А Україна є, була, і буде
Вона навік - як небо і земля,
Ми українці - не раби, ми - Люди
І лиш "хохли" в очах у "москаля".
Трудились на своїй землі з любов'ю
Діди і прадіди - за волю йшли у бій,
Ми газди й патріоти вже по крові
Наш стяг то - поле й неба голубінь.
Нас на коліна ставили не раз
Та ми вставали: брязкали кайдани,
Наша любов нам лікувала рани
Так і тепер - свобода кличе нас.
Рабів до раю, знаєм, не пускають
До волі шлях лежить крізь боротьбу,
Не маєм права на зневіру і журбу
Над нами небо Янголи тримають.
Ми - українці: з нами правда й Бог
Надіятись на когось вже не варто,
Як і колись вставаймо всі на варту
Єднаймося - для нових перемог.
Галина Грицина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893550
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 01.11.2020
[i]« Россия во мгле...» [/i]
Г. Уелс
І
За Біблією, слово – меч
і від лукавих – оборона
устами Бога і предтеч,
ім'ям небесного закону.
Так ойкумена береже
свій образ у своєму краї,
де слово зайве і чуже
до вух Його не досягає.
У ньому сила і краса
молитви мовою живою...
не заяложене юрбою,
воно являє чудеса,
коли почують небеса
думки, озвучені тобою.
ІІ
Минають ери і світи,
царі, імперії, моголи,
та залишається навколо
усе, чим є і будеш ти,
і не розсіється ніколи
живе інформаційне поле
твоєї волі і мети.
ІІІ
Ми українці... не манкурти...
Ми сущі як і має бути...
багаті мовою, не злі,
поволі ідемо у люди,
великі люди... і малі...
щезають голі королі,
а мова проникає всюди,
тому її бояться юди
і уникають москалі...
....................................
тому Московії не буде
ні в Україні, ні в імлі,
а «будуть люди на землі...»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887534
дата надходження 31.08.2020
дата закладки 19.09.2020
[i]Я – полум’я, так часто некероване,
Як блискавка спалахую й горю,
На пристрасті душевній сфокусована,
В життєвих бурях міцно загартована –
Стаю на прю…
Емоцій шквал… тепло… потоки полум’я…
Одвічний бунт в душі стрімких пожеж,
Розпечене повітря влітку полудня,
Розбурхана душа моя заголена
Пала без меж…
Для тебе – Сонце я завжди жагуче,
Жарина… феєрверк… або підпал.
Я – спрага, що так часто тебе мучить,
А може попіл… теплий та тріскучий…
Кохання шал…
Енергія вогню та насолоди,
В моїх очах – проміння перелив,
Обпалених чуттів безмірний подив,
Невміло хтось багаття так розводив –
Не загасив…
Очищення я, а не руйнування…
Рубаю зопалу, за мною – дим.
Стихія змін та магія бажання,
І свічки романтичне полихання
У царстві рим.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888465
дата надходження 11.09.2020
дата закладки 11.09.2020
1 Пролог
Вже написав сонетів я чимало.
Мені б це у віночок заплести…
У мене все часу̀ не вистачало,
з Евтерпою до злагоди дійти
не міг ніяк, відносилась недбало
вона посеред буднів марноти
та на мольби мої відповідала,
немов глузуючи із висоти.
Хоча безмовність – це душа речей,
служіння муз не терпить суєти.
Червона квітка впала на плече,
Вона і вибачалась і прощала.
Почув я шепіт ангела згори:
як мусиш говорити – говори.
2 Дежавю
Вже написав сонетів я чимало,
але в потоці стомлених людей
мене раптове відчуття спіткало,
я потім згадуватиму той день.
Був день, як день. Ніщо не віщувало
у звичних буднях дивного ніде,
та ніби скористався я порталом:
та сама мить, так само люд іде,
та подумки чомусь мені здалося,
ну ось таке раптове déjà vu,
що все найголовніше відбулося.
Я впевнений, навіть ім'я назву,
з ким далі по життю мені іти.
Мені б це у віночок заплести.
3 Гра в сніжки
Мені б це у віночок заплести –
пух легкий, що посипався під ранок,
і далі ще не перестав іти
цей сніг (це добре), вогкий (це погано).
Ми місимо його – і я і ти –
похмурий я, весела ти, кохана.
Летить до мене кулька чистоти –
сніжок, його ти кинула неждано.
