  
всіх  ворогів  ми  на  місце  поставимо.  
Разом  будуємо…Спільно  подбаємо…
[/color]
Творимо  Україну  разом;  
силою  волі,  з  серцем  палаючим…
Все  буде  нашим,  українським,  з  часом,    
якщо  боротися,  не  зупиняючись…

Слава  героям!!![/b]

Моя  сторінка  на  фейсбуці:  https://www.facebook.com/profile.php?id=100008592421105

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877775
дата надходження 29.05.2020
дата закладки 29.05.2020


tosikosan

Не вір кацапові

Не  вір  кацапові  ніколи,  
Бо  він  брехав  у  всі  віки!  
Церкви  палив  і  нищів  школи
Цмм  вбивцям  не  подай  руки

Штучно  творив  голодомори
Морив  людей,  що  тарганів
Опісля  них,  пусті  комори...  
Люд  їв  сестер  своїх,  братів"  

Не  вір,  якщо  бажаєш  миру
В  твоїм  дворі  іде  війна
Зніми  з  очей  рожеву  ширму
Якщо  у  тебе  є  ціна

Не  вір  кацапові  і  крапка!  
Від  них  дісталося  й  "мені"...  
Убили  брата,  вбили  тата
Вони  -  хто  служить  сатані

В  оцій  орді,  і  масі  сірій
По  лікті  пазурі  в  крові  
Вони  не  люди,  а  вампіри
Не  вір!  Це  я  кажу  тобі!!!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877479
дата надходження 27.05.2020
дата закладки 27.05.2020


Чеслав Віршинський

Смак рідної мови

Тихий  вітер  навіває  втішні  думи.
Обіймають,  пестять  вухо  дивні  сурми.
Ранок  піснею  стрічає  біля  Сарни.
Чуєш,  як  бринить  вона  до  сходу  сонця?  

Гарно.

Лине  річенька  –  дівчина  тонкоброва.
Ніч  сховалась  в  сутінках  рясних  діброви.
Поле  з  першим  променем  ясним  засяє  житом.
Розіллється  небо  синім  оксамитом.

Осторонь  струмок  біжить  по  лагідному  схилі.
Джерело  кристальної  води  надасть  вітрила.
Україна  –  ти  єдина,  рідна  наша  мати,
Колискова  пісня,  і  ні  з  чим  у  всесвіті  її  не  порівняти.

Такий  солодкий  –  смак  рідної  мови.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876965
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 23.05.2020


Melkor

Покажи їм на Ростов коротку дорогу!

Бідна  моя  Україна  покрилась  ганьбою.
За  що  билися  п'ять  років  -  вкрили  пеленою.
На  майдані  та  в  окопах  хлопці  умирали,
А  зелені  реваншисти  владу  в  руки  взяли.

Засідають  наглі  морди  у  верховній  раді,
Дуже  хочуть  закріпитись  на  кожній  посаді.
Опитування  підробляють,  щоби  показати,
Що  народ  вкраїнський  буде  їм  допомагати.

Замість  бити  окупантів  на  сході  держави,
Потягають  ветеранів  різними  судами.
Замість  всяко  українську  мову  закріпляти,
Про  утиски  московської  треба  покричати.

Ну  а  перед  карантином,  у  тяжку  хвилину,
Маски  й  антисептики  полишать  країну.
Хай  велюр  собі  працює,  нащо  пустувати?
А  фермер  мусить  овочі  на  гній  викидати.

Інтерв'ю  у  терористів  хай  вільно  беруться,
Головне  про  Порошенка  нові  справи  в'ються.
Замилюють  людям  очі,  що  тут  ще  сказати?
Більшість  же  такої  зради  не  могла  чекати.      

Виступає  головний,  за  рік  він  звітує,
Викидає  такі  перли  -  інтернет  святкує!    
Недолугу  його  сповідь  взяли  на  цитати,
Лікарняний  щоб  діагноз  народом  обрати.

Скільки  ж  бідна  Україно,  будеш  ще  страждати?
Скільки  блазень  у  тобі  буде  керувати?
Скинь  туман  з  очей,  країно!  Скинь  слова  солодкі!
Й  покажи  їм  на  Ростов  дороги  короткі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876847
дата надходження 22.05.2020
дата закладки 22.05.2020


CONSTANTINOPOLIS

*** Росія - одвічний наш ворог!!!***

[b]Коли  на  Вкраїну  насунилась  чорна  Орда…
Коли  чорний  попіл  вкривав  мої  вільні  степи,  наче  морок…
Згадай  їх  терор  на  Русі  і  скажи:    -  «Московія  –  одвічний  мій  ворог!».[/b]

[b][color="#ff0000"]В  той  час,  коли  беркут  плямистий,  -  загони  манкуртів  у  чорних  шоломах,
Вбивали,  без  жалю,  мій  вільний  народ,  за  прапор  і  мову…
Коли  на  останніх  хвилинах  життя  у  простір  лунав  зойк  душі,
У  Бога  про  допомогу,  кричи  у  весь  Всесвіт  Буття:  «Росія  –  ти  вбивця  і  ворог!».[/color][/b]

[b]Коли  їх  спецназ  сараною  окуповував  Крим  український,  
А  в  Слов’янськ  зайшли  терористи  Стрєлкова…
В  той  час,  без  жалю,  безневинних  ченців  розстріляли..
З  ненавистю  в  серці  скажи:  «Росія  –  одвічний  мій  ворог!».[/b]

[b][color="#ff0000"]Коли  у  донецьких  катівнях  в  солдат  полонених,
Рубали  їм  руки,  і  різали  голови,  і  шкіру    здирали  з  живого…
Ковтни  кров  червону,  що  ллється  із  рота…
Садистам  у  ввічі  скажи:  «Росія  –  ти  клятий  і  довбаний  ворог!».[/color][/b]

[b]Коли  в  Іловайську  нас  всіх  оточили;  поранених,  вбитих,  живих…
Російські  мобільні  бригади-загони,  у  засідках-схронах,
У  спину  стріляли  бійцям,  що  їхали  на  допомогу…
Коли  відрізали  в  небіжчика  вуха,  мовляв,  то  військовий  трофей,  
релігійні  канони,  а  потім  кати  реготали  над  пораненим  тілом  солдата,  
Що  Богом  просив,  попити  води,  в  останню  мить  дивлячись  вгору.
Згадайте  військові  їх  злочини  всі,  і  твердо,  сміливо  скажи:
«Росія    -  ти  кат  мій  і  ворог!».[/b]

[b][color="#ff0000"]Коли  розстріляли  із  ГРАДів  і  САУ  Ізваринську  жилу,  зі  свого  кордону,
А  ми  всі  стояли  на  смерть,  тримали  периметром  тіл  оборону…
Коли    в  нашім  небі,  російські  «торнадо»  сховали  і  проміні  Сонця,
І  сіяли  смерть  навкруги,  мов  Чорнобильський  цезій  і  стронцій,
Прошу  не  мовчи,  а  відверто  скажи,  прокричи:    «Росія  –  ти  ворог!».[/color][/b]

[b]В    ніч  січневу,  коли  кіборги  наші,  тримали  у  ДАПі    кругову  оборону,
Коли  тисячі  бомб  кілотоннами  падало  пекельно-розпеченим  колом
Коли  навіть  стіни  бетонні  здригались  і  вигинались  до  долу,
У  всі  груди  кричи,  не  мовчи,  -  «Росія  –  підступний  ти  ворог!».[/b]

[b][color="#ff0000"]Коли  відбиватись  не  було  вже  сил,  не  має  резервів,  і  зрадив  нас  тил…
Плацдарм  під  Дебальцево,  зажатий  у  полу-кільце,  а  з  флангів  по  нас  вдарили  танки…
Наказу  на  відступ  немає,  рахуєм  набої,  прощальні  листи  відсилаєм
До  власних  батьків  і  дітей  і  дружин,  мов  бранці  і  бранки…
Коли  відчуваєш,  що  ворог  пильнує,  на  тебе  полює,
Мов  той  середньовічний  відьомський  молох…
З  середини  всього  єства,  акцентуй  кожне  слово  своє:
«  Росія,  –  Заклятий!  Наш!  Ворог!»…[/color][/b]

[b]Тихий  стогін  і  плач  матерів,  і  вдовиць,  над  трунами  наших  синів,
Чуєш  ти,  навкруги,  так  що  душу  з  грудей  вивертає…
Тих  синів,  щойно  вбили  ополчення  вбивць  і  катів-снайперів…
Ти  свій  розпач  і  гнів  не  тримай!  В  серці  лють  на  катів  не  сховаєш,
В  мить,  коли  загримить  канонадою  тисяч  гармат,  по  ворожим  укрепам,
Як  одне  наймогутніше  і  загрозливе  соло,
От  тоді  і  скажи,  покажи  на  цій  кулі  земній  чорну  пляму,  хутчій:
«Росія  –  ти  є  споконвічний  і  заклятий  мій  ворог!!!»…
[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876401
дата надходження 18.05.2020
дата закладки 20.05.2020


Ольга Калина

Нам Мир принесе Перемога

Військові  дороги  окроплені  кров’ю.
В  них  стерлися  берці  в  пилу  не  одні,
Бо  звані  на  Схід  до  Вкраїни  любов’ю,
Нас  всіх  захищають  бійці  на  війні.

Чи  в  дощ,  чи  в  морози,чи  в  холод,чи  в  спеку,  
Все  місять  ногами  багнюку  війни
У  шанцях,  в  окопах..  Попри  небезпеку,  
Боронять  із  гідністю  Неньку  вони.  

Щось  довго  війна  ця  у  нас  затягнулась  
Й  швидко́го  у  ній  ми  не  бачим  кінця.
В  безвихідь  загнала  війна  нас  й  замкнула,
Й  нового,  щодень,  забирає  бійця.  

Сам  Бог  напророчив  нам  шлях  Перемоги,
Інакше  не  зможем  до  Миру  дійти.
Й  якими  б  не  були  важкими  дороги,  
Потрібно  кінець  цій  війні  віднайти.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875123
дата надходження 08.05.2020
дата закладки 09.05.2020


I.Teрен

Парад у тупик

На  Раші  не  міняється  нічого.  
Агонізує  азія-ордло.  
Вода  у  Крим  вартує  дорогого.  
Конає  до  коронування  свого
у  бункері  «[i]обнулене  пуйло».  [/i]

Усе  завоювали  яничари  
і  то,  –  «[i]одній  Росії  завдяки[/i]».
Героям  захотілося  на  нари.  
Охляли    печеніги  і  хазари  –  
неумирущі  бойові  полки.  

Усіх  собою  заміняє  бацька  
у  ролі  всесоюзного  царя...  
та  заважає  нація  козацька,
якій  пасує  «[i]шапка  мономаська[/i]»  
на  голові  паяца-упиря.  

Парафія  очікує  параду...  
цар  попереду  а  народ  позаду.  

Добилися  оказії  сябри  –
позбутися  азійської  мари.

Але  юрма  воліє  до  упаду
піарити  червоні  прапори.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875139
дата надходження 08.05.2020
дата закладки 09.05.2020


CONSTANTINOPOLIS

*** Ох, не однаково мені ***

[b]По  мотивам  поеми  Т.  Г.  Шевченко  «В  казематі»  Мені  однаково…[/b]

[b][color="#023275"]Мені  однаково  чи  буде,
ЗЕленський  бритися  чи  ні.
Чи  хтось  згадає  цю  приблуду,
Смачним  плювком  на  чужині?
Це  невідомо  і  мені…

Розбещений  він  був  своїми,
Сватами,  друзями,  чужими,
На  сценах  вів  подвійну  гру,
У  полі  зору  ГРУ:
«Малоросійства  не  покину»,
Сказав  ЗЕленський,    -  «Україну,
Врятую,  бо  шоколадні  сили  злі,
Плодяться  на  моїй  землі…
Я  припиню  війну  трикляту,  
Бо  ці  понти  всі,  «ати-бати»,
Дістали  зраджений  народ.
Не  бачу  жодних  перешкод!
Все  просто:  припиню  стріляти.
В  його  погляну  оченята.
Донбас  і  Крим  я  поверну
У  нашу  власність-царину»…

На  нашій  славній  Україні,
На  нашій  ,  -  не  твоїй  землі;
Ні,  не  пом’яне  батько  з  сином,
Тебе  за  сльози,  мозолі,
За  нову  кров,  що  пролилася,
Через  відвід  з  позицій  військ,
За  те  що,  ти  вже  забрехався,
Як  боягузливо  схилявся,
«Штанмаєрський»  схвалити  Мінськ.

Ми  скажем  синові:  «Дивись,
Поглянь  но  сину  на  Вкраїну,
Її  замучили  колись»:
Манкурти  кляті  комуністи,
І  політичний  хаб  повій,
Авантюристи-популісти,
Московський  раб,  зелений  змій,
Усі  вони  тебе  торкали,
Брудними,  від  бабла,  руками,
І  ґвалтували  день  і  ніч,
І  плюндрували  зусібіч.

Мені  однаково  чи  буде
ЗЕленський  каятись  чи  ні,
Чи  хто  згадає  цю  паскуду,
Злим  словом  десь  в  Галичині?
Це  не  відомо  в  наші  дні..

Та  не  однаково  мені,
Як  Україну  ці  приблуди,
Притиснуть  до  холодних  стін,
Посадять  всіх  на  карантин,
Присплять,  лукаві,  і  в  огні,
Її  небогу  пограбують,
На  ще  один  Майдан  підбурять.
Ох,  не  однаково  мені…[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875184
дата надходження 09.05.2020
дата закладки 09.05.2020


Miafina

Моєму суспільству

Я  чула,  що  вони  не  відчувають  болю,
Їм  зручно  у  клітках,  не  просяться  на  волю.
Казали:  фуа-гра  –  смачненька  страва.
Я  чула  й  те,  що  в  них  немає  права…
Рекламували:  шуби  зараз  модні.
Брехали  вчора,  брешуть  і  сьогодні.
Хтось  стверджував:  «У  них  душі  немає.
Це  засіб  тестування.  Ніхто  не  постраждає».
Я  чула  сміх  в  місцях,  де  плакали  дельфіни…
Моє  суспільство,  необхідні  зміни.
Моє  суспільство,  я  шокована  тобою,
Жорстокістю,  брехнею  злою.
Моє  суспільство,  ти  мене  шокуєш.
Тобі  не  можна  з  них  знущатись.  Чуєш?
Моє  суспільство,  ну  чому  ж  ти  негуманне?
Тебе  колись  вважала  бездоганним,
Та  зараз  все  оцінюю  критично,
Борюсь  за  рівність  видів  фанатично.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875270
дата надходження 09.05.2020
дата закладки 09.05.2020


CONSTANTINOPOLIS

***ОБЛУДИ***

[color="#cfbb0b"]«Ні  щастя,  ні  волі,  ні  чуда,
Ні  часу,  хоч  би  про  запас.
Живу,  все  життя  не  почута,
Причетністю  вбита  до  вас.
Ні  честі,  ні  мови,  ні  згоди,
Самі  лише  смутки  і  пні.
Коханий  мій  рідний  народе,
Ти  збудешся  врешті  чи  ні!?»
Ліна  Костенко.
[/color]
[b][color="#3802cc"]Брехливі,  безкарні,  облуди…
Сімь  років  вбиває  Донбас…
Живем  в  часи  Божого  суду,
Розп’яті  катами,  за  вас…

Безумці,  сатрапи,  іуди,
Вожаті  зомбованих  мас,
Зміїної  скільки  отрути,
Готуєте,  плюнути  в  нас?

Як  мертві  безхатченки-душі,
Блукаєте  серед  живих.
Ви  аполітично  байдужі
До  наших  звитяг  рятівних.

Що  знову  під  кулі  ці  груди
Підставить  сміливий  Пегас?
Як  та  велетенська  споруда,
Загине,  нікчемні,  за  вас?

Безсовісні…Змови…Уроди.
Окопи…траншеї  німі.
Де  Гетьман  вкраїнського  роду?
Ти  з’явишся  врешті,  чи  ні!?[/color]
[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874964
дата надходження 07.05.2020
дата закладки 08.05.2020


CONSTANTINOPOLIS

***Підіймайся моя УКРАЇНО!!!***

[b]
[color="#fc1717"]Підіймайся  моя  Україно.
Розправ  крила  могутні  в  пітьмі;
Нескінченних  грабунках  і  війнах…
Покажи  справжню  силу  мені.

Підіймайся  нарід  твій  у  скруті!
Від  злодійства  чужинців  рятуй!
Ще  не  були  так  міцно  закуті…
Підіймай  гострий  меч  і  розкуй…

Хай  осліплий,  нарешті,  прозріє,
Хай  повернеться  МОВА  німим,
Хай  вогонь  боротьби  їх  зігріє,
Променистим  тризубом  святим.

Подаруй  милосердя  і  милість,
Нашим  воям  в  найтяжчий  борні.
Покажи  нам  свою  справедливість!
Покажи  справжню  силу  мені!

Розкажи,  мироточать,  як  рани,
Про  всю  скруту  і  біль,  не  мовчи,
Як  олтар  твій  плюндрують  у  храмах,
В  цілий  світ  Україна  кричи.

Де  шукати  нам  Сина  Людського,
Того,  хто  нас  вперед  поведе,
Геть  від  всього  того  нелюдського,
Щастя  й  Волю  народу  знайде!?[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873565
дата надходження 26.04.2020
дата закладки 26.04.2020


Miafina

Дівчинка-веганка

Виступає  на  протестах  дівчинка-веганка,
Дбає  про  своє  здоров’я,  бігає  щоранку.
Часто  чує  вона  осуд,  осуд  без  причини.
Та  повірте  їй  на  слово:  люди  теж  тварини.
ЇЇ  друзі  часто  кажуть,  що  це  все  шкідливо.
Безсумнівно,  це  не  тішить  її,  нещасливу.
Подивіться  в  її  очі,  сповнені  печалі.
Вона,  мабуть,  розуміє:  так  буде  й  надалі…
Хоч  її  сумління  чисте,  засинає  вранці.
Сняться  мучені  тварини  дівчинці-веганці.
Її  рідко  розуміють,  а  цілком  даремно.
Хто  б  хотів  весь  вік  прожити  у  клітках,  тюремно?
Захищає  всіх  безправних  дівчинка-веганка.
На  обличчі  усмішка,  а  на  серці  –  ранка.
В  її  кроках  впевненість,  в  думках  –  безнадія.
Доливається  щомиті  у  вогонь  олія.
 -  Інші  є  проблеми!  Невже  ти  не  бачиш?
     Там  ведуться  війни,  там  голодний  плаче!..
 -  Так,  проблем  багато.  Я  все  розумію.
       Доки  світ  жорстокий,  нічого  не  вдію…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871970
дата надходження 14.04.2020
дата закладки 26.04.2020


Леонид Жмурко

П’ять колоскiв

Перетираю  зерна  на  долонi,
вiд  остюкiв  -  червонi,  наливнi.
Важезний  джмiль  кружляє  бiля  скронi,
село,  неначе  квiти  вдалинi.

Така  краса,  лягаю  у  колосся,
дивлюсь  у  небо  синє,  до  сльози.
Куйовдить  вiтер  стебла  i  волосся,
я  чую  стогiн  дальньої  грози.

Чомусь  на  мить  одну  менi  здалося,
що  я  хлопчак,  збираю  на  землi,
оте  зерно,  що  в  полi  зосталося,
опiсля  жнив  останнiх  у  стернi.

I  жадно  їм,  не  здмухуючи  остi,
забувши  все.  I  не  почув  нi  грiм…
нi    навiть  те,  як  трощить  мої  костi,
свинцева  куля.  Тiльки  лет  потiм…

П’ять  колоскiв  тримаю  на  долонях,
задумливо  у  далечiнь  дивлюсь.
Вiдлуння  грому,  стугонiє  в  скронях,
а  я  за  тих  –  розтрiляних,  молюсь.

за  законом  «П’ять  колоскiв»  було  
засуджено  бiльше  -  150.000  людей,  
в  т.ч.  -  дiтей.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542927
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 21.04.2020


Ерох2

ОБИРАЮТЬ ТАКИХ, ЯКІ ОБІЦЯЮТЬ

Патріотів  до  влади  не  обирають  -
Бо  війну  спровокують,  яка  вже  гримить!
Обирають  таких,  які  обіцяють
Зупинити  війну,  наче  поїзд,  за  мить!

Можна  виграти  битву,  а  можна  програти,
Перемога  зупинить  жорстоку  війну!
Неможливо  нас  в  рабство  всіх  знову  продати  -
Не  пробачить  народ  владі  зраду  страшну.
8.04.20р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871488
дата надходження 10.04.2020
дата закладки 10.04.2020


GortenziaYulia

Захиснику України

Ти  бачив,  як  небо  спускалось
Летіло  щосили  до  прірви
Тоді,  неначе  ,  здавалось
Легені  від  страху  розірве.

Ти  бачив,  як  сяяли  зорі,
Забарвлені  з"дозою"  Градів,
І  у  "зеленому"  як  коридорі  
Сам  Бог  ,  неначе  вас  зрадив  .

Ти  бачив  розстріляні  танки,
І  страх,  запозичений  в  звіра,
 І  як  розривало  світанки,
Лиш  фарт  рятували  та  віра.

Ти  бачив,  як  душі  злітають
Із  самого  пекла,  без  долі
Як  мати  дитину  втрачає,
Як  браття  зникали  в  неволі.

Ти  чув,  як  тихенько  співає
Солдат  в  телефон  колискову
Дитині,  що  вдома  чекає,
Щоб  з  татом  погратися  знову.

Ти  бачив  ,як  в  зимньому  ДАПі
Зродився  козак-характерник
Як  у  диявольській  лапі
Кнопкою  правив  химерник.

Ти  чув,  як  в  Авдіївці  лихо
Прокляттям  на  всю  Україну
Лягало  зовсім  так  тихо,
Що  вас  не  один  там  загинув.

Ти  бачив,  як  Волноваха
З  артою  у  Вальсі  "кружляла"
Як  смерть,  немов  чорна  птаха
Над  вашим  окопом  літала.

Ти  бачив  як  кров  червоніла
Вїдалася  у  чорноземи.
Як  чорна  з  косою  шипіла
У  спину  із  пекла  поеми.

Ти  бачив,  як  воля  дається.
Та  плине  та  кача  щоднини
І  поки  у  грудях  ще  б'ється
Серце  солдата  .  То  серце  країни.









































































адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869968
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 30.03.2020


Сатаніст Київського Патріархату

Совєтський час

Не  знав  совєтських  я  часів,
Партії  політика  мені  сьогодні  не  цікава.
Не  купував  морозиво  я  за  рублі,
За  гривні,  думаю,  не  менш  смачні  є  страви.
Я  народився  після  розпаду  «Совка»,
Відчути  рабства  смак  я  так  й  не  встиг,
Тому  моя  позиція  чітка:
Серп  і  молот  відправляються  в  смітник.
Мене  не  закутували  в  кривавий  стяг
І  не  надягав  я  зашморг  піонерський,
Не  їздив  на  екскурсію  в  ҐУЛаґ
І  не  співав  я  гімн  імперський.
Не  змусили  вождю  кланятись  в  носки
І  від  віри  не  можуть  відхрестити,
Мені  не  довелося  красти  колоски,
Проте,  доводиться  їх  на  меморіал  носити.
Не  мав  я  вибору  не  мати  вибору,
Тому  сьогодні  чую  сотні  голосів.
Я  можу  говорити  вільно  і  нестримано,
Бо  не  знав  совєтських  я  часів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869971
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 30.03.2020


Richter

Хай живе книга!

Баладу  про  лицаря  честі  Айвенго
ми  чули  не  раз  і  не  два…
Від  гомону  про  незнайомця  із  Менга
вже  кругом  іде  голова.

У  башті  чекає  красуня-принцеса,
в  дорогу  спішить  Ланцелот.
В  руці  ще  димить  пістолет  у  Дантеса
і  скаче  вперед  Дон  Кіхот…

Герої  дитинства  з  новел  і  романів
живуть  у  дорослих  серцях,
а  вірному  братству  читців-книгоманів  –
нехай  не  настане  кінця!

27.03.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869551
дата надходження 27.03.2020
дата закладки 27.03.2020


Harry Nokkard

Per aspera ad astra

                       Per  aspera  ad  astra

Трембітали  трембіти,  сповіщали  Біду,
вже  ніколи  кохана  в  рідний  дім  не  прийду,
захищав  від  навали,  вас  на  рідній  землі,
та  життя  обірвали,  вороги-москалі.

Вам  у  спадок  залишив,  полонини  і  гори,
найдорожче  віддав,  щоб  не  знали  ви  горя,
щоби  вільна  була,  і  цвіла  Україна,
пам’ятали  щоб  рідні  про  батька  і  сина.  

Ми  в  дорозі  до  Раю,  бо  вже  в  Пеклі  були,
де  всі  кола  пройшли,  крок  за  кроком,
промінь  світла  веде  у  Всесвітній  імлі,
щоб  не  збились  з  шляху  ненароком..

Шлях  незнаний,  крізь  Терни,  до  далеких  зірок,
де  ми  станемо  самі  Надновими  Зірками,
поза  сумнівів  все,  прийме  нас  Господь  Бог,
до  Небесного  Війська,  він  був  поруч  із  нами.  

Трембітали  трембіти,  сповіщали  Біду,
вже  ніколи  кохана  в  рідний  дім  не  прийду,
захищав  від  навали,  вас  на  рідній  землі,
та  життя  обірвали,  вороги-москалі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861168
дата надходження 13.01.2020
дата закладки 26.03.2020


Harry Nokkard

Знов манкурти кують …. .

Знов  манкурти  кують  ….

Знов  манкурти  кують,
нам  кайдани  на  руки  і  ноги,
аби  знов  повернуть,
до  минулого  наше  життя,
щоб  забули  повік,
ми  до  Щастя  і  Волі  дороги,
бо  манкурти  згубили  давно,
рештки  совісті  і  каяття.

Аби  знов  на  віки,
прихилились  до  “старшого  брата  “,
все  пробачили  знов,
голод,  холод,  “братерську  любов“,
щоб  забули    ім’я  
й  чорні  справи  російського  ката,
життя  наших  синів,
Україною  пролиту  кров.

Знов  манкурти  кують,
нам  на  руки  і  ноги  кайдани,
аби  знов  повернуть,
до  минулого  наше  життя,
тільки  нас  не  звернуть,
ще  живуть  в  Україні  Майдани,
і  ми  станемо  знов,
за  Майбутнє  і  Вільне  життя.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869440
дата надходження 26.03.2020
дата закладки 26.03.2020


Елвін

Дике Поле

Не  гадали,  коли  ми  ішли  у  солдати,
Що  позначаться  кров'ю  гарячою  долі,
І,  мов  загнаним,  нам  доведеться  блукати
Мовчазними  примарами  в  Дикому  Полі.

Хоч  відомо,  що  сильним  жалітись  не  личить,
Хто  свідомо  й  упевнено  кинувся  в  битву,
Та,  мов  жар  у  воді,  згасли  наші  обличчя,
У  тенетах  воєнних  гібридного  світу.

По  безмір'ю  степів  червоніються  маки,
Наче  рани  бійців,  на  палючому  сонці,
Де  хистили  свій  край  козаки  й  гайдамаки,
А  тепер  заступають  герої-АТОвці!

Всі  часи  там  добичу  кістлява  шукала:
Кращих  тяла  під  корінь,  як  ви́стигле  жито,
І  примарами  потім  у  млі  розчиняла,
Над  полями,  де  всіх  їх  безжально  убито.

Від  навал  Україна  віками  стогнала,
Знов  її  боронити  нам  випала  доля,
Ми  для  пращурів  ратними  друзями  стали,
Для  потомків  –  примарами  з  Дикого  Поля.

Автори  -  Yurii  Shybynskyi,  Ігор  Сичов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869190
дата надходження 24.03.2020
дата закладки 24.03.2020


Мирослав Вересюк

А В УКРАЇНІ ПАНДЕМІЯ ВЖЕ ДАВНО

А  в  Україні  пандемія  вже  давно  -  
«Коронавірус  мізків»    її  звати!
Розпочалась  з  кварталу  і  кіно,
Крім  хліба,  дурням,  треба  ще  поржати.  

Тепер  сміятись  будемо  до  сліз,
В  країні  вже  у  всьому  обсервація!
Здолати  вірус,  цей  зелений  слиз,
Поможе  лиш  кривава  вакцинація.

19.  03.  2020  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868568
дата надходження 19.03.2020
дата закладки 19.03.2020


Ерох2

ПРОЩАВАЙ МОСКОВІЯ

Прощай,  немытая  россия,
Страна  рабов,  страна  господ
И  вы,  мундиры  голубые,
И  ты,  им  преданный  народ.
                             Лермонтов  М.  Ю.

Прощавай  московіє  –  вольності  в’язниця!
Ти  Орди  провінція,  ти  брехні  столиця!
Ти  лукава  шльондра,  ти  бридка  повія  –
Історичну  правду    вкрала  ти  у  Кия!          
Влізла  у  колиску  ти  чомусь  слов’янську,
А  в  кремлі  корону¹  зберігаєш  ханську!
Тероризм  та  підкуп  знов  ти  осідлала,
Без  війни,  лукава,  ледве    не  сконала!
Де  б  ти  не  з’явилась  –  там  війна  та  голод,
Розпинає  правду  твій  серпастий  молот!
Де  б  ти  не  з’явилась  –  там  диктат  панує,
Ярликами²  й  досі  жваво  кремль  торгує!
Ти  таємно  німців³  вчила  й  годувала,
Потім,  разом  з  ними,  Польщу  розіп’яла.
Гельсінкі⁵  бажала  взимку  підкорити  –  
Без  війни,  лукава,  ти  не  можеш  жити!
Вдерлась  в  Україну  ти  сьогодні,  клята,
“Правда”  рапортує:“Настамнет!  Там  –  НАТО!”
“Настамнет!”  –  кричали...  тільки  вили  “Гради”,
На  міста  та  села  падали  снаряди!
Ви  дітей  вбивали,  літаки  збивали
І  житло  й  заводи  потім  грабували!
Зберегти  обличчя  хочуть  московіти...
Чемні  європейці  стали  нас  журити  -
В  нас  мільярдні  втрати  через  Україну,
Заберіть  Донбас  свій  у  сім’ю  єдину.
Ось  вам  і  Закони⁵...  тут  усе  практично,
Вбивці  всі  при  владі  –  це  демократично...
Зберегти  обличчя  треба  задля  справи,
Це  хороші  люди,  не  кати  лукаві.
Бізнес,  клятий  бізнес  –  продають,  купують,
На  прибутки  ставлять,  Правди  знов  не  чують!
Ми  країна  вільна!  Ми  не  московіти!
Без  кремлівських  формул  будемо  всі  жити!

¹  Так  звана  шапка  Мономаха.  Головний  убір  схожий  на  тюбетейку  з  соболиним  обрамленням,  прикрашений  коштовним  камінням  і  хрестом  (XIV  ст.).  Саму  тюбетейку  було  зроблено  для  татарського  хана  (мабуть,  для  Узбека)  у  1300-х  роках.  Найвірогіднішою  видається  версія,  що  хан  Узбек  подарував  головний  убір  московському  князю  Юрію  Даниловичу  1317  році  при  його  одруженні  з  донькою  хана  Кончакою.  Наприкінці  XV  століття  її  перейменували  та  перехрестили,  додавши  хреста,  хутрове  обрамлення  і  виписали  новий  паспорт  —  підтасовану  легенду,  яка  пов'язувала  її  з  візантійським  імператором  Констянтином  Мономахом.      
²  В  Імперії  Монголів,  Золотій  Орді  і  ханатах,  що  постали  після  її  розпаду  (Кримський  та  інші),  ярлики  були  грамотами  ханів,  дипломатичного  або  внутрішнього  призначення,  якими  надавалося  право  на  володіння,  державами  чи  провінціями,  що  підлягали  Орді.  Відомі  ханські  ярлики  для  суздальських,  потім  московських  князів  на  князювання.  Ярлик  визначав  також  обсяг  компетенцій  правителів.  13  —  15  ст.  ярлики  окреслювали  політичний  лад,  адміністративно-територіальний  устрій,  норми  права,  види  та  порядок  феодальної  залежності,  податки  тощо.
³  У  передвоєнні  роки  на  території  СРСР  діяли  секретні  авіаційні  школи  і  випробувальні  центри,  де  майбутні  вороги  разом  вчилися  літати  та  воювати.  Датою  початку  другої  світової  війни  прийнято  вважати  1  вересня  1939  року,  коли  Третій  Рейх  розпочав  окупацію  Польської  Республіки,  до  якої  17  вересня  долучився  і  Радянський  Союз.  І  вже  23  вересня  1939  року  в  Бресті  пройшов  спільний  парад  німецького  Вермахту  та  радянської  Червоної  Армії.  На  фото  в  центрі  Гудеріан  і  Кривошеїн.  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%B0%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0        
⁴  Радя́нсько-фі́нська,  або  Зимо́ва  війна́  —  збройний  конфлікт  між  СРСР  і  Фінляндією  у  період  від  30  листопада  1939  року  до  13  березня  1940    року.  Бойові  дії  тривали  105  днів,  за  цей  час  Червона  армія  втратила  за  різними  оцінками  до  722  тисяч  убитими,  пораненими,  обмороженими  й  полоненими,  в  фінському  полоні  опинились  до  3  000  осіб,  у  тому  числі  понад  300  командирів,  17  тис.  чоловік  зникли  безвісти.  Втрати  СРСР  становили  до  40%  бойового  складу  задіяних  частин  і  суттєво  переважали  втрати  фінської  сторони.
⁵    Мінські  угоди,  формула  Штайнмаєра,  мирний  план  —  все  це  одні  й  ті  самі  закони  про  амністію  терористів,  в  тому  числі  тих  які  17  липня  2014року  збили  Boeing-777  рейсу  MH17.    Всі  ці  угоди  писалися  в  кремлі,  тому  що  в  них  інтересів  України  немає  зовсім.
19р.          

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867958
дата надходження 14.03.2020
дата закладки 14.03.2020


Мирослав Вересюк

ВБИВАЮТЬ ЗА МОВУ, ВБИВАЮТЬ ЗА ВІРУ

Вбивають  за  мову,  вбивають  за  віру,
За  прапор  чи  стрічку  позбавлять  життя.
Відрубують  руки,  здеруть  живцем  шкіру,
Це  рузького  міра  звірине  буття.

Немає  братерства!  Його  і  не  було!
Це  ворог  заклятий  по  суті  своїй!
Діяння  криваві  його  не  забули
В  розтерзаній  звіром  країні  моїй.

Мільйони  порубані,  спалені,  вбиті
І  досі  земля  ще  від  жаху  ячить!
До  того  небачені  звірства  на  світі
Лиш  нелюд,  антихрист  міг  учинить!

Жахіття  катівень  нам  не  осягнути,
І  те,  що  робили  садисти  з  людьми,
А  нам  пропонують  прощати,  забути  
І  тихо  в  молитвах  залитись  слізьми.

Примусити  хочуть  нас  до  братерства,
Щоб  ми  підкорилися  волі  орди.
Невже  ми  забудемо  жах  людожерства,
Могил  безіменних  по  світу  сліди?

Що  ми    волелюбні,  що  ми  українці
І  хочемо  жити  в  державі  своїй,
По  цій  лиш  причині  для  них  ми  злочинці
І  змушені  вести  смертельний  двобій.

Московія  –  онтологічний*  ворог  наш,
Він  був  і  є,  таким  й  надалі  буде!
Запам’ятати  треба  це,  як  Oтче  наш,
Та  в  своїх  генах  закарбуйте  люди!

*  онтологічний  –  тобто  такий,  з  яким  не  можна  домовитись  і  з  яким  неможливе  примирення.

03.  03  2020  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867814
дата надходження 13.03.2020
дата закладки 13.03.2020


Ерох2

БАЙДУЖИМ

Байдужі  сидять  на  дивані,
В  них  булькає  пиво  в  стакані...
Для  чого  їм  рідна  земля
І  потом  политі  поля?!
Продайте  Дніпро  та  Карпати,
Високі  кургани  щербаті,
І  сиві  могили  дідів,
Величне  майбутнє  синів!
За  пиво  країну  продайте  -
На  плечі  ганьбу  одягайте,
А  злидні  влетять  -  не  стогніть,
Покору  раба  бережіть!
10.02.20р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867634
дата надходження 11.03.2020
дата закладки 11.03.2020


Ольга Калина

Просинайся, Тарасе

Просинайся,  наш  Тарасе,  
Поглянь  на  Вкраїну.
Подивися,  в  нашім  часі,
Які  ідуть  зміни.  

У  тій  Раді  в  нас  постійно
Нардепи  працюють,
Засідають  емоційно,
Та  людей  не  чують.  

Уряд  урядом  міняють,  
Але  то  все  марно,
Бо  в  ті  крісла  знов  сідають
Чинуші  бездарні.  

Ті,  кого  відсторонили,
Казну  розікрали,  
Нові  сили  привалили  –  
Тягнуть,  що  зосталось.  

Ой,  Тарасе,  подивися,    
Ти  на  Україну.
А  чи  зможеш,  чи  впізнаєш  
Козацьку  родину?

Наші  діти  із  народу
Розбіглись  по  світу,  
Наша  нація  на  сході
Лишилася  цвіту.  

Знов  підступні  вороженьки
Ллють  поміж  нас  розбрат.  
І  шматують  Матір-неньку,
Щоби  були    -  в  роздріб.  

Щоби  знову  затягнути
Нас  в  ярмо  прокляте,
Нашу  Гідність  загубити,
Як  овець  нас  гнати.  

Скажи  слово,  мій  Тарасе,  
Рідній  Україні
І,  можливо,  хтось  почує  
В  козацькій  родині.  

Може  це  все  спонукає
Нас  до  об’єднання,
Й  сім’я  разом  порішає  
Спірні  всі  питання.  

Бо  коли  всі  разом  будем  –
Зітрем  перепони,  
Й  тоді  Волю  ми  здобудем,
Діждем  Перемоги.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867536
дата надходження 10.03.2020
дата закладки 10.03.2020


Олександр Обрій

АКИН ТАРАЗІ

Ти  б  ішла  собі  кудись,  ти  б  ішла  ку...
Там,  де  восьмого  була  сто  разів!
Лину  подумки  в  степи  Мангишлаку,
де  відбув  своє  акин*  Таразі.

