Бувають дні, коли відчуваєш себе сп’янілим, але це не щось поетичне, на кшталт «сп’янілий від кохання», зовсім інше, більш прозаїчне. Розум втрачає здатність логічно міркувати, жодна думка не затримується надовго в голові, зір притупляється, усе навкруги стає розмитим, наче зображення у телевізорі «Березка» в далекому дитинстві. Зникає бажання будь-що робити, навіть дихати (якщо продовжуєш робити вдох-видих, то суто рефлекторно). Тоді, хитаючись, йдеш до дому. Без сил падаєш на ліжко і ніяк не можеш заснути. Сон – це розкіш, яка тобі не по кишені.
|
|
![galactiki110121[1].jpg](/upload/poem_all/01012745.jpg){kind=small}