За гріх навіяної самоти,
мов ангел, ти караєш бездоганно.
В житті у нас по всякому бувало.
Вклоняюся тобі за цей урок.
У відповідь зліпити свій сніжок,
у мене все часу̀ не вистачало.
4 Море
У мене все часу̀ не вистачало.
Дивився я на море біля шхер.
Як у печери море запливало,
а потім випливало із печер.
А то, було, що лагідне тепер
воно маленьку мушлю колихало.
Здавалося, що цілий світ завмер
у спокої, та їй цього замало.
Кому набрид щоденний шум і гам,
вам, хто в роботі притомився зором,
сам Бог велів навідатись сюди.
Безмежне море спокій дасть очам.
Під музику, що напливає морем,
з Евтерпою б до злагоди дійти…
5 Концерт для фортепіано
З Евтерпою до злагоди дійти
не міг ніяк про таємничо звиті
в гаю оман, у місячному світлі
кленові дрібно списані листи.
В них образи продовжують цвісти
у павутину місяця повиті.
Менади линуть в них у верховітті
і десять їх на клавішах метких.
Смарагдами зап’ястя наздогнала,
краса дівоча чистої води,
на чорне з білого перелітала.
Долоні легкі, наче опахала,
лишали на серцях людських сліди –
не міг до них відноситись недбало.
6 Вірші
Не міг до них відноситись недбало,
я їх повторюав у напівсні.
Лише для них уваги вистачало –
рядкам перегорілим у вогні.
Так радісно з туману виявляло
натхнення їх появу в тишині
і серце рими з радістю вітало.
Ця мука й захват дорогі мені.
Хто знає, як з тижневого запою,
немов поранений посеред бою,
я розкидав розірвані листки.
Та вірші я люблю, любов зростає:
так матір хворих діток обіймає,
сама, по серед буднів марнотѝ.
7 Комета
Сама, по серед буднів марнотѝ,
крізь вищі сфери мерехтливий жар,
грядучих бур досягнення мети,
зловісного неспокою пульсар
в собі несе. Нехай тремтять світи,
в ній бачать меч грядучих людству кар.
Від краю світової мерзлоти
вона летить до сонця, як Ікар
у всій своїй красі … і вже – немає:
парабола від сонця повертає
у холод, у ніщо, у вічну тьму.
Такий закон, скоряючись йому –
«До зустрічі» – вона мене вітала
та на думки мої відповідала.
8 Лезо Оккама
Так на думки мої відповідала:
«Я лезом Оккама січу життя.
Сердечну складність ним повідрізала,
і зорепад, і бід передчуття.
Каменепад гравітаційна стала
вдягає у красиві поняття́.
Відрізую повільно під лекало
кохання зраджене, без каяття.
Та бачу, знову хвостик відростає
у господині мідної гори –
моя, чомусь, надія не вмирає…
О, серце, дотерпи ще до пори,
допоки на життя поглянеш ти,
немов глузуючи, і з висоти».
9 Тінь
Немов глузуючи із висоти
дивлюсь: тінь стелиться, повзе неначе.
Під сонцем легко їй мене знайти:
глуха все чує, без очей все баче,
Та й сам я тінь призначений повзти,
хмаринкою стривожено маячу.
Іду за тим, кому мене вести,
сам по собі нічого я не значу.
Чи тінь я ангела, котрий над нами –
тінь деміурга і його світами,
безмовно йде й від нього не втече?
І, може, хтось моєї тіні тінню,
також у сумнівах під височінню,
хоча Безмовність – це душа речей?
10 Ноктюрн
Хоча Безмовність – це душа речей,
споконвіків – священна таємниця –
вона від нас у тінь біжить з очей,
пасує їй вечірня багряниця.
Від неї спека денна не пече.
Вночі для нас вона бальзамом сниться.
Нічна Безмовність – це душа речей,
споконвіків – священна таємниця.
Їй місце, де в гаю струмок тече
і в ньому стежка місячна сріблиться,
чи у косі, що впавши на плече,
чекає рук моїх, щоб розплестися.
Безмовності мовчання освяти –
служіння муз не терпить суєти.
11 Служіння Муз
Служіння муз не терпить суєти,
воно, як дощ, що на часи в You Tube
захоплює і ти уже не ти
і релаксуєш під гіпнозні хлюпи,
що краплями спадають з висоти.
Коштовнішої ласки не знайти,
коли до вух шепочуть тихо губи:
служіння муз не терпить суєти.