Наступа  дев'яте  стрімко  на  п'яти.
Ну  а  восьме  –  лиш  його  переддень.
На  могилу  Кобзаря,  як  на  свято,
ми  дев'ятого  з  тобою  підем.

Він  у  пам'яті  нащадків  Адая.
І  його  три  сотні  з  гаком  картин.
Як  спитаєш,  –  аксакали  згадають:
"Славним  був  і  нас  прославив  акин!"

Став  на  обрії  казахськім  зорею.
Жодна  шалька  не  зійшла  з  терезів.
Перший  в  світі  скромний  бюст  Кобзареві
від  казахів  був,  "на  честь  Таразі".

Катерина  народила  (казашка!)
двох  шевченків.  Хтось  аж  протверезів?
Не  лише  далекі  Канів  чи  Жашків  –
вчать  казахи  в  школах  про  Таразі.

Він  –  казахський  оборонець,  глашатай.
Правду  світ  з  його  малюнків  дізнавсь
про  життя  казахське,  побут  і  шати.
А  казахи  через  нього  –  про  нас.  

Як  украсти  в  укрів  свято?  А  заськи!
Хоч  даються  комуняки  взнаки.
Цього  дня  зродивсь  козацько-казахський
Таразі  –  мудрець,  кобзар  і  акин.

©  Сашко  Обрій.

*  Аки́н  —  поет,  оповідач  у  казахського,  киргизького  та  ін.  народів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867393
дата надходження 09.03.2020
дата закладки 09.03.2020


Serg

Пробач нас, Тарасе…


Заради  кохання  й  весняної  втіхи
Вітаю  жінок  від  душі,
Хоча  і  отримав  я  знов  «на  горіхи»,  -
Бо  мав  не  букет  а  вірші...
Сьогодні  я  лину  до  тебе  у  римі,
Мій  мудрий  і  милий  Тарас,
9  березня  зримо  й  незримо,
Така  вже  традиція  в  нас!  
Життя  протікає,  мов  води  Дніпрові,
Ти  бачиш  ці  хвилі  живі,
Чому  ж  аж  занадто  вони  пурпурові,
Неначе  на  нашій  крові?
Щоденно  війна  поглинає  найкращих,
І  смуток  мій  схожий  на  твій,
Бо  десь  на  печерських  горбах,    не  інакше,
Жирує  правителів  рій.
Щодня  і  щоночі  ці  слуги  народні
Мільйони  спускають  в  пусте,
Країна  одною  ногою  в  безодні,  
Із  мізків  зникає  святе!..
Все  більші  й  дорожчі  в  домівках  екрани,
Сучасні  і  модні  авто....
А  там  де  щодня  тіло  рветься  на  рани
Зникає  надія!  АТО  –  
Давно  не  АТО,  не  ООС  і  не  стрічка  
В  щоденних  новинах  про  смерть,
Це  вирок  для  влади!  Бо  пам'яті  свічка
Горить,  як  життя  круговерть...
Ніякі  досягнення  ваші  не  варті
Загибелі  справжніх  синів,
«Розведений  мир»  малювати  на  карті
Простіш  ніж  не  бачити  снів
Про  мирне  й  щасливе  дитинство  нащадків,
Де  добре  псарю  і  царю,
А  той  хто  працює  -  живе  у  достатку
І  квіти  несе  Кобзарю!..
Так,  саме  до  тебе,  мій  милий  Тарасе,
Щоб  вірш  -  як  трояндовий  шип,
Колов  аж  до  крові,  звучав  кращим  гаслом
Й  палав,  наче  той  смолоскип,
Який  на  Майданах  іскрив  нам  Надію,
Під  кулі  у  зріст  підніма!
Пробач  нас,  Тарасе.
Одні  лицедії...
А  гетьманів  й  досі  нема...

09.03.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867396
дата надходження 09.03.2020
дата закладки 09.03.2020


Валентина Малая

Я ЛЮБЛЮ СВОЮ МОВУ

Я  люблю  свою  мову,
Свято-дзвінкоголосу.
З  переливами  Сонця,
Співами  солов'я.
Із  колором  блакиті,
пшеничним  колоссям,
І  теплом  материнським,
І  зі  словом  "  Земля".

Я  люблю  свою  мову
Із  "теплом"  і  "коханням".
Райдужним  перевеслом,
Дзюркотінням  води.
То  ж  несімо  її-
Нехай  в  душах  воскресне
Забренить  і  поллється
І  туди,і  сюди...

Я  люблю  свою  мову,
Мову  степу  і  квітів,
Водоспадів  стрімких
І  Яскравих  заграв,
Говорімо  на  ній,
і  дорослі,і  діти.
І  шануймо,найкращу,
Хто  б  вам  що  не  казав!

Я  люблю  свою  мову,
Дітям  ніжну  колиску,
Голосисту,п'янку,
Срібну  і  золоту.
Журавлинно-калинну,
Із  порічок  намисто.
Дивоцвітом  багату,
Найкращу    й  святу.

Я  ЛЮБЛЮ  СВОЮ  МОВУ!

22.02.2020р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865621
дата надходження 22.02.2020
дата закладки 22.02.2020


Ольга Калина

Бережіть мову

Мово  моя  рідна,  мово  колискова,  
Гнобилась  віками,  знищить  хочуть  знову.
Кайдани  ладнають,  у  клітку  саджають,  
Ствердитись  в  державі  тебе  не  пускають.  

Декому  набридла,  чи  то  остогидла,  
Стала  рідна  мова  їм  така  огидна.
Справжнім  патріотам  рідна  мова  -  ненька,  
Для  них  наймиліша,  ніжна,  дорогенька.  

Бо  ніяк  не  можна  жити  без  коріння  -  
Деревце  зачахне  і  не  дасть  насіння.  
Повертайте  знову  рідну  мову  в  хату  
І  старайтесь  завжди  нею  розмовляти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865538
дата надходження 21.02.2020
дата закладки 21.02.2020


Олекса Удайко

НЕОДНАКОВО

                         [i]Та  не  однаково  мені,
                         Як  Україну  злії  люде
                         Присплять,  лукаві,  і  в  огні
                         Її,  окраденую,  збудять…
                         Ох,  не  однаково  мені.
                                                           [b]Тарас  Шевченко[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/4TCyPRYgO8c[/youtube]
[i][b][color="#056380"]Слова  немилі,  злі  й  занадто  вже  зловонні  –
“какаяразница”  –  зронив  Головсовок.  
Й  сміються  весело  дуби  руді,  коронні,
і  плачуть  гірко  голуби  на  підвіконні,
до  сиру  в  мишоловці  не  зробивши  крок.        

”Какаяразница”  п’янить  уми  зелені.
”Какаяразница”  росте  і  вглиб,  і  вшир.
”Какаяразница”,  Бандера  ачи  Ленін.
”Какаяразница”,    якої  масті  мир.

”Какаяразница”  –  пухлинна  незбаненна.  

Яка  релігія  і  що  в  нас  за  народ?
”Какаяразница”–  яка  у  нього  мова:
від  Ірода  далеко  не  котивсь  урод,
але  потрапив  у  чужий  він  огород    –
його  б  злизала  краще  язиком  корова!  

“Какаяразница”  і  “настамнет”  в  Оман
злетілись,  щоб  свої  нагріти  мертві  душі,:
“Какаяразница”  викохує  обман,
й  гримить  у  світанко́вім  небі  Тегеран  –
сенсації  летять  в  ефірі  і  на  суші.  

...“Та  неоднаково  мені”–  сказав  Тарас,
а  ми  є  джу́ри  й  характе́рники  Тараса.
Вже  втік  один  в  Моксель  у  грізний  час,
покаже  булава  Богдана  й  на  цей  раз,
яка  у  нечестивців  має  бути  траса.

З  ”Какаяразницею”  нам  не  по  путі:
не  бути  алогізму  –  “в  мишоловці”  миру.
Слова  ж  Тарасові  –  і  мудрі,  і  святі!  –
як  клятву  мовлять  на  могилах  друзів  ті,
хто  не  вподобає    копійчаного  сиру![/color][/b]

14.03.2020[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864766
дата надходження 14.02.2020
дата закладки 14.02.2020


Чайківчанка

ІДЕ ВІЙНА НА ДВА ФРОНТИ

ІДЕ  ВІЙНА  НА  ДВА  ФРОНТИ
В  Україні,  іде  війна  на  два  фронти  
із  ''руським  міром''  і  хижою  ордою.
У  бій  пішли  найкращі  соколи  сини
ревуть  гармати  стогне  земля  від  болю.
Воїни,  захищають    кожну  п'ядь  землі
у  битві    стоять  на  смерть  за  Україну.
Cвистять  кулі  і  день  чорніший  від  землі
у  пожарищі  згорає  все  у  руїну.
Сходить  сонечко  у  полум'янім  вогні
на  білім  снігу  море  пролитої  крові  .
Від  мін,  плавляться  танки...  пекло,  на  землі
пошматовані  і  скалічені  долі.
Ворожий  гранатомет  виє  лютим  звіром
перевертає  ,  все  верх  дном  у  дим  їдкий  .
Чорний  ворон  кряче  у  степу  над  тілом
у  запеклім  бою  впав  козак  молодий.
Над  своїм  сином  плаче  ридає  мати  
 і  втомлене  серце  щемить  завмирає.
Cловами,    рану  не  залікувати
чи  можна,простити  вбивцю  що  вбиває?
М  ЧАЙКІВЧАНКА








адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864677
дата надходження 13.02.2020
дата закладки 13.02.2020


Мантихора

Звіробій

Сивіли  пороги  і  трави  буяли,  
Лелеки  на  стріху  велись...  

Коли  солов'їная  наша  лунала  
Від  Сяну  до  Дону  і  скрізь  -  
Тут  воля  жила  у  серцях  незборимих,  
І  сила  за  правдою  йшла.  
В  молитві  й  борні  розгорталися  крила  -  
Ще  рабства  не  було  і  тла!  

Приходили  різні  сусіди  і  гості  -  
Хто  з  хлібом,  а  хто  і  з  мечем.  
Проте  загартовані  душі  та  кості  
В  бою  не  зламати  бічем!  

Тоді  підкупили  речами  святими,  
Не  вірячи  власним  словам.  
Бездумно-жорстоких  рабів  натравили,  
Назвавши  їх  браттями  нам.  

Посунули  Армію,  Віру  і  Мову  
Заради  кварталу  сватів...  
По  слову  тирана  сучасних  Героїв  
Винищують,  як  ворогів.  
І  тягнуть  у  прірву  московського  "миру"  
В  підступній  манері  своїй...  

Та  кожного  віку  на  лютого  звіра  
Ми  маємо  свій  Звіробій!  

12.02.2020  

(ілюстрація  з  пошуку  Google)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864676
дата надходження 13.02.2020
дата закладки 13.02.2020


володимир мацуцький

Парад українських військовополонених у Донецьку

По  українській  матері-землі
ідуть  колоною  військовополонені.
Ні,  не  кацапи    (ті  –  в  Кремлі
і  у  Донецьку  у  кремлівській  млі)…
ідуть  сини  
Вкраїни  нені.

І  не  ідуть,  
їх  ті  ведуть  –  
Вкраїни  зрадники  сини  кацапи.
І  всі  донецькі  смачно  ржуть:
«хохла  у  плен
кацап  зацапал!»

Смартфони,  телекамери…  
все  є,
щоб  глузувати  над  «хохлами»:
і  те  невігластво  своє,
і  той  чужий  
орел  двоглавий.  

Радіють  ватники:  
«Ура!»,
і  під  Росії  прапорами
всі  –  
від  собаки  до  щура  –  
заллють  за  зуб  
свої  стограми…

Не  вклали  в  череп  їх  
мізки.
Так,  Україна  винувата,
що  череп  їх  
такий  місткий
заполонила  
руська  вата.    

Та  хай  би  здохли  
в  тім  лайні
оті  донецькі    з  москалями.
Ми  переможемо  
в  війні,
вони  для  себе  
риють  яму…

Та  все  ж,  як  цвях,  
стирчить  питання:
Для  кого  годували  їх,
чого  на  себе  брали  гріх
як  віддавали  і  останнє,
аж  поки  нажереться    
«брат»?..
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Транслює  ворог  той  парад  –  
біду    і  сором  України,
і  чути  кожної    хвилини
ворожі  постріли  
гармат.

04-10.02.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864356
дата надходження 10.02.2020
дата закладки 10.02.2020


Наталка Долинська

Мовчи мій народе… Ти добре навчився мовчати…

Свідомості  дзвони  змовкають  в  безвиході  днів.
Ледь  чутні  ще  зрідка  її  одинокі  удари.
Зелений  туман  у  думки  наші  й    душі  засів,
І  долі  людські  знов  вершать  можновладні  бездари.
Тепер  українське  не  треба,  у  темник  його!
Ві  ват  олігархам!  Зробили  усіх  нас  на  славу!
Смакуй  пропаганду  Росії,  зрікайся  свого!
На  що  нам  своє?!  Забирай  вражий  сину  Державу!
Народу  все  байдуже.  Мову  на  хліб  не  мастити,
Видовищ  і  хліба!  Дешеві  ковбаси  давай!
Всмокталися  міцно  у  мізки  людей  паразити…
Як  скоро  зберемо  насіння  цього  урожай?!
В  той  час,  як  на  сході  тримають  нам  небо  солдати,
Ми  тут  програємо  у  іншій,  холодній  війні.
Мовчи  мій  народе…  Ти  добре  навчився  мовчати…
Хоч  знаю  напевно  болить  і  тобі,  як  мені!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863202
дата надходження 31.01.2020
дата закладки 01.02.2020


Наталка Долинська

Та невже забудем пролиту кров?!

Ляжу  спати,  тікає  в  безвість  від  мене  сон.
Душу  муляють,  дошкуляють  тривоги  –  думи.
А  колючі  рими  взяли  в  полон
Серце  ріжуть  слів  моїх  гострі  струни.
Зачинитись  міцно,  ввімкнути  лінь.
І  не  думать,  Господи,  про  це  все!
Відігнати  далі  порив  сумлінь,
Хай  взамін  байдужості  принесе….
Я  не  хочу  бачити  негатив!
Дайте  хтось  рожеві  вже    окуляри.
Кажуть  ворог  знову  всю  ніч  гатив
Із  важкої  зброї  вони  стріляли.
На  екранах  наших  тепер  ТеВе,
Із  Москви  дізнаємось  всі  новини.
І  переконають  мене  й  тебе,
Що  давно  не  маємо  України…
Про  «адін  народ»  розкажуть  знов,
Про    братерство  з  нами  вестимуть  мову.
Та  невже  забудем  пролиту  кров?!
Та  хіба  розтопчемо  калинову?!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863212
дата надходження 01.02.2020
дата закладки 01.02.2020


Олег Крушельницький

НЕ КІБОРГИ

Весна
Горять  вогні  аеропорту,
сідають  з  неба  літаки,
як  голка  виплітає  вправно
барвистим  променем  нитки.

Славетний  красень,  порт  небесний  -
Донбаський  урбанічний  рай.
Вогнів  Донецька  ясні  очі  -
шахтарський  непокірний  край.

Ти  всіх  сплітав  своїм  завзяттям
і  славним  духом  трударя,
допоки  підлі  ситі  свині
не  здерли  килим  з  вівтаря.

Зима
Багряне  місиво  на  злеті,
вогнем  горить  ворожий  БМП,
лежить  у  вишитій  сорочці  -
піддів  під  камуфльоване  ХБ.

Він  молодий,  та  де  там  –  юний,
уламком  вирвало  плече.
Вже  не  болить  його  нічого
і  в  грудях  більше  не  пече.

Горять  вогні  неначе  сльози,
течуть  струмочки  с  кіптяви
і  тільки  грабають  ворони  
російских  мертвих  вояків.

І  бриє  хвиля  вибухова
Твердий  скалічений  метал,
і  чути  знов  кацапську  мову  -
ідуть  спецназівці  в  навал.

За  тим  умовним  рубіконом
стоїть  бетонний  сірий  склеп,
а  звідти  кулі  сиплять  градом,
жнуть  норовливих  наче  серп.

Там  плоть  скувала  силу  духу
безстрашних  доблесних  бійців,
не  буде  там  назад  ні  кроку,
нема  там  підлих  й  брехунів.

Не  кіборги,  не  із  металу,
а  з  крові,  честі  і  плоті.
Вони  -  Орли!  Не  є  із  сталі.
Вони  -  могутні  та  живі!

Та  доки  є  той  дух  козацький,
Ти  будеш  матінко  жива.
Єднайся,  вільна  Україно,
Щоб  жити  вічно  у  віках!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861379
дата надходження 15.01.2020
дата закладки 15.01.2020


ОксМаксКорабель

Я СЕРЕД ТИХ, КОМУ НЕ ВСЕ ОДНО


Я  серед  тих,  кому  не  все  одно,
не  візьму  хліба  з  рук  убивці  й  ката,
він  може  все  однять,  навіть  життя,
лише  мою  свободу    не  одняти.

Живе  вона  сторіччями  в    душі,
її  діди  мечами  гартували
пустила  корені,  як  дуб  в  землі,
 яку  так  рясно  кров"ю  поливали.

Я  -  паросток  священної  землі
і  знаю,  хто  я  і  якого  роду,
брати  мої  знов  гинуть    у  борні,
ціну  незмірну  платим  за    свободу.

Я  серед  тих,  в  кого  одна  вина  -
любов  до  України  незгасима
душа  моя  в  нащадках  ожива,
мов  купина,  що  є  неопалима.

Я  серед  тих,  кому  не  все  одно
рабом  презренним,  чи  хахлом  незрячим.
Несу  я  гордо  рідне  Знамено
і  кров  у  жилах  в  мене  є  гаряча.

Я  серед  тих,  кому  є  не    страшні
кайдани  і  холодні  каземати.
Ну  а  тепер,  хто  ти,  скажи  мені
щоб  України  знову  не  проспати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860144
дата надходження 03.01.2020
дата закладки 03.01.2020


CONSTANTINOPOLIS

Червоні лінії.

[b]
[color="#bf0404"]
Всі  червоні  лінії  перетині.
Незалежність  зґвалтована  спить.
Наші  долі  війною  заплетені.
Від  задухи  у  грудях  болить.

Майорить  прапор  нашої  волі,
Десь  далеко,  у  натовп  пірнув.
І  від  нашої  крові,  сваволі,
Сивий,  грізний,  втомився  Перун.

До  якої  межі  прірви  зайдемо?
Хто  оступиться,    вниз  упаде.
Вся  країна  іудами-зайдами
Переповнена,  скрізь,  де  ні  де.

Кулемета  ще  тиснеш  гашетку,
Ще  готуєш  свій  гранатомет,
Ще  з  життям  у  ту  саму  рулетку,
Граєш,  ловиш,  свій  влучний  момент.

Ти  стоїш  у  хаосі  руїни,
Неушкоджений,  злий,  ще  живий,
І  в  молитвах  ти  шлеш  Україні,
Добровольчий  загін  рятівний…

Йшли  у  бій  ви  сміливо  і  вперто,
А  жертовний  вогонь  полихав,
До  небес  підіймав  нас  безсмертних,
Щоби  ти  нас  в  молитвах  згадав…[/color][/b]
[b]

Слава  Україні...[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859832
дата надходження 31.12.2019
дата закладки 31.12.2019


Spokij

"толерантність"

Нехай  тобі!
Якась  страшна  негода
Всі  звиклися
Неначе  з  дурним
Телячим  сном
А  хтось  казав
Так  мов  дивився  в  воду
Що  все  прийде
Зі  злим  їх  язиком
Аби  тобі
Й  мені
Усім  нам  заціпило
Щоби  забули
Наш  козацький  рід
Тоді  й  прийдуть
В  наш  дім
Ті  вельзевули
І  навіть  те  
Чого  нема  вже
Від  нас  
Назавжди  одберуть.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859754
дата надходження 30.12.2019
дата закладки 31.12.2019


Шостацька Людмила

РОЗСТРІЛЯНІ ДВІЧІ

Розстріляним  двічі  нема  що  втрачати.
       З  щитами,  з  шоломами  йдуть  на  Майдан.
 Дарунки  убивцям  на  ці  смертні  дати?  –
 Тут  бивсь  о  Хрещатик  людський  океан,
Був  батько-Дніпро  на  межі  божевілля,
         Михайлівський  бив  на  весь  світ  у  набат…
   Де  правду  на  брехні  теперішні  ділять  –
 Тут  кожній  бруківці  знайомий  інфаркт.
                     «Небесна»  є  вулиця  в  стольному  граді,
         Де  люд  бачив  «кач»  нескінченний  потік,
       В  розстріляних  двічі  –  нема  маскарадів,
         Вони  не  пробачать  духовних  калік.
   Та  й  Бог  не  пробачить  їм  всіх  убієнних,
             Живих,  нерожденних  та  дим  профспілок…
             Хоч  ходять  між  нами  ще  людогієни  –
               Розстріляні  двічі,  пришвидшують  крок.
                 У  перших  рядах  йдуть  Сергій  і  Вербицький,
           Жизневський  і  Сеник,  а  з  ними  –  Кобзар.
         Безвусі  ще  Гурик,  Устим  борг  синівський
Поклали  Матусі  своїй  на  вівтар.
                     А  там  –  їх  аж  Сотня  (насправді  то  й  більше),
 Небесний  іде  легіон  на  Майдан.
   І  плачуть  мої  ненаписані  вірші  –
Читає  Шевченка  Герой  Нігоян.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859630
дата надходження 29.12.2019
дата закладки 29.12.2019


Валентина Курило

В пам'ять жертвам голодомору 1932-1933рр

Ні,  не  було  цього,  звичайно,  не  було.
Не    забирали  хліб  останній  з  хати.
І  ні  одне  не  вимерло  село.
Своїх  дітей  не  хоронила  мати.

І  не  було  тієї  пустоти  
Ані  в  хатах,  ні  в  душах…  Тільки  очі
В  них  віддзеркаленням    хрести…хрести…хрести…
І  не  стогнали  діти:  «їсти  хочу»

«Ні,  не  було  нічого,  не  було,
То  все  брехня!»  –  лютують  прихвосні  -  іуди  
І  так  не  хочеться  повірити  в  те  зло,
Бо  й  звір  не  вчинить  так,  а  тут  же  –  люди!

Та  поминальної  свічі  вогонь  хиткий
Позначить    ката    нелюдську  природу.
І  вирок  винесе  суд  правий,  неземний.
Палитиме  вогнем  їх  пам'ять  Роду!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463275
дата надходження 30.11.2013
дата закладки 25.12.2019


Олександр Обрій

ДУМА ПРО ВЕЛИЧ АРІЙСЬКОЇ РАСИ

Культивуючи  велич  арійської  раси,
ультраправі  ідеї,  бандеро-фашизм,
я  узрів,  що  довкола  –  самі  п***раси.
Де  не  глянеш  –  там  гей,  жuд,  масон  і  рашист,

наркоман,  алкоголік  чи  хвойда  спідозна.
На  нічних  променадах  від  них  –  передоз.
П***расами  живиться  в  мене  підозра.
Я  ж  –  підживлюю  безмір  суддівських  підозр.

Нашим  суддям  до  ср@ки  –  що  ордер,  що  дозвіл.
Доки  ловлять  «лягаві»  злочинців  –  не  ґав,
предостатньо  чутливій  судійській  підозрі,
аби  бороду  мав  ти  і  злегка  кульгав.

Сніжно-біло  нитками  прошита  вся  справа,
вздовж  і  впоперек,  хрестиком,  ніби  рушник.
Сніжно-білої  правди  поліція  спрагла.
Не  боїться  бендеро-фашистів  страшних.

Б’ється  кожен  арієць,  мов  дохлий  карасик,
на  гачку  у  системи.  Здавай  «калаші»!
Культивуючи  велич  арійської  раси,
всю  країну  стабільності  можна  лишить!

Вся  країна  загрузла,  немов  у  варенні,
в  ультраправих  ідеях.  Старий  і  малий
(не  дай  Боже!)  згадав  би  ще  й...  про  суверенність!
Краще  спи,  мій  народе.  І  сліпи  залий.

Вчасно  спати  лягати  я  змалку  старався,
культивуючи  велич  арійської  раси.

І  тепер,  стаючи  на  заводі  до  праці,
всі  думки  –  лиш  про  велич  арійської  раси.

А  на  днях  ще  й  навчився  я  плавати  брасом,
культивуючи  велич  арійської  раси.

Не  прасую  білизни.  Ненавиджу  прасок.
Культивую  величність  арійської  раси.

Та  щоденно  гортаю  «Кобзарик»  Тараса,
культивуючи  велич  арійської  раси.

Культивуючи  велич  арійської  раси,
я  обожнюю  наші  поямлені  траси.

Вже  не  тямлю,  де  люди,  а  де  –  п***раси,
культивуючи  велич  арійської  раси.

Так  сміявся  учора,  що  ледве  не  вср@вся,
культивуючи  велич  арійської  раси.

Ми  голівки  виймаєм  з  піску,  наче  страуси,
культивуючи  велич  арійської  раси.

Бог  створив  українців,  бо  знав,  за  що  брався,
культивуючи  велич  арійської  раси.

Тож...  за  що  б  я  не  брався,  дивлюся,  як…  раз  –  і…
культивую  величність  арійської  раси!

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858596
дата надходження 20.12.2019
дата закладки 21.12.2019


Ганна Верес

Україну треба рятувать!

Куди  йдемо?  Розхристані,  півголі,
Обдурені,  обкрадені  сто  раз…
Заполонили  схід  чужі  загони.
Захоплені  і  Крим  наш,  і  Донбас.

У  море  шлях  Москвою  перекритий.
Над  нами  –  душ  загиблих  тисячі.
Одні  і  ті  ж  роками  –  при  кориті,
Й  тривогу  сіють  кожен  раз  сичі.

Куди  йдемо?  Чіпляючись  ногою,
Кульгаєм,  спотикаємось  щораз.
Несем  своє  невимовлене  горе.
І  стогне  в  домовині  наш  Тарас!

Плекали  добровольці  нам  надію.
Підставив  плечі  фронту  волонтер.
Йому  бійці,  як  батькові  раділи,
Та  ворогом  він  названий  тепер.

А  скільки  материнської  любові
Везли  їм  волонтерки  у  серцях!
Здавалося,  це  посланці  від  Бога,
Мов  ангели  були  вони  бійцям.

І  що  тепер?  Знов  ворогів  шукаєм?
Взялись,  як  і  колись,  четвертувать,
Щоб  викинути  душі  їх  шакалам?
Ні,  Україну  треба  рятувать!
14.12.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858073
дата надходження 15.12.2019
дата закладки 16.12.2019


I.Teрен

Національні особливості окупанта

                                           І
У  нації  Батия  є  ознаки  :  
усе  й  усіх  усюди  дістає,  
ніде  нікому  жити  не  дає,  
немита,  сита,  п'яна  забіяка
лютує  і  кусає  як  собака,  
віками  зазіхає  на  твоє.  

                                     ІІ
У  неї  місія  –  вбивати  
надію,  віру  і  любов.  
Віками  проливає  кров  
у  меншого  по  чину  брата.  

Ніхто  її  не  зупинив.  
А  дожили  до  СеРеСеРу,  
убили  нашого  Бандеру
за  те,  що  націю  любив.  

На  те  і  партія  велика,  
що  засідає  у  кремлі.  
Їй  заважали  куркулі
і  помагали  без’язикі.  

Вели.  І  досі  ще  несе  
неволею  апартеїду.  
А  довели  до  геноциду  
за  те,  що  воля  –  над  усе.  

На  це  і  вистачило  сили.  
Самі  собі  могили  рили,  
аби  минулася  яса.  

Кати  давали  землю  їсти,  
на  панахиду  –  комуністи,  
а  волю  –  Божі  небеса.  

                                           ІІІ
А  нині  –  маєш  у  Європу  візу,
то  будеш  у  Московії  фашист,  
а  любиш  матір  і  свою  Вітчизну,
то  у  Росії  ти  уже  нацист.

Якщо  не  дуже  величаєш  брата  
і  не  бажаєш  у  його  ярмо,  
анексувати  прадідову  хату  
воно  до  тебе  лізе  і  само.  

Ціна  цивілізації  висока.  
Тому  усе,  куди  сягає  око,  
освоюють  війною  москалі.  

Царі  і  хани,  пахани  і  хами,  
не  маючи  ні  розуму,  ні  тями,  
визбирують  окраїни  землі.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855687
дата надходження 23.11.2019
дата закладки 24.11.2019


Валентина Голубівська

Рідна щира мова

Рідна  щира  мова  в  вишитій  сорочці.
А  ота,  лукава,  ходить  в  негліже.
В  гарних  українок,  волелюбних  хлопців
зрізує  всі  квіти  у  душі  ножем.

П'яна,  знахабніла  лізе  всім  у  вічі,
цитькає  примхливо,  корону  хапа.
Рідна  ж  мова  тихо  дивиться  у  вічність.
Скривдить  і  образить  зможемо  хіба?

Та  невже  дозволим  продати  безчесно
кожне  диво-слово,  зіроньку  ясну?
Рідну  мою  мову,  роду  перевесло,
у  гніздо  родинне  треба  повернуть.

Мово,  дихай  вільно  і  бувай  здорова,
не  зважай  на  ту,  що  лізе,  мов  мара.
Квітни  і  шануйся,  дивна  моя  мово,
і  надінь  корону.  Вже  давно  пора.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854236
дата надходження 10.11.2019
дата закладки 10.11.2019


AKM

Я РОЗМОВЛЯЮ МОВОЮ НАРОДУ…

Я  розмовляю  мовою  народу
Який  її  відстояв  у  боях,
В  якій  шанують  землю  і  природу,
Яка  пройшла  тернистий  шлях
Від  давньої  трипільської  культури
До  закликів  ізнову  на  майдан.
Цією  мовою  долають  мури
І  засівають  збіжжям  лан.
Я  плачу  щиро  мовою  святою
За  тих,  хто  у  полях  за  нас  поліг.
Хай  мир,  як  сонце  зранку,  новиною
До  нас  ступає  на  поріг  .
Цією  мовою  Шевченко  кличе,
Костенко  Ліна  душу  береже,
І  мати  немовлятко  заколише,
І  воїн  край  наш  стереже
Я  мислю  вільно  мовою  відважних
Таких  же  мудрих,  з  досвідом,  людей,
Що  гнати  треба  псів  продажних
І  олігархів  всіх  мастей.
Для  мови  кожен,  як  багнет,  важливий
У  мові  -  рід,  кохання,  віра,  біль,
Бо  мова  -  щит  народу  невразливий
І  меч,  що  б'є  лиш  тільки  в  ціль.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854198
дата надходження 10.11.2019
дата закладки 10.11.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.11.2019


Володимир Царенко

"Два дні тиші у нас" (Цитата з промови В. Зеленського у Ризі)

"Два  дні  тиші  у  нас"  -  із  трибуни  у  Ризі  лунає.
"Два  дні  тиші  у  нас,  через  п'ять  ми  почнемо  відвід".
А  у  "тишу  -  тишенну",  безжально  солдатів  вбивають.
І  плануючи  відступ,  говорять  про  вдалий  підхід.

"Два  дні  тиші  у  нас",  а  чомусь  помирають  найкращі...
"Два  дні  тиші  у  нас",  а  у  вирій  летять  журавлі.
З  ними  душі  летять  і  від  цього  сьогодні  найважче,
Проводжати  своїх  в  небеса  із  цієї  землі...

"Два  дні  тиші  у  нас",  а  донька  залишилась  без  мами...
"Два  дні  тиші  у  нас"  і  без  батька  залишився  син!
Душу  й  тіло  своє,  Ви  поклали  на  захист  держави.
І  в  цей  День  у  МО  в  двічі  більше  лунатиме  дзвін...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851734
дата надходження 17.10.2019
дата закладки 17.10.2019


Володимир Верста

Чайна церемонія (у співавторстві з Лілією Ніколаєнко)

***
Співають  солов'ї.  Весна.  Тяні́ва…
Дозвольте  запросити  вас  на  чай?
О  ні!..  Мовчіть!  Прислухайтесь  до  співу
Птахів,  що  прилетіли  в  красен  гай.

Прошу  за  мною,  подруго,  по  ро́дзі
До  чайного  будиночка  ходім.
Ми  в  тіні  заховаємося  Фудзі,
Це  наша  таємниця,  це  едем.

Лишіть  думок  розарій  за  порогом
І  серце  ви  звільніть  від  тягарів,
Спиніться  на  хвилину  від  дороги,
Погляньте  ось  на  зорі  там  вгорі.

Про  що  мовчать,  цікаво…  Втім…  Готова
Заварка.  Переходьмо  до  садо́.
Тява́н  наповнив.  Ваша  чашка  повна.
Прошу,  тримайте  і  спустоште  дно…

…І  говорили  тихим,  теплим  тоном
Про  різне  друзі.  «Вибачте  мені!»
Хазяїн  вийшов,  а  за  ним  додому
Пішла  і  гостя.  Згадував  той  день…

***
Цвітіння  сакур.  Пелюскові  хмари.
В  повітрі  гусне  аромат  Сен-Ча.
Дозвольте  запросити  на  ханамі.
Квітуча  вічність  зупиняє  час.

Не  буде  зайвих  слів,  бо  тільки  серце
Співає,  мов  натхненний  соловей.
Душа  погляне  в  душу,  як  в  люстерце,
В  блаженній  тиші  весняних  алей.

Ласкаве  сонце  миготить  грайливо,
Промінням  огортає  чайний  сад.
Ви  –  поруч  нині.  Ну  хіба  ж  не  диво?
Буяє  чиста  і  палка  краса.

Дивлюсь  у  даль,  де  сизі  хмари  линуть.
Впадає  в  забуття  ріка  небес.
Думки  потонуть  у  рожевій  піні  –
То  море  сакур,  океан  чудес!

Допийте  чай.  Не  говоріть  нічого.
Все  сказано  й  прочитано  в  очах.
Пливе  в  пелюстках  мрія,  ніби  човен.
Як  буде  сумно  –  запросіть  на  чай.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833978
дата надходження 30.04.2019
дата закладки 30.04.2019


Светлана Борщ

Богиня мудрості

Попередня  частина:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832742

Богиня  мудрості  Афіна
стоїть,  спирається  на  спис,
з  тривогою  вона  і  мовчки
дивилась  із  вершини  вниз.

Сьогодні  люди  голосують
і  вибирати  їм  пора:
чи  вибрати  майбутнє  дітям,
чи  поглинатиме  імла?

Нелегко  багатьом  бува  у  світі:
життя  і  кошти  забира  війна,
та  щоб  країні  у  майбутнім  жити
мить  вибирати  підійшла.

Допоможи,  богине  мудра,
зробити  вибір  для  життя:
не  втратити  нам  слід  країну,
бо  Україна  в  нас  одна.

Свій  захист  зараз  обираєм,
бо  сили  темнії  не  сплять,
а  щоб  успішно  захищати,
щит,  спис  і  меч  потрібно  взять.

Беззахисними  залишатись
не  слід  –  не  оминуть  біди,
щоб  землю-матір  зберігати
і  захистити  від  орди.

З  союзниками  розмовляти,
чіткі  їм  відповіді  дать,
про  все  і  про  майбутні  плани
слід  розуміти  й  розмовлять.

Тримає  щит  в  руці  Афіна,
тримає  меч  вона  й  спис,
із  мудрістю  їх  треба  мати
і  дивиться  богиня  вниз.

На  нас  подивиться  й  країну,
за  нею  весь  Олімп  стоїть,
ви  бережіть  лиш  Україну,
вам  допоможуть  Бог  і  світ.

Продовження:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833612
20.04.2019.-21.04.2019.
Картина  із  інтернету.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833499
дата надходження 21.04.2019
дата закладки 21.04.2019


KunYKA

Розбрат

(Виборам  2019  присвячується)

Розбраталися  вона
І  він  -  вона  є
За  лідера,  а  той  -
За  коміка.

За  що  ми  тоді
Стояли  3  місяці  під
Тим  снігом  у  центрі
Столиці  колись?

Агрессор  чекає  кінця
Їх,  посіпаки  позаду,
Стояти  ми  маємо  -  
Відсіч  ми  дати  -  

Зобов'язані,  бо  як
Же  відповісти  ми
Маємо  землякам,  що
Земля  прийняла  -  героїв

Рідних  нам,  як  відповімо
Ми  Сотні?  Україна  стоятиме
Далі,  ніщо  не  зруйнує  її  -  
А  ворог  -  не  вічний,

Ворог  піде  в  край
За  кордоном  на  схід,  що  їм  домом
Зветься,  не  пустимо
Далі  ми.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833400
дата надходження 20.04.2019
дата закладки 20.04.2019


KunYKA

Розбрат

(Виборам  2019  присвячується)

Розбраталися  вона
І  він  -  вона  є
За  лідера,  а  той  -
За  коміка.

За  що  ми  тоді
Стояли  3  місяці  під
Тим  снігом  у  центрі
Столиці  колись?

Агрессор  чекає  кінця
Їх,  посіпаки  позаду,
Стояти  ми  маємо  -  
Відсіч  ми  дати  -  

Зобов'язані,  бо  як
Же  відповісти  ми
Маємо  землякам,  що
Земля  прийняла  -  героїв

Рідних  нам,  як  відповімо
Ми  Сотні?  Україна  стоятиме
Далі,  ніщо  не  зруйнує  її  -  
А  ворог  -  не  вічний,

Ворог  піде  в  край
За  кордоном  на  схід,  що  їм  домом
Зветься,  не  пустимо
Далі  ми.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833400
дата надходження 20.04.2019
дата закладки 20.04.2019


Бабич

НЕВИЗНАННА ВІЙНА

Хто  як  не  я-сказав    солдат-собі,
коли  вирішував  головне  питання  у  житті.
На  Схід  пішов,на  зихист  України  встав-
хоч  босим  був,та  автомат  тримав.

По  телефону  матері  сказав-на  Сході  я,
але  тут  не  стріляють,бо  це  неє  війна.
Дивись  Мамо  по  телебаченню  новини-
війни  немає    і  там  це  підтвердили.

З  мамою  кожний  вечір  розмовляв,
і  що  тут  є-ніколи  їй  не  розповідав.
Що  тут  літають    "гради",та  скажені  кулі,
і  що  тут  кожен  день,вмирають  най  близькі  друзі.

