" моя дружина зривається і часом його(сина) лупцює, а потім плаче, я їх обох жалію, я мужчина, я не повинен зриватись, але іноді мені здається, що колись я вийду з дому через вікно, і більше ніхто мене не побачить. Вночі вона питає: - це у нас секс чи любов? - я мовчу, я не знаю, у мене це завжди було разом, тепер це чомусь окремо, боюся, що перемкне, А Я ЛЮБЛЮ, коли в жінки ЩАСЛИВІ очі, а вона тепер така роздратована, і ми одне одного не впізнаємо."
"Вночі ми вже навіть не заходжуємося любитись, у мене комплекс, що я ж нічого не можу змінити, ні на що вплинути, то чого ж обіймати жінку, вона ж бачить, що я ніхто.
Правда, коли в неділю виспишся і вранці виринаєш зі сну, і ще не тямиш , у яку реальність вертаєшся, ОБПАЛИТЬ ТЕБЕ ДОТИК ДО ЖІНКИ, ми кохаємось до нестями, вона , може уявляє когось іншого, о, як вона ЖАГУЧЕ віддається йому! - і тоді цілий день у неї ЩАСЛИВІ очі, і вона навіть не лупцює малого."
(Л.Костенко "записки українського самасшедшего")
|
|