У снах ти наяву, тому тремти
в чеканні рим, які, немов сукуби,
зваблѝво виринають з темноти
і заставляють серце бити в груди.
Завмерло все, рікою мить стече,
червона квітка впала на плече.
12 Ліліт
Червона квітка впала на плече.
Ліліт. Чаклунка. Жінка вічно мила.
Вогонь її волосся – обпече,
немов з вулкану магми ніжна хвиля.
Світ постарів, красуня залишила
свій образ юним. Поглядом очей
її жіночості магічна сила
захоплює і жоден не втече.
Ця жінка – дана людям, як принада.
І кожного хто потрапляв до са̀ду
вона зацілувавши у саду̀,
криваво мака квіткою вінчала.
Являючись на горе та біду,
вона і вибачалась і прощала.
13 Надщерблений
Вона і вибачалась і прощала,
зима вночі – так лагідно-гірка…
Дзвіниця благовістом пролунала –
у хвилях, мов у спогадах ріка.
І ватра яскравіше запалала,
впізнаючѝ старого вояка.
Він розповів: «Коли душа співала,
коли міцню ще була рука
я слухав дзвін, але не стало мрій
в боях надщербленій душі моїй.
Не відкликався переможним дзвонам
я зранений на мертвих тіл горі.
Церковним не підлеглий вже канонам
почув я шепіт ангела вгорі.
14 Норманському формату
Почув я шепіт ангела згори:
«Мир тобі Земле, мир вам, люди добрі
і злим бажаю доброї пори,
мир вам, засліплені, в бою хоробрі,
мир вам, в котрих в серцях вогонь горить.
Для неба всі однакові у горі,
не вам судить і ближнього корить.
Миріться люди, мир вам, люди добрі.
Усі ми – душі, винні і невинні.
Я славлю день у сонячнім промінні,
як славлю я вночі зірки вгорі.
Вже час настав для грішної юдолі
і навіть, якщо поряд душі кволі,
як мусиш говорити – говори.»
15 Епілог
«Як мусиш говорити – говори» –
дозволила поблажливо Евтерпа.
Сів за вінок вечірньої пори,
до ранку закінчи́в. Рука затерпла.
І сили вже не ті і вже старий,
та зігрівала руку думка тепла:
читач цього погляне догори
і Музі до вподоби стане жертва,
що сплетена у тиху ніч весня̀ну,
під шепіт трав, під лопотіння листя.
В лісах, в садах, в полях, в річках, в теплицях
вінок сплітав, як час йому настанув.
На клумбі безліч квіт повиростало,
вже написав сонетів я чимало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878000
дата надходження 31.05.2020
дата закладки 01.06.2020
Матрац обійнявши, в квартирі один
прокинувся раптом вночі.
Ліхтар, пробираючись поміж гардин,
Проміння послав колючки́.
Але не ліхтар цей мене розбудив,
по стелі лунає хода:
сусід уночі наді мною ходив
і капала з крана вода.
П’ять кроків повільно звучать до вікна,
перерва, п’ять кроків назад.
І знову його зупиняє стіна,
і знову п’ять кроків звучать.
Який він, сусід, і чому ніч не спить?
Чим сон він собі перебив?
Кохання заснути не дасть ні на мить,
чи совість позбавила снів?
У кожного є ніч безсоння й жалю̀.
Сусід мені став, наче брат.
П’ять кроків до свого вікна я роблю
і потім п’ять кроків назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875043
дата надходження 08.05.2020
дата закладки 08.05.2020
Дивлюся в запорошене люстерце,
у гості завітавши в отчий дім,
і тепло спомин огортає серце –
себе у ньому бачив молодим.
Перед очима мама, її руки,
що вишивають хрестиком рушник.
Звучить минуле нотами розпуки,
у грудях тоне мій безмовний крик…
Сльоза зрадливо застеляє очі,
дитинство в лету кануло давно
і дзеркало вже юність не пророчить,
бо часу повернути не дано…
Нагадають про неї лиш світлини,
що з часом пожовтіли на стіні,
та і вони життя мого третину
назад вертають тільки уві сні…
30.01.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823386
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 30.01.2019
Я ніжністю грунтую полотно
Свого кохання незбагненного до Тебе…
Хай поглядом спрямованим у небо,
Шедевром пристрасті залишиться воно…
Я сонечко віддам твоїм очам,
Вустам віддам п’янких черешень грона,
Що кличуть випити нектар темночервоний
І запах резеди дарують всім ночам….