І  ось  одного  вечора  синок  не  позвонив,
в  душі  Мати  відчула,наче  сторонній  вплив.
Цілу  ніч  звонила  і  дозвонится  не  змогла,
а  з  ранку  в  двері  постукала  клята  біда.

Що  син  помер-  їй  воєнком  це  сповістив,
що  від  гранати  собою  товариша  накрив.
І  як  та  пташка  в  клітці,металася  вона-
як  вбивають,виж  говорили-то  не  війна.

Так  ось  такі  в  Україні  мирні  дні-
що  хлопці  померають  на  невизнаній  війні.
Не  вихваляючись,що  там  хлопці  герої-
воюють  бо  хотіли  Українцям  кращої  вже  долі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833339
дата надходження 19.04.2019
дата закладки 19.04.2019


Вікторія Т.

Стоїть німа обпльована країна

Стоїть  німа  обпльована  країна,
віджевріли  надії  і  слова,
і  простота,  злочинно-безневинна,
утверджує  сліпі  свої  права.

Байдуже  споглядають  зверху  вниз,
глузливо-іронічно  кривлять  рот
ті,  для  яких  --  замшілий  архаїзм  
поняття  "самобутність"  і  "народ".

Не  криючись,  пильнує  свій  посів
біда  сусідня  –  хижа  і  слизька,  
бо  знов  з  її  драконових  зубів
залізні  проростатимуть  війська,

і  ні  гарячій    крові  викупній,
ні  вибуховій  ясності  ідей
не  зрушити  напівіржавий  стрій
застиглих  міфів  в  головах  людей.

То  що  ж  тепер?  Куди  тепер  іти?
Зима  укрила  зорані  поля,
і  крутяться  поламані  світи,
а  паніки  заплутане  гілля

захарастило  вражені  уми,
і  круговерть  затягує  стрімка...
Та  є  у  світі  відданість  –  і  ми,
і  у  біді  простягнута  рука,

і  є  маяк  край  моря  безнадій  --
його  безумний  вітер  не  згасив,
є  побратимства  острів  рятівний
помежи  руйнівних  ворожих  сил,

і  мовний  код,  що  лине  до  зірок,
що  ним,  як  сіттю,  вловлюючи  суть,
протягнено  пульсуючий  зв’язок
і  діалог  із  вічністю  ведуть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831776
дата надходження 05.04.2019
дата закладки 05.04.2019


АндрійМазан

З програми кандидата В. Зеленського

"Не  всцюся  і  атвєчу  за  базар,
Стріляти  перестану  па-геройські;
Крадій  в  тюрягу  сяде  і  лихвар,
І  олігарх,  коли  не  Коломойський...

Пішлю  у  дупу  чортів  МВФ,
І  Термосу  скручу  прикольні  дулі;
Х__ла  візьму  на  понт,  чи  то  на  блєф,
І  смєло  з  ним  у  бій,  коли  при  Юлі!"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831768
дата надходження 05.04.2019
дата закладки 05.04.2019


Олександр Обрій

МАРГІНАЛ

Батько  Київ  іще  не  таких  «нагинав».
То  який  ти,  насправжки,  на  дотик?
Ув  обіймах  твоїх  я  –  міський  маргінал,
що  стріча'  кожен  ранок  з  нудоти.

Я  крокую  бруківкою  в  -надцять  століть  –
сновигаючий  площами  привид.
Упріваю,  мов  миска  борщу  на  столі.
Що  не  день  –  чи  то  натяк,  чи  привід.

В  море  краплею  чи  камінцем  –  що  не  день.
То  який  ти,  насправжки,  на  запах?
Я  –  в  тобі  й  водночасся  –  ніхто  і  ніде.
Ти  ж  бо  майстер  –  на  нитку  низати.

Дріботять  намистинки  з  містечок  і  сіл.
Непроглядніє,  гусне  намисто.
Ми  –  твоєї  землі  ще  не  звітрена  сіль,
що  нечутно  спадає  на  місто.

Батьку  Києве,  що  нас  до  тебе  вело?
Всі,  хто  знав,  –  ті  давно  вже  забули.  
«Карєннимі»  кишить,  ще  не  наш,  Вавілон
із  Рязані,  Тамбова  і  Тули.

Ти  –  їх  дім,  наш  –  притулок.  То  хто  із  нас  псих?
В  темні  вулички,  мов  у  графини,
сунуть  писки  зухвалі  зажерливі  пси  –
доморослі  монгол-угро-фіни.

©  Сашко  Обрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823277
дата надходження 29.01.2019
дата закладки 07.03.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.03.2019


KunYKA

Промінь

А  ти  не  знаєш
Як  це  -  коли
Проміння  світла
Торкається  тебе
Не  там,

Коли  воно  потрібне,
А  коли  шкідливим
Є  і  непотрібним
Серед  темряви
Потоків?

Не  знаєш
Як  це  -  коли
Не  полишає
У  спокою
Ні  на  мить

Набридливий  сусід
Світленький,  неначе
Муха  та  вонюча
З  подвір'я-ганку
Заліта?

А  я  -  хоча
Можливо  теж,
Хоча  я  не  в  ілюзії
Правління  світла
На  Землі,

Не  вірю
Тим  стереотипам,
Що  темряву
У  землю  долю
Опускають,

Бо  Світло
-  то  не  завжди  
Є  добро.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826055
дата надходження 19.02.2019
дата закладки 27.02.2019


Ганна Верес

Мусиш боронити волю

Коли  тебе  шматує  біль-стріла
Подіями,  що  небо  рвуть  на  сході,
І  зморшка  не  одна  в  душі  лягла,
І  ти  краплинкою  себе  відчув  народу,
Накритого  знов  хвилею  біди,
Який  ще  жде  синівської  підмоги,
Аби  позбутися  московської  орди,
Шукай  тоді  туди  свою  дорогу!

Шукай  добрячу  шаблю,  чи  слова
І  борони  землі  своєї  волю,
Хай  серце  кров’ю  помста  залива
І  все  єство  твоє  кричить  «доволі»,
Бо  ти  і  є  землі  своєї  син,
А  її  доля  –  то  й  твоя  є  доля.
У  Бога  допомоги  попроси
І  захисти  її  святі  кордони!
23.01.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825484
дата надходження 14.02.2019
дата закладки 14.02.2019


Янош Бусел

Хотят ли русские войны…

                                   Автор  текста  (слов):
                                   Евтушенко  Е.  
                                   Композитор  (музыка):
                                   Колмановский  Э.  
   
                                                   Прощай...Прости  -  поэт...
                                                   Был  прав  ты  иль  неправ,-
                                                   Теперь  лишь  Бог  рассудит...

Хотят  ли  русские  войны?
Спросите  вы  у  тишины,
Над  ширью  пашен  и  полей,
И  у  берез,  и  тополей,
Спросите  вы  у  тех  солдат,
Что  под  березами  лежат,
И  вам  ответят  их  сыны
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские,
Хотят  ли  русские  войны.

Не  только  за  свою  страну
Солдаты  гибли  в  ту  войну,
А  чтобы  люди  всей  земли
Спокойно  ночью  спать  могли.
Спросите  тех,  кто  воевал,
Кто  вас  на  Эльбе  обнимал,
Мы  этой  памяти  верны.
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские
Хотят  ли  русские  войны?

Да,  мы  умеем  воевать,
Но  не  хотим,  чтобы  опять
Солдаты  падали  в  бою
На  землю  горькую  свою.
Спросите  вы  у  матерей,
Спросите  у  жены  моей,
И  вы  тогда  понять  должны
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские
Хотят  ли  русские  войны.

Поймет  и  докер,  и  рыбак,
Поймет  рабочий  и  батрак,
Поймет  народ  любой  страны
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские,
Хотят  ли  русские  войны.
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские,
Хотят  ли  русские  войны.


Хотят  ли  русские  войны.
                                           
             Comment:  Я.  Бусел/
       
Спросил  Евгений  у  страны,-
Хотят  ли  русские  войны…
Спросил  у  пашен  и  полей,
И  у  берез  и  тополей,-
Со  всех  сторон,-  хотят,  хотят…
Спросить  бы  надо  у  ребят,
что  на  Аскольдовой  лежат,-
Ему  б  ответили  сыны,-
Хотели  ль  русские,  хотели  ль  русские,  
Хотели  ль  русские  войны…

Не  только  за  свою  страну
Солдаты  гибли  в  ту  войну,-
Вы  Глухов    выжгли,  как  могли.
Вы  Киев  гнули  до  земли,
Спросите  тех,  кто  воевал,
Кто  землю  кровью  поливал,
Мы  этой  памяти  верны,-
Ведь  это  русские,  ведь  это  русские,
Извечно  "рыцари"    войны…

Всегда  готовы  воевать,
Но  мир  не  хочет,  чтоб  опять
Солдаты  падали  в  бою
За  землю  чью  то,-  не  свою.
Спросите  Вы  у  матерей,  
Чью  землю  лепите  к  своей,
И  Вы  тогда  понять  должны,-
Что  это  русские,  что  это  русские,
Не  мира  рыцари,-  войны...

Поймет  и  докер,  и  рыбак,-
Вы  Крым  оттяпали  за  так...
Теперь  хотите  Юг  страны,  
Восток  еще  мы  вам  должны...
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские,
Хотят  ли  русские  войны...
Хотят  ли  русские,  хотят  ли  русские,
Хотят  ли  русские  войны...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825181
дата надходження 12.02.2019
дата закладки 13.02.2019


Karlsson

Особистий ворог

Серед  тисяч  облич,  і  усміхнених  губ,
людей  різного  кольору  шкіри,
Як  пізнати  своїх,  хто  є  він,  
справжній,  єдиний,  твій  довірений  друг,


Той  хто  рівно  вийде  з  тобою  і  зі  мною  
на  ходу  мирного  супротиву  
Або  піде  зі  зброєю  у  бій  за  життя  
і  не  схибить,  не  здасть  і  не  ввімкне  слабину,  


Як  пізнати  того,  хто  не  візьме  відкату,  
в  крові  кого  немає  корупційної  гниди,
Хто  ненавидить  більше  за  тебе  війну,  
не  пробачить  брехливої  медійної  кпини.

пр.
Хто  ти  є?  хто  надія  всієї  країни?  
то  є  ти,  і  є  я,  і  маленькі  і  великі  громади,
Ви  -  життя,  моя  кров,  і  любов,  
особисті  вороги  мертв'яцької  влади


І  вже  разом  боронимо,  не  шкодуючи  живота,  
від  неситого  зайди  нашу  рідну  країну.
І  по  краплі    чавимо  із  себе  раба,  
не  зупинимось  ні  на  хвилину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729558
дата надходження 20.04.2017
дата закладки 13.02.2019


Світла(Світлана Імашева)

Обираймо клоуна, громадо!

ПЕрегляньте  уважно  і  зробіть  висновки,  як  "ЗЕ"  відгукнувся  про  Україну:  адреса

https://www.youtube.com/watch?v=YCpeU6_2gAw

**********************
Обираймо  клоуна,  громадо:
Стане  очевидно,  хто  є  хто!
Буде  весело  -  а  що  втрачати?-
Цирк  назвем  -  "Вкраїна-шапіто".

Навчимось  ходити  по  канату,
"Рускій  мір"  -  справжнісінький  театр.
Нас  "гарант"  почне  дресирувати,
Помагати  буде  -  психіатр.

Танцювати  будемо  під  дудку  -  
Під  чию?  То,  певно,  не  секрет.
І  маріонеткову  мазурку
Збацає  нам  гідно  президент.

А  заблеєм  мовою  отою,
Що  гримить,  аж  піниться,  "Квартал".
Нею  матюкає  перед  боєм
 Найманців  в  Донбасі  "генерал".

Обираймо  клоуна,  родино:
Той  "квартальний"  -  чистий  патріот:
Щоб  обгадить  неньку  Україну,
Не  стуляє  свій  єхидний  рот.

Гідні  ми,  щоб  нами  клоун  правив,
Олігарх  новіший  обдирав?
Щоб  козацьку  нашу  вічну  славу
Хто  нас  зневажає,-  потоптав?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824883
дата надходження 10.02.2019
дата закладки 10.02.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2019


I.Teрен

Суржиком по суржику

                                                   [i]«  Ще  один  раз  
                                                 і  більше  не  буду»  [/i]                                                                                                                                            
                                                                                           Сізіф
А  деякі  поети
тупі  як  школярі.
І  як  мені  за  єто
писать  коментарі?  
Усічені  ґлаґоли
сто  років  на  слуху.
Та  впертюхи  ніколи
не  чують,  –  ху  із  ху.
І  ніби  є  таланти,  
а  в  серці  –  наче  тать  
якісь  чужі  мутанти
не  припиня  писать.  
Їм  туго  слухать  фрази,  
а  то,  бува,  й  слова.  
Але  ж  тобі,  заразо,  
ця  тема  не  нова.  
І  хочеться  такого
або  таку  узять
та  за  совкові  роги
і  у,  і  на  послать.
Аби  запам'ятало,  
якщо  не  доганя  –
коли    папуг  чимало,  
не  щезне  кацапня.  

Коротка  інструкція:  [i]скопіювати  цей  опус  у  середовищі  сучасного  (вивіреного  і  опрацьованого  розумними  професійними  людьми)  word.  docx,  і  впевнитись  у  тому,  що  підкреслені  червоним  кольором  неживі  слова  –  це  русизми,  покручі(карочє  –  суржік),  і  пам'ятати,  що  ця  хуторянська  класика  своє  вже  віджила.
Прімєчаніє:  якщо,  наприклад,  слово  тужИть  не  підкреслене,  то  можна  сообразіть,  що  словник  розпізнав  його  як  правильне  слово  з  наголосом  на  у.
Це  не  переворот  у  граматиці,  це  правила  здорового  глузду.  Але  якщо  хочеться  і  далі  калічити  свої  творіння,  то  з  Богом,  Парасю.  Лопати,  якою  копаєте  собі  яму,  із  рук  ніхто  не  вириває.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824474
дата надходження 07.02.2019
дата закладки 07.02.2019


Alice Blue

Facepalm

Колись,  як  читатиму  я  ці  рядки,  
долоня  опиниться  біля  лиця.
Писати  почну  я  про  трави  й  квітки,
природу  незайману  й  рідні  місця.

Потраплять  на  око  пізніш  ті  рядки,
й  долоня  опиниться  біля  лиця.
Оспівувать  буду  любов  на  віки,
як  дівчину  хлопець  веде  до  вінця.

А  з  часом,  коли  продивлюсь  ті  рядки,
долоня  опиниться  біля  лиця.
У  віршах  якісь  напишу  матюки,
Й  нові,  незнайомі  до  того  слівця.

І  як  перегляну  колись  ті  рядки,
долоню  я  знов  підведу  до  лиця.
Почнуть  небилиці  й  веселі  казки
виходить,  мабуть,  з-під  мого  олівця.

Отак  увесь  час,  все  життя,  без  кінця
живу  із  долонею  біля  лиця.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823115
дата надходження 28.01.2019
дата закладки 28.01.2019


laura1

Життя на звірофермі

З  народження  живу  я  весь  час  на  звірофермі!
Не  так  давно  була  я  маленьким  лисеням!
Тоді    ще  я  не  знала,  що  я  в  цій  шкуродерні
Вже  скоро  попрощаюсь  навік  з  своїм  життям.

За  рік  вже  підросла  я  на  радість  милим  пані!
Та  кожен  день  прожитий  –  це  був  суцільний  жах!
Пігулки  і  уколи,  бруд,  туга  і  печалі,
І  смерть  всіх  моїх  родичів  у  мене  на  очах.

Пухнастим  і  блискучім  вже  стало  моє  хутро
Нутром    я  відчуваю  -  прийшов  мій  смертний  час!
Я  бігаю  по  колу,  та  бачу    щось  я  мутно,
А  серце  огортає    цупкий,  панічний  страх.

Ось  чую  я  вже  кроки.  Несміло    озираюсь!
А  сльози  мимоволі  течуть  з  моїх  очей!
Молюсь  своєму  Богу!  Втекти  я  намагаюсь,
І  знаю,  що  вже  марно  проситись  у  людей.

І  раптом    затихаю,    до  клітки  притискаюсь.
А  може  -  допоможе!    Від  смерті  захистить!
І  ось,  укол  останній!  І  я  вже  задихаюсь.
Всі  лапки  ціпеніють.  Хай  Бог  Вам  Ваш  простить!  

21.  12.  2018                                              Л.  Маковей  


Журналісти  дослідили  ситуацію  з  зоофермами  України.

Огорожа  із  металевого  дроту,  довгі  дерев'яні  бараки…Той,  хто  хоча  б  раз  бачив  нацистські  концтабори  Освенціму  в  Польщі,  одразу  зрозуміє,  наскільки  ця  звіроферма  нагадує  місце  смерті  тисяч  людей.  І  не  лише  ззовні.  Тут  теж  вбивають  живих  істот.  І  цей  рахунок  теж  йде  на  тисячі,  йдеться  у  сюжеті  
Звідси,  а  саме  з  зооферми  Костополя  на  Рівненщині,  ще  ніхто  не  втікав.
Цей  погляд  неможливо  забути.  У  ньому  паніка,  страх,  все,  що  передує  смерті.  Вони  не  розуміють,  але  десь  точно  відчувають,  що  насправді  є  лише  витратним  матеріалом.
На  таких  звірофермах,  де    період  забою  вбивають  в  середньому  тисячу  двісті   хвостатих.
https://tsn.ua/ukrayina/na-ukrayinskih-zoofermah-zhorstoko-vbivayut-tisyachi-lisic-ta-norok-schob-poshiti-z-nih-shubi.html

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818385
дата надходження 21.12.2018
дата закладки 24.01.2019


CONSTANTINOPOLIS

«Хто, якщо не Я».

[b][color="#0f088c"]Коли  душа  не  спить,
Ти  прагнеш  більш  за  все  свободи,
Ти  бачиш,  як  руйнується  цей  світ.
Ти  свідок,  як  у  боротьбі  народ  твій,
Караючим  мечем  Шевченка  «Заповіт»,
Виконує  в  пекельних  колотнечах
З  ордою,  що  зі  сходу  дме  вогнем,
Ти  йдеш  стежиною  де  саме  небезпечно,
Де  смерть  і  кров  і  бурелом  з  дощем,
Затьмарює  блакитне  твоє  небо
І  страчує  світанки,  а  жнива,
Покличуть  раптом:  -  
«Захистити  треба  Вкраїну,  
поки  ще  вона  жива!».

Підступний  ворог,  він  хитріший  лиса,
Химерою  крадеться  зі  спини
І  завдає  удар,  підступно,  списом
Під  час  неоголошеної  війни.

А  ти  встаєш,  долаєш  біль  і  втому.
Колотить  серце  в  грудях.  Ще  живий.
Понівечене  тіло  входить  в  кому,
А  дух  твій  рветься  у  останній  бій.

А  Вічність  знов  нагадує  про  себе;
В  думках  натхненних,  в  молитвах  палких.
Ти  свідок,  як  чорніє  чисте  небо,
Як  гине  у  катівні  ….Сінцов  і  Клих.

А  Вічність  ту,  що  називаємо  БОГОМ,
Невтомно  повертає  до  життя,
Тебе  наш  сину,  воїн  наш  хоробрий,
Щоб  зупинив  ти  кровопролиття.

Ти  захисник,  ти  син  Вкраїни  Мати!
Ти  впевненно:  «Хто,  якщо  не  Я  !».
Вчимось  боротись,  жити,  воювати,
Любити,  вірити  і  перемагати.
Нехай  горить  під  ворогом  земля.[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821708
дата надходження 17.01.2019
дата закладки 17.01.2019


CONSTANTINOPOLIS

*** Без боротьби ми не здобудем ВОЛІ ***


[b][color="#2c0996"]Триває  ця  війна,  здається,  безкінечно,
І  віра  в  перемогу  ще  жива.
Блакитне  чисте  небо  і  золоті  жнива
Ні  на  словах  ти  любиш,  а  сердечно,
Тоді  тебе  покличе  земле-мати,  
Її  від  лиха,  бідну,  рятувати…
Коли  не  маючи  ні  досвіду,  ні  знань,  
Ти  приймеш  виклик  долі  без  вагань,
Коли  рішучість  дій  руйнує  кволість,
А  сила  духу  надихає  всix  навколо,
Пробуджена  i  чиста  твоя  совість
Малює  спротив  злу  останнє  коло;
В  останню  мить,  де  саме  небезпечно
Ти  без  вагань  готовий  йти  у  бій,
Де  смерть  кружляє  вітром  потойбічним,  
До  змін  готовий  ти  і  до  рішучих  дій,
Коли,  в  тобі  росте  незламна  віра,
У  перемогу  серед  страждань  і  зрад,
Коли,  в  тобі  любов,  міцніє,  щира,
Коли,  тобі  болить  від  невиправних  втрат,
Коли,  ти  переймаєшся  за  долю,
Країни  цілої,  народу,  -  ти  живеш!
Без  боротьби  ми  не  здобудем  ВОЛІ
Без  ВОЛІ  не  засієш  не  пожнеш.[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821702
дата надходження 17.01.2019
дата закладки 17.01.2019


Старець Коснятин

СЛОВО ПРО МОВУ

СЛОВО  ПРО  МОВУ

Я  на  струни,  як  на  нитку,  нанижу  до  слова  слово.
Встань  із  попелу,  як  фенікс,  українська  моя  мово.
Встань  із  попелу,  не  щезни,  знайди  силу,  підведися.
Життя  колосом  воскресши,  відродися,  відродися.
Відродися,  моя  мово.

Де  та  пісня  колискова,  що  я  чув  іще  маленьким?
Хай  звучить  у  серці  знову  пісні  спів  моєї  неньки:
“Люлі-люлі,  люлі,  сину,  виростай,  рости  здоровий.
Як  покинеш  дім  родинний,  не  забудь  своєї  мови.

Пам’ятай,  в  житті  дороги,  коли  станеш  вибирати,
Хто  з  цурався  свого  роду  –  не  проститься  тому  зрада.
Хто  з  цурався  свого  роду,  стережись,  ударить  в  спину.
Ні  на  йоту,  як  чужому,  не  йми  віри  йому  сину.

А  заслаб  в  житті-дорозі,  оглянись  до  України.
Як  ковток  води  в  пустелі  рідне  слово.  Й  на  чужині.
Ти  відчуєш,  як  віллється  до  твоєї  крові  сила.
То  та  сила,  що  в  маленстві  молоком  тебе  ростила  –
Рідне  слово,  рідна  мова.

Я  на  струни,  як  на  нитку…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570616
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 29.12.2018


Старець Коснятин

КАМЛАННЯ розмова з духами

КАМЛАННЯ  
(розмова  з  духами)
За  мотивами  В.  Висоцького  слова  К.  Гай

Тремтіння  зникло  вже  в  руках  –  торимо  шлях.
Кудись  зірвався  і  упав  в  безодню  страх.
Чого  досяг,  чого  не  зміг  –  усе  твоє.
Та  сім  нескорених  вершин  і  в  мене  є.

Хитка  дорога  –  слід  у  слід  ступаю  я.
Одна  з  не  пройдених  доріг  –  тепер  моя.
Хай  імена  –  хто  тут  поліг  –  засипав  сніг.
Мені  поламані  кістки  не  ранять  ніг.

Хто    тут  лежать,  мене  простять  –  нема  вини.
Ніхто  не  знає,  що  чекать  і  –  як  вони,
В  безодню  безвісті  впаду,  у  безпуття.
Хтось  по  моїх  кістках  пройде  –  це  є  життя.

Зникає  з  виду  слід  і  час  спалив  мости.
Хтось  заблукав,  десь  там  –  свій  шлях  не  зміг  знайти.
Як  я  упав  і  він  зерном  в  ріллю  впаде.
Та  може  хтось,  колись,  туди  таки  дійде.  

Тремтіння  зникло  вже  в  руках  –  торимо  шлях.
Кудись  зірвався  і  упав  в  безодню  страх.
Чого  досяг,  чого  не  зміг,  тепер  моє.
Бо  сім  нескорених  вершин  у  мене  є.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550622
дата надходження 11.01.2015
дата закладки 29.12.2018


Юра Брайтон

Кулеметна стрічка вплетена в косу

Кулеметна  стрічка  вплетена  в  косу.
Ой,  люблю  Марічка  я  твою  красу.
Солодко  цілує  і  вуста  як  мед
Як  тобі  пасує  новий  кулемет.

А  посеред  поля,  де  струмок  біжить,
Рівними  рядками  колорад  лежить
Москалі,  буряти,  інша  кацапня,
Ніжний  мій  каратель,  хунточка  моя.

В  клуні  є  гармата  й  купонька  гранат,  
За  млином  в  стодолі  заховався  "Град",
Догоряють  танки  посеред  полів,  
Чому  вишиванки  бісять  москалів...?

Кулемет  гарячий  б'ється  у  руках,
Мій  садок  вишневий  порохом  пропах.
А  під  окупантом  хай  горить  земля.
Хочеш  миру  в  хаті  -  забий  москаля!

З  ночі  до  світанку  ми  не  знаєм  сну,
Топчем  цю  поганку  "рузькую  весну"
У  руках  дівочих  смерть  москальская,
Лагідний  укропчик,  хунточка  моя.

А  на  весіля  ми  повісим  москаля,
Хай  від  нього  відпочине  рідная  земля...

Ю.  Брайтон

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747901
дата надходження 26.08.2017
дата закладки 29.12.2018


Оксана Дністран

Славень мові

Мово  рідна,  волошкова,
Чиста,  наче  небо,
Ллєшся  піснею  ранково
Солов'їв  хвалебно.

Ти  дзвениш  по  всьому  світу
Славиш  Україну  –
Вільну,  щедро-плодовиту
І  для  нас  –  єдину.

Розливайся  повноводно,
Як  тобі  належить,
Стержню  нашого  народу,
Флагмане  на  вежі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813161
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 17.12.2018


Володимир Мілянчук

Посміхаючись мамі, він пішов на війну

Посміхаючись  мамі,
Він  пішов  на  війну:
“Не  журися,  матусю,
Я  ще  повернусь!

Знов  годинами  будем  
Говорити  про  все.
Ну  ж  бо,  мам,  не  журися!
Я  такий  -  пронесе…”

Та  матусине  серце
Ніби  чуло  біду:
“Якщо  не  повернеться,
То  й  я  пропаду”...

Дні  за  днями  минали,
Й  дзвінок  за  дзвінком,
Щастя  мамине  стало
Відтепер  тільки  сном.

“Ну  ж  бо,  синку,  чому  ж
Телефон  твій  мовчить?
Може,  б’єш  ворогів?
Може,  ліг  відпочить?”

Та  назавжди  спочив  
Її  син  вічним  сном…
Тепер  мальви  рясні
Зацвітуть  за  вікном.

Постаріла  вона  
На  декаду  за  рік:
В  серці  болю  струна,
У  руках  оберіг.

Проклинає  тепер  
Вона  той  оберіг,
Що  синочку  її
Так  життя  й  не  зберіг…

Проклинає  тепер  
Свою  долю  вона,
А  у  серці  звучить,
Болю  вбивча  струна.

Та  знайшла  сенс  життя
Вона  в  інших  синах,
А  Миколку  свого
Бачить  тільки  у  снах…

Їздить  жінка  в  частину  
Вже  як  волонтер  -
Кожен  воїн  для  неї
Став  сином  тепер!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817338
дата надходження 13.12.2018
дата закладки 13.12.2018


Ярослав Ланьо

ЗАГИНУВШИМ В АДу


Бетон  і  сніг  лежать…В  повітрі  запах  крові…
А  десь  під  плитами  розмова  про  сім`ю,
Про  старшу  донечку  у  містечковій  школі
І  про  хрестини,  що  планують  на  весну…

Упавших  кілька  тисяч  зірваних  снарядів,
Страшних,  сумних  двох  сотень,  сорок  двох  ночей,
Було  достатньо,  щоб  під  кляту  канонаду,
Навік  став  мертвий  АД  й  залИшився  нічий.

Захисники  стійкі  розбитої  остроги,
Вітчизни  заповітної  батьки  й  сини,
Звичайні  юні  хлопці  з  двору,  що  навпроти,
На  смерть  боролись  з  супостатом  в  дні  зими.

Знов  орди  зрадників  розлючених  в  атаці,
Скажена  зграя  псів  нацькованих  з  Кремля…
«Пробач  кохана»  і  «  люблю»,  останнє  мамці,
І  мерзне  з  льодом  на  очах  сира  земля.

Ущент  розрізані  надії  й  сподівання,
Вже  вкотре  ворог  цілить  у  замерзлий  стяг…
Лежить  без  ніг  двохсотий  на  морозі  зрання,
І  ніби  жде  своїх  братів  в  скорботний  шлях.

Ридала  тихо  плоть  кривавого  Донбасу,
Залізо  плавилось,  на  пил  зійшов  бетон,
І  навіть  Господу  здавалось  час  від  часу,
Що  це  останній  в  світі  справжній  рубікон…

Нам  не  забути  згиблих  всіх  у  терміналах,
Нам  вік  пробачення  просити  у  живих,
Таких  відважних  синів-Кіборгів  не  знала,
Країна  синьо-жовтих  рідних  кольорів!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816874
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 09.12.2018


I.Teрен

Презумпція безкарності

                                                     [i]І[/i]
Ну  й  заварили!  Аж  валує  дим.  
І  не  поймеш:  чи  п’яні,  чи  бандити?  
І  як  забути,  що  немає  з  ким
у  цьому  казані  куліш  варити?

Що  Раша,  що  Малі,  що  Сомалі...
віщає  і  показує  у  сіті:
герої  епопеї  москалі  –
«Пірати  ХХІ-го  століття».

                                           [i]ІІ[/i]
Лякає  Україну  «сучій  мір»  
і  дістає  у  всі  кінці  планети.  
Жадає  раю  чокнутий  вампір,  
націлює  на  ближнього  ракети.  

Бо  «ядерного  православ'я»  біс
вселився  в  душу  карлика-гіганта.
 У  нашій  акваторії  –  безвіз
для  армії  і  флоту  опупанта!

Доктрина  діє,  тактика  така:
де  чути  мат  –  усе  диктує  Раша,  
захоплює  по  ходу  «язика»...  
У  дії  –  операція  «Параша»!

Триває  не  об’явлена  війна.  
Чого  немає,  будемо  ще  мати.  
Очікує  іще  одна  «весна».  
Ґарантії  немає  у  ґаранта.  

Куди  нас  ця  оказія  несе,  
не  відаємо.  Маємо  на  це  
реагувати  українно-ґречно.  
Але  одне  відомо  безперечно  –
родитись,  виживати  й  мати  все
на  цій  землі  смертельно  небезпечно.

                                                 [i]ІІІ[/i]
А  що  на  суші?  Арки  і    мости...  
А  ми  чому  не  риємо  каналу
Азов-Одеса?  Нам  до  себе  йти,  
а  їм  по  горло  вистачить  Байкалу.  

Є  що  робити.  Каламуть  своє
і  затикай  свої  великі  діри.  
Але  не  зазіхайте  на  моє.  
Не  зачіпай  історії  і  віри.  

Будуй  собі  іще  один  «Потік»,  
або  качайте  воду  із  Дунаю,  
нехай  Амур  тече  у  інший  бік
до  Криму  із  Японії  й  Китаю.  

Хай  повертають  ріки  на  Арал,
заллються  єнісейською  водою
і  нафтою  своєю  дармовою.  

Нехай  беруть  на  абордаж  Ямал,  
і  хай  накриє  їх  дев’ятий  вал,  
і  захлинуться  хай  своєю  кров'ю.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816496
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 06.12.2018


Любов Вакуленко

Я ГОТУЮСЯ ДО ВІЙНИ

Я  готуюся  до  війни,
Десь  знайшла  кочергу  у  сіні,
Захищатиму  нею  сни,
Ті,  що  бачила  в  Україні.
Захищатиму  рідний  дім,
Захищатиму  дні  і  ночі.
Під  забралом  холодні  очі
І  безжальні  передусім.
Та  я  ворога  не  боюсь,
Добре  зброєю  володію,
Відчайдушно  й  прицільно  б'ю,
Захищаючи  свою  мрію.
Я  готуюся  до  війни,
Бо  тікати  шляху  не  знаю.
Церкво,  в  дзвони  свої  дзвони,
Бо  я  перша  не  починаю.
Як  казали  якісь  чини  -
Хочеш  миру  своїй  родині,
В  рідній  хаті  на  Україні  -
Будь  готовою  до  війни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816492
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 06.12.2018


Ормузд

Наша відповідь Шнурову.

Ранее  российский  музыкант  Сергей  Шнуров  отреагировал  стихами  на  решение  Украины  запретить  въезд  в  страну  россиянам  мужского  пола  о  16  до  60  лет.
Дорогие  мои  киевляне,
К  вам  попасть  сложно,  как  на  Парнас,
Но  взаимное  наше  влиянье,
Никуда  не  исчезнет  от  нас.
Притяженье  народов  упруго,
И  в  две  тысячи  сотом  году,
Будем  слушать,  как  прежде  друг  друга,
Веру  Брежневу  и  Лободу.
Это  будет  не  в  эту,  не  в  среду,
На  границе  замочки  висят.
Я  к  вам  как-нибудь  точно  приеду,
Когда  будет  мне  за  шестьдесят.

І  така  наша  відповідь:

Я  звертаюсь  до  вас
Дуже  скромно
Нігілісти  -  північні  "брати"
Геть  закрився  Парнас
Карколомно
Зруйнувались  усякі  мости.

Позабудьте,  що  є  Україна
Тільки  помста  горить  на  крові
У  оптичний  приціл  дуже  рівно
Розглядаємо  вас  на  землі.

Скажуть  палео  ті  азіати
Чи  якути,  чи  чукчі,  мансі
Що  москва  буде  довго  палати
У  вас  зовсім  відсутні  мізки.

А  як  скоро,  ущент  згинуть  щиро
Нами  прокляті  ті  москалі
Ми  прийдемо  без  зброї,  так  мирно
Щоби  кинути  грудку  землі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816039
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Артур Сіренко

Сад і його господиня

                       «Смерть  –  часта  гостя
                           Цих  полів  таємних
                         (Зрізає  садівнице  
                           Ці  маки  сліз)..»
                                                                                   (Федеріко  Ґарсіа  Лорка)

Сад  синіх  очей
Садівниця-білявка,
Господиня  усіх  його  закутків,
Кожної  троянди  пишної,
Кожного  каменю  незламного,
Зрізає  квіти  нагостреним  лезом.
Зрізає.
Сад,  де  всі  стежки  заплутані,
Де  тиша  щоденна  гостя,
А  птахи  мовчать,
Як  тільки  господиня  у  білому  платті
Прочиняє  зі  скрипом  хвіртку:
Сад  синіх  очей,
Маків  сумних  і  водозборів-глечиків,
Що  збирають  страждання  по  крапелькам,
Сад,  в  якому  колись  цвіли  вишні.
Давно.  Коли  ми  ще  не  навчилися  плакати,
Коли  Сонце  здивоване
Зазирало  в  квітник  росяний:
Квітник  наших  мрій.  
Сад,  де  Калліопа  згубила  сандалі,  
Терпсихора  вколола  пальчик,  
Ерато  подерла  хітон,  
Евтерпа  зловила  джмеля,
Нині  стинає  бліда  господиня
(Зазирнути  би  їй  в  очі  –  
В  оці  глибини  черепа  –  
В  ці  чорні  безодні),
Нині  зрізає  блискучим  металом
Кожен  прихисток  мурахи.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804100
дата надходження 22.08.2018
дата закладки 02.12.2018


golden-get

Скажіть мені українці - хіба ми люди - кволі ?

Скажіть  мені  мені  українці  -  хіба  ми  люди-кволі?
Чи  у  примхах  заблукали?
Чи  згубили  -  волю?
Чи  ми  старці  безталанні  -  розуму  немає.
Чи  у  кожного  із  нас  своя  хата  з  краю?

Коли  бачимо  та  чуємо  нову  постанову...
Та  усім  від  цих  "  Politics  "*    в  нас  з.явилась-  втома?

Чому  ворогу  даємо  Україну  жерти?
Бо  вони  дають  нам  підставу  лише  тихо  -  вмерти!
Чи  можливо  забули  Кобзаря  ви  вірші  ?
Чи    усі  перетворилися  в  боягузів  -  мишей?  

Скажіть  мені  українці  -  де  наш  дух  козацький?
Чи  згубили,  та  забули  цей  талант  зненацька...
Бо  пришла  давно  нагода  дати  справжню  відсіч.
В  мужніх    давніх  правилах  Запорізький  Січі...  



 *Politics  -  политика

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815861
дата надходження 01.12.2018
дата закладки 01.12.2018


Патара

Забудьте про зойки й плачі!

Забудьте  про  зойки  й  плачі,
Згадайте  якого  ми  роду!
Спрямовує  ворог  мечі,
Укотре,  в  бік  мого  народу,
То  ж  плакати  зараз  не  час,
(Чи  вдів  і  сиріт  нам  бракує?..).
Якщо  лізе  нечисть  на  нас,
Надія  на  глузд  її  —  всує.  
Гуртуймося  всі  як  один
Щоб  відсіч  загарбнику  дати!
"Азарту"  додав  їм  НАШ  Крим,
То  ж  "спесь"  зіб'ють  наші  солдати!
Хтось  гречку  уже  закупив,
Щоб  люду  "задарма"  роздати...
Невже  нам  бракує  цих  "див",
Бігбордів,  брехні  із  плакатів?..
Коли  за  парканом  біда,
А  глузд  загубив  дехто  в  хаті,
(Їм  корпоративів  шкода
І  свята  різдвяні  втрачати...),
Таких  "на  гостину"  вести
До  вдів  і  сиріт  по  країні,
Давати  читати  листи
Зі  Сходу,  що  нині  в  руїні...
Комусь  феєрверки  "печуть",
Без  них  бач  йому  не  прожити...
Згадаймо  життя  свого  суть  —
Свій  Край  берегти  і  любити!
Щоб  дітям  і  внукам  його
У  спадок  колись  передати,
Й  надалі  в  народу  мого
Від  старості  мерли  солдати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815507
дата надходження 28.11.2018
дата закладки 28.11.2018


Сідий

ПІСНЯ НАШОЮ МОВОЮ.

Ми  співали  пісні
Кожен  день    за  роботою.          
Восени,    навесні,
Та    з    бажанням,    охотою.  
 
Батько,  кажуть    колись,
Над  селом,  над    дібровою,
Часто  линула    в  вись
Пісня  нашою    мовою.

