Любила сильно-сильно,це всеодно що любити дзеркало,у відображенні ти бачиш часточку самого себе,твоїх мрій,бажань,а можливо і думок.З часом дзеркала чорніють під завісою невблаганного часу,а відчуття живуть у кожній дрібниці і в кожному новому дні,що ховає сліди спогадів.....Хоча дзеркала теж розбиваються і ось розбите відчуття.Ти тихо стоїш і плачеш,а десь в душі живе надія,що можливо хоч час склеє ці осколки..це хороша іронія,бо серце вже не плаче,а знає,що маленька часточка його відображення залишиться в твоєму серці назавжди ...Тож радій,мерехтінням сльози на щоці,що осколок не попав у серце,хоча …..
|
|