Я ледь помітним пензлем присмерковим
Змалюю дуги брів твоїх шовкових.
Метеликами що чорніше ночі,
Окреслю вії, що ховають бурштино́ві очі.
Та я ніде ні фарб, ні ліній не дістану
Щоб змалювать красу спокусливого стану.
Хіба що пестощами ніжними руки
У пам’ті своїй змалюю на віки
Твої принади. Правда ж, бездоганна?
Моя зоря! Моє життя! Моя кохана!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793198
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 26.05.2018
Нам не маки в зелених полях червоніли,
Коли з димом тумани пливли.
Нам в лісах розпускались конвалії білі,
Біля наших землянок цвіли.
Ти від міст і палаючих сіл, Україно,
Нас покликала в гори Карпат.
У твою безнадійну, найгіршу годину
Я був твій, український солдат.
Ми топтали в походах конвалії білі
І вогнем їх палив кулемет,
А в затишшя стояв з них, між стін закоптілих,
У відстріляній гільзі букет.
Вони поряд росли з бойовими стежками
І як світлий супутник війни,
Вслід за димом розвіяним знову за нами
Своїм цвітом біліли вони.
В лісовій глушині, в Україні повсталій,
Час тривожний набатом дзвенів,
І лягали прощально дзвіночки конвалій
На могили батьків і синів.
Вже збігає мій час... І від наших землянок
Тільки ямки зарослі знайдуть.
А в травневих лісах, на тих самих полянах,
Білі квіти так само цвітуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790991
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 10.05.2018
Сміються-плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
Цілуй її, цілуй її:
Знов молодість не буде...
О.Олесь
*******
О, знов защебетали солов'ї,
Співці веселокрилі і завзяті,
Озвучили закохані гаї -
Весни буяння споконвічне свято.
Так ніжно заспівали солов'ї,
Заплакали, натхненні, заридали,
Літа зелені юності мої
Мелодією серця загучали.
Мов річки швидкоплинна яснота,
Як весен пишно-яре одцвітання,
Спливають ніжні юності літа
Під хори солов'їного кохання.
Новітня ера Всесвіт обліта:
Глобальний вік - модернії закони,
Та солов'їна арія проста
Змиває прагматизму перепони.
У ній нуртують ніжність і любов,
І душі грішні сповнюються світлом,
І юність лебединим б'є крилом,
І мудра зрілість пелюститься літом.
Хай молодість-калина відцвіта,
Під солов'їні трелі марю знову,
Бо серця не міліє доброта,
Чар вірності і тихої любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789933
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 02.05.2018
[i]«Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину
батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих,
що ненавидять Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих,
хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді» (Втор 5, 9-10)[/i]
Коли куйовдить вітер сиву гриву,
повернено життю сливе весь борг,
стою усе частіше над обривом
і думаю собі – А хто ж мій Бог?.
Достойник той, що сотворив усесвіт,
де стільки болю, горя і краси…
Той велетень, що крутить перевесла
і тче природи килим всі часи!.
Господь – великий, гордий, всемогутній,
утілення любові, всіх чеснот.
Щасливим не приваблює майбутнім,
добра і правди нині він оплот.
Мій Бог поборник волі і свободи,
національності не має лиш один.
Йому особи рівні і народи,
та пам’ятає, що є батько, а є син.
Не заздрісний, дітей не проклинає
до третього коліна за батьків.
Сліпої віри теж не вимагає
у обмін на життя впродовж віків.
І не шанує юд та лицемірів,
злочинця першим не пускає в рай.
Не жалує катів і їх кумирів,
нечесності іде покласти край!
Не обирає він собі народу
і решту не спрямовує униз,
бо поважає кожного свободу,
а справедливість – то його девіз.
Я імені не знаю свого Бога,
важливіше, що він добра творець.
Упевнений – за ним лиш перемога,
він для людини істина, взірець!
Таким завжди я бачу свого Бога,
йому моя вся слава і любов.
До нього лиш лежить моя дорога
допоки серце розганяє кров!
26.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762368
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 14.04.2018
Епохи кануть - розпадуться трони,
Новітній розум знищить злоби тьму,
Струхлявіють сучасні "фараони",
Що запалили розбрату війну.
Забудуться політики строкаті
І їх словес брехливі міражі.