Ми    жили  у  віках
Не    ледащо    лінивими,
Хоч,  бувало  в  гріхах…
Та  до  рідних  -  дбайливими.

Десь  спішиш  через  лаз,
Ідучи    за  коровою,                        
І  співаеш  не  раз,                                                                                                                          
Пісню  рідною  мовою.
 
А  тепер    те  село,  
Заросло    кропивою.
Тож,  давно  не  було
В  нас  такого    застою.

Вічно  хай,  не  колись...
Над  селом,  над  дібровою,
Лине  пісня  у  вись
Українською  мовою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815313
дата надходження 26.11.2018
дата закладки 26.11.2018


I.Teрен

Свічки пам'яті

                                         [b][i]І[/i][/b]
В  печінку  в’їлася  Росія,
її  анексії,  війна...  
Де  найкривавіша  подія,  
у  ній  замішана  вона.  

Нічого  вдіяти  не  можу.  
Палає  серце  і  пече
за  убієнну  душу  кожну
її  безжалісним  мечем.

За  геноцид,  голодомори,  
за  наші  Таврію  й  Донбас,
за  ріки  крові,  море  горя  –
як  ми  ненавидимо  вас.  

Ви  розбишаки  й  боягузи,  
раби  царя  у  негліже,  
умієте  набити  пузо
і  заглядати  на  чуже.  

Одна  у  пекло  вам  дорога.  
не  допущу  і  до  порога
усіх,  кого  я  не  люблю:
кати,  убивці,  звірі,  таті,  
всіма  народами  прокляті,  
не  варті  слова  і  жалю.

                                                 [b][i]ІІ[/i][/b]
Закипає  і  яріє  гнів
на  союзну  ненажерність  ситих.  
Хай  горить  свіча  за  ворогів
і  палає  за  живцем  убитих.

Три  мільйони  чи    до  десяти  –
хай  учений  жертви  порахує.  
А  душа  і  так  однині  чує,  
як  нам  жити  і  куди  іти.  

Вибору  у  нації  немає.
Хто  не  проти,  голосує  –  за  
волю  і  свободу  мого  краю.  

Ще  бринить  непрохана  сльоза,
та  ударить  очисна  гроза  
і  альтернативи  їй  немає.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815069
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 24.11.2018


Юхниця Євген

До Дня голодомору в Україні

-  Чому,  чому  мамо́,  не  вивезла  мене
До  Праг,  чи  Мюнхенів    із  кладовища-вулиці?
Ти  ж  тиждень,  як  вже  вмерла...  Мене́  –  розпне?
Як  ту  надуту  тітку...  -  снилась...в    маслі  й  булочці...

Петро?  Ти  спиш?  Іду  в  сільраду...братик  –  спи!
Попро́шу  виїхати  десь  на  інші  села.
Я  вмію,  знаю  і  косу,  і  ціп  й  серпи!
Ну,  вже  пішла.  Та  ти  не  смикай,  чуєш,  стелю...

 -  Чекай,  сестра?  Скажи:  у  всіх  царів
Селяни  й  діти  мруть,  як  в  нас  в  селі  щоденно?

Сестра  не  чула  –  десь  пішла.  Й  чомусь  вгорі,
Здавалось  братику,  ситніше  жив  хтось  певний...

27.01.13  р.  (  «До  Дня  голодомору  в  Україні»  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815046
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 24.11.2018


Шон Маклех

Кавалок

                                                 «Ми  вилущуєм  час  із  горіхів
                                                     І  вчимо  його  знову  ходити…»
                                                                                                               (Пауль  Целан)

У  лісі  горбатої  відьми  Вічності
Дозріла  ліщина  Часу.
У  кожну  жменю  горішок:
Кожному  –  лише  кавалок
Часу  чи  то  Часопростору.
Він  хробаком  виповзає,
Вилазить  жуком-шестилапом,
Визирає  личинкою:
Банальною  і  недоречною,
Наче  ослінчик
Перед  порогом  Раю,
Який  чомусь  Небуттям  називають.
Лисі  відлюдники
І  патлаті  анахорети
Наче  дон  –  отой,  що  гідальго,
Отой,  що  на  конику,
Отой,  що  сто  років  самотності
Долає  в  іржавих  латах.
Одягніть  корону
На  голову  Часу  –  
Тупалу  клишоногому,
Якого  ми  вчили  ходити,
Крокувати
І  вусами-стрілками
Тикати  в  сторону  Шляху  –  
Дао.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815026
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 24.11.2018


Володимир Ухач

Багаж червоних спадків (до 85-тих роковин голодомору)

Барви.
Золоті  барви,
змінились  мороком  осінніх  чорноземів.
І  кольори  веселок  злились  в  чорні  фарби.
Червоні  пси!
Терор  скривавлених  тотемів.

Голод.
Ще  б  день  до  завтра.
Та  завтра  може  вже  ніколи  не  настане.
І  пом'яне  останній  день  "остання  ватра".
В  пустих  зіницях  тихо  полум'я  розтане.

Жмені.  
Порожні  жмені.
Вже  не  триматимуть  суху  скорину  хліба.
Крізь  сльзи  в  небо  линуть  молитви  стражденні.
Ще  ніби  й  парубка,  а  вже  неначе  й  діда.

Пам'ять.
Все  що  лишилось.
І  закарбовано  в  тілах  живих  нащадків.
Не  витерлось.
Не  згладилось.
Не  змилось.
Цей  шрам  нагадує  -  багаж  червоних  спадків.

24.11.2018р.
"Багаж  червоних  спадків"

Володимир  Ухач

Забути  не  маємо  права.є

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815033
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 24.11.2018


Лілія Левицька

Вони - солдати

Холодний  розум,серце  гаряче.
І  розрахунки  точні,непохитні.
Сталеві  нерви  ,ночі  й  дні  без  сну.
Вбивати  ворога  -призвання  благородне..
Зима  й  морози,спека  і  дощі...
Густі  тумани,бурі,урагани.
Ніщо  їх  не  зупинить,і  ніхто.
Їх  не  зламати,не  покласти  на  коліна...
Коли  всередині  згоряє  все  до  тла,
вони  мовчать  й  не  відчувають  болю..
А  важко  так,переступити  через  все,
наперекір  життєвим  всім  бар'єрам..
А  спробуй  ти  так!
Впевнений,що  вийде?  Вагаєшся?
Авжеж,авжеж,ти  недостатньо  ще  
пожив,ще  мало  встиг,ти  лиш  
ховаєшся  до  мами  у  спідницю
Авжеж,авжеж...
Ти  до  уваги  не  береш:  новини,
обстріли,двухсоті.
Тобі  напитися  би  лиш,і  погуляти,
наркоту  прийняти..
Вони  не  сплять,не  п'ють  і  не  гуляють,
лише  іноді  в  мріях,у  своїх  літають..
Їм  сниться  смерть,кроваві  мертві  друзі,
коли  граната  відірвала  все  плече...
Вони  весь  час  воюють  із  собою...
Шукають  сили,аби  далі  йти..
А  ти?
А  ти  бредеш,мов  течія  у  річці,
жаліючись  весь  час  на  всіх  і  все...
Вони  терплять,стискають  з  болю  зуби..
І  далі  б'ються,виживають,далі  йдуть..
Вони  ніколи  не  здаються,
бо  горде  ймення  в  них  -  солдат...

З  римою  вийшло  не  дуже,але  хочу  сказати  Шануйте  солдатів,поважайте  їх,ви  не  знаєте,як  важко  буває.Хоч  того  не  видно,по  міцній  статурі  й  незламності,сталевих  нервах,але  в  душі  багато  ран  та  рубців...Цей  вірш  -  присвячення  кожному  солдату,всім,хто  якимось  чином  відноситься  до  військової  справи,волонтерам,добровольцям,всім,хто  планує  стати  на  захист  країни,і  просто  всім  нормальний  небайдужим  УКРАЇНЦЯМ

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810919
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 21.11.2018


Светлана Борщ

Ой, летіла Іріс сяйна

Попередня  частина:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812559

Ой,  летіла  Іріс  сяйна,
жезл  несла  в  правиці,
бо  живе  преславна  Дана
біля  Дземброні  і  річки.

Отам  вона  сипле  роси
і  туманом  змочить,
воду  світом  розливає
і  річки  наповнить.

Бо  живе  прегарна  Дана
й  діє  у  Карпатах,
а  на  горі  із  Чугайстром
палить  бува  ватру.

Як  увечері  запалить  
ватру  ще  із  вітром,
прилітай,  славная  Іріс,
просимо  присісти.

Обговорять  тихо-швидко
листи  від  Зевеса,
зміст  листів  отих  буває
не  завжди  для  преси.

Сидить  Дана,  палить  ватру,
прилетіла  Іріс,
дві  богині  –  віри  різні,
а  турботи  спільні.

Як  же  лихам  запобігти
Аїда  страшного,
а  для  цього  і  потрібна
всіх  богів  підмога.

А  як  дружно  богам  жити,
ще  й  допомагати,
то  земелька  наша  -  матір
буде  розквітати.

Продовження:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814361
26.10.2018.-11.11.2018.
Картина  Жозефіни  Волл  
(Josephine  Wall)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813498
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 12.11.2018


Ольга Білицька

Фібмулвінтер

Обійми  мене,  мій  коханий,
Поцілуй  як  в  останній  раз.
Розпали  нам  багаття  до  ранку,
Збереже  це  тепло  для  нас!
А  зима  не  скінчиться  ніколи,
Не  розтануть  ні  крига,  ні  сніг.
Чуєш  стогнуть  од  вітру  фіорди.
В  небі  сонце  сповільнює  хід.
Лиш  в  ковальнях  ще  досі  тЕпло,
Де  розпечені  леза  горять,
Загартовані  ніжним  пеклом,
Там  Велунд  і  Локі  не  сплять.
Бо  зійдуться  в  нестямному  герці
Всі  стихії  та  всі  боги.
Заспокой  моє  стомлене  серце,
Поки  я  не  засну  –  не  йди.
Вже  готовий  порожній  човен
Понад  морем  застиг  без  вітрил,
Він  туману  і  холоду  повен,
І  надій,  що  лишились  без  крил.
Ти  мене  покладеш  на  світанку
У  його  почорнілий  кістяк.
Не  шкодуй  безталанну  бранку:
Тобі  в  поміч  вино  і  сакс.
Пригадаймо  весну  наостанок,
Обіцянки  замерзлих  квіток.
Коли  подиху  в  мене  не  стане
Вирушай  у  страшний  раґнарьок.  

Фібмулвінтер  -  в  скандинавській  міфології  тривала  зима,  що  передуватиме  останній  битві  під  назвою  раґнарьок  та  кінцю  світу.  Велунд  -  відповідно  бог  ковальства,  Локі  -  вогню.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583317
дата надходження 24.05.2015
дата закладки 10.10.2018


I.Teрен

РЕТРО І «ГРАДИ»

                                                                         [i]«  Корсети,  плахти,  шаль,  вуаль  –  
                                                                                                             було,  колись,  було...»[/i]
                                                                                                                                                 Із  пісні
Аби  повчати  і  учити,
як  то  укоськати  сусід,
була  і  є  радянська  свита,
соцреалізм  –  картина  бід
або  –  колоратурне  сито.

Воно  й  лишається  у  Раші.
Перейняла  лиха  душа  –
правонаступниця  чужа
усе  і  наше,  і  не  наше,
і  па-де-де,  і  антраша.

Їм  Україна  –  не  французи.
А  як  же!  Служимо  орді
і  помагаємо  Союзу...
Забули  Англію  і  Юза...
Але  питається  тоді,

чого  плюєте  на  кордоні?
Чого  радієте,  совки,
і  потираєте  долоні?
Рублі,  авоськи  і  болоньї
уже  не  вернуться  таки.

Але  рядами  поріділий,
себе  показує  у  ділі
не  тільки  пролетаріат,
але  і  недорусофіли  –
пани  жидо́ве  типу  ґафт.

Безрукови  дійшли  до  ручки.
Озлоблені  боярські  штучки
і  наш  купований  бомонд:
кобзони,  лораки,  сердючки,
які  «воюють»  за  народ.

На  що  уже  афганські  духи,
а  й  ті  усвоїли  урок.
Закрийте  рота  на  замок!
Азіро-яникові  шлюхи
не  заробили  на  пайок.

За  що  воюєте,  гонимі
і  небесами,  і  людьми?
І  на  Русі  немає  Риму,
і  на  Дону  –  яса  пітьми.

Чого  біснуєтеся,  гади
і  ретрогради  із  руїн?
«Чай,  не  катюши»  –  ваші  «гради»
і  наший  Київ  –  не  Берлін?

Ачей  не  чуєте,  убогі
душею  підлого  совка,
що  наша  доля  не  така?

Війна  уріже  ваші  роги,
і  на  шляху  до  перемоги
вона  ще  вріже  гопака.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615003
дата надходження 21.10.2015
дата закладки 09.10.2018


I.Teрен

JAZYCHESKIJ VOPROS

                                                                                                             [i]«  Я  русский  бы  выучил???»[/i]
                                                                                                                                           За  Маяковським
Любителі  суржику  бають  мені,
що  рашеська  мова  –  народна.
А  я  поваляю  її  у  лайні,
за  те,  що  вона  така  модна.

Її  захищати  від  укрів  [u]у  нас[/u]
іде  ліліпутія  клята.
І  я  анулюю  і  Крим,  і  Донбас
за  те,  що  такі  язикаті.

Коли  русофіли  ні  [i]-бе[/i]  і  ні[i]  -ме[/i],
тому  що  Росія  велика,
то  я  зневажаю  це  гаддя  німе
за  те,  що  таке  без'язике.

У  Раші  розвинута  мова  Муму  –
еліти,  матрьоші-ваняші,
і  я  забуваю  елітну  тому,
що  нею  варнякає  Раша.

Тому  що  у  Раші,  куди  не  піди,
у  моді  і  меми,  і  мати,
а  мати  і  жести  –  це  мова  орди,
якою  глаголять  примати.

Усі  ненавидять  тупе  і  пусте,
що  п’є  та  регоче  на  кутні.
А  я  [i]кацапетію[/i]  тільки  за  те,
що  любить  свою  «ліліпутю».

Плює  без'язике  на  мову  мою
огульно  –  і  буйне,  і  п'яне.
А  я  на  російську  тому  наплюю,
що  нею  [i]каґтавив  [/i]  Ульянов.

Усім  надокучили  карлики  злі,
дуріє  у  Думі  Жирьопа.
Але  Україна  уже  –  Сомалі
за  те,  що  іде  у  Європу.

Татари  і  укри  жили  у  Криму.
Учили  їх  праві  і  ліві.
А  Ізя  родную  не  знає  тому,
[i]шо  вчілі  її  у  Лівіві[/i].

Нардепія  має  і  знає  аж  дві,
у  Раді  лунають  акценти.
Якби  булавою  та  по  голові
за  те,  що  тупі,  як  нардепи.

Моя  Україна  Європою  йде.
У  мови  моєї  –  майбутнє.
І  я  ненавиджу  собачу  за  те,
що  нею  ще  тявкає  Путя.

За  те,  що  цілує  і  лиже  ху*лу
кацапія  Раші  сідницю,
я  їй  «воздаю»  таку  саму  хвалу,
яку  «воздає»  Солженіцин*.

[i]*  –  «  Нет  в  мире  мельче,  сволочнее  и  хамовитее  особи,  чем  кацап.  Рождённый  в  нацистской  стране,  вскормлённый  пропагандой  нацизма,  этот  ублюдок  никогда  не  станет  Человеком.  У  его  страны  нет  друзей  –  либо  холуи,  либо  враги.  Его  страна  способна  только  угрожать,  унижать,  убивать,  за  сохранение  этого  статуса  Рассеей  рядовой  кацап  готов  пожертвовать  собственной  жизнью,  жизнями  своих  родителей  и  детей,  качеством  жизни  собственного  народа.  Воистину:  кацапы  –  звери.  Лютые,  кровожадные,  но...  смертные.»
[/i]
                                                                                                                                                     А.Солженицын

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635861
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 09.10.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.10.2018


rutzt

О, Уту, володарю мій…

О,  Уту,  володарю  мій,
Скажи,  що  відбудеться  нині?
Усі  таємниці  відкрий
Своїй  нерозумній  дитині!
Чекатиме  хто  цього  дня?
Хто  клопіт  накине  на  шию?
Ти  ж  бачиш,  жертовне  ягня
Тобі  шкодувати  не  смію!
І  добрих  не  стримую  слів,
Поклони  дарую  затято.
О,  Уту,  чого  онімів?
Хіба  ж  я  бажаю  багато?



Уту  (Шамаш)  -  вавилонський  бог  сонця

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808608
дата надходження 02.10.2018
дата закладки 02.10.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.09.2018


Лі Чень Дао

Лао Цзи Дао Де Цзін Переклад

Лао  Цзи

Дао  Де  Цзін

Старий  Філософ

Канон  про  Шлях  і  Благочинність

Верхня  частина
Візерунок  перший
Шлях  -  можливий  Шлях  -  не  вічний  Шлях.  Ім’я  -  можливе  Ім’я  -  не  вічне  Ім’я.  Безіменне  є  початком  Неба  та  Землі,  Найменоване  -  мати  всіх  речей.  Хто  вільний  від  пристрастей,  бачить  його  дивовижне,  хто  має  пристрасті  -  бачить  його  тільки  в  явлених  формах.  Обидва  вони  одного  походження,  але  з  різними  назвами.  Разом  вони  називаються  найглибшими.  Від  одного  найглибшого  до  іншого  -  ворота  всього  дивовижного.

Візерунок  другий
Коли  Піднебесна  дізнається,  що  прекрасне  є  прекрасним  -  з’являється  потворне.  Коли  дізнаються,  що  добро  є  добром,  виникає  зло.  Тому  буття  і  небуття  народжують  одне  одного,  важке  і  легке  створюють  одне  одного,  довге  і  коротке  одночасно  виникають,  високе  і  низьке  одне  до  одного  схиляються,  звуки,  зливаючись,  йдуть  до  гармонії,  попереднє  і  наступне  одне  за  одним  слідують.  Тому  мудра  людина  обирає  не  діяння  і  здійснює  вчення  в  мовчанні.  Тоді  всі  речі  рухаються  і  не  зупиняються.  Він  створює  і  не  володіє,  здійснює  і  не  користується,  завершує  і  не  пишається.  Оскільки  не  пишається,  його  не  лишають.

Візерунок  третій
Якщо  не  поважати  мудрагелів,  то  в  народі  не  буде  суперечок.  Якщо  не  цінувати  дорогоцінностей,  то  не  буде  злодіїв.  Якщо  не  бачити  жаданого  предмету,  то  не  будуть  хвилюватися  серця  людей.  Тому  правління  мудрого  робить  їх  серця  порожніми,  а  шлунки  повними.  Воно  послаблює  їх  волю  і  зміцнює  їхні  кістки.  Воно  постійно  прагне  до  того,  щоб  у  народу  не  було  знань  і  пристрастей,  а  ті,  хто  мають  знання  не  могли  б  діяти.  Здійснення  не  діяння  завжди  приносить  спокій.

Візерунок  четвертий
Шлях  -  порожній,  але,  діючи,  він  є  невичерпним.  Найглибший!  Від  є  прабатьком  всіх  речей.  Якщо  притупити  його  все  проникність,  звільнити  його  від  хаотичності,  пригасити  його  сяйво,  сприймати  його  як  пилинку,  то  він  буде  здаватися  ясно  існуючим.  Я  не  знаю  хто  його  породив.  Але  він  існував  раніше  предка  явищ.  

Візерунок  п’ятий
Небо  і  Земля  відносяться  до  людей  як  до  собак.  Мудрий  не  гуманний  і  не  порушує  природне  життя  народу.  Простір  між  Небом  і  Землею  подібний  до  ковальського  міха  і  флейти:  всередині  порожній  і  прямий.  Чим  сильніший  рух,  тим  більше  результатів.  Той,  хто  багато  говорить  отримує  поразку.  Тому  краще  дотримуватись  середини.

Візерунок  шостий
Порожнеча  -  безсмертна.  Називаю  її  найглибшим  початком.  Вхід  до  найглибшого  початку  називаю  коренем  Неба  і  Землі.  Нескінченне  як  існування  і  діє  без  зусиль.

Візерунок  сьомий
Небо  і  Земля    -  довговічні.  Небо  і  Земля  довговічні,  бо  вони  існують  не  для  себе.  Ось  чому  вони  можуть  бути  довговічними.  Тому  мудрий  ставить  себе  позаду  інших,  завдяки  чому  він  опиняється  попереду  людей.  Він  нехтує  своїм  життям,  і  тому  його  життя  зберігається.  Це  тому,  що  мудрий  зневажає  особисте,  і  тому  його  особисте  здійснюється.

Візерунок  восьмий
Вища  доброчинність  схожа  на  воду.  Вона  приносить  користь  всім  істотам  і  не  веде  боротьби.  Вона  знаходиться  там,  де  люди  не  хочуть  бути.  Тому  вона  схожа  на  Шлях.  Життя  повинне  слідувати  Землі,  серце  повинне  слідувати  внутрішнім  стимулам,  благо  чинність  повинна  відповідати  гуманності,  слово  повинне  відповідати  істині,  управління  повинне  відповідати  спокою,  справа  повинна  відповідати  можливостям,  дія  повинна  відповідати  часу.  Якщо  не  вести  боротьби,  то  не  буде  незадоволення.

Візерунок  дев’ятий
Хто  наповнює  через  край  і  заточує  надто  гостро,  той  не  може  довго  зберегти.  Якщо  зала  наповнена  золотом  і  яшмою,  ніхто  не  зможе  його  охороняти.  Якщо  багаті  і  шляхетні  пихаті  і  гонорові,  то  вони  самі  собі  кличуть  лихо.  Якщо  справа  завершена,  людина  відсторонюється.  У  цьому  Шлях  Неба.  

Візерунок  десятий
Для  збереження  спокою  духу  потрібно  зберігати  єдність.  Тоді  не  будуть  народжуватись  бажання.  Якщо  робити  дух  м’яким,  людина  стане  схожою  на  новонародженого.  Якщо  споглядання  стане  чистим,  тоді  не  буде  помилок.  Любов  до  народу  і  управління  країною  здійснюється  без  мудрування.  Ворота  Неба  відкриваються  і  зачиняються  при  дотримуванні  спокою.  Знання  цієї  істини  робить  можливим  Недіяння.  Народжувати  і  виховувати,  створювати  і  не  володіти,  творити  і  не  користуватися,  бути  старшим  і  не  вважати  себе  володарем  -  це  називається  найглибшою  Доброчинністю.  

Візерунок  одинадцятий
Тридцять  спиць  поєднуються  в  одному  колесі,  але  застосування  колеса  залежить  від  порожнечі  між  ними.  З  глини  роблять  глеки,  але  застосування  глеків  залежить  від  порожнечі  в  них.  Пробивають  двері  та  вікна,  що  збудувати  дім,  але  використання  дому  залежить  від  порожнечі  в  ньому.  Ось  що  означає  корисність  буття  і  придатність  небуття.  

Візерунок  дванадцятий
П’ять  кольорів  притуплюють  зір.  П’ять  звуків  притуплюють  слух.  П’ять  смаків  притуплюють  смак.  Швидка  гонитва  і  полювання  хвилюють  серце.  Дорогоцінності  примушують  людини  чинити  злочини.  Тому  зусилля  мудрого  спрямовані  до  того,  щоб  робити  життя  ситим,  а  не  до  того,  щоб  мати  дорогі  речі.  Він  відмовляється  від  останніх  і  обмежується  першим.  

Візерунок  тринадцятий
Слава  і  ганьба  схожі  на  страх.  Шляхетність  схожа  на  нещастя.  Чому  слава  і  ганьба  подібні  до  страху?  Бо  низькі  люди  отримують  славу  зі  страхом  і  гублять  її  зі  страхом.  Чому  шляхетність  схожа  на  нещастя?  Бо  кожен  має  нещастя,  тому  що  є  самим  собою.  Коли  не  будуть  цінувати  себе,  тоді  не  буде  і  нещасть.  Тому  шляхетний  служить  людям  і  знаходиться  серед  них.  Гуманний  служить  людям    і  може  знаходитись  серед  них.

Візерунок  чотирнадцятий
Дивлюсь  на  нього  і  не  бачу,  тому  називаю  його  невидимим.  Слухаю  його  і  не  чую,  тому  називаю  його  нечутним.  Намагаюсь  схопити  його  і  не  досягаю,  тому  називаю  його  найдрібнішим.  Ці  три  якості  неможливо  пояснити.  Тому  вони  зливаються  в  одне.  Його  верх  не  освітлений,  його  низ  не  затемнений.  Він  нескінченний  і  не  може  бути  названий.  Він  знову  повертається  до  небуття.  Називаю  його  формою  без  форм,  образом  без  істоти.  Називаю  його  неясним  і  туманним.  Зустрічаюсь  з  ним  і  не  бачу  обличчя  його,  слідую  за  ним  і  не  бачу  спини  його.  Тримаючись  давнього  Шляху  і  володіючи  нинішнім  буттям,  можна  пізнати  предковічний  початок.  Це  називається  ниткою  Шляху.  

Візерунок  п’ятнадцятий
У  давнину  той,  хто  був  здатний  до  просвіти,  знав  найдрібніше  і  найглибше.  Приховане,  тому  неможливо  це  пізнати.  Оскільки  неможливо  це  пізнати,  то  довільно  даю  образ:  вони  були  несміливими,  наче  переходили  взимку  ріку,  вони  були  нерішучими,  наче  боялися  своїх  сусідів,  вони  були  поважними,  як  гості,  вони  були  обережними,  наче  йшли  по  тонкій  кризі,  вони  були  простими,  подібні  до  необробленого  дерева,  вони  були  неозорі,  наче  долина,  вони  були  непроникливі,  наче  каламутна  вода.  Це  були  ті,  які  своєю  майстерністю  вміли  робити  довговічний  рух  спокійним  і  допомагали  життю.  Вони  дотримувались  Шляху  і  не  бажали  багато  чого.  Не  бажаючи  багато  чого,  вони  обмежувались  тим,  що  існує,  і  не  творили  нового.  

Візерунок  шістнадцятий
Доведу  Порожнечу  до  завершення  -  збережу  повний  спокій,  тоді  всі  речі  будуть  рости  самі  по  собі,  а  я  буду  чекати  їх  повернення.  Десять  тисяч  речей  розцвітають  і  повертаються  до  свого  початку.  Повернення  до  початку  називається  спокоєм,  а  спокій  називається    поверненням  до  життя.    Повернення  до  життя  називається  постійністю.  Знання  постійності  називається  просвітою,  незнання  постійності  вершить  зло.  Той,  хто  знає  постійність  стає  мудрим,  мудрий  стає  справедливим,  а  хто  справедливий  -  стає  імператором.  Імператор  слідує  Небу,  Небо  слідує  Шляху,  а  Шлях  вічний.  До  кінця  життя  не  буде  небезпеки.

Візерунок  сімнадцятий
Пості  люди  знали,  що  вони  мали  великих  людей:  вони  їх  любили  і  звеличували.  Потім  вони  їх  боялися  і  зневажали.  Тому,  той  хто  не  заслуговує  довіри,  той  не  користується  довірою.  Хто  сповнений  роздумами  і  стриманий  на  словах,  той  отримає  нагороди  і  здійснює  справи,  і  народ  говорить,  що  він  слідує  природності.

Візерунок  вісімнадцятий
Коли  усунули  великий  Шлях,  з’явилась  гуманність  і  справедливість.  Коли  з’явилися  мудрагелі,  виникло  і  велике  лицемірство.  Коли  шість  родичів  у  сварці,  тоді  з’являється  синівський  обов’язок  та  батьківська  любов.  Коли  в  державі  безлад,  тоді  з’являються  вірні  слуги.  

Візерунок  дев’ятнадцятий
Коли  будуть  усунені  мудрагельство  і  вченість,  тоді  народ  буде  щасливий,  коли  будуть  усунені  гуманність  та  справедливість,  тоді  народ  повернеться  до  синівських  обов’язків  та  батьківської  любові,  коли  будуть  знищені  хитрість  і  нажива,  тоді  зникнуть  злодії  та  розбійники.  Всі  ці  три  речі  від  недоліку  знань.  Тому  потрібно  вказати  людям,  що  вони  повинні  бути  простими  і  скромними,  зменшити  особисте  і  звільнитись  від  пристрастей.  

Візерунок  двадцятий
Коли  буде  знищена  вченість,  тоді  не  буде  і  печалі.  Яка  мізерна  різниця  між  обіцянками  і  підлабузництвом,  і  яка  велика  різниця  між  добром  і  злом!  Треба  втікати  від  того,  чого  люди  бояться.  О!  Який  хаос,  де  все  ще  не  встановлений  лад.  Всі  люди  радісні,  наче  присутні  на  урочистому  бенкеті  або  святкують  прихід  весни.  Тільки  я  один  спокійний  і  не  виставляю  себе  на  світло.  Я  схожий  на  дитину,  яка  ще  не  з’явилася  на  світ.  О!  Я  лечу!  Здається,  немає  місця,  де  міг  би  я  зупинитись.  Всі  люди  наповнені  бажаннями,  тільки  я  один  схожий  на  того,  хто  відмовився  від  всього.  Я  серце  невігласа.  О,  яке  воно  порожнє!  Всі  люди  наповнені  світлом.  Тільки  я  один  схожий  на  того,  хто  занурений  у  пітьму.  Всі  люди  допитливі,  тільки  я  один  байдужий.  Я  схожий  на  того,  хто  летить  над  морськими  просторами  і  не  знає,  де  йому  зупинитись.  Всі  люди  проявляють  свої  здібності,  тільки  я  один  схожий  на  нікчему  і  низького.  Тільки  я  один  відрізняюся  від  інших  тим,  що  ціную  джерело  живлення.

Візерунок  двадцять  перший
Образи  великої  Благочинності  підпорядковуються  Шляху.  Шлях  неясний  і  туманний.  О,  туманний!  О,  неясний!  У  ньому  сховані  образи.  О,  неясний!  О,  туманний!  У  ньому  сховані  речі.  О,  бездонний!  О,  туманний!  У  ньому  сховане  насіння.  Його  насіння  достовірні,  у  ньому  схована  істина.  З  давніх  часів  до  наших  днів  його  ім’я  не  зникає.  Воно  існує  для  позначення  початку  всіх  речей.  Чому  я  знаю  початок  всіх  речей?  Тільки  завдяки  йому.

Візерунок  двадцять  другий
Неповне  стає  повним.  Криве  стає  прямим.  Порожнє  стає  наповненим.  Давнє  заміняється  новим.  Те,  що  рідкісне  стає  чисельним.  Багато  що  викликає  затьмарення.  Тому  мудрий  зберігає  єдність  і  стає  прикладом.  Він  не  виставляє  себе  на  світло,  тому  блищить,  він  не  говорить  про  себе,  тому  знаменитий,  він  не  прославляє  себе,  тому  заслужений,  він  не  звеличує  себе,  тому  є  старшим  серед  інших.  Він  не  бореться,  тому  непереможний.  У  давнину  говорили,  що  недосконале  стає  досконалим.  Невже  це  марні  слова?  Істинне,  досконале  підпорядковує  собі  все.

Візерунок  двадцять  третій
Потрібно  менше  говорити,  слідувати  природності.  Швидкий  вітер  не  дме  цілий  ранок,  сильний  дощ  не  триває  весь  день.  Хто  створює  все  це?  Небо  і  Земля.  Навіть  Небо  і  Земля  не  можуть  створити  щось  довговічне,  тим  паче  людина.  Тому  він  служить  Шляху.  Людина  з  Шляхом  тотожна  Шляху.  Людина  з  Благочинністю    тотожна  благо  чинності.  Той,  хто  втратить,  тотожний  втраті.  Той,  хто  тотожний  шляху,  отримує  Шлях.  Той,  хто  тотожний  Благочинності,  отримує  Благочинність.  Той,  хто  тотожний  втраті,  отримує  втрачене.  Тільки  сумніви  породжують  зневіру.

Візерунок  двадцять  четвертий
Хто  стає  навшпиньки,  не  може  стояти.  Хто  робить  великі  кроки  не  може  йти.  Хто  сам  себе  виставляє  на  світло,  той  не  блищить.  Хто  сам  себе  хвалить,  не  здобуде  слави.  Хто  нападає,  не  переможе.  Хто  сам  себе  звеличує,  не  може  стати  старшим  серед  інших.  Виходячи  з  Шляху,  все  це  називається  зайвим  бажанням  і  марними  вчинками.  Таких  ненавидять  всі  живі  істоти.  Тому  людина,  що  володіє  Шляхом,  не  робить  цього.

Візерунок  двадцять  п’ятий
Ось  річ,  що  в  хаосі  виникла,  що  раніше  Неба  і  Землі  народилася.  О,  спокійна!  О,  порожня!  Самотньо  стоїть  вона  і  не  змінюється.  Повсюди  діє  і  не  відає  небезпеки.  Її  можна  вважати  матір’ю  Піднебесної.  Я  не  знаю  її  імені.  Позначаючи  її  ієрогліфом  назву  її  Шляхом.      Навмання  найменовуючи  її  назву  її  Великою.  Велика  -  назву  її  Минущою.  Минуща  -  назву  її  Далекою.  Далека  -  назву  її  тою,  Що  Повертається.  Ось  чому  велий  Шлях,  велике  Небо,  велика  Земля,  великий  імператор.  У  Всесвіті  є  чотири  великих,  і  серед  них  імператор.  Людина  слідує  Землі.  Земля  слідує  Небу.  Небо  слідує  Шляху.  Шлях  слідує  самому  собі.  

Візерунок  двадцять  шостий
Важке  є  основою  легкого.  Спокій  є  основою  руху.  Тому  мудра  людина  діє  весь  день,  не  кидаючи  важкої  справи.  Хоча  вона  має  блискучу  надію,  але  перебуває  в  цілковитому  спокої.  Даремно  володар  десяти  тисяч  колісниць,  зайнятий  собою,  так  легковажно  дивиться  на  світ.  Легковажність  руйнує  його  основу,  а  його  нетерплячість  призводить  до  втрати  опори.

Візерунок  двадцять  сьомий
Той,  хто  вміє  крокувати  не  лишає  слідів.  Той,  хто  вміє  говорити  не  припускає  помилок.  Той,  хто  вміє  рахувати  не  користується  рахівницею.  Той,  хто  вміє  зачиняти  двері,  не  користується  замком,  але  зачиняє  їх  так  міцно,  що  відкрити  їх  неможливо.  Той,  хто  вміє  зав’язувти  вузли,  не  використовує  мотузку,  але  зав’язує  так  міцно,  що  неможливо  розв’язати.  Тому  мудрий  постійно  рятує  людей,  і  не  кидає  їх.  Це  називається  глибоким  просвітленням.  Таким  чином  доброчинність  є  вчителем  недобрих,  а  недобрі  -  його  опорою.  Якщо  не  цінують  свого  вчителя  і  доброчинність  не  любить  свою  опору,  то  вони  хоча  і  розумні,  але  занурені  в  сліпоту.  Ось  що  важливе  і  глибоке.  

Візерунок  двадцять  восьмий
Той,  хто  знає  свою  хоробрість,  але  зберігає  скромність,  той  як  гірський  потік  заповнює  Піднебесну.  Хто  став  головним  в  Піднебесній,  той  не  полишає  постійну  Благочинність  і  повертається  до  стану  немовляти.  Той,  хто  знає  свято,  зберігає  в  собі  будні,  стає  прикладом  для  всіх.  Хто  став  прикладом  для  всіх,  той  не  відрізняється  від  постійної  Благочинності  і  повертається  до  безпочаткового.  Хто,  знаючи  свою  славу,  зберігає  для  себе  невідомість,  стає  головним  в  Піднебесній.  Той,  хто  став  головним  в  Піднебесній,  той  досягає  досконалості  в  вічній  Благочинності  і  повертається  до  природи.  Коли  природність  розпадається,  вона  перетворюється  на  засіб,  за  допомогою  якого  мудрий  стає  ватажком  і  його  великий  лад  не  руйнується.  

Візерунок  двадцять  дев’ятий  
Якщо  хтось  спробує  силою  оволодіти  Піднебесною,  то  він  не  досягне  мети.  Піднебесна  подібна  таємничому  глеку,  до  якого  не  можна  торкнутися.  Якщо  хтось  торкнеться  -  отримає  поразку.  Якщо  хтось  схопить,  то  втратить.  Тому  одні  істоти  йдуть,  інші  слідують  за  ними,  одні  розцвітають,  інші  висихають,  одні  міцніють,  інші  слабнуть,  одну  виникають,  інші  руйнуються.  Тому  мудрий  відмовляється  від  надлишків,  усуває  розкоші  і  марнотратство.

Візерунок  тридцятий
Хто  служить  ватажку  народу  використовуючи  Шлях,  не  підкорює  інші  країни  за  допомогою  війська,  бо  це  повернеться  проти  нього.  Де  побували  війська,  там  ростуть  терен  і  колючки.  Після  великої  війни  настають  голодні  роки.  Майстерний  перемагає  і  на  тому  зупиняється,  він  не  здійснює  насильства.  Він  перемагає  і  себе  не  прославляє.  Він  перемагає  і  не  нападає.  Він  перемагає  і  не  пишається.  Він  перемагає  тому,  що  до  цього  його  змушують.  Він  перемагає,  але  він  не  войовничий.  Коли  істота,  повна  сил,  стає  старою,  то  це  називається  відсутністю  Шляху.  Хто  не  дотримується  Шляху,  гине  раніше.

Візерунок  тридцять  перший
Хороше  військо  -  засіб  нещастя,  його  ненавидять  всі  істоти.  Тому  людина,  що  слідує  Шляху,  його  не  вживає.  Шляхетний  під  час  миру  віддає  перевагу  повазі,  а  на  війні  застосовує  насильство.  Військо  -  засіб  нещастя,  воно  не  є  знаряддям  шляхетного.  Він  вживає  його  тільки  тоді,  коли  до  цього  його  змушують.  Головне  -  зберігати  спокій,  а  після  перемоги  себе  не  славити.  Прославляти  себе  перемогою  -  це  радіти  вбивству  людей.  Той,  хто  радіє  вбивству  людей,  не  може  завоювати  співчуття  Піднебесної.  Добробут  створюється  повагою,  а  нещастя  приходить  від  насильства.  Зліва  шикуються  ватажки  флангів,  справа  стоїть  полководець.  Кажуть,  що  треба  зустріти  їх  похідним  ритуалом.  Якщо  вбивають  багатьох  людей,  то  потрібно  гірко  плакати.  Перемогу  слід  відзначати  поховальним  ритуалом.  

