Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Щоденник - Променистий менестрель


Щоденник - Променистий менестрель
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 6

Пошук


Перевірка розміру



Щоденник

        Променистий менестрель        
 на головну щоденників | на сторінку автора | всі записи
Про витоки та першоджерела поетичного натхнення В’ячеслав Володимирович Шикалович народився на Запоріжжі, в козацькому краї, в мальовничому селі на річці Конка. Історичний острів Хортицю, який омиває старий Славута, обійшов пішки вздовж і поперек. В 1969 році закінчив Запорізький державний педінститут. Працював заступником директора школи №76 м. Запоріжжя по виховній роботі і вчителем фізики та астрономії.. З 1978 року живе в Сімферополі, де працював на адміністративних посадах в органах народної освіти Криму, а в 80-ті роки був директором середньої школи N 1. На цій же посаді трудився і в Ляйпцигу. Вірші пише зі студентських років. Про витоки та першоджерела свого поетичного натхнення згадує так: „Мама рано навчила мене читати. В чотири роки я вже досить швидко читав дитячі книжки, і досі пам’ятаю їх за змістом та запахом друкарської фарби. З тих пір безнадійно полюбив читання... Наша бабуся жила в селі неподалік від залізничної станції Обща. Коли ставало тепло, ми завжди приїздили з Запоріжжя до неї в гості. Перша поїздка співпадала з Великоднем або Першотравнем: добре пам’ятаю час цвітіння ромашок, васильків, маків, садів. Ми йшли з поїзда – а скрізь біліли вапном дерева, доріжки були посипані жовтим піском, шанобливо вітали сусіди. І така радість переповнювала мою душу, так хотілося, щоб ця пора ніколи не скінчилася. І мені подобались: і те що гули бджоли, в траві повзали комахи та мураші, біля річки стрибали жабенята... ...По волі бабусі ми стали жити у красивому селі, де протікала річка Конка, а навкруг – пірамідальні тополі, сади, городи, поля. Біля хати повесні розквітав бузок, вечорами дурманив запах фіалок, вся оселя поринала у кленах, а замість тину навколо садиби росли плодові дерева і чорна смородина. Веснами вишневий садок гудів від бджіл, а потім, як білий сніг, пелюстки вкривали землю. На душі було дуже романтично від того запашного „дощу” і охоплював жаль, що все прекрасне так швидко минає. Саме тоді почав я крадькома писати вірші. Значно пізніше вони увійшли в моє життя, як щось притаманне стану моєї душі і стали дорогими, мов діти. ...Пам’ятаю, як хрестили мене з сусідським хлопчиком (мені тоді було десь років сім, а йому дев’ять). Наші бабусі „викрали” нас у батьків, і в церкві ми стояли з ним голі у ночвах і нас омивали водою – так коїлось водохрещення...»

ПнВтСрЧтПтСбНд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031


 
 
[ всі записи ]
Немає записів :(
 
Нові твори