Залишаться поеми і сонати -
Високі й щирі сповіді Душі.
І в пам'ять подивованого людства
Назавжди як спасіння увійдуть
Творіння геніальні вільнодумства -
Мистецтва Правди вистражданий труд.
І стане над Епохою новою
У гулі галактичному ракет
Новий король глобального розвою
З ім'ям високим - Всесвіту поет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785367
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 31.03.2018
Юдити кашу заварили круто –
в боги своїх пророків возвели,
розкинули по світу віри пута,
розвісили тенета кабали.
Стоїть перед дилемою суспільство –
куди, гадає, виведе крива.
Всесвітнє закипає нині дійство –
проект віків під назвою „Жи-2“…
Пройшли часи вже лицарства і честі,
з відкритим як забралом йшли у бій.
Весь світ тепер стоїть на перехресті,
на самім попелищі власних мрій.
На жаль ковтають люди ту наживку,
дідів традицій забувають суть.
Тисячоліття йде перепрошивка
і все густіше релігійна муть.
Так, маніяк непевної породи
нове суспільство вирішив створить –
у м’ясорубку кинув він народи
і ну в безлику масу їх місить.
М’яку, слизьку, бридку, вонючу, сіру,
геть натяку у ній щоб на людей.
Народи різні в якості офіри
жбурнув на плаху ради тих ідей.
Старались хором: Троцький, Каганович,
Єжов, Ягода, Коба, Косіор…
Велика шайка з прізвищем на -ович
пекла мацу з ім’ям „голодомор“.
Байдуже, на якій говорить мові
істота, що грабує твій народ!
Прийти у владу на невинних крові
й водити з лицемірства хоровод…
Яка різниця в тому, скільки вишів
закінчила вона? – скажи мені,
якщо під себе лиш закони пише
й свої багатства множить на війні!
Та не все рівно, бо воно вже вкрало
собі, дітям і внукам в сім колін.
Чи не воно в майданівців стріляло,
усім покаже згодом часу плин.
Невже не в силі спільно дати раду
„вершині світу“ з зайдів і заброд?
Якщо й ім’я йому синонім зради,
чи ж може бути чесним той народ?!
Розкрити тему віршем неможливо,
та для дослідження підмога і канва.
Він допоможе роздумам кмітливих,
проект віків під назвою – „Жи-2“.
лютий, березень 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780791
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 07.03.2018
Оце життя - комедія і драма,
Трагедію не кожному дано…
Читаєш дні, неначе епіграми,
Переглядаєш дійсності кіно.
В тумані сивім - юності причастя:
Нерозуміння біль найглибше пік…
А щастя - що ж? На те воно і щастя:
Його чекати треба цілий вік.
Листаєш дні, яскраві і не дуже:
Кипінь чуттів і вражень водоспад.
Намарились кохання ніби, дружба,
Та підлості і зради - вбивчий яд.
І смутком раптом стиснулося серце,
Як недруг перейшов за Ту межу…
Життя дзвінке відлунюється скерцо -
Услід коней уже не запряжу.
Все - як в житті: не більше і не менше.
А що ж ти хочеш? Щастя не купить.
Як почалось, так доля і завершить,
Ось тільки в грудях - піснею болить.
Словами Долю добру начаклую:
Фантазія - Жар-птиця золота.
Хай тепле слово людяне квітує,
Бринять піснями трепетні вуста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777312
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 16.02.2018
Адам і Єва – то початок людства.
Так Біблія говорить нам про це.
Займатися не хочу богохульством,
та розімкнути спробую кільце.
Ті прабатьки – єврейської породи,
Господь Яхве такими їх зробив.
Взялися звідки інші все ж народи
і хто тих неєвреїв породив?
Що Вавилонську будували вежу,
що мови Бог їм нарізно ділив…
Роздмухав поміж націй хто пожежу,
і розбрату вогонь хто запалив?
Чом допустив Господь у світі рабство?
Людей гнітили гірше за скотів…
Невже їх муки – то не святотатство,
чи ж можна так недолити братів?!.
Чому Всевишній, нації не мавши,
обрав собі окремий все ж народ?
А той, завіти Господа поправши,
затіяв із крадіжок хоровод…
Із малечку, від ранку і до ночі,
безперестанно спини гнуть одні.
Їм сльози з потом застилають очі,
та мусять прозябати у багні…
Усі ж державні фабрики й заводи
у власність по кишеням розповзлись.