Візерунок  тридцять  другий
Шлях  вічний  і  не  має  імені.  Хоча  він  створіння  маленьке,  ніхто  не  може  його  собі  підпорядкувати.  Якщо  шляхта  та  імператори  можуть  його  дотримуватись,  то  всі  істоти  стають  спокійними.  Тоді  Небо  і  Земля  зіллються  в  гармонії,  настане  щастя  і  благодать,  а  народ  без  наказу  заспокоїться.  Коли  встановлюється  лад,  з’являються  імена.  Оскільки  виникли  імена,  потрібно  знати  межу.  Знання  межі  дає  можливість  позбутися  небезпеки.  Шлях  знаходиться  в  мирі,  схожий  на  гірські  потоки,  які  течуть  до  рік  і  морів.

Візерунок  тридцять  третій
Той,  хто  знає  людей  -  розсудливий.  Той,  хто  знає  себе  -  просвітлений.  Той,  хто  перемагає  людей  -  сильний.  Той,  хто  перемагає  себе  -  могутній.  Той,  хто  знає  достаток  -  багатий.  Той,  хто  діє  вперто  -  вольовий.  Той,  хто  не  губить  свою  природу  -  довговічний.  Той,  хто  помер,  але  не  забутий  -  безсмертний.

Візерунок  тридцять  четвертий
Великий  шлях  розтікається  повсюди.  Він  і  справа  і  зліва.  Завдяки  йому  народжуються  всі  живі  істоти,  і  вони  не  зупиняються.  Він  здійснює  подвиги,  але  слави  собі  не  жадає.  Любить  і  виховує  всіх  живих  істот,  але  не  стає  їх  повелителем.  Він  ніколи  не  має  бажань,  тому  його  можна  назвати  маленьким.  Всі  істоти  повертаються  до  нього,  і  він  не  вважає  себе  їх  паном.  Його  можна  назвати  великим.  Він  стає  великим,  завдяки  тому,  що  ніколи  не  вважає  себе  таким.

Візерунок  тридцять  п’ятий
До  того,  хто  втілює  в  собі  великий  образ,  приходить  весь  народ.  Люди  приходять,  і  він  не  шкодить  їм.  Він  приносить  їм  мир,  спокій,  музику  та  їжу.  Навіть  мандрівник  у  нього  зупиняється.  Коли  Шлях  виходить  з  уст,  він  прісний,  без  смаку.  Він  незримий,  його  неможливо  почути.  Але  в  дії  він  невичерпний.  

Візерунок  тридцять  шостий
Те,  що  стискають  розширюється.  Те,  що  ослаблюють  міцніє.  Те,  що  знищують  розквітає.  Хто  хоче  відібрати  що  не  будь  в  іншого,  неминуче  втратить  все.  Все  це  називається  важко  досяжним.  М’яке  долає  тверде,  слабкі  перемагають  сильних.  Риба  не  може  покинути  глибину.  Гостру  зброю  в  державі  не  можна  показувати  людям.

Візерунок  тридцять  сьомий
Шлях  постійно  здійснює  Недіяння,  тому  не  існує  нічого  такого,  щоб  він  не  здійснив.  Якщо  шляхта  та  імператор  будуть  його  дотримуватись,  то  всі  істоти  будуть  змінюватися  самостійно.  Якщо  ж  ті,  що  змінюються,  захочуть  діяти,  то  я  буду  подавлювати  їх  за  допомогою  простого  буття,  що  не  володіє  іменем.  Те,  що  не  володіє  іменем  -  просте  буття  для  себе  нічого  не  хоче.  Відсутність  бажання  приносить  спокій,  і  тоді  лад  в  Піднебесній  сам  собою  встановлюється.  

Нижня  частина
Візерунок  тридцять  восьмий
Людина  з  вищою  Благочинністю  не  здійснює  добрі  справи,  тому  вона  і  є  доброчинною.  Людина  з  низькою  Благочинністю  не  полишає  добрих  справ,  тому  вона  не  є  доброчинною.  Людина  з  вищою  Благочинністю  недіяльний  і  діє  шляхом  Недіяння.  Людина  з  нижчою  Благочинністю  діяльна  і  діє  з  напруженням.  Людина  вищої  гуманності  діє,  і  її  діяльність  здійснюється  засобом  Недіяння.  Людина  вищої  справедливості  діяльна  і  діє  з  напруженням.  Людина  вищої  поваги  діє,  і  йому  ніхто  не  відповідає.  Тоді  він  примушує  людей  до  поваги.  Ось  чому  доброчинність  проявляється  тільки  після  втрати  Шляху,  гуманність  тільки  після  втрати  доброчинності,  справедливість  після  втрати  гуманності,  повага  після  втрати  справедливості.  Повага  це  ознака  відсутності  довіри  і  відданості.  Вона  початок  бунту.  Зовнішній  вигляд  це  квітка  Шляху,  початок  невігластва.  Тому  велика  людина  віддає  перевагу  суттєвому  і  полишає  нікчемне.  Вона  бере  плід  і  відкидає  його  квітку.  Вона  віддає  перевагу  першому  і  відмовляється  від  другого.  

Візерунок  тридцять  дев’ятий  
Ось  ті,  хто  з  давніх  часів  знаходяться  в  єдиному.  Завдяки  єдиному  Небо  стало  чистим,  Земля  нерухомою,  Дух  чутливим,  долина  квітучою,  почали  народжуватись  всі  живі  істоти.  Завдяки  єдиному  шляхта  та  імператор  стають  зразками  у  світі.  Ось,  що  створює  єдине.  Якщо  Небо  нечисте,  воно  руйнується.  Якщо  Земля  тривка,  вона  розколюється.  Якщо  Дух  не  чутливий,  він  зникає.  Якщо  долини  не  цвітуть,  вони  перетворюються  на  пустелю.  Якщо  речі  не  народжуються,  вони  зникають.  Якщо  шляхта  та  імператор  не  є  прикладом  шляхетності,  вони  будуть  скинуті.  Чернь  є  основою  для  шляхти,  низьке  основою  для  високого.  Тому  шляхта  та  імператор,  які  самі  себе  звеличують,  міцності  не  мають.  Це  відбувається  тому,  що  вони  не  вбачають  у  простолюдинах  своєї  основи.  Це  хибна  дорога.  Якщо  розібрати  колісницю,  то  від  неї  нічого  не  лишиться.  Не  можна  бути  дорогоцінним,  наче  яшма,  потрібно  бути  простим,  наче  камінь.

Візерунок  сороковий
Протилежність  є  дія  Шляху.  Слабкість  є  властивістю  Шляху.  У  світі  всі  речі  народжуються  в  бутті,  а  буття  народжується  в  небутті.

Візерунок  сорок  перший
Мудра  людина,  пізнавши  Шлях,  намагається  до  його  здійснення.  Освічена  людина,  пізнавши  Шлях,  то  зберігає  його,  то  губить.  Невіглас,  дізнавшись  про  Шлях,  сміється  з  нього.  Якщо  з  нього  б  не  насміхалися,  він  не  був  би  Шляхом.  Тому  кажуть:  хто  дізнається  про  Шлях,  стає  схожий  на  темного,  хто  занурюється  в  Шлях,  схожий  на  відступаючого,  хто  на  висоті  Шляху,  схожий  на  блукальця,  людина  вищої  доброчинності  схожа  на  простолюдина,  велика  просвітлена  людина  схожа  на  зневажену,  безмежна  доброчинність  схожа  на  її  недолік,  поширення  доброчинності  схоже  на  її  розкрадання,  істинна  правді  схожа  на  брехню.  Великий  квадрат  не  має  кутів,  великий  глек  довго  ліпиться,  сильний  звук  неможливо  почути,  великий  образ  не  має  форми.  Шлях  схований  і  не  має  імені.  Він  допомагає  і  веде  до  досконалості.  

Візерунок  сорок  другий
Шлях  породжує  одне,  одне  породжує  два,  два  породжують  три,  три  породжують  всіх  живих  істот.  Всі  живі  істоти  втілюють  Інь  та  Ян,  наповнені  Ці,  утворюють  гармонію.  Люди  зневажають  тих,  хто  сам  себе  звеличує  і  називає  правителями  та  шляхетними.  Всі  живі  істоти  зміцнюються  після  послаблення  і  послаблюються  після  зміцнення.  Люди  поширюють  своє  вчення,  цим  же  займаюсь  і  я.  Жорстокі  тирани  не  помирають  своєю  смертю.  Це  я  навожу  як  приклад  у  своєму  вченні.

Візерунок  сорок  третій
У  Піднебесній  найслабкіші  перемагають  найсильніший.  Небуття  проникає  всюди.  Ось  чому  я  знаю  користь  від  не  діяння.  У  світі  немає  нічого,  що  можна  було  б  порівняти  з  вченням  мовчання  і  користю  Недіяння.        

Візерунок  сорок  четвертий
Що  ближче  тілу  -  слава  чи  життя?  Що  важливіше  тілу  -  життя  чи  багатство?  Що  важче  пережити  -  здобуття  чи  втрату?  Хто  багато  зберігає,  той  багато  втрачає.  Хто  багато  накопичує,  той  матиме  величезні  збитки.  Хто  знає  міру,  в  того  не  буде  невдачі.  Хто  знає  межу,  в  того  не  буде  небезпеки.  Він  стає  довговічним.  

Візерунок  сорок  п’ятий  
Велика  досконалість  схожа  на  недосконалість.  Її  дія  нескінченна.  Велика  повнота  схожа  на  порожнечу.  Її  дія  невичерпна.  Велика  прямота  схожа  на  кривизну.  Велика  мудрість  схожа  на  дурість.  Великий  промовець  схожий  на  того,  хто  затинається.  Рух  перемагає  холод.  Спокій  перемагає  спеку.  Спокій  створює  лад  у  Піднебесній.

Візерунок  сорок  шостий
Коли  в  Піднебесній  є  Шлях,  коні  угноюють  землю.  Коли  в  Піднебесній  відсутній  Шлях,  бойові  коні  пасуться  на  полях.  Немає  більшого  нещастя,  аніж  незнання  межі  своєї  пристрасті.  Немає  більшої  небезпеки,  аніж  спроби  привласнення.  Тому,  хто  вміє  задовольнятися,  завжди  задоволений.  

Візерунок  сорок  сьомий
Не  полишаючи  подвір’я  мудрець  пізнає  Піднебесну.  Не  визираючи  з  вікна,  він  бачить  Шлях  Неба.  Чим  далі  він  мандрує,  тим  менше  пізнає.  Тому  мудрий  не  ходить,  але  пізнає.  Не  бачить,  але  називає.  Не  діючи  творить.  

Візерунок  сорок  восьмий
Той,  хто  вчиться,  з  кожним  днем  примножує.  Хто  служить  Шляху,  кожен  день  втрачає.  У  безперервній  втраті  доходить  до  Недіяння.  Немає  нічого  такого,  чого  б  не  творило  Недіяння.  Тому  завоювання  Піднебесної  завжди  здійснюється  засобом  Недіяння.  Хто  діє,  не  в  змозі  володіти  Піднебесною.  

Візерунок  сорок  дев’ятий
Мудрий  не  має  власного  серця.  Його  серце  складається  з  сердець  народу.  Добрим  я  роблю  добро,  злим  я  теж  бажаю  добра.  Це  і  є  доброчинність,  яку  створює  Благочинність.  Щирим  я  вірю,  нещирим  також  вірю.  Це  і  є  щирість,  що  витікає  з  Благочинності.  Мудрий  живе  в  світі  спокійно  і  в  серці  своєму  збирає  думки  народу.  Він  дивиться  на  народ,  як  на  своїх  дітей.

Візерунок  п’ятдесятий
Народжені  вмирають.  Троє  з  десяти  народжених  живуть,  троє  з  десяти  народжених  помирають.  З  кожного  десятку  ще  троє  помирають  від  своїх  діянь.  Чому  це  так?  Це  тому,  що  в  них  надто  сильне  жадання  життя.  Я  чув,  що  той,  хто  оводів  життям,  йде  по  землі  не  боячись  однорога  та  тигра,  починає  битву  не  боячись  озброєних  воїнів.  Однорогу  нема  куди  встромити  свій  ріг,  тигру  нема  де  накласти  на  нього  свої  кігті,  а  воїнам  нема  куди  в  нього  встромити  свої  мечі.  Чому  це  так?  Це  тому,  що  для  нього  не  існує  смерті.  

Візерунок  п’ятдесят  перший  
Шлях  породжує,  Благочинність  вигодовує.  Речі  формуються,  форми  довершуються.  Тому  немає  речі,  яка  не  підносила  б  Шлях  і  не  цінувала  б  Благочинність.  Шлях  піднесений,  Благочинність  сповнена  поваги,  тому,  що  вони  не  дають  наказів,  а  слідують  своїй  природі.  Шлях  породжує,  Благочинність  вигодовує,  вирощує,  виховує,  вдосконалює,  робить  зрілими,  доглядає,  підтримує.  Створювати  і  не  привласнювати,  творити  і  не  вихвалятися,  бути  старшим  і  не  диктувати  свою  волю.  Ось,  що  називається  найглибшою  Благочинністю.  

Візерунок  п’ятдесят  другий
У  піднебесній  є  початок,  він  є  матір’ю  Піднебесної.  Коли  буде  осягнута  мати,  то  можна  осягти  і  її  дітей.  Коли  відомі  діти,  то  знову  потрібно  пізнавати  матір.  Тоді  до  кінця  життя  не  буде  небезпеки.  Якщо  забути  свої  бажання  і  звільнитися  від  пристрастей,  то  до  кінця  життя  не  буде  втоми.  Якщо  розпустити  свої  пристрасті  і  зануритись  у  свої  справи,  то  не  буде  порятунку.  Бачити  найдрібніше  називається  ясністю.  Збереження  слабкості  називається  могутністю.  Застосовуючи  блиск,  можна  досягти  ясності.  Тоді  до  кінця  життя  не  буде  нещастя.  Це  називається  дотримання  постійності.  

Візерунок  п’ятдесят  третій
Якби  я  володів  знанням,  то  йшов  би  великою  дорогою.  Єдина  річ,  якої  я  боюсь  -  це  дія.  Велика  дорога  досконало  рівна,  але  народ  полюбляє  стежки.  Якщо  палац  розкішний,  то  поля  вкриті  бур’янами  і  зерносховища  порожні.  Одягаються  в  розкішні  тканини,  носять  гострі  мечі,  не  задовольняються  їжею,  накопичують  надлишкові  багатства.  Це  називається  розбійництвом  та  гонором.  Це  порушення  Шляху.

Візерунок  п’ятдесят  четвертий
Того,  хто  вміє  міцно  стояти  неможливо  скинути.  Того,  хто  вміє  опертися,  неможливо  звалити.  Сини  і  онуки  будуть  вічно  берегти  пам'ять  про  нього.  Хто  вдосконалюється  всередині  самого  себе,  у  того  доброчинність  стає  щирою.  Хто  вдосконалює  свою  сім’ю,  у  того  доброчинність  стає  вагомою.  Хто  вдосконалює  своє  село.  у  того  доброчинність  стає  широкою.  Хто  вдосконалює  своє  царство,  у  того  доброчинність  стає  багатою.  Хто  вдосконалює  Піднебесну,  у  того  доброчинність  стає  загальною.  Пізнаючи  себе,  можна  пізнати  інших.  По  одній  сім’ї  можна  пізнати  інші.  По  одному  селу  можна  пізнати  інші.  По  одному  царству  можна  пізнати  інші.  Пізнаючи  Піднебесну  можна  пізнати  Всесвіт.  Чому  я  знаю  Всесвіт?  Ось  чому.  

Візерунок  п’ятдесят  п’ятий
Хто  містить  в  собі  досконалу  Благочинність,  той  схожий  на  новонародженого.  Отруйні  комахи  та  змії  його  не  кусають,  люті  звірі  на  нього  не  нападають,  хижі  птахи  його  не  хапають.  Кістки  у  нього  м’які,  м’язи  слабкі,  але  він  утримує  міцно.  Не  знаючи  спілки  двох  статей,  він  володіє  творінням  життя.  Він  дуже  чутливий.  Він  кричить  весь  день,  але  його  голос  не  змінюється.  Він  досконало  гармонійний.  Знання  гармонії  називається  постійністю.  Знання  постійності  називається  просвітленістю.  Збагачення  життя  називається  щастям.  Напруженість  духу  в  серці  називається  впертістю.  Істота,  що  повна  сил  старіє,  це  називається  порушенням  Шляху.  Той,  хто  не  має  Шляху  гине  раніше  належного.  

Візерунок  п’ятдесят  шостий
Той,  що  знає  не  говорить,  той,  що  говорить  -  не  знає.  Хто  зупиняє  свої  бажання,  відмовляється  від  пристрастей,  притуплює  свої  прагнення,  звільняє  себе  від  плутанини,  гасить  свій  блиск,  зводить  воєдино,  той  ототожнюється  з  найглибшим.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  з  ним  породичатися.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  їм  нехтувати.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  ним  користуватися.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  йому  пошкодити.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  його  звеличити.  Його  неможливо  наблизити  для  того,  щоб  його  принизити.  Ось  чому  його  поважають  в  Піднебесній.  

Візерунок  п’ятдесят  сьомий
Держава  управляється  справедливістю,  війна  ведеться  хитрістю.  Завоювання  Піднебесної  здійснюється  шляхом  Недіяння.  Звідки  я  знаю  все  це?  Ось  звідки:  коли  в  Піднебесній  багато  непотрібних  речей,  народ  стає  бідним.  Коли  народ  має  багато  зброї,  в  країні  починаються  бунт.  Коли  є  багато  майстрів,  множаться  рідкісні  предмети.  Коли  ростуть  закони  та  накази,  збільшується  число  злодіїв  та  розбійників.  Тому  мудрий  говорить:  якщо  я  не  дію,  народ  буде  самовдосконалюватись.  Якщо  я  спокійний,  народ  буде  виправлятися.  Якщо  я  пасивний,  народ  сам  стає  багатим.  Якщо  я  не  маю  пристрастей,  народ  стає  простим  душею.  

Візерунок  п’ятдесят  восьмий
Коли  правителі  спокійні,  народ  стає  простим  душею.  Коли  правителі  діють,  народ  стає  нещасним.  О,  нещастя!  Воно  основа,  на  якій  тримається  щастя.  О,  щастя!  У  ньому  полягає  нещастя.  Хто  знає,  де  їх  межі?  Вони  не  мають  постійності.  Справедливість  знову  перетворюється  в  хитрість,  добро  в  зло.  Людина  вже  давно  знаходиться  у  світі  помилок.  Тому  мудрий  справедливий  і  не  відбирає  нічого  в  іншого.  Він  безкорисний  і  не  шкодить  іншим.  Він  правдивий  і  не  здійснює  нічого  поганого.  Він  світлий,  але  не  хоче  блищати.  

Візерунок  п’ятдесят  дев’ятий
Для  того,  щоб  управляти  державою  і  служити  людям,  найкраще  дотримуватись  стриманості.  Стриманість  повинна  бути  основною  турботою.  Вона  називається  вдосконаленням  Благочинності.  Вдосконалення  Благочинності  -  всеперемагаюча  сила.  Всеперемагаюча  сила  невичерпна.  Невичерпна  сила  дає  можливість  оволодіти  державою.  Початок,  за  допомогою  якого  управляють  державою,  довговічний  і  називається  глибоким  і  міцним  коренем.  Він  є  вічно  існуючим  Шляхом.  

Візерунок  шістдесятий
Управління  великим  царством  нагадує  приготування  страви  з  дрібних  риб.  Якщо  люди  живуть  в  Піднебесній  дотримуючись  Шляху,  то  духи  померлих  не  творять  чудеса.  Духи  померлих  не  тільки  не  будуть  творити  чудес,  вони  перестануть  шкодити  людям.  Не  тільки  духи  померлих  перестануть  шкодити  людям,  але  і  мудреці  не  будуть  шкодити  людям.  Оскільки  і  ті,  і  інші  не  будуть  шкодити  людям,  то  їх  Благочинності  поєднаються.  

Візерунок  шістдесят  перший
Велике  царство  -  це  низина  ріки,  вузол  Піднебесної,  самка  Піднебесної.  Самка  завжди  незворушно  долає  самця,  але  по  незворушності  стоїть  нижче.  Тому  велике  царство  притягує  до  себе  маленьке  тим,  що  ставить  себе  нижче  малого,  а  маленьке  царство  завойовує  симпатію  великого  тим,  що  стоїть  нижче  великого.  Тому  притягує  до  себе  тим,  що  ставить  себе  нижче,  або  тому,  що  саме  по  собі  нижче.  Нехай  велике  царство  буде  бажати  не  більше  того,  щоб  всі  були  нагодовані,  а  меле  царство  нехай  буде  бажати  не  більше  того,  щоб  служити  людям.  Тоді  обидва  отримають  те,  що  хочуть.  Великому  належить  бути  внизу.  

Візерунок  шістдесят  другий
Шлях  -  глибина  всіх  речей.  Він  скарб  добрих  і  захист  недобрих  людей.  Прекрасні  слова  можна  говорити  загалу,  хорошу  поведінку  можна  поширити  на  людей.  Але  навіщо  кидають  недобрих  людей?  Для  чого  висувають  Сина  Неба  і  призначають  йому  трьох  радників?  Правитель  і  радники  хоча  і  мають  дорогоцінні  камені  і  можуть  їздити  на  колісницях,  але  краще  буде  їм  постійно  слідувати  Шляху.  Чому  в  давнину  цінували  Шлях?  У  ті  часи  люди  не  прагнули  багатства  і  злочини  пробачали.  Тому  в  Піднебесній  цінували  справжнє.  

Візерунок  шістдесят  третій
Потрібно  здійснювати  Недіяння,  дотримуватись  спокою  і  куштувати  те,  що  без  смаку.  Велике  складається  з  дрібного,  чисельне  -  з  малого.  На  ненависть  потрібно  відповідати  добром.  Подолання  важкого  починається  з  легкого,  здійснення  великої  справи  починається  з  малого,  бо  в  світі  важка  справа  утворюється  з  легких,  а  велика  -  з  малих.  Тому  мудрий  завжди  починає  справу  не  з  великого,  цим  самим  він  звершує  велику  справу.  Хто  багато  обіцяє,  той  не  заслуговує  довіри.  Де  багато  великих  справ,  там  багато  і  важких.  Тому  мудрий  занурюється  в  труднощі,  тому  їх  і  долає.  

Візерунок  шістдесят  четвертій
Те,  що  спокійне,  легко  зберегти.  Те,  що  ще  немає  ознак,  легко  виправити.  Те,  що  слабке,  легко  розділити.  Те,  що  мілке,  легко  розсіяти.  Те,  що  дрібне,  легко  розсіяти.  Дію  треба  починати  з  того,  чого  ще  немає.  Наведення  ладу    потрібно  починати  тоді,  коли  ще  немає  бунту.  Бо  велике  дерево  виростає  з  маленького,  висока  башта  починає  будуватися  з  жмені  землі,  подорож  на  тисячу  лі  починається  з  першого  кроку.  Хто  діє  -  отримає  поразку.  Хто  чимось  володіє  -  втратить.  Ось  чому  мудрий  недіяльний,  він  не  зустрічає  поразки.  Він  нічого  не  має  і  тому  нічого  не  губить.  Ті,  що,  звершуючи  справу  поспішають  досягти  успіху  терплять  невдачу.  Хто  обережно  завершує  свою  справу,  подібно  до  того,  як  він  справу  почав,  у  того  завжди  буде  добробут.  Тому  мудрий  не  має  пристрастей,  не  цінує  важко  здобуті  предмети,  вчиться  в  тих,  які  не  мають  знань,  іде  дорогою,  якою  пройшли  інші.  Він  слідує  природності  речей  і  не  наважується  діяти.  

Візерунок  шістдесят  п’ятий  
У  давнину  той,  хто  слідував  Шляху  не  просвітлював  народ,  а  робив  його  обмеженим.  Важко  управляти  народом,  що  має  багато  знань.  Тому  управління  державою  за  допомогою  знань  -  вороже  для  держави,  а  без  їх  використання  -  благо  для  держави.  Хто  знає  ці  два  явища,  той  стає  прикладом  для  інших.  Знання  цього  є  знання  найглибшої  Благочинності.  Найглибша  Благочинність  -  вона  і  глибока  і  далека.  Вона  протилежна  всім  живим  істотам.  Слідуючи  на  нею,  досягнеш  великого  добробуту.  

Візерунок  шістдесят  шостий
Ріки  і  моря  тому  владарюють  над  рівнинами,  що  вони  здатні  текти  вниз.  Тому  вони  владарюють  над  рівнинами.  Той,  хто  бажає  піднестись  над  народом  повинен  ставити  себе  нижче  інших.  Коли  він  бажає  бути  попереду  людей,  він  повинен  поставити  себе  позаду  від  інших.  Тому,  хоча  він  стоїть  над  народом,  народ  він  не  обтяжує.  Хоча  він  знаходиться  попереду,  народ  йому  не  шкодить.  Тому  люди  з  радістю  його  висувають  і  від  нього  не  відвертаються.  Він  не  веде  боротьби,  завдяки  чому  він  в  Піднебесній  непереможний.  

Візерунок  шістдесят  сьомий
Піднебесна  говорить  про  те,  що  мій  Шлях  великий  і  не  зменшується.  Якщо  б  він  зменшувався,  то  після  тривалого  часу  він  став  би  маленьким.  Не  зменшується,  тому  що  є  великим.  Я  маю  три  скарби,  які  ціную:  перший  -  це  любов  до  людей,  другий  -  ощадливість,  третій  полягає  в  тому,  що  я  не  смію  бути  попереду  в  Піднебесній.  Я  людяний,  тому  можу  стати  хоробрим.  Я  ощадливий,  тому  можу  бути  щедрим.  Я  не  смію  бути  попереду  всіх  в  Піднебесній,  тому  можу  стати  ватажком.  Хто  хоробрий  без  гуманності,  щедрий  без  ощадливості,  знаходиться  попереду,  відштовхуючи  інших,  хто  знаходиться  позаду,  той  загине.  Хто  веде  війну  за  людяність,  той  перемагає,  споруджена  ним  оборона  неприступна.  Небо  його  рятує,  людяність  його  береже.  

Візерунок  шістдесят  восьмий
Розумний  полководець  не  буває  войовничим.  Майстерний  воїн  не  буває  гнівний.  Той,  хто  вміє  перемагати  ворога  не  нападає.  Той,  хто  вміє  управляти  людьми  ставить  себе  у  низьке  становище.  Це  я  називаю  Благочинністю,  уникнення  боротьби.  Це  сила  управління  людьми.  Це  означає  слідувати  природі  і  давньому  першопочатку.  

Візерунок  шістдесят  дев’ятий  
Військове  мистецтво  проголошує:  я  не  повинен  першим  починати,  я  повинен  очікувати.  Я  не  повинен  наступати  хоча  б  на  вершечок  вперед,  а  відступаю  на  аршин  назад.  Це  називається  дія  засобом  не  діяння,  ударом  без  зусиль.  У  цьому  випадку  не  буде  ворога,  я  можу  обійтися  без  воїнів.  Немає  біди  важчої,  ніж  недооцінити  ворога.  Недооцінка  ворога  шкодить  моєму  сокровенному  засобу.  Під  час  битв  ті,  хто  в  скорботі,  отримує  перемогу.  

Візерунок  сімдесятий
Мої  слова  легко  здійснити.  Але  люди  не  можуть  зрозуміти  і  не  можуть  здійснити.  У  словах  є  початок,  у  справах  є  головне.  Оскільки  люди  їх  не  знають,  то  вони  не  знають  і  мене.  Коли  мене  мало  знають,  тоді  я  дорогий.  Тому  мудрий  схожий  до  того,  хто  одягається  в  грубі  тканини,  а  при  собі  тримає  яшму.  

Візерунок  сімдесят  перший
Хто  має  знання,  але  вдає  незнаючого,  той  на  висоті.  Хто  не  має  знань,  але  вдаю  знаючого,  той  хворий.  Хто  звільнює  себе  від  хвороби  -  той  не  хворіє.  Мудрий  не  хворіє,  тому  що  він  позбавляє  себе  хвороби.  Тому  він  не  хворіє.  

Візерунок  сімдесят  другий
Коли  народ  не  боїться  могутніх,  тоді  приходить  могутність.  Не  пригнічуйте  їх  хати,  не  зневажайте  їх  життя.  Хто  не  зневажає,  той  не  буде  зневажений.  Тому  мудрий,  знаючи  себе,  себе  не  виставляє.  Він  любить  себе  і  себе  не  звеличує.  Він  відмовляється  від  самолюбства  і  віддає  перевагу  не  звеличенню.  

Візерунок  сімдесят  третій
Хто  хоробрий  і  войовничий,  той  гине.  Хто  хоробрий  і  не  войовничий,  то  виживає.  Ці  дві  істини  означають:  одна  -  користь,  інша  -  шкоду.  Хто  знає  причини  ненависті  до  войовничих?  Пояснити  це  важко  навіть  мудрецю.  Шлях  Неба  не  веде  боротьби,  але  перемагає.  Він  не  говорить,  але  вміє  відповідати.  Він  сам  приходить.  Він  спокійний  і  може  керувати.  Сіть  Неба  не  щільна,  але  нічого  не  пропускає.    

Візерунок  сімдесят  четвертий
Якщо  народ  не  боїться  смерті,  то  навіщо  ж  погрожувати  йому  смертю?  Хто  примушує  людей  боятися  смерті  і  вважає  цю  справу  захоплюючою,  того  я  захоплю  і  знищу.  Хто  насмілюється  так  діяти?  Завжди  існує  носій  смерті,  що  вбиває.  Якщо  хто  його  помітить,  той  помітить  великого  майстра.  Хто  заміняє  великого  майстра,  відрубає  собі  власну  руку.

Візерунок  сімдесят  п’ятий
Народ  голодує  тому,  що  великі  податки.  Ось  чому  є  голод.  Важко  управляти  народом  тому,  що  уряд  занадто  діяльний.  Ось  чому  важко  управляти.  Народ  легко  вимирає  тому,  що  в  нього  занадто  велике  жадання  життя.  Ось  чому  легко  помирають.  Той,  хто  зневажає  своє  життя,  тим  самим  цінує  своє  життя.  

Візерунок  сімдесят  шостий
Людина  при  народженні  ніжна  і  слабка,  а  після  смерті  тверда  і  міцна.  Всі  істоти  і  рослини  під  час  народження  ніжні  і  слабкі,  а  під  час  загибелі  тверді  і  міцні.  Тверде  і  міцне  -  це  те,  що  гине,  а  ніжне  і  слабке,  це  те,  що  починає  жити.  Тому  могутнє  військо  не  перемагає,  воно  подібне  міцному  дереву.  Сильне  і  могутнє  не  мають  тих  переваг,  які  має  ніжне  і  слабке.  

Візерунок  сімдесят  сьомий
Шлях  Неба  нагадує  натягування  тятиви.  Коли  знижується  вершня  частина  лука,  піднімається  нижня.  Він  забирає  зайве  і  віддає  забране  тому,  хто  цього  потребує.  Шлях  Неба  забирає  в  багатих  і  віддає  бідним,  те  що  в  них  вкрадене.  Шлях  людей  навпаки,  забирає  в  бідних  і  віддає  багатим  те,  що  вкрадене.  Хто  може  віддати  іншим  все  зайве?  Це  можуть  зробити  тільки  ті,  хто  слідує  Шляху.  Тому  мудрий  творить,  але  не  користується  тим,  що  створено,  здійснює  подвиги  і  себе  не  прославляє.  Він  шляхетний  тому,  що  в  нього  немає  пристрастей.  

Візерунок  сімдесят  восьмий
У  Піднебесній  вода  -  це  найм’якіше  і  найслабкіше  у  світі,  але  в  подоланні  твердого  і  міцного  вона  непереможна,  у  Піднебесній  їй  немає  рівного.  Слабкі  перемагають  сильних,  м’яке  долає  тверде.  Це  знають  всі,  але  люди  не  можуть  це  здійснити.  Тому  мудрий  говорить:  хто  взяв  на  себе  приниження  держави  -  стає  володарем,  хто  взяв  на  себе  нещастя  Піднебесної  -  стає  імператором.

Візерунок  сімдесят  дев’ятий  
Після  великого  збурення  лишаються  його  наслідки.  Спокій  можна  назвати  добром.  Тому  мудрий  присягається,  що  він  не  буде  нікого    засуджувати.  Добрі  люди  дотримуються  присяги,  а  недобрі  її  порушують.  Шлях  Неба  не  має  родичів,  він  завжди  на  стороні  добрих.  

Візерунок  вісімдесятий
Потрібно  зробити  державу  маленькою,  а  народ  не  чисельним.  Навіть,  якщо  є  багато  знарядь,  не  потрібно  їх  застосовувати.  Потрібно  зробити  так,  щоб  народ  не  мандрував  далеко  до  кінця  свого  життя.  Навіть  якщо  є  човни  і  колісниці,  не  потрібно  їх  застосовувати.  Навіть  якщо  є  озброєне  військо,  не  потрібно  його  виставляти.  Потрібно  зробити  так,  щоб  народ  знову  почав  плести  вузлики  і  використовувати  їх  замість  письма.  Потрібно  зробити  смачною  його  їжу,  чудовим  його  одяг,  збудувати  йому  спокійне  житло,  зробити  його  життя  веселим.  Сусідні  держави  дивились  би  одна  на  одну  здалека,  слухали  б  одна  в  одної  крики  півнів  та  гавкання  собак,  а  люди  в  старості  та  смерті  не  повинні  були  б  блукати  з  місця  на  місце.

Візерунок  вісімдесят  перший
Вірні  слова  не  красиві.  Красиві  слова  не  заслуговують  довіри.  Добрий  не  красномовний.  Красномовний  не  добрий.  Знаючий  не  доводить.  Той,  хто  доводить,  не  знає.  Мудрий  нічого  не  накопичує.  Він  все  робить  для  людей  і  все  віддає  іншим.  Шлях  Неба    приносить  всім  живим  істотам  користь  і  не  шкодить  їм.  Шлях  мудрого  -  це  діяння  без  боротьби.  

З  давньокитайської  (вень-янь)  заново  переклав  Лі  Чень  Дао.  

Примітка:  
Поняття  «Де»  я  переклав  як  Благочинність.  В  епоху  Інь-Шан  поняття  «Де»  означало  магічну  силу,  яку  дарує  Небо  володарю.  В  епоху  Чжоу  та  епоху  Весни  і  Осені  поняття  «Де»  означало  реалізацію  етичної  першооснови  світу  в  людині.  В  епоху  Хань  поняття  «Де»  означало  ідеальну  і  належну  поведінку  людини.  Поняття  «Дао»  я  переклав  як  Шлях  -  буквальне  значення  цього  ієрогліфа.  Розуміння  поняття  Дао  суттєво  відрізняється  у  різних  філософських  школах  давнього  Китаю.  Текст  перенасичений  термінами,  які  є  обємними,  і  які  потребують  пояснень  та  інтерпретацій  кожен.  Так  поняття  «гуманність»  не  співпадає  з  європейським  поняттям  гуманності.  Те  саме  стосується  понять  «обов’язок»,  «ритуал»,  «мудрий»,  «мудрець»,  «шляхетний»,  «простолюдин»,  «держава»,  «Піднебесна»,  «Небо»,  «Земля»  та  інших.  Якщо  всі  їх  не  перекладати,  що  текст  лишиться  неперекладеним.  Якщо  всі  їх  коментувати  і  пояснювати,  то  коментарі  перетворяться  в  багатотомний  науковий  трактат.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678719
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 19.09.2018


Ганна Верес

П’ятий рік війна гуркоче

Москалі  знов  цуплять  волю,
Щоб  поставити  нам  «мат»,
Чорну  щоб  чинить  сваволю,
Але  ж  предок  наш  –  сармат,
Котрий  волею  впивався,
Мов  настояним  вином,
З  ворогом  не  раз  стрічався…
Кінь  і  меч,  і  стремено  –
Все  трималося,  як  треба,
Усьому  давав  він  лад,
Тож  було  прихильним  небо.
Був  монгол  тут  і  Кубрат,
Й  москалі,  недобрі  люди,
Всяк  підтвердить  статус  цей.
Зняв  і  світ  з  очей  облуду:
В  масці  рашівське  лице.

П’ятий  рік  війна  гуркоче,
П’єм  полин  ми  свій  до  дна,
Поневолить  Раша  хоче,
Сіє  поміж  нас  розбрат.
 Україна  ж  –  наша  мати,
Й  пів  Росії  –  нам  рідня,
Не  дозволим  ставить  «мату»,
Кров  родинну  роз’єднать!
«Як  посміла  меч  підняти,
Душі  топлячи  в  гріхах?!
Чи  ж  карати  можна  матір?»  –
Вічність  втомлено  зітха.
2.09.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805515
дата надходження 04.09.2018
дата закладки 05.09.2018


Андрей Пущин

Зимівник чаклуна (Кочовик)

–  Хай  ведуть  тебе  коні,  –  казав  кочовик,  –
Лиш  тримайся  поодаль  стрімкої  води,
Бо  стоїть  там  на  варті  старий  січовик,
Знай,  у  нього  рахунки  свої  до  орди.

Та  не  слухав  поради  юнак  і  в  час  злив  
Він  пішов  до  річок,  що  кінчаються  -ець,
За  межу,  де  відлюдником  старець  той  жив.
Гай  шумить,  промовляє:  «Свій  знайдеш  кінець».

Виє  вітер,  ломить  віти,
Хмара  котить,  грім,  скавчання  –
Ось  зимівник,  трави,  квіти:
Сумнів  чуй  свій  і  вагання…

–  Гей,  коня  поверни!
Тут  живуть  чаклуни
Чи  вовків  ти  не  чув?
Кочовик,  що  забув?
Молодий  –  поживи,
Пошкодуй  голови
Чи  межу  перетни
Та  навіки  засни.

Вражі  стріли  встромились  у  цей  чорнозем  –
Крапнув  дощ  та  зі  стріл  проросли  ці  гаї!
Обернешся  свинею,  як  ми  так  назвем!..  –
Вітер  вщух  і  з  дерев  залили  солов’ї.

