Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
Він сам у собі – задихається від метастазів –
Рубцюються шрамами вбивства, насильства, образи
Але не одразу, на жаль, не стираються в порох –
Ні спогади дивні, протяжністю в сотні метрів,
Ні дотики болю, що мов кислота мурашина.
Світ світлом наповнити може кожніська людина.
Що треба для цього? – хоч трішечки сентиментів,
Поваги, відваги. У серце – багато любові,
І правду у вічі – найкращий із інструментів,
Щоб менше траплялося ницих, нещирих моментів,
Хороші діла і мудрість у кожному слові.
І дихати вільно, смакуючи солод повітря –
Настоянку серпня зі смаком меду і тиші.
Від того ставати хоч трішки чистіше і вище.
Скидати лахміття!
|
|