Представники елітного народу,
до хитрощів, як в давнину, вдались.
Вони, немов на дріжджах, множать статки,
приносить криза їм новий мільйон.
Кінці з кінцями ж платникам податків
звести не помагає навіть сон.
А де ж тоді Господня справедливість?
Чом з обраних формує пантеон?
Чи він, як Цезар, обраному – милість,
простим же смертним – працю і закон?!
І хто лукаві ті закони пише –
пройдисвіти чи інші сили мли?
Мільйони животіють нині лише,
щоб одиниці обраних жили!
Вернувшись все ж до спільного коріння,
хіба прийти до висновку не слід –
як прабатьки з єврейського насіння,
у всіх нас не один, єврейський, рід?!
Тут нестиковка знову випливає,
бо різні шкіра, звички, лексикон…
За справедливість вище не буває,
лиш справедливість – то життя закон!
09.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776013
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 10.02.2018
Як зима вертає в літо,
так Василь проходить світом.
Тож дозвольте привітати
вас із цим веселим святом!
Засіваю хату житом,
щоб в достатку стали жити.
Вам насиплю ще пшениці
на пухнаті паляниці.
Щоб вареники пузаті
не виводились у хаті,
а також на пампушки,
пиріжки і галушки.
Ще добавлю дрібку проса
на густі травневі роси,
на багатий урожай
і на пишний коровай.
Наостанок повну жменю
засіваю вам ячменю,
щоб дістало й на черінь.
Слава Господу! Амінь!
13.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771205
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 14.01.2018
Вином і сумом повнить осінь келих,
на сонці грані років виграють.
В вервечку снів барвисто-невеселих
поринула моя життєва путь.
Туман тривог думки мої клубочить
і образи летять за неба край,
та пам’ять відпускати все ж не хоче
ласкаве літо й весняний розмай.
Багрянець листям стелиться під ноги
і на узбіччя падає душі.
Іду вперед наосліп, без дороги,
туди, де щедро пишуться вірші.
Туди, мене чекає де безмежність,
де тиск уже відсутній стелі й стін.
Іду вперед, забувши обережність,
туди, де не важливий часу плин…
09.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770518
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 10.01.2018
**************
Уже зійшла над Всесвітом Зоря -
Осяяла і темряву, і душі...
Радіє - тихо молиться земля
Спасителю рожденному - Ісусу.
Єдин Господь - і день оцей - єдин,
Єдине для людей величне Свято.
Ісус Господь, Месія, Божий Син
Любов'ю прагне Всесвіт об'єднати.
Йому імення світле - Бог-Любов,
Бог-Правда, і Добро, і Справедливість.
За грішних нас пролита чиста кров
І неосяжні прощення та милість...
До Нього ми приходимо - дітьми,
І кожний йде дорогою своєю:
Від горя й муки, із провалля тьми -
Повірить в Правду - і зцілитись нею.
Молімося - сіяє нам Зоря
Над Всесвітом - Надія всюдисуща.
До Божого несімо олтаря
Свої гіркі, свої людськії душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767901
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 25.12.2017
********
Хай снігами-льодами розділені ми,
І віками-роками брести до весни,
Та для вірного серця - розлуки нема...
У холодному герці бунтує зима.
Ще зав'южить-затужить рясний снігопад,
Туго вени напружить покинутий сад,
У минулую весну нема вороття,
Та заграла і скресла реальність - життя.
І дитинство ромашкове сходить із тьми,
І закохана юність забила крильми,
Світлі мрії дівочі і губи твої
В непроглядності ночі наснились мені...
Хай снігами-вітрами бунтує зима,
Та для вірної пари - розлуки нема:
І веснянії ночі, і перша любов,
І закохані очі зоріють нам знов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767791
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 24.12.2017
Сьогодні день скорбо́ти. В темну по́ру
у пам’ять мовчки свічку запалю́.
Числе́нних жертв того голодомо́ру
злічить не можна. З присмаком жалю́
горить свіча́. Поволі віск стіка́є
і застигає прямо на столі,
а туга з болем серця не лишають
за мій народ, що гинув у імлі.
В найбільшого імлі голодомору,
що „вождь народів“ підло влаштував.
Продовженням червоного терору
він в тридцять третім українцям став.
За сотні тисяч, склали що мільйони,
до строку що пішли у небуття.