–  Ти  ж,  старий,  не  шайтан,  не  нащадок  волхвів,
І  не  воїн  –  лиш  тесля,  рибалка,  бджоляр?!
Характерник  всміхнувсь,  ледве  вусом  повів:
«Пасовище  не  тут,  повертайся,  маля…  –

Тупіт  ніг  –  землі  здригання.  –
Що  сказав  дурній  макітрі?!»
Хмара  котить,  грім,  скавчання,
Блискавиць  герць  у  повітрі!

–  Гей,  коня  поверни!
Тут  живуть  чаклуни
Чи  вовків  ти  не  чув?
Кочовик,  що  забув?
Молодий  –  поживи,
Пошкодуй  голови
Чи  межу  перетни
Та  навіки  засни.

24  серпня  2018  р.


Материалы  для  историко-статистического  описания  Екатеринославской  епархии.  Церковь  и  приходы  прошедшего  ХVIII  столетия.  –  Екатеринослав,  1880.  –  С.  38-47:  

«Слобода  Ясеноватая,  на  вершине  реки  Кривого  Торца,  многолюдная  и  с  населением  довольно  состоятельным...  находится  Бахмутского  уезда  в  3-м  благочинническом  округе.


Местность  нынешней  слободы  Ясеноватой  –  древнейшее,  старожитное  запорожское  займище.  В  славных,  богатых  и  плодородных,  роскошных  и  живописных  дачах  восточного  Запорожья,  при  урочище  Ясеноватке,  зимовником  и  хутором  в  1690  году  сидело  несколько  отшельников,  абшитованных  запорожцев,  занимавшихся  пчеловодством,  скотоводством  и  рыбальчеством.  Крепостной  и  торговый  город  Бахмут  достаточно  был  знаком  и  известен  отшельникам  запорожцам.  С  1745  года,  в  восточной  части  Запорожья,  урочище  Ясеноватка  сделалось  одним  из  главных  притонов  для  харцызов  и  характерников,  для  гайдамак  и  гайдуков  запорожских».

Указанная  территория  находилась  на  границе  Земель  и  Вольностей  Запорожской  Сечи  (а  также  Кальмиусской  паланки  Войска  Запорожского)  и  Земель  донских  казаков.  Точно  определенной  в  натуре  границы  между  ними  до  18-го  столетия  не  существовало.  Территории  бывшего  соприкосновения  Запорожья  и  Донщины  также  принято  именовать  Донетчиной  (от  названия  реки  Северский  Донец,  к  бассейну  которой  относится  указанная  территория).  Учитывая  то,  что  на  юг  от  Запорожья  находились  кочевые  племена  Ногайской  орды,  запорожские  и  донские  казаки  вынуждены  были  нести  постоянную  сторожевую  службу,  что  и  послужило  к  концу  17-го  столетия  формированию  таких  казацких  займищ,  как  Ясеноватая  (Ясиноватка,  Ясиновка),  Макеевка,  Землянки,  в  1777  году  преобразованных  в  воинские  государственные  слободы.  В  настоящее  время  территория  бывшей  слободы  Ясеноватой  разделена  между  городами  Макеевка  (село  Ясиновка)  и  Ясиноватая.  К  территории  Макеевки  также  относятся  Землянки.

При  этом  развитие  имеющихся  и  появление  новых  поселений  в  пределах  восточного  Запорожья  существенно  ускорила  политика  разбавления  «одного  из  главных  притонов  для  харцызов  и  характерников,  для  гайдамак  и  гайдуков  запорожских»  «народом  семейным»,  в  том  числе  переселенцами  из  турецких  и  австрийских  владений,  например,  волохами  (современные  румыны)  с  различной  степенью  последующей  ассимиляции.

Далее  продолжение  выдержки  из  вышеприведенной  «Материалы  для  историко-статистического  описания  Екатеринославской  епархии.  Церковь  и  приходы  прошедшего  ХVIII  столетия»:  «С  1770  года  Бахмутская,  провинциальная  и  воеводская  канцелярия  особенное  внимание  обратили  на  эту  местность  и  всеми  силами  старались  заселить  её  народом  семейным  и  оседлым.  Прилив  народа  в  богатые  и  плодородные,  но  пустые  и  безлюдные  степи  Новороссийского  края  из  турецких  и  цесарских  владений  помог  земским  комиссарам  населить  Ясеноватку  и  околичные  урочища  православными  христианами  –  молдаванами  и  волохами:  в  Бахмутских  степях  явились  населенные  местности  Государев  Буерак,  Ясеноватая,  Зайцева,  Железная  Балка,  Землянки  и  проч.  По  открытии  в  1774  году  Азовской  губернии,  все  эти  слободы  в  1777  году,  по  распоряжению  Азовской  губернской  канцелярии,  предназначены  быть  воинскими  государственными  слободами…

В  прошении  от  23-го  апреля  1786  года,  поселяне  воинских  государственных  слобод  Землянок  и  Ясеноватой  писали  преосвященному:  «Выведены  мы  из  турецкой  области  от  Днестра  волохи  в  Россию,  1772  года,  и  жительство  мы  имели  сего  ж  Бахмутского  уезда  по  разных  селениях  с  малороссиянами;  а  прошедшего  1782  года,  по  указу  бывшей  Азовской  губернии,  переведены  на  отмежеванную  нам  при  вершине  Кривого  Торца  реки  в  называемую  слободу  Землянки,  где  и  по  соседству  к  нам  принадлежит  слобода  Ясеноватая;  в  которых  слободах  церкви  не  имеется…  между  чем  обовъязуемся  во  всем  по  его  священника  Иоанна  Ставровиецкого  надобности  спомоществовать,  а  по  принятии  оного  священника  долженствуем  без  отговорочно  приложить  старание  о  сооружении  в  нас  церкви,  которую  от  начала  даже  и  до  совершенства  со  всеми  утварьми  церковными  долженствуем  снабдить…  Того  ради  Вашего  Преосвященства  по  изложению  сего  вышеописанного,  всенижайше  просим  милостивое  архипастырское  учинить  рассмотрение,  в  чем  вышеописанных  слобод  жители  по  имени  и  по  прозванию  подписуемся:  слободы  Землянок  атаман  Иван  Еремеев,  сотский  Кирило  Афанасьев,  старики  –  Герасим  Вепря,  Федор  Обрежан,  Иван  Кожужар,  Еремей  Корнецов,  Василий  Царан  и  проч.  Слободы  Ясеноватой  атаман  Петр  Нарежный  и  старики  Антон  Носуля,  Андрей  Мирщенко,  Семен  Мирщенко,  Иван  Ткаченко,  Иван  Рябовол,  Федор  Шевченко  и  проч.;  за  них  неграмотных  слободы  Землянок  писарь  Леонтий  Остроушко  руку  приложил».


Не  те,  щоб  тут  врода  велика  була,  –
Кого  зачарують  бур’ян,  ковила?  –
Та  чую  я  серцем  поезію  в  них,
Степах  цих  широких,  пустинях  сумних!

Бо  тут  всі  народи  у  час  свій  прийшли,
Тут  скіфи  і  гуни  на  волі  жили,
А  потім  –  хозари;  татарин  блукав;
Козак-запорожець  кордони  держав.

І  все  те  –  мандрівне,  таємне,  мутне,
І  все  те  й  чарує  і  вабить  мене.
І  чую,  що  дух  той  живе  і  в  мені,
Що  варварам  давнім  я,  певне,  зрідні.

Микола  Федорович  Чернявський,  «Степ»,  1889  р.


Схема

«Хай  ве-ДУТЬ  те-бе  КО-ні,  –  ка-ЗАВ  ко-чо-ВИК,  –  12
!01  0!1  001  001
Лиш  три-МАЙ-ся  по-О-даль  стрім-КО-ї  во-ДИ,
!01  001  001  001
Бо  сто-ЇТЬ  там  на  ВАР-ті  ста-РИЙ  сі-чо-ВИК,
!01  !!1  001  001
Знай,  у  НЬО-го  ра-ХУН-ки  сво-Ї  до  ор-ДИ».
!01  001  00!  001

Та  не  СЛУ-хав  по-РА-ди  ю-НАК  і  в  час  ЗЛИВ
!!1  001  001  !11
Він  пі-ШОВ  до  рі-ЧОК,  що  кін-ЧА-ю-ться  -ЕЦЬ
!01  !01  !01  001  (Донець…  Торець…)
За  ме-ЖУ,  де  від-ЛЮД-ни-ком  СТА-рець  той  ЖИВ.
!01  !01  001  0!1
Гай  шу-МИТЬ,  про-мов-ЛЯ-є:  «Свій  ЗНАЙ-деш  кі-НЕЦЬ».
101  001  0!1  001

ВИ-є  ВІ-тер,  ЛО-мить  ВІ-ти,  8
10  10  10  10
ХМА-ра  КО-тить,  ГРІМ,  скав-ЧАН-ня  –
10  10  10  10
ОСЬ  зи-МІВ-ник,  ТРА-ви,  КВІ-ти:
!0  10  10  10
СУМ-нів  ЧУЙ  свій  І  ва-ГАН-ня.
10  1!  !0  10

«Гей,  ко-НЯ  по-вер-НИ!  6
!01  001
Тут  жи-ВУТЬ  ча-клу-НИ
!01  001
Чи  вов-КІВ  ти  не  ЧУВ?
!01  !!1
Ко-чо-ВИК,  що  за-БУВ?
001  !01
Мо-ло-ДИЙ  –  по-жи-ВИ,
001  001
По-шко-ДУЙ  го-ло-ВИ
001  001
Чи  ме-ЖУ  пе-рет-НИ
!01  001
Та  на-ВІ-ки  за-СНИ.
!01  001

Вра-жі  СТРІ-ли  встро-МИ-лись  у  ЦЕЙ  чо-рно-ЗЕМ  –
101  001  0!1  001  
Крап-нув  ДОЩ  та  зі  СТРІЛ  про-рос-ЛИ  ці  га-Ї!
101  !!1  001  !01
О-бер-НЕШ-ся  сви-НЕ-ю,  як  МИ  так  на-ЗВЕМ!..»  –
001  001  0!1  !01
Ві-тер  ВЩУХ  і  з  де-РЕВ  за-ли-ЛИ  со-ло-В’Ї.
101  !01  001  001

–  Ти  ж,  ста-РИЙ,  не  шай-ТАН,  не  на-ЩА-док  вол-ХВІВ,
!01  !01  !01  001
І  не  ВО-їн  –  лиш  ТЕ-сля,  ри-БАЛ-ка,  бджо-ЛЯР?!
!!1  0!1  001  001
Ха-рак-ТЕР-ник  всміх-НУВСЬ,  ле-две  ВУ-сом  по-ВІВ:
001  001  !01  001
–  Па-со-ВИ-ще  не  ТУТ,  по-вер-ТАЙ-ся,  ма-ЛЯ…
001  0!1  001  001

ША-блі  БЛИСК  –  зем-ЛІ  здри-ГАН-ня:
10  10  10  10
«ЩО  ска-ЗАВ  дур-НІЙ  ма-КІТ-рі?!»  –
!0  10  10  10
ХМА-ра  КО-тить,  ГРІМ,  скав-ЧАН-ня,
10  10  10  10
БЛИС-ка-ВИЦЬ  герць  У  по-ВІТ-рі!
!0  11  !0  10

Cиллабо-тоническая  система
куплеты
4-стопный  анапест  001
предприпев
4-стопный  хорей  10
припев
2-стопный  анапест  001

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805190
дата надходження 01.09.2018
дата закладки 01.09.2018


Шон Маклех

Дерев'яний він

                         «Ким
                             Ким  було  те
                             Плем’я,  те  замордоване,  те
                             Чорно  зависле  в  Небі?»
                                                                                       (Пауль  Целан)

Люди-колібрі
Проколюють  собі  вуха
Кавалками  зеленого  дзеркала.*
Він  називав  кішку  потопельником**,
А  сам  споглядав  вербу  щовечора,
Зелені  листя  її  бачив  човнами
З  країни  туманної  Алегорії.
Його  цікавило:  
Якого  кольору  центр  мішені:
Тої  самої  мішені,
Яка  зроблена  з  серця.
А  люди-колібрі
Все  махають  крилами,
Все  лишаються  над  квітковими  гніздами,
Все  будують-витесують
Собі  човники:
Навіщо  ж  їм  плавати,
Якщо  літати  вміють?
Чи  то  вони  знають,  що  не  кожен  птах?
Чи  здогадуються,  що  птах  кожен?
Отої  ріки  Що?
Він  –  весляр  клишоногий***
Любив  дивитися  в  Небо,
А  Небо  любило  дивитися
В  очі  плаского  озера  Сторч  –  
Озера  без  очей****.
Він  любив  розмальовувати  паркани,
Купував  у  п’яного  гендляра  блискавки
(Але  тільки  серед  горобиної  ночі)
І  з  блискавок  тих  майстрував  собі  паркана
Навколо  хати,  яка  згоріла
Ще  в  часи  короля  Одоакра*****.  
Його  півень  давно  став  католиком,
Шкандибав  щонеділі  до  кошцьола******,
А  він…  А  він…
Змайстрував  клітку  для  людей-колібрі,
Цілував  сухе  дерево,
Все  чекав,  що  воно  розквітне.  

Примітки:
*  -  з  кавалків  зеленого  дзеркала  можна  зробити  ножі  і  краяти  ними  хліб.  
**  -  не  тільки  він,  Микола  Гоголь  теж.
***  -  Чингісхан  теж  був  клишоногим,  не  тільки  дерев’яний  він.  
****  -  Небо  взагалі  любить  дивитися.  
*****  -  в  часи  короля  Одоакра  згоріла  не  тільки  ця  хата.  А  ще  багато  чого…  
******  -  не  Святої  Ельшбети,  ні.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804997
дата надходження 30.08.2018
дата закладки 31.08.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.08.2018


Михайло Гончар

Досить, мамо Україно!

Досить,  мамо  Україно,  
Другу  підставлять  щоку,  
Досить  чухати  чуприну  
І  крутитись  без  упину,
Голий  мов  ,  на  їжаку!

Досить,  мамо,  Україно,  
Стогонів,  плачу  і  сліз!
Час  вхопити  хворостину  
І  злодіїв,  мов  скотину,  
Гнати  всіх,  хто  в  хату  вліз!  

Ти  занадто  добра,  мамо  -
Навіть  і  до  ворогів...
Хоч  завжди  з  часів  Адама  
Не  любила  до  нестями  
І  манкуртів,*  і  "кротів".**  

Не  любила  яничарів,  
Здирників  і  лихварів...
Внутрішні  нікчемні  чвари  
Заважали  гнати  хмари
І  непроханих  щурів...

Ти  занадто  добра,  ненько.  
У  Москви  завжди  -  "врагі",
А  у  тебе  -  воріженьки,..
Та  до  добрих  слів,  рідненька,  
Вороги  лихі
                                           глухі.  

Хто  б  тебе  образив,  мамо,  
Ну  який,  скажи  варнак
Якби  ти  могла  віками  
Всіх  єднати  проти  хамів
У  один  міцний  кулак?  !

*манкурт  -  людина  зі  стертою  історичною  пам'яттю,  без  знання  історії    свого  народу.  
**кріт  -  агент  ворога.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774203
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 31.08.2018


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

Айдарівський марш. Музика, виконання, відео- Віктор Ліфанчук Слова- Тетяна Прозорова

 Відеоверсія  :      https://www.youtube.com/watch?v=Y1hBenX6UTE

Давно  хотіла  написати  цю  річ...  і  досить  довго  ми  з  Віктором  над  цим  Маршем  працювали.  

Нашим  дорогим  воїнам  славного  добробату  «Айдар»  присвячуємо  з  всіма  найкращими  побажаннями
 Марш  Айдарівців  на  Параді  Нашої  Перемоги.  ))  

Айдарівський  марш

Музика,  виконання,  відео-  Віктор  Ліфанчук
Слова-  Тетяна  Прозорова  

Легендами  окри́лені  дзвінкими,  
Згартовані  у  полум`ї  життя.
Ми  стоїмо  на  варті  України  
За  Батьківщини  світле  майбуття.
Ми  разом  прийняли  святе  причастя,
Під  натиском  ворожої  руки.
У  нас  своє,  айдарівське  є  Щастя,
Дебальцеве,  Авдіївка,  й    Піски́...

Коли  земля  в  Луту́гiно  горiла,
Розпечена  немов  суцiльний  жар,
Згадай,  гiтарнi  струни  посивiли,
Та  вистояв  наш  батальйон  Айдар.
А  пам`ятаєш,  як  на  всiх  дiлили
Гранати,  долю,  цигарки  i  хлiб?
Ми  виживали,  брате,  як  умiли,
І  рiдними      залишимось    навiк.      

Приспів:      Айдар!  Айдар!
                                   Непереможний  батальйон  Айдар!
                                   Айдар!  Айдар!
                                   Звитяга,  честь  і  слава  –  наш  Айдар!
         
Тут  побратими  –  тільки  Богом  данi,
Вiйна  єднає  раз  –  i    назавжди!
Адже  ми  разом  в    бойовiм  Айдарi
Вогонь  і  воду,  й  пекло  -  все  пройшли!  
Нам  разом,  браття,  землю  боронити,
Пиху  ворожу  подолати  й  лють.
Ми  маємо  заради  правди  жити
У  цьому  ж  назавжди    Айдара  суть.

Хтось  говорив  про  нас,  що  божевiльнi,
А  iншi,  що  Айдар  –  це  божий  дар.
Без  заперечень,  та  зате  ми  –    вiльні,
За  Україну  бореться  Айдар!
Ніколи  не  забудемо  героїв,
Які  життя  поклали  на  вівтар
За  Україну  та  народну  волю
Під  гордим  знаменом  твоїм  Айдар.

Приспів:      Айдар!  Айдар!
                                   Непереможний  батальйон  Айдар!
                                   Айдар!  Айдар!
                                   Звитяга,  честь  і  слава  –  наш  Айдар!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698080
дата надходження 02.11.2016
дата закладки 30.08.2018


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

Тут доводиться вбивати, хоч до цього не вбивав .

                                           ***
Знов    «  У  бій  !»  звучить  команда  ,
Кличе  знов  передова.
Тут  доводиться  вбивати,  
Хоч  до  цього  не  вбивав  .

Димова  завіса  вкриє
Нас  від  лютих  ворогів  .
Я  молю  життя  у  Бога  ,
Хоч  ніколи  не  просив.

А  перед  очима  –  друзі  ,
Що  в  минулому  бою
Захистили  нас  у  лузі
І  поринули  в  раю  .

Перший  з  них  ...  десятий...п'ятий...
Що  це  ?  піт  чи  то  –  сльоза  ?..
Зуби  стиснувши  ,  я    мати
В  вуха  сиплю  ворогам  !

Все  ...групуюсь  і  в  атаку
Я  за  рідну  землю  мчу  ..
«Боже,  будь  нам  добрим  знаком  !»
Лиш  щосили  закричу  .  

             Лютий  2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647717
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 30.08.2018


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

Лесі Українці

   
Весняний  дотик  гомінливий,
Білявий  сад  тріпоче  вітер…
Про  очі  Лесині  журливі
Згадали  яблуневі  квіти.

Тендітна  жіночка  -  поет,
Підвладна  лише  слову  й  книзі!
Писати  б  твій  палкий  портрет
Вогнем  на  льодовитій  кризі!

Світанку  вранішнім  промінням
Писати  б  ніжний  образ  твій,
Додавши  весняної  мрії
І  сповнених  життя    надій!

Незгаслий  вогничок  іскристий,
Душі  моєї  Прометей,  
Мов  Мавка  з  «Лісової  пісні»,
Ти  назавжди  в  серцях  людей.

Моїй  нескореній  країні
Потрібні  так  твої  пісні!…
Дві  чисті  Лесині  краплини
У  душу  дивляться  мені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646670
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 30.08.2018


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

І став червоним, той зелений коридор…

29  серпня  –  День  пам’яті  

***    
І  став  червоним,  той  зелений  коридор...
І  стало  чорно...від  облич  вдовиних...
І  стало  страшно  від  дитячих  доль...
Від  сліз  гірких  сирітських  безнадійних!

Від  поглядів  безмежних  материних,
Від  серця,  що  зупиниться  ось-ось!
Ховаючи  своє  єдине  –  сина...
Від  горя,  що  на  всіх  на  нас  звалилось,
Зневіри,  що  це  з  нами  відбулось!
Від  то́́ртурів  безжалісних  звіриних,
Що  бачити  довкола  довелось!  

І  боляче,  від  слів  липких  судді...
Бо,  ти  ж  стріляв,  як  виявилось,  винен!
Та,  люди...  вдома  ж  я,  і  на  своїй  землі!
Що  робить  в  нас  зі  зброєю  чужинець?

І,  холодом  чомусь,  але  не  миром,
Повіяло  від  слова  «перемир’я»....
(Та  що  там...адже  витримав  папір!)
Так  «зберігає»  всіх  нас  «русскій  мір»!

І  став  червоним,  той  «зелений  коридор»...
 «Зелений»  коридор...  у  саме  пекло...
І  навіть  сонце  зраджене  померкло
Й  обурено  гарчав  чужий  мотор!

...війна  –  не  закінчилась...  вона  –  в  нас!
Врятуйте  світ!  –  полеглих    нам  наказ.
І,  пам’ять  про  людей,  що  вже  не  з  нами,
Тримаймо  міцно  між  життєвими  роками.

27.08  2018  Тетяна  Прозорова

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804887
дата надходження 30.08.2018
дата закладки 30.08.2018


Richter

План закiнчення вiйни

Останній  час  кричить  нарід  завзято  –  
нардепам  треба  дати  автомати.
Як  не  хотять  нормально  працювати  –
нехай  ідуть  Вітчизну  захищати!

Побійтесь  Бога,  людоньки,  а  то
ви  з  глузду  з’їхати  чи  дурману  об’їлись.
Коли  їх  обирали,  ледь  не  бились  –
тепер  же  всіх  відправити  в  АТО?!
Екзамен  цей  з  них  не  пройде  ніхто!

Та  вже  як  вам  набридли  депутати,
не  треба  їм  давати  автомати.
Згадать  достатньо  сталінські  штрафбати  –
на  кожного  з  них  вистачить  лопати.

Та  й  це  не  все  –  ще  треба  потрудитись,
щоб  крутії  ті  не  зуміли  змитись,
а  тому  смертоносні  їм  лопати
до  рук  колючим  дротом  слід  в’язати!

Щоб  вже  коли  таки  підуть  до  бою,
ніхто  із  них  не  позбавлявся  зброї
не  спокусивсь  лягти  десь  в  оборону,
ну,  а  тим  більше,  здатись  до  полону!

А  на  чолі  того  численного  загону
не  треба  ставити  якогось  вітрогона,
бо  командир  повинен  бути  не  Х@йло,
а  наш  говнокомандувач  Брехло!

Боюсь,  що  в  цій  війні  не  виживе  ніхто,
як  той  загін  ми  не  відправим  до  АТО!

08.06.2017


©  Copyright:  Александр  Мачула,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117060808022  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737116
дата надходження 09.06.2017
дата закладки 25.08.2018


Richter

Меч Арея


Як  просто  з  популіста  стать  героєм  –
пробачення  достатньо  попросить
і  з  нових  обіцянок  вить  сувої,
але  загиблих  вже  не  воскресить…

Ліси  карпатські  просто  не  вернути,
на  це  десятки  треба  й  сотні  літ.
Суспільства  їх  відправила  отрута
за  сотнями  небесними  в  політ…

Минуло  вже  чотири  довгих  роки,
але  немає  краю  тій  війні.
Керманичі  які  зробили  кроки
щоб  не  служити  бісу-сатані?!

Кого  з  убивць  Майдану  посадили,
чи  вкрадене  вернули  у  бюджет?
Байками  лиш  частують  нас  щосили,
щоб  втримати  хиткий  авторитет.

Чого  вартують  бульбашки-паради,
коли  на  фронті  неньчин  гине  цвіт?
На  наші  кошти  бенкетує  влада
під  час  чуми  поки  чекає  світ.

Вже  цілих  двадцять  сім  минуло  років,
а  Україна  до  сих  пір  жива!  –
волають  знов  нові-старі  пророки,
лунають  знову  їх  пусті  слова.

Не  завдяки,  а  всупереч,  тим  кормчим
стоїть  країна  в  горі  і  боях.
Народ  наперекір  оскалам  вовчим
несе  жовто-блакитний  гордо  стяг.

Такий  народ  чужинцям  не  здолати
без  допомоги  власних  ворогів.
Беріть  мечі  і  одягайте  лати  –
захистимо  себе  й  своїх  богів!

25.08.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804354
дата надходження 25.08.2018
дата закладки 25.08.2018


Віталій Баєрздорф

Москалі

Москалі,  москалі  
В  народів  сім'ї  
Ви  нахабні  зозулині  діти-
Агресивні  без  меж
І  завжди  ненаситні.

Москалі,  москалі,
Ви  рідній,  ординській  землі
Ради  не  можете  дати
Та  охочі  завжди
Вчений  світ  ви  повчати
І  в  землі  чужі
Свої  чоботи  пхати.

Москалі,  москалі,
В  сум'ятті  від  вас  
"Стурбована"  вільна  Європа
Четвертий  бо  рік
Ніяк  не  второпа,
Як  сталося  так,  
Що  впала  на  вас  
Превелика  ця  ...опа,
Коли  Крим  і  Донбас
Стали  ганьбою  для  вас.

Москалі,  москалі,
Любите  ви  рублі  дармові,
І  за  них  у  Європі  
Холуїв  купувати  собі.
Та  настане  той  час,
Коли  нафта  і  газ  закінчаться  враз.
Чим  будете  ви  торгувати  тоді,
І  виродків  ваших,
Катів  на  Донбасі,
Тримати  в  узді?

Москалі,  москалі,
В  українській  землі
Окупанти  ви  злі,
Раз  по  раз  ступаєте  
На  Гітлера  й  Сталіна  биті  граблі
Та  вже  розуміє  і  бачить  весь  світ
Ваші  душі  гнилі
І  руки  по  лікті  в  крові.

Москалі,  москалі,
Не  буде  вам  місця  на  нашій  землі.
Хіба  що  судилося  вам
Зотліти  в  її  глибині.

24.08.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804312
дата надходження 24.08.2018
дата закладки 25.08.2018


Світла (Імашева Світлана)

Меч Арея (рімейк відомої пісні)

                         [youtube]https://www.youtube.com/watch?v=bfAnUbgDSbE[/youtube]    
Живуть  і  трудяться  під  небом      
Дажбожі  внуки  у  віках,
Їм  щастя  -  миру  й  сонця  треба,
Земля  -  їх  матінка  свята.

Могутня  древня  Оріана  
Зростила  нескориму  рать.
І  нам  судилося  віками
Свою  Раїну  захищать.

Коли  завила  вража  злоба,
Війною  впала  на  людей,
Піднявся  син  Сварога-бога,
Свободи  рятівник  -  Арей,

Народжений  в  годину  бою,
В  війні  титанів  проти  зла.
У  боротьбі  добра  із  тьмою
Арея  сила  проросла.  

 Приспів:    Нам  Вітчизни  воля  дорога  -  
                                 Меч  Арея  нині  у  моїх  руках!
                                 Єдність  -  сила.  Ми  -  могутня  рать,
                                 Рідну  землю  нашу  йдемо  захищать.
                                 За  Вкраїну,  за  її  могуть
                                 Меч  Арея  -  Правді  прокладає  путь.
                                 Хай  пощезне-згине  лютий  враг:
                                 Меч  Арея  нині  у  моїх  руках.
                                   

Немов  Перуна  блискавиці,
Немов  стосилий  лютий  смерч,
Сварогом  викуваний  з  криці  -  
В  руці  Арея  блиснув  меч.

Пощезли  вороги-заброди,
Надія  скресла  між  людей.
На  захист  миру  і  свободи
Підняв  меча  свого  Арей.

   Приспів:    Нам  Вітчизни  воля  дорога  -  
                                 Меч  Арея  нині  у  моїх  руках!
                                 Єдність  -  сила.  Ми  -  могутня  рать,
                                 Рідну  землю  нашу  йдемо  захищать.
                                 За  Вкраїну,  за  її  могуть
                                 Меч  Арея  -  Правді  прокладає  путь.
                                 Хай  пощезне-згине  лютий  враг:
                                 Меч  Арея  нині  у  моїх  руках.
                                   
                                 
Русі  прадавньої  святині
Той  меч  двосічний  захищав,
І  ти  його  тримаєш  нині,
Як  Святослав  колись  тримав.

В  степу  донецькім  виють  гради,
Війни  кружляє  лютий  смерч,
Та  не  давай  врагам  пощади,
В  руці  твоїй  -  Арея  меч.

   Приспів:        Нам  Вітчизни  воля  дорога  -  
                                     Меч  Арея  нині  у  моїх  руках!
                                     Єдність  -  сила.  Ми  -  могутня  рать,
                                     Рідну  землю  нашу  йдемо  захищать.
                                     За  Вкраїну,  за  її  могуть
                                     Меч  Арея  -  Правді  прокладає  путь.
                                     Хай  пощезне-згине  лютий  враг:
                                     Меч  Арея  нині  у  моїх  руках.


                                   Арей  (Арес)  —  бог  війни  і  заразом  бог  миру.  Син  бога  вогню  неба  Сварги  і  Матері–Землі.  Найхоробріший  і  найжорстокіший  до  ворогів  світла  і  добра.  Навчив  людей  виготовляти  зброю  та  володіти  нею,  боронити  землю  предків  від  нахідців  і  зайд.
                                 


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796758
дата надходження 23.06.2018
дата закладки 23.06.2018


Патара

Бранці х@йла

Х@йло  окрошку  з'їсть  і  вип'є  квас
І  потім  ляже  в  ліжко  до  Аліни...
А  хлопці  голодують  у  цей  час
І  замість  сонця  в  них  —  тюремні  стіни.
Себе  він  має  за  страшне  цабе,
Якого  всі  повинні  поважати.
Та  в  нас  тут  знає  вже  дитя  любе,
Що  це  х@йло  всіх  кидає  за  ґрати.
Усіх,  хто  правду  знає  й  не  мовчить,
Усіх,  хто  на  брехню  не  поведеться...
Найкращі  з  них  на  нарах  у  цю  мить
А  в  нас  за  них  болить  щоденно  серце.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795167
дата надходження 10.06.2018
дата закладки 11.06.2018


Петро Рух

Далі Грібаускайте візит…

Далі  Грібаускайте  візит
В  Україну  —  чудова  подія.
Але  прикро,  що  бачить  весь  світ
Поруч  з  нею  огидну  повію,

Цю  мepзoтнy,  пacкyднy  свиню,
Що  народ  продала  свій,  цю  вошу,
Це  лaйнj,  що  криваву  війну
На  свої  перетворює  гроші,

Що  все,  що  тільки  бачить,  краде,
Віджимає,  грабує  руками
Держструктур  та  продажних  людей,
Що  зробило  народ  жебраками.

Президентом  є  нашим  воно,
Хоч  смердить  все  нестерпніш  дедалі
Жирне  це  поросяче  лaйнo.
Це  приниження  для  пані  Далі  —

Зі  злочинцем  цим  мати  діла,
Що  його  так  ненавидить  люто
Україна,  яка  вже  дійшла
До  межі  через  цього  пaдлюкy.

Пані  Далю,  так  соромно  нам
Перед  Вами,  бо  це  є  ганьбою,
Бо  насправді  це  наша  вина,
Що  ми  ще  не  повстали  до  бою,

Що  не  взяли  за  зябри  того,
Конче  хто  пожиттєво  повинен
У  в'язниці  сидіти  давно,
Як  і  всі  з  ним  пов'язані  свині,

До  копійки  вернувши  усі
Гроші  в  нашу  державну  скарбницю.
Я  клянусь:  дії  зробим  ми  ці
І  засадим  їх  всіх  у  в'язницю!
[i]
11.06.2017,  Київ

Із  циклу  віршів  2016-2018  років  "Нові  сили  рушають"  www.PetroRuh.com/2016.html[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793223
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 26.05.2018


Кіндрат Корінь

Путін нападе?

                             
Як    зручно    мати    пугало    громади,
Тим,    хто    в    сиріт    бюджет    щодня    краде  –
Під    час    АТО    не    критикуйте    владу,
Закрийте    рот,    БО      ПУТІН    НАПАДЕ!?

Без    бою    здала    Крим      Кремлю      еліта,
В    Донбасі    бійня    п’ятий    рік    іде!!!
А    влада,    мінським    папірцем    зігріта,
Лякає:  “Ша,    БО    ПУТІН    НАПАДЕ!”

Ідуть    з    русні    вантажні    ешелони  –
Кабмін    торгівлю    з    ворогом    веде,
Пресує    тих,    хто    чинить    перепони:
“Не    заважайте    –    ПУТІН    НАПАДЕ!”

Вожді-злодії    нищать    Україну,
Поки    солдат    останній    не    впаде.
Їх    підлості    й    жадобі    нема    спину,
Терплячі    ми,    БО    ПУТІН    НАПАДЕ?

Невже    нас    справді    ТАК    зазомбували?
Невже    народ    наш    знов    поразка    жде?
Невже    дарма    Герої    кров    пролляли
Й    не    встанемо…БО    ПУТІН    НАПАДЕ?

Чекаємо    на      знищення    мільйонів
І    віримо:    МЕНЕ    ЦЕ    ОБІЙДЕ…
Й    ведемось    на    брехливі    забобони:
Як    тихо    будемо,    то    ПУТІН    НЕ    ПІДЕ!

Прокиньтеся!  Московія    відверто,
По    всіх    фронтах,    давно    у    наступ    йде!
Лиш    з    Банкової    брешуть    нам    уперто:
“Не    можна    битись    –    ПУТІН    НАПАДЕ!”

Давно    пора    вже    встати    усім    дружньо,
Не    боючись,    що    Путлер    нападе,
Й    піти    у    бій    за    рідну    землю    мужньо  –
І    світлий    Миру    День    до    нас    прийде!!!
Слава      націЇ!    Смерть    ворогам!    Кіндрат  &  Корінь.  16.05.2018р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791969
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 17.05.2018


Тао Юань Мін

Персикове джерело



У  місті  Тайюань  правління  династії  Цзінь
чоловік  з  Уліна  риболовлею  здобував  собі  на  прожиток.
Він  плив  по  річці  в  човні
і  не  думав  про  те  наскільки  віддалився  від  свого  селища.
І  раптом  виник  перед  ним  ліс
квітучих  персикових  дерев,
що  обступили  берега  на  кількасот  кроків.
Й  інших  дерев  не  було  там,  -
тільки  запашні  трави,  свіжі  й  прекрасні,
та  опалі  пелюстки,  розсипані  по  ним.
Рибалка  був  дуже  вражений  тим  що  побачив
і  пустив  свій  човен  далі,
вирішивши  дістатися  до  галявини  цього  дивного  саду.
Сад  закінчився  біля  джерельця  що  впадало  у  річку,
а  відразу  за  ним  височіла  гора.
В  горі  ж  тій  був  маленький  вхід  до  печери,
з  якого  неначебто  вибивалися  промені  світла.
І  рибалка  залишив  човен  і  проник  в  цю  печеру
спочатку  таку  вузьку,
що  ледь  пройти  людині.
Але  ось  він  зробив  кілька  десятків  кроків,
і  погляду  його  відкрилися  яскраві  простори  -
земля  рівнини,  широко  розкинулася,
і  хати  високі,  поставлені  в  порядку.
Там  були  чудові  поля  і  красиві  озера,  і  тути,  і  бамбук,  
і  багато  ще  чого,
Межи  і  стежки  перетинали  одна  іншу,
півні  і  собаки  перегукувалися  між  собою.
Чоловіки  і  жінки,  що  проходили  повз  і  працювали  в  полі,
були  так  одягнені,  що  здалися  рибалці  чужинцями.
І  люди  похилого  віку  з  їх  пожовклою  від  часу  сивиною,
і  діти  з  зав'язаними  пучками  волосся  були  спокійні,  
й  сповнені  якоїсь  природність  веселості.
Побачивши  рибалку,  ці  люди  дуже  йому  здивувалися
і  запитали  звідки  і  як  він  з'явився.
Він  на  все  це  їм  відповів.
І  тоді  вони  запросили  його  до  хати,
принесли  вина,  зарізали  курку,  приготували  частування.
Коли  ж  по  селу  пройшов  слух  про  цю  людину,
народ  став  приходити,  щоб  поговорити  з  ним.
Вони  говорили:  «Діди  наші  в  старовину  бігли  
від  жорстокостей  циньскої  пори,
з  дружинами  і  дітьми,  з  земляками  своїми  прийшли  
в  цей  відрізаний  від  світу  край
і  більше  вже  звідси  не  виходили.
Так  і  розлучилися  з  усіма  тими,  хто  живе  поза  цих  місць  ».
Вони  запитали,  що  за  час  на  світі  тепер.
Не  знали  вони  зовсім  нічого  ні  про  Хань
і,  вже  звичайно,  ні  про  Бей  і  ні  про  Цзін'у.
Й  рибалка  одне  зa  одним,  розповів  їм  все  те,  що  знав  сам,
і  вони  зітхали  і  засмучувалися.
І  всі  вони  без  винятку,  радо  запрошували  його  в  гості  до  себе  в  хати  
і  підносили  йому  вино  і  їжу.
Пробувши  там  кілька  днів  він  став  прощатися.
Мешканці  цього  села  сказали  йому:
«Тільки  не  варто  говорити  про  нас  нікому».
Він  пішов  від  них  і  знову  поплив  в  човні,
тримаючись  дороги,  якою  прибув,
і  всюди-всюди  робив  позначки.
А  повернувшись  назад  в  Улін,
він  прийшов  до  голови  повіту  і  розповів  про  все,  як  було.
Голова  тут-таки  відрядив  людей,  щоб  поїхали  разом  з  рибалкою
і  пошукали  б  зроблені  ним  позначки,
але  рибалка  заблукав  і  дорогу  ту  більше  знайти  не  зміг.
Відомий  Лю  Цзи-цзи,  що  жив  тоді  в  Нан'яні
і  прославився  як  вчений  високих  правил,
дізнавшись  про  все  зрадів,  й  став  навіть  готуватися  в  дорогу,
але  так  і  не  встиг  –
незабаром  захворів  і  помер.
А  потім  і  зовсім  не  було  таких,  хто  «питав  би  про  брід»!
*
Ось  що  було  при  Іні:
він  порушив  порядок  неба,
І  тоді  люди  чудові,
покидали  світ  неспокійний.
Ци  з    сивими  товаришами,
на  Шаншані  в  горі  сховались
Люди  цієї  повідки
теж  з  насиджених  місць  пішли.
І  сліди  їх  колишні
не  знайшлися,  як  канули  в  воду,
І  стежки  їх  мандрівок
назавжди  заросли  бур’яном...
Кожен  ближнього  кличе,
щоб  у  поле  з  ранку  робити,
а  схиляється  сонце,
й  те  для  них  відпочинку  познак.
Там  бамбуки  і  тути
їх  рясною  тінню  дарують,
там  гороху  і  просу
дозрівати  призначений  строк.
Шовкопряди  весною
їм  приносять  нитки  предовгі,
а  з  врожаєм  осіннім
не  збирає  податків  ніхто.
На  затихлі  дорогах
не  побачити  подорожніх  з  далеку.
Собак  гавкіт  лунає  -
півні  співом  відказують  їм.
Форму  жертовної  чаші
зберігають  вони  старовинну,
і  на  людях  одежі
далекі  від  кроїв  нових.
Їх  веселії  діти
виспівують  пісні  вільно,
та  і  старці  сивочолі
безтурботно  гуляють  скрізь.
Зацвітають  рослини  -
люди  знають  -  з  теплом  весняним.
Облітають  дерева  -
з  осіннім  вітром  –  відомо  всім.
Хоч  вони  й  не  вивчають
тих  наук,  що  рахують  години,
все  ж  в  порядку  минають  
всі  чотири  року  пори.
Якщо  лад  і  єднання,
як  нехитра  в  житті  є  радість,
то  для  чого  тоді  потрібна
вчена  мудрість  якась  іще?
Диво  рідкісне  теє
п'ять  століть  як  сховане  було,
але  в  ранок  один  прекрасний
для  очей  він  відкрився  знов.
Чистоту  або  погань
не  однакові  живлять  ріки,
світ  відкрився,  та  знову
повертається  він  в  недосяжність...
Я  спитати  б  хотів  отож  бо
перебендь  що  блукають  світом  -
Що  вони  розуміють
за  межею  суєт  і  порохні?
Я  хотів  би  негайно  ж
полинуть  за  легким  вітром,  -
з  ним  піднятися  б  над  хмари,
з  ним  шукав  би  близьких  мені!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790668
дата надходження 07.05.2018
дата закладки 11.05.2018


Тао Юань Мін

Зажеврів світанок…

Зажеврів  світанок,  чую  -  у  мої  двері  стук.
 Так-сяк  одягнувся  і  сам  відчиняти  йду.
 "Хто  там?"  –  я  гукаю.  Хто  міг  в  оцю  рань  прийти?
 Старий  селянин,  ісповнений  почуттів,  
прийшов  іздалеку  вином  пригостити  мене.
 Його  турбує  мій  з  нинішнім  часом  розлад:
 "Ти  вдягнений  у  лахміття,  попід  дірявою  стріхою  спиш,
 але  чи  в  цьому  людини  ісправжній  шлях?
 Усюди  у  світі  підтакуючи  у  честі.
 Хочу,  пане  мій,  щоби  з  брудом  мирським  і  ти  плив!  "
 Я  дуже  зворушений,  батько,  сим  словом  твоїм,
 але  згоди  з  світом  ніколи  я  й  не  шукав.
 Закрайком  об'їхати  може  і  не  дивина,
 зрадивши  правду  свою,  я,  що  ж,  не  зіб'юся  з  шляху?
 Так  сядемо  поки  і  борг  віддамо  вину.
 Мою  колісницю  не  завернути  назад!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790938
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 11.05.2018


Чайківчанка

НЕМАЄ ПРОЩЕННЯ ТОБІ РОСІЄ!

НЕМАЄ  ПРОЩЕННЯ  ТОБІ  РОСІЄ!
Ще  вчора,  Росіє  я  подала  тобі  руку...
ділилась  кусочком  хліба  із  тобою,
вінчали  діти  ,зростали  наші  внуки...
довго    дружили,  а  розійшлись  війною.

Ще  вчора  називались    сестрами  ми...
один  до  одного  йшли  із  миром  піснями,
а  нині  навіки,  із  тобою    стали  вороги..
і  тече  ,ріка  крові  над  нашими  берегами.

Ти  ,точила  гостру  зброю  усміхаючись  мені-
заздалегідь,  малювала  план    криваву  війну,
а  я  як  рідна  мати,  прийняла  у  дім    діти  твої-                                                                                                                    
із  за  кущів  ,пхаєш  гострий  ніж  у  спину  мою.

Ти,  не  одне  століття  грабила  скарби  з  казни,
ламала  хрести,  закривала  двері  до  храму...
голих  ,босих  ,під  конвоєм  гнала  у  незнані  світи,
викарбувала  невимовний  біль  і  глибокі  рани.

По  приказу,  кремля  ти  творила  чорні  діла...
гвалтувала  ,мучила,  затягала  зашморг  на  шию,
ти  народила,  безумців    червоної  орди-  орла...
і  двоголовий  ,гострить  пазурі  створює  стихію.

Нагнав,  бтр,танки  і  спалює  життя  до  тла    на  путі,
знищують,  все  живе  нарвані  хмільні  рашисти...  
і  гине  калиновий  цвіт  у  кровопивці  руки  в  крові  ,                                                                                                                                                        
і  попи  у  рясі  ,служать  московії    ниці  антихристи.

У  підпілля  ,скликають  дзвоном  нових  яничар,  
гендлують  ,всім  святим  створюють  ''руський  мір','
за  пазухою,убога  жадна  душа  запашок  під  угар...
зажиріли,    від  церковної  офіри  від  українських  лір.

Немає  прощення  ,  Росіє  за  вбитих  дочок  і  синів!
за  сльози  матерів,  молодих  вдів,  і  за  сиротину...
я  мати  земля,вірю  ,що  народ  посіє  зерно  у  посів...
заколосяться,  жита.і  збудує  нову    вільну  Україну.
М  ЧАЙКІВЧАНКА

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791200
дата надходження 11.05.2018
дата закладки 11.05.2018


Микола Холодов

Я був російськомовним українцем

 Я    був    російськомовним    українцем,
 Було,    що    мову    Пушкіна    й    любив.
 Але    в    мій    дім    сусід    прийшов    чужинцем,
 І    вмить    оту    любов    мою    убив.

 Прийшов    на    мою    землю    захищати
 Мене    "русскоязычного    хохла",
 Вдягнувшись    у    військові    свої    шати
 З    емблемою    двоглавого    орла.

 В    руках  тримав    сусід    смертельну    зброю.
 Облиш,    сусіде,    недолугий    жарт!
 Я    чув    колись,    що    ми    брати    з    тобою,
 А    ти    мені,    як    ніби,    старший    брат.

 Нема    тих    біля    мене    і    навколо,
 Від    кого    мене    треба    захищать.
 Братів    таких,    як    ти,    ніде    й    ніколи
 Не    можна    хлібом  -  сіллю    зустрічать.

 Прийшов    ти    руйнувати    мою    хату,
 Ти    цілиш    в    мене    й    тиснеш    на    курок.
 Тебе    слід    за    агресора    сприймати
 Й    ненавидіти    "русский    говорок".

 Тепер    я    перейшов    на    українську,
 На    мову    своїх    пращурів,    батьків.
 Забути    хочу    мову    ту    російську
 І    говір    тих    бандитів  -  вояків.

 Знов    стану    я    співати    соловейком,
 Бо    мова    --    солов*їная    моя.
 Це    ж    нею    "Колискову"    моя    ненька
 Мені    співала,    як    я    був    малям.

                                   Ой,    нене    моя    нене!
                                   У    сні    прийди    до    мене
                                   Й    потіш    мене        
                                               отим    дитячим    сном,
                                   Як      ти    мені    співала
                                   І    в    тих    піснях    навчала:
                                   На    зло    відповідать
                                                                 не    треба    злом...

 Оце    згадав    я    пісню    материнську
 І    стало    мені    легко    на    душі.
 Не    буду    забувати    я    російську,
 Щоб    розуміть    рідню    й    товаришів.

 Адже    в    житті    так    склалось    історично,
 Й    до    цього    слід    правдиво    підійти:
 В    брати    сусід    набився    політично,
 Та    в    мене    ж    є    ще    й    кровнії    брати.

 Брати,    яких    примхлива    їхня    доля
 З    моєї    України    понесла,
 Немов    насіння    жита    з    мого    поля,
 Й    російська    нива    "рожью"    поросла.

 Натомість    із    Росії    краснолицю
 Так    само    доля    Квітку    принесла
 У    подруги    вкраїнцю    Чорнобривцю,
 Й    ця    подруга    в    рідню    мою    вросла.

 Отож,    хай    буде    поки    що    й    російська,
 Хоча    вивчать    її    й    нема    снаги.
 Та    в    мене    ж    є    рідня    далека    й    близька,
 Що    нею    мовить,    як    і    вороги.

 А,    як    сказав    один    якийсь    великий,
 Щоб    ворога    свого    перемагать,
 Хай    навіть    він,    як    хижий    звір    той    дикий,
 Його    слід    максимально    добре    знать...

 .          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .

 Я    був    російськомовним    українцем,
 Стаю    ж    украйномовним    залюбки.
 Зросійщений,    колись    було,    чужинцем,
 Я    знов    пірнаю    в    мову    прабатьків.


                           ДО    УВАГИ  ЧИТАЧІВ:    Місце    для
         коментарів    розташоване    дещо  нижче    за  звичайне.
 


 



                                   
 

   





 
 
 




 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679700
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 28.04.2018


Максим Тарасівський

Два кольори

Колись  нам  пісня  душу  зігрівала
Про  хлопця,  що  збирався  йти  світами,
Йому  сорочку  мати  вишивала
Червоними  і  чорними  нитками:

[i]"Два  кольори  мої,  два  кольори,
Оба́  на  полотнi,  в  душi  моїй  оба́,
Два  кольори  мої,  два  кольори:
Червоне  -  то  любов,  а  чорне  -  то  журба."
[/i]

Та  час  лихий  прийшов,  і  пісня  наша
Вже  вимагає  іншого  приспіву,
Бо  українських  душ  прадавня  чаша
По  вінця  не  журбою  -  щирим  гнівом
Наповнена!  А  гнів  -  то  вимір  другий
До  рідного  і  справжнього  любові,
Що  ворогам  над  Ненькою  наруги
Не  вибачає  і  благає  крові.
То  ще  Тарас  казав  нам:  Україна
Загарбникам  себе  не  віддавала,
І  ворогів  в  курган  під  ковилину
З  своїми  поруч  рясно  укладала.
Свої  лежали  -  знов  лежать  степами,
Над  ними  плачуть  ниви  волошкові...
Коли  і  ти  стикнешся  з  ворогами  -
Вбивай  без  гніву  з  щирої  любові  -
До  Батьківщини,  до  дітей,  до  рідних,
До  предків,  що  спочили  під  хрестами  -
Вбивай  з  любові  хижих  і  негідних,
Поводься  гідно  з  Неньки  ворогами,
Бо  ж  гнів  і  ненависть  не  кращі  друзі
Того,  хто  служить  вірно  Батьківщині,
Любов  -  червона,  як  калина  в  лузі,  -
Вона  вкоротить  віку  ворожині.
І  лиш  потому,  після  перемоги,
Здобутої  з  любов"ю  і  з  боями,
Повернемось  ми  на  свої  пороги,
І  пісня  зійде  тими  кольорами:

[i]"Два  кольори  мої,  два  кольори,
Оба́  на  полотнi,  в  душi  моїй  оба́,
Два  кольори  мої,  два  кольори:
Червоне  -  то  любов,  а  чорне  -  то  журба."[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497311
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 20.04.2018


Максим Тарасівський

Чому солдати такі скромні?

Чому  солдати  такі  скромні?

...Молодик  у  статутному  однострої  підійшов  до  кіоску,  зазирнув  -  а  там  вже  каво-тютюно-хлібо-молоко-залежні  юрмляться.  Тож  він  лишився  на  вулиці  чекати,  доки  хтось  вийде.  Між  тим  цивільні  гулькали  повз  солдата  в  кіоск,  зойкуючи  та  жваво  працюючи  ліктями.  Солдат  подивився-подивився,  та  й  пішов  собі.

...Може,  солдати  й  не  скромні;  може,  це  здобутий  екзістенціальний  досвід  змушує  їх  цінувати  милі  умовності  цивільного  життя,  які  нам,  штафіркам,  вже  ніц  не  варті?

Сьогодні  -  День  Збройних  сил  України.  Низький  уклін  вам,  хлопці  та  дівчата,  повертайтеся  живими.  І  дай  нам,  Боже,  бути  вас  гідними.

Коли  вони  повернуться,  прийдуть,
Гартовані  кривавими  сльозами,
Ціловані  убивчими  жнивами
І  проводжанням  ув  останню  путь,

Коли  вони  повернуться,  прийдуть,
Зневірою  насичені  по  вінця,
Сторо́жкі  до  свого  і  до  чужинця,
І  до  того,  що  суть  або  не  суть,

Коли  вони  повернуться,  прийдуть,
Врятовані  від  смерті  випадково,
Невільні  часу  діячі  лихого,
Ті,  хто  його  притамували  лють,

Їм  дивно  виглядатимуть,  мабу́ть,
Терпіння  і  сумирення  Господні,
Незмінність  рис  минулого  в  сьогодні  -
Коли  вони  повернуться,  прийдуть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705027
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 20.04.2018


Максим Тарасівський

Припиніть це, або День жахіть

Вранці  вчора  -  рано,  що  вдосвіта  -  почовгав  на  кухню  варити  каву.  Двері  на  кухонному  балконі  прочинені,  звідти  тягне  так,  наче  ті  двері  ведуть  до  холодильника,  а  не  на  квітневий  балкон  в  нашому  славному  середмісті.  Запалюю  газ.  Це  привертає  увагу  мухи  -  чи  не  першої  в  сезоні,  а  ще  -  добряче  примерзлої  на  вистиглій  кухні.  Вона  здіймається  зі  столу  важко,  навіть  із  невеликим  розбігом;  летить  якось  трохи  боком  і  по-джмелиному  повільно,  непевним  зиґзаґом,  але  дещо  враз  заступає  важкість  і  непевність.  Я  вже  бачу,  де  закінчується  той  зиґзаґ  -  а  вдіяти,  навіть  вигукнути  нічого  не  можу,  тому  що  мушина  приморожена  повільність  все  ж  таки  блискавичніша  за  мій  досвітній  переляк.  Вона  прямує  в  газове  полум'я  -  і  ось  вже  пролітає  низенько  над  тупими  блакитними  жувальцями,  її  огортає  крихітна  помаранчева  хмарка  вогню  -  яскрава  й  кіптява,  авжеж,  органіка  -  і  комаха  падає  на  білу  емаль,  обезкрилена,  але  жива.  Мені  зводить  шкіру  на  лопатках:  Локі,  ми  йдемо  додому...

Мушка  лежить  нерухомо  із  секунду,  тоді  перебирає  кінцівками,  наче  перераховує  -  а  ніжки  вціліли  всі.  Та  без  крил  балансу  не  знайти  -  й  дзизкальця  також  зійшли  на  попіл,  а  яка  ж  без  них  рівновага,  ні,  панове,  ніякої  рівноваги...  А  може,  це  шок  дається  взнаки  -  адже  щойно  вона  з  двокрилих  звелася  до  безкрилих,  з  комашого  небесного  воїнства  втрапила  в  комашине  пекло,  приєдналася  до  незчислених  нас  -  безкрилих,  знекрилених,  нелітаючих,  нелетючих,  приземлених.  Що  ж  то  тепер  в  її  фасеткових  очах?  Чи  не...

-  Та  заради  ж  Бога,  припиніть  це!!!

А  далі  було  навіть  трохи  смішно.  Вітер  навесні  трапляється  брикливий,  наче  лоша.  От  і  вчора  -  туди  смикне,  сюди  смикне,  а  тоді  штовхне,  але  так,  не  по-лошачому,  а  наче  бугай  який  навалився  своїм  живим,  гарячим  і  пристрасним  тоннажем.

На  перетині  двох  вулиць  середмістя  тулиться  ятка  -  жіночий  одяг.  Я  часто  проходжу  повз  неї  вранці  та  ввечері,  коли  продавчиня  вдягає  своїх  манекенів  на  роботу  та  роздягає  їх  на  ніч.  Бачив  їх  голісіньких;  знаєте,  навіть  пластиковий,  місцями  битий,  дряпаний  та  оздоблений  скотчем,  анатомічно-реалістичний  жіночий  тулуб  тілесного  кольору  таки  привертає  увагу,  а  надто  кілька  таких  тулубів,  навіть  отак  -  без  голів,  без  ніг,  лежачі  на  столі  або  стоячи  на  ньому,  або  й  ще  в  "доміку"  -  величезній  картонній  коробці,  з  якої  стирчать  погруддя  та...  погруддя  догори  дригом.  Я  дивлюся  на  них  з  деякою  співчутливою  симпатією;  в  голові  трапляються  думки  про  долю  тих,  хто  слугував  моделлю  для  цих  ляльок  і  про  те,  як  це  позування  вплинуло  на  ту  долю,  та  й  про  самих  ляльок  також  -  а  ви  спробуйте  не  персоніфікувати  будь-що  такою  мірою  антропоморфне,  як  жіночий  анатомічно-реалістичний  тулуб  тілесного  кольору,  хай  і  без  голови  -  особливо  без  голови.  Чи  є  в  пластика  ієрархія?  Хто  крутіший  -  цілі  манекени,  половинки  або  голови  професора  Доуеля;  манекени  в  бутіках,  на  базарах  чи  в  секс-шопах;  руки  в  рукавичках  чи  ноги  в  шкарпетках  або  панчохах...

...Але  до  справи.  Той  грайливий,  брикливий  і  поривчастий  вітер  вчора  таки  добряче  штовхнув  ятку  на  перетині  двох  вулиці  середмістя.  І  таки  досяг  свого!  -  наче  Зевс  у  образі  вітру,  він  підхопив  один  з  жіночих  тулубів  -  а  сьогодні  вона  вбралася  в  брунатний  светрик  із  іскрою  -  і  потягнув  його  через  дорогу.  Саме  ввімкнулося  зелене  світло,  "зеброю"  крокували  перехожі,  до  них  наближалися  автівки,  а  між  ніг  і  серед  коліс  підстрибував  асфальтом  жіночий  тулуб  -  обезголовлений,  без  ніг,  він  несамовито  вимахував  порожніми  рукавами,  немов  благаючи.  Чи  не  про...

-  Та  заради  ж  Бога,  припиніть  це!!!

Так  і  блукав  у  справах  увесь  день,  увесь  день  маючи  перед  очима  то  комаху,  огорнуту  червонястою  кулею  копіткого  полум’я,    то  жіноче  півтіло  під  колесами,  огорнуте  стрімкими  півколами  безпорадних  рук.  Або  то  в  мене  уява  розбурхалася,  або  й    справді  -  вчора  то  був  день  жахіть.

Та  ні.  Брешу.  Ніяких  справ  у  мене  вчора  не  було.  Просто  уява  розбурхалася…

-  Та  заради  ж  Бога,  припиніть  це!!!

2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788233
дата надходження 20.04.2018
дата закладки 20.04.2018


Оксана Дністран

Досі живе Україна

Гірко  плаче  дощем  передмістя  -
Зустрічає  бійця  на  колінах,
У  згорьовано-жалібних  вістях
Дзеркала  -  як  у  крепу  хустиннім.

Світ  запнувся  у  плаття  чернечі,
Сніг  не  кутає  біль  милосердям,
Осінь  горбиться  з  батьком  старечо,
Хвіртки  гупають,  мов  спересердя.

Хтось  у  натовпі  згадує  ціни,
Дехто  в'їдливо:  «Жертви  даремні…»
Та  не  вмерла  іще  Україна,
Бо  є  ті,  хто  не  кинув  знамена.


*****

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703586
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 19.04.2018


Оксана Дністран

Світами Демокріта

Минай  мене,  безликосте  свята́,  
Де  добросердя  не  лишило  сліду,
Вихрасто-а́томна,  світами  Демокріта
Мандрую  евтюмією*  буття.

Свободу  рабство  золотих  кліто́к  
Надмірністю  наїдків  не  замінить.  
Лиш  мислі  світлі,  дії  доброчинні  
Мені  немов  -  амброзії  ковток.  

*  Евтюмія  -  безтурботний  щасливий  стан,  
коли  людина  не  піддається  дії  пристрастей  і  страху.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788076
дата надходження 19.04.2018
дата закладки 19.04.2018


Юхниця Євген

Коли орків знищують і тиснуть

Як  інфекція:  казя́ться,  як  їх  тиснуть,  дідьки-орки.
І,  де  можуть,  по  слабкішим  б,ють  з  гармат,  по  ниркам  з  боку
У  в,язницях  по  невинних...  Дихають  –  своїм,  жорстоким.
...Намагатимуться  вбити  чим-більш  наших,  із  окопів:  
Треба  діти  ж  їм  десь  кулі  і  снаряди...  Не  вести  ж
Їх  назад  в  Росію,  мамі...  Паливо  втрачати,  шик...
...І  на  напрямку  на  кожнім  по  нас  -    смертю...  Збережи,
Боже,  кожного  уі  кожну.  Вражих,  як  мерців  –  зв,яжи
Мотузками  труни:  руки  їм,  думки,  накази,  гопки...

11.04.18р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786981
дата надходження 11.04.2018
дата закладки 11.04.2018


Наталка Вінничанка

Весна боїв

Прийшла  весна,
Немов  зі  сна,
Така  красива  і  зелена,
Кругом  бруньки,  перші  квітки.
І  сміх  дитини,  бо  птахи  додому  приліта.
Така  весна  не  для  журби,  а  для  любові  і  добра.

Але  все  не  так,  як  хочеш  ти,
У  цій  весні  іде  війна  кровава  жорстка,
Бойова,  багато  вже  душ  погубила  вона.

Ідуть  батьки,  ідуть  сини,
А  жінки,  діти  вдома  їх  чекають.
Коли  настане  вже  той  день,  коли  з  бою
повертають?
Живі,  здорові,  з  перемогою,
Щоб  все  забути,  наче  сон.
І  щоб  у  серці  кожного  солдата
Усі  рани  зажились,
І  щоб  другою  весню  у  їх  серцях
завжди  цвіли:
Віра,  спокій  і  любов


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785543
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 01.04.2018


Надія Медведовська

Наспів 2

Через  тихий  струмок
Гарно  влітку  брести
І  з  суріпки  вінок
По  дорозі  сплести.
Дві  маленькі  хатинки
На  кручі  висять,
Золоті  порошинки
В  повітрі  тремтять.
Цілий  вік  у  дорозі  -  
Мов  хвиля  морська!
Не  спинюсь  на  порозі,
Бо  доля  втіка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784915
дата надходження 28.03.2018
дата закладки 29.03.2018


Шон Маклех

Дух води

                         «Для  духів  соку  і  року
                             Мілина:  на…  на…
                             Але  й  забирає:
                             Постійний  приплив
                             Потопенько  любив
                             Кілка  обертає
                             На  сталагміт.»
                                                                 (Шеймас  Гіні)

Північ:  надто  холодна  роса
Змушує  поважати
Требу  вершити
І  то  не  прозору  –  вохряну
Духу  води.

Дух  води  забирає
Тепло  крові  моєї  –  
Гарячої  крові  ірландця,
Примушує  думати
Чи  то  згадувати,
Чи  то  забувати,
Чи  то  просто  шепоче:
«Ви  всі  –  діти  півночі,
Ви  –  рудочубі  кельти,
Діти  священних  каменів  –  
Байдужих  менгірів:
Байдужих  до  пристрасті,
Діти  човнів  шкіряних  –  пливіть.»

Дух  води  
Нуртує  у  венах  моїх,
Нагадує,  згадує:  «Наразі
Не  потопельник  ти  поки  що,
Допоки  твердь  водою  не  стала,
Не  перекинулась  озером,
Нарізай  торфовище  куснями,
Магдебурку  копай,
Грій  свою  кров,
До  жару  розпалюй
Серце-вуглину.»

Дух  води,
Що  причаївся  в  прозорості  озера,
У  зябрах  форелі,
У  важкості  хвиль
Дорікає  щоденно:
«Все  у  вас  обертається  на  рушницю:
Перо  і  рискаль,
Роги  оленя  й  цеглина.
Все.  Між  живоплотами  Ольстера.
Ах,  перепрошую,  Улада.
Горбатого  Деррі.
Ви  так  шанували
Так  довго  ваші  священні  каміння,
Що  подумали  –  
Серця  теж  стали  камінними,
І  вони  не  вразливі  для  куль.
А  вони  лише  жменьки  плоті,
Крові  живої  келішки…»  

Дух  води  все  шепоче,
Камінь  холодний  мовчить,
А  ми  все  стріляємо  –  
Там,  на  пагорбах  Ольстера,  ах,
У  серця  одне  одному.
У  серця…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784021
дата надходження 23.03.2018
дата закладки 26.03.2018


Олекса Удайко

О, МОВО ВРАЖА!

     [i]  Якось,  граючись  "кнопками-окціями"  на  своїй  сторінці,  я  випадково
       заблокував  одну  із  своїх  робіт,  та  так,  що  й  через  "google"  знайти
       не  зміг,хоча  анонс  на  неї  значиться  там.  Якби  то  була  звичайна  ро-
       бота,  то  закинув  би  затію  та  переключився  на  інші!  А  то  така,  що  
       не  втратила    своєї  актуальності  і  понині,  позаяк  багато  авторів  сайту
       все  більше  пишуть  іноземною,  ризикуючи  стати  "класиками"  російської  
       літератури  та  "бути  визволеними"  з    "бандерівського"  рабства  Месією.  
               Я  прошу  вибачення  у  тих,  хто  прокоментував  мою  роботу  раніше,  чиї
       коменти  я  видалив,  але  не  менше  прошу  тих,  хто  цю  роботу  не  читав,
       прокоментувати  її  (не  смайликами,  а  живим  словом),  бо  це  надасть
       мені  наснагу  і  натхнення  працювати  у  цьому  напрямку  і  далі...[/i]
[youtube]https://youtu.be/cv1JhQJcCGg[/youtube]
[b][i][color="#085680"]Ти  був  для  нас  всіх  великий  й  могутній,  –
Російський  радянський  всесильний  «язик»…
А  зараз  –  нікчемний!  Скажу  –  вже  на  кутні:
Тургенєвський  красень  кудись  таки  зник…
Що  чуємо  ми  на  стражденнім  Донбасі,
Що  прагне  нових  нездійсненних  угод?..*
«Калякати»  суржиком  лисі  і  ласі  –
Втрачають  обличчя  і  Васі,  і  Тасі…
А  мова  зникає,  то  щезне  й  народ!**

Та  що  то  за  мова  в  болоті  з’явилась?
Які  в  неї  корені?..  Хто  їх  заклав?..
Та  мова,  як  кажуть,  на  вивіз  і  винос:
У  мов  праслов’янських  –
                                                   чужинський  анклав.

В  болоті  ви  кумкали...  Шлюбні  хорали
Із  жабами,  мосхи***,  і  досі  б  вели,
Якби  той  «язик»  у  народів  не  вкрали****!
То  де  б  ви,  москіти,  сьогодні  були?..
Нічого  й  нікого  ви  ним  би  не  «взули»,
Бодай  не  шіпавий,  гнилий  монархізм!
То  ж  ним  ви  зігнали  рої  в  один  вулик,
Й  назвали  олжу  ту  бридку  –  комунізм…

…А  в  нас  була  «Правда»*****,  а  ще  були  віче,
Хоч  правили  людом  гетьмани  й  князі…
Для  чого  нам  мову  державну  калічить,
Для  чого  звертати  з  святої  стезі?..
Та  вам  наша  мова  постала  як  вража:
Беззубому  мерину  –  кріпкий  урюк…
І  «руськоязикі»  пустились  у  ражу,
Здоровому  глузду  сказали:  «Каюк!»
І  тут,  як  у  казочці,  трапилась  меря******…
І  ну  –  мериносів  своїx  визволять,
По  їxнім  «понятиям»…  «публику  меря»,
Під  огласи:  «бля..,  ПНХ,  …ёна  мать»!..

Покаятись,  вбивці,  могли  б  ви  раз  триста!
Наразі  ви  маєте  ще  один  шанс…
Та  ваша  й  вождів  канібалова  пристрасть
Утопить  в  крові  калинові  намиста
Чужиx  вам,  
                                     –  довіку  не  здійснениx,  
                                                                                                               –    щасть…[/color][/b]

5.02.2016
________
*Київський  письменник  Олександр  Горобець  ініціював  у  
Київраді  законопроект  про  визнання  російської  мови  [b]окупаційною.[/b]
Зокрема  він  сказав:  "Якщо  ти  не  можеш  брати  автомат  і  стати  
на  захист  своєї  Вітчизни  в  бою,  викинь  на  смітник  свій  «язык»,  
заговори  українською!*

http://www.uapost.us/news/u-kembrydzhi-zamistj-rosiysjkoyi-movy-bezkoshtovno-vyvchatymutj-ukrayinsjku/

**  У  Кембриджському  університеті  (Великобританія)  в  програмі  
додаткових  безкоштовних  курсів  російську  мову  замінили  україн-
ською

***Одна  із  назв  московитів  або  москалів…

****На  всі  30%  російська  мова  складається  із  українських  слів,  
а  ще  на  1/3  (завдяки  німцю-лігнвісту  Далю)  –  з  німецьких

*****Йдеться  про  «Руську  правду»  –  кодекс  законів,  впровад-
жений  Ярославом  Мудрим  у  Київській  Русі

******Одне  із  угро-фінських  племен,  що  лягло  в  основу  сучасної,  
але…  конаючої  Імперії  Зла  –  Росії

Версiя  для  друку
Обговорити  в  форумi
"Кримська  Свiтлиця"  >  #8  за  19.02.2016  >  Тема  "Резонанс"
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784377
дата надходження 25.03.2018
дата закладки 26.03.2018


Ганна Верес

Воля в обмін на життя?

Багато  в  світі  різних  протиріч.
З  брехнею  поряд    у  куточку  й  правда,
На  протязі  кількох  уже  століть
Шукає  у  собі  вона  розраду.
Для  когось  вона  сіра  і  гірка,
Хтось  хоче  її  бачити  такою,
Одних  вона  відштовхує,  ляка.
Що  ж  з  Україною,  Богдане,  ти  накоїв?

У  сонмі  закривавлених  століть
Сімнадцяте  болить  чомусь  найбільше,
Коли  утрапили  ми  у  Московську  кліть
Й  вважали  братом  старшим,  наймилішим.
Віддавши  волю  в  обмін  на  життя
Без  мови  власної  шукали  власну  долю…
І  це  після  стількох  важких  звитяг,
Де  стільки  полягло  уже  за  волю!?

Чому  спинив  свій  вибір  на  Москві?
Хто  очі  засліпив  тобі,  Гетьмане?
Була  ж  козацька  кров  на  булаві,
А  може,  впивсь  кохання  ти  дурманом,
Що  не  помітив  посмішки,  лукавств
Своїм  гетьманським  невсипущим  оком?
О,  скільки  поплило  в  Москву  багатств!
Візит  твій  став  для  України  роком!

Як  міг  ти  буть  таким  короткозорим,
Коли  вершилась  доленька  землі?
І  чи  не  віщували  тобі  зорі,
Що  нам  добра  не  дбають  у  Кремлі?
Твоїх  угод  ще  чути  відголосся,
І  Переяслав  тоне  у  журбі…
Сивіє  в  матерів,  синів  волосся…
Доповідаю,  Гетьмане,  тобі:

Праправнуки  твої  стікають  кров’ю,
А  вороги  ті  ж  самі  –  москалі.
Під  «Градами»  і  люди,  і  діброви…
Чи  чуєш  стогін  рідної  землі?
Все  ж  знай,  Богдане,  прорвемо  тумани,
Хоча  за  волю  плата  –  тільки  кров.
Хребет  Росії,  все-таки,  зламаєм,
Бо  дух  живий  в  нас  і  свята  любов!
20.03.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784166
дата надходження 24.03.2018
дата закладки 24.03.2018


Спасиба Світлана

У бій завжди йдуть сміливі

У  бій  завжди  йдуть  сміливі,
Війну  починають  -  зрадливі,
Гинуть  в  боях  -  найкращі,
А  зиск  з  цього  мають  -  пропащі...

Війна  має  колір:  чорний,
Брудний  і  сумний,  потворний...
Чорна  діра  висмоктує  долі,
Топить  серця  у  горі...

Історію  пишуть  безстрашні,
Безумці,  що  вірять  у  краще!
Слабким  у  ній  місця  немає,
Історія  зрад  не  прощає!

Тиранів  самі  породили:
Бо  змовчали,  не  зупинили
Влаштований  ними  бал  сатани
У  хаті  своїй  налякані  ми...

Історію  пишуть  безстрашні...
І  хто  знає,  як  воно  краще:
Чи  варто  безстрашним  гинуть  в  бою
За  грішную  землю  свою?..
17.04.2017р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783918
дата надходження 23.03.2018
дата закладки 23.03.2018


Спасиба Світлана

ПОЕЗІЯ ВІЙНИ (весною навіяне) …

Так  хочеться  писати  про  Кохання,
А  пишеться  не  те.  Все  не  туди...
Коли  моя  земля  у  визвольнім  змаганні
За  право  БУТИ  б`ється,  -  там  усі  думки.
Так  хочеться  писати  про  Любов,
Про  добре,  світле,  вічне  і  прекрасне,
Але  в  повітрі  надто  пахне  кров  -
Усі  думки  про  вічне  миттю  гаснуть...
Їдкий  цей  запах  душить  звідусіль,
Залазить  в  серце,  в  мозок,  труїть  душу.
Пишу  солдату:  "Любий,  ти  поціль!
Щоб  не  тебе  лишень"...  Писати  мушу!
Так  пам`ять  каже,  так  диктують  ті,
Що  закатовані  лежать  в  могилах;
Всі  ненароджені  і  мертві,  і  живі,
Яких  чума  московська  підкосила...
...  Цей  запах  крові  душить  звідусіль  -
Не  заховатися  і  не  умити  руки.
На  цій  землі,  щоб  їсти  хліб  і  сіль,
Боротись  мусим,  аби  і  завтра  БУТИ!..
...Так  хочеться  писати  про  Кохання,
А  пишеться  не  те.  Все  не  туди...
Напишемо  колись.  А  зараз  йде  змагання.
Страшна,  непоетична  ця  ПОЕЗІЯ  ВІЙНИ...
25.02.2017р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782616
дата надходження 16.03.2018
дата закладки 16.03.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.03.2018


РОЯ

Слава нації! Слава Вкраїні!

Україно,  вставай  із  колін,
Нас  не  зможе  ніхто  подолати!
Відбудуємо  все  із  руїн,
Лиш  було  би  кому  будувати…
Доля  гнула  не  раз  і  не  два,
Била,  мучила,  катувала…
Мову  нашу  топтала  Москва
І  від  люті,  скажена,  стогнала…
Бо  не  вирвати  серце  з  грудей
У  землі,  яка  любить  співати,
Яка  родить  найкращих  дітей,
Щоб  гордилася  ними  мати!
Чи  є  в  світі  такий  ще  народ,
У  якого  так  серце  палає?!
Через  терни  до  вільних  висот
З  попелища  й  руїн  воскресає!
Та  не  мириться  «старший  брат»,
Затісна  йому  стала  хата…
І  підступно  московський  кат
Убиває  «молодшого  брата»…
Кращий  цвіт  український  поліг,
Куля  клала  і  батька,  і  сина…
Та  ніхто  б  заховатись  не  міг,
Коли  кров'ю  стікала  Вкраїна!
Серце  плаче  –  аж  мозок  болить…
Їм  би  жити,  мужніти,  кохати…
Ще  до  когось  кохана  спішить,
А  когось  виглядає  ще  мати…
Хтось  дружину  в  надії  лишив,
Інший  сина  чи  доню  покинув…
Ще  учора…  життя  він  любив,
А  сьогодні…  поліг…  загинув…
Крики,  відчай  з  усіх  сторін
І…  смертельно-кривава  руїна…
Глухо  стогне  церковний  дзвін…
За  синами  ридає  Вкраїна.
Вже  не  боляче…  Добре  там  –
Вартовою  Сотнею  в  небі…
Ти  ж,  народе,  навіки  затям:
Вони  гинули  тільки  за  тебе!
Чи  було  їх  тоді  тільки  сто?..
Небо  знає,  та  ніби  не  чує…
І  не  відає  правди  ніхто,
Лиш  Господь  їхні  душі  рахує…
Вони  моляться  хором  за  нас…
Їх  оплакує  вся  Україна…
Знай  же,  кате,  настане  твій  час
Перед  Божим  судом  на  колінах!
За  невинно  пролитую  кров,
За  страждання  і  чорні  хустини…
Що  то  гроші?..  Влада?..  Любов?..
Найцінніше  –  життя  людини!
Українонько,  рідна  моя,
Не  журись,  підростає  вже  сила!
Загартує  їх  слава  твоя  –
Українська  ж  їх  мати  зростила!
Синьо-жовтий  наш  стяг  майорить!
Нас  багато,  усі  ми  –  єдині!
Хай  сміливо  й  велично  звучить:
-  Слава  нації!  Слава  Вкраїні!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555345
дата надходження 28.01.2015
дата закладки 16.03.2018


Сергій Скальд

Ми приймаємо бій! (початок політичних репресій проти патріотів – це спроба перетворення народу на ст

1.Руки  в  кайданах    та  очі  горять!
Серце  б’ється  –  готове  до  бою!
Шлях  свій  гідно  пройде  «Український  солдат»,
Бо  немає  вини  за  собою!!!

Приспів:
Політичні  репресії  !
Остання  агонія  влади!
Політичні  репресії!
Кінець  для  верховної  зради!
Ми  приймаємо  бій!
Набридло  –  «хто  за?  А  хто  проти?»
Ми  приймаємо  бій!
Ми  готові  !  Бо  ми  патріоти!