Звіріли в тридцять другім продзагони…
За непоко́ру пла́та – все життя!
За те, що працювали не для слави
і вміли це робити краще всіх,
мільйони українців кат кривавий
прирік на смерть! Великих і малих…
Перед очима знову пу́хлі діти,
що просять кри́хту хліба у батьків,
а ті самі не знають, що робити,
їм голод розум теж опорожни́в…
Тим часом збіжжя в за́сіки ховали,
на кораблі грузили у порта́х,
щоб непокірні голоду пізна́ли,
щоб в їхніх душах поселився страх.
До волі вбити тягу щоб навіки,
і трударя́ прибрати із полів,
партійна шайка – Сталін, його кліка,
в Сибір, на плаху, гнали куркулів.
А світова спільно́та чом мовча́ла
і тихо їла український хліб?
Невже чекала нашого ще й са́ла,
як молотили український сніп?!.
Чому сиділи, як сіренькі миші,
мені незрозуміло й дотепе́р.
У Лігу націй чом у повній ти́ші
в наступний рік включили СРСР?!.
Горить свіча всю ніч, аж до світа́ння,
сльозами капає униз гарячий віск.
Щоб відповіді дать на ті пита́ння –
шукайте поряд вигоду і зиск!
25,26 листопада 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762354
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 26.11.2017
************
Ця осінь - знак вселенської журби,
Барв карнавал - й згасання антитеза...
Яскріє в парку - тут сторонні ми? -
Осіннє злото падолисту - Креза.
Осіннє злото - свято на межі
Епохи цвіту й суму одцвітання.
А наших доль нестримні віражі
Лягли на траєкторію прощання.
Лягли на траєкторію розлук
Літ незабутніх щедрії покоси...
А як тобі - без слів моїх, без рук,-
Нехай розкаже ця печальна осінь.
Розкаже тихо осінь... Напоїть
Гарячим чаєм мудрості й надії...
Минуще злото осені блищить,
Тепло-проміння жовтень скупо сіє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757533
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 28.10.2017
Журлива осінь знову пропливає,
як в синім небі журавлиний клин.
Сховається він десь за небокраєм,
лиш сумно лине малиновий дзвін.
Сльозить дощем і тихо пада листя,
жоржини гублять свій останній цвіт.
Калина вся в червоному намисті,
мов дівка увібралась в оксамит.
Іду, забувши всі перестороги,
між сосен, білолистів та осик.
Кричить душа про болі і тривоги,
а голосу не чути, геть осип.
Дощить частіше довшими ночами
і зовсім сиро стало на душі.
Та досвід не носити за плечами
і, слава Богу, пишуться вірші!
27.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757423
дата надходження 27.10.2017
дата закладки 28.10.2017
Поширені прикмети лицеміра –
невідповідність слів його і справ.
Кричить воно – За православну віру!
В кишені ж Тору вже давно сховав.
Я бізнесу позбутись обіцяю,
лиш оберіть, лиш тільки дайте шанс!
А потім – Вперше чую, ні не знаю,
не говорив я, запевняю вас…
Бруківку відновлю за власні кошти,
за кілька тижнів закінчу АТО!
Четвертий рік воюємо… Так хто ж ти?
А за бруківку й не згадав ніхто…
Своїм ім’ям звик речі називати,
і навіть чесно визнати вину!
Чому ж три роки, в душу його тата,
спецоперацією кличе він війну?..
Корупцію здолаю у державі,
усіх тюрма чекає крадіїв!
Та мілкота в судах сидить на лаві
і кількість виросла державних шахраїв…
На лицедійство дивимось те з миром,
не вчить нічому нас минулий час…
А хто наступним стане лицеміром –
залежить, браття й сестри, ще й від нас!
27.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757492
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 28.10.2017
Не сердься, Ластівко - я ж у тому́ не винен,
Що люблять іноді мої вірші.
Хоч всяк душа самотня до поета лине,
Не всяк душа поету до душі!))
Ще раз кажу - Тобі любов моя
Разо́м із серцем й ІНШИМ ВСІМ))) належить!
Чому Тебе моя запальність так бентежить?!
Мої вірші - це ж просто пісні солов`я!)
Хіба ж його хтось зможе звинуватить
У тім, що без пісе́нь йому капець?)))
Піснями він за надзвичайність платить,
Бо без пісень - він просто скромний горобець)))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755092
дата надходження 13.10.2017
дата закладки 16.10.2017