2. В  котре  обшук,  арешти  ,  облави!
Знову  влада  спустила  на  нас  псів  системи,
Та  міцніше  від  цього  стають  наші  лави,
І  здаються  смішними  –  вчорашні  проблеми!

3. Нас  багато  нас  тисячі  ,  нас  мільйони!
Ми  тут  влада!  Це  наша  Країна!
Справедливість  сильніша  за  ваші  закони,
«Ще  не  вмерла  моя  Україна!»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282762
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 16.03.2018


Сергій Скальд

В ту ніч, коли палали профспілки,

Вірш,  який  я  присвятив  своєму  брату,  соратнику  і  просто  цікавій  людині  Оресту!  Цей  вірш  особливо  важливий  для  мене  тому,  що  я  встиг  присвятити  його  Оресту,  ще  коли  він  був  живий.

Багато  хто  писав  йому  оди  після  смерті,  писали  навіть  ті  кого  він  зневажав  та  ненавидів.  Багато  хто  його  любить  лише  після  смерті!  Але  цей  вірш  про  живого  і  веселого  Ореста.

Я  вірю,  братику,  ти  завжди  поряд!




В  ту  ніч,  коли  палали  профспілки,

Коли  вогонь  розсік  Майдан,  немов  кордон  .

В  ту  ніч,  коли  найкращі  з  нас  чоловіки,

Пішли  на  варту  у  «Небесний  легіон».

Ні,  нам  ніколи  не  забути  тої  ночі,

Коли  крізь  дим  розтрощених  надій,

Я  в  натовпі  побачив  твої  очі,

Прошепотів:  «  Братуха,  ти  живий…»

І  мовчки,  посміхаючись  серцями,

Ми  вкотре  вирушаємо  у  бій.

Та  кожну  мить  цієї  гри  з  вогнями,

Шепочемо  :  «  Братуха,  ти  живий…»

Брудні,  знесилені,  пошматані,  обдерті

Стискали  зуби:  "Двічі  не  вмирати!"

Для  нас,  братуха,  не  існує  смерті,

Ми  воїни,  вони  -  лише  солдати!

Братерський  дух  та  кров  протистоянь,

З’єднали  наші  долі  на  віки.

Під  канонаду  визвольних  змагань,

В  ту  ніч,  коли  палали  профспілки.

(С)  Сергій  Скальд


Щоб  ця  поезія  торкнулася  кожного  серця  й  не  залишила  нікого  байдужим,  її  прочитав  харизматичний  лідер  "Сокири  Перуна"  -  Арсеній.  Музичний  супровід  до  вірша  виконується  легендарним  гуртом  "Кому  Вниз".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715098
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 16.03.2018


Печерник

Світанкова фантасмагорія

На  швидкості  заспаність  покине
В  ритмі  чотириколісся
Мандрівника,  що  порине
У  світанкове  дійство  закулісся.

Допоки  глядач  ще  спить,
Готують  виставу  без    лаштунків
Вершини,  що  очілля  вдягли
З  туманів,  хмар  і  відтінків.

Птахи  хоровими  переспівами
Зачали  побудку  ніжну.
Сур'я  встає,  сур'я  дарує,
Він  ніч  долає  сурово-грізну...

І  чада  лісу,  поля    і  поточків  у  людській  подобі
Вбираються,  красуються  лляним  вбранням  
Та  мандрівника  у  ладу  та  в  супроводі    -  
Зодягають,  на  галявину  ведуть  загаттям.  

І  у  колі  край  води
Молвлять  чада  гуртом:

Сур'ї  дараб,  Сур'ї  дар,
Що  так  безмовно,
Проте  мелодійно  сходить  -  
Він  ж  бо  господар,
Мо  світанок  приводить.
Приводить,  коловорот    заводить.
Водяне  плесо  виграє,
Проміння  злате  сурить,
Заграва  чари  розтуляє
Розтуляє  -  та  забавою  пробудить.  
 
І  бавлять  флейта,  волинка,  флояра
В  такт  диких  ударів  стрімкого  хороводу  
І  співанками  чада  зовуть  Світояра
Аби  ранок  дню  приніс  насолоду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504951
дата надходження 13.06.2014
дата закладки 16.03.2018


Печерник

Пісня одного дуба

[i]Покручені  дивні  дуби,  що  напевно    багато  чого  чули  і  бачили;  Каміння,  що  своїм  видом  дає  зрозуміти,  що  вони  є  свідком  багатьох  подій,  і  навіть  один  камінь  наче  промовляє    загатдкове    ГМММ,  з  виглядом  древнього  мудреця...
Ловачка  -  гора,  що  приховує  забуту  історію  та  традицію.  З  виду  звичайна  гора,  звичайний  ліс,  що  поріс...звичайні  дерева.
та  чи  так  воно  насправді?..
Тут  на  цій  горі  дивні  дуби  закарбували  у  своїй  пам'яті  на  віки  відголоски  минулого.
А  по  центру  галявина,  де  люди  відпочивали,  як  і  нині.  Предки  святкуючи  тут  щорічні  свята  свого  природнього  календаря,  такі  як  наприклад  Весняне  Рівнодення  чи  Белтейн,  який  тут  міг  називатись  Галан-Маєм.
 
Та  як  і  зараз  настають  злиденні  часи,  коли  ворог  посягає  на  твій  дім.  
Приблизно  1  ст.  н.  е.  племена  дакійців  вирішують  напасти  на  поселення  Анартів,  маючи  за    таємну  зброю  магію  чаклунів…зараз  Румуни,  нащадки  Даків  називають  цих  чаклунів  Хултанами.[/i]

Я  тут  багато  сотень  літ.
Тут  проростало  і  вмирало  моє  насіння,
В  дубраві  серед  скривджених  братів.
Тут  щодень  плекав  безслів'я
В  супокої,  без  відчаю  у  даль  я  зрів.
Зрів  багато  сотень  літ  
повз  пелену  хултанів    чаклувань,
Куряву  ворожої  раті,  клубки  диму.
О,  Боги,  не  відаючі  без  вагань,
Неметони  нищили,  чому?    
Знати  би  причину…?
Зостався  лише  тлін,  
Недопалки  і  обриси  румовищ,
те,  що  косицями  увінчане  -  зів'яло.
Понесли  думи  святителі
до  нових  пристанищ.
І  все  мінялось,  зникало,
Наче  нічого  й  ніколи  не  бувало  ...
Та  пам'ятаю  як  колись
сходились  ранньою  весною,
На  сонця  дня  рівний  стан
ватаги  в  білих  шатах
І  галявини  гуділи  від  містян,  селян.
Пам'ятаю,  як  Церуннос  -  батько  
Кронського  лісу  і  звірів,
Вартував  дерево  життя,
Як  святителі  у  колі  братів
Гімни  співали  на  злагоди  злиття.
Пам'ятаю  духмяний  хліб  із  печі,
Ігрища  і  кошари  крашанок
пращурам  їх  слали  відрогами  вод.
Пам'ятаю  як  орачі  під  молочний,  
сонячний  серпанок
Випускали  духів  дому  на  город.
А  ще  пам'ятаю  любов  і  пристрасть  
в  галан-майську  святу  ніч.
Наша  Ловачка  вогнями  горіла,
Вечірні  ватри  і  коловоди  пліч-о-пліч
Білояра-Белінуса  старші  і  молодь  чтила.
Лилось  зелене  зело  та  вино,
Галаманили  дівчата  й  хлопці,  як  і  нині,
Стрічками  обвивали  священні  древа,
Вплітали  щастя  у  ворожінні,
Коли  зійшла  ніч  травнева.
Та  із  третіми  півнями
Розчинились  містерії  вогню  та  ватр,
Відгомін  прокотився  долиною,
Галдіння,  гуляння  -  зник  театр
Вкрились  хати  жовтогарячою  периною.
А  я  тут  стою  багато  сотень  літ,
очевидець  злетів  і  падінь.
Згори  вниз  я  пристально  зрію,  
краплин  пам'яті  в  мені    пракорінь  
передати  ладунок  мрію.
 
І  от,  о  Духи  лісу,  нарешті  я  почутий,  
не  мовчатиме  і  цей  дивосвіт,
він  вже  давно  не  поснулий
як  і  я  -  багато  сотень  літ...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600837
дата надходження 19.08.2015
дата закладки 16.03.2018


Юхниця Євген

Іти самому добровільно на війну ?

Це  не  можливо  наказати,  чи  примусити  -
Іти  самому  добровільно  на  війну,
Би  захистити  Батьківщину  від  злору́синних.
...І  українці,  йшли,  і  йдуть,  й  на  смерть  сіпну́...
На  луках  сво́їх  ти  ...знов  проростеш,  місцевий,
Своїми  силами,  нащадками,  мугу́ттям!
І  фундаме́нтним  Гімном  волі,  кобзаревим,
І  нездоланним  співом  захисної  люті!

Йшли,  йдуть  російськомовні,  україномовні,
Єврейськомовні,й  ...суржикові  йдуть
І  захищають  зараз  наших  діток  і  ...долоні,
Що  простягаємо  їх  миру,  світу  -  Будь!

P.S.
Мені  так  соромно  за  себе,  ...жінку  знав,
Яку  за  суржик  я  протролив,  і  вона
Так...так  образилася...  Й  зникла,  вся  сумна.

14.03.18  р.  (  «Нестримні  почуття  у  День  Добровольця  України»  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782152
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 14.03.2018


Ганна Верес

(Звірячий штурм наметового містечка під Верховною Радою 3. 03. 2018. )

Це  ви  за  яку  державу
Собою  ризикували,
Де  влада  вже  геть  іржава,
Ще  гірша,  аніж  навала?
На  цей  раз  уже  не  «Беркут»,
А  «Корд»  все  ламав-калічив,
«Зорганізував  безпеку»
Героям,  що  хтіли  віча,
Наважившися  на  спротив,
Бо  ситі  давно  казками.
А  в  «Корді»  –  порохоботи,
З  Майдану  що  утікали.
Та  їх  підібрала  влада
І  їй  вони  знадобились:
Не  бачать,  як  вона  краде,
Над  вірою  поглумились.

Тож  як  будем  жити  далі,
Народе,  без  віри  й  волі?
Героїв  в  крові  медалі…
Чи  не  парадокс  це  долі?
Змарнілі  атовців  лиця,
Скривавлені  влади  псами,
У  Києві,  у  столиці,
На  білім  снігу  писали
Сліди  знов  своєю  кров’ю,
Й  надія  в  очах  згасала,
Напоєна  їх  любов’ю,
Й  щосили  серця  кричали:
«На  кого  піднято  руку?
На  воїна?  На  героя?
Так  діяли  тільки  урки…
Б’єте  чом  народ  без  зброї?»
Жорстокість  межі  не  мала:
Всіх  ставила  на  коліна,
Кістки,  мов  гілки,  ламала…
Така  «нова»  Україна!!!
Лежачих  «Швидкі»  збирали,
Безгласих  і  напівмертвих.
Кайданок  з  рук…  не  знімали…
Як  з  пам’яті  таке  стерти?!

А  сніг  тихо-тихо  падав,
Ховаючи  кров  героїв…
Як  носить  земля  тих  гадів,
Що  нас  і  державу  кроять?!
3.03.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780130
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 04.03.2018


Шон Маклех

Зелений плащ волоцюги

               «Шістьох  я  побачив  навпроти  опочивальні.
                   Вони  мають  золоте  волосся  і  зелені  плащі,
                   Що  скріплені  зі  споду  оливними  фібулами.»
                                                                         (Скела  «Руйнування  Дому  Да  Дерга»)

Я  хотів  би  сьогодні  (дивлячись  у  синяву)
Або  в  майбутньому,  або  в  минулому
Покласти  до  кишені  іграшку-сонце
І  босими  ногами  йти  легкою  ходою
Узбіччям  Галактики  (де  порожньо),
(Де  настільки  порожньо,  що  здається,
Що  це  не  простір,  а  шмат  Нірвани,
Що  це  не  я,  а  бородатий  Будда,
Що  це  не  Галактика,  а  Дерево  Бодхі,
На  яке  повісили  зірки-ліхтарики).
Я  хотів  би  вчора  (споглядаючи  тіні)
(Серед  тихої  години  минувщини)
Погладити  кудлатого  кота-муркотайла,
Якого  чомусь  господар  назвав  Часопростір
(Мур-мур  серед  мурів  –  пісня  Вічності),
І  хвіст  який  тягнеться  в  нескінченність,
А  ви  казали,  що  Всесвіт  –  це  м’ячик
Яким  бавляться  діти-монахи
У  кляшторі  Вічної  Невчасності.
Я  хотів  би  завтра  (слухаючи  годинник)
(коли  воно  ще  не  стало  «сьогодні»)
Зрозуміти,  що  вода  прозора  –  
Її  так  багато  у  Всесвіті  (такому  закрученому)
І  трохи  в  моєму  горнятку  (кава),
Що  здається  –  навіть  мені  –  Неприкаянному:
Все  наповнює  аромат  свіжості
І  сама  Порожнеча  –  це  флуктуація  свіжості
(Сопілка,  що  грає  сама  по  собі).  
А  ви  думали,  що  я  апостол
Якоїсь  дивакуватої  віри:
О,  як  ви  помилялися.  Як…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780053
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 03.03.2018


Віктор Погуляй

Історія вчить…Чи не вчить?!

На  схід  України  прийшли  московіти,
Назвавшись  братами,  ховали  ножі…
Ординські  зухвальці  і  бісові  діти
Вмочали  у  кров  прісноводні  коржі

Історія  вчить:  Не  дружи  з  московітом,
Бо  в  нього  в  руках  перевернутий  хрест,
Він  замість  любові  і  Божих  молитов
Прокляття  й  матюччя  несе  до  Небес…

Палають  міста  і  навколишні  села  -
Прийшов  «рузький  мір»  у  донецькі  степи,
Чеченів,  бурятів  кладуть,  як  консерви,
У  тільки  що  склепані  свіжі  гроби…

Історія  вчить:  Не  прощати  нікого
Того,  хто  плюндрує  наш  батьківський  край!
І  нас  Бог  простить  і  прийме  до  чертогів,
Підступну  ж  орду  Він  не  пустить  у  Рай…

Отож,  нумо,  браття,  здолаймо  заразу,
Очистимо  світ  від  московськой  орди,
Не  довго  кремлівському  жити  палацу  –
Впаде,  наче  чорт,  від  святої  води!

Історія  вчить:  Хто  боронить  державу
І  нищить  всю  нечесть  вогнем  і  мечем,
Здобуде  народ  той  і  волю  і  славу,
Йому  сам  Господь  підставляє  плече!
07.09.2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605720
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 02.03.2018


Віктор Погуляй

Про «язик» і Мову

Орусачились  канали
Радіоефіру,
Язиком,  неначе  жалом,
Мову  гублять  щиру…
У  оці  часи  буремні
Часто  в  ресторанах,
У  маршрутках  на  FMi,
В  багатьох  кав’ярнях
«Руській  мір»,  немов  отруту
В  «Гамлеті»  Шекспіра,
Нам  в  піснях  вливає  в  вуха
Й  нагло  зуби  шкірить!
Всі  канали  олігархів
(  тут  читай  –  бандитів)
У  Росії  «на  підхваті»  -  
В  них  отам  «корито»…
Ще  й  попи  в  церквах  і  лаврах
Моляться  момоні,
В  низ  з-під  ряси,  наче  спалах,
Блискають  погони…
Хто  ж  ми  є?!  Ми  українці,
А  чи  малороси,
Чи  хохли,  що  гнуть  колінця,
Якщо  хтось  попросить?!
Тож  цей  вірш  -  як  клич  до  дії,
Заклик  патріота:  -
«Поверніть  «язик»  в  Росію,
Хай  їй  зціпить  рота»!!!
12.08.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683314
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 02.03.2018


Віктор Погуляй

Три колоски

Три  колоски  лежали  край  дороги,
Бо  випали  з  дитячоі  руки,
Обабіч  з  бур'яну  дитячі  ноги
Стирчали,  поламавши  будяки...
І  тихо  так...дзижчали  лише  мухи,
Злетілися  на  свіжу  мертвечину,
На  кров,  що  запеклась  в  літню  задуху,
І  рясно  покривала  усю  спину...
Три  колоски  -  ось  вся  іі  провина,
Цієі  крихітки,  що  вийшла  сама  з  хати,
Бо  голод  гнав  у  поле  цю  дитину,
Де  вже  зібрали  хліб,  де  все  вже  зжате...
І,  лазячи  по  полю  на  колінах,
Вона  знайшла  аж  десять  колосків,
Намнула  декілька,  вже  в  роті  повно  слини...
Та  враз  згадала  про  своіх  батьків,
Вони  лежали  в  хаті  на  долівці
Із  меншим  братиком,  який  вже  не  кричав...
Іі,  дитини,  найріднішу  трійцю
Душив  там  голод  тихо,  мов  удав...
Губами  лише  взявши  три  зернини
Маля  затисло  у  одній  долоні
Решту  зернят,  таких  смачних  і  стиглих
Що  паморочивсь  світ,  гуло  у  скронях..
Тож  похапцем  узявши  колосочки,
Аби  мерщій  додому,  до  батьків,
Дитя  пішло,  немов  той  ангелочок,
Щоб  братик  меньший  трохи  попоів..
Та  на  дорозі  з  криком  :"Стой,  скатіна!"
Что,  варавал?!  Паказивай  мнє  рукі!"
Дитину  наздогнала  й  пхула  в  спину
Якийсь  мерзота,  в  чоботи  узута.
Зістрибнувши  з  коня,  узяв  нагайку
І  злобно  так  між  зуби  процідив:
"Когда  же  ваша  самастійна  шайка
Падохнєт  вся,  а  ти  всьо  єщьо  жив!"
І  уперіщив  так,  що  злізла  шкіра,
Був  перший  зойк,  а  далі  уже  -  тиша,
Лиш  свист  нагайки  було  чути  звіра,
Допоки  він  цю  справу  не  облишив...
Дитя  лежало  в  бур'янах  колючих
Та  все  ж  стискало  у  одній  долоні
Зерняток  жменьку,  теплих  і  пахучих,
А  потім  вони  в  жменці  й  охололи...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742333
дата надходження 17.07.2017
дата закладки 02.03.2018


Віктор Погуляй

Як козаки москалів під Конотопом били…

Відливали  кулі  супостати,
Все  списи  гострили  та  ножі,
Коней  запрягали  у  гармати,
Мріяли  про  скорі  бариші…

Так  збиралося  московське  військо
Йти  війною  проти  козаків,
Їх  Господь  накаже  це  злодійство  –
Козаки  поб’ють  всіх  ворогів!

Вжикне  куля  прямо  біля  скроні,
Чуба  лиш  обпалить  козаку,
Не  пролити  нашої  їй  крові,
Бо  поцілить  у  москву-ріку…

А  Виговський  був  той  козарлюга,
Що  забрав  у  чорта  кочергу,
Відпенехав  хвіст  по  самі  вуха,
Шаблею  махнувши  на  скаку!

Отаман  зібрав  всіх  побратимів,
Вірних  і  сміливих  козаків,
Аби  захистити  Батьківщину
Від  навали  злобних  москалів!

Вжикне  куля  прямо  біля  скроні,
Чуба  лиш  обпалить  козаку,
Не  пролити  нашої  їй  крові,
Бо  впаде  лиш  у  москву-ріку…

Бій  жорстокий  був  аж  до  світанку,
Ворог,  хто  вцілів,  дав  драпака,
Бо  від  крові  небу  було  жарко
Та  від  бойового    гопака!

Гнали  московітів  болотами,
Били  їх  в  лісах  і  у  ярах,
Ще  й  татари  нам  допомагали
Та  і  ляхи  торували  шлях!

Пам’ятаймо,  браття  українці,
Московітські  кулі  та  ножі,
І  хай  не  обдурять  вас  гостинцем,
А  чи  обіцянками,  «вожді»…
04.01.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779807
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 02.03.2018


lionet

Не християнська альтернатива

                     *    *    *
Три  яруси  прокуратур
І  стільки  ж  силових  структур,
А  про  злочинців  –  тільки  сюр
На  тлі  судів  –  в  стакані  бур…
Тут  вистачило  б  кілька  дул
І  черги  з  них,  з  пів  сотні  куль,
Щоб  наш  хазарський  Корумпур
Перетворився  в  Сінгапур…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779402
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 27.02.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2018


Юхниця Євген

Цвітінням сакури, з поваги, з ніжністю буддизму

Я  милувавсь  Юдзу́ром  Ханью  олімпійським!
Його  фігу́ристим  катанням  голосистим:
Цвітінням  сакури,  з  поваги,  з  ніжністю  буддизму,
Стрункою  стриманністю  й  фу́дзіною*  ви́ссю,
Зворушливою  витонченістю  япон-харизми:
Четве́ртні  лутці,  аксель-круті*  пломенисті.
...Юдзу́ру  Ханью  танцював  -  свою  Японію!
Астматик  Ханью..,  й  без  ридання,  без  агонії...

І  я  замислився:  чому  ж  в  нас  українці
В  змаганнях  танцю  світових  і  олімпійських  -
Танцюють  що  завгодно,  крім  живки́х  веснянок*
Крім  гопакових  журавельків  й  гуцуля́нок*?
Які  б  налляли  в  серце  українців  –  щастя,
...Такі  ...свої  наспіви  й  рухи  джереля́сті...

P.S.
Такі  в  нас  тренери,  і  вчителі,  й  народи?
Світ  -  милувавсь  Юдзу́ром  Ханью  в  нагородах!
...Чи  з  нас  нема  нікого  вже,  хто  б  тренувався?
Відомим  хто  захтів  би  стати  і  вихра́стим?
Хто  хтів  би  стати  –  найлюбленим  в  Країні?
...Я  ж  милувавсь  -  Юдзу́ром  Ханью  поки,  вмілим.

18.02.2018р.

*Фудзі,  найвища  гора  в  Японії
*Четвертний  лутц,  аксель  –  елементи  фігурного  катання
*Веснянка,  гопак,  журавель,  гуцулка  –  назви  українських  танців

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777676
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018


Радомір

У кожної трембіти тембр гір

[i]Коли  чиясь  душа  стає  легкою,
то  підіймається  понад  хмари.
У  горах  знають,  як  вказати  шлях.[/i]


у  кожної  трембіти  тембр  гір
у  кожної  трембіти  тембр  горця
коли  луна  її  йде  проти  сонця
серця́  холонуть  п’яних  зір
від  болю
чиясь  душа  летить  у  вирій
а  чи  на  волю?

у  кожної  сокири  радість  –  тяти
у  каганця  –  горіти  при  пості́лі
коли  чиясь  душа  воліє  знати
то  обирає  спів  гучний  трембіти

щоб  дозвучати  до  дідівських  ба́йок
до  файних  вигадок  про  рай
щоб  обійти  усі  пекельні  кола
і  повернути  в  гори  на  свій  плай



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761455
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 16.02.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2018


Східний

О, скільки, вас, розстріляних поетів

                                                               

О,  скільки,  вас,  розстріляних  поетів
За  слово  правди  вкраїнської  землі.
І  скільки  недописаних  куплетів
Чорнилами  саме  власної  крові’.

А  скільки  книг  не  бачить  житнє  поле
І  сонцем  налите  небо  голубе.
В  архівах  десь  припали  пилом  долі
В  охранці  царській  й  архівах  КеДеБе.

Москва  у  трясці,  як  почує  мову
Тараса,  Лесі  чи  Стуса  Василя,
Чи  пісню  поля  з  вітром  світанкову  –
Відразу  гарматами  по  ній  стріля.

Ні  куль  не  вистачить,  ні  казематів,
Аби  заставить  слова  всі  замовчать.
Нові  вірші  встають  нових  поетів
І,  як  птиці,  всі  по  Всесвіту  летять.

Не  подолати  слово  України,
Що  матерями  у  спадщину  дано.
Поети  –  будьмо  сильні  і  єдині,
Бо  наше  слово,  як  молоде  вино!

                               02.02.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774686
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 02.02.2018


wanatol

Він був на майдані

Він  був  на  майдані
За  гідність  він  бився
Хоч  зрадили  його
Та  він  не  скорився
В  окопах  уже  він  три  роки  воює
За  правду  й  свободу  
Та  влада  не  чує.
Щоранку  від  сепарів  є  «подарунки»
Снаряди  і  міни    та  вибухи  лункі
Ця  наволоч  іншого  не  розуміє
Без  відповіді  тільки  все  більше  нагліє.
Він  знає  про  всі  політичні  маневри
Про  мінські  угоди,  про  євро  партнерів
Про  Петю,  який  ніби  наш,  ніби  ні
А  може  вже  досить  копатись  в  лайні.
Корупція  владу  давно  роз’їдає
Четвертий  рік  поспіль  чогось  він  чекає
Коли  запанує  у  нас  справедливість
У  чому  ми  з  вами  тоді  помилились.

28.01.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773801
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 28.01.2018


ПВО

ЗВЕРНЕННЯ УЧАСНИКІВ АТО ЩОДО ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕРКОВ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

[i][color="#ff0000"](Шановні  поети-"патріоти",  котрі  півтора  роки  тому  кошмарили  мене  з  приводу  моєї  антимосковсько-патріархальної  позиції  -  а  потім  підло  зрадили,  звинувативши  і  в  деспотизмі,  мстивості,  ксенофобії  і  в  інших  якихось  фобіях!  Ось  вам  воїни  заявляють,  що  ця  диверсійно-шпигунська  організація  на  території  нашої  країни  ідеологічно,  фінансово  і  організаційно  сприяла  знищенню  нашої  державності  і  вбивству  наших  захисників  і  мирних  жителів.  Ви  проявили  підступне  і  підле  зрадництво  не  тільки  стосовно  мене,  а  й  тисяч  загиблих,  поранених  і  скалічених  людей,  наших  дідів  та  прадідів,  що  відвойовували  незалежність  України  і  грядущих  поколінь  нащадків.  Якби  ви  не  виспівували  хвалебні  оди  ідеологічним  шпигунам,  то  й  сила  їх  була  б  значно  менша,  але  ви  назло  істині  демонстративно  творили  це.

Настав  час  визнавати  свої  помилки  і  публічно  просити  прощення.  Дехто  з  вас  знає,  що  я  маю  звичку  здокументовувати  всі  інсинуації  щодо  мене  та  моїх  поглядів,  зраду  народу  України  та  її  незалежності.  Кожен,  хто  зараз  не  зробить  публічне  покаяння,  ризикує  потрабити  до  музеїв  України,  як  ідеологічний  зрадник,  пасивний  або  дієвий  симпатик  Московского  диверсійного  штабу.  Все  таємне  одного  разу  стає  явним.  Слава  Україні!)[/color][/i]

джерело:  https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/2383398-zvernenna-ucasnikiv-ato-sodo-dialnosti-cerkov-moskovskogo-patriarhatu.html

22  січня,  14.00  -  Відкрите  звернення  учасників  АТО  до  українського  народу,  Президента  України,  Верховної  Ради  України,  Кабінету  Міністрів  України,  правоохоронних  органів  та  органів  місцевого  самоврядування  щодо  антидержавницької  діяльності  на  території  України  церков  Московського  Патріархату  (Зала  1)

 Організатор:  ГО  «Товариство  ветеранів  АТО  Запоріжжя».  

Учасники:  Олег  Коломоєць  –  Голова  ГО  «Товариство  ветеранів  АТО  Запоріжжя»;  Олександр  Дяченко  –  громадський  діяч;  Микола  Колесник  –  куратор  40  батальйону  «Кривбас»;  Тетяна  Деркач  –  публіцист-релігієзнавець;  представники  козацьких  організацій  Запорізької  області;  представники  учасників  АТО  Львівської,  Чернігівської,  Дніпропетровської  та  інших  областей  України.

Коротко.    Організатори  заходу  заявляють,  що  від  початку  російської  агресії  проти  України  Українська  Православна  Церква,  що  підпорядкована  Московському  Патріархату,  виявляє  свою  антиукраїнську  та  антидержавницьку    позицію.  Бійці  переконані  в  тому,  що  події  у  прифронтовій  Запорізькій  області  є  свідченням  злочину  проти  життя  та  здоров’я  громадян  України,  відверто  направлені  на  дестабілізацію  ситуації  в  державі.  Ветерани  АТО  закликають  припинити  діяльність  на  території  України  Української    Православної    Церкви,  що  підпорядкована  Московському  Патріархату,  як  такої,  що  має  екстремістський  характер  та  здійснює  діяльність,  спрямовану  на  підрив  державного  суверенітету  та  територіальної  цілісності  України.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772607
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 21.01.2018


Олька Оленька

Аресу

Застилай  вуста  мені  поцілунками  п'яними.
Один.  Три.  П'ять.  І,  нарешті,  жадане  "шість".
Пясни  :  як  такими  далекими  стали  ми  ?
Поясни  :  де  взялась  у  зіницях  пекуча  злість  ?

Заховай  мене,  вколихай  чужим  голосом.
Я  тихенько  вкраду  із  полиці  свої  почуття.
Як  так  стало,  що  наш  син  народився  Фобосом  ?
Поясни,  як  це  :  ти  —  досі  ти,  а  я  —  вже  не  я?

Забери  мене,  скинь  донизу  з  душного  Олімпу.
Я  втомилась  від  тебе  й  від  цієї  дурної  краси.
Я  хочу  піти  в  небуття,  розлетітись  по  вітру.
Залишайся  один,  а  мене  назавжди  відпусти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540749
дата надходження 01.12.2014
дата закладки 17.01.2018


Олька Оленька

У крові в мене лава, у очах в мене сталь, а у грудях -- поклик богів.

Якщо  чесно,  то  я  не  знаю  (мабуть,  і  не  хочу  знати)  коли  це  все  скінчи́ться.
В  моїх  кишенях  до  сих  пір  лежать  мої  вологі,  забичковані  недопа́лки,
Один  справний  навушник,  якісь  шматочки  від  з\'їхавшої  черепиці,
Розряджений  MP3  і  мрія  коли  небудь  стати  прип\'ятським  сталкером.

Ти  мене  не  питай,  навіщо  мене  занесло  в  ці  рідні,  продимлені  лави,
Чому  так  і  не  скінчилось  дипломом  моє  навчання́  на  історика.
Я  просто  за  серцем  пішов,  душа  так  просто  сидіти  й  мовчати  не  стала,
І  з  тих  пір  долоню  в  кишені  холодить  рідний  метал  від  цезо́рика.

Ти  мене  не  питай  де  в  мені  взялась  любов  до  свободи  й  до  волі.
У  крові  в  мене  лава,  у  очах  в  мене  сталь,  а  у  грудях  --  поклик  богів.
Кожен  день  на  теренах  своєї  землі  я  змагаюсь  із  брудом  в  двобої.
Кожен  день  відвойовую  в  нечисті  клаптик  своєї,  рідної  серцю  Землі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662049
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 17.01.2018


Олька Оленька

Рашка, тримай

Та  коли  ж  ти  вже  нажерешся  плоті  вкраїнської  ?
Коли  обіп'єшся  кров'ю  до  п'яної,  псячої  смерті  ?
Та  краще  б  ти  згинула,  ніколи  не  пискнувши!
Краще  б  подохла  разом  із  своїми  ракетами!

Скільки  ж  тобі,  курво,  ще  кров'ю  степи  поливати  ?
Скільки  тобі,  ненажеро,  із  люду  знущатися  ?
Подохни,  гидото.  До  смерті  буду  тебе  проклинати
Та  за  смерті  братів  і  сестер  слізьми  обливатися.

Коли  ж  тобі  стануть  у  горлі  всі  сльози  замучених  ?
Коли  тобі  очі  заллє  кров  невинних  й  скатованих  ?
Колись  ти  подохнеш,  покрита  страшною  наругою.
Задихнешся  в  своїх  болотах  розбита  й  сплюндрована.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526573
дата надходження 29.09.2014
дата закладки 17.01.2018


Олька Оленька

Велесова доня

Велесова  доня,  пещена  дощем,
То  жовтнева  пісня,  то  серпневий  щем.
Очі  зеленаві,  вогкії  вуста,
Помело  у  руки  -  і  була  така.

В  воду  заглядає  на  своє  різдво,
Варить  буре  зілля,  долива  в  питво.
І  до  ранку  в  танку  боса  і  нага
Витанцьовує  у  лісі  доня  гопака.

І  кружля  з  дубами,  розмовля  з  кленком,
І  виводить  пісню  ніжним  голоском.
Кличе,  закликає,  манить  у  полон,
Молиться  до  світу,  а  не  до  ікон.

Де  Морена  княжить  -  доня  у  гостях,
Що  коса,  що  ступа  -  доні  до  лиця.
Велесова  доня  -  ніжна  і  пухка,
Мова  з  вуст  -  медами  :  сильна  і  п'янка.

Не  цілуй  у  губи  -  то  ж  бо  назавжди
Не  відпустить  доня  -  хоч  ти  що  роби.
Очі  ялинкові  -  з  них  би  воду  пить,
Та  кручений  норов,  біс  її  бери!

#олень.  #олька_оленька

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771790
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 17.01.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.01.2018


Геннадий Дегтярёв

Афиняне

—  Афиняне,  прислушайтесь  ко  мне!
У  врат  Эллады  грозный  враг  с  Востока!
В  иллюзиях  не  прячьтесь  —  быть  войне!
Затихнет  пусть  меж  нас  на  время  склока,
все  полисы  пусть  явятся  на  зов,
разделят  с  нами  битвы  тяжкой  бремя!
Нас  мало,  тьма  агрессоров-врагов…
Те,  триста,  задержали,  дав  нам  время
собрать  в  кулак  ахейские  войска,
чтоб  бить  орду  на  суше  и  на  море…
Победа  достижима  и  близка,
пройдём  сквозь  боль,  страдания  и  горе
во  имя  демократии,  в  бою
стяжаем  славу  вечную  свою!

(Может  показаться,  что  сюжетом  для  сонета
послужила  одна  из  речей  Фемистокла  в  период
греко-персидских  войн.  И  да,  и  нет.  Сонет
и  о  современности  также.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757011
дата надходження 25.10.2017
дата закладки 25.10.2017


Миколай Волиняк

Велич Богів

Мара  зійшла,  темінь  від  чорних  крил,
Могутню  велич…  Скіфію  накрила.
В  тіні  глибокій  виповзла  з  могил,
Й  там  байстрюка,  ординця  народила.

Диявол  в  ранг  паскуду  цю  возвів,
Чужинка  Хельга  наволоч  пригріла.
Щоби  воно…  споганило    Богів,
В  Почайні  із  Добринею    втопило.

Розп’ятий  світ  від  болю  здичавів,
Зневагу  світом  підлість  покотила.
Насилля  й  злоба  вийшли  з  берегів,
Від  дурману  ерейського  кадила.

Вже  тища  літ  удалеч  відійшло,
Кувалась  довго…  в  українців  сила.
Зерном  із  кісток  волхвів  проросло,
То  матір  Леля  відродила  крила.

Повернем  славу  й  гідність  із  віків,
І  честь  свою  здаровану  Даждьбогом.
Позбавимось  одвічних  ворогів,
А  їх  сліди  покриєм…  некрологом!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757008
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 25.10.2017


Roman Mironchuk

{останнє ікло Санади}

Осака
моя  остання  битва
вперто  ступаю
вірячи  в  долю

написану  чорнилом  богів
гонитва
за  владою
без  кінця  без  краю
стріли  солдати  амбіції
неволя

зі  мною  останні
із  клану  Тойотомі
готові  стати  згадкою

в  поемах  і  хоку
у  тумані
з'явився  мій  брат
втома
ми  втомились  від  родини
це  війна  брате
мій  кат
тою

війною  ми  визначимо  те
що  написала  доля
від  імені  богів
які  журавлями

летять  над  Осакою
цвіте
сакура  біля  нашого  дому
пам'ятаєш
у  сні
та  на  яву
ти  грався  зі  мною
вчив  нового
та  тепер  між  нами

стіна
я  вб'ю  твого  лорда
але  ти  мене

зупиниш
війна
все-ж  таки
твоя  згода
на  службу  переможе
вік  самураїв  мине

коли  я  полечу
журавлем  на  Фудзі
і  там  сяду
і  спогляну

як  зацвіла  земля
запали  свічу
і  згадуй  мій  портрет
твою  ілюзію
ти  зберіг  життя  клану

але  поки  що  бий  мене
не  жалій
я  більше  не  твій  брат
я  твій  ворог

номер  один
летять  журавлі
пусти  мене  до  нього
або  мене  поглине  земля
втрат
не  буде
лише  сльози  Комацу
яка  плакатиме  за  вогнем
вгору

тільки  вгору  лину
ти  вже  не  вернеш  воїна  номер
один
впали  наші  мури

і  пішла  війна
тече  час  рікою  без  упину
і  у  зеркалі  води
ти  побачиш  останнє  ікло  Санади
Юкімури

25.01.16

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638505
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 16.09.2017


Шон Маклех

Співці рапсодій і пеанів

                           «Ще  мить  і  зазвучить  пеан.»
                                                                   (Майк  Йогансен)

Між  тишею  і  пеаном  –  мить,
Між  словами  рапсодії  –  павзи.
У  цих  павзах  ховаються  безодні  –  
Глибші,  ніж  безодні  між  галактиками.
У  їх  глибину  нескінченну
Летять  люди  без  парашутів  віри.
Сліпий  Гомер  на  площі  жовтого  міста  
Раптом  сказав  громаді  зрячих:
«Заспівайте  замість  елегій  пеан!
Ви  ж  елліни!  Не  юрба  пастухів
Вдягнених  у  чорне  руно  зневіри
І  сандалі  кволих  маленьких  істин.
Ви  елліни!  Діти  Геліоса,
Прославте  пеаном  Зевса!
Шануйте  оливкове  дерево,
Ще  прийдуть  часи  зітхання
В  тіні  кипарисів  струнких…
Заспівайте  нині  пеан!
У  вас  є  очі  –  дивіться  на  промені  Сонця,
Дивіться  на  світло  Правди!
Ваші  тіла  бронзи  подібні  щиту  Ахілла,
Закрийте  ними  Вітчизну
Від  стріл  ненаситних  варварів,
Від  дикунів  зі  сходу,
Від  андрофагів  півночі.
Ви  –  елліни  –  діти  богині  Ніки,
Ваша  Еллада  сонячна
Кличе  дітей  до  звитяги,
Кличе  вас  до  свободи,
Здіймайте  хоругви  сваволі!
Ви  –  діти  вільної!»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497617
дата надходження 08.05.2014
дата закладки 16.09.2017